ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке

Євген Федчук
2025.06.29 14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і

Іван Потьомкін
2025.06.29 12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Юрій Гундарєв
2025.06.29 11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Терен - [ 2025.02.17 21:06 ]
    Ентропія житія
    І
    Ми не уми, але запам’ятали –
    кінця немає, як нема начала.
    Що час іде – ідея не нова.
    Хоча і це є емпірична штука,
    та апріорі визнає наука –
    матерія усесвіту жива.
    Вона існує у взаємодії
    з природою, якій і віддала
    невичерпну енергію тепла,
    та попри сподівання і надії,
    зростає планетарна ентропія
    пануючого хаосу і зла.

    ІІ
    Ще спокою немає, але сниться,
    що Україна буде... і живе,
    і кров’ю, як водою, освятиться,
    хоча буває, дзеркало криве
    відображає істину – столиця,
    яка ночами квантами іскриться,
    переживає хрещення нове.
    Ракети, ізотопи і шахеди
    не панацея миру, а війни,
    яку ініціюють брехуни,
    аби по ходу вічної вендети
    таємні незаконні дивіденди
    отримували слуги сатани.
    Як на балах Людовіка щоночі
    зав'язували музикантам очі,
    так і донині леді і пани
    перед народом стягують штани.
    Людей смішать, а не лякають мавпи:
    трухляві пні, і вовики, і трампи,
    і сцикуни, і суччині сини.

    ІІІ
    Комедія кінчається... напевне,
    кумекає агенція зелена,
    кому буває весело в кінці
    за ті діяння темні на арені
    війни... які із вироком в руці
    Феміда на суді їм зачитає...
    ................................................
    усе тече, але не все минає –
    не знаю як, та відаю, коли
    ті душі, що у засвіти пішли,
    охороняють нашу ойкумену,
    то заодно – і ці notate bene,
    аби вони у пам’яті жили.

    02/25


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Ольга Олеандра - [ 2025.02.17 11:38 ]
    ***
    Нарешті сніг. Нарешті колір білий.
    І наново запишуться рядки,
    щоб пригорнути те, що уціліло.
    А те, що відбуяло й одшуміло,
    провести легким помахом руки.

    У тім Бувай звучить лілейна дяка.
    І лагідне невдаване Щасти.
    Під снігом зріють розталі ознаки.
    Є час вкриватись ковдрою і плакать.
    Є час знімати ковдру та цвісти.

    У сніжному пухкому покривалі
    живому час дано перепочить
    від намагань, які були невдалі,
    зцілити рани, що іще кривавлять,
    щоб сніг зійшов й відчути - не болить.

    16.02.25


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.63)
    Коментарі: (3)


  3. Ольга Чернетка - [ 2025.02.17 08:46 ]
    На поезійному узбіччі
    Не під. Не понад. Поза всім,
    В нориці з хутряної тиші.
    Казковість снігова колише,
    Розплутує кошлаття рим,
    Вичісує безслівний відчай
    Несамовито зимних зим
    На поезійному узбіччі.


    ante bellum


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  4. Віктор Кучерук - [ 2025.02.17 08:27 ]
    * * *
    Наді мною в небі синім
    Жайворонка чистий спів
    Поривається і лине
    До небачених країв.
    Плине в далеч невідому
    Пісня мрійно-голосна
    Поки птах не має втоми,
    Поки неба синь ясна...
    17.02.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  5. Володимир Бойко - [ 2025.02.16 23:41 ]
    Зле є
    Гадалось, що в житті усе прощається –
    І хибний крок і мимовільне зло.
    Та світ жорстокий хижо посміхається,
    Немовби зла ніколи не було…

    А зло було, і є, і довго буде
    Ятрити душі, нищити дотла.
    Допоки світом правлять хижі люди,
    Од роду призвичаєні до зла.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  6. Олена Побийголод - [ 2025.02.16 20:25 ]
    Гомерова Одіссея: Розділ двадцять четвертий (останній)
    (День 40-й. Встановлення миру)

    1.
    Як над ланами родимими
    Еос повстала, відверта,
    наш Одіссей з побратимами
    рушив до батька, Лаерта.

    2.
    Той – жив за містом, на хуторі;
    вже він возивсь біля хати,
    й спало синку-шалапутові
    трохи потролити тата:

    3.
    «Діду, ділись-но наукою:
    острів цей – дійсно Ітака?
    Я Одіссея розшукую, –
    звісний колись був рубака!..»

    4.
    «– Він же гайнув на баталію,
    й от – двадцять ро́ків немає...
    Він мені син, і в печалі я:
    чи дочекаюсь, не знаю...»

    5.
    Соромно стало дитяточку,
    й каже він: «Каюся щиро!
    Я – Одіссей! Здрастуй, батечку!..»
    Той: «Доведи, бо не вірю!»

    6.
    «– Спогади, звісно, послаблені...
    Втім, пам’ятаю усе я:
    це ж бо мої̀ оці яблуні!»
    «– О! Впізнаю Одіссея!..»

    * * *

    7.
    Місто тим часом дізналося
    про різанину в садибі,
    й родичі вбитих зібралися
    на жакерію¹⁷, простибі.

    8.
    І в Одіссеєву армію
    Долій вступив (без повістки!),
    та заклопотана кармою
    буйних синів його шістка...

    9.
    І почалося мочилово;
    шльопнув Лаерт вже Евпита,
    лідера бунту невмілого:
    годі «майдан» тут ліпити!

    10.
    Й раптом – Афіна з’явилася
    та загорлала: «Перерва!..
    В Зевса я ради добилася,
    я́к зберегти з вами нерви».

    11.
    Й далі продовжила стишено:
    – Любі дорослі та діти!
    Ось вам Зеве́сове рішення:
    МИР НА ЗЕМЛІ ВСТАНОВИТИ.

    (Кінець)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  7. Вікторія Гавриленко - [ 2025.02.16 17:38 ]
    ***
    Скільки солоного моря в гирлі безкрайому Ельби?

    Сонце у ній, як у Нілові, тоне.
    Сонце гаряче в Ельбі холодній
    Ельбі холодній, повній синього неба
    Синього вітру між небом і морем
    Синього світу між гирлом і морем
    Гнана на Північ могутня безмежна бездонність
    Сонце у ній, як у Нілові, тоне.


    2024


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Євген Федчук - [ 2025.02.16 13:20 ]
    Пригоди козаків на суші і на морі в 1590 році
    Султан нікого не боявся так,
    В своїм палаці сидячи, в столиці,
    Ні ляхів, ні іспанців, ні австрійців.
    Та ледве слово чулося «козак»,
    Як він від люті миттю зеленів,
    Вельмож лупив підручним буздиганом.
    Велів з тим лихом справитись негайно.
    Він на вельмож вихлюпував свій гнів,
    А ті на слуг, а ті на слуг своїх.
    І вся країна вже тремтить від страху,
    Звертається у поміч до Аллаха,
    Щоб захистив той від напасті їх.
    Одна лиш вістка: «В морі козаки!»
    Все узбережжя у страху тримала.
    Куди страшніше перської навали.
    Щоб від набігів здихатись таких,
    Султан велів фортеці будувать
    Понад Дніпром. Орду став посилати
    Литву і Польщу аби грабувати,
    Тим Сигізмунда короля лякать.
    Той приструнити козаків не міг,
    Але й війни із турками боявся,
    Хоча би показати намагався,
    Що козаків він, начебто стеріг.
    Забороняв в походи їм ходить,
    Хоч Січ на те уваги не звертала.
    Хіба у когось козаки питали,
    Коли і що їм братися робить?
    Болючіше, одначе було те,
    Що всіх, хто в козаків щось купували,
    Тепер карати ляхи обіцяли.
    А то вже було діло не пусте.
    Ще гірше – переслідували тих,
    Хто смів козакам порох продавати,
    Селітру, зброю. Де козакам брати,
    Якщо запасів мало в них своїх?
    Домовилися якось в москалів.
    Обоз ті цілий мали їм прислати
    Та і на Дон частину передати.
    Та тут дізнались раптом – повелів
    Воронезький проклятий воєвода
    Князь Долгорукий перейнять обоз.
    Не обійшлося також без погроз,
    Що буде й далі він чинити шкоду.
    Хто зна, з чим то пов’язано було?
    У москалів частенько так бувало:
    Пообіцяли й слово поламали.
    Та козаків, звичайно, зло взяло.
    Отож, з самого ранку Січ гуде,
    Зібралися всі козаки на раду
    Та думають – чим тій біді зарадить.
    Хтось пропонує: - На Воронеж йдем!
    - Ідем! Ідем! – горлають козаки. –
    Запросимо і дончаків з собою!
    Злітають шапки густо над юрбою.
    Чекай, Вороніж, коли ти такий!
    Бігом на Дон послали посланців,
    Зібрали військо та і подалися.
    А дончаки, ті Доном піднялися.
    Бо їм, звичайно, швидше по ріці.
    Стрільці зустріли сміхом козаків,
    Коли ті шляхом підійшли під місто.
    Їм би було зовсім не смішно, звісно,
    Якби ж то знали ще й про дончаків.
    Поки дражнили козаки стрільців,
    Сам воєвода з висоти плювався.
    І флот донський тихенько підібрався
    Під саме місто майже по ріці.
    Вночі разом за місто і взялись.
    Січовики показно штурмували,
    А дончаки до берега пристали
    Й тихцем бігом на стіни піднялись.
    Поки стрільці допетрали, було
    Вже надто пізно. Козаки вломились,
    Стрільців тих шматувати заходились,
    На всіх підряд виміщуючи зло.
    Дісталось і міщанам, і стрільцям.
    Бо козаки нікого не жаліли.
    Самого воєводу полонили,
    Який ще вчора кари обіцяв.
    За те усе й повісили його,
    Аби не смів більш козакам грозити.
    Знайшли припаси, узялись возити.
    Забрали з льохів не лише свого,
    А всі припаси, що лише знайшли.
    Таким багатствам кожен радий буде.
    А місто запалало звідусюди.
    Лиш попіл залишився, як пішли.
    А далі що? Вертатися на Січ?
    Чому би турок ще не полякати?
    Бо ж є припаси, узяли гармати.
    І є кураж козацький, звісна річ.
    Донці оте не надто сприйняли.
    Та ж запорожці струги собі взяли,
    Які дарма в Воронежі стояли.
    Хоча й не «чайки», звісно то були.
    Та й ті згодяться. Взяли очерет,
    Понад борти в’язанки пов’язали,
    Аби вони плавучість не втрачали,
    Вітрила підняли і уперед.
    Востаннє помахали дончакам,
    Азов тихенько уночі минули
    Та й на простори на морські майнули.
    Турецькі судна, що стрічались там,
    Розграбували. Цінне, що було,
    Собі забрали, судна потопили.
    А каторжників-християн звільнили.
    Тож люду у них значно прибуло.
    Пограбувавши трохи кораблі,
    Зійшлись на раду прямо серед моря.
    Яке спокійне було на ту пору.
    Рішали – чи вертатись до землі
    Тепер своєї чи ще погуляти.
    А вже ж у раж добряче увійшли.
    Чи ж просто зупинитися могли
    Та і в султана не погостювати?
    Тож більшість козаків за те була.
    Тоді на південь струги розвернули,
    І до Трабзону чимскоріш майнули.
    Летіли струги морем, як стріла.
    А на світанку впали на Трабзон,
    Який ще сни останні додивлявся
    Та на гостей таких не сподівався.
    Куди й подівся той спокійний сон,
    Як запалало місто й почали
    По всьому місту козаки ганяти
    Та всіх зустрічних турок убивати.
    В полон нікого брати не могли,
    Для нього в стругах місця не було.
    Вривалися в будинки, грабували.
    За ними слідом місто запалало.
    Все небо димом враз заволокло.
    Набравши вдосталь всякого добра,
    Рабів звільнивши, що в Трабзоні були,
    Козаки на Синопу повернули,
    Поки Трабзон позаду догорав.
    Ще до Синопи вістка не дійшла,
    А диму від Трабзону тут не видно.
    Тож козаків не стріло місто гідно.
    Сторожа зранку сонною була
    І прозівала, як вони зайшли
    У міську бухту, вибрались на мури.
    Крізь хмари сонце вигляда похмуро,
    Як тут дими здійматись почали.
    Як крики відчайдушні рознеслись,
    Як ручаями кров текла до моря.
    Суцільне вкрило ту Синопу горе,
    Бо ж дуже Марс козацький розізливсь,
    З полону визволяючи братів,
    Які роками були у неволі.
    І їх сюди закинула не доля,
    А коли смерч татарський налетів.
    Отож, за муки й мстили козаки.
    Не грабували – власне відбирали,
    Що ті ординці в України вкрали.
    Тож присмак їх гостини був гіркий.
    Як флот козацький, врешті відпливав,
    Синопа за спиною вся палала.
    А козаки на весла налягали,
    Бо шлях важкий попереду чекав.
    Та їх попутні довели вітри
    Аж до лиману. Турків не зустріли.
    І повз Очаків без пригод проплили,
    Та і Дніпром підня́лись догори.
    А там на них уже чекала Січ…
    Султан, звичайно сильно розізлився,
    Війною знову ляхам погрозився.
    Король вмовляти кинувсь, звісна річ.
    Ледве посол англійський вгамував
    Султанський гнів, аби війни не було.
    Та козаки про те усе не чули.
    Бо Січ гула. Адже козак гуляв.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  9. Світлана Пирогова - [ 2025.02.16 12:06 ]
    Ти зміг

    Берці чужі,
    як ви прийшли?
    Вас не чекали.
    В'ються вужі,
    стертий ковил.
    Горя чимало.

    Стис у руках,
    вже без чеки.
    Вибух гранати.
    Зламаний цвях.
    Хтось без руки,
    в ямі - солдати.

    Тиші нема.
    Скрізь суєта.
    Гучно навколо.
    Попіл отам.
    Грішника стан.
    В полум'ї поле.

    Небо димить,
    сонце в пітьмі.
    Обрій невидно.
    Видиху мить,
    вцілив, ти зміг.
    Сиплеться з вирви.

    Рветься снаряд,
    поруч тіла.
    Пташка - на міні.
    Крики...Назад.
    Видихи зла.
    Зморені тіні.

    Берці чужі.
    Краще б не йшли.
    Поруч погибель.
    Дохлі вужі,
    (влазили в клин),
    одрізані скиби.


    Рейтинги: Народний 6 (5.84) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  10. Віктор Кучерук - [ 2025.02.16 05:23 ]
    * * *
    Я знаю точно – так уже було,
    Бо сам страждав і мучився немало, –
    Чинило кривду непомірне зло,
    Допоки благо не перешкоджало
    Розгулу непомірної біди
    Безкарно в добрім світі панувати
    І не прогнало лихо це туди,
    Де місце за провини винуватим.
    Я знаю точно – буде так іще,
    І зло безжальне зникне звідусюди, –
    Лише за серце буде брати щем
    Та сни жахливі довго снитись будуть…
    16.02.25



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  11. Артур Курдіновський - [ 2025.02.16 01:32 ]
    Ода Трампу (рондель)
    О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
    Що за добу завершив цю війну!
    Я зустрічаю радісно весну,
    Нарешті можу почуватись вільним!

    На цвинтарі хрести солдатські щільно
    Стоять, але про це не спом'яну!
    О, славний Трампе! Дякую, всесильний,
    Що за добу завершив цю війну!

    Ми від війни втомилися вже сильно!
    Міняємо на мир сировину.
    Ой, зачекайте! Щось я не збагну:
    Дзижчить в повітрі щось швидке, мобільне...
    О, славний Трампе! Дякую, всесильний!


    Рейтинги: Народний -- (5.82) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (53)


  12. Сонце Місяць - [ 2025.02.15 21:32 ]
    Тигр (William Blake)
     
    тигре, тигре, ти вогнéвий
    виблиску на хащі темряв
    твір нелюдський рук чиїх
    узір твоїх симетрій злих
     
    із глибин, чи із-за хмар
    сяйних вічей родом жар
    із яких змагань він рвавсь
    з рук чиїх вогонь узявсь
     
    хто з умінь своїх & сил
    твоєму серцю жили сплів
    і хто серцебиття поклав
    чия рука & чи рука
     
    що за молот цеп який
    в чиїм горні зрів глузд твій
    над чиїм ковадлом змах
    смів кувати дикий жах!
     
    як ішов зірковий спис
    через небо зоресліз
    чи він тішився з трудів
    чи також він ягня створив
     
    тигре, тигре, ти вогнéвий
    виблиску на хащі темряв
    твір нелюдський рук чиїх
    узір твоїх симетрій злих
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (1)


  13. Костянтин Козачок - [ 2025.02.15 21:38 ]
    Макоцвітний Харон
    У лісі мовчазнім та чорнім,
    У чистім полі з вітром та дощем,
    Над прірвою в засніженій безодні,
    На берегах, де ностальгії щем,
    У пересохшім горлі рік ще диких,
    Серед розпечених рудих пісків,
    Під кригою штормів із вод великих,
    Між небом та землею - свідками віків...
    Де ніч застане - всюди добре спиться
    Тим, хто іде, на місці не сидиться.
    Та й там не будеш наодинці:
    Блукають душі, жебрають гостинці...
    Коли ж себе побачиш ніби трохи вище,
    Мов світло, пройняте первісним страхом
    Хреститимеш оте, що дух зжина широким махом.
    Прокинься, ти ж бо спиш на кладовищі !


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Олена Побийголод - [ 2025.02.15 18:59 ]
    Гомерова Одіссея: Розділ двадцять третій
    (Вечір 39-го дня. Пенелопа признає́ Одіссея)

    1.
    Добрій хазяйці – все ж бажано
    знати про справи родинні,
    тож Евріклея – відряджена
    у мезонін господині.

    2.
    Злізши туди, вона мовила:
    «Пані! Повір, це не одур...
    Із жебрака-одоробала –
    став Одіссей, наш господар!»

    3.
    «– Ма́буть, стара, ти сказилася!
    Чи – десь хильнула хмільного?»
    «– Ні, я гаразд роздивилася:
    шрамик примітний у нього!»

    4.
    Тож Пенелопа спустилася,
    й так Одіссею сказала:
    «Бачу, мармиза зносилася...
    Втім, ще не зовсім зів’яла!

    5.
    Хай же до зали нам винесуть
    ложе подружнє зі спальні,
    й ми пригадаєм без примусу
    наші забави вінчальні!»

    6.
    Він же – їй каже захоплено:
    «Сонечко, це неможливо!
    Ложе було мною зроблене
    з гі́лки живої оливи;

    7.
    й потім – навкруг був споруджений
    дім наш, з підмурка до стрішки;
    та̀к що – з моменту одруження
    схо̀ди ведуть в наше ліжко».

    8.
    Тут вона взнала пройдисвіта –
    і потягнула на сходи:
    треба, мовляв, їм осмислити
    двадцятирічні знегоди...

    (далі)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Коментарі: (5)


  15. Роксолана Вірлан - [ 2025.02.15 16:27 ]
    Значення
    Вітри, мов струни, спокій розколихують,
    як душу розколихує кохання,
    як повня повнодзвонна понад стріхою,
    вилонює магічне хвилювання.

    Усе- усе свічадить одне одному:
    озерна глибочінь - бездонню неба,
    принишкла сутність тіні підколодної -
    вершині дня, а щасництву - халепа.

    Усе прошите квантовою ниткою,
    взороване - і знаками, і снами.
    Шторми на сонці заревом викрикують -
    відлунюються війнами над нами.

    Тепліють свіжі замисли у зачині -
    чаркує Чорнобог із Білобогом.
    Настільки все у світі має значення,
    що вже й не має значення нічого.



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1)


  16. Ігор Шоха - [ 2025.02.15 15:40 ]
    Несподівані сподівання
    На хвості червоного дракона,
    висне рік зеленої змії
    і ятріють сльози-ручаї,
    бо зі сходу дме не по сезону
    буйний вітер і душа холоне
    за краї розорені мої.
    В Україні з усієї сили
    виє завірюха світова,
    та весна... перемагає змія
    і ось-ось відлигою повіє...
    утікає баба снігова
    і зима до літа покотила –
    ранками яснішає Ярило
    як небесна свічка воскова,
    то зігріє, то як мрія тане
    і надією без вороття
    гасне учорашнє майбуття,
    нібито, уперше не настане
    гадане, обіцяне й неждане
    протягом наступного життя.

    02.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  17. Галина Кучеренко - [ 2025.02.15 13:19 ]
    ***
    Роз’єднані війною й ворогами,
    Кордонами спільнот й материками,
    Самим життям… Сумними журавлями…
    В нас є можливість линути серцями,
    Нестримний потяг - прагнути тілами…
    Вібрації, об’єднані думками,
    Не усвідомлені, але одвічно з нами…
    У мандрах незбагненними світами…


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  18. Володимир Каразуб - [ 2025.02.15 12:14 ]
    Острів
    На безлюдному острові він довго творив корабель,
    Витесував кіль і шпангоути збирав, мов ребра,
    І складав він про себе веселі пісні щодень:
    «Тілень та тілень,
    Я до жінки вернусь,
    Якщо вона ще не померла».
    Колись працював він на верфі в країні своїй,
    І щастя, що Тихий на берег прибив інструменти,
    Та не вмів він складати рядок за рядком пісні:
    «Тілень та тілень,
    Як невірна мені,
    То прийдеться нещасній померти».
    Ніхто б не повірив йому, що такий корабель
    Він натхненно створив, обладнав, просмолив самотужки,
    І папуги співали навчившись від нього пісень:
    «Тілень та тілень,
    І немає у нас
    Ані випивки, ані подружки».
    Бачиш: хвилі несуть океаном чудове судно,
    І стоїть за штурвалом його бородатий майстер,
    Ані рифи йому не завадять, ані Посейдон
    «Тілень та тілень
    Я дістанусь землі!»
    І горланив цю пісню безстрашно.

    12.12.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  19. Данько Фарба - [ 2025.02.15 11:37 ]
    Московія - це людство навпаки
    Московія це людство навпаки,
    лукавий ворог посланий нам пеклом.
    Улус рабів, тиранів і нудьги.
    Замість народу цегла-цегла-цегла.

    Там бути іншим - сором і порок.
    Раби рабів тримають міцно у рабстві.
    Великий цвинтар, місце для ворон.
    Приниження для будь-якої раси.

    У всi життя вповзає бридкий спрут.
    У всіх його токсини проникають.
    І ось уже американці йдуть,
    як вівці, домовлятись із вовками.

    Давай позбавимося всіх химер,
    нема у нас союзників у світі.
    Навколо їздить новий Чемберлен,
    а Черчілля немає, хоч убийте.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  20. Юрій Гундарєв - [ 2025.02.15 10:09 ]
    Анатолій Хостікоєв

    Сьогодні, 15 лютого, святкує свій день народження видатний український актор Анатолій Хостікоєв

    Діапазон голосу співака визначають октавами. Три октави - це дуже добре. Чотири - це просто супер…
    Акторський діапазон Анатолія Хостікоєва, напевно, - всі п‘ять!
    Від потішного гротеска до пронизливої трагедіїї.
    Еней, професор Хіггінс, Кін, Алексіс Зорба…
    Сам себе запитую: а яка моя найулюбленіша роль цього справді великого артиста? Одразу відповідаю: поручник Лукаш у виставі «Швейк», де Хостікоєв грає практично всі ролі, крім хіба що Швейка. А чому саме Лукаш? Відверто кажучи, не знаю. Здається, коли чітко можеш розкласти, за що любиш, то, може, і не зовсім вже любиш, якщо взагалі любиш…
    Мені пощастило спілкуватися з Анатолієм Георгійовичем під час творчої співпраці в театрі «АкадеміЯ», штаб-квартира якого знаходиться на Андріївському узвозі. Це людина не лише надзвичайної зовнішньої краси, а й внутрішньої - доброзичлива, толерантна, музично обдарована, з тонким почуттям гумору…
    Якщо біля кас франківського театру величезна черга, можу з трьох разів вгадати, хто сьогодні виходить на сцену.
    А можу і не гадати, а просто сказати: народний артист України Анатолій Хостікоєв!

    Театр Франка. Черга до каси.
    Нам пощастило - ми на балконі.
    У залі яблуку нІде впасти.
    У світлі софітів - Хостікоєв.

    Професор Хіггінс. Поручник Лукаш.
    Синьор з вищого світу.
    Страждання. Зустрічі та розлука…
    Овація. Сльози. Квіти.

    Так зупиняється мить щастя.
    Ця мить з тобою до скону…
    У залі яблуку нІде впасти.
    У світлі софітів - Хостікоєв.

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  21. Віктор Кучерук - [ 2025.02.15 05:02 ]
    * * *
    Неначе обстежує вітер,
    Опісля спекотливих днів, –
    Сліпучим промінням зігріте
    Пахуче цвітіння садів.
    Кружляє в розцвіченім строї
    Від сонця зомлілих дерев
    І подувом то заспокоїть,
    То холодом цвіт пробере.
    Без сорому і відпочинку,
    Пронизливий цей вітрюган
    Досліджує всі пелюстинки,
    З’ясовує кожної стан.
    Торкається легко та вміло
    Зів’ялі обтрушує з віт, –
    І падає рожево-білий,
    Утомлений віянням, цвіт.
    15.02.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  22. Олена Побийголод - [ 2025.02.14 23:43 ]
    Гомерова Одіссея: Розділ двадцять другий
    (День 39-й ще далі. Вбивство женихів)

    1.
    Знов Одіссей приціляється...
    Що це? Убив Антіноя?!
    Гості – до зброї... Не мається!
    Заськи, посхована зброя!

    2.
    «Я – Одіссей, й тут – за власника!
    Годі харчі мої гризти!..»
    І завищали напасники:
    «Ёпта, так вы же – нацисты!»

    3.
    Потім: «Дамо́ компенсацію!
    Скрапленим газом, чи стадом...
    Й може, в науці співпрацею...»
    «Ні!» – була відповідь гадам.

    4.
    Й став Телемах не вагаючись
    в ше́рег один з Одіссеєм,
    й поряд – служити бажаючі,
    вірні Філетій з Евмеєм.

    5.
    Й так, вчотирьох на позиції
    (рівно як три мушкетери),
    вбили сто-вісімку гицелів,
    ласих на шлюбні афери!

    6.
    А в козопаса Мелантія,
    ницого колаборанта,
    хвіст відсікли для гарантії
    (більш не було варіанта).

    7.
    Тут Евріклея приплентала:
    ю́рму рабинь вона гнала –
    тих, що «амур» з інтервентами
    при окупації мали.

    8.
    Отже, мерців остобісілих
    ба́хурки витягли з хати;
    й потім – дівок цих повісили
    (маю, пардон, це сказати)...

    9.
    Виліз (ховавсь бо за плінтусом)
    Фемій-кобзар із молінням:
    «Я ж їм співав тут під примусом;
    ганьте, то хоч не поліном!»

    10.
    А Одіссей йому: «Бовдуре,
    не переймайсь, трубадуре!
    Ці̀нять розумні воло́дарі
    вас, діячів, бля, культури...»

    (далі)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  23. Борис Костиря - [ 2025.02.14 20:05 ]
    * * *
    Пень у лісі, як зрубана доля,
    Як застигле страждання століть.
    Поколінь невловима тополя
    Впала тут, ніби зламана мить.

    Пень у лісі покаже дорогу,
    Що веде невідомо куди.
    Проростає крізь нього тривога,
    Наче вічності пишні сади.

    Його кільця окреслюють кола,
    У яких потонула пітьма.
    З них людина не вийде ніколи.
    А навколо - незмінна зима.

    28 грудня 2021


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Прокоментувати:


  24. Володимир Ляшкевич - [ 2025.02.14 20:57 ]
    Прадавня казка
    ***
    Мої левади соковиті,
    покої тихі і убрані,
    причаль човна у сонні миті
    мого світанку - в мрійні трави,
    росою вкриті.

    Квіти ранні
    тебе провадять до стежини.
    Вона кружляє, далі краще
    йти навпростець,
    кущі ожини
    розступляться,
    і пильні пави
    не закричать, -
    їм, гордим, важче,
    як і мені, прощання зріти, -
    але хіба тобі достатньо
    одної тільки миті втіхи
    в країні ніжності і насолоди?

    Приспів:
    Люби - не покинь!
    І ми пі́демо вдвох
    туди, де, слідів
    не лишаючи,
    Бог
    ранки нового
    виписує дня
    тобою і мною,
    в одне наше „я”.

    ІІ
    Ти ж не полинеш в далеч? -
    Вийдеш
    за квітами у сад.
    І п’янко
    наш ранок тишею дзвінкою
    тебе огорне в співи птахів -
    у пахощі
    буяння квіту,
    у світ життя
    мого кохання.

    І повертатимеш до мене -
    у такт прибою,
    крок за кроком,
    по сходах древнього покрою,
    в дверей дихання,
    у тремтіння,
    що весняним, трунким потоком
    наповнить дім наш нетерпінням -
    моїм солодким павутинням,
    твоєю, милий мій, жагою.

    Люби....

    Приспів:

    І навіть подумки
    Не відпливай,
    не покидай наш дім,
    і нашу казку.
    Бо що знайти ми можемо
    крім смутку
    у далечі -
    один від одного
    окремо?

    Приспів:

    Люби не покинь
    Не іди - раптово,
    прошепотівши останнє слово
    навіть укупі
    із хором святим.
    Прошу, не іди
    ні до кого, ні з ким.

    Люби - не покинь!
    Не даруй юдолі,
    бо що тоді я на медовім полі -
    грітиму цвіт до опалих зернин.
    Прошу, не відходь необачно один.

    І просто люби, не шукаючи слів,
    із небом і сонцем - усім, чим горів -
    Усім, що нікуди і не відбуло -
    у зорі очей передавши тепло.

    Люби….

    І навіть подумки
    Не відпливай,
    не покидай наш дім,
    і нашу казку.
    Бо що знайти ми можемо
    крім смутку
    у далечі -
    один від одного
    окремо?

    III
    (затакт)
    Наше літо - днів медових,
    так зігріто - снами в яві, -
    що не зможе, наче хмарка,
    в сині божій потонути,
    відцвісти в дощах і в стужі,
    загубитися в завіях
    днів самотніх
    паволоці!

    *
    Душі моєї дивокрай -
    до сумування і наснаги,
    як найрідніший друг, додай
    і серцю трішки рівноваги -

    я здатна перейти часи,
    літ нежіночої звитяги,
    та без кохання вишини
    не потамую щастя спраги.

    *
    У краю любові я
    нашою цвіту порою -
    бо твоє
    серцебиття завжди
    зі мною.

    *
    І сонцем тане у багряній піні
    його сріблястий парус – вдалину.
    Вона у прихистку змарнілих піній
    всміхається кохання убранню.
    Та брат мандрівників - осінній вітер -
    уже зриває позолоту літер -
    зі скель у море сипле:
    „я люблю!..” Люблю...

    **
    Вертайся,
    і навіть подумки
    не забувай,
    не полишай наш дім,
    і нашу казку!

    Бо що знайти ми можемо
    крім смутку
    у далечі -
    один від одного
    окремо?

    Завершення:

    Люби - не покинь,
    Не піди раптово...
    *
    І навіть подумки
    не відлинай...
    *
    Люби - не лишай,
    Не даруй юдолі...
    *
    І просто люби,
    не шукаючи слів,
    із небом і сонцем -
    усім, чим горів -

    Усім, що нікуди і не відбуло -
    у зорі очей передавши тепло.

    Люби - не покинь!
    І ми пі́демо вдвох
    туди, де, слідів
    не лишаючи,
    Бог
    ранок нового
    виписує дня
    тобою і мною,
    в одне наше „я”.

    Люби…
    Люблю...


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.59)
    Коментарі: (2)


  25. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2025.02.14 17:39 ]
    Моєму другові
    Принагідно вклонюся тобі, та лише принагідно,
    Як і гори під ноги у вересні цьому мені,
    Запитай просто так, як живу, я тобі: " Іще квітну!"
    Запитай, чому я усміхаюсь, а очі сумні.
    Сум давно поселився, але ще мене не здолати!
    Він утрати кохання відбиток, що ліг на душі.
    Але віра сильніша моя, тому результатом
    Буде подорож, зустрічі, справи /собі запиши/.
    Знаю, я незабутня - як ти незабутній для мене!
    Знаю - відстані, справи, обов'язки... Скоро зима.
    Знаю, ми назавжди молоді і глибокі, мов небо!
    Бо таких небагато, але краще є, ніж нема
    За тобою не плачу і двері лишаю відкриті,
    Відіб' юся від ницих, вже досвід і практика є!
    І мені до вподоби з тобою хоча б говорити,
    Пізнавати нове, відкривати таємне своє.
    Полишати назавжди неспокій і ноти зневіри!
    Виправлятися тілом і голову гордо нести!
    Я тобою наснажуюсь тихо, і тихо хмілію,
    Принагідно молитися буду й за тебе, щасти!


    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  26. Віктор Насипаний - [ 2025.02.14 17:21 ]
    Торгує нами час за нелюбов....
    * * *
    Торгує нами час за нелюбов.
    За щастям в черзі люду більше стало.
    Когось із глини сонця ліпить Бог,
    А інші темні, - їм усього мало.

    І дрібнять нас роки, гріхи, думки.
    В молитві таїмо ще серця скриток.
    Ще тліють віршів щирих дні – рядки,
    Де стигне попіл болю в білий смуток.

    14.02.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  27. Іван Потьомкін - [ 2025.02.14 13:17 ]
    ***
    Непосидючий Бешт.
    От і сьогодні він в дорозі.
    І, як завжди, не сам.
    Із Шойлем возсіда на бричці.
    Не підганя коней, а віжки –для годиться.
    Розумні коні. Знають, де їм стати.
    Це просто, бо в раббі всюди є робота:
    Когось підлікувать, комусь пораду дати
    Чи й друзями зробить розгніваних сусідів...
    Віддавна слава випереджає чудотворця,
    І байдуже йому – юдеї це чи гої.
    Та ось зачули коні музику
    І притьмом - до корчми.
    А там святково вбрані селюки стоять
    І вуха затуляють од верещання скрипки.
    «Музика ваш, здається, перебрав,-
    Зіходить раббі до кагалу з брички.-
    А ну ж бо, Шойлику, підкинь їм
    Вогню нашого хасидського!
    Аби й корчма од співу задвигтіла!»
    Як хлопчик понадхмарну ноту взяв,
    Бешт першим кинувся в танок,
    І все село за раббі закрутилось вихором.
    А найзавзятіший - Іван:
    Із «Гопака» на «Фрейлехс» перейшов.
    Та ще й у захваті свою виводить пісню:
    «Ти – Шойлик, я – Іван.
    Ти – підпанок, а я – пан.
    Дай-но радості ногам!»

    P.S.
    Легенда оповідає, як через 30 літ успішним торгівцем і знавцем Талмуду раббі Шауль їхав у справах лісом. Раптом з хащі вискочили розбійники, зв’язали неборака та й повели до свого отамана.
    «Як тебе звати?»- спитав кремезний бородань, пильно вдивляючись в полоненого.
    «Шауль»
    «Часом не той Шойлик, що колись так гарно співав на Купала?»
    «Так».
    « То ж заспівай ще раз своєї хасидської!»
    Шауль заспівав, а Іван не в змозі встояти на місці, як і тоді, кинувсь у танок. Стомившись, витер долонею спітнілий лоб, подякував раббі Шаулю і відпустив його з Богом.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  28. Леся Горова - [ 2025.02.14 12:53 ]
    Дорога
    Поміж нами дорога,
    Де вибоїна пхає вибоїну,
    А кущі сухорогі
    Рани шкрябають ще не загоєні.

    Я осилюю версти,
    Де жахають колючі обочини:
    Не заквітчують весни
    Вереміями віти покорчені.

    Та зоріє надія,
    Там, над розсипом гірко-калиновим.
    Темні хащі зрідіють,
    А себе я відчую лучиною,

    За потреби якою
    Спалахну біля тебе, мій воїне,
    Освічу й заспокою.
    Бо для того спішу по вибоїнах.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  29. Ольга Чернетка - [ 2025.02.14 06:41 ]
    Квіти для Елждернона
    У коловороті раю
    Репають стиглі грона.
    Нестерпно сопілка грає.
    Сумний Щуролов зриває
    Квіти... Для Елджернона?


    ante bellum


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.48) | "Майстерень" 5.25 (5.44)
    Прокоментувати:


  30. Віктор Кучерук - [ 2025.02.14 05:40 ]
    * * *
    Ніжнотонна, безмежна, прозора
    І манлива така далечінь
    Знову настіж розкрилася зору,
    Хоч дими ледь накинули тінь.
    Тонуть очі в глибинах безкраїх
    Позолочених сонцем полів, –
    І усмішка з лиця не зникає,
    І вчуваю свій радісний спів.
    Бо красою торкається серця,
    І чарує напружений зір, –
    Відпочилий вже трохи від герцю
    Незрівнянний ні з чим животвір.
    14.02.25


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (5)


  31. Сонце Місяць - [ 2025.02.13 21:00 ]
    1983 (The Jimi Hendrix Experience)
     
    Ура, від учора я прокинувсь
    Живий та війна ніде не ділась
    Ми удвох, Катерина & я
    Пішли ще перейтися
    Через цей пляжний ґвалт
    Не померти, переродитись
    Залишивши заношену дійсність
    Навіки, навіки
     
    Не кажи, що не видів цього ти раніш
    Кожен дюйм землі огневий рубіж
    Велетенські помади чи олівці
    З неба дощать під болісний крик
    Й плями Арктики
    Що криваві й синьосрібні
    Онде море пригортає піски
    Сюди ми йшли
     
    Дуже прикро, що в цей день ми із друзями не разом
    Дуже прикро
    «Всі збудовані машини не порятують нас»
    Так вони кажуть
    (Тому не прийшли з нами разом)
    А ще вони кажуть
    «Людина не може дихати й жити вік під водою»
    Це їх найбільша скарга
    (Ет)
    І ще мов жбурнули мені в лице, казавши:
    «Хай там як, але відає всяк
    Що це ані ласка Божа
    Ані Королівська милість»
    Королівська милість, о–о
     
    В цім піску ми любились, моя радість & я
    Остатній миті на суходолі віват
    Спрацювала машина, справилася
    Не подряпавши зовсім, з нею ми розсталися
    Зірки й велетні-губки вітали нас обох
    Перед зникненням, востаннє позирнули
    На вбивчий несмак ось цього
    Усього несмаку всього
     
    Тож ми йдемо на дно, на дно
    Йдемо углиб, на дно
    Не мож нам радосте спізнити на кіно
    Нептунівський чемпіонат підносить аквасвіт
    До себе зве ундіна
    Й чути атлантидський сміх
    Атлантидський сміх
    Й чути атлантидський сміх
     
     
     
     
     
     
     
     


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  32. Козак Дума - [ 2025.02.13 20:24 ]
    Розплата

    Вона несла пакет за копійчину,
    немовби саквояж від Valentino.
    Атакували погляди дівчи́ну,
    та упирались в елегантну… спину!

    У натовпі лебідка пропливала,
    схиливши долу карі оченята,
    а бісики із них і гострі жала –
    то молодості і краси відплата!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  33. Ніна Виноградська - [ 2025.02.13 20:14 ]
    Очі сині


    Слова Ніни Виноградської
    Музика Павла Якимчука

    Очі сині мрію розтривожили,
    Мов досвітнє небо, молоду.
    Сколихнули все і насторожили,
    Бо зустрілись вранці у саду.

    Приспів:
    Очі сині! Очі сині!
    Кожен день стрічаються мені!
    Очі сині... Очі сині!
    Через них я наче уві сні!

    Мов берізки білі над озерами,
    Мрії пориваються до вас...
    Очі чисті сяючими перлами,
    В мене заглядають кожен раз .

    Знову очі тихо усміхаються,
    Ідучи назустріч у саду.
    Серденько дівоче ніжно крається,
    Розтинає душу молоду.
    1965-2005


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  34. Олена Побийголод - [ 2025.02.13 19:52 ]
    Гомерова Одіссея: Розділ двадцять перший
    (День 39-й далі. Вправи з луком)

    1.
    Учта тяглася – як гумова,
    з хати не йшли женишеньки,
    тож Пенелопа придумала
    бахурам конкурс новенький.

    2.
    Лук Одіссея в палату їм
    винесла, й мовила строго:
    «Хто із вас краще стрілятиме,
    заміж і вийду за того».

    3.
    Ті – зі смішка́ми веселими
    кинулись чергу займати:
    зараз вільгельмами-телями
    виступлять всі кандидати!

    4.
    Ті̀льки от – що за притичина:
    всі ці хвальки-баламути,
    снайпери поспіль досвідчені –
    лук не змогли натягнути...

    5.
    Ну, і пішло просторікання
    (чи, як то кажуть, відмазки):
    «– Таж тятива – вся посмикана...»
    «– Й певне, прострочене “каско”¹⁶...»

    6.
    Й поки крутило кебети їм,
    зве Одіссей шкодочинний
    добрих Евмея з Філетієм
    на конспірацію в сіни.

    7.
    Й каже: «Мій вигляд – це хімія,
    я вам скажу по-просто́му:
    я – Одіссей! Легітимний я!
    Я переконаний в цьому!»

    8.
    Й ті йому мовлять (по-грецькому):
    «Файно! Тобі ми покірні!» –
    бо як у «милі» турецькому
    друзі були легковірні.

    9.
    Враз і завдання отримали:
    ззовні всі двері замкнути,
    щоб женихи мали стимули
    спо́вна кіно це відбути...

    10.
    А Одіссей – овоч виспілий:
    в залу ввірвавшися, з маху
    лук свій схопив – та і вистрелив!
    Ще й підморгнув Телемаху.

    (далі)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  35. Євген Федчук - [ 2025.02.13 19:20 ]
    Свиридова могила
    Сидять діди попід грушу стару та високу.
    Така стара, що давно вже і грушок не родить.
    Сюди парубки вечорами дівок своїх водять,
    А вдень діди засідають у неї під боком.
    Густе листя їх від сонця гарно укриває,
    А вітерець прохолодний заліта, куйовдить
    Дідам сиве вже волосся. Сидять вони горді,
    Димлять трубки. Хтось тихенько щось розповідає.
    Другі слухають та часом слово уставляють.
    Нема куди поспішати – своє відробили.
    А сьогодні ще й Пречиста. Тож діди сиділи,
    Знаючи, що баби їхні за те не полають.
    Щось Трохим розповідає, мабуть, черга його.
    Ті кивають головою. Вже сто раз то чули,
    Але роблять вигляд, наче все уже забули,
    Лиш іноді підправляють розповідь старого.
    А тут Семен понад грушу іде із косою.
    Вони тільки ще недавно в село перебрались.
    Толокою усім селом вже відбудувались,
    Отож, тепер обживають нову хату свою.
    - А куди це ти, Семене? – дід Трохим питає.
    - Та піду трави на луках корові вкосити!
    - Так Пречиста же сьогодні?! Не можна робити!
    - Та що там трави тієї? Нехай Бог прощає!
    - Ні, Семене, так не можна, бо розгнівиш Бога.
    - Та, ну, діду. Я хутенько, Бог і не помітить.
    Вкошу пару оберемків та і бігом звідти.
    Скільки, Господи прости вже в тому гріха того?!
    - Не скажи, - Трохим до нього, - За річкою, бачиш
    Он високую могилу?! Свиридова зветься.
    Він, так само, мабуть, думав, що все обійдеться.
    Але Бог його одразу й покарав, одначе.
    Семен хотів іти далі. Що слухать старого?
    Та, як почув про Свирида, зняв із плеча косу.
    - А що було з тим Свиридом? Я ще не чув досі.
    - Не чув? В нас того бувальця знають із малого.
    Жив, говорять, в селі нашім чоловік не бідний.
    Звали всі його Свиридом. Мужик роботящий.
    Та до церкви ходив рідко. Говорив: а нащо?
    В празник ходив працювати і не було стидно.
    А то якось на Великдень та й думає собі:
    Усі кажуть, що Великдень. Чи, справді, великий?
    Візьму, мабуть, воли свої та піду за річку,
    Виорю собі шматину якусь на тім горбі.
    От і взнаю, чи багато виорати вдасться?
    Тож у перший день зібрався празника святого.
    Узяв воли, запріг цугом у плуга важкого.
    Узяв наймитів й за річку орати подався.
    Люди в церкву йдуть молитись, а він собі оре.
    Люди з пасками додому вже з церкви вертають,
    А він плугом землю оре, пласт перевертає.
    На дзвіниці вже і дзвони ударили скоро.
    А він оре. Тільки скибу десяту почали,
    Як загуло під землею так страшно і глухо,
    Наче то десь грім далекий із хмар чорних буха.
    І Свирид разом з волами під землю й пропали.
    А на місці тім могила ота і з’явилась.
    Так Свиридовою люди її і прозвали.
    Ото так: була людина…була і пропала.
    Через те все, що на празник святий спокусилась.
    Кажуть люди, - голос втишив, - як на тій могилі
    Приложить до землі вухо – з землі долинає
    «Гей,гей!», наче хтось далеко волів поганяє.
    Бачу, я тебе затримав?! Іди собі сміло.
    Та Семен почухав лоба, глянув на могилу,
    Узяв косу знов на плечі та й побрів додому.
    Ніхто з дідів не всміхнувся, навіть услід йому.
    Мабуть, всі на ту могилу слухати ходили.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  36. Володимир Каразуб - [ 2025.02.13 18:09 ]
    Криголам

    І в очах прочитаю я,
    Скільки болю було у них,
    Скільки горя і бід здійняв,
    Буревісник над схлипом хвиль.
    Світле небо в твоїх очах
    Убирається в сукню з туч,
    І танцює у нім гроза,
    Осипаючи камінь з круч.
    Чорний холод твоїх зіниць,
    Обирає лихий пустир
    І ніколи, я знаю мені
    Ти не скажеш кохаю. Ти
    Будеш тихо дивитись так,
    Наче в серці назавжди біль,
    Мов навіки замерз криголам,
    В океані схололих мрій.

    18.01.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  37. Козак Дума - [ 2025.02.13 16:33 ]
    Власна путь
    Навіщо треба свідки Ієго́ві?
    Кому потрібно свідчити і що?
    Якщо у світі першим було слово,
    воно можливо розповість про щось?

    Хто ви́мовив його та і до кого?
    Була у чо́му слова того суть?
    Коли на щастя бережем підкови,
    те слово мало бути ли́ше «путь»!

    Яким шляхо́м іде́мо і до чого?
    У чому саме суть цього життя?
    Питань багато маю я… до Бога.
    Лише до нього – це собі затя́м!

    Вивчати на́що копії і списки,
    якщо першоджере́ло в світі є?
    Питати хочу у творця колиски,
    а свідкам хай лишається своє!.

    Хай визирають те, що бачить хочуть,
    віщують тим, хто їх бажає чуть,
    а хто і сам до пошуків охочий –
    відна́йде неодмінно власну путь!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2025.02.13 11:06 ]
    Зійшла поезії зоря
    Знову словеса брудні течуть,
    То вмочає в бруд перо достоту
    Нанависник мій графоманчук -
    Пожирач талантів чорноротий.

    Ви питаєте, у чому річ?
    Що в душі його шкребуться миші?
    Давить заздра жаба кожну ніч -
    Як же гарно той лелека пише!

    Підняли вже рейтинг до небес,
    Люто заздрить все одно неситий.
    І постійно бреше, як той пес,
    Чорногуза вчить людей любити.

    Вже б здавалося радій, сиди...
    Ні, чекає ще із неба манни.
    В ложці утопив би він води
    Кращих себе - нелюд графоманний.

    Вірші опонента навмання
    Всі би стер із пам’яті інету.
    І організовує щодня
    Ритуальні спалення сонетів.

    Та зійшла Поезії зоря,
    Як би не шкварчало заздре сало,
    Ті сонети просто не горять,
    Бо вони для вічності писались.

    Сіє, сипле терня темний змрок,
    Колеться знов темрява тернинням.
    Та іти крізь терня — до зірок
    У своїй ми творчості повинні!

    12 лютого 7528 р. (Від Трипілля) (2021)


    Рейтинги: Народний 0 (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (12)


  39. Леся Горова - [ 2025.02.13 11:34 ]
    Я варю тобі зілля
    Я варю тобі зілля, і пару по вітру розвію,
    Щоб вона долетіла в далекі твої болотА,
    Придавила тебе, утопила в твоїм божевіллі,
    І у горлі, як олово, стала каховська вода.

    Я - то мавка херсонського степу, я - ласка*,
    Для якої не лИшилось місця у плині доби.
    Я у варево те не забуду для тебе покласти
    ЖАхи кожної божої тварі, що ти утопив.

    Я - то парості лугу, то дерево доброго саду,
    То домівка із квітами - кращої годі знайти.
    Я варю тобі зілля, щоб стала мечем тобі знада,
    І від того меча, ти вражино, навіки затих.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (2)


  40. Володимир Каразуб - [ 2025.02.13 09:41 ]
    Пандемоніум
    В руках прокрутивши ціпок із галкою пуделя,
    Він раптом замовк і поглянув на бельведер
    Що в стилі ампір був завершенням дивного дому
    Де діва в одній наготі появилась тепер.
    Це прекрасна Ліліт, він направивши галку із пуделем,
    Промовив туристам, що були схвильовані тим,
    І голос його видавався тягучим від втоми
    Вона вам покаже кімнати, прошу вас, іти.
    І він повертався на свій залізобетонний
    Постамент навпроти будинку і сівши на трон,
    Немов кам’янів і дивився на Пандемоніум
    На ріки червоні, у вічнім безсонні своїм.
    І спускалась Ліліт у безчинстві лихої вроди,
    Впиваючись поглядом пристрасті в очі жаги
    І тягнулись туристи за нею тим блудом наповнені,
    Корилися крокам, і стегнам вертливим її.
    «Світ скрипить, як розхитане, бісове, віденське крісло,
    Туманом в безодню з луною він важко зітхав.
    Схололі озера у відповідь гучно потріскували,
    Цей дім, як забутий навіки старий вокзал».
    Остогидли мені ці постійні злягання із совістю,
    Байдужі, знекровлені очі й холодний вогонь,
    Ця ідея – прокляття, хрипів він, читаючи повісті
    Однаково темні на фризах своїх безсонь.
    О швидше б забутись, чи зовсім навіки пропасти,
    Хай швидше блудниця приходить і знищує світ,
    Та знову йому довелося вкотре піднятись,
    Коли з бельведера явилася хтива Ліліт.

    26.01.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  41. Віктор Кучерук - [ 2025.02.13 07:26 ]
    Доля
    Свистять шуліками ракети,
    Гуде й здригається земля, –
    Вкриває бережно жакетом
    Матуся злякане маля.
    До тіла тільце пригортає
    Й благає, плачучи: Живи!..
    Немає горю кінця-краю
    В житті нещасної вдови.
    Горять і куряться руїни
    Оселі в ранішній імлі, –
    Нема затишної хатини,
    Де спали ситими в теплі.
    Війна нещадно відібрала
    Все те, що в пам’яті живе, –
    Хоча минулого не стало,
    Але в майбутнє доля зве…
    13.02.25



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  42. Антіох Відлюдник - [ 2025.02.13 05:50 ]
    Начувайтесь
    Вам хана, гнила інтеліґенціє,
    Що канонами виносить мізки.
    Вранці випив ліки для потенції,
    Начувайтесь! Я до вас вже близько.
    Що ж, даремно підбирав я дозу?
    Гей, писаки! Обирайте позу!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Артур Курдіновський - [ 2025.02.13 04:28 ]
    Біда
    Моя біда не ділиться на двох,
    Прикрилась, як завжди, легким пасажем.
    А діалог насправді - монолог
    І зветься він моїм, ніяк не нашим.

    Моя біда не ділиться на двох,
    Бо це ж не радість, у якій всі поряд!
    Свій біль ховаю у глибокий льох
    І ароматом називаю сморід.

    Інерція подовжує життя,
    Я посміхаюсь на чужу вимогу.
    Коли душі немає укриття,
    Хіба врятує слово демагога?

    Неначе у труну сталевий цвях,
    Лунає гасло: "Треба бути сильним!"
    Самотній силует долає шлях.
    Моя біда - мов атом. Неподільна.


    Рейтинги: Народний 6 (5.82) | "Майстерень" 6 (5.85)
    Коментарі: (5)


  44. Борис Костиря - [ 2025.02.12 20:26 ]
    * * *
    Срібло висить на гілках,
    Ніби в Господніх руках.

    Срібло земної краси
    У завірюхах яси.

    Хто його подарував?
    Втілений в сніг Авраам.

    Мовби коштовний палац,
    Сріблом засипаний плац.

    В ньому сховається те,
    Що у серцях проросте.

    В ньому укриється зло,
    Що споконвіку було.

    Сніг посріблить почуття,
    Сховані в мур небуття.

    26 грудня 2021


    Рейтинги: Народний -- (4.94) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (4)


  45. Олена Побийголод - [ 2025.02.12 15:25 ]
    Гомерова Одіссея: Розділ двадцятий
    (День 39-й. Останній бенкет)

    1.
    Еос на небі з’явилася –
    під куховарки бурчання:
    «Я вже з цих учт показилася!
    Хай би сьогодні – остання...

    2.
    Зевсе, верховний нагля́дачу!
    Хай цей розгул припиниться,
    й колом у горлі всім сватачам
    стане моя паляниця!..»

    3.
    Вже готувалася трапеза,
    й старший пастух, грек Філетій,
    гнав буйволицю до камбуза, –
    ту, що з’їдять на бенкеті.

    4.
    Втім, Одіссея помітивши,
    чемно вклонився старце́ві, –
    думав чутки найновітніші
    виміняти на місцеві.

    5.
    Й каже: «Нема вже сподіванки, –
    згинув наш пан за морями,
    а женихи його вдівоньки
    тлять його стадо без тями...»

    6.
    А Одіссей: «Та однаково!
    Попри пригоди злиго́дні –
    пан ваш, по слову оракула,
    буде отут... вже сьогодні!»

    * * *

    7.
    Знову бенкет у вояччини;
    п’ють донжуани брутальні,
    а Одіссею призначили
    місце – де вхід до вбиральні.

    8.
    Ктісіп, поміщик із Самоса,
    кинув зі сміхом у нього
    (сп’яну, напевне, нестямився)
    цілу коров’ячу ногу.

    9.
    Теоклімен зразу втрутився,
    й каже: «Віщую, задьори:
    в саван мерця загорнутися
    прийдеться вам усім скоро!»

    10.
    Та претенденти – по-щирому
    всі як один проказали:
    «Ми в забобони не віримо!» –
    й вигнали дядю із зали.

    (далі)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  46. Тетяна Левицька - [ 2025.02.12 13:52 ]
    Благословляю
    Я дякую тобі за дві душі в колисці,
    за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
    за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
    за літо запашне і журавлинну осінь.
    За злети позахмарні й болісні падіння,
    хитляву злагоду і непорозуміння.
    Звірині ікла, що ненáвисті навчили
    і підійматися з колін, коли стріляли в спину.
    За те, що лагідно встромляв у серце вила
    та в горі на поталу світу не покинув.
    Молився одночасно гаспиду і Богу,
    зухвало витирав брудні об душу ноги...
    Уклінно дякую за божевільні ночі,
    за нелюбов, байдужість, неприкриті зради,
    сорочку гамівну та докори пророчі,
    за океани сліз і спалах зорепаду.
    Благословляю, бо Господь велів прощати,
    хоч не сестра тобі, не подруга, не мати...

    12.02.2025р.




    Рейтинги: Народний -- (6.13) | "Майстерень" -- (6.23)
    Коментарі: (4)


  47. Козак Дума - [ 2025.02.12 13:02 ]
    Пісня осіннього моря
    Подумки берегом моря ще теплого
    сонцю назустріч іду.
    Вітру немає, узимку нестерпного,
    що навіває сльоту.

    Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
    чути прибою мотив.
    Гори ховають зимову хурделицю,
    не дістає її спів.

    Сонце малює оранжевим променем
    в морі багряну зорю.
    Думи минулого повняться спомином,
    я їх тобі подарю.

    Піснею лине над морем самотности
    шепіт моєї душі.
    Де ж таланту віднайти мені, Господи,
    вічного щастя рушій?

    Я подарую тобі, моя рибонько,
    вечора тихого час.
    Зорі ворожать майбутнє, лебідонько,
    все буде добре у нас!

    Хвилі осінні по берегу котяться
    у далечінь-виднокрай.
    Дуже, єдина, знайти тебе хочеться,
    ли́ше мене зачекай!


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  48. Володимир Каразуб - [ 2025.02.12 09:59 ]
    Симфонія

    Спробуй по-справжньому вслухатися у симфонію,
    Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
    Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
    Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
    Спробуй вислухати. У будь-якій з них
    Витають примари чийогось натхнення, послухай,
    Це говорять з тобою віддалені голоси з далеких земель,
    Островів, що пливуть над нами таємничими звуками.
    З тобою говоритимуть хвилі та маяки, трагедії Шекспіра, поезія, драма.
    Нарешті ти знатимеш, що будь-який інструмент
    Симфонічного оркестру не росте на деревах.
    І навіть коли віддавна їх на світі не стане,
    Те древо зростатиме у тобі.

    25.11.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2025.02.12 08:17 ]
    Курячий сніг
    З-за хмари раптом визирнуло сонце
    і… сніг пішов. Лапа́тий, білий сніг!
    Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
    На щастя маю я такий… барліг.

    Вже дру́гий рік – укриті лісом гори,
    повітря чисте, нібито кришталь!
    А під ногами – бірюзове море
    і думи. Сірі роздуми, на жаль…

    Давно бувало, в сонячну погоду
    із неба дощ лине́ як із відра!.
    А одночасно, ніби у догоду,
    сміється сонце, скаче дітвора…

    Ми бу́дем іще довго пам’ятати
    і дощ сліпий, і той пташиний сніг,
    гука́ла як у хату взимку мати
    на запашний, гарячий ще, пиріг!.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  50. Віктор Кучерук - [ 2025.02.12 05:16 ]
    * * *
    Душа мовчить, а серце ціпеніє
    Від жалю за тобою, бо любив
    І донедавна не втрачав надії,
    Що будем вкупі, наче голуби.
    Душа болить, бо серце не бажає
    Змиритися з утратою надій
    На те, що втихне ця журба безкрая,
    Немов несамовитий веремій.
    Душа німа і в серці порожнеча
    Од відчуття гіркої самоти
    З пори тієї, як зібрала речі
    І з дому швидко подалася ти…
    12.02.25



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   1794