Забрали сина, кров її та плоть…
Сади цвіли укотре біля хати.
Виходила старенька зустрічати.
Минали дні, роки, знаменні дати,
але ніхто не йшов... лише Господь

матусю цілував у теплі скроні,
і сльози витирав і сина в сни
приводив. Дев’яностої весни,
коли цей світ старенькій став тісним,
вона тримала синові долоні,

стуливши навіки свої повіки.
Летіли бджоли на сади пахучі,
і оксамитом наливались кручі...
Син обіймав і говорив, що скучив,
що має хату добру і велику,

в яку вселилась в тридцять третім в лютий
уся родина – діти і діди.
Він маму довго по двору водив,
розповідав, коли і хто сюди
переїжджав, і що де має бути.

І плакалося мамі, але ж так,
так радісно. Лише неясний спомин
чужої зради, власної утоми,
колгоспних паличок, злидоти вдома
псував едемські яблука на смак.
2014 (2011)

Мнеться неба покривало
І чіпляє за дерева.
Сніговиці щось злякало,
Гей, морози – де ви, де ви?

Розступились хмари сині –
Зорі світять, місяць слуха,
За вертепом будем нині
Без шапок і без кожуха.

На подвір’ї, коло хати,
І тремтливо, і тривожно.
– Можна заколядувати?
– Колядуйте, звісно можна!

І полине доокола
Перша, дивна і велична
Дружним і святочним хором
На Святвечір – "Бог предвічний…"


5.01.2013

Як живеться тобі? Дошкуляють морози і кава?
І розбитий ліхтар, що на розі в заметах завмер.
Ця лютнева зима не до кожного, знаю, ласкава.
Тільки сіль і пісок. Ти щасливий без мене тепер?

Проводжатиме ніч у хурделицю потяг останній.
Десь і наш путівник загубився в експресі колись.
Ці вологі вуста вже не будуть для тебе жадані.
Як живеться тобі? Всі надії наївні збулись?

Непривітні сніги загортають минулого кроки.
Як зігрітись, скажи? Не рятує пальто шерстяне.
Ці міста крижані не прощають прощань і пороків.
Ти ще любиш мене?..
5.01.2014

Здоров’я усім вам і світлої долі,
Хай пломінь душі не згасає ніколи,
А в колі сімейнім у свято та будень
У кожного хліб і до хліба хай буде,
Хай діти щебечуть на радість батькам,
І сонце удачі всміхається вам.
Хай з обрію зникнуть вожді многоликі,
І кануть у Лету вгодовані пики.
А в ніч феєричну – не сніг, то хоч іній
Нехай возвіщає: «Різдво в Україні!»

05.01.2014

Ти мене чекай навесні,
Коли кульбабок поля дуже рясні,
Ти мене чекай навесні,
Біля вогню заспіваймо пісні...
Коли знов запанує тепло,
Коли соком багате стебло,
Ти мене чекай навесні.
Я приїду і зварим варення,
Напечу багато печеня,
Потім разом його ми з’їмо,
Переглянемо може цікаве кіно,
Фоток наробимо цілий архів,
Переваляймось сотні шляхів,
Перечитаймо сотні віршів,
Лиш мене дочекайсь навесні...

Болісно...Хочу склянку того глінтвейну,
Що вдушить біль мій ретельно.
Капосно...Втратити пам’ять і не пам’ятати,
Хочу біль мій сховати за ґрати.
Моторошно...Люди не хочуть між собою дружити,
Лиш брудом людей жадають труїти,
Всім показати: вони найкрутіші,
А насправді хоробрість повигризли миші.
На все всім начхати,на все наплювати
Всі лиш рахують власні витрати,
Думають дрібно і не глибоко,
Потім рахують Батьківщини пороки.
А варто лише всім схаменутись,
Від сплячки мозку навіки позбутись,
Прорахувати,що в нас не так?
Чому народ на більшість жебрак?
Чому голову гне,коли варто битись?
Чому мляво іде,де не треба баритись?
Най я осліпну,не бачу, не чую,
З лиха того я лиш сумую...

ми всі раби свойого порятунку
у засланні край сонця до землі
любов і ненависть в реєстрі візерунка
де в ряси вплутались і біси, і святі
потрібний день приходить не дочасно
нас визволяє з правди і брехні
усіх часів космічний "смерті мачо"
і спробуй зголосити йому: -"ні!…"
згниють хрести, народяться в'язниці
і мстяться дітки вирослим з казарм
це щирий кругообіг братовбивця
у сонці, що підсвічує цей дар…
не спопели, продовжи ціль зумисно
додай до неї правди і хлиста...
і в паморозь приходь зеленолистим
на пам'ять розіп'ятого Христа…
05.01.2014.

Проблематику болючу Криму
Змінили чужоземні декламатори:
Ярослав, Олег і Володимир –
“Русскіє князья і рєфарматори!”

“В Кієвє – ні свєточа, ні царствєнності.
Кієв, памяні маі слова!
Калибєлью нашей гасударствєнності
Іспакон вєков била Масква!”

Москалю! Ти позбудешся лабетів,
Та не виривай у клятві зуб:
На “русской” Святославовій монеті
Був, "на жаль", не сокіл, а тризуб.

Згадай, Росіє горда і крамольна,
Підручника діставши з-попід тину;
І ти згадай, Москво першопрестольна,
Чия ти блудна дівка і дитина.

О дужі москалі-великороси!
Вигнанці давньокиївських палат!
Згадайте, що ви діти малоросів.
То хто є тут кому молодший брат?

30.12.12

Мов схлип

Все ста-
лося.
Уже…

В ніжно-роже-
вому тумані,
високо,
прогляда-
лися
напівпрозорі крила
золоті,
що наближа-
лися
і всевидЮще око…

… а на майдані
трава покрила
пил гранітний…
і наче квіти розкрива-
лися…
чи то метелики тендітні
так трепета-
ли?..

Як чарівна мелодія

Все сталося…

Легка замрія
та тихенький спів,
і ніжно хвилі набігали
на береги надії,
немов на спраглу сушу,
знімаючи тілесну дрож…
І хтось молитву шепотів:

пригорни-зігрій -
зворуш,
Ангеле Божий,
цю змучену душу!..
22 грудня … важкого року.
Худ. Я Саландяк – композиція на тему… (фотошоп).

Музика у пальцях,
Усмішка Венери.
Золотими скельцями
На шматку паперу.

Падає на серце
Іскрами - дощем,
Сяє у люстерку,
Плаче наче щем.
2002

***
Пожежа душ
Уламки крил,
На дні калюж
Осяде пил.

***
Ілюзія,
Спокуса спокоєм,
Пітьми глибокої
Ілюзія.

***
Амальгама - чутки думок
Визначатиме кожний крок,
Не здобути неба зірок,
Не забути важкий урок.

З небес Господній Ангел сповіщає,
Радійте, люди, торжествуй, народ!
Горить зоря, Месія ся рождає,
Несе спасіння замість зла й скорбот!

Всесвітня радість, торжество усюди,
принесена бо жертва не дарма,
за срібники купована, в Іуди
підступна зрада в зародку дріма.

Голгофи хрест нещадний, неминучий,
паде з небес караючий вогонь,
як відречеться тричі вірний учень
від мудрого Учителя свого.

Із крові й плоті на нелюдські муки
зійшов Господь, звершивши путь земний,
коли Пилат злочинно вмиє руки,
не бачачи на цій душі вини.

Горить зоря, Месія ся рождає,
хвалою утішаються вуста,
народ лікує, той, що поміняє
Варравву на розп’ятого Христа.

Вибухнув грудень млою білими конфеті:
Понад дахами кружляють сріблясті лелітки...
Сніжний експрес залишає позаду нас мітки
На перехресті зустрічно тотожних світів.
І вистачає життю безупину стерні...
Дихати важко...на швидкості потяг північний:
Крихтами льоду впинається вистигла вічність
В очі вагонів до болю прозоро-скляні...

На самоті пропуска через призму вагань
Долю ймовірністю в ціле століття чи зодва...
В планах попереду сніжна чекає безодня
Через дороги розлуки й прожитих кохань...
Вийдеш на тому пероні, де завжди зима:
Північ...експрес...на перетині колії полюс...
І прошепочеш у безвість укотре у голос:
Холодно...сонця на обрії знову нема!

Просто дощечка дощу
на зимовому сніжку.
Віжки смикну й відпущу:
що придбав я на торжку?
Від Борзни і до Хуста -
пазли красеня-коня.
Скласти б гриву і хвоста...
До останнього аж дня.

Рік Коня - краси і сили!
Не проект. Не план. Не дар.
Стайня ця - не власність вілли
чи нотаріальних чвар.
Не свідоцтво на рухому
цінність загребущих рук.
В сфері "послуг" для знайомих
не на вушко впливу звук.
Не контракт клієнта й моди
бути зверху лиш (не десь).
Не хабар підтримки й згоди
на успішний рік увесь.

Я краватку на сорочку
одягну в робочі дні:
- За талановиту точку
в цьогорічному мені!


05.01.2014

Рахувати склади, ніби кроки фатальної смерті
Оглядати дві фото з тобою, неначе ікони.
Я така незалежна з холодним стаканом бурбону.
Я така неможлива, у іграх "хто більше упертий".

Ти такий неприродній в своїх хвалебних одах,
Непотворно брехливий, неповторно прекрасний.
Ти такий неможливий і до краю нещасний,
Я ж тобою щаслива незалежно погоди.
Я з тобою шалена, я з тобою борюся,
Я з тобою вмираю, як в скаженому танці,
Відчини мені серце без дурних апеляцій,
Я не можу спинятись.
Я без тебе боюся.

Я з тобою в розрусі. Не питай моє ім'я.
За шаленим світанком не наступить сьогодні.
Розіп'ємо бурбону під молитви Господні,
і помолимось Богу, щоб в мені убив змія.

І вечір – босоноге потерча,
і вітер – переливи клавесина,
і в неба розтривожених очах
зима німа і невимовно синя.

Ажурні пелюстки з її долонь
за комір уриваються алеям.
І ніч – лише пошита із ворон
насичено-агатова кирея.

Не зорі, ні, не зорі угорі –
горять її золочені запони.
І в люльці з посивілих яворів
Марени перевтіленої повня.

І хмара – заговорена вода,
і зілля із омели та вербени –
народжується Сонце-Коляда
зимою на небеснім гобелені.

2013

постава сутінки партер...
весь з неповагою до страти
забрів байдужий полістер
із порожнини в мертвий кратер...
де ще учора півнем вив
у множині в особі трону
його величність - сотні див -
щось про весну і махаона…
молочний свіжий вітер дув
не вистачало воєводи…
і смутку… смутку древніх дум
на лоні гніву до природи…
04.01.2014.

Чорні рани проталин для Зими ще не відчай -
уночі кришталево замережує дно…
Замерзає повітря. Звуки падають січнем
на проталини серця, як в німому кіно.

Ніч – зимової казки таємнича сутана -
фіолетовим шлейфом по глибоких слідах.
Летаргія душі. Днів порожніх омана.
І матусина ласка - лиш у зустрічах-снах…

2000(ред.2013)

Мабуть, лихої слави я володар,
Мабуть, людина ница, далебі! –
Якщо всілякі грамотні заброди
Кричать про це на кожному стовпі.

Це все за те, що п`яний я буваю,
Що прощення у бога не молю,
Що вправно в підлабузників стріляю
І що дивлюсь в обличчя королю;

За те, що пил студентських фоліантів
І мертвий попіл схоластичних книг
Змінив на авантюрності вагантів
І на живу поезію доріг.

Перо й пістоль мені були суддями,
А не пажі паризьких сеньйорит.
Кохав я гучно, буйно, до нестями
В богемних колах у сімнадцять літ.

Мину я кари, бо немає кари
Так само, як і докорів питтю.
Скорився я бокалу і сигарі,
Бо не хотів коритися життю.

Усі слова од вас – брехня, лабети.
Ув іншій площині правдиві зерна:
Коли король почне цінить поетів,
Покину я задимлену таверну!

04.01.14

О зблиски з волі Божої містичні! -
нагально янголяті тчуть весну,
яку придумав ти, сліпий язичник,
вдихнувши запах ночі й полину.
Твої скарби, вчорашні немовлята,
сьогодні зростом - до вершини див.
І хтось такий, як віддане розп'яття,
благає в тебе хліба і води,
і дрібку віри, і любові жменьку
за мить лишень до грому з виднокіл,
а три свічі - три голоски тоненькі
змітають рими заспані на діл.

2014р.

Із днів чи то правдивих, чи неясних
Життєве виткав ти веретено:
Минуле переткалося в сучасність,
У чорно-червонясте знамено.

Можливо, не з Ісусом тобі їсти,
Можливо, не для тебе вхід у Рай.
Та знаю я одну із вірних істин:
Тобі Тризубом сяє небокрай.
01.01.14

Руки вгору!
Телебачення!
Завтра? Вчора?
Марне значення...
Руки вгору!
Попередження -
постріл зору,
бомба речення.
А в програму -
шоулюцію.
"На рекламу" -
конституція.
До антени
дбай Т-двієчку:
телесмени -
у копієчку.
Телевумен
теж з родзинкою:
в кухні й гума -
зі скоринкою.
З коридору
тишу втрачено:
- Руки вгору!
Телебачення.

04.01.2014

око зими холодне з голодним блиском
бійся бездумна пісне як дідько ладану
бо підкрадеться іній до серця близько
через сорочку з воску вогнем залатану

око зими моргнуло тобі уперше
грудень у грудях вчувши непереконливо
б’єшся неначе риба у власній верші
поки сніги під зябра пускають корені

Моя історія - то біль старого лева,
Безвиння і розтерзана вина,
Покута недоглянутого древа,
В котрому оселився сатана.

Моє безраддя - січень і морози,
Серпи колючі і суха стерня,
Брехні їдкої остогидлі дози,
Допоки терпне зрадою земля.

Допоки рідні на чужих просторах
Вишукують пігулок од хули,
Вкриває безголосся дикі гори,
Що припинили дертись догори.

Гуде безвладдя, масовість розпуки
Мізерить писк найжданіших розмов...
Востаннє оглашає небо гуркіт,
Запалюючи в жилах згуслу кров.

І лиш питань невтишена жалоба
Безвихіддю надщерблює анклав:
Моя історія - то зболена утроба
Старого лева, що безсило впав...
(17.12.13)

Та ніч неперебутня новорічна.
За вікнами не сніг. Саме груддя -
таке якесь вороняче, калічне...
Ти так мене... ти так мені віддя...

За все мені... як привид над мисками,
сиджу сама. Гірлянда мерехтить.
А стіни затискають, затискають,
холодні і одвернуті, як ти.

Бажання загадала ось - заснути.
Обличчям до подушки, і нехай
той сон мене обплутає, мов пута,
хай стану в ньому темна і глуха.

І встану - спатиму. І житиму як сонна.
Нічого щоб - ні снігу, ні мисок.
Одним одна. Сувора, як ікона.
Терпка, як терен. Сива, як пісок.

Думки, як свічі, світять проти леза...
Думки, як пси, їдять мене, їдять.
А груди вже не дихають. Лиш мерзнуть.
Неначе то не груди, а груддя.

2014

Курячий дощ в Єрусалимі...
Ну й дива.
Були б поблизу курочки,
Ото вже б посміялись донезмоги:
Курячий дощ в Єрусалимі посеред зими.
Такого тут, здається, не траплялось ще ніколи.
Дощі в Єрусалимі взимку - те що сніг в Європі.
Та видасться мороз отам теплішим,
Якщо злигаються вони із ураганним вітром.
...А поки що, немовби влітку, сонечко пече,
І горобці купаються в калюжах...
Радію цій ідилії, а пам’ять відгорта сторінку,
Як з ними танцював і я босоніж у дитинстві.

Я видела Вас, лиш во сне,
Лишь во сне.
Грустный взгляд ваших глаз
Отражался в луне,
В синеглазой луне…
Я молилась на вас, в тишине
В тишине…
И, испивши ваш взгляд, утонула
В синей бездне-волне.

Милый мой, да не мой,
Вырви сердце-любовь!
Пусть горит, пусть болит,
Совьим криком манит,
Без тебя – я не я,
Не жива, не мертва,
Не с тобой, не сама.
Жду. Люблю. Чуть дыша…
Чуть дыша…

У чашечках конвалій – тінь сльози.
Пречистої. Пресвітлої. Святої.
Пташок небесних диво-голоси
І пахощі осонценої хвої.
Уклін тобі, мій краю дорогий,
Де сосни, як послушники у Храмі,
Де незабудок ніжні береги
Заплетені джмелиними піснями.
Де спогади окрилені мої
Торкаються високої блакиті.
На струнах вітру плачуть солов`ї -
Найкращі солов`ї у цілім світі…
Порожній дім ще дихає теплом,
Лелечі гнізда моляться піснями.
А та верба старенька за селом
Щоночі тихо схлипує за нами…

коли ти не слухаєш серця з інтимними мріями
із неба злітаються янголи як на парад
один із них чорний мов привид амуром розстріляний
йому закохатись пора б

коли прислуха́єшся пильно до серця із мріями
наш янгол земний набуває життєвих ознак
кохання це чорна діра ми нічого не вдіємо
засмоктує всіх і до дна


2013

силою думки купую свободу
найважливіший вечір купівль
все у минулому… нині
содову
п'ю - завсігдатая на столі
пофіг прем'єри і президентики
антимайдани збіг мішури
краще одному з'їсти вареники
чим з казана, у колі щурів…
все у минулому ліве і праве
Боже мій, Боже! - круги своя
де ж ті умови - вмерти по правилам?!
в пошестях тих побитий не я…
холодно - лячно, лячно і холодно
небо свобода рвуся в піке
як воно бути вмираючим соколом
спайка думок зі мною
ок'ей…
03.01.2014.

Побачимось у пеклі, друже мій.
Гадаєш мо', що нам не по дорозі?
Тоді бери костур дорожній свій
і не стирчи на цім проклятім розі.

Ти бачиш – три дороги звідціля.
Усі добряче втоптані ногами
і ниць душі пасує до лиця,
і тло життя уквітчано гріхами.

Одна веде прямісінько в тартар.
Немає душ, невинно потерпілих,
зате є безліч усіляких кар,
а ще катів, у ремеслі умілих.

Дорога, що наліво – то мара,
ілюзія величчя і корони,
немов ідеш, а все гора, гора
і усміх божевільної Мадонни.

Направо шлях устелений кістьми.
Надії тут покояться у Бозі.
У тих надіях ще живемо ми,
мов скарабеї в кінському "навозі".

А ти на перехресті небуття
усе до раю вгадуєш лазівки –
отак собі, без сліз і каяття,
та з ореолом навкруги голівки.

Побачимось у пеклі, друже мій,
бо іншого путі цей світ не знає.
Бери суму дорожню, посох свій
і хай тобі недоля помагає.

03.01.2014

Для пари призначалися колись,
У часі загубилися з тобою.
Із долею ставали у двобої.
Поранені, нескорені – зійшлись!

І не було рідніших у житті,
Бо хто ще міг ясніше розуміти?
Беззахисні. наївні, наче діти,
Жили у чарівному забутті.

Ти – юності яскравий ідеал,
Царевич із бабусиної казки,
Король поезії, маестро ласки!
Та пізно я знайшла цей ареал...

А ще банальні заздрощі богів!
Вони такого щастя не прощали – .
Творили перешкоди і завали
Минулого несплачених боргів...

2014

Цíлий рік на Коні скакати нам,
Справи добрі і злі нести,
А чи риссю він шлях долатиме,
Чи алюром у три хрести?

А дорога назад заказана –
Аж виблискує синя масть!
Може хто загнуздає красеня,
І напóїть, і сіна дасть?

Благородний, красивий, відданий
Вíзьме цукор з чиїх долонь?
Понесе, полетить над бідами,
Бо стихія його – вогонь!

Жовту стрічку у гриву вплетено,
На попоні зіркóве тло,
Хата прибрана і підметена,
Час в дорогу – неси сідло!

Не злякати б пустими фразами,
Не убити його стремлінь…
Аби тільки не був прив’язаний
І стриножений Синій Кінь!


3.01.2014

З Іршавщини - мати,
з Майдана* - татусь.
Не міг тоді знати,
що зятем назвусь.

Із перших же свідчень
одного з років -
поповнився січень
на ще один спів.

Улюблена доня!
Схвильований тесть.
Маленькі долоні,
а татові - честь.

Неначе ті коні -
нестримні роки.
Жіночі долоні
тепер у дочки.

Та кожного року
вступа в Новий рік
зі спільного кроку
її чоловік.


03.01.2014

то ли корни мы древа древнего
то ли просто себе мы особи
спорить глупо особенно с нервами
все равно пожелтеет осенью

то ли правда в былом растеряна
то ли воин таков не востребован
спорить глупо путнику с деревом, а?..
все равно не срастись, верно ведь?!

то ли сны свои не разгаданы
то ли песнь удальца не спетая
сколько лет сколько зим - черти в ладане -
судят совесть суда не ведая…
03.01.2014.

Нічого не болить –
І то вже слава Богу,
Що тіло не болить.
А що болить душа –
Забудемо в цей день,
Всім болям відкоша
Дамо,
Адже на це
Ще маємо спромогу!

Який погідний день!
Хвалитися не стану,
Що справді заслужив
Такого диводня:
Гуде церковний дзвін,
І промені дзвенять,
Озвучують теплом
Вікна мого мембрану.

Який надійний день!
Не віриться, достоту,
Що я переступив
Поріг цей і межу…
На стику двох епох
Я сам собі кажу:
Ще житимеш в добрі
І матимеш роботу!

Який уважний день!
Згадали – не забули
Ні друзі, ні рідня,
Вітаючи мене
З відродженням надій,
З моїм ліричним днем,
Неначе б і себе
Поетами відчули:

Наговорили слів –
Хто в риму, хто й без неї, –
Епітетів гучних,
Метафор і те де…
Гуде церковний дзвін.
І в голові гуде,
Немовби я сиджу
На власнім ювілеї.

Який щасливий день!
Не хочеться хвалитись,
Та мушу я сказать
Бодай насамкінець:
Який же я такий
Справдешній молодець,
Що вдруге вже зумів
На світ цей народитись!

Намалюй мої сни
Навесні, восени.
Все хлюпочуть дощі
У криниці душі.
Серце рветься з грудей
До великих ідей.
Серце рветься з грудей
До людей, до людей.
Поросли вдалині
Придорожні вогні.
Ось стоїть стариган –
Сивочолий Туман.
Від малого струмка
Розлилася ріка.
Темний Ліс кожну мить
Про своє гомонить.
Ось зелена гроза –
Соковита лоза.
Дуб семивіковий,
Шкода тільки, сухий.
І скажіть, ну хіба
Не красуня Верба?
Свій веселий сонет
Шелестить Очерет.
Ясноока біда –
Молода Лобода...
Сни мальовані ті –
Промінь сонця в пітьмі.
Зігрівають вони
Від Весни до Весни.
2007

Пані ейфорія, ви така солодка,
начебто цукерки – ті, що трюфелі.
А іще разюча, як російська «Водка»,
що кидає мертво п’яних до землі.

Ви немов із рАю – янгольська овечка,
мов цнота повії у «робочий» час,
наче пес-добряга, що лизне яєчка,
а опісля лізе цілувати вас.

Ви – розкошування его-міркування,
де ковзає розум із вершини «глузд»
і полонять серце гордощі мовчання,
і порхають чвані з величавих уст.

Одним словом, пані, ви така нікчема.
Ваше фанаберство викликає сміх.
Не терзайте душу, це не ваша тема,
інше діло муза – молодість для всіх.

02.01.2014

каяння Каїна в абрисах долі
кров братовбивча освячує шлях
через зневагу народної волі
в серце надії вбивається цвях

знову плямують ваганнями мрію
знов переводять довіру на крам
хтось ще напише я щастя волію
хтось ошуканцем увійде у храм

яро на людях помолиться Богу
вставши у позу святенника прі
скаже про ризик і довгу дорогу
і фальшування у «праведній» грі

годі шукати означення права
в діях у слові у крові вождів
кін їх амбіцій – країна-застава
вище їх ставки – народжений гнів.

02/01/2014

зрушити з мертвої точки
звести кінці з кінцями
зафільмувати очно
те, що робили з нами...

стати відразу сивим
вибратись на поверхню
і заволати сильно
щоб не займали чергу

вдертися до посіву
вироду не боятись
перетрусити сіном
три настанови тата...

кадр за кадром вперто
вийти до врат досади
встояти і не вмерти
в центрі райово саду

вернути ребро і глину
навіть не скаучати
і не почути: - Сину,
знову ти
розіп'ятий?!..
01.01.2014.

коні приходять без принців ніким не осідлані
в душу підковами стукають і зазивають до стайні
ніжно іржуть про любов і на кінському вже засіданні
просять ласкаво на скачки не перші свої й не останні

принци приходять без коней смішні й самовпевнені
хочуть вдавати богів а насправді виходить лиш коней
кажуть що дико закохані (може з якогось племені?)
я б перевірила їхні серця на уміст силікону

коні змішались із принцами принци із конями
всі залицяються просять щоб їх осідлали назавжди
тільки підкови лишаються коні стають зникомими
я загубилася на іподромі і вчуся іржати


2012

Прийшла зима в наш тихий сад
Так несподівано раптово
Зі снігом - піснею цикад
Холодна пані гонорова
Прийшла зима в наш тихий сад…

Торкала золота стежок,
Молитв осінньої печалі.
І стиха долинав ріжок
Дзвінкого літа на причалі.
Торкала золота стежок…

Марніла синя оболонь
І вікнами всміхалась хата.
А хуга сіяла з долонь
Свої червінці та дукати.
Марніла синя оболонь…

Горить морозу білий хмиз
І димом куряться узвишшя
А вітру невловимий свист
Доносить голос бездоріжжя.
Горить морозу білий хмиз…
2013

Січневий ліс дрімав собі без снігу,
Лиш паморозь насіялась ясна.
І тонкольоду кришталеве іго
На озеро накинула вона.

Вогні уже спалахують крізь віти.
Ось вітер позіхнув і вмить завмер.
Поблискують неону диво-квіти,
Збагачуючи плетиво химер.

1.01.7521 р. (Від Трипілля) (2013)

Мій сивий граф заходив на чайок.

Присів на чашку (отака дрібнОта),

Додав до прецлів дивини байок,

Сувій кориці, трохи бергамоту.

І ми поговорили вдвох про нас

У тій таємній (на столі) цукерні,

Допоки гнотик у свічі не гас

І танго танцював вогнем химерним.

Ще про людей, про вигадки, про час

І як його бракує для паперу,

І як миттєво м’якшає свіча,

І як назавжди завмирають пера.

Мій сивий граф черкнув мені рядок

Та й просто зник (отак усе зникає).

Я ж – дотепер не виструнчу рядок

Без філіжанки запашного чаю.
2014

Я оббиваю підбори у метушні,
Я ризикую вдруге у сад не встигнути.
Координати рішень – між «так» і між «ні»,
Графіки днів – спотворено-криво-вигнуті.
Вміститься думка на кінчикові ножа,
Поки не знає чуттєвостей і зворушень.
В тому саду, де я ще не була, на жаль,
Там зацвітає вже вдруге за літо ружа.
2014

Завія… Боязко зайчатам…
Здається, ніби звідусіль
крадуться хижоокі тіні
крізь непроглядну заметіль.

Привітною була уранці
закутана у сніг зима.
А зараз темно… Дуже лячно…
І мами все нема й нема…

Матуся ж навперейми ночі
спішить до них у теплий дім,
несе морквинки на вечерю
вухатим сонечкам своїм.

Синій Кінь спинився біля хати:
Господарю! Вийди розгнуздати!
Щоб щасливо цілий рік прожити,
Щоб не знати горя, не тужити!

Синій Кінь запряжений у воза.
Що там є? І що він нам привозить?
Лантухи зі щастям і здоров`ям,
І мішки із радістю й любов`ю.
Торби із добробутом і сміхом,
І багато подарунків в міхах.
У мішках є усмішки щоденні,
А також путівочки південні.
Для дітей – забавки і розваги,
Для дорослих – їхні перемоги.

Вогняний, рухливий, дуже жвавий,
Енергійний, владний і яскравий.
Є жадоба в нього перетворень,
Нетерпимість до сухих повторень.

Тож нехай цей Коник дерев`яний
І до вас приїде в час різдвяний!
До воріт примчить невипадково
І на щастя зронить вам підкову.

1.01.2014

Не зуздрився, як Сталіна і Арафата пережив,
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
До віку Черчілля хотілося б додризать
Із дозою помірною коньяка чи віскі.
У ґроні товариськім, звісно.
Та щоб в життєву мою шпарку
Як і раніше, заглядали вірші.
Байдуже – римовані а чи верлібрні.
Р.S.
Ніхто себе не зна так досконало, як він сам.
Тож і не варт чекати побажань торішніх.
Будучину я почасти передовірю Небесам,
І сам до чого прагну долучуся ліпше.

я намалюю двері на кам’яній стіні
мушу намалювати – стануть дверми чи ні
там із тамтого боку відлік іде на мир
ходять покірні леви правді наперекір

правда із цього боку гола немов стіна
в кожній глухій щілині – кривди свинцевий знак
важко скрегочуть двері у кам’яній стіні
а за стіною леви мир принесли мені

За долиною, за гаєм
гарний легінь походжає –
хто ж такий?
Щедро кидає перлисте
порцелянове намисто
на гілки,
зайченятам білить шубки,
дрова їм дає для грубки
залюбки,
з вітром на сопілці грає,
сніг ялинкам підкладає
під боки,
соснам прикрашає глицю,
мак готує і пшеницю
для куті,
місяці до себе кличе,
бо таки найстарший СІЧЕНЬ
із братів.