ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке

Євген Федчук
2025.06.29 14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і

Іван Потьомкін
2025.06.29 12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Юрій Гундарєв
2025.06.29 11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Світлана Пирогова - [ 2024.12.28 19:51 ]
    Від пращурів
    Ще дихав вільно степ під покривалом білим,
    Ще тиха світла музика зими бриніла,
    А іній ворожив на стеблах незмарнілих,
    І димарі сільські в димах розкішних грілись.
    І затишно було калині у молитві.
    Правічні осокори гомоніли з вітром.
    Здалека божевілля мчалося сердито
    У степ, щоб знищити нещадно і у прірву,
    У згарища, у попіл, до стерні, дощенту
    Красу земну, красу душі і стукіт серця.
    Несамовиті прагнули здобути ренту,
    Але зустріли справжню відсіч - путь на герцях,
    Бо зло не в змозі подолати духу світло,
    Господню віру серед щему горя й лиха.
    Впаде на діл чужинське злісне божевілля.
    Від пращурів зросла непереможна сила.


    Рейтинги: Народний -- (5.84) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  2. Ігор Шоха - [ 2024.12.28 14:53 ]
    An meine Freunde in Österreich
    Ich glaube, was bist du neben mich,
    wir kennen da, mit wem bin ich geblieben,
    und wir erschrecken keine Höhe nicht,
    wenn schwimmt die Erde auf siebte Himmel.

    Dass bin ich manchmal lustige für Euch,
    dass hat dir keine richtig Wort gefunden,
    und ich erröte und betrunk wie Räuch,
    wenn meine Ärmel deine Ärm berühren.

    Dass unsere die Namen immerbar
    wird Nimand über beide nie erhören
    und was im Himmel auf ein Altar
    wird über uns Halleluja nie tönen.

    Ich danke deinem Seele dafür,
    für weißt sie nicht, wann hattet mein gewesen,
    für meiner Frieden heute und futur
    am Abend unter unser helles Sternen.

    Noch über meine Traur unter Mond,
    und über deine Sonne in das Blau,
    und über Zeit, wann haben wir gewohnt,
    wann darf ich schreiben, – meine liebe Frau.

    Weil leide ich nicht leider von dich oft
    und du einleidest leider nicht darau.

    12.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  3. Владислав Аверьян - [ 2024.12.28 13:16 ]
    Тінь без совісті
    Похмурими ступенями вниз
    Я спускаюсь, чекаючи промені
    Що вітають з заходом мене
    Відкриваючи небо зоряне

    Опускаючись вниз, я тремчу
    У спокусі й незнаності плаваю
    Незначущий час, я гублю
    Білий день у губах твоїх мʼякоті

    Хай твій стогін заслонить мій сум!
    Всі думки—оминають талію
    Погляд наскрізь блакитних очей
    Хай замінює небо із хмарою

    Промінь сонця відбитий в росу
    Мовби пісня, твій голос чаруючий
    Обіймав би тебе до схочу
    Та боюсь, що загину із розпачу

    Чекав завжди, здається, тебе
    Мріяв тільки про тебе в самотності
    Але зараз з тобой—силует
    Що залишився тінню без совісті


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Кучерук - [ 2024.12.28 05:49 ]
    * * *
    Осяйні розливи
    Внизу і вгорі, –
    Темніють манливо
    Лише чагарі.
    Ти слідом за мною
    Стараєшся йти
    В повиті пітьмою
    Тінисті кути.
    Бо зір так багато
    Вмістив небозвід,
    Що місяць щербатий,
    Мов крейда, поблід.
    Та світла доволі
    Від зблисків зірниць, –
    Немає від долі
    Ніде таємниць.
    28.12.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  5. Сонце Місяць - [ 2024.12.27 21:30 ]
    ностальшит
     
    прочувано поклавши хрест на груди
    сподоблюся ліричного причастя
    хай не забракне дров кидати в грубу
    хулєра всяка оминає вас хай
     
    & я писав листи та дайте спокій
    посібники до спраги психіатрам
    один із них спитає сивоокий
     
    завіщо же пацан тебе оттак-то
     
     
    а ще поймали прерафаелітські
    злотистотьмяні одкровення жести
    ніч повстяна у ній мосяжний місяць
    & загадкова ти о цім контексті
     
    палали ліхтарі & зорі мерехтіли
    трудив бодлер про фанфарло новелу
    в біографічно сатиричнім стилі
     
    памфлети звісно бавили бодлера
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  6. Ігор Шоха - [ 2024.12.27 20:05 ]
    Фокуси шапітолію
    ***
    А в Україні кругова порука
    таємно процвітає де-не-де.
    У Раді турки
    умивають руки
    і це їх до добра не доведе.

    ***
    А владу хиже кодло захопило
    і позаймало не свої пости
    зелене, підле,
    що уже дозріло,
    аби й собі за крейсером піти.

    ***
    А світлофори, вочевидь, зелені
    були за семафорами доріг,
    де на арені
    цирку Мельпомени
    трагедія не викликає сміх.

    ***
    А челядь шапітолію погано
    охороняє видимий секрет
    і тайні плани
    буйної мар’яни –
    потасувати генералітет.

    ***
    А от коли про армію ідеться,
    бикують єрмаки, і вовани...
    та їм, здається,
    ще колись ікнеться
    за темні операції війни.

    ***
    А поки є бійці, війною ситі
    за волю у нерівній боротьбі,
    зелена свита,
    що біля корита,
    готує індульгенції собі.

    Реприза
    А сила духу зайва не буває,
    аби стояти в синіх небесах
    за себе і Європу на часах
    усьому краю
    та іти до раю
    крилато, голіруч і на щитах.

    12/24


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  7. Борис Костиря - [ 2024.12.27 19:36 ]
    Вишня на цвинтарі
    Вишня на цвинтарі - древо пізнання,
    Альфа й омега, основа основ.
    Той, хто прийшов сюди для покаяння,
    Не відшукає забуту любов.

    Вишня на цвинтарі парадоксально
    Тут уродила в краю німоти,
    В царстві полеглих простягне печально
    Кетяги тиші, плоди самоти.

    Той, хто скуштує цю вишню, пізнає
    Пекло і рай до найглибших глибин,
    Зринувши раптом в море безкрає
    Поміж уламків шалених крижин.

    17 липня 2021


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Губерначук - [ 2024.12.27 12:46 ]
    Норма
    Норма – це навіть жіноче ім’я.
    Тепер унормований я.
    Губи запеклися кров’ю,
    розцілованою любов’ю,
    одсмоктаними ночами
    напівкарими очами,
    начвертьтурецьким голосінням,
    увосьмеро вмощеним в гроб волосінням.
    Норма. З неї багато нещастя.
    Розпльовано – горя вдосталь
    і вічний кастинґ
    перед очима
    Афін і Риму,
    Києва ще старого,
    Токіо через дорогу
    і сатанинського Вашинґтону.
    Трясця на то́му –
    як казав мій учитель!
    Годі смердіти!
    Норма!

    13 квітня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«У колисці мрій», с. 28"


  9. Віктор Насипаний - [ 2024.12.27 10:12 ]
    Приблизно

    Прихворіла в дядька жінка.
    Горло на замку.
    Шепче ледве чоловіку:
    - Викликай «швидку»!
    Той підняв усіх на ноги.
    Дзвонить на «сто три»:
    - Жінку горло мучить трохи.
    Вірус або грип.
    Ось адреса, повні дані.
    Мчіть сюди скоріш!
    Гине жінка на дивані!.
    Щоб не було гірш!
    - А яка температура?
    Міряли чи ні?
    - Я не в курсі. Ніби була.
    - Прошу, уточніть.
    Той нервує, злиться довго.
    Каже : - Певно, є.
    Звідки знаю, що й до чого.
    Жінка ліки п’є.
    Там питають: - Чи висока?
    Мусим записать.
    Ви пишіть, що невисока.
    Метр шістдесят!

    27.12.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  10. Віктор Кучерук - [ 2024.12.27 05:00 ]
    * * *
    Носяться спогади рвані
    В пам’яті добрій моїй, –
    Скільки зруйновано планів
    Збігом умов і подій.
    Друзі наліво й направо
    Кликали наперебій,
    Та, через з’яви обставин,
    Доля казала: Не смій!..
    Знищене знову постане
    І заохотить до дій,
    Бо відновляються плани
    В світлі незгаслих надій.
    27.12.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  11. Ярослав Чорногуз - [ 2024.12.27 00:57 ]
    Безмовний трепет
    Розпуки прірва і печалі гніт
    Доводили ледь не до божевілля.
    Упав, аж почорнівши, білий світ --
    У безмір сатанинського свавілля.

    Недобрий погляд не убив тебе,
    Страшній Марі не кинув на поталу.
    Як усміхалось небо голубе,
    Сніги й льоди усі порозставали.

    Напевне, провидіння нас вело,
    З пекельної ми вирвались опали!
    Усим недоброзичливцям на зло
    Як голуби, як лебеді - кохались!

    Загроза смерті і розпуки біль -
    Таки програли за життя змагання...
    Який солодкий вистражданий хміль
    Від праведного чистого кохання!

    Безмовний трепет, ніжність і сльоза
    Крізь усміх на згорьованих обличчях.
    Вогонь любові душі пронизав
    Величним духом Данте й Беатріче.

    26 грудня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  12. Володимир Бойко - [ 2024.12.26 21:19 ]
    Безродні
    Арівідерчі, громадяни -
    Я вас не бачив і не чув.
    Синів безродного Івана
    Не пробачав і не забув.

    Які вам ще потрібні перли
    Із уст плюгавого вождя.
    Для всіх навіки ви померли,
    Лиш душі згиджені смердять.



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  13. Юрій Гундарєв - [ 2024.12.26 19:34 ]
    Різдвяний біль
    У Святвечір та вдосвіта на Різдво 25 грудня Росія завдала масованого удару по Україні
    "шахедами" і крилатими ракетами...

    У День такий - ракетна злива…
    Дванадцять страв і смак куті,
    найперша зірка і молитва
    на самоті.

    У День такий - ракетна злива…
    Дванадцять страв - для нас усіх,
    найперша зірка…
    І жахливий
    гріх.

    У День такий - ракетна злива,
    щоб нас позбавити тепла…
    Непереможна чорнобрива
    земля!

    Моя земля непереможна -
    по ній босоніж йде Христос,
    відчути може справді кожен:
    це - Хто…

    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  14. Євген Федчук - [ 2024.12.26 16:46 ]
    Зозулині сльози
    Старший Гнат Тимка малого вперше взяв до лісу.
    Попередив: - Ти ж від мене не відходь, дивився!
    Бо лісовик тебе, як побачить, зразу заморочить
    Та й заведе десь у хащі, кудись світ за очі.
    Отож Тимко намагався за брата триматись,
    Хоч навкруг усе цікаво було роздивлятись.
    Бо ж кругом кущі, дерева в зеленому листі.
    А повітря таке легке, прозоре і чисте.
    І пташки кругом щебечуть, комашки літають.
    Вітер десь у верховітті листя колихає.
    А унизу зовсім тихо. А вже аромати,
    Так і хочеться на повні груди удихати.
    Гнат простує попереду, там зірве листочок,
    Там скубне якусь травинку та щось пробурмоче.
    А Тимко б теж приглядався – боїться відстати,
    Тож тримається близенько до старшого брата.
    А той раптом зупинився під молодим дубом.
    Зірвав щось собі з листочка та й поклав на зуба.
    Посмакував. Придивився, ще листок зриває:
    - «Зозулині сльози» хочеш скуштувать? – питає.
    - А що то? – узяв листочок, а на нім нарости
    Зелененькі. Гнат говорить: – Кидай в рота просто! -
    Відірвав з листочка вкинув, почав смакувати.
    Наче, яблуко зелене, трохи кислувате.
    Але їсти, врешті можна. Де весною взяти
    Собі яблук? Тож сам скоро став шукати
    Таке листя, щоб на ньому ті «сльози» стрічались.
    Трохи з Гнатом навкруг дуба того потоптались.
    Та і далі подалися. Тимко і питає:
    - Чому нарости ці дивно отак називають?
    Гнат зневажливо всміхнувся: що з малого взяти?
    Хоча, як простого того та й досі не знати.
    - Ти не знаєш? Ну, то слухай, як же було діло.
    Кажуть, чоловік і жінка в селі однім жили.
    Мали вони одну доньку, що Зозуля звалась.
    Хоч була вона розумна, у всім розбиралась.
    Та така, при тім, лінива – не приведи Боже.
    Сяде бува, й просидіти хоч цілий день може.
    Або ляже у тіньочку і з місця не здвине.
    А батьки усю роботу тягнути повинні.
    Якось мати розсердилась, веліла рушати
    Доньці зрання на леваду, щоби льон там брати,
    Бо в самої нема часу – багато роботи.
    Донька мовчки зібралася, начебто й не проти.
    Пішла собі на леваду, але льон не брала.
    Влізла на дуб на гілляку й до хлопців кувала.
    «Ку-ку, ку-ку!» - тільки й чути до обіду було.
    Аж прибігла мати з дому, як таке почула.
    Розсердилась іще більше та й доньку прокляла:
    - А щоб, доки й світу сонця, ти отак кувала!
    Як почула та прокльони, то плакати стала.
    Сльози капали на листя і там застигали.
    Залишилися на листі дубовім навіки.
    А дівчина обернулась на птаха і з криком
    Жалібним у ліс ховатись бігом полетіла.
    З того часу поміж птахів та зозуля жила.
    Залишилась така ж сама, як була, ледача,
    Бо ж нелегко уже було подолати вдачу.
    Ні гнізда собі не вила, дітей підкидала
    В чужі гнізда, щоб їх птахи чужі годували.
    Літа собі по дібровах та рахує дітям,
    Скільки їм на білім світі залишилось жити.
    А дівчатам розказує, коли підуть заміж.
    О, зозуля обізвалась десь там перед нами.
    Можеш в неї запитати, скільки років жити
    Тобі іще відведено на цім білім світі!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  15. Микола Дудар - [ 2024.12.26 10:43 ]
    ***
    Надіюсь, все це не надовго
    Холодне марево дощу...
    Звертаюсь хутко до глухого,
    Кажись не сам собі я мщу.
    А поруч раптом посвітліло
    І наповнялося в стакан,
    І трохи кажеться невміло,
    Бо знов в очах самообман...
    Надіюсь все це не надовго.
    Чекаю вкотре на дзвінок.
    А що ти хочеш від глухого?
    Хіба, можливо, знов вінок…
    Одна із тисячі історій
    У передмові до судьби.
    На вигляд наче він не хворий
    Але ж стою. І не пройти…
    28.11.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  16. Юрій Гундарєв - [ 2024.12.26 09:41 ]
    Червоне молоко

    Внаслідок ворожих атак ударними дронами у Ніжинському районі
    на Чернігівщині пошкоджено приміщення ферми, де загинуло
    одинадцять корів…


    Ген-ген високо у небесній сині,
    немов гігантський чорно-білий ком,
    стоять корови - величні, невинні,
    які дарували нам молоко.

    Розтерзане небо кров‘ю палає,
    тремтять від вибухів шибки віконні…
    Летить над нами коров‘яча зграя,
    роняючи краплі червоні.

    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  17. Віктор Кучерук - [ 2024.12.26 09:34 ]
    * * *
    Біля нашої хатини
    Проростає картоплина
    Та, яку несли з городу
    Днем осіннім до господи
    У корзинці рогозовій
    І згубили випадково,
    А вона, стійка, зухвало
    Зиму перезимувала
    І, лиш тільки потепліло,
    Парость випнула із тіла
    Й стала швидко проростати
    Край городу, біля хати.
    26.12.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  18. М Менянин - [ 2024.12.25 23:53 ]
    З Різдвом Христовим!
    Сьогодні звертаюсь до наших родин:
    буть з мудрими прагнімо всі як один!
    Ми діти Вкраїни і нам Бог Дає
    природи речей Розуміння Своє.

    Зусиллям мудрієм, бо все є як є:
    хто душу віддасть за твоє і моє?
    Ми Хрещені Духом, Отець нам Дає
    подбати в цей час про сумління своє.

    Час дбати за краще, бо в нас воно є,
    не дати ледащим забрати твоє
    (мудрішими стати зусилля дає) -
    в любові, в коханні знайти це своє!


    25.12.2024р. Чернігов



    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  19. Володимир Бойко - [ 2024.12.25 22:22 ]
    Путанки
    Скаче путін по кремлю –
    Зашибає по рублю.

    Хто нудьгує без «двіжух»,
    Той хутенько спустить дух.

    Для чеширського кота
    Путін – миша непроста.

    Задля путіна клозет
    Переправили на zet.

    Як не вбити москаля –
    То намножиться, як тля.

    Зет-подібний патріот –
    Найпевніше ідіот.

    Маргаріта сімоньян –
    «Фантастіческая срань».

    Патріоту гаманця
    Всяка підлість до лиця.

    Обіцяли блиск і шик –
    Та блискучий вийшов… пшик.

    Хто волає дужче всіх –
    Викликає тільки сміх.

    Марно ждати мудрих слів
    Від кастрованих ослів.






    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  20. Сонце Місяць - [ 2024.12.25 22:29 ]
    до мізансцени
     
    дні кипарисові & брами
    прописані на небесі
    давно оце набрид я з вами
    & подорожчав німесил
     
    жінки закляті реалісти
    непрасування шнурівок
    & цінувати органіста
    лед зепелін бароко рок
     
    або не в тему нарцисизму
    снобізм деінде далебіг
    всіляко на районі звісно
    & звісний приголосних збіг
     
    буття прозовіше й прозоріш
    постмодерновий пост нью ейдж
    реанімація на дворі
    & санітар десь~ джимі пейдж
     
    із вицвілими ліхтарями
    у тінях причаївся зір
    когось приводячи до тями
    панянки наталì кумир
     
    .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  21. Юрій Лазірко - [ 2024.12.25 21:28 ]
    Весна у снах
    1.
    Цей сві́жий сніг
    на мі́сто ліг...
    Та мі́ста сні́гу ма́ло -
    на скро́ні й се́рці бі́лий слід,
    розлу́ки, сльо́зи, перелі́т,
    доро́ги та вокза́ли.

    А десь весна́
    мандру́є в снах
    і сад коха́ння в цві́ті.
    І се́рце про́ситься туди́,
    там, де нема́є холоді́в,
    і чу́ти кро́ки лі́та.

    Приспів:
    Притули́сь, пригорни́сь
    і не ду́май про коли́сь
    бо вого́нь - цей вого́нь
    не пога́сне.
    Подиви́сь, як гори́ть
    ко́жне сло́во, ко́жна мить -
    від тепла́ двох доло́нь
    до́лі я́сно.
    Ой я́сно...

    2.
    Від забуття́
    до вороття́
    в чека́нні час і ві́ра.
    Люту́є в лю́тому зима́,
    земля́ у бі́лих килима́х,
    а о́чі в не́ба - сі́рі.

    Та не жури́сь,
    бо розійшли́сь
    на не́бі сні́жні хма́ри,
    не жде весна́ -
    мандру́є в снах
    і се́рце не́ю ма́рить.

    Приспів...1.
    Цей сві́жий сніг
    на мі́сто ліг...
    Та мі́ста сні́гу ма́ло -
    на скро́ні й се́рці бі́лий слід,
    розлу́ки, сльо́зи, перелі́т,
    доро́ги та вокза́ли.

    А десь весна́
    мандру́є в снах
    і сад коха́ння в цві́ті.
    І се́рце про́ситься туди́,
    там, де нема́є холоді́в,
    і чу́ти кро́ки лі́та.

    Приспів:
    Притули́сь, пригорни́сь
    і не ду́май про коли́сь
    бо вого́нь - цей вого́нь
    не пога́сне.
    Подиви́сь, як гори́ть
    ко́жне сло́во, ко́жна мить -
    від тепла́ двох доло́нь
    до́лі я́сно.
    Ой я́сно...

    2.
    Від забуття́
    до вороття́
    в чека́нні час і ві́ра.
    Люту́є в лю́тому зима́,
    земля́ у бі́лих килима́х,
    а о́чі в не́ба - сі́рі.

    Та не жури́сь,
    бо розійшли́сь
    на не́бі сні́жні хма́ри,
    не жде весна́ -
    мандру́є в снах
    і се́рце не́ю ма́рить.

    Приспів...


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.75)
    Прокоментувати:


  22. Микола Дудар - [ 2024.12.25 19:32 ]
    Мені так...
    Мені так хороше з тобою
    Мені так боляче без тебе
    Цікаво, як тобі зі мною
    Мабудь цікавитись не треба

    Мені так радісно як поруч…
    Мені геть всі… хто там в калясці
    Коли носи задерті вгору
    Замість «привіт» ти чуєш «здрасті»

    …мені приємно обкрадати
    Свою для тебе щиру щедрість
    І з днем народження вітати
    Твою природню тіла впертість

    Тобі так сумно усвідомить…
    Мені, повір, самокритично…
    Неначе я… а інший робить
    Не як небудь, математично…

    Мені так хороше…
    28.11.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  23. Світлана Пирогова - [ 2024.12.25 19:06 ]
    З Різдвом Христовим! (акровірш)
    З-ірка перша засіяла над вертепом,

    Р-адість душу обіймає, світло тепле.
    І сніжинок рій літає благодатний,
    З-аглядає щастя знову в кожну хату.
    Д-звони храмів злотоверхих скрізь лунають.
    В-есело Різдво родини зустрічають.
    О-біймає всіх Любов, Надія й Віра,
    М-и вітаємо з Різдвом Христовим щиро.

    Х-ай Господь поможе біди подолати.
    Р-аду дасть усім, врятує сина й матір.
    И (Й)но з молитвою у всіх тепер спасіння.
    С-вітле, чисте буде, буде хай сумління.
    То ж тоді Господь прийде з благословінням.
    О-горне духовно люд увесь прозріння.
    В-ийдуть у Різдво з колядкою дзвінкою,
    И-(І) торкнеться благодать землі рукою.
    М-и ж щасливі, бо життя тече рікою.


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  24. Ігор Терен - [ 2024.12.25 15:02 ]
    Снива Кассандри
    І
    Вже й уві сні, неначе дежавю,
    являється лихе чуже і наше...
    і біс їх знає, в пеклі чи в раю
    опиняться бойки, царьови, няші,
    як винищені урки у бою,
    лакеї арештанта на параші.

    ІІ
    Кому-кому, а мафії капут
    у кожній явній і таємній ніші,
    коли в одній ще управляє шут
    і блазень ще юродствує у іншій,
    усюди – там, а де-не-де і тут...
    але Кассандрі, вочевидь, видніше.

    Нараяне не додає надій,
    якщо ніщо пасує темній масі...
    почуємо, у кого що на часі,
    побачимо, – куди веде сліпий.

    Поету і пророку не до свята,
    коли його країна розіп’ята,
    а в хижої істоти їде дах
    і це на іншу навіє жах,
    не вірують у слово біснуваті,
    яке тече сльозою в небесах.

    ІІІ
    Та вірою рождаємо Святого.
    У контурах поезій – силует
    майбутнього, живої думки лет.
    Не ображаю...
    ........................ думаю, – у кого
    немає розуміння, що до чого
    стосується у визначний момент,
    то вибачайте, винен не поет,
    а той, що в голові не має Бога.

    12/24


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  25. Віктор Кучерук - [ 2024.12.25 06:31 ]
    * * *
    Обережним черепахам
    Їхній панцир служить дахом,
    Під яким не знають страху
    Вайлуваті черепахи.
    А ось жаби всі окаті
    Тільки крякають багато,
    Як відчують іздалека
    Рух мізерний небезпеки, –
    І завжди шукають спокій
    В черепах стальних під боком.
    25.12.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  26. Маргарита Каменська Дарко - [ 2024.12.25 01:33 ]
    Роздум межі
    Ми – невелика частинка відтворення всесвіту.
    Але, хто це "ми"?
    Що зостанеться після нас?
    Кістки, спогади, або ж навіть нічого.
    Людина як пил
    На окраїні Шляху Млечного.

    Скажи мені, Тату,
    Чи це сон, чи реалі?
    Час відтворений нам ніби надія,
    Про вічне життя розколює мрію.

    Світло проб'ється крізь сон наш єдиний,
    Кордони проколюють пітьми пронири.
    Зіштовхнеться ясність й гарячь,
    Зустрінуться поглядом Батько та Син погибелі нашої, людської.

    Почнеться вічність єдиного мовчання,
    Де рідність й гибель воєдино зойдуть.

    Життя штовх тобі дає на творіння,
    Політ, й ось, падіння,
    Смерть, перерождіння.
    Й сенс в твоему творінні,
    Трапляється на околицях Всесвіту країни.

    Час тебе не чекає,
    Пливе й пливе,
    Як хмара на небесах випливає.
    Кліпнув й ось,
    Життя крізь тебе пронеслось.

    Зіркою ясною на небі повстанешь,
    Душу ти Татові віддаси,
    Й бескінечності знов ти смаку познаєш.

    Чи є цей сенс у людині, чи нема його?
    Якщо у майже кожній людині,
    У душі перемагає зло.
    Зло, немов Князя пекла відродження,
    Відтискаюче тепло Творця людського.

    А у чому сенс життя поляга?
    Чи знайдемо ми його й заради чого ми живемо?
    Один рух та це вже Історія,
    Один крок як все життя.

    Постанеться після нас не мрія, ні надія,
    А дія й ідея.
    Ми – Історія людського,
    Й відтворення Творця рідного.

    Ми — це відлуння зірок у космічному просторі,
    Мандрівники часу, що прагнуть прозріння.
    Наші душі — віддзеркалення вічної ночі,
    Де темрява й світло ведуть змагання.

    Чи знайдемо ми істину у глибині буття?
    Чи відчуємо пульс Всесвіту у своїх грудях?
    Кожен удар серця — це виклик життя,
    Кожен вдих — можливість творити у чуді.

    І в цьому творінні, в цій мить перемін,
    Ми — пілігрими на шляху безкінечнім.
    Що далі за обрієм? Вічний спокій чи сплин?
    Чи істина там, де наш голос нарешті замовкне?

    Світило згорає, лишаючи попіл зірок,
    Та в кожній іскрі живе нова мрія.
    Так само і ми: лише відголос крок,
    Що світить крізь час, коли тіло згасніє.

    Ми — хвилі на морі, що прагнуть берегів,
    Ми — вітер, що прагне обійняти простори.
    І навіть у тиші, що стискає слова,
    Залишиться відгук — наш подих прозорий.

    Не в тлінні, не в тіні шукаємо суть,
    Не в славі, що зникне, як вранішній іній.
    Сенс — у моменті, де душі цвітуть,
    У миті творіння, що дихає вільно.

    Коли ж наші зорі зустрінуть світанок,
    Коли пісня Всесвіту в серці заграє,
    Ми станемо вічністю, чистим ковтком,
    Що знову й знову в життя відроджає.

    Ми — Всесвіту дихання, плин і тепло,
    Ми — думка Творця у руху сплетінні.
    І навіть коли все здається тлом,
    Це полотно зіткане з кожного мріння.

    Не зникають ті, хто залишив у серцях слід,
    Хто до останнього тягнувся до зірок.
    Бо ми — не пил, що раптово гасне в темряві,
    Ми — частина вічності, що відлунює в часі.

    Тож крокуй, шукай, розгоряйся в вогні,
    Світлом будь там, де пітьма володарює.
    Бо відповідь тиха звучить у тобі:
    "Сенс життя — це життя, що творить і дарує".
    24.12.24


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати: | "Філософія, Бог, Світ"


  27. Богдан Архіпов - [ 2024.12.24 22:21 ]
    Твій погляд
    Я пам’ятаю перший погляд твій,
    Твою усмішку — щиру, променисту.
    Ти була ніжна, світла, як промінь сонця на весні ,
    Із грайливістю серця твого і душі .

    Без смутку й страху йшла ти по житті,
    І кожен твій крок був неначе диво.
    А я тримав у схованці думки,
    Що кликали тебе , мені важливо.

    Та час минав, і як зірками уночі
    Ми разом сяяли у темнім небі.
    Сяйливі, щирі, гріли все ми навкруги,
    Та зберегти вогонь ніяк ми не зуміли

    Ми палали, мов свічки у темноті ,
    Допоки вщент усе не догоріло.
    А я від болю серце захистив,
    І втечу бачив як своє єдине діло.

    І все пішло у спогади й печаль,
    Що у душі дзвеніли, наче струни.
    “Кінець,” - казав, і далі йшов з чужими людьми ,
    Ховаючи себе у сірих буднях закриваючи все на замки…

    Якби ж тебе я знову міг знайти,
    Я б, мила, все для нас тоді змінив.
    І щоб вогонь навіки зберегти зумів.
    Та покохати назавжди тебе ,
    Мені нарешті вистачить зусиль


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  28. Микола Дудар - [ 2024.12.24 22:12 ]
    ***
    Світло вечір відтіснив
    Весь у бік сирени…
    Що прийшло і те наснив
    Подихом шаленим
    Нічка, нічка… хто такі
    Звідкіля їх мова?
    Що за чортовий лякій
    Відгадаю: вова?
    Ось і казочці кінець
    Ні, досплю спочатку
    Де ж той праведний стрілець?
    — Цілиться в десятку…
    28.11.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  29. Борис Костиря - [ 2024.12.24 19:46 ]
    Зустріч з минулим
    Зустріч з минулим, зів'ялим, заснулим.
    Зустріч з собою, дзеркально німим.
    Ти подивись у свічадо понуро
    І у мовчання пірни молодим.

    Зустріч з минулим, раптова, неждана.
    Стріне, як привид, вона між дерев.
    Втоне у плесі надія кохана,
    І пролунає диявольський рев.

    Зустріч з минулим, як сплата рахунків,
    Що у шухлядах спочили давно.
    Вигаслий чар молодих поцілунків,
    Крик серед тиші німого кіно.

    29 червня 2021


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  30. Леся Горова - [ 2024.12.24 13:20 ]
    Пройшло сьогодні найкоротший шлях...
    Пройшло сьогодні найкоротший шлях,
    Торкаючись верхівок, сонце срібне,
    Й занурилось у жовте сяйво німба,
    Який за лісом підіймався, ніби
    Фантомна позолота із гіллЯ.

    А стовбурів увіткнуті списи
    Врізалися у небо, рвали хустя
    У Бога Сонця, що у спішнім русі
    Куски сріблясті кидало обрУсом,
    Допоки морок світла не згасив.

    Та тільки темно стане, засвічу
    Тобі вогонь, набравши навздогінці
    Останнього проміння, щоб по вінця,
    У складені долоні, де півмісяць.
    І що нам зробить злісний Карачун...
    21.12.2024.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  31. Микола Дудар - [ 2024.12.24 09:18 ]
    ***
    Осене, ти була чемна, і надто справедлива
    За мною доглядала наче за дитям
    Скажи мені, хотіла б випити зі мною пива?
    Відмовилась? І допиватиму я сам?

    Ні Осене! Мені, повір, сьогодні не до жартів
    Ще кілька оцих днів, і грудень приповзе
    Тут не вгадити нІкому, що випаде на карті
    І я, тим більш, скажу, слабенький фантазер…

    Так що давай по келиху! Трмаймось! На доріжку!
    Тобі туди… а я залишусь… Вибачай,
    Все рівно в нас у кожного…. ні-ні, дійдемо пішки
    А все таки, скажи, свіжесеньке, це кайф…
    28.11.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  32. Віктор Кучерук - [ 2024.12.24 07:31 ]
    * * *
    До сонця тягнеться дорога
    Крізь не зникаючий туман, –
    Хвилює видиво убоге
    На непокошений бур’ян.
    На дерезу густу на схилах
    Повік незрушених горбів,
    І на обсипані вщерть пилом
    Пшеничні паростки слабі.
    Між них украй зчорнілі маки
    Роняють сумно пелюстки,
    Мов подають жалоби знаки,
    Мої бентежачи думки.
    Лише волошки ясно-сині
    Уздовж дороги де-не-де, –
    Розквітне пишно Україна,
    Коли росія пропаде.
    26.12.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  33. Микола Дудар - [ 2024.12.23 20:39 ]
    ***
    Заради справедливості, мовчи…
    Не рухайся ні вправо ні на ліво
    І все, що я скажу тобі — завчи
    Життя не комікс, тим більше і не Лєго…
    В квадратики не вставиш… не сміши
    І це не задоволення захмарне
    В якому ти, не знаючи, грішив
    Хоча й воно місцями і прегарне…
    Не має вічного ні тут, ні там
    Де ти своїми снами доторкався
    Хіба якщо поважчало на грам
    І все таки дослухайся й позбався
    Заради справедливості…
    28.11.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  34. Іван Потьомкін - [ 2024.12.23 20:45 ]
    ***
    Чи ними ще не вистелено світ?
    Чи ними світа ще не вславлено?
    Невже не ними зір твій пломенить
    Несхибно так, примружено, аж райдужно?
    Чого ще треба?
    Диваки мовчать, чи пак
    Стискають руку завтрашньому вбивці.
    Чого ще треба?
    Диваки мовчать, чи пак
    Гойдаються, розвішані на слові.
    Чого ще треба?
    Диваки мовчать...


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  35. Галина Сливка - [ 2024.12.23 15:57 ]
    ***
    Б.Т.
    Ти з моєї молитви зринав, мов потік
    Золотистого світла, що било крізь груди.
    Бігли хвилі, минав той переступний рік,
    Та вистава, в яку досі бавились люди.
    Ти словами горів, ти рядком підіймав,
    Ти збирав світло зір й доливав вічносущно
    В те, що має ясніти між тисячі з'яв
    І співати пісні для живих, невмирущих.
    Ранок долю тримав на легкому крилі
    І купав в молоці все земне і небесне.
    Ти по-батьківськи клав хліб і сіль на столі
    І збирав всіх своїх на вечерю почесну.
    Терли жорна живло, як в макітерці мак,
    Засівалося щастя й тепліло у грудях.
    Десь уздріли волхви з'яви вічності знак
    І несли коляду між оселями люди.
    Мирно спало Дитя, знов народжувавсь вік,
    Пастухи у поклоні скидали полуду.
    Ти з молитви моєї зринав, мов потік
    Золотистого світла, що било крізь груди.


    Рейтинги: Народний -- (5.92) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  36. Віктор Кучерук - [ 2024.12.23 05:38 ]
    * * *
    Хоча ясніло і темніло,
    Порі яскравій навздогін, –
    Зосталось серце досі цілим,
    Бо призвичаїлось до змін.
    Великих радощів потоки
    Приємно тішили мене, –
    Та не буває однобоким
    Іще здавен життя земне.
    Відчув розгнуздане свавілля,
    Коли згинало в три біди, –
    Але знемоги, чи безсилля
    В душі ні разу не зродив.
    Життя постійно жартувало –
    І холодило, і пекло, –
    Всього траплялося немало,
    Та більше – доброго було.
    23.12.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  37. Світлана Пирогова - [ 2024.12.22 21:44 ]
    Живим повернися
    День прошмигнув, ніби миша прожогом.
    Ніч-одиначка - володарка світу.
    Сон десь блукає за хатнім порогом,
    Зорі на мапі небесній розквітли.

    Місячне сяйво на шибах, як фольга,
    Тиша з безсонням у парі зійшлися.
    Чом у думках несподівані вольти?
    Не вистачає його у світлиці.

    Осінь притихла в нічному полоні.
    Серце тріпоче листочком багряним.
    Вчора пішов у воєнній колоні,
    Туга скрегоче - роз'ятрена рана.

    Рідну Вкраїну йому захищати.
    Осінь шепоче: живим повернися.
    Тиша...Безсоння...Утомлена мати.
    Віра й надія в молитві злилися.


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  38. Іван Потьомкін - [ 2024.12.22 20:53 ]
    ***

    Ще слова немає.
    Є щемінь і дрож.
    І грудка якась під серцем.
    І щось неухвитне, розхристане щось
    То зрине, то щезне.
    Ні ритму, ні рим.
    Почуття і думки злилися в якусь мішанину.
    І тільки до остраху білий папір шепоче,
    Що ніч переходить у днину.
    P.S.
    Не від хвороб і ран,
    А тільки через недосконале серце
    І руку, що не постига за серцем,
    Скінчить свій вік, –
    Якого ж щаслившого фіналу й побажати?..

    2
    О ти, близька і невситима,
    Спокусо давня і нова,
    Коли руці писать несила
    Невтримним потовпом слова,
    Коли злились в одне двигтіння скроні і пульс.
    А на вікні блідавий просвіток замрів.
    Коли ще заспаний горобчик
    В тобі людину не вбача...
    ...Що краще пошуки вінча
    Над цю поставу молитовну?


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  39. Леся Горова - [ 2024.12.22 17:07 ]
    Нерозділене...(вільний переклад твору Олексія Мелешева Безответное...)
    Та поки що для мене це не край.
    Зректись себе самого, ще зарано.
    То ж я в подруги запросив оману.
    Вона привітна. Наливає. П'яний
    Я чую, каже:
    - ну ж бо, не зважай!

    Шукай розв'язку. Фільтри - на думки.
    Лише в уяві може бути місце,
    Де б ти відчув - стоїш надійно й міцно!
    І щастя хлюпає в руці твоїй по вінця.
    А ти, то ніби ти, та не такий...

    Бо чи собою бути міг завжди?
    Та все ж спромігся, хоч невільник ліні,
    Її угледіти у сірих тінях спліну,
    Весняно-вітряну, легку, й безмежно вільну!
    І погукав :
    - красунечко, зажди!

    Ні, не надовго зупинив,на мить.
    Бо добре знав, тримаючи ревниво -
    Що пурхне, незвичайна і грайлива.
    Замовкне. Пропаде. З буття і снива.
    Всередині від того защемить...

    Щоб пам'ятав. І в час розчарувань
    Спустошив душу. Та в похмільнім чаді
    Забув про коси, сонцем обілляті,
    Про віру, про чекання. Досить знати
    Що замість неба - стелі біла грань.

    Та то пусте! Чи варто королю,
    В якого у руках бокал налитий,
    Тримать образи на зрадливу свиту.
    Вся суть в лібідо. Ми ж із нею квити-
    Ні разу не почула, що люблю.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  40. Євген Федчук - [ 2024.12.22 16:39 ]
    Набіг половців на землю Руську в 1169 році
    Як сів князь Гліб на стіл отчий в Києві святому,
    Тоді половці зібрались зі степу усього.
    Одні прийшли під Пісочен, до міста отого,
    Що за ним вже Переяслав. І стали при ньому.
    Другі прийшли другим боком, під Корсунем стали.
    І послали і ті, й другі посланців до князя.
    Щоб не було поміж князем й ханами образи,
    Вони договір укласти поміж ними мали,
    Як усі князі робили, щоб зі степом жити
    В мирі й злагоді. Не став князь традицій ламати.
    Сказав послам: «Прийду скоро!» та зібрав дружину
    Порадитись, куди саме спочатку податись:
    В Переяслав чи то в Корсунь? З ким перш домовлятись?
    Князь тоді переяславський був іще дитина,
    Мав всього дванадцять літ він. Тож і порішили
    Їхати у Переяслав. До других послали
    Посланців, сказати, аби вони зачекали,
    Поки князі в Переяслав на стрічу спішили.
    Там зустрілись із ханами та все порішали.
    І договір підписали, й дари князь роздав їм.
    Подалися ті половці до своїх кочів’їв.
    А князь Гліб на другий берег, на Корсунь погнали.
    А ті половці не стали на князя чекати.
    Чи образились, чи, може, жадоба здолала.
    Князя в Києві немає й війська зовсім мало.
    Чого б не піти на Київ, не пограбувати?
    І підняли свої вежі, на північ помчали.
    Запалали міста, села та кров полилася.
    Набирать собі полону орда узялася.
    Здобич собі нахапали, на вежі складали.
    Крик і плач знялись над краєм. А князь то не знає.
    Він ще їде домовлятись з половцями тими.
    А уже богиня помсти встала поміж ними
    На достойний отвіт князя половцям чекає.
    Сімця половці дістались, Полонний здолали.
    Взяли уже сіл без ліку, полону багато.
    Тоді уже й розвернулись, щоб у степ вертати.
    Табуни коней, отари та череди гнали.
    Перепетівським вже полем князь на стрічу мчався,
    Коли вістка та трагічна до нього дістала,
    Що половці край пустошать, його не діждали.
    Розгнівався князь, одразу за меча узявся.
    Рішив іти навперейми, злодіїв скарати.
    Та спинили берендеї, що вість ту примчали.
    - Не їдь княже. Їх багато! – казати почали.
    Тобі можна на них з військом сильним виступати.
    Коли браття прийдуть в поміч. А то сам загинеш.
    Посли краще когось з братів та ми із ним підем
    За ордою злодійською пройдемо ми слідом,
    Хоч затримаємо трохи, поки ти наспінеш.
    Задумався князь, покликав Михалка до себе,
    Що був його рідним братом. Велів сотню взяти
    Із князівської дружини та і в степ скакати.
    Бо хоч трохи тих половців затримати треба.
    Попрощавсь Михалко з братом – чи живим ще буде.
    Узяв братову дружину, узяв берендеїв,
    Що прийшли на поміч князю ордою всією.
    Було тисяча їх та ще половина люду.
    Половців багато більше та то не лякало.
    Стрінуть ворога, тоді вже будуть щось рішати:
    Чи то битися до смерті, чи то відступати.
    Отож, військо невелике по сліду помчало.
    Берендеї добре вміли ті сліди читати.
    Знайшли, де стоїть сторожа у степу куманська,
    Об’їхали, оточили, напали зненацька.
    Не дали з трьохсот нікому у степ поскакати.
    Кого вбили, кого миттю в полон пов’язали
    Та допитувати стали про ординські сили.
    - Нас сім тисяч у поході! – вони заявили.
    Що тепер робити з ними? Адже війська мало.
    При собі тримати дарма, відпустити – годі,
    Бо ж помчаться, донесуть тим, загублять всю справу.
    Довелося влаштувати їм лазню криваву,
    Щоб вони не заважали загону в поході.
    Сам Михалко молодий ще, мав досвіду мало.
    Мав мудрого воєводу, втім Володислава,
    Брата Яневого. Той знав добре свою справу.
    Перебивши полонених, далі не чекали.
    Подались орді назустріч. Та й не забарилась.
    Не вся, звісно, лиш частина з полоном вертала.
    Із засідки несподівано зусібіч напали.
    Хоча половці затято і сміливо бились,
    Але наші їх здолали і полон звільнили.
    У половців полонених знов стали питати,
    Чи ще війська вслід за ними рухає багато?
    Ті сказали, що позаду них іде вся сила.
    Вже не стали вперед рватись, а тут зупинились.
    Місце стрічі досить вдале, є де воювати.
    Стали в полі дружинники, хоч їх небагато:
    З сотні тільки дев’яносто воїв залишилось.
    Але стали та орді тій шлях загородили.
    Князь хотів із ними стати, берендеї знову
    Не дали того зробити, бо ж знали чудово,
    Що в надійнім керівництві уся їхня сила.
    З’явилося на дорозі і вороже військо.
    Побачило наших воїв, супроти них стало.
    На кожного з наших воїв десять припадало.
    Але всі вони сміливо з ворогом зійшлися.
    Налетіли берендеї, з кінними зчепились.
    Січа люта серед поля того закружляла.
    Насідали половчани, наші боронились.
    Ні на крок не відступили, із ворогом бились.
    Вже нашого стягоносця кляті порубали.
    Ледве устиг воєвода стяг той підхопити.
    Бо ж, не буде стяга, військо зневіритись може.
    Закликали вої в поміч собі силу Божу.
    Сталі усі кругом стяга, аби боронити.
    І вдарили на половців з сил своїх останніх.
    І їхнього стягоносця умить порубали.
    І під ноги половецьке знамено упало.
    Замішання почалося в половецькім стані.
    Хоча іще насідали, на князя напали.
    Та стегно двома списами Михалку пробили,
    Третім йому кріпко руку в бою прохромили.
    Але з коня не звалили. Відступати стали.
    Спершу задні подалися, а за ними й другі.
    Наші ж кинулися слідом та усіх рубали
    Та в’язали тих, які вже руки підіймали.
    Не втримала орда, врешті, нашої потуги.
    Побіг хан Тоглій, а слідом і всі подалися.
    Доки дня, то берендеї вслід за ними гнали.
    Кого били, кого швидко у мотуззя брали.
    Десь із півтораста тисяч у полон здалися.
    Повертав Михалко в Київ, з ним переяславці,
    Що князь Гліб йому зоставив, та ще берендеї.
    Полонені повертались до землі своєї,
    Щоб хати відбудувати, взятися до праці.
    Зустрічав їх радо Київ, князь навстрічу вийшов,
    Щоби брата привітати з подвигом великим.
    Слідом гнали і полон весь половецький дикий.
    Які очі перед князем опускали лише.
    Дзвони у церквах дзвонили, воїв зустрічали.
    На землі на Руській свято – здолали поганих.
    Сподівалися, що мирні вже часи настануть.
    Та на Бога й на дружину княжу уповали.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  41. Юрій Гундарєв - [ 2024.12.22 10:23 ]
    Непереможний Олександр Усик
    Український професійний боксер.
    Кращий незалежно від вагової категорії за версією журналу «The Ring».
    Щиро вітаємо нашого чемпіона з новою переконливою перемогою над потужним противником!

    Прямокутник рингу,
    переповнений зал…
    Підкажіть риму
    щодо слова «шал»!

    Де знайти автора
    описати бій?
    Хіба є метафора
    для слова «біль»?

    Оселедець, вуса,
    шкіряний кулак...
    Олександр Усик -
    бурхливий гопак!

    А на ранок прикрашає газети
    світлина найкращого супертяжа:
    над головою - шабля Мазепи
    гетьманська, звитяжна!

    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  42. Віктор Кучерук - [ 2024.12.22 06:51 ]
    * * *
    Коли на довгі ночі схожі
    За вікнами сіріють дні,
    Від снів звільнитися негоже
    Небалакучому мені.
    Дощі немов оскаженіли
    Й шумлять неспинно з дня у день, –
    Уже бажань нема і сили
    В душі для пошуку натхнень.
    Покрились хмарами й померкли,
    І нижче стали небеса, –
    Десь заховалася у смерках
    Зими засніжена краса.
    А, може, світ отак зубожив,
    Що для зими нема принад,
    Бо дні оці, що млою схожі
    На тьму ночей, не йдуть на спад.
    22.12.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  43. Артур Курдіновський - [ 2024.12.21 23:37 ]
    Зміни
    "Шахеди" вже стали чорними,
    Щоб збити їх не могли
    Невірні південні "русскіє",
    Такі неслухняні "хахли".

    Снаряди стають касетними,
    Щоб більше вбити людей.
    І крик непочутий відчаю
    У небо рветься з грудей.

    З кореї собакоїдами
    Заповнює ворог фронт.
    На дверях, в які ми стукали,
    Табличка висить "Ремонт".

    "Орєшнік" міг бути ядерним,
    Про це десь почули ми.
    Всі дивляться, як воюємо
    Зі зв'язаними крильми.

    Все змінюється у Всесвіті,
    Палає підла війна.
    Лише світова стурбованість -
    Це стала величина.


    Рейтинги: Народний -- (5.82) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  44. Владислав Аверьян - [ 2024.12.21 19:01 ]
    Навздогін трамваями
    Тихо, ледь чутним гомоном
    Перешептами, за міста зворотами
    Одинокими, пустими переходами
    Все журбливими прямую я кроками

    Навздогін за тобою трамваями
    Не встигаючи все на хвилиночку
    Я біжу, спотикаюся колосом
    Мов хмільний, шкутильгаю чоботями

    По калюжам, з мінорною усмішкой
    Весь побитий невдачами, долею
    У синцях, із рубцями—запʼястями
    З сигаретою, такою мрійливою

    Я усе ж десь позаду, у поспіху
    Навздогін! навздогін… не тямлячи
    Що чекати мене не збираєшся
    Перламутрами прикрашаєшся
    Не для мене, а іншим хизуєшся
    Своїм видом, мене ж цураючись

    А я навздогін, трамваями
    У вікно, проводжаючи поглядом
    Сотні інших, таких же знедолених
    Що крокують бездумно за мріями

    Та моя мрія десь перламутрами
    Усміхається іншим мрійливо
    Доки я, спотикаючись, думаю
    Що запізнююсь лиш на хвилину.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Борис Костиря - [ 2024.12.21 19:04 ]
    Старий цвинтар
    Руїни ілюзій. Руїни ідей.
    Навколо панує лише безнадія.
    Безмежні дерева покрили людей.
    В полоні трави голоси і події.

    В таких чагарях розпадається час.
    Забуте минуле поросле травою.
    І тиша проходить без зайвих прикрас
    В краю забуття, ніби шепіт прибою.

    19 червня 2021


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2024.12.21 18:11 ]
    Любій "Софіївці"*
    Моє живе натхнення джерело,
    Рятуй мене од ницості людської.
    Поета мрії золоте крило,
    Краси буяння, миру й супокою.

    Мій прихистку душевного тепла,
    Світи мені і грій мене узимку.
    Ти білим оксамитом сповила
    Мені всю душу, наче невидимка.

    Хотів би оберегом буть твоїм,
    І захистить від болю всього світу.
    Щоб вічно щебетали солов"ї
    На чарівних ясних смарагдовітах.

    21 грудня 7532 р. (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Прокоментувати:


  47. М Менянин - [ 2024.12.21 12:52 ]
    Офіра удосвіта
    Володар на ґанку,
    Свого звісно замку,
    Тризубом вже зранку
    розбив забаганку:

    вже годі вам жерти,
    вже досить їх жертви,
    вже геть протиріччя –
    облуди обличчя!

    Кий б’є порцеляну
    що містить оману,
    дає каштеляну
    для служби поляну…

    В прямому етері
    відчинені двері
    Отцю хто і Сину
    вклонивсь за Вкраїну.

    Хто матиме волю,
    плекатиме долю
    для рідних по крові,
    Щасливо, в любові…

    20-21.12.2024р.


    Рейтинги: Народний -- (5.19) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  48. Микола Дудар - [ 2024.12.21 10:13 ]
    ***
    Дивуєте мене, мадам Принада!
    Дивуєте щоразу… вчім секрет?
    З якого джерела ота бровада…
    Невже причина все той же інтернет?..

    З якого ваші щупальці ресурса?
    Хто викладач, чи визначений курс,
    Чи може, всього навсього це - бурса?
    Бо вже тремчу і майже вже боюсь

    Пристати на спокусливу принаду
    І розділити навпіл власний хист…
    А хто ж тоді відновить кононаду?
    О Господи! Я знаю: па-до-лист…
    28.11.2024.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.84)
    Прокоментувати:


  49. Віктор Кучерук - [ 2024.12.21 05:08 ]
    * * *
    Морозним ранком темно-синім
    Я дім утеплений покину
    І лижі прикріплю до ніг,
    Щоб рух мій не сповільнив сніг.
    Гайну туди, де безголосно
    Сніжинки вихряться на соснах
    І де змарніле та худе
    Зайча на подарунок жде.
    21.12.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  50. Владислав Аверьян - [ 2024.12.20 22:01 ]
    Тихий жаль
    Люблю тебе... давно не зізнавався
    Комусь в коханні, то чому
    Чому ж не соромно мені
    Коли брешу, що закохався?

    Блистають очі
    Дивлюсь у них й мені шепоче
    Щось прям на вушко «що ти хочеш?»
    А я не знаю що я хочу...
    Чи бути з нею у пітьмі?
    Чи грітися самом на сонці.

    Широкі відчуття, які дає кохання
    Це правда є, чи ти мені збрехала
    О Божа Мати, суча дочко... Чекання
    Які несе те прокляте кохання
    Не стоїть ні гроша... грішу,
    Грішу упрямо пред тобою
    Але з якою ж це метою таке роблю?
    Вода тече із водограю
    Там листя тихо пропливає
    У лісі десь сопілка грає
    Чимдуш сильніше викликає
    У мене сумнів й тихий жаль.

    І плач із гаю долітає
    Той гай—моя душа, де думи грають
    Де всередині щось ридає
    А ззовні ніби пісня грає.

    Сижу і думаю оце
    Чи треба мені те кохання?
    Що душу на шматочки рве?
    Чи треба таке самогубство?
    Коли себе списом у груди
    Ти протикаєш, бо кохаєш
    І кров свою ти знов ковтаєш
    А з нею біль і тихий жаль.

    Чи треба це? Метаморфози
    Йде перетворення душі
    На пам'ятник отой із бронзи
    Що нерухомий одне став, в пітьмі.

    За ним вогні
    Вогні що вийшли із борозни
    В твоїй душі. Лиш страх
    Лиш страх в очах у нас пред ними
    І неосяжними, пустими
    На них ти дивишся очима
    На дивовижні ті вогні,
    Що враз спалахують у тьмі
    Як феєрверки. Красиво,справді…

    Вам всім красиво, а мені?
    Як подолати ті вогні?
    Що душу мою рвуть на клапті
    І ніби сотнями мечами
    Своїми гострими речами
    (Це в сенці мови є звичайно)
    Вони вп'ялися прямо в серце
    І всі думки тепер про це
    «Безболісне» кохання.

    Оце кажу усе тобі
    А відповідь
    Пусте мовчання...
    І тихий жаль...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   1794