'Кінець Древності' 
Частина І: 'Дім Сонця' 
Глава 2. Круг Тота (Зодіакальні Сузір'я)
1
Аменхотепе, ти вже помічав,
що в суті кожної і власна форма,
що значенню відповідає вислів,
а в кожного знання є власний образ –
і хоч в подробицях завжди своє
ми бачимо, але основи спільні.
Усі початки спільні - спільний витік.
Наприклад, сприйняття води, чи їжі,
тепла, покою, радості, довіри,
картини затишку в сім’ї, оселі...
Відтінки й розміри тут завше різні,
але пропорції одні і ті ж -
що ззовні, те й всередині, завжди,
і в небі й на землі, у вищім й нижчім.
І навіть те, що ми звемо думками
у нас у голові, хіба що інше,
аніж картинок різних ланцюжки?
І найпростіші з них для нас важливі.
Ми думаємо й пишемо малюнком,
і будемо довіку зрозумілі
усім, хто житиме опісля нас.
бо бачитимемо одне й те саме.
2
В картині завше промовляє ціле,
що часто постає з таких речей,
які нелегко точно розрізнити,
чи ясно зрозуміти поодинці.
Що є небесна їжа – не розгледиш,
ніщо рукою звідти не візьмеш,
зате оселі Горні в небі видно,
ми бачимо усі домівки Сонця.
Ми бачимо Його невпинний рух,
місця незмінні, початкові, де
знаходяться Поля Блаженства душ,
місця, округ яких кружляє Небо,
і маємо загальні відчуття,
котрими користуємося точно,
нехай природа їхня й незбагненна.
Ми відчуваємо вгорі все краще
і намагаємося жити відповідно.
Хоча і знаємо про Вище мало,
але достатньо для вагомих справ.
Небесної реальності відбиток
стараємося втілювати тут,
на рідній тверді, там, де живемо.
І цар наш – це величність і сяяння.
І храми наші складені небесно.
Усе буття до нас приходить зверху,
і ми до нього тягнемося знизу.
Тому й не дивно, що на островах,
де виростали люди, все “найкраще
і найкорисніше”, як сенс і вигляд,
отримане було з палаців Сонця.
Йому, Високому, і люди й бену
прислужували на землі і в небі.
Малюнки, письмена на давніх стінах,
про те служіння спільне повідали
і вславили союз, що незрівнянні
приносив блага в острівне життя.
3
Минали покоління. І поволі
сумісне існування двох племен
сягнуло видатних висот, коли
зображувався фенікс, як людина
крилата, в молитовному поклоні
поміж зірок на небі. А людина…
Одначе, спершу, власну розповім,
тобі, Аменхотепе, таємницю –
мене в дитинстві кожен раз лякало
оте зображення - з волоссям-пір'ям,
пучком здійнятим вгору на маківці.
Мені пучок здавався грізним рогом,
я думав - ці істоти небезпечні…
Син Пераа, здригнувшись, пригадав:
- Я також бачив той малюнок в храмі!
Звичайне тіло: руки, ноги й крила;
а ще прикраси різні, і незвичне
людське обличчя, все у пір'ї, очі
такі великі, аж до самих вух!
- О так - жрець радісно киває учню,
і мовить, що оздоблення на шиї
ознака Сонця - золоте намисто...
4
Жрець задоволений. Та почуття
не прийнято являти в цій країні.
Тому його розмова з учнем більше
нагадує строкаті пісні вітру,
відомого сухим пустельним жаром.
Але сплітаючи свій шлях з відлунням,
породжуваним гомінким камінням
і подихом п’янких цвітінь знадвору,
слова звучать із потаємним змістом,
святилищу великому співзвучно,
торкаючись до мудрості глибин
закладених колись в основи храму.
Жрець раптом згадує це відчуття,
так гостро, тонко - він і поряд вчитель...
Як радісно вбирати словоспів,
відлуння мови, об'єму і змісту...
Розкішне, що ховалося так довго,
не проявляючись, забуте відчуття,
надмірне, вкрай тілесне. Та за ним
було і інше, - те, що налякало
тоді, і зараз проступає, знову
в багряних полисках вогню, чіткіше...
Могутня надпрозора течія,
кружляють знані і незнані форми
живого, раз за разом виринають
і, мов здивовані, людські обличчя...
Ні, не обличчя, наче зсередини
видніються, немовби тільки суть.
Раптово виникають і зникають,
як інше, різне. Наче вміст часів,
відпущених для кожного творіння,
зібрався в ціле, в результат кінцевий,
і дужим виром пеленає обсяг,
спиняючись лише побіля ніг
здобулих вічність видатних Рех Хету .
З одними він, бувало, зустрічався,
про декого читав, про когось чув,
а інші незнайомі, та усі
споглядачі спокійні і глибокі,
воістину величні Вищим Духом.
Немов і не померли у свій час,
не зникли, не розвіялися прахом.
Чомусь зійшлися знов навколо нього...
Тоді були ледь зримі, нині ж ясно
осяяні зсередини і ззовні...
Мить - марево зникає. Тіні вщухли,
змінилися на обриси сторожі ...
Жрець міцно тре долонями обличчя.
5
Німі вояки, охоронці учня,
що мов статуї кам'яні застигли
у хмурім зосереджені, насправді
цілком поринули у небезпечну
солодку півдрімоту відпочинку.
Вколисані дзюрчанням голосів
на дні довколишньої тишини,
забули навіть про лиху підступність
ревнительки великого мовчання
простих могил і осяйних гробниць,
чиє ім’я не можна називати.
Жерцю ж бо храм настільки добре знаний,
що за відсутні звуки промовляють –
“крім нас навколо жодної душі” -
і запахи, і подихи повітря,
і інші невловимі відчуття -
сторожа внутрішньої рівноваги
його і об’єму навколо нього.
І жрець собі в казанні дозволяє
далеко відхилятися традицій
навчання молоді в країні Кемет,
оповідаючи хлопчині те,
що відкривалось не для багатьох
ініційованих в таємні вчення.
6
- Людину ж малювали з тілом Бену,
як Птаха - і донині збереглася
його пташина форма голови.
І з іменем конкретної особи.
Були там і правителі верховні,
і вславлені знаннями мудреці.
Та переважно видатні жерці -
великі духом і знаннями Бену.
Було їх небагато. У юрбі
їх вирізняли кольором одеж.
Найвидатніші одягали біле.
Їх учні повсякденно наряджались
в зелене. А в небесно-голубе
вбирались ті, що тільки починали.
А ще найвидатніші із жерців
носили на собі і знак Змії -
оновлення постійного ознаку,
і не тому лише, що ми також
від знань нових стару скидаєм шкіру,
а ще й тому, що знак цей взято з неба.
Посвячені у глибші таємниці
жерці верховні і царі-жерці
цей знак носили спершу понад лобом,
здебільшого на головнім уборі.
Аби чоло, де нашого життя
написано майбутнє, не ховати.
а ще аби оті, кому обличчя
зустрічного нічого не говорить,
за символом побаченим здалеку
відразу зрозуміли – Хто іде.
Цей знак дійшов до наших славних днів
у виді стража вищого - Урея ,
який повсюди погляд віднайде -
і на живих скульптурах і на мертвих,
бо на землі царює він і в небі.
До знаку цього ми ще повернемось,
а поки розповім тобі про Храм,
про перший храм посвячений Творцеві.
7
Містився він на острові найбільшім,
на тій горі, де і свята печера.
Двоногі й люди протягом століття
за керівництва майстра видатного
довбали камінь, шліфували стіни,
аж доки обсяг внутрішній не став
подібний до розтягнутої кулі,
нагадуючи до дрібничок небо.
Посередині ж кулі царював
на золотім помості кришталевий
Бог-Сонце – дивовижної краси.
Майстерно вирізьблений з одного
уламку кришталевої породи,
в розкішних шатах Він неначе плив,
подібно справжньому Світилу в небі.
І у його напівпрозорім тілі
вночі цвіли ледь видимі вогні,
а вдень спалахувало справжнє сяйво.
І сяєво зривалося з тремтінням,
відбитків різнокольоровим блиском,
яким щоранку обсяг наповнявся.
8
На вході в храм, із променем найпершим,
самі по собі у глибокій ніші
спалахували язики вогню -
бездимний плюскіт голубого танцю.
В ту ж мить і починала відчинятись
масивна брама. В залу головну
входили урочисто вбрані люди,
здіймалися на вибиті півколом
широкі яруси в ногах у Сонця.
З-за Сонця, із нутра ходів таємних,
з'являлися жерці, а то й правитель,
коли траплялося велике свято,
і починалася ранкова служба.
9
Удень будову осявали й вікна,
що визирали на карнизи скель.
На ті карнизи прилітали й Бену
аби напитися води й поїсти
з наповнених ущерть коштовних блюд,
і звідси їх проводили, смачними
плодами спокушаючи, до місць,
де і вели посвячені жерці
з крилатими складний обряд розмови.
А там, де є розмова, є й письмо.
У храмі тім писались різні тексти -
щоденна праця багатьох найкращих,
і, звісно, малювалися нові
на стінах описи служіння Сонцю.
Життя не завмирало там ніколи.
10
Вночі, коли здобуті вдень знання
за Місяця велінням неусипно
переглядає, відбирає пам'ять,
мудріші розмовляли між собою
про головне на ярусі найвищім,
знадвору напливала прохолода,
спліталася із подихом каміння
а запахи, і звуки, і видіння
в пітьмі спадаючій збирались разом
в одне безмірне відчуття природи, -
тоді займався купол. Ні, не небом,
зірок вінком, через які незмінно
вгорі мандрує колісниця Сонця.
Ти знаєш, що Світило безперервно
навідує свої Палаци різні,
і править звідти, сидячи на троні,
з характером несхожих поміж себе
дванадцяти Божественних Облич.
О ти спостерігав, Аменхотепе,
священні церемонії не раз,
і бачив урочисто як проносять
круг Тота зоряний зі знаком Хемфта…"
Жрець дивиться уважно на малого.
Аменхотеп натужно морщить лоба,
стараючись усі згадати дійства, -
круг зоряний із Сонячних облич,
та, видно, не вдається...
11
Жрець помітив -
нащадок Пераа в останні дні
несхожий сам на себе, втратив пильність,
летить кудись думками, не згадає
того, що мав би знати незабутньо.
І прохопився якось про рабинь
прекрасних, юних і напрочуд вмілих,
привезених недавно в царський двір.
З усього схоже розпочав свої
взаємини сердечні із жінками.
Хоча в таких роках синам вельмож
уже відомі таємниці статі,
наставникові це не до вподоби.
Ці пристрасті - подібні до хвороби.
Емоції, без доброти, терпіння,
спустошують, як сарана посіви,
виснажливі, немов вітри спекотні,
не кожен вміє зрошувати ними,
аби чуття родили урожай.
Та паузу закінчено доречно
поправленими шатами на собі.
12
- То спробуємо знову все згадати.
Бог мудрості, літопису, письма -
Тот, з головою ібіса, й пером
та місяцем на ній - тобі знайомий -
є писарем на зборищах високих
і повелителем святих сувоїв.
Він з Правдою порівнює серця
прибулих до Унефера на суд.
Він ще знайшов п'ять додаткових днів,
загублених колись і їх додав,
і в році триста шістдесят і п'ять
днів знову стало – в честь дітей-богів,
що славну дарували Кемет долю.
То ж прийнято у кожному випадку
у нас повсюди Тота величати.
На церемонії священних текстів,
ним подарованих, ти пам'ятаєш,
услід за співаком, що славить бога,
іде і повноважний споглядач
зірок - у піднятих руках круг Тота
і пальма.
Різні божества на крузі
і є Обличчями отих Палаців -
сузір’їв з куполу Бог-Сонця храму.
За тимчасового перебування
в них змінює свою натуру Сонце.
І зміни ці ми звемо пори року.
13
І з року в рік усе доволі схоже
в однім і тім же Сонячнім Палаці,
це кожен зауважував не раз.
В одні й ті самі місяці погода
немов нагадує минулий рік.
Збирають урожай чи засівають
завжди в одні і ті ж приблизно дні.
Але не календар веде в поля,
а тільки сила і характер Сонця.
Та й Сонце змінює часи. Як точно
не рахували б ми за днями дні,
все визначають сонячні епохи,
в залежності від місця, де Світило
здійметься у весняне рівнодення.
14
Здається, в Сонця все незмінно, та
приходить час і бачимо в Перніті ,
як Сонце сходить вже з нового Дому.
Аби це сталося потрібно безліч років,
бо перехід цей з Дому в Дім повільний -
і перші зміни не помітиш вчасно,
а щоби переміну Дому взріти
прожити треба з двадцять сотень літ.
Що не під силу, звісно, одному,
але для багатьох не так і тяжко.
Служителі старанні храмів Кемет,
і Сонячного храму, де з тобою
навчаємося й ми, спостерігали
життя Світила так багато часу,
що розповідь тривала б надто довго,
коли би ми пригадували все.
Тому обмежимося найпростішим
з переліку уважних спостережень.
Вони тобі звичайно вже відомі,
та я щоразу відкриваю більше,
старе повторюючи, що і є
фундаментом успішного навчання.
15
Трирізне Сонце у своїх мандрівках.
Щодня народжується і зникає,
над нами пропливаючи вгорі.
Те саме відбувається вздовж року -
народжується, виростає в силі,
а потім, як з утоми, пригасає.
Крім того, є і сонячні епохи,
в залежності від того, де Світило
в сонцестоянні другім сходить в небо -
і тут Його життя тече по колу
часів і місця сходження зрання.
Сьогодні Сонце сходить з дому Овна.
а потім з дому Риб, і далі, далі,
аж поки не приходить час, коли
воно чергово зійде знову в Овні.
Тому нічого дивного, що ми
прив’язуємо до такого руху,
який усім повеліває в світі,
і описи відомих нам подій.
Але щоби не втрапити в халепу
і точно відати – коли там що і як,
жерці враховують й найменші зміни
у руху Сонця кожним із Палаців,
де разом з Ним і піддані Його.
Поглянемо у ближчі нам часи:
в минулий рік, наприклад, Сопдет вийшов
на ранок дня дев'ятого мехіра ,
а за чотири роки вже зійде
десятого.
При першому цареві,
Аменхотепі, що дійшов Євфрату,
зоря ця сходила на восьме тібі .
Ти відчуваєш плин? Отак неспинно
з кортежем лине Сонце колом Тота -
неспішно, точно, і по-царськи гордо.
Тож і не дивно, що жерці найперші
під керівництвом осяйного Тота
створили круг подібний власноруч,
де є усе, що знаємо на небі.
Але й не тільки там, а й на землі.
І так Палаци Сонця, що вгорі,
Його різноманітні нравом лики,
постали Знаками на крузі Тота,
а потім знаки стали і письмом.
Що дивного? Все лине зверху вниз.
Як сяйво Сонця відкидає тіні,
так на землі й народжується все.
16
Та повернемося до тайни Знаків,
і їхнього земного трактування.
Бо кругом вельми довго користались,
отож на ньому можна віднайти
відбитки древніх видатних подій,
літопис днів, здобутків і утрат,
знання таємні, погляди в майбутнє.
Для тих, хто бачить - круг цей і картина,
і навіть більше - це магічна форма,
з якої пізнаєш передчуттям.
Про це ми поговоримо пізніше, -
скажу лише що і на островах,
з крилатим племенем стрічали люди
час Овна і Бика, часи Хепера , -
хоча й по-іншому, аніж сьогодні,
але навколо був цей самий світ.
17
Буття мінялось, і мінялись знаки,
і, в першу чергу, розуміння їх.
Так у долині нашої ріки,
задовго до правління Пераа,
при Тоті знаком був ще не Хепер, -
між Левом і Близнятами на троні
жило птахоголове Божество,
з відомого нам племені крилатих.
Воно спочатку мало, як і Тот,
своїм зображенням на першім крузі
знак Фенікса, але віки минали
і все частіше правили тутешні
на Ібіса його. Тому, напевно,
що більшість люду в кращому випадку,
що діється під носом в себе бачить.
І славить ібіса, що нищить яйця
відкладені при річці крокодилом,
у небуття провадячи знання
не зрозумілі більшості…
А потім
і Ібіса змінили на Хепера.
Ці зміни, втім, говорять що й Світило
не раз по колу обійшло Палаци
з часів, коли сидів на троні Фенікс,
поєднаний з людиною союзом,
і різне відбулося із тих пір.
18
Ось Лева знак - природи звичний цар
на крузі означає царство сяйва -
велике, абсолютне царство Сонця.
Бо що є жовта грива, як не світло,
як не корона владного проміння?
Епоха царювання Сонце-Бога -
безмежна лагідність тепла і світла
для вибраних, що кинули Творця...
Одні говорять - це було давніше,
а інші, що при племені крилатім.
Та й це скінчилося...
Постали люди,
що в Бену взяли пізнання, на троні
в епосі видатного об'єднання
так схожих ззовні, але різних в суті.
І далі, далі вервицею знаків
до близьких нам, порівняно, часів.
Птахоголового на крузі стали
Хепером малювати, мов, за схожість
з відродженням, життям онуків Сонця,
Землею й Небом даних нам великих
Усера і Ісет . Він - цар Ахет
вона - запліднена ним щедра суша,
де нова буйна зелень і стада,
і з праху новоявлений Хепер,
летючий жук, що Птахом був колись.
Отож Унефер... Понад смертю шлях...
Велика боротьба із Сетом. Розділ
долини Кемет. Довге царювання
богів, напівбогів, їх тіней -
завершуючи так черговий час
Близнят в черговій спробі об'єднання
супутниками Гора територій,
де розростався добрий наш народ,
й лишаючи позаду борозну,
трудитись зачинав могутній Апіс .
Закінчилась борня між Верхнім й Нижнім,
Долина об’єдналася у поступ
найперших нам відомих Пераа...
19
Отак біжить-спішить життя за Сонцем.
А нам лишається відображати
у описах чи символах події,
боротися, навчатись, досягати,
чи просто жити, скаржачись на долю,
мовляв, колись було все значно краще
і ми втрачаємо минулу велич.
Але, напевно, варто уявити
себе народженим поміж двоногих,
первісним дикуном, рабом забитим,
чи висохлим від праці землеробом -
їх більше, ніж правителів на світі,
їх більше, ніж богів, напівбогів,
у їхнім колі абсолютна більшість,
й вони, насправді, сіллю є землі,
і кожен з нас в їх колі недарма.
Куди пливуть часи - нам невідомо,
та наймудріші знали достеменно,
що й в крузі знаків, всередині - ми,
а понад нами благодатне небо,
що не спроста дарована іскра
і розум - ми потрібні, і на світ
приходить з нас усякий недаремно.
20
Аменхотеп вертає зір від стели -
майстерно викарбуваних послань,
здивований картиною часів
побачених Раі в простих малюнках.
І вражений здогадкою питає:
- Виходить, не було Амона-Ра?
І перший правив над усім Бог-Сонце?
Скажи Раі, як інші божества
зуміли опинитися на троні?
Жрець пильно стежачи за тим, що саме
стурбує учня у його казаннях,
ледь розчарований, і доведеться
одне й те саме знову повторяти,
аби дійшов до істини хлопчина.
Та може він до учня засуровий
і запитання є насправді слушним?
Наставник згадує старі повчання
і думає, які із них сьогодні
Аменхотепу будуть зрозумілі.
21
Усе було і є Аменхотепе.
Якщо дозволиш, я почну з богів,
і як поглиблювалась наша віра.
Двоногі поклонялися з часів
відколи з пралісу пішли у мандри
всьому на світі - каменю, вогню,
всіляким грізним виявам природи.
Стрічалися й боги їм на путі,
земні боги, що тут жили, як люди.
Напевно звідси й надання імен
і бачення незримої особи.
І нині ми, щоб якось поясняти
характер різних явищ, надаєм
цим проявам означення осіб,
хоч бачимо в природі й вищу Єдність.
Природа ж бо без роздумів живе -
худоба то чи звір, рослина, риба -
за правилами, що віщає Сонце.
Примноження життя у нас від Сонця -
Єдиної життєвої наснаги.
Чи є над нами ще хтось більш величний?
Можливо той, хто Сонце сотворив?
Але під Сонцем точно є всіляке.
І зле і добре, видиме і ні.
Мені казали, різні є істоти,
які поєднані одним, вони
не мають доступу до нас, як Сонце -
вони не світять, не дають тепла,
скоріше - намагаються забрати.
Буває, просяться досередини,
щоб ми впустили їх до себе.
Духи -
сумні рої без Сонця у собі,
що перейшли колись кордони смерті
і залишились з нею назавжди -
згубили іскру Божого Дарунку.
Жадають з нас, живих, її ввібрати.
Та це нелегко, ой нелегко їм.
Допоки їх не впустиш, сам не станеш
для сонячного світла непроникним -
нічого не загрожує тобі.
Тому і важко бути біля Сонця.
бо чорноту розвіює Воно,
тому до Нього простягаєм руки,
з дитинства прагнемо Його тепла,
і тільки це є вірою, цей потяг,
нічого вищого за це не знаю.
22
Чи Сонце є дитиною чиєюсь?
Чи є у Сонця діти крім людей?
Багато що написано про це.
Ми знаємо із древніх наших текстів -
Творець Атум одвічно жив у товщі
бездонній хаосу - у Нуні . Певно,
ти не забув, як я розповідав
повчання з древніх текстів упокійних.
Що не було ані землі, ні неба,
тварин, людей - нічого, навіть смерті -
один Атум, достатній сам у собі,
знаходився в тім Нуні.
Й раптом сталось.
Атум всеповелів: - Гряди до мене!
Відкрив уперше очі й спалахнула
Його велика сутність сяйвом Сонця.
23
І з добрим Словом вилетіло Світло.
І, осягнувши видимий свій образ,
Ім'я Творець подав уже повніше -
Атумом-Ра продовживши Творіння.
Повітря і вогонь із себе вивів -
Шу й Тефнут. А за ними іншу пару -
Твердь-Небо - ладних Геба й Нут родив.
О, бути другими завжди нелегко -
один над одним вічно розпростерті
вони жадають вітряного Шу,
що поміж них підступно прослизнув,
подужати. Нут проситься донизу,
а Геб здійнятися угору прагне,
і опирається коліном, ліктем,
щоб обійняти врешті свою Нут.
Та в муках знову, й знову кам'яніє,
породжуючи пагорби і гори.
Тут, кажуть, не обходиться без Тефнут,
що оповила Геба сном кохання.
24
Породжував навколишнє Творець,
як тіла свого плоть, і з отією
Душею-Суттю, що пливе з Нутра
і видима, як Сонце. Тільки це
і сповнює єства усі життям.
І звемо Ра Його. Будь славен Ра!
Що з уст родив Дітей, і з Ока Світлом
природу досконалу сотворив.
Людини ж образ, кажуть, стік сльозою.
Гіркою чи щасливою не знаю,
одначе при кінці свого правління,
посеред первістків своїх Предвічний
жалів зі створення цього - невдячні
здійняли проти Нього слово й діло.
І це коли земля, де жили перші,
була прекрасним і родючим садом.
Та сам ти вже помітив - переміни
охоплюють усе довкола нас.
Ми боремося, по-своєму кожен,
аби буття мінялося на краще
і прикро нам, коли не все вдається.
Правління Ра скінчилося давно,
були й Боги, напівбоги, і тіні.
А зараз править світом Пераа,
який на рівні з іншими богами.
І кожен з них у чомусь головний.
25
Та маємо вернутися до Птаха,
щоб зрозуміти тих, які колись,
навчивши наш народ, пішли у безвість.
Про тих, що правили на островах,
куди летів, так поспішав наш Фенікс.
О спершу плин подій був руслом долі –
прекрасної, поступливої долі.
Можливо за епохи влади Ра.
А потім все змінилося там швидко.
Аменхотепе – доля і життя,
прожиті нами, часто прикро різні.
26
Спочатку, правлячи Природу, люд,
можливості чи здатності не мав
упізнане мудрішими сприйняти,
жили ж бо винятково днем насущним.
Та й потім, як завезені раби
взялися за труди важкі, не стали
життя собі ускладнювати.
Більшість,
як це усюди, не бажала вчитись.
А іншим бракувало сил, таланту.
Достатнім видавалося наказів
і установ правителя для щастя.
А в кого здібності були і воля,
ті часто йшли на здобуття багатств,
і далі в безвість - шляхом насолод.
Бо тіло згубно діє на таланти.
Та ще були і ті, що вчились в Бену.
27
Правителі ж узяли за корисне
користуватися плодами знань,
здобутими жерцями першохраму,
проте вважали у цілому зайвим
підтримувати мудрості зростання.
Тож будувати стали інші храми -
куди не прилітали ані Бену,
ні думи мудрі. Головним було
священнодійством голосним і пишним
земне підтримувати марнославство.
Так храми почали і відрізнятись,
найбільше – за належністю, за місцем,
де разом зі Світилом прославляли
свій талісман – тамтешню особливість,
що опікала сите існування,
та майже завжди бралась із хоругв
намісника, місцевого владики.
28
Зростали й талісмани в божества,
а прислуговуючі в храмах в магів,
що не молитися - повелівати
бажали і шукали тільки статку.
Ці й заявили, зрештою, що Бену
не більше і не менше аніж символ
величного та лиш одного храму,
мовляв, тепер богів чимало в світі
та лиш один земного повелитель -
правитель островів – і він є першим!
29
І цар людський ті хитрощі підтримав ...
А Ра глядів із сумом, день за днем,
як на Творця іде його творіння,
допоки не наситився сповна.
Між первістків одного разу мовив,
що, видно, проминув прекрасний вік,
кінчається Його пряме правління,
й майбутнє принесе великі зміни.
Повстале проти світла нерозумне
чекають випробовування різні,
тривалий шлях спокути, навіть кари.
Відтак розділені в нутру своєму
першопричинами - життям і смертю -
і праведні й неправедні постануть
перед судом за вчинками своїми.
Людина воцарить у всій свободі
та матиме за вибором своїм…
Інакше, певно, й неможливо - Сонцю
видніше бачиться усе згори.
Раніше люди, кажуть, мали вічність
по смерті без прискіпливого суду.
Покара це чи дійсно справедливість -
залежатиме далі від Судді,
і він з’явився й судить до сих пір.
А втім, можливо, що правління Сонця
було первісною землі красою,
де ніжилися вибрані. І Ра
не покидав улюбленців своїх,
а повертав на істинну дорогу.
У кожному випадку ти Амона
сприймай, як наше розуміння нині
загадки образу Першооснови,
як розуміння нині суті Сонця.
* * *
Читати далі, Гл.2
Повернутися до змісту
Всі примітки
ПРИМІТКИ:
13. Владика Кемет - Владика Єгипту, - Пераа (фараон). Кемет (Та - Мері) (др.єг.) - дослівно "чорна земля" долини річки (Нілу), оброблена, люба.
14. Велике Море - Середземне море.
15. Пераа (др.єг.) - дослівно Великий Палац, Великий Дім - не пряма назва царя, - щоб не вимовляти його титул, що вважався табу (забороненим).Фараон - сучасна передача виразу "Пераа".
16. Рех хету (др.єг.) - мудрець, людина, що пізнала природу речей.
17. Урей - зображення змії (кобри), символу влади Пераа.
18. Круг Тота - зодіакальний круг.
19. Тот (др.єг.) - в староєгипетській міфології бог Місяця, мудрості і письма, головний писар в суднім залі Усера (Осіріса), повелитель книг, цілком ймовірно продовжив своє "життя" в образі Гермеса.
20. Унефер (др.єг.) - блага істота, епітет Усера (Осіріса).Осіріс - ((др.єг. - Усер) староєгипетське божество - втілення померлого царя, цар загробного світу. Бог умираючої і воскреслої природи.
21. Перніт (др.єг.) - в Єгипті друга частина року - 4 перші місяці року, коли відбувалась сівба, йшло зростання і дозрівання.
22. Сопдет (др.єг.) - пізніше Сотіс, зірка Сиріус. Стає видимою на початку липня, і вказувала древнім на близький розлив Ніла.
22. Тібі, мехір (др.єг.) - відповідно 5 і 6 порядкові місяці древнє Єгипетського календаря. Не збігання календарного року і сонячного року пояснюються відсутністю високосної поправки.
23. Сонце на крузі Тота - зодіакальний рух при прецесії рівнодення (сталий рух землі довкола Сонця, під впливом місяця).
24. Хепер - (др.єг.) скорпіон.
25. Усер, Ісет (др.єг.) - Осіріс, Ісіда.
Ісіда - староєгипетська богиня родючості, сестра і дружина Усера, мати Гора і як така - покровителька царської влади.
26. Див Ахет - водопілля.
27. Сет (др.єг.) - в староєгипетській міфології бог покровитель царської влади. Пізніше бог зла. Вбив брата - Осіріса, якого Гор і воскресив.
28. Гор (др.єг.) - міфологічний син Осіріса й Ісіди, древнє ім'я божества сонця, Гор - також титул староєгипетських царів.
29. Апіс - (др.єг.) священний бик - божество.
30. Амон-Ра (др.єг.) - божество міста Уасета (Фів) Амон, затим верховне божество Єгипту, покровитель царської влади.
31. Нун - початкове космічне божество, уособлення первинного водного хаосу.
32. Атум - початково головний бог 13-го ному (області) в Нижньому Єгипті, зображувався в подвійній короні володаря Кемет.
33. Ра (др.єг.) - староєгипетський бог сонця.
Executed in 0.4387 seconds