ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.03.03 07:01
Великий Віз
Вночі привіз
Яскраве світло, -
Його вогні,
Неначе в сні,
Горіли й квітли.
Зникала ніч
Побіля віч

Микола Дудар
2026.03.02 20:05
І бабця на лавці…
І вікна в цеглині…
Зустрінуться вранці
В своїй порожнині…

А подруги вийдуть
І всядуться поруч,
Торкаєшся, з виду

С М
2026.03.02 18:06
Дозвольте мені представитися
Маю смак володію грішми
І я прожив довге-довге життя
Викрадаючи душі грішників
Був я там де Ісус Христос
Обертався до сумніву й болю
Зробив усе щоби Пилатус
Вимив руки звершивши долю

Борис Костиря
2026.03.02 10:26
Так не хочеться спати лягати.
Ти з важливого щось не здійснив.
Ти прорвеш огорожі та ґрати,
Проповзеш крізь поля з усіх сил.

Щось назавжди потоне в намулі
І осяде на дно небуття.
Так воскресне в майбутнім минуле,

Віктор Кучерук
2026.03.02 05:59
Коли лоза цвіла на схилах
І не минали гожі дні,
Мені шалено пощастило -
Тебе зустріти навесні.
І стерти відстань поміж нами,
І розбудити почуття, -
І говорити тільки прямо
Про рух вперед без вороття.

Микола Дудар
2026.03.01 23:47
Повернемось до дрібниць,
До її глибин - дрібничок…
Відсторонимо лисиць
І братів, і їх сестричок…
А ще кума і куму.
Хресних діток позашлюбних,
І ага… і те — угу,
Що відклеїлось з розумних.

Артур Курдіновський
2026.03.01 23:35
Горить камін. Давно замовкли грози.
Новий ноктюрн виконує рояль.
О, зимо! Всі мої гарячі сльози
Чи зможуть розтопити твій кришталь?

Безмежний білий колір в синій тиші.
Підходжу вранці знову до вікна.
Тут візерунками поему пише

Ігор Терен
2026.03.01 22:54
А ми повиростали на гірчиці,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.

***
А словники міняти не на часі,

Микола Дудар
2026.03.01 20:58
зайшов на сторінку Сонце-Місяця... перечитав кілька разів. Підтримую. Незабаром і я залишу ПМ. Давно предавно тут було затишнно і цікаво. Нині тут гниє і попахує...

Володимир Невесенко
2026.03.01 18:01
Колише ранок траву шовкову,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.

Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,

Євген Федчук
2026.03.01 16:06
У корчмі, що біля Січі нині велелюдно,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л

Володимир Мацуцький
2026.03.01 13:26
Вже до нас летять лелекі,
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.

Борис Костиря
2026.03.01 11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.

Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам

Микола Дудар
2026.03.01 10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре

Віктор Кучерук
2026.03.01 06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.

С М
2026.02.28 21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв

Ігор Шоха
2026.02.28 20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс

Володимир Невесенко
2026.02.28 18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!

Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих

Борис Костиря
2026.02.28 11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.

Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,

Юрій Гундарів
2026.02.28 09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко

Віктор Кучерук
2026.02.28 06:13
Творчості години світанкові
Раз у раз, немов найперший спів, -
Поріднився з музою і в слові
Збагатився, виріс, помужнів.
Стало розлучитися несила
З тим, що вабить чарами щомить, -
З тим, що серцю дороге і миле,
І нічим ніколи не тяжить.

Тетяна Левицька
2026.02.27 21:53
Навіщо, скажіть, молоді соколята,
тікаєте з дому на ситу чужину?
Нам разом боротись, або помирати
за рідну, стражденну, святу Батьківщину!

Куди ж ви лякливі? Не можна від себе
втекти не лишивши у хаті сльозини.
Кривава зоря заливає пів неба,

Ігор Шоха
2026.02.27 21:17
                    І
Ми і не юрба, і ніби, люди,
що забули, де існує знов
росіянське чудо і любов,
воля на тарілці і приблуди...
а тепер б’ємо себе у груди, –
не хотіли ми, він сам прийшов!

Юрій Лазірко
2026.02.27 15:39
так мало статися
хай кажуть люди
серденько птахою
збилося в грудях

збилося вибилось
та не на волю
ніби все вицвіло

Микола Дудар
2026.02.27 10:43
То спиш... не спиш... Душа болить…
Собі чужий… ще крок до втрати,
А поруч, глядь, чатує гидь…
Хтось пропонує заспівати:
Фелічіта… Fe-li-ci-ta
Ритмічно, настрою у тему…
Я знаю, пісня то крута,
Але чи вирішить проблему?

Борис Костиря
2026.02.27 10:26
Прокидаєшся зранку крізь марення снів.
Продираєш заслону тугу і ворожу,
Прориваєшся крізь артилерію днів,
Крізь загони військових і задуми Божі.

Прокидаєшся зранку, народжений знов
Для звитяги і совісті, честі й наснаги.
І тобою керує богиня

Віктор Кучерук
2026.02.27 06:11
Шум старої яворини,
В тиші зоряних ночей, -
То вповільнено прилине,
То прискорено втече.
Звук, послаблений роками,
Чуйне серце не мина, -
Ходить досі поміж нами
Почуттів палких луна...

Ігор Терен
2026.02.26 22:19
А Україна жирний пиріжок
і кожному смакує укусити
хоч би кусок
у жадібний роток,
гамуючи звірячі апетити.

***
А ми поперек горла глитаям

С М
2026.02.26 20:53
одягнись зі смаком
ідучи до танцю
лети ковзаючи
із трепетом літака
ув алмази плечей
усади троянди
швидкі авто і
люди ніби у снах

Володимир Невесенко
2026.02.26 20:38
Місто щулиться, мов шкарбан ,
в мряці киснуть пусті двори,
а у лузі такий туман –
не продивишся, як не зри.

Тане простір – за п’яддю п’ядь,
мла звисає рядном до ніг.
Ніби в засвіти – в непроглядь

Юрій Гундарів
2026.02.26 20:04
Відійшов у небуття видатний український диригент, який лише кілька місяців не дожив до свого 90-ліття…

До речі, не лише диригент, а й письменник, поет, режисер, скрипаль, композитор,
викладач і навіть філософ. Про його музичні проекти, книги й афориз

Євген Федчук
2026.02.26 19:17
Сидять старі на осонні, кістки свої гріють.
Про те, про се розмовляють, про молодість мріють,
Коли ще було в них сили весь день працювати,
І до ранку до самого потім танцювати.
Сидять, курять самокрутки, мирно розмовляють,
Коли тут повз них Секлета –

Сергій Губерначук
2026.02.26 17:52
Я вигляну з віконечка –
маленька замальовочка!
Не там, а тут
увесь наш театральний інститут
розсівся в рамки портретів
відомих акторів і пасивних поетів.
Що вже тут їм викривати,
коли вже видно й так,

Микола Дудар
2026.02.26 11:49
Звучали в голосі на Почет
Сім нот на пагорбі,
на біс…
І щось було від них пророче
Бо саме так рождають Свість…
Мощун, Ірпінь, і Київ, Буча
Навік зріднилися… Війна.
І тут прийшла потвора суча —

Світлана Пирогова
2026.02.26 09:38
Вчетверте лютий дихає вогнем,
І пам'ять б'є у скроні, наче дзвони.
Ми кожен ранок починаєм днем,
Де вгризлось лихо, дим і бастіони.

Чотири роки...Скільки в них життів?
Розмов людей, обірваних на слові.
Ми стали старші за своїх батьків

Тетяна Левицька
2026.02.26 09:12
Панічні атаки уже пережиті —
В метро не шукаємо більш порятунку.
Коли деспот спалює сонячне жито
Звикаєш до спазм у порожньому шлунку.

До холоду в домі та мін на порозі,
Прокльонів, матюччя ганебної ролі.
До стигм на хресті, наркотичної дози
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ноктюрн Ноктюрн
2026.02.26

Арсеній Літванин
2026.02.25

Богдан Райковський Райко
2026.02.25

Мілана Попова
2026.02.24

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11

Дарій Стрілецький
2026.02.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2017.08.25 08:44 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження6)
    Феєричне ВІДГОЛОССЯ
    (як втор до нічних Русалій):

    "Пливе човен, води повен,
    та накритий лубом.
    Не хвалися, козаченько,
    кучерявим чубом.
    Бо прийдеться-доведеться
    чуба підбривати,
    Молодого козаченька
    у Січ віддавати."

    (Розчісує коси Русалка, ритмічно здіймаючи гребінь…
    Хвилюється море широкими рівними хвилями…
    Десь далеко - ген-ген - піднімається сиза завіса і випускає з обіймів низку козацьких човнів, що пливуть граціозно, мов чайки. Попереду чайка гетьмана Петра…)

    ХОР козаків у човнах:

    - Ой повійте, вітри да й низóвії!
    Гей, на паруси да й шовкóвії!

    ГОЛОСИ козаків:

    - Ой сидить козак да й на демені…
    - Гей, він деменом повертає…
    - Гей, він демоном поглядає…

    ХОР козаків:

    - Ой пливе судно да й одним одно…
    Сидить турчин сам із туркинею,
    сидить турчин сам із лебідкою,
    а вона трима голку з ниткою…

    ГОЛОСИ козаків:

    - Вишиває собі вишиваночку…
    - … да й миленькому…
    - … да й коханочку…

    ХОР козаків:

    - Ой кому, кому се шиття буде?

    ГОЛОСИ козаків:

    - Ой чи турчину?..
    - чи татарину?..

    ХОР козаків:

    - Чи козàченьку…
    ще й отàману!..

    (співає):

    "Ой літа над морем сивий соколонько
    да й по своїх висях-високостях…
    - Чого сь похилила, сива головонько,
    да й по своїх мислях-молодостях?.."

    ГЕТЬМАН Петро (відспівує):

    "Що ті молодості
    повні палу й млості
    за косою, за красою,
    що не має дому…
    На серденьку - туга,
    що не має друга…
    Чи вам, браття,
    на то знàття,
    чи мені одному?..

    ХОР козаків
    (відповідає співом):

    "Сагайдо-соколе!..
    Гей, життя - не поле!
    Не журися… Озовися,
    хто там люльку курить!
    Жура серце коле…
    Козацькая доле -
    та, що коник не об'їде
    й дівка не обдурить!"

    ГЕТЬМАН Петро:

    - Не годиться нам водиться
    з красними дівками…
    Краще з лиха похмелиться
    межи козаками…
    Гей, ви, хлопці молодії,
    маєм коні воронії,
    маєм сідла дорогії,
    узди золотії!..

    ГОЛОС козака-нетяги:

    -…Раз нетяга похвалився
    золотим жупаном…
    Поголився, похмелився -
    і став… отаманом!..

    (натяк на гетьмана Петра. Сміх).

    ГЕТЬМАН Петро:

    - Я не був з дитинства паном -
    і тепер не стану…
    Коник сивий, ум кмітливий
    личать отаману…
    Мо' і справді,пане-брате,
    був я необачним,
    що проміняв жінку… хату… -
    звуся Сагайдачним…

    (наспівує):

    "Мені з жінкою не возиться..."

    ХОР козаків
    (підхоплює):

    "Мені з жінкою возиться..."

    ГЕТЬМАН Петро
    (на повен голос):

    "А тютюн та люлька
    козаку в поході
    знадобиться!"

    ХОР козаків
    (широко, на всі груди, так, що співає небо… і море…):

    "А тютюн та люлька
    козаку в поході
    знадобиться!"

    (Якийсь час простір дзвенить розлогим козацьким багатоголоссям… Пауза).

    ГЕТЬМАН Петро
    (бадьоро):

    - А по сьому, други-брати,
    нумо веслувати.
    Будем турка воювати,
    землі здобувати.
    Здобудемо степи й луги
    помежи лиманом…

    ХОР козаків
    (беручись за весла):

    - Пошли, Боже, нам потуги
    гетьмана з Османом…

    ГЕТЬМАН Петро
    (з поглядом перед себе):

    - Гей, вбереться синьо-злато
    козацька голота,
    як двигнуться від гармати
    Стамбульські ворота.

    ХОР козаків
    (веслуючи):

    - Гей Османе, вражий пане…
    Нумо, хлопці, гея-я-я!
    Оце тобі приношане
    від Сагайдак-бея!

    ГЕТЬМАН Петро:
    (гнівно)

    - Оце тобі приношана
    тятива печена…
    Оце тобі, тàтю*36, шана -
    моя наречена!

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  2. Ірина Вовк - [ 2017.08.25 07:28 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження5)
    (Осуд Далеких Голосів спадає на Білу Троянду болючим градом. Її тендітна постать никне все нижче і нижче, голова похиляється в німому стражданні…
    Наче на крилах лелеки злітає над горизонтом і пірнає у світанкове небо пісня її дівоцтва…)

    ГОЛОСИ українських дівчат:
    (співають)
    "З вечора тривожного аж до ранку
    вишивала дівчина вишиванку.
    Вишивала дівчина… вишивала –
    у сорочку білую душу вклала.

    Та чорная ниточка - розставання,
    а червона ниточка - то кохання.
    Та чорная ниточка часто рвалась,
    а червона ниточка легко слалась.

    Піду я в неділеньку на гулянку,
    подарую милому вишиванку…
    Сердься, мій соколику, чи не сердься -
    будеш ти носить її коло серця!"

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (притомніючи):

    - Болить мені і досі та співанка…

    ХОР далеких голосів:

    - Бо то судьба твоя - не вишиванка!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Межи своїх була я рукоділя…
    … Аж на Петра, коли прийшла неділя,
    приїхав гетьман, щойно із походу, -
    мені намисто дарував на вроду -
    а я… молилась Богу на світанку
    і на дорогу слала вишиванку:
    "Ой дорого-доріженько,
    на пороги-воріженьки
    ти стелись, сорочко біла,
    та все милому до тіла,
    аби шабля не рубала,
    аби куля не займала,

    аби стужа і пожежа
    кості не ламала.
    Ой стелися,вишиванко,
    стелися,не гайся!
    Доки стане… та й до ґанку,
    додому вертайся!"

    Далекий ГОЛОС:

    - То й що, Настуню, легко нитка слалась?

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Поїхав гетьман… Ну, а я… зосталась…

    Далекі ГОЛОСИ:

    - Бо ти, Настуню, тяжко согрішила…
    - В святу неділю, на Петрівку – шила…
    - Ще й на дорогу слала вишиванку…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - … На крилах ібіс виніс бусурманку…

    ХОР далеких голосів:

    - Лелеча доле, де твоя співанка?..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - На Чорне море впала вишиванка!

    ХОР Далеких голосів:

    - Як Чорне море стала вишиванка!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Бо й справді, вишивала бусурманка…

    ХОР далеких голосів:

    - Ой море, море - як недоля, чорне…
    Душа лелеча, хто тебе пригорне?
    Ой море, море - як кривава рана…
    Душа лелеча - вічна роксолана!
    Ой море, море - сиве, як той ранок…
    Лелеча доля - доля бусурманок!

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Лелеча доля - то тяжка розплата…
    Лелеко-ібіс, де твій край? Де хата?

    ХОР далеких голосів
    (танучи в небі):

    - … На згарище йому не вороття…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (навздогін):

    - … Осман і син - тепер моє життя!..

    ХОР далеких голосів
    (напівчутно, з висоти піднебесся):

    - … Ти ради них покинеш Україну!..


    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (силуючись злетіти навздогін):

    -… А що для жінки вище за дитину!!!

    (про себе наспівуючи):

    - А-а, а-а… котки два,
    шарі-бурі обидва…
    Один пішов на миші,
    другий люлю колише…
    А ти, коте бурий,
    пряди срібні шнури…
    А ти, коте чорний,
    сідай в срібний човен…
    Сідай в срібний човен,
    лови рибки повен…

    (Біла Троянда Щастя поринає в глибоку задуму. Камертоном до напотаємніших дум Гюль-Хуррем озивається пісня з нічної феєрії. Це та ж Неприкаяна Русалка, що вернувши на дно, розгойдує гребенем хвилі…
    Хвилюється море… гойдається берег… нуртує Гаремний Сад…).

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  3. Ірина Вовк - [ 2017.08.24 10:01 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження4)
    (Пісні-плачі Гаремних Троянд викликають з пам'яті Насті Повчанської - Гуль-Хуррем щемливі образи краєвидів рідного хутора: байрак… предковічний ліс… ось і дуб, побитий громом, і три тополі, де зійшлися чумацькі шляхи… а ось і озерце, де застигли на поверхні білі квіти латаття…
    Білі квіти латаття - символи Діви Марії… Непорочності та Чистоти…)

    ГОЛОС Гюль-Хуррем (Білої Троянди Щастя):

    … Оце й усе, що виплило з озерця…
    Латаття біле… смуток біля серця…
    На дні - мій човен, а душа - Русалка,
    що в невід заманив чужий рибалка -
    султан Осман… Він молодий і дужий…

    ХОР Гаремних Троянд:

    - А твій Петро в походах занедужав…*25

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Все в Божій власті…
    Все в руках Аллаха…

    ХОР Гаремних Троянд:

    - … То хто ж ти, Насте?

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Жінка падишаха…
    Володарка морів і суходолів…
    … Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
    (стинання)

    - Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
    - Неволенько!.. Неволенько!.. Неволе!..
    - Мій боленьку!.. Мій боленьку!.. Мій болю!..
    - Не нарікай на волі... на неволю!..
    - Поволі йде... втіка життя поволі!..
    - По волі Бога в'янем у неволі!..
    - Немає волі, то й немає долі!..

    ХОР Гаремних Троянд:

    - Ой, доленько!.. Володарка - в неволі!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Намарний крик - стинання ці далекі.
    Мене Стамбул нарік "султан-хасекі"…*26

    ХОР Гаремних Троянд:

    - Не обійшло тебе жало́ осине…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - У нас з Османом син… Ликуй, о сіне!

    ХОР Гаремних Троянд
    (ликуючи у своїй рідній, православній вірі, возносить гімн до Богородиці)*27:

    - Царице Неба, Божа Мати,
    Пречиста, Пресвята!
    О, як Тебе не обожати,
    Родителько Христа?
    Ти світла небесам леліє,
    Пренепорочная Маріє,
    хвала Тобі, хвала!

    (в найвищу мить осанни Богородиці з мінарета озивається муедзин*28. Він проспівує слова азану*29: «лла ілла іль алла, Магомет регуль алла…»*30.
    Душі Гаремних Троянд у сум'ятті…)

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Азан співають… Час настав молитись…
    - Аллаху себто треба поклонитись…
    - Ще мить - і зійде сонця ясен лик…
    - Стеліть мерщій під ноги намаз лик…*31
    - Бо то не жарт! Муфті*32 готує плаху
    усім, хто не поклониться Аллаху…
    - Ось Гюль-Хуррем - і та невольна птаха,
    хоч і султана… жінка падишаха!*33

    (Гаремні Троянди, серед них і Гюль-Хуррем, припадають до землі обличчям до схід сонця, і завмирають в глибокому поклоні, простеливши під ноги ритуальні килимки).

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (знічений після скоєного святотатства):

    - Душа, мов ібіс*34, блудить спозаранку…
    Лелечий світ осудить бусурманку…

    (За плечима Гюль-Хуррем виникає постать Жінки з Лелечими Крилами. Наче Ангел-Хоронитель над Прірвою оберігає вона Білу Троянду Щастя у нападних хвилинах душевної тривоги. Дивиться крізь неї довго… проникливо…
    Розтривожений голос Гюль-Хуррем викликає супроти себе докірливе багатоголосся).

    ГОЛОСИ
    (далекі, наче з вирію):

    - Ти бусурманка?..
    - Молишся Аллаху?..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Я християнка… вірна падишаху!

    Далекий ГОЛОС:

    - Султан-хасекі?.. А у нас ти -- Настя!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Я Гюль-Хуррем… Троянда… Біла… Щастя…

    Далекі ГОЛОСИ:

    - Троянда Щастя… у садах Османа!
    - То ти дружина того бусурмана…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - В султана мого - личка чорноброві!

    ХОР далеких голосів(широко):

    - … А присягала гетьману Петрові!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Султан-хасекі - українська бранка!

    Далекі ГОЛОСИ:

    - … На тобі що: ізар*35 чи вишиванка?..
    - … Яка ти біла… як сама сметанка…

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    - Султан-хасекі - не раба-коханка!..

    ХОР далеких голосів:

    - Султан-хасекі - не раба-коханка?!
    Хасекі - значить!..

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя
    (усвідомлюючи свою поразку):

    - … Значить… бу-сур-ман-ка!!!


    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  4. Ірина Вовк - [ 2017.08.24 09:25 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження3)
    "Пливе човен, води повен,
    та все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп…
    Іде козак до дівчини,
    та все туп, туп, туп, туп…

    Пливе човен, води повен,
    та накритий листом.
    Не хвалися, дівчинонько,
    червоним намистом.

    Бо прийдеться-доведеться
    намисто збувати,
    Молодому козакові
    тютюн купувати…"

    (Місячне світло вирізняє з-поміж танцюючих Русалок-Троянд постать у Білій льолі, з коштовним турецьким намистом кольору гарячої крові. Це - Душа Насті Повчанської, нареченої гетьмана Сагайдачного. Вона веде танок, ніжно тулячи до грудей білі квіти латаття).

    ГОЛОС Гюль-Хуррем
    (Білої Троянди Щастя)*12

    Я теж … я теж хвалилася намистом …
    У нас вже й ліс прощається із листом …
    А тут - зелені хвилі кипарису,
    а тут тобі ні поля, ані лісу -
    гаремний сад … сераль …*13 та мінарет …*14

    Жіноча доля … Доленька … Кисмет!..*15

    (на голос Гюль-Хуррем, Білої Троянди, озивається тужно сопілка -- "кавал", а за нею семиструнний саз *16, дербук та кімане *17, гуде в кілька дуд тулуб-зурна *18. У ніч лине легка, як серпанок фередже *19, і задумлива, як настрій Білої Троянди, східна мелодія…
    Вона змушує Русалок-Троянд змінити свою подобу. Тепер вони, наче Гурії *20, виконують деякі фігури з танцю одалісок*21, при цьому зітхаючи на свою підневільну жіночу долю).

    ЗІТХАННЯ Гурій-Троянд:

    - Жіноча доля… Доленька… Кисмет…
    Не вирватися нам з її тенет…

    (Гурії-Троянди простягають Гюль-Хуррем плоди дерева гільйюн*22, що нагадують Білій Троянді покинутий сад коло рідної хати на Україні…)

    ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

    … Один лиш сум стернею серце коле,
    як намалює пам'ять Дике Поле,
    наш сад уповні… хатку… батька й неньку,-
    озерце… човник… і мене маленьку…
    В руках весельце… і латаття біле…

    Ті дні,як сивий дим,відлебеділи…

    (співає)
    "Візьму коновоньки, та й піду по воду,
    а там хлопці-риболовці,
    козацького роду.

    Хлопці-риболовці, козацького роду,
    візьміть мене на той човен,
    перевезіть через воду"…

    … Зажура впала поміж берегами,
    вже й Дике Поле вимело снігами,
    жалі-дощі… та ревний смуток-вітер
    на згарищі прощальні сльози витер.
    Немає більше двору… ані хати…
    Не виглядають доню батько й мати,
    не наповняють мед-вином барильця,
    і не бажають щастя повні вінця…
    Та й на пречисте свято Покрови
    мені вже не покриють голови…

    (уява Гюль-Хуррем малює християнський храм на свято Покрови. Українські дівчата-відданиці вклякають у молитві, похиливши голови перед образом Матері Божої):

    - Покровонько, Покровонько,
    покрий мені головоньку!
    Щоб була я молодицев -
    чорнобровов, білолицев,
    з чоловіком молоденьким
    і з дитяточком маленьким…

    (Божий храм відлунює дівочим співом):

    - Пресвятая Богородице,
    спаси нас!

    ГОЛОС Насті Повчанської
    (по дії Білої Троянди Щастя)
    у супроводі хору "Ой хто з вас терпить!"*23:

    - Радости моє серце ісполни, Діво,
    світа Твоєго зорями просвіти,
    всіх скорбящих радосте,
    і обидимих заступнице,
    і странствующих утішеніє…
    О пресвітлий облаче, Мати Божія!
    Нас побіждающия - побіди,
    обидимих заступи,
    странствующих посіти,
    і гріхи розгріши,
    єлика бо хочеши,
    можеши…

    (відлунює спів):

    - Пресвятая Богородице,
    спаси нас!


    ХОР українських дівчат:

    - Богородице-Діво, радуйся!
    Радуйся, вірних спасеніє!
    Радуйся, сліз утішеніє,
    вселенная похвало…
    Гріховну печаль потребляющи,
    воістину Тя ісповідуєм,
    в надії на Тя не погибнем, но
    да ізбавимся, грішні, от бід…
    Заступнице рода христ'янського,
    не презри молєнія нашего,
    милосердія двери отверзи нам,
    і прибіжище же,
    і покров…

    (відлунює спів):

    - Пресвятая Богородице,
    спаси нас!

    (Слова молитви і церковний спів напливають на Гурій-Троянд холодною хвилею. Вони наче прокидаються з глибокого сну, що гнітив їхню пам'ять і волю…
    Сильний порив вітру зриває з них серпанкову машкару і оголені Душі Троянд опиняються сам-на-сам зі своїми думками, повними розпачу і жалю).

    Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Покровонька, Покровонька…
    Болить моя головонька…
    Гей, байраче,
    за мнов плаче
    рідна сторононька!

    - Гей, у полі
    три тополі
    морозом прибиті…
    Мої коси,
    як покоси
    столочені в житі…

    - Покотися, мій віночку,
    по зеленім дуб'ю…
    Віддай мене, Покровочко,
    за кого я люблю…

    - …За ким нічки не доспала
    з вечора до ранку…
    Задля кого вишивала
    шлюбну вишиванку…

    Голос Білої Троянди Щастя:

    - В кого очки, як терночки,
    личка чорноброві…
    Віддай мене, Покровочко…
    гетьману Петрові…*24

    - Покотися, мій віночку,
    бочком по дубочку…
    Пошли мені, Покровочко,
    за рік колисочку!

    - Ой повішу на дубочку
    тую колисочку…
    Пошли мені, Покровочко,
    синочка, ще й дочку…

    - Ой котися, мій віночку,
    та не падай в воду…
    Не питайся, моя дочко,
    якого ти роду…

    - Ой котився мій віночок,
    та й пірнув в озерце…
    Мій синочок, як дубочок, -
    Але… плаче серце…

    (За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Ольга Паучек - [ 2017.08.24 08:50 ]
    ***
    Любіть Україну,
    Як матір єдину,
    Як рідну дитину любіть
    За мову співучу,
    Калину квітучу...
    За синєє небо - Любіть!

    Любіть і старайтесь
    Для неї створити
    Добробут і щедрі столи,
    Щоб діти й онуки
    Онуків правнуки
    Щасливо до звершень ішли.

    Від прадіда-діда
    Тужливо-журливих
    Пісень залишилося нам
    Щось треба міняти,
    Щоби не віддати
    У спадок їх нашим синам.

    29.05.2014.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Вовк - [ 2017.08.23 10:41 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження2)
    (У мелодійні передзвони погідної ночі по Великодню тривожно вривається тупіт кінських копит. Спочатку приглушений, тупіт все наростає і ближчає. Тривога підповзає, мов гадина... Погідну темінь ночі враз освітлює полум'я заграви. Незабаром шалений тупіт поглине мелодію сміховиння, і в блисках заграви вирвуться з пітьми зловіщі тіні Чорних Вершників з диким оскалом і монотонним свистом. Їх криві шаблі та отруйні стріли змітатимуть все на своєму шляху).

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - … Я бачу сон … Страшний, тривожний сон -
    летить, летить ворон з чужих сторон.
    Лискучим змієм злизує блакить,
    а під землею туром тупотить …

    (лунає феєричне багатоголосся в дусі великодньої перебранки).

    Феєричне БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Гуп-гуп, гуп-гуп,
    чи я тобі люб… люб…?

    - Поза тини, за городи -
    ой чи старий, чи молодий…?

    - Гуп-гуп …
    - люб … люб …

    - гу-у-па-а́ …- лю-ба́ …
    - лю-ю-ю-ба-а-а …
    - згу-у-у-ба-а-а …

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - Гуде земля … і сліпнуть небеса…
    Лискучий змій за тини заповза…
    А позад нього – пустка… ні трави…
    Дзвіниці-вдови… Спалені церкви…
    В лелечих гніздах - зграя гайворон…

    Наїхав Чорний люд з чужих сторон!

    Подався тур до роксолан - у брід!
    Кровавий слід з-під турових копит…
    А роги в тура - шабля в татарви…
    Лежить козацький труп… без голови…

    А онде в землю врите немовля,
    до неба слово "мати" промовля…
    Вона ж дзьобатим кинута, як сир, -
    на втіху, на розплату, у ясир… *11

    ГОЛОС української молодиці
    (по дії Безіменної Троянди):

    - Косо ж моя пещеная,
    на кого ти поручена?
    При сонечку - хрещеная,
    при місяці – потурчена…

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - На наші стріхи - чорне вороння.
    Крячить - і сонця схід наздоганя …
    Нагнало край гостинця, та й обсіло,
    та в колисонці сонце погасило …

    (співає):
    "А-а, люлі-люлі,
    налетіли гулі,
    та й сіли на люлі
    в сивенькій кошулі,
    в красих поясочках
    сіли на тиночках,
    в червоних чоботях
    сіли на воротях.

    Воротонька - рип-рип …
    Колисонька - скрип-скрип …
    В колисонці донця,
    як ружа на сонці …

    А-а, люлі-люлі
    налетіли гулі,
    гулі - срібнопери
    гублять дрібні перли …

    А-а … а-а … а-а … а …"

    … Прокинулася - згарище – пітьма …
    І я сама - о, боже мій! – сама …

    (Голос Пурпурової Троянди раптово уривається. "Рус-Хуррем" -- Троянда Втіхи стоїть заклякла від жаху. Місячне світло довкола неї гасне. Натомість на її голос озиваються інші Троянди Гаремного Саду. Тремтячі голоси квітів нагадують пориви вітру, що грається морською хвилею).

    ГОЛОСИ Гаремних Троянд

    - … і я – сама …
    - … і я – сама …
    - … і я … я-са …
    - са … ма … ма-мо-о-о …
    - не … ма …
    - сама-а-а …
    - … ма-а-а …
    - … … а-а-а … а-а-а …

    (наче зірвані пелюстки троянд, спадають обривки слів. Вони то перегукуються між собою, то накладаються один на одного. Згодом окремі звуки зливаються в один протяжний звук, з якого поступово виростає мелодія пісні.
    Мелодія виринає з хвилі і повертається в неї як Душа Русалки, що затужила за своїм минулим життям і вийшла на берег, аби при Місяці нагадати забутий танок кохання. Неприкаяні Душі Гаремних Троянд справляють Русалії).


    (За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  7. Ірина Вовк - [ 2017.08.23 10:44 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . ВідмінаІ (продовження1)
    (Місяць уповні оглядає Сад своїм холодним блискучим Оком. Його луч облюбовує голівку Троянди кольору Темного Пурпуру).

    ГОЛОС Рус-Хуррем, Роксолани
    (Пурпурової Троянди Втіхи)

    - … Втіка ріка. Біжить, тече вода …
    Ох, я була весела молода!
    Бувало, тільки сонечко - на тин,
    а я вже сміхом буджу Рогатин:

    (співає)
    "Розлилися води на чотири броди.
    Ой дівчата, весно-красна,
    зілля зелененьке!

    А в одному броду зозуля кувала,
    зозуля кувала - літечко казала …

    А в другому броду щука-риба грає,
    щука-риба грає - кригу розбиває …

    А в третьому броду соловей щебече,
    соловей щебече - злоті трави кличе.

    А в четвертім броду дівчинонька плаче,
    дівчинонька плаче - за нелюбом йдучи …

    Дала мати доньку в чужу сторононьку …
    Гей,гей, мати - лихо знати,
    за нелюбом жити!"

    … Скресає лід на Липі … Ані лиха!
    Весна уже в дорозі - юна, тиха …
    Її чекають з миром на гостинці -
    паски у церкві святять рогатинці …

    На День Великий дзвони в небі грають.
    Господарі свячену "долю" крають.
    На рік погідний, днину ясну, гожу,
    мій батько рідний править службу Божу …

    (голосу набирає церковний спів
    "Христос воскрес!", на тлі якого
    виразно проступає Голос Батька,
    що зупинився для благословення
    в утворі "царських" воріт.)

    ГОЛОС Батька Роксолани - Насті Лісовської:

    - Дай, Боже, громаді
    на той рік діждати,
    та теє свячене
    на Світле Воскресеннє
    у щасті, здоров'ї
    та при своїй хаті
    споживати …

    Христос воскрес!

    Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Воістину воскрес!

    ГОЛОС Насті Лісовської - Роксолани
    (по дії Пурпурової Троянди Втіхи):

    - Мужі статечні, жіночки-лебідки …
    Вінки … квітки … хустини та намітки …

    Хрещаються брат з братом, батько з сином …

    Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Христос воскрес!
    - Воскресне Україна!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - А кругом церкви, тут же, на леваді
    дівчата з парубками - в парі, в ладі -
    "шуму́ють", "вороба́ють", "просо сіють" -
    якої знають і якої вміють -
    "ламають вражі мо́сти", "гатять пру́ди",
    та налітають в жарт, як "тури-люди".

    (Дівчата та парубки стають супроти у два ряди. Співаючи, ряди то наближаються, то віддаляються один від одного. Врешті парубочий ряд згинається в коло, "полонячи" руками дівочий гурт. Дівчата "лякаються", кидаються врозтіч. Парубки -"тури" поволі випускають їх з кола, "замикаючи" в середині облюбовану дівчину."Бранка" намагається втекти, вирватися "на волю" - та даремно…)

    БАГАТОГОЛОССЯ великодньої перебранки:

    - Наїхали тури-люди, матко наша!
    Наїхали тури-люди, чи ти наша!

    - Чого ж вони наїхали, - я ще ваша …

    - Чи підеш ти за турина, матко наша!
    - Ой чи старий, чи молодий? Я ще ваша …

    - Старесенький, сивесенький, матко наша!
    - Я сторожу, та й не можу. Я ще ваша …

    - Молоденький, гарнесенький, матко наша!
    - Я - по рожу, тепер можу. Я - не ваша …

    (Дівчина - "бранка" обирає собі "турина" з кола, дарує йому квітку "на викуп". "Ланцюг" рук відкривається - і пара покидає коло).

    - А нумо, гуртом до Гнилої Липи!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - Смішки та співи … Мелодійні скрипи -
    до серця – серце … руки - до руки -
    то хлопці влаштували "гойданки" …

    Бо кажуть люди: в гойданці – спасення …

    Отож, на свято світле - Воскресення -
    від злого духа, хворості, біди
    ми гойдалку сплели біля води...

    Парубоче БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Гой-да, гой-да -
    висить Юда!

    Дівоче БАГАТОГОЛОССЯ:

    - Гой-да-да, гой-да-да -
    а нам горе - не біда!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - На дуду дме музика - гей, гуляночка!
    В таночку личко миє "подоляночка",
    а поруч неї плава "білодан" -
    Остап, Івась, Микитка, чи Богдан …

    І мліють груди - хто?.. по кім зітхає?..
    Там видно буде - хто кого кохає -
    чия голівка змаяна в барвінку,
    і чий качурик в гороховім вінку …

    (дівчата "плетуть" коло хороводу, підіймаючи руки вгору, а "качурик" в "гороховім" вінку проходить між руками, наче крізь ворота)

    ДІВОЧЕ БАГАТОГОЛОССЯ хороводу (у співі):

    - Ой не ходи, качуроньку, в горохо́вім ві́нку,
    вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку.

    - Не казала мені мати кралі вибирати,
    а казала мені мати сиротоньку взяти …

    - Теши, сину, ясенину - буде добре клиння,
    бери, сину, сиротину - буде господиня …

    - І та файна, і та файна, і та непогана,
    межи ними Марусенька - як намальова́на!

    ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

    - … Заходить сонце за рогатим тином,
    прощається надвечір з Рогатином,
    а місяць з високості - на поріг,
    заходить в гості, наставляє ріг …

    Курні хати втомились, не димлять.
    Щось димарі про зорі гомонять.
    Пихтить від жару піч, байки скрегоче,
    допіру розговілась - вже й не хоче!

    Вляглися зручно спати на печі
    миски та глеки, "вуса"-рогачі …
    На ганку двері хрипло не риплять -
    всебожа згода … мир … і благодать …

    Ані шелесь тобі, ні "кукуріку" -
    не чути ані лайки, ані крику …
    Гульвіса-вітер зважує на тин …

    … Ба, навіть в сні сміється Рогатин.

    (В повітрі до пізньої ночі у супроводі дівочого та парубочого сміховиння дзвенить великодня гагілка... голосом Жінки з Лелечими Крилами):

    "Кроковеє колесо,
    кроковеє колесо
    на гостинці стояло,
    много дива казало…"

    (За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Вовк - [ 2017.08.22 10:50 ]
    "ЕПОХА В'ЯНУЧИХ ТРОЯНД" (драма) . Відміна І
    КРАЇНА ГІНЕКЕЇВ

    (Квіткове сновидіння з часів Османської імперії)

    ДРАМАТИЧНА ФЕЄРІЯ У ІІІ ВІДМІНАХ


    З'ЯВИ СНОВИДІНЬ І ГОЛОСИ З ГАРЕМНОГО САДУ:

    Пурпурова Троянда Втіхи, Роксолана-Місафір, Рус-Хуррем, дружина Сулеймана Пишного - у хрещеному мирі Настя Лісовська

    Біла Троянда Щастя, Гюль-Хуррем-хасекі, дружина Османа ІІ - у хрещеному мирі Настя Повчанська, наречена гетьмана Петра Сагайдачного

    Жовта Троянда Розлуки - у хрещеному мирі Маруся Богуславка, героїня ліричного епосу 17 ст.

    Жінка в Чорному,Невольнича Душа України - супроводжує з'яви квіткових сновидінь, дає голос сюжетним ремаркам

    Жінка з Лелечими Крилами, Волелюбна Душа України - діє мовою знаків у сюжетних ремарках, а голос подає на противагу Жінки в Чорному, інколи їх голоси зливаються

    Русалка - з'ява сновидіння, діє мовою знаків у сюжетних ремарках, інколи одягає чужі види і набуває чужих голосів

    Ханум-назлі - стара родичка Османа ІІ, що подає голос на противагу Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя

    Гетьман Петро Сагайдачний - статечний чоловік у погідному віці, спочатку у квіті життя, а потім в тенетах смерті

    Сулейман Пишний, десятий і знаменний султан Османів, знаменний обширом і могуттю своїх володінь і любов'ю до дружини Роксолани-Місафір

    Голос незримого Мустафи, первородного сина Сулеймана Пишного, престолонаслідника

    Голос Мудрого Улєма

    Голос Кобзаря

    Голос Батька Роксолани

    Голос Троянди з Фонтану Сліз

    Голос Рожевої Троянди Мрії, дружини султана Мустафи ІІ

    Багатоголосся і хори Троянд Гаремного Саду, козаків-невольників, що діють у з'явах сновидінь то вольними в Ріднім Краю, то бранцями Чорного Люду

    Чорний Люд
    ***



    " - Косо ж моя дівочая,
    за кого ти заручена?

    - За козаком - засватана,
    за турчином - потурчена..."
    (З пісні)

    ВІДМІНА І

    (У царському городі Стамбулі заходить сонце. В мечеті Ая-Софія давно відмовили правовірні останній п'ятий азан. Затихло все довкола … притаїлося … спить ?.. Люди, рослини … навіть каміння - приготувалися до дивовижної таємниці Ночі та її солодких Сновидінь. У солодких Сновидіннях Ночі спочиває і Царський Палац Султана, і Гаремний Сад поруч нього.
    … Від старого високого муру, що сторожить Гаремний Сад, мало-помалу відокремлюються дві загадкові постаті. Це - ЖІНКА В ЧОРНОМУ і ЖІНКА З ЛЕЛЕЧИМИ КРИЛАМИ. Наче невпізнані вартові, вони обходять Гаремний Сад, пильно вдивляючись у сонні обличчя Троянд-Бранок Султана. Котру покроплять водою з кришталевого дзбану, котрій заспівають колискову її рідною мовою, котру приголублять м'яким пташиним крилом …)

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - У затінку гаремної стіни ростуть собі …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами
    (підхоплює голос попередньої):

    - … цвітуть собі вони …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Ростуть у валунах і по алеях …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Цвітуть по кулуарах, в гінекеях - …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … невольні квіти хтивого султана …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Котра, як мід солодка…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … друга – пряна …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … котра - з шипами …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … а котра – відкрита …


    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … котра пожадна і несамовита
    жадає… ні, не ласки, тільки крові - …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … троянди білі, темно-пурпурові,
    троянди жовті, кольору розлуки - …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … стоять смутні, заламуючи руки…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … і моляться до сонця, як до Бога…

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … і кожна з них по-своєму убога!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Бо кожна з них - сама в коштовній клітці,
    дарма, що та в чадрі, а та - в намітці,
    та їм удвох здригатися від трему
    при таємничих шорохах гарему…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - … бо кожна з них, як невигойна рана
    на тілі Мустафи, чи Сулеймана…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … бо кожна з них до пестощів охоча…

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - … така вже, бачте, доленька жіноча!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Та не на те їм Доля вроду дала,
    щоб кожна до схід сонця опадала…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Та не на те земля їх породила,
    щоб ласка Божа ними погордила…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Та не на те їх виплекала мати,
    щоби по них і рясту не топтати…

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Топчу, топчу ряст… ряст…
    Бог здоров'я дасть… дасть…
    Дай, Біг, діждати -
    і на той рік топтати!

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - … Заходить сонце в городі Стамбулі.
    Заснув гарем. Троянди теж - поснулі.
    Із моря місяць стишено виходить -
    одна троянда голову підводить …

    ГОЛОС ТРОЯНДИ ПУРПУРОВОЇ
    (яка згодом назоветься більш окреслено):

    - В Рогатині на зарінку
    там татари вкрали дівку.

    Вкрали дівку молоденьку -
    карооку, чорнявеньку *1.

    Повезли ї' в Туреччину,
    султанові до гарему.

    У Стамбулі люди злії,
    а в Настусі серце мліє.

    Там Настуся руки зносить,
    у султана смерті просить.

    Не плач, дівча, - це негоже! -
    султан тобі допоможе …

    "Ой султане, султаноньку,
    пожалій мя молоденьку …"

    У султана буде жінка
    з Рогатина - українка!" *2

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Цвіт України в затінку осман.
    Султанша Росса, перша з роксолан.
    На ложі царськім випестить гарем
    "Троянду Втіхи", пишну "Рус-Хуррем". *3
    "Хуррем-султан" - від Пешту аж до Нілу …

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - А що з собою забереш в могилу?
    (Життя біжить … Піастри *4 з бодні - теж)…

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Пуста казна у "Замку на Сім веж" *5.
    Розбрат і смута в череві осман.
    Помре у стін Сиготу Сулейман *6.
    Чужої віри вітроногий птах -
    твоя єдина доня Мигр-у-Маг *7,
    що в клітку упіймав Рустем-паша *8,
    (слов'янське сім'я … продана душа …)

    ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

    - Розплати меч зависне, наче грім,
    в палатах сяде п'яний син Селім *9 -
    і світ чужий зиркне на тебе скоса …

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - мовляв, була в султана жінка-росса …

    ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

    - лукава жінка з племенів гяурів!.. *10

    ГОЛОС Жінки в Чорному:

    - Троянди в'януть, сохнуть серед мурів.
    Лиш хвиля тіло каменю лоскоче,
    і може щось сказати - і не хоче.

    (Постаті Жінок несподівано тануть у місячному рельєфі Гаремного Саду).


    (За виданням: Ірина Вовк."Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.08.21 10:11 ]
    "…І все ж - НЕОПАЛИМА"
    Із яблуневих пишних рожевіть
    озвалась опромінена луною…
    Із татарви опалених століть
    упала в ґрунт – і стала КУПИНОЮ.

    Де куп’я потоптала татарва,
    де в купі гною корчилась отрута –
    на попелищах бралася трава
    і пломеніла там ЧЕРВОНА РУТА.

    Де потопали вої в болотах,
    ізвівши за собою вражу душу –
    злітав у небо чорно-білий птах,
    червінню серця окропивши сушу.

    Скипала ніч. Змертвлялася пітьма.
    У сказах таврувалась твар ворожа.
    Здавалося – уже й землі нема…
    Аж тут – НЕОПАЛИМА МАТІР БОЖА
    ЧЕРВОНОРУТНЕ ЗІЛЛЯ засіва –
    (запала в небі тиша урочиста:
    ну хто б подумав, що вона – ж и в а,
    і хто б подумав, що вона – П р е ч и с т а!)

    В трясовині, в багні, на купині
    вознісся божий дар ЧЕРВОНОРУТИ:
    не п о г о р і т и більше у вогні
    і у воді болотній не в т о н у т и.

    … Усіх поглине ця трясовина!.. -
    (висока Доле, Доле невмолима!) –
    ЦЯ КУПИНА – всього лиш… купина,
    лиш Купина – і все ж…
    НЕОПАЛИМА – а – а!!

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.08.21 10:09 ]
    Богородиця "НЕОПАЛИМА КУПИНА"
    Усіх поглине ця трясовина,
    і поростуть на куп’ях очерети,
    і лиш Неопалима Купина
    тебе опалить виміром четвертим.
    І там, на дні, у цій трясовині,
    де морок, твань і вічна малярія,
    душа твоя космічна не змаліє,
    молись Неопалимій Купині!
    Молись не за зірки, а за сузір’я,
    земне тяжіння і небесну вись,
    і навіть за брудне своє ганчір’я,
    за гаддя в кублах – все одно молись.
    Бо ти людина в цій трясовині,
    бо у вогні твоє нутро солоне…

    Ти вір Неопалимій Купині,
    не погорить вона і не потоне!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  11. Ірина Вовк - [ 2017.08.20 08:38 ]
    "Прообраз дзвону - КАЛАТАЛКА"
    … І днесь заб’є цілюще джерело –
    очистися, утвердися, о муже!
    Подужай час і простір цей подужай.
    На тебе схожих досі не було.
    Могутній рух вселяється у м’яз
    не руйнівною – злучною жагою,
    нутро землі наснажиться тобою
    над відстань цю, над простір цей, над час.

    Живи! Люби! Будь вірним сином Волі,
    Дитям Природи, речником Добра…
    Так після смерчу плісняви й сваволі
    здоровий плід дається на-гора.

    (В такт звучання калаталки темрява відступає.
    Розвиднюється).

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  12. Ніна Виноградська - [ 2017.08.18 14:03 ]
    Прокиньтеся!

    Четвертий рік у селах і в містах
    Всі цвинтарі у паперових квітах.
    І поїдає нас (чи по лімітах?)
    Голодний вічно смерті чорний птах.

    Той заздрісник, йому оця земля
    Застрягла в злому горлі жирним шматом.
    Тому й під ніж нас, в тому винуватих,
    Що розрослося родове гілля.

    Що після нас колосяться поля,
    Сади квітують білопінним цвітом.
    Що ми іздавна гречкосіїв діти
    І чорноземна вся у нас рілля.

    І спротив наш і наш прадавній гнів,
    На ворога і злодія зостався,
    Того, хто нашим просто скористався,
    І нас до ями смертної привів.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  13. Ірина Вовк - [ 2017.08.17 06:26 ]
    "Слово про Долю і Волю"
    - О земле вкраїнська…
    Розкішная земле вольготно козацької слави.
    Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
    Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
    То ж чим проростеш?

    - Синами-орлами… дівками-зірками...
    всебожих нащадків малими ногами -
    від меж і до меж…

    - О земле плодюча - розвийся, налийся,
    Шевченковим словом святочно умийся…
    Що, ниво весела, на мирнії села у дар понесеш?

    - Зароджу копами… рясними хлібами…
    у церкві козацькій майну хоругвами
    в убранстві одеж…

    Всебожії діти, чи вольно вам жити, чи Доля блага?
    Чи мати навчила: де правда – там сила,
    де зброя – снага!

    Чи є вас багато – щоб копи збирати,
    танок свій зухвалий досвітку гуляти,
    мечі перед ворогом з піхов виймати,
    світе-воленько, гей!

    - Багато нас, Мати…
    Вели починати - мечі освятити, малих научати,
    на нивах окроплених жнива збирати –
    і миром відпити єлей!

    О земле вкраїнська, що кров’ю дідів наших рясно полита,
    Де сонце, мов фенікс, старим догорає і зранку преюним стає,
    Ми тут народились з правіку, щоб волею жити,
    Ми ті, котрі були і будем, ми – ті, котрі є!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,20130


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2017.08.15 10:26 ]
    «…А НАШ ВОЛОХ СІНО КОСИТЬ» (Старожитній обряд обжинкового «весілля»)
    Україна дочекалася Спасів та Пречистих: І Спас - Маковій.
    З Першим Спасом в Україну приходили жнива і народні обряди, пов'язані з ними. На Маковея в Україні святили букети-маковійки і мед, бо це і Медовий Спас, і Спас на Воді, бо ще сьогодні освячують криниці та водойми. Пропоную читачам Поетичних Майстерень етнографічні замальовки староукраїнського Обжинкового весілля і ті легенди та міфи, що його супроводжували.

    З АРХІВУ ЛЬВІВСЬКОГО РАДІО

    запис у студії Львівського радіо, автор сценарію і ведуча Ірина Вовк,
    редакція музичних програм, ред. М. Кінасевич*


    Сидить Ведмідь на копі, дивується "бороді":

    -Ой диво мені
    Об тій бороді!

    Ой чия ж то борода красним шовком увита,
    Сріблом-злотом улита?

    -Іванова борода...

    Як тільки поверне Велика Ведмедиця старого Воза у свій «зоряний барліг» -
    у центральне сузір'я Пасіки, де смокче у сні медову лапу її Мала донечка, прокряче над Землею небесний Ворон і накаже людям «завивати бороду» Цапу...
    Як тільки промине у старожитньому календарі найдовший день року, - літне сонцестояння - знай: Купайло Іван вже пильнує перший покіс, клепає косу і навчає її мелодії косовиці:

    «Вийшли в поле косарі
    Косить ранком на зорі...
    Приспів:
    Гей, нуте косарі,
    Бо не рано почали,
    Хоч не рано почали,
    Так багато утяли.

    До обіда покосили,
    Гострі коси потупили...
    Приспів.

    По обіді спочивали,
    Гострі коси поклепали...
    Приспів.

    Увечері холодком
    Йшли додому всі рядком...
    Приспів.

    А в стоги як поскладаєм,
    То добряче погуляєм!
    Приспів».

    Так приглядаючись до ранкового і вечірнього Неба, взиваючи до мерехтливих богів Зодіаку (Ведмедиці, Ворона, Цапа чи Кози) справляв слов'янський люд магічний жнивний обряд - свято Овсяни Великої:

    «На Овсяни-овсяниці
    вийшли жаги в поле жниці».

    Жали жниці зернисте поле і низько кланялися Годувальниці Світу, Землі – Берегині та богині Ладі, а косарі косили соковиту траву і вдячно схиляли голову перед єдиним «трудовим богом» слов'янського пантеону, богу землеробів та скотарів – Велесом.
    «Се тобі, о Волосе, боже наш, офіруєм і кланяємось, що беріг нас через літо у здоров'ї та достатку, та рятував від вогню, води, мору та усіх ворогів».

    Пам'ятка епохи Велеса - «Велес книга» розповідає:
    «Влесо научив землю орати прадідів... і зерно сіяти... і збирати. Так, бо шукали тії прадіди огнищанами стати і бути землетрудичами».

    Велес, або Волос, жив на Світлому Ранковому Небі. На Україні небо називали «Жаром». А Небо бога Вола – «Волосожаром». Бога Жаркого, Промінного Неба народна уява малювала у вигляді вола, чи бика-тура, тому Волоса, по-простому, називали Туром.
    У космоміфології древніх слов'ян Волосожар-Тур був богом Ранкового Неба і, водночас, богом Сонця. В період, коли слов'янський світ пізнав сузір'я Тельця, себто Тура, у цьому сузір'ї підіймалося Сонце Весняного Рівнодення. Сонце сузір'я Тельця-Волоса-Тура на той час (IV—III тис. до Р. X.) вважалося наймогутнішим з усіх Зодіакальних Сонць, а саме сузір'я Волосожару -владикою Зодіаку.
    Найпочеснішим іменем старожитнього Сонця було ім'я «Яр-Тур» -«Сонце-Бик»:

    «то бо сонце наше, що світить на доми наші, - вимальовує «Велескнига» свого улюбленого бога, - і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх...
    І речемо йому ім'я огнебоже і йдемо трудитися, як Влесо велів усякому мужу, що чинен є, трудитися на хліб свій».

    На честь Сонячного Бика в однойменному сузір'ї Зодіаку справляли наші пращурі свято Овсяни Малої:

    Як на Яра-бокогрія
    Тур овес у землю риє...

    Неважко здогадатися, що на Ярів день, день Яр-Тура, приймала Земля разом із ласкою весняного Сонця і перше зерно - посів майбутнього врожаю.
    Отак чекали русичі - орачі - землетрудичі на свята двох Овсян: перше -весною, а друге - восени. Одне при Плузі та Бороні, друге - при Косі та Серпі. І обидва під знаком Неба бога Вола.
    Проте давні землетрудичі помічали, що «Сонячний Бик» закликає їх на поле, а «Місяцеріг» та «зоряна «Ключниця» завертають назад додому. Ранкове Небо знаменує початок роботи, а Вечірнє - кінець...

    «А вже сонце заходить,
    А місяченько сходить.
    Женці вже дожинають,
    Стигле жито кінчають.
    Котився вінок з лану
    Попід самую браму».

    У народі кажуть: «кінець - ділу вінець». Отож ішли женці та косарі додому не з порожніми руками, а з обжинковими вінками - символами Сонця, а у співах зверталися вже до бога Вечірнього Неба - владики Місяця: «засвіти, місяченьку із рога, щоби нам була видна дорога...».

    «Ой Місяцю, місяченьку!
    Освіти нам доріженьку,
    жеби ми сьмо не зблудили,
    вінойка не згубили.
    Бо наш вінойко красний,
    мов теє сонце ясне,
    іще вищий від плота,
    іще дорожчий від злота,
    іще вищий від горі,
    ще ясніший від зорі».

    Владика Місяць мав на небі побратима, бога Перуна, що керував Блискавками та Громом, усіма вогнями Темряви.
    У війні за корону Неба - Зодіака, сузір'я Перуна-Стрільця озброїлось проти Велеса-Тельця...

    «А хто ції ключі знайде
    той собі на престол зійде.
    А Перунько ключі знайшов –
    та й собі на престол зійшов».

    Під покровительством Місяця метнув Перун-Стрілець у Волоса вогненну стрілу.

    «Зачорніла Чорная гора
    Що не зродила жито, пшеницю,
    Але зродила жемчужну траву,
    Жемчужну траву, золоту росу...».

    ** *
    «А ви, косарі, косіте,
    Коня у траві знайдіте, -
    Чи то коня вороного,
    Чи молодця молодого...».

    ***
    "Коню ж мій сивий,
    будь ми щасливий.
    Поїдемо ж ми у чистеє поле,
    В чистеє поле, під темний лісочок
    За Чорним Туром, за грубим звіром...

    Та як надибав Чорного Тура,
    Чорного Тура, грубого звіра:
    У сніпок Стріла не долітає,
    І тугий Лучок не достріляє,
    Ясна шабелька не дорубає,
    Та й сивий коник із ніг спадає.

    Гордий молодець зі страху вмліває,
    А Чорний Турець до него промовляє:
    Гордий молодче, не бійся мене!
    Не бійся мене, заб'єш ти мене,
    Поїдеш ж ти в неділю раненько,
    Тогди ж ти мене та постріляєш,
    Яснов шабельков та й порубаєш,
    А за славоньку Панну дістанеш»!

    Поцілить Стріла Перуна у Чорного Тура - і поєдинок завершиться Зливою на щастя, на статок та плодючість Землі:

    «Ой, дощику-поливайчику, поливай, поливай,
    та нашої сторононьки не минай, не минай.
    Скриплять наші воріточка на мороз, на мороз.
    Горять наші білі личка:буде дощ, буде дощ.

    - Чи не вийшла темна хмара з-за темного лісу?
    - Ой не вийшла темна хмара з-за темного лісу,
    тільки вислала дрібен дощику та й буйного вітру.

    Повійте вітри, по чистому полю Рано, рано!
    Несіте вісті пану-господарю,
    що його жниці жито пожали,
    жито пожали, у копи склали.

    Ой часті, часті на небі зорі,
    а ще частіші на полі копи.
    Широкий, високий на небі місяць,
    ой ширші, вищі на тону скирти».

    Щойно зійде Перун на небесний престол у володіннях Місяця-князя, як Велес загубить корону «бога Сонця» і тікатиме з Неба на Землю, гнаний Блискавкою та Громом.

    «У нас нині війна була:
    усі поля звоювали
    і все жито у полі зжали
    в полі зжали та в копи зібрали...».

    У народі подейкують, що, втікаючи, хитрий та спритний Велес поцупив з Неба для жителів Землі зелену траву, зерно та худібку, а ще вогонь для їхніх осель. Тому то вдячний слов'янський світ щоранку благав доброго бога:

    «Молимо Влеса - отця нашого,
    хай потягне в небі ко многості
    суражів» - себто зелених трав та їстивних зел.

    Благав - хоч і знав, що прирікає Велеса на трагічну кончину. За свою прихильність до людей поплатиться Велес власним добробутом та безпекою. Блискавка Перуна зажене його під Землю, а день Овсяни Великої стане прощальним «Велес-днем».
    «Як ішов бог дорогою,
    а за ним господар іде,
    в руках шапочку смиче,
    до себе бога кличе:

    - Та ж до мене, боже, до мене,
    та з густими снопами,
    та з частими копами.
    У мене точки великі,
    переплетини високі,
    є де снопи ставити,
    є де скирти класти...».

    Магічним закляттям перетворить Перун Велеса на Змія. Зате верткий Змій заховає під Землею від всюдисущого ока Перуна безцінний скарб - живородну Писанку. Писанка дісталася богові в обмін на жону Громовержця - Веселку, яку Велес завбачливо теж потягнув за собою...

    «Що то в полі шумить-гримить?
    Веселий посол іде,
    веселі вісті несе
    для славного для господаря…».

    …Що в тій Писанці зелена трава, наче парость нового життя, і приплід худібки, і зерно майбутнього врожаю:
    є де богові сидіти,
    своє добро глядіти:
    перше - житнє,
    друге - яре,
    а третє - пшеничне!
    Тут, у підземному Сході терпеливо чекатиме Велес-Змій на весну, а тоді покине він царство Темряви, вийде на білий Світ - і винесе людям коштовну Писанку. А то ще по добрій волі перетвориться собі на Вола і покірно волочитиме Плуга і ритиме Рогом весняну Землю. Тоді люди навздогін йому скажуть:
    «не зламай ріг
    об весняний пиріг»...

    А поки що, погляньмо на поле:

    «А наш Волох сіно косить,
    а Волошка їсти носить:
    ой дай, Боже, докосити,
    щоб їсти не носити».

    * * *
    «Ой не коси, бузьку, сіна,
    бо росиця по коліна...
    нехай тая чайка косить,
    що великий дзьобик носить».

    Жнивує Волох, витирає піт з чола і дослухає, як то «Ворон скрекоче, коли їсти захоче», полуднує з ним у серпневу спеку, дорікає небесному «Жарові» і прикликає до себе перунові «горобині ночі з дощами громавими та буревіями жвавими» - такими, що і птахам спати не дають:

    -...а наша журавка малейка
    піймала того горобейка, вечерю варила
    у бога просила:

    -Пошли, боже, Веселку
    од полудня до вечерку
    на веселу на справоньку,
    тобі, боже, на славоньку.

    * * *
    Запрягаймо воли,
    їдьмо до діброви
    сосну витинати,
    копу підпирати.

    Там зозулька кує,
    копойки рахує -не злічить!
    Гей, милий боже,
    хто їй допоможе? Не злічить!

    А в лісі ожиночки,
    а у нас обжиночки,
    обжали-сьмо зараня —
    заріжте нам барана!

    А баран рогатий –
    а наш пан багатий...

    Дожинаючи ниву, женці, надоумлені Волохом, залишали на полі охапку стебел з колосками -«Цапові на бороду!»
    Бо за повір'ям, той Цап (чи то Баран, а чи Коза) - не що інше, як душа ниви, котру переслідують завзяті женці, а вона втікає від них, шукаючи останнього притулку.

    «Ой чиє ж то Козеня,
    що задрало хвостеня,
    по полю біжить,
    аж земля дрижить».

    Отож, первісно, в епоху старожитності «завивали бороду» Цапові, щоб і на той рік вродила нива, щоб не перевівся на ній польовий дух: виплітали з колосся китицю, прикрашали її квітами, та пригинали низько до землі. Траву навколо «бороди» пололи. А саму «бороду» виминали і зерном з неї трусили по ниві.

    «Бороду пололи, ручки покололи –
    потрясіте мучки на колені ручки».

    До Цапиної «бороди» промовляли:

    - Роди, Боже, на всякого долю,
    лише не роди у житі куколю!

    Парубки пролазили через ту «бороду», аби бути багатими, а молодиці ворожили «при бороді» на врожай, кидаючи назад себе серпа: як серп падаючи, вдариться гострим кінцем - поведеться зерно у господі, а як тупим, або держаком, то тоді прощайся з Цапом.
    Любили древні слов'яни цю божу тварину, оточували її священними ритуалами, а Цапові роги вважали символом святості. Себе ж наші предки називали «пастушим» народом, позаяк кожен огнищанин тримав у своєму дворі цапа, барана чи козу. А в кожній господі «у божому» куті через зиму спочивав останній вижатий сніп жита, де покоївся Дух польового Діда - Дідух.

    «А в снопі у Дідуху
    спить Коза у кожуху» -

    передавали з уст в уста, з покоління в покоління, від старого до малого таємничу легенду про те, що священна Коза вигодувала грізного бога Вечірнього Неба - Перуна, від якого нібито походять скіфи.
    Перун - Вогонь Темряви неодмінно супроводжував Місяця - верховного Світила, Предка Духа українського народу. Отож, житній Дідух став постійним атрибутом Місяця.
    Народна уява поєднала Місяця з Дідухом за ознакою «козиного рога»... Погляньте: на покуті - «Дідух», а Дідуха випинається Козиний Ріг, а з Рога Кози піднімається Місяцеріг.
    До речі, пригляньмося до серпа, без якого і жнець - не жнець (а хай йому грець!), то ж справжнісінький Місяць-Молодик, що зійшов з Неба, аби і Дідові Онуки «пізнали тої науки»:

    «А ми жито ізжали,
    щоб на той рік діждали:
    скільки на небі зірочок,
    стільки на полі копичок».

    Онуки «Духа Діда» пам'ятали з якого вони племені-роду. Українці з давніх давен світили свічу проти Місяця: «Це - предок Дідух, а зірки - то рідня його»,«Онде Цап на полі басує з цапенятами».
    Онде... он... ген - там, на окраїні поля збиралася купно вся Дідухова родина, парувалися Цап з Козою. Женці ставили біля «бороди» сніп - осталець і поминали предків окрайцем хліба, дрібкою солі і ковтком води:

    «Оце тобі «борода» -
    хліб, сіль і вода!»

    * * *

    - Ой чия ж то борода
    мочулами увита,
    а смолою улита?..

    Василева борода!

    Україна поминала свого Божого Пращура на ім'я Василь. Україна вимовляла звучні імена священного пантеону: Купайло... Іван, а Місяць... Василь, значить «Той, що найвище!»,«Той, що в силі!».
    Україна величала свого Бога «Ясен Княжичем» і вінчала жнивним вінцем його з Княгинею - Ясною Зорею. Україна, осяяна шлюбною злукою небесних світил, справляла обжинкове весілля.

    «Завийся, наш вінче, завийся,
    а ти, Молод-Дівче, відкрийся...

    Було тобі жита хутенько не жати,
    було тобі з літа ще рік дівувати,
    а ти не пождала -все жито пожала,
    мов зіронька ясна -
    Княгинею стала!»
    * * *

    С Ц Е Н А Р І Й
    "Обжинкового В Е С І Л Л Я"

    (Обжинкова громада вибирала з-поміж косарів і жниць найкращих, найвродливіших, молодих, ще й закоханих!Так народжувалась КНЯЖА Пара):

    «- Вибираймо Дозорця,
    що косив ще за сонця,
    а тепер не косити,
    тільки Діда носити.

    -Наш Дозорець складненький,
    наче місяць ясненький»!

    (Обжинкова громада з КНЯЖОЮ Парою, що тримає обжинковий вінок, перед ворітьми Господарів співають обжинкової):

    «-Відкрий, панотче, ворота,
    а наш віночок з золота.
    Відкрий, панотче, нам брами,
    а мані віночка з перлами.
    Відкрий, панотче, кватирку,
    А наш віночок,як зірка!
    Відкрий, панотче, віконце,
    а наш віночок як сонце!»


    -Ой одчини, наш паночку, новий двір
    несем тобі віночка на розвід
    Не з золота вінок витий,
    а з густого жита
    ще із колосистого,
    ще із ядренистого...

    - Принеси ми полон
    ізо всіх сторон:
    і з гір, і з підгір'я
    на господарське подвір'я».

    -Дав Пан Біг пожати, нового врожаю надбати...

    -Дай, Боже, повозити
    з поля до обори,
    з обори до стодоли,
    з стодоли до комори,
    з комори на ниву
    у щасливу годину!

    (КНЯЗЬ з Дідухом у руках):

    -Як ти мене, Господарю, збережеш,
    то на той рік ізбереш,
    із кожного мого колосочка,
    виросте житечка повна бочка.

    (КНЯЖА Пара віншує ГОСПОДАРІВ іменем Купала - бога жнив і достатку):


    -Ходив Бог по полю, загубив корону.
    А женички-жали, корону підібрали.
    Судив Бог пожати –
    суди поживати,
    в користі і в радості
    в доброму здоров'ї!

    -Дай же вам, Боже,
    на току стогами,
    а в діжі - підходом,
    а у печі - ростом,
    а за столом ситтю!

    -Суди, Боже, осені діждати,
    дочок віддавати,
    синів оженити,
    пива наварити -
    і нам погуляти!

    -Нате ж вам вінець
    А нам дайте на танець...

    (ГОСПОДАРІ супроти КНЯЖОЇ Пари):

    -Ой ясно, де ясне сонце сходить,
    а ще ясніше, де наша пані ходить,
    а ще там ясніш, де наш господар ходить,

    в правій рученці золотий кубок носить,
    своїх женчиків на медівойку просить:
    Наливай-но, господине, золотую чару,
    Повінчай-но, господине, молодую пару!

    (Дар ГОСПОДИНІ - «ясної пані»):

    -Я вас віншую зерном яблочним –
    чистим коханням, ще й пожиточним,
    щоб з того зерня древа зростали,
    щоб ваші яблуні яблука мали.

    (Дар ГОСПОДАРЯ - «ясного пана»:)

    -Я вас віншую зерном пшениці,
    щоб ви діждали з нього сториці,
    пшеничне зерня - окраса поля,
    най з нього зійде статок і воля.

    (Дар за дар! Голос КНЯЖОЇ Пари):

    -Майся, мов злото, добра господо,
    Хліба і солі вашому роду!

    (Голос ГОСПОДАРІВ):

    -На доброму слові гуляйте здорові,
    аби у достатку зростали і до шлюбного віна дістали.

    (КНЯЖА Пара з ГОСПОДАРЯМИ, тримаючи обжинковий вінок заводить
    «вінчальний» танок):

    «Зеленеє жито, зелене -
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито женці жнуть.
    хорошії гості в хату йдуть.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито за селом,
    хорошії гості за столом.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито при межі,
    хорошії гості від душі.
    Зеленеє жито, зелене –
    хорошії гості у мене.
    Зеленеє жито ще й овес,
    тут зібрався рід наш увесь»!

    (ГОСПОДАРІ з КНЯЖОЮ Парою супроти челяді):

    -А чи повна наша горіхова чаша,
    хмільним питвом наливана?
    -А так повна, не проллється, не сколишеться!

    -А чи повно д'долу,
    зерна - у стодолу
    воловозом понавезено?
    -А так повно, не пройдеться,
    не об'їдеться!

    (ГОСПОДИНЯ до челяді):

    - То прошу громаду із Дідом у хату!
    В мене - двори метені,
    а столи - застелені,
    а кубки - наповнені,
    пирогів напечено,
    і медів насичено,
    і каші наварено...

    (ГОСПОДАР до челяді):

    -Садіть Діда на покуті - на покуті та й на злоті,
    лишіть Діда при барильці - при солодкій, при медівці
    будем Діда частувати та медівку попивати...

    (ГОСПОДИНЯ до челяді):
    -Пийте, женчики, пийте, лиш мені чарочок не побийте!

    Частуватиме господиня Діда, а разом з ним і всю обжинкову челядоньку ліпленими пирогами - обрядовою стравою наших предків. Пиріг в українців -символ Божого Пращура Місяця-Дідуха, а йому наш народ зобов'язаний своїм хлібом насущним. Начинкою до пирогів служитиме картопля і сир, квасоля й горох, капуста й морква, м'ясо і риба, вишні й слива, яблука й груші... А чи вгадає хто, який найдавніший пиріг виліпила Господиня-Україна на свято Овсяни Великої?.. Мабуть, що вівсяний, адже овес дав назву обжинковому святу: «ой, овсень!» - і цей дикорослий хлібний злак із солом'яним стеблом та бронею замість колосся слугував старожитнім землеробам-орачам ще задовго до пшениці. За народним повір'ям, з вівса виродився овсець, який живив українців від роду до роду, тому і назвали овсець - житом. А пшениця - «ця, що дає пшоно», «колосяна цариця» до наших днів символізує Місяць умовні, і разом з тим - небесну Праматір, що дарує людям вогонь і воду. Паляниця з часником (зубчики частину - то фази Місяця) - жертовна подяка веселого люду щедрій Матері Неба.

    «З жита та пшениці - гарні паляниці,
    Всіх ми почастуєм, ще і затанцюєм.
    Їжте молодці з медом паляниці,
    Хлопцям та дівчатам – пиріжечки з маком.
    А старій Тетяні ще й млинці в сметані,
    -Весело гуляйте, нас не забувайте»!

    Та і як забути веселу вдачу українського народу, який споживав млинці та вареники, пампушки та галушки, а в цей час піднімав очі до Неба і молився:
    «Місяцю, наш Боже, а хто ж нам допоможе, хто нам буде богувати, коли Тебе не видати».

    Звісно хто... Від Овсяни Великої до Різдва Світу, від обжинок до коляди стоятиме на покуті Житній Дідо, споживатиме з усім родом кашу - древню, як і він сам, і зоряними вечорами шепотітиме онукам про побореного могутнім Перуном свого божественного Родича, доброго Вчителя рільників - Велеса:
    «... зайняли ми землю нашу і орали...»

    «Бачиш, золото-огонь,
    скаче в небі злат-комонь...
    На комоні тім Велесо
    переплив небесне плесо
    і приніс до нас з небес
    жито, просо та овес.
    І сказав Велесо внуку:
    - Щоби мати дужу руку,
    вчися труду бо дано
    люду сіяти зерно.
    Сій зерно, і будеш з татком
    мати хатку у достатку.
    Той достаток - дар небес:
    жито, просо та овес".

    Прислухаються онуки до голосу Житнього Діда, а там, незчуються, як навесні випускатимуть Польового Духа на Ниву:
    «А ми просо сіяли, сіяли,
    ой Дід, Ладо, сіяли, сіяли...»
    А потім ласуватимуть з Дідом як у старі добрі часи - просянкою, вівсянкою, гречанкою - що кому до вподоби, і звична усім каша стане свідком епохи «Велес книги» та русинів-орачів:

    «... зела бо знали і творили сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі... І з гончарних горшків споживані просини з бараниною... А торгували, міняючи скот, шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах...
    І життя наше в тій порі було багате і мирне».

    ... Заходить сонце над «втраченим раєм», над старожитньою і новою Україною, заходить зморене Осіннє Сонце - Світовид - беззбройний старець, що став мудрим мудрістю сонцеликих «братів» своїх і привласнив собі обличчя Велеса, Перуна, Лади, а ще жіночого божества плодючості на імення Мокош з рогом достатку у руці.
    А на Зоряне Небо виходить, як на велетенське пасовище сузір'я Волопаса. Паси, о Воле, своє мерехтливе «стадо», пильнуй заповітних Козу і Барана, оберігай душі предків наших, що світять нам зорями з вирію.
    Ми влаштуємо тобі учту, найпишнішу з усіх жертовних учт - у хаті Господарів, поруч з Князем і Княгинею на святому посаді сядуть укупі Волопас з Боговицею*, яка «зібгає своєму небесному повелителю офірний коровай на ознаку свого пристрасного, самозреченого кохання. І буде коровай уподібнений до сонця, і пишатиметься, як молода на весіллі, і буде хліб коровайний барвитись черленим вином, як тіло і кров найближчої спільноти, родини, що злилася воєдине.

    О Б Р Я Д вшанування К О Р О В А Ю та Д І Ж І

    (ГОСПОДИНЯ перед Короваєм):

    - Ой,Раю ж ти мій, Раю –
    Пшеничний короваю:
    З семи криниць водиця,
    З семи снопів пшениця.

    (ГОСПОДАР з Короваєм у руках):

    -Несемо тебе, короваю,
    як сонце високе над гаєм.
    Щоб вився по небокраю,
    як душа по небеснім раю!
    Щоб плив, як те сонце по водиці,
    Щоб ніс нам радість до світлиці!

    («Коровай на Посаді» -на віці від діжі -
    ГОСПОДАРІ та КНЯЖА Пара, тримаючись за рушник, ходять довкола діжі):

    -Рости, короваю,
    Ще вище від гаю,
    як душа до раю,
    Як рибонька по Дунаю.

    («Коровай на Престолі» - ГОСПОДАРІ підносять віко з Короваєм над головами,а КНЯЖА Пара проходить через «коровайні» «Престольні Ворота»):

    -Щоб наш коровай ясен бив,
    Щоби рід наш весь весел жив.

    (КНЯГИНЯ до КНЯЗЯ в «Воротах»):

    -Був єси наречений,
    а став тепер сужений!

    (Обжинкова челядь, прощаючись з хатою ГОСПОДАРІВ
    частується короваєм):

    -Пий, наш Споришу, вино черлене,
    Боже, сій споро на той рік і в мене.
    Дай, Боже, споро росту діждати,
    Росту діждати - жито пожати,
    Совоньку нагнати...

    А нам совоньки не треба,
    А нам треба дитятко,
    Щоб частенько плакало,
    Матір накликало,
    А ми його колисали —
    Свій вік вікували...

    *У програмі Львівського радіо «Музичне коло»,1991.Архів Львівського Радіо.

    За виданням" Ірина Вовк."За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь". - Львів:Сполом,2015.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  15. Олександр Сушко - [ 2017.08.09 19:48 ]
    Мова

    Я - чаклун молодий, гарячий,
    Виростав посеред орди.
    Ще не дяк. Але вже піддячий.
    Ще не скло, а шматок слюди.

    Вчуся вік ворожити Словом,
    Шити кріпко - до знаку - знак.
    На столі оберіг-підкова,
    Передав назавжди відьмак.

    Він могутній мольфар, відомий,
    Кожне слово - тяжка печать.
    Терпеливо навчає мови,
    Підбирає для зміни рать.

    Розвелося потвор чимало
    Прозомбованих до кісток.
    Знають слово єдине - "сало",
    Роззявляють ушир роток.

    Випікати чіпку заразу
    Навіть Майстру не стачить сил.
    Буде січа, війна, образи,
    Накопають нових могил.

    У перевертня виє паща -
    Щит надійний не задрижав:
    Захищає мене найкраще
    Рідна мова - жива душа.

    Кацапня у тумані човга,
    Поламала хиткі тини.
    Йди на захист своєї мови!
    Бий потвору! Чави! Жени!

    Зустрічаю зі школи сина,
    Він щасливий. Мені співа
    "Ще не вмерла моя Вкраїна!"
    Отже, мова іще жива.

    9.08.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.43) | "Майстерень" 5.75 (5.82)
    Коментарі: (4)


  16. Ірина Вовк - [ 2017.08.05 10:30 ]
    "О, Музо… О, Мадонно… О, богине…"
    О, Музо… О, Мадонно… О, богине…
    Останній промінь сонця стигне… гине
    чиясь душа у мряці колотнеч,
    у пошуках провидців і предтеч…
    Безсило скрипка скрип свій посилає –
    а серце так невтолено волає…
    До неба ж – годі, бо – тягар землі,
    бо ми – такі малі, такі малі,
    і мало в нас величного, святого…
    А ти світи… Бо що зорі до того,
    що хтось волів сягнути – та не зміг,
    і чийсь безсилий клич у землю ліг.

    ...Коли замовкне скрипка, зрине спів.
    Про що той спів і хто його співає?
    Чи жінка, чи богиня – світ не знає,
    не знає небо, люди – й поготів.
    У співі тім немає ложних слів.
    Лишень тонка печаль крадеться нишком.
    Мадонна… чи Меланка, чи Оришка,
    а в верболозі – тріо солов’їв.
    Богине… Музо… Ти – зоря чи туча?
    Верни до себе світ отой дрімучий,
    Співучий і плакучий – як коли…
    До чого люди скрипку довели!

    … А ти світи… Тобі видніше з неба,
    яка офіра, віра і потреба
    почути соло сонцесяйних німф –
    (нехай це буде сон, легенда, міф) –
    торкнути скрипку вмілою рукою,
    щоб аж луна дзвеніла над рікою, -
    зажити раю… Зоре, освяти…

    … А ти світи… світи… і освіти
    у німбі образ Жінки-Берегині,
    чи Музи, чи Мадонни, чи богині…

    (Зі збірки інтимної лірики "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2017.07.28 11:43 ]
    "ЛЕЛЕЧЕ", або "З ВАРЯГ У ГРЕКИ" (мотив)
    Летять ключі над містом,
    Летять ключі лелек.
    Кружляють урочисто,
    Курличуть звіддалек.
    Їх путь – «з варяг у греки» -
    Відкриті ворота́…
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Пташаточко чубате
    По стрісі дзьобом б’є.
    Лелечка біля хати
    Студену воду п’є…
    Чи холод, а чи спека –
    Тут питна є вода.
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Із зоряного глека
    Розливсь Чумацький Шлях…
    Летять, летять лелеки
    Із ласкою в очах.
    Їх путь – «з варяг у греки» -
    Де ясна є звізда.
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Летять ключі над містом,
    Летять ключі лелек.
    Кружляють урочисто,
    Курличуть звіддалек.
    Чи холод, а чи спека –
    Колосяться жита…
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    *Невикористаний мотив пісні м.Буська у авторських матеріалах ювілейного шоу 900-ліття міста Буська, 1997.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.07.28 11:48 ]
    Під знаком Бусла
    На болотах праруської землі,
    де князь Давид ходив колись на лови,
    вродивсь лелека – птахом світанковим –
    наш білий бусел з черню на крилі.

    Із темних ям, руїн і спориша,
    із чорних зерен стовченого хліба,
    із крові й поту пращура-дуліба
    злетіла в небо буслова душа.

    На схили круч, на гребінь висоти –
    благословенна путь твоя неблизька.
    Неси на крилах юності колиску,
    лети, лелеко… Та не відлети!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  19. Козак Дума - [ 2017.07.26 20:23 ]
    Русинам-українцям
    Віками нас „брати“ гнітили,
    все мордували, розпинали,
    та віру в майбуття не вбили –
    лише сильнішими ми стали.

    Стинали голови нам, крила,
    у небо душі відлітали,
    і голодом народ морили,
    та лиш сильнішими ми стали!

    Нас у лихий мороз і вітер,
    етапом до Сибіру гнали,
    дали нам букви замість літер,
    та лиш сильнішими ми стали!

    Ми не ламалися, не нили,
    боротися не покидали,
    в кулак свої збирали сили
    й насіння наше не пропало!

    Любіте Неньку-Україну,
    не залишайте на поталу.
    Від злості вороги загинуть
    і стане щастя до Уралу!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  20. Ірина Вовк - [ 2017.07.24 09:08 ]
    Фрагменти з підсвідомого
    Обличчя ближні, знані відколи ще,
    промовлені слова щонаймиліші,
    розтулені уста в пізнанні чуда,
    розчулення з чутливості дитяти --
    усе, що нам вдалося відібрати
    у фрески пам'яті, фрагменти мозаїчні,
    миттєвостей блискітки блискавичні --
    усе приготувалося до лету,
    усе затамувало дих в чеканні ...

    Ми -- на землі -- не перші й не останні,
    ми -- проміжні ... і все ж НЕПЕРЕСІЧНІ,
    і кожен з нас вже сам по собі диво,
    коли в душі доладно і вродливо
    від повноти прекрасних почуттів,
    немовби ми із безлічі життів,
    в минулім і в майбутнім пережитих,
    історією вписаних у нас --
    у відповідний обрис, простір, час,
    немовби ми на цій землі ОДВІЧНІ --
    ми все відчули, все пережили,
    і безліч раз за обрій відбули ...

    ... туди, де Ніл водою голубою
    тече ушир промінною габою
    і лики вимальовує богів
    погаслих сонць, для людства недосяжних --
    в ту еру гімнів, еру для поважних
    гробниць усопших, храмів, молитов ...

    ... і кожен з нас цей відлік поборов --
    від початків Історії до склону --
    і ми були на ріках Вавілону,
    і знали, як загинув Вавілон ...
    (У часі Час -- страшний хамелеон!) ...

    ... шумів Шумер -- і ось нема Шумеру,
    що нам навіяв героїчну еру
    боголюдей, поборників добра.
    А людству там відкрилася Гора --
    Бескид, ворота в Царство Бога ...
    (Така пряма, така крута дорога,
    що людство всліпло, сплутало сліди --
    і, як завжди, вернуло до води) ...

    ... на побережжя Тігра і Євфрату,
    де рід людський приречений на страту
    жертовним скриком, волею богів,
    що поганяє воду з берегів
    на судний знак "всесвітнього потопу" ...

    ... чи наші душі вибрали б Європу,
    свобідних укрів злачні береги!
    Знаття коріння -- це знаття тяги
    душі за чимось зовсім підсвідомим --
    за отчим краєм і за отчим домом --
    скорботних ритмів співаний єлей ...
    Праруський Ор, як віщий прометей,
    відміряв нам нехитрії талани:
    міцні тіла, гнучкі античні стани
    й не менш гнучкий, до січі спритний ум,
    що не дається ворогам на глум,
    а хоч би й набува смертельні рани,
    бо душі наші -- ВІЧНІ РОКСОЛАНИ,
    зав'язані в життя могутнім в'язом ...

    Ми вкотре народилися на світ --
    із тих мільярдів, з тих мільйонів літ,
    вступаємо в свої каріатиди,
    щоб згаснути ... і знову пломеніти!
    Горім до тла -- і линьмо УСІ РАЗОМ
    над простором і часом,
    над простором і часом ...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  21. Козак Дума - [ 2017.07.24 08:00 ]
    Україно, рідна Ненько
    Україно, рідна Ненько, ти в душі навіки!
    І твої лани безкраї, й повноводні ріки.
    І луги, гаї, діброви, ріки, верболози,
    чисте небо, синь безмежна, блискавиці, грози.

    Тут пшениця зріє в полі, колоситься жито…
    Сядеш тихо під тополю – краще не прожити.
    Соловʻї щебечуть дзвінко, дзюркотить струмочок
    і пливуть-пливуть хмаринки лиш піднімеш очі.

    Я люблю лани безмежні і травневі роси,
    зʻїсти кусень сала з хлібом десь на сінокосі.
    Заблукати у лісочку там, поміж дубами,
    та іти-іти за обрій стиглими хлібами.

    Бризнув дощик, сонце сходить, журавлі курличуть
    ніби знову за собою у мандрівку кличуть.
    Ллється пісня стоголоса мов ріка степами,
    я збиваю чисті роси босими ногами…

    Ластівки летять як стріли аж до небокраю.
    В сині жайвір зависає і веселка грає.
    Сміх дитячий лине лунко і рілля парує.
    Рідна нива як дарунком хлібом нас частує.

    Лист зелений, ягід жменька і трава духмяна…
    Україно, рідна Ненько – ти моя кохана!
    Люди добрі і привітні, не безлика лава.
    Щире серце, щедрі душі і козацька слава!

    Сонечко уже за обрій тихо ген сідає.
    Як на мене, то країни кращої немає!
    Вітерець калини гілку лагідно колише.
    Народився тут і виріс, тут навік залишусь…

    жовтень 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:34 ]
    "Єлизавета Ярославівна і Гаральд Сміливий"
    ... Тут потрібно високої ноти -- без неї не можна!
    Тут оспівана кожна сльозинка, сторіночка кожна:
    тут Сміливий Гаральд у звитяжному юності леті
    серед княжих палат -- яко вой і поет --
    на любов присягав 'Лисаветі.

    'Лисавето, розквітлая руже із літніх садів Ярослава,
    що бажала без царства Гаральда за мужа!.. Гучная хвала-піснеслава
    о красу твою юну, незайману, вольно по світу несеться --
    біля київських при́ступів кінь половецький пасеться.

    ... А у вікінгів серце -- на ласку жіночу нечуле...
    ... А у вікінгів в серці -- лиш море бурунне ночує...
    ... А у вікінгів в серці -- дороги круті і скелясті...
    ... А у вікінгів серце з заліза -- крицевої сивої масті...

    ... А ханенко у свіжих покосах попиває кумис з кобилиці,
    а ханенкові очі - розкосі, види́ -- блідолиці.
    Він наврочує руському люду Косовицю* з жаркою ходою --
    горезвісну Обиду** й Облуду*** руський люд називає "ордою"...

    ... Мій Сміливий Гаральде, хутчіше з походу вертайся.
    Не питайся у моря погоди, про вроду у зір не питайся.
    Мій Гаральде Сміливий, вертайся звитяжцем з походу:
    порятуй і престол свій, на меч уразливий,
    і дівочу неторкану вроду...

    ... Хай надовго пустіє бенкетная заля Валґалли ...****
    ... Хай русалка по морю розвіє предивні корали ...

    Нагородою стане безцінна -- як витвір поета --
    надкоштовна перлина -- єдина княжна 'Лисавета.

    ... Історія Єлисавети Ярославни і Гаральда Сміливого повертає у світ романтичної казки про велике кохання: руська князівна приглянула собі вікінга з непривітних берегів скелястої Норвегії. Ким він був напочатку? -- лицарем-пройдисвітом, спадкоємцем без столу, і ще трохи -- лютнярем, тямив лад до історичної саги ... А що князівна запала глибоко в його неприборкану душу, то тим палкіше тягло Гаральда на лицарські пригоди, походи морями і суходолами, -- і між тим на пісенні тексти, як і лічить мандрівному закоханому піїті.
    ... Вернув до неї змужнілим воєм, на карбу мав багато звитяг, а серед них найбільшу -- відвойований престіл свого батька -- Оляфа, короля Норвегії. Повержений був і смутянин -- король Кнут Великий, і половецький ханенко, що й собі забажав 'Лисавети. Розбиті страшні сарацини, і транди, й дротґейми...
    Такий зять став Ярославові до смаку -- і він благословив закохану пару.
    Такого бучного весілля, як шлюб Єлисавети і Гаральда Сміливого, сивобороді київські гуслярі ще не пригадували. От і складали про них славословія, а про їхнє кохання -- легенди ...

    ... Десь там лютня сумує Гаральдова.
    Порохом струни припали ...
    То був час вигнання і безпуття,
    гнітючої Долі -- Опали.
    Вдармо струни ... Хай піснь розбиває
    терпіння зважнілі тенета,
    як на свого Гаральда -- крізь віки і каміння --
    чекає княжна 'Лисавета.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  23. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:00 ]
    "Святослав Завойовник"
    ... Ото вам Святослав. А то -- Куря.
    (Курне курчаве печенізьке сім`я!)
    Спритніший, бач, від грецького царя --
    він уподобав, вражець, княже тім`я.
    Велике діло -- людська голова:
    от череп та мізкú, та трохи шкіри --
    а що вона ще й русинської віри,
    то це, завваж, порожнії слова,
    коли вона уже не на раменах,
    коли завмер звитяжний напіврик,
    і княжа кров на зім`ятих знаменах...

    ... А ти -- Куря -- пів звір, пів чоловік,
    тобі за смак з убитого покпити,
    так зажадав із черепа відпити
    чи то вино -- як кров, чи, може, кров, як сік!

    ... "Чужого забажаєш, втратиш кревне", --
    коштовна фраза, перли на льоту...
    Куря тримає чару золоту --
    золотоносний Київ плаче ревно:
    сьорбнула трéби* божая душа,
    як буйний тур на острію ножа --
    допіру ось смиряла гордо грека,
    та враз розбила нетривкого глека --
    і нагло так змаліла на віку...

    ... Куриться дим на руськім жальнику.*
    Повнúться череп в золотій оправі --
    двосічний меч по князю Святославі.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:41 ]
    "Настя Чагрівна. Попелище"
    ... Знав Орлеан відьмівну Жанну д'Арк:
    уп'ється в карк, не діва – а тигриця.
    Спалили Жанну. Крівця – не водиця.
    На попелищі ізростили парк ...

    Навіщо нам історія чужа! –
    ми, руси, теж під лезвієм ножа –
    он в Крилосі укрилася криниця –
    (утопла відьма, спалена відьмиця...).

    Навіщо нам дівиця Жанна д'Арк
    між Настоньок, Даринок, чи Одарк!..

    ... А хто води з криниченьки нап'ється,
    тому Чагрівни постать відіб'ється –
    немов відьомська пара на воді,
    в летючій шалі, в надлегкій ході –
    незрячого завіє на горище,
    на Тік, на Золотий, на попелище ...

    ... Там золотаві родять пшениці́,
    там тужавіє золотом колосся,
    там князь торкає золоте волосся –
    золоторунні пасма-баранці ...

    "... Там овечки окотились,
    там ягнята народились ..." –
    там родить Настя княжеє дитя,
    і сходить Чагрів терем хлібом-сіллю...

    ... Черлене сонце сходить по весіллю ...

    ... Встеляє попіл золоте шиття ...

    – Олеже, оберегова скарбнице!
    – Настусенько, чом личко блідолице?
    Скуштуй, дівице-красице, рум'ян !..
    (Буян отерп ... Збуянився Буян.*)

    ... Сліпа юрба полінця підкладає –
    химерні сильця М а р и ц я** пряде!

    ... Там Осмомисл десь сі́дельце ладнає ...

    ... Чагрівна у танку перед веде ...


    -----------------------------------------
    * Б у я н – за уявленнями древніх слов`ян – Острів Останнього Вечора по т у с т о р о н у світового океану, царство Місяця, Сонця та Зорі. Оселя богів язичницького пантеону та душ померлих родичів – предків, де панує тепло, буйноцвіття і благодать божа.

    ** М а р и ц я (похідне від М а р и н и, М о р е н и) – язичницька богиня Смерті.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Вовк - [ 2017.07.16 11:26 ]
    "Олег - Володимир Ярославичі.Двобій"
    Олег Чагренко – Ольжин Володимир.
    Два леза у меча. Озіріс – Сет.
    Один – із пилу, другий – із гордині.
    Два паростки. Два грона. З трунком – мед.
    Один супроти другого… Княженки…
    Один – сирітський, другий – стольний син.
    Безпутній Володимир і Чагренко –
    два жмутки болю… Втрати дві сльози…
    Двобій між ними! Батько – поміж ними…
    Зросли чужими – і умруть чужими.
    І Ольжин трунок, і Настусин мід –
    Розталий лід… Всіма забутий слід…

    Олеже! Володимире! Агов-же!
    (Я риси ваші виловлю з пітьми).
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    удар-но, Боже, з горя в два громи!
    Удар, Перуне! Протверези душі:
    ця віковічна звідниця – юрма!
    В безоднях неба, в морі і на суші –
    н е м а рятунку ! П р а в д о н ь к и нема !

    Чагровичу… Чагро… Оле́же… Ольже…
    Престольна чара випаде із рук.
    Відомо, хто в цім герці переможе –
    Не благородна г а л к а … Звісно… К р у к.

    (З видання "Галицька елегія"/історична поема. - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:47 ]
    "Останні лови Ярослава Осмомисла"
    Вузенькою стежкою – в Галича теплих лісах –
    у прихистках Кри́лоса, Лі́мниці, у первозданній Діброві…
    Навіює Вишень олюднені сни кольорові.
    І притча Любові – на княжих статечних устах.
    Над Галичем – хмариться… В сутінь біжить олениця.
    Шумує у кубках вино – не таке молоде!
    Я відаю, княже, що в мислях твоїх – молодиця…
    В пожадливих пломенях міниться личко бліде.
    Твій вчинок – свавільний. Ті лови для тебе останні.
    Над Галичем – буря… і смерчі… і зблиски заграв…
    Безноса вже поруч. Завмерла коса у чеканні:
    ось той Осмомисл, що Чагрівну без тями кохав!
    Волай – не волай, рівно в хащах ніхто не почує
    в сідлі уколисаних ревних князівських зізнань…
    Хто крівлю покинув, хто в бурю у лісі ночує,
    на того вартує підступна, як твань, лихомань.
    Життя пережите. В нім згірклого меду доволі.
    У чолах, у княжих, безсилля над міру пече!
    Подітись куди від боярської злої сваволі?
    Хіба прихилитись на вірне жіноче плече…
    Вже й плечі – примари, і ймення нашіптує листя,
    вже й очі не людські, а диких тобі олениць…
    Наблизитись годі. Хіба що націлити вістря,
    в пориві захланнім здобути цю тінь силоміць!

    … Хисткі серпантини непевної княжої слави…
    Над Галичем – злива. Запущений пруг тятиви.
    То – хвиля зрадлива, то чорна стріла, Ярославе,
    діткнулася нагло до княжої буй-голови.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:09 ]
    "Галич. Повернення"
    Я повернулася:в Галичі квітне чебрець.
    Чебрецева пора – чень, надовго... надовго – на вічність.
    На приволлі ловлю віщий поклик зухвалих сердець,
    що волають о щастя, уклінно так: “ваша Величність”...

    А “Величність” – наруга, то серцю позірна подруга,
    що убоге пожнив’я в осіб можновладного круга,
    що пошлюблення їхнє – завжди обоюдний тягар,
    а потому лиш дим... лиш мертвенний їдучий угар...

    Ти спогадуєш, Галичу, – вихря зійшло, відшуміло:
    у землицю лягло, в деревину пішло... оніміло,
    та й не рухає пам’яті, лиш красномовно мовчить!
    Лиш перо у руці літопомній, мов птаха, ячить.

    Помовчімо і ми на погарищі, та й помовчім...
    Ми ж бо в часі прибулі, до тіней старих ніпричім.
    Але ж стрілися тут-таки, в Галичі, в вир’ї стрімких роздорож,
    а на чолах у нас опочив і Стрибог*, і Дай-Бож,**
    і не в силі ми милі, хоч прикрі, вернути навспак –
    то на карбі правнуків пекучий, погрозливий знак!

    Лики пращурів наших, що квітнуть тепер чебрецем –
    увійдіть в нашу бутність, а хоч би навпотай, тихцем...
    Увійдіть в нашу бутність! Та й купно усі помовчім!!
    ...Чебрецеве усластя... То – щастя?!

    У чім... і по чім...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008.

    Вірші про Галич увійшли в розділ ІІ "Галич.Повернення" історичної поеми "Галицька елегія". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2017.07.14 10:11 ]
    "Калка.* Три Мстислави"
    ... А татари, вражі гості,
    гарцювали на помості:

    -- Три Мстислави,
    три Мстислави,
    всі зазнали тої слави --
    буйні голови схилили,
    меч булатний пощербили ...
    А свої прелюбі кості
    полишали на підмості --
    красно гостей частували,
    дрібно кісточки збивали ...

    ... Ніхто тоді й не знався на татарах --
    були степи, та хани кочові:
    на кутригу́рах знались, на аварах** ...
    Аж тут азійські варвари нові!
    Той варваризм не римської породи:
    щілини вік ... а у щілинах -- лють ...
    (Тваринний витвір матінки -- природи:
    сидять на костях, свіжу крівцю п`ють!)
    І не смакують тушею конини,
    і не ламають гречно спис о спис --
    хрещене тіло божої людини
    звисає з сідел головою вниз ...
    Допавсь до нього бусурмен-татарин
    захланно так руками обома:
    йому солодша над усі нектари
    узята шквалом людська бастурма!

    ... "Три Мстислави,
    три Мстислави --
    очі галки поклювали ...

    Три Мстислави,
    три Мстислави --
    десять тисяч поховали ..."

    ... Напилася, наїлась річка Калка
    калених стріл із вражих колчанів.
    Здригнулась Русь: то помста, а не валка --
    тавро лжеслави на хребтах синів!
    (Уже ж було: в похід збирався Ігор ...
    В ріці Каялі змочено рукав.)
    Де йде різня, там, певно, не до ігор --
    між трьох Мстиславів вирізнивсь Мстислав!

    ... На княжих трупах зведено помости --
    на них всю ніч гуляла татарва.
    Пильнуйте, люде, ви ж бо р а д о г о с т и!
    Овва, Мстиславе з Галича, овва ...

    ... Над Калкою -- ні мулко, ані грузько --
    "єси за шеломями, земле руська" ...
    ... "Баба́*** ... ага́"**** -- баби-агинський дух:
    тут зела -- пера, а земля -- як пух.
    ... "Баба́ ... яга́"***** -- жаха дитину мати.
    Було шолом о Калку не каляти!


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Вовк - [ 2017.07.14 10:06 ]
    "До портрета Чингісхана"
    ... Був собі вождь на ймення Темучин.
    Пізнала Русь епоху Чингісхана.
    Прадідизна́, етнічна "р о к с о л а н а"
    здригалася при дерзновеннім "ч и н..." ...

    А що вже степ наслухався копит.
    А що вже трав під копита́ми збито.
    А що людей вкраїнських перебито
    у кучугурах полум`яних літ...
    Воістину, пекельний чоловік!
    Та що там чоловік -- скоріше, демон ...
    Чи то душа -- непроходима темінь,
    чи, може, в лоні матері хто врік?!
    Щоби вести свій нарід по кістках,
    щоб напувати коней в людській крові,
    і м`яса з`ївши, на гортанній мові
    "ш а й т а н" взивати швидше, ніж "А л л а х"!

    ... "Т е м у"... -- бо "т ь м а".
    То ймення нечестиве.
    А все ж "Ч и н г і с" -- "В е л и к и й" для своїх.
    Чи ж матір почувалася щасливо,
    припавши на Блискучий твій Поріг* ?..
    Про що тоді вона просила духів,
    (нехай уже собі -- у Духів Тьми),
    які магічні скреслювала рухи,
    б`ючись об землю стегнами, грудьми...
    Вона -- така слаба, безмовна жінка,
    чи ж їй під силу с о н ц е в о р о т т я?
    Одне скажу: хоча вона й ординка,
    та понад с л а в у зважує ж и т т я!

    Не зчуєшся, як обрій запалає
    зо всіх світів невтоленим вогнем.
    Прислухайся, із тьми віків волає
    непогасиме "с и н у ... с и н у... Т - е - м..." ...

    ... Історія, тяжка на перехрестях,
    утопче в грунт ще не один курган.
    Та відблиском підступності й безчестя
    є на Русі наймення Ч и н г і с х а н!

    Росте трава... Могили наших пращурів.
    Обпалені облачення святих.
    Червона Русь, не раз іще заплачеш ти
    від отприсків о р д и н ц і в "золотих" ...
    "Т е м у..." - бо "т ь м а". То племя нечестиве.
    Такий вже рід... "О с м а н и" -- бо "о с а"!
    Кусюче вкрай і вкрай немилостиве...

    ... Був собі вождь на ймення К у р е м с а...


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  30. Ірина Вовк - [ 2017.07.13 11:48 ]
    "Лев у Лаврові*. Світло і тіні"
    Князь Лев на старість теж монахував.
    Душа сум`ятна прагла одкровення.
    В молитвах ревних чарою спасення
    сотала с в і т л о сива голова.

    Христа розп`ято ... Ідоли падуть ...
    Криниці задихаються змілілі.
    Життя як ватра: в кожнім божім ділі
    твій Дух, мов іскру, ангели несуть.
    Оступишся на п`ядь -- провалля, хащі,
    вся гадь земна рамена обів`є ...
    Коли у серці Бог -- ми не пропащі,
    і брат з лукавства ближнього не вб`є,
    на міжусобну бойню не прикличе
    родів слов`янських княжих отрочат ...
    Є правий Суд і є всевишнє Віче,
    і є Петро з ключами біля чат ...

    ... Вартує лев у княжім передмісті ...
    (Вдаряє пам`ять, наче сталь дзвінка!)
    Гінці несуть у двір від Бели вісті ...
    Констанції пошлюблена рука ...
    А далі -- вир: все татарва, ятв`яги,
    пожежа в Холмі, тиха смерть Шварна́ ...
    Данилова спонука до відваги,
    до лицарства, до честі знамена ...
    Та на вазі -- супроти злої січі,
    де Куремса стоїть і Бурундай,
    Данило й Лев у ризі Будівничій --
    на хліб і сіль, на спільний коровай!

    ... У Лаврові вечірню віддзвонили.
    Наповнені потири золоті:
    в путі несповідимій до могили
    нас мироносять ангели святі.
    Кончина тіла -- не бліда константа
    недосконалих пошуків земних ...
    Осяяння могучого таланту,
    звитяжних здравниць, тембрів голосних ...

    Суть воїна і мужа, і привідці --
    се отчий дім, зелена отча твердь,
    глибінь прозора отчої криниці,

    тоді -- в и с о к а, благородна смерть!

    ... Констанціє ... (Останні поривання.
    Остання при житті відкрита суть.
    Останній спалах с в і т л о г о кохання ...)

    ... Твій Дух, мов іскру, ангели несуть.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.07.12 12:28 ]
    Євпраксія ІІ. "Двічі вінчана"
    Ти, Адельгейдо,* втомлена життям,
    чарівна жінко з тонким почуттям,
    безмовна тінь постриженки-черниці
    із поглядом колишньої цариці, --
    чого ти зажадала від склепінь
    обітниці Христової -- спокою?
    примирення душі із тілом?.. ба ...
    Така вже суть: толочаться хліба,
    бо коні йдуть крізь них до водопою!

    ... Невпізнана звогніла тінь -- умреш,
    розтанеш між склепіннями німими ...
    Єдине в радість: тут, проміж своїми,
    обітовану землю віднайдеш.

    ... Спітнілі коні. Сплутані путі:
    неслись, бувало, сани золоті
    в чужі світи -- на свити і корони --
    туди, де угри, німці і саксони --
    маркграфових наїлись нагаїв
    і тих, що Генріх згодом недоїв ...
    О ненаситне м`ясоїдне чрево!

    ... Росте собі тисячолітнє древо --
    в соборних мурах кронами шумить --
    а що життя: магічний проблиск, мить,
    та й то не в злоті, а таки в червіні --
    і ми у нім трагічні диво-тіні,
    дарма, що з імператорським вінцем,
    коли зблудила Доля манівцем.

    Собор Успіння ... Втишишся, заснеш
    під молитов вкраїнських переспіви,
    і образ Непорочної Вседіви
    у синьо-жовтім відсвіті одеж
    тебе прийме, і поведе на луки --
    як матір після довгої розлуки
    пригорне д`серцю зблукане дівча,
    немов пташина змерзле лелеча --
    тебе блакитним вкриє омофором,
    і виплете вінок із хризантем ...

    ... це -- Україна, доню,
    твій Едем.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  32. Ірина Вовк - [ 2017.07.12 12:55 ]
    Євпраксія І."Сімейний портрет"
    …то сон страшний: весілля в темно-синьому
    і зоряний вінець із хризантем.
    Споглянься, друже, де ж він, той едем –
    в пахучих ружах, в хутрі соболиному,
    в серпанку, що стікає на плече!..
    Чогось нестерпно серденько пече,
    бо ось вона – Євпраксія – ще юнка,
    у Генріха благає поцілунка,
    а він – при обладунках і з мечем –
    чваніє тілом як пожадним стервом,
    і в жінку заповзає, наче змій,
    єством лукавим… Сли́ною гидкою
    знеживлює цвітінь тремку красу –
    звивається розпещено в косу,
    до стегон, перс торкається рукою
    в пориві хтивім, в нехоті, в блювоті,
    в улесливій величності – дрімоті,
    між оргій п’яних і нечистих мес,
    поміж свячених страв: “Христос воскрес!” –
    зацвилий плід зухвалого поріддя,
    іржавий цвях з-під зайшлих підошов –
    кубло насилля, королівська кров,
    прокля́та Богом на сумне безпліддя –
    що й руку підняла супроти Риму,
    але й зате і скарана була
    до рівня босих ніг і мішковиння,
    до рівня подорожнього осла…

    …А що ж тобі, Євпраксіє, царице,
    зневажена чужинцем молодице,
    чи сниться, пробі, вольний кінь в степах?
    Чи сад розквітлий там, на Україні,
    чи, може, ніжні трелі солов’їні
    у юнака на трепетних устах?..

    Або зі снів дитинства – чеберяйчик –
    в високих стеблах сміхотливий зайчик,
    а, може, шмат ще теплої ріллі,
    де княжі ніжки бігали малі
    укупочці із отроком русявим –
    і де котилась відсміхом луна…

    …Коли ж у божім часі підростали,
    той шмат землі до серця прикладали,
    змовляючи божественне: “жона”…

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Вовк - [ 2017.07.11 10:06 ]
    "Кадри не з кінохроніки:Чехія-Союз 1968 рік"
    Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
    Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
    Подаруй мені серця живого слова
    На схололі обійми старої землянки.

    Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
    Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
    Я у листя пошерхле безмовно впаду,
    Затріпочу крильми, наче птах перелітний.

    Подаруй мені серця жагучі слова –
    Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
    (В глупій темряві ночі кохана співа,
    Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

    Там у лісі-пралісі відлунює крок…
    В німоті підвіконня кохана заплаче –
    Пломеніють у світлі нетлінних зірок
    До своєї Вітчизни пориви юначі.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Вовк - [ 2017.07.10 12:55 ]
    "Коли на луках гойних Мармореї..."
    Коли на луках го́йних Мармореї*
    моя душа спочине від турбот,
    я спогадаю, хто був мій народ
    у нетрях зореносної ідеї.
    Одвічний плужник… ратич та орач…
    Одвічний Скіф в землі обітованій,
    трагічний Бус при долі невблаганній,
    шукач братів… і золотошукач…
    О, злото уз! – ти братняя любове,
    солодкий плід, що визрів на розбрат…
    У всі епохи йшов на брата брат
    і прагнув, як упир, нової крови…
    Коли й за що? – питали з неборак
    за Крим, за сіль, за шапку Мономаха…
    Що ж до ціни – то вища, мабуть, плаха
    чи, пак, ребро підвішане на гак…
    О, мій народ як той пустельний Дух
    поміж дібров, ланів та сіножатей –
    комонне тіло Золотої Раті…
    А на могилах – тополиний пух.
    Чи то Сварог**, чи Див*** так повелів
    по смерті в Ирій душам відлітати.
    Усе там є для русів – спис і лати,
    питво суроже, ласки доброгнів,
    і присмак степу, і розлогі трави,
    і заповітний спів Матиреслави.****
    Там Марморея здійснює дозір
    в оточенні сліпучо-білих зір…
    Там Ра-ріка***** – межа країни Сонця,
    там щука-риба плюха в ополонці
    і сам Сварог гарцює, мов огир…

    Та Цур вогнем пахне у людський вир…******

    … В якій землі і на якій планеті
    Розпалена в надривно-синім леті
    Зійде зоря на ймення Богу-Мир?..


    (Зі збірки «Самоцвіти сокровення». – Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  35. Козак Дума - [ 2017.07.02 07:55 ]
    Любіть рідну мову!
    Мова народу, моя чарівниця!
    В радості – пісня, в біді – рятівниця.
    В спеку – вологи бездонна криниця,
    де прохолодна джерельна водиця.

    Приспів:
    Мово народу, ти – серце моє,
    дякую Богу, що ти в мене є!
    Шепіт калини і спів солов‘я,
    дружна родина, єдина сім'я!

    В рідному домі велика світлиця,
    лагідна мати й лиха бунтівниця.
    У непроглядній пітьмі провідниця.
    Серце народу, душі ти скарбниця!

    Мово моя, дай напитись тобою
    спрагу віків втамувати любов‘ю.
    Дай доторкнутись джерел твоїх чистих,
    ти ніби жінка у роду намисті.

    Знатна панянка і вірна служниця,
    юна й чарівна, мов красна дівиця.
    Нею говорить село і столиця.
    Вірю і знаю – вона знадобиться.

    Зглухлим вухам ти свята насолода,
    доля народу – жадана свобода.
    Плескіт джерельця і спів солов‘я,
    рідна сирітко, жебрачко моя...

    Хто ж захистить тебе, витре від пилу,
    знову запалить усмішку змарнілу,
    в шати одягне, вінком увінчає
    й пісню народну нам знов заспіває

    мовою предків далеких, русинів?
    Що оживить в нас підірвані сили?
    Мова козацтва і пісня свободи…
    Гей, прокидайся, великий народе!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  36. Тетяна Флора Мілєвська - [ 2017.07.01 13:19 ]
    Як латинянка
    Рима коханка Риму? Я вже забула це.
    Ромула прещасливе бачу своїм лице.
    Бачу, горіло Диво - й мова моя - німа!
    Я латинянка. Нині - трохи іще жива,
    Нині іще читають, розум хапають мій,
    Тільки німа я, знаю, зник, кажуть, рід! Зумій.
    Вижити - та не жити! Бачте, народу нема...
    Хто ж тоді людству правду з вічності промовля?

    ***
    Як латинянка, ехом б'юся котрі віки!
    Мова живе з народом в пахощах васильків.
    Їй на асфальті нудно, велич Марусі Чурай
    З римою без паскудства - справжній пісенний рай,
    Щоб не згоріла - Дивом - вічним була земля
    Богом дарована рима Мову мою берегла!

    01.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.58)
    Коментарі: (7)


  37. Козак Дума - [ 2017.06.26 21:54 ]
    Вставай знедолений народе
    Нас на рабів перетворили,
    ми спину гнем за копійки.
    Втрачаємо останні сили,
    бредем покірно до могили,
    у власнім домі – байстрюки…

    Народе, час опам‘ятатись,
    терпіння термін весь пройшов.
    Уже потрібно об‘єднатись,
    за вила миром дружно взятись
    і спекатись брехні оков.

    Хто генератор наших бід?
    Хіба ж усім іще не ясно,
    веде то чий з офшорів слід?!
    Тож будьте пильні повсякчасно,
    бо згине наш козацький рід!

    Вставай знедолений народе,
    нарешті спину вже розправ.
    Здійми уверх свої клейноди,
    як символ волі і свободи,
    надії, віри й честі сплав!

    31.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  38. Ірина Вовк - [ 2017.06.21 08:48 ]
    "Скиталиця"
    Твоя стопа – в розжарений пісок,
    а мозок – у гнітюче баговиння,
    у чорно-біле пуху ластовиння,
    в незайманість розкритих пелюсток,
    в дитинну самозреченість молінь,
    в намарний зойк почути голос Бога...
    Оглянешся – іде твоя Дорога
    по манівцях зотлілих поколінь.

    ... Нить пам'яті – як цівочка – тонка
    снується павутинням з поторочі.
    Ти, свічечко, ще світиш проти ночі?!
    Ожина ця – як смак життя – терпка!

    Ти зблукана, здорожена... Авжеж.
    Чи допадуть уста у тихі плеса,
    де під весняним сонцем крига скресла, -
    чи у жаркій пустині пропадеш!

    Скиталице, чи ж віднайдеш свій скит?
    Чи в Соловках набачиш тінь забуту,
    коли в провидний день Страшного Суду
    на тебе промінь кине Світовид!

    Коли з грудей, із пилу рваних ран
    невинно проросте кривава айстра,
    і, наче клич далекого Чугайстра,
    тобі омиє личко Білодан...
    (Цей край обітованний Богом дан!)

    ... Пил пам'яті... піщиночка... пісок –
    тебе чи спогадає, чи забуде...
    Ще крок... Ще крок... – тоненький голосок
    тебе веде Дорогою в Нікуди.

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (4)


  39. Ірина Вовк - [ 2017.06.20 10:25 ]
    "Крутиться колесо..."
    …і наче з затакту почнеться історія знову,
    палкий монолог про утрачений знак покоління.

    …Мчать óлені срібнорогі, сурмлять роги – зголошують лови,
    лише ярий буй-тур утікає з облоги, ховає скривавлене тім’я.
    Яр-Туре, криваві сліди на снігу добра мітка для ловчих,
    в які хащі пропащі несешся і кличеш свій нарід на згубу? –
    о нетямна громадо, копита натруджуєш мовчки,
    покидаєш напризволяще землю обрану, серцю любу…
    Де твій шлях у майбутнє, де гордість могутнього звіра,
    благородність постави, залюбленість в мрево блакиті? –
    де прапóри звитяг, коли серце згризає зневіра,
    де промінне тяжіння стежок на поляни сяйні, соковиті?..
    О нетямна громадо, зневажуєш божі закони,
    чи знайдеш на тім світі безпечнеє місце від кулі!..
    Куленосная звабо людська, пощади хоч ікони,
    Як не слабшу природу м’яку олениці й косулі…

    …Батьківщино прелюба, чи на те ти кривавила тім’я –
    Бабин Яр, Соловки, мори голодом, сніжні гулаги –
    щоби діти твої, поневажене божеє сім’я,
    забували про тяглість лицàрську до честі й відваги…

    Батьківщино премила, що в час найлютішої скрути –
    на смутні руйновища, померклого неба обвали –
    пломенила у серці пелюстку червоної рути
    на ознаку скорботи, що сина твого відібрали…

    Батьківщино єдина, місцино корінна, безпечна,
    де лиш пам’ять, мов ріг на облаву, голосить-волає:
    о нетямна громадо! – тут вагання уже не доречне –
    хто утратив чуття Батьківщини, той батьківщини не має!..
    10.02.2012

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  40. Ірина Вовк - [ 2017.06.18 09:01 ]
    "Місяцю-князю..."
    То – вісь землі, розчахнута навпіл…
    То – серце, перекраяне думками…
    Веди мене між хмурими ровами
    брутальних чвар, роїв отруйних пчіл,
    пустот, і нечистот, і осміяння –
    на твердь зеленобарвну… острівець –
    і я назву твій дар благодіянням,
    що я дійшла до раю навпростець,
    що на свої невиважені плечі
    не переймала липових потуг…
    Веди мене до краю… Зілля клече,
    а станеться – на Тройцю зійде Дух –
    і я таки намарю крок у казку,
    де мій народ пізнає благодать.
    Веди мене, я матиму за ласку
    і дим, і чад, і кожну чорну п’ядь,
    аби лишень не лживити думками
    і з часом не зійти на манівці,
    аби слова голодними вовками
    на смолоскип не вили у руці,
    допоки їх вполює сіть лукава
    лицàрських слуг чи місячних заброд,
    що їх звела історія дуплава
    в одне безбарвне місиво… «народ»,
    що, де приляже, там і заночує,
    і, чхаючи на клич поводиря,
    тоді його підносить, воздаря,
    коли його вже голосу не чує.

    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення".- Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  41. Козак Дума - [ 2017.06.13 00:18 ]
    Козацька
    Ой, немає переводу козацькому роду,
    Наша доля – захищати волю і свободу.
    Наша доля в чистім полі правду боронити,
    бо без неї, у сваволі, та чи ж варто жити.

    Ой, у полі три тополі та ще й дуб з вербою,
    погуляли білим світом, друже, ми з тобою.
    Погуляли, постріляли, шаблі потупили,
    скільки ворогів-поганців на горло згубили.

    Хай росте густа пшениця, жито колоситься,
    наші діти будуть жити, як пани в світлицях.
    Наші діти, наші внуки з Дону й до Дунаю,
    краще звістки козакові у житті немає.

    Тож підемо боронити разом правду сміло,
    щоби серце, козаченьки, потім не щеміло.
    Розбудуємо Вкраїну, захистим свободу.
    і не буде переводу козацькому роду!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  42. Козак Дума - [ 2017.06.06 10:02 ]
    Бендер чи Бандера?!
    Вставайте, графе, ранок уже скоро,
    із підземелля кличуть нас давно, –
    дзвінкі слова Остапа-командора
    не раз лунали з книги і кіно...

    Пройшли часи, не ті тепер Остапи,
    мільйон – дитячі забавки для них.
    Тепер крадуть мільярдами сатрапи
    і це, повірте люди, вже не сміх...

    Нам залишилось мало, чесне слово,
    до підземелля, тобто кабали.
    У ті часи такого Ільф з Петровим
    і уві сні доперти не могли!

    Хто переможе – Бендер чи Бандера?
    Та перемога змінить весь наш світ,
    бо визначить, яка наступить ера
    і скільки Неньці ще лишиться літ...


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  43. Козак Дума - [ 2017.06.04 12:10 ]
    Шкiдники
    Відомо всім іще споконвіків –
    багато у природі шкідників.
    Жучки, дротянка, гусінь, різна тля
    рослинам і деревам дошкуля.

    Країна наша, ніби та калина,
    росте і віттям в синє небо лине.
    Та цвіт її з плодами залюбки
    їдять останнім часом шкідники.

    Гризуть кору, бруньки, гілки і листя,
    руде, зелене, ніжно-золотисте.
    Буравлять, точать, свердлять, аж тріщить,
    ні спека не завада, ні дощі…

    Від ненажерливих численних шкідників,
    поник калини гордий лик, змарнів.
    Все менше й менше цвіту щовесни
    і урожай вже не такий рясний.

    Десяток третій добігає років,
    п‘ють шкідники уже останні соки.
    Чи ж мало бачили історії уроків,
    ведуть до чого тих „реформ“ їх кроки?

    Схилилися ще вчора буйні віти,
    все тяжче тій калиноньці на світі.
    Але мовчить сердега і не охне…
    Як далі піде так – красуня всохне!

    Щоб не пішла калина на хрести,
    війну зі шкідниками слід вести,
    бо як ту нечисть знищити не вдасться –
    калину нашу рідну не спасти!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  44. Козак Дума - [ 2017.06.03 11:48 ]
    Переведи нас всiх через майдан
    Переведи мене через майдан,
    через часи скрутні і лихоліття,
    крізь війни громадянські і всесвітні.
    Звільни усіх з полону злих оман.

    Переведи мене через майдан,
    голодоморів лютих чорні хвилі,
    де в сорок років старці посивілі.
    Переведи усіх через туман.

    Переведи мене через майдан,
    через всілякі бурі, злидні, грози,
    крізь люту спеку і жаскі морози.
    Молю, розвій байдужості дурман.

    Переведи мене через майдан,
    де сива мати жде одного сина,
    та в полі вічно спить її дитина.
    Всіх матерів переведи через майдан.

    Переведи мене через майдан,
    де честь і славу топлять в крові гоїв,
    життя кладуть з-за гідності людської,
    але негідників у владі новий клан.

    Переведи мене через майдан,
    не доведи, щоб вбили ті країну,
    хто люд простий вважає за скотину.
    Не дай нам, Боже, ще один майдан!

    Переведи нас всіх через майдан,
    усіх, хто Україну щиро любить,
    а тим, хто нашу землю підло губить,
    нехай могилою обернеться майдан!
    Переведи усіх через обман.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  45. Ольга Паучек - [ 2017.05.31 07:03 ]
    ...мої кольори...
    Сині волошки, поле безкрає,
    Подих легкий вітерця,
    Сонячний промінь барвами грає,
    Небо без краю, кінця.

    Синій та жовтий, жовтий та синій
    Любі мої кольори...
    Господи-Боже, Тату всесильний,
    Нас у борні збережи.

    Дай сили духу горе забути,
    Мудрості дай, доброти,
    Виведи нас з цієї покути,
    Щоб до волошок іти.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  46. Ванда Савранська - [ 2017.05.28 22:42 ]
    Діду, якого я не знала
    Дід Іван, студент, що був під Крутами, —
    З роду козаків.
    Скільки їх, що відійшли забутими
    У пітьму віків!
    Куля наздогнала в тридцять сьомому.
    Тільки б вижив син!
    Дасть початок роду незнайомому...
    В моїм серці — дзвін.
    Діду, у мені твоя кровиночка
    З волі та борні.
    Правда, трохи я козак, хоч жіночка?
    Ти живеш в мені...

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (2)


  47. Тата Рівна - [ 2017.05.24 10:44 ]
    Гурби
    Третій окраєць білого хліба, третя доба Воскресіння чи гарту
    Знаєш, а ми ще з тобою жили би, але поплутались карти…
    Ганцю, кохана, якби час інакший – я б тебе кликав до танцю,
    Але сьогодні в цей чорний Великдень писано рити нам шанці
    Ми, по коліна в траві й анемонах, спинами сонцю відкриті –
    Риємо шанці, ставимо пушки – нікуди ж бо відступити!

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Гурби!.

    Тиснуть Мости, з Хижаків холод віє, йдуть Хижаки у атаку
    Згублять «Мамая» - гукнемо «Андрія», «Докса», «Панька», «ЗалізнЯка»
    Нас тридцять дев’ять – а їх майже триста – в білих гробах поселенців.
    Буде цей ліс пам’ятати довіку двадцятирічних шаленців!
    Обгів – Ступно – Москалівка – Чернява – сутички ярі, річка кривава.
    Річка Понора, хлопці – по норах. Наші Криївки стали – Собори!


    Лінії юних життів розпрямились – чисті долоні як дівка.
    Я не добіг та душа долетіла, сіла душа на Криївку.
    Квітами чорними ліс простелився, Гурбенські Гори – повстанки –
    Стали супроти червоного ката, грудьми зупиняючи танки.
    Люті години в котлі з тіл та поту, криці, вогню, криків болю –
    Булькав компот, те опійне чар-зілля, якого зварила нам Доля.


    Хлопці! Ганнусю! Мамо! Сестриці! Будем із вами – з Божої ласки…
    Може, воскреснемо із анемонів ще до наступної Пасхи.
    Я пташенятком зрОджуся в світі, злину до рідної хати,
    Зачну вам, мамо, піднімусь, тату, тиху молитву на ніч співати.
    Квітень – мінливий, квітень – лукавий. – Вбито «Мамая», спалені села –
    Сіла душа на Криївку й зітхає. Бігме, вона не весела…

    Смертонько, мила, смертонько, люба,
    Дай поцілую тебе я в губи.
    Ти дочекалась моєї згуби –
    Нас повінчали Гурби.
    Нас освятили Гурби.
    Нас воскресили Гурби.
    Гурби!.

    24.05.2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  48. Юрій Кисельов - [ 2017.05.22 22:33 ]
    Шевченко
    Коли царем був Коля Палкін,
    занепадав народний дух.
    Але знайшовсь один, хто палко
    пробуджував до волі рух –

    серед мільйона свинопасів
    не козачок, але козак.
    Не заглушити клич Тарасів
    юрбі кривавих посіпак!

    Сьогодні маємо державу,
    яка воює день-у-день
    супроти нечисті й неслави.
    Розіб’ємо катів упень,

    бо чуємо слова Пророка,
    яким і є для нас Кобзар.
    Поет переживе епохи.
    Забудеться фельдфебель-цар.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (10)


  49. Максим Доброгорський - [ 2017.05.13 20:23 ]
    Я Україна
    Я Україна, ваша мати старенька
    Чужими чобітьми потоптана ненька
    Століттями в рабстві була разом з вами
    І спину я гнула під тими ж панами…

    Я топилася в крові, горіла в вогні,
    Повірте, за волю вмирали ви не одні!
    Як фенікс із попелу й крові – вставала
    Своїх дітей як могла – захищала.

    Всіх тих пам’ятаю хто свою спиною,
    Мене закривав, і не здався без бою!
    Мільйони вже вмерли за мене, зі мною
    І вранішні сльози за ними – пролию росою…
    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Максим Доброгорський - [ 2017.05.10 20:31 ]
    І знову в вогонь
    До бою готові! Сказали солдати
    Зброю узявши, вдягнувши броню.
    До бою готові по матері брати
    За рідную землю, за неньку свою!

    До бою готовий, вогонь розпалився
    У душах, той щирий, той гордий вогонь.
    До бою готовий, день розпочався
    Снігу додавши до матері скронь…

    У сутінках бій до кінця наближався
    Там мертві лежали… А інших в полон
    До бою готові нові патріоти!
    Добою готові… І знову в огонь.
    2014


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29