Вода ключем , потік стрілою
Схилами берег , я сам із собою
Манить , чарує - краса природи
Думи по вітру - шукаю згоди

Шорохом листя, з вітром в розмову
Плескотом хвиль - дорога до дому
Сліпить від втоми - участь сумлінна
Жаліє , не б'є - бо занадто надійна

Ти поряд - душа , ми у серці родинні
Ми руки в руках - ці кайдани є сильні
Ніколи не зможу цей стан передати
Вершити для себе - то іншим на втрати

Людські забобони - себе нехай учать
Де краще обробиш - зросте , стане сите
Напоїш сльозою - научить літати
Дасть відповідь так - не захочеш питати

Водою , рікою , не сам - а з тобою
Не буду шукати , за вітром піду
На березі , схилі - я буду мовчати
Радіти єдиному , щастю - йому.
2009р

Як плачуть верби у воді
Як рвуться хмари - в небі
Як зливи вітер у грозу
Так душить - до безтями

То б'є , то гладить , забува
То соромом - втішає
Чим більше я роблю добра
Тим більше скрізь - вмирає

Візьми від брата , від сестри
До сьомого коліна
Усе що можеш - донести
Усе згорни в обійма

Плюють - не відвертай чола
Як б'ють - підстав і другу
Щоб відчували твою міць
Відкрий - хай розум чують

Звільни жалобу морем сліз
Він не допустить - низько
Бо ростить сам своїх бійців
Та йти - занадто слизько

Частіше падать , розуміть
Науку непокірну
Ти мусиш , зможеш все долать
Бо обраний - завчасно

Хто може - бачить , хто чує - чув
Слова ці не від мене
Я тільки сам це зрозумів
Дорога ця - до неба.
2010р

Ланшафт заплутаних ідей
Мозаїка - моральних блазнів
Розгубленість сліпих людей
Під лозунги - грайливих фанів

Найкраще втілена брехня
Безпосередністю - вражає
Веде зухвалого царя
Народ - який його не знає

Потік болючих нарікань
Все трощить - у старому руслі
Усе що двір собі придбав
Закладено - швейцаром честі

А тим хто голі , і дурні
Все мітинги , і дуелянти
Вбивають з приписом - старці
Тут суд , а там законні блати.
2009р

де та планета цитринова де ті сукні суничні
дівчинка-лялечка грається поміж стеблин
такі як у мене колись пурхають дві косички
очі – небесна синь

я вже пишу мамо – каже щоби висіяне зійшло
нащо її маленькому розуму тая безкрая морока
перед дощем у ній виростає космічний бузок
глянеш –стоока

міряє власними мірками сонце і перехожих
і щось у ній таке знайоме і рідне до крику
наче вона-це я –наче потай у серце її заходжу
блись – а там зірка

поріже – жахаюся хай витягне поки не пізно
а вона молить Господа що то ж бо її санчата
на ціле небо мати сушить трагічну білизну
і зуб на тата

Дід і баба біля річки -
наловили риби
Стали думати , гадати -
що з нею робити

Дід кричить що на базар -
продати і крапка
Баба верещить - не дам ,
нажарю до свята

Почали одежу рвать -
стоять на своєму
А тим часом кіт Мурко -
сочив за всим з тину

Поки вони сперечались -
лаялись , плювались
Він перевернув відро -
що з краю стояло

Покотилося воно -
тай прямо у воду
Повтікала уся риба -
отримавши змогу

Зеленів від люті дід ,
посиніла баба
Кіт від ляку дременув -
ось така засада.
2011р

У любові очі грають -
волошками сяють
Хто образить - червоніють ,
в секунду згасають

Де кохання надихає -
в мелодії лине
Чорний ворон не сідає ,
бо знає - загине

Хто не вірить - хай провірить -
а я подивлюся
Хто пропащий , хто щасливий -
за того й боюся

Де сміявся , а де плакав -
ніхто не вгадає
Хто від кого що ховав -
під закуску - й має...
2011р

Не бійся мріять , бажань відкрити
Дай крилам змогу - собі сказать
Забуть всих труднощів гримаси
Цвіт папороті - час зібрать

Ти зупини - рутини будність
Замов яскравий маскарад
Вдягни чарівну - казки маску
Сіяй , сліпи - вогнем прикрас

Дивись ! - ось райдуги дитинства
Твій оберіг , рідні тепло
Все що любив ти , день вчорашній
Вітає - в роверанс чоло

Візьми в удачі - слово клятву
Що дасть нагоду все здійснить
Собі повір , поширюй звістку
Цей світ був створений - щоб жить.
2013р

Дорога до смерті - дорога життя
Дитина і старець - людина одна
Минає як спогад , біжить як вода
Сьогодні народжений , завтра земля

Як дотик без руху , без правила гра
Одна таємниця - думок глибина
Біжить все по колу , по руслу річок
Хтось слід залишає - вагомий урок

Мені досить складно усе розуміть
Те що доступне - все має ліміт
Знайшов свою нішу - живу , бережу
З душею у серці - ціню , і люблю.
20012р

Самотня муза - листопад
Цікава , наболіла проза
Свавіля долі показать
Яка в життя - буває воля

Ти просто змушений гортать
Ту пам'ять - що була в опалі
Нажаль не зможеш помінять
Сучасне - із минулим в часі

Не забувай - ти не один
Багато хто отримав посох
Сприймай душею , поминай
Це твій - непереможний внесок

Скорботи рать поцілить мить
Покликана - гучним парадом
Хто переніс , пройшов за двох
Отримають , і будуть разом.
2013р

Розгорни свої долоні
Дай побачити мені
Хочу - аромат почути
Потонути у весні

Обніми мене за плечі
Подих твій - дозволь відчуть
Щоб зомліти , все забути
Зрозуміти - що є суть

Все візьми з усього світу
Рай знайди - для нас один
Щоб не міг я осягнути
Де згубили - часу плин

Головне - що ми є поряд
Губ твоїх пекельний жар
Вже нікому - не дозволю
Смакувати твій нектар...
2014р

Рука по струнам , повітря дотик
Слова куплетом , стан забуття
Нутром кричить - навколо тиша
До тебе лине журба моя

Прийди послухай - нехай зігріє
Візьми до серця любов мою
Нехай вона - в собі зуміє
Мене почуть в твоєму сні

Моя відрадо , моя пісне
Творю тебе від - а , до - я
Все наболіле поєднаю
Звучить у рифмі біль - душа

Рука по струнам , почута мова
Букетом стелить - тобі до ніг
Пізнав тебе не випадково
Є ради чого - на світі жить...
2013р

Він іскру розпалив - аж сліпить
Він щастя сколихнув - парха
Надію укріпив - літає
В коханні утопив - буя

Віддав мені - частину світу
Таланту поштовх відродив
За все тобі - приношу дяку
Що вірив щиро , не згубив...
2011р

Десь там війна. А тут – прозорі вишні
Від ожеледі зовсім мовчазні.
І сон не йде. А йдуть думки невтішні:
Безвихідь Сходу. Сонце – на війні.

Ліхтар так ніжно світить в мою спальню.
Тіні вишень – проекція нічна.
І сон не йде. А серце так благально:
Якби ж насправді сном була війна!

Хіба ж тепер ця тиша – абсолютна?
Хіба є право на таку красу,
Як шмат душі зухвало відсахнуто –
Наш степ розлогий, вічності ясу.

А вишні плакали. А сльози замерзали.
Їх час такий – прожити у зимі.
Гілки гойдали сон – не пригойдали,
Сивіючи по той бік скла самі…

Ніч 20 січня 2015 року

Непевний час... Ідуть у вічність друзі...
А в муках в світ приходить Божий Син!
І світ заціпенів в страшній напрузі!
Мені здається, що я сам! Один!!!

Здається Зло ось-ось і переможе,
І світ увесь до біса полетить...
І в ту, останню мить, мов Слово Боже
Лиш голос побратима: " Будем жить!"

І озирнувшись мутними очима
Я розумію, що таки не сам...
Навколо в камуфляжах побратими:
" Тримайся, брате, ше хильнем сто грам!"

І мов Христу затисне пуповину,
Спинивши кровотечу медсестра...
Дивлюсь у небо... Ноші тиснуть в спину...
Хвалити Бога, що навік не згинув!

А наді мною, в небі України,
Різдвяна зірка Щастя і Добра!

Новоспочиле янголятку,
Тобі вже більше не болить.
Лети до мами і до татка
У райську радісну блакить.
Ні, то не правда, що за гранню
Нема нічого, вічна ніч.
Поглянь: сестричка, зірка рання
Тобі всміхається навстріч.
О, крихітко, чия провина,
Що світ – в полоні сатани?
То найстрашніший звір – людина,
Бо інший так би не вчинив.
Цей світ, здається, вже пропащий,
Суцільний бруд, і біль, і гріх.
Лети, тобі там буде краще,
Раз тут Господь не уберіг.
Учора ще була надія,
Що виживеш, продовжиш рід,
Зростеш у красеня Сергія…
А нині – й сонця промінь зблід,
І постаріло небо наче,
Паде дощем на товщу криг.
То за тобою гірко плаче
Той грішний світ, що не вберіг…

Заховайся, збережися, підожди.
Так ховалась би пташина від біди.
У малесеньку щілину,
Навіть вітер не долинув би туди.
Помолися, наберися трохи сил.
Маєш тільки власні крила, інших крил
Не буває, ні - серед брил.
І націлених вітрил не проси.
Перешиє теплий промінь краси.
І відкриються нові світло й синь.
Не бувати тому вітру,
Що руйнує все розквітле,
Ти ж красу у цій негоді носив.
19.01.2015

І ти, і я – усі ми полотно,
Однакове, напнуте нерухомо.
Підійде майстер, але все одно
Напише щось небачене на ньому.
Подивишся – звичайний чоловік,
А Рубенс чи Моне, або да Вінчі
Його створив у власній голові,
А потім кинув світові на вічність.
Тому митці не щезнуть з плином днів,
Вони – світанок, поштовх того плину.
Та перше – слово, ніби на стіні,
Малюнок вуглям вивела дитина.
19.01.2015

Посівали сьогодні. Хлоп*ята ходили
Від осель до осель, від родин до родин.
Розгойдали вітри своє зимне кадило -
У поклоні гілки, перехилений тин.
Хай вітрують собі. На новому порозі
Проростуть молоді пшениці та жита.
Ночі грудка тверда упокоїться в Бозі
Та проклюнеться день , та обновить життя.
І зійдуться в полях первозданні потоки
Вщерть налитих ковтків, тільки вір і молись.
І відбудеться все, що казали пророки,
Що хлоп*ята малі віншували колись.
2015

Міняв нагоду на пригоду
Так забувався - що п'янів
Віддав найбільшу нагороду
За те - що від царя хмелів

Він мав сім'ю , дружину , статок
Занадто високо хватав
Забув хто він , і скільки ставок
За нього слід - других топтав

Зазнався сито , і спонтанно
Не зчувся - як у раю вкрав
Коронували бездоганно
Да так - що сам під тиск попав

А зараз блазень серед страху
Дурню морозить , маячить
Міркую - чию нюхать каку
Смердить від себе - зомбі гнид.
2014р

Пустила тріщину земля
Знак подає , дощу плекає
На скільки вистачить знання ?...
Які дала , які втрачає

Кругом дива - прогрес пульта
Усе розписано по схемі
Всим править розмір гаманця
Уже дійшли - війна з братами

Царі побили пахарів
Рабів лишили - для розпусти
Придбали власних знахарів
Щоб всім брехали - модерністи

Всі надра ділені давно
Для течій - поміняли русла
Де все буяло , і цвіло
Один бетон - бридка богема

Куди все котиться ? Куди ?
Ламає , трощить гір вершини
Як страшно думати про дні
Що відліковують - хвилини.
2012р

Там де роси у травах блукали
Де не чулося ехо розмов
Мої очі до неба злітали
Щоб до мене - з признанням прийшов

Колір туги не буде перечить
Смуток інший притулок знайде
Змовкнуть , висохнуть - стомлені болі
Моя участь тобі доведе

Як у райдузі промені сяють
Сліпить неба - безкрая блакить
Як душа у душі проростає
Як любов - у коханні горить

Там де квіти красою вражають
Де бажання - сіяє зорі
Там і я , поряд з ними чекаю
Коли час мій - проб'є чари тьми.
2012р

У надії я буду палати
Берегти - те тепла твоїх рук
Стану зіркою шлях той шукати
Розуміть - ми сильніші розлук

Про що шепочеш і про що мовчиш,
Коли збираєш кришталеві сльози,
Ховаєш смуток у безсонні лиш,
Серпневим болем запалати в змозі.

Ще в шафі одяг, в філіжанці чай
І сонце світить ще для нас байдуже,
І ранок хоче, щоб його стрічав,
А серце досі ще на дні калюжі.

18.01.2015

Не питай даремно вітру
Що у справах поспіша
Де народжується щастя ?
І чому болить душа ?

Чи цвітуть зимою квіти ?
Чи живуть в серцях слова ?
Хто коханню дозволяє ?
Сіяти - зерном добра

У взаєминах відносин
Не рівняють берегів
Де плітки , ганьба , і чвари
Там панує - тільки гнів

Подивись навколо себе
Враження - свої відкрий
Не потрібно потім буде
Тратити - даремно сил


Кожна доля виняткова
Кожен має - свою ціль
Де шанується людина
Там і відповіді - всі.
2010р

коли вода із неба попливла
коли вода із неба полетіла
зійшла журба на людське тлінне тіло
зійшла журба з Господнього чола

і білий голуб в головах сидів
і сім гріхів чаділи із менори
вода текла вода ставала морем
і Він пішов босоніж по воді

Чому мати зустрічає сина
в домовині?
Чому дівчина ридає
самотньо в хатині?
Чому діти дуже
скоро,стають сиротами?
Чому хлопці
помирають,не
простившсь з братами?
Не здається що чому?
Пом'ялось багато!
Народ вже давно воює,
А вони про АТО!
Ми нікому не здамося,
Нас не забувайте,
Ми рашистам
помстимося,
Тільки не здавайте!!!

        “На Риволи и площади де Голля!”
                Татьяна Малахова

не там… кується наша воля… і… не на червоній площі… хай там… у мавзолеї – путі
нові мощі догнивають…

і… хай уваги не звертають… навіть небеса на наші «воплі»… але хай знають – мають знати
й великі біси і малі - підтягуємо соплі…

не олівцями будем воювати – не як Шарлі!
19. 01. 2015

Схвильована, верчу великий глобус.
Стомилась від брехні, образи, страху…
Я – Горлівка, я – Боїнґ, я – автобус,
Я – Іловайськ, я – Крим! Я – Волноваха!

Я – кримська жінка, я – Решата мати!
Я – наш вояк, що за Дінцем поліг!
…Але нема юрби, нема плакатів
На Пляс-де-Ґолль, на Рю-де-Ріволі!

Я – бранець! Я солдати, що в окопах!
Я – кіборги під вогняним дощем…
Ну, що ж ти все мовчиш, Європо?
Ми йшли до тебе так з Майдану ще!

Не стояла. Не дрижала.
Слів солодких гостре жало
не пронизало наскрізь.
Обійшлося в тиху осінь
і звучить мені і досі
без гірких солодких сліз.

Лиш розкрилось перше небо.
В нім душа моя – для Тебе –
світла, радості ескіз.
На земних щабельках болю
я люблю небесну долю
більше скарбу повен віз!

23.12.2010р.

Багато чув, чимало бачив,
Та не збайдужів, не змарнів, –
Не став ні гордим, ні ледачим
У вирі дум і почуттів.
Тупим шлагбаумом підлоти,
Дорогу іншим не закрив,
А був порадником й оплотом
У час орання й серед жнив.
І під шовковим покривалом
Скарби нажиті не зберіг,
Бо з бідним здибавшись, бувало,
Все віддавав, що тільки міг…
Це написав і лиш помітив,
Як в душу радість пролилась,
Що я живу відкритим світу,
Немов зоря ясна якась.
18.01.15

ми – не ми
ми плелись самі по собі а решта
це пустеля піску і вища октава світанку
те що бранці у брамі самі здогадались нарешті
а як все говорити – то горлиць у лісі не стане

я втомилась латати стосунки і міряти хрипло
завивання снігів що на людях –свічки живокосту
я не згодна носити убрання кленове чужинки
досмалила мости і крокую по скромному мосту

я не річка холодна я та хто тече небесами
і мене не здолати бо вірую в грубе каміння
в мене діти ростуть із кровинами дикої сарни
і хіба ти готовий відпити із них золотіння

тих пакунків – питаються як ви все донесете
я посміхаюся бо інша планета родюче єство моє
якось хотіла сказати просто по-іншому –де ти
та не станає сміливості бо ти таки десь а є

якби ти знав яка я сьогодні щаслива істота
тільки мовчи і не руш мої трави первісні
намалює мій слід останній у світі історик
піаніст не устигне покласти всі ноти на листя

Життя людей покладено на плаху.
Не воїнів, а матерів, батьків.
Відчує кожен: він є Волноваха!
Його убити щоб ніхто не смів!

На наші землі увірвавсь чужинець,
Який прижився і панує тут.
Та не віддасть ніколи українець
Свою державу рідну і святу.

І ворогів вбиватиме до скону,
Щоби від них очистилась земля.
Розбито їх імперії корону,
Зірки упали з древнього Кремля.

Щоби пізнати гіркоту неслави.
Давно такого в світі не було.
І, щоб колись шановану державу,
Вів до війни манюсінький хамло.

Щоб нам не клали голови на плаху
Й не скалив зуби люто хижий звір,
Відчує кожен - він є Волноваха!
А, значить, він стоятиме за мир!
18.01.15

Ми – порив, що сіє тихо
Правди й вигадки політ.
Ти – і поглядом, і сміхом
Розфарбуєш в серці слід.

Вивчення тебе минає,
Крижаний – тривоги щем,
Як алмаз, углиб зростаєш,
Ранком сповнена ущерть.

З тим, що мрія відшукала,
Ми розкинули шатро.
В темряві себе лякались
І остуджених зірок.

Нерозсудливій в уяві
Заздрять мудреці нехай, –
І краси забракло навіть,
Пізнання – печаль глуха.

Думка – це не страх, не сніння,
А туман, вуаль ясна.
Втіхи чисте просвітління –
Спалах серця й таїна.

Біль і каяття лишились,
Серце – тьмяний монастир.
Чути сміх твій заіскрілий –
День до танцю повести.

Іде війна. Страшна сучасна бійня.
У мій народ стріляє "старший брат".
Пережили не всі його обійми -
Голодомор, ГУЛАГи - справжній кат!

Жінки російські - матері, дружини,
За що вмирають ваші вояки?
Чому ви не об,єднуєтесь нині,
Бо захлинетесь кров,ю в час тяжкий.

Ніщо вам нині вже не допоможе,
Бо кримнаш, путін - розум ваш пропік.
Чомусь ніскільки вас вже не тривожить,
Що вбитий син ваш, може, чоловік.

Залякані. Така сьогодні влада.
І світ увесь одвернутий від вас.
Донбас і Волноваха, як принада,
Для терористів, що вбивають нас.

Усе минеться. Ми вас переможем.
Як після цього житимете ви?
Ви - за війну, яка убитих множить.
Ви - не народ, ви - вічна грязь Москви.

Народять баби вбивць нових, злочинців,
З яких ваш путін м,яса наруба.
А ми були і є, ми - українці!
Ми - гордість світу! Ви - його ганьба!
18.01.15

Молчанья варежка - морозу ли преграда? -
Воздушный замерзает поцелуй.
Надежда не уходит - ходит рядом,
Но и она молчит о главном всуе.

Под варежкой - письмо холодных пальцев,
Лед ноготков, ладони снежный наст.
А линией судьбы бредут судьбы скитальцы,
На линии любви - усердствует ненастье.

Но живы губы - еще тлеют губы,
Произнося признанье нараспев...
И было б только где бы сбросить шубу
И вместе с ней - мороза зябкий гнев.

Январь 2015

Скорбь - вечная звезда
из тьмы беспрекословной.
Словно зовет ТУДА,
но защищает словно.
Узнав лицо границ
узрел лицо рассвета.
Начнешь просто любить
навечно без ответа.
Смерть забирает все,
чем был ушедший в жизни.
Но в остальном несет
прикосновенья признак.
Приняв потерю, ты
ждешь тихо и смиренно.
Живешь без суеты
и без тревоги бренной.
И знаешь просто так,
(узнавши ниоткуда),
что кажущийся мрак -
целебнейшее чудо.
Что там - для НИХ среда.
Им отдохнуть бы надо.
Отсюда тьма - беда.
Оттуда, знать, награда.
А смерть, по сути, дом
чтобы и ты вернулся.
А жизнь была лишь сном:
вот умер и - проснулся...

Я віддаю тобі належне
За щирість - чистоту думок
Усе минуле , протилежне
Хай спочиває від чуток

В руках своїх тримаєм щастя
В одну дорогу - два шляхи
Позаду бурі , і злорадства
Усе що довелось пройти

Для мене ти - блакиті мрія
Що десь блукала між дюдьми
Прийшла , знайшла , і обігріла
Звільнивши із полону тьми

Цей прояв долі - нам подяка
Кохання світла благодать
Радіють з нами янголята
Серцям співаючи - віват.
2014р

Речка, речка!... Снулая, больная...
Тонкий лед укутал, словно плед...
Ну скажи, о чем ты вспоминаешь,
Истекая в холода рассвет?

Слышен звон церковный- нежен, тонок,
С колоколен растревожив тишь...
Может быть, купания девчонок?..
Их в объятья нежно заключишь...

В полусне прохладного теченья
Затерялся времени разбег...
Зимних снов унылые виденья
Томно овивают твой ночлег...

Только раз на Празднике Крещенья,
Прорубивши в грезах полынью,
Ты свершишь, проснувшись, омовенье,
Чистоту души отдав твою

Тем неискушенным пилигримам,
Что к душе твоей припасть пришли...
Не сковать тепла суровым зимам,
Что идет от Веры и Любви.


© Copyright: Серго Сокольник, 2014
Свидетельство о публикации №114120311066

Міраж ховає хвилі моря
Крик чайки , романтична мить
Все склалося не випадково
Запрошено - у казці жить

Зустрілися мов пароплави
Замовили - один квиток
Поставили гудків октави
І рушили - у свій райок

Так не помітно час минає
Любові ночі - водоспад
По тілу струмом пробігає
Твоїх обійм - гарячий глад

Ти пестиш ніжно , і зухвало
Цілунків жар мов мозку струс
Розбещуєш - своїм накалом
Смакуєш у десертах мус

Тримай мене , пильнуй уважно
Підвласний похоті з повна
Кохай мене - немов в останнє
Щоб пам'ятати все життя

Нажаль - не можем бути разом
Обставин більше чим причин
Лишається одне - чекати
І рахувати хід годин.

Материнське слово вічне
Хто почув - той і прожив
Материнське серце світле
Поряд з ним - ти не один

Її воля - твоя доля
Оберіг усих зусиль
Твоя пісня колискова
Наполегливість - для крил

Мати завжди зрозуміє
Приховає , захистить
Дасть пораду , обігріє
Не осудить - а навчить

Тож любіть її єдину
Опікайте , бережіть
Умножайте цю турботу
І дітей своїх - учіть.
2013р

Я все життя тебе шукав
Де тільки міг , де бачив
По всих усюдах зміст вивчав
Перед сліпимим - свідчив

Миттєві спалахи збирав
Прискіпливо , уважно
На прикладах людей пізнав
Як жити з цим - прекрасно

Не піддавався на оман
На влесливі привіти
У протиріччях просто знав
Що маю сам - хотіти

І от коли вже майже зник
Мій потяг - висівковий
Ти проявилось на весні
Неначе стимул - новий

У всій доступності промов
Тендітно , гідно , гордо
Я всім зневіреним довів
Де любиться - там плідно.
2011р

Коли сумнів не знає покою
Забирає наснагу і сон
Я звертаюсь до віри , і бога
Щоб мене у собі - віднайшов

Захистив від пекельного болю
Велич неба в мені відкривав
Силу духу - підняв із коліна
У молитві відвертій сприймав

Щоб узяв під свою він опіку
Наше щастя - що сам дарував
Щоб залишив мене він з тобою
Скрізь у парі - ходить по стежкам

Принесемо у справах щоденних
Йому вдячність , любові його
Те зерно що посіяв між нами
Зростимо - у загальне добро.

на цьому все
грудень, 2020

Твоя рука була в моєму лоні –
Два теплих пальці марили у сні.
Бо в сон прийшло оголене безсоння
Бажань обох. Стихії навісні!

Твоя рука мені розповідала
Про мене і про тебе, і про нас,
І про зникомість миті, що спіткала.
Про наше ХОЧУ в профіль і анфас.

Твоя рука – а ніби зряча! – сильна
Заграла в мені музику твою.
А ти дивився просто і непильно.
Як я в цю мить над прірвою стою.

Як я зірватись можу в прірву жаску
І падатиму па… па… в іншину.
Але не впасти, мабуть, - це фіаско
Твого бажання і мойого сну.

Твоя рука зайшла аж у судини.
Крізь усе тіло – квітами, руном…
Та раптом задзвенів старий будильник,
Щоб повернути голод нам обом.

Тож цілий день блукала моїм тілом
Шалена зграйка збурених комет.
Тому (а чи хотіла, не хотіла)
В собі носила твій нічний бешкет.

Весна 2012- зима 2015.

Ще глибша сутінь навколо його сигарети.
Жарина у темряві креслить, наче комета.
Раптово її траєкторію буде стерто.
Та я видивляюсь її і сліпну вперто.

Він просто мовчить, бо знаю, ЩО буде в слові.
Бо темрява, мабуть, і є його рідна мова.
Отак чамріємо: вогник… думок полова…
Яку підпалити й спалити сама готова.

Він буде комету пускати собі й пускати.
Допоки накуриться і захоче спати.
Хоч космос - його обійстя й велика хата.
Мовчання – старий сторожа й надійні грати.

18 січня 2015 року

Ти був один - один і знаєш
Коли з добром , коли на сміх
Так просто вже не довіряєш
Не той грануєш - монускрипт

Цікаво бути на одинці
Розвіять прикрість самоті
Забути - за потреб гостинці
Побути руслом у собі

Один просив, один отримав
Здобутки ті - що заслужив
Непересічна є людина
Можливо та - що загубив

Тримайся міцно за минуле
Воно тобою дорожить
Деб ти не був - поєднуй спільне
Що маєш - з тим і будеш жить.
2008р

Слід останнього подиху канув
Заховався у зареві сліз
Світ зірвався із дна океану
Криком , відчаєм - маревом скрізь

Слів моїх - хрипотою відлуння
Сизокрилий прощання рубіж
Ти прости мені доле примхлива
Що потрапив на твій - гострий ніж

Ти ламала не раз , і не двічі
Камінь в спину , на плечі тягар
Дарувала - ще більш забирала
А сьогодеі терновий вівтар

Я готовий коритися знову
Твоя правда - мені забувать
На візьми ! Будь одна , і щаслива
Веселися...тобі краще знать.
2011р

Не питають мене , і не чують
Не говорять зі мною - не сплять
За тобою сумують , шукають
В нотах линуть - букетом сонат

Мої думи - душі краєвиди
Потонувши в обіймах твоїх
Розгорнули свої там світанки
Полонивши - простору блакить

Ми заручники власного щастя
Колориту - дві краплі роси
Ми той стержень що долі єднає
Що доводить - серця до снаги

При потребі я полум'ям стану
Почуттями - кохання прийму
Запалю кольорове багаття
І у ньому - з тобою згорю.
2013р

***
Не час покаже, хто є хто,
а шлях на бойову арену.
Одні із КаВееН – в АТО,
а інші від АТО – на сцену.

***
Душа – натягнута струна.
У цю вогненну завірюху
гартує волю не війна,
а повсякденна сила духу.

***
Не чучмеки, не бойовики
захищають у бою свободу.
Вийшли запорізькі козаки
з гущі українського народу.

***
Нечиста сила із кремля
породжує собі подібне.
Ємєлі, Разіни і тля
пиляють родове гілля,
але відпилюють нерідне.

***
Пусте відсіяти пора.
Порода оживе потрошку.
Із підземелля на-гора
ведуть людей Котигорошки.

                              2014

Візьму за основу почуту розмову
Не вірити більше - солодким пісням
Не стану ділити гарячу промову
Скажу прямо в очі - своїм авторам

Не кидайте камінь , згадайте пророцтво
Ніхто не втрачає - якщо не придбав
Рахунки свої для себе виставляйте
Мені не цікаво - я їх не щитав

Для всих не можливо - прожити щасливо
У колір один не фарбують вітрин
Ми різні тенденції , ширма , і мода
Для кожного знайдуться - терна рутин.
2012р

Засвітилися зорі на небі -
Вітер хвилі свої розпустив
Розбудив місяць сяйвом діброви -
Іній шовком усе застелив

Піднімаю засмучені очі -
Мрії думки несуть в височінь
Відлітає душа щоб зустріти -
Що давно заховалось у тінь

У безодні тебе я побачу -
Віджену свою тугу , печаль
Буду знову з тобою мовчати -
В котрий раз , не почую нажаль

Так не хочеться з ранку вставати -
Розуміти все марево , сон
Як змиритись ? І жити ? І знати ? -
Що час зустрічі наш - не прийшов.
2009р