Фарби на шлях не стає кольорової,
як наче на мій намальований зміст.
Гарячий асфальт - монохромний ескіз.
Пензлі в руці тремтять затамовано...

2007

Що ж, дівчинко… Твій головний екзамен.
Бо це – найделікатніша з наук.
Яка вивчає, далебі, те саме
У порівнянні з чим все інше - звук
Пустий і беззмістовний… То й природа
Твоя наполягала – ну ж бо, вчись!
Є речі – від часу та від народу
Залежать мало, будь-яке дівчись-
ко відчуває це… Тепер наосліп
Не треба йти – в століття соцмереж.
Там все про те, як грають у дорослі
Ці ігри. До уваги ти береш
Увесь той віковий жіночий досвід.
Хоча і відчуваєш - головне
Приховано, бо все ж цілком ніхто свій
Фірмовий арсенал тобі в Інет
Не здасть. А ти не перша, не остання.
Чоловіки не дуже і страшні.
Доволі однотипні там бажання.
Футболи, пиво. Щось від дітлашні.
Ти розберешся щодо тих теорій,
Бо практика насправді геть проста.
Твоя жіночна ніжність апріорі
На будь-яку нестриманість узда.
Ця практика гаряча та волога.
Несамовита – і приємна теж…
Сама комусь писатимеш у блоги
Підказки, але це коли складеш,
Здається, свій найголовніший залік.
З предмету, що в пригоді в курені
Не менше стане, ніж десь у Версалі.
Приймати – честь довірено мені.
Ось і пишу ліричності по шкірі.
Вдихають неземне мої вуста.
Приборкував безжалісних валькірій.
І жрицям еротичності устав
Давав я за життя не раз, не двічі.
Але чомусь перехопило дух,
Як вперше. Мов на зрілість чоловічу
Я нині сам екзамен… чи складу?
Тобі, розкритій серденьком і лоном…
Складу, як буду ніжним і п'янким.
І залишуся справжнім еталоном
Та спогадом найкращим на роки…

2024

Неосяжна повнота очей твоїх, серця, жестів твоєї душі
Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда
Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю
Мого погляду,
Що описував зустріч немов би складав молитву.
Сумно, сумно, як сумно
Дивилися інші на постаті двох у кафе,
Не знаючи звідки між ними така напруга,
Що пара навпроти рахунок сплатила аби
Поспішно покинути заклад і втекти
Від незручності.
Там висіла картина, на світлій стіні, за нею
Яку роздивлявся, все знаючи наперед,
Потопаючи в межах обрамлених часом у вічність,
І вічність її розглядала, здається, мене.
А я задивлявся у відповідь... Про океан... Так,
Ти тоді говорила про хвилі його, про мандри,
Про те, що ти скоро поїдеш кудись на пляж...
А ти б увійшла он в оту, що над нами картину? —
Запитав зачаровано й так недоречно я.
І ти розсміялась, і знову зацитькала погляд.
Тоді розплатилися, вийшли. Побачимось. Па.
Я дивився, як ти вигинаєш крутими стегнами
І бачив гігантську хвилю, що підняв океан.

24.03.2024

Слава, Слава Україні й Народу Слава,
Ми народ від Роду вільний і вільна держава.
Синьо-Жовті наші стяги і Тризуб від Бога,
Наша єдність непорушна й з нами перемога.

Приспів
Здобували перемоги за нашу свободу,
Горді й вільні ми нащадки козацького роду.
Ми крокуємо життям Слави і нам Сонце сяє,
З нами Віра, з нами Правда і Воля святая.

Слава, Слава Україні й Героям Слава,
В боротьбі в завзятій праці ти міцніша стала.
Ми на стражі, Україно, щоб у мирі жити,
Землю-Матір шанувати і добро творити..
Приспів

Слава, Слава Україні й українській мові,
Силу має непоборну в святому слові.
Від Карпат до моря й Дону мова наша лийся
Гомонить вона піснями, весь світ пробудився.
Приспів

Пісню разом заспіваємо Слави-Перемоги,
Вороги до нас забудуть путі й дороги.
Розквітай моя, Вкраїно, вільно будем жити,
Сад вишневий і калиновий та жита ростити.

Душу й тіло ми поклали за нашу свободу,
Горді й вільні ми нащадки козацького роду.
Ми крокуємо життям Слави і нам Сонце сяє,
З нами Віра, з нами Правда і Воля святая.
Червень 2020

Нас нічого біда не навчила…
Все співаємо «Ще не вмерла…»,
А в тумані чорніє нова вже могила –
Рукотворна Говерла.

Грабарі вже лаштують лопати,
А багнети – давно готові
Українські серця протинати, щоб взнати
Колір нашої крові.

Лечу до тебе з літнім вітерцем
Над бірюзовими очима моря.
Топазне сонце загляда в лице,
Давно-давно я з ним в таємній змові.

Щодня тебе ласкає вітражем,
Адже ти відчуваєш світле диво.
Тепло його маніжки береже,
І щастям мерехтить в думках пестливо.

Ти зустрічай на березі добра
Мене, якщо кохаєш палко досі.
Моя любов - не вінт, не бакара,
Єдиний ти в життєвому хаосі.

Немов ті гулі-пагорби,
Що навесні кульбабами і маками
Освітлюють нам лиця,-
Такими всі ви бачитесь мені,
Вагітні різномовні молодиці.
Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
Лякають війнами в словесному двобої,
Інші громи вчуваються мені:
То діти, наче квіти, пориваються на волю.
Гриміть частіш, майбутнього громи,
Квітчайте землю безтурботним сміхом,
Робіть нас, як велів Господь, людьми
Для праці мирної та для земної втіхи.
Носіть же з гордістю, любі жінки,
Життям налиті перші чи й десяті гулі,
Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»

Розмаїття в природі представлено Флорою і Фауною...
Основу всього живого,природного створено Всевишнім...
Зерна проростають, народжуюсться люди, всі живі істоти...
Моря, океани, річки,озера,ставки наповнює водний світ...
Атмосферою земною керують Небеса, Сонце, Вітер, Вода ,живі істоти...
Їжу кожний добуває сам, вирощує,використовує Дари природи...
Те, що населяє Землю, проростає, не перерахувати...
Таке розмаїття Біологія вивчає, кожний відкриває світ...
Яке чудове життя, гармонію в природі, життя слід берегти...

22.05.24 Швець Тамара

М. Д…
Зручно влаштувавшись за столом на кухні,
Перед тим, як далі бесіду вести,
Наповняю пивом череп’яні кухлі,
Бо міцніш напою не бажаєш ти.
Я також не хочу вводити в оману
Ні тебе, мій друже, ні себе в цю мить, –
І від склянки пива теж буваю п’яний,
А від двох ще тиждень голова болить.
Ось як ми змінились – маєм сили інші,
І серця частенько б'ють щосил в набат, –
Молодієм тільки у мрійливих віршах
Та коли стрічаєм чепурних дівчат.
Не журися сильно від думок гнітючих
І почутих щойно невеселих слів, –
Подивися краще, що, як ми, сліпучо
Кущ бузку старенький також побілів.
Бач, як на осонні він радіє цвіту
І кружінню вітру, і гудінню бджіл, –
Пелюстки шурхочуть, наче звуки літер,
Іскрами сяйними сіючись навкіл.
Дзенькаючи тихо, чокаємось знову
За усе, що маєм у старіння час, –
Ми не відчуваєм втоми від розмови,
А сміємось гучно від зворотів фраз.
22.05.24

Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.
Веде крізь сни в часи жадані
Незрозуміла біла путь,

Де весни сліз гірких не ллють
На дні солодкої омани.
Мені заснути не дають
Чиїсь обличчя у тумані.

Минулих днів отруйна ртуть
Мене тримає у капкані.
Обличчя милі та кохані,
В яких життя мого вся суть,
Мені заснути не дають.

Не дивуйся, що я дуже різний та непростий.
Наче троє живуть в мені. Схожі, немов брати.
Але досить відмінні характерами вони.
Перший – той не злякається чорта або труни.
Добивається, хоч бич чого та кого хотів.
Навіть танк не посунув би з обраних ним путів.
Від природи невтомний. Незламний. У всім боєць.
Якщо має мету – напролом піде навпростець.
Хто стоїть на дорозі – хоч людям, хоч чортівні –
Буде зле… Адже спротив йому – як горох стіні.
Не пом'якшив би мир, не позбавила б сил війна.
Адже шкіра у нього товстіша, ніж у слона.
А п'ята – наче скеля. Змія ж – голова крихка.
Не дай Бог їй підлізти – розчавить як хробака.

Ну а другий – то майстер веселощів і розваг.
Це пустун, фантазер. Від природи поет, співак.
Кілько склав ну хоча б розпіарений Соломон?
За душею цією мелодій, мабуть, мільйон.
Він не може прожити без пустощів і пісень.
Якщо не римував, то даремно прогаяв день.
Він – спокуса для жінки. Відчув ерогенність вух -
Все, запестить хоча б і вибагливий в неї слух.
Хто там встоїть, нехай не Мел Гібсон, не Річард Гір.
Змій – це сміх. Він приспить його піснею, мов факір.
І тоді візьме теплим-беззахисним голіруч.
Щоб вкусив – та скоріше каміння спливло б із круч.

Ну а третій – такий мовчазний і непоказний.
Отже порозумітися дуже нелегко з ним.
Таємнича натура з наївністю хлопчака.
Сам худий і блідий. А хвороба його така -
Не існує для неї, на жаль, терафлю чи ринз.
Наче так і не виріс у ньому Маленький принц.
То й шукає свою серед тисяч чужих троянд.
Якщо є в ньому щось – він приховує той талант.
Протаких не горланять тіктоки, не пишуть ЗМІ.
Що робитиме він, якщо з'явиться поруч змій -
Я не знаю… А з'явиться. Точно. А от коли?
То дай Боже, щоб ті двоє встежили-вберегли.

2024

Боги Богів...і тих Богів - Боги,
і той, хто над Богами й над собою,
скажіть нам, людям, де ті береги,
де хвилі духу б'ються до прибою -
й радіють грою.

Де врозсип розлітаються зірки,
а згустки душ - насилених на нитку -
з веління усетворчої руки,
у взір кладуться, щоби Вишній виткав
в бездонні квітку.

Де світ не знає суму голосів,
де не буває воєн і розрухи,
де б чоловік не з горя посивів,
а посріблів од часового дмуху -
мудріння пухом.

Боги Богів, нічого не кажіть -
хай казка залишається казкова,
хай таємниця манить, наче спит -
високий спит на звільнення з оковів -
ціною крові .

Там, за скрипучим всесвіту кермом,
Творець затій - невидимих на око -
таранить духом простір, мов свердлом,
розширюючи вічну одинокість
уяви кроком.

А тепер забери у мови усю її кров,
Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,
Щоб сонце здавалося болем старих розмов
А слово — веслом, що постійно гребе до острова.
До острова, подібних якому цілий архіпелаг
У морі самотнього вітру порожніх роздумів,
На теплім піску приємно гортати в руках
Книгу шумливої хвилі ставши апостолом
Земної поверхні, лякаючись на глибині
Зустрітися з холодом, поглядом риби і тьмою,
Натомість втішати: усе те наснилось тобі,
Це гра, де глибінь лиш метафора для любові.

14.04.2024

Вертить римами поет,
Віршики ладнає.
То ронделик, то сонет -
Він війни не знає.

Знову зрада і любов,
Пристрасні сюжети...
Що там жертви, що там кров,
Дрони та ракети.

Кажуть, десь війна іде
В морі і на суші.
Хтось життя своє кладе.
Хтось марудить душу.

Мрії збуваються.

https://m.youtube.com/watch?v=WmxjyMRUCJE&si=9IyrcA6yGrlEhr8k

Яка морська краса! Ось "Ланжерон",
Відомий дельфінарій "Немо".
Небесний усміхається капрон,
Яскрава сонця хризантема.

А Чорне море в синьому вбранні,
Хоч від плактону зеленіє,
І хвилями підморгує мені,
І в*ється зверху біла піна.

Пірнути б у прозорість теплих вод,
Чи під фонтанами скупатись.
Одеса - незабутній то клейнод,
Я ж повертаюсь до пенатів.

Сколихнувши гілку,
Забриніла бджілка
І смоктати стала з квіточки нектар, –
Видно в пелюстинках
Лиш комахи спинку
Золотисто-сіру, як погаслий жар.
До нектару ласа,
Робить вихиляси
Тілом та натужно голосно гуде, –
Бджілку владно кличе
Запах таємничий
Цвіту, що буяє навесні будь-де.
Знову забриніли
Комашині крила
І затихли швидко в гущині цвітінь, –
День не вгомониться
Бджілка-трудівниця,
Бо не знає втоми й проганяє лінь.
21.05.24

Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.
Нове замінить на новітнє,
Неначе блискавка у квітні.

Коли бажання заповітні
Прикрасить римами поет,
Неначе блискавка у квітні,
Розколе тишу тріолет.

Ні, «любов» - заслабке те слівце, як на мене.
Я тобою живу, а не просто люблю.
Чоловік – то чисельник, а жінка – знаменник
Апріорі ніколи не рівний нулю.

Та обов’язок цей - хоч чогось бути вартим -
Із тобою приємність, але не тягар.
Жили рвуть, аби влізти у дуті мільярди.
Душу рвав – обійшов будь-який авангард.

Зло й добро пізнаються на практиці швидко.
Гілка дерева - я, а зміючка – це ти.
Чоловік – то є ротор, а жінка – обвитка.
Генератор ідей так працює завжди.

Чоловік – то є толок, а жінка є пара.
Енергетика спільна тебе і мене
Поєднала – то не ідеальна ми пара.
Та й не пара ми зовсім, а ціле. Одне.

Шторм з війною безсилі навпІл розламати.
Не виходить це навіть у штилів-рутин.
Чоловік – це снаряд, ну а жінка - гармата.
Порох ніби сухий. І калібр наш один.

То нехай це кохання мов танці на лезі.
Сірий спокій – нудьга; нам - яскравий екстрим,
Небеса в діамантах шалених поезій
Та поля з полунично-спокусливих рим.

Що ті золотоусти та інші продроми?
Та без тебе про що взагалі б я писав?.
Чоловік – то літак… жінку з аеродромом
Порівняв би, але…
Ти - мої небеса.

2024

Тишина в природе многолика, в человеке – взгляд, молчание…
Истину , правду доказывать, спорить с ближним - чаще смысла нет…
Школа жизни у каждого человека своя, судьба…
Ищет каждый человек свою дорожку, шаг за шагом …
Нелегкий путь предстоит пройти, чтобы найти, познать себя…
Активную жизнь днем , отдых , тишина – силы восстановят…
20.05.24 Швец Тамара

Тиша в природі багатолика, у людині – погляд, мовчання…
Істину, правду доводити, сперечатися з ближнім - частіше немає сенсу…
Школа життя в кожної людини своя, доля...
Шукає кожна людина свою доріжку, крок за кроком.
Нелегкий шлях доведеться пройти, щоб знайти, пізнати себе.
Активне життя вдень, відпочинок, тиша – сили відновлять…
20.05.24 Швець Тамара

Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче дотики лиш, наче сни закосичені, наче
Промайнули кудись, розмаїлися і розплелись,
Залишаючи шрами, мов спогади без означень.

20.04.2024

Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче дотики лиш, наче сни закосичені, наче
Промайнули кудись, розмаїлися і розплелись,
Залишаючи шрами, мов спогади без означень.

20.04.2024

Неспішний поступ вулицею міста.
Ось зацілована промінням квітка.
Метелик на хмаринці примостивсь, як мітка,
Родима пляма - від весни до падолиста.

Пекучо-тягнуча тривога вою.
І хилиться від поштовху повітря квітка.
Хмарина набубнявілась - дощинка.
Чекаєш, мрієш, тужиш до відбою...

05.04.2024

Знищ мене!
Прошу, будь ласка!
Що? Не хочеш?
Нате ласка!
Що за вибрики,
Що за стенання?
Що, не вимолвиш
Останнього благання?

Чи ти думав, що, зустрівши,
Зможеш швидко стерти
Себе з мого разуму, одначе,
Та не вистачило вдачі,
Бо тепер ти заблукав далеко
В сходинках, порогах
Мого пекла.

Ти боявся, що не зможеш
Більш покинути на призволяще.
Ха, чи ти подумав: "Боже,
Як же мені витерпіти
Усю ту від неї вдачу?"

Ти забув, коли дивився мені в очі.
Ти забув, коли обійми були довші.
Ти забув, що попри виходки твоєй родини,
Я єдина серед нас обох була людина.

Господи, пробач вже мою душу,
Вже тепер забути все те мушу!
Відпусти мене з моєй в'язниці,
Дай мені напитись із криниці!
Відпусти мене, благаю, в порятунок,
Звільни мене від спогадів,
Віддай їх на гатунок.
Я вже терпіти ніц не можу.
Не можу спати, їсти, наче на ножу
На кінчику його сиджу,
Неначе Ді, що скоро вже побачить
Не пекло, рай, де його вже не стачить.

08/05/2024

В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.

А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,
З мого натхнення жмут таланту вискуб!

А я ж його один лиш раз вкусив
І...обкалявся! Отака халепа!
А він, спроквола, зняв мої труси
Й кавалками, що в них, мене одгепав.

Утік Пегас, у музи мартопляс,
Заціпило знесилене натхнення.
Писати годі! Я, однині, "пас",
А ви пишіть. Хай береже вас неня.

Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.

Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для ворога кари.
Допоки гартується воля і біль не затих,
Не мають найменшого шансу химерні почвари.

Хай сумніви зміями все ж закрадаються в душу,
Хай темінь іще нависає й поширює жах,
Та світло куватиме зброю з найменших окрушин,

Бо правду не може завжди заступати олжа.
І Всесвіт, що нам видавався сліпим і байдужим,
Породжує постать, що впевнено гострить ножа.

2023

Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:

- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,
Я небо своє не віддам!…

Прекрасен мир вокруг, горы, леса, поля, луга…
Реки, озера, ставки, моря, океаны…
Единство природы в естественности, гармонии…
Красота на Земле создана Всевышним для жизни …
Руками своими, трудом человек способен улучшить, изменить …
Атмосферу вокруг себя, в своем жилище, на участке…
Сеять ,сажать строить, конструировать, изобретать…
Новые таланты, мастерство, навыки расширять…
Основная цель Человека – ценить жизнь, продолжать свой род…
Его дети будут идти по его стопам…
20.05.24 Швец Тамара


Чудовий світ навколо, гори, ліси, поля, луки…
Річки, озера, ставки, моря, океани...
Єдність, природи в природності, гармонії...
Краса на Землі створена Всевишнім для життя...
Руками своїми, працею людина здатна покращити, змінити …
Атмосферу навколо себе, у своїй оселі, на ділянці...
Сіяти, садити, будувати, конструювати, винаходити…
Нові таланти, майстерність, навички розширювати...
Основна мета Людини - цінувати життя, продовжувати свій рід...
Його діти будуть йти його стопами...
20.05.24 Швець Тамара

Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…

Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,
що завше заготована на показ?

Відступництво – покликання і хист!
Комусь удача, втіха, насолода…
Направду Юда – як тонкий артист,
типовий представник усього роду!.

Навіщо стільки вишуканих слів
для явища нікчемного, низького?
Аби було й надалі більше сліз
і у душі ми зберігали «бога»!

Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.
Плещуться згадки безкраї
І блискотять повсякчас, -
Що, де, коли - не згадаю,
Вік нагло пам'ять розтряс.
20.05.24

Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.

Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,
Не стромлений кіл до грудей упиряки.

Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.

Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.

Душа - повія. Рот - насос.
Щоб догодити всім потворам,
У лапті взутим, злим та хворим,
На двох стільцях із криком "SOS"
Сидить смердючий малорос.

биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі

для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка
та і сам я не дзвоник-хлопак

не зупинить мене й не злякає
ця колючість жіночих шипів
та і ти відчайдушна така є
хто б, крім нас, щось подібне стерпів?

ми обоє ще ті екстремали
не влаштує таких аби хто
нам часткова любов – це замало
нам годиться коли на всі 100

де серця повні хоч на три чверті
там для нас вони радше пусті
ти ж мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі

наркотичні в обох поцілунки
хоч ламайся без них, хоч помри
надто драйвово це для стосунків
але дуже серйозно для гри

у коханні ми не ортодокси
та й лавсторі – це не житіє
моя посмішка - позначка toxic
погляд твій – «не влізайте, бо вб’є»

кров одна, хоч і різні породи
я гарчу, де всі інші скавчать
і лишень облизнуться на вроду
щоб повзти до простіших дівчат

я ж метелик – ще той камікадзе
орхідея-хижачка мене
тільки вабить, а від провокацій
тим сильніше бажання одне

відкохав би тебе до півсмерті
бо солодше нема в цім житті
ти ж мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі

стали крайнощами божевілля
бо інакше удвох не були б
драйв трагедії, стиль водевіля
ти попала, натомість я влип

тут усе - Камасутра і шахи
конкуренція та піддавки
мелодрама із вкрапленням жахів
а стороннім, мабуть, навпаки

не турбує нас, що кому здасться
хай вважають, що повний атас
нам видніше: де в інших екстазці
там у нас відчайдушний екстаз

ти ж мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі
у хижацтві обоє відверті
що таїти? одне ж на меті

ми - токката і фуга на нервах
то хіба що вночі паритет
ти гнучка для банальної стерви
для сволоти я надто поет

дуже ніжно, щоб це була битва
де простіше – не наша є путь
ми однаково любим обидва
кожен хоче коханіше буть

ми достатньо азартні та вперті
щодо цих амбіційних надій
ти ж мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі

Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.

Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії розбитії вщент
Воскресають, щоб знову сягати за хмари.

Все життя - лише гра. Але щоб вічний пат -
Не буває такого, де грають відверто.
Радше долами стануть вершини Карпат,
Ніж зуміє живе в двох серцях таки вмерти.

Радше небо на землю зненацька впаде,
Ніж загубиться те, що роками жевріє.
Із нічого поезій не буде; в ніде
Не порине вже втілена в зустрічі мрія.

Так буває... Життя - річ доволі складна.
Навпростець і до щастя - щось від Голівуду.
Лабіринти рядків і кривава війна;
Чорні погляди, гірші за магію вуду.

Все це бачив не раз і не два мудрий Львів.
І в майбутньому бачить приховане дещо.
То нехай час шляхи тимчасово розвів,
Неодмінно кохання їх знову зведе ще.

Знов під джаз в унісон залунають серця
В місті див, небанальності та авангарду.
Де розлуки завжди добігають кінця.
Втрати всі - задля зустрічі, що того варта.

2024

Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.

В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,
На умі - чоловіки.

- Хай я сам робить не можу,
Бо не має часу стільки.
Людям відмовлять не гоже,
Кличуть випити горілки.

На хрестинах, іменинах
Мені гостем бути личить.
- Не ходив хоча б ти нині.
- Раз не піду на родини, -
Тоді більше не покличуть.

Гармония – природное, естественное в окружающем мире, в отношениях...
Ароматы цветов и трав, чистый воздух ...
Родниковая вода, дары природы, ягоды, фрукты и плоды...
Месяц на небе и звездная ночь...
Облака плывущие по голубому небу...
Нарядные, жизнерадостные взрослые и детки...
Искренние отношения, дружба,любовь.уважение,поддержка...
Яркие утренние солнечные лучи,гармония на сердце и в душе...
19.05.24 Швец Тамара
Гармонія – природне у навколишньому світі, у відносинах...
Аромати квітів та трав, чисте повітря...
Джерельна вода, дари природи, ягоди, фрукти та плоди...
Місяць на небі та зоряна ніч...
Хмари, що пливуть по блакитному небу...
Охайні, життєрадісні дорослі та дітки...
Щирі стосунки, дружба, любов, повага, підтримка...
Яскраві ранкові сонячні промені, гармонія на серці і в душі.
19.05.24 Швець Тамара

Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, подумки гадають.
Аж тут кішка несе мишу, десь в полі зловила.
Діди мовчки на ту кішку усі подивились.
От один і каже: - Хлопці, а чи ж вам відомо,
Звідки миші з’явилися на світі оцьому?
Хтось, можливо, знав про теє, але слуха мовчки,
Щось новеньке, чи й відоме послухати хоче.
Все ж не мовчки тут сидіти. Хай розповідає.
Отож, ж дід повеселішав, що можливість має
Та й почина говорити: - В ті часи далекі,
Як прогнали людей з раю, жилось їм нелегко.
В поті чола собі хліба вони заробляли.
Хоч за свій гріх, зрозуміло самі ж і страждали.
А диявол, щоб ще важче життя їм зробити,
Був надумався ще й мишу на землю пустити.
Сотворив, аби та миша хліб в Адама крала.
Того хліба у Адама і так було мало,
А тут миша. Зовсім стало гірко йому жити.
Як Господь помітив теє, рішив пособити
Та й сотворив йому кішку, щоб мишей ловила.
От відтоді миша й кішка на світі з’явились.
Тут другий дід доєднався: - А як далі було?!
Коли люди розплодились, геть Бога забули.
У гріху взялися жити. Бог на те дивився
Досить довго, але, врешті, геть на них озлився
Та й надумав покарати – потоп напустити,
Аби грішників потопом усіх потопити.
Лише праведному Ною він про те повідав,
Велів ковчег будувати – пережити біди.
На ковчег той тварі всякі Ной зібрав зарані,
Як Господь відкрив, нарешті, всі небесні крани.
Полилась вода із неба, всю землю укрила.
Всіх людей на білім світі вона потопила.
Лиш ковчег по воді плава. А диявол бачить –
Не всі душі будуть в пеклі. Непорядок, значить.
Треба й ковчег потопити. Велів тоді миші,
Нехай вона зробить дірку в ковчеговім днищі.
Та тихесенько пробралась, у трюмі засіла
Та й взялася до підлого диявола діла.
Вигризла у днищі дірку – вода поступає.
Дуже скоро ковчег Ноя потопити має.
Аж тут кішка нагодилась та все те уздріла.
Перш за все, прогнала мишу, на ту дірку сіла
Та й хвостом своїм заткнула, щоб воду спинити.
Тож, дияволу не дала ковчег потопити.
За те Бог її відзначив, дозволив пухнатій
Жити поряд з чоловіком, селитися в хаті.
Тут і третій дід озвався: - А я інше знаю.
Ще від прадіда від свого оце пам’ятаю.
Жив-був цар. Якось зимою пішов полювати.
Слуги вигнали ведмедя. Виліз волохатий
І на царя. Звалив того, роздере на шмаття.
Слуги стали з переляку собак відпускати.
Налетіли злі собаки на ведмедя того,
З усіх боків стали рвати, кидатись на нього.
Ведмідь кинув царя й лісом подався тікати.
Отак удалось собакам царя врятувати.
У подяку за рятунок видав цар указа,
Щоби піддані собакам всім давали м’яса.
Той указ був на папері писаний цупкому,
Золота печатка царська стояла на ньому.
У той час коти й собаки іще дружно жили.
Тож собаки котам-друзям указ доручили,
Щоби ті оберігали. А тім ліньки стало.
Тож вони десь на горищі указ той поклали
Та веліли, аби миші його сторожили.
І так довго і спокійно вони досить жили.
Люди вдосталь м’яса мають і собаки мають,
Ще і котам з того м’яса дещицю лишають.
А про мишей всі забули. Чекали-чекали
Та й від голоду папір той вони гризти стали.
Перетерли аж на порох. Аж часи настали,
Коли в людей того м’яса стало зовсім мало.
Перестали вони м’ясом собак годувати.
А собаки ж уже звикли вдосталь м’яса мати.
Щоби людям їх неправду врешті-решт довести,
Велять пси котам указ той негайно принести.
Кинулись ті на горище указ той забрати,
А шкідливі миші врозтіч кинулись тікати.
Адже знали, що за шкоду мусять відповісти.
А коти вслід обіцяли усіх їх поїсти.
З тих часів котів собаки терпіти не можуть.
І ганяють їх, і лають кожну днину Божу.
А коти, хоч і не винні, від собак тікають.
Та мишей, що зле вчинили, постійно ганяють.

Зігріває сонечко повіки
І обличчя обдає вогнем, -
Цілий день, немов сумлінний лікар,
Сяянням обстежує мене.
Усього пронизує промінням,
Щоб я радо стверджував затим:
Сонце залишається незмінно
Неутомним, милим, дорогим…
19.05.24

У колгоспі "Червоне дишло"
Вся свідома громадськість вийшла.
Уперед понесли їх ноги,
Перекрили усі дороги.

Транспорант несе дядя Юра,
Визначна й відома фігура.
І кричить він, хоча й не хлопчик:
"Рукі проч от вєлікіх строчєк!"

Поліграфівна - в авангарді...
Все винюхуючи в азарті,
Показавши троянду штучну,
Поспішає туди, де гучно.

Підтягнулась і баба Женя.
Репетує, мов навіжена:
"А була ж у часи минулі
Я пастушкою з Ліверпуля!"

А позаду біжить Кузьмівна.
Готувала свій виступ гнівний.
В неї слів так було багато,
Та забула, про що казати.

І стрибає жваво Наталка.
Бо вона так відверто й палко,
Але тихо, майже без звуку,
Тисне всім і ноги, і руки.

Всі в чужому. Своє згубили,
Поламали свободі крила!
Не потрібні рабському роду
Ані слово, ані свобода!

Правду, що не дає спокою,
Затоптати краще юрбою.
Ось чому вся громадськість вийшла
У колгоспі "Червоне дишло".

Заступаєш у тінь, як у сірий, понурий куток,
Не прикритий від ока, що зрить віковою злобою.
Підійшовши до прірви, торкаєшся краю ногою,
Прислухаючись. Серце й годинник відлічують крок.
Чий це вирок? Урок? І ти зводиш свій зір, як курок.
Але це пантоміма без слів і без сліз, бо так треба.
Розступаються стіни, і дах виростає у небо,
З електричних вогнів переходячи в світло зірок,
Що не гріють нікого. Вже сам не здаєшся собою.
Страх, як змій, виповзає із тебе. Лишивши позаду
Кволу плоть, відчуваєш полегкість. У сутіні саду
Хтось чекає на тебе. Диявол? Розгніваний Бог?

Океан бескрайний, большая водная чаша…
Корабли, катамараны и суда бороздят океанские просторы…
Единое таинственное водное пространство с островами…
Атлантический,Тихий,Индийский,Северный Ледовитый,Южный
Наука Океанология изучает океаны на Земле...
18.05.24 Швец Тамара
Океан безмежний, велика водна чаша...
Кораблі, катамарани та судна борознять океанські простори...
Єдиний таємничий водний простір з островами...
Атлантичний,Тихий,Індійський,Північний Льодовитий,Південний
Наука Океанологія вивчає океани на Землі...
18.05.24 Швець Тамара

Я виходжу зі гри, бо кохання не гра,
а святе почуття незбагненне.
Це блаженство душі, світло вічного Ра,
на солоних губах рідне ймення.

Не гравець запасний, що на лаві вузькій
жде на зоряний час з нетерпінням.
Заздрість чорна і біла — пристрітом з-під вій,
засіває дурманне насіння.

В постанові життя непривабливу роль
грала віддано серцем незрячим.
Може марно латає сльозами Ассоль,
ті вітрила, червоногарячі?

Відпущу до тієї з ким добре тобі,
і ти теж не тримайся за мене.
Я гадала, що очі в небес голубі,
а насправді, як м'ята, зелені.

14.05.2024р.

Наука расширяет кругозор, дает возможность познать мир.
Архивы научные безграничны, простор для изучения открыт
Учиться в любом возрасте престижно, на благо всем.
Кладезь знаний неисчерпаемая, новые открытия происходят.
А знать все невозможно, что главнее каждый решает сам.
10.11.22 Швец Тамара
Наука розширює світогляд, дає можливість пізнати світ.
Архіви наукові безмежні, простір для вивчення відкритий
Вчитися у будь-якому віці престижно, на благо всім.
Скарбничка знань невичерпна, нові відкриття відбуваються.
А знати все неможливо, що найголовніше кожен вирішує сам.
10.11.22 Швець Тамара

Уже навкіл не міражі,
А дійсність повсякденна, –
Як сирота в сім’ї чужій,
Вчуваю скверни терні.
Стає все важче далі жить
Мені в хисткій хатині, –
Тривоги множаться щомить
В новім життєвім плині.
Хоч не блукаю, мов жебрак,
Але страшенно жалко,
Що доживаю вік не так,
Як мріялося змалку.
18.05.24

Я - твій промінчик, вірний оберіг.
Тебе, кохана квіточко, зігрію!
Врятую я твою крихку надію
В байдужості засніжених доріг.

Я згаснув. Так багато ще не встиг!
Але своїм теплом я втілив мрію
В життя твоє. Я добре розумію:
Ще буде безліч снігу та відлиг.

Але любов завжди перемагає!
Нічого чарівнішого немає
У світі, де лютує буревій.

Безсилі будуть і земля, і небо.
Живи та пам'ятай: заради тебе
Засяю так, неначе я живий.

Зроби це, поки я ще не встиг на око зважити pro і contra.
В моєму світі нема святих. То страть його поцілунком шльондри.
А хочеш – ніжно-грайливим «ні» розбий його на слова та звуки.
Будь найзначнішим митцем брехні та диригентом моєї туги.
Замкни в дуальності кольорів, у чорно-білім діапазоні.
Щоб я усе-таки помудрів ціною розпачу та безсоння.
Міняй всі правила в розпал гри. Позбав розміренності катрени.
На хеві метал перетвори життєву ритміку макарени.
Пройди алеєю топ-зірок та розтопчи їх ходою леді.
І доведи, що в очах жінок убивча сила - як в пістолеті.
А я, напевне, такий дивак – засіло те, що комусь навиліт.
Для леді серфінг – одна з розваг, коли він на вибуховій хвилі
Сердець, розірваних ними вщент. Щоб не зібрати шматків докупи.
Щоб штучним диханням жив клієнт: лиш рот у рот від своєї ж згуби.
Хто звик до кайфу буть нічиїм, той більше нудиться самотою.
Хоч скільки солі з тобою з’їм, все потім вийде з очей водою.
Колишній вакуум у мені чомусь вербально струмить назовні.
Твоє кохання – на мить зеніт, а потім вічний політ в безодню.
Цілуєш – мабуть, так жебраку Тереза б кинула подаяння.
Але і крихітка до смаку, якщо не знаєш, чи не остання.
Які тут проти, які тут за – дурман густішає в атмосфері.
Де шансів ніц, можна йти з туза. Де є замок, там ламають двері.
Живий – умовно; наліво крок – навік вигнання без апеляцій.
Але бажаючі до зірок подібних тернів хіба ж бояться?
Хай без подряпинок ані дня – почесні шрами, все як годиться.
То знову правила поміняй. І зваблюй пестощами цариці.
Гран-Прі - це ніч, а тоді під туш на переможця чекає страта.
Але із тисячи мертвих душ жива знайдеться, що буде рада
Ожити мучеником краси. Шаблони стерти, знести кордони.
Якщо бажаєш – то воскреси мій мертвий світ поцілунком донни.

2024

Починаючи з міста в якому усе слова,
Починаючи з вулиць де трава обростає камінь,
Кроки стирають підошви запилюжених сандаль,
І пейзаж витісняє пам'ять
Про все, що залишилось вчора, як сонце близьким
Здається далеким, — насправді, як на листівці,
Завмерло, що вітер, що люди, як хмари і дим
Про щось, що здавалось важливим, але непомітним,
Залишилось
Невимовним, не схопленим і таким,
Що доповнює тугу розвернутих у минуле
Очей, що блукають галявинами картин
І шукають сліди безпритульної
Юності, любові,
Вічності.
І знаходять слова, чуйні барви її світлин,
І тримаються їх та співають свої еклоги,
І війна переходить з великої жертви до слів:
Відбій повітряної тривоги.
Залишаються книги, зображення карт, домів,
Портрети епох, переповнені чаші історій.
Журнали промов, фігури прекрасних жінок
Дотик яких не згадають твої долоні.
Це змагання скульптур, веремія сюжетів, облич,
Це написані ноти про юність, про вічність і бога.
Де війна переходить з великої жертви до слів:
Відбій повітряної тривоги.

04.05. 2024

А ви б хотіли чути танго ночі,
а чи ранково-світанковий вальс,
або закрити з насолоди очі
і серце в такт забилося у вас?

А як щодо отримати утіху
або відчути раювання смак
і помирати жартома зі сміху?.
Цікаво? Інтригує? Чи не так?

А смакувати тишею бажання
у вас уже давненько не було?
Але не підриватись спозарання
і сонним не летіти у село…

А ви не проти цмулити водичку,
прозоро-кришталеву, зі струмка,
чи прилягти на скошену травичку?
Косу тримать не конче у руках!.

А як відносно ласувати медом?
Я тут не маю на увазі бджіл…
З коханою удвох укритись пледом
і цілуватись до останніх сил!.

Або іще посмакувати сексом?
Уповні відірватися, раз п’ять!
Ви скажете, уже немає сенсу
так довго ці принади рахувать!.

Із вами я не стану сперечатись,
але собі дозволю ще рядок:
Уже не досить в дупі колупатись?
А усім складом марш на «передок»!

Межа… Вона у всіх повинна бути,
тим паче, що іде воєнний час!
Не змушуйте народ шукати трута,
аби лишити шанси і для вас!

Дощ весняний цілує обличчя спросоння,
Доторкається лагідно вій,
Долітає краплин ніжний рій,
І вологі стібки пролягають на скроні.

Дощ весняний вже сипле старанно в долоні
Водограєм ранковим - любов,
Розмиваючи слід від оков,
Розливаючи срібло небесне із дзвонів.

Дощ весняний охоплює плечі тендітні,
Утамовує свіжістю біль,
Не говорячи сонячних слів.
"Він живий", - зрозуміло душі і без літер.

Ти людина-пригода,
та надовго тебе не стає…
Увертюра і кода –
неодмінне обличчя твоє.
Лише ступиш на сцену,
тільки соло своє заведеш –
і лице Авіценни
обертається махом на треш!.