Пробуджується знов земля
І по-весінньому радіє.
Готові до сівби поля,
Є думка про врожай та мрія.

Жадана мрія досягти
Шалених успіхів у справі!
Шляхи тернисті до мети,
Занадто нелегкі до слави.

Весняний даючи заряд,
Володарка крокує вміло,
Тепла даруючи каскад,
Та й справно робить своє діло.
Всміхається і сонце мило,
Надії втілює сміливі.

18.03.2019
Свидетельство о публикации №119031807525

Вітряно. Опостінь
рівняються по стіні
дерево і його тінь.
І тінь цікавіш мені.
До ставу збіга стежа,
просить мов батогів.
Ба, і це не межа
забавкам дітлахів.

II
У ігриськах їхніх лють,
їх плачі у дворі
сягають ген у майбуть –
в міру її прозрінь.
Часу туди ходи
иншої не було,
як наосліп – з "лапти",
в яку нам колись везло.

III
Осклянілий бетон
шкребеться об голубий
звід, як той мастодонт –
радий в правці благій
цілющости потерух;
непомірність громад
перехоплює дух,
ставлячи мозку мат.

IV
Улії новий рій
обживає, авжеж,
всотуючи живий
мед електромереж.
Діти витіснять нас
у передміські сади
споминів – напоказ
візіям пустоти.

V
Природа їм зерня ті
наук і дасть, що як вірш
зазубрить у нужді:
часу і таке інш.
Вони вберуть цифру "100"
завитками плюща:
най і не вічність, то
частку її хоча.

VI
Чуті брехні вкінець
зі дзуміннями мух
їм увірвуть терпець,
та розвинуть їх слух.
Зуб різнитиме мідь,
срібло. Пошум лісів
гуртуватись навчить
більшістю голосів.

VII
Після нас – не потоп,
де удоста весла,
а коловерті товп,
множина їх числа.
Най звитяга ікри
над рибою і не гріх,
а янголи – не комари,
і їх не стане на всіх.

VIII
Вітряний літній день.
В смороді нечистот
без пахучий цвіте.
Я, мов одуд, от-от
згукнусь і видам дупло –
канулий у пітьму
світ, де, чинячи зло,
ми відали ще – кому.

IX
Вітряний літній день.
Сад. Здаленілий рев
поліцейських сирен
не одваджує мрев.
Птахи дзьобають з урн
сміття намість пшона.
Голова, як Сатурн,
болем споясана.

X
Що вишуканіш співець,
того рідше, либонь,
давнішній бубонець
вібрує в нім на любов.
Спітнілою від вогню,
замашних топорищ,
п’ястю і сьогодню́
кучері не звихриш.

XI
Це – не яса ножу,
нісенітні тенет,
а тому рубежу,
що відвадить нас геть.
З темної сторони
Місяця на ущерб
жизних мір довжини
вигинається серп.

XII
І тисяча літ, і вік
годять своєму кінцю,
щоб ніхто не підміг
бомбі або свинцю.
Справа безлічі рук
гине не од меча,
а розстібнутих брюк,
зопалу, зазвичай.

XIII
Будучина чорніш
од велелюдь, а не
більм або маячні
несусвітних знамень.
Буцім про всяк, самі
діти, чи прозапас,
бачать не те, що ми;
вочевидьки, не нас.

XIV
Ми їх не вгомоним.
Дзиґа і шибеник,
вуличний херувим,
гризучи льодяник,
із рогатки в саду
цілить по гороб’ю,
не хвалиться – "попаду",
але знає – "уб’ю".

XV
Зір їх – і поготів
знак сирітства речей,
віднятих від груді.
Порахунок з прищем
– справа чести зіниць,
чиїх кіл на копил,
видимий світ – і ниць,
і горівіч – сліпий.

XVI
Оку взнаки цей гандж
простору, себто знак
суєти домагань.
З ліжка стелю отак
споглядає слабий;
скорше, чим засина,
аніж сам, далебі,
забирається на.
.
XVII
В співанці без кінця
кланяється рідні
серенада вітця,
арія меншинí,
співані сумі тіл,
в просторіччі – товпі,
в партер, у сум’ятті,
під завісу й т.і.

XVIII
Літо. Куди не кинь –
дітлахи, метушня.
Дерево і його тінь,
я, що сидьма куня.
Хмар, що рун у вівці.
Рятівний від ядух
став. І сніп промінців,
– як липучка для мух.

XIX
Всмоктуючи свій сік,
зрошуючи свій кущ,
сіючи по стезі
свої жменьки піску,
діти дивляться в даль,
куди, як у жмені гріш,
дзеркала, як Стендаль,
приязно не містиш.

XX
Мавши на оці нас
в манерах і голосах
(ліпше не завдалась
природа у чудесах),
губи пучачи й зоб,
їх спотворить дитя
радше злостиво, щоб
не було вороття.

XXI
Так рухають уперед,
– за горизонт, за грань.
Так родових дерев
зраджує себе ткань.
Коячи так пороб
дробом нулю, в поріз
цебенітиме кров,
нетечі боячись.

XXII
В цім і є, вочевидь,
роль матерії у
часі, пак, мимохіть,
в нім – ніщот досхочу,
щоб обжити верто-
град спадкоємних мрій,
свій анфас, як жетон,
розмінюючи в котрійсь.

XXIII
Так в пустелі шатру
чується тамбурин.
Так прожогом ікру
цідять в ультрамарин.
Так марають листи
кома або слівце.
Так говорять: "лиш ти",
заглянувши у лице.




-------------------

Світочу, всміхнися, хмарки розтопи!
Променем ласкавим сповивай безмежжя.
Світ збирає зорі в сонячні снопи,
золотим узором білоцвіт мережить.

Крильця у метеликів - дивне ришельє,
перламутром сяють, шовком, органзою.
Небо срібні роси із цеберця ллє
на одрину з м'яти, примул, супокою.

Миє лапки зранку, струшує пилок
і корівка божа в чашечці нарциса. 
Пронеслася буйним вітром на ставок
горобців, синичок зграя голосиста.

Небеса бузкові. Смужкою літак
розділяє далеч на дві половини.
Світанкові весни пробую на смак!
Засіваю в серці ніжності мачини!
2019р




 
 

Коти… Зібрались на даху коти
і спати знову не дають.
Кати! Дістали ці мене кати,
але вони на все плюють…

Весна… В життя приходить знов весна
і березнем духмянить світ.
Вона… Мене чекає десь вона...
Я спізнююсь на сотні літ!

Любов… Крокує всесвітом любов
і у полон бере серця.
Оков… Лишає спокою оков,
зведе в долину з путівця…

Талан… Щасливий і сумний талан,
завжди у кожного він свій.
Волан… Під небеса летить волан
із наших сподівань і мрій.

Коти… Діжу життя свого коти
удаль, за світлий неба край.
Світи… Як тепле сонечко світи
і душу ніжно зігрівай!

Наодинці з природою прагну бувати,
Походити вузенькою стежкою в лісі
І повітря п"янке та духмяне вдихати
Та з цим світом казковим на мить якусь злитись.

Стати часточкою цього царства природи,
Щоби я і краса лісова - одне ціле.
То ж коли випадає мені ця нагода,
Поспішаю до лісу, тоді я щаслива.

2019 р.

В глибині душі, на самім денці,
Бережу повагу до основ,
Тих, що українські западенці
Пронесли віками через кров.

Майже всі виходили з криївок
До маржин, колиби і снопа.
За божницю клали стос листівок,
Йшли боротись з юності в УПА.

Вас за це зганяли у сибіри
Там ви мову й пісню зберегли.
Спротиву загострену сокиру
Не сховали із часів імли.

Скільки вас безмежними світами,
З України випханих, бреде.
Та родину, землю, мову мами,
Ви не забуваєте ніде.

Не ставали зроду на коліна
Зберегли ви славу, гідність, честь.
В кожному із вас моя країна
Має друга вірного плече.

Перемоги вам в шановнім герці,
З вами я у час добра й біди!
Западенці, у моєму серці
Ви були і будете завжди.

Я розверну весняні крила,
Щоб війна над нами не висіла,
Ворожі Гради не ревіли,
В сім’ї лунали співи.
Луга й сади вкривали квіти,
Весні і сонечку раділи діти.

Щоб озимі руна зеленіли,
На ланах не рвались міни.
А під жайворонкові співи,
Орач орав весняні ниви.
Зволочивши бороною,
Поле сіяв яриною.

Хай скоріш війна скінчиться,
Люди в дім свій повернуться.
І відклавши воїн зброю,
Зустрівся зі своєю сім’єю.
Обнявши дружину, дочку й сина -
Наша єдність, ми - Україна.

З нами Ненька розквітає,
А у чужих руках - у вогні палає.
Дбайте, люди, про своє коріння,
Воля й Слава - це Боже веління.
Бережіть Україну, як предки веліли,
Будуйте життя, щоб діти раділи.
Березень 2019.

Вибирай та галасуй,
А шо з того буде?
Чого президенти хочуть,
Те не знають люди...

Все говорять та й говорять,
Та як зрозуміти?
І чи вони таки зроблять,
Щоби краще жити?

Першим Зеро кандидує,
Ну і що він нам готує?
Щоб Голобородьком стати,
Треба ж вміти керувати...

Юля з Петею зчепились,
Вже й не розірвати -
Разом їх на президента
Треба обирати!

Далі є полковник чесний,
Щось зробити може...
Але зовсім він без грошей,
Чим нам допоможе?

Дони знов на шию лізуть,
Усе й усіх лають ...
Чи вони не іздуріли,
Майдан пам'ятають?

Крім оцих іще табун -
Усі чогось хочуть.
Он з вилами, а он шпигун -
Голову морочать...

Ще з півночі сунуть хмари,
"Братні" докучають -
Тo погрози, то постріли -
З'єднатись бажають...

Треба нам шукать дорогу
Крізь негоди й бурю,
Щоби у якусь халепу
Не вплутатись здуру...

Ой тяжкая наша доля,
Лихая година...
Якось воно завжди буде,
Встоїть Україна!
27/2/2019

Віддай мені свій біль увесь,
Віддай мені усі страждання.
Хай сивина укриє рання –
Прийде здоров`я - днем чудес.
Віддай мені свій біль увесь.

Віддай мені усю скорботу,
Недуги тіла й серця – всі!
Ми зможем їх перебороти
І уклонятися красі –
Віддай мені усю скорботу.

Віддай мені свій страх, о мила,
Всі комплекси переживань.
І розгорни любові крила,
Злети у щастя світлу рань…
Віддай мені свій страх, о мила!

Віддай мені кабальні пута,
Їх розіб`ю і розірву.
Віддай мені брехні отруту,
Живи коханням наяву,
Віддай мені кабальні пута.

Я – не Тарас, лиш мов Ронсар той,
Живу в закоханій журбі.
Та біль народу взяти варто,
Беру увесь його собі –
Я не Тарас, лиш мов Ронсар той…

Неси мені свої всі болі,
Народе мій, прекрасний мій.
Хай чад падлюцтва і сваволі
Розвіється у тьмі німій.
Неси мені свої всі болі!

Візьми од мене дух цей дужий,
Орлині крила, силу й міць.
І взявшись обома за гужа –
Ні перед ким не падай ниць!
Візьми од мене дух цей дужий!

17-18 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Чи збагненним стало невідоме,
Чи кохання добавляє сил, –
Легко так, немов тягар утоми
З пліч упав, як тиша із могил.
Легко так, що хочеться літати
І собі самому довести,
Що умію й можу ще затято
Зводити зруйновані мости.
Легко так… Не донести словами
Те, що коїться в душі моїй, –
Жар кохання знову між серцями
Блискає іскринками надій.
17.03.19

Коли мені наврочить ранок
будильника нечисту силу,
з пітьми завішених фіранок
пірну я в напрямку світила.

І, щоб не стати злу мішенню,
у заговорену кишеню
засуну заклинань детектор,
ним визначивши курсу вектор.

Між гасел залізобетонних.
Між вихлопів чуток ядучих.
Між спалахів промов неону.
Між вибитих шибок матюччя.

У полудневу одіссею
я увірвуся на Харлею,
до швидкості завжди готовий,
зухвалий і байкоголовий.

Поліція, друїди й джини
мені гидоти не учинять
і руху магію неспинну
своїм відьмацтвом не зупинять.

Бо, у вібрації інерцій
планетної системи гронця,
я – Девідсон Сталеве Серце,
в якому кров пульсує сонця.

І от, де обрій ліг перисто,
хмарин торкає вихиляси
меч, витягнутий з брили міста –
Ескалібур прямої траси.

2019

Зелений шум рознісся по діброві. Танцює дощ по молодій траві.
Чарує ліс від сонця п'яний.
Бджола бринить над квіткою духмяною.
А в мене терпко на душі.
Біжать думки загорнуті в вірші.
Весна!
Як пані, ніжна і рум'яна,
у парі з вітром розсипає роси,
берізкам розплітає ніжні коси. А вітер, той пустун,зриває листя
і бавиться і шаленіє.
І безсоромні, обіймають його віттям.
Та він злітає і у верховітті
дарує шал свій вербам, квітам
і хмарам що на нього зачекались.
Він вітер - вільний - не впіймаєш!
Де хоче, там літає - він без меж!

Надворі весняні клопоти щоденні,
та дзвенить піснями небокрай.
Розгорланились птахи, як навіжені,
хоч бери та вуха затуляй.

Дихають п'янким на повні груди киснем -
парків, лісосмуг, степів, дібров.
На блакитнім хмарочосі сонце висне
ладанкою. Безліч хоругов

кроять недоречно говіркі пернаті,
простору крилаті вітряки.
Обережно по тонкому йду канату
дотягнутись до небес руки.

Боже правий, скільки вітру, зливи треба
пташці, що не сіє і не жне?
Волі дай крилатої, покути з неба,
та за щастя не карай мене!

Я осанною молитвою віддячу,
вірністю, любов'ю і добром.
Дай ще раз побачити жовтогарячі
соняхи за батьківським селом.

Посадити райських яблучок зернини
у самотнім серці. Сонця дай!
Чи кохання вічне - Євина провина?
Дерево спокуси пестив - рай!
2019р

З козла молока втричі більше,
Аніж з хитруна-хохлака.
- Рятуйте-е-е-!- у відповідь тиша,
Народ від халепи втіка.

Вирує доокола повінь,
Кричить бідолаха: - Спаси-и-и!
Утопленик - братик по крові,
Та дулі достоєн єси.

Невдахо! Жалійся акину
Чи Богові на небесах.
Мотузку спасіння не кину,
До берега вигребеш сам.

Недоля. Багно жабуриться,
Валяється долу держак.
В парцелу байдужості ницо
Сховалася хвора душа.

Всю ніченьку бемкала ринда,
Жарини злітали увись.
Згоріла хатина в сусіда,
Водиці ніхто не приніс.

Не треба сваритися, люди,
На тризні хильніть "самжене"...
Майбутнього в дурнів не буде,
На щастя - не буде й мене.

17.03.2019р.

із гіркою долею своєю
прожила я непросте життя
замість манікюру в нігті глею
набивалося без співчуття

і боліли труджені всі пучки
та душа боліла в сто раз гірш
як виймала шпичаки – колючки
бо писався з ними кожен вірш

Як виживаєш, націє рабів,
Тих, що за гречку продали свободу
І мову материнську, хату, спів,
Безчестям замінили честь народу?

Що продали майбутнє поколінь
За хліба шмат і сріблеників жменю.
Вам за державу воювати лінь,
То захистіть дитину, батька, неню!

У вас забрали вже ліси й поля,
Зламали долю і зняли сорочку.
І плаче скрізь отруєна земля,
Бо зрадили її сини і дочки.

З-під вишень у садах і з-під беріз,
І з-за тинів, де ваша хата скраю,
В якій від горя повна чаша сліз, -
Безхліб’я, безробіття, неврожаї.

І заржавілі скрізь шаблі й ножі,
І застоялись коні, бо галопом
Під козаками у краї чужі
Літали, боронили вас в Європі.

Було колись. А нині вороги
Вже хазяями є у вашій хаті,
У владі накопичують борги.
Ви ж мовчите і в тому винуваті!

Зберіться на майданах всюди враз,
Виконувати змусьте всі закони.
І владний цей змініть іконостас,
А ворогів відкиньте за кордони!

Прокиньтеся, вставайте! Час прийшов
Нам землю від злочинців захищати.
Звільнити край від зрадницьких оков,
Щоб хазяями стали батько й мати!

Жінка - маківка на вітрі,
барви блякнуть у палітрі,
пригадалося... зустріла...
Лиш один - вогонь для тіла!

Десь у нього - лан, косиці,
блискотять млинки і спиці.
Угамуйся: скоро осінь,
відлетіли мрії босі.

Пасма холоду між дерну.
Винні хміль, спориш, люцерна...
"Філігранна, невагома..." -
шерехтять зола, солома.

2019

Пробач, матусю, в поминальний день
Є скибка хліба на столі і є водичка.
Плеча твого немає, слів, пісень,
Лише вогонь малесенький від свічки.

І є тепло і світло, ніби ти
Десь поряд є, але знайти не можу.
Матусю, де тепер мені знайти
Пробачення слова? Я на сторожу

Поставлю пам’ять і любов свою
До тебе і до тата, до родини…
Все у дитинстві, все у тім краю,
Де найдорожчі у житті години.

Там, де шовки м’якого споришу,
І дзвін молочний вранці із дійниці…
У вірші цім сьогодні запишу
Дитинства спомин - верби і криниці.

Куди поділась казки світла мить,
чому не ваблять березневі ранки
і серце вже не рветься у блакить,
повисли сумно руки мов фіранки?

Прийшла весна, та де ж ті солов’ї?
Нестерпно лине лише мертва тиша…
Не діють, люба, чари вже твої
чи дурачок нарешті поумнішав?

Прозрів нарешті сивий молодець,
осінніх мрій злетіла позолота?
Підкрався непомітно все ж кінець
порі кохання у одні ворота?!.

Бо то була не просто забаганка,
не сумнівайся, люба, ні на мить:
Поезія – дружина і коханка
й тобі уже нічого не змінить!

В тебе інші: вимір, осі,
вектори, координати…
А мені, що ти і досі
в снах мій дім шукаєш, –
знати б.

17.03.2019

Гніздо порожнє на крислатій
і знеособленій вербі
могло б уже притулком стати
для здичавілих голубів,
але завжди пташині зграї,
не так, як родич чи сусід, –
чужу оселю оминають,
щоб не зневажити свій рід.
Птахи не ломляться в хороми
підступно, жадно, навпрошки, –
а я присутнім був при тому,
коли зривалися замки…
16.03.19

нам звичайно ж не видно крізь хмар каламутні річки
але знай – угорі – де небесні сліпучі престоли
світлі янголи скролять там наші життєві стрічки
дещо лайкають тільки ось не коментують ніколи

а внизу колодій колобродить бреде сиропуст
нам науку натхненно несе стародавню й химерну
як торкатись очима очей і вустами до вуст
і як лущити з себе слова наче з колосу зерна

в серцевині імення твого сплять печалі твої
я назустріч іду з повним ротом кириличних літер
дозрівають дві чорні черешеньки літери ї
і під гострим дашком букви ґ не страшить дощ і вітер

в сиропуст я розшукую поглядом очі очей
в колодій намагаюсь пізнати тебе в чужих лицях
я мовчу – зупиняються хмари і час не тече
розтуляю вуста – вилітають кириличні птиці

зверху дивляться янголи мовчки читаючи нас
прозираючи наскрізь важкі наче спогади хмари
щось бурмочуть тихенько під ніс наче схоже на «клас»
ставлять лайк і знімають протерти свої окуляри

А нас південний вітер побратав.
Цей павітер із присмаком лаванди,
Що грав колись канатами, і ванти
Немов ченці – насмішливі ваганти
Гули всіма відтінками октав.

Та це колись, фрегатів тих нема –
Там інші звуки, присмаки і лови,
А вітер знав старі класичні мови,
А вітер чув як молиться імам.

Він сосни у Форосі розхитав,
І ті схилились вітами на пристань,
Де море як вино таке ігристе,
Зіграй мені про павітер, Арфісте,
Співай мені про черево кита,

Як день кадилом сонця догорав,
Вустами бухт нашіптуючи мантри.
Поклич мене в давно забуті мандри,
Туди, де тугу п’є Ведмідь гора...

Тепер в краях мистецтва і вина
Не лущать зе́рна правди од полови,
Літа орел… імперський, двоголовий,
А скелі – сивочолі богослови
Не вірять ні орлятам, ні синам.

Серцю боляче мовчати.
І самотньо – іпостасі…
Розминаємось у чаті.
Не збігаємось у часі.

03.2019

А чи потрібні Богові раби?!
Раби рабів беруть собі у рабство,
Будуючи своє «небесне царство»,
Чекаючи новітньої доби.
Тепер пророки, Господи прости, -
Ні прихистку тобі, ні порятунку.
То Юда зрадив чесно – поцілунком,
А ці свідомо спалюють мости,
Гадаючи, - ніхто вже не літає,
Ніхто не мислить та й узагалі…

Летять Додому полохливі зграї
З обдуреної грішної землі.

всі торішні листи - пам'ять з минулого, що приніс листоноша від тебе нещодавно, Венді.
я зібрав старанно, наче збираєш літописи нащадкам у сувої ціле століття.
я усі прочитав твої тексти, відчув твої коми та крапки, стираючи власні легенди,
бо коли Шопенова ніч зупиняє на квінту мовчання у русі шалений вітер,
я ще слухаю кожен рядок, щоб спалити спогади потім в золі, сповнений  передчуттями.
занотовую в біблії серця ці ноти болючого щему та глибокого відчаю...
я не вмію писати понад тисячу літ, а вмів би: писав, що кохаю тебе до нестями!
я писав би курсивом на шкірі слова, про які мовчу  епохами досі, у відповідь ...

я тоді розказав би, що скроні посивіли пасмами добіла, очі чеканням  змарніли,
що курю кубинські сигари, п'ю віскі натще, щоночі марю Едемовими садами.
що  уранці моє подвір'я вкриває ранами пам'яті гострий до болю сріблястий іній,
а на шибках вікон цього дому розквітли білосніжні янголи та прозорий серпанок.
що без тебе я висох дощенту...до краплі, як русла рік, що повернулись з пустелі Сахари...
що немає снігу у грудні й давно відцвів на тутешніх луках пахучий терпкий любисток...
що дитинство закінчується, коли  ці спогади проростають крізь серце й стають примарами,
що між ребрами пристрасть...що під шкірою ніжність тліє опалим з дерев і спаленим листям...

і тоді я в конверт вкладаю цілий букет любистку і декілька мушель на згадку про мене,
наче літо ретельно зберіг для тебе від холодів пронизливих та тривкої  хуртечі...
знаєш Венді, знаєш? дитинство - це знову не написати тобі про важливе, про сокровенне...
про все те, що чекати знову столітню вічність ти без мене укотре життям приречена.
я не знаю, Венді...знаю скільки епох історії збігло  дисонансами...недоритмами
мого серця, що стільки років самотності понотно до дріб'язку вивчило  аритмію...
я хотів би тобі написати: ще зовсім трохи мого дитинства витримай! тільки витримай...
я хотів би розповідати щоночі про своє життя, та ще досі ніяк не зумію.

я тоді б написав, що у горах не йде дощ, не росте трава й душа моя повна зневоднення,
що під серцем твоє ім'я назавжди викарбоване розпеченою циганською глою,
що ми досі лишились, як тисячу літ назад, трагічно впертими та одиноко гордими...
але я обіцяю, Венді, стати дорослим, стати колись дорослим, щоб бути з тобою...

Не встрягатиму в халепи,
бо не йде ніхто
розглядати сотні сепій,
фалдочки пальто.

Не запрошують на свято,
де макітри й чад,
де підпал старої вати.
Дух не в бурі - над...

Десь без мене гуморини,
конкурси, призи.
Уподібнюся дитині,
шворки у пази.

Для наївних, смілих - кроси,
у бляшанці сік.
Ой, штрикали малороси
нетеля у бік.

Пожалівши, засмолили:
хай стоїть, мов тур.
Знову ручки у чорнилі,
тьмуща коректур...

Є у Ноя мегачовен,
черга за межу.
Ллє водицю срібномовен...
Не допоможу.


2019

***
А на Росії сіло еНеЛО!
На Раші гуманоїди – це круто!
Європі та Америці – hello
покаже ВеВеПе. А ПеПеО
уявно ублажає
ліліпута.

***
А на війні, як і усюди,
воюють з нелюдами люди.
Гуде огудою Земля.
Але манкурти
і приблуди
чекають карлика
кремля.

***
А орел уміє воювати, –
це із вікіпедії слова.
Запалити хату,
красти, убивати –
це у двоєглава
два по
два.

***
А Македонія – у НАТО
і правди нікуди дівати,
що й наші шанси не малі.
Але відомо
цьому дому,
що українці –
москалі.

***
А у країні все – усе дорожче.
Постуємо на салі і воді,
аби і мощі
бігали до прощі
і обирали –
вигідне орді.


***
А говіють: юні комсомольці,
олігархи, юди в оборонці...
Їх би – пакувати...
І не воювати,
а в Гаагу слати
полководця.

03/19

Ерот осліп! Любов збиває з курсу,
Ступає на слизьку стезю нога.
Тебе поцілував би та..боюся,
А, може ти не хочеш, жінко, га?

Обмацати кулясту би м'якушку,
В трикутний рай загнати скакуна...
Але старий, пракореня не зрушу,
Ну, як такого терпить ще жона?

Та нащо паразит їй горопашний?
Стидаюсь на красу піднять лице.
Вона ж мені щоденно варить каші,
Розчісує борідку гребінцем.

Дружинонька - хазяйновита квочка,
Як бджілка, не сідає ні на мить.
А уночі підкотиться клубочком
І як дитина ув обіймах спить.

Вже не такий як був колись мужчина,
Немає ні снаги, ні хтивих мрій.
Питаю вас: - З якої то причини
Без мусі-пусі жінці дорогий?

16.03.2019р.

Пробач, принцесо, знову помилився,
захоплення прийнявши за любов…
Даремно з таланом я не мирився
і силився позбутися оков!.

Оков самотності, кайданів самотини,
свавілля часу, відлетілих літ.
У творчості – життєвої рутини
не просто подолати моноліт…

Але в душі хай музика лунає,
а серце ще хвилює пташки спів,
порадує весна п’янким розмаєм
і для катренів вистачає слів.

У пам’яті – лише ота картина,
що зупинила грації на мить…
Тож хай не заважає горошина,
а решту значно легше пережить!

Покинула  вдосвіта сонячна мрія!
Невже мої сни не належать мені?
Затемнення сонця, нічого не вдієш,
босоніж іду по колючій стерні.
Важкий хрест несу на Голгофу, о Боже!
Як, бідний, Ти ніс? Мій  нагрудний лише.
Презирство жбурляють услід  перехожі,
немовби на шиї повії кліше.
Нікому нічого у світі не винна,
ніколи не мала в житті ворогів.
Хоч доля полинна та серцем дитина,
із рук годувала вовків і птахів.
За кожну людину молилася щиро,
хто хліб подає і хто каменем б'є.
Душа кровоточить, іди собі з миром,
на згадку лишивши сновиддя моє.
2019р

 

Дай, люба, тебе обійму
Під час хворобливого сну,
І сили тобі поверну
Собою. Розвіється сму-

ток... Він від цієї пори,
Що крони хитає дерев
Оголених... Горло дере
На горе завезений грип

З країв, де не знано зими,
Де тепло, немов у дитя-
чих снах, у які вороття
Дороги не знайдемо ми...

Відпий моїх ліків любо-
ві. Грійся теплом мого ті-
ла, що на хвороби оті
Коханням прописане бо)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2019
Свидетельство о публикации №119031601070

Радощам – радуюсь, звісно...
Смутками – мучусь терпляче...
Невідворотності різні
Не призначають побачень
Ні за столом при вечері,
Ні на шляху до роботи –
Горе – постукає в двері,
Щастя – постане напроти.
Звично щодня загортаю
Спогади сталі в сувої, –
Те, що відбутися має –
Станеться завжди зі мною...

Життя сміялося із мене,
Поет, це – вічний наївняк.
Узяти б і порізать вени –
З наївняка будЕ мертвяк.

Хай слово золоте чи срібне –
Я краще вічності всміхнусь.
Кому життя моє потрібне?!
А смерть потрібніша комусь.

Від неї стане хтось щасливий…
Хай вродою ти – Аполлон,
Не сотворив кохання диво
Життя падлючого полон.

Красі вклонятися – так гидко!
Бо не вона врятує світ.
Вона – лиш лялька. А за нитки
Посмикує Бог СвітоГИД.

І він розподіляє ролі
І ставить на свої місця.
І королі танцюють голі,
Щеза наївність із лиця.

І заворожить таємничо,
І звабить душу «молодця»!
Мене в обійми смерть покличе.
Ій мертва блідість – до лиця.

15 березня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)

Ой, попутав діда біс –
Дід в політику поліз,
Користуючись моментом
Навострився в президенти.

Та зчинила рейвах баба:
– Ти куди, старий незграбо?
Ти ж не годний ні до чого,
Подивіться на дурного!

Схаменувсь немудрий дід,
Та й не лізе, де не слід.
_____

Коб на всіх тих кандидатів
Мудру бабу нацькувати.

Осінь іде невблаганно і нас не мине.
Тепло на серці, коли пригортаєш мене.
Сонце заходить і сходить між нами тоді,
Гріє, щоб ми не лякались обійм холодів.

Лиш у мені матимеш Ти радість зорі ясну
Я поверну …
Тільки я можу дати Тобі восени весну …

Милий, не хочу нічого, мене лиш почуй!
Хочу тебе і нічого твого, тож втечу,
Я утечу від дощу у твою таїну
Нас не здолає навала осіннього сну.

А у душі я воскрешу радість зорі ясну
Я поверну…
Тільки я можу дати Тобі восени весну …

Ніжно тримай і не кинь на поталу дощу
Знай, вполоню я навік, а за мить відпущу
Промінь любові розвіє осінню імлу
Доля цілунком ковзне по твоєму чолу

А на душі матимеш Ти радість зорі ясну
Я поверну …
Тільки я можу дати Тобі восени весну!

На довгих крилах журавлі
З собою літо понесли.
А разом з ним моє кохання.
Були даремними зітхання.

Кленовим листям по воді
Пливе моя любов в журбі.
І марними були надії.
Життям не стали мої мрії.

Як дим розвіялись вони,
Лишивши спогад по тобі.
А з часом і цього не буде.
Хоч і болить серце - забуде.

О, травень, ти - вінець весни!
Вбранням розкішним та зеленим
Ти одягнув гаї, садки,
Ти заквітчав міста і села.
Мій рідний край ввесь у цвіту.
У білих вишнях тонуть хати
І в борозну ляга зерно,
Щоб колосом тяжким зростати.
А яблуня, мов наречена,
Думки її - рожеві мрії.
Вона як наша Україна,
В чеканні щастя і надії.

Вірші і цитати Едуарда Асадова частина 2
Ти говориш, що щастя неможливо,
Перешкод безліч і все досить складно.
А я вважаю: якщо б ми любили,
Ті всі перешкоди навіть би і не спливли.
***
Слова ... Чи не поспішаємо ми з ними десь,
Як просто «ЛЮБЛЮ», наприклад сказати.
Всього секунда потрібна на це,
Але ціле життя, щоб його виправдати.
***
Командує армією генерал,
Але жінці цього мало,
Лукавий, що жінку створював,
Їй більшь хитрий шлях вказав,
Командувати генералом.
***
По першому подиху душі
Ні злих, ні пристрасних листів
Не пиши,
Щоб жаліти жорстоко
Не довелося,
Коли охолоне щастя
Або злість ...
***
Я захворів, але хворобу подолав.
І всі задоволені, треба зізнатися:
Вороги задоволені тим, що захворів,
Друзі ж тим, що почав одужувати.
Ну, що ж, я щасливий частиною своєї,
Любові на світлі радувати людей!
***
Кохання не суцільний феєрверк пристрастей. Любов-це вірні в житті руки,
Вони не бояться ні чорних днів,
Ні зваб і ні розлуки.
***
Любити - значить істину захищати,
Навіть повставши проти цілого світу. Любити - це в горі вміти прощати.
Все, крім підлості і зради.
***
Люди, будьте до ближніх своїх м'якше, ставтеся з ніжністю, добром ... і не ображайте, а інакше ... можна гірко каятися потім ...
***
Між розумним і дурним відмінності в чому?
Так в тому, між іншим, що рік за роком
Розумний живе лише своїм розумом,
А дурний вічно слідує моді.
***
Міні-жарт
Той, хто має успіх,
Завжди дратує всіх,
А багато друзів має
Той, хто писати не вміє.
Ось і візьмиться вирішувати,
Як жити на планеті цій ?
Чи то вірші писати,
Чи то мати друзів?
***
Можна знаходити і відкривати все, буквально все, що нас зближує. І навпаки: якщо не довіряти, можна, як болячки, колупати саме все те, що розділяє.
***
Чоловіки, схаменіться! Ну хто ж не знає,
Що ЖІНКА з ніжною своєю душею,
Сто тисяч гріхів нам простить часом,
Простить, може, навіть нічний розбій!
Але ось неуважність не прощає ...
Повернемося ж до лицарства в добрий час
І до ласки, яку ми забули,
Щоб любі наші часом від нас
Не почали бігати до нечистої сили!
***
Почуття тим і гарні,
що горять красиво, гордо, сміливо.
нехай любов почнеться. але не з тіла,
а з душі, ви чуєте, - з душі!
***
Спробуй в людській свідомості
Визначити логічну крапку:
Сміємося ми, як правило, в компанії,
А ось страждаємо частіше поодинці.
***
Просто в житті мені завжди тепло від того, що є КВІТИ і ДІТИ. Просто робити ДОБРЕ на світлі у стократ ПРИЄМНІШЕ, ніж ЗЛО !!!
***
Нехай почуття ті оспівані і прославлені,
І все-таки додамо ще раз,
Що якщо любов і дружба не розбавлені,
А добровільно воєдино сплавлені,
Те цей сплав міцніше, ніж алмаз.
***
Риба псується з голови.
Істина ця мудра і проста.
Але занадто жартувати не поспішай. На жаль,
Хоч риба і псується з голови,
Однак чистять її з хвоста.
***
Скажіть, є у вас сьогодні ніжність?
- Так, з додаванням найтепліших слів
***
Слово може зігріти, окрилити і врятувати, Ощасливити і льоди протаранити. Слово може нам тисячі бід принести, Образити і безжалісно поранити. А тому скажемо собі суворо: «Щоб не було в житті непотрібних бід Треба думати, хлопці, над кожним словом, Бо слів невагомих на світі немає!
***
Випадковостей не існує: люди постають перед нами або як приклад правильного життя, або як попередження.
***
Сміюся над прикметою,
Не вірю в пророцтво,
Але знаю, що вдень і в непроглядній темряві,
Самий пазуристий звір на земле-
самотність!
***
Старіє зовнішність: яскраві риси,
Стирає час владно і жорстоко,
Тоді як у духовної краси
Немає ні зморшок, ні віку, ні сроку.
***
Старий, моливший золоту рибку, здійснив, мабуть, головну помилку: Йому б жадібній бабці не служити і не просити корито і дворянство, боярський будинок і казкове царство ... А нову стару попросити!
***
Щастя і горе
Якщо полюблять один одного двоє
І щастя в обох серцях народжується,
Ті світлі почуття завжди складаються
І щастя стає більше вдвічі!
А якщо біда на дорозі зустрінеться,
Те легше вдвох здолати журбу.
Адже горе в любові по-іншому міряється,
Воно на двох неодмінно ділиться,
А значить, і менше наполовину
***
У серця і горя НІЧИЯ не стається ... Людина так легко ранима ... І якщо з горем вона не розправиться, ... то ГОРЕ розправиться з нею
***.
Хоч мати-природа не сидить склавши руки, але ідеали скупо дотримується і краса душі з красивим тілом досить рідко в людях збігаються.
***
Сміливець
Перший обов'язок людини - подолати страх. Поки у людини трясуться жилки, його дії залишаться рабськими. Томас Карлейль.
Сідаючи під вечір вдома на ганок,
Любив в душі загрожувати він всяким мафіям
І сміливо правду говорив в обличчя
Газетним і журнальним фотографіям.
***
Що щастя дано тобі не навіки,
Не треба нарікати, людино.
Коли б нам щастя навік давалося,
Воно б буднями називалося.
***
Що ж таке щастя ... Одні кажуть це пристрасті ... Карти, вино, захоплення, всі гострі відчуття. Інші вірять що, щастя-в окладі великому і владі, в очах секретарок пленнених, і трепеті підлеглих. Треті вважають, що щастя це велике співчуття ... турбота, тепло, увага, і спільні хвилювання. На думку четвертих, це з милою сидіти до світанку, одного разу в любові зізнатися, і більше не розлучатися. Ще є така думка, що щастя це горіння ... Пошук, мрія, робота, і бентежних крил злет! А щастя по моєму просто, буває різного зросту, від купини і до Казбеку, в залежності від людини!
***
Я дрібної злості в житті не відчував,
На світ дивився світло, а тому
Я нічому на світі не заздрив:
Ні силі, ні багатству, ні розуму ...
Вибрала з різноманітних джерел і переклала на українську мову 15.03.19 9.48

Стихи и цытаты Эдуарда Асадова часть 2
Ты говоришь, что счастье невозможно,
Препятствий тьма и все ужасно сложно.
А я считаю: если б мы любили,
То все преграды даже б и не всплыли.
***
Слова… Не спешим ли мы с ними где-то,
Как просто «ЛЮБЛЮ», например сказать.
Всего секунда нужна на это,
Но целая жизнь, чтоб его оправдать.
***
Командует армией генерал,
Но женщине этого мало,
Лукавый что женщину создавал,
Ей более хитрый путь указал,
КОМАНДОВАТЬ ГЕНЕРАЛОМ.
***
По первому движению души
Ни злых, ни страстных писем
Не пиши,
Чтобы жалеть жестоко
Не пришлось,
Когда остынут счастье
Или злость…
***
Я захворал, но хворь преодолел.
И все довольны, надобно признаться:
Враги довольны тем, что заболел,
Друзья же тем, что начал поправляться.
Ну, что ж, я счастлив долею своей,
Люблю на свете радовать людей!
***
Кто честность и премудрость обретает,
Тот, право же, вовек не пропадёт.
Ведь честность выполняет обещанье,
А мудрость… никогда их не даёт!
***
Любовь- не сплошной фейерверк страстей. Любовь-это верные в жизни руки,
Она не страшится ни чёрных дней,
Ни обольщений и ни разлуки.
***
Любить- значит истину защищать,
Даже восстав против всей вселенной. Любить — это в горе уметь прощать.
Всё, кроме подлости и измены.
***
Люди, будьте к ближним своим мягче, относитесь с нежностью, добром… и не обижайте, а иначе… можно горько каяться потом…
***
Меж умным и глупым различье в чём?
Да в том, между прочим, что год за годом
Умный живёт лишь своим умом,
А глупый вечно следует модам.
***
Мини-шутка
Тот, кто имеет успех,
Всегда раздражает всех,
А много друзей имеет
Тот, кто писать не умеет.
Вот и возьмись решать,
Как жить на планете сей?
То ли стихи писать,
То ли иметь друзей?
***
Можно находить и открывать все, буквально все, что нас сближает. И напротив: коль не доверять, можно, как болячки, ковырять именно все то, что разделяет.
***
Мужчины, встревожьтесь! Ну кто ж не знает,
Что ЖЕНЩИНА с нежной своей душой,
Сто тысяч грехов нам простит порой,
Простит, может, даже ночной разбой!
Но вот НЕВНИМАНИЯ не прощает…
Вернемся же к РЫЦАРСТВУ в добрый час
И к ЛАСКЕ, которую мы забыли,
Чтоб милые наши порой от нас
Не начали бегать к нечистой силе!
***
Чувства тем и хороши,
что горят красиво, гордо, смело.
пусть любовь начнется. но не с тела,
а с души, вы слышите, — с души!
***
Попробуй в человеческом сознании
Определить логическую точку:
Смеемся мы, как правило, в компании,
А вот страдаем чаще в одиночку.
***
Просто в жизни мне всегда тепло оттого, что есть ЦВЕТЫ и ДЕТИ. Просто делать ДОБРОЕ на свете во сто крат ПРИЯТНЕЕ, чем ЗЛО!!!
***

Пусть чувства те воспеты и прославлены,
И всё-таки добавим ещё раз,
Что коль любовь и дружба не разбавлены,
А добровольно воедино сплавлены,
То этот сплав прочнее, чем алмаз.
***
Рыба портится с головы.
Истина эта мудра и проста.
Но слишком шутить не спеши. Увы,
Хоть рыба и портится с головы,
Однако чистят ее с хвоста.
***
Скажите, есть у вас сегодня нежность?
— Да, с добавленьем самых теплых слов
***
Слово может согреть, окрылить и спасти, Осчастливить и льды протаранить. Слово может нам тысячи бед принести, Оскорбить и безжалостно ранить. А поэтому скажем себе сурово: «Чтобы не было в жизни ненужных бед Надо думать, ребята, над каждым словом, Ибо слов невесомых на свете нет!
***
Случайностей не существует: люди даны нам или как пример правильной жизни, либо как предупреждение.
***
Смеюсь над приметой,
Не верю в пророчество,
Но знаю, что днём и в кромешной мгле,
Самый когтистый зверь на земле-
ОДИНОЧЕСТВО!
***
Стареет внешность: яркие черты,
Стирает время властно и жестоко,
Тогда как у духовной красоты
Нет ни морщин, ни возраста, ни срока.
***
Старик, моливший золотую рыбку, свершил, пожалуй, главную ошибку: Ему бы жадной бабке не служить и не просить корыто и дворянство, боярский дом и сказочное царство… А новую старуху попросить!
***
Счастье и горе
Если полюбят друг друга двое
И счастье в обоих сердцах рождается,
То светлые чувства всегда слагаются
И счастье становится больше вдвое!
А если беда на дороге встретится,
То легче вдвоём одолеть кручину.
Ведь горе в любви по-иному мерится,
Оно на двоих непременно делится,
А значит, и меньше наполовину
***
У сердца и горя НИЧЬЯ не случается… Человек так легко раним… И если с горем ОН не расправится,…то ГОРЕ расправится с ним.
***
Хоть мать -природа не сидит без дела, но идеалы скупо соблюдает и красота души с красивым телом довольно редко в людях совпадают.

Храбрец
Первая обязанность человека - преодолеть страх. Пока у человека трясутся поджилки, его действия останутся рабскими. Томас Карлейль.
Садясь под вечер дома на крыльцо,
Любил в душе грозить он всяким мафиям
И смело правду говорил в лицо
Газетным и журнальным фотографиям.
***
Что счастье дано тебе не навек,
Не надо сетовать, человек.
Когда бы нам счастье навек давалось,
Оно бы буднями называлось.
***
Что же такое счастье… Одни говорят это страсти… Карты, вино, увлечения, все острые ощущения. Другие верят что, счастье-в окладе большом и власти, в глазах секретарш пленненых, и трепете подчиненных. Третьи считают, что счастье это большое участье… забота, тепло, внимание, и общность переживания. По мнению четвертых, это с милой сидеть до рассвета, однажды в любви признаться, и больше не расставаться. Ещё есть такое мнение, что счастье это горение… Поиск, мечта, работа, и дерские крылья взлёта! А счастье по мойму просто, бывает разного роста, от кочки и до Казбека, в зависемости от человека!
***
Я мелкой злости в жизни не испытывал,
На мир смотрел светло, а потому
Я ничему на свете не завидовал:
Ни силе, ни богатству, ни уму…

Вірші і цитати Едуарда Асадова частина 1
Хто вміє в будні бути щасливим, той, і справді, щаслива людина !!!

А ви упокорювали сувору гординю,
Намагаючись подолати свої шляхи?
А ви любили так, що навіть ім'я
Вам боляче було вголос вимовити?

Аргументи любові
Від слів про любов дзвенить голова.
Вони і красиві, і дуже тендітні.
Однак любов - не тільки слова,
Любов - це, перш за все, вчинки.
І тут нікому не потрібні лазівки.
Доводь почуття і - весь секрет.
А ось якщо справ за словами немає,
Любові вашій вартість три копійки!
***
Чи буває жінка в житті хоч раз неправа?
Безумству питання нам слід лише подивуватися.
Який запитав таке не просто бовдур-голова,
Але гірше набагато: практично самогубець!
***
У світі стільки всілякого зла,
Значить, треба пам'ятати постійно:
Ніколи не пізно і не рано
Здійснювати добрі справи.
І щоб серцю не було морозно,
Скільки б ти бід не накоїв -
Ніколи не рано і не пізно
Покаятися чесно і серйозно
В зло, що ти колись вчинив.
***

***
Буває дефіцит фінансів,
Заліза дефіцит - в крові,
Буває мало в житті шансів,
Але гірше - дефіцит любові.
***
Закохані, в вічних прагненнях своїх,
Мріють любов розділити на двох.
Але так виходить тільки частково.
Причин всіх я точно, звичайно, не знаю,
Але частіше виходять нерівні частини -
Побільше одна і поменше інша.
І дивно, що більшу частину бере
Той, хто мінімум віддає.
***
Східна мудрість говорить одвіку
Про те, що без принципів простіше жити.
І все людство легше любити,
Ніж поруч конкретну людину.
***
Все в світі зараз загадково,
Все ніби летить кудись,
Заметільно, красиво, казково ...
А казкам я вірю свято.
Казка ... мрія-полуночница ...
Але де її взяти? Звідки?
А серцю так дива хочеться,
Нехай маленького, але дива!
***
Ви сутність жінки спробуйте зрозумійте:
Перед обличчям чоловіків, в суцільному збентеженні
Вона завжди потребує захисту,
Але потай мислить лише про напад ...
***
Кажуть: «Немає диму без вогню».
Дурниця! в твоїх лукавих фразах
Стільки було диму для мене ...
А от справжнього вогню,
Здається, і не було жодного разу ...
***
Так, в світі є різні СЕРЦЯ ... Але щасливий той, я цього не приховую - кому дісталося саме таке: в будь-який час, добре і зле, надійно навіки і до КІНЦЯ!
***
Добрих людей не просто знайти,
Їх у світі, мабуть, один до десяти,
По-справжньому добрих, звичайно.
Ось чому, зустрівши на шляху
І світле щось встигнувши знайти,
Ми їх вже пам'ятаємо вічно.
***
Є приказка: «З милим до душі
Рай буде всюди, навіть в курені ».
Але скільки цей жебрак «рай» триватиме,
Ні слова в ній, на жаль, не йдеться.
***

«Є правило, що йде від століття,
І ти запам'ятай, право ж його:
Чим нижче інтелект у людини,
І, ніж бідніша культура людини,
Тим меркантильніші помисли його »
***
Знаю, боляче тобі, друже:
Хвороба, скосивши, забрала подругу.
І в очах твоїх ніби хуртовина
Гірко кружляє над попелищем.
Тільки мені важче було.
Я страшніші знав справи.
Мені улюблена зрадила,
Це гірше, ніж померла.
***
І нехай хоч стократно спрошенний,
Стократно скажу вперто я:
Що жінки немає кинутої,
Є просто ще не знайдена.
***
Як важливо в житті, пам'ятаючи про бажання, можливостей своїх не забувати ...
***
Як легко образити людину!
Взяв і кинув фразу зліше перцю ...
А потім часом не вистачить століття
Щоб повернути ображене серце ...
**
Як пізнати людину? -
Сперечаються люди століття за століттям.Та який же тут секрет?
У важливій справі, чи в дрібниці ,
Рік знайомий або тиждень -
Тримає слово він чи ні?
Ось відповідь!
***
Як би в житті часом не довелося сердитися-
Але розривом в любові ніколи не погрожуйте,
Знайте твердо: дразнити долю не годиться
Раптом розрив той і справді у Вас трапиться
І Ви самі загроз своїх не пробачите!
***
Яка любов нас часом очікує?
Свічка або сонця гаряче світло?
Не переймайтеся! Адже тут лише одна відповідь:
Великої чи малої любові не буває,
Любов або є, або просто немає!
***
Які б навколо ні кипіли пристрасті, запам'ятай: щоб дурниці не здійснити, щасливий не той, хто побачив щастя, а той, хто зумів його оцінити!
***
Коли життя за горло візьме,
У вчинках люди розходяться:
Сильний в нещастям бореться,
Слабкий в нещасті п'є.
***
Коли на обличчі твоєму холод і нудьга,
Коли ти живеш в роздратуванні і суперечці,
Ти навіть не знаєш, яка ти мука,
І навіть не знаєш, яке ти горе.
***
Коли ж ти добріший , ніж синь в піднебессі,
А в серці і світло, і любов, і порозумінння,
Ти навіть не знаєш, яка ти пісня,
І навіть не знаєш, яке ти щастя!
***

Юність прагне того і сього,
Юності потрібен весь світ навік,
А зрілості потрібен найбільше
Один-єдиний чоловік
***
Поганий чи, хороший народжується птах,
Йому все одно судилося літати ...
З людиною ж так не станеться ...
Людиною ще треба стати ...
***
У будь-яких справах, при максимумі складнощів,
Підхід до проблеми все-таки один:
Бажання - це безліч можливостей,
А не бажання - це безліч причин ...
***
Радій кожному дню завжди.
Будь-якому, тільки-но світлом заграє!
Бо не знаєш адже ніколи,
Який з них буде останнім в житті ...
***
Будь добрим, не гнівайся, володій терпін’ям.
Запам'ятай: від світлих посмішок твоїх
Залежить не тільки твій настрій,
Але тисячу разів настрій інших.
***
Вороги завжди активніше друзів.
Чи не тому нам здається одвічно,
Що підлих і заздрісних людей
Набагато більше на планеті цій,
Ніж порядних , чесних і сердечних.
***
І нехай будь-які труднощі зустрічаються,
І б'ють часом бурани знову і знову,
Буквально всі проблеми вирішуються,
Коли в серцях є головне: ЛЮБОВ!
***
Ні, друзі не там, де за столом
Один за одного тости проголошують.
Дружба там, де закриють плечем,
Де останнім діляться рублем
І в будь-яких негараздах виручають.
***
Хто чесність і мудрість знаходить,
Той повік не пропаде.
Адже чесність виконує обіцянки,
А мудрість ... ніколи їх не дає!
***
Він обіцяв вам життя в раю:
Хутра, килими, квартиру, дачу!
А я любов вам віддаю,
Любов і життя своє в придачу.
І хоч приваблививе сяйво каменів
Для серця жіночого, але все ж
Судіть самі: хто бідний?
Вирішуйте самі: що дорожче?
***
Які б навколо ні кипіли пристрасті,
запам'ятай: щоб дурниці не скоїти,
щасливий не той, хто побачив щастя,
а той, хто зумів його оцінити!
***
Не шкодуйте грошей на здоров'я!
У житті це головна умова.
Чому? Та просто тому,
Що без справжнього здоров'я
Гроші нам вже і ні до чого!
***
Як багато тих, з ким можна лягти в ліжко
Як мало тих, з ким хочеться прокинутися ...
***
Чим розумний від дурного відрізняється?
Різницю їх за версту видно:
Розумний вчитися все життя старається,
Дурний же вічно всіх повчати.
Переклала на українську мову 15.03.19 9.45


Стихи и цытаты Эдуарда Асадова часть 1
Кто умеет в буднях быть счастливым, тот, и впрямь, счастливый человек!!!

А вы смиряли строгую гордыню,
Пытаясь одолеть свои пути?
А вы любили так, что даже имя
Вам больно было вслух произнести?

Аргументы любви
От слов о любви звенит голова.
Они и красивы, и очень хрупки.
Однако любовь — не только слова,
Любовь — это, прежде всего, поступки.
И тут никому не нужны лазейки.
Доказывай чувства и — весь секрет.
А вот если дел за словами нет,
Любви вашей стоимость три копейки!
***
Бывает ли женщина в жизни хоть раз неправа?
Безумству вопроса нам следует лишь подивиться.
Спросивший такое не просто болван-голова,
Но хуже гораздо: практически самоубийца!
***
В мире столько всяческого зла,
Значит, надо помнить постоянно:
Никогда не поздно и не рано
Совершать хорошие дела.
И чтоб сердцу не было морозно,
Сколько бы ты бед ни натворил —
Никогда не рано и не поздно
Повиниться честно и серьезно
В зле, что ты когда-то совершил.
***
Бывает дефицит финансов,
Железа дефицит — в крови,
Бывает мало в жизни шансов,
Но хуже — дефицит любви.
***
Влюбленные, в вечных стремленьях своих,
Мечтают любовь разделить на двоих.
Но так получается только отчасти.
Причин всех я точно, конечно, не знаю,
Но чаще выходят неравные части —
Побольше одна и поменьше другая.
И странно, что большую часть берет
Тот, кто минимум отдает.
***
Восточная мудрость гласит от века
О том, что без принципов проще жить.
И все человечество легче любить,
Чем рядом конкретного человека.
***
Все в мире сейчас загадочно,
Все будто летит куда-то,
Метельно, красиво, сказочно…
А сказкам я верю свято.
Сказка… мечта-полуночница…
Но где ее взять? Откуда?
А сердцу так чуда хочется,
Пусть маленького, но чуда!
***
Вы сущность женщины попробуйте поймите:
Перед лицом мужчин, в сплошном смущении
Она всегда нуждается в защите,
Но втайне мыслит лишь о нападении…
***
Говорят: «Нет дыма без огня».
Ерунда! в твоих лукавых фразах
Столько было дыма для меня…
А вот настоящего огня,
Кажется, и не было ни разу…
***
Да, в мире есть различные СЕРДЦА… Но счастлив тот, я этого не скрою--кому досталось именно ТАКОЕ: в любое время, доброе и злое, НАДЁЖНОЕ НАВЕК и до КОНЦА!
***
Добрых людей не просто найти,
Их в мире, пожалуй, один к десяти,
По-настоящему добрых, конечно.
Вот почему, повстречав на пути
И светлое что-то успев обрести,
Мы их уже помним вечно.
***
Есть поговорка: «С милым по душе
Рай будет всюду, даже в шалаше».
Но сколько этот нищий «рай» продлится,
Ни слова в ней, увы, не говорится.
***

«Есть правило, идущее от века,
И ты запомни, право же его:
Чем ниже интеллект у человека,
И, чем бедней культура человека,
Тем меркантильней помыслы его»
***
Знаю, больно тебе, дружище:
Хворь, скосив, унесла подругу.
И в глазах твоих будто вьюга
Горько кружит над пепелищем.
Только мне тяжелее было.
Я страшнее знавал дела.
Мне любимая изменила,
Это хуже, чем умерла.
***
И пусть хоть стократно спрошенный,
Стократно скажу упрямо я:
Что женщины нету брошенной,
Есть просто ещё не найденная.
****
Как важно в жизни, помня о желаньях, возможностей своих не забывать…
***
Как легко обидеть человека!
Взял и бросил фразу злее перца…
А потом порой не хватит века
Чтоб вернуть обиженное сердце…
**
Как узнаешь человека? -
Спорят люди век за веком.
Да какой же тут секрет?
В важном деле, в пустяке ли,
Год знаком или неделю —
Держит слово он иль нет?
Вот ответ!
***
Как бы в жизни порой не пришлось сердиться-
Но разрывом в любви никогда не грозите,
Знайте твёрдо: дразнить судьбу не годится
Вдруг разрыв тот и вправду у Вас случится
И Вы сами угроз своих не простите!
***
Какая любовь нас порой ожидает?
Свеча или солнца горячий свет?
Не мучьтесь! Ведь здесь лишь один ответ:
Большой или малой любви не бывает,
Любовь либо есть, либо просто нет!
***
Какие б вокруг ни кипели страсти, запомни: чтоб глупости не свершить, счастлив не тот, кто увидел счастье, а тот, кто сумел его оценить!
***
Когда жизнь за горло возьмет,
В поступках люди расходятся:
Сильный в несчастье борется,
Слабый в несчастье пьет.
***
Когда на лице твоем холод и скука,
Когда ты живешь в раздраженье и споре,
Ты даже не знаешь, какая ты мука,
И даже не знаешь, какое ты горе.
***
Когда ж ты добрее, чем синь в поднебесье,
А в сердце и свет, и любовь, и участье,
Ты даже не знаешь, какая ты песня,
И даже не знаешь, какое ты счастье!

***
Юность жаждет того и сего,
Юности нужен весь мир навек,
А зрелости нужен больше всего
Один-единственный человек
***
Плохой ли, хорошей рождается птица,
Ей всё равно суждено летать…
С человеком же так не случиться…
Человеком еще надо стать…
***
В любых дела, при максимуме сложностей,
Подход к проблеме все-таки один:
Желание - это множество возможностей,
А не желание — это множество причин…
***
Радуйся каждому дню всегда.
Любому, едва только светом блеснет!
Ибо не знаешь ведь никогда,
Какой из них будет последним в жизни…
***
Будь добрым, не злись, обладай терпеньем.
Запомни: от светлых улыбок твоих
Зависит не только твое настроенье,
Но тысячу раз настроенье других.
***
Враги всегда активнее друзей.
Не потому ль нам кажется извечно,
Что подлых и завистливых людей
Намного больше на планете сей,
Чем прямодушных, честных и сердечных.
***
И пусть любые трудности встречаются,
И бьют порой бураны вновь и вновь,
Буквально все проблемы разрешаются,
Когда в сердцах есть главное: ЛЮБОВЬ!
***
Нет,друзья не там, где за столом
Друг за друга тосты возглашают.
Дружба там, где заслонят плечом,
Где последним делятся рублем
И в любых невзгодах выручают.
***
Кто честность и премудрость обретает,
Тот,право же, вовек не пропадёт.
Ведь честность выполняет обещанье,
А мудрость… никогда их не даёт!
***
Он обещал вам жизнь в раю:
Меха, ковры, квартиру, дачу!
А я любовь вам отдаю,
Любовь и жизнь свою в придачу.
И хоть заманчив жар камней
Для сердца женского, но всё же
Судите сами: кто бедней?
Решайте сами: что дороже?
***
Какие б вокруг ни кипели страсти,
запомни: чтоб глупости не свершить,
счастлив не тот, кто увидел счастье,
а тот, кто сумел его оценить!
***
Не жалейте денег на здоровье!
В жизни это главное условье.
Почему? Да просто потому,
Что без настоящего здоровья
Деньги нам уже и не к чему!
***
Как много тех, с кем можно лечь в постель
Как мало тех, с кем хочется проснуться...
***
Чем умный от глупого отличается?
Различие их за версту видать:
Умный учиться всю жизнь старается,
Глупый же вечно всех поучать.

***
Плідно пишеться хореєм, –
Є в нас теми та ідеї!

***
У книгах вірші, як нетлінні ружі:
Споконвіків натхнення з ямбом дружить.

***
Муза схилилась над знайденим дактилем,
Ніби Історія над птеродактилем.

***
О, велич, потуга, розгін – амфібрахій!
…Лети собі далі - до од, епітафій.

***
В забуття повернувся анапест, –
Бо поет захропів на канапі.

13.03.2019

Закон бумеранга - в любові, у праві.
Григорій завдячує генами Саві.
Тасуються карти, ідеї та ніші,
виходять на плац енергійні, свіжіші.

На штемп безталання є попит і гроші,
висять на білбрдах мармизи хороші.
Повірте, віддайте своє ошуканцю.
Стіна відділяє шлагбауми, шанці.

Молися і постуй, іди по спіралі.
Відчистять охочі шаблі, пекторалі.
Товари акційні, розмай секонд-хенду.
Країна ця вільна чи знову - в оренду...

Весна... Ожили горобцята, синички.
Щодення осонцене... вежі... дрібнички...
Складай віршеня, розфарбовуй біплани.
Пливуть за бугор чепурні роксолани,
в чужих серіалах знаходяться ролі...
Для когось людва - шашлики... равіолі.
Навари, інтриги, кампанії, зиски.
У правд нестабільні, надщерблені диски.

Шукаю прекрасне, намріюю мандри.
Наснилися Ялта, Форос, олеандри
в саду ботанічному - білі, рожеві...
Обходжу ковтьоби свої - березневі.

Газети, плакати, барвисті агітки.
Для воєн безглуздих плекаються дітки.
Лящать, захлинаються "наше!" паяци.
Парують каструлі, зогнилі матраци.

Життя пречудове. Будуй і наснажуй.
З плеча на плече - розмаїття-поклажу.


2019

Умійте ясно говорити: «Так!»,
Коли упевнені у правоті позицій,
Надія є у вивірений шлях,
У щирі дії океану пропозицій.
Життя - це неочікувана річ.
І нині ваше: «Так!» дарує долі крила,
Зорею осіяє темну ніч,
Аби душа у виміри нові летіла.
Давайте згоду уперед іти,
І ефемерні ореоли оминати,
За обрії у істину вести
І мати право – «Так!» упевнено казати.
Чи залунає ваше щире: «Ні!»,
Коли почуєте омріяні вигóди,
І де на шальки терезів брехні
Лягає тезами ілюзія свободи?
Обов'язкова сила у душі,
Аби ігнорувати те, що є над вами.
Химерою не бути у імлі,
І тіні не плести за владними ногами.
Жадобі, тиранії кажіть: «Ні!»,
Де злидні є, а влада далі розкошує,
І марноті, і зігнутій спині,
Політиці, яка за душами полює.
Коли казати: «Так!», а коли: «Ні!» -
Людина має особисто обирати.
І як упевнені у правоті,
Бажаю щиро за усе відповідати.
2015

Сіяє жовтий ліхтар у вікні,
Аморфними є силуети,
Самота читає мої вірші,
Малює у долі сюжети.
Тиша довкола нерви з'їдає,
Я уже жадаю волати,
А гостя цього не дозволяє,
Сусіда бажає поспати.
Тиша, самота, сяйво ліхтаря –
Чудові ліки від суєти.
Далекі краї і сині моря
У мої позаходили сни.
А коли забагато є ліків,
Душею у цьому конаю,
На самоті, у полоні тиші,
У пустелю переростаю.
2015

Немає правди, де лише мовчання,
Її ховали цензори у скрині,
Обмежили у дещиці бажання,
Які утілює людина нині.
Немає правди, де усе волає,
У децибелі умирає думка,
У крику слово мозок забиває,
І залипає, як жувальна гумка.
У шепоті її також немає.
Іде нещирість тихою ходою,
Оману у відвертості ховає,
Аби ділити "істину" зі мною.
А де вона? Чому її немає?
Хіба без неї маю існувати?
Її утрата душі не лякає,
І помагає людям засинати.
Чому вона нікому не потрібна,
Чи ношу цю у долі не підняти?
А може вона мертва і безплідна
Уже не вміє у душі сіяти?
Хто забажає, то її знаходить
У бесіді на різні вічні теми.
Де кожен свою істину доводить,
Та не шукає у цьому проблеми.
У суперечці треба усе чути,
Але і власну думку не губити -
Це помагає правду осягнути,
Її у свої дії оселити.
2015

Мовчи, закриємо наразі тему цю
За будь-яких обставин, ні півслова.
Насипала у душу пригорщу свинцю
ця невагома млосність пелюсткова.

Не спромоглася на вітрилі сновидінь
від телефонного дзвінка зомліти.
З нудьги раптово повернусь, мене зустрінь
на перехресті осені та літа.

Обійми зрушать гори самоти, а ти
розправиш крила, закружляєш п’янко
у вальсі ніжності. Не бійся теплоти,
у небесах палає серце Данко

Тяжка тривога огортає душу.
Окраїни оази – у вогні.
І ось тому я говорити мушу,
як іноді невесело мені.

Печалюся, – невже і цього разу
майбутнє мого краю у руці
нової новороської зарази?
А де шляхетні нації отці?

Дивуюся, що є іще й поети,
що не перечать «рашеській весні»
і потайки сприяють естафеті
із рук у руки буйній сарані.

Немає до лукавого довіри,
до манії – єднати у союз,
в якому недолуге, нице й сіре
очолює нікчема й боягуз.

Іще у голові: товариш Сталін,
зоря на лобі, гасла ізгори,
два Павлики – Морозов та Корчагін,
вожаті ланок, зеки й табори.

Які учителі, такі і учні.
І насуває хмарою пітьма –
усе зоологічне і бундючне,
яке не виправляє і тюрма.

Таке уже й історії не треба.
Та домінує туфелька-амеба –
разюче уособлення совка,
то як його не слати до Ереба
і не апелювати аж до неба,
що неугодна візія така.

03/19

Я кручу
      польотів траси,
ти
      розкручуєш
            орбіти:
з іншого прибув я часу,
з паралельного –
      ти світу.

Ми
      у всесвітів
            прибої
не зустрінемось
      ніколи!..
Хоч
      займися
            ворожбою,
хоч лети
      до виднокола,
не побачиш,
      не оддячиш,
буруни
      не окульбачиш
ураганів
      наших доль...
Прошу, берегу,
      знеболь
доторк, подих, рану,
      грань,
наших
      не
            перетинань!..

Берег шлях
      перетинає
бескидами
      узбережжя.
Два життя
      він зупиняє
і за межами
      безмежжя
уриває
      рейси й прощі,
аби
      поєднати нас
у кохання
      космотрощі,
в простір
      ввічнюючи
            час.

Хтозна, з якого поцілунку твоїх губ …
З якихось там причин візьму,
Тако, і цвиркну
На себе - півбіди - в свою «країну згуб»-
Напівобтесану, сільську, і напівдику?!
Хтозна, яким богам молилась вона в ніч
В яких ціпких обіймах радо засинала?!
Почули б небеса
Підпори тої спіч -
Перекую мечі охоче не орала…
Хтозна, коли ще випаде добротний день
Умовити себе
Вчепитися за барки:
Навіщо і кому виспівував пісень
Коли тебе ніразу не кликали до чарки?!
Хтозна…
14.03.2019.

Страшно, коли видима смерть.
А ще страшніш, коли позаду.
Нагально.
І ти навіки у безвість впадеш з своїми думками.
Так мати вмирає з дитям недіжданим...
Доле, молю – в останній мент
Пошли мені першу смерть.
І часу людського з годину.
І лебедину цнотливість паперу...
Не знаю чому, а думаю все:
Найзаповітніше – в глибокому сховку.
Для нього остання часина.
Незайманість біла паперу.