Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
«Орден Маньєристів» (2005)

Автори

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   *** (М.Ґ.)
    І знову поїзд. Небо і поля
    Малюють прапори на мокрих вікнах.
  •   Опівнічний гість (М.Ґ.)
    От би зважився хтось і вимолив.
    Та лишилася геть сама,
  •   Колишні (М.Ґ.)
    Січень. Ніч новорічна сіра.
    Сніг торішній з дахів тече,
  •   Обережно, двері зачиняються (М.Ґ.)
    Полетіла монетка. Під нею іскрить балюстрада,
    Вже нема вороття. Ми останні зайшли у метро,
  •   *** (М.Ґ.)
    хурделить вітер холостий
    і губи пестить
  •   ‘ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ’ (М.Ґ.)
    Де суворі казки, де про смерть сповіщає трембіта,
    Хмаровиння на дощ заклинає відлюдник мольфар,
  •   *** (М.Ґ.)
    Тобі напевно не сюди. Тут світ здригається ночами,
    Бо ми виходимо з води напівзабутої Почайни.
  •   *** (М.Ґ.)
    Не сни не згадуй не випитуй
    Хай пам'ять-покритка мовчить
  •   *** (М.Ґ.)
    Вона всміхнулася тобі
    Здалася милою такою
  •   Гостя (М.Ґ.)
    Свою роботу виповнить вона,
    Чуже привласнить – правил не порушить.
  •   Зимові пиріжки (Г.М.)
    Тремкі словесні оригамі,
    пребілі аркуші зими,
  •   *** (М.Ґ.)
    Земля садів – рокована земля.
    Я йду по ній тісними манівцями,
  •   *** (М.Ґ.)
    Коли настане судний день
    Тепла, позбавленого сану,
  •   Ріка однієї душі (М.Ґ.)
    Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
    Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
  •   To be, or not to be (Г.М.)
    Навесні Провидіння розтопить крижини-жалі
    і забуті бажання полинуть у синьому небі
  •   А решта... (М.Ґ.)
    Всміхайся та не влещуйся нічим.
    Бо друга можна зрадити й цілунком,
  •   Любов (М.Ґ.)
    У тиші найгучніший резонанс.
    Минає ніч, а я не засинаю,
  •   Non bis in idem (М.Ґ.)
    На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
    Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
  •   Сни на трьох (Г.М.)
    Ігор Римарук:
    „Ці нічні голоси за столом,
  •   Квадрати на воді (М.Ґ.)
    О ні, мовчить! Давайте про погоду.
    Лиш не торкайтесь словом до води –
  •   A MARGO & WАЙСТЕР (М.Ґ.)
    Вітражний сум готичного вікна.
    Хоч сонце в нього променями б'ється –
  •   Не кидай... (М.Ґ.)
    Не кидай каміння помноживши осуд,
    Не вір у ворожий брудний поговір,
  •   Маргаритки для Майстра (М.Ґ.)
    О Маестро, мій милий Майстре!
    Композитор моїх мелодій,
  •   …ВІТРЕ, СЛЬОЗИ ВИТРИ… (М.Ґ.)
    А нас південний вітер побратав.
    Цей павітер із присмаком лаванди,
  •   Восени весну (М.Ґ.)
    Осінь іде невблаганно і нас не мине.
    Тепло на серці, коли пригортаєш мене.
  •   *** (Р.С.)
    В мій ліс приблукав… Молодий, ой який молодий…
    Шукаєш покори, покути, лякаєш відплатою.
  •   Месір (М.Ґ.)
    «На небо, що плавиться воском»,
    Іде по зірковій косі
  •   Спогад (М.Ґ.)
    Згадуй про мене, лягаючи спати.
    Знаю, це пізно, глибокої ночі.
  •   Хоч би так... (М.Ґ.)
    Я знаю, що все перебутнє, а ти?
    Як мул під водою, як бризки над нею
  •   Не сотвори (М.Ґ.)
    Не знайти більш такої персони,
    Наче бог з найепічніших вір.
  •   Допрожити (М.Ґ.)
    Дні повертаються мов бумеранги.
    Партія йде до логічного пата.
  •   Босорканя (М.Ґ.)
    Де голі дерева і дупла розкривши роти
    Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
  •   Abiens... (М.Ґ.)
    Лети, лети, неторкана всіма!
    Подалі від любові і наруги
  •   Що дозволено... (М.Ґ.)
    І вилізли на світ усі примари
    Жорстока правда проклятого дня
  •   Я Вас … (М.Ґ.)
    я вас не кохала… згасає заграва у млі
    ховаються тіні у миті життєвих розколин
  •   Я потрібна тобі... (М.Ґ.)
    Я потрібна тобі як причаєна муза,
    Як натхненням Далі самовідданість Гали,
  •   ☀️&🌛 (М.Ґ.)
    Сонцемісячне сяйво красою наповнює світ ~
    Світлотіні однаково грають на ликах & писках
  •   Осіння меланхолія (М.Ґ.)
    Час утікає, ми вслід летимо,
    Звикли життя відкладати, немов
  •   Питимеш зі мною?! (М.Ґ.)
    А хочеш, відкоркую таємницю,
    Закуту ніби магма у вулкані,
  •   Марґо & Сонце ~ Місяць & Ґейко (М.Ґ.)
    Відлуння:
  •   Зоря незаходимая (М.Ґ.)
    Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
    Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
  •   Любому Дмитру (М.Ґ.)
    Він був такий, що міг би і до ста…
    Та схибив і пішов у ті квартали,
  •   Рудокоса (М.Ґ.)
    Свіча і кава, кава і свіча
    А поруч них розхристано колоду
  •   Ебру (М.Ґ.)
    малюю поетичними мазками
    картину на збентеженій воді
  •   IV вимір (М.Ґ.)
    Здавна казали мислителі Сходу –
    Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
  •   трансцендентальне танго (М.Ґ.)
    може годі вже патрати серце на кшталт пелікана
    спопелитися час на відлогому виступі скелі
  •   Бурштин (М.Ґ.)
    Завітай, чоловіче! Та байдуже, хто нас осудить.
    Зупини швидше мить і обіймами владними зваб!
  •   епіграф (М.Ґ.)
    буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
    сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
  •   Quasi - (М.Ґ.)
    Наразі у добу засилля фотошопа
    Піднести може всяк філістера чи хлопа.
  •   Вояж (М.Ґ.)
    Картина ця - натяжка тятиви,
    Фрагмент лише, не повна панорама.
  •   Ця ніч (М.Ґ.)
    А, ти моїх метеликів ловив
    Між грудями нестримними устами.
  •   Інше сповідання (М.Ґ.)
    У вібруючі струни вивільнює ніжність пружини.
    На храмину кохання обернена скромна каплиця –
  •   Femininum (М.Ґ.)
    Ранок, день, вечір - стражі добові.
    Граматично всі три чоловічі.
  •   Гості Ґретхен (М.Ґ.)
    Віднайшовши його, ненароком себе загубила.
    Поступово скотилась по сходинках Якова вниз.
  •   Змія (М.Ґ.)
    Тихо між груди, болем фантомним, вкублилась люта змія.
    Цінна отрута, шкіра коштовна, пристрасть - зміїне ім’я.
  •   Інше кохання (Г.М.)
    Ти заміжня, щаслива, і щодня
    все лине по найкращому із русел:
  •   У чайному будиночку (М.Ґ.)
    Почуття неможливо укласти в слова.
    Ці слова обпікали б немов кропива.
  •   La Femme (М.Ґ.)
    В картині та музиці бути їй фоном.
    Ця жінка Ге(те)ра між Зевсом й Тифоном,
  •   Do you know? (М.Ґ.)
    З двох одне передсердя належить мені?!
    Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
  •   На трьох (Г.М.)
    Я кохаю обох вас -
    ви тонші за мрії і сни,
  •   На мілині (М.Ґ.)
    Я ніжна, сильна, можу бути мила.
    Моя краса не одного зманила.
  •   Історія одного кохання (Г.М.)
    Це було надто важко для нього,
    кохання згорала свіча,
  •   Гішпанцю (М.Ґ.)
    Любов – це океан, моя стихія.
    Був шторм і стих. Безчасся. Ісихія.
  •   *** (Р.С.)
    Ти знищиш коштовні картини,
    Шпурну я у море браслети.
  •   Правічний двобій (М.Ґ.)
    Цей двобій двох бажань, двох осіб у одній іпостасі.
    На перетині Я відшукати потрібно баланс.
  •   *** (Р.С.)
    Крізь пальців загострені тіні хиталось підстрелене сонце,
    А профілю розчерк нервовий дражнив, і сліпив, і тонув
  •   Ме́та - (М.Ґ.)
    Потоки Стіксу переплив,
    В Аїд Орфей спустився з неба
  •   Інфернальниця (М.Ґ.)
    Хто стріне таку, не відпустить нікуди.
    Статура у неї стрункіша за ко́ру.
  •   Трикутник (Р.С.)
    Ніч кричала совою, гойдаючись гіллям і зорями.
    Пальці мороку коси куйовдили, бавились, пестили,
  •   Ні! Ще можна спинитись (М.Ґ.)
    Ні! Ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
    Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
  •   Кінець…? (Р.С.)
    Він питає про нашу війну: чи уже кінець.
    Чи злітати совою у мряку грудневих вікон...
  •   Спокутана (М.Ґ.)
    Я знову тут. На мене ти чекав?
    Незнані наперед путі Господні!
  •   Апокриф (Р.С.)
    Він вкотре її забував назавжди й остаточно,
    До пральки вкидаючи постіль з легким ароматом
  •   Наречена (М.Ґ.)
    На обличчя душі натягну забуття арафатку
    Власяницею тіло бажань огорну, хай пече!
  •   *** (М.Ґ.)
    Спокій чорних зірок опадає на тіло під шатами
    Лиш одна в ложесна не тяжіє подібно квазару
  •   *** (Р.С.)
    Я станцюю на лезі –
    На срібній заточці півмісяця.
  •   Царівна Місяцівна ІІ (присвячується О. Мазур) (М.Ґ.)
    Ненадовго, бо жевріють ніжні проміння світанку
    Небо землю ще бачить в обидві яскраві зіниці
  •   Бджолине... (Р.С.)
    Залипли бджоли у терпких медах,
    Тонкі крильцята вижовкли бурштИном.
  •   Елізіум (М.Ґ.)
    коли капітан навігував з вітром не заодно
    склавши вітрила вітрильник пішов на дно
  •   Чарунка (М.Ґ.)
    Стосунки ці нагадують хмаринку
    Заручницю у настрої вітрів
  •   Блюз (Г.М.)
    Мов японський пілот на останнє піке,
    я дивлюся на тебе – хай трохи гірке
  •   Місяцівна (Р.С.)
    Як підбор черевичка нагостро дзюравить стежину,
    Плач конвалії гасне, його не почує землиця.
  •   Духовний фундамент (Г.М.)
    І мелодії-хвилі ваби
    перено́сили знов до книги -
  •   Не всі жінки ... (Г.М.)
    Хай все менше жінок, за якими нутром тремчу,
    і бентежать діоптрії досвіду ті ще речі
  •   Лише крізь вас! (Г.М.)
    Ще ладно так сяє сідничок світильник у стрінгах
    і небо високе в медових зринає стежинках,
  •   Ах ... (Г.М.)
    О ніжне жіноче безсоння,
    надтонкощі, сутінне дійство,
  •   М/// (Р.С.)
    27.02.14
  •   Пісня Святої Агати (Р.С.)
    Я вростаю в каміння, вростаю, як тиша у сон.
    Крізь розтріскану шкіру жалива виструнчує листя…
  •   Шифр (Р.С.)
    По три свічі на кожен кут стола,
    Мускатом білим звогла хатня тиша.
  •   *** (Р.С.)
    До півночі випаде сніг і оскліє Місто,
    По квітень зайшовши у тяж білокрів’ям зими.
  •   Її танок (Г.М.)
    Ти дивовижна у платті легкому -
    моди високої жінка - по кому
  •   Прийдеш ти… (Р.С.)
    Прийдеш ти опівнічним кошмаром, драконом пустель,
    Міражем золотим, що висушує квіти у венах.
  •   *** (Р.С.)
    Ті плинність і звивність, чуттєвість відьмацька,
    Коли кожен видих – пекучий поріз.
  •   До її дня народження (Г.М.)
    О що би ти не казала, мовчання твого політ
    Лабіалізованій лаві дасть фори в сто Афродіт,
  •   *** (Р.С.)
    О ківш долонь, де гусне чорний день…
    Пантрують оси безборонну спину.
  •   ЗВІРИНЕ (Р.С.)
    Індигове вариво
    Порами в шкіру сочиться,
  •   Поет (пародія) (Г.М.)
    До півсотні дійшовши, поет одягає фрак.
    Повній залі найближчих в зіниці метнувши смак,
  •   ПОВНЯ ;) (Р.С.)
    Під одурілий спів цикад,
    В сливовій ночі м’якоті,
  •   ЛІЛІТ (Р.С.)
    То не крила, лиш буйство свавільне стихії за спиною,
    Огнегрива лошиця не питиме з рук твоїх , А́даме.
  •   НІЧ НА КУПАЛА (Р.С.)
    ніч до стогону
    ніч до вихлюпу
  •   СПЛІН (Р.С.)
    …А все вода і кола по воді…
    Доріжка сліз всихається до солі,
  •   СОМЕЛЬЄ (З циклу «Вікна спальні») (М.П.)
    густіє терпіння і чорні тужавіють вина
    і губи твої так пасують вечірньому склу
  •   ТАНЦІВНИК (З циклу «Вікна спальні») (М.П.)
    я хотіла сьогодні цілу ніч блукати з привидами
    пити чай під крилами нетлів
  •   Неправильні пиріжки із пристрастями (Г.М.)
    Прийшла аби піти одразу
    слова як лід а ось духи́
  •   Chopin's Nocturne No.20 (разом із О.Б.) (Г.М.)
    Дай руку, в імлі заблукала, - зі світу земного
    вертати буває непросто, "загублена жінка
  •   *** (Р.С.)
    діво немудра
    світильник загаслий
  •   ОСІРІС - ІСІДІ (2) (Р.С.)
    Сестро моя інцестна,
    Рве павутину днів час,
  •   *** (Р.С.)
    Нефертарі, пташко бірюзова,
    Горлечко золочене твоє.
  •   ЄЛЕНА (Р.С.)
    Сукають парки вузлувату нить,
    У яблуці зерням Єлена спить.
  •   Час повертатися (Г.М.)
    До першого слова твого,
            До мого запитання,
  •   До живого... (В контексті «Тисячі й одної» і не лише) (Г.М.)
    - «По падолисту смерть і пародисту!..» -
    наснилося таке от куплетисту
  •   Бо... (Г.М.)
    Увійти у себе важко, в зболені сніги?
    Та мене не клич, монашко, в круговерть юги -
  •   *** (Р.С.)
    Розгадай мене
    Між облудних слів
  •   *** (Р.С.)
    Молитва тіла вигорала танцем,
    Надривним і багряним ля-мінор.
  •   ВІДЬМА... (Р.С.)
    Долина сліз. Життя – долина сліз.
    Сьогодні я своє уже відплачу…
  •   ДОННІ АННІ (Р.С.)
    Ця сукня надто чорна, надто чорна,
    Вона вас оскверняє, донно Анно.
  •   *** (Р.С.)
    Коні крешуть іскри, коні
    Рвуть обмеження повіддь.
  •   Львівська кода. До світлини О.Б. (разом із О.Б.) (Г.М.)
    Ці мрії, залишені в місті над зниклою Полтвою,
    у місті примар і заручених пам'яттю змовклою
  •   До світлини Н.Н. (Г.М.)
    Така... На половину вуст у листі,
    на половину у тремкій собі, -
  •   СОН ДАНАЇ (Р.С.)
    Ловила рибу. Срібні брижі хвиль
    Накочувались лоскотом і сміхом.
  •   *** (Р.С.)
    я зберу всі листи всі зневіри прощання і зради
    загорну в павутинку осінніх туманних зітхань
  •   ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ. САЛОМЕЯ (Р.С.)
    Звоюй, стринож, зігни в покору,
    Зірви печать, прожаль наскрІзь!
  •   МЕДЕЯ (Р.С.)
    Долоні мужа пестять не мене –
    Химерну жрицю з присмаком шафранним,
  •   Про дона і донну (М.П.)
    От де б поділись ті серіали?!
    Хай режисера чорти б украли!
  •   PROминуле (М.П.)
    Я – розлите під серцем вино,
    коли протяг втамовуває стегна
  •   *** (Р.С.)
    Амазонка крилатих мрій,
    Світла лучниця без обмежень,
  •   *** (Наталі К. ... і собі) (Р.С.)
    Біль пронизує зиму - наскрізно - до спазмів у серці,
    Не відводжу очей, бо жадання святі во гріху...
  •   е-романс (Г.М.)
    Без тіні вагання –
    ці рухи навзаєм
  •   Осінній букет (М.П.)
    Зів’яли тонкі волошки,
    жагучий мак,
  •   Там, де немає більше скель... (Г.М.)
    Ще іноді вертаю подумки в часи, коли
    безчасся дихало, стогнало, шаленіло - біло,
  •   Над згубою, серцю любою... (Г.М.)
    Минулого літа квіти
    розтали в осінній млі,
  •   колись (М.П.)
    буяла нестямно папороть
    ярівся слід
  •   Казав мені (М.П.)
    Ти казав мені: не дивись
    у той бік, де трава в росі,
  •   Ранкові сюрпризи (М.П.)
    Губи із присмаком капучіно,
    руки, ще й досі такі гарячі,
  •   Ніч із янголом (Г.М.)
    Сині мелодії моря і пряного вітру.
    Любощі глорії чаші едемського сидру.
  •   Соблазн. 1913 (М.П.)
    – И климат Крыма так идёт поэтам,
    как дамам искушающий шифон.
  •   Один:один (З.Ж.)
    Один:один...
    Триває вічний бій...
  •   пост-святкове (З.Ж.)
    Мій котику, що ніжками "туп-туп"-
    тупоче по холодному паркету,
  •   Мучения ПОЭТА (М.П.)
    «Где ж начало этой песни?
    Ну, не пишется, хоть тресни!»
  •   Не надо класть мне руку на плечо (Л. Костенко) (М.П.)
    Не надо класть мне руку на плечо.
    Уместно это разве только в танце.
  •   ПСІХЕ... (Р.С.)
    Поколола ніжні пальці – не відчула болю,
    Тонко-тонко вишивала, прикликала долю.
  •   Старий Новий Рік на Олімпі (М.П.)
    І Гера, й Зевс повернуться не скоро,
    доба лише минула, як вони
  •   Новий Рік у кущах (М.П.)
    Як важливо не втратить міру...
    Я писатиму – ти налий,
  •   По слідах (М.П.)
    Не тут, не тепер, не зі мною
    полюєш на смак полуниць
  •   ЗИМОВЕ (Р.С.)
    Ти доспівав мене,
    А я тебе згубила
  •   Не зови меня по имени (М.П.)
    Не зови меня по имени
    в ночь весеннюю, беспутную,
  •   На трьох (М.П.)
    В таку погоду можна тільки пити
    захований у тумбочку коньяк,
  •   Только ты (М.П.)
    Были другие – знай!
    ласковыми со мною,
  •   ПІВНІЧ (Р.С.)
    Північ
    вигнулась у танці
  •   В ОБІЙМАХ МІНОТАВРА (Р.С.)
    Не відаєш моєї туги, Торусе*,
    Як біль стікає по щоці зміїно.
  •   Політ (М.П.)
    Політ відбудеться тепер,
    аморе міо...
  •   НАВІЯНЕ… (Р.С.)
    Ужаль кинджальним жалом без жалЮ,
    Без співчуття, без літості і звуку.
  •   а потім (М.П.)
    Горище зносить від її ролей!
    сьогодні Мавка, завтра – Афродіта,
  •   МІЙ ЛАДО (Р.С.)
    Згадай шальну купальську ніч, коли до уст тулились зорі,
    Ти на руках мене поніс шукати папороть прозору.
  •   ОСІРІС – ІСІДІ (Р.С.)
    Сестро моя інцестна,
    З мороку днесь ізціли.
  •   СЕХМЕТ (Р.С.)
    Пересушене горло вина
    Відбродило у манго і персик,
  •   Неприсутність (М.П.)
    Твоїх долонь невідболіла втрата,
    твоїх слідів прозора далечінь
  •   РУСАЛЬСЬКИЙ ПЛАЧ (Р.С.)
    Вечірніх крил індиго втомлені мотиви,
    Колише тінь смарагду океанська діва,
  •   КУЛІНАРНИЙ БРИК ;))) (Р.С.)
    Перецвіла, достигла і стужавіла,
    Врожаєм в кошик виклалась, мій Божечку!
  •   АРАБЕСКИ (Р.С.)
    На гіллі всіх дерев моїх садів
    Рясна перлинна зав"язь не плодів,
  •   Казанові (М.П.)
    Безмовності моїх осінніх днів
    пасує дим тонкої сигарети
  •   СХІДНІ ТОНКОЩІ (Р.С.)
    Заварювала чай натхненно – як жертовний ритуал
    Вивершуючи. Гейша мрій твоїх дозріло-медоносних.
  •   У барвах ЛЮ (Р.С.)
    Хотів...
    Хотів її, як персик з’їсти,
  •   О погоде (М.П.)
    ...коты кричат, как брошенные дети,
    и в подворотне попрошайка-ветер
  •   Я хочу пити ще! (М.П.)
    Я випила до дна твої бажання, літо,
    відверто, жадібно, несамовито,
  •   ОПІВНІЧНЕ (Р.С.)
    Шоколадна інфанта волосся чорно-густих не-пісень
    Вербувала у риму. Ступаючи дивно і м’яко,
  •   КАРАМБА! (Р.С.)
    Карамба! Самба! Сеньйорита
    Текілою в тобі розлита,
  •   Іди на голос (М.П.)
    Змінився ніччю день, тепло стікає з рук.
    Загравами земна облуда майоріє,
  •   Вже вина розлито густі (М.П.)
    Виногрона важкі, ніби груди гріховні, і в нас
    чорна кров ще нуртує, і гепає пульсом у скроні...
  •   УБИТИ ДРАКОНА? (Р.С.)
    Коні розтріпані,
    Розхарапуджені
  •   Женщина-лето (М.П.)
    Разнежена, бессовестно нага,
    за полчаса до нового рассвета,
  •   З ребра чужого (М.П.)
    Коли слова упали вниз, як сигарета,
    коли довкола кодло рим і вир вокзалу,
  •   Після соціалізму (Г.М.)
    Сягнула спека сорока - яке кохання?!
    Якби у тебе я ввійшов - була б остання!
  •   Лише між нами (М.П.)
    Підбори гострі, гострий язичок,
    що ніжно мед вилизує із тіла...
  •   МІСЯЧНА ЕКСПРЕСІЯ (Р.С.)
    Танцювала на вістрі місяця
    Дивна і боса.
  •   Леді не личить (М.П.)
    Надто доросла як для Лоліти,
    надто начитана для Ассолі -
  •   Пісня Вдячної Панни (Р.С.)
    О мій Княже! МовчАзний звитяжцю, задивлений в місяць!
    У долонях ховаю намисто розірване днів.
  •   Гекуба (М.П.)
    Гекуба много лет ревнует мужа,
    нет, не троянского царя Приама,
  •   Для Неї (Г.М.)
    На околиці лісу він виклав омріяний дім.
    А за вікнами сад, а за садом виднілося море,
  •   Чаклунці (Г.М.)
    Ти учора гадала мені - на денці очей відьмацьких.
    І гадала тому, хто губив, як і ти, - усе!
  •   Твій Дуенде (Г.М.)
    Не ти одна, але найкраще - ти,
    вдихнеш у скроні радість повноти
  •   Її багаж (М.П.)
    у цієї жінки десятки імен та облич
    двадцять сім пар взуття
  •   *** (М.П.)
    Грецький коньяк. Шоколад бельгійський.
    Вечір - як чорт на ратицях.
  •   До утра (М.П.)
    Возьму из твоего крыла
    Перо. Одно. Такая малость!
  •   Зоряне ложе (Г.М.)
    Обійми мене, будь-ласка.
    Нічка темна,
  •   Здула Бразилія (Г.М.)
    Здула Бразилія... Донно Люсидіє,
    чарочку в борг і я більше не нидію,
  •   Це вушко... (Г.М.)
    Ця світлина мої осяватиме стіни...
    Буду жити і надихатися! З піни
  •   Про що він думає (Г.М.)
    - Про що ти думаєш, о чоловічку?
    Буває ж бо ти думаєш? Про що?
  •   Пригадуючи вас (Г.М.)
    Жаркі сутінки виснуть.
    Марить зливою місто.
  •   Спека (Г.М.)
    Як і ти в моєму серці - в голові
    помисли валентно не нові,
  •   Мій Друг, Художник і Поет... За К. Нікольским (Г.М.)
    Мій Друг, Художник і Поет, сирого вечора на склі
    Мою любов намалював найпершим дивом на землі.
  •   Ах ці весни! (Г.М.)
    Прощавай мій осудливий розсуд -
    Уготований спалаху лишок!
  •   З приводу відходу ВАЮ (Г.М.)
    Злющі небіжчику кидали: - "Ющ end К°"!
    Жалісні: - Віктор Андрійович, Ющенко!
  •   Осінні містерії (Г.М.)
                                            Юлії Зотовій та Оленці Осінь
    І. Примарності
  •   Сеанс гіпнозу (З.Ж.)
    Земля кругленька, наче колобок,
    Годинник перевернуто… пісок
  •   Амаретто із буряка (З.Ж.)
    І не вітер тому причина,
    Бо не вітряна, не причинна,
  •   Загадка (Г.М.)
    І переконують красуні: "Щоби з нами
    було вам легко, тепло - мало імпозантно
  •   Менует. Листом із Європії (Г.М.)
    І зле, і нудно, і все осудно, і бракне слів,
    яка до чорта література серед ослів,
  •   Страждання пташиного Вертера (Г.М.)
    Я Петрик - у дзьобі смачна насінина,
    О де ти кохана, о де ти, єдина?
  •   * * * Ганні Осадко (Г.М.)
    І чому ти така печальна?
    Немов і дійсно
  •   * * * (Г.М.)
                           Пам'яті Юлії Пігель
    Що традиційно - квіти і вино
  •   Арабські Мелодії (Г.М.)
    - Зажди!..
                            Я обернувся. Неждано так, чи ні,
  •   Νίκη (Г.М.)
    О tempora!
                          Думки́ богині не розпусту -
  •   Вірш на сніданок (З.Ж.)
    Забулькав чайник...Потім – засвистів
    Так по-садистськи голосно (де-Садно)…
  •   селянські па-де-де (З.Ж.)
    Готуй рискаль. Ідем на бараболю…
    Вона з пивниці проситься на волю,
  •   Рибалка (Г.М.)
    Рибалка ІІ
    Чарівно! Первозданний день!
  •   До уявного портрету (Г.М.)
    Юлії ЗотовійЇї темпераменту вистачило би й двом,
    це сильно заводить – у ліжку вона цариця,
  •   Філологічні студії любові (З.Ж.)
    Мур-мур, бонжур, моншер і монамур –
    А більше по-французьки я ні слова...
  •   Учитель ) (Г.М.)
    Радіє, тобою розбурхане, серце моє.
    Латає судини і пружною лине ходою
  •   З думкою про ложе (Г.М.)
    Сумна красуне, чути співи мужа
    земного необхідно, і не складно -
  •   Історія кохання (Г.М.)
    І це минуло... Проминуло... Стало:
    ти громовицею зійшла у небо,
  •   Короткі вірші щодо жінок (Г.М.)
    Природа жінки
    * * *
  •   І. Пісні першого піхотного полку Ордену Маньєристів (Г.М.)
                   Що випите - то випите!
                   Що кинуте - утрачене!
  •   Ода жіночому роману (Г.М.)
    Примарні силуети кращих днів -
    минулі, й ті, які переді мною,
  •   Зимовий етюд (Г.М.)
    І я собі подобаюсь - в тобі,*
    в ясних очах угледівши небритість,
  •   Протикризове (Г.М.)
    У пічці горить паркет -
    на ньому лискучий лак,
  •   Музі (Г.М.)
    Ти певна, що музі потрібні даяння паяца? -
    лихої пори ми з тобою дійшли до матраца:
  •   Золота кліть (Г.М.)
    Богине, ви! О усмішко століть!
    Я приголомшений, мені щастить,
  •   Святість (Г.М.)
    Пручатимуться, битимуться – знаю!
    А ти в мішок їх і тягни до раю!
  •   Зі снива психа (Г.М.)
    Навіщо, о Розкішна Кішко,
    Лише минуле в бюсті гріти?
  •   Пісня Трубадура (Г.М.)
    дарована прекрасній дамі одного жовтого мрячного
    дощового осіннього дня, незабутньо проведеного
  •   Іди до мене (Г.М.)
    І ти почнеш голитися. Це точно.
    Натхненно так, по-справжньому - до крові.
  •   Демон (Г.М.)
                            "  І мило, як уверх зростаєш вперто
                            З тісного листопадового светра..."
  •   Погляд. Жіночі штучки (Г.М.)
                                        Ляні Ладі
    Ця красномовно-солодка коротка шпилька,
  •   * * * (Г.М.)
    Що молодий поет Поезії? – Ніщо?
    Напруження на сподi інтелекту?
  •   Передчуття. Небесній Афродіті. Із вдячністю (Г.М.)
    Тумани світанкові, перекати
    річок і запахи духмяні
  •   Суперник Зевса (Г.М.)
    Три плюси, три плюси - після любощів - на ранок,
    і хоч я, хоч і я, сподівався аж на сім.
  •   Лист.     За піснею В. Меладзе «Письмо» (Г.М.)
    Я не знаю, що в листі скажу тобі.
    Стільки на душі, про що я промовчу.
  •   Скільки того літа.... (З.Ж.)
    Кохайтеся, чорнобриві, скільки того літа,
    Пролетить і не помітиш. Золота Лоліта,
  •   Ранок (З.Ж.)
    Ти нині зарослий, немов Будулай
    (часу на гоління, як завше, не стало),
  •   Наголос (З.Ж.)
    Ой заплуталась ти, кобіто,
    Ой у пеклі тобі горіти
  •   Тобі (Г.М.)
    Я дарую тобі – за місяць напевно всоте,
    говори що завгодно, буди у мені снагу,
  •   Зустріч (З.Ж.)
    Ти роздягаєш поглядом повільно...
    Пальтечко, девۥять ґудзиків, пасок,
  •   Я дарую тобі... (З.Ж.)
    Я дарую тобі, Золотий, небеса голубі!
    Голубів в голубих небесах!
  •   Весняна відповідь (З.Ж.)
    Іди слідами, мейлова любов…
    Весна – поперед тебе, ти – за нею,
  •   Любовні станси (Г.М.)
    Співай, красуне, схована за ніком,
    солодка - голосом, бентежна - віком,
  •   Кохати (Г.М.)
    Кохати акторку – голубити весни взимку,
    шукати відлиги і щастя на фотознімку,
  •   Маньєристичні рубаї (Г.М.)
    Жіночий погляд
    Затим, як ніколи, торкнулася зором,
  •   Красиво. За піснями Валерія Меладзе (Г.М.)
    Перший день весни
    У закутку землі!
  •   Мисливська пісня. Переклади із графа Де Лотье (Г.М.)
    - А річ у тім,
    таки у тім,
  •   І знову - се ля ві:) (З.Ж.)
    ...Так, спершу в душ! А потім – до постелі.
    Візьми он пінку. Кров-не кров – однак
  •   Азбука (З.Ж.)
    Це азбука. Така життєва школа,
    Де є закон – нічого і ніколи
  •   Тобі (З.Ж.)
    Коли безсоння соняхом нависне,
    Підводячи під днем останню риску,
  •   Феніта ля комедія (З.Ж.)
    …І написав тестамент, і пішов,
    І сніг летів йому з-під підошов,
  •   Сон у літню ніч (Г.М.)
    ...Золотенька моя,
                                        ці пташині пісні ранкові
  •   Хокку й танка (Г.М.)
    Жінки - що квіти
    на склі мого віконця -
  •   Дуель:) (З.Ж.)
    …а сивий секундант іде в готель,
    Де ми на коцах божевільно скачемо…
  •   Хочу? (З.Ж.)
    Ну, припустимо, хочу:)
    Ну щось там колись там хочу…
  •   Се ля ві... (З.Ж.)
    Минуть токсикозів напади,
    Ти будеш животик лапати,
  •   ІІІ. Щастя амура (Г.М.)
    Осанна!
    Прощай провінція –
  •   Продовження (З.Ж.)
    Вокзали, сніги і рупори…
    Віконт відійде від ступору,
  •   ІІ. Сповідь амура (Г.М.)
    Знову дні невеселі в райцентрі моїм настали -
    злі міщани, сумні селяни - скінчилися свята,
  •   Яблука (З.Ж.)
    Син Петро, що служить в війську,
    пише лист до тата:
  •   Відповідь на (З.Ж.)
    Кольорові коханці: вона – антрацит уночі,
    Він – білявий ангелик...
  •   І. Доказ (Г.М.)
    І я мріяв про неї, про чорну розпещену жінку -
    ніжношкіру, чуттєву, палаючий антрацит!
  •   Новорічне привітання (Г.М.)
    Сплю, а сниться лет вистави:
    кінь, клейноди, стяг держави,
  •   Цінитель Маньєризму (Г.М.)
    Зійди до мене, неземна поетко,
    зрони зманіжене: - "Ах, как здесь мило!"
  •   Москалик (З.Ж.)
    Влітку дівчинка Мирося, що жила в Карпатах,
    В Крим приїхала – до моря – з мамою і татом.
  •   Стахановець (З.Ж.)
    Як це правильно, любий! Не варто купляти штольню,
    Коли треба відерце вугілля, чи два, чи три,
  •   Жовтневі іди соцреалізму (Г.М.)
    Осінь. По вінця налити і випити,
    перетопити образи пригадані.
  •   Ця любов... (З.Ж.)
    Ця любов не важка.
    Як прозорий останній листок…
  •   Профанація безсмертних рядків (Г.М.)
    Краса ситуації
    „Ногами з себе стягую штани.
  •   Любисток і м'ята (З.Ж.)
    Твій дивний мармуровий профіль.
    Твій голос - баритон і м"ята...
  •   Сіно-солома... (З.Ж.)
    ...Сіно-солома, запах трави,
    Знічене “хочу”.
  •   Кохання в кавунах... (З.Ж.)
    Ногами з себе стягую штани.
    Надворі ніч і місяць у тумані...
  •   * * * (Г.М.)
    Весняного проміння променад -
    не дихати, не пити алкоголю!
  •   Про недоліки подружніх любощів серед білого дня... (З.Ж.)
    І золотої, й дорогої
    Тобі, на жаль, мене не жаль,
  •   - Ти пам'ятаєш (З.Ж.)
    … Пригадуєш? Було це так давно:
    Смішна любов, п’янка, немов вино,
  •   Як я колись... (З.Ж.)
    Вечірнє небо. Жовті ліхтарі.
    Слова були гіркіші за вино.
  •   У тебе в хаті... (З.Ж.)
    ...У тебе в хаті пахнуть абрикоси -
    Рожева шкірка терпне, як бурштин...
  •   Останнє (З.Ж.)
    - Ну не обманюй, чуєш? Ні, не плачу...
    (Коханий, помовчи мені услід!)
  •   Подарунок (З.Ж.)
    Не тобі довірюсь - поїздам.
    На вокзал прийду, а не до тебе.
  •   Одне з прощань (З.Ж.)
    Все! Доста! Схаменися! Я простила...
    Це доля нам розлуку замісила
  •   Завтра (З.Ж.)
    ...А завтра буде тиждень від весілля
    Твого із Нею. Холодно від лиць.
  •   Мені - минуложиттєвій (З.Ж.)
    Химерність рук, дитинно-віщі очі,
    Слухняність кіс у капелюшку снів...
  •   Трістанові - узимку (З.Ж.)
    ...Трістане, бачиш - сніг? Піврічний сум.
    Глуха печаль прогірклого напою...
  •   Віддощило... (З.Ж.)
    Віддощило – пішло у тумани.
    Відболіло – пішло на сторінку.
  •   Студентське кохання (З.Ж.)
    Хмільний листопад вбрався у стократе –
    Отак воно буває на віку:
  •   Малюнок на склі (З.Ж.)
    Синім – церква. Жовтим – вогні.
    Мокро-сірим – холодний став.
  •   Із минуложиттєвого (З.Ж.)
    Панночко, гой-ці, не плачте!
    Місяць торкається пліч.
  •   Зустріч (З.Ж.)
    Вийти в плащику з капюшоном –
    І втопитись у венах вулиць…
  •   Яка морока! (З.Ж.)
    Яка морока – я клялась забути…
    Яка печаль – не хочу забуття!
  •   Йому - колись (З.Ж.)
    Засміюся. Ти будеш з базару нести торбинки.
    Перекинемось фразами, як кулеметним вогнем...
  •   Дон Жуанові (З.Ж.)
    І не збулося. Відцвіли каштани.
    Весільну сукню точить сіра міль.
  •   Покинь мене... (З.Ж.)
    Бурштин на оксамиті капелюшка,
    Зміїність вуст і сно-едемський гріх.
  •   Моя найперша любов (З.Ж.)
    І я, здається, не я,
    І ти, здається, не ти.
  •   А ти мовчав... (З.Ж.)
    А ти мовчав, сховавши свою душу
    За жалюзі буденності й турбот.
  •   Чоловікові. (З.Ж.)
    Я хочу бути казкою для тебе,
    Твоїм миттєвим святом, сьомим небом,
  •   Відповідь (З.Ж.)
    Так, я буду Вашою жінкою,
    Вашим спокоєм, Вашим болем,
  •   Ревність (З.Ж.)
    Не віриш? Заморочу, доведу,
    Отрую, вб"ю, зведу безсмертну душу,
  •   Українкою я народилася... (З.Ж.)
    ...Ще навіть треті півні не співали,
    Іще ніхто ніде не гомонів,
  •   Балада про............ (З.Ж.)
    - Краплинки сліз, що на очах застигли,
    Я витер би листочком золотим, -
  •   Тема №5 (З.Ж.)
    Котячі любощі затихли, врешті-решт,
    І тьмяний місяць завітав до спальні...
  •   Експресивне... (З.Ж.)
    Все! Доста! Схаменися. Я простила.
    Це доля нам розлуку замісила.
  •   Весна... (З.Ж.)
    Весняного проміння променад:
    Не дихати, не пити алкоголю.

  • Огляди

    1. *** (М.Ґ.)
      І знову поїзд. Небо і поля
      Малюють прапори на мокрих вікнах.
      Чиясь земля – то є чужа земля.
      Я тут вже рік, але ніяк не звикну.

      Стара Європа – Дрезден, Прага, Рим...
      Мости, собори, опери, руїни...
      І хто б мені про що не говорив,
      Нема у світі краще України.

      Де вітер з моря й магія Карпат,
      Де ллються дзвони схилами Печерська,
      І кожен, хто військовий – наче брат,
      Де мова не німецька і не чеська...

      Де ти працюєш, не скажу "живеш".
      Яке життя, якщо ти там без мене?
      І я тут не живу без тебе теж –
      Бездомна, все одно, що безіменна.

      Розкраєне ракетами життя.
      Я не одна, хто каже – "до і після",
      Хто утікав за руку із дитям,
      Кому в чужій землі бракує кисню.

      Ми вернемося, доньки і сини,
      З чужих осель до зболеного дому,
      Який вціліє в згарищі війни,
      Що почалася сотні років тому.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Опівнічний гість (М.Ґ.)
      От би зважився хтось і вимолив.
      Та лишилася геть сама,
      Як солома суха, чий вимолот
      Проковтнула глевка пітьма.

      І не знала, у чому схибила,
      Хто згубив у стерні граблі…
      Він за тиждень уже зі схлипами
      Ледве видихнув і збілів.

      Хоронили як слід – громадою.
      У селі чи не кожен знав,
      Наречена була принадною,
      А зробилася навісна.

      Тільки чула, коли поскрипує
      Фотографія на столі,
      Накривала чарчину скибою –
      Випікала для цього хліб.

      На світанку було все знищено
      І розкидано все було –
      Наче ворог у хаті нишпорив,
      Все живе беручи в полон.

      І вона, замісивши мукою,
      Знову ставила хліб у піч,
      Щоби з тим, що опівніч стукало,
      Залишитися ще на ніч.

      Він являвся до неї зіркою,
      Говорив – Хоч би що проси!
      Тільки кішка недобре зиркала,
      Скаженіли на дворі пси.

      Рятувала його і пестила,
      Вигорала у тім вогні,
      Ланцюжок з олов’яним хрестиком
      Парафіном стікав по ній.

      А як ранок вривався півнями,
      Що поскльовували зірки,
      Прокидалася вкрита піною
      Мов утоплена з дна ріки.

      Невідомо, куди би повінню
      Серце вдовине віднесло,
      Закінчилося врешті повністю
      Вдома борошно, як на зло.

      У люстерко погляне – боженьки!
      Не людина стоїть – мара.
      Задивилася заворожена –
      Молода, а така стара…

      Розшукала граблі за клунею,
      Притулила їх до дверей,
      Відвертаючись тричі плюнула,
      Як на хрещенні ієрей.

      Поблукала, зітхнувши – Господи!
      Наче стежкою до села,
      Загубилася між покосами,
      Більше року сама жила.

      Дуже довго водило колами
      Всюди марились їй граблі,
      Ними ноги до вен проколоті,
      До артерій, а ще в землі.

      Ніби час розтягнувся гумкою –
      Він у полі лежав один,
      Потерчата навколо кумкали,
      Припадаючи до судин.

      Не юнак з кришталевим посохом,
      Не козак на коні з мечем,
      Наречений з ногами босими,
      З них і досі ріка тече.

      Як завила вона причинною,
      Що проспала вже вік чи два,
      Засинала іще дівчиною,
      А прокинулась – вже вдова.

      Піднялося гадюччя кублами
      Та почулося, як згори
      Із хреста над церковним куполом,
      Про любов їй хтось говорив.

      І пішла туди геть знесилена,
      Мов по груди в темній воді,
      А летавиць з очима сивими
      Обернув на згарище дім.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Колишні (М.Ґ.)
      Січень. Ніч новорічна сіра.
      Сніг торішній з дахів тече,
      Вітер з виєм лихого звіра
      Ніби вирвався із печер.

      Двоє тихо гуляють садом,
      Уникають відкритих площ,
      Довгі тіні повзуть позаду –
      Їх минуле змиває дощ.

      Як для січня занадто сиро
      І затемно, хоча вгорі
      Височіють, немов сокири,
      Перекошені ліхтарі.

      Все одно вже. Нехай і страта –
      В долі висмикнута чека.
      Ешафотом стоїть естрада,
      Місяць дивиться наче кат.

      Їм би тільки на мить єдину
      Повернути, чого нема,
      Щоб завівся навспак годинник
      І повстала ота зима…

      Все б забути і йти додому,
      Де гірлянди, камін, вино,
      Щоб усе як сто років тому…
      Та не йдуть, їм обом відомо,
      Там на кожного попри втому
      Жде хтось, дивлячись у вікно.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    4. Обережно, двері зачиняються (М.Ґ.)

      Полетіла монетка. Під нею іскрить балюстрада,
      Вже нема вороття. Ми останні зайшли у метро,
      Це жетон в один бік, і тому я невпевнено рада,
      Переїхати міст, що могутньо впокорив Дніпро.

      Тут пливли кораблі. А сьогодні все сковане льодом
      Хай монетка летить, хай би решка була, чи орел –
      Не спинити її, не змінити маршруту польоту
      І не нам визначати, який вона бік обере.

      Скільки в місті людей і було це напевно із кожним,
      Щоб в останній вагон ув останній день року, і все.
      Хай монетка летить, їй одній так літати і можна,
      А мене цей состав на край світа мого віднесе.

      Ти лишився вгорі, водоспадом тікав ескалатор,
      Новорічна естрада глумилася над усіма,
      А монетка … монетка… мабуть, це і є моя плата,
      Наче постріл услід, лиш курок я спустила сама.

      Долетіла донизу, в решітку упала й навіки.
      Хоч ніхто не стріляв – поміж ребер вгвинтився патрон...
      Не збагнути тепер, ким ця жінка була чоловіку,
      Перехожим в метро.
      Може й так,
      Перехожим в метро.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    5. *** (М.Ґ.)
      хурделить вітер холостий
      і губи пестить
      напевно чули голоси
      на перехресті

      немовби грає він вдові
      та на баяні
      бо стихли мідні духові
      і дерев’яні

      усе зрівнялося з усім
      пухким і білим
      не буде більше голосінь
      над тлінним тілом

      він їй присвячує пісні
      літає слідом
      а в неї вікна розписні
      не тануть літом

      повиростали їх сини
      пішли світами
      вдова не має сивини
      минає храми

      уже спочили й копачі
      і навіть внуки
      бере прабаба мов ключи
      сокиру в руки

      зі стелі вітер сипле сніг
      на білі губи
      здається навіть уві сні
      її він любить

      Марґо Ґейко
      Зі збірки "Каліграфія долі"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ‘ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ’ (М.Ґ.)
      Де суворі казки, де про смерть сповіщає трембіта,
      Хмаровиння на дощ заклинає відлюдник мольфар,
      Зустрічалися двоє, да так, щоб ніхто не помітив –
      На межі полонин, серед ситих овечих отар.

      В неї сині стрічки, в нього довга вівчарська флояра,
      З діда-прадіда пісня недобра у спадок дана,
      Каліграфія долі твердою рукою різьбяра,
      На хребтах Черемошу виточує їх імена.

      В тих краях і донині з каміння з'являються тіні,
      Для весільних пісень розтуляють затерплі вуста
      І навік обійнявшись невинні й прозоро-нетлінні
      Шепотять заклинання, а потім цілують хреста.

      Поміж урвищ Івана веде за собою Марічка –
      Посеребрені руки заманюють чортзна куди,
      А по чорній ріці подарована мамою стрічка
      Ще і досі пливе повз багаті гуцульські сади.

      І нехай в один бік, тільки йти би йому з нею опліч,
      Не сповільнити крок, не пустити раптово вперед,
      Пильнувати Чугайстера, що причаївшись десь обіч,
      Відслідковує нявок, а зловить – за мить роздере.

      Де кохання до смерті, де живить роди ворожнеча,
      Де несуть корогви і гойдається зірка Різдва,
      Між побожних людей залюбки оселяється нечисть
      Та над всім Херувим розправляє два срібні крила.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. *** (М.Ґ.)
      Тобі напевно не сюди. Тут світ здригається ночами,
      Бо ми виходимо з води напівзабутої Почайни.
      Від нас рятують молитви і таїнства нової віри,
      І тільки Волос ікла шкірить, неначе хто не догодив.
      А ми танцюємо одні – у сорочках на голе тіло,
      Яке б давно в труні зітліло, та ми не в ній, але на дні,
      Накриті хвилями ріки, із неї зрідка можна вийти –
      На цвинтарі зібрати квіти, зварити з них напій гіркий.
      Ми і самі його п’ємо та пригощаємо охочих –
      До нас, веселих потороч, їх вабить дим палких думок.
      Тобі напевно…
      Підійди! Ти сам від себе наче вчадів,
      У цій воді як у свічаді своє життя побачиш ти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. *** (М.Ґ.)
      Не сни не згадуй не випитуй
      Хай пам'ять-покритка мовчить
      Чи немовлята її ситі
      І чи відомо хто з них чий

      Як хоче хай із ними грає
      Та не виносить до людей
      Як вовченят збере у зграю
      І потай в хащу заведе

      Лиш не вертається допоки
      Не заростуть усі сліди
      У лісі знайде вічний спокій –
      У річці вистачить води

      Коли ж намріє замолити
      Свої приховані гріхи
      Там є дуби-митрополити
      На кожному – єпитрахиль



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. *** (М.Ґ.)
      Вона всміхнулася тобі
      Здалася милою такою
      У неї демон на горбі
      І він глузує над тобою

      А ти за нею назирці
      Ідеш і дихаєш туманом
      Не жінка не сестра не мама
      Примара з торбою в руці

      Дійшла до берега і ти
      За стовбур сивої ялини
      Сховався й бачиш як плоти
      Не уповільнюючи плину

      Сю ніч ходили по воді
      Яка на ртуть розлиту схожа
      Навколо ліс як огорожа
      Тобі здавалося тоді

      Один єдиний кермовий
      Приплив домовитися з нею
      Коса здригнулася змією
      А ти завмер мов неживий

      Тоді піднялася вона
      На пліт а в торбі домотканій
      Світив напівпрозорий камінь
      Чиясь душа – чиясь вина

      І ти побіг собі домів
      Крізь ліс засніжений і мертвий
      Що над тобою гомонів
      Литки були до м’яса здерті

      А зранку вістка полетить
      Твоя дружина що ти кинув
      На холод винесла дитину
      Та розсміялася на мить



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    10. Гостя (М.Ґ.)
      Свою роботу виповнить вона,
      Чуже привласнить – правил не порушить.
      Їй ба́йдуже, чи красти спілі груші,
      Чи здути квіт до Божого вікна.

      Старухою в атла́сному пальто,
      Коханкою, що сяде на коліно,
      Впливе вона і дихатиме тліном,
      Ти знатимеш, звідкіль вона і хто.

      Вуста її шепочуть імена,
      Хоч пам'ять і дівоча, не забуде,
      Кому пора постукати у груди.
      Цей стукіт ще нікого не минав.

      Дай Бог, щоб обізналась і пішла
      До тих, які чекають. Так буває.
      Щоправда, не з вином і короваєм,
      А з втомою упоперек чола.

      У всіх вона одна, але своя:
      Стара і добра, юна і сувора,
      Як схоче, буде подругою ворог –
      По-різному поводиться змія.

      Запрошуй, не запрошуй, прийде час
      До кожного забігти на гостину.
      Хоч коси після того і ростимуть,
      А губи вже навіки замовчать.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    11. Зимові пиріжки (Г.М.)
      *
      Тремкі словесні оригамі,
      пребілі аркуші зими,
      наснаг і сподівань духмяні
      дими

      бо сутінки, і псячий холод,
      і неземна ціна на газ,
      але поезія земніша -
      рятують сторінки
      і хмиз

      *
      Писати теж потрібно смачно:
      незнане - в знане, і в коньяк,
      і з кожного рядка спочатку,
      хмільне - і байдуже про що

      лише жінки - тверезий вибір,
      ось тільки втримати кермо,
      мотор, усмішка Челентано,
      й аmоrе mоrе mоrе mоrе nо

      *
      Позаслоняли вІрші-пави
      рій віршеняток і віршат,
      ошатні вІрші, крутодзьобі -
      академічні голоси

      тому вважай себе найкращим,
      найліпшим з найфайніших, - от
      щоякнайкращим і найбільшим,
      що не вмістити в жодний твір

      *
      Що підіймає патос вІршів,
      те вабить у м'які віршІ,
      мов не чужі питання сексу
      й душі

      і свіжий сніг летить, як перший,
      морозний відгук на віршІ,
      і передують завше гІрші,
      бо тільки з "вІршу" ти поет

      *
      Весняних крапель римування
      і ті ще помисли дівчат,
      філософ гляне на усе це
      і скаже: ні-фі-га собі, -

      весна завершиться зимою,
      кохання упокоїть шлюб,
      і знов по колу, в сенсі жити, -
      платівка грає саме це

      *
      Підступні зваби приховали
      в зимові шати строгий піст,
      мужчини сторожко ступають,
      муркочуть «гречка» і - в сніги

      колінця, стегна, спинка, перса,
      протяжне «мяу», три рази
      тягнути хором «Алилуя»,
      еректум духу, піст як піст

      *
      Отак би й малював з натури
      хоча і муляє перо:
      і тут, і там - не те з жінками,
      лише з пупками все гаразд

      і ти глядиш в її безодню,
      вона, достоту, теж кудись,
      але навзаєм анітрохи -
      ох, Ніцше, ти не знав жінок!

      *
      Коли на терезах стосунків
      кохання, а потойбіч смерть -
      то спершу почуття найвищі,
      а далі раз - і легша смерть

      о ні, кохання - зірка в небі,
      а потім - щастя в повен ріст,
      і сяєва того все більше,
      аж доки - бах! і ти один.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. *** (М.Ґ.)
      Земля садів – рокована земля.
      Я йду по ній тісними манівцями,
      Приречено зітхають свіжі ями,
      Чи може це примарилось здаля.

      Давно не турбували павука
      У вензелі чавунної калитки,
      Мені чортополох прилип до литки,
      Шипшина розпанахала рукав.

      Завмерли тіні в дзеркальцях роси
      На квітах і неторканих суницях,
      Нехай душа на зустріч запізниться,
      Не слухає, як ваблять голоси.

      Не чує ані подихів, ні слів,
      Бо партії зливаються в єдину,
      Тут Янгол тихо зважує людину
      Без тліну, що лишила на землі.

      Лиш очі. Як мені повз них пройти?
      І дати… дати вкупі з іменами –
      Ці праотці́, діди, батьки і мами
      Колись були такі як я і ти.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. *** (М.Ґ.)
      Коли настане судний день
      Тепла, позбавленого сану,
      І не лунатиме ніде:
      «Осанна осені, Осанна!»

      Коли вітри загомонять
      І ніч мороз помножить вдвічі,
      Суворий січень – вічний вітчим
      Накине збрую на коня.

      Йому байдужі молитви,
      Обойми снігу – не обійми,
      Йому не вперше йти на ви,
      Прадавня лють – новітні війни.

      Але ростуть чужі сини –
      Стрункі берези, квіти, трави,
      Нема лютішої розправи,
      Ніж ніжність ранньої весни.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Ріка однієї душі (М.Ґ.)
      Каліграфія долі лягла на смиренне обличчя,
      Занімілі вуста промовляють чиїсь імена,
      І немов на долоні, насправді, така таємнича,
      Їх замало лишилося, мало чи майже нема.

      А вона як могла, як уміла жила і служила,
      Відправляла човни, по воді розлітались чутки.
      «Ще не час!» – І нечас був допоки тягнулися жили,
      Поки мала для кого і пульс був доволі чіткий.

      Підперезана хмелем, в постоли латаття узута
      Витікала ріка із найглибшого шару землі,
      Не питала у неба – чи бути, чи, може, не бути?!
      Про таке не питають в забутому Богом селі.

      Про таке не ридають, бо діти, худоба, городи,
      І вона не ридала, хоч смерть годувала з руки –
      У години негоди, у себе приймаючи роди,
      Як розрізала вени, сапаючи ті буряки,

      Як спаливши вугілля, у північ збирала паліччя,
      Неспокушений місяць тягнувся до неї згори,
      I не чула, що голос криниці напитися кличе,
      Відверталась від лісу, що їй про своє говорив.

      Та давно відбуло, відболіло, але не зміліло
      Джерело її духу, над ним безпорадні роки,
      І велична в бутті, що у побуті – зайва, змаліла,
      Розглядає човни під водою своєї ріки.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. To be, or not to be (Г.М.)
      Навесні Провидіння розтопить крижини-жалі
      і забуті бажання полинуть у синьому небі
      над угіддями хмар, де кульгаві кладуть ковалі
      хуртовин голоси у бентежні "dоn’t wоrrу, bе hаppу"...

      При весні Провидіння строгіше, аніж восени -
      напівмить насолоді і бути сердечній халепі!
      Оточи себе муром, вбери височінь сивини,
      доки літо не вкриє бронею "dоn’t wоrrу, bе hаppу",
      "dоn’t wоrrу, bе hаppу"!

      Це весні Провидіння, як водам леткі береги,
      а ефірним творінням у яро-земному вертепі -
      Прокуратор і Стража, і Суду сяйні ланцюги,
      тож і пити гіркоти тобі із "dоn’t wоrrу, bе hаppу"!
      "dоn’t wоrrу, bе hаppу"? (

      По весні ж Провидіння прихильно кивне - говори:
      Богу, чорту, мені, Мельпомені, Ерато, Евтерпі…
      Усміхнися лише, бо навряд чи помітно Згори,
      як багато мелодій іще у "tо bе" за "dоn’t wоrrу, bе hаppу",
      "dоn’t wоrrу, bе hаppу"?,
      "dоn’t wоrrу, bе hаppу"!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    16. А решта... (М.Ґ.)
      Всміхайся та не влещуйся нічим.
      Бо друга можна зрадити й цілунком,
      А оди, що звучать занадто лунко,
      Двосічними бувають, як мечі.

      Нехай твій шлях, невстелений ніким,
      Не те, щоб не затоплювала повінь,
      Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,
      Не те, щоб ліг широким і легким.

      Хай буде він вузький, але прямий.
      І друзі не лукаві, а відверті,
      Такі, щоб із тобою йшли до смерті,
      Бо сила – Я звершається у Ми.

      І ще, нехай з тобою буде та,
      Хто ладан підкидатиме в кадило,
      Не фоном слугуватиме, а тилом.
      Оце і все. А решта – суєта!






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Любов (М.Ґ.)
      У тиші найгучніший резонанс.
      Минає ніч, а я не засинаю,
      Старі скрижалі, знесені з Синаю,
      Голгофа переписує для нас.

      Любов’ю переспівує закон,
      Що буде нам духовним камертоном,
      Хай час і стугонітиме потому –
      Вона звучить зі статуй і з ікон.

      Звучить, коли є мир і йде війна,
      Коли за неї нищать і вмирають,
      До пекла тягнуть, прагнучи до раю,
      Забувши – ненав’язлива вона.

      Це ми її саджаємо на трон.
      Любов, яка смиренна, хоч бездонна –
      Наскільки Богородиця, Мадонна
      Не схожа на піднесених матрон.

      Вона не знає фальші і гримас.
      Хто миє ноги – руки не вмиває,
      Дає і не очікує навзаєм,
      Голгофа – не Синай і не Парнас.

      А ніч перетинає Рубікон.
      Від розбрату навалюється втома,
      Фома – не більш не менш – латинський Thomas,
      Закон любові – жертвенний закон.

      Лиш тиша ця – гучніша канонад.
      В неділю, в час весіннього розмаю –
      Христос Воскрес! І я прекрасно знаю,
      Що Він з любов’ю дивиться на нас.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Non bis in idem (М.Ґ.)
      На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
      Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
      І бути таким, як належало бути герою –
      Очолити місто, звільнити його від ярма.

      Єдиному Богу звели білокамінний храм.
      А потім встелили одежею пильну дорогу
      І пальмове гі́лля втрапляло ослиці під ноги,
      За спиною скалилась схожа на череп гора.

      Найбільша ненависть у того, хто надто любив.
      Найглибша зневіра того, хто повірив занадто.
      Тому «Розіпни!» скаженіло волатиме натовп,
      Тому, як рабу, вимагатиме страти й ганьби.

      Два вироки Богу – священик хітон розідрав.
      Не знають, що коять, прости цим зневіреним, Отче!
      Там двічі і вбивць не карали за той самий злочин,
      Святого прирікши до двох найжаскіших розправ.

      До смерті вернувся на спині того ж віслюка.
      Тростиною били… за одяг вже кидали жереб.
      А ти надихав їх на це, о слизький людожере!
      А, може, й не знав, що на Бога звелася рука?!

      Що потім до тебе Йому доведеться зійти,
      Звільнити Адама і смертію смерть подолати,
      За зброю лишити нам хрест, а Причастя – за лати:
      Для греків – безумство, юдеям – спокуса між тим.

      На Нього чекали вони і чекаємо ми.
      Не в рабській подобі, а в образі царської слави.
      Ознаки отримає рід перелюбний, лукавий,
      Який розіп’яв і продовжив співати псалми.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Сни на трьох (Г.М.)
      Ігор Римарук:
      „Ці нічні голоси за столом,
      о нестерпно, Мойсею,
      ці нічні голоси
      про загублену неньку Вкраїну!
      Ге-ра-си-м’юк! - не мовчи!
      Й ти, Фiшбeйнe, по-братськи, чарчину
      підійми за словесність
      даровану тут і єврею!

      Мойсeй Фiшбeйн:
      „Чортівня загуляла, завила!
      Рятуй мене Отче! -
      Тут один-бо Поет!
      Як клубочеться в грудях, клекоче!
      Цей мовчить, той цілується, тьху,
      і семітське питання -
      чом єдиний у Неньці горланю
      на інших мовчання?!”

      Василь Герасим’юк:
      Я прокинувся в ніч,
      мов зі скелі зірвався смерекою
      у тіснину Дністра,
      так летіла у Рейн Лорелейн!
      От наснилося! –
                         краще б
      цілунки з якоюсь Ребеккою,
      чи ж бо хоч Леді Джейн,
      але не Римарук і Фiшбeйн!..




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Квадрати на воді (М.Ґ.)
      О ні, мовчить! Давайте про погоду.
      Лиш не торкайтесь словом до води –
      Каміння не вертається зісподу,
      Вона не та, що ти собі заводив,
      Пощезли й кола, котрими водив.

      Колишній друже, ви мені байдужі.
      Я з Вами відтепер лише на ви.
      Вужі повзуть водою і не тужить
      По вам ніхто, чекаючи новин...

      Чекаючи, щоб ви хоча б наснились.
      Ми навіть в сні тепер би не пили.
      О, як пила… Давно лежить без сили
      Моя любов, що колами водили,
      Що псом лизала лезо у пили.

      Сп’янівши від смаку своєї ж крові
      Цей вовк поліг. Тобі його «привіт».
      Напої мрій завжди такі сурові,
      А шрами зрад незгойні і криві.

      Якщо не мав, то ніби і не втратив,
      Прости мені, хоч ви мені не ти.
      Так можна й душу в м'ясо розідрати,
      Вужі лишають в пам’яті квадрати,
      У нас обох порізані роти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. A MARGO & WАЙСТЕР (М.Ґ.)
      Вітражний сум готичного вікна.
      Хоч сонце в нього променями б'ється –
      Та намертво свинцем спаялись скельця.
      В будинку Майстер, з ним навік – вона.

      Вона – йому обіцяна весна.
      Весна, що не розбруниться у літо,
      Квітуча назавжди але безплідна,
      Не муза, не дружина. А чи гідна?!
      Весна страсна, відьомська, навісна.

      Там вічний дім. І спокій-некромант
      У саван сну підзахисних закутав.
      Любов – вино, її ж любов – цикута,
      А це буття – омана із оман.

      Чи бути, чи писати той роман?
      Чи безіменний мучився як Гамлет?!
      Із рани, беручи собі атрамент,
      Майстри кропили гемонський пергамент.
      Що їм дали Булгаков, Гете, Манн…

      Готичний сум вітражного вікна.
      І спокій, що лиш спокоєм здається
      Зате вона із ним, у нього в серці,
      Стирчить пером, що Wоланд увігнав.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Не кидай... (М.Ґ.)
      Не кидай каміння помноживши осуд,
      Не вір у ворожий брудний поговір,
      А може ця жінка обпалений острів,
      А може у прозу розпатланий вірш…

      А може вона натерпілася вдосталь,
      Бо ближні на плечі скидали хрести.
      В той час як метал роз’їдає короста,
      Деревам вдається з бетону рости.

      Згадай, (у людині шукаючи шельми),
      Як кроплені карти тримав в рукаві,
      Як вірний – ще вчора ходив оглашенним,
      Зневірений вщент – неофітом говів.

      Просте – досить складно, складне – часто просто,
      Прийми без засуджень, засудиш – прости!
      Прости їй відвертість і право на простір,
      Порочність повії, прогірклі пости́,

      Дитину, що вільна, тому й навіжена,
      Вагітність, безплідність, перерваний рід,
      Що жінка – розніжена тутова грена,
      Що мати – шовковий покручений дріт…

      Що цей самородок незграбний і гострий,
      Огранений роком до болю німим,
      Сама собі роблячи кесарів розтин,
      Готова померти – рятується ним.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Маргаритки для Майстра (М.Ґ.)
      О Маестро, мій милий Майстре!
      Композитор моїх мелодій,
      Інквізитор сваволі плоті,
      Хуртовина в моєму літі
      Із пелюстя прозорих квітів.
      Цій любові любов позаздрить.
      Ти – спокуса моя і пастир.

      Наодинці з тобою, отче,
      На обтинках вісону ночі,
      Наче сон у її блакиті,
      В унісоні спинились миті,
      Пролунали в єдиній ноті
      Поліфонії двох рапсодій,
      Зупинитись на мить – не злочин.
      Оверлочити ніч не хочеш?

      О кохання моє рахманне,
      Що в оману мене не манить,
      Що дурманом не лине в душу,
      У веригах обійм не душить,
      Дуже вільне і вірне дуже…
      Я тобі маргаритки, муже,
      Покладу в сторінки роману,
      Отамане мій, о тумане!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. …ВІТРЕ, СЛЬОЗИ ВИТРИ… (М.Ґ.)
      А нас південний вітер побратав.
      Цей павітер із присмаком лаванди,
      Що грав колись канатами, і ванти
      Немов ченці – насмішливі ваганти
      Гули всіма відтінками октав.

      Та це колись, фрегатів тих нема –
      Там інші звуки, присмаки і лови,
      А вітер знав старі класичні мови,
      А вітер чув як молиться імам.

      Він сосни у Форосі розхитав,
      І ті схилились вітами на пристань,
      Де море як вино таке ігристе,
      Зіграй мені про павітер, Арфісте,
      Співай мені про черево кита,

      Як день кадилом сонця догорав,
      Вустами бухт нашіптуючи мантри.
      Поклич мене в давно забуті мандри,
      Туди, де тугу п’є Ведмідь гора...

      Тепер в краях мистецтва і вина
      Не лущать зе́рна правди од полови,
      Літа орел… імперський, двоголовий,
      А скелі – сивочолі богослови
      Не вірять ні орлятам, ні синам.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Восени весну (М.Ґ.)
      Осінь іде невблаганно і нас не мине.
      Тепло на серці, коли пригортаєш мене.
      Сонце заходить і сходить між нами тоді,
      Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів.

      Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну
      Я поверну …
      Тільки я можу дати Тобі восени весну …

      Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй!
      Хочу тебе і нічого твого, тож втечу,
      Я утечу від дощу у твою таїну
      Нас не здолає навала осіннього сну.

      А у душі я воскрешу радість зорі ясну
      Я поверну…
      Тільки я можу дати Тобі восени весну …

      Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу
      Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу
      Промінь любові розвіє осінню імлу
      Доля цілунком ковзне по твоєму чолу

      А на душі матимеш Ти радість зорі ясну
      Я поверну …
      Тільки я можу дати Тобі восени весну!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. *** (Р.С.)
      В мій ліс приблукав… Молодий, ой який молодий…
      Шукаєш покори, покути, лякаєш відплатою.
      Сідай і послухай. А хочеш з керниці води? –
      Без меду, без трав – чиста сповідь криштальна. Порадую…

      Учора молилась кометам, їх дикі тіла
      Розкраяли вишній собор. Я збирала уламки.
      А потім між гілля ялиць сотворила вітраж,
      Де лик нетутейший, зникомий у диханні ранку.

      Учора молилась, а нині в гріховній мані:
      Регочуть гієни і я поміж ними не горлиця…
      А вітер… чи совість впивається кігтями в горло. Це
      Мій вирок, мій фатум, схизматство на присуд земний.

      Комети-богині, осколки замерзлих геєн,
      Танцюйте у капищі неба, сліпучі вакханки!
      Хай вітер… чи совість під серцем у мене згниє –
      Не втримають душу розхристану рами-кайданки.

      Сама собі суд, і присяжні, і кат, і труна…
      Вовки відголосять, а круки прикриють пір’їнами.
      Жила – як співала. Крещендо. Не чуюся винною.
      Урвусь в позачассі на ноті підхмарній. Струна

      Скрипкової туги прокинеться. Дайте вина!
      Востаннє рубінові роси відживлять пелюстя.
      Монаше красивий, я вип’ю сьогодні до дна
      З тобою…
      Тебе…
      Лиш не бійся.
      Бач – я не боюся…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    27. Месір (М.Ґ.)
      «На небо, що плавиться воском»,
      Іде по зірковій косі
      Старий прокуратор і тоскно
      Ходу споглядає Месір.
      За ним розчинилась у повні
      Фігура любимого пса,
      Почуто Пілатову сповідь
      І двох прийняли небеса.
      Не біле, не чорне, а сіре
      Сумління, яке він умив.
      Куди ж ви дивились, Месіре,
      В бездарно проґавлену мить?!

      І знов королева на лови,
      Лиш гинуть і діти, і пси:
      Навідліг зерно від полови, –
      Тому замість Генріха син,
      Од трути пітніючи кров’ю,
      Чіплявся за сукню сестри,
      Яку супроводив Коров’єв
      Крізь пекло придворних інтриг
      На бал, де цілують коліно
      Насельники древніх могил,
      Де вкотре «У захваті!»… тліном
      Й взуттям із чужої ноги.

      О, скільки б Майстри не писали
      Євангелій від сатани,
      Месіре, є та, що до зали
      Не піде, хоч як не мани.
      Що б «стала коханкою Босха»
      Та Фауст у серці посів,
      Відкинувши менторський посох,
      Улігся в найглибший з пазів.
      Опісля... то був її вибір,
      Бо гріх дітовбивства душив.
      А Генріх на шабаші випив
      Миттєвість своєї душі.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Спогад (М.Ґ.)
      Згадуй про мене, лягаючи спати.
      Знаю, це пізно, глибокої ночі.
      Тіні вповзають до чрева кімнати,
      Грають у трупі німі поторочі.

      Пам'ять птахами випростує крила,
      Спогади в гнізда збирають події.
      Плоть перепитують, що натворила,
      Душу, чому несміливо радіє.

      Може й до мене завіється спогад.
      Схопить оте, несуттєве, приємне,
      Що не в словах пролунало, а понад,
      Й мовило більше розмови, напевне.

      Мабуть це відблиск небесної сині
      В тебе замріяних карих очах.
      Ти в них красивий, тому що єдиний,
      Може й не зовсім єдиний… хоча…

      Хочеш, згадай невибагливий дотик
      Вуст до зап’ястя чи лоскоти вій.
      Нині цей спогад як сильний наркотик,
      Що я знайшла у долоні твоїй.

      Може про ніжність і запах волосся,
      Вигини стану в обіймах… Про те,
      Що так (на щастя) тоді не збулося,
      Бо недоречне між нами… Проте...




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Хоч би так... (М.Ґ.)
      Я знаю, що все перебутнє, а ти?
      Як мул під водою, як бризки над нею
      Пощезне. Не вірте в оту ахінею,
      Що час – уроборос, бо він – серпантин.

      І вдруге фрегату отут не плисти.
      Хай море забуде хореї і ямби,
      А ти не кричи мені зверху, що «я би-м...!»
      Занадто, занадто у пам’яті стигм.

      Цей ритм, ніби шторм, що гатив і гатив.
      Тепер анапест, амфібрахій і дактиль
      Вгамовують хвилі, розширюють такти,
      Вода виколисує інший мотив.

      У клітку ніколи мені не врости:
      Де затишно моху, не квітнуть троянди,
      І в трюмі затісно для духу наяди,
      Я хочу на волю із душних гостин.

      Я хочу… А погляд відсутній, пустий.
      Вже згодна до якоря, згодна на рею,
      Бо світ під водою, чи всесвіт над нею
      Побачу на мить. Хоч би так відпусти!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Не сотвори (М.Ґ.)
      Не знайти більш такої персони,
      Наче бог з найепічніших вір.
      Коло тебе співали гарсони,
      А солістка гортала клавір.

      Тож луна досягала провінцій,
      В кулуари столиці зайшла –
      Компліменти лилися за вінця,
      Щоконцерту – гала і аншлаг.

      Ну і я, зачарована грою,
      Не розчула за звуками слів,
      Що у душу проникли, як в Трою –
      Не в коні, а чомусь у козлі.

      Понад вечір фальшивим акордом
      Ми напились вини і вина.
      В бороді, як здавалося, гордо
      Виглядала тоді сивина.

      Хоч в самого і різались роги,
      Загравався, почасти у борг.
      І мені, що звернула з дороги,
      Баритоном підспівував бог.

      Піддалися душевні скрижалі,
      Обернувши «не можна!» в «але…»
      Не завжди небезпека у жалі –
      Змій буває ще той кавалер.

      І тепер, як з манжета підсунув.
      Я вдивляюся: ти, чи не ти?
      Козлетоном волає парсуна,
      Замість бога – убогий сатир.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Допрожити (М.Ґ.)
      Дні повертаються мов бумеранги.
      Партія йде до логічного пата.
      Тижні судьбі загинають фаланги.
      Миті у вічність летять водоспадом.

      Близяться строки збирати каміння.
      Вірш добігає останньої рими.
      Просить рукописів паща каміна.
      Ми в цьому світі лише пілігрими.

      Сниться преставлена батькова мати.
      Ворон сполохав зозулю – та й годі!
      Щойно навідались мірку знімати,
      Шиють незмінний атласовий одяг.

      Прагнуть завчасно робити заміри
      Поки людина влаштовує будні,
      Поки планує. Утім, Dies irae
      Все ж нагадає, що дні перебутні.

      Може, направду, для деяких добре,
      Й знати останню хвилину не варто –
      Час, у який розсуваючи обрій,
      З’являться духи, щоб взяти під варту.

      Будьмо! допоки костюм недошитий,
      Жити живими життя, що відлічено.
      Лиш не для того, щоб все доспожити,
      А долюбити і доль не скалічити.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Босорканя (М.Ґ.)
      Де голі дерева і дупла розкривши роти
      Ячать, а опівночі хорами плакальниць схлипують,
      Де вени землі наполегливо риють кроти, –
      Самотня хатина стоїть під оспалими липами.

      Там духи пильнують того, хто обрав манівці.
      Між ними і нами спадають незримі паркани.
      Утоплені манять до себе… купатись в ріці,
      В краї сновидінь, оповиті старими казками.

      Де вхід там і вихід – тому, хто згадає, де вхід,
      Бо стріху хатини по всіх господинях залатано.
      На пічці сміється чорніший чорнильниці кіт,
      Він службу несе і майстерно підкурює ладаном.

      А ти... от навіщо ти знову прямуєш сюди?
      Цей світ небезпечний, закритий і вами незнаний
      Щоб кинути камінь?! Монаше, мене не суди!
      Я знаю, що буде, що буде нарешті із нами.

      Про камінь наріжний, я знаю, і свій – жорновий,
      Бо доля задовго по чорному чорним змережена.
      Не чула, щоб хтось із родимих її оновив.
      Лиш чую, як пес обернувся і бреше, ой бреше нам…

      Святвечір невдовзі. А хочеш моєї води?
      Я маю доволі, освячена також… мощами,
      Кого омивала. О, ліпше сюди не ходи!
      Земля просідає – кроти уготовили ями.

      Згадалось, у повні злетілись на мене круки,
      Хапали за коси… А я незворушна, розпачлива,
      Себе захистити не сміла. Лиш рух твій прудкий
      Мене осінив і пощезло. Це сон, що я бачила?!

      Тут паства інакша, мене ж не потрібно пасти.
      Бо в хаті навік оселились непрошені гості.
      Бери свій устав і не пнися у мій монастир!
      Для тебе труна, що мені звичайнісінька постіль.

      Уже споночіло, продавлюють землю сліди.
      Я тут не одна, я живу, виживаю між душами.
      Іди вже, рятуйся, прошу, не спиняйся, іди!
      Не хочу я зла, а воно мене змушує, змушує…

      Невже не боїшся мені простягнути руки?!
      Чи знаєш, що буде за викуп душі босоркані,
      Яка на ріка́х відслужила не дні, а роки,
      І вмить розіб’є немовлят об відкинутий камінь?!

      Немовби хтось заживо в серце кілка загатив, –
      Так страшно осики на мене очима заглипали.
      Веди мене, друже, туди, де спасаєшся ти!
      Зажди, я кота заберу, бо зайня́лось під липами.





      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Abiens... (М.Ґ.)
      Лети, лети, неторкана всіма!
      Подалі від любові і наруги
      Отих, хто простягав до тебе руки,
      Хто перстня одягав і хто знімав.

      Сягай висот незвіданих, нових!
      У далі незбагненно срібно-сині,
      Де мрії, наче зорі, – незгасимі,
      Де Той, хто буде ставитись «на Ви».

      Нехай і поміж ребрами щемить,
      Бо вдома кажуть – ти уже не вдома,
      І крила від огидності судомить,
      А серце просить: «дай мені ще мить!»

      Був той, що не обійдеться й двома.
      Та кожній так про іншу наговорить,
      Що вийдуть не кохані, а потвори.
      І сам не ниций хлоп, а – Отаман!

      Зворотна путь немов би і проста:
      Вертають до любові зі зневіри,
      З ненависті, вини… Латають діри.
      Але ніхто з огиди не вертав.

      Тому лиш будь, будь вірною… собі!
      Горять мости, ламаються паркани,
      І мить руйнує творене роками,
      Зник вибір між to be or not to be.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Що дозволено... (М.Ґ.)
      І вилізли на світ усі примари
      Жорстока правда проклятого дня
      Хоч і співав що тільки нею марив
      А потім сам на глум її підняв

      Та й висміяв цинічно поза очі
      А світ на жаль тісніший від села
      І чутно хто із ким над ким регоче
      Де в бруд вкатали жорстко до зѣла

      Де не шляхетні хоч і гонорові
      У ницості душі і блиску лат
      В любові присягаються на крові
      І як горять – із кожною – до тла

      Де ті ж слова втім іншим адресатам
      Направо і наліво навмання
      На гойдалках Мазоха і де Сада…
      Він руку і на неї вже здійняв –

      Струсив у серце попіл від сигари
      Об нього й загасив щоб припекла
      І так себе відверто пропіарив
      Зробив нову зарубку на прикла́д

      Багато зла зазнала від любові
      Як ця підлота в душу проповзла?
      "Quod licet Jovi"… о ..."non licet bovi"
      А що ж тоді казати про козла?!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Я Вас … (М.Ґ.)
      я вас не кохала… згасає заграва у млі
      ховаються тіні у миті життєвих розколин
      заходить зоря над полями і ніби на спомин
      у келих ставка насипає несказаних слів

      та ніч не настала вона мов надія впливла
      ми з вами ходили під липами гріючи сутінь
      і все говорили про щось неважливе по суті
      звучала взаємність хоча і фальшиво не в лад

      я вас не хотіла – падіння ніколи не зліт
      а просто лягала в долоні довірливим воском
      та гості у сни прилітали героями Босха
      сюжети недобрі страхіття – насмішливо злі

      лиш душу мою розпанахали ви… не по швах
      та дух застрочив і укотре усе оверложив
      він сам собі кат адвокат і прокрустове ложе
      а рана жива під рубцями кривого шитва

      я вас не любила і це вже навідмаш як «плі!»
      той звук що пронизує миттю вертає до тями
      і ти вже не ти а летиш над всіма почуттями
      отими що в келих із перстнів підсипали сплін



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Я потрібна тобі... (М.Ґ.)
      Я потрібна тобі як причаєна муза,
      Як натхненням Далі самовідданість Гали,
      Що із Долі Горгони зв’язала би вузол,
      А тобі присвятила за це мадригали.

      Хто б не був біля тебе, вона – Королева.
      О, ця статусна річ на обламках імперій!
      Де на книзі правиця безкрилого лева,
      А до іншої теж привідчинено двері.

      Я потрібна тобі як панно віддзеркалень,
      Бо звичайно дивлюся – інакше сприймаю.
      Ну а я, мов ягня, у собі ж заблукале,
      Що з твоєї долоні наїлось розмаю.

      Це приємно – заглянути в отвір віконниць,
      Де люстерка заломлять лице у ікону,
      І сіяють, немов відшукали коштовний
      Самоцвіт у відвалі порід терикону.

      Я потрібна тобі як наївна дикунка,
      Що б на безцінь безцінне міняла й раділа,
      Як найвищому скарбу – отим поцілункам,
      Ваготі від торкання до вигинів тіла.

      Кожен раз ти приносив нове щось, навмисно,
      Ніби кидав на шальку – я більше давала.
      Замість брязкалець – перли, коштовне намисто…
      Те, що в дар віддається, ставало товаром.

      Я потрібна тобі як ажурна серветка –
      Драпіровка щілини твого піаніно.
      Порцеляновий слоник на ній, статуетка.
      Як голодному череву – теплий паніно…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. ☀️&🌛 (М.Ґ.)
      Сонцемісячне сяйво красою наповнює світ ~
      Світлотіні однаково грають на ликах & писках
      Хай оспівують Сонце художник письменник піїт
      А під Місяцем мліють ціловані ним одаліски

      Місяцевий пегас не псуватиме зораних нив
      І небесних копит не торкне сатирична калюжа
      Колосками утіляться смисли які він зронив
      А між них посміхнеться закохана в Сонечко ружа


      *
      Хто сприймає буквально & звик метушитись між ком
      Хто в собі графомана ніяк подолати не може
      А римується так що ритмічно гуляє альков
      З перепою сусіда штовхнув на підмочене ложе



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Осіння меланхолія (М.Ґ.)
      Час утікає, ми вслід летимо,
      Звикли життя відкладати, немов
      Жити попереду безліч віків –
      Тоншають дні, і без того тонкі.

      Жовтень укотре змінив листопад,
      Шелест листів – шурхотіння цикад.
      Різні мотиви шепочуть вони:
      Світлі – весною, сумні – восени.

      З неба чекаємо снігу й чудес,
      Пси скаженіють, це значить, що десь
      Їх журавель знов хрестом осінив –
      Землю лишають пташині сини.

      Кожна доба має безліч шухляд.
      Вічність бере на приціл журавля –
      Задля розваги здіймає курка,
      Їй не здригнеться кістлява рука.

      Здобич приносить вдоволений пес,
      Янгол зсувоює плахту небес,
      Крилами струшує сонми птахів,
      Плаче під ними пожовкла Рахіль.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Питимеш зі мною?! (М.Ґ.)
      А хочеш, відкоркую таємницю,
      Закуту ніби магма у вулкані,
      Що зрадницьки невимушено сниться
      Чуттями нерозбитими об камінь.

      Єдиний нами вимріяний вимір –
      Він потай розливається надвечір
      І повниться сюжетами новими,
      Малюючи безмежності для втечі.

      Ми збудемося ніби, випадково,
      Міжчасся безумовної любові
      Полине з невимовності у слово,
      Бажаннями поширюючи повінь.

      Устави я писатиму волоссям.
      Устави ці відверто не чернечі.
      Волоссям, що безстидно розплелося,
      Спадаючи дощем тобі на плечі.

      Веселкою, казковою ясою,
      Про те, що не збулось «во время оно»
      І те, що так ніколи і не скою,
      Писатиму за жанровим каноном.

      Хвилину, зафіраню хмаровиння,
      Щоб янголи не стежили за мною –
      Оскільки ці сюжети не невинні
      Хмільна і я…ти питимеш з хмільною?!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Марґо & Сонце ~ Місяць & Ґейко (М.Ґ.)
      Відлуння:

      Марґо

      через ці асонанси дрімотні
      там де тіні криваві косі
      я сама в занемінні мертвотнім
      захотіла на власній косі…
      розкажіть ~ це був засіб чи ціль?

      Сонце Місяць

      так буває знічев’я чи просто
      небо навпіл, земля набакир
      & конає осяйлива осінь
      ціль і засіб, мисливець і звір
      хай комусь нецікаво і тоскно ~


      Марґо

      хто конає між зречень і вір
      & кому ця гонитва вже тоскна
      у собі як затравлений звір ~
      намольфарив полотнами босха
      присмерково відтінений твір


      Сонце Місяць

      трохи сам здивувався (отó вже)
      розпаливши багаття, завмер
      тихий голос ~ не відаєш босше
      в серці гарцу триває свій герць
      & спочинку не знайдеш на ложі


      Марґо

      ой ти боже мій божечко боже
      що не вірш ~ препарований мрець
      ти ізиді зі скроні о босше!
      герці… гарци… хай буде їм грець!
      хто на ложі спочив той не може
      розпалити багаття сердець

      Сонце Місяць

      дисонансний) діоніс прокислий
      заповітний запійний вій
      танцівниці на пагорбі лисім.....
      доктор фавст & увесь чорторий ~
      опадіть злотосрібним листям


      Марґо

      на горі танцювалося сестрам
      з діонісом товкли виноград
      він для них був магістром маестро
      цей ансамбль дав би фору оркестрам
      ніч опала розтанула гра ~
      на ПееМі осіння пора

      (що робити о Сонце порадь?!)


      Сонце Місяць

      (а порад ~ катма)

      слід у слід
      тінь у тінь, день, ніч
      крізь пекельне й небесноземне
      жовтень черлений панич
      тріумфуючи зусібіч
      римує тебе & мене
      о, Марґо ~

      але
      що усім із тогó

      нє?







      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Зоря незаходимая (М.Ґ.)
      Я зайду в твою осінь агатовим бабиним літом,
      Поки ліс твій не вихолов повністю і не пожовк.
      Ти зустрінеш мене листопадом неписаних літер,
      Огорнешся у сяєво тепле, ніжніше за шовк.

      Дочекайся, прошу, наші долі – нещадні маруди,
      Навісне́ хмаровиння заломить в заграві ману:
      Ти поринеш у неї, торкаючи сонячні груди,
      Бурштином розіллєшся насподі в п’янкому лану.

      Я пройду твою стежку – не буде потому і сліду
      Від солоних дощів і заблудлих чужих підошов.
      Упокорено ляжу відтінком в чуттєву палітру
      І промінням зцілую звабливо прострочений шов.

      Най мінятиме маятник вкотре свою амплітуду,
      Най заврунить зима всі ліси в аскетичну чалму.
      Я намріюсь тобі – втім, ніколи твоєю не буду,
      Я з тобою не збудусь, напевне, ти знаєш чому.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Любому Дмитру (М.Ґ.)
      Він був такий, що міг би і до ста…
      Та схибив і пішов у ті квартали,
      Де двоє туй у кованих кутах
      Небавом синім пологом повстали.

      Сукався час, незнано звідкіля,
      Вертівся на одвічне мотовило –
      Тепер тобою плакало гілля,
      Що батьків сон корінням оповило.

      Та жінка, чим вона була не та?!
      А може він їй був чомусь не милий?
      Тьмяніла пам'ять, мулилась як став,
      Що з річки (так навідліг) запрудили.

      О, як повзе наш вік, о, як іде…
      Скелет скелетом тиснучи у шафі,
      Тебе ростила мати. Як і де?!
      А він беріг лиш купку фотографій

      І потай, наче пошепки, любив –
      Тремтів твій образ миртом неопалим.
      Аби ж ти знав, як він чекав! Аби ж
      Ти бачив, як сестра і я шукали!

      П'ятнадцять років повагом пройшло:
      Розврунив мох пухнасті запинала,
      Оспалий ліс, роняючи шолом,
      Заснув. А туга туй не засинала.

      І Бог подав невпинним прохачам,
      В часопис долі поглядом поринув,
      Розвіяв ту незречену печаль
      І сірі, мов базальтові, хмарини.

      Розквітнув мирт між сплаканих дерев –
      Чи може наша бабця догодила,
      Що ризи сивим янголам пере,
      Чи дід, що ладан кидає в кадила.

      Бо ти з’явився, сповнений чеснот,
      Як пульс в напрузі вистиглої тиші.
      Всміхнувся батько в туєвий кіот:
      Бо ти – наш брат. І ти – ікони пишеш.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Рудокоса (М.Ґ.)
      Свіча і кава, кава і свіча
      А поруч них розхристано колоду
      Безодні двох заквітчаних свічад
      Запрошують поласувати плодом

      Ця Єва – найспокусливіша з Єв
      Художниця життя, віршів і прози
      Ніхто ще не збагнув всього, що є
      В цій жінці, бо сміється попри сльози

      Бо відає та все ж наперекір
      Не раз стирала в кров тендітні ступні
      На вістрі як на вогнищі факір
      Танком страждання зводила у ступінь

      Пливла фореллю проти течії
      Водою утікала і вертала
      Цей шал не спинять пута нічиї
      Ропа і прісна, випарена й тала

      Для всіх життів дістала талану
      Метеликом на спалахи летіла
      Вбираючи в містеріях ману
      Світи її не знають межі тіла

      В якому стані тільки не була –
      Суккуба снив з душею просто жінки
      Гортанний спів шамана, зліт рулад
      Обсидіан клинка в руках у інки

      Одна із найкоштовніших офір
      В підніжжі власнотво́рного кумира
      Вирай і пекло, вакуум та ефір –
      Ця Схимниця і жриця Дзвенимира!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Ебру (М.Ґ.)
      малюю поетичними мазками
      картину на збентеженій воді
      і хай хто хоче кине в неї камінь
      потоне він як решта і тоді
      ти матимеш усі права на мене
      розпуститься каштановий сатин
      ошатних кіс лиш на твої рамена
      зів’ється почуттєвий серпантин
      сузір’ями крізь все єство додолу
      у фарбі ми станцюємо … альбо́
      я втілю у малюнку зовсім голу
      відверту нерозділену любов
      і ніжність що в душі палахкотіла
      полине у сюжет на полотні
      де в плоть одну зливаються два тіла
      де я з тобою ну а ти в мені
      римуєшся нестримними чуттями
      керуєш караванами безсонь
      до музики до млосної нестями
      лягаєш світлотінями осонь
      у ебру мелодійну найдорожчу
      де час втрачає лік а простір плин
      вуста ідуть між персами на прощу
      а далі ритм без відліку хвилин
      годин років акцентів інтервалів
      то вимір рухів характерний біт
      як відзвук архаїчних ритуалів
      на стику двох розімкнутих орбіт
      лунатимуть космічні струни блюзом
      ми будемо дуетом чистих рим
      розв’яже назавжди гордіїв вузол
      зайшовши у святиню пілігрим
      повстане у воді одна з галактик
      де нас осяє зоряний софіт
      де анапест вже не ревнує дактиль
      мені намалювати весь цей світ?!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. IV вимір (М.Ґ.)
      Здавна казали мислителі Сходу –
      Двічі не зайдеш у ту ж саму воду.
      Я уявляю собі це інакше –
      Все, що було, залишається. Наче.

      Бог розділив твердь і воду. Відтоді
      Здійснює коло вода у природі.
      Лине в людину і в світ із людини,
      Нас відокремлює й горне в єдине.

      Хоч витрачається нібито всує,
      Звідкись вертає і знову пульсує.
      Може так само є простір і вимір,
      Де ми тодішні, а з нами любимі,

      Рідні спочилі, кохані забуті,
      Мрії і настрої, плани незбутні…
      Як би хотілося це не губити,
      Глек підхопити іще не розбитий!

      Десь причаївся у «камері схову»
      Вимір інакший, ім’я його – спогад.
      Там промайнуле плекає свій устрій.
      Тож кожен спогад – це також і зустріч.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. трансцендентальне танго (М.Ґ.)
      може годі вже патрати серце на кшталт пелікана
      спопелитися час на відлогому виступі скелі
      і повстати із праху гнізда іскрометним канканом
      розгорнуться для феніксів безміри мета-оселі

      відлунають сузір’я ладами ліричного блюзу
      ми в мажорі зіграємо теми нашептані болем
      гравітація чорної дірки нам буде за лузу
      зрикошетимо зоряні кулі в приціл карамболем

      океани зливаються врешті хоч як не пручайся
      вивергається танго із в блюзі закутих вулканів
      я озвучу мовчання твоє в домінанті безчасся
      ми станцюємо пристрасть де твердь не здіймає парканів

      емпірично пізнаємо те що було a priori
      не вернутися нам із обіймів палкої нестями
      хай підбори накрешуть фантазії мрії і зорі
      на пюпітри оркестру лазурно-небесної ями



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Бурштин (М.Ґ.)
      Завітай, чоловіче! Та байдуже, хто нас осудить.
      Зупини швидше мить і обіймами владними зваб!
      Хай жагучим торканням таврують вуста голі груди,
      Розкайданиться пристрасть, заходячи ніжно в єдваб –

      Поміж двох берегів, що зігріті гріхом поцілунку
      Розливається повінь, нещадно руйнує усе,
      Що морально-набуте, навіяне, зайве... Хай лунко
      Зазвучать в унісон наші вдихи. Подібно глясе

      У гаряче проникне холодне стебло насолоди,
      Вивергається те, поряд чого парфуми – це штин.
      Аромат задоволень вартує окремої оди.
      Що магічніше пахне ніж біло-прозорий бурштин?!



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. епіграф (М.Ґ.)
      буря встромила блискавку в голку море мов келих без дна
      сонце і місяць сяйвом скроїли небо у два полотна
      зоряні риби їх заселили світить люстерком вода
      в грот потойбічний дивиться вічно дівчина ця молода

      простоволоса хоч завжди боса ноги не знають стерні
      очі її такі ж надзвичайні як і луска на стегні
      майже людина дщерь океану носить прокляття хвоста
      житиме довго доля наяди завжди була не проста

      кротке обличчя наче причинна з пісні родився тайфун
      вуха і душі воском залити слід екіпажеві шхун
      танго торнадо спінює келих грає стихія вина
      хто з ним станцює скроні у того вже не торкне сивина



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Quasi - (М.Ґ.)
      Наразі у добу засилля фотошопа
      Піднести може всяк філістера чи хлопа.
      Призначити в сенат або в легіонери,
      Знецінити, за мить послати на галери.

      А це насправді є незвідана спокуса.
      Я милому тому розпушую вже вуса,
      Малюю родовід, відзнаки, навіть лати,
      Хатину оберну на замкові палати.

      Намріялось, що він є вершником в шоломі .
      Ми нібито близькі, втім, майже незнайомі.
      Природа взагалі не терпить порожнечі,
      Були би еполети, підгоняться і плечі.

      А лицарів гризе екзистенційна криза,
      Тому я віділлю ще бронзового списа.
      Парсуна ця п’янить як трунок із розмаю,
      Він, справді, най- най- най- з усього, що я маю.

      Фантазія тонка породжує дракона,
      Бо знаю, є така з Георгієм ікона.
      Княжну рятує він від грізної наруги,
      Орудує мечем, тримаючись попруги.

      Назавтра я йому в сердечному лептопі
      Зліплю уже хвоста в уяві - фотошопі.
      Захочу, мій Тесей повстане Мінотавром,
      А Яго далебі Венеціанським Мавром.

      Хоча із-за плеча лунає засторога,
      З биндюжного коня творю єдинорога.
      Мій маятник хитає від пекла і до раю
      Боюсь, коли зустріну, то навіть не впізнаю.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Вояж (М.Ґ.)
      Картина ця - натяжка тятиви,
      Фрагмент лише, не повна панорама.
      Як в мантрі поруч Крішни завжди Рама,
      Так само буду я, де зараз Ви.

      Звертання роззіпуємо з льодів.
      “Ви” - глетчери розквітнуть “Ти” - садами,
      Коли шаманством пікової Дами
      Стріла зірветься в безмірі подій

      і горизонт змалює нам новий.
      Вінчатиме його казкова брама,
      У подорож полине ніжна драма,
      На кораблі ти будеш стерновий.

      Безмежжя снив пойме і нас тоді.
      Для різних суден там свої причали.
      Відкриє двері перед втікачами
      За обрієм небесний кустодій.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Ця ніч (М.Ґ.)
      А, ти моїх метеликів ловив
      Між грудями нестримними устами.
      Миттєвість найчуттєвіших лавин
      Вгамовував, руйнуючи устави.

      Палаючий розхристаний камін
      Нагрівся швидко, це не руська пічка.
      Медових вуст незвіданий кармін
      Ти цілував, я плавилась мов свічка.

      Найперша ніч з тобою – дивина,
      Закарбувалась реверансом карми.
      Хмільніша від вінтажного вина,
      Ця патока прикрита пелюстками.

      Із пут розпусно вибилась коса,
      Синхронно і бажання розплелося.
      Я згадую, що ти мені казав,
      Зав’язуючи очі тим волоссям.

      Проникнув на незриму глибину,
      Лунав у кожній мрії і клітині.
      Прозоро-білі краплі бурштину
      Лежали на тілесному сатині.

      Ця ніч є найпрекрасніша з оман,
      Втім, сни так і лишились цілинами.
      Я згадую її мов крізь туман…
      Вона була, але чомусь не з нами.




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Інше сповідання (М.Ґ.)
      У вібруючі струни вивільнює ніжність пружини.
      На храмину кохання обернена скромна каплиця –
      Мармурова підлога, вівтар, до інферно криниця.
      Він обожненням вріс в несвідоме чужої дружини.

      Мозаїчним портретом лягає римована смальта.
      Синкопують чуття, триголосна малюється фуга –
      Не коханець, не ворог і зовсім не схожий на друга,
      Він стрибок у безодню, віраж з елементами сальто.

      Розщепилась реальність умовно на дві половини.
      У святилищі – гейша, в палаці – васал, королева. *
      Ця залежність – труна! Втім, утроба труни металева –
      Клавесинне осердя ховає крило домовини.

      Неможливі бажання вгвинтилися в серце кілками,
      Не згорнути в спіралі жагою розіпнуті струни,
      Він цілунками зчитував з ніжних долонь її руни,
      Контрапункт обертався ритмічними сутрами ками.

      Одночасно не видно боки однієї медалі.
      Журавля поки вабиш з руки відлітає синиця.
      Пробудитися треба, побачити – гра лише сниться.
      Сповідання зректися, щоб salto не стало mortale.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Femininum (М.Ґ.)
      Ранок, день, вечір - стражі добові.
      Граматично всі три чоловічі.
      Ніч найбільше дотична любові,
      По-жіночому сяє у вічі.

      Розшиває яскравими стразами
      Темні шати напівпрозорі
      І слугують дороговказами,
      Тим, що в морі, північні зорі.

      Йде в обійми звабливої ночі,
      Відпочити від сонця і втоми,
      Мов коханець в тенета жіночі,
      Подорожній далеко від дому.

      Срібний місяць - небес новобранець
      Медитує у хмарній пір’їні.
      Ніч опівночі вечір на танець
      Повела під пісні солов’їні.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Гості Ґретхен (М.Ґ.)
      Віднайшовши його, ненароком себе загубила.
      Поступово скотилась по сходинках Якова вниз.
      Дітовбивці наслідують петлі, залізо чи хмиз.
      В підребер’ї пульсують удари дзвонарного била.

      Дзвін по ній пролунав і на страту прийдуть як на месу
      Кілька сотень людей, споглядати оплачений гріх.
      Щоб ожити, вдихатимуть смерть у диявольській грі -
      Цій ілюзії виру, бо нудно стікати по плесу.

      За шипами найкраще достигнути гронам малини.
      Марґариті молитва була як загострений спис.
      У супутника Генріха, втім, не помітила рис,
      Що його виділяють між інших - сотворених з глини.

      Невгамовне бажання всі списи оплавлює воском.
      Приглянулася Ґретхен, трофеєм лягла у парі.
      Не зігріє душі той, хто пристрастю вже відгорів
      І вона відпалала…загравою совісті. Тоскно.

      Роздягає очима до шкіри, нутра, до клітини
      Не людина, не пес, замість хліба протягує дерть.
      Обирає життя Марґарита, приймаючи смерть.
      Не до нього піде, а до матері, брата, дитини …



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Змія (М.Ґ.)
      Тихо між груди, болем фантомним, вкублилась люта змія.
      Цінна отрута, шкіра коштовна, пристрасть - зміїне ім’я.
      Подих гадючий, звук шурхотіння серце зіб’є в унісон.
      Велетня мучить ніжне створіння, сліпне безсилий Самсон.

      Ревнощі димом очі встелили, розумом гнів обуяв.
      Коси твої у руках неДаліли - вірна тобі буду я.
      Кину гадюку в жорно вулкана, жертвою матиме скон.
      Груди відпустить паща капкана, я берегтиму твій сон.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Інше кохання (Г.М.)
      *
      Ти заміжня, щаслива, і щодня
      все лине по найкращому із русел:
      улюблене, улюблені, і риси
      любові не тьмяніють! - А душа
      вбирає знов, і знову відчуття
      кохання іншого, немов зі світу,
      де тільки сниться нинішнє життя



      **
      Душі моєї потойбічний край,
      найтонша в’язь печалі і наснаги,
      як друг найперший і останній, дай
      моєму серцю трунку рівноваги -
      я можу перейти світи, часи,
      але без неї – снів земної саги -
      не здатен щастя втамувати спраги

      "Поетичні баталії - чоловіки vs жінки"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. У чайному будиночку (М.Ґ.)
      Почуття неможливо укласти в слова.
      Ці слова обпікали б немов кропива.
      Наші мови ~ одежі, підчас затісні.
      Для чуттів це прості монодичні пісні.

      Світ бажання тендітніше всіх пелюсток.
      Діамант огранений фацетів зо сто.
      Я сприймаю тебе крізь алмазний монокль ~
      Він заломлює світло. Сатин кімоно

      підперезую ззаду. Лише зап’ястки
      Виглядають звабливо тоненькі пастки,
      Обрамляючи ніжністю вічність і плин ~
      Білим золотом о́бід у чорних перлин.

      Я тобі напишу неймовірний сюжет,
      Най яйце обернеться у твір Фаберже.
      Домішаю саке до напоїв із трав ~
      Пригадаєш, як мною ти потайки грав.

      Зігрівали долоні тілесне парфе́
      І відлуння сягало невидимих сфер,
      Мелодійно звучав порцеляновий стан ~
      Я невіданим снивом збродила євшан.

      Відчуваю, як ти відчуваєш мене.
      Зупини швидше мить, бо вона промине!
      Поліфонія дотиків мовить про те ~
      Для чого наше слово занадто просте.

      На потоці натхнення зі скелі урвись,
      Хай здійме ніжна музика серце увись!
      Симфонічне кохання зіграємо. Твій
      Ауфтакт я впіймаю у помаху вій.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. La Femme (М.Ґ.)
      В картині та музиці бути їй фоном.
      Ця жінка Ге(те)ра між Зевсом й Тифоном,
      Спроможна у логос приводити хаос
      І нищити так, щоби ніц не зосталось.

      Ще вчора трофей, а тепер королева.
      В тендітному тілі краса кришталева,
      Нагадує квітку росою умиту.
      Зіткався із голосу шлейф оксамиту,

      Що міць чоловіка згинає в підкову,
      Розмотує мовленням нитку шовкову,
      Думками гортає коштовнішу грену.
      Це Онна-бугейся свому сюзерену.

      За нього у підданки гостра катана
      Відкриє іронія чрево фонтана -
      Гарячі джерела багряної гами,
      Їй легко боротись з його ворогами.

      Людина, мистецтво чиє надихає
      на вільне життя, тож він скаже нехай є!
      І матиме гейшу - майстриню розваги
      В Європі за неї виймаються шпаги.

      Нуртує у келих ліричним вокалом
      Вино серенади, за що дорікало
      суспільство тому, хто тримав куртизанку,
      З якою приємно прокинутись зранку,

      Коли найгрішніша повстане святою,
      Розсипляться коси на плечі фатою
      Вустами між них він піде погуляти
      І знову із МИ відокремляться Я, ТИ.

      Відступиться ніч і заграють відтінки
      Ранкового сонця на вигинах жінки
      Чи в світі існують могутні вітрила,
      Щоб ніжність у гавань свою не скорила?!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Do you know? (М.Ґ.)
      З двох одне передсердя належить мені?!
      Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
      Я незручні питання поставлю, pardón!
      Ви - Галантний Жуан, Маньєристе, Ви - Дон?

      Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
      Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
      Проросте зовсім інше, ніж був насадив,
      А кохання на трьох - справжнє диво із див.

      Напочатку це гра і панує в ній шарм.
      Насуває лавина за шаром ще шар.
      Тож щасливий фінал як джекпот в казино.
      Недовіра на оцет оберне вино.

      І пройдеться смичок по відкритій струні.
      Тліє плоть, лежачи у красивій труні.
      Вимирає кохання мов той мастодонт.
      Do you know what is love, or you really don’t?!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. На трьох (Г.М.)
      Я кохаю обох вас -
      ви тонші за мрії і сни,
      і хоч різні, як зорі,
      та разом – дві ближні струни.

      Поодинці ви – мука,
      розгублені образ і суть,
      та, обох обійнявши,
      тримаю Усесвіт, мабуть!

      І в триєдності дива
      горять білотілі сніги,
      і погода мінлива
      не має вже тої ваги,

      три дороги самотні
      зібрали в обійми одне
      тонкосрібне здіймання -
      зникоме
              земне
                      неземне.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    61. На мілині (М.Ґ.)
      Я ніжна, сильна, можу бути мила.
      Моя краса не одного зманила.
      Неначе феї грали в естафету,
      Дарів дали, що вистачить дублету.

      Я едельвейс, богиня, королева,
      Тверезий розум, витримка сталева -
      Це він казав. І каже досить часто.
      Хіба щось треба ще мені для щастя?!

      Я все здобула, а не маю - буде.
      Мені, насправді, дуже заздрять люди.
      Запитують, хіба усе встигаю?!
      А я в режимі повного роздраю. *

      Два двигуни мої працюють швидко,
      У різні боки рвуть, тому вже шибка
      Від тиску в рубці луснула кривою
      І нерви натягнуло тятивою.

      Моя команда за межею бунту,
      Застрягли два гвинта в намулі ґрунту
      Судно реве, у мороку сирому
      Гуркочуть в трюмі колісниці грому

      От-от і вже заграють по нас сурми.
      Хай розіб’ються виноградні тюрми!
      Вино з водою твориться в Причастя
      Команда п’є. Кораблику пручайся!



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Історія одного кохання (Г.М.)
      Це було надто важко для нього,
      кохання згорала свіча,
      Він мовчав – ти мовчала, шалене
      туги відчуття , - а, хоча,
      до твого він ще прагнув плеча

      доторкнутись губами, як вчора,
      коли затремтіла свіча,
      ви були ще одним, - та покора,
      довірливо-юне дівча,
      стала вістрям раптово меча.

      Догоріла свіча. Неозора
      ніч на крила лягла втікача,
      з неба скинутого трубадура,
      що не зміг провернути ключа,
      щоб і серце закрити...
                      Хоча…

      "Кінець?.. Р.С."

      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Гішпанцю (М.Ґ.)
      Любов – це океан, моя стихія.
      Був шторм і стих. Безчасся. Ісихія.
      І знов у лад одвічному уставу
      Із піни вийшла, піною розтану.
      Едемським плодом вистигну в ракію,
      Вбираючи олію із полину
      Євшаном до уяви я полину.
      Мій ейдос в ній немов поштовий голуб
      Повідає наживо правду голу:
      Кому була за ката чи офіру,
      Вбираючись у руб’я чи порфіру.
      Як все минало, я, утім, по колу
      Верталася, ішла в життєву школу,
      Лягала в землю, мріла до ефіру.
      У вирі хаотичного азарту
      Нагадувала Ладу і Астарту
      Мене не раз приймали за кохану –
      Далілу, Есмеральду, Донну Анну,
      Кармен, Манон Лєско і Маргариту,
      Любов якої з чистого нефриту:
      Чуттєва пастка, лагідна омана
      Здолати ладна витримку титана –
      Насельника печер палкого Криту.
      Але не піддається тільки Кронос.
      В його руках я знов тендітне гроно,
      Що на мезгу обернеться не варту…
      Відтак, чи ставиш душу ти на карту?!



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. *** (Р.С.)
      Ти знищиш коштовні картини,
      Шпурну я у море браслети.
      Свіча догорить неодмінно,
      Сотворяться кращі сюжети:

      Як ти покохаєш молодшу,
      У мене аж три кавалери.
      А завтра – це відаю точно –
      Корида, де юний тореро

      Присвятить гучну перемогу
      Божистій. І пута мантильї
      На дрантя – хай скрипка застогне!
      Для нього – вином а чи сіллю,

      Тобі – лиш кинджалом і болем…
      Прощай назавжди, трубадуре..
      Війна закінчилась учора
      В небесних риданнях похмурих.

      А осінь
      Безвстидна і
      Гола,

      Як я. Пам’ятаєш?! – в неділю –
      Остання минулась покора:
      Коліна молочно світили,
      Гасив їх губами… до вчора…

      Браслети я викину, звісно.
      Попалиш листи і картини.
      Навідмаш розкраємо місто,
      Де двоє однаково винні.
      10.02.18





      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    65. Правічний двобій (М.Ґ.)
      Цей двобій двох бажань, двох осіб у одній іпостасі.
      На перетині Я відшукати потрібно баланс.
      Суголосно тримають потік два крила, щоби птасі
      Не злетіти у штопор, впадаючи волею в транс.

      Ти назавжди не мій. Ти – стихія інакшої жінки.
      Нарікає вона – франкофонно зривається в крик.
      Ти Гольфстрімом своїм припинив зігрівати обжинки –
      Ніжні коси обох. Мерзне острів, за ним материк.

      Не приходиш на спів. Вже безсиле начало германське?!
      Арфа лине туманом, але не зважаєш – не кельт…!
      Там на іншому березі п’єш ти із неї шампанське,
      Поки я з Мананнаном танцюю між урвиськ і скель

      та борюся з любов’ю, бо жриця друїдської крові.
      Ти береш знов мій транш, я – твій сіро-рудий кардинал
      Нашаманю віршів – попливуть кораблі паперові
      по протоці Ла-Манш, що для мене – Англійський Канал!




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. *** (Р.С.)
      Крізь пальців загострені тіні хиталось підстрелене сонце,
      А профілю розчерк нервовий дражнив, і сліпив, і тонув
      На денці фужеру шампана. Ця жінка і Ви – незнайомці,
      Спрозорене плетиво візій із Божого віщого сну.

      Витьохкують птиці багряні – не добрі, не злі – випадкові.
      Їх гнізда несправжні в каратах застиглих незбутих бажань.
      Ця жінка для Вас невідома цариця зміїної крові…
      І сукні лускаті узори так прагнуть гарячих торкань.

      Чи ж Ваших? Ви істинно вірите – Ваших, отих гарячкових,
      Аж зійдуть нараз пухирі, зазоріють булькато у біль.
      Пронизливим сяєвом в руки впаде її пещена голість,
      Інферно відкресне під серцем, почнеться правічний двобій.

      Ви хочете воєн, Трістане новітнього часу, дитино, –
      Яке ж підборіддя гладеньке: шовкові ясирні дари…
      А в неї лопатки болючі, бо має на дзвінкості спини
      Два гострих обрубки кривавих, що вже не підкорять вітри.

      Лиш сонце укотре рождалося ночі на рану відкриту,
      Лиш пальці шукали похилість плеча і окличність грудей.
      Ребром від ребра улягала вовчиця впокорено-дика,
      Ховалася смерком на спомин. Коштовна цариця-трофей.
      4.02.18.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    67. Ме́та - (М.Ґ.)
      Потоки Стіксу переплив,
      В Аїд Орфей спустився з неба
      І вимолив, сльозами злив
      Він Еврідіку в світло Феба

      Торкнулась хвиль космічних струн
      Тонкими пальцями Евтерпа
      Гримів Перун зі звоєм рун,
      Від звуків тих душа затерпла

      Прийшов і ти в мої світи,
      Злетів з орбіти мов комета
      Яскравим шлейфом засвітив
      Весь простір, що є квазі-, ме́та -

      реальність – царина чуття.
      Це храм, де ніжність розквітає
      Лиши сміття, зніми взуття
      в притворі. І мандруй до таїн!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Інфернальниця (М.Ґ.)
      Хто стріне таку, не відпустить нікуди.
      Статура у неї стрункіша за ко́ру.
      Всі карти козирні у дщері облуди.
      Вона обіграла Содом і Гомору.

      Хто з нею лежав, не захоче ніколи
      у “ложе” закону з вершини Синаю.
      Відблискують небо очей матіоли,
      а в голосі струни космічні лунають.

      Їм вторують грою сандалові уди
      чутливих. Луна пелюсток орхідеї
      сягає метеликом, пестячи груди…
      В тілесність платонівські втілив ідеї,
      хто дав їй життя. Інфернальні зіниці,
      де мікро-супутник стає Ганімедом,
      заломлять порфірою лахмани ниці.
      Міжніжжя її пахне липовим медом

      Хто прийме амброзію плоті богині
      не знатиме старості. Грою віоли
      вона вколисає його. І погине
      цілуючи пряно-п’янкі ореоли,
      нектар із яких не втамовує смаги.
      Свідомість дурманиться тим ароматом.
      “Хрестили” її найзапекліші маги
      тепер її погляд розщеплює атом.

      Жаги не втамує водиця солона.
      Впиваючись морем - вмираєш від спраги.
      Хто навіть очима торкнувся до лона,
      стає наче Доктор з германської саги,
      готовий за мить чорту душу продати.
      Вмочити перо у надрізі десниці
      і пакт підписати, не ставлячи дати,
      чорнилом їдкішім за сік полуниці.

      Сміливець, що хоче від неї покори
      впадає у стан непротивлення волі
      своєї рабині. Не можуть затвори
      тримати свободу із нею в розколі.

      Таких, як вона, не лишають ніколи.
      Втікають самі - їх шукають, вбивають.
      Окреслюй, аскете, молитвою коло,
      якщо готував свою душу до Раю!



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Трикутник (Р.С.)


      Ніч кричала совою, гойдаючись гіллям і зорями.
      Пальці мороку коси куйовдили, бавились, пестили,
      Затікали за комір, за шкіру і мітили хрестиком
      Її біль, її розкіш, магнолій пелюстя збезчещене,
      Що віднині тонутиме снами палючими, хворими.

      Місяць знав…
      Він прощав усі зради, брудні вакханалії,
      Всі стеблинки, прожилки, ромашок заплакані пуп’янки,
      Повні груди важенних зміюк, що лускатими струпами
      Покривали сердечний кришталь, сповивалися хмарами
      І руками коханця спадали ліниво на талію.

      Третім був листопад. Поміж ними здіймався остінено,
      Бив у дзвони, шпигаючи голками крилечка голубам,
      Злими пучками нищив кохання, зривав тихе золото.
      Реготався з розпуки дерев так огидно і чорно так,
      Аж провалля очей чи вікна захлиналося піною.

      Знала ніч…
      Бо всі інші нічого направду не значили,
      Тільки місяця профіль тонкий на камеї натільності.
      Посивіла завчасно, у вени вгризаючись сильно, щоб
      Не ридати при всіх, бо у пісні помер божевільним він –
      Срібноликий і вільний, як істини крила. Як бачила.




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    70. Ні! Ще можна спинитись (М.Ґ.)
      Ні! Ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
      Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
      Ще занадто жива, щоб у саван вдягати кохання,
      «Вічну пам’ять» співати у чаді оплавлених свіч.

      Закрути у спіралі чуттєвої па́годи злети.
      Не дозволь розщепити жіночність тортурами схизм,
      Закувати єство у кайдани обітниць. За зле ти
      не постав їй, що логос лягає у фалоцентризм *

      ніжних віршів, де ти все в усьому є Альфа й Омега.
      Де для тебе, тобою в собі малювала зірки
      У яких ти в чеснотах своїх архі-, прото-. І мега-
      гравітація Сонця, а решта – квазари-дірки.

      Розділи з нею долю! Хай голка летючої коми
      Пꞌянко зꞌєднує вервꞌю сузірꞌя в сафꞌянову вꞌязь
      В нитку доторків, дихань, проникнень до шалу, до втоми
      Вишиваючи гладдю розіпнуту п’яльцями б’язь –

      полотно сірих буднів, рогожу сліпого безсоння.
      Хай інакші крокують шляхом від обітниць до тризн.
      Ти для неї мов Сонце. Ти – Геліос, Ра. Наче сонях
      обернеться до світла. Не треба їй сутінків риз!



      *Фаллогоцентризм - ґендерна асиметрія в мові. Термін було введено французьким філософом Жаком Дерріда.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Кінець…? (Р.С.)

      Він питає про нашу війну: чи уже кінець.
      Чи злітати совою у мряку грудневих вікон...
      А у горлі будяччя від сотень упертих "не",
      Що прокушують губи і гаснуть охрипло криком.

      Де завершення болю в побоїщі тіні химер?
      Дайте пластир для вилиць, порізаних словом байдужим.
      Я здорова тобою, мій боже, мій враже, мій муже,
      Але квіти зів’яли: конвалії, лілії, ружі,
      Порожніє партер.

      Я питаю про нашу війну - пам’ятаєш все:
      Як ловили пір’їни блаватні, ховали в книги?
      Передранішня пінка цілованого гляссе...
      Укривав мене ковдрою, крилами, теплим снігом.

      Ну а як поодинці насіяли двійно печаль?
      Мудрі сови на плечі мостились руками півбога.
      Тихий місяць стікав молоком, замерзав під порогом.
      Дві стежини губились, як зашморг лежала дорога.
      Догорала свіча.
      Бо час...




      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    72. Спокутана (М.Ґ.)
      Я знову тут. На мене ти чекав?
      Незнані наперед путі Господні!
      Немов смикнулася на обрії чека -
      Відлуння прокотилося насподі.

      Розверзлися в заграві небеса:
      Слова почула я незвично добрі…
      Розтисла пащу твердь, і вже він сам
      Пустив мене поглянути на обрій.

      За мною шлейфом жупел, не ваніль,
      У камерах, куди впустила чорта,
      Насто́яно подібний серцю хміль,*
      Пульсує ним розширена аорта.

      Із купелей моїх тече вода,
      Освячена не в другий святий вечір.
      Зіниць печальних маргарит слюда *
      Обводить чорні перли порожнечі.

      І я прийшла. Почула - ти гукав?
      Стрічай свою богиню, ладу, паву!
      Браслети стигм приховує рукав -
      Слід борозен, поораних на славу.

      Пригадую ту мить, як крадькома
      Дивилася на тіло, що лежало…
      Дивилася на себе, бо сама
      Свій вирок нарізьбила гострим жалом.

      Мене чомусь звільнили поміж дів
      Тих тіней, що цвіли востаннє – вперше,
      Смоківниць, що не матимуть плодів,
      Що прагнуть теж з геєнової верші

      На мить хоча б навідатись сюди,
      Побачити місця любові, жалю,
      До тих, хто виправдовував, судив,
      Хто спокусив і став об’єктом шалу.

      Прийшла звідтіль до строку тільки я,
      Хоч схожі всі панянки поторочі.
      Окремо путь встелилася моя,
      Від світла Божого відвикли впалі очі.

      «Відмолено!» - почула я луну,
      Співають епілог твого роману.
      Ті плечі, що несли мою труну,
      Обв’язують шнурівки параману.



      Коментарі (33)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    73. Апокриф (Р.С.)

      Він вкотре її забував назавжди й остаточно,
      До пральки вкидаючи постіль з легким ароматом
      Розтріпаних кіс і розведених ніг. Кровоточив,
      Ривком видираючи з себе, і криючи матом

      Нервові заломлення губ, зацілованих звіром.
      Стиралась помада, звивалася шия Горгони,
      Як летом вітрильника вільного входив у біле
      Захмар’я гори, а долоня стискала патрони.

      Козацькою чайкою різко врізався в заплаву,
      Не брав полонених, бо пощо їх співи надривні.
      Триножив, вганяючи нігті у спину хлипкаву,
      А в горлі у неї скипали жоржини і рими,

      Бо в неї всі війни свої, бо гештальт перемоги
      Один на мільйон, не такий, що прописано в книгах:
      Отой полководець ввижався, як мінімум, богом…
      Хотіла піддатись, спадаючи снігом так тихо,

      Аж хрускіт фаланг видавався гучнішим за вибух,
      А стріли ключиць поціляли точніше образи.
      …Мій соколе сизий, опівночі снилися риби, –
      Дивилися тяжко, зрізаючи литки алмазом.

      О сизий сокОле, жорстокий, коханий! Твій постріл
      Пласким животом загніздився, пораненим птахом
      Звиває кубельце. Намулами ліпиться острів.
      Покинеш лиш мертвим – без жалю, без болю, без страху…

      Ламаючи крила, стираючи ступні до струпів,
      Укотре навічно ішов в чорні храми на требу,
      Де виклично-гордо гінкою струною прикута
      Та сука, та відьма, нагноєна скалка між ребра.
      3.12.2016



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    74. Наречена (М.Ґ.)
      На обличчя душі натягну забуття арафатку
      Власяницею тіло бажань огорну, хай пече!
      Випікає все те, що хибує з самого початку
      А торбину думок перекину за голе плече

      На фантазії - кукіль, на пристрасті - мідні вериги
      Одягну і піду, відшукаю собі іншу путь
      Доки можна втекти, доки повінь твоєї відлиги
      Не збурила льодів, підіймаючи спогадів муть

      Хай всихають озера, спокута випарює воду
      Залишає сліди на глевких берегах біла сіль
      Спокусився на юної німфи нефритову вроду
      Розгадав просто неба у шалі пташиних весіль

      Хай не грають оркестри, хай стихнуть пісні солов'їні!
      Хо́ри наших чуттів не триматимуть ніжності стрій
      Не давай ауфтакт! Горло стисли обійми зміїні
      Де померли метелики - рине кажановий рій

      Битим шляхом піду, забувай таємничу мольфарку!
      Що писала вірші, обертала в саке прісний рис
      У будиночку чайному з сузір’їв трусила заварку
      Розливала розваги на будь-який смак і каприз

      Галактичне морозиво клала в озерну креманку
      Найсолоніші з тез вистеляла Чумацьким шляхом
      Та із рози вітрів спромоглася зробити шарманку
      Ну а ти,… чоловіком не став, і не був женихом.

      Наче коней гнідих запрягаю хмаринок отарку
      І проїду повз тебе, молодик мені за ландо
      Вітражами промінь намалюю веселкову арку
      Перетну рубікон, розмежуюсь на «після» і «до»

      Не шукай! Не розпитуй! На наших лазурних дорогах
      Непролазними хащами бігають хижі вовки
      Не полюю уже, не танцюю на чортових рогах
      Не окутую мрії в небесно-прозорі шовки

      Не вдягаю фати, не побачиш північну Аврору
      Іншим світлом засвічена, хоч темний уже мій хітон
      Я сповідала гріх «Адвокату», а не «Прокурору»
      Наречена Христова. Йому віддала камертон.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. *** (М.Ґ.)
      Спокій чорних зірок опадає на тіло під шатами
      Лиш одна в ложесна не тяжіє подібно квазару
      Що писала вогнем «мене текел…» царю Валтасару
      Віфлеємський алмаз, не вимірний земними каратами

      Вируватиму я, що край леза огнивом засвітиться
      (Як колись Саломе танцювала для п'яного Ірода
      На відзнаку за що, він занадто коштовну офіру дав)
      Хай примерклі агати займуться в сатинових китицях!

      Я терпітиму. Біль струменітиме в землю гранатами
      і вбиратиме краплі страждання зміїного плоскінь. Ці
      мужі конопель отруту ковтають, а довгих кіс кінці
      оплітаються стеблами в пасмо. Ніхто і не знатиме …




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. *** (Р.С.)
      Я станцюю на лезі –
      На срібній заточці півмісяця.
      Плач за мною, коханий, розврунюйся дикими травами…
      Я крещендо,
      Я шал,
      Я заверчена світлом, як саваном, –
      Недоспівана пісня шамана гортанна. І кришиться

      Спокій чорних зірок на долоню дрібними агатами.
      Доторкнешся стегна, до розкрилля високо тягнутися,
      Аж закінчаться сили, бажання пощезне ураз. Ти сам
      Назовеш мене бісовим маревом, дівкою клятою.

      І забудеш, як спав між конвалій сердечного вистуку,
      Двоєдиного в мріях вчорашніх, а нині остарілих.
      Я станцюю востаннє:
      Падучою зіркою,
      Павою.
      Я метелик, що свічку собою
      У вибух
      Запалює.
      10.01.18



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    77. Царівна Місяцівна ІІ (присвячується О. Мазур) (М.Ґ.)
      Ненадовго, бо жевріють ніжні проміння світанку
      Небо землю ще бачить в обидві яскраві зіниці
      Поміж них перламутром відблискують світні зірниці
      Реверанс Місяцівни до Сонця зникає в серпанку

      Дочекається доки вечірня заграва розтане
      Доки люди підуть на гостину або вечорниці
      Замилується личком своїм у люстерці криниці
      Огорне покривалом зірок вигин гожого стану

      Починає дивитися в хвіртки, різьблені віконця
      Он, хлопчина не спить і немає ні тата, ні мами!
      Він замріяно стежить як світло іде килимами
      Віддзеркалюють зорі розвішані в хаті суконця

      Стій-но, відьмо прозора, безстидна, хижачко розкута!
      Не чіпай юнака, забирай краще тих, хто старіші
      Утікай, пам’ятають цигани візит твій торішній *
      Очі пустять на персні, волосся і шати на пута

      Неодмінно піду, лиш побавлю себе білим танцем
      Чом ти стовпником, отроче, став і завмер незворушно?!
      Обійму тебе лагідно буде можливо задушно
      Як полегшає, звіємось в небо залите багрянцем

      Найпростіша зі здобичі стане примхливій Царівні -
      Цей циганський юнак, що батьків його продані душі
      В співробітництві з бісом отримують хліб свій насущний
      Їхні внески різняться, тому і застави нерівні

      Що то діється? Руки втрачають звичайну рухомість
      Чари знищує звідкись повстала невидима сила
      Це лунає зі скиту молитва про зниклого сина
      Місяцівна прийшла по трофей - утікає натомість.


      *Посилання на фабулу вірша "Про Царівну Місяцівну" Федеріко Гарсія Лорка



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    78. Бджолине... (Р.С.)
      Залипли бджоли у терпких медах,
      Тонкі крильцята вижовкли бурштИном.
      А я тобі… а я для тебе – ах! –
      По сотах розтечусь, Адамів сину.

      Сьогодні я… сьогодні і не раз
      Коралями розсиплюся в постелі.
      Збирай мене… Нанизуй і збирай…
      А скибки яблук світять на тарелі:

      Їм рай – не рай, коли без рук твоїх,
      Без торків губ, цілованих бджолою.
      Криштальна таця, різьблені краї,
      І мед на пальцях, мед на стегнах. Млоїть

      У грудях місяць пінно молоком,
      Аж шумовиння затопило вишні.
      Смакуєш зоряним п’янким пилком
      Повільно так… тягучо так… неспішно…

      Хай бджоли заздрять, хай дзижчать зі зла,
      Ліпити соти – неважка робота.
      Тебе змією міцно обплела
      Допоки ніч…
      допоки ми…
      допоки…

      28.04.17



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    79. Елізіум (М.Ґ.)
      Сумно
      коли капітан навігував з вітром не заодно
      склавши вітрила вітрильник пішов на дно
      коли музикант ненароком порвав струну
      надсадно вібрує дека шторм віддає луну

      Все одно
      нехай в океані буде холодно й голодно
      єством своїм огорну капітана лагідно
      скерую потік Гольфстріму до нас в западину
      в розколі магмою засмажу гідру-гадину

      Вип’ємо
      солону воду обернену на п’янке вино
      сади коралів постелимо мов м’яке руно
      стихія тиском задемпферить луни пелену
      я натягну на скрипку свою нову струну

      Елізіум
      плани фортуни на залишок днів зірвано
      симфонію духу нехай і на дні зіграно
      має скрипаль чи капітан німфу віддану
      дав океан йому в подарунок підданку



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Чарунка (М.Ґ.)
      Стосунки ці нагадують хмаринку
      Заручницю у настрої вітрів
      Хмаринка конденсується в краплинку
      Віршованих чуттєво-ніжних слів

      Між нами кілометри вод і тверді
      Далеко ти, але в той час в мені
      Є простір, де ми голі та відверті
      Нам добре там, бо ми завжди одні

      Існує у душі моїй чарунка
      Вона для тебе, в ній хазяїн ти
      Наврочила її любов-чаклунка
      Відкрила таємницю, як зайти

      Живемо в ній немов у чашці Петрі
      Плекаємо стосунки потайні
      Ніхто не бачить ці душевні нетрі
      А, дійсно, є вони? Чи може ні?!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Блюз (Г.М.)

      Мов японський пілот на останнє піке,
      я дивлюся на тебе – хай трохи гірке
      це саке на початку, а більше - в кінці,
      та між пунктами цими, як поміж колін,
      над якими цілунку манливий кармін.

      О життя між початком його і кінцем -
      міг би, певно, я бути і кращим пливцем,
      але швидше плисти між колін до мети,
      де усе - тільки ти, я не можу, зате
      довше й довше читати тебе - саме те,

      що рятує кармін і рождає дива
      на мелодію миті, чия тятива
      непомітно в чотири узята руки,
      грає щось невимовно небесне й близьке
      довгу мить
      до початку гірчинок саке.

      "''Може краще не пий...'' Марґо Ґейко"

      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    82. Місяцівна (Р.С.)
      Як підбор черевичка нагостро дзюравить стежину,
      Плач конвалії гасне, його не почує землиця.
      Дика панночко, гадино віща, вполюєш мисливця,
      Місяцівно облесна, розмітиш довірливу спину.

      – О юначе терновий, ти пощо блукаєш лісами?
      Сіє папороть сниво, зростають керваві суниці, –
      Їх не їсти, їх душі отруйні скалічать правицю,
      Утікай диким зайцем додому, до світла, до мами…

      – Місяцівно прозора, що руки кришталь і кинджали,
      Стану вітром палючим, затихну у фалдах спідниці.
      Срібна відьмо, убивнице гойна, прощу і проститься
      Божевілля украдених лілій у швах амальгами.

      Упирице, злодійко безвстидна, ловчине бездушна,
      Твої вищири хижі, а стегна хітливіші хоті,
      Виссеш сили, хай осінь схоронить пропажу в болоті,
      Бо щоповні зціловуєш квіти артерій. І душно

      Задихаються хлопці жертовні, пророслі у пущах
      У коріння, у камінь, у крик мандрагори зловісний.
      Місяцівно-відьмачко, в корсажі парчевім не тісно?
      Дівко ночі холодної, ти і цього не відпустиш…

      Чорним шовком лягатимеш, вгорнеш габою коліна…
      Він ячатиме круком, та ліс заховає обличчя,
      Він торкатиме груди – у пальцях чи глина, чи глиця –
      Запечатане серце на тисячу згустків зміїних.

      Хижі сіті косою накинеш до скону, до спину,
      Вистук в грудях схолоне, а сонце хіба лиш присниться.
      Опівніччя уп’ється укусом у виступ ключиці…
      Хай вмирає конвалія, панночка звіється димом.



      Коментарі (33)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    83. Духовний фундамент (Г.М.)
      І мелодії-хвилі ваби
      перено́сили знов до книги -
      до подушки найкраще книга
      на продавленім ліжка дні,
      і нехай там про вищі сили,
      та ніхто не цурався втіхи -
      у любовних обіймах краще,
      ніж у Ветхій повік порі.

      І у чарах не потонути,
      хоч і сім раз по сім на тиждень,
      або раз, та ніхто не зможе,
      то Ніхто і не супив брів.
      та чи Він лаштував усе те,
      і земних не минав наближень,
      тільки ангели Божі знали,
      але хто би їх розумів?

      Тож не каюсь, тому й не каюсь,
      бо, і зрештою, скільки можна?!
      Хто й для чого тоді ту книгу
      про одне й те саме писав,
      не сказавши ні разу фразу:
      «тільки жінка безмежна, кожна.
      І коли ти вже в ній і з нею -
      це найвище з духовних справ!»?



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    84. Не всі жінки ... (Г.М.)
      Хай все менше жінок, за якими нутром тремчу,
      і бентежать діоптрії досвіду ті ще речі
      на поличках тонких і крилатих колись плечей -
      що й не хочеться далі, аніж за одеж парчу,
      тільки хмелю в крові, і усохлого глузду течі, -
      знаю, глибше, у кожної світиться Божий слід,
      і, буває, у блиску Його ані попіл не чутний,
      ні лід...





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Лише крізь вас! (Г.М.)
      Ще ладно так сяє сідничок світильник у стрінгах
      і небо високе в медових зринає стежинках,
      ти яра і пружна, і світла ще поки, місцями,
      а жаль, що затьмаритись має усе це роками,
      і юні, і світлі - нові прокладуться доріжки,
      і це чоловіку не просто там груди і ніжки!,
      о вище це значно за флірт і прибої нестями -
      у злеті крізь ваші єства стаємо ми богами!

      "Чоловіки vs жінки"

      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Ах ... (Г.М.)
      *
      О ніжне жіноче безсоння,
      надтонкощі, сутінне дійство,
      уява, що змінює світ і
      вже світ, що заводить уяву
      до пастки - рука провидіння,
      точніше - жіночі обійми,
      земному несуть деміургу
      натхнення реалій новітніх,
      які, втім, не спинять уяви...

      **
      Жінки - це манкИ попереду
      тісного мужицького гурту,
      що впряжений, кажуть богами,
      у спраглий возитися світ.

      Найближчі ж манки - на вечерю,
      а ті, що далеко, ночами
      мужчинам варитимуть душу
      оголеним сяйвом своїм.

      Така вже природа страждання:
      Її - за новим сьогоденням,
      Його - за душевним покоєм
      за мить після полум'я сексу.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. М/// (Р.С.)



      27.02.14



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Пісня Святої Агати (Р.С.)


      Я вростаю в каміння, вростаю, як тиша у сон.
      Крізь розтріскану шкіру жалива виструнчує листя…
      Як гаптують по тілу безжально їх руки – дивися!
      Прирікаючи маками ран на агатовий трон.

      Я мукою чи мукою сиплюсь між зір у траві,
      Видихаю дурманом єлею незраджене Слово.
      І на пуп’янку серця вколисую біль празникову,
      Бо зап’ястя тонкі, бо кайдани важкі, неживі.

      Випрозорюйте душу, хай тіло, як сукня, – по швах.
      Я без вервиці тремко сплітаю молитви косою.
      Потоптали агати на порох, на вітер. І млоїть
      Там, де груди… були. Там гніздечко виспівує птах.

      ...Оберегом вам Кров. Замісіть короваєм для всіх
      Білу муку завмерлу чи, може, агатну муку.
      Між безгруддям окрилює ирій у пісню гірку
      Ваготою небес, що сувоєм лягають до ніг...

      2.10.13



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Шифр (Р.С.)
      По три свічі на кожен кут стола,
      Мускатом білим звогла хатня тиша.
      І жінка-пташка – снилась чи була
      За порцеляну вигадки крихкіша.

      У дзеркалі два відбиття марнот,
      Два силуети з крахом горизонту,
      Пір’їнки дві лягли на ешафот,
      Щоб перетліти спогадом у контур.

      Твоя зима знайшла її тепло…
      Ділився тричі, як пустельник хлібом.
      Мовчання терпко молоком текло,
      Губило межі і губилось слідом

      маленьких ніг і пальчиків тонких,
      Що вигрівав у кораблі долоні.
      Вознеслась Єва тихо.Ти не встиг
      Спинити лету на пероні соннім.
      10.04.2013



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    90. *** (Р.С.)

      До півночі випаде сніг і оскліє Місто,
      По квітень зайшовши у тяж білокрів’ям зими.
      Зламаються янгольські крила – то гостро зблисне
      Кинджальний малюнок собору, у небо німий.

      До півночі снігу до хмар, навіть вище, вище,
      Застрашений місячний німбик сльозою бринить.
      У Міста душа перемерзла в поранню тишу,
      Камінну молитву на фресках бродячих століть.

      До півночі вироком сніг. Прімаверо, де ти?
      В якій кришталевій труні прикували, скажи…
      Бо тужать застуджені леви на парапеті,
      Чекаючи доступу в храм, де немає олжі.
      23.03.13



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Її танок (Г.М.)
      Ти дивовижна у платті легкому -
      моди високої жінка - по кому
      очі, додолу опущені, втому
      серця тамують – усім невагому?

      Плечі на руки, як небо на крила,
      у надвечірній журбі опустила,
      білістю сміла, і північчю зріла,
      зваблюєш не діамантами тіла.

      Місяць до ніг твоїх чари збирає.
      Крає гітара безсоння безкрає.
      Подиху тепло-солоного, мріє,
      подив у плетиві струн паленіє.

      Мов зі свого обертання зірниця
      в тебе зійшла: не зоря - танцівниця,
      мовби і далі видіння не сниться.
      Наче лише до зіниці зіниця…


      2013



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    92. Прийдеш ти… (Р.С.)

      Прийдеш ти опівнічним кошмаром, драконом пустель,
      Міражем золотим, що висушує квіти у венах.
      І крізь вишепти мушлі востаннє мій страх проросте
      Неогранним смарагдом – насичено, болісно, темно.

      Я пробачу усе: неприборканість злив, ланцюги,
      Вогкий морок склепіння і зраджену кров на долонях.
      Біла жриця води, що для тебе змете береги,
      І заплаче вогнем, захлинеться у ньому, потоне.

      Ти наснився мені, як давно ти наснився мені…
      На світанку пророчім у танці пісків під ногами
      Пізнавала. Тремтіла нап’ятим бажанням струни,
      Билась тінню об стіни, тікала у шрам амальгами.

      Але ти не щезав. Через тисячі й тисячі літ
      Ми поєднанні кревно, як ніч і офіра у храмі.
      Ти стилетом у грудях живеш, розтинаєш живіт,
      Пропікаєш тавром понадкрильним, цілуєш нестямно.

      Прийдеш ти. Уже вкотре назавжди. Як сонце. Як день.
      Розірвеш позолочені пута, розІб’єш окови.
      Біла жриця води упокорено в ноги впаде,
      Приховавши в очах подовгастих лазурну шовковість.

      09.02.2013



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    93. *** (Р.С.)
      Ті плинність і звивність, чуттєвість відьмацька,
      Коли кожен видих – пекучий поріз.
      Коли те кохання – сніжинка на пальці,
      Така ідеальна, тендітна до сліз.

      До кави цілунки, канапки з цілунків,
      Рипуча канапа, птахи простирадл.
      І сльози гітари цнотливої лунко
      Багрянцем в долоні вирощують сад

      Едемського дива, едемського болю.
      Мій яблучний боже, всього лиш люби!
      На пучках до меду домішую солі…
      Дзеркальна свідомість. Огненні сліди.



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    94. До її дня народження (Г.М.)
      О що би ти не казала, мовчання твого політ
      Лабіалізованій лаві дасть фори в сто Афродіт,
      І погляд зелено-сірий за вод неземних опал
      Богемніший тим беззвуччям, оправа якому - шал.
      Римована світу зваба мрійливо майне в очах,
      Але яскравіша втеча у вільних оцих вітрах:
      Жаданого крою обрій, міста, де нема зими.
      Ну жодного шансу, хлопче, навіяти інші сни-
      И-и! Ех!.. Отака вже доля – вини її не вини -
      Красніша мовчанням зору безмежної далини.

      6.10.2012



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    95. *** (Р.С.)
      О ківш долонь, де гусне чорний день…
      Пантрують оси безборонну спину.
      Не вір, не вір. Слова упали тінню
      На сонця крик, на золотаве сіно,
      Де ти колись, де ми колись і де
      Поміж проклять зривається звірино
      Голодних мавок темне голосіння,
      Таке гірке, таке натужно-синє,
      Вганяється у душу. І цвіте
      Жаги галуззя, протинає зримо.
      Переліпи собою аж до глини,
      В черлений ранок, у тернові вина,
      Але мовчи, бо всі слова – пусте…
      28.08.12



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. ЗВІРИНЕ (Р.С.)

      Ночі
      Індигове вариво
      Порами в шкіру сочиться,
      Лащусь – безумна вовчиця,
      Місяцерунно оскалена.

      Гостро
      Заточені кроками
      Позавчорашні дороги.
      Крилами генія злого
      Мічено дні мого спокою.

      Повня
      По вінця наповнює
      Холодом вистук сердечний.
      Небом готова до втечі,
      Зіркою втишуся сонною.

      Зникну
      Гранатовим зерням і
      Сіллю присмачивши спомин.
      Спазм обперізує лоно,
      Видих виголчує тернами.

      Дика
      Чи просто нескорена?
      Вигин хребта розтинає
      Ніч по-живому. Не-зграя
      Буйно-графітово-зоряна…
      8.08.12



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Поет (пародія) (Г.М.)
      До півсотні дійшовши, поет одягає фрак.
      Повній залі найближчих в зіниці метнувши смак,
      декламує безсмертя, убране в хорей і ямб,
      але сяєво слова вбиває мигтіння ламп.

      Та натхнення, гартоване досвідом, ожива!
      І вона вже у залі! І палахкотять жнива
      де її щедрий образ, хоча й не цінує слів,
      і приписує зойків кошторисам трудоднів!

      Та у ліжку і справді нелегко у п’ятдесят,
      і не дивно, бо стільки було вже отих менад.
      І поет закликає до милості, і щедрот,
      і на мить замовкає, зирнувши на музи рот.

      А вона, ну як завше, всміхається, та кому!
      І поет про безцінне заводить, що на кону.
      Бо ніщо не минає безкарно... Та менше з тим,
      ось «Шевченківську» візьме – і знайде куди, і з ким.

      І поет пропонує любити іще живих,
      оминаючи зором прихильниць немолодих.
      А ота нічогенька, що збірку трима в руці, -
      усміхається твердо, не проти іти в митці.

      На чолі у поета рождається благодать,
      він цитує себе, аж на вікнах шибки тремтять:
      - до краси не торкатись, дійти до її основ!
      Пропонує новенькій, аж нагло холоне кров...

      Це настирне видіння, де він вже конечно стих.
      На світлині тому і гарніший, ніж бути міг.
      І портрет серед зали, де сі́яв, було, й сія́в, -
      де безсмертний один тільки дух поминальних страв.

      І поету недобре, до виходу мчить мерщій,
      хоч і жив, як припало, та не сторонився дій!
      І біжить, як ніколи нізвідки ще не тікав!
      Та новенька спиняє - мов куля,
      як рибу став...


      2012



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    98. ПОВНЯ ;) (Р.С.)
      Під одурілий спів цикад,
      В сливовій ночі м’якоті,
      Нахабний півночі бастард
      Цілує лоно макове.

      Кружало місячного сну
      Лампадою вигойдує
      Ніч чорномастеву хмільну,
      Немов портову хвойду і

      За комір хмар кладе мідяк
      Своєї жовтоокості.
      Капризних уст гіркий коньяк
      Настояний безсовісно.

      Літепло плачеться ліхтар
      Над брами візерунками,
      Де ґраток кований тягар
      З бруківки пнеться лунко так.

      Намащений на плечі джем
      Густого шалу літнього,
      Забутого на час дощем.
      І знов до тебе липну я…

      Під небезпечний спів цикад,
      З благословення теміні,
      Усе між нами – шоколад!
      А фольгу… потім викинеш…
      4.08.12



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    99. ЛІЛІТ (Р.С.)
      То не крила, лиш буйство свавільне стихії за спиною,
      Огнегрива лошиця не питиме з рук твоїх , А́даме.
      Кришталевої сутності власної виклично-звивної
      Під стеклярусом неба клянуся: ніколи не зрадила.

      Крізь вдомашнені ночі одвічно шукаєш мене ти, бо
      Я не Єва, не рівня реберна, я – втрачене марево.
      Гостре жало змії розітнуло покірливе плетиво…
      Обростаю лускою парчевого болю всевладного.

      Поміж яблучним стогоном плоті і райськими мантрами
      Обираю шаленство розсічених стегон. Розкольниця!
      Затаврована дівчинка-демон небесною вартою, –
      Безупинний танок по сузір’ях аж щиколотки в синцях.
      .
      Дослухайся пульсуючих зір, що вичісую знуджено
      Зі скуйовджених кіс пурпурово-ревнивого вІдтінку.
      Бо криваві вуста розітнуть захмелілою ружею –
      Заховайся і бійся надривних ридань в стиглих сутінках.

      1.08.12



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. НІЧ НА КУПАЛА (Р.С.)
      ніч до стогону
      ніч до вихлюпу
      очерешнена
      розрегочена
      зорі зсиляні
      зґардами - дивись!
      папороті цвіт
      ватрою увись

      я вінком до хвиль
      як грудьми в любов
      нерозважливо
      вітрозгонисто
      ти у брід чи в блуд
      поміж молочай
      мого тіла мед
      бджілкою шукай

      де бринить трава
      сон вигойдує
      перепещений
      терпко-росяний
      лиш мовчи мовчи
      впали небеса
      у траву навзнак
      …розплелась коса

      мавки-сестроньки
      замиловані
      водоплавами
      круговертями
      у долонях грій
      місяць-оберіг
      полиновий карб
      калинОвий гріх

      соловей зітнув
      темінь вигуслу
      дзвінкогорленько
      надто рано так
      повітруля-ніч
      карти кинула...
      синьооченько!
      губ малиноньки…

      8.07.12



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    101. СПЛІН (Р.С.)
      …А все вода і кола по воді…
      Доріжка сліз всихається до солі,
      Пайєтки масок пережили сутність ролей
      У криптограмах часових подій.

      Печаль у прямокутнику вікна,
      Важке індиго тлом під срібний бісер,
      Причинне щастя блудить чорним лісом,
      І сліпне болем зраджена весна.

      Крижинки тінь зіницею пливе.
      Надій клепсидра скрапує дощенту.
      Полин байдужості, розлитої абсентом, –
      Брунатний декаданс. Старе й нове.

      01.06.2012




      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. СОМЕЛЬЄ (З циклу «Вікна спальні») (М.П.)
      густіє терпіння і чорні тужавіють вина
      і губи твої так пасують вечірньому склу
      що плине крізь вечір як музика втомлена плине
      крізь твій комірець і крізь пальці твої по столу

      всміхайся мені хай усмішка нічого не значить
      хай гості не знають що тут куштували вони
      не чорне вино а твої перепливи гарячі
      червоні рожеві і напівсолодкі тони

      покинемо їх і ходімо в альтанку під небом
      вже там я нарешті вдихну твоє темне амбре
      вже там ти мені і сумління і сукню розстебнеш
      і щось у мені тої миті напевно помре

      бо я таки зважусь і тяжко із тебе добуду
      всі присмаки чорні якими зітхав виноград
      хай сонце сідає хай довго ще вгадують люди
      яке ж то вино розлилося як море на сад

      й коли наче лози у небо вростуть мої ноги
      коли я об тебе вже серце своє обдеру
      я врешті скуштую тебе моя вічна знемого
      моя найгустіша моя найсолодша з отрут

      коли крім амбре на тобі вже не буде нічого



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    103. ТАНЦІВНИК (З циклу «Вікна спальні») (М.П.)
      я хотіла сьогодні цілу ніч блукати з привидами
      пити чай під крилами нетлів
      торкатися кінчиками пальців своїх брів
      бути елегійною бути фортепіанною бути нічиєю

      та в моє вікно полилося червоне вино
      забруднило фіранки забруднило підлогу забруднило зір
      по підвіконню ковзали тендітні малахітові равлики
      а за ними шелестіли згадки твого меланжевого волосся

      я так і сиділа на віденському стільці схиливши плече
      тримаючи в руках чашку чаю
      я пам’ятаю як мій шалик падав складаючись синіми пружками по підлозі
      я пам’ятаю точні рухи твого взуття по паркету
      мені здавалося що воно шоколадне
      мені хотілося скуштувати твоє взуття

      ти був елегійний ти був фортепіанний і ще нічий
      у костюмі офіцера спеціально для полонезу мимовільно для заздрощів
      я незчулася як почала летаргічно пити вино і крадькома облизувати помаду з бокала
      ти танцював зі своєю уявною партнеркою і то була не я
      ти танцював безболісно і відсторонено
      але широкий білий пояс на твоїй талії видавав що ти танцюєш для мене
      він так гаряче дисонував так болісно світився що я напевно загубилась

      то напевно була осінь бо за твоєю спиною йшов білий лапатий сніг
      а за снігом угадувались пари в жовтому листі і прожилках меланжевого волосся
      я лежала посеред величезної зали і чомусь нервово зминала шалик
      дзеркала відбивалися в дзеркалах і зала здавалася безкінечною
      тисячі твоїх ніг пружинили тисячі моїх сердець піддавалися
      літали білі і червоні птахи

      то напевно була весна бо за твоєю спиною йшов білий лапатий сніг
      а твої вуста цідилися крізь люстри як зелені пагони
      я тремтіла посеред зали торкаючись крізь синю сукню своїх колін
      дзеркала відбивалися в дзеркалах і я побачила твою уявну партнерку
      тисячі білих спідниць пурхали метеликами і моє серце стало безкінечним як вони
      літали жовті і чорні птахи

      то напевно було літо бо за вікном на терасі снідали декілька людей
      а за людьми розлягалася ріка вільна як дихання твоїх голих пліч
      я ще була посеред зали а навкруг валявся твій одяг скалками чорного мармуру
      дзеркала відбивалися в дзеркалах пахло солодом і зеленими яблуками
      тисячі твоїх пальців летіли стрілами і вгрузали мені в груди
      моє серце літало меланжевими птахами

      ти напевно цілував мене в шию бо губи твої звучали брутально як Сальєрі
      ти напевно затоплював мене стегнами і дихав благально як Массне
      я напевно впізнавала тебе розлита як червоне вино по паркету

      я жалкувала за поясом який так туго обхоплював твою талію
      я жалкувала за сорочкою і краваткою
      я зовсім не хотіла пестити твоє голе тіло і віддаватися йому
      я зовсім не хотіла аби ти пестив моє голе тіло і володів ним

      я хотіла тільки цілу ніч дивитись на болісні дисонанси твого волосся
      я хотіла дивитись як напружуються твої стегна під чорною тканиною
      як твоя гостра кров перетікає у щілини повітря і проникає в мене
      як рухається й сяє твоє недосяжне твоє шоколадне взуття

      я згодна сьогодні цілу ніч бути твоїм привидом
      кожним відлунням у кожній віддалині
      кожним диханням твого меланжевого волосся
      кожним світлом яке вмерло на паркеті
      кожною тінню твого руху

      одягайся
      я хочу тебе



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Неправильні пиріжки із пристрастями (Г.М.)
      ІІІ

      * * *
      Прийшла аби піти одразу
      слова як лід а ось духи́
      і очі ярими огнями
      і що б це значило
      капець


      * * *
      Вона одна така у світі
      і світ один у мене теж
      а ще одна у неї кішка
      і ліжко теж одне на всіх


      * * *
      Півдня знімав я з неї лати
      затим шукав під ними щось
      так важко щось знайти нового
      хіба що аж на третій день


      * * *
      Вона у ліжку невгамовна
      і це заводить до пори
      рятує зрештою подушка
      ну скільки можна пролюбов


      * * *
      А спершу ти украй потрібен
      І ти звикаєшся - моє
      вона ж тебе згортає й ніжно
      кладе в кишеню гаманця


      * * *
      В усіх садах ті самі граблі
      хоч весни спершу як нові
      та мить і вже зів'яле листя
      і свіжі садна на чолі


      * * *
      І я подумав що спочатку
      чогось такого не було:
      стрічання проводів чекання -
      відразу ліжко і капець
      .........................
      .........................

      ІІ

      * * *
      Нехай життя у нас фігове
      ось тільки фіги не ростуть
      бігме не рай кажу сусідці
      а спробувати не дає


      * * *
      І взагалі вона дарунок
      який дістався не мені
      його тримав я б тільки в ліжку
      якого б теж не покидав


      * * *
      Безсонні дні безсонні ночі
      і в неї теж не все гаразд
      та одного лише я прагну
      вона ж все інше лиш не це


      * * *
      Та й чоловік Її недавно
      на заробітки поміняв
      а за півроку я напевно
      на заробітки дремену


      * * *
      О як багато мудрих правил
      та ліків більше все одно
      що еталон кохання склався
      уролог написав рецепт






      Їхні води. І

      * * *
      О як нелегко із жінками
      доки знайдеш якусь одну
      то іншу втратиш ледь не зразу
      лечу як над водою млин


      * * *
      Вона була як сонні брижі
      як далечінь і ніжний пляж
      як у блакиті мрійне сонце
      я ж каже все це зіпсував


      * * *
      Жінки насправді тільки хвилі
      бурхливі а приємно так
      чому приємно не згадати
      бо далі скелі і прибій


      * * *
      У цім буремнім океані
      я борсався з останніх сил
      доки "від жінки тільки жінка"
      востаннє не порадив глузд

      .........................
      .........................




      2012



      Коментарі (36)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    105. Chopin's Nocturne No.20 (разом із О.Б.) (Г.М.)
      Дай руку, в імлі заблукала, - зі світу земного
      вертати буває непросто, "загублена жінка
      загубленого чоловіка шукає" - й нікого,
      до кого торкнутися може тремка павутинка?

      [Готова тому, хто підкаже, вклонитися в ноги,
      де щастя шукати земного - остання зупинка,
      навколо імла, за сто кроків немає нікого,
      а раптом і є - то не той, кого хоче та жінка…
      ]

      І плутати далі в короткому сні - повсякденні,
      в пустельній оселі очей, де довіку скоринка?
      О краще вже там, де птахи і цвітіння південні,
      губитися, випроменівши з імли, як росинка.

      [У джунглях, де водяться мавпи з сумними очима,
      сумнівно для думки про вічне знайти і шпаринку,
      ліани обплутують ноги, удави - за шию
      стискають заплутану і недолюблену жінку…
      ]

      Сяйнути перлиною в сивого Дева короні,
      зітханням ранковим вбираючи літепло неба,
      за плодом глядіти на сонній доричній колоні -
      забувши не більше, ніж віддана музиці Феба.

      Дай руку і сад обери, до якого не птаха -
      а чари вернуться і, як відображення свіжі,
      над плесами днів і ночей попливе твоя сага,
      де час - тільки кола, над вічності водами брижі…

      2012

      "Вірш Ольги Бражник"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    106. *** (Р.С.)
      діво немудра
      світильник загаслий
      зорями зріє ця ніч не тобі
      ти віддавалася в сон як у щастя
      в сон… чи намарений пристрасті біль

      місяць на ланцах
      розхитує небо
      застили сльози бездушшя судьби
      насміх довкруж тонколезо-ганебно
      де ж та олива для іскри жаги

      серця лампада
      по вінця сльозами
      їй би єлею від слова лишень
      що ти шалена белькочеш безтямно
      іншу вивищує святістю день

      01.01.2012



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    107. ОСІРІС - ІСІДІ (2) (Р.С.)
      Сестро моя інцестна,
      Рве павутину днів час,
      Лодія неба креслить
      Ночі судомний екстаз.

      Пустка твоя постеля,
      Враз оніміли боги.
      Ніч – удови пустеля,
      Ніл розгубив береги.

      Сестро моя інцестна,
      Смерть очорнила вись.
      Пипок вишні відкресли,
      Солодом запеклись.

      Сестро, квітко вінчальна,
      Суджена з вічних літ.
      Зорі ховались мовчанням
      І проминався світ.

      П’яді землі – не впасти б,
      Сонця – на крик і вдих.
      Вмер ієрогліф щастя
      Поміж вищирів злих.

      Страднице неустанна,
      З ночі – прошу – відмоли.
      Груди тугі шафранні
      Вже молоком протекли.

      Шкіра повік ропою
      Вишерхла-запеклась.
      Морок стис ваготою,
      Морок став поміж нас.

      Сестро, згубила спокій…
      Скурено днів фіміам.
      Сну не рятує опій,
      Любощів пам'ять – обман...







      Коментарі (46)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    108. *** (Р.С.)
      Нефертарі, пташко бірюзова,
      Горлечко золочене твоє.
      Стишено чатують птахолови,
      Тонко сіть мусліном виграє.

      Нефертарі, лотос дикий серця,
      Клітка ось – опалами зорить.
      Віч вологих густо-синє денце
      Стріли вій приховують на мить.

      Нефертарі, згублене люстерко,
      Пещене звірятко для утіх.
      Шкіри персик трепетно і терпко
      У вазі прикрас невинно стих.

      Нефертарі, рибко безборонна,
      Міражами мріяний ручай.
      Рук чужих тавро на тілі соннім –
      Таїна відбутості ячань.

      Нефертарі, півдитинна жрице,
      Обезболь мою стражденну тінь!
      Божества зловіщого правиця...
      Жде у лоні незачатий син.

      Нефертарі, танець довгоного
      Закружляв корицеву тебе.
      Помираю, мила, під порогом
      І благословляю смерті день…

      06.12.2011



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    109. ЄЛЕНА (Р.С.)

      Сукають парки вузлувату нить,
      У яблуці зерням Єлена спить.
      Нагострена війна, бринять стремена –
      Рокованості в’язі сокровенні.

      Підмур’я Трої очорнила кров.
      Ложесен розкіш в пещенні оков
      Гріховно-безупинних нощно й денно…
      Сто тисяч раз ненависна Єлена!

      Яким зелом прив’язаний навік
      Дитинно-безбородий чоловік?!
      Ворон чорнизна ошалілонебна:
      Багряна тризна чи безстидна треба?

      А каяття не ждіте, ви, довкруж,
      Бо що кому: коханець, а не муж.
      Сирітські очі – божа шахівниця,
      Сахнулась криком півбезумна жриця.

      Останній лебідь піснею у жар,
      Ступає переможцем в ніч владар,
      І опадають крилами рамена.
      Жадай зернинно-яблучну Єлену…
      04.12.2011



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Час повертатися (Г.М.)
      До першого слова твого,
              До мого запитання,
      - Що любиш, кохана?
              Що знала і знатимеш після? -

      Поправиш, неначе відсутню одежу, волосся,
      Поглянеш крізь мене задумливо -
              вгору, з безсоння -

      "Я...
              Осінь…
      Скляна балеринка на підвіконні.
      Я та, що кохає… і досі...
      "
      І затремтить павутинка на вії полинній -
      "У осінь,
                  У осінь,
                             У осінь..."
          О, наче, ми в змозі...


      До першого "треба" твого,
              До мого відлучання
      - Що, мила моя, ти нестимеш
              долоньками серця?

      Відкинувши сум і осудності страх,
              і вагання,
      Залишивши крила, де тихі дитячі торкання -

      "Я…
              Ніжність…
      Натхненну, гарячу - бузком вагітну.
      Для тебе, мій любий, в долоні - майбутні квітні,

      Для тебе, єдиний, - замріяні зими сніжні,
      Для тебе я ніжність…
      " -
      До першого слова твого
              І щемкого світання,

      До тихої пісні відлуння,
              На тисячоліття...


      20ІІ

      "Оленка Осінь. «Осінь люблю»"

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    111. До живого... (В контексті «Тисячі й одної» і не лише) (Г.М.)
      І
      - «По падолисту смерть і пародисту!..» -
      наснилося таке от куплетисту
      і вже не відпускало, наче хтось
      щоночі дбав, щоб сниво відбулось.

      І так це нажахало пародиста,
      що він ховався ще до падолиста
      у заводі вічнозелених глиць,
      і ладних тілом юних чарівниць.

      Але і там «пророцтво» досягало,
      встромляло і встромляло в снива жало!..
      Зав’янув і пожовкнув пародист,
      хоч і гостріше проявився хист…

      І так дійняли пародиста сни,
      що хоч не спи! Та з цим безсилі ми…
      «- А далі, далі що?!!»... А далі зась.
      Шахерезада знов убереглась.

      ІІ
      Царя за день не «в’їла» жодна кеба -
      мов так усе й було округ, як треба,
      мов зріти вгору квітом цинамону
      миліше, ніж униз ячати з трону.

      А ще, коли садів навколо квіти,
      недоліки приємніше терпіти.
      І сам Аллах так догляда сади,
      мов це пильніше за людські лади.

      І цар вночі Шахерезаду стрів
      завершенням казання з власних слів.
      «Лише вподобавши себе цвітінню вщерть -
      по падолисту оминеш і люту смерть…»

      P.S.
      І цар і пародист – митці чужого,
      та той із них, що додає живого
      в руками інших підняті сади,
      отримає і вічне за труди,
      «та й більше, бачиться, нічого» (с)

      2011

      "До «Полювання на ПМ»"

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Бо... (Г.М.)
      Увійти у себе важко, в зболені сніги?
      Та мене не клич, монашко, в круговерть юги -
      надто сумно, надто тремко, надто ти як я,
      і не у борні із Богом - ціль-мета моя.

      Та печально-тихий ангел крила розведе,
      бо твоя сум'ятна осінь - це ж не зовсім те,
      бо молитвою одною не звести кінці,
      бо набридли горобині сиві горобці.

      Закружляє пух на ложе - у дівочий скит,
      огорнувши тіло в тіло - квіт у оксамит.
      До столичного бедламу, до безсоння, до
      не отриманого сану, бо не в сані й Бо...

      2011

      "Т.П. = удавка ="

      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    113. *** (Р.С.)
      Розгадай мене
      Між облудних слів
      Химеричних снів
      Звуків музики

      Шумовиння фраз
      Смолоскипом згас
      Танець пристрасті
      Та не відпустив

      У циганську ніч
      Замолити гнів
      Гаддя ревнощів
      Невідплачене

      Інша то не я
      Інша гірша знай
      Дзвони хворі хай
      Нам віщують тан

      Танець губить такт
      Вовчі ягоди
      Проросли в душі
      Тіні зсушені

      Вістрями обмов
      Ранять наш кіот
      Западають в кров
      Зерням докору

      Обплітають день
      Світ заковують
      Заховай мене
      У гаряче дно

      Передсерцеве
      Шпичаки-слова
      Розшрамовують
      Недовірою

      Персики грудей
      Де весна жила
      Ти без мене хто
      Я без тебе де…

      Рибка радості
      Животом пливе
      Невагомий сміх
      Пурхнув на вуста

      Уневажнив біль
      Розпогодив сніг
      У клепсидрі літ
      Ти пізнав Ліліт
      22.11.2011




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. *** (Р.С.)
      Молитва тіла вигорала танцем,
      Надривним і багряним ля-мінор.
      Губив тональність, страчуючи шанси
      Прощань, повернень, видихів. Зостався
      В безчассі меж минувшини узор.

      Не танцювала, а жила у рухах,
      З подолу сукні квіткою росла.
      Підборів вистук, як хорали слухав,
      Не жінкою, а захмелілим духом…
      Палила серце огином крила.

      Червона сукня, як вогненна кара,
      Постави рух, напнутий в тятиву.
      І кожен крок по лезу чи по хмарах,
      Бруківки біль з підборами у парі,
      Червоний вихор протинає млу.

      Кинджальним сном розрізана усоте
      Уявних нитей видима вуаль.
      Вогонь гітари, скрипки ніжна цнота,
      Танечниці кармінний трепет-спротив –
      Осіннє танго плине тінню. Жаль…

      20.11.2011



      Коментарі (39)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. ВІДЬМА... (Р.С.)
      Долина сліз. Життя – долина сліз.
      Сьогодні я своє уже відплачу…
      Ця осінь, Господи, така гаряча,
      Навіщо ж, людоньки, збирати хмиз?

      Бо що мій біль у вироку осуднім,
      Сорочки шмаття і солоність щік?
      Чужих обмов гадюччя в'яже вік,
      І я не я, а лиш рубці і руб’я.

      На тлі осіннім у багрянці риз
      Юрба шаліє, озвірівши ґвалтом,
      І кожен враз є божеством і катом.
      …Мені так страшно…
      Не збирайте хмиз…

      18.11.2011



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    116. ДОННІ АННІ (Р.С.)
      Ця сукня надто чорна, надто чорна,
      Вона вас оскверняє, донно Анно.
      Вселенська туга саваном огорне,
      Я припаду – завважте! – не вустами,
      А тінню серця – долі – як у храмі.

      Ця шия надто біла, гойно біла
      Для трауру. Спиніться, донно Анно!
      Бо ж вістря сили і межа безсилля –
      Крило брови і теплість тонкостанна, –
      Віднині невигойно-чула рана.

      Замкніть наш світ, а ще замкніть кімнату…
      І загубіть ключі, о донно Анно.
      До дідька ці скорботно-штивні шати!
      Хай ніч пересіріє в дикий ранок,
      З колиски тіла, не просіть, не встану.

      Свіча дотліла у рубіннім болі.
      Не плачте, а цілуйте, донно Анно.
      Офіра гідна, вірте, на престолі:
      Шаленство тіл, що плавились медами,
      Проникна проникомість поміж нами.

      …Нависла тінь ревнивця Командора…
      09.11.2011



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. *** (Р.С.)
      Коні крешуть іскри, коні
      Рвуть обмеження повіддь.
      Їм би в небо: хмарам сонним
      Дерти бурихату сіть,

      Визволяти сонця сваргу
      На усеньку синь доріг.
      Коні впились степом спраглим,
      Що до грив покірно ліг.

      Цей закутий в темінь стогін,
      Як доземне каяття.
      Коні небом яро-довго
      Борознили вісь життя.

      Мчали чвалом буйні коні
      Блискавицями крізь час.
      Німбом гаснув сонця сонях,
      Плавився зорі екстаз.

      Коні небом і Вираєм
      Розгубили дзвін підків.
      Ці – не вернуться до стаєн:
      Дух покори перетлів!

      10.11.2011



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Львівська кода. До світлини О.Б. (разом із О.Б.) (Г.М.)

      Ці мрії, залишені в місті над зниклою Полтвою,
      у місті примар і заручених пам'яттю змовклою

      [...Воістину кажуть: чудні твої, Боже, діла!

      О, друже, допоки нам жити примарними щастями?
      Ця вкрадена річка щодня по шматку тебе крастиме,

      й не клястиме дня, коли вперше закута була...
      ]


      Ці мрії, як погляди - з огляду серця у огляди,
      по суті, до сутності течі від "я" аж до моря "ти" ...

      [Наш пізній тандем міріади чуток нароїв…

      Щомісяця вповні повік воскресати опівночі,
      і мріяти, як наяву розквітатимуть півники

      на урбаністичнім асфальті твоїх берегів
      ]


      Умовити овиди долі - не марнословити?!

      Карати, але не як Полтву віками поко́рити!
      О лиш не займати - до скону - в зіницях огню,

      допоки у їх глибині, наче зорі, не згасне «люблю».

      2011



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. До світлини Н.Н. (Г.М.)

      Така... На половину вуст у листі,
      на половину у тремкій собі, -
      щедрот чаклунка осені - весною,
      і літа проповідниця - зимі,
      акторка з глядачем єдиним – долі,
      що усміхалася напів у сні
      у сутінки чуттєвої неволі
      мені...

      2011



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. СОН ДАНАЇ (Р.С.)
      Ловила рибу. Срібні брижі хвиль
      Накочувались лоскотом і сміхом.
      А риба плюскалась – така потіха,
      А я легка допоки… але тихо!
      Лиш павутинка золота, де криль-

      ця пташки перелітної весни,
      Як подих-дотик зніженого сонця.
      Підшкірні пестощі чи просто сон це?
      Як спурх метелика, як стиск долонь цей
      Скрадливий порух вуст: засни, засни.

      Ловила рибу. Сонні блиски хвиль
      Ліниво огортали чуле лоно.
      Така наївна і необоронна,
      Ріка ураз зробилася бездонна
      І уневажнила вагомий біль.

      Медвяна повінь золотим дощем
      Зліпила вії у солодку втому,
      Вгадала путь до місячного схрону.
      Останній спротив, а затим судомно
      Кричала так: іще, іще, іще!

      Впустила рибу між колін, і звив-
      на течія дражнилася лускою,
      Тікала і не мала супокою.
      І золоті кайданки… що ж ти коїш…
      Ловила рибу. Дощ мене зловив.

      листопад 2011




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. *** (Р.С.)
      я зберу всі листи всі зневіри прощання і зради
      загорну в павутинку осінніх туманних зітхань
      це оновлення серця бурштинно озвучена радість
      у гніздечку душі поселю я пташатко і хай

      я відчую себе як окличність струни для маестро
      у тремтінні і плетиві тіней збитошних вітрів
      де мелодія зір непідвладна andante чи presto
      де рубцюється римою спогад обпалених днів.

      Не плекатиму попелу знак на опалому листі
      Відмежую полову образ від леліток добра
      відпущу в далечінь понад ліс понад вежі і місто
      понад сон той що збувся не так у віднайдений рай
      01.11.2011



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    122. ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ. САЛОМЕЯ (Р.С.)
      Звоюй, стринож, зігни в покору,
      Зірви печать, прожаль наскрІзь!
      Бо кров моя тобою хвора,
      Бо тіло лук, бо тіло віск,

      Між пальців плавиться медвяно –
      Прийми офіру на олтар.
      Болючо-яро, чадно-п’яно
      Гаси вином провини дар.

      Зміїні рухи смагло-хижі,
      Я – крок, я – крик, я – іскра в ніч.
      Мій стан тонкий безстидно лижуть
      Масні маслини царських віч.

      Дивись, жадай! Жадання біле
      Опуклих стегон. Стогін. Блиск
      Зіниць. Браслетів дзвін умілий,
      Єдвабний шал кармінних кіс.

      Жахнися: я – тигриця, темінь,
      Цнотлива хвойда, жриця втіх.
      Ти вистогнеш моє імення,
      Ти мною затавруєш гріх.

      А танець звіром зрів навально
      У серці темряви навзріз.
      Під гримом викличним печальна, –
      Ніхто не вгледить бісер сліз…

      Останнє – сьоме покривало
      До ніг. І я стою нага.
      ...Тебе на таці дочекалась
      Моя невтілена жага.
      25.10.2011



      Коментарі (44)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    123. МЕДЕЯ (Р.С.)
      Долоні мужа пестять не мене –
      Химерну жрицю з присмаком шафранним,
      Одвічну діву, відьму безталанну.
      Хто клятву зрушив – кари не мине:
      Зело зміїлось-лащилось сичанням.
      Колхіди ніч бездонна і туманна –
      Тоді в мені ярів чудним вогнем…

      Каміння плит заковтує сліди,
      Кривавить лоно, з горя спорожніле.
      Ставрована, відторгнена, безсила,
      Безумна я. Бездомна я. І ди-
      ригує інша, ледве-що-дозріла
      Так хижо білоперсо-стегнобіло,
      Твоїм недбало мовленим: Іди!

      Феміна, зранена в самиці шал,
      Беззвучний рик судомно корчить тіло, –
      Суцільний біль болючий. Обважніли
      Камінно руки, серце і душа.
      Фантомно вільна, сплакано-безкрила,
      Підбитим птахом терпла і німіла…
      А ти цього не бачив. Ти мовчав…

      Я сонце світу виліплю навспак,
      Злечу драконно-жаскою зорею,
      І знищу всесвіт, створений тією, –
      Не мною. І тобі помщуся так!
      Коханки попіл інкрустуй в камею…

      Фатальна дівчинка.
      Ошукана Медея.
      Отрута – лік. Вінчальне віно. Знак.
      13.10.11



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Про дона і донну (М.П.)
      От де б поділись ті серіали?!
      Хай режисера чорти б украли!
      Ти позавчора кумі хвалився,
      Мовляв, у тебе Хуан вселився.

      Тепер до мене кричиш: Conchita!
      Ну, що, мій доне, мій Хуаніто?
      На себе в люстро дивився зранку?
      Тобі б до ванни, а не коханку!

      І нащо в біса тобі паелья?
      Ти ж не Пауло якийсь Коельо!
      Ще гроші дати на кастаньєти?!
      О, Боже милий, Ти чуєш, де Ти?

      Послухай,
      краще скінчімо сварку,
      іди до мене,
      гаси цигарку,
      amigo, бачиш, спекотно донні,

      ти хочеш
      сексу на підвіконні?

      2011



      Коментарі (64)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    125. PROминуле (М.П.)
      Я – розлите під серцем вино,
      коли протяг втамовуває стегна
      й розривається настіж вікно
      в порожнечу між нами таємну.

      Так умів розуміти мене –
      мов затримував сон у долонях.
      І тяжіння зривалось земне,
      пелюстками вклякало на скронях.

      Бабське літо насподі небес
      було теплим – мов тіло-у-тіло,
      тільки вже обійму не тебе,
      не того, що так довго хотіла.

      2009



      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    126. *** (Р.С.)
      Амазонка крилатих мрій,
      Світла лучниця без обмежень,
      Я благаю-голошу: стій!
      Кінь копитами іскри креше.
      Профіль юнки – на серці знак,
      Невигойна-до-кості-рана.
      У провалля летиш навзнак
      І крізь морок кричиш: Осанна!
      Тіло вершниці – тятива,
      Як струна, що зіграє соло.
      Бо одна часом більш, ніж два,
      І грудей молочне півколо
      Вигодовує немовля
      Може й кров’ю. Життя – не свято…
      Амазонка чи раптом я?
      Чи майбутнє, що не пізнати…

      серпень 2011



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. *** (Наталі К. ... і собі) (Р.С.)
      Біль пронизує зиму - наскрізно - до спазмів у серці,
      Не відводжу очей, бо жадання святі во гріху...
      Наше танго вогню розірвалось на сотні інерцій
      І розвіялось іскрами шалу по долі шляху.

      Помережана зорями ніч підливає мартіні.
      Та хоч пий, хоч не пий, захмеліти не вдасться однак.
      Як у шати, – Принцесо, Вам личить! – загорнута в іній:
      Філігранна оздоба душі чи самотності знак?

      Я повірила вітру – вірнішим здавався од тебе.
      Віддалася я сну – так химерно на серце він ліг…
      Розгубила ромашка пелюстя-слова. Тільки лебідь,
      Чорний лебідь, як осуд, як вирок і плата за гріх.

      Малахітом очей задурманена з власної волі,
      Плач, наївнице, плач – твої сльози для світу лиш сіль.
      Роздоріжжя приречень у межах означених ролей
      І цей пахощ… дитинства примара солодка… ваніль…

      Залишаю собі спомин любощів, марення свята.
      Відшліфую карати, коштовний створю самоцвіт.
      Я шалена така – не як всі – так за віщо ж розплата?!
      Серед літа і маків долоні пронизує лід.
      27.07.2011



      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    128. е-романс (Г.М.)
      Без тіні вагання –
      ці рухи навзаєм
      і рукоплетіння тіл -
      до спраги моєї
      вишневого літа
      твоя година,

      хриплина цілунку,
      вростання зіниці,
      і марева перехил:
      нежданої ласки
      зім'я́та перлинно
      солона глина.

      Запалені скроні –
      полинно, провинно -
      уста в уста.
      Зціловані брижі
      тремтінь.
                      І торкання,
      до скрику, хвиля.

      Сітківка вбирає
      мотиви спокуси -
      по ноті з твого листа -
      краплини п'янкого
      смаку порятунку,

      І божевілля.

      2011

      "В контексті"

      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    129. Осінній букет (М.П.)
      Зів’яли тонкі волошки,
      жагучий мак,
      шкода, безумовно, трошки,
      та віщий знак.

      Вино достигає в тиші,
      у втратах – ми,
      у квітах, мені миліших,
      прийдешні сни.

      Вдихай аромат осінній –
      життя трива,
      з'єднавши хмаринки сині
      у нашім па.

      2011


      "Над згубою, серцю любою... Гаплантний Маньєрист"

      Коментарі (40)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Там, де немає більше скель... (Г.М.)
      Ще іноді вертаю подумки в часи, коли
      безчасся дихало, стогнало, шаленіло - біло,
      коли для бога безконечно юного "люби!"
      було у точку в скелі увійти невміло.
      І ось немає більше недосяжних скель,
      о саме тих, чиє би довше хвилювало тіло,
      куди поділося, і далі як - незрозуміло...

      2011

      "**** Маріанна Кіяновська"

      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Над згубою, серцю любою... (Г.М.)

      Минулого літа квіти
      розтали в осінній млі,
      їх досі мені любити,
      але назбирати - ні.

      За нами, як пори року,
      утрат неупинних жаль -
      де серцю печаль, там оку
      ще квітне
      майбутня
      даль...

      2011

      "Колись. Мрія Поета"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    132. колись (М.П.)
      буяла нестямно папороть
      ярівся слід
      я стала твоєю звабою
      на кілька діб
      ...
      коли розпадеться марево
      і згасне німб
      я стану твоєю згубою
      на решту літ.



      Коментарі (61)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Казав мені (М.П.)
      Ти казав мені: не дивись
      у той бік, де трава в росі,
      не кентаври там живуть, а бомжі,
      і у норах не кролі, а кроти.

      А іще казав: не мудруй,
      всі дракони перемерли давно,
      і сусідський кіт – не дядько Андрій,
      і за плечі тряс: не мовчи!

      А я пошепки тобі: ну, і хай,
      а я подумки тобі: і не вір,
      і губами я тобі: все одно,
      і долонею тобі: не спиняй-
      ся...

      ))

      2011



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Ранкові сюрпризи (М.П.)
      Губи із присмаком капучіно,
      руки, ще й досі такі гарячі,
      ти був нестримним, як Аль Пачіно,
      як індіанець племен апачі.

      Ранок дає свої переваги –
      поруч – ще незнайомий мужчина,
      як не звернути на це уваги,
      коли увага така причинна?
      )



      Коментарі (82)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Ніч із янголом (Г.М.)
      Сині мелодії моря і пряного вітру.
      Любощі глорії чаші едемського сидру.
      Ти віддавалася і ніби юність вертала
      Хвилі прибою на лезо п’янкого сандала.
      ……………………………………………
      ……………………………………………
      Мяко гойдалася кода торкань і цілунків.
      І для оби́двох одна була снива піала...
      Лиш на світанку я вийшов із хіті лаштунків -
      Ти прокидалась в обійми і не впізнавала.
      ……………………………………………
      ……………………………………………
      Наче збувалося дуже вагоме допіру.
      І ти летіла б і далі з тілесного виру,
      І подолала примарну між нами б завісу,
      Птахою зринувши в небо з куща барбарису.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    136. Соблазн. 1913 (М.П.)
      – И климат Крыма так идёт поэтам,
      как дамам искушающий шифон.
      – Вы, сударь,– хам, скорей подите вон,
      я даже слушать не хочу об этом!

      – К лицу им лёгкий утренний загар
      в компании упругих кипарисов,
      – Ещё добавьте, что закат матиссов,
      а я отвечу Вам: «au revoir»*!

      – И влажно с гор сползающий туман,
      и говор – на татарском, на иврите...
      – Вы гадкий, отвратительный тиран!..

      Какой вагон, Вы говорите?




      Коментарі (76)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    137. Один:один (З.Ж.)
      Один:один...
      Триває вічний бій...
      Вже полягло закоханих немало...
      Пароль той самий - «Ти довіку мій»
      Або - «дістану зірочку одній»
      ...а як вона до ранку цілувала...
      ...а як він обіцяв її нести
      на білих ручках, - ніжне серце срібне....
      Куди? До хепі-енду. До мети
      що сяє наче сонце – всюди ТИ
      (вона чи він) підкреслити потрібне...
      Підкреслили.
      Феніта ля любов?
      Знічев»я перекреслили цю казку.
      ...і борщ червоний, наче перша кров...
      ...і побут прилипа до підошов...
      Один:один...
      укол-прокол-поразка...



      Коментарі (47)
      Народний рейтинг: 5.65 | Рейтинг "Майстерень": 6

    138. пост-святкове (З.Ж.)
      Мій котику, що ніжками "туп-туп"-
      тупоче по холодному паркету,
      тихіше, серце! Не буди поетку,
      фігово їй. Бодун. Поетка- труп...

      Не цілувати ніжні вже вуста,
      не пити вже підступного мартіні,
      синці лягли під очі темно-сині...
      вона лежить... Маленька, золота,

      така вся хвора, втомлена, недужа…
      моє кохання, мій солодкий друже!
      …тобі до серця всі стежки відомі...
      …чекаю о дванадцятій...
      з "Боржомі"...



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Мучения ПОЭТА (М.П.)
      «Где ж начало этой песни?
      Ну, не пишется, хоть тресни!»
      Долго мучился поэт –
      Есть бумага, мыслей нет.

      Крылья слиплись за спиной,
      Только рифмы – ни одной.
      Выпил рюмочку чайка,
      Глядь – уверенней рука
      Начала водить пером.
      Стал поэт писать о том,
      что всё плохо в этом мире,
      как в общественном сортире.

      Посмотрел поэт в окошко,
      написал еще немножко:
      о погоде, о народе,
      о делах на огороде,
      о сухом насущном хлебе,
      о высоком зорком небе,
      о своей любви к порядку –
      всё занёс в свою тетрадку.

      И пошёл, собой любимый,
      Пух отлёживать перинный.
      ………………………………….
      Завтра будет, вашу мать,
      Он опять стехи песать.



      Коментарі (54)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Не надо класть мне руку на плечо (Л. Костенко) (М.П.)
      Не надо класть мне руку на плечо.
      Уместно это разве только в танце.
      Доверие – зверь пуганый, причём
      Он больше любит изморозь дистанций.

      Он любит время, плеск его речей.
      Он странный зверь, он любит даже муку.
      Он любит расстоянье и разлуку,
      Но вот руки не любит на плече.

      И в тех садах, в сонатах соловьев,
      Он различает поступь браконьера.
      Ловушки ждет от взгляда и от слов,
      И сей спектакль ему уж не премьера.

      Души людской таёжное вино!
      Отличный зверь, с ним хорошо живется.
      Но звать его не нужно всё равно.
      Он сам придет, и всё – не отшатнется.



      Коментарі (52)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    141. ПСІХЕ... (Р.С.)
      Поколола ніжні пальці – не відчула болю,
      Тонко-тонко вишивала, прикликала долю.
      Плакала, а чи сміялась – янголи лиш знають.
      Задощило – і не спиться, серце тужить раєм.

      Дивна жінка невагома в косах місяць ніжить.
      Срібна посестра любові. Сніг біліє крижмом,
      Сповиває млосно душу, сіє сон на вії…
      Незіпсовано-дитинно в серці квітка зріє.

      Проростає через північ кришталевим чаром
      Дивна жінка, що вальсує з місяцем у парі.
      Їй не спиться і не йметься, крила прагнуть лету.
      Жінка-фея, трішки муза, втомлена комета.

      Назбирала в кошик зорі – іскри для намиста,
      Найяснішу і найкращу розчинила в тісті.
      Замісила короваєм, випекла у сонце
      І покраяла на скибки. Для усіх. То конче.

      Дивна жінка, чи видіння, чи душа дитинна,
      Крила білі, аж прозорі, без провини винна…
      Вишивала рясно долю – гладдю, не хрестами,
      Вірила в примарне щастя, щиро, до нестями.

      16.01.2011



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    142. Старий Новий Рік на Олімпі (М.П.)
      І Гера, й Зевс повернуться не скоро,
      доба лише минула, як вони
      прокинулись. Комусь сказати - сором!
      А ще повчали: "Зранку - у човни!"

      Де ділися прекрасні коліснИці?
      Програли вчора смертним в преферанс?!
      Які вже тут громИ і блискавИці?
      Не боги, а суцільний декаданс!

      Де німби? Діадеми? Справжній подив!
      Туніки порозкидані лежать,
      І тяжко щось... Мезим би не зашкодив.
      Олімпе! По тобі пройшовся тать?!

      Ну добре, хоч горУ не завалили!
      Згадати б ще, з чого все почалось…
      Все Діоніс! Такий спочатку милий...
      (Еге ж, пляшок тут цілий хмарочос…)

      А Аполлон? Розбив свою кіфАру...
      в Гермеса перев’язана рука …
      Вони з Гефестом добре "дали жару"!
      А ще Арей «косив» під жебрака.

      Тож треба бУло - хОри розігнати!
      І замість них поставити богинь!
      Ось Афродіта - з пІни чи із вати?
      Не видно, бо в очах – похмілля синь…

      Хор (ображено):
      Ці боги, як розійдуться – капець!
      Ховайсь, хто може, хай їм грець!


      І де вже тут до правил добрих тону!
      Який вже там (о, боги!) пієтет!
      Не наливайте більше Посейдону!
      Він з німфами гуляє тет-а-тет!

      Ні в чОму в них немає дефіциту!
      Ікра і херес, хвилі за бортом,
      Все ж сплутали Афіну й Афродиту!
      За що і поплатилися, бо ртом.

      Розгнівавсь Зевс - нема на них закону?
      А ті йому: «Старий! Сховай-но гнів!»
      От братія гулЯ із Пантеону!
      А смертного вже Мінотавр би з’їв…

      Їх «наказати» чи скрутити дулю?
      Чи, може, приєднатися до них?
      Чи знов трансформувАтися в зозулю?
      А раптом дітки скажуть: «Тато – псих»?

      Хор (обурено):
      О tempora! О mores! Де це видно,
      Щоб діти так на батька? Це ж огидно!


      Все! Гера спить! То хто побив гігантів?
      Ну, ти й згадав! Коли все те було…
      Не пийте все! ЗалИште краплю Санті!
      (Сховати треба пляшечку в дупло)…

      ДіОніс вкляк! Гермеса посилати?
      О, ні! Вже краще хай зганя Пегас.
      Вони - богИ! Дадуть їм без оплати...
      Знов буде бійка, як було не раз!

      Хор (осуджуючи):
      Якшо ти бог, то все тобі «на шару»,
      Життя – прогулянка по чистому бульвару.


      Зевс захотів (сказати не посмію),
      Допоки Гера спить блаженним сном,
      До Муз своїх додати Дивну Мрію!
      Щоб боги з нею мріяли гуртом.

      І Амальтея доїться допоки,
      І сивина - не вада, а краса,
      То з Герою "хитрили" триста років,
      Хоча й ходив «наліво» - в небеса.

      Бажання Зевса – над усе, звичайно,
      Пегаса – у відрядження мерщій!
      Богині ставлять вже сервізи чайні,
      Боги вже повилазили з кущів.

      Захекалась конячка, ледве диха,
      Бо двох тягти – це вам не парадиз,
      Він думав Мрію – то була би втіха,
      Та поруч опинився пародист.

      І ще пропав десь Зевс - старий гульвіса,
      Ще може громом вкреше із-за хмар!
      І Санта щось поперся за куліси,
      Де Мрія з пародистом - СУПЕР СТАР!

      Дарунки всім "по рангу" - в цьому й фішка,
      ( А Мрії - мандрування по часах).
      О, навіть Гері щось поніс до ліжка!
      І відкрива шампанське... Бамка! БАХ!!!

      Хор (радісно):
      Усім – скарбничку новорічних снів!
      Зі святом всіх – за волею богів!


      12-13 січня 2011 р.




      Коментарі (105)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Новий Рік у кущах (М.П.)
      І. Г.
      Як важливо не втратить міру...
      Я писатиму – ти налий,
      Розфарбуєм буденність сіру,
      І зустрінемо Рік Новий.

      М. П.
      Не лякає нас вітер злобний,
      Не турбує нічний нас жах,
      То не філін кричить утробно,
      То Орфей волає в кущах.

      І. Г.
      Як туди він забрів – не знати,
      А не вийде – хоч вовком вий!
      Де йому вже на арфі грати –
      Добре п’яний, але живий!

      М. П.
      Не дивись так на мене, Ваню!
      Не кажи: «бідолаха не їв»,
      Я таких арфеїстів знаю,
      Хай під снігом шука грибів!

      І. Г.
      Арфеїсти – не аферисти,
      Він на «шубку» не заробив?
      Дай щось ліпше йому «загризти» –
      Може в нього...корпоратив.

      М. П.
      «Загризе» і почне співати,
      І збіжиться ...корпоратив,
      Я йому не дружина й не мати,
      Тут йому не країна див!

      І. Г.
      А як в нього святковий... потяг?
      То не просто ідея-фікс!
      Пожалій – у кущах там протяг,
      Бо замерзне й рвоне за Стікс...

      М. П.
      Бачиш, ось вже і Евридика
      (несподіваний заворот!),
      Неодягнена, тобто дика,
      Ну, навіщо нам зайвий рот?

      І. Г.
      Бачиш, склеїв вже кислу «міну» –
      Не набрався б, коли б знаття...
      Набереться адреналіну
      До останку свого життя!

      М. П.
      Ех, не заздрю тому Орфею,
      І не камінь серце моє,
      Клич його міфоносну фею,
      Хай нам свято вже не псує.

      І. Г.
      Німфи швидко виходять з моди?
      Знати б тільки, коли і де!
      Та хіба вона нам пошкодить?
      От Орфею перепаде!

      М. П.
      Тихо! Чуєш, у місті бамка,
      Наливаємо і п’ємо...

      І. Г.
      Була б, звісно, Орфею «клямка» –
      Евридиці не віддамо...

      30-31.12.2010



      Коментарі (64)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. По слідах (М.П.)
      Не тут, не тепер, не зі мною
      полюєш на смак полуниць
      та, як і належить герою,
      у любощі падаєш ниць.

      В якомусь новому сузір’ї
      мисливець іде по слідах
      моїх недомовок вечірніх
      і літа, що зносило дах.

      Воно утікає невміло,
      а він йому в спину: «Агов!»,
      ховає заточені стріли
      і плаче пісні про любов.

      2010




      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. ЗИМОВЕ (Р.С.)
      Ти доспівав мене,
      А я тебе згубила
      На вістрі всіх прощань
      І дотиків на "ти".
      Уже зима комусь
      Посеребрила крила,
      Вростаючи у сон
      До вічності крихкий...
      .
      Зболіло тепле «ми»,
      Зворожене по зорях.
      Розтануло у ніч
      Розгойданим човном.
      Лиш пам'ять про любов
      Заколишу, мов сонях.
      Жовтогарячий сплеск,
      Що кутає руном.

      Від скерцо квола тінь,
      Шифрована у титрах,
      Ховає блиск зіниць
      У хворобливім «ні».
      Укотре визнаю:
      Вросла у тебе, звикла.
      Мій кришталевий міф,
      Віднайдений на дні.

      Нехай не рути цвіт –
      Байдужості колюччя
      Здирає серце в кров.
      Яка вага сльози?
      Серед усіх вітрів
      Вхопитись за поруччя,
      Якщо нема руки
      Посеред тУги зим.

      Бо так уже навзрид
      Кигиче пам’ять п’яна,
      Всі вишиванки снів
      Зіжмакавши в туман.
      Шемрання золоте
      Загоїть ніжно рану
      І проросте у світ
      Наскрізно. Рвучи стан.

      Ти доспівав мене…
      І що кому до того?
      Нема шляхів у рай,
      Як раю не було.
      Таврує місяць сум,
      Всміхається дворого
      На два шляхи у синь.
      ...Вистуджує чоло.

      12.12.2010.



      Коментарі (35)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    146. Не зови меня по имени (М.П.)
      Не зови меня по имени
      в ночь весеннюю, беспутную,
      не ходи по шаткой жердочке
      над рекою тонколёдною.

      Позабудь и в ночь купальскую
      моё имя сладко-горькое,
      под Луною травы тихие
      колдовскою полны силою.

      Не зови и в ночь осеннюю,
      всё равно дождями смоется,
      истечёт вином рябиновым
      по запястьям в губы жаркие.

      Но зимою буквы сложатся,
      в ночь, на исповедь похожую,
      и тогда на веки-вечные
      с надземною повенчаешься.




      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. На трьох (М.П.)
      В таку погоду можна тільки пити
      захований у тумбочку коньяк,
      спостерігати флегматично, як
      в калюжах скачуть горобці, мов діти,

      притиснутись до теплого кота,
      і в сон його потрапити котячий,
      де він, малий, лякається і плаче,
      бо знає вже, що значить самота,

      і, загорнувшись у дрімотний мох,
      не чути, як тихенько ти підходиш,
      і дивишся, і світ над нами зводиш,
      прокинутись –
      і випити утрьох.



      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Только ты (М.П.)
      Были другие – знай!
      ласковыми со мною,
      нег заповедный край
      выстелен бирюзою,
      юноши и мужи,
      нежные стражи тела…
      да! я была – скажи?! –
      слишком смела
      и смела
      запросто – босиком –
      в память о ночи сладкой,
      кто приходил тайком,
      тот уходил украдкой,
      всякий – велик и мал –
      спину сгибал в поклоне,
      но
      только ты
      оставлял
      линии на ладони.



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    149. ПІВНІЧ (Р.С.)
      Північ
      вигнулась у танці
      неприрученим котом.
      Місяць
      вурдився у склянці
      кисло-срібно молоком.

      Нічка
      наче ненароком
      оголила всі зірки.
      Легко
      реготом-підскоком
      переплутавши думки.

      Чорно-
      кицині тривоги
      заримовані у ніч.
      Подих
      скотиться у стогін,
      затремтить на денці віч.

      Дівич
      блідне-визирає
      З-під хмарини королем.
      Темінь
      зримо рівна раю,
      огортає в сон плащем.

      Шурхіт
      бісером ховався
      по кутках, котився з рук.
      Вича-
      кловувався щастям,
      переплавленим у звук.

      Капе-
      люшок диво-панни –
      квінтесенція спокус.
      Ельфи,
      відьми аж до рання
      переспівували блюз.

      Місяць
      зради не побачив,
      роги виставив у світ.
      Повня
      зріла ніжно, наче
      солодила схиму літ.

      Медом
      згірклим диких тіней
      помережаних в обман,
      тиша,
      вкуталась осінньо,
      струменіючи в туман.

      Північ
      загадку кришила,
      щоби старчило на всіх.
      Дивом
      казки мерехтливим
      колисала в серці сміх.

      23.10.2010



      Коментарі (36)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    1. В ОБІЙМАХ МІНОТАВРА (Р.С.)
      Не відаєш моєї туги, Торусе*,
      Як біль стікає по щоці зміїно.
      Не снила перелунням хвилі голосу,
      Лиш проростила образ – ніж у спину.

      У лабіринті Мінотавра плутаюсь,
      Людинобик, помножений на Всесвіт…
      Ковтаю мейли жадібно. Зі скупістю
      Ловлю слова, ловлю у комах трепет.

      Свідомість – нитка Аріадни – знищена.
      Надламана пригіркло-срібна втома.
      Останній спротив покриває тріщина,
      Яка різниця: перший ти чи сьомий?

      Коли невтрачене палає стосами,
      Крещендо храму – ритуальне дійство.
      Цей діалог минущий – ігри розуму,
      Означені у віртуальне вбивство.

      В очах Мадонни не знайти розгрішення,
      Шрамуєш душу амальгами вправно.
      З тієї – у життя вагою – відстані
      Сприймати все, як є. Бо звише дано.

      16.10.2010



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    2. Політ (М.П.)
      Політ відбудеться тепер,
      аморе міо...
      Політ
      відбудеться,
      бо крила розпекло...
      Бо розтеклась вогнем й навіки заніміла
      тобі у серці кольоровим битим склом...

      Я
      небом дихала!
      Поламане проміння
      переливала в кухлі з міді і терпцю.
      Твої долоні, зневагомлені і сильні
      блукали тілом,
      ніби двоє волоцюг.

      Шаленство дихання і шал напівторкання...
      Я наче марила тобою чи твоя...
      Політ
      відбудеться,
      уперше і востаннє.
      Але летітимеш...
      летітиму...
      не я.



      Коментарі (48)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. НАВІЯНЕ… (Р.С.)
      Ужаль кинджальним жалом без жалЮ,
      Без співчуття, без літості і звуку.
      Зелом я перегірклим постелЮ
      На постіль пустку, що цілує руку.

      Давай, пускай свою отруту в стан,
      Коли мігрень – наївний самозахист.
      Не стань прокляттям, що прорісши в стан
      Тонкий, так тонко помережить навхрест.

      Відторгненій, відреченій від снів,
      У стигмах кленів осені так тісно.
      Переболів, перегорів, зітлів
      У спогад, що рубцює нині й прісно.

      Трирічно-триєдино дивний птах –
      Це ти і я. І місяць. Сонний триптих.
      Від розкоші мелодія гірка:
      Скрипаль в провулку перепестив скрипку.

      Ховає місяць молоко у дзбан,
      Таврує трави в магію капризно.
      В рівчак рунічно крапає із ран
      Кохання, невзаємне на трутизну…

      16.10.2010



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. а потім (М.П.)
      Горище зносить від її ролей!
      сьогодні Мавка, завтра – Афродіта,
      бажань довічних первородне мито
      не сплачене іще.
      то лий єлей,
      втирай у душу-тіло до світанку,
      вживляйся в шкіру,
      губи обплети,
      замуркочи, як в березні коти,
      злови у сіті легковажну бранку!

      іди за нею берегом журби,
      тримай за руку,
      доки засіріє…

      а потім вбий
      в собі
      чи розлюби –
      несамовиту
      вигадану
      мрію.

      Та не суди!

      10.10.10





      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. МІЙ ЛАДО (Р.С.)
      Згадай шальну купальську ніч, коли до уст тулились зорі,
      Ти на руках мене поніс шукати папороть прозору.
      Ураз не стало таїни, відкресли роду заборони,
      Як маком проростав в мені Ярила знак, у біль червоний.

      Вже більш, ніж брат, і глибш, як муж. Я вічно-гойна лада-ружа.
      Прошу одне: мене ти руш! До цятки, риски, до окрушин.
      Бо профіль плетивом у снах, мов тятива бринить віднині,
      В нім Білобог, тотемний птах, палИть свічу світотворіння.

      На втіху Лелі принеслИ суниці, руту. І зумисно
      Отой солодкий зойк весни собою замісили в тісто.
      Аж мавки сердились! Однак охороняв Ярило. Леля
      Нам на уста поклала знак невідворотності містерій.

      Ми – цілий Всесвіт. Всесвіт – ми! Аж заздро так самим із себе…
      Рук злебеділими крильми у пестощах складали требу.
      Без жалю соловей зітнув нічну імлу отак невчасно.
      На вістрі місяця без сну Мокоша ткала долю рясно.
      6.10.2010



      Коментарі (39)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    6. ОСІРІС – ІСІДІ (Р.С.)
      Сестро моя інцестна,
      З мороку днесь ізціли.
      Груди тугі відкресли
      І молоком протекли.

      Палить в золу безУм цей,
      Губить Ріка береги.
      Точка осердя сонця
      Кров’ю розмітить круги.

      Сестро моя зболіла,
      Мужа змінила на тлін.
      Зніжений лотос тіла
      Зрощує Сокола тінь.

      Нут розчесала зорі,
      Холод болить, наче сталь.
      Горе, зачатий горем!
      Вічно-незгойна печаль.

      Крізь усипальню храму,
      Всіх перероджень спіраль,
      Серце ятрить придАним
      Твій ієрогліф добра.

      Рабська душа колінкує,
      Мітить на тризну тебе
      Всім скорпіонам і всує…
      Сином розплата гряде!

      Сестро моя до рани,
      Страднице, зболена в світ!
      Вірнице неустанна,
      Випестуй крила на зліт.

      Небо сувоєм висне,
      Тужить на синь вагота.
      Звивно до болю блисне
      Кобра хрящева хребта.

      Сестро моя! Невісто!
      МОго осердя печать.
      Персам дозрілим тісно…
      Так полинОво гірчать…

      03.10.2010



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. СЕХМЕТ (Р.С.)
      Пересушене горло вина
      Відбродило у манго і персик,
      Бірюзою означені перса:
      Ти не жрець благородний – шаман!

      Я в гранатових зернах одна,
      Перевтілень Сехмет більш не буде.
      Перепалене сонце остудить
      Кішка Баст – срібнолика жона.

      Поклоніння тобі – то дурман,
      У підгорля зло мітить пантера,
      Твій портрет аж до вохри я стерла,
      Роз’ятривши вщент серце до ран.

      Зазміїлась браслетом рука,
      Ієрогліф приховує двері,
      І пергамент як згусток містерій,
      Грань між «буду» і «щезну» тонка…

      Води Нілу не відають дна,
      Страх шкарубкий вже липне до стелі.
      Я одна на зчорнілій постелі
      І забракло у горлі вина.

      Жрець казав: вбереже талісман
      Від повторень світів, перевтілень…
      Захміліла від крові - не зцілень
      Жде Сехмет, і вона не обман!

      Чорне сонце спадало у схрон,
      І посліпли враз лебедям крила.
      Віднайшла у собІ вкотре сили,
      Щоб набіло завершити сон.

      30.09.2010.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Неприсутність (М.П.)
      Твоїх долонь невідболіла втрата,
      твоїх слідів прозора далечінь
      заповнять довгу паузу антракту,
      коли відходить світло на спочин.

      Відсутність, як і смуток, невагома
      триватиме –
      нехай собі трива.
      Сусідів збоку перезрілий гомін.
      Порожні, обезкрилені слова.

      Перебираю вервицю із версій,
      і молодик цвіте, як звіробій.
      Як зловиш у долоню, то озветься
      та музика, призначена тобі.





      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. РУСАЛЬСЬКИЙ ПЛАЧ (Р.С.)
      Вечірніх крил індиго втомлені мотиви,
      Колише тінь смарагду океанська діва,
      Причастям солі затаврована довіку –
      В безодні перлів не віднайде чоловіка!

      Піна розпуки. В скелю суджено летіти
      Німотним криком, в косах сховок знайде вітер.
      Рибинна кров невинна – власним венам стужа,
      Означена не буде теплотіло мужем.

      Заручниця води, заручена із морем,
      Силяла мушлі снів на буйну нитку горя.
      В осердях мушель сплакані перлини марять
      Нубійською принцесою, вогнем гітари.

      І вже коли пливти у ніч снаги не стане,
      У шумі хвилі прокричить своє: «Осанна!»,
      Забракне вдиху, видих терням груди сколе –
      Навзнак у синь безумну, спів сирен прозорий.

      Неспита часом ніч, невідворотна долі,
      Всі води світу не розчинять в оці солі.
      Купала місяць, повнилася ніжно раєм…
      Ранима дуже… Діва… Та хіба він знає?

      28.09 2010



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. КУЛІНАРНИЙ БРИК ;))) (Р.С.)

      Перецвіла, достигла і стужавіла,
      Врожаєм в кошик виклалась, мій Божечку!
      Перестояла в оцет. І приправою
      Сама себе дозовано із ложечки
      У борщ життя.

      По банячках, по мисочках, по слоїках,
      Переропована від сліз до гіркості,
      Задиристо підписана: «А я – така!»,
      Гостроязико перчиком для різкості
      Притрушена.

      Перекладалась слів його цукатами
      І, як шампань, запінилась мереживом.
      А скибка сирна місяця рогато так
      Пливла, на таці ночі перележана,
      У ранок снів.

      Вершково-зоряно купалась в поглядах,
      Чорницями зіниць дозріла втішено.
      І від жарівки дотиків зривало дах,
      Щоб молоком ураз скипіти, змішаним
      Із медом днів.

      Чоколядово-трускавковим тістечком
      Вляглася на плеча підносі лагідно,
      Цілком приручена до крапки-рисочки,
      Переливалась в щастя стигло-ягідно…
      Bon Appetit!

      27.09.2010



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. АРАБЕСКИ (Р.С.)
      На гіллі всіх дерев моїх садів
      Рясна перлинна зав"язь не плодів,
      А смутку, що тужавіє, мов перса
      Дозрілі (в) породіллі. Сонний персик
      Твоїх зітхань я викладу на тацю.
      Бо ж Інь і Янь спізналися у танці.
      Шарівся в щасті місяць за вікном,
      Коли плече на біло з кімоно...

      Пелюстя сакури твоїх долонь –
      Моя окраса стану. Наш вогонь
      Дракона посоромив би в могут(т)і,
      Тілесні арабески яро-ртутні!
      Кораловий метелик у волоссі
      Заплутався. Віднайдені і босі
      Писали ієрогліфи на склі,
      На плесі серця, в осені імлі…


      23.09.2010



      Коментарі (44)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Казанові (М.П.)
      Безмовності моїх осінніх днів
      пасує дим тонкої сигарети
      і гіркота мигдалю Амаретто,
      відлуння стократмовленого «де ти?»
      від напису на склі, що дощ не змив.

      Безмовності твоїх осінніх днів
      так личитиме шурхіт за стіною
      і ті бентежні наслідки двобою,
      які напівпрозорою юрбою
      притуляться до світу, що збіднів.

      Безмовності осінніх наших днів...
      Дві посмішки відрубаних голів.
      :)




      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. СХІДНІ ТОНКОЩІ (Р.С.)
      Заварювала чай натхненно – як жертовний ритуал
      Вивершуючи. Гейша мрій твоїх дозріло-медоносних.
      Схвильовані листки кленові і смутних чекань вокзал,
      Де сонна скерцо тінь кружляє, розтікаючись волоссям.

      Цей день – лиш ієрогліф. Перлами лягав на кімоно,
      Вплітався кардамонно стрічкою парчевою у коси.
      На відстані зорі плакучої на Схід твоє вікно…
      Спокушена не яблуком бажань, а казкою у росах,

      Заварювала бурштиново-згірклий чай. Як Інь і Янь.
      Замріяно ловила місяця крило. Складала в стоси
      Всі спогади про літо, плавила вогнем вітраж бажань,
      Ступаючи на килимі граційно і пантерно-босо.

      Сама у рай. І сум зітхань..
      Дощило серце... чай.
      І осінь…

      16.09.2010



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. У барвах ЛЮ (Р.С.)
      Хотів...
      Хотів її, як персик з’їсти,
      У танці виминав на тісто,
      І помстою надмірно різко
      Чомусь на «ви».

      Зірви!
      Зірви умовностей одежі:
      Бо танець нівелює межі,
      Сьогодні лиш тобі належить
      Раба юрби.

      Люби!
      Люби її стрімку шалено:
      Коханку, відьму, наречену,
      Зрадливу, вірну, оглашЕнну
      Спивай до дна!

      Одна,
      Одна така в цілому світі –
      У шоколадній ненаситі
      Танцює палко серед квітів
      У стилі ню.

      Вогню!
      Вогню її стрункого тіла
      Торкавсь повільно і уміло.
      Ніч-тропіканка погасила
      Зорі свічу.

      Не чув…
      Відчув
      У барвах Лю.

      15.09.2010



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. О погоде (М.П.)
      ...коты кричат, как брошенные дети,
      и в подворотне попрошайка-ветер
      вчерашнюю газету рвёт из рук,
      в которой красным обозначен круг,
      где еле видимым, «слепым» петитом
      написано о том, что в знаменитом
      когда-то цирке – старом шапито
      на распродажу привезли авто
      в связи с отбытием владельца
      в мир иной.
      И фотография –
      его со мной.

      ах, о погоде, да!
      была весна.

      Но нынче осень, осень, господа.


      2010




      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    16. Я хочу пити ще! (М.П.)
      Я випила до дна твої бажання, літо,
      відверто, жадібно, несамовито,
      як перед смертю п’ють,
      неначе про запас.

      Ти безтурботно спрагу гамувало, ніби
      за це собі примірювало німб і
      пекучим блиском цим
      поєднувало нас.

      То нащо ти тепер жадаєш так спокути?
      бо келих не такий? йому не бути
      нічим, крім келиха,
      з якого ллється час…

      залий мене відмоленим дощем,
      залий –
      я хочу пити ще!






      Коментарі (37)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    17. ОПІВНІЧНЕ (Р.С.)
      Шоколадна інфанта волосся чорно-густих не-пісень
      Вербувала у риму. Ступаючи дивно і м’яко,
      Прикривала на денці зіниць опуклий гріх на щодень,
      Упивалась за край опівнічним афродизіаком.

      Чорнокнижниця! Кішка пречорна, гідна любові людей...
      Про прийдешні молитви мовчи. Розумієш – так треба.
      Ти розчісуй волосся, допоки стане зовсім руде
      Або доки тебе вичаровує зоряне небо.

      Ворожити не треба. Драконом стихла ріка біля ніг
      І цілує ласкаво оголене втомою тіло.
      Шоколадна інфанта збирала в кошик лапатий сніг,
      Вишиваючи щось самоцвітне уміло і біло.

      06.09.2010



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. КАРАМБА! (Р.С.)
      Карамба! Самба! Сеньйорита
      Текілою в тобі розлита,
      Їй сплачуєш гріховне мито…
      Це ж так підступно оголити
      Лате стегна!

      Уже давно ти нею мариш,
      В уяві злій палких погариськ
      Себе у ній кавОво вариш,
      Без цукру кров’ю розчиняєш –
      Паруєш сам.

      Карамба! Хижа сеньйорито,
      За тебе, певно, варто вбити
      Чи хоч раптово полюбити,
      У тропіках твоїх згоріти –
      Єдина суть!

      Та самба іскри висікала,
      І рухів стегон мало, мало,
      Начорно коси розметались,
      Вона тобою вправно гралась –
      Облуда снів!

      Карамба! Самба! Лиш браслети
      І рук зміїні силуети,
      Розвінчана ущент портретом,
      У сукні, пасмами роздертій, –
      То – скорпіон!

      Ліліт вогню, спокуса вічна,
      Так шоколадно-еротична,
      Не проникаюча – дотична,
      Так хижо-стрімко-блискавично
      Заводить! Ах…

      Карамба!!!

      F..k!


      04.09.2010




      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Іди на голос (М.П.)
      Змінився ніччю день, тепло стікає з рук.
      Загравами земна облуда майоріє,
      Іди на голос мій,
      Іди на ніжний звук –
      Крихка і світла залишилась тільки мрія.

      Її ж бо сутність не зблідніє від обмов.
      Ти не помилишся і смак її пізнавши,
      Щем увібравши незліковний - як любов,
      Де мрія Мрією лишається назавше.


      2010



      Коментарі (99)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    20. Вже вина розлито густі (М.П.)
      Виногрона важкі, ніби груди гріховні, і в нас
      чорна кров ще нуртує, і гепає пульсом у скроні...
      – Виноградаре Добрий, ми з ним ще такі безборонні,
      наче глиняні люди із Саду, бо втомлений час
      повертає на осінь.
      Вже вина розлито густі,
      закорковано міцно, як губи, заліплені воском,
      ця зима з нереальним чеканням – то триптихи Босха,
      де на лівій – найкращій! – частині довічно не ті...
      доки соки достоять і всядеться осад на дно,
      всі слова поверхневі добродять в жертовнику тіла,
      доки крижмо, мов крига, мов табула раса – ще біле,
      не проси Виноградаря дати солодке вино.
      Тільки час і причастя, і спогад про осінь густу
      перетворять чекання на вина найвищого штибу.
      Пригубити, згубити весною – бо я би, бо ти би,
      І повилися б лози у небо, у землю, у ту...

      серпень 2010



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. УБИТИ ДРАКОНА? (Р.С.)
      Коні розтріпані,
      Розхарапуджені
      Випили небо без лишку, до дна.
      Чорна сторожа десь
      Сонно і знуджено
      Брязнула зброєю. Панна одна.

      Плаче Принцеса ридма безупинно –
      Шкіру повік вже роз’їло слізьмИ…
      Ніч обеззорена – дівка причинна,
      Тіло неторкане: на ось – візьми!

      Сплакана свічкою,
      Зранена стигмою,
      Так прирікає тобі Зодіак.
      Лицарі немощні,
      П’яно-нестримані
      Топлять в браваді липкий переляк.

      Холодно в замку. Вростає каміння
      В Панни дівоцтво, що вже відбулось.
      Льоля наситилась запахом тління,
      Ну ж бо, Драконе, глянь – жертвенна – ось!

      Нафіміамлено,
      Навстіж відчинено,
      Нікуди бігти Принцесі німій…
      Вітер не вистудить,
      Сонце не вигоїть,
      Знаки офіри обмежують: Стій!

      Глянцем прописано днесь риму тіла,
      Голим по білому… їжа богів.
      Це для Дракона в сто років офіра…
      Дівич північний з розпуки згорів.

      Чарами згублена,
      Вироком скривджена,
      Шрам амальгами як слід заборон…
      Погляд приречений
      Птахом у дзеркало:
      …З срібного глянцю всміхався Дракон…

      25.08.2010



      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    22. Женщина-лето (М.П.)
      Разнежена, бессовестно нага,
      за полчаса до нового рассвета,
      не помня ни Завета, ни обета,
      вступает в непорочные луга.

      Её встречают клевер, молочай,
      и женщина, смеясь, уходит в лето,
      но песенка её ещё не спета,
      пока не обернётся невзначай.

      И тело одевает шелкопряд,
      и за душою – ни пенú, ни пéнни,
      лишь лёгкие, изменчивые тени
      за нею, словно бабочки, летят.





      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. З ребра чужого (М.П.)
      Коли слова упали вниз, як сигарета,
      коли довкола кодло рим і вир вокзалу,
      вона стояла – просто Мрія не-поета,
      на парапеті, як над папертю злітала.
      «Зніміть причинну! От скаженна!»
      На папері,
      де в'язка літер: поцілунки, полустанки,
      вона вмирала – дивна примха кавалерів:
      солодкогуба не дружина – не коханка.
      І кожен третій, кожен другий, перший, кожен
      дивився масно, наче маслом мазав тіло!

      Для чого Єву Ти створив, пресвітлий Боже,
      з ребра чужого, щоби так її боліло?



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Після соціалізму (Г.М.)
      Сягнула спека сорока - яке кохання?!
      Якби у тебе я ввійшов - була б остання!
      А так останні вісті із фронтів погоди,
      і „пийте, пийте кожен день” - ото уроди!

      Ні, ти поглянь, які! - сказали б звідки гроші!
      О мов не знають – всі у підраній калоші!
      То ж не дивись на мене, як плита на сало,
      у мене зроду без півлітри не вставало!

      І ще коробка довбана - оця панелька!
      Ну й душегубка, блін!!! А ти, мов карамелька,
      у чому Бог послав, виблискуєш у хаті,
      не накаляй, кажу тобі, питання статі!

      А як подумати – то від жінок всі біди!
      Ото утнуть своє, а нам хоч не хмеліти!
      Я посадив, би Юльку ту, клянусь, за грати -
      вона ж на осінь прийняла голосувати!

      А так, як люди би жили - від кандидата
      щодня би мали по одній гіркій на брата,
      гляди, минула би і спека непомітно,
      достойно, словом, би жили, нехай і бідно!

      Прошу востаннє, одягнися! Бо не встою,
      а після тижні два сичатимеш гюрзою.
      Там сорок градусів, як на порожній пляшці!
      Як той Адам, з тобою, чи в тобі, я в пастці... :(


      2010



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Лише між нами (М.П.)
      Підбори гострі, гострий язичок,
      що ніжно мед вилизує із тіла...
      намріяна, сама тебе хотіла,
      але про це – лише між нами, ок?

      Аж лев на Площі Ринок розімлів
      і вигнув спину, і примружив очі...
      серпнева змова. Силует дівочий
      у третьому вікні, і ти волів

      аби тривало вічно... Хай розтане
      в твоїх руках, і воском потече
      бажання плоті, грішне і духмяне,
      а потім – ще, і знову – ще і ще...

      Як танцювала! Зорі та дукати,
      бо серпик-місяць, і солодкий страх
      світанку, мій коханцю, дочекати,
      як Соломеї з тацею в руках.



      Коментарі (46)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. МІСЯЧНА ЕКСПРЕСІЯ (Р.С.)
      Танцювала на вістрі місяця
      Дивна і боса.
      Перестиглі суниці ще й ця
      Ноша волосся.

      Всі суцвіття натужно-зоряні
      Скрапують в тіло,
      Лиш стокротки марнІ і німі
      Білим-на-біло.

      Танцювала на лезі місячнім
      Стигла і дика,
      Зачудована в неба полин
      Фея безлика.

      У долонях приспала лебедя,
      Стишила в осінь.
      Нерозсміяна в щастя іде
      Легко й назовсім.

      Танцювала у шалі радіснім
      Місячна Панна.
      Залишала сліди в дивосні,
      Так довгожданно.

      Малювала отак розхристано,
      Впилася небом.
      Їй гірчило багряне вино
      Вділене Фебом.

      Танцювала у шатах вітряних,
      Кликала диво.
      Недосяжно далека для них –
      Надто щаслива!

      17.08.2010.



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    27. Леді не личить (М.П.)
      Надто доросла як для Лоліти,
      надто начитана для Ассолі -
      дівчинка цідить з амбіцій літри,
      слоїки ставить на антресолі...

      Відполірує значки-медалі:
      слава – це просто конструктор «лего».
      Швидше! Бо треба спішити далі -
      час годувати голодне еґо...

      Дівчинка - зовні крихка і ніжна -
      душі солодким ниттям роз’ятрить.
      Люди – це просто серця на ніжках,
      люди не зможуть протистояти...

      Дівчинка – гордість тата і мами,
      дівчинка вміє кричати в рупор.
      Поміж нарцисів копає ями -
      леді не личить іти по трупах...



      Коментарі (102)
      Народний рейтинг: 5.7 | Рейтинг "Майстерень": 6

    28. Пісня Вдячної Панни (Р.С.)
      О мій Княже! МовчАзний звитяжцю, задивлений в місяць!
      У долонях ховаю намисто розірване днів.
      Очі широко-сині – у лоні моєму засійся,
      Свічі згаснуть в плетінні тіней і надсадних вітрів…

      Перечікую мжичку – на те ж воно й осінь – без жалю.
      Стигми дотиків, любий, рубінно ношу на плечАх.
      Промовчу про кохання – я чайка на тому причалі.
      Не ревнуй. Вечір стих, загубившись бурштином в очах.

      Одинокості дня став схмілілим у щасті докОром,
      Полум’яно-рунічно, до болю цілуючи в снах.
      Не мовчи! Я в ногах! Темний схимнику з царственним взором!
      І молитви розхристані злякано мруть на губах…

      Розгойдалося серце натужно – до скронь – і у небо,
      Закипіло до рани, сміється-ридає: ЛЮБЛЮ!
      Де ж подінусь? Втолочені квіти благали: не треба.
      Крик подяки віддам я у дзьоб солов’я без жалЮ…

      14.08.2010



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. Гекуба (М.П.)
      Гекуба много лет ревнует мужа,
      нет, не троянского царя Приама,
      что толку ревновать давно умерших,
      хоть и великих некогда героев?
      Они уже не арестуют пальцы
      дыханьем дерзким, сотканным из нитей
      азарта и соблазна,
      их удел – свидетелями быть немыми
      преображенья драмы в мелодраму,
      роскошного обеда в скромный ужин.

      А память наша – пёс сторожевой
      на кладбище вещей, забытых кем-то
      (а может, и собой), сомнений, клятв,
      цветов и книг, и слов, и послесловий.


      Чем больше помнишь, тем всё дальше дно,
      у счастья много лиц, у ревности – одно.


      Казалось бы, всего-то двадцать вёсен
      прошло с той майско-грозовой субботы,
      когда они впервые «Казанову»
      играли вот на этой самой сцене.
      Ах, яркоглазый молодой Джакомо…
      он был так мил, неистов, одержим
      искусством лицедейства,
      умел смотреть и молча ждать ответа,
      что у неё и шанса не осталось,
      попалась птичка в нежные силки.

      А дальше – как обычно: время рушит
      не только замки, но и зодчих – тех,
      кто эти замки в забытьи построил…
      Теперь всё чаще он играет Лира,
      глаза погасли, голос уж не тот,
      да и она давно не та Джульетта,
      которая погибла слишком юной,
      за что ей так рукоплескал партер,
      увы-увы-увы-увы-увы…

      Прошла любовь – подумаешь, потеря!
      Бывает, жизнь прошла – и не заметишь,
      а тут всего лишь чувство – отболит
      и заживёт. А после – опостылет.


      На гранях искорёженного куба
      начертано: «И что ему Гекуба?»
      *

      Зато на сцене он опять влюблен,
      пусть не в неё – искусство оправдает
      и страсть его – не к ней, и охи-ахи,
      и блеск очей с намеренной слезой…
      Но как она играет до сих пор!
      Счастливые играть так не умеют,
      и замирает зал, и плачет, и скорбит…
      она – богиня. А зачем богам любовь?

      И он стоит, как громом поражен,
      Когда идёт она – «горчайшая из жён»
      **.

      ______________________
      * фраза из трагедии У. Шекспира «Гамлет».
      ** строчка из драмы Еврипида «Гекуба».

      2009



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 5.63

    30. Для Неї (Г.М.)
      На околиці лісу він виклав омріяний дім.
      А за вікнами сад, а за садом виднілося море,
      і вітрила леткі, і містечко у сні золотім,
      і щоночі займалося небо від "Ти - Моя Зоре!".

      На околиці раю вони полишили печаль.
      І мінялися весни у палахкотінні розмаю,
      і щоразу краси їх вкривала тілесна вуаль
      закохання, якому кінця не знайти, ані краю.

      На околиці часу вони загубили роки.
      Зачаровані дні закружляли у колі своєму.
      І коли усе інше потануло серед війни -
      ця одна їхня мить залишалась росточком Едему.

      Приспів:

      Я домальовую ранками світ наш -
      знову і знову -
      обрії,
      музику сонця,
      тебе кольорову

      "Все розпочалося з Декамерону..."

      Коментарі (67)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    31. Чаклунці (Г.М.)
      Ти учора гадала мені - на денці очей відьмацьких.
      І гадала тому, хто губив, як і ти, - усе!
      Невтамована Весно із мрій - запальних, юнацьких,
      ти мовчала, та мовило зору твого глясе.

      А затим - дві дуелі поспіль, і рани від рук ревнивців!
      Чорноброва, покайся, чи хоч усміхни лице!
      Що ти бачила вчора - журу чи мої гостинці?
      Ти аж надто п'янка - чи забути мені і це?!

      А у погляді зваба, і гнів, і зверхня, о та ж, насмішка!
      Руки в боки, за спиною лук - підійди, візьми!
      І узяв би - у шинку нічнім перебравши лишку,
      стрівши день, хай і з лезом у серці - зате грудьми!

      І, напевно, якби жалкував, то тільки за тим, що знову
      не обійняти тебе, із рідних не спити губ
      ту високу самотність, до відчаю чорноброву, -
      як і рідній землі, якій не вицвісти од погуб.


      2010



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    32. Твій Дуенде (Г.М.)
      Не ти одна, але найкраще - ти,
      вдихнеш у скроні радість повноти
      у мить, коли сполум’яніле листя
      над памороззю голеним обійстям
      відшелестить декором наготи
      плодів, які мені ще стерегти,
      і спокушати вічності провістям.

      Сніги і ти, чи я і пори року -
      Печалі Демон, в'язень самоти,
      від тебе завше, завше на півкроку.
      та послизається на тлі зими,
      і тим хрумку зумовлює мороку -
      і пам’яті, і люблячому оку -
      морозно-римно збурюючи „ми”.

      Напевно, люба, ми - як двічі "я",
      як береги життя і течія,
      як хіть моя та рудень твоїх руди -
      у душу благосно вповзає грудень
      і рятувати я лечу тебе - од люде,
      і вже, як можу, ніжу – стопи, груди,
      їх молоком зворушене маля.

      Як пристрасно у мареві зими!
      Кохання вивертається на біло,
      і з осені у соковите тіло
      злітаються солодкогубі сни –
      на три нестямні місяці у ліжку,
      допоки не пришлють весняні дні
      нам неоплатну фатуму платіжку.

      Цілуй мене до ніжності мовчання,
      і хай тілесне зводиться бажання
      усупереч небесному „терпіти”,
      я свідчитиму Господу, що жити
      інакше не могла ти, бо схотіти,
      коли минає все до "запитання”,
      це значно більше, аніж "полюбити".


      2010



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    33. Її багаж (М.П.)
      у цієї жінки десятки імен та облич
      двадцять сім пар взуття
      чи не стільки ж колишніх
      вибіркова пам'ять
      спеції на полич-
      ках і вниз головою на лампі летючі миші
      переможна постава й усмішка femme fatale
      ну…діра в голові
      й на кредитці постійний мінус
      в холодильнику - з їжі пліснявий ементаль
      замість власної доньки
      п’ять нестерпних племінниць
      два обламані нігті
      облом на інтим-фронтах
      кілька слів у кишені
      і сиві три волосини
      а було б задля кого усе це послати нах…
      і до кого упасти з вершини на руки сильні



      Коментарі (65)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. *** (М.П.)
      Грецький коньяк. Шоколад бельгійський.
      Вечір - як чорт на ратицях.
      Губи штурмують, неначе військо.
      Ероса чорна матриця.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. До утра (М.П.)
      Возьму из твоего крыла
      Перо. Одно. Такая малость!
      Что от меня тебе досталось?..
      Мой милый мальчик,– до утра!

      Мой милый мальчик! До утра
      Игра становится обузой.
      Быть может, я не буду музой,
      Любовницей, et cetĕra.

      Но буду сном. О чём – не помни,
      Мой милый мальчик-до-утра.
      Страстей прошедших кожура –
      Исчерканный листок альбомный.

      Теперь – пора.

      2005



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    36. Зоряне ложе (Г.М.)
      Обійми мене, будь-ласка.
      Нічка темна,
      Нічка-казка -
      Відчуттями заворожить,
      Буде лячно - cкажу "досить".

      І тонкі п'янкі торкання,
      серця запальне диха́ння...
      І небесне ночі ложе.
      зори відвести не може.

      Притули мене міцніше -
      У обіймах - наймиліше.
      Ти мій стовбур, а я - крона,
      у красі розквітлі грона.

      І тонкі п'янкі торкання,
      Наше запальне диха́ння...
      І небесне ночі ложе.
      Зорі відвести не може.

      Притуляй мене міцніше -
      У обіймах - наймиліше.
      І над нами долі крона,
      визрілі плоди і грона.



      Коментарі (34)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    37. Здула Бразилія (Г.М.)
      Здула Бразилія... Донно Люсидіє,
      чарочку в борг і я більше не нидію,
      це ж бо ніяк не могло з нами статися,
      темно в очах, і ніяк не розвидніє.

      Донна Наталіє, ярі баталії,
      небом клянуся, відбились на талії!
      Ні, то святе, щоби фіглями гратися!..
      Ляжемо? Бутси помежи сандалії..

      Може спочиньмо? - З будь-ким могло статися,
      мила Розаліє, годі кохатися,
      зрештою, треба ж вертати до дійсності
      (краще тобі б ці голландці дісталися).

      2010



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Це вушко... (Г.М.)
      Ця світлина мої осяватиме стіни...
      Буду жити і надихатися! З піни
      літа жаркого спрагло тягнутися вгору -
      до усмішки чуттєвої, чудного зору,

      до руки, що волосся відводить для міни:
      - "За слова, що це вушко торкатимуть ніжно -
      всі плоди, що донині чекали безгрішно..."

      2010



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Про що він думає (Г.М.)
      - Про що ти думаєш, о чоловічку?
      Буває ж бо ти думаєш? Про що?
      О, певно, не про зоресяйну нічку,
      і не про гарну на своїй спідничку -
      про недосяжне, ясно, не будь-що?
      Вино ж не випите, дружина поряд, -
      невже про гроші, і туманну даль?
      О де ж таємно бродить мужній погляд,
      в якому неземна така печаль?

      - Ах Донно,
      темно на серцях і боязливо,
      у зорі лицарів сьогоднішніх юга
      і ваші очі через це проймає злива -
      вам жаль епоху, що, розсудливо примхлива,
      так сумно ніжилась у таїні гріха?
      Та киньте місто те - піжонів і брехливців,
      махніть в Мукачево, чи Жашків – день шляху
      і ви натрапите, як сарна на мисливців,
      на долю, Донно, що не відає страху.

      Хоча:
      Жінки, вино, і кроки Командора
      лише початки марева років.
      Є для всього продовження - з учора
      у майбуття, та й хто би не хотів
      пройти потойбіч звичних відчуттів,
      де дійсна яв, а не уява хвора?!
      Я був із вами, Донно, уві сні -
      у смазі літа ви літали гола,
      а віддалися ранком, навесні -
      Венеція,
                      Палаццо,
                                          баркарола...


      2010



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    40. Пригадуючи вас (Г.М.)
      *
      Жаркі сутінки виснуть.
      Марить зливою місто.
      Проминула весна,
      а мені на одно:
      крізь удачливі роки
      обертаюсь на кроки
      ваших звабливих ніжок, -
      - Ми знайомі?
      - Давно...

      *
      О, французькі - з утіх
      тонкоткані і стоми,
      і в панчохах густих,
      наче голі завжди.
      Їхні мрії безсонні
      до світанку гортати
      здатен я і сьогодні,
      можу й завтра,
      - Зажди...

      *
      У самотнім танго
      нестерпимо відкриті -
      гострошпилі латинські
      павутинку плетуть.
      Срібними ланцюжками
      над стопами повиті,
      мить і несамовиті,
      а корити – забудь!..

      *
      І, забувши усе,
      на вечірній готель
      середмістям гетер
      плину, наче крізь ель.
      Зблизу груди і спини,
      ніжки з вікон машини,
      як фрагменти картини,
      де й панель - акварель.

      *
      Де оті, скандинавські,
      з голубим візерунком
      тонко-звабливих жилок, -
      небезпечно меткі.
      О, професіоналки,
      Камасутра і ринок -
      кожна вища розпусти,
      але спершу плати.

      *
      І з льодком на устах
      у дрімотних кріслах,
      вкупі з "Lady in Red",
      Львів розморено тяг
      каву з бренді;
      в руках
      папіроса.
      П'янка,
      наче квіти вода,
      ненаситність гойда
      горді ніжки іспанські:
      в мушках-крапочках, - в танці
      здатні до безрозсудства,
      о, примхливі коханці.

      Через всі свої роки,
      обертаюсь на кроки
      загадкові жіночі -
      у наснажені ночі...


      1997



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    41. Спека (Г.М.)
      Як і ти в моєму серці - в голові
      помисли валентно не нові,

      і все ті ж, у пристрасті, доріжки,
      де згубили ми з тобою віжки,
      заблудивши у хмільній одній главі.

      Там і досі тягнуть птахи голосні,
      як в обіймах ти, а ці ще й уві сні.

      П’яну туфельку знімаю з ніжки,
      жодні янголи ж не ходять пішки,
      навісні мої обійми повесні.

      А оголені тіла либонь і крам,
      що лоскоче не одним лише вітрам.

      О була б одна ти - то не смішки -
      і Верхи зійшли би до крадіжки,
      і тужила б зі святими сам на сам.

      А зі мною-бо журитися не дам -
      і не рай у нас, і я вже не Адам.

      Для коханням обраної кішки
      я немов оті летючі мишки -
      до і після - краща рима для "сезам".

      А що крапельку запізня ця любов,
      після обійдеться без промов.

      І лише душі гіркі горішки
      забажають гіркоти келишків,
      повернувши у сім’ю, як до основ.

      2010



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    42. Мій Друг, Художник і Поет... За К. Нікольским (Г.М.)
      Мій Друг, Художник і Поет, сирого вечора на склі
      Мою любов намалював найпершим дивом на землі.
      І я замовк біля вікна. І радість тиха ожила.
      І з тих часів моя любов зі мною тут була.

      І, як вода, життя текло,
      І тішило його тепло,
      Коли на мокрий вечір я
      дивився крізь віконне скло.

      І довго я не помічав
      В очах любові смутку яв,
      Нудоти дощової слід -
      Моя ж любов губила цвіт!

      Моя любов згубила квіт і згас ясний чудовий день,
      Безрадісну мою любов сотала ночі тінь.
      Минуло відчуття трунке, те чарівливе, огняне́, -
      Моя любове, ось і ти уже не радуєш мене.

      Ущухли ніжності тони,
      Ні висі вже, ні глибини,
      Натхненних ліній станув лет -
      Лише байдужості портрет.

      І віч-у-віч з любов’ю я,
      А на душі жура зрання -
      Безбарв’я покою земним
      Мовчанням ділиться своїм.

      І сяйво дива на лиці потане снігом у руці,
      І зморена моя любов урветься і помре в мені.
      І тлом печального дощу сльозитиме вона по склу -
      Нечутно, тінню уночі, кудись у небуття йдучи...

      І райдугу минулих днів
      Укриє пилом майбуття,
      Утратить мову кольорів
      Любові вицвіле ім’я.

      Малюнок губиться на склі,
      Лишаються одні жалі,
      Невже не поновити знов
      У кольорах свою любов?!

      А може вибити вікно і світ відкрити, заодно!
      Де сонячний малює злет мій Друг, Художник і Поет?!

      [У шир небесного вікна у серці радість ожила.
      Моя любов - така земна - навколо вже була!
      ] *


      2010

      "Пісню виконує К.Нікольский і група «Воскресенье»"

      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    43. Ах ці весни! (Г.М.)
      Прощавай мій осудливий розсуд -
      Уготований спалаху лишок!
      Зачаруюсь, і знову напрочуд,
      Красотою душевною ніжок,
      Невимовною спрагою ласки,
      І повірю в будь-що, - не баріться!
      О ці весни – удачі й поразки,
      О суничного раю ворітця!



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    44. З приводу відходу ВАЮ (Г.М.)
      Злющі небіжчику кидали: - "Ющ end К°"!
      Жалісні: - Віктор Андрійович, Ющенко!
      - Вмер, доторкнувшись того - всюдисущого...
      - Плач Україно, печалься Хоружівко.

      - Плачте сліпі і глухі за покійником!
      - Плачте сирі і убогі за мрійником!
      - А скористався б ото рукомийником,
      Може і став би таки благодійником?!

      - Плач Україно, карайся Хоружівко!
      Пам’ять уже під майданами. - Ющенко!..
      - Вмер і бреде, не впаде, неодспіваний,
      В землю батьківську, - свідомо упійманий!..

      Гарна сорочечка – вишита вишенька,
      Шилося гетьману - вбралоcя лишенько.


      24.02.2010



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Осінні містерії (Г.М.)
                                              Юлії Зотовій та Оленці Осінь
      І. Примарності
      Озера-дні, на дні листки ожинні,
      осонні, - ніжку краля у хотінні
      оголює і пестить нею воду.
      І ще тверда рука у кавалера,
      ще вірить у безкарну насолоду,
      а краля - що віддасть не хтивій тіні
      на дні свою, таку небесну, вроду.

      ІІ. Зваба
      А сон, красуне, де тебе Ясон
      бере і знову, зовсім не мара, -
      а справді рай, а тут сумна діра,
      в якій затримуватись не резон.
      Одне лише - виходити за сон
      тебе навчити зможу тільки я,
      та надто горда усмішка твоя.

      ІІІ. Оголення
      Невже ви не радієте ніколи?
      Не прагнете єднатися з коханим?
      У дзеркалі минає ваша врода...
      Надворі ж осінь звичного окови
      знімає у захопленні багрянім.
      Це більше, аніж вивільнення тіла -
      оголеності не пасує цнота.

      ІV. Щедроти
      І виверження, лиш окличний знак.
      Одвіку так - до поклоніння діві
      героя налаштовують цілунки.
      А як інакше, раз у нас од віку
      немає кращого за ці дарунки -
      Верзувій і усотуюче море
      жадань жіночих, вироками скоре...

      VІ. Навернення
      - І груди, грона винограду литі -
      важкі і соковиті, що однині
      для них обмеження земної миті,
      душа твоя віддавна прагла, знаю,
      нести щедроти в медяному квіті…
      - Мій Світовúте, від жаги палаю,
      налий мене вином своїм до краю!

      VІ. Післямова
      Натхненні стрибунці - осінні дні,
      духмяні зела, огнища святкові,
      небесні передвістя на Покрови,
      і всі жінки богині, а боги -
      глейкі сліди за Господа ногами,
      на акварелі цій, окрай зими,
      що змиє фарби білими дощами.


      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    46. Сеанс гіпнозу (З.Ж.)
      Земля кругленька, наче колобок,
      Годинник перевернуто… пісок
      Стікає долу (бо куди ж стікати?
      Закон тяжіння діє де-не де),
      І пані на кушетку упаде,
      І ніжний дохтор буде колихати
      У голосі своєму… обертони
      Її наповнять – і вона потоне
      У океані любощів… шалена!
      Кохані ноги, груди і рамена…
      Сторукий Шива зшиє тіла два
      У досконалий витвір… хай трива
      Ота любов довічно… і трава
      Хай пророста… не простирадло – луки!
      І він бере – її, дзвінку, на руки,
      Вже півпрозору… сто життів підряд
      Триває феєричний маскарад
      Цих перетворень – вічних і незримих…
      Міняються костюм і машкара,
      Прем’єра знов проходить на «ура»,
      І сонцесяйний вінценосний Ра
      Їх повертає знову… Пілігрими,
      Ще не збагнувши сенсу до пуття,
      Знов чимчикують – із життя в життя…
      Єгипет, Рим, вогонь середньовіч,
      А скільки лиць довкруж! А скільки віч!
      Відродження несе відро бажань,
      І бавиться баранчиком бароко
      Просвітництво просвітлює нівроку,
      Як Едісона винахід… З наскоку
      В обійми милі!!! Наче плющ, сплелись
      (а як він цілував її колись!)
      Це генна пам'ять (однозначно!) лізе
      Як крокодил Геннадій… із заліза
      Міцні обійми…гаряче печуть…
      - До зустрічі!
      - Ти ж тільки не забудь!
      …Біжать чимдалі – двадцять перший вік…
      І в білому – не ангел! – чоловік
      Назад рахує – десять, дев’ять, вісім…
      І доки він дійде до цифри «one» -
      Розвіється мана, мине туман,
      Западе тиша (щось умерло в лісі),
      У підсвідомість влізуть кілька поз,
      Очуняє на білому дивані…
      - Ну як минув сеанс? Все добре, пані?
      …Гіпноз – воно і в Африці – гіпноз…



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 6

    47. Амаретто із буряка (З.Ж.)

      І не вітер тому причина,
      Бо не вітряна, не причинна,
      Не дзиґльована пані – чинна,
      аж очіпок натер чоло…
      не бувала ніде в бувальцях,
      вишивала любов на п’яльцях,
      уколола, холєра, пальця…
      Крівця крапає…
      Спить село…


      Засинай, де Синай, кобіто,
      Най не будуть тобі боліти
      Ті - як нитка червона – діти,
      Господарка, город, межа
      Ця ( то класика жанру ) груша,
      чи шипіння качині – «мушу»,
      Що зсередини душать душу,
      Розпанахують без ножа.



      Осеніє, мугиче мжичка,
      Рік за роком стікає личко,
      Ярмаркова любов – марничка,
      А мужича рука – важка.
      Невигойне – гай-гай – безсоння
      Мокро-чорне, як в жовтні сонях,
      І шумує у стерплих скронях
      Амаретто із буряка…



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Загадка (Г.М.)
      І переконують красуні: "Щоби з нами
      було вам легко, тепло - мало імпозантно
      перебирати-грати-ніжити словами!
      Серця втішаються лише ділами!.."
      Діла ж їм видимі у кожнім чоловіку!..
      Чому тоді їм раз-у-раз досадно
      у мужі власному надибувать каліку?





      © Copyright: Володимир Ляшкевич, 2009



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Менует. Листом із Європії (Г.М.)
      І зле, і нудно, і все осудно, і бракне слів,
      яка до чорта література серед ослів,
      та платять гроші, я і мандрую чи не щодня,
      і множу бздури на тлі натури нізвідкіля.
      І ти не вдома, моя мадонна, - гадаю з ким,
      невже забула, перегоріла, пішло, як дим?

      Печально, мила,
      як про кохання,
      і про буфет,
      де перша чарка,
      а друга в ліжку, –
      цей менует.


      Де нині пози далекі прози, речитатив
      од Казанови, і Дон Жуанів імператив,
      леткі єднання - не особливі, але які
      у птахи й неба, у риби й річки, не копіткі, -
      коли навіки, о нині й прісно, ми вже рідня,
      хоч і надалі лише у згадках - і ти і я.

      Важке питання –
      як про кохання
      казав поет, -
      було би добре
      не грав би сумно
      цей менует.


      І я пиячу за все, що бачу - до темноти,
      а тільки й бачу, як потай плачу - од самоти.
      Коли б до чарки хоч яничарки були свої!
      Цього би й досить, але аж трусить - не ті краї!
      Коли б не гроші, любили б вірші, та кожна фря
      тут прагне євро, тяжіє, курча, до „битія”.

      А ти жадала
      лише кохання
      сотати мед,
      за тебе чарка,
      порожнє ліжко,
      і менует.


      Тому римую, коли німую, лише - верлібр,
      бо тут - фастфуди, і мляві груди, дисконти фібр,
      і всяк еліта: мордяка сита, гомо естет,
      і зверху Нобель, і кожен шнобель – на Комітет.
      Коли б не гроші були би гожі мої листи,
      що ті, колишні, як всі колишні - і я, і ти.

      До запитання, –
      як про кохання
      казав поет, -
      доки вгощали
      ми і лабали
      вам менует.




      © Copyright: Володимир Ляшкевич, 2009



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    50. Страждання пташиного Вертера (Г.М.)
      Я Петрик - у дзьобі смачна насінина,
      О де ти кохана, о де ти, єдина?
      Я втілення кращого, птах-ідеалу!
      Даю безкоштовні уроки вокалу,

      Живу без ілюзій - у фолку і блюзі,
      О, званий радіти, печалюсь у тузі,
      Нуждаюся не в меценаті, а в музі!
      І в жóвтенько-крильцятому карапузі!

      Товчу це господарю і домовому,
      Та де їм сердечну збагнути утому!
      Жовтію, як пів України, у клітці,
      О скільки іще животіти сирітці?!

      Клянуся, що дзьоба зашию нитками,
      Носитиму милій торби з хробачками!
      "Я хочу канарку... і доцю... і сина...” -
      Лети до пташиного Бога пір’їна...


      2009



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    51. * * * Ганні Осадко (Г.М.)
      І чому ти така печальна?
      Немов і дійсно
      поетесі, допоки юна,
      у блузі тісно.
      Чи мине, чи знайти можливо
      того, хто прісно
      буде Господа тінню тобі,
      і коханцем, звісно?

      Чари-зілля од суму
      шукати тобі у лузі,
      сил у небі,
      і чарувати на серця прузі -
      доки юна,
      допоки жінка,
      допоки з нами, -
      говорити за всю Природу,
      ЇЇ устами.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    52. * * * (Г.М.)
                             Пам'яті Юлії Пігель
      Що традиційно - квіти і вино
      тобі приніс я, не шукай іроній.
      Нехай у чашу, на червоне тло,
      сніжать червнево пелюстки півоній,

      і ллє господні сльози львівський дощ,
      вигойдуючи позолоту літер,
      як жовті ліхтарі погруддя площ,
      де ти і нині з нами, Руто Вітер.


      2009

      "Останнє інтерв'ю"

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Арабські Мелодії (Г.М.)
      - Зажди!..
                              Я обернувся. Неждано так, чи ні,
      твоє лице і тіло відкрилися мені!
      Та окрик муедзина і молитовно ми
      навколішки стаємо, а кру́гом – килими,

      а пругом – божі птахи співають у саду,
      і юнолике літо, і ти – вся на виду -
      покірна і побожна, а опліч тебе я!
      О зможе так не кожна, і то лише своя!

      А промине молитва, тебе я обійму,
      Всевишній усміхнеться, і з вдячністю Йому,
      прошепочу ласкаво у миле вушко: – Ні,
      Спочатку шлюб, а потім обійми запальні!


      2009



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    54. Νίκη (Г.М.)
      О tempora!
                            Думки́ богині не розпусту -
      шукають виходу з ув'язненого бюсту.
      О mores!
                        Цноту би оцю та Златоусту,
      а що залишиться – пітьмі зібрань Мінюсту.

      Утім, якій богині нині до забави?
      Не тішать персів ані погляди, ні трави.
      А навкруги відсиліконені орави
      вкусити пнуться від божественної слави.

      І на душі у вас, богине, окрім смутку,
      і літ останніх невиразного здобутку,
      ще і гризота за отим, який не дупку
      одну шукатиме, розстібуючи юбку.

      Лише такого і спроможні ви кохати.
      І цілувати навмання, стягнувши лати.
      Та чи зуміє він у вас огнем палати?
      Чи оживатиме щораз опісля страти?

      Біда і в тому, що не смертному харизму
      свою здолати в неземному евфемізму...
      І ви печалитесь. І прагнете Вітчизну
      узріти знову - хай і тінню маньєризму.

      2009




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    55. Вірш на сніданок (З.Ж.)
      Забулькав чайник...Потім – засвистів
      Так по-садистськи голосно (де-Садно)…
      Зірвався з ліжка. Впав. Криваве садно
      На правому коліні. І надсадно
      Послав до дідька каву і котів,
      Що під ногами плутались (вар’яти!)
      Бажання двоєдине (пити-спати)
      (у ліжко каву, Серце, то святе!)
      - Ти з цукром?
      - Так, дві ложки…а проте…
      Давай без цукру…
      і смагляве тіло
      замінить смерть солодку (ту, що біла)…
      …і чорно-біла круговерть (чи бій?)
      - моя солодка…
      - полиновий мій…
      ...п’янкі сніданки змореного літа:
      Столичний Гумберт.
      Галицька Лоліта.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    56. селянські па-де-де (З.Ж.)
      Готуй рискаль. Ідем на бараболю…
      Вона з пивниці проситься на волю,
      Вона любити хоче, тягне ввись
      Пророслі руки-пагони…Хутенько
      Бери її в долоні…Серце тенькне…
      Така бліда…заморена…маленька…
      А жити хоче! Але просить – кинь
      Із рук коханих! З торби, із відерця
      Цю сінєглазку… (очі як озерця
      Твої, Степане). Не кидай у рінь
      Колгоспний фетиш зморених молінь!

      Її, одвічну, як людські дилеми,
      Жбурни щосили в тлусті чорноземи,
      Хай зріє там. Хай плодиться, росте,
      На те вона й картопля, і на те
      Весна квітує! І на те молюся
      На другий хліб слов»янський! Хай впаде
      На неї, рідну, дощик де-не-де,
      Хай жук не з»їсть… Селянське па-де-де
      Триває на полях…
      Нехай діждуся
      Плодів солодких, що дає земля….
      І ти береш у руки рискаля…

      Земелька - млосна, ніжна, молода,
      Копати легко – мов тече вода –
      Сама лягає під іскристе лезо…
      Бери її, удобрюй – буде плід
      Уже на осінь, милий… На обід
      Вона прийде до тебе….Нетверезий,
      Ну, значить, в бейті, ти її візьмеш…
      І насолоді тій не буде меж –

      Уперше!
      Юну!
      Молоду!
      В сметані!
      Із кропиком…
      З грибочками…
      У ній
      Твоя душа і тіло, як сувій,
      Розстеляться…Світлані або Тані
      Аж завидки буде до простоти
      Того єднання – лиш вона і ти...

      Гармонія! Довічне інь та янь…
      Душею, шлунком, серденьком відтань,
      Відчуй її – солодкі! – аромати….
      …пізнай її – на зуб, на смак, на зір…
      Знайди її, найпершу поміж зір,
      Скуштуй її, м»якеньку, наче вата,
      Пізніше, Серце…
      Неозорий лан….
      Селянські па-де-де…
      довічний тан
      (і у хустинках – містечкові феї)

      …Ну, з Богом, милий, …нагостри рискаль…
      Іди поміж Мар»янок і Наталь
      До ідеалу вічного…до неї….



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Рибалка (Г.М.)
      Рибалка ІІ
      Чарівно! Первозданний день!
      Високі трави, світу квіти.
      І ви - даруй_вже_ти - ніжніти
      зуміли не в душі лишень.

      О що за день! Зозулі, м'ята,
      розбещене тепло ставка,
      і ти над рибою, яка
      упіймана, обіймам рада.

      І поцілунків намистини,
      і схлипи радості твої.
      І ночі лет, і солов'ї,
      і щастя зумер комашиний.


      P.S звичайно, це була не перша їх Рибалка,
      бо перша завше трохи не тойвово... :(

      Рибалка І (або кінець імпресіонізму!)

      У смокінгу й циліндрі - босоніж
      я брів услід усміхненій Красуні,
      якій засмага пасувала більш,
      аніж мої підношення Фортуні.

      О класика: роздягнута Вона -
      і нагі карасі в Її відерці!
      А я у смокінгу - і ні-хрі-на
      не ловиться, окрім туги у серці!

      Та ну ж бо ту манірність! Обіцяв?!
      Але не виконав! Зриваю шати,
      і з Нею падаю у гречний став...
      .............................
      Одну таки вдалося упіймати!

      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    58. До уявного портрету (Г.М.)
      Юлії Зотовій
      Її темпераменту вистачило би й двом,
      це сильно заводить – у ліжку вона цариця,
      а так і не скажеш, ось тільки очей кориця,
      і кава її існування, що плине тобі нутром
      до сьомого відчуття містично, тому і сниться,
      тому і найкраща, тому і грайлива киця,
      і математично оце не зведеш у біном,
      а тільки - в мелодії серця, що з іншим б’ється,
      в обрії спільні,
                                  ландшафти,
                                                                 врешті,
      у свій синдром.


      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Філологічні студії любові (З.Ж.)
      Мур-мур, бонжур, моншер і монамур –
      А більше по-французьки я ні слова...
      …та вже тактильно точиться розмова,
      Мій маломовний хлопче-трубадур,
      Рожева мрія малолітніх дур…
      («дур» – то русизм, «дуреп» на укрмові!
      Філологічні студії любові).

      Шерше ля фам! Мене шерше чимдуш
      у шарудливих шепотах покоїв…
      Ой Матка Боска! Що це ти накоїв?
      Ми так не домовлялись! Ані руш!
      Тепер мерщій неси мене у душ -
      (душа моя в розпачливій борні
      Не скаже заперечну частку «ні») –


      Чи краще в ванну… Качечка! – гляди!
      Гумова, жовта - із дитинства плине…
      Ой ціпу-ціпу…. Починай зі спини,
      Тааак, дуже добре, не шкодуй води…
      І ще отут потри…і ще сюди…
      (сполучники єднальні – «і», «й», «та» -
      І аж муркоче панна Золота....

      Ой! Протиставні – «а», «проте», «однак»...
      А ви, моншер, вигадливий юнак...


      По тому розділові – «то», «чи», « хоч»...
      Звичайно хочу. І при тому часто
      Вивчати спонукальні («нумо»!) частки,
      Підсилювальні («адже», « навіть», « аж»),
      Чи видільні («хоча», « лише»)...Приляж...
      ...запала тиша у лекційній залі...
      Міцних обіймів непрозорий скотч
      Прозоро натякає: Буде далі...



      Коментарі (33)
      Народний рейтинг: 5.55 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    60. Учитель ) (Г.М.)
      Радіє, тобою розбурхане, серце моє.
      Латає судини і пружною лине ходою
      у стіни театру, де ти - і буфет, і фойє,
      і сцени кохання, палкі неземною ціною.

      І ти переконана – винні-бо тільки тобі.
      І ти прагматична і мрі́йлива - нині, і прісно,
      як напису віщі рядки на моєму гербі:
      „Вони помиляються - та, попри все, неумисно.”

      І погляд, а потім і сукня, впадуть навмання,
      і ти обернешся, не в силі здолати харизму,
      на хтиву послушницю із потойбічного дня,
      де чари повніше відкрили для тебе Вітчизну.

      Воскреслу, тебе віднесу у прадавні ліси -
      у млу світанкову, у ночі на ложі із хутра,
      і сила твоя приросте розумінням краси,
      і вправністю тою, якої не зна Камасутра.

      А далі таке дивовижне жіноче життя,
      нев’януча врода, бажання, утілені при́тьма!
      І тільки все рідше, і рідше являтимусь я,
      бо стільки принадниць, і кожна - уроджена відьма.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    61. З думкою про ложе (Г.М.)
      Сумна красуне, чути співи мужа
      земного необхідно, і не складно -
      потрібно лиш уміло відділити
      божественне від іншого звучання.

      Скажи собі: я здатна обманутись,
      не завагітнівши - відлуння фрази
      відразу й обере того, хто зможе
      будь-що співати з думою про ложе.

      А як, раптово, більше заманеться,
      скажи, у колі кавалерів, серцю:
      "І хочу я дітей, на нього схожих".

      І досить легко виявиш його,
      у зляканому бездиханні інших...


      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Історія кохання (Г.М.)
      І це минуло... Проминуло... Стало:
      ти громовицею зійшла у небо,
      а я до підземелля - де би очі,
      задумно підняті, сліди твої
      на осяйній дорозі не шукали.

      - Ти жінка, тільки жінка, і усе! -
      собі шепочу, та наскільки стачить
      у мені мудрості чи сухоти,
      аби нову пробути мить без тебе,
      не розсуд зберігаючи – обличчя.

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Короткі вірші щодо жінок (Г.М.)
      Природа жінки

      * * *
      Здригнулася її стривожена душа,
      піїта стрівши неземного, без гроша…

      * * *
      Чому така, хто достеменно знає?
      Та ледь не завше - знає, а питає!

      * * *
      На довгожданий помах голови
      шепоче досвід - інший сенс лови!

      * * *
      Віддайся п'янко, вчасно і доречно -
      жаданою не будеш безкінечно!

      * * *
      Забудьмо, мила, про усі "але ж",
      належ мені, ще трішечки належ!

      2010

      * * *
      Чому би й ні - замріяно впадаю в небо, -
      помилка, марево, красуня - це ж одне бо?

      * * *
      І ви - не скеля, ах який шарман!
      Ви - Божий дар! І в чому ж бо обман? :(

      .....................
      2011



      Містика

      * * *
      Хотіла чоловічого стриптизу?
      Дивись - монах одягнутий у ризу,
      роками стерті шати і сандалі
      злітають, - дух, що голуб, лине далі.

      * * *
      Віддайся хоті, роздуми – рутина!
      Вуста і перса, попка і коліна -
      Не це важливо - Ти - одна, єдина,
      нарешті у руці моїй, невинна,
      роздягнута успішно, мандарина.


      * * *
      Метафоричну пастку для красунь
      зробив один філософічний хрунь.
      А задля чого мучився? - спитали,
      жінки ще жодної не оминали!
      - Якби минали - не було б дітей,
      моя ж лише спочинок для очей!


      Сувора дійсність

      * * *
      Ну крім отих, що суто в небесах,
      усі чоловіки жінкам відомі, -
      А що крилаті, чи бо просто коні -
      пусте, - кобилки головне (і тарарах) ...

      * * *
      Ліліт – це хіт! Але коли пііт до тями
      вертає літ, волає бути з мудрецями.
      Бо й мудреці не гребують коханням,
      і їм, так само, за палким жаданням
      оволодіння бачиться кінець,
      але отим, божественним, втручанням!

      * * *
      Не зрадиш у Римі, в Парижі? чи у Барселоні?
      Хіба це важливо? Вітчизна із центом в долоні
      чекатиме мовчки допоки зростуть немовлята
      і підуть дорогою мами, а, гірше, як тата.


      Чужа дружина

      * * *
      І відспівали сьомі півні,
      і світ у полудень вкотив,
      і сни потанули, а ти
      зосталася у ночі дивній!

      * * *
      Не зупиняйся! Це вино,
      у чаші місячного світла, -
      Богині пінія розквітла,
      твоє - на день чи два - руно.

      * * *
      Солодкий голос не спокушеного друга.
      Примарні мрії-крапочки́ поперед „і”.
      Вона тримаєтся так чудно на коні...
      На жаль, усе це зіпсує кохання хуга.


      Записи секскіллера

      * * *
      За три роки я облапав пів Америки,
      а у любки в Луцьку жодної істерики!

      Певно з розуму зійшла, моя голубонька,
      лікуватиму нещадно, безрозсудненька!


      Романтика

      * * *
      Старе, як світ, - «Зачарувати, залюбити,
      І покорити… Всі ті спраги колорити
      Розбурхавши у безмірі уяви…»
      Забувши начисто про ключик дивний - «квіти»…


      * * *
      Ах, мила Bella, Боже ж мій,
      це ж ви були на тій забаві!
      Це ж ваші мештики яскраві
      я бережу на грудях! Чи й
      не знали ви, як я страждаю
      від "Чао, милий, я на мить..."?!
      А я усе ще вас чекаю!
      Та вже мовчіть,
      лечу,
      мовчіть!..

      * * *
      Давай - дружити, радісно блудити
      стежинами травневими під сонцем,
      коли від спеки, розпашілі діти,
      ми покриватимемося багрянцем,
      а не від сорому за круглі дати
      над осоружним - "бути чи не бути";
      і не вагатись "дати чи не дати",
      бо гарно дати значить не забути!

      * * *
      Стати актором?! - піти на мистецьке дно?!
      Це кара поету, що п'є не земне вино!

      Філософія питання

      * * *
      О я давно вже дно своє помітив,
      але, найгірше, - і воно мене.
      Лише красуні можуть пожаліти,
      але не кожна вчасно пригорне.
      А дно все ближче, й це останні квити, -
      де так, бездамно, блимає вогнем
      земної мудрості самотній щем...

      * * *
      І хай веде краса до краю прірви!
      Бо далі що? Куди тікати їй?!
      Віддасться там у змушені обійми,
      а далі вправних любощів напій...
      Чому ж тікала, стогнучи: "ти мій!"?

      * * *
      ..................................




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    64. І. Пісні першого піхотного полку Ордену Маньєристів (Г.М.)
                     Що випите - то випите!
                     Що кинуте - утрачене!
                     Кохання нерозсудливе -
                     Ніким не розтлумачене!

                     А скільки ж бо не випито!
                     А скільки-бо не втрачено!
                     На ложе не покладено!
                     Душевно не освячено!

      Кому і ким журитися, радіти-веселитися
      Не відаємо - доки нам не дано пригоститися!
      Кому і з ким зустрітися-кохатися призначено
      Не знаємо допоки-бо невинності не втрачено!

                     Що випите - то випите,
                     Що кинуте - то втрачене,
                     На ложі перелічене,
                     Цілунками освячене.

                     А скільки ще не випито!
                     А скільки не утрачено!
                     Кохання непоступливе!
                     Злиття непередбачене!

      А ти, красуне, маєшся, невже мене цураєшся,
      Гляди невдовзі так і ти до сорому дограєшся.
      Горілка змінить содову – незчуєшся од подиву
      Сама собі, як зго́дишся на всяку блаж народову.

                     Що випите - то випите!
                     Що кинуте - то втрачене!
                     Кохання нерозсудливе
                     Ніким не розтлумачене!

                     А скільки ж бо не випито!
                     А скільки-бо не втрачено!
                     На ложе не покладено!
                     Богами не освячено!

      Кому тоді жалітимешся на життя загублене?
      Кого тоді схилятимеш у ліжку на „чому би не...”?
      Кого ти зупинятимеш напроти сукні модної?
      А будь моєю і тоді нема проблеми жодної!

                     Що випите, то випите.
                     Що кинуте, то втрачене.
                     На ложе не покладене -
                     У чарі не освячене!

                     Що випите, то випите.
                     Що кинуте - утрачене.
                     Кохання – не осудливе
                     Тобою не побачене.

                     А будь моєю – сил нема,
                     А будь моєю – сінема,
                     А будь моєю - задарма,
                     А будь моєю – вже нема *...

      2009

      * женема пасіжур...



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Ода жіночому роману (Г.М.)
      Примарні силуети кращих днів -
      минулі, й ті, які переді мною,
      так схожі - тим усім, чого хотів,
      і що в кінці дісталося герою.

      А розсудив би на тверезий глузд,
      і спершу мудро втішився главою
      од Лесі Романчук, і гордих уст
      би не кривив опісля з гіркотою.

      Та прочитав би декілька книжок,
      гляди і не розм’якнув із отою,
      що всі романи знає на зубок,
      і ліжко в’яже не лише з фатою.

      Я помилявся. Думав – ось-де світ,
      моєї волі викликаний грою.
      А виявилось – вже усе, як слід,
      описано жіночою рукою.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 0

    66. Зимовий етюд (Г.М.)
      І я собі подобаюсь - в тобі,*
      в ясних очах угледівши небритість,
      неулаштованість, але й талановитість,
      бо як таку пригледів, далебі?
      А ти відводиш погляд – не в юрбі,
      а понад нею – у майбутнім літі,
      де тільки щоки неуважно вкриті,
      а інше, надто безтурботне, - ні.

      Таке предивне „ні” - серед зими,
      на дні проміння денного прибою,
      де на межі сердечного конвою
      лоскотно виринає об[р]ійми.
      Немовби можна перейти назад,
      огнями оживити ту пустелю,
      де ідеально виголені скелі,
      де сам для себе я і шах, і мат.

      Нехай і так, я там - де ця зима,
      у вічності од Зоряного Шляху,
      де сиротіє, щоб не дали маху,
      розпачливо-тривимірна тюрма.
      І пам’яттю не увійти куди,
      аби, хоча би, пригадати термін...
      Тебе заводять ці колючі терні?
      За ними справді неземні скарби.


      * * - Мелодія Jonder Boj (wma - 5 мб)



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    67. Протикризове (Г.М.)
      У пічці горить паркет -
      на ньому лискучий лак,
      і я, хоч і не естет,
      та подумки бачу, як
      коли-небудь поголюсь,
      лише не кажи - дарма!
      Бо я на тобі не женюсь,
      коли промине зима!

      Палає паркет - блищить
      у твоїх очах гроза!
      І нескінченну мить
      палає – не замерза!

      А я на тобі женюсь,
      якщо не зійду з ума,
      бо вірую - поголюсь,
      і зникне тоді зима!
      Горітиме наш вогонь,
      бо повно паркету ще,
      на пустищі, де доми
      під льодяним плащем.

      Палає паркет - блищить,
      у твоїх очах краса!
      І нескінченну мить
      палає – не замерза!

      Та нащо нам цей паркет -
      надійде коли весна,
      коли кожна квітка - мед,
      а з неба теплінь рясна?!
      Женився б тоді щорік!
      Голився щоранку й на
      питання: "- навіщо?" би рік -
      інакше прийде зима!

      Палає паркет - блищить
      у твоїх очах сльоза!
      і нескінченну мить
      палає – не замерза!

      2009



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Музі (Г.М.)
      Ти певна, що музі потрібні даяння паяца? -
      лихої пори ми з тобою дійшли до матраца:
      сніги і морози, і зиркал недремні рубіни,
      і наші пилинки на тілі пасиву країни.

          Без тебе непевно стояв би оце у крамниці -
          зіницями в ціни, а подумки в іншому віці.
          І пляшка гіркої і дами на касі кокетства
          мостили би строфами дно прикладного мистецтва.

      І, ясно, й тоді би всілякі думки тормошили,
      бо й на продавщиці так само марнуються сили -
      не менші, аніж на талантами звабленій музі,
      але економлю - стократ - на душевній напрузі.

          То чи не тому і далека ти, музо, од люду,
          бо смертному досить утіхи щоденного блуду?
          І тільки з такими, як я, ти і здатна пізнати
          усю насолоду жіночого сенсу - „кохати”.

      Ото й не дивися на мене з докором - ти знала,
      які витинаєш із лету уяви лекала,
      о жодному аркушу ці не ввібрати стосунки,
      що істинна плата за щедрі твої подарунки.

      2009



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    69. Золота кліть (Г.М.)
      Богине, ви! О усмішко століть!
      Я приголомшений, мені щастить,
      і серцевбивча кровоносна мить,
      як те колись у Дельфах, стугонить!

      Чи може знову поклик це в нікуди,
      і понад нами владні тільки люди?
      О Ураніє! Чи до мене хіть
      хоч інколи займала ваші груди?

      Ні, справді, ви і я, хіба не пара?!
      Хіба не нами тішиться кіфара?
      Не нам належні розсипи угідь,
      де й нині - музи і нектару чара?!

      І ви і я – небесні, Ураніє,
      чому ж так манить те, що ледь жевріє, -
      ці смертні, Прометея квола віть?!
      Невже і справді смерть кохання гріє?

      Ми стали схожими на них... О, звісно,
      життя їх – мить, і з нею нам не тісно.
      Та дивно, коли серце не болить
      по всіх отих, що нас любили слізно.

      Що трохи грішно, так? Яка дурниця.
      Життя - за ніч кохання! Та цариця
      була насправді нами. Та, мовчіть,
      мовчання золото, і ми його скарбниця,
      о Афродіто, і навколо - кліть.

      2009



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Святість (Г.М.)
      Пручатимуться, битимуться – знаю!
      А ти в мішок їх і тягни до раю!
      Коли Архангел мовить: Знову роги?!
      Даси йому пречесну діву Раю.

      [Роз'яснення ]
      І надихнули тим контрабандиста -
      аби привів у кущі райські триста
      душею-тілом лагідних мадам,
      що мали всі чесноти, крім "не дам".

      І для архангела знайшли дівицю,
      що доглядала би його світлицю,
      і щоб не марились старому ріжки,
      коли він запрацьовується трішки.

      Бо то ж таке недремне – відчиняй,
      а потім стережи ворота в рай.
      А як не носять пенсії до сіл,
      то котрій вистачить терпіти сил?!

      Тож як архангел мовив „Знову роги?!”,
      ховаючи ключі за отвір тоги,
      йому й дали діваху, бабу Раю -
      аби в собі здолав пиху безкраю.

      [ до роз'яснення ]
      І в раю - не найвища досконалість.
      Усюдисуща погрішима малість -
      коли ж вона на щастя, то й на святість,
      бо що таке життя, коли не радість?

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Зі снива психа (Г.М.)
      Навіщо, о Розкішна Кішко,
      Лише минуле в бюсті гріти?
      І там, і тут те саме ліжко,
      і на вікні ті самі квіти.

      Нове в новому, кажуть люди,
      і я дивлюсь на ваші груди,
      такі спокусливі до лиха,
      усміхнена моя Барсиха!

      2008

      "Демон Блакитної Кішки"

      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Пісня Трубадура (Г.М.)
      дарована прекрасній дамі одного жовтого мрячного
      дощового осіннього дня, незабутньо проведеного
      в мисливській хатині на околиці панського міста
      Луцька (... року від Р.Х)


      Ти не вагайся, діво,
      поки не все одно,
      поки живеш - грайливо,
      доки усе - вино!

      Доля до жінки мстива.
      Роки - неначе сни.
      Там, де була красива,
      добре душі цвісти
      буде у нагороду -
      за ці, осінні, дні,
      що дарувала вроду
      страченому мені.


      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Іди до мене (Г.М.)
      1
      І ти почнеш голитися. Це точно.
      Натхненно так, по-справжньому - до крові.
      А леза затупіли остаточно,
      І буде нам уже не до любові!
      А січень за вікном таки студений.
      Ти змерзнеш, так банально, безволосо.
      Гаразд, ходи погрієшся до мене,
      Завию я тебе собі у коси.
      :) :)) :))
      2
      І я почну голитися! - до стану,
      в якому суті голій у сутану,
      а чи в обійми, та обов'язково! -
      але почну, і далі гонорово
      чекатиму, що випаде мені -
      вогні, в яких твої зникають "ні",
      чи на колінах нарости сурові.

      А змерзну, крикну Ближнього по крові.

      І Ближній скаже – краля гріє краще
      за молитви промовлені ледаще?

      Тому допоки сонце тут і роси,
      зір застимуть мені дівочі коси...
      :((
      1
      :)) :))


      2
      Рубайчик

      Ви кажете - до скла її торкався,
      і хмелю з нею спив, брав і набрався...
      Та не розбив - о дівчино хрупка,
      пізнав тебе, а правди не дізнався.


      Хмільна епіграмка
      Не пив нічого, окрім чари слова,
      та захмелів на імені - П'янкова.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Демон (Г.М.)
                              "  І мило, як уверх зростаєш вперто
                              З тісного листопадового светра..."
                                                                 Блакитна Кішка


      Це справді "він", і може навіть „я” -
      тонкі парфуми і батист - на людях,
      але зазвичай опівнічний тигр:
      осінньо барвний, із тавром у грудях
      мисливця, хижака, наглядача
      над сутностями втиснутими в homo.
      Бо декому потрібна пара ікл -
      для порятунку, вищого питомо.

      Бо звідсіля куди таким іти?
      Вони в мені, як пташенята в жмені,
      не визрілі митці і їх рядки -
      водойми, небеса, луги зелені,
      бучні міста, і схими самоти,
      де обрані перебирають чотки,
      і поруч інші, іншої мети,
      запохмелілі надривати глотки.

      Ну годі ж бо, красуне, не тремти,
      я ж бо цінитель витончений тіла,
      в якому радісно служила ти
      у храмі пристрасті, і хай невміло,
      та я навчу, вважай – це той каприз,
      яким довічність спокушає Метра, - **
      то ж вилинь, - о, не з тіла, поки із
      роз'ятреного листопадом светра.

      2008

      "Антитіла. Голуба Кішка"

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Погляд. Жіночі штучки (Г.М.)
                                          Ляні Ладі
      Ця красномовно-солодка коротка шпилька,
      милістю вашою кинута на Терези
      зліва чи справа? Бо тут варіантів кілька -
      од передвістя раю до гуркотань грози.

      Сяйне вологе торкання - і все докупи:
      передчуття, химери, астрологічний план
      зрушеної уяви, що цілувати руки
      прагне цієї миті більше, ніж на диван.

      Але поглянете знову - то загуркоче!
      Ви уявіть собі тільки - злива, пітьма, гримить!
      І тут шовкове дарується небом ложе...
      Чи не за цим Спасінням серце моє щемить.

      2008

      " Багатоликий :)"

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. * * * (Г.М.)
      Що молодий поет Поезії? – Ніщо?
      Напруження на сподi інтелекту?
      Послушницям Її палкий еректум?
      Перпетум у мрійливе "ні про що"?

      Але Поезія і молодий поет -
      це привід вчасно опустити очі,
      коли позаду стогони дівочі,
      а попереду Божий силует.

      2008



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Передчуття. Небесній Афродіті. Із вдячністю (Г.М.)
      Тумани світанкові, перекати
      річок і запахи духмяні
      трави і глею, хвої і небес,
      і ми, ще голі, здатні лиш співати,

      не вмілі ні до чого, крім літати
      і пристрасті розбурхувати плес -
      у сонній глибині ультрамарину,
      задовго до святкових мес,

      ми знали, що таке страждати,
      і знали, ким повинні стати.
      Моя Богине, дай тебе обняти,
      знеможену передчуттям дитину

      приспати на руках, - землі набати
      можливо змовкнуть, і, можливо, крез
      отямиться, і цезар зніме лати, -
      прокинемось зі сну, а світ воскрес...

      2008

      "О, мій володарю, пощо ятриш ти душу?.."

      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    78. Суперник Зевса (Г.М.)
      * * *
      Три плюси, три плюси - після любощів - на ранок,
      і хоч я, хоч і я, сподівався аж на сім.
      Та спасибі й на тім – вийду радісно на ганок,
      і нехай собі б’є, і лютує в небі Грім...

      P/S
      О, Афродіто, дякую! Небесні
      геть у всьому щедріші за земних.

      Чи пам’ятаєш юну Клеопатру,
      що по сназі у пристрасному небі
      катам у руки віддала мене?
      І суто з-за марудної погорди,
      і навіть ніч нестямного кохання
      змінити її серця не змогла!

      Що знищує найкращі почуття -
      напевно дні наповнені всевладдям?..

      До неї більше я не прилітаю,
      клянуся, і тисячосвітня дружба
      з тобою запорукою тому!
      І наші любощі. А ще розлуки!

      Усі, без винятку, мчимо кудись.
      Як тільки проростає свіжа плітка,
      ми поспішаємо її пізнати.
      Ми ж охоронці передвічних істин.
      І ми повинні, правда? Ти і я.
      Як солодко звучить, коли ми разом.
      І надто схожі, -
                              Афродіто, навіть,
      коли ти з Нопфлером кохалась, в мене
      було подібне вельми у обіймах.

      Послухай це дитя солодкогубе,
      і уяви її на ложі хвилі -
      таку закохану, таку мрійливу...*
      Але вона лише земний відбиток.
      Ти непримітно пролетіла в небі,
      а на землі її майнула тінь.

      Їм – незворотність часу, нам - розвага,
      прогулянка у всесвіті епох.

      Лиш одного і хочу, Афродіто, -
      згадай мене не через сотню років
      у позабутих світлом нетрях суму,
      а серед радості і вихваляння
      у щедрім Римі, в мить благочестиву,
      коли тобі вклонитись ввійде Цезар,

      і я ввійду у тебе разом з ним.


      2008

      "---+---+---+---"

      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Лист.     За піснею В. Меладзе «Письмо» (Г.М.)
      1
      Я не знаю, що в листі скажу тобі.
      Стільки на душі, про що я промовчу.
      Непомітно так пролинув рік.
      Біля тебе син і чоловік.
      Тож і відповіді не прошу.

      2
      Ніби звичайнісінька історія.
      Ніби це роман і море тільки, та:
      любощі на теплому піску,
      і прощання привокзальний гул,
      все частіше будять серед сну.

         Десь у світі в незабутнім літі
         Залишилися ті дні.
         Десь у світі линуть щастя миті,
         Та для нас з тобою - ні.

      3
      А, можливо, і нічого вже нема.
      І жура моя невдовзі промине.
      І для чого я не знаю, та
      напишу тобі цього листа.
      Може верне він мені мене.

         Десь у світі в незабутім літі
         Залишилися ті дні.
         Десь у світі линуть щастя миті
         Та для нас з тобою ні.

      Ніч пробуду біля вікна,
      вгадуючи в зорях тебе.
      Допишу до ранку листа,
      і не відішлю, ніколи
      ...

      Десь у світі в незабутім літі
      Залишилися ті дні.
      Десь у світі линуть щастя миті
      Та для нас з тобою ні.


      "Пісня «Письмо» у виконанні В. Меладзе"

      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Скільки того літа.... (З.Ж.)
      Кохайтеся, чорнобриві, скільки того літа,
      Пролетить і не помітиш. Золота Лоліта,
      Як леліточка ласкава, леститься, лоскоче
      Свого Леля молодого, і в лестиві очі

      Зазирає, і лепече, і леліє з любим,
      І цілує, і милує легковажні губи,
      Як лебідонька до нього тулиться, лягає
      На леваді, і ласкавець ладно обнімає.

      Ластовиннячко із личка ласочки легенько
      Виціловує лякливо, щоб не чула ненька,
      Біла льоля з льон-травиці мокра, хоч знімати –
      В теплих росах намочила. Як іти до хати?

      Як із літепла любові повертати в зиму?
      Лазурово, кольорово ніч пливе над ними,
      Світить місяць, як лампадка, серед липоцвіту.
      Та й поснули, обійнявшись… Скільки того літа…



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.71 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    81. Ранок (З.Ж.)
      Ти нині зарослий, немов Будулай
      (часу на гоління, як завше, не стало),
      бо мало було (хоч від шостої - мало),
      злетіли години, втекло одіяло,
      і втраченим був невіднайдений рай.

      Ми вийшли, за руки тримаючись, і
      дрижали коліна, як зайцеві вуха,
      та час на роботу (така от непруха),
      ти ніжно серденько дівоче послухав -
      і тенькнувши, впало воно до землі,

      на друзки розбившись...Хвилина мовчання...
      Та руки, як риби, просили води.
      Не можна?
      Не зараз?
      Не тут?
      Не туди?
      Коханий, давай хоч дійдемо! Зажди!
      І ми полетіли на крилах кохання

      зривати чеку у чекання...І най
      летять на підлогу суконка, беретик
      та інші деталі ч/ж туалету,
      і губи судомно вигукують: Де ти?
      І мліє від шоку ранковий трамвай...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Наголос (З.Ж.)
      Ой заплуталась ти, кобіто,
      Ой у пеклі тобі горіти
      За імейлові ці привіти,
      І за ці, а іще – за ці -
      Довго-довго (приблизно вічно),
      Як зима безконечна в січні,
      Так і мука буде одвічна –
      Дохла мишка в моїй руці.

      Не достукатись. Ти далеко.
      І листа передасть лелека:
      “Ще чекаю. У нас тут спека”
      (Ще би! Пекло – тому й пече),
      І паролі летять ключами,
      Знову наголос я втрачаю...
      Як там? Но'чами чи ноча'ми
      Ти цілуєш моє плече?

      Несуттєво. Ах ночі-ночі!
      Мишенятком залізти хочу
      В монітор – і тоді по сітці
      Швидко-швидко тебе знайти....
      Та довкола чигають глюки,
      Сипле спами якась падлюка,
      І летять вони, наче му'ка
      (ні, мука') у чужі світи.....



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Тобі (Г.М.)
      Я дарую тобі – за місяць напевно всоте,
      говори що завгодно, буди у мені снагу,
      і німій, одволавши своє, о хиткий мій плоте,
      на якому втрачаю за іншим умить жагу.

      Я прощаю тобі чуттєвості нотні виски,
      і вогонь, що охоплює хіттю сухий мій глузд,
      як найкраще з того, що майнуло за обрій риски
      поміж дат, як продовження усміху божих уст.

      2008



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Зустріч (З.Ж.)
      Ти роздягаєш поглядом повільно...
      Пальтечко, девۥять ґудзиків, пасок,
      Панчохи, сукня...Ніжний голосок
      Тече по тілу – так тече пісок,
      І тіло – ще несміле – божевільно

      Здригається. І квіти в животі
      Ростуть (бо квітень) – і шалена злива
      Зі слів, цілунків, дотиків і дива
      Накриє з головою! І зваблива,
      І зваблена, впаду у золоті

      Обійми Золотого...
      Але – як
      Я опинилась біля цього мужа?!
      Якийсь він бомжуватий і не дуже
      Поголений ретельно...Та, байдуже!
      Це веееельми сексуальний маніяк...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    85. Я дарую тобі... (З.Ж.)
      Я дарую тобі, Золотий, небеса голубі!
      Голубів в голубих небесах!
      Тільки сонце і небо!!!
      Ти не радий? Банально? Небес тобі,
      кажеш, не треба?
      Ну гаразд, то краватку дарую на свято тобі.

      Може, квіти? Злітає душа!!!
      (надчуттєвий гіпноз)
      До небес (ти у першій строфі
      їх відмовився брати)
      Аромати бузку і конвалій
      влітають до хати!!!!
      Що? Зів”януть?
      Окей, подарую тобі “Hugo Boss”.

      Я дарую тобі, Золотавий, себе - навіки!
      Виноград і троянди, красиву,
      палку і корисну,
      Тільки мругни мені, тільки пальцем кивни, тільки свисни -
      І від заздрощів луснуть
      довкола усі чуваки!

      Що ти кажеш, коханий?
      Я знову почула відмову?
      Навіки забагато? Не хочеш мене навіки?
      Не потягнеш так довго?
      Хирлявий народ – мужики...
      ...Я дарую тобі колєжанку.
      Блондинку.
      Гумову.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    86. Весняна відповідь (З.Ж.)
      Іди слідами, мейлова любов…
      Весна – поперед тебе, ти – за нею,
      І Змій, що буде все-таки Змією
      Покаже шлях…І знімеш портупею
      Смішних дуелей…І у мій альков

      По-королівськи увійдеш. І так
      Щемливо, і нестримно, і байдуже
      Я обніму тебе, ласкавий друже…
      - Чекала?
      - Так.
      - А як чекала?
      - Дуже…
      Лелійне тіло. Губи – теплий мак.

      Твоя непевність – грішна. Гріш ціна
      Непевним. Бо не хлопчиком, а мужем
      Тебе хотіла… Ти вже знаєш – дуже!
      І сонечко від сорому примружить
      Яскраві очі. Наливай вина

      У біле тіло…Амфора пуста…
      Пусті розмови зараз недоречні…
      Коли зринають порухи сердечні…
      Коли є руки, ноги, губи, плечі,
      Коли є поряд Жінка Золота.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    87. Любовні станси (Г.М.)
      *
      Співай, красуне, схована за ніком,
      солодка - голосом, бентежна - віком,
      мені ж, до щогли припнутому, лячно,
      а раптом виявишся чоловіком.

      Чого би ще я оминав мужів -
      дуелями і бійками мужнів,
      шаную їх - недремних, сторожів,
      бо з ними справжні ціни у дарів.

      **
      А що ти даруватимеш мені:
      солодкі „так” по щедрій зливі „ні”,
      примарності сердечної рідні,
      сліди на простирадла полотні?

      Сліди найкраще - бо кудись ведуть -
      назад-вперед, у них латентна суть,
      бо залишаючи їх і в тобі,
      собі доводжу, що живу, мабуть.

      ***
      Моя непевність грішна - наче змій
      шепоче: не печалься, не радій, -
      ніхто не в змозі що-небудь змінити
      і ти зречешся будь-яких подій.

      Але прекрасна мить, в якій життя,
      вихлюпує з цього неприйняття,
      бо, взнавши жар твоїх обіймів, я
      не відаю, красуне, каяття.

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    88. Кохати (Г.М.)
      Кохати акторку – голубити весни взимку,
      шукати відлиги і щастя на фотознімку,
      за чарою "чері" гортаючи мізансцени,
      сотати дилеми – льодинку - за справжню жінку.

      Запасти на панну у полум’ї мелодрами -
      у захваті нею, відірваною від мами,
      і хай задля панни, як меблювання і гамми,
      ці згадки лиш ліки і лики, і мірниці дами.

      Кохати поетку - о поки у серці дзвінко.
      Допоки сусіди ночами таранять стінку,
      і ліжка експрес на світанку, як на зупинку,
      зі снива вертає тебе на її хмаринку.

      Кохати душею і тілом, плести злиттями
      мереживо не взаємин - природу тями,
      аби ланцюгами обвислі старечі вени
      не заважали, опісля, збирати „люблю” вустами!


      2008



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    89. Маньєристичні рубаї (Г.М.)
      Жіночий погляд
      Затим, як ніколи, торкнулася зором,
      і втратив я розум, і втратив я сором.
      А ти посміхалася, з тим ще докóром,
      мовляв, зберігаймо (на людях) decorum.

      * decorum (лат.) - пристойність



      Veto
      І досить. Знову не займай.
      Мені ж на пари. Совість май!
      Ти думай, мрій, палкі складай
      в уяві візії! Стрив...Ай!..



      За мить до виходу на "біс"
      Це ключик до кожної, завше жіноча уява
      доліплює образ, - і вся Дон Жуанова справа:
      мовчати промовисто і виглядати охайно,
      і вчасно піти, зрозумівши - скінчилась вистава.



      * * *
      Самотня жінка? Небеса, вкажіть дорогу!
      Із тіні, полум"я, ефірного чертогу,
      зійду до неї і з букетом і "Мартіні",
      бо де самотні двоє, там самотньо й Богу!



      Так вип'ємо ж!
      Допоки форма точить обриси лямурні,
      вмерзає вміст тверезий у верхів'я Горні.
      Тому скоріше, моя любко, наливай,
      аби розтанули у небі хмари чорні!



      Шлюбні відчуття
      Мої люб'язні Попелюшки,
      я меду ще не їв ні трішки!
      а ви мені вже назбирали
      із кращих згадок суму діжки.

      2009



      * * *
      Не відрізняючись од більшості котів,
      я бачити красу твою хотів.
      Та на відміну від розгублених мужів
      не тільки під батистом я змужнів!
      2008



      * * *
      Невже і справді скла її торкався,
      і хмелю з неї пив, брав і набрався?
      Та не розбив! О дівчино хрупка,
      пізнав тебе, а правди не дізнався.



      Осіння зваба
      Знімаю ваш листопадовий светр
      і осягаю кожен міліметр!
      Хто вічності відтворить це точніше,
      аніж філософічний Демон-метр?



      * * *
      І мудреці не гребують коханням,
      і їм, так само, за палким жаданням
      оволодіння бачиться кінець,
      але отим, божественним, втручанням.



      Чув і я про таке, як сліпі "мудреці"
      розмишляли, що саме тримали в руці,
      і також нарікав - безпредметні митці!
      (Ще очей не було на моєму лиці).

      2008



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    90. Красиво. За піснями Валерія Меладзе (Г.М.)
      Перший день весни
      У закутку землі!
      Зустрілися так випадково ми.
      Сиво сипав сніг.
      І рози не цвіли.
      А нас накрила весняна любов!
      Була вона до нестяму красива!

      Красиво!
      Увійшла до мого ти життя.
      Красиво –
      Ти із нього і йдеш!
      Розпанахала, граючи, душу,
      Наче іграшку, кинула в стужу
      Бідне серце моє!

      В перший день зими
      У закутку землі
      Негадано так розійшлися ми!
      Журно сіяв сніг,
      І рози одцвіли -
      Нас відпускала весняна любов.
      І ти була до нестяму красива!

      Красиво!
      Ти в моє зазирнула життя.
      Красиво –
      Ти із нього і йдеш,
      Розкривавила, граючи, душу,
      Наче іграшка виживе в стужу -
      Бідне серце моє!

      Так пішла любов,
      І прийшла зима.
      Недовгим був сезонний наш роман.
      Та все було до нестяму красиво...

      Красиво!
      Ти ввійшла в моє грішне життя.
      Красиво –
      Ти і з нього ідеш!
      Розпанахала, граючи, душу -
      Та не іграшко́ву й байдужу, -
      взя́ла серце моє.

      Ех! :)
      Бідне серце моє!!

      "Меладзе, пісня"

      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    91. Мисливська пісня. Переклади із графа Де Лотье (Г.М.)
      - А річ у тім,
      таки у тім,
      що мав я гарний карабін,
      усе б нічого, крім, бігме! -
      (Усі разом:)
      - ду́ло було не одне!

      - І добре міг зі всіх сторін
      мішені поціляти він!
      Усе б нічого би, та, ох! –
      (Усі разом:)
      - за́вше тягнуло на двох!

      - Не новина?
      Могла б сповна
      на двох служить мішень одна,
      усе б нічого, та одній
      (Усі разом:)
      - ва́жко лишитись живій!

      - І так воно
      не зле було -
      життя за дулами вело,
      усе б нічого, та взяли
      (Усі разом:)
      - ду́ла оті і лягли!

      - І хай мій рок -
      то люлька й грог,
      і згадки про палких жінок -
      усе б нічого, та ремні
      (Усі разом:)
      - все ще встають на мені! :(

      2008



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    92. І знову - се ля ві:) (З.Ж.)
      ...Так, спершу в душ! А потім – до постелі.
      Візьми он пінку. Кров-не кров – однак
      На простирадлі буде чорний знак –
      Його не відіпрати вже ніяк!
      На всіх не напасешся “Аріелів”!

      Це ж біле простирадло, мій солдате,
      Це ж лебедино-чисте одіяло!
      “Яка між нами райдуга стояла!
      Яка між нами прірва пролягла”.
      Не в риму, кажеш? А мені плювати:)

      Ой, хто це стука? Серце – тьох-тьох-тьох....
      Це Командор уже тримає свічку...
      Він, певно, також проситься на нічку...
      Ну, знаєш, мій альков – не рукавичка!!!
      І місця тут не вистачить на трьох...

      Уже зайшов. Уже знімає лати.
      Е-е!!! Жуан слабий, його не руш –
      Тааак...Кроком руш – шуруй мерщій у душ,
      І на підлозі не роби калюж –
      Мені уранці все це відмивати!!!


      Вони лягли... Плейбої! Королі!
      ...Та поки я косметику змивала,
      Мої бійці уже позасинали,
      Обнявшись... У алькові місця мало,
      То ляжу на дивані. Се ля ві....




      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.56 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    93. Азбука (З.Ж.)
      Це азбука. Така життєва школа,
      Де є закон – нічого і ніколи
      Не буде поміж нами – бо не буде.
      А буде січень, ожеледь і люди,
      Ще кілька віршів – та й уже по всьому.
      Січнева нежить і хронічна втома.
      Аз, буки, веді…О, порожній світе,
      Не дай безсоння…Місяць кругло світить,
      Окресливши пунктиром млосну муку…
      Аз, буки, веді. Тисну твою руку.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    94. Тобі (З.Ж.)
      Коли безсоння соняхом нависне,
      Підводячи під днем останню риску,
      А ніч, солодка, ніби «Барбариска»,
      У роті тане, і ягнят катма –
      (Стрибати натомились – і заснули),
      Тоді пірнаю рибкою в минуле,
      Тікаю поміж рифи і акули
      До рук твоїх – без остраху, сама…

      До біса сітки, вудки, динаміти!
      (Я вивернусь, коли мене ловити),
      Бо серце – ртуть і божевільний вітер,
      Що вивітрить «to be or not to be»,
      І вивірить, і звіриться по тому
      Незнаному, незваному, одному,
      Що їде зараз до чужого дому –
      Тобі.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Феніта ля комедія (З.Ж.)
      …І написав тестамент, і пішов,
      І сніг летів йому з-під підошов,
      І пляшка у кишені гріла серце
      (Вона – як я. Вона також із перцем).
      ..................................
      Хустинка біла...Стримую ридання…
      Феніта ля комедія…Востаннє
      З-за рогу бачу, як у цю завію
      Ти трепетно скляну цілуєш шию,
      Як обнімаєш талію, і гордо
      Вливаєш сурогат у спрагле горло,
      І ніч без мене губиться поволі
      У випарах чорнявих алкоголів…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    96. Сон у літню ніч (Г.М.)
      ...Золотенька моя,
                                          ці пташині пісні ранкові
      і серпанку лаштунки - прозорі, як шати твої, -
      досконале завершення казки, в якій на слові,
      так подібному правді, я зрештою вимовлю „Ні".

      Після тисячі другої ночі уже не в стані
      далі слухати, де ви - години мої мовчазні?!
      Я вертаю назад, у прекрасні часи, жадані,
      де щоночі нова тільки вабою буде мені!

      Що до тебе, то ми розлучаємось, - певен, радо
      за тобою догляне наш тенор - заслужений - кат,
      та повір – з цим усе! Я клянуся, о Шéхерезадо, -
      більше жодних розумниць, і суто словесних принад!..

      *
      ...О наснилась біда!
      Наче мила, я не з тобою,
      наче слухав усяке,
      що здатна казати жона!
      Я казки споживав,
      і ні крапельки алкоголю!

      Йди сюди, моя пляшечко,
      рідна - од корка до дна!

      2008



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    97. Хокку й танка (Г.М.)
      * * *
      Жінки - що квіти
      на склі мого віконця -
      зимові весни.


      * * *
      Тихіше, люба,
      у вікна вже юрбою
      коти стрибають.


      * * *
      Заходь у гості
      тоді, коли захочеш
      лише кохання!

      * * *
      Ану - підвівся!
      І, з виглядом пророка,
      сходив наліво!

      * * *
      Сусідка горда
      всміхнулася нарешті!
      В країні криза.

      * * *
      Зима! До Фудзі (...,Каті, Маші)
      не прутнем змерзлим в гості,
      а сталагмітом!

      Сміліше, Фудзі!
      Бо сталагміт розтане
      і зникне певність. (


      * * *
      Не в позі щастя!
      Зніміть мені пов'язку
      з очей, будь-ласка!

      * * *
      За мною в постіль,
      не тамуй кохання скрик!
      не поза – вирок!
      мить палка на здогад,
      а далі безум-спогад.

      * * *
      Не в позі щастя -
      в глибині проникнення!
      Сердечні муки
      вихлюпую... Осанна -
      над переможеною!

      * * *
      Снігами впала,
      вкрила - хтивий мандрівник
      з тобою досі.

      * * *
      Ти не гаряча,
      Ой, а ліжко як скрипить!
      Зима у Львові. :(



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Дуель:) (З.Ж.)
      …а сивий секундант іде в готель,
      Де ми на коцах божевільно скачемо…
      Що, прошу пана? Ах, дуель? Дуель!
      Холодна зброя? Фі! Давай гарячої!

      Піф-паф! – до рук пістолі-кулемети!
      І гра, немов дитяча карусель,
      Ще крутиться…Забудь про тет-а-тети -
      До зброї, золотенький мій! Дуель!

      Ей, підтягни штани! Не личить пану
      У «нєгліжах» приймати чесний бій!
      Ти ж – монамур! Нащадок Дон Гуана!
      Ти ж Казанови родич! Ти ж бабій!

      Будь гордий того, піонер еротик!
      Співай менадам і роби дітей,
      Ні, я не проти. Не жартую, що ти!
      Хай людство зрозуміє – ти не гей :)))



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.21 | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Хочу? (З.Ж.)
      Ну, припустимо, хочу:)
      Ну щось там колись там хочу…
      Та не твоїх кальсонів, канцон і дурних менад…
      Ніч стікає губами – гарячий, як гріх, шоколад,
      Коломбіно-цукерка, я знову тобі морочу

      Мізки, серце і все, що лишилося в тебе, любий…
      Кошенятком ласкавим приляж і скажи «Мур-мур»,
      Мій смішний Казанова, мій ласий до втіх трубадур,
      Що за ніч перемацав жіночу частину клюбу,

      Хойті-хойті сюди, в тебе, певно, болить голівка,
      Я тебе погойдаю на руцях, наллю розсіл,
      Мій Жуане-Іване, надія найближчих сіл,
      Твоє кредо довічне: «Менади, любов, горілка».


      Ти втомився, я знаю. Та хочеш чайок з лимоном,
      Бо похмілля – гребуче. Бо тіло болить і ниє…
      Роздягайся, коханий. Я коцом тебе накрию.
      Спи спокійно до ранку – і ніч золотим полоном

      Заколише-задурить, і ти переспиш до ранку,
      І пригоди покличуть, і сурма в штанах заграє…
      Залишитися хочеш? Ні, любий, дурних немає.
      Забирайся, тебе вже чекає нова коханка.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.56 | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Се ля ві... (З.Ж.)
      Минуть токсикозів напади,
      Ти будеш животик лапати,
      Вірніш, животи менадові –
      А що вже до грома їх!
      У жовтні вони розродяться,
      Минеться тоді пригода ця,
      І памперси листопадові
      Забілить, як Асом, сніг.

      Тоді повзунки і брязкальця
      Дістануть тебе. Та трясця їм!
      Ти знову чкурнеш до Музочки,
      Смішний ловелас-Амур,
      І знову задуриш голову,
      І піде роман по-новому,
      І ніжно розстебнеш блузочку,
      Любитель струнких фігур…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    101. ІІІ. Щастя амура (Г.М.)
      Осанна!
      Прощай провінція –
      марусіада - гриція!
      Амур ваш, така традиція,
      з останнім клієнтом йде
      на радісний зойкіт панночок,
      тремтіння ланітних ямочок,
      у вир комедійних драмочок,
      на свіже і молоде!

      Прощай восковий паноптикум
      квасних баронес у котику.
      Не буде вам більше дотику
      до пристрастей і спокус,
      втішайте себе промовами,
      та гордо ходіть з коровами
      між цвинтарем і дворовими
      промоціями рейтуз.

      Віднині делімітація,
      і точна апроксимація, -
      Маестро полюбить Грація
      без явних чуттєвих вад!
      А далі на радість портику
      я сіятиму еротику,
      і гладитиму по животику
      вагітнозорих менад.


      2008


      "Початок - «Доказ»"

      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    102. Продовження (З.Ж.)
      Вокзали, сніги і рупори…
      Віконт відійде від ступору,
      Змете конфеті з-під коміра –
      (Ревнива жона січе!)
      Куценьке дівоче платтячко
      Довіку йому не бачити,
      Бо зась Казанові хворому
      Усе, що під тим плащем.

      Його Коломбіна-лялечка,
      Його куртуазна кралечка,
      Його одіозна стервочка
      Метне золотим хвостом…
      Дорога на Сихів стелиться,
      Амурчик уже й не телиться,
      І сніг за вікном метелиться,
      І вариться суп з котом…




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    103. ІІ. Сповідь амура (Г.М.)

      Знову дні невеселі в райцентрі моїм настали -
      злі міщани, сумні селяни - скінчилися свята,
      працювати би й раді, та фабрики поздихали,
      руки нікуди діти, ото ситуація клята!

      І те саме і в мене. Навколо одні горгони,*
      застарілі конфлікти, жалі за минулим часом.
      Позабули чого, але шлють все одно прокльони,
      розірвавши стосунки зі вже неробочим класом.

      Молодь щезла, і кидати ні в кого більше стріли,
      крім одного безумця, тутешнього маньєриста,
      а йому хоч би що, - надихають місцеві скілли!*
      Я не бачив таке, хоч на вежі цій років триста!

      2008

      "Закінчення - «Щастя Амура»"

      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Яблука (З.Ж.)
      Син Петро, що служить в війську,
      пише лист до тата:
      “Нині снилась мені, батьку, наша біла хата,
      І садок, що біля хати – яблука червоні
      Наливаються під сонцем, просяться в долоні,
      Тепле літо їх маніжить, соком наливає,
      І над садом яблуневим соловей співає...
      ...А прокинувся – то сльози засліпили очі...
      Пришліть, батьку, наших яблук, дуже яблук хочу!!!
      Поскладайте їх в посилку – жовтих, червонястих,
      Не дозвольте на чужині синові пропасти!
      А ще, добра ваша воля, покладіть в посилку
      Кусень сала зо два пуди і пляшку горілки...
      Як оте усе не влізе – тату, розум майте!
      Тоді яблука з посилки к бісу викидайте!”



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Відповідь на (З.Ж.)
      Кольорові коханці: вона – антрацит уночі,
      Він – білявий ангелик...
      Яка ідилічна картина!!!
      І тікає, стікає розтоплений віск зі свічі,
      Білі руки по чорному тілу,
      як човники, плинуть,

      Довгі ноги – дві річки смоли – обтікають граніт,
      Ніжні руки – дві чорні змії – обвивають все інше…
      Ліжко - прірва у житі. І ми вирушаєм в політ!
      Вдих і видих, і знову, і знов…
      і складаються вірші,

      І складаються біле та чорне…В очах мерехтить!
      Переплутались, наче колаж, всі кінцівки і ребра…
      Хто кого? Хто кому? Хто на кому, нарешті, лежить?!
      Це на ліжку твоєму вляглась куртуазно …зебра.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    106. І. Доказ (Г.М.)
      І я мріяв про неї, про чорну розпещену жінку -
      ніжношкіру, чуттєву, палаючий антрацит!
      як несу на руках її - обов’язково узимку! –
      на широку постелю, безмежну, як мій апетит,

      як схиляюся з нею над білою, пружною гладдю,
      випускаючи перса з полону обіймів у світ,
      над яким нависаю з вінцем деміурга і статтю,
      що очам похітливим являє місцями граніт,

      як прекрасна ця діва! не ті, білошкірі, феміни,
      над якими у мене грози темнолицьої вид,
      я над нею як ангел! Поглянете ви на світлини
      і погодитесь, дійсно – це ангел, що кличе в політ.

      2008

      "Продовження: «Сповідь Амура»"

      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    107. Новорічне привітання (Г.М.)
      Сплю, а сниться лет вистави:
      кінь, клейноди, стяг держави,
      чорт-москаль, в руці сокира,
      господиню дражнить віра.
      В казані аж забагато!
      Чорт облизується радо:
      ”Дай мені! Відкинь відразу!
      Дам тобі натомість газу!”

      Сцена друга. Герб держави -
      три царі, в руках булави,
      а за ними багряніє:
      „Ще не вмерла, ще живліє!..”
      От наснилися “пенати”!
      Розхотілося і спати.
      А за вікнами сіріє,
      хворобливо рум’яніє.

      І петарди: „З Новим Роком!”,
      Новочассям! Ладом! Строком!
      „Щоб у дім ваш ненароком
      не ввійшли державним кроком!”,
      „Аби доля з ніжним чмоком
      не постала іншим боком,
      з ліхтарем під лівим оком! -
      "З Новим Роком! Новим Роком!”


      2007



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Цінитель Маньєризму (Г.М.)

      Зійди до мене, неземна поетко,
      зрони зманіжене: - "Ах, как здесь мило!"
      Я посміхнусь у відповідь, грайливо
      до диво-шийки прикладу серветку,
      і білосніжно розчахну пащеку
      ("ах сколько их упало в эту бездну!") -
      і питиму за вас, таку чудесну,
      і за мере́жеву бібліотеку.

      2008




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    109. Москалик (З.Ж.)
      Влітку дівчинка Мирося, що жила в Карпатах,
      В Крим приїхала – до моря – з мамою і татом.
      Все цікаве, все уперше – хвилі, пляж і чайки!
      Мама скинула з малої трусики, і майку,
      Одягла панамку білу: “Бігай, мила дочко!” –
      І Мирося полетіла бавитись в пісочку.
      Довго замок будувала, пасочки ліпила,
      Аж нарешті біля моря хлопчика зустріла.
      Теж маленького. В панамці. І нічого більше.
      -Як тя звати? – запитала. Певно, із тубільців
      Був малюк. Бо здивувався: “Я не понимаю”...
      А Мирося так уважно хлопця розглядає,
      Все вивчає, як анатом, скрізь проводить оком,
      А тоді до мами з татом підбіга з прискоком:
      -Йой! Матусю! Я тааааааакого виділа сьогодні
      Бахура голісінького у маґерці модній!
      Не по-нашому балакав, ну таке чудило!
      І у нього...теє...тоє...біле щось висіло...-
      Червоніє, бґає хустку, а тоді несміло:
      -Певно, мамо, то москалик, що Ви говорили...
      Ви казали, з москалями ми не схожі. Тільки
      Я не думала, признаюсь, щоби АЖ НАСТІЛЬКИ....



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.57 | Рейтинг "Майстерень": 0

    110. Стахановець (З.Ж.)
      Як це правильно, любий! Не варто купляти штольню,
      Коли треба відерце вугілля, чи два, чи три,
      Краще ввечері дівку до серця собі знайти,
      Відпочити у клубі, приміром, – і ніч прикольна
      Перекотиться в ранок, піде антрацит додому,
      Залишивши у ванні на столику свій гребінець,
      Це, погодься, палкого кохання не гірший кінець,
      Ти спокійно доспиш, і забудеш ім′я по тому.
      А проспавшись, насупиш чоло: “Вероніка? Катька?
      Може, просто Марія?”. Не парся, Стаханов! Відбій!
      Через тиждень знайдеться нехилий новий забій!
      Бо на грома тобі ціла шахта проблем Засядька?



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    111. Жовтневі іди соцреалізму (Г.М.)
      Осінь. По вінця налити і випити,
      перетопити образи пригадані.
      Тягну цигарку і подумки „йшла би ти...”
      кидаю всоте услід любці-гадині.

      Мне простирадла сьогодні зі зварником!
      Щойно з загранки і щедро башлятиме.
      Модні капрони і туфельки з бантиком
      матиме - в клубі у них вишиватиме!

      Осінь. У нас би, напевно, наладилось.
      Я і з питтям зав’язав би і з картами,
      там і халтурка яка нова трапилась,
      все би пішло - і з цілунками, й матами.

      Але прикинула вигоду, зрадила.
      Знав би, то не довіряв ані крапельки!
      В мами затрималась, в гості заладила,
      шубки з панчохами, курви-приятельки!

      Осінь. Прострація соцагітації.
      З хлопцями пива би зо три бокальчики.
      І малювати оголені грації -
      задниці, перса, і з "мальборо" пальчики.

      Тьху! ще б горілочки. Осінь парадами:
      Лєніни, Маркси і Фрідріхи Енгельси, -
      кожному погляд твоїми принадами
      сповнюю - краще за будь-які індекси...
      ___

      Згаслу цигарку на потім заначити,
      чорт і з тобою, і глупою ревністю.
      Знай, що мистецтву даровано значити
      більше за піхву, ужиту буденністю.


      2007



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    112. Ця любов... (З.Ж.)
      Ця любов не важка.
      Як прозорий останній листок…
      Цей непевний – напевно – ілюзії щастя місток,
      Де мостини скриплять під тілами
      уявних коханців,
      Раз-два-три – раз-два-три –
      у химерному дикому танці…

      Ця любов не важка. Так метелик сіда на плече…
      Не болить. Не тривожить. Не ятрить.
      До сліз не пече…
      Ані звуку, коханий… А клямцання клавіш – пусте…
      Ця любов, як зерно, до весни у тобі проросте…

      Наче мишка осіння – сплітає кубельце з трави…
      Говори…через час…через простір…лише говори…
      Монітор розчинився… Руки доторкнулась рука…
      Ця любов не важка…
      О, яка ж ця любов не важка…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    113. Профанація безсмертних рядків (Г.М.)
      Краса ситуації
      „Ногами з себе стягую штани.
      Надворі ніч і місяць у тумані” *
      І цей бичок зі смоляно́ї драні!..
      Мораль: впіймали Лиску пацани. :(

      Краса у залишку
      „Хоч як вдивляйся - жодної пилинки,
      На білосніжних квітах хризантем” - **
      Пилок і мед зібрали? Без дилем!..
      Мораль: незайманість тягар для жінки.

      Вивершення краси
      „Гірська дорога. Гречка не достигла,
      А квітами частуйся досхочу!” ***
      Сюди довершеності Зваби долучу!
      Мораль (всього і вся): Квітуча піхва.


      2007



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    114. Любисток і м'ята (З.Ж.)
      Твій дивний мармуровий профіль.
      Твій голос - баритон і м"ята...
      Під ліжком - згублені пантофлі
      І пачка з гумою зім"ята
      Давно порожня... Ми - солдати,
      Повержені на цьому ліжку...
      Твій голос - перегіркла м"ята,
      За ніч настояна в любистку...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 6

    115. Сіно-солома... (З.Ж.)
      ...Сіно-солома, запах трави,
      Знічене “хочу”.
      Слів оксамити, дзижчання бджоли,
      Сором дівочий.

      Крапля відваги, жменька тепла,
      Губи і квіти…
      Хвиля бажання тілом стекла:
      - О, Афродіто…

      Сонне осоння, сонях і кіт,
      Днів веремія…
      Тихий півшепіт. Голий живіт.
      Психіатрія…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Кохання в кавунах... (З.Ж.)
      Ногами з себе стягую штани.
      Надворі ніч і місяць у тумані...
      О, ці таємні ночі на баштані,
      Де ми з тобою - молоді та п"яні
      Чергуємо любов і кавуни.

      Таємний гріх, солодкі, теплі губи...
      Тихіше, милий, сторож ще не спить...
      Під головою светрика блакить...
      Стисни сильніше... Чуєш, як рипить?
      Кавун дозрів.
      І я дозріла, любий...

      Поміж вагітних ягід дикий тан
      Двох спраглих тіл, котрі забули втому...
      Чекає чоловік.
      Піду додому
      Удосвіта...
      Посічкану солому
      Везли з гармана - даленів гарман...



      Коментарі (72)
      Народний рейтинг: 5.43 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    117. * * * (Г.М.)
      Весняного проміння променад -
      не дихати, не пити алкоголю!
      Та мить не вічна - і собі глаголю -
      все проминає, крім набутих вад.

      А ти смієшся наді мною, над
      малодосвідченістю ловеласа,
      сильцем ноги стрункої пружиш м’яза,
      і той пружніє, спраглий до менад.

      Розпущу шати. По твоїх плодах
      змій виноградною ковзне лозою,
      цю мить залишу читачу „Плейбою”,
      собі ж тебе, з цигаркою в губах.



      © Copyright: Володимир Ляшкевич, 2007



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    118. Про недоліки подружніх любощів серед білого дня... (З.Ж.)
      І золотої, й дорогої
      Тобі, на жаль, мене не жаль,
      Твоєї жінки молодої,
      Що під тобою… І печаль
      Охопить душу – аж заплачу…
      З-під тебе стелю я побачу –
      Брудний могильник комариний…
      - О, так! О, ще! О, мій, єдиний!

      …Змінили позу… Гарцювати
      У безладі цієї хати
      Так болісно для господині….
      - О, так! О, ще! О, мій єдиний!

      Position three… Стіна нівроку –
      Брудна, подерта, кособока…
      - Ще хочеш знизу? Збоку?
      - Ні!
      Зміни шпалери на стіні!!!



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    119. - Ти пам'ятаєш (З.Ж.)
      … Пригадуєш? Було це так давно:
      Смішна любов, п’янка, немов вино,
      І ми - кумедні, золоті, прозорі,
      І в серці – трави, а на небі – зорі.

      Немов лошиця, я, простоволоса,
      Купалася з тобою в перших росах…
      Там літні зливи змили запах зла,
      В дворі до ночі різались в “козла”

      Сусіди “під шафе”... А зараз в шафі
      Лише скелет, загорнутий у шарфик…
      Зітру пилюку, міль порозганяю…
      - Ти пам’ятаєш, золота?
      - Я пам’ятаю…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Як я колись... (З.Ж.)
      Вечірнє небо. Жовті ліхтарі.
      Слова були гіркіші за вино.
      Ми знов окремо. Знову - не одні.
      Я знову плачу. Врешті - все одно.

      - Привіт!
      Мовчання... В погляді - слова...
      Мов рукавичку швигонув до ніг...
      Прошу - хай не залишиться Вона
      Одна.
      Заплакана.
      В брудний лютневий сніг.
      Як я колись...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": --

    121. У тебе в хаті... (З.Ж.)
      ...У тебе в хаті пахнуть абрикоси -
      Рожева шкірка терпне, як бурштин...
      Весела жінка миє чорні коси
      І тупцяє до неї перший син.
      І теплий дощ по-змовницьки моргає
      Крізь біле сито вимитих вікон.
      А ти сидиш.
      Ти куриш і чекаєш,
      Коли тривожно скрикне телефон...

      - Це ти?
      - Це я.
      - Кохана…
      - Мій жаданий…
      - У тебе? Завтра?…Так, люблю і снилась...
      Дружина з кухні: «Хто дзвонив, Степане?»
      - Ніхто. Якась дурепа помилилась…





      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    122. Останнє (З.Ж.)
      - Ну не обманюй, чуєш? Ні, не плачу...
      (Коханий, помовчи мені услід!)
      Ти мідяками слів насиплеш здачу
      Жбурнеш, як рукавичку, той "Привіт!"...

      Так, я уже іду. Звичайно, мушу.
      І не дзвони, будь ласка, без потреби...
      (...Дитина не малює очі тушшю,
      Бо дуже часто плаче.
      Не про тебе...)



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.4 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    123. Подарунок (З.Ж.)
      Не тобі довірюсь - поїздам.
      На вокзал прийду, а не до тебе.
      Ти не будеш, ти не будеш сам -
      Із тобою буде моє небо.

      Не тебе чекаю. Сивий гнів
      Виллється сльозами в сірій школі.
      Вже не буде сонячних листів -
      Із тобою будуть мої зорі.

      Не тебе кохаю?! Чорний став
      Обіймає неба чисту просинь...
      Ти не будеш, ти не будеш сам -
      Із тобою буде моя осінь.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5

    124. Одне з прощань (З.Ж.)
      Все! Доста! Схаменися! Я простила...
      Це доля нам розлуку замісила
      І напекла коржів. У добру путь!
      Забудь мене. Забудь мене. Забудь.

      Все сказано. Все зібрано. Все сплакано.
      Моя печаль на сукню воском капає.
      Все сплачено. І в цьому - вища суть.
      Не гудь мене. Не гудь мене. Не гудь.

      Банально. Нежиттєво. Неоправдано.
      Два горла джгутом болю перетягнуто,
      І совість стоплямиста, ніби рись...
      Приснись мені. Приснись мені. Приснись.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    125. Завтра (З.Ж.)
      ...А завтра буде тиждень від весілля
      Твого із Нею. Холодно від лиць.
      Я не зварю, як Чураївна, зілля,
      А Ти не вип"єш, як нещасний Гриць.

      Я не скажу, що вже одгостювала.
      Ти не попросиш прощі. Я сама.
      Сніги на місто зледеніле впали
      І вмерзли сном у посмішках вікна.

      А завтра буде тиждень від весілля
      Твого із Нею... Господи, прости...
      Я не зварю, як Чураївна, зілля,
      А Ти - не Гриць. Його не вип"єш Ти.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    126. Мені - минуложиттєвій (З.Ж.)
      Химерність рук, дитинно-віщі очі,
      Слухняність кіс у капелюшку снів...
      Яка банальність чи яка пророчість
      В міжріччі воску і міжгрішші брів?

      Люстерко часу - вдрузки! Дивні ролі...
      Приреченість - мурахами Далі...
      ...І сірники допаленого болю...
      ...І дощове, невчутне "Мир Тобі"...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 6

    127. Трістанові - узимку (З.Ж.)
      ...Трістане, бачиш - сніг? Піврічний сум.
      Глуха печаль прогірклого напою...
      Її прокляття, мов вінець, несу,
      Здираючи лице об чорну хвою.

      Гадюччя рук, образ колюче просо...
      Мете...мете...докрикнути несила...
      Трістане, пам"ятаєш мої коси?
      Ну не вмирай! Вітрило ж біле, біле!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    128. Віддощило... (З.Ж.)
      Віддощило – пішло у тумани.
      Відболіло – пішло на сторінку.
      Не турбуйся про мої рани.
      Краще йди-но посидь коло жінки.

      Синю ковдру поправ тихенько.
      Зі щоки прибери волосся.
      І не думай про ту маленьку –
      Що їй снилось і як жилося.

      Як зітхалось і як ходилось,
      Як молилось в безодні жерла,
      Як чекалось і як хотілось...
      Як їй дихалось? Як не вмерлось?



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    129. Студентське кохання (З.Ж.)
      Хмільний листопад вбрався у стократе –
      Отак воно буває на віку:
      Вона тебе згубила у Карпатах,
      А я тебе знайшла у кабаку.

      Між доль, серветок і рудого чаю,
      Між теплих пліток
      і нетеплих брів
      Ти не повірив дівчинці із плаю,
      Але повірив пісні про зайців.

      Вчепив усмішку. Слів приміряв лати.
      Узяв рахунок.
      Недопив вино.
      ...Останній потяг бродить по Карпатах,
      А ми з тобою підемо в кіно.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    130. Малюнок на склі (З.Ж.)
      Синім – церква. Жовтим – вогні.
      Мокро-сірим – холодний став.
      Ти не кинув мене, ні!
      Ти ніколи мене не мав.
      І розхристано-чорні світи…
      І розідрано-сонна земля…
      Білим-білим, як сніг — ти.
      Синім-синім, як сон — я.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.29 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    131. Із минуложиттєвого (З.Ж.)
      Панночко, гой-ці, не плачте!
      Місяць торкається пліч.
      Лізе гадюччям ледачим
      Потяг в скривавлену ніч.

      З олова злитий солдатик —
      Біло базякає сніг…
      – Панночко, годі ридати…
      - Юнкере, як же ти міг…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    132. Зустріч (З.Ж.)
      Вийти в плащику з капюшоном –
      І втопитись у венах вулиць…
      Так, по всіх світових законах
      Я вже мала тобі забутись.
      Я вже мала тобі відснитись –
      Адже перша любов – не остання…
      …Поможи їй, вона втомилась!
      …Пелюшки відкисають у ванній…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    133. Яка морока! (З.Ж.)
      Яка морока – я клялась забути…
      Яка печаль – не хочу забуття!
      Тікати в ніч – лише б не потонути,
      Щоб вранці знову виплисти в життя.

      І не забути в косметичці сміху,
      Метелик вуст підняти догори,
      Щоби стооке і сторуке лихо
      У здивуванні кинуло: “Диви!

      Диви яка! Ще не минуло й року,
      А вже вона не в’яне у журбі…”
      …Я засміюся! Голосно. Жорстоко.
      З надривом. В сірість погляду – тобі.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    134. Йому - колись (З.Ж.)
      Засміюся. Ти будеш з базару нести торбинки.
      Перекинемось фразами, як кулеметним вогнем...
      Збайдужіло промовлю: "Привіт.
      Як робота, жінка?"
      - Та нічого, нормально.
      Потрохи якось живем.

      Сірі очі (а може,зелені? Уже забула...)
      Будуть гладити коси, торкатися рук Катеринки...
      Це все було задобре для правди...
      А було ж! БУЛО!
      Засміюся.
      Ти будеш з базару нести торбинки.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Дон Жуанові (З.Ж.)
      І не збулося. Відцвіли каштани.
      Весільну сукню точить сіра міль.
      Ну не мовчи у трубку, Дон Жуане,
      Тобі не личить недоречний біль.

      Ти ж сильним був! Ти ж смерті не боявся!
      Дороги, шал, пригоди і любов...
      Згадай, як в пащу смерті ти сміявся,
      Як ніжність сам у собі поборов,

      Як марив вітром і жаданим тілом,
      Як пестив гейш солоним язиком,
      Не обіцяв, не клявся і не вірив
      У силу часу, пив піратський ром...

      І зник! Ти сам у собі розчинився,
      Згорів, відрікся, слабкістю просяк...
      І той, на кого стільки літ молилась -
      Здитячений, безпомічний юнак...

      Ну не мовчи у трубку, бідний брате!
      Камінні кроки сповнять коридор...
      Бо донна Анна змучилась літати...
      Бо їй потрібен справжній Командор...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.3 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    136. Покинь мене... (З.Ж.)
      Бурштин на оксамиті капелюшка,
      Зміїність вуст і сно-едемський гріх.
      Вреднюче пасмо. Романтична мушка.
      І зверху - біль.
      І зсередини - сніг.

      Яка криштальність тріснутого тіла!
      Яка безкрилість, втомленість і синь...
      Я не могла!
      Не знала!
      Не хотіла!
      Покинь мене, будь ласочка, покинь!!!



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    137. Моя найперша любов (З.Ж.)
      І я, здається, не я,
      І ти, здається, не ти.
      На грудях лежить змія,
      Під нею лежать листи.

      Питаю у себе знов:
      "Невже це буде довіку -
      Моя найперша любов
      до ВАШОГО чоловіка?".



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    138. А ти мовчав... (З.Ж.)
      А ти мовчав, сховавши свою душу
      За жалюзі буденності й турбот.
      Ні, я твого мовчання не порушу,
      А наберу камінчиків у рот.

      Чекали сонця всю піврічну зиму,
      Шукали між снігів відлуння Раю.
      А зараз, в квітні, нам удвох так зимно...
      Ти куриш і мовчиш. А я - кохаю.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.2 | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Чоловікові. (З.Ж.)
      Я хочу бути казкою для тебе,
      Твоїм миттєвим святом, сьомим небом,
      Без присмаку пилюки і борщу.
      Нехай між нами встануть Бог і люди,
      Я вибачу розлуки й пересуди,
      Але буденність щастя не прощу.

      Будь воїном для мене у лаштунках,
      Спокусником-Жуаном в поцілунках,
      У масках грай свою щоденну роль!
      Життя - життям, а почуття - окремо?
      Як вирішимо цю складну дилему:
      Чи чоловік у капцях є король?

      А я - принцеса в бігудях турбот.
      І наш театр закритий на ремонт,
      І гріється вечеря на пательні...
      Буденності високі будяки
      Кидають тінь на сонце і зірки
      І заглушають паростки непевні...

      Як я боюсь в тобі розчаруватись!
      Із квітами зів"ялими зостатись
      На шумному вокзалі вбитих мрій...
      Останній дотик важко розбивати,
      Осіннє щастя важко забувати,
      Не вірячи собі, що ти - не мій.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    140. Відповідь (З.Ж.)
      Так, я буду Вашою жінкою,
      Вашим спокоєм, Вашим болем,
      Вже не феєю, не чужинкою,
      А великим несапаним полем.

      Так, я буду Вашою долею -
      Сонце-ружею (з колючками),
      І вечерею з бараболею,
      І безсонням із пелюшками.

      Так, я буду Твоєю дружиною.
      Ти - правицею, я - лівицею.
      Вже не сіном, але периною,
      Ніжним котиком... Чи левицею?



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.35 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    141. Ревність (З.Ж.)
      Не віриш? Заморочу, доведу,
      Отрую, вб"ю, зведу безсмертну душу,
      У всіх тебе безсовісно вкраду,
      Очима втоплю, ревністю задушу.
      Осіннім чадом, хмільністю ночей
      Розкраю на мільярди половинок,
      Вустами розпалю вогонь очей,
      Щоб знав, як задивлятись на блондинок!
      Спалю, розіпну, розбуджу, зурочу,
      Ста мідяками слів насиплю здачу...
      Я просто жінка.
      В мене карі очі.
      Заплачу. Розцілую. І пробачу.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.2 | Рейтинг "Майстерень": 5.33

    142. Українкою я народилася... (З.Ж.)
      ...Ще навіть треті півні не співали,
      Іще ніхто ніде не гомонів,
      Як встала жінка, в хаті прибирала,
      Курей, гусей, качок нагодувала,
      Як слід і не почистивши зубів.

      Ну хто б зумів усе переробити?
      Вона збудила свої дрібні діти,
      Відправила у школу і в садок,
      Пішла на городи´ - і три години
      Копала бараболі і морквини,
      Петрушку, кріп, капусту, бурячок…

      Обід зробила - борщик і пельмені,
      Збудила чоловіка - як олені -
      Небритий і неголений, він спав…
      Та що тягнути довго цю резину,
      Зганяла на роботу (в другу зміну),
      Хутенько - ніби стьожка поміж трав.

      Та що там трави і яка там стьожка?
      Прийшли зі школи Вітя і Сірьожка,
      Маринка, Свєта, Петрик і Кіндрат…
      І вже сім’я вечеря біля хати,
      І вже корова доїться завзято,
      І вже вишнева ніч покрила сад…

      Дітей приспала, баняки помила,
      В маленькій кухні віченьки склепила…
      Вже наче й все… Але зірвалась вмить!
      Ой лелечко! Оце була б заснула -
      Та ще одну роботу я забула -
      Там чоловік не…… лежить!!!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.3 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    143. Балада про............ (З.Ж.)
      - Краплинки сліз, що на очах застигли,
      Я витер би листочком золотим, -
      Так він сплітав дівчаткам молодим,
      Що були з ним, на ньому і під ним,
      Коли стекла весна і роки збігли,

      як марафонці...Фінішна пряма -
      І встане чи не встане - вже питання...
      Слова і вітер... Старість і кохання..
      Хто переможе в нелегких змаганнях:
      Любов чи смерть? Віагра чи зима?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    144. Тема №5 (З.Ж.)
      Котячі любощі затихли, врешті-решт,
      І тьмяний місяць завітав до спальні...
      Кохай мене навально і повально,
      І аморально- як зумієш - теж.

      І ще, і ще... І та пророча мить,
      Коли вже місця мало у квартирі...
      Моя білизна відлетить у вирій
      (та бог із нею, хай собі летить!)

      Шерше ля фам, бонжур, мон шер, шарман,
      До ранку розмовляли по-французьки,
      Дифтонги розбивалися на друзки,
      Текло мовчання і скрипів диван...

      І простирадла - як в бою знамена,
      Бо в тілі - ти, і поза тілом - ти...
      Як ми любились... довго і шалено...
      Нам заздрили сусіди і коти...



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.69 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    145. Експресивне... (З.Ж.)
      Все! Доста! Схаменися. Я простила.
      Це доля нам розлуку замісила.
      І напекла коржів. У добру путь!
      Забудь мене. Забудь мене. Забудь.

      Все сказано. Все зібрано. Все сплакано.
      Моя печаль на сукню воском капає.
      Все сплачено. І в цьому вища суть.
      Не гудь мене. Не гудь мене. Не гудь.

      Банально. Нежиттєво. Неоправдано.
      Два горла джгутом болю перетягнуто.
      І совість стоплямиста, ніби рись…
      Приснись мені. Приснись мені. Приснись.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    146. Весна... (З.Ж.)
      Весняного проміння променад:
      Не дихати, не пити алкоголю.
      Візьми мене в неволю, мій королю -
      І я вже не повернуся назад.

      Цей зорепад! Лови, хапай у жмені!
      Ця дика млість, ця Пісня над Пісень...
      Іван пастушить олені Олені,
      А ти мене пастушиш день у день.

      І ніч у ніч. І ніжності налито
      По вінця, по зав"язку, по межу...
      Весняним дивом вкутана, лежу...
      Зимою буде син. А завтра - літо...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.45 | Рейтинг "Майстерень": 5.5