життя стає таким, що хапає твої нерви за горло
звивається, як гадюка востаннє цієї осені
тримається за останню краплю та й тримається гордо
насправді так вона позбувається облич набурмосених

щодень вартує того аби казати тобі добраніч
щовечора я існую, щоб загасити твій неспокій
щоночі ми боремося проти демонів пліч о пліч
чекаю ранок: знаю скільки від спальні до кухні кроків

кухня - таки найтепліша місцина в твоїй квартирі
особливо враховуючи що я тут не перший раз
здається тут вивітрюються усі думки нещирі
і ти починаєш відрікатися від усіх образ

ти не хочеш чинити жорстокий опір усьому світу
насправді ти повинен чинити опір самому собі
а світ і не вартий того, щоб весь час молитися літу
і ось тоді розумієш, що люди навколо - сліпі.

насправді ми вже не вийдемо за межі цієї кухні
ми тут дивимось в очі, любимо, куримо, ми тут - живі
комусь може здатися, неначе з тобою ми - всемогутні
та якось виявилось, що ми - вигадки в чиїйсь голові.
21/02/2016

Висихає роса на губах.
Де той серпень, колосся падуче?
Де сьогодні те літо квітуче?
Жовкне ліс мов поранений птах.

А серпень тулиться до землі,
За болотами сонечко сіло.
Дивно швидко те літо відцвіло,
Запеклось як картопля в золі.

2017р.
Парище.

І не знаю що бажаю, сам не знаю,
А по тобі шлях верстаю білий світе.
У далеке ясне й світле зазираю,
Як дійти мені до нього й не зотліти?

Там за обрієм світання лебедине,
Та чи вистачить мені наснаги й моці.
І чи ще душа моя туди дорине,
Там довкола розкошують темні ночі.

Залишила мені доля днів остаток,
А надії сам собі тепер дарую.
Хоч не знаю чи кінець там чи початок,
Ще по тобі білий світе шлях торую.

27 08 2017р.
Парище.

Шістдесят – це мало чи багато?
Шість десятків – лиш земний наш путь!
Це дітей і внуків повна хата,
наше завтра і душевна суть.

Це широка, стовбова дорога,
це в’юнкий, тернистий долі шлях,
стежка від батьківського порога,
змійкою що в’ється у житах.

Хай біжить удаль твоя стежина
посеред струнких гаїв і нив.
Лиш життя твого ця половина
серця хай не зменшує порив.

Доста ще щасливих зим і літ
зичу я тобі під синім небом
й багатьох зірок яркий політ
спалахне у ньому хай для тебе!

21.08.2017

Не зупиняється життя на полустанках,
летить воно немов нічний експрес.
Міцної кави тільки випив зранку
і вже не загальмуєш той процес:

Навчання, друзі, дім, сім’я, робота
і радощі, і навіть перші втрати,
і вітряки, немов у Дон-Кіхота,
і дійсністю потріпані всі лати.

Так шістдесят, як блискітки, мелькнули
і кращі роки ніби відцвіли…
Зупинишся, поглянеш у минуле
і думаєш, що майже й не жили.

Не переймайся, юність не вернути,
та й старості не варто виглядать.
Зірви рішуче з себе часу пута,
забудь про вигляд, вік і навіть стать.

21.08.2017

Яскравим килимом укриті
усі навколишні поля
і постає в уяви митях
свята томаківська земля.

Вже пшениці заколосились,
лани розквітнули й луги.
Дівчата в оксамит оділись?
То маки квітнуть навкруги!

Томаківка, моя єдина,
ти в моїм серці назавжди.
В тобі, маленька батьківщино,
моєї юності сліди.

25.08.2017

У фейсбуці є 2 фото,
У фейсбуці смс,
Ну чому не скажеш "Pronto"?
Без тебе змучився я весь...
Без Тебе день в мене похмурий,
Без Тебе і життя не життя.
Без Тебе світ - то гнів всіх фурій,
Що не знають каяття!
Чому хворієш так далеко?
Чому не можем бути вдвох?
У лютий холод,пекла спеку...
Без тебе я морально здох...
Без Тебе сонце світить чорним,
Без Тебе музика німа,
Без Тебе світ не буде повним,
Без Тебе і мене нема.
Без Тебе їжа-кістка в горлі,
Без Тебе як пісок вода.
Без тебе в спині грижа Шморлє,
Без Тебе я вже нікуда...
2017

Нічна, чорноокая тиша…
Повітря дрімає легке.
Летіть!.. Ці кайдани полиште!
Світання ловіть гомінке!

Позаду весь морок згорає,
Ще мить – і пробудиться світ.
Багрянець завис на безкраї,
Його там ще губиться слід…

Зірковими марить стежками
Луна незабутого сна,
А ніч, оповита віками,
Мовчить… Навісна! Навісна!

Світання тремтить променисте,
Як спокій, як туга, як жаль:
У це кольорове намисто
Розсипав вогонь свій кришталь.

Літо, 2017 р.

Я вихоплю малий окрайчик літа
Із круговерті швидкоплинних днів.
Життя потоку не перепинити
Поміж його кипучих берегів.

Але мені здається ненароком
Що літо чи весна – це стан душі
І неважливі жодні пори року,
Як у собі вогонь розворушив.

За те, що ти збентежено напишеш,
За слово кожне і відповіси.
Коли ти щось по собі та й залишиш,
То лиш маленьку блискітку краси.

Не доживать, а дожинать нам треба
Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
Що відкладалося на потім,
Аж доки невмолимий голос Неба
Назавше не покличе в інший світ,
Де зайві будуть візи й квоти.
А поки що нащадкам слід ниву передати,
Як лялечку. Од бур’янів достоту чистою,
Щоб встигли вони в строк зорати –
Під осінь. Десь після Першої Пречистої.
Та щоб засіяли зерном добірним, ваговитим.
А як завруниться, негоже й помирать:
Синам і донькам треба ж підсобити.

Робіть щось, людоньки, робіть
Паліть вогні! волайте дзвоном!
Щоб перед пам’яттю століть
Не спопелив і вас цей сором
Погляньте, людоньки, петля
Висить і кличе наші шиї
І я колись себе вмовляв
Та потягло чомусь у Київ
Полишив отчину і втік
Від себе?.. ні, бажав на краще
Та втеча ближчає у рік
І на душі все важче й важче…
26-08-2017

Вразливий лемент… детектив
І повз вікна і без причини
А хто б мене ще розбудив
І вкоротив нічні хвилини?...
Ось так заманюють в життя…
Ось так заманюють до рингу…
Окраєць спільного буття
Що й віддзвонитися не встигнеш...
26-08-2017

(Які незбагненно-мінливі інтонації стихії!..
Від глупої темряви гнівних туч - до сліпучих блискавиць знервованого неба,від всепожираючого рику повсталої води - до знесиленого шумхотіння розтраченої хвилі,від п'яного реготу морської безодні - до жалібного квиління розпластаної поверхні моря, що, наче живе дзеркало, відбиває самотню постать птаха, в якого буря украла найдорожче - його товариство.
Над усім тим збором інтонацій стихії, страшної у своїй власті над людським тілом і безсилої, водночас, над її пісенною Душею, розтікається мислію Дума, така ж далековидна, як серце сліпого Кобзаря).

ГОЛОС Кобзаря:
(співає)

"Гей, на Чорному морю на камені біленькім,
Там сидить сокіл ясненький,
Жалібненько квилить-проквиляє
І на Чорне море спильна поглядає,
Що на Чорному морю щось недобре починає.
Злосопротивна хвилечка - хвиля вставає,
Судна козацькі-молодецькі на три части розбиває:
Перву часть ухопило - у білоарапську землю забило,
Другу часть ухопило - у Дунай у гирло забило,
А третя часть тут ся має -
Посеред Чорного моря у бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопає".

ГОЛОС козака
(з морського дна):

- Гей, ти, дівко-чорнобривко,
подай білу руку!..

ГОЛОСИ Русалок:

- Лови, мене на наживку -
"ку-ку", милий, "ку-ку"!

- Як не зловиш мою руку,
пущу рибу-щуку…
А я тобі, козаченьку,
віщую розлуку!

- Утопив єсь головоньку
та й на чужиноньку,
пращай своїх отця-неньку,
пращай дівчиноньку!

ГОЛОС козака
(з морського дна):

- Ще не піяв красий півень
третє "кукуріку",
щоб я дівці заподіяв
та й журбу довіку…
Ще при боці щабля гарна,
чим вона не панна?
Гей, ти, шабелько-серденько,
поцілуй любенько…

ГОЛОС Русалки:

- З бусурманом зустрівалась,
тричі цілувалась,
із коханим козаченьком
спатоньки вкладалась.

ГОЛОС козака
(з морського дна):

- Гей, ти, шабле-шабелино,
тонкая стеблино,
прощавайте, отець-мати,
прощавай, дівчино!

ГОЛОС Русалки:

- Десь у тебе, козаченьку,
заблудила мила,
а що тобі, мій миленький,
фортуна зблудила.

ГОЛОС козака
(з морського дна):

- Ой чи мила, чи не мила,
не втечеш від долі…
Визволь мене, Божа сило,
із сії неволі…

ГОЛОС Русалки:

- Ловись, ловись, козаченьку,
неводом шовковим,
а я тебе залоскочу
пилом пелюстковим.

ХОР козаків
(з морського дна):

- Прийми, Боже, наші душі
у свої палати…
Краще - в морі, ніж на суші
волі не видати!..

(… Ще деякий час над морем стоїть холодна біла Мряка. Наче у сувій цупкого простирадла загортає вона від людських очей чайку гетьмана Петра Сагайдачного.)


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

(Чи то від гнівного тону козацьких розмов, чи то під жаркими стрілами південного полудневого сонця - море займається черленими барвами, а окреслений берег видається здаля яскравою, жовто-гарячою смугою.
Спекотливе сонце і ритмічне веслування накликають на козаків легку дрімоту. Мліють груди і в гетьмана Петра… Кольори небесні і жовто-багряні розтікаються перед очима спочатку в безладді, а потім формуючи дивовижні живописні картини.
Між тих барв і звуків, і незвичних картин постає перед гетьманом Петром образ його нареченої Насті…)

ГОЛОС Насті Повчанської
(по дії Білої Троянди Щастя):

- Це ти… Я знаю, ти прийшов по мене…
Не все вино ще випито черлене…
Не вся ще кров пролита в білий світ -
паліє пеклом, Петре, білий цвіт!
… Он хмари-тучі марять променисто -
такі ж пекучі, як твоє намисто…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Вогню… Вогню… Настуню, не щезай!..

ГОЛОС Насті Повчанської:

- Не дорізай мене… не дорізай…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Хіба ж то я невіра-бусурман!
Вже й Чорне море корчиться від ран…

ГОЛОС Насті Повчанської:

-… Пече мене сльоза з Майдану Сліз…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- А я тобі твоє шиття привіз…
А я б тебе на той бік перевіз…

ГОЛОС Насті Повчанської
(широко):

- В мені кричить сльоза з Майдану Сліз...

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Ще крикне Каффа, крякне і Хотин…
Іще Осман залишиться один --
ще меч його впаде во лжі і злі…*37

ГОЛОС Насті Повчанської:

- Зникай, бо йде стара ханум*38-Назлі́…*39
Шипить змія. Назлі-ханум іде…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- … А що коли нас доля не зведе?..
Спалю тоді я рай цей у злобі!!!

ГОЛОС Насті Повчанської:

- Цей гнів як смерч… Не личить він тобі!
Вертайся, Петре… Я тебе молю…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Та ж я тебе…Та ж я тебе люблю…
В обіймах смерті ти мені далась!

ГОЛОС Насті Повчанської:

- Завчасно, Петре… Я ще не збулась!

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Ти не збулась… Бо ти ще молода,
мої ж літа несе у вир вода.
Допоки сонця, Настонько, горім!!!

ГОЛОС Насті Повчанської
(віддихом видива):

- Надходить буря, Петре. Буде грім.

(Важке небесне склепіння погрозливо зависає над морем. Море скипає в розпуці, багряні барви його темніють, наче рани, що запеклися. Велетенські хвилі невимовного страждання здіймаються дибом, могутніми валами котяться одна супроти другої, терзаються чорно, стають одчайдушно на прю, - і вергнуть навзаєм себе з диким риком.
Регоче п'яно Русалка. Справляє кривавий бенкет. Чує близьку поживу. Козацький дух лоскоче їй ніздрі. Наче хтива одаліска, вона збурунює хвилі відьомським хвостом і вкупі з посестрами чатує на чоловічу плоть, аби в ненаситних ласкощах залоскотати.
… Між гримавим небом і здибленим морем гуляє розбуджений Демон).

ХОР козаків
(зазираючи в душу стихії):

- Гей, Чорне море, чом ти розгнівилось?
Чи ти ще рік кров'яних не напилось,
чи демон помсти дух твій поборов,
чи то в тобі гуляє чорна кров.

Чи гнів тебе взиває, а чи докір,
що поціляє мітко ясен сокіл,
що споглядає косу та намітку -
сподобав сокіл білую лебідку!

(Лунає феєричне багатоголосся. Неприкаяні Душі Русалок з голосами Гаремних Троянд ронять на дно моря коштовні сльози-перли).

ХОР Русалок з голосами Гаремних Троянд:

- Ой крикнула лебедонька
над морем летючи…

ГОЛОС Русалки в подобі Білої Троянди Щастя:

- Чого квилиш, хвиле?
Чого виснеш, туче?

ХОР Русалок з голосами Гаремних Троянд:

- Ой крикнула лебедонька
та й море узрівши…

Заплакали козаченьки,
весла погубивши…

Ой крикнула лебедонька
на синьому морі…

Заплакали козаченьки
та й об своїм горі…

ХОР козаків
(захлинаючись в обіймах стихії):

- Летить сокіл понад морем,
та й пісні співає -
озирнувся…

ГОЛОС гетьмана Петра:

- Де ви, браття?..

ХОР Русалок
(з мінливими інтонаціями голосу):

- … А братів немає!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

***
Кіт змовницьки поглянув у мій бік.
Горлиця то обганяла, то йшла паралельно зо мною.
Пес роззявив пащеку не для гавкоту, а щоб позіхнуть...
...Жодного остраху чи натяку навіть
На зайвину моєї присутності...
Невже здогадались, що ходьбу перерву
Ранковою молитвою?

Догорає серпень полум"ям яскравим
Чорнобривців жовтих і зірками айстр,
Літечко зникає десь за небокраєм,
З вереснем під руку осінь йде до нас.

В полудень на сонці ніжиться ще хвиля,
Весело хлюпоче, сріблом виграє,
Та холодний вітер набирає сили,
Як пори цієї вечір настає.

Місяця закрили хмар кошлаті брови,
Зіроньки сховались в ночі пелену,
І тоненьку пряжу тче дрібненький дощик,
Пісеньку мугиче він якусь сумну.

Та блакитний ранок знову усміхнеться,
Поцілує ніжно сонцесяйний день,
І махне привітно він крилом лелечим.
Осене багряна! Я люблю тебе.

2017 р.

В поетів нелегкі шляхи,
Горбаті в реп'яхах дороги.
За вухом чується "хи-хи"
Коли в душі пекельний стогін.

Не чує нас простий народ,
Вважає за голодних трутнів.
А муза тицяє блокнот
Посеред сірості і буднів.

У ніздрі гатить дух ковбас,
У хаті ніц немає жерти.
Але крізь хащі мчить Пегас
І небо розкрива секрети.

Є спонсори у співаків
Без голосу, краси і слуху.
А нас виносять за "лапки"-
І гинуть в клітях леви духу.

Упала змучена сльоза
На паляниці всохлу скибку.
А за вікном реве гроза,
Заглушує таланту скрипку.

26.08.2017р.

Навіщо, сопілонько граєш сумної,
Навіщо, рідненька жалю завдаєш?
Тужливу мелодію й скрипка виводить
І котяться сльози солоні з очей.

Та б"є барабан, аж відлунює в скронях,
Від болю стискається серце щораз,
Воно і від звуку труби теж холоне,
А розтривожена плаче душа.

Це молодого ще зовсім хлопчини
Життя обірвала, немов ту струну,
Куля ворожа.Цвіт нації гине,
Впускають в могилу ще одну труну.

А мати зчорніла, її не впізнати,
Бо постаріла десь на двадцять літ.
Ніхто не поверне уже їй дитяти,
Для бідної неньки померк увесь світ.

Всі плачуть довкола, вона ж заніміла,
Не бачить нікого, нема уже й сліз.
Не для війни вона сина родила,
За що ж таке горенько випало їй?

Лунають салюти в честь сина-героя
І душу на шмаття печаль розрива.
Цю рану криваву і час не загоїть.
Що ж ти наробила, проклята війна?

2017 р.

Душа із тіла рветься вгору –
До хмар загуслих навпростець.
Її обволікає горе,
Немов розплавлений свинець.

Там ще недавно сонце квітло,
Геть не віщуючи біду.
Та поки добреду до світла,
Алею Розпачу пройду.

Терзаю мовчки душу хвору,
Наскрізно біль її протяв.
Простую темним коридором
У темносмугове життя.

Це віт журливе колихання -
Мов тихий реквієм звучить,
Тут тінь померлого кохання
Ген простяглася, наче нить,

І тисне. У очах – смеркання,
Пекельний корчиться вогонь,
Мов настає вже мить остання…
Завмерле тіло, охолонь.

…В алеї Розпачу ізрання
Сирен* лунають голоси!
Там тінь померлого кохання
Петлею здушена, висить.


25.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

***оригінальний сюжет***

Вмирав метелик у воді.
Картав свою необережність,
Бо перетнув межі безмежність...
Чи Божий суд лишив надій...

Ми хто? Ми- в"язні Чорних дір...
У тріпотінні крил казкових
До неба не злетіти знову.
Вода... Це горизонт подій.

...а риба знизу підпливла,
Свої сповільнюючи рухи.
Той Світ, сп"янілий від задухи,
В якому жити б не змогла,

Він був її годівником...
Теж парадокс. Межею краю
Єднань світів, яких немає...
Для всіх єдиний outcome...

...і- раптом бачить два крила,
Що є принадою для вобли...
-станцюй останній пасодобль!!!-
ВОНА НАЖИВКУ УЗЯЛА.

...гачок вийматись не хотів...
І Бог- рибалка був веселий...
...лежав на березі метелик,
Померлий в кращім зі світів.


© Copyright: Серго Сокольник, 2017
Св. №117082500819

Ще навіть і не зеленіло…
Ще навіть натяку на те
Ще пружно випрямляє тіло
Фамільний в’їдливий модем
До кожних тем свої струмочки
І недоспить на день вперед
І гаджет скорше за синочка
І пересолене - як мед
Гнучкий на вибір - його фішка -
Кого і як, і де із чим…
А вже приспічить - тягне в ліжко
А пнеш в потилицю - мовчить…
25-08-2017

Старість – міра.
Старість – миро.

Старість – горе.
Старість – гирло.

Старість – кара.
Старість – карма.

Старість – брила.
Старість – брама.

25.08.2017

Сливи, - кажу я їй, а вона мені – перса!
Сливи, - кажу я їй, - подивись он зліва
Злива, - каже вона, - буде злива
Певно обсиплються сливи…
Сині серпневі солодкі
Спокусливі
Сливи
Узяв би їх пес!…
Зліва чи справа чи просто піднявши очі –
Хочу їх, хочу їх, - каже вона, - їх хочу
Певно, шовкові на дотик чи, може, теплі,
Уже доторкаюся їх, уже й пальці стерпли
Небо тримати, сливам тримати долоні
Понад усе люблю їх щойно, коли медові,
Понад усе люблю їх потім, коли солоні, -
Каже вона, - дивися які чудесні
Ці сливи небесні
Я їй кажу - то їж!
А вона мені – ні, не можу
Хай вже впадуть, ляжуть на землю розкуто
Тоді, видко, буду
А зараз не можу під ніж таке диво –
Сливи, - каже вона, - які сливи!

А дощ цей такий спасенний
опісля жаскої спеки,
великі блискучі краплі
пожадливо п'є земля.
І гулко шкварчать під небом
дахи, мов гарячі деки,
і чути, як б'ються хмари
за першість іще здаля.

І листя дерев пов'яле
вилизує всю вологу,
кожденьку цілющу крапку
розжареним язиком.
У пару густу вповилась
упріла за день дорога,
сковтнувши нарешті чорний,
застряглий у горлі ком.

Довкола невгамна радість,
усе підставляє тіло
під цівки, такі приємні,
аж звівкує все єство.
І навіть їжак вилазить
зі сховку свого несміло,
аби голочки відмити
і влитись у торжество.

І я вибігаю також
під дужу серпневу зливу,
і тішуся мов дитина,
промовкнувши вже за мить.
Угору здіймаю серце
і світу кричу - щаслива,
бо дощ цей приносить звістку,
що буде надія жить!

20.08.17 р.

Ми випадково тріснулись лобами,
Влупила довбня в газовий балон.
Тверді у неї роги, наче камінь.
Я ж ніжний, мов метелик-махаон.

Яскраві ув очах злетіли бджілки,
Нагнало гулю розміром з яйце.
Хитнуло, наче перепив горілки,
Як всохла грушка зморщилось лице.

Застрягла діва у жарких обіймах,
На грудь її схилилося чоло...
Отак в моє життя зійшла царівна,
Кохання раптом в грудях ожило.

Піймав жар-птицю голими руками,
Зацвів зненацька висохлий садок.
А далі - шлюб, дітки, дрібниці, плани,
В нотатках цих поезії рядок.

Платитиму за грубощі довіку,
Отак мене наказують боги:
За все життя разок ударив жінку -
Одразу шлюб, подружні ланцюги.

25.08.2017р.

Феєричне ВІДГОЛОССЯ
(як втор до нічних Русалій):

"Пливе човен, води повен,
та накритий лубом.
Не хвалися, козаченько,
кучерявим чубом.
Бо прийдеться-доведеться
чуба підбривати,
Молодого козаченька
у Січ віддавати."

(Розчісує коси Русалка, ритмічно здіймаючи гребінь…
Хвилюється море широкими рівними хвилями…
Десь далеко - ген-ген - піднімається сиза завіса і випускає з обіймів низку козацьких човнів, що пливуть граціозно, мов чайки. Попереду чайка гетьмана Петра…)

ХОР козаків у човнах:

- Ой повійте, вітри да й низóвії!
Гей, на паруси да й шовкóвії!

ГОЛОСИ козаків:

- Ой сидить козак да й на демені…
- Гей, він деменом повертає…
- Гей, він демоном поглядає…

ХОР козаків:

- Ой пливе судно да й одним одно…
Сидить турчин сам із туркинею,
сидить турчин сам із лебідкою,
а вона трима голку з ниткою…

ГОЛОСИ козаків:

- Вишиває собі вишиваночку…
- … да й миленькому…
- … да й коханочку…

ХОР козаків:

- Ой кому, кому се шиття буде?

ГОЛОСИ козаків:

- Ой чи турчину?..
- чи татарину?..

ХОР козаків:

- Чи козàченьку…
ще й отàману!..

(співає):

"Ой літа над морем сивий соколонько
да й по своїх висях-високостях…
- Чого сь похилила, сива головонько,
да й по своїх мислях-молодостях?.."

ГЕТЬМАН Петро (відспівує):

"Що ті молодості
повні палу й млості
за косою, за красою,
що не має дому…
На серденьку - туга,
що не має друга…
Чи вам, браття,
на то знàття,
чи мені одному?..

ХОР козаків
(відповідає співом):

"Сагайдо-соколе!..
Гей, життя - не поле!
Не журися… Озовися,
хто там люльку курить!
Жура серце коле…
Козацькая доле -
та, що коник не об'їде
й дівка не обдурить!"

ГЕТЬМАН Петро:

- Не годиться нам водиться
з красними дівками…
Краще з лиха похмелиться
межи козаками…
Гей, ви, хлопці молодії,
маєм коні воронії,
маєм сідла дорогії,
узди золотії!..

ГОЛОС козака-нетяги:

-…Раз нетяга похвалився
золотим жупаном…
Поголився, похмелився -
і став… отаманом!..

(натяк на гетьмана Петра. Сміх).

ГЕТЬМАН Петро:

- Я не був з дитинства паном -
і тепер не стану…
Коник сивий, ум кмітливий
личать отаману…
Мо' і справді,пане-брате,
був я необачним,
що проміняв жінку… хату… -
звуся Сагайдачним…

(наспівує):

"Мені з жінкою не возиться..."

ХОР козаків
(підхоплює):

"Мені з жінкою возиться..."

ГЕТЬМАН Петро
(на повен голос):

"А тютюн та люлька
козаку в поході
знадобиться!"

ХОР козаків
(широко, на всі груди, так, що співає небо… і море…):

"А тютюн та люлька
козаку в поході
знадобиться!"

(Якийсь час простір дзвенить розлогим козацьким багатоголоссям… Пауза).

ГЕТЬМАН Петро
(бадьоро):

- А по сьому, други-брати,
нумо веслувати.
Будем турка воювати,
землі здобувати.
Здобудемо степи й луги
помежи лиманом…

ХОР козаків
(беручись за весла):

- Пошли, Боже, нам потуги
гетьмана з Османом…

ГЕТЬМАН Петро
(з поглядом перед себе):

- Гей, вбереться синьо-злато
козацька голота,
як двигнуться від гармати
Стамбульські ворота.

ХОР козаків
(веслуючи):

- Гей Османе, вражий пане…
Нумо, хлопці, гея-я-я!
Оце тобі приношане
від Сагайдак-бея!

ГЕТЬМАН Петро:
(гнівно)

- Оце тобі приношана
тятива печена…
Оце тобі, тàтю*36, шана -
моя наречена!

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)

(Осуд Далеких Голосів спадає на Білу Троянду болючим градом. Її тендітна постать никне все нижче і нижче, голова похиляється в німому стражданні…
Наче на крилах лелеки злітає над горизонтом і пірнає у світанкове небо пісня її дівоцтва…)

ГОЛОСИ українських дівчат:
(співають)
"З вечора тривожного аж до ранку
вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина… вишивала –
у сорочку білую душу вклала.

Та чорная ниточка - розставання,
а червона ниточка - то кохання.
Та чорная ниточка часто рвалась,
а червона ниточка легко слалась.

Піду я в неділеньку на гулянку,
подарую милому вишиванку…
Сердься, мій соколику, чи не сердься -
будеш ти носить її коло серця!"

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(притомніючи):

- Болить мені і досі та співанка…

ХОР далеких голосів:

- Бо то судьба твоя - не вишиванка!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Межи своїх була я рукоділя…
… Аж на Петра, коли прийшла неділя,
приїхав гетьман, щойно із походу, -
мені намисто дарував на вроду -
а я… молилась Богу на світанку
і на дорогу слала вишиванку:
"Ой дорого-доріженько,
на пороги-воріженьки
ти стелись, сорочко біла,
та все милому до тіла,
аби шабля не рубала,
аби куля не займала,

аби стужа і пожежа
кості не ламала.
Ой стелися,вишиванко,
стелися,не гайся!
Доки стане… та й до ґанку,
додому вертайся!"

Далекий ГОЛОС:

- То й що, Настуню, легко нитка слалась?

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Поїхав гетьман… Ну, а я… зосталась…

Далекі ГОЛОСИ:

- Бо ти, Настуню, тяжко согрішила…
- В святу неділю, на Петрівку – шила…
- Ще й на дорогу слала вишиванку…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- … На крилах ібіс виніс бусурманку…

ХОР далеких голосів:

- Лелеча доле, де твоя співанка?..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- На Чорне море впала вишиванка!

ХОР Далеких голосів:

- Як Чорне море стала вишиванка!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Бо й справді, вишивала бусурманка…

ХОР далеких голосів:

- Ой море, море - як недоля, чорне…
Душа лелеча, хто тебе пригорне?
Ой море, море - як кривава рана…
Душа лелеча - вічна роксолана!
Ой море, море - сиве, як той ранок…
Лелеча доля - доля бусурманок!

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Лелеча доля - то тяжка розплата…
Лелеко-ібіс, де твій край? Де хата?

ХОР далеких голосів
(танучи в небі):

- … На згарище йому не вороття…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(навздогін):

- … Осман і син - тепер моє життя!..

ХОР далеких голосів
(напівчутно, з висоти піднебесся):

- … Ти ради них покинеш Україну!..


ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(силуючись злетіти навздогін):

-… А що для жінки вище за дитину!!!

(про себе наспівуючи):

- А-а, а-а… котки два,
шарі-бурі обидва…
Один пішов на миші,
другий люлю колише…
А ти, коте бурий,
пряди срібні шнури…
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен…
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен…

(Біла Троянда Щастя поринає в глибоку задуму. Камертоном до напотаємніших дум Гюль-Хуррем озивається пісня з нічної феєрії. Це та ж Неприкаяна Русалка, що вернувши на дно, розгойдує гребенем хвилі…
Хвилюється море… гойдається берег… нуртує Гаремний Сад…).

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд". - Львів:Сполом,2014)

Вчорашній світ розтанув, наче дим,
Новий світогляд зріє на руїнах.
Не маючи ні кредо, ні мети,
Він ігнорує оплески і кпини.

Самотній спогад крізь малу шпарину,
Мов блискавка, майне вряди-годи,
Щоб розум, не помітивши заміни,
Чекав надалі неймовірних див.

Наївна віра, прагнення оманні
Торкають міражами дух людський
І променів із темінню змагання

Приваблюють уяву на віки.
Ілюзіям умисне потурання
Життя карає опіком легким.

2017

Задивилася, заблудилася
у офірних твоїх речах.
Снила-яклила, обіймаючи,
у полоні химерних зваб.

Вчасно стрималась, і закочую
пристрасть легітну у глибінь,
хоч і хочеться
на життя одне
заблудити тебе в собі.

24.08.2017

(Пісні-плачі Гаремних Троянд викликають з пам'яті Насті Повчанської - Гуль-Хуррем щемливі образи краєвидів рідного хутора: байрак… предковічний ліс… ось і дуб, побитий громом, і три тополі, де зійшлися чумацькі шляхи… а ось і озерце, де застигли на поверхні білі квіти латаття…
Білі квіти латаття - символи Діви Марії… Непорочності та Чистоти…)

ГОЛОС Гюль-Хуррем (Білої Троянди Щастя):

… Оце й усе, що виплило з озерця…
Латаття біле… смуток біля серця…
На дні - мій човен, а душа - Русалка,
що в невід заманив чужий рибалка -
султан Осман… Він молодий і дужий…

ХОР Гаремних Троянд:

- А твій Петро в походах занедужав…*25

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Все в Божій власті…
Все в руках Аллаха…

ХОР Гаремних Троянд:

- … То хто ж ти, Насте?

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Жінка падишаха…
Володарка морів і суходолів…
… Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
(стинання)

- Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
- Неволенько!.. Неволенько!.. Неволе!..
- Мій боленьку!.. Мій боленьку!.. Мій болю!..
- Не нарікай на волі... на неволю!..
- Поволі йде... втіка життя поволі!..
- По волі Бога в'янем у неволі!..
- Немає волі, то й немає долі!..

ХОР Гаремних Троянд:

- Ой, доленько!.. Володарка - в неволі!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Намарний крик - стинання ці далекі.
Мене Стамбул нарік "султан-хасекі"…*26

ХОР Гаремних Троянд:

- Не обійшло тебе жало́ осине…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- У нас з Османом син… Ликуй, о сіне!

ХОР Гаремних Троянд
(ликуючи у своїй рідній, православній вірі, возносить гімн до Богородиці)*27:

- Царице Неба, Божа Мати,
Пречиста, Пресвята!
О, як Тебе не обожати,
Родителько Христа?
Ти світла небесам леліє,
Пренепорочная Маріє,
хвала Тобі, хвала!

(в найвищу мить осанни Богородиці з мінарета озивається муедзин*28. Він проспівує слова азану*29: «лла ілла іль алла, Магомет регуль алла…»*30.
Душі Гаремних Троянд у сум'ятті…)

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

- Азан співають… Час настав молитись…
- Аллаху себто треба поклонитись…
- Ще мить - і зійде сонця ясен лик…
- Стеліть мерщій під ноги намаз лик…*31
- Бо то не жарт! Муфті*32 готує плаху
усім, хто не поклониться Аллаху…
- Ось Гюль-Хуррем - і та невольна птаха,
хоч і султана… жінка падишаха!*33

(Гаремні Троянди, серед них і Гюль-Хуррем, припадають до землі обличчям до схід сонця, і завмирають в глибокому поклоні, простеливши під ноги ритуальні килимки).

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(знічений після скоєного святотатства):

- Душа, мов ібіс*34, блудить спозаранку…
Лелечий світ осудить бусурманку…

(За плечима Гюль-Хуррем виникає постать Жінки з Лелечими Крилами. Наче Ангел-Хоронитель над Прірвою оберігає вона Білу Троянду Щастя у нападних хвилинах душевної тривоги. Дивиться крізь неї довго… проникливо…
Розтривожений голос Гюль-Хуррем викликає супроти себе докірливе багатоголосся).

ГОЛОСИ
(далекі, наче з вирію):

- Ти бусурманка?..
- Молишся Аллаху?..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Я християнка… вірна падишаху!

Далекий ГОЛОС:

- Султан-хасекі?.. А у нас ти -- Настя!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Я Гюль-Хуррем… Троянда… Біла… Щастя…

Далекі ГОЛОСИ:

- Троянда Щастя… у садах Османа!
- То ти дружина того бусурмана…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- В султана мого - личка чорноброві!

ХОР далеких голосів(широко):

- … А присягала гетьману Петрові!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Султан-хасекі - українська бранка!

Далекі ГОЛОСИ:

- … На тобі що: ізар*35 чи вишиванка?..
- … Яка ти біла… як сама сметанка…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Султан-хасекі - не раба-коханка!..

ХОР далеких голосів:

- Султан-хасекі - не раба-коханка?!
Хасекі - значить!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(усвідомлюючи свою поразку):

- … Значить… бу-сур-ман-ка!!!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

"Пливе човен, води повен,
та все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп…
Іде козак до дівчини,
та все туп, туп, туп, туп…

Пливе човен, води повен,
та накритий листом.
Не хвалися, дівчинонько,
червоним намистом.

Бо прийдеться-доведеться
намисто збувати,
Молодому козакові
тютюн купувати…"

(Місячне світло вирізняє з-поміж танцюючих Русалок-Троянд постать у Білій льолі, з коштовним турецьким намистом кольору гарячої крові. Це - Душа Насті Повчанської, нареченої гетьмана Сагайдачного. Вона веде танок, ніжно тулячи до грудей білі квіти латаття).

ГОЛОС Гюль-Хуррем
(Білої Троянди Щастя)*12

Я теж … я теж хвалилася намистом …
У нас вже й ліс прощається із листом …
А тут - зелені хвилі кипарису,
а тут тобі ні поля, ані лісу -
гаремний сад … сераль …*13 та мінарет …*14

Жіноча доля … Доленька … Кисмет!..*15

(на голос Гюль-Хуррем, Білої Троянди, озивається тужно сопілка -- "кавал", а за нею семиструнний саз *16, дербук та кімане *17, гуде в кілька дуд тулуб-зурна *18. У ніч лине легка, як серпанок фередже *19, і задумлива, як настрій Білої Троянди, східна мелодія…
Вона змушує Русалок-Троянд змінити свою подобу. Тепер вони, наче Гурії *20, виконують деякі фігури з танцю одалісок*21, при цьому зітхаючи на свою підневільну жіночу долю).

ЗІТХАННЯ Гурій-Троянд:

- Жіноча доля… Доленька… Кисмет…
Не вирватися нам з її тенет…

(Гурії-Троянди простягають Гюль-Хуррем плоди дерева гільйюн*22, що нагадують Білій Троянді покинутий сад коло рідної хати на Україні…)

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

… Один лиш сум стернею серце коле,
як намалює пам'ять Дике Поле,
наш сад уповні… хатку… батька й неньку,-
озерце… човник… і мене маленьку…
В руках весельце… і латаття біле…

Ті дні,як сивий дим,відлебеділи…

(співає)
"Візьму коновоньки, та й піду по воду,
а там хлопці-риболовці,
козацького роду.

Хлопці-риболовці, козацького роду,
візьміть мене на той човен,
перевезіть через воду"…

… Зажура впала поміж берегами,
вже й Дике Поле вимело снігами,
жалі-дощі… та ревний смуток-вітер
на згарищі прощальні сльози витер.
Немає більше двору… ані хати…
Не виглядають доню батько й мати,
не наповняють мед-вином барильця,
і не бажають щастя повні вінця…
Та й на пречисте свято Покрови
мені вже не покриють голови…

(уява Гюль-Хуррем малює християнський храм на свято Покрови. Українські дівчата-відданиці вклякають у молитві, похиливши голови перед образом Матері Божої):

- Покровонько, Покровонько,
покрий мені головоньку!
Щоб була я молодицев -
чорнобровов, білолицев,
з чоловіком молоденьким
і з дитяточком маленьким…

(Божий храм відлунює дівочим співом):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!

ГОЛОС Насті Повчанської
(по дії Білої Троянди Щастя)
у супроводі хору "Ой хто з вас терпить!"*23:

- Радости моє серце ісполни, Діво,
світа Твоєго зорями просвіти,
всіх скорбящих радосте,
і обидимих заступнице,
і странствующих утішеніє…
О пресвітлий облаче, Мати Божія!
Нас побіждающия - побіди,
обидимих заступи,
странствующих посіти,
і гріхи розгріши,
єлика бо хочеши,
можеши…

(відлунює спів):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!


ХОР українських дівчат:

- Богородице-Діво, радуйся!
Радуйся, вірних спасеніє!
Радуйся, сліз утішеніє,
вселенная похвало…
Гріховну печаль потребляющи,
воістину Тя ісповідуєм,
в надії на Тя не погибнем, но
да ізбавимся, грішні, от бід…
Заступнице рода христ'янського,
не презри молєнія нашего,
милосердія двери отверзи нам,
і прибіжище же,
і покров…

(відлунює спів):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!

(Слова молитви і церковний спів напливають на Гурій-Троянд холодною хвилею. Вони наче прокидаються з глибокого сну, що гнітив їхню пам'ять і волю…
Сильний порив вітру зриває з них серпанкову машкару і оголені Душі Троянд опиняються сам-на-сам зі своїми думками, повними розпачу і жалю).

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

- Покровонька, Покровонька…
Болить моя головонька…
Гей, байраче,
за мнов плаче
рідна сторононька!

- Гей, у полі
три тополі
морозом прибиті…
Мої коси,
як покоси
столочені в житі…

- Покотися, мій віночку,
по зеленім дуб'ю…
Віддай мене, Покровочко,
за кого я люблю…

- …За ким нічки не доспала
з вечора до ранку…
Задля кого вишивала
шлюбну вишиванку…

Голос Білої Троянди Щастя:

- В кого очки, як терночки,
личка чорноброві…
Віддай мене, Покровочко…
гетьману Петрові…*24

- Покотися, мій віночку,
бочком по дубочку…
Пошли мені, Покровочко,
за рік колисочку!

- Ой повішу на дубочку
тую колисочку…
Пошли мені, Покровочко,
синочка, ще й дочку…

- Ой котися, мій віночку,
та не падай в воду…
Не питайся, моя дочко,
якого ти роду…

- Ой котився мій віночок,
та й пірнув в озерце…
Мій синочок, як дубочок, -
Але… плаче серце…

(За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

Терпко пахнуть вночі верболозом
Згуслим небом просочені вулиці,
Шелест кроків рідких перехожих
Розбивається лунко і губиться
Мла ховає й хати перекошені
І величних бетонних велетів,
Не підскаже: блукаєш ти в осені
Чи згубився посеред весни ти
Вийти, вирватися із туману,
Потонути, забутися, злитися,
Те чи інше, гадати намарно,
Просто бути - не дати скінчитися

2017

Любіть Україну,
Як матір єдину,
Як рідну дитину любіть
За мову співучу,
Калину квітучу...
За синєє небо - Любіть!

Любіть і старайтесь
Для неї створити
Добробут і щедрі столи,
Щоб діти й онуки
Онуків правнуки
Щасливо до звершень ішли.

Від прадіда-діда
Тужливо-журливих
Пісень залишилося нам
Щось треба міняти,
Щоби не віддати
У спадок їх нашим синам.

29.05.2014.

Рука поета сіє міражі.
Почути можна, а торкнутись - годі.
Його думки - столезові ножі,
Слова - це ноти чарівних мелодій.

Доглянутий росте і... пахне сад,
І кожна гілка як жива картина.
У віртуоза там панує лад,
То ж квітне пишно, рясно, білопінно.

Приходь сюди, куштуй смачні плоди -
Вони солодкі, запашні, дозрілі.
Іду у світ садить нові сади,
Допоки ще не відлетів у вирій.

23.08.2017р.

Не можу не писать – потреба
Гіркі ці зроджує слова.
Пробач, бо нагадав про себе,
І, може, настрій зіпсував.

Судилось пекло це поету –
Палає піді мною хмиз!
Немов би з водоспаду в Лету
Лечу я головою вниз.

Ти будь безжалісно жорстока –
З холодним блиском у очах.
Нехай страждання це високе
Осяє мій тернистий шлях.

Знайди коханого нового,
Бажаю щастя я тобі!
Напевне так потрібно Богу,
Хай буду скніти у журбі!

Нехай мені ти серце виймеш,
В зажури кинувши льоди.
Нехай же іншого обійми
Тебе зігріють назавжди!

Хай буду мовчкома терпіти,
Коли без жодного жалю
Потопчеш ти любові квіти,
Які до ніг я простелю.

О світлоносна Незабудко,
Вклоняюсь, дякую тобі!
І золотаві зорі смутку
Посію в небі голубім!

24.08.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

Засуджено в Едемі смоківницю:
Плодів не буде. Так угодно Богу.
Смачні занадто. Хай ростуть кислиці.
Для вискочнів це буде засторога.

Краса - вогонь. Пече нестерпно очі.
А Він ревнивий, заздрісний, лукавий.
Нехай черва довершеність поточить,
Покриє листя патока іржава.

Буяє дереза, чортополохи,
Бамбук у небо вистромив кинджали.
Інжиру віти обростають мохом,
Пусті суцвіття покривають галли.

Смоква усохла. Піде на багаття.
З пилою садівник крокує садом.
Від клумби чути крики і прокляття:
Божок ламає запашну троянду.

(за мотивами твору Оксани Розум)

22.08.2017р.

Уперся погляд у задок,
Від захвату здригнувся прутень.
Щасливий хтось збира медок,
Аж заздрість розпирає груди.

Дзвенить залізний каблучок,
Стріляю поглядом на литку.
Я - чоловік, а не дрючок,
Попробую зірвати квітку.

Сяйливе чудо, озирнись!
Воно почуло, стало боком.
Поглянув... і перехрестивсь:
Вусатий дядько мружить око.

На пузі - майки драний шмат,
Цицьки з пружного силікону,
Упало серце поміж п'ят
Неначе стіни Єрихона.

Довкола підступ і обман,
Над тілом чиниться наруга.
У цьому віці я - профан,
Відсутній зір, немає слуху.

В очах навроки, галюни,
Нікому геть немає віри.
Вчиню екзамен для жони,
Коли вернуся до квартири.

23.08.2017р.

1.
Серпень щодня голічерева, –
Де там ще ті холоди!
Міцно тримаються де′рева
Ледве достиглі плоди.

Пальчики не розтискають –
Байдуже, спека чи дощ.
В затишку крони і скраю
Моляться літечку, бо ж

Необережним рухом
Гілки торкне тятиву…
…Яблука-відчайдухи
Сторч головою в траву!

2.
Пишні віти водоспадом.
Літо – солодом до губ.
Яблуневе серце саду
Вечір слухає: гуп… гуп…

Аритмія часу. Віще…
Людям – стрес.
Деревам – струс.
(Скибки яблук на горищі).

Тиша…
Гуп… гуп… гуп…
Як пульс.

17-18.08.2017

Ми перестиглі ягоди ожини,
За життя тримає нас півподиху.
Кинуті, шукаємо, як впасти,
Серпня відгоріле чорне золото.

Мовчки злотне листя вижовкає,
Блякне потихеньку, сохне, тліє.
З тихим гуком впало із гілляччя
Літо, безнадійно перезріле.


2017 р.

(У мелодійні передзвони погідної ночі по Великодню тривожно вривається тупіт кінських копит. Спочатку приглушений, тупіт все наростає і ближчає. Тривога підповзає, мов гадина... Погідну темінь ночі враз освітлює полум'я заграви. Незабаром шалений тупіт поглине мелодію сміховиння, і в блисках заграви вирвуться з пітьми зловіщі тіні Чорних Вершників з диким оскалом і монотонним свистом. Їх криві шаблі та отруйні стріли змітатимуть все на своєму шляху).

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- … Я бачу сон … Страшний, тривожний сон -
летить, летить ворон з чужих сторон.
Лискучим змієм злизує блакить,
а під землею туром тупотить …

(лунає феєричне багатоголосся в дусі великодньої перебранки).

Феєричне БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гуп-гуп, гуп-гуп,
чи я тобі люб… люб…?

- Поза тини, за городи -
ой чи старий, чи молодий…?

- Гуп-гуп …
- люб … люб …

- гу-у-па-а́ …- лю-ба́ …
- лю-ю-ю-ба-а-а …
- згу-у-у-ба-а-а …

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- Гуде земля … і сліпнуть небеса…
Лискучий змій за тини заповза…
А позад нього – пустка… ні трави…
Дзвіниці-вдови… Спалені церкви…
В лелечих гніздах - зграя гайворон…

Наїхав Чорний люд з чужих сторон!

Подався тур до роксолан - у брід!
Кровавий слід з-під турових копит…
А роги в тура - шабля в татарви…
Лежить козацький труп… без голови…

А онде в землю врите немовля,
до неба слово "мати" промовля…
Вона ж дзьобатим кинута, як сир, -
на втіху, на розплату, у ясир… *11

ГОЛОС української молодиці
(по дії Безіменної Троянди):

- Косо ж моя пещеная,
на кого ти поручена?
При сонечку - хрещеная,
при місяці – потурчена…

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- На наші стріхи - чорне вороння.
Крячить - і сонця схід наздоганя …
Нагнало край гостинця, та й обсіло,
та в колисонці сонце погасило …

(співає):
"А-а, люлі-люлі,
налетіли гулі,
та й сіли на люлі
в сивенькій кошулі,
в красих поясочках
сіли на тиночках,
в червоних чоботях
сіли на воротях.

Воротонька - рип-рип …
Колисонька - скрип-скрип …
В колисонці донця,
як ружа на сонці …

А-а, люлі-люлі
налетіли гулі,
гулі - срібнопери
гублять дрібні перли …

А-а … а-а … а-а … а …"

… Прокинулася - згарище – пітьма …
І я сама - о, боже мій! – сама …

(Голос Пурпурової Троянди раптово уривається. "Рус-Хуррем" -- Троянда Втіхи стоїть заклякла від жаху. Місячне світло довкола неї гасне. Натомість на її голос озиваються інші Троянди Гаремного Саду. Тремтячі голоси квітів нагадують пориви вітру, що грається морською хвилею).

ГОЛОСИ Гаремних Троянд

- … і я – сама …
- … і я – сама …
- … і я … я-са …
- са … ма … ма-мо-о-о …
- не … ма …
- сама-а-а …
- … ма-а-а …
- … … а-а-а … а-а-а …

(наче зірвані пелюстки троянд, спадають обривки слів. Вони то перегукуються між собою, то накладаються один на одного. Згодом окремі звуки зливаються в один протяжний звук, з якого поступово виростає мелодія пісні.
Мелодія виринає з хвилі і повертається в неї як Душа Русалки, що затужила за своїм минулим життям і вийшла на берег, аби при Місяці нагадати забутий танок кохання. Неприкаяні Душі Гаремних Троянд справляють Русалії).


(За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

(Місяць уповні оглядає Сад своїм холодним блискучим Оком. Його луч облюбовує голівку Троянди кольору Темного Пурпуру).

ГОЛОС Рус-Хуррем, Роксолани
(Пурпурової Троянди Втіхи)

- … Втіка ріка. Біжить, тече вода …
Ох, я була весела молода!
Бувало, тільки сонечко - на тин,
а я вже сміхом буджу Рогатин:

(співає)
"Розлилися води на чотири броди.
Ой дівчата, весно-красна,
зілля зелененьке!

А в одному броду зозуля кувала,
зозуля кувала - літечко казала …

А в другому броду щука-риба грає,
щука-риба грає - кригу розбиває …

А в третьому броду соловей щебече,
соловей щебече - злоті трави кличе.

А в четвертім броду дівчинонька плаче,
дівчинонька плаче - за нелюбом йдучи …

Дала мати доньку в чужу сторононьку …
Гей,гей, мати - лихо знати,
за нелюбом жити!"

… Скресає лід на Липі … Ані лиха!
Весна уже в дорозі - юна, тиха …
Її чекають з миром на гостинці -
паски у церкві святять рогатинці …

На День Великий дзвони в небі грають.
Господарі свячену "долю" крають.
На рік погідний, днину ясну, гожу,
мій батько рідний править службу Божу …

(голосу набирає церковний спів
"Христос воскрес!", на тлі якого
виразно проступає Голос Батька,
що зупинився для благословення
в утворі "царських" воріт.)

ГОЛОС Батька Роксолани - Насті Лісовської:

- Дай, Боже, громаді
на той рік діждати,
та теє свячене
на Світле Воскресеннє
у щасті, здоров'ї
та при своїй хаті
споживати …

Христос воскрес!

Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

- Воістину воскрес!

ГОЛОС Насті Лісовської - Роксолани
(по дії Пурпурової Троянди Втіхи):

- Мужі статечні, жіночки-лебідки …
Вінки … квітки … хустини та намітки …

Хрещаються брат з братом, батько з сином …

Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

- Христос воскрес!
- Воскресне Україна!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- А кругом церкви, тут же, на леваді
дівчата з парубками - в парі, в ладі -
"шуму́ють", "вороба́ють", "просо сіють" -
якої знають і якої вміють -
"ламають вражі мо́сти", "гатять пру́ди",
та налітають в жарт, як "тури-люди".

(Дівчата та парубки стають супроти у два ряди. Співаючи, ряди то наближаються, то віддаляються один від одного. Врешті парубочий ряд згинається в коло, "полонячи" руками дівочий гурт. Дівчата "лякаються", кидаються врозтіч. Парубки -"тури" поволі випускають їх з кола, "замикаючи" в середині облюбовану дівчину."Бранка" намагається втекти, вирватися "на волю" - та даремно…)

БАГАТОГОЛОССЯ великодньої перебранки:

- Наїхали тури-люди, матко наша!
Наїхали тури-люди, чи ти наша!

- Чого ж вони наїхали, - я ще ваша …

- Чи підеш ти за турина, матко наша!
- Ой чи старий, чи молодий? Я ще ваша …

- Старесенький, сивесенький, матко наша!
- Я сторожу, та й не можу. Я ще ваша …

- Молоденький, гарнесенький, матко наша!
- Я - по рожу, тепер можу. Я - не ваша …

(Дівчина - "бранка" обирає собі "турина" з кола, дарує йому квітку "на викуп". "Ланцюг" рук відкривається - і пара покидає коло).

- А нумо, гуртом до Гнилої Липи!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- Смішки та співи … Мелодійні скрипи -
до серця – серце … руки - до руки -
то хлопці влаштували "гойданки" …

Бо кажуть люди: в гойданці – спасення …

Отож, на свято світле - Воскресення -
від злого духа, хворості, біди
ми гойдалку сплели біля води...

Парубоче БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гой-да, гой-да -
висить Юда!

Дівоче БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гой-да-да, гой-да-да -
а нам горе - не біда!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- На дуду дме музика - гей, гуляночка!
В таночку личко миє "подоляночка",
а поруч неї плава "білодан" -
Остап, Івась, Микитка, чи Богдан …

І мліють груди - хто?.. по кім зітхає?..
Там видно буде - хто кого кохає -
чия голівка змаяна в барвінку,
і чий качурик в гороховім вінку …

(дівчата "плетуть" коло хороводу, підіймаючи руки вгору, а "качурик" в "гороховім" вінку проходить між руками, наче крізь ворота)

ДІВОЧЕ БАГАТОГОЛОССЯ хороводу (у співі):

- Ой не ходи, качуроньку, в горохо́вім ві́нку,
вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку.

- Не казала мені мати кралі вибирати,
а казала мені мати сиротоньку взяти …

- Теши, сину, ясенину - буде добре клиння,
бери, сину, сиротину - буде господиня …

- І та файна, і та файна, і та непогана,
межи ними Марусенька - як намальова́на!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- … Заходить сонце за рогатим тином,
прощається надвечір з Рогатином,
а місяць з високості - на поріг,
заходить в гості, наставляє ріг …

Курні хати втомились, не димлять.
Щось димарі про зорі гомонять.
Пихтить від жару піч, байки скрегоче,
допіру розговілась - вже й не хоче!

Вляглися зручно спати на печі
миски та глеки, "вуса"-рогачі …
На ганку двері хрипло не риплять -
всебожа згода … мир … і благодать …

Ані шелесь тобі, ні "кукуріку" -
не чути ані лайки, ані крику …
Гульвіса-вітер зважує на тин …

… Ба, навіть в сні сміється Рогатин.

(В повітрі до пізньої ночі у супроводі дівочого та парубочого сміховиння дзвенить великодня гагілка... голосом Жінки з Лелечими Крилами):

"Кроковеє колесо,
кроковеє колесо
на гостинці стояло,
много дива казало…"

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

У полоні, ілюзій полоні,
ми живемо, про дійсність забули.
Полонять нас не маки червоні,
а думки про далеке минуле.

Полонить нас гірке сьогодення,
до життя відбиває охоту,
позбавляє святого натхнення
і занурює в біль та скорботу.

У полоні, фантазій полоні,
про кохання своє забуваєм,
все тримаєм синицю в долонях
й журавля в вишині споглядаєм.

22.08.2017

Лірика – то музика віршів,
римами із неба ніжно лине
і сідає пухом тополиним
на вівтар зболілої душі.

22.08.2017

Своїми руками ліпили ми біди…
Про гречку мовчу, це лише пасаж
В нім спраглим на правду приткнутися ніде
Хіба що піти у нічийний гараж
Забитися в кут до чужої кімнати
Хай із гортані поскапує гнів
Зневіра те саме, що в полі нітрати
А може на краще? все таки гній…
22-08-2017

Нас потихеньку засипле піском,
Наші будинки, наші копальні.
Струшуємо піщини з чобіт,
Але вітри безжальні.

В нашого бога ув оці алмаз,
На голові - сомбреро.
Кайло в руках, під ногами - страх.
Де він, наш бог, тепера?

Вітер заквилив, неначе койот,
Пісок полірує цеглини.
Ходімо скоріше, хлопці, йдемо!
Ми відбуваємо нині.

2017 р.

Небо й пекло грають в шахи,
Люду рвуть голів пуки.
Москалі, татари, ляхи -
Тури, коні, пішаки.

Шахівниця - Україна.
Наші душі - на кону.
Батько ліг у домовину,
Дід сховався у труну.

В небі крешуть блискавиці,
Чорна хмара з-за Карпат.
Густо крапає кровиця -
Пишно квітне райський сад.

Чорт змуровує редути,
Чорній зраді мостить путь.
В казани пливуть іуди,
За собою люд ведуть.

Янгол взяв потроху гору,
(пекло в розпачі гуде):
Шахував голодомором -
Переповнено Едем.

Кажуть, нам послали Сина,
Він до криків не глухий.
А чи встоїть Україна,
Поки бавляться боги?

22.08.2017р.

Всупереч забороні Господа Бога,
ангели ще й досі дівчат спокушають,
і тоді народжуються королівни краси.
Але й чорти не відстають од ангелів -
найтемнішої ночі не оминають дівчат
і в понадмірному шалі теж потомство лишають.
Не приведи Господи стрічатися
з молодицями чортячої вдачі:
прикуси язик при зустрічі з ними,
якщо закортить учить їх по-людськи жити...
Попри досягнення психології
не вдалося нікому переінакшить чортячу вдачу.

Агов, до праці, метеопоети!
Немає спеки, хлюпають дощі!
Із парасолі крапле на штиблети,
Жінки погруддям тиснуть на мужчин.

Учора піт не просихав на литці,
Птахи мовчали в змученім гаю.
Та відсьогодні не вганяє шпиці
Гаряче сонце в голову мою.

Корови не ховаються у хащі,
Губами смичуть зрошену траву.
Злітає селезень увись неначе з пращі,
Ожив карась у висохлім ставу.

Ще пару тижнів - і настане осінь,
Натрусять свиням жолудів дуби.
І захлюпоче в змученому носі,
Дядьки зелені звиснуть до губи.

Із неба впала з гусака пір'їна -
Зроблю із неї завтра поплавка.
Однині не угвинтить підло в спину
Комар свого тонкого хоботка.

Пишімо, браття, темними ночами
Про тиск, температуру і громи.
Знімаймо із душі поези камінь,
А потім приготуймось до зими.

22.08.2017р.

А завтра я буду тепла,
Як море вечірнє Чорне.
Як ніжні обійми серпня,
Як музика гір мінорна.
Без давніх образ бентежних
До тебе з’явлюся святом,
Солодким твоїм безмежжям,
В долонях з пучками м’яти
До тебе прийду, відважна,
Мовчання розбивши спіле.
У кошику мрій вінтажних
Затримаю літо біле.
А завтра я буду тепла…
22.08.2017

Кленовий лист приклеївся до шибки:
Долоня осені...Вітальний жест..
І лише хмари в холоднім небі
у танцях west.
Такі самотні й непривітні...
Хоч тішать спогади в собі літньо-блакитні.
І каблучки осіннього дощу
відстукують: не відпущу, не відпущу,
не відпущу...