Як гарно влітку гостювати у селі.
І ліс, і річка, і повітря дуже чисте.
Аж на все літо прибули із міста
Канікули провести тут малі.
Для них все нове, все цікаве є.
А вже бабуся для своїх онуків
Такі смачнючі готувала штуки,
Що жоден, не доївши, не встає.
А то, як вже напилися узвару,
Й збиралися вже спочивати йти,
Бабуся й каже: - Буду хліб пекти.
Уже он і поставила опару.
І от священнодійство почалось.
Бабуся вранці тісто замісила,
Поставила аби набралось сили,
Для випікання гарно піднялось.
Сама ж тоді до печі узялась.
Дровами її гарно протопила.
І, доки ті дрова перегоріли,
Якраз із діжі й «шапка» піднялась.
Малеча споглядала лиш за тим,
Бабуся тихо ве́стися веліла,
Бо ж душі предків в запічку сиділи,
Щоб криком часом не зашкодить їм.
Тим часом бабця, руки у муці,
Із діжки стала тісто діставати,
Місити й на жаровні розкладати.
Такі маленькі, начебто хлібці.
Та, поки ще до випічки дійшло,
То тісто і в жаровнях піднялося.
Як то йому так швидко удалося?
З жаровень ледь не вилізло було.
Бабуся ж зазирнула до печі,
Кивнула головою. За лопату
Та й стала тісто до печі саджати.
Знов шикнувши малечі: - Не кричіть!
Пройшла якась година й розійшовсь
По хаті аромат смачного хліба.
На свіжий магазинний схожий, ніби.
Та було в ньому неймовірне щось.
Малеча вже від печі ні на крок,
Облизуватись ледве устигає
Та на бабусі тільки й позирає,
Аби скоріше дала хоч шматок.
І ось, нарешті та жадана мить.
Бабуся дістає жаровні з печі.
Перед очей здивованих малечі
Хлібини, що й в руках не охопить.
Бабуся їх з жаровень виверта
І на столі на рушники складає.
Давати малюкам не поспішає,
Бо час іще, напевно, не настав.
Змочивши добре руки у воді,
Весь хліб бабуся рясно покропила,
А потім рушниками його вкрила,
Щоби відпаривсь… І уже тоді…
Малим уже триматися не сила.
Найперший хліб бабуся відкрива,
Від нього два шматочки відрива.
- То ще не вам!- малечу зупинила.
Із хлібом тим на вулицю пішла.
А там вже труться і собака, й кішка.
Дала одному і другому трішки:
- Поїжте хліба, тільки-но спекла.
Тоді вже черга й до малих дійшла.
Відрізала їм дві добрячі скибки.
Змела в долоню (то для пташок) дрібки.
Ще молока у кружки налила.
Малеча ухопилась за той хліб.
А він м’якенький в роті так і тане,
Хрумтить приємно шкірочка рум’яна.
Лиш плямкання й зубів дитячих дріб.
Як з’їли хліб, запили молоком,
Тоді в бабусі стали вже питати
Те, що доконче би хотіли знати:
Чому вона зробила отак о.
Той, що постарший, запитав: - Чому
Ви перше, ніж нам дати скуштувати,
Взялись кота й собаку годувати?
А меншенький піддакує йому.
Бабуся їм на те відповіда:
- Якби ж то не коти і не собаки,
Нам би хлібів не бачити ніяких.
Без хліба ж бути людям – то біда.
- А як так сталось? – дітвора тоді.
- Ну, як цікаво, слухайте, маленькі.
Було то у часи такі далекі…
Вже рід людський не у раю сидів,
А на землі хліб потом здобував,
Як того Бог і побажав Адаму.
Нелегко було людям, скажу прямо.
А Бог за тим із неба споглядав.
І жаль людей зробилося Йому.
Щоб хліб їм не так тяжко діставався,
Господь його переробляти взявся,
Щоб колос був аж по стеблу всьому
Від кореня. Тоді ж і менше сій,
І більше того хліба будеш мати.
Тож людям буде чого споживати.
І людям дав Господь дарунок свій.
Та час минув та і надумавсь Він
Зійти на землю, між людей пройтися.
Як їм живеться нині, подивиться.
Пішов між люди, звісно, не один,
З Петром святим. Заходять у село.
Там дітвора по вулицях ганяє
І святим хлібом у футбола грає.
Взяло Петра від того, кажуть , зло.
Та ж далі йдуть. Аж молода сидить,
Дитя маленьке на руках тримає
І святим хлібом його підтирає.
Того уже й Господь не зміг стерпіть.
Пішли у поле, де ще хліб стояв,
Взяв Господь колос й з усієї сили
Шморгнув, аж усе зерня полетіло,
Ледве не все його з стебла зірвав.
Раз хліб цінити люди не хотять,
То хай пізнають, що то значить голод.
Нехай стебло стоїть у полі голе.
Аж тут коти, де не взялись, нявчать,
Собаки збіглись та давай брехати:
- Ти ж наказав біля людей нам жить.
А що, як хліб не буде вже родить?
Що будем їсти? Як нам виживати?
І пожалів Господь собак, котів.
Ото, що на стеблі вгорі трималось,
То так на ньому із тих пір й зосталось.
Хоч Бог зірвати колос весь хотів.
Отож, ми вдячні маєм бути їм,
Що лід людський від смерті врятували.
Їм перший хліб відтоді всі давали,
Щоби віддячить за рятунок тим.

Сіре небо так низько, здається , рукою
Дотягнувшись, легенько посмикати можна
Полотно те побите, із дІрок якого
Густо сиплеться вниз білосніжна пороша.

Павутина, що дивом дощами не збилась
Провисає з нанизаним бісером пИвним,
А із даху лякає сповзаюча брила,
Що за мить облітає крилом голубиним.

Виглядає в проталини лист недопрілий,
Темні жмені слідів помережили стежку.
Й знову падає дощ, сніжні залишки білі
Обіцяючи вправно до вечора стерти.
12.2022.

О скільки чула я зізнань в любові
І сотні компліментів флірту.
Були слова трояндово-шовкові,
П*янкі, хмільні, мов ріки спирту.

І обіцяли королівські замки,
І рай земний - життєву казку.
Які ж бо ласі, хитрі забаганки,
А на обличчях - тільки маски.

Сховали б ці ілюзії у нішу.
Для мене є найкращим в світі -
Вслухатися в природну чисту тишу,
Брехні у ній немає цвіту.

Наче крові згустки,
Застеляє хустку
Маків цвіт, –
Як глибокі рани,
Кольори багряні
Крають світ.
Серце сильно тужить,
Бо багато дуже
Крові барв
На оцій хустині,
Що колись дівчині
Дарував...
28.12.23

Одержала диплом учасника проекту Гіперпоема.
Так несподівано і приємно, що мій короткий вірш:
Слова, як зерна, силу мають,
Завжди про щось повiдомляють,
Є добре слово і лихе,
Слід пам'ятати завжди про це! Швець Тамара
включено до найбільшої поетичної книги у світі, яка увійшла до книги рекордів Гіннеса.
Від щирого серця дякую засновникам унікального проекту. Вітаю всіх поетів, творчих успіхів та натхнення!
#WorldLiterary
#WorldPoesia
#WorldRecordGuinessAnthology
#hiperpoema

Вдалась величному вечірка,
але хвилює епілог:
тепер уже він не ганчірка
чи ще усе-таки не лох?.

в грішому
у мені
світло
пускає стебла
очі заплющу -
ніч
рідне почую -
тепло

падаю
у сніги
власної поневірки
янголик зі снаги
втоптаний там
де гірко

сонечка -
на заміс
тіста з бажання жити -
млива доріг
і сліз
вправно працює сито

вічному
дам добро
смертному -
місце страти
ще для вина
є кров
а для зневір -
догмати

так воно
хай іде -
поза бедламом
втіха
пекло тут
чи едем
світло в тобі -
тож дихай

20 Січня, 2023

вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці

ділена на пайки
мріє про ранки вруна
п'є свій полин гіркий
та що для болю -
струни

сточує кожен звук
тоншає цівка гніву
градом накритий бук
куля готує зливу

з ґнотика сліпне тьма
з крапки абзац зіскоче
поки в душі зима
німби журба торочить

стужа вплітає в шлях
передчуття знемоги
веснами окриляй
небо для перемоги

хвилі
даруй моря
вірності
сльози втіхи
скільки би не згоряв
а за полеглих -
дихав

слово до слова -
нить
жменько проміння -
жнися
вутлому до війни
спокою серце сниться

19 Січня, 2023

Тиха ніч морозна,
А щойно теплий ранок був на дворі.
Неначе тільки-но прокинулись ми вдвох
І теплий серпень простягає нам долоні.

Танцюють, падають сніжинки.
Неначе вчора в’яло листя?
Жовтнева ніч нам гріла душі,
Щастя було так близько.

Досі пам’ятаю квітень,
Що повний був печалі.
Розгублені хмарини плавали у небі.
Не розумію, кінець то був або початок.

Нестримно плине час, біжить від нас подалі.
Ти переслідуєш у спеку, в холод,
Всі спроби кинути – невдалі.
Прошу, зі мною ти побудь,
Кращий момент нас не мине.
Колись… У нас все точно вийде.
Коли-небудь.

26.12.2023
1:33

За ніч листя, на стежку постелене, вітром скуйовдилось.
Ще недавно палаюча крона заплутала синь.
Убрання золоте липа скинула, й дивиться з подивом
На оголений стан, що останній листок обтрусив .

Сум, знайомий такий, він поміж павутини захований,
Затухає вогонь під ногами, забитий дощем.
Заливається щиглик відлунням із літнього гомону,
Про кохання співає, а пісня печаллю тече.

Не боли мені, пізнє жадання, що осінь залишила.
В білосніжній зимі аритмія дощу пропаде.
І думки у рядки повлягаються знову притишено.
Що боліло - зніміє, й залишиться місце пусте

Ти вранішнє сонце лови у долоні,
Пройди по доріжках знайомих скоріш.
Просторів безмежних розкриється лоно,
Там маки, пшениця й зелений спориш.

Нічим не заміниш блакить ріднокраю,
Нічим не заміниш квітучі сади,
Колосся дозріле, гаї у розмаї,
Любов до землі збережи назавжди.

Дерев білоквіття в селі біля хати
І мальв розмаїття навколо цвіте.
Тут жили всі рідні: і батько, і мати.
Вдихни це повітря прадавнє святе.

Нічим не заміниш блакить ріднокраю,
Нічим не заміниш квітучі сади,
Колосся дозріле, гаї у розмаї,
Любов до землі збережи назавжди.

А на світанку морозець подужчав
І вітер втих, сніг перестав іти.
Коли ж поволеньки піднялось ясне сонце
Й пустило зграю промінців в світи,

Все заблищало, заіскрилось раптом,
Сріблястий килим сяяв сніговий,
Пускала бісики ялинонька з-під вій.
Вітання посилав зимовий ранок.

2019 р.

А на світанку морозець подужчав
І вітер втих, сніг перестав іти.
Коли ж поволеньки піднялось ясне сонце
Й пустило зграю промінців в світи,

Все заблищало, заіскрилось раптом,
Сріблястий килим сяяв сніговий,
Пускала бісики ялинонька з-під вій.
Вітання посилав зимовий ранок.

2019 р.

Пестощі, пестощі, пестощі губ
Лагідні лестощі любим* навзаєм.
Волею неба дарований шлюб,
Те, що ми щастям усі називаєм.

ПРИСПІВ:
Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
Хвилі зустрічні цунамі бажання.
Вихор шаленства летить по світах.
Це тріумфує так свято кохання!

Ніжності, ніжності, ніжності рук
Шкіру шовкову усю обтікають.
Шерех солодкий як спів у них - звук -
Мов одчиняє ворота до раю.

ПРИСПІВ:
Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
Хвилі зустрічні цунамі бажання.
Вихор шаленства летить по світах.
Це тріумфує так свято кохання!

Любощі, любощі, любощі тіл,
Пристрасті море, хмільне божевілля.
І відчування життя повноти,
І океанне любові всесилля.

ПРИСПІВ:
Боже мій, Боже мій, Боже мій, ах!
Хвилі зустрічні цунамі бажання.
Вихор шаленства летить по світах.
Це тріумфує так свято кохання!
_____________________________
*Любим - тут іменник у множині.

27 грудня 7531 р. (Від Трипілля) (2023)

За вибухами і димами
Не чую й не бачу вас, мамо,
Але, попри згадане лихо,
Ви снитесь усміхнені тихо
З осяяним щастям обличчям
Та синові мовленим спічем:
Я рада і бачить, і чути
Своє і Вкраїни майбутнє…
27.12.23

"Береженого Бог береже" -
Розлетідось на друзки дитинство
І слухняно на юність ірже -
Моє перше озвучене свинство…
А примчалися зрілі роки
Зломи, зрізи і скальпи й капкани…
Липке свинство було незруки,
В нім ріднились збережені рани…
Та вже восьмий десяток в ходьбі
І той самий набір, що й в дитинстві…
Тільки хто там скоротшує дні?
Звинувачать, їй-Богу, у свинстві…
26.12.2023.

ой як ясно зірка сяє
радісна новина
завітає просто з раю
подарує сина

Цвіт Небесний
Бог Предвічний
він зігріє світ у січні
і дорогу Світлу вкаже
з ним на серце ляже

не закриють хмари зірку
сніг не запорошить
хай недовго буде гірко
хай приходить прошу

Цвіт Небесний
Бог Предвічний
він зігріє світ у січні
і дорогу Світлу вкаже
з ним на серце ляже

тож радіймо і вітаймо
немовля сповите
низько голови схиляймо
годі сльози лити

Цвіт Небесний
Бог Предвічний
він зігріє світ у січні
і дорогу Світлу вкаже
з ним на серце ляже

18 Січня, 2023

наступ вузиться
до мертвої точки
рештки вулиці
з дитячим садочком
приземляються
підкинуті стрімко
лялі-іграшки
напалму обжинки
запах палений
черепки шрапнелі
в ранці кольору
сірої шинелі
ще не встигнуло
небо посиніти
напис з бусика
обережно діти
ледь обвуглений
виглядає шибу
дим розходиться
і волосся дибом
пси відлюдники
зграя вурдалаків
мчать до проліску
їм усе до смаку
і вовтузиться
з кулеметом стрічка
десь на цвинтарі
запалає свічка
цьогоріч вертеп
кікімора в берцях
і заглади хор
по косі на серце
але чути дзвін
поводир колядки
з ним
і вітер змін
і про світло згадка
спалахне колись
перемоги зірка
світ від радості
плакатиме гірко

17 Січня, 2023

Радуйся Діво, Маріє Пречиста!
Пісня до Тебе лунає в віках!
Сліз наших спОвідних добре намисто
Ніжно тримаєш в Своїх Ти руках.

Крепким надійним покровом накрила...
Кожному вибір- заходь, не спіши!
Сліз не соромся, бо сльози- то сила,
Шанс ще омити гріхи із душі.

Кожна сльоза - то молитва до Тебе,
Слід покаяння на мокрій щоці.
І піднімаю я очі до неба
Стиснувши хрестик натільний в руці.
2021

Різдвяна нічка. Урочисте небо.
Сіяє ясна зіронька вгорі.
І сніжність чиста, ця землі потреба.
Розкрила ніжно крила чарівні.

І чути дзвони, радісно дзвенять.
Мереживо на склі із блиском срібла.
А в хаті затишно й смачна кутя,
І за столом зібралися всі рідні.

Син Божий народився від Марії.
Лунає благодатний неба спів.
Нехай Любов, Надія й сильна Віра
Не гаснуть у житті вовік віків!

Ай, який я молодець!
У крамниці знижок
Я купив собі стілець,
А він - геть без ніжок!

Продавцю я пояснив,
Що мав на увазі:
Ніжки потім причеплю,
Зараз - не на часі.

Ось додому я приніс
Цю покупку цінну.
Ніжки будуть у стільця!
Будуть неодмінно!

Жінка бачить і пита:
"Що це за дурниця?
Ти навіщо це приніс?
Він на що згодиться?"

Я кажу: "Ти постривай!
Тексту забагато!
Він такий, який він є!
Треба поважати!

А мені не заважай,
Не нав'язуй думку!
Краще ручку вже приший
До своєї сумки!

Рік вже той стілець стоїть
В мене на терасі.
Ніжки ще не причепив -
Поки не на часі.

Щоб побачили, його
Виставив навмисно.
Та й на ньому написав:
"Я люблю Отчизну!"

Ми з безногим тим стільцем
Схожі - не те слово!
Він - точнісінько, як я!
Патріот без мови...

Снігопад засипав хату
Аж до низу сірих хмар,
Що вмостились винувато
На ледь видимий димар.
Посіріло, та в долині
Все ж побільшало багатств,
Бо зістарена хатина
Стала схожа на палац.
26.12.23

Я дихаю тобою.
Ти заліз так глибоко у серце,
Під шкіру тисячу гілок встромив,
Знайшов вразливе місце.

Іноді відпускаєш ненадовго
Та, чесно кажучи, стає не легше.
Зустрічі повторюються
І почуття неначе вперше.

Обрав таємні закутки душі,
Проріс корінням поміж ребер.
Ти став частиною мене,
Зробив хитку маріонетку.

Немає сил, проте не переймайся,
Для тебе згодна бути всім.
Не відчуваю ані страху, ані болю.
Здається, справді дихаю тобою.

12.2023

На війні не бува нічиєї,
та буває війна нічия -
ні твоя, ні моя, ні для неї,
ні в ім'я, ні заради Христа.

Цілі знищено, орден на грудях,
за спиною чимало пожеж -
це була перемога Іуди,
та Іуда повісився, тож

на війні не бува нічиєї,
та буває війна нічия.
Не воюй і не нищ, бо за теє
буде завжди розплата тяжка.

25.12.2023

Моє життя - доглянутий квітник,
Дружина в цьому царстві - королева.
Любові мед за сотню літ не згірк,
Думки про милу - райдуга травнева.

Без неї я би тричі вже помер,
У яму падав - родичі мовчали.
Спасла богиня, муза вишніх сфер,
Заступниця від темної печалі.

Роздмухала в заснулому вогонь,
Почистила замулену криницю.
Тепер я, мов метелик-махаон -
Сіяють перламутром долі крильця.

В турботах про сім'ю спливає вік,
Качаю мед, в саду білю дерева.
Моє життя - доглянутий квітник,
Дружина в цьому царстві - королева.

Читаю книгу білої зими.
На сторінках кристали чисті льоду,
Сніжинки стелять з блиском килими,
Чекаю новорічну насолоду.

І хвойно-мандариновий коктейль
Струнких ялинок і гілчастих сосен.
І забринить в душі віолончель
Святково-ніжним духом стоголосся.

Блаженство шоколадне і зефір,
Зимові чудеса і подарунки.
І фейєрверки вирвуться в ефір,
Сюрпризи щастя від зими-чаклунки.

І перша зірка - благовіст Різдва
Засяє діамантом в небі миру,
Теплом зігріють дії і слова,
Життю я заспіваю оду щиру.

Читаю книгу білої зими,
На сторінках в красі моя країна.
Любові застелю я килими -
Зимове теплослів*я Україні.

Щоби не здавались ночі темними,
Зерном пломінким
У вечірні хмари недаремно ми
Сіємо зірки,

Й стамувавши подих виглядаємо:
Буде угорі
Сяяти небесними скрижалями
Світло наших мрій.

Зірко, ти, надією запалена ,
Ранок наближай!
Недаремно сіємо у хмари ми
Зерна із бажань.

На справжній висоті
усіх життів і долей
тебе я вже забув, –
тебе ж уже нема.
Увесь минулий час
такий старий і кволий,
а ти – прийшла сюди,
сліпа, глуха й німа.

З воскреслих кольорів
із музики, зі слова
я вибудував рай,
не втілюючись більш.
Душею ввився ввись,
бо небеса – основа.
Вони – малюнок мій,
мелодія і вірш.

Тут світ новим звучить
і бавиться, і грає.
Укотре оживу,
зійду, зміню ім’я.
Вічно живим є все,
крім то́го, що вмирає.
По-перше – ти,
по друге – ти,
по-соте – я.

13 липня 2007 р., Богдани́

Перебували довго у екстазі:
який політик, дійсно дипломат!
А нині з‘ясували, пані «Штазі» –
сексотка і огидний, підлий кат…

А на свят-вечір
Кутя багата.
Бо разом з нею
Всіх страв дванадцять.
Ну, а Маланка
Та й на вечерю
Приготувала
Кутю вже щедру.

Пекла ковбаси,
Студень варила,
Сир запікала,
Сало коптила.
На щастя-долю
Василь засіє,
Чарочки повні
Йому налиє.

На Водохреще -
Кутя голодна,
Бо у цей вечір
Піст дуже суворий.
Свят всім веселих,
Куті смачної.
В містах і селах
Миру й спокою.

2017 р.

Посріблив дерева іній
І пожовклі стебла трав, -
Побілив місцями стіни
Та шибки розмалював.
Помережив густо стежку
І обдав морозом став, -
Ще й осиковим сережкам
Більше дзвінкості додав.
25.12.23

Їхав козак полем та Кучманським шляхом,
На Січ повертався з походу на ляхів.
Ходив з батьком Хмелем під саме Замостя,
Хотів і в Варшаві побувати в гостях.
Та якось не склалось. Чи винна погода?
Бо ж вже пізня осінь принесла негоду.
Чи Хмель не наваживсь ляхів добивати
Та надумав миру з королем шукати?
Всі ті політеси козаку не милі.
Коли вже почали, то вже б і добили.
Лях залиже рани, з силами збереться.
Навесні чекати знову доведеться.
Та про те в козака думки не питали,
Тож із пів дороги назад повертали.
Не став козак з Хмелем додому вертати,
Бо ж на Січ козацьку є доріг багато.
Їхав козак полем та Кучманським шляхом.
Сам-один у полі та не відав страху.
Бо ж у нього шабля калена у крові,
Будь якої миті до бою готова.
Коли перестрінуть воріженьки в полі,
Нехай нарікають тоді вже на долю.
Голови рубала татарам і ляхам,
Ізвела зі світу вже скількох домаха!
А ще бахмат в нього стрімкий, наче вітер.
Такого у полі нелегко зловити.
Отож, козак їде та пісню співає.
Високо у небі десь орел літає.
Такий самий гордий, такий самий сильний.
І тому безстрашний син безмежжя вільний.

Ріку життя не оминає горе,
поза якою ще іде війна
і невідомо, хто кого поборе,
якщо воює біс і сатана.

А їй немає ні кінця, ні краю.
Хоча за волю точаться бої,
та волі, як такої, не буває,
якщо за неї нищити її.

Якщо Марія народила Сина
на покаяння за чужі гріхи,
то явно винувата й Україна
ота, яку спокушує лихий.

Немає як на долю нарікати,
що кармою прикуті на віки
до легкої ворожої руки...
корупція оточує ґаранта,
тому і руку нікому подати
у течії життєвої ріки.

12.2023

Каштан засмаглий,
Двійко жолудів
Та кетяг горобини –
Оце й усі сусіди мого столу.
Каштан навча вагу відчути.
Жолуді оповідають про могуття.
Мугиче тихе мурмурандо горобина.
Як і додам щось,
То хіба що очеретину з-над Десни
Та гілку терну з Чернечої гори.
Для рівноваги, звісно.

Маленькі звірятка
Робили зарядку,
Усі за порядком –
Телятка й пацятка,
Вовчатка й ягнятка,
Курчатка й качатка.

І тільки лінивий бичок
Наївся і ліг на бочок.

Дорогі друзі, 28.12.2023р о 14 годині в Національному літературному музеї, що знаходиться м. Київ. вул. Богдана Хмельницького 11, біля м. Театральна, відбудеться презентація пісні, кліпу " Молитва матері" сл. Тетяни Левицької, муз Александра Чернеги. Тож сердечно запрошую всіх бажаючих розділити зі мною цю подію. Вхід вільний. Пісню виконуватимуть: народна артистка України Світлана Мирвода і заслужений артист України Володимир Стельмах. У кліпі знімався заслужений артист України Дмитро Лінартович — офіцер ЗСУ.

Ялинці затишно в зимовім лісі,
Незрубана - у сніговім намисті.
Як пахне хвоя - аромат природний!
Комфортно дереву у прохолоді.

А штучна - то ж красуня в рідній хаті,
Їй так пасують новорічні шати.
Якби це кожен розумів! О люди!
Тоді б і дихалось на повні груди.
Тоді б і мали найцінніше - кисень.
Не знали б бід і ураганів свисту.
І лисі б не були земля і гори.
На жаль, великі гроші творять горе.
А кожен з нас - крупинка у природі.
Нащадків наших що ж чекає згодом?

Святкуймо біля штучної ялинки
У колі вірних друзів і родини.
Здоров'я, миру всім в Новому році.
Робіть до щастя тільки гідні кроки.

Твій, зимо, мокрий сніг, як суму щем:
Метелики, намочені дощем,
Кружляють важко, падаючи вниз,
Іх помах так обтяжено провис,
Бо легкості бувалої катма.
Їм вітру у польоті не спіймать.
Вони летять, летять на мокрий слід,
І тануть, не торкнувшись до землі.
Стікає крапля важко з білих крил
У темну воду, що мороз накрив
Слюдою, ніби зім'ятим крилом
Метелика, убитого теплом.

спи малятко
не журися
хмари в небі розійшлися

зірконька тремтлива сяє -
те віконечко до раю

хай вона веде почини
повні серця Батьківщини

і стають тобі в пригоді
корінці
і стебла роду

хай за темінню
по лютім
вийде сонечко розкуте

вмиє променем весіннім
зим холодних хижі тіні

а доріженька терниста
понанизує в намисто

світлі дні
і ночі тихі
спи солодкий -
з Богом дихай

у любові ти зігрітий
подаруєш світу квіти

цвіт надії і достатку
засинай моє малятко

6 Січня, 2023

що несумісне
те й несамовите
питаю
звісно
скільки сліз пролито -
на море мало

а з півслова - ясно
що небо вкрали
ніби то їх власність
і сараною
налітають вперто

тож за війною
кажучи відверто
хвоста не видно
голова дракона
сопе огидно
колють очі-дрони
одна спадає
виростає друга

і не вгадаєш
скільки треба стугон
на лапи звіра
на його повзучість
хай три сокири
межи лоба влучать
пронизить серце
хімарс чудотворний
в кривавім герці
між білим
і чорним

хай нашу впертість
вознесе у велич
жертовність мертвих
а живим постелить
дорогу світлу
відчуттям родини
де з душ розквітлих
зріє Батьківщина

5 Січня, 2023

в чужому горі
немає втіхи
само приходить -
пальцем вкаже
молися
чи дивися вовком
а в неба зносить
хмаристу стріху
мов решето
воно
що ляже
пронизаним зірками
шовком

та в серці Божім
панує спокій -
обривки бур
не долітають
мишиних шерехів
не чути
низьке - безсиле
тонке - високе
і самота -
синонім раю
де вічні -
вишні цвіт
і смуток

ще бути сонцю
і колувати
надіям
на блаженний подих
війна -
безодня між світами
в якій втрачає
ясність - святість
пологи в смерті -
відходять води
маля -
то єдність поміж нами

3 Січня, 2023

Почуття безутішне
Тяготи самоти
З найліричніших віршів
Не бажає іти.
Не проноситься мимо
Різних творів печаль,
Бо є туга за кимось
І за втраченим жаль.
Мов незмивна провина
За важкі помилки,
Відчуття порожнини
Засмутило рядки.
Хоч душа протидіє
Сміхом смутками оцим, –
Вже немає надії
Їх прогнати від рим.
24.12.23

Застиглі фарби у прозорій кулі...
У кожного відтінку - власний стиль.
У просторі висять часи минулі...
Годинник зупинився. Попри біль
Дорога довга врізалась у скелю.
Там жодна квітка ще не проросла.
Обійми брудно-жовтої пустелі -
Спекотний дух та запах карамелі...
Рожева хмара, зроблена зі скла -
Це тільки спогад бежевої стелі.

Хода секунд лишає тільки вирву,
Та майже непомітний кожний крок.
Прозорий подих - вивчений урок...
Застиглий промінь у застиглу прірву
Дивився, але кинутись не зміг,
Там дня і ночі вигаданий збіг
Всі почуття спалив та заморозив...
Немає свіжості потужних злив,
Бо до землі той дощ не долетів...
Застиглі краплі та безшумні грози...
Повітря нерухоме. Порожнеча.
А на долоні - жалюгідний скарб.
Благословляє синя ніч на втечу,
Туманність обнадійливо зітхає,
Чекає... І, знецінюючи речі,
Плекає рух різноманітних фарб.

Вогонь червоний. Темно-сині зорі.
Сумне обличчя. Загадковий птах...
А правда - в недописаних словах...

Тут що не колір - дивне відкриття...
Ця куля, різнобарвна та прозора -
Яскравий склеп застиглого життя.

Вранці Правда до Неправди
завітала на хвилину.
-Ти скажи мені, сусідко,
котра зараз є година?
-Шоста,- мовила Неправда.
Правда глянула в віконце:
-Що таке мені ти кажеш,
подивися, де вже сонце.
Сонце Правді посміхнулось:
-Не до тої ти крокуєш.
Є ще тут і друга мудрість,
ти сама її відчуєш.
Як не будеш ти питати,
то не змусиш і брехати.

23.12.2023

сніг збирався
та не впав
білого Різдва не буде
війн оплаканих ропа
проступає звідусюди
зі скелетів БееМПех
з домовин
домів розбитих

так бракує нам тебе
янголе в нулях сповитий
твого вірного плеча
і усмішки на обличчі
ніби світ цей замовчав
і до йот згустів у відчай

аби тільки недарма
ти піднявся понад нами
в оборону став - тримай
хай свіча горить у храмі
і народжуєтся день
в перехопленому дусі

серця ворог не вкраде
непохитність - не розрушить
рідний янголе
лети
іншим передай вітання
з осяної вистоти
де всі подихи - останні

1 Січня, 2023

війна остигне
біль неосудимий
гартує волю
нескладання рук
нехай не скигле
жаль невиправимий
сухий від солі
гострий від наруг

життя мілинне
оминає рима
у день осінній
і кажу - а все ж
думках полинних
до тебе пливтиме
моє сумління
і сум'яття теж

судно судинне
судної години
на ньому звірі
пережитих днів
усе що тлінне
в подиху єдине
у те що віриш
тче полотна снів

твоя полинність
в чімсь неповторима
твоя безмовність
розуму буйки
прийми невинність
світу
неспалиму
і нестосовність
де живуть чутки

30 Грудня, 2022

січневий день воскрес
над згарищами міст
і променем з небес
прослав до згоди міст

слова в литаври б'ють
ця битва до кінця
у душах квітне лють
історія ось ця

про наш святий народ
в якого серце - храм
у нім з-за хмар Господь
і воля - сам-на-сам

наснаги світла мить
до щастя - півзими
де зараз край і ми
час рани не омив

молюся я за те
щоб небо розцвіло
і дихало святе
а кривди не було

при світлі присторог
з недоспаних ночей
ідем до перемог
хай ворогу пече

27 Грудня, 2022

Вкрились снігом ниви
І ми з тобою засинаєм.
Усе затихло навкруги,
Шепочуть лагідно смереки в горах,
Вічнозелені хвої гілочки.

Над пагорбом видніється туман,
В тумані тому - невідоме.
Вводить нас пітьма в оману,
Загадковість не дає покою.

Несеться вітер між хатами,
Ледве не зносить стару стріху,
Стурбовані негодою місцеві
Не прожили ще й віку.

Страшна зима повна краси –
Ти подивись навколо.
Ніщо не скрасить її так,
Як груднева прохолода.

23.12.2023
04:04

Слова, як листя зірване із гі́лля
Розніс безжально вітер навсебіч.
В полоні осені усе привілля,
Туманний подих, журавлиний клич.

Дощу безбарвний накрапає бісер,
Дрібний цокоче, мов слова, слова...
Не гасне жовте полум'я узбіччя:
Кущі, дерева вбрані і трава.

Нічого не лишилось, тільки осінь
Стирає, ніби губкою, слова.
Мінливості царина і без лоску,
Як ніч міняє день, не спить сова.

бути тлумачем снів і красномовцем
не варто у багатодітній сім’ї…
братѝ продали Йосифа наркоторговцям
пустелю впустили в серця̀ свої…
змінити помешкання і обличчя
забути про виродження буття…
бути прекрасним в чужинцях не личить –
розбавити кров… сховати провідчуття…
змучені очі сховати у темних водах печалі…
ходити полями розмовляючи з небесами
ходити лісами… чудесами… і далі… далі…
де останні розбійники стануть господніми псами
де пророки і зневірені менестрелі
волатимуть у вселенській пустелі…
замовкнуть демони… музика заніміє…
і ніхто не почує таємного голосу…
але Марія…