кружляє сніг
понад повною коморою,
припадає, примовляє, заговорює.
добрий господар
припас на зиму багацько -
мірку жита, бочку меду,
гладущик масла.
«будемо, бабо, Різдво святкувати...»

«...застеляйте столи та все килимами..»

котитьсяся рік згори тугим будзом –
буде тобі сніг, буде й віхола,
ходить коляда попід вікна втіхою.
зорі з торби витрушує,
кутю присмачує.

«ой, ти сивая та й зозуленько...»

облітають дні поволі.
швидше...
ще швидше...
ото знову замело – світу Божого не видко.

«в полі-полі плужок оре...»

сидить дід за столом,
сам.
нема баби.
а за вікном хурделиця
щедрує.

«бриніла, бриніла коса
коло покоса стихенька...»

Псевдозима цьогоріч не дала нам снігу,
натомість насипала льоду в душі
руками розбитими.
І так приречено
я усоте шукаю тобі заміну:
когось, хто любитиме дужче,
когось, хто любитиме.

Не лякають ні змерзлі пальці, ні совість,
що мовчить, коли чує тишу,
думками обмежена.
Я збираю тебе по слову,
і ховаю глибоко в спогад,
шукаючи того,
хто тебе любитиме більше,
і торкатиметься обережно.

Триста тисяч людей навколо,
близько сотні здаються справжніми.
Я не бачила їх ніколи,
й не побачу, мабуть, нікого,
бо вони вже усі заражені
меркантильністю власних соло.
Не осуджую їх. Я ображена
лиш на себе, бо наче Бога
тебе ношу в серці.

Замітає пусті дороги
хоч дрібним, але все таки снігом,
і малює на вікнах вічність.
Дочекалися люди погоди,
а земля дочекалась Бога.
Трохи пізно, та все ж приємно,
бо на вулиці восьме січня.
І нехай я чекатиму вічно,
але знаю, що недаремно:
ти відчуєш колись щось більше,
щось відчуєш колись.
До мене.

08.01.2012р.

Иосифу-обручнику

Совсем еще юная,она остепенила девичьий задор,из-под ресниц Ее бежала тень.В ее глазах ни капли тени.Лишь только молчаливое согласие.
Иосиф как водопад закрыл ее струями слез:хотя бы не узнали,хотя бы не распознали.
Не жена,не сестра,а Госпожа-юная и робкая в своем величии.
Она боялась спать в его присутствии...А вдруг он станет молится слишком рьяно и разбудит ее малыша,что пока еще на небе...
Но вот Мария уже Мать.Иосиф шьет для малыша из мантии старого пастуха,белые пелены.
И все идет,как звезды шествуют...
И распахнуты глаза Марии,Иосифу они,как родники с живой водой.
Два-муж и Госпожа младенцу как два Ангела,держащие в руках его удачу.
Ксения КИРИНДЯСОВА,
8 января,2012 года

Христос народився! Славімо Його!

Дивний був учень у Великого Магіда.
Цурався тих, з ким вчився.
Днями никав лісом. Там же й ночував.
Співав пісень і всі вони були про Бога.
«Чому ти, Зуся , робиш так,-
Пита його молодший брат,-
Що диваком тебе всі називають?»
«Оповім історію одну і ти, гадаю, зрозумієш».
Селюк якийсь хотів царя побачить.
Добравсь до міста й став служить в палаці.
Топити печі не те що мусив,
А серце вкладав в свою роботу.
Не покладавсь на дроворубів -
А сам ходив у ліс і дерево таке приносив,
Що все просякло духмяною смолою.
«Хто це дає таке тепло пахуче?»-
Питає цар і хоче відзначить пічника.
«Щодня царя волію бачить бодай віддалеки»-
Тільки й попросив розгублений селюк.
Так і зробили: прорубали віконце в хижі.
Якраз навпроти царських вікон.
І треба ж так, що свідком став пічник
Сперечки поміж царем і принцем.
Рік цілий не являвсь на очі батька син.
Закортіло йому бачити царя
І просить пічника поглянуть крізь віконце.
А потім, як це ведеться, зав’язалася розмова.
«Неправедно живеш ти, принце,-
Осмілився пічник,-
За столом одним з батьком їси і п’єш
І все, що хоче він од тебе –
Вести з ним бесіду розумну.
А я, невчений і дурний, не маю такої змоги.
Тож і дивлюсь на нього крізь оце віконце.
«Отак і я,- сказав братові Зуся,-
Люблю із Богом говорить де тільки можна.
-----------
Зуся із Анаполя (помер 1800) за праведність прозваний «раббі реб Зуся». Став символом наївності й чистоти. Його вчення відбито в книзі «Менорот загав» («Золотий свічник»).

«Як летіла пава, серед села впала,
А краса-дівчина пояса в’язала»
Українська народна пісня

Пояса зв’язала парубку Омельку,
Що приніс їй кукурудзу й проса чималенько.
Уніс в комірчину та ще й тиче гроші:
«Купи собі черевички, щоб не була боса.
Не клади у скриню, а носи щоднини.
Як ції порвуться, куплю тобі нові.
Лиш нікому не кажи, що все це з любові!»
«Не купиш ти другі, бо каже подруга,
Що ти взяти маєш ту, що не кохаєш».
«Як тепер всі знають таємницю нашу,
То можe так статься, що вийде інакше».

Рождество
Посвящаю памяти Евгении Римской


Громко и тайно ступала Евгения по повитым туманом лесам,приговаривая:"Здесь лежат под многорукой оставшейся гостить осенью,жуки да комары.Именно им дано хранить секреты цветов и умирая,радовать глаз".Ставила кресты на деревьях,говоря:"Им так легче.Тянутся вверх распятыми."Благословляла волчьи стаи,не смевшие помышлять о такой добыче.
Стремилась к ним,благословляя.И стаи,как трусливые убийцы,устремлялись вспять.
Плакала о них,как о таких,которые не могут радоваться рождению.
А жуки,проснувшиеся от волчьих всхлипов стрекотом отвлекали внимание волков.
Те стыдились слушать эту музыку.Ведь слушать музыку всеравно что служить.
Падал тяжкий снег на хрупкие плечи Евгении.
Всегда падает снег тяжело.Так Рождение Его сопровождается падением снега.
От рождения письмена снега падают тяжко на землю,чтобы водой укутать ребенка.
Слава всем лесах,приютившим в себе приближение Его Рождения!
Ксения КИРИНДЯСОВА,
6 января,2012 года

Зірка що летить, і осліпляє своїм таким холодним і недосяжним сяйвом, ніколи нікого не зігріє.
Зірка що летить, ніколи не озирнеться і не повернеться.
Зірка, вона падає і згорає, без права на зупинку.
Зірка що летить, колись схоче зупинитись,...і щезне, не маючи навіть променя надії на повернення...
Треба добре подумати, перш ніж зайняти її таке мерехтливе місце на небосхилі...


2012р.

Вони поставили мене перед натовпом себе,
вони поставили мене перед натовпом себе,
Грізно зібралися судити мене.

Сказали мені: ти вже шостий місяць не
відвідуєш щоденний обряд покаяння,все мовчиш.
Ти щось приховуєш від нашого народу.

Народ стояв грізно, усі однакові обличчя,
Усі поголені, усі потилиці блищать у світлі
зали зоряного неба.

А я мовчав, що казати - не знав,
на смертну кару чекав,
а потім заспівав.

І так гучно заспівав, що пішли хвилі,
і кожний поголений злетів у повітря,
і розбив собою вікно,

І понесло їх від мене,
а мене від них,
і ніколи ми не зустрічались.

Ніколи, ніколи, ніколи.

Ти мені сподобався. Хіба ж це означає,
Що я тебе люблю?
Любов у сенсі першім –
Ця мука у собі вбачає
Гидотну перемогу блювотиння
Над почуттями досконалими краси.

Кохані не подобаються – ранять;
Їх брудом кров наповнена.
До смерті
Дорога вірна – це любов-гангрена.


2012


Босоногий Гоша (http://www.proza.ru/2011/02/02/1547):

Ты мне понравился. Но разве это значит,
что я люблю тебя?
Любить в исходном смысле –
мучение любить – предполагает
победу конченного безобразья
над красотой и чувством совершенства.

Любимые не нравятся, но ранят;
их грязью кровь заражена.
Нет к смерти
верней болезни, чем любви гангрена.

Ходім, бо зоряний прилив вже відступає.
На схід, щоби ніколи нас не настиг відлив,
Негайно! - голка у душі моій тремтить.

Тут нам щастило, і був добрим час.
Тут був наш день: і твій, і мій.
Ходімо швидше, щоб не стала проти нас,
та сила що спрямовувала вверх.

І над потопом зоряним не смійся, він потрібен.
Любов моя, ходімо, бо земля лихою обертається поволі.
Ці хвилі, що прийшли, так само й відступають.

Та скарб належить нам, він буде нам за сушу.
Ми рушимо з приливом при нагоді,
щоб зачекати
під покровом сили, яка байдужіша від інших сил,
допоки русло це не ляже іншим шляхом.

Добрий вечір тобі, Авторе-Парнасцю! Радуйся!
"Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"

Із жаги натхнення ти плекаєш слово, радуйся!
"Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"

Не шкодуй таланту з творчої криниці, радуйся!
"Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"

Бо прийдуть до тебе читачі у гості, радуйся!
"Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"

Коментар від зірки - це Різдво Христове! Радуйся!
"Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"

Коментар від царів - це Різдво Христове! Радуйся!
"Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"

Коментар від дарів - це Різдво Христове! Радуйся!
"Ой радуйся, земле, Син Божий народився!"

Це Різдво Христове, Авторе-Парнасцю! Радуйся!
Ой радуйся, сайте, Син Божий народився!

05.01.2012

Немов моток легкого шовку, розкинутий біля стіни
вона іде біля перил стежками парку Кенсінгтон,
поволі умираючи
від малокров'я відчуттів.

Довкола цілий натовп
брудних, дебелих і невикорінних дітей убогості.
І спадок їх - земля.

У ній кінець поріддя.
Нудьга її безмірна і тонка.

Їй би хотілося, щоб хтось до неї мовив
і майже страшно, що це я
вчиню так необачно.

Огонек

Огонек велик он горит лишь когда его видят.
И он хлопочет,искры раздувая...
Еще минута и нам открыта вечность.
Вот только вечнуем мы совсем не так.
Семенит за нами дождь,разменявшийся на право быть провинциальной снежинкой.
Я отпущу тебя,но знай не разлучусь.Так мне не велено.Сердцем.
Преступление любить многих.Жалость любить многих.
Проклятие любить многих. Рассуждение на краю кольчуги - любить многих.
И одного - дорога в пропасть.
Мы полетим,целуясь.
И упадем в ладони гор.
Останемся ли живы?
Нас все похоронят.
И мы принесем дары к своему надгробию.
Ксения КИРИНДЯСОВА,
4 января,2011 года

Я не вхилюся, щоб до тебе припадати
ні зі словами, ніби мед, ні з поцілунком, як пелюстка,
ні з краплями солодкої роси півправд,
яка скотилась на траву таких старих і чудернацьких
історій про любов -
я ними дні колишні вишив.
Не сяду обіч тебе
у присмерку глухому,
щоб божествити тебе шепотом
тремтливим, як відголосся дзвонів десь у далечі.
Все це я знав
і залишив,
як мене юність нещодавно залишила.
Це все розтало,
ніби вітру тінь.
Ні, так тебе я не улещу;
Але якщо я піднімусь колись
до серця істини,
тебе візьму з собою.
Охоплений вогнем з усіх сторін,
покличу з нього:
"Йди за мною! Слідуй!"
І сила переродиться у величі
цієї зустрічі.
І ми самі у серці сили
один до одного тягнутись будемо
із вічним криком:
"Я іду, та ти стаєш все далі."
І знову: "Йди за мною!"
щоб жоден з нас не зупинився.

мой маяковский сидит внутри
и что-то остро там перебирает
горит в груди
под раскат
пурги
багрово-белым
октябре-маем

2012

Магма

Сколько раз ранили скулы времена года о балку приюта для воров возле парка.
Все перебдело:реки,горы,леса и карнавалы…
Вот только метит стрелкой на часах нас ветер с поля,где родилась мечта.
Попытаемся растворить ложь в чашке с кофе,принадлежащей гадалке-королеве.
Попробуем так жить,чтоб крестное знамение не поднимало душу на воинский плач.
Постараемся рисовать как жуки:прикреплять крылья усиками к ногам…
Хорошо если все колонны отражают что-то искаженное.В искажении мы понимаем: мы так
глупы,что находим лишь чужые слова,которые как клич поспевшего вина.
Думать о Родине…Всеравно что торжествовать над спящей в колыбели девушкой без приданного…
Когда-нибудь магма поднимется у самого горла певца.Петь нам приказано смутно,какбудто
сквозь столетия…
И вернется что-то меткое..И проткнет холст поцелуй без пропасти…
Ксения КИРИНДЯСОВА,
2 января,2012 года

Свічі загораються одна за одною під льодом
і скляне знамено підняте до твоїх очей
і свічі згорають одна за одною під льодом
силуети схилені над колискою -
це тінь зимових дерев на твоїх щоках
все сказане до тебе і промовлене
забере твоє право на останній погляд
тому ступаєш на лід
і не озираєшся

О, Света диск с высот Небес,
Во всем совершенстве сойди!
Да озарит мою ауру свободы Свет,
И любовь, и защита Владык!

"В пітьмі біжать ліхтарі."
Де ти, глядачам сузір'я котрих дів
далеко там угорі
його Чумацький Шлях нагадує твій спів?
Працює впевнено "на хвилі" приймач,
у ритмі пісні б'ється серце...

"Всю жизнь глядятся в ночь
усталые глаза,
в пути шофёр-дальнобойщик.
Он знает лучше всех,
он может рассказать,
что наша жизнь - шоссе,
шоссе длиною в жизнь."

Не заблукає ніхто,
хоч який би не чекав кілометраж.
Усе життя - шапіто,
але в душі найважливіший є вантаж.
У пісні просто про тепло і любов
жіночий нагадає голос...

Вивчає погляд ніч,
і втома на очах
у водія (а він в дорозі).
Він пам'ята за все,
у змозі пояснить:
життя - таке шосе
у довжину з життя.
"Всю жизнь глядятся в ночь
усталые глаза,
в пути шофёр-дальнобойщик.
Он знает лучше всех,
он может рассказать,
что наша жизнь - шоссе,
шоссе длиною в жизнь."

Працює впевнено "на хвилі" приймач,
у ритмі пісні б'ється серце...



01.01.2012

Двадцять хвилин до відправки поїзда.
Ми під’їжджаємо на таксі, я беру сумку,
А ти, не змовкаючи, сваришся,
Бо змушена мене проводжати, переживати,
Бо тобі важко без мене, а я постійно
Кудись їду, десь пропадаю,
Виходжу поза зону досягнення
Твоєї любові.

Сімнадцять хвилин до відправки.
Молода провідниця бере квиток,
Називає номер мого місця
І ми заходимо в купе –
Ти турботливо заносиш
Пакетик з бутербродами,
Банани і сік,
Щоб я мав чим повечеряти
І поснідати завтра.

Шістнадцять хвилин до відправки.
Ти висловлюєш стурбованість з приводу того,
Що провідниця занадто молода,
А їхати потрібно півдня і всю ніч
І я зможу з нею тут, у купе,
Бо пасажирів у вагоні майже немає,
Пити чай, спілкуватися і робити
Бог знає що.

Тринадцять хвилин…
Я намагаюся тебе заспокоїти,
Переодягаючись у спортивний костюм,
Користуючись нагодою,
Поки нема нікого,
Говорю ніжні слова
І пригортаю тебе до грудей.

Дванадцять…
Ми цілуємося і ти починаєш
Глибоко дихати.

Одинадцять…
Я замикаю двері.

Десять.
Ти стогнеш надто голосно –
Нас можуть почути,
Можуть підійти нові пасажири
У моє, чи сусідні купе
І ме-
Ні буде
Незручно
Потім
Ди-
Вити-
Ся
Їм
У очі…

Девять, вісім, сім, шість, п’ять,
Чотири, три,
Дві…
Ти вже не сваришся,
А я не переживаю.
Погляди стали м’якшими,
Рухи впевненішими,
Нервовість зникла.
– Проводжаючих просимо покинути вагон, –
Виголошує провідниця голосно.

До відправки поїзда хвилина...
Ти стоїш на пероні
І заплаканими очима
Проводжаєш свої тривоги.
– Бережи себе, будь мудрим,
Пам’ятай про мене, бо ця провідниця
Надто підозріло дивиться на тебе.

Поїзд рушає…
Дивлячись у запітніле вікно,
Я пригадав одне старе-старе побажання:
Якщо ви їдете кудись далеко
І з вами в дорозі неодмінно щось мусить статися,
То нехай краще станеться те,
Про що думає кохана
І хай ніколи не буде того,
Про що думає ваша мати.

Жаль,
Що я не вмію
Плакати…

2011

«Іде дівка по водицю, коромисло гнеться,
А Микола на конику, як береза в’ється.
Нехай в’ється, нехай в’ється, не розвивається,
Хав на мене, молодую, не сподівається»
Українська народна пісня

«Чого варті теревені
Про зірки та місяць,
Як не годен зупиниться
Та й з коника злізти.
Та забрати в мене відра,
Та занести в хату,
Поклонитись любій мамі
Й дорогому тату...»

На другий день Песаха прийшов у гості
До раббі Ар’є вчитель його синів.
Почав господар про розмову з найменшим з них:
«Спитав його я,- чому це, повернувшись із синагоги,
Батько має одразу ж сказать кідуш ?»
«Учитель нам не говорив про це».
«Аби малеча не поснула, а спитала:
«Чим ця ніч не схожа на всі інші?»
«Зайве розказувать,- на те вчитель.-
Не в кожній родині є малеча».
«Помиляєтесь, мій друже».
«І чому ж?»
«А тому, що йдеться про Батька нашого Небесного.
Як бачить Він, що попри втому підготувань до свята,
Юдеї щиросердо помолились,
Перш аніж повернутися в свою обитель
Всевишній має сказать кідуш.
Себто поновити шлюб священний з нами – кідушін .
Сказав же Він Ізраїлю: «Одружуюсь з тобою я навіки».
І саме до цієї ночі, «ночі дбання» має викупити нас,
Щоб не заснули малі діти – народ Ізраїлю
Не впав у відчаю в глибокий сон,
А спитав Всевишнього: «Чим оця ніч Вигнання
Не така, як усі інші ночі?»
Після слів таких раббі Ар’є заплакав,
А потім випростав руки в небо і гукнув:
«Батьку, виведи нас із Вигнання,
Допоки ще можна сказати:
«Я сплю, а серце не спить! »
Щоб не заснули ми навіки!»
Плачем усі зайшлися, а раббі, начебто й не плакав,
Гукнув: «А тепер - усі до танцю!
Покажемо Господу Богу,
Що Його діти танцювати можуть
Навіть у безпросвітній млі!»
І першим кинувсь у танок.
-----------
Раббі Ар’є (Єгуда) Лейб (1725-1812) – знаменитий проповідник і чудотворець, відомий більше, як Дідусь із Шполи. Уславився своєю людяністю та скромністю. Навдивовижу був веселий і компанійський. Допомагав бідним, запровадивши скарбнички для пожертвувань, традиція яких зберігалася впродовж довгого часу і після смерті раббі. Його вчення зібрано в книзі «Іш га-пеле» («Людина-диво»).
Кідуш (освячення) – благословення суботи чи свята, яке роблять двічі на день над вином і двома хлібами.
Кідушін – один з обов’язкових елементів шлюбу.

Щасливі дні далекого світанку
Якось заглянули в затемнене вікно,
Принесли запах свіжого рум’янку
Збудились спогади забутого давно.

Пригадую, він ріс побіля хати,
Яка купалася у затишку саду,
Його колись давно садила мати,
Минуло все, по ньому вже нема й сліду.

Нема вже й тої вбогої хатини
І сльози падають в мої сумні вірші,
“Лиса гора” лиш в спогадах щоднини
Живе, як фенікс в зраненій моїй душі.

Буденні розкоші примара сонна!
Віддала б зараз не задумавшись ні раз,
Щоб лиш вернутись в матиринське лоно,
Вдихнути ще раз рум'янковий перев'яз.

Про зустріч:
28 січня 2012р. о 15-00 год.
у Львові, в приміщенні Порохової вежі (вул.Підвальна, 4, 3-ій поверх) відбудеться презентація збірки Оксани Мазур “На вістрі місяця”.
В межах презентації – літературно-музичне дійство і виставка картин.
ШАНОВНІ КОХАНІ МОЇ ПееМівці!!! Чекаю! Приходьте до мене – буду щаслива побачитись з вами!!! ЦІЛУЮ!!!*************



“РЕСТАВРАЦІЯ ПРАВІЧНОГО
… створювала ці поезії жінка з виробленим внутрішнім світом, світом не стільки побутовим, як мистецьким – проте створювала, десь наче підсвідомо вивіряючи написане з потаємним досвідом своїх попередниць. У всякому разі ця внутрішня напруга обумовила і своєрідну напругу пропонованої збірки – в основному напрочуд цільної, пришвартованої до проблеми недоотриманого від долі Щастя – бо саме це можна поставити на карб вищих сил: ніхто і ніщо у своїй високій волі не може позбавити Жінку прав на визначене долею і природою благо.
Безсумнівна обдарованість авторки дає їй змогу триматися високої планки поставлених завдань, дарма що тематичні обшири збірки певним чином обмежені рамками усвідомленої чи й підсвідомої несправедливості: “Де ж я подінусь?..”, “Молитви розхристані злякано мруть на устах...” І думаймо – це від себе самої, від ліричної героїні чи від примарного двійника проголошуються слова: “Нереальна лякливице в масці, відспівана трепетно в нотах, Відпускаю Твій світ, переплавлений мною в солод і жах...” Відпускається у світ сповідальна феєрія, в якій підсвідома певність переконує: покутні, навіть докірливі слова мають досягати належного слуху.
А якщо це буде слух читача – то без сумніву справедливий варіант.

Микола ПЕТРЕНКО, Член Національної Спілки письменників України з 1960 р. Лауреат премій імені П. Тичини, імені Ю. Яновського, імені М. Шашкевича, імені Б. Лепкого.”


“Побачити бруньку, яка вже набрала соковитої сили і готова розкрити світу свою красу – то наче діткнутися до таємниці самого творення. Таке відчуття прийшло до мене, коли познайомилася із поезією Оксани Мазур. “На вістрі місяця” – як на вістрі леза, де вибір душі дуже болісний, але усвідомлений і пережитий, де страждання уже стало вогнем очищення, у якому просвітліло серце. Радісно вітати сформовану, чутливу особистість, яка уже реалізувала себе як майстер пензля, і ось – ще один поштовх душі, ще один вияв самореалізації – слово. У Оксани Мазур воно вистояне і добірне, багате за палітрою і сюжетними реалізаціями, за силою почуттів і достатньо високою майстерністю авторки.

Любов ДОЛИК, член Національної Спілки письменників України з 2005 року”

…а я не можу тобі пробачити…
твого народження – на цілу епоху раніше
твого погляду – іншій жінці назустріч
поцілунків твоїх – не на моєму тілі
і казок не розказаних нашим дітям

…а я не можу тобі пробачити
людних вулиць без твоєї присутності
вечорів – без сонат Паганіні й Бетховена
нóчей щоденних – без твого дотику
і без кави на двох – щоранків

…я не можу тобі пробачити
тих листів, що мені не написані
і мелодій, мені не зіграних
наших зустрічей кількагодинних
у перерві між вічною відстанню

я не знаю, як жити без тебе…

на дзеркальному плесі
ні сліду, ні цілунку.
глибина і висота
міняються місцями.

а під озером,
згорнувшись кільцями
у пухких сутінках,
спить таємниця.

хлюпоче блакить
на світанку.
де ти,
що черпнеш мені води?

дівча в тоненькому платтячку
бере собі на плече
сонячне коромисло.
і кожна крапля з її відерця
бажана.

Крихкий і пахучий коржик
мого дитинства.
Зблиски старої лампи.
Мамина пісня крізь сон.
Вітер трясе світами.
Тремтять дерев"яні стіни.
Ватра гуде - скаженій
віхолі в унісон.
Запахи диму,ялиці,
печеного хліба
терпкі й неповторні.
Ніч.
А тривоги нема.
Боже мій!
Були ще дні попереду -
чорні.
Доти людина щаслива,
поки вона - не сама.

Білої ночі мить,
зимової туги.
Час не міняє звичок,
просто бере своє.
Вороже мій,
лишаюсь для тебе другом.
Не поховай навіки
все,що нам Бог дає.

2011

Як я пишу, то оживаю,
Свої думки мов скарб складаю,
Не під замок і не у скриню
Їх не ховаю, їх не спиню,
Вони струмком на папір л’ються,
Сріблисто плачуть і сміються.

Думки мої, ви волі діти,
Вам довелось перу служити,
Тож будьте завжди ви зі мною,
Ясним промінням поміж тьмою,
Відкрийте світ, хай бачать очі
Стирайте зло з темряви ночі.

Вам тількі в сяйві розвиватись,
Від правди нікуди діватись.
Життя це Господа творіння,
Беру його живе нетління,
Завжди горю та не згоряю,
Вогнем слова в ряди складаю.

Ти не мрієш розгадати Таємницю нашого кохання,
бо Серце Всесвіту Тобі нашіптує,
що цього робити не варто.
Ти не чекаєш солодкого цілунку наших вуст,
бо наперед відчуваєш у снах чари любовного зілля
і шелест моїх кроків між водяного очерету…
Ти не знаєш, коли відбудеться наша зустріч,
але й досі не можеш забути пострілів очей,
схожих на зоряні війни…
Бо коли ми – нарізно, весь Світ розколений
на «Ти» і «Я»,
ніч змінює день, а день – ніч.
Саме тому Ти не боїшся втратити мить,
де існує неймовірна впевненість,
що Ти – це Я,
а Я – це Ти.
Так було вічність назад і так буде завжди.
А коли хтось із нас насмілиться
розгадати Таємницю - вона помре, щоб воскреснути…
І ми знову будемо озиратись вслід один одному,
читати думки один одного,
ніби вперше вдихати аромат ночі і дивуватись:
чому нам здається, що ми знаємо один одного
цілу Вічність?...
і неважливо, в якому часі і просторі це станеться,
чиїм життям ми житимем
і чиї будем спокутувати гріхи –
ТАЄМНИЦЯ повинна залишатися нерозгаданою
в Серці… Всесвіту… Завжди…

Я много лет уже живу в столице.
Друзья все здесь, и город не чужой,
Толпа людей - не разглядеть все лица,
Но все роднее тот, который мой,

Где дом, в котором провожала детство,
Где мама смотрит, провожая, вслед,
Где дружбы след остался по соседству,
Там первое «люблю» - немой ответ.

И каждый раз, когда прощаюсь с домом,
Родными, еле утаю слезу,
И горизонтам кланяюсь знакомым,
Тепло родное в сердце унесу,

До новых встреч, родной и милый город,
А за окном уж сумерки стоят,
Прости разлуку тем, кто еще молод,
До встречи, я приеду, жди меня.

- возлюби Господа Бога твоего всем серцем твоим,
и всеею душею твоею, и всем разумением твоим -
это серце человеческое сочетается браком с серцем Бога,
и начинается алхимия жизни,
прожитой на Земле, как на Небе.
Действие любви вызывает космический поток,
поток энергии из серца человека в серце Бога.
Любовь омолаживает и укрепляет цитадель сознания,
расширяет ауру и притягивает душу человеческую к Духу Божьему
в ритуале вознесения в свет.

Знаходимо друзів в єднанні думок
зустріла тебе друже наш лохматий
дивлюся на сина на тебе
клоуни два просто розбишаки
і дуже приемно знати
ти заради людей готовий життя віддати своє
щаслива та подруга буде
бо вона матиме живе...

Господь створив ангелів в небі,
Прозорі, сонячні єства,
Для нас дарунок у потребі-
Ми на землі, його паства.

Для кожного , Господнє диво!
Широкі крила для добра.
Оберігає, щоб правдива,
У нас лябов до всіх була.

Та є ще ангели на світі,
Які без крил, лишень- плече!
Що підставляє у привіті,
Коли у тебе щось пече.

Таких я ангелів зустріла,
Коли хворобапривела,
В чужому місті притулила
Мене, незнана мед-сетра!

Во имя возлюбленного могущественного победоносного Присутствия Бога, Я ЕСМЬ во мне, моего истинно собственного возлюбленного Святого Я Христа и магнитной мощью священного огня, которым наделено трехлепестковое пламя Любви, Мудрости и Силы, пылающее в моем сердце, я велю:
1. Святое Я Христа надо мною,
Ты - равновесье моей души.
Зову я сиянье твое благое:
Сойди и цельность мне принеси.

Твое Пламя вечно во мне пылает,
Мир твой вечно вокруг растет,
Любовь твоя бережно защищает,
Ослепительный свет во мне поет.
Я ЕСМЬ твое сиянье тройное,
Я ЕСМЬ твое Присутствие живое,
Растущие, растущее, растущее во мне.

2. Святое Христо-пламя, войди в меня,
Приди, расширь свой свет тройной,
Залей существо эссенцией огня,
Белой, розовой, голубой, золотой.

3. Святое Присутствие - якорь спасения,
Друг и брат, всегда дорогой,
Позволь мне нести святое Бдение,
В действии стать навечно тобой.

Когда Дух Святой низошел в девственное сознание Марии,
олицетворявшей собой луч Матери, и сила Всевышнего осенила ее,
в ее чреве произошло слияние энергий Альфы и Омеги
для исполнения обетования о пришествии Мессии -
Да приидет Царствие Твое...
и на земле, как на небе.

2011г.

Якось раббі Агарон вів службу в синагозі Межереча.
Звертаючись до Бога, тільки-но намірився сказати: «Царю!»,
Як сльози ринули потоком, і він уже не зміг продовжувать молитву.
«Що сталось з вами, раббі?»- питали богомільці.
«Бачте, тої миті згадав я раббі Йоханана бен Закая ,
Коли прийшов він у табір Веспасіана і сказав:
«Мир тобі, царю! Мир тобі царю!»
А римлянин на те йому: «Ти двічі смерті годен.
По-перше, що назвав мене, ще не царя, царем.
По-друге, якщо я цар, чом не сказав про це раніше?»
І я подумав: справді, Бог ще не царює на Землі,
І почасти вина за це лежить і на мені.
То ж чому не каюсь я належне?
Чому і досі не прийшов до Нього?»

------------
Агарон із Карліна (1736-1772) – засновник карлінської династії. Серед основних його праць: «Газгарот ве-гангагот» («Застереження й настанови»). «Ігрот» («Зібрання»). Про передчасну смерть раббі його хасиди говорили, що він «згорів у полум’ї трепету перед Богом»/
Раббі Йоханан бен Закай – засновник академії в Явне в 1-му ст. н.е.
Веспасіан (9-79) – під час облоги Єрусалиму був проголошений римським імператором.

Я не піду за музику, бо сі бою єго крику,
Бо музика ледащиця, цілий тиждень волочиться
Приспівка до танцю

В понеділок - на весіллі у селі сусіднім.
У вівторок , як хропе,- скиглять діти бідні.
У середу - з товариством на буйнім похміллі.
Накидається на жінку - у четвер з ремінням.
Порвалися в скрипки струни,- то в п’ятницю чинить.
А в суботу - припадає знову до чарчини.
У неділю - піти б в церкву, так штани пропито...
...То ж чи варто з отаким-от молодість губити?

---------------
Сюжет запозичено з «Народні пісні в записах Михайла Яцкова». Київ, «Музична Україна», 1983, стор.

віршована дитяча п'єска на одну дію.

Новорічна пригода

В ролях: Дід Мороз, Снігуронька, Русалка Лісова, Лицар, Баба Яга, Заєць(він же - чортеня), Білочка.

Декорації зимового лісу. На галявині – новорічна ялинка. Входять Дід Мороз і Снігуронька.

Снігуронька:
Дідусю, подивись! Який красивий ліс,
Немов до свята вбрався нарочито!
Ялини в білому вбранні - як наречені,
Нас із тобою радісно чекають.
Дід Мороз:
Споконвіків, як Новий Рік надходить,
Природа завмирає урочисто,
Бо для зими це є найбільше свято.
Снігуронька:
А де ми будем Новий Рік стрічати?
Дід Мороз:
Тут, недалечко. Вийдемо із лісу,
А там стоїть ошатний дитсадочок.
Нас дітвора чекає з нетерпінням,
Щомиті у віконця виглядає,
Готує вірші, танці і пісні.
А я несу їм подарунків торбу!

(Вбігає білочка):
Як добре, що сьогодні вас зустріла!
Дозвольте всіх із святом привітати,
І дітям подарунок передати:
Ось ці смачненькі лісові горіхи.
Скажіть, що це від білочки…
Дід Мороз:
Ой, білочко, яка ж ти молодчина!
А ще до того щедра й працьовита.
Нехай тобі щастить у Новім Році!

(На прощання потискає білочці лапку, і вона біжить геть).

(Вбігає зайчик):
Шановний Дід Мороз! Від імені всіх зайців
Вітаю я тебе із Новим Роком!
Від зайчиків приніс я подарунок:
Ці шоколадні імпортні цукерки.
Ми так подумали: малятам ти даруєш
Цукерки, іграшки, всілякі сувеніри,
Та я не чув ніколи й ні від кого,
Щоби тобі хоч щось подарували.
А ви ж, мабуть, з дороги зголодніли…
Просила дуже заяча спільнота,
Щоб тільки вам віддав цей подарунок.
Дід Мороз:
Спасибі, зайчику, рости ж бо здоровенький!
Ми по одній цукерці покуштуєм,
Щоби на нас зайці не ображались.
(Гладить зайчика по голівці. Заєць низько кланяється і біжить геть).

Дід Мороз:
Давай, Снігуронько, підкріпимось хутенько,
На цім пеньочку трохи відпочинем,
Та й знову в путь…

(Дід Мороз і Снігуронька відкушують потроху кожен від своєї цукерки).

Снігуронька:
Ой лишенько, що діється зі мною!
В очах темніє, й дуже хочу спати. (позіхає)
Ти йди, Дідусю, Новий Рік стрічати,
А я отута… трошечки посплю.
(Позіхає, сідає на пеньок і міцно засинає).

Дід Мороз:
Снігуронько, негоже спати в лісі!
Зима таких помилок не прощає.
А раптом напосяде вовча зграя?.. (позіхає).
Дива!.. В яку ж це ми потрапили халепу?
Бо я і сам… страшенно хочу спати.
Посиджу трохи, а тоді
Снігурку розбуджу…

(Вмощується на пеньку і засинає міцним сном).

(Навшпиньки входить заєць. Підходить до Діда Мороза і Снігуроньки, пильно вдивляється в їхні обличчя, потім зове когось жестом).
(З-за сцени):
Ну що?

Заєць: (гучним шепотом):

Вони вже сплять!

(Входить Баба Яга)
Баба Яга:
Сплять? Йес! Усе іде по плану!
(«Заєць» скидає маску зайця, під нею маска чортеняти. Смикає за бантик, що на короткому заячому хвості, бант розкручується і перетворюється на довгий хвіст чортеняти. Кривляється до глядачів).
Чортеня:
Ну! Всі побачили, хто в лісі найсильніший?
За п’ять хвилин вона обох приспала!

Баба Яга:
Я ж недарма зовуся Бабою Ягою,
Бо я розумна, хитра і підступна!
Чортеня:
Якими чарами ти їх зачарувала?
Баба Яга:
Не вистачало на них чари тратить!
Купила он в аптеці клофеліну,
І непомітно всипала в цукерки,
А ти, дурне, обох їх пригостило! (насмішкувато дає потиличника)
Чортеня:
Ти ба, а я й не здогадався…
Баба Яга:
Мене цікавить торба подарунків.
Заради неї я й пішла на діло!
В цій торбі є, напевно, шоколадки,
А ще ляльки, машинки, ведмежата…
(мрійливо):
Як я люблю їм відривати лапки!..
Чортеня:
І голови поскручуємо теж?
Баба Яга:
Еге ж! (гладить його по голівці).

(Баба Яга підходить до Діда Мороза, штовхає його ногою, забирає торбу).

Ану, розлігся!

Чортеня: (штовхає ногою Снігуроньку).
Ну, розляглась!

(Баба Яга і чортеня спішно розв’язують торбу, смикаючи її кожний до себе, похапцем дістають цукерки, жадібно їдять, викидаючи з торби іграшки, топчуть і футболять їх ногами, голосно плямкають, щось вигукують, по-дикунськи регочуть).

(Входить Русалка Лісова).
Я молода Русалка Лісова.
Он там я у дуплі спокійно спала,
Але прокинулась від гамору якогось.
І бачу я, що ця нечиста сила
У діток хоче Новий Рік відняти.
Не можу я стерпіть це неподобство!

Баба Яга(глузливо):
Ти ба, вона стерпіть таке не може!
Іди вже спати у своє кубло,
Бо я тебе перетворю в ялинку,
А лісники тебе зрубають завтра!
Чортеня:
Чисто в натурі, на кого батон крошиш!

Русалка Лісова (із сумом):
Не зможу я перемогти цю нечисть…
(Через деякий час вираз її обличчя змінюється із сумного на радісний)
Заждіть! Я Лицаря покличу на підмогу!
(гукає до лісу):
Гей, Лицарю, агов, приходь хутчіше!
(Заходить Лицар)
Ти кликала, моя прекрасна панно?

Русалка Лісова (схвильовано):
Мій Лицарю, ти сильний і сміливий.
Чи ти зумієш цю Ягу прогнати?
Лицар:
Я все своє життя зі злом боровся.
Боровся, і завжди перемагав!

(Підходить до Баби Яги)
Баба Яга:
Пацан, ти що, посмів змагатися зі мною?
Тебе я з світу ізведу одною лівою рукою!
Я зараз чари напущу, й перетворю тебе на мишу.
Сама ж в кота перевернусь,
Тебе я з’їм, і кістки не залишу!
(Чарує):
Летіла сова, шалена голова, та й сіла на дишло.
А я ворожу, тебе ворожу, перетворись на мишу!

(Лицар, усміхаючись, іронічно дивиться на Бабу Ягу).

Баба Яга: (розгублено)
Ти ба, сьогодні щось не вийшло…
Лицар:
Не вийшло, і не вийде!
Бо я тебе ніскільки не боюся!
Баба Яга (злісно):
Ах ти бридкий паршивий лицаряко!
Та я ж тебе ворожною мітлою заколю!
Чортеня:
Так його! Мочи!

(Тримаючи мітлу в обох руках держаком уперед, наче списа, вона, розігнавшись, кидається на лицаря. Лицар робить швидкий крок убік і Баба Яга, розминувшись із ним, з розгону встромляє мітлу в декорацію, що стоїть на сцені. З причитаннями і прокльонами вона намагається вивільнити мітлу, падає. Підходить Лицар і виймає меча).Лицар:
За всі лихі діла, що ти творила,
Тобі кінець прийшов, нечиста сило

Баба Яга (жалібно):
О, добрий молодче, помилуй, не губи!
При всім народі чесно обіцяю,
Що злого я вже мислити не буду.
Мені й самій набридло зло творити:
Робити підлість, порчу насилати –
Я свою душу (каюсь!) занедбала,
І втратила моральну чистоту.
Іще в дитинстві так мені кортіло
Образити, штурхнути, насміятись,
Аби когось довести до плачу.
З поганих звичок виросли злі чари,
Й мене перетворили на Ягу.
Але це зло я вижену із себе!
Я хочу усміхатися привітно.
А ще я добре знаюся на травах,
І буду ними лікувати хворих…
Оці дарунки я віддам негайно,
І Дідуся Мороза розбуджу. Добре?
Лицар:
Ну, добре!

(Баба Яга поспіхом збирає іграшки, ласкаво звертається до Діда Мороза):

Дідусику Морозику, вставай!

Чортеня: (робить реверанс)
Снігуронько, шановна панно, прокидайтесь!

(Дід Мороз і Снігуронька підводяться, труть очі, позіхають)
Дід Мороз:
Мені такий чудний наснився сон,
Що ніби в нас украли подарунки.
Так ось вони…
Снігуронька:
А я клянусь, що бачила в ві сні,
Як Лицар переміг нечисту силу.
Русалка Лісова: (до себе)
Так і було.
(до лицаря) Ходімо, друже, ми своє зробили…
Снігуронька:
Не йдіть! Давайте разом Новий Рік стрічати!
Баба Яга:
Візміть і нас! Я покажу вам хвокуси й шаради!

Дід Мороз:
Ну от і добре! Спільним товариством
Дітей на святі будем веселити.
Тихіш! Ви чуєте? Там в лісі голоси!
Снігуронька:
Та це ж назустріч нам спішать малята!

(На сцену вибігає малеча. Звучить музика. Починається Новорічне свято.)

сяє тиша сріблом в ночі
Гера молоко розлила
дві стежини два шляхи
І два серця мить вінчання
Жити заради Життя
чого бажаю Я
Твій намір Об'єднаня
Сонце Правди привітаймо після ночі
Великдень - Світло Різдва
щасливі і тільки щасливі.
2011р.

Зима править шляхи хитромудрі
Доля ставить нам коми крапки
двое зустрілись незабаром новорічні свята
по волі небес усе ожива
сніжинки в'ють думок рої...
2011р.

Вже березень, а Лада забарилась,
У Вирію ще вирував бенкет,
Богиня аж занадто веселилась,
Ледь не забула свій земний полет.

З плугами люд серед полів чекає
На ту, що спушує родючий грунт,
Сніги лежать, а Лади все немає
Людська молитва зупиняла бунт.

Дажбог гнівний, вже й притопнув ногою,
-Тепло даю, а ти гульню ведеш?
Народ в полях! Прощаються з зимою,
Тебе чекають. Чи ж весну несеш!

Зашарілась богиня й полетіла,
Через діброви, гори і поля,
Від дотику все квітнуло, пашіло.
Стомилася, на хвильку прилягла.

Уздріла це лукава чорна МАра,
Богиня зла і всіх нещасть землі,
Підкралася до Лади ця примара
І навкруги посіяла терни.

Збудило Ладу голосне моління,
Густий ,колючий простелявся шлях,
Кололо ноги з тереня драчіння,
Краплинки крові падали в полях.

Виднілася червона стежка крові,
І скоро тут калина зацвіла
В пучок в’язала Лада дар любові,
Давала людям і була весна.

Я ЕСМЬ, Я ЕСМЬ, Я ЕСМЬ Огненное Дыхание Бога
Из сердца Возлюбленных Альфа и Омеги.
В сей день Я ЕСМЬ Непорочное Понятие,
Выраженное всюду, где я прохожу.
Ныне Я ЕСМЬ полон радости,
Ибо ныне Я ЕСМЬ полное выражение Божественной любви.

Мое возлюбленное Я ЕСМЬ Присутствие,
Опечатай меня ныне в самом сердце
Расширяющегося Огненного Дыхания Бога.
Пусть его чистота, целостность и любовь
Проявятся всюду, где Я ЕСМЬ сегодня и вовек. (3х)

Я принимаю это свершенным сейчас в полную силу!
Я ЕСМЬ это свершенное сейчас в полную силу!
Я ЕСМЬ, Я ЕСМЬ, Я ЕСМЬ Бого-Жизнь,
выражающая совершенство
Всеми способами во все времена.
То, что призываю для себя,
Я призываю для каждого мужчины, женщины и
ребенка на этой планете.

2011г.

На початку було Слово…

І мав Співець перо і аркуш.
А папір був пустий та порожній
І творча дума ширяла
Над білою безоднею.
І сказав Співець: хай станеться фраза!
І сталася фраза.
І назвав Він набір фраз реченням.
І побачив Співець,
Що вельми гарне воно.
І Він відділив ритмічне речення від сумбурного.
І назвав перше Поезією,
А друге – Прозою.
П’ять днів творив Співець свою поезію
І прозу Він писав усі ті дні.

А шостого дня сказав у серці своєму:
Сотворю я собі читача на Свій образ і подобу
І хай він читає мої писання.
І сотворив Співець Читача шостого дня
На Свій образ і Свою подобу.
Як читача і читачку їх сотворив
І помістив їх у бібліотеці .
І заповів читачу , кажучи:
Кожну книжку у бібліотеці ти можеш читати,
Але книгу з критичними публікаціями не читай,
Бо в день читання твого,
Ти напевно помреш…
Але критик був дуже хитрий.
Він заманив читачку до своїх драматичних праць,-
Вони бо в яскравих були палітурках.
Читачка прочитала і дала своєму чоловіку.
І очі у них розкрилися.
І стали їм твори Співця нецікавими.

Через це вигнав їх Співець із бібліотеки.
І стали читачі розмножуватися на землі,
Але, не маючи що читати, забули абетку
І стали неграмотними.
І сказав Співець: шкодую я, що сотворив читача,
Знищу я його, не залишу від нього й сліду.
Та один знайшов милість у Його очах,
Бо не переставав переказувати твори Співця
Тим, хто з читачів уже перетворився на слухачів.
У ньому й спасся читацький рід.

Опісля багато разів і багатьма способами
Говорив Співець до вух читачів,
Та критик спотворював Його мову.

І Слово сталося тілом…

21.12.11.

Розстрілюють стрілки
нервово тишу.
Вгинає стіни
погляд дикої кішки.
Ріжуть темряву
навпіл очі.
Рішуче, як постріл,
як скальпель,
як зранений звір.
Розриваючи
часу тенета,
як нитку тонку.
Розтинаючи криком
серця різким
брудний чорно-синій
вельвет невідомості
й пітьми.
В мільйонах
крапок і тире крапель
читають долоні простір
за холодним склом.
Довго сканують пальці
штрих-код дощу
на сірій коробці вікна.
Крутять думки кіно -
чорно-білий фільм нервів.
Неспокою
чорні карлики
викреслюють
страхом і болем
у чорнім квадраті ночі
світлу знайому постать -
твоє маленьке
гаряче сонце
у сірій галактиці суму…
Нарешті ти прийшов.
2011

Пьяная эйфория.

И вновь стихи, стихи,
Следы ожившей вновь души,
Пьянеет разум, свежестью живя,
Паришь по миру как дитя.

И в этой пьяной эйфории,
Пытаясь что-то разобрать.
Ты сочиняешь строчек пьяные столбцы,
Ища вопросы солнечных лучей.

И нет в сознанье капли тени,
Улыбка идиота на лице…
Нет понимания причины,
Что радует сегодня Бл…


20.12.2011

Висушує душу і ломить кості
втома від напівсправжнього.

Поезія повинна бути - як постріл:
коротко, влучно, назавжди.

2011.

Некий странник седовласый,
Путешествуя с Пером Крыла,
Повстречал монахиню Шамондинского монастыря.
Вежливо поклонившись - приветствуя, спросил:
"Есть ли у Вас, милейшая,
Лекарство от греха?"
Посмотрев ему в глаза, подумала...
"Есть, добрый человек - ответила ему -
Вот рецепт тайны исцеления:
1) Нарой корней послушания,
2) Собери цветов душевной чистоты,
3) Нарви листьев терпения,
4) Собери цветов нелицемерия,
5) Не упивайся вином прелюбодеяния,
6) Все это осуши постом воздержания,
7) Вложи в кострюлю добрых дел,
8) Добавь воды слез покаяния,
9) Посоли солью братолюбия,
10) Добавь щедрот милостыни милосердия,
11) Да во все положи порошок смирения,
12) И коленопреклонения,
13) Принимай по три ложки в день страха Божия,
14) Одевайся в одежду справедливости,
15 И не входи в пустословие, а то простудишся
И заболееш грехом опять,
16) ЗАПОМНИТЕ ЕГО И ДЕТЯМ ПЕРЕДАЙТЕ".
Седовласый странник записал,
Поклонившись вежливо ей сказал:
Со-глассен, запомню, теплом души благодарю.

2011г.

Коронована місяцесловом
Засоромлена сніжним завоєм
Тремтлива й терпка
Мов з намулом колюча вода


Ти така сьогодні одна
Моя довга миттєвість-днина.

Зелена пустка вдивляється
у очі перехожого
повільного як ніби
його стопи землею прийняті
як ніби його пам'яті
немає місця серед тиші упокоєної в небі
й опала вона під ноги і на плечі
важка

І постільга над пусткою
політ счинила на честь твою мій перехожий

О звір кульгавий
терен свій обходиш
терен свій минаєш
як день тебе минає
як час тебе обходить не задівши

Гойдається млосно трава над попелом
і порохом
і місяць тане й сохне в бік
свого первісного народження
зправа наліво
як письмена святі тобою читані
і на руках відбиті
З дитинства знаєш як звучить
та порожнеча - вона зелене море
і зараз її гімн лунає ніби мушля

Під гімн довірливих і тих що вірять
минає пустку і стопою хижою
так бережно траву згинає

О перехожий з зеленню в очах
твій страх минувся
це не твій вже страх
просіяний крізь безліч слів і снів
твій страх вже не залишиться твоїм

Ти знаєш краще

Колись був повен той хто оминає
і ніс на плечах він зелений плащ як зараз пам'ять
того плаща не відшукати у траві
Колись був певен той хто оминає
та кожен раз вертається назад
як місяць до народження свого
туди де руки обіймали
і страх був не прочитаний ніким
як знаєш ти ніхто цього не знає

І постільга завмерла у польоті
із пусткою зеленою в очах
проходить перехожий і минає