ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2025.07.29 12:23
Любов – надзвичайно дивовижне почуття. Найперше, це найвища християнська чеснота. Як пише Сергій Ґуберначук, «любов – почуття Христове». Для Сергія найгармонійнішими та реальними були і залишаються (принаймні у віршах) «тихий Рай Людей і Любовей Великих»

Юрій Гундарєв
2025.07.29 09:33
Майбутній автор легендарного роману «На Західному фронті без змін» уже у 18 років пізнав, що таке війна,
отримавши численні поранення…

На західному фронті без змін:
людство не вчить уроків…
Знову земля у шрамах мін -
не зробиш зайвого кроку.

Віктор Кучерук
2025.07.29 05:40
Яка мені справа
До вашої слави,
Або привілеїв, чи всіх нагород,
Якщо без упину
Донині гне спину
За борг неоплатний народ.
Не хоче багатий
Підвищить оплату,

Артур Курдіновський
2025.07.29 01:48
Веселонько! Тебе не повернути!
Напам’ять вивчив дивні кольори.
Кричуща справедливість самосуду!
Безкарність врешті-решт перебори!

Хіба що знову мовчки проковтнути
Образу. Гучно плакати навзрид.
Шукати кульки вилитої ртуті,

Борис Костиря
2025.07.28 21:54
Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
У долині свічі гаснуть, як тополі.

Запанує пустка у гаю печальнім
І на землю ляже, як шатро мовчання.

Перегрів таланту є нічим не кращим,
Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

С М
2025.07.28 12:24
Ти і я, усе ходимо кола і бачимо
Оцей безлад навколо
Прагнеш і хапаєш новини щодня
Вір і не вір, носороги навколо є

І питаєш себе а міг би
Та допоки можливо, літай, гуляй
І знай, присутність твоя потрібна

Віктор Кучерук
2025.07.28 11:22
Коли я чую звуки кроків
Її за власними дверми, -
Моя душа втрачає спокій,
А сам змовкаю, як німий.
Бо намагаюся почути
Гучні сигнали від дзвінка
Про те, що зараз зникне смуток
З думок невпинних мужика.

Артур Курдіновський
2025.07.28 03:49
Покриє, наче саван, білий сніг
Будиночок, де панувало літо.
Строкатий джміль на крилах чарівних
Літаючи, щасливо міг прожити.

У чергуванні холоду й відлиг,
А потім – між тюльпанами і житом,
Під впливом сонця променів ясних

Борис Костиря
2025.07.27 21:51
Упав із яблуні пізнання плід.
Немов снаряд, упав об невідомість.
Ніщо не похитне його політ,
Що в'язне у незнану невагомість.

Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
Вже ядерна зима над нами висне.
І встромить спис у землю сам Плутон.

Олександр Буй
2025.07.27 20:20
Здавалося б, написано усе,
Але читати геть нема коли:
Роман життя до розмірів есе
Стискає невгамовний часоплин.

Ну що ж, нехай. Де коротко – талант.
Робити краще – гарне зіпсуєш.
Не навчений поет і музикант,

Євген Федчук
2025.07.27 15:46
Пішов дід проти суботи в поле полювати
І три дні його не чути було і не знати.
Баба вже й людей підняла шукати старого,
Коли ж і він повертає живий, слава Богу.
Як уздріла його баба, то стала кричати:
- Де тебе чорти носили? Куди пропав, клятий?
А с

Світлана Пирогова
2025.07.27 14:43
Рожевий світанок тебе спонукає
любити життя, любити людей.
Хоч знаєш: реальність пекуча - не казка,
А в тебе, як в сонця, - купа ідей.
Зсередини світишся легко, квітково,
і попри байдужість, стільки добра,
бо хтось розуміє всю суть із пів слова.
Га

Іван Потьомкін
2025.07.27 11:32
«Незамінимі є!»-
Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
«Незамінимі є!»-
Не солодко Вам буде з гостею цією там, у високості.
Бо я її ще й дещо приперчу:
«Не всіх за образом і на подобу Бога створено!
А тільки тих, хто, як і сам Господь,
Без п

Артур Курдіновський
2025.07.27 05:51
Забуті чи порушені статути
Давно покрив багаторічний пил.
Щось невідоме може затягнути
Туди, де вже немає більше сил.

Триматися. Нав’язана спокута
Веде до недоглянутих могил.
Вони не згодні навіть натякнути

Віктор Кучерук
2025.07.27 05:17
Успадкую від чутої пісні
Тихий смуток і бажаний сміх, –
І нерівність відому й безвісну
Протяжних українських доріг.
Успадкую і пристрасть, і щирість
До своєї дружини від слів,
Що для чистки сумління з’явились
І які серцем радо зустрів.

Борис Костиря
2025.07.26 22:13
Коли всі слова вже сказані,
приходить туман мовчання.
У ньому живуть
невідомі істоти,
губляться рукописи,
зникають голоси,
розчиняються надії.
У ньому ворушить клешнями

Олег Герман
2025.07.26 20:49
У психологів і психіатрів, людей, які щодня працюють з особистісними переживаннями та досліджують різні тонкощі поведінки, сприйняття реальності неминуче змінюється. Ми починаємо бачити норму там, де більшість помічає дивацтва, і б'ємо на сполох у ситуац

Віктор Насипаний
2025.07.26 14:22
Довго дядько у крамниці
Огляда вітрини.
Річ якусь бере з полиці,
То питає ціни.

Чеше лоба, мружить очі,
Раз по раз зітхає.
Сам не знає, що він хоче.

М Менянин
2025.07.26 14:02
Почув Благовіст* хто Софії –
на часі молитва тому,
звернутись до Бога в надії
і стати прихильним Йому.

Геть сум віджени свій, козаче,
бо посмішка личить тобі –
довкола все краще, неначе,

Віктор Кучерук
2025.07.26 05:49
Я бажаю вам позбутись
Безуспішності й невдач, –
Не вдаватися у смуток,
Не вдарятися у плач.
Я бажаю вам яскравих
Та успішних дій і справ, –
Дочекатися появи
В світі парості добра.

Артур Курдіновський
2025.07.26 02:07
Все дивиться на небо весняне
Моя душа, рятуючись від згуби.
Провадження до мене позовне
Навколишні світи складають грубо.

І тільки щось далеке, рятівне
Перемагає звук сумної туби.
Боїться сьогодення нищівне

Борис Костиря
2025.07.25 21:47
Вишня, заросла бур'янами
і дикими деревами, -
це тендітність,
заросла грубістю.
Вона далеко від людей,
від цивілізації,
ніхто її не бачить,
ніби забуту сутність.

Юрій Лазірко
2025.07.25 17:52
Згубив її з останнім вивихом струни.
За першим видихом ще не відчув утрати.
Любов летітиме у Місячній Сонаті,
як долетить до серця, Боже – схорони
і сотвори їй вічну... Де Твої палати
заходять, нiби у Йордан, в Чумацький Шлях,

дай місця – аж до ві

Сергій Губерначук
2025.07.25 15:25
На авансцені – четверта стіна.
Не зрить героїня оглядної зали.
У морок шовковий безтямна вона
по білій мотузці з реалій сповзала.

У звукоцеху кували ліси –
бо, власне, ліси це і є звукоцехи;
як фон – голоси, голоси, голоси,

Володимир Бойко
2025.07.25 12:19
Папуаси в лісах Полінезії
Влаштували читання поезії.
Хто найкраще читав -
На закуску попав
І поетів катма в Полінезії.

У славетному місті Козятині
Продавали на ринку козлятину.

Михайло Підгайний
2025.07.25 11:22
Весна джерела породила
В лісах між заячих стежок.
Із вод, що бігли вниз по схилах,
Сплітався кволий потічок.
    На стежці кладка у минуле
    Ще досі там, над потічком,
    Між трав, де літо промайнуло,
    Між верб розлогих за селом.

С М
2025.07.25 10:57
ДляИншого*


Іще чекали день &
На небі хмари темні
Поговір сумний «Він
Іде з життя
Нема йому життя»

Віктор Кучерук
2025.07.25 10:46
На світанні догоряють зорі
І стає сріблистою роса, -
І про щось притишено говорить
Вітер прояснілим небесам.
На світанні налилася синню
І покрилась брижами ріка, -
І хмарки пронизує проміння,
Рясно сіючись навскосяка.

Артур Курдіновський
2025.07.25 07:11
Надія, непомітна сіра миша,
Ховається від злої сарани,
Бо світ навколо сильно погрубішав,
Все менше віри. Більше сивини.

Оглухнути. Принаймні, так зручніше,
Коли лише плювки та стусани
Зробили справу. Діамант мутнішав,

Борис Костиря
2025.07.24 21:54
У полі, в лісі чи в саду
Не клич біду, не клич біду.

У самоті чи на виду
Не клич біду, не клич біду.

Не клич біду на свій поріг,
Пізнавши таємний гріх.

Артур Сіренко
2025.07.24 10:38
Того незачесаного літа я мандрував з Рудим Зачарованим Мандрівцем річкою – Дніпром (Бористеном). Ми плили човном вниз по течії від Любеча аж до Низів. Під кошлатим сірим вітрилом на якому ми намалювали вохрою знак Сонця. Інколи (коли вітер втомлювався і б

Татьяна Квашенко
2025.07.24 09:04
Полювали з Полею на полі
ми на квіти для прикраси долі
і зустріли на дорозі кицю,
що ходила пити до криниці
та напилася водиці вволю,
тож полює на польовку в полі,
там де квітів просто досхочу.
А що далі було – промовчу!

Артур Курдіновський
2025.07.24 05:47
Де серце із полегшенням зітхне,
Там більше вже не буду сумувати.
Покинувши приміщення чумне,
Я припинив шукати винуватих.

В обличчя вітер весняний дмухне,
Життя чуже так легко прикрашати!
Порожнє гасло, пафосно-гучне,

Віктор Кучерук
2025.07.24 05:45
Як належить, як годиться,
Як складається завжди, –
Рожевіє зоряниця –
Блідне місяць молодий.
Укриваючись імлою,
Снами марить небосхил, –
Тільки очі вабить грою
Світло двох небесних тіл.

Ярослав Чорногуз
2025.07.23 22:44
Моя душа кривавилась від болю,
Ота з косою клята знов прийшла.
І почала свою чинить сваволю,
На очі мов насунулась імла.

І в серце заганяла люто голку.
І душу рвала кігтями вона.
Чи правда то була, а чи наколка --

Борис Костиря
2025.07.23 22:28
Ви повинні сказати
за нас усіх, загиблих.
Чи Ви зможете це зробити?
Чи Вам це під силу?
Ви повинні подати
різні голоси війни.
Тільки так вони зіллються
у симфонію,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віта Хоменко - [ 2010.08.09 14:03 ]
    Любов моя
    Вбиваю тихим відчаєм
    Тебе,моя любов
    Вбиваю,бо п"яниш мене
    Отрутою,ти знов!

    Вбиваю,бо життя мого
    Без тебе, вже нема,
    Залиш мене без променів,
    В душі,сама пітьма!

    Посвячена обманами,
    Болючими слізьми,
    Зкривавленими ранами
    Туди, де цілиш ти.

    Покинь мене, залиш мене,
    Від відчаю вмирать,
    Любов моя, іди туди
    Де вічна благодать!

    Не вб"ю тебе, бо сил нема,
    Й без тебе, не життя,
    Випалюєш вогнем,в душі,
    Вчорашні почуття!

    Дихнеш, гарячим полум"ям,
    Пускаючи стрілу,
    І ціль твоя, зпустошена,
    Й без тебе,не живу...

    09.08.2010


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Тетяна Левицька - [ 2010.08.09 14:14 ]
    До храму
    Моя кирпата дівчинко,
    Цнотлива орхідеє,
    Постав за мене свічечку,
    Бо я не знаю, де я:
    На кліросі божественнім,
    На східцях – ранах відчаю,
    Де тільки той пожертвує,
    Хто палить душу свічкою.

    До світла – далі місяця,
    До темряви – рукою,
    Тому не кожен світиться
    Свічею восковою
    На кліросі божественнім,
    На східцях – ранах відчаю,
    Де тільки той пожертвує,
    Хто палить душу свічкою.

    Допоки босі ніженьки
    Не колені вітрами,
    Ти вибирай доріженьки,
    Які ведуть до храму.
    На кліросі божественнім,
    На східцях – язвах відчаю,
    Тим Бог прощення жертвує,
    Хто палить душу свічкою.

    2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (6.14) | "Майстерень" -- (6.23)
    Коментарі: (12)


  3. Антон Єщенко - [ 2010.08.09 13:12 ]
    Сухість (продовження)
    І катер, не небесний,
    Що знову плаче всохлими сльозами
    Жене мене вже ген за край землі
    Де не побачу більше висохлої дами

    А я не знав! Що в морі
    Нема спасіння від сухості тієї
    Бо ж сіль ота, їсть очі
    І голос тихо проклинає рай...

    Тепер мене спасе лише гарячий лід,
    Що з попід хмар розсиплеться шматками
    Що ж? - Ні! Немає того льоду!
    І вже не буде кому розпочинати моду...

    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 6
    Коментарі: (11)


  4. Оксана Мазур - [ 2010.08.09 13:51 ]
    ANANKE
    Ти, як Адам, що без вибору, –
    була лиш Я.
    Ти мене в герці виборов –
    воля Твоя.
    Січень зачитував вирок свій:
    кінно в любов.
    Сніг закипає у жилах: Стій! –
    місяця кров!
    Скалки убитого дзеркала
    вперто мовчать.
    Жаско Касандрою стерпла Я –
    Долі печать…
    Руки, розмічені лезом, –
    кров голуба,
    Істинно в тім шлюбна меса:
    біла журба.
    Зайве зсудомлено вигорить –
    руни душі.
    Як же мені тебе вилюбить
    в ритмі дощів?

    09.08.2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.68)
    Коментарі: (10)


  5. Наталія Крісман - [ 2010.08.09 12:43 ]
    За крок один до Тебе...
    Що крок один - то все коротший шлях
    До рубежу, де мрії оживають,
    Вони в цю мить над Римом ще кружляють,
    На мене погляд кидають здаля.

    Ще крок один - самотність, мов туман,
    Розвіється у ніжності промінні.
    Любов сумні дощі в мені зупинить,
    З душі відступить пустка і пітьма.

    Лиш крок один - і я Тебе торкну
    Крилом душі відчутним, та незримим.
    Влечу у Твоє серце, наче рима -
    І стане яв солодшою від сну.

    Я знаю, що Господь мене почув -
    Від щастя в грудях подих завмирає.
    На крилах мрій над Римом я кружляю,
    За крок один до Тебе вже тремчу...
    9.08.2010р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (5)


  6. Іван Гентош - [ 2010.08.09 12:09 ]
    пародія "МАЛОМУ (продовження)"
    Мала, не бійся, він ляже спати,
    Він утомився – впаде від втоми,
    Він буде вічність отак лежати,
    Якщо ключа йому в серце встромиш…

    Не так! Не слухай! Відкрий кватирку,
    Оту кватирку, де неба очі
    Тебе з’їдають так нестерильно,
    Штовхають тіло твоє на злочин...

    А потім легко, в шаленій миті,
    Стрибай донизу, навчись літати…
    А зараз спробуй його любити –
    І неодмінно він ляже спати…

    Марина Єщенко
    Поезія “Малій (продовження)”



    Пародія

    “Колєги” знову у день зарплати?
    А я чекала так до вечері!
    Що, будеш вічність отак лежати?
    Не міг встромити… ключа у двері.

    Роззую, в ліжко – ти будеш спати
    (Хропіння й свисти тепер до ночі)
    “Дивися, доню!” - казала ж мати…
    Сьогодні бути з тобою – злочин.

    Ти нестерильний, такий пом’ятий:
    Вікно відкрию – повітря мало.
    Ну,ну! Не здумай мені літати,
    Лікарні тільки не вистачало.

    А ти важкенький, немов з заліза.
    Хоч очі риби, і ноги з вати…
    Назавтра – точно пакуй валізи.
    Шуруй до мамці. А нині – спати!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  7. Іван Тятива - [ 2010.08.09 10:00 ]
    * * *
    Добре хоч, що є за ким скучати
    В цім осіннім зрушенні льодів.
    Темноокі вина непочаті
    Я би з чортом випити хотів
    На колінах перед калинами
    За банальний гріх до батьківщин
    І за тих, що вже ідуть над нами,
    Ще й самі не знаючи за чим.

    Все одно ж човни на дні сльозини.
    Все одно ж і церква – золота.
    Все одно пекельний рай людини
    Не замінить музика свята.

    А оця безсмертна ніжність тіла,
    Що цвіте, мов яблуня, – мине.
    І настане тайна біла-біла,
    І засипле до грудей мене.

    Десь любов, горілка та ікони,
    Десь вина, десь дикість, мед і біль.
    А хмаринні вітрогриві коні
    У очах вологих носять сіль.

    Щось в мені іще не хоче раю.
    Щось в мені гірке сидить, як цвіт.
    Добре хоч, що я його не знаю
    Вже багато міліонів літ.



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Прокоментувати:


  8. Марина Єщенко - [ 2010.08.09 09:35 ]
    Малій (продовження)
    Мала, не бійся, він ляже спати,
    Він утомився – впаде від втоми,
    Він буде вічність отак лежати,
    Якщо ключа йому в серце встромиш…

    Не так! Не слухай! Відкрий кватирку,
    Оту кватирку, де неба очі
    Тебе з’їдають так нестерильно,
    Штовхають тіло твоє на злочин...

    А потім легко, в шаленій миті,
    Стрибай донизу, навчись літати…
    А зараз спробуй його любити –
    І неодмінно він ляже спати…

    2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (14)


  9. Ігор Рубцов - [ 2010.08.09 07:01 ]
    Зустріч двох окупантів
    У німецькій крамниці
    Шкіряний аромат
    І взуття на полицях
    Вишикувано в ряд.

    Літній крамар не проти
    Підказать з-за спини.
    "Я прийшов по чоботи.
    Підберіть щось мені",-

    Без артиклів, на втіху,
    Запитав, як зумів.
    "Звідки, пане, приїхав?"-
    Він розмову повів.

    І, як другу, довірив,
    Тільки слово почув:
    "Я колись у Сибіру
    Кілька років відбув.

    Цей життя мого іспит
    Віриш, я не забув?
    Хоч вели нас нацисти,
    Я нацистом не був.

    Хоч у роту піхотну
    Не за покликом йшли,
    Німці всі патріоти,
    Та й дурними були.

    Звідки зважений погляд
    У юнацькі роки?
    Той формує світогляд,
    Хто годує з руки.

    Нас вожді ошукали,
    Славши гинуть в бою.
    Та і права не дали
    Мати думку свою.

    Перемог тимчасовість
    Десь і я розумів,
    Та притлумлював совість
    Окрик справжніх катів.

    Тож, не маю образи
    На радянських людей,
    Бо не вбили відразу,
    Як собачих дітей.

    Ми синів їх вбивали,
    А скорботні жінки
    Нам - убивцям давали
    Хліба білі шматки.

    За тяжкую провину
    У копальнях я млів.
    Нині й камінь не кину
    В бік чиєїсь землі.

    Душу річкою вилив,
    Ніби вік мене знав.
    Може в діда він цілив?
    Що поробиш,- війна!

    Сам по сонячних далях,
    При казенних харчах
    Крокував не в сандалях,-
    У важких кирзачах.

    Карусель людовбивства,
    Корчі тисяч життів.
    Розпізнати-б злодійство;
    Не зумів. Не схотів.

    Був генсек у столиці,
    Був міський воєнком.
    Я ж на їх шахівниці
    Чорним став пішаком.

    Хто ми - люди, чи вівці?
    Чи сліпі, як вночі?
    Чим я кращий від німця?
    Совість каже:"нічим".

    Всі ми пам"яти бранці.
    Нам свого не зректись.
    Може десь і з афганцем
    Доведеться зійтись.

    То почну із питання:
    "Звідки, друже, скажи?
    Я колись у Афгані
    Кілька років служив."

    29 лютого 2009 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (14)


  10. Антон Єщенко - [ 2010.08.09 01:53 ]
    Сухість
    Я сохну, й сохне моє тіло,
    Сохне душа, вже не біжить…
    Вже не летить! У край…
    Що зсохся, і вже спить…

    На жаль мої думки сухі як вітер!
    Сухі мов зсохлий гай поперед гріз,
    І що? Мене спасе лиш катер,
    Що вже не дасть засохнуть на землі…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.25) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  11. Іван Тятива - [ 2010.08.08 23:14 ]
    ПЕРВІСНЕ
    Для первісних людей кожна палка була чарівною.
    Для первісних людей кожна іскра була, мов зоря.
    І первісний мужик мав дітей зі своєю сестрою,
    Що купалась в солодких, забутих тепер морях.

    У первісних людей було дуже смішне майбутнє.
    Місяць, Сонце – мов іграшки: милі й близькі були.
    ЗлИлись тоді на ікла, а ридали на кутні.
    І – ніхто не приручений:
    Ні воли, ні хохли.

    Тільки птиці вже знали: планета – велика клітка.
    Хочеш волі, то крила розхрещуй – і... вниз лети.
    А куди – чи сюди, чи туди, прилетіли звідки,
    А вже потім із себе виходили, мов із води?

    І була тоді папороть кров’ю висока і дужа,
    У комп’ютері черепа простір вбивала, мов час.
    Тож як цвіт опадав – починалась гаряча стужа.
    Але що то за щастя у клітці було без нас?..


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  12. Тетяна Роса - [ 2010.08.08 22:45 ]
    Старе місто
    У очах старого міста
    сива давнина
    і часи, коли бряжчали
    зброя і казна.
    Пишно вкрите його серце
    славою віків.
    Час теперішній з минулим
    геть пішли в розрив.

    Зморшки тріщин на фасаді
    та іржавий дах –
    як же страшно цим будівлям
    зникнути в віках.
    Але буйно квітнуть квіти –
    горя їм нема.
    Танці зараз ще страшніші,
    ніж якась чума.

    То раніше громадяни –
    меценати теж -
    славу правили в майбутнє,
    що не знає меж.
    Зараз… Зараз все інакше.
    Ті пішли часи.
    Плачуть стіни…
    Та не чують їхні голоси.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  13. Ніна Яворська - [ 2010.08.08 22:27 ]
    Допоки ти є...
    Ти знати не хочеш, чому знов народжую вірші,
    чому сохнуть квіти, гаптовані шовком багряним.
    А я ладна вмерти, аби лиш ти міг жити вічно
    і бути для неї, для іншої, милим, коханим.
    Ти ставиш під сумнів логічність незвичних метафор,
    укотре глузуєш із прагнення бути собою.
    А я б, не вагаючись, йшла за тобою етапом,
    ламала би списи у герці із долею злою.
    Ти зовсім не мусиш надвоє себе розривати,
    і крихточки ніжності сипати в ліжку моєму.
    Допоки ти є, я могутніша від Клеопатри.
    І байдуже, що не побачу ніколи Едему.


    29. 07. 2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.28) | "Майстерень" -- (5.23)
    Коментарі: (17)


  14. Ніна Яворська - [ 2010.08.08 22:45 ]
    Кіно абсурду
    Кохання - одвічна битва.
    Вже краще було мене вбити,
    закинути прах на орбіту
    в одній із ракет "Байконуру"...

    Вже краще було розіп'яти,
    щоб юрби щасливих вар'ятів
    лизали зачовгані п'яти
    і корчились в спазмах екстазу...

    Вже краще було лінчувати,
    забувши про місце і дату,
    забувши лице свого тата* -
    і жити ще довго й нудно...

    Кохання - тропічна злива.
    Якби вчасно розлюбила,
    була б і жива й щаслива,
    й не грала б в кіно абсурду...

    ----- ----- -----
    *фраза з лексикону Роланда, героя циклу романів
    "Темна вежа" Стівена Кінга


    06. 08. 2010 р.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.28) | "Майстерень" -- (5.23)
    Коментарі: (8)


  15. Анастасій Гречкосій - [ 2010.08.08 21:57 ]
    Із Кардуччі
    Риме, в повітря твоє посилаю я душу летючу,
    Риме, прийми ж ти її та сповий мою душу світлами.

    Не зацікавлений у дріб*язкових речах, йду до тебе:
    Хто ж бо шукає метеликів просто у Тітовій арці?

    Що мені до винороба кудлатого, - він зі Страделли, -
    котрий у Монтечіторіо натяки й жарти мішає?

    Чи до ткача працьовитого, що у Бієллі заплутав
    цупко в тенета свої павука, який марно боровся?

    Вкрий мене, Риме, блакиттю і сонцем осяй мене, Риме:
    сонце божественне світить крізь обшири твої блакитні.

    Благословляє похмурий воно Ватикан з Квіріналом
    гарним, а також - старий і святий Капітолій в руїнах;

    Риме, а ти з семи пагорбів руки свої простягаєш
    до неземної любові, що в подувах вітру сіяє.

    О неосяжнеє ложе кохання, Кампанії сховок!
    й ти, о Соратте, уся сивочола, що свідчиш у вічність!

    Вранішні гори, співайте, усміхнені, епіталаму;
    Тусколо, зеленню вкритий, і Тіволі в водах - співайте!

    Поки з Янікула я споглядаю предивнеє місто,
    кинули цей корабель величезний в імперію світу.

    О корабелю, сягаєш кормою висот неосяжних,
    Душу мою перетни по морям і річкам таємничим.

    В сутінках вечора, що променяться коштовним камінням,
    ніжно й спокійно встеливши дорогу Фламінія цілу,

    найвищеплинну годину понизивши тихим крилом, і
    звівши чоло моє; втім, я, не знаючи того, крокую

    в мирі блаженнім; минаю ватаги тіней і великих
    духів батьків, що спілкуються біля священної річки.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  16. Олег Добруцький - [ 2010.08.08 19:15 ]
    ефект сентенцій
    нічні виправи,
    ром та каву,
    любов раптову
    полігамну,
    невлучні постріли
    у вічність,
    старі платівки
    та комічність
    своїх шукань.
    горілку з перцем,
    сонати, пасторалі,
    скерцо -
    віддам за так
    в хороші руки.
    я вас вітаю,
    браво, суки


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.33)
    Коментарі: (3)


  17. Олег Добруцький - [ 2010.08.08 19:54 ]
    все валиться з рук...
    все валиться з рук і їде дах,
    в лице сміються аграрії.
    на нас надійшло забагато скарг
    до небесної канцелярії.
    за кожним рухом стомлених вій
    слідкує скляний вахтер.
    - давай закинем ще по одній.
    - ні, мила. не тепер.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.33)
    Прокоментувати:


  18. Олег Добруцький - [ 2010.08.08 19:56 ]
    радіо
    пустих сподівань прем’єра
    шукаєш собі союзника
    викинь свою фанєру
    любов це камерна музика

    ти ж знаєш ми звикли блукати
    кожен своєю пустелею
    можливо не варто нам спати
    під однією стелею

    прискорюйся якщо можеш
    прискорюйся Бога ради
    ти й досі вустами ловиш
    нектар останньої зради

    викреслюй мене зі списків
    почнем лікувальний сеанс -
    баклаха паленого віскі
    і радіо ренесанс.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  19. Анна Малігон - [ 2010.08.08 17:04 ]
    МОЇ ДОРОСЛІ ЛЯЛЬКИ
    ця лялька була твердою тому і вижила
    хоча позбулася одягу та волосся
    добре було б заборонити синові чіпати її
    але хрін з нею вона і тоді мені не подобалась

    а від решти лишилися тільки тяжкі імена та приблудні згадки

    Герда Відірвані Руки приходить тоді коли сон пожирає мене
    посеред невідкладних справ коли не вистачає вже ні сили ні рук
    вона ніколи не зачиняє за собою двері натомість
    довгим тонким язиком зшиває мої повіки
    «спи-засинай мучителько
    видихай павутину плети мені рукавички…»

    Луїза Безока
    сучка
    підкрадається
    коли настає година пустити когось під ребро…
    а потім засліплює мене так що може проскочити навіть баран
    (хоча саме такі найчастіше туди й потрапляють)
    а мама казала що колись знайшла у шкатулці блакитні очі Луїзи

    Вероніка Німа з вічно гнилою скорботою в
    розпоротім гутаперчі…
    я вкрала у неї можливість казати «мама»
    впустивши у тіло хрущів
    а сьогодні не можу склепати ні слова
    гублюся у білій прірві паперу
    які б голоси не точили мене зсередини…

    Але Боже
    чому ти сховав і лишив ту
    одну
    Безіменну?


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  20. Олег Добруцький - [ 2010.08.08 17:41 ]
    ноктюрн
    Поволі пити кисле гурджаані,
    Не спати ніч у ніч упнувши очі.
    Ти помолись за нього. Він уже не схоче
    Молитись сам. І в ніжнім спілкуванні

    Хапати кисень. Кицю, це востаннє
    Він жартома тобі прикриє очі
    Долонею - для музики так краще.
    І без жалю віддавши все, що було вашим

    Ти втомлено в кімнаті вимкнеш світло,
    Позбавивши метеликів надії,
    Останнього притулку серед ночі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Прокоментувати:


  21. Віра Шмига - [ 2010.08.08 13:53 ]
    * * *
    В місті, де вічний степ
    Ходить по нашій вулиці,
    Наче в бджолинім вулику
    Гаряче пахне мед.

    Вулиця Степова
    В липні сонців настоянка.
    Спека! Ой спека! Он яка!
    Рідко така бува.

    Жарить підошви пил,
    Сохне у гіллі вишенька.
    Квітнуть двори, як вишивки,
    А у очах - ковил.

    До степових прикмет
    Гріті асфальти туляться.
    Саме по нашій вулиці.
    Ходить у місто степ.

    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  22. Игорь Воронцов - [ 2010.08.08 11:26 ]
    Пеклеванные караваи...
    С хлебом мчат машин караваны,
    А по сочным лесным полянам
    Разложила осень кудрявая
    "Пеклеванные караваи".

    Под березами, под осинами -
    Подберезовики, подосиновики,
    Тут и белые, тут и синие -
    апетитные и красивые!

    С хлебом мчат машин караваны...
    А воскресной порою ранней
    Грибники шагают по просекам,
    Косяком идут по полянам,
    Собирая дары осени -
    "Пеклеванные караваи"!


    Москва-Бекасово. 29.09.1964


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  23. Володимир Ляшкевич - [ 2010.08.08 00:35 ]
    Із Ігоря Воронцова. Г.Г.Нейгаузу
    Шукав я пульс, тим починалось
    І лікування - ритуал.
    Переді мною був Нейгауз...
    Не хитромудра річ, здавалось,
    Та пульсу я не відчував.

    Ловив я звуки фортеп'яно,
    І руки ці я пригадав
    На клавішах... І так нескладно,
    Що там, де муза б’є фонтанно,
    Я пульсу ниточку шукав.

    А він чіплявся жартівливо:
    „Десяток восьмий! Ну і ну!
    Якби ж найшов – було би диво!”
    І ворохобив неквапливо
    Свою розмашну сивину...

    Я враз отямився од ритму:
    Ударів гамма! – ясний пульс!
    І стало радісно - до крику:
    Виконувалась в жилах VITA!
    Десяток восьмий! але ж муз!

    І я, мов на віолончелі,
    З Нейгаузом в дуеті грав,
    Співали струни волотеві
    і тихий подих Коктебеля
    тремтів із брижами октав.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.59)
    Коментарі: (47) | "Игорь Воронцов «Г.Г.Нейгаузу»"


  24. Іван Гентош - [ 2010.08.08 00:16 ]
    пародія " МАЛОМУ "

    Мала, а чого ти хотіла?
    Тебе роздягнули лише –
    І враз застогнало тіло,
    Коли опустились нижче
    Ті кляті бісівські руки,
    І сонце спеклося в грудях...
    Ховалась від поцілунків
    Й не знала, що далі буде...
    Та вечір скінчив молитву,
    І хтиво віддався ночі.
    Не вмієш, мала, любити,
    То, може, дружити схочеш???

    Марина Єщенко
    поезія "Малій"



    пародія

    Прийшов на якісь науки?
    Я рόблю назустріч крок.
    Ті кляті бісівські руки
    Мені зіпсували урок…
    Давай сміливіше, нумо!
    Тут ґудзик на блузі, бач?
    Що трусишся, як під струмом?
    Ще тільки мені заплач!
    Ця скромність мене достала
    (Лягти би уже на плече…)
    Та тілу цього замало –
    Його роздягнули лише.
    Не знаєш, що далі буде?
    Ого! Сміливіший став!
    Вже й песик сховавсь до буди,
    І гавкати перестав.
    Не вмієш, малий, нічого…
    (Та зразу ж не вмів ніхто).
    Ой! Тато зове з порогу!
    Напевне перерва… А то…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (9)


  25. Оксамитка Блажевська - [ 2010.08.08 00:13 ]
    Зорі...
    А ви знаєте, що зорі проzорі
    Шепотять у вечірньому морі?
    А ви знаєте, що в ночі є очі,
    Що зорять, як перла пророчі?


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  26. Оксамитка Блажевська - [ 2010.08.08 00:31 ]
    Sorry!
    Сонце і вітер,
    Губи і очі,
    Ти поміж літер,
    Снишся щоночі.
    Ніч і світання,
    Сонце і зорі,
    Моє кохання -
    Мушля у морі.
    Сонце і небо,
    Щоки, долоні,
    Жити без тебе -
    Гинуть в полоні.
    Місяць і промінь,
    Зорі і Сонце,
    Чую я гомін -
    Там, за віконцем.
    Сонце і тиша,
    Очі, як зорі...
    Я тобі пишу:
    "I love you. Sorry".


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (1)


  27. Оксамитка Блажевська - [ 2010.08.08 00:00 ]
    БФП
    Роздруковую почуття,
    В них є смисл мого життя,
    Роздруковую я себе,
    Нехай вітер мене несе.

    Я сканую твій творчий хист,
    Роздрукую і вкладу в лист,
    І поксерю свої думки,
    Ви ж читайте оці рядки...


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (5)


  28. Оксана Романів - [ 2010.08.07 23:32 ]
    Тепер
    "Тепер" триватиме. І час, немов клубок,
    розмотується в спраглості хвилин.
    Мовчання... Дощ... В безпам"ятстві провин
    Ти другий раз натиснеш на курок,
    Нараз розтявши заштори в кімнаті.
    Це танго на надрізанім канаті
    де важить крок...

    * * *
    Перетиснути біль до забуття
    Пульсуючі артерії прозріння
    Коли від сонця тріскає каміння
    Коли душа втікає від життя


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  29. Владислав Міхеєв - [ 2010.08.07 23:39 ]
    Мов посаду, його обіймала
    Мов посаду, його обіймала,
    Мов мерця, цілувала в чоло,
    І на смертнім одрі чимало
    ЇЇ болю сльозами зійшло.

    Сплинув час і земля осіла,
    Але напис надгробний вцілів:
    «Не ховай почуттів у могилу,
    А кохання своє – й поготів!»


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  30. Владислав Міхеєв - [ 2010.08.07 23:33 ]
    Мимохіть, мимоволі, невільно
    Мимохіть, мимоволі, невільно,
    Викидайте сміття на смітник,
    Поривайте зв'язки на ганчір'я,
    Безсердечно на друзки трощіть!

    Рознесіть все у прах, і у пір'я.
    І по вітру розвіюйте сум,
    Мимохіть, мимоволі, невільно,
    Ледь її упізнавши парфум…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  31. Владислав Міхеєв - [ 2010.08.07 23:22 ]
    Не дай мені заклякнути
    Не дай мені заклякнути
    В незручному положенні
    Втрачаючи чутливість
    Я щільно закорковуюсь
    Витягуй мене штопором
    Або ключем проштовхуй
    Чи спільними зусиллями
    0:0 на нашу користь
    Навчи мене як вмієш ти
    Сходити тихо з розуму
    Молочним сяйвом Місяця
    Втікати з кухні плитами
    Забутою щасливою
    Пролийся світлом досвіта

    …з наповнювачем гумки
    змішалась наша слина…


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  32. Владислав Міхеєв - [ 2010.08.07 23:47 ]
    В теплім місяці у травні
    В теплім місяці у травні,
    У спекотнім червні з липнем,
    Коли час так невблаганно
    Робить небо непохитним...

    Замість вуст, очей і рухів,
    Діалогове віконце,
    Крізь екран не чутно звуків,
    Крізь екран забракло сонця.

    У мереживах мережі,
    Ми загубимось навіки,
    І тарифи "без обмежень"
    Склеять дурнями повіки.

    Ти в он-лайні, я в он-лайні,
    Разом ми в лайні з тобою,
    Кисню в обмаль вже, принаймні,
    Помремо в ім’я "любові"...


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  33. Олександр Заруба - [ 2010.08.07 22:07 ]
    * * *
    Бій відлунав! Жовто-сині полотна
    Знімати не будуть – то є неістотно.
    Бо тільки фанатики й явні вандали
    Знімають вже звичні усім причандали.

    В кашкеті з тризубом (ще й френч попри спеку)
    До блоггерів йшов курінний нацбезпеки.
    Туди, де під стіночкою кабінету
    Тулились докупи бійці Інтернету.

    Аж до кісток пропікає очима,
    Строк наче смерть вигляда за плечима.
    Докази? Ролики, відгуки з преси,
    Копії з сайтів і ІР-адреси.

    Є серед вас вільнодумці, я знаю!
    Кожному – вирок й печать!
    Стиснуті губи в останнім одчаю,
    Всі ЖЖ-люби мовчать.

    Вас півкраїни таких, чорнобривих,
    Зон не настачиш для всіх.
    Нащо ж до влади ви так непоштиво?
    Відповідь - сміх!

    Ну то не буде вам хостів нікому,
    Трафік задушим і край!
    Вийшов один і сказав курінному:
    Блог скопіюють, стирай!

    06.08.2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (5)


  34. Оксана Мазур - [ 2010.08.07 21:11 ]
    MY TORMENT AND MY BLISS
    Я хочу збурити спокій неба криком: Кохаю! –
    Чуєте, ви – глухії од тиші буденності?
    Я хочу показати серце, Ним-хмелем-трунком сповнене, –
    Бачите, ви - що осліпли від власної сірості?!
    Контур різкого профілю зіниці Мої
    Відбивають на палахкучого неба багрянці.
    Варвар! Я гідна жити отрутою уст Твоїх,
    Клянусь довжиною коси й шалом юного Сонця.
    Коли Я обіймами сплутана, – час – зайва формальність.
    Коли Ти раз в іноді вимучуєш: Кохаю, –
    Тоді десь на стадії збуреної крові
    Нашу рівність (не сумісність) усвідомлюю. Чекаю.
    Але коли Ти ідеш по паралелі – мимо – як сніг,
    Або байдужий, як «вчора» чи «коли-небудь»,
    Я питаю ніч, що важче: завданий біль чи омріяний гріх
    І чи маю Я цю мазохістичну потребу?
    Спитай чорноту ночі і Ти: Чи вартую Її для себе?

    Мені заважає Твоєї торішньої тінь…

    07.08.2010


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (13)


  35. Михайло Десна - [ 2010.08.07 19:12 ]
    Футбольний марш (на відомий мотив)
    Зібрав футбол народ сюди
    для спільної мети.
    Коротка мить на роздуми,
    й на матч виходиш ти.
    Суперника вітаючи,
    на радість глядача
    з м"ячем поводься знаючи,
    працюй і без м"яча.
    Посвист судді!
    Вдалої гри!

    Характер свій во славу ти
    на полі прояви.
    Кураж спіймав - як правило,
    не викинь з голови.
    У мить скрутну без паніки
    футбол продемонструй -
    чисельним вболівальникам
    жадане подаруй.
    Посвист судді!
    Вдалої гри!
    7.08.2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (3)


  36. Марина Єщенко - [ 2010.08.07 00:58 ]
    Малій
    Мала, а чого ти хотіла?
    Тебе роздягнули лише –
    І враз застогнало тіло,
    Коли опустились нижче
    Ті кляті бісівські руки,
    І сонце спеклося в грудях...
    Ховалась від поцілунків
    Й не знала, що далі буде...
    Та вечір скінчив молитву,
    І хтиво віддався ночі.
    Не вмієш, мала, любити,
    То, може, дружити схочеш???


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (15)


  37. Сергій Руденко - [ 2010.08.07 00:35 ]
    Олімпійське свято.


    Олімпійський вогонь знову світом широким іде
    Припиняючи війни, усіх закликає до миру.
    Він у кожному серці куточок любові знайде,
    Щоб на кожнім обличчі засяяла посмішка щира!

    Приспів:
    Гаряче серце - душа крилата,
    Олімпіади веселі дні
    Дарують знову спортивне свято,
    Яскраве свято тобі й мені!

    Біль поразок і радість нестримна твоїх перемог
    Будуть міцно тримати трибуни в постійній напрузі.
    Адже ти для них зірка, кумир, ну і трішечки Бог,
    А для тебе вони – найщиріші і віддані друзі!

    Приспів:
    Гаряче серце - душа крилата,
    Олімпіади веселі дні
    Дарують знову спортивне свято,
    Яскраве свято тобі й мені!

    Олімпійський вогонь знову світом широким іде
    І несе нам тепло, щоб за буднями не забували
    Імена олімпійців їх зоряний час і той день,
    Коли наші спортсмени виходили на п*єдестали.

    Приспів:
    Гаряче серце - душа крилата,
    Олімпіади веселі дні
    Дарують знову спортивне свято,
    Яскраве свято тобі й мені!



    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.37)
    Прокоментувати:


  38. Софія Кримовська - [ 2010.08.06 22:42 ]
    ***
    У груші душа вразлива,
    світанками оповита.
    Болять їй суглоби в зливу,
    як дідові... Оковиту
    ковтає старий з розпуки,
    вдивляється у тумани...
    Гілляччя тремтить і руки...
    А очі сумні і п’яні...
    Всихає старенька груша,
    вростає у землю хата.
    А діда питання душить:
    для кого грушки збирати?
    06.08.2010р


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" -- (5.66)
    Коментарі: (15)


  39. Володимир Солодовніков - [ 2010.08.06 22:50 ]
    * * *
    Пелюсткові дощі-
    Біль моєї дущі,
    Не стиха у вечірнім садочку.
    Може щось і не так,
    Птах в неволі жебрак,
    Не складай свої крила, синочку.

    У весни ясени,
    Кольоровії сни.
    Звідки ж думи оці чорнобілі?
    Синку мій, сполох мрій
    Із дощами надій,
    І з очима дніпрової хвилі.

    Хай приходять громи,
    Не розтанемось ми,
    Як би хтось не хотів і не хоче.
    Хтось дарує псалми,
    Світом сяє з пітьми,
    Наша пісня нам вічність пророче.

    Пелюсткові дощі...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (1)


  40. Тамара Шкіндер - [ 2010.08.06 17:17 ]
    Графоман
    Щось знову мене стало «діставати»…
    О-й-й, чую зараз напишу-у-у-…
    А перед тим, як справу розпочати
    Я словничок гарненько «потрушу».

    Дивлюся. Незнайомих слів багато,
    Немов фантасмагорія якась.
    Почну із «А» і буду в «ажитато».
    А вам про це все знати - просто зась…

    Ну а тепер «повело» на кохання.
    Ось тут уже напевно я утну
    Про всі бажання – перше і останнє..
    Не зійде місяць, виймемо луну.

    Яку я бачу власними вухАми,
    (Бо так іще ніхто не написав),
    І пролетить ворона поміж нами
    Та й розповість тобі, як я кохав…

    Два рази оком вистрілю у небо…
    І ніби рима є, і все гаразд.
    А як не має рими, то й не треба…
    Не можна ж поєднати все за раз.

    Мораль така: хто за перо береться,
    Хай зрозуміє, значать ЩО слова.
    Не все написане враз доторкнеться серця...
    Та лиш би не боліла голова.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (14)


  41. Віктор Цимбалюк - [ 2010.08.06 17:19 ]
    УКАЗ
    ...Двадцять другий Старець... Старець - перший...
    Попід носом - Золото: "УКАЗ"...
    Скарб моїх прозрінь, криниця звершень...
    Перст... Відлуння Голосу... Рука....

    ...Як же просто все... Стою, як дурень...
    У моїх руках - Триликий Змій...
    Небо і Земля, твердиня муру,
    Сонцем вигрітий в Душі притулок мій...

    ...Символічно: просинатись майже в сорок...
    Запис: "6 серпня, 7 годин..."
    "Меч двосічний вже відсік від світла морок..."
    "Мисліте..." "Добро..." Аз Єсмь - ЄДИН..."

    ...Двадцять друга Квітка... Квітка - перша...
    "Буки", "Ук", (щоб) "Відати" (про) "Аз"...
    Промінь-Перст, що вперся в мене вперше -
    Ключ від Брами... Золото... УкАз...

    Кумпала Вір, 06.08.2010 року,
    м. Хмельницький




    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (2)


  42. Юля Бро - [ 2010.08.06 16:07 ]
    мандрівка по воду (начерк)
    в нього із нею було тільки те, що за фактом,
    в неї із ним – майже все, на що здатна уява.
    двічі дзвонить поштар: шістдесят дев’ятий
    лист опускаючи в скриню…холоне кава…
    він вирина зненацька.. (із виру? з моря?..)
    мовчки знімає сорочку і тінь з порогу.
    тане у спеці в передчутті любові
    день… і вона довго-тепло-світло-волого
    дивиться, з губ забираючи по півслова,
    і виціловує пальці, приборкує втому.
    в тому і сенс, що позиція «просто поряд»
    найеротичніша із усіх, їм обом відомих.
    «хочу…» – вона промовляє, плямуючи тишу,
    і починає губами лічити хребці, а згодом
    Моцарт у вічності рондо для них допише
    і надішле до запиту музику, вечір, воду.



    2010


    Рейтинги: Народний 6 (5.55) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (21)


  43. Валерій Хмельницький - [ 2010.08.06 14:20 ]
    Орфей за п’ятдесят (апологія)
    поет за п’ятдесят – це bon vivant
    політик знаний у своїй державі
    з коханкою - в Берлін, Париж, Мілан
    і виглядає досить моложаво
    скоріше виняток та на загал
    не байдикує він і не ледачий
    і молодецький в ньому є запал
    з красунями в гламурних передачах
    рубці зажили від любовних ран
    а діти - бізнесмени у столиці
    і no problems – де світитись
    шикарна муза всілась на диван
    чотири збірки власних на столі
    життя буяє і проблем нема
    поет за п’ятдесят – це взагалі
    і зокрема


    06.08.2010


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (6) | "яСон Поеток Орфеям за тридцять"


  44. Наталія Крісман - [ 2010.08.06 14:11 ]
    ВІЙНА У ГРУЗІЇ
    Прислухаймось! Здається долина
    Здалека десь глухе відлуння грому.
    Та це не грім. Це справжня йде війна –
    Страшна, безжальна, ніби й незнайома…

    Здригнулось небо в зареві гармат,
    На Грузію дощем смертельним сіє.
    Цю землю полонив імперський кат,
    Його ім’я знайоме нам – Росія!

    Земля зросилась кровію синів,
    Обличчя матерів від сліз зчорніли,
    Тому що хтось в Московському Кремлі
    Вершити долю світу рветься сміло.

    Горять міста, людську довкола плоть
    Знівечено на шмаття «старшим братом».
    Та гордий і нескорений народ
    Навколішки не стане перед катом.

    Не піде до Росії на поклін,
    Землі батьків не здасть ані дещиці,
    Бо той, хто є Вітчизни вірний син,
    Піти й на смерть за неї не боїться.

    Ніхто не в змозі знищити народ –
    Єдиний, сильний духом, як грузини,
    Здолає він загарбників-заброд
    Й останній ворог Грузію покине!

    Та док земля грузинська ще горить,
    Охоплена імперськими вогнями –
    Ми мусимо Росію зупинить,
    Щоб ЦЕ колись не трапилося й з нами!
    серпень 2008р.

    Цей вірш неодноразово лунав на вічах м. Львова на знак підтримки Грузії у російсько-грузинській війні 2008р.

    *Російсько-грузинська війна́ 2008 року — збройний конфлікт між Грузією з одного боку та Росією і сепаратистськими угрупуваннями Південної Осетії та Абхазії з іншого. Війна розпочалася навколо збройного протистояння в Південній Осетії у серпні 2008 року. У військових діях проти Грузії, крім регулярних збройних сил Південної Осетії і Росії, брали участь ополченці з Росії і Абхазії. Сторони звинувачували одна одну у провокуванні бойових дій. У ніч на 8 серпня після обстрілів грузинських сіл, збройні сили Грузії заявили про намір «відновити конституційний лад» на території невизнаної республіки і в результаті боїв зайняли більшу частину Цхінвалі. Того ж дня Росія втрутилась у конфлікт на стороні південноосетинських сепаратистів та ввела війська, в тому числі танкові бригади, на територію Грузії, піддала бомбардуванню грузинські міста та військові об'єкти. Військові дії поширилися далеко за межі Південної Осетії на інші міста Грузії та Абхазію, де з'єднання абхазьких загонів та російських «добровольців» атакували позиції грузинських військ та захопили Кодорську ущелину. Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто припинення вогню...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  45. Віктор Цимбалюк - [ 2010.08.06 11:04 ]
    КАМО ГРЯДЕШІ?
    ...Не завдавайте удару,
    У серце тому, хто - тут...
    У нього плаче гітара,
    Сповита ланцями пут...

    ...Жива душа - перелесник,
    І плоть жива - лісовик...
    Він прагне Пісню донести,
    Тому, хто чути не звик...

    ...Обравши роль менестреля,
    Прийнявши шлях кобзаря -
    Він переходить пустелі,
    Перетинає моря...

    ...Той, хто душею з народу,
    Свій біль вплітає у блюз:
    - Молітесь, родичі, ...Богу!..
    Слов`яни, я вас люблю...

    Примітка до назви:
    Вислів походить з євангельської легенди про зустріч Ісуса з апостолом Петром (Ісус запитав Петра: "Камо грядеші? – "Куди йдеш?"). Цитується іноді латинською мовою: quo vadis?
    То ж: КУДИ йдеш?...

    Кумпала Вір,
    04.08.2010 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (8)


  46. Віктор Цимбалюк - [ 2010.08.06 11:17 ]
    Homo sapiens
    ...Сиджу, їм свого собаку...
    Пече...
    - Сплюнь через ліве плече!..

    - Що таке Істина?
    - Істина? Мабуть, це - Все...
    А часом здається, Істина - це ще Нічого...
    Від Одного - до Всіх...
    Або так: від Усіх - до Одного...

    - То що ж таке Істина?
    - О! Це - ще Ніщо...
    Але, ні... Істина, все таки - Щось...
    Ось!...

    ...Сиджу, їм свого собаку...
    Стираю зуби, гризу, так як ломаку...

    Кумпала Вір,
    05.08.2010 року, м. Хмельницький


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (3)


  47. Наталія Крісман - [ 2010.08.06 10:57 ]
    ВОСКРЕСАЙ!
    Воскресіння душі не залежить від віку,
    Ти живий, поки серце спроможне любити.
    Ще ніхто не знайшов нам від старості ліки,
    В інший спосіб ти спробуй себе відродити!

    А для цього - вдихни аромати світання,
    Свіжий вітер нехай твоє серце бентежить.
    І тоді ти відчуєш: прийшло вже кохання
    І збагнеш, що й тобі мить щаслива належить.

    Розчинися в промінні ласкавого сонця
    І на мріях крилатих полинь аж у небо.
    Лиш відкривши у душу всі навстіж віконця,
    Зрозумієш нарешті - воскреснути треба!

    Воскресай! І не бійся себе обпалити,
    Чи осліпнути в променях свого кохання.
    Бо не варто і дня без вогню цього жити
    І не вірити в щастя, що прийде з світанням!
    2003р.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (6)


  48. Тамара Шкіндер - [ 2010.08.06 08:43 ]
    Мамина хустинка
    Старенька мати сина проводжала,
    Стояла і дивилася услід.
    Чи може щось забула, не сказала.
    Молила Бога, щоб зберіг від бід.

    Син озирнувсь, спинився на хвилинку…
    І в пам’яті зринатиме завжди
    Та мамина білесенька хустинка,
    Як оберіг від горя і біди.

    Він підійшов до матері, вклонився –
    Багато що хотілося сказать…
    Із сумом в рідні очі подивився,
    А на щоці – непрошена сльоза.

    Присіли, як годиться, на дорогу.
    Щоб добре повелося її сину.
    Й полинув він від рідного порогу,
    Як пташка в вирій у осінню днину…

    Вже груша похилилася старенька,
    А біля хати вишня розцвіла,
    Та може, то не вишенька біленька,
    А мамина хустиночка була...



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (9)


  49. Ігор Рубцов - [ 2010.08.06 07:32 ]
    Смерть солдата
    Під сонцем жорстким умлівав як шашлик старовинний Герат.
    Бійці знемагали і долю лихую крізь зуби кляли.
    Сьогодні "гранчатка"* виставу дає для чужинців-солдат
    І шпарко підбріхують їй перегріті від люті стволи.

    -----

    Розірване тіло пронизує наскрізь жахаючий біль,
    Лошам переляканим чується серцебиття,
    А лікар і фельдшер чаклують над хлопцем блідим обопіль,
    Та вже покидає холонучу плоть по краплині життя.

    Мі-8 плямистий, звиваючи пороху вихор, завис.
    -"Носилки!.." Бійці із пораненим тим переходять на біг.
    Пілот на санбат обережно солдата поніс,
    Гвинтом нарізаючи неба гарячий пиріг.

    Уже й непомітно, як спину лоскоче солона ропа.
    Тривожне чекання, бо лік на секунди пішов відтепер.
    І я випадково, годин через вісім, відколи він впав
    Зачув краєм вуха:"А хлопець, сердега, у небі помер..."

    20 листопада 2007 року


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (16)


  50. Іван Гентош - [ 2010.08.05 23:34 ]
    пародія "КАЯТТЯ КУЗИНА""

    Воображал тебя в постели,
    Кузина, солнышко-душа.
    Мечты прозрачностью пестрели
    И в тесном рае шалаша -
    Концовки только не имели.
    И, словно лезвие ножа,
    Воткнулся я в нутро недели,
    Архив церковный вороша.

    Нам не стоять у аналоя…
    С рожденья род уже сроднил -
    И вымер весь во время злое
    Рекордно вырытых могил.
    Я предложу тебе такое:
    Продолжить род. Иль я не мил?


    Алексий ІІІ Потапов
    поезія "Сонет кузине от кузена"


    Пародія

    І наче випив небагато,
    Та на тобі – попутав біс!
    Так гарно починалось свято…
    Навіщо я до тебе ліз?

    В очах зненацька зарябіло,
    ПохІть в думках і каламуть.
    На простирадлі біло-біло…
    Чи то акації цвітуть?

    Спокушував на вушко стиха,
    В чім пропозиція моя?
    До біса всіх! Рідня – не лихо:
    Ну чим тобі не милий я?

    Буває – добивавсь завзято,
    А здавсь за декілька хвилин…
    Не патріарх, не імператор,
    А всього- нАвсього кузин.

    То все горілка винувата,
    Не винна ти, не в цьому суть…
    От наберУ, як взнає тато!
    А ще як дядьку донесуть!

    Інакше все здається нині…
    Я не спромігся – повезло!
    В кузини очі сині-сині…
    А в дядька чорні, як на зло…



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (37)



  51. Сторінки: 1   ...   1262   1263   1264   1265   1266   1267   1268   1269   1270   ...   1796