ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олена Побийголод - [ 2019.11.23 12:19 ]
    13. Орлятко Ед та Атака Гризлі
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    - Із вашого зволення я
    вам представляю генія, -
    красиву, як гарденія,
    невільницю натхненія.

    Усе, що пише пані,
    шукайте на паркані!

    - Прийміть із принциповості
    мої парканні повісті, -
    виразні та промовисті
    звитяги модерновості!

    Шедеври довгождані -
    читайте на паркані.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  2. Олена Побийголод - [ 2019.11.21 16:46 ]
    12. Пісня Папуги
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Послухайте всі, як злий жереб морив
    Папугу - грозу та пірата морів!

    В лісах, де папая - найперший попас,
    я ріс не на вбогій перловці;
    мене, ще папужка, спіймав папуас
    (були ми обидва - не мовці).

    Потому - іще один скоївся стрес:
    придбав мене грізний Фернандо Кортес.
    Образливо дуже мене він сварив,
    а я відповісти Фернанді не вмів, -
    не знав принагідних бо слів.

    Й для помсти - затверджував я без кінця
    три самих важливих й потрібних слівця;
    твердив їх, плюючи з презирством за борт:
    «¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»

    Послухайте далі, як жереб морив
    Папугу - грозу та корсара морів!

    Нас шторм на зворотній дорозі спостиг,
    а штурман застряв у гальюні,
    і кліпер англійський під назвою «бриг»
    зробив абордаж нашій шхуні.

    Тривало три дні бойовисько страшне,
    й пірати лихі полонили мене.
    І жити на їхніх я став кораблях;
    бував на атолах, в північних льодах,
    а ще - на скарбних островах...

    Мені наливали «вогняну воду»,
    щоб чемно вітався я: «How do you do!»
    Та тільки - твердив я, хоч море, хоч порт:
    «¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»

    Та знову і знову злий жереб морив
    Папугу - грозу й флібустьєра морів!

    Я був не невільник, а спільник, скоріш,
    і що ж? - розбишака небритий
    продав мене в рабство за ламаний гріш,
    а я ж уже вмів говорити!

    Турецький паша ледь не скікнув козлям,
    коли я промовив: «Папаше, салям!»
    І мало не вдарив параліч пашу,
    коли він дізнався, що ще я пишу,
    читаю, та знаю ушу.

    Я навіть про Індію відаю щось,
    я - індіївідум, отак повелось.
    Життя - це безжальна борня, а не спорт...
    ¡Caramba! Psja krew! Та нехай йому чорт!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  3. Олена Побийголод - [ 2019.11.19 18:54 ]
    11. Пісня Робіна Качура
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Я Робін Качур, не босяк,
    хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
    та це мені - як з гусака вода!
    Письменний навіть я так-сяк,
    я вам - не пір’я для писак,
    і це - моя позиція тверда!

    Robin Duck я за книжкою,
    і диви - брикну ніжкою!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  4. Олена Побийголод - [ 2019.11.16 21:39 ]
    10. Пісня Миші
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
    Не випірну більше, якщо знов пірну!
    Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
    та сили залишать - й піду я до дну!

    І хто розбереться, де скоїлась хиба:
    чи рибна я миша, чи мишна я риба?..
    Я тихо сиділа в затишній норі,
    куняла, та гризла собі сухарі.

    І враз - вода навдо́кола,
    мов кіт зі зла наплакав...
    Я наче курка змокла,
    я змерзла, як собака!

    Рятуйте!.. А те, що шкідник я - це брехні,
    до власних сухариків я повернусь...
    Тут плавають дівчинки в одязі верхнім,
    які недолюблюють мишок чомусь.

    Мій страх іще більше з голодної кишки,
    а тут у розмовах - тер’єри та кішки!
    І чула колись: підпливе, ніби, кит -
    і раптом з’ясується: боже, це кіт!..

    Зубами я зацокала,
    від жаху шлунок квака.
    Я тут як курка змокла
    і змерзла, як собака...

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  5. Олена Побийголод - [ 2019.11.14 17:42 ]
    09. У морі сліз
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Це море Сльозовське простерлося скрізь,
    і слізно-морську вже приймаю я ванну.
    Із хвиль власноочно наплаканих сліз -
    привіт Сльозовитому шлю океану!

    Спантеличишся враз поневолі:
    це від сліз тут такий солевміст!
    А я чула колись (мабуть, в школі):
    то якийсь Посейдень збожеволів -
    й сипле жменьки кухонної солі,
    і тому він і зветься - соліст...

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  6. Петро Скоропис - [ 2019.11.13 11:58 ]
    З Іосіфа Бродського. Курс акцій
    О, як люб'язно в'є кілечка дим!
    Ні понукань, ані керунку.
    Які запросини до смутку.
    Я полюбив свій дерев'яний дім.

    Захíдне сонце пестить піч, ослін,
    цигарку і затерплі пальці.
    І променеві безіменні п'яльці
    посизіли, нанизуючи синь.

    За віщо люблять нас? За статок, за
    снагу зі могою, урешті.
    А я ціную ефемерні речі
    за їх ажури і мереживця.

    Світ одушевлений – не мій кумир.
    Ба, суто нерухомість геж, не згірше.
    Принаймні, инде слідуючи тій же
    рухомости.
    Еге ж, амуре мій,
    ледь тютюновий дим у цім служник,
    то шлюб зі храмом і зіставні.

    Не зна лиш молода в благім пітканні,
    куди опісля звіється жених.

    -----------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  7. Олена Побийголод - [ 2019.11.11 18:16 ]
    08. Плутанина Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Знайте: всі колись втекли,
    наче заїнько-вухань,
    від стрибальної шкали
    для уцінки їхніх знань.

    У когось в зубах - лосось,
    і в батьках гріхам виниться?
    Це - «відмінно» (від чогось),
    тобто - одиниця.

    Вчитель всі забув слова,
    наче вовк на учня зирка?
    Це - уверх ногами «два»,
    тобто це - п’ятірка.

    Ех, п’ять, три, раз!
    Голова один у нас,
    а на цьому голові -
    рот одна та вуха дві.

    Голова кудись веде
    дядька-головбуха;
    знову на бровах іде
    голова - два вуха,
    горлова, чолова, залива два вуха!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  8. Олена Побийголод - [ 2019.11.08 18:26 ]
    07. Пісня про оцінки
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Знайте: всі колись були
    жертвами шкільних страждань -
    й п’ятибальної шкали
    для оцінки їхніх знань...

    У когось в очах - відчай,
    у гріхах батькам виниться?
    Це - «погано», навіть вкрай,
    тобто - одиниця.

    За контрольну, як бува,
    ганить вчителька хлопійка?
    Це - «незадовільно», «два»,
    тобто - чесна двійка.

    Ех, раз, іще раз!
    Голова одна у нас.
    А на цій на голові -
    вуха два і шишки дві.

    От і дражнять де-не-де,
    і сміються глухо:
    «Подивіться, он іде
    голова - два вуха!
    Голова, голова, голова - два вуха!»

    Бережіться від спокус, -
    є у вчительки журнал...
    «Мінус» вигадали й «плюс»,
    щоб уточнювати бал.

    Вивчив задане так-сяк -
    от і маєш, як оскому:
    «посередньо»... Це - трояк,
    з мінусом, причому.

    Теорему був довів,
    та забув про перевірку -
    отже, «добре» заробив,
    це - тверда четвірка.

    Ех, раз-два-три! -
    Припустили, як з гори,
    перегнали трояка
    на чотири метрика!

    Ось четвірочник біжить,
    шпарить що є духу;
    ззаду - трієчник сопить,
    голова - три вуха,
    Голова, голова, голова - три вуха...

    Щоб не жити навдалу,
    без ніяких знань-понять,
    не кляни шкільну шкалу:
    раз-два-три-чотири-п’ять.

    Хто сумлінням не доріс -
    хай вживає самопримус...
    Риска - не завжди дефіс,
    іноді це мінус.

    Очі з радощів блищать,
    ушановувати мусим?
    Це - «відмінно», тобто - п’ять,
    а ще краще - з плюсом!

    Ех, раз, іще раз,
    є п’ятірочка у нас:
    рук та ніг - дивись, по дві,
    п’ята - думка в голові.

    І замре народ на мить,
    мов диктанти слуха,
    і ніхто не закричить:
    «Голова - два вуха,
    голова, голова, голова - два вуха!»

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2019.11.07 12:04 ]
    Старовинний романс "О не іди..." (переспів)
    О не іди, побудь ще хвилю,
    Так серце радістю зійшло.
    Я поцілунками покрию
    Уста і очі, і чоло…

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, побудь зі мною,
    Я так давно тебе люблю.
    Своєю ласкою-жагою
    І обпалю, і притомлю.

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, душа благає,
    Нестерпно так палає грудь.
    Кохання безум нас чекає,
    Тож не іди – побудь, побудь!

    Кохання безум нас чекає,
    О не іди, прошу…
    Побудь!



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2) | "Романс із кінофільму "Пізня любов" (1983)"


  10. Олена Побийголод - [ 2019.11.05 06:05 ]
    06. Про Мері Енн
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Товстуля Мері Енн була:
    так добре їла та пила,
    що ледве-ледь проходила у двері.
    Вона то рюмсала зі зла,
    то впертим віслюком ревла,
    а то вищала, як пила, -
    лінивіша у цілім світі Мері.

    Всієї школи Мері Енн
    по апетиту рекордсмен;
    й на лаві спала Мері
    у завченій манері:
    ведмідь так спить у лісі ген,
    та на гілках - тетері.

    Якщо її вряди-годи
    до дошки звуть - чекай біди:
    мовчить, немов дикунка щойно з прерій.
    Але ця Мері Енн завжди -
    у курсі справ, хто з ким куди, -
    таку ще ябеду знайди...
    Огидніша у цілім світі Мері.

    По всіх предметах Мері Енн
    в хвості телепає здавен,
    зате під час вечері -
    усіх обскаче Мері...
    Свій слух музичний, Мері Енн, -
    верни глухій тетері!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  11. Олена Побийголод - [ 2019.11.03 07:40 ]
    05. Падіння Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Чи може здогнати летючого пса
    летяга стрибуча, що в лісі гаса?

    Чи здогнана буде в польоті над кручею
    летюча лисиця - мишвою летючою?..

    Дурниці злітаються й сипляться кучею,
    й навіщо себе я дурницями змучую?

    Я мріяла стати летючою тучею,
    а стала - й терзаюся мислю гнітючою:

    а може, так звані летючі коти -
    це ті, що звалились, було, з висоти?..

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  12. Петро Скоропис - [ 2019.11.02 10:19 ]
    З Іосіфа Бродського. Станси
    Ні країв, ні погостів
    не піду обирать.
    На Василівський острів
    я вернусь умирать.
    Твій фасад темно-синій
    уві млі не найду,
    межи вицвілих ліній
    на асфальт упаду.
    І душа, над устами
    коливаючи тьму,
    промайне за мостами
    в петроградськім диму.
    І сльота наоколо,
    і квітневий сніжок,
    і почую я голос:
    – до побачень, дружок.
    І побачу розбіжну,
    ніби долю, ріку,
    і холодну вітчизну,
    і припалу щоку.
    І майнуть наостанок
    ще не трачених літ
    хусточки острів’янок
    хлопчакові услід.




    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  13. Олена Побийголод - [ 2019.11.01 07:40 ]
    04. Марш антиподів
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Коли провалишся крізь землю від стида,
    чи побожишся здуру: «Щоб я провалився!» -
    тебе сюди зведе доріжка нетверда,
    й тоді вже нашому режиму не протився!

    Ми антиподи, ми тут живем!
    У нас тут - анти-анти-антиординати.
    Стоїм на варті ми, хоч сунем за вождем,
    а хто не з нами - ті антипати.

    Але чомусь новоприбульці всі нові
    ногами вгору намагаються стояти,
    і навіть в лавах - хочуть йти на голові
    всі антидіти, антимами, антитати...

    Ми антиподи, ми тут живем!
    У нас - антипки, антиквари, антилопи...
    Стоїм на варті ми під сонцем та дощем,
    а тим, хто проти, - ціна півкопи!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  14. Олена Побийголод - [ 2019.10.28 06:01 ]
    03. Представлення Білого Кролика
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    - Це хто там скрикнув «ай-ай-ай»?
    - Ну, я́ це, Кролик Білий...
    - Швидкуєш знов?
    - Пробач, Додо: до біса різних справ!
    Спізнитися в Країні Див - господь мене помилуй,
    от і ношуся взад-вперед, як заєць очманілий, -
    за два кіло путі - на пару метрів з тіла спав!

    Навіщо, браття, кролик я - на масть такий-от білий?
    Коли я був би сірий - я б не бігав, а сидів.
    Усім потрібен конче я - й біжу, як очманілий,
    й відмовити не в змозі я, бо дуже м’якотілий...
    Нехай нарешті кроликам встановлять норматив!

    - Але чому ви тремтите? Й чому такий ви білий?
    - А це тому, що я такий, - сумлінніший з кролів.
    Ох, як запізнююся я, - на день буквально цілий!
    Біжу, біжу!..
    - А кажуть, він в дитинстві був не білий;
    спізнитися боявся - і від страху посивів.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  15. Олена Побийголод - [ 2019.10.25 10:01 ]
    02. Пісня Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Я страшно нудьгую, знеможена скрізь,
    позбутись бентежної мрії несила:
    щоб хтось запросив мене звідси кудись -
    і там я таке, ну, таке щоб уздріла!

    А що саме - я поки не знаю...
    Чула ради усі, «від» і «до»:
    «почитай» - я саджуся й читаю,
    чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
    все одно я жахливо скучаю...
    Чи не візьмеш з собою, Додо?

    Ах, як мені хочеться - в літо якесь
    на мить вийти з дому, й чіпець не надягши, -
    і враз, стрімголов, опинитися десь
    у місці, де все - абсолютно інакше!

    Та як саме - я поки не знаю...
    Чула ради усі, «від» і «до»:
    «почитай» - ну, я книжку читаю,
    чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
    все одно я жахливо скучаю...
    Так візьми ж із собою, Додо!

    Хай вдома учиниться переполох,
    і хай покарання чекає - я згодна, -
    заплющую очі, рахую до трьох...
    Що буде, що буде! Чудне, надприродне!

    Та що саме - я зовсім не знаю.
    Переплуталось все «від» і «до»:
    «почитай» - ну, я кішку читаю,
    чи «пограй» - ну, я з книжкою граю, -
    все одно я скучливо жахаю...
    Хоч узяв би з собою Додо!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  16. Олена Побийголод - [ 2019.10.23 07:05 ]
    01. Пісня Додо
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Хочу вам загадки дати зразок,
    де причаїлося й рішення вдале:
    чи залишається щось від казок, -
    тих, що уже до кінця розказали?

    Де, хоча б, той нерозмінний п’ятак?
    Щука говоряча - де зараз плава?
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Вони не випаровуються та не розчиняються,
    розказані у казці чи натраплені вві сні, -
    у чарівну Країну Див вони переселяються,
    й зустрінем їх, звичайно, в цій казковій стороні!

    В дивній країні - незлічено див,
    треба тут бути весь час насторожі;
    з ляку мурашка натільний зомлів,
    лиш уявивши, що́ статися може!

    Раптом ввіпреться твій шлях у стрімчак, -
    звернеш? Чи вгору полізеш ти жваво?
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Добро та зло в Країні Див - як всюди зустрічається,
    та тільки тут вони живуть на різних берегах.
    Тут по шляхах нечувані історії тиняються,
    та бігають фантазії на нетвердих ногах.

    ...Ну, і останнє: в казкових краях
    треба, щоб завше мене впізнавали,
    тож у казковій країні я - птах,
    «Птахом Додо» мене здавна прозвали.

    Навіть Аліса не відає, як
    влізу у птаха, усім на забаву...
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    І не такі дивовиська в Країні Див трапляються:
    туди не треба паспорта, не їдеш, не летиш,
    без жодної перепустки усякий допускається,
    в ній легко опинитися, - схотіти треба лиш!

    * * *

    О́т і скінчилася казка в свій строк...
    Ми недарма на початку питали:
    чи залишається щось від казок, -
    тих, що уже до кінця розказали?

    Звісно, не встигла б Аліса ніяк
    вбачити все, що у казці цікаве...
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Тому, якщо ізнову хтось дістатись приміряється
    у чарівну Країну Див (хоча б, в своєму сні),
    він навіть те, що мріється, що тільки уявляється,
    натрапить неодмінно у казковій стороні.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  17. Олена Побийголод - [ 2019.10.21 09:19 ]
    00. Пісня Казкаря
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    На Трійцю, взимку і в четвер
    (а зранку - й поготів) -
    запрошую усіх тепер
    мерщій в Країну Див!

    «Але ж - туди дістатись як? -
    питав дивак один. -
    Потрібен, мо’, умовний знак,
    чи чарівний логін?

    А скільки діб чи, може, літ триває переліт?
    І скільки маю виплатити мит?»

    Не треба, друже, чаклунів, не переймайся ти,
    розрадься, он, веселкою впівнеба...
    Не можна до Країни Див летіти чи пливти, -
    там опинитись треба!

    Ви згодні мокти під дощем,
    під чарівним дощем?
    Чи, може, почекаєм ще -
    в городі під кущем?..

    В країні тій, куди вас зву, -
    там спека, сніг та град,
    немає сну, все - наяву,
    й нема путі назад!..

    Зі страху не тремтять хвости? Тоді, щоб увійти -
    вам досить полічити до п’яти.

    У нас давно пітьма легла, а там - півсутінь лиш,
    в Країні Див - вдивляйтеся, дивуйтесь!
    Там порівну добра та зла, але добро - сильніш,
    спокійно, не хвилюйтесь.

    В Країні Див - давно я звик
    блукати час увесь,
    я та́м - найкращий провідник
    якраз в кудись та десь.

    Ось дівчинка, Аліса звуть,
    водитиму її;
    а ви - за нами руште в путь,
    та - в ряд! Без товчії!

    Алісо, очі змруж, пора! Чи гра це, чи не гра?..
    І ось - в країні дивній ми, ура!

    До берега греби скоріш, ось чарівне весло!
    Казкова там чекає нас пригода.
    Ми всім розкажемо пізніш: «Це ж як нам повезло!
    Й було вертатись шкода».

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  18. Олена Побийголод - [ 2019.10.19 06:30 ]
    1876. Русь
    Із Миколи Некрасова

    Ти і зубожена, ти й нагромаджена,
    ти і незміряна, ти і зневажена,
    матінко Русь!

    В рабстві розрівняне поле прополоте, -
    серце простолюду, кажуть, - як золото!

    Сила населення, сила взаконена -
    совість безтрепетна, правда схоронена!

    Сила із правдою не уживається, -
    жертвує правдою й не переймається.

    Русь не ворушиться, Русь - як придавлена...
    Й раптом прокинеться, іскрою вжалена;

    вийдуть із вилами, в звісному прагненні:
    жита - по зернятку гори натягнені!

    Рать підіймається - військо нелічене!
    Сила небачена, непокалічена!

    Ти і розорена, ти і назбирана,
    ти і покривджена, ти і незміряна,
    матінко Русь!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  19. Петро Скоропис - [ 2019.10.17 14:06 ]
    З Іосіфа Бродського. Загадка янголу
    Світ укривал щеза зі сном.
    І проступає неозоре
    зіниці ревній і вікном
    розрізане надвоє море.
    Дві лоді оголили дно
    до підошов у пари туфель.
    Здійняте дибом полотно
    і хвилі ратують за дупель.

    Облишив подушку, рука
    плавця вигулькує над плесом
    заоболочним і зника
    в нім недорікуватим жестом.
    Об камінь пірвана, сама
    тонких піткань, панчішна лебідь
    до стелі розтруб свій здійма
    в півмлі, як почорнілий невід.

    Два моря з поміччю стіни,
    з помогою неясних мислив,
    так нарізно одне з одним,
    що сіті у пітьмі повисли
    пусті, а темна глибина
    за нею – натяк вищим силам
    хрестоподібного вікна
    не зволікати з мотовилом.

    Жовтіє на воді звізда,
    недвижні, бовваніють лоді
    віконній рамі та хреста
    лебідці на коловороті.
    І до поверхні двох пустот
    спливають неводи, обидва
    в надії: хрест підійме з вод
    обох і кине їх деінде.

    І тихо так, ні слів немов,
    ні пари з уст вікну пустому:
    надій сподіваний улов
    подолує осідлість дому.
    І повні сяєв, і видінь
    вікну стає на забаганку:
    і хвиль дві грядки опостінь,
    і буруни кущів до ґанку.

    І тоне дім у млі: допір
    зринають поплавці штахетні;
    у ґанок ввіткнутий топір
    чатує втоплих на поверхні.
    Дзиґар стрекоче. З далини
    хурчання катера знезвучить
    стопу безплотної мани,
    що топче рінь і чавить устриць.

    Лиш зойки двох зіниць у ніч.
    І отерпають віки, звиклі
    у млі хистити розпач віч,
    як мушлі, стулками заціплі.
    А як у тьмі топити біль,
    моторним ґуґотом оплівши,
    щоб він віспинкою тобі
    білів на теплім передпліччі?

    Як довго? До рання? ...Овва...
    І вітер жестом невидимки
    війнути зважився вуаль
    бентег ясминових зі хвіртки.
    Сіть вибрана, ущух мотор,
    свист одуда вістить пропажу;
    і обмирає, нишкне той,
    хто бродить потемки по пляжу.



    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (4)


  20. Петро Скоропис - [ 2019.10.05 08:48 ]
    З Іосіфа Бродського.1 січня 1965 року
    Забудуть волхви закут твій.
    Зорина не розціпить вій.
    Хіба осиплий вітровій
    понавіває мар.
    Ти скинеш тінь і втому з пліч,
    свічу задмеш, бо довга ніч,
    і далі більше днів, чим свіч
    вістує календар.

    Це смуток? Далебі, осмут
    переспівами не псують.
    Мотив невгавний тут, як тут.
    Нехай триває він.
    Лунає хай у смертну мить,
    і уст удячністю бринить
    понуці ока мимохіть
    яснити далечінь.

    І в стелю втупитись не гріх,
    у ній – ні маячні панчіх
    пустих – ані скупих утіх
    підстарку, ні покар.
    І годі віри чудесам.
    І не пеняють небесам,
    у млі ясуючи, що сам
    – чистосердечний дар.


    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (6)


  21. Вероніка Головня - [ 2019.09.28 21:17 ]
    Его возвращение. Из В.Ляшкевича
    • •
    И парусами промелькнёт во сне
    Весть о тебе с мечтаний Одиссея,
    Его незабываемое "Не..."
    Разлукой в рое молвленного слова
    Зорей сверкнёт в Борея быстрине,
    И в миг судьбы улыбкою покровы
    земной тоски истают в синеве.





    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "Його повернення"


  22. Вероніка Головня - [ 2019.09.27 22:28 ]
    Его прощание. Із В.Ляшкевича
    • •
    И тает солнце в пурпуровой пене
    Вослед его седому кораблю,
    Возлюбленная в сени вечных пиний
    Любви дыханье прячет в кисею.
    Но Одиссея друг – осенний ветер -
    Уже сдувает позолоты литер
    Со скал, и море вторит: «Я люблю!»


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5) | "Його прощання"


  23. Нінель Новікова - [ 2019.09.27 20:22 ]
    Анні Ахматовій (Із циклу) Марина Цвєтаєва
    Іще один величний змах –
    Й заснули вії:
    Це тіло миле! О, цей прах
    Легкий, як пір’я!

    Робила що в тумані днів?
    В піснях чекала…
    Було зітхань багато в ній,
    А тіла – мало.

    Нелюдськи-милою була –
    Немов дрімала.
    Від янгола і від орла
    Вона щось мала.

    І спить, та ваблять день у день
    Сади Едему.
    Неначе спраглий до пісень
    Чекає демон.

    А нас, що зналися колись –
    Як час збігає! –
    Вже й пам’ятник, що похиливсь,
    Не пригадає.

    Давно не діюча мітла,
    Схилились в шані
    До Музи Царського Села
    Хрести бур’янні.

    2019




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (3)


  24. Вероніка Головня - [ 2019.09.26 21:58 ]
    Сила «ведьмацкая». Із В.Ляшкевича
    • •
    Свыше оставлена - в чаще упрятана,
    В норах и гнёздах, в закраине воронов ,
    Водах, листвой прошлогодней настояна,
    Мохом зелёным, ветвями сплетённая,
    Корнями сдержана, светом напоена,
    Тьмою обласкана, куплена-краплена -
    Тайна и Явь, не оружие воину


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3) | "Сила «відьмацька»"


  25. Петро Скоропис - [ 2019.09.24 03:39 ]
    З Іосіфа Бродського. Дорогою на Скирос
    Я покидаю місто, як Тесей
    свій Лабіринт, лишаю Мінотавра
    смердіти, й Аріадну – мліти ув
    обіймах Вакха.
    Ось вона, звитяга!
    Апофеоз самовіддачі. Бог
    якраз тоді погодив нашу стрічу,
    коли ми, в центрі справивши діла,
    вже несемо окраїною добич,
    навіки ідучи зі цих місцин,
    аби ніколи більше не вертати.

    Так чи инак, убивство є убивством.
    А смертним ополчатися на чудиськ.
    Та хто сказав, що чудиська безсмертні?
    А у погорді жаден щоб не міг
    найти від переможених відміни –
    Бог збавив нас цієї нагороди
    (позаочі догідної юрми),
    і мовкнути велить. І ми відходим.

    Тепер уже і справді – назавжди.
    Нехай у змозі люди повертатись
    туди, де злочин коять, а туди,
    де глуму не уник – ніхто не може.
    І в цьому пункті задум Божества
    і наші почування від принижень
    настільки ідеально співпадають,
    що лишилось за спиною все: ніч,
    огидний звір, юрми радіння сите,
    вогні осель. І Вакх на пустирі
    голубить у обіймах Аріадну.


    Одначе доведеться повертатись.
    Дістатись, дастьбі, огнища свого.
    І путь моя не омине це місто.
    Дай Боже, щоб не трапилось руці
    меча тоді двогострого, бо місто
    зазвичай починається для тих,
    хто мешкає у нім, зі середмість
    і веж їх.
    А чужинцю – від околиць.




    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  26. Петро Скоропис - [ 2019.09.18 19:04 ]
    З Іосіфа Бродського. Одісей Телемаку
    Мій Телемаку,
    прі за Трою край
    покладено. Хто горував – забув я.
    Гадаю, греки: стільки тіл своїх
    на чужині лишають тільки греки.
    І все-таки той самий шлях назад
    у часі затягнувся непомірно,
    неначе Посейдон, поки ми там
    загаялись, щомога п'ялив простір.
    Ніяк не втямлю, де я опинивсь,
    з чим навіч. Ба, угадується острів,
    чагар, будівлі, рохкання свиней,
    сад кинутий, така собі цариця,
    трава та камінь.
    Телемаче мій,
    всі острови один на инші схожі,
    як утомила подорож; і ум
    збивають з ліку неугавні хвилі,
    і око, стерте горизонтом, плаче,
    і м’ясиво водяне застить слух.
    Забув і я, чим кінчилась війна,
    і скільки повних літ тобі, забув я.

    Рости, мій Телемаку, підростай.
    Велять боги, то випаде нам стріча.
    Ти, далебі, тепер не те хлоп’я вже,
    перед яким я осадив биків.
    Коли б не Паламед, разом жили б ми.
    У дечім він і правий: без мене
    гризот себе Едипових ти збавив,
    і сни твої цнотливі, Телемаче.

    --------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  27. Петро Скоропис - [ 2019.09.16 02:49 ]
    З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней. Зимового вечора в Ялті
    Великий муж дивився у вікно,
    але для неї світ кінчався краєм
    в торочках його грецької туніки,
    у бганці складок нерізнимій від
    утихомиреного моря.
    Він бо
    дивився у вікно і його зір
    сягав такої далечі, що губи
    застигли, наче мушля, ув якій
    чаїться гул, і келиховий обрій
    був нерухомий.
    А її любов
    була, немов рибина, наготові
    долати море кораблю услід
    і хвилі тяти досконалим тілом,
    а може, і здогнати… але він –
    він подумки ступив уже на сушу.
    І море обернулось морем сліз.
    Ба, поготів – напохваті у миті,
    обтяженої відчаєм, і дме
    попутний вітер. І великий муж
    покинув Карфаген.
    Вона стояла
    у полисках багать, що розвели
    навпроти стін міських її солдати,
    і бачила: у пелені вогню,
    у мареві між полум’ям і димом
    безгучно розсипався Карфаген,

    задовго до провіщення Катона.


    ***


    Зимового вечора в Ялті

    Cухе, на левантійський штиб, лице,
    підтягнуте віспинками у бачки.
    Коли він дістає цигарку з пачки,
    сумирно тускле у півмлі кільце
    на безіменці ледь не двісті ват
    заломлює в кришталик мій натомість:
    я мружусь; отоді він мені мовить
    "звиняйте", і смакує сизий чад.

    Січневий Крим. На берег, далебіг,
    зима приходить буцім для забави:
    утриматись не має змоги сніг
    на лезвах наїжачених агави.
    Порожні ресторації. Димлять
    іхтіозаври з рейду. Знакомито
    витає лавру прілий аромат.
    "Гидоти цеї зволите?" "Налийте".

    Отож – усмішка, сутінки, графин.
    Буфетник подалік, заплівши руки,
    дає круги, як молодий дельфін
    навкіл хамсою повної фелюки.
    Квадрат вікна. В горшках – жовтофіоль.
    Сніжинок рій гайнув і щез проворно.
    Миттєвосте, стривай! спинитись зволь!
    не так чудова, чей, як неповторна.



    ***




    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  28. Петро Скоропис - [ 2019.09.13 16:02 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Голландія собою річ пласка,
    видаючись несамохіть дедалі в море,
    яке і є, на прикінцевий погляд,
    Голландія. Непіймані рибини,
    для бесід користаючи голландську,
    упевнені, що їх свобода – мікст
    гравюр з мереживом. В Голландії нема
    гір несходимих, моровиць від спраги;
    і годі уявити слід чітким,
    подавшись з дому на велосипеді,
    уплав – і поготів. Усякий спомин –
    Голландія. І аніяких гребель,
    їх стримати. Міркуючи так, я
    живу в Голландії авжеж істотно довше
    за хвилі піняві, що котяться у даль,
    теж навмання. Як і рядки ці.

    ------------------


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (5)


  29. Петро Скоропис - [ 2019.09.09 15:17 ]
    З Іосіфа Бродського. Елегія
    Моя ти подруго, шинок все той же.
    І патос у непотребі на стінах,
    і цінники. Чи ліпшає вино?
    Гадаю, ні; не ліпше і не гірше.
    Проґрес відсутній. І гаразд, що так.

    Пілот поштових ліній цмулить сам
    горілку, буцім янгол грішний. Скрипки
    у незабутнім спомині бентежать
    мою уяву й нині. У вікні
    маячать білі, цноти буцім, крівлі,
    і дзвін усе гуде. І гусне мла.

    Чому ж лукавиш ти? І чом мій слух
    різнити не спомігся лжі і правди,
    а вимагає зовсім инших слів,
    незнаних і тобі – глухих, чужих,
    та вимовитись немічних инакше,
    як досі, тільки голосом твоїм.



    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  30. Петро Скоропис - [ 2019.09.08 16:41 ]
    З Іосіфа Бродського. Два сонети
    І
    Великий Гектор смерти не уник.
    Його душа пливе у темних водах,
    тьмяніють хмари, шамотять кущі,
    оподаль тихо плаче Андромаха.

    Тепер у смутку вечора Аякс
    бреде струмком, прозорим по коліно,
    й життя тече зі віч його відкритих
    за Гектором, і літепло води
    по груди вже, а мла переповняє
    бездонний зір, і чагарі, і хвилі,
    і знов у ручаї води по пояс,
    і меч вважкий, підхоплений потоком,
    пливе вперед,
    волочучи на бистрину Аякса.


    ІІ
    Г. П.
    Ми знову живемо біля затоки,
    і пропливають хмари понад нами,
    і пихкає теперішній Везувій,
    і осипає курява провулки,
    і шиби у провулках деренчать.
    Коли-небудь і нас засипле попіл.

    І я волів би у останню мить
    дістатися окраїни трамваєм,
    ввійти в твій дім,
    і щойно через сотні літ,
    прийде загін розкопувати місто,
    волів би я, аби мене знайшли,
    заскоченого у твоїх обіймах,
    засипаного попелом новим.

    ----------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Коментарі: (2)


  31. Олена Побийголод - [ 2019.09.07 20:34 ]
    1985. Із в’язниці КДБ у Києві
    Із Ірини Ратушинської (1954—2017),
    православної українки, яка вважала себе росіянкою

    Батьківщино, ти врастаєш в ребра!
    Почекай, не силуйся надмір!
    Так нечасто ти на ласку щедра.
    Ти жорстока, мов біблійний звір.

    Знову дощ періщить по бетону,
    хлюпотить по ґратовій броні.
    Дай вдихнути волю завіконну
    крізь намордник сірий на вікні!

    Так, чекати ласки тут - це хиба,
    біль втаю, знайду собі вузду.
    Я візьму сьогодні пайку хліба
    і на завтра частку відкладу.

    Скільки часу вірш мені ховати,
    вчувши брязкіт камерних ключів?
    Скільки тицьнеш ти мені крізь ґрати
    довгих злих ночей та лютих днів,

    Батьківщино? При твоєму дбанні -
    складно залишатись у житті...
    Чи далеко мій етап останній,
    щоб могла травою прорости

    ти крізь мене, стати наді мною,
    вітер відігнавши до зірок?
    Втім, зажди, не треба ще відбою:
    бачиш - не дописаний рядок
    головний.

    (вересень 2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  32. Петро Скоропис - [ 2019.09.06 09:51 ]
    З Іосіфа Бродського. 1 вересня 1939 року
    День звався "перше вересня". Дітва
    ішла, догідно осені, до школи.
    А німці підняли тоді смугастий
    шлагбаум по́ляків. І, з гулом, їхні танки,
    як нігтем шоколадну фольгу, враз
    розгладили уланів.
    Став чарки
    і зіп’ємо горілки за уланів,
    за першістю у спискові мерців,
    як в класнім списку. І шумують знов
    берези вітру, і лягає листя,
    немов на зронену конфедератку,
    на дах домівці, де дітей не чути.
    І хмаровиська з гуркотом повзуть,
    минаючи заціплі її вікна.

    ----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  33. Олена Побийголод - [ 2019.09.05 09:53 ]
    1839. Росії (уривок)
    Із Олексія Хом’якова (1804-1860)

    Хоч під твоїм державним зором
    народи злякано мовчать,
    і сім морів невгавним хором
    тобі віщують благодать;

    хоч ти криваву громовицю
    нагнала аж за пруг кудись -
    своєю славою та міццю,
    усім цим пшиком не хвались!

    Були імперії грізніші:
    з семи горбів великий Рим
    півсвіту силоміць притишив
    наперекір богам старим;

    торкнулись Альп сини Алтаю,
    володарі семи вітрів;
    й лилося сонце на безкраю
    царицю західних морів.

    І що той Рим? І де монголи?
    Куди подівсь халіфів трон?
    І ось уже безсилий, кволий
    занепадає Альбіон...

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  34. Вероніка Головня - [ 2019.09.04 13:53 ]
    Не свята... Із В.Ляшкевича
    • •
    Встревожит память одиночества черта,
    Ищи не в зеркале, что ты ещё всё та.
    И не суди свои дороги слишком строго,
    Ведь в счастье правосудия немного,
    Да будет неподсудна теплота...
    Жива в желаньях века золотого?
    Так радуйся тому, что не свята!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | "Не свята"


  35. Олена Побийголод - [ 2019.09.03 15:27 ]
    1940. Ліричний відступ (уривок)
    Із Павла Когана (1918—1942)

    ...Хай не шукають щось крутійське
    в тім наспіві, що я сурмлю:
    повітря я люблю російське,
    російську землю я люблю.

    Я вірю, що ніде у світі
    такої більше не знайти,
    де б так дмухнув на ранок вітер
    теплом та димом з висоти...

    Де знайдете, чужі витії,
    берези, як у цім краю?
    Я б здох як пес від ностальгії
    бодай і в райському гаю.

    А ми ще дійдемо до Ганга,
    а ми ще умремо в боях,
    щоб від Японії до Англії
    Держава сяяла моя.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  36. Олена Побийголод - [ 2019.08.28 06:11 ]
    1933. Горець
    Із Осипа Мандельштама (1891-1938)

    Ми живем, ніби щезла країна з-під ніг,
    нас дочути - ніхто і за крок би не зміг,
    а коли хтось рече з гучномовця -
    то згадає кремлівського горця.

    В нього пальці, як гусені, білі й слизькі,
    і слова непогрішні - як гирі, важкі,
    і тарганські сміються очища,
    і халяви лисніють зловіщо.

    Вколо нього - юрма тонкошиїх вождів,
    він милу́є того, хто йому догодив.
    Хто - мекече, хто - кряче, хто - хниче,
    він один всім бубоче та тиче.

    Як підкову, дає за указом указ -
    кому в пах, кому в лоб, кому в око якраз.
    Кожна страта у нього - малина,
    й міцна постать, аж як в осетина.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  37. Петро Скоропис - [ 2019.08.26 14:50 ]
    З Іосіфа Бродського. Е. R.
    Спочатку виростуть гриби. Після
    підуть дощі. Дай Боже, аби хтось,
    дощами тими тішачись, та вимок.

    Принаймні, за оказії не раз
    тут, в матовім серпанку півпідвалу
    кав’ярні, де пітні молодики
    казна-чого очікують од юнок,
    а чоловічий хор на стертій плівці
    похабно розголошує ім’я
    тієї, що її уже вовіки
    сюди ніхто не верне, – я не раз,
    принаймні, користатиму нагоду
    в кутку своєму сидьма, без жури
    метикувати, чим воно кінчиться.

    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  38. Олена Побийголод - [ 2019.08.26 07:48 ]
    1922. Расєя (в скороченні)
    Із Сергія Єсеніна (1895-1925)

    Знов тут б’ються, пиячать і плачуть
    під частушку докучну якусь.
    Проклинають невдачливу вдачу,
    проминувшу спогадують Русь.

    Тут у кожного - втрати та хиби.
    Зелень травня! Та червня блакить!
    Чи не з того - мертвотою ніби
    над цією гульбою чадить.

    У очах - навіженість юроди,
    у речах - бунтівне сум’яття...
    Їм до болю самих себе шкода,
    що знічев’я згубили життя.

    Ні! Не впустять забави своєї, -
    їм безглуздості дано сповна.
    Ех, Расеє моя... Расєя...
    Азіатська - як є - сторона!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  39. Олена Побийголод - [ 2019.08.23 18:01 ]
    1940. Станси (уривок)
    Із Анни Ахматової (1889-1966)

    В Кремлі не йде життя – Петро це певно знав,
    там звірства древнього іще кишать мікроби;
    Бориса дикий страх і всіх Іванів злоби,
    і самозванців чвань, і брак народних прав.

    (2015)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)


  40. Нінель Новікова - [ 2019.08.23 15:39 ]
    Маленька чорна сукня... Якiв Баст
    Накотяться хвилі душевні з таємних глибин
    І м’яко затихнуть, впадаючи в лагідну сутінь.
    Народжена ніжність, фарбована в аквамарин,
    Плете візерунки на чорній кримпленовій сукні.

    Зариюсь щокою у гриву розпущених кіс…
    Вдихну аромати п’янкої знемоги парфума.
    Незримо відпустить страховки таємної трос.
    Ми разом. Удвох. Ми кохаємо. От і вся дума.

    Чарує японське в розкосих і темних очах
    І усмішка в рисах тонких пустотливо блукає…
    В пітьмі накриваю своїм поцілунком уста,
    Продовжити муку солодку ще трохи бажаю…

    Я весь розчиняюсь в тобі. В насолоді тону.
    Уміло веду у чутливому танці прелюдій.
    Із місячним променем лину у казку ясну,
    І стукає серце, мов залпи гарматні, у грудях.

    Рука ніжно гладить плече і по спині веде,
    А ти пригортаєшся міцно і стогнеш в обіймах.
    Було це давно. Та мені все на згадку іде
    Парфум «Може бути» і застібка сукні надійна…

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  41. Олена Побийголод - [ 2019.08.22 12:35 ]
    1920. Поеза урядові (уривок)
    Із Ігоря Сєверяніна (1887-1941)

    Той уряд, що нацьковує цензуру
    на мислячих, - повинен впасти вмент, -
    отак, як виставляю я цезуру,
    щоб владу відокремити ущент.

    Якщо ж суспільство нехтує огидно
    пригнічуванням геніїв своїх -
    воно такого уряду і гідне,
    й повік йому спокутувати гріх!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  42. Петро Скоропис - [ 2019.08.21 12:09 ]
    З Іосіфа Бродського. На століття Анни Ахматової
    Сторінку і вогонь, колосся і жнива,
    сокири лезво і утятий нею волос –
    Бог береже усе; а над усе – слова
    любови і прощень, як особистий голос.

    В них б’ється рваний пульс і чути кости хруст,
    і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
    бо це життя – одне, вони зі смертних уст
    дохідливіш звучать, ніж у горішній ваті.

    О, Величе Душі, – уклін через моря,
    за те, що їх знайшла: тобі, і праху жменьці,
    спочилій у землі завдячених вірян
    за мови Божий дар у німоті вселенській.

    -----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  43. Олена Побийголод - [ 2019.08.20 14:08 ]
    1920. Дві Росії (уривок)
    Із Василя Олександрівського (1897-1934)

    Біле розложисте поле,
    віхи край довгих доріг;
    серце від смутку та болю
    я захистити не міг.

    Млиста негода злоститься...
    Скільки триватиме це?
    Чорна загострена птиця
    креслить у вітрі кільце...

    Русе блідава! Де саме
    норов захований твій,
    поза якими лісами
    піниться буйства напій?

    Хто у диявольській требі
    п’яну тебе вколисав?
    Світлої усмішки в тебе
    зроду я ще не вбачав...

    Крізь напівморок неволі
    я тільки й бачити міг:
    біле розложисте поле,
    віхи край довгих доріг...

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  44. Олена Побийголод - [ 2019.08.18 10:06 ]
    1920. Тобі, Росіє
    Із Сергія Буданцева (1896—1940)

    Осінній день згаса поволі
    над неосяжністю землі;
    знов по твоїй скорботниій долі
    поллються з неба сльози злі.

    В старих розлогах мовчазливих,
    в сумних димах далечини –
    рятунку від страждань жахливих
    твої очікують сини.

    До кого з них ти мовиш слово,
    кого позбавиш кривд і кар,
    кому віддатись ти готова,
    припоручити цей тягар?

    Сувора мати! О, Росіє,
    чому твій погляд так застиг?
    Яка довічна дума тліє
    у тихих просторах твоїх?

    Когось благословляє вітер,
    чи проклинає на краю? -
    Та хто впізнає в цілім світі,
    хто душу всю збагне твою?

    Та хай і так. У лиходенні,
    в безодні смутку й гіркоти,
    у цій скорботі нескінченій -
    любима хворобливо ти.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  45. Володимир Бойко - [ 2019.08.17 23:24 ]
    Я пам'ятаю тоскні муки (переклад з О. Блока)
    Я пам'ятаю тоскні муки:
    Ніч дотлівала край вікна;
    Її заламувані руки
    Ледь мріли при світанку дня.

    Усе життя, дарма прожите,
    Принижувало і пекло;
    А там, зростаючи щомиті,
    День золотів над міста тлом.

    Квапливі кроки перехожих
    Частішали попід вікном;
    І дощ купався у калюжах,
    Бульки пускаючи кругом.

    Здавався ранок нескінченним,
    Та він розради не приніс;
    І проливався надаремне
    Весняний дощ бурхливих сліз.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.62)
    Прокоментувати:


  46. Ігор Якименко - [ 2019.08.15 16:25 ]
    Із Омара Хайяма
    *****
    Хто зрозумів життя, той вже не поспішає,
    Смакує кожну мить і навкруги спостерігає.
    Як спить малюк, як молиться старий,
    Як дощ іде, як сніг в руках зникає.
    Він поміча в звичайному неперевершену красу,
    В заплутаному - найпростіше розв'язання,
    Завітну мрію знає як здійснити чарівну,
    Він п’є життя, і сподівання на душі рятунок має.
    Він зрозумів, що щастя не в грошах,
    Їх кількість не врятує від нещастя.
    Та як живеш з синицею в руках,
    То з журавлем чека розчарування.
    Хто зрозумів життя, той розуміє сенс речей,
    Кінець шляхетніше життя самого,
    А розуміти все й не дивуватися, страшніше,
    Аніж не вміти і не розуміть нічого.

    15.08.2019


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Олена Побийголод - [ 2019.08.15 12:08 ]
    1916. Непоправно
    Із Зінаїди Гіппіус (1869-1945)

    Це - невідновно. Та непоправно.
    Хоч мий водою, хоч бий поклони.
    По нас проїхав - навмисно явно -
    дебелий вершник, чий кінь - червоний.

    У твані в’язнуть його копита,
    де вкупі - подвиг та смерть безславна,
    де крові й гною - хоч їж, досита...
    Повік. Назавжди. І - непоправно.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  48. Нінель Новікова - [ 2019.08.14 12:02 ]
    Скільки примх у коханих... Анна Ахматова
    Скільки примх у коханих завжди!
    У нелюбої примх не буває.
    Я радію, що шепіт води
    Також сном крижаним засинає.

    І я стану – Христос, поможи! –
    На цей пОкрив, крихкий і прозорий,
    Ти листи мої всі бережи –
    Нас нащадки розсудять нескоро.

    Щоб вирАзніше і яскравІш,
    Ти їм бачився, мудрий і смілий,
    В біографії славній твоїй
    Хіба можна лишати пробіли?

    Надто вабить питво це земне,
    Надто щільні любовнії сіті.
    Може справді колись і мене
    По підручниках вчитимуть діти.

    І, смакуючи повість сумну,
    Приймуть з посмішкою лукавою.
    Ти, кохання не дав таїну,
    Обдаруй хоч гіркою славою.

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (8)


  49. Олена Побийголод - [ 2019.08.13 10:52 ]
    1916. Росія
    Із Андрія Бєлого

    Дворогий місяць.
    Блищить полинь.
    Дорогу місить
    нежвавий кінь.

    Як завжди, сила
    нічних сичів
    у ніч злетіла -
    не на спочив.

    Темніють жерді
    сухих грабин;
    німіють тверді...
    Стою - один.

    Тут щезник зліший
    блука в лісах,
    тут вершник й піший -
    зникає в снах.

    Гризуть тривоги,
    гуде чоло:
    нема дороги,
    і не було.

    Руді болота,
    примар вогні,
    гнилля мерзота,
    трухляві пні.

    (2019)юююююююю


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  50. Олена Побийголод - [ 2019.08.09 07:40 ]
    1915. Молитва
    Із Анни Ахматової (1889-1966)

    Приречи мені млявість та тугу,
    задихання, безсоння та жар,
    відбери і дитину, і друга,
    по умінню пісенному вдар... -

    так молюся, нестямно та яро,
    поперед причастившись натще, -
    щоб ота над Росією хмара
    пройнялась і промінням іще.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.45) | Самооцінка 5
    Коментарі: (10)



  51. Сторінки: 1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   38