ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрій Гундарєв
2025.07.29 09:33
Майбутній автор легендарного роману «На Західному фронті без змін» уже у 18 років пізнав, що таке війна,
отримавши численні поранення…

На західному фронті без змін:
людство не вчить уроків…
Знову земля у шрамах мін -
не зробиш зайвого кроку.

Віктор Кучерук
2025.07.29 05:40
Яка мені справа
До вашої слави,
Або привілеїв, чи всіх нагород,
Якщо без упину
Донині гне спину
За борг неоплатний народ.
Не хоче багатий
Підвищить оплату,

Артур Курдіновський
2025.07.29 01:48
Веселонько! Тебе не повернути!
Напам’ять вивчив дивні кольори.
Кричуща справедливість самосуду!
Безкарність врешті-решт перебори!

Хіба що знову мовчки проковтнути
Образу. Гучно плакати навзрид.
Шукати кульки вилитої ртуті,

Борис Костиря
2025.07.28 21:54
Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.

Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.

Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

С М
2025.07.28 12:24
Ти і я, усе ходимо кола і бачимо
Оцей безлад навколо
Прагнеш і хапаєш новини щодня
Вір і не вір, носороги навколо є

І питаєш себе а міг би
Та допоки можливо, літай, гуляй
І знай, присутність твоя потрібна

Віктор Кучерук
2025.07.28 11:22
Коли я чую звуки кроків
Її за власними дверми, -
Моя душа втрачає спокій,
А сам змовкаю, як німий.
Бо намагаюся почути
Гучні сигнали від дзвінка
Про те, що зараз зникне смуток
З думок невпинних мужика.

Артур Курдіновський
2025.07.28 03:49
Покриє, наче саван, білий сніг
Будиночок, де панувало літо.
Строкатий джміль на крилах чарівних
Літаючи, щасливо міг прожити.

У чергуванні холоду й відлиг,
А потім – між тюльпанами і житом,
Під впливом сонця променів ясних

Борис Костиря
2025.07.27 21:51
Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.

Олександр Буй
2025.07.27 20:20
Здавалося б, написано усе,
Але читати геть нема коли:
Роман життя до розмірів есе
Стискає невгамовний часоплин.

Ну що ж, нехай. Де коротко – талант.
Робити краще – гарне зіпсуєш.
Не навчений поет і музикант,

Євген Федчук
2025.07.27 15:46
Пішов дід проти суботи в поле полювати
І три дні його не чути було і не знати.
Баба вже й людей підняла шукати старого,
Коли ж і він повертає живий, слава Богу.
Як уздріла його баба, то стала кричати:
- Де тебе чорти носили? Куди пропав, клятий?
А с

Світлана Пирогова
2025.07.27 14:43
Рожевий світанок тебе спонукає
любити життя, любити людей.
Хоч знаєш: реальність пекуча - не казка,
А в тебе, як в сонця, - купа ідей.
Зсередини світишся легко, квітково,
і попри байдужість, стільки добра,
бо хтось розуміє всю суть із пів слова.
Га

Іван Потьомкін
2025.07.27 11:32
«Незамінимі є!»-
Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
«Незамінимі є!»-
Не солодко Вам буде з гостею цією там, у високості.
Бо я її ще й дещо приперчу:
«Не всіх за образом і на подобу Бога створено!
А тільки тих, хто, як і сам Господь,
Без п

Артур Курдіновський
2025.07.27 05:51
Забуті чи порушені статути
Давно покрив багаторічний пил.
Щось невідоме може затягнути
Туди, де вже немає більше сил.

Триматися. Нав’язана спокута
Веде до недоглянутих могил.
Вони не згодні навіть натякнути

Віктор Кучерук
2025.07.27 05:17
Успадкую від чутої пісні
Тихий смуток і бажаний сміх, –
І нерівність відому й безвісну
Протяжних українських доріг.
Успадкую і пристрасть, і щирість
До своєї дружини від слів,
Що для чистки сумління з’явились
І які серцем радо зустрів.

Борис Костиря
2025.07.26 22:13
Коли всі слова вже сказані,
приходить туман мовчання.
У ньому живуть
невідомі істоти,
губляться рукописи,
зникають голоси,
розчиняються надії.
У ньому ворушить клешнями

Олег Герман
2025.07.26 20:49
У психологів і психіатрів, людей, які щодня працюють з особистісними переживаннями та досліджують різні тонкощі поведінки, сприйняття реальності неминуче змінюється. Ми починаємо бачити норму там, де більшість помічає дивацтва, і б'ємо на сполох у ситуац

Віктор Насипаний
2025.07.26 14:22
Довго дядько у крамниці
Огляда вітрини.
Річ якусь бере з полиці,
То питає ціни.

Чеше лоба, мружить очі,
Раз по раз зітхає.
Сам не знає, що він хоче.

М Менянин
2025.07.26 14:02
Почув Благовіст* хто Софії –
на часі молитва тому,
звернутись до Бога в надії
і стати прихильним Йому.

Геть сум віджени свій, козаче,
бо посмішка личить тобі –
довкола все краще, неначе,

Віктор Кучерук
2025.07.26 05:49
Я бажаю вам позбутись
Безуспішності й невдач, –
Не вдаватися у смуток,
Не вдарятися у плач.
Я бажаю вам яскравих
Та успішних дій і справ, –
Дочекатися появи
В світі парості добра.

Артур Курдіновський
2025.07.26 02:07
Все дивиться на небо весняне
Моя душа, рятуючись від згуби.
Провадження до мене позовне
Навколишні світи складають грубо.

І тільки щось далеке, рятівне
Перемагає звук сумної туби.
Боїться сьогодення нищівне

Борис Костиря
2025.07.25 21:47
Вишня, заросла бур'янами
і дикими деревами, -
це тендітність,
заросла грубістю.
Вона далеко від людей,
від цивілізації,
ніхто її не бачить,
ніби забуту сутність.

Юрій Лазірко
2025.07.25 17:52
Згубив її з останнім вивихом струни.
За першим видихом ще не відчув утрати.
Любов летітиме у Місячній Сонаті,
як долетить до серця, Боже – схорони
і сотвори їй вічну... Де Твої палати
заходять, нiби у Йордан, в Чумацький Шлях,

дай місця – аж до ві

Сергій Губерначук
2025.07.25 15:25
На авансцені – четверта стіна.
Не зрить героїня оглядної зали.
У морок шовковий безтямна вона
по білій мотузці з реалій сповзала.

У звукоцеху кували ліси –
бо, власне, ліси це і є звукоцехи;
як фон – голоси, голоси, голоси,

Володимир Бойко
2025.07.25 12:19
Папуаси в лісах Полінезії
Влаштували читання поезії.
Хто найкраще читав -
На закуску попав
І поетів катма в Полінезії.

У славетному місті Козятині
Продавали на ринку козлятину.

Михайло Підгайний
2025.07.25 11:22
Весна джерела породила
В лісах між заячих стежок.
Із вод, що бігли вниз по схилах,
Сплітався кволий потічок.
    На стежці кладка у минуле
    Ще досі там, над потічком,
    Між трав, де літо промайнуло,
    Між верб розлогих за селом.

С М
2025.07.25 10:57
ДляИншого*


Іще чекали день &
На небі хмари темні
Поговір сумний «Він
Іде з життя
Нема йому життя»

Віктор Кучерук
2025.07.25 10:46
На світанні догоряють зорі
І стає сріблистою роса, -
І про щось притишено говорить
Вітер прояснілим небесам.
На світанні налилася синню
І покрилась брижами ріка, -
І хмарки пронизує проміння,
Рясно сіючись навскосяка.

Артур Курдіновський
2025.07.25 07:11
Надія, непомітна сіра миша,
Ховається від злої сарани,
Бо світ навколо сильно погрубішав,
Все менше віри. Більше сивини.

Оглухнути. Принаймні, так зручніше,
Коли лише плювки та стусани
Зробили справу. Діамант мутнішав,

Борис Костиря
2025.07.24 21:54
У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Артур Сіренко
2025.07.24 10:38
Того незачесаного літа я мандрував з Рудим Зачарованим Мандрівцем річкою – Дніпром (Бористеном). Ми плили човном вниз по течії від Любеча аж до Низів. Під кошлатим сірим вітрилом на якому ми намалювали вохрою знак Сонця. Інколи (коли вітер втомлювався і б

Татьяна Квашенко
2025.07.24 09:04
Полювали з Полею на полі
ми на квіти для прикраси долі
і зустріли на дорозі кицю,
що ходила пити до криниці
та напилася водиці вволю,
тож полює на польовку в полі,
там де квітів просто досхочу.
А що далі було – промовчу!

Артур Курдіновський
2025.07.24 05:47
Де серце із полегшенням зітхне,
Там більше вже не буду сумувати.
Покинувши приміщення чумне,
Я припинив шукати винуватих.

В обличчя вітер весняний дмухне,
Життя чуже так легко прикрашати!
Порожнє гасло, пафосно-гучне,

Віктор Кучерук
2025.07.24 05:45
Як належить, як годиться,
Як складається завжди, –
Рожевіє зоряниця –
Блідне місяць молодий.
Укриваючись імлою,
Снами марить небосхил, –
Тільки очі вабить грою
Світло двох небесних тіл.

Ярослав Чорногуз
2025.07.23 22:44
Моя душа кривавилась від болю,
Ота з косою клята знов прийшла.
І почала свою чинить сваволю,
На очі мов насунулась імла.

І в серце заганяла люто голку.
І душу рвала кігтями вона.
Чи правда то була, а чи наколка --

Борис Костиря
2025.07.23 22:28
Ви повинні сказати
за нас усіх, загиблих.
Чи Ви зможете це зробити?
Чи Вам це під силу?
Ви повинні подати
різні голоси війни.
Тільки так вони зіллються
у симфонію,

Пиріжкарня Асорті
2025.07.23 21:35
позив кар'єр на штрек увага
глибінь хто встиг копри зібрав
собі кому ж невже все марно
хана

I.
данило майстер кожну скриньку
до малахітниці возив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Володимир Півторак - [ 2008.06.30 01:04 ]
    * * *

    Перехрестя доріг,
    і хрести навкруги.
    переламано дні
    на хребти і мозолі.
    Дайте трохи святої
    чужої води,
    трохи дайте мені,
    я не прошу усього.

    Ти був зламаний сонцем,
    у твоїх очах
    я побачив усе,
    що лишилось від вітру.
    Так, це мало, це крихти...
    прокладено шлях:
    не тобі й не мені
    тут порядки творити.

    Ти був хрещений в крові,
    а не у воді,
    мій проклятий, святий
    і безтямний народе.
    Я хотів бути болем,
    але не мені
    так судилось. Хтось інший
    обрав таку долю.

    Був листопад...
    і сон мене раптом зломив.
    Я побачив зненацька стовпи
    і колоди,
    хоругви понад броди,
    процесія днів
    все шукала для себе
    доладного ходу...

    Але я не впускав
    його руки і дух.
    Я тримав скільки міг,
    та усе ж не дотримав –
    пропустив – і заскімлив,
    як в небо псяюх,
    було важко і гірко,
    і сумно, і сиро.

    Будь здоровий, народе,
    май силу і щось,
    трохи краще, міцніше,
    добріше і певне,
    Бо, на дідька щоденно
    нам треба було,
    мати хліба кавалок
    і сало буджене?

    Ти не знаєш? І я
    вже не певен у тім,
    що хоч трохи іще
    розуміюсь на світі.
    Знаю тільки, що діти
    у ньому святі,
    знаю тільки, що хочеться
    бути, як діти... .

    грудень 2001 р.



    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  2. Володимир Півторак - [ 2008.06.30 01:12 ]
    * * *


    …і щастя – це хвилини півтори.
    Мойсей Фішбейн

    І щастя – це хвилини півтори,
    Чи, може, дві, ну, хай і три, від сили,
    А далі, як усе – до крові жили.
    Точи з них сік до часу, до пори.

    А потім знов латай свої штани,
    Заштопай капці, сполочи шкарпетки,
    В кишеню – пачку жуйки, три монетки
    (на щастя) – це частина гри.

    Бо буде вечір і сумне дівча,
    І ти самий собі незрозумілий
    Шукатимеш у ті короткі хвилі
    Краплини щастя, вічності буття.

    По всьому буде сумно, як завжди,
    Бо щастя – це хвилини півтори.

    жовтень 2001 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  3. Мирослава Гарасимів - [ 2008.06.29 20:20 ]
    * * *
    Вже пізно, ти вже не повернеш
    ні почуття, ні дотики мої.
    Все те, що було, вже померло,
    Лиш осад спогадів в душі.

    Який, як книжку, я гортаю
    В самотні дні меланхолійні,
    Коли жалію за тим, чого немаю,
    Й плекаю нездійсненні мрії.

    Можливо, ми б були разОм
    Рік чи місяць, не знаю.
    Та нащо думать назад,
    Якщо й так цього немає.

    Доля нас, звичайно, не спитала,
    Зробила все, як завжди, по-своєму
    Та, значить, так і бути мало,
    що ти і я навік окремо.

    Вже завтра мене не впізнаєш,
    Підеш своїм шляхом, а я - своїм.
    Я книжку потріпану сховаю
    І відкладу у довгу скриню снів.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.67)
    Прокоментувати:


  4. Мирослава Гарасимів - [ 2008.06.29 19:46 ]
    * * *
    Так неймовірно порожньо в житті,
    Таке усе штамповане й безбарвне,
    Що зникнути з лиця землі,
    Не бачити нічого, мрію марно.

    Безглузий кожен божий день
    І кожне слово сказане- без змісту.
    Туди- сюди снують маси людей,
    Вони лиш вміють пити й їсти.

    Немає моралі, зникли ідеали.
    Віру, Любов І Милосердя
    Давно повісили і розіп'яли
    І залишилось лиш гниле осердяя.


    Рейтинги: Народний 5 (4.75) | "Майстерень" -- (4.67)
    Коментарі: (1)


  5. Тамара Борисівна Маршалова - [ 2008.06.29 16:17 ]
    Повтікали Черевички (для малят)
    1.

    Від маленької Марічки
    Повтікали Черевички.

    - Повтікали?!
    - Повтікали!
    - Ну, а що вони казали?

    А казали вони ось що:
    - Нам набридли плями, тощо.

    Нам набридли бруд і пил.
    От, хоча б нас хто помив!

    Та про нас тут забувають,
    Погулявши, розкидають

    По віддалених кутах,
    Де вночі проймає страх.

    Треба звідси нам тікати,
    Та про себе гідно дбати!

    - Так казали?!
    - Так казали!
    - І куди попрямували?

    А пішли вони до річки.
    - Може, там біля водички

    Ми господаря знайдемо,
    Й у ладУ з ним заживемо.

    Будемо завжди ми чисті,
    Зірочки мов ті іскристі, -

    Гомоніли Черевички,
    Поспішаючи до річки.


    2.

    Першого, кого спіткали,
    Був Єнот, відомий праля.

    Як побачив Черевички,
    Заволав: Мерщій у річку!

    Буду, друзі, я вас прати,
    Та весь бруд той відтирати.

    - Ні, - сказали Черевички, -
    Ми не шарф, не рукавички!

    Нас не можна отак прати!
    Мити треба й витирати.

    - Якщо так, то вибачайте, –
    Праля каже. - Прощавайте!


    3.

    Ідуть далі. Бачать, Жабка
    Плигає “на босу лапку”.

    Привітались Черевички,
    Кажуть Жабці: Невеличкі

    Ми за розміром й легенькі.
    Буде в нас тобі добренько!

    - Може, й так, - їм каже Жабка. -
    Та перетинки на лапках

    Важливіші за взуття,
    Бо полегшують життя.

    Завдяки їм у воді
    Впевнена завжди. Утім,

    Це підтвердять й жабенята.
    Чапля поруч! Прощавайте!


    4.

    - Може, Чаплі ми потрібні?
    В неї лапи довгі, сильні.

    Не завадять край водички
    Їй гарненькі Черевички, -

    Друзі наші так міркують,
    Та до Чаплі вже прямують.

    Чапля радо їх зустріла,
    Та, однак, не захотіла

    Узувати Черевички,
    Щоб ходити біля річки.

    Друзям так відповіла:
    - Я не дівчинка мала!

    Треба в лапах чіпкість мати.
    Це їм буде заважати!


    5.

    - От і Чапля не схотіла
    Бути з нами. Полетіла! -

    Зажурились Черевички,
    Посідавши біля річки.

    Сонечко у небі сяє,
    Річка сріблом відбиває.

    Рибка хвостиком плеснула,
    Їх увагу привернула.

    - Рибко, Рибко невеличка!
    Може, треба Черевички? -

    Друзі Рибку запитали.
    Та вона лише здійняла

    Стовп із крапельок водички,
    Та й пірнула углиб річки.


    6.

    - Але ж треба лапи мати,
    Черевички узувати? -

    Раптом чують Черевички
    Десь з-під гілочки вербички. -

    На образи не зважайте,
    Та додому повертайте.

    Бо хоча ви, друзі, видні,
    Та нікому непотрібні,

    Окрім дівчинки Марічки,
    Бо її ви, Черевички.

    Дивляться, так то – Горобчик,
    Отакий сіренький “хлопчик”,

    До пониклих промовляє,
    Їх додому відправляє.

    - Що ж, - міркують Черевички, -
    Воно так. Біля водички

    Добре нам, як сонце сяє,
    А, як задощить... Немає

    Навіть даху, щоб сховатись,
    Можемо втім зіпсуватись...


    7.

    Повертають Черевички
    Знов до дівчинки Марічки.

    А вона їх зустрічає,
    Та до блиску начищає.

    Ще й говорить: Черевички,
    Не тікайте більш до річки!

    Обіцяю про вас дбати,
    По кутах не розкидати.

    Будете у мене чисті,
    Зірочки мов ті іскристі!

    Черевички пораділи,
    Та дівчаті все простили.

    Почали у дружбі жити,
    Миром й ладом дорожити...
    ..................................................
    От і все про Черевички,
    Що тікали від Марічки.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  6. Наталя Терещенко - [ 2008.06.29 15:46 ]
    ВОРОНА ДИРИГЕНТ
    Ворона прагнула кар’єри.
    Долала звукові бар’єри,
    Вокал сумлінно тренувала,
    Навчалась вперто і тривало.
    І дочекалася. Насилу
    ЇЇ сумлінність оцінили.
    Настав для істини момент
    І вже Ворона - диригент.
    У Гай призначили її
    Керівником до Солов’їв.
    Тож, одягнувши чорний фрак,
    Ворона всім сказала: «Так!
    З цієї самої хвилини
    Я вимагаю дисципліни.
    Ніяких фьють, ніяких тьох,
    Чи айяя, чи ох-ох-ох!
    Це витребеньки для нездар,
    Бо мусить бути тільки КАРРР!»
    Навчальний марафон тривав,
    В Гаю не місяць, і не два…
    Засумували Солов’ї,
    І восени в чужі краї
    Гуртом відправились вони,
    Де глум ніхто їм не чинив.
    Ще й досі в тих чужих краях
    Лунає пісня Солов’я.
    А що ж Ворона – диригент?
    Вона як справжній «шоу – мент»
    Тримає щастя в кулаку,
    Вчить Горобців у тім Гайку.
    …………………………..
    Ті хоч і галаслива рать,
    Та за кордони не летять!



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  7. Євген Ковальчук-Ожго - [ 2008.06.29 15:23 ]
    Купальське
    Знов небо строкатий плете візерунок, коли починаєш любити як вперше
    І тихий в божественній млі обладунок зі шрамів сердечних не видасть, не збреше.
    Солодкою ніжністю, моквою тіла полинем туди, де Заграви магічні,
    Безумну злу ніч цю розріже Ярило, для Наві сяйливий противник одвічний.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  8. Вікторія Вікторія - [ 2008.06.29 10:29 ]
    ***
    Утонуть бы в небе,
    В облаке парящем,
    Жить не странным прошлым,
    Только настоящим.

    Раствориться в ветре,
    В серебристых струях,
    Расцвести ромашкой
    В солнца поцелуях.

    Шелестеть листвою,
    Засверкать зарницей,
    Пролететь над морем
    Легкой белой птицей.

    Разливаться в венах
    Теплым шоколадом,
    И в тебя влюбляться,
    Засыпая рядом.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  9. Ольга Ілюк - [ 2008.06.29 01:15 ]
    ТАНЦІ ВОВКІВ
    Танцюй з вовками, ставай кривавим

    Хворій на волю, втрачай моралю,

    Згрібай коштовності, шукай коралі

    Ставай як привид або як сталь!



    Не май ні серця, ні духу в тілі!

    Лише одне тримай на цілі:

    Сягнути зорі – аби із злата!

    Натягуй залізні на плечі лати!



    Чекає на тебе твоя сваволя

    Аби рабом собі підчинити,

    Танцюй з вовками, така твоя доля

    Вбивати чи бути вбитим!


    Рейтинги: Народний -- (5.23) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати: | "Персональний сайт Ольги Ілюк"


  10. Ольга Ілюк - [ 2008.06.29 01:08 ]
    ПТАШКА-ЧЕРЕПАШКА
    Я тепер повільна, мов черепашка.

    Повзаю так повільно, як колись
                   ширяла важкими крилами -
                   то вони стали панцирем -
                   рідною хатиною з єдиним вікном,
                   точніше дверима.

    Іду собі...
    Пересуваю ніжками...
    Хтось щось кине в мене,
    а я шусть - до себе сховаюсь.
    Кличуть мене, кличуть -
                   не виходжу (навіщо мені їхнє вибачте?)

    Що я там роблю?
    Живу!
    Повільно - часу немає.

    Живу і згадую про крила,
                   про перетворення.

    Живу, знаючи, що можу і не жити черепашкою,
    можу знову стати лебедем.

    Тільки навіщо?

    Краще мати хатину:
                   тверду,
                       побудовану на міцній основі
                       закам"янілих
                       завосковілих
                       відкраяних від себе крил,
                   ніж літати вніде,
                   ніж летіти до сонця,
                   ніж без нього шубовснути вниз,
                   ніж постати під жертовний ніж,
                   ніж вискубувати з тіла перо,
                   щоб написати про лебедя,
                       щоб намалювати озеро,
                       щоб потім знову летіти
                       і не знати, де зупинитись,
                       чим поживитись,
                       як "пережити",
                       куди долетіти,
                       щоб відпочити...
    Тепер я повільна,
                   мов пташка,

                       ОЙ!
                           вибачте!

                               ч е р е п а ш к а


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.23) | "Майстерень" 5.13 (5.17)
    Коментарі: (2) | "Персональний сайт Ольги Ілюк"


  11. Ольга Ілюк - [ 2008.06.29 00:19 ]
    ІГРАШКА ДЛЯ ДИТИНИ
    Я - іграшка.
    Дитина зі мною бавиться -
    і я стаю нею.
    А коли мене беруть у тролейбус -
    Швидкоплинно помічаю,
    що кондуктори дуже схожі на свої тролейбуси...
    Так само,
    як книги на своїх письменників.
    Все схоже між собою,
    особливо це видно,
    коли людина молиться образу...
    Тоді вона теж образ.
    Але коли цілує розп'яття,
    - я ДИВУЮСЬ її байдужості!

    Зі мною такого ніколи не буває,
    особливо якщо я в руках у дитини!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.23) | "Майстерень" -- (5.17)
    Прокоментувати: | "Персональний сайт Ольги Ілюк"


  12. Афродіта Небесна - [ 2008.06.28 22:34 ]
    ***
    Вглядываясь в лица детей,
    Вслушиваясь в звуки шагов…
    Кто-то всполошил лебедей
    Метким выстрелом… в воздух.
    Так легко сорваться, и – вниз,
    Расквитаться с прошлым навек.
    Крошится картонный карниз –
    Мы одни с тобой, воздух…
    За спиной ворота-мосты,
    Там нас, верно, ждут до сих пор.
    Но за нами след уж простыл,
    А вернуться не дает гордость.
    Это не моя колыбель.
    Я б ушла, да день за окном.
    Ты присядь ко мне на постель,
    Раздели со мной ложе.
    Пятнами забрезжит закат
    На едва лишь сомкнутых веках.
    Говорят, ты, воздух, мне брат…
    И прекрасно! Брат! Ну и что же?



    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (9)


  13. Володимир Свідзінський - [ 2008.06.28 22:24 ]
    Під голубою водою
    Під голубою водою
    Живу я, живу...
    Золотоокий рибак надо мною
    Закидає сіть огневу.

    Крізь принадливі очка – знаю
    Не раз, не два я промкнусь,
    В баговінню садів погуляю,
    А колись таки попадусь.

    Спопеліє, застигне смутно
    Жовтава зоря в імлі,
    Ніч надійде нечутно.
    І не знайде мене на землі.


    З книги "Вересень" (1927)

    Баговіння – тонкі густі водорості


    Рейтинги: Народний -- (5.8) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  14. Дмитро Чистяк - [ 2008.06.28 21:54 ]
    ***
    Пізні поля Єлисейські.
    Світло зелене-зелене.
    Коли?

    Гілки гомонять водою.
    Вода гомонить гілками.
    Хто?

    Тільки із ночі – сонце.
    Тільки зі світу – вечір.
    Як?

    Зерно в пітьмі проростає.

    І чисті сльози нізвідки.
    І я раптово живий!


    Рейтинги: Народний 0 (5.34) | "Майстерень" 0 (5.25)
    Коментарі: (1)


  15. Оля Харченко - [ 2008.06.28 18:58 ]
    Коханому
    Коханий мій, до тебе в мріях я лечу,
    За щастя наше я сповна плачу,
    Кохаю до нестями, та мовчу
    І серце моє рветься від плачу.

    Ніхто того не бачить і не знає,
    Як туга чорна серце крає,
    Лише владарка ніч спостерігає,
    Як мрія тихо умирає.

    Віддати згодна все, що маю,
    Забути навіть як страждаю,
    Щоб тільки ти щасливим був
    І про кохання не забув.

    Щоб доленка тебе любила
    І заздрість чорна не згубила,
    І щоб любов у серці жила,
    А поруч була твоя мила!


    Рейтинги: Народний -- (4.45) | "Майстерень" -- (4.67)
    Прокоментувати:


  16. Володимир Мацуцький - [ 2008.06.28 15:00 ]
    Усі крадуть у цій країні - 2
    «Уряд Януковича у 2006-2007 роках
    крав зі швидкістю 60 доларів на секунду».
    (З радіо, телебачення та газет)

    Усі крадуть
    у цій країні.
    Хто більше,
    а хто менше.
    Від тих часів крадуть.
    І нині –
    теж не востаннє,
    як не вперше.
    Один вкраде добра
    в півгривні,
    а інший
    на мільярд вкраде.
    Обидва перед Богом винні.
    Та де ж той Бог?
    Та віра де?
    А, може, нам
    свою країну
    продати богу-москалю.
    Хай покарає і дитину
    за ту провину,
    без жалю.
    О Боже!
    Дай же нам не красти,
    не руйнувати
    спільний дім,
    себе звільнити
    від напасти
    і об’єднатися…
    А втім…
    Який святий
    вкрав нашу віру,
    ті наші будні
    і свята,
    ту рідну віру –
    моці міру?
    Яка ота
    душі сльота?
    І де ж та людськість,
    дУші чисті,
    діла і помисли братів?
    Нема душі –
    немає честі,
    немає нації…
    А втім…
    Невірний брате українцю!
    Невірний нації й землі,
    ти – уподібнився гостинцю
    чужим богам
    в чужий імлі.
    Якої ж ще чекати кари! –
    від не своїх -
    чужих богів.
    Самі себе
    ми обікрали.
    Своя біда.
    Свої борги.

    16.06.08


    Рейтинги: Народний 5 (5.08) | "Майстерень" -- (4.89)
    Коментарі: (11)


  17. Олександр Комаров - [ 2008.06.28 12:35 ]
    -16-
    Багато раз потоки зла
    Вкруг сонця замкнутим дозором
    Земля ганебно пронесла,
    Багато раз трубили хором
    Знавцi земного почуття
    На кшалт чи бути чи не бути.
    Хоч взад немає вороття
    Касян усе ж не змiг забути
    За дев'яносто дев'ять лiт
    Любовi першi поцiлунки
    I їх ростки i дивний цвiт.
    Не раз вони душевнi струнки
    Уберегли вiд всяких бiд,
    Коли у нерчинськiй копальнi
    Окремi iстини в загальнi
    Вузли сплелися, їхнiй плiд
    Грiв серце й душу в мерзлiй глинi.
    Вiн повернувсь через роки,
    Нiщо не вручив Українi,
    Та довгими були ковтки
    Води з колодязя. А Оля?
    Змiнивсь, змiнився милий край,
    Де був колись зелений гай
    Уже шматки сухого поля.


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.12) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  18. Олександр Комаров - [ 2008.06.28 11:21 ]
    -15-
    Блукали пам'яттю вчорашнi
    Надiї, сповненi добра,
    Змiняли їх подiї страшнi,
    Години згаянi. Стара
    Несправедлива випадковiсть
    I непорушнi сили зла
    Хилити стали юну совiсть
    До їх грiховного кубла.
    Тваринний жах прийнять нагально
    Життєвих радощiв потiк,
    Як всiх нещасть зворотнiй бiк
    Волав настирливо, благально.
    Та в резонанс того крику,
    У мить незримого пiзнання
    Струснув Касян те налипання,
    Побачив стежечку вузьку
    До нездiйсненого бажання
    I Олю в бiлому вiнку,
    Живцем вiддату на заклання.
    Сказав юнак: "Моя вина,
    Я випив чадного вина,
    Не розiрвавши пут неволi,
    Та знаю твердо, милiй Олi
    Вже в радiсть радощi мої
    Були б, хоча й позбутi смiху.
    Та за одну сльозу її
    Не залишу їй жодну втiху".
    За покалiчену любов,
    За неблаганну мить розлуки
    Касян, знетямлений вiд муки
    Доротi серце проколов.
    Пожбурив канделябр на килим,
    З порогу скочив у сiдло
    Вiд гнiву рухом оп'янiлим
    Направив коника в село.
    Примчав в хвилини диким чвалом
    I ще не вiрячи очам,
    Горбату карлу пополам,
    Правдивим пройнятий запалом,
    Ледь не зрубив залiзняком -
    Цьому завадили гайдуки,
    За ним пiдкралися тайком
    I заломили грубо руки.


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.12) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  19. Іван Гонта - [ 2008.06.28 10:32 ]
    Другу
    Однаково - хоч в Африку, хоч в Антарктиду,
    Летітимеш куди завгодно - лиш би звідси...
    Емоції і шал любовної кориди
    Колись забудуться і серце звеселиться.
    Самотність не довічну має владу,
    А усмішка - вона ж тобі страшенно личить!
    Неправда, що кінець, ти будеш світу рада,
    Донька тобі поможе, глянь лиш їй у вічі -
    Розтане лід на серці, смуток стане світлим,
    I ти ж дивись, як маки під вікном розквітли!


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.4) | "Майстерень" 5.25 (5.28)
    Коментарі: (16)


  20. Григорій Слободський - [ 2008.06.27 18:53 ]
    Між снігами білими
    Між снігами білими
    Там живуть моржі
    Не їдять бананів,
    Не варять борщі.

    В океані сніжнім
    Криги ледяні,
    Над ними сіють
    Північні вогні.

    Переною служить
    Біло сніжний лід,.
    Не хворіють серцем,
    Не п*ють настою -глід.

    Морж моржихі
    [При небесному сіяні]
    Признається її
    У вірному кохані.

    В ледяному океані
    Там живуть моржі,
    Поїдоють рибу,
    Не пічуть коржі.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  21. Тетяна Роса - [ 2008.06.27 18:46 ]
    Неминуче
    Бачиш зірку? Її немає –
    згасла, зникла
    давно колись.
    Її світлом діру латає
    до усього вже звикла
    вись.
    Тато й мама не завжди з нами –
    їх забирають
    зникаючі зорі,
    А діти спогадів нитками
    зашивають
    дірки від горя.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  22. Олексій Кириченко - [ 2008.06.27 18:13 ]
    Засліплені глянцем.
    Сум та іронія Ієроніма Босха.
    Деградація духу, патологія мозку.
    Мабуть діагноз у генах записано.
    Шизофренія. Як і було обіцяно.

    Ловлять вітри, в небо тикають пальцем
    Юрби людей, засліплених глянцем.
    Роблячи ставки на курсі валюти,
    Воланд чекає,- чи зміняться люди?



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.09)
    Прокоментувати:


  23. Тетяна Роса - [ 2008.06.27 14:38 ]
    Порада (Це казна-що дарую Варі, бо скоро здурію від її суму)
    Прах до праху – кохання вмерло…
    Не тривож прокляттями серце.
    В знак жалоби завісь туманом
    минулих кривд своє люстерце.
    Як кохання, вмираючи, терло
    сіллю образ відкриті рани
    і труїло гірким дурманом,
    додаючи в напій омани,
    ти не згадуй – його немає.
    Про мерців не можна погано
    щось казати і думати - теж.
    Аби серце загоїло рану,
    нехай пам'ять твоя згадає
    найпрекрасніші світлі миті,
    коли щастя не мало меж…
    Ти відмий їх, бо брудом вкриті.
    А іще відшукай під бинтами
    за втраченим суму липкого
    свою здатність усе прощати –
    і не треба вже більш нічого.
    Вона буде єдиним крамом,
    що візьмеш ти собі на далі -
    це завадить камінням стати
    болю в серці у час печалі.

    Банальність співчуття чи додатковий набір банальних фраз.

    Кохання вмерло – а людина жива -
    У долі відкрилась сторінка нова.
    Банальна фраза – почуття
    чомусь коротші за життя.
    Минуле для майбутнього урок –
    запам’ятай і зробиш новий крок.
    Яку банальність ще мені сказати?
    Життя – це наші здобутки і втрати.
    Корінням угору не можна рости,
    не тримай минуле - відпусти.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  24. Ганна Осадко - [ 2008.06.27 13:29 ]
    Та, що перевертала пінгвінів. Глобальне потепління.
    Бо ніхто не летить. Бо порожня, як серце, хата.
    Бо не падають вже – і нема кого пере-вертати,
    Бо стоять я-вони, та у Бога – інакші плани,
    Бо летять – не сюди, а на південь аеро-плани,
    Наче зграя гусей – темна вервичка без початку,
    І, похукавши в руку, поставить життя печатку,
    І останній вердикт – стенограма зі смайлів-речень:
    «Іншим разом, мала. Як погода? P.S. – До речі,
    Я читав – потепління насуне, тримайся, мила».
    …І фігурки пінгвінів із дошки водою змило…
    ………………………………….
    Ніж чекання недремне – то краще під горло ніж:
    Срібнокульково в тім’я кап-капає кат- капіж…
    …………………………………
    …І до шаху півкроку. Ще ближче, либонь, до мату.
    З головою накрила перина снігів зім’ята,
    І крижина метляє у вирві, і вир – як віра,
    (а на згадку про гусочку дробом дрібоче шкіра,
    Дрібно цокають зуби). Пінгвіни малі, як діти…
    Полетіти? Без них я не можу туди летіти…
    Бо до ніг притулились, бо гріють, бо вірять досі,
    Бо спливають над нами глобально – віки та осінь,
    Бо любов напливає, бо айсберг чека-чекає,
    Як гранати чека – ще півмиті – і капці раю,
    Ще півкроку – і горло, і світ, що водою повен,
    Захлинуться, захли… та біленький, як чайка, човен
    Випливає, випли… І Мазай молодий у ньому,
    Розгрібаючи тишу, веслує до мого дому:
    - Ой, ґаздине, приймайте. Як мокро у вашій хаті…
    І розп’яття обіймів зітнеться, і ми розп’яті,
    На порозі. Обнімеш. Піднімеш – над світ, над воду:
    - От, ґаздине, й приплив на човні Одіссей-заброда…
    …………………………………………

    …і пінгвіни притихли, і небо – як чорні вишні,
    І у човнику рук нас гойдає, несе Всевишній…






    Рейтинги: Народний -- (5.65) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (21)


  25. Варвара Черезова - [ 2008.06.27 12:51 ]
    Банально/сумно
    Божевілля – пусте, але пахне німою іржею,
    Що, отак, безпросвітно вкриває солоні слова.
    Полинові дощі поміж нас проростають межею
    І ріка полохливого вітру в повітрі сплива.

    Бур’яном поростають стежки, де ми двоє ходили.
    І немає кому верболозам співати пісень,
    І теплом наших тіл не зігріті базальтові брили
    Біля Озера Мрій. Вже не ми зустрічаємо день

    На мостах із вином... Розучилися жити сьогодні,
    А натомість навчилися жити минулим гірким.
    Простирадла незім’яті... Боже! До болю холодні...
    Все пішло, як за вітром вогню догорілого дим.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (4)


  26. Олександр Комаров - [ 2008.06.27 10:54 ]
    -14-
    Ще пахолк мчав тобi наказ,
    А грубих хлопiв сповiстили:
    "Хто в працi в полi не ув'яз,
    Не надривав у лiсi жили,
    Хай поспiшає на майдан,
    Порозважатись на весiллi,
    Яким великодушний пан
    Серця вiнчує скороспiлi
    Красунi першої навкруг
    I найщасливiшого з слуг,
    Чиї поступки завжди вiрнi
    I безсумнiвнi i помiрнi".
    З пiснями дiву одягли
    У плаття перлами розшите,
    В каретi в церкву повезли.
    Похмiлля споглянувши сите
    Двiрська команда вся гуртом
    Поспiшно рушила за нею,
    Щоб за годину вже свинею
    Їству вiддатись за столом.
    Ти вже був тут, а наречену
    Щасливу всю (гадаю так)
    За ручку лагiдну крiпак,
    Топiру вийшовший на сцену,
    До вiвтаря жадливо вiв.
    Схизматський пiп ваш до вiнчання
    Уже зготовився зарання,
    Без зайвих клопотiв i слiв
    Звершив, надiюсь, механiчно
    Цей втаємничений обряд.
    Пред богом i людьми навiчно
    Вона дружина, та навряд
    У цю хвилину та й довiку
    На її зблiдлому чолi
    Пройдуться щастя патрулi...
    Вона вiддана за калiку.
    Без краплi сорому, без знань,
    Огидний дотику i зору,
    Зiгнутий хворiстю горбань
    Їй чоловiк, пiд цю потвору
    Невдячну дiвку кинуть варт,
    Щоб пам'ятала аж до скону
    Про панську ласку i про жарт,
    Зiгратий з нею по закону.
    Сопуть їй певно колисанку
    Вологi нiздрi - два свищi,
    Та вже розбудять цього ранку
    Безкровнi губи - два хрящi,
    До кровi рватимуть осанку
    Кошлатi пальцi, як хрущi,
    Ще роз'ятрять на шиї ранку
    Зчорнiлi зуби мов клiщi,
    Й бацильним гноєм наостанку
    Протруять слизистi прищi.
    З доби в добу такiй тортурi,
    Лиш в небi спалахне зоря
    Пiддата хiттю злидаря,
    Хай вiдповiсть на власнiй шкурi,
    Чи вкрита срiбним сяйвом нiч
    Так славна, щоб змiнить покої
    На бридких дотикiв сувої
    I мрiй дiвочих паралiч?
    Та я вже звiдси чую, долi
    Вона своїй прокляття шле
    Хоча стерпiть тiлеснi болi
    У неї серце не мале,
    Та певно бiльш за форми голi,
    Якi створiння ковчить зле
    Нещасний розум й душу Олi
    Стражданням щастя розiтле,
    Которе ти в її уявi
    Спiзнаєш сам за свiй обман.
    Солодкий був в тебе роман
    Ось тiльки наслiдки трухлявi.
    Все ж ти розумний, не рiвня
    Тобi крiпачка неписьменна,
    Безмовно гарний, за чверть дня
    Тебе кохає жiнка вчена.
    Рятую я тебе, повiр,
    Так будь же вдячним за мiй вчинок
    Звiльнися серцем, мiй кумир!
    ...I в почуттях не знай зупинок.
    Розкрию я для спiльних втiх
    Багатства щедрого намету,
    Удвох, не таючись вiд всiх,
    Ми сядем в золоту карету,
    Європи свiтлої красу
    До твого зору донесу.
    Музичний Вiдень i Варшаву
    Старого Рима древню славу,
    Парижа вiчного церкви
    Чи в Петербурзi бал недiльний,
    Що хочеш бачити? Назви,
    Не бiйся помсти, ти вже вiльний.
    Твiй пан продав тебе менi
    По ним встановленiй цiнi".


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.12) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  27. Олена Багрянцева - [ 2008.06.27 09:44 ]
    В калюжах чужого міста...
    В калюжах чужого міста
    Я бачила дивне “вчора”.
    Я чула сопрано “завтра”
    В калюжах нерідних міст.

    Лещата “сьогодні” тисли
    Мою ейфоричну волю.
    Блискуче-пекучу ватру
    Мій спогад сьогодні ніс.

    Шуміло калюжне море,
    Було до нестями тісно.
    Уперто стояв на варті,
    Як страж, дерев’яний міст.

    На скронях чужого міста
    Я бачила сиве “вчора”.
    Я чула прощання “завтра”
    Із вуст ефемерних міст.
    25.06.08


    Рейтинги: Народний 6 (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  28. Олена Багрянцева - [ 2008.06.27 09:33 ]
    Ти дзвониш...
    Ти дзвониш
    Старому другу.
    Без приводу.
    Просто так.
    Питаєш чомусь
    Про спеку.
    І сміх,
    Як дзвіночок…
    Дзвониш,
    Щоб завтра
    Зустріти осінь.
    25.06.08


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  29. Павло Коляска - [ 2008.06.26 22:40 ]
    Останній крок на зустріч людям
    Мов гусінь-космонавт у люльці,
    В печері брат аскет заліг,
    Запер себе за сім печаток,
    Оф-лайн сховався у барліг.

    Лякає мантрами він тишу —
    Про послугу благає смерть свою:
    Метеликом його зробить хутчіше,
    Щоб жив на квітці, чувся як в Раю...

    Та все боїться молі до нестями,
    Бо у неї з метеликом різна карма:
    молі – шафа, метелику – свічка
    (Певно, через відмінність у формі крила).

    Тим часом шле свій заповіт мирянам
    Через рядки ментальних СМС.
    Останній крок його на зустріч людям
    Стартує із печери до небес.

    А разом з ним післав всі мрії на три букви.
    Щоб вдало закосить під суперстар,
    Прикрасив зачіску вінком колючим з тернів,
    Готує дух і тіло смерті під удар.

    Хребет асанами рівняє, рахує чакри,
    Раз по раз прану жадібно ковта…
    Шукає чорну кішку в закутках печери,
    Та темно так, що не знайти і власного хвоста.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  30. Ванда Нова - [ 2008.06.26 21:32 ]
    І нині, і прісно...
    Ми були чоловіко-жінки,
    так би мовити, жінко-мужчини,
    припасовані спина до спини,
    ніг – дві пари,
    чотири руки.
    Неділимі на дві половини.

    Нерозлучними вдень і вночі,
    у єстві залишатись подвійнім -
    що за благо!
    Стихія чи війни -
    не вбачати халепи ні в чім
    на безжальній землі-скотобійні…
    Бо кінцівки - сплетіння ліан,
    тіло - гілка, удвоє міцніша;
    бо любов’ю заповнено нішу
    поміж ребер – двохвимірний жбан.

    І ніхто не чекав, що вперіщить
    блискавицею заздрісний бог -
    мов аптекар, розтявши несхибно
    посередині.
    От, халамидник!
    Поділив повноцінне на двох
    безпорадних істот.
    І не видно
    ні промінчика в цей буревій –
    другий дар ошалілого бога.

    Тільки темним тунелем дорога.
    А вірніше - дороги є дві…
    І на плечі насіла незмога,
    і утрата – на горлі кільцем,
    і стікає від розрізу рана
    ярим соком.
    Ти – пан, я же – панна
    і віднині, і прісно. А сенс?
    Чи ми справді пани собі?

    Марно
    продираючи нетрі густі,
    виглядати єства половину.
    Вдвічі менше зосталося звивин,
    вдвічі важче самому іти.

    (Та коли віднайду - не покину,
    міцно пальці затисну тонкі,
    як пізнаєш. Ні небу, ні бісу
    відібрати не дам...
    Серцю тісно.
    Я - це ти,
    ти – це я.
    Нині й прісно,
    поза часом - вовіки віків.)


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (7)


  31. Афродіта Небесна - [ 2008.06.26 21:42 ]
    Коло
    На брамі храму мармуровий хрест.
    Страсна відправа із трибун рейхстагу
    Хреста гострить, щоб , мов багор, в хребет
    Ввігнати ворогу, заходячи іззаду.
    Захриплий страх – гірка горобина,
    Страх страйку, страти, струсу чи стриптизу.
    Старі сатрапи настягають хмизу,
    До ранку ватра грітиме тіла.

    На варті ватри вірник і весталка,
    Вогнетривкі і вогненебезпечні.
    Бери таріль, іди й припрошуй палко
    Ставати в коло й танцювати вєчність.
    Бо ти – ніхто, мій хитрий, хтивий брате,
    Ти взятий на поруки й на приціл,
    Непевний крок – і я лишуся прати
    Ганчір'я з ваших вже ледь теплих тіл.

    Радій, мій любий, доки час радіти,
    Тупцюй у колі, мов зірки й планети.
    Шукай, мій любий, слухай і дивись,
    Що є, що буде й що було колись.

    На брамі храму мармуровий хрест,
    Тут жнуть хрестами, орють і карають,
    Ллють піт і кров, не відправляють мес -
    Нема коли, бо й коло не чекає.
    Тут палять ватри і єретиків
    (бо що ж вони не йдуть, як всі, до танцю?),
    Ковтають страх, захриплий і гіркий,
    І ночі глупої глибокі риють шанці.









    Рейтинги: Народний -- (5.55) | "Майстерень" -- (5.52)
    Коментарі: (8)


  32. Олексій Кириченко - [ 2008.06.26 20:32 ]
    ***
    Як втілити тебе, моє духмяне літо
    В плетіння слів мереживо тонке
    Хай щастя, молоком пролите,
    Крилами пісні в небо проросте

    Як аритмія перших крапель
    Зливається в потік дощу, -
    Натхнення тимчасове божевілля
    Прорветься піснею, - і з нею я злечу

    Я повен щастям, наче соти медом
    Ромашка, липа, присмак чабрецю...
    Напоєна роса купальським зіллям,
    А небом я напився досхочу.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.15) | "Майстерень" -- (5.09)
    Коментарі: (2)


  33. Уляна Засніжена - [ 2008.06.26 18:34 ]
    Дивна квітка
    Я -
    дивна квітка,
    що розквітла небаченим квітом
    Твоїм поглядом

    Я -
    дивна квітка,
    що повниться незвіданим ароматом
    Твоїм поцілунком

    Я -
    дивна квітка,
    що зійшла повесні тільки для Тебе
    і як тільки впаде перший сніг -
    я зав’яну...

    Я -
    дивна квітка
    ніжна, тендітна
    росту серед скель...

    пильно мене гляди...


    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  34. Людмила Шамрай - [ 2008.06.26 17:43 ]
    Вірші
    Дивувалась черепаха:
    "Грала з тигром я у шахи,
    Що за диво-дивина-
    Тигр проковтнув слона?"


    Рейтинги: Народний -- (5.11) | "Майстерень" -- (5.13) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  35. Григорій Слободський - [ 2008.06.26 13:50 ]
    ...
    На рушнику, як на полі,
    Вистиляє людські долі
    Хрестиком розкладає -
    Трикутником прикладає.
    Все виходить,
    До кожньої події
    Місце знаходить.
    Козак по полі біжить
    Он ліс від чорноболя горить.
    Полумя багрянцем пилає-
    Все на рушник, як на простір,
    Долю людську викладає.
    А над усім блакить неба
    більше горя, більше лиха
    Вишивати вже не треба.
    хай на рушниках стеляться
    золоті поля,
    неви неозорі,
    Білі тополя.
    Хай на них розквітне
    Голуба блакить,
    Рани хай загояться,
    Серце не болить


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Олександр Комаров - [ 2008.06.26 10:53 ]
    -13-
    Проснувся вiн. Де свiтло дня?
    А Оля де? Де добра фея?
    Де галаслива метушня?
    Чом тихо все? Ось Доротея
    Долонi стисла в кулаки
    I не смiється вже, регоче,
    В нiй проступило щось сороче,
    Недавнiй ролi навпаки.
    "Будися, любчику, невдаха,
    Одкинь минулеє смiття,
    Хоч по тобi сумує плаха,
    Та ти отримаєш життя.
    З ночей Венецiї в болота
    Щодня ми мчали без пригод,
    Нарештi в'їхали в ворота
    Щасливий нас вiтав народ.
    Всi цi селяни, то худоба
    I неотесанi й бруднi,
    Та я про iнше, схилив лоба
    Вiд втоми пан, та голоснi
    Подiї сталися вже в спальнi:
    На килим рухнула одна
    Крiпачка досвiдом бiдна
    Й говорить речення благальнi.
    Про милiсть просить неспроста,
    Второпать важко наодинцi,
    Що за страхи волають в жiнцi, Та лиш калиновi вуста,
    Зiзнанням щирим привiдкритi,
    Припали пану до ступнiв,
    Слюною сюзерен скипiв,
    Себе не тямлячи, налитi
    Вiд лютi кольором свинцю
    В його на шкiрi дрiбнi спори, Напевно близькому кiнцю
    Крiпацький розум Терпсiхори
    Вiддався подумки в ту мить,
    Коли хотiв вас пан згноїть,
    В темницю кинути за грати,
    Живцем у землю закопати,
    В болотi чорному втопить,
    Мiж коней голими порвати,
    Чи щоб уйнять надмiрну прить
    До смертi власно зашмагати.
    Такий-то нелюд пан i звiр,
    Грiхом насичена утроба,
    У нього поклик i хвороба -
    Розпусти тiла повний двiр.
    Менi байдужа та рабиня,
    Але не ти, щоб врятувать
    Твоє життя немале вмiння
    Приклала я i слабку стать
    Тепер тiлесно не карати
    Вельзувла вмовила сама.
    Навiщо злитися дарма?
    Принаймнi краще розiграти
    На ранок тайно для обох
    Веселу п'єсу на три дiї,
    Що часто нам в днi золотiї
    Комедiантки без панчох
    На площах Генуї та Риму
    Через одну спiвали в риму.
    Уйняв пан розплеснутий гнiв:
    "Вогню не треба i палiв".
    Другу чоло вдягає маску,
    Вiд злостi губи не тремтять,
    А очi сотнею багать
    Прихильнiсть видають i ласку


    Рейтинги: Народний -- (5.24) | "Майстерень" -- (5.12) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  37. Олександр Комаров - [ 2008.06.26 09:28 ]
    -12-
    Мовчить юнак, не має слiв,
    Щоб подив звуком передати,
    А панi в чарочку сама
    Йому горiлки крадькома
    Повiльно стала наливати.
    I просить випити, на дно
    У келих ллє собi вино,
    Та ще не п'є, її велiння
    Слузi набратися терпiння.
    Що в тих карафках за зiлля
    Кас'ян не може зрозумiти,
    Здалось, предмети довкiлля,
    Хитнулись, стали червонiти.
    Немов Венери молока
    Вiдпив вина шипучу пiнку,
    Не бачить панi, бачить жiнку,
    Знадливу жiнку, звисока.
    Вона смiється, вся хiтлива,
    Руками груди пiдвела,
    Її волосся - iскор злива,
    В її очах нi краплi зла,
    У рухах певна i смiлива,
    Подiбна водам джерела.
    У неї пахне чиста шкiра,
    Як перед грозами полин,
    А голоском спiває лiра
    Чи знаменитий клавiсин.
    Вуста палають мов багаття,
    Дихання часте мов вулкан,
    Сповзає долу легке плаття
    I оголяє щедрий стан.
    Краси i форми без помарки,
    Одна з одною заграють,
    То поять, то зненацька п'ють
    Струєю серце наче з чарки.
    Нема опори, на диван
    Упав юнак, скотивсь на килим,
    Подобом сну хмiльний туман
    Йому постав обличчям милим.
    Нестало сили у плечах,
    В легенях кисню надто мало,
    Багряна куля у очах,
    Зiрвалась, враз усе пропало.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.24) | "Майстерень" -- (5.12) | Самооцінка 4
    Коментарі: (7)


  38. Анатолій Ткачук - [ 2008.06.26 00:01 ]
    Ода Осені
    Ах, Осене, моя безмовна панно,
    Крізь тишу саду пада жовтий лист.
    Лиш вітер десь завиє так неждано,
    Затихне знов й дощем проллється вниз.

    Ах, Осене, моя самотня діво,
    Вже журавель останній відліта,
    Курличе він з розпуки так тужливо,
    Прощаючи покошені жита.

    Ах, Осене, похмурая подруго,
    Захмарена й просякнута дощем,
    Вогонь гаїв заносить в душу тугу,
    Земля промокла дарить серцю щем.

    Ах, Осене, красуне золотава,
    Немає в світі більшої краси,
    Ніж в час, коли вбираєш величаво
    Поля у перли, в золото – ліси!

    Ах, Осене, невісто смутнолиця,
    Твій взір п’янить, душі ж не зігріва.
    Як поруч ти – тужить чи веселиться?
    – Та ні. Любити просто – я ж жива...


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.4) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (12)


  39. Дмитро Дроздовський - [ 2008.06.25 22:04 ]
    * * *
    хребет безсоння соняшником впав,
    а я лежу під небом з м'яти-рути;
    є змії, що стискають, мов удав,
    а є такі, що бризкають отруту

    і не минають ні птахи, ні звір,
    і все іде, як за наказом Будди;
    а я лежу, немов удав-упир,
    і хочу крови випити з Іуди

    яка краса, який безмежний світ!
    миршавий ліс задумався над вічним;
    для чого долі крила, як політ
    скінчився летом сторазпересічним?

    лежить земля, холодна, мов удав,
    зміїні трупи — наче квітки рути;
    я вже пожив, а світу не пізнав,
    як та змія, що бризкає отруту


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (3)


  40. Олексій Кириченко - [ 2008.06.25 22:05 ]
    ***
    Якщо твоє зерно не проросло,
    І бісер слів знов потоптали свині,
    Судома мук спотворила чоло,
    І чорні думи вкрали небо синє,

    Коли ти втратив все, що мав,
    І в собі в котрий раз розчарувався,
    То пам`ятай, - тих, хто програв,
    У сто раз менше тих, хто здався


    Рейтинги: Народний 4.75 (5.15) | "Майстерень" -- (5.09)
    Прокоментувати:


  41. Тетяна Роса - [ 2008.06.25 20:22 ]
    Не треба
    Не знеболює серце тиша –
    воно не камінь, ото й болить.
    Пісня часу його заколише,
    У минулому біль приспить.
    Намалюється чорною смугою
    Біль на пам’яті полотні,
    Аби потім закреслитись другою –
    Кольоровою…а можливо і ні.
    Не знеболює серце тиша –
    Воно не камінь, ото й болить.
    Та не треба в майбутнє лише
    Забирати з собою цю мить.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  42. Ванда Нова - [ 2008.06.25 18:48 ]
    Доктор Забуття
    А вуста забуття і тремкі, і солоні, мов зрада.
    Чи отрута, чи зілля спасенне – різниці нема -
    я його поцілункам готова віддатися радо:
    кіноплівка всихає, неначе лоза винограду,
    і викурює кадри із пам’яті пряний дурман.

    Сивий доктор у збанок журби домішає лакриці –
    руки звикли до контурів душ і до контурів тіл –
    і підносить ланцет і шепоче мені: «підкорися».
    А думки норовливі між скронями носяться риссю:
    маргаритки засушені, Фаусте, пахнуть, як пил….

    І слова шурхотять, і летять-тріпотять махаони,
    прилипають рухливим декором до білих шпалер ,
    і всередині колби - дін-дон! - озиваються дзвоном…
    І у зачіску змій укладає Медуза-горгона,
    бо чекає її за вікном кам’яний кавалер.


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (5)


  43. Михайло Дорошенко - [ 2008.06.25 17:11 ]
    ДОЩ
    Танцюй зі мною, той не знаний танець
    Під музику сп'янілих вечорів
    Я літній Дощ - веселий голодранець
    Сліпий від сонця, наче лист без слів
    Пиши шо хочеш! Випусти на волю
    Свої надії, хоч один танок!
    Ти просто так уже давно не мріяв...
    І як дитина під дощем не мок...!


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.94) | "Майстерень" 5.25 (5.1)
    Коментарі: (2)


  44. Варвара Черезова - [ 2008.06.25 17:50 ]
    ....
    Твої сни, телефонні просякнуті липнем розмови
    (Де незмінне: „Люблю” і у відповідь тихе: „Я знаю”)
    Вже забуті давно. І думки, як вороняча зграя...
    Ти приходиш у снах на вершину святого Синаю
    І питаєш, і просиш. Чомусь не почувши ні слова,
    Ти ненавидиш літо, вокзали і колії. Коле
    Все частіше лівіше у грудях, пітніють долоні.
    Констатація болю – віршована куля у скроні.
    Твоя ніч, ніби киця калачиком на підвіконні,
    А світанок приходить тупим нестихаючим болем.
    Під подушку ховаєш прощанням порізану мрію.
    Обіцяєш, що час – це найкраще із ліків. Минеться.
    І вона тобі вірить, і час випиває до денця.
    Цілу жменю пігулок для свого шаленого серця
    Ти ковтаєш. Бо лікар підпилий сказав: „Аритмія”.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  45. Василина Іванина - [ 2008.06.25 16:53 ]
    Із циклу "Київські дощі"
    Вікно готельне розчиню у дощ –
    зіщулився старий каштан навпроти.
    Пташками випущу усі турботи,
    нехай летять над вигинами площ.
    Без мене їм незатишно, либонь,
    кружляти над струмками мокрих вулиць...
    Чи не просити їх, щоб повернулись
    у прихисток натомлених долонь?..
    За рогом дзеленчить старий трамвай,
    мов хоче мені знову нагадати,
    що я тут – гостя, і пора в Карпати,
    вже час сказати Києву: – Прощай.
    В імлі дощу Андріївський узвіз,
    вже сутеніє. День спочити хоче.
    А дощ невпинно ллється і хлюпоче,
    змива з душі сліди прощальних сліз...


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.49)
    Коментарі: (10)


  46. Олексій Кириченко - [ 2008.06.25 16:45 ]
    ***
    Вічність минає у пошуках цінностей,
    Смерть чи життя, - знайди десять відмінностей

    Ми всі - кораблі без порту призначення
    Буття... небуття... Що має значення?

    Сьогодні ти тут, завтра станеш відсутнім.
    Все є відносним, лише Бог - абсолютним.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.15) | "Майстерень" -- (5.09)
    Коментарі: (2)


  47. Люта Ольга Козіна - [ 2008.06.25 13:36 ]
    ***
    Він міркував: з дітьми та заміжня...
    Кому потрібна отака кохана?
    Та як побачив, що іде вона,
    Знов в темну прірву загримів, мов п*яний.
    Вона така... Від неї гіркий смак,
    У неї теплий погляд, лЕгкий подив,
    І він тікав. Бо все було не так.
    І не чіпав. За межі не заходив.
    Жени кохання в шию за поріг,-
    Воно в кватирку влізе непомітно...
    І він стогнав од болю, він не міг,
    Його "привіт" неголосно, тендітно
    Вривався в її світ. І тільки сни
    Щоночі лікували свіжі рани.
    Він міркував - заміжня і з дітьми, -
    Кому потрібна отака кохана?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.34) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (7)


  48. Олександр Комаров - [ 2008.06.25 10:13 ]
    -11-
    Пора пору зміняла швидко,
    Минула осінь дощова,
    Зима без снігу, стало видко
    Як гай листочки розкрива.
    Весна натхненно виступала -
    Несли по небу журавлі
    Пісні на бистрому крилі.
    Теплом погода забавляла,
    Цвіли черемха i бузок.
    Прощайте, тижнi холоднечі!
    Зоря в небеснiй порожнечi
    Запалить вогники сердець -
    Готова Ольга вже до втечi
    З коханим-любим під вінець.

    Минули термiни чекання,
    Пташок дзвінких весняний спiв
    Розвiяв залишки вагання.
    Юнак засмучений повiв
    Сховати коней від пригоди,
    На день у темному яру,
    Бо, видно, втрутились у гру
    Дрiбнi стороннi перешкоди.

    А ополудні козачок
    З наказом – до палацу спiшно
    З’явитися – прибіг. Невтiшно
    Тремтiв дитячий голосок:
    "Скачiть, Касяне, мчаться коні -
    Владики критий екіпаж.
    Нiхто не ждав, носились соннi
    Двiрськi, селяни. Пильний страж
    Собак спустив, і канделябри
    Всю нiч горiли нагорі.
    У пана очi, наче зябри,
    І погляд хижо так горів".

    Ліпити здогадки похмурi
    З почутих слiв нема часу!
    Касян скакав – своєї шкури
    Не шкода - невеликий сум -
    він навіть не розтулить рота…
    Лежить тривога на лиці -
    За Ольгу страшно. Вже в кінці
    Шляху - узорчасті ворота,
    Алея далi, чистий плац.
    При входi в мармурний палац,
    Де глiд рясний в теплi буяє,
    Його Дорота зустрiчає.
    О що за диво - бо рука,
    Її рука до вуст Касяна
    Як цвiт городнього бур'яна -
    Приємна з виду, та гірка.
    Сама простягнена - чи сп'яну
    Велична панi? Говiрка,
    Щебече фрази нехолоднi,
    Дзвінкі i гострі, мов стрiла.
    Чом добра до слуги сьогоднi?
    За стан схопила й повела
    Його до зали. Нi людини,
    В палацi світло, як в раю.
    Скульптур жiночих голi спини,
    Пузатi вази, інший крам -
    Премудрi тюркськi серпантини
    І сяйво сонця по краям
    Картинних рам - єдинi свiдки
    Палких жіночих хвилювань.
    А на низькiм столі наїдки,
    Мiцнi наливки i шампань -
    Із цими ласими дарами
    Мiж ананасових хвостiв
    Присісти тягнуть руки дами.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.24) | "Майстерень" -- (5.12) | Самооцінка 5
    Коментарі: (7)


  49. Олексій Кириченко - [ 2008.06.25 08:41 ]
    Хакери сновидінь
    Знайди перлину наче власну унікальність
    В намулі снів, у плетиві думок
    Чим далі, тим пластичніша реальність
    "Нерівна рівність всім", - співає твій струмок

    Твій простір-час - срібляста амальгама,
    Подвійне дзеркало у простір сновидінь
    Рух декорацій задає програма
    Вистави сну, де грає світло й тінь

    Транссерфер запускає в небо змія
    Летить душа у світ дитячих мрій
    А розум наче дід старий бурмоче
    Щось про безумство нелогічних дій

    Знов кольори наповняться любов`ю
    І смак морозива, пташиний спів весни, -
    Воскресне все, бо щастя, - воно поруч,
    Воно в дитинстві, тільки руку простягни.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.15) | "Майстерень" 5.25 (5.09)
    Коментарі: (1)


  50. Мирослава Гарасимів - [ 2008.06.24 19:00 ]
    * * *
    Далекі дерева тривожаться вітром
    Я їх не бачу.
    Мелодія пісні доноситься звідкись
    Та я не чую.
    Сонце усміхнене вийде з-за хмари
    І я не плачу.
    Лиш, коли ніч наступає з туманом,
    Трішки сумую.


    Рейтинги: Народний 5 (4.75) | "Майстерень" 5 (4.67)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   1568   1569   1570   1571   1572   1573   1574   1575   1576   ...   1796