ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.04.13 12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?

Іван Потьомкін
2026.04.13 10:11
Лиця українські у юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.

Володимир Ляшкевич
2026.04.12 19:55
Основу традиційної творчості в більшості випадків складає цілісна єдність в образному монозвучанні, чи в поліфонії, котрі незмінно формують відповідну композиційну завершеність. Музика веде до каденції, вірш — до остаточного образу, думка — до чіткого вис

Охмуд Песецький
2026.04.12 16:55
Тобі зізнань моїх появи
Чи схожі з тишею трави
Уже й квітневої отави
Прилук сутужної любові,
А спробуй серцем улови.
І знай - моє напоготові
Не розбиватися, а битись
У ці часи, для всіх сурові.

хома дідим
2026.04.12 16:32
комусь цікаве слово бог
комусь близькіше слово лох
надворі розбишака вітер
а ми не проти просто так сидіти
або пройтись учотирьох
в кого в кишені завалявся гріш
щоби водночас з’їсти
із двох боків один хотдог

Борис Костиря
2026.04.12 15:15
Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.

Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.

Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.

Євген Федчук
2026.04.12 14:22
У корчмі, що понад шляхом Кучманським стоїть,
Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток т

С М
2026.04.12 10:10
Десмонд має тачку їздити на ринок
Моллі виступає в кабаре
Десмонд каже їй: Люблю твоє обличчя
І Моллі каже так, і за руку бере

Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра

Юрій Гундарів
2026.04.12 09:15
Колишній секретар Центральної Ради Євген Онацький згодом в еміграції випустив серію нарисів про видатних людей «Портрети в профіль» з дуже красномовними назвами.
Так, нарис про Володимира Вінниченка називається «Чесність із собою», про Михайла Грушевсько

Іван Потьомкін
2026.04.11 22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

хома дідим
2026.04.11 16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл

Борис Костиря
2026.04.11 15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,

Олена Побийголод
2026.04.11 13:28
Яків Бєлінський (1909-1988; народився в Україні)

Тільки дуже вперті соні
сплять уранці зайвий час;
ми встаєм – ледь сонця промінь
залоскоче в ліжку нас!

    Підіймайся на зарядку,

Іван Потьомкін
2026.04.10 21:34
І, вийшовши звідти, Ісус відійшов
У землі тирські й сидонські
Євангелія від св.Матвія. 15:21
На північ попростував Ісус із учнями своїми.
З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
З гори на гору... Під спекотним сонцем.
Треба ж одвідати усіх юдеїв

Мирон Шагало
2026.04.10 21:25
Десь там, за рогом — велике місто,
трамвай дзеленьком зупинки мітить,
крізь невгамовне щоденне дійство
кочують юрби туди і звідти —
турбот потоки
(десь там, за рогом).

Давно не ходять сюди туристи,

Світлана Пирогова
2026.04.10 19:54
Вітаю щиро з книгою новою —
Вона, мов птах, злетіла в височінь.
У кожнім слові — серце із тобою,
У кожному рядку —слів глибочінь.

Нехай її читають і відчують
Те одкровення, що в душі зростив.
Нехай слова торкають і чарують,

хома дідим
2026.04.10 18:44
цвіте форзиція
на форзаці квітневому
дехто байдужий звичайно
ще дехто у власній
нейропетлі
мало що помічає
хлопчик і дівчинка
років семи чи восьми

Костянтин Ватульов
2026.04.10 18:22
Уткнешся в кістляве плече та безслівно
Заснеш і на вигляд здасися святою.
Я знову по тілу відчую тремтіння
Від того, що поруч вляглася зі мною,

Від того, що все поміж нами серйозно,
Неначе невидима ниточка божа,
Що квітами митого вранці волосся

Володимир Ляшкевич
2026.04.10 18:02
Тремкі сніжинки, радощі зими,
старого і нового пеленання,
провулкового ліхтаря гойдання
у повні теракоти й білини.

Колядки хвилі з-за віконних рам,
гул в небі над святковими свічками,
тривога над вітальними ладами -

Юрій Лазірко
2026.04.10 16:49
наснилося мені
все місто у вогні
бо небо розцвіло
в гучних салютах
і радість на очах
і смуток у свічах
сирен і голосінь
давно не чути

С М
2026.04.10 14:08
В лапці у киці – криця
Хірургічний ніж – яскриться
Параноя з-за дверей токсичних

Твій шизоїде 21-й вік

Дріт колючий – дерті нари
Грець політики на палі

Юхим Семеняко
2026.04.10 11:51
У цій промовистій поезії чується голос автора, який не пропагуючи, створює власний метафоричний "дим" – дим внутрішнього бачення. Це не наркотичний ефект, а спосіб модерністського самовідсторонення. Спираючись на таку метафору як "оптика двох незамар

Борис Костиря
2026.04.10 11:44
Осінні дні ідуть, як мудрі старці
Із посохами, кашлем, у плащах.
Комусь, напевно, випадає трясця,
Як нагорода по сумних дощах.

Старі пророки рухають Усесвіт,
Потік ідей і круговерть часів.
Коли настане Ера Милосердя

Артур Курдіновський
2026.04.09 21:35
Зачиняються двері
У минуле моє.
А в прямому етері
Час, цинічний круп'є

Презентує новини,
Вщент усе розтрощив...
Кожна з них - домовина

Євген Федчук
2026.04.09 19:53
Кажуть, був їх Іван Третій скупердяй страшний.
Аж білів, коли копійку діставав з мошни.
Хоч багатства мав чимало: вже і сам надбав
Та й від предків своїх скупих теж чимало мав.
І країну мав безмежну, і багатства в ній.
Та сидів на тих багатствах, нач

Іван Потьомкін
2026.04.09 18:53
Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
Трохи відійшли од дому,
Став під оливою Ісус і каже:
«Млосно мені на серці якось.
Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
Десяток кроків не пройшов – упав
І став молитися й благати Бога:
«Отче мій, якщо можли

М Менянин
2026.04.09 17:36
А для вас, хто
Ймення Мойого боїться,
зійде Сонце Правди… Мал. 4:2

Ілля прибув на Україну,
Блага є вість початку Дня –
єднає серце батька й сина
і зцілена в краях рідня.

Охмуд Песецький
2026.04.09 17:27
Дивитись крізь оптику двох незамараних скелець,
І бачити світ у серпанку з вогнями пожеж,
І визнавати, що ти не хазяїн життя, а лише поселенець,
І не владарюєш, а в мареннях так і живеш.

Ти іноді куриш "траву", і затим забуваєшся в димі,
На довгі

Тетяна Левицька
2026.04.09 14:37
Дорогі друзі, хочу вам повідомити, що вчора на 62 році життя помер мій найкращий друг, наставник, людина з Великої Літери Ярослав Чорногуз.
Член НСПУ, журналіст, талановитий поет, співак, композитор, чуйний, добрий, емоційний, справедливий. Величезна вт

Борис Костиря
2026.04.09 13:36
Осінні дощі невгамовні й протяжні
Ідуть невмолимо, як військо звитяжне.

Вони проспівають відомі псалми,
В яких загубитися зможемо ми.

Осінні дощі все бринчать на гітарі
В своєму столітньому репертуарі.

Юрко Бужанин
2026.04.09 12:50
В моменти втрат оголюються нерви -
Аж хочеться, від відчаю, завити.
Живе ж на світі довго різне стерво,
А кращі і на Небі в дефіциті.

9.04.2026

В Горова Леся
2026.04.09 12:01
Розчахнута акація цвіте.
Щосили гонить живоносні соки
По знівеченім стовбуру високім -
Медовий дух летить в село пусте.

Там гулко-говірливі зазвичай
Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,

Федір Паламар
2026.04.09 11:48
Попивав сивуху зо червоним перцем
(Ох, мені погано – принесіть відерце),
Весело гуляли на весільнім герці:
Стрелив з арбалета тамаді у серце.

хома дідим
2026.04.09 09:01
фак оф алле
але нормально взагалі
пасхальний зайчик
білий кролик
що усього всього
ворожого на тлі
не треба рими
почервонілі очі голубі

Віктор Кучерук
2026.04.09 06:00
Безликий день без місяця й числа, -
Без запахів, без звуків і без зблисків, -
Лише сіріє непроглядна мла
І всюди мокро та підступно слизько.
Мов сонний сум весь простір оповив
І тишу заколисує навмисно,
Щоб понад лугом не лунав мотив
Веснянками за

Артур Курдіновський
2026.04.09 03:50
Холодний квітень розриває душу.
І сіра злива - в серце арбалет.
Ну як же так, мій незамінний Друже?
Зарано обірвався Ваш сонет!

Поставити питання зараз мушу:
Якщо не Ви, то хто ж тоді - Поет?
Хай заздрість чорна сяде у калюжу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Рудокоса Схимниця - [ 2010.10.03 21:09 ]
    ОСІРІС – ІСІДІ
    Сестро моя інцестна,
    З мороку днесь ізціли.
    Груди тугі відкресли
    І молоком протекли.

    Палить в золу безУм цей,
    Губить Ріка береги.
    Точка осердя сонця
    Кров’ю розмітить круги.

    Сестро моя зболіла,
    Мужа змінила на тлін.
    Зніжений лотос тіла
    Зрощує Сокола тінь.

    Нут розчесала зорі,
    Холод болить, наче сталь.
    Горе, зачатий горем!
    Вічно-незгойна печаль.

    Крізь усипальню храму,
    Всіх перероджень спіраль,
    Серце ятрить придАним
    Твій ієрогліф добра.

    Рабська душа колінкує,
    Мітить на тризну тебе
    Всім скорпіонам і всує…
    Сином розплата гряде!

    Сестро моя до рани,
    Страднице, зболена в світ!
    Вірнице неустанна,
    Випестуй крила на зліт.

    Небо сувоєм висне,
    Тужить на синь вагота.
    Звивно до болю блисне
    Кобра хрящева хребта.

    Сестро моя! Невісто!
    МОго осердя печать.
    Персам дозрілим тісно…
    Так полинОво гірчать…

    03.10.2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.6) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (16)


  2. Софія Кримовська - [ 2010.10.03 21:07 ]
    Затулю від осені вікно
    Затулю від осені вікно,
    бо у мене у кімнаті літо.
    Ще вночі комар летить на світло
    монітора. Мерзну все одно.

    Склянка чаю, капці і халат
    (батареї не вмикають вчасно).
    На світлинах літо ще не згасло
    і засмага, ніби шоколад.

    Вимкну телефони на добу,
    від розмов сховаюся у тишу,
    пошту непрочитану залишу
    і не відповім – а це табу...

    Затулила вікнам білий світ.
    Ще про літо думка на папері.
    Тільки осінь прочиняє двері –
    син з букетом листя. Ну привіт...
    Жовтень,2009р


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (22)


  3. Аліна Шевчук - [ 2010.10.03 20:23 ]
    Ο δάσκαλός μου
    Живе, стрічаючи світанки,
    Закохана у небо й зорі.
    Десь, приміряючи серпанки,
    Читає сни своєї долі.

    Завжди щасливою здається...
    А що там в неї у душі..?
    Чому так швидко серце б"ється,
    Коли згадає ті вірші?

    Вона ж ПОЕТ!.. та вірші пише
    Не на папері, як усі...
    Вона їх в серці має більше,
    Чим є на травах всіх роси!

    Там кожне слово - незалежне,
    Кожна строфа горить вогнем.
    Світанком спогадів безмежних,
    Відкрила душу, мов ключем.

    Я бачила оті вірші,..
    Вона навчила їх читати.
    В очах - у дзеркалі душі.
    Мене навчила віршувати.

    Урок - один. І зветься він життям.
    І поки я живу ще на Землі,
    Я дякую щоденно небесам,
    Що є такі ще в світі ВЧИТЕЛІ!


    03.10.10 20:21


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  4. Аліна Шевчук - [ 2010.10.03 20:24 ]
    Ще корок - і…
    А Всесвіт, то - безликий темний простір.
    Зрідка туманний, трохи мовчазний.
    Такий самотній ... з інтегралом зоряним.
    Сам у собі, на щирості скупий.

    Він дивиться у мене, мов в свою
    І я дивлюся...й мало що не плачу...
    Мене немає вже у цім краю...
    Я своє лихо краєм світу трачу.

    А там - ще крок ... й Галактики немає,
    Замерзнуть в просторі гарячі полюси.
    Про неї вже ніхто і не згадає,
    Крім просто часу й суму полоси.

    Ніхто до неї більш не прийде в гості.
    А що...була собі Галактика... - й нема.
    Їй правила були - занадто просто,
    ВОНА Ж ЗГОРІЛА, а не прожила!

    Дай руку! - В неї крил немає.
    А попереднє поклади на почуття.
    Ні, не побачиш як вона страждає,
    То не Галактика, то просто була я.

    Ще крок - і все...Залишиться лиш погляд,
    Яким мене у зорі поведуть.
    Дай руку, без причини. На угад...
    Комусь - на згадку, а тобі - ...забудь.

    Ще крок... - Благаю, розучи ходити!
    Такі холодні очі у зірок..!
    Я розцвіту, коли зав"януть квіти,
    По той бік сонця, серця - всього крок.

    Не відпускай...і не бери за руку!
    Таке воно, кохання: клич - не клич...
    Бо хто зуміє вижить в таку муку,
    У того серце - найцінніша річ!

    01.10.10 21:31


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  5. Наталія Крісман - [ 2010.10.03 20:09 ]
    МІЙ СМУТОК
    Мій смуток зітканий з вітрів,
    Що дмуть у далеч неозору.
    Ще вчора серце біль ятрив
    Від цих самотності повторень.

    Я йшла пустелями оман,
    І сон про щастя тільки снився.
    А нині смуток, мов туман,
    В кохання сяйві розчинився.

    Мій смуток зітканий з дощу,
    На колір він жовто-багряний.
    До тебе в мріях полечу,
    Щоб спити спраглими вустами

    З душі твоєї джерела,
    Аби любов'ю дух наситить,
    Щоб попеліючи до тла,
    За мить, мов Фенікс, відродитись...
    3.10.2010р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  6. Юлія Гладир - [ 2010.10.03 19:17 ]
    Кілька строф тиші
    Ліворуч голуби визбирують зернята.
    По праву руку - кіт із лисячим хвостом.
    Ховається в під'їзд. Фотограф каже: "Знято!".
    За блискавкою - грім. І тиші кілька строф.

    А він, рудий, таки утік від об'єктива.
    Злітають голуби, відчувши мить гірку.
    Над містом і мостом нависли негативом
    Великі шмаття хмар.
    ...І канули в ріку.

    Червоний небокрай. Невизбирані зерна
    Зібрав осінній дощ - проявник і фіксаж.
    А з глянцевих калюж, зупинена майстерно,
    Прекрасна мить життя дивилась в небеса.

    2-3 жовтня 2010 року


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (11)


  7. Леся Сидорович - [ 2010.10.03 19:58 ]
    * * *
    І босі яблука летіли у траву,
    І мокрі коси дощ сушив на вітах.
    Сестрою сіре сонце я назву
    І кину жмут думок своїх на вітер.

    Хай забере їх синій шал годин,
    На нитку вечора наниже, ніби перли.
    Мій сум – мій син. Мій безпорадний син,
    Котрий, як виросте, ніколи вже не верне.

    1993


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  8. Леся Сидорович - [ 2010.10.03 18:32 ]
    Княгиня Осінь
    Цілу нічку ридала. Нестримно, надривно і тяжко.
    Чом покинув мене, залишив на холодній росі?
    З ким я пісню кохання співатиму, мій солодашко?
    З ким вночі я у полі збиратиму зорі усі?

    Цілий ранок блукала – і простоволоса, і боса…
    Цілий ранок під ноги кидала йому багрянець,
    Злото сипала, лагідно кутала в мокрії коси…
    Але він був як скеля. А він для кохання був мрець.

    Як страждала княгиня, пишновласа краса-Ярославна!
    Чути було, як кров їй у жилах пульсує, тече.
    І краплини зі серця на шати упали єдвабні,
    І вже нитка скарлатом червоний свій відтінок тче.

    «Свіченята-берізки! Горіть, тріпочіть і палайте
    За кохання шалене, що Мойри забрали у нас.
    Князю, князю! Ти зрадник. Ти так насміявся із мене!..
    Ти встромив ніж у серце. Не згоїть той шрам навіть час».

    …Утомилась, нещасна. Упала, знесилена, в полі.
    І розкинула руки, і душу відкрила вітрам.
    І так буде щороку. Така вже у Осені доля –
    Прометеєм всесвітнім складати офіру богам.

    І щоночі -- дощі із краплинами крові зі серця
    На дерева спадають. Тому й червоніють вони.
    Сушить золотокоса свій одяг безцінний на шворці,
    Ходить боса аж доти, поки не зустріне Зими.

    А Зима – то бабуся. І мудра, й багата на ласку.
    Лиш вона залікує розпечену в серці любов.
    І засне Осінь міцно. Й у снах споглядатиме казку.
    …Їй присниться той князь, що улітку полюбить ізнов.

    2007


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.43) | "Майстерень" 5.25 (5.39)
    Прокоментувати:


  9. Зоряна Ель - [ 2010.10.03 15:30 ]
    Осінні запусти



    Осінь талію осину
    підпереже, вигне спину,
    цокне хвацько закаблуком,
    у боки уперши руки,

    розметає злоті льоки,
    піде в танець, ще й підскоком.
    Полька з гудзом, полька з перцем,
    а в кишені тільки крейцер -

    змарнувала всі таляри
    на туман, що плине яром,
    на шовкову павутину,
    білі айстри попід тином,

    розтранжирила дукати
    на діброви сорокаті,
    переліски багрянисті,
    відчайдушну вохру листя

    з верховітття аж до споду,
    на дими довкіл городів,
    на коралі горобини
    і на пісню журавлину...

    Ой танцюй, скачи, небого,
    не залишилось нічого -
    за душею тільки вітер
    і дірява тінь від літа.


    вересень 2010 р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (10)


  10. Костянтин Мордатенко - [ 2010.10.03 12:52 ]
    * * *
    Хмари як неба зажúмки,
    відкривається – пишу…
    і не загоїться крушина…
    поезія – найтонший шурф…

    У віршах, як в боргах, нічого…
    Знов збірка, ще, іще, іще…
    найвищий храм – із мови, чорне
    світлішає… страх смерті щез…

    і рими наче адмірали
    (метелики) – душа по шву…
    У вірші кожному вмираю,
    народжуюся і живу.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (4)


  11. Ігор Рубцов - [ 2010.10.03 08:47 ]
    Підворотня генеральської слави
    Оздоблений цупкими хоругвами,
    Із розмахом козацько-залихвацьким,
    Окремий полк затерся між рядами
    Контейнерів із мотлохом китайським.

    Окремий він, чи ні, судить не буду.
    А може "розокремлений"? Як рота?
    Частина є? Тож, знайдуться і люди,
    А там, диви, підтягнеться й кіннота.

    Зате від генералів - повні штати,
    А от, скажім, у толоці житейській
    "За пляшкою нема кого погнати",-
    Казав майор у формі міліцейській.

    А орденів!!! Як плями на корові
    Ті бляхи поліровані яріють.
    Пливуть чини, вгодовані й здорові,
    Аж перехожі в місті тетеріють.

    Чи кров вони мішками проливали?
    Чи у боях з міськими "вітряками"
    Тих нагород у кошик назбирали,
    Щоб бути "неформалами" між нами?

    Можливо, їм немає рівних в славі,
    Подивимось на те, що буде далі.
    Хотів би я лишитися неправим
    У вірші про "фанерних" генералів.

    30.10.2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  12. Вікторія Трач - [ 2010.10.03 00:17 ]
    Намалюй мені
    Намалюй мені світ без ідей
    буде холод, усі вже втомились від класики.
    буде ніч, буде день, все іде, як іде,
    якщо світ - маскарад, то давай поміняємось масками!

    я натхненна у тиші дощу
    я окрилена осінню й мрякою
    шепочу без плачу ти не чув
    тої ночі я справді плакала

    світ - алюзія снів. намалюй, як ніколи до цього!
    продиктуй мені посмішку, рухи і стиль
    і натисни на час. це маленька моя перемога
    невагома й тендітна і хто би її захистив...
    02. 10. 2010 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.08)
    Коментарі: (2)


  13. Артур Сіренко - [ 2010.10.02 20:32 ]
    Апокрифи осені - Низка хокку
    * * *
    У згасаючих променях
    Табуни коней вечора
    Навздогін спогадам летять...

    * * *
    Ці чорні ряси…
    Вони теж прийшли сюди
    Милуватись квітами.

    * * *
    В очах твоїх
    Бачив тільки Порожнечу
    Заплющу свої…

    Читаючи Рембо

    На п’яному кораблі
    Попливу в країну осені
    Вічної і хмільної…

    * * *
    Чорна осінь.
    Ліс кольору погару.
    Епоха занепаду…

    Споглядаючи помаранчі

    Для радощів нам
    Так мало потрібно:
    Яскраві фрукти…

    * * *
    Дивний трунок
    Дарував натхнення
    Шанувальнику…

    * * *
    Ночі теплоту
    Знайду у темряві серпня…
    Радість обіймів.

    * * *
    Осені – жебрачці старій
    Золоті монети слів
    Подам…

    * * *
    Осіннього листя пожежа!
    Згорю на цьому багатті
    Наче єретик…

    * * *
    Одягнув черевики.
    Краще б костур повісив
    У південних горах!

    * * *
    У кожному листку опалому
    Бачив сторінки
    «Весни і осені»…

    * * *
    Старому монаху
    Чи судилось побачити ще
    Як квіти пелюстки гублять?

    * * *
    У світі несправжньому
    Споглядаю підробки
    І речі непотрібні.

    * * *
    Осінню глухою
    Все старіє – і клумба,
    І я, і мій кіт…

    * * *
    Блукаю в самотності
    Але хтось споглядає мене
    Із глибини неба…

    * * *
    Цікаво довідатись –
    Який килимок лежить
    Перед дверима Всесвіту…

    * * *
    Так само вітер
    Наше життя обірве
    Як ці листя…

    * * *
    Вдихаючи аромат кави
    Думаю про володарів східних
    В своєму гаремі…

    * * *
    Крізь хащі кропиви
    Йду зі свого села
    Назавжди…

    * * *
    Про вічність повільно
    Старі монахи розмовляють.
    Осінній ліс…

    * * *
    В осінь поїду
    Глуху і понуру
    На ослику старенькому…

    * * *
    У густому повітрі
    Малюю образи
    Прямо на хмарі…

    * * *
    Під парасолями
    Ховаємось не тільки
    Від дощу. Осінь...

    * * *
    Стара осінь
    Вимила фарби дощем
    Цього світу…

    * * *
    Наче равлики
    Назустріч осені глухій
    Будем повзти…

    * * *
    Мій сум літає
    Злої ночі кажаном...
    Свічку б запалити!

    * * *
    Модриновий ліс!
    Дихає прозорістю
    Рання осінь…

    * * *
    Прапором накрийте
    Старого воїна
    Солдата Долі…

    * * *
    Шматок китайки
    Вітер поніс у небо...
    Тополя в степу.

    * * *
    Дізнатися б тепер
    Навіщо в цьому світі сну
    Досі живу?

    * * *
    Несе мене сон
    Пливу… На берег який
    Викинуть хвилі?

    * * *
    Із них би скласти
    Цього життя кольорові сни!
    Але осінь… Навколо…

    * * *
    Ми бачимо все нові сни
    Чергою нескінченною…
    Коли яву побачимо?

    * * *
    На березі річки
    Даремно чекаю паромщика.
    Постарів і він…

    * * *
    Стукіт дощу
    Серед сірості осені
    Навпіл розділемо сум...

    * * *
    Осіння нудьга
    І в мене в душі,
    І в дерев сплячих…

    2010
    (фото автора віршів)


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  14. Григорій Слободський - [ 2010.10.02 19:41 ]
    ....
    Як би перепливти
    На той бережок,
    Де зелені луки
    квітучий садок.

    Там вічно лунає
    спів райських пташок
    я б вільно там дихав,
    і вільно поміж трав
    пробіг вільний крок.

    Там відсутня писана,
    Як жити конституція.
    Там ще не розножилась
    Політична проституція.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  15. Артур Сіренко - [ 2010.10.02 19:23 ]
    Клаптики часу
    (Низка неканонічних танка)

    * * *
    Трава і квіти
    Народжені сонцем.
    Але і тіні
    Чорні, незграбні –
    Його діти...

    * * *
    Думаючи про життя
    В епоху занепаду
    Думки про близьких…
    У цьому світі давно
    Втрачений Шлях…

    * * *
    Стару гордість
    У скриню сховавши
    Вирушив у подорож
    За дивним трунком
    Схованим в скло…

    * * *
    Згадую вітер –
    Теплий подих червневий.
    За вікном оснінь...
    У розкошах холоду
    Зігріє тільки пам'ять...

    * * *
    Слухав тишу
    Розмову мовчання
    Метеликів літа.
    Звичка до діалогів -
    Луна самотності…
    * * *
    Літом ласкавим
    Споглядав життя мурах.
    Заснути б з ними
    Цієї осені понурої
    У лабіринтах темряви…

    * * *
    Згасив би свічку
    Назавжди.
    Але занадто згусне
    Вічна темрява
    У світі людей…

    * * *
    Очищуючи свідомість
    Від непотребу старого
    Пробую стати собою.
    Але не судилось!
    Старе горище. Думки.

    * * *
    Небо споглядав.
    Спокій порушив
    Птах залізний,
    Що з неба впав.
    Гуркіт вдалині…

    * * *
    У старих озерах
    Забутого краю
    Оселитись хочу
    На дні…
    Знову осінь.

    * * *
    Назбирати б клаптики часу
    Пошити б із них вітрила
    Поплисти б у нескінченність
    Де з вічності варять трунок...
    Осінні дні.

    2010
    (фото автора віршів)


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  16. Віталій Білець - [ 2010.10.02 08:10 ]
    Як жити далі
    Як жити далі у печалі ?
    З джерел душі сльозини талі
    Течуть холодні і рясні
    Всі ночі, дні.
    Як рятуватися від суму,
    В яку зануритися думу,
    Щоб серце, розчинившись в ній,
    Свій чуло бій.
    Куди податися від себе,
    Розбитися об ствердле небо,
    Розсипатись іскрінням зір
    На льодяних вершинах гір.
    Чи, може, в сонячній короні
    Згоріти, втікши від погоні,
    Від переслідувань жури.
    Забутись до пори.
    Гадати марно…
    Світом гарно
    Пливуть тумани.
    Ляже хмарно
    Прогірклий обрій в сонні дні,
    І на крилатому коні
    Прилине ніч. В її вуалі
    Заплутавшись пощезнуть далі.
    Їх місяць спробує знайти.
    І на небеснім карнавалі
    Збере проміння позосталі,
    Сплете їх, мов стальні прути,
    І зіллє на пітьму журливу
    Яскраву, світоносну зливу.
    З темряви виринуть хати,
    Явивши зору зблідлі стіни,
    Дахів тьмяніючі руїни...
    Туга вагою в сотні тонн
    Пройде крізь сон…


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (6)


  17. Ірина Людвенко - [ 2010.10.02 04:06 ]
    Сонет без номера.
    Блукає осінь в позолоті втрат.
    І б’є дощами навідліг у шибку.
    Колись – один на двох квітучий сад,
    Тепер одному – дві розбиті скрипки…
    Колись здавалось – вдвох летіти ввись!
    А більшим щастя просто не буває.
    Коріння слів вузлами узялись.
    Листок останній списано. До краю.
    І ти не той, і я уже не та.
    І тінь не ляже на весільну сукню.
    Коли остання взята висота,
    Усі теорії відносності відсутні…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (5)


  18. Ірина Людвенко - [ 2010.10.02 03:53 ]
    Я тебе розкохаю й забуду
    Я тебе розкохаю й забуду.
    Стигне кава під стукіт коліс.
    Їду. Вироком Вищого Суду
    Наречена виходить «на біс».
    Словникові ускладнення долі –
    Тут щільнішає пам’яті крок.
    (Певно, наші заручини кволі
    Мали надто аморфний зв'язок).
    Я тебе розкохаю і витру
    Посилання на згадку про нас.
    Бачиш, серця розструнену цитру
    Я ховаю у сейф НЕобраз.
    У жовтневій сонаті стихає
    Щось, від чого б пожовк Мендельсон.
    Я до смерті тебе розкохаю,
    Мій прадавній, правіщий мій Сон.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  19. Ірина Людвенко - [ 2010.10.02 03:23 ]
    Умань
    Туман холодний на плечі сяде,
    Проїде верхи кварталів кілька.
    Здригнеться птахом промоклим гілка,
    (Їй, певно, сниться цвітіння саду).

    Без парасольки іду проспектом.
    Осіннє небо похмуро-сонне.
    Вже вечір всівся на підвіконні,
    А дощ незвично-привітно теплий.

    І незрадливий мій ангел – віра,
    Як завжди, поруч, мов тінь чи думка.
    Промокле листя складаю в сумку,
    Всміхаюсь людям байдуже-сірим.

    Хтось оглянеться – я може хвора?
    Махне рукою – дивачка, дійсно!
    А все так просто, у рідне місто
    Я повернутись змогла лиш вчора.

    Маленька Умань! Чим прив’язати
    Змогла ти душу мою так сильно?
    У нас щось в долі занадто спільне.
    Ти також жінка, тривожна мати,
    Ти неповторна, жагуче-різна,
    І непідвладна законам часу.
    Дивись, півкроку лише до щастя –
    Знов повернутись у рідне місто!
    Хоч хмари часу з вітрами в змові,
    Душа не мокне! Як воскресіння,
    Маленька Умань, я в дощ осінній
    Повернусь знову
    На міст Кленовий.




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" 5 (5.42) | Самооцінка 4
    Коментарі: (2)


  20. Зорян Підлуський - [ 2010.10.02 02:09 ]
    Молчаливому свидетелю
    Выйдя тихо из подъезда,
    Я направился в кино.
    Я не видел, что случилось,
    Я не помню ничего.
    Не заметил как их били,
    Занесенным кулаком.
    Не заметил, что та палка
    Оказалась со гвоздём.
    Не заметил, потому что...
    Это ж били не меня,
    Разве нужно объяснять мне,
    Всё ж понятно, господа?

    02.10.2010


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  21. Зорян Підлуський - [ 2010.10.02 01:16 ]
    Я потрясен...
    Я потрясен.И вывернут я наизнанку. Не продают в киосках больше “Иностранку”.
    Не продают в киосках больше папирос,
    Не брился я, совсем зарос…
    Я за трамваем не могу угнаться,
    И в облака мне больше не подняться…
    Я потрясен.
    Убит я наповал…
    Не в силах я смотреть на самосвал,
    Перевозящий стадо душ…
    И не поможет мне холодный душ,
    Ни эскимо в красивой упаковке
    Ни вырезки газет без заголовка…
    Я потрясен…
    И нет мне утешенья…
    Покинуло меня внезапно вдохновенье…

    25.05.2009


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Юрій Лазірко - [ 2010.10.02 00:55 ]
    Коли приховано
    Терпляча мить – коли приховано болить.
    Протерте і полатане від зносу,
    тримається на тім чого вже досить –
    і райських яблук, і словесної смоли.

    Злі язики, ці смолоскипні гірчаки –
    чужого щастя пастухи. У стійла,
    женуть у пересуди грішне тіло.
    А ляпасний з ланіт вогонь – такий їдкий,

    блідий, мов мрець. Лапач він куль і сну їдець –
    синдром набутого їдом-би-їсти.
    Моє, заплакане в безлюдді, місто
    ступає босоніж по битому... сердець.

    О, сльози ті! Не розбереш в нічній сльоті...
    Із неба кров, а кровоточать крівлі.
    Такі невідоротно-очманілі
    уста закутують цигарки плаз у тінь.

    Здається все. Коли здається – то несе
    тією тінню неминучу втрату,
    настояна у пустоті, кімната
    буттю, вгодованому думкою про сенс,

    про серця бій, котрий лишає по собі
    відбитки винні проби золотої
    і дилатацію – як дім ізгою.
    Коли приховано – терпливо, далебі.

    1 Жовтня 2010


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (7)


  23. Михайло Закарпатець - [ 2010.10.01 23:21 ]
    Аркушем чистим...
    Аркушем чистим -
    як степом неораним.
    Небом безхмарним
    лечу я лелекою.
    Листям осіннім я стану
    чи вороном?
    Інеєм-холодом?
    Літньою спекою?...

    Скоро до тебе -
    дощем несподіваним,
    краплями літер
    у вікна завзятими.
    Під найріднішим
    епіграфом-іменем
    вірш напишу
    почуттями розп'ятими.

    Болем розлук
    і, напевно, надією,
    я заримую
    це мокре віконечко!
    Ранок прийде,
    розфарбований мрією,
    зітре вірша мого
    гумкою-сонечком...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (10)


  24. Максим Едель - [ 2010.10.01 23:18 ]
    Загорни мене в простирадло
    Загорни мене в простирадло ,
    В білий саван ,цілуй вуста,
    Щоби кожне осіннє падло
    Знало : тепла квартира – пуста.
    Закури , хай із димом лізе
    На поверхню і сум. Ніштяк.
    На хвилини лягає залізо
    Перестьобаного життя.
    Там де ніч піде в дощ – там спокій.
    Сіроокими двоє лежать.
    Світло гасне , бо світлу пофіг.
    Сірооким нікого не жаль.

    2010


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  25. Олександра Прокопчук - [ 2010.10.01 21:23 ]
    Подумай!
    І заблукала я у гніві і брехні
    І вже не хочу думати про те
    Що хтось у світі може помогти
    Відкрити браму щастя і надії
    І річ моя веде не в Україну
    А у ввесь світ котрий все погиба
    І кожна хвиля що із шляху зб'є нас
    Поможе нам вернутись у буття
    Відкрити очі й гіркою сльозою
    Подумать: ну чого то усе так?
    Чом все, що скоєне себе руйнує
    І чом ніхто не висуне кулак?
    У думці ми усе вже зрозуміли
    І погляд різко одверта
    І не поможемо бо нас є одиниці
    А злодіїв у світі є сповна


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  26. Василь Дениско - [ 2010.10.01 16:01 ]
    Думи фігуристки
    Зимно й тужно. Щезли люди,
    Нема оплесків, квіток.
    Як шалено дишуть груди –
    Це страждання? Чи танок?

    Відбивають ритми серця
    Ще натхнення не згаса!
    Лід замерзлого озерця
    Ріже лезо ковзана.

    І малює квіти свіжі –
    Дивовижні і сумні,
    Не розв’яже – так розріже
    Вузлики життя тугі.

    А воно все в’яже й в’яже
    Прямо вузлища – бува.
    Їх намистечко вогнисте
    Давить шию, як змія.

    В царстві льоду все здолаю!
    Вихрем танцю закручу,
    П’ю сніжинки і згораю,
    Ну і все ж таки – живу!

    В снах печального поета
    Виллю біль свій із грудей
    І зустріну сонцем злету
    Всіх закоханих людей.

    2010


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  27. Зеньо Збиток - [ 2010.10.01 16:55 ]
    Завтра п`ятниця
    Завтра п`ятниця,
    скоро зарплата.
    Добре п`яниці,
    нашому брату.

    Файні матися,
    перепочити,
    дружньо взятися
    пляху розлити.

      >  Я без-Людний
      >  і без-Любовний.
      >  Робінзонний,
      >  на либу повний.

      >  Та бомжую
      >  не на Багамах,
      >  не бімбрую
      >  багама-маму.

      >  Сонце скисне,
      >  і копне качка.
      >  Як не трісну,
      >  нап`юсь до ср...

    Рачкуватиму
    крабно бордвоком,
    зупинятиму
    гойдалку ока.

    Файні матися,
    перепочити,
    дружньо взятися
    пляху розлити.

    1 Жовтня 2010


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.27)
    Коментарі: (15)


  28. Олеся Овчар - [ 2010.10.01 15:58 ]
    Вітрова полонянка
    (переспів на мелодію “Тече річка невеличка”)

    Стежка в’ється круто вгору,
    До старого замку,
    А у ньому Вітер держить
    Гарну полонянку.

    Вітре буйний, Вітре дужий,
    Подаруй їй волю.
    Хай гуляє дівчинонька
    І шукає долю.

    Вітер хитро брови супить
    Та й відповідає:
    - А на дверях мого замку
    І зáмків немає.

    Для моєї полонянки –
    Жодного полону...
    Тільки я – лиш прилітаю,
    До серденька горну.

    Дівчинонько молоденька,
    Дівчинонько мила,
    Нащо сéбе з буйним Вітром
    Ти занапастила?

    Дівчинонька засміється,
    А по тім – заплаче:
    - Бо крім нього моє серце
    Жодного не бачить!
    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (18)


  29. Зоряна Ель - [ 2010.10.01 14:07 ]
    Лист
    На пошті пахло сургучем,
    і сонний ранок сьорбав каву,
    коли з утомлених очей
    до нього лист у скриньку канув.

    У кілька тривіальних фраз -
    про реп життя-буття у фолі...
    між слів – оте, що вже не раз
    не умістили бандеролі.


    2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (15)


  30. Олександр Христенко - [ 2010.10.01 14:37 ]
    ТВІЙ ШАНС
    Немов сірник, що обпікає руки,
    Самотній день зотлів у ніч-золу:
    Вона приспить, узявши на поруки,
    Твою печаль розхристану і злу.

    Ласкавих снів спокусниці і феї,
    Бентежних снів липкий чортополох –
    Міцні обійми лікаря Морфея
    Вгамують біль і сумніви тривог.

    Твоє єство у вихорі ілюзій,
    Немов Тесей, шукає:
    Вихід де?!
    У лабіринті ти одна –
    Без друзів –
    Невже монета решкою впаде?

    Та все минає...
    І приходить ранок.
    Він порятунок і Тобі приніс.
    То ж не барись –
    Бери його руками,
    Бо це – твій шанс,
    Дарунок і сюрприз.

    29.09.10р.


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (11)


  31. Ірина Павленок - [ 2010.10.01 13:19 ]
    Сакура
    Розлітаються мрії пелюстками ніжними сакури,
    Опускаються в руки рожево-блідим падолистом.
    Перевтомлене сонцем і перенаповнене знаками,
    Засинає в чеканні чогось неприйдешнього місто.

    Відчуття причаїлися, стали тонкими й прозорими.
    Чи вони оживуть, ці легкі силуети з майбутнього...
    (Іще трохи і, певно, я стану насправді криптологом.
    Пілігримом, навічно загубленим в пошуках суті.)

    Впаде дощ на світанку, і очі закриють оракули,
    Хоч здавалося – відстань руки до таємного змісту.
    ...Розлітаються мрії пелюстками ніжними сакури
    Залишаючи в серці лиш тіні легкі падолисту...

    30.09.10



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.35) | "Майстерень" -- (5.26)
    Коментарі: (4)


  32. Павло Вольвач - [ 2010.10.01 13:16 ]
    * * *


    Буває сонячним. Буває – темним.
    А ще буває так, що й поготів…
    Згадається, бува – й столичні демони
    До запорізьких мружаться чортів…

    Луна така у кронах і у дзвонах…
    Така ріка, що без країв і дна.
    По щóках їй і по руках червоних
    Гудуть селянські стихлі племена.

    Поміж котрих себе я затамовую,
    Щоб раптом залітати десь аж у…
    І сам собі кажу своєю мовою,
    Бо, бачте, вірую… А вірую – й кажу.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  33. Павло Вольвач - [ 2010.10.01 13:11 ]
    * * *

    Із ранком разом, звіддаля
    Ішли раптовості кругами.
    І впевнена така земля
    У всіх лежала під ногами.

    Виднілась доля до плечей,
    Блатних на мить, або назовсім.
    І сіль світилася з очей,
    Як на перéсипах азовських.

    І щось тонке, мов анаша,
    Поміж вітрами кошовими
    Вчувалось так, немов межа
    Між мертвими і неживими.

    Подаленіло. Не зумів.
    Чи не залишилось нічого,
    І навіть дівки з тих домів,
    Що мнилась майже за пів-бога.

    Летить вітрів новий призóв
    В райони в прожилках якудзи.
    І світу дихає вузол,
    Тремтливий і вологий вýзол.

    Що розсипає на «путя»
    Вогні – фальшиві діаманти.
    Що в «дурня» грає з небуттям
    На виходи... Чи варіанти.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.73)
    Прокоментувати:


  34. Віктор Максимчук - [ 2010.10.01 12:12 ]
    ***
    Невимóвні слова,
    Затихають назавше –
    Їх не вимовлю більше,
    Не жди.
    Не хились від осмути:
    Все повинно минути,
    Подивись,
    Вже зникають сліди…
    Уже осінь прийшла.
    Ось, обтрушує віти,
    Мов доноси,
    Листки посила…
    Зачарований цим,
    Але мушу горіти
    Я на ватрі життєвій
    Дотла…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.29) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (3)


  35. Олеся Овчар - [ 2010.10.01 12:55 ]
    Як Мишенятко було жонглером
    Мишенятко у неділю
    Побувало в цирку
    І тепер плекає мрію,
    Гарну та велику.

    Наміру ніхто не змінить,
    Навіть мама й тато,
    Бо жонглером неодмінно
    Вирішило стати.

    Справа ця важлива надто:
    Вдома без вагання
    Узялося Мишенятко
    Вже й до тренування.

    М’ячиками жонглювати?
    Зовсім нецікаво.
    От яєчка взяти варто.
    Це вже інша справа!

    Розпочати із одного?
    Легше не буває!
    А учитися недовго! –
    Два вже підлітає.

    Шліфувалося б уміння
    Й далі дуже вміло,
    Якби яйко при падінні
    Хоч одне вціліло.

    Мишеня не розгубилось:
    – Буду тарілками!
    Лиш одна із них розбилась –
    На порозі мама.

    – На жонглера, бачу, вчишся?
    Зовсім я не проти.
    Але зараз ти берися
    Трохи до роботи.

    Маєш тільки три хвилини
    Щоб усе прибрати.
    А для цього треба, сину,
    Фокусником стати!

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (17)


  36. Адель Станіславська - [ 2010.10.01 10:16 ]
    У осені дивна вдача...
    У осені дивна вдача…
    Ця пані така вразлива,
    Так часто надривно плаче
    Нестримано і примхливо.
    Насуплено хмурить брови,
    Жбурляє вітрами в груди,
    І суму тяжкі окови
    Навішує всім і всюди…
    А інколи посміхнеться,
    Їй сонце тоді до пари,
    День щирим теплом наллється,
    А небо розгубить хмари.

    Немає чітких означень,
    Якого чекати дива –
    Всміхнеться, а чи заплаче
    ця пані… така зрадлива.


    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (26)


  37. Юлія Івченко - [ 2010.10.01 03:08 ]
    Начорно списано ночі німою Наядою.
    Начорно списано ночі німою Наядою
    Сукня з настурції марить днем листопадовим.
    Ходить-блукає, слів намотує прядиво,
    З білого шовку душа – нешовкопрядова.

    Вирветься з кола на мить – холодно!
    Вітер –гульвіса кладе оберемками золото:
    Листя кленове прилипло на сходах подиху
    І так до скону : спіткнулась –адью –інкогніто.

    Гульбище кіс – місяця хитре плетиво,
    Шосту неділю їх розпліта . Еnter і Гретою
    Суне до Ганса , вимучена дієтами.
    Висне під куполом неба сонетом ранетовим .

    Руки заплутались в карти Таро з пледами.
    Поряд гніздиться квочкою мультимедіа.
    Падає вістря зорі і закони старого Менделя
    В чашку із чаєм ,де м’ята гірчить Одетою.

    Вальсом, танго, канканом , Тарканом лестощів.
    Наче наркотики , клацають пастки тестові,
    Бачиш - навпомацки видали плащик Дантесовий,
    Всоте промацано , наче диверсію, версії.

    Але вона тепер ,наче з граніту-каменю,
    Ходить-блукає між гранями гострим гравієм.
    Серце лушпайками слів до кісток зранено.
    Осінь- красуня –пора епатажного спалення.




    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.76)
    Коментарі: (1)


  38. Михайло Закарпатець - [ 2010.10.01 00:10 ]
    Ми згубили останні краплини тепла...
    Зорям – крапельки сну
    і шматочки думок.
    А вітрам –
    розпашіле, гаряче лице.
    Загубився? Знайшов?
    Здогадався, що це -
    лиш безжальної
    долі моєї
    урок?


    У туманах нічних
    мовчки зник
    без вагань,
    без вагітно-важких
    кроків - тих,
    що назад.
    І без слів, що так часто
    звучать невпопад
    в порожнечі
    несказаних ніжних
    зізнань.

    Ти в країну свою
    теж самотньо пішла.
    І нема вже листів
    та вітрів-листонош!..
    В лабіринті безкраїх
    чужих огорож
    ми згубили
    останні краплини
    тепла.

    Ось кохання з долоні
    озимим зерном
    загубилось...
    Засне, щоб розквітнути знов
    десь весною з під-снігу -
    червоно, як кров -
    не для мене
    написаним щирим
    листом...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (11)


  39. Юрій Лазірко - [ 2010.09.30 23:28 ]
    Сет i Сешат
    Небо сохло, пошите на виріст.
    А як висохло – вицвіли взори
    і настало навиліт-прозоро
    у назбираних складках на вирій.

    Сни списала Сешат аж до коми,
    зір отрушено з дерева роду...
    Серцем Нілу спливала у лоді
    у написане і незникоме.

    Сета спішили храму долоні,
    бо спішив за Сешат стрімголов і
    Ніл палив у здичілім піскові,
    насміхався – як хвиля холоне.

    Колінкуй тепер храмним повітрям,
    бий поклони до самої тиші.
    Цих обійм ще ніхто не залишив,
    кожен вдих заслуговує вістря.

    Кожен видих вартує не страти,
    а довічного уст посиніння.
    Я тебе зодягну у каміння –
    у властивість на стук завмирати.

    Я твоє забуття, нерухомість.
    Забувай про Сешат в білих шатах.
    Стану душу тобі вибивати,
    де богиня поставила кому.

    Храм величний піски оповили,
    мов поранене судно – сіль хвилі.
    Так прозоро настало, навиліт
    перешив Сета крик Серце Нілу.

    30 Вересня 2010


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (18)


  40. Мар'яна Невиліковна - [ 2010.09.30 23:14 ]
    Стерво
    а вона - тільки кавер-версія,
    їй у нотах - неповних сім.
    від депресії до депресії -
    на таксі.

    а у нього мігрень та наміри
    то повіситись, то втекти
    до кролячих нір омани і
    наркоти.

    а між ними лиш десять знаків,
    два гудки і одне "алло!" -
    пересвідчитись, розпізнати
    тло.

    і до виснаження кипіти,
    вдаючи прохолодні тембри,
    замість "як тебе не любити...
    ...стерво!"


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (8)


  41. Мар'яна Невиліковна - [ 2010.09.30 23:49 ]
    Перверзії
    відтепер то тобі найзгубніше табу,
    відсьогодні прикушуй губи,
    бо віднині моєї спини мармур
    солоніти на них не буде.
    відкричи мене, винеси з ліжка геть,
    потруї свої сни від хіті,
    я спалю костьол, ти спалиш мечеть,
    інцестовано хворі діти
    хтось з замБогів учора намислив суд,
    але ми - в недосяжнім відгулі...

    ти все робиш фаст, я роблю все фуд

    нелегальні біженці з ґуґлу...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  42. Мар'яна Невиліковна - [ 2010.09.30 23:24 ]
    П.М.Т.Л.
    сипле на мізки попіл
    вранішня німфоманія
    пані Абсурд, міс Допінг,
    фрау Самопоранення...

    смужкою ліг синець,
    ліг і розсунув стегна:
    патолого-кравець
    встрочується у вени...

    кришить на плечі м'юзік,
    губи цілує кожні
    і розстібає ґудзик
    на сукні самоушкоджень...

    ***
    Що тобі, пані А?
    Як тобі, фрау С?
    витатуй віщуна
    котрий з твого лона -
    (раніше, пригадуєш?) -
    щез.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (2)


  43. Аліна Шевчук - [ 2010.09.30 22:27 ]
    Я кохаю тебе, Синевир!
    Блакитні очі - Синевир і Світязь -
    Блакитні очі рідної землі.
    Вони, неначе, виникнули звідкись,
    Бо їм тепер вже й вічності малі...

    Замріяні, вдивляються у небо.
    Крапати мріють в осінь злолту.
    Тут кожен має вільності потребу.
    Я вірші в косу сонцю доплету.

    Синьоокий натхненник в Карпатах,
    Я кохаю тебе, Синевир!
    Не закутий в меридіанних ґратах,
    Променистієш святістю гір.

    Ти співаєш чиїмись піснями,
    А я пишу для тебе вірші.
    Це зізнання залишим між нами -
    Ти назавжди засяяв в душі.

    Поблукаю по берегу. Тихо,
    Поки вщухне закоханий вир...
    Я люблю, як ти лагідно дихаєш...
    Я КОХАЮ ТЕБЕ, СИНЕВИР!


    27.09.10 22:34


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  44. Аліна Шевчук - [ 2010.09.30 22:47 ]
    Фрезії
    Так боязко чекаю того дня,
    Коли прийдеш і принесеш троянди.
    Візьму собі усмішку, навмання,
    І ждатиму тебе біля веранди.

    Як боязко... Сіріють десь тумани...
    Осінній сум березу пригорта.
    Моє чекання на межі омани.
    Я вірю в те, що десь є самота...

    Я - не самотня. Я - сама у себе...
    Була. Ти ж душу не віддав -
    Сама забрала. Може б і не треба..? -
    Та ти мене про це не попрохав.

    Нехай, - пусте. Минуло все минуле.
    І кожен день ще душу не зламав.
    Не згадую вже те, що призабула,
    Та вітер знов мені тебе шептав.

    Листок осінній хтось зронив з берези.
    Заяскравів в чужих руках букет...
    Ні, не з троянд. - Мої рідненькі - фрезії.
    Пройшов повз серце рідний силует.

    Невже прийшов?.. А я вже й не чекала.
    Обпік в душі очима мій секрет -
    Я ще ніколи ніжно не страждала,
    Тримаючи із фрезії букет.

    Такий...однаковий..? Та щиро привітаєш -
    Всього три слова :"ЛІНО, з днем народження!"
    А я ж НЕ ВІРИЛА, що ти мене читаєш!
    Та все ж, чекала. Боязко. Щодня.

    28.09.10 21:58


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  45. Аліна Шевчук - [ 2010.09.30 22:49 ]
    З крильми душі народжується Слово…
    Багряні сутінки. Огранена роса.
    Начищене до блиску небо.
    І сутінню обличч чарується краса.
    Ну, і чого ж тобі ще треба?!

    Танцюють вогники світанку на воді.
    Цей танець наш...й слова. Не пам"ятаєш..?
    Я знаю - МИ НА СВІТІ НЕ ОДНІ,
    А тільки ти мені так душу зачіпаєш.

    Й вона зривається. Над прірвою літає.
    Одвічний сум там струшує крильми.
    Й отак по волі...волі. З а б у в а є ш,
    Були якими боже
    -
    вільними
    людьми.

    Замріялась. Засумувалась. - Зникло.
    Лишились сутінки, роса...і просто Небо.
    Чи...може, й сутіні насправді не було?
    Обличч - мільйони. Іншого - не треба...

    Ну, що ж я можу сказати..?
    Ти ж знаєш - мовчання одне.
    Я вчуся свій біль тамувати,
    Хоч знаю, що він не мине.


    29.07.10 23:25


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  46. Аліна Шевчук - [ 2010.09.30 22:00 ]
    Безсмертним порухом…
    Торкає душу загадковий спомин...
    Смаглявий вечір струшує зірки...
    Серцями вже немає перемовин,
    Їх замінила доля...і роки!

    Все в нас було. І що в нас залишилось? -
    Зірки і небо. Море і зірки...
    Та й то - усе на двох розбилось
    Безсмертним порухом руки...

    14.09.10 22:15


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  47. Аліна Шевчук - [ 2010.09.30 22:15 ]
    "Записки майже самАшедшого" - з блокноту…уривки
    Я не стану такою, як люди!
    Я не буду такою, як скажуть!

    _____ _____

    Я дякую, що ти в мене є!
    Просто справжня, як крапля дощу.
    Ідеальних людей не існує!
    І в душу я їх не пущу!
    Бо страшенно не люблю нещирості
    І дволиких, що добрі "в лице".
    Я сповідую правду вірності!!!
    І теж дякую тобі за це.

    _____ _____

    Давай на сьомому небі зустрінемось!
    Потримаємо час у руках.
    Давай, ми зірками лишимось...
    Один в одного...в іменах.

    _____ _____

    Я б пам"ятала те, що треба пам"ятати...
    А забувала б те, що пам"ятать не слід.

    _____ _____

    Я ТАКОЇ свободи не хочу!
    Я не хочу оту, хоч якусь...!
    Це свобода, коли ти ховаєш очі,
    Коли кажеш про неї комусь??!

    _____ _____

    І знову вечір. Знову дім. І ти...
    Такий ... простий. Такий мені знайомий.
    Я знов вдягаю крила самоти,
    Щоб відлетіть на поклик загадковий.
    Ти знаєш, а там - моє море...
    Ти знаєш, а тут мої зорі...
    _____ _____

    Кілометри - це відмовка просто.
    Земля ж - одна. І ми на ній - одні!
    А долі, всі дорогами пошиті,
    Пірнають в час...в хвилини...і у дні.

    _____ _____

    Це літо почалося майже вчасно.
    Пригріло сонце. Заквітчалися луги.
    Та ніби і в житті усе прекрасно...
    А пам"ять зводить серця береги...
    _____ _____


    Рейтинги: Народний -- (5.13) | "Майстерень" -- (5)
    Прокоментувати:


  48. Софі Аголь - [ 2010.09.30 22:56 ]
    Коли думаєш порвати з класицизмом
    Велика септима дратує вуха скреготом,
    Прозоро-білий весельчак гойдає решето,
    Збирає сяйво у сферичні кола-видива,
    Куди коханий повсякчас свій погляд кидає.
    Руйнує думка родіоли слів скуйовджених,
    Це є початок, не кінець на гору сходження.
    Парадоксує відшуміле гасло раціо
    Із рухом потягів, що гучно мчать від станції.
    Кидаєш потайки ідею у прогалину –
    Критичне вето універсуму заспалому.
    Невпинний рух у далі кличе знову
    І хочеться почати все ab ovo.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.28) | "Майстерень" 5.25 (5.19)
    Коментарі: (1)


  49. Анастасія Пєстова - [ 2010.09.30 20:50 ]
    Гроза
    Взревел Перун благим славянским матом,
    Из глаз он сыпал искры над землей.
    Испуганные тучи, как цыплята,
    В табун от страха сбились грозовой.

    Когда цветок из Красной книги мифов
    Вновь не зацвел в купаловскую ночь,
    Перун не в силах гнев свой превозмочь
    И предвестил земле сплошное лихо.

    Все небо он отчаянным галопом
    На жеребце мгновенно облетел,
    По тучам с силой грозною похлопал,
    И выбил дух посредством молний-стрел.

    Упал тогда Перунов гнев на землю,
    Обрушился всем небом на поля.
    Прижалась поцелуем вдохновенным
    От жажды к струям жаркая земля.

    А гнев разлился озером бескрайним
    По всей степи, по рекам, городам.
    А вся земля от края и до края
    От тяжести заплакала тогда.

    Сменил Перун свой грозный гнев на милость,
    И засиял Ярилов яркий свет.
    А с солнцем вдруг надежда появилась:
    Когда-то расцветет Перунов цвет.
    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.28) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  50. Софія Кримовська - [ 2010.09.30 20:37 ]
    ***
    Моєму вітру закортіло в ніч.
    Твоїм словам свербить іти у люди.
    Але, на жаль, уже не в тому річ,
    що відбулось, а що лише прибуде.
    Ніколи не пиши мені віршів
    і коментів у сітях Інтернету,
    бо час минулим літом відпашів
    і почуття поринули у Лету.
    Але, на диво, ми удвох іще,
    такі чужі і рідні, аж до болю.
    В моєму вітрі навпіл із дощем
    готові до цілунку чи до бою.
    30.09.10.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (16)



  51. Сторінки: 1   ...   1262   1263   1264   1265   1266   1267   1268   1269   1270   ...   1816