ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2019.07.23 03:12
На листі потьмяніла бірюза,
І ніч ковтнула обриси пресвітлі.
Осінній смуток в душу заповза,
Вогні у небі, як відьомські мітли.

Літак у темряві летить, свистить,
І сопла випускають скрип і скрегіт.
У моторошних призвуках на мить

Іван Потьомкін
2019.07.22 22:06
Коли од раббі Нахмана я був далеко.
Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
І був наївним, бо гадав, що потім
Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
Роки громадили слухняно сподівання
І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
Якби на старості, уж

Серго Сокольник
2019.07.22 22:01
День закінчує вечір
Нескінченності літа. І ось
В небі пташка щебече,
Що замерзне в зимовий мороз...
І метелик літає
Від кульбаби до хмелю... Та ні...
Він свою відшукає
Поміж скелець труну у вікні.

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 17:34
Ще не бачу таємної кнопки.
Викликати спецназівців - зась.
Йде нападник: перевертнем, гопки...
Таргану висота не здалась.

Висихає невдаха тропічний.
Дві петарди по ньому... і тиш.
Повз до мене повз Ямпіль та Ічню,

Сергій Губерначук
2019.07.22 15:18
Мурчить і грається з тобою, мов з клубком,
смугастий тигр з оранжевим оскалом.
Це ти вдихнув і видихнув магічне "Ом"
і приручив його своїм язичним жалом.

Ти не псуєш нас, мову джунґлів знаєш ти,
і кожне дерево тобі підзвітне над тобою.
Ти сірій

Олександр Сушко
2019.07.22 13:19
Варить гарно в торгаша кебета,
Не потрібна бізнесу війна.
Мають дезертири президента
Не солдата, а веселуна.

Цирк на дроті років п'ять ітиме,
Віп-паяца полк охороня...
Мій окоп патьоками рудими

Тетяна Левицька
2019.07.22 13:16
Не впаду! Уже трималась
за життя прозорі весни,
за ковток води причала,
кригу, що повік не скресне.

Так трималася за небо,
що аж пальці заніміли -
над хатиною, іще ж бо

Олександр Бобошко Заколотний
2019.07.22 11:25
За Фаренгейтом
вже під чотириста п’ятдесят.
Рею! Ще зовсім трохи – і…
все спалахне,
й не врятуватись нам від невігластва (свят-свят-свят!),
хоч би і Світязь на полум’я вилити. Ч

Світлана Майя Залізняк
2019.07.22 10:00
А брехня не куля і не меч -
змій лускатий, з-за ліани виліз.
Обирай війну чи не переч,
друг мовчить, покашлює: "Не в силі...".

Із пащеки ллється лабуда,
виверти фіксуються на плівку.
Снивсь у зливу дух-Сковорода,

Олександр Сушко
2019.07.22 09:44
Народець глупству, врешті, здався,
Голосував, мабуть, і ти...
Сховатись хочу у оазу,
Пірнути в краплю самоти.

А там - похилені берізки,
Ріка хлюпоче в береги...
Натомість маю партій списки,

Олена Побийголод
2019.07.22 09:02
Із Івана Буніна

Під небом неживим свинцевим -
похмурість лісових пустель:
нема кінця в снігу деревам,
й далеко до людських осель.

Лише туман молочно-синій,

Вікторія Торон
2019.07.22 08:50
Коли тікає глузд, тоді згасає світло,
слизька гаряча ніч розчахує свій зів,
немов отруйна брость, брунькується і квітне
щуроподібних лиць ошкірений загін.
Вони візьмуть в кільце, страшні химери хатні,
і ти вже белькотиш від наступу погроз:
«Та це

Ігор Деркач
2019.07.22 08:44
Що не написано у небі,
то є табу. От є! І – край.
Якщо кебеті не до тебе,
то і кубіту оминай.

У Феї не проси авансу,
у Геї щастя не проси.
Нема удачі, мало шансу –

Микола Соболь
2019.07.22 08:07
– Порохоботи!
– Зрадофіли!
Люди! Чи ви подуріли?
Оком не встигнете моргнути –
Країни вже може не бути!
Туман застеляє очі.
У зраду грають і руїни.
Тільки ніхто не хоче

Володимир Бойко
2019.07.21 23:15
Я тебе не забув,
Хоч і мав неодмінно забути,
Вже вогонь догорів,
Дотліває дощенту зола.
Але час проминув
І послабшала дія отрути,
З океану чуттів
Позосталися бризки тепла.

Ніна Виноградська
2019.07.21 20:11
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
Та половіє, повниться колосся,
І пахне липа, а дощу нема.

З'єдналось поле з синім небокраєм
І прапором держави скрізь цвіте.
А невеличка перепілок зграя

Сергій Губерначук
2019.07.21 15:16
Важлива путь чи ні – ти сам чи ні вирішуй.
Віршуй її чи так без пам’яті промчи…
Одне у всіх одне! Чим шлях наш вечорніше,
тим ще страшніша ціль, хоч падай, хоч кричи…

Тому у цім саду я тишу переймаю
і споглядаю час – метелик над’ідей…
Хай пурхають

Микола Дудар
2019.07.21 14:54
Будь-де і будь-коли
Прийде на поміч
Одна із тисячі молитв -
Дівочі очі…
Погодьтесь, сила їх
Є віковічна
В серцях все точаться бої
Ой… чоловіче —

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 14:53
ця наповненість має дзеркала і шлюз.
Десь обшмульгані двері, бенкетки, завіси.
Я росла між аланів, напудрених люсь
на горбочку левади сараєвих місив.

Ми збирали з бабусею (ша...) кізяки.
Кроленята пищали - рожеві, гладенькі,
жабенята стрибали у гл

Віктор Кучерук
2019.07.21 14:35
Не вимислити мріями пори
І не відчути в дивних сновидіннях
Той час, коли у любощах гориш,
Від самоти шукаючи спасіння.
В гарячих блисках жданого вогню
Зникає світ навколишній раптово,
Але тебе в тому я не виню,
Що опинився в полум'ї любові.

Олександр Сушко
2019.07.21 13:41
Заплановано в середу
Страту. Кличуть лакуз.
Відьма трутою велету
Зробить звично укус.

Регітня у гармидері,
Крики: - Шкіру лупи!
Мляво глипають сидори

Ігор Деркач
2019.07.21 11:22
ІДо світанку – урочиста мить.
На орбіті тане двоєликий,
обіцяє – буде день великий!

Розбудили зоряну блакить
лісові і польові музики.

Ирій синім полум’ям горить.

Олена Побийголод
2019.07.21 09:32
Збулося! Я - бабуся.
Уляпалась таки.
Тепер, мабуть, зігнуся,
як інші всі бабки;

тепер, мабуть, полізе
з-під фарби сивина,
у крові - брак заліза

Світлана Майя Залізняк
2019.07.21 09:17
Дощ пройшов. Змивав пюпітри,
ветхі рядна, пил з макітри...
майталалося колосся...
Все наснилося, збулося.

Бігли гуси - не щипали,
ухопив Трезор за палець,
лис кривився "ваговито...".

Тетяна Левицька
2019.07.21 07:51
Ты в шоколаде, дом, семья, работа, все отлично,
И соразмерно движутся твои дела из года в год.
И вдоль беседки сладкий  виноград, и в жизни личной
все замечательно, уютно, никаких забот.

Машина часто барахлит? Не печень, слава Богу!
Былое вспомнитс

Іван Потьомкін
2019.07.20 21:11
Опівночі неждано випав сніг.
Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
Налив вина і з келихом тинявся по господі.
І чи лапатий сніг, чи хміль
Навіяли й передали вустам,
З дитинства любі рядки Цзю Си:

«До відлюдника в гори

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 18:37
Хто замовив, а хто вбиватиме -
нам однаково, орле білий.
Обкладали мурзилки ватою,
та й за стіл з галушками сіли.

Ми здіймалися над оливами,
відмивали у морі крила.
От за те, що були щасливими

Козак Дума
2019.07.20 16:27
Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі

Сергій Губерначук
2019.07.20 15:14
Літній вечір з-під мороку в сутінки довгі,
мов за коси, вже виволік ніч дощову.
Вітер випав з колиски під вільхи розлогі
і задмухує землю, мов рану живу.

Дуб хрипить і регоче відразу потому.
Гайвороння лоскоче йому всі кістки.
Звір засів у дуплі

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет

Ігор Деркач
2019.07.20 13:28
Щасливі миті і путі
у суєті не пропадають
і неодмінно є і ті,
які минуле нагадають.

Ідуть літа у самоті,
а залишаються на пам’ять
часи і миті золоті,

Любов Бенедишин
2019.07.20 11:05
Любов манила, як Говерла –
Творила сни і міражі…
…Наївна дівчинка померла
В моїй зневіреній душі.

Не пошкодую. Не заплачу.
Свобода плесне по плечу…
...У порожнечу не-о-значень

Олена Побийголод
2019.07.20 09:59
Торонтсько-Оттавська,
ковбасно-Полтавська, -
тобі, Україно, привіт!
Івано-Франківська
та Сан-Францисківська,
вмістила ти весь білий світ!

Безмежно-Одеська,

Надія Тарасюк
2019.07.20 09:31
Це літо
багате
на дощ
і спомин,
оздоблений ромом.
У небі
загоєним громом
чалапають

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 09:04
Викидалися на берег
з океану слів кити.
Кружеляли сизопері...
Як було не підійти?

Рятували невсипущі.
Блискотіли плавники.
Нахилявся мій гладущик...

Юрій Сидорів
2019.07.20 07:30
Гаї пожовкнуть, хащі лісові,
Торкнеться колір сосен і ялинок,
Маслята повсихають у траві...
Колись охопить всіх сумний спочинок.

А поки що чманіє бузина,
Городів і садків імператриця.
Як висохне - то спатиме й вона.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Віктор Сурженко
2019.06.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Василь Кузан - [ 2018.10.21 20:44 ]
    Тепло задиратся зо мнóв
    ***
    Тепло задиратся зо мнóв:
    То кліпне оком, то ся спряче.
    Ги мняч по небу сонце скаче
    И нóвтóв тягнеся сумнóв
    Октóвбер довгый.
    Мнягко дощ
    Зацяпкує за вшиник студінь…
    Челлині яблыка на блюді
    Годуут динь.
    Добігли до
    Вчорашньых споминȕв про вто,
    Ош кури нести перестали
    Израна яйця. Много сала
    Удклала óсінь…
    Щи по сто
    Налляти треба, бо зима
    Иде з-за берега студена.
    Домак далеко до Едема,
    А нóвта тягнеся сумна,
    Ги путь, що ним идеш из раю…
    Даколи видится – вмираю.
    Колыше світ болигóлóв,
    А світ задиратся зо мнóв.

    21.10.18 © Василь Кузан

    Словничок:
    Задиратся – заграє, чіпається до мене,
    Прятатати – ховатися,
    Ги – як,
    Мняч – м’яч,
    Нóвта – пісня,
    Вшиник, ошиник – комір,
    Домак – зовсім,
    Колыше – гойдає,
    Видится – здається
    Болигóлóв – отруйна рослина.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  2. Богдан Манюк - [ 2018.07.20 14:15 ]
    З циклу
    *****
    Лялька-мотанка час вибирає і руки
    для появи своєї. Утішся, майстрине,
    що магічне до тебе раптово прилине.
    Доторкнися до нього й нікому – ні звуку.
    У мовчанні – сходини. А вниз чи угору –
    вибирати тобі. Не спіши. Не барися,
    як оті на горі причепурені лисій, -
    розпізнай, обігрій непокірну покору
    миловидної ляльки, котра без обличчя,
    бо нових не буває у світі тісному
    без вітрів і хурделиць, і дужого грому –
    хто б розумний таке для творіння позичив
    серед гір, звідкіля і до неба найближче,
    і думки не вмирають – мотають, мотають,
    наче рай захищають натужливо скраю
    від пекельного вогнища і попелища.

    Паралелі
    1.
    Приборкали трепет у лісі хмільному
    розлючені ливнями й холодом дні.
    Повернення осені хутко додому –
    як ода посвареній вельми рідні.
    2.
    Хто трЕпетника* захистить,
    у шапочці маля?
    Ади, листви аж дві чоти
    вітрисько закружляв.
    3.
    Рідня розріднилася, б”є в барабани,
    та музику трепетну вимолив ліс:
    грибами, грибами, грибами, грибами
    продовжують ноти на царинці** зріст.
    4.
    О, не взяла гриба рука
    і ноги - човг та човг…
    Хтось просто осінь тут шукав
    і з трепетом пішов.

    *Їстівний гриб;
    **галявина.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  3. Богдан Манюк - [ 2018.07.17 17:21 ]
    З циклу
    *****
    Отамани вітрів
    поселяються здавна в печерах,
    голосисті, як доля,
    і вельми прихильні до струн.
    Віртуозно і ревно
    запрошують нас на вечерю
    в загадковому небі,
    у горах
    та в колах відлунь.
    Відрізають уміло
    дароване сонцем проміння
    надвечір”ю п’янкому –
    навіщо такому краса,
    що віддасть, відрум’янившись,
    тіням старого каміння
    і далеким-далеким,
    не рідним йому голосам.

    *****
    Важниця* димом допише етюди,
    ті, що читатимуть гори повсюди.
    Кожна по-своєму, тихо і шумно.
    В небі розтягнуті ду-ду-ду-думи,
    гейби гармонь у руках гармоніста.
    Музиці тісно! Музиці тісно
    в тому етюді та в цьому етюді,
    вже недоступним липучій огуді,
    здавна незмінній володарці долу…

    Ти усміхнешся і скажеш спроквола:
    музики і сушені в нас доволі.

    *Піч з дахом для сушіння фруктів.

    *****
    Вийдемо врозтіч з весни преч Говерли.
    Жонва відстукає азбуку морзе
    поглядів наших, вогненно завмерлих,
    доки за літо закотимо грози
    через усе неминучо минуче,
    біле і чорне, очорнене біле.
    Хто нам порадник? Минулого лучник –
    цілить, обожнена, цілить і цілить.
    Може, забаг переміряти гори
    стрілами з голосом давньої лютні,*
    може, убив нас, розлучених, вчора
    і відпускає без душ у майбутнє.

    *Музичний інструмент.

    *****
    Тиблям* зимарку ** тримати високо
    з правого боку і з лівого боку,
    стиснувши стіни ялинові міцно.
    Тиблі не зрадять, як вимоклі ліци.***
    А на зимарці триматися літу
    за скопійовану ним же розмітку
    з чорних летовищ для янголів білих,
    з вишивки зорями, що не зуміли
    жодні закохані в нас розгадати
    й ми, покохавши, до тиблів зубчастих
    душами схожі на вічних висотах,
    мов одночасно – до щастя і проти…

    *Кілки, які використовують при будівництві гуцульських осель;
    **хатина в горах;
    ***віжки.

    *****
    Файка за файкою – кільцями дим
    коло зимарки. А диму куди?
    Може, на захід, а, може,- на схід.
    Щойно на світ, але мудрий, як дід –
    знає наосліп найкращі шляхи,
    звично хутчіший од кожного –пчхи!-
    Файка за файкою – іскорки в тан
    вище зимарки. Яка висота
    їх обнадіє і вмить проковтне?
    Знову файкам недовершене днем
    вперто чеканити в плині чекань,
    де переходить у правду обман.

    *****
    В тами* ковтки великі,
    тама тамує спрагу,
    знає покірні лики,
    знає шалені лики
    річки, яка на благо.

    Тамою теж тамує
    давні страхи горянин,
    наздоганяє всує
    і вибачає всує
    час, що під таму канув
    з буйним його завзяттям,
    з вістками, мов оргамі,
    аж допоки лататтям,
    пелюстковим багаттям
    в річці не стати тамі.

    *Гребля.

    Надвечірнє купання

    Водоспад одягає купальниць нагих
    в сорочки і чільця від Творця і спокусника.
    Червоніюче сонце на обрії луснуло
    й розсипається геть за законом дуги
    рушниками у барвах покори і зваб,
    що купальницям ляжуть на шиї розніжені
    в час, коли у прозорім не гріх поманіжитись
    і гріхом не здружити красу і слова.

    *****
    Рибко у водах карпатських, пів світу
    думає, як то по літніх дощах
    битися в фатці,* аби золотіти,
    наче запалена вчасно свіча.

    Рибко, свічею тобі догорати,
    хай золотою, нехай у воді,
    поки не стямиться гУцул кирпатий,
    в’яжучи вузол бажань і надій.

    Що завузлує, того не минути,
    але підкаже йому висота:
    міддю – надумане, міддю – почуте,
    золотом лиш не похилі літа.

    *Сіть.

    Нерест

    Тирло* віщує, сміється, примножує
    літо приховане, літо підводне.
    Рибки собі виколисують сходження
    світла і світу з безодні.
    Рибки розсіюють іскри зародження,
    найхолодніші та щонайцупкіші.
    В рибок навчаюся срібними й гожими
    вгору виводити вірші.

    *Місце нересту.

    Нічний пейзаж

    Від чорної кішки, порадниці нічки
    розходяться кола з вогнистими -няв!-
    і дивляться сови, як злодій у вічко,
    на тарницю,* що відділяє коня
    від затишку стайні для зайшлого вітру,
    порадника вершника – зможуть удвох
    фарби привезти для нічної палітри,
    аби відрізнити од вічності мох,
    по горах повзучий, подібний до віжок,
    попущених щедро – хоч волю рости –
    у колах грайливої чорної кішки
    та в зорі совиному без висоти.

    *Сідло.

    *****
    Не чатують гадюки на зайшлого.
    Не пручайтеся, пні,
    моховіючі пні.
    Чи не вами притулок гадючий означено,
    що своє розгубив,
    що своє одзвенів,
    а натомість од шкури лискучої
    зашарівся знічев’я
    опівдні
    опів
    на приховану вічність у горах,
    отам,
    де умер потічок,
    мов гадюка замучена –
    для чужого – прощальна чужа нагота.

    *****
    Вибрав у душу жало
    по мовчазній мольбі.
    Келихи проводжають,
    кланяючись тобі.
    Стільки вина не вип”єш,
    щоб відцуратись гір.
    Цвітом гірської липи
    музика давніх лір
    в келих нараз опала,
    чи не останній той,
    що переможе жало
    й дужчих накличе – сто.

    *****
    Закінчились вакації
    карпатської весни.
    По храмі лісу – з тацею,
    збирає цвіт рясний,
    а ще – чимало зелені
    і вдосталь синяви.
    Хто жертвує – звеселений
    і до висот – правий…
    Лісною літургією
    примножено дива:
    стають ялини віями
    Карпат, що в молитвах…

    Світанок

    Заструмує мовчання,
    впіймає мовчання
    далечінь, що виводять
    з-за гір і з-за скель
    мерехтливі прочани,
    сяйливі прочани,
    для яких і хмарина –
    уквітчаний бриль.
    Ані звуку до селища в димці!
    Вітаймо
    недосяжне, приведене
    кожному в дім,
    і прочан у блискітках
    на куполі храму,
    споконвіку відомих
    у селищі всім.

    *****
    Флєцкавка* з гір у неділю святу.
    Флєцкавка, коню, а купол церковці
    в наші мандрівці прихований зовсім
    тими, хто знає, як долі ростуть,
    в горах посіяні, знесені вниз
    дужим потоком, прицільним потоком.
    Досить не вірити третьому оку –
    кожен своєму, мій коню. Збагни,
    чом під копитами трави долин
    і віднедавна не хочемо вгору.
    Долям, ади, надощило покору,
    флєцкавки їхньої не обійшли…

    *Дощова погода.

    *****
    Голубка низько над обійстям
    весіллю посилає вістки.
    Крилом кривавим – про утрату,
    крилом вцілілим – про відплату.
    Ловіть нещастя, захмелілі,
    що посилали птасі білій,
    але собі знайшли те саме –
    у голубино-ніжне – камінь.
    Станцюють винні та невинні
    «Голубку» князю та княгині.*
    Одне крило нараз – криваво,
    А інше – полум’ям яскравим,
    яке по нитці,
    нитці білій
    від духа темені прибігло.

    *Молода пара на весіллі.

    *****
    Будеш ходити собі, як цизорик,*
    ландати** за і погрозливо проти
    вітру гірського, що прагне покори –
    ти ж бо не перший,
    та навіть не сотий
    з тих невгамовних опришків сучасних,
    хто не злякається і без фузеї,*
    хто або світиться, або погасне,
    але вельможного дурня не клеїть.
    Просто віншує стежу і вужевку****
    на перевалі
    та на видноколі
    й пісню, мов стяг, - на донебному древку
    душам, як осінь підтоптана, голим.

    *Кишеньковий ніж;
    **волочитися;
    ***рушниця;
    ****шнур.

    Війна

    Сходяться залпи, розходяться залпи,
    гейби над норами затхлими чаплі,
    вгору вихоплюють нас по-одному:
    досить гостини – на небо, додому,
    бо ж допивали тернівку до краплі,
    посмішки порівно й бОханець навпіл.
    Чом же і смерть не ділити жовнірську?
    З янгольським хором зливається військо.

    *Буханка.

    Підвісна переправа

    Висоту набираєш, немовби чічки*
    в мальовничий букет – аж тамуючи подих.
    І Господь, далебі, так у небо відходив,
    відпускаючи крихти земного з руки.

    Не вагайся ні миті: дозволь пелюсткам
    облітати з чічок, назавжди облітати
    несподіваним острахом – прямо в багаття,
    від якого рятує Господня рука…

    *Квітки.

    *****
    З келії вийти б… У гори? У вічність?
    Губиться в помислах чесних чернець.
    Зранку, схвильований сонцем, - епічно,
    Згодом лірично – до зболених лиць
    у завіконні, його завіконні,
    рідному, звісно, й, без сумніву, - ні.
    Епос з очей опаде на долоні,
    лірику вигоїть хрест на стіні…


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (12)


  4. Василь Кузан - [ 2018.07.09 17:08 ]
    Мала мама три сини
    ***
    Мала мамка три сыны,
    Та всі были русины.

    Старшый быв русин по крови,
    Мав думкы простъі й здóрові,
    Знав, ош Україна – Русь
    И мовчав про вто чомусь.
    Ввüн ходив на заробüткы
    В Рóсію, так ги до тüткы.

    Середущый – менше мудрый –
    Всім мозґы довкола пудрив,
    Ліз усяде з свóйов правдов,
    Про народ окремый правив.
    И в Мадярщині робив…
    Що впóвісти? Добре жив.

    А молодшый – щи дітвак –
    Поняти не мüг нияк:
    Як ото браты май старшъі
    Тüлько в сóбі маут фальші?
    Каждый тягне сам сóбі,
    Докüть не пüде у грüб.

    Як ото їх помирити?
    Всі – єдної мамкы діти.
    Роблят в празникы и будні,
    А сыны, поправді – блуднъі…
    Єдности у них ни є.
    Гüрко на души стає.

    Пробóвав и сяк, и так,
    А оно ни йде нияк…
    Сів увüн товды на шіфу
    И в Америку почіхав.

    09.07.18 © Василь Кузан


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  5. Ірина Вовк - [ 2018.07.06 12:52 ]
    Театр "МЕТА": Свято Івана Купала (сценарій)
    Громада обирає Війта.

    Війт. А кого візьмемо в Писарі?

    Вибирають Писаря. Війт вручає йому перо і папір.

    Писар: Дякую громаді за довіру! Постараюсь літопис гарно писати, щоб нащадки могли прочитати. Тільки дайте назву хати, щоби було що писати. Мушу вас порахувати і усіх переписати, ні про кого не забути, а про всіх вас пам’ятати, бо як вхопить чорт дівчину, буду нести я провину. Наскільки мені відомо, серед присутніх тут нечистої сили нема. Тому хочу дівчат попередити, що коли парубки будуть вам говорити, що бачили перелесника, чи відьму, що з димаря вилетіла і шастала по селу, то не вірте тим пліткам, бо хлопці навмисне залякуватимуть вас ними, щоб провести додому, чи поцілувати, чи… повечеряти. Ну, а так як у нас мова зайшла про нечисту силу, то не лякайтесь, якщо буде погана погода. Коли дощ буде іти крізь сонце – то це чорт дочку заміж віддає; коли грім та блискавка – то сам чорт вирішив побратися з відьмою. Недаремно в народі кажуть на погану погоду «чортове весілля». На тому буду кінчати, але мушу нагадати, щоб не забули дати назву своїй хаті.
    Війт: Писар свої обов’язки знає, тільки ще щоб дав назви вулицям і пронумерував хати, а то ще хтось вночі заблудиться і до сусіди зайде. Будівничі ж нехай гарно наше село побудують, щоб того не сталось, бо не оберемось клопотів. Ціпакам буде завдання берегти нас відлукавих духів та людей. Корчмар і кухар щоб зважали, щоб наші шлунки наповняли. Тепер громаді вказівки: не сумувати, спиртного не вживати, годинники заховати, бо відтепер у нас один годинник – сонце, а хто не заховає, то того будемо топити й витягнемо тоді, коли годинник зупиниться. Стежити за порядком, не нищити природи. (Вказується «знак» для сходу, а також різні побутові речі і всі розходяться).

    Перед обідом дівчата плетуть з квітів гірлянду. Беруть дві палиці (одна рівна, а друга розгалужена внизу) і зв’язують їх так, щоб вгадувалась людина з розведеними руками. Прикрашають гірляндою. Це «Коструб» (або по-іншому«Іван»). Ще готують пучки кропиви.

    ОСВЯЧЕННЯ КРИНИЦІ

    Дівчата з Кострубом ідуть по селу і, співаючи, збирають людей до криниці. У руках у дівчат кропива.
    Пісня: «Ходіть, дівки, на вулицю, викопали вже криницю.
    В нас водиця чудова – чиста, свіжа, здорова…».

    Коструба застромлюють у криницю.

    - Наша водиця студена – сонцем, місяцем і зорями свячена!
    - Куди водиця тече, там травиця росте.
    - Водиця – наша матінка, все сполоще, крім лихого слова.
    - Чиста вода, як сльоза; глянь у воду та на свою вроду.
    - Всього не переймеш, що водою пливе.
    - Прийшло з води, пішло з водою.

    І дівчина: «Гей, око Лада,
    Леле Ладове,
    Гей, око Ладове,
    Ніч пропадає,
    Бо око Лада
    З води виходить,
    Ладове свято
    Нам приносить.
    Гей, Ладо!
    А ти, Перуне,
    Отче над Ладом.
    Гей, Перуне,
    Отче над Ладом.
    Гей, Перуне,
    Дай дочекати
    Ладо Купала.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: У нашу хату.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: Солод ситити.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!
    І дівчина: Щоби і внукам
    Те пам’ятати.
    Гей, Купала!
    Всі: Гей, Купала!

    Одна або більше дівчат читають, а друга повторює для громади ті рядки, які говорять всі.

    Дівчата: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
    Всі: Добрий день, водичко, найстарша сестричко!
    Дівчата: Обливаєш гори, коріння, каміння, облий і мене!
    Всі: Облий і мене!
    Дівчата: Від всякої мерзи, від пагуби.
    Всі: Від всякої мерзи, від пагуби.
    Дівчата: Абим була така велична, як весна.
    Всі: Як весна!
    Дівчата: Абим була така красна, як зоря ясна.
    Всі: Як зоря ясна!
    Дівчата: Як радіють теплу, так аби мені раділи.
    Всі: Так аби мені раділи!
    Дівчата: Щоб була така сильна, як вода.
    Всі: Як вода!

    Хлопці виймають Коструба з криниці, замочують його зелену голову-гірлянду у воді і окроплюють присутніх.
    - Що з неба каплею, то на землю сторицею!
    - Води боятися, то не купатися!
    Дівчата беруть кропиву, жалять хлопців і всі пересуваються від криниці на галявину.

    ПРОЩАННЯ З ПЕТРІВКОЮ

    Всі виходять на галявину. Хлопці збоку застромлюють в землю коструба, а дівчата складають посеред галявини кропиву в одну купу. Потім співають і скачуть через неї, а хлопці грають «Гиля-гиля» (футбол), або ж роблять якусь роботу.
    Звучать купальські пісні:
    «Ой за нашим садом три місяці рядом…»
    «Та ходила Уляночка по межі…»
    «Через наше село везено дерево…»
    «Ой у полі криниченька, упалася зозуленька…»

    І дівчина: Дівчата, а чи знаєте ви, як виникла кропива?
    Всі: Ні, не знаємо!
    І дівчина: Ходіть же сюди. Я розповім вам дуже цікаву легенду про кропиву, волошку та пташку зозульку. (Усі сідають). Було це дуже давно. Тоді ще ліси не насаджувалися людськими руками і все йшло за велінням матері-природи. Жив собі один чоловік. І була у нього донечка Марійка: вродлива та добра дівчина. Любила вона сидіти на березі річки, вишивати та співати. І від співу її розцвітали квіти, зеленіли дерева, соком наливались плоди, а водиця підхоплювала її дзвінкий голос і несла аж до синього озера, в якому жив Вуж. І посіяв він в його самотньому серці неспокій, і привів на берег річки. Відтоді, обернувшись у красеня-парубка, Вуж щодня з’являвся на протилежному березі ріки і слухав пісні Марічки. Поява незнайомого парубка спочатку злякала дівчину, але згодом вона звикла та співала лишень для нього. Минав час і одного разу у хаті Марічки з’явилися старости. Не хотів батько віддавати доньку незнайомому парубку, та довідавшись, що Марічка давно знає і кохає його, погодився і благословив їх на злуку. Покинула Марічка батьківську оселю. Зостались позаду ліс, річка, а попереду синіло озеро! В’їхали вони в озеро і опинилися на дні. Там стояв палац Вужа. У злагоді та любові жили Вуж та Марічка. І знайшлося в них двійко діточок: Василько і Горпинка. Якось захотіла Марічка відвідати батька. Довго відмовляв її Вуж та нічого не міг вдіяти проти бажання коханої дружини. Зібрав він її та дітей у дорогу й суворо наказав, щоб не говорили вони батькові, що він вуж. Доїхали вони до річки, перекинувся Вуж мостом і залишився чекати на їх повернення. Зрадів старий батько приїзду доньки й онуків, та все допитувався: чому не приїхав з ними зять, хто він є, де вони живуть? Марічка пам’ятала наказ чоловіка і нічого не відповіла на ці запитання. Втомлена дорогою, вона лягла спати. А дідусь, частуючи внуків яблуками, все допитувався і допитувався. Маленька Горпинка про все розповіла дідусеві. Взяв він сокиру, подався на берег річки, порубав Вужа-моста і повернувся додому. Під вечір зібралася Марічка з дітьми додому. Приїхала до річки – мосту нема, а на березі море крові. Дізнавшись, що Горпинка усе розповіла дідусеві, вона сказала: «За те, що ти, Горпинко, зробила усіх нас нещасними, бути тобі кропивою! Нехай твою серцевину так же точать черви, як тепер моє серце точить зле горе! І будеш ти приносити людям жагучий біль, який тепер ти принесла мені!.. А ти, мій милий Васильку, будеш волошкою. Люди будуть насолоджуватися тобою, дивуватимуться твоїй красі і завжди триматимуть тебе у своїх хатах!» Ще сильніше заплакала Марічка і полетіла в ліс зозулею, а діти зосталися на березі річки: Василько – запашною Волошкою, а Горпинка – жалючою кропивою.

    Дівчата розходяться або відразу ж ідуть збирати квіти.

    ВІНКОПЛЕТЕННЯ

    Назбиравши квітів, дівчата сідають в коло, плетуть вінки, співають, розповідають легенди.

    ІІ дівчина: Дівчата,нарвіть і вплетіть у свої вінки терлич та тою.
    Всі: А навіщо?
    ІІ дівчина: А тому, що терлич і тою боїться нечиста сила, яка може завітати до нас на свято. Розповідали мені, що в одну дівчину закохався чорт. Довго ходив він до неї у вигляді парубка. Нарешті вирішив взяти її до себе. Мати, готуючи доньку до від’їзду, вбрала голову її квітками терлича та тої. Коли прийшов чорт, то ніяк не міг підступити до дівчини і став її просити зняти з голови квіти. Дівчина, не зрозумівши, чого він від неї хоче, стала скидати з себе все, що було на ній і тим самим дотягла доти, доки не заспівали півні. Тоді чорт сказав: «Якби не терлич та не тоя, була б дівчина моя» і в ту ж мить зник.
    ІІІ дівчина: А я знаю іншу оповідь. Дівчина прибрала свою голову квітками тої і пішла в ліс. Там зустріла вона чорта в подобі молодого та вродливого парубка, який почав до неї залицятися. При тому він постійно просив її: «Скинь, дівко, тою і підеш за мною». В пориві хвилюючих її сердечних відчуттів, дівчина виконала прохання – і чорт зразу ж заволодів нею.
    ІІ дівчина: А ще соком терлича відьми змазують себе під пахвами, коли збираються летіти на шабаш.
    І дівчина. Відваром його вмиваються дівчата, щоб швидше вийти заміж. Скільки дівчина весною знайде кущів терлича, стільки матиме вона коханців.
    ІІІ дівчина. Терлич і тою освячують у церкві і кладуть до колиски маленьких дітей.

    Сплівши вінки, дівчата розходяться.


    ВБИРАННЯ КУПАЙЛИЦІ

    Після вечері дівчата збираються на галяві.

    Дівчата (співають):
    «А наші хлопці недбайливці,
    Не вирубали Купайлиці».

    Співають доти, доки хлопці не принесуть їм «Купайлиці» (невелике деревце верби). Тоді дівчата її гарно вбирають. А хлопці збирають сміття по хатах.


    Хлопці: Здорові будьте! З Купайлом!
    Господарі: Будьте й ви здорові.
    Хлопці: А чи нема у вас сякого-такого, давно застарілого, геть спорошнілого?
    Господарі: У душі не тримаємо, а на дворі може щось і маємо.
    Хлопці: Тоді вимітайте! Щоб воно прахом пішло у вогні Купала.
    Коли зібрали сміття до однієї купи, скликають громаду.
    І хлопець: Виходьте, старі баби, вже заквохтали в болоті жаби!
    І дівчина: Виходьте, старі мужі, вже засвистали в болоті вужі!
    Молодиця: Виходьте, молодиці, вже дівчата на вулиці.
    Громада збирається на галявині, запалюється сміття.
    І хлопець: Хай усе погане й зле пропадає, а добре – зостається й розростається!

    Усі сидять біля вогнища, співають. Коли ж вогнище починає згасати, а пісні замовкати, то наближається час казкового дійства.

    КАЗКОВЕ ДІЙСТВО

    З лісу, несподівано для присутніх, виходить Волхв.

    Волхв: Добрий вечір, добрим людям!
    Всі: (озираючись) Добрий вечір!...
    Волхв: Цілий день спостерігаю за вашими ділами і тішуся вашими піснями. Чи справді ви приїхали сюди святкувати Купала?
    І хлопець: Так, та не з чужої волі, а з своєї. Бо живуть у нас ті сили небесні, що світом керують, і хоч багато чого не знаємо, та віру носимо в серці щиру.
    Волхв: Я знаю, бо це очі і душі ваші говорять. Хай завжди дарує вам своє світло Сонце, зігріває вогонь і радує Купало. Хай будуть благословенні сини великого Руса, онуки Яр-бога!
    Всі: Дякуємо.
    І дівчина. А ви хто, діду?
    Волхв: Я Волхов. А ви звідкіля прийшли у володіння ці лісові?
    І хлопець: Ми не тутешні, ми – з міста Лева.
    І дівчина: Дуже любимо ці вічнозелені гори, де й зібралися зустріти Купала.
    Волхв: А чи знаєте ви, як виникли ці чудові гори?
    Всі: Не знаємо!
    І дівчина: А розкажіть нам, діду!
    Волхв. То ж слухайте! Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами і тополями, долиною текли потічки та річки, багаті на дрібну та велику рибу. Володарем долини був велетень на ймення Силун. Він жив у великому палаці й на нього працювало все населення долини. Люди не сміли покидати маєток Силуна й змушені були працювати на нього безкоштовно аж до смерті. Служив у нього хлопець Карпо Дніпровський, що прийшов від берегів Дніпра. Він подався в мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і Карпо мусів їй чимось допомогти. Працьовитий хлопець був, ніякої роботи не боявся. Через деякий час Карпо вирішив повернутися додому. Але, як попросити у Силуна гроші за службу, не знав. Одного разу, коли Силун вийшов уночі поглянути, як ночує худоба, Карпо попросив у нього плату. Розгнівався велетень, почувши такі слова, схопив Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю так, що аж яма зробилася. Але з Карпом нічого не сталося. Звівся він і відчув у собі непереможну силу. Це, мабуть, землиця подарувала йому за те, що працював на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, та розкололася, іСилун опинився під землею. Став він головою пробивати землю і від того поробив високі гори. Чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімалися навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі. Уранці наймити, прокинувшись, дивувалися. Навколо гори, а там, де був палац велетня – прірва. Раптом з-під землі вдарила вода і заповнила ту прірву. Чудувалися люди, зібралися на раду: як далі бути, як жити. Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським , бо було синє-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.
    І хлопець: Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею.
    Волхв: Так-так, пробує вирватись, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої вже не має. Та не вирватись йому на поверхню вже ніколи.
    І дівчина: Дякуємо вам, діду, за цю оповідь.
    І хлопець: А скажіть-но, діду, чи багато в Карпатах папороті?
    Волхов. Еге ж, багато! І здогадуюсь, чому ви про неї питаєте. Тому, що саме сьогодні вночі папороть цвістиме маленькими квіточками, які горять, як вогонь. Хто роздобуде квіточку папороті, для того нема нічого неможливого. Він (кепкуючи) буде знати, де знаходяться скарби в землі і буде їх добувати без зайвого труду; йому будуть відмикатися всі замки при одному лишень дотику руки; він зможе закохати до себе будь-яку дівчину… Але роздобути квітку папороті дуже важко, тому що вона цвіте тільки одну мить і пильно охороняється від людей чортами, які роблять різні спроби налякати сміливця: повзуть на нього вужами, накидаються звірями, оглушують свистом, ревом, кидають камінням і деревами, стріляють… Жахи добування квітки можуть бути настільки великі, що їх найчастіше ніхто не витримує. Господарем чудового талісману можна зробитися тільки випадково, при чому чорти все-таки відберуть його собі.
    І хлопець: Невже неможливо роздобути цвіт папороті?
    Волхв: Бачу, що серед вас є парубки, охочі отримати цей талісман. То ж нехай вони вийдуть і стануть поруч мене.

    Виходять парубки.

    Волхв: У цій небезпечній справі я не стану вам у пригоді, але ви можете заручитися благословенням Лісовика, лісового духа, який є сином чорта й відьми. Вставайте і повторюйте за мною:
    О Велетню, лісовий царю!
    Хлопці: О Велетню, лісовий царю!
    Волхв: Прийшли ми до тебе з поклоном…
    Хлопці: Прийшли ми до тебе з поклоном…(вклоняються)
    Волхв: Пусти нас у свої володіння…
    Хлопці: Пусти нас у свої володіння.

    Виходить Лісовик.

    Волхв: О Велетню, лісовий царю, прийшли вони до тебе з поклоном. (Хлопці вклоняються). Пусти їх у свої володіння.
    Лісовик: А що шукають вони у моєму лісі?..
    Волхв: Хочуть роздобути квітку папороті.
    Лісовик: А для чого їм вона?
    Волхв: А про це відомо лишень їм самим.
    Лісовик: Я дозволяю вам увійти в мої володіння.
    Хлопці: Благослови нас, лісовий царю.
    Лісовик: Благословляю вас на щасливе повернення.
    Парубки йдуть в ліс.
    Волхв (до громади). А ви сидіть тихо, щоб не сполошити нечисту силу.

    У лісі чується перший свист і крик. Вибігають перші шукачі. Шум в лісі все зростає і на галявину один за одним вибігають і інші «сміливці», яких женуть Чорти. Залишається лише один. Через деякий час він вбігає на галявину.

    Останній шукач: Знайшов! (показує на закриті долоні).
    Всі: Де? Невже! Покажи!

    Останній шукач розкриває долоні і, побачивши, що нічого нема, стоїть деякий час мовчки.

    І хлопець: Оце так нечиста сила!
    Волхв: Я ж казав вам, що знайти і втримати квітку папороті неможливо!
    Лісовик: І це не дивно. Колись люди вільно володіли чудодійними квітами, аж доки з їх допомогою стали творити погані вчинки. І тоді боги звеліли нечистій силі берегти цвіт папороті і не допускати до неї людей. Але ви не сумуйте. Сьогодні ніч чудес: збуваються бажання, звірі говорять, дерева ходять.
    Волхв: Цієї ночі все дозволено. Саме купальської ночі Велес – бог скотарства украв Райдугу-веселку, жону бога грому – Перуна. Тож, хлопці, пильнуйте своїх дівчат, щоб часом хто не вкрав.
    Лісовик: Якщо ви хочете, то я вкажу вам дорогу у цю країну казки, країну чудес, де живуть добрі і злі боги. Сьогодні вони разом з вами святкують перемогу сонця, могутнього бога Ярила, над темрявою. І саме цієї ночі донька Ярила, прекрасна богиня любові, плідності та парування Лада має передати владу Купайлові, богові жнив. Чи хочете ви у цю країну див?
    Всі: Хочемо!
    І хлопець. Покажи нам дорогу туди.
    Лісовик: Тоді треба тут залишити смуток і образи. Треба бути сміливим, веселим. Не боятися вогню, води. Сили природи не бувають добрими чи злими самі по собі; вони тільки у відношенні до людини бувають різними, тож треба заслужити їхню прихильність. Ну, то як? Зможете? Не боїтесь?
    Всі: Не боїмося!
    Лісовик: Якщо ви пройдете крізь вогняну браму, то опинитесь у цій країні. А я повинен залишити вас і оглянути свої володіння. Прощайте!
    Всі: Прощайте! До зустрічі!
    Лісовик зникає в лісі.
    Війт: Дівчата! Беріть «Коструба» та «Купайлицю», а хлопці смолоскипи.
    В путь!

    Всі проходять крізь вогняну браму. Співають пісню. Дорогою їх лякають Чорти. Тільки-но починають виходити на галявину, як нечиста сила краде Коструба, який потрапляє в руки до відьми Хвеськи. Всі в розпачі.

    І дівчина: Коструба нашого украли!
    І хлопець: Волхве, допоможи нам відібрати Кострубонька!
    Всі: Допоможи!
    Волхв: Поганий то знак. Але я вам допоможу.
    (Говорить заклинання до ідола Світовида).
    -Чорна смерте-сноровице,
    Вража язво-язвовице,
    Мертва крівце-кровавице,
    Йдіть на води, на три броди,
    Йдіть до лісу, до пралісу,
    Цур вам, пек, цур вам пек!
    Розійдіться, розкотіться
    По льодових морях, по пустелях,
    Де ні дерева, ні трави,
    А тільки скелі на скелях.
    Там вам селитися й будитися,
    Проживати й пробувати,
    Мене у вічі не видати,
    Одсилаю вас –
    Нічних, північних, сходових
    На пусті місця,
    Рвіть лози, смичте сухі ліси,
    Тремтіть купинами, очеретами і болотами.
    Ідіть на Кремінну гору,
    Глитайте каміння.
    Каміння вам на язик.
    Каміння вам на зуби і вуста,
    Кам’янійте й ви самі!
    О Ідоле-Світовиде, допоможи мені і моєму народові побороти злих духів і повернути коструба!
    (Ідол мовчить).
    -Погані справи. Напевне у спілку з чортами вступила стара відьма Хвеська.
    І хлопець: Що ж робити?
    І дівчина: Де шукати допомоги?
    Волхв: Треба знову гукнути Лісовика.(Кличе). О Велетню, лісовий царю, вернись і допоможи!
    І хлопець і І дівчина: Вернись і допоможи!
    Всі: Вернись і допоможи!
    Виходить Лісовик.
    Лісовик: Ви знову турбуєте мене?
    Волхв: О лісовий царю! Нечисті сили вкрали в нас Коструба, який потрапив до рук старої відьми Хвеськи. Допоможи повернути.
    Всі: Допоможи!

    Лісовик повертається до ідола Світовида, робить магічні рухи руками, від яких з’являється вогонь. Знімає з плеча лук, бере стрілу, запалює її, повертається і стріляє в бік нечистої сили. З лісу виходять Чорти і падають до ніг Лісовика. За ними йде відьма Хвеська, яка несе Коструба. Чорти просять пробачення, а відьма віддає Коструба і відразу ж зникає в лісі.

    Лісовик (до Чортів): На цей раз я вибачаю вам, але на майбутнє не смійте заважати добрим людям! Ідіть! (Чорти схоплюються і втікають. Лісовик передає Коструба Волхву).
    Волхв: Дякую тобі від усього народу за допомогу. Будь же у нас на святі жаданим гостем.
    Лісовик: Ваше запрошення приймаю і зостаюся.
    І хлопець: Час нашого кострубонька привітати, час йому шану віддати! Ну ставайте в коло, а ви там і вогнище запаліть!
    І дівчина. (До Волхва). Благословіть, Волхве, Івана Купала зачинати!
    Волхв: Благословляю! (Віддає Коструба).

    Хлопці розпалюють вогнище, а всі решта стають в коло і починають ходити навколо Коструба з піснею «Через наше село, та летіло помело,
    Стовпом дим, стовпом дим.
    Сіло спочивати на Кирила хаті,
    Стовпом дим, стовпом дим.
    А Уляна з радощами
    носить воду пригорщами,
    Та й гасить, та й гасить.
    Що погасить, то займеться,
    а Уляна засміється, -
    Та й гасить, та й гасить».

    І дівчина: А тепер звеселим нашого парубочка з кленочка, щоб цілий рік реготався та в тугу не вдавався! Ануте, хлопці, чи готовий у вас вогонь?
    Хлопці: Готові! А чи у всіх є головні?
    Всі: Є!

    Всі беруть по прутику в руки і запалюють їх від вогнища. Потім з ними танцюють навколо вогнища та Коструба. Співають:
    «Ой гоп на Купала
    Танцювала та й упала;
    А Іван, як той пан, підіслав ще й жупан!
    Ой гоп, лежи тихо,
    Щоб минуло тебе лихо!
    Не боюся я біди
    Та й утечу до води»!

    І дівчина: Годі! Час топити Коструба: нажився і натішився!
    ІІ дівчина: Нехай ще постоїть хоч трохи.
    ІІІ дівчина: Хоче ще пожити, щастя зазнати.
    І дівчина: Смерть йому і його милій буде смерть.
    ІІ дівчина: Як топить, то й топить! Ану, дівчата, «гірлянду» рвати!

    Дівчата розривають зелену «гірлянду». А хлопцям віддають лишень палиці. Квіти з Коструба розкладають біля вогнища.

    І дівчина: Кидайте, хлопці, Коструба у річку.

    Хлопці ідуть до ріки. Якщо до неї далеко, то громада залишається на галявині, танцює навколо вогню і співає. А якщо є доступ і близько, то всі йдуть до ріки і там співають «Купався Йван, та й у воду впав…».

    І дівчина (До Молодиці): Ой молодая молодице,
    Вийди до нас на вулицю,
    Винеси нам Купайлицю!

    Виходить Молодиця і виносить дівкам Купайлицю. Всі роблять коло. І дівчина стає в центрі з Купайлицею, а всі навколо неї ведуть хоровод і співають
    Пісні: «Ой молодая молодице, розведи дівкам Купайлицю», «Ой посаджу рожу…», «Ой на Івана, на Купала, вийшла Марічка, як та пава…»
    Раптом з’являється відьма Хвеська, яка трубить в кулак диким і хриплим тоном. Всі зупиняються.

    І дівчина: Ох, ненько, се Хвеська-відьма!
    ІІ і ІІІ дівчина: Точно вона!
    І хлопець: Навіщо вона прийшла ?
    І дівчина: Та тікаймо відсіль! Се нам халепа!

    Всі кинулися втікати, та в цей час з лісу вискакують Чорти і починають переслідувати втікачів, з яких дехто опиняється у воді. Хвеська ще раз і Чорти збираються біля вогнища.

    І хлопець: Волхве, допоможи нам прогнати нечисту силу!
    Всі: Волхве, допоможи!
    І дівчина: Лісовику, прожени їх!
    Всі: Лісовику, прожени їх!
    Хвеська: Ха-ха-ха! Кричіть, кричіть! Ніхто вам не допоможе. Сам бог Ярило та його донька Лада розгнівались на вас за те, що ви забули про них. Ха-ха-ха!
    І хлопець: (До Волхва). Так що ж робити?
    Всі: Що?
    І дівчина: Треба прогнати нечисту силу і попросити прощення в богів.
    Лісовик: Я допоможу прогнати нечисту силу.
    Волхв: А потім я випрошу прощення в богів.
    Лісовик: Принесіть мені водиці із свяченої криниці. (Хтось з натовпу приносить воду). Відьми й чорти бояться води.

    Лісовик бере воду і кропить нечисть, яка швидко втікає.

    Волхв: А тепер, слухайте мене, робіть, що я накажу і говоріть те, що я говоритиму. Встаньте на коліна. (Всі встають). О всемогутній Ярило, слава тобі!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
    Всі: Слава тобі!
    Волхв: Ти даєш усьому сущому на землі світло і тепло, переборюєш морок ночі і зимовий холод, ти даєш життя людям і деревам, і звірям, і птахам, і рибам, і плазунам! Ти все можеш!
    І дівчина і І хлопець: Ти все можеш!
    Всі: Ти все можеш!
    Волхв: Будь же милостивий і захисти нас від усякої напасті. Ми приносимо тобі жертву і молимо тебе, щоб ти прийняв її в знак нашої любові і пошани до тебе, боже сонця і життя. (Кидає у жертовний вогонь ложку меду). Молимо тебе!
    І дівчина і І хлопець: Молимо тебе!
    Всі: Молимо тебе!
    Волхв: Молимо тебе, захисти нас від злих духів і нечистих сил. Яви нам свою ласку. Прийми, Ярило-боже, жертву! (Кидає у вогонь кусок м’яса, хліба і крапає вино).
    І дівчина і І хлопець: Прийми, Ярило-боже, жертву!
    Всі: Прийми, Ярило-боже, жертву!

    Із жертовника, в супроводі Слуг, які несуть смолоскипи, виходять Ярило та Лада.

    Волхв (встає на коліна): О великий Хоросе! Преславний Ярило! Ти показав нам свій золотий лик, ти вселив у наші серця надію і радість. Будь славен, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Будь славен, Ярило!
    Всі: Будь славен, Ярило!
    Волхв: Сонечко ясне, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Сонечко ясне, Ярило!
    Всі: Сонечко ясне, Ярило!
    Волхв: Пошли нам літечко красне, Ярило!
    І дівчина і І хлопець: Ярило!
    Всі: Ярило!
    Волхв: Щоб усе росло і родилось, просимо тебе!
    І дівчина і І хлопець: Просимо тебе!
    Всі: Просимо тебе!
    Волхв: Щоб квіти розцвітали і людям усміхались. Пошли врожай на славу, воздамо тобі ми хвалу!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі!
    Всі: Слава тобі!
    Ярило: Я на вас сердитий і не просіть пощади!
    І дівчина і І хлопець: О всемогутній Ярило! Пробач нам сліпим, глухим і нерозумним! Твоє прощення запалить в наших серцях добро. Будем завжди тебе пам’ятати і тобі служити!
    Всі: Тобі служити!
    І дівчина і І хлопець: Будем Ладі поклонятися!
    Всі: Будем Ладі поклонятися!
    І дівчина і І хлопець: А людям добро творити!
    Всі: Добро творити!
    Ярило мовчить.
    І дівчина і І хлопець: О Ладо, наша покровителько, богине весни, злагоди, любові і щастя! Заступись за нас!
    Всі: Заступись за нас!
    Лада: Мій батьку, пробач їм, вони помилились, бо люди.
    Ярило: Добре! Встаньте! Я пробачаю!
    І дівчина і І хлопець: Слава тобі! Слава довіки!
    Всі: Слава тобі! Слава довіки!
    Пісня: «Ой на Івана, на Купала,
    Вийшла Лада, як та пава.
    На неї хлопці зглядаються,
    Її займати встидаються.
    Наше Купайло з верби, з верби,
    А ти, Іване, прийди, прийди.
    Наше Купайло не ламати,
    А собі дівку вибирати».
    Волхв: Сьогодні небо вступає в шлюбну злуку з землею і кличе до такої ж свяченої спілки й людину. Сьогодні боги єднаються з людьми і в знак того єднання поведемо купальський хоровод.

    Всі стають у коло і разом з Ярилом та Ладою ведуть купальський хоровод і співають.
    Пісні: «Посію я рожу…»,«Не стій, вербо, над водою рано, рано…»

    Ярило: Сьогодні закінчується весна і настає літо. Вся земля уквітчана, дозрівають плоди. А щоб настало літо, треба Ладі передати свою владу чоловікові – працьовитій і добрій людині, який після одруження стане Купайлом – богом жнив і достатку.
    Лада: Брат Перун вас всіх вітає
    Блиском, дощем, громом.
    Жене вітри-вітровії
    Горами і долом.
    А вітри несуть на крилах радісну новину,
    що вже літо, що вже красне увінчає днину.
    Я ж бо землю устеляю квітами й зелами,
    Судженого виглядаю з щедрими дарами.
    Подарую очі й руки, і ніжну розмову,
    Ніч вдарую теплу й гожу, й радість світанкову.
    Ярило: Хто з парубків відгадає сім загадок і проявить свою сміливість, той і дістане руку Лади.
    З громади виходять парубки.

    І Слуга: Одгадає хто – його Лада.
    Не одгадає – батькова буде.
    А що росте без коріння?
    А що сходить без насіння?
    А що плаче – сліз не має?
    А що грає – голос має?
    А що горить без полум’я?
    А що шумить без буйного вітру?
    А що біжить безперестанку?

    Парубки мовчать.

    Чорт (перебраний Парубком): Я знаю. Живе без коріння – каміння, біжить безперестанку - вода, росте і не цвіте – папороть…
    Ярило (гнівно закричав): Не так! Папороть цвіте.
    І дівчина: Та я ж того парубка знаю. Та це ж чорт! Бий його!
    Всі: Бий його! Геть!

    Чорт втікає.

    Ярило: Бачу, що ніхто не може розгадати моїх загадок.
    І дівчина: А ми ж забули про Івана! Він розгадає! Треба покликати його:
    - Іване!
    Всі: Іване! Іване!

    З купальської громади виходить Іван.

    І хлопець: Славний бог Ярило загадав сім загадок, хто відгадає їх, той пошлюбить доньку Ладу і стане богом Купалом.
    Іван (до Лади): О богине! Я давно мріяв побачити тебе і завоювати твоє серце і руку. Я відгадаю загадки твого батька. Загадуйте.

    ІІ Слуга повторює загадки.

    Іван: Камінь росте без коріння.
    Сонце сходить без насіння.
    Серце плаче – сліз немає.
    Скрипка грає – голос має.
    Любов горить без полум’я.
    Річка шумить без буйного вітру.
    Час біжить безперестанку.
    Всі: Слава! Слава! Слава!
    Ярило: Ти відгадав мої загадки. Але чи сміливий ти, молодче, ми ще не переконалися.
    Іван: Заради щастя людей і за руку Лади я все зможу і будь-що переможу!
    Ярило: Все?! Не кажи так, зухвальцю! Бо все не можуть навіть Боги. А ти, смертний, осмілився з ними змагатись!Докажи свою сміливість на ділі. Ну, чи боїшся ти Смерті? А ходи-но сюди, Морено! (Входить Морена. Всі лякаються і відступають). Не боїшся, парубче?
    Іван: Не боюся. Я готовий.
    Ярило: Зав’яжіть йому очі й нехай вибирає свою долю.

    Слуги зав’язують Іванові очі. Морена та Лада стають поруч. Іван простягає руки до Лади, але хитра Морена встає перед нею і потрапляє до Іванових рук. Той знімає пов’язку. Морена сміється, робить помах рукою й Іван падає мертвий, а сама зникає.

    Лада (до батька-Ярила): Батьку мій! Ти своїм жорстоким вчинком потьмарив радість у очах землян. Воскреси його! Гнів не гідний твого величного наймення.
    Ярило: Я покарав Івана за його зухвалість.
    Лада: Зміни свій гнів на ласку, а вона гори рушить. Богів, як і людину красить їх душевна доброта. Воскреси його, батьку!
    Ярило: Я сказав «ні», і це моє останнє слово!
    Лада: Але ж я люблю його, батьку! (Ярило мовчить, Лада підходить до лежачого Івана, стає на коліна).
    Ой чого ж ти, Іваночку, на личку поблід.
    Чого ж в тебе, мій соколеньку, невеселий вид.
    Та чого ж ти, мій лебедику, лежиш, не встаєш.
    Та чого ж свою Ладоньку до шлюбоньку не ведеш.
    Та для кого ж мене друженьки будуть наряджати?
    Та із ким же, моє Ладонько, на рушничок маю стати?
    Та краще мені, молоденькій, в сирій землі згнити,
    Ніж без тебе, мій миленький, на сім світі жити.
    (Встає і підходить до батька).
    О всемогутній боже,
    Таточку мій ріднесенький.
    Ти посилаєш на землю тепло,
    Зігріваєш своїм подихом і рослинку, і тваринку.
    Чом же ти не розтопиш в серці моєму чорної розлуки?
    Ти зігріваєш землю, небо, даруєш людям щедрий урожай.
    Нащо спопелив ти моє щастя,
    Нащо допустив смерть мого судженого?
    О всемогутній боже!
    Зглянься над єдиною донечкою своєю,
    Не дай згинути у довічній журбі,
    Поверни мені мого судженого. Молю тебе!
    Ярило: Любов земна сильніша за вічність зоряного світла!
    Я вибачаю йому і воскрешаю.
    Слуги беруть і кидають Івана у воду. Іван оживає. Лада бере до рук сорочку.
    Лада: Шила сорочку та й вишивала,
    Коло комірця – місяця вклала,
    Коло пазушки – золоті ланцюжки,
    Коло рукавців різні пташечки.
    Ой шила, шила, позолотила
    Своєму милому на подарунок.
    Пташечки різні будуть співати,
    Золоті ланцюжки будуть бряжчати,
    Місяць та зоря будуть світити,-
    Буде Іванко сорочку носити!

    Лада подає сорочку Іванові. Той її вдягає. Потім разом устають перед Ярилом на коліна.

    Лада та Іван (разом): Благословіть нас, батьку!
    Ярило: Хай здійсниться ваша воля. Побороти смерть можуть лише люблячі серця. А Іван своєю сміливістю довів, що гідний звання бога Купала. Благословляю вас, діти. А на знак вашої злуки обміняйтеся вінками. (Слуги приносять вінки: Іван одягає Ладі, а Лада – Іванові). Поцілуйтеся ж, бо в поцілунку єднаються ваші душі. (Цілуються).
    Волхв: А чи є серед вас молоді люди, які б хотіли заручитися благословенням самого бога Ярила!

    (І варіант, якщо нема).
    Волхв: На жаль, немає нікого!

    (ІІ варіант, якщо є, то молоді люди мають вийти і встати перед Ярилом на коліна).
    Пари: Благословіть нас!
    Ярило: Благословляю! І на знак вашої злуки обміняйтеся віночками і поцілуйтеся!

    (Ритуал повторюється. Лине пісня: «На Івана Купала, на калину роса впала…» Потім молоді пари встають біля Лади та Івана).

    І дівчина: О великий боже, Ярило, на щастя, на долю благослови ж і весь народ. (Встає на коліна, а за нею і весь народ).

    Раптом з’являється відьма Хвеська. В руках у неї посох.

    Волхв: Ми тебе не кликали, чого прийшла?
    Хвеська: Світ поділений на день і ніч, на біле і чорне. Я володарка чорного світу і приходжу непрошена.
    Ярило: Хай здійсниться воля моя і помчать лихії буревії в гори далекії льодянії і заснуть. Хай здійсниться воля моя і страшний вогонь, що спопеляв міста і села ваші, пригасне і перетвориться у життєдайний вогонь достатку, щоб урожай був багатий.
    Хвеська: Ха-ха-ха! Запам’ятайте, у цьому світі одні сіють, другі збирають, одним колос, другим стерня!
    Волхв: Будьте праведними! Жодне слово, яке має зійти з ваших уст, не вдягайте в одежу брехні.
    Хвеська: Бути праведним однаково, що голим. Вас і люди засміють, і змерзнете, і пропадете…
    Лісовик: Батьки дали вам життя, пробудили ваші серця. Любіть і шануйте своїх батьків і тоді, коли вони біля вас, і тоді, коли підуть у світ вічний!
    Хвеська: Ніколи вовченя не тягло з кошари ягнят для старих вовків. Ніколи пташеня не ловило комах для своїх крилатих родичів! Хо-хо-хо! У житті йдете – не озирайтесь, знайшли – не діліться! Живіть для себе, наче поруч немає нікого!
    Волхов: Будьте щедрими до роботи, добрими до людей, тоді вас любитимуть та пам’ять про вас берегтимуть.
    Хвеська: Будьте сильними, щоб владарювати над іншими. Хто стане на вашій дорозі, не обходьте його. Убийте і переступіть, хо-хо-хо! Хто робить добро – того швидко забувають, хто вбиває – того довше пам’ятають… Так було й так буде!
    Ярило: Хай щезнуть сили нечисті й духи недобрі в лісах густезних, де не ходила нога людська, і згинуть там у безсилій своїй люті.
    Іван: Любіть сонце, любіть землю, любіть все, що на землі. Воно живе! Воно ваше! Воно для вас!

    Відьма хотіла щось сказати, але Волхв вихопив у неї посох, розломив його й кинув у вогонь. Хвеська зникає.

    Волхв: Як оцей посох, хай згорять і димом розсіються слова відьми… Хай назавжди у вашій пам’яті залишаться добрі слова!
    Лада: Сила життя й сила щастя народжуються в доброті вашій, у доброті кожної людини. Насильство, брехня, всіляке зло буйно ростуть. І їх може побороти тільки сила доброти та ваша духовна краса. Хай ясне сонце гріє ваші душі, джерела поять чистою водою, а соловейко в дорогу виряджає.
    Іван: Ви діти матінки-землі української, на якій ви живете і хліб з неї їсте. Предки ваші – то ваше коріння. Як відцураєтесь ви від них, загинуть вони у вашій пам’яті, загине й ваше життя. Бережіть коріння, шануйте!
    Ярило: Будьте благословенні!
    Лада: Будьте благословенні!
    Іван: Будьте благословенні!
    Волхв: Будьте благословенні!
    Лісовик: Будьте благословенні!
    Ярило (бере смолоскип): Вогнем з цього смолоскипу запаліть свої купальські леліти! (Дає смолоскип Війтові). Лісовику, забери своє Чортяче військо! (Лісовик робить якийсь знак і біля нього збираються Чорти, з якими він потім зникає в лісі). Я переконався, що серед вас немає поганих людей і дарую вам доступ до квітки папороті в честь весілля Лади та Івана!
    Війт: Чи всі друзі сьогодні веселі?
    Всі: На добрий час!
    Війт: Чи всі свої?
    Всі: Свої, чужих нема.
    Війт: Чи всі брати?
    Всі: Брати, всі до одного,
    на все життя до праці і меча!
    І зрадників немає серед нас.
    Війт: Хай буде так. На честь весілля Івана, що з Ладою сьогодні обручивсь, весільні ми запалимо свічки. Тепер нехай через вогонь святий пройдуть за звичаєм прадавнім молоді.

    Дівчата запалюють у віночках свічки і стають у два ряди одна проти одної.
    І дівчина та І хлопець з Купайлицею проходять першими, а за ними ідуть Іван та Лада, а потім і молоді пари. Всі співають.

    Пісня: «Ой пройшлася Ладочка крізь вогонь,
    Наче щире золото через горн.
    Ти світи їм вогнику все життя,
    Щоб не було в темряву вороття,
    У хатині весело їм палай –
    Ясне щастя й доленьку їм надай!»

    Потім і іншим молодим парам теж співають цю ж пісню, тільки замінюють імена дівчат. Усі йдуть до річки, дорогою співають. Зупиняються на березі.

    Війт (до Івана): Купайло! Віднині ти став володарем природи. Дозволь на твою честь втопити Купайлицю.
    І дівчина (кидає Купайлицю в річку):
    У перепелички
    Ніжки невеличкі,
    На гору не зійде,
    Купала.
    І в долині не стане
    На Йвана.

    Війт (до Лади): А на твою честь, богине кохання, дозволь дівчатам поворожити і на воду віночки спустити.

    Дівчата по черзі, не поспішаючи, кидають свої віночки на воду. Хлопці трохи нижче за течією виловлюють вінки.

    Війт: А тепер, громадо, питаю у вас поради: чи підемо шукати цвіт папороті, чи може краще йдемо спати?
    Всі: Ідемо шукати цвіт папороті! Ідемо!
    Війт: Тоді беріть, хлопці, смолоскипи і в путь!
    Усі йдуть шукати квітку папороті й переходять на іншу галявину. Там знаходять квітку папороті, розпалюють вогнище, перескакують його по одному і парами, гойдаються на гойдалці. Співи й забави навколо вогнища тривають до рана.

    Львів: театр «МЕТА», 1990 р.

    Автор сценарію - Купальська Лада 1989-1991 рр. Нижньосиневицька, Ченстохівська та Знесінська - Ірина Вовк.



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  6. Василь Кузан - [ 2018.06.29 18:26 ]
    Кȕлько тóї жизни
    ***
    Кȕлько тóї жизни,
    Кȕлько тых рокȕв…
    Що сóбі плануєш –
    Пóділи на пȕв.
    Пак удвирзь ищи щóсь.
    Мало, авать много,
    Бо усьо, що чиниш,
    У руках у Бога.

    Кóсь учинит хыжу –
    Нікому в нȕв жити.
    Ко хóтів бы вмерти –
    Того держит битіг.
    Батогом пудганят
    Кóсь себе и ближньых,
    Скаче кóсь у море,
    А на ньому лижі…

    Уйдеш напоперек,
    Дȕйдеш до розпутя,
    Там чорти ґолеса
    В різнъі бокы крутят.
    Пішакы дітинські
    Заросли вже дерном…
    Пак цюлюй ня рясно –
    Може ся не верну.

    Та цюлюй – не жалуй!
    Докȕть серенча є,
    Докȕть каждый рано
    Нас добром стрічає,
    Докȕть нам ушиткым
    Звізды шором світят…
    Кȕлько тої жизни,
    Кȕлько того світа!

    29.06.18 © Василь Кузан

    Словничок:
    Кȕлько – скільки,
    На пȕв – на половину,
    Удвирзь – відкинь,
    Учинит – зробить, тут – побудує,
    Битіг – хвороба,
    Ґолеса – колеса,
    Пішак – стежка,
    Докȕть – поки,
    Серенча – удача,
    Ушиткым – усім,
    Шором – рядком.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  7. Василь Кузан - [ 2017.12.02 10:13 ]
    У суботу зрана
    ***
    У суботу зрана
    Нüч ся ймила, п’яна,
    За надуту хмару –
    Гет не хоче йти.
    Трощит ї за крайчик
    Так, ги вту мочалку –
    Цяпле сірый дощик
    На бажань хвосты.

    Що сь хотів чинити –
    Ниськы не учиниш,
    Бо душа ти змокне
    Й кашлати зачне.
    В цуравых топанках
    Динь стоит, ги хлопчик.
    И ступав би дале,
    И ганьбится щи.

    02.12.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Ймилася – ухопилася,
    Трощит – тисне,
    Цяпле – капає,
    Цураві топанкы – діряві туфлі,
    Ганьбится – соромиться.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (1)


  8. Василь Кузан - [ 2017.11.30 09:07 ]
    Сколомыйко, сколомыйко
    ***
    Сколомыйко, сколомыйко, серце ми ся вдрыват.
    Дощ танцює по цимбалах и голосит дрымба.
    Дись далеко моя мила – сóнічка не видко –
    В’яже шалик, яже узлик – рвеся божа нитка.
    Сколомыйко, сколомыйко, дай ми удпочити:
    Мы лиш двоє у каріці – никат на нас чилядь.
    Мы з тобов ся заиграли, світ нам ся убертат,
    Видко, ты тым світом крутиш – ты, ги я, уперта.

    Сколомыйко, сколомыйко, кüлько того світа!
    Вчора яблüнка цвіла лиш – ниськы сніг пролітат.
    Айбо як бы там не было – ты лиш сколомыйка,
    Ты на вто, що я говорю через персты никай,

    Бо я люблю вту, що в сирцю вже гніздечко звила,
    Вту, що близько вать далеко, а єднако мила.
    Сколомыйко, сколомыйко, не тягни ми жилы,
    Мы ся любиме давно вже – щис׳ме и не жили.

    28-29.11.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Сколомыйка – пісня і танець, схожий на аркан,
    Каріка – танцювальне коло,
    Заиграли – затанцювали,
    Ниськы – сьогодні,
    Персты – пальці,
    Вать – або,
    Єднако – однаково.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  9. Василь Кузан - [ 2017.11.28 00:29 ]
    Сніг не такый, ги вата
    ***
    Сніг не такый, ги вата.
    Вата у многых в копони.
    Стелится білый покровиць,
    Честуучи Божі законы.

    А вд ваты стают попугаями –
    Повторюут дурь з телевізора.
    Покровиць зимлицю зóгріє,
    Вбы ярь урожайом пак улізла.

    Вбы чилядь в неділю молилася,
    Просила спóкüйної повени…
    А ватнъі томпоны и памперсы
    Нам тычут у писок. Хоснованъі…

    Вся паскудь пак липне на губы.
    Та, видко, комусь ся вто любит…

    27.11.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Копоня – голова,
    Покровиць – ковдра,
    Честуучи – шануючи,
    Ярь – весна,
    Пак – потім,
    Вбы – щоб,
    Чилядь – люди,
    Тычут – пхають,
    Хоснованъі – такі, що були в користуванні,
    Видко – певно.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  10. Василь Кузан - [ 2017.11.03 18:38 ]
    Лише лінивый женится лиш раз
    ***
    Лише лінивый женится лиш раз,
    Бо раз – ото такоє, ги зашпотався.
    Упав, побився читаво, пак бойится,
    Ош зась упаде та узьме го фрас.

    А фрас не взьме, бо ввüн ся женит сам
    На тüв, котра май файна и май ипна.
    Любов ид ньому, ги нєвоя липне
    И шереґ жüн кладе му ид ногам.

    Втъі жоны тоже уддаутся фурт.
    А лінь – ото домак паскудна штука.
    Нико ти в двирі нигда не подуркат
    Кить сам не уйдеш. Взьмеш у рукы прут

    Та зóгнеш го, ги лук у того дюґа,
    Що стрілами тя в серце вічно дюґат.
    Прицілишся… Купуй Chanel «Coco»…
    Вто ліпше, ги попав бы сь в молоко.

    03.11.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Зашпотався – спіткнувся,
    Читаво – сильно,
    Пак – потім,
    Бойится – боїться,
    Фрас – чорт,
    Ипна – ліпша,
    Нєвоя – біда,
    Жüн – жінок,
    Фурт – постійно,
    Домак – зовсім,
    Подуркат – постукає,
    Кить – якщо,
    Дюґ – особа,
    Дюґат – штрикає.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (6)


  11. Богдан Манюк - [ 2017.10.31 08:22 ]
    З циклу
    *****

    Ворогують між горами чулими
    і вростають у сонце далекими
    не розказане літо лелекою
    і розхвалене літо зозулею.
    Панні осені брехні ті, колами,
    віднайти б у зозулинім голосі,
    а вона – у гніздо, що на колесі,
    жовтим листом будити немовлене.

    Вечірня розвага

    На плечах парубків парубки –
    зобразили дзвіницю.
    Хто найвище, ади, залюбки
    сміх дівчат – у правицю
    тай підкинув його аж до зір,
    хоч віддав неохоче.
    Зорі – сміхом Господнім. Повір,
    зазоріє й дівочий.

    ЛожЕчник*

    Ложку для сонця
    і ложку для місяця.
    Та зачекай но – вітри перебісяться
    і не розхлюпають хмари та озеро.
    Будуть з ложками їдці віртуозними,
    зустріччю й раннім сніданком утішені.
    Зблиснуть подячно і знову розвішають
    в хаті гуцульській ложки на ложечнику.
    Нумо, газдине, біжи по малечу вже,
    що до сніданку з ложечника братиме
    сонячне й місячне.
    За рученятами
    cвітло пов’ється
    лозою і німбами,
    до оченят наймиліших подібними.

    *Поличка для ложок.

    Корзан*

    Зблиском плюнула цівка. Світлиною смерті
    похизується кріс. А підштовхнута смерть
    оминула задивлених сосен осердя,
    бо завчасно вмирають серця й дотепер
    на стежках, перекреслених зведеним крісом.
    Дзеркала висоти й цю принежду ** – собі.
    Не кажи: вечоріє… То чорним завісив
    СвітовИмрійник сонце. І знову – в журбі.

    *Постріл;
    **лиху пригоду.

    Перехрестя
    (За мольфарськими мотивами)

    Хитнувся місток над весною.
    Зійшлися там янголи хутко
    розмову різьбити смішною,
    в Карпатах з узвишшя почуту.

    Я

    - Гуцулко, брунькує весілля?
    На дереві роду не голо…

    Вона

    - Кір-зілля, ключ-зілля, зрад-зілля
    по горах, по долах, довкола.

    Зображено янголом першим
    завзяття химер пелюсткових,
    а другий картину довершив
    голками й нитками розмови.

    Я

    - Ой, легеня маєш, гуцулко!
    Крисаня затінює вроду.

    Вона

    - Не вийду з квітучого кулка,
    що здавна вогненне зісподу.

    А третього голка вколола…
    Той янгол картинне – додолу:
    навіщо різьбити крамолу,
    блаженною мовлену, голу?

    Я

    - Красуне, той легінь - покора.
    Лишень забаганки примножуй.

    Вона

    - Кір-зілля бере з Чорногори,
    у свічку сукає… Не Божий…

    Я

    - Усі ми були диваками,
    поки не по гострім камінні…

    Вона

    - Знаходить скарби, а не камінь –
    підказує свічка горінням.

    У янголів – проводи сміху,
    бо свічка виказує сховок:
    відірваний вічності віхоть
    не може служити лихому…

    Я

    - Обранець жартує… Навзаєм
    надумай веселу оману.

    Вона

    - А сховки свої відчиняє
    ключ-зіллям, що в нього не в’яне.

    Я

    - Фантазії, дівчино, - птиці,
    злетять і пощезнуть у хмарах.

    Вона

    - Зрад-зілля мені знадобиться
    і трохи чаклунського дару…

    Я

    - Та ні! На весільнім застіллі
    тривогу забудеш рутинну…

    Вона

    - Я квіткою стану на зіллі –
    середньою…
    Тай одпочину…

    Де рветься, майбутнє з минулим
    з’єднали небесні заледве…
    Три квітки-сестриці жахнулись,
    бо легінь… ой, шатан середню
    зірвав і поніс без мороки
    в горлянку пекельного гулу,
    а квітка зрад-зілля, що збоку,
    знайомим дівчам обернулась.

    Я

    - Кір-зілля, ключ-зілля, зрад-зілля
    зникають, гуцулко, довкола.

    Вона

    - Намрію ще з іншим весілля,
    на дереві роду не голо…

    *****

    Потривожимо небо,
    коли вже не можемо
    неспокійну жар-птицю,
    народжену серцем,
    дарувати обраниці,
    не завороженій
    вогнекрилим танком,
    що хутчіший од герцю.

    Заспокоїмо небо,
    коли вогнекрилою
    обігріто кохану
    в колибі чи в горах
    і немає пожеж,
    де нездійснене квилило б,
    привітавши вогонь
    силуетом покори.

    ****
    Чужі роки визбирують низини,
    а наш останній, норовистий наш,
    на обрій підхопив нас і полинув
    аж-аж туди, де позаземно аж.

    Стояли на хиткому непохитно,
    вінки сплітали щастю з божевіль.
    У снах ловили невловимі миті
    тай розсипали золотом на діл.

    Але, на жаль, губилися у слові,
    над ранком випливаючи зі снив, -
    ти, недосяжна, - на листку кленовім,
    а я блискітку в небі полонив.

    Під нами гори в призабутих лицях,
    небесним оком спалено траву.
    З чужих низин чужі вітри знялися
    І зникли ми назавше наяву.

    Диптих про вічне

    1.
    Завмерла ніч над бабиним кутом,
    де сходяться усі кути на світі,
    де вітругани й вітерці зігріті
    завчасно засинали біля стоп.

    О, кут ще бабин, хоч уже не той –
    без кочерги, без рогача, без пічки.
    І лиш павук на стінах цвяхи лічить,
    минаючи найдужчий над хрестом,*
    не вдягненим ніким у рушники,
    бо став давним-давно безлюддя віссю.
    Вітри проснулись і шматують пісню,
    що нині – сяйвом, плинним і хитким.

    2.
    А хитавиця дужчає. Літа
    з гуцульським вишиттям біди і щастя
    також бояться в забуття опасти,
    тому незмінно – ближче до кута,
    одвічно бабиного, з духами висот,
    прирученими жестом симпатичним.
    Тепер самотні духи з сяйва звично
    виточують сумну магічність нот.

    *Мова про поширений на Гуцульщині образ-хрест.

    2017р. Варка, Варшава, Париж, Канни, Монако, Підгайці.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (20)


  12. Василь Кузан - [ 2017.10.14 11:32 ]
    Поезія – ото, ги кüнь
    ***
    Поезія – ото, ги кüнь.
    Летит, лиш іскры з-пуд копыта.
    Попробуй ї руков попытай –
    Лише душов. Ги Божа тінь

    Стихы. Ги ангелочкы Божі.
    Згрібаут нас, ги листя жмут,
    И уд гріха нас стережут,
    Но а быває – корчат рóжі…

    Айбо, май бüльше, вто они
    У сирцю будят ностальґію
    И щось у памняти нам діют,
    И мы уже, ги на кони!

    Вже летиме у рідный край,
    Уже ся видиме у хыжи.
    И мачка нам топанкы лиже,
    Пече нам мамка коровай…

    А нянько звідат: як там світ?
    Ци взяли рóсію китайці?
    И ходит у старинкüв майці
    То вон, то вдну. А ты одвіт

    Хотів бы сь дати, та не можеш.
    На парну голову положиш,
    Уснеш, дітваку… А слыза
    Укусит тя, ги вта ґюрза,
    И обпече тя, ги окропом.
    Якым бы сь не вбернувся боком,
    А чуєш як через верьхы
    Бентежат тя óтъі стихы.

    13.10.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Попытай – помацай,
    Мачка – кішка,
    Топанкы – туфлі,
    Звідат – питає,
    Вон – на двір,
    Вдну – до хати,
    Парна – подушка,
    Верьхы – вершини.



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (4)


  13. Василь Кузан - [ 2017.10.09 22:47 ]
    Понад ярком, понад звором
    ***
    Понад ярком, понад звором
    З позолоченым узором
    Літат лист.

    Ввüн зорвався из березы.
    Не останньый и тверезый,
    А паде.

    Так му хочеся летіти!
    Крайчик ся, ги кліпка тіпат –
    Вітре, де сь?

    Так, ги нароком, тот вітер
    Дись устиг уже ся діти,
    Вать умер.

    А листок з такым надрывом,
    Вонь душа му ся удрыват,
    Жив бы щи.

    Айбо всьо: по чóрнüв смузі
    Динь удрыват уд ілюзій –
    Вже зимля.

    Тяжко. Думати не варта,
    Ош буде май ліпше завтра –
    Гüрше зась.

    Так и ты. Літати сь годен,
    Докüть силы и погоды
    Бüг ти дасть.

    09.10.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Ярок – яр,
    Звüр – долина,
    Кліпка – повіка,
    Де сь – де ти,
    Так, ги нароком – ніби спеціально,
    Дись устиг уже ся діти – десь зник, заховався,
    Вать – або,
    Вонь – аж,
    Зась – знову,
    Годен – можеш.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (2)


  14. Василь Кузан - [ 2017.08.28 19:39 ]
    Сокотіт цімборȕв
    Расул Гамзатов

    Сокотіт цімборȕв

    Знай вражду и дружбу оцінити
    И страшнов розправов не гріши.
    Гнів на друга може закыпіти,
    Улляти на нього не спіши.

    Може друг самый попиловався
    И тебе обідив ненароком.
    Провинився ввȕн, а ты пробач му,
    Най му буде вто тяжкым уроком.

    Мы усі старієме помалы,
    Мы усі йдеме в єднȕв упряжці.
    Цімборȕв житя уд нас забират,
    А найти нового дуже тяжко.

    Бо кить вірный кȕнь поранив ногу,
    Зашпотався, а пак хромив зась –
    Винен путь! И ты не лай коньови,
    Бог ти ниґда ліпшого не дасть.

    Люди, я вас прошу так, ги Бога,
    Не ганьбітся свої доброты.
    Цімборів на світі гет немного –
    Сокотіт їх. Будьте фурт на ты.

    Я колись не так, ги ниськы, думав,
    Видячи в слабȕм страшноє зло.
    Кȕлько цімборȕв я вже утратив!
    Кȕлько уд ня цімборȕв пȕшло.

    А пак было всякого немало,
    Я ся каю часто и до нись!
    Як ми часто в горю не хватало
    Цімборȕв, загубленых колись.

    Я типирь усьых хотів бы стріти,
    Бо житя щи мало – тай мине,
    Тых, що я пробачити не мȕг їм
    Й тых, що не пробачили мене.


    © Переклад Василя Кузана


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.7)
    Коментарі: (3)


  15. Василь Кузан - [ 2017.07.30 23:03 ]
    И динь прогűрк, ги влűй домашньий
    ***
    И динь прогűрк, ги влűй домашньий,
    Лиш сары мастити, а бűльше – нич.
    Обы блистіли.
    Слова убсіли –
    Летят, ги газды на могорич.

    Вже тиждынь мочит, та пахне прілым,
    Замокло сіно – така біда!
    Коровы нигда не померенжут,
    Кобыла вбернеся гет, гніда.

    И ты не будеш на нűм стелити
    Обы личити зіркы тай пóтят,
    Кой пластя вшитко вонит ги плісінь –
    Дівкы на нього ити не хотят.

    Ци нитку вдіти – зашити хмары?
    Ци сіно нести кудысь пуд стріху?
    Налляти палинкы файну децу,
    Клепач узяти – товкти уріхы…

    И удганяти слова уд себе,
    Бо ниськы вшиткі такі, ги мухы.
    Залаю в бога. А ты, Всевишньый,
    Не слухаш нигда, тай нись не слухай.

    30.07.17 © Василь Кузан

    Словничок:
    Влűй – олія,
    Сары – верхня частина чобіт, халява,
    Нич – нічого,
    Обы – щоб,
    Нигда – ніколи,
    Померенжут – поїдять,
    Личити – рахувати,
    Пóтят – пташок,
    Пластя – купки сіна. Пласт – ще не копиця, але вже не навилок,
    Дівкы – дівчата,
    Налляти палинкы файну децу – налити 100 грам горілки,
    Клепач – молоток,
    Уріхы – горіхи,
    Нись, ниськы – нині,
    Вшиткі – всі.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Прокоментувати:


  16. Богдан Манюк - [ 2017.05.22 19:25 ]
    З циклу
    З циклу «Карпатські бранзолєти"
    *****
    Уподібнено Всесвіту
    рублену хату
    під горою гуцульською
    біля жили:*
    що найближче до Бога –
    похило, хрестато,
    а віддалене звично
    втішає малим –
    подишуром,**де можна
    життя помістити,
    перевіявши хутко
    непотріб увесь.
    А тарелі, сестриці планет, оповиті
    на стіні загадковістю,
    сиплять униз
    промінці візерунків
    на чорне і біле –
    вибирають гуцули,
    котре до снаги…
    Але зоряний пил,
    на обличчях осілий,
    кольорам на душі
    повертає борги.

    *Джерело води;
    *дерев’яний мисник.

    А чарування «на любов»…

    А чарування «на любов» уперше – спека.
    До рук дівочих не горнись, любистку,
    бо перекинешся на дим, на клекіт,
    на бездоріжжя легеня гористе.

    А чарування «на любов» удруге – злива.
    Ховайся від горянки, аконісте,
    щоб легінь – без отруйливого дива,
    з яким хіба що на очах повісмо*…

    А чарування «на любов» утретє – буря.
    Лиш небові листву віддай, ялице…
    Хай пильноокий шатан** не одурить,
    а Бог зітхне і дневі усміхнеться.

    *Пряжа;
    **чорт.

    *****
    Весновище.* Весна ітиме вище
    по вірних горах
    і стече в путину.**
    Завар думок,
    настояних на тиші,
    проллє пастух
    у далеч лебедину.
    І подивів, і зелені – чимало,
    допоки схуднуть
    сонце і меренді.***
    Відей,****якщо майбутнє – не скорняла,*****
    на гору щастя
    пастухові вийти б,
    а звідти, аж до лебедів сягнувши,
    почути пісню їхню золотисту.
    Солодка бринза******
    засмакує дужче
    і білою хмариною повисне.

    *Весняний випас овець;
    **дерев’яна посудина для молока;
    ***торби з харчами в дорогу;
    ****мабуть;
    *****трава, на якій закінчили випасати овець;
    ******сир.

    Петрикування*

    Розигри** й мавки – колом,
    що вужчає щомить,
    до земляного столу,
    понад яким – дими.

    Ей, пастухи, смачного!
    Святі Петро й Павло
    доточать вам святого
    в серцях та за столом.

    Розигри й мавки – колом,
    цупкішим од війни,
    до земляного столу
    з краями давнини.

    Ей, пастухи, побачте –
    над вами – предків дух.
    Його частуйте – вдячних
    не вчепиться недуг.

    Розигри й мавки – колом,
    навіюючи сни,
    до земляного столу.
    Бідосю, зупинись!

    Ей, пастухи, - на ноги!
    За кольби*** та ціпки,
    бо коло те убоге,
    де дим зайшов гіркий.

    Розигри й мавки – з кола,
    врізнобіч, до лісів –
    од земляного столу
    дари разючі всім.

    Ей, пастухи, цілуйте
    землицю, на котрій
    у святості й покуті
    пастуший рай дозрів.

    *Святковий обід для пастухів у Карпатах;
    **злі сили і звірі;
    ***довгі загнуті вверху палиці.

    *****
    Залицявсь, музико.
    Білі личка…
    Русі коси…
    Та обрав собі
    трішки світу
    й дужо так гайдички,*
    що звучанням – вище голубів,
    тих, котрі запрошують до пари
    і тобі гуцулку молоду,
    але знову – о небесна каро –
    втрапив у самотності вузду,
    бо мольфарки – дримба і флоєрка*
    од гори міцніш,
    цупкіш води.
    В душі їхні
    ще в дитинстві зиркнув
    і свою віддав їм назавжди.

    *Музичний інструмент.


    *****
    Одинокою жінкою
    зранку намріяно
    увертюру вітрів
    для фацелика* світлого,
    знаменитого,
    що розгортається віялом
    по обидва боки голови
    перед вітами,
    за якими зелено
    здіймаються велети
    до небес,
    а за ними
    за мить
    візерунчасто
    жінка – променем ніжним,
    фацелик – метеликом,
    зігріваючи плин
    висоти й неминучості.

    *Традиційний головний убір заміжніх горянок-лемкинь.
    2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (47)


  17. Валентин Ліпчинський - [ 2017.04.12 15:16 ]
    Адам і Єва (альтернативна історія)
    В раю гуляла пустотлива Єва,
    Над яблуком замислився Адам -
    Враз блиснуло і загриміло зліва!..
    Злякалась Єва й мовила: «Не дам...»

    «Ах, так?!.» - Адам до неї люто -
    «Піду я до Ліліт - і назавжди!..»
    Адама Єва стиснула за руки
    І в ноги кинулась: «Залишся, не іди!..»

    Повів Адам її у райські ку́щі -
    Удвох вкусили яблука й гріха,
    Що насолодою для них став сущою…
    Альтернативна є історія й така...


    12.04.17


    Рейтинги: Народний 5 (5.42) | "Майстерень" 5 (5.44)
    Коментарі: (18)


  18. Богдан Манюк - [ 2017.03.10 23:03 ]
    З циклу "Карпатські бранзолєти"
    Доба в Карпатах

    Назубрені серпи ялини
    зіжали темінь, сонце жнуть –
    його, закинувши на спини,
    нестимуть гори за стіну,
    де молотьба, як молодиця,
    і обійме, і підштовхне,
    аби вторинне – у копиці,
    а в міхи щастя – головне.
    І хай тоді не крутить мізки
    негода в темному плащі,
    бо на гуцульському боїську*
    ніколи світ не ледащів,
    а золоті зернини взявши,
    ген у світанок розсівав,
    де сонце виросте, як завше,
    всі перевершивши дива.

    2017р.

    *Слово має кілька значень. В цьому тексті вжито у значенні – місце для обмолоту.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (29)


  19. Богдан Манюк - [ 2017.03.03 11:56 ]
    З циклу "Карпатські бранзолєти"
    *****
    Драголяйники* ночі
    крилаті, безкрилі
    мимоволі на здиблене вогнище – всі.
    Золотими ронделями**
    відблиски скелі –
    зачарують повторами
    в першій росі.
    І горянину личили б
    часті повтори
    боговгодного щастя
    без поступу див.
    Драголяйників куцих
    вивищує морок
    до вигнанців полін,
    віртуозів рудих,
    віщувати народження
    навчених здавна
    у хатині гуцульській
    і в небі довкруж,
    Породіллям горянці та нічці – осанна
    за наближення світлого дару чимдуж.

    2017р.
    *Волоцюги;
    **різновид вірша.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (22)


  20. Богдан Манюк - [ 2017.02.19 12:39 ]
    З циклу
    *****
    Неназдогадь* шукати щастя – легше.
    Так більше світла
    в ніжних голосах
    між острахом і тим цілунком першим,
    з якого виростають небеса,
    аби сотати сяйво від колиби,
    міцніше од чаклунських павутин,
    бо гУцулу, коли на серці вибух,
    зоріє над колибою і вдень,
    і любка сходить з обрію повільно
    і в шелестах,** і в шепоті вітрів
    у музику троїстих, ту, весільну,
    яку писали Божі звіздарі
    на перехрестях доль
    та на висотах,
    упійманих на відстані руки.
    Ачей, у вишиванках
    їхні ноти
    і душі – як на вітрі пелюстки…

    2017р.

    *Непомітно;
    **старовинна нагрудна прикраса зі срібних дзвіночків


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (19)


  21. Богдан Манюк - [ 2017.02.13 08:29 ]
    З циклу
    За батярським мотивом.

    Філіжанка гуцульська – як обрій між пальцями
    і громами, й дощами посічений часто.
    Хто смакує з такої, той матиме рацію,
    бо й гірке неспотворене інколи – щастям.

    Басанунка*, зав’язана бантом, – окрасою
    вишиванці та горлу, тремкому над ранком…
    А поки що тебе ота нічка привласнила,
    що її ти вважав за надійну фіранку.

    На дубові столи похилилися голови
    пранащадків опришків. Розбурхані тіні
    напівсонно з чубами зіграють у холиво,**
    усміхаючи пащу старого каміна.

    Захмелілі не цнотою здавна багатими…
    Моложава шинкарка, близнючка негоди,
    чи не всіх парубків подивує... трійнятами,***
    од яких і гультяй не відмовиться жоден.

    2017р.

    *Стрічка, яку зав’язують біла коміра вишитої сорочки;
    **гра у хованку;
    ***карпатський посуд з найкращими стравами, до складу якого входять три горщики, з’єднані спільним вухом.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (16)


  22. Богдан Манюк - [ 2017.02.06 01:46 ]
    З циклу
    Прощання

    А сонце виміряє оком
    церковний купол і сумні
    ремінісценції бароко
    на сволоках та на стіні,
    притуленій до гір, до горя.
    Триперехресними хрести,
    бо як інакше до покори
    гуцульське лихо привести,
    що з голосами дзвону вільно,
    де «Плине кача*…». Боже мій,
    життя без обручів – надійне,
    якщо пусте воно, в пітьмі,
    але осонценим і в леті –
    назустріч кулі. Зблиском тут,
    а в засвіті… бійців намети
    посеред раю і покут…
    Найважче мірку з гореплину
    знімати сонцеві, відей**,
    коли волає мати: сину,
    на кого ж ти мене… Збудись!!!
    По колу сльози, біль – по колу
    давно заблудлої війни.
    Святі барокові – додолу,
    хоча ні кроку зі стіни…

    2017р.

    *Пісня, з якою проводжають у засвіт українських героїв;
    *мабуть.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (16)


  23. Богдан Манюк - [ 2017.01.26 21:28 ]
    З циклу "Карпатські бранзолєти"
    *****
    Забаритися в горах…
    Сусідами – янголи.
    Роздивлятися їх
    і долоні свої.
    І на мить, і назавше
    приборкане тайною
    повернути з вершини
    хмариних роїв.
    А відтак – до колиб,*
    що живуть завіконнями.
    І долонями гостя
    у шибці – щодня.
    О, на них не згубитися
    сирному конику –
    подивований щастям,
    копитце підняв
    і чекає на крильця,
    іще не доліплені.
    Зігріваю у жменях його
    за столом.
    Не пораньте цю крихітку
    чорними мітками
    або, світлому, чорне
    не згадуйте тло,
    бо сідлало минуле
    з очима невтішними
    і вітри норовисті спиняли.
    Тому,
    де копитцем ударить –
    засіється віршами
    і осонням, якому
    не йти у пітьму.

    2017р.

    *Жител карпатських чабанів.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (13)


  24. Богдан Манюк - [ 2017.01.13 12:18 ]
    З циклу "Карпатські бранзолєти"
    Щедро вечорове

    Їде пічка в перепій*,
    та, з полазником**.
    Хліба – долі нескупій,
    необразливій.
    У печеному грошей
    багатесенько.
    Доле, тОбівку*** поший
    із небесного.
    На стеблиночці вівса
    Щедрим вечором
    гУцул жаль заколисав –
    будь малечею,
    усміхнися васильком,
    жалю-жаленьку.
    Гейби любо отако…
    Не проспали б ми
    на Василія зорі
    не багряної –
    будеш, доле, в кептарі,***
    що від янгола.
    Хліб у руку – й до води
    до криничної:
    вниз, журавлику, ходи –
    вмити б лиця нам.
    А з хлібини копійки
    всі розсіяти б,
    щоб у долі – дві руки
    й Бог під віями…

    2017р.

    *Фраза, яку промовляють на Щедрий вечір;
    **ритуальний хліб;
    ***різновид гуцульської сумки;
    ****головний убір.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.78)
    Коментарі: (14)


  25. Богдан Манюк - [ 2017.01.11 12:50 ]
    З циклу
    *****

    У світ сипкий залюбиться
    вертепник молодий,
    коли зорю залубиця*
    везтиме з гір. Ади,
    яка фата в небесної –
    посріблена блакить,
    фантазмами** старезними
    підхоплена умить.
    Під бузинове дерево
    зорі тепер, на жаль…
    Од щастя і до марева
    всього лиш – вертикаль…
    Украдена – далекою,
    ще й шатан*** – вартовий.
    Вертепник вип'є. Декою****
    зведе дугу брови.

    *Легкі сани;
    **духи, що живуть під бузиновим деревом;
    ***чорт;
    ****десятьма грамами.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (22)


  26. Василь Мартинюк - [ 2016.11.26 20:47 ]
    Підперли гори сині небеса
    Підперли гори сині небеса,
    Плаї, звори, високі полонини.
    І вкотре знов заманює краса
    До тих вершин – душа ще вище лине.

    Чого сюди бреду в ці чагарі,
    Себе питати сенсу вже немає.
    Природа рідна на самій горі,
    Мене приймає, обіймає, має.

    У мох шовковий сяду і замру,
    Природі душу розділю обапіл.
    Впіймаю в руки сонячну іскру,
    І стане серце -не холодний попіл.

    З природою я буду віч на віч,
    Мох піді мною як стара ряднина.
    І споглядати як приходить ніч,
    І любуватись як вмирає днина.

    І подивлюсь крізь ожиновий пліт,
    Як ніч сховає голубу палітру.
    Згори до низу у далекий світ,
    ПолЕтить погляд на орбіті вітру.

    А зовсім поряд велетенський жук,
    Малесеньку мураху взяв у клешні.
    Він завмирає на найтонший звук,
    І зразу видно – жук цей не тутешній.

    А вдалині, аж там де райські сіни,
    Де сам відлюдник хату стереже.
    Почервоніле наче плід осінній,
    І сонечко ховається уже.

    І скільки того золотого скарбу,
    Купаюся й втопаю у красі.
    Отак би взяв і накидав на гарбу,
    Тай ген повіз, щоб бачили усі.

    2015р.


    Рейтинги: Народний 4 (5.13) | "Майстерень" 4 (5.13)
    Коментарі: (4)


  27. Богдан Манюк - [ 2016.11.17 20:03 ]
    З циклу
    Писанкове

    З підворіття гУцула на стежу
    покотилась писанка,
    росте.
    Ей, закінчуй, зимо, в горах лежу*
    преч** весни в одежах із мережив,
    бо вона вже з небом тет-а-тет,
    бо сягнули ромби писанкові
    полонин.
    Хвилясті та прямі,
    доточили лінії казкове,
    без якого і катма обнови,
    що услід буятиме зимі.
    Доокола сто цяток у мандрах,
    ялинковий та зірчастий рай.
    Світлопоступ.
    Обрії – меандром.
    Великодньо.
    Таїнства пора.

    *Лежання при хворобі;
    *збоку.

    Повниця*

    Чи зоря над руками чиїмись,
    чи туману хиткого виток –
    біля образу в образі їмость**
    допильнує тутешніх жінок.
    Коровай куштувати припросять
    дарувальників сонно-хмільних,
    і під образом в образі осінь
    молодят берегтиме од лих.
    Що галасвіта*** – те не світлиці,
    де святиться душа без окрас.
    Може, й образ на мить усміхнеться,
    що Господнє посіяв навраз.****

    *Дарування грошей молодій парі на весіллі;
    **дружина священика;
    ***по всьому світу;
    ****навіки.

    *****
    - Де твоя, скрипалю, муза?
    - Поневолена… Не тут.
    Десь побачиш – поспілкуйся:
    Втечу б їй – на висоту.

    - Звідки, осене? З полону?
    - Так, від горя аж до гір.
    Розкладу свою попону,
    розцяцьковану – не скромну
    всім вітрам наперекір.
    Бірувати б*, бірувати б
    до появи Косарів**
    увійти в небесні шати
    на найвищій на горі
    і додолу в три поклони
    золотавих місяців.
    Розцяцькованій попоні,
    горам, бердо*** вже невгодній –
    скрипалеві манівці.

    - Що, скрипалю, зникла муза?
    У руці багрянці – жмут.
    - Десь побачиш – поспілкуйся:
    Втечу б їй – на висоту.

    *Спромогтися;
    **сузір’я;
    ***западина поміж гір.

    *****
    Полювали вітри розсерджені
    (всі прозОруч, усі з пітьми)
    на дерева з двома осердями:
    здобич, гУцуле, на! Візьми!

    Два осердя, о, два осердя.
    Не майструйте ніхто стола,
    бо гаряче на ньому ствердне,
    бо холодне на смак – зола.

    Вітер-велет, ватаг, за річкою
    вмить заблудлого зіштовхнув
    з дужим деревом, що зі свічкою*:
    маєш, гУцуле, дивину.

    Зі свічі не ладнайте ліжко –
    сон лихий на такому,
    в нім
    шепіт шатана** – гейби трішки,
    але з обрисами
    вогнів.

    Два осердя, свічу – на вогнище:
    одкричать, як сичі, між гір,
    доки небо в нічне полотнище
    не дов’яже з іскринок зір.

    *Дерево з гіллякою-приростом, що стрімко росте вгору.;
    **чорта.

    *****
    Не розбуджене дримбами* сонце –
    просто вогниво,
    те, без якого
    нікудишнє кресало,
    і в оці
    подорожнього
    небо й волога
    од жалю.
    За тихеньке простибі**
    понад горами
    сонцеві бігти.
    Не шкодуйте
    ні губ, ані дримбів,
    щоб зігрітись хутчіше
    півсвіту.
    В надвечір”ї прощально,
    протяжно
    звуки музики
    витіюваті.
    Стільки й сонця,
    що в кільцях мосяжних,***
    у нічне подорожньому взяти.

    *Губні музичні народні інструменти;
    **дякую;
    ***елементи кінського спорядження.

    2016р.


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.78)
    Коментарі: (13)


  28. Володимир Тимчук - [ 2016.08.25 21:48 ]
    Храм
    перша вóйна київ наш сосюри
    спів летить корогви мають дзвони в храмах
    зунр і злука спілка з польщею петлюри
    ...кутник смерти перший другий відспів з храмів
    і огонь новий із яру й лють похмура
    неп й пацифікація вкраїнську в храми
    в маси авангард і вапліте культуру
    «боґа нєт» один костел закриті храми
    три колосся чорні дошки мури
    з комнезаму й рознарядок дзвони з храмів
    курбас хвильовий мовчать земля й бандури
    склад музей торгсин колгосп у храми
    кров в європі коновальця та петлюри
    на її руках і кров з карпатських храмів
    й «нелюдей» з округ гори святого юра
    і війна свята за гідність в отчім храмі
    ...
    незалежність! стяг шеренги танки беемде і птури
    запорука панахид молебнів за героїв в храмах

    25.VIIІ.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.22) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  29. Богдан Манюк - [ 2016.05.29 23:23 ]
    З циклу
    Передвеликодній мотив

    Пасківницями міряний час. Поза дзвонами
    пережите до свята – ільчастим письмом.
    Не приласкані буднем гуцулки іконними –
    небо сіють очима на хліб і вино.

    Свічники у свічадах як явлене Трійцею,
    три свічі виголублює кожен. Димок
    поривається бути прозорими кільцями,
    що гуцульськими колами стануть за крок.

    Ложкарі опустіли. На денці святильниці
    трохи сиру і світла од вішки* живим,
    щоб по вічному святі не чорт на потилиці,
    а провадив газдинь і газдів херувим.

    *Кропило.


    *****

    Сім кольорів тобі гУцуле, сім –
    за водопій од веселки в дар.
    Гори полюють на звуки пусті,
    тобі ж до згасання сім – з октав.

    Сьомому дню і Господь подає
    схожість,
    сходження,
    схиму,
    там
    за сімома чудесами твоє:
    з гір та серця сотай.

    *****

    Твоє гуцульське –пра-пра-пра-
    мотивом витого шнура,
    хрестом, розеткою*, різцями,
    бо до гори ішла гора,
    коли для таїнства пора
    і світ позначено не крамом.

    Твоє гуцульське –нині тут-
    минає сволоки й мабуть
    чотирикутну зірку згубить,
    де поєдинче гори йдуть,
    відчувши сутінків хомут,
    життям не різьбленим – у зрубах.

    *Елементи різьблення.

    *****
    Порятунок од відьми гірської
    нагої
    по-гуцульськи завихрено хвацько.
    …Є сорочка, відварена в лої,
    з такою
    не допустиш у душу відьмацьке.
    А до варива воску півкухля –
    опухнуть
    войовничі очища на кручі.
    І смоли наостанку – в макуху
    й сивуху*
    перетворяться чари жагучі.
    На осоння гуцульському диву.
    Вродлива,
    даленітиме відьма багаттям,
    обпікаючи легіню сниво
    ретиво.
    Тільки ти захочи рятуватись…

    *Самогон.

    Балада про вічне

    Понад горами в леті
    святі з поясами
    від гуцульських умільців,
    орнамент на кожному,
    гейби добре письмо,
    гейби так описали,
    що святих перед Богом
    і з Богом тривожило.
    Ланцюжки задзвеніли
    на поясі старшого
    і молодші також
    підперезані дзвонами.
    Затремтіли мошєнки і люльки,
    найкращі ті,
    на усіх ланцюжках,
    в небесах заборонені.
    Як до Бога з мошєнками?-
    старший замислився,-
    злото-срібло несли,
    і люльки – од спокусника.
    Ми зняли їх угору
    гріхами повислими,
    позбуватися мусимо,
    мусимо,
    мусимо.
    Ой, не можна гуцульське
    додолу рахубисто.
    Ой, не можна і навпіл, -
    молодшими мовлено,
    бо краса – то Господнє.
    Хмарину голубили
    і замисленим обрієм
    виросли, стомлені.

    *****

    Місяць – кавалєр пишний,
    зростом не бездоганний –
    гУцул сягає вище
    китицею крисані.
    За кольори й ажурне
    плетиво капелюха
    місяць віддасть котурни,
    ті, на яких роздмухав
    чорне і золотисте
    похапцем і… намарно –
    тільки, як гуцул свисне,
    вийде панянка гарна.
    Місяцю – світ не в дусі
    та самота на сіні…
    Гуцул на капелюсі
    всі усміхне пір’їни.

    *****

    Ні орлу, ані легіню –
    коди піснівки*
    на сорочці красуні.
    Підказуйте, скелі…

    Хай обіймуть і сонце в рожевому,
    й зірку,
    зачаровану в чаші
    сумної лілеї.

    Ні орлу, ані легіню
    серцем торкнути
    різнобарв’я піснівки.
    Підказуйте, гори.

    Хай долинуть до бунту
    червоної рути
    і низинки, й мережки
    від рухів покори.

    Ні орлу, ані легіню…
    Тайна на чатах,
    сухозолоттю** виткана
    не для базіки,
    аж допоки крилатому
    духом не стати,
    що красуню і легіня
    зблизить довіку.

    *Орнаментальна смужка.
    **Металеві нитки кольору золота або срібла.

    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (16)


  30. Оксана Дністран - [ 2016.04.23 22:12 ]
    Легенда про Олексу
    Гей, здригніться, полонини, гори розійдіться,
    Бо Олекса йде по плаю, нишкніть, наче вівці!
    З ним десяток добрих хлопів – то його опришки,
    Поховалися підпанки у коморах тишком.
    Бартка гостра, два пістолі – найвірніші друзі,
    Рознеслась народна слава миттю по окрузі.

    Ти, полковнику Злотницький, не втечеш від помсти,
    Не врятують сильні мури - йдуть до тебе гості.
    Гроші також не поможуть всіх гріхів скупиться,
    Не здригнеться і на хвильку месника правиця.
    Навіть жовніри не здатні Довбуша зловити,
    Хоч лютують від безсилля так несамовито.

    Він то тут, то там, як вітер - в руки не піймаєш,
    Заодно із ним смереки та селяни краю.
    Півня пустить поміж шляхти, що народ грабує,
    Глядь – і слід простиг, не видко, певно – поміж вуїв.
    Всі гуцули в нього – браття, бережуть опришків,
    Нагодують всіх, напоять і віддячать з лишком.

    Йде Олекса по Карпатах, як жива легенда,
    Розіслало панство знатне скрізь своїх агентів,
    Обіцяють злоті гори, звільнення повини,
    Щоби тільки лиш зловити вітру з полонини.
    -Та невже знайдеться зрадник, що уб’є героя? -
    Гомоніли стиха гори в північ між собою.

    Дзвінко, люба, що ти робиш, як на зраду здатна,
    Ти ж єдина хто лиш зміг би кривду ту завдати.
    Він тебе кохає палко, не пускай до хати,
    Не давай у мужні груди кулями стріляти.
    Не зважає, упустила. Що ж ся діє в світі?
    То є кара, що забуто старця заповіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  31. Оксана Дністран - [ 2016.03.20 08:02 ]
    Повернення
    Вернувсь додому. Що змінилось? Ніц.
    Сусідня лиш збезлюдніла садиба,
    Яка в мою уходила, мов шліц,
    Розбиті вікна, металева штиба.

    Я кинувся був тільки до воріт,
    До лави, де з Марусею сиділи,
    В очах стуманив хтось ударом світ:
    Що з нею стало і куди ся діла?

    До матері: - Марусю де найти?
    Я не пацьорки віз їй - справжні перли!
    Мені вслід: - Вар’ят! Ніц не знаєш ти!
    Вже десь з півроку, як болячка зжерла.

    - Була здорова, як ішов в АТО,
    Я цілий рік на рандку сподівався.
    - Що за болячка? Та не зна ніхто.
    Та ти б, Василю, так не побивався.

    Воно якось то трафило само:
    Спочатку мати - за три дні згоріла,
    І на Марусю зодягли ярмо –
    Вона й секунди не була без діла:

    Бо менших - троє, дедьо – той запив,
    Корову, трьох пацят забрали з банку,
    Ходила заробляти - аж до жнив,
    Здається до якоїсь колєжанки.

    І хутко так змарніла, зсохлась вся,
    Затим – злягла, не годна була встати,
    А біди – ті чатують на живця,
    Зійшла Маруся, як небога-мати.

    На третій день, як схоронили ту,
    Заслінку у печі хтось не зогледів…
    Усіх сховали під одну плиту,
    Селом всім проводжали з милосердя.

    - Ой, нене, як то? Ну а дохтори?
    - Та гро́шей не було, щоб погукати…
    І хто поможе? Біг хіба згори…
    - Жирують нині тілько супостати?

    - Та тихше, сину. Найдеш ще собі!
    Ну що тут вдієш, раз часи шалені,
    Ми їх несем на власному горбі,
    Бо у простих – міцніші є рамена.

    То добре, що прийшов, хоч без руки,
    Бо вже ні Йван, ні Міха не вернулись.
    Наразі відвертілись всі крюки́
    Від мобілізації, осколків, кулі.

    - То хай! Я не шкодую, що пішов,
    Бо йти потрібно, я був теж не проти.
    Але Маруся… То ж моя любов…
    Чому ні пари з вуст про ті бідноти?

    Не хтіли помогти? Та знали, то -
    Вона була частина мого серця!
    Не втішить, неньо, вже тепер ніхто,
    Я - назавжди розбите болем скельце.

    Піду до неї, трохи помолюсь.
    Я так жадав угледіти хоч шпіцик
    Від мештів, шепотіти їй «Марусь…»
    Та я без неї – як безхатній цуцик!

    На цвинтар шлях. І як туди дійти?
    Хрести, хрести – знайомі все обличчя,
    Із докором: «Пощо́ живим є ти,
    Невже могили нам всім більше личать?»

    І наче сором десь в мені пече,
    Хоч не ховався ні за чию спину,
    Нема за що у діл спускать очей,
    Не знаю сам, чому я не загинув!

    Не раз, не два у пеклі побував,
    Одне тримало – ве́рнуся додому,
    Маруся стріне, підемо на став…
    Та я - живий, завдячуючи тому…

    Що не дзвонила? Я їй сам казав:
    Гарячі точки. Та як захворіла?
    Покликала б - то прилетів назад…
    А так в труні не бачив її тіла…

    То може ненька жарти втнула мі?
    Мо певно так, пожди́ – за все віддячу:
    Сидітиме – десь тиждень, як в тюрмі!
    Та на хресті - портрет Марусі наче…

    Голубко, зоре… Я не уберіг,
    Бо був далеко... Чом хтось не підсобив?
    Пече вогнем коліна згірклий сніг.
    Не можу більше, меркнуть очі. Пробі!


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Богдан Манюк - [ 2015.07.17 15:29 ]
    З циклу
    *****
    Бесаги на горі,
    з листви пошиті,
    забуло літо й банно-банно вниз.
    Горщя ставка впіймало хмарку – квити
    повісмо неба і розхвилля зблиск.

    Цидулку ворон літові накаркав –
    занотувало похапцем, ади,
    що гейби потя
    вигулькне зимарка
    з незнаної вертепами звізди
    і звіздарям не схочеться джвендіти
    і геци розсипати на стежі,
    коли флоєрка гуцула півсвітом
    обернеться без їхніх ворожінь.

    Услід за літом гезде, генде знову
    стрибки норичок,
    і тонке билО
    здійме востаннє
    квітку загадково –
    відей, спаде княгині на чоло...

    2015р.

    Примітка:
    бесаги – дві з’єднані одним полотнищем торби;
    банно – сумно;
    горщя – горня;
    повісмо – пряжа;
    цидулка – записка;
    ади – дивись;
    гейби – наче;
    потя – пташка;
    зимарка – хатина високо в горах;
    джвендіти – набридати розмовами;
    геци – злі жарти;
    флоєрка – сопілка;
    гезде – ось тут;
    генде – он там;
    норички – джерельця;
    билО – стебло;
    відей - мабуть;
    княгиня - наречена, молода на весіллі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (19)


  33. Сонцедар Печерник - [ 2015.06.02 14:25 ]
    Татош
    Горі долу, горі долу -
    Лем грива й хвуст видніють,
    То чортуватого коня Татоша
    Люди днись не взріють.

    Прийшов на буркут, на поток
    Води студеної ся напити,
    Ніхто ні в лісах, ні у горах
    Не годен ’го нияк імити.

    Десь вун стратив свою лабу,
    Ще й підкови прибиті криво,
    Но типірка шукайте коня
    Де ’го крилатого носило.

    Прийшов на буркут, на поток
    Води студеної ся напити,
    Ніхто ні в лісах, ні у горах
    Не годен ’го нияк імити.

    Файно му жилося в ґазди
    Не битий, нигде не голоден,
    Та сяк хтів вун тотої волі,
    Через паланки був скакати годен.

    Прийшов на буркут, на поток
    Води студеної ся напити,
    Ніхто ні в лісах, ні у горах
    Не годен ’го нияк імити.

    Літать татош попуд хмари,
    Біла фана, кунь сиринчі
    най'го люде нараз спузнають
    по крилах в динь ай зночі.
    20.02.12


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Василь Надвірнянський - [ 2015.04.07 21:33 ]
    Де синіють Карпати
    Де синіють високі Карпати,
    Де під берегом батькова хата.
    Де із гір витікають джерела води,
    Всі дороги вертають сюди.

    Із далеких країв як до раю,
    Повертаюсь до рідного краю.
    Де шепочуть високі смереки,
    Там де моє дитинство далеке.

    Де весною так милують очі,
    Черешневі сади на обочі.
    Де знайшов я колись за потоком,
    Свою першу любов синьооку.

    Тут мені пригадаються друзі,
    Що в футбол грали разом на лузі.
    Де колись набирались відваги,
    Босоногі юнацькі ватаги.

    Де на краю футбольного поля,
    Вже чекала на кожного доля.
    Звідки нам довелося іти,
    У далекі незнані світи.

    Я пішов і далеко й завзято,
    Та на серці завжди було свято.
    Як прийшлося мені повертати,
    В рідний край до батьківської хати.

    2007р.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Віктор Ох - [ 2014.08.12 23:05 ]
    Карпати

    На вершинах на карпатських
    Бог відпочиває.
    І мольфар на дримбі хвацько
    коломийки грає.
    А в ущелинах глибоких
    демони і духи.
    В букових лісах високих
    ходять відчайдухи.
    В кожного свої Карпати
    в голові і серці.
    Кожен має розшукати
    до вершин тих дверці.
    Хто шукає у Карпатах
    щастя, хто – надію,
    кадр для фотоапарата,
    або амнезію.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.3)
    Коментарі: (10)


  36. Галина Михайлик - [ 2013.09.14 11:29 ]
    Мала секунда* або ще раз про Канта** (з легкою іронією)
    Карпати. Літо. Ніч. Зоріє сонно ватра,
    До - ре-бемоль... – Ти близько і… не мій…
    Ти - іншої життя… Лише пульсують мантри:
    «візьми», «візьми!» - «не смій», «не смій», «не смій»…

    Лиш іскра, напівмить – ота мала секунда –
    найменший інтервал і… хто зупинить нас?!..
    Маестро Кант акценти ставив мудро:
    закон в мені, мораль. І відстані. І час…

    10.09.2013



    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (42)


  37. Уляна Дудок - [ 2013.07.30 14:44 ]
    Карпатські мелодії
    I

    Напнули сосни струни, мов цимбали,
    а ми з тобою трохи заблукали
    на квітколожах маку й деревію.
    Роса тремтіла у трави на віях.
    І дзбан туману впав на верховині,
    і дзвіночки грали в горах синіх,
    і жебонів струмочок на подолі,
    що заблукав ти сильно в моїй долі.




    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (14)


  38. Галина Михайлик - [ 2013.03.29 15:34 ]
    З гір
    Довкола тебе гори,
    і ти – посеред гір!
    Закралось тихо горе? –
    а ти йому не вір,
    і не пускай до хати.
    Нехай вгамує мати
    теплом своїх долонь
    пожежний розпач скронь.

    Затисни міцно зуби.
    Заплющ надсилу очі,
    щоб жодної сльозинки
    не вгледіли охочі,
    і на найвищім шпилі
    шматуй додолу хмари,
    розбий до берда лихо!...
    Лиш не гаси стожари.

    2000 (2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (22)


  39. Валентин Ліпчинський - [ 2013.03.28 10:17 ]
    56 лютого 2013 року
    Зима, зима, зима, зима, зима,
    Лежать сніги і курять заметілі,
    Трясуться замерзлюхи м’якотілі -
    Мороз нічний ще цілий день тривав.

    Не чутно ні пташок дзвінкоголосих,
    Ні сонечка не видно крізь туман,
    Стоять, як стій, замети і тороси -
    Зима, зима, зима, зима, зима.

    Десь дятла стук лунає зовсім поряд.
    А, ні, то бузьок дзьобом стрекотів!
    Царює в нас січнево-лютий уряд -
    Чи утече від нявкання котів?..


    28.03.2013


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (11)


  40. Галина Михайлик - [ 2013.02.09 16:57 ]
    Майже за Кантом
    Сьогодні - на Сатурні, а завтра - на Землі,
    а післязавтра - на Юпітері, – фестини!…
    Це - літо у Карпатах – зірниці, як джмелі,
    Шкварчать і падають у зимні рік бистрини.

    В нічній траві ще чутно звабливий запах дня,
    Десь біля ватри засинає звук сопілки…
    Впритул до таїни. Із небом сам-на-сам.
    Погоджуєшся з Кантом. Про вічне. І не тільки...

    2000(2013)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (14)


  41. Василь Шляхтич - [ 2013.01.18 22:34 ]
    Про задум лемків - Введення (на лемківських говірках)
    З поколіня в поколіня
    Дід внукови гвечер гварив,
    Жеби не йшли в запомніня
    Слова лемків, гнес юж старих.
    Тото што-м чув, вам оповім.
    Послухайте того гнеска
    Як русинів з Мудрикова
    Гин за сім сьвітів понесло.
    Сотки років повтаряют
    Стари лемки ту баладу,
    Як з Бескидів в чужи краї
    Лемко ішов, правди глядав.
    Жив високо. В зьвіздах читав.
    Тоти му гварили вшитко.
    Што деси сут таки сьвіти,
    Яких і з Карпат не видко.
    Стари книги лемки брали,
    Книги сьвати і несьвати
    І на голос з них читали.
    А знали добри читати...
    Там написане про Ноя,
    Што великій шиф зрихтував.
    Прочитали тіж про Трою,
    Што через коня згинула.
    В кожній книзі кус про море -
    Вельку й безграничну воду,
    Про більши од Карпат гори,
    Про незнани їм народи...
    Як ся того начитали,
    Гварят дося: - Ходме люде.
    Взяли й пішли. Не пропали.
    Лем про тото потім буде.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (3)


  42. Василь Кузан - [ 2012.06.24 12:00 ]
    Жіноча пісня про щастя
    (На русинському діалекті української мови)

    Жӧнська співанка за серенчу

    Залитіла в хлів синиця,
    В мене ґазда ги косиця.
    Я го люблю тай сокочу,
    Вбы дагде уд ня не скочив
    Ниґда шуга.

    Кажут люди: «Хлопе милый,
    Не буде з пса солонины!»
    Ош гуляв ись – дале будеш,
    Ты за жоны не забудеш
    Шуга амінь.

    Де бы мы з тобов не были,
    Всі тя жоны там любили:
    Очи на тя упуляли,
    Сорочкы на собі рвали
    З рукавами.

    Я тя люблю, ги пес кӧстку,
    Ги огинь – з березы тріску,
    Не уддам тя я никому,
    Мусит быти всьо по мому,
    Ги я кажу.

    Серенча – ото ги пǒтя,
    Я го ймила – ввӧн не хотів.
    Я го ймила – вже не пущу,
    Най пасулю в сіньох лущит,
    Діти бавит.

    А я людьом не повірю –
    Пӧрву пысок на паздіря,
    Ко вповість, ош мы не пара,
    Най пуд ним земля ся зарве,
    Айбо нараз!

    Залетіла в хлів синиця,
    В мене ґазда ги косиця.
    А я в нього ги вта ружа,
    Мы паруємеся дуже –
    Серенча йсе!

    А я в нього ги вта ружа
    Мы паруємеся дуже –
    Та заткайся!

    24.06.12




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (30)


  43. Василь Кузан - [ 2012.06.17 23:45 ]
    Ниже села, за Облазом

    Ниже села, за Облазом
    Два коникы пасут разом,
    Два коникы тай кобыла,
    Що ты, мила, наробила? Наробила…

    Забрала сь уд хлопцӧв рǒзум –
    Нич не вартί твǒї сльозы:
    Єден хоче ся женити,
    Другый хоче ся топити, ой, топити.

    Докӧть хлопці пудростали,
    Мы ся з тобов любовали.
    Будеш ты з єдным, вать другым,
    А я пӧду гет за плугом, гет за плугом.

    Та я з׳орю свою ниву –
    Мила моя, будь щаслива.
    Най тя любит тот, ко хоче,
    А мині най сохнут очи, сохнут очи.

    А я сяду на біціґлі,
    Кажу правду – йсе не фіґлі,
    Долі селом ся повезу
    По путьови, ги по лезу, ги по лезу.

    Най любов ми серце ріже,
    Най слызами в душу лізе,
    З нирвӧв най мотузя яже –
    Буде так, ги карта ляже, карта ляже.

    Бо ты дівка, а я дідо…
    Накладу на груди ліду,
    Може так любов застужу,
    Бо тя люблю щи май дуже, щи май дуже.

    Ниже села, за Облазом
    Два коникы пасут разом,
    Два коникы пасут разом…

    17.06.12



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (13)


  44. Василь Кузан - [ 2012.06.17 00:57 ]
    Соглашайся быти мǒйов
    Горы хмурят мудрі чола,
    Нӧч накрыла всьо довкола,
    Юній рушив середину,
    Жабы квачут на годину,
    Моя мила.

    Дівкы пудрят свǒї лиця,
    Сіно кличе в сіняницю,
    Нӧч, гибы имив за очи,
    Серце скоро в п’яты скочит,
    Моя мила.

    Уйди д міні, бо чекаву,
    Дам ти я єдну забаву,
    Вна тя буде завгуряти,
    Будеш звізды в очох мати,
    Моя мила.

    Уйди д міні, бо тя люблю,
    Най тя мало приголублю,
    А коли ня лишит сила –
    Вбысь ся нараз согласила,
    Моя мила.

    На колінах чесно стǒю,
    Соглашайся быти мǒйов,
    Будеме ги в казці жити,
    Буду я тя фурт шорити,
    Моя мила.

    Буде файно всьо и просто,
    Будеш мати всього доста,
    Серенчу сь за хвӧст имила –
    Будеш ты зо мнов щаслива,
    Моя мила.

    Соглашайся быти мǒйов,
    Соглашайся быти мǒйов…

    16.06.12


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (11)


  45. Василь Кузан - [ 2012.06.15 13:48 ]
    Вже достигла киндириця
    Вже достигла киндириця,
    Моя мила – молодиця.
    Єдного мене кохала,
    За цімбора ся уддала,
    Молодиця.

    Слӧзно дуже пǒтя фӧтькат,
    Гӧркі мої заробӧткы –
    Заробивим сто долярӧв,
    Цімбор краде мою пару,
    Молодицю.

    Сонце вчерлося у горы,
    Тінь затігатся у зворы,
    Вже на свальбі гусляр гуде
    Й не до мене идут люде,
    Молодицьо.

    Цімборику бери пушку,
    Стрітимеся на бережку,
    Будеме ся так стріляти
    Вбы лиш кось мӧг щастя мати,
    Цімборику.

    Кить тя встрілю – буде моя,
    Кить ты мене – буде твоя.
    Мусит кось із нас не жити –
    Дав нам Бӧг єдну любити,
    Цімборику.

    Я уд мамки ся удклоню,
    Стисну нянькову долоню,
    Ты вдклонися вд молодиці –
    Ниськы жаба дасть ти циці,
    Цімборику.

    Вже достигла киндириця,
    Моя мила молодиця,
    Молодиця…

    15.06.12


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (29)


  46. Василь Кузан - [ 2012.06.12 22:48 ]
    Сколомийка лисичівських ковалів

    Ковалику, будь здоровый, гея-гой!
    Укуй ми таку пудкову, гея-гой!
    Вбы коника пудковати
    Та щасливу долю мати,
    Та щасливу долю мати, гея-гой!

    Гуслярику молодинькый, гея-гой!
    Загуди ми сколомыйку, гея-гой!
    Най музика тихо тече
    Вбы не треба фийсу в плечі,
    Вбы не треба фийсу в плечі, гея-гой!

    Загуди ми тоту новту, гея-гой!
    Вбы м лишав усю роботу, гея-гой!
    Най жоны мотыкы мечут,
    На Гамору гуслі кличут,
    На Гамору гуслі кличут, гея-гой!

    Кой берув у персты свище, гея-гой!
    Пойте люди на Лисиче, гея-гой!
    Туйкы гори дуже файні
    Тай свободы чисті фаны,
    Тай свободы чисті фаны, гея-гой!

    Верховинці, братя мої, гея-гой!
    Перед вами прямо стою, гея-гой!
    Мы усі з єдного кіста,
    Нам пуд сонцьом доста міста,
    Нам пуд сонцьом доста міста, гея-гой!

    Та узьмімся всі за рукы, гея-гой!
    Доста было біды-мукы, гея-гой!
    Будеме усьов родинов
    Пуднимати Україну,
    Прославляти Верховину, гея-гой!



    12,14.06.12


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (18)


  47. Наталка Тактреба - [ 2011.05.19 11:38 ]
    Піп Іван( якщо за сценарієм)
    гори випустять дим і стануть чекати
    кому скинути своЇ перші роси
    день як заспаний дід скоро вийде із хати
    покурити на ганку товсті папіроси

    і ось сонце знімає з очей всі вуалі
    потім вітер запхав свого носа в бузки
    Піп Іван настромив синє небо на палі
    вийшли рівні трикутні куски



    Рейтинги: Народний -- (5.29) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (4)


  48. Ігор Штанько - [ 2011.02.17 14:57 ]
    Карпатська легенда
    Ой, співанку-колисанку
    Несе в плесах Черемош,
    Через гори-витинанки,
    Як казковий кінь Татош.
    То – співаночка Ержішки
    Понад плаями летить, -
    Про Олексу, про опришків,
    Про свободи кротку мить...
    Ой, яка ся була гарна, –
    Стан гнучкий, біляве личко,
    Очі карі, наче панна,
    Мов струнка Карпат смерічка.
    Звали дівчину Дзвіночком, -
    Розсипала ж бо пісні,
    Все співала, танцювала,
    Серед літа й навесні...
    - Ой, ти дівче, безпричинно
    Не станцьовуй, не співай, -
    Заспіваєш в мить невпинну
    Щастя й долю-водограй.
    А Ержішка все сміялась –
    Нову пісню зачала...
    За йой легіні блукали, -
    Вона й думки не брала...
    Хлопці ж жменями збирали
    На росинах її слід
    До сердець надії брали,
    Щоб наснилась у ві сні...
    Сновидами-постолами
    Розбрелися ув горах.
    Її вроду проклинали,
    Ганьбували по світах...
    Їх прокльони ся розвили
    У крилатий вітерець
    І Ержішку миттю скрили
    У русалку. Ось кінець.
    ...То ж не з вчора-позавчора,
    На зелених плаях, в ніч,
    У високих Чорногорах
    Тоне пісні дивна річ...
    Водяна, п’янка красуня
    Все сміється, все танцює...
    І у кожне повнолуння
    Губить легінів, чарує...
    ...Ой, співанку-колисанку
    Несе в плесах Черемош,
    Через гори-витинанки,
    Як казковий кінь Татош...

    1992 Карпати


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.13)
    Коментарі: (4)


  49. Юлія Скорода - [ 2011.02.14 22:48 ]
    Приїжджайте до нас в Гуцулію!!!
    Кличе заміж він дівку з міста,
    Щоб забрати в свою Гуцулію –
    Незабаром в газеті звістка:
    «Все лікує. Мольфарка Юлія».

    Із освітою управлінця
    Поганяє овець по горах.
    Хоч достатку по самі вінця,
    А віходок, як був, надворі.

    Але Юлії хоч би хни –
    Щоб кохання і тепле ліжко.
    У сім’ї тій малій з весни
    Друга доця стала на ніжки.

    Десь-колись до батьків й родини
    Листи пише і шле верети.
    Ось, нарешті ясної днини
    Дочекалися Інтернету:

    «Вчора в нас підключили Нет –
    Приїжджайте до нас в Гуцулію.
    Я ще досі в душі поет.
    Щиро Ваша, Скорода Юлія».

    26.06.2010 р.Б.


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.37)
    Коментарі: (5)


  50. Михайло Чухран - [ 2011.01.14 20:52 ]
    Інтернаціоналка
    Прийшов жид, принюс колєчко,
    Нич не ржавоє,
    Я ж му з Олвейза крилечко
    Дала правоє.

    На ланцку москаль сердечко
    Дав "красівоє",
    Тоже дала-м му крилечко
    Уже - лівоє.

    Прийшов русин небричений.
    Писок колеся,
    Нич дарити не навчений,
    Забрав "Олвейза"!

    Каже: - Фігля файна, ніжна,
    Може, й дві є?
    Каже:- З нив нога у чіжмах
    Не запріє!

    От такого би любила
    Мати в домі я,
    Котрий думат, де би била
    Економія.

    Я вже "Олвейз" не купую
    Сама временно,
    Не з-за того, што шповрую,
    Ай беременна…

    - Мусиме-ся поженити
    Типирь, русине!
    - Ти здуріла?! Та иди ти!
    Ніт, не мусиме!!

    Бов скандал великий, шумний,
    Усьо кончено…
    Ун хоть сволоч, но розумний,
    Между прочим є:

    Бо ни пахнуло уд нього
    Ані малинько,
    А в жида воняли ноги
    Из москаликом!!!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   2