ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.07 21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо

Олександр Сушко
2025.07.07 13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!

І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віктор Кучерук - [ 2024.05.16 05:45 ]
    * * *
    Вітер розгойдує дзвоники,
    Рве пелюстки голубі, –
    Крильця розпрямивши коники
    Тонко сюркочуть собі.
    Ніби для слуху придумані,
    Чи показової гри, –
    Звуки не раз мною чувані
    Й бачені вже кольори.
    Яблука очні осяяні
    І задоволений слух
    Тут, де вітриськом розмаяний
    Барвою бренькає луг.
    16.05.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  2. Ілахім Поет - [ 2024.05.16 00:28 ]
    Дякую, Сонце
    Дякую, Сонце, за те, що зі мною була.
    Просто собою. Земною. Ніяким не ангелом.
    Зливою пристрасті, вічним джерельцем тепла.
    І оберегом від чорного зла стати прагнула.
    Дякую щиро за світлі та радісні дні.
    Також за ночі - бо в кожній ти втілилась мрією.
    А особливо за те, що в єдиній-одній,
    Саме в тобі поєдналися Марфа з Марією.
    Ще за постійне, що в серці твоєму знайду,
    Хоч би усе навкруги нас безжалісний час трощив.
    За незрівняну красу - у веснянім саду
    Навіть розквітлі дерева ридали від заздрощів,
    То й зігрівали серця ті рожеві сніги.
    В серпні зірками наш світ омивали з небес дощі.
    Не озиравсь я на інших, бо знав: навкруги
    Годі шукати подібних принад або пестощів.
    Дякую, Сонце, моє, бо загоїла те,
    Що місяцями-роками було в мені зламане.
    І хоч із Овном це діло не дуже просте -
    Від кільканадцяти дурощів ти вберегла мене.
    За почуття, про які не співають в попсі -
    Радше в баладах на хвилях забутого радіо.
    Дякую, що додала сил не бути як всі.
    Не розчинитись в юрбі за часів охлократії.
    І зневажати холопсько-бидлячі думки.
    Стадних рогів не лякатись, відбити ще й дечиї.
    Де в моді підлість – чинити своє навпаки.
    Курсу триматися та не зважати на течії…
    Поза шаблонами я залишався завжди,
    Хай люд стандартами жив, дуже часто – подвійними.
    І завдяки тобі мир у собі зберегти
    Зміг я коли скрізь калічаться психіки війнами.
    Дякую, Сонце, за те, що з тобою мені
    Найзвичайнісінькі дні не здавалися буднями.
    І за все те, що було мов в солодкому сні.
    І за все те, що чекає на нас у майбутньому.

    2024


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (6)


  3. Артур Курдіновський - [ 2024.05.16 00:02 ]
    Краплинки дощу на смарагді
    Дивуюсь... Невже це насправді?
    Не в тихому, доброму сні?
    Краплинки води на смарагді -
    Наївні дощі весняні.

    Повітря прозоро-зелене...
    Нечутний, омріяний спів...
    І в'яже мій квітень катрени,
    Де рими до всіх почуттів.

    Сприйму я смарагдові зміни,
    Наважусь на ще один крок.
    В майбутньому - запах жасмину,
    В минуле запросить бузок.

    Я знаю, що все це - насправді,
    Довірюсь красі весняній.
    Бо квітень - це місяць смарагдів,
    Краплинок дощу та надій!


    Рейтинги: Народний 6 (5.82) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (6)


  4. Андрій Кудрявцев - [ 2024.05.15 22:52 ]
    Було
    ***
    Було - хизувався, що дока життя.
    було -ображався на себе, нікчему.
    До хмар підіймали удач почуття,
    неждані поразки вертали на землю.

    Було, немов янгол свій захист забрав,
    утомлені крила сховав за спиною.
    І я на коліна покірно вставав,
    молив, щоб пробачив, не нехтував мною.

    Було – як монах я, із себе гнав чорта.
    І каявся щиро і знову грішив.
    А мрії штовхали із зони комфорту,
    у прозі буденній шукати вірші.






    Рейтинги: Народний 5.25 (5.25) | "Майстерень" 5.25 (5.25)
    Коментарі: (2)


  5. Борис Костиря - [ 2024.05.15 22:48 ]
    Подорожній
    Подорожній іде невідомо куди.
    Його кроки звучать передвістям біди.
    Він іде ледь відчутно, немовби роса.
    А надія в очах невимовно згаса.

    Його жести і рухи, як згустки пітьми.
    Він оточений міфами, болем, людьми.
    Йдуть від нього енергії чорні круги,
    Що морозять, немов потойбічні сніги.

    Подорожній іде... Тільки листя за ним
    Засумує. Заплаче згорьований дим.
    В океані самотності він промине
    Крізь спокуси. До ночі проляже турне.

    Подорожній іде у абсурд, у потік
    Смертоносних хвилин, він безчасся пропік,
    Доторкнувшись до нього ціпком німоти,
    Поселившись у замках старої мети.

    Подорожній іде в паралельні світи,
    Прокладаючи в безмір незримі мости.
    І до нього озветься оскал пустоти,
    Зруйнувавши міста, до яких не прийти.

    5 травня 2020


    Рейтинги: Народний 5.5 (4.94) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Прокоментувати:


  6. Володимир Каразуб - [ 2024.05.15 18:20 ]
    Пий свій чай, Семірамі
    Скло ночі по лінії долі трісло.
    Тіні облизують губи твої на кармін.
    Сідай на скрипуче віденське крісло.
    Пий свій чай, Семірамі.
    Пий свій чай у холодній кімнаті театру.
    За лаштунками тіней старих наче світ героїнь.
    Актори позбулися п’ятого акту.
    Пий свій чай, Семірамі.
    Пий свій чай, перечитуй рядки іроній
    Під рампами сцени де вікна в її глибині.
    У мене більше немає для тебе історій.
    Пий свій чай, Семірамі.

    30.04.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  7. Ярослав Чорногуз - [ 2024.05.15 12:19 ]
    Чуттєвий шал (вінок сонетів)
    І

    Імла водою заливає жар,
    Дощі ідуть, зірок ясних не видно,
    Раптово зблискує Волосожар*,
    Сміється тайкома собі єхидно.

    Хтось пан серед стихій, бува й бунтар --
    Кому цариця -- рідина -- обридне.
    Паливода породжує той згар --
    Володарка стає од болю мідна.

    Вода, вогонь, повітря і земля --
    Це - хаосу чотири назви істин
    Є п'ята, що печалить, звеселя...

    Вона - КОХАННЯ -- зветься -- ПРОМЕНИСТЕ,
    Як Бог, світ весь наповнює здаля,
    Розсипавши іскрини, мов намисто.
    ___________________________
    *Волосожар - Народна назва групи зірок (плеяди), розташованої в сузір'ї Тельця. Походження назви пов'язане з українським Богом Волосом (Велесом), покровителем митців і поетів, а також тваринного світу, як символу достатку. В Україні та в інших народів здавна служить для визначення нічного часу й для орієнтування на суші й на морі в зоряну ніч.

    ІІ

    Розсипавши іскрини, мов намисто,
    Стихія ця любові скрізь живе --
    Поміж природи, у селі та місті,
    Викрешує навкруг життя нове.

    Ув Антарктиді з ревом ачи свистом
    Пінгвін та й котик теж подругу зве.
    Голубить вітер землю кам'янисту,
    Проміння - воду шалом одкровень.

    Лиш люди можуть бруду намісити --
    Перетворить кохання на товар,
    Таке витворюють пекельні діти...

    Я мрію про кімнату, де янтар*
    Обох очистить, щоб в обіймах мліти --
    Вітає нас ошатний будуар.
    ____________________________
    *Янтар - бурштин.


    ІІІ

    Вітає нас ошатний будуар,
    Під балдахіном вишукане ложе.
    Кохання то сяйний аксесуар,
    В раю уже ніхто не потривожить.

    Ледь шурхотить рука, як ягуар,
    Крадеться тайкома, бо порух кожен
    Пом'якшуючи, пестить. Так владар
    Тче солод любощів непереможний.

    Потуги є ту радість очорнить,
    Минуле, мов болотисько драглисте,
    Силкується занурити у гидь...

    Та оберіг наш - почуття пречисте,
    І навіть ця оселя, що п'янить,
    Де піниться шампанське вогневисте.

    ІV

    Де піниться шампанське вогневисте,
    Там розливається чуттєвий шал --
    Спалахує, буває, жаром твіста,
    Чи вальсом плавним оповиє бал.

    Жага нас підіймає понад містом,
    Ці насолоди хвилі - цілий шквал --
    Звивається у небесах імлистих,
    Аж забирає вже обох астрал...

    Не вірю досі - чаша горя зникла?!
    Або чигає, ніби той корсар,
    Неначе моровиця на Перікла*

    Моя Аспасіє**, я - золотар,
    В єство - твій розум ще й краса проникли,
    І золото душі - ясний нектар.
    _________________________
    *Перікл ( 494 чи 495 до н. е. — 429 до н. е.) - успішний грецький правитель, який помер від моровиці.
    **Аспасія - дружина Перікла, найінтелектуальніша жінка Греції, яка підкорювала чоловіків не тільки розумом, але й красою.

    V

    І золото душі - ясний нектар,
    Твоя турбота - дивовижно чула.
    Це - допомога, лікарський узвар,
    Що аурою щастя огорнули.

    Аристократка з ложі бенуар
    Відкинула важке своє минуле.
    Як в опері, котру створив Легар,
    Про мене тихо мріючи, зітхнула.

    Просте, нехитре маєш ти також -
    Безпосередність істинну артиста...
    А доброту! Вона й поміж вельмож

    Ой, рідкісна, мов одкровення чисте...
    Його -- тамуючи нервову дрож --
    Ллємо, немов народу -- бандуристи.



    Ллємо, немов народу - бандуристи,
    Коштовності прекрасні наших душ --
    Де справедливість, то -- основа змісту...
    Панує правда і краса довкруж,

    Там нагорода - відповідно хисту
    За працю чесну, праведну свою ж,
    Пісенна лірика така барвиста --
    Лиш трішечки єство ясне напруж.

    О ти, моїх наївностей епоха --
    Давно у ній панує вже гендляр,
    Який умить із тебе зробить лоха...

    Не понесем чесноти на базар --
    Допоки щастя струменить хоч трохи
    В обидва серця без обридлих чвар.

    VІІ

    В обидва серця без обридлих чвар,
    Прийшли, здається, вже спокійні будні.
    Та тче і далі сонячний ниткар
    Одежу почуттів неперебутніх.

    Хай з часом не така вона дзвінка --
    Тони спокійніші, мов гра на лютні.
    Все в'ється лагідно, аж сопілкар
    Теж про любов співає незабутню.

    А показушні цьоми із метро --
    П'янючий вир засмоктувань м'ясистих,
    Через який просвічує нутро...

    О стриманість бузкова аметиста!
    Кохання справжнього ти ллєш добро --
    У самозабуття бокали чисті.

    VІІІ

    У самозабуття бокали чисті
    Напій налий нам, доле, вогняний --
    Нехай те шумовиння голосисте --
    Цвітінням вічноюної весни,

    Ще й музикою дивною флейтиста
    Вив'язує ту сонцебризну нить,
    Сяйним кохання хмелем шовковистим
    Обох літами довгими п'янить.

    А хтось же люто заздрить, певно, бачиш?
    Аж піна з рота цвіркає густа --
    Любов чиясь пече йому добряче...

    Яриле, захист, Боже наш, постав
    На почуття справдешні і гарячі!
    Хай світ занапащає підла мста.

    ІХ

    Хай світ занапащає підла мста,
    Життя стає нестерпним до знемоги,
    Ненависть у війну перероста,
    Рай робить пеклом -- царством Чорнобога.

    Всі кольори ковтнула чорнота,
    Мов хто зап'яв довкола все пологом.
    Ген чорний ворон високо зліта
    І каркає, як повелитель строгий.

    Та сонця меч розвіює дурман
    Жага краси, любові воскресає,
    Вертаючи буттю здоровий стан...

    Йдуть за руїною часи розмаю,
    Бо лють, яку скрізь висіяв тиран --
    Сама себе жорстокістю карає.

    Х

    Сама себе жорстокістю карає
    Тюрма народів - дика ця Моксель*.
    Бо кровожерних круків чорну зграю
    Ракетна не врятує карусель.

    На світ весь білий світлий неокраїй
    За тисячі зруйнованих осель,
    Людей убитих.. Карму заробляє
    Жахну Москва. У пекло йде тунель.

    Дай сонця, весно. Хай ясні пенати
    Воно заллє. Живильна теплота
    Зігріє серце мужнього солдата

    Листом коханої. Душа свята
    Зрадіє і згадає, як дівчати
    Дарують солод ніжності вуста.
    ______________________________
    *«Країна Моксель, або Московія» — роман-дослідження Володимира Білінського на історичну тематику в трьох томах, де на основі російських та закордонних історичних джерел автор спростовує офіційну версію історії Росії, згідно з якою Київська Русь — колиска трьох слов'янських народів, висуваючи натомість твердження, що походження російської нації пов'язане не зі слов'янами, а з угро-фінськими та тюркськими народами.

    ХІ

    Дарують солод ніжності вуста,
    Розлука родить сум тяжкий за ними.
    Моя кохана, люба, золота,
    Так відчуваю подих твій незримо.

    Коли життя набридла суєта,
    Од нього душу заховать раниму --
    В твоїх обіймах лебедем я став --
    Весь почуттями гріюся святими.

    Не омине холодний негатив
    Буденщину оту нудну, безкраю,
    О як нудьгу скоріше перейти...

    Та щастя у буття таки вертає
    Епоха ніжності і доброти --
    Ті пестощі бурхливі дивограю.

    ХІІ

    Ті пестощі бурхливі дивограю
    Розгойдують кохання осяйне.
    Нехай воно до смерті обіймає,
    І вітер щастя на обох жене.

    Отам далеко десь за виднокраєм
    Злились два силуети ув одне.
    Бог Лель так ранок наш благословляє,
    Леліяння жагою весь війне.

    Твоє всесилля подолає війни,
    Любове, ти звалила вже Рейхстаг,
    Кремля майбутнє також безнадійне...

    У воїнів добра - висока мста --
    Оця таємна зброя чародійна --
    Їх не здолать, хоч морок нароста.

    ХІІІ

    Їх не здолать, хоч морок нароста,
    Здається, що немає перспективи,
    І замість міст постануть болотА,
    Недобитки вкраїнців нещасливі

    Понуро розбредуться по світах,
    Оратимуть сухі чужинські ниви...
    А тут надовго запанують: жах,
    Сумні світанки у туманах сивих.

    О душе, на хвилину стрепенись,
    Ще буде переможного врожаю,
    Любов осяє нас усіх колись...

    Я вірю: ненадовго роздирає
    Та сарана мою стражденну вись,
    Цілує смерть північна зелень гаю...

    ХІV

    Цілує смерть північна зелень гаю...
    Пожежа, тля країну нашу їсть.
    Аж серце в попелі отім згоряє,
    Допоки не почує добру вість.

    Бо формула відома -- хата скраю,
    Ні, неприйнятна. Тільки лють чи злість --
    У них із головою поринаєш,
    Хоч розум каже: "Досить! Зупинись!"

    Лише любов, це почуття шляхетне --
    Нас вирятовує, коли зашквар
    Емоцій. Вибухаємо, як Етна...

    Неконтрольовані, немов школяр.
    Та відсіч необхідна. Зло - конкретне --
    Імла водою заливає жар.

    МАГІСТРАЛ

    Імла водою заливає жар
    Розсипавши іскрини, мов намисто,
    Вітає нас ошатний будуар,
    Де піниться шампанське вогневисте,

    І золото душі - ясний нектар,
    Ллємо, немов народу - бандуристи,
    В обидва серця без обридлих чвар,
    У самозабуття бокали чисті.

    Хай світ занапащає підла мста,
    Сама себе жорстокістю карає.
    Дарують солод ніжності вуста,

    Ті пестощі бурхливі дивограю,
    Їх не здолать, хоч морок нароста,
    Цілує смерть північна зелень гаю...

    11.04.- 13.-5.7532 рю (Від Трипілля) (2024)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (5)


  8. Світлана Пирогова - [ 2024.05.15 10:00 ]
    Серед білих акацій
    Прокидається ніжне проміння,
    Проникає крізь гілля посадки,
    І щоразу дивуюся вмінню:
    Світло сонячне ллється з горнятка.
    І не хочу ні чаю, ні кави,
    Лиш би ласка ця Божа не меркла,
    І війна не торкалась заграви,
    Гул сирен не впивався у серце.

    Білоквіттю акацій радію,
    Дню новому і вишивці неба.
    Аромати вдихаю, мов диво.
    Солов'я розливається щебет.
    Ось проходжу стежиною знову
    Серед білих акацій розкішних.
    Виснуть щедро квітучії грона.
    Збережи рідну землю, Всевишній.


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (4)


  9. Віктор Кучерук - [ 2024.05.15 05:22 ]
    * * *
    Невтомні мурашки
    Будують мурашник
    І тягнуть до нього хвоїнки сосни, –
    Злагоджено й дружно
    Працюють натужно
    У лісі від ранку до ночі вони.
    Одвічно й повсюди
    В них учаться люди,
    І заздрять умінню й терпінню мурах,
    Зробити це чудо –
    Мурашник-споруду,
    Яку не розвіяти часу на прах.
    15.05.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  10. Артур Курдіновський - [ 2024.05.15 05:21 ]
    Про що виє тривога
    Безсоння. Думки про минуле.
    Що взяти з собою в дорогу?
    Ми знову ці звуки почули -
    Над містом лунає тривога.

    Про сльози по рідному краю,
    Про гордість і праведну силу
    Сирена гуде. Докоряє!
    Бо люди своє не цінили.

    На мапах - криваві арени,
    Війни переконливе слово.
    Щоб більше не чути сирени,
    Любіть Україну і мову!


    Рейтинги: Народний -- (5.82) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  11. Ілахім Поет - [ 2024.05.15 00:43 ]
    1 iз 1000
    Ким народжений, тим і повзаю.
    Ну куди мені в солов’ї?
    Та виспівую про любов все я…
    І про чари очей твоїх.
    До фіналу цієї арії -
    Як у Греції до календ.
    Чи ймовірний у цім сценарії
    Занебесний мій хепі-енд?
    Шанс на нього – один із тисячі
    Серед сотень асталавіст.
    Ти грайлива, як хвостик лисячий.
    Я самотній, як вовчий хвіст
    Той, казковий, згадай: на березі
    Відірвався, коли примерз.
    Шанс такий, що подібна єресі
    Віра в нього; що не за Мерс
    Можуть люди кохати нині ще.
    Взагалі не за щось, не за…
    Я земне у собі все винищив.
    Та чи пустять у небеса?
    Ну принаймні вже удостоївся
    Жити з поглядами увись...
    З однією робив метою все –
    Полетіти, але завис
    Між землею та виссю нині я.
    Чи на нитці, чи на рядку...
    Чи то небо, чи море синіє.
    І ймовірність, малу таку,
    Бачу краплею… Та це байдуже.
    Головне – що не нульова.
    Не мовчи, попри все співай, душе…
    Як ніхто більше не співа.
    Що співоче життя – не злигодні,
    Де заради, в ім’я та для.
    Що десь високо на Великодні
    Даруватиме янголя
    Божій Матері у букетику
    Рожевіючий твій завій.
    Отака вся моя поетика –
    Віддзеркалений образ твій.
    Хай вважають усі пропащею
    Долю цю поміж двох світів.
    Та у відповідь їм хіба що я
    Заспіваю, що так і хтів:
    Не межею дитинства\старості
    У нікуди, як всі, повзти.
    Бо кохання – це крила-паростки.
    Ну а небо моє – це ти.
    То між ним і землею висячи,
    Обриваючи нитку ту,
    Вірю в шанс свій – один із тисячі,
    Що злечу я, а не впаду.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати:


  12. Тамара Швець - [ 2024.05.14 23:27 ]
    Троянда...Полуничка
    Роза славиться своими нежными лепестками…
    О ней написаны легенды, сказки, стихи, песни и картины …
    Завораживает взгляд , создает гармонию и позитив…
    Аромат розы впечатляет, свежесть. наслаждение… 14.05.24
    Швец Тамара


    Троянда славиться своїми ніжними пелюстками.
    Про неї написані легенди, казки, вірші, пісні та картини…
    Заворожує погляд, створює гармонію та позитив...
    Аромат троянди вражає, свіжість, насолода… 14.05.24
    Швець Тамара
    Клубничка самая вкусная первая ягодка…
    Любят взрослые и детки свежую, десерты, заготовки с ней…
    Удивительный вкус и аромат – шедевр Природы…
    Богата клубничка витаминами и минералами…
    На грядочках из беленьких цветочков превращается в колокольчик…
    Искусство создает Всевышний для людей…
    Клубнички много видов и сортов, вырастить труд немалый…
    Антибиотики заменит, иммунитет повысит, исцелит…
    14.05.24 Швец Тамара

    Полуничка найсмачніша перша ягідка ....
    Люблять дорослі та дітки свіжу, десерти, заготовлене з нею...
    Дивовижний смак та аромат – шедевр Природи…
    Багата полуничка вітамінами та мінералами...
    На грядках з біленьких квіточок перетворюється на дзвіночок..
    Мистецтво створює Всевишній для людей...
    Полунички багато видів і сортів, виростити праця чимала...
    Антибіотики замінить, імунітет підвищить, зцілить...
    14.05.24 Швець Тамара







    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Олександр Сушко - [ 2024.05.14 10:05 ]
    Пародія
    Василий Куролесов

    Я свято верю, что собака -

    последний Ангел на Земле.

    Когда затянет душу мраком -

    она одна придет ко мне.

    Когда меня друзья оставят,

    когда надежды предадут,

    поверить в искренность заставят

    глаза собачьи, что не лгут...

    Когда мелком последней боли

    жизнь подведет черту свою,

    усилием собачьей воли

    она лизнет ладонь мою.

    И даже там, в раю собачьем,

    по мне тоскуя в тишине,

    она вернется в час назначенный

    Пародія Олександра Сушка

    Я свято вірю, що собака —
    Останній Ангел на Землі.
    А чоловік мій - біс! Макака!
    Люблю топити з нього лій.

    Усі друзяки повтікали,
    Колись у мене був їх гурт
    У мужа заганяю жало,
    Аби в глухий утік він кут.

    Нехай покорчиться від болю,
    Бажання жити відпаде.
    Я ж бігаю зі псом по полю,
    І уночі, і в світлий день.

    Потраплю в рай, колись, собачий,
    Без чоловіка. Він ніхто.
    Для мене пес - це бог. Одначе,
    Потрібні гроші на манто.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  14. Віктор Кучерук - [ 2024.05.14 04:29 ]
    * * *
    Вже розвидняється надворі,
    Запіяв когут десь зо сну,
    А я, працюючи над твором,
    Іще повіки не зімкнув.
    Мов тінь, за вікнами майнула
    Весняна ніч, а я іще
    Сиджу незрушно, мов під дулом,
    Упертим ворогом в лице.
    Усе боюся ставить крапку
    В простому реченні оцім,
    Щоб папірець покласти в папку
    Й не мучить ручку у руці.
    14.05.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  15. Артур Курдіновський - [ 2024.05.14 01:14 ]
    Жовте і рожеве (рондель)
    В забутих райдужних світах
    Я бачу жовте і рожеве.
    Там, де король та королева
    І там, де щастя вічний птах.

    Нехай сьогодні сум в рядках
    Не схожий на струмки квітневі.
    В забутих райдужних світах
    Я бачу жовте і рожеве.

    Де пахли квіти - там реп'ях,
    І зажурилися дерева.
    Мій погляд став важким, сталевим...
    Душа розкриється у снах,
    В забутих райдужних світах.


    Рейтинги: Народний 6 (5.82) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (4)


  16. Ілахім Поет - [ 2024.05.13 17:07 ]
    Oдвiчна, але завше юна
    Справді, з першого погляду видалося - стара.
    Наче мумія, тільки в очах щось незвичне гра.
    Взагалі щось від відьом було в ній, щось – від віщунок.
    Це лякало. І думалось навіть: чи не дарма
    На уклін сюди йшов, чи не візьме в полон пітьма?
    Чи тим самим я не святотатець або кощунник?

    Раптом іншою стала. Красива і молода.
    Очі - полум'я, зваба солодка – її вуста.
    Повногруда, висока, струнка та рум'янолиця.
    Її посмішка – блискавка; слово – неначе грім.
    Погляд гордий: «захочу – то будеш лише моїм!»
    І спокуслива більше, ніж справжня дияволиця.

    А причастя – немов рідина… темна і густа.
    33 компоненти роками життя Христа.
    І закляттям лунали від неї «аз буки віди».
    Чи то зілля з рядків було, чи приворот із строф?
    І не знаю – чорнило у голову било? Кров?
    Де ступала вона – то метафори скрізь чи квіти?

    Від кирилиці-матері всі ті «глаголь добро».
    Поцілунок її був немов на душі тавро.
    Неземного смаку ще й не без інфернальних спецій.
    Я стояв перед нею, неначе дурне теля,
    Під той шепіт її «єсть живіте дзіло земля».
    Ніби магію концентрувала в старій абетці.

    «како люди мисліте» казала «наш он покой
    Знаю, нащо прийшов – щоб просити мене: загой
    Те, що вирвано, зранено, випалено і здерто».
    Розуміла прекрасно мене і без зайвих слів
    Проказала це краще, ніж сам би пусте наплів.
    І лунало у вухах надалі «рци слово твердо».

    Перед нею був наче дикун я – душа черства;
    Голос звіра, в паху проросла одолень-трава.
    Шепотіла – мені додавала людського духу.
    Та під ребрами заколисала мою журбу.
    І розвіяла спогад про неї десь у степу,
    Щоб я більше у снах не тривожив нещасну тугу.

    Зав'язала у хустку чи жменю землі чи все ж
    Тії букви – мовляв, доки цей оберіг несеш
    Біля серця, ти житимеш, тільки одна умова:
    Пам'ятати: для мене довіку тепер вона
    Буде всім… Незріченна, прекрасна і чарівна.
    Всемогутня, одвічна, але завше юна мова.

    2024


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  17. Віктор Кучерук - [ 2024.05.13 10:49 ]
    * * *
    Хоча на подвір’ї не чутно
    І в хаті не видно давно, –
    Ти в серці моєму присутня,
    Забути тебе не дано.
    І долею, знаю, до згуби
    Призначено щиро мені
    Твої заціловувать губи,
    Для тебе співати пісні.
    Моя споконвічна кохана,
    Повір, що без тебе щомить,
    Немов незагоєна рана,
    Душа сиротлива болить.
    13.05.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  18. Артур Курдіновський - [ 2024.05.13 01:21 ]
    Помилився
    Я знов помилився. Відкрився не тим.
    Зарано розправив я крила.
    Подумав, там сяйво. А там - тільки дим
    Багаття, де совість згоріла.

    Я так помилявся! Не з тими я вів
    Палку та відверту розмову.
    У струмі нещирих, надуманих слів
    За зерна сприймав я полову.

    Не тим написав і довірив дарма
    Свої почуття, таємниці.
    Та раптом відчув: там не світ, а пітьма
    І вчасно звільнився з темниці.

    Повірити маскам комедій і драм
    Я більше себе не примушу.
    Так! Сам собі винен... Та ще один шрам
    Прикрасив довірливу душу.


    Рейтинги: Народний -- (5.82) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (2)


  19. Юлія Щербатюк - [ 2024.05.12 23:25 ]
    Фальш
    Чи промовлялися слова,
    Чи у рядки ставали струнко,
    Та правди тей потік не мав-
    Нещирість вищого гатунку.

    І, розтікаючись, між тим,
    У ефімерності безмежній,
    Лягали маревом густим
    Отримуючи неналежне.

    Нав'язливо дзвеніла фальш,
    Облудно забивала вуха.
    І пестував себе кураж,
    Без міри, совісті, і слуху.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  20. Тамара Швець - [ 2024.05.12 17:09 ]
    Мама...
    Мама – слово святое для каждого человека Земли…
    Ангел хранитель ребенка, берегиня семьи…
    Мама – первое слово ,нежность, ласка, забота, тепло…
    Аромат и вкус грудного молока – источник жизни и любви…
    12.05.24 Швец Тамара

    Мама – слово святе для кожної людини Землі...
    Ангел-охоронець дитини, берегиня сім'ї…
    Мама - перше слово, ніжність, ласка, турбота, тепло ...
    Аромат і смак грудного молока – джерело життя та любові…
    12.05.24 Швець Тамара


    Мамочка, матуся мене ти народила,під серденьком носила, а зараз вже на Небесах.
    Ангелом хранителем моїм по життю була, і зараз,мабуть, є.
    Твої руки з малечку ніжно обіймали, невтомно працювали,щоби достаток був
    Усмішка лагідна сяяла в твоїх ,інколи засмучених очах,
    Сіяла,саджала, полола,поливала,смачно готувала,шила,вишивала.
    Я безмежно вдячна,матуся, за все що маю,що живу,Всевишньому подяку шлю!!!
    7.11.22 ( за день до Дня своего народження)


    Мамочка, матуся меня ты родила, под сердцем носила, а сейчас уже на Небесах.
    Ангелом хранителем моим по жизни была, и сейчас, по-видимому, есть
    Твои руки с детства нежно обнимали, без устали работали, чтоб достаток был
    Улыбка ласковая сияла в твоих ,иногда расстроенных глазах,
    Сеяла, сажала, полола, поливала, вкусно готовила, шила, вышивала
    Я безгранично благодарна, мамочка, за все что имею, что живу, Всевышнему благодарность шлю!!! 7.11.22
    Мамина молитва
    Пам’ятаю, не раз матуся
    Мене вчила, щоб я запам’ятала
    Виходиш з дому – про себе
    Тихенько повторяй
    «Я іду у мир Хрещений
    Сонце мені в вічі
    Місяць мені в спину
    Звьоздами підпережуся
    Я нічого не боюся тя
    Ангели по бокам
    Матір Божа впереді
    Що Матері Божій
    Те й мені
    Амінь » 21.06.17 (написані в лікарні)

    Згадка про матусь...
    На фото, яке мені передала на згадку років моя хрещена мама Катерина Кузьмінічна, зображена вона і моя матуся Катерина Онисімівна. Як видно стоять вони молоді, привабливі з сяючими від щастя очима біля будинку із солом’яною стріхою, а поряд розкішні кущі канів, які входять в десятку кращих квітів планети. Це фото для мене дуже цінне, тому що лише едине, де матуся зображена в свої молоді роки зі своєю подругою теж Катьою, з якою вона дружили все життя і яка стала моєю хрещеною мамою. Світла пам’ять про них , як оберіг, супроводжує мене в житті! 18.07.19 7.10



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Євген Федчук - [ 2024.05.12 16:31 ]
    * * *
    Ще, як був Азов турецьким, кріпость там стояла.
    Чимале турецьке військо у ній гарувало.
    А було ж місто багате – добра було того,
    Бо ж купці з усього світу з’їздились до нього.
    Було чим тут поживитись та чого пізнати.
    А ще ж рабів християнських було тут багато.
    Налетять на Україну ордами татари,
    Ясир женуть продавати – кого в яничари,
    Кого в гребці на каторги чи рабами просто.
    Тож, нещасних у Азові тому було вдосталь.
    Надумались козаченьки той Азов узяти.
    Зібралися усім кошем думати-гадати,
    Як би стіни подолати та військо розбити,
    Та добра собі набрати й християн звільнити.
    Ті, хто бачив оті стіни, що були круг міста,
    Головами лиш хитали, сумнівались, звісно.
    Бо таку твердиню взяти козаки не зможуть,
    Лише дарма товариство під стіни положуть.
    Отаман тоді і каже: - Знаєте, що, братці?!
    А ми силою не будем оті стіни брати.
    Звісно, збройно, але тихо на Азов підемо.
    Може, трохи характерством, хитрістю візьмемо.
    Поробили вози собі, ружжя поскладали.
    А самі чумацький одяг собі повдягали.
    Отаман купцем вдягнувся та тоді й махнули.
    Коли уже до Азова зовсім близько було,
    На вози ті козаченьки бігом полягали,
    А «чумаки» хутко в шкури вози повшивали
    Та й гайда. За море сонце зібралось сідати,
    Коли «чумаки» у місто стали уїжджати.
    Поставили вздовж вулиці вози із «товаром».
    Коли тут купець турецький найбагатший шпарить.
    - Що збираєтесь продати? – «чумаків» питає.
    - Дорогий товар – куниці та лисиці маєм.
    Соболі ще чорні. – Добре, підождіть до ранку.
    Я товар весь заберу ваш опісля сніданку.
    - Добре. – «чумаки» на теє. Турки полягали.
    І, поки спокійно місто те турецьке спало,
    Вилізли з возів «лисиці», «соболі» й «куниці»
    Й заходились у ту кріпость і в хати ломиться.
    Запалили з усіх боків – місто запалало.
    Турки спершу ті пожежі заливати стали.
    Та ж козаки палять, ріжуть – вони тоді ходу.
    Дременула аж за море бісова порода.
    А козакам залишилось і добро, і слава.
    Отакі то в козаченьків були славні справи.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (2)


  22. Світлана Пирогова - [ 2024.05.12 16:09 ]
    Мамі

    Пам*яті моєї мами Валентини Михайлівни
    (20.12.1939 - 16.12.2002)

    Твоїх очей те каре мерехтіння
    І досі заглядає мені в душу.
    Хоча приходиш, мамо, в сновидіннях
    Вночі, в беззвучній тиші непорушній.

    Ріднішої нема людини в світі.
    Була ти найдорожча, є і будеш.
    Весною розквітають білі квіти,
    І вітер пахощі розносить бузу.

    Твої невтомні руки все плекали.
    Чому пішла від нас так рано-рано?
    - За все прости мене, - душа волає.
    Солоні сльози миють рвану рану.


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  23. Олександр Сушко - [ 2024.05.12 13:03 ]
    Червоне
    Кров на руках у сивих дітлахів,
    Кармінові думки і сновидіння...
    Горить моє нещасн,е покоління,
    В багряній тьмі спокутує гріхи.

    На фронті батальйон команди "ЗЕ"
    Іде в атаку. Та невже не бачиш?
    За голоси усім нам дали "здачі" -
    Тепер державу день і ніч трясе.

    А у Кремлі рубінова зоря
    Сіяє, наче око Саурона.
    Російської імперії корона
    Штовхає на убій дурних мирян.

    P.S:
    Дружина каже: - Час настав. Іди.
    Поети також надібні для герця...
    За мною залишаються сліди,
    А в них криваві світяться озерця.

    12.05.2024р.





    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  24. Юрій Гундарєв - [ 2024.05.12 09:37 ]
    Збирач душ Олексій Юков
    Від самого початку війни Олексій Юков очолює групу «Плацдарм», яка забирає з лінії фронту тіла загиблих. Ця сумна цифра становить вже понад півтори тисячі тіл. Нерідко доводиться збирати рештки рук і ніг, кістки…
    За цей час Олексій оглянув сотні тіл. Інколи стрілка годинника продовжує рухатися, коли серце його власника вже зупинилось…
    «Тіло треба повернути додому, - стверджує Юков, - щоб душа могла відродитися…
    Часом відчуваєш, що з тобою хтось розмовляє уві сні, або навіть бачиш рядки з листа загиблого…»


    З поля бою виносить загиблих
    в паузи між атаками,
    щоби матір перед могилою
    сина могла оплакати.

    Із фрагментів збирає ціле -
    сам, ніхто не примушує…
    Перед ним не скалічене тіло -
    розтерзані душі!

    А коли всі лягають спати,
    бачить літер дитячий ряд:
    «Ти не хвилюйся, тату!
    У нас все гаразд…»

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  25. Олександр Сушко - [ 2024.05.12 07:48 ]
    Хрінотінь звичайна (vulgaris)
    Гномик уявив себе титаном,
    Графоман поетом. От біда-а-а!
    Та на світі все іде по плану,
    От колега - ух! Вот єто да-а-а!

    Він піїт від бога! Знаменитий!
    Знає все і навіть трохи бі...
    Його музи люблять оковиту,
    Він - талантом грюкати в лоби.

    Та прощаю генію зневагу,
    Дивочуд це рідкість! Раритет!
    Варить він віршатка, наче брагу,
    Отаким і мусить буть Поет!

    Тож схиляю перед ним чуприну,
    Бо в колеги мислі золоті.
    А моя нещасна писанина -
    Тінь від хріна. Тобто хрінотінь.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  26. Віктор Кучерук - [ 2024.05.12 06:30 ]
    * * *
    У читальні тихій залі
    І в місцях гучних зібрань,
    Певно, звідую немало
    Ще оцих німих страждань.
    Бо від вечора до рання,
    Ось уже тривалий час, –
    Я пишу лиш про кохання,
    Що єднати має нас.
    Та не знаєш ти і досі
    Про важливих слів набір, –
    Вибираю довго спосіб
    Їх озвучити тобі.
    І тому не випадково
    Злюсь на себе півжиття,
    Що не вимовив ні слова
    Я тобі про почуття.
    Може, далі вже не треба
    Позбуватись самоти,
    Раз дивлюся лиш на тебе
    І соромлюсь підійти.
    Сам собі здаюсь комічним,
    Хоч невесело стає,
    Що люблю безмовно вічно
    Щастя спізнене моє.
    12.05.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  27. Артур Курдіновський - [ 2024.05.11 22:16 ]
    Гнівний вірш
    Мовчуни підступні!
    Ви крізь сморід трупний
    Нюхаєте квіти.
    Як же легко жити!
    Вам позаздрять трутні,
    Мовчуни підступні!

    Тихі русофіли!
    Вас усіх - на вила!
    "Русская культура" -
    Інструмент тортури.
    Геть! Ви зрозуміли,
    Тихі русофіли?

    Йолопи-святоші!
    Зовсім ви не схожі
    На святі ікони...
    Ви б'єте поклони
    Феесбешній воші,
    Йолопи-святоші!

    Зрадники трикляті!
    У ворожій хаті
    Ви, такі убогі,
    Миєте підлогу.
    Вирок буде з неба
    Кожному, як треба!


    Рейтинги: Народний 6 (5.82) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (3)


  28. Віктор Насипаний - [ 2024.05.11 20:02 ]
    * * *
    Прив’яже шибка небо швидко, як осу.
    Насниться травам злива, крапель битва.
    Вплете верба ромашку хмарки у косу.
    Свічки каштанів стихнуть, як молитва.

    В бузку сузір’ї пишнім космос щастя спить,
    У срібних нотах рос кришталь бурштинний.
    У дзеркалі у сонця крутиться блакить,
    І кличе жити серця птах нестримний.

    10.05.2024



    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  29. Тамара Швець - [ 2024.05.11 19:13 ]
    Життя ...
    Життя від першого подиху ...саме цінне, святе...
    Инакше кажучи, Всевишній при народженні - дарує життя...
    Творець благословляє зачаття і народження дитини...
    Тепло, любов, ласку батьки вкладають в малюка...
    Яскраве Сонечко ранком відкриває новий день, нову сторінку Життя...
    11.05.24 Швець Тамара.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  30. Іван Потьомкін - [ 2024.05.11 13:30 ]
    З голосу Езопа

    Голод і спрага світ за очі лиса погнали
    І привели нарешті в виноградник.
    Прокравсь і мало не спритомнів:
    З гілок звисали соковиті грона.
    Ось розігнавсь, підскочив...
    На радощах навіть заплющив очі.
    Був певен, що ягоди вже в роті,
    Та тільки гепнувся навпроти
    Галузки тої, що була найнижче.
    Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
    А грона начебто заповзялися
    Грать у «квача» із бідолашним лисом.
    «Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
    Вже не кричить – шипить із сил останніх.
    Розгін, стрибок...Знову й знову...
    Од спраги відібрало мову.
    Одхекавсь лис та й каже винограду:
    «Ти, мабуть, невимовно радий,
    Що подолав мене в нерівній боротьбі.
    Та все ж годиться знать тобі,
    Що насправді було в мене на мислі:
    Не їсти ягоди ці кислі,
    А позривати ( бо ж усі червиві).
    Щоб якнайдалі однесла їх злива!»

    P.S.
    Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
    На інших їх ми звалюєм охоче.





    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  31. Віктор Кучерук - [ 2024.05.11 05:27 ]
    * * *
    Погаснуть заграви багряні
    Та вибухи стихнуть будь-де, -
    Ще трохи - і тиша настане,
    І спокій на душі спаде.
    Лиш треба не втратити віру
    І мати упевненість в тім,
    Що можна знешкодити звіра
    За злочини скоєні ним.
    11.05.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  32. Тамара Швець - [ 2024.05.10 22:02 ]
    Квіти...
    Цветы растут для восхищения…
    Взгляд радуют и настроение…
    Единство гармонии и совершенства…
    Творец из зерен создает цветы, необыкновенной красоты…
    Отличаются по форме, цвету, аромату…
    Каждое растение, дерево, кустик и цветок , согретый Солнышка лучом …
    10.05.24 Швец Тамара
    Квіти ростуть для захоплення...
    Погляд радують і настрій...
    Єдність гармонії та досконалості…
    Творець із зерен створює квіти, незвичайної краси...
    Відрізняються за формою, кольором, ароматом...
    Кожна рослина, дерево, кущик і квітка, зігріта Сонечка променем...
    10.05.24 Швець Тамара



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  33. Володимир Каразуб - [ 2024.05.10 14:49 ]
    Панна
    Звивайте сни у свитки пелюсткові
    Як ніч весни в безсонні має вади,
    І вадить більше, як слова любові
    Бажаючи поцупити в троянди
    Її чесноту. Світ у тім захланний,
    І кожному із двох дарує вміння:
    Комусь барвисту щедрість Тіціана,
    А іншим смуток пензля Лісандріно.
    Це ж, просто, — сни розгорнутих пелюсток,
    Привиддя слів намарене вустами,
    Одних воно звабливо поцілує,
    А решту, мабуть і в печаль затягне.
    То ж уявіть ось там: руїни замку,
    І висохлий фонтан із п’єдесталом
    Де височіла статуя над парком,
    Тепер ні статуї, ні парку тут немає.
    Ось там ходив поет віддавшись римі,
    Барочним формам у травневім листі,
    І раптом запримітив на камінні
    Того фонтану жінку в променистій
    Одежі сонця, в наготі духмяній
    І вабила вона його до себе
    І він впізнав у ній вродливу панну,
    Яку дарує лиш поетам небо.
    І от коли він підійшов до неї,
    Вона сміятись і втікати стала,
    І мовила, що серце їй оберне
    Лиш тільки той хто марить п’єдесталом.
    І він заліз на кам’яну споруду
    І став велично, наче зміряв славу,
    Подавши наперед широкі груди,
    Дивився вниз на благодатну панну.
    А панна враз крутнулася і вихор
    Зодяг її у плаття із пелюсток
    І раптом він почув на власне лихо,
    Як кам’яніє і на серці пусто.
    Вона ж дивилася ув очі кам’яні:
    Тепер навіки відданий мені.

    05.04.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  34. Віктор Кучерук - [ 2024.05.10 05:20 ]
    * * *
    Вже відстрілялися жаринки
    І не курить зловіще дим, –
    З’явився час для відпочинку
    Від невтоленної біди.
    У вогкім затишку окопу
    Принишкли втомлені бійці,
    Бо дрон ворожий може оком
    Оптичним виявити ціль.
    Допоки вибухів не чути
    І не проймає душі страх, –
    В броню довірливо закуті,
    Солдати бачать мир у снах .
    А десь в Мукачеві далекім
    Такі здорові, як вони, –
    Опорожняють нині глеки
    Від вин за стишення війни.
    У повний зріст гуляють бруком,
    Життю радіючи щодня, –
    Їх не лякають очі круків
    І не тяжить міцна броня.
    У дні страждань і в пору грізну
    Чіткіше видно людську суть, –
    Одні воюють за Вітчизну,
    А інші в радощах живуть.
    10.05.24



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  35. Світлана Пирогова - [ 2024.05.09 21:24 ]
    Індигові волошки


    Індигові волошки піднімають вії
    Межи ажуру зеленавих трав.
    Щемить в душі моїй примарою надія,
    Немов свердлить безжалісний бурав.

    Індигові волошки дивляться на мене,
    Цикадами пострибують думки.
    Квітчастим килимом вселяється натхнення,
    Підносять руки простору цупкі.

    В індигових волошках нам би заблукати,
    В обіймах сонцесяйних ниточок,
    Але десь пишеш ти свої земні трактати.
    Чи зробиш у волошки хоч би крок?


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  36. Євген Федчук - [ 2024.05.09 20:00 ]
    * * *
    Обоз великий вулицею мчав.
    Та не купецький. Пахолки на конях.
    На них добротні кунтуші суконні.
    Ридван слідом колесами гурчав.
    То князь Острозький вибрався у світ.
    Десь поспішав у справах, очевидно.
    Перевіряв маєтність принагідно.
    Народ цікаво позирав услід
    Та пил ковтав, що той обоз підняв.
    Та все ж цікавість, видно брала гору.
    Хоч люду й не багато на цю пору,
    Багато хто у полі працював.
    В кареті князь задумавшись сидів.
    Вже від дороги довгої втомився,
    Ледь задрімав, навколо не дивився.
    Уже й новій кареті не радів.
    Якби не гонор, сів би у сідло.
    Та ж князеві це, начебто не личить.
    Уже спинялись на дорозі тричі,
    А це, нарешті, в’їхали в село.
    Чи, може й місто. Князь не запитав
    Слуги про теє. Та яка різниця?
    Можливо, треба б знову зупиниться?..
    Та тут обоз чомусь раптово став.
    Князь стрепенувся. Сотник підлетів.
    Поштиво над віконцем нахилився.
    - Чому обоз так стрімко зупинився?-
    - Пробачте пане, але на путі
    Попався хлоп. Дорогу перейшов.
    Так хлопці узялись його провчити.
    - Давайте швидше! – кинув князь сердито.
    Поринути хотів у думи знов.
    Але цікавість гору узяла.
    З карети вийшов аби подивитись,
    Як хлопа того хлопці будуть вчити.
    Усе ж розвага хоч якась була.
    Хоча складалось все не зовсім так,
    Як уявляв. Від того цікавіше.
    Думки державні у ту ж мить полишив.
    Хлоп виявився не простим, однак.
    Два пахолки наїхали кіньми,
    Нагайками розмахували люто.
    Їх цьвохання сюди аж було чути.
    А він крутивсь між хлопцями тими,
    Неначе вуж, до тину відступав.
    Вловив момент, вхопив дрючка із тину,
    Коню одному опустив на спину.
    Рвонувся той, аж пахолок упав.
    А кінь й коня другого завалив
    Із пахолком. Хлоп ухопив нагайку.
    І лупцювати взявся тих негайно.
    Добряче бив, нікого не жалів.
    Тут пахолки, що були недалік,
    Коней своїх на поміч розвернули.
    Дістали шаблі. Злі на хлопа були.
    А той побачив та відскочив вбік.
    З землі дрючка миттєво підхопив,
    Став попід тином спину прикривати.
    Не кинувся, як боягуз тікати.
    - Спиніться! – князь раптово повелів.
    Хто зупинився, хто і недочув.
    Та сотник миттю зміг їх зупинити.
    Бо ж князь не буде двічі говорити,
    Хоча і сам здивований тим був.
    - Нехай до мене хлоп той підійде!
    Не зачіпати! Хай іде спокійно.
    Хлоп дрюк не кинув, підійшов повільно,
    Не знаючи іще, що його жде.
    Вклонився, наче, з викликом, однак.
    Сміливо князю в очі подивився.
    - Де ти так, хлопе, битися навчився?
    - Життя навчило. – відповів юнак.
    - Як тебе звати, хлопе? – Северин! –
    Сказав і князю усміхнувся щиро.
    Хто би такій людині не повірив?
    Князь теж всміхнувся. «От же, сучий син!»-
    Подумав, але вголос проказав:
    - Підеш до мене в козаки надвірні?
    Мені потрібні відчайдухи вірні…
    Так Наливайко козаком і став.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  37. Сергій Губерначук - [ 2024.05.09 11:54 ]
    Весна – уві сні…
    Весна – уві сні, а літо – серед мрій,
    і осінь охолоне під кінець,
    а там – зима, і присиплятиме мороз:
    такий закон нестримної природи.

    11 серпня 1987 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Соняшник», стор. 29"


  38. Леся Горова - [ 2024.05.09 07:24 ]
    Як тільки зацвітає виноград
    Як тільки зацвітає виноград,
    Мені приходять виноградні рими.
    Його цвітіння потайне, незриме,
    Й вечірній під лозою променад
    Укутується золотавим димом:

    Летить пилок, торкається до вуст ,
    Хоча від нього і не захмеліти,
    Хмеліє ним хіба що літній вітер,
    Підсушуючи розсип дощову,
    Що оросила яшму непомітну.

    І я сама злітаю до зірок
    За тим повівом, що пахтить блаженно,
    Й натхнення виноградного у жменю
    Набравши, умочу туди перо -
    Твоє солодке написати ймення.
    06.2023.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (4)


  39. Артур Курдіновський - [ 2024.05.09 06:58 ]
    Газова камера
    Співати й говорити краще хором!
    Якщо не хочеш хором - мовчки стій!
    Сиділи ми у камері брудній,
    Наповненій отруйним газом - хлором.

    За що нас засудили - невідомо,
    Але якщо сказали - треба йти!
    Ми між собою перейшли на "ти".
    І всі тепер тут - друзі та знайомі.

    Нас смерть тримала міцно в чорних лапах.
    У камері - якесь німе кіно.
    Все мовчки. Вже змирилися давно,
    Що знищить нас задушливий той запах.

    Забули чисте небо та свободу!
    Ми - поза грою. Наше слово - "пас".
    Покірно ми вдихаємо цей газ
    Із комплексом "нещасного народу".

    Але, на диво, камеру відкрили:
    "Біжіть до сонця! Швидко! Навпростець!"
    Тепер ми вже на волі, хай їй грець!
    Вона така чужа й незрозуміла!

    Ми вибігли з п'ятнадцяти бараків.
    Один великий табір був у нас.
    Але ж як дружно ми жили в той час,
    В епоху страт, доносів, автозаків...

    Свободу дати нам - ворожий намір!
    І хто придумав розвалити все?
    Від свіжого повітря нас трясе!
    Ми зберегли в серцях любов до камер...

    І хто тепер з нас красень? Хто потвора?
    Йдемо. Позаду той страшний барак.
    Весною пахне... З нами щось не так...
    Будь ласка, дайте хоч краплинку хлору!


    Рейтинги: Народний -- (5.82) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  40. Олександр Сушко - [ 2024.05.09 06:03 ]
    Йой!
    (сатира на твір Юрія Гундарєва
    "Намалюй перемогу"

    Ось хлопчик малює танк,
    А я малюю віршатко.
    Нехай вас ухопить зляк,
    Нащо - не маю гадки.

    Цей хлопчик малює танк,
    В музи ж моєї пологи!
    Гавкає зграя собак
    Й кусає її за ноги.

    А в серці лунає: «Йой!
    Родиться щось кошлате!
    Змучений літгерой
    Вигнав мене із хати.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (10)


  41. Віктор Кучерук - [ 2024.05.09 05:47 ]
    * * *
    В духовиті буркуни
    Поховались цвіркуни
    І весь день співають монотонно
    Про незримі для очей,
    Співом втомлених, людей
    Комашині сховки безборонні.
    З-під листочків буркунів,
    Завжди чути тільки спів,
    А співучих цвіркунів не видно, –
    Перед нами всіх комах
    Огортає швидко страх
    І небезпідставно, очевидно...
    09.05.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  42. Тамара Швець - [ 2024.05.08 22:27 ]
    Примирення...
    Примирение справедливое, самое эффективное …
    Решает каждый человек, как поступать…
    Искать пути восстановить дружбу, уважение, любовь…
    Мирно решать проблемы на своем пути…
    Искренним быть по отношению к себе, другим…
    Результат от примирения - польза всем…
    Единство гармонии с собой, природой и людьми…
    Надежность, преданность – прекрасные черты…
    История правдивая , как родниковая вода…
    Есть выбор у каждого – по новому рассвет встречать…
    8.05.24 Швец Тамара

    Примирення справедливе, найефективніше…
    Вирішує кожна людина, як робити…
    Шукати шляхи відновити дружбу, повагу, любов…
    Мирно розв'язувати проблеми на своєму шляху.
    Щирим бути стосовно себе, інших…
    Результат від примирення – користь усім…
    Єдність гармонії з собою, природою та людьми…
    Надійність, відданість – чудові риси…
    Історія правдива, як джерельна вода…
    Є вибір у кожного - по новому світанок зустрічати.
    8.05.24 Швець Тамара







    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Тамара Швець - [ 2024.05.08 21:28 ]
    Народи...
    Народы всех национальностей живут на планете Земля.
    Автономии, республики, страны, города, села - планета Земля.
    Центра Земли нет , необъятная она…
    Историю свою создает и пишет каждый человек, где родился и живет…
    Языков общения народов много, каждый выбирает сам…8.05.24 Швец Т.


    Народи всіх національностей живуть на планеті Земля.
    Автономії, республіки, країни, міста, села - планета Земля.
    Центру Землі немає, неосяжна вона…
    Історію свою створює і пише кожна людина, де народилася і живе...
    Мов спілкування народів багато, кожен обирає сам…
    8.05.24 Швець Т.



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Юрій Гундарєв - [ 2024.05.08 19:44 ]
    Намалюй Перемогу!
    Ось хлопчик малює: танк,
    широка вільна дорога,
    вгорі - синьо-жовтий стяг
    і літери: «Перемога».

    Цей хлопчик малює: танк,
    широка вільна дорога…
    А в серці лунає: «Так,
    це попроси у Бога!..»

    А в серці лунає: «Так,
    ще чекати недовго…»
    Ось хлопчик малює: танк,
    у квітах вільна дорога…

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  45. Роксолана Вірлан - [ 2024.05.08 18:03 ]
    24 лютня


    Двадцять четвертого лютня -
    рівно в четвертій за дня:
    Київ бомбили,
    нам зголосили,
    що почалася війна.

    Місто здригнулось огнями -
    та не здригнулись серця.
    Доні й синочки,
    юні й незламні
    душами вишили стяг.

    Ворог звиває від люті,
    Черкає злом московит -
    хай тобі, роде,
    п'яний безпутній
    смерть обрубає політ.

    Може при ватрі високій
    ми спогадаєм колись.
    Як ми любили, як ми світили
    в час буревію і гріз.

    Як ми несли перемогу
    на волосинці надій,
    як нам сходили
    предки в підмогу -
    з неба у наш однострій.

    Сонце зійшло українське -
    сотні промінистих лез.
    Йде наше військо...
    йде наше військо
    шрамами праведних стезь.





    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  46. Артур Курдіновський - [ 2024.05.08 06:22 ]
    Дорога на південний схід
    Я написав таємний звіт
    Тому, з ким буде несамотньо.
    Дорога на південний схід
    Мене покликала сьогодні.

    Понад дорогою - паркан
    Старий бетонний. Темно-сірий.
    За ним - завершений роман,
    Життя без болю та зневіри.

    А на дорозі я стою
    І вже без мрії та натхнення.
    Я мрію загубив свою
    В нав'язливому сьогоденні.

    Струмки оплаканих хвилин,
    Гілок зимових, літніх ягід
    Тепер далеко. Я - один,
    Мій напрямок - північний захід.

    Вогнем палають всі мости.
    Хоча минулому кричу я:
    "Прошу! Благаю! Відпусти!"
    Але воно мене не чує.

    Останній звук, останній цвях...
    Мій голос в темряві розтане.
    Я так любив той світлий шлях!
    І так ненавидів паркани.


    Рейтинги: Народний -- (5.82) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (2)


  47. Віктор Кучерук - [ 2024.05.08 05:53 ]
    * * *
    Не боюся сьогодні нічого
    І ніяк не лякає мене
    Ні чекання нічної тривоги,
    Ні сирени гудіння гучне.
    Не раптовою стала поява
    Кровожерних вовік ворогів,
    Бо не вірити зайдам лукавим
    Мені мудрий Тарас заповів.
    Не дивуюсь жорстокості орків
    І підступності їхній завжди, -
    Я свій страх перед смертю приборкав,
    Опинившись в обіймах біди.
    Не гнітять мене думи про згубу,
    Бо відроду - не страхополох, -
    Отакого, як я, життєлюба
    Навстріч щастю веде змалку Бог.
    08.05.24


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  48. Тамара Швець - [ 2024.05.07 22:35 ]
    Молитва ....
    Молитва – разговор с собой, Всевышним и Вселенной…
    Обращение искреннее с покаянием и за поддержкой…
    Любовью, добрыми мыслями наполнить себя - главное…
    Интересным, любимым делом заниматься - на пользу всем…
    Терпеливым быть, трудиться, поддерживать того кто рядом …
    Всевышний, Вселенная очистит душу, сердце, мысли и сознание…
    Ангелы Светлые направят на путь истинный… 7.05.24
    Швец Тамара

    Молитва – розмова з собою, Всевишнім та Всесвітом…
    Звернення щире з покаянням та за підтримкою.
    Любов'ю, добрими думками наповнити себе – головне…
    Цікавою, улюбленою справою займатися – на користь усім…
    Терплячим бути, трудитися, підтримувати того хто поруч…
    Всевишній, Всесвіт очистить душу, серце, думки та свідомість…
    Ангели Світлі направлять на істинний шлях… 7.05.24
    Швець Тамара



    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Юрій Гундарєв - [ 2024.05.07 12:54 ]
    «Фартовий Арлекін» Микола Біленький
    Микола Біленький. 53 роки. Львів‘янин. Професійний клоун.
    У перші дні війни повернувся з Англії, де працював за контрактом, щоб добровольцем піти на фронт.
    Після контузії залишається зі своїми побратимами, адже їм конче потрібне його сонячне мистецтво.
    Недаремно він отримав такий позивний - «Фартовий Арлекін»...


    Серед крові і гару,
    серед суму і мін
    тішить щедрим даром
    фронтовий Арлекін.

    Позивний «ФартОвий».
    Професія - сміх.
    Враз знімає втому,
    заряджає всіх…

    Серед крові і гару
    світлим дням навздогін,
    мов дитинства примара, -
    фронтовий Арлекін.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  50. Олександр Сушко - [ 2024.05.07 09:05 ]
    Пописати
    Зорані очі



    Оригінал тексту автора

    Зоряні очі
    Справ щоденних й не так, щоб дуже,
    йду на балкон за повітря ковтком -
    раптом зірка срібною смужкою
    з неба збігає, мов крихітний гном.

    Чітко бажання встигаю замовити,
    гномику пункти всі перелічую:
    щоб повернулися воїни зморені
    тільки живими і нескаліченими,

    щоб діточок віддали нам скоріше,
    їх матері напоїли теплом,
    щоб одне одного бачили зриміше,
    наче крізь збільшувальне скло,

    щоб ми навчились прощати образи
    враз припиняти чвари і склоки,
    хамство рубати під корінь одразу -
    адже життя надзвичайно коротке…

    Гномик небесний ніби був поряд,
    вмить розчинився у темряві ночі.
    Ти відчуваєш магічний погляд -
    зоряні…
    зоряні…
    зоряні очі.

    Автор: Юрій Гундарєв
    2024 рік



    Я трішки попрацював з оригіналом і вийшло.

    Оце.

    Справ щоденних й не так, щоб дуже,
    Випив, поспав, знову випив. Отож.
    Ну, а правиця моя харалужна
    Пише, аж пліснявий гикає корж.

    Чітко бажання встигаю замовити,
    Швидше, ніж кішка стрибає на тин.
    Музи мої настовбурчили хоботи,
    Їх пребагацько, а я лиш один.

    щоб ми навчились прощати образи,
    Мнякати кривди і пити усмак.
    Кожен мій вірш - канонічна шарада,
    Слово в строфі - мов на комині рак.

    Гномик небесний ніби був поряд,
    Гавкає песик (мабуть, алабай).
    В мене багато таких от історій,
    Буду писати! А ти почитай.


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   52   53   54   55   56   57   58   59   60   ...   1794