По собачім витті,
що багряним димком,
опускається хмарочка,
хмара,
хмарюга,
допиваючи просвіт
ковточком,
ковтком
і віщуючи серцю
поезії хугу
між нахабною теменю
й дужим виттям
на землиці,
землі,
онімілій завчасу.
Ще далеко до вірша,
а серцебиття
вже тримає його
у полоні окраси.

2014р

       Доні берізка явилася біла,
               та що у сні не ламає ніхто.
Раною пам’яті розворушило
ще із дитинства невигойно стліле
осиротіле пташине гніздо.
               Сонце зійшло Ойкумену зігріти.
Замайоріли чужі прапори.
               Кримом ідуть поневолені діти.
Як же те сонце не впаде з орбіти
згаслої в небі нічної діри?
               Місця немає на білому світі
               для охололої духом душі.
На перевалі утопії літа
білі берези, і гнізда, і діти
не нап’яли одіяння чужі.
               З вирію ще не летіли лелеки
               у чужину родового гнізда.
І розділяє нас чорна вода.
               І по живому ще різати легко.
Ми пролетіли. І їм недалеко –
точно туди, де чатує біда.

                              18.03.14

Я вже ходив усякими базарами,
де душу добрий настрій підійма
на висоту ціни життя; за хмарами,
де нас дорослих, мабуть, і нема...

31-03-2014

Терпкі шляхи
під цими небесами…
Стискає час недолю до сльози…
А кров на лезі схлипує так само…
А десь безмовно стогнуть образи…

А хтось лихий
іще біди накоїть,
за прапорами приховає ніж,
і знов затягне пісню про героїв,
яких одвіку зраджують свої ж…

Це сталося раптом,
Як грім серед неба,
Недавно це зовсім було.
То був подарунок
Дорожчий у світі:
До мене натхнення прийшло.

Не дихаю майже,
Бо цей подарунок
Дорожчий в моєму житті.
На все воля Бога,
Я вперше відчула
Потребу писати мені.

То де б взяти сили,
Щоб я подолала
Той іспит, що доля дала.
Довіру, що маю
Завжди виправдала
І я подарунок взяла.

Писатиму вірші
З Любов’ю до Бога,
До всього святого, що є.
Любов до народу,
До рідного краю
Ті сили мені надає!

Писати, - йти дібровами, ланами,
Де тьохкає розвеснено любов,
Де із джерел її п"янких основ
Снагу барвисту хлепчуть до безтями.

О, як би кожен з нас туди пішов
У листі книг знайти коштовний камінь,
Який вбирався в мох рядків віками,
І в гранях рим вікам бентежив кров!

Весна поезій вкотре хай поможе
Здолати мряки сонмище вороже,
Аби повіяв телий вітер фраз

Пянкіше вересневих ароматів,
Щоб вірити, надіятись , кохати
Моглося всім, хто Словом душу спас.

31.03.14

И вновь сомнения терзают мою душу,
Но больше тишины я не нарушу.
И крик не прозвучит в немом пространстве.
И не закружатся слова в безумном танце.
Я был, я жил и дальше жить я буду.
И прошлое, конечно, не забуду,
Но в будущем я вижу больше света.
И в будущем тебя уж больше нету.

16.03.2014

Душа на волю рветься і хоче щось писати,
Та я не бачу сенсу якісь слова казати.
Душа бринить струною і стигне в атмосфері,
Та я втомився стукать в давно закриті двері.

Я не знаходжу рим і образів не бачу.
Над образом твоїм в думках постійно плачу,
Бо віднайти не можу пілюлі від проблеми,
Бо я не маю слів для рішення дилеми.

Бо слів таких нема, які б відкрили правди.
Немає таких слів, а їх бракує завжди.
Душа бринить в мені і хоче щось сказати.
А я не маю сили все це в собі тримати.

Почуй мене, прошу! І дай початок світу.
А я тобі знесу з усього світу цвіту.
І може ми з тобою у пелюстках ромашки
Знайдемо суть життя, забувши всі промашки.

08.01.2014

Я так любил смотреть в её глаза,
Дышать любовью, прижимаясь к сердцу.
А я так много ей хотел сказать,
Но лишь молчал в распахнутую дверцу.

Я так хотел увидеть с нею жизнь,
Открыв глаза, идти навстречу свету.
О, как же я хотел её любить,
Но мой удел - плыть одному по ветру.

23.03.2014

Поволеньки приходимо до тями…
Чи не висока плата для прозрінь –
Покутувати юними смертями
Гріхи усіх минулих поколінь?..

Ще хтось боїться випростати спину,
Ще важить час усе на терезах…
Світає.
Сходить сонце України.
Болить.
Отам –
Де родиться сльоза.

***
Болить усім.
І буде ще боліти,
Допоки небо в кіптяві й імлі,
Допоки ходять зайди-московити
По нашій незахищеній землі.

Допоки винних не спіткає кара
За юну кров, пролиту на Майдан.
Допоки є між нами яничари –
Хай не минає біль народних ран.

Нехай ятряться завтра і сьогодні.
Не час іще їм гоїтись, не час, -
Бо понад нами є Небесна Сотня,
Готова вічно захищати нас.

І мову, й пісню, віру і свободу,
І землю цю – два береги Дніпра…
Приходь до тями, змучений народе!
Тобі вже знову битися пора!..
30.03.2014

Балагани. Вертепи. Тюрми.
Чорні крила у чорнім небі.
Хтось вже чує небесні сурми,
А комусь іще крові треба.

Розгубились ми, заблудились
Поміж битвою, злою грою.
Наші друзі стріляють з тилу,
Доки б’ємося із собою.

За свободу, за хліб, за сало,
Газ пекельний і райську воду,
Хто – за те, щоби Сонце встало,
Хтось – щоб сіло, собі на шкоду.

В когось шкіра не та, чи мова...
А чи віра не в того Бога.
Світломузика нездорова,
Затовста, затонка дорога.

Словом, все не туди, не звідки.
Безконечна війна любовей.
Ми ж не судді.
Ми тільки свідки.
Наші душі хочуть обнови.

Але, видно, ні світ, ні Всесвіт...
Тільки засвіт її зігріє.
Ви, долаючи біль, воскресніть,
Бо вмирати не кожен вміє.

11 бер. 14.

Намалюйте, ви ласиці, все на вікні:
сьогодення із самого ранку,
де б не був я в майбутньому
сам на війні,
крапля крові не мерзла на ганку;

притулюся щокою до рани душі,
хоча де вона, матінка наша?-
вишиває на вікнах в людей звідусіль,
що блажена душа не пропаща,

намалюйте, тумани вечірні, мені
змову ласиць тендітних із ночі,
щоб схід сонця у маминах снах
червонів
коли ми - на піввіку молодші,

озираюсь тепер на дороги війни,
де збиралися ми по тривозі,
бачу маму щасливу в небеснім вікні:
молоду у вінку з верболоззя...

20-03-2014

Україна стоїть у молитві, –
відвернути криваву війну.
Відчуття неминучої битви.
На життя зазіхає антихрист.
Михаїле, убий сатану.

Україна моя незрадлива                   Де ви,ангели білого світу?
ради світу іде у полон.                   Сам диявол правує людьми.
Каїн знову заточує вила,                    Розперезана чорна еліта.
і якщо у нечистого сила,                   Роз'єднались Адамові діти
не зупинимо Армагедон.                    суєсловієм князя пітьми.

Зажадали вендети дозорці.
Мало сотні в жалобі небес.
У пропахлій димами толоці
агітують юрбу добровольці
за її панівний інтерес.

Оп’яніла від запаху крові,
аж сичить окаянна біда,
і облизує губи орда.

Яничари до бою готові.
Не буває у ката любові.
«Брат» не відає, – кров не вода.
              28.03.14

Очі заспані протру кінескопу,
В них картинку бачу знов дивних ігрищ:
Серед люду надто збуджених скопищ,
Наче вроджена, стоїть Астред Ліндгрен.

До народу з її уст ллється слово,
Заряджаючи в повітрі іони.
Із амбіціями центуріона,
Русокоса, калачевоголова,

Жанна Дарк з останніх реєнкарнацій
І глобальнопланетарна месія, -
В Україну хлинуть скопом канадці
Та діаспорами рясно засіють!

Сонце в Неї мов злизало ідею -
Світло нести у серця в мегаватах.
Мов розпечене ядро із гармати,
Виноградина-сльоза у плебея.

Та розсіявся, як дим, слововилив.
Шарль Перро вже під "ура" шестикратне
У руках несе, як герб, гострі вила, -
Він лопатно-рукопашний оратор.

Ллються байки, як дощі, водоспадом, -
Шлях торує до людей нео-Глібов,
І кулак його, - сізіфова глиба, -
Мудрочоло возвеличує стадо.

Під колисанку словесних поллюцій
Ніч на очі сном лягла м'яколапо,
Вранці думи, наче сяйво, поллються:
"Не дружити казкарю з Ескулапом".

Ескулап - давньогрецький бог лікарського мистецтва.

ВІйна, мов жінка без обличчя
У масці смерті з-під вінця
Іде таврованим узбіччям,
Звертає день до праотця.

Слова далекого предтечі
Пророче маренням ячать.
І морок облягає плечі,
І блякне заграва свічад.

Волає загнане сторіччя,
Не в змозі скинути ярма.
Тріщить покручене паліччя,
Димами куриться зима.

Наосліп хтивими руками
Зриває долі навмання.
І успіх – усміх свій лукавий
Звертає до живого пня.

Картає душ хорал бентежний
Клинком пекельного вогню.
Гуркоче небо. Світ безмежний
Заносить плуга на стерню
2013

Маленький дощ в'язницю спеки
сполохав і зі шляху змив.
Ти не ходи аж так далеко:
поглянь, яке на небі з див!

Яке легке і свіже сонце!
А це зробив маленький дощ.
Зустрівши дощ через віконце,
зробився ти йому як вождь.

Із бульбашок маленьке військо,
та й ти нівроку... Вже герой.
Як твій татусь. Героям низько
схиляють голову: "Герой!"

Скінчився дощ. На крилах водню
небесна стеля ожива.
Пішов татусь в Небесну сотню.
А слава вічністю жива.


29.03.2014

Німіло сонце в обіймах моря.
Палали зорі від бід людських.
Чи захлинеться Земля від горя?
Чи ще замало нам війн і лих?

Нікчемна твар - земна людина.
Перекроїть хоче буття.
Коли прийде твоя година?
Коли закінчиться життя?

Ми не повторимось ніколи.
В краплині Всесвіт відбива.
Допоки в вуликах є бджоли,
Моя планета ще жива.

Та суть природи не розкрита.
Наш куций розум - суєта...
Земна могила вже розрита,
І нездійсненна вже мета.

Пливуть віки в тумані сивім,
Німіє сонце в небесах.
Суцільний ад в краю красивім.
І кольоровий рай лиш в снах.

усі поезії... їх сік кора і стебла...
весь осад осуд гнів... пташине молоко...
той райский сад словес... бароко рококо...
і крит і гібралтар хребет нутро і ребра...

всі обрахунки сни... усі статті словарні...
і голос і мовчань притулок на віки
збери у зшиток свій сховай чи навпаки -
розкидай чи спали вони ж бо люба марні

Ген за кордоны радной хаты
Вышли вновь прогуляться козаки.
Лиш с песней сказать лиш хватит
Тем кто при жезле у руки.
А кто там? Урки, воры
Или хитрецы что на кости сидят.
Тактично так они подкованы,
Дипломатически пют рідної крови
Взобравшысь высоко по скалам крутым.
Оскалили одних против других
И говорят и напускают дым, в очи,
А люд начал борьбу с ними.

2014р.

у час
коли поділ єдиний
на життя і на смерть
усі відтінки від сатани

пишемо чорним по білому
впевненою рукою
кольорами награємося
після війни


01.2014

Є у мене один
з п'яти можливих палець.
Не керуюся ним
я, як неандерталець.

Не стискаю кулак
з п'яти можливих функцій.
І на нігтях не лак
високих інституцій.

Не корупції дзвін
з п'яти можливих збочень.
Я у адреналін
не вношу заохочень.

Хай який материк
з п'яти можливих знає:
що робити я звик -
ніхто не заважає.

Є у мене один
з п'яти можливих палець.
Тільки Богу уклін.
І землі, де воля - танець.


28.03.2014

Згадку перейти б у греблю,
стишити роки баскі.
Ще усе на світі стерплю.
Я - ще я. Думок разки
тиснуть шию. Що то буде,
як у попіл упадуть
зерна слів? І тисне груди
псевдо-світла сива ртуть.
2014 (2010)

А.Грущаку

Рубець на серці. Ще не смерть.
Та вже з косою стука в двері.
Життя наповнене ущерть:
Вже неживі, та ще не мертві.

Пом’явся лікар: “Це інфаркт”.
Поет приречено сміявся.
Нема ще смерті. Ще не факт.
Та знову ти один зостався.

Біліють медсестер халати.
Лікарні запах вже всотав.
Заходять друзі до палати.
А ти лежиш. Іще не встав.

Забороняє лікар встати:
“Лиш хвильку посидіть - і все”.
Та ти не можеш не писати.
Народиться нове слівце.

Рядки лягають на папері -
І за строфою вірш зрина.
Мізерні шанси. Ой, мізерні...
І в цьому не твоя вина.

Поета серце все вмістило:
І людський біль, і каяття.
О, вічная небесна сило!
Лиш ти даєш мені життя.

Рядки лягають за рядками.
Пишу, немов в останній раз.
Розводить лікар вже руками.
Поет посунув в простір час.

Рубець на серці залишився,
Та не помер іще поет.
Він тихо-тихо помолився -
Й продовжився фантазій лет.

Лиш Слово Боже вік продовжить,
Діагнози всі скреслить вмить.
І доброту людську помножить.
Рубець на серці не болить...

МІСТУ ЛЕВА
Hm Fm
Коли мені не вистачає волі
C#7 Hm
І в душу лізуть кляті вороги,
Чи може щоб втекти від часу й долі
Й забути про образи та борги,
Можливо у надії й сподіванні
Що ваблять мене з дивних райських снів
Я пригадаю Левові кав’ярні
І знов сідаю в поїзд Київ-Львів.

У Львові знов туман і дощ іде
Малюючи на храмах візерунки
Бруківкою потік води тече
Немов би очищає наші думки.
І залишає вічне та святе
І вимиває з душ брудне та грішне
Немов свічки в церквах каштан цвіте
І квітне все у рясних білих вишнях.

З кав’ярень всюди музика луна,
І чутно скрізь співучий гомін мови,
І в серці грають струни скрипаля,
На щастя на домах висять підкови.
І навіть леви інколи, бува
Одягнені у білі вишиванки
Тут «Слава Україні!» не слова
А залп її героям на світанку.

Я знаю, що мене чекаєш ти
І серце переповнене любові
Від святості, тепла та доброти
Які мене зігріють лиш у Львові.
І, може, десь між вулиць та церков
Весною серед вишень та каштанів
Зустріну в місті Лева я любов
І зорі подарують нам кохання.

Я тут немов на хрещення своє
Вмиваюся музичними дощами
Щоб в серці залишити лиш святе.
І збудувати із любові храми.
Хай збудуться княгині Ольги сни,
Хай леви бережуть церкви і замки,
Хай прийде свято волі і весни
Як вдома запах кави на світанку.

І я в своїх надіях й сподіваннях
Що ваблять мене з дивних райських снів
Знов пригадаю Левові кав’ярні
Й біжу мерщій на поїзд Київ-Львів.

30.11.2012

КОТИКИ ВЕРБОВІ
(слова та музика Павло Браницький,

Коли у лісі сходить талий сніг
І залишають нас тріскучії морози
На гілках верби з подихом весни
Зима дарує на прощання срібні сльози.

І з першим світлим променем тепла
Краплинки ці із царства церемоній
Заграють дивну музику добра
В оркестрі сонячних і радісних симфоній.

приспів
Можливо я, можливо ти
Відчуєм перший подих ранньої весни
І срібні котики вербові -
Початок музики кохання та любові.

Весна одягне в ледь-зелене ліс
І перетворить краплі та сніжинки
Із тих зими прощання талих сліз
На срібні і м`які верби пушинки.

І котики пухнасті на вербі
Неначе нотки на небесних райських струнах
Нам подарують музику землі,
І почуття кохання незабутне.

приспів
Можливо я, можливо ти
Відчуєм перший подих ранньої весни
І срібні котики вербові -
Початок нашого кохання та любові.

12.02.2014

Ну что ты с веником своим
В наш дом врываешься без спросу?
Мы сами толк себе дадим,
Найдем работу пылесосу.

Да, пыль у нас, и мусор есть,
Как раз уборка в полной силе.
Но помогать не надо лезть,
Тебя об этом не просили.

Твой дом и сам в грязи, поди,
Как никакой другой на свете.
В стране порядок наведи –
Той, за которую в ответе.

Отъедь немного от Москвы,
Зайди в больничную палату –
Там ни лекарства, ни жратвы,
От интерьера страшновато.

А чуть подальше – и дорог
Таких на свете нет в помине.
Ты б лучше сам себе помог,
Чем лезть с «подмогой» к Украине.

Твой дом – большой, но в нем бардак,
Порядок лишь в твоих покоях,
А остальным сойдет и так,
Пускай копаются в помоях.

Для них есть двадцать пятый кадр
И «новости» от киселева.
Для неподдавшихся – тайга,
Пусть не в угоду скажут слово!

Со скуки спившихся ребят
Тебе не жалко, лже мессия?
Нигде на свете не гнобят
Так русских, как в самой России...

Союз нерушимый (как капсулу ртути)
сплотил у границы на матушку-Русь
таксист-самоучка с фамилией Путин
и юзом пиарит в Советский Союз.

Что-то ему неизбушечно (с тостами)
Бабка Яга ворожила в судьбе.
После ухи с мухоморами толстыми
мнит: "КГБ! КГБ! КГБ!"


28.03.2014

Сонечко щиро послало
Перше ласкАве тепло -
Синє озерце фіалок
У низині зацвіло.

Сумно душа завмирала,
Та посланцями весни,
Сяяли очі фіалок
І не чекали війни...

2014

Рядків графоманних
Нікчемний баласт
Навряд розворушить
Юрбу різноперу.
Словами згрішивши,
Міксую контраст
На вічному полі
Сумного паперу.
Та гірше було
На душі, ще коли
Її не живила
За римою туга.
Обличчя Отця -
Чистий аркушів лик,
А сповідь моя -
То строфа недолуга.

27.03.14

Моя країна у війні?
Так не буває!
Ця думка душу всю мені
І серце крає.

Моя країна у вогні?
Це божевілля!
Не спати, людоньки мої!
Спиніть свавілля!

Не проливай братерську кров,
Запеклий брате!
Спинись, ти вже межі дійшов –
Не йди вбивати!

Як збожеволів, у гамівну
Сорочку зв’яжем.
Як ти розв’яжеш цю війну,
Кістьми поляжем,

Але покажемо тобі,
Що значить воля
І як нам на своїй землі
Сміється доля.
27.03.2014 р.

очі – завидющі
руки – загребущі
совісті нема
і уся «вєлікая» –
то одна тюрма!
править Цахес, править
хиже око скалить
на сусідський двір
як голодний звір:
там кипить робота
люд прогнав достоту
бандюків
ще й лунає спів –
так би все і з’їв!
танками гримкоче
вище себе хоче
підстрибнути ввись…
фюрере, «очнісь»!
зовсім-зовсім скоро
буде тобі горе
жде тебе гаплик:
суне на Московію
жовтий Сходу лик
впАде зла імперія
як і не було
о, як ми зрадіємо:
загуло…
жде тебе відплата
вже недовго ждати
світова спільнота
(спершу всякі ноти)
але дасть відвіт
путлера зупинимо –
ми і всенький світ
2014

Є небо високе за хмарами,
А може, десь поруч, отут.
В той день загорілося зарево,
У камінь зімкнувся редут.

– Стріляти прицільно, уразити,
Ну, щоби убити, – наказ.

– Чи це «бойовик», сцена наживо?
Чи людськості скінчений час?

– Їх вже двадцять вісім поранено.
– Ні! Вбито! І вже п’ятдесят.
– Чи смерті кордони огранено?
– Бог знає. І їх сімдесят.

Назвали Небесною Сотнею.
Летіли, злітали... Сто шість?
Чи болю кордони огранено?
Хто скаже? Ну хто відповість?

А кров осипається квітами
На землю, бруківку, щити.

– Ми стали легкими і світлими.

Лягають на груди хрести.

шаг назад
в историю родины
на словах
все печали пройдены
а в глазах
нет ни искры радости
нам бы знать
обойти как напасти
как друзей
не продать и родину
как понять
что дорога соткана
что судьба
испытание жалостью
что друзья
познаются радостью

27.03.2014
#TaniaMilewska

Мерехтіння, чорте… Ні, здається -
достобіса мертвих кольорів!
Приласкавши притчу во язицях,
виглядаєш, ніби й не здурів…
Потороча, вмієш торочити
кожну свитку радісних небес.
Хто ж забрав у тебе око сите,
що неситим, як Великий Пес,*
землю всю ковтнув би і невгодних
на смертельнім ложі розпростер?
Нахилився рилом до безодні
й по-російськи нам речеш тепер
про свої замурзані простори,
де без крові нидіє врожай…
Крок іще…
Тебе клястиме й морок
і покриє посмішку іржа.

*Сузір’я

І час іде, і сніг іде, і я...
По колу? В далину? По вертикалі?
Дана мені небесна колія,
Чи Шлях мій вороженьки налякали?

Ненавидів я зграйки потайні.
Прощав самотніх і шляхетних звірів,
Які дитинні в серця глибині,
Яким я вірив.

Європи чорну правду, крик вітрів
Моя душа із болем фільтрувала.
І вірш мій на березовій корі
Червоним шрамом скальпельно писала.

А Всесвіт руку світлу простягав.
І котенята спогадів топились.
І мила, не страшна, Баба Яга
Натхненно снилась.

Ембріональна радість у крові.
Весна.
Берези – мов корови дійні.
Лиш серце розрізняє: що навік,
А що «по п’янє» ворогом навіяно.

Без бою ця поразка на віки.
Куди мені подітися від себе?

Я знову вовк.
А вовк не їсть з руки,
А тільки з неба...

21 берез. 14.

Образа інтервалом в краплепад
Блискучо кривиться засмоленим асфальтом,
Втискає "все ще буде" у "навряд",
Загоює "терпіти" у "не варто".

Та посмішка одвічної брехні
Засліпить сумнів сяйвом інтонацій,
Постелить м'яко прямо на стерні
  Пробачено
      під занавіс...
            Овації!!!

2014

СМС-ку надрукую зранку –
Доню, цьом! Як завше, бракне слів…
Зичу я тобі, моя Оксанко…
Та чи скажеш все? А так хотів…

В нас весна, і небо кришталеве,
І святковий Львів йому під стать.
За тобою скучилися леви,
Відчуваю, хоч вони й мовчать…

Вперто думка крізь роки полине,
Мов щемливий спогадів ковток…
Погортаю знов твої світлини
Подивлюся – ясла, дитсадок…

Ось ялинка, очі повні дива,
Миколай розпитує Святий…
Подарунки – ти така щаслива…
Далі школа, потім випускний…

Друзі. Вуз. А ось – чужі терени…
Вперто-вперто стиснуті вуста…
Але всюди – усміх (певно гени),
І в очах – іскриста доброта.

Впевнено іти життєвим ланом,
Під удачі-долі переспів!
Півдуші отам за океаном,
Вигляда, що роблять другі пів…

Все в три слова вклалося неначе…
Віртуал також… п’янкий, як ром.
З Днем тебе, Маленька… І удачі.
І вкінці – від тата в щічку Цьом!

…Вітер березневий радо свище,
Перший цвіт уже торкнув гіллю.
В тебе ніч, і ти напевно спиш ще…
Не тривожу. Потім відішлю…


27.03.2014

У тиші безмовній, назустріч тривожній весні
прошкую стежками мовчання.
Розсипалось слово, неначе старезна цеглина,
на порох на сірий, на чорну на глину,
німотно волає: не руш мене, ні!
Не чуть на межі ячання.
Мовчанням у небо лине.
Базіки – навіки. Розваги вас тішать?
Довкола – тотальне ток-шоу.
…Хтось слово золоте знайшов –
сховав у безгоміння і колише.
2014

Ідуть у небуття
І місяці й роки...
Холоне почуття
І магія руки.

І образу того,
Що хвилював мене
Згасає ореол –
Ще іноді майне...

2014

1
я тепер на світі – один
я володар днів і годин
не ходитиму ні «до» я і ні «від»
з неба дивиться на мене мій рід…
гріє ангел-боронитель плече
біль провин мені у серці пече…
мама – сонцем кожен ранок з небес…
тато – місяцем для ночі воскрес…
хризантемами наш цвинтар цвіте
у осіннє забуття золоте…
я вітрами повидмухую пил
із хрестів осиротілих могил…

2
мені ніде немає місця
на знепритомліній землі
моя душа життям об’їсться
солончаки і ковилі…

тебе рукою не зігрію
через моря й материки
в руці нічого не лелію
лиш ковилі й солончаки…

Мы - божественные идиоты!
И на это есть ряд причин.
Ходим мы на свои работы
и куда-то бежим, бежим,
упираясь в траву ногами.
Разбивая времён устой,
мы стараемся жить "как надо".
Разрывая небесный крой,
мы стремимся увидеть звезды,
только звёздам мы не нужны!
Да и если сказать серьезно -
мы и вовсе для них не важны.
Мы стремимся постигнуть тайны,
но не в силах их разгадать.
Это смотрится все печально.
Вот и все, что хотел сказать.

18.03.2014

Ты один, ты никому не нужен,
Ты беспомощен и вовсе безоружен,
Ты стоишь один среди пустыни,
А вокруг лишь прошлое, как иней,
Оседает на твоих былых надеждах.
Никогда не будет все, как прежде.
Так зачем же душу разрываешь
И зачем несбывшимся терзаешь
Свои затуманенные мысли?
Оглянись! найди тот лучик жизни,
Что запрятан от тебя другими,
Не увидишься ты больше с ними.
Опусти в круговорот былое,
Отломай и для себя покоя
От вселенской многогранной призмы,
Что даёт и отнимает жизни.
И развеется туман в мгновение,
И сойдёт к тебе благословение.
И попутный ветер будет нежен.
А твой путь прямой и безмятежен.

11.02.2014

І ніби все іде, як я того хотів.
Але чомусь я й досі сумніваюсь.
Прожив я наодинці стільки днів,
Та все ще хворий і так рідко посміхаюсь.

Я захворів недугом цим давно.
І з того дня не знаю я покою.
Та ліків не приймаю все одно,
Хоча вони завжди були зі мною.

І ніби все іде, як я того хотів.
І залишилося всього лиш все забути.
Але чи зможу я через десяток днів,
Як і тоді, самим собою й далі бути?

16.02.2014

Мой двоюродный брат восхищается путиным.
Брат в России живет, а рожден в Украине.
Больше писем не пишет давно почему-то мне...
В "одноклассниках" фотки с Майдана - причина?.

Дядя дочки моей надо мной насмехается.
Он мосвич, украинец, а рос в Казахстане.
"Что ж ты, Валька, Россию позоришь стихами-то?
Мы помочь вам хотим, воевать разве станем?"

Без отличия знаков ступают "помощники"
По земле украинской с новейшим оружием.
Изменили с иронией горькой пословицу,
Что незванные гости - то хуже, чем русские.

А меж тем президент их, при полном сознании,
На весь мир заявляет на пресс-конференции,
Что пойдут с оккупацией к нам россияне,
А щитом впереди - наши дети и женщины.

Мой двоюродный брат! Ты за мной будешь прятаться?
Наши бой не начнут, не пойдут в рукопашку.
По сценарию путлера эта сумятица...
Дядя дочки, подставишь под пули племяшку?

Пусть вы оба "воюете" у телевизора,
И не именно я - та живая заслонка...
В генном коде у вас информация выжжена,
Там, где корни - у вас лишь пустая воронка...

Зомбоящик - рассадник сплошной профанации,
Но от здравых умов разве спрячется истина?
Не по крови сегодня родство, не по нации,
А по духу - за мир иль диктатора прихвостни

ох заклякла земля
ох зіщулилась –
наче жменька здаля
не знечулення
ій потрібні тепло
і любов людей
стільки душ присягло
війнам-голоду
стільки вір і голів
стято зопалу
глянь - у жменці малій
повно попелу

Поміж галактик Інернету,
Здійснивши вильотів зо три,
Я Вас - осонцену планету -
В сузір"ї радості відкрив.

Хоча і сам собі кажу: старий,
Збагни - но, - де вона, а, де ти!,
Усе ж творю усякої пори
Жаги і щему зоряні сюжети.

Вбрід перейшовши прози мілину,
В ліричні води радо упірну
І в глибині душі знайду катрени.

Хоч їх візьме собі без вороття
Реальність віртуального життя,
Вернеться лайк палкий від Вас до мене.

26.03.14.

Вмочила цвіт акація при ночі
у чорну плав, у великодню плав.
Її торкнули співи парубочі,
найперший схлип дівоцького тепла
гілки обмарив, леготом оббризкав,
не погасив, а тільки обірвав.
А за рікою перебите військо
неначе в ями, падало в слова,
що ними я тримав, але не втримав.
Що ними знав я, та хіба я знав...

Лечу, як попіл, мислями нагими
у чорну плав, неподоланну плав.

2014.

Мезозойний політичний лютий.
Захід Сонця з медом у крові.
Це не Будда, не Христос, а люди
Роблять людям рані ножові.

Ніч – мов свіжовиоране поле,
Де не спиться серцю від тривог.
Йдуть брати-слов’яни, як монголи,
«Рятувати»...
Хай рятує Бог
Від таких ведмежих обхапунків,
Лицемірства, злоби і брехні,
Від отруйних юдиних цілунків,
Юних рук у цинковій труні.

Колективний безум,
Царська пиха
У гримучій суміші сичать.
ХХІ-й...
Космос в душу диха
І, як мама, скрикує свіча.

Ця війна – як зла насмішка долі.
Над усім земним, над усіма.
Ми приходим і відходим голі...
Крім душі нічого в нас нема.

Але хтось упертий, мов будильник,
Чорну іскру кине в пінну кров.
І куди вертатися людині?..
До основ, братове, до основ...

15 берез. 14.

Виринає мереживом зелені мис тополиний,
Ллє п'янку прохолоду із кухля на спраглі проспекти,
Там, на крилах червневого вітру, де місто полине
В неозорі моря надгарячих обійм Дніпро-спеки.

Купідонові стріли запустять духмяні каштани,
Загуторять стрижі, як розбурхані пенсіонерки,
Хоч і краплею в галасі їх кожна репліка стане -
Позитиву не дасть у пташиному серці померти.

Буде ніжити Серпень жовтаве намисто полину,
Щось Хориву і Кию на вухо тихцем прошепоче,
Літо - справжній казкар. Як до нього все місто полине, -
Сиві тайни відкриють, не схожий на всі, інший почерк.

Dm Gm
Ти у мене одна
A Dm
Наче в річці вода
B Gm
Наче в полі роса
A Dm\D7
Наче небо із зорями...

Gm\A
Як бажанна весна
Dm\B
Як в коханні слова
Gm
Як та чайка морська
A Dm \(D7)
Що кружля над просторами.










приспів
B С Am7 Am
Я хочу щоб ти не знала біди,
Gm A A7 Dm
І ми поруч росли, як берізка із тополем.
D7 Gm A Dm
Я так хочу щоби ми навіть в холод зими
B Gm A7 Dm \(D7)
Зігрівались любові теплом, мов полум’ям.


Dm Gm A Dm\B
Я так хочу щоб ти мала радість цвісти
Gm A Dm\D7
Закохалась в весні і була щасливою.
Gm\A Dm\B
Я бажаю щоб сни, де літаємо ми
Gm A Dm \(D7)
Наповнялись любов`ю й душі молитвами.

24.03.2013