Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Василь Бур'ян (1951)
Своє життя на "до" і "після"
Я принципово не ділю.
Злилися в ньому сльози й пісня.
Таким як є, його люблю!




Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Сонцеворот
    Вже й по весні! Кульбаба одцвіта
    І хилить сиву голову на трави.
  •   Не вір, не бійся, не проси...
    Болять слова фантомами думок,
    Як ті підбиті кулею підранки.
  •   Віхи життя
    Приходимо в світ цей не з власних бажань,
    А з волі любовної втіхи.
  •   Світ краси
    Вже на левадах срібно дзвонять коси,
    Пахтить довкіл прив'ялена трава.
  •   Палка любов
    Палку любов не відсторониш,
    Ані табу не накладеш.
  •   В земному вимірі
    Гартуюсь в натовпі людському,
    У боротьбі.
  •   Час істини гряде
    Життя триває. І триває смерть.
    Не парадокс, а карма України.
  •   Витівки долі
    Де ти бродиш, моя доле?
    Посміхнись мені!
  •   Різдвяні спогади
    Чомусь згадалися мені,
    Переборовши опір часу,
  •   З Новим Роком!
    Рік Новий іде казковий,
    Хвої запах оп'яня.
  •   Чорноволове поле
    Жертовно жив! Та смерть вела цинічно
    На страсну путь, де страшно він почив.
  •   Прости їм, земле...
    Забутий сон, як марення нічне,
    Неждано обізвався з-під подушки.
  •   Українцям
    На час крутого перелому
    Простому люду зле ведеться,
  •   Землякам
    Сумні видіння бачу нині -
    Настав такий непевний час,
  •   Це була ти
    Травмує душу тавро невдахи,
    Тріпоче думка в тенетах слів.
  •   Маскарад
    Не сприймає обману душа -
    Голу істину нічим прикрити,
  •   Вчорашній вітер
    Пірнаю в спомин... Поринаю в час...
    Щемку межу намацую наосліп.
  •   Осінь барви кладе...
    Вже грімких блискавиць
    вогнеликі пригасли багнети,
  •   Осінь у лісі
    В лісі - шелесту, шерхоту, хрусту!
    В лісі віхола жовта кружля.
  •   Кленові багаття
    День ясний дотліває кленами
    В попелищах багряних тиш.
  •   Про відьму Москову
    Коли тоте діялось - марно гадати,
    Одне лиш відомо - іще до Христа.
  •   Плач бездомного пса на Байковому цвинтарі
    Скажу відразу - це не вдалий жарт,
    Не витвір хворобливої уяви...
  •   Осінні дими
    Ген, дими... Дими осінні -
    Білі-білі, сині-сині.
  •   Мить
    Життя - лиш мить. І в кожній миті
    Літа вміщаються прожиті.
  •   Осінь на марші
    Б'ють дощі у барабани похідні!
    Хмар похмурих каравани день при дні
  •   Білі коні
    Знову мчаться білі коні
    Через ті далекі сни,
  •   Вереснева мелодія
    Холоне на вітрі осіннім
    Кошлате громаддя небес
  •   Зоряні мрії
    На Землі вітри гудуть осінні,
    Чи весняне сонечко блищить,
  •   Приснилося...
    Колись мені в глухім проваллі ночі
    Наснились очі, наче тернослив.
  •   Дід Пилип
    Дід Пилип - відомий паліндром*,
    Він і вашим догоджа і нашим.
  •   Баба Ониська
    Ще ступає жваво й діловито,
    Хоч старенькій літ уже, та й літ.
  •   Баба Одарка
    Ще змалечку знав я стареньку одну -
    Ходила, бідою зігнута.
  •   Маківка літа
    Уже плоди у яблунь хилять віти,
    Туману білого гаптується канва
  •   Сон літньої ночі
    Вітер крила згорнув,
    В буйних травах заснув,
  •   З усіх чеснот
    Коли в дитинстві я лякався грому,
    Втікаючи від зливи і грози,
  •   На третій планеті від Сонця...
    Прилинь, моя світла любове
    В мої розтривожені сни.
  •   На шляху до перевозу
    Кому куди, мені ж - до перевозу:
    Стоїть Харон на березі і жде.
  •   Просто літо
    Купалось літо в океані трав,
    Гарячий вітер хвилями котився.
  •   Солом'яний дух
    Вже й жнива! Жовтіють абрикоси
    І - гримить. На те воно й жнива!
  •   Афродіта
    З в'язанкою хмизу за плечима
    Я плуганив з лісу до села,
  •   Корінь життя
    Ні часу плин, ні простору огроми
    Без втрат ніхто іще не подолав,
  •   Філософія дощу
    Не сподівався на негоду,
    А тут відчути довелось,
  •   День за днем
    Вервечки днів обридлим пелетоном
    Пливуть собі у безвість небуття.
  •   Зустріч із синами
    Червневої ночі, - короткої ночі
    Сльозою туманились мамині очі.
  •   Рідна сторона
    Яка краса довкола нас чудесна -
    Ти тільки лиш на хвильку зупинись:
  •   Причастя
    В лісах тінистих визбираю сум
    І вистелю дорогу до причастя,
  •   Футбол!
    Згусток енергії, вивершок грації,
    Хочеш, не хоч, а - люби!
  •   На природу!
    В рядах похмурих кам'яниць
    Великих міст, а чи столиць,
  •   Розповідь старого коня
    Я служив на посаді Коня,
    При дворі короля Лиховида.
  •   Важка розмова
    Мовчала ти... Лиш очі говорили.
    Та краще вже словами - навідліг,
  •   Козацька доля
    З яру на долину
    Вибігло село.
  •   Карпатські переспіви
    (Акровірш)
    Грає, квітне веселонька
  •   Нас мільярди на Землі
    Стою оце біля вікна,
    А там - далека далина.
  •   Мандрівничок
    В трав'янистому віночку,
    Під вербою, в холодочку,
  •   Поминальний день
    Поставлю свічку на столі
    І всіх згадаю поіменно,
  •   Побачення
    Весна буяла юно, барвінково.
    І вже з небес на весь квітучий світ
  •   Пісня кохання
    Зорі травневі, бузкові, вишневі
    Зорять до хати.
  •   Великдень
    На вигоні, в смарагдовім вінку,
    Весна Великдень радо зустрічає.
  •   Вставайте, мамо!
    Прокиньтесь, мамо, сонечко зійшло
    І золотом сяйнуло в нашій хаті.
  •   Вертання біль
    Ніхто мені і я нікому
    Не зобов'язаний в житті.
  •   Дівочий сон
    (Акровірш)
    Цвіли сади. Бентежно серце мліло...
  •   До мене весна привіталась...
    До мене весна привіталась
    І в полі померкли сніги.
  •   Орбітами доль
    (Акровірш)
    Одна ласкава усмішка на світі
  •   Весняні мотиви
    Півні кричали голосно, до хрипу,
    Аж пломеніли яро гребені.
  •   Ковчег кохання
    Од відлуння сердець, з перехрестя очей,
    Підсвідомо, й тому незбагненно,
  •   Весняна повінь
    Буйна хвиля розхитує човен, -
    До небес розпливлася ріка.
  •   Cімейний портрет
    (жіночі жалі)
    Перегоріло, згасло, спопеліло,
  •   Плач журавляти
    Ключами линуть світом журавлята,
    Плачем осіннім квилить білий птах.
  •   Зустріч на межі
    Вже зима із весною шепочуться,
    Перестрівшись удвох на межі.
  •   На Чернечій горі
    Єство моє безжально поглинає
    Суєтність днів, і звершень, і діянь,
  •   Зізнання
    В ім'я всесильної любові,
    Що з юних літ жила в мені,
  •   Вдова
    Не дивись похмурим груднем в очі,
    Поглядом холодним не лякай.
  •   Остання ніч
    Палала ніч гарячим оксамитом,
    Літали в снах рожеві журавлі.
  •   Жебрачка
    Чия то старість неприкаяна
    Під тином Христа ради просить,
  •   Буває...
    Буває, день ясний співає,
    Буває, вітер верби гне.
  •   Песиголовці
    Над полями заяскріло
    Ночі зоряне рядно.
  •   Хатні думки
    До мене ніхто не ходить -
    До хати слідів нема.
  •   Гуцулка
    Не катуй мого серця, горянко,
    Не губи моїх зболених літ.
  •   Ох, і я!
    Не на жарт розхолодився морозець!
    Хоче звести мені свято нанівець.
  •   Зима
    Снігами пахне молодими
    Полів порожня далечінь.
  •   Незборима Нація
    Гудуть бори над сонною Десною,
    Де ширить плечі збурений Дніпро.
  •   У кожного серця - своя таїна...
    До вічності йдемо крізь терни життя
    У ритмі гарячого серця.
  •   Один лиш крок
    Який зв'язок між виноградним гроном
    І променем, що в сутінках згаса?
  •   Ошукані сподівання
    Як визріє думка і слово жагуче
    Зневірену душу до дна пропече,
  •   Сила земна і небесна
    Хмари купчасті, хмари перисті,
    Рання зажура на жовтому листі.
  •   На ставку
    Врешті й став, як ватман, білий став.
    Хоч рибаль, хоч ковзанами ковзай.
  •   Любові теплий подих
    Ти не сумуй, коли вітри колючі
    Затрублять лячно в білім савані
  •   Казкова ніч
    Цвіте ялинка барвами вогнів,
    Сніжок і дощик сріблять ніч казкову
  •   Українським патріотам
    Я зазираю в сиву глиб епохи
    Й надибую коріння родове...
  •   Про чини і не тільки...
    Списи ламають списані в запас,
    Віднесені життям на маргінеси.
  •   Чумацький шлях
    Чумацький Віз Чумацьким Шляхом котить...
    Іде чумак з мошною до корчми,
  •   Доля, як месник
    Мені від долі треба небагато -
    Шматочок хліба, крапельку води,
  •   Шлях до раю
    Не сумуйте за втраченим раєм -
    Важко іноді жити в раю.
  •   Шануймося, українці!
    Важко тим, хто тільки мріє
    Про власну дорогу,
  •   В сухому залишку очей...
    В сухому залишку очей
    Уже не крешуть блискавиці,
  •   Передзим'я
    Гибла осінь! Сумно. Сиро.
    Небо стомлено присіло
  •   Самотній Ленін
    Відстугоніли бурі і вітри
    Над попелищем грізних революцій.
  •   Бранець Амура
    Випалює душу неспокій
    І смутком в очах осіда.
  •   В дорозі
    Весь час прямую не туди.
    Весь вік, - хвилина по хвилині,
  •   Голос вічності
    В безодню літ відкочуються будні,
    А в буднях непомітно розтають
  •   Самотність
    Тріпоче на вітрі листочок малий,
    З порожнім прощаючись гаєм.
  •   Горіхопад
    Усеньку ніч торохкали горіхи,
    Серцями розбиваючись об дах.
  •   По спіралі життя
    Не вірю я в передчуття,
    На гороскоп - хитка надія...
  •   Нехай говорить...
    Бувають люди...(Господи прости!),
    Що просторікувати можуть безупинно.
  •   Живе на Землі людина...
    Повік на Землі людина
    Своїм інтелектом живе.
  •   Осінній дощ
    Коли на вулиці негода
    Плющить занудливим дощем
  •   Останній шанс
    Чатує тиша в досвітках сумних,
    Удавано, навіч, меланхолійна.
  •   Спрага
    Впади дощем, о, сива хмаро,
    На спраглу молодість мою
  •   Не супереч?
    Ніколи в світі не кажи "ніколи",
    Адже відмова, навіть жартома,
  •   Журавлі летять...
    Так журливо лине
    Поклик журавлиний,
  •   Матриця
    Облиш мене, моя словесна згубо,
    Лукава сестро блудного гріха.
  •   Миттєвості осені
    Даль імлиста, небеса, як сито...
    Стомлено гілля обвішав ліс
  •   Мандрує світом осінь тиха...
    Струною "бабиного літа",
    Під зойки пізніх журавлів,
  •   Істина одна
    Шукати істину в вині
    Слід обережно і не сп'яну.
  •   Мертвий хутір
    Сюди колись вела дорога
    Між пірамідами тополь,
  •   Течія життя
    Тече в шаленій круговерті
    Життя від зародку й до смерті.
  •   Нічний візит
    (Майже всерйоз)
    Я ледь не став прощальним словом Музи,
  •   Бог у кожному з нас
    Немає на світі Бога,
    Крім Бога, який в тобі...
  •   Коли з очей вихлюпує печаль...
    Коли з очей вихлюпує печаль,
    Коли журбою стелиться дорога,-
  •   Прогноз погоди
    В нас найбільше розмов про погоду -
    Тема звична і вічно нова,
  •   Снують в голові думки...
    Снують в голові думки,
    Пливуть угорі хмарки,
  •   Моє життя
    В любовнім вирі незбагненнім,
    Весні квітучій в унісон,
  •   Ми винні всі...
    На гребенях житейських хвилювань
    Незмірно важко втримать рівновагу,
  •   Хто ти є на землі?
    Ледве-ледь прогляда
    на чубах зачудованих кленів
  •   Автохтони
    Із вод святого Бористена,
    З дрімучих пралісів зелених,
  •   Покинута хата
    Терпкий полин біля порога,
    На вікнах дощок хресний щем...
  •   Круки на віражі
    Кресонули крилами круки,
    Розітнувши тишу суголосно
  •   Злам душі
    На зламі лютої зими,
    Чи в розпал "бабиного літа".
  •   Шлях до вершин
    Я йшов до вершини. Як тяжко я йшов,
    Долаючи прірви і скелі!
  •   Лист другові
    Приїзди, мій друже, на гостину,
    На гречані визрілі меди.
  •   Прощання з літом
    Пряжить сонце спеку над полями,
    Сохне кущ пожовклої трави.
  •   Шлях віри
    Серце ще спало, а розум творив;
    Думка ширяла крилато.
  •   Ода картоплі
    Віншую славних мореходів
    За велич їхніх відкриттів
  •   Розпач незасіяного поля
    Село моє! Обшарпане, обдерте...
    Із тебе вже останню силу п'ють.
  •   Апофеоз
    За тривожними гонами літ
    Катувалася в серці народу
  •   Не віддам!
    Не віддам на поталу
    Стоголосим вітрам
  •   Кажуть, стійма дерево вмира...
    Корчували яблуневий сад -
    Плакав вітер в листі неживому.
  •   Останній герой
    Останнім бути - не біда,
    Якщо ти став у чергу крайнім,
  •   Сповідь грішника
    Злої втоми пута олов'яні
    Сплутують думок важку ходу.
  •   Символ Нації
    Мих. Саченку
  •   Повір у себе
    Заблаговістилося!...
    Слава прокотилася
  •   Зерна доброти
    Вище справедливості -
    Тільки доброта,
  •   А думки на осінь повело...
    Умліва в переситі спекотнім
    Розпашіла колоскова даль
  •   Слово про слово
    -Заговори, щоб я тебе побачив,-
    Казав мудрець своєму візаві.
  •   Що там далі?
    Насолод не прагну примітивних
    В запалі злютованих потуг.
  •   Начало начал
    Ніхто не знає достеменно,
    Та, врешті-решт, не в тому річ,

  • Огляди

    1. Сонцеворот
      Вже й по весні! Кульбаба одцвіта
      І хилить сиву голову на трави.
      А Божий день мольберта розгорта
      І дощ малює в сонячній оправі.
      Та й солов'ям урвалися пісні -
      Наспіли птахам клопоти родинні,
      Лиш де-не-де ще зойки голосні
      Палким відлунком виснуть на калині.
      Якраз добіг межі сонцеворот -
      Незрима грань небесного порядку.
      В зеніті літа тягне на курорт,
      А сонце знову верне на колядку!
      Мандрує так від літа й до зими,
      А потім знову, від зими й до літа.
      Який би день не був за ворітьми,
      Він вже не раз тут милувався світом.
      Одвічний рух космічних величин -
      Усе в свій час і строго по закону.
      Первинний, кажуть, вибух на почин
      Таку спричинив дію загадкову.
      І в тій безмежній величі стихій,
      В чіткому ритмі сонячних галактик,
      Як виклик випадковості крихкій,
      Земного раю витворився клаптик.
      Блажен той рай, хоч інколи й жорстокий,
      І жити в нім шкідливо без меча.
      Мільйон епох там вирував неспокій,
      Та й нині він так само докуча!
      Тому й кортить малесенького дива -
      Галузки щастя в оберемку зла,
      Щоб вітер віяв і шуміла злива,
      І щоб кульбаба навесні цвіла!
      28.07.15р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Не вір, не бійся, не проси...
      Болять слова фантомами думок,
      Як ті підбиті кулею підранки.
      Все важче брати душу на замок,
      Свідомо їй обравши долю бранки.
      Не докричатись знизу до небес -
      Багато слів у порожнечу ляже.
      Там кожен свій плекає інтерес,
      І тільки час цю істину докаже.
      Не вір вустам, що меду додають
      І не ведись на їх лукаве слово.
      Гіркою правду всі зазвичай п'ють,
      Та відділяють зерна від полови.
      Не бійся вже признатися собі,
      Що ти стаєш нарівні з цілим світом.
      А те що кров, то це ж у боротьбі -
      Само собою треба розуміти.
      І - не проси! Ніколи не проси
      З чужого краю блага, чи пощади.
      Ти власну гідність з честю пронеси,
      Щоб мати змогу з гідністю прощати.
      Я знаю,- важко! Важко через край,
      Щоб через кров свою переступити.
      У тебе вибір. Отже, вибирай!
      Ти маєш слово ділом підкріпити.
      Тоді лиш вражі пута розірвеш
      І спраглу душу випустиш на волю,
      Коли збагнеш, - для кого ти живеш.
      А ще - кому довіриш власну долю...
      18.01.16р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Віхи життя
      Приходимо в світ цей не з власних бажань,
      А з волі любовної втіхи.
      Відтоді супутником наших дерзань
      Стають прижиттєві віхи.
      Коли торувалась дорога у світ,
      Від хати, від рідної стріхи,
      Ми батьковий в серці несли заповіт
      І сльози матусі, як віхи!
      Прийдешнє не в змозі ніхто осягти:
      Надягши вояцькі доспіхи,
      Комусь випадає наш дім стерегти -
      У доблесті теж свої віхи.
      Непросто орати життя цілину,
      Трапляються, певно, й огріхи.
      Свою зарубцюєш на серці вину,
      Як знак нещасливої віхи.
      Колишнім бажанням нема вороття,
      Вже вкладено шаблю у піхви.
      Впаде на скрижалі сльоза каяття -
      Предтеча останньої віхи...
      13.03.93р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Світ краси
      Вже на левадах срібно дзвонять коси,
      Пахтить довкіл прив'ялена трава.
      Цибатий бусел в дзьобі воду носить
      Та бусликів маленьких напува.
      А ті кумедно крилами лопочуть
      І нетерпляче скачуть у гнізді.
      По всьому видно - теж злетіти хочуть,
      От тільки крила надто молоді!
      Отож батьки й стараються нівроку,
      То їстоньки, то питоньки несуть,
      А на вербі стривожені сороки
      Кота рудого стрекотом пасуть.
      Шуліка висне ген, у піднебессі,
      Полюючи на здобич з висоти,
      Аж каченята на ставковім плесі
      Лякливо запливли в очерети...
      Хлюпочеться струмок у верболозі,
      Грайливо хвилька хвильку доганя;
      Буланий кінь пасеться при дорозі -
      Якраз хвилина вільна є в коня!
      Приліг і я на свіжому покосі -
      Нехай рука спочине від коси.
      Чогось мені, залюбленому в осінь,
      Так забажалось літньої краси,
      Так закортіло райдуги і зливи
      І хвиль зелених в пахолоті трав.
      Тоді б я став на всі віки щасливий
      За світ оцей,що сам його обрав!
      26.11.2007р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Палка любов
      Палку любов не відсторониш,
      Ані табу не накладеш.
      І з нею наче ти босоніж
      На бите скло щоразу йдеш.
      Палку любов не кожен здужа
      В своєму серці прихистить.
      Вона цвіте, мов дика ружа,
      І не зів'яне жодну мить.
      Палка любов долає мури
      Міцні, словесно-кам'яні,
      Що навіть стріляні амури
      Не стануть з нею нарівні.
      Не до снаги чуттєва брила
      Найбоєздатнішим полкам,
      Там, де любові кревна сила
      Клекоче в серці, як вулкан.
      Вона підносить силу духу
      До найкосмічніших висот
      І розтирає на макуху
      Буденність звичок і гризот.
      Палка любов розводить межі
      І вікові, і майнові.
      І жодним чином не залежить
      Від думки в третій голові.
      Тому вона і торжествує
      На всіх єдина і одна,
      Бо є серця де шал нуртує,
      Що душу спалює до дна!
      16.07.16р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. В земному вимірі
      Гартуюсь в натовпі людському,
      У боротьбі.
      Живу в далекому й близькому,
      Живу в тобі.
      Живу в піднесеному слові,
      Без коректур.
      Живу в чистилищі любові,
      Не без тортур.
      Лунаю болем журавлиним
      Над гладдю плес.
      Злітаю пухом тополиним
      Аж до небес.
      Катуюсь відчаєм холодним
      В полоні мук.
      Впиваюсь доторком голодним
      Коханих рук.
      Гортаю в пам'яті події -
      Сюжети драм.
      Любови, віри та надії
      Будую храм.
      В житті, веселому й сумному,
      Тримаю звіт.
      Я на ристалищі земному
      До скону літ...
      25.03.16р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Час істини гряде
      Життя триває. І триває смерть.
      Не парадокс, а карма України.
      Напівжива, зграбована ущерть,
      До миру прагне крізь гібридні війни.
      Минув Великдень і Христос Воскрес,
      До інших дат торується дорога.
      Не варт чекати манни із небес -
      Не виживуть безбожники без Бога!
      Іде війна жорстока за уми,
      За кожну п'ядь свідомості і мислі.
      Ворожа рать стоїть під ворітьми
      І б'ють слова, як "Гради" ненависні.
      Лунає "деза" з крайніх рупорів
      І п'є серця зомбованого люду.
      Вже не один в отій олжі згорів,
      Чи отруївся випарами бруду.
      Тут - хто кого! Не вистоїть один.
      Гуртом годиться враже слово бити.
      Дорожча честь за орден і за чин -
      Нам треба Україну боронити.
      Свідомо йти на подвиг і на злам -
      "Диванна сотня" дивно так воює.
      Лиш висіває розбрат і бедлам
      Та Бога звично поминає всує...
      Брати мої! Час істини гряде!
      Або - або! По-іншому не вийде.
      Орда зі сходу нетерпляче жде
      Коли з поклоном Україна прийде.
      Не діжде кат сподіваних надій -
      Не піде Ненька ворогу на плаху.
      І хай не скалить зуби лиходій,
      Народ мій хай не має за невдаху.
      Ми вистоїм. І вийдем за поріг,
      І ярма всі розтрощимо, і пута.
      І підемо у юрмисько доріг,
      Де нас чекає воля призабута.
      13.04.15р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Витівки долі
      Де ти бродиш, моя доле?
      Посміхнись мені!
      Хай невдач тернисте поле
      Зогниє на пні.
      Хай літа, прожиті марно,
      Пропадуть, як є.
      Вмре надії тінь примарна -
      Кожному своє!
      Що одному йде до ладу,
      Іншому те - зась!
      Той скупий і на пораду,
      Цей - усе віддасть.
      Вдарю я об землю лихом,-
      Може пропаде.
      Від думок гарячий вихор
      В голові гуде.
      Б'є життя... У саме тім'я
      Боляче вціля.
      Та найбільше безголів'я
      Наше дошкуля.
      Наче й справді хто наврочив,
      Та чи виграв він,
      Коли й дурень жить не хоче
      В пору перемін!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    9. Різдвяні спогади
      Чомусь згадалися мені,
      Переборовши опір часу,
      Такі ж зимові, куці дні -
      Дитинства раннього окраса.
      Запахло сіном луговим,
      Дванадцять страв, горня з кутею,
      І снопик Дідуха за ним
      Злітає тінню попід стелю.
      Святвечір... Зіронька сія...
      Різдво Христове на порозі.
      Ми славим Господа ім'я
      І сніг іскриться на морозі.
      А рано-вранці Коляда
      В оселях двері відчиняє,
      Малеча в вікна загляда
      І славоспів довкруг лунає.
      Які ж то бажані були
      Наколядовані гостинці.
      Ми їх так повагом несли
      Додому в латаній торбинці.
      Різдва вселенська таїна
      Єство навік заполонила.
      І дотепер в душі зрина
      Та незбагненна Божа сила...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. З Новим Роком!
      Рік Новий іде казковий,
      Хвої запах оп'яня.
      Дід Мороз веде баского
      Дерев'яного коня.
      Добрий кінь - в трудах підмога,
      Ми ж з Трипілля орачі.
      Лиш єдина засторога -
      Куйте рала - не мечі!
      Дивні люди ті китайці...
      І як блискавка згори:
      Дерев'яний кінь? Данайці!
      Їхні святошні дари!
      Нам ці страхи ні до чого,
      Мудрість маєм вікову.
      Уповаємо на Бога,
      На Його любов живу.
      Новий рік зустрінем щиро
      І достойно проведем,
      Побажаєм щастя й миру
      Всім, хто поруч з нами йде.
      Українці! Браття й сестри!
      Нам зоря зійшла трудна.
      Разом будем плуга перти,
      Разом - чарочку до дна!
      Про любов, про щедру долю
      Ми розучимо пісні,
      Щоб в житті, як в чистім полі,
      Бути завжди на коні!



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Чорноволове поле
      Жертовно жив! Та смерть вела цинічно
      На страсну путь, де страшно він почив.
      Свій прах земний лишивши тут навічно,
      Єство своє він Богові вручив.
      І зойкнула від болю Україна,
      Здригнулися Якутія й Мордва:
      Невже і тут є Юдина провина? -
      Пекли тяжкі змордовані слова.
      І метушня під той жалобний галас,
      Єлей і ладан істин прописних.
      І піна слів, що довго не всідалась,
      І сум напоказ душ непоказних!
      Та годі вам! Бо ж він уже відбувся...
      Він розчинився в душах і думках.
      Ні перед ким в покорі не зігнувся -
      Таким його і знатимуть в віках.
      Бо ж не заради почестей і слави
      Він став на прю з Імперією Зла.
      Його боялись зверхники лукаві,
      А доля для Вкраїни берегла!
      Та квилить серце гіркотою втрати
      І Україна слізоньки ковта.
      І вже новітні понтії пілати
      Вмивають руки, як і за Христа...
      Та ми не будем схлипувати слізно -
      Сильніша смерті істина проста:
      Він крізь оте камазівське залізо
      Вже до нащадків житом пророста!
      1999р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. Прости їм, земле...
      Забутий сон, як марення нічне,
      Неждано обізвався з-під подушки.
      Там хтось чужий випитував мене,
      Чи я люблю із часником пампушки!
      Авжеж, люблю, тут можна й не питать,
      Та все ж комусь мої уподобання
      На часі стали. Що вже тут гадать?
      Я ж сон не можу звести до гадання,
      Бо там свої критерії й межа,
      Своя реальність і безповоротність.
      І там, де щойно сніг пухкий лежав,
      Дзвенить пісків пустельна неповторність.
      Сприйму на віру бачене вві сні
      І не повірю істинам затертим.
      Лунають зойки, надто голосні,
      Над ще живим, але, по суті, мертвим.
      Таке буває в нашому житті,
      Коли воно вертає до абсурду.
      І всі слова, промовлені й пусті,
      Переростають на Говерли бруду.
      І лжепророки каркають з трибун,
      І лжегерої мостяться в Герої.
      З глибин землі одчайний стогін трун
      Пласти вугільні вибухом покроїв.
      Прости їм, земле... Геть усім прости.
      Живим і мертвим, і ненарожденним.
      Усі гріхи їм кревні відпусти,
      Воздай по правді ситим і нужденним.
      Та розквітай у спокої й добрі,
      І віру влий у вичахлу зневіру.
      Затямлять хай твої поводирі -
      На світі добре те, що добре в міру!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Українцям
      На час крутого перелому
      Простому люду зле ведеться,
      Не те, що декому "крутому",
      Що він скоробагатьком зветься.
      Сказати хочу українцям,
      А не "хохлам", чи "малоросам",
      Що чаша долі вже по вінця
      Терпінням пінить стоголосим.
      Народе мій талановитий!
      Ти був, як віл отой, терплячий.
      І був не раз прилюдно битий
      За норов, той-таки, волячий.
      І бити будуть, доки носиш
      Ярма оздоблену оправу,
      І доки ти уклінно просиш
      Те, що давно твоє по праву.
      Це ж стільки треба пережити,
      Перетерпіти бід та лиха,
      Щоб так до себе збайдужіти
      І старцювати мирно й тихо.
      Тобою правити не проти
      Перелицьовані "вчорашні",
      Котрі, мов щирі патріоти,
      Кричать тепер про біди наші.
      Народе славний, роботящий,
      Ти ж хлібороб і вдатний воїн.
      Твій жереб зовсім не пропащий,
      Ти долі кращої достоїн!
      Вона, бігме, не за горами -
      От-от зоря твоя заграє.
      В соборах душ воскреснуть храми,
      Бо ж дух народу не вмирає!



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Землякам
      Сумні видіння бачу нині -
      Настав такий непевний час,
      Коли в словеснім драговинні
      Ізнемагає кожен з нас.
      Тим часом покидьки зухвалі
      Розбійно, зграйно, без жалю,
      У беззаконному проваллі,
      Наживу ділять через лють.
      Останній цвях у домовину
      Заб'ють продажні байстрюки,
      Як безталанну Україну
      Доб'ють, роздерши на шматки!
      Та й поховають, як, бувало,
      Не раз ховали - на віки...
      Ім ненаситним завжди мало.
      Лишіть хоч гривню... на вінки!
      Манкурте, виплодку щурячий,
      Що в холуях іже єси!
      Шляхетний гонор, дух козачий
      Давно в тобі зійшов на "пси"
      З чужого столу кусень ласий
      За підлу службу дістаєш...
      Ти сам продався за ковбаси,
      Тепер і Неньку продаєш?
      Всеблагий Боже милостивий,
      Верни їм розум хоч на мить,
      Бо то є гріх недопустимий -
      Зло на землі своїй чинить.
      Тому і творять пересвари
      Людці, чіпкі, як омела,
      Бо не відчули ще покари,
      Бодай би їх чума взяла!
      Невже всі лицарі преславні
      Перевелись на потруху?
      Змілів Дніпро? Усохли плавні?
      Немов на пошесть, на лиху.
      Хай омина лиха година
      І землю нашу й земляків,
      Щоб наша славна Україна
      Не зникла в темряві віків!



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Це була ти
      Травмує душу тавро невдахи,
      Тріпоче думка в тенетах слів.
      Холоне відчай в полоні страху
      І твій холоне на серці слід.
      Пішла, байдуже хитнувши станом,
      В нічне безмежжя, у далеч літ.
      І тільки вітер безхатьком п'яним
      Скрипів на хвіртці, біля воріт.
      Усе скінчилось. Нема нічого...
      Лише на згадку вчорашній сніг.
      Порожні очі... Пуста дорога.
      І ніч самотня через поріг.
      Боюся ночі в тупім безсонні,
      І порожнечі, і пустоти.
      Як привид ніжний - твої долоні,
      І вся, як привид, нечутна ти.
      Холодний протяг хитнув фіранку...
      Ніде нікого... Лиш ніч та я.
      А десь далеко відлуння ранку
      І зовсім поруч - хода твоя.
      Зарвійно-легко і невагомо
      Торкнулись губи мого чола.
      Зітхнула тиша в моєму домі.
      Я знаю, мила, це ти була...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Маскарад
      Не сприймає обману душа -
      Голу істину нічим прикрити,
      Та завжди слово правди втіша,
      Коли совість почне говорити.
      Як бува, закипає в тобі,
      В серці чесному, хвиля жадоби,
      Ти признайся самому собі,
      Яка маска тобі до вподоби.
      Зазвичай надягаєш оту,
      Що виходиш із нею на люди.
      Всі вітають твою прямоту
      І ти гордо випручуєш груди.
      Для сімейного вжитку ще є
      Маска вдавана ласки й турботи-
      Трохи легше на серці стає
      Після стресу важкої роботи.
      Але там, у глибинах зіниць,
      Твоє "Я" проглядає без фальшу.
      Лиш воно вбереже від дурниць
      І складе твою долю подальшу...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Вчорашній вітер
      Пірнаю в спомин... Поринаю в час...
      Щемку межу намацую наосліп.
      Все, що було, минулося для нас,
      Малі дерева виросли в дорослі.
      Коли те сталось? Навіть не жили...
      Вже всі стежки протоптано й забуто.
      Болючий спомин тугою вжалив,
      Аж думка зготувалася до бунту.
      З якого дива? Просто час настав
      Мирити долю нинішню й колишню.
      Вчорашній вітер листячко листав,
      Перелетівши з ясена на вишню.
      Все відбулося так, як відбулось, -
      Без додаткових правок режисури.
      І те, що зверху, з точністю зійшлось
      Із тим, що серця віщували сурми.
      Малий відтинок. Проміжок - у мить.
      А скільки сліз у виплаканих митях!
      І щоб тверду надію надломить,
      Вам досить стати перед злом навитяг.
      Тому не варто Господа хулить,
      За те, що вас озлили темні люди.
      Тому й тремтить осика, що болить
      Їй давній гріх і віроломство Юди.
      Зійди з межі і відмоли той гріх,
      Усім єством із Богом поєднайся.
      Він - допоможе! Треба, щоб поміг,
      Ти тільки щиро перед Ним покайся...



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    18. Осінь барви кладе...
      Вже грімких блискавиць
      вогнеликі пригасли багнети,
      На серпневих дощах
      остудивши яріння своє.
      А моїх ластівок,
      поміж веж голубих мінаретів,
      Спогляда муедзин,
      що Аллаху хвалу воздає.
      Між калинових грон
      розрум'янилось "бабине літо",
      І на тихій воді
      човникує золочений лист.
      А на злеті душі,
      над її полум'яним зенітом
      Осінь барви кладе,
      як найкращий у світі флорист.
      Диха смутком ясним
      до глибин опечалене небо,
      В понадтисячний раз
      журавлями згори плачучи.
      А на долю мою
      того смутку й на йоту не треба,
      Ні терпкого жалю,
      ані щемної туги вночі.
      Я тамую печаль
      і шепчу молитовно вустами,
      Щоб пора золота
      не згубилась у безвісті літ.
      Понад плаєм життя,
      понад вічністю й понад хрестами,
      Мої думи знялись,
      наче птахи, в далекий політ.
      Там, в далеких світах,
      не знайти ні тепла, ні спокою,
      Не зігріти душі
      на холодних сонцях чужини.
      Тож сумним журавлям
      я прощально махаю рукою
      І чекатиму їх,
      пілігримів небес, до весни...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Осінь у лісі
      В лісі - шелесту, шерхоту, хрусту!
      В лісі віхола жовта кружля.
      Між деревами порожньо й пусто,
      Тільки осінь доріжки встеля.
      Я візьму тебе ніжно за руки
      І в отой листопад поведу.
      Серед жовтого храму розлуки
      Найтепліші слова віднайду.
      Хай нам осінь повіда відверто
      Про оте, непорочне й святе,
      Що готується нині померти,
      А з весною життям розцвіте.
      Будем довго з тобою бродити
      Між прощального шуму дібров,
      Щоб чуття у собі відродити,
      Що хвилюють стривожену кров.
      Як відчуємо подих гарячий
      І жагу недолюблених літ,
      Будем дякувать долі терплячій,
      Що лишила по осені слід.
      Якщо ж осінь у стомлених душах
      Журно пісню співатиме знов,
      Ти фальшивить себе не примушуй -
      Так завжди помирає любов...



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Кленові багаття
      День ясний дотліває кленами
      В попелищах багряних тиш.
      Не судилося їм зеленими
      Шаленіти від бур та хвищ.
      Діаманти спадають росами,
      Там, де іній сріблив траву.
      Над раменами сивої осені
      Павучок натяга тятиву.
      Заблищав у дзвінких калюжах
      Молоденький ламкий льодок.
      Сонце очі сонливо мружить
      І не тягне вже в холодок.
      Неозору блакитну далеч
      Огортає вуаль юги.
      Десь під лісом гвалтує галич
      І ставок, наче шмат фольги.
      Чи ж надовго така ідилія?
      Може завтра впадуть дощі
      Та повіють вітри задимлені
      І доречними стануть плащі.
      Може, завтра... А нині - затишно,
      Хоч на серці зітхання сумні.
      Мені завтра й болітиме завтрішнє,
      А сьогодні... Сьогодні ще ні.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Про відьму Москову
      Коли тоте діялось - марно гадати,
      Одне лиш відомо - іще до Христа.
      Тоді Україну посіли сармати, -
      Язичництва дух над землею витав.
      ...На вітрі полоще полотнище синє,
      А з прапора того парсуна зорить.
      То юна Яга, як сарматська богиня,
      Під псевдо Москова, отам майорить.
      Це згодом вже стала старою каргою
      Всевладна красуня, підступна й лиха,
      З котом Баюном, з костяною ногою,
      Знайшла собі втіху в творінні гріха.
      Ще в казку не вплівся Кощій Невмирущий
      І Змій-Триголовець вогнем пахкотить -
      Від гніву небес шеремет нетямущий
      Пожертвами прагне себе захистить.
      І кров на жертовному капищі хлище,
      Виблискують хижо сакральні мечі.
      Димами відгонять сумні попелища,
      Де коні сарматські іржали вночі.
      Нема порятунку від злої навали -
      Слов'янські святилища нищено вщент.
      Повергнуті ідоли прахом ставали,
      А в душах стелився розпачливий щем.
      Та сила народу - слов'янського роду -
      Від сонця, від грому, з землі і з води,
      На ніц перетерла чужинську породу,
      Лишивши у міфах знаменні сліди.
      У дивному плетиві повістей давніх
      Зійшлись персонажі і добрі, і злі.
      Живе в них історія пращурів славних
      На цій, незнищенно слов'янській землі.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Плач бездомного пса на Байковому цвинтарі
      Скажу відразу - це не вдалий жарт,
      Не витвір хворобливої уяви...
      На схилі, де три Києва лежать
      На цвинтарі, удвох вони стояли.
      Прийшли сюди віддати данину
      Комусь із тих, хто вічності діждався.
      Вуаль дощу запнула далину,
      Осінній день у присмерку ховався.
      Та раптом.. Що це? Наче з-під землі
      Виття протяжне, моторошне й дике.
      Тут сильний духом певно б, що зомлів,
      Або мерщій на допомогу кликав.
      А ті, удвох, прислухались іще,
      І він, поет, сказав, як всі поети:
      - То тужить пес під цвинтарним дощем
      Над тим, кому судилося померти.
      Її ж єство туди щомиті рвалось,
      Де дикий біль собаку розтинав,
      Туди, де, відчувала, лихо сталось,
      Де пес бездомний голосно конав.
      Голодний пес поквапивсь на шкуринку,
      Що на гробку залишена колись,
      Та от, невдаха, схибив на часинку
      І шкурою на піку нахромивсь.
      І вже завис, бідак, на огорожі -
      Там біль, і кров, і борсання невлад.
      Безтямні очі, ікла насторожі -
      Не підійти, щоб висмикнуть назад!
      Та Бог послав якогось чоловіка
      І вже гуртом звільнили пса від мук.
      Пошкутильгав той цвинтарний каліка,
      Відчувши волю,вирвавшись із рук.
      А двоє йшли алеєю сумною
      І біль в душі поволі затихав.
      Були вони вдоволені собою,
      І пес в кущах полегшено зітхав.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Осінні дими
      Ген, дими... Дими осінні -
      Білі-білі, сині-сині.
      Розтеклися берегами,
      Понад нивами, лугами.
      І долину, аж по вінця,
      Всі заглибини й колінця,
      Ті дими заполонили.
      Їх вітри не зупинили,
      А погнали понад садом,
      Де жовтавим листопадом
      Закружляли в жвавім танці
      Перші осені посланці.
      А дими у вільглість лісу
      Понесли свою завісу.
      Гей, дими, дими осінні
      Рушники свої весільні,
      Над порожніми полями,
      Аж до ночі простеляли.
      Із сусідньої хмаринки
      Впали сльозами дощинки.
      Пройнялись дими дощами -
      Мов до рідної, до мами,
      До землі попритулялись.
      Вдень добряче нагулялись,
      А тепер лягають спати,
      І вві сні... почнуть літати.
      Так приємно пахне димом
      У вечірнюю годину,
      І дощами, і ріллею -
      Пахне рідною землею.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Мить
      Життя - лиш мить. І в кожній миті
      Літа вміщаються прожиті.
      Майнула мить, і - щезла мить...
      Вже інший люд тут гомонить.
      Вже інші виросли гаї,
      Співають інші солов'ї.
      І там, де прадіди кохались,
      Вже внуки правнуків діждались.
      А згодом щемна мить настане,
      Коли і їх в житті не стане.
      Безжальна мить... Скорботна мить.
      Та знову буде хтось любить,
      Сміятись буде, чи страждать,
      Щоб дітям в спадок передать
      Оцю, життя прекрасну мить,
      Що за моїм вікном шумить...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Осінь на марші
      Б'ють дощі у барабани похідні!
      Хмар похмурих каравани день при дні
      Грізним валом заступають краєвид -
      Пропливають трохи вище голови.
      Мокрий вітер мокрим листом шелестить,
      В теплий край остання ластівка летить.
      Мокнуть ниви, і діброви, і гаї,
      Навіть річка напилася до країв.
      А капуста, кукурудза й буряки
      Ждуть терпляче роботящої руки,
      Та негода не гамується, і край! -
      Не дає нам підібрати урожай.
      Навіть сонечко знесилено зітха,
      Та й ховається подалі від гріха.
      Знову небо заснувала каламуть
      І вітри в міхи розмоклі знову дмуть.
      То циклони крутять вальсу вихиляс -
      Справжня в небі веремія здійнялась!
      Хай вони собі ревуть і гиготять -
      Накружляються, та й далі полетять,
      А вітри впадуть знесилено в траву,
      Й заспівають тиху пісню вітрову.
      Літо ж бабине ще сонечком сяйне,
      Та й зігріє мокру землю і мене...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Білі коні
      Знову мчаться білі коні
      Через ті далекі сни,
      Коли мамині долоні
      Ніжно гладили - "Засни...".
      Разом з піснею матусі
      Безтурботно засинав;
      Білі коні паслись в лузі -
      Доганяв - не наздогнав.
      Буйногривого такого -
      Шия лебедем - коня,
      Що манив мене малого,
      Бачу я тепер щодня!
      І покликали далекі,
      Серцем вигріті літа,
      Білі коні та лелеки -
      Долі згадка золота.
      Разом з ними помандрую
      В мріях виплекану путь.
      Теплий спогад завирує -
      Те довіку не забуть!
      Літ промчала кавалькада,
      Спогад той подаленів,
      Як ота солодка знада
      Ворожбиних диво-снів.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Вереснева мелодія
      Холоне на вітрі осіннім
      Кошлате громаддя небес
      І дощ капельмейстером сірим
      Лаштує негоди оркестр.
      От-от зацимбалить по листі,
      Литаврами трав зазвучить.
      Насупились далі імлисті -
      Надовго тепер задощить!
      Дуплисті наставивши вуха,
      Сумних не ховаючи сліз,
      Мелодію осені слухав
      Старий, опечалений ліс.
      Принишкли комахи-невдахи
      В заплаканих зморшках кори;
      Ба, навіть гамірливі птахи
      Замовкли в піснях, до пори.
      І тільки проїжджа дорога
      Співала округлістю шин,
      Та з яру вчувався крутого
      Горіховий подзвін ліщин.
      Краплиста мелодія сльоти
      Мінорним дощем полилась
      І вся, до останньої ноти,
      У душу мою заплелась...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Зоряні мрії
      На Землі вітри гудуть осінні,
      Чи весняне сонечко блищить,
      А отам, в густім аквамаринні,
      Вічний Космос холодом сочить.
      Поринає думка-блискавиця
      В стомільярднозоряну глибінь,
      Де сонцями дивними іскриться
      Гончих Псів туманна голубінь.
      Хто Чумацьким Шляхом помандрує,
      Той пізна незвідані світи.
      Може й там хтось нищечком мудрує,
      Щоб до нас тим Шляхом перейти!
      Поміж нами простору парсеки
      У безоднях часу пролягли -
      Манять нас світи оті далекі,
      Як манили тих, що відбули.
      Та настане час отой крилатий,
      Коли Розум вирветься в політ.
      Він зуміє сотні подолати
      Світлових, миттєвоплинних, літ.
      Нам з тобою, друже, і не сниться
      Дух майбутніх звершень і творінь,
      Що таїть у звабливих зірницях
      Ауру прийдешніх поколінь...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Приснилося...
      Колись мені в глухім проваллі ночі
      Наснились очі, наче тернослив.
      Такі мрійливі, звабливі - дівочі,
      Неначе хтось дві зірки запалив.
      Що пристрасті, що полум'я, що блиску
      В отих очах - аж серце закипа!
      А віщий сон підводить першу риску
      І знову ностальгія відступа.
      ... Вона з'явилась в платті голубому
      Посеред білих диво-хризантем.
      Тоді я запросив її додому,
      Хоч це було завдання й не просте!
      Ми спілкувались майже до світанку
      Про все на світі, отже, й про любов.
      Всю душу їй, до крихти, до останку
      Я виливав у русло тих розмов.
      Ну, а вона душі не відкривала,
      Боялась, певно, зради, без жалю.
      Лиш тінь журби в очах її згорала,
      І я тоді пожалкував, що сплю.
      Я цілував, і пестив, і голубив,
      Неначе знав, що це всього лиш сон,
      Коли її такі жадані губи
      Шептали щось про дію заборон.
      Ніхто на світі з певністю не скаже,
      Яку нам долю вигадають сни.
      А вже кому яка дорога ляже -
      Лиш тільки так розкажуть нам вони...
      2010р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Дід Пилип
      Дід Пилип - відомий паліндром*,
      Він і вашим догоджа і нашим.
      То з косою ходить, то з відром,
      То козу прив'язує на пашу.
      В діда справ, як кажуть, повен рот -
      Усьому він має дати раду.
      Йде ліворуч, значить на город,
      А праворуч верне - на леваду.
      Змолоду не парить він парка,-
      Сам пере і сам собі готує.
      Мозоляста, жилава рука
      Багатьох зманіжених вартує.
      Не в дива Пилипу самота -
      Вік прожив з собою наодинці,
      Бо колись любов свою віддав
      Чарівній, найкращій в світі жінці.
      А вона любов не зберегла,
      Не змогла, чи просто не зуміла.
      Щастя у Пилипа відняла
      І в краї далекі полетіла.
      На віку траплялися жінки -
      Жодної не вибрав за дружину.
      Й досі спогад, зболено-щемкий,
      Крає душу, зранено-дитинну.
      Був Пилип затятий однолюб,
      Тож не зміг освідчитися іншій.
      Хай там як, та серцем не огруб
      І тихцем складав коханій вірші.
      Бо його тримало на землі
      Почуття, що, часом, гори верне.
      Віру мав - у щастя на крилі
      І любов у дім його поверне!

      *Дід Пилип - слово-паліндром, що читається однаково зліва направо і справа наліво.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Баба Ониська
      Ще ступає жваво й діловито,
      Хоч старенькій літ уже, та й літ.
      Скільки їх у вічність перелито,
      Перейшло у яблуневий цвіт!
      Їй літа зозуля накувала,
      Як була красива й молода,
      Як з коханим у саду стояла,
      А бузковий вечір підглядав.
      У роботі теж була проворна -
      Будь-яку робила залюбки.
      І крутила саморобні жорна
      Так, що дивувались парубки.
      Хрестиком і гладдю вишивала,-
      Нитку долі клала на рушник,
      Бо завжди душею відчувала
      Цвіт троянди, ніжно-запашний.
      Все було... Сапа, граблі, лопата
      І коса, чи серп, коли жнива.
      Довелося злигоднів зазнати.
      Довелося... Пам'ять ще жива!
      Чоловіка втратила і сина,
      Ще й онука рок занапастив.
      То ж її надія триєдина -
      Хто самотню старість захистить?
      ...Спозаранку цюкає сокира,
      Купа хмизу тане на очах,
      Що його Ониська наносила
      На своїх натруджених плечах.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Баба Одарка
      Ще змалечку знав я стареньку одну -
      Ходила, бідою зігнута.
      Відколи синів провела на війну,
      З очей не зникала засмута.
      Та збігли роки, мов крізь пальці вода,
      Вже виросла й правнуків купа.
      Розкаже малим, як була молода,
      Та й знов заклопотано тупа.
      Усеньке життя, мов той день, прожила
      Отут, де закопано пупа.
      До діла завжди беручкою була,
      Та й нині не марно ще тупа.
      Хазяйство догляне в дочки чимале,
      Цибульку на грядці прощупа.
      Отак, помаленьку, чи добре, чи зле,
      Із ранку й до вечора тупа.
      Вже осінь замріяна знову в садку
      Солодкими грушами гупа.
      Старенька спочине собі в холодку,
      Та й знову по стежечці тупа.
      Вже й хату, де виросла, всю розтягли,
      Як є, до останнього слупа.
      До цього і діти не всі дожили,
      А бабця Одарка ще тупа.
      Коли ж пожартують - до пари, мовляв,
      Старенькій мітла, та ще й ступа -
      Цей жарт і Одарку також звеселя
      І вже веселіш вона тупа.
      Та якось уздрів, як праправнучок нині
      Сльозою зарюмсаний, хлюпа.
      Зайшов... Аж старенька лежить в домовині.
      Своє відходила... Не тупа...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Маківка літа
      Уже плоди у яблунь хилять віти,
      Туману білого гаптується канва
      І лиш стерня пшеничним духом літа
      Нагадує про нинішні жнива.
      Лінива тінь неспішного світанку
      Блукає поміж заспаних дібров.
      В студеність рос пірнає спозаранку
      Промінчик ніжний, що пітьму зборов.
      Старезний клен не заворушить листом,
      Припавши пилом з голови до п'ят.
      Внизали дріт окриленим намистом
      Разочки білогрудих ластів'ят.
      Небесна синь від спеки потьмяніла,
      В серпанку серпня осені тони.
      Горобина в гаю побагрявіла
      І в павутинні - передзвін струни.
      Віщує те тремтіння павутини
      Про невмолимий осені прихід,
      Та літа щедрого уквітчані картини
      Залишать в серці незабутній слід.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Сон літньої ночі
      Вітер крила згорнув,
      В буйних травах заснув,
      Вечір стомлено стелиться спати.
      Тільки дощик снує
      Павутиння своє,
      Щоб на ньому тумани гойдати.
      Ніжно в тишу вплелось
      Шепотіння колось
      Над пахтінням пшеничного лану.
      Пісня птаха в гаю
      Через душу мою
      У безмежній високості тане.
      Та не довго, о, ні,
      Снилась тиша мені -
      Онде знову гримить автострада.
      Там шаленості біг
      Через долі поріг,
      Там життя підраховує втрати.
      І навмисно, чи ні,
      В ці години нічні,
      Потяг басом збудив залізницю.
      Через брязкіт і шум
      Та розвихреність дум
      І мені, ген, за північ, не спиться...




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. З усіх чеснот
      Коли в дитинстві я лякався грому,
      Втікаючи від зливи і грози,
      То бабця так рекла мені малому,
      Кладучи хрест на світлі образи:
      - Не бійсь, дитино, Божої десниці,
      Душа твоя не віда ще гріха.
      То мчить Ілько на грізній колісниці
      І списами вогненними маха.
      Він грішників спроваджує до пекла,
      А праведним до раю святить путь.
      Двигтить борня на небесах запекла,
      Що аж на землю відголоски йдуть.
      І чує кожен те гулке боріння,
      І острах душі гріховодні рве,
      За рід увесь, до сьомого коріння,
      За те, що той неправедно живе.
      А ще Ілько жита складає в копи
      І пастухам на поміч поспіша.
      Йому болить важкий селянський клопіт,
      Бо в нього чуйна й людяна душа...
      Я свято вірив кожному словечку,
      Що їх бабуся в казку заплела,
      І осягав ту мудрість безкінечну,
      Оте змагання доброти і зла.
      Та й до тепер я віри ще не втратив,
      З усіх чеснот сам будь-яку сприйму.
      А, часом, доведеться вибирати -
      Я доброту і людяність візьму...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    36. На третій планеті від Сонця...
      Прилинь, моя світла любове
      В мої розтривожені сни.
      Пристань на відверту розмову
      І в серце надію верни.
      Сльозою тебе не підкупиш,
      Та все-таки думку таю,
      Що ти мій поріг переступиш
      І долю освятиш мою.
      І згине печаль сумнотиха
      В ясному ярінні весни,
      А радість безмежна й утіха
      Не вчують у тому вини.
      Бо хто ми тут є, без любові?
      Бездушні, байдужі і злі...
      В черствому, безкрилому слові
      Зжеруть нас печалі й жалі.
      В душі як вітри назустрічні
      Засвищуть одвічне: "прощай",
      Я їм не піддамся панічно -
      Зневіру відкину й одчай.
      І знову любові повірю,
      Лиш їй свою долю вручу.
      І щастя по вінця відмірю,
      І тихо літа полічу.
      На третій планеті від Сонця,
      Від шуму доріг вдалині,
      Осяй моє тихе віконце
      І думи зігрій потайні...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. На шляху до перевозу
      Кому куди, мені ж - до перевозу:
      Стоїть Харон на березі і жде.
      Давно він став в очікувальну позу
      І незворушно в дудочку гуде.
      Нехай гуде, а я ще погуляю,
      У мене доста справ на цій землі.
      Допоки їх докупи постуляю,
      То й наживусь, не згірш за королів.
      Я світом не нудитиму без міри,
      Вбиратиму всі радощі земні.
      Дарма, що день здаватиметься сірим -
      І сірий день наснагу дасть мені.
      Стужавів слід від стоптаного рясту,
      Вже за плечима гони довгих літ,
      Та ще кортить хоч трішечки попрясти
      І далі постелити долі слід.
      Так, день за днем, дійду до перевозу
      І кану в Лету - річку забуття,
      Лишивши тут просту життєву прозу,
      Як передмову іншого життя...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Просто літо
      Купалось літо в океані трав,
      Гарячий вітер хвилями котився.
      У лісі липень ягоди збирав.
      У полі липень колосом налився.
      Мале звірятко спить у холодку,
      Чакаючи матусю з полювання.
      Зозуля час рахує у гайку,
      Підкинувши маля на виховання.
      В гніздечку підростає пташеня -
      Птахам дорослим додалось турботи.
      Годують ненажерливе щодня,
      Не нудяться й хвилини без роботи.
      Збирають бджоли сонячну росу
      Від рання й до смерку, без відпочинку.
      У вулик свій ті крапельки несуть,
      Годуючи себе й свою личинку.
      І тільки ми марнуємо свій час
      Та безкінечно правим теревені,
      Хоч добре знаєм, що ніхто за нас
      Нам не наповнить власної кишені.
      ...Вгорі ані хмариночки нема;
      Гладінь ріки у сяйві голубому.
      Не віриться, що в світі є зима.
      Не віриться... на пляжі золотому.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Солом'яний дух
      Вже й жнива! Жовтіють абрикоси
      І - гримить. На те воно й жнива!
      Чорногузи міряють покоси
      І безлюдне поле ожива.
      На духмяні пахощі меліси
      Захмеліло падають джмелі
      І комбайни, ген, аж попід лісом,
      Теж, неначе джмелики малі.
      Не позаздриш нині перепілці -
      Щойно молодь стала на крило,
      А вже пада, птаху навздогінці,
      З колосковим шерхотом, зело.
      Теплим воском стиглої пшениці
      Перепахли навіть горобці,
      І відро на маминій криниці,
      І дівча, з ромашкою в руці.
      А мені правічний дух соломи
      Через душу спогадом поливсь
      До порога батьківського дому,
      Де мій шлях стернищем постеливсь...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Афродіта
      З в'язанкою хмизу за плечима
      Я плуганив з лісу до села,
      А навстріч, з вогнистими очима,
      Дівчина лебідкою пливла.
      Я в житті ніде й ніколи зроду
      Вроду не підносив до небес,
      А отут - закляк серед городу
      Від красиво скроєних тілес.
      Афродіта! Справжня Афродіта,
      Тільки ж наша, рідна, не чужа.
      І хотілось плакати й радіти,
      Що в краси не міряна межа.
      Привіталась з усміхом ласкавим
      І кудись у далеч попливла.
      Плавні рухи, зваблива постава
      Аж до щему душу пройняла.
      Довго я услід їй дивувався,
      І зітхав, і мріяв, і моливсь...
      Це ж я, певно, юності злякався,
      Як на власну зрілість подививсь.
      А тоді, втішаючись, подумав,
      Що в земному вимірі не варт
      Піддавати осуду і глуму
      Те, що всіх чекає в акурат!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Корінь життя
      Ні часу плин, ні простору огроми
      Без втрат ніхто іще не подолав,
      Хоч дехто все життя на те поклав,
      Щоб в царстві вічності доскочити корони.
      Та ба! Безсмертних поміж нас - немає!
      Ти, смертний люде, Богові не рівня.
      В землі твоє видніється коріння,
      Його й тримайся, доки ще тримає!
      Радій життю і не лякайся смерті,
      Добро і Зло - твої довіку слуги.
      Плекай, лелій душі тяжкі потуги,
      Всі глузи попри блудників відверті.
      Не поспішай на хтивий дзвін бокалів
      Топити гідність у хмільному чаді -
      Твій глузд тобі не стане на заваді
      В похмурі дні душевної печалі.
      Остерігайся запаху дур-зілля,
      Що вабить духом запашного трунку,
      Спокусою найвищого гатунку
      Стає на час душевного безвілля.
      Не гидь вуста штампованим жаргоном.
      Що оскверняє і паплюжить мову.
      Відкинь гидотних слів бридку полову
      І Божий дар відлунить срібним дзвоном.
      Готуй себе до Праведного суду,
      Сплативши борг ристалищу земному -
      Твій Бог живе лише в тобі самому,
      Тож перед ним гріхи свої спокутуй...



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Філософія дощу
      Не сподівався на негоду,
      А тут відчути довелось,
      Як з хмари вихлюпнуло воду
      Так, наче з діжки полилось.
      Не врятувала й парасолька -
      Промок, як хлющ, аж до тілес...
      Аж тут назустріч - баба Сонька,
      Як янгол з райдужних небес!
      Іде з ціпком... Росу збиває,
      Гербарій в кошику цвіте.
      Суха, як перець! Ще й співає...
      Я й остовпів: тут щось не те!
      Довкіл гаї, левади, луки -
      Немає ж прихистку ніде!
      У бабці вузлуваті руки
      Й лице, давно не молоде...
      Цікавлюсь, як же та вмудрилась
      Уберегтися від дощу,
      Коли навколо все умилось,
      Бо ж він з хвилину, як ущух?
      У баби Соньки засміялись
      Веселі бісики в очах:
      - Я теж намокнути боялась,
      Як дощ періщити почав.
      Аж тут, дивлюсь, верба розлога,
      А при землі таке дупло,
      Що я туди й встромила ноги,
      А там так затишно було!
      Отож, вмостилася зручненько,
      Перечекала зливопад,
      Й тепер ось дибаю тихенько
      До хати рідної назад.
      Я осміхнувсь бабусі навіч, -
      (Бо ж сам кумедно виглядав).
      На думку спав Григорій Савич,
      Філософ наш, Сковорода...
      2012р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. День за днем
      Вервечки днів обридлим пелетоном
      Пливуть собі у безвість небуття.
      Колись і я в тій безвісті потону -
      Така вона, трагедія життя...
      Життя земне - краплина в океані
      Холодної космічної пітьми.
      Там без кінця галактики туманні,
      А серед них, під теплим сонцем, - ми!
      Свою стежину в цьому дивосвіті
      Повинен кожний обраний пройти
      І скласти звіт, і все у тому звіті
      Всевишньому, як є, розповісти.
      Гріхів тягар і щире покаяння
      На шальках вічності гойднуться врізнобіч
      І в Судний день усі мої діяння
      Постануть перед поглядом сторіч.
      І все ж, туди не варто поспішати -
      Життя прекрасне тим, що воно є.
      Одна лиш думка буде потішати:
      У цьому світі - кожному своє...



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Зустріч із синами
      Червневої ночі, - короткої ночі
      Сльозою туманились мамині очі.
      Вслухалася мати, тривожилась мати:
      - То грім десь гуркоче, чи, може, гармати?
      Тривожилась мати за мить до війни -
      Десь там, за громами, кохані сини.
      У неї три сини у війську Червонім:
      Найстарший на чатах стоїть, на кордоні;
      Середній будує мости й переправи,
      Навчається добре солдатської справи.
      Найменший в піхоті, як є, рядовим,
      Стрілецького полку він був зв'язковим.
      І їм в горезвісний, у план "Барбаросса"
      Й свої корективи внести довелося.
      У перші ж хвилини нерівного бою
      Упав прикордонник, спливаючи кров'ю.
      Він матір собою тоді заслонив -
      Ішла тільки перша година війни.
      На схід закурились воєнні дороги,
      Палали степи біля Дону і Волги.
      І тут зрозумів наш бувалий солдат:
      Рубіж цей - останній! Ні кроку назад!
      Всі сили зібравши і волю в кулак
      Він вдарив могутньо - схитнувся чужак!
      І вже покотилась на захід війна
      І вже над Дніпром канонада луна.
      Там син середульший пірнув десь під воду,
      Коли переправу понтонну наводив.
      Кипіла тоді від снарядів ріка
      І кров за водою червона така!
      Дощі і тумани, морози й сніги,
      Під Корсунем, в зашморгу, мруть вороги.
      Там січа була від зорі, до зорі -
      Згадають не раз Сталінград на Дніпрі!
      Котилась війна до ворожих воріт,
      Укотре зітхав із полегшенням світ.
      Та смерть ще гуляла на бранних полях,
      Війни не скінчився ще вогненний щлях.
      І вже за туманами Одер синів -
      Дійшов до Берліна найменший з синів.
      І він розписався на стінах Рейхстагу,
      А потім на поміч він рушив, на Прагу.
      І - постріл останній тієї війни,
      І в бронзі постали герої-сини...
      ...Вітрець молоденьку берізку гойда.
      Вслухається мати... Синів вигляда.
      1995р.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Рідна сторона
      Яка краса довкола нас чудесна -
      Ти тільки лиш на хвильку зупинись:
      Рибалка сушить проти сонця весла,
      В задумі явір до води схиливсь...
      Посеред лугу - квіти, квіти, квіти!
      Шовкових трав хвиляста блискотінь
      Під ноги стелить дзвоники тендітні,
      Готує нам уквітчану постіль.
      Вгорі хмарки пливуть до небокраю -
      Неспішний плин їх нам не обрида.
      На пасовиську мирно ремигає
      Корів поважних сита череда.
      Димлять лани пшеницею густою,
      Спориш пойняв дорогу польову.
      Сп'янілі від квіткового настою,
      Впадемо ми на вигріту траву...
      Усе до болю рідне, серцю миле,
      Хоч десь, можливо, ліпша є краса.
      Мені ж той край, де мати породила,
      Дорожчий над усякі чудеса!
      На всі віки краса оця чудесна -
      Цвіте тепер, цвістиме і колись.
      Минають зими, осені та весни,
      І лиш літа... у кучері вплелись.
      1997р.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Причастя
      В лісах тінистих визбираю сум
      І вистелю дорогу до причастя,
      І йтиму нею, доки поклик сурм
      Не возвістить про вистраждане щастя.
      Ще запалю Всеблагому свічу
      І стану перед небом на коліна -
      Нехай душа зайдеться од плачу,
      Вона в сльозах очиститись повинна.
      Лишень тоді візьму до рук перо
      І плин думок зримую на папері,
      Як нице зло поверне на добро
      І благодать мої відчинить двері.
      Сприйму належно радісне й сумне,
      Кохання шал і вічність неминучу.
      Життя, як біль, ущухне і мине,
      Заповістившись в спогаді пекучім.
      Та рветься серце в пошуках начал
      І будить пульсом всесвіту глибини -
      Крізь товщу літ ще в ньому не прочах
      Нетлінний смак печеної хлібини.
      Немає істин вищих понад хліб -
      На тім стою, і вірую, і знаю:
      Лиш той в житті тривкий лишає слід,
      Хто працею свій кусень здобуває...
      2006р.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Футбол!
      Згусток енергії, вивершок грації,
      Хочеш, не хоч, а - люби!
      Над стадіонами громом - овації,
      Примхи нової доби.
      Там супермени м'ячиком граються -
      Сила, здоров'я, краса!
      Тисячі "фанів" докупи збираються,
      Клекіт трибун не вгаса.
      В морі емоцій арена купається:
      Дружно, плечем до плеча
      Маса в єдиному ритмі гойдається,
      Очі шукають м'яча!
      Шум децибел до кімнати вривається,
      Телеекрани гудуть;
      У коментатора голос зривається -
      Наші в рахунку ведуть!!!
      Це неповторне, красиве видовище -
      Удар по воротах і - гооооол!!!!!
      Нас у напрузі триматиме довго ще
      Його Величність - Футбол!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. На природу!
      В рядах похмурих кам'яниць
      Великих міст, а чи столиць,
      Ростуть, спинаючись угору,
      Урбанізовані потвори.
      Мчать асфальтівкою потоки
      Стрімких автів в обидва боки,
      І кожне, звісно, додає
      До диму й гуркоту своє.
      Тут рятівник один у мене -
      Мій "ровер", з партії зелених.
      Натисну хутко на педалі
      Й помчу за місто, якнайдалі.
      А там... Квітують пшениці
      І неполохані зайці
      Через дорогу кривуляють,
      Козулі повагом гуляють,
      Сторожко щулячись, проте.
      І все, - довкіл усе цвіте!
      П'янким туманом диха ліс
      І перепілка з-під коліс
      Лякливо пурхає в жита,
      За нею стрепет підліта...
      Гойднеться вицвілий полин
      І знову - тільки шурхіт шин,
      Та ще дзвіночок жайворовий
      У тиші висне вечоровій,
      І сонця перестигла диня
      Вам скаже: бути на годині...
      2000р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Розповідь старого коня
      Я служив на посаді Коня,
      При дворі короля Лиховида.
      Пер я плуга важкого щодня,
      Проте вдосталь - щодня - не обідав.
      Та тягнув і на те не зважав,
      Думав, так воно, мабуть, і треба.
      Перевтомлений, стиха іржав,
      Як боліли розгойдані ребра.
      Не для мене парадні ряди
      По-конячому випнутих вилиць -
      Тільки обраних брали туди
      Жеребців та елітних кобилиць.
      Інші коні трудились, як я
      І в роботі стирали копита.
      Куштували не раз нагая -
      Челядь царська любила нас бити.
      Був Лошак серед нас молодий,
      Що за норов не вибивсь в еліту.
      Він понуро дворищем бродив -
      Снив принадами вільного світу.
      Раз наважився той відчайдух -
      Зніс вориння і зник за парканом.
      Марно челядь втрачала свій дух,
      Повернувшись з порожнім арканом.
      Вчинок той нам наснаги додав -
      Збунтувалося плем'я гривасте.
      Довго вітер уламки гойдав
      Від загону, що мусив упасти.
      І я теж з табуном поскакав
      Попри стайні, в степи ковилові.
      Я від долі тяжкої втікав,
      Бо добряче охляв на полові.
      І в конячій моїй голові
      Щось прокинулось давнє, тарпанне.
      Я стелився в шовковій траві,
      Мною гнало чуття нездоланне.
      Страх покари мене не гнітив,
      Серце сіпало зболеним стуком.
      За свій страх я сповна заплатив
      Перевитим нагайками крупом.
      Довго так я світ за очі мчав,
      Пам'ятаючи зло і сваволю.
      День новий я на волі стрічав -
      Вперше сам я творив свою долю!
      1999р.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Важка розмова
      Мовчала ти... Лиш очі говорили.
      Та краще вже словами - навідліг,
      Аніж отак - пручатися щосили
      У безсловесно-крижаній імлі.
      Я розпізнав неправди суть порочну
      І непорочну правду відшукав,
      Але не хочу, вибачте, не хочу!
      Збирати скло розтрощених дзеркал.
      В бескидді слів, обтяжливо-натужних,
      Не стачить місця стогону душі.
      Розкуйся, правдо, з ланців осоружних,
      Щоб ница лжа не мала баришів.
      І пам'ять щоб не кидала каміння
      З колишнього в теперішній Едем.
      В саду надій вже висохло коріння -
      Там не зародить гроно молоде.
      Важка розмова поглядів і жестів
      І кожен звично хилить на своє.
      Охрипла мідь незіграних оркестрів
      І серце з серця кров гарячу п'є.
      Нічого вже не треба говорити,
      І погляд теж не варто вже сталить.
      Минуле ми не зможем повторити -
      Минуле нам однаково болить...
      1997р.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Козацька доля
      З яру на долину
      Вибігло село.
      Червону калину
      Снігом замело.
      Виглядала мати сина із війни,
      З далекого краю, гей, із чужини.
      Пролягли дороги
      Та й на всі боки,
      Де трудили ноги
      Славні козаки.
      Стерли вже підкови коні вороні,
      Козаки вмирали на лихій війні.
      А в селі далекім
      Матінка не спить.
      Навесні лелека
      До гнізда летить.
      Дівчина виходить вранці до воріт,
      Плаче-проклинає цей жорстокий світ.
      Вигляда з походу
      Долю-козака -
      Вже й четверту воду
      Понесла ріка.
      А козацьке серце вже того й не зна,
      Що в коханім краю жде його вона.
      Над чолом юначим -
      Степ та ковила.
      Їх навік невдячна
      Доля розвела.
      Солов'ї розкажуть в розпалі весни,
      Як чекають вдома козака з війни.
      2010р.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Карпатські переспіви
      (Акровірш)
      Грає, квітне веселонька
      Аж до небокраю.
      На свою журюся долю -
      Іншої шукаю.
      Гори мої, полонини,
      Усенькі Карпати -
      Цілий світ заполонила
      Україна-мати.
      Літа чорна ластівочка
      Обабіч хатини.
      Чуєш, моя співаночка
      Цариною лине?
      Ішли хмари, ген, за гори,
      Неба вість післали,
      А мені рушати скоро
      За Чорні Ослави!
      Грає Бистриця на сонці,
      А я си сумую -
      Десь, бігме, в чужій сторонці
      Кохання відчую.
      Увірвалась мені в груди
      Полинова туга.
      Розтрушу її на люди -
      Одійде наруга.
      Любо, файно мені стане
      І душа зрадіє.
      Тепла згадка не зів'яне,
      Ожиє надія!
      2008р.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    53. Нас мільярди на Землі
      Стою оце біля вікна,
      А там - далека далина.
      Мости, заводи, труби, дим...
      Літак під небом голубим.
      Хоч всю планету обійди -
      Людські повсюди є сліди.
      Тут я подумав: чом би й ні -
      Піти в мандрівку і мені...
      Морями, сушею пройти
      І щось цікаве там знайти.
      Перегорну туди й сюди
      Сім тон словесної руди,
      Потрібне слово віднайду...
      Отож, я вирішив: піду!
      І аж душею звеселів:
      Це ж нас мільярди на Землі!
      А скільки вивітрилось прахом?
      (Земля їм пухом, бідолахам).
      Але й живих мільярди нас
      Сміються й плачуть водночас.
      Мільярди рук, мільярди ніг -
      Я уявить собі не міг,
      Яка ж це сила інтелекту
      Облагородила планету!
      І цей багатоликий розум
      Відверне будь-яку загрозу.
      Проте ці висновки прості
      Не дуже тішать у житті.
      Кажу ж, нас тут мільярди є
      І кожен дбає за своє.
      Бо світом править інтерес...
      І там, де гроші, там прогрес,
      А там, де бідність, там біда
      Голодних діточок гойда...
      Живемо всі, мов на вулкані -
      Багаті, бідні, ситі, п'яні.
      Та ще й поділені на зони.
      Тому й претензіїї резонні.
      Там зони вільної торгівлі,
      Там зони від податків вільні.
      Є зони митні, зони впливу,
      Тюремні зони й особливі.
      Немає тільки зони щастя,
      Тому й живемо, як удастся.
      Втопаєм в розкошах... Бідуєм...
      Як треба - лозунги скандуєм.
      Одних - підносим, інших - топчем
      І не вважаєм це за злочин.
      Над нами висне жах терору -
      Таки суспільство наше хворе!
      Бо люди гинуть безневинно
      І краю лихові не видно.
      Кому ж на руку страх і стрес
      І чий у тому інтерес?
      Питання, звісно ж, риторичне,
      Давно обкатане і звичне.
      І хто догодить нам усім,
      Коли думок... мільярдів сім!
      Когось ляка чума глобальна,
      Когось інфляція обвальна;
      Того грабують безпардонно,
      А в того статки - за кордоном.
      Тому й думки у всіх різняться
      І сни у всіх окремі сняться.
      Та всі гуртом бояться СНІДу,
      А в Судний день - кончини світу.
      Хвилює нас і шар озону
      Над полюсами по сезону.
      До НЛО вже якось звикли -
      Чи тут вони, чи, може, зникли.
      І можна "фанів" зрозуміти,
      Коли футбол крокує світом.
      Тож тільки спільний інтерес
      Дасть у взаєминах прогрес.
      І нам до спільної мети,
      Хоч як не важко, треба йти!
      2004р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Мандрівничок
      В трав'янистому віночку,
      Під вербою, в холодочку,
      Де пшениця колоситься,
      Де гусей пасе лисиця,
      Де зайчисько спить вухатий,
      Де бузько будує хату.
      Серед рідної природи,
      Де кінчаються городи,
      Звило затишне кубельце
      Не звірятко, а...джерельце!
      Цій події вельми раді
      Всі, хто мешкає в леваді.
      День і ніч не спить джерельце,
      Рівно б'ється його серце.
      Пісню радісну співає,
      Всіх водою напуває.
      Йдуть до нього звідусюди
      Звірі, птахи... Навіть люди
      П'ють, і дякують за воду,
      За приємну насолоду.
      Кришталева дзвін-водиця
      Проти сонечка іскриться;
      Холоднюча в літню спеку
      Вирушає в путь далеку.
      Трохи згодом час покаже,
      Де той шлях її проляже.
      А джерельце, знай, сміється,
      У траві тихенько в'ється.
      Напоївши кущ калини,
      Геть побігло із долини.
      Там зустріло по дорозі
      П'ять братів у верболозі.
      Міцно друзі обнялися
      І в один струмок злилися.
      Прийняла струмок ріка -
      Лине течія стрімка,
      Поспішає в синє море
      До крайнеба неозоре...
      Так джерельце мандрувало,
      На крайсвіту побувало.
      Повернувшись на леваду
      Розказало все до ладу.
      Як в чужих краях далеких
      Ждуть весну сумні лелеки,
      Адже їхня батьківщина
      Там, де верби та ліщина.
      ...Всім, хто серцем не пропащий
      Добре скрізь. Та вдома - краще!



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    55. Поминальний день
      Поставлю свічку на столі
      І всіх згадаю поіменно,
      Кого я знав на цій землі,
      А хтось згадає і про мене.
      І попливуть сумні думки
      Повз імена, події, дати.
      Хоч серце рветься на шматки,
      Бо є йому про що згадати.
      За цим столом я переймав
      Нехитру батькову науку.
      Веселу вдачу батько мав,
      І мав тверду селянську руку.
      Тут добра матінка моя
      Згорала в клопотах щоденних.
      Робота в полі, дім, сім'я -
      У буднях літ благословенних.
      Колись отут, за цим столом,
      Весь рід збирався на розмову.
      Відгомоніло, відбуло
      Дідів моїх премудре слово...
      Пішли вони углиб віків,
      Землі лишивши тлінне тіло
      І вже на відстані років
      З портретів дивляться оскліло.
      Та в пору співаних весіль,
      Чи в поминальні дні урочі,
      Лежали поруч хліб і сіль,
      І свічка поруч, проти ночі.
      Терпкі обсілися жалі -
      Життя, зазвичай, річ безжальна.
      Душа ячить, а на столі
      Свіча яріє поминальна...



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Побачення
      Весна буяла юно, барвінково.
      І вже з небес на весь квітучий світ
      Дощем запахло ніжно-пелюстково,
      Аж легіт стих, заснувши серед віт.
      І він пішов, той дощ травнево-тихий,
      На спілий цвіт вишневих завірюх.
      І ластівки з-під шиферної стріхи
      В дощинках вищебечували круг...
      І теплий вечір виплив на тумані,
      І загойдавсь над тишею долин.
      А серце мліло в щемному чеканні,
      Тріпочучи пташаточком малим.
      О, шал кохання! О, солодка муко!
      Блаженних мрій незмірна далина...
      Велична повінь пахощів і звуків,
      І, врешті, мить, коли прийшла Вона!
      Цвіла над світом цнота поцілунків,
      Жаданих уст торкалися уста.
      Яких іще бажав би я дарунків,
      Якої долі, кращої, ніж та?
      Співалося... Бажалося... Хотілось
      Ввібрати в душу весь розмай весни,
      Щоб друзі соловейкові злетілись
      І гімн коханню склали голосний.
      Люблю життя і все у ньому суще.
      Молюсь дощам, і сонцю, і весні.
      Та в першу руч схилюсь перед грядущим,
      Що нині освятилося в мені!



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Пісня кохання
      Зорі травневі, бузкові, вишневі
      Зорять до хати.
      Аж до світання пісню кохання
      Буду співати.
      Квіти весняні разом з піснями -
      Тільки для тебе.
      Рад прихилити, в душу налити
      Зоряне небо.
      Знову над світом трепетним цвітом
      Гілка калини.
      Хочеш - дістану пригірщ туману
      З лона долини?
      Ночі травневі, бузкові, вишневі,
      Свічі каштана.
      Серце палає, серце волає:
      Де ти, кохана!
      Спів солов'їний багатоколінний
      Все не вщухає.
      Ласки й кохання, а не страждання
      Серце прохає.
      Вільхи та клена шепіт зелений,
      Таїнство ночі.
      Стежка між трави в зелен-мурави,
      Ласки дівочі...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Великдень
      На вигоні, в смарагдовім вінку,
      Весна Великдень радо зустрічає.
      Стара верба, по пояс у ставку,
      Крислате гілля у воді купає.
      Зозуля в лузі дзвони золоті
      Виковує на срібній наковальні.
      Хмільний вітрець із поля прилетів,
      Тай задрімав на мить в опочивальні.
      Бджола цілує квітку запашну,
      Гойдаючись в нектаровій колисці,
      І черемшина, славлячи весну,
      Цнотливо квітне в білому намисті.
      Озвався грім з небесних володінь,
      Уздрівши хмарку з довгою косою,
      І юний дощ листочки молоді
      Вмиває ніжно Божою росою.
      Чудовне сяйво лине з-під небес,
      Шле благовість землею молодою:
      Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
      Зі святом вас! З Великоднем!
      З весною!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Вставайте, мамо!
      Прокиньтесь, мамо, сонечко зійшло
      І золотом сяйнуло в нашій хаті.
      Давно проснулось поле і село,
      Діждавшися від Бога благодаті.
      Погляньте, мамо, вишні зацвіли,
      Весняний день розлився солов'ями.
      В саду квітучім бджоли загули,
      Громи веселі грають над полями.
      Згадайте, мамо, юності весну,
      Себе згадайте в пору буйноквітну.
      Усе згадайте - голод і війну,
      Сльозу зрадливу втерши непомітно.
      Усе життя, по крапельці, стекло
      В пісок холодний вічного спокою.
      Пройшло, минуло, мов і не було,
      Лиш пам'ять постелило за собою.
      А навкруги видзвонює весна,
      Уже пора городину саджати,
      Вродила щоб добірна та рясна -
      Вставайте, мамо, годі вам лежати.
      ...Немов сніжинки - білі пелюстки
      В саду моїм, кружляючи, літали.
      Будив я неньку доторком руки,
      Та мати спала... Вишні одцвітали...
      1999р.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    60. Вертання біль
      Ніхто мені і я нікому
      Не зобов'язаний в житті.
      І тільки батьківському дому
      Борги віддячую святі.
      Немає вже батьків на світі,
      Тому так боляче щемить
      Душа в безмовному самітті,
      Коли назріє щемна мить.
      Сюди вертаю, як на прощу,
      І ревно каюсь, і молюсь,
      І вірю: в будучність поточну
      Я навіть з вічності вернусь.
      У світ лозової колиски,
      Ікон, всевидяче святих,
      Туди, де прадідівський мисник
      В кутку приречено притих.
      Сумують згорблені кочерги,
      Мовчать півні на рушниках,
      Мадонна-мати попід верби
      Іде, з малятком на руках.
      Барвінком вишиті дороги
      Зовуть у звабну далеч літ.
      В очах - ні смутку, ні тривоги,
      Лиш квітне юних весен цвіт.
      Давно калиновим хоралом
      Відголосили солов'ї.
      Горіли в серці й не згорали
      Пекучі спогади мої...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Дівочий сон
      (Акровірш)
      Цвіли сади. Бентежно серце мліло...
      Едем земний, а тут ще й солов'ї!
      Моя душа так ніжно і несміло
      Озвалася на поклики твої.
      Яка ж це мить солодка і жадана!
      Палких обіймів трепетна жага
      Оповила всевладно й нездоланно
      Думки мої, що й слово не встига!
      Розкаже ніч... А може й не посміє...
      Утім - нехай! На те вона і ніч.
      Живу, як є - по іншому не вмію,
      Кохаю теж по-правді, певна річ.
      А скільки в світі зради і підлоти...
      Немає віри звабливим словам.
      Ідуть літа і долі повороти
      Нехай в житті не докучають вам.
      Аж до вікна бузковий запах манить,
      П'янить і вабить, подих забива.
      І сон втіка за вранішні тумани...
      Скажіть мені, чи й з вами так бува?
      Краса така, що не відвести зору,
      Однак вона так швидко одцвіте.
      Весна мине свою найкращу пору,
      А там близенько й літо золоте...
      2009р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    62. До мене весна привіталась...
      До мене весна привіталась
      І в полі померкли сніги.
      Із сонцем вона побраталась -
      В річок розійшлись береги.
      До мене весна привіталась
      Крижиною, ген, пливучи.
      Вона собі хвилею гралась,
      Я ж ноги собі промочив!
      До мене весна привіталась
      Лунким журавлиним ключем.
      В задумі берізка хиталась,
      Спливаючи соком-плачем.
      До мене весна привіталась
      Зеленим світінням верби.
      Лиш хмарка туману зосталась,
      Де ранок пройшов голубий.
      До мене весна привіталась
      Рясним життєдайним дощем.
      Надія до серця верталась,
      Зникав неприкаяний щем.
      До мене весна привіталась,
      Я з радістю їй відповів.
      І ти до плеча пригорталась -
      Тебе я крізь весну повів..
      1996р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Орбітами доль
      (Акровірш)
      Одна ласкава усмішка на світі
      Ламає в душах мури кам'яні.
      І вже думки гартуються амбітні,
      Ясніють очі, строгі та сумні.
      Красива суть утрачених ілюзій
      Існує тільки в намірах благих.
      Від ворогів, до незрадливих друзів -
      Ніхто не має користі від них.
      Інтрига літ, прожитих без інтиму,
      Підносить нам таку собі свиню.
      Авжеж, буває, що вогонь - без диму,
      Та не буває диму без вогню.
      Легких шляхів шукати все ж не варто,-
      Аж надто сил багато йде на те.
      Ймовірно, легше вихилити кварту
      За почуття, одвічне і святе.
      Пізнати біль немислимо без болю -
      Остання крапля завжди допіка,
      Коли злостивці потихцем, юрбою,
      Ласкаво так готують копняка!
      Орбіти доль у леті перетнулись
      На зламі літ, важких, до гіркоти.
      Одні до інших очі усміхнулись,
      Можливо, щоб до злагоди дійти...
      2006р.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Весняні мотиви
      Півні кричали голосно, до хрипу,
      Аж пломеніли яро гребені.
      Перед курми гнучи пір'ясту кирпу,
      Заприсягались радісно весні.
      З кінця в кінець, на пагорбах і долах,
      Цвіли дими, солодші за меди.
      Раділи сонцю вулики і бджоли,
      І вже бруньками пахнули сади.
      Дзвінких синиць низалося намисто,
      І горобці в калюжах, як моржі.
      Старенький клен, неголосно й безлисто
      Щось муркотів, присівши на межі.
      Втомило небо лебедині крила,
      Аж на ставку захлюпала вода.
      Луна дубам у лісі повторила,
      Те що вітрець мені розповідав.
      І леготу повіривши на слово,
      Я йшов до тебе, сповнений надій,
      А ти мені відмовила в любові...
      Такий-от кепський розвиток подій!
      Цвіла весна і серце шаленіло,
      Женучи в жилах вистуджену кров.
      Моє кохання ще не віддзвеніло,
      Тож не сприймало будь-яких відмов!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    65. Ковчег кохання
      Од відлуння сердець, з перехрестя очей,
      Підсвідомо, й тому незбагненно,
      Напливло почуття, мов спасення ковчег,
      Щоб в душі заяріти вогненно.
      Ще не мовлено слів на освячення дум,
      Ще в цілунку вуста не тріпочуть,
      Лиш покутна сльоза, та непроханий сум
      Між душею і тілом лоскочуть.
      Учорашнє стає, наче злякана тінь,
      На шляху до палких перемовин.
      І вібрує вина на вітрах почуттів,
      Ностальгічно заплівшись у спомин.
      Нам судилась одна, найзнаменніша, роль -
      Ув обіймах, забуто-медвяних,
      Заблукавши в літах, на окраїнах доль,
      Умлівати в чуттях полум'яних.
      Владний поклик бажань в ніжнім сплетенні рук,
      І на світі - нікого, крім Бога.
      У коханні згора біль останніх розлук,
      Недовіра згора і тривога.
      В океані надій, подолавши шторми,
      Наш ковчег напинає вітрила.
      В злеті сонячних мрій вдаль полинемо ми,
      Доки обрії доля відкрила...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Весняна повінь
      Буйна хвиля розхитує човен, -
      До небес розпливлася ріка.
      Голих верб невдоволений гомін
      Долинає, аж ген, з острівка.
      Скреслу кригу промінням гарячим
      Крушить сонце, як той криголам,
      Аж в душі озивається лячно
      Щирий захват і страх пополам.
      І пливуть на розчахнутій кризі
      Купи сіна і мокрі зайці.
      Затопило левади в пониззі
      І далекі й близькі путівці.
      Все вирує, бурунить, і пінить,
      Аж крижини стають на ребро.
      Мій струмок (ну, ніхто не повірить!)
      Став, як Рось, або, навіть, Дніпро.
      І місток, і боброві загати
      Захопила стрімка течія.
      Та ніколи такої регати
      На струмках не проводив ще я!
      Це ж яка невпокорена сила
      Іншу силу у рух привела.
      Тут зима свою плахту зносила,
      А весна і сорочку зняла.
      Вже ясніють розбуджені далі
      І ліси на осонні не сплять.
      І немає на серці печалі,
      Бо вже з вирію птахи летять.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Cімейний портрет
      (жіночі жалі)
      Перегоріло, згасло, спопеліло,
      Перетекло у безвість небуття,
      І вже в душі навіки відболіло
      Моє до тебе ніжне почуття.
      Не говори, що ти мене кохаєш,
      Покайних слів уже я не прийму.
      Даремно ти моє серденько краєш,
      Бо я твоєму віри вже не йму.
      Розтринькав ти на торжищах життєвих
      Чуття гарячі, ласку і любов.
      Ти не позбувся слабкостей миттєвих
      І зрадив те, заради чого йшов.
      Ти відцурався від малого сина -
      Він батьком снив, допоки й не підріс.
      Вже в тім твоя тяжка лежить провина,
      Що ти його гірких не бачив сліз.
      Тож нам з тобою вже не по дорозі -
      Забути зраду серце не дає...
      А він стояв самотньо на порозі
      І болісно щось думав про своє.
      Важкі слова клубочилися в горлі,
      Та вголос так нічого й не сказав.
      І тільки очі зблиснули від болю,
      Що совість запізнілу пронизав.
      Побрів у ніч розмитим силуетом,
      Розтав, як привид, наче й не було.
      ...Сиділа жінка довго над портретом.
      Там їхнє щастя сонячно цвіло...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Плач журавляти
      Ключами линуть світом журавлята,
      Плачем осіннім квилить білий птах.
      Їх вийдуть за село благословляти
      Гінкі тополі на семи вітрах.
      Як заболить у серці журавлинім
      Мелодія забутого гнізда,
      Це означає: десь там, на чужині,
      Біди зазнала птаха молода.
      Бажалось долі, звісно ж, не лихої,
      Кортіло щастя, певно ж, не на мить.
      Та мабуть зла відміряно з лихвою,
      Якщо душа клекоче, аж кипить.
      Не завжди є благословенним вирій,
      Нуртує й там душезагубний вир,
      Де всі бажання - щирі, чи не щирі,
      Знаходять свій порядок і ранжир.
      Злетіти вгору прагнеш, та не сила -
      Від грізних бур пошарпане крило.
      Хоча біда й під хмарами носила,
      Та втіхи вже від того не було.
      Вертайтеся додому, журавлята,
      До тихих сіножатевих левад.
      О, як приємно над гніздом кружляти,
      Радіючи поверненню назад...



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Зустріч на межі
      Вже зима із весною шепочуться,
      Перестрівшись удвох на межі.
      Зайчик сонячний ніжно лоскочеться -
      Хоче взнати секрети чужі.
      Зачекай-но, допитливий зайчику,
      Ще твоя не наспіла пора.
      Онде, бачиш, як свариться пальчиком
      Юній феї цариця стара.
      Щойно весело разом сміялися,
      Наче подруги справжні були.
      Та зненацька вітри розгулялися
      І снігами шляхи замели.
      Та весна тих снігів не злякалася -
      Мала змалечку вдачу тверду!
      Вона йшла по снігу й посміхалася
      І ніхто не спиняв їй ходу.
      Бо несила зимі пересилити
      Ту, що землю збудила від сну.
      Люба весно, яка ж бо красива ти,
      Навіть в пору зими навісну!
      2013р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    70. На Чернечій горі
      Єство моє безжально поглинає
      Суєтність днів, і звершень, і діянь,
      І плач до Бога звернених благань
      Крізь товщу зла навряд чи долинає.
      Шукаю істину в друкованому слові.
      І шлях до неї, то є шлях страждання,
      Як формула одвічного кохання
      Є символом прабатьківської крові.
      Сьогодні вбік рішуче відкладаю
      Священних псалмів мудрість велемовну.
      Мені "Кобзар" снагу дає духовну -
      Від нього силою незмірною владаю.
      За Божим промислом і за велінням долі
      Прийшов Поет, що став для нас Пророком.
      Він словом віщим, дужим та високим
      Збудив огонь уярмленої волі.
      Здалось на мент, що волю вже здобуто,
      Що те ярмо розбите на друзки.
      Та грішна думка тисне на мізки
      Й тривогу будить, наче щось забуто...
      Стоїть Пророк на знаменитій кручі,
      Чоло нахмурив, голову схилив.
      А може Бога він за нас молив,
      Тому і думи з-під чола пекучі?



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Зізнання
      В ім'я всесильної любові,
      Що з юних літ жила в мені,
      Зречуся я без передмови
      Минулих, небезгрішних днів.
      І на коліна, перед очі
      Твої всеправедні, впаду,
      Коли у дні твої урочі
      До тебе ж каятись прийду.
      І ти вбереш увесь, до крихти,
      Душею виплаканий біль,
      І мій життєвий скарб нехитрий
      Тоді освятиться в тобі.
      Себе на зречення подвигну,
      Свідомий вибору свого.
      Зринає думка: "Чи ж устигну
      Віддать тобі себе всього"?
      Ще чаша долі недопита,
      Ще п'ють згорьовані вуста -
      Твоя зворушлива молитва
      Добром у серці пророста.
      За все уклін тобі доземний
      Терпляча страднице моя.
      І хай мовчать слова казенні,
      Як син до неньки промовля!
      1999р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Вдова
      Не дивись похмурим груднем в очі,
      Поглядом холодним не лякай.
      Не блукай, мов привид, серед ночі,
      Від своєї долі не втікай.
      Паморозі срібна павутина
      Заснувала зболене чоло.
      Ще жалобна, з поминок, хустина,
      Раннім снігом душу замело.
      Вітер долі посвистом колючим
      Остудив чуттів гарячих жар,
      Ліг на серце каменем пекучим
      Втрати непоправної тягар.
      Не зігнись під ношею тяжкою,
      Не картай себе на самоті.
      Диха цвинтар тишею глухою,
      Де життя розп'ято на хресті.
      Ти сюди приходитимеш знову,
      Щоб сховатись тут від суєти.
      Ти давала судженому слово -
      Аж до скону вірність берегти.
      Тінь журби впаде тобі під ноги
      Тихим смутком пройдених доріг.
      Всі твої печалі і тривоги
      Ляжуть тут, на вічності поріг...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    73. Остання ніч
      Палала ніч гарячим оксамитом,
      Літали в снах рожеві журавлі.
      Багряний кінь оглушливим копитом
      Відбив підкову на небеснім тлі.
      Над подушками хмарами клубочив
      Застиглий відчай виплаканих віч.
      Судомний біль, занудливо-пекучий,
      Поглинула м'яка, як вата ніч.
      На дні душі ще жевріла надія
      І мати довго віри не йняла,
      Що морок цей ніщо вже не розвіє,
      Що ніч оця останньою була.
      І запеклися губи на півслові,
      І тихий зойк розкраяв німоту.
      В своїй навстіж розкриленій любові
      Пізнала мати істину просту.
      Її дитя сіпнулося до неї,
      Відчувши там рятунок і життя.
      А десь цвіли - вогнем цвіли лілеї
      І хтось одну пелюсточку відтяв.
      І впала ніч. І покотились зорі.
      І був початок мічений кінцем,
      Що промайнув у піднебеснім морі
      Дитячим упокоєним лицем...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Жебрачка
      Чия то старість неприкаяна
      Під тином Христа ради просить,
      Чия душа навпіл розкраяна
      Невтішно плаче та голосить?
      Нема душі де прихилитись,
      Розраду серцю віднайти,
      Та щиро Богу помолитись,
      Пізнавши силу доброти.
      Стоїть стара,- од вітру щулиться,
      А дощ безжалісно шмага.
      Байдужий пройде - не розчулиться,
      Мерщій на ноги наляга.
      На костур жалібно схилилась,
      На руки голову кладе.
      По всьому видно, що стомилась,
      Проте стоїть - пожертви жде.
      Від неї доля відцуралась,
      А діти щезли по світах;
      І хата пусткою зосталась -
      Там поселилась німота.
      Хай неосудна буде мати,
      Що христарадничать пішла,
      Тепер вона ту рідну хату
      Воліла б спопелить дотла.
      І в тому полум'ї священнім
      Нехай згорить її вина
      За те, що в світі непрощеннім
      Страждання випито до дна...
      2010р.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Буває...
      Буває, день ясний співає,
      Буває, вітер верби гне.
      Буває, в душу напливає
      Веселе слово, чи сумне.
      Бувають дні, важкі й похмурі,
      Коли думки, як камінці
      І я, схилившись у зажурі,
      Нервово бгаю щось в руці.
      Тоді душа шукає шпарку,
      Якусь віддушину в собі.
      Хай без прибутку, без приварку,
      Та знайде вихід, далебі.
      І думка враз повеселіє,
      І слово лунко задзвенить,
      І вже жура моя змаліє,
      Чи й зовсім вивітриться вмить.
      І знову стане світ, як пісня,
      Весела пісня, чи сумна.
      Над тим задумаюсь опісля,
      Як доспівається вона.
      Ми всі в житті, як хвилі в морі -
      То штиль без вітру, то шторми.
      Живемо в радості і в горі,
      Як повелось межи людьми...
      2001р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Песиголовці
      Над полями заяскріло
      Ночі зоряне рядно.
      Під ногами, знай, скрипіло
      Срібноткане полотно.
      Лісосмуга. Залізниця.
      Вітер виє між дерев...
      І йому чогось не спиться,
      І його нудьга бере!
      Раптом, чую, щось вплелося
      В монотонний вітру спів,
      Ніби вчулося, здалося,
      Що гучніше хтось завив.
      Я здригнувся - озирнувся,
      Скрижаніла в жилах кров,
      Дару мови враз позбувся,
      Страх бридкий мене зборов.
      І нехай не вірять люди,
      Але я скажу, як є:
      Трьом песиголовцям лютим
      Голод злості додає!
      Псячі морди, ікла білі,
      І, як водиться, хвости.
      Ще й на двох ходити вміли,
      Так, як люди,- я, чи ти.
      Хижий сміх пащек зубатих
      Під жовтавий блиск очей...
      О, тепер я буду знати,
      Як бродить в пітьмі ночей!
      Розпач, страх, глуха безвихідь
      Душу враз оповили.
      А вгорі лиш зорі тихі
      Тому свідками були.
      Я востаннє озирнувся...
      Приверзеться ж чортівня!
      Сам до себе осміхнувся -
      Трьох кущів злякався я!!!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Хатні думки
      До мене ніхто не ходить -
      До хати слідів нема.
      Лишень за порогом бродить
      В холодних снігах зима.
      Бо хата моя осібно
      Живе на краю села.
      Тут місяць посіяв срібло,
      А сонце зо жменю тепла.
      Тут вранці меткі сороки
      Новини мені несуть.
      Косуючи хитрим оком,
      Рудого кота пасуть.
      Поцуплять кавалок харчу,
      Вдоволено застрекотять
      І, радіючи на удачу,
      На сідало, в лози, летять.
      Мороз на віконцях пише
      Холодній зимі листа.
      Застояна в закутках тиша
      Вже навіть на дотик густа.
      А я вже не жду нізвідки
      Ні добрих, ні злих вістей.
      Смакую чутки-оповідки,
      Почуті від давніх гостей.
      А вже як сніги розтануть
      І крига з душі зійде,
      Думки мої знову стануть
      П'янкі, як вино молоде...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Гуцулка
      Не катуй мого серця, горянко,
      Не губи моїх зболених літ.
      На душі стає солодко-п'янко,
      Коли бачу тебе край воріт.
      Не гадав я, що все так серйозно...
      Полюбив я собі на біду
      І поставу твою граціозну,
      І гінку, як у сарни, ходу.
      Неповторну гуцульську говірку
      Я впізнаю із тисячі мов.
      Хоч від слів твоїх інколи гірко,
      Так, неначе то згіркла любов.
      Та життя ще внесе корективи
      До твоїх і моїх почувань.
      Йти нам далі стежками крутими
      І в путі зазнавати страждань.
      Не лякайся лихих поговорів -
      Все минає... Минуть і вони.
      Хоч у нас тепер зимно надворі,
      Та на серці - відлуння весни.
      Тож я спрагло дивлюсь тобі в очі,
      У небесно-ясні, голубі.
      І боюся, щоб словом урочим
      Не наврочити часом тобі.
      Я не можу заснути до ранку
      Під напливом думок і бажань.
      Не катуй мого серця, горянко,
      Ти для мене хоч піснею стань!
      2008р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Ох, і я!
      Не на жарт розхолодився морозець!
      Хоче звести мені свято нанівець.
      Я ж морозу не боюся - не маля!
      В теплу шубку одягнуся, із кроля.
      Щічки рум'яні,
      Сани дерев'яні.
      Відступися, діду,
      Ось я з гірки з'їду!
      Дід Мороз не слуха -
      Шарпає за вуха,
      Студить руки й ноги
      І не йде з дороги...
      Гей, ти шибенику злючий,
      Борода твоя колюча,
      Постривай!
      Зажену тебе в оселю
      І як слід віддухопелю,
      Так і знай!
      Доки біг - нагрівся...
      Де й мороз подівся.
      Ох і я!!!



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Зима
      Снігами пахне молодими
      Полів порожня далечінь.
      Із димарів дерева диму
      Ростуть в небесну височінь.
      Стоїть пора лункої тиші,
      Коли мороз льоди кує,
      А поза лісом, на узвишші,
      Червоне сонечко встає.
      Сповите сивою імлою,
      Голубить ніжно білий світ.
      Проміння грою чарівною
      Кришталить паморозі цвіт.
      Умиротворена природа
      Під стукіт дятла засина.
      Цвіте зими прекрасна врода,
      Сріблиться казка чарівна...
      1995р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Незборима Нація
      Гудуть бори над сонною Десною,
      Де ширить плечі збурений Дніпро.
      Варяги там у "греки" йшли з весною,
      Везли на торг, із півночі, добро.
      І завертали під тінисті кручі,
      Смолили днища зношених човнів.
      Вділяли князю краму на онучі,
      Боялись таємничих чаклунів.
      Стояли там утрьох на перевозі
      Брати всезнані - Кий, Хорив, і Щек.
      Сестричка ж, Либідь, вічно у тривозі,
      Сушила одіж їх біля печер.
      Те місце Бог обрав для благодаті -
      Андрій-апостол так провозвістив.
      Церкви на кручах виросли багаті,
      Де вічний праліс корені пустив.
      Тут Русь постала - Київська Держава,
      Що всьому краю велич принесла.
      Її Європа рівнею вважала,
      Вона слов'янам ненькою була.
      Та час минав - князям ставало тісно
      Тут, на дідизні, правити гуртом,
      Тож розсварились так криваво й злісно,
      Що дехто поплатився й животом!
      А тут уже й Орда не забарилась -
      Під брами стала київських воріт.
      Дружина князя хоч і мужньо билась,
      Та хмари стріл затьмили білий світ.
      І впала Русь - розсипалась на порох
      В пітьмі віків - і згадки не було.
      Тоді й свої, як найлютіший ворог,
      Бува, чинили тут криваве зло.
      Та ще Москва оружною рукою
      Гребла під себе землю навкруги.
      І не було на цій землі спокою -
      Лиш злобний вислід вражої ноги.
      Богдан і той, (наш гетьман православний),
      Державу здав під зверхність московит.
      Козацький дух був знищений безславно,
      А знать в Москву метнулась, до корит!
      Чи ж знав Андрій, апостол Первозваний,
      Що Київ рабства вкутає ганьба?
      Вже ж був Мойсей, з єгипетського брану,
      Що сорок літ вивітрював раба!
      Отак минало триста літ неволі,
      Чужим царям співалися псалми.
      Народ тужив, бо сподівався долі,
      Щоб вийти, врешті, з "братньої" тюрми.
      Сяйнув Майдан, як істина прозріння,
      Як спалах духу, той, що не вмира.
      І встав з колін, за Божим повелінням,
      Народ-борець, що волю обирав.
      Хоч дехто й нині в рабському поклоні
      Сутулі спини хилить до колін.
      Їх темні душі й досі ще в полоні
      І, як вогню, бояться перемін.
      А суть одна в продажної натури -
      (Сей вид ссавців в природі не зником!) -
      Спішать васали за кремлівські мури,
      Як древній князь в Орду, за ярликом.
      Усе минає в просторі і в часі
      І рабство душ, як сон лихий, мине.
      Та Нація, що нині відбулася,
      Вовік життя творитиме земне!
      2011р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    8. У кожного серця - своя таїна...
      До вічності йдемо крізь терни життя
      У ритмі гарячого серця.
      Плекаємо в душах палкі почуття -
      Нас вічність в нащадках діждеться!
      А серце невтомне свій хід не спиня,
      Пульсує весь вік безупинно.
      Стукоче щомиті, стукоче щодня
      Й не знає, коли відпочине.
      У кожного серця - своя таїна
      І доля своя незбагненна.
      Буває, інфарктом його розтина
      Незвідана сила вогненна.
      Колись Прометея орел катував -
      Клював закривавлені груди
      І серце безсмертне його шматував,
      Бо той ніс вогонь поміж люди!
      Чи перше кохання, чи сльози скорбот -
      На серці їх слід не зів'яне.
      Без ліку в житті рубежів і висот
      Долає двигун полум'яний!
      Про серце багато складають пісень -
      Веселих, сумних і журливих.
      Та більше від решти страждають щодень
      Серця матерів терпеливих.
      Повіда вам лікар і лірик-поет
      Про серце свою таємницю,
      А ліки дієві й красивий сонет
      Йому не дають зупиниться!
      2012р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Один лиш крок
      Який зв'язок між виноградним гроном
      І променем, що в сутінках згаса?
      А на межі, між тишею і громом,
      Там хаос, чи гармонії краса?
      Що спільного між думкою і словом,
      Між дією і наслідком діянь?
      А між "качком" тупим і безголовим
      І генієм найвищих почувань?
      Чому в житті так неймовірно складно
      Розмежувати радість і журу,
      А біль душі детально і докладно
      Довірити паперу і перу?
      Інакше, бач, тебе не зрозуміють,
      Зіб'ють, затопчуть, викинуть за кон
      І засміють, бо співчувать не вміють,
      І це є норма, зведена в закон.
      Страшні часи, і лють страшна, і люди,
      Що схиблено полюють на "тільця" -
      Їм золото вже вистудило груди
      І спопелило вичахлі серця...
      "Ганьба" і "геть" - скандують на майданах,
      І пластиком гримкочуть об асфальт.
      Там інша лють - знедолених і гнаних.
      І кров сочиться із газетних шпальт.
      Та десь же є, існує рівновага,
      Чи, може, й середина "золота",
      Коли в очах - довіра і повага
      І посмішка квітує на вустах!
      Один лиш крок - болючий, до знемоги,
      Зроби навстріч і брата обніми.
      Бо тут наш дім і наша тут дорога.
      І бути нам наречено людьми!
      2011р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Ошукані сподівання
      Як визріє думка і слово жагуче
      Зневірену душу до дна пропече,
      Тоді лиш завважу я ношу пекучу,
      Що доля мені завдала на плече.
      Та я не питаю, а доля не каже,
      Чому такий жереб дістався мені,
      Бо що моє серце нового розкаже,
      Аби звеселилися будні сумні?
      А будні гудуть в небуденній напрузі,
      Вирують, клекочуть і б'ють без жалю.
      І зраджують підло ціловані друзі,
      Чужому підносячи дань королю.
      Згрібають, як мотлох, вчорашніх кумирів
      З гнилих п'єдесталів їх дутих імен
      І, вибивши пил з перешитих мундирів,
      Їх місце займає "крутий" бізнесмен.
      А нас розважають верховним вертепом,
      Де ролі розписано всі наперед.
      Годують "попсою", і роком, і репом,
      Ще й димом ядучих чужих сигарет.
      А люд вигиба! Вижива, хто як може,
      І щиро не вірить в чесноти еліт.
      Моралі вівтар заплювали вельможі,
      Що в черзі стоять біля райських воріт.
      Вельможні панове! Поважна старшино!
      Колишні і чинні - байдуже які,
      На вас же молилася вся Україна,
      А ви так спаплюжили клятви палкі!
      Отямтеся, блудні, та йдіть собі з миром
      Вивчати історію древніх еліт.
      А нація вийде на нові обшири,
      Туди, де гуртується звільнений світ.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Сила земна і небесна
      Хмари купчасті, хмари перисті,
      Рання зажура на жовтому листі.
      Мляві світанки в туманному мливі,
      Просвіти сонця скупі й полохливі.
      Тужить вітрисько, один серед поля,
      Свище злютовано - вольному воля!
      Хилить, обтрушує шати барвисті.
      Сумом огорнуті далі імлисті.
      Криза відтворення знову в природі,
      Знову вона на крутім повороті.
      Розум сприймає, серце - не хоче...
      Щось незбагненне душу лоскоче.
      Дум потаємних гартується зрілість,
      Давніх амбіцій збувається смілість.
      Треба змиритися - вичахла осінь!
      Стала зима в сніговім безголоссі.
      Смуга настала білого смутку -
      Рівна можливість втрати й здобутку.
      Ода життю і данина сумному -
      Мить упокоєння в лоні земному.
      Стан рівноваги у виборі слова,
      Час, коли твориться сутня розмова.
      Слушна нагода спитати поради,
      Щасна пора свою долю обрати.
      Знаковим шляхом рухатись далі,
      Та не по колу вже, а по спіралі.
      Вище, до Бога, до сонця, до неба.
      І жалкувати за тлінним не треба.
      Тільки за душу, праведну й грішну,
      Варто леліяти думу невтішну.
      Тільки душа нас на світі тримає,
      Іншої сили у Бога немає...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    12. На ставку
      Врешті й став, як ватман, білий став.
      Хоч рибаль, хоч ковзанами ковзай.
      Сніг трусив, трусив, та й перестав,
      Поступившись першістю морозам.
      І кортить, забувши про літа,
      Розігнатись чистим льодоставом.
      Я колись в дитинстві так літав,
      Хоч той слід в літах давно розтанув.
      А тепер в душі мені болить
      Білим болем непорочне плесо.
      Ані сліду... Мовчки плесо спить
      Під важким морозовидним пресом.
      А колись зимової пори -
      Хай там що - мороз, чи хуртовина,
      На ставку, як маку, дітвори.
      Хто проспав - то вже його провина!
      Тут тобі санчата й ковзани,
      Парубки вморожують колесо...
      На хокей збирались пацани -
      До смерку витьохкувало плесо.
      Я не знаю, де той дрібен мак,
      У яких світах, чи поза світом...
      Все минуло... Без війни - за так!
      Та не все ще встигло відболіти.
      На ставку розрісся очерет,
      На вербі розкаркались ворони.
      Я - один. Як той анахорет.
      То й думки літають безборонно...
      2011р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Любові теплий подих
      Ти не сумуй, коли вітри колючі
      Затрублять лячно в білім савані
      І змерзлим віттям вербоньки плакучі
      Звіддалеки махатимуть мені.
      Ти не журись, коли сніги сипучі
      З небес осілих шлях переметуть,
      Коли морози вранішні скрипучі
      У шиби хат мереживо вплетуть.
      Не залишай холодних дум на згадку,
      Посій тепло, хоч сонечка й нема.
      Ти зараз краще думай про колядку
      Та про Різдво - і стерпиться зима!
      Ти краще зараз думай про хороше,
      Про Новий рік, а не про сивину.
      Не про літа, що котяться, як гроші,
      За миттю мить, у вічну далину.
      Не виглядай крізь холод і хуртечу
      Минулих днів - не вернуться вони.
      А ще мене ти не картай за втечу -
      Я повернусь до тебе через сни.
      Кохання наше збережи від згуби,
      Як я його у серці приберіг,
      Аби хтось третій, злючений і грубий,
      Нас наодинці з ним не підстеріг.
      Ідуть сніги - такий закон природи,
      Зими окови кріпнуть крижані,
      Та все ж, повір, любові теплий подих
      Так ніжить душу вичахлу мені...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Казкова ніч
      Цвіте ялинка барвами вогнів,
      Сніжок і дощик сріблять ніч казкову
      І віриться дорослому мені,
      Що я в дитинство повернувся знову.
      Танцюють поруч Зайчик і Ведмідь,
      Білесенькі Сніжиночки кружляють.
      Лисичка з Півником, обнявшись мимохіть,
      Про щось цікаве, певно, розмовляють.
      Снігуронька... Снігуронька якраз
      На хвильку лиш одненьку спохмурніла,
      Та схаменулась - сумові не час!
      І вже веселим сміхом задзвеніла.
      А Дід Мороз, на диво молодий,
      Усіх малят дарунками обносить.
      Куди не глянь - веселощів сліди,
      А серце ще утіхи тої просить!
      Два Роки поруч - Новий і Старий,
      Із рук у руки, наче естафету,
      Передають, під гомін дітвори,
      Всю нашу Землю - голубу планету.
      І всі, хто був на святі поколінь,
      На мить збагнули велич тої миті,
      Що споконвіку, мов нечутна тінь,
      Зникає десь в небеснім оксамиті.
      Я йшов додому у полоні дум
      Про всім відому незворотність Часу.
      Черговий рік, минаючи, минув.
      Вітрець гойдав ялинкову прикрасу...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    15. Українським патріотам
      Я зазираю в сиву глиб епохи
      Й надибую коріння родове...
      На грізні Бористенові пороги
      Дніпрова хвиля крізь віки пливе.
      Гурти племен тут вищезли у часі,
      Під зойк меча і стогін тятиви.
      Слов'янська віть лиш міцно прижилася,
      Попри орду монголо-татарви.
      На цій землі товклося безліч люду -
      Розбій чинили, дерли данину
      І орачі, не стерпівши приблуду,
      Не раз ішли від рала на війну.
      Така невдячна випала планида,
      Такі круті в держави манівці -
      Лишилась нам неізгладима кривда
      Та на серцях запечені рубці.
      Мені Горішній голос напророчив
      В душі кріпити український дух.
      Болить мені, як хтось з дороги збочив,
      Або горів осяйно, та й притух.
      Я ж землю цю не кину до кончини
      Й не зраджу по-манкуртівськи її,
      Бо чорний хліб стражденної отчини
      Солодший за чужі короваї.
      Бо тут мій рід і тут моя Говерла,
      Тут Рубікон, Голгофа і Парнас.
      Бо тут звучить крилате: "Ще не вмерла...",
      Тут Словом визрів прадід мій, Тарас!
      Творю молитву в піднебесні брами,
      Молю Оранту - Неньку захисти!
      І блага вість уже не за горами,
      Вже до єднання зводяться мости...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Про чини і не тільки...
      Списи ламають списані в запас,
      Віднесені життям на маргінеси.
      У них штани ще теплі від лампас
      І в пам'яті службові "Мерседеси".
      Та й іншим, що чиновницькі хліба
      Жували смачно в ситних годівницях,
      Цим теж сьогодні солодко хіба?,
      Таке і в сні жахливім не присниться!
      А як же тепло й затишно було
      Служити їм в ошатних кабінетах
      Тим бідакам, що втримують село
      І тим, що в місті мерзнуть у пікетах.
      Це боротьба, і як тут не крути,
      Цих "слуг народу" можна зрозуміти:
      Їх час пробив, і треба з влади йти.
      Але ж піти - це теж ще треба вміти!
      В час інтернету обмаль таємниць
      Тримають грифи ті, що не для преси,
      Проте й за ними безліч є дурниць,
      Де сховані "високі" інтереси.
      Про сонце, дишло, цигана й закон
      Ще не зітерто з пам'яті громади,
      А вже коли перейдеш Рубікон,
      То не зганьби важку кормигу влади...
      2010р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Чумацький шлях
      Чумацький Віз Чумацьким Шляхом котить...
      Іде чумак з мошною до корчми,
      А Волопас за воликами ходить,
      Між сяйва зір, в проталинах пітьми.
      Так боязко під зорями блукати,
      Бо можна вмить зійти на манівці
      І в міріадній безмірі галактик
      Вповать на Бога, з факелом в руці.
      Аби простер він стезю грішним душам
      І взяв на себе роль Поводиря.
      Та ще й при тому прав людських не рушив,
      І гідності простого корчмаря.
      Щоб не судив занадто вже суворо
      Напівхмільних завсідників корчми
      І за найменший вияв непокори
      Не гратував за мурами тюрми.
      Бо в тій корчмі, що мудреці, що блазні,
      За тостом тост чаркують дотемна,
      Хай за вікном баюри непролазні...
      А їм то що? Хіба то їх вина?!
      Пігмеї там, зіп'явшись на котурни,
      Глаголять щось про обраність свою,
      Менторським тоном просвіщають дурнів,
      А ті їм плещуть, в прірви на краю.
      Не вірте їх словам протухло-хтивим,
      Немає там за правду ні гроша.
      Лишіть той гріш на розум юродивим,
      Бо їх вже інша подать не втіша!
      Рихтуй, чумаче, постоли в дорогу,
      Та не забудь ще й сіна припасти.
      Тоді й воли моругі, круторогі,
      Все ж веселіше візьмуться везти...
      2010р.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Доля, як месник
      Мені від долі треба небагато -
      Шматочок хліба, крапельку води,
      Хоч навзаєм готовий я віддати
      Все, що надбав донині за труди.
      Я бачу скепсис на обличчі друга,
      А хтось до скроні палець прикладе.
      Хай буде й так... Тут, може, чорна смуга
      Якраз моєю вулицею йде...
      Мене в житті не манить позолота,
      Я міцно сплю без блиску кришталю,
      А душу не розпалює гризота,
      Що може я так не по-людськи сплю!
      Бо ж інші он, шукають нетерпляче
      Чогось тривкого в тлінному житті,
      А потім хтось так непідробно плаче
      За тим, що мав і втратив у путі.
      Збагнув я річ одну неоспориму -
      Коли чогось бажаєш досягти,
      То не тримай сокири за дверима
      Для іншої, ніж дерево, мети!
      Бо кожна ціль, досягнута нечесно,
      Навстріч націлить скривлене жало.
      І стане доля, як нещадний месник,
      Який на зло оберне інше зло...
      2008р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Шлях до раю
      Не сумуйте за втраченим раєм -
      Важко іноді жити в раю.
      Бог найкращих завжди обирає,
      Аби взяти в когорту свою.
      Тільки в душах не висійте злості,
      Тільки заздрість хай серце не їсть.
      Всі ми тут подорожні і гості -
      Перед вічністю всяк відповість.
      Дослухайтесь до голосу крові,
      Не шукайте деінде рідні,
      Утверждайтеся в рідному слові,
      Світ великий, та ми в нім - одні!
      Не цурайтеся роду й народу,
      Не соромтесь праотчих начал,
      Тоді й камінь з чужого городу
      Не тяжітиме вам на плечах.
      Не силкуйтесь побільше урвати -
      Не в багатстві захована суть.
      Тільки мить буде щастя тривати,
      А тоді все одно понесуть...
      Тіло духом кріпіть, аж до скону,
      Образ Бога плекайте в собі.
      І тоді до небесного трону
      Шлях відкриється вашій судьбі.
      2010р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Шануймося, українці!
      Важко тим, хто тільки мріє
      Про власну дорогу,
      А хто правди зерна сіє,
      Тим важче, їй-богу!
      Бо дорога тут урвиста,
      І крута, й полога.
      Доля теж у нас барвиста -
      Не мина нікого!
      Хан Батий (чи хто там нині?),
      Прах віків колише,
      Канчуком на нашій спині
      Історію пише.
      Е, ні браття! Недруг клятий
      Значно глибше в'ївся,
      Навіть в душу немовляти
      Думкою заплівся.
      І ніхто його звідтуди
      Не викурить зроду,
      Доки є в нас, власне, люди,
      Та нема народу.
      Нас віками мордували
      Москалі й ординці
      І згадати не давали,
      Що ми - українці!
      Ми забули рідну хату
      І рідну говірку -
      Певно сіли пане-брате
      Не в свою тарілку.
      Ми забули рідну неньку
      І пісню розлогу;
      Засвіт стали козаченьки
      На чужу дорогу.
      Доки будемо питати
      У дядька поради,
      Доти й будуть допікати
      Чужі конокради.
      Хай не зваблять нас червінці
      Й те, що булька в кварті.
      Шануймося, українці,
      Бо ми того варті!
      2010р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. В сухому залишку очей...
      В сухому залишку очей
      Уже не крешуть блискавиці,
      Лиш тінь журби пливе в зіниці
      На тлі недоспаних ночей.
      Там, у зашерхлій глибині,
      Ще випаровується втома
      І болю давнього судома
      Лягає попелом на дні...
      І не бентежать більше зору
      Яскраві барви весняні,
      І краєвиди в далині
      Розбудять серце ще не скоро.
      Пливе печаль у далеч сонну
      На гайворонячім крилі,
      Де теплі віддихи землі
      Стають туманом безборонно.
      А все була тому виною
      Коханим зраджена любов
      І словом зранена на кров
      Душа, у кривди під стіною!
      Думки, холодні, як вужі,
      Ще слова теплого шукають
      І в сірій безвісті зникають,
      Неначе привиди чужі.
      Ще біль невичахлий пече
      І зрада віру підкосила,
      Та вже ярить життєва сила
      В сухому залишку очей...
      2008р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Передзим'я
      Гибла осінь! Сумно. Сиро.
      Небо стомлено присіло
      На ліси, байраки, луки.
      Висне тиша... Ані звуку.
      Хльоска вітер. Сіє мжичка.
      Сіна злежана копичка
      Бовваніє край городу.
      Мокне кладка через воду...
      І - тумани. Вже й тумани!
      Непроглядні. Нездоланні.
      Десь відразу за порогом
      Тане в безвісті дорога.
      І на шапку волохату
      Перетворюється хата.
      А небес промокле сито
      Сіє й сіє сумовито.
      Вечір. Ніч. Сіріє ранок.
      Пізній досвіток. Світанок.
      Ой, поглянь хутчій-но, що це?
      Справді, виглянуло сонце!
      Мляве, заспане - осіннє...
      Небо випрано лисніє.
      Та, однак, душа радіє:
      Як-не-як, а все ж - подія!
      В розпал осені глухої,
      В переддень зими лихої,
      Сніговиці та хуртечі,
      Сонце дуже нам до речі!
      Аж на серці просвітліло -
      Пізня осінь відболіла...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Самотній Ленін
      Відстугоніли бурі і вітри
      Над попелищем грізних революцій.
      Повицвітали стяги й прапори -
      Прийшла пора для мирних конституцій.
      Всевладдя прав і звершеність свобод
      Ще до кінця, як слід, не усвідомив
      Одвічно гнаний, нищений народ,
      Що був ізгоєм у своєму домі.
      В холоднім сяйві вуличних реклам
      Блищать крижинно людні тротуари.
      Меткі торговці спродують свій крам,
      Готують солод спритні пивовари.
      Банкіри підраховують "навар"
      За надміцними мурами скарбниці.
      Зав'яз парламент у болоті чвар,
      В сферичній залі знаної столиці.
      Зі шпальт газетних чинно промовля
      До вас творець духовного товару
      І вже інфарктом серце спопеля
      Мерзенне дійство "чорного" піару.
      Народ про Бога згадує щодня
      Під приводом поважним і не дуже.
      Невтішні думи вперто проганя
      І над своєю долею не тужить.
      ...Серед майдану, в сутолоці ніг,
      Хтось загубив смішного амулета,
      Отам, де на підмурку кам'янім
      Самотній Ленін мерзне без кашкета...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Бранець Амура
      Випалює душу неспокій
      І смутком в очах осіда.
      Як докір, німий і жорстокий,
      Як долі непевна хода.
      Даремно, виходить, божився,
      Значимі слова говорив.
      Зустрів. Покохав. Одружився.
      А потім - болючий розрив.
      Тепер я не кинусь наосліп
      На вістря Амурових стріл...
      Та раптом - як лагідний постріл -
      Твій погляд я в серці зустрів.
      І знову караюсь, як грішник,
      І сумніви душать мене:
      Чи то вже в погоні за грішми
      Кував ланцюги Гіменей?
      Як висохнуть всі океани
      І ріки - до самого дна,
      Й тоді іще буде зарано
      Казати, що ти - лиш одна!
      Як блискавка вічністю стане
      І тишею вистрілить грім,
      Тоді моє серце відтане
      І ти запануєш у нім.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. В дорозі
      Весь час прямую не туди.
      Весь вік, - хвилина по хвилині,
      Росту із рясту і води,
      Пойнявши далі журавлині.
      Веселим сміхом самоти
      Регоче вітер на леваді.
      Куди б не йшов, то треба йти,
      Аби не бути на заваді.
      Не зупинятимусь в ході,
      Щоб не спізнитися до строку.
      У кого крила молоді,
      У того й обрії високі.
      Та не втішають солов'ї
      І пульс не рве від краєвидів -
      Всі спраглі помисли мої
      Цей світ в собі возненавидів!
      У стані подиву душа,
      У стані відчаю - надія,
      А за душею - ні гроша,
      Від того, чим я володію.
      Та треба йти. І я піду
      Через яри і перелоги.
      Хай сонце висвятить ходу,
      Забрівши в гречку край дороги.
      2010р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Голос вічності
      В безодню літ відкочуються будні,
      А в буднях непомітно розтають
      Сумні й веселі березні і грудні
      І вже минулим у житті стають.
      Та хочеться на хвильку зупинитись,
      Перепочити в цій гонитві літ.
      І - проклясти, а може й помолитись,
      На цей жорстокий, цей шалений світ.
      А ще пізнати Істину нетлінну,
      Що сотворила Розум і Життя,
      Та поспитати в Господа уклінно,
      Який-бо сенс у тлінного буття?
      Якщо насправді нам усім судилось
      Нести тягар найпершого гріха,
      То вже сторицею минуле відомстилось,
      Проте сум'яття в душах не стиха.
      І я вже знаю, хто у тому винен,
      Що рід людський неправедно стражда:
      Адам був Бога слухатись повинен,
      А він побіля Єви упадав!
      Хай славні будуть волхви і пророки,
      Воздам хвалу землі і небесам
      За те, що я і світ оцей широкий
      У вічності зійдемось - сам на сам.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Самотність
      Тріпоче на вітрі листочок малий,
      З порожнім прощаючись гаєм.
      Сердитий вітрисько, колючий та злий,
      Зусібіч листочок шмагає.
      Не вистоїть листя на вітрі отім
      В сльотавім осіннім свавіллі.
      У безвість летять п'ятаки золоті -
      Все менше і менше на гіллі.
      Зажурено плаче захмарений день
      Сльозою небесного смутку.
      У змоклому світі не знайдеш ніде
      Сухого від крапель закутку.
      Та тільки моя не сприймає душа
      Ні вітру, ні хвищі, ні сльоти.
      Байдуже дивлюся, як суд свій вершать
      Зими передчасні зальоти.
      Нудьга поселилася в серці моїм,
      Терзає холодний неспокій.
      І нікому вилити кревні жалі -
      Без тебе я геть одинокий.
      Здолаю розбурханий простір і час,
      До тебе, кохана, полину.
      І осінь не стане тоді поміж нас
      В побачення світлу хвилину...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Горіхопад
      Усеньку ніч торохкали горіхи,
      Серцями розбиваючись об дах.
      Солодкий плід любовної утіхи
      Медвяно-терпко танув на вустах.
      Жовтнева ніч гойдалася на гіллі,
      Сховавши світло в пазуху пітьми,
      І тільки пси, зозла, осатанілі,
      Губили гавкіт попід ворітьми.
      Зійшлись докупи тисячі запитань -
      На жодне з них ніхто не відповів.
      А суть була в конфлікті різночитань:
      Хто, де і з ким минулу ніч провів.
      Були слова і ниці і жорстокі,
      Була надія - вкотре зійде з рук!
      А до любові п'ять нестерпних кроків
      І ненависть, як зцілення від мук.
      Сховала ніч цілунки і розплату,
      Пекельні муки і солодкий гріх,
      Зібрала все і кинула під хату,
      Де плакав від самотності горіх.
      А вже на ранок вітер сльози витер
      І все було, як завше, восени.
      А десь удвох, поет і композитор,
      Складали пісню нової весни...
      2008р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    29. По спіралі життя
      Не вірю я в передчуття,
      На гороскоп - хитка надія...
      Тим часом протяги життя
      Останні сумніви розвіють.
      Розвіють, знищать, розірвуть,
      Та й рознесуть по всіх усюдах,
      Де вік, належний їм, живуть
      Такі, як я, чи інші люди.
      Напевно кожен з тих людей
      У слушну мить питався Бога,
      Куди ж та карма їх веде,
      Кому яка лежить дорога?
      Не всім судилося в житті
      Сповна тягар відчути слави,
      Котрийсь думками багатів,
      Когось поплутав біс лукавий.
      Та всім однаково завжди
      Сіяє сонце, вітер віє,
      Усім воздасться за труди -
      І чорноробам, і повіям.
      Та в суєті нагальних справ
      Про душу, власне, забуваєм,
      З добра чекаємо добра
      Та Бога марно поминаєм.
      Хоч споконвіку так було
      І так вестиметься до скону,
      Що всяке там Добро, чи Зло
      Є суть єдиного Закону.
      Тут кожен сам собі коваль
      І сам собі керманич долі.
      А хто крутнув життя спіраль,
      Той аргументів мав доволі...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Нехай говорить...
      Бувають люди...(Господи прости!),
      Що просторікувати можуть безупинно.
      Чи Ти їм, Боже, розум відпустив
      На всі чотири світові частини?
      А чи навиворіт уяву приклепав,
      Ще отоді, у материнськім лоні.
      А може Ти безсовісно проспав,
      Коли мізки вливалися у скроні.
      Дивак сей наче майстерить корзину -
      Сухе паліччя слів докупи тулить,
      А не дотумка, що сиру лозину
      Годилося б у виріб сей заструнить.
      А так - ніщо! І знову казна-що!
      Ні виробу, ні толку, ні розмови...
      Про що розмова? Дійсно, а про що?
      Про сім мішків гречаної полови?
      А може, вовни? Всякого бува,
      Коли балачка на такому рівні.
      У порожнечу падають слова -
      Потоки слів - смішні, нудні, наївні.
      А вже кому в житті не пофартить
      І здиба він такого розпатяку,
      Той тип такого, знаю, насвистить,
      Що буде гнів миліший за подяку.
      Та я подумав: Бог їх сотворив,
      Як є вони, то значить так і треба.
      І що б дивак той вам не говорив -
      Нехай говорить. Значить є потреба!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Живе на Землі людина...
      Повік на Землі людина
      Своїм інтелектом живе.
      Їй доля отак присудила -
      Весь час пізнавати нове.
      Годилось людині вершити
      Добро на святій землі,
      У мирі та злагоді жити,
      Відкинувши помисли злі.
      Та де там! Кривавляться війни -
      Людина людину вбива.
      В кайданах конає невільник
      І глухнуть молитви слова.
      Розбещують влада і гроші,
      Ще й заздрість туманить уми.
      Брилою незмірної ноші
      Гріхи здійнялись над людьми.
      В засіяних скверною душах
      Трава забуття проросла.
      В серцях, пересічно-байдужих,
      Бродіння підлоти і зла.
      Колись вже приходив Спаситель,
      Та в шалі хвали і хули,
      За наші гріхи непосильні
      Самі ж ми його й розп'яли.
      І знову шукаємо жертву
      На випадок Судного дня.
      Доконче, хтось мусить умерти,
      Бо людство вже й смерть не спиня!
      ...Земля в незбагненному леті
      У безвість космічну пливе.
      Людина живе на планеті.
      Чи ж знає, навіщо живе?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Осінній дощ
      Коли на вулиці негода
      Плющить занудливим дощем
      І осені розкішна врода
      Небесним зводиться плачем,
      Коли на вікнах, волохаті
      Спливають знаки водяні,
      Чогось тоді у теплій хаті
      Тихенько журиться мені.
      Чогось моя душа ятриться,
      Тривогу осені п'ючи,
      І журно кряче ворон-птиця,
      В імлисту далеч летючи.
      У переддень туманів сірих
      І розкуйовджених вітрів,
      Чомусь забаглось вишень спілих,
      Забаглось літніх вечорів.
      Той час вишневого розвою
      Багряним листом облетів
      І тихо ліг поміж травою -
      Востаннє в трепетнім житті.
      Сумного присмерку хустина
      Усенький світ оповила.
      Мрячить дощем осіння днина,
      А вчора ж золотом цвіла!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Останній шанс
      Чатує тиша в досвітках сумних,
      Удавано, навіч, меланхолійна.
      Єство моє у мріях запальних
      Шаленства прагне в мить благоговійну.
      Нехай розірвуть тишу на шматки
      Акорди грому в небі весняному.
      Тривожно б'ють сполохані думки,
      Аж серцю тоскно в обширі земному.
      Легкою тінню губиться в очах
      Юначих марень болісне видіння,
      Ятриться біль, що й досі не прочах,
      Твердіючи в полоні безнадії.
      Екстаз душі впокорено на пні -
      Байдуже час послався поміж нами.
      Елегій дивних радісні пісні
      Колись давно без тебе відлунали.
      Останнім шансом випитим губам
      Хай стануть ці, невипадкові, стрічі.
      Азартом втішних, радісних забав
      Юнацтво зазирає нам у вічі...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Спрага
      Впади дощем, о, сива хмаро,
      На спраглу молодість мою
      І я сприйму небесну кару
      За благо вічне у раю.
      І я сприйму гримаси долі
      За найудачливіший фарт,
      А не якісь потуги кволі -
      Інакше й братися не варт!
      Пошли з дощами благодаті
      Від благ небесних і земних,
      І хай думки мої крилаті
      Нап'ються мудрості від них.
      Вродись добірним урожаєм
      О, щедра ниво мрій моїх.
      В душі ми всі чогось бажаєм
      І не вважаєм це за гріх.
      Кому гріхів холодний камінь
      Прочахле серце не зігрів,
      Той не розвиднився думками,
      А от душею звечорів.
      Впади дощами всім на радість,
      Хай спрагу видихнуть вуста.
      І хай моя далека старість
      В далеку молодість верта...
      2002р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Не супереч?
      Ніколи в світі не кажи "ніколи",
      Адже відмова, навіть жартома,
      Стає, по суті, заборонним колом.
      Утім, якраз тут суті і нема!
      Дивися вглиб насущної проблеми,
      Гортай думок неторканий запас.
      Езоп колись на делікатні теми
      Повчальні притчі віршував для нас.
      Агора в греків мудро провіщала -
      Не ставила в законах заборон.
      Усім гріхи накоєні прощала,
      Здійснивши прощу на горі Афон.
      Брутальне слово боляче шмагає -
      Естети зразу вішають носи.
      Відомо ж бо: добро допомагає
      Знайти себе у творенні краси.
      Однак, не слід пишатися собою -
      Від схвальних слів недовго й до хули.
      Освистаний крикливою юрбою,
      Герой нюхне смердючі постоли.
      Одразу видно - запізнався з болем,
      Якщо життя поклало долілиць.
      Розумному достатньо, щоб ніколи
      Уже в житті не натворить дурниць...
      2010р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Журавлі летять...
      Так журливо лине
      Поклик журавлиний,
      Падає-спадає болем на траву.
      Ген, понад лісами,
      Попід небесами,
      Стелить-вистеляє осені канву.
      Через тин, на стежку,
      Тче павук мережку-
      Срібно так вилискують ниточки тонкі.
      Вітер котить полем
      Перекотиполе -
      Хтозна де й зупиняться м'ячики прудкі!
      Явір став над ставом
      Вже не кучерявим -
      Попливли листочки стиха по воді.
      Очерет стіною
      Наче йде війною,
      Догори здійнявши качалки руді.
      Край мого городу,
      Чарівна на вроду,
      Прихиля калина грона аж до ніг.
      Ніжна і рум'яна,
      Мов та юна панна,
      Буде пломеніти, доки й ляже сніг...
      2009р.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Матриця
      Облиш мене, моя словесна згубо,
      Лукава сестро блудного гріха.
      Едиктами душі лунає грубо
      Ненормативна лексика лиха.
      Інтимна суть стійкої ідіоми
      Калькує мат із матриць волоцюг.
      Образою, без крапки і без коми,
      Лінчує слово матірний ланцюг.
      Огидний "спіч" без сорому і страху
      Дитячі в'ялить вуха і вуста.
      І вже, дивися, юний бідолаха
      Йому вторить, як трохи підроста!
      Нема покари ницим лихословам,
      Аж надто вільні в виразах вони.
      Закон мовчить, а материнську мову
      Гвалтують люто доні і сини.
      Армагеддон! Що може бути гірше?
      Дійшла межі ота словесна гидь...
      Катуюсь я своїм болючим віршем -
      У нас же мова гине, вочевидь!



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Миттєвості осені
      Даль імлиста, небеса, як сито...
      Стомлено гілля обвішав ліс
      І зітхає листом сумовито,
      Під вагою виплаканих сліз.
      Мокра стежка травами в'юниться -
      Слід веде від літа й до зими,
      Ген, туди, де степова криниця
      Дихає прозорими грудьми.
      Це ще рання осінь, не глибока,
      Ще зоріють квіти де-не-де.
      А зайчисько, закосивши оком,
      Дременув, що стежка аж гуде!
      Та не бійся, зайчику, не бійся,
      Як і ти - я в полі одинак...
      Сумно стало, от я і приплівся,
      Без лихого наміру, однак!
      Я прийшов, щоб стиха помолитись,
      Мовчки тут, без поспіху, пройтись.
      Щось переосмислити, навчитись
      Й мудрістю в природи запастись.
      Все тут справжнє, непідробно-щире,
      Істинне, відверте і просте.
      Й те, що згине у природнім вирі,
      Неодмінно знову проросте.
      Знов надворі осінь владарює,
      Знову сипле листом навмання
      І такі миттєвості дарує,
      Що мені аж дух перепиня...



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Мандрує світом осінь тиха...
      Струною "бабиного літа",
      Під зойки пізніх журавлів,
      Бринить, у спокій перелита,
      Журлива сонячність полів.
      Легке тенетника тремтіння,
      В сріблястих відблисках роси,
      Прозоро витканою тінню
      В небесну всотується синь.
      Колюча стриманість шипшини
      Ховає визрілі плоди
      Посеред заростей ожини -
      Мовляв, ти, спробуй, підійди!
      В зеленім присмерку сосновім,
      Між капелюшками маслят,
      Настилу глицева основа
      Ходу пружинно звеселя.
      На полудневі тихі плеса
      Спадає тінь вербових віт.
      Хвилюють воду тільки весла,
      А загойдався цілий світ!
      Іще буяє на осонні
      Барвиста вишуканість трав
      І де-не-де комахи сонні
      Ще п'ють настояний нектар.
      Та вже вчувається в природі
      Ледь чутний подих холодів,
      Стихає клопітність городів
      І шум спустошених садів.
      Мандрує світом осінь тиха,
      Напрочуд світла та ясна,
      Для серця зболеного - втіха,
      Що довго-довго не мина...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Істина одна
      Шукати істину в вині
      Слід обережно і не сп'яну.
      Немов мелодію в струні,
      Що знає "форте" і "піано".
      Шукати істину в житті
      Слід у ладу з самим собою,
      Щоб серця струни золоті
      Не деренчали різнобоєм.
      Гартуй гармонію чуттів
      На виклик прикрої поразки,
      Щоб потім злістю не тремтів
      Від неминучого фіаско.
      Душі матерію тонку
      Не гоже штопати й латати,
      Аби вона вам на віку
      Могла іще в пригоді стати.
      На світі Істина - одна.
      Для серця кожного - єдина.
      І се - велика таїна.
      За нею мудрість. І - Людина.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Мертвий хутір
      Сюди колись вела дорога
      Між пірамідами тополь,
      А нині тут журба розлога
      В скорботнім сповіданні доль.
      До мертвих хат стовпи бетонні
      Несуть знеструмлені дроти...
      Ще зяють там хрести віконні,
      Як більма, в смутку самоти.
      Сплелись докупи на дворищах
      Чортополох і кропива.
      Порожній сутінок горища,
      Як звір, пащеку відкрива.
      З-під печі, сторожко-нечутно,
      Лисиця вибігла руда.
      Тут лисенят своїх попутно
      Вона дбайливо догляда.
      А сад, за хатою, у лісі,
      Роняє яблука тверді.
      Аж зуб оскомливо скривився
      На здичавілому плоді.
      Тут не одне життя буяло
      В гарячих буднях трудових.
      І смерть частенько гостювала,
      Немов своя, серед живих.
      Коли ж останній хуторянин
      Пішов у засвіти навік,
      Він звичний простір картопляний
      На пустку знехотя прирік.
      І не його вина пекуча
      У тім, що стало все, як є.
      Його в житті цей світ замучив,
      Ще й після смерті дістає.
      Бо довелось біду примірять
      І лиха вихилити ківш.
      Той мертвий хутір вже не вірить,
      Що жити стало веселіш...
      2011р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Течія життя
      Тече в шаленій круговерті
      Життя від зародку й до смерті.
      Широка течія життя -
      Від слави і до забуття.
      Від юних літ - до сивини.
      Від мирних буднів - до війни.
      Від злетів духу до падінь,
      Від світла знову в мертву тінь.
      Від пут гріха і до спокути,
      Від пишних статків і до скрути.
      Від добрих намірів до злих,
      Від справ великих до малих.
      Широка течія життя -
      Від зради і до каяття,
      Від зерен правди до брехні,
      Від ворогів і до рідні.
      Від поклоніння до зневаги,
      Від гніту страху до звитяги.
      Від слова "честь" і до безчестя,
      Від слова "Бог" і до Пришестя.
      Від слів молитви до причастя -
      Тече життя у руслі щастя.
      А що ж тут випаде тобі
      У цій дворівній боротьбі?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Нічний візит
      (Майже всерйоз)
      Я ледь не став прощальним словом Музи,
      Коли вона навідалась вночі,
      І так завзято підняла на глузи,
      Що я заледь відбився, плачучи.
      Вона ж мені дошкульно докоряла
      За поспіхом зримований сонет,
      Тире і коми, і крапки звіряла,
      Де ямб скривів, як той анахорет.
      Там знехтував законом віршування,
      А тут строфу пустив на самоплив,
      І що думок високе поривання
      В поезію, як слід, не перелив...
      Та отакої! Як же я старався!
      Сопів, кректав, вишукував слова.
      Знайшовши їх,- під сумнів брав, вагався,
      Аж обертом крутилась голова.
      Мені здавалось: он який я вправний -
      Всю душу вклав у визрілі рядки.
      А тут виходить - графоман бездарний,
      Ну, словом, геть, сякий-перетакий!
      Та я мовчав... А що тут говорити?
      Вона ж чарівна Муза, як-не-як,
      І має рацію. Мені вже нічим крити,
      Тому такий і стався переляк.
      Оговтавшись, я Музу став благати,
      Аби вона не шпетила дарма -
      ЇЇ візити до моєї хати
      В пригоді стануть - виходу нема!
      Тут юна діва вперше посміхнулась -
      Чекала на подібний резонанс,
      А потім легкорвійно повернулась
      І миттю полетіла на Парнас.
      2010р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Бог у кожному з нас
      Немає на світі Бога,
      Крім Бога, який в тобі...
      Крута в його царство дорога,-
      Як злети земних орбіт.
      Щоб Бога свого пізнати,
      Терпінням себе запаси,
      Коли доведеться зазнати
      Нестачі духовних сил.
      Не кожному з нас судилось
      До Бога свого дійти,
      Його всемогутню милість
      З любов'ю в душі нести.
      Чи вміємо ми прощати,
      Щоб згодом прощали нас,
      Чи помсти жахні лещата
      Розчавлять прощення глас?
      Та попри болючі втрати,
      До Бога йдучи - іди!
      Каміння гріхів збирати,
      Розкидане ще молодим.
      Ти храм покаяння із нього
      Воздвигнеш в душі, далебі.
      Для того, єдиного, Бога,
      Для Бога, який в тобі...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Коли з очей вихлюпує печаль...
      Коли з очей вихлюпує печаль,
      Коли журбою стелиться дорога,-
      Свою стражденну долю зустрічай
      Біля душі священного порога.
      О, люба доле, ти зі мною будь,
      Не полишай злостивцям на поталу,
      Як вийду я в свою найважчу путь,
      Через круті життєві перевали.
      Моя любове, дай мені снаги
      Теплом твоїм навіки розтопити
      Холодної байдужості сніги,
      Живою кров'ю серце напоїти.
      Стає життя без злетів і падінь
      Одноманітним сірим животінням.
      Моїх дерзань гоноровита тінь
      Сконає тихо під його склепінням.
      Тож ліпше жереб випаде нехай,
      Коли вуста освячує молитва
      В спокуті щонайтяжчого гріха,
      Аніж пуста за славою гонитва.
      Як стачить сил дістатись рубежу,
      Після якого вільно розігнуся,
      Я без вагань здолаю ту межу
      І вже назад нізащо не вернуся...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Прогноз погоди
      В нас найбільше розмов про погоду -
      Тема звична і вічно нова,
      Хоч бажання і воля народу
      На погоду ніяк не вплива.
      Знову чую: циклон над Європою,
      Тиск такий-то в петлі ізобар.
      Але тут я ніяк не второпаю -
      Наді мною ні вітру, ні хмар!
      Вкотре вже помилились синоптики...
      Може, техніка їх підвела?
      Видно ж, навіть без зайвої оптики, -
      Гожа днина сьогодні була!
      Ті ж самісінькі збої в політиці,
      Там штормить і гримить повсякчас.
      Вуха чують такі нісенітниці,
      Що вже локшина - благо для нас.
      Хай там що теревенять політики,
      Їх всерйоз вже ніхто не сприйма.
      Що нам хвилі нищівної критики,
      Коли в очі кушпелить зима!
      Так і котить життя наше хвилями,
      То пригріє, а то - задощить.
      Ще й дорога з її чорториями...
      Та про те вже синоптик мовчить.
      Всім обридли прогнози неправильні,
      Те ж вам скажуть мадяр, чи поляк.
      Ми давно вже у вільному плаванні...
      До Європи пливемо, чи як?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Снують в голові думки...
      Снують в голові думки,
      Пливуть угорі хмарки,
      Біжать по воді хвильки,
      Минають, ідуть роки.
      Шматують здобич вовки,
      Картаво кричать круки,
      Біліють в степах кістки,
      Як завжди, у всі віки.
      Заклично сміються дівки,
      І б'ються за них парубки,
      Весільно цвітуть рушники,
      Свекрухи перуть пелюшки.
      Голосять, кричать жінки,
      Тверезо стоять дядьки,
      Жалобні несуть вінки -
      Дорога в минулі віки.
      Минають, ідуть роки,
      Біжать по воді хвильки,
      Пливуть угорі хмарки,
      Снують в голові думки...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Моє життя
      В любовнім вирі незбагненнім,
      Весні квітучій в унісон,
      Змішався жмут спадкових генів
      І енна кількість хромосом.
      А згодом певний збіг обставин
      Сприяв тому, що білий світ,
      З його могилами й хрестами,
      Побачив я, як індивід.
      Отож радію небу й сонцю
      У неповторну мить життя,
      Хоч заздрю інколи японцю,
      Що сонце висвятив на стяг.
      Та місця досить під світилом
      Усім, хто нині сущим є.
      Пливе, мов човен під вітрилом,
      Життя незвідане моє.
      У далі лине невідомі
      Морями мрій і сподівань,
      Несеться під вітрами долі
      На рифи болей і страждань.
      Мене вже іншого не буде,
      Тому і мрію за життя
      Пізнати істину й відбути
      У тиху гавань небуття.
      Своє життя на "до" і "після"
      Я принципово не ділю.
      Злилися в ньому сльози й пісня,
      Таким, як є, його люблю...
      2011р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Ми винні всі...
      На гребенях житейських хвилювань
      Незмірно важко втримать рівновагу,
      Та зберегти і вигранить повагу
      До слів твоїх, до справ і сподівань.
      Затятість зазомбованих мізків
      Взнаки дається в будь-якому ділі,
      Коли думки, як глиби затверділі
      Громадяться, квадратні, чи пласкі...
      Тоді байдуже бараніють очі
      Од видива людської глупоти,
      А звабну ціль високої мети
      Неначе хто навмисно опорочив.
      Жреці ідей, клонованих на кухні, -
      Чужі пророки власної отчини
      Давно шукають слушної причини,
      Щоб похитнуть догмати перетрухлі.
      Екзема віри та юродство душ -
      Діагноз доморощених паяців,
      Та ще помпезна викличність палаців,
      Перечать гурту братися за гуж!
      Не мулько в душах наших пастухів,
      Що ладні в жертву принести отару,
      Закласти напріч посох і кошару
      В обмін на індульгенцію гріхів.
      Чи є фатальна невмолимість долі
      В лихій порі апатії й зневіри,
      Коли в фаворі блазні та факіри,
      А в решти ще не визначено ролі?
      2004р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Хто ти є на землі?
      Ледве-ледь прогляда
      на чубах зачудованих кленів
      Первородна печаль,
      золотава печаль небуття.
      А хотілось би їм
      шелестіти в буянні зеленім,
      Та немає, на жаль,
      до своєї весни вороття!
      А літа, як літа -
      промайнули і щезли за пругом,
      У відлуннях зозуль
      засрібливши відміряний вік,
      Спопеливши в собі
      тихе щастя і вичахлу тугу
      І невичахлий слід,
      що проліг в безіменній траві.
      Не питай у зозуль -
      довіряй журавлиному клину,
      У ячанні його
      ти відчуєш минущість свою.
      Лиш себе запитай
      в ту, освячену небом, хвилину,
      Хто ти є на землі,
      хто ти є в цім пекельнім раю?
      Бережи над усе
      неповторність свою незнищенну.
      І ніколи й на крок,
      навіть в леті нічних сновидінь,
      На простори душі
      не впускай ностальгічного щему,
      Бо схолоне вона
      в сподіванні забутих надій.
      І тоді ти збагнеш
      всі таїни життя за собою
      І осмислиш поріг -
      і початок, і тихий кінець.
      Як молитву очей
      в апогеї стражденного болю,
      Як палючий вогонь
      в грозовім перестуку сердець.
      Всі дороги твої
      закодовано приписом долі -
      Вже в загравах небес
      догорають орбіти земні.
      Та зникає печаль,
      наче тінь у відкритому полі,
      Бо вже сонце зійшло
      і розвіяло думи сумні...
      2006р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Автохтони
      Із вод святого Бористена,
      З дрімучих пралісів зелених,
      Із лона матінки-землиці
      Народ повівся - українці...
      Сини пресвітлого Дажбога
      І вогнеликого Сварога,
      Перуну, Лелю поклонялись,
      За туром з Велесом ганялись -
      За звіром дерлися крізь хащі.
      Мисливці тут були найкращі!
      У них поля родили житом,
      А борті пахли медовито.
      Жили життям важким, тривожним,
      Бо смерть ходила тут за кожним.
      То був народ міцної вдачі,
      Талановитий, не ледачий.
      Своїх русалок, мавок, дивів
      Народ у міфи власні вивів.
      Нечиста сила теж водилась -
      У нетрях лісових гніздилась.
      Та цур їй, пек і - досить слова,
      Бо не про неї тут розмова.
      Розмова тут про Україну,
      Про мови лагідність чарівну.
      Бо ми, теперішні, забули
      Ази прадавньої культури.
      Вмирає пісня... В душах гине
      Своє, освячене, нетлінне,
      А душі гіркнуть полиновим
      Чужим, невисвяченим словом.
      І той народ, що втратить мову,
      Вже не очуняється знову.
      Бо вже були часи дрімучі,
      Коли на землях цих родючих
      Селилась людність тюркська, грецька,
      Московська, польська, чи німецька...
      З них кожен звичай свій та віру
      На українцях перевірив.
      А ми чужому научались -
      Своє ж потроху забувалось.
      Шевченка заповідь забули!
      Про Котляревського й не чули,
      І вже затоптуєм сліди
      Філософа Сковороди.
      Не перегорнемо й сторінки
      Франка, чи Лесі Українки.
      І серцю нашому далека
      Жагуча сповідь Симоненка.
      Про непоступливого Стуса
      Я навіть мовити боюся.
      І от наслухуєм ефірні
      Слова чиїсь неоковирні.
      Панове там "рахують", "лічать",
      Та мову мамину калічать,
      Бо "суржик", вибачте, то сміття,
      Що в душу в'їлось за століття.
      Пора б уже на силі стати,
      Щоб не посмів ніхто топтати
      Своє, уроджене, нажите,
      Щоб мові рідній прислужити.
      Бо ми, панове автохтони,
      Є чільна нація! Чи хто ми?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Покинута хата
      Терпкий полин біля порога,
      На вікнах дощок хресний щем...
      В минуле стелиться дорога,
      Повита хмелем і плющем.
      Пообіч хати рай зелений,
      Пташиний шал у вишняку,
      А на причілку, серед кленів,
      Небесна синява бузку.
      Буяє, квітне все навколо,
      І тільки хата, як німа...
      Колись тут мешкав дід Микола,
      Тепер хазяїна нема!
      Він перебрався трохи вище,
      Туди, на гору, під хрести
      І на покинуте дворище
      Зоріє мовчки з висоти.
      І вже на цямрині криниці
      Відро діряве протіка
      І не видзвонює в дійниці
      Тужавий струмінь молока.
      Були сини, та загубились
      В столицях білокам'яних.
      Їм хата батьківська й не снилась
      В буянні весен запашних.
      Підступний час, дощі та спеки
      Зітруть наїжджені сліди,
      Що їх прапрадіди далекі
      Торили з вічності сюди.
      Коріння роду перетято,
      Та хаті віриться, що в ній
      Ще буде музика і свято
      І сонця відблиск у вікні!



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Круки на віражі
      Кресонули крилами круки,
      Розітнувши тишу суголосно
      І на віражі, звіддалеки,
      Закричали зболено і тоскно.
      Що мені віщуєш, круче, ти?
      Геть лети над верби і байраки.
      Я давно в полоні самоти
      Й не сприймаю віщої ознаки!
      Не лякаюсь чорного крила -
      На віку мені бувало й гірше...
      Доля вчасно руку простягла,
      Обізвавшись вистражданим віршем.
      Відганяю видива сумні,
      Наче птахів чорного покрою.
      Промінь сонця зблиснув у вікні
      Та й померк у полі, за горою.
      Знов тривожна випросталась ніч
      І думки, як чорне гайвороння,
      В голові з'юрмилися навіч -
      Тут не діють ліки від безсоння.
      У драглистім присмерку очей,
      Як у вирі, піниться неспокій.
      І німотно висне з-за плечей
      Твій портрет у задумі глибокій.
      Вже, здається виходу нема
      І життя у стресі тупиковім
      Неймовірні рішення прийма
      У своєму фарсі загадковім...
      А на ранок знову шквал турбот
      І круки кричать картавим ротом.
      Не вписалась доля в поворот -
      Ти лишилась там, за поворотом...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Злам душі
      На зламі лютої зими,
      Чи в розпал "бабиного літа".
      Сплива самотності слізьми
      Душа, любов'ю не зігріта.
      Витає виплаканий сум
      Туманом зимної печалі.
      Душа постала, мов на глум,
      Одна в тривожному мовчанні.
      На час весняних солов'їв
      У тій душі не буде співу
      Живої музики гаїв,
      Ріки бурхливого розливу.
      У ній не визріє зерно,
      Життям освячене для росту.
      Душа, в якій колись давно
      Хтось розтоптав любові поступ...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Шлях до вершин
      Я йшов до вершини. Як тяжко я йшов,
      Долаючи прірви і скелі!
      Стогнала земля з-під моїх підошов
      В безоднях гірської пустелі.
      Терниста дорога лягла до вершин,
      Де вище лиш небо високе
      Та Бог, що відміряв на власний аршин
      Мої самовпевнені кроки.
      Лежали довкола поля крем'яні,
      Цвіли едельвейси тендітні.
      Тоді, молодому, здавалось мені,
      Що збудуться мрії амбітні.
      Я дерся чимдуж на бескиддя круті,
      Здіймаючись вище за хмари -
      Це перша вершина в моєму житті,
      Якою я змалечку марив.
      І стоячи вже на стрімкій висоті,
      Вдивляючись в далі і висі,
      Я бачив, як там, в крижаній самоті,
      Ще вищі вершини звелися!
      І знову долав я підступні льоди,
      Невпинні лавини і селі,
      Уперто торуючи стежку туди,
      Де мрії сміялись веселі.
      Той дух дерзновенний давно віддзвенів -
      Живу я в затишній долині.
      Хоч інколи, в леті заобрійних снів,
      Ще манять висоти орлині...
      2008р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Лист другові
      Приїзди, мій друже, на гостину,
      На гречані визрілі меди.
      Скоро вже антонівка достигне
      І калина виважить плоди.
      Якщо час тебе не поневолить,
      Завітай, як завше, восени.
      Я тобі назустріч, через поле,
      Вийду до розлогої сосни.
      Ти живеш у місті, серед смогу,
      Що вже й сам, їй-богу, посірів.
      Ти стомився від життя такого
      Й від утоми, певно, постарів.
      Відпочинь, віддай належне втомі,
      Походи босоніж по землі.
      Горілиць, на вигрітій соломі,
      Пригадай дитинства журавлів.
      Пам'ятаєш стежку до діброви,
      Де дуби велично-осяйні?
      Там колись, забувши про корови,
      Ми скарби шукали потайні!
      Не зів'яли в пам'яті дитячій,
      Не згубились в круговерті літ
      Наші перші успіхи й невдачі,
      Перші кроки в недитячий світ.
      Там, де верби вигнулись плакучі,
      Де лозняк буяє на плоту,
      Знову сойки жолуді блискучі
      Необачно гублять на льоту...
      Приїзди, мій друже, на гостину,
      Неодмінно, чуєш, приїзди,
      Щоб жагу втолити невситиму,
      Ту, що душу знаджує завжди.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Прощання з літом
      Пряжить сонце спеку над полями,
      Сохне кущ пожовклої трави.
      Соняхи похитують брилями
      І не зводять більше голови.
      В кожнім плоді мірку сонця влито
      Та з півмірки місяця і зір -
      Через тин звисає ваговито
      Пара крутобоких гарбузів.
      Тоне лайнер в п'ятім океані -
      Аж за обрій смуга пролягла.
      Скоро вже і птахи на світанні
      Звірять геометрію крила.
      Їм услід журитиметься літо
      Пломінкими айстрами в саду.
      Там учора вперше плакав вітер,
      Покохавши осінь молоду...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Шлях віри
      Серце ще спало, а розум творив;
      Думка ширяла крилато.
      Був то якийсь відчайдушний порив,
      Котрих в житті небагато.
      І серце проснулося в леті стрімкім,
      Стріпнувшись у сонній безодні.
      Усе дотеперішнє стало на кін -
      Зненацька. Відразу. Сьогодні.
      І враз відболіли печалі й жалі,
      І зникли вселенські проблеми.
      А думка, аж ген, на орбітах Землі
      У безвість летіла шалено.
      Вже там, де під зорями тиша німа,
      Чи тут, біля серця палкого,
      Бунтується думка, що душу вийма,
      Мов трунку хильнувши п'янкого.
      І зникло відразу тяжіння земне,
      Розверзлося лоно космічне
      В ту мить, як в безмежжя душі осяйне
      Дух Істини входив велично.
      Той світоч небесний всевладно скорив
      І серце, і думку розквітлу.
      Він шлях непоборної віри відкрив
      Душі, що творила Молитву...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Ода картоплі
      Віншую славних мореходів
      За велич їхніх відкриттів
      Нових земель, нових народів,
      А бараболі й поготів!
      Ви музи Кліо вірте слову -
      Вона вам скаже, де й коли,
      Монарху грізному до столу
      Заморське диво подали.
      Її ростили для декору
      У квітниках ясних вельмож
      І знать, наближена до двору,
      Гордилась нею, а чого ж!
      Та сталось те, що й мало статись -
      Картопля всюди прижилась
      І стала швидко розмножатись,
      Ще швидше слава розтеклась.
      І ось тепер та картоплина
      Повсюди княжить на столі.
      Вона тут, поряд, щохвилини -
      На кухні, в погребі, в землі.
      В сільських хатах, міських квартирах,
      Вона в "бістро" і кабаре,
      Парує, вимита, в "мундирах",
      Чи розім'ята на пюре.
      І можна з певністю сказати,
      Що тим, хто дуже зголоднів,
      Найбільше буде смакувати
      Рум'яна хрумкість дерунів.
      Хоч є в картоплі грізний ворог
      (І через те вона стражда)-
      Бадилля, бульби, без розбору
      Смугаста погань поїда!
      Та шкідникам дамо ми раду,-
      Усіх зведемо нанівець.
      І фітофтору, й колорада
      Сумний очікує кінець.
      ...Ряди картоплі, як поема,
      Лопата зблискує в кущі.
      І простолюдин і богема
      Картоплю мають за харчі!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Розпач незасіяного поля
      Село моє! Обшарпане, обдерте...
      Із тебе вже останню силу п'ють.
      Тобі, зазвичай, не дають померти,
      Хоч жити теж, зазвичай, не дають!
      Прийшла біда і на твої терени,
      Підкралось лихо, наче сновида.
      Сумні хати стоять в садах зелених,
      А з вікон всюди пустка вигляда.
      Сини села! Апологети сала!
      Адепти самогону й холодців!
      Ви й досі ще штурмуєте вокзали
      З квитком надії в серці і в руці.
      В яку ж це треба втрапити безвихідь,
      З яких прокльонів вимостить шляхи,
      Щоб кинуть все - хати і зорі тихі
      І в світ піти від поля і сохи!
      Та гонор ваш зітруть вселенські жорна
      В шаленім ритмі злобної доби.
      Там суд вершать розбещені "мажори",
      Бо ви для них - прислуга і раби!
      Чи ж буде серце ваше пам'ятати
      Щемку самотність батьківських могил
      І бугилу, на виріст, коло хати,
      Як вимір щастя на міський копил?!
      Удосталь бід відважує нам доля,
      Життя лиш мітить коми та крапки.
      На розпач незасіяного поля
      Схилялись незачаті колоски...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Апофеоз
      За тривожними гонами літ
      Катувалася в серці народу
      Вічна пам'ять про скривджений хліб
      І його колоскову природу.
      У мізки запікались слова,
      Канібальсько-кістляво-трупні,
      Про жахні тридцять треті жнива
      І про владців діла підступні.
      Кривда люта зрівняла в біді
      Парость юну і древнього діда -
      Вигибали старі й молоді,
      На землі не лишаючи й сліду.
      І посіявся смуток небес,
      І вродила печаль,як жито.
      На крутизнах життєвих верст
      Всю, до краплі, її розлито...
      І глумливо брехали кати,
      І посмертно мовчали мільйони -
      Нам до правди ще треба дійти,
      Щоби пам'ять не скніла в полоні.
      Чи ж не з тих вікопомних жнив
      Мій народ підупав на вірі?
      Він натужно сміявся й тужив,
      Дні, без брому, ковтаючи сірі.
      Так намарне втрачали сини
      Силу й міць генетичного коду,
      Продавались за гріш і чини,
      Та молилися Заходу й Сходу...
      Тож, сягнувши крутої межі,
      Саме час усвідомить, братове,
      Що спасіння гряде не в олжі,
      А в правдивому, чесному слові!
      2005р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Не віддам!
      Не віддам на поталу
      Стоголосим вітрам
      Свою думку повсталу
      І душі - не віддам!
      Розтинаю тенета
      Понадзляканих слів,
      Що то є за поети,
      Хто душею зотлів?
      Слово в крицю булатну
      Переплавлю в собі,
      Щоб звучало віватно
      В запальній боротьбі.
      Страх незримих кайданів
      Нам серця зупиняв,
      Доки клекіт майданів
      Волі клич не підняв.
      Де зерно, де полова -
      Розбереться народ.
      Міць правдивого слова
      Вище знаних чеснот.
      Йду за словом високим,
      Через терни, до зір.
      Хай важкі будуть кроки,
      Та не марні, повір!
      2005р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Кажуть, стійма дерево вмира...
      Корчували яблуневий сад -
      Плакав вітер в листі неживому.
      Час минув і вже його назад
      Не віджити в шелесті німому.
      Застогнала яблуня стара,
      Затріщало сплетене коріння.
      Кажуть, стійма дерево вмира...
      Що є смерть? Всього лишень прозріння!
      Їй наснився пелюстковий сум
      За бджолиним медотворним гулом.
      Всю свою розтерзану красу
      Яблуня приречена відчула.
      І пручалась, доки стало сил
      І спливала яблуневим соком.
      Напилась ранкової роси,
      Та й померла з помислом високим.
      Хоч за мить, як їй скінчився вік,
      Вже була та яблуня щаслива,
      Бо гойднувсь отам, неподалік,
      Пагінець бентежно-пустотливий...
      Видзвін пилки й тракторних рулад
      Вітер дужо вибалком відносив.
      Корчували яблуневий сад,
      Що давно своє відплодоносив...
      1998р.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Останній герой
      Останнім бути - не біда,
      Якщо ти став у чергу крайнім,
      Аби рука була тверда
      У вирішальному змаганні
      Не гріх підвестися з колін
      І не тужити за рекордом,
      Коли життя суворий плин
      Заюшить душу аперкотом.
      Героям, звісно, до лиця
      Завжди були синці та гулі
      І біль в загоєних рубцях,
      Як знак про подвиги минулі.
      Парфумів ніжний аромат,
      Костюми, щойно після праски,
      В руках гарячий автомат -
      Такі не відають фіаско
      Та не чекаю я добра
      Від рафінованих героїв.
      Суворі будні - це та гра,
      Що спекулює на здоров'ї.
      Надія в серці ще горить
      І вірі місця не забракло,
      Що хтось зуміє повторить
      Дванадцять подвигів Геракла!
      Робота буде не з легких...
      Чекають Авгієві стайні
      На мужніх, сильних, молодих.
      Чи ж прийде він, герой останній?



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Сповідь грішника
      Злої втоми пута олов'яні
      Сплутують думок важку ходу.
      Несучи ті думи окаянні,
      Я, життям стриножений, іду.
      І не буде тій ході спочинку
      В обширах сердечних володінь.
      Зникне десь за відблисками вчинку
      Мрій амбітних ефемерна тінь.
      Я несу всенепрощенну ношу
      Скоєних неправедно діянь.
      Скільки літ змарновано хороших,
      Скільки сліз у чаші покаянь!
      Через душу мощено дорогу
      Валунами вистражданих слів.
      Я по ній дійду-таки до Бога
      І не стану зайвим на землі.
      Та допоки зродиться в потугах
      Памолодь прийдешньої доби,
      Йти мені в неславі і наругах
      Полем пересудів і ганьби...



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Символ Нації
      Мих. Саченку

      Ще любили ми всі однаково
      І вождів ще вітали весело
      Прапорами кольору маків,
      До "Червоної книги" занесених.
      Ще такого ніде не бачено -
      На горищі у баби Насті
      Духом сіна було освячено
      Найвеличніший символ Нації!
      Він світився такою цнотою,
      Що забудешся й про еротику...
      Я від нього бажання всотую
      І п'янію від того дотику.
      Перед ним на коліна падаю
      І вчуваю відгомін епосу;
      А горище відгонить ладаном,
      Чебрецями і цвітом вересу.
      Місяць нашими бавиться долями -
      Над вербовими висне вежами,
      А цупкі лопухи долонями
      Гладять литки, на сіні одлежані.
      Хай дорога важка ще ториться -
      Єдність колосу й неба збудеться.
      Символ Нації, той що в Моринцях,
      На горищі отім - не забудеться!

      2003р.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Повір у себе
      Заблаговістилося!...
      Слава прокотилася
      Силою зарвійною
      Понад Україною.
      Нам судилось вижити
      У сорочці вишитій.
      Вічне жито сіяти
      І про щастя мріяти
      У коханні ніжитись
      І дитятком тішитись.
      Нам добра бажалося
      А воно не склалося!
      Ми були розчавлені,
      Під ярмо поставлені,
      Вік служили "братові",
      Як підручний катові.
      Ручкані з ганьбою,
      Зраджені собою.
      Нам таки навіялось,
      Та не те, що мріялось...
      Лякані сибірами -
      В справедливість вірили!
      Мічені гулагами -
      Зеківськими благами.
      Соловками-зонами,
      Вовчими законами.
      Супом-баландою,
      Лихом та бідою.
      Перевиті тугою,
      Страхані наругою.
      Працею замучені,
      З нуждою заручені.
      Долею обдурені
      Ті, що розкуркулені.
      Владою зацьковані -
      Сколективізовані.
      Там, під магаданами,
      Біломорканалами,
      Тундрами, уралами
      Масово вмирали ми.
      Гнані і принижені,
      Під "нульовку" стрижені,
      Гноблені, гвалтовані,
      Гратами гартовані.
      Страчені - повішені,
      Кулею потішені.
      Голодом заморені -
      Духом невпокорені!
      Смертю закатовані -
      Реабілітовані...
      Баченим-небачено
      Українства втрачено.
      Чи ж над краєм-прірвою
      В себе ми повіримо?

      2006р.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    68. Зерна доброти
      Вище справедливості -
      Тільки доброта,
      А вона від щирості
      В душах пророста.
      Тій душі, що випестить
      Парость доброти,
      Бог до раю вимостить
      Вдячності мости.
      А оту, що всіяна
      Колючками зла,
      Жде гріхами зміряна
      Пекла крутизна.
      Тепле слово, мовлене
      В доленосну мить,
      Здатне в душах зломлених
      Віру запалить.
      Між чеснот омріяних
      Можеш вибирать,
      Та й тоді одній із них -
      Доброті - не зрадь!
      А якщо ж байдужості
      Вас прониже дух,
      Значить корінь мудрості
      у душі протрух
      Та не втратить чинності
      Істина проста:
      Вище справедливості -
      Тільки доброта!
      1997 р.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. А думки на осінь повело...
      Умліва в переситі спекотнім
      Розпашіла колоскова даль
      І на серце скапує самотнє
      Невловима лоскітна печаль.
      Я сприймаю логікою зору
      Хаос хмар в гармонії дощу,
      Як в буденну пообідню пору
      Логіку гарячого борщу.
      Ще з колиски в пам'яті засіло,
      Та й зове і манить звідтіля
      Рідна призьба, хата біла-біла...
      І донині погляд звеселя
      Бездоганна вивершеність глека,
      Тин у мальвах, споришевий двір
      І старий, костенківський, лелека,
      Що бентежно молиться до зір.
      Тут у всьому є присутність Бога:
      Це й краса довершена трави,
      І мурашки досконалість строга,
      І вогниста вигнутість брови...
      День пірна в чарівну прірву ночі-
      Гусне тиша, гомін засина,
      Тільки річка хвилею хлюпоче,
      Наче хоче вихлюпать до дна.
      Дух добра витає понад світом,
      Юний птах нагулює крило.
      Ще в душі квітує тепле літо,
      А думки на осінь повело...
      2005р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Слово про слово
      -Заговори, щоб я тебе побачив,-
      Казав мудрець своєму візаві.
      Проворний ти на розум, чи ледачий,
      Чи в тебе, може, вітер в голові?
      Заговори... Я знатиму напевне-
      Красиву, чи потворну маєш суть.
      Чужі думки, як кажуть, діло темне,
      А в темний льох завжди свічу несуть.
      Буття є Бог. А Боже Слово - віще.
      І нам Творець, що Слово сотворив,
      Із уст в уста, про тлінне і про вічне
      Нетлінним Словом Істину відкрив.
      Немає слів пустих та незначущих,
      З них кожне в світ печать свою несе.
      Чи в манускриптах древніх, невмирущих,
      Чи то в модерних розвідках-есе.
      Палкі слова в контексті революцій
      Не згірш разили кулі, чи гармат;
      Як ті, що їх сказав колись Конфуцій,
      Чи ті, що їх не вимовив Пілат.
      Слова для думки, наче крила дужі,
      Несуть її через віки й світи.
      І в заметіль цензурної остужі
      Сягнуть-таки жаданої мети.
      Кріпімо слово ділом повсякденним,
      Хай нам прибуде розуму й снаги
      Перерости над призітхом буденним
      Лайливих слів задавнені борги.

      2005р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Що там далі?
      Насолод не прагну примітивних
      В запалі злютованих потуг.
      Прагну друзів, щирих та гостинних -
      Друг у щасті, він і в скруті друг!
      Чи краса врятує нас від згуби
      Сірих буднів,довгих та нудних?
      Ба! Ревуть ієрихонські труби
      У новітнім значенні оних.
      Світ мінливий в сталості жорстокій
      Інквізицій, диб та гільйотин.
      І пливуть сукровиці потоки,
      Вкривши флору смородом густим.
      Будівничі веж од Вавилону
      В раж крутий впадають раз поз раз,
      Та гендлюють буквою закону
      В боротьбі за теплий унітаз.
      І гряде нове стовпотворіння...
      Натовп - це зручніше, ніж народ.
      Звідки родом? Де його коріння?
      Де фатальний долі поворот?
      Ще поволі,- добре, що поволі!,
      Сущий раб до помсти закипа.
      І нуртує на вселенськім полі
      Злоба люта, дика та сліпа.
      Світ затягся в зашморгу ілюзій...
      Що там далі - світло, чи пітьма?
      Меч Дамоклів, чи Гордіїв вузол?
      Відповіді поки що нема...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Начало начал
      Ніхто не знає достеменно,
      Та, врешті-решт, не в тому річ,
      Коли та мить була знаменна,
      Що розділила день та ніч.
      Коли земля навколо себе
      Здійснила перший кругорух
      І сонцем висвітилось небо
      І стало все, як є, навкруг?
      Всьому шукай першопричину,
      Спонуки вічне джерело.
      Аж отоді належним чином
      Пізнаєш те, що відбуло.
      Пізнаєш істину творіння
      В безсмертній величі Творця
      І суть святого Воскресіння
      В пожертві Сина і Отця.
      І ти, прозрінням оповитий,
      Допоки розум не зачах,
      Збагнеш, що варто в світі жити,
      Бо ти - начало всіх начал!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --