ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ніна Виноградська - [ 2015.08.01 12:05 ]
    Незмінний світ


    Ніхто не зміг
    Цей світ змінити досі,
    Жили у нім
    І риби, і трава...
    Як не фарбуєш
    Сивину волосся,
    Із часоплином
    Виросте нова.

    Хоча збудуєш
    І фортеці й мури,
    Війна розіб’є,
    Суть її така.
    У вічності
    Немає коректури.
    Є впевненість
    Зостатись у віках.
    .

    Листок зелений
    Визирає з бруньки,
    І колос
    Наливається зерном.
    Незмінний світ
    Із солодом і трунком,
    Де ми на мить
    Відкрили в нім вікно.
    31.07.15


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  2. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.08.01 10:28 ]
    Бісерний вірш

    О Джеммо в сукні, що творив Карден.
    Тобі чужі мої буденні муки.
    Хто не писав рядків, отой блажен.
    Лише павук буває шестируким.

    А я - звичайна жінка, ще земна.
    Із хаосу вирізблюю порядок.
    Безкрилий натовп нишк і розпинав.
    Слизькучі змії не жаліли яду.

    Усе б мені встигати, йти у ніч,
    Лишаючи петельку, бісеринку...
    Зуміти посміхатися на спіч,
    Узяти на фуршеті лиш мачинку.

    Скуштовано амброзію кохань,
    Зорію на всіх жевжиків критично.
    Індиферентна силонька злягань,
    Я - супокійна, майже прагматична.

    О Джеммо-лялько в тапцях золотих,
    Ти не пораниш пальчика до крівці.
    Тобі не ллють у каву кислоти
    Зайці безхвості, молочайні вівці.

    Дивлюсь на тебе: порцеляна, шовк.
    А в мене цебра яблук і грушок.
    Десь профурсетки, ложі, сінема...
    Кориці слоїк, щось медку нема.

    О звабо дивна, серги аж до пліч.
    А я - у вирі слів і протиріч.


    31.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  3. Ігор Шоха - [ 2015.07.31 21:22 ]
    Всім по черзі
    ***
    Всюди є черги, куди не іди,
    всюди сліди
    і утоптані стезі.
    перші за тебе і п'яні, й тверезі
    товпляться люди у інші світи.
    Тісно на цьому
    одному
    у черзі.

    ***
    Не оминаючи биту дорогу,
    нижчі за інших,
    ідуть на убогу,
    вищі
    за гроші
    існують у тиші.
    Інші тиняються,
    послані Богом
    птахами бути.
    А плодяться миші.

    ***
    Тільки не Бога
    за ноги,
    а чорта
    інде хапають
    і лізе когорта
    не помічаючи рідного краю –
    п'яні любителі
    бідного раю.

    ***
    Із мозолями на чистій долоні
    є українців багато мільйонів
    Є і багаті.
    Людці.
    Молодці –
    ті що літають
    не вище закону
    і умирають -
    рука у руці.

    ***
    Люди великі бувають у свято.
    Їх є немало, але небагато,
    тих, що за ближнього душу кладуть.
    Є й недалекі брати-супостати,
    що випихають із рідної хати
    і виживати сестрі не дають.

    ***
    Не проминає життя у розстрочку –
    сина купити, зарізати дочку,
    у не стидатись у таборі зла
    зняти у ближньої нижню сорочку,
    і на минулому ставити точку,
    і руйнувати майбутнє до тла.

    2015


    Рейтинги: Народний 0 (5.58) | "Майстерень" 0 (5.95)
    Прокоментувати:


  4. Василь Луцик - [ 2015.07.31 18:28 ]
    Ескізне
    Я вітер.
    Вітер – із холодних літер!
    Із гарячих знаків.
    Із дощів і снів.

    Я літаю всюди.
    Я цілую груди.
    Я танцюю тихо.
    Тихо! – не бентеж.

    Бо я винен теж...

    Що вбиваю камінь.
    Що вбиваю листя.
    Що тебе вбиваю
    стільки
    диких
    раз!

    Та я тільки газ...

    Я повітря непомітне.
    Тво́є серце квітне? –
    вибач.
    Вибач і пробач! –
    я порожній м'яч...

    Я "відсутнє" всього.
    І "присутнє" теж –
    я жага пожеж!
    Я жага любові.
    Я страждання крові,
    мрії кольорові –
    я.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42) | Самооцінка 3
    Прокоментувати:


  5. Домінік Арфіст - [ 2015.07.31 17:56 ]
    ...ми один одному...
    ми один одному – привід…
    ми один одному – привид…
    прядиво слів, павутина повчань…
    змовчувань місиво і мовчань…

    ми один одному – ранок…
    ми один одному – рана…
    зáпнута постіль уламками тіл
    стеля і стіни, підлога і стіл…

    ми один одному – відстань…
    ми один одному – відхлань…
    биті шляхи, нерозгадані сни…
    доньки не справджені і сини…

    ми один одному – вітер…
    ми один одному – віти
    з дерева зимнього… уночі
    переслідувані втікачі…

    ми один одному – храми…
    ми один одному – шрами
    на шрамах… ширми із шепотінь…
    батька гамлетового тінь…

    ми один одному – дотик…
    ми один одному – доти
    доки себе не заповнимо вщерть…
    ми один одному – смерть…
    і народження…
    шалу тотального ототожнення…

    ми один одному… ми один одному…
    сонце холодному… манна голодному…
    щезнем дощами… нав’язнем оскомою…
    більше нікому ми…
    більше нікому ми…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3)


  6. Іван Потьомкін - [ 2015.07.31 17:30 ]
    Єгуда Аміхай
    Є день, про який всі говорять.
    Я був там. Можу посвідчить, що стояв поблизу аварії.
    Неподалік од бомби, од розп’яття. Ледь врятувався.
    Бачив сором’язливі лиця нареченого й молодої. Радів.
    Глянув на ложе Давида й Вірсавії:
    Випадково був на дахові, чинив труби, зняв прапор.
    Бачив на власні очі диво-дзбанок у Храмі.
    Бачив, як генерал Аленбі входив у Яфські ворота.
    Бачив Всевишнього.

    І є день, у якому все алібі: не чув, не бачив.
    Чув тільки вибух здалека і втік.
    Бачив дим, але читав газету в іншому місці.
    Не бачив Всевишнього.
    Є в мене й свідки.
    І божественний Єрусалим – довічне алібі:
    Не був там, не бачив, не чув.
    В іншому місці був. Був інший.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  7. Валерій Хмельницький - [ 2015.07.31 14:00 ]
    Кому куму?
    - Кому куму, кому куму? -
    Ячать колібрі галасливо.
    Але коли, та і кому
    Було чи є до того діло?

    - Куму кому, куму кому? -
    Ропуха кумкає несито.
    Кому суму, кому в тюрму,
    Кому куди - в дорогу биту.

    А хрін росте між капустин,
    Качки пливуть поміж ряскою,
    Упав і згнив трухлявий тин,
    Травою втомлений чіпкою.

    Чи ти стоїш, неначе стій,
    Чи засмагаєш на матраці -
    Знай, як зірветься суховій,
    За все заплатиш і заплачеш.

    Чвалає бідний бедуїн
    Із гімалайським крізь пустелю -

    У вушко голки, зрозумій,
    Із ним не втрапиш, мудраге́лю.


    31.07.15


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: | "Де кум?"


  8. Лілея Дністрова - [ 2015.07.31 12:01 ]
    Дочекайся мить світання...
    Зоріє ніч за обрієм краси,
    Що розчинилась в малахітах літа.
    Моргає місяць блиском до роси,
    До купелі царівни Афродіти...  

    Співають німфи оди голосні,
    Настурцію вплітаючи у коси,
    Чи ж це наснилося у дивнім сні?..
    Нічна мелодія...квіткові сльози...  

    Харити бенкетують у садках,
    Впиваючись трояндовим нектаром.
    На  тих закоханих, хмільних устах
    Час заблукав...розсипався стожаром.  

    Зоріє ніч на роздоріжжі мрій,
    Розплескуючи марево кохання.
    Лише від стиглих трав не очманій
    Та дочекайся Еос...мить світання.

    2015 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.3) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  9. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.07.31 10:08 ]
    На пленері


    Толька привіз у трави татків бус,
    Арсен читав у джипі Муракамі...
    Петро йшов пішки - знаний боягуз,
    Дзвонив Нателлі, бо забув панаму.

    Писали всі! Гнат - про безпечний секс,
    Принади гамака, смак адюльтеру,
    Ед пригадав: біг песик Рекс,
    Наїхала на хвіст руда мегера;
    Зросив сльозами кейс, блокнот і шарф,
    Присвячував рядки персистій Риті.
    Отримав за епітет і "базар".
    Усі ж були "продвинуті", маститі...

    Оспівував хариту Харитон,
    Природно на узліссі ціпеніти.
    За пнем побачив замок, моцний трон,
    Хітон, сандалі, кралині ланіти...

    Дитя Марі зловило жабеня,
    Запхало олівцем на дно горняти.
    Не вистачало для натхнення дня.
    Ще вирішили кліп отут відзняти.

    Творили всі... Збиралися на ланч,
    Бабок сачком ловили, спали в лузі.

    Знайшовся на усіх один слухач -
    Припнутий цап. Ловець рядків-ілюзій.


    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (2)


  10. Ніна Виноградська - [ 2015.07.31 06:51 ]
    Купальський день


    Липневий світ, ясний купальський день,
    Під вигорілим небом спека, спека...
    І гріє боки посивілий пень,
    Над гніздами стоять стрункі лелеки.

    І оглядають з висі дивосвіт –
    Городи, луки, верби, квіти, люди.
    Пташата підросли за днями вслід,
    Тепер чекати вирію вже будуть.

    Купальський день, заквітчана трава,
    Під жовтим сонцем пахощами вмита.
    Вже скоро починаються жнива,
    Перебіжить за половину літо.

    Дозріє і збереться урожай,
    Наповняться добром усі комори.
    Мій працелюбний український край
    Встає до сходу сонця в літню пору.
    07.07.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  11. Серго Сокольник - [ 2015.07.31 03:39 ]
    У вагоні
    Знову міряє час вагон...
    Вже он
    Повз вікно пливуть ліхтарі...
    Зітри
    Ти в минуле відпливший час
    Нараз.
    В такт коліс дзвенить голова...
    Бува...

    І в майбутнє шляхи ведуть
    У путь...
    Ти з відкритої пляшки хміль
    Мов біль
    По краплині у себе влий,
    Малий.
    Це розлука твоя гірка
    Така.

    А за поїздом сліз ріка
    Стіка,
    Бо не вернеться зорепад
    Назад.
    Бо не впали зірки до рук...
    Тук-тук...
    А колеса по стикам в такт-
    Так-так...

    І в безсонні нічнім ти сам
    На сам
    Із думками, що надійшли
    Зі мли,
    Що затьмарився небокрай-
    Прощай!..
    Розлучилися назавжди...
    Не йди!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115073100923


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  12. Віктор Чубенко - [ 2015.07.30 23:02 ]
    Слава - бджола (Емілі Дікінсон, переклад з англійської)
    Слава - бджола.
    Вона співа -
    Має жало -
    І одне крило.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  13. Валерій Хмельницький - [ 2015.07.30 17:21 ]
    Володимир Висоцький. Про дикого вепра (переклад з російської)
    В королівстві, де все тихо і мирно,
    Де ні війн, ні катаклізмів, ні бур,
    Десь узявся дикий вепр неймовірний -
    Може, буйвіл, може, бик, може, тур.

    Сам король мав печію, також астму,
    Та ще й кашель лютий ледь його не добив, -
    A тим часом нечестивець смугастий
    Їв одних, а інших в ліс волочив.

    Видає тоді король три декрети:
    "Звіра знищити пора нанівець!
    А хто наважиться на це, у кареті
    Ще й принцесу повезе під вінець".

    І в зневіреній до краю державі -
    Як увійдеш, навскоси й навпростець -
    У зажурі відчайдух жив недбалий,
    Кращий з кращих, та опальний, стрілець.

    На долівці розляглись люди й шкури,
    То співали, то мед-пиво пили -
    Засурмили у дворі трубадури,
    Хап стрільця - і у палац повели.

    Там король йому прокашляв: "Не буду
    Я мораль тобі читати, стрілець, -
    Та коли застрелиш ти чуду-юду,
    То й принцесу поведеш під вінець".

    A стрілець: "Так це хіба нагорода?!
    Краще взяв би я портвейну відро!
    А принцесу під вінець - не погоджусь,
    Бо помножу звіра й так на зеро!"

    A король: "Кажу тобі, годі!
    A як ні, то запру тебе в тюрму!
    Королівського вона усе ж роду!.."
    A стрілець: "Та хоч убий - не візьму!"

    І допоки з ним король сперечався,
    Зжер жінок ну майже всіх і курчат
    І до замку короля підібрався
    Вищезгаданий вже бик-супостат.

    Що ж, забрав стрілець портвейн із собою,
    Чуду-юду вмить поклав - і, на сміх,
    Вкрив принцесу з королем ще й ганьбою -
    Хоч опальний, та усе ж кращий всіх.


    30.07.15


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (7) | "Высоцкий Владимир Про дикого вепря"


  14. Ніна Виноградська - [ 2015.07.30 16:56 ]
    Свято душі


    Вже перебігло літо за межу,
    Донизу нахилилося колосся.
    І захід сонця схожий на іржу,
    Чи на чиєсь фарбоване волосся.

    Уже волошки відцвіли в житах,
    Від’їлися малі перепелята.
    Чому, не знаю, але я, мов птах,
    Літати хочу, ніби нині свято.

    Лоскочуть ноги теплі спориші
    І червоніють кетяги калини.
    Отой підйом, що є в моїй душі,
    Я передати хочу Україні.
    20.07.15


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  15. Ніна Виноградська - [ 2015.07.30 16:50 ]
    Урок життя


    Я сто разів летіла серцем в прірву,
    Я розривала пута із думок.
    Я думала – біду із долі вирву
    І до свободи буде лише крок.

    Не тільки я, моя біда не спала,
    Безсоння в неї від моїх страждань.
    Вона мене очікувала, знала,
    Що кожен день мій із одних питань.

    І відповіді жодної немає,
    Бо ти на небі, я на цій землі.
    Твої гріхи спокутую і знаю,
    Що гостряться іще мої шаблі.

    Іще не сплять намертво пси ворожі,
    Пантрують кожен мій успішний крок.
    Та я не зупинюсь на півдорозі,
    І це для мене ще один урок.
    04.10.13


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  16. Ніна Виноградська - [ 2015.07.30 16:48 ]
    Літнє



    Ранок такий строкатий,
    Вечір глухий такий.
    Зорі з небес кудлаті,
    Клен за вікном стрункий.

    Пахне медово липа,
    Літу нема кінця.
    Дощиком хмарка хлипа,
    Місяць сховав вінця.

    Тихо на видноколі,
    Мжичкою сіє дощ.
    Вікна відкриті в поле,
    Пахне сусідський борщ.
    20.07.15



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  17. Богдан Манюк - [ 2015.07.30 12:59 ]
    *****
    З циклу «Карпатські бранзолєти»

    Молоко з бербениці голодному світиться,
    видається цілющим
    разом із цілушкою.
    Не помітить і холива сонця із місяцем,
    допиваючи білу поточину сущого.

    На долівці б йому бербеницю залишити,
    дранкогузові, завше маркотному,
    в лудині –
    не порунтає неба,
    що золотом вишите,
    невміньково в зажуті не вп’ється облудами.

    Сокотити піде по страбаччі доріженьку
    од Карпат до раю – голіруч, а не з барткою,
    щоб вернутися янголом
    ранком засніженим
    і черпати нівроткам із вічності – квартою.

    2015р.


    Примітка:
    бербениця – висока вузька діжечка для перевезення молока;
    холиво – гра у хованку;
    поточина – струмок;
    дранкогуз – голодранець;
    маркотний – невдоволений;
    лУдина – одяг домашнього виготовлення;
    рунтати – рухати;
    невміньково – ненароком;
    зажута – скрутне становище;
    сокотити – сторожувати;
    страбаччя – гостре каміння;
    бартка – гуцульський топірець;
    кварта – кухоль;
    ніврОтки – бідняки.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (9)


  18. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.07.30 12:08 ]
    Радій...

    А правда у вічі - завжди моветон.
    Мовчи у хустинку чи шнапс - велемудро,
    коли промовляє огрядний патрон:
    "Давайте бухати, а праця - на утро".

    Не варто казати про курс - навмання,
    проекти із хибами, з ганджами "смєти".
    Якщо ти сідаєш на правди коня,
    то шлях манівцями, тобі - у поети.

    Між мушель розкритих, рожевих перлин
    побачиш пластмасові торси і кулі.
    Усе перемеле Високості млин:
    і липи одквітлі, і пера зозулі.

    Прокраяти мусиш лахміття брехні,
    ще зопалу звалиш у крейді боввана.
    Опінії пишуть на сцені, в пивній...
    Тоб ж - репутацію створять погану.

    А правда - зіжмакана, кинута на
    прослави і розкошів кедрові шкіци.
    Радій - хмаровиння, смугаста луна...
    І жменя піску - з берегів Біарріца.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  19. Кароліна Бундаш - [ 2015.07.30 11:53 ]
    (лист самотнього художника)
    Коли ти ввійшла, я напевне знав, яка у тебе душа -
    свіжа й терпка, мов апельсинова цедра,
    таку ховають у складки суконь, щоб запах пристрасті нікого не спокушав,
    навіть якщо остання - надмірно щедра.

    Коли ти ввійшла, я відчував на смак
    твоє ягідне серце крізь панцир корсету й ребер.
    Я був переконаний, що творитиму знову,
    однак
    нікого більше не малюватиму, окрім тебе.

    Ти натомість бажала тільки один портрет -
    цей намір мені у скронях місячний кратер виїв,
    між нами замість сполучника "і" стояло лише "тире" -
    там, де твоя обручка змикалась кільцем на шиї.

    Ти приходила щосуботи, стукаючи підборами об бруківку біля мого вікна,
    стримано посміхалась, поспіхом переступала поріг,
    і в безладі акварельно гірких кімнат
    лишала по собі післясмак, який я так натхненно беріг.

    Я довго і ніжно віддавав тебе полотну,
    намагався вкласти у нього хоча б мізерну частку своїх нудотно-болючих ночей
    боявся, якщо в гарячу каву твого волосся без зайвих розмов пірну,
    одразу мене зсередини обпече...

    Між нами напнулася осінь, мов пуповина,
    годувала мене тижнями, самотою, а на сніданок - мокрим опалим листям...
    Скажи, скільки б коштувала твоя оголена спина,
    якщо б я платив поцілунками тільки кистю?


    Останній мазок лягав на твій комір, неначе жертва,
    благаю, заший мене навіки в своїх рукавичках,
    щоб пальці взимку не мерзли.

    Впадати у відчай - надто погана звичка,
    якщо я все життя кохатиму тебе пензлем.

    2012


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  20. Ютченко Анна - [ 2015.07.30 11:18 ]
    саморух (продовження)
    бо ти не зупиниш
    цей рух і цей вир
    і все те що є для тебе сущим
    це небо що стає чорним й густим
    і сонце що падає у воду як насінина

    говориш собі:

    хоч йди хоч не йди
    дороги з роками поростуть ріками
    а волосся не старістю а сіллю біліє блищить
    як срібло на світлі

    говориш собі:

    йти чи не йти
    бо ніч заливає пітьмою міста
    бо не бачу не чую
    попереду ці вогні як човни
    все пливуть і пливуть перед очима

    говориш собі:

    дивись вже і місяць росте із води
    стає обличчям милого
    тягнись ж бо
    йди до нього
    йди
    бо знову тоне

    цей вир у ріці вже не зупиниш
    як не зупиниш рух любові у тілах

    тоді говорю тобі:
    йди ж бо
    йди


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  21. Ютченко Анна - [ 2015.07.30 10:52 ]
    саморіст
    якби ж ти ходив за мною тихо
    я б показала тобі як яблуні порослі туманом
    стоять холодні і тихі як тіні під травами
    як все гойдають-вигойдують вітри
    у колисці із віття сонце – золоте дитя

    якби ж ти ходив за мною тихо
    я б показала тобі як красиво
    навесні поростають озера дощами
    а краплини корінням вростають у дно
    так міцно вода поєднується з водою
    як поєднується в нас тільки пам'ять і час

    а потім ніщо
    а потім знов саморіст
    і паводок збільшує тіло озер

    якби я тільки змогла
    якби я тільки зуміла
    лишати сліди як насіння в землі
    щоб не повертаючись рости і рости
    у маленьких долонях золотого дитя
    поміж міцного коріння весняних дощів
    поміж скошених трав
    де тіні липнуть до твоїх підошов
    де кожен наш рух міцно вростає у крок
    як вростає в тіло лиш поезія

    тоді б ти знайшов
    тоді б ти тихо пішов
    за мною


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Віктор Чубенко - [ 2015.07.30 09:42 ]
    Про дідуся, красуню і золоту рибку
    Раз рибку золоту спіймав дідусь,
    І думає: «Це ж означає щось!»
    Та що й до чого – він уже забувсь,
    І відпустив… Спас рибку так склероз.

    ***

    Попалась кралі рибка золота
    І краля, звісно, просить про своє.
    А рибка їй: - Ти гарна й молода,
    Які бажання – в тебе й так все є!

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  23. Олександр Олехо - [ 2015.07.30 08:18 ]
    Оте, що
    Оте, що «є», і те, що «має бути»,
    розведені на рингу по кутах.
    Одне снагою напинає груди,
    а інше на тремких стоїть ногах.

    Добро і зло – одної долі грані.
    Нові ворота та старі «козли».
    Липневі ночі зорями духмяні.
    Кому, за що, а головне, коли?

    Зійшлись у герці. «Є»…, ач, здоровило,
    за опонента більше у рази.
    Віками скрути жИло, не тужило,
    вкорінене у думи і ази.

    А «має бути» – недолуге й кволе,
    мана ілюзій, віри, сподівань.
    Бажання щирі, але тіло голе –
    об’єкт для пересічних кепкувань.

    Тримаю кулаки за «має бути».
    Надія ще жива у сущу мить.
    Скоріше би сконали Юди й Брути,
    бо те, що «є», у печінках сидить.

    25.07.15р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.61)
    Коментарі: (4)


  24. Олена Красько - [ 2015.07.30 01:10 ]
    ***
    Чатувала ніченьку
    Розливала річечку
    Щоб шляхи були чистенькі
    По яких іде миленький

    Замісила тістечко
    Заспівала пісеньку
    Щоб доріженька легка
    Мому любому лягла

    Вже і місяць посвітлів
    Зорю ясну засвітив
    Та нема коханого
    В любов мою вбраного

    Знаю-знаю хто тримає
    Долю нашу не пускає
    Хто не вірить в щастя сам
    Не дозволить його нам

    Смаколиків напекла
    Пташенятам віднесла
    Щоб забувать на це життя -
    Разом ми до небуття

    30.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Олена Красько - [ 2015.07.30 01:19 ]
    Йому все одно
    Йому все одно
    Чи свята ти
    Чи грішна
    Чи напилась гіркої води
    І йдеш сама – пішки
    Йому все одно

    Йому все одно
    Чи гарна ти
    Чи потворна
    Чи співаєш вночі пісні
    Чи балдієш в кіно – від поп-корну
    Йому все одно

    Йому все одно
    Чи бідна ти
    Чи з грішми
    Чи відкрита до нього душа
    Чи як забита – діжка
    Йому все одно

    Йому все одно
    Чи щаслива ти
    Чи плачеш
    Чи відпустила свої гріхи
    І на лисій горі – скачеш
    Йому все одно

    Йому все одно
    Чи радієш ти
    Чи нудьгуєш
    Напився твоєї води
    І за іншими вже – пильнує
    Йому все одно

    Йому все одно
    Чи наповнена ти
    Чи скеля
    Хотів тебе випити всю
    А далі йому – хоч пустеля
    Йому все одно

    Йому все одно
    Чи вулкан ти
    Чи кратер
    Палить за собою мости
    І на попелищі – плаче...
    Йому все одно?

    А тобі все одно?
    Та не зовсім…
    Але знову пустився – дощ!
    Тому виживеш ти
    Сьогодні
    І звариш іншому борщ

    29.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  26. Мирослав Артимович - [ 2015.07.30 00:55 ]
    ***
    Вернувся у бронзі. Велично постав
    На рідній горі Святоюрській.
    Високе чоло, молитовні уста,
    А постать… неначе у русі.
    Неначе – в апостольській праці увесь
    Ти знов, український Мойсею,
    Освячений літнім дощем із небес,
    Ведеш нас, Владико Андрею!

    29.07.2015




    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  27. Анатолій Криловець - [ 2015.07.29 19:57 ]
    Пересторога для колобків
    Хвалить шеф. Мовчки піч колупаю.
    Та немає в очах моїх захвату.
    Може, сватати буде, гадаю,
    Може, просто збирається трахнути.

    29 липня 2015 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6) | "http://poezia.org/ua/id/42434/personnels"


  28. Володимир Вінокуров - [ 2015.07.29 18:50 ]
    Я хочу бути з тобою
    Я хочу бути з тобою
    У щасті, у горі, завжди.
    Як берег в обіймах морської
    Води.

    Я хочу бути з тобою,
    Байдуже, що думає світ.
    Без тебе я черствий, а серце –
    Граніт.

    Без тебе так зимно весною
    І холодно від пустоти…
    Я хочу бути з тобою!
    А ти?

    29.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  29. Валерій Хмельницький - [ 2015.07.29 17:14 ]
    Де кум?..
    Як нема кому,
    То і кум куму –
    Та нехай би й так - просто обійняти.
    "Але де той кум?" -
    Й обіймає сум
    Боязку куму у нічній кімнаті.

    І тремтить кума -
    "Знову все дарма!"
    Почала кума на очах сивіти.
    Глу́па ніч німа,
    Кума все нема -
    За вікном горять зорі-самоцвіти.

    Не росте полин
    Поміж капустин,
    Не пливуть качки, не шукають ряски,
    І нема кому
    Боязку куму -
    Де подівся кум, матері ‘го трясця?

    Не приходить кум
    І проймає сум -
    Десь блукає кум, шляк його би трафив!
    То ж нема кому
    Відтепер куму...
    За вікном скрипить під ногами гравій...


    29.07.15


    Рейтинги: Народний 0 (5.42) | "Майстерень" 0 (5.44)
    Коментарі: (36)


  30. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.07.29 16:29 ]
    Пісочне


    Вітрів серпневих стежка – навмання.
    Циганський піт, копит відбитки срібні.
    Крізь пилюгу, що лошачок здійняв,
    Тремтить піскар на синій волосіні.

    Штурмують ластівки нічий курінь.
    Мандрують кавуниці автобанами.
    Пора сплітання-відсікань корінь
    І обміну – помешканнями, ранами.

    Шукай залізо в рудному пласті.
    Тримай рецепти щастя в таємниці.
    Зріс ломикамінь між сердець та стін.
    Кого вбив кум – стирається різниця.

    Пливуть качки, дараби, міражі...
    Кумі набрид Ванкувер, хоче в Драбів.
    ...Ступаю в човен кавних ворожінь,
    Минувши парасолі димних пабів.

    Годинники пісочні між колон.
    І всюди – рейвах, перманентний шмон.

    2015



















    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  31. Наталя Шаповалова - [ 2015.07.29 15:20 ]
    Гра за п'єсою С. Беккета "Гра"
    Так. Дивно. Лише темрява. Навіть
    без соку лимона владнають діла.
    У нього їх двоє і кожну він бавить,
    і в кожній він бачить порожні тіла.
    У них - він суміжний, в англійському дусі
    парфум вивіряє скупий детектив.
    В любовних митарствах - однакові друзі,
    у стрижці газону - пасив та актив.
    Останні тортури. Листопад на вістрі -
    жалітися пізно на зойк голосів.
    Під попілом скуте смарагдове листя
    навіки лишає цинічність кутів.
    Зруйновані маски на мармур сумління,
    ковтаючи зраду, торочать одне:
    Так. Дивно. В коханні немає спасіння.
    Кохання для тебе спасіння і є.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.42)
    Прокоментувати:


  32. Ніна Виноградська - [ 2015.07.29 12:52 ]
    Невтішне літо


    Різьблене ошатне листя,
    Як липень навкруг, зелене.
    А в жовтні вбереться місто
    У золото цих же кленів.

    А зараз панує спека,
    Аж вицвіло з неї небо.
    До осені ще далеко,
    Ще в літі в усіх потреба.

    Ще яблука спіють, груші,
    Зварились варення з вишні.
    Але гризота у душах
    І настрій такий невтішний.

    Війна у моїй країні,
    Поранені є і вбиті.
    Сирітські сльози, вдовині,
    Не сохнуть навіть у літі.

    Тепер їх уже навіки
    Зігріти ніщо не зможе.
    Без батька і чоловіка
    Життя їхнє горе множить.

    А як там на фронті діти?! -
    Серце не змінює думу.
    По липню іду, по літу,
    Повна безсилля й суму.
    09.07.154


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  33. Ігор Павлюк - [ 2015.07.29 11:19 ]
    Уривок із поеми-2
    * * *

    Квітнева рань.
    Співають хижі птахи.
    Незвані гості сходяться до нас.
    У час цвітінь, державну пору краху
    Весна – війна.

    Свою війну я вже учора виграв
    І душеньку забрав у біль і сон,
    Де квіти, зорі і вогнисті тигри,
    Де лонний схрон.

    А тут лікують кров’ю від ілюзій,
    Тирани в масках «демократ» чи «сер».
    Коли мені стріляли в спину друзі,
    То космос розпадавсь, як СССР.

    І стогін мій, мов світло, буде довго
    У ньому йти і йти кудись туди...
    Де сам Дідусь по вічній Хаті човга,
    Знов ліпить щось із хліба і води.

    Війна вбиває музику квітневу.
    Попівен провінційних чути плач.
    Летять пташки і голенькі дерева.
    Хрести летять...
    І біси зі ствола.

    А влада шинкарів у цій країні
    Погубить і країну, й шинкарів.
    Окраїна?..
    Украйна.
    Степ...
    Руїна...
    Душевне м’ясо.
    Небо у Дніпрі.

    Молився я всю ніч.
    На ранок – світло.
    Біль розчинився.
    Біло.
    Просто.
    Даль.
    І хочеться – щоб чесно і не підло...
    І мріється – щоб мама молода...

    Немає мами.
    І держава... бачиш...
    Війну почати легше, ніж любов.
    А я із безпритульності собачої
    Солідних келій так і не знайшов.

    Хоча все більше монастирська пасіка
    Мене голубить.
    Там же мед і біль.
    І Місяць в небі плюскає карасиком,
    Нагулює сріблистість для весіль.

    Мов сірнички з головками зеленими,
    Валяються дерева молоді.
    І збиті людом пам’ятники-Леніни
    І кров на молодесенькій воді.

    Сумна й шумна кругом і в нас погода.
    Весна зі снігом.
    Прірва і тоска.
    І меншає в державі цій народу...
    Ключі ржавіють у чужих замках.

    Майбутні дні, мов букви із хмаринок,
    Над горизонтом гаснуть, гаснуть, га...
    Тепер усе виноситься на ринок:
    Людська душа, подушка порога.
    .
    І важко жити...
    І вмирати легко
    У ці часи таких перетирань,
    Що світ – немов чорнобильський лелека,
    У напівсні болючім умира.

    Засну і я з моїм дурненьким світом,
    Що таємничий, древній, корінний.
    Любив до болю землю, іскри, вітер...
    Моя дорога – біла тінь струни.

    Історія ж бо з крупними мазками
    Мене хвилює мало – там брехня...
    Над мамою росте хрестатий камінь.
    Я йду з хрестом.
    І пташка доганя...

    Мене з хрестом догнати їй не важко.
    Вона тихенько сіла на хреста.
    І став хрест легший...
    І душа – як пташка...
    І з ангельськими крильми висота.

    І кисне чорний кисень України
    У золотих туманах забуття.
    І знову, знову нам стріляють в спини
    Під сивий космос вовчого виття.

    І світло зір лимонним соком грає
    У горлі тих, що впали і лежать,
    Адже ніхто отут не воскресає,
    Хто не навчився чесно умирать.

    Ми ж міряємось болями своїми
    Із ворогами й друзями тепер.
    Хто біль несе найбільший –
    Зі святими
    Спочине в Бозі,
    Коли вже помер...

    Любив життя, неначе богослужбу.
    За чесну битву дякував святим.
    І згадував мечиська харалужного,
    Який лікує душу, стертий в дим.

    І вороги хвилюють кров осінню.
    Я їх люблю.
    Свою голублю смерть.
    В чаїно-журавлинім голосінні
    Минуле чорно-біле і німе.

    Танцює смерть на вулицях Вкраїни.
    Між кулями велика скукота...
    Вони дзижчать над серцем комарино,
    В якому глибиніє висота.

    Поміж мечем, плачем я – тихий промінь,
    Солоний спів мій без високих слів.
    Рятують друзі, церква, чай із ромом...
    І сіль Землі.

    Моє ім'я на Бугові напишуть...
    Країна хора.
    Я її поет...
    Як з корабля, що тоне,
    Скачуть миші,
    Так людські душі скачуть із планет,
    Які уже втомилися крутитись
    У жадібній печалі забуття.
    Стою біля розбитого корита,
    Немов дитя.

    А наді мною журавлі і чайки.
    Кругом ростуть вокзали і церкви.
    П'ю чорний чай.
    Смалю козацьку файку.
    Дивлюсь у вир.

    І вир мене вже більше не лякає.
    Горить в мені лампадка золота,
    Яку бабуся принесла з Почаєва?..
    Не пам'ятаю.
    В даль несу хреста.

    Допомагаю іншим, тим, що поряд.
    Мені допомагають ближні теж.
    І предків кров згортається на корах.
    І біль душі уже не має меж.

    Лиш біль і сон.
    Бодун після Майдану.
    Не радують ні слава, ні хула.
    І рано ще зализувати рани
    У цій великій битві світла й зла.

    На все я буду з космосу дивитись.
    Ні смерті не боюсь і ні життя...
    І квіти мені зорі, зорі – квіти...
    І я уже удома, не в гостях.

    Паломник я.
    Попереду зірниця.
    Вже осудів брехливих не боюсь.
    І солодко мені дитинство сниться.
    І сонячно-казково сниться Русь.

    А потім сни збуваються химерно.
    І плаче зірка – рибка золота.
    Міняю лаври на криваві терни.
    Болюче глибиніє висота.

    Бо справжній Шлях земний – завжди терновий.
    Розквітне терен – радісно душі.
    Коли фальшиві ідоли і слово –
    Небесна кров іскриться на ножі.

    А я все більше з Богом, а не з вами,
    Тепленькі люде, схильні до іудств.
    Я не такий, як ви, бо ріс без мами.
    Впадав у єресь і влітав у блуд.


    Рейтинги: Народний -- (5.72) | "Майстерень" -- (5.75)
    Коментарі: (2) | "http://poezia.org/ua/id/42435/"


  34. Ніна Виноградська - [ 2015.07.29 10:13 ]
    Бабусина прикмета


    До голоду – врожай на горобину, -
    Колись мені казала це бабуся...
    Вродила нині так, що віти гнуться,
    А серце мучать думи без упину.

    Я розумію – нас попереджають
    З небес високих з голоду померлі.
    Колись їм Лета вже відкрила жерла,
    Й зібрала смерть високі урожаї.

    Хай кетяги червоні горобини
    Горять яскраво тільки на весіллі.
    Ми вирвемо війни та болю зілля
    І мир зі щастям прийдуть в Україну.
    20.07.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  35. Василь Кузан - [ 2015.07.29 08:53 ]
    * * *

    у передмісті незнаних істин
    у топці світу
    згорає віра
    що шнур бікфордів
    прип’яв до літа
    у передсердя вливають ріки
    бунтарську піну
    від бруду душу
    холодна вічність
    чи хто омиє
    іржа на волі
    старої зброї
    вгрузає в глину
    війни немає
    бо переможець
    давно загинув
    чужі лелеки над рідним полем
    клюють майбутнє
    а сутність долі живе в окопі
    життям безпутним
    нема команди
    нема набоїв
    лиш волонтери
    немов насіння
    чи передвісник
    нової ери

    25-26.07.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  36. Серго Сокольник - [ 2015.07.29 01:14 ]
    Мистецтвознавець. Гумореска
    От не художниця. Аж ні з якОї
    (з правої, з лівої- НІ- сторони)
    До галереї із передпокою
    Водить та й водить потічок рясний...

    -Мистецтвознавець. Живопис вивчала.
    (а як вивчала, то можу й навчить)
    З роду я пензля в руці не тримала,
    Та малювати навчу вас за мить.

    У магазині набір продається.
    Пензлі. Інструкція. Фарби. Рядно.
    Вивчив. Розвів. І малюй, що прийдеться
    Згідно шаблону. Мені все одно!

    Ще не завадило б по галереї
    Як екскурсантам зі мною пройтись-
    Поллака трохи змішать з Рафаелем...
    Як малювати уміли колись!..

    Як у віршІ не підібрана рима,
    Автопідбірник ввімкни- і вперед!
    (хочеш- пиши. Та з казками такими
    Щось я не чув, щоб виходив поет)

    Ну, а як будеш не надто слухняним-
    Буде не радісна доля твоя.
    Мною заведено у малюванні-
    Мистецтвознавець сьогодні- ЦЕ Я!!!
    ....... ....... .......
    От не на часі... Обпалені крила...
    Справи... Турботи... А серце щемить-
    Скільки талантів ти щойно згубила?
    Скільки ще згубиш... як не зупинить?


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115072900331


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  37. Кароліна Бундаш - [ 2015.07.28 18:05 ]
    комета
    мені комета впала за комір:

    вкусила голкою за плече,
    лягла у кратер зі шкіри, –
    не йми віри
    усім, хто каже, що не пече
    носити зірку у кулаці,
    чи сонячному сплетінні,
    чи над лопаткою, як Пелоп.

    візьми за правило телескоп,
    терпіння лише з прямих ліній,
    лягай горілиць,
    бо небо надто старий кобзар:

    порветься сузір’я – матимеш свій квазар.

    комети падають не за обрій,
    комети падають у людей.

    комети падають в люди
    у гороскопі - як пил як опік
    як зміст,
    рудий хвіст
    комусь у волосся, комусь - на груди

    тому, якщо замість серця чорна діра
    спробуй комету витягти з-під ребра


    2015


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (4)


  38. Михайло Десна - [ 2015.07.28 18:11 ]
    До Дня хрещення Русі
    За місце під сонцем
    найвищої проби
    касирка з віконця
    продала квиток.
    Поляку з естонцем -
    під знаком особи;
    мені ж росіянин -
    до скроні пісок.

    Не завжди на пляжі
    шукають засмаги.
    За місце від сажі
    борюся життям.
    Та тільки у чаші
    занадто аж спраги.
    Під сонцем є місце
    хіба що чубам.

    У світі новела -
    сама штовханина.
    І навіть Говерла
    ще не Еверест.
    Але ще не вмерла -
    живе Україна.
    Стоїть Володимир.
    Й освячено хрест.


    28.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  39. Іван Потьомкін - [ 2015.07.28 17:15 ]
    Літність
    Чи так завжди було,
    Чи це таке поліття,-
    Все добивається настійно в пам”ять.
    Туман поплив за Десну.
    Катер надсадно простогнав.
    Врізнобіч розтеклася пара молодят.
    Не доказала щось важливе сойка...
    А, може, це надходить літність?
    Серце готується до нових ритмів?
    Якомога більше обертонів хоче долучать до тону?
    З призахідного скравка неба всі позбирать відтінки?
    Кожну бадилину по імені назвати?
    Так, це не поліття, а справжня літність надійшла.
    Стривай, вона, здається й знаки подавала
    З дупла он тої одинокої верби.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  40. Ніна Виноградська - [ 2015.07.28 17:39 ]
    Іду по літу


    Іду по літу,
    Потрапляю в липень,
    В медовий цвіт,
    Де трубадурить джміль.
    Де абрикоси
    Сонечком зігріті,
    З наливом білим
    Розливають хміль.

    Іду по сонцю
    В молодих калюжах,
    Одне вгорі,
    А інше на землі.
    Сміються радо
    І в’юнок, і ружа,
    Петрів батіг
    Уже дістав шаблі.

    Далеко ще
    І листопад, і грудень,
    Ще скоситься не раз
    Густа трава.
    Іще калина зробить
    Свято в будень.
    А у поета
    Визріють слова.
    18.07.15


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  41. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.07.28 12:37 ]
    Рвійний вірш

    Дощ збиває абрикоси...
    Засихає кріп.
    Ділять грушу чорні оси.
    Ти - за десять кіп.

    Зранку дзвониш: "хутко їду...";
    "глохне білий джип...".
    Рве-шматує "Енеїду"
    Цап у тіні лип...

    Та куди ж подався, Йване?
    З козами - сама.
    Сибарит рудий, диванний.
    Ще ж діток нема...

    Обіцяв цюцькові буду,
    Клуні - тин і саж.
    Прийняла тебе - приблуду.
    Вивчила масаж...

    Наварила пива, раків,
    Їв густі борщі.
    Не зірвав ні руж, ні маків...
    Повернись мерщій!

    Хоч такий - мені ти любий,
    Прилаштуй насос...
    Узяла у прийми Люба
    Карлоса, він - бос.
    Каже, треба десь у тиші
    Пересидіть з рік.
    Був до нього митник Гриша,
    Добрий чоловік.

    Я тебе лиш до господи
    Рвійно завела.
    Знову дзвониш: "Я у Бродах...";
    "ще веду вола...".

    Накосив би вранці-рано,
    Обійняв би стан.
    Лепехою гою рани...
    Заграє Богдан...

    П"ю нектари і настойки,
    Вишила бузок...
    Відведу тебе до Зойки....
    Був десь мотузок.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (5)


  42. Ніна Виноградська - [ 2015.07.28 11:24 ]
    Не карай війною


    Не покарай нас, Господи, війною!-
    Просили всі прапращури мої.
    На жаль, всі покоління наді мною
    Відчули на собі тягар її.

    Якщо караєш – не карай війною,
    Смертями рідних, Боже, не карай!
    Хай половіє жито і весною
    Нам вистачить на хліб і коровай.

    Нехай скоріше світлий час настане,
    Щоб з горя не сивіли матері.
    Нехай мої Амалія і Таня
    Щасливі будуть в мирі і добрі.
    24.07.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  43. Ніна Виноградська - [ 2015.07.28 10:21 ]
    Ніякий


    Ніякий чоловік ніяким буде
    Усе життя, із юні до сивин.
    Хоч надуває він і щоки й груди,
    Мілким він є і не шукай глибин.

    Не порятує, не подасть вам руку,
    Ніякий – він однаковий до всіх.
    Хоч гірко плачте, хоч гризіть науку,
    Йому байдужий ваш і біль, і сміх.

    З ніяким буде і життя ніяке,
    З його калюжі не злетиш до зір.
    З ніяким і життя – суцільна мряка.
    Не віриш? Віднайди і перевір.
    25.07.15


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  44. Ніна Виноградська - [ 2015.07.28 10:37 ]
    Без матусі


    В хустинах біленьких сидять біля двору
    Старенькі бабусі, за вісімдесят.
    За кожною світ повен радості й горя,
    І пелени повні малих онучат.

    Розмова їх жвава, але не тихенька,
    Бо недочувають, слова, мов горох.
    Минулого року сиділа тут ненька,
    Сиділи чотири, а нині – утрьох.

    Пропалюють спогади серце, і душу,
    Як мама просила: - Надовго не йди.
    Пухова хустина і курточка з плюшу...
    Ти де, моя рідна?! В усьому сліди

    Твоєї любові, де ти, ніби свічка,
    В свої дев’яносто горіла для нас…
    І нині розмова тече, ніби річка,
    Говорять про ціни, тарифи і квас.

    Ровесниці мами старенькі, на лаві,
    Тримають минуле у серці, в собі…
    Як хочеться миру для них у державі,
    Щоб не доживали в тривозі, в журбі.
    23.07.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  45. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.07.28 00:20 ]
    Щедрість

    Секонд-хенд аж до дверей - обіцяють сайти.
    З Філадельфії фартух, з Ангулема батик.
    Від версальських бабць шовки, гольфи із Тулузи.
    Я не зналася із тим, хто жбурнув рейтузи,
    І ніколи не візьму недоносків, штори.
    Ось червоні ганчірки. Де ж тореадори...

    Щось накидав нам Лімож, додавали Канни.
    Уявляю торс вельможі - замастив "банани".
    Ось жилетка п"є-де-пуль - мрія пекінеса.
    Скільки тут набито гуль, випито еспресо...

    Клюнув сукню попугай, дірочка чимала.
    - Я зашию залюбки... - ухопила Алла.
    Ось бікіні від повій, комбідрес у цятку...
    Затуляю носа... Йду - повз пахучу ятку.

    Дивна щедрість. Все для мас: бренди Левіс, Гуччі.
    Приміряє дід Панас байкові онучі.


    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  46. Олена Красько - [ 2015.07.27 21:42 ]
    ***
    Не приходь густої ночі
    Не любімось поза очі
    Вийде сонце – стане ясно
    Світ без тебе не прекрасний

    Не пускай до себе в серце
    В очі не дивись відверто
    В темряві нам цілуватись
    Без вельона віддаватись

    Не покриють хусткою
    Назовуть розпусною
    Слава – тобі
    Сльози – мені

    Я не буду захищатись
    На небезпеку наряджати
    Бо все що їм – то і тобі
    Тому іди
    Просто йди

    27.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  47. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.07.27 18:34 ]
    Макоцвітне

    А ти шукаєш порт Геракліон...
    Гортаєш на шезлонгу ветхі мапи.
    На ланцюжку - сапфірний скорпіон.
    Засапані гребці... Служниця-мавпа.

    В Ізіди просиш сина, в Зевса - злив.
    Складаєш артефакти, голиш пейси.
    Твій кукурузник дуб наш завалив.
    Пологів жде сусідка-стюардеса.

    Писав Стесихор, надгризав стило...
    Боги заводили в оману греків.
    О брате, привези перлин з кіло -
    Коли доцмулиш пульке від ацтеків.

    Хто б напоумив, хто б тебе спиняв...
    На мандри Макоцвітне проміняв.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  48. Ірина Кримська - [ 2015.07.27 16:38 ]
    Передчуття звуку
    Сосни настрУнились – позамовкали.
    Вечір … стострунно мовчить.
    Тиша складає екзамен вокалу –
    Може зірватись на стогін за мить.

    Сосни мої! Золоті недотОрки!
    Як же заграти на вас темну ніч?
    В сутінках двоє – гітара і Лорка –
    Разом злилися в струну протиріч.

    Раптом в поліських пісках – Еспаньола!
    Острів – не острів! Образ. Міраж.
    Сосни наструнчились, вийшли у коло.
    Тихо. Так тихо, що голосно аж!..

    27 липня 2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (4)


  49. Світлана Майя Залізняк - [ 2015.07.27 16:10 ]
    Назавжди...

    А Вітра назавжди не зловиш. В обійми
    Напроситься сам, де чутки - навперейми...
    Опінює снива, пливкі пантоміми.
    Цвіте простирадло...
    Іржавіють клеми.

    Так свіжо-вільготно кохається в юні.
    Паруюча бульба, когут - за будильник,
    Шматки оселедця на таці трикутній,
    Що мати внесла - і самотня, й прихильна.

    Село за тополею, хрест надвисокий,
    Розвалля хатин, усихаючі вишні,
    Сюрчання цикади, росисті осоки.
    Роман у Бордо все мережить колишній...

    А Вітрові кучері плутають мари.
    - Лети... легковірна... - солом"яний шерех.
    Ти губу копилиш...
    Сачок на гітарі.
    Над хутором Літо - жаль барви мадери.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (1)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2015.07.27 14:52 ]
    У сонцем коронованому гаю
    У сонцем коронованому гаю
    Поволеньки добро моє росте.
    Так болісно до свого повертаю,
    Немов душі вікно своє протер.

    У ній – росток, мов квітка польовая,
    Своє лице відкриє золоте,
    Як дощик її щедро поливає –
    Вона сміється, пахне і цвіте.

    Але і крук чигає десь на гілці,
    І вигнались осоти й пирії
    Щоб придушити ніжні ті пагінці…

    Тож на сторожі будь, життю радій,
    Як бореш зло гуртом, не поодинці –
    Зникають раптом прикрощі твої.

    26.07.7623 р. (2015)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)



  51. Сторінки: 1   ...   676   677   678   679   680   681   682   683   684   ...   1854