ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.04.16 19:57
ось поет на променаді
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже

Костянтин Ватульов
2026.04.16 19:17
Розповім тобі казку про літній насичений вечір,
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.

Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває

Євген Федчук
2026.04.16 17:52
Упереджуючий «удар» Ізяслава.

Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,

Артур Сіренко
2026.04.16 17:04
Я довго йшов
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.

Я шукав Істину

Охмуд Песецький
2026.04.16 13:18
Знати про гостинці мав би вчасно,
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.

Ну окей, життя іде - як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь,
Як і де побачимося знову,

Борис Костиря
2026.04.16 13:01
Ледь чутні промені ранкові
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.

Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні

Ігор Шоха
2026.04.16 12:52
Міняються і віра, і пенати,
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.

І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти

Ігор Терен
2026.04.15 19:44
                    І
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,

хома дідим
2026.04.15 16:59
квіти троянди квіти лілії
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш

Сергій Губерначук
2026.04.15 16:13
Сію дні крізь сито –
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.

Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,

Борис Костиря
2026.04.15 12:46
Голос віків звучить
із шухляди столу,
із далекої кімнати,
із потаємних глибин.
Голос віків охрип.
Будь-який забутий голос
зливається з голосом віків.
Голос віків розпадеться,

Тетяна Левицька
2026.04.15 10:44
Цвітуть: конвалії, бузки,
аж млосно понад кручею,
та я плету терпкі думки
із будяка колючого.
Черемха грона снігові
розвіяла по щебеню.
Холодні хмари угорі
перини стелять лебедю.

Олена Побийголод
2026.04.15 06:41
Костянтин Ваншенкін (1925-2012)

Ти любиме, життя,
люди здавна ведуть про це мову.
Ти любиме, життя,
я люблю тебе знову і знову!

Що несе майбуття?

Віктор Кучерук
2026.04.15 05:39
В березні та квітні
Проліски блакитні
Рясно зацвітають у лісах, -
І знедавна вітер
Духом первоцвітів
Швидко та без опору пропах.
І стоїть в повітрі,
В березні та квітні, -

Світлана Пирогова
2026.04.14 22:09
У тому квітні молодість співала,
Цвіт абрикосовий п'янив і дихав,
Хоча оплутали доріг спіралі,
Але запало в серце цвіту диво.

Корона сонця задивлялась. Тепло
тобі і їй у пелюстковім танці.
Позаду залишились лози, терни,

С М
2026.04.14 13:30
У Мангровій Долині ухопивши промінь сонця
Усе коливається від бейбі до ци
Бейбі бейбі чому би не вівторок
О давній демон лиє ром у чаї
Бейбі мила кажи мені що треба
У чому річ кажи мені що за біда
Кажи чому не вернешся додому о
Кажи у чім причина я

Пиріжкарня Асорті
2026.04.14 13:14
Досить складним видався переклад, бо текст був, а з консультантів – лише скупі дані в Інтернеті, підкріплені ексклюзивом давніх свідчень. І ми вже знаємо, що плем'я було маловідомим, і якщо траплявся на узбережжі хто-небудь з нього, то це було не щод

Тетяна Левицька
2026.04.14 12:38
У душевному багатті
ми згораєм, Боже!
Пообіч гробків розп'яття
на Голгофу схоже.
Цвинтар тулиться барвінком
до кори земної.
Навкруги голосять дзвінко
матері Героїв,

Борис Костиря
2026.04.14 11:55
О, скільки непрочитаних книжок
У двері стукають, летять у вікна!
Із царства необхідності стрибок
Здійсниться, ніби полум'я велике.

Книжки стоять, мов роти і полки,
Готові йти у бій за честь і правду.
У них спресовані тяжкі віки,

Іван Потьомкін
2026.04.14 11:14
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі

Тетяна Левицька
2026.04.13 21:12
Вглядаюсь пильно у портрет —
за тлом скорботи сліз не видно.
Пішов улюблений поет
у потойбіччя самотинно,

лишивши на папері дум:
рожеві мрії, сподівання,
і лірики осінній сум,

Пиріжкарня Асорті
2026.04.13 19:48

Пиріжкарня Асорті
2026.04.13 18:39
загине все що де було
підземний кит і три слони
стрімке вогненне помело
в руках чортів і сатани

дотліють залишки майна
і в позахмарній вишині
вселенська визріє війна

хома дідим
2026.04.13 15:58
я не упевнений
що був хотів
чогось крутіше
і мої вірші
не упевнені
так само
ж
чи у повітрі

Борис Костиря
2026.04.13 12:16
Скільки можна битися
об стіну байдужості,
об стіну мовчання,
натикатися на браму відчаю,
на колючий дріт ненависті,
мінні поля сумніву,
читати партитуру вагань,
пити вино забуття?

Іван Потьомкін
2026.04.13 10:11
Лиця українські у юдеїв...
Юдейські лиця в українців...
Неважко тут і заблудиться,
Часом питаєш: «З ким і де я?»
Не заблуджусь. Дороговказом
Узяв собі одне-єдине:
Шукать не мову і не расу,
А звичайнісіньку людину.

Володимир Ляшкевич
2026.04.12 19:55
Основу традиційної творчості в більшості випадків складає рух до цілісної єдності в образному монозвучанні, чи в поліфонії, з формуванням гармонійної завершеності. Музика прагне каденції, вірш — остаточного образу, думка — чіткого висновку. Але існує й

Охмуд Песецький
2026.04.12 16:55
Тобі зізнань моїх появи
Чи схожі з тишею трави
Уже й квітневої отави
Прилук сутужної любові,
А спробуй серцем улови.
І знай - моє напоготові
Не розбиватися, а битись
У ці часи, для всіх сурові.

хома дідим
2026.04.12 16:32
когось хвилює власний бог
комусь реальніш слово пох
надворі розбишака вітер
а ми не проти просто так сидіти
або пройтись учотирьох
в кого в кишені завалявся гріш
щоби водночас з’їсти
із двох боків один хотдог

Борис Костиря
2026.04.12 15:15
Висить знавісніле, утомлене листя,
Як Бог, що розлився в словах і у лицях.

Воно продиктує протяжні поеми,
В яких ми усі непомітно живемо.

Забуті думки розплескались у них,
В словах неповторних, сумних, голосних.

Євген Федчук
2026.04.12 14:22
У корчмі, що понад шляхом Кучманським стоїть,
Сидять за столом в куточку селянин й козак.
Козак вже набравсь добряче сивухи, однак,
Ще замовив собі чарку, збирається пить.
В селянина грошей мало, кухоль як узяв,
Так і грається з ним, зробить ковток т

С М
2026.04.12 10:10
Десмонд має тачку їздити на ринок
Моллі виступає в кабаре
Десмонд каже їй: Люблю твоє обличчя
І Моллі каже так, і за руку бере

Обла-ді, обла-да, це життя, бра
Ла-ла, це життя ото
Обла-ді, обла-да, це життя, бра

Юрій Гундарів
2026.04.12 09:15
Колишній секретар Центральної Ради Євген Онацький згодом в еміграції випустив серію нарисів про видатних людей «Портрети в профіль» з дуже красномовними назвами.
Так, нарис про Володимира Вінниченка називається «Чесність із собою», про Михайла Грушевсько

Іван Потьомкін
2026.04.11 22:04
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але

хома дідим
2026.04.11 16:01
у цьому світі пів прозорім
чи парадизові земнім
небесний батьку дрібку солі
мені спаси і сохрани
я грішний у своїм позорі
і я страхаюся пітьми
але земна ця дрібка солі
мені потрібна мовби смисл

Борис Костиря
2026.04.11 15:58
Монотонне бурчання води
Відраховує миті, секунди,
Мов клепсидра святої біди,
Мов несплачені давні рахунки.

Монотонний і вигаслий ритм
Відраховує миті до старту,
Мов народження первісних рим,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Оксана Маїк - [ 2009.12.27 16:12 ]
    * * *
    Тихий вечір ліг на підвіконні,
    Лапкою протер очиці сонні,
    Потім загорнувся у фіранку
    Й спить до ранку.
    2007


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (4)


  2. Оксана Маїк - [ 2009.12.27 16:24 ]
    * * *
    Обламали пташці крила, -
    Пташка в небо не злетіла
    І співати перестала.
    Пропадала.
    Пропадала.
    Обламали крила пташці,
    Обіцяли дати кращі.
    Але кращі не літають:
    Сил не мають.
    Сил не мають.
    Пташці крила обламали, -
    Пташка мрію поховала.
    Але серденько тріпоче,
    Жити хоче.
    Жити хоче!
    2006


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  3. Леонід Соловей - [ 2009.12.27 15:34 ]
    * * *
    Я кожен ранок дякую Творцю
    Він, сподіваюсь, чує з висоти,
    За подаровану нам ніч оцю
    В якій зі мною поруч ти.
    За кожен теплий поцілунок,
    Дарований моїм вустам.
    За те, що втратив вже рахунок,
    Ночей, які провів не сам.
    06.08.2009 р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.35) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (2)


  4. Сергій Буркун - [ 2009.12.27 15:27 ]
    ***
    Не нарікай мене Пілатом:
    У мене совість - вищий суд.
    Останній день мій буде святом
    Для фарисеїв та іуд.

    Не бракувало їх ніколи.
    Стріляли , вішали , кололи ,
    Ганьбили віру , правди суть.
    Страшніша звіра - сита лють.
    Та найстрашніші - душ окови.

    Нові пророки - не боги ,
    Притворна милість - батоги.
    У злидні заганяють тіло ,
    Щоб жити більше не кортіло ,
    Здирають шкуру за борги.

    Де ви - герої України!
    Кому ви служете , кому?
    Вдягнули в ризу сатану.
    Один лиш Бог у цьому світі -
    Це той , що в Новому завіті.
    А в нас - тирани на трону.

    2004 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  5. Василина Іванина - [ 2009.12.27 13:18 ]
    до N
    ...не позирай на мене
    спрагло,
    милий,
    ні звечора,
    ні вдосвіта
    не зиркай
    жаждивими
    голодними очима:
    ти знаєш добре,
    любчику, –
    ще піст...

    2009 ???


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (18)


  6. Юрій Клен - [ 2009.12.27 12:17 ]
    Прокляті роки ч. ІІ
    * Продовження*
    .........
    Та, щоб не потомитися украй,
    Нехай читач перепочине трошки.
    І, щоб забути пролетарський май,
    Хай меду рідного скуштує ложку:
    Йому на очі я зведу той рай,
    Де усміхаються в житах волошки
    І понад степом сонце золоте
    Завжди старою барвою цвіте.

    Там кетяги рожевої калини
    Цяткують їй коралями сувій,
    І дише в ніздрі духом полонини
    Між пальцями розтертий деревій.
    Там вранішня зоря й світанки сині
    Щоранку сходять у красі новій.
    І десь на дзеркалі німої тиші
    Дзвінке весло свої узори пише.
    Там, перепрівши у гарячих снах,
    Посеред вод безмовних і широких
    Татарське зілля пахне у ставках.
    Там дні шумлять і плещуть у лотоках,
    Там золотом соломи світить дах.
    Там жаби мирно кумкають в осоках,
    І, не підпавши під новий декрет,
    Росте собі на волі очерет.

    Там віє вітер у просторах диких
    І пахощі терпкі несе нам з круч,
    В рівнинах неосяжних і великих
    Там віщий місяць сходить ліворуч…
    І чисте срібло ллється в чистих ріках,
    І тане в небі журавлиний ключ…
    Про це ще по-російськи скільки мога
    Писали Олексій Толстой і Гоголь.

    А про красу заквітчаних долин,
    Про любі серцю комиші і хащі,
    Про те, як пахне на межі полин,
    І про вигнанця долю злу й пропащу,
    Який не бачить рідних луговин, –
    За мене ще майстерніше і краще
    Вам оспівав би половецький хан,
    Якому хтось дав нюхати євшан.
    1937


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (1)


  7. Ігор Калиниченко - [ 2009.12.27 11:28 ]
    Помирає село
    Помирає село -
    колиска вкраїнської нації.
    Помирає село -
    джерело моїх мрій і надій.
    Біля тину схилились
    зажурені білі акації,
    сумно б'є за городом
    пшениці зелений прибій.

    Помирає село.
    Самогоном затоплені вулиці.
    З комишу виглядають
    змілілі обличчя ставків.
    Промайне кілька літ -
    всі вони остаточно замуляться,
    і не стрінемо вже
    ані лебедів, ні рибаків.

    Помирає село.
    І нічого зробити не взмозі я.
    В хатах вибиті вікна,
    немовби це все по війні.
    Де буяли сади -
    там росте молочай і амброзія,
    Наїжачилась тиша,
    де так щедро лунали пісні.

    Помирає село -
    цвинтарі зарясніли могилами,
    і зруйновані ферми
    дотлівають в кущах бур'яну.
    Як же низько ми впали!
    Як швидко ми стали безкрилими,
    чи нам вистачить сил
    пережити годину смутну?

    Помирає село.
    Пересохли прабатьківські корені.
    Травостій вже не той,
    і самотністю груші гірчать.
    На гаї й хутори,
    на ромени і луки розорені
    павутинням лягає
    диявола чорна печать.

    Я на мапу дивлюсь -
    невесела на ній географія,
    бо до деяких назв
    не доїхати й не доплисти.
    Порятуймо країну
    від цієї гидотної мафії,
    щоби знову змогло
    українське село розцвісти!

    2008


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.67) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  8. Ігор Калиниченко - [ 2009.12.27 11:52 ]
    Станція Мирова
    На Мировій цвітуть тополі,
    Гуркочуть сонні поїзди,
    Вітри - орлята ясночолі
    Твої розшукують сліди,
    Що загубились в стиглім житі,
    Де грає сонячна ріка,
    Де наче роки непрожиті
    Бентежна молодість блука.

    Палають зорі, наче маки,
    Мига кирпатий світлофор,
    Шумлять дуби, мов гайдамаки,
    Ставкових жаб розлився хор,
    Та лиш тебе ніде не видно,
    Ніде не чути голос твій,
    І знов печаль небесно-срібна
    Лягає в присмерк луговий.

    Я пригадаю наше літо,
    Медових зустрічей тепло,
    Що так натхненно і розкрито
    В серця закохані текло.
    Як під черешнею густою
    Боготворив твоє ім'я...
    Тепер все вкрито лободою,
    Любов не вернеться моя.

    Свистить остання електричка,
    Додому їхати вже час.
    Засяє колій довга стрічка
    В полоні зоряних прикрас.
    А в пелюстках дзвінкої долі
    На солов'їній Мировій
    Цвістимуть радісно тополі
    І незабутній образ твій.

    2008


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.48) | "Майстерень" 6 (5.67) | Самооцінка 5
    Коментарі: (3)


  9. Юрій Матевощук - [ 2009.12.27 11:05 ]
    Останнім світлом, останнім світом…
    Останнім світлом лампочка погасне
    В душі, яка розкрила всі секрети,
    Тьмяніє все, що звалося «прекрасне»,
    Лишаючи одні знайомі силуети.

    Полинути в думки і пошукати спокій,
    Піти слідом зневіри у чужі життя,
    Коли ще хтось один із випадком наврочить,
    Коли отим для себе буду я.

    І сниться кам’яна розбита годівниця,
    Куди вже не летять розхристані птахи,
    Чому ж оце мені у повен місяць сниться,
    Що скажете на це, німі кати?

    Це видиво примар на чорно-білих стінах,
    Ці поштовхи у серці затерпають вже, –
    Від мене повідходять посивілі тіні,
    Мене з собою пристрасть світом поведе.

    Не думаю, що осінь ще прийде наївна,
    Не бачити мені Твого у відстань раю,
    Ти дай мені на мить оту, що так потрібна,
    В хвилини каяття, благаю…


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  10. Ірина Буцяк - [ 2009.12.27 10:56 ]
    А змерзле гілля до небес не долітає
    А змерзле гілля до небес не долітає
    І обважніло гнеться до землі
    Трава кваплива дерево минає
    Ні пам’яті, ні трав, ні голубів
    Сирітська старість в березневий ранок
    Свіча, яку ніхто не запалив
    Ворожки, як завжди, щось обіцяють
    Та гілля змерзле прагне висоти
    Отих цілунків і палких обіймів
    Обвітрених бажань, щемливих снів
    І вітру – повні крони…

    В тім саду
    Це дерево мов блискавка вражає!
    …І в безшелесну гонить німоту…


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Буцяк - [ 2009.12.27 10:41 ]
    Караван, каравела...
    Караван,
    каравела.
    Піском по очах.
    І верблюдяться дні
    в цьому місті пустелі.
    А до неба, до неба –
    така далечінь!
    Ось чому цього міста
    ніхто не розгледів.
    В перспективі заломлених
    вулиць
    печаль.
    -Та така неохопна! –
    гірчить німотою.
    Але раз ти в це місто
    колись вже попав,
    хто ж, скажи, як не ти,
    його в думці витворював?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (1)


  12. Леонід Терехович - [ 2009.12.27 09:59 ]
    У СЛОВЕСАХ


    Тепер, напевно, дуже смішно збоку
    дивитися на нас...
    Бо кланятись дияволу і Богу
    не можна водночас.
    Не можна говорити по-новому
    і захищать старе,
    лиш мимрячи, неначе аксіому:
    воно саме умре.
    Старе все прокляло вже навіть небо,
    було вже панахид...
    Тож, певно, більш пісочити не треба
    і «ставити на вид».
    Так ні... Балакунам — доба щаслива:
    десь ще в ціні слова...
    Слова, слова... Катастрофічна злива
    країну залива.
    І гаснуть під навалою негоди
    засвічені вогні...
    І борсаються голодно народи
    в словесному багні...

    1991 рік



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (1)


  13. Петро Скунць - [ 2009.12.27 09:32 ]
    САМОТА
    Мені сьогодні так самотньо,
    і все безглузде, що роблю.
    Ти полюби мене сьогодні,
    коли тебе ще не люблю.
    Бо завтра можу полюбити.
    Тоді на світ і прийде БОГ,
    і все, що буду я робити,
    то буде зроблене удвох.
    Бо завтра можу полюбити.
    Та й буду твій. Навіки. Весь.
    І все, що буду я робити,
    дістане раптом вічний сенс.
    Так буде, поки не полюбиш.
    Боюсь доступної мети.
    Полюбиш – знаю, все погубиш,
    бо не зречуся самоти.

    Я вже практичним став нівроку,
    собі самому не рідня:
    складаю в купку рік до року,
    дріб’язок навіть – день до дня.
    У мене є всьому рахунок,
    чужий учора нам обом:
    цей рік дістався в подарунок,
    цей заробив своїм горбом,
    а цей чистенький, мов неділя,
    добуто способом низьким,
    такий із рідними не ділять,
    таким не діляться ні з ким.
    Літа мої, у долю злиті,
    золи з вас більше, як вогню.
    Раз правду соромно ділити,
    то не ділитиму й брехню.
    Мабуть, тому й самтньо нині
    і все безглузде, що роблю.
    І ні боги, ні ми не винні.
    що довірялись кораблю,
    що в колихаючім затишші,
    обживши трюм, немовби свій,
    ми заметались, ніби миші,
    коли зачувся нам борвій.
    До боржників життя суворе,
    а тут зросла така пеня...
    Куди втекти? Навколо море,
    в якім пливлося навмання.
    І от коли ми вже готові
    без доброти прожити й зла,
    любити просто – без любові,
    на риф нас правда занесла.
    Які прогнози? Та невтішні!
    А є зв’язок з майбутнім? Ні!
    І найхитріші , найспритніші
    хапають кола рятівні.
    Було так, єсть та буде й прісно...
    Мені й моєму кораблю
    вмирати – рано,
    жити – пізно,
    і все безглузде, що роблю.
    Та без надії жити тяжко.
    А вмерти тяжче все одно.
    Тож закоркую лист у пляшку,
    з якої випито вино.
    І от пливе, маленька, обіч.
    Та хто моїх чекає слів?..
    Коли дивлюсь – пливуть на поміч
    самотні люди всіх часів.
    Дивлюсь – та сила ж ми силенна,
    якщо не сонна й не німа.

    І рідні всі такі для мене...
    Лише тебе між них нема...
    А я вже рад би полюбити,
    зі мною згоден сам Господь,
    таке кохання гріх убити...

    Не вбий, кохана.
    Не приходь.

    1987


    Рейтинги: Народний 6 (5.83) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  14. Світлана Майя Залізняк - [ 2009.12.27 02:34 ]
    Орігамі

    1


    В оранжереї ти мене зростив.
    Підживлював, був люблячим, уважним.
    Слав колючки
    у сни
    густий терник…
    Я раювала там - край пекла... майже.

    Термограф ти повісив на стіні,
    Ганяв злих круків зі скляного даху…
    Шептав: "Не бійся каменів... стихій..."

    Наш світ знесла
    страхітлива
    цунамі…


    2

    Тепер я проростаю крізь те скло,
    З якого ти змітав кленове листя.
    Крилатки
    шарудять у яв,
    у сон…

    Дивуюсь дивом: світ наш зник –
    клен вистояв!

    3

    Ти з Небуття весною прилетів.
    Майструєш, життєлюб, оранжерею…
    Термограф знов чіпляєш…
    Чом же „стій!"
    Я не кричу,
    чом обвиваю двері,
    чом зазираю в шпари –
    і стогну:
    „О, не для мене він хороми зводить…”?

    Чому померти ладна я – удруге –
    В твоїх зрадливих палахких долонях?!

    Оцю готовність люд нарік – Любов.
    О, це чуття складне, мов орігамі…

    Я зазираю в Щастя
    крізь вікно
    І прикликаю Сонце – не цунамі.



    2007

    -----------------------------
    прохання вірш не оцінювати,
    коментар при бажанні :)



    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  15. Світлана Майя Залізняк - [ 2009.12.27 01:05 ]
    Пір’їна



    З тяжінням тіла все ж боротись варто.
    Крізь пальців ґрати
    прослизнула -
    хмарно...
    Пір’їна з чубчика дивочної жар-птиці -
    Я мрію осявати щирі лиця!
    Летітиму - щоб у перину не зашили.
    В теплі – але ж свобода серцю мила.

    Лечу...
    Підашшя...
    Швидкості благаю -
    А легковій
    цілує...
    колихає...



    2001

    ---------------------------------------------
    прохання вірш не оцінювати,
    лише коментар при бажанні :)


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  16. Оксана Маїк - [ 2009.12.27 01:25 ]
    * * *
    Вже більше мені не сниться
    Очей твоїх таїна...
    Тримаю в руках синицю,
    А мрію - про журавля.

    Синиця в руках тріпоче:
    Обійми мої міцні!
    А серце злетіти хоче
    За журавлем в височінь.

    То хто ж у тім, справді, винен, -
    Синиці чи журавлі,
    Що вже не зоріє, милий.
    Твій погляд мені уві сні?
    2004


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (4)


  17. Віталій Білець - [ 2009.12.27 00:36 ]
    Нема кінця твоїм стражданням
    Нема кінця твоїм стражданням,
    Бідою скривлена стопа.
    Сама у себе на вигнанні,
    Собою проклята, сліпа...
    Чекаєш нібито прозріння,
    Оновлення... Та де ж воно ?
    Посохло без дощу коріння,
    А долю снігом замело,
    Під кригу злиднів закувало.
    А хтось гукає: „Вільні ми !”
    Еге ж бо, вільні, бо не стало
    Порозуміння між людьми.
    В очах туман, в душі темрява,
    У серці хвороблива лють.
    Де ж той Народ ? Де ж та Держава ?
    Тут все втрачає свою суть.
    Ту світлу суть, живу, правдиву...
    Святиню топчуть чобітьми,
    Ї зневажають вбогість сиву,
    Торгують власними дітьми.
    Нема кінця твоїй зневірі,
    Тут єресь Правду розтина.
    І звірі – люди, люди – звірі,
    Хоч мати в них усіх одна,
    Ота знедолена Вкраїна.
    Та що зробили з неї ми ?
    І ти, і я. Лиха година
    Братерство зжерла між людьми...

    2001


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  18. Віталій Білець - [ 2009.12.27 00:29 ]
    Моє серце, де ти нині




    Моє серце, де ти нині ?
    В моїй Україні ?
    В чужім краю,
    Де зникаю,
    Мов з полуднем тіні.
    Сонце сходить над горою,
    Над зеленим лісом.
    Линуть роздуми юрбою –
    Думкам в серці тісно.
    Сонце сходить – спалахує
    Квітуча долина,
    Цвітуть стежки.
    Тільки в’яне
    Лиш моя стежина –
    Україна.
    Рідна земле,
    Нерідних – без ліку,
    Дай тобою милуватись
    До скінчення віку.
    Дай тобою упиватись,
    Натхненням горіти,
    Над степами вільним птахом
    Свобідно летіти.
    Дай насититись красою,
    Яку не зшукаю.
    Дозволь вічно буть з тобою,
    Без тебе – вмираю.

    2005


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  19. Олександр Сушко - [ 2009.12.26 23:07 ]
    Ангел любові
    Коли останній промінь дня
    Цілує землю, мов дитину,
    То шепіт вітра у долинах
    І спів пташиний завмира.

    Коли від ласки й теплоти
    Іде дружина, без вагання,
    Тоді зневажене кохання
    Кричить від болю й самоти.

    О, дай же відповідь, життя!
    Скажи мені хоча би слово,
    Чому ми щирі почуття
    Даруєм зрáдливій любові?

    Чому такий священний дар
    Ми залишаєм за порогом
    Й на грішну землю, із-за хмар,
    Скидаєм ангела святого?

    Вона прийшла, немов весна,
    І розцвіла в душі розмаєм,
    Але у всього є ціна:
    Ми легковажим і її втрачаєм.

    Ти не вернешся — знаю я,
    Назад минуле не вернути,
    Та сил нема тебе забути,
    Любове, втрачена, моя.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (7)


  20. Олеся Овчар - [ 2009.12.26 23:33 ]
    Дружина-сопілка
    У обіймах шалено гарячих
    Я покірна Тобі, наче глина.
    Хай вогнем обпікає добряче –
    Ти сопілку зроби журавлину.
    Як вустами притулишся терпко
    У надії жаданого звуку,
    Заберу я далеко-далеко
    Нашу душу, і серце, і муку.
    Я у пісні любові розчúню
    Увесь простір, що там, поза нами.
    ...
    Ти сопілку узяв за дружину.
    Так судилося, видно, коханий.

    2009


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.48) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (12)


  21. Оксана Маїк - [ 2009.12.26 23:00 ]
    * * *
    Струсила осінь яблука в траву...
    Отак і я у світі цім живу:
    Чекаю свого часу у саду,
    Коли дозрілим яблуком впаду.

    Єдине прошу Бога день при дні:
    Червивим плодом щоб не гнити у траві.
    Нехай піднімуть діти та й з"їдять -
    Буде пожива їм з мого життя!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (9)


  22. Оксана Маїк - [ 2009.12.26 23:19 ]
    * * *
    Заснути б на твоїх руках!
    Паде із неба білий птах
    І губить пір"я на вітрах.
    А нам... а нам пора!
    2007


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  23. Олександр Сушко - [ 2009.12.26 21:03 ]
    Гороскоп
    У країні нова мода –
    Східні гороскопи!
    Приповзли тварини дивні
    У стару Європу.

    Всяк шукає свої риси
    У якійсь тварині,
    Стали любі нам до болю
    Пацюки та свині.

    Поглядає кум бараном,
    Теща – стала раком,
    Знати кожен дуже хоче
    Під яким він знаком.

    Вже не тільки у Китаї
    Лазять скорпіони,
    У Чернігові та Сумах
    Вони в кожнім домі.

    У хрущовках і готельках
    Та приватних хатах,
    Сплять і дивляться мультфільми
    Вівці та телята.

    Вчора був хтось чоловіком,
    А сьогодні – Діва,
    То дарма, що має вуса –
    Нині це не диво.

    Геть копита і хвоста –
    Буду чоловіком!
    Я носити не бажаю
    Роги аж довіку!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (12)


  24. Леонід Соловей - [ 2009.12.26 19:50 ]
    * * *
    Перший поцілунок дістанеться плечу,
    Що уночі мене так ніжно гріло.
    А потім поцілую досхочу
    В моїх обіймах сонне тіло.
    Легенько, не прокинешся від сну,
    Губами й подихом по тілу візерунки.
    Тебе усю собою огорну,
    Ти спи. Хай сняться мої поцілунки.
    14.08.2009 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.35) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (1)


  25. Сергій Буркун - [ 2009.12.26 17:54 ]
    ***
    Гарбузової каші наїлись діброви
    І стоять за селом , мов татарська орда.
    Я без страху прощаюся:будьте здорові...
    А сам потай стискаю ножа.

    Жалко стало жоржин , які пахнуть тобою.
    Над вікном павутинок палаючу гладь
    І малих кошенят , що зявились учора ,
    А сьогодні сусіда поніс утоплять

    Хто полічить хоч раз у душі полонези
    І твої і мої ? Хто полічить , скажи ?
    Я печаль положу на багряні терези ,
    А бездонність небес на краплинку сльози...


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  26. Костянтин Мордатенко - [ 2009.12.26 17:48 ]
    Лункими сходами я підіймаюсь до…
    Грудка щастя, мов криги кусень –
    в руках від тепла тане… спішно.
    Підкова зламалася в кузні…
    Справжній вірш – ось де Божий обіжник…

    Дощ в мороз… Душу в кров… На тирлах
    курлюкає холодом тиша;
    сам на себе час дивиться здирливо,
    зміст підсилює піст – збірний тиждень…

    Вітер проливнем нуди вирощує,
    любов серце розбила, мов грудку…
    намотався туман на водоймище,
    наче плівка на ніж м’ясорубки…

    Я євшан-зілля.
    Гіркість на губах.
    Гіркість на словах.
    Я євшан-зілля.
    І над степом стогін…

    Впала в небо земля… вірш загрімАє…
    Вік перекреслив себе, запротИвив…
    читає вірші – Ніка Турбіна –
    десятирічна – моторошне диво…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (7)


  27. Володимир Старгромадський - [ 2009.12.26 16:01 ]
    Ми як боги на даху хмарочоса
    Ми як боги на даху хмарочоса ,
    Сидим з гординей дивимось у низ,
    На суєту людей капризи чорта ,
    Що нам кричить «злізайте швидко в низ»,
    Нам двом лишень веселощі й гуляння ,
    З тобою ми це радості боги ,
    Всім посилаєм часточки кохання,
    А для безсоння бісу кольорові сни…
    2009


    Рейтинги: Народний -- (4.92) | "Майстерень" -- (5.13) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  28. Володимир Старгромадський - [ 2009.12.26 16:19 ]
    Дай спокою дай тишини
    Дай спокою дай тишини ,
    Не можу вдать вічну веселість,
    Ти відпусти не експлатуй,
    Послаб свої полону пута,
    Дозволь мені знов буть похмурим,
    Піддатися під плинність часу,
    Із ніжністю втікти туди,
    Де вже чекає чашка чаю,
    Там рай для мене тишина,
    А погляд мій там не фальшивий,
    Там я один і я там свій,
    Самотній стомлений счасливий



    Рейтинги: Народний -- (4.92) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  29. Володимир Старгромадський - [ 2009.12.26 16:30 ]
    В моїх очах побачила любов
    В моїх очах побачила любов,
    Хоча вони кричали зрада,
    Повірила віддалась знов
    Пізнала гріх в обіймах ката,
    Ще трішки треба протягнуть,
    Зламати всі моральні норми,
    В оману звести всю цю суть,
    А потім різко розістатись,
    Зненавидиш і проклянеш ,
    Потопиш у подушці спокій,
    З роками тількино збагнеш
    ТИ оправдаєш цю жорстокість.


    Рейтинги: Народний -- (4.92) | "Майстерень" -- (5.13) | Самооцінка 4
    Прокоментувати:


  30. Володимир Старгромадський - [ 2009.12.26 16:09 ]
    На помості побудованих ілюзій
    На помості побудованих ілюзій
    Світ піде у морок забуття
    Та не війни весь йго загублять
    А байдужість жадність та пиха
    За прогресом здобули багато
    За прогресом втратили також
    Ми забули людяність і чесність
    Нам комп’ютер витіснив любов
    Ти спитай , чому щаслива куба ?
    Чом щасливий десь абориген,
    Вони лиш цінують те що люблять
    Не чіпаючи важких похмурих тем…



    Рейтинги: Народний -- (4.92) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  31. Володимир Старгромадський - [ 2009.12.26 16:04 ]
    Із пригорщі долі п*ю чай з пелюсток
    Із пригорщі долі п*ю чай з пелюсток ,
    По-домашньому добрий духмяний ,
    Так легко омані піддатись було,
    Сон трава мене вмить в полонила ,
    В захмелілім потоці у ям забуття ,
    Ходжу ніжно веселий щасливий ,
    Одурманений зіллям що доля дала,
    Я не хочу вертатись до світу…


    Рейтинги: Народний -- (4.92) | "Майстерень" -- (5.13)
    Прокоментувати:


  32. Володимир Старгромадський - [ 2009.12.26 16:14 ]
    Настав той час
    Настав той час коли ти вже не можеш
    Пробуть без мене декілька годин
    Я поламав твоє безсоння
    Невдячно так кохання потопив
    Зламав твою я віру в себе
    Образив підло щиро посміявсь
    І ти кричиш чому «яж так безмежно…»
    Я перервав і тихо прошептав …
    Колись давно ти гралась почуттями
    Й морочила так голову мені
    Приймала радість від мого страждання
    Прийшов той час,тобі держать отвіт…

    грудень 2009


    Рейтинги: Народний -- (4.92) | "Майстерень" -- (5.13) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  33. Русана Остапович - [ 2009.12.26 16:04 ]
    Безкінечник
    Безконечник
    Тригранно
    Ворожить
    Стріли наконечник
    Із грані
    Зтриножить
    Думки
    Позакрильні
    Мого Пегаса
    Ці рядки
    Ще не сильні
    Луною загасить
    Передніччя
    Вогнями
    Засяє
    Твоє передпліччя
    Між нами
    Лягаю
    Непевним
    Волоссям
    З каштану
    Напевно
    Зголосять
    Титани
    Таємниці
    Моєї
    Душі
    Із темниці
    Індиго
    Дощів
    Безконечник
    Сварожого
    Кола
    Безконечна
    Дивна дорога
    Ніколи
    Не збагнути
    Того
    Що між нас
    Перетнути
    Кордони
    Вже час
    Світи
    Доречного
    Безмежжя
    Світи
    Даждьбоже
    Незалежно
    Від людей
    Із каменем
    У серці
    Серед дітей
    Що пломенем
    В цукерці
    Веселкові
    Посмішки
    Сховають
    Волошково
    Крок в крок
    Залишають
    Піском
    Золотистим
    З вербени
    Паском
    Оперізують
    Дихання вени
    Нескінченник
    Втаврований
    Рунами в мене
    Я письменник
    Реставрований
    Nota Bene



    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  34. Русана Остапович - [ 2009.12.26 16:37 ]
    Ці всі світи - мої
    ... Бо Ти лежиш
    і музика твоя
    Непевно входить в світ, де
    Ти і Я,
    У Космос лиш моїх
    Шляхів Чумацьких,
    Звізд та сходжених доріг

    У світ Вогню,
    Що слухає мій спів руки,
    Дихання пальців,
    Стук перстнів,
    Їх дзвін легкий.
    Це Рай мечів,
    Металу та вітрів,
    Час мішковин,
    Дитячих босих ніг,
    Час моїх снів.
    Це мить Води!
    Пірнань в моря,
    Сторіччя витримки легень,
    Мовчанка риб –
    Розмова про „Веди!”

    Це плоть Землі!
    Це запах, смак
    І дотик до сльози.

    Ці всі світи – мої.
    Входи у них в мені...



    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (1)


  35. Валерій Голуб - [ 2009.12.26 14:38 ]
    НЬЮ-НАТАЛКА ПОЛТАВКА, або Полтавське танго.
    Дійові особи: Петро, новий українець.
    Наталка, його наречена.
    Епоха: двісті років після Котляревського.

    *
    Купив собі заводик біля траси:
    Приватне підприємство «Більшовик».
    І на столі манюнький Карлик Марксик
    Борідкою до принтера приник.

    Я скоро нову лінію відкрию.
    Не бачу я ні ночі, а ні дня.
    Звернув би гори, (як не звернуть шию
    Налогова, пожежна й рекетня).

    А ти прийшла неждано й недоречно,
    Кивнула: «Трудоголікам привіт!»
    Наталю, я люблю тебе сердечно,
    Але ж у мене післязавтра звіт!

    П р и с п і в:
    Тебе благаю, застебнись,
    Поки контракт не підпишу.
    І так на мене не дивись,
    Я на роботі, і спішу!

    Сьогодні ти уся така принадна.
    Себе я змусив погляд відірвать.
    - Петрусю, погуляймо в парку, ладно?
    Там, певно, будуть солов’ї співать…

    - А, може… погуляєм в Інтернеті?
    Або, візьми з полиці детектив.
    Передають дощі по всій планеті.
    Пес покачався: жди грози і злив!

    Ми тут новий свинарник напитали.
    Як хочеш, то поїдемо туди.
    А там саме повітря пахне салом!
    Прибуток вироста, як із води.

    А рівно в два з тобою ми заїдем
    На галушки, банани й вергуни
    В мій ресторан «Веселі людоїди».
    А на закуску – кава й кавуни.

    - Ну не шуткуй, не смійся наді мною.
    На серці тяжко від твоїх реклам.
    Я хочу заміж, зрозумій, бо хто я:
    І не мадмуазель, і не мадам.

    І я обняв тебе, мою кицюньку.
    Злилися ми у вирі почуттів.
    І треба ж так: за мить до поцілунку
    В моїй кишені пейджер затремтів!

    П р и с п і в:
    Наталко, люба, застебнись,
    Поки контракт не підпишу.
    Відкладемо це на колись…
    Я на роботі. Я спішу!

    Ввімкнув я пейджер… Треба ж подивиться!
    І ти пішла, лютіша від змії.
    Я знову ухопився за таблиці,
    …А за вікном сміялись солов’ї…




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (10)


  36. Світлана Майя Залізняк - [ 2009.12.26 12:54 ]
    Антитеза


    1

    Відходять
    непоспішливо
    жінки,
    Котрі віночком викладали коси,
    Хліб запахущий у печі пекли,
    Схід сонця зустрічали на покосах,
    Будили з летаргії цілину -
    Співанками, що чули від бабусі.
    Я знала з їх плеяди не одну.
    Як жити будемо без них – боюся.

    Хто з мудрощами жбан простягне юні?
    Житечну спрагу їй гамує „Спрайт”.
    Над полем легендарної Марусі*
    Розправив крила Розрух-Декаданс…

    2

    Пістряві кіски... дреди..."я тащуся..."
    Оздоби в пупі,
    ніздрях,
    татуаж...
    Полтавоньки Наталі, Катрі, Люсі!
    Ви - щойно із Гвінеї-Папуа?
    Алеєю прямуєте з апломбом.
    За рідну мову вам слугує сленг.
    Хоч прямо напиши, хоч - з еківоком,
    Те все для вас, зозулечок, пусте…

    Мовчу.
    Не озираюся.
    Йду мимо.
    Чужинка – серед птахів і лисиць…
    Наївній, у запасці Катерині,
    Й не снились ваші сукні - до сідниць.
    Нуртує хіть...
    Тече,
    мов сік по пальцях,
    Коли стискаєш персик у руці.
    Заіграшки таку зозульку звабить!
    Даруйте мій „старечий” остракізм.

    Дивитимусь з верхів’я тополини:
    Боривітер злетіти спонукав.
    Читав мені "Причинну", „Катерину”.
    Котрійсь із вас любаско їх читав?

    Страхав Шевченко юнок москалями.
    Якби воскрес - то зопалу б умер:
    За пасій в юнок - негри і араби.
    З них неабиякий „стрижуть” хосен.

    …Відходять незрадливі ті жінки,
    Котрі плекали до заміжжя цноту.
    Одну із них я бачу з висоти:
    Навколішки стоїть -
    простибі просить…



    2004

    -----------------------------
    Співоче поле Марусі Чурай
    -----------------------------
    Прохання не оцінювати вірш,
    коментар при бажанні. :)



    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (9)


  37. Олексій Тичко - [ 2009.12.26 11:03 ]
    Осінній гість
    Слова живі, не паперові,
    але й вони – то тільки звук.
    Розмова стихне на півслові.
    Цілую губи, пальці рук.
    Слова банальні, однотонні
    згубили сутність, певний зміст.
    Шляхи далекі. Ти у втомі.
    У пізню осінь милий гість.
    Для тебе все, щоб очі карі,
    в цей вечір не були сумні.
    Цей інтер’єр, його деталі
    і парафінові вогні.
    Розвіє вітер сіру мряку,
    погасне осені потоп.
    Прогнози вірні були Раку,
    правдивий, мудрий гороскоп.
    Зблизька я бачив очі карі,
    не із портрета через скло.
    І не важливо, що там далі.
    Важливо те, що це було…
    08.12.09.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (6)


  38. Ірина Буцяк - [ 2009.12.26 11:48 ]
    ***
    Хіба це так важливо – озирнутись?
    Струснути з пліч запитуючий погляд.
    Щоби при цьому відчаю всміхнулось:
    І впали на бруківку квіти жовті
    Бо осінь вже. І квітам час згоряти
    Під плескіт хвиль натомленого сонця.
    Невже це так важливо – зупинятись,
    Помітивши чиюсь пусту долоню?
    І похапцем вкладати в неї вірші,
    Перш, ніж прощально відвести обличчя?

    Так, це важливо. Хай це вчинок Сари.

    Бо й озирнутись можна надто пізно.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.45) | "Майстерень" 5.25 (5.33)
    Прокоментувати:


  39. Ірина Буцяк - [ 2009.12.26 11:44 ]
    Спить дивний Сад, чекає Сад
    Пам’яті Н. Давидовської


    Ще треті півні сплять на рушниках,
    І думка не знайшла зі словом згоди.
    Спить дивний Сад у білих пелюстках,
    Не знаючи ні сонця, ні негоди.
    Час зупинився, лист не шелестить,
    І сонце, й вітер в вимірі інакшім.
    Блискуча порцелянова блакить:
    Земля і Небо – все чуже, не наше.
    Тут поєднались Осінь і Весна,
    Тут Ніч не поспішає День змінити.
    Трикрилий птах не дзьобає зерна,
    Не поринає в таїнства блакиті
    І не співає, як було колись…
    Збулося…
    Смерть? А чи початок притчі?
    «Трава полинна і зерно гірчичне»,
    Бодай хоч десь би соняхи звелись!
    Хрестата тінь у мреві між дерев –
    Чи ти це?
    Очі ж пахли липовім!
    Хіба ж так люблять,
    Щоб піти на смерть
    В Сад Вічності
    І стати серед мрев,
    Немов стеблина в царстві суховіїв?!
    Хіба ж так люблять,
    Щоб любов вросла
    Корінням в душу і її ятрила,
    Та вічним болем таврувала крила
    (а в тебе ж і не два, а три крила)?!
    Тут тиша «після», ось чому
    Мовчиш.
    Чи ж слово всує, це уже
    Спокуса?
    І біль сторукий, і любов стоуста –
    Це все у віршах плаче і болить,
    І світиться,
    І падає дощем,
    І міниться веселковим розмаєм,
    І висіває в серце тихий щем,
    І мукою солодкою карає.
    У амфорі, на самім її дні,
    Де скрито на віки жіночу сутність,
    Горить лампада так, як восени,
    Згоряють клени, тихо і разюче,
    І… безборонно.
    Ти іще гориш,
    Ти світиш,
    І наповнюєш світінням
    Той дивний Сад, що снить
    На самоті
    Твоїм натхненним чудом воскресіння.
    Уже не роз’єднати – Вірш і Сад!
    А, може, смерть – життя, не знане
    Нами?
    Горить свіча, і падає сльоза.
    Травою з серця проростає
    Пам'ять…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (5)


  40. Ірина Буцяк - [ 2009.12.26 11:24 ]
    ***
    Ти, завмерши, втупишся у вогник
    Свічки на Різдвяному столі
    І така між вами є безодня.
    А здавалось: руку простягни..
    Дорости. І стати очевидцем.
    Очевидне вічністю горить…
    Вогник тихо щось по серцю пише
    Але серцю зовсім не болить.
    Ніч така.. На всіх зійшло спасіння
    Тихо. Без фанфар. І без прикрас
    І спокійно дихає прозрінням
    Свічечка
    Уже у котрий раз.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (8)


  41. Алла Стасюк - [ 2009.12.26 08:34 ]
    ПОЧИТАЙТЕ МОЇ ВІРШІ .


    Почитайте мої вірші,
    Вони зіткані з світла і сонця,
    Вони в дім незвичайний віконце,
    Де живе моя крапля душі.

    Увійшовши в мій дім – не ламайте,
    Не топчіть все важким черевиком,
    Не сподобалось – просто закрийте
    Двері в світ, до якого не звикли…

    2009р.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.15) | "Майстерень" 5.25 (5.06)
    Коментарі: (1)


  42. Алла Стасюк - [ 2009.12.26 08:37 ]
    ЯК МОЖНА БУЛО…
    Тут центр Всесвіту –
    Дитя у ясликах лежить.
    А Його Мама тихо спить,
    Вона іще всього не знає,
    Яка жорстока смерть
    Її Дитя колись чекає.
    Він виросте і скаже всім,
    Що Він Спаситель,
    Цар світу і нещасних
    Покровитель.
    Та не приймуть Його усі,
    А лише добрі,
    З світлом у душі.

    Хто бачив Його чисті очі?
    Вони, як сонце проти ночі.
    А погляд сильний,
    Сповнений любов`ю,
    Як можна було
    За любов завдати болю?
    Як можна було
    Йому в очі наплювати?
    Як можна було
    Його ні за що побити,
    Розіп`яти?
    Як можна було
    Стати натовпом жорстоким
    І захотіти знищити
    Цей Погляд Одинокий?
    Який все міг
    Та голову схилив
    І дав Себе убити,
    Щоб ми могли
    В любові вічно жити.

    Ісусе, я кладу своє життя
    До Твоїх ніг…

    2009р.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  43. Алла Стасюк - [ 2009.12.26 08:47 ]
    Чому я, голубко,тебе не зберіг…

    Магнолії пахнуть
    В зеленому парку
    І птахи співають
    Весняних пісень.
    Присів сивий дід
    Посидіти на лавку,
    Згадати життя,
    Пригадати усе…
    Він довго зажурено
    Міряв очима,
    Голубку біленьку,
    Що рядом була.
    А чорна ворона
    ЇЇ все гонила
    І гнала подалі,
    Бо рядом жила.
    Подумалось діду:
    «Голубка біленька –
    Це перша дружина,
    Що Бог мені дав,
    Вона була ніжна,
    Гарненька, маленька,
    Всім серцем любила,
    Та я тільки злився –
    Її не кохав.
    Вона всю війну
    Мене дуже чекала,
    Молилась, просила
    У Бога життя,
    За мене ночами
    Сльозу проливала,
    Боялась, що з пекла
    Нема вороття.
    Завжди відчувалась
    Її дивна сила,
    Яку пояснити
    Не міг я тоді,
    Молитва її була
    Сильна, як крила,
    Мене захищала
    В бою від біди.
    .
    Вернувсь я із фронту
    Живий і здоровий,
    А діти маленькі
    Уже підросли.
    Та я - біс в ребро,
    Був такий гоноровий,
    Пішов по жінках
    Відпочить від війни.
    Знедужала жінка
    І скоро померла
    Не довго за нею
    У серці тужив,
    Подумав – життя!
    Все, мабуть, так і треба,
    Собі іншу пташку
    Швиденько зловив.
    Та пташка давно
    Вже за мною дивилась –
    Літала, шукала
    До мене піхід.
    А я, як хлопчисько
    У неї влюбився.
    Вона ж всередині
    Була наче лід.
    Красива й холодна,
    Жорстока, недобра,
    Довбала мене
    Своїм дзьобом в висок.
    А я все гадав,
    Це ворона – чи кобра?
    Жахався її
    Непростих витівок.
    І в мене усе у житті
    Шкереберть полетіло,
    А сам інвалідом зробився,
    Роботи нема,
    Ворона моя
    Краще жить захотіла,
    Від мене швиденько
    Назавжди втекла.

    Один залишився.
    Не знаю як жити.
    Дивлюся на білу
    Голубку у ніг,
    На серці так сумно,
    Аж хочеться вити,
    Чому я в житті
    Зрозуміти не міг
    Такі прості речі
    Як щастя, як доля,
    Чому я, голубко,
    Тебе не зберіг…»

    2009р.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.06)
    Прокоментувати:


  44. Тетяна Роса - [ 2009.12.26 00:33 ]
    Передноворічна відлига
    Знов калюжами відлига
    по дорогам розтеклась.
    Дітлахи хотіли снігу,
    та Зима сказала: «Зась!».

    «Зась» морозу і снігам,
    грудень знов водою стік,
    і Зима шепоче нам:
    «Мокрим буде Новий рік...»

    Сіро мружаться дахи
    на безлико-сіру вись,
    поховалися птахи,
    навкруги лиш мряка й слизь.

    Але серце просить казки,
    й, переходячи потік,
    прошу Зиму я : «Будь ласка,
    хочу снігу в Новий рік!».


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  45. Ірина Буцяк - [ 2009.12.26 00:47 ]
    ***
    “Я є те, що я бачу”.
    Петро Гейдек.

    Зав’яжіть мені очі, я не можу вже більше дивитись!
    Бо чим більше дивлюся, тим більше втрачаю себе.
    Зав’яжіть мені очі, своїх візій, як пекла, боюся.
    Я художник реальності. Трішки невдалий поет.
    Ось колаж моїх бачень шматують очима прохожі,
    Все одно їм, що рветься від цього зболіла душа.
    Я не можу дивитись на світ, що засліп без любові,
    І не хочу любові, яка дотепер не сліпа.
    Ці полотна на стінах.. Крізь них пробивається світло.
    Це душа моя світить в картинах, тому ще живу.
    Я є те, що я бачу, а зовсім не те, що я хочу.
    Зрячі руки і серце як хрест я у вічність несу.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  46. Ірина Буцяк - [ 2009.12.26 00:48 ]
    Поетам
    Промовляється СЛОВО, щоб бути ПОЧУТИМ!
    І з’являються вірші, щоб ранити душі
    Байдужим…
    Що ж, нехай кровоточать, -
    Лиш болем народжують перли.
    Хай намистом розсиплються вірші
    відверто!
    Ми для легких шляхів не придатні
    Одвіку.
    Було Слово Спочатку.
    Не для себе було, а – для світу.
    Ще до з’яви поетів світилось
    В безодні.
    І чекало на зустріч з собою
    в поета невИразній мові.

    Не карайте самотністю –
    Сторицею вам повернеться.
    Лиш Любов’ю і Вірою Вічність озветься.
    Є незримий зв'язок із несказаним словом
    Воскресіть його серцем своїм,
    Своїм болем.

    Не для себе було, а для світу.
    Було слово спочатку
    В безодні

    Безлико…


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.33)
    Коментарі: (3)


  47. Ірина Буцяк - [ 2009.12.26 00:03 ]
    Голоси
    (біля портрету Наталії Давидовської роботи Володимира Слєпченка)
    Увертюра
    На фіолеті,
    Як того бажав,
    У оксамиті,
    Як вона хотіла,
    Художник жінку малював.
    А храм
    Угору простягав
    Готичні шпилі.
    Він був не тлом –
    Окриленим єством.
    Її єством!
    (вони утрьох це знали)
    Сиділа мовчки
    Жінка під вікном.
    Він малював.
    А той готичний храм
    У глибині народжував хорали.

    Жіночий голос із різними модуляціями
    на тлі музики готичного храму.

    Прийшла із нівідкіль,
    Піду в нікуди –
    Загальна доля всіх,
    Хто на Землі.
    Безперестанку поспішають люди,
    Хоч і не знають,
    Як і де іти.
    І стоси правил, і законів стоси,
    І сотні мікрофонів у ефір!
    А десь у луках
    Перестиглі роси
    Очікують давно моїх слідів.
    І вірші,
    Ненароджені, незрячі,
    Іще шукають власних слів, гарячих!
    І зміст іще свій знають
    Не до дна.
    Та б’ються під грудьми,
    Немов дитина,
    І десь між ними
    Пісня лебедина,
    В якої і не два,
    А три крила!
    Можливо, я десь в часі заблукала,
    Живуть інакше на Землі жінки.
    Мені ж було завжди цього замало!
    Мені хотілось більшого завжди!
    … «Летюча жінка»…
    Кара, а чи знак?
    Володарка, а чи жебрак?
    Не знаю.
    Я крізь торішнє листя проростаю
    Стеблом, що стине на семи вітрах.
    Я одночасно в небі й на Землі.
    Де я своя, а де чужа, - шукаю…
    … Спливає час. А там, на полотні,
    Інакша жінка. Їй мої пісні
    Незнані,
    Ось тому і не співає.

    (Голос художника на тлі музики портретних фарб)

    Таке буває раз на сотні літ,
    А може, раз у тисячу,
    Щоб двоє
    Злилися духом
    Й стали світлим болем,
    І світлим сяйвом,
    Що іде з глибин
    Отого дивовижного єства,
    Яке Любов’ю здавна називають.
    Спливає час,
    Та він не має влади
    Над Храмом,
    Що поринув в небеса.
    Ось так і ти –
    Мій дивовижний храм,
    Буденності і часу не підвладний
    Очікувана!
    Кликана!
    Жадана!
    Нетлінний мій,
    Мій дивовижний скарб
    Ми – понад часом!
    Нас любов єднає.
    На фіолеті як того хотів,
    Я не портрет писав,
    А гімн коханню,
    Де кожна фарба
    Має голос свій.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  48. Олександр Обченко - [ 2009.12.25 23:59 ]
    Пишу
    Пишу я віршики, віршики.
    Писаночки, пасочки, крашанки.
    Пишу нерозгадану літеру
    Яку я знайшов біля мазанки.
    Пишу своїх поглядів стрічечки,
    Які догорають в ліхтарику.
    Замість їх запалюю свічечки
    з яких запалають фонарики.
    Як шепітом стін я пробуджений,
    І обертом в зв'язці ключа,
    Мій простір кордоном порушений-
    Знов падаю я без плеча.
    Безтямно нагріло нам сонечко.
    І бродить комаха на гіллі.
    Відродженням навпіл побуджений
    Збираю квітки на довкіллі.
    І стильно малюючи пекло
    Залишу я шанс для людей.
    Бо як же не вірити в Бога,
    І як не співати пісней?

    18.04.99


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (5)
    Коментарі: (1)


  49. Світлана Майя Залізняк - [ 2009.12.25 23:09 ]
    Казка про...


    О, як тобі хотілося землі...
    Шматок. Окраєць. Щоби син і древо...
    І я здирала із долоні лід.
    І йшла по сина... Сніжна Королева.

    А нині пальму юну обійняв...
    І в мене - поступ. Вивільнились руки!
    Вкриває діаманти порохня...
    Шматком велюру радять пил змахнути.

    Нестримна злива пригина зело,
    Вернула блиск очам, а трону - барву...

    Мені поталанило: літ багно
    Уїлося лише в ялину крайню.

    Усе замерзне. І лишиться син.
    А ти... чому не грієш - з висоти?


    2009

    ----------------------------------
    прохання вірш не оцінювати,
    коментар при бажанні. :)


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  50. Людмила Смоляр - [ 2009.12.25 21:58 ]
    Етюд
    Тиша змальовує даль
    Над золотавим кленом.
    Зеленим
    Вітром обласкана осінь.
    І золоту пектораль
    Використання щоденне
    Точно не зносить.
    Досить
    Наших розмов ні про що,
    Краще милуйся дивом.
    Злива
    Шипшинових ягідних сліз…
    День не даремно пройшов,
    Листя береза згубила
    Серед сестер беріз.
    Ліс
    Вбраний в багряний шовк
    Нас таємничістю кличе.
    Обличчям
    Грабів, дубів і пожеж.
    Наче зубастий вовк
    В голову селиться відчай,
    Страх без кордонів і меж.
    Простеж
    Осінь у повній красі,
    Листя, що пада з неба
    До тебе
    В розкриті долоні очей.
    Істини наче прості,
    Просто прослухати треба
    Етюд осінніх речей.
    Ось цей.






    Рейтинги: Народний 5.38 (5.46) | "Майстерень" -- (5.36)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   1378   1379   1380   1381   1382   1383   1384   1385   1386   ...   1816