ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.07.07 08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.

Борис Костиря
2025.07.06 22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!

Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,

Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.

Світлана Пирогова
2025.07.06 18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.

Євген Федчук
2025.07.06 16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув

Олександр Сушко
2025.07.06 10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.

Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,

Віктор Кучерук
2025.07.06 05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.

Борис Костиря
2025.07.05 21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,

Юрій Лазірко
2025.07.05 19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна

підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина

С М
2025.07.05 10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів

зажди хвилину бо не теє щось

Віктор Кучерук
2025.07.05 06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.

Борис Костиря
2025.07.04 17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,

Віктор Кучерук
2025.07.04 16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.

Віктор Насипаний
2025.07.04 12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м

Ярослав Чорногуз
2025.07.04 06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить

Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана

Євген Федчук
2025.07.03 21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.

Іван Потьомкін
2025.07.03 21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому

С М
2025.07.03 10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій

у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі

Юрій Гундарєв
2025.07.03 08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…

Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу

Віктор Кучерук
2025.07.03 05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.

Борис Костиря
2025.07.02 21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,

Юрій Лазірко
2025.07.02 17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.

Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,

Віктор Кучерук
2025.07.02 05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.

Юрій Лазірко
2025.07.02 03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!

Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,

Федір Паламар
2025.07.01 23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –

Леся Горова
2025.07.01 22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!

Багрянисто зірка догорає,

Борис Костиря
2025.07.01 21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", "Телеграмі",
його телефон
не відповідає.

Данько Фарба
2025.07.01 21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це -  вперед. 
Я краще все перетворю на сміх і попіл. 
Забуду ключ від усіх своїх дверей. 
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.

Закриюся від натовпу плащем. 
Пройду як ніж через вершкове масло. 
Залишуся заручни

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ірина Вовк - [ 2017.08.13 09:33 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява ІІ (продовження13)
    З'ЯВА II

    Ассахар чекає. Входить Юда.

    ЮДА
    Добре, що ти тут... Вертаюся від Нього—
    від Нього... знаєш...

    АССАХАР
    Чому такий блідий?
    Тремтиш цілий...
    Твій зір промінить полиск хворобливий...

    ЮДА
    То тільки привид твій...
    А я здоровий... спокійний...
    ...Вертаюся від Нього...

    АССАХАР
    Ти змінився!
    А нещодавно—іншим був.

    ЮДА
    Сьогодні я інший, ніж учора був...
    а вчора був іншим, ніж завчора...
    ... Я вертаю
    від Нього—чуєш...

    АССАХАР
    Чую... Мовив тричі мені про це...

    ЮДА
    Я повертаю
    від Нього... Споживав вечерю з нами...
    зі мною споживав...
    Смерть порохняву згадував... Мовляв,
    близька Його година...
    Відчуває...
    Скажи, чи знає Він про те,
    що прагну помсти?

    АССАХАР
    Про що ти мислиш...
    То ж хіба Він бачить,
    як кругом нього буряться... і стежать...
    Я впевнений,
    тебе Він не осудить...

    ЮДА
    (замислено)
    Він не осудить... А одначе вчора,
    коли був тут... у мене... дивним зором
    на мене споглядав...

    АССАХАР
    Його вразили,
    можливо, твої розкоші... багатство?..

    ЮДА
    Хотів би Він, щоб я роздав убогим
    увесь маєток... а усіх невільних
    вернув на волю..
    ... Щоб я це вчинив!!.
    (Тихо.)
    Під час вечері Він мою прислугу
    взивав—братами...
    Слуги—мої браття! Ха-ха-ха-ха!
    (Кричить до служби.)
    Сюди покличте всіх моїх невільних!

    Слуга відходить.

    АССАХАР
    Ти що задумав—розкажи?

    Входять невольники.

    ЮДА
    (до них)
    Чи чули, що ви мені братами є?!

    (До старшого тремтячого невольника.)
    Ти—старший
    посеред них... Анез—тобі ім'я...
    ти від сьогодні вільний...
    ти є братом... Сідай зі мною!
    Ну, сідай!

    АНЕЗ
    Не смію...Пане!

    ЮДА
    Ба? Чому не смієш?
    Є мені братом—і не смієш сісти?..
    (до служби)
    Шмагайте батогом його—а добре!
    Може, нарешті набереться зуху
    до свого брата??
    Геть із ним!

    Невольники виходять.

    АССАХАР
    Що все це значить?

    ЮДА
    Наказав би всіх
    порізати на смерть... і їх ячанням
    свій власний біль притлумити!..
    Якби ж то
    ти тільки знав, як сильно я терплю!

    АССАХАР
    Вгадати легко... Бо ж учора бачив
    її—дочку Магдалю—
    коло ніг Пророка...

    ЮДА
    Ані слова більше про неї!
    Я терплю над силу!

    АССАХАР
    Одне лиш залишається—помститись!
    І спокій твій повернеться
    небавом...

    ЮДА
    Так... Та коли ж проб'є він...
    коли надійде помсти час?!
    Коли?!

    З'являються люди від Сангедріона—
    Ассахар спостерігає їх.

    АССАХАР
    Можливо швидко... Скористати треба
    із благодатної пори...

    (Зустрічається в дверях з Сангедріоном—
    обмінюється значимим поглядом—
    відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  2. Ірина Вовк - [ 2017.08.13 09:23 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІV. З'ява І (продовження12)
    ДІЯ ІV

    З'ЯВА І

    Ассахар і посланці Сангедріона.

    АССАХАР
    Ще його нема...

    ПОСЛАНЦІ
    Почекаймо хвилю—можливо
    надійде...

    АССАХАР
    Я сумніваюсь,
    чи навіть говорити з вами схоче...
    Завжди, коли про вас що-небудь чув,
    увесь аж трясся... пінився... і дихав
    скаженістю...

    ПОСЛАНЦІ
    А мо, вже злагіднів... До нас ненависть
    верг на Пророка...

    АССАХАР
    Певно, що тепер
    найлегше вам до нього промовляти...

    ПОСЛАНЦІ
    Мусить нам допомогти...

    АССАХАР
    Чи ж його поміч
    є назагал конечна?

    ПОСЛАНЦІ
    Ми завжди були Пророку ворогами...
    Та свідоцтва
    супроти нього є, на жаль, безсилі...
    А мова Юди —
    Вчителя погубить.

    АССАХАР
    Чи й справді
    згуби Вчителя запрагли?

    ПОСЛАНЦІ
    Коли Він житиме—то що нам зостається...
    До себе люд приваблює...
    Обходить Закон...
    Царем себе взиває...

    АССАХАР
    А де ж воно—те царство... жебрака...

    ПОСЛАНЦІ
    (з іронією)
    Мовляв, не з цього світу!

    АССАХАР
    Не з цього світу! Ха-ха-ха!

    ПОСЛАНЦІ
    Піде небавом... на тамтой—
    до себе.

    АССАХАР
    Якщо конечно хочете вже смерті
    того царя без царства — поміч Юди
    вам мусить бути певна...

    ПОСЛАНЦІ
    І на тебе — немало числимо!
    Йому ти милий... Маєш з ним довіру...
    і погляди... симпатію... Ти можеш
    допомогти нам! А тоді
    віддячимо тебе по-королівськи.

    АССАХАР
    Вчиню усе,
    що буде в моїй силі...

    ПОСЛАНЦІ
    Щось не вертає... Мусим відійти...
    Близька година спільної молитви.
    Відправимо її — вернемо знову...
    А ти тим часом?..

    АССАХАР
    Я зостанусь тут...

    ПОСЛАНЦІ
    І не забудеш... будь здоров, наш друже...

    АССАХАР
    То будьте й ви здорові...

    Пауза.

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  3. Ірина Вовк - [ 2017.08.12 08:05 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява VI, VII (продовження11)
    З'ЯВА VІ

    Магдалена сама. Хвилю стоїть нерухомо.
    Напливають на неї спогади.


    МАГДАЛЕНА
    Як встав—так і пішов!
    Усе покинув!.. І ту кімнату, де йому дала
    я стільки щастя... стільки насолоди?!
    Вона є поруч... поруч—за стіною...
    О, в ній ще чути окрики кохання!..
    А як тіла єднаються тут наші...
    сплітаються... і в'яжуться в гарячих,
    як пал, шалених утисках розкошів!
    В очах лиш блискавиці та імла...
    І темрява... І, врешті, непритомність!..
    А потім—учта!..
    Хто ж, хто в Юдеї мешкає—не знає
    Іскаріота учт?
    (Сахається, огортається шатами,
    дрижить.)

    А зараз я нужденна... помарніла...
    перса запали... Голод... голод гонить—
    і настигає... шарпає і мучить!
    О скільки часу не було нічого
    в моїх устах—лишень вода і хліб!..
    ...Та учта Юди!.. Пахощі, як море...
    веселка барв—то квіти...
    квіти... квіти...
    тарелі золоті... з ебану дзбани...
    потири срібні—мов тіла мідяні,
    то чорні й білі—ген повипинались
    із повені квіток!..
    Он дзвонять чари сміхом кришталевим
    уповні срібноп'яного вина...
    Солодко плачуть флейти...
    М'яко стелять арфи...
    Цілують ревно цитри...
    Барв веселка!.. І море пахощів!..
    1 відтінків потік!..
    І все це тут було! При всьому цьому
    і над усім цим—я була!
    Ось тут... ось тут! Я все це відчувала...
    вслухала... бачила!

    (її погляд падає на місце,
    де стояв Христос.)
    тут ба..чи..ла ті очі—такі великі,
    слізні і смутні!
    Ні!
    Бути довше тут не можу! Надто
    все це живе в мені!
    Живе в мені!
    ... І ті смутні, великі, слізні очі!

    (Огортається шатами—вибігає.)

    З'ЯВА VІІ

    Юда стає на порозі. Магдалена сахається.
    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Пусти мене... пусти—благаю, Юдо—
    назавше!

    ЮДА
    Зачекай... Не залишай...
    Зостанься
    при мені... зостанься!

    МАГДАЛЕНА
    ... Юдо, ти визнаєш Пророка!

    ЮДА
    Я визнаю?! Ха-ха-ха-ха!
    Відкіль ти знаєш?

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю, Юдо!

    ЮДА
    Брехня! Ненавиджу Його, бо Він забрав
    мені тебе!

    МАГДАЛЕНА
    Нещасний, що ти кажеш?

    ЮДА
    Ненавиджу Його—повторю ще раз.
    І я до Нього більше не піду,
    лишень зостанься при мені... зостанься,
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (приголомшено)
    Не підеш
    до Нього більше?
    Чи правду кажеш?

    ЮДА
    Як правда, що кохаю тебе щораз палкіш...
    що в'яну з туги... з розпачу
    вмираю... по втраті за тобою...

    МАГДАЛЕНА
    Що ти мовиш? Подумай, Юдо...
    Подумай!

    ЮДА
    Знаю добре... Магдалено...
    (Шепоче.)
    Ти молода... я молодий...
    щасливі ж будьмо!
    життя попереду... і розкоші... і шали...
    Зостанься лиш... зостанься…

    МАГДАЛЕНА
    (борючись решкою волі)
    Відпусти...
    пусти... на Бога!

    ЮДА
    Не відходь... зостанься!
    Згадай кохання наше...
    Спогадай,
    о Магдалено—цю поляну квітів,
    де розпинала ти колись для мене
    намети у сто барв...

    МАГДАЛЕНА
    (поволі поступаючись)
    Поляну квітів... сонячну...

    ЮДА
    Вернуться
    минулі хвилі насолод... вернуться...

    МАГДАЛЕНА
    Вернуться...

    ЮДА
    Зорею осяйною запалаєш
    для мене знов!..
    Краса твоя воскресне
    в любовнім захваті...
    Своїм багаттям збудиш
    в мені бажання жити...

    МАГДАЛЕНА
    Я воскресну... запломенію... і роздую жар...

    ЮДА
    Пісню пісень ми виспіваєм разом...
    бажань вогнисті струни
    я напинати буду на перса—
    твої перса арфові... Я добуду
    з тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Добудеш з мене?..

    ЮДА
    Окрик ошалілий...
    розбурханої бурі...
    шум вітрів, що гнані шалом пожадань...
    трем породіллі, що глиб землі пронизує!..
    Добуду все!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо...

    ЮДА
    Дихнуть на тебе промені весни...
    Узвишшя твоїх перс тоді запахнуть
    медовим, наче квіти, благовонням...

    МАГДАЛЕНА
    О, не кажи вже більше— не кажи!

    ЮДА
    А твоє лоно
    в імлі весняного легкого пуху—буде
    мені колискою тужливих пожадань...
    всепожираючих...

    МАГДАЛЕНА
    О Юдо...


    ЮДА
    ...Твої руки, ніби сніжні крила
    ясного херувима, обплетуть
    мені рамена... Вознесуться
    аж ген на високості морочливі—
    і мене вергнуть... вергнуть на краю
    крутої скелі—над самим обривом
    розко́шів неземних...

    МАГДАЛЕНА
    Не треба, Юдо...

    ЮДА
    Мене огорнеш там своїм волоссям...
    ... А я, мов журавель, коли на нього
    проміння сонячне пливе—примружу очі—
    (Тихо.)
    змилю дорогу...

    МАГДАЛЕНА
    (майже мліючи)
    Юдо...

    ЮДА
    (тримає її маже непритомну)
    Гей, раби!

    Входять раби.

    ... Несіть килими—що, немов веселка,
    котру Отець вгорі розп'яв надземно,
    коли потопу наказав утихнуть...
    ... Готуйте ложе, тільки ложе з квітів,
    де ще не спочивав ба навіть погляд
    людський!..
    (Нахиляється до Магдалени.)
    Шат нам не треба!..

    СЛУГА
    (вбігає схвильваний)
    Йде твій Вчитель, Пане!

    МАГДАЛЕНА
    (раптово притомніючи)
    Пророк іде!

    ЮДА
    (до прислуги)
    Я не впущу Його сьогодні...
    (До Магдалени)
    Глянь... олійки,
    яких не гідне жодне людське тіло!

    МАГДАЛЕНА
    (простягає руку)
    Дай мені їх... дай!..

    ЮДА
    (нахиляючись до неї)
    ...Яких не гідне жодне людське тіло!

    СЛУГА
    Що ж чинити маю,
    коли надійде Вчитель твій?..

    ЮДА
    (з іронією)
    Сьогодні
    нехай шукає іншої господи!

    МАГДАЛЕНА
    (виривається з обіймів)
    Я Йому служити буду!
    (Вибігає.)

    ЮДА
    (стоїть непорушно,
    потім знервовано мовить)
    Ще Його прийму...
    Агей, невольники...

    Заходять невольники.

    Готуйте но вечерю!

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  4. Ірина Вовк - [ 2017.08.12 08:13 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІІІ. З'ява ІV, V (продовження10)
    З'ЯВА IV

    На порозі показуються Магдалена і Аре.

    АРЕ
    Не заходь туди, благаю, Пані...

    МАГДАЛЕНА
    Мушу... мушу... Аре...

    АРЕ
    Ти ж бачиш, Пані, се бо ті кімнати,
    в котрих ясніла сніжним своїм тілом,
    як сяйво місяця ряхтить, іскриться сріблом
    у мороці гущавини лісної...

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожся, Аре!
    Тепер не розсріблюся давнім блиском!
    В бігу безперестаннім за Пророком
    зчорніла вся, як нива золотиста,
    в яку щодень вціляли блискавки.
    Ось бачиш—похилилася і пилом
    припала придорожним...

    АРЕ
    Так чому ж
    все прагнеш увійти в оті кімнати,
    де...

    МАГДАЛЕНА
    ... пломеніла, як злотисті лати...
    У сильних світу збуджувала трем
    зміїний... Блискавкою тіла,
    що сяяло крізь шати, розхиляла
    уста—і вже назавше в'яли
    на них слова від тліючих жаринок
    палких бажань...

    АРЕ
    Якщо ж ти, попри все, ще пам'ятаєш,
    ким ти була тоді у цих порогах..

    МАГДАЛЕНА
    Так... пам'ятаю все, Аре... Однак
    мене жене до тих порогів туга,
    як буря звихрена... Волосся розвіває...
    тріпоче шатами... і дме... свистить...
    шумить... і без кінця жене!!!

    АРЕ
    Вернися звідти, Пані!..

    МАГДАЛЕНА
    Ні... Не вернуся вже! Переступлю
    я ті пороги... Бо ступити мушу...
    мушу!

    АРЕ
    Згадай Пророка і вернися вчасно...

    МАГДАЛЕНА
    Постійно пам'ятаю—і тому
    з такою спрагою біжу до тих порогів!..

    АРЕ
    Ти можеш, Пані, легко помилитись
    дорогою...
    до Вчителя...

    МАГДАЛЕНА
    Не треба
    лякатися, Аре! Іду—весь час...
    весь час іду за з'явою цією
    надземною, що раз... спостерегла!
    Хто зможе вирвати з глибин душі моєї—
    смутні... великі... слізні Його очі!
    Впеклися, в'їлися глибоко мені в серце
    і вже здається, що душі не маю,
    лишень смутні... великі... слізні очі!!!


    АРЕ
    Піду відсіль...

    (Відходить непомітно для Магдалени.)

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до Аре)
    Тут я узріла їх—смутні і слізні!
    Ось тут вони поглянули на мене...
    тут наді мною плакали... а сльози
    з отих очей спадали мені в серце
    вогнистою лавиною... палили
    пеклом... гризли лютим болем...
    і капали, немов криваві ружі, углиб душі —
    і все... пекли... пекли!!!
    А очі все дивилися—такі
    смутні... великі... слізні Його очі!

    (Переступає поріг.)

    З'ЯВА V

    Входять невольники. Прислуга—Магдалена.

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Геть звідсіля, ганебно дівко!

    II-й НЕВОЛЬНИК
    Геть звідсіля, брудна ганчірко!

    МАГДАЛЕНА
    Я...

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    До вуличних калюж— там твоє ложе!

    МАГДАЛЕНА
    Я ж... Я ж...

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Брудне тебе ганчір'я покриває...

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Чи там під ним ховаєш свою вроду?

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Атьху!
    Смердиш! Несе гидким зловонням
    від твого тіла...

    МАГДАЛЕНА
    Я... Я—Магдалена!


    НЕВОЛЬНИКИ
    (вітають її сердечно)
    Вибачай...
    Пробач...
    Даруй нам, Пані!

    Магдалена оглядається довкола.
    Дивиться питально на прислугу.

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Даремно чекати будеш...
    Пан бо наш змінився дивно...

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Як давно—
    останній раз вінці повимітали...

    ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Вже окрики веселощів завмерли
    в тих стінах...

    МАГДАЛЕНА
    (здивовано)
    Чи то правда? Розкажіть!

    І-й НЕВОЛЬНИК
    Ти першою сюди зайшла від учти
    тодішньої!

    МАГДАЛЕНА
    Яка тому причина,
    що Пан ваш так змінився?

    ІІ-й НЕВОЛЬНИК
    Натерпівся... дуже...
    із туги за Тобою...
    Все чекав на Тебе, аж пішов нарешті
    сам до Пророка...

    МАГДАЛЕНА
    Сам...
    Що чую? Пан ваш—до Пророка?

    ІІІ -й НЕВОЛЬНИК
    Покинув все... Як встав—так і пішов.

    МАГДАЛЕНА
    Я мушу тут зостатися!
    О дайте
    тут залишитися мені, благаю вас!
    Мене саму облиште... ані кроку
    я далі не ступлю... Втулюсь ціла
    в оту заслону—і зостанусь хвилю...
    На мить одну... Благаю вас—лишіть!
    Згадайте тільки, чи коли кого
    хоч раз я скривдила?!

    (Слуги переглядаються між собою).

    Була до вас ласкава
    і добра Пані! А тепер благаю—
    як про велику ласку—відійдіть!

    (Слуги вагаються хвилину, тоді відходять).

    (За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  5. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:25 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІІ.З'ява ІІ,ІІІ (продовження9)
    З'ЯВА II

    Юда. Входять посланці Пророка.

    ПОСЛАНЦІ
    Від Вчителя —вітаєм тебе миром!

    ЮДА
    Я серцем радісним вітаю вас, братове!

    ПОСЛАНЦІ
    Нас Вчитель посилає...

    ЮДА
    Честь Йому...

    ПОСЛАНЦІ
    Коли це мовимо—
    у місто Вчитель входить...

    ЮДА
    Поклін Йому віддайте від слуги...

    ПОСЛАНЦІ
    В твої пороги Він уступить, Юдо...

    ЮДА
    Він—Пророк Господній!

    ПОСЛАНЦІ
    Казав, що Йому треба бути
    в твоїм домі...

    ЮДА
    Відкіль мені та ласка? Ознайміть
    мою прихильність Пану,
    що споглянув
    ласкаво зверху на мою дрібноту...

    ПОСЛАНЦІ
    Хай Бог з тобою буде.

    ЮДА
    З вами теж, братове...

    Посланці відходять.

    З'ЯВА III

    Юда—Ассахар

    АССАХАР
    Вони тут—у тебе?

    ЮДА
    Так...
    Сповістили про прихід Пророка.

    АССАХАР
    Пророк тебе навідає?

    ЮДА
    Дивуєш...
    Не знаєш, певно, що Пророка учнем...

    АССАХАР
    Я знаю... знаю... однак не можу
    збагнути...

    ЮДА
    Зрозумієш скоро... Скажу тобі...
    ніщо не утаю...
    тобі я довіряю,
    друже... вірю у відданість твою...
    Отож скажу тобі про те, що так давно
    мене тривожить...
    Ти один лиш гідний,
    щоб не ховав я жодних таємниць.

    АССАХАР
    Я за довіру—вірністю віддячу.

    ЮДА
    (понижує голос)
    Вона—дочка Магдалю з тої хвилі—
    ти пам'ятаєш—зникла... бо пішла
    за Ним... за тим...
    Пророком!

    АССАХАР
    Скільки перетерпіти ти мусив, Юдо!

    ЮДА
    Я в терпіннях вився...
    конав від болю... А кривава паща
    мої терзала груди... жерла... рвала
    завмерле серце на шматки... лизала
    покручені від муки мої члени...
    ні... не міг я більше
    без неї жити—ні, не міг!

    АССАХАР
    Тобі від всього серця співчуваю, Юдо...

    ЮДА
    І рек нарешті: піду до Пророка...
    і стану Його учнем...

    АССАХАР
    Щоб забути швидше...
    і втихомирити терпіння...

    ЮДА
    Ні... ні... ні—я не для того...
    (Тихо.)
    Пішов, бо думав, що... її знайду там,
    що вона при боці Пророка—думав...

    АССАХАР
    Як то—не було
    її при ньому—кажеш?..

    ЮДА
    Дотепер нема!

    АССАХАР
    Втрачаєш вже надію... звідсіля—
    терпіння більші...

    ЮДА
    Ассахаре, ні! Що там її не бачу—
    то страждаю від того дуже,
    але теж тому
    із кожним днем все більшає надія,
    що Магдалена вернеться...

    АССАХАР
    Повернеться... можливо...

    ЮДА
    Коли б вернула! То сльозами туги—
    мов світанковою росою—я б заперлив
    ті зоряні, квіткові її стопи...
    Позлітою, промінною від сонця.
    присипав би пороги...
    На тарелі,
    посрібленому місяцем уповні,
    я виніс би до неї своє серце,
    в рубінах болю скупане...

    АССАХАР
    Можливо... повернеться...

    ЮДА
    Постійно про це мрію! Не тільки мрію!
    Часом наяву її я бачу... чую, як тріпоче
    в моїм вікні крилом, неначе пташка
    заблукана, зі срібним переспівом
    повернення...
    Тому так часто
    Пророка залишаю і вертаю
    до свого дому... і чекаю... чекаю,
    допоки з'явиться...
    Тому прислузі
    я не дарую волі... І багатств
    своїх не розділив поміж
    нужденних.

    АССАХАР
    А коли б... побачив
    її між рою, що за Ним простягся...

    ЮДА
    Тоді би поглядом, що пекла спопеляє—
    упився б їй у вічі... і пожаром
    бажання я б обняв її цілу...
    у спразі щастя, розкошів і шалу
    упився б їй у лоно—і до ніг
    Пророка уже не впала б!

    АССАХАР
    А коли б упала?

    ЮДА
    Тоді я—Юда Іскаріот—
    постав би морем
    бездонним поміж ними...
    А ненависть,
    котру до нього відчуваю,
    я б закляв у помсту!

    АССАХАР
    У помсту? А скажи...

    (Бере його під руку і виходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  6. Ірина Вовк - [ 2017.08.11 07:43 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІІ. З'ява І (продовження 8)
    ДІЯ ІІІ

    З'ЯВА І

    ЮДА
    (сам)
    В цій голові конає мисль остання...
    На очі впала ніч... А скроні палить
    заграва пекла... То вогнисті голки
    мого волосся в'язнуть мені в мозку
    зболілому—і шарпають... і рвуть його...
    кривавлять!!!
    А серце плаче за нею—
    Магдаленою! Чому?
    Вона ж повернеться!..
    Але ж верне́, запевне...
    Верне для чого? Для багатства? Ні!..
    Погордувала ним назавжди…
    Задля мене?
    І мною теж погордувала!
    Пішла за Ним... за Назарейчиком, а я—
    ха-ха-ха-ха—а я пішов за Ним...
    Але вже більше не піду...
    О, ні! Бо може
    вона повернеться!
    (Задумується.)

    Хіба вона Його покине—задля мене!
    Не хочу більше думати про це...
    не хочу більше! Так мене тут
    (показує на голову)
    палить... болить... і рве... і шарпає...
    кривавить!
    Так це ж до того, що моя кохана
    повернеться... повернеться...
    (Кличе невольників.)
    Магдале...
    (Озирається. Продовжує впевнено.)
    Ваша Пані
    зараз повернеться—ти чуєш?!

    НЕВОЛЬНИК
    Чую, Пане!

    ЮДА
    Чому не тішишся?!!

    НЕВОЛЬНИК
    Я тішуся, мій Пане.

    ЮДА
    (хапає його)
    Чому ж не ошалів на радощах?

    НЕВОЛЬНИК
    Але ж—я тішусь,
    навіть дуже!

    ЮДА
    Добре, що дуже тішишся! Скажи,
    нехай всі тішуться—хай роблять
    все, що хочуть—на радощах—
    все їм пробачу!

    НЕВОЛЬНИК
    Добре... Пане!

    ЮДА
    Поклич їх всіх! Нехай прийдуть сюди
    і привітають, що вертає...
    Магдалена!

    Невольник відходить.

    (Наслухає.)
    О Магдалено, йдеш...
    ідеш... вертаєш!

    Входять невольники.

    НЕВОЛЬНИК
    Магдалена—наша Пані
    вертається!

    ЮДА
    Крім неї не впускайте більш
    нікого... нікого!
    н—і—к—о—г—о!

    Невольники хочуть відійти.

    Почекайте!
    Коли прийде вона—
    … найкращими олійками намажте
    її волосся!
    ... рідкісні парфуми на ноги злийте!
    ... з молока ослиць—
    уперше ожереблених—влаштуйте
    їй купелю!..
    ... а мій плащ,
    із гіацинтового пурпуру—накиньте
    їй на рамена!..
    ... Застеляйте столи! Посипте квітами!
    Вином наповніть чари!..
    Сірійські лютнярі нехай прибудуть!..
    А нумідійки—танець заведуть!
    То буде учта!

    Невольниці похиляють голови.

    А котрий з вас першим
    до мене звістку принесе, що Магдалена
    вертається—йому верну я волю...
    до столу кликну...
    Чуєте?!!

    НЕВОЛЬНИКИ
    (разом)
    Чуємо! Чуємо!

    ЮДА
    Тоді ж чому ви стоїте?..
    Чому?

    НЕВОЛЬНИКИ
    Чи учту зараз готувати,
    чи чекати,
    аж Магдалена вернеться?!

    ЮДА
    (говорить до себе)
    То правда... ще не вернула!
    Треба доперва чекати,
    аж верне—чекати!
    (До невольників)
    Геть звідси!

    Невольники хочуть відійти.

    Зачекайте! Хоч би й навіть
    прийшла—вже не прийму її.

    НЕВОЛЬНИКИ
    То не впускати—Пане?

    ЮДА
    ... Назаретянин... Я Його
    прихильник...

    (До невольників.)
    Геть звідси... Геть!

    Невольники виходять. Юда залишається...
    щось зважує.

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  7. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:15 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваVІІ (продовження7)
    З'ЯВА VІІ

    На першому плані сцени сидить Магдалена.
    Боковими дверима, ніким не помічений входить
    Лазар, завинутий у поховальний сувій.

    МАГДАЛЕНА
    Так... Розкоші нехай віддам я душу,
    мій Лазарю!
    Нехай умру...
    і вже не чую більше холодних рук твоїх,
    закостенілих, мертвих... Нехай же не дивлюсь на твої очі,
    погаслі в холоді немилосерднім ночі...
    Мій Лазарю! Ти, може, і не знав,
    як палко я тебе кохаю...

    (Впадає в глибоку і болісну задуму.)

    ЛАЗАР стає за нею.
    Мовчить.

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Як відійду відсіль—приймеш мене,
    мій Лазарю!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Прийму тебе, Маріє...


    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Ніщо тоді нас не розлучить,
    правда?

    ЛАЗАР
    (луною)
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    З тобою справді буду я щаслива!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Правдиве щастя там, куди вестиму...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Правда... правда...
    Усі земні розко́ші проминуть—
    і по собі нічого не залишать.

    ЛАЗАР
    Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Адже ж казав, що інше моє щастя...
    Чому не слухала!
    Якби ж ти міг ожити—
    у стіп твоїх лежала б,
    брате мій!

    ЛАЗАР
    (луною)
    Тоді б
    сюди ти більше не вернула?

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    Йшла би
    все за тобою... за тобою... за тобою...

    ЛАЗАР
    (луною)
    А коли б
    до тебе повернувся я, Маріє...

    МАГДАЛЕНА
    (про себе)
    О, вернися!
    Вернися, брате, перед тим, як згасну
    навіки!

    ЛАЗАР
    (твердим голосом)
    Я є тут! Маріє!

    МАГДАЛЕНА
    На Бога! Лазарю!
    О Лазарю!
    Мій брате!

    В глибині—голоси співбесідників.

    І-й БЕСІДНИК
    Як дивно палають очі Магдалени!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Кажуть,
    що очі Назарейчика сильніше
    несуть проміння.

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я вина волію і його пожарів!

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю!
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо... тихо, Маріє—
    хай нас ніхто не чує.

    І-й БЕСІДНИК
    Лице горить вогнем—
    здалека палить.

    ІІ-й БЕСІДНИК
    Обличчя Назарейчика ясніш
    від сонця,
    дотепер того обличчя
    забути я не можу!

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    То ж чому
    при Ньому не залишився?
    Приймає кожного!

    ІV-й БЕСІДНИК
    Бо він—як ми усі— вино воліє пити.

    МАГДАЛЕНА
    Мій Лазарю!
    Мій Лазарю...
    Мій брате!

    ЛАЗАР
    Тихо...
    тихо, Маріє,—
    хай нас ніхто не чує.

    МАГДАЛЕНА
    Хто воскресив тебе, на Бога?!!

    ЛАЗАР
    Він...

    МАГДАЛЕНА
    Хто-Він?!!

    ЛАЗАР
    Назаретянин...
    (Шепоче.)
    Ходи зі мною—до Нього!

    МАГДАЛЕНА
    Він воскресив тебе—для мене?
    Де Він—скажи скоріш—
    нехай до ніг Йому впаду...
    нехай подяку зложу!
    Мій Лазарю, веди мене до Нього!

    ЛАЗАР
    Ходи за мною... о, ходи за мною...

    Магдалена встає.
    Простягає руку—іде за Лазарем.
    Тим часом серед бесідників рух.
    Залишають столи—тиснуться до виходу.
    При тому чути поодинокі голоси.

    І-й ГОЛОС
    Гей! Назарейчик тут проходить,
    браття!

    ІІ-й ГОЛОС
    То, може, з нами келихами вдарить!

    III-й ГОЛОС
    З чола прекрасного
    подайте руж-вінець!
    Нехай до учти з нами тут сідає!

    V-й ГОЛОС
    Може, розкошів врешті зажадає!

    VІ-й ГОЛОС
    Що назвабливіше—
    дорогу перейде.

    АССАХАР
    Погляньте... Магдалена йде...
    до Назарейчика...
    в усій красі своїй...

    Стоїть Юда остовпілий. З ним—Аре.

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Веди мене...
    веди мене до Нього, брате мій!

    Лазар зникає в натовпі. Бесідники на голос Юди
    повертають голови. Вигляд Магдалени дивує їх.
    Відгукуються голоси.

    І-й ГОЛОС
    Тремтячу руку простягла вперед!

    ІІ-й ГОЛОС
    Жене її бажання
    невситиме!..

    ІІІ-й ГОЛОС
    Чи Назарейчика також
    піймала в сіті?

    АССАХАР
    (з іронією—до Юди)
    Глянь!
    Магдалена—
    що тебе так любить!

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій, веди...
    веди мене мерщій...

    ІV-Й ГОЛОС
    Підем назустріч...

    V-й ГОЛОС
    З повними чарками!

    VІ-й ГОЛОС
    З вінками на чолах!..

    Магдалена наближається до виходу.
    П'яні співбесідники оточують її півколом у п'яних
    утіхах і вакхичних танцях. Надолі, недосяжнім для
    глядача, проходить хоровод учнів Христа—
    з Учителем на чолі.

    МАГДАЛЕНА
    (зупиняючись коло сходів,
    що ведуть на долину)
    Я—сестра Лазаря! Ти воскресив його,
    мій Пане!
    Славен будь!
    І будь мені коханим,
    о Христе!..
    (хвилюючись, продовжує)
    Назаретянине, що принесу Тобі
    в подяку?
    Всі багатства,
    котрі я маю, покладу в офіру
    до стіп Твоїх!..
    Або ж!
    Коли людина Ти—тоді невіста—
    несу я в розкошах красу
    моїх приваб!!
    Прийми їх, Пане мій,
    к собі в неволю...

    (Розхрестила руки— розкрила шати—чекає...)

    Христос дивиться на неї довго, уважно...
    Співбесідників охоплює неспокій... переляк...
    нічим не поянена тривога.
    Чути грізні окрики.

    І
    Кров стине в жилах!

    Опускаються їм рамена—випускають з обіймів
    вакханок.

    II
    Вино у чарах гусне!

    Випадають б'ються чари.

    III
    На скронях в'януть ружі!..

    Спадають їм вінці.

    МАГДАЛЕНА
    Дивись—яка прекрасна!
    Розгорися
    моєю звабою! Візьми мене,
    о Христе!!!

    (Дивиться очікуюче.)

    Не дивишся на мене?!
    Узри—і розгоришся!

    Пауза.

    Глядиш?! Не пломенієш?!
    Рамен не розкриваєш?!
    А знаєш—я їх розірву!

    (Поступає наперед—
    раптом припадає до землі, як прицьвяхована.
    Лякливим тривожним голосом продовжує.)

    Чому так сумно
    на мене споглядаєш?
    Вся тремчу. І в'яну... І хилюся
    до землі...
    До ніг Тобі клонюся!!!
    Як же дивно
    на мене дивишся, мій Пане!!!
    Погляд Твій
    в глибини серця мого проникає!
    Я чую очі
    Твої сумні, Пророче,
    на серця мого дно сльозу роняють
    гірку! Не плач, мій Пане!!
    А то—сама заплачу!!!

    Христос усміхається привітно, смутно.
    Хоровод проходить. Бесідники стоять закам'янілі.
    Магдалена хвилину стоїть, як взята на небо...

    ЮДА
    Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    (не чує)
    Іду до Тебе..
    Йду!

    (Сходить зі сходів... Зійшла).

    Урочиста тиша.
    Луною пливуть слова невидимої вже Магдалени.

    О смутні... о слізні очі
    мого Пана...

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос.1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  8. Ірина Вовк - [ 2017.08.10 08:00 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'ява VІ (продовження 6)
    З'ЯВА VI

    Ті ж, заходить Юда.

    ЮДА
    Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
    до тебе... як тебе бажаю
    у п'янім прагнень шалі!
    Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
    від тих всепожираючих вогнів,
    котрі в мені ти запалила!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Дай уста...
    я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
    розпломенію твої груди! Чуєш...
    Пожари степові в мені гуляють!
    Вбери їх, Юдо, в себе...
    ...Чую вже—
    твої рамена повняться вогнем,
    наснажуються хтивістю і в'ються
    в напрузі пожадань!
    Вхопи мене... неси...
    Неси мене—щошвидше!

    П'яні голоси святкуючих бесідників
    на другому плані сцени.

    І-й БЕСІДНИК
    Вина сюди—а більше—потону
    нехай в вині!

    ІІ-й БЕСІДНИК
    В такій хвилині
    сильніше серце б'є,
    на очі сльози плинуть...

    ІІІ-й БЕСІДНИК
    Я нині
    в свої обійми світ весь захоплю...

    МАГДАЛЕНА
    Як львиця зранена
    в жарких пісках пустелі—
    я катулятись буду і ревти...
    занурюватись у твої широкі груди—
    бо небеса безкраї...

    ЮДА
    Як теє небо понад землею—
    понад тобою я зависну!

    МАГДАЛЕНА
    Подрімаю... хвилинку подрімаю...
    Не буди... о, не буди...


    ІV-й БЕСІДНИК
    Геть!
    Бо я готовий
    помірятися навіть з Богом!

    V-й БЕСІДНИК
    Ха-ха-ха-ха!..

    VІ-й БЕСІДНИК
    О, моя чудова... ходи до мене...
    ближче... ось сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Упийся... впийся... хай в розкошах млію
    як винниці на землях Енгаддії...

    ЮДА
    Я тобою спраглий—
    як росяною ніччю спраглий день
    спрацьований...

    VІІ-й БЕСІДНИК
    Тихіше...
    на Бога... тихше...
    бо іде до мене
    божественна... усміхнена...
    о мисль моя... натхненна...

    VІІІ-й БЕСІДНИК
    Хі-хі-хі-хі...

    ЮДА
    О Магдалено!
    Віддиху вхопити не можу!
    Ноги летять у прірву...
    сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
    Хай небес
    ті зоряні склепіння западуться—
    розступиться, розверзнеться земля—
    і хай поглине нас
    в огнисте своє лоно!
    Коли ж разом углиб її впадемо—
    здобудем небо!

    МАГДАЛЕНА
    Тож риньмо в прірву!
    Що нам світ цілий—
    коли самі собі ми стали світом!
    Нащо нам захвати усіх отих людей—
    коли самі захоплені на небо!!
    Нехай уже не будять нас тим криком,
    нас,
    що погрузли в снах
    без прокидання...
    (Тривожиться, тремтить.)
    Без про-ки-дан-ня...
    Так... Без про-ки-дан-ня...

    ЮДА
    Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
    мов хлипає...
    Рука палає жаром невгасимим...

    МАГДАЛЕНА
    Він не прокинеться... не збудиться—
    ніколи!

    ЮДА
    Хто—Магдалено! Хто...
    Про кого мова?

    МАГДАЛЕНА
    (ніби до себе)
    Лазар не збудиться... не збудиться... не…

    ЮДА
    (голосно)
    Що?!! Брат твій не живе?!!

    Серед бесідників помітний рух.

    МАГДАЛЕНА
    Не гляне вже на мене—як і я
    на нього вже не гляну!
    (Плаче.)
    А прецінь я хотіла
    тебе узріти, Лазарю! Життям...
    життям би заплатила, щоб хоч раз
    побачити тебе, хоч раз єдиний!..
    До тебе бігла!..
    Допала твоїх порогів!..
    Впала, божевільна...
    О... Чуєте?
    (Звертається до всіх.)
    То тигри в серце впились пазурами...
    Згубила розум... А вони—допали...
    За твій поріг вхопилася зубами...
    За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
    Оті знущання—гострі, як мечі,
    вбивали в серце... Кидали болотом...
    Травили псами... і вже потім... згодом—
    каміння придорожнє підняли...
    Мене хотіли, як звіря скажене...
    Мій Лазарю!
    Твою сестру хотіли... як те скажене...
    звіря...
    (Плаче.)

    Пауза.

    Хотіла вмерти там!
    Тут вмерти—мушу!
    то ж бачиш, чом так прагну...
    торжества!

    (До Юди.)
    Я зараз так бажаю, як ніколи,
    отих пожарів, щоби нас сповили
    і вколисали... і перетравили...
    і зжерли!..
    На віки вічні...
    хочу заглушити... вдавити...
    втлумити оті терпіння...
    Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!

    ЮДА
    Думки мені мутяться—
    в очах темнота!

    МАГДАЛЕНА
    Знаю... знаю,
    чому в очах твоїх
    так темно—шат весільних
    не маю, Юдо!..
    ... що мені ті шати,
    коли я вбрана в пурпур королівський
    моїх жадань!..
    ... навіщо діадема,
    коли злотистий сміх богів, богинь
    ув'яз в моїм волоссі...
    ... і навіщо
    сплетіння руж отих,
    коли пахуче
    на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!

    ЮДА
    О, затопи мене вже... затопи
    потопом вогняним свого волосся
    злотистого!

    МАГДАЛЕНА
    Зависни на краю
    зворотнім уст моїх, а я потручу
    тебе в бездонну бездну...

    ЮДА
    На твоєму збуруненому лоні потону.
    Я потону навіки...

    МАГДАЛЕНА
    В глибини розкошів тебе я потягну...
    поглину...
    і зімкнуся над тобою...

    Пауза.

    А потім... потім...
    не на мілину—
    на сніжні пагорби моїх грудей
    я викину твій спраглий корабель,
    щоб віддихнув... спочинув...
    Мої води—
    збурунені, розхвилені, безкраї—
    ричати перестануть... і в мурчанні
    погрозливім закриють темну пащу...
    Мляні очиці їх поволі згаснуть...
    запрагнуть затишку...
    утихнуть...
    і зімліють...

    ЮДА
    О, моя Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Юдо! Чую,
    як стихає, поволі утікає
    мені життя!

    ЮДА
    Що кажеш ти?!
    Чому мене тривожиш
    задаремно?

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожу!
    Кажу, що чую, Юдо!

    ЮДА
    Магдалено!
    О, дай мені іще хоча б хвилину,
    яку я вже зазнав! Тоді нехай
    помру з тобою, згину
    назавжди!
    А те щастя, що згорну
    собі на груди—
    протриває вічно,
    піде в безсмертя...

    МАГДАЛЕНА
    Добре... добре, Юдо!
    Допоки згасну я...
    допоки піду,
    відкіль нема звороту—
    напочатку...

    ЮДА
    Обіймемось смертельним ми охватом,
    як смерчі два,
    коли скидають пута...

    МАГДАЛЕНА
    Як хвиля та гіганська
    двох морів
    розбурханих—так напливу на тебе...
    Згорнусь в клубок вогню!..

    ЮДА
    Як дві колони,
    руйнуючись, вистрілюють вогнем!..

    МАГДАЛЕНА
    Відлунням розпачу поразимо ми небо!

    ЮДА
    Розіпнемо блискучу тінь
    над віком наших домовин...

    МАГДАЛЕНА
    І в безконечність ра́зом попливемо...

    ЮДА
    Так. Разом... разом...

    Пауза.

    (Тихо продовжує.)
    О, яка прекрасна...
    Як повна смаків неземних!

    МАГДАЛЕНА
    Тяжить волосся... Розплести мушу...

    ЮДА
    Я звелю прислузі...

    МАГДАЛЕНА
    Є лишень одна, як день ясний,
    що гідна розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма.

    ЮДА
    Скажи—прийде, тобі служити буде...

    МАГДАЛЕНА
    То—Аре...

    ЮДА
    (хоче її покликати)
    Зараз прийде сюди...

    МАГДАЛЕНА
    Вона—невільниця...

    ЮДА
    Що з того,
    що невільниця...

    МАГДАЛЕНА
    Сьогодні тільки вільні
    служить мені повинні...

    ЮДА
    Буде—як ти кажеш...

    МАГДАЛЕНА
    Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
    Вертайся з нею!
    Я чекати буду...
    Вертайся!
    Хвиля наша близько...

    (Юда відходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  9. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:38 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія ІІ. З'яваІІІ, ІV, V (продовження5)
    З'ЯВА III

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!
    Будь славен, Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую...
    Нехай чигають круки! Хай метають
    прокляттями на нас!
    Ми веселімось—пиймо!
    (П'ють.)

    А зараз вас, братове, залишаю...
    Йду по кохану, йду по Магдалену.
    Іду... Біжу... Узрять вони—і глянуть—
    на наших скронях ружі не зів'януть,
    в долонях чари не заледеніють,
    не заморозять п'яного вина,
    а при мені прекрасна Магдалена—
    моя кохана—зацвіте буйніше,
    задихає пахучіше—і вже на віки-вічні
    лишиться моєю...моєю... вічно...
    (Відходить.)

    З'ЯВА IV

    Вбігає Марта.

    АССАХАР
    Що?.. і ти тут теж?

    МАРТА
    Де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Готується до учти...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Чого від неї хочеш?..
    Не мути їй щастя...

    МАРТА
    Хочу бачити її щонайхутчіше...

    АССАХАР
    Може й ти бажаєш—
    до столу з нами...

    БЕСІДНИК І
    Сядь—і почекай—
    надійде скоро...

    МАРТА
    Тож скажи нарешті,
    де Магдалена?!.

    АССАХАР
    Від самого ранку—
    у гроні служби—
    змащує все тіло,
    вкладає шати...

    МАРТА
    Це брехня... брехня—
    де Магдалена! Де сестра моя!
    (Вибігає.)

    Бесідники вдаряють у келихи, п'ють.


    З'ЯВА V

    Вбігає Магдалена—волосся розвіяне...
    ...шати в безладді—тяжко дихає...

    МАГДАЛЕНА
    Віта... Вітайте!
    Час настав святковий!
    Веселіться! Тіштесь...
    У спільній радості я також потону!
    Я учти ще не прагнула такої...
    Є вина... ружі... жили палить кров!
    То наше свято—щастя нам належить!
    Агей! Вина—багато...
    (П'є.)

    О, як же добре! Кожна крапля п'яна
    паде і розхиляє мені лоно...
    запалює пожари невгасимі!
    дивіться—вся горю! Нехай і вам
    запломеніють лиця, кров пульсує....
    нехай тремтять рамена!
    Пийте! Пийте!
    (Наливає.)
    Вино навчить вас прагненню розкошів!
    Тож пийте з Магдаленою...
    (П'є.)
    Де Пан мій—Юда? Де є мій коханок?

    АССАХАР
    Зараз повернеться—пішов Тебе шукати!

    МАГДАЛЕНА
    Мене шукати треба? Я завжди готова!
    Зараз—як ніколи!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  10. Ірина Вовк - [ 2017.08.09 10:21 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма). Дія ІІ. З'яваІ, ІІ (продовження4)
    Дія ІІ

    З'ЯВА І

    Учта—рій співбесідників. Юда—бесідники.

    БЕСІДНИКИ
    Будь славен Юдо!

    ЮДА
    Дякую вам... дякую!

    БЕСІДНИКИ
    Будь славна, Магдалено!

    ЮДА
    Будь славна, Магдалено—
    моя коханко!
    Приятелі, тіштесь
    моїм безмірним щастям! Все, що мав,
    я—син Іскаріоти—наказав
    на день святковий вам приготувати!
    зажийте тих веселощів, аби
    оцей день Юди довго пам'ятати!

    БЕСІДНИКИ
    …і день дочки Магдалю!

    ЮДА
    День святий, великий— обох коханців!


    З'ЯВА II

    Входять посланці архікапелана. Стають
    перед порогом.

    ЮДА
    Ба, навіть посланці архікапла́на
    прибули на бенкет,
    аби підняти
    величний келих і рознести блиск
    мого весілля:
    —Звольте на поріг!

    ПОСЛАНЦІ
    Гостини дому, що ганьбою вкрився—
    не можемо прийняти...

    ЮДА
    Ганьбою?... говоріть ясніш!

    ПОСЛАНЦІ
    Пере́люб—є ганьбою для людини.

    ЮДА
    Якщо для того тільки—відійдіть...

    ПОСЛАНЦІ
    Якої відповіді, Юдо, нам чекати?

    ЮДА
    А жодної...

    ПОСЛАНЦІ
    Як жодної?

    ЮДА
    Таку, принаймні, добре зрозуміють...
    Ба навіть Той, котрий стає щодня
    в оселі Божій—зрозуміє також,
    бо я сказав!

    ПОСЛАНЦІ
    Бо ти сказав!?. Послухай:
    від імені Того, хто нас прислав,
    тобі, Іскаріоте, сповіщаєм—
    від Храму Божого тебе ми відлучаєм,
    віднині не приступиш до святині...
    Офір твоїх не прийме вже вівтар!


    ЮДА
    Я маю інші вівтарі...
    На них душі моїй
    могутня вселюбов Отця
    явиться...

    ПОСЛАНЦІ
    Блазень!

    ЮДА
    То ви любов мою до Магдалени
    назвали перелюбством! Тоді знайте,
    що двох сердець ніколи не єднало
    таке святе і чисте почуття!
    Чого ж ви хочете?

    ПОСЛАНЦІ
    Прийшли до тебе, Юдо,
    від імені Того, котрий стоїть
    щодня в оселі Божій, нагадати—
    остережися тої ти ганьби...

    ЮДА
    Я те блюзнірство,
    як найпахучішу офіру Богу Ягве
    із глибини сердечної кладу...

    ПОСЛАНЦІ
    Нехай за учту ту, котру отут справляєш
    пахучі ружі в'януть, і нехай
    вина позліта в келиху замерзне,
    а серце перелюбки, як ті ружі,
    нехай зів'яне і заледеніє,
    як золото вина—тоді нехай
    навіки вже відступиться від тебе..
    Амінь!

    ПОСЛАНЦІ
    (Разом.)
    На віки вічні...
    Амінь... Амінь...
    Амінь...

    ЮДА
    А ті прокляття—нехай впадуть на вас!

    ПОСЛАНЦІ
    Сповнивши волю архікапелана— відходимо...
    (Відходять.)

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  11. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:26 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'яваV (продовження3)
    З'ЯВА V

    Входить Марта. Магдалена—Марта.

    МАГДАЛЕНА
    Марто!

    МАРТА
    Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
    Ніг на перед посунути не здужу...
    Лиш очі мружу—
    тут не так, як в мене!..
    Не звикла я, бо інше тут повітря...
    і світло інше... і довкола барви...

    МАГДАЛЕНА
    Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...

    МАРТА
    Дивно...

    МАГДАЛЕНА
    Що дивно, Марто?..

    МАРТА
    Я тобі сестра...

    МАГДАЛЕНА
    Про це я знаю...

    МАРТА
    А одначе...

    МАГДАЛЕНА
    Одначе?..

    МАРТА
    З сестрою щось не в'яжеться розмова.
    Як в домі цім інакше, ніж у мене—
    так інша в тебе річ, так інша мова!..

    МАГДАЛЕНА
    Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
    завжди були не схожими з тобою,
    хоч від одної матері пішли...

    МАРТА
    Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
    з імлою туги в просторі зіниць—
    була Зорею вранішньою в небі...
    А я була при тобі, як земля
    та сіра... забруднена...

    МАГДАЛЕНА
    Я ж тебе волала,
    щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
    в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
    Я ж тобі казала,
    Що поза огорожею земною
    мільйон світів непізнаних живе...
    Бувало, піснею тебе
    все нянчу, ваблю,
    аби свій зір піднесла ти високо
    до зір... до неба...
    Ти завжди сиділа ... із оком
    у землю втупленим—
    твій погляд пригасав... і слух тупів...
    і сиротіла мова...
    Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
    Адже ж відомо,
    як мене зовуть...

    МАРТА
    Я знаю... знаю...
    Тільки добре зваж,
    що привело мене сюди... Я чула,
    що торжество препишне ти готуєш...
    чи правда те, що кажуть?...
    (Підводить погляд.)
    О, яка ж
    ти гарна! Впізнати годі...

    МАГДАЛЕНА
    Що тобі до того—готую учту шлюбну.

    МАРТА
    Учта шлюбна—то радощі і щастя,
    і веселля...

    МАГДАЛЕНА
    Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
    що я вельможного Іскаріоти пана...

    МАРТА
    Чом не маю знати,
    коли ціла Юдея про це знає...
    (Понуро.)
    Про те , що привело мене Маріє,
    під твій покров...

    МАГДАЛЕНА
    (наказує службі відійти)
    Кажи... кажи на Бога...
    Ти чогось боїшся?!.

    МАРТА
    Правда... страх бере мене...
    Слова зав'язли в горлі...

    МАГДАЛЕНА
    Я готова
    все вислухати без тривоги...
    Бачиш—
    яка спокійна...

    МАРТА
    (твердо і понуро)
    Весілля
    не зможеш ти сьогодні святкувати.

    МАГДАЛЕНА
    Весілля
    не зможу я сьогодні святкувати?..
    А тож чому?..

    МАРТА
    Бо брат твій Лазар...

    МАГДАЛЕНА
    Зрікся... мене? Чи може...
    може прокляв?!. Скажи?..

    МАРТА
    (скам'яніло)
    Ні... Лазар... не живе...

    МАГДАЛЕНА
    Не живе?!
    О Лазарю, о брате мій коханий!

    МАРТА
    З тим і прийшла до Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
    Погасли його очі... Лице—холодне,
    мертве, як той камінь
    могильний... Лазарю!

    (Тихіше.)
    Не чує...
    Такий байдужий... мовчазний... Устань!
    Устань, мій брате! Я тебе благаю—
    Марія... я... сестра твоя... Устань!—
    Мовчить—не чує... Холод на обличчі
    закам'янілім. Руки... руки дай!
    Мій Лазарю, холодні твої руки!
    Без руху... без чуття... закостеніли...
    Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
    сестру свою... Відкрий повіки!
    Глянь!

    (Глухо.)
    Паде повіка, наче трумне віко—
    безладно... глухо... тяжко... Не живе!
    О, Лазарю!

    (Опановує себе.)

    Агей, Аре,
    подай мені святкові шати—швидко!
    ... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
    що блиск несе такий, аж очі всліпли
    невольницям отим, що її шили...
    ... Подай мені коралі, ті, що сонць
    конаючих стають кривавим криком
    в морській безодні стигнучім.
    ... Клади...
    вінець на скроні—ружами увитий,
    ті ружі квітли в Юдиних садах,
    коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...

    МАРТА
    Сестро... що ти кажеш—
    навіщо тобі все це?

    МАГДАЛЕНА
    Прагну бути
    такою гарною, як ще не був ніхто...
    ніколи...

    МАРТА
    У такій хвилині
    ти дбаєш про красу?
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій!
    До тебе поспішаю на весілля!
    А весілля буде,
    якого досі не було!

    (За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  12. Ірина Вовк - [ 2017.08.08 10:17 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . ДіяІ. З'яваІІІ, ІV (продовження2)
    З'ЯВА III

    Входить Юда. Магдалена—Ассахар—Юда.

    ЮДА
    Вітай, мій Ассахаре!
    Як там твоє посольство!

    АССАХАР
    Сповнив його гідно і щасливо разом!
    Ніхто нам не відмовив.

    ЮДА
    Значить, будуть всі!
    О, як же тішуся!..
    Тобі я вдячний...

    АССАХАР
    Я радий теж над міру,
    що твою коханку—прекрасну Магдалену—
    кожен рад учтити.

    ЮДА
    Тож буде учта шлюбна, про котру
    ціла земля Юдейська
    розказувати буде!

    АССАХАР
    Не інакше, Юдо.
    Час мені... Відхожу. Прощавай!
    Прощай, о Магдалено!

    З'ЯВА IV

    Магдалена—Юда.

    ЮДА
    Ти моя... моя!
    Мені належить... округлість перс
    і пал твоїх очей,
    і тіла твого квітнучі розкоші!
    Моя... мій квіте сонячний Магдалю!
    Моя—нікого іншого!
    Чи правда?

    МАГДАЛЕНА
    Твоя... твоя...

    ЮДА
    Відтепер
    ходити будеш в пурпурі і злоті!
    Лиш пожадай,
    я до Опгір спроваджу кораблі
    по золото, по дерево тинове,
    по камені коштовностей—для тебе!
    …Що мені тепер
    маєтки дорогі, коли волосся
    злотого хвилею лоскоче мені руки,
    цілує рам'я, обплітає шию!..
    ... Що пахощі тепер мені чарівні,
    коли з коралової чари уст твоїх—
    спиваю я розкішне благовоння...
    ... Що міць Отця, могутність мого Бога,
    коли в своїх долонях я тримаю
    кулясті твої перса.
    ... Що для мене... що під землею...
    на землі і над...
    ... Що... що мені... дочко Магдалю...
    що, моя коханко!..

    МАГДАЛЕНА
    І завжди...
    завжди мене отак кохати будеш?

    ЮДА
    Допоки в очі,
    оті, що дивляться на мене, промінець—
    хоча б слабенький—проникати буде...
    Допоки є чуття в отих руках...
    і віддиху в груді, і крові в жилах!..

    МАГДАЛЕНА
    О, як же мені хороше з тобою,
    сину Іскаріоти! Як же добре...
    Мов біла летна хмарка потону
    я в шкаралупці губ твоїх гарячих!..
    В тьмяній... бездонній ночі
    твого вогкого плетива волосся
    вколишуся... принишкну... розтечуся...
    В стальних рамен охваті,
    як в скельнім кратері—запалюся вогнем...
    окропом закиплю... і затремчу,
    неначе в лихоманці...

    І вибухну—і спопелю—залию—знищу!

    (Встає і подається наперед.)

    ЮДА
    Ідеш до мене, наче хвиля з моря—
    запінена, збурунена... Пливеш...
    відхлинеш і готуєшся до скоку...
    і розверзаєш своє бездонне лоно—
    Магдалено!!!

    МАГДАЛЕНА
    (сахається від нього)
    Який же ти страшний... непереможний
    із блискавкою тигрячих зубів...
    із бурею, розбурханою в грудях...
    і велетенським розмахом рамен!..
    Важка і грізна хмара напливає—
    пливе чолом, що думи зборознили,
    пливе на очі... порива...тручає
    вітрила напнуті!
    Блиск... грім—і я твоя!..
    (Падає в його обійми.)

    Пауза.

    ЮДА
    А в хвилі відпочинку і спокою
    сидітимеш ти на слоновій кості—
    на троні!..
    Дорогі пацьорки
    твоє обляжуть тіло—
    кривавим криком сонця на заході...
    Рубіни, аметисти і опали
    тебе обсядуть зорянистим роєм...
    а ти... ти станеш тишею надвечір
    і будеш прясти розкоші нічні...
    Чекатиму я— втулений у тугу,
    у прагнення, у пожадання вічне!..
    Ми створимо самі для себе рай
    утрачений... Затемнить подив
    обличчя сонцю... Примружить очі зорям...
    Сам Бог-Отець здивує!!!

    МАГДАЛЕНА
    Здивує Бог-Отець... простягне руки—
    і поблагословить... І роз'ясниться
    Його чоло правічне,
    коли побачить з неба, скільки щастя
    знайшло собі тих двоє,
    котрих рукою викинув на землю,
    прокляту плодом...
    І може... дивлячись на нас—Він спогадає
    той світлий день,
    той шостий день творіння,
    коли стояв перед найбільшим ділом,
    яке вродив, — тоді Великий Ягве
    не сказав ні слова, лиш голову схилив
    в важкій задумі...

    ЮДА
    Він, дивлячись на нас, нарешті скаже:
    "Так!.. Добре Я вчинив!"

    МАГДАЛЕНА
    О, добре... добре вчинив Отець,
    коли звелів тобі
    мене сягнути хтивою рукою...
    Чи мить оту щей досі пам'ятаєш?

    ЮДА
    Так, пам'ятаю...
    Ти тоді стояла ціла у тремі...
    Уста твої тремтіли... і рамена...
    тремтіли перса, наче два ягнятка,
    заблуканих у бездоріжжі...

    МАГДАЛЕНА
    Ти ж... вхопив мене
    у панцир пломеніючих рамен,
    поклав мене цілу собі на груди
    киплячі... а залізними руками,
    неначе острогами блискавиць,
    на клоччя рвав і шарпав мої шати...

    ЮДА
    Стала тоді враз
    ціла ти сніжно-біла, як вершина
    Кармелю...

    МАГДАЛЕНА
    Перший раз
    твоїм очам явилась я такою!..
    А до того
    була сповитим в листя охоронне—
    квітковим келихом,
    з котрого пив
    той, кого гнала туга...
    і палила спрага
    мрій, ще не знайдених...

    ЮДА
    О Магдалено! Правда,
    що першим оглядав тебе такою?

    МАГДАЛЕНА
    Правда... Як правда те— що стала я твоєю...

    ЮДА
    Щастя мить...

    МАГДАЛЕНА
    Як правда—що барвисто спалахнула
    веселкою, як чару кришталеву
    моїх приваб поставив ти під сонце...

    ЮДА
    О Магдалено!

    МАГДАЛЕНА
    Тобі служити прагну...
    Твоєю зостануся навіки, щоби тільки
    стояти так... під сонцем... без кінця...

    ЮДА
    Те сонце—
    я запалив для Тебе!
    Не зайде воно, не згасне!
    Тільки будь моєю—
    моєю розкішшю бездонною і щастям,
    щоразу більшим!

    МАГДАЛЕНА
    Дам тобі я щастя,
    якого ти ще й досі не зазнав!
    Дам тобі щастя, дам тобі і розкіш,
    яка тебе ніколи не наситить—
    ніколи!
    ... Як той скупий, що золота жадає,
    отак тебе жадання розгойдає,
    буде змагатися... рости... просити пити—
    навіки невичерпне...
    навіки ненаситне...

    ЮДА
    Навіки невичерпне..
    Навіки ненаситне...
    (Зостаються в обіймах.)

    Тепер відходжу... Повернуся впору...
    Погляну, як готуються до учти.
    Коли ж проб'є, надійде час святковий,
    явись тоді в усій красі, як є!
    Хай споглядають:
    ... божественні ті бедра, що бажають
    зімкнуться, неначе два рамена,
    обіймів спраглі...
    і твою... зарожевілу звабу—
    в пориві і гарячім, і пестливім...
    ... і твої стопи—промені ясні,
    котрі біжать вздовж тіла
    в поцілунку...
    ... і лоно твоє збурене на ньому—
    нема спасіння!!!

    МАГДАЛЕНА
    Говори—
    хай слухаю!
    Твої слова, мов та кипляча лава,
    у спраглу кров стікають... опадають—
    і в сітку вогняну оповивають
    все моє тіло...

    ЮДА
    Говорив би так... постійно...
    без кінця... Але я мушу
    відійти... А—ти?

    МАГДАЛЕНА
    Допоки до мене вернеш—я отак...
    (Розкриває обійми.)
    отак чекати буду...

    ЮДА
    О моя Магдалено!!
    Агей, невольники!
    А прислужіть-но Пані!

    (Відходить.)

    Входить прислуга—невольники з начинням до миття ніг
    і флаконами, повними пахощів.

    МАГДАЛЕНА
    Ваш Пан справляє учту—
    мушу прибратися...
    Велика учта буде!

    Магдалені подають начиння з водою.


    ГРЕК І
    (На краю сцени)

    Поглянь на ноги...
    Вони спішать зануритись у воду,
    як дві вівці, коли пасуться в травах,
    виблискуючих росами...

    ГРЕК II
    Дивись,
    чи не помильні очі—
    два білих... молодих серпа
    ясніють...

    ГРЕК III
    Похилість пліч її, неначе спад
    тих многих вод, що рвуться в глиб
    бездонну...

    МАГДАЛЕНА
    Аре, мені волосся розплети...

    АРЕ
    О Пані!
    Як я до них доткнуся...
    мої пальці!..

    МАГДАЛЕНА
    Маєш білі, м'які— як ті пушки весняні.

    АРЕ
    Ясний день
    тобі прислужно гідний розплітати
    в злотисту зливу сонцесяйні пасма!

    МАГДАЛЕНА
    Не лести мені, Аре...

    АРЕ
    Тебе кохаю, Пані!
    Дивлюсь на Тебе—і мені здається,
    що бачу небо рідної землі...

    МАГДАЛЕНА
    Чи тільки за землею ти так тужиш?

    АРЕ
    Не тільки за землею—і за небом...
    А моїм небом був мені...

    МАГДАЛЕНА
    Коханець!.. Бідна моя Аре...
    А гарним був,
    скажи?

    АРЕ
    Як брат Твій—гарним був,
    кохана Пані...

    МАГДАЛЕНА
    Як брат мій...
    Ти бачила його не раз, Аре...
    Що правда, гарний?

    АРЕ
    Як мій коханець!

    МАГДАЛЕНА
    Якби ж ти тільки вглиб
    його душі поглянула!

    Душею
    мене він заколисував,
    а серцем...
    а серцем—годував,
    коли була дитям...
    Люблю його над зорі... і над сонце...
    і над повітря—навіть
    над життя.

    АРЕ
    І він тебе,
    о Пані,
    рівно ж любить...

    МАГДАЛЕНА
    Відкіль ти знаєш?

    АРЕ
    Бачила не раз, як його очі
    лишень тоді в безодню поринали,
    коли дививсь на Тебе...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли гладив
    моє волосся, до грудей тулив,
    і піснею вколисував, що клалась
    тривожною і вітряною млою...
    перловою... чадною...

    АРЕ
    (під впливом згадок)
    ... Коли тремтячою рукою обплітав
    Твої рамена—як Тиберіаду—
    ласкають в братніх ласках
    береги...

    МАГДАЛЕНА
    (віддаючись спогадам)
    ... Коли водив мене в світи,
    в котрих тонула,
    як в спраглій глушині—лякливий плач
    пастушої сопілки—тоне.. .никне...
    Пауза.
    Дивно то, Аре, що не прибув ще...
    Учта зовсім близько...
    Його ж—нема...

    АРЕ
    А може... не прийде він.

    МАГДАЛЕНА
    Що ти кажеш?

    АРЕ
    Адже казав до Тебе:
    "З кожним днем
    моя до Тебе довшає дорога...
    В твої пороги вхожу несміливо...
    Я бідним є, а тут—багатства... розкіш..."

    МАГДАЛЕНА
    Казав так Лазар?..
    Правда... так казав?!.
    Ні, не може бути!

    Входить Невольниця.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Пані,
    там якась жінка прийшла до Тебе,
    бачити бажає...
    Я їй казала, що небавом учта
    що ти збираєшся на час отой святковий...
    Так не зважає ні на що—
    наполягає...


    МАГДАЛЕНА
    До мене жінка?
    Хто ж би то мав бути?
    Скажи—нехай заходить.

    НЕВОЛЬНИЦЯ
    Як накаже Пані...

    (Виходить.)

    (За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  13. Ірина Вовк - [ 2017.08.07 09:51 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява ІІ (продовження1)
    З'ЯВА II

    Входить Ассахар.

    АССАХАР
    Немає Юди?

    МАГДАЛЕНА
    Його нема ще.
    Чи ти з ним бачитися хочеш?

    АССАХАР
    Дивитись хочу... дихати...
    тобою я волію, Магдалено,
    бо ти пахуча,
    наче тая ружа,
    що в ніч при місяці розкриє своє лоно...

    МАГДАЛЕНА
    Місячною ніччю тепер мені є... Юда...

    АССАХАР
    Бо Юда ходить, наче місяць вповні,
    у срібних шатах.
    Я—жебрак при ньому...
    О, коли б тільки я мав злото!

    МАГДАЛЕНА
    Зле мовиш, Ассахаре!
    Кохаю Юду не за те, що можний!
    Кохаю... його чоло, що думою ясніє...
    уста пурпурні... і стальних рамен
    охват любовний!

    АССАХАР
    О Магдалено, пригадай!
    Я, прецінь, першим
    відкрив ворота, що ведуть у щастя
    бездонні нетрі...

    МАГДАЛЕНА
    Не кажи про це!

    АССАХАР
    Казати я не перестану,
    бо ж моєю повинна бути...

    МАГДАЛЕНА
    Той для мене пан—
    перед яким я низько похилила
    запломенілі лиця...

    АССАХАР
    Знайдеться другий...

    МАГДАЛЕНА
    Помовч!
    До мене
    вже не прийде в о н о!

    АССАХАР
    Даруй, о Магдалено!
    То болю є вина, що смів тебе образити.

    МАГДАЛЕНА
    Зваж тільки,
    що приятелем ти його взиваєш!

    АССАХАР
    Так—правда...
    правда!
    То моя вина!
    Даруй...
    пробач, коханко Юди...

    ДАЛІ БУДЕ.

    За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали (драма). - Львів: Логос,1995.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  14. Ірина Вовк - [ 2017.08.07 08:57 ]
    "МАРІЯ З МАГДАЛИ" (драма) . Дія І. З'ява І
    ДІЯ І

    З'ЯВА І

    Магдалена сама. Сидить у повені думок.
    Відчиняються двері. Входить Лазар.
    Кладе руку на голову Магдалени.

    МАГДАЛЕНА
    (поривається з окриком)
    Брате мій коханий!

    ЛАЗАР
    (похиляється до перс).
    О моя Магдалено!
    (Завмирають в братніх обіймах.)
    Я надто втомлений, хай трохи відпочину.

    МАГДАЛЕНА
    Сядь... відпочинь, мій брате...

    ЛАЗАР
    (зажурено)
    З кожним роком, днем
    моя до тебе довшає дорога...
    В твої пороги входжу несміливо...
    Я бідним є, а тут—багатства... розкіш...

    МАГДАЛЕНА
    (задумано)
    Далекою твоя дорога стала...
    Не тою, що була колись давніше...
    Чи ти забув?

    ЛАЗАР
    Про що, о Магдалено?

    МАГДАЛЕНА
    Про ті дороги,
    в які зі мною вирушав без втоми...
    Тоді була я ще дитям—згадай-но...

    (Горнеться до нього.)

    Коли тремтяче
    мені на голову ти клав свої долоні,
    і в ніч погідну, ясну
    розказував дива про світ наднебний...
    Бродили разом ми по луках росяних
    і по полях безкраїх...
    Вникали мовчки ми в відвічні пущі—
    наче трем, таємні...
    По світлій хмарці місячного сяйва
    втікали до зірок—о чуда... чуда...
    ти осягнути дав мені! І все це
    від Тебе мала я—від Тебе!

    ЛАЗАР
    Бо я хотів,
    щоб чудо ти ввібрала у глиб душі...
    і щоб тоді нарешті
    сама ти стала—чудом!

    МАГДАЛЕНА
    Брате мій коханий! Хіба ж ти не вчував,
    коли нашіптував слова ці чародійні—
    як билось серце... як палали скроні...
    і зблідло як уста мої дрижали...

    ЛАЗАР
    Чув то, чув...
    О як же був на той час я щасливим!
    Тим часом...

    МАГДАЛЕНА
    Що, брате?

    ЛАЗАР
    Померкли сни мої... Видіння відступили...
    і золоті мої надії на тебе -
    зів'яли... зблідли...

    МАГДАЛЕНА
    Що кажеш, брате!

    ЛАЗАР
    Так... Магдалено. Вів тебе на гору,
    а ти—до пилу темного припала...
    устами притулилась...

    МАГДАЛЕНА
    Устами притулилась, а не серцем!

    ЛАЗАР
    Забруднила шати..

    МАГДАЛЕНА
    (гаряче)
    Та духа глибини—не покаляла!
    Вмирало серце з голоду... волало...
    кричало щастя! В безумі облуди
    гонилася за ним... А голос твій
    дзвенів мені у вухах, повнив груди,
    як дзвін, що йде від неба до землі:
    "Є щастя—ти шукай лиш—щастя є!"
    Шукала—марно.
    (З болем.)
    З лопухів іржавих спивала каламуть,
    хоч прагнула роси криштальної, небесної!

    ЛАЗАР
    (з недовірою)
    Чи ще тобі і зараз
    він—Юда з Каріот—квітучим келихом?

    МАГДАЛЕНА
    Його кохаю... кохаю!

    ЛАЗАР
    (з притлумленим болем)
    Померкли сни мої... Видіння відступили...

    МАГДАЛЕНА
    Брате! Усі жалі і всі палкі жадання,
    що ти з душі моєї випрядав,
    тепер шукаю в ньому я для себе.

    ЛАЗАР
    Ні... Магдалено, ні!..

    МАГДАЛЕНА
    Його кохаю—він мене кохає!
    Сьогодні Юда учти зажадав...
    Ти будеш на ній... правда?..

    ЛАЗАР
    Інший шлюб...
    Я іншу учту вимарив для тебе.
    (Встає.)
    Що ж, коли ти мислиш
    при Юді своє щастя—будь щаслива...
    (Цілує її в чоло.)
    О, який бо інший я снив для тебе шлюб!

    (Виходить.)

    За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали(драма). - Львів:Логос,1995.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  15. Ірина Вовк - [ 2017.08.02 10:16 ]
    "Мружать очки дрібнії дітки..." (дитяче)
    Мружать очки дрібнії дітки.
    Дрібним діткам спати пора.
    Сплять дерева, пташки і квітки.
    Нічка настала – спи, дітвора!

    Мружить вічка темная нічка,
    Коло пічки спить світлячок.
    Моя лялю, спи, моє личко,
    Спи, моя чічко, ляж на бочок.

    (З музичної книжечки для дітей «В лапку джміль бере смичок». – Львів:Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  16. Ірина Вовк - [ 2017.08.02 10:07 ]
    "Буммі з Барбі польку тупцяють" (дитяче)
    Буммі й Барбі чемно тупцяють,
    Чемно тупцяють, подивись!
    І обоє плещуть руцями,
    Плещуть руцями – не журись!
    Буммі весело, Буммі весело,
    Ходить обертом голова.
    Барбі весело, дуже весело,
    Ох, як весело, раз і два!

    Буммі й Барбі чемно тупцяють,
    Чемно тупцяють, подивись!
    І обоє плещуть руцями,
    Плещуть руцями – не журись!
    Ми станцюємо гарну полечку,
    Гарну полечку, гай-гай-гай!
    Я і Олечка, і Миколочка,
    Гриць і Сонечка…
    Починай!

    (З музичної книжечки для дітей
    «В лапку джміль бере смичок». – Львів: Ліга-Прес,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  17. Ірина Вовк - [ 2017.07.28 11:43 ]
    "ЛЕЛЕЧЕ", або "З ВАРЯГ У ГРЕКИ" (мотив)
    Летять ключі над містом,
    Летять ключі лелек.
    Кружляють урочисто,
    Курличуть звіддалек.
    Їх путь – «з варяг у греки» -
    Відкриті ворота́…
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Пташаточко чубате
    По стрісі дзьобом б’є.
    Лелечка біля хати
    Студену воду п’є…
    Чи холод, а чи спека –
    Тут питна є вода.
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Із зоряного глека
    Розливсь Чумацький Шлях…
    Летять, летять лелеки
    Із ласкою в очах.
    Їх путь – «з варяг у греки» -
    Де ясна є звізда.
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    Летять ключі над містом,
    Летять ключі лелек.
    Кружляють урочисто,
    Курличуть звіддалек.
    Чи холод, а чи спека –
    Колосяться жита…
    Вертайтеся, лелеки,
    До рідного гнізда.

    *Невикористаний мотив пісні м.Буська у авторських матеріалах ювілейного шоу 900-ліття міста Буська, 1997.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  18. Ірина Вовк - [ 2017.07.28 11:48 ]
    Під знаком Бусла
    На болотах праруської землі,
    де князь Давид ходив колись на лови,
    вродивсь лелека – птахом світанковим –
    наш білий бусел з черню на крилі.

    Із темних ям, руїн і спориша,
    із чорних зерен стовченого хліба,
    із крові й поту пращура-дуліба
    злетіла в небо буслова душа.

    На схили круч, на гребінь висоти –
    благословенна путь твоя неблизька.
    Неси на крилах юності колиску,
    лети, лелеко… Та не відлети!

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  19. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:03 ]
    "Лесиними стежками" (цикл)
    ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

    Спить озеро. Не розбуди словами
    Його спокійну, древню сивину.
    Дивися, як м'якими рукавами
    Хвилюють верби тихий берег сну.
    Про що мовчать? Невимовлений докір
    У хвилях, що цілують береги,
    І піниться минулого неспокій,
    Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
    О,що те дно хова від зору ока?
    Можливо, пестощі весняного тепла…

    Любов -- як тайна вічна і глибока,
    З якої вірність М а в к и проросла.

    ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ

    ...І знов щемить, і знов у серце стука
    Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
    Змовкає день і час. Холонуть руки.
    Зникай, маро́, була це тільки мить!
    Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
    Великий смуток, радощі малі.
    Вони живі. Захочуть і поранять
    Руїнами і Того, що в скалі.


    «АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»

    Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
    А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
    Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
    Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
    А озеро мене у відповідь басами
    І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
    Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
    Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
    Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
    Мудрує стільки літ, лунає відколи.
    О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
    Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
    Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
    Пробудження весни нам плесо прорече.
    І вітер жартівник обпалює плече,
    Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  20. Ірина Вовк - [ 2017.07.24 09:08 ]
    Фрагменти з підсвідомого
    Обличчя ближні, знані відколи ще,
    промовлені слова щонаймиліші,
    розтулені уста в пізнанні чуда,
    розчулення з чутливості дитяти --
    усе, що нам вдалося відібрати
    у фрески пам'яті, фрагменти мозаїчні,
    миттєвостей блискітки блискавичні --
    усе приготувалося до лету,
    усе затамувало дих в чеканні ...

    Ми -- на землі -- не перші й не останні,
    ми -- проміжні ... і все ж НЕПЕРЕСІЧНІ,
    і кожен з нас вже сам по собі диво,
    коли в душі доладно і вродливо
    від повноти прекрасних почуттів,
    немовби ми із безлічі життів,
    в минулім і в майбутнім пережитих,
    історією вписаних у нас --
    у відповідний обрис, простір, час,
    немовби ми на цій землі ОДВІЧНІ --
    ми все відчули, все пережили,
    і безліч раз за обрій відбули ...

    ... туди, де Ніл водою голубою
    тече ушир промінною габою
    і лики вимальовує богів
    погаслих сонць, для людства недосяжних --
    в ту еру гімнів, еру для поважних
    гробниць усопших, храмів, молитов ...

    ... і кожен з нас цей відлік поборов --
    від початків Історії до склону --
    і ми були на ріках Вавілону,
    і знали, як загинув Вавілон ...
    (У часі Час -- страшний хамелеон!) ...

    ... шумів Шумер -- і ось нема Шумеру,
    що нам навіяв героїчну еру
    боголюдей, поборників добра.
    А людству там відкрилася Гора --
    Бескид, ворота в Царство Бога ...
    (Така пряма, така крута дорога,
    що людство всліпло, сплутало сліди --
    і, як завжди, вернуло до води) ...

    ... на побережжя Тігра і Євфрату,
    де рід людський приречений на страту
    жертовним скриком, волею богів,
    що поганяє воду з берегів
    на судний знак "всесвітнього потопу" ...

    ... чи наші душі вибрали б Європу,
    свобідних укрів злачні береги!
    Знаття коріння -- це знаття тяги
    душі за чимось зовсім підсвідомим --
    за отчим краєм і за отчим домом --
    скорботних ритмів співаний єлей ...
    Праруський Ор, як віщий прометей,
    відміряв нам нехитрії талани:
    міцні тіла, гнучкі античні стани
    й не менш гнучкий, до січі спритний ум,
    що не дається ворогам на глум,
    а хоч би й набува смертельні рани,
    бо душі наші -- ВІЧНІ РОКСОЛАНИ,
    зав'язані в життя могутнім в'язом ...

    Ми вкотре народилися на світ --
    із тих мільярдів, з тих мільйонів літ,
    вступаємо в свої каріатиди,
    щоб згаснути ... і знову пломеніти!
    Горім до тла -- і линьмо УСІ РАЗОМ
    над простором і часом,
    над простором і часом ...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2017.07.20 10:42 ]
    "Notre Dame de Paris"
    Понад вертеп мирський, понад бедлам,
    в сліпучім сяйві висне "Нотер-Дам".
    В приливах сонця мліють черепиці,
    тихесенько віддзвонюють дзвіниці
    притаєні освідчення - Париж...

    ... Облиш цей вірш і тему цю облиш -
    бо ось С о б о р завис як вирок Долі,
    от-от оглушить дзвоном. Упаде...
    Чого шукаєш? - не знайдеш ніде
    своє розбите на череп'я щастя...
    Ілюзіє, сховатися не вдасться
    у закутки чужих fata morgan.

    ... Та, Господи, що коїться?! Орган
    пливе і розсікає тло зловіще...
    Хтось у сутані дихає все ближче
    у надлишку невтолених бажань...

    ... Твоя душа, мов полохлива лань,
    а хоч би в зашкарублім мішковинні,
    блукає десь над хмарами... Невинні
    уста твої, і очі, і слова...

    Прочиниш браму - кояться дива
    за мурами - розквітлі Божі Очі
    і у тоненьких павутинках С а д:
    тут гронами важніє виноград
    і джерельцé з-під каменю дзюркоче...

    ... Омиєшся - і скупана в сльозах
    засвітишся іскристо і пломінно...
    Ти - Е с м е р а л ь д а, вічна і незмінна,
    розкрита виноградова лоза!..

    ... Чиєсь ім'я, чиясь могуть всевладна,
    чиясь хода - важка і недоладна -
    торкається невпізнано: в о н а !
    Захланний світ у підступах до храму,
    а ти о д н а у стінах "Нотер-Даму"
    і Сад один... і ти... і таїна...

    ...Крізь тебе, крізь віконня в риштуванні,
    проходять у бедлемному убранні
    мужі - від багача до бідняка -

    і в кожного простягнута рука -

    пливуть крізь тьму, крізь тебе і до тебе,
    усі сонця, що назовуться "Фебом" -
    Мішелі, П'єри, Жаки і Роланди
    (герби, маєтні знаки - пишні "ґранди") -
    впізнай, спинися, вибери мене,
    коли ти справді д и в о неземне,
    прийми на мить обличчя
    Е с м е р а л ь д и ...

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  22. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 12:11 ]
    "Привиди Сенсебіля"
    Молилася тюльпанно Роксолана
    над благородним тілом Мустафи…
    «Хуррем-хасекі»… «Радісна султана» -
    улюбленка газельної строфи…
    «Аллах акба́р!»** - вжахнулася Європа
    шляхів господніх полинам гірким:
    Історіє, чи ж раз давили хлопа –
    та щоб синів, та з власної руки!..
    Іди й вертай, наддужий Сулеймане!
    «Джіга́д»*** зове… Гнуздай прихильний час! –
    (а ти в сітях любовної омани
    сотвориш зло… При чому тут Тагмасп)?!
    Казна пуста… Бунтують яничари…
    Мовчить в петлі «діль-си́зів»**** Ібрагім.
    Османів трон гризуть дрібні почвари,
    а доконає… «П’яний» син Селім!
    Вартуй, Великий, кару Немезиди! –
    (мечеті вглохнуть… Збуриться Пророк…)
    Печать лукавства і печать обиди –
    коханих уст щербетовий ковток…

    …Твій флот розтрощать десь аж під Лепантом.
    Помреш біля Сиготу в самоті…
    Історіє, над древнім фоліантом
    Прости в е л и к и м їх путі круті!
    Кривих підков тьмяне кровозмішання,
    чи дотик до дитинного тепла –
    пошли в е л и к и м крихту подаяння:
    ах, «інш алла́»*****… «лла і́лла і́ль алла́»…******
    У мінаретних відзвуках «аза́ну»*******
    прозоре «соль» надривне змінить «фа»,
    коли над Сенсебілем Роксолану
    царевич перестріне… Мустафа…

    Розмиті фрази… Фрески кольорові:
    я бачу – к р о в!.. Я бачу м о р е крові!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів:Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  23. Ірина Вовк - [ 2017.07.18 11:34 ]
    "Бахчисарайський фонтан"
    Бахчисарайське видиво – Фонтан.
    Троянди дві: із білою – червона.
    Тут в покаянні похилявся хан,
    визнаючи: сльоза... вона солона!
    Вона солона, бо вона пече
    і пропікає мертвим сном пустелі.
    Вода стіка... стікає – не стече
    у мавзолеї в ханськім гінекеї.
    Чи бачив хто Гіреєву печаль,
    чи вловлювали чорну його ношу,
    як завмирав, як він дивився вдаль,
    як відбував свою щоденну прощу –
    як обвивав Троянду Забуття
    уявних ласк нестримними мазками,
    чи хто вслухав тяжке серцебиття
    і каяття з тонкими голосками...
    Що перше каяття – її ім’я́,
    далеке від татарського – Марія*...
    У пелюстках Троянди Забуття
    воно тепер навіки заніміє!
    Що друге каяття – її Любов,
    захована в палкім гарячім лоні...
    ... Фонтан німів, стікав водою знов,
    вода зривала пелюстки червоні.
    Червона серця кров – а кров густа
    стікає вниз по лоні одаліски...
    Що третє каяття – то Чистота,
    Троянда Біла чиста, як невістка!

    У тім, що біла, не її вина –
    солона чаша повна
    пий до дна!!!

    ... І пив Гірей... і чорно чашу ніс –
    Троянди Смутку до Фонтану Сліз.

    «Світило бляклеє гарему,
    Чи ж ти тепер у забутті?
    Чи про Марію і Зарему
    Одні лиш мрії золоті?

    Чи тільки сон обворожіння
    В імлі пустелі малював,
    Хвилинні меркнучі видіння,
    Душі неясний ідеал?

    Твій пил посріблено-принадний
    Окропить холодом роси:
    Ах, лийся, лийся, ключ відрадний!
    Свій давній жаль оповіси...»**


    * Йдеться про шляхтанку Марію Потоцьку, невільницю Бахчисарайського гінекею, приховану під образом Троянди Забуття. Убита рукою суперниці. На її пам’ять кримський хан Керім-Гірей збудував Фонтан Сліз, щоденно приносячи до нього дві троянди: символи Любові і Невинності.

    ** за О.С.Пушкіним, переспів авторський (І.В.)


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  24. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:34 ]
    "Єлизавета Ярославівна і Гаральд Сміливий"
    ... Тут потрібно високої ноти -- без неї не можна!
    Тут оспівана кожна сльозинка, сторіночка кожна:
    тут Сміливий Гаральд у звитяжному юності леті
    серед княжих палат -- яко вой і поет --
    на любов присягав 'Лисаветі.

    'Лисавето, розквітлая руже із літніх садів Ярослава,
    що бажала без царства Гаральда за мужа!.. Гучная хвала-піснеслава
    о красу твою юну, незайману, вольно по світу несеться --
    біля київських при́ступів кінь половецький пасеться.

    ... А у вікінгів серце -- на ласку жіночу нечуле...
    ... А у вікінгів в серці -- лиш море бурунне ночує...
    ... А у вікінгів в серці -- дороги круті і скелясті...
    ... А у вікінгів серце з заліза -- крицевої сивої масті...

    ... А ханенко у свіжих покосах попиває кумис з кобилиці,
    а ханенкові очі - розкосі, види́ -- блідолиці.
    Він наврочує руському люду Косовицю* з жаркою ходою --
    горезвісну Обиду** й Облуду*** руський люд називає "ордою"...

    ... Мій Сміливий Гаральде, хутчіше з походу вертайся.
    Не питайся у моря погоди, про вроду у зір не питайся.
    Мій Гаральде Сміливий, вертайся звитяжцем з походу:
    порятуй і престол свій, на меч уразливий,
    і дівочу неторкану вроду...

    ... Хай надовго пустіє бенкетная заля Валґалли ...****
    ... Хай русалка по морю розвіє предивні корали ...

    Нагородою стане безцінна -- як витвір поета --
    надкоштовна перлина -- єдина княжна 'Лисавета.

    ... Історія Єлисавети Ярославни і Гаральда Сміливого повертає у світ романтичної казки про велике кохання: руська князівна приглянула собі вікінга з непривітних берегів скелястої Норвегії. Ким він був напочатку? -- лицарем-пройдисвітом, спадкоємцем без столу, і ще трохи -- лютнярем, тямив лад до історичної саги ... А що князівна запала глибоко в його неприборкану душу, то тим палкіше тягло Гаральда на лицарські пригоди, походи морями і суходолами, -- і між тим на пісенні тексти, як і лічить мандрівному закоханому піїті.
    ... Вернув до неї змужнілим воєм, на карбу мав багато звитяг, а серед них найбільшу -- відвойований престіл свого батька -- Оляфа, короля Норвегії. Повержений був і смутянин -- король Кнут Великий, і половецький ханенко, що й собі забажав 'Лисавети. Розбиті страшні сарацини, і транди, й дротґейми...
    Такий зять став Ярославові до смаку -- і він благословив закохану пару.
    Такого бучного весілля, як шлюб Єлисавети і Гаральда Сміливого, сивобороді київські гуслярі ще не пригадували. От і складали про них славословія, а про їхнє кохання -- легенди ...

    ... Десь там лютня сумує Гаральдова.
    Порохом струни припали ...
    То був час вигнання і безпуття,
    гнітючої Долі -- Опали.
    Вдармо струни ... Хай піснь розбиває
    терпіння зважнілі тенета,
    як на свого Гаральда -- крізь віки і каміння --
    чекає княжна 'Лисавета.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  25. Ірина Вовк - [ 2017.07.17 18:00 ]
    "Святослав Завойовник"
    ... Ото вам Святослав. А то -- Куря.
    (Курне курчаве печенізьке сім`я!)
    Спритніший, бач, від грецького царя --
    він уподобав, вражець, княже тім`я.
    Велике діло -- людська голова:
    от череп та мізкú, та трохи шкіри --
    а що вона ще й русинської віри,
    то це, завваж, порожнії слова,
    коли вона уже не на раменах,
    коли завмер звитяжний напіврик,
    і княжа кров на зім`ятих знаменах...

    ... А ти -- Куря -- пів звір, пів чоловік,
    тобі за смак з убитого покпити,
    так зажадав із черепа відпити
    чи то вино -- як кров, чи, може, кров, як сік!

    ... "Чужого забажаєш, втратиш кревне", --
    коштовна фраза, перли на льоту...
    Куря тримає чару золоту --
    золотоносний Київ плаче ревно:
    сьорбнула трéби* божая душа,
    як буйний тур на острію ножа --
    допіру ось смиряла гордо грека,
    та враз розбила нетривкого глека --
    і нагло так змаліла на віку...

    ... Куриться дим на руськім жальнику.*
    Повнúться череп в золотій оправі --
    двосічний меч по князю Святославі.

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  26. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:47 ]
    "Останні лови Ярослава Осмомисла"
    Вузенькою стежкою – в Галича теплих лісах –
    у прихистках Кри́лоса, Лі́мниці, у первозданній Діброві…
    Навіює Вишень олюднені сни кольорові.
    І притча Любові – на княжих статечних устах.
    Над Галичем – хмариться… В сутінь біжить олениця.
    Шумує у кубках вино – не таке молоде!
    Я відаю, княже, що в мислях твоїх – молодиця…
    В пожадливих пломенях міниться личко бліде.
    Твій вчинок – свавільний. Ті лови для тебе останні.
    Над Галичем – буря… і смерчі… і зблиски заграв…
    Безноса вже поруч. Завмерла коса у чеканні:
    ось той Осмомисл, що Чагрівну без тями кохав!
    Волай – не волай, рівно в хащах ніхто не почує
    в сідлі уколисаних ревних князівських зізнань…
    Хто крівлю покинув, хто в бурю у лісі ночує,
    на того вартує підступна, як твань, лихомань.
    Життя пережите. В нім згірклого меду доволі.
    У чолах, у княжих, безсилля над міру пече!
    Подітись куди від боярської злої сваволі?
    Хіба прихилитись на вірне жіноче плече…
    Вже й плечі – примари, і ймення нашіптує листя,
    вже й очі не людські, а диких тобі олениць…
    Наблизитись годі. Хіба що націлити вістря,
    в пориві захланнім здобути цю тінь силоміць!

    … Хисткі серпантини непевної княжої слави…
    Над Галичем – злива. Запущений пруг тятиви.
    То – хвиля зрадлива, то чорна стріла, Ярославе,
    діткнулася нагло до княжої буй-голови.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2017.07.15 13:09 ]
    "Галич. Повернення"
    Я повернулася:в Галичі квітне чебрець.
    Чебрецева пора – чень, надовго... надовго – на вічність.
    На приволлі ловлю віщий поклик зухвалих сердець,
    що волають о щастя, уклінно так: “ваша Величність”...

    А “Величність” – наруга, то серцю позірна подруга,
    що убоге пожнив’я в осіб можновладного круга,
    що пошлюблення їхнє – завжди обоюдний тягар,
    а потому лиш дим... лиш мертвенний їдучий угар...

    Ти спогадуєш, Галичу, – вихря зійшло, відшуміло:
    у землицю лягло, в деревину пішло... оніміло,
    та й не рухає пам’яті, лиш красномовно мовчить!
    Лиш перо у руці літопомній, мов птаха, ячить.

    Помовчімо і ми на погарищі, та й помовчім...
    Ми ж бо в часі прибулі, до тіней старих ніпричім.
    Але ж стрілися тут-таки, в Галичі, в вир’ї стрімких роздорож,
    а на чолах у нас опочив і Стрибог*, і Дай-Бож,**
    і не в силі ми милі, хоч прикрі, вернути навспак –
    то на карбі правнуків пекучий, погрозливий знак!

    Лики пращурів наших, що квітнуть тепер чебрецем –
    увійдіть в нашу бутність, а хоч би навпотай, тихцем...
    Увійдіть в нашу бутність! Та й купно усі помовчім!!
    ...Чебрецеве усластя... То – щастя?!

    У чім... і по чім...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008.

    Вірші про Галич увійшли в розділ ІІ "Галич.Повернення" історичної поеми "Галицька елегія". - Львів:Сполом,2013.


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2017.07.14 10:11 ]
    "Калка.* Три Мстислави"
    ... А татари, вражі гості,
    гарцювали на помості:

    -- Три Мстислави,
    три Мстислави,
    всі зазнали тої слави --
    буйні голови схилили,
    меч булатний пощербили ...
    А свої прелюбі кості
    полишали на підмості --
    красно гостей частували,
    дрібно кісточки збивали ...

    ... Ніхто тоді й не знався на татарах --
    були степи, та хани кочові:
    на кутригу́рах знались, на аварах** ...
    Аж тут азійські варвари нові!
    Той варваризм не римської породи:
    щілини вік ... а у щілинах -- лють ...
    (Тваринний витвір матінки -- природи:
    сидять на костях, свіжу крівцю п`ють!)
    І не смакують тушею конини,
    і не ламають гречно спис о спис --
    хрещене тіло божої людини
    звисає з сідел головою вниз ...
    Допавсь до нього бусурмен-татарин
    захланно так руками обома:
    йому солодша над усі нектари
    узята шквалом людська бастурма!

    ... "Три Мстислави,
    три Мстислави --
    очі галки поклювали ...

    Три Мстислави,
    три Мстислави --
    десять тисяч поховали ..."

    ... Напилася, наїлась річка Калка
    калених стріл із вражих колчанів.
    Здригнулась Русь: то помста, а не валка --
    тавро лжеслави на хребтах синів!
    (Уже ж було: в похід збирався Ігор ...
    В ріці Каялі змочено рукав.)
    Де йде різня, там, певно, не до ігор --
    між трьох Мстиславів вирізнивсь Мстислав!

    ... На княжих трупах зведено помости --
    на них всю ніч гуляла татарва.
    Пильнуйте, люде, ви ж бо р а д о г о с т и!
    Овва, Мстиславе з Галича, овва ...

    ... Над Калкою -- ні мулко, ані грузько --
    "єси за шеломями, земле руська" ...
    ... "Баба́*** ... ага́"**** -- баби-агинський дух:
    тут зела -- пера, а земля -- як пух.
    ... "Баба́ ... яга́"***** -- жаха дитину мати.
    Було шолом о Калку не каляти!


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008).


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  29. Ірина Вовк - [ 2017.07.14 10:06 ]
    "До портрета Чингісхана"
    ... Був собі вождь на ймення Темучин.
    Пізнала Русь епоху Чингісхана.
    Прадідизна́, етнічна "р о к с о л а н а"
    здригалася при дерзновеннім "ч и н..." ...

    А що вже степ наслухався копит.
    А що вже трав під копита́ми збито.
    А що людей вкраїнських перебито
    у кучугурах полум`яних літ...
    Воістину, пекельний чоловік!
    Та що там чоловік -- скоріше, демон ...
    Чи то душа -- непроходима темінь,
    чи, може, в лоні матері хто врік?!
    Щоби вести свій нарід по кістках,
    щоб напувати коней в людській крові,
    і м`яса з`ївши, на гортанній мові
    "ш а й т а н" взивати швидше, ніж "А л л а х"!

    ... "Т е м у"... -- бо "т ь м а".
    То ймення нечестиве.
    А все ж "Ч и н г і с" -- "В е л и к и й" для своїх.
    Чи ж матір почувалася щасливо,
    припавши на Блискучий твій Поріг* ?..
    Про що тоді вона просила духів,
    (нехай уже собі -- у Духів Тьми),
    які магічні скреслювала рухи,
    б`ючись об землю стегнами, грудьми...
    Вона -- така слаба, безмовна жінка,
    чи ж їй під силу с о н ц е в о р о т т я?
    Одне скажу: хоча вона й ординка,
    та понад с л а в у зважує ж и т т я!

    Не зчуєшся, як обрій запалає
    зо всіх світів невтоленим вогнем.
    Прислухайся, із тьми віків волає
    непогасиме "с и н у ... с и н у... Т - е - м..." ...

    ... Історія, тяжка на перехрестях,
    утопче в грунт ще не один курган.
    Та відблиском підступності й безчестя
    є на Русі наймення Ч и н г і с х а н!

    Росте трава... Могили наших пращурів.
    Обпалені облачення святих.
    Червона Русь, не раз іще заплачеш ти
    від отприсків о р д и н ц і в "золотих" ...
    "Т е м у..." - бо "т ь м а". То племя нечестиве.
    Такий вже рід... "О с м а н и" -- бо "о с а"!
    Кусюче вкрай і вкрай немилостиве...

    ... Був собі вождь на ймення К у р е м с а...


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  30. Ірина Вовк - [ 2017.07.13 11:48 ]
    "Лев у Лаврові*. Світло і тіні"
    Князь Лев на старість теж монахував.
    Душа сум`ятна прагла одкровення.
    В молитвах ревних чарою спасення
    сотала с в і т л о сива голова.

    Христа розп`ято ... Ідоли падуть ...
    Криниці задихаються змілілі.
    Життя як ватра: в кожнім божім ділі
    твій Дух, мов іскру, ангели несуть.
    Оступишся на п`ядь -- провалля, хащі,
    вся гадь земна рамена обів`є ...
    Коли у серці Бог -- ми не пропащі,
    і брат з лукавства ближнього не вб`є,
    на міжусобну бойню не прикличе
    родів слов`янських княжих отрочат ...
    Є правий Суд і є всевишнє Віче,
    і є Петро з ключами біля чат ...

    ... Вартує лев у княжім передмісті ...
    (Вдаряє пам`ять, наче сталь дзвінка!)
    Гінці несуть у двір від Бели вісті ...
    Констанції пошлюблена рука ...
    А далі -- вир: все татарва, ятв`яги,
    пожежа в Холмі, тиха смерть Шварна́ ...
    Данилова спонука до відваги,
    до лицарства, до честі знамена ...
    Та на вазі -- супроти злої січі,
    де Куремса стоїть і Бурундай,
    Данило й Лев у ризі Будівничій --
    на хліб і сіль, на спільний коровай!

    ... У Лаврові вечірню віддзвонили.
    Наповнені потири золоті:
    в путі несповідимій до могили
    нас мироносять ангели святі.
    Кончина тіла -- не бліда константа
    недосконалих пошуків земних ...
    Осяяння могучого таланту,
    звитяжних здравниць, тембрів голосних ...

    Суть воїна і мужа, і привідці --
    се отчий дім, зелена отча твердь,
    глибінь прозора отчої криниці,

    тоді -- в и с о к а, благородна смерть!

    ... Констанціє ... (Останні поривання.
    Остання при житті відкрита суть.
    Останній спалах с в і т л о г о кохання ...)

    ... Твій Дух, мов іскру, ангели несуть.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний 0 (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  31. Ірина Вовк - [ 2017.07.12 12:28 ]
    Євпраксія ІІ. "Двічі вінчана"
    Ти, Адельгейдо,* втомлена життям,
    чарівна жінко з тонким почуттям,
    безмовна тінь постриженки-черниці
    із поглядом колишньої цариці, --
    чого ти зажадала від склепінь
    обітниці Христової -- спокою?
    примирення душі із тілом?.. ба ...
    Така вже суть: толочаться хліба,
    бо коні йдуть крізь них до водопою!

    ... Невпізнана звогніла тінь -- умреш,
    розтанеш між склепіннями німими ...
    Єдине в радість: тут, проміж своїми,
    обітовану землю віднайдеш.

    ... Спітнілі коні. Сплутані путі:
    неслись, бувало, сани золоті
    в чужі світи -- на свити і корони --
    туди, де угри, німці і саксони --
    маркграфових наїлись нагаїв
    і тих, що Генріх згодом недоїв ...
    О ненаситне м`ясоїдне чрево!

    ... Росте собі тисячолітнє древо --
    в соборних мурах кронами шумить --
    а що життя: магічний проблиск, мить,
    та й то не в злоті, а таки в червіні --
    і ми у нім трагічні диво-тіні,
    дарма, що з імператорським вінцем,
    коли зблудила Доля манівцем.

    Собор Успіння ... Втишишся, заснеш
    під молитов вкраїнських переспіви,
    і образ Непорочної Вседіви
    у синьо-жовтім відсвіті одеж
    тебе прийме, і поведе на луки --
    як матір після довгої розлуки
    пригорне д`серцю зблукане дівча,
    немов пташина змерзле лелеча --
    тебе блакитним вкриє омофором,
    і виплете вінок із хризантем ...

    ... це -- Україна, доню,
    твій Едем.


    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (3)


  32. Ірина Вовк - [ 2017.07.11 10:06 ]
    "Кадри не з кінохроніки:Чехія-Союз 1968 рік"
    Там у лісі-пралісі шумлять дерева́…
    Там у лісі-пралісі сивіючі ранки…
    Подаруй мені серця живого слова
    На схололі обійми старої землянки.

    Не чекай мене на́ніч, бо я не прийду,
    Не труди свої очі в імлі безпросвітній –
    Я у листя пошерхле безмовно впаду,
    Затріпочу крильми, наче птах перелітний.

    Подаруй мені серця жагучі слова –
    Попри хащі лісні, попри вирви пропащі…
    (В глупій темряві ночі кохана співа,
    Її голос могучий – над вирви і хащі)!..

    Там у лісі-пралісі відлунює крок…
    В німоті підвіконня кохана заплаче –
    Пломеніють у світлі нетлінних зірок
    До своєї Вітчизни пориви юначі.

    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)




    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  33. Ірина Вовк - [ 2017.07.05 10:01 ]
    Цезар і Клеопатра, або Ніч у Єгипті
    Богині Баст гнучке котяче тіло
    на розпашілих побережжях Нілу...
    Вже Клеопатра поринає в ніч,
    легку накидку пориває з пліч --
    гойдає барка Месектéт*1 на хвилях
    м`які ложниці царських спочивальнь,
    інтими сонцесяйних почувань --
    тут Цезаря невтолені змагання:
    безсонна ніч... остання ніч кохання,
    осягнення солодкої мети --

    ах, Юлію, ще встигнеш відпливти
    в підземний Стікс -- пронизаний ножами --
    до стін Тартару, Вогняної Брами,*2
    що отверзає смертникам уста --

    отак стебло в Озіріса вроста
    і через тіло зерням проростає*3 --

    ще самка-яструбиця розпластає
    по твоїх членах пір`ячко своє,*4
    і заклене: "О ж и й, якщо ти є
    просвітленим, непроходящим богом,
    і твоє сім`я плодиться без меж --
    тоді ти Оком Гора вік почнеш,
    і твій к і н е ц ь обернеться п р о л о г о м
    до вічного блаженства і життя --
    нехай воно коштує пролиття
    гарячих крапель цезарської крові...
    ...А зараз -- ніч в Єгипті, Ніч Любові,
    сплетіння тіл, узори із ліан,
    захланний подих уст, безумний тан
    до повної нестями і знемоги...

    ...Це, певно, Хапі*5 оре перелоги,
    благословивши Гора гордий лет...

    ...Світає... Повноводить Ніл... А х é т"*6 ...

    8 травня 2003р.

    (Зі збірки "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  34. Ірина Вовк - [ 2017.07.05 10:10 ]
    "Гімн Хапі-Нілу"
    Слава тобі, Хапі-Ніле, що з Підземного Світу виходиш,
    а приходиш сюди, аби Світ Людей оживити.
    Спонукаєш до цвіту майстерню освітлену Птаха,
    риб володар, вожатий пернатих, о Хапі творящий,
    що ячмінь сотворив ти, еммер дарував смертним людям,
    що без тебе сумніють на видах і гинуть, пропащі.

    Зеленій же, о Хапі, наповнюй пустелю водою,
    Ти – улюбленець Сонця, веселій же благою ходою.
    Хай тварини ситніють травою, а поле розродиться в зерня.
    Зеленій же, о Ніле, о Хапі, хай повниться зерням оселя.
    Як підніметься Непрі, прийми сонцеглавий сувій.

    Зеленій же, о Ніле, о Хапі,
    Зеленій! Зеленій! Зеленій!

    (Зі збірки,що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)

    (ритуальний вірш-гімн увійшов у драму "Горизонт Хуфу", надруковану у авторському циклі "Міфологія Стародавнього Світу". - Львів:Логос,2013)

    http://irynavovk.blog.net.ua


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  35. Ірина Вовк - [ 2017.07.04 10:05 ]
    «Пісня Семи Хатхор»
    Почуй наші кроки, Хатхор величава, всесильна,
    Прийми наші танці в небесні могучі склепіння.
    Володарко скипетрів царських, намиста і систра,
    Владичице музики серця, божественних знаків.

    Ликуй, можновладна, пора твоя схожа з п'янінням,
    Володарко ритмів безумних, палких піснеспівів.
    Владичице вінкоплетіння та юрм хороводних,
    Легка і граційна, мов звуки небесної арфи.

    Величносте наша, тобі ми возносим похвалу
    Від сонцевгасання до зірки ранкової в небі.
    Володарко гімнів, владичице Мемфісу грізна,
    Велителько книг велемудрих, писців многотрудних.

    Прийми наше слово, Хатхор, як уклінну офіру,
    Споглянь наші лики, для тебе вінками примітні.
    Промов до нас ласкою, вид свій щодень розпогоджуй,
    Владичице музики серця, безмежних невтолених ритмів.

    2013 рік

    "Пісня Семи Хатхор" увійшла в текст драми "Горизонт Хуфу", видрукуваної в авторському циклі "Міфологія Стародавнього Сходу". - Львів: Логос,2013)

    http://irynavovk.blog.net.ua



    (Зі збірки, що вкладається "Туга за Єдинорогом",2017)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (1)


  36. Ірина Вовк - [ 2017.07.03 10:48 ]
    "Я пригадала пісню Льореляй..."
    Я пригадала пісню Льореляй:
    «Сюди, юначе, човен направляй,
    до цих навислих, наче мари, скель,
    я в сіті зажену тобі форель…».

    Міфічний клич летючої сирени…
    Русалки несполохана краса –
    І тіл мужських офіра, чи яса,
    Посеред вод двуликої арени…
    Скелястих мар чи привид, чи фантом –
    Безцінний дар?.. чи мрії безталання?
    Чи тлін і штиль?.. чи смерч і бурелом? –
    Той погляд платонічного кохання…
    Fáta morgána!.. Лебеді летять –
    Та скелі непомильно проминають…
    Вони ніколи краху не зазнають,
    Бо їм відкрита неба благодать!

    …Лиш ті, що заблудили й не знайшли,
    що чорних вод шумке вино відпили,
    за крок від мар… від скелі… від могили
    благали час «спинись і ниспошли!» --
    і чули спів… і бачили Її –
    вона їм все одне і теж співала:
    «Допоки зірка в небі не вставала,
    Направ човна до сеї течії!».
    …І човен стрімголов летів на скелі:
    «Прощай, юначе! Душенько, гуляй…».

    (Коли пірнеш на дно… у світ форелі –
    Збагнеш химерну пісню Льореляй).

    * вільний переклад оригіналу цитати - авторський (І.В.)


    (Зі збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (4)


  37. Ірина Вовк - [ 2017.06.26 09:09 ]
    "Ну що, старенька липонько, цвітеш?.."
    Ну що, старенька липонько, цвітеш?
    Духмяним цвітом щедро медоносиш…
    Нікого не благаєш, ні не просиш –
    корінням в душу зранену вростеш,
    у буревіях рани просмоливши,
    гірке вино із надр землі відпивши –
    о чудо боже, ти іще живеш!

    Іще твій пульс, твоє невольне рвіння
    до висоти пташиної, до хмар,
    до світлих, небом посланих примар,
    до дружнього з людьми порозуміння –
    немов би ти на себе переймеш
    гріхи людські (і блискавиці теж!)—
    ось сенс життя старого деревиння…

    Чи в тому сенс, щоб втримати удар,
    могутньої, як зло, лихої долі,
    і вижити у ланцюгах неволі
    байдужості сліпих земних створінь,
    бо втрата зору – кара поколінь
    за примхи, а хоча би й мимоволі…
    Удар як втрата! Втрата як удар!

    А, може, це і є небесний дар
    терпіння, звільнення і, зрештою, прозріння
    з самотніх гнізд пташиного квиління,
    де струменить на вітрі теплий пар –
    до осені тьмяного овдовіння…
    Природа – грізний часу волода́р!

    Ой липко, я боюся не старіння –
    а підлості людських дрібних почвар,
    боюся душ дрібного зубожіння,
    що в сліпоті своїй, в німій покорі –
    готові й нас ударити під корінь!


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  38. Ірина Вовк - [ 2017.06.22 09:52 ]
    "Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ..."
    Я до тебе, мій Львове, вернуся за тисячу літ,
    із криниць непочатих живої водиці нап'юся,
    і у місті старому палким одкровенням озвуся.
    Привітаймо життя! – і мій вольний, ранковий політ.

    З глибини правіків, з висоти сивих хмар піднебесся,
    Княже Місто постане в своїй первозданній красі.
    У віконнях дзвіниць пізнаватиму лики усі –
    в чистих росах Купал і у дзвонах святих Водохрестя.

    Моє місто співуче, я в тебе корінням вросла,
    у бруківки і площі, вали і обірвані кручі...
    Ти могуче, як лев, і, як Дерево Світу, живуче,
    доки в прàвнуків наших краплина з твого джерела.

    Не змаліє земля... Заповітний вогонь не погасне
    доки зріє зерно, доки пнеться на ноги маля.
    У безмежжях доріг княжий дух у мені промовля –
    через тисячу літ зійде сонце погідне та ясне!

    У розкриллі ранковім до тебе, мій Львове, вернусь –
    і у величі княжих палат і розкішних медівень
    з висоти піднебесь на бруківку твою приземлюсь.
    Хай це буде одне із моїх найпрекрасніших втілень!

    (З двотомника "Сонцетони".Тон Перший - Поетичний.
    - Львів: Сполом,2016)



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  39. Ігор Шоха - [ 2017.05.09 14:33 ]
    Регата без вітрил
    І знову видива весни
    навіюють думки печальні.
    На воду спущені човни...
    Чекають подорожі дальні...

    Але – іржаві якорі.
    Ріка у гавані не скресла.
    А волоцюги байдарі
    і капітани сушать весла.

    Уже – не ті. Усе не ті
    авантюристи і паяци
    займають гори золоті
    і домуровують палаци.

    Нема ні пуху, ні пера
    у очеретах на Орелі
    і води сивого Дніпра
    являють інші акварелі.

    Доп'ялись п'явки до крові́.
    І не романтики регати
    шукають явища нові,
    а флібустьєри і пірати.

    Тузи допилюють ліси
    на яхти, палуби й піроги.
    І від минулої краси
    стоять обабіч некрологи.

    Усе поховано на дні:
    козацькі чайки, курені,
    коші, оази і затоки.

    Пересихає Учансу…
    Яку небачену красу
    з’їдає завидюще око!

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (6)


  40. Тата Рівна - [ 2017.03.20 10:53 ]
    ПСАЛОМ НА СІМ ДНІВ ТИЖНЯ (із циклу «бур.штин»)
    І.
    не мотоцикла а мотопомпу
    я буду байкером цих боліт
    сім поколінь моїх предків бились об лід
    А Я НА ЛЬОДУ СВОЮ ПАРТІЮ ВЕДУ
    на нових колесах на дисках титанових
    у блискучих нових ковзанах
    усі ах!
    усіх на х…
    хто не зміг подолати ляду свого льоху
    хто лишився на дні той не їздить а стогне при гноєві далі
    я ж веду тебе в танці моя металева крале
    я танцюю я їду потроху
    я помпую я тисну педалі
    я глибше я далі
    я бачу що боги не палять глину
    не боги опалюють глину
    люди
    Я БОГОМ ПОСТОЮ ПОБУДУ Я ВИМИЮ ЦЮ ПАСКУДУ
    Сиру Землю!

    ІІ.
    КАМІННЯ НЕ ЇСТІВНЕ КАЗАЛА БАБА
    ну що там знала та темна жінка
    в них чоботи у сім’ї були на п’ятьох вона їх взувала по п’ятницях
    то був короткий день у школі
    вона була баба дурна
    дурна баба
    вона… –

    смола бурштинова тепер їстівна

    це наче перша холодна страва
    якщо не пропустиш зліва
    коли не прокліпаєш справа
    коли заклепаєш у ці болота сорок друзів своїх у гробах
    з почорнілої вільхи
    ти станеш тоді відчувати смак бурштину
    присмак гіркий терпкий тонкість п’янку –
    ЦЕ ПРЕКРАСНА ХОЛОДНА СТРАВА
    хороша на поминки
    і не тільки

    ІІІ.
    одного дня я узяв свій реманент
    примітивний бензоінструмент
    для брудної води
    пішов туди

    я похапцем йшов а повітря ставало липким
    страх чіплявся до мене лоскотав за литки
    але я тоді вже напевно знав – баба дурила мене
    каміння їстівне!
    без сумніву їстівне
    ВОНО НАСИТИТЬ МЕНЕ

    ІV.
    вісім років
    я вісім років на льоду
    на тонкій крижині на шкірці ока мого Полісся
    веду свою битву соло своє веду
    я мию на совість –
    до біса до біса до біса
    ґальма
    тут трійця святих – Я Бурштин та Гальбин
    глибоко-глибоко помпую соки помпую спокій
    я вимию кості усіх тих семи поколінь
    що бились об лід наче риби не знали покою
    я спокій намию і дітям й онукам своїм
    вони вже не знатимуть
    скільки ж він коштує
    ЯК ЖЕ ЦЕ ДОРОГО –
    СПОКІЙ!

    як воно тяжко мати покої й не мати покою….

    V.
    заляжу глибоко-глибоко
    в труні з сирої землі
    брудна вода мене виплаче вимиє десь по весні
    як крига розтане як диски титанові
    зблиснуть грайливо на сонечку

    лід проломився
    моє фуете – невдале
    визнай це друже врешті
    визнай ти ж можеш ТИ КОСТІ СВОЇ ОГОЛИВ –
    ЩО ТАМ ТЕПЕР СЛОВА – кажу я собі –

    а баба була права
    права була клята покійна баба
    зустріну – скажу їй це
    викричу просто в лице –
    КАМІННЯ ВДАВИЛО МЕНЕ
    каміння не їстівне!

    VI.
    останні мої слова були лайкою
    а бог – він старий вже – він всяке таке не лайкає
    він знав ЯК я змерз у тій воді пролежавши зиму
    зненацька торкнув за плече промовив – сину
    осьде тобі лопата а там ото печі
    кидай собі з ранку до вечора –
    зігрієшся
    мерзнути більше тобі не стане
    у пеклі по Цельсію плюс мінус тисяча шістсот шістдесят –
    температура плавлення титану

    зізнаюсь тобі – ми давно там вгорі маємо згубну звичку
    ловимо на живця
    А ТИ – НА ЖИВИЦЮ ПІЙМАВСЯ
    тож кидай сину сумлінно
    смолу ту до печі
    підтримуй
    температуру згоряння тліну
    сім наступних твоїх поколінь житимуть на Поліссі
    утопиться в копанках твоїх нащадків шість чи вісім
    будуть провалюватись під лід гинути на ходу
    ЦЕ ПЛАТА ТВОЯ ЗА ВХІД ДО МОГО ДОМУ НЕ З ТИХ ДВЕРЕЙ

    працюй вже сину
    а я піду
    у мене ще гори гробів нерозібраних сину
    лежать там при вході чекають своєї долі
    щось настрій нині не той
    по зимі прихопило спину
    та й руки вже кволі –
    я давній таки єврей
    мені вже ого скільки тисяч літ
    і я ще довбу свій проклятий лід
    А ТИ ГАДАВ ЩО ВСЕ ПРОСТО…
    Володарю Розсипів
    сім наступних твоїх поколінь
    я покладу на офіру Сирій Землі
    своїми тілами вони позакривають ями
    які ти нарив
    СИНУ ПАЛИ ВЖЕ
    БО ПЕКЛО СХОЛОНЕ
    дивися –
    каміння тонни
    ти ж не дарма його мив
    ти ж не дарма помпував не витискав гальма
    у своєму розритому як кладовище Гальбині
    настарчив як бачиш стачить на років зо триста –
    тої смоли – кочегарити оцю грубу на всю губу –
    то й пали!!

    VII.
    і він пішов –
    і лишився рискою слід від його поли
    я зостався грітися – мерзнути більше мені не стане
    У ПЕКЛІ ПО ЦЕЛЬСІЮ ПЛЮС МІНУС ТИСЯЧА ШІСТСОТ ШІСТДЕСЯТ ХАЙ ВОНО ЗГОРИТЬ! –
    ТЕМПЕРАТУРА ПЛАВЛЕННЯ ТИТАНУ…

    20.03.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2) | "https://www.youtube.com/watch?v=-GwYGLbRtDQ"


  41. Ігор Шоха - [ 2016.08.10 21:20 ]
    Релікти союзної епохи
    Пожати лаври капітана Немо
    не випадає, поки молоді.
    Але і гори дихали на мене,
    озера, ріки і моря, окремо,
    омили ноги і мої путі.

    Моя каюта на борту «Вернадський»
    перетинає Тихий океан
    уже без мене. Але дух піратський
    заносив і на острів корабляцький,
    і на блакитне озеро Севан.

    І я умів побачити китайця,
    який на мене косо поглядав,
    напевне пам’ятаючи Даманський
    або тому, що інколи уранці
    я на Амурі цибухи кидав.

    І козиряли чукчі, і татари,
    і сохою іменував якут,
    коли попід ясні Волосажари
    воєнні Байконуру і Кап'яру
    передавали пошту до Бермуд.

    На Єнісеї наковтався горя,
    і по Обі ракетою ходив.
    І на «кориті», нібито учора,
    боявся бурі Рибінського моря.
    Але, як Разін, Волгу переплив.

    Мої монети є на дні Байкалу.
    В затоці Лаперуза – мис надій.
    А на косі півострова Ямалу
    уже не буде мого номіналу,
    тому що я у Рашу нев'їзний.

    Кучуму я виношую поему.
    Іртиш омиє мого п'ятака.
    Але така оказія у мене –
    не відвоюю я аборигенам
    усі завоювання Єрмака.

    На Колимі – могила мого друга.
    Північне сяйво виїло роки.
    На Кольському була у мене друга.
    Жага тайги. Та не її заслуга,
    що не поїду я на Соловки.

    Були ми агітовані і чесні.
    Подіями насичували дні.
    Але усе собою інтересне,
    натикане у Пітері і Прєсні,
    нагадувало злодія мені.

    Не озирав я мумію ні разу.
    А от на Лені воду окропив.
    У Красноярську хилитав стовпи.
    Та зупинились маятники часу.
    Росію зеків я не полюбив.

    Люблю і досі білий Севастополь
    і чорний забувається Торез.
    На спогади багаті я не Крез.
    Та Регістан, Ечміадзин, Акрополь
    не додали поезій і поез.

    Я перелітний. Манять ще простори,
    і ріки, і озера, і моря.
    Та настає осілості пора.
    І у свою уже осінню пору
    вертаюся до сивого Дніпра.

    Ночуючи під зорями ясними
    на палубі земного корабля,
    я спокушався мріями земними.
    Але коли крутилася Земля
    і у Союзі всі були своїми,
    не спокусився зорями кремля.

    1996-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  42. Тата Рівна - [ 2016.07.25 16:20 ]
    Із циклу «бур.штин»
    1. із очима сарни


    в межирі́ччі Єфрату та Тигру
    в межирі́ччі Случі й Горині
    піраміди бурштинових фараонів
    углиб боліт ростуть
    тут коріння дерев бурштинове
    і вода річок смолою
    тече руслом горлом жилами
    тут межи річок межи очей межи століть
    на краю світу кінцева станція – Бур.штин. –
    межа що ділить навпіл вчорашнє та завтрашнє
    тут усі проходять ініціацію бо ніхто
    не зостається незміненим –

    лопата й мотопомпа – головні книги поліщуків
    і зброя
    і захист
    і хліб
    і біль
    і совість
    і перемога
    й поразка
    тут поліський жертовник поліський ґорор
    поліська казка
    запеклі бої за пекло
    за теплий камінь холодної землі

    благенька дерев’яна станція померла коли
    прийшли великі люди будувати майбутнє
    возити його старою залізницею новими автошляхами
    перевантажувати майбутнім прадавні ліси
    де древній бог із очима сарни
    тікав крізь буреломи крізь болота крізь техногенну еру
    що явилась нізвідки й стала скрізь
    пронизала ліс голками бензопил
    просочила річки сигналами ехолотів
    скурвила залізницю натовпами старателів
    вкрала магію у духа боліт

    в межиріччі Случі й Горині так людно нині
    як не бувало ніколи з часів Русі
    сьогодні тут всі – у кирзових чоботах чи
    черевиках вищого класу – у кого лопата у кого помпа у кого – каса
    у кого влада у кого – доля бути битим
    у кожного – привід потреба діти
    привиди крила янголів над дахами
    щоденне дахау в снах
    на родовищах дахау de facto
    слина страху спина втоми вино війни
    і лише кашель
    рапатий сухотний кашель
    надриває ці сни…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (6)


  43. Ярина Чаплинська - [ 2016.05.18 07:13 ]
    Знаєш, що таке травень?
    Це коли небо на світанку випиває повне горня парного молока
    і бреде туманом за маржиною — брязкальцем - дзвоником.
    Гори зачудовано наслуховують як посеред зелених смерек
    мрійливо розмовляють між собою Черемош, Тиса і Прут.

    Птахи у колисках своїх гнізд у режимі «наживо»
    виколисують новий всесвіт із казки — з яйця та кохання.
    А мольфарка - зозуля голосно диктує пророчі послання
    та щедро роздаровує літа — наліво і направо, наліво і направо…


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  44. Ігор Шоха - [ 2016.01.26 15:08 ]
    Хутір Гай
    Де не було ніякої стежини,
    а вітер сіяв тільки блекоту,
    засіяла пташина три соснини
    за край дороги, за одну версту.

    Що не було – нема-нема та й буде.
    Міняються і вирії, і край.
    Піски сипучі оминали люди,
    а три соснини – ось тобі і гай.

    Ішли роки і з ними переміни.
    Дощі і грози посилав Отець.
    І джерело забило з-під коріння.
    А є ручай, то ось і хутірець.

    Нема нічого зайвого у Бога.
    Порізали дерева на доми.
    І повела усіх одна дорога
    залізна – найрівніша між людьми.

    Гілля спалили, вивезли колоди
    і покотили рейки до заводу.
    Які там не були урожаї,
    не стали люди ті багатії.
    Іще не чують, – відшуміли води
    і шелестять сторінками гаї.

    …………………………………………….
    У всі кінці вели мене дороги.
    Було – у пекло, і було – у рай.
    Немає неможливого у Бога.
    І я усе шукаю хутір Гай.

    2007


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)


  45. Ярина Чаплинська - [ 2015.12.16 12:55 ]
    ***
    Рахманний ранок на Росі
    дзвінко віншує жайворонок.
    І літня зоряна ніч у човні
    вигойдує новий світанок.

    Ще ясні зорі блискотять у ріці,
    хлюпаючись між краплинок.
    А світлооке сонце по воді
    вже гаптує золотом ранок.

    Смужка Росі у липневій росі
    пробивається крізь серпанок.
    І ріка пливе у тихій імлі —
    поміж сонних рибалок.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  46. Ярина Чаплинська - [ 2015.12.03 10:19 ]
    ***
    ти така крихітна і солодка
    що будь-який львівський дощ
    тебе затанцює
    і ти розчинишся у пацьорках строкатих площ

    навіть не думай
    чорна кава насправді солоно-гірка
    тож ти утікай по вершечках
    сонних дерев допоки ти ще одна

    утікай поза місто
    і колись тебе знайде твій пан
    посеред ромашкових пелюсток
    бо ти така крихітна і солодка а тут оптичний капкан


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  47. Ірина Кримська - [ 2015.07.14 18:14 ]
    Балада про Острів
    Мій Острове, світе безлюдний,
    На мапі глибокого сну!
    Лягли йому води на груди
    І думають думку одну.

    Зачавлена повінню пісня –
    Розмита-розмилена мла.
    Був Острів – зробився недійсним.
    Ген плесо. Немає села.

    Немає слідів, нема колій.
    Не йде череда у луги.
    Омиті рамена від солі.
    Ріллю не цілують плуги.

    Води наковталися вікна,
    Теленькають клямки ледь-ледь…
    Моє родове! Моє зникле!
    Вода! Шелестить очерет.

    Проектів сухі розрахунки…
    Село – проти сили ідей?
    Складались пожитки у клунки
    На спиноньки гнаних людей…

    Свій корінь рвонули щосили,
    У жменю сховали жужмом
    І слізно прощЕння просили
    У свого села всім селом.

    Услід закипіла робота –
    Край світу раптово настав!
    Обійсть незагоєні соти
    Загоїв до смертоньки став.

    На сотні гектарів розлитий,
    Сховав у глибини село.
    Було воно світлим і світом.
    Та в тому й біда, що БУЛО.

    Бо й маючи назву містичну,
    Утратило свій оберіг.
    Бо склалося так історично,
    що й Бог врятувати не зміг.

    На дні воно денно і нощно
    Гойдає услід течії
    Покинутих спогадів ношу,
    Затоплені сни нічиї.

    Там щуки вишукують хижо,
    Рачкують у сховок раки.
    А човен гладь лагідно ріже
    Вздовж спогадів русла ріки.

    Русалки несправжні і справжні
    Лоскочуть одвірки чужі,
    Пірнають в глибини звитяжні
    Лякають села міражі.

    Водоймі величній байдуже,
    Що в неї в утробі лежить.
    У неї душа – від калюжі,
    Калюжу ніщо не гнітить.

    Лежить у оточенні лісу
    Зробилася з часом своя.
    Епохи минулої риси
    Замила Ірші течія.

    Сичевські, Купневичі всюди
    У світ звідтіля побрели.
    Мій Острове! Де твої люди?
    Чи справді вони там жили?..

    14 липня 2015




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (10)


  48. Валерій Хмельницький - [ 2015.06.24 11:21 ]
    єрихонські труби
    гриміли гучно єрихонські труби
    і шаленіли дзвони на дзвіницях
    в передчутті ненависної згуби
    чорніли ще давно зчорнілі лиця

    дзвеніла зброя в крижаній мовчанці
    дзвеніла зброя у нестерпних криках
    котились голови додолу рано-вранці
    дзвеніла зброя кована із криці

    у бій ішли із піднятим забралом
    у бій ішли в блискучих грізних латах
    і ворогів собі не обирали
    але на горло мусили карати


    15.05.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (12)


  49. Ігор Шоха - [ 2015.05.21 22:37 ]
    Кряжі і басейни
    Ріки, і озера, і моря –
    це малий окраєць океану.
    Суша – Магометова гора
    за каймою моря і туману.

    Синє море грає, як вино,
    і солоні рани омиває,
    поки не затягує на дно,
    де земля вулканом оживає.

    Вистачає горя і біди,
    де ми є, і там де нас немає.
    Тільки повертаємо туди,
    де земля водою напуває.

    А намиви глини і піску
    обійдемо мілиною-бродом.
    Все тече на нашому віку,
    і усе вичерпується згодом.

    Дельти рік і плеса у заток
    на очах стають очеретами,
    і води останньої ковток
    іноді стікає болотами.

    Витоки джерел несуть печаль
    ручаями по усьому краю.
    І колодязь мудрості, на жаль,
    у юдолі часу усихає.

                                  2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (7)


  50. Ігор Шоха - [ 2015.04.16 11:10 ]
    Квіти рідного краю
    Тільки пух мережаних сніжинок
    все укриє білою габою,
    я уже чекаю весняної
    повені уквітчаний ужинок.

    Засиніє уві сні барвінок
    і засяють первоцвіту лиця.
    Та найбільше радує підсніжник
    ранньою весною на розвилці.

    Кожну квітку і її стеблинку,
    всі куточки лугу пам’ятаю.
    А хвилює більше материнка,
    як у літню пору завітаю.

    Половіє жито. Веселиться
    урожай і ранній, і осінній.
    А найкраща – золота пшениця
    у полях на рідній Україні,

    де земля і плідна, і багата,
    і полита кров’ю запорожців,
    де і досі ще мужніють хлопці
    і вінки плетуть собі дівчата.

    Виростають українські діти.
    У майбутнє стеляться дороги
    і стежини, де квітують квіти
    від поразки і до перемоги.

    І від новоявлення до тризни
    є «чуття єдиної родини»
    і святий обов’язок людини –
    уквітчати пажиті Вітчизни.

                                  2014


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   6