ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.05.26 21:21
І Пушкін, і Лермонтов тим паче
Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
А другий кров місив в чеченському болоті,
Чекаючи кулі як причастя.
А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи

Тетяна Левицька
2019.05.26 18:48
В палких обіймах терпну, млію,
цілунком зваблюю вуста,
плекаю стомлену надію -
ввіійти в альков любові. Та -
зоря не згасла в соннім небі,
що нам світитеме весь час,
хай Ероса чутливий лебідь
оголених накриє нас.

Нінель Новікова
2019.05.26 12:21
Дзвеніла музика в саду
Щемливим, невимовним горем.
І свіжо й гостро пахли морем
На блюдці устриці в льоду.

Сказав мені: « Я вірний друг!» –
Торкнувся сукні переможно.
О. як з обіймами не схожі

Олександр Сушко
2019.05.26 11:40
Бовдур! Цілий вік на владу гавкав!
Гриз КучмУ, тепер команду "ЗЕ".
Бо - поет! Не безхребетна п'явка,
Що з громади соки тільки ссе.

Як вам слово "більшість" - правда гарне?
Є іще одне слівце "товпа".
- Зупиніться! Стоп! - кричати марно,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:56
У тім краю,
Де ріки
Тихоплинні,
Де райдуги із них
Вологу п’ють,
Ще не завмерла
Мова України.
Вона живе,

Ніна Виноградська
2019.05.26 10:54
Вогнем і мечем захищали державу
І гасли зірниці в очах вояків.
І кров’ю, і потом боролись за славу
Всі наші прапращури і до батьків.

Тепер наша черга ставати до зброї
І землю свою боронити в бою.
Бо наші сусіди на конях із Трої

Віктор Кучерук
2019.05.26 10:02
Вечора відсвіт червоний
Тоне в багровій воді, –
Берегом тупають коні
Сірі і темно-руді.
До прохолодних влоговин,
Чуючи дзенькіт відра, –
Сходять слухняно корови
З пагорбів ситних Дніпра.

Володимир Бойко
2019.05.26 09:28
Людям, вічно набурмосеним,
Видається все не так.
Набурмосені відносини
Дошкуляють, як чиряк.

Ні нещирі перепросини,
Ні фальшивість обіймань,
Не поможуть набурмосеним

Ярослав Чорногуз
2019.05.26 02:13
Моя любов, моя печаль,
Моє кохання чарівливе -
Крізь тиху вечора вуаль
Просвічує сяйливе диво!

І як до нього не спішить,
Й у сні мені цей рай не сниться –
Те тихе полум`я душі,

Юрій Сидорів
2019.05.25 22:23
Магелани загублених рим,
Океанів епічних сіндбади,
Я проханням ділюся моїм -
Заберіть до своєї бригади.

Не боюся авралів і вахт,
Не злякає мене і полундра.
Пропонуйте неписаний фрахт -

Вероніка Новікова
2019.05.25 22:19
Може, поставиш чаю, ввечері трохи лячно.
Ходить довкола слово, сяде на груди — плаче.
Тут, у пустій квартирі, мов на далекій зірці,
солодко тане плитка. А від мовчання гірко.

Може, борги вертала, може, знайшла забуте.
Сядь біля мене трохи. Хай розі

Іван Потьомкін
2019.05.25 21:38
Не по мені,
як намір обганяє розум,
як зверхницька мета
здоровий глузд зміта...

Марґо Ґейко
2019.05.25 20:41
Всміхайся та не влещуйся нічим.
Бо друга можна зрадити й цілунком,
А оди, що звучать занадто лунко,
Двосічними бувають, як мечі.

Нехай твій шлях, невстелений ніким,
Не те, щоб не затоплювала повінь,
Не те, щоб не вертав тебе на сповідь,

Вячеслав Семенко
2019.05.25 17:13
Я гостей не чекаю, адреси мовчать.
Небеса, на яких заборони печать,
вже нікого, ніколи, нічим не обмежать.
Але простір лишився моїм назавжди,
хоч поріг підмивають потоки води,
віддзеркалена в ній перекинута вежа.

Хай три виміри, наче кольчуга, скр

Гренуіль де Маре
2019.05.25 13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;

Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –

Світлана Майя Залізняк
2019.05.25 10:22
Мудрощів би всім... Наливайте з діжки!
Запустіть модерні, ярі двигуни.
Був король - утік... проводжали пішки.
Корчували трухле, щось народ наснив.

Піднялись на прю, наварили каші,
роздала сорока... бракне сироті.
Де отут нові, креативні, наші?

Тетяна Левицька
2019.05.25 09:52
Смеркається, спиняє тиха ніч
минулого сум'яття каруселі.
Малинові мазки на чистій стелі 
сумних небес, а канделябри свіч
ще не горять, лише зоря одна
крізь поволоку синю проглядає.
Хтось поступово поза небокраєм
запалює свічки. Чия  вина,

Віктор Кучерук
2019.05.25 06:41
На кордоні совісті спокуса
Душу вперто знаджує щомить, –
То до Галі радо пригорнуся,
То без Олі не вдається жить.
На кордоні совісті затисла
Душу непостійності вина, –
Згадую сьогодні тільки числа,
Бо забулись зовсім імена.

Ігор Деркач
2019.05.25 06:30
Аврал триває. Чубимося знову.
Російське чудо, і немає див.
Зшиваємо державу по-новому,
а націю – як Вова заповів.

***
Ґарантувати – це ще не подія,
яка усе вирішує за раз,

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 22:20
Лад буває лише в раю,
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.

Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!

Вячеслав Семенко
2019.05.24 19:45
Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.

Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресша краплина уперте кам

Світлана Майя Залізняк
2019.05.24 15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.

Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -

Марія Дем'янюк
2019.05.24 11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до

Ірина Білінська
2019.05.24 11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.

Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла

Віктор Кучерук
2019.05.24 07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.

Ярослав Чорногуз
2019.05.24 00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!

Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував

Тетяна Левицька
2019.05.23 23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
прохолодне, білорунне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.

Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, под

Іван Потьомкін
2019.05.23 21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах

Ірина Залюбовська
2019.05.23 17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?

З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди

Світлана Майя Залізняк
2019.05.23 09:39
Заслабнути на «Птахокардію» Симптом перший Коли натрапляєш на Поезію Світлани-Майї Залізняк, розумієш, що в твоєму світі вона (її Поезія) оселяється на постійно. Бо так тобі хочеться. Бо там є чим живитися з кожного пірнання в неї. І як оминути ба

Ігор Деркач
2019.05.23 08:09
Усім відомо, – де війною віє,
чекай із «іхтамнєтами» Москву.
Конаюча в агонії Росія
колонізує «вату» світову.

Куди не йди, усюди їхнє рило.
Уже й своє – і те гноїть капрал,
а кривославна мафія Кирила

Олександр Сушко
2019.05.23 07:10
З’явилася у нас на сайті химерна пані: вірші пише. І не просто вірші, а ВІРШІ! Сама про себе нашкребла резюме: ікона стилю! Взірець вишуканості! Естетичний ляпас несмаку товпи! Почитав увечері на сон грядущий її нетлінки, дійшов до сторінки надцятої

Вячеслав Семенко
2019.05.23 00:12
Вітрилами на хвилях трав
тополі луками пливли,
у відблисках нічних заграв
котився грому перелив.

Шмагали блискавки по склі,
спливали за струмком струмок
лавини недвозначних слів

Вероніка Новікова
2019.05.22 23:44
Ніч збирається на гілках. В чому ти бачиш страх?
Шурхотить у траві, біжить зі струмком, зазирає у дім.
Роздягайся, ходімо.

Не ставай на листок, обійди колосок, не торкайся кори,
на твоєму боці і чорні гори, і їхні вітри.
Як ітимеш повз жовту скелю

Анонім Я Саландяк
2019.05.22 18:20
переклав з російської Саландяк

Це цілі Четвертої світової війни. А про методи досягнення в ній перемоги інформує зі слів своїх всеблагих співбесідників інше джерело: “Гедоністичний (насолодний) та морально нестійкий Захід здригнеться та відступить пере

Серго Сокольник
2019.05.22 11:52
Як це сталося... Літній день
І кульбабок щасливі личка...
Пригадалося нині, де
Заколисувала травичка,
Нам нашіптуючи казки
Про кохання, і ми кохались,
Приховавши у квіточки
Тіл оголення, і ховались
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Оля Боняк
2019.05.22

Дмитро Бугера Брилінський
2019.05.22

Світлана Пасенюк
2019.04.24

Ірина Залюбовська
2019.04.22

Ростислав Стадницький
2019.04.22

Вігілант Вігіланттт
2019.04.10

Зоя Войтович
2019.04.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Наталя Данилюк - [ 2012.10.24 17:03 ]
    Так важко відвикаю...
    Як важко відвикаю я від тебе...
    Нестерпне жало ниє і пече.
    Ну, прихилися волошковим небом
    Мені хоч раз на стомлене плече!..

    Проникни в душу краплею розмаю,
    Духмяно-ніжно квітом завесній!..
    Так важко я від тебе відвикаю-
    Нестримно грузнеш в пам'яті моїй.

    Згасає літа бабиного згадка
    Між павутинок росяно-крихких.
    Моїх надій розхитується кладка-
    Лиш би дістатись теплої руки...

    Лиш би вхопитись за краєчок неба,
    Торкнувшись пальцем білого крила!..
    Так важко відвикаю я від тебе,
    Від ніжності твоєї і тепла...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (5)


  2. Оксана Забужко - [ 2011.01.15 12:07 ]
    Друга спроба
    І от — проламую головою
    всі чотири стіни нараз!..
    (На таку-то голову — стало ж у Бога міді!) —
    Й опиняюся на твердому — хитаючись, мов водолаз,
    Який, замість перлів, нагріб по підводдю — мідій...

    «Ну, і що в цім лихого? Їстівна ж штука! — було б
    Набагато гірше, аби не приніс нічого!
    А що чорним струпом палає стовчений лоб —
    То на мідь невразливу нема плавильні у Бога!»

    ...Але я все волаю, що бачила перли — вони
    Там і далі лежать на дні — лиш потрібно другої спроби!

    ...Але вже зімкнулись назад чотири стіни,
    І на вік один — не дається нового лоба.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (12)


  3. Рудокоса Схимниця - [ 2010.10.06 13:20 ]
    МІЙ ЛАДО
    Згадай шальну купальську ніч, коли до уст тулились зорі,
    Ти на руках мене поніс шукати папороть прозору.
    Ураз не стало таїни, відкресли роду заборони,
    Як маком проростав в мені Ярила знак, у біль червоний.

    Вже більш, ніж брат, і глибш, як муж. Я вічно-гойна лада-ружа.
    Прошу одне: мене ти руш! До цятки, риски, до окрушин.
    Бо профіль плетивом у снах, мов тятива бринить віднині,
    В нім Білобог, тотемний птах, палИть свічу світотворіння.

    На втіху Лелі принеслИ суниці, руту. І зумисно
    Отой солодкий зойк весни собою замісили в тісто.
    Аж мавки сердились! Однак охороняв Ярило. Леля
    Нам на уста поклала знак невідворотності містерій.

    Ми – цілий Всесвіт. Всесвіт – ми! Аж заздро так самим із себе…
    Рук злебеділими крильми у пестощах складали требу.
    Без жалю соловей зітнув нічну імлу отак невчасно.
    На вістрі місяця без сну Мокоша ткала долю рясно.
    6.10.2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Коментарі: (39)


  4. Олеся Овчар - [ 2010.08.29 15:45 ]
    Її прощання
    Палають стіни Карфагена...
    Вас зачекалися сирени
    В морях суворих, друже мій.
    На це, напевно, воля вища:
    Попутний вітер вперто свище
    І розмиває жаль прибій.
    Ці хвилі з присмаком розлуки
    Лукаво пестять мої руки -
    За Вами кличуть навздогін.
    Моя Любов не має стриму -
    Безстрашно землю я покину
    Під поминальний передзвін.
    І хоч до Вас, це твердо знаю,
    Могутні хвилі не здолаю,
    Та вже минув земний мій час:
    В безмежних водах океану
    Перлиною я скоро стану,
    Що мрію збереже про Вас.
    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (19) | " Й. Бродський. Дідона та Еней. У перекладі В.Ляшкевича"


  5. Оксана Мазур - [ 2010.08.03 00:03 ]
    ***
    Виклично (і обдумано) – крок в бурштинове півсвітло.
    Переглянувши наскрізь все і вся,
    Втолити спрагу вишнею і ковточком вітру.
    Жити. Не як всі, а від (і без) кінця.
    Проти течії – проти натовпу – тобі навпереймИ, –
    Читай по очах, грамотний, (напис: обіймИ).
    Решта – формальність, суть – крила,
    Перевернуті зорі надимають вітрила.
    В керунку серця через осінь жоржин
    Не згуби терпіння (рівне «не вбий»
    Любові). Квінтильйони стежин
    В спокій. І одна – до тебе.
    Тільки б не стати Євою. Не занапастити.
    Яблуко спокуси в Адама на шиї –
    Так треба. Може. Вмій жити.
    Зміна світогляду – ревпереворот. Не міняй навмання.
    Падають зорі в небо. Ми
    Нечитаною газеткою прикривши срамоту незнання, –
    Люди, будьмо людьми!
    Аорти розрізані, очі відкриті – VITA.
    Скорботи, любові, ненависті, емоцій ріки –
    Я хочу так – VINI, VIDI, VICI!

    серпень 2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (2)


  6. Юлія Шешуряк - [ 2010.07.22 11:21 ]
    а-літо-влітало
    Я відчиняла вікна - впускала літо в кімнати:
    спочатку медову спеку, а потім - дощі-мате,
    пожовкле липове листя, що вміло крізь нас літати,
    коли ми гойдали радість, немов немовля святе.

    Години втікали швидко, як чорні блискучі коні,
    світанки падали підло, будили шумом авто.
    Ми спали. Лишалось літо слідами на підвіконні,
    мелодіями твоїми, які ще не чув ніхто.

    А потім ти їхав, їхав, а я відчиняла вікна,
    і літо влітало вітром - то теплим, то наче й ні.
    Приносило павутиння, лякало, що все навіки,
    просило вина і хліба, видовищних слів і снів.

    Твій запах лишався в ліжку, повітряний і казковий.
    Втирала його у себе, вдихала тебе, немов
    ти літо. А справжнє літо в розмови вплітало слово,
    найкраще у світі слово, і слово було - любов.



    2010


    Рейтинги: Народний 5.7 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.53)
    Коментарі: (32)


  7. Світлана Майя Залізняк - [ 2009.12.07 19:34 ]
    Камедетеча
    у передгроззя вишні гомонять.
    Я чула вчора шелестку розмову.
    Їх у дворі вціліло тільки п"ять.
    Летіли кажани у ніч - на лови...

    Стомилася від музики і лиць.
    Остуди прагла. У вишневий ґелґіт
    Із дому вийшла - під штихи грімниць.
    Млоїлося у серці, руки терпли.

    Дерева шелестіли про мороз,
    Петарди, гусінь, лезва, цвяхи, круків...
    Я знаю ліки... І рецептів - стос.
    І вербам - зле!.. - кивнула в бік прилуки.

    Вщухає вітер. Зійде сонце в рань...
    Літоростки впиналися у плечі.
    Біль струменів,
    яскріла
    чорна
    твань…
    Дощ нехотя тлумив камедетечу…



    2007-2012


    *-хвороба дерев від морозу,
    механічних пошкоджень.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  8. Оксана Маїк - [ 2009.12.06 17:19 ]
    * * *
    Осіннє небо тисне ваготою,
    Спресовує, ущільнює печаль.
    І відчуваю - я під ним не встою
    Без міцності твого плеча.

    Вітрище стрепенувсь мерзлякувато,
    Жбурнув під ноги пригорщу сльоти.
    Мабуть, було на свята забагато...
    Хоч ти мене від суму захисти!

    І ти прийшов. Крізь хляпатоху й темінь,
    Поміж дощем - і навіть не намок.
    Приніс пахучі пізні хризантеми,
    У спомин літа - радості ковток.

    2005


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.32)
    Коментарі: (4)


  9. Тамара Шевченко - [ 2009.11.04 00:12 ]
    Осінній вальс
    Вже давно відплело павутиння їй бабине літо,
    У неділю приходять у гості онуки і діти.
    Осінь колір змінила, так сумно, що листя останнє
    Опадає, та в дім завітало неждане кохання...
    Відганяла його, бо соромилась - близько вже старість,
    Та осіннім листком у вікно залетіло - зосталось,
    І вона розцвіла, ожила, як весна, забуяла.
    Хоч би листячко все не опало, хоч би не опало...
    А червоні і жовті листки все кружляють у вальсі,
    Все забули у вирі танку, хай бо грає Вівальді.
    Двом зима не страшна, пахне листя осіннє у хаті,
    Те, що встигли вони зберегти, восени назбирати.

    31/10/09



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (23)


  10. Галина Гордасевич - [ 2009.09.21 15:07 ]
    * * *
    Не можу про Вкраїну патетичним тоном
    І в екстазі солодкім не завмираю.
    Колись я тягала носилки з бетоном,
    А зі мною - Розенберг Рая.
    Були обом безрадісні ночі,
    Пересилки, "параші", етапи,
    І в час перевірок на грудях дівочих
    Чужі безсоромні лапи.
    Трагічне в життя нашого повісті
    Було на кожній сторінці.
    А між тими, хто нас стеріг по совісті,
    Були свої, українці.
    І що ви розводите мені теорії
    Про засилля жидівське всюди!
    Той, хто бачив тюремні зорі,
    Довіку їх не забуде!
    Хай інший копається в історії гної,
    Між покидьками кривди дрібні збирає,
    Та я пам’ятаю: носилки зі мною
    Носила Розенберг Рая!

    1966 р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.64) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (5)


  11. Галина Гордасевич - [ 2009.09.21 15:29 ]
    * * *
    Коли на губи мої сходить важка німота,
    Така німота, що мовити слово несила,
    Прийди до мене, давня пісня проста,
    Що мама співала, коли ще під серцем носила:
    Про чисте поле, про синє море,
    Про червону калину з темного лугу,
    Про силу козацьку, що ворога зможе
    Та про гірку материнську тугу.
    Щоб в полі лунало, щоб в небі бриніло,
    Щоб підступало сльозами до горла.
    За хвилю слова — роки мовчання.
    Я згодна, доле, на таку плату.
    І тільки потім довгими ночами
    Над чужею піснею сиджу і плачу.

    11.07.1972р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" -- (5.4)
    Коментарі: (2)


  12. Олена Осінь - [ 2009.08.31 11:26 ]
    Мова гір
    Кінь виграє копитами, летить каміння.
    Ти чорним поглядом вдивляєшся у далі,
    Тонкі вуста, орлиний зір, чоло зі сталі,
    Могутній тавр! Історія внесе в скрижалі
    Твої сліди із часу сотворіння.

    І зникне страх. Тут велич непоборна!
    Вся сила каменю у жили переллється,
    Набатом в грудях лунко б’ється серце,
    Душа Землі в твоїй душі озветься,
    Зітруться часу споконвічні жорна.

    Торкаюсь стиха залишків стіни-фортеці
    І відчуття твого – як подолати втому,
    Знайти шляхи із нині в невідоме -
    І ти упевнений, бо саме тут ти вдома.
    І гори дихають із ритмікою терцій.

    Дурман розіллє ялівець в розлогім вітті,
    Все той же вітер гне-не зігне сосни,
    В підніжжі хвилі грають віртуозно,
    Прадавнє небо ковдру стелить млосно.
    Твоє й моє. І снігом з гір тисячоліття.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (4)


  13. Ляна Лада - [ 2009.07.17 11:24 ]
    Cry in a rain
    Там, де упало сонце за горою
    Ховаючи печаль в безмежжі трав,
    Рясним дощем вкриваючись постою,
    Згадавши смак солених його страв.

    І там, далеко від очей сторонніх,
    Жалі втопивши серця у туман,
    Змахну вологі пасма я зі скроні,
    Сп’янівши від нічних страхів й оман.

    І там, де злива креслить кіл перетин,
    Де темні води пестить хутро мли,
    Ховатиму свій плач. А слів тенета
    Розвіють тихі опівнічні сни.

    17/07/2009


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Коментарі: (29)


  14. Олена Осінь - [ 2009.06.30 08:54 ]
    Народження торнадо
    Може я була колись вітрилами?
    Ніс мене ти далями безмежними,
    Випробовував мене своїми зливами,
    Сіллю й сонцем випалив в мереживо.
    Пестив так, що навіть чайки плакали,
    Потім враз – здирав, і рвав на клаптики.
    А я знову, й знову бурю кликала,
    Щоб разóм летіть украй галактики.

    Може птахом я літала поміж скелями?
    Ми змагалися з тобою в швидкості,
    І сягали понад неба стелями,
    Шаленіли від такої близькості.
    Ти тримав моє крило - скоряла вись,
    Але лють росла – гніздо до урвища.
    Ближче б до землі… І я підводилась,
    На крутій горі житло звивала ще.

    Може в небо я росла тополею?
    Ти блукав між листя гірко-трýнкого,
    Шепотів «...моя…» і кликав долею,
    Покидав, і я бриніла стрункою.
    Повертався наче звіром загнаним,
    Буревієм рвав красу до коренів.
    Я ж пускала знов зелені пагони,
    Ніжні і тонкі, але не скорені.

    Я була дружиною, коханкою,
    День і ніч тебе чекала віддано,
    Ти влітав відкритою фіранкою,
    Цілував, і знов шукав незвідане.
    Я зросла твоєю міццю-зрадою,
    Сни і впевненість мої злились в одне.
    Перший власний крок…… І я не падаю!
    Нині вітер – я!
    Спини тепер мене!

    2009


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (16)


  15. Наталя Терещенко - [ 2008.12.20 12:16 ]
    ФАНДАНГО
    Танцюй, Міньон, танцюй своє фанданго!
    І хай пульсують жили кастан’єт,
    і шаленіє в прочуванні танку
    цей вечір - виночерпій Ганімед.
    Гітара стогне, зваблена, мов жінка,
    і тіла напинається струна,
    смагляві перса, яблук половинки,
    вино спокуси випите до дна.
    Ні, не тобою, діво-невакханко,
    а тими, хто в полоні танцю - сну
    очима з тебе п’є свою коханку.
    Їх так багато - п’ють тебе одну...
    У вирі танцю - веремія звуків,
    плоть почуттів, цнотлива кров душі,
    гірке спасіння і солодка мука,
    На чистій, не затоптаній межі.
    Танцюй, Міньон, свою жагу і долю,
    Тремтливим станом одганяй жалі-
    богиня танцю у земній юдолі.
    І босі ніжки на жорсткій землі.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.49) | "Майстерень" 6 (5.45)
    Коментарі: (14)


  16. Афродіта Небесна - [ 2008.12.14 03:32 ]
    en tango
    Тюльпани до ніг їй,
    Вишневий сироп за комір,
    Самшитова шпилька і
    Брязкальця на зап’ястях…
    Дивитися тільки,
    Як б’ють фіолетові іскри
    З-під пружного доторку
    Скороминущих пальців.

    Мілонга – вишневий сироп
    На тонких ключицях.
    Зрадлива душа метелика, бо наївна.
    Земля стугонить
    Під жорнами черевиків…
    Цей вигин хребта
    Ще прагне твоїх обіймів.

    Вишневий сироп –
    Es tiempo_ adiós, amigo_
    Зрадлива душа метелика –
    Полетіла…
    Вона дотанцює –
    Лишаться самі підбори…
    Метелики не вертаються
    Вниз по тіло_

    Твоя королева нині померла.
    Твоя пустотлива дівчинка нині померла.
    Твоя вірна шльондра нині померла.


    Nothing could hurt me more, really…




    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.5)
    Коментарі: (27) | "sound =) Gotan Project (="


  17. Олена Теліга - [ 2008.11.17 12:57 ]
    МУЖЧИНАМ
    Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
    І у руці перо не зміниться на спис.
    Бо ми лише жінки. У нас душа криниця,
    З якої ви п'єте: змагайся і кріпись!

    І ми їх даємо не у залізнім гимні,
    У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
    Бо швидко прийде день і у завісі димній
    Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.

    Ще сальви не було, не заревли гармати,
    Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
    Все, що дає життя іскристе і багате,
    Мов медоносний сік, збираємо для вас.

    Гойдайте ж кличний дзвін!
    Крешіть вогонь із кремнів!
    Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, -
    Без металевих слів і без зідхань даремних
    По ваших же слідах підемо хоч на смерть!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.47)
    Коментарі: (6)


  18. Магадара Світозар - [ 2008.11.11 14:26 ]
    Вже близько до зими...
    І ми – як ми, бо ближче до зими –
    І ти – не я, і жереб крутить світом:
    Мені наліво – в учні до Хоми,
    Тобі направо – жити, жити, жити!

    І хай болить, і хай пече… Дарма –
    Однаково, як їжачкам в тумані.
    Ця осінь – видиво, усе, чого нема.
    Ці сльози – вигадка, а ми – такі жадані.

    Бо виросли, як з розміру нога –
    Я, певно, ліва, ти, напевно, права.
    Ми так багато наловили ґав,
    Що не збагнули, осінь – переправа.

    І десь на тому березі ріки,
    Де два шляхи зійдуться знов докупи,
    Ми доторкнемось Божої щоки,
    Нас Бог знайде і, мов нектар, пригубить.



    І ми – то ми, вже близько до зими.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.75 (5.47)
    Коментарі: (13)


  19. Вероніка Новікова - [ 2008.11.09 14:05 ]
    Листи у осінь
    тіло тліло листячком на осінніх станціях,
    де скидали поштою в пил мішки-роки.
    ширилась на спогади я-ми-я дистанція,
    і вганяла в серденько рими-остюки.

    лист перший.
    невідправлений.

    що горіло – вимерзло, що любило – вимерло.
    ранок різав порівну нас на біль і "ти".
    потім я півсерцьою і уже не милою
    розкидала вилами скирти самоти.
    а вночі до сповіді, хай і пальці сколоті,
    у соломі спогадів мацала голки.
    щоб колись-розірваний
    трьом китам над прірвою
    повернути латаний-небом-шмат-ріки…
    a тоді спрацьована, звихнута на спокої,
    я прощалась з Господом, і… привіт траві.
    щоб із біло-сивої хмари ноги звісивши
    радити кохатися тим, що ще живі.
    радити по середах душами мінятися,
    щоб до ранку плутали – де чия була…
    і не сперечатися із дурною мишкою,
    що у грудях кублиться, тепла, мов зола.

    радити не зрадити, римуватись парами,
    паруватись римами, гримати на зло.
    і палати білими, мов сніги, стожарами,
    щоб аж в пеклі холодно й заздрісно було;

    біль ділити порівну, і на пучках пальчиків
    засівати любощі, щоб тоді жнивам
    дивувались чортики,
    заздрили китайчики,
    жовті, наче персики.
    отакі дива.

    лист другий.
    ненаписаний.

    ті, що люблять – пестяться,
    що не люблять – хрестяться,
    поглядом проводячи пари голубів.
    я б із хмари скинула їм від сонця дещицю,
    щоб по лобі тріснула і навчила див:
    уявляти як воно, персикам-китайцям,
    стоячи на черепі дриґом догори;
    і удвох радітися, що земля хитається
    від вина під маркою: "любий-то-й-гори";
    повертати сонечку білі пики-соняшники;
    повертати прозелень із очей – лісам,
    щоб сміявся Бозінька, і казав: ех, донечко,
    добре навіть старіється, коли ти не сам…

    P.S.
    тіло тліло листячком на осінніх яблунях,
    що росли на тім'ячку зшитої ріки…

    позрізали гицелі зорі з неба шаблями,
    а мені залишили від зірок дірки.


    25. 06. 08


    Рейтинги: Народний 0 (5.65) | "Майстерень" 0 (5.6)
    Коментарі: (10)


  20. Наталя Терещенко - [ 2008.10.31 09:03 ]
    ДЕ-ЖА-ВЮ
    Холодні вітри виносять із серця віру,
    Виймають надію - несуть її до безодні,
    Складають мов здобич усе на краєчку прірви,
    Та не повертають ні завтра, ані сьогодні.
    Спасибі, хоч осінь дала свою пятерицю,
    Хоч звісно, вона від каліцтва не порятунок...
    Застужене серце клякне. Камінь чи криця?
    І хтось вже питає, який у нього гатунок,
    Щоб взяти його як бут до своєї справи,
    Зацементувати розчином із бетону,
    Зробити собі місточок для переправи,
    А решта усе – непотріб, нехай потоне...
    Зав'яжу на шворку свою наболілу душу,
    І стану німою, незрячою і глухою,
    І серце стане байдуже і невидюще,
    Та це все одно ніяк його не загоїть...
    Обвітрені думи і шерхіт торішніх істин,
    Підрізані крила, кольору теракоти
    Зруйновані замки, десь у повітрі виснуть,
    ........................................................................
    Гарячка країни, хворої на сухоти...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (4)


  21. Наталя Терещенко - [ 2008.10.15 10:49 ]
    ДРУЖИНА ДОЩУ
    Я дружина дощу. Я живу у його гаремі,
    Серед інших таких же дівчат і жінок дощу.
    І як інші жінки, я на нього чекаю ревно,
    І шепочу затято сакральне « не відпущу!»
    Я дружина дощу. Він приходить коли захоче.
    Він буває грайливим, буває і навпаки,
    Та без нього вселенська нудьга мою душу точить,
    І без нього чомусь не «народжують» тут жінки.
    Я чекаю його. Він приходить, і він минає.
    Залишає родзинку на згадку про наш роман..
    Я дружина дощу, лиш про це ще ніхто не знає,
    І лиш вчора у дощ я дізналась про це сама...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (5)


  22. Ганна Осадко - [ 2008.07.31 10:28 ]
    Це дихання відчути...
    Це дихання відчути, а тоді
    Пливти листочком жовтим по воді,
    Що гоїть, гой-я, гоїть і колише,
    Несе на хвилях у дрімотну тишу,
    Де спить, сховавшись в мушельку, душа –
    Шааааа...


    Де шепіт, де шовковиця шовкова,
    Де ні про що (про все) тече розмова,
    І річка, і слова течуть, і ми,
    Як ідоли, пливемо до зими...
    А врешті – і зима колись зникома.
    Кома.


    А після коми – повінь! І вода
    Шалено крутить – сильна, молода!
    І заливає душу, потім тіло,
    Сміється: ну, кортіло ж бо, кортіло?
    Аж раптом - ти. А за усім відтак –
    Так!


    І оксамити, і шарлати неба
    Розчулено притуляться до тебе:
    - Не треба...
    Літо – як щедроти духу.
    І пух летить – і все нам буде пухом:
    Земля, вода і золоті вогні –
    Ні...

    Цій осені синіють крила. Вітер
    Хустиною слова і сльози витер,
    Останній крок, і перший сніг, і – каррр!
    То ворон із горіха, мов Ікар,
    Злетів між хуртовинних веремій.
    Мій.


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (26)


  23. Афродіта Небесна - [ 2008.07.31 03:54 ]
    Mistakes. Correction.
    "осінь вечір пора вмирати"
    Іван Андрусяк

    Ти казав, головне почати,
    Ти казав, то є справа звички –
    Глухо стукнули об підлогу
    Мої стоптані черевички.

    А на бильці недбало – джинси,
    У кутку – непотрібні крила,
    Затісною одразу стала
    Надто неактуальна шкіра.
    Жарко, серденько, тане шибка
    І стікає по підвіконню,
    Веслувати сьогодні важко –
    Онде сіль проступа на скроні.

    Тільки чути: хитає човник,
    Вітер виє, мов навіжений,
    І гадати, хто ступить першим
    На святі острови Блаженних…

    Тільки дихати… Тане шибка…
    Тане човник… Німіють пальці…
    Вплав пускатися…
    Ще не пізно…
    Не згуби мене…
    Не здавайся…
    Так і треба… тримайся… хвилі…
    Так і треба… земля… вже близько…
    Так і… Господи… наче… берег…
    Обережно… каміння… слизько…

    Так і… Шкіру! Назад – у шкіру!
    Твоя правда – лише почати…
    Після – знаєш і сам, мій милий:
    Осінь. Вечір. Пора вмирати.

    Ось і вечір. Пора вмирати.
    По таксівках, метро, вокзалах…
    Непутяща донька у тата,
    Та вона вже про це казала…

    Це болючіше збитих ліктів,
    Шкода, нікому дати здачі,
    Хоч сльозинку б у ніч зронити,
    Та великі
    дівчатка
    не
    плачуть…

    Пропускають дзвінки нечемно,
    Удають, ніби ніц не бачать,
    Обирають провулки темні,
    Та не плачуть вони, не плачуть…

    Так і… будуть тобі поясненням
    Мої випиті небом очі.
    Ні, я більше тебе не можу…
    Ні, я більше тебе не хочу…

    Твоя правда – лише почати…
    А мені – замести сліди…
    Осінь. Вечір. Пора вмирати.
    Тіні крадуться до води…


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.54) | "Майстерень" 5.63 (5.5)
    Коментарі: (37)


  24. Ванда Нова - [ 2008.07.03 15:20 ]
    Подаруй мені...
    Подаруй мені стелю, коханий, а неба не хочу,
    Тільки стіни міцні – і не треба просторів земних,
    У недбалім узорі цеглин упізнаю твій почерк,
    Наготу прикриваючи клаптями вицвілих снив.

    Подаруй мені літери, милий, бо слів - забагато,
    Як вервечку, торкатиму їхні байдужі тіла,
    І молитимусь ревно до сонць на вітрилах фрегату,
    Що тебе понесе крізь неспокій, немов криголам.

    Подаруй тихі кроки свої на порозі неждано -
    Їх відлуння миліше пасажів космічних музик.
    Тільки мить сонцесяйну даруй, адже вічність – омана,
    Я сповию цей промінь у спомин ,
    допоки не зник.


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (30)


  25. Марія Матіос - [ 2008.03.07 12:32 ]
    ІЗ ДНІВ СВЯТА.
    Боже, в цей вечір великий світ
    Тремтить, як тонка павутина.

    Поклади руку на мій живіт –
    Там б"ється моя дитина.

    Погладь і скажи їй, що ти робив
    Сьогодні в цім світі впертім.

    Вона ж мені скаже, що ти любив
    Мене понад все.
    Й безсмертно.

    Вона там мізинцем малим пошкребе,
    Шукаючи райську браму.

    Вона тобі скаже, що я тебе
    До смерті люблю.
    Як мама.


    із "Жіночого аркану"


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  26. Марія Матіос - [ 2008.03.02 23:56 ]
    * * *
    Прости мені оцю відвагу –
    не мати смутку ув очах.
    Я жінка.
    І для мене благо
    Отак от жити – на мечах.
    Іти по лезах, як по травах,
    Сивіти в чорняві ночей,
    І відвертать від тебе замах
    Чужих очей, чужих очей.
    А потім плакать, мов дитина,
    Чолом уткнувшись у щоку,
    Шептать нехитре і невинне:
    "Нащо тобі мене таку…"
    І знову думати до рана,
    І попеліти від жалю,
    Бо ти – моя найглибша рана.

    Та – що люблю…


    із "Саду Нетерпіння"


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (4)


  27. Ганна Осадко - [ 2008.02.22 17:53 ]
    ***
    …Забувати поденно – спочатку зникає лице,
    Потім дотик, і запах, і безум вокзалів, і тиша,
    Що приходить по всьому отому. І поспіхом пишеш
    Щось безглузде і щире твердим, наче гріх, олівцем.

    На покреслених аркушах знову «Навіщо і як?»
    Тільки потяг, і протяг, і шпилька у палець вколола:
    Ти вже нахильцем пила це слово гіркаве «Ніколи»,
    Як на кухні ранковій початий надвечір коньяк.

    Вже мовчалось тобі, і боліло, і біло було,
    І мело у душі, і замети вкривали поволі,
    І курила у тамбурі білу цигарочку долі,
    І текло поза вікна якесь безіменне село…


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (7)


  28. Ганна Осадко - [ 2008.02.21 22:00 ]
    ***
    ...і довго-довго пальці цілувати...
    (ніч - безконечна. пальці - два по п"ять)
    снігів солодких несолодка вата
    вгорнула Місто, де вони не сплять,

    а дихають у темряві, і дивом
    здається цим сновидам світ без меж,
    в якому королю смаглява діва
    постала - як Даная - без одеж,

    без слів і суму. Лютий, січень, грудень -
    і час навшпиньках відійшов назад,
    бо золотом дощів упав на груди
    твоїх цілунків ніжний листопад...


    Рейтинги: Народний 5.88 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (11)


  29. Оксана Забужко - [ 2008.02.17 22:20 ]
    КРИМ. ЯЛТА. ПРОЩАННЯ З ІМПЕРІЄЮ
    В цім розваленім часі, весною, в приморському місті
    (Де ніхто не вважа на часи, а лише — на сезони),
    Що за щемна розрада — ефіристий дух гостролисту,
    Й під сирітськими пальмами в віялах мокрого блиску —
    Бабця в шапочці й чунях, в цурпалках обтятого хисту,
    Що виводить на скрипці пісні некурортної зони!..

    Я годую чайок, їхні крики застуджено-строгі.
    Млява мінька долярів триває у шопці за рогом.
    Пес вганяється в хвилю — й вискакує. Мов виноград
    Темно-синій, імлавиться море — і дивно невлад,
    Захлинаючись, скрипка біжить “па желєзнай дароґє”,
    Де донині проноситься смерч “Варкута —Лєнінґрад”.

    Ех, па тундрє, па тундрє!.. Прощайте — совєцьке дитинство,
    Поворот з таборів, шістдесятницькі вірші (зразки
    Первозвуків німого!), “хрущовка”, що в голову тисне…
    Щось ніщо не спеклося із цього снітявого тіста,
    Крім жаркої, як пульс маяка: загориться і згасне, — тоски.

    Кожен досвід чогось та вартує, принижено твердять
    Всі, обрубані досвідом. Кожен — крім досвіду смерті,
    Докидаю в рядок і витрушую крихти: познач
    Скрайню точку на мапі, приїдь, зупинись на окравчику тверді —
    І тебе здожене, наче поїзд по колії, плач.

    І, крізь наглий наплив голубого зубовного дзвону,
    Розумієш просте і гірке, як вино на розлив:
    Можна жити і так — все життя утікаючи з зони,
    Можна навіть писати — на вітер, обривками слів…
    Тільки множаться сполохи в скронях і небі блідому,
    Та срамотна вітчизна, як щоки од згадки, горить:
    Півжиття — за плечима. На плечах — ні слави, ні дому.
    А попереду — море, яке не здолаєш убрід.

    Пропливу! Проживу! Скрізь де хоч’ — в сірниковій коробці
    (У лушпайці горіха, як Гамлет!) — аби був добрячий замок!
    Лине “плач по империи”, як написав би був Бродський,
    Та схолов од плачу і, від’їхавши в Амхерст, — замовк.

    Хай хто хоче, той плаче. Я — весело зціплюю зуби:
    Надто довго вертіло мене коліщатком і шрубом
    По таких жолобах! — що тепер тільки й маю за честь
    Пригадать, як щоразу, на доторк кліщів пласкогубих,
    Я спорскала, зірвавши різьбу, некрасиво і грубо, —
    І котилася в бік опівнічних своїх перехресть!

    Недовіра до місця — ось те, чого справді учила
    Нас імперія: тим я з дитинства й боялася щілин.
    Страх, як бліки крізь листя, торкає юрбу ворушку,
    Що тече по бульвару, — сюд-туд в ній мигне ветеранське карчило,
    Та з повітря московський акцент обпікає, мов “чілі”, *
    Піднебіння — гортань — стравохід — і гузничну кишку…

    Це бездомна земля — хто тут жив, той не втік, і запізно
    Говорити про це: всяке місце по людях зализне
    (З білосніжним оскалом прибій камінцями шкребе).
    Час рушати, смеркає. Де я, там і буде вітчизна —
    І вітчизна в мені ще колись упізнає себе.

    “Ат праклятай паґоні”, в тропу мандрівного зарібку —
    І мені навздогін (кожен має, за що заплатив!)
    Бабця в чунях, щокою, як кицьку, придержавши скрипку,
    Заянчить хроматизмом, мов духу пускаючись, хрипко, —
    Й без усмішки зійде на стрибучий танґóвий мотив…

    1994

    * - Гатунок перцю


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (23)


  30. Леся Романчук - [ 2008.02.01 17:20 ]
    ЛИСТ КАПІТАНОВІ ГРЕЮ
    Капітане Грею, як вам спиться?
    Як вам історична ваша роль?
    Сивіють в очікуванні принца
    Тихі неприкаяні Ассоль.

    Сивіють звичайні їхні Джони —
    Їм не стало шовку для вітрил.
    І уперто не цвіте червоним
    Сірий непривітний небосхил.

    І мина життя. Не у палаці —
    У тісному безладі квартир.
    Тільки мрії — сукні, квіти, танці.
    Лиш роман, зачитаний до дір.

    Еполети, ордени, мундири...
    Скільки ви понівечили доль!
    Грей, повірте, усього лиш “сірий”!
    Решту ти домислила, Ассоль!

    Вивільнись із сірого полону!
    Скільки того щастя на віку?
    Тихий, непомітний, вірний Джоне,
    Поцілуй поморщену щоку!


    Рейтинги: Народний 5.8 (5.58) | "Майстерень" 5.75 (5.59)
    Коментарі: (8)


  31. Леся Романчук - [ 2008.01.24 17:26 ]
    ***
    “Стояла жінка на семи вітрах”
    (Ірина Дем’янова)

    Стояла жінка на семи вітрах,
    і падав їй у ноги подорожник.
    І серце чисто метене, порожнє
    забуло, що є біль, і що є страх,
    лиш прагло вітру.
    Гострого, мов зойк,
    і чистого, мов березневе сонце.
    Стояла жінка пильним оборонцем
    того, що їй у спадок принесло
    доріг суцвіття.
    Подорожній цвіт.
    Єдине непорожнє у тривожнім
    цім світі.
    Суєта.
    Ловитва вітру у тенета віт.
    І віри вир у темряві безвір’я.
    І камінь струн Орфеєвої ліри.
    Сльота осіння. Вітер і сльота.
    Сльота і сльози на семидоріжжі...
    І вітром перехрещена так ніжно,
    вона росі і сонцю помолилась
    і відійшла від схрещення доріг.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.59)
    Коментарі: (2)


  32. Ната Вірлена - [ 2008.01.23 14:30 ]
    Блокнот (8)
    У тебе дар на таких – без передиху, без відстрочки,
    Аж божевілля зводить у манівці.
    Він носить серце у лівій кишені сорочки,
    Як обручку на правій руці.
    Він світлий образ, він сонячний легкий промінь,
    Його волосся – достигла під небом мідь,
    Такий колись зустрінеться на пероні –
    І все. Розбирай валізи. І вже не їдь.
    І скільки не живи в автомат-режимі,
    І як не переборюй їдучий бром,
    У тебе розвивається о-дер-жи-мість,
    Попелюшчин синдром.

    Такого смирення й холоду – метастазно.
    І шо, моя мила, з серцевих таких напружень?
    І ти посміхнися йому, посміхнися люб`язно.
    Але байдуже.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (4) | "Блокнот"


  33. Варвара Черезова - [ 2008.01.14 18:37 ]
    Без тебе...
    Вже не марю тобою – кохання в душі відцвіло,
    пелюстки облетіли, у полум’ї смутку згорівши.
    І сьогоднішня Я народилась з того попелища,
    Наче в казці дитячій Добром переможене Зло.

    Треба вчитися жити, радіти і дихати теж!
    Ще не звідано стільки, не бачено мною, на жаль.
    І не знайдено поки ще мною священний Грааль.
    Відкриваю, як вперше, цей світ без кордонів і меж.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (22)


  34. Золота Жінка - [ 2007.12.01 19:02 ]
    Стахановець
    Як це правильно, любий! Не варто купляти штольню,
    Коли треба відерце вугілля, чи два, чи три,
    Краще ввечері дівку до серця собі знайти,
    Відпочити у клубі, приміром, – і ніч прикольна
    Перекотиться в ранок, піде антрацит додому,
    Залишивши у ванні на столику свій гребінець,
    Це, погодься, палкого кохання не гірший кінець,
    Ти спокійно доспиш, і забудеш ім′я по тому.
    А проспавшись, насупиш чоло: “Вероніка? Катька?
    Може, просто Марія?”. Не парся, Стаханов! Відбій!
    Через тиждень знайдеться нехилий новий забій!
    Бо на грома тобі ціла шахта проблем Засядька?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.25 (5.51)
    Коментарі: (11)


  35. Ганна Осадко - [ 2007.11.30 22:06 ]
    Лист до друга
    Найкращі новини – відсутність важливих новин:
    Ще день розміняла, в кишеню відсипавши здачу,
    Бо все планомірно і вірно. Це, знаєш, неначе
    “Італія-Рома – Динамо” – чотири-один!
    Так, наші продули! Ти сам здогадався, чи бачив?

    Останні новини – в вазоні розцвів молочай,
    В неволі розцвів, уявляєш... Бо тепла неволя.
    От сніг за вікном пролітає – ти бачиш, поволі,
    А я за вікном калатаю у скляночці чай
    Сріблястою ложкою долі. Малі ще у школі –

    Знання здобувають про добре і вічне, про те
    Що варто робити і те, що не варто робити,
    Наприклад, уранці шкідливо під каву курити,
    А вчити англійську – корисно. Та сніг замете
    І перше, і друге. Тому залишається – жити,

    Картоплю варити в мундирах, цідити вино,
    Купити весняну суконку (це знаково в грудні),
    Звикати до тебе, до снігу, до кашлю, до буднів,
    Бо це вже – надовго. Бо це, як в задачі – “дано”,
    І сума доданків незмінна. І дні каламутні


    Птахами летять до бодай середини Дніпра,
    Щоб там, помінявшись з напарником, далі летіти,
    Аж поки в Тернопіль не вигребе ящером квітень,
    (Признаюся чесно, це місто - страшенна діра),
    І думка єдина “Хто винен і що з цим робити”

    Уже попустила. Найкращі новини – нудні,
    Не дивлюсь ТВ, не читаю нічого із преси,
    Горілку марную – на грудях вкладаю компреси,
    Забувши про дні – де робочі, а де вихідні?
    А все, що згадала, іде паровозом – пеесом.

    P.S. Повернулись зі школи донька і син.
    Найкращі новини - відсутність важливих новин.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (10)


  36. Ганна Осадко - [ 2007.11.15 16:36 ]
    Гість
    Ти кажеш: Думай і не схиб… Навіщо?
    Коли душа – зотліле попелище,
    де ворон кряче і нечистий свище,
    як вітер, у схололі пальці два,
    а ти стоїш – між рідними – німими,
    ще поміж ними, та уже не з ними,
    коли довіку зими – тільки зими,
    через які не проросте трава,

    то думай чи не думай – не поможе…
    Підніму очі: «Дяка, світлий Боже…»
    А він мені на картах наворожить
    Казенний дім, дорогу і любов.
    А ще: думки, хурделицю, слизоту,
    Вечерю, нежить, ГРЗ, роботу,
    І те фатальне – серед ночі – «хто ти?»,
    І стук у двері, наче хтось прийшов –


    По душу чи, як водиться, по тіло,
    І навстіж двері! А за ними – біло!
    Бо час. Бо все уже переболіли.
    Перебілили. Стеля – ніби скло.
    І хтось стоїть. А хто – не розібрати:
    Королю? Брате? Лицарю чи кате?
    Та хто б не був – заходь хутчіш до хати,
    Бо снігу вже з порога намело…

    Так високо – по кісточки. По серце.
    І він зайде. І я горілки з перцем
    Наллю з дороги, щоб зігрівся. Все це
    Буде як сон, побачений давно,
    Пробачений, пробуджений, блаженний,
    На кухні він присяде біля мене,
    Щоб помовчати… І схололі клени
    Постукають кістляво у вікно:


    - Уже світає…
    Як усе світає!
    Химерний привид знайденого раю,
    Якого - знаю – так і не пізнаю,
    Розтане вранці між прозорих віт,
    І заясніє іній на морозі,
    І син – як завжди, босий - по підлозі
    Протупцяє, і стане на порозі
    У білосніжній майці: «Ма, привіт!»


    Рейтинги: Народний 5.81 (5.65) | "Майстерень" 5.83 (5.62)
    Коментарі: (19)


  37. Ганна Осадко - [ 2007.11.04 13:16 ]
    Твій дотик такий...
    Твій дотик такий несмілий, мій хлопчику сивочубий...
    Цілуєш нечутно шию. І губи тремтять чомусь...
    І пальці спливають тілом, моя нереальна згубо,
    Я саван уже спорола, бо знову тобі приснюсь...
    Я знову тобі примарюсь... Постукаю...ні, навіщо?
    У мене від твого серця з собою усі ключі...
    Тернополем ходить осінь...Тернополем вітер свище...
    Як зимно на попелищах кохань несмішних! Дощі –
    Їх видно крізь мокру шибку... Вони протікають швидко –
    Ця осінь така безумна! Ця осінь така свята!
    Тигрова і кольорова, як твій подарунок – квітка,
    І одяг, немов позлітка, злітає...
    - Зжени кота
    Із ліжка! (мені все смішки!) Твій дотик такий несмілий....
    Мій сивий ведмедю білий, мій хлопчику-сивочуб,
    Стискай мене в сильних лапах, люби мене що є сили!
    (Я вголос таке просила?!)
    Тоді починай із губ –
    Мандрівку з Ітаки в Трою - спускайся, мов морем, мною,
    Вивчай острівці, затоки, і течій підводних шал,
    Перлинки збирай із мушель... А потім – колись – зимою –
    Спустися до мене з неба – як сніг чи
    як Марк Шагал...


    Рейтинги: Народний 6 (5.65) | "Майстерень" 6 (5.62)
    Коментарі: (11)


  38. Ганна Осадко - [ 2007.10.22 23:08 ]
    Трипітака
    Знов перехід. Бо виходів нема,
    Коли земля волога і німа,
    Така вже гола, чи така ще гола -
    Кармічний рух по замкнутому колу,
    Де арки парків, як буддійські храми,
    Стоять під небом, звітрені віками.

    І білий слон заходить в правий бік
    Царівни молодої. Чоловік
    Зі смерті переродиться. То буде
    Премудрий листопад - довічний Будда.
    І мантри листя падають щоднини
    У Трипітаки плетені корзини.

    І медитацій у лісах Полісся
    На білих чотках - сто, а потім - вісім.
    Світліє коло. Краєвид змалів
    До снігопаду. Вже не треба слів.
    Бо смерть чорніє, ніби антрацит.
    І коле справа.
    Це апендицит.


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.65) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (28)


  39. Ната Вірлена - [ 2007.10.14 16:30 ]
    Чекання
    Це ти, мій рідний? Скажи-но мені, це ти?
    Я так чекала, що марила наяву.
    Мовчить відлуння прогірклої самоти.
    Я так чекаю, що, мабуть, не доживу.

    А дні тремтять, і у венах вирує струм.
    А дні летять божевільним рядком кантати.
    І раз на рік одиноку сльозу зітру.
    І я би краще в черниці, ніж так чекати.

    І кожен подих минає мені, як вік.
    І кожен день утікає мені, як птах.
    Один земний напророчений чоловік
    Не зміг дійти, загубивши себе в віках.

    І він не хтів, чи хотів, а не знав доріг,
    Чи проминув, загубивши мої прикмети.
    І я навколішках, Боже, бо час пробіг,
    Мені лишаючи тіні та силуети.

    Бо стільки років – це ж, Боже, такий тягар,
    Бо я забула врешті, кого чекала,
    Бо в мене, Боже, зостався старий дзиґар,
    А більше, Боже, я зроду собі не мала.

    І тільки тиша лишилася наостанку.
    Волосся сивіє, кров моя в жилах рідне.
    Отак чекати роками безперестанку.
    Це ти, мій рідний?


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" 5.4 (5.5)
    Коментарі: (12)


  40. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 11:04 ]
    * * *
    Ось воно забуття -
    жданий спочинок серця…
    Рим вже повечорів,
    спека об ноги треться.
    Хтось нас навчив словам,
    що розмикають брами…
    Сутінки. Римський сад.
    Камінці під ногами…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.04) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (1)


  41. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 11:38 ]
    * * *
    Я йшла кудись - розбещена вакханка,
    В терпких обіймах сяйва неземного.
    Весна мене у губи цілувала
    І не було їй соромно від цього.

    Я йшла помилуватись на руїни -
    Туди, де мої храми зруйнували.
    І янголи без сльоз в очах блакитних,
    Заквітчану, мене не впізнавали.


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (3)


  42. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 11:43 ]
    * * *
    Що тобі лишилось? Блазнювати!
    І стоять смиренно біля трону.
    В тебе геть не королівський профіль,
    А мені судилася корона.

    І тепер моїй особі скромній
    Навіть прислуговують вельможі.
    Я тепер тобі і посміхнутись,
    Гонор свій не втративши не можу.

    Я війшла. Всі дивляться на мене.
    Затаїла подих тронна зала.
    Господи, невже ще тільки вчора
    Я тобі долоні цілувала.


    Рейтинги: Народний 4.75 (5.04) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (1)


  43. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 11:00 ]
    * * *
    Скажи мені, чужинце ясноокий,
    для чого нам від вічності тікати?
    Невже моїм, таким шляхетним, предкам
    нема про що з твоїми розмовляти.

    Невже це тільки вигадки брутальні -
    Кохання вічність, неможливість втрати,
    невже для того нас з"єднала доля,
    щоб про свою жорстокість нагадати.


    Рейтинги: Народний 5 (5.04) | "Майстерень" 5 (5.33)
    Прокоментувати:


  44. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 11:42 ]
    ***
    Вже погляди у вас,
    як в знятих із хреста.
    Блакитноока смерть
    цілує вас в уста.

    Та прозирають вам,
    з очей її імли,
    прикмети тих жінок,
    що вашими були.

    І тягнеться рука,
    в мольбі своїй німій,
    щоб квіточку зірвать -
    подарувати їй.


    Рейтинги: Народний 5 (5.04) | "Майстерень" 5 (5.33)
    Прокоментувати:


  45. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 11:52 ]
    * * *
    Пахло в кімнаті дощем.
    Тіні тинялись по дому.
    Боже, коли це було?
    Мабуть, в сторіччі не цьому.

    Пахли троянд пелюстки.
    Я так боялась даремно.
    Дощ. І обличча твоє
    низько схилилось до тебе.

    Тіло бажає чогось.
    Дивне щось сталось зі мною.
    Боже, як добре було
    бути безкарно собою.

    Соромно трохи, проте
    сорому більше немає.
    Вперше свою наготу
    я з кимось ще розділяю.

    Духи шепочуть мені.
    Співи прадавні я чую.
    Дивний, незнаний танок
    з вами, мій лорде, танцюю.

    Сяє обличчя твоє.
    Мить, і видіння зникає.
    Пахло в кімнаті дощем.
    Я тільки це пам"ятаю.


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  46. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 11:28 ]
    * * *
    Не дитя вже, ще не жінка,
    ледь сп"яніла поцілунком,
    відьма з вітром у волоссі
    твої очі зачарує.

    І під місяцем, що колом
    світить в небі бездоганним,
    зажадає тіло тіла -
    хижо, люто, невблаганно.

    І запахне у повітрі
    травнем, пеклом і полином,
    й переможнє скавуління
    з хащі темної долине.

    Й цьому поклику підвладне,
    Чи цього бажав ти, хлопче?
    Тіло легко і без болю
    перекинеться на вовче.


    Рейтинги: Народний -- (5.04) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (1)


  47. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 11:47 ]
    * * *
    А небо рясно встелене зірками.
    Вночі сьогодні спати не піду я.
    Вовки крилаті - янголи небесні -
    співають Богу вічне "Алілуя!"

    З небес, як із розчахнутої прірви,
    їх буде чутне скиглення до ранку.
    А хто посміє кривдити невинних -
    тому вони перегризуть горлянку.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.04) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Прокоментувати:


  48. Наталка Чибісова - [ 2007.10.14 10:47 ]
    * * *
    Тіней долину перетнеш байдужо
    і небеса прибульця привітають…
    Блакитноокі янголи небесні
    тепер тобі твій Реквієм співають.

    З усіх усюд збереться товариство
    таких як ти несамовито впертих,
    де келихами еля відсвяткують
    твою прибулість до домівки мертвих.

    Молитви наші будуть долинати
    до того краю вічного спочинку.
    І Бог, зійшовши з трону, тобі скаже:
    "Як добре, що ти повернувся, синку".


    Рейтинги: Народний 4 (5.04) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  49. Чорнява Жінка - [ 2007.10.13 11:43 ]
    Місто-Гойя
    Ніч неквапно розгортає
    порцелянові крильцята
    снів, наврочених чужою
    долею, що сумом котить,
    білим колом,
    чорним колом,
    місто-Гойя,
    місто-морок...

    Ні, давай-но спробуй знову!

    ... порцелянові крильцята...
    місто-зрада,
    місто-змова,
    цвіллю вдягнуті калюжі
    ... снів наврочених. Чужою
    тінню спогади паплюжить,
    ... білим колом,
    ... чорним колом
    листячко над містом тужить
    вітер-брате,
    Місяць-друже...


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (57)


  50. Золота Жінка - [ 2007.10.11 17:12 ]
    Ця любов...
    Ця любов не важка.
    Як прозорий останній листок…
    Цей непевний – напевно – ілюзії щастя місток,
    Де мостини скриплять під тілами
    уявних коханців,
    Раз-два-три – раз-два-три –
    у химерному дикому танці…

    Ця любов не важка. Так метелик сіда на плече…
    Не болить. Не тривожить. Не ятрить.
    До сліз не пече…
    Ані звуку, коханий… А клямцання клавіш – пусте…
    Ця любов, як зерно, до весни у тобі проросте…

    Наче мишка осіння – сплітає кубельце з трави…
    Говори…через час…через простір…лише говори…
    Монітор розчинився… Руки доторкнулась рука…
    Ця любов не важка…
    О, яка ж ця любов не важка…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.51)
    Коментарі: (11)



  51. Сторінки: 1   2   3