ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2024.05.05 02:04
І буде осінь. А мене не буде.
Холодний вітер душу пригорне...
Червоне листя - ліки від застуди...
Настирливий той штамп "що скажуть люди?"
В заручниках не втримає мене!

Над сірим містом плаче сіра хмара...
Невже це так змінилася зима?

Ілахім Поет
2024.05.05 00:09
Я далеко не Рильський і не Тарас.
Ну і так воно вийшло, що не Костенко.
З головою, напевно, не все гаразд:
Там щось вітром розбавлене та ріденьке.

Я – хардкорні відлуння від травіат.
Ще б навів порівняння в такому дусі:
Двоголовий гібрид, де за пл

Артур Курдіновський
2024.05.04 13:30
Відверті слова не повторюю двічі.
Я знов розгубився. Спливає мій січень.
Хіба забагато мені було треба?
Із сумом дивлюсь у заплакане небо.

Я слухав етюди світанків січневих
І бачив кришталь на високих деревах.
Зима написала для мене картину,

Ілахім Поет
2024.05.04 12:17
сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак

Козак Дума
2024.05.04 11:44
Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.

Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує

Іван Потьомкін
2024.05.04 10:49
У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»

Ігор Деркач
2024.05.04 10:02
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.

***
Воююча частина світу

Леся Горова
2024.05.04 08:19
Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.

Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так за

Віктор Кучерук
2024.05.04 05:54
В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?

Світлана Пирогова
2024.05.03 10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в

Леся Горова
2024.05.03 08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.

Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі

Артур Курдіновський
2024.05.03 06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!

Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!

Віктор Кучерук
2024.05.03 05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.

Ілахім Поет
2024.05.03 01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п

Ілахім Поет
2024.05.02 22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі

Євген Федчук
2024.05.02 19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степанчук Юлія
2024.04.15

Деконструктор Лего
2024.04.15

Дирижабль Піратський
2024.04.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Сторінка наших новин
Якщо ваш редакторський творчий рейтинг не нижчий 5.00, ви маєте можливість самостійно опублікувати свою новину >>>, яка потрапить і на цю сторінку, і буде прокручена на головних сторінках "Майстерень"

Про всесвітнє зло (від того, хто програв)




Актуальні теми:

Український прорив! Як створити в кожному селі, районі, місті, області територіальну громаду-власників, які є в Конституції, але майже відсутні в Україні!
Щодо Поезії і Мистецтва
Поетичні дійства. Відзначення, конкурси
Україна. Основні проблеми і їх вирішення
Голодомор в Україні
Сучасні агресори - свідчення і факти
«Одкровення члена таємної сім'ї, яка керує світом» (?)
Сучасна еліта в Україні
Про «людину» і «добро», «світло» і «пітьму», «холод» і «зло»
Імперські «ігрища»
Про завтрашню велику війну на Кавказі


Самвидав-новини:
● "Актуальне" дійство:
Триває конкурсний відбір "Поетичних Майстерень".
Триває написання віршів на задану тему.
Триває написання віршів "за образом".
Постійні рейтингові голосування у рубриках
Постійні рейтингові голосування: називаємо кращих авторів у цілому.

Перший Відкритий Поетичний Форум
Круглий стіл редакторів

● Щоденник:
• Попередні сторінки новин
від Чорногуз Ярослав [ Переглядів: 1200 | Коментарів: 2 ]          
від Хмельницький Валерій [ Переглядів: 911 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 1220 | Коментарів: 0 ]          
05.07.19 Анонс
від Сушко Олександр [ Переглядів: 899 | Коментарів: 0 ]          
від Кузан Василь [ Переглядів: 1189 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 1842 | Коментарів: 2 ]          
від Чорногуз Ярослав [ Переглядів: 2147 | Коментарів: 4 ]          
від Сушко Олександр [ Переглядів: 1273 | Коментарів: 0 ]          
від Марія Біла Марія Біла [ Переглядів: 1416 | Коментарів: 0 ]          
від Чорногуз Ярослав [ Переглядів: 1538 | Коментарів: 0 ]          
від Мартинова Данчак Надія [ Переглядів: 1558 | Коментарів: 0 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 1681 | Коментарів: 0 ]          
від Павлюк Ігор [ Переглядів: 1863 | Коментарів: 0 ]          
від Чорногуз Ярослав [ Переглядів: 3029 | Коментарів: 8 ]          
від Ткаченко Світлана [ Переглядів: 2052 | Коментарів: 0 ]          
від Попелюшка Валентина [ Переглядів: 2220 | Коментарів: 0 ]          
від Чорногуз Ярослав [ Переглядів: 2995 | Коментарів: 4 ]          
від Долик Любов [ Переглядів: 2592 | Коментарів: 0 ]          
від СЕРДУНИЧ Любов [ Переглядів: 1876 | Коментарів: 0 ]          
04.08.14 Антологія
від Західняк Тимофій [ Переглядів: 3266 | Коментарів: 4 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 2378 | Коментарів: 1 ]          
від СЕРДУНИЧ Любов [ Переглядів: 1835 | Коментарів: 0 ]          
16.05.14 Вітаємо!!!
від Михайлик Галина [ Переглядів: 2722 | Коментарів: 6 ]          
від Михайлик Галина [ Переглядів: 3691 | Коментарів: 13 ]          
від Попелюшка Валентина [ Переглядів: 1957 | Коментарів: 0 ]          
від Дмитраш Ольга [ Переглядів: 2514 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 2566 | Коментарів: 2 ]          
від Артимович Мирослав [ Переглядів: 3571 | Коментарів: 6 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 2435 | Коментарів: 1 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 2483 | Коментарів: 3 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 3813 | Коментарів: 5 ]          
від Чесний Журналіст [ Переглядів: 3242 | Коментарів: 2 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 19407 | Коментарів: 10 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 3123 | Коментарів: 2 ]          
від Адміністрація Майстерень [ Переглядів: 5398 | Коментарів: 7 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 5004 | Коментарів: 13 ]          
від Юдов Василь [ Переглядів: 1913 | Коментарів: 0 ]          
від Майстерень Редакція [ Переглядів: 8157 | Коментарів: 23 ]          
від Попелюшка Валентина [ Переглядів: 2982 | Коментарів: 5 ]          
від Чорногуз Ярослав [ Переглядів: 4641 | Коментарів: 12 ]          
від Гаврильченко Аліса [ Переглядів: 3756 | Коментарів: 5 ]          
20.11.13 Плей-офф
від Потапов Алексий [ Переглядів: 8301 | Коментарів: 15 ]          
від Олехо Олександр [ Переглядів: 2969 | Коментарів: 8 ]          
від Буряк Михайло [ Переглядів: 1830 | Коментарів: 0 ]          
16.11.13 Дай, Боже!
від Сірий Володимир [ Переглядів: 2875 | Коментарів: 5 ]          
26.10.13 Оголошення
від Яна Устимко [ Переглядів: 2471 | Коментарів: 2 ]          
від Артимович Мирослав [ Переглядів: 4289 | Коментарів: 11 ]          
від Михайлик Галина [ Переглядів: 4791 | Коментарів: 18 ]          
від Дудок Уляна [ Переглядів: 5100 | Коментарів: 8 ]          
від Коливашаласка Параска [ Переглядів: 5418 | Коментарів: 12 ]          


• Сторінки новин 2005 - 2007

Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   7   

Коментарі
Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-11 14:15:25 ]


Через Фірташа Україна не отримає кредит МВФ???

Україна може не розраховувати на отримання від Міжнародного валютного фонду чергового траншу кредиту через рішення Стокгольмського суду, який зобов'язав НАК "Нафтогаз України" повернути компанії RosUkrEnergo більш як 12 млрд. кубометрів газу.

Таку думку висловив політолог Володимир Поляков у коментарі агентству "УНІАН".

"Бюджетна дірка внаслідок рішення щодо RosUkrEnergo може сягати для України близько 5 млрд. доларів, це співрозмірно із траншем МВФ. Тому Міжнародний валютний фонд навряд чи кредитуватиме економіку, де влада віддає 5 мільярдів спонсорам своєї виборчої кампанії, просто так і майже без боротьби. Тим більше, що МВФ ставить жорсткі умови щодо зменшення дефіциту українського бюджету", - вважає експерт.

Разом із тим Поляков припустив, що МВФ може порекомендувати українському уряду не передавати RosUkrEnergo газ.

"З іншого боку, на заваді планам оточення Януковича з передачі газу "Нафтогазом" структурі Дмитра Фірташа може стати той же МВФ, який поставить українській урядовій делегації досить жорсткі вимоги щодо неприпустимості фінансування подібних корупційних оборудок з держбюджету. Тим більше, що частина уряду Азарова, особливо фінансово-економічний блок, розраховує на кошти МВФ для здійснення анонсованих реформ", - підкреслив Поляков.

За словами політолога, наразі команда Януковича своїми діями стосовно RosUkrEnergo загрожує стратегічним інтересам держави, яка стає заручником зовнішніх гравців, у першу чергу Росії, якій внаслідок послаблення "Нафтогазу" та неотримання кредиту від МВФ буде легше взяти під контроль стратегічні галузі України.

Як повідомлялося, 8 червня Стокгольмський арбітражний трибунал виніс ухвалу в ході тривалого спору між компанією RosUkrEnergo AG і НАК "Нафтогаз України" щодо експропріації "Нафтогазом" в січні 2009 року 11 млрд. куб. м газу, який належав RosUkrEnergo.

Також Стокгольмський арбітражний трибунал ухвалив, що RosUkrEnergo одержить від "Нафтогазу" додатковий обсяг газу у розмірі 1,1 млрд. куб. м газу як неустойку за порушення умов контракту.

Це рішення є наступним після раніше ухваленого рішення Стокгольмського арбітражного трибуналу від 30 березня 2010 року про відшкодування RosUkrEnergo близько 200 млн. доларів за різні порушення "Нафтогазом" умов контрактів на постачання, транзиту й зберігання газу.

9 червня міністр палива й енергетики Юрій Бойко припустив, що Україна оскаржить рішення Стокгольмського арбітражу у тяжбі між НАК "Нафтогаз України" і RosUkrEnergo.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-11 14:13:39 ]
Доповнюємо наш архів

"НАФТОГАЗ" ІІ

Олександр Дубинський

Спеціальний кореспондент газети "Экономические известия".



По странному совпадению, как только Дмитрию Фирташу удалось отсудить у Нефтегаза 11 млрд кубометров газа, российским властям удалось обнаружить в рядах своих граждан одиозного президента банка "Надра" Игоря Гиленко. Того самого Гиленко, который "освоил" около 3 млрд гривен, выданных НБУ на спасение банка "Надра". Того самого банка "Надра", который купил Дмитрий Фирташ за смехотворные 50 млн долларов.

Новость о задержании почему-то сразу вызвала ассоциацию с предвыборной поимкой генерала Пукача. Сначала Cекретариат президента Ющенко пытался использовать товарища Пукача для давления на Литвина с целью развалить коалицию. Затем генерал, как переходное знамя, достался сторонникам Януковича, которые так же не упускают возможности помахать этой красной тряпкой преед носом спикера.

Президент злополучного "Надра Банка" в руках россиян может оказаться прекрасным "пукачем" для Фирташа, который отсудил у "Нефтегаза" 11 млрд. куб. м газа и может теперь составить конкуренцию Газпрому на европейском рынке сбыта голубого топлива.

Хотя, после появления на горизонте новообращенного россиянина Гиленко, госопдину Фирташу, наверное, уже не до конкуренции. Ведь вполне может так случится, что захоти сегодня гражданин Укрианы Фирташ получить причитающиеся ему 11 млрд кубов газа, гражданин РФ Гиленко завтра непременно захочет нанести визит в украинскую прокуратуру.

А рассказать он сможет многое.

Процитируем "Зеркало недели" ("ЗН", N20 (800) от 29 мая – 4 июня 2010 г.):

"Скандалы с многострадальным "Надра Банком" начались еще осенью 2008 г., когда проблемы одного из крупнейших банковских учреждений Украины сделались достоянием общественности. Якобы пожелав спасти банк, принадлежащая Дмитрию Фирташу Group DF объявила свое намерение – войти в капитал "Надра Банка", гарантировав при этом необходимые для оздоровления финансовые вливания.

Однако спасению "Надра Банка" воспротивилась премьер-министр Украины Юлия Тимошенко, обвинив руководство НБУ, банкиров, а заодно и господина Фирташа в коррупции и финансовых спекуляциях. Основанием для обвинения послужили огромные объемы кредитов рефинансирования, крупнейшим реципиентом которого (7,1 млрд. грн.) стал именно "Надра Банк".

Тогда же господин Фирташ публично заявил, что значительная часть рефинансирования (4 млрд. грн.) была выдана "Надра Банку" под его личные гарантии. После получения гарантии НБУ смог высвободить из-под залога выступающий обеспечением рефинансирования контрольный пакет акций "Надра Банка", который Дмитрий Фирташ перерегистрировал на свои компании.

Трудно сказать, связана ли эта сделка со свободой, которая была предоставлена бывшим менеджерам "Надра Банка", но факт остается фактом: после заявления Group DF о намерении приобрести контрольный пакет "Надра Банка" Прокуратура больше трех месяцев оттягивала объявление бывшего президента "Надра Банка" Игоря Гиленко в розыск. А ведь большая часть полученного до предоставления фирташевских гарантий рефинансирования НБУ (3,1 млрд. грн.) ушла в подконтрольные тогдашним владельцам структуры..."

Информация о том, куда же ушли изъятые у "Надра Банка" деньги, может оказаться настолько ценной, что из интереса узнать ее, господин Фирташ может отказаться от своего права получить от "Нефтегаза" компенсацию газом и не будет раздражать Газпром, в руках которого российские граждане могут быстро превратиться в украинских "пукачей".

Готов спорить – после появления на российском горизонте господина Гиленко, господин Фирташ легко согласиться на предложенную ему компенсацию в $2,2 млрд.- плату за 11 млрд. куб. м голубого топлива по текущей цене.

Благо, что большую часть этой суммы украинское правительство уже получило в кредит от российского "Внешторгбанка".

Доповнюємо наш архів - для просвітлення тих, хто не ходить на вибори, "противсіхів", "за януковичів".

http://blogs.pravda.com.ua/authors/dubynsky/4c11ff0de76f5/

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-06-14 18:23:00 ]
«газові махінації» Кабміну в Стокгольмі

Міністр фінансів опозиційного уряду, народний депутат від БЮТ Андрій СЕНЧЕНКО не виключає, що наслідком рішення Стокгольмського арбітражного суду про відшкодування 12 млрд. кубометрів газу на користь «РосУкрЕнерго» може стати втрата Україною газових сховищ та незаконна приватизація облгазів та облтеплокомуненерго.

Про це УНІАН повідомили у прес-службі БЮТ.

А.СЕНЧЕНКО заявив, що в зазначеному процесі використовуються добре відомі у світі рейдерські прийоми, коли одне підприємство подає в суд на інше «своє» підприємство для того, щоб закріпити необхідній результат судом.

«Коли держава Україна вивела із процесу захисту інтересів НАК у Стокгольмському суді команду юристів-міжнародників, а залишила лише відомчих юристів НАКу, то це й стало судом сам на сам із заздалегідь запрограмованим результатом. А коли влада говорить про те, що звертатиметься до суду з апеляцією – це другий етап того ж рейдерського прийому – закріплення необхідного рішення у другій інстанції», - сказав він.

За словами А.СЕНЧЕНКА, мета цих махінацій - отримати позовні понад 5,5 млрд. доларів.

«Оскільки ці кошти буде нереально отримати грошима, то слід очікувати, що з’являться мирові угоди, компромісні схеми, наприклад, щодо передачі на 100 років в оренду підземних газосховищ, а ще, можливо, на якусь частину боргу погодяться взяти борги облгазів та облтеплокомуненерго, а це, в свою чергу, може призвести до завершення незаконної приватизації, яку почав ЯНУКОВИЧ ще під час свого перебування на посаді прем’єр-міністра», - пояснив опозиційний міністр фінансів.

«Тобто, вони спочатку поставлять країну навколішки, а потім нібито підуть назустріч і почнуть шукати компроміси, але в результаті цих компромісів країну знову обдеруть як липку», - переконаний А.СЕНЧЕНКО.

Окрім того, він вважає, що той факт, що працівники СБУ до пізнього вечора розносять працівникам НАК «Нафтогазу» та «Укртрансгазу» повістки на допит до слідчих СБУ, зайвий раз підтверджує, що “СБУ обслуговує” інтереси «РосУкрЕнерго».


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-16 20:01:21 ]
Олександр Гудима, для УНІАН

Загроза банкрутства НАК "Нафтогаз України"

Рішення Стокгольмського арбітражного суду за позовом “РосУкрЕнерго” призведе до банкрутства НАК "Нафтогаз України", різкого підвищення цін на газ і комунальні послуги для населення, а також реанімує структуру, на якій заробляють олігархи з уряду Януковича-Азарова.

Про це сьогодні з парламентської трибуни заяви член фракції БЮТ, міністр енергетики опозиційного уряду Олександр Гудима, повідомили УНІАН в прес-службі БЮТ.

За його словами, рішення про відшкодування РУЕ 12 мільярдів кубометрів газу є незаконними, оскільки уряд Юлії Тимошенко повністю розплатився за цей газ з російським "Газпромом".

"В 2009 році урядом Тимошенко законно було придбано в "Газпрому", який володіє 50% акцій "РосУкрЕнерго", 11 мільярдів кубометрів газу за ціною 157 доларів за тис. куб. м. на загальну суму 1,7 мільярдів доларів. Також за рішенням керівників урядів України і Росії "РосУкрЕнерго" було усунено з газового ринку", - нагадав він.

На думку Гудими, рішення Стокгольмського арбітражного суду від 9 червня 2010 року стало результатом змови керівників "Газпрому" і керівників нинішнього українського уряду, які свідомо усунули представників України з судового процесу, чим сприяли ухваленню рішення на користь структур Дмитра Фірташа.

"Таким чином "Газпром" забирає у нас 12 мільярдів кубометрів вже сплаченого газу, що призведе до банкрутства НАК "Нафтогаз", підвищення цін на газ для населення і подальшого зубожіння мільйонів громадян України", - сказав народний депутат.

Він зазначив, що це судове рішення є свідоцтвом операції на міждержавному рівні.

"Конфлікт Бойка-міністра і Бойка-представника структур Фірташа стає очевидним", - сказав Гудима, зазначивши, що тепер стає зрозуміло, навіщо і для кого міністр Бойоа в квітні ініціював збільшення на 10 мільярдів кубометрів обсяг газу, який Україна купує в "Газпрому".

Гудима також зазначив, що саме Бойко поставив представників Д.Фірташа очолювати державні компанії "Укртрансгаз" і "Укргазвидобуток".

"Таким чином йде повна підготовка до повернення структур "РосУкрЕнерго" на український ринок", - сказав він.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-16 20:09:04 ]
Янукович віддає Фірташу 20% бюджету України?

Відмова Президента Віктора ЯНУКОВИЧА подавати апеляцію на рішення Стокгольмського арбітражного суду є безпрецедентною подією.

Про це сьогодні на брифінгу заявив прем’єр опозиційного уряду Сергій СОБОЛЄВ, повідомили УНІАН у прес-службі БЮТ.

«Учора ми стали свідками безпрецедентної події, коли Президент держави Віктор Федорович ЯНУКОВИЧ заявив, що вони не будуть звертатися з апеляцією на рішення Стокгольмського суду стосовно повернення 12 мільярдів кубометрів газу і попереднього рішення про відшкодування 200 мільйонів доларів на користь структур, де один із ключових засновників є пан ФІРТАШ...», - сказав він.

С.СОБОЛЄВ зазначив, що Україна потрапила у замкнене коло, коли компанія, де є ключовий фінансист Партії регіонів, позбавляє бюджет України від 1,8 до 5,4 мільярдів доларів - в залежності від того, як пройдуть переговори з Дмитром ФІРТАШЕМ і російською стороною.

«Бюджет держави за такої позиції Кабінету міністрів, позиції нового керівництва НАК «Нафтогаз» і Президента України, який відмовився подавати апеляцію на рішення Стокгольмського арбітражу, вилучає із бюджету суму, еквівалентну 1/5 частині бюджету на цей рік», - сказав прем’єр опозиційного уряду.

На його думку, таке судове рішення і реакція на нього чинної влади є безпрецедентною, тому опозиція збирається найближчим часом зареєструвати постанову про створення Тимчасової слідчої комісії, щоб розслідувати, яким чином ухвалювались такі рішення, і яким чином українська сторона захищала інтереси держави у судовому процесі.


постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-382113.html

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-22 13:14:18 ]
Пинзеник : Вилучений в RosUkrEnergo газ було повністю сплачено "Нафтогазом"

Газ в об'ємі 11 млрд куб. м, який за рішенням Стокгольмського арбітражного трибуналу НАК "Нафтогаз України" повинна повернути компанії RosUkrEnergo AG (Швейцарія), був повністю сплачений держхолдингом, заявляє екс-міністр фінансів України Віктор Пинзеник, передає його прес-служба.

За інформацією В.Пинзеника, суть домовленості від 19 січня 2009 року полягала в тому, що всі права постачальника газу - ВАТ "Газпром" (кредитора) - перейшли до НАК "Нафтогаз України".

"RosUkrEnergo не сплатило ВАТ "Газпром" 11 млрд куб. м газу. НАК "Нафтогаз України" забрала цей газ і сплатила його "Газпрому", - наводяться в повідомленні прес-служби слова екс-міністра.

Як зазначив Пінзеник, отримувати згоду на таку поступку з боку RosUkrEnergo за українським законодавством не потрібно.

"В рамках домовленостей про поступку прав вимоги "Нафтогаз України" повинен подати позов про стягнення заборгованості з RosUkrEnergo за газ, орієнтуючись при цьому на ринкові ціни, що діють, на газ", - резюмує він.

http://news.finance.ua/ua/toplist/~/1/2/201135

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-13 11:23:53 ]
Щодо сутності "наших" противсіхів і хитродупих гетьманчиків (адміністрація ПМ).

Політична незрілість і одержимість ненавистю

Тарас Кузьо

Доктор, професор, старший науковий співробітник кафедри українoзнавства в Університеті Торонто.


Українська народна партія, членом Центрального проводу якої є Борис Кушнірук, відмовилася приєднатися до Комітету захисту України, сформованого на початку травня. Коли лідера УНП Юрія Костенка запитали, чому його партія не приєдналася до Комітету, він відповів: "Мы считаем, что данная структура – это продолжение сценария биполярной политической модели, в которой и власть, и оппозиция представляют интересы большого капитала и просто имитируют настоящую политическую борьбу" (http://delo.ua/mneniya/intervjy/partija-kostenko-ne-voshla-komitet-zacshity-ukrainy-140338/).

Великий бізнес представлено в кожній політичній силі парламенту, включно з "Нашою Україною – Народною Самообороною", членом якої є УНП. Олігарх Ігор Коломойський відкрито визнавав, що він фінансував виборчі кампанії "Нашої України" 2006 і 2007 років. Спитайте в будь-якого іноземного інвестора, з яким українським олігархом найважче працювати, і він відповість вам, що з Коломойським. Будучи власником телеканалу "1+1", Коломойський також відповідальний за впровадження цензури на цьому каналі.

Крім того, хіба Борис Кушнірук не знає, хто фінансує УНП? Чи не один із великих бізнесменів, який виготовляє смачне пиво?

Таким чином, причина того, чому УНП не приєднується до Комітету захисту України, не має нічого спільного з великим бізнесом, який фінансує політичні сили, представлені в ньому. Натомість, це можна пояснити "отаманщиною", яка заполонила націонал-демократичний табір (УНП почала процес "отаманщини", коли вона відкололася від Народного Руху В'ячеслава Чорновола в 1999 році).

"Отаманщина" всередині націонал-демократичного табору призвела до 160-відсоткового зростання кількості партій у блоці НУНС – з дев'яти у 2007 році до чотирнадцяти (а якщо додати ще й нову партію Валентина Наливайченка, зважаючи на його зв'язки з Віктором Ющенком, то до п'ятнадцяти) на сьогодні.

Ця "отаманщина" вилилася у висунення колишнім "помаранчевим" табором під час виборів 2010 року шести кандидатів (включно з "отаманом" Костенком), а також посприяла поразці Юлії Тимошенко та перемозі Віктора Януковича.

У той же час, протягом останніх п'яти років представники колишнього табору Кучми об'єдналися навколо Партії регіонів, зрештою зробивши її партією влади. На відміну від них, УНП протягом останніх п'яти років була частиною "отаманщини", що мала результатом фрагментацію націонал-демократичного табору.

Костенко також пояснив своє рішення не приєднуватися до Комітету таким чином: "Для создания реальной оппозиции, способной остановить реваншизм, УНП сейчас работает над объединением идеологически близких ей политических сил в единую структуру с единым координационным центром".

Усю минулу декаду УНП заявляла про те, що вона займається організацією "правоцентристського блоку" партій; тим не менше, цей блок так і не матеріалізувався. Замість цього з'являється все більше "гетьманів" та націонал-демократичних партій. Насправді єдиною правою партією, що може об'єднати націоналістичні сили, є "Свобода", а не УНП. "Свобода", на відміну від УНП, має шанси пройти до парламенту на виборах 2012 року.

Борис Кушнірук у своїх блогах на "Українській правді" повторює ще один міф: "Мені вже неодноразово доводилось писати, що Партія регіонів та БЮТ – це такі собі нанайські хлопчики Кремля, представники яких діють за однаковими схемами та принципами".

Пан Кушнірук – так само як і Ющенко – одержимий ненавистю до Тимошенко; він не може провести хоча б один день, не здійснивши нападки на неї. Я можу лише припускати, що причина цього полягає в тому, що Тимошенко є дуже самодостатньою жінкою і тому багато українських чоловіків з недостатнім рівнем упевненості в собі не можуть ужитися з нею. Я підозрюю, що це є єдиною причиною одержимої (тобто ірраціональної) ненависті до Тимошенко, яка побутує в українській політиці та призвела до перемоги Януковича на виборах.

Переконаність пана Кушнірука в тому, що БЮТ і Партія регіонів є однаковими політичними силами та, вслід за Ющенком, що вони обидві є "агентами Москви", хибна з двох причин.

По-перше, я ніколи не підтримував переговори про коаліцію між БЮТ та Партією регіонів, проте, як і багато хто на Заході, розумів її раціональне зерно як коаліції національної єдності, що спрямована на мобілізацію країни на боротьбу з фінансовою кризою. Україна, Ісландія, Угорщина і Латвія постраждали від кризи найбільше серед усіх країн Європи.

Більш важливим є те, що не лише БЮТ намагався увійти в коаліцію з Партією регіонів. Лідер "Нашої України" Юрій Єхануров за вказівкою Ющенка три місяці вів переговори про створення коаліції з Партією регіонів після виборів 2006 року. Колишній голова президентського секретаріату Віктор Балога діяв як п'ята колона Партії регіонів з 2007 до 2009 року. Певна частина НУНС підтримувала широку коаліцію після виборів 2007 і 2010 років.

Так само чинила й УНП після обрання Януковича президентом.

Микола Азаров відмовляється навіть спілкуватися українською і є найбільш проросійським прем'єр-міністром з часів Фокіна і Масола, що обіймали цю посаду в першій половині 1990-х років. Незважаючи на це, серед тих, хто голосував за обрання Азарова прем'єр-міністром, було двоє членів УНП: Олександр Клименко та заступник голови УНП, член Центрального проводу та правління УНП Олександр Слободян.

Юрій Костенко пояснив їхню підтримку Азарова таким чином: "...програма нового прем'єра, проголошена під час голосування за новий склад уряду, декларує підтримку національного товаровиробника, саме це і є мотивація, чому Слободян та Клименко підтримали кандидатуру Азарова".

Факт залишається фактом: УНП підтримала призначення проросійського уряду Азарова, а БЮТ – ні. Хто ж тоді є "агентом Москви" – УНП чи БЮТ?

Другий аргумент на користь того, що БЮТ та Партія регіонів є "агентами Москви", настільки політично незрілий, що часом важко зрозуміти, чи варто на нього відповідати. Проте я все ж зроблю це, звернувши увагу на чотири моменти:

1. Починаючи з 2005 року, Партія регіонів еволюціонувала в ідеологічну силу, що представляє політичну культуру та цінності представників російськомовної, неорадянської та східнослов'янської національної ідентичності, поширеної у Східній та Південній Україні. Цей фактор, разом із об'єднанням колишніх прокучмівських політичних сил навколо Партії регіонів, дає Партії регіонів стабільний електорат. БЮТ не є носієм ідеологічних цінностей, притаманних цьому колишньому електоратові Комуністичної партії.

2. У 2005 році Партія регіонів уклала угоду про співпрацю з "Єдіною Росією". "Батьківщина" є найбільш активною українською партією в Європейському парламенті, де вона разом з двома іншими українськими партіями ("Нашою Україною" та Соціалістичною партією) має статус спостерігача. Партія регіонів ніколи не прагнула стати членом будь-якої парламентської групи Європейського парламенту.

3. Гуманітарна політика Януковича та Партії регіонів веде до зміни українофільської національної ідентичності на східнослов'янську/неорадянську (Тимошенко чи БЮТ ніколи б не підтримали таку політику), що є контрреволюцією, спрямованою проти політик, які проводили три попередні українські президенти.

4. Зовнішня політика, яку реалізує Янукович та Партія регіонів, так само руйнує здобутки трьох попередніх президентів України і змінює зовнішній вектор із одностороннього прозахідного (під час президентства Ющенка) на односторонній проросійський. Усі три попередні президенти підтримували членство України в НАТО, Янукович – ні. Зовнішня політика Тимошенко поєднувала дружні стосунки з Росією із процесом інтеграції в НАТО (пригадуєте її підпис під спільним листом до НАТО в січні 2008 року?) та ЄС.

Як відомо експерт по Україні Джеймс Шерр (голова програми Росії та Євразії в Королівському інституті міжнародних відносин, Лондон), сказав у своєму інтерв'ю Kyiv Post (30 травня – те ж саме сказав у своєму інтерв'ю в "Дeн" в тому ж місяці): "Янукович скасував усі напрям розвитку України в 1991 році. Це був не Ющенко, який визначив, що Чорноморський флот повинен залишити в 2017 році. Було Кучми. багатовекторну політику Кучми був покликаний поглибити дружбу з Росією, виходячи з прагматичних міркувань, і, крок за кроком, ввести Україну в систему євро-атлантичні структури. Всередині міністерства оборони, Генерального штабу і старшої ланки командування збройних сил, настрої, що Україна повинна стати, як повністю інтегрований в якості можливого вступу до НАТО, на членство. Усе це передувало Ющенко".

Якщо пан Кушнірук (і колишній Президент Ющенко) вірить у те, що Україна може приєднатися до НАТО та ЄС з такою русофобською платформою, тоді вони не розуміють міжнародні відносини та європейську політику. Русофільські Франція та Німеччина ніколи не дозволять країні, що межує з Росією, приєднатися до ЄС і НАТО, якщо ця країна має погані відносини з Росією.

Проблема в тому, як знайти правильний баланс між прагненням домагатися дружніх відносин із Росією, інтеграцією в НАТО і ЄС, і захистом територіальної цілісності України проти російського імперіалізму. Ні русофобія, ні поточна неорадянська russophilia ніколи не будуть успішними у досягненні інтеграції України в НАТО і ЄС.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-06-16 17:54:42 ]
Віктор Янукович зневажає своїми обов'язками глави держави?

Про це заявила Тимошенко Ю.В. у Хмельницькому у середу, повідомляє її сайт.

"Він (Янукович) зараз приїжджає на роботу в десять, а від'їжджає з роботи в п'ятнадцять. Ну, а що йому там робити, якщо вся кланова машина працює? Вони всі - міністри сьогодні. Тобто сьогодні керівники кланів стали міністрами. Вони сьогодні все обійняли повністю", - обурилась вона.

"І він на роботі присутній декілька годин, а потім - теніс, гольф, відпочинок, "Межигір'я"..., - сказала Тимошенко.

На її думку, зараз зусиллями телеканалів, які належать оточенню чинного президента, Віктору Януковичу створюється позитивний імідж.

"Усі центральні канали телебачення цю локшину народу на вуха кожен день вішають. От так країна сьогодні живе", - констатувала вона.

"Сьогодні, коли його (Януковича) кортеж везе його на роботу і з роботи, по мосту, який ще не до кінця добудований - там будівельники працюють, Янукович проїжджає по цьому мосту - там приблизно десь 600-700 будівельників. Їх примушують лягати на землю, і поки він проїжджає по мосту, всі будівельники лежать на землі. Так це тільки початок, сто днів", - розповіла Тимошенко.

Українська правда

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-07-03 11:31:25 ]
Стокгольм. Підсумки «договірного матчу»

Алла ЄРЬОМЕНКО


"Дзеркало тижня"№ 25 (805) 3 — 9 липня 2010
http://www.dt.ua/1000/1550/69981/

Публікуючи на своєму сайті 1 липня 2010 року Друге окреме (проміжне) арбітражне рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма від 8 червня 2010 року, «Дзеркало тижня» фактично розголосило умови капітуляції «Нафтогазу України» перед компанією зі швейцарською пропискою «РосУкрЕнерго». Найгірші припущення «ДТ», висловлені раніше, підтвердилися: у Стокгольмі українська влада та її бізнес-партнери зіграли «договірний матч». Це випливає із самого опублікованого тексту рішення Стокгольмського арбітражу, про що докладніше йтиметься далі.


Найпринциповіший момент полягає в тому, що після зміни влади «Нафтогаз України» фактично сам добровільно визнав вимоги «РосУкрЕнерго», відмовившись від своєї попередньої позиції. Це чітко зафіксовано і в арбітражному рішенні в розділі III.1 «Придбання «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу РУЕ». Із технічних причин пункт 5 цього розділу не був повністю наведений на сайті «ДТ» у тексті рішення арбітражу. А він чітко підтверджує нашу версію про «договірний матч». Наводимо його повністю:



«У своїй останній заяві, поданій 7 травня 2010 року (НАК 6), «Нафтогаз» зазначив, що він тепер допускає, що з точки зору застосування норм шведського права, суто на правовому рівні, РУЕ не погоджувалося на угоду з обміну заборгованості в розмірі 1,7 млрд. дол. на 11 млрд. кубометрів газу», отже, «Нафтогаз» більше не може стверджувати на якійсь відповідній підставі, що придбання ним 11 млрд. кубометрів мало достатні правові підстави».


Відповідно, у пункті 6 говориться: «РУЕ вимагає від Трибуналу заяви «про порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 шляхом позбавлення РУЕ доступу до 11 млрд. кубометрів природного газу, що належать їй».


А вже в пункті 7, де йдеться про прохання РУЕ, говориться: «Позиція «Нафтогазу», викладена в Шостій письмовій заяві «Нафтогазу» і описана в пункті 5 (див. вище), не перешкоджає подібним позовним вимогам».


Як інакше це назвати, якщо не явним здаванням «Нафтогазом» позицій?!


І ще запитання: в арбітражному рішенні тільки описується (слід гадати, в загальних рисах) остання «здавальна» позиція «Нафтогазу», але її повний зміст достеменно невідомий. Хоча і сказаного вже достатньо, аби зрозуміти, які «цінні вказівки» було дано Києвом юристам, які представляли НАК в арбітражному процесі.


Контракт 3/04


Попри те, що арбітраж перераховує три контракти з п’яти, які «послужили предметом спору в даних арбітражних розглядах», принциповим є Контракт №14/935-3/04 «Про обсяги та умови закачування природного газу в підземні сховища газу, його зберігання, відбору і транспортування в 2005—2030 роках» від 29 липня 2004 року. Контракт цей було підписано «Нафтогазом» із тоді щойно створеним «РосУкрЕнерго». До речі, знаєте, хто його підписав від імені «Нафтогазу»? Нинішній глава Мінпаливенерго України, Герой України Юрій Бойко... І тільки існування цього контракту надає право «РосУкрЕнерго» хапатися за «Нафтогаз» і за газ. Адже відповідно до дійсних газових контрактів між «Нафтогазом» і «Газпромом» від 20 січня 2009 року РУЕ виключено зі схеми закупівлі та продажу газу. Тож якби цей контракт було визнано недійсним або НАК змогла б його розірвати, то ніякої стокгольмської справи не було б.



Навіть Стокгольмський арбітраж досить неоднозначно висловився з приводу чинності Контракту 3/04. По суті, арбітраж констатував порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 на тих лише підставах, що: а) РУЕ своїми діями не підтвердило придбання «Нафтогазом» права власності на 11 млрд. кубометрів і б) «Нафтогаз» сам погодився з неправомірністю його дій з відбору зазначеного обсягу газу. Чи означає це відродження РУЕ з небуття — у нинішніх умовах питання риторичне. Хоча практично із січня 2009-го газ в Україну поставляє виключно «Газпром» за прямим контрактом із «Нафтогазом», і ніяке РУЕ там не згадується. Виходить, що стокгольмські арбітри не захотіли остаточно заплямувати свою репутацію? А то чого б це вони так двозначно констатували (пункт 5 Окремого арбітражного рішення): «Трибунал заявляє про те, що «Нафтогаз» не має права на даний момент розірвати Контракт 3/04, і що на даний момент Контракт 3/04 є дійсним і обов’язковим для сторін».


Що значить «даний момент» і скільки він триватиме, про це арбітраж промовчав, як і багато про що інше, як стверджують юристи — консультанти «ДТ», достеменно обізнані з правилами і практикою роботи Стокгольмського арбітражу.


Юридичний аналіз рішення Стокгольмського арбітражу


Юридичний аналіз російськомовного перекладу опублікованого «ДТ» рішення Арбітражного інституту Торговельної палати Стокгольма від 8 червня 2010 року дає змогу зробити кілька важливих висновків.



По-перше, «Нафтогаз» відмовився від своєї початкової юридичної позиції (котра полягала у правомірності переходу до нього права власності на 11 млрд. кубометрів природного газу) і визнав неправомірність вилучення у «РосУкрЕнерго» зазначеного обсягу. Зокрема, в арбітражному рішенні констатується з цього приводу (стор. 4): «Хоча в ході даного арбітражного розгляду «Нафтогаз» стверджував, що придбання ним 11 млрд. куб. м газу мало достатні правові підстави, у даний час стверджується, що це було не так».


Змінена ж юридична позиція «Нафтогазу» полягає в тому, що «11 млрд. м куб. газу належать РУЕ і завжди належали РУЕ» і були привласнені «Нафтогазом» без достатніх правових підстав (стор. 10). Політичні обставини, які спонукали «Нафтогаз» змінити свою позицію в арбітражі, загальновідомі, проте юридичні — незрозумілі.


По-друге, «Нафтогаз» визнав також право РУЕ на одержання штрафних санкцій відповідно до пункту 6.5 Контракту 3/04 (стор. 12 арбітражного рішення) між «Нафтогазом» і РУЕ, у рамках якого і розглядався спір.


По-третє, у результаті зміни «Нафтогазом» своєї позиції в арбітражі і відмови від початкової аргументації значно звузився і спростився предмет арбітражного розгляду. Мова пішла вже не про правомірність чи неправомірність переходу до «Нафтогазу» права власності на 11 млрд. кубометрів газу, а лише про юридичні наслідки визнаної «Нафтогазом» неправомірності такого переходу: про те, має РУЕ право на одержання грошової компенсації ринкової вартості відібраного газу (у загальній сумі 4,95 млрд. дол. США) чи газ може бути повернутий РУЕ в натурі.


Аналогічна ситуація і щодо права РУЕ на штрафні санкції за Контрактом 3/04: як результат зміни «Нафтогазом» своєї юридичної позиції весь спір у цьому питанні звівся до того, має РУЕ право на одержання грошової компенсації чи така компенсація може бути виплачена на користь РУЕ шляхом передачі додаткових обсягів газу.



До речі, цікава все ж таки арифметика виходила в «РосУкрЕнерго»: купивши у «Газпрому» (читай — «Нафтогазу», після переуступки 20 січня 2009 року права вимоги частини боргу від РУЕ) 11 млрд. кубометрів природного газу кілька років тому за середньою ціною 154,5 дол. за 1000 кубометрів і не заплативши за нього ані цента, вимагати у продавця, котрий забрав неоплачений товар, компенсувати його вартість за ціною утричі більшою — 450 дол. за 1000 кубометрів, та ще й зі сплатою 10-відсоткового штрафу!


По-четверте, арбітражний суд фактично поклав в основу свого рішення угоду між «Нафтогазом» і РУЕ зі спірних питань. Так, цю угоду не було укладено як окремий письмовий документ. Проте такої угоди досягли конклюдентно, через погодження позицій сторін в арбітражі. Яскравим підтвердженням цього є пункт 13 на стор. 11 арбітражного рішення: «Позиція РУЕ… не суперечить, відповідно до висловленої «Нафтогазом» позиції, аргументам «Нафтогазу» і, таким чином, подібна позиція РУЕ є розумним комерційним рішенням». Це дуже важливий момент, оскільки він свідчить про те, що арбітражний суд обгрунтував своє рішення не так положеннями спірного Контракту 3/04 і застосовним правом Швеції, як згодою «Нафтогазу» з вимогами РУЕ.


Більш того, дуже ймовірно, що без згоди «Нафтогазу» з вимогами РУЕ в арбітражного суду не було б підстав для винесення рішення в тому вигляді, в якому його було винесено. Річ у тім, що арбітражний суд при вирішенні спору зв’язаний положеннями Контракту 3/04 і застосовного права Швеції. Проте Контракт 3/04 не передбачає положень про повернення газу в натурі та про сплату штрафних санкцій…


Показовим у цьому плані є пункт 13 «Обгрунтування арбітражного рішення»: «Хоча зазначений вище пункт [пункт 6.5 Контракту 3/04] передбачає виплату штрафних санкцій готівкою, сторони вільно можуть домовитися про виплату штрафних санкцій газом. Трибунал зазначає, що вони дійшли згоди про це».


І не треба нам розповідати про те, що передача на користь РУЕ додаткових 1,1 млрд. кубометрів газу є «меншим злом» порівняно з початковими вимогами РУЕ про грошовий штраф у розмірі 495 млн. дол.! РУЕ розрахувала цей грошовий штраф, виходячи з ціни газу 450 дол. за 1000 кубометрів, тоді як середня ціна закачаного в ПСГ газу була втричі меншою. Тому навіть якби РУЕ й довела неправомірність відбирання в неї 11 млрд. кубометрів газу, штрафні санкції за пунктом 6.5 Контракту 3/04 розраховували б, виходячи з середньої ціни 154,5 дол. за 1000 кубометрів.



У зв’язку з цим цікаво, де «Нафтогаз» збирається придбати — для передачі РУЕ як штрафну санкцію — 1,1 млрд. кубометрів газу по ціні 154,5 дол. за 1000 кубометрів? Адже той, хто підпишеться під передачею РУЕ газу, придбаного за вищою ціною, ризикує опинитися в ролі обвинуваченого по вже порушеній СБУ справі про завдання збитків державі (якщо, звичайно, слідство буде об’єктивним).


По-п’яте, принципово важливий момент: арбітражний суд не дав комплексної правової оцінки діям «Нафтогазу» з відбирання в РУЕ 11 млрд. кубометрів газу. По суті, арбітраж констатував порушення «Нафтогазом» Контракту 3/04 на тих лише підставах, що: а) РУЕ своїми діями не підтвердило придбання «Нафтогазом» права власності на 11 млрд. кубометрів і б) «Нафтогаз» сам погодився з неправомірністю його дій з відбирання зазначеного обсягу газу.


Водночас комплексна правова оцінка передбачає аналіз як мінімум двох додаткових питань:


— яке право перейшло до «Нафтогазу» на підставі Договору уступки між «Нафтогазом» і «Газпромом» від 20 січня 2009 року — право вимагати в РУЕ оплати вартості газу в грошовій формі або ж право на одержання неоплаченого газу в натурі;


— які наслідки несплати вартості газу передбачалися в основних контрактах купівлі-продажу між РУЕ і групою «Газпром», за якими РУЕ було поставлено 11 млрд. кубометрів газу і які були уступлені на користь «Нафтогазу»? Важливо встановити, чи мала заборгованість РУЕ за цими контрактами купівлі-продажу тільки грошову форму або ж вона існувала й у товарній формі? В останньому випадку вилучення «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу може бути цілком правомірним.


Слід зазначити, що наведені вище питання перебувають поза компетенцією Стокгольмського арбітражного суду, який розглядав спір між «Нафтогазом» і РУЕ, оскільки такі питання стосуються контрактів, інших ніж Контракт 3/04 (а арбітражний суд було створено за Контрактом 3/04, і він не може виходити за його межі). Проте без дослідження цих питань правомірність чи неправомірність дій «Нафтогазу» з відбирання 11 млрд. кубометрів газу залишається щонайменше не до кінця з’ясованою, а винесене з цього питання рішення Стокгольмського арбітражу має обмежений характер.


Примітно й те, що, визнаючи вилучення «Нафтогазом» 11 млрд. кубометрів газу порушенням Контракту 3/04, арбітражний суд так і не зміг зазначити, яке ж конкретне положення цього Контракту порушив «Нафтогаз», і обмежився посиланням на Контракт 3/04 загалом. У мотивувальній частині свого рішення арбітражний суд також уникає посилань на конкретні законодавчі норми права Швеції.


Усе це свідчить щонайменше про вразливість мотивувальної частини арбітражного рішення. «Нафтогаз» має всі можливості переконатися в цьому, порівнявши Друге окреме (проміжне) рішення від 8 червня 2010 року з Першим окремим рішенням від 30 березня 2010 року.



По-шосте, залишається незрозумілим, чому «Нафтогаз» не висунув зустрічних позовних вимог до РУЕ про виплату заборгованості в розмірі 1,7 млрд. дол. (яку уступив «Газпром»). Тим більше що така вимога прямо пов’язана з претензією РУЕ про повернення 11 млрд. кубометрів газу: саме за зазначену суму РУЕ придбало цей обсяг газу в «Газпрому». Проте арбітражний суд лише констатував, що «Нафтогаз» не має позовних вимог на цьому етапі арбітражних розглядів» (стор. 6) і що «Нафтогаз» однозначно залишив за собою будь-які права, які він може мати щодо 1,7 млрд. доларів США» (стор. 14).


Непогано те, що «Нафтогаз» залишив за собою право на одержання від РУЕ 1,7 млрд. дол., проте водночас очевидно, що «Нафтогаз» не поспішає реалізовувати це право. Адже сплата зазначеної суми вже прострочена з боку РУЕ впродовж кількох років, і «Нафтогаз» має також право на стягнення штрафних санкцій за прострочення сплати (однак про таке право «Нафтогаз» чомусь не згадує).


Водночас насторожує пасаж в арбітражному рішенні (стор. 14) про те, що невирішеним залишається питання про втрату «Нафтогазом» права вимоги. Дуже цікаво, про яке право вимоги йдеться? Не виключено, що про 1,7 млрд. дол. Апетити зростають?


По-сьоме, арбітражний процес між «Нафтогазом» і РУЕ триває. Як випливає з наведеного «ДТ» тексту арбітражного рішення, невирішеним залишився цілий комплекс питань. Усі ці питання є додатковими претензіями РУЕ до «Нафтогазу». Слухання за цими питаннями відстрочені, а рішення по них буде винесено, якщо сторони не домовляться між собою. Отже, повернення 12,1 млрд. кубометрів газу та виплата 197 млн. дол. — це ще не кінець історії для «Нафтогазу». Далі буде…


По-восьме, стає зрозумілим, що оскаржувати арбітражне рішення у шведському суді (а це остання після Стокгольмського комерційного арбітражу інстанція) чи заперечувати проти його виконання в Україні «Нафтогаз» насправді не буде. Ну як і на яких підставах ви можете оскаржити те, на що ви самі добровільно погодилися і про що самі просили? Як і на яких підставах можна заперечувати проти того, що вами ж і було сказано?



Ні, юридичні підстави для оскарження і заперечення в принципі існують — корупція, обман, шантаж, але це вже зі сфери фантастики... Залишається лише сподіватися на те, що Генеральна прокуратура України зверне увагу на рішення Стокгольмського арбітражу, зіставить його з державними інтересами (публічним порядком України) і вступить від імені та в інтересах держави в судовий процес з визнання і виконання арбітражного рішення в Україні. Не забуваючи про те, що інтереси «РосУкрЕнерго» — це не державні інтереси України. Щоправда, українські суди тепер теж керовані нинішньою владою. Отже, результат загалом неважко передбачити...


Наостанок важливо зазначити й те, що в «ДТ» було опубліковано лише текст російськомовного перекладу арбітражного рішення від 8 червня 2010 року, а його англомовний оригінал, як і раніше, недоступний. До опублікування англійського оригіналу залишатимуться сумніви в точності та повноті російськомовного перекладу.


* * *


На початку стокгольмського процесу юристи НАК «Нафтогаз України» у справі проти «РосУкрЕнерго» будували так званий агресивний захист. Вони припускали, що навіть у разі песимістичного варіанта розвитку справи «Нафтогаз» практично нічого не програє «РосУкрЕнерго». Якби навіть Стокгольмський арбітраж (у гіршому для НАКу випадку) визнав неправомірність дій «Нафтогазу» з вилучення в «РосУкрЕнерго» 11 млрд. кубометрів газу, можна було б апелювати такими фактами. Вимоги РУЕ з відшкодування вилученого газу у фінансовому вираженні будувалися на, м’яко кажучи, некоректній оцінці вартості газу. РУЕ чомусь рахує той газ за ціною 450 дол. за 1000 кубометрів, у той час як НАК — по 154,5 дол. При цьому експерти, залучені на той час НАКом, доводили, що в той період на ринку за ціною, названою РУЕ, газ не можна було продати (згадайте, це було в період газової війни НАКу і «Газпрому» січня 2009 року, але росукренергівський газ був закачаний в українські підземні сховища задовго до цього). Навіть «Газпром» свій газ притримував, тому що взимку 2009 року на європейському ринку газу відверто демпінгувала Норвегія. Отже, РУЕ могла продати свій газ навіть не за європейськими контрактами (адже, підписавши прямий контракт із «Нафтогазом» 20 січня 2009-го, «Газпром» фактично погодився з тим, щоб виключити РУЕ зі схеми торгівлі газом, зокрема в Європі, де йому самому стало тісно), а лише на спотовом ринку, де ціна в той період не перевищувала 100—110 дол. З урахуванням виплачених НАКом «Газпрому» 1,7 млрд. дол. навіть за такого розвитку справи цілком можна було звести «втрати» «Нафтогазу» до нуля. Але від цієї лінії захисту після зміни керівництва на початку 2010 року «Нафтогаз» відмовився. І далі сталося те, що сталося.


Тепер, якщо виходити з підрахунків голови СБУ В.Хорошковського, «Нафтогаз» заборгував «РосУкрЕнерго» 33,9 млрд. грн. Неважко підрахувати, що, повертаючи РУЕ цю суму, «Нафтогаз» у такий спосіб із бюджету середньостатистичної української сім’ї з трьох чоловік додатково забере 2210,87 грн., тобто з кожного навіть новонародженого громадянина України — по 736,96 грн. Тільки так можна наскребти необхідну РУЕ суму в майже
4 млрд. дол.


Нагадаємо, що за річну знижку в 4 млрд. дол. у ціні на газ нова влада фактично здала росіянам Севастополь (див. докладніше харківські угоди). А через десять років уже нашим нащадкам агукнуться ці «знижувальні» 40 млрд. дол., «накоплені» за 10 років. Майже анекдотична ситуація вимальовується: Україна оголосила незалежність, щоб через 20 років здатися за посередництва РУЕ в полон Росії?..



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-07-04 16:06:14 ]
Географія геноциду українців

30 червня у Кобзарській світлиці Українського Дому відбулася презентація унікального картографічного видання "Україна. Голодомор 1932-1933".

Це перша карта присвячена Голодомору. На ній можна побачити місця поховань жертв Голодомору і пам`ятні знаки. На ній також показані "чорні дошки" – спеціальний позасудовий репресивний захід за "невиконання хлібозаготівель". Тут же є додаткові карти: "Смертність від голодомору" зі шляхами переселення у вимерлі райони України громадян з Росії та Білорусії, і карта "Селянські заворушення (1930 р.)", де позначено райони селянського опору колективізації. Карта ілюстрована фотографіями та доповнена текстом " Голодомор 1932-33 років у Україні: причини і механізми геноциду".

Карта ”Україна. Голодомор 1932-1933”

Видання з`явилося завдяки ініціативі Державного науково-виробничого підприємства "Картографія" та за підтримки Українського інституту національної пам`яті. Як заявляють видавці, карт такого типу ще не випускалося. І до цього часу Голодомор, як історична тема, зовсім не був представлений на картографічних виданнях.

За словами директора видавництва “Картографія”, доктора картографічних наук Ростислава Сосса , ідея створення такої карти народилася в Єревані:

– У 2006 році, під час перебування в Єревані на конференції картографічних служб країн СНД українська делегація ознайомилася з меморіалом жертвам геноциду вірмен початку ХХ ст. Нам роздали невеличкий буклетик, де була розміщена карта геноциду. Тоді й з`явилася ідея, щоб нам у Україні створити щось аналогічне. Ми отримали з 26 регіонів України докладну інформацію, перелік близько 7 тисяч пам`ятників і близько 4 тисяч фотографій цих об`єктів. Деякі матеріали нас просто вражали своєю якістю. При чому найпершими ми одержали матеріали від Донецької області.

Ростислав Сосса

Картографія має специфічну мову, перевагою якої є наочність. Інформація, нанесена на карту, легко сприймається, замінюючи десятки сторінок густого тексту. Проте докладної інформації, скільки в якому населеному пункті померло людей від голоду, сьогодні, на жаль, немає.

У цій роботі автори ставили перед собою завдання пропагандистського плану: створити карту, яка була б вшануванням пам`яті жертв, які забрав Голодомор.

Голова українського інституту Національної пам`яті Академік НАН України Ігор Юхновський розповідає про важливість такої карти:

– Голод 1932-1933 року є геноцидом української етнічної групи селян, так як це сказано у висновку суду, який відбувся в Україні. Занесення населеного пункту на "чорну дошку" означало оточення його озброєними загонами, через що цей пункт ізольовувався від зовнішнього світу і був приречений на вимирання. Справді, до кінця 32 року по всій Україні, в усіх населених пунктах було забране зерно. Це саме було зроблено і в інших місцях СРСР. Але першого січня Сталін виступає зі зверненням спеціально до селян України з погрозою: вони мусять віддати заховане зерно, інакше їх покарають. І тоді, по всій Україні водночас почалося відбирання їжі в домівках. Саме їжі, з каструль, з мисок, що зрештою призвело до масової загибелі. Ця дія була виконана одночасно по всій Україні, тобто це могло бути зроблено тільки організовано. За комуністичних часів навіть уві сні накази інколи виконувалися дуже докладно.

Ігор Юхновський

За даними Інституту Демографії Національної Академії Наук, найбільша смертність від голоду почалася навесні 1933 року і досягнула свого апогею в червні 1933 року. За їхніми даними, тільки в червні 33 року померло 1 млн. 200 тис чоловік. за травень – 800 тис. чоловік. За ці та наступні місяці померло 3 млн. 200 тис. чоловік. Це справді був геноцид.

– І мені було сумно, що наш шановний президент, – каже Юхновський, – коли він був у Стразбурзі, не мав повних даних про те, що відбулося в Україні в травні 33-го року. Тому він сказав, що не було геноциду. Канцелярія Президента і уряд мають дуже ретельно готувати дані для високих людей України, коли вони виступають на такі серйозні теми. Я глибоко вдячний нашим шановним картографам, що вони зробили цю карту. Вона складається з багатьох різних елементів, де підкреслюються не тільки ті пам`ятники Голодомору, ті місця, де були чорні дошки, але на цих картах можна знайти заселення України росіянами, білорусами, їхніми сім`ями після того, коли повимирали українські родини. Від Голодомору найбільше постраждав південь України. Цілі села були мертві, і в ці мертві села привезли нових людей, нові сім`ї. І коли, наприклад, у Верховній Раді ставало питання про те, щоб затвердити закон про визнання Голодомору геноцидом, я просив керівників групи Регіонів про те, щоб все-таки проголосували за цей закон. Вони сказали мені, що частина депутатів проголосує, а частина не проголосує, бо ці депутати з тих регіонів, які були заселені новими людьми.

Випуск такої карти є дуже важливим явищем, яке має нагадувати нам усім, що ми справді є безсмертна нація, нація, яка пережила страшні катаклізми. Здається, що якоюсь неймовірною, нелюдською навалою відбувалося нищення нації. Другий геноцид, спіткав нас у Другу Світову війну. Українці понесли величезну кількість жертв. Якщо на фронті загинуло від 3,5 до 4,1 млн. людей, то цивільних осіб загинуло 4,5 млн.

– І якщо ви запитаєте мене, – звертається директор інституту Національної пам’яті, – чому так було? Я скажу вам: тому, що ми жили на своїй землі, але не в своїй державі. І тому, коли тепер ми маємо свою державу, нація повинна розуміти її надзвичайну цінність для свого існування. Кожен українець повинен знати, що його матеріальне, моральне, економічне і навіть фізичне виживання може бути забезпечене лише в Українській незалежній державі.

На жаль, таке важливе видання було видано тиражем лише 3 тисяч примірників. Видавці мають надію, що держава зможе профінансувати перевидання карти більшим накладом, аби хоча б один її примірник був у кожній бібліотеці.

Ольга Фіщук постiйна адреса статтi: http://culture.unian.net/ukr/detail/189011


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-07-06 11:46:38 ]
У Франції зупинили друк «Хрестоматії шахрайства», щоб включити туди оборудку з «газом Фірташа»

Обережно: загострення клептоманії

З десяток років тому західні ЗМІ в один голос стверджували: якби політико-управлінська верхівка України хоча б третину своїх зусиль, спрямованих на вигадування схем по розкраданню державного майна, скеровувала на модернізацію економіки та підвищення відповідальності держапарату, то в особі нашої країни світ мав би справу з надзвичайно потужним «східноєвропейським тигром». Але оскільки у представників тодішньої влади були, м’яко кажучи, дещо інші пріоритети, то блискучі перспективи України довелося відкласти на невизначений термін.

Точніше кажучи, пріоритети були настільки іншими, що західні аналітики взагалі дивувалися існуванню України як суверенної держави. Їх можна зрозуміти, якщо взяти до уваги особливості тодішньої приватизації держмайна: за підприємствами, які коштували сотні мільйонів доларів, закріплювали фіктивний статус банкротів, на підставі чого їх за безцінь віддавали представникам кількох наближених до влади кланів. Україна виявилася унікумом: окрім неї жодна інша держава, яка практикувала подібні приватизаційні «методи», не зуміла втримати свій суверенітет.

Особливим шиком у середовищі тодішніх прихватизаторів вважалося навіть не придбати підприємство за копійки, а зробити таке приватизаційне «обґрунтування», яке зобов’язувало державу «відшкодувати новому власнику збитки, пов’язані з утилізацією шкідливого виробництва і т.п.» Іншими словами, держава не лише віддавала своє майно, а й ще доплачувала тим, хто розкрадав її активи.

Подібний абсурд можливий лише за однієї умови – якщо державна влада повністю узурпована або поділена дуже обмеженим колом осіб, які без зайвих комплексів ставлять знак рівності між власними та державними інтересами, а суспільство не має можливості стати на заваді цій вакханалії цинічного злодійства.

У ті часи абсолютна більшість громадян цілком слушно сприймала «велику приватизацію» як національну трагедію. Тепер ситуація повторюється, але вже як відвертий фарс: державного майна практично не залишилося, тому «великі комбінатори» змушені вдаватися до все більш екзотичних шахрайських схем за принципом – чим більша брехня, тим більше шансів, що в неї повірять.

Окрім величини брехні вирішальне значення мають ще два фактори – контроль влади і ЗМІ. Лише за таких умов можна спробувати пограбувати держбюджет на $5 мільярдів, а на додаток ще й звинуватити уряд попередників у «некомпетентності», яка нібито й привела до таких тяжких наслідків. Йдеться про програну Україною у Стокгольмському арбітражному суді справу за позовом компанії «РосУкрЕнерго».

Шахрайська пікантність ситуації полягає в тому, що як Україну, так і «РосУкрЕнерго» в даному разі представляють тісно пов’язані один з одним люди, які минулого року щедро профінансували прихід до влади Віктора Януковича, а нині сподіваються на відшкодування своїх затрат у будь-який спосіб. Схоже на те, що президент такі надії готовий виправдати за рахунок навмисно програного процесу в Стокгольмі.

Ці події справили настільки сильне враження на керівництво популярного французького видавництва, що те навіть призупинило підготовку до друку розрекламованої «Хрестоматії шахрайства» з метою доповнення її фактажу безпрецедентним українським прикладом. Видавництво не пошкодує, бо такому ефективному розкраданню казни позаздрять навіть найбільш досвідчені злодії.

Суть справи полягає ось у чому: після приходу до влади президента Януковича і нового уряду було змінено керівництво НАК «Нафтогаз України», яке відмовилося від послуг авторитетної юридичної фірми «Magisters», котра раніше успішно захищала інтереси України у Стокгольмському арбітражному суді за позовом компанії «РосУкрЕнерго».

Такий крок можна було б привітати, адже «Нафтогаз» нібито вирішив благородно заощадити державні кошти, вдаючись до послуг лише власної юридичної служби. Проблема в тому, що адвокати «Нафтобазу» в Стокгольмі не проронили на захист України ані слова. За таких обставин суддям не залишилося нічого, окрім винесення вердикту на користь «РосУкрЕнерго».

За результатами цього судового процесу один із суддів в коментарях акредитованим ЗМІ зазначив, що за 30-літню юридичну практику вперше мав справу з настільки дивним випадком, коли відповідач навіть не намагався спростувати аргументи позивача, а після програшу справи відмовився подавати апеляцію, хоча йдеться не про мізерну суму, а про мільярди доларів.

З цього приводу стародавня мудрість зауважила б: якби ми більше знали, то менш дивувалися б. Аби Стокгольмські судді знали, що позивач (власник «РосУкрЕнерго») та відповідач (голова правління «Нафтобазу» і міністр палива та енергетики України) є людьми з однієї бізнесової структури, то вони зрозуміли б логіку перебігу судового процесу саме за таким сценарієм. А якби шведські люди в мантіях хоча б приблизно уявляли, скільки ця бізнес-структура виділила коштів на президентську кампанію Януковича, то вони легко збагнули б, чому президент відмовився подавати апеляцію на рішення Стокгольмського арбітражного суду.

Припускаю, що шведська Феміда не обізнана з національними особливостями української політики, але ж пересічний українець на власні очі бачив фотокопію документу, яким Фірташ надав нинішньому міністру палива та енергетики Бойку право управляти та розпоряджатися всім рухомим і нерухомим майном «РосУкрЕнерго». Симптоматично, що цю інформацію ніхто навіть не намагається спростувати в судовому порядку.

Та попри таке викриття, Бойко продовжує влаштовувати театр одного актора: занепокоєним, але рішучим виглядом він дає інтерв’ю про небажання чи то неготовність української влади віддати «РосУкрЕнерго» газ або його доларовий еквівалент. Просто національний герой – та й годі! Але Героя України за такої влади Бойко при бажанні може отримати задарма, тому можете не сумніватися: через декілька днів чи тижнів наш епічний захисник національних інтересів розгублено розведе перед камерами руками, мовляв, ми чинили мужній супротив, але міжнародне право – річ серйозна, а Україна не може дозволити собі невдячну місію скласти компанію ізгоям на кшталт Північної Кореї чи Ірану. Тому – як би цього не хотілося – гроші «РосУкрЕнерго» доведеться все-таки віддати.

Зрештою, ця ситуація містить потенціал перетворення театру одного актора в театр кількох акторів: приміром, Бойко може розіграти з Фірташем комедію під назвою «мирова угода», за результатами якої Україна віддасть «РосУкрЕнерго» не $5,4 мільярдів, а $4 – 4,4 мільярди, що дасть змогу першому отримати приз «рятівника для України мільярда доларів», а другому – приміряти на себе німб святого, котрий робить гроші з повітря і віддає їх багатостраждальній Україні. Як сказав би в таких випадках поет, «бывали хуже времена, но не было времен подлее».

Щоправда, цим елегантним шахрайським комбінаціям можуть завадити оприлюднені Юлією Тимошенко документи, що засвідчують факт купівлі Україною в Росії тих 11 мільярдів кубометрів газу, на які претендує «РосУкрЕнерго» і які стали предметом позову в Стокгольмському арбітражному суді.

Навіть якщо поставити під сумнів юридичну бездоганність цього акту купівлі-продажу, все одно відповідачем за позовом має бути не Україна, а Україна разом із Росією. Але такий варіант вочевидь не влаштовує ні Януковича, ні Фірташа, ні Бойка, бо вони чудово розуміють, що перспективи обібрати північно-східного сусіда дуже неправдоподібні. Щодо Росії в даному разі цілком спрацьовує народна мудрість: де сядеш, там і злізеш.

Афера з грою в піддавки теперішньої влади структурі Фірташа зайшла так далеко, що важко уявити обставини, за яких її спустять на гальмах, не довівши до розв’язки. Та навіть якщо з якихось неймовірних причин цим клептоманам у даному разі не вдасться поживитися держбюджетом, можете не сумніватися: вони не облишать свої спроби заробити (точніше вкрасти) швидко і багато.

Їх може надихнути досвід шахрайства київської влади, яка за підтримки фракції Партії регіонів спочатку виділила десятки мільйонів гривень на запуск швидкісного трамваю до Борщагівки, а згодом з’ясувалося, що отриманих коштів не вистачає навіть на половину шляху. За кадром чомусь опинилося найцікавіше: хто складав кошторис і як освоювались кошти?

Зрештою, навіть знання відповідей на ці інтригуючі запитання не допоможуть мешканцям Борщагівки, які щодня сушать собі голову сакраментальним: як добратися до центру міста? Щоправда, нещодавно їм стало настільки легше, що вони аж перехрестилися: з’ясувалося, що рейки для колій швидкісного трамваю – промисловий брак, і якби розрекламоване диво техніки вже здали в експлуатацію, то кожен уже кілька сотень разів встиг би зіграти в російську рулетку і багатьом не поталанило б…

Втім, припускаю, що рівень аферизму київської влади здасться центральній владі занадто дрібним. Тоді можна вдатися до послуг історії: там завжди є приклади на будь-який смак.

Наприклад, можна творчо застосувати спосіб розкрадання державної казни в перші роки радянської влади. Тоді для одних громадян існував режим жорсткої економії, згідно з яким конфіскації чи навіть розстрілу підлягали ті, хто приховав кілька колосків; інші ж громадяни – з числа більшовицьких небожителів – підписували контракти зі Швецією на будівництво тисячі паровозів. Обґрунтування доцільності такого рішення було бездоганним – комар носа не підточить. Та згодом на поверхню випливла одна «дрібничка»: не лише в Швеції, а й в усій Скандинавії не існує підприємства з виготовлення паровозів.

Попри критику на адресу теперішньої влади, в чомусь її представників можна якщо не підтримати, то, принаймні, зрозуміти: адже кинути себе у вир якоїсь шахрайської авантюри значно цікавіше, ніж не допускати підвищення заборгованості з виплат зарплати, здійснювати модернізацію «лежачих» підприємств та намагатися вдихнути життя міста і селища навіть в електоральному форпості – на Донбасі.

Цікаво, що мав на увазі Азаров, коли нещодавно повторив фразу Сталіна про те, що жити стало краще, жити стало веселіше? Кому стало краще і веселіше?

Зореслав Самчук, заступник директора Міжнародного інституту гуманітарних технологій

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-385120.html

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-07-06 12:15:47 ]
Такої дірки в бюджеті ще не було в історії країни

Напевно, багато хто ще пам`ятає, як протягом всього 2009 року і на початку нинішнього (до виборів) представники Партії регіонів і, зокрема, їх «тіньовий уряд» переконували співвітчизників, що мають нібито дуже розумну антикризову програму, і щойно дістануться влади, одразу ж приведуть її в дію, і тоді кризу буде швидко подолано. Про це часто, з поважним виразом на обличчі, розповідали і сам Янукович, і Азаров, і Акімова, і Єфремов, і багато інших нині високих керівників. Сьогодні вже саме час поцікавитися у зазначених добродіїв: а де ж обіцяне?..

Кожен може сьогодні побачити на власні очі – ніяких реальних економічних реформ не тільки досі не запущено, але немає навіть і натяків в цьому аспекті на віддалену перспективу. Залишалася слабка надія на хвалений авансом командою Януковича Податковий кодекс – як на єдиний з підготовлених новою владою документів, який з натяжкою можна було зарахувати до реформаторських у сфері економіки. Проте тепер стало зрозуміло, що квапливо проголосований у першому читанні проект цього документа зроблений украй непрофесійно і становить велику небезпеку для бізнесу.

Опозиція і незалежні експерти почали критикувати проект Податкового кодексу з перших днів після його оприлюднення, а наприкінці минулого тижня були озвучені конкретні претензії до нього ще й Банкової – їх величезна кількість. Причому, йдеться не про якісь дрібні прискіпування до неправильно розставлених ком. На 17 сторінках тексту міститься безліч рекомендацій до статей, розділів і навіть цілих блоків кодексу з формулюваннями «вилучити», «повністю відмінити», «скоротити», «повністю виключити» і т.п. «Проект складається з штучно об`єднаних, без належного опрацьовування, законодавчих актів. Проект Податкового кодексу України вимагає не тільки істотного техніко-юридичного опрацьовування, а й ухвалення політичного рішення щодо можливості його підтримки в другому читанні і подальшого підписання президентом країни», - такі невтішні висновки зробили в адміністрації президента про якість документа під авторством Азарова і Тігіпка.

Варто зазначити, що з огляду на появу таких різких вердиктів з Банкової теж виникають здивовані питання. По-перше, де ж була президентська адміністрація раніше? Їй що, хтось не давав брати участь в розробці Податкового кодексу чи її рекомендації в уряді зухвало ігнорували? По-друге, а як там щодо «згуртованої команди» і «дієвої вертикалі»?..

Хоч би як там було, але на сьогодні вже всім очевидно, що «реформаторський» Податковий кодекс насправді виявився навіть гірший, ніж пустушка. І що з ним буде далі – нікому не відомо!

Утім, податківці під новим керівництвом не стали чекати посилення своїх повноважень, передбаченого нормами згаданого проекту, а, не загаявшись, розпочали реальне «закручування гайок» щодо бізнесу. Як уже стало відомо громадськості, керівництво Державної податкової адміністрації видало неофіційне розпорядження встановити максимально можливе податкове навантаження на всі підприємства.

Зокрема, перевиконання плану зборів податків у червні, про який повідомив днями голова ДПАУ Олександр Папаїка, пояснюється, як стверджує "Дзеркало тижня", неофіційним розпорядженням керівництва податкової встановлювати обов`язковість прив`язки збору податків з усіх підприємств для податкових адміністрацій на всіх рівнях і для всіх видів бізнесу до галузевого коефіцієнта, тобто до максимальних показників навантаження на найбільших платників податків галузі. Йдеться, по суті, про податок з обігу, якого в Україні, як відомо, офіційно не існує.

У цьому плані треба сказати, що практика використання галузевого коефіцієнта як орієнтира існувала в ДПАУ і раніше, але шоком для підприємців нині стали масштаби цього явища. Раніше податківці «наїжджали» за низький показник податкового навантаження тільки на великі корпорації, а тепер високий коефіцієнт податкового навантаження з обігу став реальністю також для середнього і малого бізнесу. Такі жорсткі заходи, в принципі, можуть посприяти зростанню надходжень податків у скарбницю в короткостроковій перспективі, але потім багато підприємців припинять свою діяльність взагалі, а значна частина бізнесу піде в тінь.

Проте навіть на початковому етапі посиленого тиску на бізнес нова влада практично не досягла поліпшення ситуації. Зокрема, в червні податківцям вдалося перевиконати план лише на 0,5 млрд. грн. (при цьому порівняно з червнем 2009 року підприємствам недоплатили близько 2 млрд. грн. відшкодування ПДВ), митники ж недобрали дуже багато - близько 3,2 млрд. грн.

А недавно сталі відомі бюджетні показники за травень, які, висловлюючись м`яко, дуже сильно засмучують. Міністерство фінансів повідомило, що дефіцит держбюджету України в травні склав 11,431 млрд. грн. (!) – такого величезного місячного дефіциту ще не було в історії країни! При цьому доходи держбюджету в травні склали 19,515 млрд. грн., що на 13,7% менше, ніж у квітні. Поки що уряд Азарова долає ситуацію лише за рахунок нарощування нечуваними темпами внутрішніх і зовнішніх боргів.

Ще одним своїм економічним досягненням команда Януковича називає деклароване Держкомстатом з початку року зростання промислового виробництва і ВВП. Проте з цим твердженням в частині імені «винуватця» не можна погодитися.

Так, справді, промисловість показала в першому кварталі збільшення на 10,8% до відповідного періоду минулого року, а ВВП зріс на 4,9%. Проте заслуга в цьому ніяк не нового уряду, а попереднього – оскільки Азаров очолив Кабмін тільки в березні. Починаючи ж з квітня хвалитися новому уряду показниками, зокрема, в промисловості (щодо ВВП помісячної статистики немає) не випадає. У квітні до березня промислове виробництво в цілому скоротилося на 1,8%, а в травні воно впало до квітня на 2,4%.

Зокрема, в травні по відношенню до попереднього місяця відбулося зниження: з виробництва коксу і продуктів нафтопереробки – на 24,6%; з обробки деревини і виготовлення виробів з деревини – на 10,1%; у хімічній і нафтохімічній промисловості – на 5,0%; легкій промисловості – на 3,9%; целюлозно-паперовому виробництві – на 1,0%; металургійному виробництві – на 1,9%; машинобудуванні – на 2,7%. Причому, ймовірно в червні мало місце скорочення промислового виробництва до попереднього місяця вже третій місяць поспіль (цих даних поки немає). Більш того, якщо не в червні, то в подальші місяці цілком можливо падіння в промисловості навіть до відповідних місяців минулого року. Показники ВВП поведуться відповідним чином.

Невдачі нової влади в економіці взагалі і з реформами зокрема бачать не тільки вітчизняні, а й іноземні експерти. Знаковими в цьому плані стали озвучені минулої суботи представниками Міжнародного валютного фонду умови надання фінансової допомоги Україні. Вони, з одного боку, хоч і оголосили про досягнення на рівні експертів домовленості про виділення Україні позики на суму 14,9 млрд. дол., але, з іншого боку, підкреслили, що ця домовленість ще підлягає схваленню з боку менеджменту МВФ і Ради директорів МВФ. «Очікується, що Рада директорів МВФ розгляне це питання наприкінці липня, після того, як будуть прийняті законодавчі зміни, що стосуються бюджету і фінансового сектора», - пояснив керівник Місії МВФ по Україні Танос Арванітіс.

Тобто, якщо називати речі своїми іменами, ніякого рішення насправді ще не ухвалено, і це питання розглядатиметься в МВФ не раніше кінця місяця – за наслідками діяльності української влади. Крім того, керівництво МВФ дає цією заявою чітко зрозуміти, що воно не вірить обіцянкам команди Януковіча-Азарова, наполягаючи на тому, що «спочатку стільці, а потім гроші».

Михайло Маркелов

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-385148.html

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-07-06 12:20:24 ]
Схоже, попереду очевидний дефолт? Я пережив такий у Росії у 1998 році - нічого приємного. У першу чергу продовольча паніка і зникнення відомих вам крупних банків, і багато міліції на вулицях...

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-07-09 15:26:40 ]

Чоловік з Хмельницька через суд добивається вибачень від Януковича


Мешканець Хмельницького, керівник юридичної фірми “Захист” Володимир Волосюк подав позов до суду про захист честі і гідності проти Президента України Віктора Януковича. Чоловік хоче, щоб Президент публічно попросив вибачення у нього та всього українського народу за свої висловлювання у Страсбурзі під час засідання ПАРЄ 27 квітня цього року. "Визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР”, - заявив тоді Янукович. 

Про мотивацію свого рішення і слухання справи у суді - в інтерв`ю з  Володимиром Волосюком.

Пане Володимире, що спонукало Вас до такого кроку - подати в суд на Президента країни?

ВолосюкЯ хочу зрозуміти, що вплинуло на пана Януковича, коли він назвав загибель десяти мільйонів українців, яку організував Сталін, не геноцидом, а голодом. Мені, здається, що визначальною у формулюванні такої позиції була попередня розмова нашого глави держави з прем’єр-міністром Росії. Віктор Янукович зробив велику послугу для Путіна на засіданні ПАРЄ, коли фактично озвучив думку не української нації, а сусідньої держави. Бо всім відомо, що керівництво Російської Федерації ніколи не визнавало, що в Україні Голодомор 1932-1933 років був геноцидом, організованим Сталінським режимом.

Але головне те, що своєю заявою у Страсбурзі Янукович прямо порушив норми Закону України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні” від 28 листопада 2006 pоку, перша стаття якого однозначно стверджує: “Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом українського народу”, а стаття 2 наголошує: “Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним” .

Крім того, 13 січня цього року набуло чинності рішення Апеляційного суду Києва щодо визнання керівників більшовицького тоталітарного режиму (Й. Сталіна, В. Молотова, Л. Кагановича, П. Постишева, С. Косіора, В. Чубара, М. Хатаєвича) винними у геноциді в Україні протягом 1932-1933 роках. А це означає, що Янукович “потоптався” й по згаданому закону.

Чи були погрози на Вашу адресу?

19 червня на мій домашній телефон зателефонував незнайомий, який погрожував розправою. Він сказав, що знищать мене за писанину на Президента України та СБУ. Я заяву вже направив до Генпрокуратури, щоб розібралися з цим випадком.

На останньому судовому слуханні Ви клопотали перед суддею Волковою, щоб до справи долучилися у ролі свідків колишній президент Віктор Ющенко та Генпрокурор Олександр Медведько. Чим корисними можуть бути ці люди на процесі?

Щодо Віктора Андрійовича, то він, як ніхто, доклав зусиль, щоб закордоном визнали Голодомор геноцидом проти української нації. Себто, без його участі у суді - ніяк. Що стосується Генпрокурора Медведька, мушу заявити, що він не виконав своїх прямих обов’язків та не відреагував на заяву Януковича. Адже, згідно з законодавством, прокурор повинен здійснювати нагляд за дотриманням законів України всіма громадянами. На мою думку, реакція Генпрокурора на слова Януковича мала б відобразитися у протесті правоохоронного відомства. На жаль, цього не було зроблено.

У позовній заяві Ви вимагаєте від Януковича публічного вибачення перед українським народом. Як вважаєте, Президент України на це наважиться?

Ніколи!

...?! Тоді для чого потрібно було запускати цю справу?

Щоб показати, що в Україні мало того, що системно порушуються закони, то ще й не працює правосуддя. Судді, яких призначає Президент, апріорі не підуть проти нього. Підтвердженням цього є, як на мене, упередженість судді Печерського райсуду Києва Волкової,  яка розглядає мій позов. Вона офіційно в ухвалі про відкриття провадження по справі назвала мене іншої особою  - Цугелем П. І. Суддя також незаконно допустила, щоб представника відповідача себто Президента, благословив своїм підписом глава АП Сергій Льовочкін. Останній немає жодного стосунку до справи.  Тому я, дотримуючись закону, дав відвід судді. Але пані Волкова його не прийняла.

Цим позовом я повинен доказати Україні й світу, що людина, яка  порушила закони, має бути покараною. Це стосується, зокрема, й Президента Януковича.

Розмову вів Віталій Тараненко, “Подільський кур’єр”.

http://unian.net/ukr/news/news-385672.html


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-07-18 12:29:03 ]
Описуючи дні наші "веселі", аж ніяк неможливо дивитися на життя в Україні суто з погляду української культурної традиції. Наша традиція - це дуже важливо, всі наші зусилля повинні направлятися на її збереження і гармонійний розвиток, але цей розвиток навряд чи можливий, якщо ми довкола себе бачитимемо лише ворогів. Думаю, що абсолютно правильно вважати, що всі народи, які дотичні українського - таки друзі нам, і їхнім представникам, їхнім общинам в Україні теж дуже хочеться, аби тут життя стало кращим - багато кому це хочеться вже десятки століть, чи не так? І це наше спільне бажання, і базується воно на любові до України. І стаття, яка подається адміністрацією ПМ саме про це. Ми не самі у боротьбі, і зусилля потрібно поєднувати.

З повагою до вдумливого читача, адміністрація ПМ.


http://www.newswe.com/index.php?go=Pages&in=view&id=2487

«Айсберг» Рабинович
Владимир Левин, Нью-Йорк


Отчего всё происходит? Конечно, от недостатка спасительной строгости. Если бы, например, своевременно было бы прибегнуто к расстрелянию, то и общество было бы спасено, и молодое
поколение ограждено от заразы заблуждений...

                                                М. Е. Салтыков-Щедрин, «Дневник провинциала»


Вы не задумывались над таким вопросом: почему едва ли не каждый руководитель крупной еврейской общественной организации непременно одновременно крупный бизнесмен и не менее крупный, мягко скажем, нехороший человек? Все эти шпигели, гайдамаки и прочие рабиновичи мирового, американского, российского или регионального масштаба (у каждого читателя – свой список фамилий) не случайно поставлены во главе того, чем должны, по идее, руководить люди высокого интеллекта – культурные и широко образованные, обладающие непререкаемым авторитетом.

Но именно «поставленные» обладают одним качеством, которое нормальному человеку недоступно – двоежопием. И поскольку задняя часть у них - основной мыслительный орган, им весьма свойственно двоемыслие, умение сидеть одновременно на двух стульях. У них как бы проявляется любовь к вроде бы исторической и к вроде бы доисторической родине. А как писал недавно ушедший Андрей Вознесенский,

И, наверное, от потопа
При рождении нам дана
Одна родина, одна жопа
И, увы, одна голова.

Но у нас как-то всё наизнанку. Всё это не жизнь, а как бы жизнь. При этом власть, поставившая отдельных евреев в отдельных странах на вершину, получает за это от них такое проникновенное вылизывание - аж до гланд. Они, конечно, вроде бы умные люди, но как бы дурные. Потому что они имитируют честность и порядочность, но все у них происходит как бы вопреки.

Что, не так? Не вы их выбирали? Это верно. Но вас никто и не спрашивает – их назначают. Это, как говорят программисты, переформатированные люди, и все они умеют надевать маску благоверного еврея. Но знают, что сапог хозяина вечно стоит на морде смерда. И оба балдеют: один - от своей крутости, другой – от строгой справедливости. Все это очень крепко смердит портянками, портупеями, ливреями и кирзовыми сапогами оперчекработников.

На поверку оказалось, что стальные внуки железного Феликса отнюдь не великая и мудрая сила с ясной головой, чистыми руками и горячим сердцем. Этот миф давно растоптан, как знамена великого рейха, брошенные в Москве к мавзолею. Однако на поле чудес хвост вертит собакой. Чекисты меняют хозяина, избирают его. Те, кому надо, всё посчитают правильно, и избранным окажется не тот, за кого вы голосовали, а тот, кто нужен. Точно так было в Великой Римской империи в период ее распада, когда преторианская гвардия, охранявшая императора, просто продавала эту должность – за деньги сажала на трон любого патриция, а если он выходил из-под контроля, ему делали такой импичмент, что он больше не жил. И сажали на трон нового императора.

Нынче такой на Украине. Еще совсем недавно все кричали «ура» и в воздух чепчики бросали, когда оказалось, что преторианская гвардия при поддержке Москвы посадила в президентское кресло Виктора Януковича. И он, как и обещал, сразу же отдался российской «двушке» со всеми потрохами, севастополями, трубопроводами, газо-насосными сетями и пр.

Власть заразна и отвратительна. Это для человека. А для упыря, уголовника - это то, что надо. Лицемерие – вещь неизбежная в политике, ибо политика - это искусство возможного, своего рода шулерство. Фальшивые выборы и фальшивые лидеры. Порядочные люди в это не встревают, не стремятся, в лучшем случае - созерцают.

Просторы бывшего Союза оказались под игом прогрессирующего безумия, хотя известно, что во время чумы особо впечатляющими бывают и пиры. Как раз в эти дни новому руководителю Украины стукнуло шестьдесят. И сие событие было отмечено загородным пиром королевского размаха. Произошло нашествие русской попсы для того, чтобы славить, петь и воспевать. По подсчетам украинских СМИ, мероприятие это (только гонорар артистам) обошлось в один миллион евро. Пишут, что оплачен был этот сабантуй из личных средств президента, годовой доход которого составляет ... 235 тысяч гривен.

Януковича на юбилее воспевали Иосиф Кобзон (его расценки засекречены, предполагают, что ему какой-то заводик свечной подарили), мировая знаменитость Лара Фабиан, ведущий концерта Максим Галкин, группа «Дискотека Авария», Филипп Киркоров, Анжелика Варум и Леонид Агутин, украинские местные звездульки. И получили они за это, естественно, не в гривнах, а в евро.

Говорят, помогли оплатить весь этот пир друзья президента – украинские олигархи. И среди них - владелец медиаимперии Вадим Рабинович (на снимке). Но главное не это, а то, что Рабинович, в советское время насидевший себе большой авторитет в тюрьме, является нынче тоже президентом. У них с Януковичем почти одинаковые должности. Виктор Федорович – президент Украины, а Вадим Зиновьевич – дважды президент: Всеукраинского Еврейского конгресса и киевского футбольного клуба «Арсенал».




Неудивительно, что нынче Рабинович не просто восхваляет нового правителя Украины, но и заявил буквально следующее: «Януковича надо выдвинуть на Нобелевскую премию за сохранение страны» (http://unian.net/rus/print/386826).

Вот те раз! Один чернявый президент уже получил Нобелевскую премию. К его чести, он и сам не понял, за что ее ему дали! А тут такой панегирик бывшему рецидивисту (как и Рабинович, Янукович тоже дважды сидел).

Рыбак рыбака видит издалека. Но главеврей Украины пошел дальше. Он оказался крупным спецом по военно-патриотическому воспитанию украинской молодежи. Вот еще один пассаж из его интервью: «В прошлом году, 23 февраля, по всей Украине были развешаны плакаты «Поздравляем воинов украинской национально-освободительной армии, участников Второй мировой войны!». И все тихо молчали, стыдливо отводя глаза. А я в тот же день развесил рекламные биллборды с надписью «Поздравляем воинов Советской армии» и подписался своей фамилией, хотя обычно этого никогда не делаю».

Представьте себе плакат «Поздравляем ...» и под ним подпись – Рабинович... Во смеху было в городе! Это ж звучит как анекдот про космонавта: «Пролетая над территорией Советского Союза, космонавт Рабинович радировал: «Впервые в жизни чувствую себя нормально!».

Да, Ющенко своими не всегда адекватными и не всегда объяснимыми действиями, безусловно, настроил против себя отнюдь не малую часть населения Украины. И за это – в том числе и за это - поплатился. Но нельзя же так топтать своего бывшего президента, как это сделал еврейский олигарх с единственной целью - лизнуть нового правителя: «Януковичу, который победил на выборах, досталась абсолютно разрушенная страна, где все, что возможно и невозможно, было разграблено. Построенная на популизме и болтовне экономика пришла к краху, бюджетные средства разворованы на корню...При этом с правительства Януковича-Азарова требуют результатов сегодня. Сейчас...Янукович может вернуть Украине значимость и престиж на международной арене – то, что предыдущему президенту удалось с космической скоростью растерять. Идеальными бывают только манекены. В области политики, думаю, надо дать им хотя бы два-три года, чтобы у Януковича появился шанс навести некое подобие порядка – ведь то, что творилось до него, нельзя назвать никаким разумным словом. И мне, как руководителю еврейской общины, позиции Януковича в национальных вопросах близки и понятны».

Маладэц Рабинович. Лижет Януковича, как Никита Михалков Путина. И ему не стыдно. Зато они оба осыпаны орденами. Рабинович, к примеру, получил крест малинового цвета с трезубцем посередке – орден «За заслуги». Получил с такой формулировкой: «За значительный личный вклад в социально-экономическое, культурное развитие Украины, весомые трудовые достижения, многолетний добросовестный труд». Указ об этом подписал Ющенко, которого так теперь мутузит Рабинович. Но это был просто подарок ко дню рождения олигарха. А днем раньше он получил Крест доблести первой степени, которым награждаются только офицеры-военнослужащие и сотрудники Службы безопасности Украины за «высокие производственные показатели в оперативно-розыскной деятельности, за успешное выполнение специальных заданий, за доблесть и самоотверженность, проявленные при выполнении служебных обязанностей». В соответствии со статусом этого ордена можно судить о невидимой стороне деятельности Рабиновича.

А еще Вадим Зиновьевич награжден орденом «Верность и честь» первой степени за номером 50. Этим орденом награждаются исключительно офицеры и сотрудники Внешней разведки Украины.

Об этих своих чекистских наградах корреспонденту «Комсомольской правды» в Украине Рабинович сказал так: «Нет, я не на службе в СБУ. Но Всеукраинский еврейский конгресс плодотворно работает с управлением этого ведомства, которое противодействует ксенофобии. А награду от президента я действительно получил». И добавил, что наполучал только за последние дни столько всего, что и не упомнишь.

О плодотворной деятельности Вадима Зиновьевича можно судить хотя бы по тому, что в Америку ему въезд запрещен как нелегальному торговцу оружием, как человеку, представляющему опасность для США. Он купил здесь газету «Новое русское слово», успешно ее развалил не без помощи прежнего и нынешнего владельца, потом отказался от нее и продал. Впрочем, никому от этого ни холодно, ни жарко. Издание это уже давно мертво, ибо без журналистов газет не бывает. Командовать развалом газеты Рабинович присылал своего сына, а всем творческим процессом «лично» руководила Лариса Мудрак - шеф-редактор «Нового русского слова» и радио «Народная волна». После того, как успешно были развалены радио и газета в Нью-Йорке, Мудрак вернулась в Киев и так же мудро руководила главной службой информационной политики Секретариата президента Ющенко. Вот тогда Рабинович и получил множество своих наград. И было это не так давно – летом прошлого года. Тогда Рабинович активно лизал Ющенке и превозносил его примерно так же, как сегодня он проделывает это с Януковичем.

Да, есть, видимо, такая особенность у олигархов - работать, как девушки по вызову... При этом совершенно непонятно, при чем здесь дела еврейские. Правда, в Израиль Рабиновичу ездить пока можно: там у него тоже медиактивы, а в Иерусалиме, в Музее Второго храма, стоит менора, отлитая из золота, под которой написано, что эту драгоценность стоимостью в миллион долларов подарил еврейской столице именно он, Вадим Рабинович.

Вот такие айсберги плавают в наших морях-океанах. Не о них ли – у Ильфа и Петрова в «Золотом теленке»?

«Айсберги! – говорил Митрич насмешливо. – Это мы понимаем. Десять лет, как жизни нет. Все Айсберги, Вайсберги, Айзенберги, всякие там Рабиновичи...».

Классики смотрели в корень.


17 июля 201


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-07-18 12:54:56 ]
Про осьминога Пауля, русских шпионов
и промытые мозги «соотечественников» Бабошкина

Владимир Левин, Нью-Йорк


Футбольный чемпионат кончился, шпионы обменяны и развезены по местам, осьминог Пауль-предсказатель отправлен на пенсию. Вавузелы умолкли. Осталось выключить телевизор дабы спастись от промывания мозгов и включить его только в 2012 году, когда начнется лондонская Олимпиада. Но все это между собой как-то связано: шпионская история закончилась даже быстрее, чем мировой футбольный чемпионат. С чего бы это все?

- Почему стоим?
- Паровоз меняют.
- На что его меняют?
- На другой паровоз.
- Паровоз на паровоз?! Тоже мне гешефт!

Этот анекдот столетней давности я вычитал у Шолом-Алейхема и в очередной раз изумился, как здорово классики могут заглядывать в будущее. Он мне сразу же пришел в голову после стремительного обмена шпионами. Поменяли паровоз на паровоз, шпионов на шпионов, русских на русских. Произошел обвал башки – лапшу на уши стали вешать с обеих сторон. Вице-президент Джо Байден представил все это как выдающуюся заслугу обамовской администрации, ибо обмен произошел по инициативе Белого дома. Идея состояла в том, чтобы «обменять людей, которые ничего не значат, на тех, кто никогда не переставал бороться за свободу России». И еще: «Что касается десяти русских, то они находились в США долгое время, но не смогли сделать многого». И люди с промытыми мозгами начинают верить в эту лапшу, которые пропагандонные мвкаронные фабрики с двух сторон начинают вешать им на уши. Этим своим пассажем обамовский вице как бы сказал: «Работайте спокойно, товарищи чекисты! В случае чего мы вас всех обменяем, благо есть на что».

Разовьем дальше эту мысль: Москва попросит, и отныне любого иммигранта по ее просьбе можно отправить взад. Фактически другим российским шпионам, а их, по мнению разведчика-перебежчика Олега Гордиевского, только в Штатах человек четыреста. Стало быть, им дозволено работать, но быть более осмотрительными.
Что-то сильно пахнет Нью-Васюками. Вся эта байда Байдена рассчитана на обывателя. А он доверчив. Порвали шпионскую сеть, порвали парус, каюсь, каюсь, каюсь!

Но если бы в Штатах произошел судебный процесс над шпионами (а их оказалось двенадцать – один убежал, а другого просто не стали ловить из-за его малозначительности, но все-таки поймали), мы бы узнали много интересного. Но этот процесс подорвал бы политику Обамы относительно России, политику «перезагрузки», из которой ничего путного не выйдет, а выйдет путинское. Ведь все равно Москва считает Соединенные Штаты главным стратегическим противником, а не партнером. Никакого прорыва чекистского режима в мир демократический не было, нет и не будет. Это все иллюзии Обамы, его эйфория от незаслуженной Нобелевской премии миротворца. Он пребывает в романтическом состоянии, ищет союзников явно не там, где они могут быть. А то, что эта сеточка шпионская здесь легализовалась, пустила корни (семеро детей, здесь родившихся – это тоже успех, шаг в будущее) уже говорит о том, что агенты преуспели во многом для легализации и глубокого залегания. Они внедрились основательно, значит успели сделать то, что от них требовалось – и преуспели. Глядишь, и ордена получат за выполнение особого задания «партии и правительства».

А люди с промытыми мозгами верят в вавузелы и осьминога Пауля. Уже появились стихи, песни и даже анекдоты шпионские. Вот один из них:
- Что такое инфляция?
- Это когда четырех русских шпионов меняют на двенадцать американских.

Но и американские шпионы тоже русские. Поменяли паровоз на паровоз.
Весь мир стал огромным ландроматом. Сначала вешают на уши лапшу, а потом промывают мозги до такой степени, чтобы от них (мозгов) вообще ничего не осталось. Сверху высыпаются мешки трухи, и начинается всеобщий маразм. При этом щетки работают по обе стороны океана. Потому что сладкое ощущение власти всегда омрачено страхом ее потерять. Как для Обамы, так и для Путина-Медведева.

Казалось бы, мы много уже знаем об этой отнюдь не великолепной шпионской дюжине, но мало что пишут о той шпионской квадриге, список которой был составлен в Вашингтоне. Из них хорошо известен лишь 45-летний Игорь Сутягин – научный сотрудник Института США и Канады Российской академии наук, который продавал английской фирме обзоры российской военной техники, взятые из открытой печати - в частности, о бесшумных подводных лодках, за что и получил 15 лет тюрьмы, поскольку эта фирма оказалась прикрытием разведслужбы.

Сутягин об этом знать не мог. Его посадили по приказу воблоглазого Путина. Никакой он не шпион, никакой ни разведчик будущего, просто Путин приказал – значит, ему суждено было сидеть.

Шпионы-разведчики и агенты обычно знают, для чего и во имя чего работают. Их выбор осознан. Но Сутягин ничего этого не знал.

Слова, которые вбрасываются в народ, как кости собаке, ничего не значат. «СВР и ЦРУ, исходя из соображений гуманитарного характера и принципов конструктивного партнерства, осуществили возвращение в Российскую Федерацию 10 российских граждан, задержанных в США, и одновременную передачу четырех лиц, ранее осужденных в РФ». Вы это серьезно или для смеха? Извечно противостоящие друг другу СВР и ЦРУ озабочены «соображениями гуманитарного характера» и «стоят на принципах конструктивного партнерства»? А как же Литвиненко и Луговой с полониевым чайком? Какой идиот для каких идиотов изобрел такую лапшу, просто говоря, такое откровенное вранье? Зато звучит красиво.

Вранье можно грести лопатой и граблями, читая насквозь фальшивые слова Службы внешней разведки, размещенные на ее сайте: «Наша Служба прошла героический боевой путь и заслуженно считается одной из лучших разведок в мире. Такой ее сделали уникальные люди – известные и неизвестные разведчики, профессионалы своего дела, обладающие особыми качествами. Разведка во все времена была и остается высокоинтеллектуальным занятием, требующим полной самоотдачи, настойчивости и целеустремленности в решении сложнейших задач во всех уголках мира. Именно поэтому СВР заинтересована в пополнении своего кадрового состава талантливыми, хорошо образованными, в совершенстве владеющими иностранными языками, физически здоровыми, смелыми и активными молодыми патриотами».

История русских шпионов в Америке хорошо показала этот молодой патриотизм. Анна Чапмен, чей офис размещался на 47-й стрит и 8-й авеню Нью-Йорка, очевидно, передавала в Центр сводки погоды на Брайтон-Бич – вернее, то, что легко выудить из интернета. 14 тысяч таких патриотов работают в Ясеневе. А сколько их по всему миру! Они рыщут и по Африке, и даже в такой великой стране, как королевство Тонга, король которой сидит в парикмахерском кресле, как на троне. «Величайшая разведка мира» проспала развал СССР – по словам Путина, «главную геополитическую трагедию века». Эти красивые девушки, окруженные колпаком секретности, хорошо знают, что все блага мира достаются за большие деньги и за дать в туалете самолета. Некогда великая страна низведена до уровня Папуа-Новой Гвинеи, где среди папуасов тоже обретаются резиденты СВР.

А что же заслуженные полковники? Их целых три. Вот их кратенькие портретики.
Полковник Службы внешней разведки (одной из лучших в мире!) Александр Запорожский, 1950 года рождения, служил в КГБ СССР с 1975 года. Начинал шпионить в Эфиопии. Вырос до заместителя начальника Первого (американского) отдела Управления внешней контрразведки. В 1994 году в Аргентине связался с тамошним резидентом ЦРУ и сам предложил ему сотрудничество. До 2001 года снабжал американскую разведку информацией об известных ему сотрудниках и агентах СВР во всех уголках мира. В 1997 году уволился из органов и поселился в городке Кокисвилл, штат Мэриленд. Купил дом, который тогда стоил миллион. В 2001 году решил посетить Москву в связи с рождением внука, где и был арестован. Его выдал американец - русский агент Роберт Ханссен. Александр Запорожский был лишен воинского звания и приговорен военным трибуналом к 18 годам строгого режима. (Ханссен получил в США пожизненное заключение). Теперь Запорожский будет жить в собственном доме, который охотно показывают сейчас американские телеканалы. Видимо, для того, чтобы его легко нашли русские агенты с полониевым чаем.

Другой персонаж – подполковник Геннадий Василенко. Ему 68 лет. Работал все в том же Первом (американском) отделе Первого главного управления КГБ. До этого был советским нелегалом в Гайане. Сотрудничал с ЦРУ. Его сдал все тот же Роберт Ханссен. В 1988 году, еще при советской власти, его вызвали на Кубу, где и арестовали и на торговом корабле доставили в СССР. Его судили, но доказать ничего не смогли. Он был уволен из КГБ и преспокойно работал на телеканале НТВ заместителем начальника службы безопасности. И, естественно, одновременно - на ЦРУ. На сей раз был осужден на длительный срок.

Третий персонаж – полковник Главного разведывательного управления (ГРУ) Генштаба Российской армии (военная разведка) Сергей Скрипаль. Осужден на 13 лет за шпионаж и государственную измену. Работал на британскую разведку МИ-6, которой передал данные о российских агентах, работавших в странах Британского содружества. Арестован и судим в 2004 году.

Таковы портретики «профессионалов своего дела, обладающих особыми качествами».

В России ненависть к Соединенным Штатам – ключевой признак патриотизма. Неудивительно, что русские иммигранты, у которых основательно промыты мозги профессиональными (российские телеканалы) и самодеятельными (газеты, радио) СМИ напропалую ругают Штаты настолько яростно, что порой это выходит за любые рамки. Здесь жить и здесь же гадить считается в порядке вещей. Вот характерный пример. В газете «Форум» за подписью главного редактора опубликована восторженная статья о спектакле, который учинил здесь в «Миллениуме» Амурский областной драмтеатр по мотивам фильма «Искатели счастья». Я хорошо знал автора сценария этого старого фильма Григория Кобеца и, думаю, если бы он увидел, какое надругательство над его киносценарием сотворено, то Григорий Яковлевич не просто бы перевернулся в гробу, он бы вертелся в нем, как пропеллер. И режиссерская работа, и игра артистов самого захолустного из областных театров никакому профессиональному разбору не подлежат – они настолько бездарны и рассчитаны на интеллект брайтонских торгашей, что и сказать невозможно. Но главное не это.
На каждое кресло для зрителей были заботливо положены прокламации – красочные буклеты с предложением переселяться в Амурскую область. И вот этой провокацией восхищается главный редактор «Форума» Михаил Немировский.

У меня такой дамский вопрос: на кого работает это издание? Ведь эти листовки в «Миллениуме» - не просто промывание мозгов, это гораздо хуже. То ли от слишком большого ума такое происходит, то ли по некому злому умыслу! Боюсь, что наши брайтонские «боевые листки» наносят вред стране, гражданами которой мы являемся, гораздо больший, чем агенты-недотепы. Агентов хоть готовили. А здесь в мозги читателей лезут проходимцы, которых и близко нельзя подпускать к человеку.

Не собирается брайтонский обыватель возвращаться туда ни за какие коврижки. Хоть он на чем свет стоит ругает президента, страну, Конгресс и осьминога, но ни за что не вернется туда. Вообще-то лавочники ехали сюда за сказочными благами, а их встретила полная свобода, которая подразумевает личную ответственность. А к этому они никак не могут привыкнуть. Для обывателя свобода – это непреодолимая неожиданность, когда надо честно работать и честно жить. Не все на это способны.

После того, как человек из России стал ездить по свету и везде себя показывать, оказалось, что он не просто голый, а абсолютно раздетый во всем своем жлобском блеске. Как писал один очень уж провинциальный литератор-фантаст, стрелка осциллографа стремительно падала, пришлось дергать ручку приборов. Поэтому для них (не для всех, конечно) – как манна небесная всяческие российские организации, работающие здесь легально и зарегистрированные по всем правилам. Это все те же агенты, только работающие официально, без прикрытия. Они лоббистские и призваны изменить негативный имидж России на позитивный. Опять тем же методом промывания мозгов.

Как это делается у них? Есть такой на Статен-Айленде Игорь Бабошкин, который выпускает пророссийский орган «Наш дом – Америка». На самом деле, его дом не только Америка. Он возглавляет региональную организацию российских соотечественников. Любопытно, что в самый разгар шпионской апупеи в минувшую пятницу в гостинице «Хилтон» в Нью-Йорке состоялась 4-я региональная конференция представителей русских общин шестнадцати стран Южной и Северной Америки. Организация эта находится на полном содержании Российской Федерации. И вот своей главной целью на этом сборище было провозглашено «консолидация соотечественников, распространение русского языка и культуры».


Президиум конференции Бабошкина. Фото: VOA
Как пишет в своем отчете Михаил Гуткин («Голос Америки№), конференцию открыл директор департамента МИДа РФ по работе с соотечественниками за рубежом Александр Чепурин. По статусу он дипломат, а по сути там все официальные разведчики будущего. Главную роль в таких случаях играет протоиерей РПЦ, у которого из-под рясы отчетливо просвечиваются генеральские лампасы. И на сей раз без такого генерала не обошлось. В его роли выступил управляющий патриаршими приходами в США архиепископ Нарофоминский Юстиниан. Он заявил, что «любить родину обязан каждый вне зависимости от того, согласен ли он с политическим курсом российского руководства, уважает ли он политического лидера (Путина) страны или нет».

Вот такое поступило указание. При этом Юстиниан отметил: «Когда речь идет о помощи, которую может оказать соотечественникам матушка-Россия, круг соотечественников расширяется, а когда же говорят о том, как можно помочь самой России, круг соотечественников существенно сужается».

Госдепартамент США объявил российские программы поддержки соотечествнников за рубежом политическими провокациями, которые должны отслеживаться и пресекаться.

Все эти организации и программы – ни что иное, как распил бабла под видом тяги к изучению русского языка, литературы и искусства. Все это, между прочим, изучается в американских университетах и в чекистской помощи не нуждается. Но, как справедливо рассуждал незабвенный Остап Бендер, если по стране бродят денежные знаки, кто-то же должен их взять. Вот и берет их всяческое жулье, называющее себя патриотами России.

Политические взгляды – личное дело каждого. Но люди, в мозгах которых побывала идеологическая клизма, любят порассуждать о том, чего не знают, о чем даже не имеют представления. О культуре, например. О литературе, которую они никогда не читали. При этом говорят с апломбом – уверенно и нагло. Посмотрите на морды лица этих соотечественников – на них большими буквами написано тотальное недоверие интеллекту, интеллигенции, а они позволяют себе рассуждать о культуре и выпускать подметные газетки.

Большинство американцев всех цветов радуги любят свою страну и гордятся ею безо всяких красивых слов, без официальной пропаганды, без массовых молодежных путинюгендов, без обсуждения в СМИ таких понятий, как родина, отечество, патриотизм. Такие слова оставлены для гимна, в прессе они не употребляются. Это чувство естественно и интимно для людей с непромытыми мозгами. Они не нуждаются в громогласности. Никто громогласно не поддерживает администрацию Обамы и его правительство – их яростно критикуют, иногда и по делу.

Тебе, мой читатель, никто и никогда не нахамил в чиновничьем кабинете Америки. Если какой-нибудь негодяй-чиновник это сделает, он знает – это конец его карьеры. Этот же чиновник тебя никогда и нигде не обманет. Обманывают, хамят и крысятничают только «свои». Поэтому в такой стране, как США, патриотизм и пропаганда абсолютно ни к чему – здесь жизнь устроена нормально.

Но абсурд правит бал в свете этой самой «перезагрузки». Человек испытывает на себе властный напор идиотизма, мутные обмены шпионами. Кстати, их уже не десять, а двенадцать. Сегодня, во вторник, когда пишутся эти строки, двенадцатый агент Алексей Каретников был депортирован в Россию. Он был связан с СВР, признал свою вину и ему не стали предъявлять большего, а депортировали за нарушение иммиграционного законодательства. Если десять обменянных шпионов были мелкой рыбешкой, одиннадцатый сбежал, то двенадцатому и вовсе не нашлось бы места в аквариуме. Сейчас вся эта дюжина – Анна Чапмэн, Патрисия Миллз (Наталья Переверзева), Михаил Семенко, Майкл Зотолли (Михаил Куцик, перуанка Вики Пелаес, Хуан Ласаро (Михаил Васенков), Ричард и Синтия Мерфи (Владимир и Лидия Гуриевы) , Дональд Хитфилд (Андрей Безруков), Трэйси Фоули (Елена Вавилова), Алексей Каретников, и возможно, сбежавший агент из Кипра собралась в Ясеневе, где расположено главное здание Службы внешней разведки. С ними ведут работу «компетентные органы». Может, им присвоят звание героев России, наградят орденами или дадут подудеть на вавузеле.

А на телеканале НТВ, если вы заметили, каждый день идут документальные фильмы про доблестных советских разведчиков – промывают мозги. В этот же день пришло сообщение, что Анна Чапмэн лишена британского подданстава и, следовательно, ей запрещен въезд в Великобританию. Не сомневаюсь, что эта сексапильная девушка скоро, быть может, станет ведущей на НТВ и заменит собой Ксюшу Собчак и Тину Канделаки в каком-нибудь «Сумасшедшем доме-3» или усядется в депутатское кресло в Думе рядом с полониевым убийцем Луговым. А есть еще телеканал Russia Tоday. Для той же цели – мастурбации мозгов.

Кумиром нынешнего лета у обывателей с промытыми мозгами и без стали отнюдь не русские шпионы-агенты, а головоногий осьминог Пауль из Оберхаузена. Всерьез везде и всюду на всех языках обсуждается феномен осьминога –предсказателя. Люди перестали верить друг другу, а больше всего верят всяческой чертовщине – осьминогу, попугаям, крокодилам, чакрам, пантаклям, порче, чумакам, кашпировским, жириновским... Список этот можно продолжать бесконечно, как и делать опись человеческой глупости и жадности. Осьминог Пауль - человек года, хотя и не человек. Он все правильно предсказал. С ним все просто: его предсказания строились на подборе осьминожного корма. А в футболе хорошо разбирался его смотритель. Он подсовывал головоногому то, что тот больше всего любил. А это были коробочки с кормом, от которого Пауль не мог отказаться. А на коробочке стоял флажок той страны, которую команде Германии очень хотелось победить. И осьминог ее пожирал. И никакой демонической силы здесь не было.

Осьминог - это небольшой спрут. А большой спрут – это Служба внешней разведки. Ее щупальца в США немножко обрублены, но вырастут новые – ведь тело осталось. Не исключено, что из тех организаций, которые сегодня очень хотят промывать всем мозги.

Что там шпионы? Осьминог – самый веселый и остроумный розыгрыш человечества. Не зря немцы объявили, что отправляют его на заслуженный отдых. Чтоб идиоты не приставали. А неудачники-шпионы обделались легким испугом.

14 июля 2010


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-08-11 15:44:55 ]
Росія у вогні. Зведення з фронтів
Записки з Російської Федерації


Просто рушится представление о стране и присосавшейся к ней власти

Где-то на трассе стояла колонна пожарных машин. Там нас остановил гаец. Че бы вы думали. Попросил бензина.

Говорю, у меня 92-й.

– Здорово! У нас только соляра...

– А кому?

– Тут погорельцы из-под Выксы, у них иномарка, она даже на 76-м ехать не может.

Нам предстала картина из фильма “От заката до рассвета”...

Муж с женой и 2-3-летним ребенком, вида, как будто они только что вырвались с того света. Одежда непонятного цвета, лица с размазанной грязью. Марку машины я не смог определить. Воможно, какой-то полноприводный кореец.

Она обгорела почти полностью. «Жив» был только моторный отсек и правая сторона. Бампера сзади не было – сгорел, заднее стекло в сеточку, боковых, со стороны водителя, тоже Левое крыло отсутствовало... Пробивались через горящий, точнее уже тлеющий, лес. Дорогу из деревни перекрыл огонь.

Но самое странное – оно ехало! Горели почти все лампочки, только кондиционер сдох.

Так они прошли где-то 150 км, может, меньше. И кончился бензин. Самое главное, деньги тоже… Все…

Мы пытались выковырять из моего бака сеточку, но не получилось.

Рассмотрев все варианты, мы с недосыпу приняли самое неправильное решение – подбросить их с канистрой, которую дали гайцы до ближайшей заправки.

Муж взял канистру и садится в машину. Жена за ним, муж ей:

– Ты куда?

– С тобой! Я тебя не брошу!

Естественно, с ребенком на руках.

Через некоторое время мне пришло в голову:

– А чего вам возвращаться, давайте я вас в Нижний заброшу. Вам куда?

– Нам некуда….

У них сгорело всё.

Самое страшное, что в этом чистилище у них обоих сгорели родители…

У них не осталось ни кого из родственников.

Есть только в Москве кто-то и где-то на Дальнем Востоке.

Они не знают даже где.

Я предложил пристроить их в Семенове. У нас есть тут где.

И даже жилье недорого можно найти. И работу.

Они думали недолго.

– Нет. Везите нас до заправки – и все.

– А потом?

– Мы как-нибудь вернемся к машине.

– ЗАЧЕМ ОНА ВАМ!?

– Она нам жизнь спасла. Мы ее не бросим…

– Не переживайте, верну я вас обратно к машине…

Заправки как-то все не попадалось, Леха, как истинный пожарный храпел…

Мы потихоньку разговорились…

И тут они мне такое рассказали…

Я даже не сразу сообразил включить камеру. Она лежала у меня между сидений объективом назад…

Весь смысл я понял, только когда в третий раз просматривал запись…

Это ни показывать, ни рассказывать нельзя. Иначе просто рушится все наше представление о всей нашей стране и людях, о присосавшихся в ней к власти…

То, с чем мы все сталкивались до этого, то, что мы слышали от друзей, знакомых, источников, приближенных и сведущих, – об этом можно забыть.

Это так, снежная пыль на вершине айсберга…

Все нутро этих тварей становится видно, когда они начинают спасать свою шкуру…

Теперь я думаю, что делать с этой записью, как опубликовать, чтобы и себя не подставить и людей...

Если не придумаю, сотру на хрен…

Я отдал им свой новый спальник, одеяло, постельное белье, запасную одежду и резервный запас еды, медикаментов и прочей фигни, которая у меня с собой всегда в машине, ну и сколько мог денег…

Спросил:

– Куда вы теперь?

– Не знаем, куда глаза глядят…

К Борчихе мы подъехали где-то с боку, по грейдеру. Через какие-то дачи. Точнее, через то, что раньше было дачами. Даже в полутьме сразу стало понятно, что мы в прифронтовой зоне.

Томболес и Нижняя Верея в том же состоянии. Полдеревни есть. Полдеревни нет.

Светало...

В Томболесе нас тормознули зачуханные, полуживые менты, спросили, куда мы едем, сказал – в Стрелку, везем друзьям воду и продукты... Попросили быть осторожнее, и сказали, что раньше шести утра обратно не пустят. Ну а нам и не надо.

Мент нас предупредил, что после Томболеса надо одевать повязки, иначе задохнетесь.

Мы попытались смастерить их из того, что под руку попалось, даже водой смочить, но у нас мало чего путного получилось, дышать через них не представлялось возможным. Ну и хрен с ними. Поедем так.

Где-то на подъезде к Стрелке опять «посусанили», но тем не менее вышли прямо на указанную точку. Нас там ждали с распростертыми руками.

Мы взяли в плен генерала, и он выделил нам технику

Где-то в самой жопе, на краю мира Нижегородской области, до Рязанской – 5 км, а Владимирская – через речку, живут два классных парня – Кирилл и Антон. Шестые сутки они не спят в деревне из 20-ти домов, в непосредственной близости от которой ползет неслышно к ним пожар. Они перепахали своими тракторами все, что можно было в округе перекопать, пытали как могли пожарных, стоящих в соседней деревне, чтобы помогли техникой... Но им выключили электричество, сказали, вас никто не будет спасать, валите отсюда.

Русские не сдаются. Просто так.

Мы пришли к ним на помощь, с желанием выкорчевать весь лес вокруг деревни и перетаскать всю воду из соседней речки... Физическая наша помощь так и не понадобилась, скорее, возымела действие моральная и гуманитарная... Парни воспрянули духом, плюс к тому же кто-то из наших «взял в плен» генерала, он посмотрел на нас, понял, что мы так не сдадимся, и спасать придется не двух человек, а двадцать, и... выделил технику.

Поразили две вещи:

1. Полное распи*ство, некомпетентности и трусость со стороны властей и лижущих им жопу.

2. Самоотверженность, профессионализм и хладнокровие рядовых пожарных.

Я видел, как они там работают. Четко, слаженно, ни одного лишнего слова, ни одного лишнего движения. Все четко, отработано и молниеносно.

Напоследок и мы попытались потушить пожар.

Мое резюме. Мы не умеем тушить пожары. Надо срочно учиться. Наши действия были малоэффективны, и бесполезны... Извиняюсь, никого обидеть не хотел, но это факт. Тушить лесной пожар надо уметь. Даже полк солдат сапогами его не затопчет.

Бывают «закрытые» пожары и «открытые» – для телекамеры

Всем уже известно, что лесные пожары бывают двух типов – верховые и низовые. Такие типы отражают принцип распространения и поведение огня. Но есть, оказывается, и такие типы лесных пожаров, которые отражают принципы и поведение чиновников и всего госаппарата.

Например, бывают «открытые» (или телевизионные) пожары — туда привозят журналистов; такие пожары попадают в сводки и показательно тушатся. А бывают «закрытые» – здесь все наоборот. О том, что горит, знают только власти, но возможности ликвидировать огонь нет. Нет здесь и пожарных, нет техники и МЧС – вся эта роскошь предназначена для борьбы с «открытым». Приходится ждать… Чем дальше пожар от населенного пункта, тем дольше он будет ждать, пока его «откроют». Иногда, впрочем, дождь оказывается быстрее.

В понедельник своего официального «открытия» дождался и пожар между деревнями Дядькино и Воскресенское в Ногинском районе Московской области. На участок в 7 гектаров стянули технику – пару пожарных ЗИЛов и шесть дорожных поливалок. Приехали глава района, начальник районного МЧС, глава сельсовета, пара шишек из правительства области. Привезли съемочные группы центральных каналов…

До этого почти неделю лес и торфяники здесь тушили пять мужиков из Ногинского лесхоза на уазиковской «буханке»… Все в измазанных спецовках, с какими-то нелепыми панамками вместо шлемов. Сами поставили помпу на озере в двух километрах отсюда. Тянули шланг. И в общем-то справлялись. На самом пике огонь тут был в пятницу-субботу, к воскресенью мужики окончательно его сбили (тлеют сейчас только торфяники на глубине 5–7 метров, испуская на поверхность дым. Правда, если не делать «заливку» участка, огонь снова поднимается наверх). Затем приехали эмчээс, военные и пр. Старую помпу убрали, поставили точно такую же, но свою. Все снималось на камеры. Та еще была помпа.

– Ценой неимоверных усилий пожарных от огня сегодня удалось спасти деревни Воскресенское и Дядькино, что в Ногинском районе, – говорит в камеру репортер НТВ".

Обидно, если Громов и Шойгу уйдут безнаказанными

Погорельцы встретили нас воодушевлено, были очень благодарны за вещи и помощь, но сквозь благодарности были видны уставшие и замученные взгляды людей, изнеможенные событиями последних дней. В селе Моховое сгорело почти все – 12 одноэтажных домов, три двухэтажных многоквартирных кирпичных дома, квартиры в многоэтажках. Без дома осталось более 130 человек. Семь человек погибло. Шойгу и МЧС не видно нигде, сегодня даже удивило его заявление о том, что пожар в Подмосковье будут тушить круглосуточно, а что же вы ждали-то столько времени?

Жалко людей, но еще большее негодование вызывает то, что никаких действий со стороны Громова нет, как и со стороны Шойгу. Обидно, если после всего произошедшего в области эти люди уйдут безнаказанными, место им в тюрьме.

Власть забыла, что солдат и пожарных надо кормить

Людям нечем питаться, нет воды и еды, не спят сутками, стоя на страже и тушении огня. На огурцах с помидорами долго не протянешь. В деревне Сноведь на помощь по тушению пожаров прислали 40 солдат-срочников и пожарный расчет МЧС. Но военное руководство и власть забыли, что их нужно кормить и поить. Питание и вода не подвозятся. Местные жители, которым и так нечего есть, кормят солдат и работников МЧС чем бог послал. Хорошо, нашелся добрый человек, который за свой счет организовал полевую кухню, в том числе и для местных жителей, и привез на свой страх и риск из города (дороги завалены сожженными деревьями, и лес периодически горит) личный генератор, крупу, тушенку, хлеб… Медикаментов тоже не привозят. У людей ожоги и травмы… "Спасаемые" сами скидываются на горючее, ищут канистры и гонят на легковушках за бензином и солярой для тракторов и бульдозеров!

Власти беспомощны и бесполезны... Москвичи сами организуют сбор вещей и продовольствия, на свои деньги закупают и ищут спонсоров, а потом развозят на своих машинах нуждающимся... Нонсенс!

Какая власть – таков и воздух…

Поверо

постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-390554.html

версiя для друку

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2010-08-18 19:10:56 ]
18.08.2010 _ Марко Олівенський
Коли ж ви думаєте?


У розвинених країнах існує коло 300 інтелектуальних особистостей. Російські націоналісти називають їх світовим урядом, який керує глобальною економікою. Головне завдання клубу - збереження вузького кола розвинених країн...

Одного разу пізно ввечері всесвітньо відомий британський фізик Ернест Резерфорд йшов коридором лабораторії, яку він очолював.

З-під дверей кімнати його аспірантки пробивалося світло. "Що ви тут робите о такій порі?" - запитав він. "Працюю, професоре", - гордо відповіла аспірантка. "Люба моя, а коли ж ви думаєте?".

Цей факт в історії не поодинокий. Інтелектуали думають цілодобово, навіть уві сні. Так, Альберт Ейнштейн більшу частину шляху створення класичної теорії відносності пройшов під час свого відпочинку та грі на скрипці.

У 1960 роках радянська письменниця Маріетта Шагінян побувала на італійському автозаводі "Фіат". Її вразило, що у кімнаті конструкторів у робочий час дехто з працівників спав у кріслі.

Шагінян спитала: "Як це ви дозволяєте їм спати в робочий час?" На що отримала відповідь: "Хай сплять. Вони і під час сну думають, а це для нас важливіше формальної практики роботи тільки в робочий час".

Людина думає. Це важка праця, результати якої відразу не побачиш. Її сутність у радянські часи розуміли далеко не всі, та й зараз це розуміє не кожен керівник.

Державний діяч повинен вміти думати. Для нього ідеальною має бути гармонія сили та мудрості, в основі якої - вміння думати. Однак це буває рідко. Частіше короткотермінове майбутнє належить сильним, але не мудрим.

Якось Сократ зауважив: "Філософи повинні бути можновладцями, а можновладці - філософами". Для сили потрібна мудрість: досвід та вміння думати.

Сталін мав силу волі та силу влади, але не був мудрим, бо не вмів діалектично мислити. Вся його політична і державна діяльність - це переспів праць Леніна і Троцького, з яким він боровся за владу.

Філософію сили Сталін освоїв під час дореволюційної експропріації коштів багатіїв. Ця філософія почала руйнуватися одразу ж після смерті Сталіна.

Невміння думати, намагання застосувати силу до громадських організацій, преси та окремих осіб характерні і для нинішніх можновладців України. За інерцією своїх давніх звичок та посад вони і досі перебувають у тенетах сталінської філософії. Усе це негативно позначається на економіці України та українському народові.

Нинішня економіка трансформувалася під впливом сили наказу владної вертикалі, вона певним чином копіює викривлену філософію соціально-економічного розвитку СРСР. Це викривлення уже призвело до розпаду колишньої держави, воно ж, вірогідно, надалі буде призводити і до розпаду України.

Економічне зростання 2000-2002 років стало результатам інерції попереднього періоду, а не плодом діяльності тодішнього керівника уряду Віктора Ющенка. Він віддав адміністративні важелі управління економікою Юлії Тимошенко, чого вона так жадала. Саме тому це зростання припинилося досить швидко.

Невміння керівників думати і спонукати до цього найближчих помічників призвело до створення авторитарної системи влади і унеможливило розвиток економіки і науки у Росії, яка за останні десять років втратила потенціал розвитку.

Саме тому російське керівництво намагається компенсувати власні прорахунки об'єднанням свого збіднілого потенціалу з потенціалом деяких інтелектуально потужних українських галузей: літакобудування та енергетики.

Радіти з цього приводу не треба, бо економічний і науково-технічний стан України вельми хиткий. Більш того, він все більше відстає від потенціалу розвинених країн, які, як виявилося в останні роки, самі не встигають за нинішніми викликами ззовні.

У розвинених країнах існує коло 300 інтелектуальних особистостей. Російські націоналісти називають їх світовим урядом, який керує світовою економікою. Насправді це закритий клуб людей з потужним інтелектом. Цей клуб був створений у часи розвалу колоніальної Британської імперії під егідою Британської корони.

Головне завдання цього клубу - збереження вузького кола розвинених країн. Остання обставина стала зрозумілою ще на початку 20 століття, коли виявилося, що ресурсів Землі вистачить не всім. Саме тому випереджаючий економічний розвиток найбільш розвинених країн повинен був залишитися і в майбутньому.


Зрозуміти складність цього непростого світового процесу та передавати свої висновки урядам розвинених країн і було завданням 300 членів клубу. Зараз його членами є люди з потужним інтелектом з різних країн: банкіри, топ-менеджери, власники фірм, чиновники, науковці. Їх об'єднує вміння широко мислити.

Клуб-300 не структурований, ніхто нікому не видає завдань і не нав'язує свої погляди, кожен мислить незалежно. Однак сам факт періодичного обміну думками дає можливість всьому загалу клубу розуміти і формулювати тенденції розвитку світової економіки та шляхи обмеження кола розвинених країн.

Такий підхід має певні переваги, бо економіка вільного ринку розвивається за власними законами, які не дано порушувати нікому. У той же час подібна політика має і недоліки, які залежать від особливостей дій членів клубу.

По-перше, зосередившись на економічних і політичних питаннях, члени клубу проґавили зростаючу дію кліматичного фактора, пов'язані з ним подорожчання товарів і збільшення бюджетних витрат, що розхитує світову економіку.

По-друге, члени клубу недооцінили фактор негативного впливу зростаючої економіки Китаю на економіки розвинених країн та країн, що розвиваються.

По-третє, члени клубу не врахували намагання деяких ісламських країн очолити відродження Оттоманської імперії задля порушення нинішньої економічної рівноваги щодо авангардного місця розвинених країн у світовій економіці.

Це призводить до додаткових витрат останніх, зростання дефіциту бюджету та держборгу, а також роздмухує інфляцію, що теж шкодить глобальній економіці.

По-четверте, члени клубу не врахували принципових змін свідомості урядів ряду держав, які, публічно не заперечуючи гасел відкритої економіки, будували самодостатні національні економіки. Серед них - Китай, Ізраїль, Бразилія.

Можна стверджувати, що уряди цих країн думають про шляхи найліпшого розвитку своїх економік на засадах державності та самодостатності. Всі вони мають значні економічні успіхи та шанс колись увійти в коло розвинених держав.

З цих обставин випливають і деякі висновки для народу України. Люди мають зрозуміти, що економічний розвиток та добробут повинні бути самодостатніми.

Для цього треба проводити політику диверсифікації на засадах самодостатності економіки для унеможливлення впливу на неї коливань світової економіки. Влада повинна сприяти наукомісткому і виробничому малому бізнесу, застосувати стимули для перетікання вільних коштів у важливі для держави і громадян галузі.

Народ має зрозуміти, що без його впливу на владу змін в країні не буде. Саме тому політичним партіям та громадським організаціям треба ініціювати референдум щодо конституційної зміни граничного терміну перебування на посаді президента країни до чотирьох років, парламенту і місцевої влади - до трьох років.

Рахунковій палаті при Верховній раді слід надати статус головного контролера країни з правом ревізувати дії президента, уряду та парламенту. Палата повинна вибиратися народом прямим голосуванням. У низці країн такий орган існує.

Чекати ще двадцять років, щоб помер останній раб, а Україна перетворилася на пустелю, на кшталт тієї, якою Мойсей водив свій народ, вже нема ні часу, ні сенсу.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Майстерень Адміністрація (Л.П./М.К.) [ 2010-09-22 20:16:26 ]
Новий режим України: Перші 200 днів

Інґо Петц, openDemocracy (Велика Британія) // 15:26 22-09-2010


Україні судилося жити або в першому, або в третьому світі. А «нейтрального» шляху немає – каже публіцист Микола Рябчук. В інтерв’ю британському інтернет-порталові openDemocracy він запевняє, що «гомо совєтікус» поволі відмирає. В українців є шанс на ще одну революцію, бо вони вже мають досвід громадянської поведінки. Тільки от важливо його не змарнувати й не тішити себе ілюзіями про міфічну східнослов’янську спільність та життєздатність керованої демократії.

Микола Рябчук – один із провідних інтелектуалів України. В інтерв’ю Інґо Петцу він окреслює свої погляди на поразку Помаранчевої революції та ранній етап президентства Януковича.

Інґо Петц: Пане Рябчук, що Ви можете сказати про Януковича як про президента?

Микола Рябчук: Він не відступає від пострадянської традиції грати з правилами, а не за ними. Утім, від попередників його відрізняє те, що його «блакитна» коаліція – набагато більш об’єднана та безпринципна, ніж була «помаранчева» коаліція. Нова команда намагається поширити на всю Україну систему, яку ці люди колись встановили в Донецькій області. Вони відчайдушно монополізують усю владу та знищують будь-який плюралізм, чи то політичний, економічний, чи навіть релігійний, культурний та мовний. Навряд чи вони доб’ються свого, але напруження зростатиме, й може спалахнути насильство, ба навіть кровопролиття. Мені б хотілося наголосити, що нова команда значно безпринципніша («мета виправдовує засоби») та авторитарніша («хто сильніший, той і правий») навіть за команду Кучми.

Звучить дуже різко. Отже, Україна знову втратила демократію та західні цінності? Чи скинуть українці Януковича, коли їм обридне його пост-пострадянська політика?

Західні цінності хай і не цілковито втрачені, але під дуже серйозною загрозою. Українське суспільство так само розчарувалося в хаотичній демократії Ющенка, як росіяни в марному плюралізмові Єльцина. Вони прагнуть «сильної руки», і в першу чергу це означає, що їм обридли недієздатні інституції, а шалено хочеться закону й порядку. Та як свідчать опитування громадської думки, українці значно менше за росіян готові жертвувати своїми громадянськими свободами чи обмежувати їх заради обіцянки процвітання. Це можна пояснити відмінностями історії. Я маю на увазі не лише західну частину України, яка до Другої світової війни не належала до Росії чи Радянського Союзу. Я маю на увазі й центр, що історично був частиною Речі Посполитої і повністю увійшов до складу Російської імперії лише наприкінці XVIII століття.

Однак таке ставлення можна пояснити й структурними причинами. У Росії авторитаризм має значну підтримку громадськості через те, що його пов’язують з імперією, амбіціями великої держави, з традиційним, глибоко вкоріненим антизахідництвом та шовінізмом. В Україні він може видатися привабливим лише невеликій радянофільській чи русофільській частині суспільства. Але навіть такі люди розуміють, що це буде явно неприйнятно для іншої, українофільської частини суспільства. А нікому не хочеться тут конфліктів. Отож українці дуже обережні в тому, що стосується будь-якого націоналізму, оскільки в розділеній країні він може вибухнути.

Власне кажучи, Ющенко програв не через те, що був націоналістом, а тому що його сприймали й зображували як націоналіста. І цього виявилося достатньо. Отже, навіть коли в Україні хтось захотів би сформувати міцну авторитарну більшість, вона неодмінно розкололася б від одного простого питання: «Якою повинна бути ця “сильна рука” – українською чи російською, україномовною чи російськомовною, “туземною” чи “креольською”?» До того ж, зауважте, є й сильна група – хоч і не більшість, але сильна продемократична меншість, – яка відкидає будь-який авторитаризм, російський чи український. Тому в разі загрози авторитаризму ця меншість знайде собі випадкових союзників в авторитарному таборі – у тій частині табору, яка відкидає не будь-який, а конкретно етнокультурний підвид авторитаризму.

Певна річ, розділеним є не лише українське суспільство, а й українська еліта. Справжня загроза в тому, що Янукович із командою просто не розуміють підступності політичних питань в Україні та складної ролі її численних ідентичностей. Янукович та його прибічники в основному родом із Донбасу – найбільш русифікованого та радянізованого регіону, де ці люди завжди правили у практично тоталітарному, бандитському стилі. Можливо, вони тішать себе ілюзіями, що вся Україна – більш-менш як Донбас. Можливо, вони також відчувають сильну спокусу поширити на всю країну ці самі методи, що виявилися такими ефективними.

Поки що західні уряди мовчазно прийняли парламентський переворот – можливо, через розчарованість політичною нестабільністю, міжусобними війнами між президентом та прем’єр-міністром і постійними безрезультатними виборами. Виглядає так, ніби вони дали Януковичу карт-бланш на майбутні реформи, який його команда може помилково сприйняти за ліцензію на майбутні порушення закону та урізання громадянських свобод. У цілому не думаю, що демократію в Україні буде успішно знищено, як у Росії чи Білорусі. Але боюся, що Янукович та його посіпаки спробують це зробити – і ціна опору буде дуже високою.

Вас як «фаната» Помаранчевої революції, мабуть, украй засмутила перемога Януковича на виборах.

Так, звісно, це гірка пілюля. Але не зовсім несподівана. Янукович не переміг по-справжньому: він отримав менш ніж 50% голосів, що кількісно на 400 тисяч менше, ніж у 2004 році. Але однозначно програли «помаранчеві» лідери. Вони повністю заслужили поразку і, власне, зробили все можливе для полегшення повернення Януковича.

Як до нього ставляться україномовні інтелектуали? Чи якось змінилася думка про нього?

Власне, не лише україномовні інтелектуали. Усі інтелектуали ставляться до нього скептично. Це стає зрозуміло, зокрема, з коментарів Михайла Белецького (російською). Він поборник російської мови і заповзятий критик політики «українізації» Ющенка, але нова влада йому теж не надто подобається. Янукович – груба, некультурна, автократична людина, з дуже обмеженим, провінційним світоглядом і практично без будь-якого стратегічного бачення своєї країни. Його перші кроки виправдали наші найгірші побоювання.

По-перше, він та його команда абсолютно нехтують законом та зухвало ігнорують Конституцію задля політичної вигоди. Досить сказати, що вони на невизначений час відклали місцеві вибори, які мали відбутись у травні, – і це попри те, що Конституція не містить положень на такий випадок. Вони створили парламентську коаліцію та сформували уряд абсолютно неконституційним чином, здійснивши певного роду парламентський переворот. (У 2008 році Конституційний Суд проголосив такий спосіб формування коаліції неконституційним. Тепер же судді прийняли протилежне рішення – подейкують, завдяки великим хабарам та залякуванню).

По-друге, Янукович та його команда провадять мстиву, конфронтаційну лінію політики, яка поглиблює розходження всередині країни. Один з його міністрів, міністр освіти пан Табачник, виголосив чимало надзвичайно українофобських заяв. Він за них так і не вибачився, пояснивши, що його політичні погляди ніяк не пов’язані з професійною діяльністю в міністерстві. Пан Могильов, міністр внутрішніх справ, заявив, що Сталін мав рацію, коли депортував усіх кримських татар до Сибіру, тому що вони були колабораціоністами. Російська/російськомовна команда Януковича страждає на ксенофобію й навряд чи принесе країні міжетнічну злагоду та гармонію.

І по-третє, на адресу більшості членів його нової команди в різний час лунали серйозні звинувачення в корупції. Є вагомі підстави вважати, що їхні вміння та воля до реформ істотно поступаються апетитові до грабунку економіки.

На Заході багато хто вважає, що перемога Януковича означила поразку Помаранчевої революції. Це правда?

І так, і ні. Помаранчева революція зазнала поразки в 2005 році, коли «помаранчеві» лідери відмовилися реформувати інституції, а суспільство не змогло змусити їх виконати обіцянки. Подальші події – це просто передсмертна агонія революції, і результатом цієї агонії стало повернення Януковича. Водночас спадщина революції – значно глибша й триваліша. Це помітно з появи в Україні громадянського суспільства: воно ще не дозріло, щоб фундаментально змінити систему, але досить сильне, аби опиратися авторитарному тискові та відстоювати основні громадянські права й свободи мирним, ненасильницьким шляхом. Якщо вірити в теорію залежності від попереднього розвитку, то можна стверджувати, що революція зазнала поразки через те, що в минулому в нас було дуже мало досвіду в конституціоналізмі та демократії і надто багато беззаконня та автократії. Але можна стверджувати й те, що наступного разу на українців чекає успіх, бо тепер у їхньому минулому є важливий, хоч і нетривалий досвід громадянської поведінки, взаємної довіри та солідарності під час революції.

Схоже, ментальність «гомо совєтікус» (авторитарна і т. д.) усе ще панує в політичній культурі України. Чи скоро вже зникне цей вид? Чи є молодше покоління політиків, які дозволяють сподіватися на демократичний розвиток України?

Я вважаю, що «гомо совєтікус» поступово зникає. Це доводять і соціологічні опитування: люди стають дедалі впевненішими, менше розраховують на опіку й проявляють більше ініціативи. Однак не зникла проблема низького суспільного капіталу, а також проблема «східноєвропейської політичної культури», як називає її Дьйордь Шьопфлін. У цьому плані Україна (можливо, за винятком західної, греко-католицької частини) не дуже відрізняється від балканських країн, які належать до того самого цивілізаційного середовища Східного Християнства. Якщо поглянути на нашу внутрішньополітичну боротьбу з цієї точки зору, то відмінність між Ющенком–Тимошенко з одного боку та Іліеску–Бесеску чи ще якихось поганих східноєвропейських політиків з другого – не така вже й велика. Відразливе суперництво всередині «помаранчевого» табору не надто різнилося від політичного суперництва в інших посткомуністичних країнах. Проте головна відмінність полягала в тому, що у всіх цих країнах не було «третьої сили», ґрунтовно представленої в Україні антинаціональними, антиєвропейськими Партією регіонів та комуністами. Це означає й те, що у всіх цих країнах Росія не змогла нашкодити основним кандидатам так ефективно, як в Україні.

Мені здається, що і українська еліта, і суспільство загалом стомилися від усього цього беззаконня та інституційної недієздатності. Те, як народ проголосував за Тігіпка та Яценюка, які посіли третє й четверте місяця в першому турі останніх виборів, значною мірою свідчить про потребу суспільства у (відносно) нових обличчях і, що ще важливіше, у політиках, що позиціюють себе менш ідеологічно – «прагматиками» й «технократами». (2004 року Ющенко переміг на виборах завдяки популярному іміджеві, який згодом зруйнувала його приголомшлива безпорадність). Але головна проблема в тому, як змінити правила гри без зовнішнього арбітра – те, що вчені називають «залученням третьої сторони». Невдоволення громадськості замало. Згадайте фінальну сцену «Скажених псів» Тарантіно. Три гангстери наставляють один на одного зброю, й ніхто не хоче першим її опускати, бо може першим і померти. На Балканах ЄС і НАТО зіграли роль зовнішнього арбітра зі ще більшим пістолетом. І це допомогло змінити парадигму.

Тому знайти вихід буде складно. Але я вірю, що якщо в українців знайдеться добра воля, злагода і критична маса для змін, ЄС допоможе. Ми (маю на увазі Україну та ЄС) одразу ж після Помаранчевої революції цей шанс втратили, але сподіваюся, що не втратимо наступного. Нам просто потрібно добре попрацювати, щоби шанс знову з’явився.

Як щодо культурного бачення майбутнього України? Стати частиною ЄС? Заходу? Чи віднайти власний шлях, канал зв’язку між Заходом і Сходом?

Я не вірю ні в який «третій шлях», «канали», «мости», «нейтралітет». Чи ще якусь пустопорожню риторику, що в кращому випадку наївна, а в гіршому – лицемірна й на руку геополітичним махінаціям Кремля. Росіяни можуть обманювати себе «третім шляхом», допоки мають нафту і газ – але Україна собі цього дозволити не може. Або ми зробимо неймовірне зусилля, щоб приєднатися до країн «першого світу», «золотого мільярда», центру світової економіки (за визначенням Валлерштайна), або залишимося на цій периферії (чи, як Китай або Росія, на напівпериферії). Україну третій шлях приведе прямо в «третій світ». Мені б хотілося, щоб наші політики чітко це казали, а не загравали з провальними ідеями. Українці розділені у своїй орієнтованості на Захід і Росію (або ж, якщо точніше, міфічну східнослов’янську/православну «умму»). Однак цей вибір стосується не лише політики, геополітики чи навіть ідентичності. Справа у цінностях, рівневі та способові життя, захищеному та благочинному майбутньому. Це потрібно чітко сказати. Розходження між українцями не означають, що ми мусимо уникати чіткого вибору. Це лише означає, що в нас мають бути кращі пояснення, ми повинні наполегливіше працювати й, можливо, спокійніше та обережніше рухатися.

У Білорусі, наприклад, багато хто каже: «Дякувати Богу, ми живемо не в такій хаотичній, корумпованій, бандитській державі, як Україна». Що Ви на це скажете?

Якщо білорусам чи росіянам подобається їхня ідея щастя, то я не намагатимуся переконати їх, що вони неправі. Особисто я не думаю, що їхні країни є менш корумпованими. Просто завдяки неофіційній цензурі інформації про корупцію менше. А контроль над корупцією, який провадять їхні авторитарні правителі, – більш централізований та ієрархічний. Тому, якщо хочете почути від мене відповідь, я скажу: у них президент є хрещеним батьком єдиної мафії. А в нас поки що (доки Янукович не ввів в Україні білоруську систему), співіснують чимало конкурентних мафій, завдяки чому в країні виникає певного роду плюралізм. Це не демократія, але вона може виникнути з цього плюралізму – як це відбулося в Західній Європі після Середньовіччя. Нехай Україна хаотичніша, але вона має шанс на прорив. А вони ні. Мені подобається порівняння Боріса Нємцова, який назвав українську політику притулком для божевільних, а російську – цвинтарем: «Теоретично, в притулку для божевільних можна вилікуватися. На цвинтарі ж – ні».

Інго Петц – вільнонайманий журналіст із Німеччини.

Оригінал ілюстрації: http://media.photobucket.com/image/recent/LunaBebop/revolution.jpg, автор LenaBebop.

Оригiнал матерiалу:
http://www.opendemocracy.net/od-russia/ukraines-new-regime-first-…

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Комаров (Л.П./Л.П.) [ 2010-09-23 11:35:49 ]
Хочеться дізнатися як ЄС може допомогти Україні? В чому саме? І з якої радості? В черговий раз радий почути, що в усьому винуватий Ющенко і що живе-існує еліта. З новим епітетом. На цей раз справжня.

1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20    Переглянути все