Стоїть спекотне літо надворі.
Білизну вітер у дворі полоще.
Сидять діди в тіньочку. Два старі –
Петро й Микола. Інші три – молодші.
Микола – той здебільшого мовчить,
Бува, іноді яке слово вставить.
Петрів же голос увесь час звучить,
Немов до всього є у нього справи.
Дійшли якось в розмові й до скарбів.
Петро й говорить: - Тут їх скрізь багато
Зарито ще із часу козаків.
Але ж закляті – спробуй їх узяти.
Один з молодших: - Я таке ще чув:
Щоб взяти скарб, то треба одмолитись
На стільки літ, як той заклятий був.
Тоді до нього можна підступитись.
- То так, можливо. – голос знов Петра,-
А то іще, говорять, що буває –
Він сам виходить із землі нутра,
Коли великий празник наступає.
От ми колись, ще молоді були…
Микола от не дасть мені збрехати…
Учотирьох зібралися й пішли
В ніч Великодню, щоби скарб дістати.
У нас он горб високий за селом.
Там, кажуть, козаки його зарили.
Вже стільки літ з того часу пройшло,
Але дістати так і не зуміли.
Отож, зібрались ми в вечірній час:
Я був, Грицько та ще Павло з Овсієм.
Лише Овсій жонатий був із нас,
А ми утрьох безвусі, холостії.
Шкода, нікого з них уже й нема,
А то б вони потвердили. Тож, значить,
Пішли ми в ніч. Хто лом в руках тримав,
А хто лопату. От, підходим, бачим,
Аж, наче, пагорб світиться увесь.
То скарб з землі виходить, не інакше.
Нам то ще підігріло інтерес –
То, значить, не пропаща справа наша.
Взялись ломами пагорб ми довбать,
Що стукнемо – аж гулом віддається.
Тоді пішли лопатами копать,
Воно бряжчить, мов об залізо б’ється.
Напевно, скриня кована лежить.
Ще трохи і, напевно б докопались…
Аж глядь – а щось на камені сидить.
Поглянуло. – Копаєте? – спиталось,-
А голову покласти принесли?..
То,значить, замість скарбу у ту скриню,
Щоби спокійно взять його могли,
Ми чоловічу голову повинні
Були покласти. От воно й пита.
А нам би його взяти й розпитати,
Якою саме має бути та:
Чи християнська, а чи супостата?
А ми заклякли, стоїмо, мовчим,
А потім все поки́дали і драла.
Не дивимся під ноги, навіть – мчим.
Нечиста сила так порозкидала,
Що тільки я додому і добрів.
Овсія відшукали десь під тином,
Грицько і погреб у чужий влетів.
Павло в болоті ледве не загинув.
Похорували тяжко ми тоді,
Ледь одвалали знахарки недужих,
А то би неодмінно буть біді.
Ти ж пам’ятаєш то, Миколо-друже?
Микола тільки голосно зітхнув:
- Зізнатись хочу. Досі ще вагався.
То я із вами штуку ту утнув,
Як тільки-но про намір ваш дізнався.
Лиш ви пішли, я вила прихопив,
Одя́г кожуха ще й хутром нагору.
На голову макітру начепив.
До пагорба дістався зовсім скоро.
Ви так тим скарбом зайняті були,
Мене і не помітили одразу.
До мене обернулися, коли,
Я кинув вам оту зловісну фразу.
Я ж думав – просто так посміємось
Над жартом. Зовсім не чекав такого.
Оговтатись й самому удалось,
Коли ви дружно взяли в руки ноги.
Я вслід кричав вам, що пожартував.
А ви не чули…Де там озиватись.
А вранці, чим скінчилося, узнав
І уже страшно стало зізнаватись.
І голову Микола опустив.
Мовчали всі і почувались скуто.
Петро, як рот відкрив, так і сидів,
Мов все не міг повірити в почуте.

Гуляй! Гуляй доле! Гуляй, не загулюй! Гуляй не допізна…

Черевики в тебе нові, розум, дивись, не намуляй… Гуляй-доля капризна!

Як зустрінеш ранок з милою на Набережно-Хрещатицькій - сонце долі твоїй свідок…

Дніпро пестить милу хвилею, сонце в думі схизматицькій умовляє серцеїдок…

2023 рік

Гуляй! Гуляй доле! Гуляй, не загулюй! Гуляй не допізна…

Черевики в тебе нові, розум, дивись, не намуляй… Гуляй-доля капризна!

Як зустрінеш ранок з милою на Набережно-Хрещатицькій - сонце долі твоїй свідок…

Дніпро пестить милу хвилею, сонце в думі схизматицькій умовляє серцеїдок…

2023 рік

Маріє, Пречиста, прости,
Почуй мене, грішну й стомлену.
За руку бери й веди
Між струменями води
І між язиками пломені.

Не дай мені вирви в путі -
зневіритися в початому,
Де грішні (такі прості!)
Не виснули б на хребті
Й не чули, як я кричатиму.

Засліплені очі відкрий.
Що знаджувало, те вийняте? -
Спокушували вітри,
Підносили догори,
Щоби у провалля кинути.

Мене ж не відштовхуй таку.
Почуй, як Твій Син заблудлого.
Чи з птахою у садку,
Чи віршами у рядку
До тебе взивати буду я.

Ж-айвір малий співучий, моторний
А-ж із Іспанії лине додому,
Й чути ті звуки, ніби із горна,
В-есело пісню сіренький заводить.
О-сь споглядає ріднеє поле,
Р-адує світ - крила ніжні тріпочуть.
О-брій широкий, бажана воля.
Н-ебо блакитне - вдивляються очі.
О-да неначе, пташина весні.
К-отиться дзвін - жайвір лунко щебече.

У-х, як бадьорить тепер, не вві сні.

П-одив навколо - людина лепече.
О-т-от зігріє промінь ласкавий
Л-юбу пташину , барвистії крила.
І розіллється пісня яскрава.

Чи знаєш другий ти закон Ньютона? –
питав Ілько товариша Антона.
Сміявся той – Який же ти артист,
я фізик, розумієш, не юрист!

Над водою сонною
Куриться туман, –
Сірістю бездонною
Оповита рань.
Лагідною тишею
Огорнувся луг, –
Росянисте кришиво
Блискає навкруг.
Чом ти, тепле золотко,
Блудиш десь в імлі,
Адже трошки холодно
В сутіні землі.
Хоч і не подолано
Сонцем перешкод, –
Все одно вдоволений
Йду край тиховодь.
Не звучить мелодія
Різних джеркотух, –
Повнить прохолодою
Річка груди й дух.
07.04.24

ПОЗА ЧАСОМ МІЖ СВІТАМИ…
І я у ролі знову клерка…
…Їй довподоби шлюбний фах.
Вона така, як та цукерка…
І ми зутрілися на днях.
Її повів у чисте поле,
Ніяких мін, воно ж дівча.
І хоч й безахистне і голе -
На тілі жодного ще шва…
Ще не чіпали, не дражнили
Можливо зайняті були
І ми, засмажали б, зварили б…
Та ось біда - забув коли…

Це ще не все, не ставте крапки,
Хоч й нині хлопців в нас в обріз,
А запитати вже в Одарки,
Не обійшлося би без сліз…
…Згубила в полі і корівку,
Ягня, і діда, й бог зна що…
І показала на гвинтівку…
Й кивнула в сторону авто…

А «клєрком» навіть і не пахло…
Я здивувався було сам,
Чи то в мені усе зачахло…
Чи то пора на небеса…

Тепер Одарка рідна з рідних…
Тепер у трьох… поля… посів…
І жодних нападів, на рівних.
Хіба щоб дощик гомонів…
5.04.2024.

"Впродовж минулої доби..." -
Меню споживче, повсякденне
Нічого іншого не жди,
Воно освячене, знаменне…
І ще здорожчає в рази,
І кожен з нас за все це сплатить…
Тому, що вІйни - це ази…
Коли свій Меч з дитинства славить
"Впродовж минулої доби..." -
Повірте, Бог переіначить…
Разом вдихнемо я і ти
Не вішай носа сво’, юначе…
4.04.2024.

Спорт объединяет направления физической активности человека.
Прыжки,плаванье, бег, футбол,волейбол, хоккей- все не перечесть.
Основа и фундамент для сохранения ,восстановления здоровья.
Растить здоровым молодое поколение – главная цель спорта.
Терпение, выдержка , храбрость и поддержка, спорт – во благо!
5.04.24 Швец Тамара.


Спорт поєднує напрямки фізичної активності людини.
Стрибки, плавання, біг, футбол, волейбол, хокей - все не перелічити. Основа та фундамент для збереження, відновлення здоров'я. Вирощувати здоровим молоде покоління – головна мета спорту. Терпіння, витримка, хоробрість та підтримка, спорт – на благо!
5.04.24 Швець Тамара.

Квітка -
від слова квітень,
що визволяє красу…
Квітень -
від слова вітер.
Вітер -
від слова сум.

Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік

Дитина дивиться на світ,
Цей погляд ангела відкритий.
Цікавить наших дітей все.
Ще більше хочуть вони знати.
Всі їх питання чому, як, де, коли,
Слід уважно, з повагою вислухати.
Доступно на них мусимо відповісти.
,
Дитя, як губка, в себе все вбирає.
І перш за все – поведінку тих,
Хто поруч, з ким спілкується,
Живе, що бачить,чує.
Здається все так просто...
Саме так формуються манери,
Характер, погляд свій вже є...

Роздуми про діток, дитинство не нові,
Відомі кожному вони.
Тому не слід нам на дітей,
Онуків ображатись,
Ми самі винні, якщо
Непорозуміння і проблеми з ними є...
2.03.19 8.30

Не знаю колискової...
А донька
Прохає колискової, аж плаче.
Бліде обличчя в доньки
І гаряче.
Мов кволе пташеня – її долонька.

Не знаю колискової...
Навіки
Я загубив її,
Мов кінь – підкову.
Я подаю дитині різні ліки,
А донька плаче:
«Тату, колискову...»

Не знаю колискової...
Та знаю,
Яка вона потрібна в цю хвилину:
Піду і колискову пошукаю.
Знайду –
Приколишу свою дитину.

Ти любиш сміятися, любиш плакати,
Проживаєш життя божевільними ритмами,
Розплачуєшся за все потрійною платою,
Щось змінюєш щодня, не живеш алгоритмами.

Ти мрієш про спокій та щасливі хвилини,
Слухаєш серце, яке вистукує по-різному,
Ти вже давно не маленька дитина,
Яка налякана обличчями грізними.

Ти надто красива, щоб тебе не помітити,
Надто палка́, щоб тобою не обпалитися,
я не завжди тебе розумітиму,
але це не забороняє за тебе молитися.

Я постійно підживлююсь твоєю вродою,
Забуваю про все, що під серцем сиділо…
тому що ти носиш сорочку мою з великою насолодою,
І ти слухаєш музику мою, хоча, впевнений, що через силу.

Ти не виносиш брехні, як і вона не виносить тебе,
Ти божеволієш від правди, яка тебе розриває,
Пливе на повну потужність твій уявний корабель,
Який з далеких країн завжди додому повертає.

Ти чекаєш на щастя, яке від тебе звалило,
Ти живеш лиш вірою у мрії нездійсненні,
Твої втомлені руки марнують сили на вітрила,
Ти втомилася вертітись у ритмі музики скаженім.

Ти не любиш тепло, любиш вечір з прохолодою,
Не зважаєш на минуле, яке у серці десь засіло,
І все ж…
Ти носиш сорочку мою з великою насолодою,
І слухаєш музику мою, хоча, впевнений, що через силу.

Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
бо ж за цукор і за хліб навкулачки б'ються.
Ви ж, мов ті вовки, навесні не ситі,
приперлися на Вкраїну голод свій втолити.
Уже Київ маячів золотом Софії,
та не дали наші вояки ним заволодіти.
Тож і вирішили ви у злості ядучій
помститися, як належить, хоч на тихій Бучі:
поздирали із домівок все, що здерти змога,
на коліна поставили старого й малого,
в потилицю посилали кулі осорогі,
дівчаточок-голубочок всіх погвалтували,
в неціловані ще груди зі сміхом стріляли.
Смійтесь, смійтесь, недолюдки, смійтеся на кутні,
смійтесь разом зі своїм путіним безпутним...
...Не сльозами, а помстою в ці дні незабутні
Україна переможе всіх московських трутнів.

Всесущий Боже, змилуйся й прости,
За те, що десь зневіри впало зЕрно.
Не проросло, о ні . Лежить мізерне
На спаленому ґрунті суєти.

Та спопелити хочуть біль і жах,
І ненажерливо війна відкрила пащу.
Та Ти ж не кинеш нас напризволяще
Тому, хто Волю Божу зневажав.

Премилостивий Боже, можеш все.
Великий піст веде в Пасхальні дзвони,
Коли росу під пАски ранок зронить,
І Ти нам перемогу принесеш.
03.2023.

Подаруй мені, Осінь, барвисту свою вишиванку!
З візерунком минулого... Там, де дитинство, ставок...
І алею зажурену, і спорожнілу альтанку,
І п'янкий запах листя, як символ осінніх думок.

Подаруй мені, Осінь, жовтневу сіреньку хмаринку,
Подаруй парасольку, щоб нею я душу прикрив.
Подаруй мені, Осінь, привабливу шийну хустинку,
На якій би завмер неповторний осінній мотив.

Я повірю у розповідь щиру твого листопаду!
Поясни мені, мила, чому в мене серце болить!
Запрошу я тебе, справедлива і мудра, до влади!
Подаруй мені, Осінь, краплинку добра... Хоч на мить!

Простирається світла блакить
І співають пташки наді мною,
А далеко десь – гучно гримить,
Покриваючи вись чорнотою.
Безсоромно глузує війна
Десь отам над блакиттю і співом,
А до мене – прибилась весна
Й уквітчала важкий мій путівець.
Голова чуманіє від дум
Та від запахів цвіту і диму, –
Учуваю повзучу біду,
А красу – поглинаю очима…
06.04.24

Одуванчик – весенний, солнечный цветочек !
Дарит позитив, восхищает свежестью !
Утром лепесточки раскрываются,
Вечером закрываются, прячутся в траве.
Активность роста удивляет!
Необыкновенной красоты ковер!
Человеку и животным – лекарство!
Интересные истории, легенды, сказки,
Картины написаны и нарисованы о нем!
5.04.24 Швец Тамара

Кульбаба – весняна, сонячна квіточка!
Дарує позитив, захоплює свіжістю!
Вранці пелюстки розкриваються,
Увечері закриваються, ховаються у траві.
Активність росту дивує!
Незвичайної краси килим!
Людині та тваринам – ліки!
Цікаві історії, легенди, казки,
Картини написані та намальовані про нього!
5.04.24 Швець Тамара

Одуванчики в саду и интересные факты о них.
Ранней весной, как только сойдет снег, в саду первыми появляются желтенькие, солнечные одуванчики. А через несколько дней покрывают землю желтым ковром.
Мне очень нравятся эти замечательные, согревающие взгляд, полезны для сада и человека растения.
Вчера с интересом прочитала интересные факты и легенды об этих цветах. Еще больше убедилась в их целебных свойствах и положительно влияющих качествах в весенний период, когда вокруг еще все серое, другие растения еще не проснулись от зимней спячки, а эти маленькие, яркие солнышки утром раскрываются, согревают взгляд и поднимают настроение.
В мае прочитав интересную статью о целебных свойствах корней одуванчика, которые имеют сильнее свойства, чем любой антибиотик, попросила мужа выкопать корешков. Корешки хорошо промыла, просушили, а потом заваривала и пила приятный на вкус напиток.
Ежедневно обращаюсь к Всевышнему с благодарностью за все, что имеем и используем, что дает окружающая природа, которая меняется каждый день, очаровывает взгляд, заряжает позитивом , а растения и плоды полезные и питательные !!! 18.06.19 15.48
На фото одуванчики в нашем саду.

Интересные факты о одуванчиках
Повсеместно растущие одуванчика хорошо известны человечеству с давних времен, так как эти обычные, казалось бы, цветы имеют ряд очень полезных свойств. Но, конечно, большинству из нас он знаком по детству, когда так весело сдувать их пушистые семена и смотреть, как они летят по ветру. А вот античные ученые быстро распознали целебные свойства этого растения, и научились применять его в медицине.Впрочем, эти цветы могут похвастаться действительно большим спектром своего применения
Факты о одуванчике
• Привычные нам одуванчика вполне официально называются «лекарственными», так как они используются в народной медицине уже много веков. Корни некоторых видов одуванчиков содержат каучук, поэтому эти виды когда расставались с целью производства резины. Затем с вытеснили каучуковые деревья, но сейчас ведутся разработки по производству резины из сока одуванчиков.
• При укусе пчелы млечный сок одуванчика избавляет от боли и опухоли (интересные факты о пчелах).
• На одной головке одуванчика около 200 пушистых семян, а общее их количество с куста может достигать 7000.
• из лепестков одуванчиков делают варенье и вино.
по одуванчика можно следить за временем. На рассвете, около шести утра эти цветы раскрываются, а в три часа дня закрываются, с точностью до нескольких минут.
• В Китае одуванчик называют овощем, поскольку здесь он часто используется для приготовления различных блюд .
• С поджаренных корней обычного одуванчика делают напиток, который может служить суррогатом кофе.
• Одуванчик - очень популярная еда в Италии. Во многих ресторанах можно найти в меню блюда из одуванчиков, которые даже подают на торжествах. Для местных этот цветок считается деликатесом .
Избавиться от одуванчиков непросто - это растение обладает поразительными способностями к регенерации, и может восстановить популяцию даже из части сильно поврежденной корневой системы.
• В предгорьях Кавказских гор встречается необычный вид одуванчиков, с лепестками пурпурного цвета.
• Одуванчик издавна использовался в пищу различными народами, его употребляли еще как индейцы, так и первые колонисты в Северной Америке .
В США, штат Огайо, каждую первую субботу мая празднуется День одуванчика. В этот день люди украшают одежду одуванчиками и готовят из этих цветков различные блюда.
• В бельгийском городе Ои из одуванчиков варят пиво. Здесь же эти цветы добавляют даже в паштет.
• На территории Кольского полуострова растет Одуванчик белоязичковий, что имеет белые лепестки с желтой серединой. Это редкое растение занесено в России в Красную книгу. Больше нигде этот уникальный цветок не встречается .
Одуванчик пользуется широкой популярностью и в народной косметике: маска с его свежих листьев питает, увлажняет и омолаживает кожу, а настой цветков отбеливает веснушки и пигментные пятна. • Одуванчики, которых существует более тысячи «мелких» видов и около семидесяти так называемых «больших», распространены повсеместно, за исключением высокогорных районов и арктических широт.
Перевела на украинский язык 18.06.19 15.23

Кульбабки в саду і цікаві факти про них.
Ранньою весною, як тільки зійде сніг, в саду першими з’являються жовтенькі, сонячні кульбаби. А через декілька днів вкривають землю жовтим килимом.
Мені дуже подобаються ці чудові, зігріваючі погляд ,корисні для сада і людини рослини.
Вчора в захваті прочитавши цікаві факти і легенди про ці квіти. Ще більше переконалась в іх цілющих властивостях і позитивно впливаючих якостях в весняний період, коли навкруги ще все сіре, ішші рослини ще не прокинулись від зимової спячки, а ці маленькі, яскраві сонечка ранком розкриваються, зігрівають погляд і піднімають настрій.
В травні прочитавши цікаву статтю про цілющі властивості коренів одуванчика, які мають сильніші властивості ніж любий антибіотик, попросила чоловіка викопати корінців. Корінці добре промила, просушила, а потім заварювала і пила приємний на смак напій.
Щодня звертаюсь до Всевишнього з подякою за все, що маємо і користуємось, що дає оточуюча природа, яка змінюється кожного дня, чарує погляд, заряжає позитивом, а крім всього ще багато рослин і плодів корисні і поживні!!! 18.06.19 15.48
На фото кульбаби в нашому саду.

Цікаві факти про кульбаби
Повсюдно ростучі кульбаби добре відомі людству з давніх часів, тому що ці звичайні, здавалося б, квіти мають ряд дуже корисних властивостей. Але, звичайно, більшості з нас вони знайомі по дитинству, коли так весело здувати їх пухнасті насіння і дивитися, як вони летять за вітром. А ось античні вчені швидко розпізнали цілющі властивості цієї рослини, і навчилися застосовувати його в медицині. Втім, ці квітки можуть похвалитися дійсно великим спектром свого застосування
Факти про кульбаби
• Звичні нам кульбаби цілком офіційно називаються «лікарськими», так як саме вони використовуються в народній медицині вже багато століть.
• Коріння деяких видів кульбаб містять каучук, тому ці види колись розлучалися з метою виробництва гуми. Потім з витіснили каучукові дерева, але зараз ведуться розробки по виробництву гуми з соку кульбаб.
• При укусі бджоли молочний сік кульбаби позбавляє від болю і пухлини (цікаві факти про бджіл).
• На одній голівці кульбаби близько 200 пухнастих насіння, а загальна їх кількість з куща може досягати 7000.
• З пелюсток кульбаб роблять варення і вино.
По кульбаби можна стежити за часом. На світанку, близько шостої ранку ці квіти розкриваються, а о третій годині дня закриваються, з точністю до декількох хвилин.
• У Китаї кульбаба називають овочем, оскільки тут він часто вживається для приготування різних страв.
• З підсмажених коренів звичайного кульбаби роблять напій, який може служити сурогатом кави.
• Кульбаба - дуже популярна їжа в Італії. У багатьох ресторанах можна знайти в меню страви з кульбаб, які навіть подають на урочистостях. Для місцевих ця квітка вважається делікатесом.
Позбутися від кульбаб непросто - ця рослина має вражаючими здібностями до регенерації, і може відновити популяцію навіть з частини сильно пошкодженою кореневої системи.
• У передгір'ях Кавказьких гір зустрічається незвичайний вид кульбаб, з пелюстками пурпурного кольору.
• Кульбаба відвіку використовувався в їжу різними народами, його вживали ще як індіанці, так і перші колоністи в Північній Америці
У США, штат Огайо, кожну першу суботу травня святкується День кульбаби. У цей день люди прикрашають одяг кульбабами і готують з цих квіток різні страви.
• У бельгійському місті Оі з кульбаб варять пиво. Тут же ці квіти додають навіть в паштет.
• На території Кольського півострова росте Кульбаба белоязичковий, що має білі пелюсточки з жовтою серединою. Це рідкісна рослина занесено в Росії в Червону книгу. Більше ніде цей унікальний квітка не зустрічається (цікаві факти про квіти).
Кульбаба користується широкою популярністю і в народній косметиці: маска з його свіжого листя живить, зволожує і омолоджує шкіру, а настій квіток відбілює ластовиння і пігментні плями.
• Кульбаби, яких існує понад тисячу «дрібних» видів і близько сімдесяти так званих «великих», поширені повсюдно, за винятком високогірних районів і арктичних широт.
Переклала на українську мову 18.06.19 15.23

Зухвала гра тривожити подол
Земного неба вигадкою серця,
Зітханнями, бо ночам вперекір
Приходять дні стираючи до крихти
Уявлене. Лякаючи птахів
Не повернутись з гілкою у дзьобі,
Але чекати вперто мілину
Ховаючи страхи під чорні крила
І зиркати на білих голубів,
Плекаючи в зіницях докір, наче
Уже напевне знаючи — впадуть,
Що їх потопить втома та зітхання
Солоних хвиль.

05.04.2024

Стає на самокат
що кат, що самокат.

2024

ЛОХУЙлохуйлоХУЙЛО

2024

Буває так, що хочеться сміятись…
І трішки бути… трішечки смішним.
Й усе своє замовчене роздати
і більше неокучуватись в грим…
Нехай єство оселиться в повітрі,
Там місця вистачає геть усім…
І зникнуть ті питання безпросвітні
Й амбіції свої, передусім…
Буває так, що хочеться померти
Не трішечки, відразу й до кінця
Й усе своє замовчене протерти
До самої вершини, до взірця…
Буває так, що хочеться взлетіти
Туди, де ти ніразу не бував…
А з тих питань, що нікуди подіти,
Щоб сам себе між ними змалював…
Буває так.

З поверхівки ворон споглядає…
Щось бурмоче… Видно про своє
Відпочине й знову калатає,
Схоже навіть дуже на твоє…
А куди дівати, накопичив
Він і ти - заложники судьби…
Порівняння ворону не личить
Далечінь між вами… - Не бубни! -
Подумки звернутись, було б краще
Вже запізно, ворон відлетів
Ти стоїш залякане, пропаще
Без усього, ще й без берегів…
4.04.2024.

Сів метелик на моє плече -
Гарна новина, жива пелюстко?
Як відчув, що тут на серці пустка,
А тривога раною пече?

Прилетів розрадить, бо ж весна.
І тремтить від подиху чи вітру
Крилець оксамитова палітра.
Та куди сідать, ти певно, знав -

Доторкнувся лоскотно руки.
Усміхаюсь - то твоя турбота.
Ну лети, багато ще роботи -
Ждуть кульбабок сонячні крапки.
05.2022.

Пий життя маленькими ковтками,
кожну мить смакуй, немов вино.
Не жалкуй за булими роками
і тримай упевнено стерно!

Насолоджуйся усім, що маєш,
упивайся краплею роси.
Не лети за часом і не згаєш
ні секунди марева яси…

Будь собою, будь завжди собою,
не женись за щастя тиражем,
поринай у нині з головою,
не спіши за завтра міражем!

Вона вийшла з таксі, залишивши керманичу
лише шлейф стійкого приємного запаху.
Йшла навпомацки назустріч новому місту
з його прокопченістю та в’їдливими шлаками.
Йшла пішки, не знаючи ні адреси, ні зупинки,
обмірковуючи дорогою
свої невдачі та подекуди незрозумілі вчинки.
Дихала прискорено, синхронно з її підборами,
Залишаючи позаду минуле з його постійними заторами.
Для неї новизна не говорила і не означала абсолютно нічого,
вона починала життя своє…
тільки шкода, що без нього.

Якщо тобі, моя царівно,
Служити Богом присягав,
То залишуся слову вірним,
Аби продовжувався яв.
Бо лиш твоя розквітла врода
Мене приваблює щомить
І серцю дарить насолоду -
Творити, вірити й любить.
05.04.24

Абрикос – оранжевое чудо, ценный и полезный плод!
Богат он витаминами, исцеляет, продлевает жизнь !
Расцветает первым он в саду, восхищение, краса!
История об абрикосе загадочна, тысячелетия прошла.
Косточка абрикоса – природный антибиотик, оксидант.
Он изображен на почтовой марке Армении
Считается национальным символом этой страны .
4.04.24 Швец Тамара.
Фото цветущего абрикоса во дворе.
Абрикос – помаранчеве диво, цінний та корисний плід!
Багатий він на вітаміни, зцілює, продовжує життя!
Розквітає першим він у саду, захоплення, краса!
Історія про абрикос загадкова, тисячоліття пройшла.
Кісточка абрикоса – природний антибіотик, оксидант.
Він зображений на поштовій марці Вірменії
Вважається національним символом цієї країни.
4.04.24 Швець Тамара.
Фото квітучої абрикоси у дворі.

Зрадіє сонце, зникнуть чорні хмари,
Всміхнеться на болоті очерет.
Забудемо усі безглузді чвари,
Без сумніву ми підемо вперед!

Розквітне по-новому вся природа:
Кульбабки - в червні, айстри - восени.
І радості напишемо ми оду,
І буде звук гітарної струни!

Від спраги рятуватиме криниця...
І туга зникне, і відступить біль.
І, закохавшись в квітку полуниці,
Тут буде про добро дзижчати джміль.

Ми шансів не дамо підступній скруті!
Заграють промінці! І здохне путін!

Упав навзнак.
О ні, зігнувся нині
п'янкий нарцис
з бузковим суголоссям.
Що свідок війн...
Тримайсь, прошу! Здалося:
то я - ріка!
Бурхлива і дитинна.

Війна - крива...
Де світ?! Убережися!
Пекельний камінь -
згубний лай заліза.
І ні кінця ні краю,
лізе й лізе...
А я - струмок! Мілію...
Де ж криниця!?

А я стікаю
в закуток з молитв.
Розквітну колом-виром
навесні...
Ох, будь же
заговореним на дні!
Нехай нарцис,
не ти, мені болить.
2024

- Скажи-но, куме, чому Орбан так
Тепер вчепився в Закарпаття наше?
Я розумію – помагає Раші,
Відволікає сили в нас, однак,
Яка йому до Закарпаття діло?
Що він там втратив? І угорці з ним?
Я довго думав над питанням цим.
От, поясни-но куме зрозуміло.
- Щоб зрозуміти, куме, треба би
На сотню літ та й більше повернути
В минуле. Як війна скінчилась люта
І світ у мир найперший крок робив.
Антанта, яка виграла війну,
Тепер свої умови диктувала.
Німеччина, яка війну програла,
Спокутувати мусила вину.
Союзникам її дісталось теж:
Одна Австро-Угорщина розпалась,
Шматків від неї декілька зосталось,
Які своїх не визначили меж
Та до сусідів зирили весь час,
Як би у них собі щось прихопити.
Те українцям не вдалось зробити
І досі доля розділяла нас
Між москалів і ляхів. Ще землі
Румуни були трохи прихопили.
А Закарпаття до розвалу жи́ло
Під скіпетром угорських королів.
Так само, як Словаччина. Одначе,
Розпалася імперія у ось
Його забрати чехам удалось.
Чого їм угри не змогли пробачить.
Як упустили угри ласий шмат?
Та ж в москалів проклятих научились:
Там довго комуняки колотились,
Поки Європа навела в них лад.
У тому й чехи участь прийняли,
Тож Закарпаття, врешті і забрали.
І двадцять років майже обіцяли,
Що б, навіть, автономію дали
Народам, що в державі проживають.
Та все якісь причини заважають.
Тож так нічого дати й не змогли.
Тим часом Гітлер канцлером зробивсь
В Німеччині. Теж москалів робота:
Війни їм, бачте, нової охота,
Щоб у Європі кожен з кожним бивсь.
А, як уже знесиляться усі,
То Сталін усіх прийде «визволяти».
Тож Гітлер довго не збиравсь чекати.
Під гул німецьких схвальних голосів,
Французів вигнав з Рейну. Далі взявсь
Вже Австрію до себе доєднати.
Судетських німців спробував підняти,
Їх там відсоток чималий набравсь -
Мільйонів п’ять. Тож Гітлер зажадав,
Щоб Чехія Судети ті віддала.
То Чехія, звичайно, не бажала.
Та Гітлер з нею панькатись не став.
І заявив: Судети не дадуть,
То він війною проти чехів піде.
Погано мати отаких сусідів,
Які нахабно так себе ведуть.
Щоб це питання вирішити так,
Аби воно законно виглядало,
То арбітраж у Мюнхені зібрали.
Були там Гітлер та не сам, однак,
А з Муссоліні (ще тиран один).
Був Чемберлен від Англії. Четвертим
Став Даладье – француз. Скажу відверто –
І той, і той, напевно – сучий син.
Їм оті чехи без нужди були.
Їм тихо й мирно досидіть хотілось.
Як Гітлеру Судетів закортіло –
Нехай бере. Що ми, мовляв, могли?
І це оті союзнички, які
Із Чехією договори мали
Про спільний захист. Так от захищали!
Забрав Судети Гітлер. А меткі
До нього угри й ляхи доєднались.
Сілезький Тешин ляхи зайняли,
А угри у Словаччину зайшли
І Закарпаття. Їм тоді дістались
І Ужгород, й Мукачево. Не весь
Їм край дістався – лише та частина,
Де угрів була ледь не половина.
А в них же на всю землю інтерес.
А Чехія, позбавившись землі,
Де були і укріплення, й заводи,
Ослабилась, що й боронитись годі.
А навкруги одні сусіди злі.
Ті «миротворці», що її здали,
Не надто довго в мирі спочивали.
П’ять місяців від мюнхена промчали
І німці нові ігри почали:
Мовляв, як хочуть чехи далі жить,
То мають здатись Гітлеру на милість.
Інакше він їх зовсім скоро виїсть.
А що зосталось чехам ще робить?
Союзничкам вже годі довірять.
Вони об палець пальцем не ударять.
Хіба тим пальцем Гітлера посварять.
І хто ж захоче з чехів помирать?
Коли питання вже до того йшло:
Чи то боротись, чи країну здати.
Надумалися чехи, врешті дати
(Хоч воно, звісно, й пізно вже було),
Хоча би автономію якусь.
І українці узялись за діло.
Обрали владу, армію створили.
Щоправда, уряд перебрався в Хуст,
Бо ж Ужгород вже угри зайняли.
Та й армія – лише дрібні загони,
Беззбройні, хоча віддані до скону
Ідеї незалежності були.
Отож, лише п’ять місяців пройшло
І Гітлер ставить чехам ультиматум:
Під нашим живете протекторатом,
Або… Оте або й перемогло.
Здалися чехи. А словакам він
Велів: чи незалежними ставати,
Чи може їх Угорщині віддати.
І Тісо – був там прихвостень один
Німецький, «незалежність» і обрав.
Теж, звісно, під німецьким патронатом.
А Закарпаттю з чого обирати?
Про те ні слова Гітлер не сказав.
Можливо, теж би незалежність дав
Та Сталіна боявся турбувати.
Ще і угорцям обіцяв віддати.
А час все швидше й швидше упливав.
Тож, не діждавшись рішень ніяких,
Рішили українці не чекати,
Про незалежність власну заявляти.
Бо ж угри уже пхають на поріг.
Проголосили. Заявили з тим,
Що їхня незалежність – лиш початок.
Всю Україну мають доєднати,
Щоб вільно жити у краю своїм.
Для Сталіна недобра новина.
Почухав він потилицю і мовить.
(Не можу повторити слово в слово):
Мовляв, комашка доєдна слона.
Недовго незалежність та була.
Лиш кілька днів, бо не було ще сили,
Яка би військо угрів зупинила.
А їх же сила величезна йшла –
По десять вояків на одного.
А в українців й зброї було мало,
Ото лиш те, що в чехів відібрали.
Та й звідки взяти досвіду того,
Щоб воювати? Бились, як могли.
Кого побили угри, кого взя́ли
В полон і тут же скоро й розстріляли.
А ще ж і ляхи з півночі пішли
У поміч уграм. Уряд не всиді́в.
Волошин у Румунію подався.
(Він першим президентом обирався).
Хоч дехто бився ще багато днів.
Найкращі помирали у борні,
Свободу кров’ю власною кропили,
Дивилися у очі смерті сміло.
Та що вони могли змінить одні?
І кожен з них із вірою вмирав,
За що й життя був ладен положити,
Що ще остання попереду битва.
Ще час для перемоги не настав.

Небо тьмяне піском, що прийшов із Сахари,
Заростають травою шрами, і свіжість весни
Розправляє бутони, що пахнуть солодким нектаром
У черепі з темними хмарами й громом війни.
Повітря затягує в море квіткового цвіту,
Вкриває пилюкою лиця, і глиною сни
Нам записано богом було загорнутися в світло
І білою вишнею міцності прорости.
Тепер тут весна дві тисячі двадцять четвертого,
Вплітає в канву драматичність, трагедію, сплін,
Хто знає, можливо з чиїхось рядків недописаних
В коротких штанцятах забігає наший «крін-крін»
І напише нове, щось прекрасне, а щось перепише
І можливо це будуть новітні записки ссавця,
Постмодерн перейде у захопливу музику тиші,
І продовжить майбутнім пів стерті піском імена.

31.03.2024

Щирим словом світанковим,
Як росою із небес,
Я омию серце знову
І зніму душевний стрес.

А як вірш, мов янголятко
По паперу шурхоне,
Долі вимріяне свято
Знов навідає мене.

Та й читач не зловить ґаву
Між рядками в той момент,
Він отримає по праву
Кільканадцять рим в презент.

Упаде зажура ницьма,
Від катренів диво - гри.
Те, що й треба віршописцю, -
В землю дар свій не зарив!

Тож віддаймо для читання
Світлі очі, добрий час,
Бо у віршах, мов світання,
Рідна мова зайнялась.

У вірші давно не просилося слово,
Завмерло під гулом сирен знахабнілих,
Встромилося ціпко в колючку тернову.
Та гомін пташиний розплескався, й знову
Подумала - ось воно, слово казкове!
Аж ні. Заніміло.

Бо в ньому відчулися присмаки чаду,
Оселі згорілі, дороги без краю.
А чи повернулась там пташка до саду,
Де кицька забута гнізду буде рада,
Де будуть незірвані яблука падать?
То слово - "не знаю"

Самотньо зависло, зронило трикрапку.
Пташине ураз обірвало сюрчання
Хрипким звукорядом, що ворон накаркав,
Повідавши чуте від тітки-пліткарки
Про те, як колись тут недоля-митарка
Гуляла востаннє.

Та знову руїни за садом розквітлим,
Розорює гнізда покинута кішка,
І котяться, котяться долі по світу.
Спориш застелився на залишку сліду,
Й до хати без вікон заледве помітна
Плететься доріжка.

То промінь по ній пробіжиться, то повів,
То Мурка голодна, що пташку учула.
І загубиться сумом окутане слово
Про райдугу, квіти, про пломінь любові,
Про щастя і радість. Та я його знову
Шукаю в минулім.

Весна запилена - Сахара сипле...
Чомусь у згустку пил піднявся,
Нависло сірохмар'я, і невпинно
Вітрище дме, - то сила явна.
І свого пилу вистачає, спека.
Мандрує африканське диво.
І не заціпить хтось лиху пащеку,
А пил, як дим кружляє сивий.
Кватирки зачиняйте, не виходьте,
Повітря впереміжку з пилом,
Закутані та заспані "висотки"...
...Сахара скрізь пилила і млоїла.

Тиша, густа мов пісок і як розпач сипуча,
втягує в себе сердець ненастроєний стук.
Всмоктує й всотує, глушить собою жагуче.
Ти щось сказав?
Ти ще тут?
Ти існуєш?

До-звук –
щось попри непромовляння почуте,
щось, що звучить на належній душі частоті,
те, що так хочеться, так необхідно відчути
задля пробудження справжніх своїх відчуттів.

Тиша вкриває оманним покровом покою.
Затишно в ній як у склепі, лягай і лежи.
Стигне повітря огорнутих глушшю покоїв.
Ти чогось прагнув?
Ти діяв?
Ти жив?

03.04.24

Сьогодні чітко розумію
І добре бачу наяву,
Що не живу в рожевих мріях,
А в темній дійсності живу.
Підступно приспаний терпінням,
Я і подумати не міг,
Що час життя – це мить горіння
Усіх очікувань й утіх.
Химерна доля не залежить
Від сяйних спалахів бажань,
Якщо нероба ти чи лежень,
Чи випинає з тебе чвань.
Нема кого винить, крім себе,
І в чімсь шукати забуття
Про накопичені потреби,
Про нерозгадане життя.
Не стало дійсністю уявне
І шквал надій на чар затих, –
У снах лишились вірші славні
Та вдячні відгуки про них.
04.04.24

Ти до мене, щоб так аж…
Я до того грамів сто…
Свій у кожного кураж,
Ну а ще те саме «вйо»…

Ти до мене вся навспак
Я до тебе краще б - «ні»
Не второпаєм ніяк -
Сіять краще по весні…

Ти до мене наскріь вглиб...
Я до тебе - ким я був…
Відтепер у школі хиб
Кожен знає, що він втнув
4.04.2024.

Залишся, кохана!
Благаю, не йди!
Не час ще вмирати любові.

Та дощ розмиває
Сльозами сліди
І мовби із відчаю стогне.

Чомусь пригадав я
Ті давні часи,
Як сипав прокльони на долю,

Та вірив незламно,
Бо знав — саме ти
Усі мої рани загоїш.

А зараз ще рано
Палити мости.
Усе повернутися може:

І ніжні світанки,
Весняні квітки,
І довгі душевні розмови.

Кохаю без тями.
Благаю, прости!
Поставмо не крапку, а кому!

Ти знову побачиш,
Що в світі лиш ми...
А більше не треба нічого.



03.04.2024

_________________________________

Не йди! (блюзова розминка)

Залишся, кохана! Благаю, не йди!
Благаю, кохана, залишся! Не йди!
Не час помирати ще нашій любові.

А дощ розмиває сльозами сліди.
Цей дощ невблаганно змиває сліди,
Немовби із відчаю плаче і стогне.

Чомусь пригадав я ті давні часи.
Згадалися раптом ті темні часи,
Як сипав невпинно прокльони на долю,

Та вірив незламно, бо знав — саме ти!
Я вірив безтямно, бо знав — тільки ти
Усі мої рани коханням загоїш.

А зараз ще рано палити мости.
Зарано між нами палити мости.
Назад повернутись не пізно і можна.

Ти знову побачиш, що в світі лиш ми.
Насправді побачиш, що світ — тільки ми,
А більше не треба нікого й нічого.



03.07.2024

Прифронтове село геть зникло…
Було ще вчора, вже нема.
Поміж своїх з чужим не звикне -
Запам’ятай - нема села…
Сільських тих вуличок дібрових,
Сільради теж, і кілька шкіл.
Зворушеь родичів фірмових…
І сотні вуликів, і бджіл…
Нема і сліду, тільки запах
Тих згарищ з тінню вздовж ріки…
І мілійонний неба сплах,
А ще брати... чоловіки…
Нема села - ніщо не вродить,
Хіба відлуння … ну, хіба…
Йому ніхто вже не зашкодить…
Але дадуть ім’я - Біда.
3.04.2024.

Наснись мені, кохана мамо,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.

Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Як тисне серце мимохіть?..

ПРИСПІВ.

Погомони, матусю мила,
Мені здається, тільки ти
Підтримала б і зрозуміла…
Закрила б світ від гіркоти.

Усе минає, й час розмаю
Минув, одколи ти пішла.
Не вірю, що тебе немає,
Твоєї посмішки й тепла.

Осінні хмари – мокрі рядна -
Розпукою накрили світ.
Душа зболіла й безпорадна
Ридає птахою із віт.

Погомони, матусю мила,
Мені здається, тільки ти
Підтримала б і зрозуміла…
Закрила б світ від гіркоти.

28 вересня 7527 р. - 8 березня 7532 рр. (Від Трипілля) (2019 - 2024)

Смерті не треба нікому бажати!
Краще молись за омріяний мир!
Зламана доля, розтрощена хата -
Все це доволі відносно, повір!

Всі "за" і "проти" досліджуй уважно
І поміркуй, як міркує глядач.
Жінку твою зґвалтували? Не страшно!
Ти посміхнись! Або просто пробач.

Злість у душі... Як же це небезпечно!
Вбили дитину? Ну що ж! Це - війна!
Не переймайся. Тут буде доречно
Фікус полити, що біля вікна.

Смерті нікому бажати не треба -
Ворогу, другу, противнику теж.
Ти подивися на радісне небо!
В серці добро хай не знатиме меж!

Треба домовитись! Досить стріляти
Там, на полях, де запеклі бої.
Треба усі ці бої скасувати!
І заспівають про мир солов'ї.

Смертю за смерть - це жорстокі потреби!
В пеклі страшному вигадуй свій рай.
Вбивці, що вже розвернувся до тебе,
Ти посміхнись! Не стріляй! Не стріляй!

Вразі третій світо-світової…
Хто на кого харкнув, чи напав,
Буду огризатися як воїн -
В тему від народження запав…
То щось дід підсипле про німкеню…
То ще батько слізно всколихне…
То зі школи винесеш з-пів жмені,
То із книг у душу прослизне…
І залило розум без відбору,
Не життя - окопи, бліндажі...
Ніколи підняти очі вгору
Заново потрібні лікарі…

Боже Боже вилікуй планету
Від насильства, вбивць увесь наш люд!!!
Що сказати бідному поету…
І ніяких відповідей тут…
3.04.2024.

Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
Завжди їх вивіряв польотом і корінням.

Як приємно проснутись собою
і душею уже не кривить,
упірнути у день з головою,
смакувати життя кожну мить!.

Як приємно умовності кинуть,
не тримати нудний етикет,
розпрямити округлену спину
і зректися режимів, дієт…

Як приємно собі не брехати,
на мармизу усмі́шку одіть
і розкуто життям мандрувати,
ніби казка ця лише на мить!.

З прохолодою, ніби скривджена,
Хмурить брови весна над обрієм.
Усміхнулося сонце трішки нам,
Й знову трави дощами пОпрані.

Молоді, від роси згинаються,
Вітром ранішнім закуйовджені,
І кульбабки стулили нАміцно
Перший погляд свого народження.

Прохолодою розповзається,
Обпорошує дрібним дощиком,
Чи то скривджена, чи то кається,
І кидає сльозу на щоки нам.
04.2023.

Не розлюбила нас стрімка весна,
І радує небес свічадо,
І цвітом білосніжним враз зрина,
І ваблять очі ці принади.

Не розлюбила нас дзвінка весна,
І сонця дотиком ласкає.
Бринить душі тендітная струна
В квітневому теплі розмаю.

Не розлюбила нас палка весна,
Охоплює в обіймах рідних.
Садів пахучих грає білизна,
І сподіваємось на плідність.

"Сеньйорито акаціє, доброго вечора!" -
зупинився хлопчина, задивився, закляк.
І світало кохання, що в ніч, у приречення,
і німіло безмірне, що схлип на вустах.
Сеньйорито акаціє... Віршами, віршами...
Перегорнутий томик в руках - як в очах.
Мабуть, лавка стара щось згадала - погрішні ми...
А довкола акації. Пахнуть-кричать.
Сеньйорито акаціє, що ж ви, не скучили?
Попідтиння - не спокій: кротовин краї.
Вінграновський. І думи, по вуха засмучені,
бо в суцвіттях акацій колючки живі.
***
Біла панно акаціє, доброго вечора!
Пам'ятаєте: ми попивали чаї?
Ви були все такі ж - запальні, наче спеції...
І згубили мене у цвітінні своїм.

2024

Співзвуччя рим і слів звучання,
І рівномірний ритм рядків, –
Скривають працю безнастанну,
Котру осилити зумів.
Її, нечутну та незриму
Для зашкарублих в буднях душ, –
В потайнику я не утримав
І ось озвучую чимдуж.
Слова дзюрчать, немов струмочки,
І зачаровують людей
Утішним слухові ладочком
Думок, процесу та ідей…
03.04.24