Хотілося б зими, але катма.
Снігів розкішних, а натомість - злива,
Що насилає тугу крадькома,
Снує поміж хатами клопітливо.

Наповнює по вінця смутком день.
А вечір замальовує чорнилом
Ялин химери. При дорозі клен
У сутінках ховається похило.

Еклектика від осені й зими.
Десь морозець сховався від утіхи.
І не скрипить давно під чобітьми.
Бурульками не прикрашає стріхи.

Сховатись від негоди спішимо.
І що нам вже ось ця зима лукава.
Хоч навіжений дощ поза вікном...
Та у горнятку з кардамоном кава.

Även vår planet är rund,
men det är en hållbar grund.

2019

Зірка упала у очі -
теплі з тобою в нас ночі.
Місяць упав у серденько
і усміхнувся, мов ненька.
Хмари упали у душу,
тишу таку не порушу,
буду між ними літати,
щастя своє сповивати.
Вірші мостились в долоні,
в рими горнулися сонні...

Лише метелик ночі
крилами хизувався,
І на моругі крила
стомлено Янгол глядів...

Є світ космічної офіри,
де кіборги усіх мастей
у стані лагідної віри
чекають на людей.

А космос траурно чорніти
продовжує, бо знає щось…
Адже з підкорення орбіти
усе розпочалось.

А потім – зоряні системи,
галактики та всесвіти…
Але чомусь іскряться клеми
електросамоти.

Чомусь підкорення безодні,
цього фракталу порожнеч,
думки вбиває живородні
без шуму й кровотеч.

Без кровотеч!? Тоді нам треба,
лез не лякаючись путей,
це прооперувати небо,
складаючи людей!..

І крають кіборги без міри
весь космос. Зводять нанівець.
І вже до них у світ офіри
йдуть люди без сердець.

2019

Тепла у слові та жаріння в серці,
Беззастережно розчинивши груди,
Воліла. Вітер увірвався впертий,
Стрілу явивши стужею огуди.
Невже цей дощ, оця зимова хвища,
Вкраде усе, що для душі, як ліки?
Я вже брела по цьому попелищу...
Вже рвали рани спогади-шуліки...
У середмісті сіра туга свище
І сірий сум клубиться за трамваєм.
Вітри, з яких розхресть ви знов? Навіщо?
Я вас, холодних, в гості не чекаю.

Не стрималась.

Розходилась, написала гори слів
«ми --- один народ!»* зомбованим хористам,
буйнотрав’ю із неораних полів,
лицемірним чи наївним «пацифістам».
Потім голову затиснула між рук:
скільки слів подібних вимовлено всує!
Ними можна загатити і ріку,
та потік усе змиває і руйнує.
І надія із бідою пополам
у пінливих псевдоістинах зникають,
де – ні вірності забитим землякам,
ні ненависті за те, що їх вбивають.
О, свинцева неухильність течії!
Не зрівняються й надсаджені гармати
із могутністю інерції – її,
як не пружся, неможливо подолати.
І пливе народ затято крізь життя
в битім дзеркалі себе не упізнавши,
без державницького спільного чуття,
так сьогодні, як учора і як завше.

*Мається на увазі "один народ" із агресором.

2019

На трьох вітрах заведена віола.
У двох руках і по одній струні
гойдалась на смичку забавка гола –
і соловіла музика в мені.

Траплявся вітер, поглинався тілом,
ковтався голосом в усю її глибінь.
А я холов, хоча ще й був стожилим,
але той струм співав мені амінь.

Чому, віоло, я не чув ніколи,
щоб так занизько падала сльоза́,
і вплакала струна цей світ довкола,
до хмарних меж, де бавиться гроза?

Скоріш, тому, що сам відповідаю
на кожний схлип космічним почуттям.
Скоріш, тому, що в небо попадаю
і бачу музику на висоті життя!

19 квітня 2001 р., Київ

Ні слова про біду –
війну, оману, владу.
Стерильно опишу
красоти зоосаду.
Кому потрібна кров?
Кому потрібні бахи?
Вже краще про любов,
про квіти, охи, ахи…
Нехай слизька стезя
від болю і негоди,
немає у Отця
поганої природи.
Тому про рай душі
(а пекло зачекає)
пишу німі вірші,
а дідько помагає…
26.12.2019

Навиворіт вже вивертали, бач
в душі є виразки, вузли, рубці червлені,
роз'ятрені вавки, засмічені легені
ментоловим туманом - пил невдач.

Переплавляли з криці на ножі,
цвяхи, гайки - іржавіли, тупились швидко.
І скручували у тугий клубок, як нитку,
пекли різдвяні пряники, коржі.

Пиляли з дерева на гріб жаский -
не вийшло з того зиску, зіпсували пили.
Зі глини, воску вже ліпили - не зліпили,
Я з кришталЮ, дивися, не розбий.
23.12.2019р.

Ось і ще один рік до кінця добігає,
Усього в ньому було: веселе й сумне,
Радість й горе так тісно переплітались,
Але віриться все ж, що погане мине.

Новий рік настає і нові сподівання
В серці маємо ми із приходом його,
З нетерпінням насамперед миру чекаєм
На землі українській.Й здоров"я дасть Бог.

Щоб засіяні були всі ниви хлібами,
А не мінами, квіти буяли в полях,
Щоб живими додому солдати вертали,
Скільки ж плакати можна усім матерям?

Щоб в містах та у селах весілля гуляли,
А лелека приносив побільше малят,
Та у злагоді й щасті усі проживали,
Україна цвіла, як весняний той сад.

2019 р.

Моє життя - доглянутий квітник,
Дружина в цьому царстві - королева.
Любові мед за сотню літ не згірк,
Думки про милу - райдуга травнева.

Без неї я би тричі вже помер,
У яму падав - родичі мовчали.
Спасла богиня, муза вишніх сфер,
Заступниця від темної печалі.

Роздмухала в заснулому вогонь,
Почистила замулену криницю.
Тепер я, мов метелик-махаон -
Сіяють перламутром долі крильця.

В турботах про сім'ю спливає вік,
Качаю мед, в саду білю дерева.
Моє життя - доглянутий квітник,
Дружина в цьому царстві - королева.

25.12.2019 р.

Ти – бог-РАтай.
Це твій
одвічний триб.
Врізається
в податливі глибини
могутній плуг.
І нім впадуть
зернини,
їм несть числа –
тим зойкам
пишних скиб…

Спинився час.
Знемігся.
Ти ж –
невтомний! –
рясним дощем
на розімлілі
перса…
Земля зітхає,
шаленіють
чресла
і серця дзвін,
немов удари
грому!

І
Угадування долі – казна-що.
Я ахінеї більшої не знаю,
коли мені напророкують, що
нема пророка у моєму краї.

ІІ
Рукописами небо не торгує,
але й не очищає у вогні,
написане у стані маячні,
піїтом, що на капищі цілує
попові рясу й ратицю свині.

ІІІ
Ой не усе диктують небеса.
Не довіряй, навіяному снами,
написаному пізніми ночами...
Щипає очі ранішня роса,
коли Ярило сяє за морями.

ІV
Я є і буду, і Мене не мало,
хоча Єгови не було ніде.
Я є Етер, Поезія, Купайло...
Навіщо Богу ваше одіяло,
коли байдуже, – що, коли і де?

V
В пустелі вопіющого не чую,
живого не чекаю у раю,
релігією юрмища зомбую,
поезією душі дістаю.

VІ
Біля Мене усі одесную,
та існує до Мене межа.
Небо чує
одне алілуя,
поки мова лунає чужа.

25.12.19

Осінь немов пуповина на горлі,на слові.
Дихає грудень теплом.Сонним містом-волога.
День розкидає туман-оголошує лови-
Бійся ,причинна!Втікай,бо до першої крови
Це полювання на білого єдинорога.

Де ж йому сховок?! Немає ні сну,а ні волі-
Білий на сірому-дикість яка і наруга.
Сірість безмежна затягує -коло за колом-
Ту пуповину осінню на горлі і слові.

Ти не втекла.Ти йому залишилася другом.

А дощ іде, німий жебрак,
Стежками-долами,
Змиває в торбу, що "не так",
Струмками голими.
Всі найважливіші слова
Зберігши чистими,
Покриє хуга снігова
Як давню істину.
Полинуть сумніви в тісні
Обійми віхоли.
Спімнуть загублені пісні,
Як бути втіхою,
Теплом душі проймуть яву,
Сповиту стужами,
Напнуть любові тятиву
Для слова дужого.
Хай дощ іде, німий жебрак,
Стежками спілості,
І вмовкнуть втомлені "не так"
В полоні милості.

Кора дерев.
Кора земної кулі.
Надмозкова кора...
чи черепахи склеп,
чи шкіра кашалота,
панцир краба,
зміїна шкіра
чи людська́
і вовна,
і шерсть, що вирвана зі шкірою
шакала
вночі в степу́,
де під корою літ –
шкаралупи динозаврячих яєць,
які кінець своєї ери склали,
від льоду, криги,
мерзлої кори:
усе є до пори.
Усе покрите тліном
чужих ориґінальних задумів,
плодів,
малих екзем,
великих катаклізмів,
ґіґантських розладів надсонячних систем;
усе брудними часточками
впало
на цей асфальт
під закаблуки нам –
новим продуктам ґенних інженерій,
хто, як у ветхий час,
шкоринки хліба їсть,
терпку ворсу айви зрізає в піст,
картоплю лупить
і луску яскрить красиву
морської риби
над відром униз,
під ноги,
в сміттєпровід
многоліть.
Усе, що, власне, кожному
болить
є брудом інших зроблених очищень.
І накопичується дивним чином
так,
що ця кора –
єдиний мертвий пласт,
що не розклався
і не розтрусивсь.
Його не зрушу я.
Бо бути в ньому маю.
Коли кору́ дерев ножем
займаю,
я очищаю дерево
й себе – знущаю.
Знищаюся у бруд і дерево тягну
супроти часу
прахом
по багну.

27 вересня 1994 р., Київ

І глухому багато-що можна,
і сліпому дозволено все.
А видюще й освічене – кожне
забуває, куди їх несе.

Пам’ятаємо тюрми і Крути,
і занесений меч москаля.
А чому яничара й манкурта
в Україні ще носить земля?

Нам усе із Росією ясно.
Залишається крок за малим.
Я не знаю, чому одночасно
треба бути і добрим, і злим.

Можна слухати і не почути,
і не бачити, що за мана
у Криму – ця «російська весна».

Але зраду не можна забути
і не можна кацапами бути,
поки все ще триває війна.

12/19

Що ж, почнімо. У віконце глипніть,
Що там? Бомж під баком хліб жує?
Одвернулись? Бридко? Срібні ниті
Умочив блукалець в олів'є?

Він - самітник, мій колега-блазень,
Гуморист від Бога, неформат.
Вірші - перли у коштовній вазі,
Справжній, не підроблений талант.

У підвалі, за трубою, тепло,
Хороводять миші, пацюки.
А між нами праведнику - пекло,
Слави камінь -гріх, тягар важкий.

У кутку блохаста кожушина,
Рукопис, погризене перо.
Генія покинула дружина -
Нащо їй злиденний літгерой?

Мо', і я зламаюсь - час непевний,
Радуюсь, коли прожив хоч день.
Кликав: - Брате! Заставайсь у мене...
Вип'є чаю, дякує і йде.

24.12.2019 р.

За що я Його любила?
За кожну лінію тіла,
За риси Його обличчя,
За згоди і протиріччя…

За ті поцілунків зливи,
За те, що були щасливі,
За теплі, ласкаві руки,
За радощі і за муки…

За душу Його дитячу,
За вдачу Його котячу,
За те, що не вмів нічого,
За те, що Поет від Бога!

За стрункість і за високість,
За ніжність і за жорстокість,
За голосу оксамити,
За те, що Він є на світі!

25. 12.2019

Долею несе їх у світи,
Але сон повертає до дому,
У далекі дитячі роки,
Уклонитись порогу святому.
Оселилися у чужині,
Але пам'ять у коді клітини
Маяком осіяє імлу
І малює забуті картини…
Зеленіє межа споришу,
Пробігає по ньому дитина,
І квітує гілля у саду,
Червоніє у лузі калина.
Течією манила ріка,
Ти у неї зі схилу крутого,
І усе, що збирає душа,
Є предтечею шляху нового.
Пожовтіє новела світлин,
Дію часу вона зупиняє,
У намисто коштовних перлин
Для нащадків його заховає.
2019

Володимир Висоцький. «Аліса»

Ми хвацько, ми щільно зімкнули ряди, -
як кулі в обоймі, як карти в колоді.
Між нами Король назавжди,
ми гордо крокуєм при нашім народі!

Не бережіть своїх лиць!
Маєте право одно:
пред Королем - падайте ниць,
хоч і в сльоту та багно!

В народу - авжеж - необтяжлива роль:
згинати коліна - це справа життєва...
За все відповість сам Король,
а як не Король, то тоді - Королева!

Тож не щадіть своїх лиць!
Маєте право одно:
пред Королем - падайте ниць,
хоч і в сльоту та багно!

(2018)

Побільше б сонливої тиші,
Поменше б шуміння подій, –
І стане, неначе раніше,
Спокійно в домівці моїй.
Стрічатиму тільки в уяві,
Як рештки вцілілі руїн, –
То милої усміх лукавий,
То погляд холодний її.
В проломі відносин постане,
Мов досвіту тінь у вікні, –
Сигнал черговий непошани,
Призначений знову мені.
Та я вже не там, де раніше
Любов спонукала до дій, –
Побільше б сонливої тиші,
Поменше б шуміння подій...
24.12.19

«Тільки вверх!» – цей маршрут він для себе намислив.
Вище хмар – Еверест – саме та височінь.
Не спинити його ні нестачею кисню,
Ні вітрами, що виють як звірі вночі.

Він без шерпів, для нього приємніше соло,
Підкоряючи волю, приборкує схил.
У легенях печер і усюди навколо
Ті, для кого розколини замість могил.

Їх немало і більшає кожного року,
Їхню висохлу плоть роз’їдають вітри
І не треба тут бути якимось пророком
Щоби знати – фінали лиш два, а не три.

Він, примруживши очі, здіймаєтеся вгору
За межею можливостей і на межі,
У відлунні лавин і небесного хору
Вже не видно, де люди, а де міражі.

І стає йому тепло та навіть спекотно
На снігах позахмарного даху землі,
Хоч здавалося, часу є скільки завгодно,
Що дозволено все, та раптово зімлів.

На вершині величність – страшніше отрути,
А секунди на холоді варті годин,
За дорогою вгору так легко забути,
Що здіймання наверх – половина ходи.

Сріблястий дощ б’є краплями по вікнах,
Сумує час… Та вітер знову стих
І від мовчання до гучного крику!..
Зникає дощ й живе у снах моїх…

Скільки життя в прозорій цій краплині!
Скільки великого і стільки ж дрібноти.
Сріблястий дощ змиває бруд на вікнах…
Заповнює безодню самоти…

Риск порезаться, бреясь, есть! Что ж, значит, в зеркало зри, скобля
щёки бритвой неточенной. Во избежание риска, бля!

2019

Мацу для Мойші Ізя забодяжив,
З бичка у тісто доїть молоко.
Той, що не лох, мені на вухо й каже:
- Лошара ти, бо прізвище на ко.

Де гроші - там лайно. Тож розумаки
Женуть глупОту в банки по кредит.
В однім строю івани, ганси, жаки,
І я між ними труся, наче кіт.

Гребуть щасливці пряники в кишені,
Вдягають добровільно ланцюги.
О, брате мй! Ти також навіжений?
Була душа - тепер одні борги.

У Авеля майно поцупив Каїн
І жінку плодовиту одсудив.
Що, кістка в горлі заважає?
Напозичав нещастя у біди?

За звичкою, а може для порядку,
Колектор шкуру з трупака дере.
Під некрологом ставлю жирну крапку,
А Сруль шепоче: - Рано, став тире.

24.12.2019 р.

Життя – щасливе відчуття,
щасливе від життя.
А як зібрався в небуття –
не пнися власним "я".

Чекай на анґелів – вони
протиснуться в думки,
а мовні ди-я-во-ли-ни
зжеруть себе-таки.

29 березня 2004 р., Київ

Десь там вгорі Господь прорік ще рік...
В очах-озерах знову світлом - зірка...
Ідеш, пливеш, летиш... Позаду - вік,
А спереду - запряжена четвірка...
Гарцюють коні, їм немає меж...
Безмежне щастя, в неосяжність влите!
В твоїх долонях - віжки... Жде кортеж...
І цього року непочатий звиток.

В інтереті сидів допізна,
Час на святощі з любою згаяв
...сниться в льолі квітчастій весна,
За собою веде в буйнотрав'я.

Сил пручатись нема (бачить Бог)-
Вже не легінь і серденько хворе.
Аж під хмари злітаєм удвох,
Водоспадами котимось в море.

Хто ж не любить весну молоду?
В неї посаг дзвінкий і препишний -
Солов'я щебетання в саду,
Білопінні черешні та вишні.

В голові золотистий туман,
Вітер гепнув зопалу дверима ..
Прокидаюся . .ранок, зима,
Жінка спить у гарячих обіймах.

Розціловую з пиптиком схил,
Стиглі перса вгортаючи в шепіт.
Хоті повінь змиває гріхи
І розпалює райдуги в небі.

24.12.2019 р.

***
Ціную та оцінюю нове,
де рима є, але немає думки,
і є оригінальне, та криве...
У мене стилі іншого ґатунку
і я усе, що у мені живе,
пакую у прозорі візерунки.

***
Не досягаю до висот
і не очолюю народ,
який за іншими чвалає.
Я графоман?.. Чи ідіот?..
Хай тиражується бомонд,
який руля не випускає!

***
Оракули совдепії
були мої симпатії,
але минає час...
оскома орфоепії
не додає емпатії
і анулює нас.

***
Ім’я Уляни краще як у Ївги,
хоча і дуже соромно мені,
що я іще люблю красиві збіги,
коли усіх лякають голосні.

***
Світ-за-очі не їдуть поїзди.
На сьоме небо – ще немає часу.
Куди не їдь, кудою не іди –
аматору бракує не узди,
а коника Пегаса до Парнасу.

*
***
Навіщо
за вагоме бали?
Не пересохне океан
поезій, що на ноги стали.
Нехай це і не вічні п’єдестали
за формою – як піраміди єгиптян.

12/19

Усі мої думки лише тобі,
Як щира сповідь і душі, і серця,
Коли вони веселі чи в журбі
І почуття в них, ніби у люстерку

Так чітко відображують усе,
Що хочеться сказати і повідать,
Що новий день з собою нам несе
Чи радість світлу, а чи, може біди.

З тобою я, коханий, ти це знай
Йтиму пліч-о-пліч так шляхом життєвим,
Любов мою та ніжність відчувай,
Ти ж будь надійною підтримкою для мене.

2019 р.

«Клондайк» – на яскравих афішах.
Не так – на арені:
гниле павутиння ілюзій,
кліше клоунади…
Від сорому купол палає!
Роззявам – «до фєні».
І замість спасенного
виску сирен –
серенади.

Захоплених оплесків луни.
Льодяники, жуйки…
«Майстерно! Чудово!» –
народна любов до нестями.

– А після антракту – сюрприз,
любі тітоньки й вуйки!

…Вклоняється Джокер:
за спиною руки
(з ножами).

24.12.2019

Сонце моє, на містечко лягає тінь -
ночі літак вибігає на смугу злітну.

Місце призначення: сон і далеке літо...
Світла Вона,яку так обіймає - Він
доки в садах достигають рясні плоди,
падають з неба зірки, пелюстки і сливи,
бігають срібні лошата - серпневі зливи...
і наливається соком її " не йди..."

Чортик гойдає фіранку. Нікого. Спам.
Темрява. Тиша. Надія. Гідазепам.

Г. С...
Не надійся – не відстану,
Не забуду, чуєш – ні!..
Присягаюся зарані
На твої всі ночі й дні.
Видивлявся недаремно,
Адже звали звідусіль, –
Наче сила потаємна
Спрямувала очі в ціль.
Відкидаю неможливість
Розуміння віщих снів,
Бо якою ти наснилась, –
Отаку тебе й зустрів.
Довгождана і жадана
Вже з’явилася не в сні, –
Не надійся – не відстану,
Не покину, чуєш – ні!..
23.12.19

 
іще раз для тих ~ хто несприйма очевидне
мов підсумок ergo типу ханá між нами
минаючи оптом як ціни & фрукти червиві
 
ця тема непродуктивна хоча кружеляє
не поміж сестрами строго поміж братами
спраги окремий штиб альтернативна падлянка
 
 
☾
 
 
& хмари женуть на схід перевіряй кишені
сонце зимовий вогонь для зворушення радше
в собі не дадуть розібратися та й оженять
 
якщо не спалив рукописне стає пожиттєвим
порталом à la recherche & що ти хотів старче
настійка глоду по краплям а мож люцерни
 
лайно ваш псевдокласичний абсент або лиш
на спомини слово гумористичного толку
трагікомедія за лаштунками реально фольга
 
тимчасом менаґери вчать танцювати танґо
звичайно можна пройти уікендову школу
& він безперечно диявол ~ вона жеж ангел
 
водять собі хороводи по торговельних центрах
адже тепер сезон мегазнижок святкових акцій
убравши нав’язливо парфумований секонд
 
 
☽
 
 
покуштовуючи необов’язкове якесь фраґоліно
затим трамваєм домів & нарешті до праці
чому би не щастя чи що у цьому повинно
 
з чого хайпувати на що виділяти слину
питома частина життя літер переплетіння
& се вам не кпин котрий вибивається кпином
 
не то патетичне слово не ті звороти
геть пікселя не ті на підпарканних тінях
і цирк не такий або не на тóму дроті
 
тьмяні війська грудневі в поспішнім прицілі
а ти при словах ось би ще вірша & назовсім
сказати нездатний миті о мите ушийся
 
що загалом не має значення жодного часом
висаджуючи для порядку гаразд о восьмій
об’єктивними будьмо щодо гримас майстре
 
 
☾
 
 
життя цирковий поні що човгає власним колом
між різних надгробків славетних пам’яток й далі
кафе для сеньйорів хай навіть без приколу
 
& можна читати себе присутнім о так до шпасу
завважуючи овер~ тони запізнілі й одсталі
як-от сновидіння про півмаску ілюмінатську
 
 
 
 
 
 
 
 

Володимир Висоцький. «Аліса»

Нумо, відхилімо на хвилину
оцю важку, стару та витерту кулісу:
о́сь як рівно Час колись-то плинув,
такий безтрепетний... Поглянь, Алісо.

Тільки зовсім Час не пильнували
щасливі всі,
вмисне Час завжди проволікали
лякливі всі,
Час немилосердно підганяли
крикливі всі,
марно бідний Час так-сяк вбивали
ліниві всі...

Час втрачає силу,
нищиться від пилу -
і застигли маятники Часу...
На турботу, кволу та спізнілу, -
Час кривив ображену гримасу.

В північ дзиґарі не калатали;
чекали півдня - знов надії не збулися.
Ось які часи тоді настали
занепокоєні... Поглянь, Алісо.

Злякано на стрілки позирнули
щасливі ті,
співанки плаксиві затягнули
лякливі ті,
пащі гамірні свої заткнули
крикливі ті,
й разом позіхнули та заснули
ліниві ті...

Часу змаж колеса
сяйвом піднебесся;
двері не замкнеш за ним на засув.
Час не ображай, як неотеса, -
жити зле, коли немає Часу.

(2018)

Тональність день наш змінює поволі.
Мажорно чуються нові акорди.
Сегменти в зачарованому колі
Відрізали безповоротно хорди.

Уламки втрат, що розпинали душу.
Життя точили, як іржа залізо.
Трясли надії, мов старезну грушу,
В багаття злісно підкидали хмизу.

Залишилося тільки попелище.
Несказані слова - гірка розпука.
В прогалинах самотньо вітер свище
І відчаєм відгукується в звуках.

Відкинути, забути, не вертати…
Мажорно вдарить по акордах нових!!!
Пейзаж років похмурих і строкатих
Засяє світло-чисто, веселково.

О, Сидоре! І де твоя коза?
Попастися потрібно вже скотині!
А ти на сайт прибрьохав у трусах
І сновигаєш тінню попідтинню.

Хоч і стара , та є із неї толк -
Дійки посмикай бестії полтавській!
І будуть молоко, кисляк, сирок,
І не забудь: чутлива твар до ласки.

Тому стилом їй ґузно почеши,
А хочеш - поштрикай, неначе шилом.
Бігом за нею з нету у кущі!
Хапай за роги і тягни у стійло!

Науку вивчив, бачу, від і до,
Агов! Ти де?...мовчить, не репетує.
Нема кози. А Сидір, певно, здох,
Строчив йому рецептики усує.

23.12.2019 р.

ІПодорожую й досі і чимало
бувало та й буває ще подій,
коли не оминає лиходій
чи інше по дорозі що попало.
Не знаю, що мене оберігало,
але усе ще цілий, і живий.

ІІ
Нема такої у селі дороги,
аби я там босоніж не ходив,
минаючи і сіни, і пороги,
ніколи не очікуючи див.

Ніде тобі ніякої таблиці,
а знали і найменші козаки,
де Чагарі, де Зайцева криниця,
де Чумаки, а де мої Ярки.

І чумакую ще, іду у люди
оазою, і з'ївши солі пуд,
аби було не солоно усюди,
іду і вириваюся із пут.

ІІІІшов тайгою, горами Алтаю
і плесами Байкалу та Обі...
і майже не було такого краю,
де б іноді було не по собі.

І не жалію. Знаю, де Росія,
а де її нема і не було
кому – на щастя, а кому й на зло,
коли на неї ще була надія.

А далі – у Європу занесло.
І кліпаю очима – мама мія!
Не думаю, що це я у раю,
але Дунаю чисту воду п’ю.
І поки ще сіяє чудасія,
нащупую дорогу у село.

22.12.19

Чи змінить моя молитва,
мій крик
і моя Любов
траекторію руху кулі,
яка щойно покинула дуло
і за долю секунди -
за крихітну долю секунди!-
чиєсь поцілує серце...
Назавжди -
i так незворотньо!-
роздiливши
на "до" i "потiм"
цей тривожний
палаючий
світ
?

Чи зуміє приречена Ніжність
моя приречена стати НенАвистю Ніжність,
заморозити обертальний
поступ планети,
примусити ЧАС - завмерти
у тій долі секунди,
допоки ще куля летить,
щоб встигнути прошепотіти
тобі - ще такому живому!-
"люблю"...і...
"пробач!"
?

Чи вистачить у НЕБА відповідей
на усі ті знаки питання,
що застигли - чорними згустками,
Пекельними Вічними Пустками -
у зiницях роЗIп'ятих
болем
німих
матерів
?

А був би урок –
якби не оброк,
сплативши який,
відпустивши курок,
ту правду для всіх,
від землі до зірок,
ти впевнено вбив –
та й отримав свій строк!

А був би урок –
якби без морок
ти перш, ніж зробив
той безпам’ятний крок,
прийшов би й спитав:
хто між нами Пророк?!
А потім стріляв!..
(От який огірок…)

28 липня 2008 р., Київ

Народи-хмари йшли у небуття,
по собі не залишивши нічого...
Під хутрами пісків – пересторога
й зотліле помережане шиття
утіленого задуму цілого
без дріб’язку деталей...
Вороття
немає їм, а нам -- ані повчань,
ні помаху руки з віків далеких,
лише уламки безіменних глеків,
на кістяку – зчорніла пектораль,
і відлетілі з клекотом лелеки
тих душ, що вже нікому їх не жаль.
Утім,
чи не усі ми, як один –
примітки під сліпучими рядками,
закладки між цупкими сторінками
з космічним кодом наслідків-причин?

Історія бурхливі грає гами
і кришку опускає на спочин.

2019

***
А на Росії Пу-не-боягуз
на щигля розраховує по лобі,
тому, реанімуючи Союз,
доказує, що це у нього хобі.

***
А на Московії – переполох.
Пуйло велике доїдає сало.
А в Україні невеликий ***
гадає, що йому,
і куму, і Муму
уже і так багато перепало.

***
А ми у Малоросії були,
де мафія чорноземи купує.
Закони прийняли
нечувані осли,
а нація оглухла і не чує.

***
А долар виростає у ціні
і олігархи раді, що безкарні, –
наха́пали одні
тепер давай мені,
а гривню надрукую у друкарні.

***
А по радіо якось казали, –
на Одесу ідуть генерали.
І Орлов, і Потьомкін,
і Кутузов, і Чонкін,
а із Раші везуть арсенали.

***
А на першому чули, Жирьопа
переписує пакт Рібентропа.
Лівий берег – орді,
ну а правий тоді
у Пуйла анексує Європа.

***
А ось учора снилося мені
Пуйло на золотому унітазі
і наче, у сорочці гамівній...
не знаю, чи у Києві, чи ні,
чи у матроській тиші
у Гаазі.

12/19

1.
Уже не буде, як було колись…

Застигла магма: пристрасті вляглись.
І чорний будень саван розпростер
Над бовванами спогадів-химер.
(Вулкан емоцій. Вивержень громи).

Ілюзій брили. Скам’яніли й ми?
Безликий спокій. Непроглядна вись.

Уже не буде, як було колись…

2.
Уже й не докопатись, як було…
У вічності – захмарене чоло.

– Його провина!
– Ні! Все через Неї!

…Мовчать руїни
нашої Помпеї.

12. 2019

Дрижать коліна, на обличчях блідь,
Розлючені читці хапають сапи...
Я - патріот! Воюю аж курить!
Пишу віршатка про війну з кацапом.

Чи був я там? Звичайно, що не був!
А хочу? Ні. Для цього є сусіда.
Йому лежати випало в гробу,
Мені - в книжках віршована обида.

Бо я - естет! І сили вже не ті,
Тримати ложку з супом - суща мука.
А от племінник мій осиротів,
Сестрі-вдовиці відчай в серце грюка.

Та ну її до біса ту війну!
Не місце там ліричному піїту.
Кохану в ліжку міцно пригорну,
Дріматимемо з нею до обіду.

Не долинає гуркіт з-за Дінця,
Поклала тацю жіночка на ковдру.
Пора вечері. Пожую сальця
І повіршую про любов-природу.

23.12.2019 р.

Миші в хижі танцювали.
Мишам хижі стало мало.
Розгорнули сіроманці
В баби в хижі справжні танці.
- Еге-гей, - кричить бабуся, -
Я вас, миші, не боюся.
Ось додам коту охоти
Завітати до босоти.
Припасла я грудку сиру
І подякувати щиро
Я муркотику бажаю -
В хижі хочу собі раю."
Ох, здійнялася завія!
Кіт полює! Вітер віє!
Чи то сир, чи хуртовина
Замітає всі шпарини!
Пощезали миші з хижі -
Сир смакують у Парижі.
Ще у них багато сили:
Он і місяця над'їли! )))

Надокучив спокій! Годі пасти вівці!
Час писати вірші, хмурити чоло.
Заплітаю музі шовкову косицю,
Аж натхнення дзвони линуть над селом.

Долі плач - під пиво, а пейзаж - під каву,
Натюрморт - під колу, пестощі - під грог.
Гумору малюю посмішку лукаву,
Пишний торс - Венері (Фідій скаже "Ох!").

Наративи - тлінні, Камасутра - вічна,
Для читців сердечних - афродизіяк.
Літгерой-спокусник надто романтичний,
Повторю кульбіти, то ухопить шляк.

На Парнасі галас, бродять сайтом діви,
В них сьогодні свято, празник, сабантуй.
Їх світлини - чудо! Врода - око вирви!
А як щось напишуть - Господи, рятуй!

Та бомонд у спину визвірився люто
І перо сатири у дугу зігнув.
Кажуть,- тут не місце прози шалапутам,
Бо Пегас у мене - антилопа гну.

22.12.2019р.

***
Якщо не піймаєш за фалди Фортуну,
то не уповай
на чужий коровай.
Коли не оратор, не лізь на трибуну,
а як не поет, не пиши, а читай.

***
У юрмі отетерілих мас
явно – на овації не час.
Та усі поети-дилетанти
ще не дочувають, що у нас
арії співають окупанти.

***
На рівні сноба і совка
усі поетеси вагомі.
А ту, що якась не така,
вітаю... і жму п'ятака
Жуану або Казанові.

***
Удосконаленню немає меж
як – у содомі, так і – у гаремі...
але не корелюється усе ж
усе, що не стикується по темі.

***
У гурма́нів поезій немає сюжету.
Ну і що? Туманіє і так голова.
Головне, що кугут і зозуля – естети.
Особливими римами пишуть поети,
що вигадують їм лиш відомі слова.

***
І на фігуру є надійна сітка,
коли її піймати захотять.
Лінується подумати піїтка,
що мовою, бодай би, не заїки,
найбажаніше дати, а не дать😋.

12/19

Намножилися клоники,
Вибрикують, мов слоники,
Затопчуть навіжені – уважай!
Писаку бикуватого,
Троляку дурнуватого
Завбачливо, за милю, оминай.

Коли вони вгамуються,
Коли перебикуються,
Коли вже перебісяться – хтозна...
А поки між писаками.
Неначе між собаками
Трива неоголошена війна.

10.06.2018

Був би це красі твоїй притулок -
Сам собі всю правду розкажу
- Мріяв я, аби ти одягнула,
Наче східна жінка, паранджу.

Як іранський шейх, я був би, наче -
Охорона, дім, все є в раю!
Щоби хтиві погляди собачі
Вродоньку не шарпали твою.

Чи коханням цим я став проклятий,
У лабетах опинивсь Мари.
Голову б міг кожному відтяти,
Хто твоє би личенько відкрив!

Тільки в Україні - інший звичай -
Деспотів не люблять тут віки.
Й не приховують своє обличчя
Діви найпрекрасніші й жінки.

І зчавлю погорду я оцюю,
У суспільстві інша правда є.
Інші хай з тобою потанцюють,
І цілують личенько твоє.

Хай печаль гірка, бува, насуне,
Неприємним огортає сном.
Та відчути маєш ти, красуне,
Чар своїх неміряний огром.

Українки вірні і уперті,
Й власне не ховаючи лице,
Своїх милих люблять аж до смерті...
Сподіваюся і я на це!

22 грудня 7527 р. Від Трипілля) (2019).