В гаю біля поля козацька могила -
Літає там сокіл розправивши крила.
Дивився щоразу: багряна калина,
Як ніжно торкалась землі без спочину.

Мов вірила в те, що дзвін листя розбудить.
Земля ще прокинеться щастям усюди.
Усе пригадає обіцяне, миле;
Краплинки роси, додадуть іще сили.

І вкотре здійнявся, мов бачив він здобич,
Великий той сокіл, летів колись опліч.
У серденьку сумно, кружляє-леліє,
За долю козацьку, за волю і мрію.

2013

Чи був той сон,
Сновид, завершена пригода.
Лиш спогад, вигадка, фантом -
Чи інша дійсність снів господа.

То був лиш сон -
Прожив, побачив чи приснився.
Створіння мозку, ночі фон.
І зникли там знайомі лиця…

Чи сон, чи ні…
І пустота в його лиш світі.
Чи може ще думки вві сні
й потрібен час, щоб зрозуміти.

1.02.2013

Вже у кожній клітині, в повітрі, усюди весна;
І у співах птахів, що щебечуть її зустрічають.
Хоч ще сніг березневий, тримає й чекає земля,
Коли теплий вже подих простори заповнить до краю.

І усе з нетерпінням, чекаючи з вірою див,
Вже спішить у барвисто-осяйних втонути полотнах.
Наче тоне весь світ, мов в коханні, як вже полюбив
Розростається сила весняна п’янка, незворотна.

І в красі первоцвітів, маленьких численних квіток
І вербових бруньок з яких котики рясно зростали.
Та в душі цей існує весняний незримий місток -
А не там, де сніги березневі оці не розтали.

12.03.2013

Колись і скло стає мов цінний камінь
(Нечасто, зрідка, винятково так).
В солоних хвилях, ця сучасна гавань -
Людське сміття, карбоване в літах.

Красивий берег наче самоцвіти –
Страшне минуле зникло, вже пройшло.
Мов компроміс у прагненнях змінити
Й своїх помилок виправити тло.

Чи знайде скільки виправдань природа?
Вже інших місць, не тільки берегів.
Казково тут, дивитись насолода,
Якщо смітник із пам’яті зітлів.

Цей світ милує очі. Як чудово!
Лиш брухт деінде. Може дежавю?).
Сумують краби у скляному домі,
Без нарікань на долю вже свою.

7.10.2012 (14.10.2012)

Тут скрізь синтетичне лиш поле -
Позаду, навколо цей світ.
І крихти розсипані солі -
Велике каміння-наліт.

"Сьогодні знайти лиш поживу
На цьому людському столі" -
Мурашка з останньої сили
Біжить та все мріє собі.

Знайти крихту справжнього хлібу
і чисту краплинку води -
Покликала друзів би співом,
Гуртом всі прибігли б сюди.

На жаль, тут усе синтетичне:
Лиш "є-шки", а ще ГМО.
Усе якесь нове, незвично,
Накладене наче тавро...

************************

Бродила ще довго мурашка
На тому новітнім столі.
Лиш крихта - і їй стало тяжко -
Заснула у вічному сні…

27.10.2010; 31.10.2010 Біла Церква

Намалюй повітря
і зелені віти.
Зафарбуєш сміття -
Будемо тут жити.

І струмки та ріки
Щоб були прозорі.
Вималюй, щоб стрімко
Мчали по просторі.

І глибоке море
намалюй навколо.
Чисте і прозоре,
Все живе, чудове.

Намалюєш трави,
Чисті, світлі роси.
У промінні світла
Золоті покоси.

Розпиши озоном
Небо неозоре.
Зробимо щось знову -
Зафарбуй довкола.

Твій малюнок дивний
Ще малюй. Природо!
Всі вважають сильна:
Замальовуй шкоду.

29.03.2012

Коли багато ягід стиглих:
Збирають їх у кошик свій.
Якусь зірвуть, гарненьку, спритно,
а іншу топчуть, йдуть по ній.

Одні із них тепер як пави -
Від інших плями по землі.
Одних у кошик вже зібрали,
А ті розтоптані й брудні.

Чудовий ліс, зелені трави,
Та літо мчить - росте зерня.
Тих ягід долю не зломили -
Бо проросте від них земля.

Насіння їх попроростало -
Плоди дають свої тепер.
А от з тих ягід, що зірвали,
Смачний лиш згодом був десерт.

.............................

В житті, думки усі важливі;
і навіть ті, що нищать всі.
Ще, та, сьогодні не значлива -
Зросте, і дасть плоди рясні.

2011

Цю ніч проткнула жменя вітру,
лиш стрепенулось і затихло.
Ховало небо суть беззірну,
За цю хмарину, темну, рихлу.

І скільки всього наховала:
Лиш мокрі голови, волосся.
Води налито вже чимало
В словах, дощем, чи це здалося.

***
Лободо-споришеві будні -
Малим метеликам - пригода.
Літають оси, наче трутні,
Немає ягід їм, негода.

Та все ж тут якось поєдналось:
Картина літа, денний дотик,
Й росяних відблисків-дзеркалець
Краса і дух земних екзотик.

***
Комар не знав свою провину:
Нап’ється крові – лиць не бачить.
Не знав різницю: в груди, в спину;
Кусав завжди, коли є вдача.

І все було б однак, як треба,
Та не в смаках, мабуть й любові
Надмірно вкладена потреба,
В житті попити трішки крові.

***
Як прокидатись важко зранку,
якщо сьогодні вихідний.
І сон тримати до останку…
Та дивний шум, чіткий, ясний.

Ці дивні звуки, хто їх автор:
збудили зранку відчуття.
Гудів десь зверху перфоратор,
мов руйнував земне буття.

21-26.08.2012

Скільки в нім шуму - то плаче сполохана пташка
і лине відлуння та чути нестримності сповідь.
Випадок, страх, і без фальші та легкості, тяжко,
В летінні - пташата ж від долі чекають на порідь.

Вільний, той крок хижака у оформлені часом -
Той хижо дивився, таївся, затих, вижидає...
Безліч птахів, що були навкруги усі разом,
Почувши той плач, подивитись, летіли чи в зграю.

Всі покружляли, сміливо додавши лиш шуму -
Ніхто не насмілився вниз, поміж страх, полетіти.
Дивляться боязно, з острахом, і не без суму,
На долю залишені, пташки приречені діти.

Скільки в нім шуму - даремно, а може щось буде!
І вітер буває розгонить всі хмари під вечір.
Щастя пташатам, хижак, що з’явився вже другий
і вдвох за поживу змагались, забувши малечу.

Хто рятівник? Всі міркують із галасом птахи.
Усякий хвалився , що він лиш герой тут і витязь -
Мати ж, пташат заховала подалі від лиха -
Хижак переміг, вже ішов на поживу дивитись.

13.09.2012

Сьогодні знову мертві ріки
Вбивають, нищать, не щадять.
Всі жити мали ще довіку
Та їх спалили цілу рать.

Ми вороги для алкоголю
Він нищить нас, хто б пожалів.
Ми бережемо чиюсь долю
Але той хтось, пасе вітрів.

Можливо завтра вже загину
Хоч добрий спогад я несу.
Про те малим як по стежинах
Блукав збиваючи росу.

Про те як мріяв бути сильним
Про ціль важливу у житті...
Та мить моя прийшла не спинна!
Прощай! Вже гину в небутті...

вересень, 2011

Продам крила, недорого, пару:
Більш немає в житті що продати.
Бо душа заховалась за хмари
І прийдешнього з’єднує грати.

Продам крила. Бо поки літав -
Розкупили краплинками щастя.
Хоч стою у полоні заграв -
То відгомін чужого багаття.

Продам крила… Оселю куплю.
І ніхто вже буде чекати…
Хоч залишу я музу свою -
Може зникнуть убогості грати.

Продам крила. Візьміть. Віддаю. -
Жаль. Ніхто їх не хоче забрати.
Не обдерті… та не з кришталю
Безкоштовно віддам оці лати…

Надів крила. І знову лечу.
Поруч муза - вернулась крилата.
Всі «пір’їнки» роздам читачу –
У словах вони будуть звучати.

23.03.2012

Лиш мрія, захоплення... пастка -
Поглинуть в собі віртуальні світи.
Блукають думки - шукачів цього щастя:
"Летіти, зростати, чи просто іти".

І світ цей вселяє оманливу силу:
"Я кращий, сильніший, іду я вперед.
Чомусь не дивуюсь якомусь там диву,
Бо в мене ще є не одна лише смерть".

І вже не цікавий світ справжніх досягнень:
"Куди там підеш, і що там віднайти".
Нещадно крадуть всю енергію прагнень
Мальовані кимсь віртуальні світи.

29.03.2012

Контури, лінії, йдуть, повернулися;
Вектори-прагнення, світло по вулиці.
Кроками, колесом, поглядом, вірою -
Раптом змішалося стрічкою білою.

Всі поєдналися, вишиті долею,
Чи почуттям, чи стремлінням і волею.
Не досягне квінтесенції тиша -
Вир, круговерть, або крок, що залишив.

Кожна частинка мов цілі життя,
Шлях, перехожі, хода, майбуття.
Вулиця, спека, жага, діалоги,
Кроки і погляди, втома, дороги.

Власного подиху тут не відчути -
Глибоко сховані радощі, смути.
Десь серед цінностей, і поміж цілі,
Вектори вітру лише зрозумілі.

14.07.2012

Мов вісники минулої епохи,
Мов дзеркало, в якому час, майбутнє.
Відлуння, і присутність катастрофи –
Крізь призму їх - минуле те, відчутне.

Єство невидиме, німе, жорстоке,
Вогонь, що виник в атомній руїні.
Живе повік в клітинах, рік за роком.
І в колосках, несе відгомін-тіні.

Що є у цім покрученім колоссі,
Яке майбутнє вкраплене, присутнє.
Тут безліч слів у цьому безголоссі,
Та віра в те, що нам це невідчутне.

Мов звуки мелодії - несамовита,
Ця суміш медова, безмежна, п'янка.
Це ллють аромат липи так соковито,
Немов післясмак залишають в думках.

Між листям блукаючи дзвінко, невидимо
Тут бджоли шукають свій мед у квітках.
Мов прірва, мов рай - все вмістилося, втілено
І дійсність зникає – лиш лип аромат!

Ще довго стояв, наче був заворожений -
І липовий цвіт немов світ обійняв.
Наснагу вбирав – хоч і був переможеним,
Ті чари медові від лип осягав...



20.06.2011, БЦДСС

Лани, поля, всі барви літа,
Безхмарне небо - сині квіти;
Рясніють всюди серед жита
Волошки – іскорки живі.
Щириця вгору тягне віти,
Мишій посохлий, в цьому світі.
Лише фіалок ціла свита -
Жовтіють крихітки малі.

Спіймав підмаренник за ногу -
Встеляє жито і дорогу.
Гірчить духмяно полинами
У цьому вимірі краси.
Спориш зеленою струною,
Мов річка ллється вглиб водою.
А все безмежжя берегами,
Чекає вечора, роси.

Червоні маки розгубились
І цвіт встеляє ложе ниви.
Лиш швидко бігають мурахи,
Де плед ромашковий цвіте.
Солодким медом обійняла
Бездонна ніжності галява
Марени жовтої , край шляху -
Неначе сонце золоте.

Цикади пісні безтурботні
Лунають з жита, як з безодні.
Тут все здається непомітне,
І все буденне і просте.
Дарунок літа - дні спекотні –
Стомились трави, всі дрімотні.
Та світ цей щохвилини квітне
Бо в цій красі є щось святе.

8.08.2010

Зірки, як одинокі острови
Пливуть в безмежнім просторі небеснім.
В собі усе спочатку зберегли,
Мов світлом із минулого воскреслі.

Зірки...
Чи бачить нас їх світ цієї миті!
Вони лиш жар, галактики основа,
і крутяться планети в їхній свиті.

Зірки...
А часу й там вирує донне море -
Щораз живе і створює обнови.
Лиш вільне світло нам здається загадковим.

Катеринопіль, 2008 (в ред.)

Світанок. Сяйво сонця
Січневе сніжно-світле.
Серпанок снігу сонний
Сріблястий спокій сипле.

Суцільно світлокосі:
Стежки, смоли́сті сосни.
Схилились стоколоси -
Стрічки сухі, серйозні.

Синиці скраю спритно
Стрибають серед світла.
Скарби сховались ситні -
Свята суворість світу.

Стрілою спурхне-скочить
Сполоханий світанком,
Синичий стрій співочий
Співає спозаранку.

Світання славно січня
Сумуючи стрічають.
Сніжинок ситець сніжний,
Святково сонцем сяє.

9.01.2011 (в ред. 06.04.2013)

Знову зранку засвітало –
Зникли золотисті зорі.
Завірюха застеляла
Землю запалом зимовим.

Звідкись заєць завітав.
Зиркнув зостраху – злякався.
Загадково здивував:
Замість зникнути - зостався.

"Змерз зайчисько - здогадався –
Зимно здобич здобувати".
Зголодніло завагався –
Забрав зайця зігрівати.

Змерзлу знахідку зігрів:
З’їв зерняток, заховався,
Згодом затишно заснув...
Зимував, зміцнів, звикався.

Закінчилася зима -
Зникли зимні заметілі.
Заквітчалася земля,
Зяб зелений зарясніє.

Зойк зозуль заполонив,
Задзвенівши, завесніє
Зайця звиклого звільнив -
Зі збентеженням, зрадіє.

Закружляв, затупцював –
Зрозумівши, звір завзятий.
Згодом здалеку зникав
Зовсім заочі, зубатий.

26-29.01.2011 (в ред. 04.05.2013)

Вже весняний, віщий вітер
Віє вихром відчуттів.
Всіє всі вербові віти,
Воскресив вогонь віків.

Всюди він відродить велич,
Всіх весняних володінь.
Вільхи волотями встелить,
Вкриє вигін вдалечінь.

Втонуть відплески водоймищ,
Вдень виблискує вода.
Вічністю вишневих вогнищ
Врешті вістує весна.

Вікна вирію відкрила,
Віру в відданість взяла.
Вдача весноньки вразлива –
Вабить вродою вона.

Вир веснянок, водограю,
Візерунки віт-вінків,
В’ється вересом, вражає
Висі втілення вогнів.

Все водночас відкриває:
Вгору, вшир, все вдалині.
Вишиванкою вітають
Веремії весняні.


08.03.2011 (в ред.)

Долаючи долоні
Дзвенить дзвінке джерельце.
Духмяний дух діброви
Душі дістане денця.

Довершить дивне дійство
Дрібненький дощ довкола;
Дрібоче, довго, дійсно
Досягнувши додолу.

Долиною донизу,
Де дуб далекозорий,
Досвітню дивовижу
Дарує додатково.

Дерева дивувались -
Дзвінкий дарунок долі.
Дрімота дочекалась,
Десь ділася, доволі.

Джерельним дзвоном дихав
Діброви дух, дощило.
Дует дедалі дикий -
Де дощ дзвенить дбайливо.

14-15.03.2011 (в ред. 11.04.2013)

Щоразу щоранку щосили
Щодосвітка щиглик щасливо
Щебече щодуху, щемливо -
Щедріше щодня, щебетливий.

Щемлячої щирості щебет
Щедротами щастя щипає.
Щомиті щебечучи щедро,
Щоправда, щоночі щезає.


14-15.04.2010

Червень черешні чорнилом червоним
Чарівно чарує, чеканить чудово.
Чижик червоні черешні частує -
Чкурне чередою чимдуж чорноокий;
Час, чи чотири чутливо чатує.

Чиж чатувавши чарівність чудову -
Чимдуж, чепурний часовий чарівливий.
Чистив часину черешню чергову,
Чимраз чималеньку, частенько червиву.

21.08.2011

Лине легесенький лепет лебідки:
Лісом лунає, лугами летить.
Липове листя, листочки-листівки –
Лірику лісу ледь-ледь лопотить.

Ледве, лимонно-лазурним лахміттям
Лискає лоно левад лободи.
Літа легати, ламким легковір’ям,
Лави лаштують ламкі люпини.

Лагідна ллється любистку лавина,
Липу лоскоче лиш листя ліщини.
Лісу лишилась любов лебедина;
Лебеді лунко летять – лісом лине.

жовтень 2011

Там тане тоненький туман,
Тут тиша торкнулась, триває;
Танцює тендітний тюльпан,
Таємну троянду тримає.

Танцюють тривожний танок –
Та тішаться трави травневі.
Терасами тихих толок
Тягнулася тінь тополева.

Тюльпана, троянди танок:
Тріумфу турботи той танець.
Тремтить товариство тривог;
Тепло тут таємне трималось.

Трепечуть тополі так тихо,
Таврують та творять талан.
Тотожним туманним триптихом:
Той танець, троянда, тюльпан.

27-29.10.2011

Освітиться обрій, ось-ось -
Одвічна охопить обнова.
Отам оксамит одягло
Оточення, обрис-основа.

Обабіч обріс океан -
Освітлений оніксу образ.
Оазис обставин, обман
Охоплений огненний обрій.

Отам одягнув осокір
Оманливих обрисів одяг.
Отих омели островів,
Останнього огріху осяг.

Орнамент осик оживе,
Освячений осені обсяг.
Обхоплює очі оцей,
Осліплює огнище-обрій.

листопад, 2011

Невтомно, нишком, напівсном
Наступить ніч навколо.
Насуне наскрізь, ніби напролом
Небес неволя неозора.

Накриє невід небосхил:
Надовго, наступом, невпинно.
Нахмарить небо – наче надра нив;
Намокне ніч, насупиться, невинна.

Негоди ноти – наспіву наплив -
Незвичний норов-німб німої ночі.
Надворі навкруги налив
Небесний небіж, ніби неохоче.

Нитки, незримі, настрій нашумлять -
Несуть на низ наяд надію.
Намоклий ніченьки наряд
Немов наводить ніжну ностальгію.

24.03.2012

Акварельним абрисом айстри
Анархічний атол, ароматні.
Атмосфера, аури арфи
Активують акорди анданте:

Асонанс. Ареал аромату -
Акустичний ансамбль акурат.
Алегорій альянс, адресату
Абсолютний аврори агат.

Анемонів, адонісу акри…
А абстрактності архіпелаг.
Адресує абияк азартно;
Аплодує акторам. Аншлаг.

31.03.2012

Життя – жагучий живописець:
Жага жовтіючих житів.
Жоржин жевріюча журливість;
Жаринок жовтих жовтеців.

Живих живописних жасминів;
Жадана жимолость жива.
Журливий жереб журавлиний,
Жужання жвавого жука.

Жонглюють жаби жартівниці,
Жбурляє жолуді жара.
Житняк жмутами, жовтолистий…
Живцем женуть журбу життя.

05.04.2012

Жваві жаби, жовтий жук
Журавля женили.
Журавлини, жита жмут,
Житняком, живили.

Журавля журавка жде:
Жовті жне жоржини.
Женишок журбу жене:
Жне жалю жарини.

Ждала-ждала жениха -
Жереб, жах, жадання.
Журавель жував жита
Жвавим жартуванням.

Жовтня жевріє життя,
«Жу» жуків журливе.
Жде журавка журавля;
Жне жоржини живо.

2011 (12.05.2012)

Шириться шерхіт – шипшинові шалі
Шелестом-шумом швиргали шершаві.
Штамби штовхали, шовковиць, шипами
Шквалом, шалено штрихуючи шрами.

Шкульно шовковиці - шлейфи широкі
Шкрябають шкіру, шмигають, шурхочуть.
Штурмом шипшини шумуючі, шорні,
Шастають швидко, шумливо, шепочуть.

Шпилі шовковиці штилю шукали -
Шлях, широчінь - широчезні шанує.
Штовхають, шкодять шипшинові шквали -
Шепіт шляхетний шалено шикує.

20.05.2012

Ґавенятко

Ґавенятко ґавить ґудзик -
Ґава ґрунт ґрасує.
Ґалаґан ґелґоче: «ґедзик»-
Ґазда ґаночок ґрунтує.

Йог Йосип

Йосип йога йменували -
Йойкнув «Йорж, йоржистий!»
Йога йодом йодували -
Йти йому йоди́стим.

Ярмарок

Який яскравий ярмарок:
Янтар ясніє ягідок.
Ягнята, яйця, яблуні,
Ячмінь – ятки, як явлені.


травень 2012

Фіалкові феї
Фарбують фасад.
Фруктових феєрій,
Фонтанами фарб.

Фактур фантастичних -
Фрагментами фон.
Фігур феєричних:
Фламінго, фантом.

Фісташкові фрески,
Фазан, фаетон.
Факірові флейти ,
Фортуни флакон.

Фігуру фрегатів
Формує форель.
Фасад фарбувати –
Фантазія фей.

05-06.07.2012

Інкрустує іскринами інею
Інтриганка ілюзій імла.
Інтенсивна, інкогніто іншою,
Ілюзорно-інакша ішла.

Іпомеї інверсія істинна,
Ідеальним ірисам іржа.
Ілюструє інертність із іспитом –
Інсталює ідеї імла.

Існували ізвечора ірієм
(Інтонації інде іще).
І імлиста ілюзія іноді
Імпонує істотам. Іде…

9-10.11.12

А я на два фронти!
І ніби не одного.
У мене є один лиш ти,
А так, і ніби не одного.

І варто ніби речі позбирати,
Піти не озернутись. Ні!
А може ще хилинку зачекати?
А що чекати? Не потрібно це мені.

Не варто, може ще не знаю,
А інколи так важко жах!
Люблю, Кохаю, Поважаю!
І ніби вільна наче птах.

То що, я щастя побажаю!
А обійняти можна, чи вже ні?
А як без тебе, я не знаю.
Цілую ніжно і прости мені.

Людину, що раптом мої почуття,
загублені щойно, знайде,
запрошую дбати про власне життя
завжди, повсякчас і хоч де.

Це боляче і небезпечно, хоча
чогось нелюдського нема.
Мої почуття відірвались плеча,
щасливих надій зокрема.

Я сам заблукати волію тепер
у нетрях байдужого дня.
Мені все одно: комуналка чи сквер
оточують ще і щодня.

Не слід наражати приватне життя
на чуйність, що все-таки є,
людині, що раптом мої почуття,
загублені щойно, знайде.


12.05.2013

Гріхи - цвяхи, які ми звично
У тіло гатимо Христа.
Неначе Бог - п'яниця-вітчим,
Що батьком люблячим не став.

І Син тому не є нам братом,
І можна гнати переляк...
Чужих простіше убивати
За 30 срібних чи за так.

А Син уквітчаний цвяхами
З останніх сил прощає нас,
Хоча і знає: Юд і Хамів
Ще невичерпним є запас.
12.05.13р.

Надворі весна – час радості, але я споглядаючи квітучі вишні чомусь думаю про сумного короля Крімтана Мора МакФідаха та про людей, що померли оплакуючи його.

Отрути повний келих у руці сестри.
Король, мудрець сумний, філід –
Ти так невчасно вийшов з гри,
Яку чомусь життям назвав друїд.
Твій гейс простий – не домагатись слави
Ти не жадав ні трону, ні корони
Ти їх прийняв як непотрібний дар.
Коли в крові палахкотів підступний жар,
Ти пізно усвідомив зраду.
А був самайн – ірландці гнали стадо
В зимові стійла. І ділили урожай.
А ти покинув тіло і летів в ирай
Чи то у сід. Що думав ти в ту мить?
Що думав ти – король могутньої держави –
Ірландії? Про що ти жалкував?
Які страшні епохи ти передчував?
Про море? Кораблі? Про кинуті фортеці
В чужій землі? Чи про чужинців
Які покору принесли як данину?
Чи про Ірландію, як нині чужину?
Чи може просто: «Цей самайн
Мені не пережити. Я порушив
Свій гейс. Одне лише – свій гейс…»
А був самайн – друїди ворожили
КидАючи в багаття кістяки і жИли
Офіри…

Я зліший за Гітлера. Той не їв м’яса,
А я перетравлюю вбите ягня.
Та й Андерсен з жінкою жодного разу.
Виходить, я хтивіший за казкаря

Терезою-матір’ю точно не стану.
Хіба що Терезою-батьком я б став.
В небес Торквемада у більшій пошані,
Бо я за богів не вбивав, не страждав.

Тупіший за Хоукінга, бо не каліка.
Бездарніший Мерк’юрі, адже не гей.
Можливо, мертвіший, ніж Ленін-базіка,
Навряд чи живіший, аніж Кобейн.


10.05.2013.

Загубились дороги
Молоді роки,
Не повернуться ніколи
До любов -ріки

Вода роками мчиться і
Кудись тікає
Спомин в серці, як гірчиця
Душу припікає.

Не пройти стежками
Де гуляють хвилі
Поклонитись степам
В Україні милі.

Вітер над лиманом
Очерет колиши.
Давно мені кохана
Пісемцо не пише.

Загубились поцілує
У темряві ночі
Ніхто діда в старості
Кохати не хоче.

Куди би не подався
Заросли дороги,
Не топтати кохані
Любовні пороги.

Цей світ -- не театр.
В нім не має куліс.
Я хочу, щоб знав ти --
Нас не кликнуть на біс.

Ми не вийдемо вдруге
Під. оплесків шквал.
Самі собі слуги,
Самі правим бал.

Бали, правда,-- рідко
Частіше -- паради.
Не чекаю нізвідки
Й ні від кого поради.

На життєвім плацу
Ми крокуєм не вногу.
Якесь мито плачу
Чи то чорту чи Богу.

Перевод с украинского стихотворения
Наталии Пасичник, г.Тернополь


гляди ещё верней и беспрестанней
как двор морозный холодом пропах
как дети тащат ледяные сани
а после растворяются в снегах

как ключ к пещере вечного циклопа
гремит ордой отравленных вериг
и как внутри сам-друг берётся шёпот -
не мучай ни себя и ни других

ещё не поздно выпасть в искушенье
и выбрать из досужих тем земли
её шаги - готовься, без сомненья
по душу твою заячью пришли

2013

Люди знають собі ціну,
Мої руки вростають в стіну.
Стій, ну!
Спосіб, яким сам себе зцілю,
Бо цілую її серце,
Ради неї
Почервоніти ладен.
Чую запах – це ладан,
Він відчистить свідомості забруднений клапан,
Спаплюжений навпіл падав сніг,
Чи, можливо, це дощ капав,
Супроводжував слово «мораль»,
Яке у стіні рукою надряпав
Прямий спосіб нагадувати власноруч,
Які цінності повинні бути поруч

Тут задушно, я знаю,
Тут задушно настільки,
Що свободи свідки забираються звідси
Туди, де дорогою світить
Незалежність життя

Мої руки вростають в стіни,
Я забув, як це бути постійним,
Пропишіть хтось режим постільний,
Щоб звільниться від масок сумлінних.
Я ніколи не буду із стада,
Я піщинка у світі моя власна посада

2012

Як тіні вечірні лягали на скло,
І я підійшла до віконної рами –
Побачила образ – високе чоло
І брови, і очі, і обриси… мами.

Якесь невловиме незриме тепло
Війнуло на серце, як ранішній вітер.
Ба, навіть холодне обрамлене тло
Було теплотою тією зігріте.

Сказати словами – та слів тих нема!...
Як скучила я… У душі защеміло,
Але то не біль, не журба, не пітьма,
А щось сокровенне, таємне і миле.

Візьму телефон, наберу, подзвоню…
Та ні… турбувати вночі? – для покути
Напевне вже пізно… я завтра… по дню…
А хочеться так її голос почути…

***
Ти ходиш, не відводячи очей,
Поміж примарами пустих речей,
Забув, що ти є храм Живого Бога, –
Того, хто спас тебе від ста смертей.

***
«Ніхто не може двом панам служити».
Оці рядки з Нового Заповіту
Я сію, роде, у твої серця, –
Готуй женців для Божого блакиту!

***
Молитвою душа обійме Бога,
І ти в небесну вирушиш дорогу, –
Найкращу із усіх твоїх доріг,
Бо там тебе чекає Пан чертога.

Шаліє травень у смарагдолисті,
пливуть сади у білій заметілі,
купаються у долі материнській
і юні матері, і посивілі.

Для юних – ще не звідані тривоги
розлук грядущих з донями й синами,
а посивілим – сняться лиш дороги,
що у світи ведуть дітей від мами.

І матері колись прийшли з дитинства,
величну, життєдайну грають ролю –
про споконвічний поклик материнства
і віру у дітей щасливу долю…

Сильні ноги, п’янкі вуста,
І, мов персики стиглі, перса,
Якщо хочеш, рахуй до ста,
Та на мене, прошу, не сердься,
Відчуваєш, я мов земля,
Напоїти б мене, бо спрагла,
Я твоя, я іще твоя,
Тож тримай,
Бо вже скоро завтра…
Розчиняйся і потони,
Глибина і душевна сила,
До останку бери-бери…
Відростають помалу крила,
Меч додолу,
І сукня з пліч,
Я приручена амазонка,
Я твоя, і триває ніч…
Тільки зорі, мов свідки, зорі…

Хочеш коханий для тебе я стану

Галичиною тривожною дуже

З пам’яттю доброю

І без настану

Все говоритиму про наше минуле

Буду ходити до церкви молитися

Свічки поставити і перемолоти

Кості усім кому ми небайдужі

Й тим хто байдужі - вони ж нам не чужді

Буду просити щоб ти на побачення

Більше квіток мені вже не приносив

Краще приходь ти коханий зі стягом

Так в моїх грудях щемітиме дужче

Ще час до часу я просто зникатиму

То з Піренеїв отримаєш вістку

То з Апенін подзвоню випадково

І розповім про невістку

З Палермо, що тестя й тещу своїх не провідує.



Хочеш коханий я стану Донбасом

Тільки для тебе і тільки сьогодні

Буду постійно чимось я зайнята

Литиму труби й на своїм підвіконні

Зліплю вазони із шахтного пилу

Форми трикутної й напередодні

Дня незалежності загляну у очі

І сповіщу що кохаю я іншого

Того сусіда що поверхом вище

Ну пам’ятаєш квартира правіше

Прапор ще в нього висить на балконі

Трьох кольорів - посередині синій



Хочеш коханий я буду Кримом

Тобі від мене все буде спекотно

Мова моя тобі завше звучатиме

Шурхотом хвиль і шумом прибою

Все по собі я пісок залишатиму

І на губах твоїх буде солоно

Смак пахлави у повітрі витатиме

Й запах креветок червоних-червоних



Хочеш я буду Поділлям для тебе

Думати буду, що я у полоні

В хаті постійно буде не проткнутися

Турки й татари гулятимуть горді

Запахом кави усе прокіптявиться

Ти ж будеш завше готовий до борні

І до походу далеко-далеко

Щоби мене повернути з полону



Хочеш я буду Поліссям й Волинню

Й ми будем жити тоді серед лісу

З вікнами що до болта виходять

Я все тебе посилатиму к бісу

Ти ж повернешся і в своїх долонях

Знов принесеш мені букет очерету

І комарів знову впустиш до хати

Рано-ранесенько знову прокинемось

І пробредемо ми щоб торгувати

При пильній дорозі грибами

Чорницями і повстанською зброєю



Хочеш я буду твоїм Закарпаттям

Завше з тобою говоритиму дивно

І на подвір’ї поселю дві родини

Ромів немитих

І митих одну лиш

Поруч своїми руками я створю

Сад невишневий а сакури сад



Хочеш я буду твоїм Запоріжжям

Все воюватиму за тебе і просто

Щоб не забути те діло хороше

Битиму пики сусідкам і тіткам

Бо ревнуватиму прости мене Боже

Рідко усе ж я буватиму вдома

А як буватиму то п’яною тільки

Я на коні до квартири в’їжджатиму

Й махатиму шаблею та довго кричатиму

Аж поки мене не здолає утома



Хочеш я буду для тебе Одесою

І на питання відповідатиму довго

Так що вкінці неодмінно завершу

Знов запитанням

Ну ти ж розумієш?

Зватимусь я не інак Катериною

Навіть якщо і зовуть мене Роза

Ми переїдемо в іншу квартиру

Ту де нічого не буде не спільного

В нас і в сусідів і навіть в прохожих



Хочеш я буду для тебе столицею

Звісно до мене ти переїдеш

Так що з кінцями що не позбудуся

Навіть як схочу і навіть із ЗМОПом

Будемо ми розмовлять соловї’ною

Вдома але тільки не на роботі

Будемо спати і в снах своїх бачити

Як обираємо Київраду

Але прокинемось і не поїдемо

Велосипедами під Верховную Раду



Хочеш коханий я буду з тобою…

Собою?
2013

Дочитую товстенний манускрипт.
У шибці тліє днина, як в оправі.
Довкола незрадливий краєвид –
Комп’ютер, книги, зошит, чорна кава.

Сичать здаля машини хижаком,
Вдаряють дзвінко каблуки у бруки.
Неспокій і турботи за вікном.
Які різкі та агресивні звуки!

А у кімнаті – затишок, тепло
І нескінченні невгамовні справи.
Я нахилилась над старим столом,
Гортаю книгу, сьорбаючи каву.

Година, друга, полудень мине.
Вечірня розпорошиться заграва…
За що ви ув’язнили тут мене,
Комп’ютер, книги, зошит, чорна кава?

Душа болить і відмирає
гірке безплідне каяття.
Ніхто цю чашу не минає,
але минає сон життя.

Життя назад не повернути.
Минуле – сива далечінь,
яку довіку не сягнути
хоча і поруч її тінь.

І вже нічого не поправиш,
не переміниш, не зітреш.
І святість гідно не прославиш,
і в дім, де мати, не ввійдеш.

Не проженеш і ті тривоги,
турботи вічної чуття,
що цілий вік уздовж дороги
стелились в мамине життя.

Прости нас, мамо, нерозумних.
Не розвели, не рознесли
твоїх печалей наші руки.
Прости нас, матінко, прости...