Робеют по-девчоночьи,
Раздетые березы…
Они стыдливо плачутся
Завьюженой зиме.
Засохшие и черные
Сережки, словно слезы.
А стан ее не прячется
В одежду – макраме…

2013

В дев*ять в тебе рожеві п*яти,
У сімнадцять – важкий метал,
В двадцять маємо серце-м*яту,
І любов в ньому – саме Та.
В двадцять три ти терпкий, як туя,
І міцний, мов гранітний схил,
В двадцять три біль землі шматує,
Розтинає тебе навпіл -
Біль оази і біль пустелі,
Лемент листя і схлип води,
Щоб зубами вгризатись в стелю
І не знати, куди втекти:
Чи світ за очі, чи від себе,
На зворотній планети бік,
Без думок, світлофорів, зебр
На незайманий материк,
Без контракту і без угоди
У відпустку до кращих днів,

Але сонце уперто сходить,
Вперто шкварить без вихідних.

До кармічної павутини
Зарахується тільки cash.
Ти згрібаєш себе в людину.
І підводишся.
І ідеш.

Усміхнена і заплакана...
Вишúванка... латка на латці...
І шрами, і свіжі подряпини...
Портфоліо... Папарацці...

Принижена, обезчещена,
Згвалтована та побита,
І хрещена, і розбещена,
Не раз матюками покрита.
Знедолена, поневолена,
Обідрана аж до нитки,
До голого нерва зболена,
Одвічна безплідна покритка.

Розп'ята на тлі історії,
Що кілька разів підмінена.
А діти - голодні і хворії,
А ріки - брудні і замілені.
А ниви твої - занедбані,
Дороги - як віспою биті.
А де трударі твої? Де вони?
Найбільш працьовиті у світі?
Безхатченки-безробітченки,
Тобою не благословеннії.
Куди відпустила їх, дівчинко?
До Греції, Польщі, Словенії?
Залякана вовкулаками,
У душу впивалися ікла.
Не знищена псами ніякими,
Безмежно терпляча і світла.
Калинами-переливами
Духмяно-квітуча й співуча.
І яблучно-білоналивами,
І свіжохлібами пахуча.
І надрами, й дивомандрами
Багата, але незаможна.
Барвиста озерами, ватрами,
Безправна, безкарна, вельможна.
Загублена і розгублена,
Водночас і храм, і руїна.
Ти нами всіма недолюблена,
Багатостраждальна Вкраїно.
Чи й далі хохлами сидіти нам,
Ховатись у крайні хатини,
Коли протиріччя-епітети
Примножують біль України?!!!

З кунгфу десятий в мене дан,
Стріляю я відмінно в тирі...
За кров, пролиту на майдан,
Мочив я Путіна в сортирі!

Він бачить три метри у скло на своїм шоломі
Вона – чисте небо в мереживах прапорових.
Вони все життя прожили ув одному домі,
і навіть в дитинстві ріднились, здається, кров’ю.

Виходить – сестра. Захищав ще п’ять років тому
від гопників, швалі та всякого роду бидла.
Сиділа би краще «падруга» сьогодні вдома,
бо мусить, накажуть якщо, побити.

(Як важко без мозку! Як жити без мозку важко,
і вірити всім, хто за гречку прийшов у владу.)
Далась ця Європа сусідці його Наташкє
і цим тисячам! А йому от ніяк нє нада,

щоб гомікі різні женились і ціни дикі.
А Путін для нього «свій парєнь» і Вітя також.
Він вірить наївно в братерство слов’ян довіку,
він зробить усе, що потрібно і що накажуть…

Хоч віра, по суті, йому ні до чого. Просто
робота така. Треба бити? То буде бити.
Щоб стати одним із, то мало здоров’я й росту –
бабла відвалив, кому треба. Колись би біту

у руки – і в інші структури точно.
Та нині «серйозні рєбята» давно у Раді...
А ще обіцяли надбавки «за врєдность». Дочка
у нього маленька. То чом не побити гадів,

що тут протестують і лізуть на барикади?
Яке йому діло, чи мирні вони... Є служба!
Він битиме всіх… і її, якщо скажуть «нада»,
і буде до дупи колишня дитяча дружба.

Сказала би: пробач мені,
мій сину, що не все зуміла,
і вистачає ще стерні
отам, де пращурів могили

і дуже хочеться дожить
до світлого твого «потому»,
коли страждання ненасить
вже не загрожує нікому

де хрущ у вишнях заблукав,
поважний джміль гойдає сонях,
і серед наддніпрянських трав
ТВОЇ сини летять на конях

все буде, що б там не було –
пригорне лагідно країна
до серця місто і село…
Якби ж ти був у мене, сину…

…смердота зграйного оскалу
заповнила Верховну залу
шакали кожухи овечі
накинули собі на плечі
а ватажок цієї зграї
у Піднебесній як у раї
єлейно щириться китайцю
і не морочить собі я…ця:
«Мої набридлі громадяни
«ганьба!» гукайте до нестями
хай лине музика і спів
давно вас маю за «козлів»
а ви мої гнучкі лакузи
козирного шукайте туза
сльозу пустіть а чи покайтесь
і обіцяйте… обіцяйте …»

…отам - далеко від Майдану -
не чути гуркоту вулкану…

04.12.2013

У Книзі Буття (не згадаю, де),
та є на полях правка:
«Бог створював світ у жовтневий день,
а радником був Кафка».

Тому не дивуйся, якщо колись
на ранок по тебе прийдуть, -
не став запитань, не пакуй валіз,
умийся й вийди,

бо вищим за твій больовий поріг
все рівно не буде вирок.
Вставай на найсонячнішу з доріг
й в усьому плекай міру.

Співай регулярно священне Ом,
читай Лао Цзи сумлінно
і мовчки дилибай своїм шляхом
плинним.

І десь між абсурдом і станом дзен
серйозність тебе зрадить,
лишивши єдине, що має сенс –

радість.

21.-29.09.13

У лісі, ой, не світлому,
Що зветься Україна,
Поміж до всього звиклими
Росла собі ялина.

Попов співав там пісеньку:
"Засни, народна пильність",
А два чубаті з лисеньким
Потролили та й змились...

Ой, крові, ой, невинної
Налито у суботу.
Прикрилася ялиною
Керована сволота.

Ялиночко кривавая,
З металу недороблена.
Чи зватись нам державою
З "гарантом"-одороблою?

З кащеєм Санта Клаусом,
Яйцем колись не вбитим.
Пакує-усміхається
Цукерки з кров'ю дітям...

Маленький сірий зайчику,
Біжи скоріш від неї,
Бо краще б і не бачити
Ялиночки тієї...

30.11.2013

мала, справа навіть не в тому щоб вступити саме в ЄС,
я насправді не вірю, що нас там зустрінуть із хлібом і сіллю,
мала, але нам потрібен хоча би якийсь прогрес,
інакше, мала,
ми просто покриємось цвіллю.

мала, зрозумій мене правильно, ми ж не консерви,
ми не можемо закритись і киснути у маринаді,
мала, у нашій країні не вічні резерви,
і не важливо насправді, мала,
хто буде при владі.

аби тільки нам обіцяли наше майбутнє,
хоча б обіцяли, я вже не кажу "робили",
бо нам треба вірити в щось,
а зараз віра відсутня,
а народ, який втратив віру, хапає вили.

а Росія, мала,
ну що вона може нам дати?..
у них свого давно не лишилось нічого,
окрім, «Путінкі», «газа», «Масфільма», «кіркі» і «лапати»,
ну іще дехто лишився у них, хто вірує в Бога…

з усієї Росії, мала, жирує лише Москва,
ну ще Петербург, а так суцільна біднота,
а «Вєлікая Русь» давно вже просто слова,
слова,
від яких у них, у самих, ікота.

але прикро, мала, що не знаєш, як бути після навчання,
бо лишається в армію йти або сісти за ґрати,
тому знаєш, мала, людям набридло мовчання,
мала, їм дуже хочеться жити,
а не виживати…

а ЄС лише привід,
щоб вилити всю образу,
і повернути віру у завтра, яку у них вкрали,
бо люди, як завжди, мала, хочуть все і одразу,
бо так вже сталось, що всі козаки були ліберали.
© М.Філдман

У Межигір’ї ліс зелений,
а в ньому – хатка в стилі кітч.
«Проффесор», жирний кіт невчений,
там розкошує день і ніч.

«Наліво» він частенько ходить,
цей раб розваг і власник вілл.
Буває, Лещенко там бродить,
а то й Тетяна Чорновіл –

по тих доріжках нешироких
(хоч не один там пильний страж)…
Хатинка там стоїть нівроку,
а в тій хатинці – «повний фарш»:

кришталь і дуб, китайські вази
і золочені унітази
(про них вже знає цілий світ),
скрізь повно бархату й атласу
і – дар від жителів Донбасу –
в гламурних стразах … антрацит.

Коли йому набриднуть лазні
і скакуни в конюшні власній,
бере рушницю він до рук –
і тридцять єгерів, чи й більше,
женуть на пана кабанище,
а пан – лишень із будки «пук!..»

…Дружина у вигнанні тужить,
йому ж у ліжку інша служить…

А десь народ, мов після бою,
живе в руїні, сам собою;
десь уряд над бюджетом чахне…
Там «Русскій мір», там Руссю пахне…

Я там не був і з ним не пив,
та все ж повір мені, читачу!..
Одне питання: тую дачу –
за наші гроші він купив?

А «дачник» той, я точно знаю,
країну доведе до краю!

липень 2013

Вільна генерація –
цвіт і гордість нації
вийшла на Майдан –
центр цивілізації,
а не резервація,
і свободи стан!

Стільки літ надією
я жила і мріяла:
діти підростуть,
підуть Україною,
стануть нам заміною,
лад в ній наведуть.

То твої ровесники,
Україно, вісники
доленосних змін.
Нелюди без совісті
били їх, як бестії
із чужих країн,

кров’ю їх позначили
євроінтеграцію.
Де був президент?
Ні – дегенерації!
Владу – до люстрації!
Вже настав момент.

30 листопада 2013

*Президент в цей день був на полюванні.

Завтра стане зима,
і жити – нестерпно легко.
Час тікає від нас крізь останню осінню хвіртку
і стає нереальним, міфічним, немов лелека,
і стає невагомішим за аромат і вітер.

Час нам ставить незалік за повну відсутність змісту
і вертає похмільні зірки на свої маршрути.
Милий хлопчик, спасибі, спасибі тобі за листя
і за все, що у цьому контексті не зможе бути.

Світ кришиться, кришиться і сиплеться догори,
виявляється тоншим за шовк і за павутиння,
починає складатись в наступний дереворит
і різьбить на долонях мереживо дивних ліній.

30.11-01.12.13

Пане президенте(одруківка),
пане кримінале(може так?),
кров’ю вмита київська бруківка –
Беркут ваш калічити мастак.

Пане президенте(вибачаюсь),
пане владолюбцю(вочевидь),
не сказали покаянне «каюсь!» –
совість закодована мовчить.

Пане президенте(знову мимо),
пане демагогу(чом і ні),
тане час каденції незримо –
де обітниць гори золоті?

Пане президенте(це востаннє),
пане богомольцю(жартома),
залишилось ще одне питання –
вірите у Бога задарма?

03.12.2013р.

Проституция президентская,
молодецкая стать предательства.
Эх, страна моя, волость энская,
где сиятельство от стяжательства.

Богословие в нас фамильное,
и оранжевость кривобокая...
Повяжите бондану стильную,
и читайте молитву окая.

Птицы беркуты, птицы курицы
ощитинились, одубинились.
Небо Киева нынче хмурится.
Йолку вдруг в партизаны приняли.

Все путем. Не зовите Путина.
Он границы завел колючие.
А калужский старик, иудина,
Папередников словом мучает.

Пароходы и луноходики,
винтокрылые вертолётики -
пусть над нами взлетают ходики
и сдувают песчинки готики.

Пробиотики, биороботы -
так внутри вызревает музыка,
мы не люди уже, а хоббиты,
по майданам не ходим - юзаем.

Дай ты силы нам балалаечной,
от орды златой дай нам волюшку!
Захвати с собой ключик гаечный
чтоб чинить добро, Боже, в полюшке!

Гнів народу –
праведна стихія.
Вітер змін
здолає перешкоди.
На Майданах
Заходу і Сходу
люд в біді
єднається як вміє!
У державі
й за вікном негода.
Молодь вірить,
не складає руки…
Вже нові
(не ілліча онуки).
Візерунками зима
напише оди.
Прохолодою віддячить –
тільки й того…
Але сяють очі,
в грудях – душно…
Йде у завтра
мудро, простодушно.
Обнадійлива,
та нелегка дорога…

Лежачого не б’ють! – це кодекс честі,
але навідліг б’є по голові
за мирну ніч, за акції протестні
жагучу юнь вояка у бронІ.

Хіба ти беркут? Сученя погане!
З такою люттю трощити кістки…
Такий же яр колись тебе дістане,
твоє трухло у місці, де мізки.

Ногами не закОпаєш свободу,
кийками не вгамуєш мар життя.
Не захисник ти власному народу,
а влади кримінальної слуга.

А ще, «герою», пам’ятай про долю
(усе вертає на круги своя):
сьогодні б’єш, чужу калічиш волю,
а завтра кров’ю вмиється твоя.

03.12.2013р.

Вони поруч сиділи, дивились на небо.
Вона тихо спитала: «А що я для тебе?»
Трішки подумавши, ще з мріями з ночі,
Він став говорити дивлячись її в очі.

«Коли ти зі мною, забувається біль.
Всі біди і страхи зникають як сіль.
Коли ти зі мною, летить дуже час,
І сни світлі бачу, звичайно про нас.

Мені добре з тобою, я б сам бути не зміг.
Твій голос і погляд не раз допоміг.
Коли ти зі мною, я той, хто я є.
Побачив лиш раз, зрозумів що моє ... »

Він на неї поглянув- зрозумів все якраз,
Що її не потрібно заяложених фраз.
Злегка посміхнувшись, стиснув руку рукою,
Він просто сказав: «Я щасливий з тобою!»

2013

Народ у розпачі, а він
сказав, що «перегнули палку».
Але мільйони, як один,
гаранту побажали палко:

крім золотого, кришталевого
іще алмазного клозету…
Ні! бандюку – клинка сталевого,
кілка осикового – зеку!

03.12.2013

Безсилий крику мій!
Ти відчай мій.
Ти лють.
Ти сни, в яких ріка
вже не вода,
а кров.
Тобі ім'я -
Народ.
Ти на Майдані
люд.
Тобі залишився
до сили
тільки
крок.


2013

Скаже хтось – у них така робота,
Не змогли порушити наказ…
Не орли, а хто? Четверта рота.
Щит, кийок і сльозогінний газ.

На дітей – “відважні” і зухвалі!
На знамена – є у вас святе?
У звіринім хижому оскалі
Мов орда зруйнує і змете.

Гвалт і крик. Оскаженілі лиця.
Ви з народом? Ми одна сім’я?
Чим вам завинила горда птиця,
Що її привласнили ім’я?

Вам в колисці теж співала мати?
І на руки батько брав, ачей?
Що ж ви витворяєте, орлята,
Дикі звірі, схожі на людей?

…Станьте на Майдані на коліна,
Там, під стелу, де душа болить.
Добра наша мати-Україна,
Ви покайтесь – може ще простить…


2.12.2013

Ми - горді! Ми - левові діти! Ми- вільного мужнього прайду!
Нас можна загнати в кут, та не зігнути!
Ми кров'ю спокутуєм віру, ми кров' ю оплакуєм правду,
Та левове серце не стримати путам!

Ми - горді! Ми - русичів діти! Ми - справжні, бо вільного духу!
Нас вкотре бажають іще раз зламати!
Нам очі засліплює кривда, нам байки затулюють вуха,
І змушують знову на жертви та втрати!

Ми - горді! Ми - синього неба, нескорені клітками, птахи!
Нам знову судилось крізь терен до неба!
Ми зрадами ситі...розрадимо біди, вгамуємо страхи,
Бо серце Вкраїни калатає в ребрах!

Мій синку, ти би менш балакав,
Сам над собою менше плакав,
На долю менше нарікав!
На шлях тернистий сам подався
І цупко по тернах подрався, —
Чого ж ти іншого чекав?

Сам знав, що гола я і вбога,
І до мойого ти порога
Прийшов, захтів служить мені.
Ну, в мене слугам плати скупо,
А нарікать на мене глупо…
Просила я тебе чи ні?

І що тобі за кривда сталась?
Що підняли на тебе галас:
"Не любить Русі він ні раз!"
Наплюй! Я, синку, ліпше знаю
Всю ту патріотичну зграю
Й ціну її любовних фраз.

Що проживеш весь вік убого?
Значить, не вкрав ніщо ні в кого,
А чесно працював на хліб.
Та й те подумай ще, будь ласка:
Твойого "я" найкраща частка
З тобою враз не ляже в гріб.

Затемнення сонця лише тимчасове,
Затьмарення серця не зрушить основи,
І збилися шляху, та в нову дорогу,
Лиш сном нехорошим осяде тривога.

Бо мрію не вбити заброді і кату,
Бо люди відчули свободи принаду,
І зорі засяють яскраво- яскраво,
І більше не битиме хунта кривава.
2013

Усю мужність – в набій!
Уже сурми заграли до бою.
У покорі німій
нам не стати самими собою.
Сила славних звитяг
у прийдешнє влилася рікою.
Кров'ю кроплений стяг
наче Сонце встає над тобою!

22 листопада 2013 рік

Я заходив у чорну безодню
і утома моя, і журба,
і, у хустку закутана жовту
і обійми туману, верба.

І пішли: я бадьоро додому,
у тумани – утома, журба:
усміхнулася у золотому
у брилі, у сомбреро верба!

2009-2013

Являє жах пекельні гасла,
Німіє світ і світло гасне,
Та не змовкає в храмі душ
Надії музика прекрасна…

02.12.13

Від Аполлона в дар узяв Гермес
Патик спасіння. Дехто брови супив:
В Ареса – гостролезий довгий меч,
У Посейдона викрадав тризуба,
Тепер усміхнено рисує мир…
Дві змійки обвивають віть маслини.
Воює люд за вина,
землю,
сир…
А я спиняюся, крізь юрми лину…

Позич, Гермесе, білий кадуцей!
Уваж благе проханнячко, мосьпане.
Сурмить у мушлю бог-віщун Протей:
«Гряде потоп!».
А я саджу тюльпани…
Як чорну скибку поміж чудасій,
Всесильний кадуцей сьогодні треба.
В путі стрічаю сонмище «месій»,
Котрі штовхають в очерет із греблі.
В масних саквах – сто гострих патериць,
Вганяють їх до кісточок плебеям.

– Гряде потоп!
Ніщо не захистить... –
По хвилях плине реготня Протея…




2003-2013

Озвалося ехо: «Танцюймо усі!»,
Розкрилля Майдану - у «дикому танці».
Укотре гнилу майбуття волосінь
Сукають тупі політичні засранці.
Лякає ця ніч, непривітна така -
А серце воліє співати до ранку…
Надійна твоя - з мікрофоном – рука
Охрип лише голос, відчайна Русланко!

29.11.2013

Залізна воля спалює вогнем.
Залізну волю більше не здолати.
Залізо – це свобода з кожним днем,
Яку в шакалів треба відібрати.

Злякалась волі влада: Лев, Ведмідь,
Бо в масках цих ховались щур, гієна.
За ними — беркутівська жовта мідь,
А не залізо волі, людвогненне.

Народ — залізо, вилите в кулак.
Удар знесе шакалів до гієнни.
Народ — це воля, а не раб-простак,
Який чекає на свободу -енно.

Вогонь Європи — це вогонь Душі,
Яка не може жити у болоті.
Вогонь – це воля. Гей, Вогню, криши
Холодний попіл знудженої плоті

Усіх мерзенних, що у пеклі й злі,
Не за народ — за золото «терпіли».
Терпіли муки пекла на землі,
Яке самі розбурхали й створили.

1 грудня 2013 р., Київ, біля Банкової

Сором’язливо погляд одвертаю,
Коли хтось покидьки перегортає,
Аби знайти щось попоїсти...
О, ненаситний на облуду світе,
Скільки ж разів ти привселюдно
Клявсь, що голодних більш не буде,
Брехав і брешеш нам, наївним,
Що щастя прийде неодмінно...
...А що натомість?..
Пишеш війни криваву повість
І, зброю виряджаючи в дорогу,
Не проминути ціль благаєш Бога.

Стихи 1 декабря 2013 14:05:48
Автор: Славiк
Про гріхи
...

Дарунок долі,а чи біда ?

Достоту блага і без труда

Усе, що легко тобі далося

Спливає вмить й тебе потопить наче вода

...

Слова тобі, що славлять ницість

То нагла підлість і бійся їх

Ти тільки дух і твоя якість

Нести його не взявши гріх

...



Не гріх украсти - в злодіїв маски

Не гріх убити - у собі злість

Не гріх і зрада - своїй гордині

У себе віра - то теж не гріх

І
У Чорнеє море впадає Дніпро.
Для віча мостився майдан.
Країну гуртує година випроб.
Нарід можновладця скида.

ІІ
Огонь не вертає обуглених дров,
і кров’ю не стане вода,
і брук вікопомний освячує крок,
допоки триває хода:
за волю і гідність стояти на кров
уділ не рабів – громадян.

ІІІ
Снаги Вам, усім, хто сьогодні не спить:
у герці сумлінь і оман
притомніє нація в зболену мить
і кличе до чину Майдан.
01/12/

01/12/

Відстані від сотні відрізками
вірою увіковічнені, ніким не розрізнені
такі прості чи нереальні
банальні відстані.

Кажеш, бризами, відмовляєш творіння кризами,
ніколи згадаєш, побачиш життя наскрізними-
такі далекі й довгі
відстані.



Думки навколо відрізками,
застрягли фразами-іскрами
і вже від тиші можна тріснути
лиш незмінні і неназвані
відстані.

3090 BC

Люд оглух, не чує голос віщий –
зріє зрада. Шириться пітьма.
Не ростиме сад на попелищі.
Правди у руйновищах нема.

Україна, змучена до краю,
в цей криваво-полиновий час
гнів і смуток у душі ховає,
ревно Богу молиться за нас…

Кадрове питання: де знайти пророка?
Не для телешоу у прямий ефір* -
для душі, що знає: правда - одинока.
Де знайти пророка правди, в котру - вір!?

Півтораста років, як нема Шевченка.
Заходи освіти - у прямий ефір.
Не дитяча в школі на уроці сценка -
смерть в майстерні міста "Півночі Пальмір"*

Витримало серце казахстанські нетрі.
Не "Герой останній" у прямий ефір.
Вірші Українця, чесні і відверті,
вчать і української грецький курінь лір*.

Пам'яті Тараса виступають учні.
Не заради слави. У прямий ефір.
Жити українцем - гостро це чи зручно?
І не знає вчитель терпеливих мір.

Кадрове питання... Де знайти пророка?
Не для телешоу у прямий ефір -
для душі, що знає: правда - одинока.
Де знайти пророка правди, в котру - вір!

01.12.2013

а я б хотіла лондонських дощів,
висот альпійських і пісків Сахари,
туди, де евкаліптові ліси
полонять сонні австралійські хмари;

і де на сонця величезний диск
записано мелодію смеркання,
ми б разом обігнули тихий мис
і прожили б ту ніч, немов останню;

а я б хотіла зоряних лілей
на березі ажурного Байкалу,
і ми б читали Гейне «Лорелей»
під шепіт Ангари в оригіналі;

подалі від звичайності людей,
блідих стандартів і байдужих буднів
із безлічі моїх чудних ідей
ми оберем одну – і будь що буде

20.07.2013

Моя мертва кохана, я вбив тебе вчора пробач!
Три ночі горіли вогні і калатали дзвони,
У старому комині плакав гірко вітер-трубач...
Тепер ти, лиш вирваний з серця, набридливий спомин!

усі твої риси лиця я топив у вині,
в червоному зіллі так чітко виднілися губи...
та хай йому дідько! ці губи достоту хмільні,
що, мабуть, я вб'ю тебе, змучений пам'яттю, вдруге!
стираючи ревно виснажливу згадку тебе,
у розпачі буду шукати розпустні обійми...
бодай мене з розуму думка шалена зведе,
що вперто малює оманливі тіні на стінах!
скажи мені, люба, чому ти ще досі жива?!
у подихах вітру, у срібному кольорі снігу?!
я денно та нощно так спрагло тобою зривав
усі мої спроби знайти собі спокій та втіху!
я стільки зміняв-перевів сотні лагідних рук,
пустунок звабливих, облич та гнучких силуетів!
але навіть з іншою кожен знеможений звук
тебе воскрешав із глибин підсвідомості вперто!
я пив тільки віскі, курив усі ночі підряд,
не спав, бо всі сни, наче прокляті були тобою!
та пам'ять навмисне, як той кропіткий шовкопряд,
мене обплітала щоразу гіркою любов'ю...

Моя, вічна кохана, я душу свою розіп'яв
У спробі загоїти лишені рани утрати...
І після усіх безглуздих шукань розради й забав,
Я вирвав з грудей разом з серцем бажання кохати!

Я не прощу пролиту кров,
Бо не боюсь стріли розплати
Безжальний меч для супостата
Народ наш визволить з оков!
З колін ! Майдани б’ють у дзвони !
На плащаниці звірства знак.
Забуте Боже вдарить громом
Вогненним бунтом у серцях.
Із сотні чорної як помста
Стихія тисяч оживе.
Сувора кара співголоссям
За кривду хвилею знесе
Гадюче кудло ненависне
Сьогодні прокляте дітьми.
..Вони стояли до останку –
Дорослі дочки і сини.
Відважний дух, величну силу,
Їх віру в душах посели !
І освяти на кращу днину
Буремно-сонне майбуття
До перемоги, стій незламно,
Не дай образити дитя !

Московіє, о кревна доле,
прийми на палю честь мою.
Душа повії, тіло голе –
перед тобою я стою.

Моє імення – Україна,
окрайок щастя і землі.
Чи гину я, чи то Руїна
мені наснилась уві сні?

Усе життя ішла до Бога,
убога, грішна і свята,
і довела крива дорога
до богохульного хреста.

Були сини, титани слова
і долі вольної вітри.
Зітліло сім'я, лиш полова
все яро лине догори.

Ще пересічні небораки
та їх запроданці вожді,
яким давно уже до сраки
усе, що скніє у нужді.

Московіє, як серце стигне
від частоколу гострих паль!
Тут не одна свобода згине
етапом у сибірську даль.

Немає світла, янгол ночі
укрив імлою небокрай,
а ясновидцям вибрав очі,
щоб не шукали в небо плай.

Московія – содухи мантра
та хлані п’яної «авось».
Було так, є і буде завтра.
На древі літ – кривава брость.

Ховає час в іржаві плями
біль сокровенного життя.
Лежать голодні в ситих ямах,
уже ніхто їм не суддя.

Ще Молох смерті – ясна стерті.
Із жорен сиплеться трухло.
Ідуть з війни живі та мертві,
це вже кому як повезло.

А табори, а людолови,
а дріт колючий навкруги?
Скотився жах у чорні води
і до цих пір ідуть круги.

Усе було, на гострій палі
сконав не вік – любов земна.
Вона із пісні, а не сталі,
тому і захисту нема.

І от стою я, Україна,
перед воротами Кремля –
не суверенності країна,
а так, залюднена земля.

Московіє, візьми до себе,
у азіатську маячню.
Рабою буду я для тебе
у робі чорній, хочеш – ню.

29-30.11.2013р.

Ви – молоді, а вороги:
Москва, мороз і «регіони».
Та Україна – навкруги,
і наміри не охололи.

Сіяє сонячно Майдан,
гойдає стяги і надії,
Люд, що з апатії повстав,
І нагодує, і нагріє.

Та гасне полум’я твоє,
бо необхідно для Майдану,
хоч лідерів немало є,
лише Новітнього Богдана.

Засяє полум’я твоє,
бо є потребою Майдану,
хоча ідей багато є,
іти за шаблею Богдана!

30.11.2013

Кийком по плечам, голові
усяк дістане.
Студенти ходять у кровІ.
- Вітаю! … Янек.
- Я гарантую вам права
свої, а ваші?
Боліти стане голова –
хіба не краще?

30.11.2013р.

Як твоя гусенична підошва
Опускається стрімко униз -
Не на плити майдану чи площі,
А на душу людську - ЗУПИНИСЬ!!!
Схаменись, не топчи, там - людина.
Може, донька чиясь, може, брат.
В тебе теж є, напевне, родина,
Що заплатить за крок цей стократ.
Хай для тебе народ - біомаса,
Легко бити, коли ти в строю,
Знай: ти рідну матусю дубасиш
І дитину маленьку свою.
Кара Божа затягує петлі -
Тим, під каскою сірим, затям,
Що горітимеш, хлопче, у пеклі,
Не по смерті, а ще за життя!

Приємно бути краплею води
в людськім потоці. Плисти туди
не плутати сліди. На вірнім боці
свою ідею світу показать. Сп’яніти
від очей, що не мовчать. Сердець
теплом вирощувать сади. З надій,
що не піде аби-куди ентузіазм
захований в п’яту. А братні плечі
на своїм посту, не затремтять,
побачивши мішень. І з перемоги
розпочнеться день. І так завжди...
Приємно бути краплею води!!!

2013

В імлистих сітях чужих історій
шукаю спалах таємних істин:
я є героєм чийого твору?
чи автор досі у цьому місті?
На листі клена – осінній фатум,
зима голодна іде за нами...
А блякле сонце хотіло знати:
палити небо – для нього карма?

Пустила пальці зима в повітря.
Магічний попіл (не сніг) над містом.
Невже то доля – самотньо гріти
північну тишу замерзлим листям?
Холодне сонце спалило небо,
повітря стисло в прозорий мармур,
і тільки серце в тенетах ребер
приймає сумнів як вічну карму.

13.11.2013

Ликуй, український народе!
Майбутнім пишайся своїм:
Ти вибору власну свободу
Пожбурив до стіп холуїв —

Прислужників “старшого брата”
І мови його вартових,
Байдужих до рідних пенатів,
До тебе, народе, глухих.

Очільник твоєї держави,
Тобою сповитий на трон,
До мурів Печерської Лаври
Кіріллу примчав на поклон.

А далі — у блиску регалій —
Мовчав, наче риба німа,
Як з уст українців злітали
Державного Гімну слова.

Тягар непосильної ноші
На плечі обранцеві ліг —
Тісні президентські холоші
І Славня завчити не зміг.

Я скис у врочистості менту,
І сором залив мене вщент:
Країна — з ТАКИМ Президентом.
Але — це не мій Президент.

2010 (29.11.2013)

вибір тільки один
б’ють у ліву чи в праву
якщо з Богом ідеш
все одно - на Хрест

за дітей чи за себе
за зрадливу державу
обдеруть, перепишуть
мов старий палімпсест

хоч сто раз повтори
та хіба хто почує
між тортур глухота
найстрашніша з усіх

не пом’янемо ми
Твого імені всує
тільки не поклади
нас калиною в сніг
29.11.13

Ніхто не наллє тобі вина.
Ніхто не витягне із ями.
Життя та смерть – твоя винна.
Блукаєш в темряві поміж вовками.

Один не воїн, ти це знаєш,
Але ж думки женуть вперед.
Нові ти двері відкриваєш.
В сотий раз створюєш велосипед.

Летить планета, час усе міняє.
В кінці-кінців і ти до фінішу прийдеш.
Де знайдеш Грааль ніхто не знає,
А може як собака ти помреш.

Шляху назад в тебе немає.
Вперед біжиш ти, як дитя.
Щаслива доля тебе відшукає.
І подарує нові відкриття.

Частинка Бога в кожному блукає.
Вона десь на початку, де кінець.
І лиш той, хто її відшукає
Той великий, той Творець.

Є така робота - провокатор.
Хай ганебна - кожному своє.
А чи знає мама, знає тато,
Де платню дитина дістає?
У бійців невидимого фронту
Граються. Та й платять ще, ти ба ж!
Тільки з тої гри вже мало понту,
Люди розкусили цей типаж.
Як в ефірі гімн державний ллється,
Цей на груди руку не кладе.
Бо нема у нього в грудях серця,
А натомість - смердиво руде.
Совісті немає і в помині,
Сором на обличчі не горить.
Цих ляльок вербують жирні свині
У страху позбутися корит.
Поганьбіться в натовпі ще трохи,
Покажіть свою смердючу суть.
Ви - помиї нашої епохи,
А помиї свині ж і зметуть.

P.S.Для тих, хто не був на мітингах і не знає, хто такі тітушки.
Тітушки - від прізвища одного з таких Тітушко - молоді хлопці, найняті для провокативної роботи на мітингах, акціях протесту, революціях. Їхнє завдання - проникати в ряди мітингуючих та провокувати дії, що дадуть привід для втручання беркуту, міліції, для розгону мирної акції. Більш детальну інформацію можна знайти в інтернеті, навіть у словнику це слово вже є.

забудь усі пусті слова й листи спали,
без нас у круговерті інший день настане.
залишили вуста печать, що все омана...
ми сталися торік, ми вже колись були...

на тлі землі, на перехресті вічних рун,
в туманнім епіцентрі зоряного світу...
та інколи згадай про мене теплим літом...
згадай, коли тебе здола осінній сум.
коли надвечір темінь раптом осіда,
так станеться чомусь: ми з іншими у парі...
тепер душа не прагне сонячних затьмарень,
усе зійшло,як з берега стрімка вода.

спали листи й забудь оці пусті слова...