* * *
Довгі ноги, довгий ніс,
По болоті ходить скрізь.


* * *
Стоїть корито,
Повне води налите.
(Ставок)


* * *
Через воду він проводить,
А сам з місця вік не сходить.
(Міст)


* * *
По полю ходить, жне, косить,
Зерно молотить, хліба не просить.
(Комбайн)


* * *
Хоч не літак, а крилатий,
Без крил не може працювати.
(Вітряк)


* * *
Знизу клин
Зверху млин.
Тече вода
А їй не біда.
(Парасолька)


* * *
І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.
(Калина)


* * *
Кавунчики дрібненькі,
Смугасті та кисленькі,
У колючки вбралися
І кущиком назвалися.
(Аґрус)


* * *
Мов маленький м’ячик,
Висить, а не скаче,
Рум’яне, гладеньке,
На смак солоденьке.
(Яблуко)


* * *
Торох, торох,
Розсипався горох.
Почало світати –
Нема що збирати.
(Зірки)


* * *
Дерев’яний та довгенький,
Маю носик я гостренький.
На білому слід лишаю,
Усіх діток потішаю.
(Олівець)


* * *
Ухопився за дріт,
Покотився у світ,
Потяг близняток
Цілий десяток.
(Електровоз)


* * *
Коли хочеш ти читати,
То повинен мене знати,
А коли мене не знаєш,
То нічого не вчитаєш.
(Абетка)


* * *
З небесної діжки
Крижані горішки
На землю упали,
Шкоди нам завдали.
(Град)


* * *
Спритний майстер у стрибках:
На деревах, по гілках.
Вся руда, пухнастий хвіст,
Рідний дім для неї – ліс.
(Білка)


* * *
На городі нога стоїть,
На нозі голова висить.
Куди сонце повертається,
Туди голова нахиляється.
(Соняшник)


* * *
З небокраю, з-за діброви,
Вийшли воли чорноброві:
Принесли водиці дзбан,
Полили і ліс, і лан.
(Хмари)


* * *
Не ставок і не ріка,
Мох росте і осока.
Там земля - неначе тісто,
Що воно за дивне місце?
(Болото)


* * *
Квітка пишна, квітка гожа,
На троянду трішки схожа.
На кущах вона зростає.
Хто із вас цю квітку знає?
(Шипшина)


* * *
Живим зерном народжений,
Живу я на землі.
Щодня рум’яним сонечком
Я сходжу на столі.
(Хліб)


* * *
У нашої бабусі
Сидить дід в кожусі,
Проти печі гріється,
Без води умиється.
(Кіт)


* * *
Прийшла кума із довгим віником
На бесіду із нашим півником,
Схопила півня на обід
Та й замела мітлою слід.
(Лисиця)


* * *
Найрідніша, наймиліша,
Всіх вона нас пестить, тішить,
Завжди скрізь буває з нами.
Відгадайте, хто це?..
(Мама)


* * *
Олена зелена,
Не сіяна, не саджена,
Хто доторкнеться,
Той обпечеться.
(Кропива)


* * *
Уночі гуляє,
А вдень спочиває,
Має круглі очі,
Бачить серед ночі.
(Сова)


* * *
Хоч я і страшнуватий,
Ось палиця в руці,
Та як мені прогнати
Від проса горобців?
(Опудало)


* * *
Він скрізь: у полі і в саду,
А в дім не попаде,
І я тоді лиш з дому йду,
Коли вже він не йде.
(Дощ)


* * *
Цвіте синьо, лист зелений
Квітник прикрашає
Хоч мороз усе побив –
Його не займає.
(Барвінок)


* * *
Сонечко в траві зійшло,
Усміхнулось, розцвіло,
Згодом стало біле-біле
І за вітром полетіло.
(Кульбаба)


* * *
Ніде не купиш,
На вагах не зважиш,
Сам здобуваєш,
У комору складаєш.
(Знання)


* * *
Неначе паровоз, гуде,
Шумить, кипить, і пара йде,
Смачний заварює нам чай.
Хто ж він такий? От відгадай.
(Чайник)


* * *
Стоїть собі літечком
На городі тіточка,
Світлокоса, білочуба,
а на ній зелена шуба.
(Кукурудза)


* * *
У лісі зростав,
У столяра побував,
В кімнаті оселився,
Полотном укрився.
(Стіл)


* * *
Хто завжди правду каже?
Який є, таким покаже,
І без слів про все рас скаже.
На нього дивишся, а себе бачиш.
(Дзеркало)


* * *
Я порою дощовою –
Наче дах над головою.
При собі мене тримають,
А як дощ пройде – складають.
(Парасолька)


* * *
У носатого Івана
Одежина дерев’яна.
Він у чистім полі ходить
І по ньому носом водить.
Не стрижений, не чесаний –
Гострим ножем зетесаний.
(Олівець)


* * *
В полі жовті промінчата
Шелестять, немов зайчата,
А вусаті ж їхні віти!
Що це, друзі? Мабуть…
(Жито)


* * *
Хто крилатий, гарний, гожий,
На красиву квітку схожий,
Має довгий хоботок,
П’є нектар ним із квіток?
(Метелик)


* * *
У бабине літо
Легке срібне сито,
Не руками ткане,
Летить ось над нами.
Що ж це, дитинко?
Це - …
(Павутинка)


* * *
Його пожива – це листочки,
Домівка – деревце чи кущ.
З’являється що травня точно
Поважний, симпатичний …
(Хрущ)


* * *
Якщо руки ваші в ваксі,
Якщо на ніс сіли клякси,
Хто тоді ваш перший друг,
Змиє бруд з лиця і рук?
(Вода)


* * *
Щось у небі синім - блим!
Розкотився в небі грім
Та гуркоче вдалині.
Що за дивні ці вогні?
(Блискавка)


* * *
Дуже я потрібна всім:
І великим, і малим.
Всіх я розуму учу,
А сама завжди мовчу.
(Книга)


* *
Спробуй, друже, відгадати,
Що за стрій у небесах:
Чи клубки пухкої вати,
Чи то пір’я з крупних птах,
Чи біжить овець отара?
Ні, пливуть це білі …
(Хмари)


* * *
Триколісний друг у мене,
Має він кермо зелене.
Ще сидіння та педалі…
Певно, ви його впізнали?
(Велосипед)


* * *
Всюди проживають,
По шість ножок моють,
Можуть мати й крила.
Але це – не пташки.
Дітки, відгадали?
Звісно, це - …
(Комашки)


* * *
Ледь помітний він, маленький…
То квадратний, то кругленький…
Як його ти відірвеш,
То штани не застібнеш…
(Ґудзик)


* * *
Що за жучок це – яскравий, моторний,
Спинка червона у крапочку чорну,
Сам симпатичний, хоча і маленький,
Гарний на вроду він та веселенький.
(Сонечко)


* * *
Над глибокою рікою
Вигнув спину він дугою.
Всі по ньому їдуть,
Всі по ньому йдуть,
А з собою не беруть.
(Міст)


* * *
До дітей на кожне свято
Просять в гості завітати,
Бо солодкий і смачний.
Здогадались, хто такий?
(Торт)



* * *
Щоб мені кудись дійти,
Треба всю її пройти.
Бере початок від порога
Далека чи близька…
(Дорога)


* * *
Кружляють в повітрі маленькі пушинки,
Легенькі та білі, неначе сніжинки;
Дивуються дуже дорослі і діти:
Де ж міг раптом взятися сніг серед літа?
(Тополиний пух)


* * *
Що за струмінь-водоспад?
В спеку кожен йому радий;
В нашім парку – гарний, гожий –
Веселить він перехожих.
В’ються вгору води потоки,
Краплі бризкають нівроку…
Знають Юля та Роман,
Ця загадка про…
(Фонтан)


* * *
Грушка – не грушка,
Вушка та дужка,
Порожнє бриньчить,
Повне – мовчить.
(Відро)


* * *
На одній нозі танцюю,
Зовсім я не байдикую.
Ти мене лиш накрути –
Та в таночок знов пусти.
(Дзиґа)


* * *
Що за хатка – дивина?
З скла прозорого вона.
Табунцями, як у річці,
Рибки плещуться в водичці.
(Акваріум)


* * *
Де у полі квітне гречка,
Стоїть хатка невеличка.
Ти зустрінеш там родину,
Що працює без упину.
(Вулик)


* * *
Лишає він страшні сліди,
Усе він пожирає.
А як даси йому води –
Відразу помирає!
(Вогонь)


* * *
По траві повзла змія.
Налякався добре я.
Від гадюки біг чимдуж,
А то виявився …
(Вуж)


* * *
Є і чорна і червона,
А поживна ж бо яка!
Зветься цей продукт чудовий
Не інакше, як …
(Ікра)


* * *
Спішить, сурмить:
- Дорогу дай!
Моргає синім оком.
Примчиться швидко і біда
Людей обійде боком.
(Пожежна машина)


* * *
Дуже люблять всі діти його,
Бо смачне і солодке воно.
І у ротику тане само.
Здогадалися? Це …
(Ескімо)


* * *
Настрибаюсь вволю
По чистому полю.
Правда, трішки ніс стешу,
Як малюю чи пишу.
(Олівець)


* * *
Любі всім: тобі й мені.
Вдень гуляють на вікні
І купаються у річці
Діти сонця - …
(Промінці)


* * *
В розмальованій хустині,
Солоденька всередині.
Коли нею почастують,
Діти тішаться, ласують.
(Цукерка)


* * *
В небі високо між хмар
На мотузці він літав.
За мотузку потягну
Та на землю поверну.
(Повітряний змій)


* * *
Є у мого татка
На колесах хатка.
Возить хатка невеличка
Нас на дачу і до річки.
(Машина)


* * *
Він шепоче: «Шу-шу-шу…
Листя обірвать спішу.
З ним я у осіннім гаї
У таночку покружляю».
(Вітер)


* * *
Уночі понад водою
Білий дим пливе рікою.
Тільки сонечко засяє –
Білий дим кудись тікає.
(Туман)


* * *
Книжечки маленькі,
Аркуші біленькі.
В них ми вчимося писати,
І складати, й віднімати.
(Зошит)


* * *
Плине він, біжить, минає,
Нам його не вистачає.
Щойно осінь – вже зима,
Ось він був, а вже – нема.
(Час)


* * *
Навіть в спеку, відчайдуха,
Не скидає він кожуха.
Взимку ж холоду боїться.
Лізе до барлогу грітись.
(Ведмідь)


* * *
Загорнулася в клубок
Ціла купка голочок.
Лис підбіг, голки понюхав.
Потім довго носа чухав.
(Їжак)


* * *
Навесні цвітуть, мов свічі,
Заглядають сонцю в вічі,
А під осінь ті свічки
Вдягнуть з голок кожушки.
(Каштан)


* * *
Запах, колір – все відмінне,
Посміхнешся неодмінно.
Як серединку кусати,
Скривить так, що й не впізнати.
(Лимон)


* * *
Ні дощами, ні снігами
За сто років не розмить.
Але хлопці – хулігани
Можуть м’ячиком розбить.
(Вікно)


* * *
Як навколо об’їси –
Серединки не проси.
Ми такі гостинці:
Дірка в серединці.
(Бублики)


* * *
І солодкі, і кисленькі,
І довгасті, і кругленькі
До вподоби ви мені,
Соковиті та смачні.
Знають добре малюки:
Мова йде про…
(Ягідки)


* * *
Без насіння виростає
І міцне коріння має.
Ним їмо і хліб, і суп.
Що це буде, дітки?
(Зуб)


* * *
У ворота він летить,
Як зумієш гол забить.
Скаче весело по полю,
Незамінний у футболі.
(М’яч)


* * *
Народився із землі,
Зарум’янивсь на вогні
І з’явився на столі
До борщу тобі й мені.
(Хліб)


* * *
Хто приходить,
Той до неї підходить,
Кидає на зуб свій кожух.
А коли спекота,
То нема роботи.
(Вішалка)


* * *
Цього діда мусиш знати,
Він стоїть десь під стіною.
Кожен день твою кімнату
Підмітає бородою.
(Віник)


* * *
Сопе, хропе, часом чхає,
Сюди-туди зазирає;
На морозі замерзає,
Бо одежини не має.
(Ніс)


* * *
Маю плаття золотеньке,
Гнучкі, ніжні віти.
Кору білу, стан тоненький.
Як я звуся, діти?
(Береза)


* * *
Вміє вишивати, шити,
Може ґудзики пришити,
Та без одягу донині
Рукодільниця – кравчиня.
(Голка)


* * *
Швидко мчить, бо поспішає,
Пасажирів підбирає.
І хвилинка у хвилинку
Їх доставить на зупинку.
(Автобус)


* * *
Знизу вгору, потім вниз
Чудо-віз мене привіз.
Без руля і без коліс
Тягне вгору – потім вниз.
(Ескалатор)


* * *
Що це за будинок
Ходить без доріжки,
Схожий він на колобок,
А під дахом ріжки?
(Равлик)


* * *
Маю крила, та не птах,
На семи стою вітрах.
То ж мене і кличе всяк
Не інакше, як …
(Вітряк)


* * *
Чистить курточку, штанці,
Чобітки і сап’янці…
Дуже працьовита тітка.
Здогадались, хто це?
(Щітка)


* * *
Дерев’яні хлопці
Лежать у коробці.
Коли з нами граються,
То вогнем займаються.
(Сірники)


* * *
Шепчу я веселі сни,
Тільки ти скоріш засни.
Всі кладуть мене під вушко,
Бо на те я і …
(Подушка)


* * *
Як запалять, то горить,
Як горить, то плаче.
Обережненько гасіть,
Бо впече у пальчик!
(Свічка)


* * *
Я на сонце дуже схожа –
Золотиста, ніжна, гожа.
Рано-вранці розквітаю.
Відгадати вам неважко,
Що за квітка я ?
(Ромашка)


* * *
Навесні старий садок
Вкрив барвистий килимок,
І над вишнями в гіллі
Загули, мов дзвін…
(Джмелі)


* * *
На дубочку я вродився,
На дубочку й оселився.
Восени я упаду
Та дубочком проросту.
(Жолудь)


* * *
Хутко стрибне на папір,
І, хоч вір, а хоч не вір,
Враз напише нове слово.
Ось і рішення готове.
Вправно пише у руці,
Бачать всі старання ці.
(Ручка)


* * *
Він жовтенький і сипучий,
У дворі лежить у кучі.
Якщо хочеш – можеш брати
І фортецю будувати.
Тільки воду мусиш мати.
(Пісок)


* * *
От так чудо із чудес:
Простягнувся до небес
І працює поміж хмар.
Що це? Будівельний …
(Кран)

* * *
Всі його люблять, всі його чекають, а хто на нього подивиться — кожен скривиться
(Сонце)

* * *
Один баранець пасе тисячі овець.
(Місяць і зірки)

* * *
Золоте сховалося, а срібне показалося.
(Сонце і місяць)

* * *
Чорна корова весь світ поборола.
(Ніч)

* * *
По соломі ходить, а не шелестить.
(Тінь)

* * *
Що росте догори коренем?
(Бурулька)

* * *
Живе — лежить, помре — побіжить.
(Сніг)

* * *
І в огні не горить і в воді не тоне.
(Лід)

* * *
Старий дід мости помостив, молода прийшла — мости рознесла.
(Мороз і весна)

* * *
Вдень вікно розбивається, а вночі само вставляється.
(Ополонка)

* * *
Мене просять і чекають,а як покажусь — утікають.
(Дощ)

* * *
Червоне коромисло через річку повисло.
(Веселка)

* * *
Є на світі кінь — всьому світу не вдержати.
(Вітер)

* * *
Один біжить, другий лежить, третій кланяється.
(Вода, берег, очерети)

* * *
Довга Настя простяглася, якби встала, то б неба дістала.
(Дорога)

* * *
Сидить баба серед літа, в сто сорочок одіта.
(Цибуля)

* * *
Сімсот соколят на одній подушці сплять.
(Соняшник)

* * *
Є шапка, але немає голови; є нога, але без черевика.
(Гриб)

* * *
Зубів не має, а кусається.
(Кропива)

* * *
Коло вуха завірюха, а у вусі ярмарок.
(Вулик)

* * *
Сам чорен, та не ворон, є роги, та не бик, шість ніг без копит.
(Рогатий жук)

* * *
Круглі озерця ніколи не замерзають.
(Очі)

* * *
Хоч має вухо, а не чує.
(Голка)

* * *
Що з землі легко піднімеш, та далеко не закинеш?
(Пір'їна)

* * *
Що в хаті взимку замерзає, а надворі ні?
(Вікно)

* * *
Хто завжди правду каже?
(Дзеркало)

* * *
Книжки читає, а грамоти не знає.
(Окуляри)

* * *
Як не бий, він не заплаче, тільки сам завзято скаче.
(М'яч)

* * *
П'ять комірчин, а одні двері.
(Рукавиця)

* * *
Скільки кроків зробить горобець за сім років?
(Ніскільки, бо горобець не ходить, а стрибає)


Загадки про овочі

* * *
Маленька, червоненька,
Із хвостиком тоненьким.
На городі мене рвуть
І до столу подають.
(Редиска)

* * *
Що то за голова,
Що лиш зуби й борода?
(Часник)

* * *
Печуть мене, смажать і варять,
Їдять мене і дуже хвалять.
(Картопля)

* * *
Сидить Марушка в семи кожушках.
Хто її роздягає, той сльози проливає.
(Цибуля)

* * *
Довгий, зелений,
Добрий і солоний,
Добрий і сирий.
Хто він такий?
(Огірок)

* * *
В полі хороше мені
Зеленіти навесні.
Чим же я — не молодець? .
Маю диво-корінець,
Все про нього дбаю,
Цукор відкладаю.
(Буряк)

* * *
Некрасива, шишкувата,
Як прийде на стіл вона,
Скажуть весело хлоп'ята:
— Ну й розсипчаста, смачна!
(Картопля)

* * *
Без рук, без ніг,
А в'ється, як батіг.
(Квасоля)

* * *
Хто хустиночку свою
Влітку покриває?
І по двадцять хустин
На голівці має?
(Капуста)

* * *
На городі в нас грядки,
На грядках – рясні листки:
Там зростають малюки,
Зелененькі …
(Огірки)

* * *
Кажуть, щоб хвороб не знати,
Треба всім мене вживати.
Може, ви мене й з’їсте,
Тільки сльози проллєте.
(Цибуля)

* * *
На городі виріс дужий,
Круглий, жовтий і байдужий
До червоних помідорів,
До капусти і квасолі.
Хто цей гордий карапуз?
Здогадалися?...
(Гарбуз)


Загадки про фрукти

* * *
Народжується з квітки,
Його всі люблять дітки,
Заліза в нім багато,
Рум'яне і хрустке.
А ну, скажіть, малята,
То що ж воно таке?
(Яблуко)

* * *
Лампочка вгорі висіла,
Стала смачна, пожовтіла.
Діти лампочку зірвали,
З апетитом скуштували.
(Груша)

* * *
Зелені сережки
На гіллі висіли,
На сонечці підсмажились
І почервоніли!
(Вишня, черешня)

* * *
Чи то жовта,
Чи то синя
Соковита господиня.
Чи то сонце,
Чи то злива —
Пригостить нас влітку...
(Слива)

* * *
Мовби на одній нозі.
Він зростає на лозі.
Подивись скоріш в віконце —
Грона сповнені всі сонця!
Кожен скуштувати рад
Соковитий...
(Виноград)

* * *
Я жовтенька, я маленька,
Мов медочок солоденька.
На баштані достигаю,
Тепле сонечко вітаю.
(Диня)

* * *
Соковите, червоненьке,
Круглобоке, солоденьке.
(Яблуко)

…про білі ночи, про рожевий сутінок. про колихання
сіроморя в туманах. про найтихіший гуркіт,
про найтихіший стогн. хвилі. душа нові пісні на
старій віоліні. найтихший плюск, найтихший гомін.
шепіт у молодокущах. і хвилі. і душа. метелик білий.
метелик синій.
…ах, Стрункодівчина. Русодівчина. Руходівчина.
Теплодівчина в ажурній сукні. тонкостанна. гнучкостанна.
в рожевих сутінках, серед сірих берез
…про білі ночи… про рожесутінок.
Київ. 1914

        Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики.
В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки:
мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст!... – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

    Син Буало і Глупоти Людської, дивіться, родиться яким – не голова, а круглий нуль на ще круглішому нулю, але нахабне це мале: ледь вилупилось, відмінча, все підміча і відзнача, і судить, і судачить, хоч якось криво-косо бачить – бджолу поплутає з джмелем, пса між лисиці присобачить, не зна, де хрест, а де кадило, де кінь, а де кобила, на чорне каже біле; йому що сонце, що калюжа, що зірка, що будяк; і всюди лізе, всюди петра, то знак, що пнеться він на метра, що вийде з нього знаменитий, маститий Жак Мудак (ось так!), на все лихе мастак, на всякий шахер-махер, підметкоріз і абортмахер, з тих архітекторів навспак, що не будують, лиш руйнують, як от черв’як або стерв’як.

    Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

    Апоплектична пика – мов ковчег, а руки – мов гасила. Сила!.. Він б’ючим сумриться биком, масивним сунеться китом – у маси, в юрби, в тижби, в глоти; людці ж, любителі підлоти, аж стеляться перед пророком і жабооко нестямляться: оце пророк! Плювок його – закон, блювок його – канон, а жовчне харкотиння – одкровення... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе задавлять! Вони ж плюють на юний цвіт, на білий світ, на біль і сміх, на небувалий плід, на чудо й диво... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай – вони тебе розчавлять! Вони ж обгиджують Красу, що не одмиється, можливо, і до останнього часу... Ну, та нехай, не зачіпай, бо й свій одержиш пай: вони тебе живого не зоставлять! Вони, аби лише дістали, були б і сонце обісцяли, то мечуть мстиві нечистоти на інші зоряні істоти, на ті людські вогні, що мріють у багні, що звати їх – поети!

    Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

    Юрба-дурба смакує їх тромбонні гуки-пуки. Яка доба, така й труба, така й гудьба. Ганьба! З розпуки вмерти б я волів: де час поетів-королів? А курвалів пішло чимало вгору. Вчорашній раб, холуй, вахлай, барбос, балбес, нечоса із нечос, нетеса із нетес, – тепер командує, владує, дує в тромбон і в вус собі не дує, та ще й поета, бач, годує: твори, небоже, під осляк, то, може, кинемо маслак... Тепер кругом метаморфози: буя чортополох, де посміхались рози, заглух тьох-тьоророх, вже соловей не молиться (тепер, вважай, крамола це), лише зозулине бемолиться „ку-ку” – занудлива докука кука. Все світло, що було, у прірву загуло. Поетів сяєво Зоїли мороком заїли. У них же влада, зброя є в них, тримає шаблю-бритву євнух, мурло за берло має ножиці, і множаться їх трони, й діадеми їх по академіях блищать. Тварюки нап’яли рясні перуки, забрали в руки всі газети та журнали, канали, по яких до них пливуть дари, лише встигай, бери – і злото простаків, і смирну тупаків, і ладан глупаків.

    Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

    Один завида підсіда сусіда, бо той, бач, кращий; другий пита: „Чого це він літа, як я без крил?” Отут і вродиться Зоїл, отут йому лахва: ззива ненависно-завидно-злобних, збива духовних злиднів неподобних, зрива в хрестовий їх похід, пустивши в хід брехню, ошуку, наклеп, і статую розхитує, аж поки – крях! – герой паде у прах. Громада рада, скаче, ірже, гигоче, гавка, мука, хрюка, іде в канкан, у вихиляс, а сам іконоборець-мартопляс вже став на п’єдестал; нога як стій в граніт вроста (хоч і чужий, скажи ти, а мов на мене шитий!), і вже над стогнами й майданами, над довгожданими підданими пишає чванно, самозванно новопосталий володар – пухлявий синтез всіх отих нездар. Тепер і честь йому, й хвала, і алілуя, й а-ла-ла! Де чулися орфічні тони, гастричні рявкають тромбони. Дзвоніть же, дзвони, гриміть, гармати нашої республіки: салют улюбленцеві публіки! Апофеоз-психоз – букети й хустки, сальви й фіміам (роздолля хваліям!), пажі і екіпажі, лакеї і лівреї, банкіри й сутенери, і гейші, і гетери, трофеї-феї, цілий легіон, ну, і Почесний Легіон, і он розкішний особняк, що вмре під ним ще не один бідняк, твій, Музо, милодан – такий Верлен чи Ліль-Адан!

    Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.

    Таке вже випало нам царство... Ну що ж, задрипане лицарство! Бали справляйте й весілля, хай ваше кодло заселя міста, що їх побила сліпота і опоїла ваша блекота. Трощіть, ламайте, брудніть, валяйте, плюндруйте всіх і вся. Ви ж плюндрували дідуся-Гомера, Шекспіра і Мольєра, Бальзака і Гюго, та мало ще кого – Гонкура і Золя, і Вагнера, й Мане, і Ібсена, й Моне, і Берліоза, і Родена – то нам усе братва, то вам жратва щоденна! Давайте, заглинайте за кусом кус! Од вас дістати мінус – це нам плюс! Не помилюсь: на кого брешете, рвучи собі легені, той, безперечно, геній. Богохуління – те ж боготворіння: ви ґрунт угноїте під квіткове коріння. Та ще ж ви на коні, герої гавкотні; дивіться – є ж у нас закони проти бандюг, злодюг і волоцюг (який ланцюг!), а проти вас нема. Кому тюрма, а вам сурма. Кому заглада – вам верховна влада. Щоб ви самі покинули свій трон, де так сучасно мислить афедрон, щоб вилинула істина з-під спуду? Нема дурних, до віку і до суду... Та прийде ж суд на кліку юд, бо та юрба – вам не навік раба, бо той же люд – він, попри блуд і бруд, і вивихи, й заскоки, таки святий і гожий, таки направду божий; той люд розкусить вас, паскуд, отямиться хоч на краю безодні, порве кайдани і стрясе все, що його гнітило і томило, і закричить: „Катюг на мило!” Так, панове, так! Цей бунтівник Спартак авторитетне ваше падло пожбурить на смітник. Ото вже буде кришка, хоч бришкай, хоч не бришкай! І на потомний вік од вас зостанеться хіба гидка відрижка, – ви, живолупи й людомори, що до сухої сикомори удруге прип’яли б Христа, якби він знов явив до нас чоло те світанкове, ті очі барвінкові, русяву бороду й велику білу душу – криницю вселюбові!

    Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. В них не обличчя, а дволиччя, дві півсферичні половинки: мед борзописцям і потворам, яд геніальним, може, творам. Глибокодупні – такі вони здебільша, сучасні критики. Коли цей Янус отверзає анус (що в них замісто уст), виходить – пст! – виходить іскрометний пшик, виходять екскременти-шик.


Латинський Квартал, 1897.

З французької переклав Микола Лукаш