Я все сказав і витік я словами,
Як загнаний до напівсмерті кінь.
Лиш піна й стогін… Люди, я із вами
Не поділюсь ним, що б не значив він.

Не знати вам, як з Музою навзаєм
Встромляєм в тишу вічне ми перо, –
І в дзеркалі атраментом стікає
В бездонну чорну ніч її нутро.

Не знати вам. Скачіть у скоромовці
На блиск жаданих заповітних сонць.
З обочини назустріч вам помовчу,
Близький не затемнивши горизонт.

Не знати вам, хоч я життєві узи,
Ділю із вами й дня низький сувій,
Як загнана моя єдина Муза
Простогне ув останній стогін мій.

16 серпня 2013 року

Берези мов пергаменту сувій.
В соку жертовнім всі північні парки.
Слова дрижать, зливаючись в ремарки, –
Прощальна драма промайнулих мрій.

І першій грім у пам’яті старій
Розбився, і, вгорі зімкнувшись, арки
Замкнули звук. І заяскрів над парком
Німий знак запитання угорі.

Про вічне все кричать й кричать граки,
Всю ніч шепочуть рятівні струмки.
Колишні дні міліють непомітно.

Приречено гіркі дими висять.
Життя минуле в полум’ї багать.
…Торішню осінь спалюють у квітні.

28 серпня 2013 року

Темза в Челсі

І
Листопад. Світило, здіймаючись натще, ще
завмирає на банці соди у склі аптеки.
Вітер прискіпується до цупких речей:
труб, віт дерев, людини, якій невдержки.
Чайки на огорожі, дзьобають щось жиди;
неколісний транспорт повзе по Темзі,
мовби сірою польовою, петляючи без нужди.
Томас Мор видивля у незбувній бентезі
правобережний обрій і вкоськує її млість.
Погляд напріч змагає міццю сталевий міст
принца Альберта; і, будьмо дійсно чесні,
це найліпший спосіб податись з Челсі.

ІІ
Нескінченна вулиця, далечі наздогін,
добігає ріки, упершись в залізо стрілки.
Тіло сипле на землю кроки з цупких штанин,
і дерева стоять, буцім черги, падкі до дрібки
осетрини хвиль; цим, як мало хто,
Темза вигадує щодо риби.
Мрячка застує вид на трубу Аґрипи.
Пильний зір, задивлений літ на сто
наперед, не мине й побурілий портик,
сородний вивісці "бар" в чеснотах,
чередичку барж, ансамбль водостічних флейт
і бус біля галереї Тейт.

ІІІ
Місто Лондон прекрасне, а надто у дощ. Ні жерсть
цій мокві не завада, ні кепі або корона.
Зонтороби в цім кліматі здатні, врешт,
скористатись і шансом зійти до трону.
Коли сонця катма, чи грошви, і тінь
не тримається пліч, щоб іти назирці,
у місті, де, як не темни цеглин,
молоко буде вічно біліти на вогкім східці,
можна, взявши газету, зіткнутись із
статтею про пішого і моторошний наїзд,
і лишень на абзаці об тім, як болить рідні,
видихнути в полегші: плачуть не по мені.

ІV
Власне, до мене зверталась не
любов і не Муза, а непоквапний, кволо-
звукий, питливий, безбарвний голос;
я озивався, чулий, куди він гне.
"Як ти жив стільки років?" – "Як буква "г" в "ого".
"Як воно почувалось?" – "Залежно від дорожнечі".
"Що тобі любіш в світі зі усього?" –
"Ріки та вулиці – тяглі, тривалі речі".
"Згадується минуле?" – "Якось була зима.
Я гасав на санках, і мене продуло".
"Ти боїшся смерти?" – "Ні, це та сама тьма;
цій – що стіл, що стілець: в’їдливе, чорне сусло".

V
Повітря, бач, розкошує, бере від життя сповна,
що куди нам, живе собі голубою
долею ирію, звіюючись над головою
і ніде не кінчаючись. Із вікна
шпилі бачаться, труби, тьмавий дахів свинець;
це – величного світу сира грибниця,
де бруківка, учителька й годівниця,
самохіть означа і його кінець
дочасний… Займається ранок, підвозиться пошта…
Тяжко увірити бодай уві щось, та,
відколи є правий берег у Темзи, є
лівий берег у Темзи. Це віри додає.

VІ
Місто Лондон прекрасне на часі, на всі часи.
Серце хіба відстає від Великого Бена.
Темза тече до моря, набухла, як повна вена,
і буксир перед Челсі дере баси.
Лондон – місто прекрасне. Иріями і вшир
мимохіть безбережніш він річища у пониззі.
І коли в нім спиш, номери в телефонній книзі
коловерті років мішма сягають цифр
астрономічної масти. І палець, що крутить диск
зимної повні, зводить безбарвний писк
"зайнято"; й чутніша засторога
ця неминуча, ніж голос Бога.


1974

І знов у плавання
рушаю
хоча
поразки я вже маю
як просолений
морський вовк

1916

Translation:

Йолько, Йолько, згадалось літо зі сну,
Як писала: "зле мені,
Вирвися хоч би зараз,
Вдій щось, ану,
Не лишай тут самою, о ні".

А нажебрав бензину,
Гнав через ніч,
Хрип мотор з останніх сил,
Аби бути в тобі знов,
Сміятись, клясти,
Все так просто бувало в ті дні.

Спав малюк за стіною,
Чуйний як птах,
Хай йому Бог випростує сни!
Ти казала — ніколи, ніколи аж так
Смак солодкий , мов кров, у сльози.

REF:
Емігрував я із обійм нарано,
Дні виганяли, ночі повертали,
Дане було нам затемнення сонця,
Інше наступить може за сто літ.

Йшли черниці по пляжу, а сонце вниз,
Все спадало, а впасти ніяк,
Чоловік там, за морем фунти складав
На Тойоту красиву, аж страх.

Муж любив твій порядок і повне скло,
Наречну, як сон, знав, що мав,
Але зрадила з бусом Арабів його,
Він собою ніколи не став.

REF

В дужій ванні жили ми і рідко так
Виповазли на сушу, весь час
Чародійка горілка в танці вела,
А мета за два кроки від нас.

До цих пір я не знаю — як це почалось,
Як погасло — знати б мені,
Поруч різні, зі мною, прокидаюсь не сам,
Але все не так просто в ці дні.


Original:

Jolka, Jolka,
Pamiętasz lato ze snu,
Gdy pisałaś: "tak mi źle,
Urwij się choćby zaraz,
Coś ze mną zrób,
Nie zostawiaj tu samej, o nie".

Żebrząc wciąż o benzynę,
Gnałem przez noc,
Silnik rzęził ostatkiem sił,
Aby być znowu w Tobie,
Śmiać się i kląć,
Wszystko było tak proste w te dni.

Dziecko spało za ścianą,
Czujne jak ptak,
Niechaj Bóg wyprostuje mu sny!
Powiedziałaś, że nigdy, że nigdy aż tak
słodkie były, jak krew Twoje łzy

REF:
Emigrowałem z objęć Twych nad ranem,
Dzień mnie wyganiał, nocą znów wracałem,
Dane nam było, słońca zaćmienie,
Następne będzie, może za sto lat.

Plażą szły zakonnice, a słońce w dół,
Wciąż spadało nie mogąc spaść,
Mąż tam w świecie za funtem, odkładał funt,
Na Toyotę przepiękną, aż strach.

Mąż Twój wielbił porządek i pełne szkło,
Narzeczoną miał kiedyś, jak sen,
Z autobusem Arabów zdradziła go,
Nigdy nie był już sobą, o nie

REF:
Emigrowałem z ramion Twych nad ranem,
Dzień mnie wyganiał, nocą znów wracałem,
Dane nam było, słońca zaćmienie,
Następne będzie, może za sto lat.

W wielkiej żyliśmy wannie i rzadko tak,
Wypełzaliśmy na suchy ląd,
Czarodziejka gorzałka tańczyła w nas,
Meta była o dwa kroki stąd.

Nie wiem ciągle dlaczego zaczęło się tak,
Czemu zgasło też nie wie nikt,
Są wciąż różne koło mnie, nie budzę się sam,
Ale nic nie jest proste w te dni.

Земля моя з долоню…
Ти одна
Мені потрібна,
І завжди – зі мною.
Горджусь твоєю кров’ю вогняною,
І гордість ця, мов гори, крем’яна.

Під завивання вовка і шакала
В твоїх лісах, в ущелинах крутих
Була ти завжди доброю для тих,
Хто йшов з добром,
А злих – ти покарала.

Земля моя з долоню...
Та важка
Долоня ця борола лиходіїв,
Розбила чашу з ядом Візантії,
Зігнула сталь турецького клинка.

Тютюн твій продавали гендлярі
І кров твою за безцінь продавали,
Та всі вони, розчавлені, упали
В безодню гір,
А ти стоїш вгорі.

Здійснилось чудо:
Посеред зими
Весняно посміхнулась ти до мене,
Забагряніли квіти і знамена,
І шлях відкрився рівний і прямий.

Квітуй же, земле!
Потом полива
Болгарин твій чорнозем і каміння,
І лине скрізь трояндове пахтіння,
І вітер пісню радісну співа.

Земля моя з долоню...
Та вона
Могла б мені і Всесвіт замінити.
Я вічно буду землю цю любити
І шанувати предків імена!


2003

Стану біля річечки Непрядви -
світлої, священної води
і нараз почую княжі клятви
в смутний час найбільшої біди.

Ти скажи, не криючись, Непрядво -
ясноока річечко моя,
скільки горя,
правди і неправди
геть знесла невтомна течія?!

Ні, тебе ніскільки не змінили –
чистою лишилася вода –
аніякі зловорожі сили,
аніяка внутрішня біда!

Стану біля річечки Непрядви
в сонця-золотонця на виду
і, зачувши в тиші княжі клятви,
підійду до річки, припаду.

Свято, по душевному велінню,
чистому-пречистому завжди,
у мовчанні стану на коліна,
зачерпну цілющої води.

Буде це удосвіта, у літі,
під спокійний шерех лозняка...
Я щасливий, що в моєму світі
вічно незмілима є ріка!


2003

Жінка встає та співає
За нею вітер ледь поспішає
Чарує, колисає
І вона міцно засинає.

Земля ця безплідна
Ця жінка – безстидна
Цей вітер – смерч
Це марення – смерть.

Перевод с украинского стихотворения
Наталии Пасичник, г.Тернополь


тлеющим летом цыгарка твоя-моя
разом зажжёшься - погаснешь легко и метко
ветер смахнёт бокалы а после я
стану накручивать диск что твою рулетку

искра мелькнёт а дальше пропал и след
рельсы в угаре канул состав последний
лето вчера скончалось спасённых нет
чтобы зайти желалось куда намедни

чтобы поверить в что-то произошло -
томик неруды подлинно сообразен
в сонном "люблю" заменившем "алло-алло"
трубка немеет и значит не будет связи

2013

Эх, не мир за окном, там – одно полотно,
А кругом воронье, аз и буки.
Безразличен я к этому, мне все равно:
Что букварь, что вершины науки.

Я не в школе людей научился читать
И в словах они странно потешны.
Потому и читаю опять и опять,
А легавые рыщут поспешно.

Пусть они добывают заслуженный хлеб
И геройство несут как эмблему,
И докажут, что ходят не зря по земле,
Ведь у них – не сердца, а дилеммы.

Для меня – простота остается в цене
И священна, как дырка в монете.
И недаром – за смелость завидуют мне
Ариане, армейцы, аскеты.

Как бы ни было – но не болит голова,
Я от жизни беру много сразу.
И все это беда – не пустые слова! –
И последствие давнего сглаза.

Но оно не утешит заклятых врагов,
Что хотят посолидней казаться.
Я привык – не бояться ветров и оков.
Я потехе такой предаваться готов
И не жду похвалы и оваций.

Часто дни утекают безследно в песок,
И не каждый оценит такие…
И весь мир уместился в компьютерном ОК,
И озлоблены псы, и конец недалек…
А мечты – лишь о милой Марии.

На меня не смотрите жестоко,
Иногда я бываю пророком.

Зірка з неба - на моїй долоні.
Я спитав її – А звідки ти?
Принесли тебе комети-коні?
Чи сама летіла з висоти?

Відповіла зіронька тихенько,
Наче срібний дзвоник пролунав
- Не дивіться, що така маленька.
Вмію я робити безліч справ.

Можете бажання загадати.
Що для Вас в житті найважливіше?
Допоможу дійсністю їм стати,
Щастя щоб на світі було більше...

Мрії свої добре памятаю.
Їх не важко зовсім пригадати...
Я здоров'я мамі побажаю...
Ще...Коханим бути і кохати.

Щоб війни, ніколи, ми не знали...
З неба тільки б падали... зірки.
І коханим квіти дарували...
Як в дитинстві, вірили в казки.

Щоби ватра високо палала,
Тягарем щоб дружба не була.
Пісня ця щоб душу зігрівала
І любов і вірність берегла.

Не триває вічно жодна казка...
Марно я так довго говорив.
На долоні зіронька погасла...
Мабуть, забагато попросив.


8-9 вересня 1913 р.

Гей радістю світяться очі,
Вінець прикрашає чоло,
Усі до обійм охочі,
Усі ми брати заодно.

Всі лестощі, хитрість і збиток
Залишимо там за порогом,
Тому, що є вічний здобуток
Родина, наука із Богом.

Братерству чужі перепони,
Знімімо із серця заслони,
Розкриймо чуття і бажання,
Всі сховані в нас сподівання.

Тут спільних емоцій злива,
Тут дружби й веселощів співи.

Та хто вже у нашому гроні,
При праці чи при забаві,
При плугу чи при короні,
Нехай не забудуть уставу.

Згадаю присягу свою
І кожної миті життя
Нехай на тій думці стою:
Родина, наука і цнота.

Дойдемо, хоч прикра дорога,
Коли брату руку подам,
Бо з нами із неба підмога
І мужність, і праця, і згода!
2010

*

Нині вітер дме і хвилі більші зростом.
Скоро осінь, на усе чекають зміни.
Зміна барв оцих зворушливіша, Постуме,
ніж коли перевдягається дівчина.

До відомої межі потішить діва –
вище ліктя чи коліна не підійме.
У прекраснім поза тілом більше дива:
ані зрада неможлива, ні обійми!

*

Надсилаю тобі, Постуме, ці книги.
Що в столиці? М’яко спати? Хліб не черствий?
Як там Цезар? Чим займається? Інтриги?
Все інтриги, як завжди, та ненажерство.

Я сиджу собі в саду, палає світло.
Ані подруги, ні слуг – собі один я.
Замість сильних і слабких оцього світу –
комашні лише погідливе гудіння.

*

Тут лежить купець із Азії. Уміло
він товари продавав, лічив монети.
Швидко вмер, як лихоманка підкосила.
Торгувати ж він приплив, а не померти.

Поряд з ним – легіонер ось, під гранітом.
Він Імперії здобув у війнах слави.
Стільки раз могли убити! вмер вже дідом.
Навіть в цьому не існує вічних правил.

*

Хай і справді, друже, курка – це не птиця,
та як маєш мізки курки – вхопиш горя.
Вже в Імперії якщо ти народився,
краще б жив в глухій провінції край моря.

І від Цезаря далеко, і від хуги.
Прикидатись не потрібно, бути ницим.
Кажеш ти, що всі намісники – хапуги?
Та хапуга все ж миліший кровопивці.

*

Я з тобою цю грозу, моя гетерцю,
пережду, але давай-но без торгівлі:
з покриваючого тіла брать сестерцій
все одно, що вимагати гонт з покрівлі.

Протікаю, кажеш ти? Калюж не видко.
Ще калюжі не лишав, це щира правда.
Як знайдеш собі якогось чоловіка,
то ж тектиме він тобі не простирадла.

*

Ось прожили ми вже більше половини.
Раб старий мені сказав колись в шиночку:
“Озираючись, ми бачим лиш руїни”.
Погляд, справді, досить варварський, та точний.

Був у горах. Зараз маюся з букетом.
Як знайду великий глек, поставлю в воду.
Що там в Лівії, мій Постуме, – чи де там?
Та, невже, ми ще воюєм по сьогодні?

*

Пам’ятаєш ти намісника сестрицю?
Ту худу таку, та з повними ногами.
З нею спав ти ще... Тепер вона вже – жриця.
Жриця, друже, і спілкується з богами.

Приїжджай, поп’єм вина, з’їмо хлібину.
Будем спати у саду посеред зілля:
ти мені розповіси новини,
я ж скажу, як називаються сузір’я.

*
Скоро друг твій, що складання вмів любити,
відніманню сплатить борг, що має досі.
Заощадження з-під подушки візьми ти,
небагато там, на похорони ж досить.

Швидко їдь на вороній своїй кобилі
в дім гетер біля міської брами.
Дай ціну їм, за яку вони любили,
щоб за ту ж саму оплакали сльозами.

*

Зелень лавра, що доходить до тремтіння.
Двері навстіж, у пилюці скло віконця.
Крісло, ліжко, що лишили в самотині.
І тканина, що ввібрала в себе сонце.

Понт шумить за чорним тином з темних піній.
Кволий човник з вітром б’ється біля миса.
На старій розсохлій лавці – Старший Пліній.
Шпак щебече в шевелюрі кипариса.

Березень, 1972

Погасить на зорі зорю,
Сну рани вилиже, як хутро.
І зійде.
Краплі перламутру
Їй промінцем зі щік зітру.

Не гляне вслід своїй сестрі,
Що гасне, а зі мною прямо –
Увись!
…Останніми рядками
Махну – й змахну останній гріх.

17 серпня 2013 року

Хвилясте, позолочене волосся
Ти білосніжним гребнем розчесала
І мармурова ручка укладала
Ті пасма золоті, немов колосся.

І кожне пасмо хвилею вилося,
Твій гребінь кожний локон відділяв,
А бог кохання хвилі ці збирав.
І між собою все переплелося.

Це золотисте море хвилювалось,
Пливло у бурі серденько моє.
Воно до смерті хутко наближалось.

Я – мавр, я потонув. І серце вже моє
У цьому морі золотім скупалось
І втратило пусте життя своє.

1614

Ось горобець. Горобчик. І крило
Відірване. Котам не жить. Докука.
Сходжу-но по морозиво. От сука!
Вже на обід пішла. Мело, мело…

Про спеку?.. Віддалік – помітить? – кіт.
Морозиво он парочка лигає.
Вже… лижуться.
О, як я зневажаю
І спеку, й холод. Хто там? – Пломінь, лід.

Схопив. І білий світ померк навік.
Хто написав? Ого, не їсть. Доплюну?
Мабуть, що ні. На труп лиш вітер дунув.
Чиє це? Позіхнув як чоловік.

А двоє нализались. Їх відхід
Мені не стане… Й раптом тут машина
З-за рогу. Й під колеса той же кіт.
Не заскрипіли навіть гальма. І на…

На зір його лягла нічна імла…
Заримувати! Зараз же! Так в Лету…
Бо ж це життя… Бо ж можеш ти поетом…
Сходжу-но по морозиво. Прийшла.

17 серпня 2013 року

Кожен вибирає лиш собі
Жінку, і релігію, й дорогу,
Славити диявола, пророка,
Кожен обирає лиш собі.

Кожен вибирає по собІ
Слово для кохання чи моління,
Шпагу для дуелі, меч боріння
Кожен вибирає по собІ.

Кожен обирає по собІ
Щит і крицю, патерицю, лати
Міру остаточної розплати
Кожен обирає по собІ.

Кожен обирає лиш собі,
Обираю я також як знаю
І претензій марних не плекаю,
Кожен обирає лиш собі.

Погоди з моря не чекайте.
Хай що б не сталося в житті, -
Жінок до сліз не спонукайте
Від сорому чи почуттів.

Які б не мучили прогнози,
І хто б вам серце не розбив,
Не дайте жінці лити сльози
Від недоречних ваших слів.

Прощайте жінку! Хай із болем.
Від зайвих чвар звільніть її.
І не виплескуйте ніколи
На жінку прикрощі свої...

Знесіть усе в житті терпляче,
Іще штормитиме не раз.
Хай жінка потайки не плаче
В душі з образою на вас.

І за усі шляхетні вчинки
Нехай вам буде гідний приз –
Найщасливіша ваша жінка,
Яка не ллє ніколи сліз.

Не прикликай. Без зову-клику
Прийду в цей храм
І поклонюся тихо-тихо
Твоїм богам.

І буду слухати мовчання
У сяйві свіч.
Чекати зоряне кохання
В жагучу ніч.

В твоїх обіймах – рай неволі
І пекло зваб.
Я не шукаю щастя долі
Я - вічний раб.

Відгомоніла золота діброва
березовим осіннім говірком.
У небі синім журавлів підкова
несе свій сум услід за вожаком.

За ким жаліти? Кожен в світі гнанець.
Прийде, зайде і знов покине дім.
Всіх проводжає зоряний коханець,
широкий місяць в сяйві золотім.

Стою один між пустища земного,
а журавлів відносить вітер в даль.
Хвилює згадка юного й п'янкого,
але ніщо з минулого не жаль.

Не жаль жаги розтраченої днини,
не жаль душі бузкову перецвіть.
В саду горить багаття горобини,
та неспроможне жодного зігріть.

Не обгорять терпкі червоні віти
і жовтим сном не вляжеться трава.
Як пелюстки скидають ніжні квіти,
так я гублю свої сумні слова.

Якщо життя поміж імли сліпої
їх назбирає у пустий клубок,
тоді скажіть: діброви золотої
відгомонів погідний говірок.

Writer is Chris de Burgh
The song was written in reference to (though not specifically about) his wife Diane
and was released on the album Into the Light. On the British TV series This Is Your Life,
de Burgh said that the song was inspired by the memory of when he first saw Diane,
and how men so often cannot even remember what their wives were wearing when they first met.

Translation:

як ніколи ти прекрасна сьогодні в цей вечірній час
як ніколи ти сяєш ясно
як ніколи стільки мужчин хотіло б із тобою у тан
і закрутили би роман
дай їм тільки шанс
як ніколи на тобі ця сукня
чи світло у волоссі і на очах
і я сліпий
в червоному ти
щока до щоки
танець наш
і зал цей пустий
лиш я тут і ти
це місце повне мрій
чи сп’лю я чи ні
зі мною поруч краса
назавжди в мені
ти в цей вечірній час

як ніколи чарівна ти сьогодні в цей вечірній час
як ніколи ти сяєш ясно
ти просто чудо
як ніколи так багато людей хочуть бути де ти
а усмішка твоя мені
перехопила дух
і я ніколи так не чувся
відчував правдивої любові смак
в цей вечірній час
в червоному ти
щока до щоки
танець наш
і зал цей пустий
лиш я тут і ти
це місце повне мрій
чи сп’лю я чи ні
зі мною поруч краса
назавжди в мені
ти в цей вечірній час
знай назавжди в мені
ти в цей вечірній час

в червоному ти
в червоному ти
в червоному ти
о панно моя

я люблю тебе

Original:

I've never seen you looking so lovely as you did tonight
I've never seen you shine so bright
I've never seen so many men ask you if you wanted to dance
Looking for a little romance
Given half a chance
I have never seen that dress you're wearing
Or the highlights in your hair that catch your eyes
I have been blind
The lady in red
Is dancing with me
Cheek to cheek
There's nobody here
It's just you and me
It's where I want to be
And I hardly know
there's beauty by my side
I'll never forget
the way you look tonight

I've never seen you looking so gorgeous as you did tonight
I've never seen you shine so bright
You were amazing
I've never seen so many people want to be there by your side
And when you turned to me and smiled,
It took my breath away
I have never had such a feeling
Such a feeling of complete and utter love
as I do tonight
The lady in red
Is dancing with me
Cheek to cheek
There's nobody here
It's just you and me
It's where I want to be
And I hardly know
there's beauty by my side
I'll never forget
the way you look tonight
I never will forget
the way you look tonight

The lady in red
The lady in red
The lady in red
My lady in red

I love you

Персі Б. Шеллі. Перекл. з англ.

Добраніч! Година погана,
Котра розділяє коханих,
Давай лишим їх віч-на-віч,
Тоді буде це доба ніч.

Як можу назвати я доброю
Ту ніч, що не вдвох, а опріч?
Твої побажання окрилюють,
Та лиш, як удвох, добра ніч.

Серця, що знаходяться поруч
Й всю ніч стукотять пліч-о-пліч,
Ніколи не скажуть добраніч,
А скажуть лише - добра ніч.
2002

Яка нам, по суті, справа,
Що доля усьому-прах,
Над безліччю прірв співала,
В скількох я жила дзеркалах.
Нехай я не сон, не радість,
Найменш-благодать із неба,
Згадаю тебе, щоправда,
Частіше тепер, ніж треба.
І відгомін стихлих рядочків,
І око із прірви дна,
Іржавий колючий віночок
У тиші-коли одна.

* * *

Над Феодосією згас
Навіки день оцей весняний.
Малює тіні невблаганно
Чудовий надвечір’я час.

Бездумно я дивлюсь навкруг
І, захлинаючись від туги,
Іду самотня. Недолугі
Мої тоненькі пліті рук.

Іду вздовж генуезьких стін,
Стрічаю вітру поцілунки,
Шовкові плаття візерунки
Колишуться навкруг колін.

І скромний персня обідок,
І крихітний – так щемно й жалко –
Букетик із кількох фіалок,
І біля скроні завиток...

Іду вздовж кріпосних валів,
У тузі вечора весняній.
Зростають тіні невблаганно,
І безнадія просить слів.

22.07.2013

5

Порухи губ ловлю.
Першим не став говорити.
– Не любите? – Ні, люблю.
– Не любите! – Вдосталь спитий,

Стерзаний, зведений всім...
Орлом озирнувся – чесно:
– Помилуйте, це ваш дім?
– Дім – в серці моїм. – Словесність!

Любов – це і плоть, і кров.
Напоєні кров’ю долі.
Ви думаєте, любов –
Балакати через столик?

Зійтись на часинку там,
Немов ті пани і дами?
Любов означає...
– Храм?
Дитя, замініть на шрами

На шрамах! – Під нагляд слуг
І бражників? (Я, без звуку:
„Любов означає лук
Натягнутий: лук – розлука”.)

– Любовь – це зв’язок. А в нас
Роти і життя – нарізно.
(А я ж в сокровенний час
Тобі – не зуроч! Та пізно.

В той час на верху гори
І пристрасті... Пам’ять – паром:
Любов – це завжди дари
У вогнище – всі задаром!)

Щілина в мушлі сумна –
Не усмішка. Губи білі.
– І перш за все, це одна
Постіль.
– Ви прірва хотіли

Сказати ? – І пальців бій
Вже стримати він не може.
– Не гори зсувати...
– Мій.
Я вас розумію. Отже?

______________

(Майдан, ешафот). Росте
Бій барабанний у тиші.
Він: – Їдьмо! – А я на те:
Вмерти, надіюсь, простіше!

Вже змучила суєта
Рим, номерів і вокзалів.
– Любов означає: життя.
– По-іншому називали

У древніх...
–Отже? –
За кут
Хустинку ловлю, як рибу.
– То їдьмо? – Який маршрут?
Отрута, свинець – на вибір!


І путь до смерті – легка!
– Життя! – Полководцем римським
Оглянув свої війська
Розбиті.
– Тоді простімось.

19-20.07.2013



6

– Я зовсім так не хотів.
Не так. (Але потяг рушив!
Хотіння – це справа тіл,
Ми ж одне одному – душі

Віднині...) – І не сказав.
(Так, в мить гірку розставання
Жінкам ви, немов бокал, –
Печальне право прощання...)

– Це марення? Щось не те?
Я недочув, можливо?
(Коханці, немов букет,
Скривавлену честь розриву

Вручаєте...) – По складах,
Розбірливо: ви сказали –
Проститися? (Так спада
В хвилину жаги і шалу

Хустина...) – У цім бою
Ви – Цезар. (О, випад наглий!
Трофеєм – мені ж мою
Назад повернути шпагу!)

І далі: – Двічі вклонюсь,
Бо вперше не перший, схоже,
Іду на розрив. (Сміюсь.)
– Ви так говорите кожній?

(А світ захитався весь...)
Помста і жест Ловеласа
Гідні і роблять вам честь.
Мені ж – відділяють м'ясо

Від кістки. – Усміх. Крізь сміх –
Смерть. Бо померли хотіння.
(Хотіти – це справа тих,
Ми ж одне одному – тіні...)

Останній гвіздок – ні, гвинт –
В труну свинцево-дубову.
– Останнє прохання: ви...
Ніколи, прошу, ні слова

Про нас... нікому із… ну...
Наступних. (Так стогнуть ноші
Поранених – у весну!)
– Так само і я вас прόшу.

А перстень на згадку? – Ні. –
(І погляд – бездонні версти
В далі, відсутньо-сумні.
Печать на серце – мій перстень,

На руку твою... Із'їм!
Без сцен!) – Чи варто спитати:
– А книгу тобі? – Як всім?
Не треба зовсім писати.
Книг...
_______

Значить, не треба.
Значить, не треба.
Сльози – не треба.

В наших бродячих
Братствах не плачуть,
Скачуть – не плачуть.

П’ють, а не плачуть.
Кров’ю гарячою
Платять – не плачуть.

Перли у склянці
Плавлять – і світом
Правлять – не плачуть.

– То `я полишаю вас? –
Наскрізь дивлюся і бачу
Один спектакль повсякчас,
Ганебну першість. (Не плачу.)

П’єретті так Арлекін
Кидає першість – як кістку,
За вірність платить один.
Чекайте жесту завіси.

А краще – в груди свинець:
Жаркіше було б, чистіше.
Принизлива честь – кінець.
Губи зубами ріжу –

Міцно втискаю
В губи гарячі.
Я не заплачу.

Мертвих ховають
В попіл гарячий
В братствах бродячих.

– Перша, як в шахи? Ну от,
Мій хід – не буду втрачати.
Нас навіть на ешафот
Першими просять –
до страти.

(Сльози, зрадливі такі, –
Як їх загнати в очі?!
Ось-ось потечуть річки.
Побачите ви – не хочу!)

–Прошу, не треба дивитись!!!

Гордо – очима
Лечу в вишину.
– Милий, ходімо,
Ридати почну!

5 -7.12.2006


8

О – станній міст.
(Руки не віддам, загину)
Останній міст,
Остання його мостовина.

Во – да і твердь.
І я дістаю монети.
Плат – ня за смерть.
Харонова мзда за Лету

Мо – нети тінь
В руці тіньовій. Без звуку.
Монети ті
Беру, ніби тінь, у руку.

Мо – нети тінь.
Без відблиску і без дзвяку.
Мо – нети – тим.
З померлих достатньо маків.
Міст.


14

Стежиною з кручі –
У місто, у гам.
Три дівки назустріч
Сміються. Сльозам

Сміються у вічі –
Регочуть щосил!
Сльозам чоловічим,
Що ти обронив.

Сльозам не на часі,
Крізь дощ – два рубці!
Ганебні прикраси
На бронзі бійців.

Сльозам твоїм першим,
Останнім – о, лий!
Сльозам твоїм – перлам
В короні моїй!

Очей не потуплю
Назустріч дівкам.
Розпусні і глупі,
Дивіться! А нам

І сум наш, і змова,
І біль – над усе!
Позичила мову
Нам Пісня Пісень.

Нам, птáхам безвісним,
Чолом Соломон
Б’є – більше сумісний
Наш плач, аніж сон!
_______

І образ твій тоне
В імлі поміж скель –
Безслідно, безмовно,
Немов корабель.

19-20.07.2013

Костянтин Родзевич пережив Марину Цветаєву
на 47 років: "У Празі відбулася моя зустріч
з Мариною Цветаєвою, пам'ять про яку я бережу
і несу крізь все більше наростаючу гущавину часу..."

Про "Поему Кінця" вражений Б.Пастернак писав М.Цветаєвій:
"Який ти великий, диявольськи великий артист, Марино!" (1926 р.)

І чому все не так, наче та же весна:
Небо пахне теплом і війною,
Той же ліс, те ж повітря і та же вода,
Тільки він не вернувся із бою.

Не збагну я тепер, хто був правий із нас
В суперечках без сну і покою.
Бракувати його мені стало нараз,
Коли він не вернувся із бою.

Він мовчав невпопад, і не в ноти співав,
Він завжди жартував над собою.
Спати всім не давав, на світанні вставав,
Вчора лиш не вернувся із бою.

Стало пусто тепер. Поміж втеч і погонь
Зауважив я – нас було двоє.
Наче вітром для мене задуло вогонь,
Коли він не вернувся із бою.

Нині вирвалась, мов із полону, весна
Помилково окликнув його я:
- Покурити залиш, – а назад німота.
Вчора він не вернувся із бою.

Наші мертві не лишать живих у біді,
Наші вбиті стоять вартовими.
Відбивається небо у талій воді
І вітрами шумить голубими.

Нам землянки ніколи не були тісні
І час тиші ділився надвоє.
Все одному тепер, та здається мені,
Що це я не вернувся із бою.

Вздовж провалля, понад прірвою, по самому краю
Я коней своїх нагайкою шмагаю, підганяю -
Щось повітря мені мало, вітер п’ю, туман ковтаю,
Чую гибелі задуху – пропадаю, пропадаю!

Ледь тихіше мої коні, ледь повільніше ви!
І нагайки не слухайте свист!
Та тільки коні лиш попались не покірні мені
і дожити не встиг й доспівати не в хист.

Я коней напою,
Я куплет завершу
І хоч трохи іще постою на краю!...

Згину я, мене-піщинку ураган змете з долоні,
У санках мене галопом понесуть по снігу рано.
Ви на крок не надто скорий перейдіть прошу вас, коні!
Хай лиш трохи, та продовжте шлях в останній мій притулок!

Ледь тихіше мої коні, ледь повільніше ви!
Не укажчики вам бич і хлист.
Та тільки коні лиш попались не покірні мені,
І дожити не зміг й доспівати не в хист.

Я коней напою,
Я куплет завершу
І хоч трохи іще постою на краю!...

Ми устигли – гості бога перед райськими вратами.
Кого ж там ангели зовуть такими злими голосами?
А можливо це дзвіночок захлинувся весь сльозами,
Чи то я кричу коням, щоб не тягли так стрімко сани?

Ледь тихіше мої коні, ледь повільніше ви!
Я молю вас ускач не нестись!
Та тільки коні лиш попались не покірні мені,
Як дожити не встиг, доспівати би в хист!

Я коней напою,
Я куплет завершу
І хоч трохи іще постою на краю!...

"Let It Be" is a song by the Beatles,
released in March 1970 as a single,
and as the title track of their album Let It Be.
It was written by Paul McCartney,
but credited to Lennon–McCartney.

Translation:

як у скруті опинявся часом
Мати Божу зустрічав
мудро говорила та нехай

як у темряві лишався
а вона перед очима та й
мудро говорила та нехай

та нехай та нехай
та нехай та нехай
так шепоче мудрість
та нехай

і коли з розбитим серцем люди
будуть згодні з тим що я
відповідь знайдеться та нехай

і хоча вони не разом
є ще шанс узріти це для них
відповідь знайдеться та нехай

та нехай та нехай
та нехай та нехай
так відповідь знайдеться та нехай

та нехай та нехай
та нехай та нехай
так шепоче мудрість
та нехай

та нехай та нехай
та нехай та нехай
так шепоче мудрість
та нехай

і коли вночі ще хмарно
є ще світло що сягне мене
світитиме до завтра та нехай

прокинусь у музичних звуках
Мати Божа вже іде
мудро промовляє та нехай

так та нехай та нехай
та нехай та нехай
відповідь знайдеться та нехай

та нехай та нехай
та нехай та нехай
так шепоче мудрість
та нехай


Original:

When I find myself in times of trouble
Mother Mary comes to me
Speaking words of wisdom, let it be

And in my hour of darkness
She is standing right in front of me
Speaking words of wisdom, let it be

Let it be, let it be
Let it be, let it be
Whisper words of wisdom
Let it be

And when the brokenhearted people
Living in the world agree
There will be an answer, let it be

For though they may be parted
There is still a chance that they will see
There will be an answer, let it be

Let it be, let it be
Let it be, let it be
Yeah, there will be an answer let it be

Let it be, let it be
Let it be, let it be
Whisper words of wisdom
Let it be

Let it be, let it be
Let it be, yeah, let it be
Whisper words of wisdom
Let it be

And when the night is cloudy
There is still a light that shines on me
Shine on until tomorrow, let it be

I wake up to the sound of music
Mother Mary comes to me
Speaking words of wisdom, let it be

Yeah, let it be, let it be
Let it be, yeah, let it be
There will be an answer, let it be

Let it be, let it be
Let it be, yeah, let it be
Whisper words of wisdom
Let it be

"I Will Wait for You"
is a song from the French musical The Umbrellas of Cherbourg (1964).
Its music was composed by Michel Legrand and its lyrics written by Jacques Demy.
The English lyrics of the song were written by Norman Gimbel.
- I used this version as a base.

Translation:

як довічно треба я чекатиму
сотню літ на тебе я чекатиму
поки ти не поруч і не обійму
у руках моїх не зітхаєш ти

там де ти блукаєш де дорога йде
пам’ятай щоднини я люблю тебе
серцем вір у те що визнає моє
що завжди тебе я чекатиму

те цокання годинника одне в одне
настане час коли чекання промайне
ти кинешся з порогу обіймеш мене
як я чекаю це

як довічно треба я чекатиму
сотню літ на тебе я чекатиму
поки ти не поруч і не доторкнусь
не ділитимусь що люблю вовік

поки ти не поруч і не доторкнусь
і завжди тебе я чекатиму

Original:

If it takes forever, I will wait for you
For a thousand summers, I will wait for you
Till you're back beside me, till I'm holding you
Till I hear you sigh, here in my arms

Anywhere you wander, anywhere you go
Everyday remember, how I love you so
In your heart believe, what in my heart I know
That forevermore, I'll wait for you

The clock will tick away the hours one by one
Then the time will come when all the waiting's done
The time when you return and find me here and run
Straight to my waiting arms

If it takes forever, I will wait for you
For a thousand summers, I will wait for you
Till you're here beside me, till I'm touching you
And forevermore, sharing our love

Till your here beside me, till I'm touching you
And forevermore, I will wait for you

Знов травневі дні,
каштани квітнуть надзвичайні.
Не до них мені,
коли я маю справи чайні.

Приспів:
Ми біля самовару, я і Маша,
кажу я: "так", жартує Маша: "ні".
Кипить, як в самоварі пристрасть наша.
Я - коло Маші, й хороше мені.
Чаю нам ледь вистачає,
ми ж бо цілунки запиваєм чаєм.
Ми біля самовару, я і Маша.
І так сиділи б з нею день при дні.

Поки те та се,
нас пограбовано, звичайно.
Винесли усе,
та не приладдя наше чайне.

Приспів:

То ж біля самовару - я і Маша,
кажу я "так", а Маша каже "ні".
Кипить, як в самоварі пристрасть наша.
Я - коло Маші, й хороше мені.
Так рум'янець до лиця їй,
та погляд Машин дещо обіцяє.
Й ми біля самовару, я і Маша.
Було б нам нудно на самотині.

2013

Знову грай!
В стані дивної хвороби
більш не знаю, що робити й що казати, я.
Це, втім, необхідно... то ж роби ще спроби!
Ба, чи людина ти? Ні, ти - паяц!

Вдягни костюм, грим з борошна зроби-но,
бо ж за гримаси платять люди і за сміх.
Хай навіть Арлекін украде Коломбіну,
смійся, паяце, задовольняючи їх.

Безглуздим реготом гамуючи зітхання
та під машкарою тамуючи свій біль,
смійся, паяце, над безталанним коханням.
Смійся від горя, завданого тобі.

***

Вновь играть!
Не имею больше силы я.
Что сказать, что делать, нет, не знаю я.
Цель - одна...ещё одно усилие!
Ба, человек ли ты? Нет, ты - паяц.

Надень костюм, лицо - в муке, так нелюбимой!
ведь люди платят за гримасы и за смех.
Пусть даже Арлекин уходит с Коломбиной,
смейся паяц, удовлетворяя их всех.

Пусть слёзы, спазмы душат, не веди и бровью,
под маской прячь свои страдания и боль.
Смейся, паяц, над своей несчастной любовью!
Смейся от горя, что овладело тобой!

***

Act again! While in delirium and out of my brain,
I do not know what I say and do, I'm down,
And yet it's necessary... make a strain!
Bah! Are you not a man?
You are a clown!

Put on your costume,
dip your face into farina.
The people want to laugh, and they pay to be here.
And if Harlequin shall steal your Columbina,
laugh, clown, laugh, and then the audience will cheer!
Turn your distress and tears into jest, oh, clown
your pain and sobbing into a funny face, while playing your part – Ah!

Laugh, clown,
at your love, that was broken down!
Laugh at the grief that envenoms your heart!

(translated by Volodymyr Knyr)

2012

Циганко, ти скрипкою своєю
і піснею під неї,
що дрімоту жене,
циганко, ти скрипкою своєю
і піснею під неї,
підкорила мене.

Скрипка рве моє серце,
додаючи пристрасті й жаги.
Тож пізнати усе це
і не цигану також до снаги.

Циганко, ти скрипкою своєю
і піснею під неї,
підкорила мене.

***
Цыганка, своей волшебной скрипкой,
своей улыбкой,
что сияет, маня,
цыганка, своей фигуркой гибкой,
ты покорила и влюбила меня.

Ты - любима поэтом,
как бокал токайского вина.
Та, кто знает об этом,
ей ведь вовсе цыганкой быть не на-
до, да-да.

Цыганка, своей волшебной скрипкой
ты покорила и влюбила меня.

2012

Виткала на озері полотно зоря.
У вечірніх сутінках чути глухаря.

Десь тривожно вивільга плаче у дуплі.
А мені не плачеться - серце у теплі.

Знаю, що ти вийдеш за кільце доріг,
Рахувати зорі сядемо під стіг.

Зацілую так, щоб у очах пітьма,
Як хмільний від радості - осуду нема.

Довго дивуватимусь я твоїй красі...
І фата блищатиме в ранішній росі.

Хай собі надалі плачуть глухарі -
З сумом я радітиму завтрашній зорі.

28.04.2013

Павутиння повені
Розлилось імлисто.
Загубилося у нім
Місяця намисто.

Їду на баркасі,
Трусь об береги.
А обабіч прясел
Мов церкви - стоги.

Чути, як хтось карка
В тиші сумовито.
То з боліт глухарка
Склика на молитву.

Туманна дорога
Зливається з небом.
Проситиму в Бога
Доленьку для тебе.

02.05.2013

Нині вже пізно каятись, годі!
Нашим стосункам — край!
Прийшов багатший і кращий від мене добродій
і враз тебе, щастя моє, вкрав.

Маю прохання, може, останнє
й перше палке моє:
Дай мені цю ось неділю, останню неділю,
а далі хай буде, як є.

Приспів:

Це — остання неділя,
нині ми розстаємось,
нині ми розійдемось
на вічний час.
Це — остання неділя,
не шкодуй її мені,
подаруй її мені
останній раз.

Матимеш неділь тих ще багато.
а мені лиш ця лишилася.
Це — остання неділя.
Більш навряд мені дасться.
Таке бажане щастя
скінчилося.

Отже, питаєш, допоки все це?
Як бути нам затим?
Скажу, я вищого прагну усім своїм серцем.
Тим вищим є..., та менше з тим.
Найвищою є, так, твоя воля
й щастя на довгі дні.
А отже піду одразу, така моя доля...
Та дай цю неділю мені.

Приспів.

***

Нынче - не время для объяснений.
Факт, что ушла любовь.
Тот, кто богаче, красивей, но вряд ли честнее,
он счастье моё, увёл с тобой.
Есть, правда, просьба в этот осенний
день. Раз за много лет.
Дай мне одно воскресенье, одно воскресенье,
а дальше хоть меркнет пусть свет.

Припев:
В этот вечер последний
мы с тобой расстаёмся,
мы с тобой разойдёмся
навек сейчас.
Этот вечер последний
не жалей нам для встречи
дай ты мне этот вечер
в последний раз.

Будет у тебя ещё немало
самых разных воскресений, но
в этот вечер последний
в этот вечер в ненастье
мной желанное счастье
украдено.

Будет у тебя ещё немало
самых разных воскресений впредь.
Для меня ж в воскресенье,
в этот вечер в ненастье
будет подлинным счастьем
лишь умереть.

Спросишь, надолго ли эта встреча?
Что-то нас ждёт потом?
Чего-то высшего жажду, тебе я отвечу,
и высшее это..., всё дело в том,
что высшим пусть пребудет с тобою
счастье на много дней.
А я так... сразу уйду я, ведомый судьбою.
Но дай воскресенье ты мне.

2012

Дощ ллє на дорогу...
Множить він тривогу.
Я - біля порогу,
ти ж усе не йдеш...

Кроків я не чую,
тілом весь тремчу я.
Й одне лише шепчу я:
"То де ж ти, то де ж?"

Зітхаю я, ждучи,
та якщо ти любиш,
мене приголубиш
уночі.

Дощ ллє на дорогу...
Множить він тривогу.
Чому ж ти досі не йдеш?
Мила, де ж ти, де ж?

Злива не вщуха.
Ніч, лиха й глуха,
блискавками вибуха.
Мовила ж "прийду",
я в надії жду...
Чи собі лиш на біду?

Зітхаю я, ждучи,
та якщо ти любиш,
мене приголубиш
уночі.

Дощ ллє на дорогу...
Множить він тривогу.
Чому ж ти досі не йдеш?
Мила, де ж ти, де ж?

2013

(a song written by Mike Chapman and Holly Knight, originally recorded by Bonnie Tyler on her 1988 release Hide Your Heart)

Translation:

я кличу палаю о моя ти потребо
ти приходиш приходиш мій дикий і ще би
знову поруч ти
все що хочу маю я
дай мені слово вагоме і світ що із мрії
говори про любов що надію зігріє
ммм усе гаразд
ось бери це серце прагне дій

ти є просто з небес небо над усіма
кращих ніж ти нема не зустріти між людьми
я в серці твоїм прикована до слів твоїх
і краще смерть за нашу розлуку на мить

бачу я ніч і день у зірках твоє серце
ув очах у твоїх не шукаю я терцій
як задовго я тут ув обіймах твоїх
місця кращого нема

ти є просто з небес небо над усіма
кращих ніж ти нема не зустріти між людьми
я в серці твоїм, прикована до слів твоїх
і краще смерть за нашу розлуку на мить

я не контролюю себе не спіши
зі серця не йди від мого і душі
відчуваю тебе коли навіть сама
а ти не відпускай

ти є просто з небес небо над усіма
кращих ніж ти нема не зустріти між людьми
я в серці твоїм, прикована до слів твоїх
і краще смерть за нашу розлуку на мить

о є ти є просто з небес

Original:

I call you when I need you, my heart's on fire
You come to me, come to me wild and wired
When you come to me
Give me everything I need
Give me a lifetime of promises and a world of dreams
Speak the language of love like you know what it means
ohh, it can't be wrong
Take my heart and make it stronger baby

You're simply the best, better than all the rest
Better than anyone, anyone I've ever met
I'm stuck on your heart, I hang on every word you say
Tear us apart, baby I would rather be dead

In your heart I see the stars of every night and every day
In your eyes I get lost, I get washed away
Just as long as I'm here in your arms
I could be in no better place

You're simply the best, better than all the rest
Better than anyone, anyone I've ever met
I'm stuck on your heart, and hang on every word you say
Tear us apart, baby I would rather be dead

Each time you leave me I start losing control
You're walking away with my heart and my soul
I can feel you even when I'm alone
Oh baby, don't let go

You're the best, better than all the rest
Better than anyone, anyone I've ever met
I'm stuck on your heart, and hang on every word you say
Tear us apart, baby I would rather be dead

Oh, You're the best...

Із майбутнього я чую голос чистий,
Голос срібний, мов світанкова роса.
Чую голос і дорога мене кличе
У моє щасливе й світле майбуття.

Пр. Прекрасний час, що линув,
Неначе гарна пісня,
Неначе гарна пісня в моєму житті.
Із чистої сторінки почну писати знову
Про те, що мрію кожну мить –
В житті я віднайду.

Із небес високих чую голос чистий,
Кличе він мене в щасливе майбуття,
Чую голос – він запитує суворо
Чи багато добрих справ зробила я?

Вірю я, що з Богом в серці буду жити.
Божа Матір не залишить у біді.
Хай молитва, щиро змовлена устами,
Зміцнить віру й дасть надію у житті.

(текст російською - оригінал)
Слышу голос из прекрасного далека,
Голос утрений в серебрянной росе.
Слышу голос и манящая дорога
Крутит голову, как в детстве карусель.

Пр. Прекрасное далеко, не будь ко мне жестоко,
Не будь ко мне жестоко, жестоко не будь.
Из чистого истока в прекрасное далека,
В прекрасное далеко я начинаю путь.

Слышу голос из прекрасного далеко,
Он зовет меня в прекрасные края.
Слышу голос – голос спрашивает строго,
А сегодня, что для завтра сделал я?

Я клянусь, что стану чище и добрее,
И в беде не брошу друга никогда.
Слышу голос и спешу на зов скорее
По дороге, на которой нет следа.
2011 р.

Сипле білим снігом черемшина,
Цвітом росянистим зелень вкрита.
Зграя по ріллі блука грачина,
Зупиняється, де паростками жито.

Никнуть-схиляються трави шовкові,
Пахне смолисто красуня сосна.
Вголос кричу я лукам і діброві, -
Я очманілий тобою, весна!

Звісточки світлі розвіюють сумнів,
Тішуся ними - душа оживає.
Про наречену усі мої думи,
Пісню про суджену серце співає.

Не зупиняйся, сніжи, черемшино.
Друзі пернаті, співайте у кронах.
Цвіт розстелю цей біляво-невинний
Полем пінистими брижами-гронами.

11.05.2013

У село завітали прочани,
Частувалися, спраглі, квасом,
Біля келій подвижників давніх
Поклонялись Пречистому Спасу.

Покриваючи образ цілунками,
Прославляли піснями Ісуса.
Ідучи повз шкапину з клунками,
Ім у тон ґелґотали гуси.

Шкандибали крізь стадо убого,
Говорили промови страждальні.
"Всі єдиному служимо Богу.
Всі вериги несемо безжальні."

Пастушки: "У нас свято нині!
Скоморохи! Дівчата, до танцю!"
...А прочани - крихти скотині,
Із кишень, затертих до глянцю...

13.05.2013

Колеса, обертаючись невпинно,
Стирають повністю і сталь міцну.
Коли постійно падають краплини,
Вони руйнують скелю кам’яну.
Я гірко сльози ллю без талану, –
Кохана м’якшати й не почина.
Мій біль її очей не привернув,
Лишилась незворушною вона.
Коли молю – зухвалий сміх луна.
Не сльози їй, вода – моє ридання.
Зітхаю – каже, це – мистецтва знак.
Акторством зве вона усі благання.
Кричить і плаче серденько моє –
В її душі – і сталь, і кремінь є.

Перевод с украинского стихотворения
Натальи Пасичник, г.Тернополь


что январь в неожиданно полном разливе
и жара по неделям не сходит - ну что ж
пусть над самым тобой собирается ливень
что угодно твори но теперь не заснёшь

телефон трижды клюнет и трижды сорвётся
ты услышишь биенье среди бубенцов
ослепительных порций несметных пропорций -
и лицо запылает займётся лицо

и заступят за грань несказанные тени
и заполнив рассерженный мир до краёв
будет долго вода колесить по ступеням -
ты её пожалеешь и впустишь её

2013

Літні зливи, у смуток огорнені,
Відлили-відспівали до дна…
У воронячій зграї між чорними
Народилася донька чудна.

Із родзинкою, з гордістю, з гонором,
Та «потвора!» лунало услід,
Бо була білосніжного кольору,
Не така, як воронячий рід.

І тоді браття-ворони зрадились
Засудити потворну сестру.
Сім ночей суперечка провадилась,
Очорнити зійшлися в яру...

Непідкупную, чистую, гордую
У болотнім скупали багні,
Щоб у платті негарному чорному
До останніх лишалася днів.

Приспів:
Чорні ми усі – чорна будь і ти.
Чорні ми усі – чорна будь і ти!..

А вона в голосінні забилася,
У душі не тримаючи зла...
І сльозами від бруду відмилася,
Стала знову така, як була!

Непідкорена, гордая, ніжная,
Як душа моя, щира, тонка!
Мов осінній туман, білосніжная,
Не така, як усі, не така!

Припев.
«Чорна зграє, із лютою силою
Чисте пір’я топтати не слід!
Чи моя то провина, що біла я?
Народилась такою на світ!»

Я усміхатись перестала,
Морозний вітер губи студить.
На сподівання менше стало,
Зате на пісню більше буде.
І пісню цю я мимоволі
Віддам за докір й насміхання,
Бо ти нестерпне аж до болю,
Душі любовне німування.

24 лютого 2011 року

Блідий. Він знає - важко буде.
В його душі живе неспокій.
Мов обручем, стиснуло груди,
А сумніви всі висмоктали щоки.

Скуйовджене його волосся,
Чоло у зморшках, мов в тенетах.
Мрійливих образів колосся
Зроста в задуманих сонетах.

Сидить у тісняві горища,
Від світла свічки ріжуть очі.
Один лиш олівець-дружище
З ним розмовля посеред ночі.

Складаються з рядків вірші,
Тривоги серця оживають на папері.
І криком цим зболілої душі
Він завтра стукатиме в видавництва двері...

18.05.2013

Зіронькі ясні, зорі високі!
Криєте що у своїй ви величності?
Як ви тамуєте серця неспокій,
Душу полоните поглядом з вічності?

Око оманює близькість між вами,
Разом зійшлися краса і могутність.
Зорі небесні, якими словами
Ви розкриваєте всесвіту сутність?

Сяєвом ніжності серце голубите,
Кличете в неба обійми широкі.
Кожним холодним промінчиком любите,
Зорі далекі, зорі високі!

20.05.2013

Промінь золотистий
Стукає в віконце.
Радісно і чисто
На душі від сонця.

У грудях росте,
Теплиться надія.
Віра є у те,
Що здійсняться мрії.

Оживля тепло,
Світло осяває.
Забув, що було,
І чого немає.

І від цього тепла
Полум'Яніє кров.
Ще одна ніч пройшла,
Ще один день прийшов.

Все частіше й частіше
Серце ритм відбива.
Почуття найчистіші,
І душа ожива.

За міцну загорожу
Відступили тривоги.
Я з любов'ю виходжу
На життєву дорогу.

27.05.2013

Веслував, щасливий, рвучко.
Ще не знав, що буть біді.
Враз - коханої каблучка
Покотилась по воді.

Від підступниці-розлуки
Захолола в жилах кров.
Забрала каблучку щука,
З нею - милої любов.

І від пошуків безсилий
З сумом я пішов у нічку.
"Є у неї інший милий" -
Навздогін сміялась річка.

До гулянки наближаюсь,
Серце крає їхній сміх...
З хвилею я повінчаюсь -
Хай простять мені цей гріх.


08.06.2013

***

А за похмельем снова хмель
Разлился всюду.
Ты из каких пришла земель,
Девчонка-чудо?

Свою невинность отдала,
Покорна страсти.
Душа моя, ты не пила
Такого счастья!

Без осторожности оков
Сжигали чары.
И я познал тогда: любовь –
Сестра пожара

Ты в райском гибельном огне
Со мной горела…
Вселенную дарила мне –
Не только тело.


А я всю жизнь прожить ведь мог
Вдали от рая.
Готов весь мир сложить у ног,
Но мало – знаю!

2012

Темна ніченька, не спиться,
Йду до річки, на лужок.
В пінних струменях зірниця
Розперезує пасок.

На горбку береза-свічка
Срібло місяця вбира.
Виходи, моя Марічко,
Слухать пісню гусляра.

Залюбуюсь, задивлюся
На дівочу твою вроду.
І, танцюючи під гуслі,
Викину фату у воду.

Під склепіннями пралісу,
Там, де бугила шовкова,
Із сердець наших завісу
Підійме зоря ранкова.

16.06.2013