Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Потьомкін (1937)



Інша поезія ⁄ Переглянути все відразу

  •   Свята справа
    Раббі Меїр так умів зачарувати словом,
    Що дехто навіть забував про переддень Суботи.
  •   Лот
    Схуд і змарнів Лот...
    Очі - два провалля чорні.
  •   Ворота Никанора
    Не був єрусалимцем Никанор.
    Мешкав в Александрії.
  •   З голосу Езопа
    Старий кабан ікла гострив
    Об стовбур товстелезний дуба.
  •   Йона ( з добірки "Біблійні імена, та не біблійні долі")
    «Ти плачеш, Йоно? І за чим?
    За цим кущем, який ти не садив?»
  •   Амос (з добірки "Біблійні імена, та не біблійні долі")
    «Ось і скінчився ще один день.
    Вівці в кошарі. Можна б і спочить самому,
  •   З голосу Езопа
    Ячмінь знайшов на стежці вовк.
    «Ну, що за глум?»-
  •   Краса й мудрість
    Був незугарний видом раббі Ієгошуа.
    Не втрималась якось імператорова донька й сказала:
  •   Муса
    А я готовий вчить арабську
    Заради Муси одного.
  •   A CHAT
    Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
    Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
  •   ***
    Не думай і ні в кого не питай,
    Скільки тобі ще жить судилось.
  •   Два серця
    Ти не Ліліт, що без душі .
    Непідвладна навіть Всевишньому.
  •   З добірки "У простоті, у щирості, у вірі"
    Зібралися у Львові цадики
    І гудить почали сучасну молодь:
  •   З голосу Езопа
    Гермес їхав возом, а на нім –
    Мішки з облудою, брехнею й помстою.
  •   Месія з України
    У віри кожної є свій Месія.
    Чекають християни другого пришестя.
  •   Чи варто зустрічатися без почуття?
    Опівночі неждано випав сніг.
    Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
  •   Юдей на польському престолі
    «Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
    «Негайно ж несіть до мого покою!»
  •   З голосу Езопа
    Пес чоловіка так покусав,
    Що рани ніяк не заживали.
  •   Рабі Салантер (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)
    Холера нещадно косить люд у Вільні.
    Молитвами й постами, напучують рабини,
  •   Раббі Агарон (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Якось раббі Агарон вів службу в синагозі Межереча.
    Звертаючись до Бога, тільки-но намірився сказати: «Царю!»,
  •   З голосу Езопа
    Чималу вівців отару
    Заганяв пастух в кошару.
  •   Уламки смальти із мозаїки життя
    * Неймовірно, що соловей співа не про кохання.
    * Як добре, що звірі й птахи не довіряють нам – пізнали б долю дерев, кущів і квітів. А їх же набагато менше...
  •   З голосу Езопа
    Гермес їхав возом, а на нім –
    Мішки з облудою, брехнею й помстою.
  •   ***
    Був ярмарок великий у Бердичеві.
    Раббі Леві ходив поміж рядами і дивувавсь,
  •   Лот
    «Які ж бо нісенітниці наснилися вам, тату.
    Мабуть, переборщили в пиятиці вчора.
  •   З голосу Езопа
    Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
    Музики два змагались. І ось у того,
  •   Обмін зі Всевишнім
    Під час молитви якось раббі Леві
    Звернувся до Всевишнього:
  •   З голосу Езопа
    Великий камінь лежав на висоті.
    Гілля дерев схилялося над ним,
  •   Творець ліків і див ( з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Спитали якось раббі Баруха ,
    Чому це Бога названо спочатку творцем ліків
  •   З голосу Езопа
    Безтурботний був той візник.
    Хоч їхав по грузькій дорозі,
  •   Оскерковий дім
    «На початку XX ст. над Гніздною стояв двоповерховий будинок пана Оскерка,
    навколо будинку чеськими садівниками було створено парк,
  •   Мудрець Шар Акба
    Мудрець Шар Акба відчув:
    Не сьогодні-завтра
  •   Ісус в Ірода Антипи
    Ірод Антипа (подумки):
    «Так ось який він.
  •   З голосу Езопа
    Виносили небіжчика із хати.
    Місцевий ескулап теж завітав тут.
  •   З голосу Езопа
    В храмі Юпітера молились два сусіди.
    Один – жаднюга був неабиякий.
  •   З голосу Езопа
    З літами недобачать стала бабуся.
    Ескулапа кличе й обіця:
  •   Езоп
    Багатий і давно уже не раб,
    Уславлений мудрістю повсюди,
  •   Ной (поміж рядками Аґади й Талмуда)
    Як захочеться дізнатись, відкіля взялись п’яниці,
    То не Лота пригадаймо,але праведного Ноя.
  •   Торг із Всевишнім
    Під час молитви якось раббі Леві
    Звернувся до Всевишнього:
  •   З Езопового голосу
    Дерево рубав побіля річки чоловік.
    І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
  •   Колискова для дружини
    Ти вже помолилась за онука й синів,
    щоб Господь благословив і оберіг їх,
  •   В який вам бік дивитися, Жінки?
    Обвішані турботами,
    як у радянську давнину
  •   Жириновський, Муха і Монтень
    Так гарно починався цей ранок.
    З Мережковським говорилося про Монтеня.
  •   Мойсеї
    Отак і бачу їх в помешканні просторім Відня[1].
  •   Охочим до чужих інтимів (за Талмудом)
    Квапилась курка в курятник увійти,
    За нею чимчикували два молодики –
  •   ***
    З деревами й травою, із гніздами та норами
    Був донедавна ліс мій любий.
  •   Вірність Господу Богу
    Коли мова заходить про Трійцю,
    то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
  •   Як обіцяльникам усіляким вірить (за Лессінгом)
    Розгнівавсь якось лев спочатку на худобу,
    А далі й на все живе в своєму царстві.
  •   Понадсвинське (за Лессінгом)
    Хто бачив бодай раз, як свиня їсть, надовго запам’ятає невситиме хрюкання.
    Недарма ж і про декого з людей кажуть: «Їсть, як свиня».
  •   Ісус в Ірода Антипи
    Ірод Антипа (подумки):
    «Так ось який він.
  •   Притчі царя Шломо (Соломона)
    *Початок мудрості – набудь мудрість і всім, що маєш, розвивай розум.
    4:7
  •   Зозуля
    «Скажіть, тату, як так сталось,
    Що зозуля в чужі гнізда підкидає яйця?
  •   Покута
    На старості багато в чому маю каятись.
    Почав з вини перед бездомними котами.
  •   ...І сходить кров'ю Україна...
    Над тобою, згорьована Вкраїно,
    навис не просто орел, а двоголовий.
  •   Псалом 83. Пісня. Псалом Асафа
    Боже, хай не буде в Тебе спокою.
    Не мовчи і не будь байдужезний, Боже,
  •   Дикобраз у Криму (з добірки "Перелицьований Езоп")
    Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
    На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
  •   ***
    «Благословен Ти, Господь Бог наший, цар Всесвіту,
    котрий наділив півня даром одрізняти день од ночі»
  •   ...Ані рядка не написав...
    Тоді з ними приходить Ісус до місцевості, званої Гефсиманія,
    І промовляє до учнів: «Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюсь отам
  •   Сміх
    Є сміх,
    коли за живіт беруться
  •   Езоп (перелицьовані байки)
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   ***
    (з Амні ібн Фариса Рейхані)
  •   Неприкаяний Каїн( з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    «І сказав Господь Каїнові:
    «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?
  •   За чверть од століття
    Михайлу НАЄНКУ,
    однокурснику, побратиму по освоєнню цілини,
  •   ***
    «Якже це так?- питають на роботі.-
    2:0 у Києві, а чом же в Парижі несусвітнє скоїлось?»
  •   Емілі Дікінсон
    Як не буде мене серед живих,
    Коли навідається вільшанка,
  •   «…Але змій був хитріший » (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    ...А заздрісні й ревниві ще в Раю були.
    І перший серед них – Змій.
  •   Наставники колишні й нинішні (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
    Раббі Самуїл бар Нахман казав:
    «Люди минулого вміли робити все досконало:
  •   Мистецтво і Життя
    Такого ще не було ярмарку оцьому:
    Покидали лотки й побігли ті,
  •   Спогади (з Езопа)
    (з Езопа)
    Бабуся, що замолоду в розкоші жила,
  •   Ісус в Ірода Антипи
    "І бог поклав клеймо на грудь Пілата,
    Життя, смерть, тіло й дух його прокляв
  •   Передчуття
    Кажуть, ластівка одна весни не робить.
    А якже бути тій пташині,
  •   Жаднюга й заздрісник (за Езопом)
    В храмі Юпітера молились два сусіди.
    Один – жаднюга був неабиякий.
  •   Уламки смальти із мозаїки життя (продовження)
    *Якщо за справами чужими ти наче гість в своїй родині, вважай, що втратив діток і дружину.
    *Не думай, що за нізащо Господь вручив Адамові і звірину, і птаство, аби вони йому служили. Ні, щоб і він, і ми, його нащадки, їх доглядали й ними дорожили.
  •   Їфтах
    Удруге я осиротів. Тепер вже по своїй вині.
    Першого разу мати підкинула мене
  •   Адажіо
    Не був відлюдником.
    Полюбляв збирать добірне товариство
  •   Раббі Нахман з Брацлава (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Велике горе в раббі Нахмана:
    Помер нежданно син – його відрада і надія.
  •   Чуже життя дано не для твоєї втіхи чи розваги (з Леонардо да Вінчі)
    Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
    Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
  •   Раббі Мордехай із Несхіжа (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Іще не був хасидом Мордехай
    Ще не здогадувавсь якої заживе він слави,
  •   Раббі Ісраель Салантер (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Холера нещадно косить люд у Вільні.
    Молитвами й постами, напучують рабини,
  •   Найсумирніші будуть вознесені (з Леонардо да Вінчі)
    Кавалок снігу бозна як приліпився на самісінькій вершині.
    Розглянувсь доокола і став роздумувать-гадать:
  •   Мінорити й купець (за Леонардо да Вінчі)
    Ченцям-міноритам їсти м’ясо у піст – заборона.
    Щоправда, у мандрах, якщо подадуть, то можна.
  •   Зеєв Вольф із Збаража (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Зібралися у Львові цадики
    І гудить почали сучасну молодь:
  •   Плата за коверзування
    Нащо мені женитися,
    Нащо жінку брати?
  •   Раббі Ісраель із Козниць (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Знаний у Козницях багатій і скупердяй
    Прийшов до раббі Ісраеля за порадою.
  •   Лимериха та Лимерівна
    Ой пила, пила та Лимериха на меду,
    Та й пропила та свою дочку молоду:
  •   Раббі Шнеур Залман із Ляд (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    У Петропавлівській фортеці
    Раббі Шнеур Залман вироку чекав.
  •   "Не зайду до твого двору..."
    Дівка в сінях стояла,
    На козака моргала:
  •   Якщо ти музика
    Вийди, Грицю, на улицю, і ти, Коваленку,
    Заграй мені у скрипочку стиха, помаленьку.
  •   Раббі Шломо (Готліб) із Карліна
    За польськими повстанцями гнались російські вояки.
    А як в Людмир зайшли, дав дві години генерал
  •   Стежина до щастя
    Ой не світи, місяченьку,
    Не світи нікому,
  •   Раббі Леві Їцхак з Бердичева (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)
    Не всі бердичівські юдеї набожні були.
    Траплялися й такі, що тільки й шукали нагоди,
  •   Раббі Зуся (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)
    Дивний був учень у Великого Магіда.
    Цурався тих, з ким вчився.
  •   Якщо це з любові
    «Як летіла пава, серед села впала,
    А краса-дівчина пояса в’язала»
  •   Чого варті теревені
    «Іде дівка по водицю, коромисло гнеться,
    А Микола на конику, як береза в’ється.
  •   Раббі Ар'є (Єгуда) Лейб (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    На другий день Песаха прийшов у гості
    До раббі Ар’є вчитель його синів.
  •   Раббі Агарон (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Якось раббі Агарон вів службу в синагозі Межереча.
    Звертаючись до Бога, тільки-но намірився сказати: «Царю!»,
  •   Чи варт іти за музику?..
    Я не піду за музику, бо сі бою єго крику,
    Бо музика ледащиця, цілий тиждень волочиться
  •   Раббі Єхієль Міхл ( з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)
    Покараний хасид якийсь за те був,
    Що осквернив Святу Суботу:
  •   ...Щоб за цяцьку не тримав у господі
    «Ой не буде, ой не буде вище глоду лобода,
    Ой не буде, ой не буде старше попа попадя!
  •   Раббі Кіцес (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Раббі Кіцес зібрався їхать в Святу Землю.
    Прийшов до Бешта попрощатись.
  •   Раббі Барух (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
    Спитали якось раббі Баруха ,
    Чому це Бога названо спочатку творцем ліків
  •   Лицемірство (з Езопа)
    Гналась за лисом зграя гончаків.
    І, певно ж, наздогнала б,
  •   Рабин Яаков Йосеф
    Такого рабин Яаков Йосеф досі не знав:
    Прийшов молитись, а синагога зачинена була.
  •   Принесла зима розплату
    "Чи не той то Омелько,
    Що жне жито хорошенько?
  •   Пінхас із Кореця
    «Нащо сидіть мені з убогими хасидами
    І слухать теревені якогось там магіда ?
  •   Як вода в криниці сягне по цямрину
    «Ой на горі два крамарі
    Копали криницю:
  •   Раббі Бер Дов
    З дитинства був книжником раббі Бер Дов .
    Рано пізнав Гмару й глибини Кабали.
  •   Аби знала , з ким стояти
    Зійшла зірка з підвечірка
    Та й впала додолу,
  •   Наріжний камінь
    В котрімсь містечку раннього ранку
    Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
  •   Зозуленька в гаю кукувала знову
    «Сива зозуленько, не літай раненько,
    Не літай раненько, не куй жалібненько!
  •   Доля
    "Над річкою, бережком,
    Ішов чумак з батіжком,
  •   Бешт
    Непосидючий Бешт.
    От і сьогодні він в дорозі.
  •   Тридцять шість
    І повернулися звідти ті Мужі, і пішли до Содому,
    а Аврагам усе ще стояв перед Господнім лицем
  •   Трунок для кохання
    Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
    А як мала чарувати, кликала до хати:
  •   ...Бо не хочу поговору
    "Дівка в сінях стояла,
    На козака моргала:
  •   Єрмак
    "Ко славе страстию дыша,
    В стране суровой и угрюмой,
  •   Сава Чалий
    "Гей, був в Січі старий козак, на прізвище Чалий,
    Вигодував сина Саву козакам на славу.
  •   Не для їсти пироги
    "Та й орав мужик край дороги.
    Гей, соб! Цабе, рябий, тпру! Край дороги.
  •   Слова щирі козака
    "Розпрягайте, хлопці, коні
    Та лягайте спочивать,
  •   Як орел та кінь змагались
    Ой у полі корчомочка,
    А в корчомці шинкарочка.
  •   "Порай мені, кохана, як тебе забути"
    "Сидить голуб на тополі, голубка на вишні.
    «Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?»
  •   Леся Українка "З листування"
    До М.П.Драгоманова
    27 жовтня 1892 р. Колодяжне
  •   На все своя воля
    "Журба ж мене з’їла, із ніг ізвалила!
    А я тобі, журбо, да й не подаюся,
  •   ...І кохайся тільки з вітром
    "Кучерява Катерина
    Чіплялася до Мартина:
  •   Прикипів козак до землі
    «Козаченьку, куди йдеш?
    Невже жалю не маєш?»
  •   Нагнув спомин долу голови старечі...
    Ой дідусю, дідусю, сивая борідка,
    Чом ти мене не любив, як була я дівка?
  •   Сагайдачний
    А позаду Сагайдачний ,
    Що проміняв жінку на тютюн та люльку,
  •   Невдаха-удашечка
    Ой невдахо-невдашечко, ти невдашная жена,
    Ти невдашная жена, ти сухотонько моя.
  •   Діва Бондарівна
    У містечку Богуславку, Каньовського пана,
    Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
  •   У келії тихій до третіх півнів
    Ой і зрада, карі очі, зрада:
    Чому в тебе, милий,
  •   Коли можна когось вчить (з Езопа)
    «Горе тай годі: «Ну, як ти ходиш?..
    Боком тільки чомусь...
  •   Запізнілі поради (з Езопа)
    Виносили небіжчика із хати.
    Місцевий ескулап теж завітав тут.
  •   Езоп у Дельфах
    Багатий і давно уже не раб,
    Уславлений мудрістю повсюди,
  •   Не схотів старий козак йти у Трахтемирів
    Летіла зозуля через сад куючи,
    Ой плакала дівчина, за старого йдучи.
  •   Та п'є Байда ...
    В Царіграді, на риночку,
    Та п’є Байда мед-горілочку
  •   Де тільки на словах всі рівні (з Езопа)
    Якось віслюк, лев і лис
    На полювання втрьох пішли.
  •   На інших звалюєм гріхи свої охоче (з Езопа)
    Голод і спрага світ за очі лиса погнали
    І привели нарешті в виноградник.
  •   Лікування чи пограбування (з Езопа)
    З літами недобачать стала бабуся.
    Ескулапа кличе й обіця:
  •   Прометеїв промах (з Езопа)
    Оповідають міфи греків,
    Начебто в минувшині далекій
  •   ДО жінок хто ласий (з Езопа)
    Дві коханки різновікі були в чоловіка.
    Сивий волос молоденька вночі було смика,
  •   Павич і журавель (з Езопа)
    Павич над журавлем глумивсь:
    «Ну, що за вдяганка у тебе?!
  •   Чим міряють талан
    Селюк не знав, що сталось в далеку давнину.
    Музики два змагались. І ось у того,
  •   Є диваки між нас (з Езопа)
    Був дивний той рибалка:
    Не про гачки й наживку,
  •   Найбільше зло в людини (з Езопа)
    Спитав раз хворий:
    «Скільки ще жить лишилося мені?»
  •   Здоров'я така ще цілина (з Езопа)
    Із драговини якось брудна жаба з’явилась.
    «Лікую всі хвороби!»- на світ весь заявила.
  •   Якщо не за своє берешся (з Езопа)
    На зборищі якомусь в лісі
    Мавпочка – цей невгамовний бісик
  •   Ніхто так не стає всесильним (з Езопа)
    Заговорили дерева навесні:
    «Царя вже люди, звірі й птахи мають,
  •   Аби напасника не довелось просити слізно (з Езопа)
    Перелітаючи із вишні на черешню,
    Невтомний соловейко з вечора й до рана
  •   Хто випадок узяв собі за норму (з Езопа)
    Солі мішок віз на собі віслюк.
    Річка попереду. Ввійшов у воду
  •   Хто в спілку із нерівнею вступає (з Езопа)
    Що сила й спритність не вічні.
    Старезний лев знав цю істину.
  •   Аби чиєюсь жертвою не стати (з Езопа)
    Такого ще не було на білім світі:
    Комар із левом надумав битись.
  •   Щоб вік з п'яничкою не вікувати (з Езопа)
    Настраждалась жінка з п’яничкою своїм.
    Не діяло: «Побив би тебе грім!»
  •   У кари Божої немає строку
    Надумав мудрагель присвоїть гроші,
    Що приятель хотів дати на сховок.
  •   Подяка від злого з природи (з Езопа)
    Узимку чоловік підняв гадюку.
    Поклав за пазуху й продовжив путь.
  •   Перш ніж встрявати в якусь справу (з Езопа)
    На журавлів, що нищили посів,
    Поставив сіті селянин.
  •   Про Гору та Мишеня (з Езопа)
    ПРО ГОРУ ТА МИШЕНЯ
  •   Якщо немає єдності (з Езопа)
    Сварки синів переростали в бійки.
    Ставало батькові і прикро, й гірко.
  •   Вовк та Віслюк
    Вовк бачив віслюка,
    Що мирно на лузі пасся,
  •   Як за дрібницю всерйоз б'ються (з Езопа)
    Днини спекотної віслюка найняв юнак.
    Попервах можна ще було в сідлі сидіти,
  •   Коли у правді не ростить дитину змалку (зЕзопа)
    Украв хлопчисько в школі до писання щось.
    «Розумний! Гарно робиш, синку!»- на те мати.
  •   Воли та Віз (з Езопа)
    Сопучи, поволі по курному шляхові
    Тягли воли важчезний віз.
  •   Вовк і Собака (з Езопа)
    Якоїсь ночі надибав вовк собачу буду.
    «Скажи-но, як тобі вдається ситим бути?-
  •   Ідеї та діла (з Езопа)
    Споконвіків кота бояться миші.
    «Як пострах цей змінити на щось інше?»,-
  •   ...Коли на дурневі розумний виїжджає (з Езопа)
    Лис якось у криницю впав.
    Од страху й холоду там потерпав
  •   Вовк у кошарі
    Лежить у сховку сіроман
    За кілька кроків од поживи,
  •   Лис у винограднику
    Голод і спрага світ за очі лиса погнали
    І привели нарешті в виноградник.
  •   Старих товаришів занедбувать не варто
    В печеру загнав отару пастух в негоду.
    Побачив диких кіз: «Так це ж нагода!
  •   Лис і Терен (з Езопа)
    «Нате я й лис, аби перехитрити дурнів»,-
    Подумав і раптово збочив,
  •   Перш ніж розмову починати (з Езопа)
    Як визволила миша з сіті лева,
    То з його жінкою відтоді подружилась.
  •   За-віщо?..
    Якби можна було зупинить сонце,
    то це треба було б зробить зараз.
  •   ...Коли слова безсилі й безглузді (зЕзопа)
    Рання весна і перший теплий день.
    «Ну, як тут просто берегом ходить,
  •   Вдова й Курка
    Бідна вдова тримала гарну курку
    І на сніданок яйце щоразу мала.
  •   Дві Жаби (з Езопа)
    Цілісіньке літо спекотно було.
    Із неба – хоча б там краплина.
  •   Заєць та Черепаха (з Езопа)
    Так уже ведеться на цім світі:
    З кого глузують, той і сам до глузів схильний.
  •   Як за добро злом віддають
    З криниці брав воду садівник.
    Песик крутився біля нього,
  •   Жадоба (з Езопа)
    Ні бідний, ні багатий був селюк:
    На продаж навіть щось одвозив.
  •   Віл та Комарик (з Езопа)
    На голову волові сів якось комарик
    Та й на всі заставки почав дзижчати.
  •   Кінь та Олень (з Езопа)
    Коли ще вільними блукали в лісі,
    Посварився кінь з оленем.
  •   Не сила й спритність, а витримка (з Езопа)
    Лис так заплутався у хащі,
    Що начебто потрапив в пастку.
  •   Віслюк та лошак (з Езопа)
    Віслюк із лошаком везли вантаж до міста,
    Але так повелося, що висловухий аж згинавсь,
  •   Над золотом не колінкують і не скніють (з Езопа)
    Щоб не тремтіть над збіжжям,
    Скупердяй продав його,
  •   Аби не вигнали з своєї хати (з Езопа)
    Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
    На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
  •   Лис і Громада (з Езопа)
    Пухнастий хвіст свій лис
    Змушений був залишити в капкані
  •   Про переваги
    Якось обабіч річки лев і селюк ішли.
    Щоб скоротить дорогу, розмову завели.
  •   Заміряєшся на краще, а вийде на гірше (з Езопа)
    Дві служниці молоді на горищі спали.
    До роботи їх будив посланець од пані.
  •   Якщо будеш слухать всіх (з Езопа)
    На ярмарок батько із сином віслюка ведуть.
    Міркують, скільки вторгувати вдасться.
  •   Дві сім'ядолі моєї долі
    Дві сім’ядолі моєї долі – сини мої,
    Усе частіш ви входите у сни...
  •   Найкраща оцінка (з Езопа)
    Меркурій якось захотів дізнатись,
    Чи ще шанують його люди.
  •   Не співають у неволі (з Езопа)
    Зморений, ліг чоловік у ліжко,
    Та не спромігсь заснуть одразу.
  •   Заграйте, Маестро Перельмане...
    Заграйте, Маестро Перельмане ,
    Щось із Сарасате .
  •   Cмерека й Морошка (з Езопа)
    Найвища у лісі та й струнка до того ж,
    Стала глузувати смерека з морошки.
  •   Закоханий Лев (з Езопа)
    Уподобав якось лев доньку лісникову
    І відтоді позабув, що то жить в спокої.
  •   Найперша з молитов
    Вот почему мы не просто молим Бога
    внять нашим призывам о помощи,
  •   Нема ганьби на світі гіршої (з Езопа)
    Потрапила раз куріпка хтозна як у сіті
    І блага мисливця її відпустити:
  •   Лев-сатрап і радники (з Езопа)
    Іще б з годину ліс додивляв би сни,
    Якби його не розбудило лев’яче ревіння.
  •   З учителя перетворившись на учня
    Колись, коли од рабі Нахмана я був далеко,
    Набагато далі, ніж Умань од Єрусалиму,
  •   Цап і Вовк
    Цап якось пасся над урвищем крутим.
    «Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
  •   Півень та Лис (з Езопа)
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   Розумні коні
    Які б дива не виробляли в цирку коні,
    Бачу пару гнідих з воєнного дитинства...
  •   Чванство (з Езопа)
    Якось уперше жабенята
    Побачили вола на лузі
  •   Орлиця та кішка, та свиня кирпата (з Езопа)
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
  •   Чи варта пісня життя
    Андрію Содоморі
  •   Надмірна певність (з Езопа)
    Жили собі в дружбі хазяям на втіху
    Півень та віслюк. Не відали лиха.
  •   Це гріх...
    Це гріх – не осміхнутись немовляті,
    Коли воно невтішно плаче,
  •   Постаріла кішка ( з Езопа)
    Постаріла кішка. Хазяїв нема.
    А голод триклятий вже кишки вийма.
  •   Школяр учив професора азам науки
    Що темперамент, а також талант потребують певною мірою дисципліни,
    з цим кожен легко погодиться. Але думка, що розум, який, природньо,
  •   Як все ж нас будні в'яжуть
    На вічну пам’ять
    Збігнєву Герберту,
  •   Не мертвими приходять в сни мої рідні
    Не мертвими приходять в сни мої рідні.
    « Якже рясно родять яблуні твої, –
  •   Слухаю Гріга
    По довгих блуканнях, по нетрях –
    Широка галява.
  •   Орфей з Бердичева
    По-літньому ще припікає сонце.
    По селах християни картоплі копають,
  •   Війни невигойні стигмати
    Війни невигойні стигмати.
    Печаль Арахна тче і тче.
  •   Якби літа, мов круглі дати
    Якби літа, мов круглі дати,
    Вряди-годи одвідували нас,
  •   ...А діти виростуть...
    ...А діти виростуть.
    От тільки б нам не старіть.
  •   А як роки візьмуть мене попідруки
    А як роки візьмуть мене попідруки
    І на Нево захочуть повести,
  •   Уламки смальти із мозаїки життя
    УЛАМКИ СМАЛЬТИ ІЗ МОЗАЇКИ ЖИТТЯ
  •   Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви
    А між тим годувальниця дум невсипущих –
    Ніч западає...
  •   Пісня, що генію відкрила Україну
    ПІСНЯ,
    ЩО ГЕНІЮ ВІДКРИЛА УКРАЇНУ
  •   Як по росяній траві йде дівча ( з Езопа)
    Як по росяній траві йде дівча.
    На голові несе глечик молока.
  •   Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі
    Залиш Господа, записаного на сторінках Старого й Нового Заповітів, собі.
    А я візьму того, про кого не написано жодного слова.

  • Інша поезія

    1. Свята справа

      Раббі Меїр так умів зачарувати словом,
      Що дехто навіть забував про переддень Суботи.
      Так сталося і з тою жінкою, що запізно прийшла додому.
      «Де це ти вешталась?»- гримнув чоловік.
      «Вибач, заслухалася проповіддю раббі…»
      «Щоб це було востаннє, піди і плюнь в нього.
      А доти – не переступай поріг мойого дому!»
      Хоч-не-хоч вернулась жінка до батьків.
      Минає тиждень, другий, соромиться вигнанка
      Зробити те, що їй звелів ревнивий чоловік.
      «Ходімо з нами,- радять сусідки.-
      Раббі допоможе вийти з цеї скрути!»
      З’явилися жінки, а раббі вже чека:
      «Чи вміє котрась із вас « заговорить» ячмінь?»
      «Іди!- підштовхують сусідки.-
      Трішки пошепчи і плюнь на хворе око».
      «Не годна я таке зробить!..»
      «А ти спробуй,- раббі напоумля.-
      А щоб було певніше, плюнь поспіль сім разів!»
      «Ну, якщо сам раббі просить…»
      Осміліла жінка і так зробила, як зуміла.
      «А тепер,- раббі радий,- вертайсь до чоловіка!»
      P.S.
      Усе те бачили учні раббі. Здивовані, питають:
      «Як може такий учений принижувать себе?»
      «Любі ,даю я вам урок: щоб злагода була в сім’ї,
      Сам Господь Бог вважає справу цю святою».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Лот
      Схуд і змарнів Лот...
      Очі - два провалля чорні.
      Жахались доньки і зникали,
      Щоб батько чогось не ненаврочив.
      «Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
      Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
      І, може, випросить прощення в Бога».
      По дорозі добирав слова,
      Щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
      Та лиш почав оповідать, як той сказав:
      «Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
      Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
      Та все ж вдалося спокутою смерть замінить.
      «Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
      «Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
      Це посохи, які лишили посланці од Бога.
      Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
      Щодня водою тільки з Йордану.
      І якщо приймуться і стануть деревами,
      То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
      Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
      Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
      Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
      Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
      «Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
      Облиш її. Не стануть деревами посохи.
      Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
      Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
      Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
      І вмить забудеш, що ти грішник...»
      «Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
      А посохи зазеленіли . Підросли
      І стали кедром, кипарисом і сосною.
      А як минуло сорок літ, сплелись в стовбур один,
      Такий що охопить його було не в змозі.
      Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»

      P.S.
      Легенда оповідає, що, як будували Храм, цар Соломон наказав зрубати дивовижне дерево і витесати з нього колони при вході в Свята Святих. Як не старалися майстри, але не вдалося. Кинули тоді дерево в долину, названу Лотовою.
      А через десять століть римляни наказали зробити з нього хрест, на якому розіп’ято Ісуса з Назарету.
      На місці, де Лот виростив незвичайне дерево, грузинськими монахами було побудовано собор і монастир, де начебто був і знаменитий поет Шота Руставелі.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Ворота Никанора
      Не був єрусалимцем Никанор.
      Мешкав в Александрії.
      Та як почув,що Храм мають зробить таким,
      Який той був за Соломона,
      Спродав усе своє добро
      А, може, й долучив пожертви друзів
      Та й заходився робить ворота з міді.
      Що блиском не поступалась золоту самому.
      І ось як все було готове,
      Разом з майстрами відправивсь морем в Юдею.
      І треба ж так, що неподалік Яфо,
      Де мали пристати мали, знялася буря.
      Велетенські хвилі готові були поглинуть судно.
      Матроси кидали за борт вантаж.
      Дійшла черга й до важчезних стулок.
      Як не благав Никанор не чіпать
      Дорогоцінний дар Єрусалиму,
      Одну із стулок було викинуто в море.
      А буря дедалі більше набирала силу
      »Другу стулку кидайте за борт!»-
      Капітан розпорядився ...
      «Разом зо мною!»- відказав Никанор
      І обома руками учепивсь за стулку.
      І сталось диво: буря раптово стихла.
      Судно благополучно дісталось гавані.
      Зійшов на берег Никанор. Мало не плаче:
      «З чим їхати в Єрусалим?»
      Вдивляється у водну далечінь:
      Може, хвилею приб’ється стулка?
      Не видно. Востаннє кида погляд на судно
      І щось мов різонуло око.
      Приглянувсь – до днища приліпилась
      Оплакувана ним стулка.

      P.S.
      На околиці Єрусалима археологи знайшли склеп, на якому було написано грецькою: «Кості Никанора, александрійця, який зробив ворота», а також арамейською мовою: «Никанор, александрієць».





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. З голосу Езопа
      Старий кабан ікла гострив
      Об стовбур товстелезний дуба.
      Лис молоденький раптом нагодивсь
      Й бере на глузи діда:
      «Нема мисливців, гончаків не чуть,
      А ви марнуєте таку чудову днину...»
      «Як станеш старшим,- кабан на те,-
      Та, може, й дещо розумнішим,
      То від мудріших будеш знать,
      Що небезпеку подолає той лиш,
      Хто повсякчас до неї був напоготові».

      P.S.
      Споконвіків відомо всім
      (За винятком лиш дурнів) –
      Запізно меч гострить тоді,
      Як вже заграли сурми.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Йона ( з добірки "Біблійні імена, та не біблійні долі")



      «Ти плачеш, Йоно? І за чим?
      За цим кущем, який ти не садив?»
      «Ні, не за цим, мій Боже».
      «А за чим же?»
      «Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
      Іще тоді, коли в китовім череві
      Три дні й три безсонні ночі
      Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене простив...»
      «І не радий, виходить, що Я помилував тоді?»
      «Тоді – так, а зараз – ні».
      «Але чому? Ти ж усе зробив, як Я казав...
      «Отож бо й є, що всі мої пророцтва
      Про кару неминучу для Ніневії
      Стали насправді пустослів’ям...
      За розпусту вона ж мала загинуть...
      Як колись Содом й Гомора...
      Аби не стати посміховиськом, я втік із міста.
      А повернусь в Єрусалим, і там візьмуть на глузи...
      Тож і лишилося одне лиш – вмерти.»
      «Здається, ти зразу ж не повірив,
      Що Я скарати маю Ніневію».
      «Яка ж од Тебе кара, коли Ти милосердий?!»
      «І ти в інший бік подавсь...
      І мало не потопив те судно,
      Що замість Ніневії повезло тебе в Фарсіс.
      Що тобі шторм, яким Я збурив море,
      Аби як слід провчити за непослух?..»
      «Але ж зізнавсь я морякам,
      Що через мене здійнявся шторм...
      І навіть попросив, щоб кинули у море».
      «Як сонного тебе знайшли у трюмі.
      Так що не корч з себе героя»
      «Але навіщо в Ніневію Ти знов послав?
      Щоб тільки осоромити по всіх усюдах?»
      «Ні, щоб показать, що і пророки – просто собі люди.
      Що й вони не всі, як Аврагам,
      Готові торгуватися зі Мною...»
      «Ти ж од тих міст лишив одну лиш пам’ять!»
      «А ти досадуєш, що ніневійці, налякані тобою,
      Взялись за розум і постились на знак того,
      Що з блудом покінчили?
      І те, що Я їх не скарав, ти називаєш милосердям?
      Подумай, чи ж варто карать за зло, що вже скінчилось?
      А ти затямився – карать та й годі!
      Аби лише збулось твоє пророцтво...
      Ні, Йоно, не годен ти буть пророком.
      І в пам’яті людей залишишся на віки вічні
      Таким, що думав лиш про себе.
      Немовби сам один на світі».



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Амос (з добірки "Біблійні імена, та не біблійні долі")
      Амос

      «Ось і скінчився ще один день.
      Вівці в кошарі. Можна б і спочить самому,
      Та щось не хочеться йти в хижу.
      Якось тривожно зорі миготять...
      Місяць мало не черкає гори...
      Незвична тиша над Текоа ...
      Щось має статись...»- пастух подумав,
      А з піднебесся донеслося:
      «Що бачиш, Амосе, у високості?»
      «Тебе я бачу, Боже!»
      «А ще?»
      «А ще - висок…»
      «Так ось, опущу його я на Ізраїль.
      На Яровама з мечем повстану.
      Отож, полиш свою отару і йди в Бейт-Ель .
      За рукотворними божками забули Мене там…»
      Хотів Всевишній саранчу наслати,
      Вогнем пройтись по грішній цій землі.
      «Змилуйся над дітьми Яакова,-
      Благав Амос.- Як після отакої кари
      Вони піднятися зуміють?»
      І Господь розкаявся у намірі Своїм.
      З пустелі прийшов пастух в Бейт-Ель.
      Високий, засмаглий стоїть пророк
      Посеред таких, як і сам він, бідаків
      І правдою, почутою від Бога, розпіка серця їх:
      «Горе тим, що лежать на пишних ложах
      І, ситі баранами з ваших отар,
      Намащені найкращими маслами,
      П’ють ваші вина і бренькають на гуслах,
      Удаючи, що грають, немов цар Давид.
      «Своєю силою ми добули багатство,
      Навіщо нам застарілі Мойсеєві закони!
      Всевишній обрав нас слугами Своїми!»-
      Хизуються вони, вклоняються Баалам і Астартам.
      Обраний народ...Не нагорода це, а труд -
      Буть світочем для всього світу світу...
      Та, збиті спантелику лжепророками,
      Як і верховоди ваші, вклоняєтесь божкам поганів...
      Отож, і підете із ними у вигнання.
      «Іди, провидце, відси!- просичало поруч.-
      В свою Юдею йди. Там їж свій хліб і пророкуй.
      Бейт-Ель –святилище і царський дім...»
      «Хто ти, недолугий блазню, що вказуєш мені?»
      «Амац’я. Священник царський».
      «Не пророк я і не син пророка, Амац’я.
      Пасу овець і обробляю сікомори.
      Всевишній послав сюди мене.
      А ти, хто став перечити Йому,
      По саму зав’язку дістанеш Божу кару:
      Діти твої поляжуть од меча,
      Дружина блудницею стане,
      А ти згниєш в землі нечистій».
      ...І повернувсь Амос в Текоа.
      Як і доти пас овець,.
      А вночі, попри втому
      Діставав пергамент і довіряв йому
      Все те, що чув колись од Бога.
      Першим серед усіх пророків.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. З голосу Езопа
      Ячмінь знайшов на стежці вовк.
      «Ну, що за глум?»-
      Знахідку він топче з горя.
      І раптом бачить –
      Кінь назустріч скаче.
      «Спинися, друже, на хвилину!
      Не здогадаєшся, яка в мене новина.
      Для тебе я зібрав і приберіг ячмінь.
      Хоч він згодився б і мені».
      «Ох ти ж крутій!.. М’ясо
      На думці в тебе: зириш ласо.
      Та ось оцим копитом
      Я так заюшу тобі в пику,
      Як кинутись наважишся на мене...
      Так що іди і вдовольняйсь ячменем».
      Р.S.
      Довіра може буть яка
      До того, хто лиш смерть плека?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Краса й мудрість

      Був незугарний видом раббі Ієгошуа.
      Не втрималась якось імператорова донька й сказала:
      «В посуді некрасивім мудрість».
      «Люба, в якому посуді ваше вино?»
      «В глинянім».
      «Якже так?-удав, що здивувавсь Ієгошуа.- Вино імператора – і в глинянім посуді...
      Себто, як у всіх?..»
      «А в чім же годилося б тримать вино?»
      «Негоже вам, уславленим і знаменитим, буть, як усі.
      Варто тримать його в золотих і срібних вазах».
      Розпорядилась донька імператора зробити, як порадив раббі.
      Минуло кілька днів... і вино скисло.
      «Хто наказав,- питає імператор,- перелить отак вино?»
      «Я. За порадою раббі»,- знітилась дівчина.
      «Як ти,- звернувся до Ієгошуа Адріан,-
      насміливсь таке порадить нерозумному дівчиську?»
      «Моя порада була тільки відповіддю на її подив щодо мудрості й мого виду».
      «А чи ж стрічаються насправді мудреці, гарні на вид?»- питає імператор.
      «Некрасиві вони були б іще мудріші»,- не забарився з відповіддю Ієгошуа.
      Не змирився імператор Адріан з поразкою і вирішив
      доконати раббі найдошкульнішим питанням:
      «Скажи мені, чи має світ володаря, котрий керує всім?»
      «Звісно,- не загаявсь з відповіддю Єгошуа.-
      Чи ж може бути світ сам по собі? Чи міг він виникнути випадково?»
      «І хто ж створив цей світ?»
      «Господь Бог, благословенно ім’я Його».
      «Якщо правда, що ти твердиш, чому ж він не являється людям?
      «Це неможливо. Творіння не в змозі споглядать Його».
      «Не вірю,- закричав Адріан.- Я вимагаю бачить Бога!»
      «Імператор не зможе Його бачить».
      «Наказую показать мені твого Господа Бога!
      І якщо не зможеш, весь світ дізнається, що брехуни юдеї!
      «Гаразд. Стрінемося завтра».
      Опівдні наступного літнього дня, коли сонце пече неймовірно,
      запропонував раббі імператору піднятися на дах.
      «Як поглянеш на сонце, всередині побачиш Господа Бога».
      «Це ж неможливо!»
      «Кажеш неможливо. А сонце – це ж тільки одне з численних слуг Господа Бога.
      Не тільки ти, одне з Його творінь, не в змозі бачити Всевишнього,
      сяянням Чиїм повниться весь Всесвіт».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Муса

      А я готовий вчить арабську
      Заради Муси одного.
      Хто такий Муса?
      Шкода, що ви його не знаєте.
      Ну, та нічого. Розкажу бодай побіжно.
      Може, пізнаєте його в Єрусалимі.
      Ні, не на вулиці серед гуляк,
      А тільки на роботі,
      Бо там неначе й народився.
      Що вміє? Легше назвати, що не вміє.
      Недарма ж самотужки будує вілу.
      «Хай дітки біля батька будуть»,-
      Дума про сімох своїх орлят.
      А ще арабську вчить я готовий,
      Бо ж не як ті, про кого кажуть:
      «Пройшла свиня й не рохнула»,
      Щоранку «СабАх ель нур!Кіф хАлак? »,-
      Від Муси незмінно чую.
      І вже відповідаю: «Аль хамдуліла ».
      За справами житейськими немає в нас
      Звичних розмов про віру та політику,
      Бо спірозмовників це не завжди єднає.
      Р.S.
      Я переповів Мусі, що написав про нього.
      Він усміхнувся і зазвичай пішов варити каву.
      У каві теж був майстром неабияким.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. A CHAT

      Пригадую невимушені наші кухонні бесіди, котрі сягали і найвищої політики.
      Немовби були ми поінформовані не згірше дипломатів..
      Кричали ми й перебивали один одного, але не сердився ніхто.
      До яких уже не пригадати півнів текли наші розмови на відстані приязні й думок...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***

      Не думай і ні в кого не питай,
      Скільки тобі ще жить судилось.
      День кожний ненаситно поглинай,
      Байдуже при силі чи безсилий.
      Якщо є що робить
      (Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем,
      Розводить квіти, садить дерева, марки збирать...),
      А часу, на превеликий жаль,- чортма,
      Не переймайся! Вважай, що ти закроєний на сто чи й більше.
      Тоді зробить усе неодмінно встигнеш.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Два серця

      Ти не Ліліт, що без душі .
      Непідвладна навіть Всевишньому.
      Тобі ж усе болить:
      Моя незграбність, клопоти синівські,чвари сусідські…
      Мовби з двома серцями народилась ти:
      Малесеньке для себе, для інших втричі більше.
      Отож,щоб я не робив усепереч клопотам твоїм,
      По-своєму ти будеш жить і творити.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. З добірки "У простоті, у щирості, у вірі"
      Зібралися у Львові цадики
      І гудить почали сучасну молодь:
      Мовляв, і одяг у неї надто короткий...
      І до бороди та пейсів неохоча...
      А там, дивись, і в синагогу не загониш.
      Якщо нічого не робить,
      То скоро розпуста ця
      Розвалить віри нашої основи.
      Ні, якомога швидше треба
      Знешкодити цю новоявлену заразу..
      Позбавить змоги звертатися в наш суд.
      Ні словом не обмовився лиш раббі Вольф .
      «А ти що скажеш?»- звернулися до мовчуна.
      «Невже ви й справді гадаєте,
      Що я люблю вас більше, аніж їх?»-
      Тільки й відповів їм раббі.
      Та й цього стачило, щоб припинилися розмови



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. З голосу Езопа
      Гермес їхав возом, а на нім –
      Мішки з облудою, брехнею й помстою.
      Хотів залишить він у тому краї,
      Що не злюбивсь йому бозна завіщо.
      Але зламалися колеса опівночі.
      Як чумаки, Гермес заліз під віз і захропів.
      У стомленого сон був такий,
      Що хоч стріляй з гармати,- не почує.
      Тож і не дивно, що злодії все те порозбирали.
      І хоч Гермес був начебто провидцем,
      Не спромігсь жодного мішка знайти.

      Р.S.
      Як лиха всі колись завезено до нас,
      То поховати їх настав напевне час.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Месія з України


      У віри кожної є свій Месія.
      Чекають християни другого пришестя.
      А от юдеям нічого чекать Месію,
      Бо він зробив те, на що Господь благословив.
      Тарасенко Василь Якимович – наймення того Месії.
      Лиш завдяки йому збулося те, про що Всевишній говорив:

      «Як звершувався ваший порятунок рукою плотською, і вожді ваші були людьми, котрі сьогодні тут, а завтра – в могилі, так і порятунок ваший був тимчасовим. Але в майбутньому Я порятую вас власною рукою, і як Я вічний, так і порятунок ваший буде вічним» (Мідраш Тегілім, 31-2).

      А сталося це так.
      В ООН все йшло до того, аби Ізраїлю не бути.
      Лишалися хвилини, щоб це збулося.
      І ось без згоди головуючого із криком
      «I want to state my point of you»
      На трибуну вискакує Тарасенко Василь.
      Не віда головуючий, що він такого натворив,
      Що представник України хоче про нього говорить,
      Як і не втямки пану Василю, чому не «point of view»
      (себто «точка зору) зірвалося із його вуст.
      Так, мабуть, звелів йому Господь.
      І поки головуючий бігав за вартою,
      Щоб урезонить самочинця, Тарасенко говорив і говорив...
      Як з’ясувалось врешті-решт, затягуючи час,
      Щоб перша, а не друга резолюція пройшла –
      Створення не одної, а двох держав уПалестині.
      З’явився голова Асамблеї з поліцейськими,
      Коли вже збіг належний час і, отже,
      Без голосування Ізраїль проголошено державою.
      ...Месія з України, Господом Богом посланий,
      Побував в Ізраїлі на його п’ятдесятилітті.
      «Ізраїль – це диво, перлина Ближнього Сходу,-
      Сказав колишній дипломат, зачудований країною».
      Оглядав перетворену на квітучий сад пустелю,
      А думав про те, якби це диво сталося й з Україною.

      P.S.
      Коли в Ізраїлі подейкують про прихід на віслюку Месії, я пригадую реакцію двох юдейських мудреців з давноминулого.
      Рабба казав: «Так, прийде, та краще б мені його не бачить». А раббі Йосеф висловивсь ще різкіше: «Прийде і я удостоюсь сидіти біля екскрементів його віслюка».
      Мені ж особисто подобається сказане Йохананом бен Закаєм: «Якщо в руці твоїй садженець, а тобі скажуть: "Ось Месія!" Спочатку посади садженець, а потім ступай стрічать Месію".
















      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Чи варто зустрічатися без почуття?

      Опівночі неждано випав сніг.
      Прокинувсь Ван Цзию і вже не міг заснути.
      Налив вина і з келихом тинявся по господі.
      І чи лапатий сніг, чи хміль
      Навіяли й передали вустам,
      З дитинства любі рядки Цзю Си:

      «До відлюдника в гори
      Я з посохом пішов»...

      «Стривай!.. А якже там мій приятель Аньдао?
      Відлюдником він оселивсь біля гори Яньшань.
      Одвідаю його, як це зробив колись Цзю Си».
      Сідає в човен опівнічник, і весла, начебто самі,
      Без будь-яких зусиль уже вкорочують дорогу.
      А, може, то рядки, немовби складені про нього?

      «Пустельною стежиною
      Деруся на вершину.
      Не видно жител у міжгір’ї.
      Наспів чарівний лютні
      Долинає з височіні.
      На північних схилах-
      Білосніжні хмари,
      На південних – кущі багряні.
      По яшмовій гальці
      Розсипала бризки ріка.
      Граються рибки,
      Злітають на мілині.
      Нащо сопілка й цитра
      В далекій путі?
      Чистіша й чарівніша
      Музика в краю оцім.
      Таких виконавців
      Не знайдеш на світі,
      Щоб, наче вітер,
      Пісню зажурну отак повели.
      На денці моєї чаші
      Лист хризантеми.
      Я весь в орхідеях,
      Що розквітають
      В гірськім безгомінні.
      О, якже хочеться
      Од суєти мирської втекти.
      І щонайдалі закинуть
      Лаштунки чиновні оці».

      Світало, коли Ван Цзию дістався до гори.
      Ось і печера. Підходить до дверей...
      Але не одчиняє, а повертається раптово в човен.
      «Ну, як там Аньдао?»-запитують, як вернувсь, сусіди.
      «Сказать по правді, що не знаю».
      «Якже так? Ти ж тільки повернувся відти...»
      «Бути був, а от стрічатися перехотілось.
      Бачте, податись в путь мені звеліло почуття.
      Та біля печери якось раптово зникло.
      А без почуття чи ж варто зустрічатись?»





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Юдей на польському престолі


      «Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
      «Негайно ж несіть до мого покою!»
      На ранок протверезивсь молодик.
      Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
      «Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
      « З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чули?»
      «А в Падуї, що поробляє ваша мосць?»
      «В університеті вчуся...Не подивуйте,
      Що сталося зо мною вчора. У карти грали ...
      Усе програв, що мав. Тож з горя так набрався,
      Що вже й не тямлю, як сюди потрапив...»
      «Ну, це півгоря. Ніщо воно перед моїм.
      Грошима поможу. А от мені хто допоможе?»
      «Скажіть. І якщо спроможен, допоможу за ласку!»
      «Бачиш, син мій пропав. Такий-бо здатний був,
      Посісти мав би моє місце... І раптом зник.
      Мені здається, у Литву чи Польщу подавсь.
      Кажуть, там, як ніде на світі, шанують талмудистів.
      А мій Шауль міг би за вчителя зійти...»
      «Слово гонору, не будь я Радзивіллом,
      Як не знайду його в своєму краї!»
      ***
      Може, так би й лишився Шауль учителем Талмуду,
      Якби не можновладні Радзивілли.
      Невдовзі прибулець з Падуї став своїм серед магнатів.
      Ще б пак: вдатний купець, збирач податків, власник млинів...
      Сам король Стефан Баторій не просто дізнавсь про нього,
      А й привілей дав на продаж вілецької солі...
      А це вже розмах світовий!..
      Багатів Шауль, щедро поповнював казну,
      Не забував і про Кагал.
      Король теж віддавав належне кмітливому юдею.
      Те, що колись удільний князь Болеслав Благочестивий
      В своєму Каліші увів, а Казимир Великий поширив
      На всю Велику Польщу, Стефан Баторій законами потвердив.
      ***
      Недовго був на престолі той, хто владною рукою
      Утримував гоноровиту шляхту од свавілля.
      Смерть короля прискорила годину,
      Що згодом стала гаслом: «Неладом Польща тримається!»
      Отож, і на сеймі не може шляхта вирішить,
      Кому віддать корону. В однім лиш був консенсус:
      Православний цар Росії серед католиків не годен.
      Але ж корону приміряють ще два претенденти:
      Максиміліан Австрійський і войовничий швед Сигизмунд.
      «Нє позвалям!» переростало в рукопашну,
      А то й виймалися з піхов шаблюки...
      Хто віда, чи не скінчився б сейм побоїщем,
      Якби той самий Міколай Радзивілл,
      Що вивів учителя Талмуду з Падуї в магнати,
      Перекричавши галасливу шляхту, не сказав:
      «На одну ніч хай буде королем Шауль!»
      Гадав, що сприймуть це за жарт,
      Але під стінами Варшави пролунало одностайне:
      «Віват, король Шауль!»
      І ось у пурпуровім плащі з горностаями на плечах
      Зійшов юдей на королівський трон.
      Зійшов усупереч тому, що не зробив Проховник .
      Зійшов, бо подвійну вигоду намірився зробить:
      Потвердить у сеймі пільги для одновірців
      І, звісно, щось там і для себе – бути й надалі біля короля.
      Відведена законом на дебати ніч переросла в три ночі.
      І все ж попри голоси тих, хто волів би австріяка,
      Перемогли гроші Шауля Валя, які він передав удові Анні,
      Щоб посадити на престол небожа її.
      Отож, коли раннього ранку біля королівського намету
      Заіржали коні і ад’ютант короля Ян Замойський
      Спитав: «Хто там?»
      Почулось: «Сигизмунд із роду Вазов,
      Прийшов, як християнин за короною».
      Передав її Шауль через запону намету
      Новому королю – Сигизмунду Третьому.
      На цілих сорок шість літ.

      Р.S.
      Зафіксована тільки в пам’яті юдеїв, ця легенда стала своєрідною опорою для них в скрутні хвилини життя, укарбувавшись в прислів’я: «Щастя таке ж нетривке, як і королівство Шауля Валя».





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. З голосу Езопа
      Пес чоловіка так покусав,
      Що рани ніяк не заживали.
      Всілякі трави давали знахарі,
      Але ніщо чомусь не помагало.
      І ось, накульгуючи, потерпілець йде,
      Навстріч - хтось, видно, не тутешній:
      «Де лихо ти набув оце?»
      «Довго розказувать»,- скривився чоловік.
      Все ж розказав. А прийшлий йому зразу:
      «Окраєць паляниці як зануриш в рану,
      Аби червоним став він, і тому псові
      Жбурнеш межи очі неждано...»
      «Гадаєш заживе?»
      «Як на собаці. Себто негайно»,-
      Сказав і рушив далі в путь.
      «Дивак,-міркує потерпілець вголос.-
      Пожартував чи радив для годиться?
      Та як зроблю, що тут він намолов ,
      Тутешня зграя псів вся як один збіжиться,
      Аби моєю кров’ю поживиться...»

      Р.S.
      Хто кров як відкупне віддати ворогу порадив,
      Той злісний жартівник, а, може, й зрадник.








      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Рабі Салантер (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)

      Холера нещадно косить люд у Вільні.
      Молитвами й постами, напучують рабини,
      Ми випросимо в Бога порятунок.
      Може, сьогодні, в Йом Кіпур ,
      Всевишній відведе це лихо.
      Хто самотужки, хто з поміччю здоровших
      Бредуть юдеї у Велику синагогу.
      Недужим голосом кожен чита «Чисту молитву» -
      Начебто розмову щиру веде із самим Всевишнім.
      Час уже й виносить із Святої шафи
      Сувій Тори, аби почати «Коль нідрей» .
      Але чомусь не видно рабі Ісраеля ...
      Було таке із ним.
      Розказують: позаторік,
      Не діждавшись рабі, молодиця
      Змушена була покинуть синагогу,
      Бо ж немовля одніське вдома і, мабуть, плаче.
      Вбіга в господу. Але що це? Долина не плач, а...сміх.
      І бачить: рабі Ісраель чукикає малятко:
      «Поспішав на службу, та почув плач
      І от без дозволу сиджу з цим ангелочком...»
      «...А що як рабі знесилила холера?-
      Написано в очах юдеїв.-
      Він хоч і ближч до Бога, та все ж тільки людина...»
      Аж ось нарешті з’явився рабі.
      Зійшов на поміст, сумнавим поглядом
      Обводить свою паству, та почина не з того,
      Що так вона чекає, а з того,
      Що не прописано в жоднім Сидурі :
      «Бачу: не слухаєте мене ви, любі...
      Просив же вас на якийсь час забути
      Молитви і піст. Ви ж так знесилили себе,
      Що вже не годні до пуття поговорити з Богом.
      Забули, певне, що поки ми живі,
      Душа наша - в здоровім тілі.
      Отож, аби не посиротить громаду,
      Благаю вас супроти всіх приписів: їжте і пийте.
      Сьогодні так вам велить Всевишній...»
      Рабі прочитав молитву над трунком та їством.
      І привселюдно почав їсти і пити..
      P.S.
      Того 1848 року своїм прикладом рабі Ісраель Салантер, хоч і викликав невдоволення інших рабинів, урятував паству од неминучої смерті.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Раббі Агарон (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
      Якось раббі Агарон вів службу в синагозі Межереча.
      Звертаючись до Бога, тільки-но намірився сказати: «Царю!»,
      Як сльози ринули потоком, і він уже не зміг продовжувать молитву.
      «Що сталось з вами, раббі?»- питали богомільці.
      «Бачте, тої миті згадав я раббі Йоханана бен Закая ,
      Коли прийшов він у табір Веспасіана і сказав:
      «Мир тобі, царю! Мир тобі царю!»
      А римлянин на те йому: «Ти двічі смерті годен.
      По-перше, що назвав мене, ще не царя, царем.
      По-друге, якщо я цар, чом не сказав про це раніше?»
      І я подумав: справді, Бог ще не царює на Землі,
      І почасти вина за це лежить і на мені.
      То ж чому не каюсь я належне?
      Чому ж і досі не прийшов до Нього?»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. З голосу Езопа
      Чималу вівців отару
      Заганяв пастух в кошару.
      Вийшло б все, як і годиться,
      Та нагодилась молодиця.
      І почалися поміж ними балачки:
      Хто розлучивсь, зійшовсь хто з ким...
      Стачає і в селі новин –
      Там радість, там сум, там кпин...
      Може б,і до ранку ляси ті точились,
      Якби собачий гавкіт не пролунав щосили:
      «Ти з молодицею патякаєш про різні чвари,
      А вовк із вівцями проліз уже в кошару!
      Щоб од хазяїна нам не дісталось прочухана,
      Непроханого гостя слід вигнати негайно!»

      Р.S.
      Щоб справа добре завершилась,
      Віддать їй слід увагу й силу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Уламки смальти із мозаїки життя
      * Неймовірно, що соловей співа не про кохання.
      * Як добре, що звірі й птахи не довіряють нам – пізнали б долю дерев, кущів і квітів. А їх же набагато менше...
      * Гора замислилась і стала схожа на мудреця.
      * За день до смерті був йому Голос: «Не обжени себе!»
      * Ножеві байдуже, що різать.
      * Якби усе вдавалось, були б ми поруч з Богом.
      * Не варто казати «збочив» про того, хто відшукав свою стежину.
      * Коли нарешті судитимуть убивцю часу?
      * Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака – од бублика дірка .
      * У погоні й на припоні
      Що про волю знають коні?
      * Воістину: на всьому, до чого людина доклала руку й серце, навіки відбилась її вдача.
      * Роби що сила, щоб талану поталанило.
      * Для долі кожному по аркушу.
      * Щасливий, хто став хоч цяточкою краєвиду.
      * Що б сталося зі світом, якби над усіма владарювала ніч?
      * Чи варта пісня бодай одного життя людського?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. З голосу Езопа
      Гермес їхав возом, а на нім –
      Мішки з облудою, брехнею й помстою.
      Хотів залишить він у тому краї,
      Що не злюбивсь йому бозна завіщо.
      Але зламалися колеса опівночі.
      Як чумаки, Гермес заліз під віз і захропів.
      У стомленого сон був такий,
      Що хоч стріляй з гармати,- не почує.
      Тож і не дивно, що злодії все те розібрали.
      І хоч Гермес був начебто провидцем,
      Не зміг жодного мішка знайти.

      Р.S.
      Як лиха всі колись завезено до нас,
      То поховати їх настав напевне час.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    24. ***

      Був ярмарок великий у Бердичеві.
      Раббі Леві ходив поміж рядами і дивувавсь,
      Що витворяють з цінами й вагою торгівці.
      Не витерпів такої наруги над людьми,
      Заліз на дах і закричав щосили:
      «Схаменіться! Страх Божий напевне ви забули!»
      Не заспокоївся й назавтра почав розмову з учнями
      Із того, що було вчора: «Світ, бачу, перевернувся.
      Істина колись повнила Ізраїль. Всі говорили правду.
      Коли ж у Храм заходили, навмисне вдавались до неправди.
      Тепер же навпаки: брешуть на вулиці.
      До істини звертаються лише у синагозі.
      Раніш торгівля освячувалась:
      «Хай будуть твої «Так» і «Ні» правдиві.
      А в домі молитовнім люди били себе в груди й кричали:
      «Грішними були ми й грабували!»
      Хоч праведні були вони і чисті перед Богом.
      Тепер же навпаки: торгують – брешуть.
      Істину згадують лише в молитвах».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Лот
      «Які ж бо нісенітниці наснилися вам, тату.
      Мабуть, переборщили в пиятиці вчора.
      Це ж треба отаке: на попіл перетвориться Содом!..
      Та ж подивіться, любий тестю наш,
      Як місто не тільки вночі, удень гуляє.
      Усього ж вдосталь – і вина, й жінок,
      А є й такі, яким уже байдужа стать:
      Крутять любов чоловіки з чоловіками.
      Ідіть собі, як кажуть, з Богом,
      А ми своєю підемо дорогою.
      Це ж треба отаке: Содом згорить!..»
      ...І зятів, і содомлян усіх на той світ
      Вивела ще того ж дня неправедна дорога.
      Дружина Лотова стала соляним стовпом.,
      Бо всупереч не обертатись обернулась,
      Як грім враз прогримів і вогонь в небо здійнявся.
      Не довірять нікому – така була у неї вдача.
      От і тоді, як посланці небес прийшли
      І на вечерю треба було щось там зготувати,
      Пішла вона в Содом позичить солі
      (Так начебто своєї бракувало),
      І так дізнались содомляни про гостей,
      І заявились охочі до сороміцьких вихваток,
      І закомандували: «Виведи сюди своїх гостей!»
      Ладен був Лот віддать незайманих своїх дівчат,
      Та гультяї стояли на своєму і сліпотою поплатились.
      «На попіл аж до небес перетворивсь Содом...
      Соляну дружину лижуть тепер кози й вівці...
      А що ж чекає доньок і його самого?-
      Як був тверезий, Лот себе питав.-
      Довкола –лиш пустеля кам’яниста...
      Був би дядько Аврагам... Але він знову
      Почав би теревені про Всевишнього
      Та як належить догоджать Йому.
      А я, по правді, якщо і вірю, то не так,
      Щоб миті кожної думать про Нього.
      За все хороше дякувати тільки Йому.
      Удень іще сяк-так: кози, виноградник...
      А от вночі таке верзеться, що грішно й розказати.
      Та, зрештою, і нікому. Не доньок же посвячувать у сни?
      Двічі було наснилось, що начебто з покійною лежу
      І витворяю з нею те, що замолоду з насолодою творили.
      Вранці відчув таку полегшу, робота начебто сама робилась.
      Ось що то важить справить мужеську нужду!..
      Не втримався і розповів дівчатам, що з матір’ю стрічався уночі.
      А вони обидві враз почервоніли і гайда в печеру.
      А оце бачу, що животи здіймаються все вище й вище вгору.
      Відки б це воно? Невже навідалися ангели, бува?
      А, може, ті дві ночі я не з дружиною провів?..
      Гріх і подумать, але на те усе виходить.
      Напідпитку був тоді я і не знав, що, видко,
      Змовилися доньки і порішили розпрощатись з тим,
      Що доти берегли ретельно. Але для кого? І навіщо?
      Аби зістарітись і не пізнати материнства?
      І в цій печері померти з цнотою посеред кіз?
      Не знали, бідні, чи згодивсь би я на це тверезим.
      А втім... Мабуть, таки згодився б. Не для втіхи,
      А щоб не лишилися вони на старості самі.
      Нехай же гріх цей буде не на них, а на мені.

      ***
      Немовби хтось підслухав потаємну сповідь Лота.
      На кожнім кроці вчувалося йому: «Ти грішник!»
      А вночі ще гірше: тільки-но скліплював повіки,
      Як кози й вівці юрмилися в печері,
      Стрибали на овдовіле ложе, вкладалися обіруч
      І починали цілувати сороміцьке місце.
      Цап здоровенний на гульку ту спізнився
      І кричить до Лота знизу: «Давай-но по-содомськи!»
      Як починав відштовхувать непроханих гостей,
      Зчинявсь такий гармидер, що вуха хоч і затулював,
      В печері чулося одне і те ж: «Ти грішник!»
      Надвір вискакував, та зорі неначебто підморгували.
      І долинало з неба глузливе: «Грішник!»
      Схуд і змарнів Лот... Очі - два провалля чорні.
      Жахались доньки і зникали, щоб батько не ненаврочив.
      «Ні життя, ні смерті. Піду і дядькові сповідаюсь,-
      Рішивсь нарешті Лот.- Він знає, що робить,
      І, може, випросить прощення в Бога».
      По дорозі добирав слова,
      Щоб Аврагам не вигнав, бува, з дому.
      Та лиш почав оповідать, як той сказав:
      «Знаю. Всевишній дорікав мені за гріх твій.
      Попервах, розгніваний, задушить тебе хотів.
      Та все ж вдалося спокутою смерть замінить».
      «Якою, дядьку? Я на все готовий нині!»
      «Бачиш оці ось три обсмалені кийки?
      Це посохи, які лишили посланці од Бога.
      Візьми їх, в одну лунку посадови і поливай
      Щодня водою тільки із Йордану.
      І якщо приймуться і стануть деревами,
      То знай, що гріх твій прощений Всевишнім».
      Відтоді день при дні через усю пустелю до місця,
      Що Аврагам вказав, носив Лот воду.
      Ні спека, ні дощі із вітром не спиняли.
      Щоправда, Сатана перестрічав, одне і те ж заводив:
      «Нащо тобі робота ця марудна на примху Богу?
      Облиш її. Не стануть деревами посохи.
      Вміє знущатися Господь. Трима тебе за дурня.
      Давай-но ліпше сядемо під пальмою отою.
      Винцем таким я пригощу, яке не пив ти зроду!
      І вмить забудеш, що ти грішник...»
      «Згинь!»- Лот кричав і спересердя заюшив у морду.
      А посохи зазеленіли . Підросли і стали
      Кедром, кипарисом і сосною.
      А як минуло сорок літ, сплелися в стовбур один,
      Такий що охопить його було не в змозі.
      Звів очі Лот до неба і почув: «Ти вже не грішник!»

      P.S.
      Легенда оповідає, що, як будували Храм, цар Соломон наказав зрубати дивовижне дерево і витесати з нього колони при вході в Свята Святих. Як не старалися майстри, але не вдалося. Кинули тоді дерево в долину, названу Лотовою.
      А через десять століть римляни наказали зробити з нього хрест, на якому розіп’ято Ісуса з Назарету.
      На місці, де Лот виростив незвичайне дерево, грузинськими монахами було побудовано собор і монастир, де начебто був і знаменитий поет Шота Руставелі.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. З голосу Езопа
      Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
      Музики два змагались. І ось у того,
      Кому вже провіщали перемогу,
      На арфі раптом луснула струна...
      Закам’яніли слухачі Та після паузи
      Знов порвана струна заговорила...
      І тільки потерпілець знав, що сталось:
      Неждано-гадано цикада прилетіла
      І на тій порваній струні вмостилась...
      Нічого цього селюк, звісно, не знав.
      Цикаду на обід спіймав, бо від сусіда чув,
      Що начебто м’ясце смачне у неї.
      Трима в руках, а радості нема:
      «Намарне я ганявсь за нею по подвір’ю.
      Замало тут же і на зуб один».

      Р.S.
      Ні зростом, ні вагою талан не міряють,
      А тільки тим, що дать зуміє.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Обмін зі Всевишнім
      Під час молитви якось раббі Леві
      Звернувся до Всевишнього:
      «Владико всього світу,
      Колись ходив Ти із Торою
      І намагавсь продать її,
      Як яблука збувають торгівці,
      Доки не погнили вони.
      І що ж? Навіть поглянуть на товар твій
      Ніхто не спокусився.
      Тільки ми взяли.
      Тому-то складемо угоду.
      Ми переповнені гріхами, Ти – милосердям.
      То, може, поміняємося цим?
      І як скажеш: «Мінятись можна тільки рівним»,
      То ось що одповім Тобі я:
      «Якби не мали ми гріхів,
      То що б робив Ти з милістю Своєю?»
      Отож, для обміну такого
      Тобі ще слід додать нам:
      Життя, Дітей і Їжу».

      -------------------------------------------------
      Леві Їцхак з Бердичева (1740-1810) – великий знавець Тори, користувався авторитетом серед хасидів, уславився полум’яною любов’ю до людей і відданістю Творцю та його заповідям. Викликав на суд самого Всевишнього, вимагаючи від Нього більшої турботи про Своїх дітей.
      Головна праця рабі Леві – «Кдушат Леві» («Святість Леві») – досьогодні є одною з найпопулярніших хасидських книг.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. З голосу Езопа
      Великий камінь лежав на висоті.
      Гілля дерев схилялося над ним,
      Сідало птаство і пісні співало.
      Здавалось, кращої місцини не знайти
      Для мрійників і мудреців.
      Та камінь нудився усім цим
      І заздрісно дививсь униз на товариство.
      «Набридли мені дерева й птаство.
      З братами хочу буть нарешті!»-
      І зі словами цими звалився камінь.
      Та ще не встиг і словом перемовитись,
      Як щось важке наїхало на голову,
      А далі – то шкребе залізом,
      То переверта, то котить, то залива болотом...
      І тільки як настає сякий-такий перепочинок,
      З усіх боків оббитий, сумно поглядає
      Уже не камінь, а якийсь уламок на вершину.





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Творець ліків і див ( з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
      Спитали якось раббі Баруха ,
      Чому це Бога названо спочатку творцем ліків
      І тільки потім – творцем див?
      «А це тому,- цадик на те,- що Господь не хоче,
      Аби славили Його як Бога чудес.
      Природа передує їм і зцілення природнє –
      Вартніше зцілень чудесами.
      Та істина все ж в тому, що все це - диво».
      Раббі поринув в роздуми про те,
      Як мудро розпорядивсь Господь:
      Щоб у людей завжди був вибір,
      Він сотворив цілющі трави.
      Як і каміння, і тварини, вони теж
      Пронизані Божими іскрами.
      Тому-то й призначені для хворих.
      Кожному свої. Кореневі душі, звичайно, відповідні.
      І виходить, що люди - лікарі, які зціляють ліки.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. З голосу Езопа
      Безтурботний був той візник.
      Хоч їхав по грузькій дорозі,
      Де було повнісінько баюр,
      А обіч ще й ковбані чатували.
      На небо все задумливо дививсь,
      Співати птаству допомагав він.
      Та раптом «трусь!» - і віз загруз.
      Візник неначебто проснувсь,
      Став батогом періщить коней.
      Та як не борсались вони,
      Не зрушив віз ані на йоту.
      Молитись чоловік почав
      І просить Геркулеса прийти на поміч.
      Долина з Небес громоподібний голос:
      «Ледарю, плечі під віз підстав!»
      Р.S.
      Небеса готові допомагати тільки тим,
      Хто сам собі узявсь допомогти.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Оскерковий дім

      «На початку XX ст. над Гніздною стояв двоповерховий будинок пана Оскерка,
      навколо будинку чеськими садівниками було створено парк,
      горіховий сад, каштанові та липові алеї »,- сказано у Вікіпедії.
      А я пригадую ще й «SALVE»,
      себто «Здрастуй» на фронтоні.
      У цім будинку минало наше сирітське дитинство.
      «Де плачуть, там немає вже краси»,- сказав поет.
      Не до краси було і нам:
      після школи бігли хто куди -
      рвати лободу й кропиву, збирати хмиз,
      аби зварить обід.
      В Гніздній купались,
      як руки брались мозолями од свіріпи
      або ж терпли од торфу...
      ...Тільки раз навідавсь я в Заворичі.
      Постояв біля будинку Оскерка.
      Спогади перехопили подих...
      Краса лиш додавала смутку.
      Не наважуюсь ще раз побувати в тім раю.







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Мудрець Шар Акба


      Мудрець Шар Акба відчув:
      Не сьогодні-завтра
      Має з’єднатись з батьками.
      Став переглядати записи пожертв.
      «Тільки сім тисяч динарів!..-
      Сплеснув в одчаї руками:
      Якже мало беру з собою
      В таку далеку путь...
      На зустріч не з ким-небудь,
      А з самим Господом Богом!..»
      Сяк-так підвівся й закричав:
      «Негайно ж половину статку
      Віддайте нужденним!»






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Ісус в Ірода Антипи

      Ірод Антипа (подумки):
      «Так ось який він.
      (уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
      Не повірив, що ти цар юдейський?
      Мав рацію: навіть я поки що не цар .
      Чекаю на благословення Риму.
      А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
      Від народу? Але Рим не питає його згоди.
      То значить - ніякий ти не цар».

      Ісус (уголос):
      «Ти сказав».
      (подумки): «Нікчема. Тільки й знає,
      що з підданців сім шкур здирати.
      Для себе і для Риму».

      Ірод Антипа (уголос) :
      «Ну, та облишмо цю тему.
      Чимало чув я про твої дива...
      До кольок під грудьми спирало од сміху,
      коли почув, як виганяв ти бісів,
      що кидались свиньми в Кінерет...
      Чув також, що оживив ти Лазаря якогось...
      То, може, не даси й мені померти?
      Мандрувать скінчиш із невігласами своїми
      та й станеш служить мені?
      Дам повну свободу говорить про те,
      аби коритися панам , не дбати про своє багатство,
      засуджувати фарисеїв, не любих і мені...
      І ще багато чого, що буде і тобі, й мені на користь.
      Ти ж як-не-як із Галілеї.
      А там Синедріон і Пілат безсилі».

      Ісус (подумки):
      Стільки знедолених і немічних довкола!..
      І всім хотілося допомогти.
      Не в змозі сам до кожного дійти,
      дещицю з того, чим наділив мене Всевишній,
      передав учням. Одбирав лиш тих, у кого до лікування був хист.
      Лікуючи, несли вони й мої притчі.
      На жаль, не завше збагнувши до пуття їх.
      Тож і рознеслося по всім Ізраїлю,
      що начебто я за багатіїв, котрим треба коритись...
      Підставляти праву щоку, якщо у ліву б’ють...
      Що раджу порізнити сина з батьком,
      доньку з матір’ю, зі свахою невістку..
      Або й таке: вороги чоловікові його домашні...
      А справжніх ворогів своїх слід благословляти...
      Творить добро тим, хто ненавидить...
      Молитися за тих, хто переслідує тебе...
      І ще чимало всіляких небилиць,
      які я не спроможен був перепинить,
      бо слава, як-то кажуть, йде попереду...
      І не завжди, на жаль, такою, як того б хотілось...
      А я ж тільки й волів, щоб згуртувать отару Божу
      та скинути ненависне римське ярмо.
      А ще – напоумить Каяфу та його служок,
      що Храм Божий не на те,
      щоб іменем Господнім дурить народ
      і багатіти на його стражданнях.
      Вони це розуміли і роблять з мене ворога юдеїв.
      Говорив я привселюдно,
      що тільки зв’язане на землі , зв’язане на небі буде
      і що тільки розв’яжуть на землі, розв’язане на небі буде.
      Наказував я своїм учням,
      щоб уздоровляли всіляку неміч і недугу
      та щоб не брали ані золота, ні срібла, ані мідяків до поясів своїх.
      А книжники та фарисеї де тільки змога кричали:
      «Ісус руйнує Господні заповіти, принесені Мойсеєм на скрижалях!»
      І чим же? Що дозволив учням зривати колоски в Святу Суботу?
      Словоблуди...А чим же ще могли ми поживитися в дорозі?
      Ні. Не руйнувати Закон чи Пророків прийшов я,
      а виконати їх належне.
      Самозвані ж слуги Господні так обплутали людину
      настановами своїми, що їх несила збагнуть.
      Тим паче – виконать.
      Щось на зразок: в якій руці тримати кухоль,
      як миєш руки, чи на яку ногу вставати вранці...
      В гріхах погрузлі, мов праведні, судять грішних.
      Та ще й силкуються спантеличити мене.
      От хоча б із тою жінкою, яку застукали на блуді
      і мали побить камінням.
      Сказав я суддям-фарисеям:
      «Хто без гріха, хай перший кине в неї камінь».
      Як один, всі мовчки розійшлися.
      А ще дивуються та певне й осуджують,
      що в гурті моєму ходять і жінки.
      Не збагнуть їм, що жінка для мене –
      така ж людина, як і чоловік.
      І все ж не кину місію свою.
      Навіть як і загинуть доведеться.
      Шкода тільки, як фарисеям вдасться
      зробить із мене ворога свого народу...»

      Ірод Антипа (вголос):
      « Бачу: ти начебто сердишся на мене...
      Може, за Івана? Чув, що приятелями були ви.
      Так знай же: і я шкодую, що так сталось...»

      Ісус (подумки):
      « Шкодуєш, блазню, а й мене хотів схопити
      і скарати, як був я в Галілеї.
      Голову Іванові стяв не тому тільки,
      що напідпитку пообіцяв Саломеї
      віддати за танок усе, що скаже...
      Так забажала її мати – Іродіада.
      Їй на полумиску голову Івана віддала донька.
      Мені оповідала Іванна
      ( дружина твого домоправителя Худзи),
      як ти ненавидів Івана,
      що вголос засуджував твій шлюб з Іродіадою .
      За це в тюрму ти праведника заточив.
      А вже потім – наказав відтяти йому голову.
      Іродіада так лютувала, що голкою колола голову,
      бо їй здавалось, що й мертвий обох вас проклина Іван.
      Наказала викинути на смітник святую голову.
      Аби її собаки гризли...
      Може, так би й сталось, якби не Іванна.
      Благородна жінка не дала здійснитись задуму отому .
      Підібрала голову Івана та й поховала на горі Оливній в Єрусалимі.
      А сама пристала до мого гурту.
      Бідний Іван... Поміж народженими жінкою
      не було більшого від нього.
      Але така вже, мабуть, доля справжнього пророка:
      бути чужим у своїм краї...»

      Ірод Антипа (подумки):
      « Чому одмовчуєшся?
      Донедавна ж словом баламутив край мій.
      Чи, може, перестаралися вельможі Храму та вояки Пілата?
      Зрештою, чи не прислав тебе Пілат сюди,
      щоб, посміявшись з того, хто має сидіть на троні,
      донести щось негоже в Рим про мене?
      Та щоб відгородить себе од неминучої твоєї смерті.
      Мовляв, це справа рук юдейських, а я лиш виконавець.
      Отож, умиваю руки...
      Не вийде, хитрий лисе.
      В Єрусалимі я тільки гість. І не причетний до цієї справи.
      Ти господар справжній. Так що доводь її вже сам.
      (уголос): Ну що ж, як не пристаєш на мою просьбу
      і чудеса не хочеш показати, то повертайся до Пілата.
      Він, а не я, розпоряджається тобою.
      А на згадку про нашу зустріч дарую білу царську одіж.
      Короною тебе вже увінча Пілат».
      Ісус (подумки):
      «Здогадуюсь, чим увінча мене Пілат .
      Той, хто ненавидить юдеїв та їхні заповіти.
      Хто тисячами розвішує їх на хресті...
      Хто на власний розсуд
      наказав у Храм внести золочені щити із римськими орлами.
      І тільки, коли сотні віруючих
      попри погрози розправитись оружно
      лягли перед святинею, оголивши спини,
      відступив сатрап не знати що чинить.
      Та виявив свою звірячу вдачу прокуратор,
      як мирний натовп сходив на гору Грізім,
      щоб подивитись на начебто віднайдений священний посуд Мойсея.
      Вояки із засади кинулись на люд.
      Чимало було побито, а взятих у полон повішено за звичкою.
      Ні, не такий Пілат, щоб пощадить мене.
      Тим паче, не забув, як на його запит:
      «Ти – цар юдейський?»
      я одказав: «Ти сказав».
      Боїться, щоб не звинуватили його, бува, в державній зраді.
      Обставить так, начебто всупереч намірам своїм
      змушений виконати волю... юдеїв.
      Злигався ж, певно, з Каяфою,
      а той найняв охочих горланить:
      «Розіпни! Кров його на руках наших!»
      Ну, а прихильникам моїм не стане місця на Голгофі.
      Бадьорий дух мій, та тіло немічне...
      Допоможи, Отче, достойно смерть зустріти.
      -------------------------------------------------------------------------------

      Ірод Антипа (20 рік до н.е. –після 39 р. н.е.) – син царя Ірода Великого та його дружини-самаритянки Малтаки. Тетрарх Галілеї та Піреї з 4 по 39 р.
      Понтій Пілат – римський префект в Юдеї з 26 по 36 рік. За свідченням Філона Александрійського, котрий жив у цей час, Пілат відзначався надзвичайною жорстокістю і численними тортурами над юдеями без суду й слідства.
      Ірод Антипа так і не став царем. Його небіж Агрипа, сам претендуючи на трон, звинуватив дядька в змові з парфянським царем Артобаном. То ж замість корони його було зіслано в Лугдунум (територія сучасної Франції).
      Іродіада була дружиною брата Ірода Антипи – тетрарха Філіпа. Знаючи, що чоловік її безвольний і не прагне царської корони, Іродіада, прагнучи владарювати і ненавидячи моральні устої юдеїв, вирішила зв’язати свої наміри з Іродом Антипою, котрий був уже одружений на доньці царя Петри.
      «Тоді-то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на нього весь відділ. І, роздягнувши його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину – в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: «Радій, Царю Юдейський!» І, плювавши на Нього, хапали тростину та й по голові Його били…» - Євангелія від св. Матвія, 27:27-30.
















      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. З голосу Езопа
      Виносили небіжчика із хати.
      Місцевий ескулап теж завітав тут.
      Та замість висловити співчуття родині
      Почав оте, на чому знавсь один він:
      «Якби покійник не пиячив,
      Та по жінках не бігав,
      Та ставив клістир частіше...»
      «Чом ти йому про це не говорив,
      Як був він ще живий?..»
      І запізнілому пораднику заціпило,
      Бо знав, чому покійний ( і не тільки він)
      Так неохоче звертавсь по допомогу:
      Грошей не мав таких,
      Щоб ескулапа заохотить.

      Р.S.
      Не перевелись ще ескулапи,
      Для кого клятва Гіппократа -
      Те, що кладуть на лапу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. З голосу Езопа

      В храмі Юпітера молились два сусіди.
      Один – жаднюга був неабиякий.
      Другий – у заздрощах не мав упину.
      Кожен просив, що підказало його серце.
      Юпітер вислухав обох і зголосився
      Вдовольнить прохання. Щоправда, за умови,
      Що сусід отрима те ж удвічі більше.
      Погодились без зволікань обоє.
      Просить жаднюга, аби вся в золоті була кімната.
      Так воно й сталось. На радощах заглянув до сусіда
      І мало не спритомнів – дві кімнати вигравали злотом.
      Гіркаву усмішку зауважив господар і просить бога:
      «Виколи жаднюзі око, щоб не зазіхав на моє добро!»
      Сказав і враз усе йому стемніло доокола.

      P.S.
      Чи стало це уроком для потомних?
      Ні, бо люди готові скорше вчити, а не вчитись.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. З голосу Езопа
      З літами недобачать стала бабуся.
      Ескулапа кличе й обіця:
      «Зцілюся – віддячу, як належить.
      Тепер од тебе все залежить!»
      Цілитель міркував інакше:
      «Те, що бабуся дасть – це наше.
      Але ж можна щось там і додати!..»
      Приходив ескулап вряди-годи,
      Щоб рятувать стареньку од біди,
      Та все ж не забував й про головне:
      Винести з господи все раніш,
      Ніж лікування промине.
      І настав день, коли каже бабуся:
      «На світ тепер по-новому дивлюся!»
      «Ну, от і добре!»- лікар їй в одвіт.-
      Тепер, як домовлялися, і заплатити слід».
      «А якже!.. В суботу, голубе, прийди
      Та ще когось з собою приведи».
      Прийшов і другої, і третьої суботи,
      Та все чомусь зачинені ворота.
      До суду справа ця дійшла.
      На бік позивача схиляється суддя.
      І от настала черга говорить бабусі:
      «Дарунок справді обіцяла, як зцілюся.
      Хоч бачила погано, дарунок наготувала.
      Зцілилась – уся господа гола стала...
      То, може, шановний суд віднайде суть:
      Чи є якийсь зв’язок поміж лікуванням
      І безсоромним пограбуванням?»

      Р.S.
      У лікуванні ескулап мусить
      Долать хворобу, а не карьожить душу.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Езоп
      Багатий і давно уже не раб,
      Уславлений мудрістю повсюди,
      Езоп де тільки вже не побував.
      От тільки в Дельфах не довелося бути.
      І ось він там. І як повсюди байкою частує.
      Та якось тут не так, як всюди.
      Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
      Гадають, мабуть, що горбун задарма розважа.
      Розсердився Езоп та й кида привселюдно:
      «Скупі ви! Живете не так, як інші.
      Зрештою, чого ж іще чекати од рабів!..»
      «Які ж бо ми раби?- в одвіт.- Давно вже вільні».
      «Діти ви рабів. Та річ не в цьому.
      Я теж одвідав рабства.
      Раби ви, бо хоч і данники бога мистецтв ,
      Шкодуєте бодай півдрахми заплатить
      Тому, хто мудрості готовий вас навчить.
      Чекаєте, мабуть, аби вам вчителі платили...»
      «Якщо цей мудрагель піде од нас,
      То на весь світ ославить Дельфи.
      Ліпше, аби навіки він лишився тут»,-
      Так порішили всі старійшини дельфійські.
      І не вступали в пересуди з байкарем,
      А все зробили тишком-нишком:
      Підклали в торбу чашу з Храму Аполлона.
      І, звісно, що знайшли, коли Езоп рушив в дорогу.
      І присудили незвичайну смерть йому:
      Самому кинутись зі скелі в прірву.
      ...Стоїть над урвищем Езоп і просить вислухати
      Байку про доньку, що збесчестив батько:
      «Краще б я дісталась ста чоловікам,
      Аніж тобі, негіднику, одному».
      Отак і я всіх вас, дельфійці, проклинаю!»-
      Сказав і кинувся у вічність.

      Р.S.
      За смерть одного мудреця
      Чума прибрала згодом всіх дельфійців.

      --------------------------------------------------------------------------
      Езо́п (давньогрецьке -Αἴσωπος, точніш Эсоп) — напівлегендарна постать давньогрецької літератури, байкар, який жив у VI ст. до н.е.









      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Ной (поміж рядками Аґади й Талмуда)


      Як захочеться дізнатись, відкіля взялись п’яниці,
      То не Лота пригадаймо,але праведного Ноя.
      Звісно, що після потопу.
      Посадив спасенний Богом виноградник із синами.
      Сатана тут нагодився, взять його у спілку просить.
      У боргу він не зостане, бо навчить,
      як краще учинити з урожаєм.
      Ной погодився охоче мати вчителя такого.
      Сатана привів спочатку вівцю тиху та сумирну.
      Вбив її, а кров’ю окропив зелені ґрона.
      Теж зробив потому з левом,
      Потім з мавпою смішною.
      Наостанок заколов свиню поросну.
      Поцікавивсь Ной: «Навіщо?»
      «Зрозумієш сам невдовзі».
      І відтоді, як до трунку прикладається людина,
      попервах така люб’язна, далі – неймовірно сміла.
      А як до перебору дійде, то на мавпу скорше схожа.
      А коли вже втратить розум,на ногах ніяк не встоїть,
      притьмом падає в багнюку і по-свинськи щось там рохка.
      Р.S.
      П’яний Ной лиш скинув одіж і таким побачивсь Хаму .
      А сьогоднішні п’янички так вподобали болото,
      що свині бракує місця.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Торг із Всевишнім
      Під час молитви якось раббі Леві
      Звернувся до Всевишнього:
      «Владико всього світу,
      Колись ходив Ти із Торою
      І намагавсь продать її,
      Як яблука збувають торгівці,
      Доки не погнили вони.
      І що ж? Навіть поглянуть на товар твій
      Ніхто не спокусився.
      Тільки ми взяли.
      Тому-то складемо угоду.
      Ми переповнені гріхами, Ти – милосердям.
      То, може, поміняємося цим?
      І якщо скажеш: «Мінятись можна тільки рівним»,
      То ось що одповім Тобі я:
      «Якби не мали ми гріхів,
      То що б робив Ти з милістю Своєю?»
      Отож, для обміну такого
      Тобі ще слід додать нам:
      Життя, Дітей і Їжу».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. З Езопового голосу
      Дерево рубав побіля річки чоловік.
      І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
      Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
      «Ой, що ж мені теперечки робить?
      Вона ж у мене одна в господі!»-
      Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
      Раптом з води Меркурій вирина
      І простяга невдасі золоту сокиру.
      «Бери та більш не лементуй»
      «Це не моя. Що нею можна тут робить?»
      «А ця ось, срібна, не твоя?»
      «Ні, не моя. Шукай на дні залізну!»
      «Ну, якщо так, тоді бери всі три».
      На радощах біжить той чоловік в село
      І по дорозі всім оповіда свою пригоду.
      Тільки скінчив – сусід метикуватий
      Ноги на плечі та й подавсь на річку.
      Кинув сокиру в воду і кричить:
      «Ну, хто ж зарадить лихові моєму?!»
      З’явивсь Меркурій і золоту трима сокиру.
      «Моя!» – кричить той чоловік.
      «Ні, не твоя,- на те йому Меркурій. –
      А за брехню розплачуйся сокирою!»

      P.S.
      Хто в радники брехню собі узяв,
      Позбудеться й того, що мав.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Колискова для дружини

      Ти вже помолилась за онука й синів,
      щоб Господь благословив і оберіг їх,
      був прихильним і послав їм мир.
      Ти вже простила всіх, хто тебе скривдив і посягав на твоє добро.
      Як тих, хто ще живий, так і тих, хто кається на тому світі.
      Ти попросила в Господа Бога прощення за гріхи, які не скоїла,
      та щоб не насилав Він ані страждань, ані хвороб.
      А тепер я попрошу Бога, щоб скліпились твої повіки,
      щоб громаддя планів на завтра не заступило радості стрічі вві сні-
      з усією родиною й друзями сонячної днини десь на узбережжі моря
      чи в лісі біля багаття з ельзаським вином і шашликами,
      чи на сяйній лижні в Тіролі...
      Сподіваюсь, що молитву мою почує Господь Бог,
      і,як щось зайвe, відсторонить снотворне.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. В який вам бік дивитися, Жінки?

      Обвішані турботами,
      як у радянську давнину
      колгоспниці з торбами,
      що вершили хресний хід у Київ,
      вертаючись із хлібом в «авоськах»,
      з рулонами паперу туалетного на шиї,-
      куди ви дивитесь, Жінки, сьогодні?
      На Захід, де можна понаймитувати?
      Чи на Схід, де незалежність України
      добувається синами вашими й братами?
      Та поки, мов той півень на флюгері,
      що тільки обертається, а не кукуріка,
      ви змушені не менш крутитися щоднини...
      А, може, все ж краще навідатися в Раду?
      Туди, де обранці-недоріки аж захлинаються,
      базікаючи про вашу роль у новім світі,-
      і де потоплено надії на прийдешні зміни.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Жириновський, Муха і Монтень

      Так гарно починався цей ранок.
      З Мережковським говорилося про Монтеня.
      Та раптом нежданно-негадано непрохана Муха з’явилась.
      І, як це ведеться в Ізраїлі, встряла одразу ж в розмову:
      «Ти, певно ж, слухаєш теревені московські…»
      «??»
      «Шкода, а то б дізнався, що сталось з моєю сестрою.
      Якби Жириновський не перекинувсь на сторожа,
      Котрий без перепустки дозволив їй проскочити
      На чергове передвиборне партійне збіговисько,
      Бути б уже достроково сестриці моїй на тім світі:
      За лазутчика прийняв її Володимир Вольфович
      І, як донедавна з писаками, кинувся в битву…»
      …Муха ще б довго відтворювала подробиці,
      Бо вона з тої породи, що без угаву торочать,
      Тож вирішив я за краще не уривати балачки,
      А негайно ж покинути прохолодне приміщення
      І всупереч настійним порадам вийти в спекотне літо.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Мойсеї




      Отак і бачу їх в помешканні просторім Відня[1].

      Стоять і тиснуть один одному руки.

      І в потискові тім, може, уперше щирім для двох народів,

      Злились в одне - вчорашнє і майбутнє.

      «Я стільки чув про Вас»,- озвався першим Герцель.

      «Радий і я зустрітися із паном».

      «Оповідають, що пан має чимало знайомих з-поміж юдеїв.

      Звідки це, цікаво б знати?»

      «О, то ще з дитинства... Я ж селюк і виріс серед юдеїв.


      («Діти!- гукнула мати до мене й до моїх братів і сестер.-

      Дивіться, що дала мені для вас Сура».

      Вона поламала сухі пляцки й поділила поміж нас: «Їжте, це жидівська паска. Правда, люди кажуть, що в ній є кров християнських дітей, але це дурниці».

      «У школі було також двоє жидів, хлопців, синів тамошнього шинкаря, і вони саме були моїми шкільними товаришами... Старший із них, Аврамко, міцний хлопак, був моїм особливим заступником, бо я, як малий, незвичайно несміливий хлопець, багато мусив вітерпіти від сваволі інших учнів».

      «Дивіться,- говорив батько про свого сина Лева Штернбаха,- його не можна відтягнути від його греків...»

      ...Він не здогадувався, з якою завистю я прислухувавсь йому, бо я, убогий, вчасно осиротілий селянський син, не мав на світі нікого, хто клопотався би про мої поступи з такою великою любовю й бодай би напів із таким великим зрозумінням».

      «Тому що в Дрогобичі мусив я заробляти на своє утримання корепетиціями й найбільшу частину корепетицій мав у жидів, то мав я також нагоду глибше розглянутись в жидівському родинному житті... В жидівській родині, хоча б найбіднішій, усе працювало над тим, щоб синові, ходить до школи, улегшити його роботу й мені йти на руку в моїй праці, коли в християнських домах бачив я головно повну байдужість для праці юнака, в разі невдачі цієї праці безглузду суворість, навіть жорстокість супроти нього, а дуже часто й намагання можливо багато урвати мені з малого й гірко заробленого гонорару»[2].


      «А я, на жаль, уперше стрічаюсь з українцем...»

      «До вподоби мені ідея пана про державу для юдеїв.

      Та чи ж здійсненна вона? Чи, може, тільки мрія?»

      «Як дуже хочеш, то це уже не мрія, а поклик до роботи.

      Я хочу, щоб принижений повсюди люд мій

      Не розчинивсь в народах інших, а зібравсь докупи

      Та розумом й руками творив добро насамперед для себе.

      Випроставсь нарешті і взявсь за те, що заповів Всевишній».

      Мовчав Франко. Крім захвату, що міг сказати гостю?

      Що й українцям годилося б нарешті подбати про свою державу?

      Що під ногами є успадкована земля, та чи ж вона своя,

      Як служить не тобі, а тим, хто відібрав у тебе й волю?

      Що материнську твою мову плюндрують і забороняють?

      Що од голоду світ за очі тікають ті, хто напасників годує?

      Що два народи, долею зведені в сусіди,

      Потерпають од непорозуміння, лишаються ще й досі ворогами?..

      Стоять в мовчанці, зворушені од стрічі два пророки.




      [1] Факт зустрічі Івана Франка й Теодора Герцля взято зі спогадів Василя Щурата, а також зі статті Каменяра «Мої знайомі жиди», що не ввійшли до Зібрання творів у 50 томах.



      [2] Цитоване зі скороченнями взято зі статті Івана Франка «Мої знайомі жиди», що не ввійшла до Зібрання творів у 50 томах.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Охочим до чужих інтимів (за Талмудом)

      Квапилась курка в курятник увійти,
      За нею чимчикували два молодики –
      Орел і ворон. Згорали од нетерплячки обоє –
      Звершити вперше свій чоловічий подвиг.
      «Кому ж почать?»- засперечалися наївні.
      Тим часом курка чкурнула у пташник -
      І...вже в обіймах півня.
      Вдоволені всім тим, що сталося потому,
      Потомлені, любовники вляглися на солому
      І стали прислухатися до голосів пташиних .
      Питала для годиться пліткарка-горобчиха:
      «Кого ж бо висидить невдовзі шелихвістка?»
      «Орла напевне»,- цвірінькала малеча.
      «Ні, ворона»,- авторитетно літні їм перечили.
      А курка, пригорнувшись до полюбовника щільніше,
      Прошепотіла півню за втіху ніжно-ніжно:
      «Дурні! Все станеться, як має бути.
      Правда ж, любий мій когутику?»

      P.S.
      Байдуже, яку там нісенітницю плести їм,
      На все готові охочі до чужих інтимів.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. ***
      З деревами й травою, із гніздами та норами
      Був донедавна ліс мій любий.
      Носив туди поживу для мешканців його.
      Та ось чи хтось знічев’я недопалок бездумно кинув,
      Чи, може, Есавові нащадки помститися схотіли
      Як не самим юдеям, то їх творінню,-
      Підпалено було єрусалимський ліс.
      Із лазурового небо стало непроглядно сірим.
      Навсібіч розліталось птаство,
      А в гніздах шкварчали голопузики безкрилі.
      Порожніми лишались нори...
      Ніхто із потерпілих не зазіхав на чуже життя.
      Начебто збувалось Ісаєве пророцтво.
      Щоправда, не в радості, а в непоправнім горі.
      Горі, яке навіть у всеозброєнні
      Пожежники загасить не в змозі..



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Вірність Господу Богу
      Коли мова заходить про Трійцю,
      то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
      що, як запевняють християнські авторитети,-
      недосяжне людському розуму,
      а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
      щонайменше трійця діток.
      Оте «Пру у рву» ,
      заповідане шостого дня Господом Богом,
      що так налякало фараона і кинуло в море Червоне,
      що не спопелили ні Треблінка, ані Освєнцім,
      навіть сталінські концтабори не заморозили.
      Трійця – це тільки початок,
      що подвоїться чи й почетвериться згодом.
      І це найкраще зі свідчень
      Вірності Господу Богу.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Як обіцяльникам усіляким вірить (за Лессінгом)

      Розгнівавсь якось лев спочатку на худобу,
      А далі й на все живе в своєму царстві.
      «Як розважити його величність?»-
      Питали одне одного звірі
      І не знали до пуття, як діять.
      «Є в мене,- хвалився лис,-три сотні притч.
      Ходіть зо мною й розвеселимо ними владику!»
      Згодились усі й радісно пішли за лисом.
      Недовго йшли, як раптом лис спинився.
      «Що сталося?»-зчудовані, питають звірі.
      «Бачте, по дорозі забув я сотню».
      «Але ж лишилося ще двісті!»
      Пройшли гуртом ще кілька верст.
      І знову в зажурі лис спинився .
      «Притомився?»- проводиря питають.
      «Та ні. Нечиста сила забрала й другу сотню».
      «Може, лев вдовольниться тим, що лишилось?».
      Рушили далі.Нарешті й царське обійстя.
      «Ну, лисе, як-то кажуть «З Богом!»
      «Ні, любі! Й остання сотня зникла по дорозі...
      Раджу кожному самотужки лева веселити».

      P.S.
      Не каже байка, як повелися звірі з лисом.
      А ти, народе мій, обіцяльникам усіляким віриш.
      Підсаджуєш щоразу їх на щаблі державні...
      Може, тому-то до щастя шлях такий примарний?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Понадсвинське (за Лессінгом)

      Хто бачив бодай раз, як свиня їсть, надовго запам’ятає невситиме хрюкання.
      Недарма ж і про декого з людей кажуть: «Їсть, як свиня».
      Тaк було й того дня під велетенським дубом. Наче набої,вкладались жолуді в пащеку рохлі і не було кінця краю цьому.
      Крізь верховіття спогорда й презирливо на ненажерливу свиню дуб поглядав. А як наскучила йому ця вакханалія, кинув униз: «Воістину навіть посеред громаддя жолудів ти поводишся по-свинськи!»
      «Себто інакше маю їсти?»
      «Не про їжу мова».
      «А про що ж?»
      «Про чемність».
      «Я когось об’їла? Нікого ж поблизу нема...»
      «Невдячна ти!- аж закипів велетень од злості.- Я стільки жолудів накидав, а ти навіть не підняла голову, аби подякувать бодай за один мені!»
      «Не сердься, дубе. Гадала я, що жолуді самі спадають, бо дозріли, а виходить, що це од щедрот твоїх. Аби знаття, за кожен я б посилала вдячний погляд».

      P.S.
      Здавалось, минули навіки часи,
      Коли,одурені, і за схід сонця щедро ми платили,
      Але й сьогодні з трибун лунають лукаві голоси:
      «Не за платню, а з любові до народу віддаємо всі сили!»




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Ісус в Ірода Антипи
      Ірод Антипа (подумки):
      «Так ось який він.
      (уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
      Не повірив, що ти цар юдейський?
      Мав рацію: навіть я поки що не цар .
      Чекаю на благословення Риму.
      А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
      Від народу? Але Рим не питає його згоди.
      То значить - ніякий ти не цар».

      Ісус (уголос):
      «Ти сказав».
      (подумки): «Нікчема. Тільки й знає,
      що з підданців сім шкур здирати.
      Для себе і для Риму».

      Ірод Антипа (уголос) :
      «Ну, та облишмо цю тему.
      Чимало чув я про твої дива...
      До кольок під грудьми спирало од сміху,
      коли почув, як виганяв ти бісів, що свиньми кидались в Кінерет...
      Чув також, що оживив ти Лазаря якогось...
      То, може, не даси й мені померти?
      Мандрувать скінчиш із невігласами своїми
      та й станеш мені служити?
      Дам повну свободу говорить про те,
      аби коритися панам , не дбати про своє багатство,
      засуджувати фарисеїв, не любих і мені...
      І ще багато чого, що буде і тобі, й мені на користь.
      Ти ж як-не-як із Галілеї.
      А там Синедріон і Пілат безсилі».

      Ісус (подумки):
      Стільки знедолених і немічних довкола!..
      І всім хотілося допомогти.
      Не в змозі сам до кожного дійти,
      дещицю з того, чим наділив мене Всевишній,
      передав учням. Одбирав лиш тих, у кого до лікування був хист.
      Лікуючи, несли вони й мої притчі.
      На жаль, не завше збагнувши до пуття їх.
      Тож і рознеслося по всім Ізраїлю,
      що начебто я за багатіїв, котрим треба коритись...
      Підставляти праву щоку, якщо у ліву б’ють...
      Що раджу порізнити сина з батьком,
      доньку з матір’ю, зі свахою невістку..
      Або й таке: вороги чоловікові його домашні...
      А справажніх ворогів своїх слід благословляти...
      Творить добро тим, хто ненавидить...
      Молитися за тих, хто переслідує тебе...
      І ще чимало всіляких небилиць,
      які я не спроможен був перепинить,
      бо слава, як-то кажуть, йде попереду...
      І не завжди, на жаль, такою, як того б хотілось...
      А я ж тільки й волів, щоб згуртувать отару Божу
      та скинути ненависне римське ярмо.
      А ще – напоумити Каяфу та його служок,
      що Храм Божий не на те,
      щоб іменем Господнім дурить народ
      і багатіти на його стражданнях.
      Вони це розуміли і роблять з мене ворога юдеїв.
      Говорив я привселюдно,
      що тільки зв’язане на землі , зв’язане на небі буде
      і що тільки розв’яжуть на землі, розв’язане на небі буде.
      Наказував я своїм учням,
      щоб уздоровляли всіляку неміч і недугу
      та щоб не брали ані золота, ні срібла, ані мідяків до поясів своїх.
      А книжники та фарисеї де тільки змога кричали:
      «Ісус руйнує Господні заповіти, принесені Мойсеєм на скрижалях!»
      І чим же? Що дозволив учням зривати колоски в Святу Суботу?
      Словоблуди...А чим же ще могли ми поживитися в дорозі?
      Ні. Не руйнувати Закон чи Пророків прийшов я, а виконати їх належне.
      Самозвані ж слуги Господні так обплутали людину
      настановами своїми, що їх несила збагнуть. Тим паче – виконать.
      Щось на зразок: в якій руці тримати кухоль, як миєш руки,
      чи на яку ногу вставати вранці...
      В гріхах погрузлі, мов праведні, судять грішних.
      Та ще й силкуються спантеличити мене.
      От хоча б із тою жінкою, яку застукали на блуді
      і мали побить камінням.
      Сказав я суддям-фарисеям:
      «Хто без гріха, хай перший кине в неї камінь».
      Як один, всі мовчки розійшлися.
      А ще дивуються та певне й осуджують,
      що в гурті моєму ходять і жінки.
      Не збагнуть їм, що жінка для мене –
      така ж людина, як і чоловік.
      І все ж не кину місію свою.
      Навіть як і загинуть доведеться.
      Шкода тільки, як фарисеям вдасться
      зробить із мене ворога свого народу...»

      Ірод Антипа (вголос):
      « Бачу: ти начебто сердишся на мене...
      Може, за Івана? Чув, що приятелями були ви.
      Так знай же: і я шкодую, що так сталось...»

      Ісус (подумки):
      « Шкодуєш, блазню, а й мене хотів схопити
      і скарати, як був я в Галілеї.
      Голову Іванові стяв не тому тільки,
      що напідпитку пообіцяв Саломеї
      віддати за танок усе, що скаже...
      Так забажала її мати – Іродіада.
      Їй на полумиску голову Івана віддала донька.
      Мені оповідала Іванна
      ( дружина твого домоправителя Худзи),
      як ти ненавидів Івана,
      що вголос засуджував твій шлюб з Іродіадою .
      За це в тюрму ти праведника заточив.
      А вже потім – наказав відтяти йому голову.
      Іродіада так лютувала, що голкою колола голову,
      бо їй здавалось, що й мертвий обох вас проклина Іван.
      Наказала викинути на смітник святую голову.
      Аби її собаки гризли...
      Може, так би й сталось, якби не Іванна.
      Благородна жінка не дала здійснитись задуму отому .
      Підібрала голову Івана та й поховала на горі Оливній в Єрусалимі.
      А сама пристала до мого гурту.
      Бідний Іван... Поміж народженими жінкою
      не було більшого від нього.
      Але така вже, мабуть, доля справжнього пророка:
      бути чужим у своїм краї...»

      Ірод Антипа (подумки):
      « Чому одмовчуєшся?
      Донедавна ж словом баламутив край мій.
      Чи, може, перестаралися вельможі Храму та вояки Пілата?
      Зрештою, чи не прислав тебе Пілат сюди,
      щоб, посміявшись з того, хто має сидіть на троні,
      донести щось негоже в Рим про мене?
      Та щоб відгородить себе од неминучої твоєї смерті.
      Мовляв, це справа рук юдейських, а я лиш виконавець.
      Отож, умиваю руки...
      Не вийде, хитрий лисе.
      В Єрусалимі я тільки гість. І не причетний до цієї справи.
      Ти господар справжній. Так що доводь її вже сам.
      (уголос): Ну що ж, як не пристаєш на мою просьбу
      і чудеса не хочеш показати, то повертайся до Пілата.
      Він, а не я, розпоряджається тобою.
      А на згадку про нашу зустріч дарую білу царську одіж.
      Короною тебе вже увінча Пілат».

      Ісус (подумки):
      «Здогадуюсь, чим увінча мене Пілат .
      Той, хто ненавидить юдеїв та їхні заповіти.
      Хто тисячами розвішує їх на хресті...
      Хто на власний розсуд
      наказав у Храм внести золочені щити із римськими орлами.
      І тільки, коли сотні віруючих
      попри погрози розправитись оружно
      лягли перед святинею, оголивши спини,
      відступив сатрап не знати що чинить.
      Та виявив свою звірячу вдачу прокуратор,
      як мирний натовп сходив на гору Грізім,
      щоб подивитись на начебто віднайдений священний посуд Мойсея.
      Вояки із засади кинулись на люд.
      Чимало було побито, а взятих у полон повішено за звичкою.
      Ні, не такий Пілат, щоб пощадить мене.
      Тим паче, не забув, як на його запит:
      «Ти – цар юдейський?»
      я одказав: «Ти сказав».
      Боїться, щоб не звинуватили його, бува, в державній зраді.
      Обставить так, начебто всупереч намірам своїм
      змушений виконати волю... юдеїв.
      Злигався ж, певно, з Каяфою,
      а той найняв охочих горланить:
      «Розіпни! Кров його на руках наших!»
      Ну, а прихильникам моїм не стане місця на Голгофі.
      Бадьорий дух мій, та тіло немічне...
      Допоможи, Отче, достойно смерть зустріти.
      -------------------------------------------------------------------------------------
      Ірод Антипа так і не став царем. Його небіж Агрипа, сам претендуючи на трон, звинуватив дядька в змові з парфянським царем Артобаном. То ж замість корони його було зіслано в Лугдунум (територія сучасної Франції).Першосвященник Юдеї з 18 по 39 рік.
      Каяфа - першосвященник Юдеї з 18 по 39 рік.
      Іродіада була дружиною брата Ірода Антипи – тетрарха Філіпа. Знаючи, що чоловік її безвольний і не прагне царської корони, Іродіада, прагнучи владарювати і ненавидячи моральні устої юдеїв, вирішила зв’язати свої наміри з Іродом Антипою, котрий був уже одружений на доньці царя Петри.
      «Тоді-то намісникові вояки, до преторія взявши Ісуса, зібрали на нього весь відділ. І, роздягнувши його, багряницю наділи на Нього. І, сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову, а тростину – в правицю Його. І, навколішки падаючи перед Ним, сміялися з Нього й казали: «Радій, Царю Юдейський!» І, плювавши на Нього, хапали тростину та й по голові Його били…» - Євангелія від св. Матвія, 27:27-30.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Притчі царя Шломо (Соломона)
      *Початок мудрості – набудь мудрість і всім, що маєш, розвивай розум.
      4:7
      *Піди до мурашки, ледарю, поглянь на її шляхи і стань розумнішим.
      6:6
      *Не спокусись на її вроду серцем своїм і хай не спокусить вона тебе своїми віями.
      6:25
      *Розумний син – батькова втіха, а дурний – скорбота матері.
      10:1-2
      *Зненависть викликає сварки, а любов покриває всі гріхи.
      10:12
      *Краще страва із зелені та любов, аніж відгодований віл і зненависть.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Зозуля
      «Скажіть, тату, як так сталось,
      Що зозуля в чужі гнізда підкидає яйця?
      Корм малятам самотужки дати неспроможна?»
      «Ні, тут інше. Щось на казку схоже.
      Але знаєш, в кожній казці, пісні чи прислів’ї
      Мудрість наш народ вкладає ,
      Для якої нема в часі ліку».

      2
      Занедужала вдова. Нема сили встати.
      Просить діток хоч ковточок води їй подати.
      «Нема,- кажуть, ані краплі в хаті».
      «То збігайте до озерця якомога хутко...»
      «У що взутися не знаю»,- каже старший.
      «Тоді, донечко, піди ти».
      «Нема в мене хустки, аби завинуться.
      Нехай піде твій мазунчик!»
      «Ну, хоч ти, любий Івасю, матусю послухай...»
      «Нема в мене, мамо, у що зодягнуться».

      3
      Зійшло сонце уповні, освітило хату.
      Притьмом знялась дітвора на подвір’я гратись:
      «Довга лоза» та «Піжмурки», «Ворон», «Кіт і миша»...
      Враз забули хвору матір. А вона ледь дише.
      Та ось в хату вбіг Івасик, аби заховатись.
      Бачить: з ліжка поволі підводиться мати.
      Але чомусь менша й менша тілом.
      А довкола - невідь відки повнісінько пір’я…
      Стає мати поволеньки на зозулю схожа…
      Кинувсь з хати Івасик прожогом:
      «Біжім прудко до озерця, наберім водиці!
      Може, мати нас простить і не стане птицею».
      Хто відерце, а хто кухлик несуть діти воду:
      «Пийте, мамо, та скидайте пір’я те негоже!»
      А вона вже не вустами, а дзьобом говорить:
      «Запізнились ви з водою...Не мої ви діти...»
      Ті ледь мовлені слова стали їм одвітом.
      Підстрибнула і крильми сумно помахала.
      Далі лиш одне «Ку-ку!» з гаю долітало.

      P.S.
      Як літа свої в зозулі лічить доведеться,
      Не забудьмо згадать неньку. Як їй там ведеться?
      Попросімо любу птаху, що гостює в пісні,
      Аби множились літа й тільки гарні вісті.
      ======================================================------------------------

      За основу взято: «Як мати стала зозулею».- «Дніпрова хвиля», Київ, «Радянська школа», 1990, стор.55-56.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Покута

      На старості багато в чому маю каятись.
      Почав з вини перед бездомними котами.
      Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
      а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
      Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
      І що найприкріш – без причини.
      Ніхто з них не намірявсь подряпати чи там укусити.
      Каюсь не словами(бо ж мови наші різні),
      а молоком, яким ділюсь щоднини.
      Дивлюсь зі сховку, щоб не налякать бездомну пару.
      Не знаю, чи вибача вона мою задавнену провину.
      Та все ж спадає з серця часточка вини.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. ...І сходить кров'ю Україна...

      Над тобою, згорьована Вкраїно,
      навис не просто орел, а двоголовий.
      Найжорстокіший в усій орлиній зграї.
      Скільки ж бо крові виточив він із тебе!..
      А все замало.
      Та ще й глузує: «Моє гніздо скраю.
      То між собою горобці б’ються»,-
      одна пащека світ оглупляє.
      А друга – тишком-нишком
      вороння вірнопіддане в Україну насилає.
      Постаріли немічні європейські орли.
      Бояться двоголового.
      Лиш клекотом невиразним заходяться.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Псалом 83. Пісня. Псалом Асафа
      Боже, хай не буде в Тебе спокою.
      Не мовчи і не будь байдужезний, Боже,
      Бо ж вороги Твої галасують,
      Підняли голову ті, хто Тебе ненавидить.
      Проти народу Твого в таїні вигадують бридні.
      Сказали вони:
      Підемо й знищимо їх, щоб перестали бути народом,
      Щоб щезло навіки вічні саме Ізраїлю ім’я!
      Одностайні вони в нарадах своїх,
      Укладають союзи проти Тебе.
      Намети едома та ісмаїлтян,
      Моав та Агрім, Гевал і Аммон,
      Амалек, Пелешет з мешканцями Цура,
      А ще й Ашшур прилучився до них.
      Стали всі вони підмогою синам Лота . Села!
      Зроби ж їм те, що зробив Ти Мід’яну та Сістрі,
      Явіну, що при потоці Кішону.
      Знищені всі вони в Ейн-Дорі.
      Стали гноєм землі.
      Вчини з ними, з вождями їх,
      Як це сталось з Орейном, із Зейвом,
      Із Зевахом, iз Цалмунною –
      З усіма князями їх, що казали:
      «Заволодіємо житлом Господнім!»
      Мій Боже! Зроби їх перекотиполем,
      Соломою проти вітру.
      Як вогонь поглинає ліс
      І як полум’я обсмалює гори,
      Так і Ти переслідуй їх своєю бурею
      І своїм вихором настрахай.
      Ганьбою покрий їхні обличчя
      Аж доки не стануть шукати
      Імення Твоє, Господи!
      Нехай присоромлені,
      Настрахані будуть довіку
      І в соромі згинуть!
      Хай знають, що Ти – єдиний,
      Ім’я Твоє – Господь
      І ти Всевишній над усією Землею!
      --------------------------------
      Нумерацію подано за івритським оригіналом.
      «І завагітніли обидві Лотові дочки від батька свого. І вродила старша сина, і назвала ім’я йому: Моав. Він батько моавів аж до цього дня. А молодша – вона вродила також і назвала ймення йому – Бен-Амі. Він батько синів Аммону аж до цього дня». Біблія. Книга буття, 19:38.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Дикобраз у Криму (з добірки "Перелицьований Езоп")
      Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
      На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
      «Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
      «А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
      Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
      Захропів небавом і проспав мало не тиждень.
      А як проснувсь, звівся на всі чотири,
      Потягнувся й розпростер навсібіч шпичаки.
      «Добродію, вві сні ви призабули, мабуть,
      Що в гостях. Не дома. І не одні до того ж.
      Негоже так беззастережно хазяїв колоть».
      «Прикро мені вислухувать таке.
      Здавалося, що хазяї ми всі отут.
      Якщо ж гадаєте, що вам я на заваді
      І разом нам незмога жити далі,
      То хоч-не-хоч шукайте інше місце.
      Печера ця мені так до вподоби...»
      І дикобраз знов смачно захропів.
      P.S.
      Аби не вигнали з своєї хати,
      Кого впускаєш, треба добре знати.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. ***

      «Благословен Ти, Господь Бог наший, цар Всесвіту,
      котрий наділив півня даром одрізняти день од ночі»
      Одна з ранкових молитов юдеїв на будень

      За солов’їв, яких в Єрусалимі чомсь нема,
      за горлиць, що поки що полощуть росою горло,
      за дятла, що точить дзьоб, аби знайти щось під корою,
      за сонних горобців, за сойок, за шпаків...
      невтомний півник аж захлинається од співу,
      аби належне виконати волю й дар Всевишнього.
      P.S.
      Спасибі Господу Богу,
      що підпер наше життя
      безвідмовними первістками Своїми.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. ...Ані рядка не написав...



      Тоді з ними приходить Ісус до місцевості, званої Гефсиманія,
      І промовляє до учнів: «Посидьте ви тут, аж поки піду й помолюсь отам
      Євангелія від св.Матвія, 26:36

      Узяв з собою Петра
      Та Зеведеєвих синів -
      Івана з Яковом,
      Трохи відійшли од дому,
      Став під оливою Ісус і каже:
      «Млосно мені на серці якось.
      Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
      Десяток кроків не пройшов – упав
      І став молитися й благати Бога:
      «Отче мій, якщо можливо,
      Хай обмине ся чаша:
      Бадьорий дух, та немічне все ж тіло…
      А проте – не як хочу я, а як Ти…
      Вернусь до охоронців, наберуся сил
      І далі поведу розмову із Тобою».
      Та що це? Покотом лежать…
      Хропуть, що аж за версту чути…
      Їм байдуже , що діється зо мною.
      Петре, розбуди товаришів,
      А я піду далі молитись:
      «Отче, єдиний мій пораднику,
      Якщо не можна відвернуть сю чашу,
      То хай на те буде тільки Твоя воля!»
      Сил не стає… Увесь тремчу…
      А охоронці?
      Начебто не просив їх , не соромив.
      Захропли удруге. Марне їх будить…
      Знову заснуть. Їм же не болить, як-от мені.
      Роблять, як тіло накаже, а не совість.
      Помолюся ще – і будь-що буде…
      «Вставайте ж, нарешті, соні!
      Зближається година,
      Що в руки грішників
      Сина Людського віддадуть на згин».
      Ніхто з них не вступиться за мене…
      Відречуться й розбіжаться по домівках…
      І що вони розкажуть про мене?..
      Тим паче про мою справу…
      Не розуміли притч, просили розжувати…
      Шкода, що ні рядка не написав,
      Як попередники пророки.
      Не писав, бо ніколи було.
      Руками й словом лікував.
      Кожен по-своєму витлумачить мої слова.
      А що вже казать про тих, хто їх не чув…
      І кожен вважатиме, що я отак сказав.
      Скільки нісенітниць нагородять!..
      Дай Боже, щоб тільки сперечались.
      Щоб не дійшло до бійки й різанини.
      Найперше – моїх братів по крові.
      Тремчу, та не од чекання смерті,
      А од того, що станеться по ній.
      …І так на серці млосно…







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Сміх

      Є сміх,
      коли за живіт беруться
      і сплескують руками об коліна
      од незмоги зупинитись:
      це ж треба – доти таке складне
      вдалось нарешті розв’язать так просто.
      Навіть той, хто не зна причину того сміху,
      готовий усміхнутись щиро..

      І є сміх,
      коли спіткнувся хтось і впав,
      і вже не годен встати самотужки.
      Та замість кинутись на поміч,
      дурносміх береться за живіт
      і сплескує руками об коліна.

      Наче рентген, наскрізь сміх просвічує:
      здоров’я це чи вже хвороба -
      хронічна і невиліковна.

      P.S.
      Ще засмієтесь ви на кутні,
      московські дурні думні,
      як Господу набриднуть
      над Україною імперські ваші глузи.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Езоп (перелицьовані байки)
      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...
      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. ***
      (з Амні ібн Фариса Рейхані)

      Пішов ти проти істини. На догоду
      Самозваних вершителів твоєї долі.
      І всілякі блага запанували в твоєму домі,
      На грудях спалахнули усі можливі нагороди...
      Та знай же: замість правдивих слів
      Ти лише плід фініка (хай і смачний) із’їв.
      Хоч кісточку на землю кинув ти недбало,
      Не піддалася небуттю вона. Небеса послали
      Дощі та сонце. Проросла і пальмою стала.
      Нащадки гаї розлогі фінікові зроблять
      Без гадки на якісь там житейські винагороди.
      І після трудів праведних у тінистій тиші
      Не на догоду комусь - про істинне напишуть.
      Твої ж «нетлінки» читатимуть хіба що архівні миші.
      --------------------------------------------------
      Амні ібн Фаріс Рейхані (1876-1940) – ліванський письменник. Після навчання на юридичному факультеті Колумбійського університету (США) став переконаним атеїстом і прихильником злиття двох великих цивілізацій.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Неприкаяний Каїн( з добірки «Поміж рядками Аґади»)

      «І сказав Господь Каїнові:
      «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє?
      Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє,
      А коли недобре, то в дверях гріх підстерігає.
      І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати»
      Книга Буття, 4:6-7

      КАЇН: «Чому я гніваюсь?- питаєш, Боже?-
      Чом похиливсь обличчям?
      А чому радіти?
      Зранку до вечора не розгинаю спину на городі.
      Обливаюсь потом під палючим сонцем...
      І яку ж маю од Тебе винагороду?
      Ти навіть не поглянув на мою пожертву.
      Перед Твоїм зором тільки перворідні
      З отари брата мого. Нікчеми, що на пагорбі
      Днями сидить і грає на сопілці...»
      Диви: іде сюди...Звісно, щоб похизуватись...»

      АВЕЛЬ : «Здоров будь, брате! Бог у поміч!»

      КАЇН (розгніваний): «Вертайся, звідки прийшов!
      Ненависний мені ти, ледарюко!»

      (Авель поспішно задкує. Каїн за ним. Починається боротьба. Авель кладе старшого брата на лопатки).

      КАЇН: «Досить сидіти на мені, неробо. Іншим разом, коли не буду стомлений, доведу, хто з нас сильніший".

      (Авель встає і відходить убік. Каїн зводиться на ноги з каменюкою і б’є брата в потилицю. Той падає. Каїн не вдовольняється цим і продовжує бити по голові, так що розколюється череп, топче ногами, доки не переконується, що Авель мертвий. Щоправда, ані крихти співчуття до покійного).

      КАЇН:"Що робити з ним?..

      (Неподалік чути каркання ворон).

      Що вони там роблять?.. Розкидають каміння...Риють ямку...
      Кладуть ворону...Мабуть мертву...Загортають ямку...
      Зроблю і я отак з Авелем...
      А що казати матері й батьку?..
      До пуття не знаю...Втечу тай годі".

      ВСЕВИШНІЙ : «Од них можеш втекти, а од Мене ?
      В найпотаємнішій схованці знайду.
      Одповідай: де брат твій?»

      КАЇН: «Спитай його самого!»

      ВСЕВИШНІЙ: «Так ти не знаєш?
      Не чуєш, як голос крові брата волає з-під землі?»

      КАЇН (здивовано): «Як можеш знати?
      Ні батько, ані мати не відають про це...
      Ти, мабуть, маєш пліткарів на Небесах,
      Готових доносити Тобі всілякі небилиці?»

      ВСЕВИШНІЙ: Невігласе, чи ж є щось
      На землі й у піднебессі, приховане од Мене?"

      КАЇН: «Тепер переконуюсь, що справді Ти -великий...
      Каюсь у злочині. Прости мене. Ти ж милосердий".

      ВСЕВИШНІЙ: «Оскільки каєшся, то зменшу належну тобі кару.
      Негайно залиш цей край навіки.
      Віднині заволокою ходитимеш по світу».

      КАЇН: «І перший стрічний мене вб’є?»

      ВСЕВИШНІЙ: «Не посміє, бо семикратно помщений будеш".

      КАЇН: «А якже знатимуть про це?»

      ВСЕВИШНІЙ: «Торкнися лоба. Поставив Я тавро, щоб бачили».

      P.S.
      Кажуть, Господь милує грішників, що каються.
      А як не щиро?
      Може б варто ставити тавро
      На лобі всіх тих,
      Хто, каючись, готовий уже на інший злочин?!

      --------------------------------------------

      «Авель» не має нічого спільного з івритським, себто справжнім, ім’ям молодшого сина Адама та Єви: «ГевЕль», що означає «видих». «пару з рота», «дурницю», «щось не варте уваги». Це слово входить у такі звороти, як: «гевЕль гавалІм» («суєта суєт»), «гавлЕй гаолАм» («скороминущі радощі»), «гавЕль ярІк» («марна справа»), «гавЕль уреУт рУах» («справжнісінька нісенітниця»).
      Як випливає з «Аґади» - усної Тори («П’ятикнижжя), дізнавшись про смерть сина, Адам не дуже-то перейнявся горем. Так, стрівши Каїна, котрий йшов у вигнання, і дізнавшись від нього про вбивство Авеля та Божу кару за це, Адам сплеснув руками й викрикнув: «Який великий злочин і яка ж мала кара!.. Чом же я не покаявся тоді? Лишився б у Раю...»





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. За чверть од століття
      Михайлу НАЄНКУ,
      однокурснику, побратиму по освоєнню цілини,
      професору, лауреату Шевченківської премії

      Як мірятимуть внесок в літературознавство на пуди,
      Не знать тобі суперників ніколи.
      Взявши останній твій набуток
      В обидві руки, я мало не підвередився.
      Новітнім баченням письменства ти нас нагородив,
      Увівши незагасне українське слово
      Як повноправне в міжнародне коло.
      -----------------------------------
      Йдеться про «Художню літературу України (від міфів до модерної реальності)» обсягом 1088 сторінок. Київ, Видавничий центр «Просвіти», 2012. А загалом ювіляр – автор близько 500 публікацій, серед яких 20 монографій.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. ***

      «Якже це так?- питають на роботі.-
      2:0 у Києві, а чом же в Парижі несусвітнє скоїлось?»
      « У другім таймі ти, мабуть, пішов спати?-
      Здогадується син.- Інакше не програли б ми нізащо».
      …І так завжди: за програші, за недолади в Україні
      Не посольство в Ізраїлі, а я завжди в одвіті.
      Здвигую плечима… Розводжу руками…
      А щоб сказать: «Та чи ж моя провина?»
      Язик не повертається.
      Міцно трима мене коріння України.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Емілі Дікінсон
      Як не буде мене серед живих,
      Коли навідається вільшанка,
      Насипте малиновій гості моїй
      Крихт поминальних з хліба.

      Як заснувши навіки-вічні
      Не зможу сказать вам «спасибі»,
      Знайте, що намагаюся з усіх сил
      Прошепотіть це вустами гранітними.
      ------------------------------------
      Емілі Елізабет Дікінсон (1830-1886) - американська поетеса.


      Emili Dickinson

      If I shouldn’t be alive
      When the Robins come,
      Give the one in Red Cravat,
      A Memorial crumb.

      If I couldn’t thank you
      Being fast asleep
      You will know I’m trying
      With my Granite lip!




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    66. «…Але змій був хитріший » (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      1
      ...А заздрісні й ревниві ще в Раю були.
      І перший серед них – Змій.
      Не повзав він тоді, а ходив, як Адам і Єва.
      Щоправда, цікавіший був, аніж вони.
      Отож, щоразу, як Адам щось Богові приносив,
      Змій припадав до шпарки і вуха нашорошував умить.
      «Ти бач,- пошепки прохоплювався він,-
      Як Господь уподобав Своє творіння з пороху.
      Віддав йому всю ярину й дерева.
      Довірив звірині давати імена...
      А чим я од людини гірший?..
      Стривай, невдовзі зумію порушить цю любов!»
      Від наміру до діла приступив ревнивець.

      2
      Посеред Раю росло нічим не примітне деревце.
      Його всі обминали, бо знали –
      Помре негайно той,
      Хто хоч один плід скуштує .
      Єва якось проходила повз деревце оте.
      Не зуздрилась, як невідь відки
      Постав перед нею Змій.
      «Як добре, що саме ти нагодилась цеї миті!»
      «І чому ж?»
      «Бачиш, тобі довіряю більше, аніж Адаму.
      Він годен Богові переповісти нашу розмову.
      Мало не щодня стрічаються вони».
      «Не зволікай же, як довіряєш!»
      «Почув я од ангела одного,
      Що знищить вас намірився Всевишній:
      Не такими, мовляв, задумав.
      Кмітливішу породу хоче сотворить».
      «Що ж нам слід робить?»
      «Скуштувати забороненого плоду».
      «Аби прискорить смерть?»
      «Ні, щоб її уникнуть».
      «Але ж...»
      «Чув про це. Бачиш, не без умислу
      Наклав Бог заборону...
      Щоб з ангелами ви не змогли зрівнятись
      І надалі лишалися сліпими служками Його».
      «Ти це всерйоз?»
      «Не віриш? Не словами, а ділом докажу.
      (Змій зриває плід, надкушує і смачно хрумкотить).
      Ну, що? Живий я нівроку.
      Скуштуй же й ти і чоловіку дай.
      Господь тоді не зможе вас умертвити».
      (Єва бере плід і їсть).
      А й справді – смачний цей плід.
      Дам скуштувати й Адамові».
      P.S.
      Адам і Єва вигнані були із Раю.
      А Змію ангели кінцівки пообтинали,
      Щоб не ходив, а тільки довіку повзав.
      Щоправда, розум та хитрощі лишилися при ньому.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Наставники колишні й нинішні (з добірки «Поміж рядками Аґади»)
      1
      Раббі Самуїл бар Нахман казав:
      «Люди минулого вміли робити все досконало:
      Орали й засівали ниву Знання,
      Пололи бур’ян, жали, снопи в’язали,
      Молотили і віяли, мололи й просівали,
      Місили тісто, хліб випікали…
      А ми – навіть не знаємо,
      Як рот відкрити , насититись уже готовим».
      (Єрусалимський Талмуд, Трактат Шкалім)

      2
      Раббі бар Земін казав:
      «Якщо попередники наші були подібні до янголів,
      То ми –на простих смертних схожі.
      Якщо ж вони простими смертними були,
      То ми не так уже далеко відійшли од віслюків.
      І то не від таких, як був віслюк раббі Ханіни бен Доси
      Чи раббі Пінхаса бен Яїра, а від звичайних віслюків »
      (Трактат Шабат)

      3
      Раббі Йоханан казав:
      «У попередників наших серця були широкі,
      Як притвор перед Храмом.
      В їхніх наступників – як двері Храму,
      А в нас – на вушко голки схожі.
      (Трактат Шабат)

      4
      Спитав раббі Папа раббі Абая:
      «Чому задля колишніх вершились чудеса,
      А для нас - чудес нема?
      Адже те, що вивчали, приміром, за раббі Юди,
      І порівнять не можна з тим, що накопичилось відтоді.
      А натомість під час посухи варто було раббі Юді
      Простояти в молитві не більше,
      Ніж розв’язать шнурок на одній сандалі,
      Як починався не дощ, а злива.
      А ми скільки не звертались до Небес –
      Усе намарне».
      Відповідав раббі Абая:
      «Річ не в обсязі знань і не в тривалості молитви.
      Попередники наші готові були на муки й смерть іти,
      Аби прославити Ім’я Господнє,
      А в нас на це вже не стачає сил».
      (Берешіт Раба)
      -----------------------------------
      Легенда оповідає: якось вкрали у раббі Ханіни віслюка. Прив’язали злодії його в дворі, дали вдосталь сіна, ячменю, води. Та віслюк навіть не доторкнувся до всього цього. Так було кілька днів.
      «Не варто тримати скотину далі, бо ще здохне», - сказали злодії, відв’язали віслюка й прогнали з двору.
      Попленталась тварина додому. Зраділи всі, негайно ж дали сіна, ячменю й води. Віслюк залюбки все з’їв. Відтоді й пішло: «В давнину бездоганні були не тільки самі праведники, а й їхні тварини: віслюк раббі Ханіни бен Доси навіть не доторкнувся до корму, який дали йому злодії».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Мистецтво і Життя
      Такого ще не було ярмарку оцьому:
      Покидали лотки й побігли ті,
      Хто встиг спродатись,
      І ті, хто намірявсь
      Купити щось за безцінь:
      Почули з кону, де виступали якісь заїжджі,
      Цвірінькання і ґелґіт,
      Гавкіт і мукання, й іржання...
      А як заверещало порося,
      То захвату, здавалося, не буде впину.
      І ось, коли нарешті настала тиша
      І розважальник на всі сторони вклонився,
      З натовпу вискочив незграбний чоловік:
      «Телепні, кому плещете в долоні?
      Хіба ж так має верещати порося?
      Завтра покажу, як має буть насправді».
      Назавтра справді він з’явивсь.
      Заверещав і всі позатуляли вуха.
      Свистати почали й кидать що трапилось під руку.
      «Дурні!- самозваний артист в одвіт.-
      Не знаєте, що верещав не я, а ось хто».
      І вийняв із-за пазухи нікчемне порося,
      Котре щипав за вуха непомітно.
      P.S.
      Селюк не знав, що мав би знати кожен:
      Мистецтво і життя – це речі не тотожні.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Спогади (з Езопа)
      (з Езопа)
      Бабуся, що замолоду в розкоші жила,
      Йшла якось до знайомих в гості,
      Пташки їй співом вказували шлях,
      Пшеничний колос нахилявсь стеблом
      І сивизну вітрик куйовдив.
      Ще при здоров’ї, бабуся без утоми йшла,
      Та ось на роздоріжжі раптом зупинилась:
      Незвична пляшка. Закоркована.
      Гурманкою була. Отож ,відкрила... Порожня.
      «Нічого. Хоч дізнаюсь, що ж там таке було»,-
      Сказала, притулила шийку до губ.
      Вдихнула й мало не зомліла.
      На моріжок присіла.
      Йти далі-вже не сила. Очі заплющила...
      І спогади з далеких літ, немов хмаринки, попливли.
      І як один – коли була ще зовсім молодою...
      Прокинулась десь запівніч. Роса збудила.
      І замість в гості йти подризала додому.
      P.S.
      Як намірам минуле стане на заваді,
      Не варт тонути в нім. Слід просто забувати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Ісус в Ірода Антипи
      "І бог поклав клеймо на грудь Пілата,
      Життя, смерть, тіло й дух його прокляв
      Гірш Каїна, бо Каїн, вбивши брата,
      Не мив рук з крові, винним чувсь, тікав"
      Іван Франко «Легенда про Пілата»

      "Люди посредственной нравственности написали очень хорошие правила;
      с другой стoроны, люди очень добродетельные не сделали ничего,
      чтобы продолжить в мире предания добродетели.
      Пальмовая ветвь тому, кто был могуч словом и делом,
      кто чувствовал добро и ценою своей крови доставил ему торжество.
      С этих двух точек зрения Исус вне сравнения,
      его слава остается целой и будет вечно обновляться"
      Э.Ренан «Жизнь Иисуса»

      1
      Ісус живий, а не воскреслий,
      Ісус земний, а не Небесний
      З літами все частіш являється мені.

      2
      Ірод Антипа (подумки): Так ось який він .Той, кого, як кажуть, боявся навіть мій батько.
      (уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат. Не повірив, що ти цар юдейський? Мав рацію: навіть я поки що не цар . Чекаю на благословення Риму. А ти вдостоївсь титулу цього від кого? Від народу? Але Рим не питає його згоди. То значить - ніякий ти не цар.
      Ісус (уголос): Ти сказав.
      (подумки): Нікчема. Тільки й знає, що з підданців сім шкур здирати. Для себе і для Риму.
      Ірод Антипа (уголос) : Ну, та облишмо цю тему. Чимало чув я про твої дива.. До кольок під грудьми спирало од сміху, коли почув, як виганяв ти бісів, що свиньми кидались в Кінерет... Чув також, що оживив ти Лазаря якогось. То, може, не даси й мені померти? Мандрувать скінчиш із невігласами своїми та й станеш мені служити? Дам повну свободу говорить про те, аби коритися панам , не дбати про своє багатство, засуджувати фарисеїв...І ще багато чого, що буде і тобі, й мені на користь. Ти ж як-не-як із Галілеї. А там Синедріон і навіть Пілат безсилі.
      Ісус (подумки): Нічого не писав. Ніколи було. Стільки ж знедолених і немічних довкола!.. Усім хотілося допомогти. Не в змозі сам до кожного дійти, дещицю з того, чим наділив мене Всевишній передав учням. Одбирав лиш тих, в кого був хист.
      Лікуючи, несли вони й мої притчі. На жаль, не завше збагнувши до пуття їх.Тож і рознеслося по всім Ізраїлю, що начебто я за багатіїв, котрим треба коритись...Підставляти праву щоку, якщо у ліву б’ють... Що раджу порізнити сина з батьком, доньку з матір’ю, зі свахою невістку.. Або й таке: вороги чоловікові його домашні...А справажніх ворогів своїх слід благословляти... Творить добро тим, хто ненавидить...Молитися за тих, хто переслідує тебе... І ще чимало всіляких небилиць, які я не спроможен був перепинить, бо слава, як-то кажуть, йде попереду. І не завжди, на жаль, такою, як того б хотілось...
      А я ж тільки й волів, щоб згуртувать отару Божу та скинути ненависне римське ярмо. А ще – напоумити Каяфу та його вірних служок, що Храм Божий не на те, щоб іменем Господнім дурить народ і багатіти на його стражданнях. Вони це зрозуміли і роблять з мене ворога юдеїв. Говорив я привселюдно, що тільки зв’язане на землі , зв’язане на небі буде і що тільки розв’яжуть на землі, розв’язане на небі буде. Наказував я своїм учням перед тим, як до люду йти, щоб уздоровляли всіляку неміч і недугу та щоб не брали ані золота, ні срібла, ані мідяків до поясів своїх.
      А книжники та фарисеї де тільки змога кричали: «Ісус руйнує Господні заповіти, принесені Мойсеєм на скрижалях!» І чим же? Що дозволив учням зривати колоски в Святу Суботу. Словоблуди...А чим же ще могли ми поживитися в дорозі? Ні. Не руйнувати Закон чи Пророків прийшов я, а виконати їх належне.
      Самозвані ж слуги Господні так обплутали людину настановами своїми, що їх несила збагнуть. Тим паче – виконать. Щось на зразок: в якій руці тримати кухоль, як миєш руки, чи на яку ногу вставати вранці... В гріхах погрузлі, мов праведні, судять грішних. Та ще й силкуються спантеличити мене. От хоча б із тою жінкою, яку застукали на блуді і мали побить камінням. Сказав я суддям-фарисеям: «Хто без гріха, хай перший кине в неї камінь». Як один, всі мовчки розійшлися. А ще дивуються та напевне й осуджують, що в гурті моєму ходять і жінки. Не збагнуть їм, що жінка для мене - така ж людина, як і чоловік.
      І все ж не кину місію свою. Навіть як і загинуть доведеться. Шкода тільки, як фарисеям вдасться зробить із мене ворога свого народу...
      Ірод Антипа (вголос): Бачу: ти начебто сердишся на мене... Може, за Івана? Чув, що приятелями були ви. Так знай же: і я шкодую, що так сталось.
      Ісус (подумки): Шкодуєш, блазню, а й мене хотів схопити і скарати, як був я в Галілеї. Голову Іванові стяв не тому тільки, що напідпитку пообіцяв Саломеї віддати за танок усе, що скаже... Так забажала її мати – Іродіада. Їй на полумиску принесену голову Івана віддала донька. Мені оповідала Іванна, дружина твого домоправителя Худзи , як ти зненавидів Івана, що вголос засуджував твій шлюб з Іродіадою . За це ти праведника заточив в тюрму. А вже потім – наказав відтяти голову. Іродіада так зненавиділа праведника, що голкою колола голову, бо їй здавалось, що й мертвий обох вас проклина Іван. І що ж вона зробила, щоб не чути удаваного голосу пророка? Наказала викинуть на смітник ту голову святу. Аби її собаки гризли...
      Може, так би й сталось, якби не Іванна. Благородна жінка ця не дала здійснитись задуму отому . Підібрала святую голову Івана та й поховала на горі Оливній в Єрусалимі. А сама пристала до мого гурту. Бідний Іван... Поміж народженими жінкою не було більшого від нього. Але така вже, мабуть, доля справжнього пророка: бути чужим у своїм краї.
      Ірод Антипа (подумки): Чому одмовчуєшся? Донедавна ж словом баламутив край мій. Чи, може, перестаралися вельможі Храму та й вояки Пілата, що вже не можш говорить? Зрештою, чи не прислав тебе Пілат сюди, щоб, посміявшись з того, хто має сидіть на троні, донести щось негоже в Рим про мене? Та щоб відгородить себе од неминучої твоєї смерті. Мовляв, це справа рук юдейських, а я лиш виконавець. Отож, вмиваю руки. Не вийде, хитрий лисе. В Єрусалимі я тільки гість. І не причетний до цієї справи.Ти господар справжній. Так що доводь її вже сам.
      (уголос): Ну що ж, як не пристаєш на мою просьбу і чудеса не хочеш показати, то повертайся до Пілата. Він, а не я, розпоряджається тобою. А на згадку, про нашу зустріч дарую білу царську одіж. Короною тебе вже увінча Пілат.
      Ісус (подумки): Здогадуюсь, чим увінча мене Пілат . Той, хто ненавидить юдеїв та їхні заповіти. Хто тисячами розвішував їх на хресті... Хто на власний розсуд наказав у Храм внести золочені щити із римськими орлами. І тільки, коли сотні віруючих попри погрози розправитись оружно лягли перед святинею, оголивши спини, відступив не знати що чинить сатрап. Та виявив свою звірячу вдачу прокуратор, як мирний натовп сходив на гору Грізім, щоб подивитись на начебто віднайдений священний посуд Мойсея. Вояки із засади кинулись на люд. Чимало було побито, а взятих у полон повішено за звичкою.
      Ні, не такий Пілат, щоб пощадить мене. Тим паче, не забув, як на його запит: «Ти – цар юдейський?» я одказав: «Ти сказав». Боїться, щоб не звинуватили його, бува, в державній зраді. Обставить так, начебто всупереч намірам своїм змушений виконати волю... юдеїв. Злигався ж, певно, з Каяфою, а той найняв охочих горланить: «Розіпни! Кров його на руках наших!» Ну, а прихильникам моїм не стане місця на Голгофі.
      Бадьорий дух мій, та тіло немічне... Допоможи, Отче, гідно зустріти смерть.
      ---------------------------------------
      Ірод Антипа (20 рік до н.е. –після 39 р. н.е.) – син царя Ірода Великого та його дружини-самаритянки Малтаки. Тетрарх Галілеї та Піреї з 4 по 39 р.

      Понтій Пілат – римський префект в Юдеї з 26 по 36 рік. За свідченням Філона Александрійського, котрий жив у цей час, Пілат відзначався надзвичайною жорстокістю і численними тортурами над юдеями без суду й слідства.

      Ірод Антипа так і не став царем. Його небіж Агрипа, сам претендуючи на трон, звинуватив дядька в змові з парфянським царем Артобаном. То ж замість корони його було зіслано в Лугдунум (територія сучасної Франції).

      Першосвященник Юдеї з 18 по 39 рік.
      Іродіада була дружиною брата Ірода Антипи – тетрарха Філіпа. Знаючи, що чоловік її безвольний і не прагне царської корони, Іродіада, прагнучи владарювати і ненавидячи моральні устої юдеїв, вирішила зв’язати свої наміри з Іродом Антипою, котрий був уже одружений на доньці царя Петри.



























      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Передчуття
      Кажуть, ластівка одна весни не робить.
      А якже бути тій пташині,
      Котра весну настільки відчуває,
      Що вже не може не летіти
      Навіть туди, де ще і сніг, і холод?
      Що їй усі оті перестороги,
      Як паморочиться голова
      Од пахощів терпких конвалій,
      Од квітом вагітних вишень,
      Од соку, що береза не спроможна втримать,
      Од сонячного полиску кульбаб,
      Од посланців небес – фіалок...
      Сидіть в добрі й теплі із тими,
      Кому все те здається божевіллям?
      На чужині померти з туги за рідним краєм?
      Ні, хай, може, доведеться і загинуть,
      Та все ж миліш, коли на батьківщині.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Жаднюга й заздрісник (за Езопом)

      В храмі Юпітера молились два сусіди.
      Один – жаднюга був неабиякий.
      Другий – у заздрощах не мав упину.
      Кожен просив, що підказало його серце.
      Юпітер вислухав обох і зголосився
      Вдовольнить прохання. Щоправда, за умови,
      Що сусід отрима те ж удвічі більше.
      Погодились без зволікань обидва.
      Просить жаднюга, аби вся в золоті була його кімната.
      Так воно й сталось. На радощах заглянув до сусіда
      І мало не спритомнів – дві кімнати вигравали злотом.
      Гіркаву усмішку зауважив господар і просить бога:
      «Виколи жаднюзі око, щоб не зазіхав на моє добро!»
      Сказав і враз усе йому стемніло доокола.
      P.S.
      Чи стало це уроком для потомних?
      Ні, бо люди готові скорше вчити, а не вчитись.







      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Уламки смальти із мозаїки життя (продовження)

      *Якщо за справами чужими ти наче гість в своїй родині, вважай, що втратив діток і дружину.
      *Не думай, що за нізащо Господь вручив Адамові і звірину, і птаство, аби вони йому служили. Ні, щоб і він, і ми, його нащадки, їх доглядали й ними дорожили.
      *Аби не наробить собі й родині шкоди, не все, що бачив ти і чув, варто нести в господу.
      *Немає більшої на світі втрати як до життя ти смак утратив.
      *Не приміряй все на свій край. Не варто залишати хату, aби калину чи бузок шукати там, де зроду-віку не росли вони...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Їфтах

      Удруге я осиротів. Тепер вже по своїй вині.
      Першого разу мати підкинула мене
      Спокуснику своєму та й подалася в блуд.
      Мачуха, а з нею й названі мої брати,
      Як підросли, мені всіляко дошкуляли
      І не інакше як приблудою щоразу звали
      А принагідно ще й вказували на ворота.
      Тож врешті-решт я змушений був-таки
      Піти із батьківського дому.
      Прижився у ватазі одчайдухів.
      Не ховавсь за спинами чужими.
      Не полюбляв непевне «будь-що-будь».
      Себто, тільки зваживши усе як слід,
      Кидавсь на супротивника й перемагав.
      Може тому невдовзі ватажком обрали.
      Не думав, що знадоблюся краєві,
      Відкіль змушений був колись піти.
      Та ось старійшини Гільаду мене знайшли.
      Я нагадав їм про своє гірке минуле,
      А вони: «Забудь те, що було в родині.
      Про Ізраїль нині йдеться..
      Без помочі твоєї не встоїмо проти Амона.
      Будь нам за голову. Робитимемо все, що накажеш».
      «Згода, якщо на те воля Господня».
      «Він стане свідком поміж нами».
      Миром хотів я завершити справу.
      І раз, і два виряджав до напасника послів,
      Та на своєму він затявся:
      Одчикрижить шмат нашої землі,
      Наміривсь. Мовляв, одібрать хотів
      Те, що ми начебто в нього забрали,
      Як йшли в Обіцяну Господом Землю.
      Коли бракує комусь пам’яті, сказав я,
      Нехай Всевишній буде суддею
      Поміж Ізраїлем й Амоном.
      А після перемоги віддам Йому
      Того, хто перший мене стріне.
      Жорстока була січа. Чимало люду полягло.
      Та ворог раптом кинувся навтьоки,
      І я пройшов із вояками весь його край,
      Підкоривши кілька десятків міст.
      Радісний, вертаюся додому, в Міцпу,
      І що ж я бачу: танцюючи, з тимпаном
      Назустріч вибігає...моя донька.
      Радості як не бувало. Мозок обпекла
      Обіцянка, дана Всевишньому.
      Тож перш, ніж пригорнути любу єдинку,
      Став я рвати запорошений свій одяг,
      Заходивсь ревіти, наче недобитий звір:
      «Доню, вбила ти мене появою своєю!..
      Отруйною стрілою навік застряла в серці!..»
      «Що скоїлося, тату? Ти мені не радий?
      Я ж день при дні тебе все виглядала.
      Просила Господа, щоб ти живим вернувся...»
      «Чом Він не стримав тебе од поспіху оцього?»
      «Навіщо?!»
      «На те, аби не стати на кострище,
      Як обіцяв я віддать Йому за перемогу
      Того, хто перший мене стріне...
      Невже Всевишній так скарав мене
      За недовіру в Його силу?
      «Не край своє і моє серце, тату!
      Вчини, як обіцяв тоді ти Богу,
      Аби непослух твій не розгнівив Його
      Та не наразив Ізраїль на нове лихо!»
      «Себе я сам осиротив. Як мені далі жити?..»
      «Ізраїль лишається з тобою.
      Ти його суддя і захисник.
      А мені останню послугу зроби:
      На два місяці кострище відклади.
      Піду я з подругами в гори,
      Щоб там відплакати своє дівоцтво».
      P.S.
      Щороку ізраїльські дівчата йшли в гори.
      Чотири дні відплакували Їфтаха доньку.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Адажіо
      Не був відлюдником.
      Полюбляв збирать добірне товариство
      На шашлики та на якісь тільки йому знані вина.
      Чи думав хтось із нас тоді, що цей гурман і компанієць
      З важким, на манір англійський, івритом,
      (З чого він часом потішався й сам),
      Збира на диск сумне із музики класичної?
      Через півроку він помер.
      Знайшла дружина отой диск.
      Альбіноні, Моцарт, Бетховен,Брамс...
      Голосом любові недолюбленої
      До серця печії із нею говорили.
      І диск вона подарувала нам.
      ...Слухаю і думаю, чому саме адажіо
      Обрав він для передчасної та вічної розлуки?
      Мабуть, незабарна смерть так наказала,
      Бо ж споконвіку і вона сама така сумна.
      Щоправда, і життя з його скороминущим щастям –
      Скорше адажіо, а не алегро.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Раббі Нахман з Брацлава (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")

      Велике горе в раббі Нахмана:
      Помер нежданно син – його відрада і надія.
      Як це в юдеїв ведеться споконвіку,
      Прийшли хасиди посидіть і розрадить вчителя.
      Переступили поріг світлиці і злякались виду раббі:
      Такий він був страшний у горі.
      І тут же вискочили з дому,
      Аби словами втіхи не додавать ще більших мук.
      А коли знову завітали, сказав їм раббі:
      «Якби ви вчора не втекли, я б розповів вам дещо».
      І вчитель почав урок, що звався «Сад душі»:
      «Ніщо не завдає такого збитку, як смуток.
      Усупереч радіть, ти відчуваєш розпач.
      Що тоді робить? Звернутися в минуле
      І віднайти там радість, щоб врешті-решт
      Вона в сьогодні повернулась.
      Важко бути наодинці і розмовляти з Богом,
      Якщо ти в смутку. Ти наче скаржишся на нього,
      Що Він щось не додав тобі.
      Тож уникайте смутку.
      Від нього всі прикрощі й хвороби навіть».
      -----------

      Раббі Нахман з Брацлава (1772-1810) – правнук Бааль Шем Това. Адмор, котрий створив Брацлавську віть хасидизму і лишив після себе численних послідовників. Його могилу в Умані щороку відвідують тисячі юдеїв з усього світу. Книги раббі Нахмана «Лікутей Могаран» («Зібрання повчань учителя нашого, р.Нахмана»), «Сефер га-мідот» («Книга якостей»), «Сіпурей Маасійот» («Казкові історії») та інші складені за розрізненими записами р.Натана. Двічі на прохання раббі учні палили вже підготовлені до друку рукописи, від яких лишились тільки назви.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Чуже життя дано не для твоєї втіхи чи розваги (з Леонардо да Вінчі)
      Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
      Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
      Знялись вони, бо вміли вже літати.
      Голопузеньке, котре одне зосталось,
      Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
      Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.
      Р.S.
      Чи варто дорікати мавпочці,
      Коли ж і люди не збагнули,
      Що чуже життя дано Всевишнім
      Не для твоєї втіхи чи розваги?





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Раббі Мордехай із Несхіжа (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")

      Іще не був хасидом Мордехай
      Ще не здогадувавсь якої заживе він слави,
      Коли казатимуть про нього, вже як раббі,
      Що з ним навчання й молитви, їжа та сон –
      Це щось єдине, бо тільки так душа
      Може дійти до джерела свойого.
      Ні, був Мордехай тоді звичайним торгівцем.
      Їздив по селах і містечках із дрібним товаром.
      Сім’ю цим годував та відкладав дещицю на етрог ,
      Без чого важко уявить собі Суккот.
      Ось і тепер їде у місто Мордехай із наміром одним –
      Купить етрог там щонайкращий.
      Співа пісні в погожу осінню днину
      І птаство начебто підспівує йому.
      Та раптом що це? Неподалік хтось плаче?...
      Так воно і є: за рогом чоловіка бачить Мордехай:
      Стоїть навколішки той і плаче над конем.
      Злізає з воза торгівець, розв’язує капшук
      І, не питаючи, що сталось, віддає усе, що мав,
      Та й поверта свого коня додому.
      А по дорозі так виправдовує себе:
      «Яка різниця поміж тим, що всі казатимуть
      Благословення над етрогом,
      А я над мертвим конем сказав його».
      Не думав доти торгівець про всякі там дива,
      Та як в господу увійшов, повірив:
      Стояв і золотом переливавсь такий етрог,
      Що тільки в снах і міг присниться.
      «Спасибі, друзі!»- тільки й сказав,
      Бо не в чудеса, а в дружбу вірив.
      ----------
      Мордехай із Несхіжа (1742-1800) – спочатку рабин в Галіції, а потім у Несхіжі. Набув такої слави чудотворця, що невдовзі припинив свою практику. Всі, хто знав раббі Мордехая, говорили, що в ньому втілена душа пророка Шмуеля (Самуїла). Він віддавав перевагу практичним справам, стояв на чолі групи хасидів, котрі підтримували громаду в Землі Ізраїлю. Вчення раббі Мордехая зібрано в трактаті тлумачень Тори «Рішфей еш» («Іскри вогню»), а чимало його висловлювань вміщено в книзі «Коль сімха» («Голос радості») Сімхи Буніма.
      Етрог –плід, що нагадує велику цитрину.







      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Раббі Ісраель Салантер (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")


      Холера нещадно косить люд у Вільні.
      Молитвами й постами, напучують рабини,
      Ми випросимо в Бога порятунок.
      Може, сьогодні, в Йом Кіпур ,
      Всевишній відведе це лихо.
      Хто самотужки, хто з поміччю здоровших
      Бредуть юдеї у Велику синагогу.
      Недужим голосом кожен чита «Чисту молитву» -
      Начебто розмову щиру веде із самим Всевишнім.
      Час уже й виносить із Святої шафи
      Сувій Тори, аби почати «Коль нідрей» .
      Але чомусь не видно рабі Ісраеля ...
      Було таке із ним.
      Розказують: позаторік,
      Не діждавшись рабі, молодиця
      Змушена була покинуть синагогу,
      Бо ж немовля одніське вдома і, мабуть, і плаче.
      Вбіга в господу. Але що це? Долина не плач, а...сміх.
      І бачить: рабі Ісраель чукикає малятко:
      «Поспішав на службу, та почув плач
      І от без дозволу сиджу з цим ангелочком...»
      «...А що як рабі знесилила холера?-
      Написано в очах юдеїв.-
      Він хоч і ближч до Бога, та все ж тільки людина...»
      Аж ось нарешті з’явився рабі.
      Зійшов на поміст, сумнавим поглядом
      Обводить свою паству, та почина не з того,
      Що так вона чекає, а з того,
      Що не прописано в жоднім Сидурі :
      «Бачу: не слухаєте мене ви, любі...
      Просив же вас на якийсь час забути
      Молитви і піст. Ви ж так знесилили себе,
      Що вже не годні до пуття поговорити з Богом.
      Забули, певне, що поки ми живі,
      Душа наша - в здоровім тілі.
      Отож, аби не посиротить громаду,
      Благаю вас супроти всіх приписів: їжте і пийте.
      Сьогодні так вам велить Всевишній...»
      Рабі прочитав молитву над трунком та їством.
      І привселюдно почав їсти і пити..
      P.S.
      Того 1848 року своїм прикладом рабі Ісраель Салантер, хоч і викликав невдоволення інших рабинів, урятував паству од неминучої смерті.
      ---------------
      Йом Кіпур (Судний день) – найважливіший день в юдейській традиції. День посту та молитов каяття й прощення. Того дня Всевишній визначає долю людини.
      Коль нідрей – молитва, суть якої в тому, що, коли хто-небудь словами чи справами робить щось несумісне з юдаїзмом, усі мають знати, що це не відповідає його справжнім намірам, а сказано чи зроблено тільки для годиться. Молитва з чудовою мелодією, мабуть, виникла в часи інквізиції в Іспанії в середовищі тих, хто зі страху бути спаленим на кострищі, змушений був перейти в християнство.
      Раббі Ісраель Салантер (1810-1883) ще за життя став святим серед юдеїв Вільно. Він поклав початок рухові «Мусар» («Мораль»), взявши за основу етичні принципи юдаїзму. Одним з проявів цього є відмова рабі очолити щойно створене царськими властями училище рабинів у Відні, яке мало діяти згідно з циркулярами міністерства освіти. Щоб бути незалежним, рабі не спокусився навіть на платню, що в кілька разів перевищувала його заробіток у єшиві.
      Сидур - молитовник





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Найсумирніші будуть вознесені (з Леонардо да Вінчі)
      Кавалок снігу бозна як приліпився на самісінькій вершині.
      Розглянувсь доокола і став роздумувать-гадать:
      «Чи не вважатимуть зазнайкою мене ті, хто внизу,
      Що я, нікчема, на такім високім місці?
      І чи не стане мені уроком те, що зробило сонце
      З такими, як сам я, товаришами, що забрались надто високо?
      А чому їх сонце розтопило? Бо сиділи не на своєму місці.
      Отож, єдиний порятунок – понизити себе самому».
      І кавалок снігу кинувся прожогом вниз.
      Котивсь-котивсь і дивувавсь: що нижче падає,
      Стає дедалі більшим. А як спинивсь нарешті,
      То вкрив собою пагорбок увесь.
      P.S.
      ...Недарма кажуть: найсумирніші будуть вознесені.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Мінорити й купець (за Леонардо да Вінчі)

      Ченцям-міноритам їсти м’ясо у піст – заборона.
      Щоправда, у мандрах, якщо подадуть, то можна.
      Отож, коли на столі з’явилася курка з борщем,
      Готові були поділитись з сусідом-купцем.
      «Стривайте,- зрозумів хитрюга намір ченців,
      Бо подужати курку сам захотів,-
      Навіщо порушувать освячений Богом піст?
      У кого нема заборони, хай той її з’їсть»
      Ну, що відповісти на закид простої людини?
      Голодні ченці лиш давилися слиною.
      Коли ж од курки лишились обсмоктані кості,
      Купець запросив дальшу путь продовжить.
      Підходять до річки. Роззулись ченці.
      А купчик без згоди на плечі їм всівсь.
      І, може б, на берег перебрався сухим,
      Якби течія не спинила ченців.
      І спало котромусь із них на думку -
      Провчить хитруна-недоумка.
      «Скажи-но нам, купче - супутник хороший,
      Чи взяв ти з собою якісь там гроші?»
      «Купець без грошей, що чернець без сутани.
      На березі кожен належне дістане!»
      «Не вийде!- закричали ченці обоє.-
      Не можна нам гроші носить із собою».
      І, не чекаючи хитрунової згоди,
      Скинули з себе нахабу у воду.
      --------
      Мінорити (лат. Мінор – малий, менший брат), або ж францисканці,- члени римо-католицького ордена Жебраків, заснованого 1209 року в Італії Франциском Асізьким.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Зеєв Вольф із Збаража (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")

      Зібралися у Львові цадики
      І гудить почали сучасну молодь:
      Мовляв, і одяг у неї надто короткий...
      І до бороди та пейсів неохоча...
      А там, дивись, і в синагогу не загониш.
      Якщо нічого не робить,
      То скоро розпуста ця
      Розвалить віри нашої основи.
      Ні, якомога швидше треба
      Знешкодити цю новоявлену заразу..
      Позбавить змоги звертатися в наш суд.
      Ні словом не обмовився лиш раббі Вольф .
      «А ти що скажеш?»- звернулися до мовчуна.
      «Невже ви й справді гадаєте,
      Що я люблю вас більше, аніж їх?»-
      Тільки й відповів їм раббі.
      Та й цього стачило, щоб припинилися розмови.
      ----------------
      Зеєв Вольф із Збаража (помер 1822 р.) – один із п’яти синів магіда Єхіеля із Злочева, прозваний «П’ятьма книгами Тори». Його вчення викладено в «Разін де-Орайта» («Tаємниці Тори»), «Тіф’ерет Цві Зеєв» («Краса Цві Зеєва»).



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Плата за коверзування
      Нащо мені женитися,
      Нащо жінку брати?
      Тепер сіно не вродило –
      Нічим годувати
      Українська народна пісня

      Варнякає недоречно
      Про полову з гречки
      Та про яшну з остюками
      Поміж парубками.
      Не зважає, що дівчата
      Його зневажають,
      Сам над ними,бач, глузує,
      Бо глузду не чує.
      Та минули із літами
      Витівки безпутні
      І доводиться сміятись
      Хіба що на кутні.
      Кориші вже всі жонаті
      На тих же дівчатах,
      А йому, як пощаститься,
      Судилась вдовиця.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Раббі Ісраель із Козниць (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
      Знаний у Козницях багатій і скупердяй
      Прийшов до раббі Ісраеля за порадою.
      А той, наче мішком, накрив прибульця:
      «А що, добродію, їсте ви?»
      «Не надаю ваги я їжі, раббі.
      Важливіші для мене справи...»
      «А все ж?»- допитувавсь цадик.
      «Із сіллю хліб та ще вода».
      «Ти з глузду з’їхав, чоловіче!
      Сьогодні ж приймись за м’ясо, яйця, мед.
      Поклянись, що все те буде на твоїм столі».
      І раббі не починав розмову про те,
      Із чим прийшов до нього гість,
      Доки не поклявсь той привселюдно.
      Як багатій переступив поріг господи,
      Здивовані хасиди кинулись до раббі:
      «Оце й усе, що має скупердяй робить?
      Не дбать про бідних, а тільки самому їсти
      Все те, що нам й у снах не снилось?»
      «Допоки багатій не перейде на м’ясо,
      Не зрозуміє він, що бідному потрібен хліб.
      Адже, як вдовольня його те, що сьогодні їсть,
      То скупердяй гадає, що для їжі бідному
      Придатне буде навіть і каміння».
      ---------
      Раббі Ісраель із Козниць (1736-1815) – знаменитий проповідник і чудотворець, благословення якого просили не тільки юдеї, а й польські аристократи. Автор численних праць, присвячених законодавству.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Лимериха та Лимерівна

      Ой пила, пила та Лимериха на меду,
      Та й пропила та свою дочку молоду:
      «Ой хто купить цебер меду і вина,
      Того буде Лимерівна молода».
      Українська народна пісня

      «Одступись, голото, та й забудь,
      Що хтось зможе виграти молоду.
      Та ж тільки я, багатир,
      Із весілля в змозі зробить пир», –
      Шкандибенко парубкам молодим
      До красуні шлях та й перегородив.
      «Ой, нащо вам, мамо, було пить,
      Щоб доньку необачно так погубить».
      «Якщо любиш – вінчайся,
      А не любиш – цурайся,
      Та в моє похмілля лиш не втручайся».
      Ще не встигло сонце світ звеселить,
      Як дівчина заплакана із села біжить.
      Біжить долом і горою та й не зна,
      Що її Шкандибенко доганя.
      «Та куди ж ти, мила, босоніж біжиш,
      Од роси холодної вся дрижиш?
      Черевички й сукні – усе я куплю.
      Не тікай, голубонько, я ж тебе люблю!»
      «Не до серця й мислоньки ти мені!
      Дай-но ліпше, парубче, гострий ніж
      Повиймати колючки з білих ніг».
      Ударила Лимерівна у груди свої,
      Аж незрушний терен і той побілів.
      «Кипи, кипи, моє серденько, на ножі,
      Аніж в того Шкандибенка на дворі!»
      ...Поховали наречену, посідали за столи.
      Напилася Лимериха як колись.
      І, хоч це було на поминках, а не на меду,
      Знову продавала свою доньку молоду.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Раббі Шнеур Залман із Ляд (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")

      У Петропавлівській фортеці
      Раббі Шнеур Залман вироку чекав.
      Постарались мітнагдім на славу.
      Напевне ж, не пошкодували грошей на хабарі.
      Так що каторги чи й шибениці, напевне, не уникнуть.
      Отак поринув раббі в невеселі думи і не зуздривсь,
      Коли до камери ввійшов не хтось там із наглядачів,
      А власною персоною сам Таємної канцелярії глава.
      Про те, про се розпитував, а як зібрався йти, спитав:
      «Як розуміти, раббі, що Всезнаючий Господь
      Пита Адама: «Де ти?»
      «Чи вірите ви, генерале, що Святе Письмо
      І вічне, й істинне для всіх епох,
      Поколінь усіх і для людини кожної?»
      «Вірю»,- відповіда сановник.
      «Якщо так,- продовжив раббі,- то будь-якої миті
      Пита Господь людину:
      «Де ти в цьому в світі?
      Чимало днів і літ минуло,
      А як далеко ти просунувсь?»
      І тобі Всевишній каже:
      «Прожив ти сорок і шість літ
      І де ж ти зараз?»
      Тільки-но генерал почув свій вік,
      Торкнувсь плеча в’язня і викрикнув у захваті:
      «Браво, раббі! Браво!».
      І невдовзі на волю вийшов Шнеур Залман.
      --------
      Раббі Шнеур Залман із Ляд (1745-1812) – засновник Хабаду (від перших івритських слів: хохма(мудрість), біна (розуміння), даат (знання). Кілька разів сидів у тюрмі. Уклав особливу версію сидуру (традиційного молитовника і зводу релігійного законодавства) «Шульхан арух гарав» («Накритий стіл рабина). Основи вчення в трактаті «Танья» («Учили…»), котрий і досьогодні є основою хабадського канону.
      Мітнагдім (івритське – супротивник) – ідейні вороги хасидів у Східній Європі. Найзатятіше протиборство відбувалося на території сучасних Литви й Білорусії. Так що слова «литвак» і «мітнагед» практично означали одне й те ж.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. "Не зайду до твого двору..."
      Дівка в сінях стояла,
      На козака моргала:
      «Ти, козаче, ходи,
      Мене вірно люби,
      Серце моє».
      Українська народна пісня


      «Не зайду до твого двору,
      Бо не хочу поговору.
      Скажуть: «Мати на хрестинах,
      То вона його й впустила».
      А зайду тоді я, люба,
      Коли батько й мати будуть.
      І собаки навісні
      Не страшні тоді мені.
      І коти причепуряться,
      Щоб мишам ще дужч бояться.
      Та дізнавшись, що свати
      Гарбуза мають нести,
      Отоді на тії вісті
      На воротях я повішусь».






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Якщо ти музика


      Вийди, Грицю, на улицю, і ти, Коваленку,
      Заграй мені у скрипочку стиха, помаленьку.
      Українська народна пісня


      Або мені дайте хоч і бубон в руки,
      Або не питайте, чом стою, мов крук той.
      Он танцює місяць поміж деревами,
      А я тут нуджуся в балачках із вами.
      Якщо ти музика,то не варт базікать,
      Краще б уже грати і пісень співати.
      І хоча б ви грали, не переставали,
      Я б все танцювала, угаву не знала.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Раббі Шломо (Готліб) із Карліна

      За польськими повстанцями гнались російські вояки.
      А як в Людмир зайшли, дав дві години генерал
      На пограбунок багатого юдейського містечка.
      А була субота і початок Шавуоту .
      Молився в синагозі люд.
      Раббі Шломо так зануривсь у молитву,
      Що, хоч і стояв біля вікна,
      Не помічав, що діється довкола.
      А час козак кульгавий ( мабуть, для розваги)
      Саме в цей вже ціливсь у вікно.
      Онука бачив це і шарпнув діда за рукав.
      «Нащо ти одриваєш од молитви?»-
      Тільки й устиг сказати реббі
      І звалився на підлогу.
      Як вже не стало Шломо,
      Пригадали всі, що повторяв їх раббі:
      «Як хочу, щоб якомога швидше
      Прийшов Месія, син Давидів.
      Готовий сам стать я Месією, сином Йосефа,
      Що хоч і загине, та прокладе йому дорогу.
      Чи заляка мене якийсь козак кульгавий?!»

      ------
      Людмир-Волинський.
      Шавуот – день дарування Тори на горі Синай і свято перших плодів.
      Шломо (Готліб) із Карліна (1738-1792) – проповідник хасидизму в Литві.Хасиди вважали його втіленням Месії – нащадком Йосефа і вірили, що їхній раббі «розуміє мову дерев, птаства і звірів».





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Стежина до щастя


      Ой не світи, місяченьку,
      Не світи нікому,
      Тільки світи миленькому,
      Як іде додому.
      Українська народна пісня


      «Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови».
      «Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться».
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Раббі Леві Їцхак з Бердичева (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)
      Не всі бердичівські юдеї набожні були.
      Траплялися й такі, що тільки й шукали нагоди,
      Як би це раббі Леві збить спантелику.
      Знайшовсь один такий, питає:
      «Як же це так, що такий мудрець, як раббі Аківа ,
      Месією назвав Бар-Кохбу?»
      Леві Іцхак, як завше, почав із притчі.
      В царя захворів син. Як лікувати?
      Скільки лікарів – стільки й порад.
      Погодивсь цар нарешті з тим,
      Котрий пропонував вдаватисья до сильних ліків
      Лиш тоді, як біль стане нестерпним.
      Отак-от і Всевишній, коли побачив,
      Що душа Ізраїлю надміру хвора стала,
      Огорнув її їдкою поволокою Вигнання.
      А щоб вона не потерпала надто од Болю
      І врешті-решті не згинула, приспав її
      І час од часу будить надією на лжемесій.
      «І якже довго триватиме це лікування?»-
      Цікавий знать безбожник.
      «Доки не мине ніч Вигнання і Месія справжній
      Не прийде до нас гріховних.
      Задля цього часом сліпнуть очі навіть у мудреців».

      ***
      Був ярмарок великий у Бердичеві.
      Раббі Леві ходив поміж рядами і дивувавсь,
      Що витворяють з цінами й вагою торгівці.
      Не витерпів такої наруги над людьми,
      Заліз на дах і закричав щосили:
      «Схаменіться! Страх Божий напевне ви забули!»
      Не заспокоївся й назавтра почав розмову з учнями
      Із того, що було вчора: «Світ, бачу, перевернувся.
      Істина колись повнила Ізраїль. Всі говорили правду.
      Коли ж у Храм заходили, навмисне вдавались до неправди.
      Тепер же навпаки: брешуть на вулиці.
      До істини звертаються лише у синагозі.
      Раніш торгівля освячувалась:
      «Хай будуть твої «Так» і «Ні» правдиві.
      А в домі молитовнім люди били себе в груди й кричали:
      «Грішними були ми й грабували!»
      Хоч праведні були вони і чисті перед Богом.
      Тепер же навпаки: торгують – брешуть.
      Істину згадують лише в молитвах».
      ------------
      Раббі Леві Їцхак з Бердичева (1740-1810) – великий знавець Тори, користувався авторитетом серед хасидів, уславився полум’яною любов’ю до людей і відданістю Творцю та його заповідям. Викликав на суд самого Всевишнього, вимагаючи від Нього більшої турботи про Своїх дітей.
      Головна праця раббі Леві – «Кдушат Леві» («Святість Леві») – досьогодні є одною з найпопулярніших хасидських книг.

      Раббі Аківа – Аківа бен Йосеф (близько 50-135) –видатний законовчитель. Був одним із членів делегації, посланої в Рим з проханням відмінити декрет імператора Доміціана про заборону Тори та юдейських законів. Вітав повстання Бар-Кохби протии римлян і визнав його Месією. За непослух римським властям раббі Аківу посадили в тюрму, а потім піддали неймовірним тортурам: залізними граблями з нього зідрали шкіру.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Раббі Зуся (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)
      Дивний був учень у Великого Магіда.
      Цурався тих, з ким вчився.
      Днями никав лісом. Там же й ночував.
      Співав пісень і всі вони були про Бога.
      «Чому ти, Зуся , робиш так,-
      Пита його молодший брат,-
      Що диваком тебе всі називають?»
      «Оповім історію одну і ти, гадаю, зрозумієш».
      Селюк якийсь хотів царя побачить.
      Добравсь до міста й став служить в палаці.
      Топити печі не те що мусив,
      А серце вкладав в свою роботу.
      Не покладавсь на дроворубів -
      А сам ходив у ліс і дерево таке приносив,
      Що все просякло духмяною смолою.
      «Хто це дає таке тепло пахуче?»-
      Питає цар і хоче відзначить пічника.
      «Щодня царя волію бачить бодай віддалеки»-
      Тільки й попросив розгублений селюк.
      Так і зробили: прорубали віконце в хижі.
      Якраз навпроти царських вікон.
      І треба ж так, що свідком став пічник
      Сперечки поміж царем і принцем.
      Рік цілий не являвсь на очі батька син.
      Закортіло йому бачити царя
      І просить пічника поглянуть крізь віконце.
      А потім, як це ведеться, зав’язалася розмова.
      «Неправедно живеш ти, принце,-
      Осмілився пічник,-
      За столом одним з батьком їси і п’єш
      І все, що хоче він од тебе –
      Вести з ним бесіду розумну.
      А я, невчений і дурний, не маю такої змоги.
      Тож і дивлюсь на нього крізь оце віконце.
      «Отак і я,- сказав братові Зуся,-
      Люблю із Богом говорить де тільки можна.
      -----------
      Зуся із Анаполя (помер 1800) за праведність прозваний «раббі реб Зуся». Став символом наївності й чистоти. Його вчення відбито в книзі «Менорот загав» («Золотий свічник»).



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Якщо це з любові
      «Як летіла пава, серед села впала,
      А краса-дівчина пояса в’язала»
      Українська народна пісня

      Пояса зв’язала парубку Омельку,
      Що приніс їй кукурудзу й проса чималенько.
      Уніс в комірчину та ще й тиче гроші:
      «Купи собі черевички, щоб не була боса.
      Не клади у скриню, а носи щоднини.
      Як ції порвуться, куплю тобі нові.
      Лиш нікому не кажи, що все це з любові!»
      «Не купиш ти другі, бо каже подруга,
      Що ти взяти маєш ту, що не кохаєш».
      «Як тепер всі знають таємницю нашу,
      То можe так статься, що вийде інакше».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Чого варті теревені
      «Іде дівка по водицю, коромисло гнеться,
      А Микола на конику, як береза в’ється.
      Нехай в’ється, нехай в’ється, не розвивається,
      Хав на мене, молодую, не сподівається»
      Українська народна пісня

      «Чого варті теревені
      Про зірки та місяць,
      Як не годен зупиниться
      Та й з коника злізти.
      Та забрати в мене відра,
      Та занести в хату,
      Поклонитись любій мамі
      Й дорогому тату...»



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Раббі Ар'є (Єгуда) Лейб (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
      На другий день Песаха прийшов у гості
      До раббі Ар’є вчитель його синів.
      Почав господар про розмову з найменшим з них:
      «Спитав його я,- чому це, повернувшись із синагоги,
      Батько має одразу ж сказать кідуш ?»
      «Учитель нам не говорив про це».
      «Аби малеча не поснула, а спитала:
      «Чим ця ніч не схожа на всі інші?»
      «Зайве розказувать,- на те вчитель.-
      Не в кожній родині є малеча».
      «Помиляєтесь, мій друже».
      «І чому ж?»
      «А тому, що йдеться про Батька нашого Небесного.
      Як бачить Він, що попри втому підготувань до свята,
      Юдеї щиросердо помолились,
      Перш аніж повернутися в свою обитель
      Всевишній має сказать кідуш.
      Себто поновити шлюб священний з нами – кідушін .
      Сказав же Він Ізраїлю: «Одружуюсь з тобою я навіки».
      І саме до цієї ночі, «ночі дбання» має викупити нас,
      Щоб не заснули малі діти – народ Ізраїлю
      Не впав у відчаю в глибокий сон,
      А спитав Всевишнього: «Чим оця ніч Вигнання
      Не така, як усі інші ночі?»
      Після слів таких раббі Ар’є заплакав,
      А потім випростав руки в небо і гукнув:
      «Батьку, виведи нас із Вигнання,
      Допоки ще можна сказати:
      «Я сплю, а серце не спить! »
      Щоб не заснули ми навіки!»
      Плачем усі зайшлися, а раббі, начебто й не плакав,
      Гукнув: «А тепер - усі до танцю!
      Покажемо Господу Богу,
      Що Його діти танцювати можуть
      Навіть у безпросвітній млі!»
      І першим кинувсь у танок.
      -----------
      Раббі Ар’є (Єгуда) Лейб (1725-1812) – знаменитий проповідник і чудотворець, відомий більше, як Дідусь із Шполи. Уславився своєю людяністю та скромністю. Навдивовижу був веселий і компанійський. Допомагав бідним, запровадивши скарбнички для пожертвувань, традиція яких зберігалася впродовж довгого часу і після смерті раббі. Його вчення зібрано в книзі «Іш га-пеле» («Людина-диво»).
      Кідуш (освячення) – благословення суботи чи свята, яке роблять двічі на день над вином і двома хлібами.
      Кідушін – один з обов’язкових елементів шлюбу.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Раббі Агарон (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
      Якось раббі Агарон вів службу в синагозі Межереча.
      Звертаючись до Бога, тільки-но намірився сказати: «Царю!»,
      Як сльози ринули потоком, і він уже не зміг продовжувать молитву.
      «Що сталось з вами, раббі?»- питали богомільці.
      «Бачте, тої миті згадав я раббі Йоханана бен Закая ,
      Коли прийшов він у табір Веспасіана і сказав:
      «Мир тобі, царю! Мир тобі царю!»
      А римлянин на те йому: «Ти двічі смерті годен.
      По-перше, що назвав мене, ще не царя, царем.
      По-друге, якщо я цар, чом не сказав про це раніше?»
      І я подумав: справді, Бог ще не царює на Землі,
      І почасти вина за це лежить і на мені.
      То ж чому не каюсь я належне?
      Чому і досі не прийшов до Нього?»

      ------------
      Агарон із Карліна (1736-1772) – засновник карлінської династії. Серед основних його праць: «Газгарот ве-гангагот» («Застереження й настанови»). «Ігрот» («Зібрання»). Про передчасну смерть раббі його хасиди говорили, що він «згорів у полум’ї трепету перед Богом»/
      Раббі Йоханан бен Закай – засновник академії в Явне в 1-му ст. н.е.
      Веспасіан (9-79) – під час облоги Єрусалиму був проголошений римським імператором.






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Чи варт іти за музику?..
      Я не піду за музику, бо сі бою єго крику,
      Бо музика ледащиця, цілий тиждень волочиться
      Приспівка до танцю

      В понеділок - на весіллі у селі сусіднім.
      У вівторок , як хропе,- скиглять діти бідні.
      У середу - з товариством на буйнім похміллі.
      Накидається на жінку - у четвер з ремінням.
      Порвалися в скрипки струни,- то в п’ятницю чинить.
      А в суботу - припадає знову до чарчини.
      У неділю - піти б в церкву, так штани пропито...
      ...То ж чи варто з отаким-от молодість губити?

      ---------------
      Сюжет запозичено з «Народні пісні в записах Михайла Яцкова». Київ, «Музична Україна», 1983, стор.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Раббі Єхієль Міхл ( з добірки "У простоті, у щирості, у вірі)

      Покараний хасид якийсь за те був,
      Що осквернив Святу Суботу:
      Віз перевернувсь, і він не встиг
      Вчасно добратися додому.
      Сувора й тривала кара була та,
      І винуватець мало не зійшов із глузду,
      Якби не нагодився Бааль Шем Тов.
      «Принеси в синагогу свічки
      І запали на честь Суботи»- сказав цадик.
      «Але ж, раббі Міхл інакше покарав би...»
      «Роби, що я сказав, а раббі передай,
      Хай з’явиться до мене наступної Суботи».
      «Сам Бешт запрошує до себе в гості!»-
      І раббі Міхл у п’ятницю рушив в дорогу.
      І треба ж так, аби на півдорозі зламалась вісь.
      Як не старався кучер, пішки довелося йти.
      Потемки раббі в синагогу вбіг.
      Саме тої миті, як Бешт казав кідуш.
      «Гарної Суботи, мій непогрішний друже.
      Не знав ти ніколи, як страждає грішник.
      Ніколи твоє серце не переймалось одчаєм.
      Тому-то й легко так кару надмірну іншим виносиш».
      Раббі Міхл, як вкопаний,
      Стояв, і, мабуть, сам собі виносив кару.
      --------------
      Єхієль Міхл, магід із Злочева (1726-1781). За його висловами, наведеними в різних книгах, укладено збірник повчань «Маїм рабім» («Повноводдя»).








      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. ...Щоб за цяцьку не тримав у господі

      «Ой не буде, ой не буде вище глоду лобода,
      Ой не буде, ой не буде старше попа попадя!
      Як пішов піп у церковку вінчати, вінчати,
      А наша попаденька пішла собі гуляти»
      Українська народна пісня

      Піп вінчає-вінчає молодих, а на мислі одне:
      «Мабуть, краля-попаденька закаблуки в танці гне».
      Молодих хутенько-хутенько піп повінчав,
      До господи, наче вихор, помчав.
      У всі вікна й у садок загляда-загляда,
      Може, вдома-таки попаденька молода.
      Шукав-шукав по обійстю, та дарма:
      Ніде нема попаденьки, страх пройма.
      У новенькій рясі піп селом кружеля
      Та питає всіх зустрічних, де дружина гуля.
      Не дізнався ані крихти, тільки шкоди завдав:
      Заплутався у подолі й у пилюку впав.
      Заявилась опівночі попаденька під хмельком.
      Піп прокльонами періщить, наче хвиська батогом.
      «Хай же візьмуть чорти тебе та ще й трясця –
      Полишила мене шани й новенької ряси!..»
      «Візьмуть тебе чорти швидше, як буде нагода,
      Щоб мене ти не тримав за цяцьку в господі.
      Тож хропи собі-висвистуй, кошлатая борода,
      А я буду розважатись, доки гра кров молода!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Раббі Кіцес (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
      Раббі Кіцес зібрався їхать в Святу Землю.
      Прийшов до Бешта попрощатись.
      Торкнувся той пальцем вказівним уст учня
      І сказав: «Дбай про слова свої,
      Щоб відповідь була належна».
      Вирушив раббі на кораблі
      В омріяний з дитинства край
      І бачив вже себе в Єрусалимі, Тверії і Цфаті.
      І сталося б напевне так, якби не шторм.
      Збилось судно з курсу і пристало до невідомої землі.
      Всі, хто зійшов на берег, вернулися невдовзі,
      А раббі бозна чому ішов і йшов.
      І тільки як побачив начебто безлюдний дім,
      Збагнув, що треба повертатись:
      Судно без нього може вийти в море.
      Як спало це йому на думку,
      На порозі дому з’явився дідуган:
      «Не бійся, раббі Вольфе, лишайся з нами на суботу.
      Потім продовжиш свою путь.
      Назавтра дід вивів раббі на берег,
      Де ще стояло судно.
      «Як поживають сини Ізраїлю в твоєму краї?»-
      На прощання дід спитав.
      «Господь не полишає їх».
      Вже у відкритім морі
      Раббі згадав Бааль Шем Това
      І не схотів продовжувати путь в Святу Землю.
      Сказав про намір капітанові,
      А той в одвіт: «А ми якраз вертаємось додому».
      І ось нарешті раббі перед Бештом.
      Із сумом подививсь на учня вчитель:
      «Як незугарно відповів ти Аврагаму!..
      А він же день при дні питає Бога:
      «Як там мої діти?»
      І Всевишній відповіда йому:
      «Я не полишаю їх».
      Ну, чом би не розповісти батьку Аврагаму
      Про наші муки у вигнанні?»
      -------------

      Зеєв Вольф Кіцес з Меджибожа (помер 1765) – найближчий повірений Бешта. Супроводжував учителя в його численних поїздках, молився з ним. Був посланий Бештом у Броди, щоб не відбувся з’їзд мітнагдім. Досяг великих успіхів не тільки в ягадуті, а й у світських науках. Дані про нього зібрано в книзі «Мішнат Зеєв» («Вчення Зеєва»).



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Раббі Барух (з добірки "У простоті, у щирості, у вірі")
      Спитали якось раббі Баруха ,
      Чому це Бога названо спочатку творцем ліків
      І тільки потім – творцем див?
      «А це тому,- цадик на те,- що Господь не хоче,
      Аби славили Його як Бога чудес.
      Природа передує їм і зцілення природнє –
      Вартніше зцілень чудесами.
      Та істина все ж в тому, що все це - диво».
      Раббі поринув в роздуми про те,
      Як мудро розпорядивсь Господь:
      Щоб у людей завжди був вибір,
      Він сотворив цілющі трави.
      Як і каміння, і тварини, вони теж.
      Пронизані Божими іскрами.
      Тому-то й призначені для хворих.
      Кожному свої. Кореневі душі, звичайно, відповідні.
      І виходить, що люди - лікарі, які зціляють ліки.
      ----------
      Барух із Меджибожа (1753-1812) – син Аделі –чудотвориці. Улюбленець діда, Бааль Шем Това, після його смерті посів престол адмора. Його вчення викладено в книзі «Буцина де-негора» («Свіча світла»).



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Лицемірство (з Езопа)
      Гналась за лисом зграя гончаків.
      І, певно ж, наздогнала б,
      Якби не кинувсь він в той бік,
      Де дуб звалити дроворуб узявся.
      «Допоможи од гончаків сховаться!-
      Благає лис.- Зайцем відплачу!»
      На свою хату чоловік вказав.
      І притьмом лис сховавсь за рогом.
      Стрілою пронеслися гончаки невдовзі.
      За ними і мисливець нагодивсь,
      Питає дроворуба: «Тут лис не заявлявсь?»
      «Ні»,- одповідає той і вказує на ріг хатини.
      Не зауважив знак мисливий і теж подавсь.
      Вийшов тоді лис зі схову і почвалав додому.
      «Зникаєш?..Навіть не попрощавсь?..»-
      Гукає чоловік із подивом.
      «Дивуєшся?- лис йому на те.
      А чи ж не ти мисливцю мою схованку вказав?
      Спасибі, той повірив тільки твоєму слову...
      Так що прощавай і більш не видавай
      Того, кому даєш притулок!»
      Р.S,
      Кожному належить знать достоту:
      Лицемірство – таке ж мерзенне, як і підлота.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Рабин Яаков Йосеф
      Такого рабин Яаков Йосеф досі не знав:
      Прийшов молитись, а синагога зачинена була.
      «Де служка?»- не стримавсь молодий рабин.-
      Отримає від мене на горіхи!..»
      Начебто почув гнів цей служка і вже біжить,
      Одірвавшись, як видно неохоче, од гурту слухачів.
      «Відчиняй! Забув, коли молюся?А де ж міньян?»
      «Слухає он того чоловіка, од якого відійти несила».
      «То що ж, я змушений молитись наодинці?
      Приведеш, як помолюсь, зухвалого прибульця!»
      І ось той перед молодиком, попахкує нахабно люльку:
      «Хто ти, що перебить наваживсь нам молитву?»
      «Не гнівайся, а ліпше віжки попусти...»
      «Які ще віжки?»- намірився спитать рабин,
      Та тільки глянув на чоловіка і слова застрягли в горлі.
      І слухав молодик оповідку про те,
      Як коні заїржали у Бааль Шем Това
      (Бо це таки був саме він),
      Коли прийшов на поміч селянин.
      «Я зрозумів усе»- заплакав враз рабин
      І так плачем зайшовся, що зупинився,
      Як почув неначебто здалека:
      «Піднесися духом! Плакати негоже!».
      Бааль Шем Тов зник непомітно, як і заявивсь.
      І тижнями поститись став рабин.
      Гадав: так швидше піднесеться духом.
      І хтозна, чим би постами тими себе довів,
      Якби Бааль Шем Тов знов не з’явився перед ним:
      «Те, що ти робиш, заважа, аби Присутність Божа
      Зійшла на тебе. Вона зіходить лиш на тих,
      Хто вміє радіти, а не печалитись, як ти».
      -------------

      Яаков Йосеф із Полонного (помер 1783) замолоду був рабином Шаргорода і неприхильно ставився до хасидизму. Після зустрічі з Бааль Шем Товом сам став хасидом, за що його лишили посади рабина. Вірний учень Бешта і один з перших хасидських учителів. Наприкінці життя був рабином Полонного. Чимало легенд складено про те, як раббі Яаков днями й ночами вчився, як допомагав усіляко бідним. Його книги стали основним джерелом хасидизму: «Толдот Яаков Йосеф» («Потомство Яакова - Йосеф»), «Цофнат Паанеах» («Той, що відкриває печаті») і нарешті головний письмовий памятник вчення Бешта – «Бен порат Йосеф» («Паросток плодоносний Йосеф»).



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Принесла зима розплату

      "Чи не той то Омелько,
      Що жне жито хорошенько?
      Він нажав півснопа,
      А хвалився, що копа.
      Він нажав тільки сніп,
      А хвалився – десять кіп»
      Українська народна пісня

      Од трудів Омелько впрів.
      Ліг під сніп та й захропів.
      Так жнива він гайнував,
      Хоч хвалитись не вгавав.
      Принесла зима розплату:
      Крихти хліба нема в хаті.
      Сніговій село заносить,
      А Омелька голод носить.
      До рідні, мов старець, йде,
      Чує всюди: «Копи де?
      Ти ж хвалився всій громаді,
      Що аж десять нагромадив...»
      Обіця він на майбутнє,
      Що хвальком не буде й трутнем.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Пінхас із Кореця
      «Нащо сидіть мені з убогими хасидами
      І слухать теревені якогось там магіда ?
      Самотужки подужаю всю юдейську мудрість!»-
      Так вихвалявся багатир перед тими,
      Хто навідувався в його крамницю.
      Якоїсь днини два молодики ввійшли.
      З усього видно – не тутешні.
      «Відкіль, панове, в наші краї ви завітали?»
      «Здалека»,- одповідають прибульці.
      «І що ж вас привело сюди?»
      «Та хочемо побачити й почути Великого Магіда».
      «Еге,- подумав багатій,- варто, мабуть,
      І мені поглянуть на тутешнє диво».
      Відтоді день за днем, крамницю позабувши,
      Крамар навідувався до Великого Магіда,
      Став найретельнішим невдовзі серед учнів.
      Звичайно ж, що на шкоду торговельній справі.
      І от, як стало непереливки, поскаржився Магідові.
      «Казали наші мудреці,- вчитель на те,-
      Хто хоче мудрим стать, на південь хай іде,
      А хто багатим,- простує хай на північ».
      «А що робить тому, хто хоче буть і тим, і тим?»
      «Хто думає про себе,- своєї вів магід,-
      Той і насправді перетвориться в ніщо,
      Та духом возвеличиться, бо дух не знає місця
      І може бути водночас на півночі і півдні».
      «Отож, життя моє закінчено та й годі...»
      «Ні,- відповів магід,- ти починаєш тільки-но
      Іти своїм справдешнім шляхом».
      -------------
      Магід – проповідник, завданням якого був заклик громади до покаяння та повернення до Тори («П’ятикнижжя»).
      Йом Кіпур (Судний день) – одне з найважливіших юдейських свят, коли ще можна змінити присуд, винесений у Рош га-Шана (Новий рік), вибачившись перед тими, кому завинив і вимолити прощення гріхів перед Всевишнім.
      Пінхас із Кореця (1726-1791) народився в аристократичній рабинській сімї.Був другом Бешта, але проповідував і своє вчення. Приєднавшись до Великого Магіда, мав там свій «стіл» та учнів. Це про нього сказно, що душу його взято зі світу покути, що сходить на землю раз на пятсот літ. Хасиди високо цінували свого вчителя, котрий і справді був одним з видатних адморів. Раббі Пінхас не залишив книги, бо начебто її рукопис так і не надрукували діти. Окремі вислови потрапили до видання «Нер Ісраель» («Свіча Ізраїлю»).











      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Як вода в криниці сягне по цямрину
      «Ой на горі два крамарі
      Копали криницю:
      «Оддай, оддай, стара мати,
      Свою одиницю».
      Українська народна пісня

      «Як вода в криниці
      Сягне по цямрину,
      Тоді станем говорить
      Про мою дівчину.
      А поки ви, хлопці,
      Будете копати,
      Свою одиничку
      Буду научати:
      Як пекти й варити,
      Як у злагоді й любові
      Із коханим жити.
      Щоб як у криниці
      Вода прибувала,
      Так і онучаточок
      Я на старість мала».
      Послухали крамарі,
      Що сказала мати,
      Почухали потилиці
      Тай взялися криниченьку
      Завзятіш копати.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Раббі Бер Дов
      З дитинства був книжником раббі Бер Дов .
      Рано пізнав Гмару й глибини Кабали.
      Гадав, що мало хто зрівняється з ним у ягадуті .
      Та ось дійшли до нього легенди про мудреця,
      Котрого юдеї вже встигли назвати Бааль Шем Товом.
      Тож і надумав раббі Бер послухать цадика,
      Аби самому оцінить його премудрість.
      І ось стоїть він поміж хасидами і слуха Бешта.
      А той розказує, як на безлюдді йому вдалось
      Купити окраєць паляниці для візника.
      Назавтра – майже те, що чув учора.
      Хіба що йшлося тепер про сіно.
      «Ніяка це не мудрість. Додому!
      Тільки-но вийде місяць із-за хмари!»
      І ось саме тоді, як видно стало, хоч голки збирай,
      З’явивсь посланець і запросив до Бааль Шем Това.
      «Наскільки ти, юначе, заглибивсь у Кабалу?»- пита цадик.
      «Гадаю, що не згірш од інших».
      «Тоді відкрий оцю ось книжку. Прочитай уривок
      І поясни, як розумієш ти його».
      Йшлося про ангелів і Бер висловив свою думку.
      «Немає, голубе, справжнього знання у тебе.
      А тепер устань і слухай, як я читаю».
      Випроставсь Бааль Шем Тов і став навпроти.
      Почав читать той же уривок і - сталось диво:
      Начебто полум’я кімнату охопило.
      Бер Дов побачив ангелів - і знепритомнів.
      А як до пам’яті прийшов, почув Бааль Шем Това:
      «Ти непогано пояснив, та не добравсь до істини.
      Знаєш чому? В знаннях твоїх душа відсутня».
      І раббі Дов лишився учнем в Меджибожі.
      ------------
      Бер Дов, Великий Магід з Межерича (1704-1773) – улюблений учень і спадкоємець Бааль Шем Това. Поширив хасидизм на всю Європу, перетворивши його на організований рух.
      Ягадут – юдаїзм.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Аби знала , з ким стояти
      Зійшла зірка з підвечірка
      Та й впала додолу,
      А хто мене, молодую,
      Проведе додому?
      Українська народна пісня

      «Я ж думала, що Данило,
      З котрим танцювала,
      А Данила, наче змило,
      Як побачив батька».
      «Проведе тебе до хати
      Лозина охоче,
      Аби знала, з ким стояти
      Аж до опівночі!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Наріжний камінь
      В котрімсь містечку раннього ранку
      Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
      Раз по раз вдивлявся в перехожих.
      «Хто це за один, що йде,
      Немовби у ворота Небес задумав увійти?»-
      Питає раббі в учня.
      «Той, що шкарпетки шиє.
      Він так щодня простує в синагогу,
      Що й не поміча нікого.
      А як молиться, то байдуже йому –
      Є міньян чи ні».
      «Поклич його до мене».
      «Нізащо дивак цей зі шляху свого не зверне..
      Хай би й імператор кликав».
      «Замов у нього шкарпеток пар із чотири».
      І ось невдовзі майстер простягує раббі товар.
      «Скільки ж за пару просиш?»
      «Півтора злотих».
      «Гадаю, що й одного стачить».
      «По-твоєму хай буде».
      «А де ти продаєш свої шкарпетки?
      Нелегко, мабуть, збути?»
      «Та ні. З господи я виходжу тільки в синагогу.
      Замовники самі приходять за товаром.
      А дехто й вовну гарну приносить».
      «А що ж ти робиш уранці перед молитвою?»
      «Звичну свою роботу та псалми співаю»
      «А які ж, цікаво б знати».
      «Ті, що напам’ять знаю».
      І попрощавшись, майстер пішов додому.
      А Бааль Шем Тов учням,
      Що свідками були тої розмови, каже:
      «Сьогодні пощастило вам побачить
      Наріжний камінь, на якім тримається наш Храм,
      Допоки не прийде Месія».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Зозуленька в гаю кукувала знову
      «Сива зозуленько, не літай раненько,
      Не літай раненько, не куй жалібненько!
      Сивая зозулька у гай полетіла,
      У гай полетіла, на камені сіла.
      Сіла на камені та й стала кувати –
      На жовтім пісочку два слідочки знати.
      Ой перший слідочок – коня вороного,
      А другий слідочок – мого миленького.
      Піду я в садочок, зірву я листочок,
      Буду прикривати милого слідочок.
      Щоб роса не впала, птиця не збродила,
      Щоб мого милого інша не любила!»
      Українська народна пісня

      «Щойно зійшло сонце і все освітило,
      Бачу на дорогу виїжджає милий.
      Як мене набачив, з коника зіскочив,
      Обійняв любенько, бачить діток хоче.
      «Що ж то за пригода така причинилась,
      Що з коником іншим вертаєшся, милий?»
      «Ой, не питай, любко, що сталось в дорозі,
      Як про те згадаю, проймаюся дрожжю.
      Розбійники в лісі мене перестріли,
      Коня одібрали... Убити хотіли...
      Вовкам на поталу врешті-решт лишили.
      Скільки б я пролежав, зв’язаний, безсилий,
      Якби три дівчини тут не нагодились...»
      «І всі три одразу тебе полюбили?..»
      «Може, й так. Хто звіда дівочеє серце?
      Одна дала коника, а друга - сідельце.
      А третя - така ж бо куховарка справна,
      Що пекла й варила – розказать намарне...
      Вона, мабуть, справді мене покохала,
      Бо якогось вечора крізь сльози сказала:
      «Їж, любий козаче.. Вертайся додому.
      А не маєш жінки, лишайся зо мною!»
      Не став я дурити оту щиру душу
      І сказав одверто, що вертатись мушу,
      Бо ж дружина вірна та два ангелочки,
      Мене виглядаючи, виплакали очі».
      ...Зозуленька в гаю кукувала знову
      Про подружнє щастя, про силу любові.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Доля
      "Над річкою, бережком,
      Ішов чумак з батіжком,
      Гей, гей, з Дону додому"
      Українська народна пісня

      Ішов чумак ще бідніший,
      Аніж перше з дому вийшов, –
      Ані соли, ні тарані,
      Одні тільки штани рвані,
      Тільки латана свитина
      Та порожняя торбина.
      «Де твої, чумаче, воли?
      Чом вертаєшся ти голий?
      Подивись, з яким набутком
      Ми додому їдем хутко!
      Сідай, хлопче, поміж люди,
      То скоріше дома будеш».
      «Ні, не можу я сідати.
      Треба долю доганяти».
      Побрів чумак степом-полем,
      Його доля – яром-долом.
      Забрів чумак до шинкарки,
      Свою долю там шукати.
      Зійшла доля медом-квітом,
      А п’яниця – пустоцвітом.
      Дісталася тому доля,
      Хто плекав її у полі.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Бешт
      Непосидючий Бешт.
      От і сьогодні він в дорозі.
      І, як завжди, не сам.
      Із Шойлем возсіда на бричці.
      Не підганя коней, а віжки –для годиться.
      Розумні коні. Знають, де їм стати.
      Це просто, бо в раббі всюди є робота:
      Когось підлікувать, комусь пораду дати
      Чи й друзями зробить розгніваних сусідів...
      Віддавна слава випереджає чудотворця,
      І байдуже йому – юдеї це чи гої.
      Та ось зачули коні музику
      І притьмом подалися до корчми.
      А там святково вбрані селюки стоять
      І вуха затуляють од верещання скрипки.
      «Музика ваш, здається, перебрав,-
      Зіходить раббі до кагалу з брички.-
      А ну ж бо, Шойлику, підкинь їм
      Вогню нашого хасидського!
      Аби й корчма од співу задвигтіла!»
      Як хлопчик понадхмарну ноту взяв,
      Бешт першим кинувся в танок,
      І все село за раббі закрутилось вихором.
      А найзавзятіший - Іван
      Із «Гопака» на «Фрейлехс» переходить.
      Та ще й у захваті свою виводить пісню:
      «Ти – Шойлик, я – Іван.
      Ти – підпанок, а я – пан.
      Дай-но радості ногам!»
      P.S.
      Легенда оповідає, як через 30 літ успішним торгівцем і знавцем Талмуду раббі Шауль їхав у справах лісом. Раптом з хащі вискочили розбійники, зв’язали неборака та й повели до свого отамана.
      «Як тебе звати?»- спитав кремезний бородань, пильно вдивляючись в полоненого.
      «Шауль»
      «Часом не той Шойлик, що колись так гарно співав на Купала?»
      «Так».
      « То ж заспівай ще раз своєї хасидської!»
      Шауль заспівав, а Іван не в змозі встояти на місці, як і тоді, кинувсь у танок. Стомившись, витер долонею спітнілий лоб, подякував раббі Шаулю і відпустив його з Богом.
      ----------
      Бешт – Ісраель бен Еліезер (1700-1760) з Меджибожа – засновник хасидизму. Ще за життя його називали Бааль Шем Тов, себто той, хто володіє благим Іменем.
      »Якби Бааль Шем Тов,- казав раббі Лейб,- жив у часи пророків, він став би пророком. Якби жив у часи патріархів, став би патріархом. Так що, крім слів «Бог Аврагама, Ісаака та Яакова», можна було б говорить: «Бог Ісраеля».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Тридцять шість


      І повернулися звідти ті Мужі, і пішли до Содому,
      а Аврагам усе ще стояв перед Господнім лицем
      Книга Буття, 18:22

      Пригадуєте той перший торг
      Людини із Всевишнім?
      За праведних вступився Аврагам:
      «Невже Господь їх винищить
      Воднораз із нечестивими?»
      Почав торг з п’ятдесяти,
      А десятьма в непевності скінчив.
      «Не знищу й ради десятьох»,-
      Одповів Всевишній.
      Раннього ранку став Аврагам
      На тому місці, де розмовляв із Богом.
      Звідтам, що звалося Содомом і Гоморою,
      Валував ядучий жовтий дим...
      «Так ось чому Всевишній
      Охоче йшов мені навстріч»,-
      Подумав з гіркотою Аврагам.
      Та не пішов у небуття той торг.
      Чи не відтоді вирішив Господь
      Підперти світ надійними стовпами –
      Тридцятьма шістьма
      Прихованими од люду праведниками?
      Не помазанниками Божими,
      Не пророками, що завжди на видноті.
      Ті тридцять шість самі не знають,
      Що світ тримають на собі,
      Аби він не зірвався в безвість од гріхів:
      Хто вулиці ночами підмітає,
      Хто розносить пошту,
      Хто прикипа до мікроскопу,
      Хто відкрива малечі Батьківщину...
      Одне лиш не становить таємницю:
      Як і всі ми, слуги Господні - смертні.
      Безсмертний тільки Його задум:
      У кожнім новім поколінні
      Незмінно на сторожі світу
      Мають стояти тридцять шість.
      -----------------
      Згідно з традицією юдейських містиків, постійно мусять бути на Землі 36 цадиків (праведних). Їхня присутність духовно виправдовує існування нашого світу перед Всевишнім. За гематрією число 36 походить від івритської абревіатури – ламед (30) і вав (6).
      Хто вони ці праведники, ніхто, як і вони самі , не мусить знати, але їхня кількість зрівноважує гріхи решти людства.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Трунок для кохання
      Зчаровала дівчинонька вдовиного сина.
      А як мала чарувати, кликала до хати:
      «Зайди, зайди, козаченьку, щось маю сказати!»
      Українська народна пісня

      Перше ніж сказати своє заповітне,
      Запросила козаченька шклянку вина випить.
      Випив першу – стрепенувся,
      Випив другу – похитнувся.
      Ноги, руки мліють.
      «Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
      «Та невже ж дурна така я чи несамовита,
      Щоб своєму коханому отруту підлити?
      Я ж просила у ворожки трунок для кохання,
      Щоб любились ми з тобою звечора до рання.
      Нащо ж випив ти зопалу аж обидві шклянки?
      Що робити, побіжу я спитати в циганки.
      Може, знайдуться у неї найдорожчі ліки,
      Аби бути нам з тобою у парі довіку».
      «Ой, не треба, моя люба, трудить тобі ноги,
      Бо прослалась мені, мабуть, дорога до Бога».
      ...Козака несуть та в останню путь,
      Кінь голову хилить.
      Молодая дівчинонька ломить пальці, квилить.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ...Бо не хочу поговору

      "Дівка в сінях стояла,
      На козака моргала:
      «Ти, козаче, ходи,
      Мене вірно люби,
      Серце моє».
      Українська народна пісня

      «Не зайду до твого двору,
      Бо не хочу поговору.
      Скажуть: «Мати на хрестинах,
      То вона його й впустила».
      А зайду тоді я, люба,
      Коли батько й мати будуть.
      І собаки навісні не страшні тоді мені.
      І коти причепуряться,
      Щоб мишам ще дужч бояться.
      Та дізнавшись, що свати гарбуза мають нести,
      Отоді на тії вісті на воротях я повішусь».



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Єрмак


      "Ко славе страстию дыша,
      В стране суровой и угрюмой,
      На диком бреге Иртышa
      Сидел Ермак, объятый думой"
      К.Ф. Рылеев «Смерть Ермака»
      1
      Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
      Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
      Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
      2
      Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
      Хто, як і він, сокирою й хрестом
      На дружбу спокушав далекі од Москви народи.
      Не спить Єрмак. Ну,як заснуть, коли перед очима -
      Кремль. Ось цар зіходить зі свойого трону
      І при боярах сповіщає, що сибірський край –
      Однині під його всесильною рукою.
      А потім по-батьківськи цілує Єрмака- героя...
      І од видінь спокусливих таких хропе вже й отаман...
      3
      Не сплять лиш ті, хто мав би завтра буть
      Порубаним чи навіки приреченим на рабство.
      Кучум, їх славний проводир в помічники негоду взявши,
      Привів народ свій праведний суд чинити.
      І навіки заснули вояки, не скуштувавши насолоди бою.
      Лиш отаман добрався до ріки і, може б, подолав Іртиш,
      Та панцир мідний - царевий щедрий дар,
      Що в січах часто виручав, знесилив у поєдинку з хвилями.
      4
      Буря ревла. І грім гримів. І вітер мовби голосив по-людськи:
      «Пильнуйте ненаситних нових єрмаків,
      Бо ж для Москви все вільне має стати підневільним!»
      -------------------------------------------------
      Рилєєв Кіндрат Федорович (1795-1826) – російський поет. Один з небагатьох декабристів, який відстоював ідею незалежності України.
      Єрмак Тимофійович (1532/ 1534/ 1542-1585) – отаман, один із завойовників Сибіру. Уславився розбоями й грабунками ногайських улусів, не гребував і караванами руських купців.
      Поема Рилєєва стала народною піснею, відомою й в Україні. Так, в одній із п’єс Івана Микитенка куркулі напідпитку співають: «Ревіла буря, грім гримів і вєпрі в дєпрях бушували!»




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Сава Чалий
      "Гей, був в Січі старий козак, на прізвище Чалий,
      Вигодував сина Саву козакам на славу.
      Ой не схотів же той Сава козакам служити,
      Відклонився до ляшенків – в Польщу паном жити.
      ...Пішов Гнатко з кравчиною Саву підмовляти,
      Як не схоче з Польщі іти, то й смерті предати".
      Українська народна пісня

      – Здоров будь нам, пане Чалий!
      Чим ти опечаливсь?
      Маєш хату – палац справжній,
      Дружину нівроку.
      Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
      Може, тобі, любий Саво,не стачає слави?
      Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
      Щоб ходити серед шляхти
      Не останнім паном?
      То ж самі, бач, завітали в гості ми до тебе, –
      Так що никать в дикім полі
      Нема вже й потреби.
      А... тобі й цього замало!..Не кличеш до столу.
      Замість чарки простягаєш срібнії пістолі...
      ...Не судилось харцизяці на курки натиснуть,
      Бо на шию йому впала шаблюка зі свистом.
      Покотилась по долівці голова-макітра,
      Наповнена злом на брата і розкішшю-вітром.
      Не ридала стара мати, що втратила сина, –
      Краєм хустки сльозу втерла
      Та й перехрестилась.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Не для їсти пироги
      "Та й орав мужик край дороги.
      Гей, соб! Цабе, рябий, тпру! Край дороги.
      …Та поклав торбу при дорозі.
      Гей, соб! Цабе, рябий, тпру! При дорозі!"
      Українська народна пісня

      А дружина в орача не така, як в інших,
      В торбу вклала пироги, не їсти – для сміху.
      Узяв торбу мужик, поклав на узбіччі.
      Нагодились тут дівчата, захотіли їсти.
      Взяли торбу та й гайда, сіли біля річки.
      В торбі повно пирогів...Чом би й не поїсти?
      Як горнята пироги, в рот не в змозі влізти.
      Тож ламають їх навпіл. Але замість їсти
      Починають так кричать, мов згубились в лісі:
      Вилітають з пирогів з одчайдушним свистом
      Кільканадцять горобців, замішані в тісті.
      Вилітають горобці у весняне небо.
      А мужик кричить з межі:
      «Отак вам і треба, ледачії кралі,
      Щоби їли своє, а чуже не крали!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Слова щирі козака
      "Розпрягайте, хлопці, коні
      Та лягайте спочивать,
      А я піду в сад зелений,
      В сад криниченьку копать"
      Українська народна пісня

      «Та невже ж ти, моя любко,
      Недовірлива така,
      Що ніяк не хочеш вірить
      Словам щирим козака?
      Ну, стояв я із другою
      Аж до пізньої пори.
      Не звірявся їй в любові,
      А про друга говорив.
      Він сватів наміривсь слати,
      А нам скоро в путь рушать.
      То ж, гадаю, з жениханням
      Доведеться підождать.
      От як вернемось живими,
      То збереться все село
      На бучні наші весілля,
      Яких зроду не було.
      То ж візьми оцей ось перстень
      Як любові заповіт.
      Дай, кохана, відеречко,
      Щоб коника напоїть».




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Як орел та кінь змагались
      Ой у полі корчомочка,
      А в корчомці шинкарочка.
      Ой там козак та й напивався,
      А кінь з орлом закладався.
      Українська народна пісня

      «Поки ти отут стовбичиш,
      Твій господар стільки випив,
      Що скотився вже під лаву», –
      Так орел коневі правив.
      «Якщо так, то зо два тижні,
      Буду я стоять, мов злидень».
      «То ж часу, друже, не гаймо,
      Та давай-но позмагаймось!»
      «Од могили до могили,
      Де й діди його спочили,
      Сімсот верстов ще й чотири.
      Хто домчить туди скоріш,
      Той у серце всадить ніж».
      Кінь біжить, аж вітер свище,
      А орел все вище й вище.
      Кінь примчав увесь у піні
      І очам своїм не вірить.
      І на радощах, що перший,
      Копитами землю креше.
      Три години вже минає,
      Та орла чомусь немає.
      Він з’явивсь лиш на четверту.
      Білий весь, немов та крейда.
      «Де це ти так забарився,
      Що настільки опізнився?»
      «Не мав сумніву в побіді,
      То ж схотів сім’ю одвідать.
      Позліталася малеча,
      Позалазила на плечі.
      Почала й жона благати
      Більш сьогодні не літати».
      «Гарно ти оповідаєш,
      Та умову нашу знаєш...
      Ніж у серце не ввітну,
      А от крила обітну.
      Знатимеш, як закладатись.
      Стрибать будеш. Не літати», –
      Заіржав кінь хижо-хижо,
      Орлу крила відчикрижив. –
      Вважав мене за придурка,
      То ж сиди тепер, як курка».
      Гірко-гірко орел плаче.
      Кінь на радощах аж скаче.
      «Скачи, скачи, дурню, –
      Так орел в печалі дума. –
      У погоні й на припоні
      Що про волю знають коні?
      Чи ж їм змога зрозуміти,
      Яка радість свої діти?
      То ж зберу останні сили,
      Щоб скоріш здолать безкрилля.
      І тоді, преглупий коню,
      Ти нізащо не здогониш».




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    10. "Порай мені, кохана, як тебе забути"
      "Сидить голуб на тополі, голубка на вишні.
      «Скажи, скажи, моя мила, що маєш на мислі?»
      «Хіба ж би я дурна була, розуму не мала,
      Щоб я тобі, молодому, всю правду сказала?»
      Українська народна пісня


      «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
      Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
      Чом ти голову схилила, вії опустила?
      Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
      ...Не розказуй, голубонько. Нема у тім нужди,
      Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
      Хай він, може, таки кращий і для тебе любий,
      Та вірнішого від мене не було й не буде.
      Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
      Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
      І проситиму, як брата, обранця твойого,
      Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом.
      І якщо нам у подружжі не судилось бути,
      То порай мені, кохана, як тебе забути.
      Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
      Як даси мені напиться, забуду одразу?
      Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
      І молитимусь за тебе, доки б’ється серце».




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Леся Українка "З листування"
      До М.П.Драгоманова
      27 жовтня 1892 р. Колодяжне

      Після історичних книжок теж бракує добрих перекладів святого письма, але сьому, може, хутко дасться рада.

      “Elements d’histoire juive” –“ Основи єврейської історії”- я не отримала, але думаю, що Ви її ще не посилали.
      Оце посилаю Вам переклад, що Ви хотіли,- чи до сподоби Вам буде? Я збираюся ще кілька уривків перекласти з Ісаії та з Ієремії, для власної втіхи, як Вам треба, то можу прислати...
      Ісаії I, ст.2-3, 11-18.

      Чуло небо й землі розповіло, що бог промовляв:
      “Я синів народив, я їм долю послав,
      Та до мене мій люд не признався.
      Знає віл свого пана, осел знає ясла свої,
      А мене тільки люди не знають мої,
      Мій Ізраель мене відцурався! “
      Так говорить господь: “Що для мене ся безліч дарів? “
      Досить ви попалили ягнят, баранів,
      Мені кров кіз, телят вже немила.
      Ви до мене не йдіть, хто від вас вимагає сього?
      Не приходьте ви більше до двору мого,
      Бридкі пахощі ваші й кадила!
      Ваших свят, і субот, і великого дня не терплю!
      Святкування, постів, празників не люблю,
      Ненавидить душа мого того!
      Досить ждав я! Тепер за гріхи покарати вже час!
      Руки здіймете – я одвернуся од вас,
      Я не вчую благання гучного.
      Ваші руки в крові, тож обмийте, щоб чисті були,
      Скиньте гнчисть і гріх, що на душу взяли,
      Перестаньте неправду любити.
      Справедливо судіть: хто покривджений, ви захистіть,
      Сироті і вдовиці по правді чиніть,
      І добро научітесь робити.
      І тоді, каже бог, ви прийдіте, я суд вам зроблю,
      Хоч би ви од гріхів червоніли, то я вас, як сніг, убілю;
      Хоч би ви од гріхів паленіли, то я вас, як вовну, вбілю“.
      P.S. Хотіла перше зробити переклад без рифми, та подумала, що мало хто тямить читати білий вірш. А як по-Вашому, чи така форма до сього пасує? Чи, може, взяти який інший вірш?





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. На все своя воля
      "Журба ж мене з’їла, із ніг ізвалила!
      А я тобі, журбо, да й не подаюся,
      Піду до шинкарки горілки нап’юся"
      Українська народна пісня

      «Горілочка ллється, та чомусь не п’ється,
      Щось побіля серця гадюкою в’ється.
      Піду до Дунаю, може, він порає,
      Що робити маю, бо з горя вмираю».
      Озвалася доля, на бистрині стоя:
      «Козаче-бурлаче, на все своя воля.
      Позабудь отую, що тебе не любить,
      Прикипи до тої, що тебе голубить.
      Це ж у її лоно ти посіяв сім’я,
      З якого зростають всі на світі сім’ї.
      Це ж вона щоночі берегла твій спокій,
      Себе виливала в діток карооких.
      І за всі турботи ти отак їй платиш?
      Повертайсь негайно до своєї хати!..»
      ...Немов камінь з серця звалився додолу,
      І козак щодуху полетів додому.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ...І кохайся тільки з вітром
      "Кучерява Катерина
      Чіплялася до Мартина:
      «Ой Мартине, добродію,
      Сватай мене у неділю».
      Українська народна пісня

      «Я б тебе хоч зараз сватав,
      Якби знав, що це не жарти,
      Якби знав, що в твоїй мові
      Є хоч крихітка любові.
      Але знаю достеменно,
      Що слова ці не для мене,
      Бо ж по всій нашій окрузі
      Із-за тебе б’ються друзі.
      Лиш для власної утіхи
      Ти чаруєш хлопців сміхом.
      Ти прихильність за коралі
      Парубоцтву роздавала.
      І, щоб не лишитись чуба,
      Віддалюсь од тебе, згубо,
      А наближусь до Уляни,
      Що, мов сонечко весняне,
      Так на мене тепло гляне,
      І розрадить, й приголубить,
      І мене одного любить.
      Ти ж лишайся пустоцвітом
      І кохайся тільки з вітром».




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Прикипів козак до землі
      «Козаченьку, куди йдеш?
      Невже жалю не маєш?»
      «Ой не плач же, дівчино, не журись
      Та й до мого серденька пригорнись!»
      Українська народна пісня


      Пригорнулась до серденька,
      А воно лиш тьох та тьох.
      «Ой здається мені, любий,
      Не судилось буть нам вдвох».
      «Не журись, голубко, я прилину,
      Як листок останній покине калину».
      «Але як жене тебе щось у чужину,
      То візьми мене з собою за жону».
      «Я невдовзі вернуся багатий,
      Повінчаємось та й заживем в своїй хаті».
      Лист останній знесло вітром з калини,
      Вже зима підкрадається порошею крадькома.
      Припадає до вікна навісна дівчина,
      А козака все нема та й нема.
      «Вертають додому чорногузи й лелеки...
      Може, й мій довгожданий десь недалеко?»
      І лиш як настало Івана Купала,
      На село сумна звістка упала:
      Долілиць у степу, в ковилі
      Прикипів козак до землі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Нагнув спомин долу голови старечі...
      Ой дідусю, дідусю, сивая борідка,
      Чом ти мене не любив, як була я дівка?
      Українська народна пісня



      «Любив тебе я тоді
      Та люблю й сьогодні».
      «То чому ж не натякнув
      Ані словом жодним?»
      «Та чи ж зміг я доступиться
      За хлопців юрбою?»
      «А я так же поривалась,
      Щоб побуть з тобою...»
      «Я ж бо тішився здаля
      Вродою твоєю...»
      «І нічого не зробив,
      Щоб назвать своєю...»
      «То ж тепер, як я вдівець,
      А ти удовиця...»
      «Хочеш, сивий дідусю,
      На мені жениться?
      Ну, а як на тому світі
      Марії ікнеться?»
      «Любив її головою,
      А тебе – всім серцем».
      «Любив мене, як і ти,
      Мій Грицько покійний.
      Присягалась буть йому
      До могили вірна».
      ...Нагнув спомин долу
      Голови старечі.
      …На подвір’ї в «жмурки» грала
      Безжурна малеча.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Сагайдачний
      А позаду Сагайдачний ,
      Що проміняв жінку на тютюн та люльку,
      Необачний
      Українська народна пісня

      Стратегом був він та ще яким обачним,
      Бо ж без обачності стратегії нема.
      Стратегія – це ж не бої кулачні,
      А сплав обачності, розважності й ума.
      Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
      (Таж димом скурював і турок, і татар),
      А про Вкраїну, що в недолі плаче,
      Приречена на шматування всім вітрам.
      Якою б стала ти, Вкраїно,
      Як би сусіди рахувалися з тобою,
      Коли б отруєна стріла турчина
      Не обернулася дочасною народною журбою.
      Хто віда, відки взяла пісня,
      Що жінку Сагайдачний за тютюн віддав,
      Та літописцю достеменно звісно,
      Що Україні весь свій статок гетьман передав.

      .
      Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати.
      П’єтро делла Валле (травень 1618 р.)
      .
      Скільки очолював Сагайдачний Запорізьке військо, всюди був овіяний славою подвигів на суші й на морі і мав незмінне щастя. Кілька разів погромив татар на степах перекопських і навів страх на Крим. Не менше прославили його морські походи – й тут завжди мав він щастя, – зруйнував кілька великих міст турецких у Європі та Азії, попалив околиці Константинополя.
      Взагалі був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, у битві був перший, коли доводилося відступати – останній, був проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив, як то звичайно у козаків, на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний.
      Сеймовий комісар Польщі Якуб Собеський,
      «Історія Хотинської війни»

      Один з найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, захисник української культури й духовності, поборник освіти – він уособлював людину Доби Відродження. Як і інші ренесансні особистості, Петро Сагайдачний піднісся до найвищих щаблів тодішньої освіченості, був титаном духу й думки, людиною могутніх пристрастей, кипучої, невтримної енергії.
      Олена Апанович
      -------------

      Петро Конашевич Сагайдачний (1570-1622 р.) Кілька разів обирався гетьманом. З усім 20-тисячним Військом Запорізьким вступив до Київського (Богоявленського) братства, яке виступило проти політики шляхетської Польщі, відіграючи одночасно роль культурного та наукового центру України. Був ктитором (опікуном) заснованої при Братстві школи, що згодом перетворилась на Києво-Могилянську академію.
      За п’ять днів до смерті Петро Сагайдачний в присутності Київського митрополита Іова Борецького, свого однокласника й приятеля, та нового запорозького гетьмана Оліфера Голуба склав заповіт, в якому все своє майно передав на освітньо-навчальні, релігійно-церковні цілі, зокрема 1500 золотих подарував Київській і Львівській братським школам «на науку і цвічення (виховання) діток українських і бакалаврів учених».




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Невдаха-удашечка
      Ой невдахо-невдашечко, ти невдашная жена,
      Ти невдашная жена, ти сухотонько моя.
      Ти не вдалась, невдашечко, ані спекти, ні зварить.
      Ані спекти, ні зварить, ні покраять, ні пошить,
      Ні покраять, ні пошить, ні до людей говорить.
      Українська народна пісня

      Та й надумав чоловік-вереда
      Зжить зо світу невдашечку без труда:
      Посадив у човен, відштовхнув веслом,
      Сам надвечір вернувся в село.
      «А де ж наша матусенька, тату?», –
      Стали діти з порога питати.
      «Пішла ваша мати ягід нащипати».
      «А ми третю днину в нетопленій хаті».
      Сидимо голодні. Час би їй вертати».
      Не сказав ні слова, подавсь до Дунаю.
      «Де моя дружина?»–в рибалок питає.
      «Ти ж послав небогу в гості до русалок,
      То ж на дно спускайся»,–радить хтось з рибалок.
      «Я б таки й спустився, але ж дома діти.
      Корова недоєна, свині здичавіли.
      Кінь, немов скажений, гарцює у стайні.
      Кури на городі хазяями стали...
      Чим мені зарадите, добродії, нині?..»
      ...І тут з-за намету виходить дружина:
      «Рушаймо додому, горе пелехате,
      Дамо разом ради і дітям, і хаті».
      «Та хоч на край світа піду я з тобою.
      Будем жить, удашечко, як риба з водою».
      ...Ллються меди-вина за столом тесовим.
      Ллються меди-вина і ласкаве слово:
      «Ти ж моя, удашечко, все вмієш робити:
      І спекти, і зварить, і покраять, і пошить,
      І покраять, і пошить, і до людей говорить».





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Діва Бондарівна
      У містечку Богуславку, Каньовського пана,
      Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
      Українська народна пісня

      Якже її звали, діву Бондарівну?
      Ту, що честь тримала цілої Вкраїни.
      Ту, що, мов царівна, у колі дівочім
      Можновладцю кинула в безсоромні очі:
      «Ой не згоден пан Каньовський мене цілувати,
      Тільки згоден пан Каньовський
      Мене розбувати!
      Ой волю ж я, пан Каньовський,
      В сирій землі гнити,
      Ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»
      А чи ж знала Бондарівна, що в шляхтича-ката
      За відмову від покори готова й розплата?
      Прицілився пан Каньовський
      З срібної рушниці
      Та й вистрілив Бондарівні в гордії зіниці.
      Прицілився пан Каньовський і вже спересердя
      Влучив кралі Бондарівні в самісіньке серце.
      ...Ударила Україна в усі дзвони тужно, –
      Захлинеться в своїй крові шляхта осоружна.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. У келії тихій до третіх півнів
      Ой і зрада, карі очі, зрада:
      Чому в тебе, милий,
      Не вся щира правда?
      Ой ти, милий, думаєш-гадаєш,
      Мабуть, же ти мене,
      Покинути маєш!
      Українська народна пісня


      Не по тому, дружинонько, ти постерегала,
      Що мене ти безпричинно зрадником назвала.
      Коли сіна зеленого коню підкидаю,
      То немовби з ним я навіки прощаюсь.
      Як до полу йду, дитятко колишу,
      Серцем так і розриваюсь, що його залишу.
      Але зрадила ти правді, що раненько-вранці
      За столом пишу листи я якійсь там коханці.
      Не листи складаю – пісні виливаю,
      Бо тримати при собі сил уже не маю.
      До дівчат усіх на світі ти мене ревнуєш,
      А що в мене на душі, того ти не чуєш.
      Ось чому (не знати на радість а чи на біду)
      Все тобі залишу і в ченці піду.
      У келії тихій до третіх півнів
      Віддам людям теє, що Бог дав мені.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Коли можна когось вчить (з Езопа)
      «Горе тай годі: «Ну, як ти ходиш?..
      Боком тільки чомусь...
      Вже синім стало черево твоє –
      Повзаєш тільки по мокрому камінню»,-
      Так розпікав меншого брата старший.
      «Знаєш, замість дорікати,
      Покажи, як треба...»
      Наставник вусами крутнув
      І в бік зворотний повернув.
      Р.S.
      Можна і треба інших вчить,
      Як степен сам, що вчиш, робить.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Запізнілі поради (з Езопа)
      Виносили небіжчика із хати.
      Місцевий ескулап теж завітав тут.
      Та замість висловити співчуття родині
      Почав оте, на чому знавсь один він:
      «Якби покійник не пиячив,
      Та по жінках не бігав,
      Та ставив клістир частіше...»
      «Чом ти йому про це не говорив,
      Як був він ще живий?..»
      І запізнілому пораднику заціпило,
      Бо знав, чому покійний ( і не тільки він)
      Так неохоче звертавсь по допомогу:
      Грошей не мав таких,
      Щоб ескулапа заохотить.
      Р.S.
      Не перевелись ще ескулапи,
      Для кого клятва Гіппократа -
      Те, що кладуть на лапу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Езоп у Дельфах



      Багатий і давно уже не раб,
      Уславлений мудрістю повсюди,
      Езоп де тільки вже не побував.
      От тільки в Дельфах не довелося бути.
      І ось він там. І як повсюди байкою частує.
      Та якось тут не так, як всюди.
      Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
      Гадають, мабуть, що горбун задарма розважа.
      Розсердився Езоп та й кида привселюдно:
      «Скупі ви! Живете не так, як інші.
      Зрештою, чого ж іще чекати од рабів!..»
      «Які ж бо ми раби?- в одвіт.- Давно вже вільні».
      «Діти ви рабів. Та річ не в цьому.
      Я теж одвідав рабства.
      Раби ви, бо хоч і данники бога мистецтв ,
      Шкодуєте бодай півдрахми заплатить
      Тому, хто мудрості готовий вас навчить.
      Чекаєте, мабуть, аби вам вчителі платили...»
      «Якщо цей мудрагель піде од нас,
      То на весь світ ославить Дельфи.
      Ліпше, аби навіки він лишився тут»,-
      Так порішили всі старійшини дельфійські.
      І не вступали в пересуди з байкарем,
      А все зробили тишком-нишком:
      Підклали в торбу чашу з Храму Аполлона.
      І, звісно, що знайшли, коли Езоп рушив в дорогу.
      І присудили незвичайну смерть йому:
      Самому кинутись зі скелі в прірву.
      ...Стоїть над урвищем Езоп і просить вислухати
      Байку про доньку, що збесчестив батько:
      «Краще б я дісталась ста чоловікам,
      Аніж тобі, негіднику, одному».
      Отак і я всіх вас, дельфійці, проклинаю!»-
      Сказав і кинувся у вічність.
      Р.S.
      За смерть одного мудреця
      Чума прибрала згодом всіх дельфійців.











      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Не схотів старий козак йти у Трахтемирів


      Летіла зозуля через сад куючи,
      Ой плакала дівчина, за старого йдучи.
      Українська народна пісня
      ***
      Проводячи молоді роки свого життя в колі січових козаків, серед пиятики, веселощів і розгулу, а надто в жорстокій і затятій боротьбі з супротивниками різних вір і народностей, відчуваючи вочевидь наближення неминучої старості та нездатності ні до війни, ні до розгульного життя, запорожець часто-густо йшов «у ченці», себто в монахи.
      Дмитро Яворницький
      «Історія запорозьких козаків», т.1


      Не схотів старий козак йти у Трахтемирів ,
      Захотів дожить віка у сімействі милім.
      Купив грунт край села, поставив хатину
      Та й за пару собі взяв сусідську дівчину.
      Були раді батько й мати,
      Що позаду злидні.
      А дівчині за сльозами
      І світа не видно:
      «Що достаток й балачки про криваві січі,
      Як до танців та до співу он музика кличе.
      Швидше б ти уже помер, мій нелюбий діду,
      Отоді-то нагуляюсь й за парубка вийду».
      Не так сталось, як гадалось. Хоч і танцювала,
      І чорними бровами хлопців чарувала,
      Та знайшла собі гульвісу, що в корчмі гуляє
      І набуте козаком уже пропиває...
      ...То не вітер до могили припадає в полі,
      То крізь сльози молодиця виливає болі:
      «Устань, устань, розрадонько,
      Хрещатий барвінку,
      Буду тобі я віднині
      За вірную жінку!»
      «Відчепися, недовірку!
      Іди танцювати,
      А мені дозволь в могилі
      Спокійно лежати».




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Та п'є Байда ...

      В Царіграді, на риночку,
      Та п’є Байда мед-горілочку
      ...Цар турецький к йому присилає,
      Байду к собі підмовляє.
      Ой ти, Байдо та славнесенький!
      Будь мені лицар та вірнесенький,
      Возьми в мене та царівночку,
      Будеш паном на всю Вкраїночку!
      Українська народна пісня


      «Що він меле, окаянний?
      Щоб продать мою Украйну?
      Щоб продать козацтво славне?
      Мою віру православну?
      І за це оддасть він панну?
      Мо’й онуку Роксолани?
      Знаю, що його лоскоче
      І чого насправді хоче:
      Щоб козацькою рукою
      Всю Європу упокорить.
      Ну, а нас усіх на плаху.
      Так, бач, велено Аллахом».
      За такі слова немилі
      На гак Байду почепили.
      І здавалося султану,
      Що козак немов розтанув.
      Його віру вже не ганить.
      Навіть хоче голубами
      Пригостити доньку любу.
      Що ж, нехай по ньому буде:
      «Дайте Байді лук і стріли,
      На обід пташок підстрілить!»
      На дубочку голубочки
      Так же весело воркочуть,
      Що султан, до страви ласий,
      Бачить їх вже куснем м’яса.
      Але в Байди інша думка –
      Як провчити недоумка
      Та покласти в домовину
      Його, доньку і дружину.
      Що задумав, те й зробив, –
      По одному всіх побив.
      Та не знав козак, що треба б
      Замість турків стрілить в небо,
      Щоб стріла неслась століття
      І вцілила в лихоліття,
      Що зродиться в його роді
      Україні всій на шкоду.
      ...П’є горілку в Царіграді
      Непідкупний лицар Байда.
      А в Варшаві єзуїт недремний
      Жде перевертня Ярему.
      =========
      Гадають, що Байда – це прізвисько Дмитра Вишневецького, котрий начебто заснував у половині 16-го століття на острові Хортиці Запорозьку Січ.
      З його роду вийшов, на жаль, один з найлютіших ворогів православ’я й України – Єремія Вишневецький.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Де тільки на словах всі рівні (з Езопа)
      Якось віслюк, лев і лис
      На полювання втрьох пішли.
      Блукать довгенько довелося,
      Та все ж гуртом звалили лося.
      «Оскільки ми голодні дуже,
      Зготуй вечерю, висловухий друже!»-
      По-царськи лев тут заревів.
      На три частини віслюк хутенько поділив.
      Лев як побачив ту картину,
      Враз скочив віслюку на спину.
      Не встиг той і слівця сказати,
      Як навіки лишивсь лежати.
      «Ну, а тепер ти, мудрий лисе,
      По-справжньому ділить берися!»
      Як усю тушу левові віддав,
      Лис царських удостоївся похвал:
      «Хто ще, як ти, на світі
      По-справедливості вміє так ділити?!»
      Лис тільки слиною залився
      І в бік небіжчика із сумом подивився.
      P.S.
      Не буде злагоди і тіні,
      Де тільки на словах всі рівні.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. На інших звалюєм гріхи свої охоче (з Езопа)
      Голод і спрага світ за очі лиса погнали
      І привели нарешті в виноградник.
      Прокравсь і мало не спритомнів:
      З гілок звисали соковиті грона.
      Ось розігнавсь, підскочив...
      На радощах навіть заплющив очі.
      Був певен, що ягоди вже в роті,
      Та тільки гепнувся навпроти
      Галузки тої, що була найнижче.
      Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
      А грона начебто заповзялися
      Грать у «квача» із бідолашним лисом.
      «Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
      Вже не кричить – шипить із сил останніх.
      Розгін, стрибок...Знову й знову...
      Од спраги відібрало мову.
      Одхекавсь лис та й каже винограду:
      «Ти, мабуть, невимовно радий,
      Що подолав мене в нерівній боротьбі.
      Та все ж годиться знать тобі,
      Що насправді було в мене на мислі:
      Не їсти ягоди ці кислі,
      А позривати ( бо ж усі червиві).
      Щоб якнайдалі однесла їх злива!»
      P.S.
      Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
      На інших їх ми звалюєм охоче.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Лікування чи пограбування (з Езопа)

      З літами недобачать стала бабуся.
      Ескулапа кличе й обіця:
      «Зцілюся – віддячу, як належить.
      Тепер од тебе все залежить!»
      Цілитель міркував інакше:
      «Те, що бабуся дасть – це наше.
      Але ж можна щось й додати!..»
      Приходив ескулап вряди-годи,
      Щоб рятувать стареньку од біди,
      Та все ж не забував й про головне:
      Винести з господи все раніш,
      Ніж лікування промине.
      І настав день, коли каже бабуся:
      «На світ тепер по-новому дивлюся!»
      «Ну, от і добре!»- лікар їй в одвіт.-
      Тепер, як домовлялися, і заплатити слід».
      «А якже!.. В суботу, голубе, прийди
      Та ще когось з собою приведи».
      Прийшов і другої, і третьої суботи,
      Та все чомусь зачинені ворота.
      До суду справа ця дійшла.
      На бік позивача схиляється суддя.
      І от настала черга говорить бабусі:
      «Дарунок справді обіцяла, як зцілюся.
      Хоч бачила погано, дарунок наготувала.
      Зцілилась – уся господа гола стала...
      То, може, шановний суд віднайде суть:
      Чи є якийсь зв’язок поміж лікуванням
      І безсоромним пограбуванням?»
      Р.S.
      У лікуванні ескулап мусить
      Долать хворобу, а не карьожить душу.














      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Прометеїв промах (з Езопа)
      Оповідають міфи греків,
      Начебто в минувшині далекій
      Ліпив всім знаний Прометей
      Водночас і звірів, і людей.
      Коли ж Титан свою роботу перевірив,
      Людей він налічив менш, аніж звірів.
      Тож довелося звірів деяку частину
      Спішно переліплювать в людину.
      І як завжди, де поспіх, там і огріх бути мусить:
      Хоч лиця і людські, але звірині душі.
      Р.S.
      Як стрінеш поміж людей таких,
      Хто кидатися на невинних звик,
      Хто не зважа на очевидний доказ,-
      Не подивуйсь. .То Прометїв промах.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. ДО жінок хто ласий (з Езопа)
      Дві коханки різновікі були в чоловіка.
      Сивий волос молоденька вночі було смика,
      А старшая багатая, щоб здолать різницю,
      Чорний волос проріджує, наче полуниці.
      Так коханки розважались од ночі до ночі,
      Доки лисина дружині не втрапила в очі.
      І відтоді чоловіка мовби підмінили:
      На волосся бідолаха тратить гроші й сили.
      Перед дзеркалом кружляє, наче молодиця.
      На коханок донедавніх не хоче й дивиться.
      P.S.
      Отак станеться із кожним, до жінок хто ласий,
      Кого люди вже віддавна зовуть ловеласом.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Павич і журавель (з Езопа)
      Павич над журавлем глумивсь:
      «Ну, що за вдяганка у тебе?!
      А я (тільки-но подивись),
      Мов сама райдуга у небі.
      Подвір’ям походжаю, наче пан,
      Кури та гуси поступаються дорогою...
      А ти (просто соромно й сказать) –
      І жалюгідний, і убогий...»
      «Од скромності ти, бачу, не помреш,-
      Так журавель одказує зазнайку,-
      Ти паном ходиш. Тільки перед ким і де ж?
      Перед тими, хто порпатися звик в компості?
      Зо мною ти б так спогорда не заговорив,
      Якби себе хоч раз побачив з високості.
      Звідтам такий же ти, як гуси й кури,
      Котрих пишнотою своєю дуриш».
      Р.S.
      Намарне про небо розказувати тому,
      Хто не одходить ні на крок од дому.











      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Чим міряють талан
      Селюк не знав, що сталось в далеку давнину.
      Музики два змагались. І ось у того,
      Кому вже провіщали перемогу,
      На арфі раптом луснула струна...
      Закам’яніли слухачі. Та після паузи
      Знов порвана струна заговорила...
      І тільки потерпілець знав, що сталось:
      Неждано-гадано звідкись цикада прилетіла
      І на тій порваній стріні вмостилась...
      Нічого цього селюк, звісно, не знав.
      Цикаду на обід спіймав, бо від сусіда чув,
      Що начебто м’ясце смачне у неї.
      Трима в руках, а радості нема:
      «Намарне я ганявсь за нею по подвір’ю.
      Замало тут же і на один зуб».
      Р.S.
      Ні зростом, ні вагою талан не міряють,
      А тільки тим, що дать він вміє.












      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Є диваки між нас (з Езопа)
      Був дивний той рибалка:
      Не про гачки й наживку,
      Як решта інших, дбав,
      А ноти творів Моцарта,
      Як йшов на річку, брав.
      Влвштовувавсь на березі,
      Сопілку діставав,
      Хоч грав собі на радість,
      Але також чекав,
      Що риба підпливатиме
      Й танцюючи стрибатиме
      По черзі у відро.
      І грав він, вигравав він
      Мало не цілий день,
      А риба, мовби змовилась,
      На музику не йде.
      Кладе сопілку в торбу
      Рибалка-музикант,
      Закинув сіть у воду.
      Недовго і чекав,
      Як там уже підстрибує
      Аж кільканадцять риб.
      «Стрибайте, витанцьовуйте!-
      Рибалка знов радіє,-
      Хоч пізно, але Моцарта
      Ви, бачу, розумієте!»

      P.S.
      Хай кажуть у народі:
      «На все свій день і час»,
      Та диваки, хоч зрідка,
      А є таки між нас.









      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Найбільше зло в людини (з Езопа)
      Спитав раз хворий:
      «Скільки ще жить лишилося мені?»
      І лікар відповів:«Якихось два-три дні».
      Десь через місяць стрічається із ескулапом.
      «Ти встиг й на тому світі побувати?
      Ну, що ж там довелось чувати?»
      «Пекло і смерть почали складати
      Списки тих лікарів, що передчасно
      Людям не дають вмирати...»
      «Цікаво знати, хто ж бо серед них?»
      «Хотіли і тебе вписати…»
      «Що ж ти сказав тим недорікам?..»
      «Не вписуйте! Який із нього лікар?!»
      P.S.
      Найбільше зло в житті людини є
      Той, хто на той світ путівку їй дає.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Здоров'я така ще цілина (з Езопа)
      Із драговини якось брудна жаба з’явилась.
      «Лікую всі хвороби!»- на світ весь заявила.
      До знахарки нової хворі не йдуть - несуться.
      За місце в черзі декотрі вже б’ються.
      А жаба ще й охоти додати пацієнтам вміє:
      «Я найвправніша в світі! На мене лиш надія!
      Усе це побрехеньки, що Ескулап найлуччий,
      Бо він, я запевняю, годився б мені в учні!..»
      Росла черга й зростала, мов снігова лавина...
      І міг би опинитися котрийсь у драговині...
      На щастя, у ці хвастощі не всі тоді повірили.
      Реве віслюк до черги: «Не вірте бузувірці!»
      «Чому за інших, знахарко, ви так уболіваєте,
      А про свою персону тим часом забуваєте?»-
      Сказав і усміхнувся мудрий лис глумливо.
      «Аби не шкутильгали, кращою були б ви,-
      Порадив заєць.- Позбутись зморщок варто».
      «Підлікувати очі, бридкі й вирячкуваті!»-
      Баран у бік жаби гидливо тричі сплюнув.
      Почула звірина це й на знахарку посунула.
      І, щоб не нарватись на побої за провину,
      Гунула жаба з горя в безпечну драговину.
      P.S.
      Здоров’я – така ще цілина,
      Що всяк гада, що він щось зна.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Якщо не за своє берешся (з Езопа)
      На зборищі якомусь в лісі
      Мавпочка – цей невгамовний бісик
      Так вправно звірів розважала,
      Що всі довкруг ревли й іржали,
      А декотрі вже покотом лежали.
      Суворий лев з трону зіскочив,
      Узявся в боки й з усіма регоче.
      Тільки віслюк із мордою пісною
      Обходить ту виставу стороною.
      «Не бачу,- каже,- в балагані цьому сміху.
      Нікчемна мавпочка і сороміцька!»
      «Ну що ж,- кричать,- подай нам інше!»
      Неспішно почвалав віслюк на кін,
      Затупотів незграбно, заревів,
      Рвонувся раптом вбік, перехилився
      І на котрогось, мов мішок, звалився...
      «Оце й усе, на що ти годен?-
      Тут гримнув лев зі свого трону.-
      Зв’яжіть негайно баламута,
      Щоб перед нами більш не плутавсь!»
      І глядачі всі тої ж миті
      Стали кусать «артиста» й бити,
      А потім випхали зі сміхом з лісу.
      І десь в пустелю він поплівся.
      P.S.
      Якщо не за своє берешся,
      То лиха тут не обберешся.




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Ніхто так не стає всесильним (з Езопа)
      Заговорили дерева навесні:
      «Царя вже люди, звірі й птахи мають,
      От тільки в нас його немає».
      Звернулись до оливи: «Будь нашим царем!»
      «Ви жартома, а чи навспражки?
      Щоб за корону та ненадійний трон
      Я проміняла пишну свою крону?..»
      Одповіли отак і груша, й яблуня, і смоква...
      Хоч-не-хоч звернулися й до терну.
      І почули: «Як хочете, щоб я сидів на троні,
      Так тому і буть. В тіні моїй спочити можна.
      А як комусь не до вподоби буде,
      То знаю, як швидко вгамувать його».
      Р.S.
      Ніхто так швидко не стає всесильним,
      Як той, кому бракує кебети й сили..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Аби напасника не довелось просити слізно (з Езопа)
      Перелітаючи із вишні на черешню,
      Невтомний соловейко з вечора й до рана
      Підказував слова милі та гречні
      В любові недосвідченим коханим.
      Та ось нарешті стихли поцілунки й охи,
      Намірився і соловей перепочити трохи.
      І треба ж так, що саме тої миті
      У яструбових кігтях довелося опинитись.
      «Змилуйся!- благає.- Який з мене наїдок
      Для тебе чи й для твоїх діток?
      Довкола ж птаства більшого доволі...
      А щоб удатніші та швидші були лови,
      Я пісню заспіваю тобі нову...»
      «Невже гадаєш ти, що я вже з глузду з’їхав,
      Щоб здобич промінять на непотрібну втіху?
      Напризволяще кинуть те, що маю,
      І вдовольнитись тим, що не спіймаю?»
      P.S.
      Аби напасника не довелось просити слізно,
      Про пильність дбай. Щоб не було запізно.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Хто випадок узяв собі за норму (з Езопа)
      Солі мішок віз на собі віслюк.
      Річка попереду. Ввійшов у воду
      І посковзнувсь на камені. Упав.
      Підвівсь. Та що це – нема мішка?
      Ні, мокре щось таки на спині.
      «Еге,- гада віслюк.-Вода в поміч мені».
      Пригадав трудяга ту пригоду,
      Як віз уже із губками мішок.
      Не спіткнувсь – у воду впав зумисне.
      Не захотів одразу встать, чекав,
      Що й цього разу станеться колишнє.
      Та хоч-не-хоч треба вставать.
      Сіпнувсь...Удруге... Втретє...
      Не те що встать, а дихати вже нічим.
      Словом, віслюк невдовзі потонув.
      P.S.
      Хто випадок узяв собі за норму,
      Той йде, мов по містку хисткому.










      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Хто в спілку із нерівнею вступає (з Езопа)
      Що сила й спритність не вічні.
      Старезний лев знав цю істину.
      Нічого не вполював цар на обід,
      Натрапив на віслюковий слід,
      На спільні лови просить його піти.
      Склав цар план,і хитромудрий і простий:
      Він біля печери стане, наче вартовий.
      Віслюк всередину прожогом вскочить
      І зробить все, що тільки схоче.
      Так воно й сталось, як лев звелів:
      Віслюк стрибав, гримав, ревів,
      А лев хапав, хто із печери вирвавсь,-
      Всіх до одної дер і їв.
      Упав на землю і тут же захропів.
      Віслюк знесилений тоді з печери вийшов,
      Бо ж там од кіз одні бурубляшки лишились.
      До лева підійшов навшпиньках. Кашлянув.
      «Ну, що тобі, причепо?»- лев позіхнув.
      «Та я б не проти бодай одненьку попросить.
      Хай і поганеньку... Вибився ж із сил...»
      «Перетрудився? Мабуть, правду кажеш.
      Я хоч і знав, що ти в печері скачеш,
      Зізнаюсь, сам не на жарт злякався.
      За труд такий бери, що там зосталось».
      Посмоктав віслюк, що лев порозкидав,
      А ситий лев, знов у дрімоту впав..
      P.S.
      Хто в спілку із нерівнею вступає,
      Той, як-то кажуть, облизня спіймає.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Аби чиєюсь жертвою не стати (з Езопа)
      Такого ще не було на білім світі:
      Комар із левом надумав битись.
      «Що твоя сила - кігті та зуби,
      А перемога моєю все-таки буде!»
      Лев і не зуздривсь, як щось впилося
      У його ніздрі, що без волосся.
      Забувши сан і горду породу,
      Став роздирати цар свою морду.
      Ревом могутнім лев аж заходивсь,
      Та комара ніяк не знаходив.
      Кров’ю заюшений, ледве живий,
      Лев од безсилля лежить у траві.
      «Я переміг найсильнішого в світі!»-
      Трубить комар і злітає за вітром,-
      І потрапля в паукові сіті.
      P.S.
      І в перемозі треба міру знати,
      Аби чиєюсь жертвою не стати.







      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Щоб вік з п'яничкою не вікувати (з Езопа)
      Настраждалась жінка з п’яничкою своїм.
      Не діяло: «Побив би тебе грім!»
      Порадив хтось: «Аби позбутися біди,
      П’яного на цвинтар одведи».
      Так вона й зробила.
      Сама неподалеку сіла.
      І ось як почало світати,
      Спросоння чоловік почав кричати:
      «Де я? На якому світі?»
      «На тому!»- йому одвітом.-
      Принесла тобі щось попоїсти...»
      Та долинає відти не голос каяття
      За вщент спаскуджене життя,
      А те, що дрожем всю її пройма:
      «А бодай чвертки оковитої нема?!»
      Р.S.
      Щоб вік з п’яничкою не вікувати,
      Ліки Любові слід частіш вживати.
      Та щоб і пильність стояла на сторожі:
      Що, скільки й з ким коханий пити може?








      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. У кари Божої немає строку
      Надумав мудрагель присвоїть гроші,
      Що приятель хотів дати на сховок.
      Щоправда, просив все ж поклястися.
      «Подумаю»,- сказав хитрун на те
      Та й попростував додому.
      Кульгавого стрічає по дорозі.
      «Хто ти, чоловіче добрий?»- питає.
      «Клятва»,- одповіда каліка.
      «А куди прямуєш?»
      «Карать, хто клятви не шанує».
      «А вернешся коли?»
      «Десь років, мабуть, через тридцять».
      «Ну, якщо так,- міркує мудрагель,-
      То можна й поклястися».
      Вернувсь, поклявся і взяв гроші.
      І присвоїв. І зрадів, що все вдалося.
      Та тої ж миті, мов грім з ясного неба,
      Пришкутильгав чоловік-клятва,
      Схопив в міцні обійми мудрагеля
      І потягнув, щоб скинути зі скелі.
      «Змилуйсь!- просить мудрагель.-
      Казав же, що вернешся нескоро...
      P.S.
      Пройдисвітам це має стать уроком:
      У кари Божої немає строку.






      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Подяка від злого з природи (з Езопа)
      Узимку чоловік підняв гадюку.
      Поклав за пазуху й продовжив путь.
      Гадюка ожила, заворушилась од тепла,
      Взяла та й укусила чоловіка.
      «Так мені й треба. Слід було убить
      Тварюку, а не гріть»,-
      Так нарікає перед смертю чоловік.
      P.S.
      Чекать подяки від того годі,
      Хто злий вже від природи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Перш ніж встрявати в якусь справу (з Езопа)
      На журавлів, що нищили посів,
      Поставив сіті селянин.
      І здивувався, що й чорногуз туди потрапив.
      «Не убивай мене!- благає той,
      Начебто подив господаря вгадавши.-
      Жодної шкоди я людям не чиню,
      Нищу натомість зміїв й інше гаддя...»
      «Та хоч і втричі більше ти корисним був би,
      Усе ж я мушу покарать тебе».
      «Чому, скажи на милість?!»
      «Поміж негідників тебе я бачу!»
      P.S.
      Перш ніж встрявати в якусь справу,
      Придивись, хто зліва в тебе й справа.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Про Гору та Мишеня (з Езопа)
      ПРО ГОРУ ТА МИШЕНЯ

      Такого ще не було у цьому краї...
      Загуркотіло щось в горі, що підпирала крайні хати.
      Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
      Невдовзі ряднину начебто накинули на небо
      Попадали селяни на коліна, а дехто й знепритомнів.
      І раптом гуркіт стих. Прояснилось небо.
      Настала тиша: гуркіт сердець лиш чути.
      Звелись на ноги люди. Просять свого астронома
      В трубу підзорну глянуть, що скоїлось з горою.
      Приклав той до очей струмент і враз зареготав
      Якимсь нелюдським сміхом.
      «Що там таке смішне?»- питають селюки.
      Трубу учений передав сусідові і бачить той:
      Із писком з гори збіга миршаве мишеня.
      Відтоді й розійшлося по всім світі
      Оте промовисте прислів’я.
      Р.S.
      Скільки ж бо таких мишей
      Збігає ще і в нашій стороні..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Якщо немає єдності (з Езопа)
      Сварки синів переростали в бійки.
      Ставало батькові і прикро, й гірко.
      Що всі його напучення безсилі вже були.
      «Ну, що зробить, аби сини у злагоді жили?»-
      Од роздумів стареча голова мало не пухла,
      Та якось увісні зродилася нарешті думка.
      Покликав батько всіх синів уранці,
      Поклав в’язку тугу лози на лавці
      Та й каже: «Хто зламать спроможеться її,
      Той буде найсильнішим у сім’ї!»
      Як не старались хлопці дужі,
      В’язку зламать ніхто з них не подужав.
      Тут батько розв’язав її нарешті:
      «Готовий хтось розламать лозину першим?»
      Ніхто з синів не став цього робити,
      Але відтоді перестали сваритися і битись.
      P.S.
      Якщо немає єдності в народі,
      Про розквіт краю говорити годі.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Вовк та Віслюк


      Вовк бачив віслюка,
      Що мирно на лузі пасся,
      Добрячим шматом м’яса.
      А як наблизивсь, зауважив,
      Що той накульгує на праву ногу.
      «Що сталось, друже?»- вовк пита .
      «Через тин схотілось перескочить,
      Та лиш загнав колючку.
      Може, зарадиш чимось?»
      «А чому б і ні?»- подумав вовк.-
      Та же і м’ясо без колючки краще...»
      Підняв поволі віслюк ногу,
      І тільки вовк став розглядать її,
      Так хвиснув ненависника копитом в морду,
      Що хтозна, чи й лишивсь хоча б там зуб один.
      Упав на землю вовк і корчиться од болю:
      «Батько ростив мене на м’ясника,
      А я надумав стать ветеринаром...»
      P.S.
      Як хочеш, щоб вийшло усе справно,
      Лиш за свою берися справу





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Як за дрібницю всерйоз б'ються (з Езопа)
      Днини спекотної віслюка найняв юнак.
      Попервах можна ще було в сідлі сидіти,
      Та опівдні вже не стало сил.
      Юнак на землю зліз і ліг в тінь віслюкову.
      « Е, ми так не домовлялись!»- хазяїн в крик.
      «Що, не на повний день оренда?»
      «Так і не так»
      «А якже?»
      «Найняв ти віслюка, але ж не його тінь!»
      Довгенько сперечались так і не вздріли,
      Як непомітно відійшов віслюк убік,
      А далі – тільки й бачили його.
      P.S.
      Як за дрібницю всерйоз б’ються,
      Серйознішого можуть так позбуться.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Коли у правді не ростить дитину змалку (зЕзопа)
      Украв хлопчисько в школі до писання щось.
      «Розумний! Гарно робиш, синку!»- на те мати.
      Удруге плащ приніс, мовляв, що хтось забув.
      І знову мати похвалила сина.
      А вже як юнаком зробився,
      То чого тільки не носив в господу!..
      Та все ж вдалось спіймати злодіяку.
      І ось уже ведуть на смерть його.
      А мати обіч. Захлинається од крику,
      До сина підбіга, сльозами росить щоки...
      А він, буцімто сказати щось схотів,
      Нагнувсь до матірного вуха.
      Та замість слів - узяв і відкусив його.
      «Негіднику!- вола од болю мати.-
      Так ти отак за мою ласку і любов?
      Мало того з тебе, за що карають,
      Так ти ще й матір на старості калічиш?!»
      «Якби ти за крадіжку не хвалила, а карала,
      Героєм, а не злодієм мене б тепер назвали».
      P.S.
      Коли у правді не ростить дитину змалку,
      Для стількох лих віднайде вона шпарку.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Воли та Віз (з Езопа)
      Сопучи, поволі по курному шляхові
      Тягли воли важчезний віз.
      І ось щоразу, як треба було повернуть,
      Пронизливо й несамовито колеса скреготіли.
      Не витримав візник, звернувсь до воза:
      «Скажи на милість Божу:
      На що ти скаржишся, коли отак скрипиш?
      Не ти ж бо, а воли везуть вантаж цей тихо!»
      P.S.
      Так повелось: ті найгучніш кричать,
      Кому б годилося мовчать.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Вовк і Собака (з Езопа)
      Якоїсь ночі надибав вовк собачу буду.
      «Скажи-но, як тобі вдається ситим бути?-
      Питає вовк, утамувавши нарешті голод.-
      А в мене, ребра лізуть вже на холод».
      «Не працюєш. Тиняєшся і там он, і отут ...»
      «Я кину мандри й отаборюсь хоча б і тут.
      Ані росинки в роті не буває часом...»
      «От і чудово! Будем на сторожі разом!»
      «А що це там на шиї в тебе, любий?»
      «Нашийник. Та говорить про це не будемо».
      «А нащо він?»- питає вовк у дрожі.
      «Хазяїн каже, що я занадто злий і можу Покусати будь- кого. І без причини...
      Вдень - на цепу. В буді зачинений... »
      «Немов невільник?»
      «Не зовсім. Уночі відв’язують, як бачиш.
      А вдень – сите життя собаче.
      Сплю собі скільки схочу...
      Але ти, мабуть, слухати не хочеш...»
      «Та краще б я не чув вже про таке життя ...
      Прощай! Вертаюсь в ліс. І вже без вороття».
      P.S.
      Воля, навіть голодна, – краща,
      Ніж рабство сите і ледаще.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Ідеї та діла (з Езопа)
      Споконвіків кота бояться миші.
      «Як пострах цей змінити на щось інше?»,-
      Старе й мале над цим ось голови сушили.
      «Щоб ми завжди були напоготові,
      Дзвінок на шию слід почепить котові.
      Завіється лайдак мишей ловить,
      Дзвінок про це нас сповістить»,-
      Спало на думку миші молодій,
      Як можна справді зарадити біді.
      Зібралось товариство рудувате
      В забуту людом крайню хату.
      Яка знялась тут веремія
      (Мишва, як всі на світі, радіти вміє)!
      Та ось як оплески і галас уляглися,
      Слово взяла найстарша й наймудріша миша:
      «Що тут казать – чудова думка.
      Вона і справді може стримать недоумка.
      Одне лиш не второпаю достоту:
      Хто візьметься за небезпечну цю роботу?»
      P.S.
      Ідеї щонайкращі лишаться словами,
      Як не потвердяться ділами.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ...Коли на дурневі розумний виїжджає (з Езопа)
      Лис якось у криницю впав.
      Од страху й холоду там потерпав
      І вже з дружиною та дітками прощавсь,
      Як невідь відки на той час
      Почувся голос цапа з високості:
      «Вас жаби, друже, запросили в гості?»
      «Як, вам не довелося чуть ніде,
      Що посуха в наш край уже іде?
      Я тільки-но довідався про це,
      Ближч до води майнув мигцем.
      Вона така тут чиста і смачна!..
      Якби подужав, випив би до дна!
      Оце допавсь до неї, мов до браги віл,
      Не маю сил, щоб рушити відсіль...»
      Як цап почув про посуху страшну,
      Став на цямрину та й униз гунув.
      А лис тільки й чекав тої хвилини,
      Щоб стрибнуть цапові на спину
      Та, ще й на його роги спершись,
      Нагору видертись нарешті.
      P.S.
      Світ призвичаївсь жить без осуду та жалю,
      Коли на дурневі розумний виїжджає.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Вовк у кошарі
      Лежить у сховку сіроман
      За кілька кроків од поживи,
      Та лиш ковтає слину:
      Не залиша отару сторож ні на мить.
      Раптом овечу шкуру бачить :«А що як?..»-
      І дія вже опереджає здогад.
      Лише поглянув сторож в інший бік,
      Як вовк в «овечку» загорнувсь:
      Пощипує з отарою траву,
      Пропхався з нею і в кошару.
      Примітив овечку доладненьку
      І дожида нагоди вискочити з нею...
      «Зберу друзяк і пир такий утнем,
      Що ліс гримітиме піснями й сміхом!»-
      Од насолоди аж заплющив очі вовк
      І не завважив, як сторож увійшов,
      Аби добрать овечку на вечерю.
      Звичайно ж, що обрав найкращу.
      Та ж і була вона найближче.
      І вправно так по шиї полоснув ножем,
      Що й клацнути зубами вовк не спромігся.
      P.S.
      В яку б там шкуру не рядивсь хижак,-
      Кари не в змозі уникнути однак.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Лис у винограднику
      Голод і спрага світ за очі лиса погнали
      І привели нарешті в виноградник.
      Прокравсь і мало не спритомнів:
      З гілок звисали соковиті грона.
      Ось розігнавсь, підскочив...
      На радощах навіть заплющив очі.
      Був певен, що ягоди вже в роті,
      Та тільки гепнувся навпроти
      Галузки тої, що була найнижче.
      Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
      А грона начебто заповзялися
      Грать у «квача» із бідолашним лисом.
      «Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
      Вже не кричить – шипить із сил останніх.
      Розгін, стрибок...ізнову й знову...
      Од спраги відібрало мову.
      Одхекавсь лис та й каже винограду:
      «Ти, мабуть, невимовно радий,
      Що подолав мене в нерівній боротьбі.
      Та все ж годиться знать тобі,
      Що насправді було в мене на мислі:
      Не їсти ягоди ці кислі,
      А позривати ( бо ж усі червиві).
      Щоб якнайдалі однесла їх злива!»
      P.S.
      Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
      На інших їх ми звалюєм охоче.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Старих товаришів занедбувать не варто
      В печеру загнав отару пастух в негоду.
      Побачив диких кіз: «Так це ж нагода!
      Годуватиму, щоб приручити їх.
      А віхолу і так переживуть свої».
      По кількох днях в печеру зазирнуло сонце.
      Розглянувся пастух і крикнув: «Що це?»
      Всі його кози покотом лежать,
      А дикі – гуртом уже на пагорби біжать.
      P.S.
      Старих товаришів занедбувать не варто:
      Вони – як у негоду ватра.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Лис і Терен (з Езопа)
      «Нате я й лис, аби перехитрити дурнів»,-
      Подумав і раптово збочив,
      А хорти помчали собі далі.
      «Нізащо не знайти мене їм в оцім терні!»-
      Сказав - і тут же оступивсь,
      І аж підстрибнув од різкого болю...
      «Що це за вихватка!..Ти з гончаками в змові?
      Я захисту шукав, ти ж колючками раниш...»
      «Е ні, стривай! Замість подяки, що я чую?
      Ти оступивсь, а винні колючки мої?..
      А знаєш , що вони мені – те ж саме,
      Що пазурі тобі. Для захисту.
      І це твоя вина, що наступив на них,
      Бо, мабуть, уявив, що ти в своєму лігві.
      Та ще й мене виниш... І як отака-от дяка,
      То іншим разом сам тебе хортам я видам.
      Р.S
      Якщо шукаєш місце порятунку,
      Не нарікай, якого він гатунку.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Перш ніж розмову починати (з Езопа)
      Як визволила миша з сіті лева,
      То з його жінкою відтоді подружилась.
      І от у бесіді відвертій спитала раз норівка:
      «Даруй, царице, ти така огрядна і велична,
      А світові даєш на рік лише одну дитину.
      А я, на вид мізерна, виводжу стільки,
      Що вже незмога просто полічити.
      Щось негаразд, можливо, у вас з сексом?»
      «Інша б розсердилась й нагримала на тебе,
      Та не велить мені не стільки стан мій,
      Як дяка за те, що ти колись зробила,
      А ще відвертість твоя й приязнь.
      Отож, як ти зо мною, буду теж відверта.
      Не сердься, люба, часом мені здається,
      Що виводок весь твій на те лиш,
      Щоб менша братія моя – коти -
      Була вдоволена тобою.
      Тепер дещо про секс, що так тебе цікавить.
      У вас, мишей, він, як крадіжка всього,
      Що не так лежить в господі.
      Вам байдуже – хто з ким, де й скільки...
      В постійнім остраху й нашвидкуруч...
      Яка од того всього втіха?..
      А в нас!.. Як надходить пора сексу,
      То завмира весь ліс од пристрастей,
      Що в нас обох нуртують.
      Цілісіньку добу з перервами малими
      Трива любовна гра, аби ми вдовольнились.
      Тож і являється на світ не нишпірка нікчемна,
      А гора, що володіє царством лісовим!»
      Р.S.
      Перш ніж розмову делікатну починати,
      Годиться співрозмовника достоту знати.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. За-віщо?..

      Якби можна було зупинить сонце,
      то це треба було б зробить зараз.
      Януш Корчак
      (напередодні відправлення в концтабір Треблінка разом з 200 єврейських сиріт)


      Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
      Витягуючи на світ божий, себто на загин, юдеїв.
      І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
      В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
      Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
      Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
      Кричить у моторошній тиші з високості:
      За-віщо
      У нас забрали черевички,
      Так гарно ми в них бігали й стрибали,
      Тепер же босими нас виганяють на мороз?
      За-віщо, немов ягнят, нас стригли
      І кидали в вагони для худоби?
      За-віщо
      Повідривали од матусь
      І туди зігнали, де просто нічим дихать?
      За-віщо? –
      Луна безмовно в мерехтливій тиші
      Голос, здавалося б, вже відгримілої війни,
      Та до сузір’я в Павільйоні дітей
      Нові зірки.ще й досі додаються..




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. ...Коли слова безсилі й безглузді (зЕзопа)
      Рання весна і перший теплий день.
      «Ну, як тут просто берегом ходить,
      А не поплавать? Та ще першим?!
      Хлопці ж од задрощів помруть,
      Дівчата возведуть мене в герої!»-
      Так міркував хлопчак і роздягавсь.
      Пірнув. Та що це? Не вода, а лід...
      І глибина чомсь не така, як влітку?..
      Хоч берег близько,- доплисти несила...
      «Тону! Рятуйте!»- хлопець заволав,
      Коли неподалік угледів чоловіка.
      «Який же дурень, хлопче, ти...
      Чи знає мати, де ти зараз?
      Та лід же тільки-но зійшов,
      І течія така ще сильна!..
      Та, не порадившись ні з ким,
      Ти в річку наосліп зануривсь»,-
      Повчає так поговорить мастак.
      «Рятуйте! Та хутчіш! Тону!»,-
      З останніх сил хлопчак кричить.
      ...А мораліст неначебто й не чує.
      Р.S.
      «На все свій час»,- так кажуть люди.
      Отож, слова безсилі і безглузді будуть
      Там, а головне – тоді,
      Де треба помогти в біді.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Вдова й Курка
      Бідна вдова тримала гарну курку
      І на сніданок яйце щоразу мала.
      «А що як дать подвійну норму корму?
      Може, і яєць тоді побільша?»- гадає жінка.
      І курка їсть все більше й більше.
      Товстішає, частіше спочиває в холодку...
      Чи ж дивина, коли якогось ранку
      Вдова вже не діждалася яйця.
      P.S.
      Щоб не завдати справі шкоди,
      Слухай не шлунок, а природу.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Дві Жаби (з Езопа)
      Цілісіньке літо спекотно було.
      Із неба – хоча б там краплина.
      Не те що малі ручаї, ставки навіть висохли.
      Дві жаби на криницю набрели.
      «Стрибаймо!- кричить молодша із цямрини.-
      Гадаю, вода аж на самісінькому дні!»
      «Що ж, може, й маєш рацію,-
      По хвилі озвалась старша.-
      Та уяви собі, що там нема води.
      Як вибратися звідти?»
      P.S.
      Скільки ж бо лих чека на тих,
      (Скільки ж ще й інших покалічать),
      Хто зопалу кидатися звик,
      Не зваживши усе належно двічі, а чи й тричі.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Заєць та Черепаха (з Езопа)
      Так уже ведеться на цім світі:
      З кого глузують, той і сам до глузів схильний.
      Над черепахою постійно збиткувався заєць.
      Ну, звісно ж, за ходу її повільну.
      Іще сяк-так воно, як наодинці,
      А привселюдно – це занадто вже.
      І черепаха на поєдинок зайця кличе.
      Який же регіт знявся тут:
      Знітився заєць і кричить:
      «Та я й без бігу обійду її разів зо тридцять !»
      «Ти ліпше замість хвастатися – спробуй!»-
      Спокійно із-під панциря доноситься.
      Як досхочу нареготалась звірина,
      Судить змагання попросили лиса.
      І от «На старт!» пронизливо луна,
      І заєць стрімголов до фінішу понісся.
      Біжить та й скоса погляда назад:
      «Поки доплентає, є час перепочити».
      Ліг заєць на траву.Чекав, чекав...
      Не зуздривсь, як заснув.
      І бачить вже себе на фініші.
      Ну, звісно ж, обійми, поцілунки тут...
      А ще до всього – кошик моркви повний!..
      Якби не морква, до ранку спав би.
      Але так закортіло похрумкати після бігу,
      Що він негайно ж і прокинувсь...
      І чує регіт. Але де? На фініші...
      Можна б зробити одчайдушний спурт,
      Та зрозумів, що вже запізно:
      Суперниця долає фінішну межу...
      Щоб не нарватися на глузи,
      Сором’язливо заєць пострибав під тінь ялини.
      P.S.
      Надмірна певність в спритності та силі
      Стількох і серед люду підкосила.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Як за добро злом віддають
      З криниці брав воду садівник.
      Песик крутився біля нього,
      А потім скочив на цямрину,
      Загавкав, захитався і шубовсть у воду.
      Невдаху кинувсь рятувати садівник.
      І ось вже той –знов на цямрині.
      Та замість подякувать рятівникові,
      За руку куса його щосили.
      «Ах ти, негіднику, отак ти платиш?!
      Ну, якщо так, то повертайсь туди, де був!»
      І садівник жбурнув невдячного у воду.
      P.S.
      Чи прикріш щось на світі може буть,
      Як за добро злом віддають?




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Жадоба (з Езопа)
      Ні бідний, ні багатий був селюк:
      На продаж навіть щось одвозив.
      Отак би і до старості дожив,
      Якби не сталася пригода:
      Зібравши яйця з-під курей,
      Навідавсь чоловік до гуски,
      Яку купив задешево в неділю.
      Одне яйце, але якесь незвичне...
      Більше од курячих – не дивина,
      Але ж, мов золото, блищить...
      Показує дружині, цілує та його:
      «Тепер ми станемо такі багаті,
      Що, може, і покинемо село!»
      А гусочка, наче вгадала намір цей
      І хазяям щоранку додає багатства.
      Ну, щоб подяку скласти Богові
      Та гусочку ще краще доглядати...
      Так ні: щасливці порішили
      Завтра ж забрати всі яйця золоті,
      А не чекати милості од птаха.
      Розрізана напівпіл, гуска лежить,
      Шукає яйця золоті подружжя ненаситне,-
      Та навіть на звичайні натяку нема.
      P.S.
      Жадоба – така незборна сила,
      Що і розумних дурнями робила.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Віл та Комарик (з Езопа)
      На голову волові сів якось комарик
      Та й на всі заставки почав дзижчати.
      Опустивсь на ріг і там продовжив пісню.
      Коли співать набридло, звернувся до вола:
      «Вибачте, можливо, я потривожив вас?
      Може, вага моя обтяжлива для вас?
      То не соромтесь – попросіть. Негайно злізу».
      «О, що ти хлопче!- віл на те.- Байдуже:
      Сидиш ти на мені, а чи літаєш.
      Сказать по правді, я б і не знав, що ти отут,
      Якби не обізвавсь до мене».
      P.S.
      Нагадувать великим про себе мріє
      І щонайменша мізерія.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Кінь та Олень (з Езопа)

      Коли ще вільними блукали в лісі,
      Посварився кінь з оленем.
      Хтозна чим би суперечка та скінчилась,
      Якби не нагодивсь мисливець.
      «Розсуди нас, чоловіче,- звернувся кінь,-
      Щоб, не дай Бог, до бійки не дійшло... »
      «Ну що ж,- сказав мисливець,- стану суддею.
      Щоправда, за певної умови».
      «На все я згоден,- погодивсь кінь.-
      Певен, що правда на моєму боці».
      «Як винуватим хочеш бачити оленя,
      Тоді дозволь у пащу вставити тобі залізо,
      Аби не прохопився зайвим словом.
      А потім на тебе сісти. Справа видніша буде».
      «Роби, що хочеш, щоб винуватим був не я».
      Мисливець загнуздав коня - і вже на спині.
      «Дивись, сохатий кинувся навтьоки».
      «Нічого, від нас з тобою не втече!»-
      І чоловік невдовзі оленя заарканив.
      «Спасибі! Прохання моє вволив.-
      Кінь проіржав.- Випусти тепер на волю!»
      «Ні, на волі ти знов посваришся із кимось.
      А в мене тобі вже не до сварки буде».
      P.S.
      Воля – найвища річ на світі.
      За будь-яку ціну слід нею володіти.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Не сила й спритність, а витримка (з Езопа)

      Лис так заплутався у хащі,
      Що начебто потрапив в пастку.
      Тої ж миті насіла на бідолаху
      Сила-силенна комарів і мошкари
      Та й зачала вечірній свій бенкет.
      Нагодивсь тої пори їжак,
      Побачив покусаного лиса та й пита:
      «Чим тобі, друже, помогти я в змозі?
      Може, відігнати клятих паразитів?»
      «Все що завгодно, тільки-но не це!..»
      «Чому?»- дивується їжак.
      «А тому, що кровопивці вгомоняться.
      А от як ти одірвеш їх од справи,
      Покличуть на підмогу братію свою
      І гуртом тоді мене вже й справді доконають.
      P.S.
      Часом не сила й спритність стають в пригоді,
      А просто витримка. Та й годі.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Віслюк та лошак (з Езопа)

      Віслюк із лошаком везли вантаж до міста,
      Але так повелося, що висловухий аж згинавсь,
      Його ж напарник гарцював хизуючись.
      «Звільни мене хоч на дещицю од ваги цієї!-
      Блага віслюк.- Докона вона мене сьогодні».
      «Ти ж створений на те, щоб спину гнути!»-
      Проіржав лошак і цвьохнув того з усієї сили.
      Віслюк згинався нижче й нижче...
      Раптом заточивсь і впав на всі чотири.
      «Оце так на!Такий покірний був трудяга»,-
      Господар над небіжчиком схилився.
      «І безвідмовний !»- додав лошак із гіркотою.
      «Ну, що ж: тепер тобі судилося везти за двох».
      Знехотя лошак підставив свою ледачу спину.
      P.S.
      Як часто вдача непокірна
      Стає нам тягарем подвійним.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Над золотом не колінкують і не скніють (з Езопа)

      Щоб не тремтіть над збіжжям,
      Скупердяй продав його,
      А золото узяв та й закопав в садку.
      Удосвіта вставав і милувався блиском,
      Молився, мов над дитятком мати.
      Був певен, що пори такої ніхто не бачить.
      Та не всі спали. Злодіяка вистежив його,
      Відгорнув криївку та й забрав усе.
      «Ой лишенько! Що за напасть така?
      Із Креза став я найбіднішим з бідних!..»-
      Такий-от лемент розбудив сусідів.
      Дізнавшись про що йдеться, порадив
      Котрийсь із них: « Кинь камінь в яму!»
      Щосили пожбурив потерпілець каменюку.
      «Поглянь, що сталось з каменем отим».
      «Лежить собі на дні та й годі...»
      «Отак і золото твоє лежало досьогодні».
      P.S.
      Над золотом не колінкують і не скніють,
      А якомога вигідніш пускають в дію.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Аби не вигнали з своєї хати (з Езопа)

      Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
      На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
      «Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
      «А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
      Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
      Захропів небавом і проспав мало не тиждень.
      А як проснувсь, звівся на всі чотири,
      Потягнувся й розпростер навсібіч шпичаки.
      «Добродію, вві сні ви призабули, мабуть,
      Що в гостях. Не дома. І не одні до того ж.
      Негоже так беззастережно хазяїв колоть».
      «Прикро мені вислухувать таке.
      Здавалося, що хазяї ми всі отут.
      Якщо ж гадаєте, що вам я на заваді
      І разом нам незмога жити далі,
      То хоч-не-хоч шукайте інше місце.
      Печера ця мені так до вподоби...»
      І дикобраз знов смачно захропів.
      P.S.
      Аби не вигнали з своєї хати,
      Кого впускаєш, треба добре знати.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Лис і Громада (з Езопа)

      Пухнастий хвіст свій лис
      Змушений був залишити в капкані
      (Не до краси, як йдеться про життя і смерть).
      Щоб не натрапити на глузи товариства,
      Смутний ходив він кілька тижнів одинцем
      (Щоправда, одинокість часом гірша смерті).
      «Стривай, а як зробити лихо перевагою?»
      Подумав і скликає братію невдаха та й почина
      Хвалитись,що позбувсь хвоста зумисне,
      Аби життям новим зажити:
      «Повірте, і бігать легше, і безпечніш стало.
      Отож, і вам настійно раджу, не гаючись,
      Утнуть додаток цей, бозна навіщо даний».
      На запальний той заклик озвався лис старий:
      «Даруй, але ж ніхто не бачив, як ти це робив.
      Можливо, що й не по своїй охоті...
      То ж замість розказувать усякі небилиці,
      Краще б розповів, де саме позбувсь хвоста,
      Ти ж хочеш зробити всіх схожими на себе.
      Себто позбутись того, що в дар дала природа.
      P.S.
      Як сам потрапив у халепу,
      Громаду всю тягнуть туди не треба.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Про переваги

      Якось обабіч річки лев і селюк ішли.
      Щоб скоротить дорогу, розмову завели.
      Про діток говорили, про види на врожай,
      Про те, як гарно жити, про пекло і про рай.
      Немов вода у річці, так бесіда текла,
      І легшою дорога обом тоді була.
      І, може б, так скінчилась оця приємна путь,
      Якби не довелося враз левові почуть:
      «Гадаю я, добродію, що Богові миліш
      Не ви, чотириногі, а простий чоловік».
      І хоча сонце гріло, і птаство не вгавало,
      Взаємності у бесіді немовби й не бувало.
      «Що не моя це вигадка, а тільки правда щира,
      Ти краще подивися на долю цього звіра:
      Геракл, у світі знаний, от-от його задушить.
      Не варто говорити, хто тут і справді дужчий».
      «Та вгомонись нарешті і перестань базікать,-
      Реве вже спересердя тут лев на чоловіка.-
      Якби хтось з наших ліпить був також годен,
      Тоді б отой Геракл твій був, як і лев, насподі».
      P.S.
      Гідне лиш осуду й зневаги
      Базікання про переваги.








      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Заміряєшся на краще, а вийде на гірше (з Езопа)

      Дві служниці молоді на горищі спали.
      До роботи їх будив посланець од пані.
      Ще надворі не світа, а когут горлатий
      Раннім співом виганя працювати в хаті.
      І дівчата порішили скрутить півню шию.
      «Отепер-то поспимо!»- мудрагелі раді,
      Та не знали, що їх снам стане на заваді.
      Не почула пані спів, встала опівночі
      Та й полізла на горище урвать сни дівочі.
      І відтоді, як не спить стара господиня,
      То давай дівчат будить замість свого півня.
      Р.S.
      Так буває і в житті (а не лиш у вірші):
      Заміряєшся на краще, а вийде на гірше.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Якщо будеш слухать всіх (з Езопа)

      На ярмарок батько із сином віслюка ведуть.
      Міркують, скільки вторгувати вдасться.
      «Дивіться, що за дурні!..
      Замість їхать обоє чимчикують...»-
      Котрась з дівчат кричить до подруг.
      Ось син - на віслюкові, а батько – далі пішки.
      «А що я вам казав: ніхто вже не зважа на вік,-
      Мов докір, долинає з гурту чоловіків.-
      Сидить на віслюкові лобуряка молодий,
      А батько мусить трудити ноги...»
      На землю скочив син і батька підсадив.
      «Погляньте, добродії, на цей ось сором,-
      Дивується котрась із молодиць.-
      Вітчим це, мабуть, а не батько...
      Дитина ж ледь волочить ноги!»
      Тільки-но в’їхали у браму міста,
      Як вершників спиня сторожа:
      «Ви що, не чули про новий закон:
      Не їздить верхи, а догоджати слід тварині?
      Штраф заплатіть і віслюка далі несіть!»
      Зв’язали висловухого і на жердині вносять.
      А на мосту - сила-силенна люду.
      Тільки побачили цю незвичайну трійцю,
      Вже не сміються, а регочуть так,
      Що аж хапаються за боки.
      Віслюк, що до сільської тиші звик,
      Перепудивсь і почав борсатись щосили.
      Мотуззя обірвав та й шубовсть у воду.
      Чорторий одразу бідолагу закрутив,
      А з ним – і сподівання селюків.
      P.S.
      Якщо будеш слухать всіх,
      То заробиш лиш на сміх.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Дві сім'ядолі моєї долі

      Дві сім’ядолі моєї долі – сини мої,
      Усе частіш ви входите у сни...
      Та все чомусь маленькими такими.
      Начебто тільки зіп’ялись на ноженята...
      P.S.
      Туга за онуками
      Усе тугіше в’яже моє серце.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Найкраща оцінка (з Езопа)

      Меркурій якось захотів дізнатись,
      Чи ще шанують його люди.
      В подобі подорожнього
      Майстерню скульптора обходить.
      «Скільки просиш за оцю ось річ?»-
      Вказав він на Юпітера погруддя.
      «Ніхто, повіриш, не бере. Віддам за драхму».
      «А та огрядна молодиця?»
      «Юнона? Ще дешевша...»
      В якомусь закутку знайшов Меркурій і себе.
      «А скільки мав би заплатить я
      За цей ось симпатичний образ?»
      «Не торгуватимусь, якщо пристанеш на таке:
      Плати за перші дві скульптури,
      А третю забирай задарма».
      P.S.
      Найкращою оцінкою та буде,
      Що не від себе йде,- від люду.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Не співають у неволі (з Езопа)

      Зморений, ліг чоловік у ліжко,
      Та не спромігсь заснуть одразу.
      Спів солов’їний повернув у юність,
      Коли із милою простоював до ранку.
      «Будь-що в своїй господі
      Слухатиму солов’я щоночі!»
      І ось співун у клітці.
      Надходить ніч, а відти - ані звука.
      «Ти що, охрип? Чи сердишся на мене?»
      «Ми, солов’ї, не можемо співать в неволі».
      «Тоді я порішу тебе і покладу в пиріг».
      «Який з мене наїдок. Відпусти
      І я тобі утричі кращу пісню заспіваю!»
      «Ну, якщо так, то вилітай на волю!»
      І ось уже на груші чарівник.
      «Почни ж нарешті свої дивні трелі!»
      «Ні, не співатиму. Натомість за ласку
      Дещо на майбутнє передам як раду:
      Не покладайсь на те, що обіцяє бранець!»
      І соловей в місцину іншу полетів.
      P.S.
      Не все, що звикло вільно жити на природі,
      Має невільником буть у твоїй господі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Заграйте, Маестро Перельмане...

      Заграйте, Маестро Перельмане ,
      Щось із Сарасате .
      А поки ви настроюєте скрипку,
      Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
      ...За обідом, який завжди передував уроку,
      Учителька івриту у диптиху про Гріга
      Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
      Я знизав плечима.
      «Як? Ви не знаєте Іцхака Перельмана?
      То ось що пораджу, дорогий поете:
      Штани останні варт продати,
      Аби хоч раз почути Перельмана!»
      Смієтесь, Маестро? Було б вам не до сміху,
      Якби знавали наставницю мою:
      Сама Голда Меїр дружила з нею.
      Питаєте, чому я вибрав Сарасате?
      Бувало, тільки-но зачую «Наспіви циганські»,
      Здавалось, сама скрипка промовляє
      А Яша Хейфец, як-от і ви ,
      Лиш струни втихомирює смичком,
      Аби вони не позривались з надміру печалі.
      Уже в Ізраїлі почути довелося,
      Що не деінде, а тут, в Єрусалимі,
      По виконанні сонати Штрауса
      Котрийсь із в’язнів концтаборів
      Чимось важким ударив Яшу по руці,
      Із скрипкою навіки розлучивши...
      Так що заграйте знову «Наспіви циганські».
      Як пам’ять про Яшу і наставницю мою.
      Може, й вони почують їх.
      Тепер уже на тому світі.

      ---------
      Іцхак Перельман (1945) – ізраїльсько-американський скрипаль-віртуоз, диригент і викладач.
      Пабло Сарасате (1844-1908) – знаменитий іспанський скрипаль і композитор.Його називали «царем скрипалів.
      Голда Меїр (1898-1978) – прем’єр-міністр Держави Ізраїль (1969-1974).
      Яша Хейфец (1901-1987) – скрипаль-віртуоз, що почав давати сольні концерти уже в шестирічному віці. Сучасники називали його «королем скрипалів», а Бернард Шоу сказав, що гра Хейфеца «спростовує аксіому, що в цьому світі нема нічого довершеного».
      Ріхард Штраус (1864-1949) – німецький композитор епохи пізнього романтизму, уславився симфонічними поемами й операми. Видатний диригент.Деякі джерела свідчать про його незмінну аполітичність і відсутність будь-якої співпраці з нацистами. Інші – вказують на те, що Ріхард Штраус мав високу службову посаду в Третьому Рейху. Що композитор не був антисемітом, як це утрадиційнилось серед колишніх в’язнів концтаборів, свідчить хоча б те, що він дружив зі Стефаном Цвейгом, а також робив усе, щоб його невістка-юдейка уникла участі своїх одноплемінників.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Cмерека й Морошка (з Езопа)

      Найвища у лісі та й струнка до того ж,
      Стала глузувати смерека з морошки.
      І хоч була морошка скромна собі й тиха,
      Набридла їй врешті смереччина пиха:
      «Була б я така, як-от ти, висока,
      На світ би поглянула трохи іншим оком».
      «Та куди тобі там, карло недоросла,
      Знать, що відчувають зависокі зростом!..
      Ми ж віттям черкаємо навіть хмари сині,
      Співаємо разом із плем’ям орлиним!»
      «Спинися, хвастунко, ти, мабуть, не знаєш,
      Що біда на тебе ізнизу чигає.
      Що ти заспіваєш, як сокира свисне?
      Не хвастливою буде тоді твоя пісня»...
      ...На пеньку смереки діточки хороші
      Їли та хвалили ягоди морошки.
      P.S.
      Зверхність, зневага й глузи
      Нікому ще не додавали друзів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Закоханий Лев (з Езопа)

      Уподобав якось лев доньку лісникову
      І відтоді позабув, що то жить в спокої.
      Почвалав у дім красуні, просить її руку,
      Та не віда, що батькам завдає лиш муку:
      Хоч і цар лев серед звірів, а доньці не пара,
      А відмовиш – в хижака наготові кара.
      «Бачиш,- батько відказав жениху спроквола,-
      Наша донечка наразі тендітна і квола.
      А у тебе ж пазурі і зуби великі...
      Як їй доведеться жити з таким чоловіком?..»
      «Розумію,- лев сказав.- Та щоб бути любим,
      Пазурі всі обітну і вирву всі зуби!»
      Як сказав, так і зробив. З неймовірним болем
      Шкутильга, а чи й повзе лев наш до любові.
      Ось і хата лісника. Сумирний і тихий,
      Стоїть лев перед дверима. Не чекає лиха.
      А воно кийком озвалось. Удруге й уп’яте...
      Позабув лев і про біль, миготять лиш п’яти.
      І відтоді вже ніхто у звіринім колі
      Не тривожив лісника своєю любов’ю.
      P.S.
      Якщо любові справжньої нема,
      Щоб не чинив ти,- все дарма.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Найперша з молитов
      Вот почему мы не просто молим Бога
      внять нашим призывам о помощи,
      но и просим Его,- знающего сокровенное,-
      услышать безмолвный плач нашей души.
      Мартин Бубер

      Не позволяй душе лениться,
      Чтоб воду в ступе не толочь,
      Душа обязана трудиться
      И день и ночь, и день и ночь.
      Николай Заболоцкий

      Спізнився на літак...
      Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
      Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
      Такі-от сни з учора й позавчора.
      Торік й позаторік такі ж вони були.
      Поновлює потугу тіло уночі,-
      Душа ж про день звітує перед Богом.
      О невсипуща, знаю: непереливки тобі
      Пояснювать невідповідність намірів і вчинків
      Під незворушним поглядом Господнім,
      Гріхи мої й огріхи брать на себе.
      Мабуть, не раз вже поривався Він
      Урвать оцю мою людську сваволю.
      А ти переконать Його якось зуміла,
      Що той, хто зараз спить, уранці встигне
      І недороблене, й відкладене на потім надолужить...
      Спасибі, душе, за твій неспокій невгамовний!
      Удосвіта найперша з молитов буде ота,
      Що поверта тебе з мандрівки в Горні Висі.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Нема ганьби на світі гіршої (з Езопа)

      Потрапила раз куріпка хтозна як у сіті
      І блага мисливця її відпустити:
      «Змилуйсь, любий!Я такая іще молоденька.
      Та ж і дома виглядає мене стара ненька...»
      Просьбу, може б, цюю сокольничий вволив
      Та й випустив бідолаху на вольную волю,
      Якби вона для певності не сказала хлопцю:
      «В твої сіті приведу я куріпок із сотню.
      Знаю, як їх піддурити, щоб тобі вгодити...»
      «Так оце ти так од смерті хочеш одкупитись?
      Ні, не вдасться, негіднице, тобі підла зрада.
      Покарать за зраду – для мене відрада!»
      P.S.
      Нема ганьби на світі гіршої,
      Як волю добувати смертю інших.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Лев-сатрап і радники (з Езопа)


      Іще б з годину ліс додивляв би сни,
      Якби його не розбудило лев’яче ревіння.
      І покотилося із краю в край oдне і те ж:
      «Що сталося? На кого розлютився цар?
      Яка нещасного чекає кара?..»
      А все було так просто, по-сімейному:
      Лев захотів поцілувать левицю.
      «Одчепись! Од тебе тхне, наче з помийниці!..
      Знов дудлив самогон з ведмедем?..»
      «Та що ти?.. Хай скажуть радники.
      Баране,- лев заревів,- скажи одверто,
      Невже смердить у мене з рота?»
      «Лев, мабуть, бажає знати правду,-
      Баран подумав і сказав: «Так царю».
      Схилився вовк над мертвим бараном,
      Гадає, що не варто говорити правду:
      «Ваша величність, Ваші вуста -
      Весняні квіти запашні!..»
      Лев на шматки роздер улесливого вовка.
      «Ну, а що ти повідаєш нам, мудрагелю?»-
      Немов мокрим рядном, накрив лев лиса.
      «Відкрийте, будьте ласкаві, рот», –
      Наважився по хвилі радник
      І взявся чистить левову пащеку.
      «Так що, смердить чи ні, скажи ж нарешті!»
      «Царю, – прокашлявсь лис, – захворів я.
      Голова макітриться. Не знаю, на якім я світі».
      «Ну, якщо так, то йди собі лікуйся!»

      P.S.
      Шляхом кружним, та все ж потрапить
      Незмінна правда й до сатрапа.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. З учителя перетворившись на учня

      Колись, коли од рабі Нахмана я був далеко,
      Набагато далі, ніж Умань од Єрусалиму,
      Я був наївним і гадав, що потім
      Побачу, прочитаю, послухаю, зустрінусь..
      Роки громадили слухняно cподівання
      І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
      Якби на старості, уже в Єрусалимі,
      З учителя перетворившись на учня,
      Я не підслухав розмову ребе Нахмана з хлопчиськом:
      -Йоселе, а чи на небо ти дививсь сьогодні?
      -Ні, ребе. Нема часу. Іншим разом...
      -Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
      Відлиту в кольори та їх відтінки,
      Ти завтра, певен, не побачиш.
      Бо все ж мина на цьому світі...
      P.S.
      Не знаю, чи Йоселе збагнув оті слова,
      Чи, може, просто промчав своє життя,
      Так і не глянувши на небо.
      А я насмілився та й підійшов до Ребе.
      І хоч за віком він в сини мені годився,
      Відтоді ношу з собою напуття його:
      “Завжди живи в гармонії з сьогодні,
      Бо кожен день має свої думки, слова і вчинки”.










      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Цап і Вовк

      Цап якось пасся над урвищем крутим.
      «Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
      Який же ти безпечний...
      Так же можна зірватися й у прірву».
      Цап начебто й не чує.
      «Заходиться на вітер, а там же нема сховку!..»
      Немов на глум, цап підіймається ще вище.
      «Трава густіша і солодша біля мене!..»-
      Аж захлинається од люті вовк.
      І тут долинуло нарешті з високості:
      «Усе це правда, вовче.
      Я б залюбки спустивсь униз, якби був певен,
      Що ти клопочешся лише про мій обід».
      P.S.
      Якщо не хочеш встрять в біду,
      З’ясуй, від кого залицяння йдуть.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Півень та Лис (з Езопа)

      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...
      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Розумні коні

      Які б дива не виробляли в цирку коні,
      Бачу пару гнідих з воєнного дитинства...
      ...Востаннє скошують червоно-карими очима.
      Мовляв, недарма вибігали в полі зимову ніч –
      Не здійметься в зловіснім висвисті
      Нагайка супостата.
      Нерозпряжених підстрелять їх і нацькують собак.
      Довго калататиме селом стогін-іржання...
      ...Стоять передо мною ті розумні коні
      Незрушним знаком запитання:
      «Хто їх навчив різниці поміж добром і злом?»
      Це ж і не кожній людині до снаги.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    89. Чванство (з Езопа)

      Якось уперше жабенята
      Побачили вола на лузі
      І пострибали батькові сказати
      Про диво дивне в їх окрузі.
      «Ти не стрічав такого звіра -
      З рогами і хвостом гора!..»
      «Які ви, дітки, ще наївні,
      Щоб отаке казати про вола.
      Горою можу і я стати.
      Ось тільки-но надмусь як слід».
      «Стань, стань скоріше, тату,
      Щоб дивом став ти на весь світ!»
      Тож батько надувався дужче й дужче.
      Гадав, що він уже гора,
      Та діти все кричали: «Ще й ще!..
      Ти ще ж не схожий на вола!»
      І от востаннє він надувся,
      Упав нараз і - луснув.
      P.S.
      Чванство – до самогубства крок.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Орлиця та кішка, та свиня кирпата (з Езопа)

      У густому лісі, на дубі крислатім,
      Знайшли собі хату
      Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
      Орлиця вподобала собі верховіття,
      Кішка полюбила над усе на світі
      Просторе дупло. А свиня кирпата
      Внизу оселилась: жолудів багато.
      Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
      Діточок ростили, не знаючи злоби.
      Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
      Тож несе орлиці несусвітні вісті:
      «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
      А свиня тим часом підрива коріння.
      Не мине і тижня, як дуб упаде...
      Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
      А назавтра кішка шепоче свині:
      «Можете не вірить, кумасю, мені.
      Чула, як орлиця дітворі казала:
      «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
      ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
      Стереже потомство свиня молода.
      Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
      Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
      Свиня полонянку пішла визволяти.
      А орлиця стала мишей добувати...
      ...Зізналася кішка свині та орлиці,
      Що вона складала всі ті небилиці.
      P.S.
      Шкода, як мудрість настає лише тоді,
      Коли опинишся в біді.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Чи варта пісня життя


      Андрію Содоморі


      Ну як перекричать тисячоліття?
      Яким гінцем переказать Орфею,
      Що Еврідіка – тільки пам”ять?
      Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
      Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
      Той скрик в нічному безгомінні,
      Де слово – подув, а не смисл,-
      Теж тільки пам”ять.
      Не чує.
      Виграє на пагорбі жалі.
      Хто їх почує на тім світі?
      А в цім, якщо й почують, чи ж повірять?
      І справді:
      Не ймуть фракійські молодиці,
      Що їхні ще дівочі груди, пругкі тіла,
      Спраглі од чекання губи
      Орфеєві навіки заступила Еврідіка.
      І досить ковтка вина терпкого...
      Ні, ще раз прокричу в тисячоліття.
      Може, вдасться бодай переінакшить міф.
      А як нічим уже Орфею не зараджу
      /Розтерзаних, Поета і кіфару
      Несе-гойдає жаліслива річка/,
      То розкажу, про що кіфара грає:
      “Чи варта пісня
      Бодай одного життя людського?
      Варта.
      Життя, коли воно не тління,-
      Ватра,
      Коли воно не жарти,-
      Варте бодай одної пісні”.





























      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Надмірна певність (з Езопа)
      Жили собі в дружбі хазяям на втіху
      Півень та віслюк. Не відали лиха.
      Та якось сорока принесла їм звістку:
      «Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
      І товстих шукає, щоб було що їсти».
      «Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
      З’їсть мене найпершого проклятущий звір».
      «Не журися, друже! Я злечу на дах.
      Як побачу лева, тобі знак подам».
      Тільки сів на бовдур одчайдуха-півень,
      Як з лісу вже чути лев’яче ревіння.
      «Ку-ку-рі-ку!»- долинає з даху.
      Віслюк з переляку преться у курятник.
      «Ку-ку-рі-ку!- лине вже зі сміхом.-
      Вилізай з криївки! Лев верта до лісу!»
      Не відав ні півень, ні віслюк тим паче,
      Що від «кукуріку» звір назад поскаче.
      Цим би і скінчилась вся оця пригода,
      Якби не запало віслюкові в голову,
      Що як лев тікає, значить він безсилий,
      І за страх є змога йому відомстити.
      Зопалу зірвався...Вже от-от укусить...
      Тут лев обернувся, посміхнувсь у вуса:
      «Одхекайся трохи, знахідко неждана,
      Та обідом царським мені нині станеш!»
      P.S.
      Де надмірна певність, там чекай біди.







      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Це гріх...

      Це гріх – не осміхнутись немовляті,
      Коли воно невтішно плаче,
      Не помахати на прощання,
      Коли сльоза уже розтане,
      І не послать од серця лунко
      Йому повітряний цілунок.
      Це гріх – коли, немовби недоріка,
      Нагально обігнать каліку.
      А як, сказать, спинившись, просто:
      «Даруйте! Поспішаю в гості...»
      «Нехай щастить!»- почується в одвіт .
      І начебто поширшав світ.

      ***

      Мчить велосипедист...
      Йде красуня в наймоднішім строї...
      Молодиця схилилась на плече чоловіка...
      Малятко сп’ялося на ніжки...
      Подивись,
      Усміхнись,
      Махни рукою,
      Зашарійсь...
      ...Неповними будуть
      Сила,
      Краса,
      Найцнотливіші наші бажання,
      Коли байдужно їх обійти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Постаріла кішка ( з Езопа)
      Постаріла кішка. Хазяїв нема.
      А голод триклятий вже кишки вийма.
      Десь там у коморі жиріє мишва,
      А вона на призьбі лежить ледь жива.
      «Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
      А що залишилось – так це тільки хитрість.
      Хай сміються миші. Я таке підстрою,
      Що самі до мене прибіжать юрбою».
      Мішок бачить кішка...Старий і дірявий:
      «Нічого, згодиться для моєї справи».
      На гак почепила кішка той мішок.
      Крекчучи залізла і чека мишок.
      І не забарились гості рудуваті.
      Вилазять нарешті без остраху з хати.
      Вилазять, дивуються, та ніхто не зна,
      Як з’явився заніч мішок з-під зерна.
      Найцікавші влізти готові туди:
      Раз кішки немає, то нема й біди.
      Та тут нагодилася миша-ветеран,
      Що від кішки мала чималенько ран:
      «Скільки вас, дурепи, треба вчить і вчить:
      Та ж кошача лапа із мішка стирчить.
      Сидіть в мішку, пані, хоч і допізна.
      Одурить непросто тих, хто ваc пізнав!»
      P.S.
      Як обережність й досвід ходять в парі,
      То й хитромудрі вигадки – примара.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Школяр учив професора азам науки
      Що темперамент, а також талант потребують певною мірою дисципліни,
      з цим кожен легко погодиться. Але думка, що розум, який, природньо,
      зобов’язаний нав’язувати свою дисципліну всім іншим устремлінням,
      сам потребує дисципліни, може, звісно, видатись дивною.
      І справді, досі він уникав такого приниження саме тому,
      що за врочистої й серйозної постави, з якою він виступає,
      ніхто й не підозрював, що легковажно грає породженнями уяви
      замість понять і словами замість дій.
      Іммануїл Кант

      Ну, що, крім імені,
      Знав той безвусий лейтенантик,
      Як після останнього, напевне, бою
      Посеред руїн конаючого Кенігсберга
      Натрапив на могилу Канта.
      Замість в шанобі постоять мовчки
      Перед одним із світочів науки
      Він взяв обвуглений патик
      Та й нашкрябав з усміхом глузливим:
      «Теперь ты понял, что мир материален?!»
      Недопалком цигарки поставив знак окличний.
      Мовляв, знай наших.
      Воістину мав рацію неговіркий відлюдник ,
      Коли казав, що матеріалізм
      Заглянуть в душу людини неспроможен.
      Бо ж не засобом – метою має буть вона...
      Та відки було знать молодикові,
      Коли він гвинтиком був у тирана,
      Який і перемогу, добуту кров’ю,
      Оберне на вселюдське горе.
      І вже достоту і лейтенантові, й мільйонам,
      Котрі «країни іншої не знали,
      Де так привільно дихалось людині»
      В колючім плетиві концтаборів,
      Знадобилося б напучення премудре Канта:
      «Має буть істинним все, що говоримо,
      Та не варто оприлюднювати все».
      Під переможний гуркіт канонади
      Школяр учив професора азам науки.
      Не долинав до нього голос мудреця:
      «Що більш роздумую, побожністю і подивом
      Дві речі душу переповнюють мою –
      Зоряне небо наді мною,
      Закон моралі, що в мені».






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Як все ж нас будні в'яжуть
      На вічну пам’ять
      Збігнєву Герберту,
      класику польської літератури,
      лауреату премії Єрусалима


      Як все ж по саму зав’язку
      Нас будні в’яжуть...
      Поривався ( і не раз) писать йому,
      Але було все ніколи і ніколи.
      Тішив себе, що був він здоровань.
      Отож, напевне стрінемось
      У Кракові, а чи в Парижі
      Та й доспіваємо козацьких тих пісень,
      Котрі не довелося доспівать в Єрусалимі.
      «Львів’янин я!»- сказав тоді він
      І з польської враз перейшов на українську.-
      Тож заспіваймо щось з пісень мого дитинства».
      І поки я перебирав, з якої б то почать,
      Він вже виводив «Ой на горі...»
      Соромивсь я співать на повен голос,
      А він (натеж лауреат!) уже здіймався баритоном.
      Банкет на його честь порушив наш дует.
      Навзаєм знову ми обіцяли стрітись.
      Та достроково він подавсь у ті світи,
      Куди мене ще, слава Богу, не покликано.
      Тепер лиш книжка неспішних його віршів
      Нагадує мені, як піснею вкраїнською
      Подивували ми колись Єрусалим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Не мертвими приходять в сни мої рідні
      Не мертвими приходять в сни мої рідні.
      « Якже рясно родять яблуні твої, –
      Кажуть щоразу мати. –
      А яблука – так найсмачніші».
      Сестра Онила дорікає:
      « Щось ти запишався, брате,
      Минаєш наші Грищенці.
      «А ти вже, мабуть, героїня...»
      «Ні, другий орден маю.
      Онукам віддала на забавку.
      Не перед телятами ж
      Удосвіта в них хизуватись».
      ...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
      Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
      Грудку землі сухої кинув на труну.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Слухаю Гріга

      По довгих блуканнях, по нетрях –
      Широка галява.
      Це ще не вихід.
      Ще густіші попереду нетрі.
      Але трава гамірлива
      Та мірковні статечні дерева,
      Та навскісне, наскрізне сонце ранкове...
      Слухаю Гріга.
      Думаю – чого ще бракує?
      Хіба що відлуння іншого серця.
      Любляче серце...
      Віковічний кругообіг життя –
      Переливання надлишків,
      Вкорочення надмірів...


      Це знову Гріг,
      Наче стомовний грім,
      Що безнастану прагне скону грому,
      Викочує в півнеба розжеврілий дзвін
      І розбива на зеленаві дзвоники.
      І де там, де там спать...
      З лісів прадавніх
      Настояна на травах допливає вічність.
      Такої ночі (тільки-но повір)
      Зможеш літати над заснулим містом.
      І з високості стануть замалі
      Вчорашні прикрощі й печалі...
      Доводить Гріг до нескінчення мить.
      Одну лиш мить.
      Мить, за якою вічність.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Орфей з Бердичева



      По-літньому ще припікає сонце.
      По селах християни картоплі копають,
      Докупи зносять гарбузи, лущать квасолю,
      Сухе бадилля палять...
      ...Не злічить роботи в полі й на городі,
      Щоб не віддать морозам на поталу
      Те, що на радість рясно так вродило.
      Чом же юдеї, святочно вбрані,
      Всі до Бердичева сьогодні поспішають?
      Рош гашана, себто Новий рік, в юдеїв.
      Звістить про це весь світ
      Господь заповідав шофаром –
      Довжелезним рогом з барана,
      Покрученим, як і сама доля Мойсеєвого роду.
      Та що за диво: готові луснуть од напруги,
      Хасиди дмуть-роздувають щоки,
      А з рогу – ні гу-гу...
      Такого ще в Бердичеві не знали.
      Кагал благально поглядає на рабина –
      Стільки ж див йому Господь довірив,
      То ж, певно, що й шофар розговорить зуміє.
      Мало не самого себе вкладає Леві Їцхак
      В шофар, а відти – тільки старечий хрип.
      «Не обійшлося, мабуть, тут без Сатани», –
      Відклав набік шофар і прокричав у небо:
      «Владико світу,
      Ти ж не кому-небудь, а нам заповідав
      Шофаром нагадувати людству
      Про день, коли Ти світ цей сотворив.
      Поглянь – скільки ж юдеїв прийшло в Бердичів.
      І що ж?.. Ти не дозволяєш висловить на повен голос
      Любов і страх наш перед величчю Твоєю?
      А, може, як кажуть християни,
      Ти й справді нас прокляв, відріксь на віки вічні?
      Тоді...тоді поклич Івана з поля...»
      І заридав кагал, і руки простягнув до неба.
      Леві Їцхак ще раз припав вустами до шофару
      І начебто сама собою така мелодія в усі усюди полилася, що й у найдальших селах
      Християни поволі розгинали спини
      І з-під долонь у небеса вдивлялись.
      «Моя взяла сьогодні,– проказав рабин. –
      А Його – завтра. Життя моє Він одбере...
      Гріхи Ізраїлю звалив я сам на себе...»
      P.S.
      У Бога вимолив Леві Їцхак відпустку –
      Полежать на Сукот у курені,
      Потанцювать з кагалом на Сімхат Тора .


      Леві Іцхак з Бердичева (1740-1810) -великий знавець Тори (П'ятикнижжя, користувався неабияким авторитетом серед хасидів. Уславився полум'яною любов'ю до людей і відданістю Творцю та Його заповідям. Щоправда,неодноразово викликав на суд самого Всевишнього, вимагаючи від Нього більшої турботи про Своїх дітей. Його праці й досьогодні - одні з найпопулярніших серед хасидських книг.
      Сукот -Свято кучок.
      Смхат Тора - свято початку читання П'ятикнижжя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Війни невигойні стигмати
      Війни невигойні стигмати.
      Печаль Арахна тче і тче.
      Виходить на узвишшя Мати
      І руку прикладає до очей.
      Кого там надивляє, – не питайте.
      Про те в нас знають навіть малюки...
      ...Війни невигойні стигмати,
      Невжеж ви оселились навіки?
      ***

      І не знать допуття, чи живі ще вони, а чи вбиті.
      Натан Альтерман

      На брамі малеча,
      Озброєна до зубів,
      Хоч і беззуба подекуди.
      «Дядьку, проходьте швидше!»
      ...Неквапом, неквапом...
      «Дядьку, швидше! Стріляти будемо!»
      ...Неквапом, неквапом...
      «Дядьку, стійте! Ви вбиті!»
      ...Неквапом, неквапом...
      ...Давно вже вбитий...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Якби літа, мов круглі дати
      Якби літа, мов круглі дати,
      Вряди-годи одвідували нас,
      Щоб вік свій повсякчас не пам’ятати
      І лиш по-пастернаківськи питати:
      «Панове, а яке тисячоліття там у вас?»
      P.S.
      Що тільки не закрутить
      У вир думок, у вирву знадних мрій,
      Аби не знать про найстрашніше з див:
      Як світ, сповзаючи поволі з глузду,
      Сприйма війну, що вже гуркоче доокіль,
      За ще один гостросюжетний детектив.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. ...А діти виростуть...

      ...А діти виростуть.
      От тільки б нам не старіть.
      Щоб дівчина,
      Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
      Не кинула, мов докір:
      «Дядьку...»
      Аби дружина наніч не сказала:
      «А пам’ятаєш?..»
      ...А діти виростуть.
      От тільки б якомога довше
      Із ними друзями лишатись.
      Щоб їхні друзі нашими були.

      ***
      Бризками сміху виринаєте з моря –
      Демонстрація грації,
      В дивній в’язі м’язи...
      «Не зникайте!»
      Ще не встигли літні юність свою відтворити.
      «Не зникайте!»
      Ще не встигли ви символом стать для малечі.
      «Не зникайте!!!»
      За вами покотиться сонце.
      На березі стане так сум’ятно й тоскно.
      Начебто випав ланцюг в родоводі людському.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    103. А як роки візьмуть мене попідруки

      А як роки візьмуть мене попідруки
      І на Нево захочуть повести,
      Аби востаннє, немов Моше-рабейну,
      Оглянув я і виднокруги, і прийдешнє,
      Ми сядемо й помовчимо зазвичай,
      То перш, ніж встати і сказати: «З Богом!»
      Спитаю я своїх проводирів:
      «А щось нове відкриється мені?
      Чи вдалині набачу те, що бачу й нині?»
      І як обоє по-роденівськи похиляться в задумі,
      Щоб перервати негостинну тишу,
      Скажу рокам:
      «А знаєте що, хлопці,
      Поки ще ноги носять,
      Зійдімо на Чернечу гору!..
      Бо ж завинив я перед рідним краєм,
      Що стільки літ лиш думаю про нього...
      Та й Кобзареві не віддав останню шану».
      Цікаво б знати,
      Чи згодяться на це мої проводирі?





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Уламки смальти із мозаїки життя
      УЛАМКИ СМАЛЬТИ ІЗ МОЗАЇКИ ЖИТТЯ

      * Неймовірно, що соловей співа не про кохання.
      * Як добре, що звірі й птахи не довіряють нам – пізнали б долю дерев, кущів і квітів. А їх же набагато менше...
      * Гора замислилась і стала схожа на мудреця.
      * За день до смерті був йому Голос: «Не обжени себе!»
      * Ножеві байдуже, що різать.
      * Якби усе вдавалось, були б ми поруч з Богом.
      * Не варто казати «збочив» про того, хто відшукав свою стежину.
      * Коли нарешті судитимуть убивцю часу?
      * Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака – од бублика дірка .
      * У погоні й на припоні
      Що про волю знають коні?
      * Воістину: на всьому, до чого людина доклала руку й серце, навіки відбилась її вдача.
      * Роби що сила, щоб талану поталанило.
      * Для долі кожному по аркушу.
      * Щасливий, хто став хоч цяточкою краєвиду.
      * Що б сталося зі світом, якби над усіма владарювала ніч?
      * Чи варта пісня бодай одного життя людського?
      * Кому скорше завдячувать –
      Поету чи місцям, де жив Поет?
      * Живемо на відстані війни.
      Як хочеться, щоб відстань та
      була якомога далі...
      * Яка примарна все ж межа поміж світами.
      * Як мій люд у злиднях не зачах,
      як у правду крізь неправду вірив?
      * Як гірко плачуть наші діти,
      коли неправедно караєм.
      * Гіркіш страждання – ваговитіш слово.
      * Туга за онуками
      усе тугіше в’яже моє серце.
      * Радість на душі,
      що пам’ять обійшло ще одне зло.
      * Дерева – заворожені велети
      із глибин добувають нам спокій.
      * Надлюдина – нелюд.
      * Який цей світ до остраху широкий,
      а ми об нього розбиваємось грудьми.
      Який цей світ до остраху глибокий,
      які ж бо ще ми діти перед ним.
      * Чому так знехотя зозуля голос подає,
      чому лякається оголеності сутнє?
      * На схилку літ мандрівникам судилось відкривати рідний край.
      * Невже і справді цей світ безмежний тільки тому, що в кожного є клаптик свого неба, землі своєї терпкий до ностальгії присмак?
      * Комусь судилось землю цю квітчать,
      комусь – до неї по ночах кричать.
      * Які ж бо заміцні закови ці земні.
      * Де багацько друзів, там друга нема.
      * Надмірна певність – це крок до біди.
      * Чванство – до самогубства крок.
      * Хто спіткнувся на брехні, обведуть того й півні.
      * Окраєць у руці смачніший і ситніший, ніж паляниця, що присниться.
      * У кожного свій світ. Маленький, але свій. Хто не створив його, великого світу не знає.
      * Той, хто не поважа себе, не спроможен поважати й інших.
      * Не ідеї нас єднають з материнським краєм, не герої на баскім коні, а щемкі до болю виднокраї.
      * Краса так густо замішана на смутку, що й радість переростає в роздум.
      * І серцем чистим помолись за край отой, де ти зродивсь.
      * Які ж до зойку схожі долі трапляються в людини і ріки.
      * У рідний край вростає тільки той, хто до кінця з ним невибутньо зрісся.
      * Починать – між люди, скінчить – від людей.
      * Боїмося не смерті, а форми відходу з життя.
      * Як Космос добивається до нас, які тільки не подає нам знаки..
      * Той не один, у кого співрозмовник думка.









      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви
      А між тим годувальниця дум невсипущих –
      Ніч западає...
      Публій Овідій Назон «Метаморфози».
      Книга восьма

      Мені часто здається, що ніч набагато живіша
      і багатша на кольори, аніж день
      Вінсент ван Гог

      Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
      На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
      Достеменно знаю,
      Чому це сонце, щебіт і сльоза,
      Життя многоголосий хор
      Являються щoночі,
      Нищать для рівноваги дану тишу.
      Достеменно знаю,
      Чому це аж занадто зримо виринає прірва,
      Куди нас кличе хтось дочасу...
      ...Не кожному судилось в землю цю врости,
      Щоб навіки лишатись краєвидом.
      Голосами доходить більшість.
      А все ж, як серце починає мовкнуть,
      Невже не голоси потойбіч прірви
      Так просять не зазирать туди?..
      ...Що б сталося із світом,
      Якби над усіма владарювала ніч?

      1982


      Уже б як належне
      Годилось приймать літа
      (Їх плин уповільнить
      Іще ж не вдавалось нікому),
      Якби не надходила північ густа,
      Що серце, мов книгу, горта і горта,
      І хочеш-не хочеш уголос чита,
      І ставить не крапку, а кому.

      1982



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Пісня, що генію відкрила Україну

      ПІСНЯ,
      ЩО ГЕНІЮ ВІДКРИЛА УКРАЇНУ

      Андрій Розумовський
      Маестро, чи не могли б Ви подивитись оцю ось пісню ?
      Бетховен
      З приємністю, Ваша величність. Ви стільки робите для мене, що тепер я – найбагатший, мабуть, серед моїх колег. Де ще б я перевірить зміг те, що тільки-но створив, як не в квартеті Вашім? Чи не єдинім на всю Європу... Та до того ж почути відгук не від кого-небудь, а від скрипаля.
      Андрій Розумовський
      Для мене велика честь відкривати те, що ще ніхто не чув, і бути свідком, як творить майстер... А чого варті квартети, присвячені мені !..
      Бетховен
      Здається, ми обмінялись компліментами, а тепер годилося б віддать належне й пісні.
      Андрій Розумовський
      Будь-ласка.
      Бетховен
      Чудова річ! Тут є все те, що так я полюбляю – і пристрасть, і задушевність... Хто ж створив цю пісню?
      Андрій Розумовський
      Мені сказали, що хтось із козаків.
      Бетховен
      Подейкують, що й рід, Ваша величність, теж вийшов з козаків...
      Андрій Розумовський
      Щира правда. Та вивела у світ і дядька й батька не козацька шабля, а талан до співу. Обидва з церковного сільського хору потрапили одразу в придворну капелу. Ну, та ще амурні справи дядька Олекси із царицею самою...
      Бетховен
      Дива та й годі!.. А про що ж у пісні цій чарівній йдеться?
      Андрій Розумовський
      Про козака, що їде з військом за Дунай і змушений бозна наскільки розлучатися з коханою своєю...
      Бетховен
      Може, ваша величність заспіває?
      Андрій Розумовський
      Їхав козак за Дунай,
      Сказав: «Дівчино, прощай!
      Ти, конику вороненький,
      Неси та гуляй!»
      «Постій, постій, козаче,
      Твоя дівчина плаче,
      Як ти мене покидаєш,-
      Тільки подумай!»
      «Білих ручок не ламай,
      Ясних очок не стирай,
      Мене з війни зі славою
      К собі ожидай!»
      «Не хочу я нічого,
      Тільки тебе одного,
      Ти будь здоров, мій миленький,
      А все пропадай!»
      Народ мій створив чимало таких шедеврів, що й італійським, певен, не поступляться. Якось я Моцарту заспівав котрусь з наших пісень, що сам співав, як був малим, так замість слів у захваті він лиш сплеснув руками...

      Бетховен
      Сам Моцарт?..
      Андрій Розумовський
      Не дивуйтесь, Маестро. Скажу по-щирості, що й досьогодні не можу згадувать без гіркоти те, що сталося...
      Бетховен
      Що ж саме?
      Андрій Розумовський
      Ви, певне ж, чули про князя Потьомкіна . Так-от, коли цариця Катерина ввірила йому південний край Росії, можновладець надіслав послам прохання – шукать по всій Європі уславлених митців і заохочувать, щоб їхали в Херсон – його столицю. Гордовитий був князь Григорій і хотів, щоб нове місто стало маленькою Європою. Його проектували архітектори із Франції, Нідерландів, Німеччини. Там уже відкривали свої представництва різні компанії. Був свій монетний двір...
      Я був добре знайомий із Моцартом і написав одразу ж, що тут, у Відні, потерпає в нужді чудовий майстер клавесину і композитор геніальний Моцарт. Князь забажав негайно ж зустрітись з ним..
      Бетховен
      Моцарт не зголосився?
      Андрій Розумовський
      Що Ви? Навпаки. Після того, як я повідав, що край мій не тільки виведе його з нужди, а й допоможе поправить підупале вже здоров’я, Моцарт зголосивсь охоче. Щоправда, виїхать готовий був тільки, як вернеться із Праги, де йому замовили оперу …
      І ось саме в ту змушену перерву раптово помирає князь Потьомкін… А через два місяці не стало й Моцарта…Не збагатив його, а в могилу звів той «Реквієм», написаний неначебто для себе самого.
      Бетховен
      Зворушила мене ця оповідь, а пісня про Ваший козацький край підказує, що чимось прислужусь-таки йому .
      2010




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Як по росяній траві йде дівча ( з Езопа)

      Як по росяній траві йде дівча.
      На голові несе глечик молока.
      Співа з птаством – не змовка.
      А ще так собі мудрує:
      «Ось як грошики вторгую,
      То сьогодні ж, до обіду,
      Куплю крашанок в сусіда.
      Треба трішки почекать
      І роздасться писк курчат.
      А як стануть вже курми,
      То продам тоді їх вмить.
      І на гроші на великі
      Куплю собі черевики.
      А ще - сукню і намисто
      Та й полину собі в місто.
      Скажуть парубки: «Красуня!..
      Як їй вдяганка пасує!»
      Я ж на захват парубочий
      Лиш примружу мовчки очі
      Та ще, як це я люблю,
      Отак голову схилю...»
      Пада глечик у траву.
      Не в думках, а наяву.
      А з ним сукня і намисто
      Й усі задуми дівчиська.
      P.S.
      У кого мрія дію обганя,
      Той йде, вважай, що навмання.

      2005



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі
      Залиш Господа, записаного на сторінках Старого й Нового Заповітів, собі.
      А я візьму того, про кого не написано жодного слова.
      Річард Зімлер «Останній кабаліст Ліссабону»

      Не бузувір я, хоч і не в жодній вірі.
      Хрещений ( як і заведено було в моєму роді).
      Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
      По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
      Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
      Як реквієм невтішний старечі голоси зняли...
      Церкви і синагоги оминаю.
      В собори заглядаю лиш туристом.
      Молюсь щоранку на івриті.
      Щоправда, на відміну од праведних юдеїв,
      Молюсь на самоті.
      Без свідків.
      А головне – без посередників.
      Себто тих, хто титул речника Господнього прибрав собі.
      Навіть із любим рабі Нахманом просто зійшов би
      На котрийсь із пагорбів
      І мовчки випростав би в небо руки.
      То, сподіваюсь, була б найкраща з молитов моїх.

      2010



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --