ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2025.07.14 14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.

І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу

Віктор Кучерук
2025.07.14 05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.

Оксана Рудич
2025.07.14 00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…

Ярослав Чорногуз
2025.07.13 23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Олег Герман
2025.07.12 18:15
Постійне прагнення контролювати все — від найменших дрібниць до невизначеного майбутнього — насправді є величезним тягарем. Це не просто неефективно, а й трагічно. Уявіть: ви безперервно виснажуєте себе занепокоєнням, мозок постійно прокручує найгірші сце

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,

Ольга Олеандра
2025.07.09 09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.

Тетяна Левицька
2025.07.09 08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,

Віктор Кучерук
2025.07.09 06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.

С М
2025.07.09 04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти

М Менянин
2025.07.09 01:03
Назва.......................................................................Стор.

1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................

Борис Костиря
2025.07.08 21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Сергій Святковський
2025.06.27

Равлик Сонний
2025.06.25

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія


  1. Артур Сіренко - [ 2024.01.27 15:31 ]
    Розхвильовані
    У старій лютеранській книзі
    Надибав слова про хвилі
    І черевики весняного подорожнього,
    Що ненароком прийшов у Гамбург,
    Коли крізь загублений капелюх
    Проросли прочани-підсніжники
    (Далебі).
    Якщо залишається дещо,
    Якщо повз нас
    Стрибають фіолетові зайці –
    Посіпаки весни,
    То співати любовних пісень
    Доречно
    Не тільки їжаку-баламуту
    І не тільки пугачу – монаху сонному,
    Але й вам шестигранним
    (Сонечко).
    Бавився в кубики,
    Грався з квадратиками
    І голочками ялиновими
    (Доречно).
    Окрайцем хліба
    Нагодую невдаху березня,
    Присвічу йому шлях
    Недопалком каганця лойового:
    Схоже
    Я теж пильную в закутку
    Хижаків моєї свідомості
    І задуманих мамонтів.
    Бронзові почуття
    Подаровані на іменини Сонця.



    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  2. Артур Сіренко - [ 2024.01.26 16:54 ]
    Слідами блідого Сонця
    У моїх снах закохані змії
    Танцюють повітряні танці,
    На березі, що не знав тягаря
    Жодної дерев’яної хатки:
    Тільки кораблетрощі – у спогадах.
    Споглядаю гілку модрини
    Коли літо ще не довершилось,
    Не сконало в вересневих агоніях,
    Не стало готичним минулим:
    Космос насичений ароматом хвої,
    Речі, які зависають у просторі,
    Дерево, що розділило століття
    На дрібні кавалки подій,
    На шматочки пародій творіння:
    Метелик літає в безоднях Галактики,
    Коли я слухаю вітер –
    Хаотичну пісню «реальності»:
    Зелені ножі трави боліт –
    Гострих країв можна торкнутися –
    Завтра. Коли Сонце стане блідою дівою.
    Я зрозумів нарешті,
    Чому я прийшов на берег
    Озера-моря диких як вишні сарматів,
    Свавільних, як Місяць оповні –
    Савонароли отари зірок:
    Слухати пісню очеретяного цвіркуна –
    П’єро прибережних дюн,
    Сеньйора республіки літа:
    Його Флоренції мальв і шипшини.
    Що лишається нам від снів?
    Що лишається світу від спогадів?
    Що, крім паперових клаптиків –
    Папірусів літописів сьогодення?
    Наших снів – таких знедолених,
    Таких безхатьок і волоцюг,
    Синіх як Небо….

    P. S. На картині – П’єро ді Лоренцо – він теж бур сеньйором республіки квітів і літа, як той цвіркун – музика невдаха… Він теж став безхатьком – як наші сни.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Ірина Вовк - [ 2024.01.24 11:26 ]
    Авжеж...
    ...Авжеж, тривалий строк
    від наскельного мамонта -- до Джоконди...
    І все це -- людська п'ятірня,
    що спершу навчилась тримати палицю,
    а потім винайшла... атомну бомбу...

    Авжеж, тривалий строк
    від знаку "моя печера" -- до символу "наша Земля"...

    Чи, може, ще й досі
    в кремлівських застінках
    марять кам'яним ренесансом?

    ...Тільки мамонта в скелі
    вже не буде кому
    вибивати...

    24.01.24


    Рейтинги: Народний 6 (5.66) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (2)


  4. Артур Сіренко - [ 2024.01.20 14:07 ]
    Човни
    У морі легенд вогняних
    Пливуть човни кам’яні –
    Човни, які тесані завтра –
    З базальту сірих ілюзій,
    Що придумані птахом
    На ймення дивне неясить:
    Після вівторка стоптаних черевиків
    Після дощу музики, що схожа на осінь
    Після коріння, що вростає в пейзаж,
    В якому жодного жайвора
    Схожого на Сократа – хоч трохи,
    Хоча б натяком, хоча б мрією.
    Жодного. Навіть уявного.
    Пливу на човні кам’яному
    До берега чебрецевого,
    Де храми, палаци й халупи будують із диму
    Густого, як провесінь, як темінь чорнозему.
    Гондольєром вусатим кота
    Посадив на корму
    Кам’яного човна,
    Що змайстрований завтра.
    Нехай заспіває
    Пісню сумну про Венецію слів і мишей.
    Хвостатих як ніч назавжди.
    Тягар лускокрилих апокрифів
    Тягне в Небо – чашу Гекати
    Кольору попелу
    Майстровану з глини – як все.
    Як першолюди, що знали як ми –
    Необачно – тільки легенди.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  5. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.18 15:55 ]
    Вкраїна
    Моя Вкраїна,
    Ти мій раю, ти ніченько - чарівниченько моя
    Твоя ніченько - чарівниченько танцює з дзеркалом,
    і полум'я зірками летить,
    а у дзеркалі доля накреслена - картина божественної зірки.
    Кому пророкує зірка щастя, кому пророкує зірка нещастя
    І ніченько - чарівниченько - прекрасна Вкраїна, оновлена моя Вкраїна
    і таїнством ніченько - чарівниченько сповнена. Пам’ятає все…
    У вигині граціозному з дзеркалом грається, прекрасна Вкраїна,
    Ніченько - чарівниченько навколо крутиться…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Володимир Каразуб - [ 2024.01.17 10:19 ]
    Гіперреальність
    Мало обраних, кажуть вони,
    Але все частіше погоджуються з більшістю.
    Погляди бігають вулицями, перемикають канали
    Звертаючи у закапелки самотності,
    А небо, — небо стискається до екрану,
    До рекламних біг-бордів, яких не помічаєш, —
    Так швидко вони стали частиною ландшафту,
    Який навпроти дивану твоїх міркувань виглядає заставкою порожнечі.
    Слова стали фальшивими, нереальними, вигадкою манірностей
    Пошкоджених душ, що дихають рожевим неоном
    Вигинаючи на грудях мерехтливу ЛЮБОВ,
    Мов вивіску над ігровим автоматом.
    «Випадковості поетичні», кажуть вони, тримаючись за дерево
    Та поливаючи клумбу. Безсоромно люрять посилаючись на Джойса,
    Та відправляються у власні мандри, що приведуть сюди ж,
    Але трохи далі, через дорогу, навпроти.
    Небо буде високої роздільної здатності
    І вулиця розмальована палкими кольорами
    Вимощена з телефонних пікселів;
    І вибігаючи з під’їзду у спортивних легінсах —
    Вона посміхнеться тобі,
    І кожен її рух спікатиме стоп-кадр полум’яного обіднього сонця,
    І повітря лущитиметься, покриватиметься кракелюрами
    Вирізняючи її об’ємну модель,
    Що наставить тобі фруктову м’якоть вуст налиту чуттєвою наснагою,
    А в очах палатиме Ітака, до якої ти вже ніколи не повернешся.

    30.12.2024


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.14 13:41 ]
    Родинний звіт
    священний пил покрив наш вічний рід -
    родинний звіт,
    Ми віхи життя запустили знову,
    Ми люди-боги, ми – святий народ!
    І очистивши наш вічний рід -
    родинний звіт

    Шануємо ми священний пил,
    що наш вічний рід -
    родинний звіт покрив.
    І опад минулих вічних років,
    Святий пил нас навчив
    Блюсти наш вічний рід - родинний звіт.

    О, мати Земля, ти нас вигодувала,
    Дала нам життя, то ж продовжуймо
    наш вічний рід - родинний звіт,
    То твій світлий лик навік покрила
    Безсмертних років святий пил


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.11 12:43 ]
    Шлях до перемоги
    Тої страшної ночі всі біжали у підвали та з ними біжала дивна жінка у військовій формі зі своїм маленьким сином, тому що чули гучні удари та вибухи. Ця дивна жінка носила на лівій руці ультрафіолетове тату «магічний компас» та ультрафіолетове тату «магічний компас» було ретельно приховано від злих очей під військовим одягом, завжди носячи цей одяг, тому вона не хотіла щоб хтось бачив, що вона має тату «магічний компас». Раптом щось майже вдарило цю жінку, пролетівши кілька сантиметрів від удару, вибух був настільки потужним, що це щось розділило підвал на дві частини. Так дивна жінка втратила зв‘язок з сином і з усіма іншими людьми. Тож дивна жінка знаходилась під завалами. Виявляється, цим «чимось» була ракета і куля.
    Вона прокинулась від сильного болю та коли вона підвелася, то спочатку побачила, що поряд з нею нікого немає, навіть її маленького сина, почавши шукати його, оглядаючи зруйноване приміщення та це було даремно, бо в приміщенні нікого не було, крім неї самої. При оглядинах приміщення вона побачила сходи, коли вона спустилася по сходах вниз, то побачила кімнату і швидко відкрила двері, щось її тягнула туди, всередині кімнати побачила незліченну кількість книг. Потім їй захотілося взяти книгу і прочитати її, а коли взяла до рук книгу, відкривши її була зачарована від прочитаного та й ще українською мовою. Вона вирішила зберегти таємницю про те, що прочитала та де знаходилась кімната українських книг, та трохи згодом вона покинула приміщення. Наслідуючий день вона вирішила повернутися до кімнати, але не спустившись по сходах, вона побачила якусь дивну кімнату і підійшовши до неї відкрила двері, побачивши розбиті стіни та побачила людей у військовій формі, які гучно сміялися у дворі розбитого будинку, а біля розбитої стіни стояв один із них та підійшовши ближче до неї, при цьому націливши на неї зброю, їй наказали лягати обличчям до підлоги, але вона почала тікати. Раптом її побачили всі інші військові та почали її наздоганяти, наздогнавши її відразу вдарили по голові, прострелили ногу та її потягнули до вцілілої темної кімнати. Дивна жінка почала прокидатися від жахливих криків чоловіків, дітей та жінок. Вона побачила маленьку темну кімнату, яка була ще чорніше ночі, перед нею сидів злий кат та почав допитувати всю інформацію про наших воїнів в присутності полонених. Спочатку вона не могла нічого відповісти від шоку, бо побачила катованих братів у жахливому стані, які терпіли біль і мовчали, бо куди вони мали подітися. У когось рука, або нога, або дві руки, або дві ноги та інша частина тіла були пошкоджені, їх тіла гнили повністю. Всі поранені були прижаті до стін. Дивна жінка та побратима не просто в темній кімнаті перебували, а в кімнаті було сиро та на стінах цвіла цвіль. Та на допиті їй погрожували за мовчання та казали: “ми – раби” та дивна жінка вперто не давала відповіді та кричала: “ми - не раби...” та згодом її залишили в спокої, а замість цього вони загнали кудись декілька полонених. Всі полонені та дивна жінка продовжували чути жахливі крики своїх побратимів, бо жахливий кричущий звук звучав відлунням в темній кімнаті лунало так гучно, що аж закладало вуха. В таємній кімнаті людей спалювали живцем, маленьких дівчат, маленьких хлопчиків та молодих жінок насилували, а воєнних чоловік та жінок вбивали або вішали, або відрубували голови полоненим. Також злі кати надягали кайдани на руки та ноги полоненого та вішали на стіну, як картинку, щоб не змогли втекти. Інколи проводили допити, але відразу вбивали, щоб ніхто не зміг знайти слідів. Якщо кати бачили тату з символом “тризуба” відразу вирізали, швидко шукали нове тату, щоб знову вирізати з тіла. Якщо чули, що полонені розмовляють українською, заставляли розмовляти російською мовою та ставили російські канали про рідну Батьківщину, якщо хтось намагався відмовитись відрізали язика полоненому, так вороги стирали все з пам’яті полонених. Трохи згодом приносили понівечені тіла убитих людей та дивна жінка була здивована і при цьому вона задавала сама собі питання: чому її допитували, але не лишали життя? Чому вороги такі жорсткі злочини вчиняють з полоненими? Що надихає ворогів так робити?
    Також дивна жінка була здивована тим, що заганяли полонених у таємне місце більшу кількість людей, а повертали тіла убитих людей меншу кількість. Мертві тіла людей, які не повертались, вороги використовували на війні, як снаряд, тобто мертві тіла прив’язували до снаряду та кидали на тилові території велику кількість снарядів. Та при цьому, щоб українські бійці не здогадалися, вони перевдягалися в українську військову форму та йшли на фронт вбивати людей, видаючи себе за українця.
    Настільки була чорна кімната, де перебували вона і полонені, що аж ніхто не міг розрізнити ранок від ночі. Через деякий час хтось із полонених промовив: “вони з нами поводяться гірше, ніж з рабами...ми не повинні втрачати надії…ми не повинні дозволяти так жорстоко поводитися з нами”.
    Раптом зайшли у кімнату, і почувши, ці вислови в присутності всіх полонених повісили і відрубали голову полоненому, та щоб зовсім замести сліди прив’язали його до снаряду, ходячи по колу та показуючи всім полоненим, що зробили і промовили: “ще раз ми почуємо, такий вислів від когось, начувайтеся лихої долі, тобто ми будемо поводитися з вами ще жорсткіше, ви на це заслуговуєте, бо ви зрадили свою рідну Батьківщину”. Поглянувши на неї вороги викрикнули: “всім мовчати”, і знову дивну жінку забрали на допит у іншу кімнату, при цьому вона подумки подумала: “Начувайтеся лиха” та на допитах нічого в них не виходило випитати в неї. Вороги злилися, але повертали її до побратимів. Перебуваючи у темній кімнаті, вони всі разом жили неначе у пеклі з дияволом, що мучили всіх і її як могли. Зв’язували їй руки й ноги мотузкою та ця мотузка впивалася в шкіру до крові, коли вона намагалася боронитися. Дивну жінку потай жаліли, але нічого не могли вдіяти - боялися, а надодачу вони були в гіршому становищі, ніж вона. Тим часом деякі вороги не могли зрозуміти, що з ними відбувається. На їх тілах з’являлися рани та кровоточили і кровотечу не можна було зупинити. Деякі втрачали свідомість і не прокидалися. У деяких боліла сильно голова, аж голова починала тріскатися від такої сильної болі. Деякі вороги переходять на бік України, а деякі вороги втікають з фонту від такого кровавого бою і не хочуть більше сюди повертатися. Та при всій цій картині у цій темряві її тату інколи сильно сяє. Полонені хоч трохи бачили один одного стан та при цьому не могли зрозуміти, звідки світло у темряві світить, для них її тату було світло вогню та коли настала 12:00 година ночі, і засвітивши «магічний компас» і її перемістивши на фронт та відразу вона перетворилася на бойового лікаря. Всі були здивовані та водночас обурені, тим що ніхто нічого не міг зробити, а якась дивна жінка витягує бійців з – під обстрілів. Вона витягує тих, хто не міг іти, контужених, або були тяжко поранені, які зовсім не могли рухатися, лежачи в окопі або під завалами будинку. Якщо не було можливості витягнути поранених, вона залишалась лікувати на місці під обстрілами. Вона вважала, що мусить допомогти своїм побратимам, якщо ніхто не хоче допомагати, то кому допомагати, як не їй та все одно вона думала, що хтось захоче допомогти, при цьому знаючи, що вони перестануть обурюватися на неї. Та коли наставала година тиші, вона рішуче продовжувала витягувати поранених із важких та небезпечних місць при цьому вже була надана хоч якась перша медична допомога, щоб дотягнути пораненого до більш безпечного місця. Також витягувала бійців з будівель, які опинилися на межі обвалу, а коли була можливість витягнути поранених з окопів або обвалених будинків, то швидко надавала першу допомогу цілющими травами, щоб доставити пораненого до лікарні з безпечного місця. Вона бачила, що хлопці тягають на собі поранених, тож і вона так вчиняла. Деякі хлопці і так витягували своїх побратимів, але коли побачили дивну жінку, то і їм їй захотілося допомогти. Раптом інші бійці приєдналися до хлопців та вони згуртувалися разом, бо згадали: “гуртом і батька легше бити”, тому від побаченого, хлопці вирішили допомогти бійцям та бойовому лікарю. Її думки впливали на людей, навіть, якщо злилися на її дії, і її це тішило. Ось так дивна жінка рятує життя бійцям і ставить на ноги поранених незважаючи ні на що, і ні на кого. Вона щаслива, що має великі можливості допомогти людині, хоча і дуже стомлена, бо працює днями і ночами. Приходячи і сидячи в темному підвалі, для того, щоб хоч одну хвилинку відпочити та вже о 12:00 годин ночі, засвітивши «магічний компас» і її перемістивши у приміщення та відразу вона перетворилася на волонтера, де всі допомагали військовим та людям. Всі були здивовані її діями та питали дивну жінку, як це їй вдається?
    Бо вона допомагає визволити полонених і їх повертають додому. Вона допомагає з розшуком дітей та полонених людей, які вимушено живуть в країні агресора і їх також повертають додому. Таким чином вона організовує та проводить оперативно – розшукові заходи різних організацій, підключаючи власні зв’язки з ООН та міжнародного комітету Червоного хреста та на її прохання реагують і при цьому роблять все можливе, щоб повернути людей. Але повертали не всіх полонених і цивільних людей з дітьми, або просто дітей, бо вороги на півдорозі могли передумати повернути або повертали кого захочуть, навіть якщо давали згоду на обмін. Та все одно з Божою поміччю повертають всі додому. До речі через деякий час пролунало ім’я жінки: Владислава, різко повернулася на звук і бачила свого сина, підійшовши до сина, відразу її син вимовив цитату: «Взірець терпіння, з яким переносять страждання» і в цю мить вона згадала зачарований вислів та показала місце, де знаходилась незліченна кількість книжок. Розповіла, як вороги поводяться з побратимами та які жорстокі тортури на їх чекають у полоні, їй було важко про все це розповідати, бо все це несправедливо. Її питали звідки в неї така інформація, а вона відповіла: “бачила все на власні очі”. При продовженні розповіді, раптово всі почали радіти, бо всі військові повернулися додому та всі почали будувати майбутню країну.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Шон Маклех - [ 2024.01.10 10:05 ]
    Бачити
    Бачити – це значить хотіти,
    Жадати: споглядати шматочок вічності
    На межі руїн замку часу
    І вихору на схилах пагорбу поглядів.
    Бачити – значить відчувати плин
    Журавля мрій над морем буття,
    Ластівки споглядань над містом плачу:
    Апокриф – ні, не читати, лише відчувати,
    Наче ящірка, що біжить в затінку лавру,
    Який тільки мріє цвісти надіями (слів).
    Хотіти – це хвалити гонорового Одіссея,
    Що відшукав Ітаку подихів та олив:
    Ось, тільки куди віднести мені дар
    Навісного Сонця плачу порад,
    Гонорового, наче золота монета,
    Яку відшукав сліпець прощань
    Між сторінками манускрипту чаклуна-папи:
    Обраний дивак Герберт і прозаїк зітхань.
    Назавжди. Просторіка подяк
    Зорезнавець фортуни, що цвяхував маренням
    Два Сонця ілюзій якось у понеділок:
    Краватка дивака Караваджо:
    Яскравими фарбами
    Малювати на полотні сірості –
    Такої ж як сьогодення буденності.
    З томиком Петрарки під подушкою
    Мріяти про Флоренцію – ненароком.




    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.53)
    Коментарі: (2)


  10. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.07 22:40 ]
    Клинок
    І глянув грім, іде війна
    І тріснув світ, навпіл ділить розлом у кромішній темряві,
    В кромішному пеклі,
    То повернувся диявол у плоті смерті
    Він сам приніс у наш світ темряву, орда темряви та нечисті
    Він викликав апокаліпсис всюди
    Та його клинок серпанку розкреслив руни зла,
    кров’ю розписавши тіла попри закони та мораль
    Він поважає лише себе…
    У кривому клинку його душа
    І не потрібні йому слова
    І більше не потрібна любов
    Від погляду у венах холоне кров,
    Та лише згадує іноді…її очі, її слова, її зрада і біль.
    І гнучкою тінню танець смерті танцює…
    Він знову рветься вбити долю, вбити, вбити!
    Не можна з таким болем жити…
    Капля крові по клинку ковзне
    І скотиться у траву
    Так тихо плаче іноді його полонена душа…
    Я давно не відчував такого, можна битися, забувши про втому,
    І виплескуючи внутрішній гнів з невидимою досі люттю.
    Та коли нікого немає за спиною
    Мій клинок воістину вільний
    Кожні взмахи його збуджує моє знеможене серце
    Мітка клинка залишена силою злою «жертва»
    Виклик кинутий долею мені
    Виклик кинутий безоднею.
    Жертва! Все навколо завирувало.
    Жертва! Я тебе відчуваю!
    І з шаленою силою клинок свій встромляю
    І загинувши від мого клинка вороги
    Ми насолоджувалися сповна.
    То вони чекали на цю зустріч,
    І шукаючи клинком знову жертву,
    Та рубаючи клинком кого бачемо на своєму шляху…
    Раптом інші герої дістали клинок,
    - і тепер злу викладемо урок.
    І дзадзвеніли наші мечі,
    То гримлять обладунки та щити,
    Б’ються всі за своє…
    І грім гримить, земля тремтить - адже кожен до смерті б’ється
    І наші герої сильні і сміливі,
    І вороги теж не наділ,
    Та гримлять мечі, весь світ тремтить…
    Та наші воїни достойно б’ються
    Всіх клинок серпанку добра і зла не розминеться.
    Б’ються, сонце вже сідає,
    А бій все не завершується…
    У бою тому поранених і померлих багато героїв,
    А ворогів ще більше.
    Ледь - ледь не повалені наші воїни пітьмою,
    В один момент все змінилося,
    Зі злом за все розплатилися…
    Та коли злі вороги підняли зброю,
    То ми часу не гаїли
    Ми свої клинки у ворогів встромили
    І зле серце розрубали
    Та розвалилася на той момент Земля,
    І поглинула ворогів Земля:
    - тих, що всюди зло творили
    - тих, що світ не полюбили,
    - тих, що сном кошмарним були
    - тих, що страх у всіх вселили
    - тих, що світові довго мстилися,
    Там, де кров їх була
    Там все мертве було,
    Там де у пітьму слуги впали
    Там камінь у формі серця став
    І нагадуючи про те, що діти воюють в армії
    Діти святими виявилися,
    Саме вони рятують наш тлінний світ
    Від зла та темряви
    Не здійснюйте люди темних справ, їх і так вистачає


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  11. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.06 21:32 ]
    Королева війни
    Опівночі у чужу Вкраїну нечутно входить, відчиняючи чорні двері.
    То вранці мама трупи знаходить, своїх дітей
    І знову зло прокинулося у світі, гостем смерть війни додому заходить…
    Опівночі лише годинник пробив, жертву смерть знову знаходить
    Ніхто врятувати дітей не всилах, ні молитви, ні ікони…
    У світі зла свої закони,
    А в душі страх змією вповзає
    Зі смертю не посперечаєшся та ходить королева війна серпанку,
    То сили зла прокинулися, бо королева війна йде, а перемоги все немає…
    Розірвані сім’ї і батьків, синів, втрачені життя жінок, дітей, чоловіків,
    Бомби летять, будинки горять, а війна спокійно дивиться на хаос смерті.
    То від тендітної Вкраїни лишився шматок щастя.
    Вставай на Священну битву та борись за кожного воїна,
    дитину, за рідний дім…
    І йди за Перемогу з Молитвою! Поки топчуть нашу Землю вороги,
    Воюють в окопах наші вояки…все одно душа молиться в тиші смертельної війни, пам’ятаючи,
    Що на світі є Всесущий. Наші сльози стікали по Землі.
    Душа страждала від смертельної війни.
    Вона благала і кликала, щоб було сили…
    Вона молилася, аби Бог почув мене серед голосів до тебе молящих,
    Побач, що зробила смертельна війна,
    Візьми поранену душу Вкраїни,
    Полегшуючи страждання Вкраїни, забираючи весь біль змученої Вкраїни.
    І раптом простягся заповітний промінь серпанку,
    Торкаючись душі Вкраїни і стало краще їй, допомагаючи як прадідам та прабабусям нашим колись


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  12. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.05 22:02 ]
    Демон
    На чужину приходять демони з призирливим виразом обличчя,
    Всі пробивалися з боями, атакувавши нас забрудненою кров’ю,
    І обманюючи і катуючи ні за що, спочатку здалося маренням, а зараз кошмаром наяву,
    І поводяться з ними звірски та по - звірячому вбивали з шаленими очима
    То вигадують все більший і страшніший спосіб вбити, знищити…
    І змінюючи вигляд у темряві і прийнявши злу усмішку,
    То вони люблять дивитися на людські страждання, вважаючи,
    Що ми жалюгідні смертники, виявляємо сентиментальність, коли втрачаємо когось.
    Сумно не здатні цінувати, те що маємо і ось помітили демони
    І кинули на нас ядерну ракету, а ми витримали удар
    І зуміли голими руками вбити жорстоких тварюк…
    Ми бачили досить багато смертей, обривалися за мить людські життя.
    Стали грізні та потрьопані боями обличчя
    Та б’ємося в агонії, даємо жару деману…
    І навіть коли вирує вир кривавого пекла вуальки, знайшли фішку,
    То дає вона протистояння ворогу…Боремося в запеклому бою утримуючи позиції,
    І склавши план жорсткої помсти,
    Щоб демон міг спокутувати свої страшні гріхи…
    І якщо дозволимо собі загинути, то зло переможе,
    Все одно йшли довгим темним коридором назустріч білому світлу вуальки…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  13. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.04 18:15 ]
    Пекло і рай
    Потрапивши у цілковиту темряву
    З кімнати самобранки вийшов як провітрям виплив,
    Дивився на мене з - під обсмалених брів мара - привид…
    В його очах була мука,
    Випалюючи очі скажені…
    Та поглянув на небо й
    Помітивши яке воно низьке, сіре та беспросвітне…
    Лиховісно світили очиська,
    А там палав вогонь…
    І за дві секунди з свого обличчя знімає маску,
    Та кинув на землю,
    То криваво виблискує обличчя його,
    Багнюка полетіла
    І промовивши: - будете в мене як на долоні.
    В сірому небі як вогняний птах,
    То летіла якась багнюка палаюча…
    Плює вогнем та розгорається земля.
    І чорніла мара - привид і слідом чорніло небо…
    З чорного неба на лице падала злива вогняна.
    Все спалахує Земля горіла, земля диміла…
    То чорне небо і всі сузір’я перекошені…
    Це було настання якесь
    На яких молимося
    Людей вже политі брудом,
    І показуючи удень і вночі кошмарне кіно без початку і кінця…
    Дивиться і радіє мара - привид всім керуючи…
    Але й, на противагу видимій силі вступає невидима сила,
    Від сяйва очей не відірвати за синім небокраєм,
    То було щось дуже далеке та велике невиразно спалахувало, мерехтіло,
    І рухалося, надималося й опадало,
    І відсвічувалося на сонці та почало поступово приближатися,
    Повільно описав дугу, ніби годинникова стрілка
    І зникало і розчинилося у туманному мариві,
    Немов самого диявола Ангели душать
    То виблискували на сонці сяючі яскравим світлом тіні,
    І глянувши оксамитовими очима,
    Повернувся і пішов у блакитне небо,
    Спинився, подивився, розчинився у прозорій білій вуалі,
    При цьому шукає чисті безгрішні душі мара - привид та звертає їх до зла,
    Та двері відчинилися перед душею,
    І відправивши їх в чистилище…розчинився у прозорій чорній вуалі,
    Та Ангел спостерігаючи через хмари за світлом живих душ,
    Полилося яскраве світло з долоні Ангела
    І він розчинився у сліпучому сяйві світла…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.03 16:47 ]
    Місячний серпик
    Доба прийдешніх все ближче кроки,
    Незабаром настане термін їх повноважень,
    А це означає час, як завжди,
    Наближаючи північний
    І стрілка годинника «нарізає» кола.
    То у небі завис блідний серпик серпанку місяця,
    Та часто за хмари ховаючись сором’язливо,
    І я також, хіба що трошки прокидаюсь
    Приспить й мені ж не спиться від думок припливу,
    Хоч і час бачити солодкі сни
    Та хтось розігнав хмари і серпик місяця
    То він сяє у висоті брошкою небесною
    У темряві руку простягнеш,
    І здається все зможеш дістати,
    Лише поманив й заманив,
    То мене злегка тінь торкнулася плеча…
    То він мене цілував місячного серпику до ранку,
    То мої груди і тіло стомлене наповнивши місячною росою
    Мої руки омивав він…очистив мене
    Запалив вогонь в мені
    Яскравою зіркою уста осяяв.
    Та я чую при місячному серпику серпанку скрип пера його
    Це Ангел на світанку пише музику добра


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.02 14:08 ]
    Бархат неба
    Вигорів і вицвів чорний оксамит неба серпанку,
    І випалюючи понурість
    і біль від туманно - сірого, жовтого, зеленого неба
    Все встигло - навіть вилитися у кров
    І в завороденості погляду здивованого,
    У синяві спокою тихою чергою пропливала процесія
    з полинялою хмарою
    Прямо над дзеркальною водою…
    І воно непомітно і незрозуміло коли і звідки,
    То підкрався світанок…
    Чорний оксамит неба перетворюючись сплітаються
    І на білий неба…
    При цьому розплитаючись по кутках,
    У небі синьому запалюють хмари,
    Я змішаю акварель, і запам’ятаю назавжди
    фарби ніжного світанку…заспокоївшись
    І, чисте небо серпанку, лише трохи підсинене,
    При цьому зімкнулося з водою,
    А над водою вітер жене рясні линяючі череда хмар…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  16. Тетяна Левицька - [ 2024.01.02 14:27 ]
    Корпоратив
    — На підприємстві сабантуй
    пошти шо кожної суботи,
    тож схаменися, не ревнуй
    до кожного стовпа навпроти!
    Ну, танцювала з Босом я,
    подумаєш, біда велика?
    Він мій начальник, не сім'я,
    не репетуй, давай без крику!
    А те, шо обіймав мене
    чуть нижче пояса, то п'яний,
    на ранок навіть не збагне
    з ким фліртував, повір, коханий.
    Що до бухгалтера, то він
    у нас якийсь дивакуватий.
    За груди мацав навздогін,
    бо звик гантелі рахувати.
    І охоронець не моргав, то в нього
    сіпаються очі.
    Від тебе, любий, голова,
    у мене пухне серед ночі!

    02.01.2023р.


    Рейтинги: Народний -- (6.14) | "Майстерень" -- (6.23)
    Коментарі: (4)


  17. Артур Сіренко - [ 2024.01.02 12:02 ]
    Місто осінніх ілюзій
    Місто рудою хвостатою кішкою
    Відловлює галасливі трамваї –
    Втікачів зі світу духмяних яблук
    Дощавої мачухи осені (жовтень Петрарки).
    Місто, де щастя міняють на жмутки трави,
    На жменю жолудів – стиглих, як небо,
    Місто простягнутих рук,
    Де сойки кричать про смородину радості плоті,
    День, коли осінь назавжди
    У гості в чайний будиночок,
    У хатку під вишнями, нехай і торішніми,
    Нехай замороженими, але на гостину –
    Відчути на смак гіркоту ренесансу – над річкою,
    Що мені дарувала камінь – округлий, холодний,
    Що потім втопили в бездоннім колодязі
    Сліпі музиканти – гравці на кото.
    Перехожі під чорними парасольками
    Дивляться вниз, під ноги – в асфальт,
    Мислять лускатими рибами,
    Що пливуть проти течії часу,
    Кожен годинник – плямиста форель,
    (Все так однозначно, що хочеться бути),
    Щось перекинулось, круки вдягли окуляри:
    Жадають побачити ратушу декларацій,
    Де цвіркуни – стрибуни і вусаті пророки,
    Сірі як комин, як попіл каштанів,
    Як очі осіннього ангела алегорій,
    Проспівають хвалу чи то гімн
    (А може пеан чи елегію)
    Невідомому.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (2)


  18. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2024.01.01 13:42 ]
    Темновид і світловид
    Скаче, біситься, грається темновид,
    І відкриває свої обличчя п’є захід сонце серпанку,
    То червоний мок ллється темне вино темновида по землі…
    І падають ниць
    Люди перед ним
    Чорний бог дивиться на несамовитість править темрявою
    І в крові вирує, іскриться зілля,
    Що дурманить розум…
    П’є душу до дна…
    І продовжує кров’ю обливає…
    Та немає кінця,
    Не видно краю.
    Скаче, біситься, грається темновид
    Крові не напився усім,
    Хто торкнувся темновида
    І дають ночі обітницю веселиться,
    І впиватися у небо…
    То зухвалий погляд кидати
    У похіть глибше занурюватися,
    Міри у гріху не знати…
    Білий Бог воскресаючим оком воскресає світловид
    Він до тебе приходить
    І приходить скрізь темряву
    І оберігає від чорного пристріту,
    Він життєдайний дарує,
    Білі почуття оживають
    І не плач,
    Вже все позаду,
    Світловид, все виконує душою,
    І воскресає молитва, осяюючи все вогнем,
    Та дарує нове життя небесне
    світло серпанку не погасне,
    Не охолоне від чорновид,
    Навіть якщо скачить, біситься, грається…
    Рабом стати не змогли…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Юлія Щербатюк - [ 2024.01.01 04:32 ]
    Небесна феєрія (хайку)
    Сяйво місяця
    тихо лине у вікно
    у повнолуння.

    Зоряні вогні
    розкидані по небу
    тануть на очах.

    Казкове небо
    міріади сузір'їв
    немає ліку.

    Ховає вміло
    небесну феєрію
    Темрява ночі.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  20. Іван Потьомкін - [ 2023.12.31 19:10 ]
    ПОБІЖНІ РОЗДУМИ

    *Для спогадів ми в цьому світі живемо.
    *Нема для мене мов чужих,
    Бо кожна – промінчик в непізнане.
    *Кажуть, минула пора книг,
    А я начебто й не чую:
    Тону у сховищі своїм
    І в тім, що люди викинули.
    *Стежу за польотом голубів,
    Падаю штопором з горобцями,
    Вдивляюсь в неба голубінь,
    Аби дізнатись, що поза нами.
    *Без листя і без плоду
    Непросто упізнать дерев породу,
    Отак і в чоловікові незмога розгадати,
    Який насправді він і на що здатний.
    *Не вирубать і не спалить моє коріння,
    Ніде не буть забродою дає мені Вкраїна.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  21. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.31 15:29 ]
    Подвійний шлях
    Я вибираю чорний шлях
    Там, де іншим, не продихнути,
    Де шепіт зірок, - їхня брехня свята,
    І залишаючи сажу, сліди на шляху серпанку
    Там, де кохання, і все не те.
    Де не пройти і окремо вдвох,
    Де до душі дверний отвір,
    Де недомовленість висить:
    За кожним словом по бруду,
    Де неможливо не повернути,
    Не можна повернути, і не можна,
    По тілу ніжному ковзаючи,
    І зупинитись хоч на мить,
    Де Ангел пам’ятає лише крик.
    Де залишаються лише хрести,
    І смислів хмарних листи,
    Я вибираю чорний шлях,
    І плентаються один за одним кохання і розлука…
    І заглядаю шляхом обережно все те, що просто пише.
    Білим шляхом пишемо порятунок,
    Щоб було світліше йти по шляху серпанку,
    Все подолати, все змогти, зростати починається
    все по - новому, зізнаюся
    від чистого листа.
    Просто стати на голову вищим,
    старшим, мудрішим.
    Всі негаразди та радості перейняти,
    Як досвід днів.
    Просто стати відважніше та вільніше,
    Просто бути частиною Всесвіту.
    Та схилити голову біля небесного пагорба.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.30 17:32 ]
    Дві зірки
    Який вже рік приховане лихо,
    Стоїть на небі чорна зірка серпанку і
    хижачкою виглядає жертву.
    То чорна зірка сочиться кров’ю,
    Зі сходом плутаючи захід сонця,
    І нічого не видно, крім чорної зірки,
    А хмара, летить за вітром собою не закриває,
    Немов будинок, її трохи видимий обрис інтуїтивно,
    За будь - якої погоди,
    Вона передчуває розлад у народі…
    Та світлий світ вже розтоплений чортом,
    Тоді над запаленим горизонтом сходить чорна зірка,
    Вона встає невідворотно,
    Зминаючи колір минулих років,
    Вона горя немає встає, попилом чорніє все і
    випалює іскри очей: хай згине сонце!
    Привіт темрява! Зірка зійшла
    І світло згасло.
    Галактиці далекої у Всесвіті сяє яскраво, біла зірка,
    Вона була подарком нам безцінним,
    За все дякуємо ми небесам! Піднеслася біла зірка
    І у лазурному серпанку серед нудного життя самотнього.
    Її прохолодою космосу маня, тобто моєю надією…
    І через нескінченність обіймаючи тебе,
    З тугою приймаючи в очах світанок…сміється
    Яскраве світло горить усередині нас,
    Адже наш світ це відображення всіх почуттів та фраз.
    Невидимим пензлем творця чудо - казка написана легкою рукою…
    То явище світла, небесні фарби,
    Закохує душі неспокійні…
    Божественний дар творчої сили всеблагого мудреця
    І я захоплена на творчих крилах,
    Лечу в цю даль безкінця…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  23. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.29 13:57 ]
    Думки
    У кімнаті чорної з чорними вікнами полум’ям чорним свічки горять.
    В чорних очах від чорних сліз примарився чорний погляд,
    І чорні думки вуальки гуляли по кімнаті скувавши тупою чіпкими путами чорними міцно.
    У чорну ведуть безодню, спадає ковпак на плечі землі
    Час кат, але й час вилікує… на прірві часу - хрест
    Та могили, марні чорні думки, час зловісний гуляє…
    І вітають чисті світлі думки вуальки - метеликом
    У небі пархають - гріють, як сонце, промені. Швидко час пробігає,
    І оспівуючи щастя, кохання… Так кануть чорні думки,
    бо виходять світлі думки, перемагаючи чорні думки у чорній кімнаті


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  24. Іван Потьомкін - [ 2023.12.29 12:35 ]
    Біду на себе сам накликав


    Сліпий, не в змозі владать ногами і руками,
    В хатині напівзогнилій доживав свій вік
    Нахум іш-Ґамзо, прозваний так,
    Бо щоб там не сталось, завжди одповідав:
    «Це теж на краще!»
    «Учителю,- кажуть якось учні,- хата от-от рухне.
    Дозвольте Вас винести, аби не сталось лиха».
    «Ні, любі! Поки я тут, все буде гаразд.
    Винесіть поки що речі, а мене - за ними».
    Тільки-но зробили так, як хижа завалилась.
    «Завіщо Вам, Божому догіднику,такі муки?»
    «Я сам у Господа їх попросив…»
    …Віз замолоду Нахум дарунки тестю.
    І ось перестріча його незграбний чоловік.
    «Дай щось попоїсти,- просить бідолаха.-
    Ані ріски в роті не було вже кілька днів…»
    Замість дістати хутко щось зі своєї торби,
    Сказав голодному Нахум: «Зажди!»
    І став розв’язувать поволі котрийсь там із мішків.
    Не зуздривсь, як, не дочекавшись, бідолаха впав.
    Припав до нього Нахум, а той уже не дише.
    «Тільки тепер,- продовжив учитель,- збагнув,
    Що допоміг йому померти...
    В розпачі здійняв я вгору руки й заволав:
    «Очі мої, що бачили печаль, нехай осліпнуть!
    Руки , що не квапились подать,
    Хай немічними стануть!
    Ноги, на яких стояв, стоять не годні!»
    Мовчали учні. А тоді котрийсь наваживсь:
    «Горе нам бачити таким Вас, учителю».
    «Ні,- одповіда каліка.- Прикро було б мені,
    Якби я правду вам не повідав, поки ще живий».


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  25. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.28 16:59 ]
    Тіні
    В пучине насуваються похмурі тіні вуальки,
    Не знаходять слова причини,
    Та просуваються вперед похмурі тіні,
    То знаходять серця розлуки,
    Де б не були похмурі тіні,
    І видаючи жахливі звуки, знайдуть
    І отримають волю у допустимих життя кордонах.
    При цьому відкриваються немов молитви на безжиттєвих білих сторінках,
    У темряві блукаючи, їм не вистачає гордості,
    Щастя, здоров’я та грошей,
    То похмурі тіні були веселі
    І кажуть їм тримайтеся краще не буде…
    Раптом насувається світла вуалька тінь…
    І просячи побути зі мною в цей час,
    Та коли похмурі тіні торкнулися темноти
    Світлі тіні пронзили світло голкою,
    Ті дні, що колись здавались темною грою,
    Ті дні, що склалися темною полосою в очікуванні світла.
    То Бог пише так нову книгу,
    Де світлі тіні знають його
    І дотягнулися до Бога,
    І вони розсипають світлою пиллю світло на сторінки Божої книги…
    При цьому встановлюючи правила
    І відразу ж торкнулися Божої книги
    Та прогнавши похмурі тіні слідом за ними пішли світлі тіні у небо
    При цьому співають пісні світлі тіні - вони чують…
    Бо бездоганний ножем заточений той олівець,
    Що пише Бог


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  26. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.27 13:40 ]
    Сон
    Мені сняться пекельні речі і цей чорт зі сну
    наяву прагне зустрічі…дочекався горить все тіло…
    І як тільки підбігає вечір, сон тягне мене до потойбічного світу
    Там чекає вже чорт з глибин простору…
    І чорт доторкнувшись до мене
    І все давить мене і я задихаюсь, я намагаюсь вирватися,
    А не можу нитками тягне до себе
    Все одно вирватися не можу…
    І знову давить все тіло… я задихаюсь, навіть не можу прокинутися,
    Я не можу тікати… в сіті затягнута чортом…мріючи
    Про Ангела волі, благаю прокинутися,
    І як тільки прокинулася,
    Мене знову і знову окутав страшний сон, як вуалька…
    Все одно давить все тіло моє.
    І раптом заспокоїлося все: я нічого не бачу, я літаю…
    І тримаючись за чиюсь руку, залишивши всі негаразди
    Парити високо, мовчки приймати
    Подаровано Ангелом волю про те, що Космос вуальки нескінченний,
    Я думала, не розуміючи мудрості Всесвіту…
    Та однак на краю стоїть стіна вогню,
    А все, що знаю є моє, то потаємне.
    Цю стіну зможу лише подолати…залишивши все, що
    було за плечима.
    І відкинувши все, що було за плечима,
    відкинувши все,
    переставши шкодувати перед полум’яними Ангела очима,
    Прокинувшись, ти станеш перед відповіддю
    І того, кого побачиш перед собою лише буде яскравим світлом.
    Я думаю, аби тільки не сталося б такого,
    Так що виявиться сон віщій та поступово сон зникає


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  27. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.26 13:38 ]
    Ворон і лебедь
    Нахилився до неба чорний ворон
    Гладінь води тихенько ворухнувши,
    І почав пити тремтячі простори і гладінь чорну,
    Шукаючи там щось
    І мені б у минуле наше повернутися назад,
    І крізь тумани вуальки розтанувших років,
    Як мені пам’ятний твій проникаючий погляд…
    Ожив небом, заіскрилися два блискучі ока,
    Розгорнувши крила - віяли…
    Та вмить спалахнув, піднявшись високо.
    То мої білі - білі лебеді б’ються
    І б’ються крилами - віялами об гладінь дзеркала, відображавши наше минуле…
    В цьому озері я пливу…
    Крилом розрізаючи дзеркальну гладь вуальки.
    Сонце мружиться,
    Світить волю, простір вбирає водної гладі,
    Сонце у погляді відображається, залишає минуле,
    То воля зоряна
    І шлях мій далекий по водяній гладі освітлює


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  28. Іван Потьомкін - [ 2023.12.26 08:05 ]
    З голосу Езопа
    Жили собі в дружбі хазяям на втіху
    Півень та віслюк. Не відали лиха.
    Та якось сорока принесла їм звістку:
    «Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
    І товстих шукає, щоб було що їсти».
    «Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
    З’їсть мене найпершого проклятущий звір».
    «Не журися, друже! Я злечу на дах.
    Як побачу лева, тобі знак подам».
    Тільки сів на бовдур одчайдуха-півень,
    Як з лісу вже чути лев’яче ревіння.
    «Ку-ку-рі-ку!»- долинає з даху.
    Віслюк з переляку преться у курятник.
    «Ку-ку-рі-ку!- лине вже зі сміхом.-
    Вилізай з криївки! Лев верта до лісу!»
    Не відав ні півень, ні віслюк тим паче,
    Що від «кукуріку» звір назад поскаче.
    Цим би і скінчилась вся оця пригода,
    Якби не запало віслюкові в голову,
    Що як лев тікає, значить він безсилий,
    І за страх є змога йому відомстити.
    Зопалу зірвався...Вже от-от укусить...
    Тут лев обернувся, посміхнувсь у вуса:
    «Одхекайся трохи, знахідко неждана,
    Та обідом царським мені нині станеш!»

    P.S.
    Де надмірна певність, там чекай біди.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  29. Артур Сіренко - [ 2023.12.25 18:29 ]
    Олень і троянда
    У порожнечі липкій міжзоряній
    Марево синіх ялинових мрій
    Схоже на заморожені айстри.
    Зелений олень і прозора троянда
    І серце схоже на жмуток трави.
    Плутана стежка в інферно задимлене,
    Бита дорога в холодне чистилище:
    Кіпріда стала пастушкою босоногою –
    Йдемо так довго дорогою битою,
    Вівці танцюють танго – під хмарами,
    А Сонце – мій брат чи то побратим,
    Говорить про вічність:
    Цитатами. З мітів недобрих.
    Квітку незнану назву Левкотоя,
    Припильную світанок кентавра
    Над джерелом, що назву Бористен.
    Хоч насправді то Лета. Біля витоків.
    Країна Загірна видається Гранадою,
    Хоч зовсім не схоже:
    Навіть мигдаль не цвіте. Ніколи.
    Не дозріває інжир, божевільний гідальго
    Навіть не мріє про подорож.
    З мороку плащ мені шиє печаль,
    Радить сховатись від крапель
    Дощу, що накликав олень,
    Дощу, що зволожив троянду,
    Яку досі ніхто не бачив.
    Ніхто. Навіть вісник мовчання
    У своєму прихистку-пустищі,
    Де повітря важкою ковдрою
    Огортає самотність.
    Помираючий вечір!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.15) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (1)


  30. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.25 14:02 ]
    Подвійна доля
    До тебе прийшов рок
    Крадучись у нічній тиші,
    Пробереться як злодій
    Покровитель він твій, суддя та вирок.
    Вчинок мій - безчестя і ганьба,
    То огорнутий сутінок покривалом темряви,
    У вуальки чорної ховається місяць…
    Подарунком злого року і долі
    Та мені стане ночі тиша
    І ніщо мене не зупинить
    І пробив істину велику годину,
    Та мені вирок поставив рок,
    То тепер висить прокляття наді мною!
    Ти - Космос. Рок планетних островів
    Та сакральний вуальки хід Божественного годинника,
    То продовж же нитку долі людей святу,
    І життя щасливе, і світову еру.
    Невичерпний променистий розум.
    Та оркестр співзвучних і астральних струн,
    У півмісячному вимірі витає, -
    То наш Бог молитви радісні слухає,
    Розкриваючи оголені рани,
    І благаючи про кінець,
    що приходить, то пізно, то рано.
    Я не знаю, куди понесуть мене сумніви
    Я не знаю, Богом вирішені долі змін
    У цьому світі, знаю, знайду своє світле місце
    Та мені там буде все під силу
    І мені там буде не тісно.
    Рок моєї долі знаю, Боже взяв у свої руки.
    Та він світлий Батько мій,
    Він не зробить муки.
    Відчуваючи в душі його святе знамення.
    І тепер моя душа очищена, світла, готова до бою…до битви…
    Я готова приймати рішення самостійно


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  31. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.24 15:36 ]
    Вино
    Розпутний вечір висипає грьози
    Та квіткою цвітуть вогні у темряві
    І чорні ріки нічого не залишають у минулому житті землі,
    То гріх вкушає чорне вино
    Та при цьому зло живиться чорним вином
    В чорному вині тане у відблисках вечора,
    Та чорним оксамитом вабить і вабить…
    І чорне вино по каплях в мене проникає,
    Чорнивши до крові чорне вино.
    Кричить денна муть на дні
    пляшки чорного вина
    Пляшка кольору чорного вина з прихованим смаком гріха
    Вино чорнильне - солодкого життя спочиває в моїй руці…
    Тече рікою у темряві запорошених стін,
    Вкушаючи тонких ниток лави
    Криваво - чорний теплий тлін,
    Зриваючи вуаль…
    Я - син гріха, я - занепалий ангел,
    Цієї миті розлучився сам із собою
    У пітьмах грає чорне вино прелюдії,
    І твердячи свій поголос…
    У темряві наллю келих білого вина,
    Виблискує на світанку сонцем, залишивши краплі на донці
    І краплею проганяючи злегка біле вино
    Ці краплі білого вина покатаються по стінках келиха,
    Гіркота всієї душі в неї лягла,
    І на сонці випаровувалася б, пропала…
    Та небо стало як біле вино в променях вуального сонця,
    А вечір був таким чарівним,
    Іскрилось біле вино, не шкодує про минуле,
    І все здавалося дуже простим сном.
    Світанок залив все навколо…
    Прорвавши межі горизонту потік…увірвався в темні місця з гарячим сонячним привітом
    Фонтаном злетів у небеса,
    І усіх облииваючи білим вином,
    Прийшов день і в далечінь чорне вино помчалося…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Козак Дума - [ 2023.12.24 10:17 ]
    Оптимізація мотивації

    «Роби, як я сказав», те гасло недолуге,
    змінити варто на: «Роби, як я!»


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (5)


  33. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.23 13:41 ]
    Пильною дзеркало
    Пильне дзеркало стояло, дивилося і збирало чорну пиль, не відвернутися від дзеркала.
    При цьому утворило пильні дороги, і злісно дивилося у стеклянну порожнечу…
    І якась пильна вуальна сила тягнула подивитися, що там,
    То заманила велика спокуса дозволила подивитися
    І я подивилася, що там усередині…
    І я помітила,
    Стерши трохи чорного пилу,
    Та з’явився лик твій туманний, непроханий у вигляді людини з білим каменем,
    І, піднісши до світла, побачила, що всередині каменя поблискували
    на предщакатному сонці і вуальні іскри,
    То камінь дарує світло в темряві, знаю, що камень розмовляє, -
    Щось прошепотів мені.
    Зрештою, зрозуміла. Все я тепер приймаю, багато чого в житті ціню.
    Все я тепер розумію, і нікого не звинувачую, приходячи туди,
    І ожило зображення духа вогню в дзеркалі
    Та каже: «не здавайтеся, продовжуйте боротися,
    Кувши в дзеркалі собі щастя…удар за ударом по пильному дзеркалу
    І зникає в пилу, стає все реальністю


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.22 17:19 ]
    Міст
    Жахливий і страшний перевал,
    Розведений вуальний міст, а під мостом прірва,
    А над розведеним мостом,
    за краєм темряви,
    за обрієм дня, за пекельною самотою,
    Немов тінь небезпечного року,
    І ніби смерть для тих, хто не шукав
    І хто блукав по життю самотньо,
    І як багато життів ти вже згубив у прірві,
    Та кинув у прірву на свавілля долі,
    Несла їх геть вода річкова,
    Але тільки деяким вистачало сил,
    Пройти випробування.
    Страждають і гинуть всі, хто попадеться, буде, вислуховуючи
    похмурий вирок,
    Видаючи біль, кошмар
    постійно наростає і так само обіцяє,
    Що це зовсім не кінець
    А все було вже мертве
    І з часом канув хтось на дно…
    І дні людські з гіркотою минають…
    Ідемо сліпцями серед життя пекла,
    не дуже розуміючи суть, намагаючись повернути день,
    А від нового нічого у житті й не треба…
    І щоб пройти новий шлях…
    Себе знову рятуючи.
    Вуальний міст почав зводити два крила…
    Бо Бог дозволив у перила вчепитися,
    Щоб не впасти вниз,
    і не розбитися б у прірві,
    І не залишитися там.. допомагаючи
    пройти перешкоди, пропонуючи руку допомоги,
    І не залишаючись байдужим
    І виявитися дуже потрібним.
    Крокуємо назустріч по півкроку,
    Щоб крила рук з’єднали міст…
    І, радість у серці воскресло,
    Пробачимо один одному всі дощі
    Пробачимо обвугленість серцеву…
    Пробачимо спустошеність душ…
    Та міст знову з’єднав два крила,
    А річка знову з’єднує всі мости,
    Їм не страшні тепер
    ні біль, ні перевал, ні прірва…
    То зводить мости та прощає сумнівний потік.
    Проходить біла ніч… розповідаючи про щастя кохання,
    І щоб кохання могло вершити людські долі…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  35. Козак Дума - [ 2023.12.22 09:05 ]
    До снаги не всякому
    У кожного є мізки в голові,
    але не всякий їх вживати може…



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  36. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.21 13:50 ]
    Дві сторони
    …Темна сторона вуалі манить мене до темряви
    Я поспішаю туди
    Я віддала чорту душу свою
    І хоча, це не вихід, але у темряві
    Двері відчинились і розкрились,
    І не зачинити вікно...
    Тільки й чути з усіх боків: Бісить!
    Як мені ці люди дістали! Адже це чорт прокидається,
    Лізе, у душу мою, щасливий він, нарешті, покликала.
    Я намагалася вирватися, вибратися, виплеснути отруту - поспішає
    Чорт знайти знову душу мою…
    Там вигукнула брехню чи гірку правду
    Біса згадала,
    І він тут, як тут. Кидався словами, які гірші за бруд…
    То чорт із задоволенням душі калічить
    І мені заодно, штовхаючи всіх до прірви…
    Нам малює фортуна обриси,
    І відчиняє двері у підсвідомість.
    До моєї темної душі звертається світлою стороною вуалі, освітіть світлом душу мою,
    Як Ангела душа.
    Раптом стане невидима мені темна сторона.
    На темній стороні не проллється
    світло століття, адже сонячним теплом ще частина моєї душі не зігріє.
    Ти будь на світлій стороні
    І не піддавайся темній!
    І не прибігай ти до темної сторони,
    В тобі живе світло вже
    На світлій стороні живи. Живи спокійно
    І вір ти в Бога! І молись Богу,
    Як і Ангел. І не гріши ти ніколи!
    І так прибуде з тобою сила!!!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  37. Олена Малєєва - [ 2023.12.20 19:49 ]
    Не паровозь
    Не паравозь.
    І не біжи поперед батька.
    Чому кажуть в пекло? А раптом він в раю?
    Він був хороша людина.
    А на що здатен ти?
    Посадив уже ті два дерева.
    І сину уже сімнадцять.
    Хіба мають значення всі будинки,
    Будови і добудови...
    Має значення. Має сенс лише одне:
    Хто ти? Ким ти став за цей час? Куди ідеш?
    Кого за собою ведеш? Кого прикриваєш?
    Кого ненавидиш і кого кохаєш?
    Що ще? Мабуть нічого.
    Ти обеззброєний. Йдеш і думаєш.
    Що пекла ніде деінде нема.
    Поглянь навкруги.
    Одне пекло отам. А інше - ти.
    Не біжи. Не втечеш.
    Тут нікуди бігти.
    За межу тебе не пустять шалені пси.
    Насолоджуйся.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  38. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.20 11:22 ]
    Вінець
    Диявол опустив на мене вінець безбраччя,
    Пройняла одягати на себе вінець вуаль безбраччя
    І все життя був зі мною, з дитинства
    Та я нікого не любила в житті,
    Але я чоловіка давно шукала,
    І змінювала шило на мило,
    Поїла, годувала, пестила
    Та він не робив мені пропозиції,
    Але вранці - рано він змінювався з фотою місцями.
    Як тільки приходила надія на зустріч,
    Та зустрічі не відбувалося, ось і все.
    І все - одно далі продовжувала чекати на пропозиції, але дарма -
    А замість цього приходив з дощами кат,
    А з ними плач,
    Стискаючи все тугіше і тугіше обруч вінця безбраччя.
    Я стала молитися святій: «Богородиці, матінка,
    молю тебе закликаю,
    сльози проливаю. Допоможи скинути дияволові пута,
    немає мені ані дня радості. Допоможи знайти чоловіка. Довго з вінцем йду, голову схиливши. Пожалій мене!».
    Господь опустив на мене вінець вуаль «Ясне небо» настає битва між світами,
    то він зберігає на мені воєдино вінець «Ясне небо»
    і в цій битві впав вінець безбраччя, і нарешті визначено долю мою,
    почувши пропозицію від коханого,
    бо я досі ношу вінець «Ясне небо»


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  39. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.19 13:28 ]
    Серпанок печалі
    Темна печаль бачила серпанок, і горе зустріла,
    Липка, тягуча, темна печаль,
    Знай, у жодному разі, мені тебе не шкода.
    І проникаєш, поступово в дальні кути…
    В своєму одязі злиденному з тривожної імли,
    Варто лише наблизитися, руку простягнути,
    І тут же спробуєш заглянути в душу,
    Вже полонянка я у твоїх чертог
    Стану я зрадницею пройдених доріг…
    На очах - серпанку і немає погляду у далечінь
    Тільки Божий лик у ту світлу печаль проник
    В ній не згасне залишивши там світло
    І своєю сильною рукою усуне він темну печаль,
    І відлітає вона, не жаль!
    У якусь дивну невідому далечінь
    Ідуть вони дорогі серцю люди
    Поряд ніколи їх вже не буде,
    І у тебе залишиться лише світла печаль


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  40. Козак Дума - [ 2023.12.19 13:15 ]
    Тримаймо баланс

    Не варто присягатися тоді,
    коли простої щирості з лихвою.


    Рейтинги: Народний 5 (5.45) | "Майстерень" 5 (5.46)
    Коментарі: (7)


  41. Іван Потьомкін - [ 2023.12.19 09:42 ]
    З голосу Езопа
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
    Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
    Орлиця вподобала собі верховіття,
    Кішка полюбила над усе на світі
    Просторе дупло. А свиня кирпата
    Внизу оселилась: жолудів багато.
    Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
    Діточок ростили, не знаючи злоби.
    Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
    Тож несе орлиці несусвітні вісті:
    «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
    А свиня тим часом підрива коріння.
    Не мине і тижня, як дуб упаде...
    Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
    А назавтра кішка шепоче свині:
    «Можете не вірить, кумасю, мені.
    Чула, як орлиця дітворі казала:
    «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
    ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
    Стереже потомство свиня молода.
    Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
    Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
    Свиня полонянку пішла визволяти.
    А орлиця стала мишей добувати...
    ...Зізналася кішка свині та орлиці,
    Що вона складала всі ті небилиці.

    P.S.
    Шкода, як мудрість настає лише тоді,
    Коли опинишся в біді.


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (2)


  42. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.18 16:20 ]
    Чаклунство очей
    Чаклунство чорних очей - чорний пристріт,
    Тих чорних чар, обпалюючий жар,
    Обсмолений, в’язкий вар,
    ті чари чорних очей серпанку, чорний пласт - придавив, придушив,
    Тепер без сил, світло було не мило,
    Той чорний смерч підхопив, закрутив, і врешті втопив…
    Чаклунство чорних очей - у космос лаз,
    Де в норі, як у бездонній дірі,
    Згорають у вогні наяву і уві сні
    Кудись летить, ах, навіщо пригубив
    Чаклунство чорних очей, самі себе занапастили…
    Ми в вас розчиняємося, опалюємося,
    Але паростком вгору
    Проб’ються твої білі очі серпанку навіки.
    Вони заворожили, приворожили
    Дивлюся в них, як в образ
    І не боюсь їх в них потонути можна
    І не страшний цей вир,
    Не можуть обдурити
    Чаклунство білих очей розсіє гіркі сумніви,
    І тонучи в них щоразу. Приготують чаклунство білих очей
    В тиші ллються слова із білих очей,
    Як сповідь у церковній імлі -
    сльози течуть фразами,
    Сховається всесвітній гам,
    Загине в чорних очах і зникне назавжди.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  43. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.17 15:11 ]
    Болото та вода
    Блакитний колір почав поступово зникати,
    Бо був огорнутий брудно - сірою димкою серпанку.
    Та стояв болотний морок
    Заніс чорт людей в болотове місце
    І в сухому місці той розвів злобні болота…
    З усіх боків до злобного болота прагнули стати тисячі іскріючих ниток,
    Але грузли вони в сірій пелені…
    Нічого не помічали та слідкували за ними вони
    Та злобне болото оточувало землю, як рів
    І не даючи людям проникнути кудись,
    Болотний морок пожер людей
    Не стало всім тут від нього життя,
    Він у двері пекла відчинив ворота,
    То капля бруду розливається в болоті,
    Та капля брудної води перетворилася на чисту воду…
    Виходить брудними думками ми знищуємо самих себе.
    Прозора волога виповзає вода річки
    Нечасто приходить вона у гості.
    І вдерся господар чистий серпанок води
    Лякає лавиною, пестить дощем,
    І найстрашніше на світі з болотом у двох
    Болотного чорта знесилила вона,
    Тепер все покірно чистій воді
    І крикнути не може чорт
    Не зможе жити чорт в чорній масці,
    Кривавого щастя хотів той чорт,
    Від смерті іншого палала душа,
    Тепер цю злість забрала чиста вода..


    Рейтинги: Народний 5.5 (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  44. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.16 13:05 ]
    Морок України
    Ніч опустилася на Землю
    Та закрила вулиці України
    Поклик ночі лунає із цієї глуші
    І на вулицях відтепер ні душі…
    Тут живуть вулиці мороку Вкраїни
    Знову й знову вулиці мороку вона почує
    І покличе когось своєю тихою пінею
    Та її двері перед кимось відчиняться,
    Як її тихі і безмовні ці місця…
    Та куди тільки поклик ночами веде…
    То приховує білий здалеку туман…
    Та де морок привиди крізь стіни будинків літають
    І дарують вулиці мороку волю…
    Відкриваючи своє обличчя,
    І де повний місяць
    буде складним радість зі смутком - дві
    вічні подруги, вони щодня
    Пропонують послуги,
    То нам радість накине шаль
    І тут же смуток надягає серпанок…
    І немає більше нікого
    Крім того, хто прийшов і полагодив би це все…
    А тут тільки морок духи
    І при місячному світлі
    То тільки мороку пісні виб’ють адресу
    І покинуті будинки вулиць поряд із парком
    Та лише морок привиди і тиша ночі залишилися тут…
    Раптом сонце вранці розіллється
    І на вулицях України і у зірок
    сумувати з’явиться привід:
    Та, адже коли світанок з небес шаль знімає -
    Сонце їх променистий блиск серпанку затьмарює…
    Мерехтить трохи,
    Зустрічаючи людей…
    То майнуло лише світло
    І все зникне,
    При цьому забувши страхи,
    А в темряві немає більше страждань
    Та були розвіяні світлом жахи в прах,
    Та цієї ночі місяць помер…
    І прийде нова ніч
    Віднесе всі залишки провини


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  45. Козак Дума - [ 2023.12.15 15:20 ]
    Запорука спокою
    Я супокій отримаю тоді,
    лише коли ти, люба, будеш поряд.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.45) | "Майстерень" 5.25 (5.46)
    Прокоментувати:


  46. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.15 14:27 ]
    Туман
    Стояв перед очима серпанок туман
    Мені, здавалося, зробивши крок вперед,
    Та так швидко вузлом туман зав’язав
    і при цьому він стіною завузлив очі мої,
    А тут лише уявіть, вдаряюсь головою об пелену туману.
    Крім темряви нічого не бачу далі за свій ніс,
    Стоячи безпорадно і щось чекаючи,
    І при цьому не помічала перешкод
    То погляд пронизував стіну тумана
    На небі споглядало яскраве сонце…
    Та бачила, як промені граються,
    Щоб було усе в світлі.
    Туман піднявся і не здавалося вже стіною…
    Була димка - серпанок.
    Вона коливалася, розвивалася і поступово зникала.
    Пронизуючи наскрізь все…


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Артур Сіренко - [ 2023.12.14 14:32 ]
    Королівство самотніх постатей
    Стукає в дерев’яні двері
    Епоха полум’яних птахів
    (Відчиніть!)
    Епоха, що замість мантії
    Огорне тебе мереживом снігу,
    Перетворить притулок на капище
    Твоїх уривчастих журавлиних снів,
    Твої сірі очі – на свічада просвітлень,
    А твої пасма думок незачесаних
    На завірюху спіральних галактик.
    Срібна мотузка-змія –
    Це дорога, якою твої коні нестямні
    Женуть навіжено
    У царство чистих озер,
    Де вітер пише крилами чайок
    Сонети журби очерету.
    А ті, що лишились на березі
    (Рибалки поранених слів)
    Біліють самотніми постатями
    Серед сухих чорнокорих дерев,
    Які втомилась рубати
    Щербата сокира варварів.
    Ми рушаєм на Південь:
    У країну квітучого лавру,
    Що цвіте, коли сходить Сонце,
    Де на скелях малюють човни,
    Темну арфу ховають в печері,
    Вірші декламують пошепки,
    А море вважають могилою
    Мрій.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  48. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.14 13:20 ]
    Вуглина
    Та чорна вуглина вуалька серед золи купається
    Чорніша за саму чорноту,
    Давно не боїться нічної темряви
    І з усіма на ти
    І хтось у вуглині
    як у золі колупає залишками чорних багать
    Та із обвуглених дров…
    І щось знаходить випадково
    Зола серед вуглин…
    І мимо проходить крізь вітер та вечір
    І чорний пил піднімаючи, йде…
    Та й недаремно чорна зола у вуглині знаходиться
    Все одно холоднокровно йде…
    Дійшавши до краю землі почала вибухати
    Велика пожежа, залишаючи сліди
    Золи серед вуглини навіки…
    То вітер та ніч, і білий пил, піднімаючи і розганяючи іскру,
    Вогнем ходить по золі серед вуглин вуальки,
    Малює та чертить казку новий світанок,
    Будує Храм світла на золі вуглини
    І бачу, то мерехтить на золі вуглини жменя вогню.
    Теплом обдаровуючи світанок


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.13 13:15 ]
    Вікно - скло
    За чорним склом давно,
    І все навколо темно - темно
    І місяць там тьмяне світло,
    Та більше нічого, там немає…
    Ні звука, ні тиші, ні спокою, ні шурхіту
    То все померкло для мене,
    Живу без тебе…
    І чорне вікно - стекло вуальки переслідує мене,
    То чорного вікна - скла таємниця
    Сомотнього вечора у темряві нічній…
    І чорне вікно - скло зіяє суцільною порожнечею,
    То ніч накрила хвилею,
    Розправила крила,
    Та чорне вікно - скло скалиться,
    Зуби оголивши,
    І своєю порожнечею хвалиться,
    Та стільки століть тут проживши.
    І дивлячись на вікно - скло
    І згадуючи минуле, там -
    Розмиті часом дні…
    На ваги випадково кинуто - чаша радості,
    І чаша провини
    Та стала бачити тільки гарне,
    Затрималося вікно - скло в минулому часі,
    То всі молекули таємниці зберігаючи,
    Порвалася струна у величезному вирі
    прозоро і темно, а
    важке вікно - скло вуальки біліє…
    І світиться вікно - скло і світло його
    як свято, світиться вікно - скло і на душі ясно,
    Горить вікно - скло і ніколи не гасне…



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Наталія Валерівна Кравчук - [ 2023.12.12 11:26 ]
    Туманне царство
    Пізно вечорі полонить холодний туман по всьому просторі…
    Запалив яскравий промінь, то оволодів оман багатим, казковим царством.
    І в ньому оживає вся нечисть і духи, виповзаючи гадюками з щілин теплий думок густого туману,
    Розчиняючи світло в нескінченних просторах, перетворюючи все на димлену хмару,
    І посилюється дим, то туман стає густішим, не вибратися, та й нікуди йти,
    Та руйнуючи світло вуальки, здається, вічно житиме туман
    Взявши на озброєння оману - і розплату - залишив в туманному царстві
    І тоді світанок прокинувся, подивившись жовтим оком крізь туман,
    То заходив світанок до туманного лабіринту, проходячи не свої випробування:
    Пробиває світло вуальки крізь скляні густі стіни туману - обману,
    То зникає поступово туман та сходить сонце,
    І розтанула вся нечисть і духи, розфарбувавши світлом день…зцілив від оману та огорне
    День своїм спокоєм і божим світлом і забудеться,
    Все забудеться, навіть нинішній оман у якому день часом, як камені тоне…


    Рейтинги: Народний 0 (0) | "Майстерень" 0 (0)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   124