Із майбутнього я чую голос чистий,
Голос срібний, мов світанкова роса.
Чую голос і дорога мене кличе
У моє щасливе й світле майбуття.

Пр. Прекрасний час, що линув,
Неначе гарна пісня,
Неначе гарна пісня в моєму житті.
Із чистої сторінки почну писати знову
Про те, що мрію кожну мить –
В житті я віднайду.

Із небес високих чую голос чистий,
Кличе він мене в щасливе майбуття,
Чую голос – він запитує суворо
Чи багато добрих справ зробила я?

Вірю я, що з Богом в серці буду жити.
Божа Матір не залишить у біді.
Хай молитва, щиро змовлена устами,
Зміцнить віру й дасть надію у житті.

(текст російською - оригінал)
Слышу голос из прекрасного далека,
Голос утрений в серебрянной росе.
Слышу голос и манящая дорога
Крутит голову, как в детстве карусель.

Пр. Прекрасное далеко, не будь ко мне жестоко,
Не будь ко мне жестоко, жестоко не будь.
Из чистого истока в прекрасное далека,
В прекрасное далеко я начинаю путь.

Слышу голос из прекрасного далеко,
Он зовет меня в прекрасные края.
Слышу голос – голос спрашивает строго,
А сегодня, что для завтра сделал я?

Я клянусь, что стану чище и добрее,
И в беде не брошу друга никогда.
Слышу голос и спешу на зов скорее
По дороге, на которой нет следа.
2011 р.

Сипле білим снігом черемшина,
Цвітом росянистим зелень вкрита.
Зграя по ріллі блука грачина,
Зупиняється, де паростками жито.

Никнуть-схиляються трави шовкові,
Пахне смолисто красуня сосна.
Вголос кричу я лукам і діброві, -
Я очманілий тобою, весна!

Звісточки світлі розвіюють сумнів,
Тішуся ними - душа оживає.
Про наречену усі мої думи,
Пісню про суджену серце співає.

Не зупиняйся, сніжи, черемшино.
Друзі пернаті, співайте у кронах.
Цвіт розстелю цей біляво-невинний
Полем пінистими брижами-гронами.

11.05.2013

У село завітали прочани,
Частувалися, спраглі, квасом,
Біля келій подвижників давніх
Поклонялись Пречистому Спасу.

Покриваючи образ цілунками,
Прославляли піснями Ісуса.
Ідучи повз шкапину з клунками,
Ім у тон ґелґотали гуси.

Шкандибали крізь стадо убого,
Говорили промови страждальні.
"Всі єдиному служимо Богу.
Всі вериги несемо безжальні."

Пастушки: "У нас свято нині!
Скоморохи! Дівчата, до танцю!"
...А прочани - крихти скотині,
Із кишень, затертих до глянцю...

13.05.2013

Колеса, обертаючись невпинно,
Стирають повністю і сталь міцну.
Коли постійно падають краплини,
Вони руйнують скелю кам’яну.
Я гірко сльози ллю без талану, –
Кохана м’якшати й не почина.
Мій біль її очей не привернув,
Лишилась незворушною вона.
Коли молю – зухвалий сміх луна.
Не сльози їй, вода – моє ридання.
Зітхаю – каже, це – мистецтва знак.
Акторством зве вона усі благання.
Кричить і плаче серденько моє –
В її душі – і сталь, і кремінь є.

Перевод с украинского стихотворения
Натальи Пасичник, г.Тернополь


что январь в неожиданно полном разливе
и жара по неделям не сходит - ну что ж
пусть над самым тобой собирается ливень
что угодно твори но теперь не заснёшь

телефон трижды клюнет и трижды сорвётся
ты услышишь биенье среди бубенцов
ослепительных порций несметных пропорций -
и лицо запылает займётся лицо

и заступят за грань несказанные тени
и заполнив рассерженный мир до краёв
будет долго вода колесить по ступеням -
ты её пожалеешь и впустишь её

2013

Літні зливи, у смуток огорнені,
Відлили-відспівали до дна…
У воронячій зграї між чорними
Народилася донька чудна.

Із родзинкою, з гордістю, з гонором,
Та «потвора!» лунало услід,
Бо була білосніжного кольору,
Не така, як воронячий рід.

І тоді браття-ворони зрадились
Засудити потворну сестру.
Сім ночей суперечка провадилась,
Очорнити зійшлися в яру...

Непідкупную, чистую, гордую
У болотнім скупали багні,
Щоб у платті негарному чорному
До останніх лишалася днів.

Приспів:
Чорні ми усі – чорна будь і ти.
Чорні ми усі – чорна будь і ти!..

А вона в голосінні забилася,
У душі не тримаючи зла...
І сльозами від бруду відмилася,
Стала знову така, як була!

Непідкорена, гордая, ніжная,
Як душа моя, щира, тонка!
Мов осінній туман, білосніжная,
Не така, як усі, не така!

Припев.
«Чорна зграє, із лютою силою
Чисте пір’я топтати не слід!
Чи моя то провина, що біла я?
Народилась такою на світ!»

Я усміхатись перестала,
Морозний вітер губи студить.
На сподівання менше стало,
Зате на пісню більше буде.
І пісню цю я мимоволі
Віддам за докір й насміхання,
Бо ти нестерпне аж до болю,
Душі любовне німування.

24 лютого 2011 року

Блідий. Він знає - важко буде.
В його душі живе неспокій.
Мов обручем, стиснуло груди,
А сумніви всі висмоктали щоки.

Скуйовджене його волосся,
Чоло у зморшках, мов в тенетах.
Мрійливих образів колосся
Зроста в задуманих сонетах.

Сидить у тісняві горища,
Від світла свічки ріжуть очі.
Один лиш олівець-дружище
З ним розмовля посеред ночі.

Складаються з рядків вірші,
Тривоги серця оживають на папері.
І криком цим зболілої душі
Він завтра стукатиме в видавництва двері...

18.05.2013

Зіронькі ясні, зорі високі!
Криєте що у своїй ви величності?
Як ви тамуєте серця неспокій,
Душу полоните поглядом з вічності?

Око оманює близькість між вами,
Разом зійшлися краса і могутність.
Зорі небесні, якими словами
Ви розкриваєте всесвіту сутність?

Сяєвом ніжності серце голубите,
Кличете в неба обійми широкі.
Кожним холодним промінчиком любите,
Зорі далекі, зорі високі!

20.05.2013

Промінь золотистий
Стукає в віконце.
Радісно і чисто
На душі від сонця.

У грудях росте,
Теплиться надія.
Віра є у те,
Що здійсняться мрії.

Оживля тепло,
Світло осяває.
Забув, що було,
І чого немає.

І від цього тепла
Полум'Яніє кров.
Ще одна ніч пройшла,
Ще один день прийшов.

Все частіше й частіше
Серце ритм відбива.
Почуття найчистіші,
І душа ожива.

За міцну загорожу
Відступили тривоги.
Я з любов'ю виходжу
На життєву дорогу.

27.05.2013

Веслував, щасливий, рвучко.
Ще не знав, що буть біді.
Враз - коханої каблучка
Покотилась по воді.

Від підступниці-розлуки
Захолола в жилах кров.
Забрала каблучку щука,
З нею - милої любов.

І від пошуків безсилий
З сумом я пішов у нічку.
"Є у неї інший милий" -
Навздогін сміялась річка.

До гулянки наближаюсь,
Серце крає їхній сміх...
З хвилею я повінчаюсь -
Хай простять мені цей гріх.


08.06.2013

***

А за похмельем снова хмель
Разлился всюду.
Ты из каких пришла земель,
Девчонка-чудо?

Свою невинность отдала,
Покорна страсти.
Душа моя, ты не пила
Такого счастья!

Без осторожности оков
Сжигали чары.
И я познал тогда: любовь –
Сестра пожара

Ты в райском гибельном огне
Со мной горела…
Вселенную дарила мне –
Не только тело.


А я всю жизнь прожить ведь мог
Вдали от рая.
Готов весь мир сложить у ног,
Но мало – знаю!

2012

Темна ніченька, не спиться,
Йду до річки, на лужок.
В пінних струменях зірниця
Розперезує пасок.

На горбку береза-свічка
Срібло місяця вбира.
Виходи, моя Марічко,
Слухать пісню гусляра.

Залюбуюсь, задивлюся
На дівочу твою вроду.
І, танцюючи під гуслі,
Викину фату у воду.

Під склепіннями пралісу,
Там, де бугила шовкова,
Із сердець наших завісу
Підійме зоря ранкова.

16.06.2013

О скільки їх упало у безодню,
Що глибне вдалині!
Настане й він – останній день Господній,
Відведений мені.

Схолоне, що співало і боролось,
І грішне, і святе,-
Смарагд очей моїх і ніжний голос,
Волосся золоте.

Поллються дні, насущним хлібом ситі,
Забувши біль і зло.
Все буде так, немов на білім світі
Мене і не було!

Мінливої, мов діти, в кожнім слові,
Не відданої злу,
Тієї, що любила, коли дрова
Згорають у золу,

Віолончель і спів пташні весною,
І дзвони у селі...
Мене, такої справжньої, живої,
На лагідній землі!

До вас усіх я, що не знала міри, -
Чужі, свої, агов,
Звертаюся із вимогою віри
Й проханням про любов.

За те, що я усім і неодмінно
Прощаю біль образ,
За ніжність у душі моїй нестримну
І гордість напоказ.

За успіхи стрімкі і за поразки,
За правду і за гру...
Послухайте! – Любіть іще, будь ласка,
За те, що я помру.

До вас усіх я, що не знала міри, -
Чужі, свої, агов,
Звертаюся із вимогою віри
Й проханням про любов.




Марина Цвєтаєва:

Уж сколько их упало в эту бездну,
Разверстую вдали!
Настанет день, когда и я исчезну
С поверхности земли.

Застынет все, что пело и боролось,
Сияло и рвалось, -
И зелень глаз моих, и нежный голос,
И золото волос.

И будет жизнь с ее насущным хлебом,
С забывчивостью дня.
И будет все - как будто бы под небом
И не было меня!

Изменчивой, как дети, в каждой мине,
И так недолго злой,
Любившей час, когда дрова в камине
Становятся золой,

Виолончель и кавалькады в чаще,
И колокол в селе...
Меня, такой живой и настоящей,
На ласковой земле!

К вам всем, что мне, ни в чем не знавшей меры
Чужие и свои,
Я обращаюсь с требованьем веры
И с просьбой о любви.

За то, что мне - прямая неизбежность -
Прощение обид,
За всю мою безудержную нежность
И слишком гордый вид.

За быстроту стремительных событий,
За правду, за игру...
Послушайте! - Еще меня любите
За то, что я умру.

К вам всем, что мне, ни в чем не знавшей меры,
Чужие и свои,
Я обращаюсь с требованьем веры
И с просьбой о любви.

(written by Freddie Perren and Dino Fekaris)

Translation:

шокована коли я собі самій
сказала що чужа тобі уже і ти не мій
та не одну спалила ніч
у тім що скоїв ти мені
та сильна я
згасає вже твоє ім’я
ти знову тут
із неба грім
я вийшла і зустріла давній погляд але сум у нім
я відібрала в тебе ключ
і замінила би замок
коли би знала на секунду що за дверима чути крок
тепер іди за цей поріг
хай скатертина
стане стежкою для ніг твоїх
хіба не ти хто намагався нав’язати гру
де я вся осипаюся
і неодміно вмру

о ні не я я ще жива
і поки знаю що люблю
міцні мої слова
і життя тепер моє
і любов у скронях б’є я ще жива
я ще жива гей гей

скільки сил пішло на те добре зважене
я залатала як могла серденько зраджене
та не одну спалила ніч
в якій жаліла я себе і сльози йшли
але цей дощ уже пролив
це не слова і я нова
не дівчинка яка любила і твоя була
і ти подумав що забіг
і я листок для ніг твоїх
для того збережу любов хто зрадити б не зміг
тепер іди за цей поріг
хай скатертина
стане стежкою для ніг твоїх
хіба не ти хто намагався нав’язати гру
де я вся осипаюся
і неодміно вмру

о ні не я я ще жива
і поки знаю що люблю
міцні мої слова
і життя тепер моє
і любов у скронях б’є я ще жива
я ще жива о

тепер іди за цей поріг
хай скатертина
стане стежкою для ніг твоїх
хіба не ти хто намагався нав’язати гру
де я вся осипаюся
і неодміно вмру
о ні не я я ще жива
і поки знаю що люблю
міцні мої слова
і життя тепер моє
і любов у скронях б’є я ще жива
я ще жива
я ще жива

Original:

At first I was afraid I was petrified
Kept thinking I could never live without you by my side
But then I spent so many nights
Thinking how you did me wrong
And I grew strong
And I learned how to get along
And now you're back
from outer space
I just walked in to find you here with that sad look upon your face
I should have changed that stupid lock
I should have made you leave your key
If I've known for just one second you'd back to bother me
Go on now, go walk out the door
Just turn around now
'Cause you're not welcome anymore
Weren't you the one who tried to hurt me with goodbye
Do you think I'd crumble
Did you think I'd lay down and die?

Oh no, not I. I will survive
Oh as long as I know how to love
I know I'll stay alive
I've got all my life to live
I've got all my love to give and I'll survive
I will survive, Hey hey

It took all the strength I had not to fall apart
Kept trying' hard to mend the pieces of my broken heart
And I spent oh so many nights
Just feeling sorry for myself, I used to cry
But now I hold my head up high
And you see me, somebody new
I'm not that chained up little girl who's still in love with you
And so you felt like dropping in
And just expect me to be free
Now I'm saving all my lovin' for someone who's loving me
Go on now, go walk out the door
Just turn around now
'Cause you're not welcome anymore
Weren't you the one who tried to hurt me with goodbye
Do you think I'd crumble
Did you think I'd lay down and die?

Oh no, not I. I will survive
Oh as long as I know how to love
I know I'll stay alive
I've got all my life to live
I've got all my love to give and I'll survive
I will survive, Oh

Go on now, go walk out the door
Just turn around now
'Cause you're not welcome anymore
Weren't you the one who tried to hurt me with goodbye
Do you think I'd crumble
Did you think I'd lay down and die?
Oh no, not I. I will survive
Oh as long as I know how to love
I know I'll stay alive
I've got all my life to live
I've got all my love to give and I'll survive
I will survive
I will survive

Translation:

I was thinking of you as a day without rain,
But I see on your face pearls of sadness.
I would whisper to you, “…isn’t mine, isn’t mine.”
But you keep me for some reason in.

I was thinking of you as a night without stars
But your eyes are so bright, full of sunlight.
I would whisper to you, “What a dream, just a dream.”
Yet you keep me for some reason in.

Chorus:
Let me go, please, I beg you, let me go.
I can’t really walk, my love, now.
Let me go, please I beg you, let me go.
I don’t wanna walk, my love.

I was thinking of you as a petal in spring
But you won’t ever tremble in fading.
I would whisper to you, “You’re mine, not so mine.”
La-la-la-la, la-la-la-la, la.

Chorus:
Let me go, please, I beg you, let me go.
I can’t really walk, my love, now.
Let me go, please I beg you, let me go.
I don’t wanna walk, my love.

Original:

Я вважав би, що ти білий день без дощу,
Але сльози на твому обличчі.
І сказав би тобі: "Не моя, не моя."
Тільки ти не пускаєш мене.

Я вважав би, що ти тиха ніч без зірок,
Але ж сяють твої ясні очі.
І сказав би тобі: "Ти лиш сон, тільки сон."
Але ж ти не пускаєш мене.

Приспів:

Відпусти, я благаю, відпусти,
Бо не можу далі йти я.
Відпусти, я благаю, відпусти,
Я не хочу більше йти.

І вважав би, що ти пелюсток навесні,
Але ж ти не зів'янеш ніколи.
І сказав би тобі: "Ти моя — не моя."
Ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла, ла.

Приспів:

Відпусти, я благаю, відпусти,
Бо не можу далі йти я.
Відпусти, я благаю, відпусти,
Я не хочу більше йти.

Translation:

Oh, do you know
How harsh is for my soul this pounding rain?
It’s as if he was always waiting just for me.
The winter peace of our window has to live with pain,
Pastel and gentle is like your beloved so much Monet.

Chorus:

Someone like you
Once in a lifetime comes I know
And right from heaven.
Someone like you
Once in a lifetime comes with love,
And my regrets are not to go
When I am without you.

Forgetting past,
It seems to me, the time can’t be congealed.
A recent call resets my will to zero, time to live,
And more than words your look is worth and always will,
Forever distant like is your beloved so much Dali.

Chorus:

Someone like you
Once in a lifetime comes I know
And right from heaven.
Someone like you
Once in a lifetime comes with love,
And my regrets are not to go
When I am without you.

Original:

Чи знаєш ти,
Як сильно в душу б'є безжальний дощ?
Так, ніби він завжди чекав лише мене.
А, як болить зимовий спокій нашого вікна
Ніжно пастельний, як і твій улюблений Моне.

Приспів:

Така, як ти
Буває раз на все життя,
І то із неба.
Така, як ти
Один лиш раз на все життя,
Не вистачає каяття,
Коли без тебе я.

Забути все, здається, я б ніколи не зумів,
Новий дзвінок скидає відлік волі на нулі
І погляд твій, він вартий більше, ніж мільйони слів
Вічно далеких, як і твій улюблений Далі.

Приспів:

Така, як ти
Буває раз на все життя,
І то із неба.
Така, як ти
Один лиш раз на все життя,
Не вистачає каяття,
Коли без тебе я.

Яблоки созрели, красные – на диво!
Мы идем с тобою, милая, в саду.
Ты меня по тропке проведешь до поля,
Я уйду и, может, больше не приду.

И любовь созрела под лучами лета,
Мы ее сорвали - только я и ты,-
Сердце так ликует и дрожит от счастья
Как дрожат на солнце ветки и плоды.

Вот поля желтеют, и синеет небо,
Пахарь одинокий. Горизонта нить.
Поцелуй последний и твои объятья.
Мы расстаться сможем, как могли любить.
2012

Ти дивишся мені так ніби-то у душу,
В очах твоїх сумних читаю я "Зажди!",
Та знаємо, нажаль, що їхати я мушу.
Надовго чи? Хто зна? Можливо, назавжди.

Приспів:
Серпанковий туман над нами рожевіє,
Вже вранішня зоря над тамбуром сія.
Кондуктор не спішить, кондуктор розуміє,
Що дівчину свою навік лишаю я.

Запам'ятаю я усе, що ти сказала,
Мить не забуду цю ніколи і ніде.
Ще лиш один дзвінок, і стихне шум вокзала.
Останній лиш дзвінок, і потяг відійде.

2012

"From a Distance" is a song written in 1985
by American singer-songwriter Julie Gold.
The song also became subject of many interpretations
with the most famous being the Bette Midler
version in the United States

Translation:

звіддаля лиш
зелено-синій світ
на вершинах білій для нас
звіддаля лиш
пливе до моря лід
і орлу вже летіти час

звіддаля лиш
є гармонія
що відлуннями іде
в голосах надій
в голосах за мир
в голосах усіх людей

звіддаля лиш
маємо ми все
все що б не захотів
і немає ні зброї, ні бомб, ні чуми
ні голодних ротів
звіддаля лиш
інструменти ми
маршируємо і цей
чути спів надій
чути спів за мир
чути спів усіх людей

Бог наш бачить нас
Бог наш бачить нас
Бог наш бачить нас
звіддаля лиш

звіддаля лиш
що не друг то мій
та між нами іде війна
звіддаля лиш
спробуй зрозумій
за що бій оцей у нас
звіддаля лиш
є гармонія
що відлуннями іде
всіх надій мотив
у любові ти
в серці кожного з людей

Бог наш бачить нас
Бог наш бачить нас
Бог наш бачить нас
звіддаля лиш

Бог наш бачить нас
Бог наш бачить нас
Бог наш бачить нас
звіддаля лиш

[Заникаючий повтор]

From a distance
The world looks blue and green
And the snow capped mountains white
From a distance
The ocean meets the stream
And the eagle takes to flight

From a distance
There is harmony
And it echoes through the land
Its the voice of hope
Its the voice of peace
Its the voice of every man

From a distance
We all have enough
And no one is in need
And there are no guns, no bombs and no disease
No hungry mouths to feed
From a Distance
We are instruments
Marching in a common band
Playing songs of hope
Playing songs of peace
They are the songs of every man

God is watching us
God is watching us
God is watching us
From a distance

From a distance
You look like my friend
Even though we are at war
From a distance
I just cannot comprehend
What all this fightings for
From a distance
There is harmony
And it echoes through the land
And its the hope of hopes
Its the love of loves
Its the heart of every man

God is watching us
God is watching us
God is watching us
From a distance

God is watching us
God is watching us
God is watching us
From a distance

[Repeat to Fade]

(Written by Hugo Peretti, Luigi Creatore, and George David Weiss)
The melody is based on "Plaisir d'Amour" (1784),
a popular romance by Jean Paul Egide Martini (1741–1816).

Translation:

спіх це сміх скаже мудрий вам
люблю тебе ради на це нема
чи не гріх
дати життя словам
люблю тебе ради на це нема

ріки потекли у свої моря
де ми не були
манить ясна зоря
ось рука і життя тримай
люблю тебе ради на це нема

ріки потекли у свої моря
де ми не були
манить ясна зоря
ось рука і життя тримай
люблю тебе ради на це нема
люблю тебе ради на це нема

Original:


Wise men say only fools rush in
but I can't help falling in love with you
Shall I stay
would it be a sin
If I can't help falling in love with you

Like a river flows surely to the sea
Darling so it goes
some things are meant to be
take my hand, take my whole life too
for I can't help falling in love with you

Like a river flows surely to the sea
Darling so it goes
some things are meant to be
take my hand, take my whole life too
for I can't help falling in love with you
for I can't help falling in love with you

Songwriters:
Joseph Kosma (Music)
Jacques Pr;vert (French lyrics)
Johnny Mercer (English lyrics)
Some other singers:
Joan Crawford, Nat King Cole, Frank Sinatra, Eric Clapton

Translation:

глянь у вікно дме листя вітер
гарячих фарб осінню гру
терпке вино цілунки літа
тепло твоїх засмаглих рук

вже тебе нема безмежна мить
на пісню жду стару зими
я сумую по тобі кохана(ий)
коли листки ніби ми

Original:

The falling leaves drift by the window
The autumn leaves of red and gold
I see your lips, the summer kisses
The sun-burned hands I used to hold

Since you went away the days grow long
And soon I'll hear old winter's song
But I miss you most of all my darling
When autumn leaves start to fall

(French addition to the song, I skipped it )

C'est une chanson, qui nous ressemble
Toi tu m'aimais et je t'aimais
Nous vivions tous, les deux ensemble
Toi que m'aimais moi qui t'aimais
Mais la vie s;pare ceux qui s'aiment
Tout doucement sans faire de bruit
Et la mer efface sur le sable les pas des amants d;sunis

(written by Mark Knopfler)

Translation:

ці гори в тумані
де сьогодні мій дім
а той рідний що манить
завжди в низині
повернувся би з вами
до долин тих зійти б
і ви не були би мов рана
(мої ви) по зброї брати

а на полі з руїни
що вогонь охрестив
хай ваш біль відпочине
аби бій трохи стих
хоч болить нестерпимо
страх лоскоче і дим
мене з вас ніхто не покинув
(мої ви) по зброї брати

світів багато мов піщин
багато сонць посеред тьми
у нас на всіх лише один
цей світ в якому в різних ми

то вже сонце у пеклі
місяць ген з висоти
кожен має померти
вам пора вже іти
із долоні не стерти
зоресвітлий мотив
це глупо по трупах нам дертись
(таких же) по зброї братів


Original:

These mist covered mountains
Are a home now for me
But my home is the lowlands
And always will be
Someday you'll return to
Your valleys and your farms
And you'll no longer burn to be
Brothers in arms

Through these fields of destruction
Baptisms of fire
I've witnessed your suffering
As the battle raged higher
And though they did hurt me so bad
In the fear and alarm
You did not desert me
My brothers in arms

There's so many different worlds
So many different suns
And we have just one world
But we live in different ones

Now the sun's gone to hell and
The moon's riding high
Let me bid you farewell
Every man has to die
But it's written in the starlight
And every line in your palm
We are fools to make war
On our brothers in arms

(Written by Dolly Parton)

Translation:

не йти це гріх
і бути ніг сильцем твоїх
ітиму та запам’ятай
в думках моїх ти полум’я і сніг

і я тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
тебе кохання тебе гммм

солодке і гірке згадай
і скажи зі собою візьми
що ж бувай себе не край
час минув називатися ми

і я тебе лиш люблю
тебе лиш люблю

(інструментальне соло)

то щасти тобі в житті
хай збуваються мрїї за двох
і я бажаю тобі теж моря втіх
та понад усіх благ хай квітне любов

і я тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
тебе лиш люблю
я тебе лиш люблю

тебе кохання люблю
ех тебе лиш назажди люблю

Original:

If I should stay,
I would only be in your way.
So I'll go, but I know
I'll think of you ev'ry step of the way.

And I will always love you.
I will always love you.
You, my darling you. Hmm.

Bittersweet memories
That is all I'm taking with me.
So, goodbye. Please, don't cry.
We both know I'm not what you, you need.

And I will always love you.
I will always love you.

(Instrumental solo)

I hope life treats you kind
And I hope you have all you've dreamed of.
And I wish to you, joy and happiness.
But above all this, I wish you love.

And I will always love you.
I will always love you.
I will always love you.
I will always love you.
I will always love you.
I, I will always love you.

You, darling, I love you.
Ooh, I'll always, I'll always love you.

Translation:

десь там через веселку
вище хмар
там земля є далека
і колисковий чар

десь там через веселку
неба синь
у мрій крила лелеки
гнізда сміливі сни

колись у зірки попрошусь
за хмарами в той день проснусь
у домі
де тане мов цукерка страх
мене знайдеш ти там де дах
тримає комин

десь там через веселку
неба синь
у мрій крила лелеки
гнізда сміливі сни

край зелених віт
чевоних руж
дарує цвіт
любов стару
я кажу сам собі
о чудовий цей світ

бачу неба синь
білінь хмарин
і дні з яси
і ночі плин
я кажу сам собі
о чудовий цей світ

і кольори веселки
на небі виграють
вони вже на обличчях
людей що мимо йдуть
бачу потиски рук
і вітається люд
у вітаннях зберу
я люблю

чую плач дітей
вони ростуть
їм вивчати те
що не перейду
я кажу сам собі
о чудовий цей світ


колись у зірки попрошусь
за хмарами в той день проснусь
у домі
де тане мов цукерка страх
мене знайдеш ти там де дах
тримає комин

десь там через веселку
де вогні
мрій лет через веселку
мрії летять я ні

Original mix:

Somewhere over the rainbow
Way up high,
And the dreams that you dream of
Once in a lullaby

Somewhere over the rainbow
Bluebirds fly
And the dreams that you dream of,
Dreams really do come true

Someday I’ll wish upon a star
And wake up where the clouds are far behind me
Where troubles melt like lemon drops
High above the chimney top
That’s where you’ll find me

Somewhere over the rainbow
Bluebirds fly
And the dreams that you dare to
Oh why, oh why can’t I

Well I see trees of green and red roses too
I watch them bloom for me and you
And I think to myself what a wonderful world

Well I see skies of blue and I see clouds of white
And the bright bliss of day I like the dark
And I think to myself what a wonderful world

The colors of the rainbow so pretty in the sky
Are also on the faces of people passing by
I see friends shaking hands saying how do you do
They’re really saying I, I love you

I hear babies cry and I watch them grow
They’ll learn much more than we’ll know
And I think to myself what a wonderful world

Someday I’ll wish upon a star
Wake up where the clouds are far behind me
Where trouble melts like lemon drops
High above the chimney tops
That’s where you’ll find me

Somewhere over the rainbow
Way up high
And the dreams that you dare to,
Why, oh why can’t I

Translation:

повір немає раю
це легко спробуй сам
і пекла що палає
над нами небеса
повір у те сьогодні
виткане з людей

повір нема кордонів
не важко це зроби
релігій і канонів
ні вмри і ні убий
повір у всенародний
спокій у житті

для тебе я напевно мрійник
та знаю не один лиш я
надіюся на єдність
бо цей світ одна сім’я

повір пропала власність
цікаво зможеш де
і голод зник і жадність
братерство між людей
повір у спільну щирість
роздану на всіх

напевно я для тебе мрійник
та знаю не один лиш я
надіюся на єдність
бо цей світ одна сім’я

Original:

Imagine there's no heaven
It's easy if you try
No hell below us
Above us only sky
Imagine all the people
Living for today...

Imagine there's no countries
It isn't hard to do
Nothing to kill or die for
And no religion too
Imagine all the people
Living life in peace...

You may say I'm a dreamer
But I'm not the only one
I hope someday you'll join us
And the world will be as one

Imagine no possessions
I wonder if you can
No need for greed or hunger
A brotherhood of man
Imagine all the people
Sharing all the world...

You may say I'm a dreamer
But I'm not the only one
I hope someday you'll join us
And the world will live as one

(The music was composed by Harold Arlen and the lyrics were by E.Y. Harburg)

Translation:

десь там через веселку
вище хмар
там земля є далека
і колисковий чар
десь там через веселку
неба синь
у мрій крила лелеки
гнізда сміливі сни

колись у зірки попрошусь
за хмарами в той день проснусь
у домі
де тане мов цукерка страх
мене знайдеш ти там де дах
тримає комин

десь там через веселку
де вогні
мрій лет через веселку
мрії летять я ні
для синьокрилих цей політ там за веселку
як тоді мені

Original:

Somewhere over the rainbow, way up high
There's a land that I've heard of once in a lullaby.
Somewhere over the rainbow, skies are blue
And the dreams that you dare to dream,
Really do come true.

Someday I'll wish upon a star
And wake up where the clouds are far behind me.
Where troubles melt like lemon drops,
Away above the chimney tops,
That's where you'll find me.

Somewhere over the rainbow, blue birds fly
Birds fly over the rainbow
Why then, oh why can't I?
If happy little bluebirds fly beyond the rainbow
Why, oh why can't I?

(The authors of the song where Bob Theille and George David Weiss)

Translation:

край зелених віт
чевоних руж
дарує цвіт
любов стару
я кажу сам собі
о чудовий цей світ

бачу неба синь
білінь хмарин
і дні з яси
і ночі плин
я кажу сам собі
о чудовий цей світ

і кольори веселки
на небі виграють
вони вже на обличчях
людей що мимо йдуть
бачу потиски рук
і вітається люд
у вітаннях зберу
я люблю

чую плач дітей
вони ростуть
їм вивчати те
що не перейду
я кажу сам собі
о чудовий цей світ

я кажу сам собі
о чудовий цей світ
о є

Original :

I see trees of green,
red roses too.
I see them bloom,
for me and you.
And I think to myself,
what a wonderful world.

I see skies of blue,
And clouds of white.
The bright blessed day,
The dark sacred night.
And I think to myself,
What a wonderful world.

The colors of the rainbow,
So pretty in the sky.
Are also on the faces,
Of people going by,
I see friends shaking hands.
Saying, "How do you do?"
They're really saying,
"I love you".

I hear babies cry,
I watch them grow,
They'll learn much more,
Than I'll ever know.
And I think to myself,
What a wonderful world.

Yes, I think to myself,
What a wonderful world.

Oh yeah.

Нет у нас парусов и попутный не слышится ветер,
Что-то важное кончилось, мы – не закончимся вмиг.
Вот и вечность искрится за лесом невидимым светом,
Не спешит еще в гости и в сердце не слишком щемит.

Как повеет в лицо – опускаются крылья и руки.
Так бывало не раз и не сто, чтоб исчислить, нет сил.
Тосковать постоянно, – я знаю! – ужасная мука,
Но ведь жизни предолгой не каждый у Бога просил.

Времена отлетают, а в них мы, конечно, герои,
И упреком покажется прошлый безумный разбег.
Так и небо над нами шатром рубероид закроет,
И соломинка нам – не спасенье, а лишь оберег.

И кругом зашатались, как пьяные, вещие знаки,
Во вчера опоздали, а в завтра – ступаем, как в дым.
Простовато – по шумной дороге промчаться, однако
На песке, на снегу мы сумеем оставить следы.

Нет, не выдумка это, а кое-какие детали.
Все тускнеет, поэтому я равнодушен к речам.
Но не в поле один я, а только в торжественном зале,
Поднебесном и звонком, где мысли приносят печаль.

– Харо-оне!..
Тиша. Стікс лиш гомонить.
– Перевези!.. Душа твоя камінна!.. –
Орфей на цьому березі кричить,
На тому Еврідіка плаче тінню.

Нема назад коханій вороття.
А тіні мертвих темно-бузинові.
Шумить безмовно річка забуття,
Навіки розлучаючи з любов’ю...

Легенда сива з темені зрина...
А мо’, це сон, а може, це примара?
О ні, я чув: зірвалася струна
Чийогось серця... Лиш бринить кіфара...



1981

І
Збіг березень. Приємна дивина:
роздався день. Нівроку й умлівіч.
На часі впасти поглядові на
прискіпливого ока варту річ.
Cтілець, скажімо. Бажано – впритул.
Отож, зведімось з нього і дивім:
в лещатах просторовости, що скул,
крім просторіні гожих татарві,
він біля метра сягу висоти
і вширшки сантиметрів сорока,
і роблений (для росту є сади)
з підручних (бо докладена рука)
коричневих матерій. Цю потугу
воліють оминати в Царстві Духу.

ІІ
Річ, вміщена у простір, ніби в Аш-
два-О, іде на ризик, не з відра
узявшись той тіснити. Але ваш
позір у бризки-витрішки не гра
абиде. Далебі, між голих стін
стілець, зате, як той наполеон.
А що було б отут, аби не він?
Етер, що коливав собі спокон
пилинки. І позір їх віддаля
легесенько б усотав, далі сам
ковзав стіною, вікнами, після –
пронизуючи скло, сягав би за,
де ні речей, і просторінь яснà,
хоча і дещо випукла вона.

ІІІ
Що знак м’який у профіль, чи то пак,
квадратиками – вісімка в анфас,
стілець уміє виставитись так,
що ваше око випередить вас.
І вбачить порожнечу: межи ніг
(коричневих – до речі, чотирьох)
теж порожньо. Крутни його, трусни,
всю одіж скинь, – що тій стіні горох.
Там пусто. Ви у розпачі, – авжеж,
ви дієте, бо вам не все одно.
Скипиш, бува, убік його жбурнеш,
та максимум, що виявиться, – дно.
Фанера, пил, штирі, чия іржа
на кіз зі ваших ніздрів не зважа.

ІV
Четвер. Стілець, утім, – анітелень.
Стоїть, як стій, з учора. Ніби вкляк.
Ніхто і не шукав його за день,
не сів, ані не вивісив піджак.
І простір, ніби сутінок бджолу,
річ, що її давно не користав
господар, обертає (у незлу
вечірню мить) в коричневий кристал.
Стілець – на дибки. Вперся чотирма.
Погожий день. Б’є шосту. І за мить
ви лаєтесь, що тут його нема,
хоч онде, як укопаний, стоїть.
І хто їх зна, якої ще мари
навіяти не годні вечори.

V
Матерія гартується в борні,
оспіваній легендами як слід.
Для меблів утворився світ, чи ні,
творець, утім, і їх заздалегідь
уречевив – у оному числі,
аби перелічити, для гаразд
щось визнати чужим. І постелив
матеріям не пуп’янки троянд,
але цвяхи. Адже, аби не гвіздь,
усе б, як є, розпалося мигцем
на стійки, поперечини. Ваш гість
не міг би користатися стільцем.
Тож цілісністю, як і за пуху
завсідника, річ дякує цвяху.

VІ
Стільцю взнаки дається порожня
плюс повні матер’яних розмаїть
в пропорції простій: і маячня
у шані там, де пусто вочевидь.
Що зиску від полемік, на копил
словес вітіюватих – у серцях
і зопалу, коли казиться стіл
на сороміцькі витівки стільця?
До речі, стіл – сумлінна площина.
А стулець – вертикалити мастак.
І лампочку вгвинтити, річ ясна,
він осідлає стіл, а не навспак.
І, вниз пилком, заплетена стеблина,
осяюючи инші меблі, зблимне.

VІІ
Недільне пообіддя. Часу хлань
стільця не уїдає так, як плоть
їсть поїдом затято – і тіла,
і до постав підігнаний шевйот.
Стільцю не лячні вимахи сокир
і полум’я багать не дивовиж.
І повеням років наперекір,
він випірне жвавіше, аніж фіш.
Він за ужитком випередить гімн
і мову, і свідомість, і матрац.
Розхитаний, він дійде до підмін,
які на око виявити зась.
А голос віщий – виявить. Сиріч –
матерія скінченна. Та не річ.

Не змалювати ангельське лице,
Яке здивує будь-який талант,
Бо неспроможні пензель з олівцем
Відбити ту красу, що розцвіла.
Хоч у митця палітра чимала
Яскравих фарб і досвіду сповна,
Та хвилювання він не подола,
Не передасть усіх її принад.
Чарує зір усмішка неземна,
І стріли-погляди, й очей вогонь,
І гордості прекрасна дивина –
Мистецтво не покаже усього.
Потрібно більше, ніж рука митця,
Щоб відтворити правду до кінця.

Перевод с украинского стихотворения
Наталии Пасичник, г.Тернополь


гляди ещё верней и беспрестанней
как двор морозный холодом пропах
как дети тащат ледяные сани
а после растворяются в снегах

как ключ к пещере вечного циклопа
гремит ордой отравленных вериг
и как внутри сам-друг берётся шёпот -
не мучай ни себя и ни других

ещё не поздно выпасть в искушенье
и выбрать из досужих тем земли
её шаги - готовься, без сомненья
по душу твою заячью пришли

2013

Мой первый стих написан был в окопе,
на взрывами потрёпанной земле.
когда затмило звёзды в гороскопе
моё больное детство на войне.
Лилась пожаров огненная лава.
В седых стояли кратерах сады.
И захлебнулась кровью переправа
под натисками вздыбленной воды.
И белый свет казался ночью чёрной.
Зарницы тьмы соперничали с днём.
Окопчик тесный стал подводной лодкой
средь моря чувств, растерзанных огнём.
Не сказки мир с зайчишкой или волком –
кровавый час, где плавилась земля.
И я писала, чуть ли не осколком,
большие буквы, как из букваря.
Мне бы играть в считалки или прятки,
летать во сне на крылышках страниц.
А я стихи в замасленной тетрадке
таила от осколочных убийц.
Ужасна боль недетских впечатлений.
Рубцы на сердце от её ножа.
Вилась в плену страданий нить сомнений,
не станет ли немой моя душа.
Душа в словах – как море в перископе
и память та – как блики на челе.
Мой первый стих, написанный в окопе,
печатался на раненой земле.Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик – як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.

* * *

Відгомоніла золота діброва,
Одвеселила мовою беріз.
І журавлі летять печально знову,
Вже ні за ким з жалю не ронять сліз.

Кого жаліти? Той, хто любить мандри
Прийде і стане знов мандрівником.
Про всіх одійшлих конопляник марить
З широким місяцем над голубим ставком.

Самую серед голої рівнини,
Зникають журавлі у далині.
І дум веселих сповнений я нині,
Та не шкода минулого мені.

Не шкода літ, розтрачених намарне,
Хай обліта душі бузковий цвіт.
Вогонь палає горобини гарно,
Та не зігріє ні людей, ні віт.

Ні, не зотліють горобини грона,
Не спалахне від жовтизни трава.
Як тихо дерево листочки ронить,
Так я зроняю ці сумні слова.

І якщо час їх вітром розметає
Й тоді згребе, мов непотрібний хмиз,
Скажіть отак: діброва золотая
Відлебеділа мовою беріз.



30.04.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Ще жива? Привіт, моя старенька.
Ось пишу, що ще живий і я.
Над хатинкою, не раз, рідненька,
Хай палає вранішня зоря.

Пишуть, що ти мало не щоднини
На дорозі, у гіркім полині
Марно виглядаєш свого сина
В до дірок заношеній кофтині.

Що душі твоїй неприкаянІй
Сниться часто, не один вже рік,
Ніби хтось мене у бійці п'яній
Пирнув зрадницьки ножем під бік.

Смуток, рідна, не бери за звичку.
Заспокійся, мамо, все пройде.
Не такий гіркий вже я п'яничка,
Щоб померти, не провідавши тебе.

Я такий же ніжний, як раніше.
І лелію мрію лиш одну -
Щоб з тобою під старою вишнею
Ще зустріти не одну весну.

Повернусь, постукаю в віконце,
У саду веснянім скину втому.
Тільки ж не буди мене схід-сонця,
Як раніше - вісім років тому.

Не буди того, про що відмріяв,
Не тривож того, що не збулось.
Надто швидко вітер все розвіяв,
Гіркоту відчути довелось.

Ні до молитов, ані до сміху -
До старого не вернуся я.
Ти мені - і поміч, і утіха,
Й життєдайна вранішня зоря.

Я прошу - забудь свою тривогу,
Безнадійно не сумуй за сином.
Не виходь так часто на дорогу
В до дірок заношеній кофтині.

21.04.2013

Рано-вранці в страшенній муці
У хліву, де рогожі в ряд,
Бог послав рудуватій суці
Рудуватих сімох цуценят.

Задоволена - аж тремтіла,
Всіх вилизуючи язиком.
Й від гарячості її тіла
Дзюркотів талий сніг струмком.

А під вечір, в той час, як кури
Облюбовували місце для сну,
Вийшов з хати господар похмурий,
Всіх сімох у мішок запихнув.

Бігла слідом заметами сука,
Встаючи після частих падінь.
І застигла в очах її мука,
Бо стривожилась річки гладінь.

А назад, на поверхні атласній
Залишаючи слід молоком,
Місяць видався їй, нещасній,
Ним, одним із семи, малюком.

І в небесну вишінь тривожно
Полетів її погляд і крик.
Ну а місяць (як же так можна!)
Попрощався й за хмарою зник.

А з потухлих вікон, незрячих,
Лунко лився дитячий сміх...
Покотились з очей собачих
Несобачі сльози у сніг.

17.04.2013

Ось і вечір. Кропива
Укрилась росою.
Край дороги стою,
Обійнявшись з вербою.

Місяць кидає світло
На нашу хатину.
Пісню чутно ледь-ледь
Вдалині солов'їну.

Так приємно і тепло,
Мов взимку від пічки.
І берези навколо
Стоять, наче свічки.

І ген-ген за рікою
Все вкрите серпанком.
Лиш сонливого сторожа
Чути стукіт киянки.

23.04.2013

Знамена ввись! Урочистим парадом
СА ідуть, спокійні і тверді.
Убитим реакціонерами камрадам
сам час до наших вже ставать рядів.

Звільнити шлях брунатним батальйонам!
Звільнити шлях - ідуть штурмовики!
Хай сяє свастика надією мільйонам,
несучи хліб і волю на віки!

Востаннє нині чуєм клич до збору!
Борні себе готові ми віддать.
Знамена Гітлера здіймуться скрізь вже скоро,
кінця неволі вже недовго ждать.

Знамена ввись! Урочистим парадом
СА ідуть, спокійні і тверді.
Убитим реакціонерами камрадам
сам час до наших вже ставать рядів.

***

Знамена вверх! Торжественным парадом
СА идут, спокойны и тверды.
Убитым реакционерами камрадам
Приходит время в наши встать ряды.

Коричневым дорогу батальонам!
Очистить путь рядам штурмовиков!
Сияет в свастике надежда миллионам,
неся и хлеб, и волю от оков.

В последний раз сигнал услышим сбора!
В борьбе мы все готовы жизнь отдать.
Знамёна Гитлера везде взовьются скоро,
Конца неволи нам недолго ждать.

Знамена вверх! Торжественным парадом
СА идут, спокойны и тверды.
Убитым реакционерами камрадам
Приходит время в наши встать ряды.

2012

Колись узрів необережно я
У милої в очах незгасний блиск,
В той час, як зачарований стояв
І солодощі поглядів лились.
В її зіницях крильця здійняли
Еротів легіони, а у них
Убивчі чари кожної стріли
Були націлені в роззяв усіх.
Один ерот наблизився й затих,
Мені у серце спрямувавши лук.
А діва блискотом очей своїх
Зламала щойно пущену стрілу.
Загинув би, – уберегла вона,
Бо нищівного болю не зазнав.

Здається, і що за робота, -
Життя без турбот, і уже:
Підслухати в музики ноти
І вдати за жарт - не чуже.

В мажорі написане скерцо
Уклавши в рядочки зі слів,
Клястися, що змучене серце
Так стогне посеред ланів.

А потім підслухати в лісі,
У сосен, вояк мовчазних,
Допоки із диму завіса
Туманами висне на них.

Беру я і зліва і справа,
Безвинна у мрії своїй,
І трішки в життя, що лукавить,
А решту – у тиші нічній.


10.04.2013

наш розум бреше більше за життя
(ховає те, що безум нам відкрив)
несе прожите – втрати і знаття
краса – живим дарована згори

помножені на безліч заборон
усемогутні роздуми людей
листом весняним звіє, наче сон
(і близькість необмежена гряде)

мале пташа, пробуджене теплом,
змовкати змушує і спів несе
майбутнє стерте, тане, що було
(тут менше за нічого – над усе)

те, що звемо життям, руйнує смерть
краса – ще ліпша за життя саме

Приворожи меня!
Не молчи!
Ну что тебе..?
Владеешь ты словом !
Скажи о чувствах,
Что до поры
В вечности жили вне времени.
О белых орхидеях расскажи,
Какие они хрупкие, нежные и пригожие.
Как только что ты их выбирал
Между десятков других,
Потому они на меня похожи.
Окружающий исчезает города звук,
Медленно касаясь стеблей.
Заворожи!
Не разжимай лишь рук, -
Силы нету оторваться от груди твоей ...

Муха летіла із Лодзя до Зг’єжа,
Дивиться - вежа пожежна, пожежа.
- Як розбудити пожежника-пана? -
Там, унизу галасують міщани.

Муха пожежника як укусила,
Той аж підскочив – терпіти несила,
Глянув – під вежею натовп людський,
Він озирається – лишенько мій!

Видно пожежу, як на долоні!
Він за шнурок і телепає в дзвоник:

- Панство, пожежа! Вставайте, панове!
На Юліана горить установа! -

З ліжка пожежники прудко зірвалися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Мер як побачив заграву здалека:
- Що там горить? Де горить? Не аптека?
То на Сенкевича? На Koлонтая?
Чи на Алеї Першого Травня?
Мо’, і пекарня кооперативна? -

А вже заграва півнеба закрила.

Встали пожежники, швидко зібралися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!
Вийшов суддя на балкон із дружиною.
Лікар, що міцно заснув під периною,
Визирнув, сонний, з серйозною міною.

З вікон хтось висунув голову ближче,
Чує, професор десь голосно кличе:

- Гей, громадяни! Відра хапайте!
Швидше на ринок! Та прокидайтесь!
Гляньте, будинок горить-осипається!
Десь загорілось! Палає! Палає десь! -

Хутко побігли з великою швидкістю:
Вчитель зі школи, за ним і учителька,
Телеграфіст, секретар, перукарка
І поліцейський з собакою шпарко.

Через хвилину пожежники взуті.
Лиш до коня – але кінь не підкутий!
Треба скоріше знайти коваля,
Поки ще видно заграву здаля!

Швидше, ковалю! Бо дійде до бійки!
Шланг подавайте! А де з нього лійка?
Ой, і насос той працює так мляво.
Воду до бочки! Бочка дірява!
Дірку у бочці зліва чи справа.
Бондаря швидше гукайте, роззяви!

Гаки беріть, мотузки і бардини!
В місті палає десь цілу годину!
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Врешті, пожежники швидко зібралися.
Чопиком бочку дубову заткнули
І через місто помчали алюром.
Через Сенкевича і Koлонтая
Аж до Алеї Першого Травня -
Врешті приїхали і зупиняються:
Десь загорілось!
Палає!
Палає десь!

- Що то горить? Де, скажіть, то палає? -
Дивляться всюди, людей запитали,
І, галопуючи, далі помчали.

- Де то палає? Може, це там? -
Їдуть, сигналять: трам-тра-та-там!

По Поворотному, Рибним проворно,
А на Броварнім від диму аж чорно,
Люди чекають пожежну колону.
І на Броварнім таки зупинились:
- Де тут пожежа?
- Тут, ваша милість!

З цілої вулиці люди зібралися.
Десь загорілось! Палає! Палає десь!

Швидко пожежники гаки на спину,
Тягнуть на стіни пожежні драбини.

Лізуть угору і пнуться на мури,
Луплять сокирами, аж з мурів курить!

Стали з них четверо біля насосу -
зараз водою дадуть вогню джосу.

Ой, непереливки полум’ю стане!
Глянь, зашипіло воно востаннє,
Струмінь води заливає несхитно,
Б'є що є сили у двері і вікна,

Знизу до комина тягнуть драбину,
Падає з вікон на землю перина,
Шафа, подушки, за ними комоди,
Кожна шухляда залита до споду.

Кіт на даху у тривозі нявкоче,
Треба кота рятувати, й охоче
Лізуть пожежники, пнуться на мури,
Луплять сокирами, аж з мурів курить,
На діл попадали кошики, скалки,
Столика скинули, крісло, мангала,
З ними два ліжка, з ними дві лавки,
Все заливає струмінь зі шланга.

Так ті пожежники діяли скопом,
Аж струменіло із кожного потом;
Правда, з драбини звалився один,
Другий чуприну собі обсмалив,

Третій пошкодив штани на даху,
Бо зачепився за цвях у страху,
Ті, що внизу, в жалюгідному стані
Тільки зітхали: "Святий Флоріане!"

Так працювали, що майже за хвилю
Полум’я сильне геть загасили.

Все, що димілось хоч трішечки й далі,
Позаливали у всьому кварталі,
Ще перевірили комини всюди
І познімали драбини і труби
І, щоб поставити зрештою точку,
Швидко насос завантажили й бочку,

Проголосили коротку промову,
Крикнули всім:
- Виїжджаймо! Готово!
І розвернулися з гуркотом-громом,
Їдуть Броварною, Рибним додому,
Їдуть, сигналять: трам-тра-та-там!

Люди на них позирають із брам,
З усміхом глянуть дівчата із вікон,
Як не пишатись таким чоловіком:

- Мало буває пожежників гарних,
Що б загасили будинок й пекарню,
Саме такі і потрібні всім нам!

Трам-тра-та-там!
Трам-тра-та-там!

Муха верталася, власне, із Лодзя;
Чхали на вежі. Ну, це не шкодить.
Інші пожежники після роботи
Ваксою чистили бруд на чобо́тях.
Кінь бив у стайні новою підковою,
Бочка блищала чопиком новим.
Глянула муха і полетіла -
Так і скінчилась історія ціла.


01.04.2013

"Слимачку, а вистав ріжки,
На пиріг дам сиру трішки".

Та слимак кипить від злоби:
"Сир мені не до вподоби".

"Вистав ріжки, слимаченьку,
Дам тобі я маку жменьку".

Та слимак зі шкаралупи:
"Не держаться жарти купи".

"Вистав ріжки, мій коханий,
Дам тобі за те сметани".

Та слимак злоститься тихо:
"Де взялася ти на лихо?"

Але жінці, це вже певно,
Щось доводити даремно .

Знов мордує: "Вистав ріжки,
Дам краватку до маніжки".

Слимакові вкрай набридло:
"Що за жінка - страховидло!

Пеклом є життя це наше,
Має бути все інакше!"

І не кажучи нікому,
Вранці тихо вийшов з дому.

Але з дому йти далеко
Слимаку не так і легко.

Хоч слимак повзе по парку,
Хата досі ще на карку!

А з вікна, в лиху годину,
Знову чує він дружину:

"Вистав ріжки, вистав ріжки,
Дам я вовни на панчішки."

Вкляк слимак, очима лупа,
Хоч безногий, та затупав!

Потім вліз до шкаралупи
І від злості й досі тупа.

2012-2013

бути в безчассі нам час дозволя,
більше, ніж дане, відніме любов,
там, де вона – океан і земля,
все у нікуди пливе стрімголов

(люблячим важко? усі божества,
гордо вселившись у смертні тіла:
раді цьому? і утіха сплива
всесвітом, котрий бажанням волав)

голос любові крізь тишу луна,
в страсі надія сповільнює крок;
сила незламна – слабка зайвина:
правда – як сонце й згасання зірок

нащо із пекла іти до небес?
мудрий і дурень питає себе

Сосна гула у висі:
- Весною чути в лісі.
Скривився кріт понуро:
- Приїде, лиш на хурі…
Їжак теж напохваті:
- Скоріш на самокаті.
Вуж зашипів:
- Та де там,
Лише велосипедом.

А дрізд сказав:
- Я знаю,
Що літаком літає.
Стрекоче їм сорока:
- Я не спускала з ока,
І бачила у травні
Весну в депо трамвайнім.
- Неправда то! Бо звикло
Вона на мотоциклі.
- Всім доведу за хвилю,
Що у автомобілі.
- Неправда - у колясці!
- В колясці? Брешеш, трясця!
Бо у весняну повінь
Весна сідає в човен!

Весна прийшла – та пішки.
За нею квітів трішки,
А перед нею - трави:
- З весною!
- привітали.


29.03.2013

Перевод с украинского стихотворения
Анны Багряной, г.Киев + Македония


прощаньем
как искалечены
ещё впереди так пёстро нам
и ложе -
со снами вещими
и взгляды -
в глаза апостолам

так странно - мы так расстроганы
и так пустоваты в неге мы
побудем ещё немного мы
перед уже побегами

с другими другие вымолим
пространств и времён рогожины
где боль
где печаль незримая
прощаньем
как уничтожены

2013

Жив у Віслі сом вусатий -
Знаменитий математик.

Голос гув його в окрузі:
- Підпливайте, юні друзі,

Бо щодня, годину кожну,
Я для вас ділю і множу,

Додаю і віднімаю,
Помилок не допускаю.

Всяк питати міг у сома,
Навіть риба незнайома.

І ходив по Віслі вислів:
Сома відповіді стислі.

Сома знали всі. Та врешті
Лин приплив раз нетутешній.

Він і каже: - Я для пана
Маю ось таке завдання.

Ви – мастак, говорять всюди,
Тож, моє питання буде:

Чи зуміє математик
До десятки нуль відняти?

Сом всміхнувся – хто ж не знає,
Щось під вусом вичисляє,

В сома вусів повна сума
І сом дума, дума, дума.

- Ох, біда! Хто допоможе?
Чи один? Чи десять може?

Дві години ті потуги,
Сом посинів од напруги.

Метикує математик:
Від десятки нуль відняти?

Ця задача – наче криця,
Зараз… Знаю… Одиниця!

Наче ні! А десять? Стидно!
Лин - противна риба, видно.

Лин соромить: - Пане соме,
Вам це діло незнайоме!

Сом змарнів і схуд зі стиду,
Бо лічити важко, з виду.

Вечір проминув, і нічка,
Вже прокинулася річка,

День, а діло те марудне,
І сом худне, худне, худне.

Діб отак минуло кілька,
Став худий він, мов та кілька.

Врешті, кинув рідну річку,
І за жінку взяв плотвичку.

2012-2013

Спасибі, доле, що новий засяяв день,
Хліба ростуть, дорослішають діти.
Спасибі, доле, за усіх близьких людей,
Що є зі мною у величнім світі.
Спасибі, доле, що відлунює в мені
Цей щедрий вік то радістю, то болем,
За шир твоїх доріг, за тяготи земні,
Які здолавши лиш, стаєш собою.

Приспів:
За те, що ти - ріка без берегів,
За світлу весну і сувору зиму,
За щирих друзів, та й за ворогів -
Спасибі, доле. За усе спасибі!
За сльози і за щастя не вві сні,
За те, що ти мене не шкодувала,
За кожен подих дякую тобі,
Лиш на півслові щоб не обірвала.

Спасибі, доле, що я винен ще тобі,
І за минулу, й за прийдешню силу.
За все, що зможу я, за все, що переміг,
Спасибі, доле, істинно спасибі!

Приспів:
За те, що ти - ріка без берегів,
За світлу весну і сувору зиму,
За щирих друзів, та й за ворогів -
Спасибі, доле. За усе спасибі!
За сльози і за щастя не вві сні,
За те, що ти мене не шкодувала,
За кожен подих дякую тобі,
Лиш на півслові щоб не обірвала.
12.01.2013