Останній день весни.
де ковила та маки.
Тут все не про війну,
розруху та роздрай.

Тут ластівки – посли.
Він липне наче вата,
як тополиний пух:
"Дивись, не відпускай!.."

31.05.25

Повіяло задухою важкою
Від викрутасів літньої пори, –
Прикриюся, як віялом, рукою,
Перевертаючись обличчям догори.
Засліплений нестриманим промінням,
Ховаюся під листяним гіллям,
Де радо потопаю в безгомінні
І швидко виринаю звідтіля.
Наляканий дрібною мошкарою,
Кусючій намагаюсь дати стрим, –
Відмахуюся втомлено рукою
Від усього, що тулиться згори.
Чимдуж біжу з прогрітих верболозів
До течії неспинної ріки,
Бо літо вже постало на порозі
І викрутаси робить залюбки.
31.05.25

Небо.
Сонце.
Час недільний.
Синь без дна і берегів...

– Здрастуй, люба! Я вже вільний
від війни і ворогів:
Ні розривів, ні проривів, –
бій закінчився... Вида́ть,
сам Господь із пекла вивів
в світ, де мир і благодать.
А тоді, як ти дзвонила,
я нестямився на мить...
Вибач, що загинув, мила,
і не встиг договорить.

Ти жалілась, що скучаєш,
що в душі – печаль і тьма:
Сама ранок зустрічаєш,
і увечері – сама.
Що який вже місяць поспіль,
сум уїдливо бринить,
що без мене наша постіль
твоє тіло холодить...
Не сумуй, моя рідненька,
будуть ще сяйливі дні, –
я наснюсь тобі раде́нько
у твоїм далекім сні...

Ти казала, що боїшся,
що без мене в тебе страх...
Не лякайсь! – Живи і тішся,
розганяй той страх, як прах.
Чи один, а чи кількоро
днів тужливих промайне,
і ми стрінемося скоро,
тільки ти чекай мене.
Не гнітись, моя кохана,
слізьми душу не марудь! –
Спом’яни усе бажа́не
і про мене не забудь.
Як утихнуть гул і гомін
і настане в домі тиш,
я явлюсь до тебе в спомин,
ти згадай про мене лиш...

23–25.11.24

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Кліп змонтовано у відеоредакторі CapCut.

Герда. Тату "обламані крила"

Ге́рда у ша́пці з помпо́ном роже́вим
Ви́йшла з Моро́зівки, йде́ у бік ле́вів.
О́лень - за не́ю, то клусом, то ди́бки,
Та́не моро́зиво, зжо́вана ри́бка...

Дід простяга́в їй торби́ну від Ґу́ччі,
Десь за бугра́ми влашту́єшся лу́чче,
Юрми вокза́льні - у по́тяги-ко́бри,
Ге́рді у на́товпах ве́льми недо́бре...

Ви́шита ма́льва на блу́зі жовта́вій,
Мен залиця́вся і ви́хлюпнув ка́ву,
Ге́рда не зна́є ні інгліш, ні курсу,
По́тяг мина́є розва́лища-бу́рси...

Сни́ться їй ха́та, тини́, акваре́лі,
На́че душа́ полеті́ла зі ске́лі,
Десь між трояндами Ка́я обли́ччя,
Каїться Ге́рда, незвідане кли́че...

Де ж її о́лень, що пив із сулії?
В ри́тмі колібрі тріпо́чуться мрІї,
Вкра́дено в Гда́ньську валІзу черво́ну.
Ге́рда дрібо́че у жа́лощів зо́ну...

Мо́же, пригрі́є кузен у Толе́до.
О́лень по тра́сі гаса́ на мопе́ді.
Ша́пка немо́дна лети́ть у баю́ру,
Ге́рда співа́є, в коро́бці купю́ри...

Фріки у дощ обігріли охо́че,
Ге́рда в Моро́зівку пли́не щоно́чі,
Намалюва́ла тату́ і наби́ла -
Ку́щик троя́нди, обла́мані кри́ла...

На чужині не зігріється Ге́рда,
Ма́є пери́нку, а спа́тоньки тве́рдо.

2025

Так легко прощаєшся, легко знаходиш іншого.
З провінції в центр, від парку в гірський похід,
Від весни до весни, ти вбираєш вологу ніжності,
Мов забуті тобою в провінції білі сади.
Я бачу тебе за вікном. Так минає століттями.
Ти проходиш заквітчана щастям і пружна хода
Вбирає у себе всі погляди теплого міста
В якому минає розхристана юність твоя.
А ти роздивися — коріння будинків у вулицях
Де навстіж прочинені вікна і кожен фасад,
Пустими очницями сумно на тебе дивиться,
А десь у провінції геть пропадає сад.

28.03.2024

Пригорни мене до себе. пригорни,
Заховай в міцних своїх обіймах
Від біди та горя і війни,
Щоби на душі було спокійно.

Хоч на мить забуду про сумне
І нап"юсь із вуст твоїх медових
Ніжності нектару та любові,
Ти ж коханням зігрівай мене.

2016 р.

Усе не вічне: спека і морози.
Минає все – ідуть у небуття
нещастя, туга і життєві грози…
Але на жаль – кінчається життя!

Зі снів моїх пішли дівчата
І зразу стало менше мрій, –
В полоні смутку затихати
Почав потроху голос мій.
Не можу звикнути до пустки
Та безнадійної нудьги, –
Дівки набралися відпусток
І мрії б’ються об борги.
Гріхи минулі серце учать
Спокійно ставитись до втрат,
А почуття важкі й гнітючі,
То тільки старості печать.
Немає настрою співати
Душі невдачливій моїй,
Коли зі снів пішли дівчата
І менше стало пишних мрій.
30.05.25

Я мав би стати твоїм продовженням
Знаходити відповідь на усі запитання,
Відбиті в долонях твого запрошення
Де стільки надії, любові й прощання
В посічених лініях долі й шрамах.
Я мав би скласти для тебе рамку,
Кадр із пальців, вказавши на межі
Чогось надважливого, стати знаком
Тягнути по сходах міської вежі
Де хмари на небі покриті лаком.
Я мав би, можливо, відкрити більше,
Як те що відкрилось для тебе зрештою,
Та це не можливо. У тих лабіринтах,
Кожен із долею власною вештається
Шукаючи вихід без нитки чи з ниткою.

27.03.2024

Навмисне коло товаришів не ширив.
Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
Кому іще далеко так до вирію,
Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
Не був святим, та й не надміру грішним.
Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
Де буде без душі незатишно йому.
Спалить просив й розвіять понад степом.
Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»

Так муля Україна москалям.
Не можуть уже вказувати нам,
Як працювати, що і як робити,
Тож ладні, навіть всіх нас перебити.
А, щоб у світі їм не заважали,
То пил у очі світу напускали.
Ідея в них з‘явилась нещодавно,
Що, начебто, Союз той «рівноправний»,
За яким Путін увесь час страждає,
Ще і сьогодні існувати має.
Бо ті, що в Біловезькій пущі сіли
Утрьох і там Союз той порішили,
Такого права взагалі не мали,
Бо ж не вони йому початки дали.
Мовляв, Союз на з’їзді утворився.
Якби він також з’їздом розпустився,
То не було б питань. Тож згідно права,
Не за свою вони взялися справу.
Раз його з‘їзд не розпускав, то значить
(Нехай покійний Єльцин вже пробачить)
Що юридично ще Союз існує.
Тепер нехай весь світ про те почує.
А, раз Союз існує – Україна
Союзу того до цих пір частина.
Тому Росія має повне право
В одній державі всі рішати справи,
«Прижучити» хохлів-сепаратистів.
І нічого із закордонів лізти
У внутрішні радянські справи наші.
Отак тепер заговорили в Раші.
Я згоден: все робити слід по праву.
Що ж, їхню зброю спробуєм направить
Супроти них. Уся проблема в тому,
Що факти, нині річ маловідома,
Доводять, що із самого початку
Зі створенням Союзу непорядки.
Він, з точки зору того ж таки права,
Не існував. І от у чому справа.
Як захопили владу комуняки,
Про волю, рівність узялись патякать.
Щоби народи у вузді тримати,
Рішили їм формально волю дати.
Союз створити, наче рівноправний.
Отож негайно узялись до справи.
Та тут зіткнулись різні дві ідеї.
Пхавсь Ленін із ідеєю своєю,
Щоби народ не взявся бунтувати,
Потрібно всім надію якусь дати.
Отож хотів з‘єднати у Союзі
За сотню всіх народів голопузих.
Найбільшим, навіть «незалежність» дати,
Та договором міцно прив’язати.
А Сталін з автономією пхався,
Він відпускати «віжки» все ж боявся.
За Леніним йшла більшість комуняків.
Хоч на той час уже він був «ніяким»,
Уже його хвороби напосіли.
Та слово його мало іще силу.
Тож Сталіну нелегко довелося.
Та Леніна посунути вдалося.
Здоров‘я щоб вождя «оберігати»,
Того вдалось тоді ізолювати.
І Сталін сам узявсь Союз творити.
«Вождів» національних щоб не злити,
Не став свою ідею просувати,
А ленінську рішив на щит узяти.
Та все одно по-своєму зробити
І не союз – імперію створити.
Зібрали з’їзд, зібрались делегати
З усіх країв, щоб рішення прийняти.
Ми знаємо, що було у Союзі
П’ятнадцять, на кінець республік-«друзів».
Але, коли його творити стали,
Чотири лише участь в тім приймали:
Росія, Україна, Закавказзя
І Білорусь «рішили» бути разом.
Проект Союзу їм з Москви прислали.
Вони його уважно прочитали,
Внесли поправки, як того хотіли.
В Москву із тим проектом прилетіли.
А тут їх перед з‘їздом всіх зібрали
Та нові правки запропонували.
Ті підняли угору мовчки руки,
Бо більшовицьку знали вже науку.
Тож делегати проголосували,
В своєї влади дозвіл не спитали.
А мали б запитати згідно права.
Та в комуняк не так рішались справи.
На другий день взялись голосувати,
Щоб договір той про Союз прийняти.
У комуняк все просто відбувалось –
Як зверху скажуть – так голосувалось.
Та тільки-но зібрались руки драти,
Як Фрунзе слово зажадав узяти.
Сказав: - Давайте ми не поспішати
Цей «у цілому» договір приймати.
Приймем його сьогодні «за основу»,
Республіки хай скажуть своє слово.
Тоді вже будем Другий з’їзд збирати
І «у цілому» договір приймати.
Калінін (керував тоді тим з‘їздом)
На Сталіна одразу глянув, звісно,
А той кивнув, мовляв, «давайте далі».
Тож «за основу» договір прийняли.
Ото і все. Ніколи «у цілому»
Він не приймавсь на з’їзді ні одному.
Як з точки зору права говорити,
Тоді Союз не удалось створити.
Зверніть увагу на цього момента:
Він існував без жодних документів.
А далі – більше. Згідно того ж права,
Як договір підписує держава
З другою, щоб йому законом стати,
Його потрібно ратифікувати.
А, як міністри чи то делегати,
Десь спромоглися гаву упіймати?
Проте, нічого із того́ не бу́ло.
Про договір союзний, мов забули.
«І так піде» - в Москві тоді рішили.
Всю справу незабаром завершили
Отим, що Конституцію прийняли
Державі, що іще не існувала.
Ще не родилась, паспорт вже вручили
І так більш років сімдесят прожила.
Тож, як дивитись з точки зору права,
Ті, хто у пущі «розвалив» державу,
Якраз того нічого не робили.
Бо як би ненароджене убили?

Ти рано вранці поспіхом пішла.
Лишилася невипитою кава…
Ти пристрасною уночі була,
Така відверта і така ласкава.

Світанок знищив магію тіне́й,
Надії ув’язни́вши до реалій.
У глибині задумливих очей
Читалися питання: «А що далі?

Що нам чекати у ново́му дні?
Чи ми у світлі маємо майбутнє?».
Ти їх адресувала не мені,
Для тебе ясно все було по суті.

Та що б я міг тобі відповісти́?
Точніше за слова хай скажуть очі,
Бо я живу тоді, як поряд ти,
А ти ідеш – і жити я не хочу…

Ти знов уранці поспіхом пішла,
На паузу поставивши кохання.
Парує чашка кави край стола –
На ній завмер цілунок твій останній…

Не віриться в те, що скінчилося літо.
Не віриться в те, що скінчилось тепло.
І в цьому зіткнулися зло в добро,
Нічим не підтримане і не зігріте.

Не віриться в те, що настане кінець
Чаклунству трави і шаленості квітів.
І осінь простягне оголені віти,
Немовби терновий трагічний вінець.

Не віриться в те, що скінчився період,
Що нас чарував і у далеч манив.
Оголеність давніх, забутих вітрил
Окреслює світлий минулий периметр.

22 серпня 2022

Травневий дощ ковтнуло сонце,
Сушарка променева сушить вправно,
І свіжі розляглись покоси.
Щебече пісню дзвінко пташка рання.

Життя іде, стрибає травень.
Орел міцне гніздо з сучків будує,
Літають ластів'ячі пари.
У дудку вітер теплий грає, дує,

мозаїку колише квітів.
Скрізь мідні сонця спи́си,
а незабаром прийде літо,
свою історію життя напише.

Ця війна не скінчиться, допоки у світі існує зло.
А зло, як ти добре знаєш, незнищенне.
Отже, радій проміжкам, коли ясно й спокійно, коли на душі відлягло.
І готуйся до бою, коли підступає темрява.

Але нащо боротися, якщо надії нема?
Якщо, як не борись, його неможливо знищити?
Будеш думати так, все направду буде дарма,
бо не зло, а покора йому є убивчою.

Зло – це місце, в яке ще потрібно прийти
й пропитатися так, щоб воно відчувалося нормою.
І ні в кого спочатку немає такої мети,
бо вона, як дивитись здаля, є занадто потворною.

Але інколи щось затуляє нам зір.
Але інколи ми обираєм свідомо не бачить
і прямуєм туди, де чекає чатуючий звір,
до пащеки його самі просимось й ліземо наче.

Завше можна спинитись і можна піти в інший бік.
Вириватись, якщо уже вгризлося, не підкорятись.
Бо зжере віртуозно, ти не помітиш, як зник.
Стать вмістилищем зла – ось цього дійсно варто боятись.

Тож, як темряву чуєш, готуйся заходити в бій.
Задкувати, вагатись, здаватись й благати негоже.
Ця війна наша спільна. Цей бій суто твій.
Ти не зможеш від нього втекти, а от виграти можеш.

25.05.25

Хоч вони привабні з виду
І від них п'янкий димок, -
Помираю від огиди
До всіляких цигарок.
Додає іще мороки
Слабодухих звичка - скрізь
Потраплять мені на око,
Щоб димок пустити в ніс.
Мов не відають, не знають,
Що знедавна кожну мить
Усього мене ламає
І усе мені болить.
Бо здійснив я давній намір,
Сподіваюсь, назавжди, -
Накурився до безтями
Не зігнувшись в три біди.
Передбачив ясновидець,
Що у визначений строк
Появляється огида
До всіляких цигарок.
29.05.25

Уздовж під'їзду - цілий комітет.
Бабусі язикаті та сухенькі
Змінилися. Бо кожна з них - поет,
На лавці - справжні творчі посиденьки.

Зварили суп, насмажили котлет,
А в банках - консервовані опеньки.
Опанували бабці Інтернет
(Багато часу, пенсія маленька).

Але ж які з'являються рядки?
Безграмотність дається їм взнаки:
Не вірш - якась потвора кострубата!

Три сотні вподобайочок за мить!
Ви стали популярними! Пишіть!
Це краще, ніж у спину проклинати!

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno AI. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Кліп змонтовано у відеоредакторі
CapCut. Для "оживлення" ліричних героїв застосовано нейромережу Kling AI для генерації відео із зображень.


Чорнильні сливи. Де сад...

Сере́д лампа́д, футля́рів, нот і лав
Із та́ці бра́в крапча́сті лі́тні гру́ші.
Ти гра́в любо́в, пеке́льно обійма́в,
Сад потойбі́чний обіця́в - за ду́шу.

Вгруза́ли і́кла в пе́рсик, в обері́г.
Я відступа́ла. Ніч вписа́ла в де́нник.
А ти шепта́в: "Так па́хне пе́рший сніг..." -
І ка́йф сота́в, пірце́м проткну́вши ве́ну.

Ти да́в наді́ли не́ба, хви́ль, землі́.
Ти си́пав на цера́ту і́скри, хво́ю.
"Моя́ валькі́ріє..." — на ло́жі млі́в
Між я́вою соло́дкою і гро́ю.

Звива́ється жаска́ змія́-гроза́.
Летю́чі ми́ші. Сце́на бу́днів сі́ра.
"Чудо́вна фле́йта! А́с!" - виру́є за́л.
Ле́в роздира́є килимо́к факі́ра.

І я тебé крило́м не зупиню́.
У ма́рах-сна́х — ося́яні, щасли́ві.
Лиши́лися світли́ни в сти́лі ню,
А на карти́ні сад — чорни́льні сли́ви.

Перо колібрі падає на аркуш.
Малюю кипариси, мідну арку.

2025
Оновлена авторська редакція.

Ще воювати, і дихати, глибоко дихати.
З подихом кожним вміщати раніш невмістиме.
А при нагоді всебІч рознестися за криком тим,
Що іззиватиме всіх, хто свободу нестиме.

Він серед них. Та не знає своїх ще обов'язків.
Може, іще не відчує ні сил ні наснаги.
Скільки провалених місій побачивши, боязко
Знов переплутать свої із народними блага.

Тож набиратися розуму нам, і не схибити
В тому моменті, що стане на часі доконче.
Ріжеться плід помилОк здоровенними скибами.
Хтось і не думав їх брати, волає: "Не хочу!"

Може, і взяв би, та має талант ухилятися.
Скибу ж лихого усім доведеться прийняти.
Тільки б не втратити мрії козацькій крилатості!
Дасться нам слово у час, як замовкнуть гармати.

Тільки б не схибити більше заради прийдешнього,
Не повестися на гори пустої облуди!
Давши велику ціну, не продатися дешево,
І розпізнати, кому характерником бути.

У мене нинька свєто -
прийшла "на гойда" Свєта.
Гайда гойдатись, птасю,
я майстер в масю-масю.

Підемо мандрувати,
за стіни сі лапати,
зацьомкаю ті моцно,
поставлю поруч ноцник

і най сусіди чуют,
як помпка фест працює.
Напомацки блукаю,
країну мрій шукаю.

Ну зачекай - дорвуся,
та шось ми клац по вусі.
Шо за манєри, Свєто -
то мало бути свєто.

Шось лізе просто - оба!
Шось лиже мого лоба,
шось дихає так часто
же дух підносить ласти.

І шось таке мокреньке,
і шось таке тепленьке...
Вмикаю світло бодро,
а то - Сіркова морда.

Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн

як живе
без мене
Львів
знає тілько він
там я першу кралю
стрів
слухав Юр’їв
дзвін

там лежать
батьки мої
цвинтар не один
не казав мені
не їдь
не просив
не йди

не питався
чи вернусь
де родився
ріс
дав мені на сивину
спогади старі

от і ношу в серці
щем –
вулички вузькі
каменяр
із кобзарем
і трамвай міський

сплячих левів
маю двох
море черепиць
найрідніше там
Різдво
краще всіх
столиць

тут нема
таких батяр
ґвари
і манер
не на Краківський базар
я іду тепер

жеби мешти
си купив
батярівку теж
і бим гальбу пива
вбив
не єдну
авжеж

мурмурандо
мурмуранд
пісня
на галь-паль
я не яндрус
не амант
не якийсь хабаль

та в судинах
львівська кров
без принук тече
шляк не трафив ще
агов
поки в серці
щем

Заплітає в Україні вітер хвилі моря сині.
Сонце гори обіймає і трембіта гучно грає.
До осель своїх лелеки повернулися здалеку,
Вже малі лелеченята зустрічають маму й тата.
У степах високі трави і світанки золотаві.
Ключі неба журавлині, диво-кетяги калини,
Пісня мами, слово тата – в нас цього не відібрати:
Нездоланна і єдина наша люба Україна!

І що людина проти цих небес? –
така маленька і така вразлива…

Можливо, віра, що Христос воскрес
мені поможе спромогтися дива
все ж зазирнути вдаль за виднокрай,
до горизонту дотягнувшись серцем.

Обітований відшукати край,
надій розбитих поєднавши скельця…

28.05.25

 
вразо
вразо
 
о ти є красуня серцями граюча
вразо
о ти усяко чарівна коханочка
вразо
 
тебе я прошу до хати
шкоди не завдаватиму
оскільки ти моя о так
о вразна леді
 
побачу тебе на сцені оцій
вразо
мене вимушуєш устати зо скриком
вразо
о бейбі слухай-но
я визначився
утомився витрачати цінний час
оскільки ти моя о так
вразна леді
до тебе йду
 
тебе я прошу до хати
шкоди не завдаватиму
оскільки ти моя о так
вразна леді
 
до тебе йду
я йду як належить
вразна леді
усі полуди
ей вразо
о чи зглянешся
вразо
ей сягни бейбі
усе що відчуваю
о те яка ти
вразна
вразна леді
вразна леді
 
 
 
 
 
 
 
 

Світ молодшає зараз, не сивіє.
Бачу сонце я поміж мрякою.
Люди, будьмо глибокими й сильними,
Гармонійно-відвертими, знаковими.

Люди, будьмо взаємочуйними,
Благодатними та духовними.
Розквітаймо, щоб нас відчули
Надзвичайними й наповненими.

Світ нарешті стає синхронним —
Не теорія це, а практика.
Я відверто кажу, без іронії:
Кожен з нас — це нова галактика.

І я вірю у це сторіччя,
І хай буде на те Божа воля:
Люди будуть духовно ввічливі —
Нам достатньо для досвіду горя.

Як важливо рости у світлі
Розуміє поки не кожен.
Але в цьому швидкому світі
Люди — світло і правда Божа.

Істині холодно зимами,
Думи розпечені - в інії...
Я не полюю за римами,
Може, колись, як здитинію.

Липи торкаються вітами,
Змахують спогади юності.
Довго крещендо німітиме
В чорних обіймах байдужості.

А от у диво я вірую,-
З ляку сховалось під каменем.
Кличе журавлик до ирію
Марно - крило моє зламане.

Вічне - в патьоках і накипі,
Виразки видко під лахами.
Друзі ж нашітпують наклепи,
Лізуть в гніздо вогнептахове.

P.S:

Доста наслухався вереску,
Багнеться танців і музики.
Критика зайва для бевзиків,
Клізму зав'язую вузликом.

Пила веселка воду з озерця
Після травневої зливи.
Коханням своїм полонив моє серце
І щастя з"явилися крила.

Жагучі цілунки солодкі-солодкі
Пестили так ніжно-ніжно.
В цю мить ми удвох забуваєм про роки,
Триває вона нехай вічно.

2015 р.

Хочу пісні......
...натрапивши на цю поезію, подумала: дочекалася пісень, генерованих ШІ. Записала 30 поезій.
Музика, вокал ексклюзивні.
Задоволена. Записи з відеорядом, ШІ малював ілюстрації за моїм описом, поступово ставлю на свій канал - ютуб.
Заходьте, дивіться. Посилання на мій канал в епіграфі.



1

Переносять пилок нью-бджоли,
Мозаїчна хвороба хисту.
Я посмикую дзвін, кодоли...
І шукаю в багні пречисте.

Чоколядні зчерствілі пляцки -
Залишили на пні наяди.
Слів у мові, кажу, багацько.
Їм не треба щедрот, "нє надо".

2

Жабенячі пісні та лемент.
Покотилися луни гаєм...
Я обрала рядно окреме,
Море тут штормить, набігає.

Оминаю коші старійшин.
Десь юнацтво гарцює кволо.
Мушель зраночку втричі більше -
Викладаю бурштинне коло.

3

На засмагу - піски липневі.
Трішки перцю, щедротно - кави.
Хтось нашіптує "ко...ро...ле...во",
Обіцяє форт, пароплави.

Хочу пісні, що мрійне будить!
Соломини хапаю... сяйно.
З вежі див оглядаю буди.
Кошеніль наливаю в чайник.

........
2017

Місяць бачить уночі,
Як топчу алеї, –
Загубилися ключі
Від душі твоєї.
Спрямувавши очі вниз,
Поглядом шукаю
Їх, загублених колись,
Від бруківки скраю.
Пам’ятаю, що десь тут
З брязкотом упало
Те, чим душу відімкнуть
Пробував невдало...
28.05.25

Обсипана листям трава,
Таким передчасним у серпні,
Стоїть, як надія жива,
Як шхуна на березі серця.

Це листя сховає в собі
Все те, що болить відчайдушно,
Що втомлене у боротьбі,
Згорілі та вигаслі душі.

Це листя - немов письмена,
Що небо нам подарувало.
Впізнаємо в них імена,
Що скинуть у річку Ваала.

19 серпня 2022

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

П'єро. Печаль зелена

Із мі́ста по́ночі втекла́ Мальві́на лю́ба,
Стер макія́ж, скриви́в дуго́ю гу́би,
Диви́вся в за́водь, не пірну́в, печа́ль зеле́на,
Порі́зав ту́по бриль і дерев'я́ні ве́ни.

Не побива́йся так - вона́ нещи́ра,
Досто́йна прима та лише́ сати́ри,
Та ко́жна з нас П'єро́ уті́шить у теа́трі!
Афі́ші рвуть, портре́т лети́ть у ва́тру.

Дві ля́льки суп несу́ть на мі́дній та́ці,
А я́ - на сце́ні - в ма́реві жалі́в-простра́цій,
Сиджу́, зака́сую рука́в, стира́ю бро́ви.
Мальві́на полеті́ла за лункі́ дібро́ви.

Ми Караба́са умовля́ли - розшука́ти,
А він крича́в, і тупоті́в - посе́ред ва́ти,
Пес Артемо́н засну́в, горта́вши зо́шит,
Писа́в тобі́ соне́ти я - почу́ти змо́жеш.

Я ковпако́м руди́м ношу́ води́чку па́льмам,
А ти́ в Рено́ усі́лася - вища́ли га́льма,
Знайшо́в на сце́ні твій брасле́т, перли́ни, бу́си,
Пове́рнешся - роби́тиму вершко́ві му́си.

Мело́дія душі́ - суці́льні мі-бемо́лі,
Ми па́рою були́ - у дощ - край парасо́лі,
Моро́зиво прині́с, а ти́ скриви́ла гу́бки,
З тобо́ю взи́мку не зігрі́юся - край гру́бки.

травень 2025

***

Не знаю, чи зустріну Вас колись,
Та, власне, не важливо,бо Ви стали
Частиною солодкої печалі,
Що проростає там, де біль з'явивсь.

Я не тримаю днів, що в синю вись
Мене несуть, немов би у провалля,
Бо є в розлуці — лагідні деталі,
Вони не рвуть, а ніжно кличуть вниз.

У  пам'яті живе моїй зізнання -
Ви не зі мною. Та і не були.
Лиш слово Ваше — дотик у мовчанні.

Як крихта світла - іскорка хвилин,
Мов голос серця на моїм екрані,
Надії промінь в натовпі щілин.

(С)Ольга Подущак

***

Невже якесь я правило порушу,
Якщо прийду до Вас таким, як є?
Не має барв бліде життя моє,
А почуття закралося у душу.

Чи знов замовкнути себе примушу
Під сильний дощ - він без перерви ллє.
Між нами безліч старовинних льє,
Та десь далеко гріє слово "дуже"...

Повірте, що в житті буває й так!
Окрилений, закоханий дивак,
Малюю римами чужу заграву.

Мені зарано кликати весну -
На землю падають через одну
Ромашки пелюстки: "життя" - "вистава"...

(С)Артур Курдіновський

У вранішніх росах доріжка з конвалій,
співають дзвіночки тендітні і ніжні
мелодію ранку. Проміння чимало -
вже пестить тоненькі смарагдові ніжки.
Дінь-дінь і дінь-дінь - це мотиви світанку
звучать білим дзвоном у світлому лісі.
Птахи їх підтримують без перестанку,
бо темряви впала таємна завіса,
а поруч дубок - молодий охоронець
красу лісову береже всім на радість.
Дивись, обережно роби свої кроки,
Не знищуй конвалій, смарагдові трави.

Зліпити душу неможливо —
крізь пальці сиплеться пісок.
З роси й води у буйну зливу,
мене створив Всевишній Бог.

Ні перед ким не плазувала,
та не годила ворогам.
Примхлива, думаєш, зухвала,
а я в тобі будую храм.

Хоч едельвейс росте на скелі,
та соки п'є із висоти.
Ти — геній, а я дощ в пустелі...
Пошли мене під три чорти...

27.05.2025р

 
скажи мені де
нашукать віскі-бар
о не питай
о не питай
де нашукать мені
ще віскі-бар
о не питай
о не питай
як не найдемо
іще віскі-бар
зостанеться вмирать
зостанеться вмирать
зостанеться тільки
хіба що умирать
 
о повня алабами
пора прощаться нам
забути свою маму
віскі – і ради більше нема
о повня алабами
пора прощаться нам
забути свою маму
віскі – і ради більше нема
 
 
скажи де шукати
дівчат молодих
о не питай
о не питай
де нашукати
дівчат молодих
о не питай
о не питай
як не найдемо
ми дівчат отих
зостанеться вмирать
зостанеться вмирать
зостанеться тільки
хіба що умирать
 
о повня алабами
пора прощаться нам
забути свою маму
віскі – і ради більше нема
 
 
 
 
 
 
 
 

https://www.youtube.com/watch?v=v8FxKqOpZPE


Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Мальвіна На стежинах мурашви

Як п'я́нко па́хне ско́шена трава́!
З обні́жечка на хво́ю мо́жна впа́сти,
Диви́тися на ла́пки зозуля́стих,
Із-пі́д брудни́х мере́жив рукава́,

Перу́ка голуба́ сповзла́ до крил,
Пес Артемо́н вподо́бав ля́льку Мі́лу,
Верте́пу діл ковзки́й, у чо́рній цві́лі,
Від лицеді́їв утечу́ щоси́л,

А Ляльково́д - услі́д. Вола́є: "...сто́й!".
Він батіжко́м маріоне́ток ля́скав,
Дава́в лящі́ за ля́псуси і ля́си,
За хи́би у робо́ті рук, підо́йм,

Упа́сти б на стежи́ни мурашви́!
Не монпансьє́ смокта́ти - го́стру гли́цю,
Лежа́ти ні́мо - пагінце́м суни́ці
І пророста́ти крізь кише́ні шви́,

Найму́сь на ри́нок - де́ртиму луску́,
Слизьку́чі ри́би, о́чі кров'яни́сті,
Дід-Караба́с усі́вся на пеньку́,
Прині́с карто́нний дім, руде́ нами́сто,

А у четве́р по лі́тній зли́ві, мо́же,
Запро́сить у теа́тр віконт-вельможа,
Поши́ють гно́ми су́кню з крепдеши́ну,
О ні́, теа́тр набри́д, куди́сь поли́ну,

Ніко́ли я не чу́ла шу́му мо́ря,
П'єро́ навча́ла гра́моти і до́-ре́,
А Бурати́но кля́кси лив на а́ркуш,
Вліта́ю стрі́мко в помара́нчу-а́рку,

Луна́ють гі́мни му́зі Мельпоме́ні,
І зно́ву - про́кид - шум, софі́ти, сце́на.
Луна́ють гі́мни му́зі Мельпоме́ні,
І зно́ву - про́кид - шум, софі́ти, сце́на.

2025
поезія із книги Світлани-Майї Залізняк "Птахокардія", оновлена авторська редакція.

Із передсма́ком ядерного вибуху
Весня́ний ранок нову днину видихнув –
Запахло горе яблуневим квітом...
«Ніко́ли знову!» ширилось парадами.
Та нас у змову затягли порадами –
Дамоклів меч навис над білим світом...

Порушивши канони і традиції,
Ми навмання у сіре небо тицяєм –
Чекаємо звідті́ль святої манни.
Але не можна так: удень молитися,
А уночі украденим давитися,
Уводячи Всевишнього в оману.

Приниженням, погрозами і жартами
Труїли люд подвійними стандартами –
Не знав ніхто, як діяти належить.
У камуфльованій брехні і соромі
Топили нашу матінку-історію,
А згодом – ґвалтували Незалежність.

Ми у бою зітнулися з агресором,
Але проспали «тихого-тверезого», –
Попереджав іще Кобзар про нього, –
Того́, хто вдень доводить нас до то́ропу,
А уночі – цілується із ворогом
І по́тай чорта іменує богом.

Байдужості появу умертви.
Якщо не хочеш бачити нічого, –
Прислухайся до голосу трави,
До вічного у часі монологу.
Почуєш сміх шершавого листка
І тихий рух тремтливої стеблини, –
І з’явиться допитливість така,
Якої ти не відчував донині.
Відкриється натхнення таїна,
І звуки перетворяться у слово, –
Дівається байдужість, як мана,
Від шурхотів одвічно загадкових.
24.05.25

Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто відсотків є для мене,
Бодай відсотком стану для неї

https://www.youtube.com/watch?v=pA00WSlnSyA

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
Використане дитяче фото поетки. Ілюстрації згенеровані ШІ.

Сенси

У бранзоле́тах - му́за,
ске́льця доро́гу вкри́ли,
ма́є верби́цю в лу́зі,
ся́є напе́рсток си́ли...

Се́нси - прему́дрі со́ви,
Ший, викида́й бала́сти,
вимрІй мандрІвку, по́вість.
Кри́шаться хліб і ща́стя...

Відполіро́вуй ту́бус!
Калейдоско́пні ске́льця
хам розбива́є гру́бо.
Ту́лиш пташа́ до се́рця...

СвІжо, трава́ сюрко́че.
Хо́дять півсо́нні гно́ми.
Впа́ли срібля́сті но́чви.
Ста́рших нема́є вдо́ма...

Са́дна, дитя́чі тра́вми,
ра́йдужні втІхи - бри́зки.
Га́рне обли́ччя ма́ми.
Сли́ва - крізь дно коли́ски...

Ба́бця на па́кіл - во́вну.
За́йчик принІс цуке́рку.
Ма́льва - яскра́ва, по́вна -
хи́литься до люсте́рка...

Я народи́ла зІрку -
з ха́осу днів і ми́слей,
їй не підхо́дять мІрки,
ра́мки бето́нні, сти́слі.

Щи́ро бажа́ла ма́ти
ся́яти над прозаї́чним,
зІрці мере́жу ша́ти,
шлейф доточи́вся двІчі.

2025

Зозуленька ворожка до лісу прилетіла,
Комусь літа щасливі відлічує щодня,
Для когось трохи смутку вона наворожила,
Хтось вірить, хтось не вірить, таке наше життя.

А соловейко соло виводить на калині,
Хочеться в краще вірить, як слухаєш його.
Ота чудова пісня серця всім полонила
І ніжно обіймало кохання нас крилом.

І що би там не сталось - життя таки прекрасне,
Треба його прожити, а не проіснувать.
Добро, усмішки й радість уміти дарувати,
Тоді себе щасливим ти будеш почувать.

2018 р.

У розпалі вночі бісівський шабаш,
украли денне світло духи зла.
Лунає в пустоті небесний чардаш –
то душу поглинає зла імла…

Марго, ти відьма… Неповторна відьма!
Усе нарешті стало на місця,
коли зустрів тебе у небі Відня
і вмить забув Небесного отця.

А погортавши одкровення Канта –
дізнався, що Ганоцці не воскрес.
І жах солодкий ставить на пуанти,
як благодаті хрінь… тече з небес.

І залишки душі поклавши в тайстру,
тримає серце лютий часу прес…
А що іще тепер робити Майстру,
коли перо у крові по ефес?!.

Вчора- дощ, сьогодні - вітер.
І на завтра є прогноз.
У берізки тільки віти
голі!  Винний, хто??? Мороз???

Ні! Скоріш грунтОві вОди.
Коренем торкнулась їх.
Ось чому погасла врода.
Смуток, розпач, не до втіх.

Вже приблизно тридцять років,
як посаджена вона.
ЗАвжди радувала око.
Не пошкодила й війна.

Посадив її хлопчИна.
Він не раз приходив в сквер.
Та в одну трагічну днину
зник!!! Лиш спогади не стер!

Тож росла б вона без нього.
Тільки винна знов вода!
Доля кликала до Бога...
Як же боляче!!! Біда!!!

Вчора - дощ, сьогодні - вітер!!!
Завтра- невідома мить...
Сонце  так дбайливо світить!
А душа чомусь болить...
Зранена душа болить...
Не забудеться ця мить.
Час летить... І сонце світить.

10.05.2025

А літо вже майже минає,
Відходить, як лист в нікуди.
Безчасся безмежно триває.
Можливо, воно назавжди.

І літо махає прощально
До нас голубими крильми,
Подивиться в очі печально,
Себе в них пізнаємо ми.

А літо закине у плесо
Несправджені мрії людей.
Ритм космосу втілиться в плескіт
Рибин у полоні ночей.

І риба важливе щось мовить
Словами небесними нам,
Хоча німота, ніби молот,
Скувала обличчя вітрам.

А літо вже майже минуло,
Явивши нам кару небес.
Послання у вічність заснуло
На дні у полоні словес.

14 серпня 2022

                    І
Допоки є свої у цьому світі,
до кого ще не спалені мости,
у засвіти нема коли іти,
але й на місці ніколи сидіти
душі, яка від осені до літа
сумує у полоні самоти.
Пригоди і на тіло вистачає,
буває, і на голову свою
усім, кого рулетка забавляє,
увидіти у рідному краю,
як знову у нерівному бою
історія можливого кульгає.

                    ІІ
Ой, не рятує слово від сусід,
а то й рідні по очужілій кро́ві
і тих, що відмежовуються від
поезії... бояться безголові
почути правду... є напоготові
оксюморони – і гарячий лід,
і реквієми українській мові...
..................................................
Боюся, що не більшає людей,
які від парти школи і до тризни
виховували плем’я молоде,
готове умирати за Вітчизну.
Яке і по дорозі на війну
за отчий дім із ароматом диму,
не забуває запах євшану́
і купину озер неопалиму.
І цим перемагаємо... коли
не одинокі воїни у полі
покликані відстоювати долю,
аби не умирали, а жили
і убивали ворога за волю
не Божі, а реальні янголи́.

                    ІІІ
Колись жили-були усі щасливі
тим, що ярма не виділи в упор,
надію мали на російське диво,
яке за врожаї на нашій ниві
чинило грабежі й голодомор.
Життя – це іспит і само собою
не помагає ілюзійний світ
освоювати Отчий заповіт
і поки є у нації герої,
екзамени, затіяні москвою,
перездаємо третю сотню літ.

05.2025

Зі ска́лок наді́ї - міра́ж-візеру́нок.
А ти́ - над пусте́лями - пли́неш по ру́но.
Мої́ есеме́ски - дрібни́ця-зава́да.
Заме́тено ли́стям стежки́ на лева́ду.

Шепо́чеш:"Насни́ся - тигри́цею, мо́рем".
Парка́ни, заме́ти. Нема́є опо́ри.
Іду́, бо набри́дли верте́пи, кав'я́рні,
Буде́нні кана́пки. Обі́цяно га́рне!

Тигри́цею? До́бре. А мо́рем не вмі́ю.
Обхо́джу лева́ду, заві́я, заві́я.
У кра́йній хати́ні – неза́мкненій – бли́щик.
Чека́єш, хмелі́єш. Я – про́менем – ви́ще.

Ось я́блуко – те́пле, черво́не, із лі́та.
Паву́чі тене́та, любо́в розмаї́та.
Діста́неш, надку́сиш - і зни́кнеш ура́нці.
Квадра́том Мале́вича - ши́ба у скля́нці.


2025



"Завія" - співана поезія, вокал і музика згенеровані ШІ

Публікація на ютубі https://www.youtube.com/watch?v=p3YFpYXzsUU



* Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno

Оновлена авторкою поезія

#alternative music #ukrainian music #metal music
#українськапісня #поезія #живапоезія #українська лірика
#SUNO, #AI MUSIC

Скільки на Землі народів різних проживає.
Кожен із них свій характер і відмінність має.
Ті трудящі, ті мовчазні, а ті говірливі,
Ті робити люблять скоро, а ті неквапливі.
Звідки то у них взялося, я того не знаю.
Та про деяких сусідів так розповідають
Наші діди. То було все, як жиди схопили
Були Христа, по вулицях юрбою водили,
Щоб у саду Гетсиманськім на хрест розіп’яти.
А на вулицях стрічали народу багато.
Отож, ідуть, стоять ляхи. Один із них каже:
- Бач, Спасителя схопила оця сила вража!
Може, спробуємо, братці, ми його відбити?!
Почув те Христос та й мовить до них сумовито:
- За те ваше добре серце, хочу міць вам дати,
Щоб ви могли з ворогами завжди воювати!
Так воно відтоді й сталось, що лях – то вояка.
І не може подолати їх сила ніяка.
Ідуть далі. При дорозі там німці стояли,
Про щось своє по-німецьки вголос розмовляли.
Побачили процесію. Один з них сердито:
- Може, спробуємо, друзі, Христа відкупити?!
А Христос почув та й каже: - За те хочу дати
Вам таке, щоби могли ви весь час торгувати!
Тож відтоді, що не німець – то купець буває.
Бо від Бога він для того добре вміння має.
Ведуть далі жиди Христа, москалів стрічають,
Ті стоять та свою бражку сиву попивають.
Один з москалів побачив та до других каже:
- Може, украдем Христа ми, відданість покажем?!
А Христос почув та й каже: - За вашу потугу,
Що схотіли не віддати мене на наругу,
Дам вам те, що для вас буде за найбільше щастя –
Ви тепер завжди та всюди все будете красти.
Тож відтоді москалі всі – бідні і багаті,
Як не вкрадуть, то не зможуть щастя відчувати.
Крадуть і самі у себе, і в своїх сусідів,
Хоч у самих добра того вже й дівати ніде.
Та така уже натура - як чогось не вкрасти,
То не буде москалеві ніякого щастя.

Я сьогодні зайшов до знайомого хайдзіна, що пише під поетичним псевдонімом Хару-но Канашімі (春の悲しみ). За вікном лив нескінченний травневий дощ, довгий як погляд ченця, що вдягнений в чорне. Після чайної церемонії садо (茶道) ми сіли віршувати. Вишні давно відцвіли, навіть квіти айви загубили свої пелюстки в безодні минулого. Кінець весни навіть птахи зустрічали сльозами, не те що Небо. Тому і не дивно, що випала тема для віршування «Травневий дощ» і я написав таке:

* * *
Горобець сірий
Сів на квітучу акацію.
Травневий дощ.

灰色のスズメ
花の咲いた木の上に座って。
晩春。雨。

* * *
Замовкли птахи.
В порожнечі сірості
Травневий дощ.

鳥たちは静かになった。
灰色の空虚の中で
晩春。雨。

* * *
Вершину Фудзі
Сховала сива імла.
Травневий дощ.

富士山の頂上
灰色の霧に隠れています。
晩春。雨。

* * *
Калюжами йде
Гейша в дерев’яних сандалях.
Травневий дощ.

水たまりを歩く
草履を履いた芸者さん。
晩春。雨。

* * *
Червоне кімоно
Не захистила парасолька
Від цього дощу.

赤い着物
傘は私を守ってくれなかった。
この雨から。

Після віршування ми покликали гейшу в червоному кімоно, але навіть вона не змогла співати і грати на кото, коли падав на землю такий нескінченний і сумний дощ. Навіть смугастий кіт дивився на нас мовчки своїми сумними очима. Ми – четверо поетів (два самураї, гейша і кіт) слухали як падають краплі за вікном у мовчанні.

Жабеня зелене
Квакає на мене,
Ніби я прийшов до нього в дім, –
Витріщило очі
І злякати хоче
Войовничим виглядом своїм.
Жабці не збагнути,
Що земні маршрути
Завжди прокладаю вздовж боліт,
А в багно ступити
Можна в гущі жита,
І прокльони слати на чім світ…
25.05.25

Спека, коли розплавляється все.
Спека, коли розплавляються мислі.
Вітер жагучий любов принесе,
А на тополях печалі повисли.

Спека, немов на Голгофі, стоїть,
Все спопеляє в тобі до основи.
В магмі такій розтопилася мить.
Пристрасть розчиниться в морі любові.

Лиш би сумління не зникло в піску.
Тільки би честь не спливала пісками.
Прийде пророк у пустелю таку,
Божеє слово явивши над нами.

12 серпня 2022