Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Потьомкін (1937)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»
    Нехай мене Зоська про вірш не просить,
    Бо коли Зоська до вітчизни верне,
  •   ***
    "По білому – чорне. По жовтому – синь.
    Та він же у мене однісінький син".
  •   Чорт і чортзна-що
    Хоч було вже пізно,
    В крайню хату до ворожки
  •   ***
    Та невже ж ти, моя любко,
    Недовірлива така,
  •   ***
    Посходили співаночки рясно, мов суниці.
    Посходились легіники, гей, на косовицю.
  •   ***
    "І виростають покоління,
    Котрі не чули тишини.
  •   ***
    Ішов чумак ще бідніший,
    Аніж перше з дому вийшов,-
  •   Нам все ніколи, ніколи...
    Тротуар в позолоті –
    Квітне жовта акація.
  •   ***
    Навмисне коло товаришів не ширив.
    Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
  •   Зельда "Мій мир" ( з добірки "А родом вони з України")
    Моє благо прив’язано ниткою
    до твого блага.
  •   ***
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
  •   Сагайдачний
    Стратегом був він та ще яким обачним,
    Бо ж без обачності стратегії нема.
  •   Тадеуш Ружевич (1921-2014) Пам’ятники
    Наші пам’ятники
    Двозначні
  •   ***
    Обвішана турботами й торбами
    Та ще дітьми наперевіс,
  •   ***
    “Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
    Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
  •   ***
    Не про мене свята –
    ні світські, ні релігійні,
  •   ***
    Про що ти хочеш розповісти, Скрипко?
    Чом смутком просякнута до дна?
  •   «На кремені вирослий колос...»
    Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
    Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
  •   ***
    Моцарта у самозабутті
    Перайя в Єрусалимі грає.
  •   ***
    Не блудним сином їхав в Україну
    Із того краю, що не чужий тепер мені.
  •   ***
    Якби товариш Сі
    пройшовся по Русі,
  •   ***
    Якби предмети вміли говорить,
    Коли ми їх шукаємо напомацки
  •   ***
    А хто бачив, а хто чув,
    Хто в Максимка сюніч був?
  •   ***
    “Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
  •   ***
    Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
    бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
  •   ***
    Щоб од думок бодай на час прочахла голова
    (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
  •   ***
    ...І вчасно погляд одвести
    Від тої, що відкрита всьому світу,
  •   Урі Цві Грінберг (1896-1981)
    Ламаний гріш вам, філософи
    вічного життя після смерті...
  •   Халіна Посвятовска (1935-1967)
    сон зимовий
    моїх ніжних суконь
  •   Не варто гадати
    Не сумуй, що на сватів
    Онук більше схожий,
  •   Максиму Рильському - великому Майстрові слова
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
  •   ***
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
  •   ***
    Яка надмірна плата за літа…
    Старість безжально прогорта,
  •   ***
    Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
    І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
  •   Жінці-матері
    Немов ті гулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   ***
    Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
    Дім Яакова – від чужого народу,
  •   ***
    А що коли усе це –
    Видиме й невидиме,
  •   ***
    Із трав настоєм, напіввідмацьким
    Причарувала серце юнацьке.
  •   З голосу Глібова
    Щонайвищий серед квітів,
    Кому видно все на світі,
  •   ***
    Найперше зійшлась грищенецька рідня,
    Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
  •   Марина Цвєтаєва
    Вірші мої, написані так рано,
    Коли й не відала, що я поет,
  •   Цві Патлас «Пам’яті Ігоря Бяльського»
    На останній сходинці, на грані,
    Поміж тим запливом і отим
  •   ***
    До тебе все горнусь, моє далеке птаство,
    як ти у холод горнешся до люду.
  •   Натан Альтерман "Срібна таця"
    І затихне земля. Небес око багряне
    Померкне поволі на димній межі.
  •   ***
    Навмисне коло товаришів не ширив.
    Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
  •   Аврагам Шльонскі "А одначе не просто"
    Проснись, відлуння пісні,
    Заспівай, що до вподоби,
  •   ***
    Непосидючий Бешт.
    От і сьогодні він в дорозі.
  •   Московити посполиті
    Не кожного московита варт кацапом звати.
    Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
  •   Рахель
    Таж і хочу лиш це:
    Позабуть гірку мить,
  •   КАНІВЩИНА
    Міріади доріг на землі пролягло.
    Вже у космос лаштуються діти.
  •   ***
    Соснам заздрю, що, мов скалолази,
    на вершини гірські одчайдушно вилазять.
  •   Якову Сусленському
    «Незамінимі є!»-
    Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
  •   ***
    «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
    Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
  •   З Езопового голосу
    Постаріла кішка. Хазяїв нема,
    А голод триклятий вже кишки вийма.
  •   Рахель
    Боялась, щоб він не пішов од нас ,
    не попрощавшись...
  •   ***
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
  •   ***
    Повз лиця, заклопотані й зажурені,
    Вона не йде собі, а скаче
  •   ***
    В понеділок - на весіллі у селі сусіднім.
    У вівторок, як хропе,- скиглять діти бідні.
  •   ...Немовби вдарили під дихало...
    Як гірко плачуть наші діти,
    коли неправедно караємо.
  •   ***
    Хай лишиться підтекстом
    Те, що назовні рветься.
  •   Червоний кінь
    Мені наснивсь червоний кінь.
    Червоний, норовистий до нестями.
  •   Синдром Паганіні
    Як флажолету, здається,
    Нема вже сил для лету
  •   ***
    – Здоров будь нам, пане Чалий!
    Чим ти опечаливсь?
  •   ***
    Він марив Яблуницьким перевалом,
    Щоб далі аж до Річиці дійти...
  •   Шауль Черніховскі
    Кажуть є країна,
    Повнісінька сонця...
  •   ***
    Чи ними ще не вистелено світ?
    Чи ними світа ще не вславлено?
  •   ***
    Ще слова немає.
    Є щемінь і дрож.
  •   З голосу Езопа
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
  •   14.Для диригента. Псалом Давидів
    Сказав мерзотник у серці своїм:
    «Немає Бога!»
  •   ***
    По грудках їхав грудень,
    А в дорогу взяв сани:
  •   З голосу Крилова
    В садочку навесні
    В дрімотнім напівсні,
  •   Ніколай Рубцов (1936-1971)
    В хвилини музики печальної
    Я уявляю плесо скрізь
  •   Псалом 39 Диригентові Єдутуну. Псалом Давидів
    Сказав я: «Обережний буду на шляху своїм,
    Стерегтиму вуста,
  •   Єрмак
    Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
    Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
  •   З голосу Езопа
    Як по росяній траві йде дівча.
    На голові несе глечик молока.
  •   Псалом 6 Для диригента. На струнних інструментах. На октаву. Псалом Давидів
    Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
    Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
  •   ***
    Їй би в матріархаті народитися годилось,-
    Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
  •   ***
    Я думав, Десно, не тутешня ти,
    Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
  •   ***
    Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
    Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
  •   Запізніле зізнання
    -Любив тебе я тоді
    Та люблю й сьогодні.
  •   Божий дар Ізраїлю
    Знову в Ізраїлі дощ...
    Це ж бо Кінерету щось.
  •   З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   ***
    Щоб од думок бодай на час прочахла голова
    (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
  •   ***
    З такої хмари в Україні
    Такий би дощ зненацька ринув,
  •   ***
    Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
    І він пішов, не знаючи у бік який іти.
  •   Все у Псалмах по-людському клекоче...
    Якже я зміг без Псалмів прожить
    Мало не півстоліття?
  •   ***
    У мене набагато більше свят,
    ніж хто живе од свята і до свята.
  •   ***
    Півник заспівав в Єрусалимі,
    І на вранішній отой тоненький спів
  •   ***
    Лиця українські в юдеїв...
    Юдейські лиця в українців...
  •   Ігорю Б., невтомному мандрівникові
    ...І знов валізи пакувать...
    Здається, пройдено півсвіта,
  •   ***
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   ***
    Примруженим оком,
    Навстіжним серцем
  •   ***
    «Зеленотрав’я, навшпиньки, вище!
    В оксамити милі деревчата!
  •   ***
    Хай лиш нагадує шалехет листопад,
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   ***
    Квітка розцвітає в піднебессі,
    голосом на землю долина
  •   Вчителям небесним з селянської хати
    Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
    Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
  •   ***
    Підійшов Олекса, став біля вікна.
    Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
  •   Народ скаже – як зав’яже
    В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
    Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
  •   Козьма Прутков «Сучасна руська пісня»
    Гой же, друзі, ми люди руськії!..
    Щосуботній день в лазнях паримось,
  •   ***
    Якщо і хочу ще чогось од цього світу,
    То тільки віддавати якомога більше.
  •   Анна Ахматова
    Я усміхатись перестала,
    Морозний вітер губи студить,
  •   Стаф Леопольд (1878-1957)
    Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
    Болісно падать і знову підводитись,
  •   ***
    Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
    Не вартими паперу, на якому пишуть,
  •   ***
    Три діди, три діди, як бува нап’ються,
    Деркачами й рогачами старенькую луплять:
  •   Псалом 94
    Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
    Піднісся Суддя землі.
  •   З голосу Езопа
    З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
  •   Булат Окуджава «Грузинська пісня»
    Виноградную кісточку в теплую землю зарию
    І лозу поцілую, і спілії ґрона зірву,
  •   ***
    Наскільки б життя наше було пісніше,
    Якби не стало пісень, казок і віршів.
  •   ***
    «Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
  •   ***
    Неймовірно, що соловей співа не про кохання
    (Та ж без’язиких поетами робив він),
  •   ***
    Шукаю на Святій Землі пейзажі,
    Чимось схожі на вкраїнські:
  •   ***
    Усе частіш спада на думку Богу
    Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
  •   ***
    Навіки батько попрощавсь зо мною,
    Коли я дозрівав у материнськім лоні.
  •   ***
    Хоч зір з літами дещо підупав,
    Саме тепер поволі прозріваю:
  •   ***
    Затісно в суєтному сьогоденні…
    Кривавицею мерехтить майбутнє…
  •   ***
    Щоденників не вів.
    Життя поміж рядками залягло.
  •   ***
    З такої хмари в Україні
    Такий би дощ зненацька ринув,
  •   ***
    Валентині Рубан,
    професору мистецтвознавства
  •   ***
    А звуки – такі ж гострі.
    Попереду – іще гостріші.
  •   ***
    13 вересня 2022 р. ·
    Поширено серед: _Публічно
  •   ***
    Поки чужинцем
    ще не всі потоптано конвалії й суниці,
  •   ***
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   ***
    Не називай цей край Вітчизною,
    Якщо не знаєш до пуття,
  •   ***
    Так вже судилося –
    Всім опинитися на тому березі.
  •   ***
    Жовкне лист на верхів"ї беріз,
    і туман над Десною спроквола снується,
  •   ***
    Уже завересніло...
    Чобітки червоні
  •   ***
    Упав тихо лист до ніг.
    Щось сказать хотів - не зміг.
  •   ***
    Поезія його прещедро наділила
    Усім, чим доля так безжально обнесла:
  •   Любим моїм ровесникам - бабусям і дідусям
    Не доживать, а дожинать нам треба
    Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
  •   З голосу Езопа
    Жили собі в дружбі хазяям на втіху
    Півень та віслюк. Не відали лиха.
  •   ***
    А є ж і без слів пісні...
    Слова їх заблудилися в дорозі
  •   ***
    Як у коханні щось не йдеться,
    Занур слова в гебрайську мову,
  •   ***
    Бризками сміху виринаєте з моря –
    Демонстрація грації,
  •   ***
    Пасуться мирно на газоні
    Шпаки і горлиці, й ворони...
  •   ***
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   ***
    Всього і всіх шкода.
    Все – наче спалах,
  •   ***
    Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
    Хотілося б, щоб більше тих було імен.
  •   ***
    пав тихо лист до ніг.
    Щось сказать хотів - не зміг.
  •   ***
    Із раю в рай (якщо такий ще є)
    Я перейду неспішно.
  •   Дарована Всевишнім трійця
    Мені б годилося зненавидіть вогонь,
    Що предковічний ліс жер на Кармелі .
  •   ***
    «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
    Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
  •   ***
    «Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
  •   Так прокладають стежку до Любові
    Не варто зопалу звірятися в любові,
    Щоб на одкош, бува, не наразитись,
  •   ***
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
  •   Де горує не любов...
    «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
    Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
  •   Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)
    Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
    гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
  •   ***
    Не чуть зозуль в Єрусалимі.
    Та, зрештою, немає в тім біди,
  •   ***
    Повз лиця, заклопотані й зажурені,
    Вона не йде собі, а скаче
  •   Рахель
    Віщун навідавсь уночі.
    Присів на ліжка край.
  •   ГРЕЧАНИКИ
    Цю пісню, скорше один перероблений куплет її, я вперше почув у дитячому будинку в Заворичах Броварського району на Київщині. Двоє хлопців билися, а третій заспівав її, тай припинив цим бійку.
    Як видно з подальшого тексту, пісню складено під час голодомору 32-33 років. Але вона дожила й до 47-го, який мало не послав і мене на той світ. Сусіди винесли в ночвах і відвезли до лікарні, де протягом тривалого часу я набував людських кондицій.
  •   ***
    Їй би в матріархаті народитися годилось,-
    Од ласки й доброти з десяток мужиків зомлів би,
  •   ***
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»
    Нехай мене Зоська про вірш не просить,
    Бо коли Зоська до вітчизни верне,
  •   ***
    У мене набагато більше свят,
    аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
  •   ***
    Плакучі верби припиняють плач,
    Сором’язливо віття одгортають,
  •   ***
    Є ще такі куточки на Подолі,
    Куди заходиш, начебто в дитинство.
  •   ***
    Півник заспівав в Єрусалимі,
    І на вранішній отой тоненький спів
  •   ***
    Немов ті гулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   Рахель
    Боялась, щоб він не пішов од нас ,
    не попрощавшись...
  •   З голосу Езопа
    Голод і спрага світ за очі лиса погнали
    І привели нарешті в виноградник.
  •   З голосу Езопа
    У незапам’ятні часи,
    Коли птахи і звірі бились
  •   ***
    «На кремені вирослий колос...»
    Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
  •   Новітній неофіт
    Ходить бісова невіра
    І шукає собі віру.
  •   ***
    Не блудним сином їхав в Україну
    Із того краю, що не чужий тепер мені.
  •   ***
    Якби товариш Сі
    пройшовся по Русі,
  •   З голосу Езопа
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
  •   ***
    “Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
  •   ***
    Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
    бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
  •   ***
    Щоб од думок бодай на час прочахла голова
    (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
  •   ***
    ...І вчасно погляд одвести
    Від тої, що відкрита всьому світу,
  •   Халіна Посвятовска (1935-1967)
    сон зимовий
    моїх ніжних суконь
  •   ***
    Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
    а дасть (бозна за віщо) право обирати,
  •   Не варто гадати
    Не сумуй, що на сватів
    Онук більше схожий,
  •   ***
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
  •   ***
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
  •   ***
    Яка надмірна плата за літа…
    Старість безжально прогорта,
  •   ***
    Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
    І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
  •   ***
    На білий, на рожевий квіт
    То град, то хвища.
  •   Українські Канни з Виговським Іваном
    Розкажи всім, Конотопе,
    Як москалів товк ти,
  •   ***
    Немов ті гулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   ***
    Обвішана турботами й торбами
    Та ще дітьми наперевіс,
  •   Псалом 114
    Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
    Дім Яакова – від чужого народу,
  •   ***
    ...А що коли усе це –
    Видиме й невидиме,
  •   ***
    В хмільному вальсі побажань
    Пливуть до загсів молоді...
  •   З голосу Глібова
    Щонайвищий серед квітів,
    Кому видно все на світі,
  •   ЙОНА
    «Ти плачеш, Йоно? І за чим?
    За цим кущем, який ти не садив?»
  •   ***
    Як крик того, кому зламали руку,
    Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
  •   Натан Альтерман "Срібна таця"
    І затихне земля. Небес око багряне
    Померкне поволі на димній межі.
  •   З ГОЛОСУ ЕЗОПА
    Уподобав якось лев доньку лісникову
    І відтоді позабув, що то жить у спокої.
  •   ***
    Непосидючий Бешт.
    От і сьогодні він в дорозі.
  •   ***
    Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
    «Які слова! Таж то сама любов!..»
  •   ***
    Як дві хвороби одділили мене од товариства,
    То дві війни по саму зав”язку занурили в цей світ.
  •   ***
    Коли б то можна утаїть
    В найглибшім серця сховку
  •   Рахель (1890-1931)
    Таж і хочу лиш це:
    Позабуть гірку мить,
  •   ***
    Наше життя – немов драбина Яакова:
    Підіймаємось і опускаємось.
  •   КАНІВЩИНА
    Міріади доріг на землі пролягло.
    Вже у космос лаштуються діти.
  •   ***
    Шкультига на трьох (четверта покалічена)
    немолодий уже чорнявий кіт.
  •   ***
    Соснам заздрю, що, мов скалолази,
    на вершини гірські одчайдушно вилазять.
  •   З голосу Езопа
    Уперше жабенята
    Побачили вола на лузі
  •   ***
    ..А діти виростуть.
    От тільки б нам не старіть.
  •   ***
    Вже мого росту сягнула лобода.
    Вже схили забілила конюшина.
  •   ГРЕЧАНИКИ
    Цю пісню, скорше один перероблений куплет її, я вперше почув у дитячому будинку в Заворичах Броварського району на Київщині. Двоє хлопців билися, а третій заспівав її, тай припинив цим бійку.
    Як видно з подальшого тексту, пісню складено під час голодомору 32-33 років. Але вона дожила й до 47-го, який мало не послав і мене на той світ. Сусіди винесли в ночвах і відвезли до лікарні, де протягом тривалого часу я набував людських кондицій.
  •   Натан Йонатан (1923-2004)
    Сумують узбережжя часом
    За любим ручаєм.
  •   Ірина Рувінська
    не про війну а Сенеку
    Бергмана а не про війну
  •   Халіна Посвятовська
    моїм сусідом є ангел
    він сни людські стереже
  •   ***
    Якби предмети вміли говорить,
    Коли ми їх напомацки шукаємо.
  •   ***
    В понеділок - на весіллі у селі сусіднім.
    У вівторок, як хропе,- скиглять діти бідні.
  •   ***
    Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
    І він пішов, не знаючи у бік який іти.
  •   ***
    Хай лишиться підтекстом
    Те, що назовні рветься.
  •   ***
    Мені наснивсь червоний кінь.
    Червоний, норовистий до нестями.
  •   НОЙ
    Як захочеться дізнатись,
    Відкіля взялись п’яниці,
  •   Збігнєв Херберт "Мій батько"
    Мій батько дуже любив Франса
    палив Передній македонський
  •   Ніна Локшина (1941-2021)
    Скажи, як назвать невідоме оце,
    То мороку повне, то світлом тече,
  •   ***
    Каштан засмаглий,
    Двійко жолудів
  •   ***
    Чи ними ще не вистелено світ?
    Чи ними світа ще не вславлено?
  •   ***
    Ще слова немає.
    Є щемінь і дрож.
  •   ***
    Педагогіка вчить
    Змалку робити дітей атеїстами.
  •   ***
    На гору! На гору!
    Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
  •   Одвічне горе України
    Як не втомивсь ти на роботі
    (боровсь зі сном та протирав штани),
  •   14.Для диригента. Псалом Давидів
    Сказав мерзотник у серці своїм:
    «Немає Бога!»
  •   Зима в Єрусалимі
    Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
    Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
  •   ***
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   Володимир Висоцький «Честь шахової корони»
    1.Підготовка
    Я кричав: «Ви що там, подуріли?-
  •   ***
    ...А діти виростуть.
    От тільки б нам не старіть.
  •   З9. Диригентові Єдутуну. Псалом Давидів
    Сказав я: «Обережний буду на шляху своїм,
    Стерегтиму вуста,
  •   Іван Липа (1865-1923) "І прийде час)
    І прийде час, коли твої учинки
    Обернуться й повстануть проти тебе;
  •   З голосу Езопа
    Як по росяній траві йде дівча.
    На голові несе глечик молока.
  •   ***
    Ішов чумак ще бідніший,
    Аніж перше з дому вийшов,-
  •   Псалом 6 Для диригента. На струнних інструментах. На октаву. Псалом Давидів
    Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
    Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
  •   ***
    Їй би в матріархаті народитися годилось,-
    Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
  •   ***
    Я думав, Десно, не тутешня ти,
    Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
  •   ***
    Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
    Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
  •   ***
    -Ой дідусю, дідусю, сивая борідка,
    Чом ти мене не любив, як була я дівка?
  •   Божий дар Ізраїлю
    Знову в Ізраїлі дощ...
    Це ж бо Кінерету щось.
  •   З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   ***
    Щоб од думок бодай на час прочахла голова
    (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
  •   ***
    Як мати молода вслухається у сон дитини,
    Отак досвітня тиша оберігає сон Єрусалима.
  •   ***
    Та невже ж ти, моя любко,
    Недовірлива така,
  •   ***
    Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
    І він пішов, не знаючи у бік який іти.
  •   ***
    Якже я зміг без Псалмів прожить
    Мало не півстоліття?
  •   ***
    У мене набагато більше свят,
    ніж хто живе од свята і до свята.
  •   Урі Цві Грінберг (1896-1981)
    Ламаний гріш вам, філософи
    вічного життя після смерті...
  •   ***
    Юдейська непорочна Діво,
    Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
  •   ***
    Лиця українські в юдеїв...
    Юдейські лиця в українців...
  •   ***
    ...І знов валізи пакувать...
    Здається, пройдено півсвіта,
  •   ***
    Примруженим оком,
    Навстіжним серцем
  •   ***
    Чи варта пісня
    бодай одного життя людського?
  •   ***
    Хай лиш нагадує шалехет листопад,
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   ***
    Квітка розцвітає в піднебессі,
    голосом на землю долина
  •   Юдей на польському престолі
    «Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
    «Негайно ж несіть до мого покою!»
  •   Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»
    Нехай мене Зоська про вірш не просить,
    Бо коли Зоська до вітчизни верне,
  •   ***
    Сів Василь під образами,
    Умивається сльозами.
  •   ***
    Підійшов Олекса, став біля вікна.
    Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
  •   Новітнім дроворубам і водоносам
    Народе мій, чи не став ти дроворубом і водоносом,
    Мов оті мешканці Ґів’ону , коли проголосили мудреці твої:
  •   Народ скаже – як зав’яже
    В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
    Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
  •   Козьма Прутков «Сучасна руська пісня»
    Гой же, друзі, ми люди руськії!..
    Щосуботній день в лазнях паримось,
  •   Роздуми співмірні з віком
    Якщо і хочу ще чогось од цього світу,
    То тільки віддавати якомога більше.
  •   Анна Ахматова
    Я усміхатись перестала,
    Морозний вітер губи студить,
  •   Стафф Леопольд (1878-1957)
    Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
    Болісно падать і знову підводитись,
  •   ***
    Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
    Не вартими паперу, на якому пишуть,
  •   ***
    Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
    Скасовую чужі, свої борги вертаю.
  •   ***
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   ***
    Три діди, три діди, як бува нап’ються,
    Деркачами й рогачами старенькую луплять:
  •   Псалом 94
    Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
    Піднісся Суддя землі.
  •   З голосу Езопа
    У лісі всі, крім лева-новачка, знали,
    Мисливець той надзвичайно вправний.
  •   Булат Окуджава «Грузинська пісня»
    Виноградную кісточку в теплую землю зарию
    І лозу поцілую, і спілії ґрона зірву,
  •   ***
    Наскільки б життя наше було пісніше,
    Якби не стало пісень, казок і віршів.
  •   ***
    «Ой не світи, місяченьку,
    Не світи нікому,
  •   Вірність
    Мабуть, на вірність нас випробовує Господь.
    Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
  •   Осінні чари
    ...Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   ***
    ...Усе частіш спада на думку Богу
    Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
  •   ***
    Навіки батько попрощавсь зо мною,
    Коли я дозрівав у материнськім лоні.
  •   ***
    Затісно в суєтному сьогоденні…
    Кривавицею мерехтить майбутнє…
  •   ***
    Поки спите ви, стану
    Осінніми світаннями.
  •   ***
    Щоденників не вів.
    Життя поміж рядками залягло.
  •   ***
    З такої хмари в Україні
    Такий би дощ зненацька ринув,
  •   ***
    Якби мені дано було від Бога
    Мать справу з фарбами – не зі словами,
  •   ***
    Ой ви, пізні пісні,
    Вас у гніздах ще теплих
  •   ***
    Поки чужинцем
    ще не всі потоптано конвалії й суниці,
  •   ***
    Не називай цей край Вітчизною,
    Якщо не знаєш до пуття,
  •   ***
    Співала самотність про зграйну дружбу.
    Співала, аж серце злітало з словами
  •   ***
    За солов’їв, котрих в Єрусалимі чомсь нема,
    За горлиць, що росою горло полощуть ,
  •   ***
    Уже завересніло.
    Чобітки червоні
  •   ***
    Жовкне лист на верхів"ї беріз,
    і туман над Десною спроквола снується,
  •   ***
    Упав тихо лист до ніг.
    Щось сказать хотів - не зміг.
  •   Стареча пам'ять
    «Скільки літ вам, діду?»
    «А біс його віда.
  •   Любим моїм ровесникам - бабусям і дідусям
    Не доживать, а дожинать нам треба
    Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
  •   ***
    Не воювать, а тільки відвойовувать
    Чужинцями загарбане добро –
  •   Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)
    Пісня трав
    (за рабі Нахманом з Умані)
  •   ***
    Себе він начебто в печеру ув’язнив.
    Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
  •   ***
    А є ж і без слів пісні...
    Слова їх заблудилися в дорозі
  •   ***
    Як у коханні щось не йдеться,
    Занур його в гебрайську мову,
  •   ***
    Благословляю вас, єрусалимські хмари,
    Хоч влітку в Єрусалимі ви не такі, як у Литві,
  •   ***
    Пасуться мирно на газоні
    Шпаки і горлиці, й ворони...
  •   ***
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   ***
    Всього і всіх шкода.
    Все – наче спалах,
  •   ***
    Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
    Хотілося б, щоб більше тих було імен.
  •   ***
    Із раю в рай (якщо такий ще є)
    Я перейду неспішно.
  •   Дарована Всевишнім трійця
    Мені б годилося зненавидіть вогонь,
    Що предковічний ліс жер на Кармелі .
  •   ***
    Підбитий у відльоті птах.
    Як птах тужавіє в надії.
  •   ***
    «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
    Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
  •   ***
    Стільки причин в юдеїв для печалі.
    Стільки постів і молитов сумних.
  •   Так прокладають стежку до Любові
    Не варто зопалу звірятися в любові,
    Щоб на одкош, бува, не наразитись,
  •   Де горує не любов...
    «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
    Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
  •   Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)
    Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
    гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
  •   ***
    «Отакої ти співаєш?..
    А хотів жениться...
  •   ***
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
  •   Шауль Черніховскі
    Кажуть є країна,
    Повнісінька сонця...
  •   З добірки "Народ скаже – як зав’яже"
    В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
    Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
  •   ***
    Не чуть зозуль в Єрусалимі.
    Та, зрештою, немає в тім біди,
  •   ***
    Діані Сливинській,
    професору й неабиякому кулінарові
  •   ***
    Війни невигойні стигмати.
    Печаль Арахна тче і тче.
  •   ***
    Повз лиця, заклопотані й зажурені,
    Вона не йде собі, а скаче
  •   Рахель
    Віщун навідавсь уночі.
    Присів на ліжка край.
  •   ***
    Їй би в матріархаті народитися годилось,-
    Од ласки й доброти з десяток мужиків зомлів би,
  •   ***
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»
    Нехай мене Зоська про вірш не просить,
    Бо коли Зоська до вітчизни верне,
  •   ***
    У мене набагато більше свят,
    аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
  •   З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   ***
    Не чешися, носе,
    навіть як попросять
  •   З голосу Езопа
    Голод і спрага світ за очі лиса погнали
    І привели нарешті в виноградник.
  •   Сагайдачний
    Стратегом був він та ще яким обачним,
    Бо ж без обачності стратегії нема.
  •   ***
    Плакучі верби припиняють плач,
    Сором’язливо віття одгортають,
  •   ***
    «Та невже ж ти, моя любко,
    Недовірлива така,
  •   ***
    Щоб од думок бодай на час прочахла голова
    (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
  •   Халіна Посьвятовска (1935-1967)
    був ти для мене тільки чотирикутником паперу
    але моє серце має ту ж форму
  •   ***
    Потойбіч і посейбіч – все це ти.
    Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
  •   ***
    Тротуар в позолоті –
    Квітне жовта акація.
  •   ***
    – Здоров будь нам, пане Чалий!
    Чим ти опечаливсь?
  •   Єлед-пеле
    Навіки батько попрощавсь зо мною,
    Коли я дозрівав у материнськім лоні.
  •   ***
    Не уявляю, як це жити на рівнині.
    З дитинства гори й пагорби судилися мені.
  •   ***
    Біла голубка з червоними ніжками –
    Польща здалека.
  •   ***
    Якби мені дано було від Бога
    Мать справу з фарбами – не зі словами,
  •   Рахель
    Боялась, щоб він не пішов од нас ,
    не попрощавшись...
  •   З голосу Езопа
    Голод і спрага світ за очі лиса погнали
    І привели нарешті в виноградник.
  •   ***
    Боєць помирав...
    Лиш на шосту добу
  •   З голосу Езопа
    У незапам’ятні часи,
    Коли птахи і звірі бились
  •   Новітній неофіт
    Ходить бісова невіра
    І шукає собі віру.
  •   "На кремені вирослий колос"
    «На кремені вирослий колос...»
    Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
  •   ***
    Моцарта у самозабутті
    Перайя в Єрусалимі грає.
  •   ***
    Примарна вседозволеність весни.
    І пізній сніг, і заморозки в травні –
  •   Ізраїль - це Тори сувій
    На карті світу він такий малий.
    Не цятка навіть. Просто крапка.
  •   ***
    Не блудним сином їхав в Україну
    Із того краю, що не чужий тепер мені.
  •   ***
    А хто бачив, а хто чув,
    Хто в Максимка сюніч був?
  •   ***
    У жодну віру не вкладається Життя,
    Бо ж усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього,
  •   ***
    Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
    бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
  •   ***
    "Не знаю, чи вірю я в Бога, та знаю, що Він вірить у мене і відкрив мені очі, щоб побачив я те, що не кожне око бачить"
    Шмуель-Йосеф Агнон «Учора-позавчора»
  •   ***
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
  •   Урі Цві Грінберг (1896-1981)
    Ламаний гріш вам, філософи
    вічного життя після смерті...
  •   Халіна Посвятовска (1935-1967)
    сон зимовий
    моїх ніжних суконь
  •   ***
    Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
    а дасть (бозна за віщо) право обирати,
  •   Не варто гадати
    Не сумуй, що на сватів
    Онук більше схожий,
  •   94-ий Псалом
    Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
    Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
  •   ***
    Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
    І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
  •   БИЛА МЕНЕ МАТИ БЕРЕЗОВИМ ПРУТОМ
    А я все стояла
    Із хлопцем із любим
  •   ПОВІЯВ ВІТЕР СТЕПОВИЙ
    Ні, не лежатиме повік,
    Бо ворон з приязних доріг
  •   Українські Канни з Виговським Іваном
    Розкажи всім, Конотопе,
    Як москалів товк ти,
  •   ***
    Із трав настоєм, напіввідмацьким
    Причарувала серце юнацьке.
  •   З голосу Глібова
    Щонайвищий серед квітів,
    Кому видно все на світі,
  •   ***
    Найперше зійшлась грищенецька рідня,
    Навіть ті, кого, на жаль, я досі не знав.
  •   ***
    Отака-то в тебе місія, Росіє:
    Проростати всюди, де тебе не сіють.
  •   ***
    Навмисне коло товаришів не ширив.
    Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
  •   ***
    Спасибі, доле,
    що ноги, руки цілі,
  •   Козьма Прутков «Облога Памби»
    Дев’ять літ дон Педро Гомец,
    Знаний ще як Лев Кастільо,
  •   ***
    Люблю осінь
    За мокрий поривчастий вітер,
  •   ***
    Відтоді, як Україна стала
    Лиш чеканням стрічі,
  •   Московити посполиті
    Не кожного московита варт кацапом звати.
    Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
  •   ***
    Серед зими, як горобці поснули,
    І пітьма по кімнаті залягла,
  •   КАНІВЩИНА
    Міріади доріг на землі пролягло.
    Вже у космос лаштуються діти.
  •   ***
    Соснам заздрю, що, мов скалолази,
    на вершини гірські одчайдушно вилазять.
  •   ***
    Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
    «Які слова! Таж то сама любов!..»
  •   ***
    Необрізані й недорізані,
    Що вам лишилося ще ділить:
  •   ***
    Таке можливе тільки в Єрусалимі?
    Бабине літо оповиває стрічних в січні
  •   ***
    Допоки в дзеркалі себе ти бачиш,
    У відчай не впадай і позабудь про смерть.
  •   ***
    А звуки – такі ж гострі.
    Попереду – іще гостріші.
  •   З голосу Езопа
    Часами й вовк буває ситим.
    Саме такому довелось зустріти
  •   ***
    Слава Богу, хоч старість навчила –
    Нікому не заздрить.
  •   ***
    Повз лиця, заклопотані й зажурені,
    Вона не йде собі, а скаче
  •   Довбуш і ребе Aр'є
    «Ось нарешті й крайня хата.
    Треба газду привітати!», –
  •   ***
    Хай лишиться підтекстом
    Те, що назовні рветься.
  •   Паганіні
    Як флажолету, здається,
    Нема вже сил для лету
  •   ***
    Де ти? Де ти, пташенятко,
    В цю січневу хвищу спиш?
  •   Хамуталь Бар-Йосеф
    Обійми мене, ненько Вкраїно,
    Загорнула в собі я любов до тебе,
  •   З голосу Езопа
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
  •   Сагайдачний
    Стратегом був він та ще яким обачним,
    Бо ж без обачності стратегії нема.
  •   ***
    Якби мені дано було від Бога
    Мать справу з фарбами – не зі словами,
  •   Одвічне горе України
    Як не втомивсь ти на роботі
    (боровсь зі сном та протирав штани),
  •   Пам'яттю скутий
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   Єрмак
    Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
    Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
  •   ***
    Дивитись в очі смерті...
    Чекать, хто моргне першим?
  •   Чари
    Так хочеться вірити
    В силу чарів –
  •   ***
    Їй би в матріархаті народитися годилось,-
    Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
  •   ***
    Спізнився на літак...
    Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
  •   ***
    Сів Василь під образами,
    Умивається сльозами.
  •   З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   ***
    «Незамінимі є!»-
    Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
  •   ***
    Можливо, вчені знають те,
    Що мені поки що здається дивом:
  •   ***
    Сказала в злості ти:
    «Іди під три чорти!»
  •   Все у Псалмах по-людському клекоче...
    Якже я зміг без Псалмів прожить
    Мало не півстоліття?
  •   ***
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   Моє далеке сиротливе птаство
    До тебе все горнусь, моє далеке птаство,
    як ти у холод горнешся до люду.
  •   ***
    Примруженим оком,
    Навстіжним серцем
  •   ***
    Поки спите ви, стану
    Осінніми світаннями.
  •   ***
    Чи варта пісня
    бодай одного життя людського?
  •   ***
    Хай лиш нагадує шалехет листопад
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   ***
    Ой ви, пізні пісні,
    вас у гніздах ще теплих
  •   Сподіванки з віком співмірні
    Якщо і хочу ще чогось од цього світу,
    То тільки віддавати якомога більше.
  •   Анна Ахматова
    Я усміхатись перестала,
    Морозний вітер губи студить,
  •   Стаф Леопольд (1878-1957)
    Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
    Болісно падать і знову підводитись,
  •   ***
    Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
    Скасовую чужі,свої борги вертаю.
  •   Рахель (1890-1931)
    Таж і хочу лиш це:
    Позабуть гірку мить,
  •   ***
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   ***
    Три діди, три діди, як бува нап’ються,
    Деркачами й рогачами старенькую луплять:
  •   ***
    Повз лиця, заклопотані й зажурені,
    Вона не йде собі, а скаче
  •   Псалом 94
    Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
    Піднісся Суддя землі.
  •   З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   Булат Окуджава «Грузинська пісня»
    Виноградную кісточку в теплую землю зарию
    І лозу поцілую, і спілії ґрона зірву,
  •   ***
    «Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
  •   ***
    У кого ж нам і вчитися, не як у дітей,
    Аби не відставать од часу:
  •   ***
    Старе вино в міхи нові переливаю.
    Колись воно гуло і вирувало...
  •   ***
    Шукаю на Святій Землі пейзажі,
    Чимось схожі на вкраїнські:
  •   ***
    ..Усе частіш спада на думку Богу
    Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
  •   Моїм любим українофілам
    Любить Україну без мови її -
    Це теж, що не чути в гаю солов'їв.
  •   ***
    Од цього свята – і до нових свят
    Спішу за іншими в щоденнім марафоні.
  •   ***
    Отака тобі, Вкраїно, випада планида:
    Біля кожного героя причаїлась гнида
  •   ***
    Поки спите ви, стану
    Осінніми світаннями.
  •   ***
    Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
    Хотілося б, щоб більше тих було імен.
  •   ***
    Щоденників не вів.
    Життя поміж рядками залягло.
  •   Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»
    Нехай мене Зоська про вірш не просить,
    Бо коли Зоська до вітчизни верне,
  •   ***
    З такої хмари в Україні
    Такий би дощ зненацька ринув,
  •   Анна Ахматова "Муза"
    Коли вночі чекаю її з’яви,
    Життя, здається, на волосині висне.
  •   ***
    Ой ви, пізні пісні,
    Вас у гніздах ще теплих
  •   ***
    Жовкне лист на верхів"ї беріз,
    і туман над Десною спроквола снується,
  •   Чари осені
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   ***
    Співала самотність про зграйну дружбу.
    Співала, аж серце злітало з словами
  •   ***
    Так вже судилося –
    Всім опинитися на тому березі.
  •   ***
    Уже завересніло.
    Чобітки червоні
  •   ***
    Я думав, Десно, не тутешня ти,
    Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
  •   Стареча пам'ять
    «Скільки літ вам, діду?»
    «А біс його віда.
  •   ***
    Поезія його прещедро наділила
    Усім, чим доля так безжально обнесла:
  •   ***
    Коли од рабі Нахмана я був далеко.
    Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
  •   Любим моїм ровесникам - бабусям і дідусям
    Не доживать, а дожинать нам треба
    Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
  •   ***
    Не воювать, а тільки відвойовувать
    Чужинцями загарбане добро –
  •   Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)
    У травинки кожної
    Є своя особлива мелодія.
  •   З голосу Езопа
    Жили собі в дружбі хазяям на втіху
    Півень та віслюк. Не відали лиха.
  •   ***
    Себе він начебто в печеру ув’язнив.
    Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
  •   ***
    ..А є ж і без слів пісні...
    Слова їх заблудилися в дорозі
  •   З голосу Езопа
    Найвища в лісі та й струнка до того ж,
    Стала глузувати смерека з морошки.
  •   ***
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   ***
    Серед листів, що дав мені Богдан,
    Як познайомився зі мною, журналістом,
  •   ***
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
  •   ***
    «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
    Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
  •   ***
    «Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
  •   ***
    А чиї ж то козаки по Криму блукають
    Та нагайками охоче танкам підсобляють,
  •   Дижур Белла (1903-2006)
    Бачу світ, як у напівсні,
    Без співу і плачу,
  •   ***
    Не чуть зозуль в Єрусалимі.
    Та, зрештою, немає в тім біди,
  •   ***
    Напекла ти пирогів.
    Всі пухнастенькі такі.
  •   Ярослав Смеляков (1912-1972)
    Якщо захворію,
    лікарям докучати не стану,
  •   Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)
    Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
    гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
  •   ***
    Якби отой, котрого звуть садівником,
    Не тільки хазяїв, а й деревце послухав,
  •   ***
    Плакучі верби припиняють плач,
    Сором’язливо віття одгортають,
  •   Небесами призначена черга
    Тротуар в позолоті –
    Квітне жовта акація.
  •   ***
    «Та невже ж ти, моя любко,
    Недовірлива така,
  •   ***
    Щоб од думок бодай на час прочахла голова
    (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
  •   ***
    Посходили співаночки рясно, мов суниці.
    Посходились легіники, гей, на косовицю.
  •   ***
    Потойбіч і посейбіч – все це ти.
    Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
  •   ***
    Який містично загадковий цей магніт планети
    В ще не пробудженій імлі досвітній!..
  •   З голосу Езопа
    Уперше жабенята
    Побачили вола на лузі
  •   Сава Чалий
    – Здоров будь нам, пане Чалий!
    Чим ти опечаливсь?
  •   ***
    Біла голубка з червоними ніжками –
    Польща здалека.
  •   ***
    За солов’їв, котрих в Єрусалимі чомсь нема,
    За горлиць, що росою полощуть горло ,
  •   ***
    Боєць помирав...
    Лиш на шосту добу
  •   У Павільйоні Дітей
    Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
    Витягуючи на світ божий юдеїв.
  •   ***
    Моцарта у самозабутті
    Перайя в Єрусалимі грає.
  •   ***
    Яким себе я бачу увісні?
    На голові - не в таловині сніг,
  •   ***
    Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
    бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
  •   ***
    Вже мого росту сягнула лобода.
    Вже схили забілила конюшина.
  •   Урі Цві Грінберг (1896-1981)
    Ламаний гріш вам, філософи
    вічного життя після смерті...
  •   ***
    Ми по війні ще грали у війну.
    Корів і кіз напризволяще кинувши,
  •   Сагайдачний
    Стратегом був він та ще яким обачним,
    Бо ж без обачності стратегії нема.
  •   З голосу Езопа
    Найвища в лісі та й струнка до того ж,
    Стала глузувати смерека з морошки.
  •   ***
    Якби товариш Сі пройшовся по Русі,
    тільки Московію лишив ісконно руським,
  •   ***
    Попри дощі холодні й дні похмурі
    люблять ізраїльтяни наряджатися на Пурим
  •   ***
    Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
    І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
  •   ***
    Пальці на струни кидай, кобзарю.
    Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
  •   Українські Канни з Виговським Іваном
    Розкажи всім, Конотопе,
    Як москалів товк ти,
  •   ***
    Яка чарівна липнева ніч.
    Шкода, що лип немає тут
  •   ***
    Немов ті гулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   ***
    Не мертвими приходять в сни мої рідні.
    «Якже рясно родять яблуні твої, –
  •   Гаман
    Сходиться люд на площу Суз.
    Невдовзі мотуз накинуть на шию,
  •   ***
    Свої літа забуваю,
    А чужі – лічу.
  •   ***
    Отака-то в тебе місія, Росіє:
    Проростати всюди, де тебе не сіють.
  •   ***
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   ***
    Сміється дітвора - переповняюсь сміхом.
    Заплаче немовля- питаю, що болить.
  •   ***
    Спасибі, доле,
    що ноги, руки цілі,
  •   Щастя й доля
    Невже так близько щастя ходить?
    Щастя – миттєвість, злива, спалах...
  •   Свій світ
    Люблю осінь
    За мокрий поривчастий вітер,
  •   Гора Чернеча
    Відтоді, як Україна стала
    Лиш чеканням стрічі,
  •   Московити посполиті
    Не кожного московита варт кацапом звати.
    Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
  •   Канівщина
    Міріади доріг на землі пролягло.
    Вже у космос лаштуються діти.
  •   Петро й Павло
    Не два апостоли–юдеї,
    Життя яких забрали за ідею,
  •   ***
    Світлій пам’яті
    Якова СУСЛЕНСЬКОГО
  •   З голосу Езопа
    Часами й вовк буває ситим.
    Саме такому довелось зустріти
  •   М.Некрасов "Кому на Русі жить гарно" (уривок)
    Балкончиком довкола башти
    Ходив собі в підряснику
  •   ***
    ...І вчасно погляд одвести
    Від тої, що відкрита всьому світу,
  •   Хамуталь Бар-Йосеф
    Обійми мене, няньо Вкраїно,
    Загорнула в собі я любов до тебе,
  •   ***
    Каштан засмаглий,
    Двійко жолудів
  •   Світлій пам’яті Галі Конєвої
    Якби Богові можна було розказать,
    Якою ти всім нам була дорогою –
  •   ***
    Він марив Яблуницьким перевалом,
    Щоб далі аж до Річиці дійти...
  •   З голосу Езопа

  •   ***
    На гору! На гору!
    Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
  •   ***
    Той ряд бабусь,
    Що квіти продають на Байковім, –
  •   Педагогіка роду
    Педагогіка вчить
    Змалку робити дітей атеїстами.
  •   ***
    Якову Сусленському
  •   ***
    Не блудним сином їхав в Україну
    Із того краю, що не чужий тепер мені.
  •   ***
    Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
    І він пішов, не знаючи у бік який іти.
  •   ***
    Якби мені дано було від Бога
    Мать справу з фарбами – не зі словами,
  •   З голосу Езопа
    Знесилений і працею, й літами,
    Дідусь пошкандибав у ліс по хмиз.
  •   ***
    Отак би йшов і йшов
    До скону підошов,
  •   ***
    Примруженим оком,
    Навстіжним серцем
  •   ***
    Поки спите ви, стану
    Осінніми світаннями.
  •   Шалехет-листопад
    Хай лиш нагадує шалехет листопад,
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   ...бо зганьбила Боже слово
    Сів Василь під образами,
    Умивається сльозами.
  •   Гіркий полин
    Підійшов Олекса, став біля вікна.
    Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
  •   Народ скаже – як зав’яже
    В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
    Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
  •   Обручка як любові заповіт
    «Та невже ж ти, моя любко,
    Недовірлива така,
  •   Чорт і чортзна-що
    Хоч було вже пізно,
    В крайню хату до ворожки
  •   Рахель (1890-1931)
    Таж і хочу лиш це:
    Позабуть гірку мить,
  •   Чари кохання
    Перше ніж сказати своє заповітне,
    Запросила козаченька шклянку вина випить.
  •   Петро й Павло
    Не два апостоли–юдеї,
    Життя яких забрали за ідею,
  •   З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   ***
    «Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
  •   Осінні чари
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   ***
    І Шуман, і Ван-Гог, і Врубель, і Чюрльоніс...
    Скільки ж бо їх, кого Ти гнав і гониш
  •   Канівщина
    Міріади доріг на землі пролягло.
    Вже у космос лаштуються діти.
  •   Уже завересніло
    Чобітки червоні
    Зоставила для осені зозуля.
  •   Схожі долі
    Я думав, Десно, не тутешня ти,
    Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
  •   ... ще не довірені паперові рядки
    Поезія його прещедро наділила
    Усім, чим доля так безжально обнесла:
  •   Дивний дар краси
    ...І вчасно погляд одвести
    Від тої, що відкрита всьому світу,
  •   ...разом гортать сторінки...
    Необрізані й недорізані,
    Що вам лишилося ще ділить:
  •   З голосу Езопа
    Жили собі в дружбі хазяям на втіху
    Півень та віслюк. Не відали лиха.
  •   Морозенко
    «Вернулися, мабуть, в Збараж
    Посланці гетьмана,
  •   передчасна старість
    Всього і всіх шкода.
    Все – наче спалах,
  •   лист - мій гість
    Упав тихо лист до ніг.
    Щось сказать хотів мені?
  •   ...все починається спочатку?..
    Коли б то можна утаїть
    В найглибшім серця сховку
  •   відданість надії
    Підбитий у відльоті птах.
    Як птах тужавіє в надії.
  •   Незборний потяг
    Таким щовечора концертом пригощають
    Мене єрусалимські цвіркуни,
  •   ...де сонце панує безоглядно
    В краю, де попівроку сонце панує безоглядно,
    Ми просимо з самісінького рана:
  •   Свіже повітря іншого світу
    Таким, як і сам я, шістдесятникам
  •   Відходить в небуття ошатний світ книжок
    Колишній світ книжок у небуття відходить.
    Не на полицях затишних – побіля смітників
  •   Гійом дю Вентре "5.Десять заповідей"
    5. Десять заповiдей
    «Аз єсмь Господь…»- Чув. Та сумніваюсь…»
  •   Заклад
    «Поки ти отут стовбичиш,
    Твій господар стільки випив,
  •   Нам все ніколи, ніколи...
    Тротуар в позолоті –
    Квітне жовта акація.
  •   Обрізання
    Відтоді, як з ночов кленових
    Мене життя закинуло в цей світ,
  •   Пречиста пісня
    Не уявляю, як це жити на рівнині.
    З дитинства гори й пагорби судилися мені.
  •   Дарована Всевишнім трійця
    Мені б годилося зненавидіть вогонь,
    Що предковічний ліс жер на Кармелі .
  •   ...як солов’ї зневолять...
    Примарна вседозволеність весни.
    І пізній сніг, і заморозки в травні –
  •   На межі
    Не блудним сином їхав в Україну
    Із того краю, що не чужий тепер мені.
  •   Туга
    Дві сім’ядолі моєї долі – сини мої,
    Усе частіш ви входите у сни...
  •   Ізраїлю 73
    На карті світу він такий малий.
    Не цятка навіть. Просто крапка.
  •   Ви в нашій пам'яті, праведники любі
    Не з добра-дива вітер цей з Долини сопілок,
    Що під Єрусалимом, зриває пелюстки із руж
  •   Слова не здумані ніким
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
  •   Урі Цві Грінберг (1896-1981)
    Ламаний гріш вам, філософи
    вічного життя після смерті...
  •   Родинна педагогіка
    Педагогіка вчить
    Змалку робити дітей атеїстами.
  •   Триголосся
    «Доглядала квіти я для кладовища...»
  •   ***
    Ще поміж шубою й плащем,
    А дерева свою справляють весну:
  •   ...Треба трудить ноги
    Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
    А я по-старечому ледве шкутильгаю.
  •   ...Хай краще сніг обійде стороною мій Єрусалим
    Єрусалиму тільки снігу бракувало...
    Мигдаль начебто на те зацвів,
  •   Московити посполиті
    Не кожного московита варт кацапом звати.
    Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
  •   ...Лише Господь спинить спроможен
    А звуки – такі ж гострі.
    Попереду – іще гостріші.
  •   Перебірки
    «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
    Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
  •   ...незборна туга
    Коли б то можна утаїть
    В найглибшім серця сховку
  •   З голосу Езопа
    Такого ще не було на білім світі:
    Комар із левом надумав битись.
  •   Псалом 93
    Господь-цар прибрав велич,
    Явив Свою силу
  •   Підтекстом
    Хай лишиться підтекстом
    Те, що назовні рветься.
  •   Ну що ж ми без дерев
    Якби мені дано було від Бога
    Мать справу з фарбами – не зі словами,
  •   Над книжкою
    Примруженим оком,
    Навстіжним серцем
  •   Збігнєв Херберт "Мій батько"
    Мій батько дуже любив Франса
    палив Передній македонський
  •   ...Дещо про ментальність
    Л.Глібов
    "Коник-стрибунець"
  •   139. Для диригента. Псалом Давидів
    Ти пізнав і вивчив мене, Господе,
    Знаєш, коли сідаю і коли встаю,
  •   ...нарікаю на клімат
    По грудках їхав грудень,
    А в дорогу взяв сани:
  •   ...щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом
    «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
    Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
  •   Пам'яттю скутий
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   Довбуш і ребе
    «Ось нарешті й крайня хата.
    Треба газду привітати!», –
  •   Псалом 6. Для диригента. На струнних інструментах. На октаву. Псалом Давидів
    Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
    Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
  •   Якщо ти музика
    Або мені дайте хоч і бубон в руки,
    Або не питайте, чом стою, мов крук той.
  •   З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   Триматися матері та рідної хати
    Вертали козаки в рідну Україну
    І так говорили молодій дівчині:
  •   Шалехет і листопад
    Хай лиш нагадує шалехет листопад,
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   ***
    Уже прощаються із листям дерева,
    Стоять оголені, задумані, врочисті.
  •   Анна Ахматова
    Я усміхатись перестала,
    Морозний вітер губи студить,
  •   Земні закови
    Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
    Скасовую чужі, свої борги вертаю.
  •   Парадокс
    Щоразу, як заходить мова
    Про стосунки між людьми,
  •   Три діди і четвертий малесенький
    Три діди, три діди, як бува нап’ються,
    Деркачами й рогачами старенькую луплять:
  •   Візьму чорного жука за напарника
    Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
    А я по-старечому ледве шкутильгаю.
  •   Муза
    Обидві в нього досьогодні в серці.
    Перша увійшла тоді,
  •   З голосу Овідія
    Ну як перекричать тисячоліття?
    Яким гінцем переказать Орфею,
  •   З голосу Езопа
    Уподобав якось лев доньку лісникову
    І відтоді позабув, що то жить в спокої.
  •   Чари осені
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   Пізні пісні
    Ой ви, пізні пісні, вас у гніздах ще теплих
    Журавлі полишили.
  •   ***
    Споконвіків, а наче вперше
    Спадає листя безшелесно.
  •   ***
    Співала самотність про зграйну дружбу.
    Співала, аж серце злітало з словами
  •   Сава Чалий
    – Здоров будь нам, пане Чалий!
    Чим ти опечаливсь?
  •   ***
    Упав тихо лист до ніг.
    Щось сказать хотів – не зміг.
  •   Карта Лети чи шлях журавлиний
    Жовкне лист на верхів"ї беріз,
    і туман над Десною спроквола снується,
  •   Вересневе
    Уже завересніло.
    Чобітки червоні
  •   Стареча пам'ять
    «Скільки літ вам, діду?»
    «А біс його віда.
  •   Розмова з раббі Нахманом
    Коли од рабі Нахмана я був далеко.
    Набагато далі, ніж Умань од Єрусалиму,
  •   Інші заповідано нам кольори
    Не тичте нам межи очі свої червоні шмати.
    Не прапори вони, прострелені в боях,
  •   ...І ліс ставав поволі переліссям
    ...А деревa не знали, що вони дерeва .
    Гадали, що Бог дам їм життя, як решті,
  •   ***
    Благословляю вас, єрусалимські хмари,
    Хоч влітку в Єрусалимі ви не такі, як у Литві,
  •   Пам'яттю скутий
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   Псалом 10
    Чому, Боже, відстоїш так далеко?
    В годину лиху віддаляєшся?
  •   Рукотворний рай
    Із раю в рай (якщо такий ще є)
    Я перейду неспішно.
  •   Дарована Всевишнім трійця
    Мені б годилося зненавидіть вогонь,
    Що предковічний ліс жер на Кармелі .
  •   Вивірять польотом і корінням
    Щоб од думок бодай на час прочахла голова
    (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
  •   ...Якщо у подружжі не судилось бути
    «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
    Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
  •   ***
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   ***
    «Отакої ти співаєш?..
    А хотів жениться...
  •   З голосу Езопа
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
  •   ...Не пропікши папір рядками тамованих віршів
    Боєць помирав...
    Лиш на шосту добу
  •   Слова й шторми
    За валом вал. До гіркоти, до втоми.
    Вгамуйся, море, не зови.
  •   Розплата за зраду
    Підійшов Олекса, став біля вікна.
    Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
  •   Езоп
    Багатий і давно уже не раб,
    Уславлений мудрістю повсюди,
  •   "Гірка доля" А.Кольцов (1809-1842)
    «Гірка доля» А.Кольцов (1809-1842)
  •   Спрага
    Не стачить простору очам –
    Стільки ж степів на світі…
  •   Валентина Скульте (1908-1985)
    Двоє маленьких ведмежат
    Пішли в садочок погулять,
  •   ...бо зганьбила Боже слово
    Сів Василь під образами,
    Умивається сльозами.
  •   Зеленському в науку від ненависного йому Порошенка
    Він добре зна: не здатен я на помсту.
    З його шляху камінчик кожен підберу,
  •   Сагайдачний
    Стратегом був він та ще яким обачним,
    Бо ж без обачності стратегії нема.
  •   З голосу Езопа
    Цап пасся над урвищем крутим.
    «Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
  •   Людським щастям заживу зі справжнім коханим (з добірки "Як од тої пісні серцю стало тісно")
    Якже швидко проминули ті дні незабутні...
    Тепер якщо й засміюся, то хіба на кутні.
  •   Халіна Посьвятовска (1935-1967)
    був ти для мене тільки чотирикутником паперу
    але моє серце має ту ж форму
  •   З голосу Езопа
    Уперше жабенята
    Побачили вола на лузі
  •   Небесами призначена черга
    Тротуар в позолоті –
    Квітне жовта акація.
  •   Пречиста пісня світу
    Не уявляю, як це жити на рівнині.
    З дитинства гори й пагорби судилися мені.
  •   ...Шукать не мову і не расу...
    Лиця українські у юдеїв...
    Юдейські лиця в українців...
  •   У царині, що зветься Деревами
    Якби мені дано було від Бога
    Мать справу з фарбами – не зі словами,
  •   З голосу Езопа
    Жили собі в дружбі хазяям на втіху
    Півень та віслюк. Не відали лиха.
  •   На відстані війни
    На брамі малеча,
    Озброєна до зубів,
  •   Місце для Храму
    Не спалось Шломо тої ночі.
    Начебто хтось дорікав йому:
  •   Юліуш Словацький "В альбом Зоф'ї Бобрувни"
    Нехай мене Зоська про вірш не просить,
    Бо коли Зоська до вітчизни верне,
  •   Душа
    Спізнився на літак...
    Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
  •   Тридцять шість
    Пригадуєте той перший торг
    Людини із Всевишнім?
  •   ***
    «На кремені вирослий колос...»
    Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
  •   Пам'ять
    Не з добра-дива вітер цей з Долини сопілок,
    Що під Єрусалимом, зриває пелюстки із руж
  •   Спогад на тлі хамсину
    Немовби дивовижний фільм
    (Щось на зразок довженківських сюжетів),
  •   ...Не завжди взаємність є в любові
    Не блудним сином їхав в Україну
    Із того краю, що не чужий тепер мені.
  •   ***
    Невже це й справді
    Я тонкосльозим став на старості?
  •   Вірність Господу Богу
    Коли мова заходить про Трійцю,
    то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
  •   ***
    Навмисне коло товаришів не ширив.
    Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
  •   Не хвались і не зарікайся
    Ще кілька літ тому хвалився він привселюдно:
    «Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
  •   Новоявлений до несусвіття Вавилон
    У жодну віру не вкладається Життя,
    Бо ж усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього,
  •   Єгошуа (Ісус)
    Не в тому суть –
    Воскрес чи не воскрес,
  •   Гомін Голосієва
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
  •   Прозорий натяк Божий
    Вже мого росту сягнула лобода.
    Вже схили забілила конюшина.
  •   Урі Цві Грінберг (1896-1981)
    Ламаний гріш вам, філософи
    вічного життя після смерті...
  •   Дружині
    Не володіть – підвладним буть волію,
    Без роздумів сповняти задуми твої,
  •   Халіна Посвятовска (1935-1967)
    сон зимовий
    моїх ніжних суконь
  •   ...Як маю жити в потойбічнім світі
    Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
    а дасть (бозна за віщо) право обирати,
  •   ...Як у вічність відліта душа
    Не похиляйся над собою,
    Не дай розлитися журбі.
  •   Життю наперекір
    Він злий на увесь божий світ,
    Бо той не стелеться йому під ноги.
  •   Єрусалимська весна
    Дощ, можливо, вже останній
    Зриває квіт із вітром навідліг.
  •   З голосу Езопа
    Постаріла кішка. Хазяїв нема.
    А голод триклятий вже кишки вийма.
  •   Гаман
    Сходиться люд на площу Суз.
    Невдовзі мотуз накинуть на шию,
  •   Цариця Вашті
    Що ти таке вчинила там, царице,
    Що лютістю пала Ахашверош?
  •   Зельда "Мій мир" ( з добірки "А родом вони з України")
    Мій мир
    Моє благо прив’язано ниткою
  •   Віслава Шимборська "Декотрі люблять поезію"
    Декотрі –
    Себто не всі.
  •   Українські Канни з Виговським Іваном
    Розкажи всім, Конотопе,
    Як москалів товк ти,
  •   спасибі, старосте
    Сміється дітвора - переповняюсь сміхом
    Заплаче немовля- питаю, що болить.
  •   Дерева
    Валентині Рубан,
    професору мистецтвознавства
  •   ципріан каміль норвід
    Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
    Як кров тече, з губками поспішають,
  •   посполиті московити
    Люблю осінь
    За мокрий поривчастий вітер,
  •   посполиті московити
    Не кожного московита варт кацапом звати.
    Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
  •   Рахель
    Боялась, щоб він не пішов од нас ,
    не попрощавшись...
  •   Шкіци
    Наше життя – немов драбина Яакова:
    Підіймаємось і опускаємось.
  •   ***
    Шкультига на трьох (четверта покалічена)
    немолодий уже чорнявий кіт.
  •   Не по мені
    Не по мені фанати всіх мастей,
    А надто ті, хто маскуватись призвичаївсь,
  •   Гіркіш страждання - ваговитіш слово
    Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
    «Які слова! Таж то сама любов!..»
  •   ***
    ...А діти виростуть.
    От тільки б нам не старіть.
  •   Мазаль
    Дощеві стачило терплячки
    (принаймні так мені здалося),
  •   Дитячі очі
    В хмільному вальсі побажань
    Пливуть до загсів молоді...
  •   ***
    Слава Богу, хоч старість навчила –
    Нікому не заздрить.
  •   ***
    Повз лиця, заклопотані й зажурені,
    Вона не йде собі, а скаче
  •   Виноград дитинства
    Протягом тижня дощ та ще й з вітрами не вгавав,
    І схожий був Ізраїль на Скандинавію чи на Прибалтику.
  •   Слова-принади і слова-каліки
    Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
    І він пішов, не знаючи у бік який іти.
  •   Дідусевий подив
    Які ж смішні бо дитинчата:
    Удень не хочуть в ліжках спати.
  •   Гріх - таїну виносити на світ
    Хай лишиться підтекстом
    Те, що назовні рветься.
  •   З голосу Езопа
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   На Меа-Шеарім
    На Меа-Шеарім – у цім хасидськім штетлі ,
    Де пейси щонайдовші в світі,
  •   Дещо про Смерть
    А як Смерть усе ж заявиться по мене,
    прийму її, як гостю: за чаєм чи кавою із круасанами,
  •   ...Спиняй мене од забаганок, Боже
    Не викорчовуй, Боже, сьогоденням
    Мою незмінну тугу за ровесників.
  •   Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)
    Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
    гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
  •   Зима в Єрусалимі
    Що «літо північне – карикатура південних зим ».
    Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
  •   Дядькові Олексі
    Поки до суфіксів і флексій,
    До міфів Греції і Риму
  •   Каяття
    На старості багато в чому маю каятись.
    Почав з вини перед бездомними котами.
  •   37.Псалом Давидів (уривок)
    Не змагайся зі злом,
    Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
  •   Дивовижна жінка
    Їй би в матріархаті народитися годилось,-
    Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
  •   ***
    Не в радість мені сьогоднішні свята –
    Ні світські, ані релігійні,
  •   Мінорне
    Замість листу на осиці пташина малеча
    Повсідалась, споглядає переліт лелечий.
  •   Дощ уже в дорозі
    З такої хмари в Україні
    Такий би дощ зненацька ринув,
  •   Божественні зразки
    Якби поштиві поштові голуби
    замість носить листи писали вірші,
  •   ***
    Не похиляйся над собою,
    Не дай розлитися журбі.
  •   Дощ в Ізраїлі
    Знову в Ізраїлі дощ...
    Це ж бо Кінерету щось.
  •   ***
    Лиш грабувать і нічим не гребувать.
    Усе тільки тепер і ні крихти на потім.
  •   Дитяча провина
    Прости мені, Боже, дитячу провину.
    Було по війні це, в голодну годину.
  •   Ігорю Бродському, невтомному мандрівникові
    ...І знов валізи пакувать...
    Здається, пройдено півсвіта,
  •   ***
    Уже прощаються із листям дерева,
    Стоять оголені, задумані,врочисті.
  •   Шалехет і листопад
    Хай лиш нагадує шалехет листопад,
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   ***
    Не кваптесь викорчовувать пеньки:
    Корінням у життя вони вп’ялися.
  •   ...Аби лишилося людське в людині
    Не жди дня іменин, тим паче свята,
    Збери у себе ґроно товариське,
  •   Стаф Леопольд (1878-1957)
    Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
    Болісно падать і знову підводитись,
  •   Радість досвітнього ранку
    Хвала усім, хто встав поперед мене.
    Знаю по собі – нелегко це зробить.
  •   Нахліелі
    Де сховок, про те вона лиш зна.
    Ніхто її не бачив в пору сухостою.
  •   Йти в майбутнє гордим
    Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
    Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
  •   За монбланами надмірного майна
    Здавалось в юності наївному мені,
    Що з року в рік, а, може, й день при дні
  •   Ніколи полічить свої літа
    Лічу прискіпливо чужі літа.
    Так прикро, що старіє товариство...
  •   Судний день
    Раз на рік таке на Святій Землі бува:
    Дорослих на вулиці майже не видно
  •   Залишить подив у минулім
    ...А булава – не іграшка, панове.
    До неї, кажуть, ще й голова потрібна.
  •   Будучину передовірю Небесам
    Не зуздрився, як Сталіна і Арафата пережив,
    Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
  •   ***
    Не думай і ні в кого не питай,
    Скільки тобі ще жить судилось.
  •   Наука просто віддавати
    Задовго до того, як з літами бракло сил
    Спускатись і підійматися по сходинках крутих,
  •   Чари осені
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   Старе вино
    Старе вино в міхи нові переливаю.
    Колись воно гуло і вирувало...
  •   Батько
    Навіки батько попрощавсь зо мною,
    Коли я дозрівав у материнськім лоні.
  •   ***
    Не хлібом єдиним і птахи живуть.
    Нектар, насіння,плоди, комахи
  •   Мудрість старості
    Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
    Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
  •   Свята Земля
    Свята Земля...
    Свята для тих, кому вона -
  •   Дощу чека Єрусалим
    З такої хмари в Україні
    Такий би дощ зненацька ринув,
  •   ***
    Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
    В моєму серці тихо так заговорив,
  •   ...Молитвами одними й тими ж
    Затісно в суєтному сьогоденні…
    Кривавицею мерехтить майбутнє…
  •   Ліки од апатії
    Найкращі ліки од апатії -
    Дістать граблі та ще лопату
  •   Не називай цей край Вітчизною
    Якщо не знаєш до пуття,
    Що квітне і росте,
  •   Рахель
    Тануча й в’януча сило моя –
    Доброю будь мені, доброю будь мені!
  •   Затиснуті в лещата "ego"
    Жаль, неймовірно жаль тих,
    Хто нудиться цим світом,
  •   ...Чому сторонимося того берега?..
    Так вже судилося –
    Всім опинитися на тому березі.
  •   ...Мені здається - тут я уже був
    Ліси палали...
  •   Егуд Манор "Наступного року"
    На той рік на балконі ми всядемось
    І птахів перелітних почнемо лічить.
  •   Марафон
    В ряди вдивляюсь поріділі,
    І смуток серце обійма:
  •   Пройда
    Він добре зна: не здатен я на помсту.
    З його шляху камінчик кожен підберу,
  •   ...Не потребує зло ні дозволу, ні прав
    Поволі так збуваємося страху,
    Що дивними здаємось молодим.
  •   Конюшина
    Бувало, як перетнеш із козами провалля,
    Опинишся у царстві конюшини.
  •   ***
    Є ще такі куточки на Подолі,
    Куди заходиш, начебто в дитинство.
  •   ...Сплива життя поміж рядками віршів
    Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
    Хотілося б, щоб більше тих було імен.
  •   Єрмак
    Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
    Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
  •   Тарасовий голос
    Розглядаються довкола,
    Та мене не чують,
  •   ...Є в кого вчитись
    Пасуться мирно на газоні
    Шпаки і горлиці, й ворони...
  •   ...І все частіш спада на думку Богу
    ...І все частіш спада на думку Богу
  •   ...бодай відсотком стать для тебе
    Не застують мені Юдейські гори,
    Ні мінарети аж до піднебесся,
  •   Із раббі Нахманом наодинці
    Коли од раббі Нахмана я був далеко.
    Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
  •   Вибір
    В багатиря якогось було дві доньки.
    Як звали їх, легенда не доносить
  •   З голосу Езопа
    Ячмінь знайшов на стежці вовк.
    «Ну, що за глум?»-
  •   Там, де панує сонце безоглядно
    В краю, де попівроку сонце панує безоглядно,
    Ми просимо з самісінького рана:
  •   На прикупі
    Другий десяток на прикупі сиджу.
    Тасую карти, готую каву,
  •   Таким, як і сам я, шістдесятникам
    Біла голубка з червоними ніжками –
    Польща здалека…
  •   Ярослав Смеляков (1912-1972)
    Якщо я захворію,
    лікарям докучати не стану,
  •   ***
    В Ізраїлі те, що поза містами,
    Тільки умовно можна назвать провінцією
  •   Боїмося не смерті
    Випадають з обойми живих.
    Наче кулі, свистять імена
  •   ...Довіку снитиметься море
    За валом вал. До гіркоти, до втоми.
    Вгамуйся, море, не зови.
  •   Будні прирекли
    Од цього свята – і до нових свят
    Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
  •   Осколок пам'яті
    Ні, не з історії я знаю
    Ту найстрашнішу поки що із воєн.
  •   ...так я зненавидів війну вдруге...
    Ми по війні ще грали у війну.
    Корів і кіз напризволяще кинувши,
  •   Тадеуш Ружевич (1921-2014) "Хто є поетом"
    Поетом є той хто пише вірші
    І той хто віршів не пише
  •   ***
    Не хлібом єдиним і птахи живуть.
    Нектар, насіння,плоди, комахи
  •   Псалом 104
    Благослови, душе моя, Бога!
    Господе Боже мій, як Ти возвеличивсь!
  •   Збігнєв Херберт "Шовк душі"
    Ніколи
    не говорив з нею
  •   ***
    Зістарівся олень. Хвороба за хворобою...
    Не хочеться у стаді буть неробою.
  •   ***
    Не думай і ні в кого не питай,
    скільки тобі лишилося ще жити,
  •   ***
    Не каятись, не виправдовуватись перед Всевишнім,
    А наближатися до Нього усе вище й вище,
  •   ***
    Од вітру хиляться дерева,
    А наче хиляться до мене,
  •   ***
    Немов потомлені життям старезні скіфські баби,
    Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
  •   Гійом дю Вентре "5.Десять заповідей"
    5. Десять заповiдей
    «Аз єсмь Господь…»- Чув. Та сумніваюсь…»
  •   ***
    Не діти ви Мої. Раби.
    Не з милосердя вивів Я вас із Єгипту.
  •   Ой там, на товчку, на базарі
    Показились – не інакше – тутешні жінки:
    Хто зо сміхом, з плачем інші на базар ідуть.
  •   ...аби не позостати наодинці з віком
    Як діток і дружину, й ґроно товаришів,
    Люби себе й шануй, яким би ти не вдався.
  •   У вічність, як Ісус, вознісся молодим
    І Пушкін, і Лермонтов тим паче
    Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
  •   ***
    Не по мені,
    як намір обганяє розум,
  •   З Природою у згоді
    Лапатий сніг січе у січні.
    Зима найбільш лютує в лютім.
  •   ***
    Якби Ісус не зупинив Павла
    Винищувать усіх його ревнителів у Сірії,
  •   Непідвладні жодній фарбі
    Літа не перефарбуєш, як волосся.
    Мов шило у мішку, то тут, то там
  •   Природі байдуже, що про неї скажуть...
    Той, хто не жив в краю пустельнім,
    тому не зрозуміть нізащо,
  •   Як бачити у молитві лише власну користь
    Підганяв суденце вітер,
    Був у поміч досі,
  •   Один із зграї лебединої
    Час не наспів іще для газових печей.
    У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
  •   ***
    Ашдод, Ашкелон, Кір’ят-Гат…
    Лишився необстріляним ще Єрусалим.
  •   А.Фатьянов «Солов’ї»
    Солов’ї, солов’ї, не бентежте солдат,
    Хай солдати хоч трішки посплять,
  •   Хана Сенеш
    Юдейська непорочна Діво,
    Даруй, що руки в розпачі безсило опускаю,
  •   Олекса Влизько
    Поезія його прещедро наділила усім,
    Чим доля так безжально обнесла:
  •   ***
    Він тільки й чека, аби я збочив:
    Не приклавсь до шипшини,
  •   ***
    Забіліла акація, обважніла бджолами,
    Немов церква псалмом, загула.
  •   ...Він випростав півсвіта до Небес
    Не в тому суть –
    Воскрес чи не воскрес,
  •   Гефсиманія
    Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
    Трохи відійшли од дому,
  •   ***
    На північ попростував Ісус із учнями своїми.
    З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
  •   Ніч
    Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
    На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
  •   Дощ на Святій Землі
    Знову в Ізраїлі дощ...
    Це ж бо Кінерету щось.
  •   ***
    Нема сильнішої з-посеред юдейських молитов
    за «Шма Їсраель» - «Слухай Ізраїль».
  •   Весна справдешня
    Примарна вседозволеність весни.
    І пізній сніг, і заморозки в травні –
  •   ***
    Що за голосок в Іванка!..
    Тільки-но з’явивсь на ганку,
  •   Коли б я мав золотії гори"
    «Коли б я мав золотії гори
    І ріки, повнії вина,
  •   Добре
    ...І добре,
    Що не відреклися від ілюзій.
  •   Емілі Дікінсон (1830-1886)
    А що як скажу я не в змозі чекать!
    А що як Ворота Хтивості висаджу –
  •   Читаю Тичину
    Читаю Тичину
    Серцем. Не очима.
  •   В останній мент
    Страшно, коли видима смерть.
    А ще страшніш, коли позаду.
  •   ***
    Обвішана турботами й торбами
    Та ще дітьми наперевіс,
  •   ***
    Як він мене любив!..
    В душі, може, так як інші,
  •   Шевченко молиться
    Шевченко молиться ...
    Щоправда, не так, як інші.
  •   Наймиліша в світі пісня
    Немов ті ґулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   Наймиліша в світі пісня
    Немов ті ґулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   Наймиліша в світі пісня
    Немов ті ґулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   З голосу Езопа
    В храмі Юпітера молились два сусіди.
    Один – жаднюга був неабиякий.
  •   ***
    Юдейські лиця в українців...
    Лиця українські у юдеїв...
  •   ***
    ...А що коли усе це –
    Видиме й невидиме,
  •   ***
    Для долі кожному по аркушу.
    З одного й другого боку.
  •   ***
    Не діти ви Мої. Раби.
    Не з милосердя вивів Я вас із Єгипту.
  •   ***
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   ***
    Навмисне коло товаришів не ширив.
    Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
  •   Спасибі, доле
    Спасибі, доле,
    що ноги, руки цілі
  •   Щастя і доля
    Невже так близько щастя ходить?
    Щастя – миттєвість, злива, спалах...
  •   З голосу Езопа
    Рятуючись од вовка, в храм вскочило ягня
    І двері за собою зачинило.
  •   Пінгвіни в Єрусалимі
    Якже це так, бути в Єрусалимі
    І на вулицях не бачити пінгвінів?
  •   З голосу Езопа
    Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
    Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
  •   ***
    Допоки в дзеркалі себе ти бачиш,
    У відчай не впадай і позабудь про смерть.
  •   Трунок для кохання
    Перше ніж сказати своє заповітне,
    Запросила козаченька шклянку вина випить.
  •   Халіна Посьвятовска (1935-1967)
    Якщо хочеш мене затримать (поглянь відходжу) подай мені руку
    іще може мене затримать тепло твоєї долоні
  •   Не приведи Господь зануритись в дитинство
    Москві, а за нею й Києву привиділось,
    Що в горах, неподалік таджицької столиці,
  •   Наївність
    Які ж бо ви наївні, вишні, абрикоси і мигдаль!..
    Варто теплу запанувати взимку,
  •   ...Щоб триматись матері та рідної хати
    Вертали козаки в рідну Україну
    І так говорили молодій дівчині:
  •   ...Щоб тішився Всевишній нами
    А краще б нам було не знать
    Про чвари, що коїлись поміж дідами,
  •   Коли ще одне зло минає
    В сезон дощів,
    Як сонце на часину прогріло ранок,
  •   Дорога в рай
    Зізнаюсь: гадав я донедавна,
    Що рай далеко. Десь там, на Небесах.
  •   Жаль безнадійних нудьгарів
    Жаль, неймовірно жаль тих,
    Хто нудиться цим світом,
  •   Роздуми над Псалмом 104:35
    Гріхи наші такі ж, що й у десятці Божій.
    Не менша грішників – своєю смертю мруть.
  •   Молитвами одними й тими ж
    Затісно в суєтному сьогоденні…
    Кривавицею мерехтить майбутнє…
  •   Пройда
    Він добре зна: не здатен я на помсту.
    З його шляху камінчик кожен підберу,
  •   Земля
    А разом з нами і земля страждала.
    Ми хоч сяк-так порятуватися могли.
  •   Діти
    Чиї б то діти не були,
    Якого б кольору їх шкіра та волосся,
  •   Відходимо од страху так повільно
    Поволі так збуваємося страху,
    Що дивними здаємось молодим.
  •   Діані Сливінській, професору й неабиякому кулінарові
    Напекла ти пирогів.
    Всі пухнастенькі такі.
  •   Ярмо Тори
    Були б ми ким, якби Господь
    Не випалив вогнем на скрижалях
  •   Душа
    «Спізнився на літак...
    Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
  •   З голосу Езопа
    Набридло соколу за качкою ганятись:
    То пірнає клята, то знову вирина.
  •   Семен Надсон (1862-1887)
    Я ріс тобі чужим, відринутий нарід,
    І не тобі співав я в миті натхнення.
  •   Старість
    Немовби народився вдруге.
    Ні злиднів не знаю, ані спонуки.
  •   ***
    Не по мені убивці часу,
    Не відають, нащо з’явилися на світ.
  •   ***
    Можливо, вчені знають те,
    Що мені поки що здається дивом:
  •   ***
    У спірці я, як Галілео Галілей:
    Не хоче інквізиція, аби Земля крутилась,
  •   ***
    Радію перемогам над собою,
    Бо ворогів давно уже нема:
  •   З голосу Езопа
    Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
    Музики два змагались. І ось у того,
  •   ***
    Не по мені фанати всіх мастей,
    А надто ті, хто маскуватись призвичаївсь,
  •   Не по мені
    Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
    Не вартими паперу, на якому пишуть,
  •   З голосу Езопа
    Поміж уловом, що приніс рибалка,
    Устрицю пацюк набачив
  •   ***
    Не по мені, як землю гидять
    І воднораз Святою звуть.
  •   Тадеуш Ружевич (1921-2014) "Обличчя вітчизни"
    Вітчизна це край дитинства
    Місце народження
  •   Заклад
    «Поки ти отут стовбичиш,
    Твій господар стільки випив,
  •   Вірність
    Мабуть, на вірність нас випробовує Господь.
    Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
  •   Старі в молодиках
    Пооронане чоло…
    Mішки попід очима...
  •   З голосу Езопа
    Кістка застрягла в горлянці вовка.
    Допомогти кого він не просив,
  •   Як ставиш сам собі оцінку...
    Якщо похилий вік і похилив мене
    То це над тим, що відкладалося на завтра.
  •   Не тільки в Судний день
    Не покладайсь, Ізраїль, на Месію та й годі
    (Як знать, чи прийде він чи ні?),
  •   ***
    Уже завересніло.
    Чобітки червоні
  •   Чари осені
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   Як краще зір зберегти
    Вдивляюсь в блакить
    Крізь пальми розкрилене віття.
  •   Карта Лети чи шлях журавлиний...
    Жовкне лист на верхів’ї беріз,
    І туман над Десною спроквола снується,
  •   Якби...
    Не воювать, а тільки відвойовувать
    Чужинцями загарбане добро –
  •   Халіна Посьвятовска (1935-1967)
    без тебе
    як без усмішки
  •   ***
    Не для нашого слуху соловей співа.
    Не на те ворони, аби дощ сповіщати.
  •   ***
    Він зо два метри не долетів до тротуару .
    Не біг, а летів кіт пристрасті навстріч.
  •   Доля
    Цурається доля щаслива Вкраїни,
    Бо що ж за життя на новітній руїні?
  •   "Лучче наодинці гіркий полин їсти"
    Підійшов Олекса, став біля вікна.
    Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
  •   ...По Божому праву
    «Ой пішла я в понеділок, в суботу вернулась.
    Вибачайте мені, сестри, що недовго була.
  •   Дижур Белла (1903-2006)
    Бачу світ, як у напівсні,
    Без співу і плачу,
  •   Слава Україні!!! Хвала Хорватії!!!
    Спать довго не лягала Україна,
    Лузала насіння, пила пиво:
  •   ***
    Тільки захропів, наче сім міхів,
    Зблизька чи здаля підповзла змія.
  •   ...бо зганьбила Боже слово
    Сів Василь під образами,
    Умивається сльозами.
  •   Циганська порада
    Кричать цигану селяни:
    «Ми синка твого спіймали».
  •   З голосу Езопа
    Такого ще не знали в цьому краї...
    З гори, що підпирала крайні хати.
  •   Урі Цві Грінберг "На вушко оповім дитині"
    Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
    в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
  •   Рабі Нахман з Брацлава (уривки з книги "Перлини мудрості")
    1. Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
    2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
  •   Стежина до щастя
    «Верта милий при місяці .
    Всенький день малює –
  •   Не та ментальність
    З видом юдейським, на жаль, я не юдей.
    І не тому що хрещений.
  •   Мар’я Павліковска-Ясножевска (1891-1945)
    Чоловік, котрий винен, що райський сад
    Змінивсь на шлях страждань прочан,
  •   "Ой, Морозе, Морозенку..."
    «Вернулися, мабуть, в Збараж
    Посланці гетьмана,
  •   Нужда й професія
    Не кожному, хто просить, подаю.
    З часом навчився розрізнять професію й нужду…
  •   ***
    Плакучі верби припиняють плач,
    Сором’язливо віття одгортають,
  •   Синдром Єрусалима
    Не уявляю, як це жити на рівнині.
    З дитинства гори й пагорби судилися мені.
  •   Александр Коренєв (1921-1989)
    Хуга, ніч…Поле, повне мертвих.
    Поле бою заметіль замела.
  •   "Краси на стіл не подаси"
    Написав Семен рідні, що вже не вдівець він
    І одвідать запросив в гості на Великдень.
  •   Станіслав Єжи Лєц "Думки непричесані"
    Протягом усього життя не вдалось йому стояти під ганебним стовпом громадської думки.
    В домі повішеного не говорять про вірьовку. А в домі ката?
  •   "Пізно старого кота гопки вчить"
    Незатишно мені бува серед ровесників,
    Котрі раніше старості стають старими.
  •   Ізраїль
    На карті світу він такий малий.
    Не цятка навіть. Просто крапка.
  •   ***
    З літами охочіш розмовлять мені
    із немовлятами, аніж з дорослими.
  •   Посвятовска Халіна
    Ангел мені за сусіда
    він стереже людські сни
  •   За-віщо
    Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
    Витягуючи на світ божий юдеїв.
  •   ***
    Невже це й справді
    Я тонкосльозим став на старості?
  •   ***
    Щоб од думок бодай на час прочахла голова
    (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
  •   Найперша християнка з-поміж неюдеїв
    На північ попростував Ісус із учнями своїми.
    З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
  •   Сіркова правиця
    Ревли гармати, мушкети палили в серпневе небо.
    Схиляли голови в жалобі козаки, ховаючи того,
  •   Заворожені велети
    Перемерзнути треба, переболіть
    І теплом своїм поділиться,
  •   З голосу Езопа
    Так уже ведеться на цім світі:
    З кого глузують, той і сам до глузів схильний.
  •   Плач Тараса
    Над «Плачем Єремії»
    Схиливсь Тарас і плаче:
  •   Жінці-матері
    Немов ті гулі-пагорби,
    Що навесні кульбабами і маками
  •   З голосу Леонардо да Вінчі
    Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
    Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
  •   ГАМАН
    Сходиться люд на площу Суз.
    Невдовзі мотуз накинуть на шию,
  •   Цариця Вашті
    Що ти таке вчинила там, царице,
    Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
  •   З Езопового голосу
    Цап пасся над урвищем крутим.
    «Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
  •   ***
    Ще поміж шубою й плащем,
    А дерева свою справляють весну:
  •   ***
    Вже скоро – місяць-півтора...
    Ти скреснеш і воскреснеш, серце.
  •   З Езопового голосу
    Як почувся півня спів,
    Лис на ферму полетів.
  •   ***
    Навмисне коло товаришів не ширив.
    Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
  •   Юдофоби
    Талановиті й безталанні,
    Смішать юдеї православних.
  •   З Езопового голосу
    Уперше жабенята
    Побачили вола на лузі
  •   ***
    Які ж бо ви наївні, абрикоси та мигдаль!..
    Варто теплу запанувати взимку,
  •   ***
    «Як вода в криниці
    Сягне по цямрину,
  •   ***
    Серед зими, як горобці поснули,
    І пітьма по кімнаті залягла,
  •   ***
    Соснам заздрю, що, мов скалолази,
    на вершини гірські одчайдушно вилазять.
  •   З Езопового голосу
    У густому лісі, на дубі крислатім,
    Знайшли собі хату
  •   ***
    Облягло думками.
    Сіро, сіро, сіро.
  •   З Езопового голосу
    Жили собі в дружбі хазяям на втіху
    Півень та віслюк. Не відали лиха.
  •   З Езопового голосу
    Постаріла кішка. Хазяїв нема.
    А голод триклятий вже кишки вийма.
  •   Осип Мандельштам
    Як по вулицях Києва-Вія
    Шука чоловіка бозна чия жінка,
  •   ***
    «Я не піду за музику, бо сі бою єго крику,
    Бо музика ледащиця, цілий тиждень волочиться»
  •   З Езопового голосу
    Любо жити зайчику
    У лісі й на лузі –
  •   Анна Ахматова "Луна"
    У минуле шлях давно закрито,
    Тай нащо минувшина тепера?
  •   ***
    Україно рідна, скільки тебе дурили,
    Зачавши од Богдана чи й раніш,
  •   ***
    ...Цей світ оточує мене...
    Могутній подих ріллі.
  •   ***
    Вбивці мої іще хропуть,
    коли удосвіта іду я на роботу,
  •   "Коня кують, а жаба підіймає ногу" (з добірки "Народ скаже - як зав'яже")
    «Звідки взялась вона така»»
    «Дивиться на всіх з погордою...»
  •   Щастя жити з молодою
    «Тиждень вже минає – дружини немає.
    Як без жінки жити? Слід її провчити».
  •   З Езопового голосу
    Як по росяній траві йде дівча.
    На голові несе глечик молока.
  •   Дитячі очі
    В хмільному вальсі побажань
    Пливуть до загсів молоді...
  •   Чари
    Так хочеться вірити
    В силу чарів –
  •   Молімося молитвами Пророка
    Шевченко молиться ...
    Щоправда, не так, як інші.
  •   Вірність
    Щойно зійшло сонце і все освітило,
    Бачу на дорогу виїжджає милий.
  •   Тарасовий крик
    Розглядаються довкола,
    Та мене не чують,
  •   ...Бо зганьбила Боже слово
    Сів Василь під образами,
    Умивається сльозами.
  •   Лише Господь зупинить сльози
    А звуки – такі ж гострі.
    Попереду – іще гостріші.
  •   "І молитимусь за тебе, доки б'ється серце"
    «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
    Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
  •   Якби красі ще й довголіття
    Я й замолоду не відзначавсь красою.
    Тож і на старості не скаржусь на літа:
  •   Не спромігся глянуть в завтра
    Всевишньому і задарма злодія не треба:
    Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
  •   Єрмак
    Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
    Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
  •   З серцем відкритим на помах руки
    Світлій пам’яті
    Якова СУСЛЕНСЬКОГО
  •   Характерники
    Відтоді, як з ночов кленових
    Мене життя закинуло в цей світ,
  •   Життя й пісня
    Чи варта пісня
    бодай одного життя людського?
  •   Шалехет-листопад
    Хай лиш нагадує шалехет листопад,
    Та є і тут моя відрада – осінь:
  •   Домініку Акафісту
    На морі,
    На морі на Чорнім,
  •   Дід Микита й Кіт
    Як задумав дід Микита
    Із кота зробить бандита:
  •   ***
    «Молодий я, молодий,
    Повний сили та одваги.
  •   Невибутня древність
    Є ще такі куточки на Подолі,
    Куди заходиш, начебто в дитинство.
  •   Ейн-Керем
    Коли удосвіта туман пливе долиною,
    Здається, що Ейн-Керем –
  •   ***
    Поки спите ви,
    Стану осінніми світаннями.
  •   Із друзями пам'яттю скутий
    Силкуюсь з’єднати розірване коло,
    Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
  •   Гріх
    Це гріх – не осміхнутись немовляті,
    Коли воно невтішно плаче,
  •   ***
    У кого ж нам і вчитися, не як у дітей,
    Аби не відставать од часу:
  •   Сукот
    Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
    Тож поки в куренях з галуззям замість даху
  •   Карта Лети чи шлях журавлиний
    Жовкне лист на верхів’ї беріз,
    І туман над Десною спроквола снується,
  •   Чари осені
    Це осінь насилає чари.
    Так римовириться-гуркоче голова...
  •   Гойднула Осінь на три чверті світом
    Споконвіків, а наче вперше
    Спадає листя безшелесно.
  •   Весіллю найбільш пасує осінь
    Уже завересніло.
    Чобітки червоні
  •   Ну, що ми без дерев?..
    Валентині Рубан,
    професору мистецтвознавства
  •   Іван Суриков (1841-1880)
    Степ та степ довкіль, шлях далекий лежить,
    В тім степу глухім замерзав ямщик.
  •   Доля
    Ішов чумак ще бідніший,
    Аніж перше з дому вийшов, –
  •   Квіти
    «Доглядала квіти я для кладовища...»
    «Продавала квіти я на кладовищі...»
  •   Поміж щастям і долею
    Невже так близько щастя ходить?
    Щастя – миттєвість, злива, спалах...
  •   Любим моїм ровесникам
    Не доживать, а дожинать нам треба
    Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
  •   ***
    Кіт змовницьки поглянув у мій бік.
    Горлиця то обганяла, то йшла паралельно зо мною.
  •   ***
    Всупереч забороні Господа Бога,
    ангели ще й досі дівчат спокушають,
  •   Краса жіноча - заповідна грядка
    Хай тільки захват буде напохваті
    Не заважайте жінці буть красивою.
  •   Трестман Григорій "Марк Шагал в Меа-Шеарім"
    Усе сторчма на цім святковім світі.
    Лиш догори ходить єврей дає ногам.
  •   Так прокладають стежку до Любові
    Не варто зопалу звірятися в любові,
    Щоб на одкош, бува, не наразитись,
  •   Дивна розмова з чорним і білим
    Аврагаму,
    лікарю й піаністу
  •   Першоапостольні
    ...Як поєднали їх в один святковий день?
    Не були ж друзями вони.
  •   Андрій Вознесенський "Параболічна балада"
    Ракетою доля летить по параболі
    Зазвичай – у мороці, рідше – у райдузі.
  •   ***
    На тротуарі порозкидано книжки.
    Вітер гортає їхні сторінки...
  •   Дай, Боже, єдність і силу Вкраїні
    Шукаю на Святій Землі пейзажі,
    Чимсь схожі на вкраїнські:
  •   Езоп
    Багатий і давно уже не раб,
    Уславлений мудрістю повсюди,
  •   Довбуш і ребе Aр'є
    «Ось нарешті й крайня хата.
    Треба газду привітати!», –
  •   Жить по-людськи
    Себе він начебто в печеру ув’язнив.
    Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
  •   Осип Мандельштам «Tristia»
    Я вивчив науку розставання
    В простоволосих скаргах нічних.
  •   Сновида
    Він до мобільника припав,
    Мов немовля до цицьки матері.
  •   Про реінкарнацію без скепсису
    На пішохідній доріжці стрілись ми раннього ранку.
    На прив’язі він біг попереду хазяїна.
  •   Майбутнє наблизилось до мене
    В спідничці джинсовій, у кофтинці з візерунками
    Вистрибує малятко на колінах маминих
  •   Еліза Лі Кабот Фоллен "Троє маленьких кошенят"
    Кошенятка такі ж бо милі
    Рукавички згубили
  •   ...Аби Всевишній тішивсь нами
    А краще б нам було не знать
    Про чвари, що коїлись поміж дідами,
  •   Юрій Візбор "Робота"
    Забудеться печаль і листи від когось там,
    На зміну міражам надходить справам час,
  •   В родиннім ґроні
    Як гарно, коли дорослі діти
    Не вдовольняються скайпом,
  •   Єрусалимська фата-моргана
    Дріма Єрусалим у тумані,
    Немовби Богом з неба знятий.
  •   ***
    Якби було можливо взять на той світ
    задумане на цьому, та не зроблене,
  •   ***
    Цієї одчайдушної пори
    усім зустрічним «Будьте здорові!» говори.
  •   Свята простота
    Приїхав онук у село до бабці:
    Без шкарпеток ноги, якісь несусвітні капці,
  •   "Куди йдеш, куди йдеш, куди шкандибаєш?"
    Щойно вийшов за поріг,
    Дружина кмітлива
  •   Епоха палеоліту - поруч
    До подиху останнього збережи для мене, Боже,
    незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
  •   Ізраїль - це Тори сувій
    «СказавГосподь: «Я шукаю робітників».
    Відповіла Йому Тора:
  •   ...і рак не свисне з переляку
    «Від теплого слова і лід розмерзає».
    «Вола в'яжуть мотуззям, а людину словом».
  •   Четверо братів (за сюжетом Номі Шемер)
    • Той день був просто дивовижний.
    • Із Аґади неждано вийшли
  •   Александр Блок
    Було те в темних Карпатах,
    Було в Богемії дальній...
  •   Ділюся
    З людьми - думками, радістю-бідою,
    з деревами - замилуванням і водою,
  •   На День філолога
    Не всім судилось в добірному гурті бути сьогодні –
    М’ятою-рутою побратими вітають живих із безодні.
  •   ***
    Не буряним Бетховен входить до мене,
    А цими сріблястими струмками,
  •   ...Як світ не стелеться під ноги
    Він злий на увесь божий світ,
    Бо той не стелеться йому під ноги.
  •   Гомін Голосієва
    У гомін Голосієва, у спомин,
    Ставки минувши, висповідь несу.
  •   Гаман
    Сходиться люд на площу Суз.
    Невдовзі мотуз накинуть на шию,

  • Огляди

    1. Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»

      Нехай мене Зоська про вірш не просить,
      Бо коли Зоська до вітчизни верне,
      То квітка кожна вірш проголосить,
      Зіронька кожна заспіває напевне.
      Допоки квітка розквітне,
      Допоки зіронька в леті,
      Слухай, бо то щонайкращі поети.
      Зірки блакитні, рожеві квіти
      Цілі поеми тобі складатимуть.
      Те ж, що й вони, і я оповів би,
      Бо я від них навчивсь розмовляти,
      Бо там, де срібні хвилі Ікви плинуть,
      Був же і я, як Зоська, дитиною.
      Зараз далеко поїхав я в «гості»
      І далі мене нещасна доля односить.
      Привези, Зосько, сяйва зірок тих,
      Привези, Зосько, пахощів квіту,
      Бо мені й справді одмолодіти треба,
      Верни мене з краю цього, мовби з неба.

      Juliusz Słowacki «W pamiętniku Zofii Bobrówny»

      Niechaj mnie Zośka o wiersze nie prosi,
      Bo kiedy Zośka do ojczyzny wróci,
      To każdy kwiatek powie wiersze Zosi,
      Każda jej gwiazdka piosenkę zanuci.
      Nim kwiat przekwitnie, nim gwiazdeczka zleci,
      Słuchaj — bo to są najlepsi poeci.
      Gwiazdy błękitne, kwiateczki czerwone
      Będą ci całe poemata składać.
      Jabym to samo powiedział, co one,
      Bo ja się od nich nauczyłem gadać;
      Bo tam, gdzie Ikwy srebrne fale płyną,
      Byłem ja niegdyś, jak Zośka, dzieciną.
      Dzisiaj daleko pojechałem w gości
      I dalej mię los nieszczęśliwy goni.
      Przywieź mi, Zośko, od tych gwiazd światłości,
      Przywieź mi, Zośko, z tamtych kwiatów woni,
      Bo mi zaprawdę odmłodnieć potrzeba.
      Wróć mi więc z kraju taką — jakby z nieba.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      "По білому – чорне. По жовтому – синь.
      Та він же у мене однісінький син".
      Муарова туга схиля прапори.
      А в танку Василько, мов свічка, горить.
      Клубочаться з димом слова-заповіт:
      «Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
      По білому – чорне. По жовтому – синь.
      Із ночі до ранку у снах любий син.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Чорт і чортзна-що

      Хоч було вже пізно,
      В крайню хату до ворожки
      Якось Чорт заскочив:
      «Розкажи, люба небого,
      Тільки правду щиру,
      Що говорять тут про Бога
      І про мене, звісно?
      Прокляли, мабуть, обох
      За ту зиму люту?»
      «Бога славлять, величають,
      А тебе все гудять.
      Як на когось точать зуб,
      Кажуть тоді завше:
      «Чорт би його взяв вже!»
      А коли якийсь мужик
      В гречку, бува, скочить,
      То все звалюють на тебе.
      Мовляв, Чорт зурочив».
      «Ну ж стривайте, пройдисвіти,
      Грицьки та Семени,
      Заспіваєте невдовзі
      Не такої в мене!»
      « Як на думку щось не йде,
      А час проминає,
      Кажуть, зваживши усе:
      «А Чорт його знає».
      «А про рай що чуть у вас
      Та про моє пекло?»
      «Шлях у рай,- оповідають,-
      Надто вже тернистий,
      А до пекла – прямісінький,
      Мовби тая пісня.
      В пеклі, кажуть, завжди тепло,
      А в рай... іди з хмизом".
      "Та не пекло нас лякає
      Ані зими сніжні,
      А що й досі живемо,
      Мов на роздоріжжі,
      В церкві молимося Богу,
      Тобі – поза нею,
      Та по всіх тих молитвах
      Не стали ріднею.
      Галасуєм на всі боки
      Про якесь братерство,
      А гриземось, наче нас
      Хтось-таки зурочив.
      В церкву зносимо гріхи,
      Ікони цілуєм,
      До Ісуса молитовно
      Простягаєм руки,
      А як вийдемо із церкви,
      По всіх «Алілуях»
      Мовби тії круки.
      На палаци з парканами
      Грошей вистачає,
      А убогий та недужий
      В злиднях пропадає...»
      «Потішила ти мене
      Отакою вістю,
      Мов з плеч зняла гору.
      Як немає в хаті «віскі»
      Дай запити таку втіху
      Бодай самогоном.
      Ну, а потім я помчу
      У саму столицю,
      Щоб вся моя чортівня
      На горі на Лисій
      Теж розвеселилась.
      Ми ж тряслися, як дізнались,
      Що волю здобуто,
      Бо ж це, певне, сам Господь
      Зняв з Вкраїни пута.
      Та ось чую, що ті пута
      В бізнес перекуто,
      А поспільство, як і доти,
      В нужді призабуто.
      Що ж, новітнії гетьмани
      В компаньйонах з нами,-
      Так що разом панувати
      Будемо ще довго:
      Не коротша в України
      Дорога до Бога».








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***


      Та невже ж ти, моя любко,
      Недовірлива така,
      Що ніяк не хочеш вірить
      Словам щирим козака?
      Ну, стояв я із другою
      Аж до пізньої пори.
      Не звірявся їй в любові,
      А про друга говорив.
      Він сватів наміривсь слати,
      А нам скоро в путь рушать.
      То ж, гадаю, з жениханням
      Доведеться підождать.
      От як вернемось живими,
      То збереться все село
      На бучні наші весілля,
      Яких зроду не було.
      То ж візьми оцей ось перстень
      Як любові заповіт.
      Дай, кохана, відеречко,
      Щоб коника напоїть.













      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. ***
      Посходили співаночки рясно, мов суниці.
      Посходились легіники, гей, на косовицю.
      Косять так, як ще ніколи доти не косили.
      Уже сонце припікає, а ще стільки сили
      Позостало в руках дужих, руках молодечих,
      Що готові трудитися під сам темен вечір.

      Посходили співаночки та й всіма грибами.
      Посходились дівчаточка, гей, та із козубами.
      Прогортають мох-травицю і що ж бо за диво:
      Страшно навіть крок ступити – грибів ціла злива.
      То ж якого іще щастя мені побажати,
      Як співаночки, гей, та мої радують Карпати.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ***
      "І виростають покоління,
      Котрі не чули тишини.
      О найстрашніше з літочислень -
      Війна війною до війни"
      Ліна Костенко


      Війни невигойні стигмати.
      Печаль Арахна тче і тче.
      Виходить на узвишшя Мати
      І руку прикладає до очей.
      Кого там надивляє, – не питайте.
      Про те в нас знають навіть малюки...
      ...Війни невигойні стигмати,
      Невжеж ви оселились навіки?








      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ***

      Ішов чумак ще бідніший,
      Аніж перше з дому вийшов,-
      Ані соли, ні тарані,
      Одні тільки штани рвані,
      Тільки латана свитина
      Та порожняя торбина.
      “Де твої, чумаче, воли?
      Чом вертаєшся ти голий?
      Подивись, з яким набутком
      Ми додому їдем хутко!
      Сідай, хлопче, поміж люди,
      То скоріше дома будеш”.
      “Ні, не можу я сідати.
      Треба долю доганяти”.
      Побрів чумак степом-полем,
      Його доля – яром-долом.
      Забрів чумак до шинкарки,
      Свою долю там шукати.
      Зійшла доля медом-квітом,
      А п”яниця – пустоцвітом.
      Дісталася тому доля,
      Хто плекав її у полі.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Нам все ніколи, ніколи...

      Тротуар в позолоті –
      Квітне жовта акація.
      Біла травень відкрила,
      А сестрі випав червень.
      Дерева без борні
      Віддають одне одному
      Небесами призначену чергу...
      Нам би вчитись і вчитись
      У тих, кого Бог сотворив раніше.
      Та на шкоду й розраду невтішну
      Нам все ніколи, ніколи, ніколи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. ***
      Навмисне коло товаришів не ширив.
      Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
      Кому іще далеко так до вирію,
      Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
      Не був святим, та й не надміру грішним.
      Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
      Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
      Де буде без душі незатишно йому.
      Спалить просив й розвіять понад степом.
      Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Зельда "Мій мир" ( з добірки "А родом вони з України")

      Моє благо прив’язано ниткою
      до твого блага.
      І свята улюблені, і дивні пори року
      з багатством запахів, квітів,
      плодів, листя й вітрів,
      з туманами й дощем,
      зі снігом раптовим,
      з росою,
      підвішені на нитці смутку.

      Я і ти, і субота,
      я і ти, і наше життя
      в колишнім коловороті.
      Я і ти.
      і олжа, і острах, і розриви.
      Я і ти,
      і той, хто сотворив небеса безбережні.
      Я і ти,
      і таїна.
      Я і ти,
      і смерть.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я .
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Як Україна на сто відсотків є для мене,
      Бодай відсотком стану для неї









      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Сагайдачний

      Стратегом був він та ще яким обачним,
      Бо ж без обачності стратегії нема.
      Стратегія – це ж не бої кулачні,
      А сплав обачності, розважності й ума.
      Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
      (Таж димом скурював і турок, і татар),
      А про Вкраїну, що в недолі плаче,
      Приречена на шматування всім вітрам.
      Якою б стала ти, Вкраїно,
      Як би сусіди рахувалися з тобою,
      Коли б отруєна стріла турчина
      Не обернулася дочасною народною журбою.
      Хто віда, відки взяла пісня,
      Що жінку Сагайдачний за тютюн віддав,
      Та літописцю достеменно звісно,
      Що Україні весь свій статок гетьман передав.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Тадеуш Ружевич (1921-2014) Пам’ятники

      Наші пам’ятники
      Двозначні
      Мають форму впадини

      Наші пам’ятники
      Мають форму
      Сльози

      Наші пам’ятники
      Будував під землею
      Кріт

      Наші пам’ятники
      Мають форму диму
      Йдуть просто до неба


      Pomniki

      Nasze pomniki
      Są dwuznaczne
      Mają kształt dołu

      Nasze pomniki
      Mają kształt
      Łzy

      Nasze pomniki
      Budował pod ziemią
      Kret

      Nasze pomniki
      Mają kształt dymu
      Idą prosto do nieba



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Обвішана турботами й торбами
      Та ще дітьми наперевіс,
      Ти гордовито йдеш понад світами
      Вже стільки непростих тисячоліть,
      Спокутуючи невинний Євин гріх...
      ...І якже поміж ядерними грибами
      Тобі вдається ще й тримати земну вісь?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***

      “Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
      Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
      Чом ти голову схилила, вії опустила?
      Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
      ...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
      Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
      Хай він, може, справді кращий і для тебе любий,
      Та вірнішого від мене не було й не буде.
      Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
      Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
      І проситиму, як брата, обранця твойого,
      Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Б-ом.
      І якщо нам у подружжі не судилось бути,
      То порай мені, кохана, як тебе забути.
      Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
      Як даси мені напиться, забуду одразу?
      Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
      І молитимусь за тебе, доки б”ється серце”.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***
      Не про мене свята –
      ні світські, ні релігійні,
      коли кацапня за горло Вкраїну хвата
      чи стріляє їй просто в спину.
      І хоч знаю, що з часів петрових
      возведено силу в закон,
      не була ще руйнація такою,
      коли все живе дощенту пожер вогонь



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. ***
      Про що ти хочеш розповісти, Скрипко?
      Чом смутком просякнута до дна?
      Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
      Чи скрипалева в тім вина?
      Чи справжня музика і в радощах сумна?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. «На кремені вирослий колос...»

      Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
      Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
      Господній гріб від бозна кого визволяли
      І Храм Його дощенту зруйнували...
      Чи ж дивина, що болотами й колючками,
      А не молочними й медовими річками
      Став ти, Ізраїлю, страшний до невпізнання,
      Доки сини твої не повернулися з вигнання.
      «Розкажу тобі, дівча, і тобі, хлопчино,
      Відки бралася земля нашої Вітчизни.
      Дунам тут і дунам там, камінь на камінні...
      Так складалася земля з півночі на південь».
      Плуг чи серп в руках юдея, на спині – рушниця,-
      Так творилася Держава – Божий суд вершився.
      І поту, й мозолів, і крові стільки було віддано,
      Щоб сталось те, що Богом заповідано:
      Де малярійні болота були, там виросли гаї...
      Де колючки – заколосилася пшениця...
      Пустелю оживили штучні ручаї...
      І ось за визволену землю цю,
      Іще століття тому Ротшільдом оплачену,
      Ізраїль ще й досьогодні винен всім,
      Борги міфічні мусить сплачувать.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. ***
      Моцарта у самозабутті
      Перайя в Єрусалимі грає.
      Повіки зачиняю. Завмираю...
      Ну, як словами пасажі передати,
      Що то злітають в незбагненну вись,
      То жайвором спадають вниз
      І змушують радіть чи сумувати?
      І раптом в мороці немовби бачу:
      Моцарт схилився на рояль і плаче,
      Вдивляючись в залу принишклу,
      І не стидається сліз анітрішки:
      Чи то у захваті од гри Перайї,
      Чи, може, жаль морозом пробирає,
      Що не судилося, як він того хотів,
      Мать піаніста й слухачів таких.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ***
      Не блудним сином їхав в Україну
      Із того краю, що не чужий тепер мені.
      До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
      До кладовищ, щоб до могил припасти...
      ...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
      Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
      Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
      «Ти опинився, друже, на межі:
      Усе для тебе тут таке ще рідне ,
      Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
      Ну. що на це я відповісти мушу?
      Не в змозі поділити Богом дану душу,
      Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
      Бо ж не завжди взаємність є в любові.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ***
      Якби товариш Сі
      пройшовся по Русі,
      тільки Московію
      лишив ісконно руським,
      на повні груди
      дихнуві би світ тоді,
      сказавши розбещеній орді
      належне їй: "Дзуськи!"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ***
      Якби предмети вміли говорить,
      Коли ми їх шукаємо напомацки
      Там, де жоден з них лежать не міг,
      А ми по всіх усюдах нишпоримо,
      Тоді б на одчайдушний од знемоги крик:
      «Куди ж поділись кляті окуляри?
      Почули б урівноважене, як і саме буття:
      «На носі в тебе, голубе кирпатий».
      Отож, як треба спішно йти кудись
      Чи віднайти так конче необхідну папірчину,
      Замість як слід поміркувать і вмить знайти,
      Лютуємо і проклинаємо усе на світі.
      А чом би кожну річ на одне й теж місце класти,
      А не просити речі говорить, де вони цеї миті?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. ***
      А хто бачив, а хто чув,
      Хто в Максимка сюніч був?
      Мабуть, хтось із зоосаду,
      Де зайчаток він погладив,
      Задивився- на жирафу,
      Тигр нагнав такого страху...
      Заспокоїв трохи півень,
      Проспівав із ним нарівні...
      Не були уроки марні,
      Що не раз давала мама:
      В зоосад іти годиться,
      Щоб і там чомусь навчиться...
      ...Позіхеньки-позіхусі...
      Розказать кортить бабусі,
      Та з тієї диво-мови
      Не второпать їй ні слова.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ***

      “Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови”.
      “Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться”.
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. ***

      Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
      бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
      бо ж за цукор і за хліб навкулачки б'ються.
      Ви ж, мов ті вовки, навесні не ситі,
      приперлися на Вкраїну голод свій втолити.
      Уже Київ маячів золотом Софії,
      та не дали наші вояки ним заволодіти.
      Тож і вирішили ви у злості ядучій
      помститися, як належить, хоч на тихій Бучі:
      поздирали із домівок все, що здерти змога,
      на коліна поставили старого й малого,
      в потилицю посилали кулі осорогі,
      дівчаточок-голубочок всіх погвалтували,
      в неціловані ще груди зі сміхом стріляли.
      Смійтесь, смійтесь, недолюдки, смійтеся на кутні,
      смійтесь разом зі своїм путіним безпутним...
      ...Не сльозами, а помстою в ці дні незабутні
      Україна переможе всіх московських трутнів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. ***
      Щоб од думок бодай на час прочахла голова
      (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
      Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
      Словам високим надають земного змісту.
      Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
      Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
      Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
      Завжди їх вивіряв польотом і корінням.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. ***
      ...І вчасно погляд одвести
      Від тої, що відкрита всьому світу,
      Що, наче брунька навесні,
      Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
      Сховати захват і зажмуритись на мить,
      Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
      Домалювать в уяві дозрілу вроду,
      Молитовно скласти руки перед Ним
      За дивний дар краси,
      Яким Він увінчав Природу.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    28. Урі Цві Грінберг (1896-1981)

      Ламаний гріш вам, філософи
      вічного життя після смерті...
      Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
      А я обираю плоть, що страждає
      в ім’я нігтя пальця мойого,
      що такий звичний мені й симпатичний.
      А я обираю насолоду просту й білу:
      на омите водою, свіже тіло
      зодягти білу сорочку – не хочу
      бути космосом і лежати в поросі.
      Ламаний гріш вам за речі прекраснодушні.
      Я знаю: таїна всіх наших печалей
      і всіх наших діянь неслухняних –
      в тім, що життя приречене на смерть.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Халіна Посвятовска (1935-1967)

      сон зимовий
      моїх ніжних суконь
      сон із перлин
      зап’ясть моїх
      так закохане в себе
      сонце
      виходить щоднини
      а врода навіщо
      аби світити
      а світло
      аби пожежу розпалювать
      а пожежа
      аби спопеляти
      серця
      найпаче
      офірну матерію
      тому-то прошу не кажіть
      що комусь там
      навіщось
      пітьма
      потрібна
      ***
      sen zimowy
      moich delikatnych sukien
      sen perłowy
      moich napięstków
      tak zakochane w sobie
      słońce
      odsłania się co dzień
      a uroda to po co
      żeby świecić
      a światło
      żeby pożar niecić
      a pożar
      żeby spopielać serca
      najbardziej całopalną materię
      dlatego proszę nie mówcie
      że komukolwiek
      na cokolwiek
      ciemność
      potrzebna



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Не варто гадати

      Не сумуй, що на сватів
      Онук більше схожий,
      Краще, люба, – порадій,
      Що в ньому хороше:
      Як і тобі, йому найгірш
      Без діла сидіти.
      Як і мені, йому миліш
      Щось в землі робити.
      Як і обоє ми, щораз
      Горта книжку радо,
      Просить помочі у нас
      Ревним мурмурандо.
      Наче вкопаний, стоїть,
      Коли грає тато,
      А на кухні він не гість,
      Спішить помагати...
      І якщо онук од нас
      Візьме все хороше,
      То не варто тут гадать,
      На кого більш схожий.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Максиму Рильському - великому Майстрові слова
      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка личинку тягне,
      Наче хмиз баби.
      Даю дорогу.
      В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».
      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. ***


      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я .
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Як Україна на сто відсотків є для мене,
      Бодай відсотком стану для неї



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. ***
      Яка надмірна плата за літа…
      Старість безжально прогорта,
      Немов у захваті, прочитану сторінку.
      Взамін нічого путнього додать не в змозі,
      Лишає одинцем на грейдерній дорозі
      Не знать якого доживати віку…
      «Який ти ненаситний, чоловіче,
      Не вистача тобі, що я даю?
      Живеш іще у витоптанім ритмі –
      В обіймах роботи й підробітків.
      Розглянься доокола і побачиш
      Що досі не помічав, на жаль:
      Походи муравлині, віражі метелика,
      Цікавість ящірки, змагання голубів,
      Павлика-равлика неспішні пересуви,
      Білосніжні завої мигдалю,
      Малиновий передзвін вишні,
      Паморочний аромат нарцису й розмарину.
      Маєш нагоду влитися в пісенний гурт малечі,
      На рівних погомоніти з підлітками про шкільні новини,
      З такими, як і сам, зіграти в шахи й шашки…
      …Та хто ж спроможен полічить усі принади,
      Що старість надає вільній людині.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    34. ***
      Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
      І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
      Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
      Стоїть незмінно на розпутті Путін.
      В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
      Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
      Ладен би невгамовний мачо
      Лізти туди хоча б і рачки,
      Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
      І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
      Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
      Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
      «Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
      А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
      За тиждень приневолю всю Європу!
      Америку умить зітру на порох –
      Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
      ...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
      Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
      За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
      Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
      Вороном кряче Муамар Кадаффі:
      «Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Жінці-матері

      Немов ті гулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»










      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. ***
      Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
      Дім Яакова – від чужого народу,
      Стала Юдея Йому за святиню,
      Ізраїль – підвладним Йому.
      Побачило море й побігло,
      Йордан порачкував назад,
      Гори стрибали, немов барани,
      Пагорби – немов ягнята.
      Що сталося, море, що ти тікаєш?
      Йордане, чом ти вертаєш назад?
      Гори, чом стрибаєте, мов барани,
      А пагорби – немов ягнята?
      Перед Господом, земле, тремти,
      Перед Господом Яакова.
      На озеро Він перетворює скелю,
      На джерело – кремінь.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. ***
      А що коли усе це –
      Видиме й невидиме,
      Непізнане і знане –
      Лежить під серцем,
      Б’ється дитячим кулачком?
      І щоб збагнути світ –
      Частіше наслухати серце.
      І щоб не звергнуть світ –
      Частіше затискати серце.
      До зойку. До млості.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. ***
      Із трав настоєм, напіввідмацьким
      Причарувала серце юнацьке.
      Тільки-но випив, в лиці змінився.
      І ти сказала: «Цей не годиться,
      Із ним не буде більше любові»
      Та й покохала хлопця другого.
      А тому, кого причарувала,
      Свою сестричку подарувала.
      А він хоч і був іще під чарами,
      Збагнув одразу – сестра не пара.
      Всю ніч простояв: не та розмова.
      Не та розмова, не тії слова,
      Не біле личко, не чорноброва.
      ...Тож уникайте, хлопці-коханці,
      Тих, хто збирає квіти уранці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. З голосу Глібова

      Щонайвищий серед квітів,
      Кому видно все на світі,
      Підказав Будяк Барвінку
      Взять Фіалочку за жінку.
      Обмаль радощів у квітів,
      Тож зраділи всі, мов діти,
      І без зайвих там думок
      Пустилися у танок.
      Як почули про весілля,
      Що справляло пишне зілля,
      То знайшлися і музики –
      Гусак, Півень та Індики.
      Прилетіли веселитись
      Горобці, Чижі й Синиці,
      Додався і Шпак.
      «Отак, квіти, так!»
      Бадьорить усіх Будяк.
      Та враз закричав щосили:
      «Ой, мене щось укусило!»
      А за Будяком і решта:
      «Гицель, мабуть, між нас вешта!»
      А то були просто бджоли
      (Після зими іще кволі)
      Мед із квітів добували,
      Поки тії танцювали.
      Щоб не буть чортополохом
      Та не скаржитись й не охать,
      Знать би Будяку не всує,
      Що Свята Земл шанує,
      Засіває ним поля,
      Як культуру обробля,
      Щоб не тільки з гречки й липи,
      Але й з нього мед точити,
      Мед пахучий добувати,
      Люд праведний частувати.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ***
      Найперше зійшлась грищенецька рідня,
      Навіть ті, кого, на жаль, досі не знав.
      А ось із саду лутовок, що на горі,
      Став несміло Езоп на поріг.
      Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
      Струшує куряву з подертих уже підошов.
      З мольбертом і скрипкою (не чувана річ)
      Чюрльоніс через городи прямує навстріч.
      Доносять сусіди, що з Канева йдуть
      Шуберт і Малер, про музику тиху розмову ведуть.
      Посвятовська і Герберт переказують з Польщі,
      Прибуть неодмінно мають у гості.
      Через два океани в однім суголоссі
      "Щедриком"Леонтович, піснею Цісик тугу доносять.
      Івритом з Єрусалиму, нелегко мною добутим,
      Рахель і Грінберг телефонують: неодмінно будуть...
      ...Чимало гостей, та згадалися, звісно, не всі.
      Завдячую і тим, хто завітать не спромігсь,
      Для них і для себе співать пориваюсь,
      Бо в злагоді з радістю серце моє оживає:
      «Зеленеє жито при межі –
      Хорошії гості до душі».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Марина Цвєтаєва


      Вірші мої, написані так рано,
      Коли й не відала, що я поет,
      Що позривалися, мов бризки із фонтана,
      Мов іскри із ракет,
      Ввірвалися, мов бісики маленькі,
      В святилище, де служба й супокій,
      Віршам моїм про молодість і смертність,
      Не читаним ніким,
      Розкиданим в пилюці магазинній,
      Де їх ніхто не брав і не бере,
      Віршам моїм, мов найдорожчим винам,
      Настане свій черед.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Цві Патлас «Пам’яті Ігоря Бяльського»

      На останній сходинці, на грані,
      Поміж тим запливом і отим
      Повертаються з поля брані
      Хто при тілі, а хто і без тіл.

      Що я виніс з цієї дороги,
      Що в досвітнім лісі зібрав
      І куди привели мене ноги,
      Що з собою в майбутнє взяв ?

      Кілька ягід та жменечку слив,
      Ненавмисно пробиту стіну,
      На вилицях вересень, на чолі борозну
      Та пригоршню бережно зібраних слів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. ***
      До тебе все горнусь, моє далеке птаство,
      як ти у холод горнешся до люду.
      Не знаю, чи мені ще вдасться
      піти весною й восени на луки
      та подивитись, як чарівно кружиш
      над зеленню, понад Десною й містом,
      як ти паруєшся, як ти пируєш
      і як ти справджуєш роботу тракториста.
      Дивитись здалека, наслухувати гелгіт,
      скупати зір у мерехтливих зблисках дня,
      навмання під мрійний жабний клекіт
      брести крізь сизу прохолоду вечора
      і здумати короткочасну повість нашу,
      моє далеке сиротливе птаство.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Натан Альтерман "Срібна таця"


      І затихне земля. Небес око багряне
      Померкне поволі на димній межі.
      І постане народ із розшарпаним серцем
      В надії на диво бодай хоч одне...

      Під місячним сяйвом врочисто стане,
      Готовий на свято й на пострах готовий.
      І вийдуть тоді невідь звідки юнак і юнка
      І назустріч кагалу попростують тихцем.

      В одежині закіпченій, у важких черевиках
      Зійдуть кроком неквапним по стежині крутій,
      Припорошені пилом, бозна скільки не миті,
      Під загравою й гулом затятих боїв.

      В утомі надлюдській, зачудовані спокоєм,
      В росі світанковій, перемішаній з кров’ю,
      Молодята нарешті припинять ходу.
      І не знать допуття: чи живі вони чи вже вбиті.

      І спитає народ крізь сльози і подив:
      «Хто ви?» І почує в одвіт тихий шепіт
      Юнака і юнки: «Ми – срібна таця,
      На якій вам юдейську державу оце принесли».

      Скажуть так і впадуть, огорнуті тінню.
      А решту Ізраїль в історії оповість.













      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. ***
      Навмисне коло товаришів не ширив.
      Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
      Кому іще далеко так до вирію,
      Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
      Не був святим, та й не надміру грішним.
      Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
      Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
      Де буде без душі незатишно йому.
      Спалить просив й розвіять понад степом.
      Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Аврагам Шльонскі "А одначе не просто"

      Проснись, відлуння пісні,
      Заспівай, що до вподоби,
      Про село на Україні,
      Що на Полтавщині.
      Про село всіма забуте,
      Про хатки похилі,
      Потонулі в листі.
      Проспівай пісню тужливу,
      Що дідусь залишив.
      Співав дідусь про прибульця,
      З часів проминулих,
      Що полями никав,
      В три погибелі зігнутий
      І нещасний з виду.
      Ніхто до пуття не знав:
      Хто він? Що він? Звідки?
      Розглядали, дивувались:
      «Еліягу ? А чи, може, Каїн?..»
      Голова – немов та кучма...
      Чужий він і дивний...
      А з дірявої торбини
      В’язка хаток сипалась.
      Так-от і село з’явилось.
      Крюков його ймення.
      Не був жоден з хлопчаків
      Із тавром на лобі.
      Подиву чи втрати знак?
      Хто про теє знає?
      Кого з них хто зачепив:
      Еліягу?..Каїн?
      Я ж і сам Маккабі.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. ***
      Непосидючий Бешт.
      От і сьогодні він в дорозі.
      І, як завжди, не сам.
      Із Шойлем возсіда на бричці.
      Не підганя коней, а віжки –для годиться.
      Розумні коні. Знають, де їм стати.
      Це просто, бо в раббі всюди є робота:
      Когось підлікувать, комусь пораду дати
      Чи й друзями зробить розгніваних сусідів...
      Віддавна слава випереджає чудотворця,
      І байдуже йому – юдеї це чи гої.
      Та ось зачули коні музику
      І притьмом - до корчми.
      А там святково вбрані селюки стоять
      І вуха затуляють од верещання скрипки.
      «Музика ваш, здається, перебрав,-
      Зіходить раббі до кагалу з брички.-
      А ну ж бо, Шойлику, підкинь їм
      Вогню нашого хасидського!
      Аби й корчма од співу задвигтіла!»
      Як хлопчик понадхмарну ноту взяв,
      Бешт першим кинувся в танок,
      І все село за раббі закрутилось вихором.
      А найзавзятіший - Іван:
      Із «Гопака» на «Фрейлехс» перейшов.
      Та ще й у захваті свою виводить пісню:
      «Ти – Шойлик, я – Іван.
      Ти – підпанок, а я – пан.
      Дай-но радості ногам!»

      P.S.
      Легенда оповідає, як через 30 літ успішним торгівцем і знавцем Талмуду раббі Шауль їхав у справах лісом. Раптом з хащі вискочили розбійники, зв’язали неборака та й повели до свого отамана.
      «Як тебе звати?»- спитав кремезний бородань, пильно вдивляючись в полоненого.
      «Шауль»
      «Часом не той Шойлик, що колись так гарно співав на Купала?»
      «Так».
      « То ж заспівай ще раз своєї хасидської!»
      Шауль заспівав, а Іван не в змозі встояти на місці, як і тоді, кинувсь у танок. Стомившись, витер долонею спітнілий лоб, подякував раббі Шаулю і відпустив його з Богом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Московити посполиті

      Не кожного московита варт кацапом звати.
      Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
      А найпаче бовдуряку, що з екрана кряче:
      "Нема мови вкраїнської, як хохол судачить".
      Стоп! В історію поринем та знайдем коріння,
      Що з подиву на лайку зросло бадилинням.
      Стрівся якось московит з козаком і бачить:
      Замість чуба оселедець, мов півнячий гребінь.
      "Здоров будь, судар хохоле!",- козакові каже.
      На бороду московита козак скоса глянув
      І щось схоже на борідку свого цапа бачить:
      "Здоров будь, кацапе!" Тай по цьому
      Од реготу-сміху за боки взялися,
      Посідали на коней, в похід подалися.

      P.S.
      Недобитки імперії скорить світ мудрують.
      Суверенну Україну всіляко плюндрують.
      Посполиті ж московити не завжди їх чують.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Рахель

      Таж і хочу лиш це:
      Позабуть гірку мить,
      Серця крик, заблукалий в пустині,
      Повернутись і жить,
      Як жилося колись,-
      Ой, дубочку ти мій...
      Ой, озерце моє ти синє...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. КАНІВЩИНА

      Міріади доріг на землі пролягло.
      Вже у космос лаштуються діти.
      А мене тільки й тягне, що в рідне село.
      Кажуть – так починають старіти...
      Боже ж, як тут змаліло все.
      Навіть шлях до Дніпра скоротився.
      Я прибульцем стою і тамую щем.
      Щем гіркий, що під серце вмостився.
      Моїх стоптаних, сколотих ніг
      Не знаходжу слідів по ярах, на горі,
      На ранковій росі конюшини.
      Я за козами мчав безнадійно тоді,
      А виходить свій шлях прокладав в батьківщину.
      ***
      Чому із звідусюд далеких
      Ми добиваємось в забуті Богом села
      І припадаємо грудьми до споришу,
      До груші тулимось щокою?
      Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
      Так болісно бракує частки,
      Що зветься отроцтвом?
      Невже і справді життєве коло
      Має замкнутись там,
      Де тільки починався?
      Невже і справді
      Цей світ безмежний тільки тому,
      Що в кожного є клаптик свого неба,
      Землі своєї терпкий до ностальгії присмак?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. ***

      Соснам заздрю, що, мов скалолази,
      на вершини гірські одчайдушно вилазять.
      Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
      здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
      Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
      що їм пощастило оселитись в такому раю…
      …Щоправда, не нарікаю й на долю свою,
      бо хвалить Господа не стояли на заваді літа,
      щоб хай у хвості молодих по лижні пролітать...
      ...Та, як кажуть, усе до часу, до пори,
      довелося й мені не без жалю вийти із зимової гри.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Якову Сусленському

      «Незамінимі є!»-
      Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
      «Незамінимі є!»-
      Не солодко Вам буде з гостею цією там, у високості.
      Бо я її ще й дещо приперчу:
      «Не всіх за образом і на подобу Бога створено!
      А тільки тих, хто, як і сам Господь,
      Без примусу ідуть навстріч тому, що озоветься болем.
      У кого доостанку є потреба Божа невибутня –
      Уболівать за всіх і все, та лиш себе забути».
      «Незамінимі є!»,
      Бо хто ж за Вас шукатиме всіх тих,
      Хто в час смертельний рятував юдеїв,
      Порозуміння хто в діла втілив,
      А не обмежився ідеєю?
      І хто ж за Вас так розказати годен
      Про слідство й тюрми, карцери і голод,-
      Про все оте радянське неповторне пекло,
      Аби для слухача морозом обернулась спека?..
      Здогадуюсь, із скромності Ви скажете лиш те,
      Що вже утрадиційнили уми ліниві.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ***
      «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
      Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
      Той марусин поясок знає тільки в чарці.
      Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
      Той незграбний. Той малий.
      А той голомозий...
      Як дівчата заміж йдуть – второпать не в змозі?
      Рік ходила, два ходила...П’ятий вже минає...
      Колись хлопці залицялись, зараз оминають.
      Через сад-виноград ходила по воду...
      ...І кому ж я віддала молодість і вроду?
      Він і п’є, він і б’є, і табаку нюха,
      Учаща до молодиць і мене не слуха…»

      P.S.
      Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака: од бублика дірка.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. З Езопового голосу

      Постаріла кішка. Хазяїв нема,
      А голод триклятий вже кишки вийма.
      Десь там у коморі жиріє мишва,
      А вона на призьбі лежить ледь жива.
      «Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
      А що залишилось – так це тільки хитрість.
      Хай сміються миші. Я таке підстрою,
      Що самі до мене прибіжать юрбою».
      Мішок бачить кішка...Старий і дірявий:
      «Нічого, згодиться для моєї справи».
      На гак почепила кішка той мішок.
      Крекчучи залізла і чека мишок.
      І не забарились гості рудуваті.
      Вилазять нарешті без остраху з хати.
      Вилазять, дивуються, та ніхто не зна,
      Як з’явився заніч мішок з-під зерна.
      Найцікавші влізти готові туди:
      Раз кішки немає, то нема й біди.
      Та тут нагодилася миша-ветеран,
      Що від кішки мала чималенько ран:
      «Скільки вас, дурепи, треба вчить і вчить:
      Та ж кошача лапа із мішка стирчить.
      Сидіть в мішку, пані, хоч і допізна.
      Одурить непросто тих, хто ваc пізнав!»

      P.S.
      Як обережність й досвід ходять в парі,
      То й хитромудрі вигадки – примара.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Рахель

      Боялась, щоб він не пішов од нас ,
      не попрощавшись...
      Яка печаль в очах:
      в кутиках вуст гіркота залягла,
      він здавався б справжнім в забавках немовлят,
      гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
      І буде вечір, і на стрічі товаришів
      його місце порожнім буде.
      І,бліді, немовби змія вкусила, відсунемось,
      і проникнемо в кімнату його,
      і на столі лист забіліє...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. ***
      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я .
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Як Україна на сто відсотків є для мене,
      Бодай відсотком стану для неї



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. ***
      Повз лиця, заклопотані й зажурені,
      Вона не йде собі, а скаче
      І на всі боки змовницьки всміхається,
      І день здається наче
      Не таким уже й похмурим,
      І сонце сором’язливо задивляється.

      P.S.
      Чи то у неї така вдача,
      Чи радість висловить незмога їй інакше?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. ***

      В понеділок - на весіллі у селі сусіднім.
      У вівторок, як хропе,- скиглять діти бідні.
      У середу - з товариством на буйнім похміллі.
      Накидається на жінку - у четвер з ремінням.
      Порвалися в скрипки струни,- то в п’ятницю чинить.
      А в суботу - припадає знову до чарчини.
      У неділю - піти б в церкву, так штани пропито...
      ...То ж чи варто з отаким-от молодість губити?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. ...Немовби вдарили під дихало...

      Як гірко плачуть наші діти,
      коли неправедно караємо.
      Мовби журавель, підбитий
      над посмутнілим небокраєм.
      А найстрашніші тихі схлипи,
      зойки до остраху і дрожі...
      Немовби вдарили під дихало -
      кричати б треба...А не можу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. ***
      Хай лишиться підтекстом
      Те, що назовні рветься.
      Те, чим обох обдарувала ніч.
      Від чого на душі так затишно і тепло,
      Що знову й знов кличе летіть навстріч
      Одне одному. І то не гріх,
      Що станеться між вами,
      Що не вдається відтворить словами...
      ...Гріх – таїну виносити на світ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Червоний кінь
      Мені наснивсь червоний кінь.
      Червоний, норовистий до нестями.
      Він не торкавсь копитами землі,
      Змагавсь за висоту із літаками.
      «Так то ж не кінь! – кричали доокіль. –
      От був би вершник, можна б і повірить».
      А кінь червоний ще гучніш іржав
      І кобилиць у стайнях непокоїв.
      І раптом навперейми голосам
      Помчав дзвінкий хлоп’ячий голос:
      «Лети-но, конику, на пашу поведу,
      До джерела в глибокому проваллі!»
      І вмить все зайнялось вогнем,
      І гуркотом, і громом задвигтіло поле...
      А як звільнили очі від долонь,
      Уже сідати починало сонце.
      Червоний кінь навстріч Стожарам мчав,
      І вершник на коні погойдував ногами...

      P.S.
      Якщо не ставить сумнівам межу,
      На нас самих цей світ замкнувся б.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Синдром Паганіні

      Як флажолету, здається,
      Нема вже сил для лету
      І, мов той жайвір,
      Зависає він у високості,
      І пада раптом грудкою од млості,
      Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
      Аби злетіть на височінь незвідану.
      То холодом, то жаром серце обпече,
      Щоб у фіналі захлинувсь ти в зливі звуків.
      ...Та ось упав він сам.
      І, мабуть, вже не встане.
      Лиш скрипка з ним.
      Мов немовлятко, горнеться до татка,
      І щось своє шепоче поза тактом...
      А він куйовдить безсило струни.
      Не смичком – руками.
      І ронить в розпачі сльозу,
      Бо неба вже нізащо не дістане.
      І скрипка теж із Паганіні плаче невблаганно,
      Мінором віддає свою любов останню.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. ***
      – Здоров будь нам, пане Чалий!
      Чим ти опечаливсь?
      Маєш хату – палац справжній,
      Дружину нівроку.
      Вже й на батька-запорожця
      Дивишся звисока.
      Може, тобі, любий Саво,
      Не стачає слави?
      Мо’ рука уже не здужа
      Козаків арканить,
      Щоб ходити серед шляхти
      Не останнім паном?
      То ж самі, бач, завітали
      В гості ми до тебе, –
      Так що никать в дикім полі
      Нема вже й потреби.
      А... тобі й цього замало!..
      Не кличеш до столу.
      Замість чарки простягаєш
      Срібнії пістолі...
      ...Не судилось харцизяці
      На курки натиснуть,
      Бо на шию йому впала
      Шаблюка зі свистом.
      Покотилась по долівці
      Голова-макітра,
      Наповнена злом на брата
      І розкішшю-вітром.
      ...Не ридала стара мати,
      Що втратила сина,-
      Краєм хустки сльозу втерла
      Та й перехрестилась.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. ***
      Він марив Яблуницьким перевалом,
      Щоб далі аж до Річиці дійти...
      І раптом смеречина перервала,
      Що замірявсь зробити в цім житті.
      Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
      А він лежав під нею горілиць.
      Не знала смеречина, чи кричати,
      Чи почекать конвалій і суниць.
      А, може, він спинився, бо стомився?
      Перепочине – в дальшу путь майне.
      Такий у жоднім сні не снився.
      І, зрештою, чом він обрав мене?
      Не він, смерічко, ти його обрала,
      Останнім дивом стала перед ним.
      Ну, що його на смерть таку послало,
      Щоб так з розгону врізатись грудьми?
      ...На Яблуниці заметіль і темінь за три кроки,
      Сліди од лиж заносить вітер крижаний.
      ...Який цей світ до остраху широкий,
      А ми об нього розбиваємось грудьми.
      Який цей світ до остраху глибокий...
      Які ж бо ще ми діти перед ним.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Шауль Черніховскі

      Кажуть є країна,
      Повнісінька сонця...
      Де ж бо та країна?
      Де ж бо теє сонце?

      Кажуть є країна
      На семи стовпах,
      Сім планет над нею,
      Схили в деревах.

      Край, де все збувається
      Що лиш загадаєш.
      Кожного, хто входить,
      Аківа стрічає.

      «Будь здоров, Аківо!
      Здоров будь, наш раббі!
      Де ж святії наші?
      Де ж бо і Маккабі?»

      Одповість Аківа,
      Скаже тоді раббі:
      «Ізраїль – святий весь!
      Ти ж і сам Маккабі!»










      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. ***
      Чи ними ще не вистелено світ?
      Чи ними світа ще не вславлено?
      Невже не ними зір твій пломенить
      Несхибно так, примружено, аж райдужно?
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать, чи пак
      Стискають руку завтрашньому вбивці.
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать, чи пак
      Гойдаються, розвішані на слові.
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. ***

      Ще слова немає.
      Є щемінь і дрож.
      І грудка якась під серцем.
      І щось неухвитне, розхристане щось
      То зрине, то щезне.
      Ні ритму, ні рим.
      Почуття і думки злилися в якусь мішанину.
      І тільки до остраху білий папір шепоче,
      Що ніч переходить у днину.
      P.S.
      Не від хвороб і ран,
      А тільки через недосконале серце
      І руку, що не постига за серцем,
      Скінчить свій вік, –
      Якого ж щаслившого фіналу й побажати?..

      2
      О ти, близька і невситима,
      Спокусо давня і нова,
      Коли руці писать несила
      Невтримним потовпом слова,
      Коли злились в одне двигтіння скроні і пульс.
      А на вікні блідавий просвіток замрів.
      Коли ще заспаний горобчик
      В тобі людину не вбача...
      ...Що краще пошуки вінча
      Над цю поставу молитовну?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. З голосу Езопа

      У густому лісі, на дубі крислатім,
      Знайшли собі хату
      Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
      Орлиця вподобала собі верховіття,
      Кішка полюбила над усе на світі
      Просторе дупло. А свиня кирпата
      Внизу оселилась: жолудів багато.
      Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
      Діточок ростили, не знаючи злоби.
      Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
      Тож несе орлиці несусвітні вісті:
      «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
      А свиня тим часом підрива коріння.
      Не мине і тижня, як дуб упаде...
      Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
      А назавтра кішка шепоче свині:
      «Можете не вірить, кумасю, мені.
      Чула, як орлиця дітворі казала:
      «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
      ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
      Стереже потомство свиня молода.
      Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
      Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
      Свиня полонянку пішла визволяти.
      А орлиця стала мишей добувати...
      ...Зізналася кішка свині та орлиці,
      Що вона складала всі ті небилиці.

      P.S.
      Шкода, як мудрість настає лише тоді,
      Коли опинишся в біді.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. 14.Для диригента. Псалом Давидів

      Сказав мерзотник у серці своїм:
      «Немає Бога!»
      І зіпсувавсь, і збивав спантелику інших...
      І немає охочих робить добро.
      А Господь із небес споглядає
      На синів людських:
      «Чи ж є поміж ними котрийсь розумний,
      Хто потребує Бога?
      Одцуралися й збридли всі.
      Нема доброчинця ані одного.
      А знали ж злочинці оті,
      Котрі поїдом їли народ мій,
      Що ласують хлібом Господнім,
      Хоч і не хочуть знати про Нього...»
      Та раптом напав на них страх,
      Бо ж Бог серед праведних ходить.
      Раду бідного ганять вони,
      А його ж захищає Всевишній.
      Із Сіону порятунок, дай Боже, Ізраїлю,
      Поверни його бранців додому,
      Тоді звеселиться Яаків і порадіє Ізраїль.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. ***
      По грудках їхав грудень,
      А в дорогу взяв сани:
      «Поможіть, добрі люди,
      бо вже коні пристали.
      От коли б дістать воза
      Або сніг раптом випав,
      Говорить тоді б можна,
      Що є лад якийсь в світі.
      А то ковзають коні,
      Сани все ще на місці,
      Безнадією сповнений,
      Нарікаю на клімат».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. З голосу Крилова

      В садочку навесні
      В дрімотнім напівсні,
      Забувши лиха всі на світі,
      Муха гойдалася на квітці.
      Прокинулась і Бджолу бачить
      І почала комасі дорікати:
      Ну як тобі не лінь
      Трудитись день при дні.
      Я б на твоєму місці
      Давно вже б захиріла, звісно.
      Скажу тобі як напуття:
      Не по мені твоє життя.
      А от у мене тільки й справи
      Аби щодня гостину справить.
      Для мене справжнє діло –
      Крутитись на бенкетах чи весіллі.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Ніколай Рубцов (1936-1971)

      В хвилини музики печальної
      Я уявляю плесо скрізь
      І голос дівчини прощальний,
      І шум поривчастих беріз.
      І перший сніг під небом сірим
      Серед дрімаючих полів,
      І шлях без сонця, шлях без віри
      Снігами гнаних журавлів.
      Давно душі блукать несила
      В любові й вічному хмелю,
      Давно збагнути начасині,
      Що надмір привиди люблю.
      Та всеодно в оселях хистких
      Намірся їх спинити знов.
      У перегуку плачуть скрипки
      Про жовте плесо і любов.
      І всеодно під небом звислим
      Виразно бачу аж до сліз
      І жовте плесо, й голос близький,
      І шум поривчастих беріз.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Псалом 39 Диригентові Єдутуну. Псалом Давидів

      Сказав я: «Обережний буду на шляху своїм,
      Стерегтиму вуста,
      Допоки злочинець передо мною.
      Заціпенів я, принишк, замовк від добра.
      Та біль мій нараз збаламутивсь.
      Розпалилося серце, палахкотить роздумом,
      Заговорив я своєю мовою:
      «Повідом мені, Боже, кінець мій
      І міру днів моїх – які вони?
      Скільки життя моє тлітиме?
      Ось Ти п’ядь днів дав мені
      І світ ніщо проти Твого,
      І все суєта, кожна людина – лиш свідок.
      Наче тінь, людина блука,
      Тільки суєта – її галас.
      Накопичує, та не зна, хто все те візьме.
      Тож на що сподіватися маю тепер?
      Господе, – моя Ти надія.
      Од усіх злих діянь порятуй мене,
      На наругу мерзотників не віддай мене, Боже!
      Занімів я, не відкриваю рот,
      Бо ти учинив так.
      Відверни від мене кару Твою,
      Від удару Твоєї руки гину.
      Стражданням караєш людину за гріх
      І нищиш, як міль, принадність її плоті.
      Отож, суєта суєт чоловік!
      Боже, почуй молитву мою
      І до крику по допомогу прислухайсь,
      І до сліз моїх не будь глухий,
      Бо чужинець я в Тебе,
      Приходько, як і батьки мої.
      Відверни від мене Свій гнів,
      І я стану бадьоріший
      Перше, ніж відійду і не стане мене навіки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Єрмак

      Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
      Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
      Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
      ***
      Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
      Хто, як і він, сокирою й хрестом
      На дружбу спокушав далекі од Москви народи.
      Не спить Єрмак. Ну,як заснуть, коли перед очима -
      Кремль. Ось цар зіходить зі свойого трону
      І при боярах сповіщає, що сибірський край –
      Однині під його всесильною рукою.
      А потім по-батьківськи цілує Єрмака-героя...
      І од видінь спокусливих таких хропе вже й отаман...
      ***
      Не сплять лиш ті, хто мав би завтра буть
      Порубаним чи навіки приреченим на рабство.
      Кучум, їх славний проводир в помічники негоду взявши,
      Привів народ свій праведний суд чинити.
      І навіки заснули вояки, не скуштувавши насолоди бою.
      Лиш отаман добрався до ріки і, може б, подолав Іртиш,
      Та панцир мідний - царевий щедрий дар,
      Що в січах часто виручав, знесилив у поєдинку з хвилями.
      ***
      Буря ревла. І грім гримів.
      І вітер мовби голосив по-людськи:
      «Пильнуйте ненаситних нових єрмаків,
      Бо ж для Москви все вільне має стать підневільним!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. З голосу Езопа

      Як по росяній траві йде дівча.
      На голові несе глечик молока.
      Співа з птаством – не змовка.
      А ще так собі мудрує:
      «Ось як грошики вторгую,
      То сьогодні ж, до обіду,
      Куплю крашанок в сусіда.
      Треба трішки почекать
      І роздасться писк курчат.
      А як стануть вже курми,
      То продам тоді їх вмить.
      І на гроші на великі
      Куплю собі черевики.
      А ще - сукню і намисто
      Та й полину собі в місто.
      Скажуть парубки: «Красуня!..
      Як їй вдяганка пасує!»
      Я ж на захват парубочий
      Лиш примружу мовчки очі
      Та ще, як це я люблю,
      Отак голову схилю...»
      Пада глечик у траву.
      Не в думках, а наяву.
      А з ним сукня і намисто
      Й усі задуми дівчиська.

      P.S.
      У кого мрія дію обганя,
      Той іде, вважай, що навмання.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Псалом 6 Для диригента. На струнних інструментах. На октаву. Псалом Давидів

      Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
      Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
      Уздоров мене ліпше: в дрожі кості мої.
      Повернися до мене і душу мою уздоров,
      Адже пам’яті в смерті нема,
      А в пеклі як подякувать зможу?..
      Я стомивсь од нічних стогнань,
      Cльозами просякнуте ложе.
      З досади на ворогів око зітліло.
      Одступіться од мене, злочинці, усі як один,
      Бо Господь почує і прийме мої слізні молитви.
      Присоромлені й налякані будете ви
      І од мене відступитесь притьмом.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    77. ***
      Їй би в матріархаті народитися годилось,-
      Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
      А то лиш я один та ще онук й сини...
      Немає простору у повноті розправить крила.
      Отож, як на останню приступку життя зійду,
      Відкіль в інші світи вже мерехтить стежинка,
      Спитаю в Господа про те, що стільки літ ношу:
      «За дар який Ти дав мені таку ж бо дивовижну жінку?»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. ***
      Я думав, Десно, не тутешня ти,
      Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
      Так безнастану крутиш течію свою
      І береги нещадно крушиш.
      Я думав, Десно, десь з далеких гір,
      Коли ще на Землі дива вершились,
      Ти вийшла якось на слов”янський слід,
      А повернутися додому не зуміла.
      Я думав, Десно, те і се про тебе,
      Допоки не схилився над собою...
      ...Які ж до зойку схожі долі
      Трапляються в людини і ріки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. ***

      Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
      Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
      Той марусин поясок знає тільки в чарці.
      Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
      Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
      Як дівчата заміж йдуть – второпать не в змозі?
      Рік ходила, два ходила...П’ятий вже минає...
      Колись хлопці залицялись, зараз оминають.
      Через сад-виноград ходила по воду...
      ...І кому ж я віддала молодість і вроду?
      Він і п’є, він і б’є, і табаку нюха,
      Погляда на молодиць і мене не слуха…

      P.S.
      Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака: од бублика дірка.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Запізніле зізнання

      -Любив тебе я тоді
      Та люблю й сьогодні.
      -То чому ж не натякнув
      Ані словом жодним?
      -Та чи ж зміг я доступиться
      За хлопців юрбою?
      -А я так же поривалась,
      Щоб побуть з тобою...
      -Я ж бо тішився здаля
      Вродою твоєю...
      -І нічого не зробив,
      Щоб назвать своєю...
      -То ж тепер, як я вдівець,
      А ти удовиця...
      -Хочеш, сивий дідусю,
      На мені жениться?
      Ну, а як на тому світі
      Марії ікнеться?
      -Любив її головою,
      А тебе – всім серцем.
      -Любив мене, як і ти,
      Мій Грицько покійний.
      Присягалась буть йому
      До могили вірна.
      ...Нагнув спомин долу
      Голови старечі.
      …На подвір”ї в “жмурки” грала
      Безжурна малеча.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Божий дар Ізраїлю

      Знову в Ізраїлі дощ...
      Це ж бо Кінерету щось.
      Це ж бо і нам без труда
      Лине цілюща вода.
      Хай ти промок, як хлющ,
      Очі-но тільки заплющ,-
      І, мов в кіно, ожива
      Вбрана у квіт Арава.
      Глянь-но: отам он і тут
      Маками гори цвітуть.
      Заклекотіли струмки, загули,
      Хоч іще вчора безсилі були...
      Тішся ж оцим дощем,
      Хай нас відвідує ще він і ще.
      Дяку Тому склади,
      Хто про нас дума завжди.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. З голосу Езопа

      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. ***

      Щоб од думок бодай на час прочахла голова
      (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
      Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
      Словам високим надають земного змісту.
      Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
      Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
      Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
      Завжди їх вивіряв польотом і корінням.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. ***
      З такої хмари в Україні
      Такий би дощ зненацька ринув,
      Що спраглі од чекання ринви
      Діжки і відра перекинули б...
      ...Натомість із Єрусалиму
      Хмара в Єгипет чомсь полинула.
      Дощу благають синагоги,
      Здіймають голоси до Бога,
      І навіть усезнайки-атеїсти
      Вже за Тору готові сісти...
      Тож віриться, що дощ уже в дорозі,
      І порадіє Місто міст невдовзі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. ***


      Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
      І він пішов, не знаючи у бік який іти.
      І байдуже – направо чи наліво...
      А ти отямилась, як серце заболіло:
      «Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
      Як далі склалось в них – не знати до пуття:
      Зійшлись вони чи розійшлись навіки.
      Як інколи вершать життя
      Слова-принади і слова-каліки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Все у Псалмах по-людському клекоче...

      Якже я зміг без Псалмів прожить
      Мало не півстоліття?
      А там же долі людські, наче віти сплелись,
      Як і шляхи в дивовижному світі.
      Байдуже, хто їх там пройшов:
      Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
      Шукаємо ж не сліди підошов,
      А думку Господом Богом сповиту.
      В розпачі й вірі, в радості й горі,-
      Все у Псалмах по-людському клекоче:
      Щось там на арфі, щось на кінорі...
      Щось крізь сльозами зрошені очі.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. ***
      У мене набагато більше свят,
      ніж хто живе од свята і до свята.
      Адже за свято звик сприймать,
      коли задумане здійснилось,
      коли малятко усміхнулось,
      коли відкрив нове ім’я,
      коли у хор пташиний долучився,
      як линyть звіддалік синівські голоси,
      як райдуга містком півнеба оповила
      що злагоді подружній понад півстоліття...
      Із цих та з багатьох ще інших свят
      складається моє найбільше свято,
      що зветься дивовижно просто так –
      між іншим - Життя,
      дароване мені Всевишнім.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. ***

      Півник заспівав в Єрусалимі,
      І на вранішній отой тоненький спів
      В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
      У далекому тепер, як і літа, Яготині.
      Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
      Не герої на баскім коні,
      А сумне «кру-кру», неспішний постук дятла
      Та змагання досвітніх півнів,
      Та щемкі до болю виднокраї,
      Та могили друзів і рідні,
      Та стежки, де бігали малими,
      Та бузок з каштаном навесні...
      ...Півник заспівав в Єрусалимі,
      А мені здалось – в Яготині.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ***
      Лиця українські в юдеїв...
      Юдейські лиця в українців...
      Неважко тут і заблудиться.
      Часом питаєш: «З ким і де я?»
      Не заблуджусь.
      Дороговказом узяв собі
      Одне-єдине:
      Шукать не мову і не расу,
      А звичайнісіньку людину.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Ігорю Б., невтомному мандрівникові

      ...І знов валізи пакувать...
      Здається, пройдено півсвіта,
      Та серце, невгамовністю зігріте,
      Нізащо не хоче спочивать.
      Уже відкрито всі материки,
      Та їх він самотужки відкрива для себе:
      Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
      Змагається із норовом свавільної ріки.
      На видноколі за вісімдесят вже світить,
      Ровесники покірливо літам скорились,
      А в нього, мовби виростають крила,
      Щоб звідать в мандрах решту світа...
      ...Куди пакуються валізи, краще не питать,
      Аби не заздрить цьому одчайдуху,
      А як часина знайдеться, послухать
      Про мандрів Божу благодать.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. ***
      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне:
      «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань
      Просто вийти з життя
      Крізь причинені наніч двері.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. ***

      Примруженим оком,
      Навстіжним серцем
      Вдивлявсь я у дикий і дивний цей світ.
      Дививсь – не здивився.
      І пив, та не впився
      І чар, і отрути, й незнаного квіту.
      Вируючий вихор,
      П’яніючий шал
      В знемозі-одчаї питав і питав:
      «Чи тільки мені горезвісний Тантал
      Свою естафету, мов кару, віддав?»
      І чулось: віки сторінкуються.
      Шелест. Схиляються голови,
      Мова шерхне.
      В розгоні очі.
      Нечутні згуки викрешують пальці
      Терпко-рвучко з пожовклих аркушів.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. ***
      «Зеленотрав’я, навшпиньки, вище!
      В оксамити милі деревчата!
      Чи знаєте, що треба говорити,
      Як любу мою будете стрічати?»
      «Знаємо, знаємо, друже,
      Та ж не перший рік тут мандруєш...»
      «Спинись, поточе-хлопче, хоч на мить!
      Вгамуйтесь, легені вітрилі!
      Чи знаєте, що треба говорить,
      Як йтиме милий?»
      «Знаємо, знаєм, красуне,
      Cтільки літ ходиш з сумом....»
      ...З деревами, із травами говорять,
      Вітри гамують і потоки...
      Ніяк не заговорять між собою...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. ***
      Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Птаство Землі Святої в інший край не відліта,
      На крилах журавлиних Європа приліта –
      На Хулі попоїсть, перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в осені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. ***
      Квітка розцвітає в піднебессі,
      голосом на землю долина
      і в суцвітті суголосних Матвієнок
      серце стискує й сльозою вирина...
      і встає, мов за наказом, зала
      і тремтить при звуках «Черемшини»...
      За життя хіба ж бо Цісик знала,
      що так розжалобить Україну?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Вчителям небесним з селянської хати


      Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
      Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
      А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
      ...Як в пригоді стало все оте з роками:
      Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
      Успіх тимчасовий – така собі забавка...
      Вчителі небесні з селянської хати,
      Мудру вашу раду хочу передати
      Не синам одним лиш, а всьому народу,
      Щоб в майбутнє йшов він, як ви вчили,- гордим.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. ***

      Підійшов Олекса, став біля вікна.
      Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
      Постукав легенько тричі у вікно:
      «Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
      «Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
      Піди собі Галюточки пошукай».
      «Нащо ж брала перстники і коралі теж,
      Якщо вже до іншої мене шлеш?»
      «Як дасть мені мати золоті ключі,
      Кину твої перстники тобі у вічі.
      Я ж не за дарунки вірна була.
      Якби чула зраду, зроду б не взяла.
      І хоч ясним соколом радить мати звать,
      Лучче важкий камінь в гору піднімать.
      І хоч радить мати поруч тебе сісти,
      Лучче наодинці гіркий полин їсти».






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Народ скаже – як зав’яже

      В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
      Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
      Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
      А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
      «Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
      Кому ж знаться на погоді, як не астрономам?»
      «То чому ж свиня моя в хлів солому горне?»
      «Це, даруйте, якісь бридні: прогноз роблять свині».
      «Як знаєте. Ви ж учені. Не мені вас вчити.
      Тільки прошу аж до ранку мене не будити».
      Ночувати в сіні гарно. До розмов охочі,
      Не зуздрились «астрономи», як десь опівночі
      Розходилась така буря, що віття ламає,
      А до того ж, мов з відра, дощем заливає.
      Як хлющ мокрі, «астрономи» зустрічають ранок.
      А господар, позіхнувши, виходить на ґанок:
      «Ну, що скажете на це ви, вченії панове?
      Свиня моя більше знає, аніж «астрономи?»

      P.S.
      Що наука – сильна штука,- доводити годі.
      Тай науці не завадить, стане у пригоді
      Те , що досвідом беруть люди у природи.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Козьма Прутков «Сучасна руська пісня»

      Гой же, друзі, ми люди руськії!..
      Щосуботній день в лазнях паримось,
      Усяк божий день жирні щі їмо,
      Жирні щі їмо, гречневку поїдаємо,
      Рідненьким кваском запиваючи,
      Святу матір Русь споминаючи...
      Б’ємо байдики, прохолоджуючись,
      Тільки п’ємо-їмо, вихваляючись...
      Гой, чи вам, люди добрії,
      Докорять-лаяти нас не совісно:
      Працювали б ми, нема хіті чомсь,
      Ми б і раді були, так не хочеться,
      Кепська справа, навтьоки од праці
      Біжимо, на печі лежимо,
      В чунях ходимо, кричимо про Русь,
      Все про Русь кричимо аж до хрипоти!
      Так хіба ж ми, друзі, не руськії?!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. ***

      Якщо і хочу ще чогось од цього світу,
      То тільки віддавати якомога більше.
      Насамперед онукові, дружині, дітям.
      Із читачем ділитися роздумним віршем,
      Звірині, птаству й комашині буть зрозумілим
      У чистих помислах своїх, а не зарозумілим
      Власником, призначеним начебто самим Богом.
      Без суму надмірного виряджать в незвідану дорогу
      Друзів. Заздрить, хто без хвороб відходить уві сні.
      Не в непроглядну заметіль, не в гололід, а навесні...

      P.S.
      ...Здається, начебто й усе.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Анна Ахматова

      Я усміхатись перестала,
      Морозний вітер губи студить,
      На один сподив менше стало,
      На одну пісню більше буде.
      І оцю пісню мимоволі
      Віддам на посміх і на глузи,
      Бо так нестерпні аж до болю
      Душі любовні тиша й смуток.

      Анна Ахматова
      Я улыбаться перестала,
      Морозный ветер губы студит,
      Одной надеждой меньше стало,
      Одною песней больше будет.
      И эту песню я невольно
      Отдам на смех и поруганье,
      Затем что нестерпимо больно
      Душе любовное молчанье.
      17 марта 1915, Царское Село




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Стаф Леопольд (1878-1957)

      Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
      Болісно падать і знову підводитись,
      Кричати зажурі: «Пріч!» і благати : «Провадь!»
      Оце ж бо життя: ніщо, а якже задосить...
      Вибігать за єдиним скарбом в пустині,
      Стрибати в безодню за неповторним,
      Аби після нас лишились єдино
      Сліди на піску і на воді кола.

      Staff Leopold (1878-1957)
      Kochać i tracić, pragnąc i żałować,
      Padać boleśnie i znów się podnosić,
      Krzyczeć tęsknocie "precz!" i błagać "prowadź!"
      Oto jest życie: nic, a jakże dosyć...
      Zbiegać za jednym klejnotem pustynie,
      Iść w toń za perłą o cudu urodzie,
      Ażeby po nas zostały jedynie
      Slady na piasku i kręgi na wodzie.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. ***
      Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
      Не вартими паперу, на якому пишуть,
      Причастями, молебнями й іконами
      Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. ***


      Три діди, три діди, як бува нап’ються,
      Деркачами й рогачами старенькую луплять:
      «Оце тобі за любов, а оце – за дулі!»
      Баба в крик, бо болить, а діди трикляті:
      «Більш не будем тебе бить!»
      Та й мерщій тікати.
      І тоді на бабин крик виліза з-під печі
      Четвертий, малесенький, що старій по плечі.
      Він цілує її, він милує її, ще й на гулі дмуха.
      І бабуся замовка, щоб милого слухать.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Псалом 94

      Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
      Піднісся Суддя землі.
      Віддай належне пихатим...
      Допоки злочинці радітимуть?
      Базікають, промовляють чванливо злочинці.
      Народ, Господе, гноблять,
      Глумляться над спадком Твоїм.
      Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
      Та ще й кажуть:
      «Не побачить Господь,
      Недопетра Бог Яакова».
      Наберіться глузду зарозумілі!
      Порозумнішайте дурні!
      Невже Той, хто дав вухо,- не почує?
      Хто створив око,- не побачить?
      Той, хто карає народи, чи ж і вас не скарає?
      Як дає Господь людині знання,
      То й думки її знає,
      Бо суєта суєт вони.
      Блаженний, кого Ти караєш, Боже,
      І Тори Своєї навчаєш,
      Аби був він спокійний в час лихоліття,
      Допоки злочинець не потрапить в яму.
      Адже не віддасть напризволяще
      Господь Свій народ
      І спадок Свій не покине,
      Бо до правди повернеться суд
      І до всіх, хто не покривив душею.
      Хто стане за мене проти беззаконня?
      Хто підтрима мене проти злочинців?
      Якби не Твоя допомога, Господе,
      В могилі була б душа моя.
      Коли я сказав: «Заточилась нога моя»,
      Милість Твоя мене підтримала.
      У роздумах різних насамоті
      Твоя підтримка розважа мою душу.
      Чи ж стануть другом Тобі
      Ті, хто сидить на престолі
      І беззаконня робить своїм законом?
      Звинувачують праведну душу
      І кров безневинну осуджують.
      Та став Господь мені за твердиню,
      Скелею став моєю.
      А тих,хто чинив беззаконня й зло,
      Господь Бог винищив, винищив наш Господь.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. З голосу Езопа
      З голосу Езопа
      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Булат Окуджава «Грузинська пісня»

      Виноградную кісточку в теплую землю зарию
      І лозу поцілую, і спілії ґрона зірву,
      І всіх друзів зберу, і в любов усім серцем порину...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
      Завітайте-но, гості мої, на скромную учту,
      Говоріть простовіч, хто я зараз для вас наяву,
      Цар небесний простить всі огріхи мої за спокуту...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
      В пурпуровому строї для мене співатиме Далі,
      В чорно-білім своїм перед нею я мовчки схилюсь.
      І заслухаюсь враз, і помру од любові й печалі...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
      І коли заклубочиться захід, в кутки завітає,
      Перед зором моїм нехай знову вкотре пропливуть
      Білий буйвол і синій орел, і форель золотая...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?

      Булат Окуджава – «Грузинская песня»
      Виноградную косточку в теплую землю зарою,
      И лозу поцелую, и спелые гроздья сорву,
      И друзей созову, на любовь свое сердце настрою...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      Собирайтесь-ка, гости мои, на мое угощенье,
      Говорите мне прямо в лицо, кем пред вами слыву,
      Царь небесный пошлет мне прощение за прегрешенья...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      В темно-красном своем будет петь для меня моя Дали,
      В черно-белом своем преклоню перед нею главу,
      И заслушаюсь я, и умру от любви и печали...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      И когда заклубится закат, по углам залетая,
      Пусть опять и опять предо мной проплывут наяву
      Белый буйвол, и синий орел, и форель золотая...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. ***

      Наскільки б життя наше було пісніше,
      Якби не стало пісень, казок і віршів.
      Ба, навіть думать було б тоді годі
      Про те, що причаїлось в слові Врода.
      Отак би й ниділи в печернім кладовищі,
      Якби не підказав Господь пісень, казок і віршів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. ***

      «Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови».
      «Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться».
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. ***
      Неймовірно, що соловей співа не про кохання
      (Та ж без’язиких поетами робив він),
      Що не літа нам відкуковує зозуля
      (А ми ж тих літ просили в неї якомога більше),
      Щем журавлиний лине не до нас
      (На чужині він же за голос батьківщини)...
      Та голову схиляю перед тими,
      Хто вилучить спромігся з перемов пташиних
      Те, що спиняє нас в житейській біганині.
      «Тьох-тьох», «ку-ку», «кру-кру»,
      Пребудьте з нами відгуком дитинства,
      Коли ми ще всьому беззастережно вірили,
      В’яжіть нас навіки із краєм материнським.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. ***
      Шукаю на Святій Землі пейзажі,
      Чимось схожі на вкраїнські:
      Горби і пагорби не лисі, а залісені,
      Карпати вгадую в Голанах,
      Говерлу - в засніженім Хермоні ,
      Йордан у верболозі, як і Дніпро,
      Щемом вливається у серце...
      ...А за пейзажами вбачається
      Одна й та ж доля на Сході:
      Сусіда невситимий клопочеться,
      Аби шмат краю одчикрижить.
      Отож, молю Всевишнього:
      «Те, чим Ти Ізраїль наділяєш
      У лиху годину, дай і Вкраїні --
      Єдність і силу».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. ***
      Усе частіш спада на думку Богу
      Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
      Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
      Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
      Принишкли біля Всевишнього господи.
      Уже й самі розказують, мов казку,
      Як їм хотілось аж до сказу
      В ніч солов’їну десь біля перелазу
      До ранку цілуватися з дівчатами земними,
      Синів-богатирів заводити із ними .
      Наче у безвість ті часи гунули,
      Безжурнії часи, біблійнопроминулі.
      Щоправда, і тоді була тривога,
      Як одчайдухам закортіло зрівнятися із Богом.
      Всевишньому вдалось ті задуми порушить:
      Летіли вавілонці з високості, наче груші,
      І розбивалася на друзки мрія навісна,
      А з нею й мова на той час одна .
      Були ті будівничі, як діти, ще такі наївні,
      Не думали про братовбивчі війни.
      Трималися усі на видноті...
      А от нащадки їхні вже не ті:
      Позалізали кожен в свою нору
      І атом перековують на горе.
      І все частіш спада на думку Богу -
      Зробить реальністю і Гога, і Магога.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. ***

      Навіки батько попрощавсь зо мною,
      Коли я дозрівав у материнськім лоні.
      Дозволили востаннє притулитись вухом
      І, що роблю я там, він хвильку слухав.
      Батько живий дістався од дружини –
      Тільки таким його сприймаю і донині...
      ...Стелилась перед хлопчиком з Бердичева,
      Далека стежка і незвична.
      Рабинів двоє із Єрусалиму заявились,
      Щоб єлед-пеле уславив їх єшиву .
      І хоч будьоннівці тоді рубали і кололи,
      Сказала мати: «Нізащо й ніколи!»
      Не відала, що замість Тори і Талмуду
      Тирана Сталіна обожнювать син буде.

      Р.S.
      У передсмертну мить поблиз Єрусалима
      Кому сповідувався він?
      Потворі-осетину?
      Чи безіменним двом рабинам?
      -----------------------------------------------------------
      Єлед-пеле (івритське) - вундеркінд.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. ***


      Хоч зір з літами дещо підупав,
      Саме тепер поволі прозріваю:
      Щось неповторне з воза впало,
      Як безоглядно завтра підганяв.
      «Що? Де? Коли?»-
      Не знати до пуття.
      Без остраху вернувся б пішки,
      Якби були не коні, а воли.
      Та коні норовисті дало мені життя,
      Ті коні, що не можуть встояти на місці...
      Оглянутись назад незмога анітрішки,
      Бо тільки й думки: як утримать віжки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. ***
      Затісно в суєтному сьогоденні…
      Кривавицею мерехтить майбутнє…
      Невже таким задумано наш світ?
      «А ти в минувшину занурся!
      Між слів і дій тамтешніх віднайди
      Наміри й помисли, далекі сьогоденню.
      Чи хоч на гріх бодай один поменшало?»-
      Не знати чий щоразу чую голос.
      В історії анальфабета повний,
      Мовчу. І борсаюсь в тісняві днів.
      Надокучаю просьбами Всевишньому.
      І хоча знаю: не кожному відповідає Він,
      Стрічаю Божий день молитвами.
      ... Одними й тими ж...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. ***
      Щоденників не вів.
      Життя поміж рядками залягло.
      Був певен, щось таки мене вело
      І днями, і впродовж років.
      І якщо хтось захоче прочитати,
      Хай поспішає, доки ще живий,
      Щоб здогади в інші світи не слати
      І не сказать: «Якийсь він не такий...»
      Такий, як є. Таким мене й беріть.
      Лиш на полицю, не прочитавши, не кладіть.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. ***
      З такої хмари в Україні
      Такий би дощ зненацька ринув,
      Що спраглі од чекання ринви
      Діжки і відра перекинули б...
      ...Натомість із Єрусалиму
      Хмара в Єгипет чомсь полинула.
      Дощу благають синагоги,
      Здіймають голоси до Бога,
      І навіть усезнайки-атеїсти
      Вже за Тору готові сісти...
      Тож віриться, що дощ уже в дорозі,
      І порадіє Місто міст невдовзі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. ***
      Валентині Рубан,
      професору мистецтвознавства

      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються окремі їхні фрази.
      У пристрастях - такі ж наївні, як і ми,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина, що бачу їх людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев?
      І немічні, й не вічні.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. ***

      А звуки – такі ж гострі.
      Попереду – іще гостріші.
      І боязно розплющить очі,
      Мов кам’яні такі повіки.
      Та знаю – на ті звуки зляжеш
      Всіма нетьмяними ночами.
      А серце,
      Щоб йому не скрикнуть
      На флажолет визивний скрипки,
      Мов яблуко рожеве, стиснеш
      І руки на три чверті скинеш...
      ...І як непрохані поллються сльози,
      То лиш Господь спинить їх взмозі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. ***
      13 вересня 2022 р. ·
      Поширено серед: _Публічно
      Ой ви, пізні пісні,
      Вас у гніздах ще теплих
      Журавлі полишили.
      Не сумуйте, пісні,
      Доки випаде сніг,
      Випростовуйте крила.
      А якщо в синім небі
      Вам не стачить сил
      До людей долетіти,
      Упадіть долілиць
      У зелені вруна пшениць,
      Проростайте з ними до літа.
      Вийде вдосвіта в степ удова,
      Колосок розітре на долоні,
      На обрій гляне займистий
      І проклюнеться в серці задавнений біль,
      Так же схожий на пісню:
      «Ой, літа, ви літа…
      Видко, я вже не та,
      Якщо разом і втіха, і туга...»
      А над нею журавлик курлика-літа,
      Наче спомин про друга.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. ***

      \
      Поки чужинцем
      ще не всі потоптано конвалії й суниці,
      поки ще Чорне море не відгонить
      триповерховим московським матом,-
      каміння і олива кожна,
      і навіть безголоса бадилина
      волають денно й нощно:
      «Прийди на поміч, Україно!
      Вернися в Крим якомога скорше,
      бо за безвладдя супостат глумиться,
      упершись в край наш автоматом!»

      P.S.
      Чим ти відповіси, Вкраїно-мати?






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. ***
      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне:
      «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань
      Просто вийти з життя
      Крізь причинені наніч двері.









      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. ***
      Не називай цей край Вітчизною,
      Якщо не знаєш до пуття,
      Що квітне і росте,
      Вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
      Не садовив, не доглядав, не вболівав,
      А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
      Не називай цей край Вітчизною ніколи.
      Якщо прадідівською піснею не просльозивсь,
      Не в серце вклав історію, а залишив у школі,
      На суржик дар материнський перевів,
      За блага на сусідську мову перейти готовий,-
      Не називай цей край Вітчизною ніколи.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. ***
      Так вже судилося –
      Всім опинитися на тому березі.
      У вересні це станеться чи в березні,
      Чи самотужки вплав,
      А чи з Хароном на човні...
      То чому ж смерть завжди завчасна?
      Чому сторонимося того берега?
      Чи не тому, що там уже назавше
      Лиш свідками життя цього стають?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. ***
      Жовкне лист на верхів"ї беріз,
      і туман над Десною спроквола снується,
      і туманіє зір під навалою сліз,
      і на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є,
      це нагода заглянуть у завтрашню днину...
      ...що так хутко павук по ожині снує?
      Карту Лети чи шлях журавлиний?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. ***
      Уже завересніло...
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. ***

      Упав тихо лист до ніг.
      Щось сказать хотів - не зміг.
      Може, як улітку йшлося?
      Може, що надходить осінь?
      Я поклав лист на долоню:
      Е!.. та він же непритомний...
      Зачекаю. Лист – мій гість.
      Як оклига – оповість.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. ***
      Поезія його прещедро наділила
      Усім, чим доля так безжально обнесла:
      І слух, і мову у рядки втілила,
      А серце й мозок жаром обпекла.
      І все ж була Муза безсила
      Проти нових оружних дикунів,
      Чия рука безоглядно косила
      Її улюблених синів.
      І ти, Олексо, був посеред перших,
      Кого червона зграя прирекла на згин.
      Було тобі, щоправда, аніж іншим легше,
      Бо обійшов тебе і посвист куль, і кпин.
      І, може, в передсмертнім змахові руки,
      Як у найвищім творчім злеті,
      Ти заповів ще не довірені паперові рядки
      Ще не народженим поетам.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Любим моїм ровесникам - бабусям і дідусям

      Не доживать, а дожинать нам треба
      Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
      Що відкладалося на потім,
      Аж доки невмолимий голос Неба
      Назавше не покличе в інший світ,
      Де зайві будуть візи й квоти.
      А поки що нащадкам слід ниву передати,
      Як лялечку. Од бур’янів чистою достоту,
      Щоб встигли вони в строк зорати –
      Під осінь. Десь після Першої Пречистої .
      Та щоб засіяли зерном добірним, ваговитим.
      А як завруниться, негоже й помирать:
      Синам і донькам треба ж підсобити.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. З голосу Езопа

      Жили собі в дружбі хазяям на втіху
      Півень та віслюк. Не відали лиха.
      Та якось сорока принесла їм звістку:
      «Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
      І товстих шукає, щоб було що їсти».
      «Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
      З’їсть мене найпершого проклятущий звір».
      «Не журися, друже! Я злечу на дах.
      Як побачу лева, тобі знак подам».
      Тільки сів на бовдур одчайдуха-півень,
      Як з лісу вже чути лев’яче ревіння.
      «Ку-ку-рі-ку!»- долинає з даху.
      Віслюк з переляку преться у курятник.
      «Ку-ку-рі-ку!- лине вже зі сміхом.-
      Вилізай з криївки! Лев верта до лісу!»
      Не відав ні півень, ні віслюк тим паче,
      Що від «кукуріку» звір назад поскаче.
      Цим би і скінчилась вся оця пригода,
      Якби не запало віслюкові в голову,
      Що як лев тікає, значить він безсилий,
      І за страх є змога йому відомстити.
      Зопалу зірвався...Вже от-от укусить...
      Тут лев обернувся, посміхнувсь у вуса:
      «Одхекайся трохи, знахідко неждана,
      Та обідом царським мені нині станеш!»

      P.S.
      Де надмірна певність, там чекай біди.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. ***
      А є ж і без слів пісні...
      Слова їх заблудилися в дорозі
      і бозна, чи до голосу дійдуть.
      ...А є ж і суцвіття слів,
      котрі несуть в собі мелодію.
      І з-поміж бідних той найбідніший,
      в чиєму серці не звучить вона,
      аби розрадить в мить найгіршу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. ***
      Як у коханні щось не йдеться,
      Занур слова в гебрайську мову,
      І силою тоді озветься слово.
      А як в наснагу сила виросте,
      То й до кохання шлях скоротиться,
      І ти зневіри так уникнеш,
      Що не одного з глузду зводила.
      Відтоді рідних слів коріння
      Шукатимеш і в мовах інших,
      Переконаєшся, що світло –
      Не у вікні твоєму тільки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. ***
      Бризками сміху виринаєте з моря –
      Демонстрація грації,
      В дивній в’язі м’язи...
      «Не зникайте!»
      Ще не встигли літні юність свою відтворити.
      «Не зникайте!»
      Ще не встигли ви символом стать для малечі.
      «Не зникайте!!!»
      За вами покотиться сонце.
      На березі стане так сум’ятно й тоскно.
      Начебто випав ланцюг в родоводі людському.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. ***


      Пасуться мирно на газоні
      Шпаки і горлиці, й ворони...
      Так люба серцю ця ідилія...
      ...Поки коти не приблудили.
      Вони, як в Древньому Єгипті,
      Вважать себе святими звикли.
      Всупереч задумам пророків
      До миру не зробили й кроку.
      А ми (так би зізнатись не хотів)
      Вчимось не в птаства, а в котів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. ***
      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. ***

      Всього і всіх шкода.
      Все – наче спалах,
      Та ось вже сутінки і пітьма, і слова.
      Слова про тіло, дотик, голос.
      Слова ще теплі, ще твої
      І вже наполовину словникові.
      ...Ліпше скам’яніти і видивляти жадібно віки,
      Ніж тільки згадувати доторк твоїх пальців,
      Паморочну зав’язь то лівої, то правої руки
      Довкола таїни цілунку...
      ...Найлюбша, відведи в непам’ять
      Мої непрохані передчуття біди
      І прокажи: «Це передчасна старість,
      Бо ти ж такий ще до нестями молодий».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. ***
      Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
      Хотілося б, щоб більше тих було імен.
      І хоч палаци й стадіони не про мене,
      Тішу себе: може, іще когось мій вірш не обмине.
      Хай не бурхливою рікою вірш мій буде,
      А тихим лісовим струмком чи й джерельцем,
      Та як жагу ним потамують люди,
      Чи ж втіха більша може бути понад це?
      Отак-от і життя сплива поміж рядками віршів,
      Котрі вряди-годи нашіптує Всевишній.
      А от чи вийшло з того щось насправді путнє,
      Хай скажуть читачі – сьогоднішні й майбутні.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. ***
      пав тихо лист до ніг.
      Щось сказать хотів - не зміг.
      Може, як улітку йшлося?
      Може, що надходить осінь?
      Я поклав лист на долоню:
      Е, та він же непритомний...
      Зачекаю. Лист – мій гість.
      Як оклига – оповість.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. ***
      Із раю в рай (якщо такий ще є)
      Я перейду неспішно.
      Мій рай створила ти, як пісню,
      Щоб понад пістоліття зміг її вести.
      Віддячить чим я годен тобі, люба?
      Підсобним буть у рукотворному раю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Дарована Всевишнім трійця

      Мені б годилося зненавидіть вогонь,
      Що предковічний ліс жер на Кармелі .
      Зненавидіть і вітер навісний,
      Що потурав палити рукотворні села.
      Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
      Що не прийшов на поміч погорільцям...
      Та не наважусь навіть осудить
      Даровану Всевишнім трійцю.
      Не йде із пам’яті , коли малим
      На розпал в піч я ніс позичену жарину,
      Як аж до сліз дививсь на млин,
      Що крила безнадійно опустив,
      Неначе птах, що не злетів у вирій,
      Як восени вітав дощу малу краплину,
      Бо ж вочевидь ввижалась вже тоді
      До паморок духмяна та пухка хлібина.
      Тому-то дорожу, як Божим заповітом,
      Його посланцями –вогнем, дощем і вітром.
      І як до болю прикро часом далебі,
      Що дар оцей для всіх присвоїв хтось собі
      І бавиться вогнем, немов маля примхливе,-
      На горе оберта дароване Всевишнім диво.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. ***

      «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
      Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
      Чом ти голову схилила, вії опустила?
      Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
      ...Не розказуй, голубонько. Нема у тім нужди,
      Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
      Хай він, може, таки кращий і для тебе любий,
      Та вірнішого від мене не було й не буде.
      Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
      Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
      І проситиму, як брата, обранця твойого,
      Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом.
      І якщо нам у подружжі не судилось бути,
      То порай мені, кохана, як тебе забути.
      Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
      Як даси мені напиться, забуду одразу?
      Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
      І молитимусь за тебе, доки б’ється серце».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. ***

      «Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови».
      «Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться».
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Так прокладають стежку до Любові

      Не варто зопалу звірятися в любові,
      Щоб на одкош, бува, не наразитись,
      А ліпше намір перелити
      В досі ніким не чуте слово
      Чи в барви трепетно втілити,
      Чи деревцем пустелю звеселити.
      І як вона замилується словом
      Чи прикипить до полотна твойого,
      Чи спеку перебуде в тіні крони,-
      Вважай, що прокладаєш стежку до Любові.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. ***
      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Бодай відсотком стать для тебе,
      Бо ж на всі сто віддавна ти для мене.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 6

    145. Де горує не любов...

      «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
      Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
      Той марусин поясок знає тільки в чарці.
      Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
      Той незграбний. Той малий.
      А той голомозий...
      Як дівчата заміж йдуть – второпать не в змозі?
      Рік ходила, два ходила...П’ятий вже минає...
      Колись хлопці залицялись, зараз оминають.
      Через сад-виноград ходила по воду...
      ...І кому ж я віддала молодість і вроду?
      Він і п’є, він і б’є, і табаку нюха,
      Учаща до молодиць і мене не слуха…»

      P.S.
      Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака: од бублика дірка.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)

      Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
      гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
      малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
      вишивали повішальниками дерев плинне море.
      Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
      Колись стежки її повитинав ти залізом-сльозами.
      Сховали тебе у темноті, нагодували тривог хлібом,
      переміряв напомацки із людських доріг найбільш соромливі.
      І вийшов ти ясний, синку, в ніч зі зброєю чорною,
      і почув ти , як їжачиться у звуках хвилин зло .
      Перш аніж упасти, із землею попрощавсь рукою .
      Чи то була куля, синку, чи луснуло серце.
      1936

      uwagą na odwrocie rękopisu: „Pierwszy wiersz Krzycha – 1936. 15 lat”.).
      Oddzielili cie, syneczku, od snów, co jak motyl drżą,
      haftowali ci, syneczku, smutne oczy rudą krwią,
      malowali krajobrazy w żółte ściegi pożóg,
      wyszywali wisielcami drzew płynące morze.
      Wyuczyli cię, syneczku, ziemi twej na pamięć,
      gdyś jej ścieżki powycinał żelaznymi łzami.
      Odchowali cię w ciemności, odkarmili bochnem trwóg,
      przemierzyłeś po omacku najwstydliwsze z ludzkich dróg.
      I wyszedłeś, jasny synku, z czarną bronią w noc,
      i poczułeś, jak się jeży w dźwięku minut - zło.
      Zanim padłeś, jeszcze ziemię przeżegnałeś ręką.
      Czy to była kula, synku, czy to serce pekło?
      1936










      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. ***
      Не чуть зозуль в Єрусалимі.
      Та, зрештою, немає в тім біди,
      Коли заходить мова про літа,
      Бо кожен день прожитий,
      Мов випадково знайдена підкова,
      Що чимось пам’ять обпліта.
      Блажен, у кого стачить сили
      Дослухати зозулю до кінця
      І вдовольнитись тим її ліком,
      Який собі мовчазно загадав.
      До них я не належу нині:
      Не стачить сили й у зозулі
      Відкукувати те, що ближче вже до ста,
      і тому обираю за вірний лік і єдиний
      Стежини, які ще в змозі самотужки подолать.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    148. ***
      Повз лиця, заклопотані й зажурені,
      Вона не йде собі, а скаче
      І на всі боки змовницьки всміхається,
      І день здається наче
      Не таким уже й похмурим,
      І сонце сором’язливо на неї задивляється.

      P.S.
      Чи то у неї така вдача,
      Чи радість висловить незмога їй інакше?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Рахель

      Віщун навідавсь уночі.
      Присів на ліжка край.
      Худющий – шкіра та кістки.
      Очі запали вглиб.
      Тепер я знала, що розпавсь
      Старий і вутлий міст,
      Що між «було» і «має буть»
      Руки часу сплелись.
      Страхав мене п’ястук худий,
      Вчувавсь глузливий сміх:
      Нехай же буде вірш оцей
      Як твій останній вірш



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. ГРЕЧАНИКИ


      Цю пісню, скорше один перероблений куплет її, я вперше почув у дитячому будинку в Заворичах Броварського району на Київщині. Двоє хлопців билися, а третій заспівав її, тай припинив цим бійку.
      Як видно з подальшого тексту, пісню складено під час голодомору 32-33 років. Але вона дожила й до 47-го, який мало не послав і мене на той світ. Сусіди винесли в ночвах і відвезли до лікарні, де протягом тривалого часу я набував людських кондицій.

      Пішла мати на село,
      А у селі пусто,
      Ні пшениці, ні муки
      Лиш сталінські образки.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Позбирались у сільраді,
      Усі лежні дуже раді.
      Будем куркулів ділити
      І не будемо робити.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Нема хліба, нема сала
      Все комунія забрала,
      Ні корови, ні свині.
      Тілько Сталін на стіні!

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Сталін в хаті, Ленін з двору.
      Ворушилось у коморі.
      Все то вожді комуністи.
      Комуністи - страхаїсти.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Мужики - дураки,
      А ми - комуністи.
      Мужики будуть робити,
      А ми будем їсти.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Я маленька колгоспниця
      Заробила трудодень.
      Мати ходить без спідниці,
      А батенько без сподень.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Сидить баба на рядні
      Все чекає трудодні.
      Має сорок і оден,
      Дайте хліба хоч на день.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Працювала десять день
      Заробила трудодень,
      А од того трудодня
      Голодую я щодня.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      У колгоспі добре жить,
      Один - робить, сім - лежить
      А як сонце припече,
      То й останній утече!

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Подивися Сталін сам,
      Як танцює "Комнезам"
      Працювати не схотів,
      Записався в "коллектив".

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Ой, гоп! Ти диви!
      Їде Сталін на свині,
      Кукурудзой поганяє
      "П'ятілєтку" доганяє.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Їде Сталін на тарані,
      Оселедець у кармані.
      Часником він поганяє,
      Америку доганяє!

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.
      Встань Тарасе, подивися
      До чого ми дожилися
      Хата впала, клуня боком
      І корова з одним оком!

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.


      •Трудодень: Трудодень — термін, пов'язаний з формою оплати праці в колгоспах СРСР, введеною у 1930–31 під час примусової колективізації сільського господарства. Трудодні були замінені грошовою оплатою з 1966 року..."Комнезам":
      Коміте́ти незамо́жних селя́н — орган радянської влади на селі в Україні в 1920–1933 роках.

      Як на мене, ця пісня не поступається поемі Некрасова «Кому на Руси жить хорошо». Щоб не повторилася трагедія голодоморів чи й просто фізичного знищення народу України, її сини борються з путінською нечистю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. ***

      Їй би в матріархаті народитися годилось,-
      Од ласки й доброти з десяток мужиків зомлів би,
      А то лиш я один та ще онук й сини...
      Немає простору у повноті розправить крила.
      Отож, як на останню приступку життя зійду,
      Відкіль в інші світи вже мерехтить стежинка,
      Спитаю в Господа про те, що стільки літ ношу:
      «За дар який Ти дав мені таку ж бо дивовижну жінку?»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. ***
      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне: «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань просто вийти з життя
      Крізь зачинені наніч двері.
      Нехай іншим оркестри та словеса,
      Нам востаннє дещицю хотілось би в цьому світі:
      Щоб дружина без смутку ввійшла у нове життя,
      Щоб про неї завжди дбали діти...
      ...Випадають з обойми живих.
      Наче кулі свистять імена
      І лягають на серце болем.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»

      Нехай мене Зоська про вірш не просить,
      Бо коли Зоська до вітчизни верне,
      То квітка кожна вірш проголосить,
      Зіронька кожна заспіває напевне.
      Допоки квітка розквітне,
      Допоки зіронька в леті,
      Слухай, бо то щонайкращі поети.
      Зірки блакитні, рожеві квіти
      Цілі поеми тобі складатимуть.
      Те ж, що й вони, і я оповів би,
      Бо я від них навчився балакати,
      Бо там, де срібні хвилі Ікви плинуть,
      Був же і я, як Зоська, дитиною.
      Зараз далеко поїхав я в «гості»
      І далі мене нещасна доля односить.
      Привези, Зосько, сяйва зірок тих,
      Привези, Зосько, пахощів квіту,
      Бо мені й справді одмолодіти треба,
      Верни мене з краю цього, мовби з неба.

      Juliusz Słowacki «W pamiętniku Zofii Bobrówny»

      Niechaj mnie Zośka o wiersze nie prosi,
      Bo kiedy Zośka do ojczyzny wróci,
      To każdy kwiatek powie wiersze Zosi,
      Każda jej gwiazdka piosenkę zanuci.
      Nim kwiat przekwitnie, nim gwiazdeczka zleci,
      Słuchaj — bo to są najlepsi poeci.
      Gwiazdy błękitne, kwiateczki czerwone
      Będą ci całe poemata składać.
      Jabym to samo powiedział, co one,
      Bo ja się od nich nauczyłem gadać;
      Bo tam, gdzie Ikwy srebrne fale płyną,
      Byłem ja niegdyś, jak Zośka, dzieciną.
      Dzisiaj daleko pojechałem w gości
      I dalej mię los nieszczęśliwy goni.
      Przywieź mi, Zośko, od tych gwiazd światłości,
      Przywieź mi, Zośko, z tamtych kwiatów woni,
      Bo mi zaprawdę odmłodnieć potrzeba.
      Wróć mi więc z kraju taką — jakby z nieba.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. ***
      У мене набагато більше свят,
      аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
      Адже за свято звик сприймать,
      коли задумане здійснилось,
      коли малятко усміхнулось,
      коли відкрив нове ім’я,
      коли у хор пташиний долучився,
      як линyть звіддалік синівські голоси,
      як райдуга містком півнеба оповила
      що злагоді подружній понад півстоліття...
      Із цих та з багатьох ще інших свят
      складається моє найбільше свято,
      що зветься дивовижно просто так –
      Життя,
      дароване мені Всевишнім.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. ***
      Плакучі верби припиняють плач,
      Сором’язливо віття одгортають,
      Коли берізки, кинувшись у скач,
      «Метелицею» кола пролітають.
      ...Мабуть, веселі люди садовили їх,
      Мабуть, пісні позагортали в лунки,
      Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
      І жарти з чаркою розлунюються лунко.

      P.S.
      Воістину – на всьому,
      До чого людина доклала руку й серце,
      Навіки відбилась її вдача.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. ***
      Є ще такі куточки на Подолі,
      Куди заходиш, начебто в дитинство.
      Вузенькі вулички дрімають сном старечим
      І все довкола тишею сповито.
      Сюди, між трьох славетних гір,
      Збігають балакучі дерев’яні сходи.
      Тут кропива чатує ревно двір.
      Тут з дерези долине «Ку-ку-рі-ку!..»
      Тут супокій.
      Бринять статечно бджоли,
      Мов літери літопису знялись.
      У басовитій їхній перемові
      Невже не передзвін долин і золото узвиш?
      О древність невибутня, де початок древа,
      Що серце стискує до зойку немовляти?
      Невже тобі являтится на мить,
      Аби століттями причаєно мовчати?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. ***

      Півник заспівав в Єрусалимі,
      І на вранішній отой тоненький спів
      В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
      У далекому тепер, як і літа, Яготині.
      Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
      Не герої на баскім коні,
      А сумне «кру-кру», неспішний постук дятла
      Та змагання досвітніх півнів,
      Та щемкі до болю виднокраї,
      Та могили друзів і рідні,
      Та стежки, де бігали малими,
      Та бузок з каштаном навесні...
      ...Півник заспівав в Єрусалимі,
      А мені здалось – в Яготині.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. ***

      Немов ті гулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Рахель

      Боялась, щоб він не пішов од нас ,
      не попрощавшись...
      Яка печаль в очах:
      в кутиках вуст гіркота залягла,
      він здавався б справжнім в забавках немовлят,
      гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
      І буде вечір, і на стрічі товаришів
      його місце порожнім буде.
      І,бліді, немовби змія вкусила, відсунемось,
      і проникнемо в кімнату його,
      і на столі лист забіліє...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. З голосу Езопа

      Голод і спрага світ за очі лиса погнали
      І привели нарешті в виноградник.
      Прокравсь і мало не спритомнів:
      З гілок звисали соковиті грона.
      Ось розігнавсь, підскочив...
      На радощах навіть заплющив очі.
      Був певен, що ягоди вже в роті,
      Та тільки гепнувся навпроти
      Галузки тої, що була найнижче.
      Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
      А грона начебто заповзялися
      Грать у «квача» із бідолашним лисом.
      «Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
      Вже не кричить – шипить із сил останніх.
      Розгін, стрибок...Знову й знову...
      Од спраги відібрало мову.
      Одхекавсь лис та й каже винограду:
      «Ти, мабуть, невимовно радий,
      Що подолав мене в нерівній боротьбі.
      Та все ж годиться знать тобі,
      Що насправді було в мене на мислі:
      Не їсти ягоди ці кислі,
      А позривати ( бо ж усі червиві).
      Щоб якнайдалі однесла їх злива!»

      P.S.
      Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
      На інших їх ми звалюєм охоче.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. З голосу Езопа

      У незапам’ятні часи,
      Коли птахи і звірі бились
      І до пуття не було видно
      Перевага на чиєму боці,
      Осторонь лише кажан тримався.
      Просило птаство: «Допоможи!»
      А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
      Благали звірі: «Йди до нас!»
      «Я ж птаха!»- чулося в одвіт.
      Та ось нарешті, як і належить,
      Битви скінчились миром.
      У таборах обох святкують цю подію.
      І от кажан летить до птаства,
      Щоб радість поділити разом з ним.
      «Ти, мабуть, заблудився!»-
      Цвірінькають, шиплять йому пернаті.
      А звірі й поготів не хочуть знать нейтрала:
      Навіть на поріг не дали стати.
      То ж довелося кажанові осміяним
      Вертатись в свою шпарку,
      Ховатися удень, а вилітати вже як смеркне,
      Щоб не натрапити на глузи таборів.

      P.S.
      Хто осторонь стояв під час борні,
      Той змушений і жить в самотині.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. ***
      «На кремені вирослий колос...»
      Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
      Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
      Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
      Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
      ...Страшна й брехлива сталінська доба,
      Сердита на весь світ й од світу загратована,
      Де кожен злочин освячувавсь спланованим «Ура!»,
      Де честь прохромлював гострий чекістський чобіт...
      Як стерти з пам’яті оті червоні сторінки,
      За сім десятків літ просяклі кров’ю,
      Щоб розпрощатись з жахом навіки
      І в днину завтрашню дивитися з любов’ю?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Новітній неофіт

      Ходить бісова невіра
      І шукає собі віру.
      Як давали колись їсти,
      Він пошився в атеїсти,
      А тепер така дорога,
      Що без віри жить незмога.
      Навіть ленінці в законі
      Припадають до ікони.
      Закривають, правда, очі
      І своє щось там белькочуть.
      Ні, не Матір бачать з Сином,
      А вусатого грузина...
      ...Стільки вір та їх одламів
      Розвелося поміж нами,
      Тож не просто бузувіру
      Вибрать нині собі віру.
      Неофіт все ж не в одчаї,
      Бо готовий він причалить
      Не до віри, а до тих,
      Хто прийти до влади встиг.
      Новітній неофіт
      Ходить бісова невіра
      І шукає собі віру.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. ***
      Не блудним сином їхав в Україну
      Із того краю, що не чужий тепер мені.
      До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
      До кладовищ, щоб до могил припасти...
      ...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
      Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
      Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
      «Ти опинився, друже, на межі:
      Усе для тебе тут таке ще рідне ,
      Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
      Ну. що на це я відповісти мушу?
      Не в змозі поділити Богом дану душу,
      Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
      Бо ж не завжди взаємність є в любові.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. ***
      Якби товариш Сі
      пройшовся по Русі,
      тільки Московію
      лишив ісконно руським,
      на повні груди
      дихнуві би світ тоді,
      сказавши розбещеній орді
      належне їй: "Дзуськи!"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. З голосу Езопа
      У густому лісі, на дубі крислатім,
      Знайшли собі хату
      Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
      Орлиця вподобала собі верховіття,
      Кішка полюбила над усе на світі
      Просторе дупло. А свиня кирпата
      Внизу оселилась: жолудів багато.
      Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
      Діточок ростили, не знаючи злоби.
      Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
      Тож несе орлиці несусвітні вісті:
      «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
      А свиня тим часом підрива коріння.
      Не мине і тижня, як дуб упаде...
      Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
      А назавтра кішка шепоче свині:
      «Можете не вірить, кумасю, мені.
      Чула, як орлиця дітворі казала:
      «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
      ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
      Стереже потомство свиня молода.
      Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
      Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
      Свиня полонянку пішла визволяти.
      А орлиця стала мишей добувати...
      ...Зізналася кішка свині та орлиці,
      Що вона складала всі ті небилиці.

      P.S.
      Шкода, як мудрість настає лише тоді,
      Коли опинишся в біді.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. ***



      “Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови”.
      “Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться”.
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. ***

      Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
      бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
      бо ж за цукор і за хліб навкулачки б'ються.
      Ви ж, мов ті вовки, навесні не ситі,
      приперлися на Вкраїну голод свій втолити.
      Уже Київ маячів золотом Софії,
      та не дали наші вояки ним заволодіти.
      Тож і вирішили ви у злості ядучій
      помститися, як належить, хоч на тихій Бучі:
      поздирали із домівок все, що здерти змога,
      на коліна поставили старого й малого,
      в потилицю посилали кулі осорогі,
      дівчаточок-голубочок всіх погвалтували,
      в неціловані ще груди зі сміхом стріляли.
      Смійтесь, смійтесь, недолюдки, смійтеся на кутні,
      смійтесь разом зі своїм путіним безпутним...
      ...Не сльозами, а помстою в ці дні незабутні
      Україна переможе всіх московських трутнів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. ***
      Щоб од думок бодай на час прочахла голова
      (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
      Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
      Словам високим надають земного змісту.
      Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
      Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
      Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
      Завжди їх вивіряв польотом і корінням.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. ***
      ...І вчасно погляд одвести
      Від тої, що відкрита всьому світу,
      Що, наче брунька навесні,
      Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
      Сховати захват і зажмуритись на мить,
      Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
      Домалювать в уяві дозрілу вроду,
      Молитовно скласти руки перед Ним
      За дивний дар краси,
      Яким Він увінчав Природу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Халіна Посвятовска (1935-1967)

      сон зимовий
      моїх ніжних суконь
      сон із перлин
      зап’ясть моїх
      так закохане в себе
      сонце
      виходить щоднини
      а врода навіщо
      аби світити
      а світло
      аби пожежу розпалювать
      а пожежа
      аби спопеляти
      серця
      найпаче
      офірну матерію
      тому-то прошу не кажіть
      що комусь там
      навіщось
      пітьма
      потрібна
      ***
      sen zimowy
      moich delikatnych sukien
      sen perłowy
      moich napięstków
      tak zakochane w sobie
      słońce
      odsłania się co dzień
      a uroda to po co
      żeby świecić
      a światło
      żeby pożar niecić
      a pożar
      żeby spopielać serca
      najbardziej całopalną materię
      dlatego proszę nie mówcie
      że komukolwiek
      na cokolwiek
      ciemność
      potrzebna
      Це не буде показано в чиїйсь стрічці, якщо ви не поширите це



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. ***

      Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
      а дасть (бозна за віщо) право обирати,
      як маю жити в потойбічнім світі,
      не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
      ні на таке принадне для смертних воскресіння
      (на подив родині й товариству).
      Ні, попрошу перевтілить мене в мурашку
      неподалік десь од домівки.
      Мову і звичаї улюбленців своїх охоче вивчу.
      Без нарікань ходитиму за провіантом з ними,
      (звик на роботу ходити тільки пішки).
      І вже без заздрощів дивитимусь, як праведні юдеї
      чимчикують звідусюд в Ізраїль...
      «Таки збувається ...»,- скажу тоді по-мурашиному
      та й поспішу наздоганять нову свою родину.
      А як заллє дощами край наш пізня осінь,
      і затишно, і тепло буде нам у сховку.
      Наслухаюсь тоді бувальщин про літа давноминулі -
      такі ж бо схожі на міфи та казки людські.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Не варто гадати

      Не сумуй, що на сватів
      Онук більше схожий,
      Краще, люба, – порадій,
      Що в ньому хороше:
      Як і тобі, йому найгірш
      Без діла сидіти.
      Як і мені, йому миліш
      Щось в землі робити.
      Як і обоє ми, щораз
      Горта книжку радо,
      Просить помочі у нас
      Ревним мурмурандо.
      Наче вкопаний, стоїть,
      Коли грає тато,
      А на кухні він не гість,
      Спішить помагати...
      І якщо онук од нас
      Візьме все хороше,
      То не варто тут гадать,
      На кого більш схожий.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. ***
      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка личинку тягне,
      Наче хмиз баби.
      Даю дорогу.
      В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».

      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. ***
      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я .
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Як Україна на сто відсотків є для мене,
      Бодай відсотком стану для неї.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. ***
      Яка надмірна плата за літа…
      Старість безжально прогорта,
      Немов у захваті, прочитану сторінку.
      Взамін нічого путнього додать не в змозі,
      Лишає одинцем на грейдерній дорозі
      Не знать якого доживати віку…
      «Який ти ненаситний, чоловіче,
      Не вистача тобі, що я даю?
      Живеш іще у витоптанім ритмі –
      В обіймах роботи й підробітків.
      Розглянься доокола і побачиш
      Що досі не помічав, на жаль:
      Походи муравлині, віражі метелика,
      Цікавість ящірки, змагання голубів,
      Павлика-равлика неспішні пересуви,
      Білосніжні завої мигдалю,
      Малиновий передзвін вишні,
      Паморочний аромат нарцису й розмарину.
      Маєш нагоду влитися в пісенний гурт малечі,
      На рівних погомоніти з підлітками про шкільні новини,
      З такими, як і сам, зіграти в шахи й шашки…
      …Та хто ж спроможен полічить усі принади,
      Що старість надає вільній людині.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. ***
      Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
      І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
      Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
      Стоїть незмінно на розпутті Путін.
      В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
      Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
      Ладен би невгамовний мачо
      Лізти туди хоча б і рачки,
      Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
      І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
      Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
      Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
      «Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
      А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
      За тиждень приневолю всю Європу!
      Америку умить зітру на порох –
      Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
      ...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
      Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
      За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
      Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
      Вороном кряче Муамар Кадаффі:
      «Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. ***
      На білий, на рожевий квіт
      То град, то хвища.
      Якби зима, а то ж весна з учора.
      Невже на право жить
      І квітці-немовляті треба заробить?
      Хіба замало
      Пробить асфальт чи камінь розломить,
      Аби дихнуть на повні груди
      І рученята випростать до неба?
      Тільки питаю.
      Тільки силкуюсь
      Вгадати Його волю.
      Не осудить.
      Не виправдать.
      А тільки зрозуміти
      Cебе і все, що доокола.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Українські Канни з Виговським Іваном

      Розкажи всім, Конотопе,
      Як москалів товк ти,
      Як облудливій тій чвані
      Зробив Іван Канни,
      Де уславлена кіннота
      Борсалась в болоті.
      Як в доспіхах дорогих
      Із золота й сталі
      З матюками полководці
      Ханові дістались.
      Як в лахмітті зі сльозами
      Цар до люду вийшов,
      Щоб Москву порятували
      Праведні і грішні .
      А сам уже намірився
      Покинуть столицю
      Та в якімсь глухім кутку
      Мовчки оселитись.
      P.S.
      Стала б вільною Вкраїна ще од Конотопа,
      Та охочі булави ішли тоді товпами.
      Тож, не дай Бог, щоб таке повторилось нині
      Та завадило б в Європі бути Українi.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. ***

      Немов ті гулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. ***
      Обвішана турботами й торбами
      Та ще дітьми наперевіс,
      Ти гордовито йдеш понад світами
      Вже стільки непростих тисячоліть,
      Спокутуючи невинний Євин гріх...
      ...І якже поміж ядерними грибами
      Тобі вдається ще й тримати земну вісь?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Псалом 114
      Коли вийшов Ізраїль з Єгипту,
      Дім Яакова – від чужого народу,
      Стала Юдея Йому за святиню,
      Ізраїль – підвладним Йому.
      Побачило море й побігло,
      Йордан порачкував назад,
      Гори стрибали, немов барани,
      Пагорби – немов ягнята.
      Що сталося, море, що ти тікаєш?
      Йордане, чом ти вертаєш назад?
      Гори, чом стрибаєте, мов барани,
      А пагорби – немов ягнята?
      Перед Господом, земле, тремти,
      Перед Господом Яакова.
      На озеро Він перетворює скелю,
      На джерело – кремінь.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. ***
      ...А що коли усе це –
      Видиме й невидиме,
      Непізнане і знане –
      Лежить під серцем,
      Б’ється дитячим кулачком?
      І щоб збагнути світ –
      Частіше наслухати серце.
      І щоб не звергнуть світ –
      Частіше затискати серце.
      До зойку. До млості.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. ***
      В хмільному вальсі побажань
      Пливуть до загсів молоді...
      Дитячий сад, ти паузою стань
      На їх зритмованій путі.
      Найглибші очі – у дітей.
      В них – цноти невичерпная криниця.
      Долийте ж в свої кухлі, молоді,
      Тепер лиш можете рідниться.
      Життя – і любощів обійми,
      І розладу пощерблені ножі...
      Бува: сварлива зверхність рине
      Сльозистим градом в злагоди посів.
      Затріпотять листочки сходів...
      Хто їх зуміє вберегти?
      Графітній хмарності негоди
      Хто роздере регочучі роти?
      Слова титанисті пігмеями зіщуляться.
      Цілунки стануть раєм для мерця...
      ...Не плач, Любов,
      На захист твій лаштуються
      І райдужать похмарені серця
      Прості дитячі очі,
      Що колись стояли
      На сходинці останній
      Любощів вінця.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    185. З голосу Глібова

      Щонайвищий серед квітів,
      Кому видно все на світі,
      Підказав Будяк Барвінку
      Взять Фіалочку за жінку.
      Обмаль радощів у квітів,
      Тож зраділи всі, мов діти,
      І без зайвих там думок
      Пустилися у танок.
      Як почули про весілля,
      Що справляло пишне зілля,
      То знайшлися і музики –
      Гусак, Півень та Індики.
      Прилетіли веселитись
      Горобці, Чижі й Синиці,
      Додався і Шпак.
      «Отак, квіти, так!»
      Бадьорить усіх Будяк.
      Та враз закричав щосили:
      «Ой, мене щось укусило!»
      А за Будяком і решта:
      «Гицель, мабуть, між нас вешта!»
      А то були просто бджоли
      (Після зими іще кволі)
      Мед із квітів добували,
      Поки тії танцювали.
      Щоб не буть чортополохом
      Та не скаржитись й не охать,
      Знать би Будяку не всує,
      Що Свята Земл шанує,
      Засіває ним поля,
      Як культуру обробля,
      Щоб не тільки з гречки й липи,
      Але й з нього мед точити,
      Мед пахучий добувати,
      Люд праведний частувати.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. ЙОНА


      «Ти плачеш, Йоно? І за чим?
      За цим кущем, який ти не садив?»
      «Ні, не за цим, мій Боже».
      «А за чим же?»
      «Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
      Іще тоді, коли в китовім череві
      Три дні й три безсонні ночі
      Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене простив...»
      «І не радий, виходить, що Я помилував тоді?»
      «Тоді – так, а зараз – ні».
      «Але чому? Ти ж усе зробив, як Я казав...
      «Отож бо й є, що всі мої пророцтва
      Про кару неминучу для Ніневії
      Стали насправді пустослів’ям...
      За розпусту вона ж мала загинуть...
      Як колись Содом і Гомора...
      Аби не стати посміховиськом, я втік із міста.
      А повернусь в Єрусалим, і там візьмуть на глузи...
      Тож і лишилося одне лиш – вмерти.»
      «Здається, ти зразу ж не повірив,
      Що я скарати маю Ніневію».
      «Яка ж од Тебе кара, коли Ти милосердий?!»
      «І ти в інший бік подавсь...
      І мало не потопив те судно,
      Що замість Ніневії повезло тебе в Фарсіс.
      Що тобі шторм, яким Я збурив море,
      Аби як слід провчити за непослух?..»
      «Але ж зізнавсь я морякам,
      Що через мене здійнявся шторм...
      І навіть попросив, щоб кинули у море».
      «Як сонного тебе знайшли у трюмі.
      Так що не корч себе героя»
      «Але навіщо в Ніневію Ти знов послав?
      Щоб тільки осоромити по всіх усюдах?»
      «Ні, щоб показать, що і пророки – просто собі люди.
      Що й вони не всі, як Аврагам,
      Готові торгуватися зі Мною...»
      «Ти ж од тих міст лишив одну лиш пам’ять!»
      «А ти досадуєш, що ніневійці, налякані тобою,
      Взялись за розум і постились на знак того,
      Що з блудом покінчили?
      І те, що Я їх не скарав, ти називаєш милосердям?
      Подумай, чи ж варто карать за зло, що вже скінчилось?
      А ти затямився – карать та й годі!
      Аби лише збулось твоє пророцтво...
      Ні, Йоно, не годен ти буть пророком.
      І в пам’яті людей залишишся на віки вічні
      Таким, що думав лиш про себе.
      Немовби сам один на світі».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. ***
      Як крик того, кому зламали руку,
      Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
      Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
      Новим листочкам, що творили крону...
      Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
      З райського саду, в який Адама поселив Господь.
      Мало що зродилось самосівом на цій землі.
      Невтомні руки юдеїв у зимову хвищу
      Справляють Новий рік своїм зеленим друзям.
      Нові гаї здіймають віти посеред каміння
      На доказ того, хто тут господар справжній.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Натан Альтерман "Срібна таця"

      І затихне земля. Небес око багряне
      Померкне поволі на димній межі.
      І постане народ із розшарпаним серцем
      В надії на диво бодай хоч одне...

      Під місячним сяйвом врочисто стане,
      Готовий на свято й на пострах готовий.
      І вийдуть тоді невідь звідки юнак і юнка
      І назустріч кагалу попростують тихцем.

      В одежині закіпченій, у важких черевиках
      Зійдуть кроком неквапним по стежині крутій,
      Припорошені пилом, бозна скільки не миті,
      Під загравою й гулом затятих боїв.

      В утомі надлюдській, зачудовані спокоєм,
      В росі світанковій, перемішаній з кров’ю,
      Молодята нарешті припинять ходу.
      І не знать допуття: чи живі вони чи вже вбиті.

      І спитає народ крізь сльози і подив:
      «Хто ви?» І почує в одвіт тихий шепіт
      Юнака і юнки: «Ми – срібна таця,
      На якій вам юдейську державу оце принесли».

      Скажуть так і впадуть, огорнуті тінню.
      А решту Ізраїль в історії оповість.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. З ГОЛОСУ ЕЗОПА
      Уподобав якось лев доньку лісникову
      І відтоді позабув, що то жить у спокої.
      Почвалав у дім красуні, просить її руку,
      Та не віда, що батькам завдає лиш муку:
      Хоч і цар лев серед звірів, а доньці не пара,
      А відмовиш – в хижака наготові кара.
      «Бачиш,- батько відказав жениху спроквола,-
      Наша донечка наразі тендітна і квола.
      А у тебе ж пазурі і зуби великі...
      Як їй доведеться жити з таким чоловіком?..»
      «Розумію,- лев сказав.- Та щоб бути любим,
      Пазурі всі обітну і вирву всі зуби!»
      Як сказав, так і зробив. З неймовірним болем
      Шкутильга, а чи й повзе лев наш до любові.
      Ось і хата лісника. Сумирний і тихий,
      Стоїть лев перед дверима. Не чекає лиха.
      А воно кийком озвалось. Удруге й уп’яте...
      Позабув лев і про біль, миготять лиш п’яти.
      І відтоді вже ніхто у звіринім колі
      Не тривожив лісника своєю любов’ю.

      P.S.
      Якщо любові справжньої нема,
      Щоб не чинив ти,- все дарма.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. ***
      Непосидючий Бешт.
      От і сьогодні він в дорозі.
      І, як завжди, не сам.
      Із Шойлем возсіда на бричці.
      Не підганя коней, а віжки –для годиться.
      Розумні коні. Знають, де їм стати.
      Це просто, бо в раббі всюди є робота:
      Когось підлікувать, комусь пораду дати
      Чи й друзями зробить розгніваних сусідів...
      Віддавна слава випереджає чудотворця,
      І байдуже йому – юдеї це чи гої.
      Та ось зачули коні музику
      І притьмом - до корчми.
      А там святково вбрані селюки стоять
      І вуха затуляють од верещання скрипки.
      «Музика ваш, здається, перебрав,-
      Зіходить раббі до кагалу з брички.-
      А ну ж бо, Шойлику, підкинь їм
      Вогню нашого хасидського!
      Аби й корчма од співу задвигтіла!»
      Як хлопчик понадхмарну ноту взяв,
      Бешт першим кинувся в танок,
      І все село за раббі закрутилось вихором.
      А найзавзятіший - Іван:
      Із «Гопака» на «Фрейлехс» перейшов.
      Та ще й у захваті свою виводить пісню:
      «Ти – Шойлик, я – Іван.
      Ти – підпанок, а я – пан.
      Дай-но радості ногам!»

      P.S.
      Легенда оповідає, як через 30 літ успішним торгівцем і знавцем Талмуду раббі Шауль їхав у справах лісом. Раптом з хащі вискочили розбійники, зв’язали неборака та й повели до свого отамана.
      «Як тебе звати?»- спитав кремезний бородань, пильно вдивляючись в полоненого.
      «Шауль»
      «Часом не той Шойлик, що колись так гарно співав на Купала?»
      «Так».
      « То ж заспівай ще раз своєї хасидської!»
      Шауль заспівав, а Іван не в змозі встояти на місці, як і тоді, кинувсь у танок. Стомившись, витер долонею спітнілий лоб, подякував раббі Шаулю і відпустив його з Богом.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. ***
      Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
      «Які слова! Таж то сама любов!..»
      ...Нажаль, слова.
      Не загніздилися в серцях
      Лаур, Марій, Ликер.
      Так і літають нічиї.
      Невже на те, шоб справджувавсь
      Одвічний парадокс:
      «Гіркіш страждання – ваговитіш слово»?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. ***
      Як дві хвороби одділили мене од товариства,
      То дві війни по саму зав”язку занурили в цей світ.
      Од міокарда серця є ліки. Навіть од раку є вони.
      А от од воєн ліки не знайду.
      Закрити вуха, не встрявать в розмову невігласів,
      Яким і я насправді є, на жаль.
      Не звертать на цифри поранених й загиблих?
      Себто поки що живим самому бути перестать .
      Не в змозі. І тому роблю все, що суперечить розуму.
      Просто живу в якомусь сум”ятті німому,
      Бо, мабуть, занадто покладаюсь на надію.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. ***
      Коли б то можна утаїть
      В найглибшім серця сховку
      І навіть ти не здогадалась,
      Що стискує в один тугий пучок,
      Від чого ні на мить позбутися не можу,
      І кожне твоє слово, усміх, ласку,
      І кожну мить буття твойого
      Неподільно хочу взять собі...
      ...Відкіль, з яких незайманих ще островів
      Прийшла й доламує мій спокій
      Оця незборна туга по тобі?
      Може, від того, що не знаю,
      Коли і де судилося востаннє бачитись?
      А, може, все починається спочатку?..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Рахель (1890-1931)

      Таж і хочу лиш це:
      Позабуть гірку мить,
      Серця крик, заблукалий в пустині,
      Повернутись і жить,
      Як жилося колись,-
      Ой, дубочку ти мій...
      Ой, озерце моє ти синє...




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. ***
      Наше життя – немов драбина Яакова:
      Підіймаємось і опускаємось.
      Знизу – догори.Туди –сюди.
      Змагаємось, вряди-годи перемагаємо .
      Та на відміну від праотця -
      Частіше – переможені.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. КАНІВЩИНА


      Міріади доріг на землі пролягло.
      Вже у космос лаштуються діти.
      А мене тільки й тягне, що в рідне село.
      Кажуть – так починають старіти...
      Боже ж, як тут змаліло все.
      Навіть шлях до Дніпра скоротився.
      Я прибульцем стою і тамую щем.
      Щем гіркий, що під серце вмостився.
      Моїх стоптаних, сколотих ніг
      Не знаходжу слідів по ярах, на горі,
      На ранковій росі конюшини.
      Я за козами мчав безнадійно тоді,
      А виходить свій шлях прокладав в Батьківщину.

      ***
      Чому із звідусюд далеких
      Ми добиваємось в забуті Богом села
      І припадаємо грудьми до споришу,
      До груші тулимось щокою?
      Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
      Так болісно бракує частки,
      Що зветься отроцтвом?
      Невже і справді життєве коло
      Має замкнутись там,
      Де тільки починався?
      Невже і справді
      Цей світ безмежний тільки тому,
      Що в кожного є клаптик свого неба,
      Землі своєї терпкий до ностальгії присмак?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. ***

      Шкультига на трьох (четверта покалічена)
      немолодий уже чорнявий кіт.
      Був би чоловік, отримав пенсію
      або притулок в будинку для старих.
      А так шукай самотужки сякий-такий харч,
      Найчастіше те, що молодики не з’їли.
      Котам не випадає прийняти достроково смерть.
      Отож і шкутильга на трьох чорнявий інвалід.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. ***
      Соснам заздрю, що, мов скалолази,
      на вершини гірські одчайдушно вилазять.
      Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
      здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
      Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
      що їм пощастило оселитись в такому раю…
      …Щоправда, не нарікаю й на долю свою,
      бо хвалить Господа не стояли на заваді літа,
      щоб хай у хвості молодих по лижні пролітать...
      ...Та, як кажуть, усе до часу, до пори,
      довелося й мені не без жалю вийти із зимової гри.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. З голосу Езопа
      Уперше жабенята
      Побачили вола на лузі
      І пострибали батькові сказати
      Про диво дивне в їх окрузі.
      «Ти не стрічав такого звіра -
      З рогами і хвостом гора!..»
      «Які ви, дітки, ще наївні,
      Щоб отаке казати про вола.
      Горою можу і я стати.
      Ось тільки-но надмусь як слід».
      «Стань, стань скоріше, тату,
      Щоб дивом став ти на весь світ!»
      Тож батько надувався дужче й дужче.
      Гадав, що він уже гора,
      Та діти все кричали: «Ще й ще!..
      Ти ще ж не схожий на вола!»
      І от востаннє він надувся,
      Упав нараз і - луснув.

      P.S.
      Чванство – до самогубства крок.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. ***
      ..А діти виростуть.
      От тільки б нам не старіть.
      Щоб дівчина,
      Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
      Не кинула, мов докір:
      «Дядьку...»
      Аби дружина наніч не сказала:
      «А пам’ятаєш?..»
      ...А діти виростуть.
      От тільки б якомога довше
      Із ними друзями лишатись.
      Щоб їхні друзі нашими були.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. ***
      Вже мого росту сягнула лобода.
      Вже схили забілила конюшина.
      Вже квітом зайнялися дерева.
      Проснулись бджоли, пурхають метелики.
      Кінерет досягає лінії червоної...
      Усе готується до стрічі з ТуБіШватом...
      Радіти б тільки первісткам Весни,
      Радіти б тільки й молодіти,
      Позаду вже корона навісна -
      Царям і королям як атрибут ,
      А посполитим - як набридле дишло,
      Що не давало жить і дихать.
      Була корона як прозорий натяк Божий
      На те, що людству воювать негоже,
      Що час єднать – не розгуртовувать людей.
      Так ні: вже не зі Сходу, а з Півночі
      Підступно суне путінська чума,
      А з-під землі хамасівці зловісні...
      ...Немає інших ліків проти них,
      Як тільки кров”ю й потом знищити дотла.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. ГРЕЧАНИКИ

      Цю пісню, скорше один перероблений куплет її, я вперше почув у дитячому будинку в Заворичах Броварського району на Київщині. Двоє хлопців билися, а третій заспівав її, тай припинив цим бійку.
      Як видно з подальшого тексту, пісню складено під час голодомору 32-33 років. Але вона дожила й до 47-го, який мало не послав і мене на той світ. Сусіди винесли в ночвах і відвезли до лікарні, де протягом тривалого часу я набував людських кондицій.

      Пішла мати на село,
      А у селі пусто,
      Ні пшениці, ні муки
      Лиш сталінські образки.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Позбирались у сільраді,
      Усі лежні дуже раді.
      Будем куркулів ділити
      І не будемо робити.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Нема хліба, нема сала
      Все комунія забрала,
      Ні корови, ні свині.
      Тілько Сталін на стіні!

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Сталін в хаті, Ленін з двору.
      Ворушилось у коморі.
      Все то вожді комуністи.
      Комуністи - страхаїсти.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Мужики - дураки,
      А ми - комуністи.
      Мужики будуть робити,
      А ми будем їсти.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Я маленька колгоспниця
      Заробила трудодень.
      Мати ходить без спідниці,
      А батенько без сподень.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Сидить баба на рядні
      Все чекає трудодні.
      Має сорок і оден,
      Дайте хліба хоч на день.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Працювала десять день
      Заробила трудодень,
      А од того трудодня
      Голодую я щодня.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      У колгоспі добре жить,
      Один - робить, сім - лежить
      А як сонце припече,
      То й останній утече!

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Подивися Сталін сам,
      Як танцює "Комнезам"
      Працювати не схотів,
      Записався в "коллектив".

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Ой, гоп! Ти диви!
      Їде Сталін на свині,
      Кукурудзой поганяє
      "П'ятілєтку" доганяє.

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Їде Сталін на тарані,
      Оселедець у кармані.
      Часником він поганяє,
      Америку доганяє!

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      Встань Тарасе, подивися
      До чого ми дожилися
      Хата впала, клуня боком
      І корова з одним оком!

      Приспів:
      Гоп! Мої гречаники,
      Комуністи начальники,
      А мужики - патраки,
      А сталінці - дураки.

      •трудодень: Трудодень — термін, пов'язаний з формою оплати праці в колгоспах СРСР, введеною у 1930–31 під час примусової колективізації сільського господарства. Трудодні були замінені грошовою оплатою з 1966 року... ⋙
      •"Комнезам": Коміте́ти незамо́жних селя́н — орган радянської влади на селі в Україні в 1920–1933 роках.

      Як на мене, ця пісня не поступається поемі Некрасова «Кому на Руси жить хорошо». Щоб не повторилася трагедія голодоморів чи й просто фізичного знищення народу України, її сини борються з путінською нечистю.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Натан Йонатан (1923-2004)

      Сумують узбережжя часом
      За любим ручаєм.
      Чимало в нашім краї висхлих ручаїв.
      Я бачив якось узбережжя,
      Покинуте й забуте ручаєм,
      Лишилося воно з розбитим серцем
      Серед піску й каміння.
      Також і чоловік,
      Полишений всіма й безсилий,-
      Немов те узбережжя.
      Отак і мушлі,
      Немовби узбережжя, немов чайки,
      Також і мушлі сумують часом
      За домівкою своєю, що колись була
      І де тепер лиш море виспівує свої пісні.
      Так поміж мушлями і серце чоловіка
      Наслухує пісні про молодість свою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Ірина Рувінська
      не про війну а Сенеку
      Бергмана а не про війну
      не про війну а Баха
      навіщо тут людині
      не збагну
      ці «укри» ця «вата»
      і що брат на брата?
      Не твоя в крові сорочка
      не твоя у вогні хата
      діти від страху кричать не твої
      ти ж себе руйнуєш

      так але як ти не вмію
      знову про цю війну
      сліпну глохну німію
      24.04.22

      Ирина Рувинская
      не про войну а Сенеку
      Бергмана а не про войну
      не про войну а Баха
      зачем здесь человеку
      не пойму
      эти «укры» эта «вата»
      и что брат на брата?
      не твоя в крови рубаха
      не твоя в огне хата
      дети от страха кричат не твои
      ты же себя разрушаешь

      да но как ты не умею
      снова про эту войну
      слепну глохну немею
      24.04.22





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Халіна Посвятовська
      моїм сусідом є ангел
      він сни людські стереже
      тому-то верта додому пізно
      на сходах чую приглушені кроки
      і шелест згорнених крил
      зрана стає в моїх дверях
      і каже
      твоє вікно знову
      довго світило
      вночі



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. ***

      Якби предмети вміли говорить,
      Коли ми їх напомацки шукаємо.
      І навіть там, де вони зроду-віку не були,
      А ми по всіх усюдах нишпоримо і каємось,
      Що, якби завжди, а не вряди-годи,
      На місце одне й теж предмети клали,
      Тоді б, як щось вартніш шукали,-
      ...На жаль, за браком часу уникаємо.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. ***


      В понеділок - на весіллі у селі сусіднім.
      У вівторок, як хропе,- скиглять діти бідні.
      У середу - з товариством на буйнім похміллі.
      Накидається на жінку - у четвер з ремінням.
      Порвалися в скрипки струни,- то в п’ятницю чинить.
      А в суботу - припадає знову до чарчини.
      У неділю - піти б в церкву, так штани пропито...
      ...То ж чи варто з отаким-от молодість губити?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. ***
      Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
      І він пішов, не знаючи у бік який іти.
      І байдуже – направо чи наліво...
      А ти отямилась, як серце заболіло:
      «Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
      Як далі склалось в них – не знати до пуття:
      Зійшлись вони чи розійшлись навіки.
      Як інколи вершать життя
      Слова-принади і слова-каліки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. ***
      Хай лишиться підтекстом
      Те, що назовні рветься.
      Те, чим обох обдарувала ніч.
      Від чого на душі так затишно і тепло,
      Що знову й знов кличе летіть навстріч
      Одне одному. І то не гріх,
      Що станеться між вами,
      Що не вдається відтворить словами...
      ...Гріх – таїну виносити на світ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. ***
      Мені наснивсь червоний кінь.
      Червоний, норовистий до нестями.
      Він не торкавсь копитами землі,
      Змагавсь за висоту із літаками.
      «Так то ж не кінь! – кричали доокіль. –
      От був би вершник, можна б і повірить».
      А кінь червоний ще гучніш іржав
      І кобилиць у стайнях непокоїв.
      І раптом навперейми голосам
      Помчав дзвінкий хлоп’ячий голос:
      «Лети-но, конику, на пашу поведу,
      До джерела в глибокому проваллі!»
      І вмить все зайнялось вогнем,
      І гуркотом, і громом задвигтіло поле...
      А як звільнили очі від долонь,
      Уже сідати починало сонце.
      Червоний кінь навстріч Стожарам мчав,
      І вершник на коні погойдував ногами...

      P.S.
      Якщо не ставить сумнівам межу,
      На нас самих цей світ замкнувся б.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. НОЙ

      Як захочеться дізнатись,
      Відкіля взялись п’яниці,
      То не Лота пригадаймо,
      Але праведного Ноя.
      Звісно, що після потопу.
      Посадив спасенний Богом
      Виноградник із синами.
      Сатана тут нагодився.
      Взять його у спілку просить.
      У боргу він не зостане,
      Бо навчить, як краще
      Учинити з урожаєм.
      Ной погодився охоче
      Мати вчителя такого.
      Сатана привів спочатку
      Вівцю тиху та сумирну.
      Вбив її, а кров’ю
      Окропив зелені ґрона.
      Теж зробив потому з левом,
      Потім з мавпою смішною.
      А наостанок заколов свиню поросну.
      Поцікавивсь Ной: «Навіщо?»
      «Зрозумієш сам невдовзі».
      І відтоді, як до трунку
      Прикладається людина,
      Попервах така люб’язна,
      Далі – неймовірно сміла.
      А як до перебору дійде,
      То на мавпу скорше схожа.
      А коли вже втратить розум,
      На ногах ніяк не встоїть,
      Притьмом падає в багнюку
      І по-свинськи щось там рохка.

      Р.S.
      П’яний Ной лиш скинув одіж
      І таким побачивсь Хаму .
      А сьогоднішні п’янички
      Так вподобали болото,
      Що свині бракує місця.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Збігнєв Херберт "Мій батько"

      Мій батько дуже любив Франса
      палив Передній македонський
      у сизих хмарах аромату
      смакував усміх свій побожний
      як схилений сидів він з книжкою
      сказав я: батько мій Синдбад
      і йому часом з нами гірко.
      Тому й від’їжджав він. На канапі
      на чотирьох вітрах. По атласах
      бігли за ним ми занепокоєні
      а він щезав вертався згодом
      запах скидав ставив пантофлі
      шурхіт ключів знов по кишенях
      і дні мов краплі важкі краплі
      і час минає та без зміни
      На свята раз фіранки знято
      крізь шибку вийшов й не вернувся
      не знать чи очі прикрив з жалю
      і чи до нас він обернувся
      Якось в виданнях закордонних
      на його фото я натрапив
      на острові лібералізм та пальми
      тепер мій батько губернатор.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Ніна Локшина (1941-2021)

      Скажи, як назвать невідоме оце,
      То мороку повне, то світлом тече,
      Де все однорідне й багатогранне,
      Де біль, наче радість, а радість, мов рана...
      Де все у повторі такім невмолимім,
      Де все, що трапляється, неповториме.
      ***
      Скажи, как назвать неизвестное это,
      То прлное мрака, то полное света,
      Где все однородно и все многогранно,
      Где боль, словно радость, а радость, как рана…
      Где все повторяется неумолимо,
      Где все, что случается, неповторимо.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. ***
      Каштан засмаглий,
      Двійко жолудів
      Та кетяг горобини –
      Оце й усі сусіди мого столу.
      Каштан навча вагу відчути.
      Жолуді оповідають про могуття.
      Мугиче тихе мурмурандо горобина.
      Як і додам щось,
      То хіба що очеретину з-над Десни
      Та гілку терну з Чернечої гори.
      Для рівноваги, звісно.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. ***
      Чи ними ще не вистелено світ?
      Чи ними світа ще не вславлено?
      Невже не ними зір твій пломенить
      Несхибно так, примружено, аж райдужно?
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать, чи пак
      Стискають руку завтрашньому вбивці.
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать, чи пак
      Гойдаються, розвішані на слові.
      Чого ще треба?
      Диваки мовчать...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. ***

      Ще слова немає.
      Є щемінь і дрож.
      І грудка якась під серцем.
      І щось неухвитне, розхристане щось
      То зрине, то щезне.
      Ні ритму, ні рим.
      Почуття і думки злилися в якусь мішанину.
      І тільки до остраху білий папір шепоче,
      Що ніч переходить у днину.
      P.S.
      Не від хвороб і ран,
      А тільки через недосконале серце
      І руку, що не постига за серцем,
      Скінчить свій вік, –
      Якого ж щаслившого фіналу й побажати?..

      2
      О ти, близька і невситима,
      Спокусо давня і нова,
      Коли руці писать несила
      Невтримним потовпом слова,
      Коли злились в одне двигтіння скроні і пульс.
      А на вікні блідавий просвіток замрів.
      Коли ще заспаний горобчик
      В тобі людину не вбача...
      ...Що краще пошуки вінча
      Над цю поставу молитовну?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. ***
      Педагогіка вчить
      Змалку робити дітей атеїстами.
      Мої рідні
      Зроду-віку не чули про ту науку
      І казали, що знайшли мене в капусті,
      Що на горищі удень спить,
      А вночі стереже наш сон домовик,
      Що є такі білі тваринки ласки,
      Котрі роздоюють корів, заплітають коням гриви.
      Що не слід засинати під місячним сяйвом...
      Сьогодні мої вчителі вже в кращому світі,
      А їхня наука, хоч і позаду,
      Але не так уже й відстала від педагогіки.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. ***
      На гору! На гору!
      Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
      Де вітер і сніг розходилися в грищах,
      Де зашпори, сльози і сміх.
      З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
      Ледь мріє-іскриться лижня.
      На цій я чи, може, на іншій планеті
      В дикому захваті мчу навмання?!
      «Ще мить – поворот і скінчитится мусить гора», –
      Подумав – і сторч головою.
      І замість кричать переможне «Ура!»
      Розшукую лижі з журбою.
      І знову на гору. Вдесяте й усоте,
      Хоч віхола б’є навідліг.
      Чого я затявсь? Не штурмую ж рекорди.
      Болітиме спина, з утоми не чутиму ніг...
      Та нехіть і втому, і страх поборовши,
      Готовий я падать вдесяте й усоте,
      Щоб сину до мужності шлях був коротший.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Одвічне горе України

      Як не втомивсь ти на роботі
      (боровсь зі сном та протирав штани),
      То не Америку з Європою вини,
      Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
      А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
      Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
      Та тих, хто на ринг її перетворити хоче,
      Та тих, хто в захваті над мовою батьківською регоче...
      ...Одвічне горе України – на булаву надмір охочих.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. 14.Для диригента. Псалом Давидів

      Сказав мерзотник у серці своїм:
      «Немає Бога!»
      І зіпсувавсь, і збивав спантелику інших...
      І немає охочих робить добро.
      А Господь із небес споглядає
      На синів людських:
      «Чи ж є поміж ними котрийсь розумний,
      Хто потребує Бога?
      Одцуралися й збридли всі.
      Нема доброчинця ані одного.
      А знали ж злочинці оті,
      Котрі поїдом їли народ мій,
      Що ласують хлібом Господнім,
      Хоч і не хочуть знати про Нього...»
      Та раптом напав на них страх,
      Бо ж Бог серед праведних ходить.
      Раду бідного ганять вони,
      А його ж захищає Всевишній.
      Із Сіону порятунок, дай Боже, Ізраїлю,
      Поверни його бранців додому,
      Тоді звеселиться Яаків і порадіє Ізраїль.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Зима в Єрусалимі

      Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
      Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
      Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
      Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
      Негоду цю благословенням Божим називають люди.
      Готові і щулитись вони, і закривать руками лиця,
      Аби криниця Землі Святої наповнилась по самі вінця.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. ***
      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне:
      «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань
      Просто вийти з життя
      Крізь зачинені наніч двері.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Володимир Висоцький «Честь шахової корони»

      1.Підготовка
      Я кричав: «Ви що там, подуріли?-
      Загубили шаховий престиж!»-
      А мені сказали в нашому спортвідділі:
      «От і чудово – ти і захистиш!
      Лиш врахуй, що Фішер – та ще цяця,-
      З дошкою вночі він, як удень.
      Чисто грає, нізащо чіпляться...»
      Та чи ж мені його лякаться,-
      Напоготові в мене – хід конем.
      Ох ви, мускули зі сталі,
      Чіпкі пальці – дві струни!
      Ох, фігурки мої вдалі -
      Дві мережані тури!
      Друг мій, футболіст, навчав: «Не бійся,-
      Із гравцем таким він -не мистець.
      За тили і центр ти не хвилюйся,
      Грай тільки по краю - навпростець!..»
      Ну, я наліг на біг, на фехтування,
      Вагу в лазні скинув, гарно сплю,
      Ну, словом, після такого тренування
      Я його без мата задавлю!..
      Ох ви сильнії долоні,
      М’язи богатирськії спини!
      Ну ж ви, коні, мої коні,
      Ох, ви, любії слони!
      «Ти не квапсь і головне, не горбся,-
      Так боксер втовкмачував мені ,-
      В ближній бій не лізь, гати лиш в корпус,
      І пам’ятай : коронний твій – прямий»
      Честь корони шахів тут – на карті,-
      Гонор його врешті-решт спаде:
      Ми зіграли з Талем десять партій -
      В преферанс, в очко і на більярді,-
      І Таль сказав: «Такий не підведе!»
      Ох, рельєф мускулатури!
      Дельтовидні – пік дивини!
      Що мені легкі фігури,
      Всі ці коні та слони!
      І в буфеті, не для всіх відкритім,
      Кухар заспокоїв, притлумивши сміх:
      «Зі своїм таким-ось апетитом
      Проковтнеш коней його усіх!
      Ти присядь: дорога, знаєш, дальня –
      Тож з харчами наготуй рюкзак.
      На обох візьми пиріг пасхальний:
      Цей бо Шифер – хоч він там і геніальний,-
      А поїсти вдосталь – теж мастак!»
      Ми міцні горішки - хай всі знають!
      І корону – привезем!
      Мов пішак, спати лягаю,
      Просинаюся ж – ферзем!
      Гра
      Тільки прилетіли – зразу сіли.
      Фішки всі стоять заздалегідь.
      Фоторепортери налетіли –
      Клацають і спантелику хочуть збить.
      Та мене ж і вдома подолати годі,
      Репортерам з ніг мене не збить.
      Не майстерність стане у пригоді:
      Цей же Шифер угадать не в змозі
      Чим насправді буду я ходить.
      Випало ходить йому, пронозі,-
      Кажуть, що він білими мастак!
      З Є-2 на Є-4 пішов він...
      Це мені знайоме чимсь...Так-так!
      Хід за мною – як діять?! Треба, Гришо,-
      Навмання, як в темінь по ріллі...
      Знаю – королева найважніша:
      Ходить в усі боки звичне,
      Начебто як «Г» стрибає кінь.
      Ех, спасибі заводському коришу,
      Що навчив, як ходять, як здають...
      З’ясувалось згодом – з остраху
      Я класичний розіграв дебют!
      Стежу : промах не ставсь аби там,
      Кухаря із тугою згадав.
      Ех, пішаків би на чарки змінити -
      Просвіток на дошці враз настав.
      Бачу. «виделка» його в повітрі–
      Хоче їсти,- я б також із’їв ферзя...
      Під таку закуску - ще б і півлітра!
      Та пити під час матчу - зась.
      Я голодний, виходу немає:
      Тут у них лиш кава та омлет,-
      Колами в очах клітини мають,
      Королів я за тузів приймаю
      І з дебютом плутаю дуплет.
      Є прикмета – от я й ризикую:
      Спершу мені має пощастить.
      Я його замучу, зашахую –
      Мені б тільки дамку провести!
      Зволікаю, весь – немовби вата.
      Треба щось там бить – уже пора!
      Чим же бить? Турою– страшнувато,
      Справа в щелепу – неначе ранувато,
      Та й незручно – перша, бачте, гра.
      ... він уже руйнує хвацько захист–
      Староіндійський мій ущент,-
      Це мені нагадує триклятий
      Індо-пакистанский інцидент.
      Та даремне він жартує з нашим братом –
      В мене ж міра є і навіть дві:
      Якщо він мене порішить матом,
      То я його через стегно з захватом,
      Або – хід конем по голові.
      Додаю потроху спритності –
      Як-то кажуть, все ще на мазі:
      В світі шахів пішак може вийти –
      Якщо тренується – в ферзі!
      Шифер став до хитрощей вдаваться:
      Він встане, пробіжиться і – назад,
      Ну та ще б йому мене не налякаться –
      Коли я лежачи беру сто п’ятдесят!
      Я його фігурку зміряв оком,
      І коли оголосив він шах –
      Одгорнув я біцепс ненароком
      І навіть зняв для певності піджак.
      І негайно в залі стало тихше,
      Він побачив, що я вже встаю…
      Видко, йому стало не до фішок –
      І розхвалений надміру Фішер
      Зголосивсь умить на нічию.
      1972



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. ***
      ...А діти виростуть.
      От тільки б нам не старіть.
      Щоб дівчина,
      Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
      Не кинула, мов докір:
      «Дядьку...»
      Аби дружина наніч не сказала:
      «А пам’ятаєш?..»
      ...А діти виростуть.
      От тільки б якомога довше
      Із ними друзями лишатись.
      Щоб їхні друзі нашими були.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. З9. Диригентові Єдутуну. Псалом Давидів

      Сказав я: «Обережний буду на шляху своїм,
      Стерегтиму вуста,
      Допоки злочинець передо мною.
      Заціпенів я, принишк, замовк від добра.
      Та біль мій нараз збаламутивсь.
      Розпалилося серце, палахкотить роздумом,
      Заговорив я своєю мовою:
      «Повідом мені, Боже, кінець мій
      І міру днів моїх – які вони?
      Скільки життя моє тлітиме?
      Ось Ти п’ядь днів дав мені
      І світ ніщо проти Твого,
      І все суєта, кожна людина – лиш свідок.
      Наче тінь, людина блука,
      Тільки суєта – її галас.
      Накопичує, та не зна, хто все те візьме.
      Тож на що сподіватися маю тепер?
      Господе, – моя Ти надія.
      Од усіх злих діянь порятуй мене,
      На наругу мерзотників не віддай мене, Боже!
      Занімів я, не відкриваю рот,
      Бо ти учинив так.
      Відверни від мене кару Твою,
      Від удару Твоєї руки гину.
      Стражданням караєш людину за гріх
      І нищиш, як міль, принадність її плоті.
      Отож, суєта суєт чоловік!
      Боже, почуй молитву мою
      І до крику по допомогу прислухайсь,
      І до сліз моїх не будь глухий,
      Бо чужинець я в Тебе,
      Приходько, як і батьки мої.
      Відверни від мене Свій гнів,
      І я стану бадьоріший
      Перше, ніж відійду і не стане мене навіки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Іван Липа (1865-1923) "І прийде час)


      І прийде час, коли твої учинки
      Обернуться й повстануть проти тебе;
      Як вояки, зберуться навкруги
      І зброєю грозитимуть тобі,
      Нагому й безборонному.
      А потім
      Посходяться ще вчинки-фарисеї
      І відчитають лживі обіцянки,
      І вимагатимуть, щоб сповнив ти їх;
      І прийдуть ще повії по заплату.
      Ти всіх приймеш без слова. Тільки станеш
      І вислухаєш кпин, погроз і лайок,
      І сповнишся гіркотою страшною,
      І, очі звівши, скажеш: — Боже, де Ти, де Ти?
      І на той жаль бездонний Світло скаже: — Тут.
      І на той смуток Світло загориться,
      І юрби вчинків, з’єднані у Світлі,
      Закаменіють, збліднуть, відійдуть,
      І врешті будеш ти із Світлом сам на сам,
      Чого був спрагнений ти все життя...
      Лишень, відходячи, зупиняться два вчинки,
      Найліпший і найгірший, озирнуться й скажуть:
      — Так, це була людина,— й відійдуть, обнявшись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. З голосу Езопа
      Як по росяній траві йде дівча.
      На голові несе глечик молока.
      Співа з птаством – не змовка.
      А ще так собі мудрує:
      «Ось як грошики вторгую,
      То сьогодні ж, до обіду,
      Куплю крашанок в сусіда.
      Треба трішки почекать
      І роздасться писк курчат.
      А як стануть вже курми,
      То продам тоді їх вмить.
      І на гроші на великі
      Куплю собі черевики.
      А ще - сукню і намисто
      Та й полину собі в місто.
      Скажуть парубки: «Красуня!..
      Як їй вдяганка пасує!»
      Я ж на захват парубочий
      Лиш примружу мовчки очі
      Та ще, як це я люблю,
      Отак голову схилю...»
      Пада глечик у траву.
      Не в думках, а наяву.
      А з ним сукня і намисто
      Й усі задуми дівчиська.

      P.S.
      У кого мрія дію обганя,
      Той іде, вважай, що навмання.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. ***
      Ішов чумак ще бідніший,
      Аніж перше з дому вийшов,-
      Ані соли, ні тарані,
      Одні тільки штани рвані,
      Тільки латана свитина
      Та порожняя торбина.
      “Де твої, чумаче, воли?
      Чом вертаєшся ти голий?
      Подивись, з яким набутком
      Ми додому їдем хутко!
      Сідай, хлопче, поміж люди,
      То скоріше дома будеш”.
      “Ні, не можу я сідати.
      Треба долю доганяти”.
      Побрів чумак степом-полем,
      Його доля – яром-долом.
      Забрів чумак до шинкарки,
      Свою долю там шукати.
      Зійшла доля медом-квітом,
      А п”яниця – пустоцвітом.
      Дісталася тому доля,
      Хто плекав її у полі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Псалом 6 Для диригента. На струнних інструментах. На октаву. Псалом Давидів

      Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
      Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
      Уздоров мене ліпше: в дрожі кості мої.
      Повернися до мене і душу мою уздоров,
      Адже пам’яті в смерті нема,
      А в пеклі як подякувать зможу?..
      Я стомивсь од нічних стогнань,
      Cльозами просякнуте ложе.
      З досади на ворогів око зітліло.
      Одступіться од мене, злочинці, усі як один,
      Бо Господь почує і прийме мої слізні молитви.
      Присоромлені й налякані будете ви
      І од мене відступитесь притьмом.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. ***
      Їй би в матріархаті народитися годилось,-
      Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
      А то лиш я один та ще онук й сини...
      Немає простору у повноті розправить крила.
      Отож, як на останню приступку життя зійду,
      Відкіль в інші світи вже мерехтить стежинка,
      Спитаю в Господа про те, що стільки літ ношу:
      «За дар який Ти дав мені таку ж бо дивовижну жінку?»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. ***
      Я думав, Десно, не тутешня ти,
      Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
      Так безнастану крутиш течію свою
      І береги нещадно крушиш.

      Я думав, Десно, десь з далеких гір,
      Коли ще на Землі дива вершились,
      Ти вийшла якось на слов”янський слід,
      А повернутися додому не зуміла.

      Я думав, Десно, те і се про тебе,
      Допоки не схилився над собою...
      ...Які ж до зойку схожі долі
      Трапляються в людини і ріки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. ***

      Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
      Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
      Той марусин поясок знає тільки в чарці.
      Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
      Той незграбний. Той малий. А той голомозий...
      Як дівчата заміж йдуть – второпать не в змозі?
      Рік ходила, два ходила...П’ятий вже минає...
      Колись хлопці залицялись, зараз оминають.
      Через сад-виноград ходила по воду...
      ...І кому ж я віддала молодість і вроду?
      Він і п’є, він і б’є, і табаку нюха,
      Погляда на молодиць і мене не слуха…

      P.S.
      Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака: од бублика дірка.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    233. ***
      -Ой дідусю, дідусю, сивая борідка,
      Чом ти мене не любив, як була я дівка?
      -Любив тебе я тоді
      Та люблю й сьогодні.
      -То чому ж не натякнув
      Ані словом жодним?
      -Та чи ж зміг я доступиться
      За хлопців юрбою?
      -А я так же поривалась,
      Щоб побуть з тобою...
      -Я ж бо тішився здаля
      Вродою твоєю...
      -І нічого не зробив,
      Щоб назвать своєю...
      -То ж тепер, як я вдівець,
      А ти удовиця...
      -Хочеш, сивий дідусю,
      На мені жениться?
      Ну, а як на тому світі
      Марії ікнеться?
      -Любив її головою,
      А тебе – всім серцем.
      -Любив мене, як і ти,
      Мій Грицько покійний.
      Присягалась буть йому
      До могили вірна.
      ...Нагнув спомин долу
      Голови старечі.
      …На подвір”ї в “жмурки” грала
      Безжурна малеча.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Божий дар Ізраїлю

      Знову в Ізраїлі дощ...
      Це ж бо Кінерету щось.
      Це ж бо і нам без труда
      Лине цілюща вода.
      Хай ти промок, як хлющ,
      Очі-но тільки заплющ,-
      І, мов в кіно, ожива
      Вбрана у квіт Арава.
      Глянь-но: отам он і тут
      Маками гори цвітуть.
      Заклекотіли струмки, загули,
      Хоч іще вчора безсилі були...
      Тішся ж оцим дощем,
      Хай нас відвідує ще він і ще.
      Дяку Тому склади,
      Хто про нас дума завжди.









      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. З голосу Езопа

      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. ***
      Щоб од думок бодай на час прочахла голова
      (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
      Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
      Словам високим надають земного змісту.
      Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
      Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
      Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
      Завжди їх вивіряв польотом і корінням.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    237. ***
      Як мати молода вслухається у сон дитини,
      Отак досвітня тиша оберігає сон Єрусалима.
      Ще зорі й місяць милуються ним із високості,
      Іще роса цнотливо пестить віти сосон,
      Ще птаство зогріває голопузиків у гніздах.
      Іще на вулиці, як кажуть, не завізно...
      Ні мовою, ні сміхом неурочним
      Не руш цю тишу непорочну.
      Оцей набуток ночі Божий
      Зробить твій день погожим.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. ***
      Та невже ж ти, моя любко,
      Недовірлива така,
      Що ніяк не хочеш вірить
      Словам щирим козака?
      Ну, стояв я із другою
      Аж до пізньої пори.
      Не звірявся їй в любові,
      А про друга говорив.
      Він сватів наміривсь слати,
      А нам скоро в путь рушать.
      То ж, гадаю, з жениханням
      Доведеться підождать.
      От як вернемось живими,
      То збереться все село
      На бучні наші весілля,
      Яких зроду не було.
      То ж візьми оцей ось перстень
      Як любові заповіт.
      Дай, кохана, відеречко,
      Щоб коника напоїть.











      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. ***

      Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
      І він пішов, не знаючи у бік який іти.
      І байдуже – направо чи наліво...
      А ти отямилась, як серце заболіло:
      «Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
      Як далі склалось в них – не знати до пуття:
      Зійшлись вони чи розійшлись навіки.
      Як інколи вершать життя
      Слова-принади і слова-каліки.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    240. ***

      Якже я зміг без Псалмів прожить
      Мало не півстоліття?
      А там же долі людські, наче віти сплелись,
      Як і шляхи в дивовижному світі.
      Байдуже, хто їх там пройшов:
      Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
      Шукаємо ж не сліди підошов,
      А думку Господом Богом сповиту.
      В розпачі й вірі, в радості й горі,-
      Все у Псалмах по-людському клекоче:
      Щось там на арфі, щось на кінорі...
      Щось крізь сльозами зрошені очі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. ***
      У мене набагато більше свят,
      ніж хто живе од свята і до свята.
      Адже за свято звик сприймать,
      коли задумане здійснилось,
      коли малятко усміхнулось,
      коли відкрив нове ім’я,
      коли у хор пташиний долучився,
      як линyть звіддалік синівські голоси,
      як райдуга містком півнеба оповила
      що злагоді подружній понад півстоліття...
      Із цих та з багатьох ще інших свят
      складається моє найбільше свято,
      що зветься дивовижно просто так –
      Життя,
      дароване мені Всевишнім.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Урі Цві Грінберг (1896-1981)

      Ламаний гріш вам, філософи
      вічного життя після смерті...
      Ламаний гріш вам за ваші зморшки.

      А я обираю плоть, що страждає
      в ім’я нігтя пальця мойого,
      що такий звичний мені й симпатичний.
      А я обираю насолоду просту й білу:
      на омите водою, свіже тіло
      зодягти білу сорочку – не хочу
      бути космосом і лежати в поросі.
      Ламаний гріш вам за речі прекраснодушні.
      Я знаю: таїна всіх наших печалей
      і всіх наших діянь неслухняних –
      в тім, що життя приречене на смерть



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. ***

      Юдейська непорочна Діво,
      Даруй, що руки опускаю в розпачі безсило,
      Бо неспроможен відтворить належно
      Твоє замилування світом...
      ...То був печальний і прощальний погляд
      Бо ж до пуття ти ще не знала,
      Чи Ерец- Їсраель побачиш знову.
      “Елі, Елі
      Ше ло їґамер леолам
      Гахол ве гаям
      Рішруш шел гамаїм
      Берак гашамаїм
      Тфілат гаадам” .
      Юдейська непорочна Діво,
      Зачую лебедину твою пісню,
      І дрож проймає все моє єство,
      І погляд обертається до неба:
      А що як з високості злине
      Бодай одна із недоспіваних твоїх пісень.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. ***
      Лиця українські в юдеїв...
      Юдейські лиця в українців...
      Неважко тут і заблудиться.
      Часом питаєш: «З ким і де я?»
      Не заблуджусь.
      Дороговказом узяв собі
      Одне-єдине:
      Шукать не мову і не расу,
      А звичайнсіньку людину.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --

    245. ***

      ...І знов валізи пакувать...
      Здається, пройдено півсвіта,
      Та серце, невгамовністю зігріте,
      Нізащо не хоче спочивать.
      Уже відкрито всі материки,
      Та їх він самотужки відкрива для себе:
      Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
      Змагається із норовом свавільної ріки.
      На видноколі за вісімдесят вже світить,
      Ровесники покірливо літам скорились,
      А в нього, мовби виростають крила,
      Щоб звідать в мандрах решту світа...
      ...Куди пакуються валізи, краще не питать,
      Аби не заздрить цьому одчайдуху,
      А як часина знайдеться, послухать
      Про мандрів Божу благодать.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. ***
      Примруженим оком,
      Навстіжним серцем
      Вдивлявсь я у дикий і дивний цей світ.
      Дививсь – не здивився.
      І пив, та не впився
      І чар, і отрути, й незнаного квіту.
      Вируючий вихор,
      П’яніючий шал
      В знемозі-одчаї питав і питав:
      «Чи тільки мені горезвісний Тантал
      Свою естафету, мов кару, віддав?»
      І чулось: віки сторінкуються.
      Шелест. Схиляються голови,
      Мова шерхне.
      В розгоні очі.
      Нечутні згуки викрешують пальці
      Терпко-рвучко з пожовклих аркушів.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. ***
      Чи варта пісня
      бодай одного життя людського?
      Варта.
      Життя, якщо воно не тління -
      ватра.
      Якщо воно не жарти,
      варте
      бодай одної пісні.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. ***
      Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Птаство Землі Святої в інший край не відліта,
      На крилах журавлиних Європа приліта –
      На Хулі попоїсть, перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в осені.
      ---------------------------------------
      Хула – долина й озеро в Ізраїлі, що є вузьким місцем міграції птахів.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. ***
      Квітка розцвітає в піднебессі,
      голосом на землю долина
      і в суцвітті суголосних Матвієнок
      серце стискує й сльозою вирина...
      і встає, мов за наказом, зала
      і тремтить при звуках «Черемшини»...
      За життя хіба ж бо Цісик знала,
      що так розжалобить Україну?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Юдей на польському престолі

      «Раббі, погляньте! Лежить хтось біля єшиви!»
      «Негайно ж несіть до мого покою!»
      На ранок протверезивсь молодик.
      Раббі запросив до столу, дав чарку на похмілля.
      «Хто ти?- спитав.- Побутом яким тут опинився?»
      « З Польщі я. Може, щось про Радзивіллів чули?»
      «А в Падуї, що поробляє ваша мосць?»
      «В університеті вчуся...Не подивуйте,
      Що сталося зо мною вчора. У карти грали ...
      Усе програв, що мав. Тож з горя так набрався,
      Що вже й не тямлю, як сюди потрапив...»
      «Ну, це півгоря. Ніщо воно перед моїм.
      Грошима поможу. А от мені хто допоможе?»
      «Скажіть. І якщо спроможен, допоможу за ласку!»
      «Бачиш, син мій пропав. Такий-бо здатний був,
      Посісти мав би моє місце... І раптом зник.
      Мені здається, у Литву чи Польщу подавсь.
      Кажуть, там, як ніде на світі, шанують талмудистів.
      А мій Шауль міг би за вчителя зійти...»
      «Слово гонору, не будь я Радзивіллом,
      Як не знайду його в своєму краї!»
      ***
      Може, так би й лишився Шауль учителем Талмуду,
      Якби не можновладні Радзивілли.
      Невдовзі прибулець з Падуї став своїм серед магнатів.
      Ще б пак: вдатний купець, збирач податків, власник млинів...
      Сам король Стефан Баторій не просто дізнавсь про нього,
      А й привілей дав на продаж вілецької солі...
      А це вже розмах світовий!..
      Багатів Шауль, щедро поповнював казну,
      Не забував і про Кагал.
      Король теж віддавав належне кмітливому юдею.
      Те, що колись удільний князь Болеслав Благочестивий
      В своєму Каліші увів, а Казимир Великий поширив
      На всю Велику Польщу, Стефан Баторій законами потвердив.
      ***
      Недовго був на престолі той, хто владною рукою
      Утримував гоноровиту шляхту од свавілля.
      Смерть короля прискорила годину,
      Що згодом стала гаслом: «Неладом Польща тримається!»
      Отож, і на сеймі не може шляхта вирішить,
      Кому віддать корону. В однім лиш був консенсус:
      Православний цар Росії серед католиків не годен.
      Але ж корону приміряють ще два претенденти:
      Максиміліан Австрійський і войовничий швед Сигизмунд.
      «Нє позвалям!» переростало в рукопашну,
      А то й виймалися з піхов шаблюки...
      Хто віда, чи не скінчився б сейм побоїщем,
      Якби той самий Міколай Радзивілл,
      Що вивів учителя Талмуду з Падуї в магнати,
      Перекричавши галасливу шляхту, не сказав:
      «На одну ніч хай буде королем Шауль!»
      Гадав, що сприймуть це за жарт,
      Але під стінами Варшави пролунало одностайне:
      «Віват, король Шауль!»
      І ось у пурпуровім плащі з горностаями на плечах
      Зійшов юдей на королівський трон.
      Зійшов усупереч тому, що не зробив Проховник .
      Зійшов, бо подвійну вигоду намірився зробить:
      Потвердить у сеймі пільги для одновірців
      І, звісно, щось там і для себе – бути й надалі біля короля.
      Відведена законом на дебати ніч переросла в три ночі.
      І все ж попри голоси тих, хто волів би австріяка,
      Перемогли гроші Шауля Валя, які він передав удові Анні,
      Щоб посадити на престол небожа її.
      Отож, коли раннього ранку біля королівського намету
      Заіржали коні і ад’ютант короля Ян Замойський
      Спитав: «Хто там?»
      Почулось: «Сигизмунд із роду Вазов,
      Прийшов, як християнин за короною».
      Передав її Шауль через запону намету
      Новому королю – Сигизмунду Третьому.
      На цілих сорок шість літ.

      Р.S.
      Зафіксована тільки в пам’яті юдеїв, ця легенда стала своєрідною опорою для них в скрутні хвилини життя, укарбувавшись в прислів’я: «Щастя таке ж нетривке, як і королівство Шауля Валя».



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»

      Нехай мене Зоська про вірш не просить,
      Бо коли Зоська до вітчизни верне,
      То квітка кожна вірш проголосить,
      Зіронька кожна заспіває напевне.
      Допоки квітка розквітне,
      Допоки зіронька в леті,
      Слухай, бо то щонайкращі поети.
      Зірки блакитні, рожеві квіти
      Цілі поеми тобі складатимуть.
      Те ж, що й вони, і я оповів би,
      Бо я від них навчився балакати,
      Бо там, де срібні хвилі Ікви плинуть,
      Був же і я, як Зоська, дитиною.
      Зараз далеко поїхав я в «гості»
      І далі мене нещасна доля односить.
      Привези, Зосько, сяйва зірок тих,
      Привези, Зосько, пахощів квіту,
      Бо мені й справді одмолодіти треба,
      Верни мене з краю цього, мовби з неба.

      Juliusz Słowacki «W pamiętniku Zofii Bobrówny»

      Niechaj mnie Zośka o wiersze nie prosi,
      Bo kiedy Zośka do ojczyzny wróci,
      To każdy kwiatek powie wiersze Zosi,
      Każda jej gwiazdka piosenkę zanuci.
      Nim kwiat przekwitnie, nim gwiazdeczka zleci,
      Słuchaj — bo to są najlepsi poeci.
      Gwiazdy błękitne, kwiateczki czerwone
      Będą ci całe poemata składać.
      Jabym to samo powiedział, co one,
      Bo ja się od nich nauczyłem gadać;
      Bo tam, gdzie Ikwy srebrne fale płyną,
      Byłem ja niegdyś, jak Zośka, dzieciną.
      Dzisiaj daleko pojechałem w gości
      I dalej mię los nieszczęśliwy goni.
      Przywieź mi, Zośko, od tych gwiazd światłości,
      Przywieź mi, Zośko, z tamtych kwiatów woni,
      Bo mi zaprawdę odmłodnieć potrzeba.
      Wróć mi więc z kraju taką — jakby z nieba.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. ***

      Сів Василь під образами,
      Умивається сльозами.
      Увіходить в хату мати,
      Давай сина розпікати:
      «Знов думками у вдовиці?
      Бодай їй уже втопиться.
      Не позволю вдову брати,
      Вдова вміє чарувати...»
      «Та я ж її люблю дуже!»
      «Вона звела свого мужа...
      А дівчата за тобою,
      Як рибоньки за водою».
      Не сказав Василь ні слова,
      Сідла коня вороного,
      Поклонивсь матусі в пояс,
      На вдовиний подавсь голос.
      А за ним навперегони
      Летять матері прокльони:
      «Шоб ти, сину, не вернувся,
      На явора обернувся!»
      Сама жала жито мати,
      Став дощищок накрапати.
      Під явором стара сіла,
      За листочок ухопилась.
      «Не рви, мамо, – голос чути, –
      Дай хоч явором побути.
      Не дала в шлюбі пожити,
      То хоч тут суд не верши ти.
      Удівонька – моя любка
      Обернулась на голубку,
      На вершечку гніздо звила,
      Мене співом звеселила».
      ...Подризала в горі мати
      Одна в хаті доживати.
      Відібрало старій мову,
      Бо зганьбила Боже слово.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. ***

      Підійшов Олекса, став біля вікна.
      Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
      Постукав легенько тричі у вікно:
      «Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
      «Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
      Піди собі Галюточки пошукай».
      «Нащо ж брала перстники і коралі теж,
      Якщо вже до іншої мене шлеш?»
      «Як дасть мені мати золоті ключі,
      Кину твої перстники тобі у вічі.
      Я ж не за дарунки вірна була.
      Якби чула зраду, зроду б не взяла.
      І хоч ясним соколом радить мати звать,
      Лучче важкий камінь в гору піднімать.
      І хоч радить мати поруч тебе сісти,
      Лучче наодинці гіркий полин їсти».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Новітнім дроворубам і водоносам

      Народе мій, чи не став ти дроворубом і водоносом,
      Мов оті мешканці Ґів’ону , коли проголосили мудреці твої:
      «Земля наша велика, та немає ладу в ній!»?
      Чи, може, як за судді Їфтаха,
      Коли юдеї різали побратимів тільки за те,
      Що замість «шіболет» казали ті «сіболет»?..
      Не стачило життя Богдану,
      Не поталанило Виговському й Дорошенку,
      Ні навіть хитромудрому Мазепі,
      Щоб перестав ти дроворубом і водоносом бути.
      У хатніх чварах свобода потонула…
      І ось, як уже самому Господу Богу, мабуть,
      Остогидло бачить наругу над волелюбним людом:
      Без різанини надійшло Ним заповідане й жадане.
      І що ж? Новітні недруги вільної Вкраїни кличуть на поміч
      Охочого на легку здобич північного сусіда,
      Аби, як це століттями тривало, тобі, народе мій,
      Стать знову дроворубом і водоносом в нього.
      Невже облуді вдасться завернуть тебе в минуле?..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Народ скаже – як зав’яже

      В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
      Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
      Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
      А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
      «Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
      Кому ж знаться на погоді, як не астрономам?»
      «То чому ж свиня моя в хлів солому горне?»
      «Це, даруйте, якісь бридні: прогноз роблять свині».
      «Як знаєте. Ви ж учені. Не мені вас вчити.
      Тільки прошу аж до ранку мене не будити».
      Ночувати в сіні гарно. До розмов охочі,
      Не зуздрились «астрономи», як десь опівночі
      Розходилась така буря, що віття ламає,
      А до того ж, мов з відра, дощем заливає.
      Як хлющ мокрі, «астрономи» зустрічають ранок.
      А господар, позіхнувши, виходить на ґанок:
      «Ну, що скажете на це ви, вченії панове?
      Свиня моя більше знає, аніж «астрономи?»
      P.S.
      Що наука – сильна штука,- доводити годі.
      Тай науці не завадить, стане у пригоді
      Те, що досвідом беруть люди у природи.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Козьма Прутков «Сучасна руська пісня»

      Гой же, друзі, ми люди руськії!..
      Щосуботній день в лазнях паримось,
      Усяк божий день жирні щі їмо,
      Жирні щі їмо, гречневку поїдаємо,
      Рідненьким кваском запиваючи,
      Святу матір Русь споминаючи...
      Б’ємо байдики, прохолоджуючись,
      Тільки п’ємо-їмо, вихваляючись...
      Гой, чи вам, люди добрії,
      Докорять-лаяти нас не совісно:
      Працювали б ми, нема хіті чомсь,
      Ми б і раді були, так не хочеться,
      Кепська справа, навтьоки од праці
      Біжимо, на печі лежимо,
      В чунях ходимо, кричимо про Русь,
      Все про Русь кричимо аж до хрипоти!
      Так хіба ж ми, друзі, не руськії?!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Роздуми співмірні з віком

      Якщо і хочу ще чогось од цього світу,
      То тільки віддавати якомога більше.
      Насамперед онукові, дружині, дітям.
      Із читачем ділитися роздумним віршем,
      Звірині, птаству й комашині буть зрозумілим
      У чистих помислах своїх, а не зарозумілим
      Власником, призначеним начебто самим Богом.
      Без суму надмірного виряджать в незвідану дорогу
      Друзів. Заздрить, хто без хвороб відходить уві сні.
      Не в непроглядну заметіль, не в гололід, а навесні...

      P.S.
      ...Здається, начебто й усе.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Анна Ахматова

      Я усміхатись перестала,
      Морозний вітер губи студить,
      На один сподив менше стало,
      На одну пісню більше буде.
      І оцю пісню мимоволі
      Віддам на посміх і на глузи,
      Бо так нестерпні аж до болю
      Душі любовні тиша й смуток.

      Анна Ахматова

      Я улыбаться перестала,
      Морозный ветер губы студит,
      Одной надеждой меньше стало,
      Одною песней больше будет.
      И эту песню я невольно
      Отдам на смех и поруганье,
      Затем что нестерпимо больно
      Душе любовное молчанье.
      17 марта 1915, Царское Село




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Стафф Леопольд (1878-1957)

      Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
      Болісно падать і знову підводитись,
      Кричати зажурі: «Пріч!» і благати : «Провадь!»
      Оце ж бо життя: ніщо, а якже задосить...
      Вибігать за єдиним скарбом в пустині,
      Стрибати в безодню за неповторним,
      Аби після нас лишились єдино
      Сліди на піску і на воді кола.

      Staff Leopold (1878-1957)

      Kochać i tracić, pragnąc i żałować,
      Padać boleśnie i znów się podnosić,
      Krzyczeć tęsknocie "precz!" i błagać "prowadź!"
      Oto jest życie: nic, a jakże dosyć...
      Zbiegać za jednym klejnotem pustynie,
      Iść w toń za perłą o cudu urodzie,
      Ażeby po nas zostały jedynie
      Slady na piasku i kręgi na wodzie.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. ***
      Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
      Не вартими паперу, на якому пишуть,
      Причастями, молебнями й іконами
      Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. ***


      Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
      Скасовую чужі, свої борги вертаю.
      Наснилося – ключі од раю маю,
      Та ті ключі щодалі заховаю...
      ...Які ж бо заміцні закови ці земні...




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. ***
      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. ***


      Три діди, три діди, як бува нап’ються,
      Деркачами й рогачами старенькую луплять:
      «Оце тобі за любов, а оце – за дулі!»
      Баба в крик, бо болить, а діди трикляті:
      «Більш не будем тебе бить!»
      Та й мерщій тікати.
      І тоді на бабин крик виліза з-під печі
      Четвертий, малесенький, що старій по плечі.
      Він цілує її, він милує її, ще й на гулі дмуха.
      І бабуся замовка, щоб милого слухать.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Псалом 94

      Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
      Піднісся Суддя землі.
      Віддай належне пихатим...
      Допоки злочинці радітимуть?
      Базікають, промовляють чванливо злочинці.
      Народ, Господе, гноблять,
      Глумляться над спадком Твоїм.
      Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
      Та ще й кажуть:
      «Не побачить Господь,
      Недопетра Бог Яакова».
      Наберіться глузду зарозумілі!
      Порозумнішайте дурні!
      Невже Той, хто дав вухо,- не почує?
      Хто створив око,- не побачить?
      Той, хто карає народи, чи ж і вас не скарає?
      Як дає Господь людині знання,
      То й думки її знає,
      Бо суєта суєт вони.
      Блаженний, кого Ти караєш, Боже,
      І Тори Своєї навчаєш,
      Аби був він спокійний в час лихоліття,
      Допоки злочинець не потрапить в яму.
      Адже не віддасть напризволяще
      Господь Свій народ
      І спадок Свій не покине,
      Бо до правди повернеться суд
      І до всіх, хто не покривив душею.
      Хто стане за мене проти беззаконня?
      Хто підтрима мене проти злочинців?
      Якби не Твоя допомога, Господе,
      В могилі була б душа моя.
      Коли я сказав: «Заточилась нога моя»,
      Милість Твоя мене підтримала.
      У роздумах різних насамоті
      Твоя підтримка розважа мою душу.
      Чи ж стануть другом Тобі
      Ті, хто сидить на престолі
      І беззаконня робить своїм законом?
      Звинувачують праведну душу
      І кров безневинну осуджують.
      Та став Господь мені за твердиню,
      Скелею став моєю.
      А тих,хто чинив беззаконня й зло,
      Господь Бог винищив, винищив наш Господь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. З голосу Езопа

      У лісі всі, крім лева-новачка, знали,
      Мисливець той надзвичайно вправний.
      І ось тепер, тільки-но ввійшов у хащу,
      Страх охопив і звірів, й птаство.
      Хто пострибав, хто полетів,
      Бо жертвою буть не схотів.
      Лев лиш один там не злякався
      І з чоловіком вирішив змагаться.
      Лук тут мисливець натягнув негайно
      Й пустив стрілу, немов послання:
      «Як долетить вона до тебе,
      Розкаже все, що знати тобі треба!»
      Тільки-но встиг це лев почуть,
      Як рани вже його печуть,
      І щоб уникнути біди ще гіршої
      Звір почвалав в хащу густішу.
      Лис всюдисущий все те бачив
      І лева став він наставляти:
      «Стріли злякався, любий друже,
      Віч-на-віч стрінься з ним! Подужаєш!»
      «Е, ні, якщо послання таке болюче,
      Якою ж має бути зустріч?..»

      Р.S.
      Не вір беззастережно сторонній раді,
      Бо часто-густо – це голос зради.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Булат Окуджава «Грузинська пісня»

      Виноградную кісточку в теплую землю зарию
      І лозу поцілую, і спілії ґрона зірву,
      І всіх друзів зберу, і в любов усім серцем порину...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
      Завітайте-но, гості мої, на скромную учту,
      Говоріть простовіч, хто я зараз для вас наяву,
      Цар небесний простить всі огріхи мої за спокуту...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
      В пурпуровому строї для мене співатиме Далі,
      В чорно-білім своїм перед нею я мовчки схилюсь.
      І заслухаюсь враз, і помру од любові й печалі...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
      І коли заклубочиться захід, в кутки завітає,
      Перед зором моїм нехай знову вкотре пропливуть
      Білий буйвол і синій орел, і форель золотая...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?

      Булат Окуджава – «Грузинская песня»

      Виноградную косточку в теплую землю зарою,
      И лозу поцелую, и спелые гроздья сорву,
      И друзей созову, на любовь свое сердце настрою...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      Собирайтесь-ка, гости мои, на мое угощенье,
      Говорите мне прямо в лицо, кем пред вами слыву,
      Царь небесный пошлет мне прощение за прегрешенья...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      В темно-красном своем будет петь для меня моя Дали,
      В черно-белом своем преклоню перед нею главу,
      И заслушаюсь я, и умру от любви и печали...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      И когда заклубится закат, по углам залетая,
      Пусть опять и опять предо мной проплывут наяву
      Белый буйвол, и синий орел, и форель золотая...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. ***
      Наскільки б життя наше було пісніше,
      Якби не стало пісень, казок і віршів.
      Ба, навіть думать було б тоді годі
      Про те, що причаїлось в слові Врода.
      Отак би й ниділи в печернім кладовищі,
      Якби не підказав Господь пісень, казок і віршів.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. ***
      «Ой не світи, місяченьку,
      Не світи нікому,
      Тільки світи миленькому,
      Як іде додому».
      Українська народна пісня
      «Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови».
      «Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться».
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Вірність

      Мабуть, на вірність нас випробовує Господь.
      Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
      Ввігнав у мене цю хворобу сатана
      І ми удвох із нею боремось...
      ...Пригадуєш, як за твою маму боровся тато?
      Не вірив він у Бога. Комуністом був .
      Шукав повсюди ліки відчайдушно.
      Намарне. Всесильний сам не зміг пробити
      Концтабірну радянську стіну залізну...
      Хвалити Бога в Ізраїлі ми, де ліки й лікарі -
      Не тільки найкращі в світі, а й доступні
      Навіть тим, хто од багатства відстоїть
      На неймовірно недосяжній відстані.
      Сил додає ще й віра у Всесильного
      Та майже шість десятиліть віра одне в одного:
      Мене – у нехіті йти на той світ,
      Тебе - нізащо не відпускать туди.
      Тож сатані не вдасться нас зломити, люба.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Осінні чари

      ...Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає, все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. ***
      ...Усе частіш спада на думку Богу
      Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
      Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
      Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
      Принишкли біля Всевишнього господи.
      Уже й самі розказують, мов казку,
      Як їм хотілось аж до сказу
      В ніч солов’їну десь біля перелазу
      До ранку цілуватися з дівчатами земними,
      Синів-богатирів заводити із ними .
      Наче у безвість ті часи гунули,
      Безжурнії часи, біблійнопроминулі.
      Щоправда, і тоді була тривога,
      Як одчайдухам закортіло зрівнятися із Богом.
      Всевишньому вдалось ті задуми порушить:
      Летіли вавілонці з високості, наче груші,
      І розбивалася на друзки мрія навісна,
      А з нею й мова на той час одна .
      Були ті будівничі, як діти, ще такі наївні,
      Не думали про братовбивчі війни.
      Трималися усі на видноті...
      А от нащадки їхні вже не ті:
      Позалізали кожен в свою нору
      І атом перековують на горе.
      І все частіш спада на думку Богу -
      Зробить реальністю і Гога, і Магога.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. ***

      Навіки батько попрощавсь зо мною,
      Коли я дозрівав у материнськім лоні.
      Дозволили востаннє притулитись вухом
      І, що роблю я там, він хвильку слухав.
      Живий батько дістався од дружини –
      Тільки таким його сприймаю і донині...
      ...Стелилась перед хлопчиком з Бердичева,
      Далека стежка і незвична.
      Рабинів двоє із Єрусалиму заявились,
      Щоб єлед-пеле уславив їх єшиву .
      І хоч будьоннівці тоді рубали і кололи,
      Сказала мати: «Нізащо і ніколи!»
      ...Не відала, що замість Тори й Талмуду
      Тирана Сталіна обожнювать син буде.

      Р.S.
      У передсмертну мить поблиз Єрусалима
      Кому сповідувався він?
      Потворі-осетину?
      Чи безіменним двом рабинам?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. ***
      Затісно в суєтному сьогоденні…
      Кривавицею мерехтить майбутнє…
      Невже таким задумано наш світ?
      «А ти в минувшину занурся!
      Між слів і дій тамтешніх віднайди
      Наміри й помисли, далекі сьогоденню.
      Чи хоч на гріх бодай один поменшало?»-
      Не знати чий щоразу чую голос.
      В історії анальфабета повний,
      Мовчу. І борсаюсь в тісняві днів.
      Надокучаю просьбами Всевишньому.
      І хоча знаю: не кожному відповідає Він,
      Стрічаю Божий день молитвами.
      ... Одними й тими ж...






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. ***
      Поки спите ви, стану
      Осінніми світаннями.
      На травах порозкладую мільярди сувенірів.
      Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
      Підкину ще жарину в парків багаття
      І заспанії канни на руки площ подам.
      А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
      День заспіва над містом свій трудовий псалом,
      Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
      «Шалом!»




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. ***
      Щоденників не вів.
      Життя поміж рядками залягло.
      Був певен, щось таки мене вело
      І днями, і впродовж років.
      І якщо хтось захоче прочитати,
      Хай поспішає, доки ще живий,
      Щоб здогади в інші світи не слати
      І не сказать: «Якийсь він не такий...»
      Такий, як є. Таким мене й беріть.
      Лиш на полицю, не прочитавши, не кладіть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. ***
      З такої хмари в Україні
      Такий би дощ зненацька ринув,
      Що спраглі од чекання ринви
      Діжки і відра перекинули б...
      ...Натомість із Єрусалиму
      Хмара в Єгипет чомсь полинула.
      Дощу благають синагоги,
      Здіймають голоси до Бога,
      І навіть усезнайки-атеїсти
      Вже за Тору готові сісти...
      Тож віриться, що дощ уже в дорозі,
      І порадіє Місто міст невдовзі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. ***
      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються окремі їхні фрази.
      У пристрастях - такі ж наївні, як і ми,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина, що бачу їх людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев?
      І немічні, й не вічні.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. ***
      Ой ви, пізні пісні,
      Вас у гніздах ще теплих
      Журавлі полишили.
      Не сумуйте, пісні,
      Доки випаде сніг,
      Випростовуйте крила.
      А якщо в синім небі
      Вам не стачить сил
      До людей долетіти,
      Упадіть долілиць
      У зелені вруна пшениць,
      Проростайте з ними до літа.
      Вийде вдосвіта в степ удова,
      Колосок розітре на долоні,
      На обрій гляне займистий
      І проклюнеться в серці задавнений біль,
      Так же схожий на пісню:
      «Ой, літа, ви літа…
      Видко, я вже не та,
      Якщо разом і втіха, і туга...»
      А над нею журавлик курлика-літа,
      Наче спомин про друга.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. ***
      Поки чужинцем
      ще не всі потоптано конвалії й суниці,
      поки ще Чорне море не відгонить
      триповерховим московським матом,-
      каміння і олива кожна,
      і навіть безголоса бадилина
      волають денно й нощно:
      «Прийди на поміч, Україно!
      Вернися в Крим якомога скорше,
      бо за безвладдя супостат глумиться,
      упершись в край наш автоматом!»
      P.S.
      Чим ти відповіси, Вкраїно-мати?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. ***
      Не називай цей край Вітчизною,
      Якщо не знаєш до пуття,
      Що квітне і росте,
      Вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
      Не садовив, не доглядав, не вболівав,
      А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
      Не називай цей край Вітчизною ніколи.
      Якщо прадідівською піснею не просльозивсь,
      Не в серце вклав історію, а залишив у школі,
      На суржик дар материнський перевів,
      За блага на сусідську мову перейти готовий,-
      Не називай цей край Вітчизною ніколи.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. ***
      Співала самотність про зграйну дружбу.
      Співала, аж серце злітало з словами
      І в звуках тремтіло.
      Здіймалося вище і вище.
      Як жайворон, висло
      Та й впало, мов грудка...
      Нараз обірвалася пісня.
      На серце людина поклала руку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. ***
      За солов’їв, котрих в Єрусалимі чомсь нема,
      За горлиць, що росою горло полощуть ,
      За дятла, що під кору дзьоб свій заганя,
      За горобців, що не відають спокою,
      Невтомний півник співати не вгава,
      Аби могли ми відділити день од ночі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. ***
      Уже завересніло.
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. ***
      Жовкне лист на верхів"ї беріз,
      і туман над Десною спроквола снується,
      і туманіє зір під навалою сліз,
      і на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є,
      це нагода заглянуть у завтрашню днину...
      ...що так хутко павук по ожині снує?
      Карту Лети чи шлях журавлиний?



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. ***

      Упав тихо лист до ніг.
      Щось сказать хотів - не зміг.
      Може, як улітку йшлося?
      Може, що надходить осінь?
      Я поклав лист на долоню:
      Е, та він же непритомний...
      Зачекаю. Лист – мій гість.
      Як оклига – оповість.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Стареча пам'ять

      «Скільки літ вам, діду?»
      «А біс його віда.
      Без пам’яті кожен
      Входить у світ Божий.
      Як життя cмакуєш,
      То віку не чуєш.
      Постарів з літами –
      Пам’яті не стало...
      Та не відаю, зізнаюсь,
      Жодної розпуки,
      Бо лічу тепер літа -
      Не свої,- онуків.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. Любим моїм ровесникам - бабусям і дідусям

      Не доживать, а дожинать нам треба
      Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
      Що відкладалося на потім,
      Аж доки невмолимий голос Неба
      Назавше не покличе в інший світ,
      Де зайві будуть візи й квоти.
      А поки що нащадкам слід ниву передати,
      Як лялечку. Од бур’янів чистою достоту,
      Щоб встигли вони в строк зорати –
      Під осінь. Десь після Першої Пречистої .
      Та щоб засіяли зерном добірним, ваговитим.
      А як завруниться, негоже й помирать:
      Синам і донькам треба ж підсобити.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. ***
      Не воювать, а тільки відвойовувать
      Чужинцями загарбане добро –
      Така-от випала тобі планида, Україно.
      І відвойовано-таки воно було б...
      Якби
      За булаву проводирі твої не бились,
      Якби
      Тверезим назвався королем Богдан,
      Якби
      Не перехитрив себе Мазепа,
      Якби
      Криваві чоботи Петрові носи і галагани не лизали,
      Якби
      В Петлюри більше було вдачі,
      Якби
      Махно знав, де йому пристати...
      Якби...Якби...Якби...
      Коли ж нарешті без цього триклятого «ЯКБИ»
      Вкраїна суверенною стане де-факто.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)
      Пісня трав
      (за рабі Нахманом з Умані)
      Знай,
      У травинки кожної
      Є своя особлива мелодія.
      Знай,
      Із пісень польових трав
      Пастухові наспіви зринають.
      Пречудові й ніжні такі,
      Що як вслухатись в них,
      Молитись захочеться разом із ними –
      Стать на коліна перед Всевишнім.
      А як піснями переповниться серце
      І запалає пристрастю до Землі Ізраїлю,
      Од Святої Землі світло велике
      Спалахне й огорне тебе.
      Із пісень трав полине тоді
      Наспів серця твойого.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. ***
      Себе він начебто в печеру ув’язнив.
      Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
      Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
      Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
      бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
      Узимку сорочку віддав на пропиття якомусь волоцюзі.
      Сам простудивсь і вмер невдовзі.
      І ось перед Всевишнім він стоїть
      і усміхається в передчутті близького Раю.
      А поруч – грішник, що перед смертю покаятися встиг.
      «Ступай до янголів!»- Господь велить йому.
      «А я ? Що робити мушу?»- питає праведник.
      «Нічому корисному ти ближніх не навчив.
      Ніхто не годен повторить твій «подвиг».
      Мої створіння щодня грішать і каються.
      Отож, вертайсь на землю грішну
      і, як усі, хоч трохи поживи по-людськи».

      P.S.
      Хто недругів і друзів не нажив,
      Вважай на світі цьому і не жив.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. ***
      А є ж і без слів пісні...
      Слова їх заблудилися в дорозі
      і бозна, чи до голосу дійдуть.
      ...А є ж і суцвіття слів,
      котрі несуть в собі мелодію.
      І з-поміж бідних той найбідніший,
      в чиєму серці не звучить вона,
      аби розрадить в мить найгіршу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. ***
      Як у коханні щось не йдеться,
      Занур його в гебрайську мову,
      І силою тоді озветься слово.
      А як в наснагу сила виросте,
      То й до кохання шлях скоротиться,
      І ти зневіри так уникнеш,
      Що не одного з глузду зводила.
      Відтоді рідних слів коріння
      Шукатимеш і в мовах інших,
      Переконаєшся, що світло –
      Не у вікні твоєму тільки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. ***
      Благословляю вас, єрусалимські хмари,
      Хоч влітку в Єрусалимі ви не такі, як у Литві,
      Оспіваній Міцкевичем в шедеврі «Пан Тадеуш».
      Наважуюсь, хоч хист і літа уже не ті.
      Благословляю вас, єрусалимські хмари.
      Пропливаючи понад Єрусалимом,
      Ви парасолькою гігантською стаєте.
      А блискавки й громи, й дощі з вітрами
      Поки що чекають настання зими.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. ***

      Пасуться мирно на газоні
      Шпаки і горлиці, й ворони...
      Так люба серцю ця ідилія...
      ...Поки коти не приблудили.
      Вони, як в Древньому Єгипті,
      Вважать себе святими звикли.
      Всупереч задумам пророків
      До миру не зробили й кроку.
      А ми (так би зізнатись не хотів)
      Вчимось не в птаства, а в котів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. ***
      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. ***
      Всього і всіх шкода.
      Все – наче спалах,
      Та ось вже сутінки і пітьма, і слова.
      Слова про тіло, дотик, голос.
      Слова ще теплі, ще твої
      І вже наполовину словникові.
      ...Ліпше скам’яніти і видивляти жадібно віки,
      Ніж тільки згадувати доторк твоїх пальців,
      Паморочну зав’язь то лівої, то правої руки
      Довкола таїни цілунку...
      ...Найлюбша, відведи в непам’ять
      Мої непрохані передчуття біди
      І прокажи: «Це передчасна старість,
      Бо ти ж такий ще до нестями молодий».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. ***
      Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
      Хотілося б, щоб більше тих було імен.
      І хоч палаци й стадіони не про мене,
      Тішу себе: може, іще когось мій вірш не обмине.
      Хай не бурхливою рікою вірш мій буде,
      А тихим лісовим струмком чи й джерельцем,
      Та як жагу ним потамують люди,
      Чи ж втіха більша може бути понад це?
      Отак-от і життя сплива поміж рядками віршів,
      Котрі вряди-годи нашіптує Всевишній.
      А от чи вийшло з того щось насправді путнє,
      Хай скажуть читачі – сьогоднішні й майбутні.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    298. ***
      Із раю в рай (якщо такий ще є)
      Я перейду неспішно.
      Мій рай створила ти, як пісню,
      Щоб понад пістоліття зміг її вести.
      Віддячить чим я годен тобі, люба?
      Підсобним буть у рукотворному раю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    299. Дарована Всевишнім трійця

      Мені б годилося зненавидіть вогонь,
      Що предковічний ліс жер на Кармелі .
      Зненавидіть і вітер навісний,
      Що потурав палити рукотворні села.
      Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
      Що не прийшов на поміч погорільцям...
      Та не наважусь навіть осудить
      Даровану Всевишнім трійцю.
      Не йде із пам’яті , коли малим
      На розпал в піч я ніс позичену жарину,
      Як аж до сліз дививсь на млин,
      Що крила безнадійно опустив,
      Неначе птах, що не злетів у вирій,
      Як восени вітав дощу малу краплину,
      Бо ж вочевидь ввижалась вже тоді
      До паморок духмяна та пухка хлібина.
      Тому-то дорожу, як Божим заповітом,
      Його посланцями –вогнем, дощем і вітром.
      І як до болю прикро часом далебі,
      Що дар оцей для всіх присвоїв хтось собі
      І бавиться вогнем, немов маля примхливе,-
      На горе оберта дароване Всевишнім диво.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. ***
      Підбитий у відльоті птах.
      Як птах тужавіє в надії.
      Розгін...Стрибок...
      Ще... Ще... І ще...
      ...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
      І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
      Розгін... Стрибок...
      Ще... Ще... І ще...
      І пальців дрож, і блискавки очей
      Назавтра віддано надії.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    301. ***
      «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
      Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
      Чом ти голову схилила, вії опустила?
      Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
      ...Не розказуй, голубонько. Нема у тім нужди,
      Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
      Хай він, може, таки кращий і для тебе любий,
      Та вірнішого від мене не було й не буде.
      Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
      Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
      І проситиму, як брата, обранця твойого,
      Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом.
      І якщо нам у подружжі не судилось бути,
      То порай мені, кохана, як тебе забути.
      Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
      Як даси мені напиться, забуду одразу?
      Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
      І молитимусь за тебе, доки б’ється серце».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. ***
      Стільки причин в юдеїв для печалі.
      Стільки постів і молитов сумних.
      Та все ж не знайдеш серед них
      Оту, аби гірке минуле не вертало.
      Як зненависть здолати безпричинну,
      Одвічну зненависть людини до людини?
      Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
      Як Авеля із зненависті вбив,
      Ця пошесть розповзлась по всьому світі,
      Із нею Дім Господній руйнували
      Сікарії й зелоти разом з Титом.
      Стільки причин в юдеїв для печалі,
      Стільки постів і молитов сумних...
      А як сусідові по-людськи в очі глянуть,
      Там ворога побачимо, а чи себе самих?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    303. Так прокладають стежку до Любові

      Не варто зопалу звірятися в любові,
      Щоб на одкош, бува, не наразитись,
      А ліпше намір перелити
      В досі ніким не чуте слово
      Чи в барви трепетно втілити,
      Чи деревцем пустелю звеселити.
      І як вона замилується словом
      Чи прикипить до полотна твойого,
      Чи спеку перебуде в тіні крони,-
      Вважай, що прокладаєш стежку до Любові.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    304. Де горує не любов...

      «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
      Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
      Той марусин поясок знає тільки в чарці.
      Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
      Той незграбний. Той малий.
      А той голомозий...
      Як дівчата заміж йдуть – второпать не в змозі?
      Рік ходила, два ходила...П’ятий вже минає...
      Колись хлопці залицялись, зараз оминають.
      Через сад-виноград ходила по воду...
      ...І кому ж я віддала молодість і вроду?
      Він і п’є, він і б’є, і табаку нюха,
      Учаща до молодиць і мене не слуха…»

      P.S.
      Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака: од бублика дірка.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    305. Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)

      Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
      гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
      малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
      вишивали повішальниками дерев плинне море.
      Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
      Колись стежки її повитинав ти залізом-сльозами.
      Сховали тебе у темноті, нагодували тривог хлібом,
      переміряв напомацки із людських доріг найбільш соромливі.
      І вийшов ти ясний, синку, в ніч зі зброєю чорною,
      і почув ти , як їжачиться у звуках хвилин зло .
      Перш аніж упасти, із землею попрощавсь рукою .
      Чи то була куля, синку, чи луснуло серце.
      1936

      uwagą na odwrocie rękopisu: „Pierwszy wiersz Krzycha – 1936. 15 lat”.).
      1.Oddzielili cie, syneczku, od snów, co jak motyl drżą,
      2.haftowali ci, syneczku, smutne oczy rudą krwią,
      3.malowali krajobrazy w żółte ściegi pożóg,
      4.wyszywali wisielcami drzew płynące morze.
      Wyuczyli cię, syneczku, ziemi twej na pamięć,
      gdyś jej ścieżki powycinał żelaznymi łzami.
      Odchowali cię w ciemności, odkarmili bochnem trwóg,
      przemierzyłeś po omacku najwstydliwsze z ludzkich dróg.
      I wyszedłeś, jasny synku, z czarną bronią w noc,
      i poczułeś, jak się jeży w dźwięku minut - zło.
      Zanim padłeś, jeszcze ziemię przeżegnałeś ręką.
      Czy to była kula, synku, czy to serce pekło?
      1936





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    306. ***

      «Отакої ти співаєш?..
      А хотів жениться...
      Та тобі згодиться, бачу,
      Будь-яка спідниця.
      Не така моя сестра,
      Аби стать за втіху,
      Бо для тебе і кохання –
      Щось близьке до сміху.
      Якщо так, то пошукай
      Когось із дурніших,
      А до нашого подвір’я
      Не навідуйсь більше».






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    307. ***


      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я .
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Як Україна на сто відсотків є для мене,
      Бодай відсотком стану я для неї



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    308. Шауль Черніховскі

      Кажуть є країна,
      Повнісінька сонця...
      Де ж бо та країна?
      Де ж бо теє сонце?

      Кажуть є країна
      На семи стовпах,
      Сім планет над нею,
      Схили в деревах.

      Край, де все збувається
      Що лиш загадаєш.
      Кожного, хто входить,
      Аківа стрічає.

      «Будь здоров, Аківо!
      Здоров будь, наш раббі!
      Де ж святії наші?
      Де ж бо і Маккабі?»

      Одповість Аківа,
      Скаже тоді раббі:
      «Ізраїль – святий весь!
      Ти ж і сам Маккабі!»





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    309. З добірки "Народ скаже – як зав’яже"

      В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
      Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
      Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
      А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
      «Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
      Кому ж знаться на погоді, як не астрономам?»
      «То чому ж свиня моя в хлів солому горне?»
      «Це, даруйте, якісь бридні: прогноз роблять свині».
      «Як знаєте. Ви ж учені. Не мені вас вчити.
      Тільки прошу аж до ранку мене не будити».
      Ночувати в сіні гарно. До розмов охочі,
      Не зуздрились «астрономи», як десь опівночі
      Розходилась така буря, що віття ламає,
      А до того ж, мов з відра, дощем заливає.
      Як хлющ мокрі, «астрономи» зустрічають ранок.
      А господар, позіхнувши, виходить на ґанок:
      «Ну, що скажете на це ви, вченії панове?
      Свиня моя більше знає, аніж «астрономи?»

      P.S.
      Що наука – сильна штука,- доводити годі.
      Тай науці не завадить, стане у пригоді
      Те , що досвідом беруть люди у природи.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    310. ***
      Не чуть зозуль в Єрусалимі.
      Та, зрештою, немає в тім біди,
      Коли заходить мова про літа,
      Бо кожен день прожитий,
      Мов випадково знайдена підкова,
      Що чимось пам’ять обпліта.
      Блажен, у кого стачить сили
      Дослухати зозулю до кінця
      І вдовольнитись тим її ліком,
      Який собі мовчазно загадав.
      До них я не належу нині:
      Не стачить сили й у зозулі
      Відкукувати те, що ближче вже до ста,
      і тому обираю за вірний лік і єдиний
      Стежини, які ще в змозі самотужки подолать.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    311. ***
      Діані Сливинській,
      професору й неабиякому кулінарові
      Напекла ти пирогів.
      Всі пухнастенькі такі.
      Цей із сиром, цей з укропом.
      Ні, нема таких в Європі.
      Таж і на Святій Землі
      Пирожки чомсь замалі.
      А от в нашій Україні
      Пирожки в кожній родині
      Із долоню добру десь.
      З’їв – і ситий день увесь.
      В Книгу Гінесса пора
      Взять це диво з-за Дніпра.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    312. ***
      Війни невигойні стигмати.
      Печаль Арахна тче і тче.
      Виходить на узвишшя Мати
      І руку прикладає до очей.
      Кого там надивляє, – не питайте.
      Про те в нас знають навіть малюки...
      ...Війни невигойні стигмати,
      Невжеж ви оселились навіки?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    313. ***

      Повз лиця, заклопотані й зажурені,
      Вона не йде собі, а скаче
      І на всі боки змовницьки всміхається,
      І день здається наче
      Не таким уже й похмурим,
      І сонце сором’язливо на неї задивляється.

      P.S.
      Чи то у неї така вдача,
      Чи радість висловить незмога їй інакше?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    314. Рахель
      Віщун навідавсь уночі.
      Присів на ліжка край.
      Худющий – шкіра та кістки.
      Очі запали вглиб.
      Тепер я знала, що розпавсь
      Старий і вутлий міст,
      Що між «було» і «має буть»
      Руки часу сплелись.
      Страхав мене п’ястук худий,
      Вчувавсь глузливий сміх:
      Нехай же буде вірш оцей
      Як твій останній вірш



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    315. ***
      Їй би в матріархаті народитися годилось,-
      Од ласки й доброти з десяток мужиків зомлів би,
      А то лиш я один та ще онук й сини...
      Немає простору у повноті розправить крила.
      Отож, як на останню приступку життя зійду,
      Відкіль в інші світи вже мерехтить стежинка,
      Спитаю в Господа про те, що стільки літ ношу:
      «За дар який Ти дав мені таку ж бо дивовижну жінку?»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. ***
      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне: «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань просто вийти з життя
      Крізь зачинені наніч двері.
      Нехай іншим оркестри та словеса,
      Нам востаннє дещицю хотілось би в цьому світі:
      Щоб дружина без смутку ввійшла у нове життя,
      Щоб про неї завжди дбали діти...
      ...Випадають з обойми живих.
      Наче кулі свистять імена
      І лягають на серце болем.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    317. Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»

      Нехай мене Зоська про вірш не просить,
      Бо коли Зоська до вітчизни верне,
      То квітка кожна вірш проголосить,
      Зіронька кожна заспіває напевне.
      Допоки квітка розквітне,
      Допоки зіронька в леті,
      Слухай, бо то щонайкращі поети.
      Зірки блакитні, рожеві квіти
      Цілі поеми тобі складатимуть.
      Те ж, що й вони, і я оповів би,
      Бо я від них навчився балакати,
      Бо там, де срібні хвилі Ікви плинуть,
      Був же і я, як Зоська, дитиною.
      Зараз далеко поїхав я в «гості»
      І далі мене нещасна доля односить.
      Привези, Зосько, сяйва зірок тих,
      Привези, Зосько, пахощів квіту,
      Бо мені й справді одмолодіти треба,
      Верни мене з краю цього, мовби з неба.

      Juliusz Słowacki «W pamiętniku Zofii Bobrówny»

      Niechaj mnie Zośka o wiersze nie prosi,
      Bo kiedy Zośka do ojczyzny wróci,
      To każdy kwiatek powie wiersze Zosi,
      Każda jej gwiazdka piosenkę zanuci.
      Nim kwiat przekwitnie, nim gwiazdeczka zleci,
      Słuchaj — bo to są najlepsi poeci.
      Gwiazdy błękitne, kwiateczki czerwone
      Będą ci całe poemata składać.
      Jabym to samo powiedział, co one,
      Bo ja się od nich nauczyłem gadać;
      Bo tam, gdzie Ikwy srebrne fale płyną,
      Byłem ja niegdyś, jak Zośka, dzieciną.
      Dzisiaj daleko pojechałem w gości
      I dalej mię los nieszczęśliwy goni.
      Przywieź mi, Zośko, od tych gwiazd światłości,
      Przywieź mi, Zośko, z tamtych kwiatów woni,
      Bo mi zaprawdę odmłodnieć potrzeba.
      Wróć mi więc z kraju taką — jakby z nieba.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    318. ***
      У мене набагато більше свят,
      аніж у тих, хто живе од свята і до свята.
      Адже за свято звик сприймать,
      коли задумане здійснилось,
      коли малятко усміхнулось,
      коли відкрив нове ім’я,
      коли у хор пташиний долучився,
      як линyть звіддалік синівські голоси,
      як райдуга містком півнеба оповила
      що злагоді подружній понад півстоліття...
      Із цих та з багатьох ще інших свят
      складається моє найбільше свято,
      що зветься дивовижно просто так –
      Життя,
      дароване мені Всевишнім.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    319. З голосу Езопа
      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    320. ***
      Не чешися, носе,
      навіть як попросять
      пригубить чарчину:
      бить ординську нечисть
      тверезим належить
      щодня й щогодини,
      щоб неохмеліла
      в землі нашій тліла.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    321. З голосу Езопа

      Голод і спрага світ за очі лиса погнали
      І привели нарешті в виноградник.
      Прокравсь і мало не спритомнів:
      З гілок звисали соковиті грона.
      Ось розігнавсь, підскочив...
      На радощах навіть заплющив очі.
      Був певен, що ягоди вже в роті,
      Та тільки гепнувся навпроти
      Галузки тої, що була найнижче.
      Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
      А грона начебто заповзялися
      Грать у «квача» із бідолашним лисом.
      «Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
      Вже не кричить – шипить із сил останніх.
      Розгін, стрибок...Знову й знову...
      Од спраги відібрало мову.
      Одхекавсь лис та й каже винограду:
      «Ти, мабуть, невимовно радий,
      Що подолав мене в нерівній боротьбі.
      Та все ж годиться знать тобі,
      Що насправді було в мене на мислі:
      Не їсти ягоди ці кислі,
      А позривати ( бо ж усі червиві).
      Щоб якнайдалі однесла їх злива!»

      P.S.
      Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
      На інших їх ми звалюєм охоче.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    322. Сагайдачний

      Стратегом був він та ще яким обачним,
      Бо ж без обачності стратегії нема.
      Стратегія – це ж не бої кулачні,
      А сплав обачності, розважності й ума.
      Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
      (Таж димом скурював і турок, і татар),
      А про Вкраїну, що в недолі плаче,
      Приречена на шматування всім вітрам.
      Якою б стала ти, Вкраїно,
      Як би сусіди рахувалися з тобою,
      Коли б отруєна стріла турчина
      Не обернулася дочасною народною журбою.
      Хто віда, відки взяла пісня,
      Що жінку Сагайдачний за тютюн віддав,
      Та літописцю достеменно звісно,
      Що Україні весь свій статок гетьман передав.

      P.S.
      "Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. В усякому разі вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати"
      П’єтро делла Валле (травень 1618 р.)
      "Скільки очолював Сагайдачний Запорізьке військо, всюди був овіяний славою подвигів на суші й на морі і мав незмінне щастя. Кілька разів погромив татар на степах перекопських і навів страх на Крим. Не менше прославили його морські походи – й тут завжди мав він щастя, – зруйнував кілька великих міст турецких у Європі та Азії, попалив околиці Константинополя.
      Взагалі був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, у битві був перший, коли доводилося відступати – останній, був проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив, як то звичайно у козаків, на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний"
      Сеймовий комісар Польщі Якуб Собеський,
      «Історія Хотинської війни»
      "Один з найвидатніших полководців Європи, державний діяч, дипломат, захисник української культури й духовності, поборник освіти – він уособлював людину Доби Відродження. Як і інші ренесансні особистості, Петро Сагайдачний піднісся до найвищих щаблів тодішньої освіченості, був титаном духу й думки, людиною могутніх пристрастей, кипучої, невтримної енергії"
      Олена Апанович, історик
      -------------
      Петро Конашевич Сагайдачний (1570-1622 р.) Кілька разів обирався гетьманом. З усім 20-тисячним Військом Запорізьким вступив до Київського (Богоявленського) братства, яке виступило проти політики шляхетської Польщі, відіграючи одночасно роль культурного та наукового центру України. Був ктитором (опікуном) заснованої при Братстві школи, що згодом перетворилась на Києво-Могилянську академію.
      За п’ять днів до смерті Петро Сагайдачний в присутності Київського митрополита Іова Борецького, свого однокласника й приятеля, та нового запорозького гетьмана Оліфера Голуба склав заповіт, в якому все своє майно передав на освітньо-навчальні, релігійно-церковні цілі, зокрема 1500 золотих подарував Київській і Львівській братським школам «на науку і цвічення (виховання) діток українських і бакалаврів учених».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    323. ***
      Плакучі верби припиняють плач,
      Сором’язливо віття одгортають,
      Коли берізки, кинувшись у скач,
      «Метелицею» кола пролітають.
      ...Мабуть, веселі люди садовили їх,
      Мабуть, пісні позагортали в лунки,
      Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
      І жарти з чаркою розлунюються лунко.
      P.S.
      Воістину – на всьому,
      До чого людина доклала руку й серце,
      Навіки відбилась її вдача.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    324. ***
      «Та невже ж ти, моя любко,
      Недовірлива така,
      Що ніяк не хочеш вірить
      Словам щирим козака?
      Ну, стояв я із другою
      Аж до пізньої пори.
      Не звірявся їй в любові,
      А про друга говорив.
      Він сватів наміривсь слати,
      А нам скоро в путь рушать.
      То ж, гадаю, з жениханням
      Доведеться підождать.
      От як вернемось живими,
      То збереться все село
      На бучні наші весілля,
      Яких зроду не було.
      То ж візьми оцей ось перстень
      Як любові заповіт.
      Дай, кохана, відеречко,
      Щоб коника напоїть».





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    325. ***
      Щоб од думок бодай на час прочахла голова
      (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
      Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
      Словам високим надають земного змісту.
      Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
      Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
      Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
      Завжди їх вивіряв польотом і корінням.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. Халіна Посьвятовска (1935-1967)

      був ти для мене тільки чотирикутником паперу
      але моє серце має ту ж форму
      був ти зрештою моїм серцем
      і той самий поспішний ритм оживляв папір
      вивищував до розміру дерева
      слова твої були листям
      а смуток мій вітром
      слова твої ясніли кольором
      від моїх очей
      і від моїх вуст, що хтиво хапали слова,
      і від долонь, котрими я розривала конверти так делікатно,
      немов на волокна
      розривала твоє вритмоване серце
      проминули два літа
      мій крик присипав білий пух пір’я гусиного
      білий крик пір’я гусиного поплямованого червінню
      потемнів запах
      і тільки дерево
      пам’ять росте захватною зеленню

      Halina Poświatowska
      BYŁEŚ DLA MNIE TYLKO CZWOROKĄTEM PAPIERU

      byłeś dla mnie tylko czworokątem papieru
      lecz moje serce ma właśnie taki kształt
      byłeś więc moim sercem
      i ten sam pospieszny rytm ożywiał papier
      powiększał do rozmiaru drzewa
      twoje słowa były liśćmi
      a smutek mój wiatrem
      twoje słowa jaśniały kolorem
      od moich oczu
      i od moich ust chciwie chwytających słowa
      i od dłoni
      którymi rozrywałam koperty tak delikatnie
      jak gdybym na włókna
      rozrywała twoje bijące serce
      upłynęły dwa lata
      mój krzyk przysypał biały śnieg gęsiego pierza
      biały krzyk gęsiego pierza poplamiony czerwienią
      pociemniał zapach
      i tylko drzewo -
      pamięć rośnie zaborczą zielenią





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    327. ***
      Потойбіч і посейбіч – все це ти.
      Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
      А в серці, як колись і нині, й вічно –
      Одна і та ж синівська ніжність.
      На древніх пагорбах стою,
      Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
      І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
      “Меаль пісгат Гар-а-Цофім шалом лах, Київ!”
      На древніх пагорбах стою і подумки вдивляюсь
      В Оболонь, Русанівку, Березняки...
      І так же крикнуть хочеться: “Ти – мій!”
      Та не наважуюсь і тільки шепочу:
      “Я твій, прадавній і новітній Київ”.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. ***
      Тротуар в позолоті –
      Квітне жовта акація.
      Біла травень відкрила,
      А сестрі випав червень.
      Дерева без борні
      Віддають одне одному
      Небесами призначену чергу...
      Нам би вчитись і вчитись
      У тих, кого Бог сотворив раніше.
      Та на шкоду й розраду невтішну
      Нам все ніколи, ніколи, ніколи...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    329. ***

      – Здоров будь нам, пане Чалий!
      Чим ти опечаливсь?
      Маєш хату – палац справжній,
      Дружину нівроку.
      Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
      Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
      Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
      Щоб ходити серед шляхти
      Не останнім паном?
      То ж самі, бач, завітали в гості ми до тебе, –
      Так що никать в дикім полі
      Нема вже й потреби.
      А... тобі й цього замало!..Не кличеш до столу.
      Замість чарки простягаєш срібнії пістолі...
      ...Не судилось харцизяці на курки натиснуть,
      Бо на шию йому впала шаблюка зі свистом.
      Покотилась по долівці голова-макітра,
      Наповнена злом на брата і розкішшю-вітром.
      Не ридала стара мати, що втратила сина, –
      Краєм хустки сльозу втерла
      Та й перехрестилась.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    330. Єлед-пеле

      Навіки батько попрощавсь зо мною,
      Коли я дозрівав у материнськім лоні.
      Дозволили востаннє притулитись вухом
      І, що роблю я там, він хвильку слухав.
      Живий батько дістався од дружини –
      Тільки таким його сприймаю і донині...
      ...Стелилась перед хлопчиськом із Бердичева,
      Далека стежка і незвична.
      Рабинів двоє з Єрусалиму заявились,
      Щоб єлед-пеле уславив їх єшиву .
      І хоч будьоннівці тоді рубали і кололи,
      Сказала мати: «Нізащо і ніколи!»
      Не відала, що замість Тори й Талмуду
      Тирана Сталіна обожнювать син буде.

      Р.S.
      У передсмертну мить поблиз Єрусалима
      Кому сповідувався він? Потворі-осетину?
      Чи безіменним двом рабинам?







      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. ***

      Не уявляю, як це жити на рівнині.
      З дитинства гори й пагорби судилися мені.
      То ж, мабуть, і не дивно, що в Єрусалимі
      На фінішній життя мої минають дні.
      Який містично загадковий цей магніт планети
      В ще не пробудженій імлі досвітній!..
      Єрусалим вернувся начебто здалека,
      За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
      Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
      Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
      День нелегкий зайнявсь в Єрусалимі
      Житейськими турботами й священними рядками.
      Сьогодні хай його і ділять, і карьожать.
      Мовляв, у кожного на нього є права.
      Та лиш юдеї мали право Боже
      Священний Дім в Єрусалимі збудувать.
      Не заборонена в Єрусалим дорога,
      І кожен може тут достоту причаститься,
      Бо світ земний – одна колиска Бога,
      Єрусалим –Його пречиста пісня.
      2010







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    332. ***

      Біла голубка з червоними ніжками –
      Польща здалека.
      Польща зблизька –
      Тихої ночі, наче причаєні,
      В польську вчаровані,
      Польську вивчаємо.
      Мов відчиняємо навстежінь вікна,
      Аби вдихнути свіже повітря,
      Свіже повітря іншого світу.
      Тихо сопуть собі в ліжечках діти.
      Доки, як наші, їх світлії голови
      Ще не набиті в школі половою,
      Ми їм розкажем (бодай дещицю)
      Те, що нізащо їм не присниться,
      Що принесе нам з іншої книжки
      Біла голубка, червонії ніжки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    333. ***
      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються окремі їхні фрази.
      У пристрастях своїх вони такі ж наївні, як і ми,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина, що бачу їх людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев?
      І немічні, й не вічні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. Рахель

      Боялась, щоб він не пішов од нас ,
      не попрощавшись...
      Яка печаль в очах:
      в кутиках вуст гіркота залягла,
      він здавався б справжнім в забавках немовлят,
      гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
      І буде вечір, і на стрічі товаришів
      його місце порожнім буде.
      І,бліді, немовби змія вкусила, відсунемось,
      і проникнемо в кімнату його,
      і на столі лист забіліє...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    335. З голосу Езопа

      Голод і спрага світ за очі лиса погнали
      І привели нарешті в виноградник.
      Прокравсь і мало не спритомнів:
      З гілок звисали соковиті грона.
      Ось розігнавсь, підскочив...
      На радощах навіть заплющив очі.
      Був певен, що ягоди вже в роті,
      Та тільки гепнувся навпроти
      Галузки тої, що була найнижче.
      Розгін, стрибок...Здається, трохи вище,
      А грона начебто заповзялися
      Грать у «квача» із бідолашним лисом.
      «Стривайте, кляті, я вас-таки дістану!»-
      Вже не кричить – шипить із сил останніх.
      Розгін, стрибок...Знову й знову...
      Од спраги відібрало мову.
      Одхекавсь лис та й каже винограду:
      «Ти, мабуть, невимовно радий,
      Що подолав мене в нерівній боротьбі.
      Та все ж годиться знать тобі,
      Що насправді було в мене на мислі:
      Не їсти ягоди ці кислі,
      А позривати ( бо ж усі червиві).
      Щоб якнайдалі однесла їх злива!»
      P.S.
      Як огріхи свої ми визнавать не хочем,
      На інших їх ми звалюєм охоче.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    336. ***

      Боєць помирав...
      Лиш на шосту добу
      Рухнувся на ліжку
      І стиха добув
      З грудей пробитих:
      «Пи!..»
      Конвеєром сестри
      Спішать йому воду,
      Та кухоль вертати
      Велить головою
      І рвійно, нестямно,
      Одними губами:
      «Пи-са-ти!..»
      Він вмер,
      Не пропікши папір
      Рядками тамованих віршів.
      ...Він вмер.
      Довго світилось чоло
      Роздумним, тривожним, віщим.
      Він вмер.
      А недавно казав –
      Стільки ж у нього
      Відкладено справ...
      І планку рекордну
      Ще треба скорить.
      На гордій Говерлі
      Автограф лишить.
      І веснами звідувать
      Лісу обнову,
      І веслами збурювать
      Хвилю Дніпрову.
      А ще ж для коханої
      Слів не знайшов.
      Планету безкраю
      Лиш в снах обійшов...
      Він вмер...
      Та коли до рекорду
      Видзвонює тіло
      Потужним акордом,
      Так хочеться крикнуть:
      «Боєць не вмирав!
      Він силу і юність
      Тобі передав!»
      Тож завше з тобою
      На всіх п"єдесталах
      Поруч герої,
      Що вічністю стали.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    337. З голосу Езопа

      У незапам’ятні часи,
      Коли птахи і звірі бились
      І до пуття не було видно
      Перевага на чиєму боці,
      Осторонь лише кажан тримався.
      Просило птаство: «Допоможи!»
      А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
      Благали звірі: «Йди до нас!»
      «Я ж птаха!»- чулося в одвіт.
      Та ось нарешті, як і належить,
      Битви скінчились миром.
      У таборах обох святкують цю подію.
      І от кажан летить до птаства,
      Щоб радість поділити разом з ним.
      «Ти, мабуть, заблудився!»-
      Цвірінькають, шиплять йому пернаті.
      А звірі й поготів не хочуть знать нейтрала:
      Навіть на поріг не дали стати.
      То ж довелося кажанові осміяним
      Вертатись в свою шпарку,
      Ховатися удень, а вилітати вже як смеркне,
      Щоб не натрапити на глузи таборів.

      P.S.
      Хто осторонь стояв під час борні,
      Той змушений і жить в самотині.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    338. Новітній неофіт

      Ходить бісова невіра
      І шукає собі віру.
      Як давали колись їсти,
      Він пошився в атеїсти,
      А тепер така дорога,
      Що без віри жить незмога.
      Навіть ленінці в законі
      Припадають до ікони.
      Закривають, правда, очі
      І своє щось там белькочуть.
      Ні, не Матір бачать з Сином,
      А вусатого грузина...
      ...Стільки вір та їх одламів
      Розвелося поміж нами,
      Тож не просто бузувіру
      Вибрать нині собі віру.
      Неофіт все ж не в одчаї,
      Бо готовий він причалить
      Не до віри, а до тих,
      Хто прийти до влади встиг.
      Новітній неофіт
      Ходить бісова невіра
      І шукає собі віру.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    339. "На кремені вирослий колос"
      «На кремені вирослий колос...»
      Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
      Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
      Господній гріб від бозна кого визволяли
      І Храм Його дощенту зруйнували...
      Чи ж дивина, що болотами й колючками,
      А не молочними й медовими річками
      Став ти, Ізраїлю, страшний до невпізнання,
      Доки сини твої не повернулися з вигнання.
      «Розкажу тобі, дівча, і тобі, хлопчино,
      Відки бралася земля нашої Вітчизни.
      Дунам тут і дунам там, камінь на камінні...
      Так складалася земля з півночі на південь».
      Плуг чи серп в руках юдея, на спині – рушниця,-
      Так творилася Держава – Божий суд вершився.
      І поту, й мозолів, і крові стільки було віддано,
      Щоб сталось те, що Богом заповідано:
      Де малярійні болота були, там виросли гаї...
      Де колючки – заколосилася пшениця...
      Пустелю оживили штучні ручаї...
      І ось за визволену землю цю,
      Іще століття тому Ротшільдом оплачену,
      Ізраїль ще й досьогодні винен всім,
      Борги міфічні мусить сплачувать.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    340. ***
      Моцарта у самозабутті
      Перайя в Єрусалимі грає.
      Повіки зачиняю. Завмираю...
      Ну, як словами пасажі передати,
      Що то злітають в незбагненну вись,
      То жайвором спадають вниз
      І змушують радіть чи сумувати?
      І раптом в мороці немовби бачу:
      Моцарт схилився на рояль і плаче,
      Вдивляючись в залу принишклу,
      І не стидається сліз анітрішки:
      Чи то у захваті од гри Перайї,
      Чи, може, жаль морозом пробирає,
      Що не судилося, як він того хотів,
      Мать піаніста й слухачів таких.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    341. ***
      Примарна вседозволеність весни.
      І пізній сніг, і заморозки в травні –
      То лиш борги зими.
      А весна справдешня –
      З усіх усюд поскликувати птаство,
      Од панцирів дубам звільнити плечі,
      Добрати шати кожній деревині,
      Піднять з колін охлялу бадилину,
      Зорать, заскородить, засіять, посадить...
      І тільки вже як солов’ї зневолять,
      Весна зодягне празникову сукню,
      Пришпилить до кофтини гілочку бузкову...
      Тоді кажіть про вседозволеність весни.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. Ізраїль - це Тори сувій

      На карті світу він такий малий.
      Не цятка навіть. Просто крапка.
      Але Ізраїль – це Тори сувій,
      Де метри розгортаються на милі.
      І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
      Аби зробить юдеїв мертвими,
      Молочних не побачить рік,
      Духмяного не покуштує меду.
      Ох, скільки ж їх було... Отих,
      Що з переможним криком
      Єрусалимські штурмували стіни.
      І тільки Олександр Великий зійшов з коня і став
      Перед пророком на коліна.
      Отак і тим, хто зна,
      Що з миром йде в обитель Бога,
      Земля Ізраїлю відкриється до дна,
      І до святинь без опору простелеться дорога.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    343. ***
      Не блудним сином їхав в Україну
      Із того краю, що не чужий тепер мені.
      До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
      До кладовищ, щоб до могил припасти...
      ...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
      Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
      Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
      «Ти опинився, друже, на межі:
      Усе для тебе тут таке ще рідне ,
      Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
      Ну. що на це я відповісти мушу?
      Не в змозі поділити Богом дану душу,
      Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
      Бо ж не завжди взаємність є в любові.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. ***
      А хто бачив, а хто чув,
      Хто в Максимка сюніч був?
      Мабуть, хтось із зоосаду,
      Де зайчаток він погладив,
      Задивився- на жирафу,
      Тигр нагнав такого страху...
      Заспокоїв трохи півень,
      Проспівав із ним нарівні...
      Не були уроки марні,
      Що не раз давала мама:
      В зоосад іти годиться,
      Щоб і там чомусь навчиться...
      ...Позіхеньки-позіхусі...
      Розказать кортить бабусі,
      Та з тієї диво-мови
      Не второпать їй ні слова.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    345. ***

      У жодну віру не вкладається Життя,
      Бо ж усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього,
      Бо ж усі вони – повчання й каяття
      За скоєні й нескоєні гріхи проти самої Істини.
      На пальцях десятьох вміщається вона.
      Її для нас Моше (Мойсеєм, Мусою)
      На скрижалях передав Всевишній,
      Аби од звіра була людина вища...
      І вивищилася. І навіть понадміру:
      Таких же, як і вона сама
      (Не те що якогось людоїда-звіра),
      Готова розтерзать за іншу віру.
      І вже побожним місця на Землі нема...
      На схови атомні перетворились катакомби,
      І любу немовлятам материнську колискову
      Глушать щовечора протяжним воєм бомби.
      О новоявлений до несусвіття Вавилон,
      Куди ти тягнешся? Минуле позабув невже ти?
      Чи, може, й справді націлився на Армагедон?
      Чи байдуже, якким шляхом іти до смерті?












      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    346. ***
      Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
      бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
      бо ж за цукор і за хліб навкулачки б'ються.
      Ви ж, мов ті вовки, навесні не ситі,
      приперлися на Вкраїну голод свій втолити.
      Уже Київ маячів золотом Софії,
      та не дали наші вояки ним заволодіти.
      Тож і вирішили ви у злості ядучій
      помститися, як належить, хоч на тихій Бучі:
      поздирали із домівок все, що здерти змога,
      на коліна поставили старого й малого,
      в потилицю посилали кулі осорогі,
      дівчаточок-голубочок всіх погвалтували,
      в неціловані ще груди зі сміхом стріляли.
      Смійтесь, смійтесь, недолюдки, смійтеся на кутні,
      смійтесь разом зі своїм путіним безпутним...
      ...Не сльозами, а помстою в ці дні незабутні
      Україна переможе всіх московських трутнів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    347. ***
      "Не знаю, чи вірю я в Бога, та знаю, що Він вірить у мене і відкрив мені очі, щоб побачив я те, що не кожне око бачить"
      Шмуель-Йосеф Агнон «Учора-позавчора»

      "Залиш Господа, записаного на сторінках Старого й Нового Заповітів, собі.
      А я візьму того, про кого не написано жодного слова"
      Річ «Останній кабаліст Ліссабон»

      Не бузувір я ,хоч і не в жодній вірі.
      Хрещений (як і заведено було в моєму роді).
      Сам, без помочі дяка (батька хрещеного, до речі),
      По-церковнослов’янськи одспівував померлу бабу Ганну.
      Заворожений, стояв перед ворітьми на кладовище,
      Як реквієм невтішний старечі голоси зняли...
      Церкви і синагоги оминаю.
      В собори заглядаю лиш туристом.
      Молюсь щоранку на івриті.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    348. ***
      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка личинку тягне,
      Наче хмиз баби.
      Даю дорогу.
      В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».

      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    349. Урі Цві Грінберг (1896-1981)


      Ламаний гріш вам, філософи
      вічного життя після смерті...
      Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
      А я обираю плоть, що страждає
      в ім’я нігтя пальця мойого,
      що такий звичний мені й симпатичний.
      А я обираю насолоду просту й білу:
      на омите водою, свіже тіло
      зодягти білу сорочку – не хочу
      бути космосом і лежати в поросі.
      Ламаний гріш вам за речі прекраснодушні.
      Я знаю: таїна всіх наших печалей
      і всіх наших діянь неслухняних –
      в тім, що життя приречене на смерть.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. Халіна Посвятовска (1935-1967)

      сон зимовий
      моїх ніжних суконь
      сон із перлин
      зап’ясть моїх
      так закохане в себе
      сонце
      виходить щоднини
      а врода навіщо
      аби світити
      а світло
      аби пожежу розпалювать
      а пожежа
      аби спопеляти
      серця
      найпаче
      офірну матерію
      тому-то прошу не кажіть
      що комусь там
      навіщось
      пітьма
      потрібна
      ***
      sen zimowy
      moich delikatnych sukien
      sen perłowy
      moich napięstków
      tak zakochane w sobie
      słońce
      odsłania się co dzień
      a uroda to po co
      żeby świecić
      a światło
      żeby pożar niecić
      a pożar
      żeby spopielać serca
      najbardziej całopalną materię
      dlatego proszę nie mówcie
      że komukolwiek
      na cokolwiek
      ciemność
      potrzebna




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. ***
      Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
      а дасть (бозна за віщо) право обирати,
      як маю жити в потойбічнім світі,
      не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
      ні на таке принадне для смертних воскресіння
      (на подив родині й товариству).
      Ні, попрошу перевтілить мене в мурашку
      неподалік десь од домівки.
      Мову і звичаї улюбленців своїх охоче вивчу.
      Без нарікань ходитиму за провіантом з ними,
      (звик на роботу ходити тільки пішки).
      І вже без заздрощів дивитимусь, як праведні юдеї
      чимчикують звідусюд в Ізраїль...
      «Таки збувається ...»,- скажу тоді по-мурашиному
      та й поспішу наздоганять нову свою родину.
      А як заллє дощами край наш пізня осінь,
      і затишно, і тепло буде нам у сховку.
      Наслухаюсь тоді бувальщин про літа давноминулі -
      такі ж бо схожі на міфи та казки людські.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    352. Не варто гадати

      Не сумуй, що на сватів
      Онук більше схожий,
      Краще, люба, – порадій,
      Що в ньому хороше:
      Як і тобі, йому найгірш
      Без діла сидіти.
      Як і мені, йому миліш
      Щось в землі робити.
      Як і обоє ми, щораз
      Горта книжку радо,
      Просить помочі у нас
      Ревним мурмурандо.
      Наче вкопаний, стоїть,
      Коли грає тато,
      А на кухні він не гість,
      Спішить помагати...
      І якщо онук од нас
      Візьме все хороше,
      То не варто тут гадать,
      На кого більш схожий.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    353. 94-ий Псалом
      Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
      Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:

      «Допоки злочинці радітимуть?
      Базікають, промовляють чванливо злочинці.
      Народ, Господе, гноблять,
      Глумляться над спадком Твоїм.
      Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
      Та ще й кажуть:
      «Не побачить Господь,
      Недопетра Бог Яакова».
      Наберіться глузду зарозумілі!
      Порозумнішайте дурні!
      Невже Той, хто дав вухо,- не почує?
      Хто створив око,- не побачить?
      Той, хто карає народи, чи ж і вас не скарає?»
      І чекаю миті, коли це станеться, і незламна моя Україна продиктує ганебній Росії свій вирок.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    354. ***
      Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
      І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
      Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
      Стоїть незмінно на розпутті Путін.
      В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
      Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
      Ладен би невгамовний мачо
      Лізти туди хоча б і рачки,
      Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
      І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
      Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
      Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
      «Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
      А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
      За тиждень приневолю всю Європу!
      Америку умить зітру на порох –
      Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
      ...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
      Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
      За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
      Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
      Вороном кряче Муамар Кадаффі:
      «Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    355. БИЛА МЕНЕ МАТИ БЕРЕЗОВИМ ПРУТОМ

      А я все стояла
      Із хлопцем із любим
      Та все цілувалась
      Аж губи опухли.
      А як кляті кури
      Взяли тай запіли,
      На двері воду лляла,
      Аби не рипіли.
      Навшпиньках ходила,
      Щоб мати не чула
      І не обудилась.
      А мати не спала,
      Обняла обох нас
      Тай розцілувала.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    356. ПОВІЯВ ВІТЕР СТЕПОВИЙ

      Ні, не лежатиме повік,
      Бо ворон з приязних доріг
      Также призивно кряче:
      «Вставай, козаче молодий,
      Твоя дівчина плаче!»
      Побіля нього друзів рій,
      Дівчата в білих шатах
      Його на ноші підняли,
      Тендітно, мов малятко.
      І він радість всім ожив
      Під людський гомін теплий,
      Уже і дихає, як слід,
      І щось собі там шепче.
      Повіяв вітер степовий
      І новину розвіяв:
      «Встає козак наш молодий,
      І мати не марніє,
      І вже кохана не вдова,
      І не вмира Вкраїна!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    357. Українські Канни з Виговським Іваном

      Розкажи всім, Конотопе,
      Як москалів товк ти,
      Як облудливій тій чвані
      Зробив Іван Канни,
      Де уславлена кіннота
      Борсалась в болоті.
      Як в доспіхах дорогих
      Із золота й сталі
      З матюками полководці
      Ханові дістались.
      Як в лахмітті зі сльозами
      Цар до люду вийшов,
      Щоб Москву порятували
      Праведні і грішні .
      А сам уже намірився
      Покинуть столицю
      Та в якімсь глухім кутку
      Мовчки оселитись.

      P.S.
      Стала б вільною Вкраїна ще од Конотопа,
      Та охочі булави ішли тоді товпами.
      Тож, не дай Бог, щоб таке повторилось нині
      Та завадило б в Європі бути Українi.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    358. ***

      Із трав настоєм, напіввідмацьким
      Причарувала серце юнацьке.
      Тільки-но випив, в лиці змінився.
      І ти сказала: «Цей не годиться,
      Із ним не буде більше любові»
      Та й покохала хлопця другого.
      А тому, кого причарувала,
      Свою сестричку подарувала.
      А він хоч і був іще під чарами,
      Збагнув одразу – сестра не пара.
      Всю ніч простояв: не та розмова.
      Не та розмова, не тії слова,
      Не біле личко, не чорноброва.
      ...Тож уникайте, хлопці-коханці,
      Тих, хто збирає квіти уранці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    359. З голосу Глібова

      Щонайвищий серед квітів,
      Кому видно все на світі,
      Підказав Будяк Барвінку
      Взять Фіалочку за жінку.
      Обмаль радощів у квітів,
      Тож зраділи всі, мов діти,
      І без зайвих там думок
      Пустилися у танок.
      Як почули про весілля,
      Що справляло пишне зілля,
      То знайшлися і музики –
      Гусак, Півень та Індики.
      Прилетіли веселитись
      Горобці, Чижі й Синиці,
      Додався і Шпак.
      «Отак, квіти, так!»
      Бадьорить усіх Будяк.
      Та враз закричав щосили:
      «Ой, мене щось укусило!»
      А за Будяком і решта:
      «Гицель, мабуть, між нас вешта!»
      А то були просто бджоли
      (Після зими іще кволі)
      Мед із квітів добували,
      Поки тії танцювали.
      Щоб не буть чортополохом
      Та не скаржитись й не охать,
      Знать би Будяку не всує,
      Що Свята Земл шанує,
      Засіває ним поля,
      Як культуру обробля,
      Щоб не тільки з гречки й липи,
      Але й з нього мед точити,
      Мед пахучий добувати,
      Люд праведний частувати.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    360. ***

      Найперше зійшлась грищенецька рідня,
      Навіть ті, кого, на жаль, я досі не знав.
      А ось із саду лутовок, що на горі,
      Став несміло Езоп на поріг.
      Неспішно Овідій з Причорномор’я прийшов,
      Струшує куряву з подертих уже підошов.
      З мольбертом і скрипкою (не чувана річ)
      Чюрльоніс через городи прямує навстріч.
      Доносять сусіди, що з Канева йдуть
      Шуберт і Малер, про музику тиху розмову ведуть.
      Посвятовська і Герберт переказують з Польщі,
      Прибуть неодмінно мають у гості.
      Через два океани в однім суголоссі
      "Щедриком"Леонтович, піснею Цісик тугу доносять.
      Івритом з Єрусалиму, нелегко мною добутим,
      Рахель і Грінберг телефонують, що неодмінно будуть...
      ...Чимало гостей, та згадалися, звісно, не всі.
      Завдячую також і тим, хто завітать не спромігсь,
      Для них і для себе співать пориваюсь,
      Бо в злагоді з радістю серце моє оживає:
      «Зеленеє жито при межі –
      Хорошії гості до душі».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    361. ***

      Отака-то в тебе місія, Росіє:
      Проростати всюди, де тебе не сіють.
      Не пускають в сіни,- ти ламаєш стіни.
      Де тебе не хочуть,- край той слух лоскоче.
      Немає загати там, де можна брати,
      Бо ж за словом віщим сокира засвище…
      Що тобі, Росіє, Європа і Штати,
      Закохані в джинси, а не в царські шати…
      Мабуть, це від того, що Батиїв слід
      Скрутив тобі голову в азіатський схід.
      Отак ти, Росіє, з століття в століття
      Самозвану місію нав’язуєш світу.
      Та він вже не вірить в нудну твою пісню,
      Од якої, певно ж, і самій затісно.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    362. ***
      Навмисне коло товаришів не ширив.
      Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
      Кому іще далеко так до вирію,
      Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
      Не був святим, та й не надміру грішним.
      Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
      Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
      Де буде без душі незатишно йому.
      Спалить просив й розвіять понад степом.
      Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. ***
      Спасибі, доле,
      що ноги, руки цілі,
      що поки ще ними владаю,
      за очі, готові весь світ обійняти,
      за світ, що сприймаю
      барвою й словом...
      "А решта?"
      А решта - вагомий додаток,
      що зветься так просто -
      ЖИТТЯ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. Козьма Прутков «Облога Памби»

      Дев’ять літ дон Педро Гомец,
      Знаний ще як Лев Кастільо,
      Облягає замок Памбу,
      Молоко за харч узявши.
      І все військо дона Педро,
      Дев’ть тисяч кастільянців
      Не торкаються м’ясного,
      Навіть хліба не вживають
      По обітниці загальній.
      П’ють одне лиш молоко
      Зо дня в день вони слабіють,
      Сили гублять на ніщо.
      Щонедень дон Педро Гомец
      Про своє безсилля плаче,
      Хова лице в єпанчині.
      Настає вже рік десятий.
      Злії маври торжествують.
      А од війська дона Педра
      Всього-на-всього лишилось
      Дев’ятнадцять чоловік.
      Зібрав їх дон Педро Гомец
      І сказав їм: «Дев’ятнадцять!
      Розів’єм свої знамена,
      В труби голосно заграєм
      І, вдаряючи в літаври,
      Одійдімо геть од Памби
      Без сорому і без страху.
      Хоч твердиню не взяли ми,
      Поклястись можна сміливо
      Перед совістю і честю:
      Не порушили ні разу
      Нами взятого обіту:
      Цілих дев’ять літ нічого
      Опріч молока не їли
      Цілих десять літ не їли,
      Нічого не їли зовсім
      Окрім тільки молока!»
      Надихнувшись таким словом,
      Дев’ятнадцять кастелянців,
      Всі, погойдуючись в сідлах,
      Слабким криком кричали:
      «Sancto Yago Compostello!
      Честь і слава дону Педро,
      Леву Кастільї честь і слава!»
      А каплан його Дієго
      Процідив собі крізь зуби:
      «Якби я був полководцем,
      Я б зазвичай їв би м’ясо,
      Запивав би сантуринським».
      Як почув про це дон Педро,
      То сказав з голосним сміхом:
      «Барана даю Дієго!
      Гарно він пожартував!»
      -----------------------------------------------
      Святий Іаков Компостельський(ісп.)



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. ***
      Люблю осінь
      За мокрий поривчастий вітер,
      За роздумні дощі, поєдинки останнього листу.
      Тільки засніжену зиму люблю.
      Чекаю весну.
      Радію травичці, що пробила асфальт.
      Переймаюсь клопотами птаства.
      Зі щемом зауважую кінець літа...
      Люблю цуценят, не люблю надто злих собак.
      Не люблю котів за потайність.
      Люблю горлиць, не люблю голубів.
      Намагаюсь збагнути одвічний сум корів.
      Невибутньо захоплений конями.
      Люблю чепурну,
      А ще більше забрьохану в грищах малечу.
      Люблю погамовану мудрість літніх.
      Люблю, не люблю, захоплююсь, вірю...
      Моя втіха, моя зненависть, мій глузд...
      Мій світ.
      Заглядаю в очі,
      Проектую твій світ.
      Так боюся в чомусь схибити.

      P.S.
      У кожного свій світ.
      Хто не створив його,
      Великого світу не знайде.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. ***

      Відтоді, як Україна стала
      Лиш чеканням стрічі,
      Де б не довелося бути,
      Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
      З літами нижча вона й нижча,
      Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
      І коли сходжу на ту гору,
      Дозбирую думки про Україну,
      Неначе я й навсправж на Канівщині:
      От-от останню сходинку здолаю,
      Вклонюся по-синівськи Кобзареві
      Та й разом з ним огляну те,
      Що він збирав собі на старість.
      ...І якщо серце гуркотітиме гучніш,
      То це від туги. Не од перевтоми.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    367. Московити посполиті

      Не кожного московита варт кацапом звати.
      Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
      А найпаче бовдуряку, що з екрана кряче:
      "Нема мови вкраїнської, як хохол судачить".
      Стоп! В історію поринем та знайдем коріння,
      Що з подиву на лайку зросло бадилинням.
      Стрівся якось московит з козаком і бачить:
      Замість чуба оселедець, мов півнячий гребінь.
      "Здоров будь, судар хохоле!",- козакові каже.
      На бороду московита козак скоса глянув
      І щось схоже на борідку свого цапа бачить:
      "Здоров будь, кацапе!" Тай по цьому
      Од реготу-сміху за боки взялися,
      Посідали на коней, в похід подалися.

      P.S.
      Недобитки імперії скорить світ мудрують.
      Суверенну Україну всіляко плюндрують.
      Посполиті ж московити не завжди їх чують.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    368. ***

      Серед зими, як горобці поснули,
      І пітьма по кімнаті залягла,
      Балконні двері стиха прочинились,
      І на порозі... батько стали...
      Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
      Ми Баха далі слухали удвох –
      Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
      Здавалось, Бах переконать хотів,
      Що все те пережито не стільки ним, як нами...
      Хотів я батькові про це сказати.
      Відчинив повіки –
      Ні музики, ні батька.
      Навстежінь балкон.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    369. КАНІВЩИНА

      Міріади доріг на землі пролягло.
      Вже у космос лаштуються діти.
      А мене тільки й тягне, що в рідне село.
      Кажуть – так починають старіти...
      Боже ж, як тут змаліло все.
      Навіть шлях до Дніпра скоротився.
      Я прибульцем стою і тамую щем.
      Щем гіркий, що під серце вмостився.
      Моїх стоптаних, сколотих ніг
      Не знаходжу слідів по ярах, на горі,
      На ранковій росі конюшини.
      Я за козами мчав безнадійно тоді,
      А виходить свій шлях прокладав в батьківщину.

      ***
      «Na taką miłość nas skazali
      Taką przebodli nas ojczyzną»
      Zbigniew Herbert
      Чому із звідусюд далеких
      Ми добиваємось в забуті Богом села
      І припадаємо грудьми до споришу,
      До груші тулимось щокою?
      Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
      Так болісно бракує частки,
      Що зветься отроцтвом?
      Невже і справді життєве коло
      Має замкнутись там,
      Де тільки починався?
      Невже і справді
      Цей світ безмежний тільки тому,
      Що в кожного є клаптик свого неба
      Землі своєї терпкий до ностальгії присмак?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    370. ***
      Соснам заздрю, що, мов скалолази,
      на вершини гірські одчайдушно вилазять.
      Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
      здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
      Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
      що їм пощастило оселитись в такому раю…
      …Щоправда, не нарікаю й на долю свою,
      бо хвалить Господа не стояли на заваді літа,
      щоб хай у хвості молодих по лижні пролітать...
      ...Та, як кажуть, усе до часу, до пори,
      довелося й мені не без жалю вийти із зимової гри.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    371. ***
      Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
      «Які слова! Таж то сама любов!..»
      ...Нажаль, слова.
      Не загніздилися в серцях
      Лаур, Марій, Ликер.
      Так і літають нічиї.
      Невже на те, шоб справджувавсь
      Одвічний парадокс:
      «Гіркіш страждання – ваговитіш слово»?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    372. ***
      Необрізані й недорізані,
      Що вам лишилося ще ділить:
      Повість гіркаву минулих століть
      Чи в гронах червоних калинову віть?
      Не читайте ту повість нарізно.
      Разом гортайте її сторінки,
      Разом заходьте в села і штетли,
      Від крові та пожарищ іще теплі,
      З серцем відкритим на помах руки...
      ...Ось і остання сторінка. І що ж?
      Гірко, немов од ягід терпких калини.
      Гірко і прикро, і по єству дрож,
      Начебто в гості біду покликали.
      А між рядками без горя жили
      Ті, хто штовхали вас на Голгофу.
      Ті, кому разом ви кісткою в горлі були,
      Ті, кого біль ваш не ятрив анітрохи.
      Ті, хто під’юджував вас осоружно
      Змовою, підкупом, а чи й оружно...
      Стільки на розбрат пішло століть
      Замість творити одну родину!..
      Хай же на древі нової Вкраїни
      Квітне також і юдейська віть.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    373. ***
      Таке можливе тільки в Єрусалимі?
      Бабине літо оповиває стрічних в січні
      А поруч трясогузка (по-тутешньому нахліелі)
      Хвостиком навсібіч провіщає прогноз невеселий.
      Голуби немовби не помічають горлиць.
      На дятлів схожі, удоди пасуться на траві,
      Здавалося б, воронам галки мали б підкорятись,
      Аж ні - поруч без остраху шукають корму...
      Немає поміж птаством ні клутні, ні тим паче бійки.
      З подивом вслухаються в теревені любителів сваритись.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    374. ***
      Допоки в дзеркалі себе ти бачиш,
      У відчай не впадай і позабудь про смерть.
      Подумай ліпше, як до мети добратись,
      Щоб не лишать нащадкам, що не встиг зробить.
      Струси з плечей набридливі літа,
      Не піддавайся їх спокусі: нікуди не спішить,
      Поніжитися в ліжку і ні про що не думать.
      Візьми на себе справи клопітні,
      Нехай молодші заздрять і не вірять,
      Що перейшов ти той рубіж,
      За котрим сотня вже видніється.
      І якщо вдасться нам вряди-годи
      Десь на дистанції зустрітись,
      Сердечним помахом руки
      Навзаєм благословлю тебе зазвичай.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    375. ***

      А звуки – такі ж гострі.
      Попереду – іще гостріші.
      І боязно розплющить очі,
      Мов кам’яні такі повіки.
      Та знаю – на ті звуки зляжеш
      Всіма нетьмяними ночами.
      А серце,
      Щоб йому не скрикнуть
      На флажолет визивний скрипки,
      Мов яблуко рожеве, стиснеш
      І руки на три чверті скинеш...
      ...І як непрохані поллються сльози,
      То лиш Господь спинить їх взмозі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    376. З голосу Езопа

      Часами й вовк буває ситим.
      Саме такому довелось зустріти
      Вівцю, що, мертва начебто, лежала
      І виду на життя не подавала.
      Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
      «Не бійсь мене, та краще-но послухай:
      Як тричі скажеш правду про вовків менi,
      Зможеш лежати й далі в бур’яні».
      «Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
      То краще б не являвсь твій рід на світ.
      А як являєтесь, то як один – беззубі.
      А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
      «За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
      Питає вовк наразі гречно.
      «Ми вас обходимо десятою дорогою,-
      А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»

      Р.S.
      Якби й поміж людьми отак-от повелося:
      Як можновладець правду знать захоче,
      То хай вона не тільки коле йому очі,
      А й зробить так, аби на краще йшлося.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    377. ***
      Слава Богу, хоч старість навчила –
      Нікому не заздрить.
      А було ж!..
      Як згадаю, пройма од безглуздя дрож:
      Стільки ночей не доспато,
      Скільки недорозумінь довелось пережить...
      І, курям насміх, заради чого?
      Не дали посаду жадану?
      Нагородою обійшли?
      А ще таж-таки старість навчила прощати.
      Вибачатись навіть перед малятами звик.
      А от прощать не спромігся.
      І тільки тепер, перед тим, як іти у засвіти,
      Од чистого серця всіх прощаю , хто мені завинив.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    378. ***

      Повз лиця, заклопотані й зажурені,
      Вона не йде собі, а скаче
      І на всі боки змовницьки всміхається,
      І день здається наче
      Не таким уже й похмурим,
      І сонце сором’язливо задивляється.

      P.S.
      Чи то у неї така вдача,
      Чи радість висловить незмога їй інакше?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    379. Довбуш і ребе Aр'є

      «Ось нарешті й крайня хата.
      Треба газду привітати!», –
      Так сказав Олекса хлопцям
      І постукав у віконце.
      Раз і два.... Нема одвіту.
      Кілька свічок в хаті світить...
      За столом сім’я сидить...
      На покуті – сивий дід ...
      «Оце так стрічати гостя
      Між жидами повелося ?
      Не поможуть замки ваші,
      Як плечем двері підважу».
      Всею силою наліг, –
      Мало не звалився з ніг,
      Бо була на те причина –
      Двері ж тільки-но причинені.
      У світлицю Довбуш входить
      І на діда шаблю зводить.
      Бородань стоїть незрушно
      Та губами ледь ворушить .
      У руці трима чарчину
      І не кліпає очима.
      «Чом стоїш, мов пень гнилий?
      Таж вина гостю налий!..
      А... не хочеш говорить?..
      Перейдеш ураз на крик!»
      Опуска Довбуш шаблюку
      Прямо дідові на руку.
      Та на подив чималий
      Лиш вина трохи пролив.
      А од крапель лезо сталі
      Преважким опришку стало.
      І шаблюку, що все крушить,
      Вже не в змозі з місця зрушить.
      Реб Ар’є (це був той дід)
      Освятив шабесний хліб
      І, як здавна повелося,
      Запросив до столу гостя.
      І пили удвох, і їли
      Під сумний спів заметілі
      Два тутешні ватажки:
      Проводир грізних опришок
      І знавець Святої Книжки.
      Зустрілися ворогами,
      А прощались другарями.
      Так було, а чи інакше –
      В Коломиї знають краще.
      Та відтоді і опришки
      Спочивали в шабес трішки.
      ...Перш ніж знятися у небо,
      Пригадав Олекса ребе
      І сказав в останню хвилю
      В товаристві, серцю милім:
      «Хлопці, топірці сховайте,
      Крові більш не проливайте,
      Бо кров людська – не водиця,
      Проливати не годиться».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. ***
      Хай лишиться підтекстом
      Те, що назовні рветься.
      Те, чим обох обдарувала ніч.
      Від чого на душі так затишно і тепло,
      Що знову й знов кличе летіть навстріч
      Одне одному. І то не гріх,
      Що станеться між вами,
      Що не вдається відтворить словами...
      ...Гріх – таїну виносити на світ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. Паганіні


      Як флажолету, здається,
      Нема вже сил для лету
      І, мов той жайвір,
      Зависає він у високості,
      І пада раптом грудкою од млості,
      Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
      Аби злетіть на височінь незвідану.
      То холодом, то жаром серце обпече,
      Щоб у фіналі захлинувсь ти в зливі звуків.
      ...Та ось упав він сам.
      І, мабуть, вже не встане.
      Лиш скрипка з ним.
      Мов немовлятко, горнеться до татка,
      І щось своє шепоче поза тактом...
      А він куйовдить безсило струни.
      Не смичком – руками.
      І ронить в розпачі сльозу,
      Бо неба вже нізащо не дістане.
      І скрипка теж із Паганіні плаче невблаганно,
      Мінором віддає свою любов останню.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    382. ***
      Де ти? Де ти, пташенятко,
      В цю січневу хвищу спиш?
      Я приніс тобі зерняток.
      Ти пісень мене навчиш?
      Тільки хочу я такої,
      Щоб по скайпу соловей
      Щиро радістю наповнивсь
      Та прийняв у свою школу -
      Не відбувсь звичним: «Ой вей...»
      ----------------------------------------
      "Ой вей" - ідишський вислів, що перейшов і в іврит, означає:"Лишенько! Горе тай годі!"



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    383. Хамуталь Бар-Йосеф

      Обійми мене, ненько Вкраїно,
      Загорнула в собі я любов до тебе,
      Передай щось смачне з твого столу,
      Наповни мішечок мій гречкою.
      Натомлені ноги помий з відра
      І знані пісні проспівай тихенько,
      Але не питай про здоров’я бабусі,
      Не торкайсь зашкарублих шрамів.
      І перш, ніж продовжити путь,
      Про збіжжя на подвір’ї не питай:
      Твої очі не заглядають в очі мої,
      В них образа і біс якийсь несусвітній.

      חַבְּקִינִי נָא, נְיַניָה אוּקְרָאינָה,
      עִטְפִינִי חִבָּה מִתְנַשֶּׁמֶת,
      הוֹבִילִי אוֹתִי הַשֻּׁלְחָנָה
      מַלְאִי אֶת סַלִּי בְּכֻסֶּמֶת.
      בּוֹאִי לִרְחֹץ אֶת רַגְלַי בַּדְּלִי,
      וְשִׁירִים מֻכָּרִים לִי שִׁירִי בְּשֶׁקֶט,
      אֲבָל אַל תִּשְׁאֲלִי מַה שְּׁלוֹם סַבְתָּא שֶׁלִּי,
      וְגַם אַל תִּגְעִי בַּצַּלֶּקֶת.
      וְלִפְנֵי שְׁאַמְשִׁיךְ בְּדַרְכִּי לֹא כְּדַאי
      שֶׁאֶשְׁאַל עַל הָרְכוּשׁ שֶׁנִּשְׁאַר בֶּחָצֵר.
      בְּעֵינַיִךְ שֶׁלֹּא מִסְתַּכְּלוֹת יָשָׁר בְּעֵינַי
      יֵשׁ עֶלְבּוֹן מִשֶּׁלָּך, שֹד אַחֵר.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    384. З голосу Езопа
      У густому лісі, на дубі крислатім,
      Знайшли собі хату
      Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
      Орлиця вподобала собі верховіття,
      Кішка полюбила над усе на світі
      Просторе дупло. А свиня кирпата
      Внизу оселилась: жолудів багато.
      Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
      Діточок ростили, не знаючи злоби.
      Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
      Тож несе орлиці несусвітні вісті:
      «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
      А свиня тим часом підрива коріння.
      Не мине і тижня, як дуб упаде...
      Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
      А назавтра кішка шепоче свині:
      «Можете не вірить, кумасю, мені.
      Чула, як орлиця дітворі казала:
      «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
      ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
      Стереже потомство свиня молода.
      Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
      Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
      Свиня полонянку пішла визволяти.
      А орлиця стала мишей добувати...
      ...Зізналася кішка свині та орлиці,
      Що вона складала всі ті небилиці.

      P.S.
      Шкода, як мудрість настає лише тоді,
      Коли опинишся в біді.









      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    385. Сагайдачний

      Стратегом був він та ще яким обачним,
      Бо ж без обачності стратегії нема.
      Стратегія – це ж не бої кулачні,
      А сплав обачності, розважності й ума.
      Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
      (Таж димом скурював і турок, і татар),
      А про Вкраїну, що в недолі плаче,
      Приречена на шматування всім вітрам.
      Якою б стала ти, Вкраїно,
      Як би сусіди рахувалися з тобою,
      Коли б отруєна стріла турчина
      Не обернулася дочасною народною журбою.
      Хто віда, відки взяла пісня,
      Що жінку Сагайдачний за тютюн віддав,
      Та літописцю достеменно звісно,
      Що Україні весь свій статок гетьман передав.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    386. ***
      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються навіть окремі їхні фрази.
      У пристрастях своїх вони такі ж наївні, як і ми,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина, що бачу їх людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев? І немічні, й не вічні.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    387. Одвічне горе України


      Як не втомивсь ти на роботі
      (боровсь зі сном та протирав штани),
      То не Америку з Європою вини,
      Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
      А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
      Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
      Та тих, хто на ринг її перетворити хоче,
      Та тих, хто в захваті над мовою батьківською регоче...
      ...Одвічне горе України – на булаву надмір охочих.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Пам'яттю скутий

      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    389. Єрмак

      Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
      Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
      Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
      ***
      Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
      Хто, як і він, сокирою й хрестом
      На дружбу спокушав далекі од Москви народи.
      Не спить Єрмак. Ну,як заснуть, коли перед очима -
      Кремль. Ось цар зіходить зі свойого трону
      І при боярах сповіщає, що сибірський край –
      Однині під його всесильною рукою.
      А потім по-батьківськи цілує Єрмака-героя...
      І од видінь спокусливих таких хропе вже й отаман...
      ***
      Не сплять лиш ті, хто мав би завтра буть
      Порубаним чи навіки приреченим на рабство.
      Кучум, їх славний проводир в помічники негоду взявши,
      Привів народ свій праведний суд чинити.
      І навіки заснули вояки, не скуштувавши насолоди бою.
      Лиш отаман добрався до ріки і, може б, подолав Іртиш,
      Та панцир мідний - царевий щедрий дар,
      Що в січах часто виручав, знесилив у поєдинку з хвилями.
      ***
      Буря ревла. І грім гримів.
      І вітер мовби голосив по-людськи:
      «Пильнуйте ненаситних нових єрмаків,
      Бо ж для Москви все вільне має стать підневільним!»







      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    390. ***

      Дивитись в очі смерті...
      Чекать, хто моргне першим?
      Як у безіграшковому дитинстві?..
      Ні, смерть не така всесильна,
      Як часом здається.
      Віч-на-віч був з нею
      Хлопчиськом-сиротою по війні.
      З холоду й голоду склепив повіки,
      Не відаючи, що це, може, навіки.
      Знайшлися добрі люди:
      Винесли в ночвах.
      Не бажана вона мені
      І в перелітнім віці.
      Не прошу, як дехто
      Прийти щонайшвидше.
      З року в рік повільніш
      По землі ступаю.
      А вона за мною
      Невідступною тінню
      Чалапає позаду.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    391. Чари

      Так хочеться вірити
      В силу чарів –
      Чарів веселощів,
      Чарів печалі,
      Чарів апатії,
      Меланхолії чарів...
      Чари надходять,
      Чари зникають
      Нам полишають
      Злякану цноту.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    392. ***

      Їй би в матріархаті народитися годилось,-
      Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
      А то лиш я один та ще онук й сини...
      Немає простору у повноті розправить крила.
      Отож, як на останню приступку життя зійду,
      Відкіль в інші світи вже мерехтить стежинка,
      Спитаю в Господа про те, що стільки літ ношу:
      «За дар який Ти дав мені таку ж бо дивовижну жінку?»



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    393. ***

      Спізнився на літак...
      Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
      Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
      Такі-от сни з учора й позавчора.
      Торік й позаторік такі ж вони були.
      Поновлює потугу тіло уночі,-
      Душа ж про день звітує перед Богом.
      О невсипуща, знаю: непереливки тобі
      Пояснювать невідповідність намірів і вчинків
      Під незворушним поглядом Господнім,
      Гріхи мої й огріхи брать на себе.
      Мабуть, не раз вже поривався Він
      Урвать оцю мою людську сваволю.
      А ти переконать Його якось зуміла,
      Що той, хто зараз спить, уранці встигне
      І недороблене, й відкладене на потім надолужить...
      Спасибі, душе, за твій неспокій невгамовний!
      Удосвіта найперша з молитов буде ота,
      Що поверта тебе з мандрівки в Горні Висі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    394. ***

      Сів Василь під образами,
      Умивається сльозами.
      Увіходить в хату мати,
      Давай сина розпікати:
      «Знов думками у вдовиці?
      Бодай їй уже втопиться.
      Не позволю вдову брати,
      Вдова вміє чарувати...»
      «Та я ж її люблю дуже!»
      «Вона звела свого мужа...
      А дівчата за тобою,
      Як рибоньки за водою».
      Не сказав Василь ні слова,
      Сідла коня вороного,
      Поклонивсь матусі в пояс,
      На вдовиний подавсь голос.
      А за ним навперегони
      Летять матері прокльони:
      «Шоб ти, сину, не вернувся,
      На явора обернувся!»
      Сама жала жито мати,
      Став дощищок накрапати.
      Під явором стара сіла,
      За листочок ухопилась.
      «Не рви, мамо, – голос чути, –
      Дай хоч явором побути.
      Не дала в шлюбі пожити,
      То хоч тут суд не верши ти.
      Удівонька – моя любка
      Обернулась на голубку,
      На вершечку гніздо звила,
      Мене співом звеселила».
      ...Подризала в горі мати
      Одна в хаті доживати.
      Відібрало старій мову,
      Бо зганьбила Боже слово.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    395. З голосу Езопа

      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    396. ***

      «Незамінимі є!»-
      Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
      «Незамінимі є!»-
      Не солодко Вам буде з гостею цією там, у високості.
      Бо я її ще й дещо приперчу:
      «Не всіх за образом і на подобу Бога створено!
      А тільки тих, хто, як і сам Господь,
      Без примусу ідуть навстріч тому, що озоветься болем.
      У кого доостанку є потреба Божа невибутня –
      Уболівать за всіх і все, та лиш себе забути».
      «Незамінимі є!»,
      Бо хто ж за Вас шукатиме всіх тих,
      Хто в час смертельний рятував юдеїв,
      Порозуміння хто в діла втілив,
      А не обмежився ідеєю?
      І хто ж за Вас так розказати годен
      Про слідство й тюрми, карцери і голод,-
      Про все оте радянське неповторне пекло,
      Аби для слухача морозом обернулась спека?..
      Здогадуюсь, із скромності Ви скажете лиш те,
      Що вже утрадиційнили уми ліниві,
      Що не було й нема людей незамінимих.
      І якщо так, вертайтеся тоді в Єрусалим , до хати,
      Щоб можна з Вами знов про це дискутувати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    397. ***
      Можливо, вчені знають те,
      Що мені поки що здається дивом:
      Листом покривалось дерево навесні,
      А восени, як і всі, бронзові шати скинуло.
      Та ось у передзим’я на подив невігласам
      Оголене дерево раптом... розквітло.
      Дощі періщать, холодом пройма,
      А воно квітом день у день густіше.
      Дивлюсь на дерево і смуток обійма.
      Отак трапляється і серед люду:
      Попри поважнії літа і неміч
      В молодики дідугани пнуться.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    398. ***

      Сказала в злості ти:
      «Іди під три чорти!»
      І він пішов, не знаючи у бік який іти.
      І байдуже – направо чи наліво...
      А ти отямилась, як серце заболіло:
      «Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
      Як далі склалось в них – не знати до пуття:
      Зійшлись вони чи розійшлись навіки.
      Як інколи вершать життя
      Слова-принади і слова-каліки.







      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    399. Все у Псалмах по-людському клекоче...


      Якже я зміг без Псалмів прожить
      Мало не півстоліття?
      А там же долі людські, наче віти сплелись,
      Як і шляхи в дивовижному світі.
      Байдуже, хто їх там пройшов:
      Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
      Шукаємо ж не сліди підошов,
      А думку Господом Богом сповиту.
      В розпачі й вірі, в радості й горі,-
      Все у Псалмах по-людському клекоче:
      Щось там на арфі, щось на кінорі...
      Щось крізь сльозами зрошені очі.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    400. ***
      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне:
      «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань
      Просто вийти з життя
      Крізь зачинені наніч двері.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    401. Моє далеке сиротливе птаство

      До тебе все горнусь, моє далеке птаство,
      як ти у холод горнешся до люду.
      Не знаю, чи мені ще вдасться
      піти весною й восени на луки
      та подивитись, як чарівно кружиш
      над зеленню, понад Десною й містом,
      як ти паруєшся, як ти пируєш
      і як ти справджуєш роботу тракториста.
      Дивитись здалека, наслухувати гелгіт,
      скупати зір у мерехтливих зблисках дня,
      навмання під мрійний жабний клекіт
      брести крізь сизу прохолоду вечора
      і здумати короткочасну повість нашу,
      моє далеке сиротливе птаство.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    402. ***
      Примруженим оком,
      Навстіжним серцем
      Вдивлявсь я у дикий і дивний цей світ.
      Дививсь – не здивився.
      І пив, та не впився
      І чар, і отрути, й незнаного квіту.
      Вируючий вихор,
      П’яніючий шал
      В знемозі-одчаї питав і питав:
      «Чи тільки мені горезвісний Тантал
      Свою естафету, мов кару, віддав?»
      І чулось: віки сторінкуються.
      Шелест. Схиляються голови,
      Мова шерхне.
      В розгоні очі.
      Нечутні згуки викрешують пальці
      Терпко-рвучко з пожовклих аркушів.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    403. ***
      Поки спите ви, стану
      Осінніми світаннями.
      На травах порозкладую мільярди сувенірів.
      Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
      Підкину ще жарину в парків багаття
      І заспанії канни на руки площ подам.
      А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
      День заспіва над містом свій трудовий псалом,
      Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
      «Шалом!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    404. ***


      Чи варта пісня
      бодай одного життя людського?
      Варта.
      Життя, якщо воно не тління -
      ватра.
      Якщо воно не жарти,
      варте
      бодай одної пісні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    405. ***
      Хай лиш нагадує шалехет листопад
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Хай наше птаство в інший край не відліта,
      Європа приліта на крилах журавлиних –
      На Хулі і поїсть, й перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в осені.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    406. ***

      Ой ви, пізні пісні,
      вас у гніздах ще теплих
      журавлі полишили.
      Не сумуйте, пісні,
      доки випаде сніг,
      випростовуйте крила.
      А якщо в синім небі
      не стачить вам сил
      до людей долетіти,
      упадіть долілиць
      у зелені вруна пшениць,
      проростайте з ними до літа.
      Вийде вдосвіта в степ удова,
      колосок розітре на долоні,
      на обрій погляне займистий,
      і проклюнеться в серці
      задавнений біль -
      также схожий на пісню:
      "Ой літа, ви літа!..
      Видко, я вже не та,
      якщо разом і втіха, і туга..."
      А над нею журавлик
      курлика-літа.
      Наче спомин про друга.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    407. Сподіванки з віком співмірні

      Якщо і хочу ще чогось од цього світу,
      То тільки віддавати якомога більше.
      Насамперед онукові, дружині, дітям.
      Із читачем ділитися роздумним віршем,
      Звірині, птаству й комашині буть зрозумілим
      У чистих помислах своїх, а не зарозумілим
      Власником, призначеним начебто самим Богом.
      Без суму надмірного виряджать в незвідану дорогу
      Друзів. Заздрить, хто без хвороб відходить уві сні.
      Не в непроглядну заметіль, не в гололід, а навесні...

      P.S.
      ...Здається, начебто й усе.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    408. Анна Ахматова

      Я усміхатись перестала,
      Морозний вітер губи студить,
      На один сподив менше стало,
      На одну пісню більше буде.
      І оцю пісню мимоволі
      Віддам на посміх і на глузи,
      Бо так нестерпні аж до болю
      Душі любовні тиша й смуток.

      Анна Ахматова

      Я улыбаться перестала,
      Морозный ветер губы студит,
      Одной надеждой меньше стало,
      Одною песней больше будет.
      И эту песню я невольно
      Отдам на смех и поруганье,
      Затем что нестерпимо больно
      Душе любовное молчанье.

      17 марта 1915, Царское Село




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    409. Стаф Леопольд (1878-1957)

      Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
      Болісно падать і знову підводитись,
      Кричати зажурі: «Пріч!» і благати : «Провадь!»
      Оце ж бо життя: ніщо, а якже задосить...
      Вибігать за єдиним скарбом в пустині,
      Стрибати в безодню за неповторним,
      Аби після нас лишились єдино
      Сліди на піску і на воді кола.

      Staff Leopold (1878-1957)
      Kochać i tracić, pragnąc i żałować,
      Padać boleśnie i znów się podnosić,
      Krzyczeć tęsknocie "precz!" i błagać "prowadź!"
      Oto jest życie: nic, a jakże dosyć...
      Zbiegać za jednym klejnotem pustynie,
      Iść w toń za perłą o cudu urodzie,
      Ażeby po nas zostały jedynie
      Slady na piasku i kręgi na wodzie.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    410. ***
      Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
      Скасовую чужі,свої борги вертаю.
      Наснилося – ключі од раю маю,
      Та ті ключі щодалі заховаю...
      ...Які ж бо заміцні закови ці земні...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    411. Рахель (1890-1931)

      Таж і хочу лиш це:
      Позабуть гірку мить,
      Серця крик, заблукалий в пустині,
      Повернутись і жить,
      Як жилося колись,-
      Ой, дубочку ти мій...
      Ой, озерце моє ти синє...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    412. ***
      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    413. ***
      Три діди, три діди, як бува нап’ються,
      Деркачами й рогачами старенькую луплять:
      «Оце тобі за любов, а оце – за дулі!»
      Баба в крик, бо болить, а діди трикляті:
      «Більш не будем тебе бить!»
      Та й мерщій тікати.
      І тоді на бабин крик виліза з-під печі
      Четвертий, малесенький, що старій по плечі.
      Він цілує її, він милує її, ще й на гулі дмуха.
      І бабуся замовка, щоб милого слухать.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    414. ***
      Повз лиця, заклопотані й зажурені,
      Вона не йде собі, а скаче
      І на всі боки змовницьки всміхається,
      І день здається всім неначе
      Не таким уже й похмурим,
      І сонце сором’язливо на неї задивляється.

      P.S.
      Чи то у неї така вдача,
      Чи радість висловить незмога їй інакше?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    415. Псалом 94
      Бог помсти, Бог помсти з’явивсь.
      Піднісся Суддя землі.
      Віддай належне пихатим...
      Допоки злочинці радітимуть?
      Базікають, промовляють чванливо злочинці.
      Народ, Господе, гноблять,
      Глумляться над спадком Твоїм.
      Вдову й гера вбивають, мордують сиріт
      Та ще й кажуть:
      «Не побачить Господь,
      Недопетра Бог Яакова».
      Наберіться глузду зарозумілі!
      Порозумнішайте дурні!
      Невже Той, хто дав вухо,- не почує?
      Хто створив око,- не побачить?
      Той, хто карає народи, чи ж і вас не скарає?
      Як дає Господь людині знання,
      То й думки її знає,
      Бо суєта суєт вони.
      Блаженний, кого Ти караєш, Боже,
      І Тори Своєї навчаєш,
      Аби був він спокійний в час лихоліття,
      Допоки злочинець не потрапить в яму.
      Адже не віддасть напризволяще
      Господь Свій народ
      І спадок Свій не покине,
      Бо до правди повернеться суд
      І до всіх, хто не покривив душею.
      Хто стане за мене проти беззаконня?
      Хто підтрима мене проти злочинців?
      Якби не Твоя допомога, Господе,
      В могилі була б душа моя.
      Коли я сказав: «Заточилась нога моя»,
      Милість Твоя мене підтримала.
      У роздумах різних насамоті
      Твоя підтримка розважа мою душу.
      Чи ж стануть другом Тобі
      Ті, хто сидить на престолі
      І беззаконня робить своїм законом?
      Звинувачують праведну душу
      І кров безневинну осуджують.
      Та став Господь мені за твердиню,
      Скелею став моєю.
      А тих,хто чинив беззаконня й зло,
      Господь Бог винищив, винищив наш Господь.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    416. З голосу Езопа

      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    417. Булат Окуджава «Грузинська пісня»

      Виноградную кісточку в теплую землю зарию
      І лозу поцілую, і спілії ґрона зірву,
      І всіх друзів зберу, і в любов усім серцем порину...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
      Завітайте-но, гості мої на скромную учту,
      Говоріть простовіч, хто я зараз для вас наяву,
      Цар небесний простить всі огріхи мої за спокуту...
      А інакше навіщо на землі цій вічній живу?
      В пурпуровому строї для мене співатиме Далі,
      В чорно-білім своїм перед нею я мовчки схилюсь.
      І заслухаюсь враз, , і умру од любові й печалі...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?
      І коли заклубочиться захід, в кутки завітає,
      Перед зором моїм нехай знову вкотре пропливуть
      Білий буйвол і синій орел, і форель золотая...
      А інакше навіщо на землі оцій вічній живу?

      Булат Окуджава – «Грузинская песня»
      Виноградную косточку в теплую землю зарою,
      И лозу поцелую, и спелые гроздья сорву,
      И друзей созову, на любовь свое сердце настрою...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      Собирайтесь-ка, гости мои, на мое угощенье,
      Говорите мне прямо в лицо, кем пред вами слыву,
      Царь небесный пошлет мне прощение за прегрешенья...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      В темно-красном своем будет петь для меня моя Дали,
      В черно-белом своем преклоню перед нею главу,
      И заслушаюсь я, и умру от любви и печали...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?
      И когда заклубится закат, по углам залетая,
      Пусть опять и опять предо мной проплывут наяву
      Белый буйвол, и синий орел, и форель золотая...
      А иначе зачем на земле этой вечной живу?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    418. ***


      «Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови».
      «Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться».
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    419. ***
      У кого ж нам і вчитися, не як у дітей,
      Аби не відставать од часу:
      У що вдягатися, дивитись що й читать,
      Які парфуми брати й вина?
      Здамо пронафталінені медалі й ордени в музеї
      (Моя сестра Онила два ордени за надої
      На забавку онукам віддала
      (не хизуватися ж ними перед коровами).
      Як це не прикро, погодьмося:
      Всілякі нагороди – азіатчина,
      Не піт і кров відтворюють вони,
      Не спалах думки понадлюдської,
      А вигадану лакузами пристрасть
      Тиранів до мішури та блиску.
      Рівняймось на Всевишнього:
      Ні титулів, ні нагород в Нього нема,
      Йому доволі відданості нашої.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    420. ***

      Старе вино в міхи нові переливаю.
      Колись воно гуло і вирувало...
      Настояне на почуттях і мріях,
      Воно й сьогодні грати не вгаває…
      Угамуватися в нових міхах не вміє.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    421. ***

      Шукаю на Святій Землі пейзажі,
      Чимось схожі на вкраїнські:
      Горби і пагорби не лисі, а залісені,
      Карпати вгадую в Голанах,
      Говерлу - в засніженім Хермоні ,
      Йордан у верболозі, як і Дніпро,
      Щемом вливається у серце...
      ...А за пейзажами вбачається
      Одна й та ж доля на Сході:
      Сусіда невситимий клопочеться,
      Аби шмат краю одчикрижить.
      Отож, молю Всевишнього:
      «Те, чим Ти Ізраїль наділяєш
      У лиху годину, дай і Вкраїні -
      Єдність і силу».



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    422. ***
      ..Усе частіш спада на думку Богу
      Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
      Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
      Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
      Принишкли біля Всевишнього господи.
      Уже й самі розказують, мов казку,
      Як їм хотілось аж до сказу
      В ніч солов’їну десь біля перелазу
      До ранку цілуватися з дівчатами земними,
      Синів-богатирів заводити із ними .
      Наче у безвість ті часи гунули,
      Безжурнії часи, біблійнопроминулі.
      Щоправда, і тоді була тривога,
      Як одчайдухам закортіло зрівнятися із Богом.
      Всевишньому вдалось ті задуми порушить:
      Летіли вавілонці з високості, наче груші,
      І розбивалася на друзки мрія навісна,
      А з нею й мова на той час одна .
      Були ті будівничі, як діти, ще такі наївні,
      Не думали про братовбивчі війни.
      Трималися усі на видноті...
      А от нащадки їхні вже не ті:
      Позалізали кожен в свою нору
      І атом перековують на горе.
      І все частіш спада на думку Богу -
      Зробить реальністю і Гога, і Магога.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    423. Моїм любим українофілам
      Любить Україну без мови її -
      Це теж, що не чути в гаю солов'їв.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    424. ***
      Од цього свята – і до нових свят
      Спішу за іншими в щоденнім марафоні.
      Як тьмяні вогники жаданих хат
      Тому, хто повертається в сльоту додому,
      Такими лишаться свята мені до скону...
      ...Бо не застоллям пам’ятні вони,
      Не бутафорською веселістю довкола,
      А віршами, що будні прирекли
      Безмовними сидіти у неволі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    425. ***
      Отака тобі, Вкраїно, випада планида:
      Біля кожного героя причаїлась гнида



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    426. ***
      Поки спите ви, стану
      Осінніми світаннями.
      На травах порозкладую мільярди сувенірів.
      Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
      Підкину ще жарину в парків багаття
      І заспанії канни на руки площ подам.
      А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
      День заспіва над містом свій трудовий псалом,
      Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
      «Шалом!»




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    427. ***
      Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
      Хотілося б, щоб більше тих було імен.
      І хоч палаци й стадіони не про мене,
      Тішу себе: може, іще когось мій вірш не обмине.
      Хай не бурхливою рікою вірш мій буде,
      А тихим лісовим струмком чи й джерельцем,
      Та як жагу ним потамують люди,
      Чи ж втіха більша може бути понад це?
      Отак-от і життя сплива поміж рядками віршів,
      Котрі вряди-годи нашіптує Всевишній.
      А от чи вийшло з того щось насправді путнє,
      Хай скажуть читачі – сьогоднішні й майбутні.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    428. ***
      Щоденників не вів.
      Життя поміж рядками залягло.
      Був певен, щось таки мене вело
      І днями, і впродовж років.
      І якщо хтось захоче прочитати,
      Хай поспішає, доки ще живий,
      Щоб здогади в інші світи не слати
      І не сказать: «Якийсь він не такий...»
      Такий, як є. Таким мене й беріть.
      Лиш на полицю, не прочитавши, не кладіть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    429. Юліуш Словацький «В альбомі Зоф’ї Бобрувни»

      Нехай мене Зоська про вірш не просить,
      Бо коли Зоська до вітчизни верне,
      То квітка кожна вірш проголосить,
      Зіронька кожна заспіває напевне.
      Допоки квітка розквітне,
      Допоки зіронька в леті,
      Слухай, бо то щонайкращі поети.
      Зірки блакитні, рожеві квіти
      Цілі поеми тобі складатимуть.
      Те ж, що й вони, і я оповів би,
      Бо я від них навчивсь розмовляти,
      Бо там, де срібні хвилі Ікви плинуть,
      Був же і я, як Зоська, дитиною.
      Зараз далеко поїхав я в «гості»
      І далі мене нещасна доля односить.
      Привези, Зосько, сяйва зірок тих,
      Привези, Зосько, пахощів квіту,
      Бо мені й справді одмолодіти треба,
      Верни мене з краю цього, мовби з неба.

      Juliusz Słowacki «W pamiętniku Zofii Bobrówny»

      Niechaj mnie Zośka o wiersze nie prosi,
      Bo kiedy Zośka do ojczyzny wróci,
      To każdy kwiatek powie wiersze Zosi,
      Każda jej gwiazdka piosenkę zanuci.
      Nim kwiat przekwitnie, nim gwiazdeczka zleci,
      Słuchaj — bo to są najlepsi poeci.
      Gwiazdy błękitne, kwiateczki czerwone
      Będą ci całe poemata składać.
      Jabym to samo powiedział, co one,
      Bo ja się od nich nauczyłem gadać;
      Bo tam, gdzie Ikwy srebrne fale płyną,
      Byłem ja niegdyś, jak Zośka, dzieciną.
      Dzisiaj daleko pojechałem w gości
      I dalej mię los nieszczęśliwy goni.
      Przywieź mi, Zośko, od tych gwiazd światłości,
      Przywieź mi, Zośko, z tamtych kwiatów woni,
      Bo mi zaprawdę odmłodnieć potrzeba.
      Wróć mi więc z kraju taką — jakby z nieba.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    430. ***
      З такої хмари в Україні
      Такий би дощ зненацька ринув,
      Що спраглі од чекання ринви
      Діжки і відра перекинули б...
      ...Натомість із Єрусалиму
      Хмара в Єгипет чомсь полинула.
      Дощу благають синагоги,
      Здіймають голоси до Бога,
      І навіть усезнайки-атеїсти
      Вже за Тору готові сісти...
      Тож віриться, що дощ уже в дорозі,
      І порадіє Місто міст невдовзі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    431. Анна Ахматова "Муза"

      Коли вночі чекаю її з’яви,
      Життя, здається, на волосині висне.
      Що там шаноба, юність чи свобода
      Перед панянкою з сопілкою в руці.

      І ось вона ввійшла. Відкинувши намітку,
      Уважно так поглянула на мене.
      Кажу їй: «Ти Данту диктувала
      Сторінки Пекла?» Відповідає: «Я!»

      Анна Ахматова

      Когда я ночью жду ее прихода,
      Жизнь, кажется, висит на волоске.
      Что почести, что юность, что свобода
      Пред милой гостьей с дудочкой в руке.

      И вот вошла. Откинув покрывало,
      Внимательно взглянула на меня.
      Ей говорю: «Ты ль Данту диктовала
      Страницы Ада?» Отвечает: «Я!».




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    432. ***
      Ой ви, пізні пісні,
      Вас у гніздах ще теплих
      Журавлі полишили.
      Не сумуйте, пісні,
      Доки випаде сніг,
      Випростовуйте крила.
      А якщо в синім небі
      Вам не стачить сил
      До людей долетіти,
      Упадіть долілиць
      У зелені вруна пшениць,
      Проростайте з ними до літа.
      Вийде вдосвіта в степ удова,
      Колосок розітре на долоні,
      На обрій гляне займистий
      І проклюнеться в серці задавнений біль,
      Так же схожий на пісню:
      «Ой, літа, ви літа…
      Видко, я вже не та,
      Якщо разом і втіха, і туга...»
      А над нею журавлик курлика-літа,
      Наче спомин про друга.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    433. ***
      Жовкне лист на верхів"ї беріз,
      і туман над Десною спроквола снується,
      і туманіє зір під навалою сліз,
      і на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є,
      це нагода заглянуть у завтрашню днину...
      ...що так хутко павук по ожині снує?
      Карту Лети чи шлях журавлиний?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    434. Чари осені

      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає,
      Все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.








      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    435. ***
      Співала самотність про зграйну дружбу.
      Співала, аж серце злітало з словами
      І в звуках тремтіло.
      Здіймалося вище і вище.
      Як жайворон, висло
      Та й впало, мов грудка...
      Нараз обірвалася пісня.
      На серце людина поклала руку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    436. ***
      Так вже судилося –
      Всім опинитися на тому березі.
      У вересні це станеться чи в березні,
      Чи самотужки вплав,
      А чи з Хароном на човні...
      То чому ж смерть завжди завчасна?
      Чому ж того берега сторонимось?
      Чи не тому, що там уже назавше
      Лиш свідками життя цього стають?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    437. ***
      Уже завересніло.
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    438. ***

      Я думав, Десно, не тутешня ти,
      Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
      Так безнастану крутиш течію свою
      І береги нещадно крушиш.
      Я думав, Десно, десь з далеких гір,
      Коли ще на Землі дива вершились,
      Ти вийшла якось на слов’янський слід,
      А повернутися додому не зуміла.
      Я думав, Десно, те і се про тебе,
      Допоки не схилився над собою...
      ...Які ж до зойку схожі долі
      Трапляються в людини і ріки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    439. Стареча пам'ять

      «Скільки літ вам, діду?»
      «А біс його віда.
      Без пам’яті кожен
      Входить у світ Божий.
      Як житя cмакуєш,
      То віку не чуєш.
      Постарів з літами –
      Пам’яті не стало...
      Та не відаю, зізнаюсь,
      Жодної розпуки,
      Бо лічу тепер літа -
      Не свої,- онуків.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    440. ***

      Поезія його прещедро наділила
      Усім, чим доля так безжально обнесла:
      І слух, і мову у рядки втілила,
      А серце й мозок жаром обпекла.
      І все ж була Муза безсила
      Проти нових оружних дикунів,
      Чия рука безоглядно косила
      Її улюблених синів.
      І ти, Олексо, був посеред перших,
      Кого червона зграя прирекла на згин.
      Було тобі, щоправда, аніж іншим легше,
      Бо обійшов тебе і посвист куль, і кпин.
      І, може, в передсмертнім змахові руки,
      Як у найвищім творчім злеті,
      Ти заповів ще не довірені паперові рядки
      Ще не народженим поетам.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    441. ***
      Коли од рабі Нахмана я був далеко.
      Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
      І був наївним, бо гадав, що потім
      Побачу, прочитаю, зустрінуся...
      Роки громадили слухняно сподівання
      І чи не полетіли б зі мною в надсвіти,
      Якби на старості, уже в Єрусалимі,
      З учителя перетворившись на учня,
      Я не підслухав розмову ребе Нахмана:
      «Йоселе, а чи дививсь сьогодні ти на небо?»
      «Ні, ребе. Ніколи. Якось іншим разом...»
      « Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
      Відлиту в кольори та їх відтінки,
      Ти завтра, певен, не побачиш.
      Усе ж минає на цім світі...»
      …Не знаю, чи Йоселе дочув оті слова
      Чи, може, просто промчав своє життя,
      Так і не поглянувши на небо,
      А я насмілився та й підійшов до ребе.
      І хоч за віком він в сини мені годився,
      Ношу відтоді з собою напуття його:
      «Живи завжди в гармонії з сьогодні,
      Бо кожен день має свої думки, слова і вчинки».



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    442. Любим моїм ровесникам - бабусям і дідусям

      Не доживать, а дожинать нам треба
      Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
      Що відкладалося на потім,
      Аж доки невмолимий голос Неба
      Назавше не покличе в інший світ,
      Де зайві будуть візи й квоти.
      А поки що нащадкам слід ниву передати,
      Як лялечку. Од бур’янів достоту чистою,
      Щоб встигли вони в строк зорати –
      Під осінь. Десь після Першої Пречистої .
      Та щоб засіяли зерном добірним, ваговитим.
      А як завруниться, негоже й помирать:
      Синам і донькам треба ж підсобити.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    443. ***
      Не воювать, а тільки відвойовувать
      Чужинцями загарбане добро –
      Така-от випала тобі планида, Україно.
      І відвойовано-таки воно було б...
      Якби
      За булаву проводирі твої не бились,
      Якби
      Тверезим назвався королем Богдан,
      Якби
      Не перехитрив себе Мазепа,
      Якби
      Криваві чоботи Петрові носи і галагани не лизали,
      Якби
      В Петлюри більше було вдачі,
      Якби
      Махно знав, де йому пристати...
      Якби...Якби...Якби...
      Може, сьогодні нарешті
      Без цього триклятого «ЯКБИ»
      Вкраїна навіки стане суверенною де-факто.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    444. Пісня трав (за рабі Нахманом з Умані)

      Знай,
      У травинки кожної
      Є своя особлива мелодія.
      Знай,
      Із пісень польових трав
      Пастухові наспіви зринають.
      Пречудові й ніжні такі,
      Що як вслухатись в них,
      Молитись захочеться разом із ними –
      Стать на коліна перед Всевишнім.
      А як піснями переповниться серце
      І запалає пристрастю до Землі Ізраїлю,
      Од Святої Землі світло велике
      Спалахне й огорне тебе.
      Із пісень трав полине тоді
      Наспів серця твойого.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    445. З голосу Езопа

      Жили собі в дружбі хазяям на втіху
      Півень та віслюк. Не відали лиха.
      Та якось сорока принесла їм звістку:
      «Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
      І товстих шукає, щоб було що їсти».
      «Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
      З’їсть мене найпершого проклятущий звір».
      «Не журися, друже! Я злечу на дах.
      Як побачу лева, тобі знак подам».
      Тільки сів на бовдур одчайдуха-півень,
      Як з лісу вже чути лев’яче ревіння.
      «Ку-ку-рі-ку!»- долинає з даху.
      Віслюк з переляку преться у курятник.
      «Ку-ку-рі-ку!- лине вже зі сміхом.-
      Вилізай з криївки! Лев верта до лісу!»
      Не відав ні півень, ні віслюк тим паче,
      Що від «кукуріку» звір назад поскаче.
      Цим би і скінчилась вся оця пригода,
      Якби не запало віслюкові в голову,
      Що як лев тікає, значить він безсилий,
      І за страх є змога йому відомстити.
      Зопалу зірвався...Вже от-от укусить...
      Тут лев обернувся, посміхнувсь у вуса:
      «Одхекайся трохи, знахідко неждана,
      Та обідом царським мені нині станеш!»

      P.S.
      Де надмірна певність, там чекай біди.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    446. ***
      Себе він начебто в печеру ув’язнив.
      Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
      Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
      Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
      бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
      Узимку сорочку віддав на пропиття якомусь волоцюзі.
      Сам простудивсь і вмер невдовзі.
      І ось перед Всевишнім він стоїть
      і усміхається в передчутті близького Раю.
      А поруч – грішник, що перед смертю покаятися встиг.
      «Ступай до янголів!»- Господь велить йому.
      «А я ? Що робити мушу?»- питає праведник.
      «Нічому корисному ти ближніх не навчив.
      Ніхто не годен повторить твій «подвиг».
      Мої створіння щодня грішать і каються.
      Отож, вертайсь на землю грішну
      і, як усі, хоч трохи поживи по-людськи».
      P.S.
      Хто недругів і друзів не нажив,
      Вважай на світі він не жив.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    447. ***
      ..А є ж і без слів пісні...
      Слова їх заблудилися в дорозі
      і бозна, чи до голосу дійдуть.
      ...А є ж і суцвіття слів,
      котрі несуть в собі мелодію.
      І з-поміж бідних найбідніший той,
      в чиєму серці вона не звучить,
      аби розрадить в мить найгіршу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    448. З голосу Езопа

      Найвища в лісі та й струнка до того ж,
      Стала глузувати смерека з морошки.
      І хоч була морошка скромна собі й тиха,
      Набридла їй врешті смереччина пиха:
      «Була б я така, як-от ти, висока,
      На світ би поглянула трохи іншим оком».
      «Та куди тобі там, карло недоросла,
      Знать, що відчувають зависокі зростом!..
      Ми ж віттям черкаємо навіть хмари сині,
      Співаємо разом із плем’ям орлиним!»
      «Спинися, хвастунко, ти, мабуть, не знаєш,
      Що біда на тебе ізнизу чигає.
      Що ти заспіваєш, як сокира свисне?
      Не хвастливою буде тоді твоя пісня»...
      ...На пеньку смереки діточки хороші
      Їли та хвалили ягоди морошки.

      P.S.
      Зверхність, зневага й глузи
      Нікому ще не додавали друзів.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    449. ***
      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    450. ***
      Серед листів, що дав мені Богдан,
      Як познайомився зі мною, журналістом,
      Мене найбільше схвилював отой,
      Де в Ступчин голос закохалася сліпа.
      Читав я не без дрожі жінчині слова,
      Що щастя віднайшла в «Украденому щасті»,
      І співчував: не звідала ж вона
      Силу Богданових безмовних жестів,
      Коли Театр Франка про все на світі забував,
      Готовий кинутись на сцену,
      Аби Миколу виручить з біди...
      ...Скільки ж бо літ спливло відтоді...
      Тепер і я ось, мов та сліпа,
      Лише вслухаюся у Ступчин голос.
      І тільки в пам’яті спливають
      Такі промовисті його безмовні жести.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    451. ***

      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я .
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Як Україна на сто відсотків є для мене,
      Бодай відсотком стану я для неї.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    452. ***

      «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
      Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
      Чом ти голову схилила, вії опустила?
      Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
      ...Не розказуй, голубонько. Нема у тім нужди,
      Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
      Хай він, може, таки кращий і для тебе любий,
      Та вірнішого від мене не було й не буде.
      Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
      Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
      І проситиму, як брата, обранця твойого,
      Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом.
      І якщо нам у подружжі не судилось бути,
      То порай мені, кохана, як тебе забути.
      Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
      Як даси мені напиться, забуду одразу?
      Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
      І молитимусь за тебе, доки б’ється серце».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    453. ***

      «Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови».
      «Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться».
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    454. ***
      А чиї ж то козаки по Криму блукають
      Та нагайками охоче танкам підсобляють,
      Та по спинах українських хвацько так гуляють?
      Та невже ж то Гордієнка нащадки погані
      Так загрузли по коліна у московській твані,
      Що вигнати українців збіглися з Кубані?
      Не дивуйся, Україно, тобі ж не в новину:
      Один син йде захищати, другий – цілить в спину.
      Поєднайся краще з тими, з ким була ти в січах.
      Лиш не приведи Господe дивитись на північ.
      Нехай владна «миролюбка», котрій все замало,
      Що підступом та олжею півсвіта забрала,
      Подавиться твоїм Кримом у сумнім фіналі.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    455. Дижур Белла (1903-2006)

      Бачу світ, як у напівсні,
      Без співу і плачу,
      Мовби віднині мені
      Інший світ призначено.
      Світ незнаної країни,
      Цей світ перевтілень,
      Наче бачу сни тії ж,
      Але в новім вимірі.
      Хочу, щоб в останню мить
      Був поруч при мені
      Наймудріший між людьми,
      Та глухонімий.
      Посумує в узголів’ї…
      Я при нім принишкну.
      Відійду од пустослів’я
      У Господню тишу.
      Серпень 2000

      Дижур Белла

      Вижу мир, как в полусне,
      Не пою, не плачу,
      Будто бы отныне мне
      Мир иной назначен.
      Мир неведомой страны
      Перевоплощений,
      Будто вижу те же сны
      В новом измереньи
      И хочу, чтоб в час последний
      Рядом был со мной
      Наимудрейший собеседник,
      Но - глухонемой!
      Погрустит у изголовья...
      Я при нем усну.
      Отойду от пустословья
      В Божью Тишину.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    456. ***
      Не чуть зозуль в Єрусалимі.
      Та, зрештою, немає в тім біди,
      Коли заходить мова про літа,
      Бо кожен день прожитий,
      Мов випадково знайдена підкова,
      Що чимось пам’ять обпліта.
      Блажен, у кого стачить сили
      Дослухати зозулю до кінця
      І вдовольнитись тим її ліком,
      Який собі мовчазно загадав.
      До них я не належу нині:
      Не стачить сили й у зозулі
      Відкукувати те, що ближче вже до ста,
      і тому обираю за вірний лік і єдиний
      Стежини, які ще в змозі самотужки подолать.








      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    457. ***

      Напекла ти пирогів.
      Всі пухнастенькі такі.
      Цей із сиром, цей з укропом.
      Ні, нема таких в Європі.
      Таж і на Святій Землі
      Пирожки чомсь замалі.
      А от в нашій Україні
      Пирожки в кожній родині
      Із долоню добру десь.
      З’їв – і ситий день увесь.
      В Книгу Гінесса пора
      Взять це диво з-за Дніпра.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    458. Ярослав Смеляков (1912-1972)

      Якщо захворію,
      лікарям докучати не стану,
      звертаюсь до друзів
      (не вважайте, що, може, звихнувсь):
      постеліть мені степ, завісьте вікна туманом,
      в узголів’ї поставте
      зорю осяйну.
      Я ходив напролом.
      Я не був недоторкою.
      Якщо ранять мене в справедливих боях,
      Забинтуйте мені голову
      гірською дорогою
      і ковдрою вкрийте
      в осінніх квітках.
      Пігулок чи крапель – не треба.
      Хай у склянці проміння сія.
      Жаркий вітер пустель, дивосвіт водоспаду –
      лікувати цим слід.
      Від морів і від гір
      так і віє віками,
      як поглянеш, відчуєш:
      вічно живем.
      Не облатками білими
      Шлях мій всіяно, - хмарами.
      Не лікарняним одходжу од вас коридором,
      а Шляхом Чумацьким.
      Ярослав Смеляков (1912-1972)
      Если я заболею,
      к врачам обращаться не стану,
      Обращаюсь к друзьям
      (не сочтите, что это в бреду):
      постелите мне степь,
      занавесьте мне окна туманом,
      в изголовье поставьте
      ночную звезду.
      Я ходил напролом.
      Я не слыл недотрогой.
      Если ранят меня в справедливых боях,
      забинтуйте мне голову
      горной дорогой
      и укройте меня
      одеялом
      в осенних цветах.
      Порошков или капель - не надо.
      Пусть в стакане сияют лучи.
      Жаркий ветер пустынь, серебро водопада -
      Вот чем стоит лечить.
      От морей и от гор
      так и веет веками,
      как посмотришь, почувствуешь:
      вечно живем.
      Не облатками белыми
      путь мой усеян, а облаками.
      Не больничным от вас ухожу коридором,
      а Млечным Путем.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    459. Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)

      Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
      гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
      малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
      вишивали повішальниками дерев плинне море.
      Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
      Колись стежки її повитинав ти залізом-сльозами.
      Сховали тебе у темноті, нагодували тривог хлібом,
      переміряв напомацки із людських доріг найбільш соромливі.
      І вийшов ти ясний, синку, в ніч зі зброєю чорною,
      і почув ти , як їжачиться у звуках хвилин зло .
      Перш аніж упасти, із землею попрощавсь рукою .
      Чи то була куля, синку, чи луснуло серце.
      1936
      uwagą na odwrocie rękopisu: „Pierwszy wiersz Krzycha – 1936. 15 lat”.).
      1. Oddzielili cie, syneczku, od snów, co jak motyl drżą,
      2. haftowali ci, syneczku, smutne oczy rudą krwią,
      3. malowali krajobrazy w żółte ściegi pożóg,
      4. wyszywali wisielcami drzew płynące morze.
      Wyuczyli cię, syneczku, ziemi twej na pamięć,
      gdyś jej ścieżki powycinał żelaznymi łzami.
      Odchowali cię w ciemności, odkarmili bochnem trwóg,
      przemierzyłeś po omacku najwstydliwsze z ludzkich dróg.
      I wyszedłeś, jasny synku, z czarną bronią w noc,
      i poczułeś, jak się jeży w dźwięku minut - zło.
      Zanim padłeś, jeszcze ziemię przeżegnałeś ręką.
      Czy to była kula, synku, czy to serce pekło?
      1936



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    460. ***
      Якби отой, котрого звуть садівником,
      Не тільки хазяїв, а й деревце послухав,
      Почув би й плач, а не лише слова подяки:
      «Поставив ти мене навіщо у світлиці?
      Ізвечора тепер не йде роса до мене в гості...
      Пустунчик-вітрик зазвичай не куйовдить крону...
      На іншім вітті відлунюють пісні, призначені мені...»
      Але садівникові од похвальби, мабуть, позакладало вуха.
      І ось для бранця посеред літа настає осінь.
      Опалим листям деревце голосить.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    461. ***
      Плакучі верби припиняють плач,
      Сором’язливо віття одгортають,
      Коли берізки, кинувшись у скач,
      «Метелицею» кола пролітають.
      ...Мабуть, веселі люди садовили їх,
      Мабуть, пісні позагортали в лунки,
      Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
      І жарти з чаркою розлунюються лунко.

      P.S.
      Воістину – на всьому,
      До чого людина доклала руку й серце,
      Навіки відбилась її вдача.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    462. Небесами призначена черга

      Тротуар в позолоті –
      Квітне жовта акація.
      Біла травень відкрила,
      А сестрі випав червень.
      Дерева без борні
      Віддають одне одному
      Небесами призначену чергу...
      Нам би вчитись і вчитись
      У тих, кого Бог сотворив раніше.
      Та на шкоду й розраду невтішну
      Нам все ніколи, ніколи, ніколи.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    463. ***


      «Та невже ж ти, моя любко,
      Недовірлива така,
      Що ніяк не хочеш вірить
      Словам щирим козака?
      Ну, стояв я із другою
      Аж до пізньої пори.
      Не звірявся їй в любові,
      А про друга говорив.
      Він сватів наміривсь слати,
      А нам скоро в путь рушать.
      То ж, гадаю, з жениханням
      Доведеться підождать.
      От як вернемось живими,
      То збереться все село
      На бучні наші весілля,
      Яких зроду не було.
      То ж візьми оцей ось перстень
      Як любові заповіт.
      Дай, кохана, відеречко,
      Щоб коника напоїть».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    464. ***
      Щоб од думок бодай на час прочахла голова
      (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
      Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
      Словам високим надають земного змісту.
      Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
      Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
      Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
      Завжди їх вивіряв польотом і корінням.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    465. ***


      Посходили співаночки рясно, мов суниці.
      Посходились легіники, гей, на косовицю.
      Косять так, як ще ніколи доти не косили.
      Уже сонце припікає, а ще стільки сили
      Позостало в руках дужих, руках молодечих,
      Що готові трудитися під сам темен вечір.
      Посходили співаночки та й всіма грибами.
      Посходились дівчаточка, гей, та із козубами.
      Прогортають мох-травицю і що ж бо за диво:
      Страшно навіть крок ступити – грибів ціла злива.
      То ж якого іще щастя мені побажати,
      Як співаночки, гей, та мої радують Карпати.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    466. ***
      Потойбіч і посейбіч – все це ти.
      Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
      А в серці, як колись і нині, й вічно –
      Одна і та ж синівська ніжність.
      На древніх пагорбах стою,
      Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
      І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
      “Меаль пісгат Гар-а-Цофім шалом лах, Київ!”
      На древніх пагорбах стою і подумки вдивляюсь
      В Оболонь, Русанівку, Березняки...
      І так же крикнуть хочеться: “Ти – мій!”
      Та не наважуюсь і тільки шепочу:
      “Я твій, прадавній і новітній Київ”.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    467. ***
      Який містично загадковий цей магніт планети
      В ще не пробудженій імлі досвітній!..
      Єрусалим вернувся начебто здалека,
      За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
      Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
      Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
      День нелегкий зайнявсь в Єрусалимі
      Житейськими турботами й священними рядками.
      Сьогодні хай його і ділять, і карьожать.
      Мовляв, у кожного на нього є права.
      Та лиш юдеї мали право Боже
      Священний Дім в Єрусалимі збудувать.
      Не заборонена в Єрусалим дорога,
      І кожен може тут достоту причаститься,
      Бо світ земний – одна колиска Бога,
      Єрусалим –Його пречиста пісня.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    468. З голосу Езопа
      Уперше жабенята
      Побачили вола на лузі
      І пострибали батькові сказати
      Про диво дивне в їх окрузі.
      «Ти не стрічав такого звіра -
      З рогами і хвостом гора!..»
      «Які ви, дітки, ще наївні,
      Щоб отаке казати про вола.
      Горою можу і я стати.
      Ось тільки-но надмусь як слід».
      «Стань, стань скоріше, тату,
      Щоб дивом став ти на весь світ!»
      Тож батько надувався дужче й дужче.
      Гадав, що він уже гора,
      Та діти все кричали: «Ще й ще!..
      Ти ще ж не схожий на вола!»
      І от востаннє він надувся,
      Упав нараз і - луснув.

      P.S.
      Чванство – до самогубства крок.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    469. Сава Чалий


      – Здоров будь нам, пане Чалий!
      Чим ти опечаливсь?
      Маєш хату – палац справжній,
      Дружину нівроку.
      Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
      Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
      Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
      Щоб ходити серед шляхти
      Не останнім паном?
      То ж самі, бач, завітали в гості ми до тебе, –
      Так що никать в дикім полі
      Нема вже й потреби.
      А... тобі й цього замало!..Не кличеш до столу.
      Замість чарки простягаєш срібнії пістолі...
      ...Не судилось харцизяці на курки натиснуть,
      Бо на шию йому впала шаблюка зі свистом.
      Покотилась по долівці голова-макітра,
      Наповнена злом на брата і розкішшю-вітром.
      Не ридала стара мати, що втратила сина, –
      Краєм хустки сльозу втерла
      Та й перехрестилась.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    470. ***

      Біла голубка з червоними ніжками –
      Польща здалека.
      Польща зблизька –
      Тихої ночі, наче причаєні,
      В польську вчаровані,
      Польську вивчаємо.
      Мов відчиняємо навстежінь вікна,
      Аби вдихнути свіже повітря,
      Свіже повітря іншого світу.
      Тихо сопуть собі в ліжечках діти.
      Доки, як наші, їх світлії голови
      Ще не набиті в школі половою,
      Ми їм розкажем (бодай дещицю)
      Те, що нізащо їм не присниться,
      Що принесе нам з іншої книжки
      Біла голубка, червонії ніжки.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    471. ***
      За солов’їв, котрих в Єрусалимі чомсь нема,
      За горлиць, що росою полощуть горло ,
      За дятла, що під кору дзьоб свій заганя,
      За горобців, що не відають спокою,
      Невтомний півник співати не вгава,
      Аби могли ми відділити день од ночі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    472. ***


      Боєць помирав...
      Лиш на шосту добу
      Рухнувся на ліжку
      І стиха добув
      З грудей пробитих:
      «Пи!..»
      Конвеєром сестри
      Спішать йому воду,
      Та кухоль вертати
      Велить головою
      І рвійно, нестямно,
      Одними губами:
      «Пи-са-ти!..»
      Він вмер,
      Не пропікши папір
      Рядками тамованих віршів.
      ...Він вмер.
      Довго світилось чоло
      Роздумним, тривожним, віщим.
      Він вмер.
      А недавно казав –
      Стільки ж у нього
      Відкладено справ...
      І планку рекордну
      Ще треба скорить.
      На гордім Памірі
      Автограф лишить.
      І веснами звідувать
      Лісу обнову,
      І веслами збурювать
      Хвилю Дніпрову.
      А ще ж для коханої
      Слів не знайшов.
      Планету безкраю
      Лиш в снах обійшов...
      Він вмер...
      Та коли до рекорду
      Видзвонює тіло
      Потужним акордом,
      Так хочеться крикнуть:
      «Боєць не вмирав!
      Він силу і юність
      Тобі передав!»
      Тож завше з тобою
      На всіх п"єдесталах
      Поруч герої,
      Що вічністю стали.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    473. У Павільйоні Дітей


      Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
      Витягуючи на світ божий юдеїв.
      І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
      В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
      Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
      Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
      Кричить у моторошній тиші з високості:
      За-віщо
      У нас забрали черевички,
      Так гарно ми в них бігали й стрибали,
      Тепер же босими нас виганяють на мороз?
      За-віщо, немов ягнят, нас стригли
      І кидали в вагони для худоби?
      За-віщо
      Повідривали од матусь
      І туди зігнали, де просто нічим дихать?
      За-віщо? –
      Луна безмовно в мерехтливій тиші
      Голос, здавалося б, вже відгримілої війни,
      Та до сузір’я в Павільйоні дітей
      Нові зірки ще й досі додаються...
      Зірки ті - діти осиротілої Вкраїни,
      Розстріляні, голодом замучені
      Ненажерливим московським монстром.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    474. ***

      Моцарта у самозабутті
      Перайя в Єрусалимі грає.
      Повіки зачиняю. Завмираю...
      Ну, як словами пасажі передати,
      Що то злітають в незбагненну вись,
      То жайвором спадають вниз
      І змушують радіть чи сумувати?
      І раптом в мороці немовби бачу:
      Моцарт схилився на рояль і плаче,
      Вдивляючись в залу принишклу
      І не стидається сліз анітрішки:
      Чи то у захваті од гри Перайї,
      Чи, може, жаль морозом пробирає,
      Що не судилося, як він того хотів,
      Мать піаніста й слухачів таких.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    475. ***
      Яким себе я бачу увісні?
      На голові - не в таловині сніг,
      А кучері смолисті, розчесать несила.
      Відштовхуюсь- злітаю понад гори,
      Із птаством розглядаю незвідані простори...
      ...А потім прокидаюсь і подумки питаю:
      Чи й з іншими на старості таке буває?
      P.S.
      Сказала якось ворожка наодинці:
      «Доросле випало тобі дитинство».
      Крізь пасмо літ як спромоглась набачити вона
      Дитину, що день при дні калічила війна?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    476. ***

      Москалики-зубоскалики, там, у вашій бучі,
      бойовій, кипучій, далеко не"лучше",
      бо ж за цукор і за хліб навкулачки б'ються.
      Ви ж, мов ті вовки, навесні не ситі,
      приперлися на Вкраїну голод свій втолити.
      Уже Київ маячів золотом Софії,
      та не дали наші вояки ним заволодіти.
      Тож і вирішили ви у злості ядучій
      помститися, як належить, хоч на тихій Бучі:
      поздирали із домівок все, що здерти змога,
      на коліна поставили старого й малого,
      в потилицю посилали кулі осорогі,
      дівчаточок-голубочок всіх погвалтували,
      в неціловані ще груди зі сміхом стріляли.
      Смійтесь, смійтесь, недолюдки, смійтеся на кутні,
      смійтесь разом зі своїм путіним безпутним...
      ...Не сльозами, а помстою в ці дні незабутні
      Україна переможе всіх московських трутнів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    477. ***


      Вже мого росту сягнула лобода.
      Вже схили забілила конюшина.
      Вже квітом зайнялися дерева.
      Кінерет досягає лінії червоної...
      Радіти б тільки первісткам Весни,
      Радіти б тільки й молодіти,
      Якби не те, що лихоманить світ
      І назване короною глумливо.
      Царям і королям вона як атрибут ,
      А посполитим - як набридле дишло,
      Що не дає привільно жить і дихать.
      Відкіль вона, корона навісна?
      Чи, може, це прозорий натяк Божий,
      На те, що людству воювать негоже,
      Що час єднать – не розгуртовувать людей.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    478. Урі Цві Грінберг (1896-1981)

      Ламаний гріш вам, філософи
      вічного життя після смерті...
      Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
      А я обираю плоть, що страждає
      в ім’я нігтя пальця мойого,
      що такий звичний мені й симпатичний.
      А я обираю насолоду просту й білу:
      на омите водою, свіже тіло
      зодягти білу сорочку – не хочу
      бути космосом і лежати в поросі.
      Ламаний гріш вам за речі прекраснодушні.
      Я знаю: таїна всіх наших печалей
      і всіх наших діянь неслухняних –
      в тім, що життя приречене на смерть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    479. ***
      Ми по війні ще грали у війну.
      Корів і кіз напризволяще кинувши,
      Ми лізли в доти, кидали гранати,
      Сходилися в рукопашну,
      Коли набоїв бракувало...
      Пекли картоплю.
      Поруч дозрівали міни...
      ...Не всі ми повернулися з тих воєн.
      Порожні рукави в моїх однолітків.
      З милицями мовби й народились.
      Ми по війні ще грали у війну.
      Ми грали у «німців» і «червоних».
      Слабосилий, я завжди був «німцем».
      Ще й досі крає серце та несправедливість:
      Ну, який я в біса «німець»,
      Коли фашисти ставили мене під клуню,
      Автомат строчив над головою...
      Хлоп’яча та несправедливість
      Вкарбувалась у пам’ять дужче,
      Ніж пошуки картоплі у землі задублій,
      Ніж сколоті стернею ноги чи недосяжний хліб...
      Так я зненавидів війну удруге...
      Не грався у війну з синами.
      Не відав-не гадав, що наволоч московська
      і правнукам моїм присудить таку ж долю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    480. Сагайдачний

      Стратегом був він та ще яким обачним,
      Бо ж без обачності стратегії нема.
      Стратегія – це ж не бої кулачні,
      А сплав обачності, розважності й ума.
      Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
      (Таж димом скурював і турок, і татар),
      А про Вкраїну, що в недолі плаче,
      Приречена на шматування всім вітрам.
      Якою б стала ти, Вкраїно,
      Як би сусіди рахувалися з тобою,
      Коли б отруєна стріла турчина
      Не обернулася дочасною народною журбою.
      Хто віда, відки взяла пісня,
      Що жінку Сагайдачний за тютюн віддав,
      Та літописцю достеменно звісно,
      Що Україні весь свій статок гетьман передав.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    481. З голосу Езопа
      Найвища в лісі та й струнка до того ж,
      Стала глузувати смерека з морошки.
      І хоч була морошка скромна собі й тиха,
      Набридла їй врешті смереччина пиха:
      «Була б я така, як-от ти, висока,
      На світ би поглянула трохи іншим оком».
      «Та куди тобі там, карло недоросла,
      Знать, що відчувають зависокі зростом!..
      Ми ж віттям черкаємо навіть хмари сині,
      Співаємо разом із плем’ям орлиним!»
      «Спинися, хвастунко, ти, мабуть, не знаєш,
      Що біда на тебе ізнизу чигає.
      Що ти заспіваєш, як сокира свисне?
      Не хвастливою буде тоді твоя пісня»...
      ...На пеньку смереки діточки хороші
      Їли та хвалили ягоди морошки.

      P.S.
      Зверхність, зневага й глузи
      Нікому ще не додавали друзів.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    482. ***
      Якби товариш Сі пройшовся по Русі,
      тільки Московію лишив ісконно руським,
      на повні груди дихнув би світ тоді,
      сказавши "Дзуськи!" розбещеній орді.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    483. ***
      Попри дощі холодні й дні похмурі
      люблять ізраїльтяни наряджатися на Пурим
      солдатами,королівнами, матросами...
      Немає поміж них, щоправда, великороса,
      "Калінку" і "Катюшу" позабуто,
      зате на транспарантах:"Хуйло Путін".



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    484. ***

      Не Васнецовський «Витязь на розпутті»
      І не боксер, котрого так назвали спортивні шалапути,
      Що під ударами Кличка змусив Росію сміятися на кутні,-
      Стоїть незмінно на розпутті Путін.
      В ботфортах Петрових потонувши по самі вуха,
      Силкується в нову добу ввійти, та нескладуха:
      Ладен би невгамовний мачо
      Лізти туди хоча б і рачки,
      Але не всі ще вороги потоплені в сортирі,
      І журналістів ще не всіх поубивав Кадиров,
      Руками обома треба тримать бомбу зловісну,
      Отож лишається співати сталінську нудотну пісню:
      «Я світ увесь в лещатах ядерних затисну!
      А як непокірну Малоросію кровію окроплю,
      За тиждень приневолю всю Європу!
      Америку умить зітру на порох –
      Вона ж віддавна найзаклятіший мій ворог!..»
      ...Стоїть незамінимий витязь на розпутті.
      Не імператор ще, бо ж борсається Росія в каламуті.
      За рейтингами, що зашкалюють за двісті,
      Не в змозі чуть, як невблаганно з того світу
      Вороном кряче Муамар Кадаффі:
      «Готуйсь, кремлівський орле, до аутодафе!»








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    485. ***



      Пальці на струни кидай, кобзарю.
      Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
      Щоб попід канівським небом безкраїм
      Серце розкраяли думи-жалі.
      Може, на спів твій кроком розважним
      Вийдуть з могили рука при руці,
      Вийдуть задумані, вийдуть одважні
      Знані й незнані наші співці.
      Вийдуть, розглянуться доокола,
      Струсять із себе порох століть
      Та й запитають нев’янучим словом:
      «Як там Вкраїна сьогодні стоїть?»
      І порадіють, що волю здобуто,
      Що з пут московських звільнилась нарешті.
      І засумують, що розбрат-отрута
      Все про минуле змовницьки шепче.
      «Грай нам, кобзарю, про завтрашню днину!-
      Крикне Тарас зі свого піднебесся.-
      Грай про Соборну нашу Вкраїну,
      Що в мирі й злагоді має воскреснуть!»
      ...Пальці на струни кидай, кобзарю,
      Кидай без жалю, щоб дзвоном гули,
      Щоб попід канівським небом безкраїм
      Думи Тарасові й наші збулись.

      2005



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    486. Українські Канни з Виговським Іваном

      Розкажи всім, Конотопе,
      Як москалів товк ти,
      Як облудливій тій чвані
      Зробив Іван Канни,
      Де уславлена кіннота
      Борсалась в болоті.
      Як в доспіхах дорогих
      Із золота й сталі
      З матюками полководці
      Ханові дістались.
      Як в лахмітті зі сльозами
      Цар до люду вийшов,
      Щоб Москву порятували
      Праведні і грішні .
      А сам уже намірився
      Покинуть столицю
      Та в якімсь глухім кутку
      Мовчки оселитись.
      P.S.
      Стала б вільною Вкраїна ще од Конотопа,
      Та охочі булави ішли тоді товпами.
      Тож, не дай Бог, щоб таке повторилось нині
      Та завадило б в Європі бути Українi.









      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    487. ***

      Яка чарівна липнева ніч.
      Шкода, що лип немає тут
      З їхнім медовим квітом.
      Та місяць годен заворожить
      Навіть оцю пустелю кам’янисту.
      Хвала Всевишньому за гармонію
      У Всесвіті безмежному Його.
      Такої ж ночі, незадовго до смерті,
      Оці рядки благословенні,
      З Небес напевне почулися Поетові:
      «Выхожу один я на дорогу,
      Предо мной кремнистый путь блестит
      Ночь тиха, пустыня внемлет богу,
      И звезда с звездою говорит".
      Спасибі, мій ровеснику,
      Що хоч на мить якусь відраду вніс
      В невольничу і безпросвітну мою днину.
      Тобі, мій Всемогутній Чоловіколюбце,
      Що даруєш силу душі і тілу,
      Аби пройти зумів я морок цей тернистий,
      Ані на йоту не принизив людську гідність.
      Щоб міг коронованим тиранам
      Від себе й любого Михайла кинути:
      «Караюсь, мучуся, але не каюсь».
      Р.S.
      Наче молитвою, рядками Лермонтова
      Душу Тарас угомонив, та як глянув
      На скелю, де шкірились гармати,
      Піснею порушив чарівну тишу ночі:
      «Та нема в світі гірш нікому,
      Як сіромі молодому».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    488. ***

      Немов ті гулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    489. ***
      Не мертвими приходять в сни мої рідні.
      «Якже рясно родять яблуні твої, –
      Кажуть щоразу мати. –
      А яблука – так найсмачніші».
      Сестра Онила дорікає:
      »Щось ти запишався, брате,
      Минаєш наші Грищенці.
      «А ти вже, мабуть, героїня...»
      «Ні, другий орден маю.
      Онукам віддала на забавку.
      Не перед телятами ж
      Удосвіта в них хизуватись».
      ...І тільки баба Ганна не заходять в сни.
      Може, тому, що їм віддав останній поцілунок.
      Грудку землі сухої кинув на труну.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    490. Гаман

      Сходиться люд на площу Суз.
      Невдовзі мотуз накинуть на шию,
      І я зависну на шибениці тій,
      Що сам звелів поставить спішно...
      Як усе перекрутилось за ніч!..
      Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
      Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
      «Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
      Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
      І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
      «Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
      І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
      «Так честь належну віддає наш цар!»
      Дружина й гості, видно, вже знали правду,
      Та я не міг спинитись: лють переповняла
      При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
      Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
      Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
      А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
      За сором слід відплатить подвійно:
      На Мордехая вже шибеницю зводять,
      А непокірне й гордовите його плем’я
      Зо дня на день чека погибель:
      Царська печать уже скріпила мій указ.
      «Не чини цього!»- дружина й гості.-
      Якщо з юдейського насіння Мордехай,
      Перед яким сьогодні зачав ти падать,
      То не здолать тобі його нізащо!»
      Не послухав, хоч зненависть і пиха
      Уже попідруки вели мене до лиха.
      Та ще якого!.. Відки ж було знати,
      Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
      Вчинила в себе учту цареві та мені...
      Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
      А, може, й для десятьох моїх синів.
      P.S.
      Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.













      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    491. ***
      Свої літа забуваю,
      А чужі – лічу.
      І дивуюсь, бо не знаю,
      Як я не відчув,
      Що сини ввійшли у зрілість,
      Ровесники постаріли
      І все частіш чуть,
      Що декому обірвалась
      Прижиттєва путь:
      Що на потім одкладалось,
      Тому вже не буть.
      Пойнялося серце млостю –
      Час свій вік лічить,
      Та дітей многоголосся
      Кличе просто жить.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    492. ***



      Отака-то в тебе місія, Росіє:
      Проростати всюди, де тебе не сіють.
      Не пускають в сіни,- ти ламаєш стіни.
      Де тебе не хочуть,- край той слух лоскоче.
      Немає загати там, де можна брати,
      Бо ж за словом віщим сокира засвище…
      Що тобі, Росіє, Європа і Штати,
      Закохані в джинси, а не в царські шати…
      Мабуть, це від того, що Батиїв слід
      Скрутив тобі голову в азіатський схід.
      Отак ти, Росіє, з століття в століття
      Самозвану місію нав’язуєш світу.
      Та він вже не вірить в нудну твою пісню,
      Од якої, певно ж, і самій затісно.















      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    493. ***

      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    494. ***

      Сміється дітвора - переповняюсь сміхом.
      Заплаче немовля- питаю, що болить.
      Пташки побилися - як їх розборонить?
      Спираюсь подумки на патички ровесника,
      хоч і без них можу ще поки що ходить.
      Спасибі, старосте, що ритм життя вповільнила.
      До всього буть причетним, до всього мати хіть.
      Сміюся, вболіваю, плачу і радію…
      І хочеться з усім оцим ще трішечки пожить.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    495. ***
      Спасибі, доле,
      що ноги, руки цілі,
      що поки ще ними владаю,
      за очі, готові весь світ обійняти,
      за все, що сприймаю
      барвою, слухом і словом...
      "А решта?"
      А решта - вагомий додаток,
      що зветься так просто -
      ЖИТТЯ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    496. Щастя й доля

      Невже так близько щастя ходить?
      Щастя – миттєвість, злива, спалах...
      Це, мабуть, доля.
      Чом же не дивишся долі у вічі?
      Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
      Так близько ці губи ще не злітались,
      Не воркотіли так знадно-згубно,
      Цілунко-лунко так ще не вершився пошук...
      ...А що як щастя переросло в долю?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    497. Свій світ
      Люблю осінь
      За мокрий поривчастий вітер,
      За роздумні дощі, поєдинки останнього листу.
      Тільки засніжену зиму люблю.
      Чекаю весну.
      Радію травичці, що пробила асфальт.
      Переймаюсь клопотами птаства.
      Зі щемом зауважую кінець літа...
      Люблю цуценят, не люблю надто злих собак.
      Не люблю котів за потайність.
      Люблю горлиць, не люблю голубів.
      Намагаюсь збагнути одвічний сум корів.
      Невибутньо захоплений конями.
      Люблю чепурну,
      А ще більше забрьохану в грищах малечу.
      Люблю погамовану мудрість літніх.
      Люблю, не люблю, захоплююсь, вірю...
      Моя втіха, моя зненависть, мій глузд...
      Мій світ.
      Заглядаю в очі,
      Проектую твій світ.
      Так боюся в чомусь схибити.

      P.S.
      У кожного свій світ.
      Хто не створив його,
      Великого світу не знайде




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    498. Гора Чернеча

      Відтоді, як Україна стала
      Лиш чеканням стрічі,
      Де б не довелося бути,
      Шукаю гору, на яку зійти спроможен.
      З літами нижча вона й нижча,
      Але незмінно одна й та ж – Чернеча.
      І коли сходжу на ту гору,
      Дозбирую думки про Україну,
      Неначе я й навсправж на Канівщині:
      От-от останню сходинку здолаю,
      Вклонюся по-синівськи Кобзареві
      Та й разом з ним огляну те,
      Що він збирав собі на старість.
      ...І якщо серце гуркотітиме гучніш,
      То це від туги. Не од перевтоми.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    499. Московити посполиті

      Не кожного московита варт кацапом звати.
      Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
      А найпаче бовдуряку, що з екрана кряче:
      "Нема мови вкраїнської, як хохол судачить".
      Стоп! В історію поринем та знайдем коріння,
      Що з подиву на лайку зросло бадилинням.
      Стрівся якось московит з козаком і бачить:
      Замість чуба оселедець, мов півнячий гребінь.
      "Здоров будь, судар хохоле!",- козакові каже.
      На бороду московита козак скоса глянув
      І щось схоже на борідку свого цапа бачить:
      "Здоров будь, кацапе!" Тай по цьому
      Од реготу-сміху за боки взялися,
      Посідали на коней, в похід подалися.

      P.S.
      Недобитки імперії скорить світ мудрують.
      Суверенну Україну всіляко плюндрують.
      Посполиті ж московити не завжди їх чують.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    500. Канівщина

      Міріади доріг на землі пролягло.
      Вже у космос лаштуються діти.
      А мене тільки й тягне, що в рідне село.
      Кажуть – так починають старіти...
      Боже ж, як тут змаліло все.
      Навіть шлях до Дніпра скоротився.
      Я прибульцем стою і тамую щем.
      Щем гіркий, що під серце вмостився.
      Моїх стоптаних, сколотих ніг
      Не знаходжу слідів по ярах, на горі,
      На ранковій росі конюшини.
      Я за козами мчав безнадійно тоді,
      А виходить свій шлях прокладав в батьківщину.

      ***
      Чому із звідусюд далеких
      Ми добиваємось в забуті Богом села
      І припадаємо грудьми до споришу,
      До груші тулимось щокою?
      Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
      Так болісно бракує частки,
      Що зветься отроцтвом?
      Невже і справді життєве коло
      Має замкнутись там,
      Де тільки починався?
      Невже і справді
      Цей світ безмежний тільки тому,
      Що в кожного є клаптик свого неба
      Землі своєї терпкий до ностальгії присмак?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    501. Петро й Павло

      Не два апостоли–юдеї,
      Життя яких забрали за ідею,
      Стоять передо мною нині,
      А знавіснілий ворог України –
      Петро, що став великим
      На кістяках козацьких. Без ліку
      Прорубував він ними «вікно в Європу»,
      А Україні завдавав лиш клопіт.
      Зрина із небуття і гетьман Полуботок ,
      Затягнутий Петром в своє болото.
      Так і стоять гетьман і цар в катівні.
      Знесилений од сили, цар аж синій.
      Кров’ю заюшений, Павло не йде на мирову:
      «Лише Вкраїною я дихаю й живу...
      З твоєї ласки рабами стали її вільні люди ...
      Та знай: Петра й Павла невдовзі Бог розсудить» .



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. ***
      Світлій пам’яті
      Якова СУСЛЕНСЬКОГО

      Необрізані й недорізані,
      Що вам лишилося ще ділить:
      Повість гіркаву минулих століть
      Чи в гронах червоних калинову віть?
      Не читайте ту повість нарізно.
      Разом гортайте її сторінки,
      Разом заходьте в села і штетли,
      Від крові та пожарищ іще теплі,
      З серцем відкритим на помах руки...
      ...Ось і остання сторінка. І що ж?
      Гірко, немов од ягід терпких калини.
      Гірко і прикро, і по єству дрож,
      Начебто в гості біду покликали.
      А між рядками без горя жили
      Ті, хто штовхали вас на Голгофу.
      Ті, кому разом ви кісткою в горлі були,
      Ті, кого біль ваш не ятрив анітрохи.
      Ті, хто під’юджував вас осоружно
      Змовою, підкупом, а чи й оружно...
      Стільки на розбрат пішло століть
      Замість творити одну родину!..
      Хай же на древі нової Вкраїни
      Квітне також і юдейська віть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. З голосу Езопа
      Часами й вовк буває ситим.
      Саме такому довелось зустріти
      Вівцю, що, мертва начебто, лежала
      І виду на життя не подавала.
      Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
      «Не бійсь мене, та краще-но послухай:
      Як тричі скажеш правду про вовків менi,
      Зможеш лежати й далі в бур’яні».
      «Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
      То краще б не являвсь твій рід на світ.
      А як являєтесь, то як один – беззубі.
      А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
      «За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
      Питає вовк наразі гречно.
      «Ми вас обходимо десятою дорогою,-
      А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»
      Р.S.
      Якби й поміж людьми отак-от повелося:
      Як можновладець правду знать захоче,
      То хай вона не тільки коле йому очі,
      А й зробить так, аби на краще йшлося
      Часами й вовк буває ситим.
      Саме такому довелось зустріти
      Вівцю, що, мертва начебто, лежала
      І виду на життя не подавала.
      Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
      «Не бійсь мене, та краще-но послухай:
      Як тричі скажеш правду про вовків менi,
      Зможеш лежати й далі в бур’яні».
      «Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
      То краще б не являвсь твій рід на світ.
      А як являєтесь, то як один – беззубі.
      А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
      «За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
      Питає вовк наразі гречно.
      «Ми вас обходимо десятою дорогою,-
      А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»

      Р.S.
      Якби й поміж людьми отак-от повелося:
      Як можновладець правду знать захоче,
      То хай вона не тільки коле йому очі,
      А й зробить так, аби на краще йшлося



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. М.Некрасов "Кому на Русі жить гарно" (уривок)

      Балкончиком довкола башти
      Ходив собі в підряснику
      Якийсь там чоловік
      І співав... В повітрі у вечірнім,
      Мов сріблянистий дзвін,
      Гув бас громовим голосом...
      Гув і за серце
      Хапав він подорожніх:
      Неруські то були слова,
      А горе в них такеє ж
      Як і в москальській пісні.
      Без берега, без дна.
      Ридали звуки плавні...
      «Що то за чоловік?»-
      Спитав Роман у жінки..
      «Співак Ново-Архангельський.
      Його із Малоросії
      Панове підманили.
      В Італію відвезти
      Клялися та й поїхали...
      А він зрадів й повірив,
      Яка вже там Італія?
      Таж знову Конотоп.
      Йому робить тут нічого...
      Собаки дім покинули,
      До всього всім байдуже
      (Сказала в злості жінка),
      А в нього ні позад, ні спереду...
      Крім голосу ...
      «Зате ж бо голосок!»
      «Не те іще почуєте,
      Як до ранку пробудете:
      Відсіль верстов зо три
      Диякон є...також із голосом...
      Так-от вони по-своєму
      Вітатись призвичаїлись
      На вранішній зорі.
      На башту як підійметься
      Та прореве наш: «Живеш ти
      Здо-ро-во, отець І-пат?»-
      Так вікна затріщать!
      А той йому у відповідь:
      «Здорово, со-ло-ве-єчко!
      Чекаю пить го-рілоч-ку!»- «Іду!..»
      «Іду оте» з годину
      Відлунює в повітрі...
      Такії жеребці!..






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. ***
      ...І вчасно погляд одвести
      Від тої, що відкрита всьому світу,
      Що, наче брунька навесні,
      Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
      Сховати захват і зажмуритись на мить,
      Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
      Домалювать в уяві дозрілу вроду,
      Молитовно скласти руки перед Ним
      За дивний дар краси,
      Яким Він увінчав Природу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Хамуталь Бар-Йосеф


      Обійми мене, няньо Вкраїно,
      Загорнула в собі я любов до тебе,
      Передай щось смачне з твого столу,
      Наповни мішечок мій гречкою.

      Натомлені ноги помий з відра
      І знані пісні проспівай тихенько,
      Але не питай про здоров’я бабусі,
      Не торкайсь зашкарублих шрамів.

      І перш, ніж продовжити путь,
      Про збіжжя на подвір’ї не питай:
      Твої очі не заглядають в очі мої,
      В них образа і біс якийсь несусвітній .


      חַבְּקִינִי נָא, נְיַניָה אוּקְרָאינָה,
      עִטְפִינִי חִבָּה מִתְנַשֶּׁמֶת,
      הוֹבִילִי אוֹתִי הַשֻּׁלְחָנָה
      מַלְאִי אֶת סַלִּי בְּכֻסֶּמֶת.

      בּוֹאִי לִרְחֹץ אֶת רַגְלַי בַּדְּלִי,
      וְשִׁירִים מֻכָּרִים לִי שִׁירִי בְּשֶׁקֶט,
      אֲבָל אַל תִּשְׁאֲלִי מַה שְּׁלוֹם סַבְתָּא שֶׁלִּי,
      וְגַם אַל תִּגְעִי בַּצַּלֶּקֶת.

      וְלִפְנֵי שְׁאַמְשִׁיךְ בְּדַרְכִּי לֹא כְּדַאי
      שֶׁאֶשְׁאַל עַל הָרְכוּשׁ שֶׁנִּשְׁאַר בֶּחָצֵר.
      בְּעֵינַיִךְ שֶׁלֹּא מִסְתַּכְּלוֹת יָשָׁר בְּעֵינַי
      יֵשׁ עֶלְבּוֹן מִשֶּׁלָּך, שֹד אַחֵר.

      Хамуталь Бар-Йосеф -автор 14 поетичних збірок, удостоєна літературних премій. Вірші перекладено на 12 мов.Лауреат премії Спілки письменників Ізраїлю. Автор кількох книг прози. Професор.










      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    6. ***
      Каштан засмаглий,
      Двійко жолудів
      Та кетяг горобини –
      Оце й усі сусіди мого столу.
      Каштан навча вагу відчути.
      Жолуді оповідають про могуття.
      Мугиче тихе мурмурандо горобина.
      Як і додам щось,
      То хіба що очеретину з-над Десни
      Та гілку терну з Чернечої гори.
      Для рівноваги, звісно.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Світлій пам’яті Галі Конєвої

      Якби Богові можна було розказать,
      Якою ти всім нам була дорогою –
      І красива, і лагідна, немов тиша ранкова,
      Як усі ми любили тебе,
      І як хлопці поспіль добивались твоєї любові.
      Не кажіть, що запізно.
      Що тебе в озерці знайшли
      Через тиждень, як вийшла з дому.
      Мовляв, вона Богові сама розповість,
      Як рішилась всіх нас лишить достроково.
      Оповість, та не все, бо скромна занадто була.
      Може, тому і риба до неї сама
      Із Десни підпливала,
      І гриби виростали, де тільки ступала нога...
      А як в преферансі всіх дивувала...
      Як до Господа дійде все те,
      То ось про що ми хотіли б Його попросити,
      Хай поселить її біля лісу. Побіля Десни
      З нею ж вона стільки літ дружила.
      І городу хай дасть хоч три сотки.
      Бо не зможе вона без роботи і дня прожить.
      Добре знаємо, якою була вона на цім світі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. ***
      Він марив Яблуницьким перевалом,
      Щоб далі аж до Річиці дійти...
      І раптом смеречина перервала,
      Що замірявсь зробити в цім житті.
      Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
      А він лежав під нею горілиць.
      Не знала смеречина, чи кричати,
      Чи почекать конвалій і суниць.
      А, може, він спинився, бо стомився?
      Перепочине – в дальшу путь майне.
      Такий у жоднім сні не снився.
      І, зрештою, чом він обрав мене?
      Не він, смерічко, ти його обрала,
      Останнім дивом стала перед ним.
      Ну, що його на смерть таку послало,
      Щоб так з розгону врізатись грудьми?
      ...На Яблуниці заметіль і темінь за три кроки,
      Сліди од лиж заносить вітер крижаний.
      ...Який цей світ до остраху широкий,
      А ми об нього розбиваємось грудьми.
      Який цей світ до остраху глибокий...
      Які ж бо ще ми діти перед ним.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. З голосу Езопа



      «Бідненько ти живеш: зерно та корінь»,-
      Миша міська каже після гостин в сільської.-
      Ходім до мене. Таким тебе там почастую,
      Про що ти навіть і не чула!»
      Прийшли, a на столах – чого тільки нема!..
      Мишу сільську всю голодом пройма.
      Сир уподобала. Тягне шматочок.
      Та двері раптом – рип, і увійшов хтось.
      Оце тобі така-от тарапата -
      У нору притьмом слід тікати.
      Невдовзі знову подруги самі.
      Мед запашний аж крутить ніс.
      Скочила миша на стіл проворно.
      От-от скуштує бажаного меду...
      Та де там!..Знов ховайся в нору.
      І так всю ніч, не скуштувавши чого-небудь .
      «Спасибі, подруго, за цю твою гостину,
      Але тебе я змушена покинуть.
      Краще зерном удома обійтись,
      Аніж перед достатком усю ніч трястись!»

      Р.S.
      Не всім, як миші цій,
      Відома правда гола:
      Доступніш і смачніш хліб свій ,
      Аніж делікатеси з чужого столу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ***
      На гору! На гору!
      Он ту, щонайвищу на весь Голосіївський ліс,
      Де вітер і сніг розходилися в грищах,
      Де зашпори, сльози і сміх.
      З гори стрімголов. Наче посвист ракети.
      Ледь мріє-іскриться лижня.
      На цій я чи, може, на іншій планеті
      В дикому захваті мчу навмання?!
      «Ще мить – поворот і скінчитится мусить гора», –
      Подумав – і сторч головою.
      І замість кричать переможне «Ура!»
      Розшукую лижі з журбою.
      І знову на гору. Вдесяте й усоте,
      Хоч віхола б’є навідліг.
      Чого я затявсь? Не штурмую ж рекорди.
      Болітиме спина, з утоми не чутиму ніг...
      Та нехіть і втому, і страх поборовши,
      Готовий я падать вдесяте й усоте,
      Щоб сину до мужності шлях був коротший.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ***
      Той ряд бабусь,
      Що квіти продають на Байковім, –
      Здається вічний.
      Їх або смерть обходить стороною,
      Або ж вони…
      Bже встигли побувати на тім світі.
      Порозумілися з Хароном
      І вдосвіта вертаються до нас.
      Боронь вас боже торгуватись з ними.
      Так і почуєш:
      «Соколику, ще ж і за переправу треба заплатить...»
      Здається, як передать дещицю,
      Можна б одержать звістку од рідні.
      «Роблять живі помилку,
      Смерть од життя відрізняючи надто сильно.
      Кажуть, що ангели часто самі не знають,
      Чи до живих, чи до мертвих приходять. Несе
      Вічності дужий потік крізь обидва терени
      Всі покоління і глушить їх там і отут» .
      А що як оця думка спала Рільке
      На Байковім цвинтарі?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Педагогіка роду
      Педагогіка вчить
      Змалку робити дітей атеїстами.
      Мої рідні зроду-віку
      Не чули про ту науку
      І казали, що знайшли мене в капусті,
      Що на горищі удень спить,
      А вночі стереже наш сон домовик,
      Що є такі білі тваринки ласки,
      Котрі роздоюють корів, заплітають коням гриви.
      Що не слід засинати під місячним сяйвом...
      Сьогодні мої вчителі вже в кращому світі,
      А їхня наука, хоч і позаду,
      Але не так уже й відстала від педагогіки.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. ***

      Якову Сусленському

      «Незамінимі є!»-
      Прийміте, Якове, цю істину до себе в гості.
      «Незамінимі є!»-
      Не солодко Вам буде з гостею цією там, у високості.
      Бо я її ще й дещо приперчу:
      «Не всіх за образом і на подобу Бога створено!
      А тільки тих, хто, як і сам Господь,
      Без примусу ідуть навстріч тому, що озоветься болем.
      У кого доостанку є потреба Божа невибутня –
      Уболівать за всіх і все, та лиш себе забути».
      «Незамінимі є!»,
      Бо хто ж за Вас шукатиме всіх тих,
      Хто в час смертельний рятував юдеїв,
      Порозуміння хто в діла втілив,
      А не обмежився ідеєю?
      І хто ж за Вас так розказати годен
      Про слідство й тюрми, карцери і голод,-
      Про все оте радянське неповторне пекло,
      Аби для слухача морозом обернулась спека?..
      Здогадуюсь, із скромності Ви скажете лиш те,
      Що вже утрадиційнили уми ліниві,
      Що не було й нема людей незамінимих.
      І якщо так, вертайтеся тоді в Єрусалим , до хати,
      Щоб можна з Вами знов про це дискутувати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. ***
      Не блудним сином їхав в Україну
      Із того краю, що не чужий тепер мені.
      До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
      До кладовищ, щоб до могил припасти...
      ...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
      Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
      Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
      «Ти опинився, друже, на межі:
      Усе для тебе тут таке ще рідне ,
      Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
      Ну. що на це я відповісти мушу?
      Не в змозі поділити Богом дану душу,
      Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
      Бо ж не завжди взаємність є в любові.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. ***

      Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
      І він пішов, не знаючи у бік який іти.
      І байдуже – направо чи наліво...
      А ти отямилась, як серце заболіло:
      «Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
      Як далі склалось в них – не знати до пуття:
      Зійшлись вони чи розійшлись навіки.
      Як інколи вершать життя
      Слова-принади і слова-каліки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. ***

      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються окремі їхні фрази.
      У пристрастях своїх вони такі ж наївні,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина: сприймаю їх майже людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев?
      І немічні, й не вічні.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    17. З голосу Езопа
      Знесилений і працею, й літами,
      Дідусь пошкандибав у ліс по хмиз.
      Кректав, стогнав, та всеж щось назбирав
      І шкутильгаючи побрів додому.
      І тут найшла на діда така туга,
      Що в’язку, кинувши додолу,
      Він заходився проклинати долю:
      «Вже б краще смерть мене забрала!»
      І враз вона постала в чорному лахмітті:
      «Мене ти кликав? Чим зарадить зможу?»
      «Піддай-но в’язку! З Богом відійди, сіромо!»

      P.S.
      Радість і горе влиті в слово кожне.
      Отож, і тринькати його не гоже.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. ***


      Отак би йшов і йшов
      До скону підошов,
      А далі – й босоніж
      Із осені у весну.
      Хай ноги не несуть,
      Руки немовби перевесла,
      Не в цьому суть.
      Спинюсь – як упаду
      Чи шлях зумисне перекреслять.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    19. ***
      Примруженим оком,
      Навстіжним серцем
      Вдивлявсь я у дикий і дивний цей світ.
      Дививсь – не здивився.
      І пив, та не впився
      І чар, і отрути, й незнаного квіту.
      Вируючий вихор,
      П’яніючий шал
      В знемозі-одчаї питав і питав:
      «Чи тільки мені горезвісний Тантал
      Свою естафету, мов кару, віддав?»
      І чулось: віки сторінкуються.
      Шелест. Схиляються голови,
      Мова шерхне.
      В розгоні очі.
      Нечутні згуки викрешують пальці
      Терпко-рвучко з пожовклих аркушів.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. ***
      Поки спите ви, стану
      Осінніми світаннями.
      На травах порозкладую мільярди сувенірів.
      Будинки підрожевлю, вмию тротуари,
      Підкину ще жарину в парків багаття
      І заспанії канни на руки площ подам.
      А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
      День заспіва над містом свій трудовий псалом,
      Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
      «Шалом!»



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    21. Шалехет-листопад

      Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Хай наше птаство в інший край не відліта,
      Європа приліта на крилах журавлиних –
      На Хулі і поїсть, й перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в Осені.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. ...бо зганьбила Боже слово

      Сів Василь під образами,
      Умивається сльозами.
      Увіходить в хату мати,
      Давай сина розпікати:
      «Знов думками у вдовиці?
      Бодай їй уже втопиться.
      Не позволю вдову брати,
      Вдова вміє чарувати...»
      «Та я ж її люблю дуже!»
      «Вона звела свого мужа...
      А дівчата за тобою,
      Як рибоньки за водою».
      Не сказав Василь ні слова,
      Сідла коня вороного,
      Поклонивсь матусі в пояс,
      На вдовиний подавсь голос.
      А за ним навперегони
      Летять матері прокльони:
      «Шоб ти, сину, не вернувся,
      На явора обернувся!»
      Сама жала жито мати,
      Став дощищок накрапати.
      Під явором стара сіла,
      За листочок ухопилась.
      «Не рви, мамо, – голос чути, –
      Дай хоч явором побути.
      Не дала в шлюбі пожити,
      То хоч тут суд не верши ти.
      Удівонька – моя любка
      Обернулась на голубку,
      На вершечку гніздо звила,
      Мене співом звеселила».
      ...Подризала в горі мати
      Одна в хаті доживати.
      Відібрало старій мову,
      Бо зганьбила Боже слово.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Гіркий полин

      Підійшов Олекса, став біля вікна.
      Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
      Постукав легенько тричі у вікно:
      «Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
      «Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
      Піди собі Галюточки пошукай».
      «Нащо ж брала перстники і коралі теж,
      Якщо вже до іншої мене шлеш?»
      «Як дасть мені мати золоті ключі,
      Кину твої перстники тобі у вічі.
      Я ж не за дарунки вірна була.
      Якби чула зраду, зроду б не взяла.
      І хоч ясним соколом радить мати звать,
      Лучче важкий камінь в гору піднімать.
      І хоч радить мати поруч тебе сісти,
      Лучче наодинці гіркий полин їсти».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Народ скаже – як зав’яже


      В давнину, як ще не знали ні радіо, ні телеканалів,
      Двох студентів мандрівних ніч в селі застала.
      Попадали хлопці в сіно і такі щасливі.
      А господар:«Входьте в хату- не минути зливи».
      «Про що йдеться, добродію? Зірок в небі повно...
      Кому ж знаться на погоді, як не астрономам?»
      «То чому ж свиня моя в хлів солому горне?»
      «Це, даруйте, якісь бридні: прогноз роблять свині».
      «Як знаєте. Ви ж учені. Не мені вас вчити.
      Тільки прошу аж до ранку мене не будити».
      Ночувати в сіні гарно. До розмов охочі,
      Не зуздрились «астрономи», як десь опівночі
      Розходилась така буря, що віття ламає,
      А до того ж, мов з відра, дощем заливає.
      Як хлющ мокрі, «астрономи» зустрічають ранок.
      А господар, позіхнувши, виходить на ґанок:
      «Ну, що скажете на це ви, вченії панове?
      Свиня моя більше знає, аніж «астрономи?»

      P.S.
      Що наука – сильна штука,- доводити годі.
      Тай науці не завадить, стане у пригоді
      Те , що досвідом беруть люди у природи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Обручка як любові заповіт

      «Та невже ж ти, моя любко,
      Недовірлива така,
      Що ніяк не хочеш вірить
      Словам щирим козака?
      Ну, стояв я із другою
      Аж до пізньої пори.
      Не звірявся їй в любові,
      А про друга говорив.
      Він сватів наміривсь слати,
      А нам скоро в путь рушать.
      То ж, гадаю, з жениханням
      Доведеться підождать.
      От як вернемось живими,
      То збереться все село
      На бучні наші весілля,
      Яких зроду не було.
      То ж візьми оцю обручку,
      Як любові заповіт.
      Дай, кохана, відеречко,
      Щоб коника напоїть».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Чорт і чортзна-що


      Хоч було вже пізно,
      В крайню хату до ворожки
      Якось Чорт заскочив:
      «Розкажи, люба небого,
      Тільки правду щиру,
      Що говорять тут про Бога
      І про мене, звісно?
      Прокляли, мабуть, обох
      За ту зиму люту?»
      «Бога славлять, величають,
      А тебе все гудять.
      Як на когось точать зуб,
      Кажуть тоді завше:
      «Чорт би його взяв вже!»
      А коли якийсь мужик
      В гречку, бува, скочить,
      То все звалюють на тебе.
      Мовляв, Чорт зурочив».
      «Ну ж стривайте, пройдисвіти,
      Грицьки та Семени,
      Заспіваєте невдовзі
      Не такої в мене!»
      « Як на думку щось не йде,
      А час проминає,
      Кажуть, зваживши усе:
      «А Чорт його знає».
      «А про рай що чуть у вас
      Та про моє пекло?»
      «Шлях у рай, оповідають,
      Надто вже тернистий,
      А до пекла – прямісінький,
      Мовби тая пісня.
      В пеклі, кажуть, завжди тепло,
      А в рай... іди з хмизом...
      ...Та не пекло нас лякає
      Ані зими сніжні,
      А що й досі живемо,
      Мов на роздоріжжі,
      В церкві молимося Богу,
      Тобі – поза нею,
      Та по всіх тих молитвах
      Не стали ріднею.
      Галасуєм на всі боки
      Про якесь братерство,
      А гриземось, наче нас -
      Не один, а сотня народів...
      В церкву зносимо гріхи,
      Ікони цілуєм,
      До Ісуса молитовно
      Простягаєм руки,
      А як вийдемо із церкви,
      По всіх «Алілуях»
      Мовби тії круки.
      На палаци з парканами
      Грошей вистачає,
      А убогий та недужий
      В злиднях пропадає...»
      «Потішила ти мене
      Отакою вістю,
      Мов з плеч зняла гору.
      Як немає в хаті «віскі»
      Дай запити таку втіху
      Бодай самогоном.
      Ну, а потім я помчу
      У саму столицю,
      Щоб вся моя чортівня
      На горі на Лисій
      Теж розвеселилась.
      Ми ж тряслися, як дізнались,
      Що волю здобуто,
      Бо ж це, певне, сам Господь
      Зняв з Вкраїни пута.
      Та ось чую, що ті пута
      В бізнес перекуто,
      А поспільство, як і доти,
      В нужді призабуто.
      Що ж, новітнії гетьмани
      В компаньйонах з нами,-
      Так що разом панувати
      Будемо ще довго:
      Не коротша в Україні
      Дорога до Бога».



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Рахель (1890-1931)

      Таж і хочу лиш це:
      Позабуть гірку мить,
      Серця крик, заблукалий в пустині,
      Повернутись і жить,
      Як жилося колись,-
      Ой, дубочку ти мій...
      Ой, озерце моє ти синє...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Чари кохання


      Перше ніж сказати своє заповітне,
      Запросила козаченька шклянку вина випить.
      Випив першу – стрепенувся,
      Випив другу – похитнувся.
      Ноги, руки мліють.
      «Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
      «Та невже ж дурна така я чи несамовита,
      Щоб своєму коханому отруту підлити?
      Я ж просила у ворожки трунок для кохання,
      Щоб любились ми з тобою звечора до рання.
      Нащо ж випив ти зопалу аж обидві шклянки?
      Що робити, побіжу я спитати в циганки.
      Може, знайдуться у неї найдорожчі ліки,
      Аби бути нам з тобою у парі довіку».
      «Ой, не треба, моя люба, трудить тобі ноги,
      Бо прослалась мені, мабуть, дорога до Бога».
      ...Козака несуть та в останню путь,
      Кінь голову хилить.
      Молодая дівчинонька ломить пальці, квилить.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Петро й Павло


      Не два апостоли–юдеї,
      Життя яких забрали за ідею,
      Стоять передо мною нині,
      А знавіснілий ворог України –
      Петро, що став великим
      На кістяках козацьких. Без ліку
      Прорубував він ними «вікно в Європу»,
      А Україні завдавав лиш клопіт.
      Зрина із небуття і гетьман Полуботок ,
      Затягнутий Петром в своє болото.
      Так і стоять гетьман і цар в катівні.
      Знесилений од сили, цар аж синій.
      Кров’ю заюшений, Павло не йде на мирову:
      «Лише Вкраїною я дихаю й живу...
      З твоєї ласки рабами стали її вільні люди ...
      Та знай: Петра й Павла невдовзі Бог розсудить» .




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. З голосу Езопа
      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ***


      «Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови».
      «Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться».
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Осінні чари
      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає,
      Все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. ***

      І Шуман, і Ван-Гог, і Врубель, і Чюрльоніс...
      Скільки ж бо їх, кого Ти гнав і гониш
      Із божевільні в божевільню!..
      Зглянься, Боже: вони ж не вільні од ноші,
      Що Ти поклав на їхні вутлі плечі.
      Оту, що тишу розбиває вщент посеред ночі.
      Ти ж начебто не чуєш і не бачиш
      І тільки невдоволено шепочеш:
      «І це не так, і те доправить слід...»
      І присуд Твій пече чи крижанить, мов лід.
      Невже не знаєш, що натруджені оці ось руки
      Не в змозі витримать навалу барв і звуків?
      Нехай і генії, й таланти, але ж ніякі не Атланти.
      Благаю, Боже, переклади на інших
      Полотна, нотоносці, вірші,
      Аби знесилені Твої обранці
      Жили, як люди, уночі й уранці.
      Та невмолимий Ти до підневільних:
      Женеш до скону з божевільні в божевільню.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Канівщина

      Міріади доріг на землі пролягло.
      Вже у космос лаштуються діти.
      А мене тільки й тягне, що в рідне село.
      Кажуть – так починають старіти...
      Боже ж, як тут змаліло все.
      Навіть шлях до Дніпра скоротився.
      Я прибульцем стою і тамую щем.
      Щем гіркий, що під серце вмостився.
      Моїх стоптаних, сколотих ніг
      Не знаходжу слідів по ярах, на горі,
      На ранковій росі конюшини.
      Я за козами мчав безнадійно тоді,
      А виходить свій шлях прокладав в батьківщину.

      ***
      Чому із звідусюд далеких
      Ми добиваємось в забуті Богом села
      І припадаємо грудьми до споришу,
      До груші тулимось щокою?
      Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
      Так болісно бракує частки,
      Що зветься отроцтвом?
      Невже і справді життєве коло
      Має замкнутись там,
      Де тільки починався?
      Невже і справді
      Цей світ безмежний тільки тому,
      Що в кожного є клаптик свого неба
      Землі своєї терпкий до ностальгії присмак?




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Уже завересніло

      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Схожі долі


      Я думав, Десно, не тутешня ти,
      Бо ж так несешся-рвешся по рівнині,
      Так безнастану крутиш течію свою
      І береги нещадно крушиш.

      Я думав, Десно, десь з далеких гір,
      Коли ще на Землі дива вершились,
      Ти вийшла якось на слов’янський слід,
      А повернутися додому не зуміла.

      Я думав, Десно, те і се про тебе,
      Допоки не схилився над собою...
      ...Які ж до зойку схожі долі
      Трапляються в людини і ріки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. ... ще не довірені паперові рядки


      Поезія його прещедро наділила
      Усім, чим доля так безжально обнесла:
      І слух, і мову у рядки втілила,
      А серце й мозок жаром обпекла.
      І все ж була Муза безсила
      Проти нових оружних дикунів,
      Чия рука безоглядно косила
      Її улюблених синів.
      І ти, Олексо, був посеред перших,
      Кого червона зграя прирекла на згин.
      Було тобі, щоправда, аніж іншим легше,
      Бо обійшов тебе і посвист куль, і кпин.
      І, може, в передсмертнім змахові руки,
      Як у найвищім творчім злеті,
      Ти заповів ще не довірені паперові рядки
      Ще не народженим поетам.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Дивний дар краси
      ...І вчасно погляд одвести
      Від тої, що відкрита всьому світу,
      Що, наче брунька навесні,
      Готова вибухнуть рожево-білим квітом.
      Сховати захват і зажмуритись на мить,
      Щоб не осліпнуть в сяйві з’яви.
      Домалювать в уяві дозрілу вроду,
      Молитовно скласти руки перед Ним
      За дивний дар краси,
      Яким Він увінчав Природу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. ...разом гортать сторінки...

      Необрізані й недорізані,
      Що вам лишилося ще ділить:
      Повість гіркаву минулих століть
      Чи в гронах червоних калинову віть?
      Не читайте ту повість нарізно.
      Разом гортайте її сторінки,
      Разом заходьте в села і штетли,
      Від крові та пожарищ іще теплі,
      З серцем відкритим на помах руки...
      ...Ось і остання сторінка. І що ж?
      Гірко, немов од ягід терпких калини.
      Гірко і прикро, і по єству дрож,
      Начебто в гості біду покликали.
      А між рядками без горя жили
      Ті, хто штовхали вас на Голгофу.
      Ті, кому разом ви кісткою в горлі були,
      Ті, кого біль ваш не ятрив анітрохи.
      Ті, хто під’юджував вас осоружно
      Змовою, підкупом, а чи й оружно...
      Стільки на розбрат пішло століть
      Замість творити одну родину!..
      Хай же на древі нової Вкраїни
      Квітне також і юдейська віть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. З голосу Езопа
      Жили собі в дружбі хазяям на втіху
      Півень та віслюк. Не відали лиха.
      Та якось сорока принесла їм звістку:
      «Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
      І товстих шукає, щоб було що їсти».
      «Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
      З’їсть мене найпершого проклятущий звір».
      «Не журися, друже! Я злечу на дах.
      Як побачу лева, тобі знак подам».
      Тільки сів на бовдур одчайдуха-півень,
      Як з лісу вже чути лев’яче ревіння.
      «Ку-ку-рі-ку!»- долинає з даху.
      Віслюк з переляку преться у курятник.
      «Ку-ку-рі-ку!- лине вже зі сміхом.-
      Вилізай з криївки! Лев верта до лісу!»
      Не відав ні півень, ні віслюк тим паче,
      Що від «кукуріку» звір назад поскаче.
      Цим би і скінчилась вся оця пригода,
      Якби не запало віслюкові в голову,
      Що як лев тікає, значить він безсилий,
      І за страх є змога йому відомстити.
      Зопалу зірвався...Вже от-от укусить...
      Тут лев обернувся, посміхнувсь у вуса:
      «Одхекайся трохи, знахідко неждана,
      Та обідом царським мені нині станеш!»

      P.S.
      Де надмірна певність, там чекай біди.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Морозенко


      «Вернулися, мабуть, в Збараж
      Посланці гетьмана,
      Розійшлися по домівках
      Рідня і сусіди,
      Тепер зможу говорити
      З сином наодинці.
      Пригорну, немов тебе, я,
      Стасику мій любий,
      Оці кілька книжечок,
      Що тобі за втіху
      Слугували у походах
      По кривавих січах.
      Пригадуєш, як казав ти:
      «Візьмемо Варшаву
      З її «Nie pozwalam!»
      Стану своїх козарлюг
      Латини навчати?»
      Не послухав пан Хмельницький
      Ні тебе, ні Йвана,
      Понадіявся натомість
      На спільника хана.
      А ханові той за друга,
      Хто більше заплатить.
      Не скупились, видно, ляхи,
      Бо ж не помагать Богданові
      Докінчить почате, –
      Подалася татарва
      Грабувать Поділля,
      Забирати у неволю
      Юних подолянок.
      То ж помчав ти з козаками
      Перетяти бусурманам
      Шлях до кривавиці.
      Полягли на віки вічні
      Твої побратими.
      А на тебе чатували,
      Щоб за гарний викуп
      Перепродать як схизмата
      На глум єзуїтам...
      ...Відки брав ти, синку, силу,
      Щоб не закричати,
      Як зранене твоє тіло
      На списах здіймали...
      «Хай подивиться востаннє
      На свою Вкраїну!» –
      Так гукнув під регіт шляхти
      Ярема триклятий .
      Бодай ти вже, скурвий сину,
      На кутні сміявся...
      Забрав в мене на старості
      Єдиную втіху...»
      ...На Савур-могилі,
      Оплакало Морозенка
      Доблеснеє військо,
      А Вкраїна свою втрату
      Вилила у пісню.
      І почула, мабуть, мати,
      Перш, ніж йти до раю,
      Невмирущий, як і пам’ять,
      Сумний спів про Стася.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. передчасна старість
      Всього і всіх шкода.
      Все – наче спалах,
      Та ось вже сутінки і пітьма, і слова.
      Слова про тіло, дотик, голос.
      Слова ще теплі, ще твої
      І вже наполовину словникові.
      ...Ліпше скам’яніти і видивляти жадібно віки,
      Ніж тільки згадувати доторк твоїх пальців,
      Паморочну зав’язь то лівої, то правої руки
      Довкола таїни цілунку...
      ...Найлюбша, відведи в непам’ять
      Мої непрохані передчуття біди
      І прокажи: «Це передчасна старість,
      Бо ти ж такий ще до нестями молодий».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. лист - мій гість
      Упав тихо лист до ніг.
      Щось сказать хотів мені?
      Може, як улітку йшлося?
      Може, що надходить осінь?
      Я поклав лист на долоню:
      Е, та він же непритомний...
      Зачекаю. Лист – мій гість.
      Як оклига – оповість.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ...все починається спочатку?..
      Коли б то можна утаїть
      В найглибшім серця сховку
      І навіть ти не здогадалась,
      Що стискує мене в один тугий пучок,
      Від чого ні на мить позбутися не можу,
      І кожне твоє слово, усміх, ласку,
      І кожну мить твого буття
      Неподільно хочу взять собі...
      ...Відкіль, з яких незайманих ще островів
      Прийшла й доламує мій спокій
      Оця незборна туга по тобі?
      Може, це від того, що не знаю,
      Коли і де судилося востаннє з тобою бачитись?
      А, може, все починається спочатку?..





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. відданість надії
      Підбитий у відльоті птах.
      Як птах тужавіє в надії.
      Розгін...Стрибок...
      Ще... Ще... І ще...
      ...Дивак в літах, хіба ж не ти отак
      І пінишся, і рвешся у чуттєвій вирві?
      Розгін... Стрибок...
      Ще... Ще... І ще...
      І пальців дрож, і блискавки очей
      Назавтра віддано надії.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Незборний потяг
      Таким щовечора концертом пригощають
      Мене єрусалимські цвіркуни,
      Що, якби змога, стояв і слухав їх
      До вранішніх туманів...
      Коли скрипки ховають од роси музики.

      Р.S.
      Воістину – незборний потяг висловить себе.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. ...де сонце панує безоглядно
      В краю, де попівроку сонце панує безоглядно,
      Ми просимо з самісінького рана:
      «Лягай спочити! Ти ж таки втомилось.
      Не клопочися. Місяць нас догляне».
      А сонце (наче малятко вередливе до нестями!)
      Не слухає і нам наперекір ще дужче смалить
      Та усміхаючись ще ж і нагадує неждано:
      «А взимку хто благав, щоб я на вас поглянуло?»
      Забули? Тож підставляйте незасмаглі спини
      І не просіть того, що вам не дав Всевишній,
      Бо коли Він накаже, піду я на спочинок.
      Та, добре знаючи примхливий ваший норов:
      Як задощить, прийти проситимуся в Бога знову,
      Щоб радість ваші лиця освітила на часину».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Свіже повітря іншого світу
      Таким, як і сам я, шістдесятникам

      Польща здалека…
      Польща зблизька –
      Тихої ночі, наче причаєні,
      В польську вчаровані,
      Польську вивчаємо.
      Мов відчиняємо навстежінь вікна,
      Аби вдихнути свіже повітря,
      Свіже повітря іншого світу.
      Тихо сопуть собі в ліжечках діти.
      Доки, як наші, їх світлії голови
      Ще не набиті в школі половою,
      Ми їм розкажем (бодай дещицю)
      Те, що нізащо їм не присниться,
      Що принесе нам з іншої книжки
      Біла голубка, червонії ніжки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Відходить в небуття ошатний світ книжок

      Колишній світ книжок у небуття відходить.
      Не на полицях затишних – побіля смітників
      Приречений витримувати витівки погоди.
      Не сам відходить улюблений з дитинства світ –
      Бере з собою тих, хто по копійчині складав,
      Аби в нічному безгомінні з омріяним набутком
      До перших півнів утаємничитись в кутку.
      В хащі комп’ютера відходить світ книжок,
      Ошатні палітурки неохоче скинувши.
      І все ж оті, що замолоду поріднились з ним,
      Тішать себе: а, може, ще повернеться невдовзі?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Гійом дю Вентре "5.Десять заповідей"

      5. Десять заповiдей
      «Аз єсмь Господь…»- Чув. Та сумніваюсь…»
      «Не сотвори кумира…» - «А метал?»
      «Не поминай мя всує…» - «Грішний, каюсь:
      В тригоспода частенького загинав».
      «Шануй суботній день…» - «Ну, що за фарисейство!
      Од лінощів для мене гарний кожен день».
      «Шануй батьків…» - «Шаную».
      «Не чини перелюб…»
      «Од слів оцих мене проймає дрож!»
      «Не вбивай…» - «»І критиків прощать?!»
      «Не кради…» - «А де ж бо рими брать?»
      «Не подумай неправдиво свідчить…»
      «Не зажадай чужу дружину, ні віслюка чужого…»
      («О , Господи, який же затіснявий вірш!)
      Ну, а дружину віслюка сусіди можна?»
      5.Десять заповедей
      "Аз есмь Господь…" - Слыхал. Но сомневаюсь...»
      "Не сотвори кумира…" - А металл?
      "Не поминай мя всуе…" - Грешен, каюсь:
      В тригоспода нередко загибал.
      "Чти день субботний…" - Что за фарисейство!
      Мне для безделья всякий день хорош.
      "Чти мать с отцом…" - Чту. -
      "Не прелюбодействуй…"
      От этих слов меня бросает в дрожь!
      "Не убивай…" - И критиков прощать?!
      "Не укради…" - А где же рифмы брать?
      "Не помышляй свидетельствовать ложно…",
      "Не пожелай жены, осла чужих…"
      (О, Господи, как тесен этот стих!)
      Ну, а жену осла-соседа - можно?
      Гийом дю Вентре
      Как Гийом дю Вентре, блестящий французский поэт XVI века, родился в 1943 году в лагере ГУЛАГа
      Знакомьтесь: Гийом дю Вентре, блестящий французский поэт 16 века, гасконец, красавец, весельчак и умница, любимец прекрасных дам, друг Генриха Наваррского, отчаянный дуэлянт.
      Место рождения: 1943 год, СССР, зауральский лагерь-завод «Свободное» на трассе нынешнего БАМа...
      Зона без отдыха
      Среди великого множества литературных мистификаций эта — особенная. Никогда не существовавшего французского поэта придумали два зэка, Яков Харон и Юрий Вейнерт. Сонеты, якобы переводы с французского, рождались в нечеловеческих условиях, без словарей и энциклопедий. И даже без бумаги — использовалась инженерная синька и калька...
      Харон детство и юность провел в Берлине: мать работала в советском торгпредстве машинисткой. Блестяще окончил гимназию, поступил в консерваторию, где увлекся музыкой кино и изучал технику звукозаписи. Вернувшись в Москву, озвучил знаменитые фильмы тех лет — «Поколение победителей» и «Мы из Кронштадта». А в двадцать три года его арестовали. Приговор: десять лет. И дальневосточная тайга...
      Яков Харон
      В лагере Харон создал оркестр и даже оперную труппу. И руководил конструкторским бюро, будучи технически очень грамотным человеком.
      Юрий Вейнерт с детства поражал разносторонними талантами: прекрасно играл на фортепиано, переводил, сочинял стихи. Первый раз он отправился в ссылку сразу после окончания девятилетки: в разговоре с друзьями сказал что- то крамольное. В промежутках между отсидками окончил ФЗУ на техника-путейца и один курс Ленинградского университета железнодорожного транспорта. Потом — опять арест.
      Юрий Вейнерт
      На последнем допросе следователь заявил, что семнадцатилетний парень заслуживает высшей меры наказания. «Что ж, я передам от тебя привет!» — дерзко отвечал Юрий. «Кому?» — удивился следователь. «Товарищу Дзержинскому! Или даже самому Ленину...»
      Когда в «Свободное» прибыла очередная партия заключенных, Харон познакомился с Юрием Вейнертом. Заговорили о музыке, о Шекспире и Петрарке — и мгновенно подружились.
      1943 год, из Ставки поступил ответственный заказ — освоить производство минометов. При том что на заводе не было литейного производства! Благодаря Харону уже через сорок дней был пущен уникальный литейный цех, из Москвы даже приехали именитые специалисты перенимать опыт.
      Расплавленный чугун наполнил первый ковш.
      — Вот так Вулкан ковал оружье богу, — вдруг продекламировал Вейнерт, перекрикивая грохот.
      — Персей Пегаса снаряжал в дорогу, — ответил Харон устало, почти автоматически. Через пару дней друзья придумали автора сонетов, бесшабашного гасконца Гийома дю Вентре. Такая веселая литературная игра — ради выживания. А может, и ради самой игры.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Заклад

      «Поки ти отут стовбичиш,
      Твій господар стільки випив,
      Що скотився вже під лаву», –
      Так орел коневі правив.
      «Якщо так, то зо два тижні,
      Буду я стоять, мов злидень».
      «То ж часу, друже, не гаймо,
      Та давай-но позмагаймось!»
      «Од могили до могили,
      Де й діди його спочили,
      Сімсот верстов ще й чотири.
      Хто домчить туди скоріш,
      Той у серце всадить ніж».
      Кінь біжить, аж вітер свище,
      А орел все вище й вище.
      Кінь примчав увесь у піні
      І очам своїм не вірить.
      І на радощах, що перший,
      Копитами землю креше.
      Три години вже минає,
      Та орла чомусь немає.
      Він з’явивсь лиш на четверту.
      Білий весь, немов та крейда.
      «Де це ти так забарився,
      Що настільки опізнився?»
      «Не мав сумніву в побіді,
      То ж схотів сім’ю одвідать.
      Позліталася малеча,
      Позалазила на плечі.
      Почала й жона благати
      Більш сьогодні не літати».
      «Гарно ти оповідаєш,
      Та умову нашу знаєш...
      Ніж у серце не ввітну,
      А от крила обітну.
      Знатимеш, як закладатись.
      Стрибать будеш. Не літати», –
      Заіржав кінь хижо-хижо,
      Орлу крила відчикрижив. –
      Вважав мене за придурка,
      То ж сиди тепер, як курка».
      Гірко-гірко орел плаче.
      Кінь на радощах аж скаче.
      «Скачи, скачи, дурню, –
      Так орел в печалі дума. –
      У погоні й на припоні
      Що про волю знають коні?
      Чи ж їм змога зрозуміти,
      Яка радість свої діти?
      То ж зберу останні сили,
      Щоб скоріш здолать безкрилля.
      І тоді, преглупий коню,
      Ти нізащо не здогониш».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Нам все ніколи, ніколи...
      Тротуар в позолоті –
      Квітне жовта акація.
      Біла травень відкрила,
      А сестрі випав червень.
      Дерева без борні
      Віддають одне одному
      Небесами призначену чергу...
      Нам би вчитись і вчитись
      У тих, кого Бог сотворив раніше.
      Та на шкоду й розраду невтішну
      Нам все ніколи, ніколи, ніколи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Обрізання


      Відтоді, як з ночов кленових
      Мене життя закинуло в цей світ,
      Не пригадаю дядька Хведося
      Без стружок та олівця за вухом.
      Теслею був знаний
      Дядько на Канівщину всю.
      А в Грищенцях
      Його вважали ще й диваком.
      Не пив і не палив.
      Цуравсь ікон і церкви.
      Штундою був дядько і говорив мені:
      «Повсюди, Бог, Іванку.
      Повсюди Його око».
      По роботі дядько допізна читав.
      В селі бібліотеки не було,
      І він в суботу вирушав до Канева.
      З книжками заходив до перукаря Арона.
      Сказати б, нелегального в юдеїв ребе.
      Про що годинами вони там говорили,
      Я здогадавсь уже в Єрусалимі,
      Коли занурився у Книгу Книг...
      ...Двом характерникам було про що погомоніть.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    54. Пречиста пісня
      Не уявляю, як це жити на рівнині.
      З дитинства гори й пагорби судилися мені.
      То ж, мабуть, і не дивно, що в Єрусалимі
      На фінішній життя мої минають дні.
      Який містично загадковий цей магніт планети
      В ще не пробудженій імлі досвітній!..
      Єрусалим вернувся начебто здалека,
      За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
      Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
      Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
      День нелегкий зайнявсь в Єрусалимі
      Житейськими турботами й священними рядками.
      Сьогодні хай його і ділять, і карьожать.
      Мовляв, у кожного на нього є права.
      Та лиш юдеї мали право Боже
      Священний Дім в Єрусалимі збудувать.
      Не заборонена в Єрусалим дорога,
      І кожен може тут достоту причаститься,
      Бо світ земний – одна колиска Бога,
      Єрусалим –Його пречиста пісня.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Дарована Всевишнім трійця
      Мені б годилося зненавидіть вогонь,
      Що предковічний ліс жер на Кармелі .
      Зненавидіть і вітер навісний,
      Що потурав палити рукотворні села.
      Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
      Що не прийшов на поміч погорільцям...
      Та не наважусь навіть осудить
      Даровану Всевишнім трійцю.
      Не йде із пам’яті, коли малим
      На розпал в піч я ніс позичену жарину,
      Як аж до сліз дививсь на млин,
      Що крила безнадійно опустив,
      Неначе птах, що не злетів у вирій,
      Як восени вітав дощу малу краплину,
      Бо ж вочевидь ввижалась вже тоді
      До паморок духмяна та пухка хлібина.
      Тому-то дорожу, як Божим заповітом,
      Його посланцями –вогнем, дощем і вітром.
      І як до болю прикро часом далебі,
      Що дар оцей для всіх присвоїв хтось собі
      І бавиться вогнем, немов маля примхливе,-
      На горе оберта дароване Всевишнім диво.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. ...як солов’ї зневолять...
      Примарна вседозволеність весни.
      І пізній сніг, і заморозки в травні –
      То лиш борги зими.
      А весна справдешня –
      З усіх усюд поскликувати птаство,
      Од панцирів дубам звільнити плечі,
      Добрати шати кожній деревині,
      Піднять з колін охлялу бадилину,
      Зорать, заскородить, засіять, посадить...
      І тільки вже як солов’ї зневолять,
      Весна зодягне празникову сукню,
      Пришпилить до кофтини гілочку бузкову...
      Тоді кажіть про вседозволеність весни.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. На межі
      Не блудним сином їхав в Україну
      Із того краю, що не чужий тепер мені.
      До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
      До кладовищ, щоб до могил припасти...
      ...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
      Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
      Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
      «Ти опинився, друже, на межі:
      Усе для тебе тут таке ще рідне ,
      Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
      Ну. що на це я відповісти мушу?
      Не в змозі поділити Богом дану душу,
      Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
      Бо ж не завжди взаємність є в любові.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Туга
      Дві сім’ядолі моєї долі – сини мої,
      Усе частіш ви входите у сни...
      Та все чомусь маленькими такими.
      Начебто тільки зіп’ялись на ноженята...

      P.S.
      Туга за дітьми й онуками
      Усе тугіше в’яже моє серце.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Ізраїлю 73


      На карті світу він такий малий.
      Не цятка навіть. Просто крапка.
      Але Ізраїль – це Тори сувій,
      Що кілометрами розгорнеться зненацька.
      І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
      Аби зробить юдеїв мертвими,
      Молочних не побачить рік,
      Духмяного не покуштує меду.
      Ох, скільки ж їх було... Отих,
      Що з переможним криком
      Єрусалимські штурмували стіни.
      І тільки Олександр Великий
      Зійшов з коня і став
      Перед пророком на коліна.
      Отак і тим, хто зна,
      Що з миром йде в обитель Бога,
      Земля Ізраїлю відкриється до дна,
      І до святинь без опору простелеться дорога.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    60. Ви в нашій пам'яті, праведники любі
      Не з добра-дива вітер цей з Долини сопілок,
      Що під Єрусалимом, зриває пелюстки із руж
      І птаство змушує замовкнуть.
      З Долини сопілок цей вітер злинув,
      Щоб вище й вище здіймались прапори,
      Щоб наші погляди здіймались в небо,
      А губи в унісон сирені прошептали:
      «Ви в нашій пам’яті, праведники любі,
      Ви, хто дочасно зійшов у горні висі».
      Здіймайтесь вище й вище, блакитно-білі стяги,
      Немов талітом, огортайте душі тих,
      Хто цього дня благає нас, живих:
      «Не оддавайте землю, Богом дану,
      Єрусалим найпаче бережіть!»





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Слова не здумані ніким
      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка личинку тягне,
      Наче хмиз баби.
      Даю дорогу.
      В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».
      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Урі Цві Грінберг (1896-1981)

      Ламаний гріш вам, філософи
      вічного життя після смерті...
      Ламаний гріш вам за ваші зморшки.
      А я обираю плоть, що страждає
      в ім’я нігтя пальця мойого,
      що такий звичний мені й симпатичний.
      А я обираю насолоду просту й білу:
      на омите водою, свіже тіло
      зодягти білу сорочку – не хочу
      бути космосом і лежати в поросі.
      Ламаний гріш вам за речі прекраснодушні.
      Я знаю: таїна всіх наших печалей
      і всіх наших діянь неслухняних –
      в тім, що життя приречене на смерть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Родинна педагогіка
      Педагогіка вчить
      Змалку робити дітей атеїстами.
      Мої рідні
      Зроду-віку не чули про ту науку
      І казали, що знайшли мене в капусті,
      Що на горищі удень спить,
      А вночі стереже наш сон домовик,
      Що є такі білі тваринки ласки,
      Котрі роздоюють корів, заплітають коням гриви.
      Що не слід засинати під місячним сяйвом...
      Сьогодні мої вчителі вже в кращому світі,
      А їхня наука, хоч і позаду,
      Але не так уже й відстала від педагогіки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Триголосся
      «Доглядала квіти я для кладовища...»

      «Продавала квіти я на кладовищі...»

      «Я нічого не робила – маю тії квіти...
      Ой лежу я під землею, короткая віком,
      Та й кричу я з-під землі:
      «Йдіть до мене квіти!»
      А квіти тихенько повідповідали:
      «Ми б з охотою прийшли, але ж повсихали...»
      Як же сказать людям, щоб вас не носили,
      А малу мою могилку барвінком укрили?
      М’ятою-рутою всю зазеленили,
      А в голови поставили червону калину.
      Як прилетить птаство, посіда на віття,
      Нащебече-настрекоче, що діється в світі...»

      «Доглядала квіти я для кладовища...»

      «Продавала квіти я на кладовищі...»






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. ***

      Ще поміж шубою й плащем,
      А дерева свою справляють весну:
      Націлилась тополя в піднебесся,
      Береза чеше косу під дощем...
      Ну, як їх всіх звеличити мені,
      Їх, побратимів многоруких,
      За їхню долю многотрудну
      І за одвічну відданість весні?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. ...Треба трудить ноги

      Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
      А я по-старечому ледве шкутильгаю.
      Не стану хвалитись, що колись і я
      Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
      Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
      Попри біль і втому треба трудить ноги.
      Ти вже на десятім – я ж на другім колі.
      Не судилось разом бігать нам ніколи.
      Та не зупиняйся біля мене, люба,
      Біжи щонайшвидше, зрідка лиш вигулькуй.
      А я чорного жука візьму за напарника.
      Не на стадіоні – між старечі в парку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. ...Хай краще сніг обійде стороною мій Єрусалим
      Єрусалиму тільки снігу бракувало...
      Мигдаль начебто на те зацвів,
      Щоб мокрим снігом пелюстки вкривало,
      Щоб змовк на день пташиний спів,
      Щоб морозець на ковзанку перетворив дороги...
      І все це лиш на те, аби зробить кілька світлин
      Та дітвора забула про шкільні пороги...
      ...Ні, хай краще сніг обійде стороною мій Єрусалим.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Московити посполиті

      Не кожного московита варт кацапом звати.
      Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
      А найпаче бовдуряку, що з екрана кряче:
      "Нема мови вкраїнської, як хохол судачить".
      Стоп! В історію поринем та знайдем коріння,
      Що з подиву на лайку зросло бадилинням.
      Стрівся якось московит з козаком і бачить:
      Замість чуба оселедець, мов півнячий гребінь.
      "Здоров будь, судар хохоле!",- козакові каже.
      На бороду московита козак скоса глянув
      І щось схоже на борідку свого цапа бачить:
      "Здоров будь, кацапе!" Тай по цьому
      Од реготу-сміху за боки взялися,
      Посідали на коней, в похід подалися.

      P.S.
      Недобитки імперії скорить світ мудрують.
      Суверенну Україну всіляко плюндрують.
      Посполиті ж московити не завжди їх чують.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. ...Лише Господь спинить спроможен


      А звуки – такі ж гострі.
      Попереду – іще гостріші.
      І боязно розплющить очі,
      Мов кам’яні такі повіки.
      Та знаю – на ті звуки зляжеш
      Всіма нетьмяними ночами.
      А серце,
      Щоб йому не скрикнуть
      На флажолет визивний скрипки,
      Мов яблуко рожеве, стиснеш
      І руки на три чверті скинеш...
      ...І як непрохані поллються сльози,
      То лиш Господь спинить їх взмозі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Перебірки


      «Рік ходила, два ходила, да усе намарне.
      Той так смалить самосад, що аж квіти в’януть.
      Той марусин поясок знає тільки в чарці.
      Той не слухає нікого. Той щодня у сварці.
      Той незграбний. Той малий.
      А той голомозий...
      Як дівчата заміж йдуть – второпать не в змозі?
      Рік ходила, два ходила...П’ятий вже минає...
      Колись хлопці залицялись, зараз оминають.
      Через сад-виноград ходила по воду...
      ...І кому ж я віддала молодість і вроду?
      Він і п’є, він і б’є, і табаку нюха,
      Учаща до молодиць і мене не слуха…»

      P.S.
      Де горує не любов, а лиш перебірки,
      Там розплата отака: од бублика дірка.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. ...незборна туга
      Коли б то можна утаїть
      В найглибшім серця сховку
      І навіть ти не здогадалась,
      Що стискує в один тугий пучок,
      Від чого ні на мить позбутися не можу,
      І кожне твоє слово, усміх, ласку,
      І кожну мить буття твойого
      Неподільно хочу взять собі...
      ...Відкіль, з яких незайманих ще островів
      Прийшла й доламує мій спокій
      Оця незборна туга по тобі?
      Може, від того, що не знаю,
      Коли і де судилося востаннє бачитись?
      А, може, все починається спочатку?..



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. З голосу Езопа
      Такого ще не було на білім світі:
      Комар із левом надумав битись.
      «Що твоя сила - кігті та зуби,
      А перемога моєю буде!»
      Лев і не зуздривсь, як щось впилося
      У його ніздрі, що без волосся.
      Забувши сан і горду породу,
      Став роздирати цар свою морду.
      Ревом могутнім лев заходивсь,
      Та комара ніяк не знаходив.
      Кров’ю заюшений, ледве живий,
      Лев од безсилля лежить у траві.
      «Я переміг найсильнішого в світі!»-
      Трубить комар і злітає за вітром,-
      І потрапля в паукові сіті.

      P.S.
      І в перемозі треба міру знати,
      Аби жертвою самому не стати.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    73. Псалом 93


      Господь-цар прибрав велич,
      Явив Свою силу
      І не схитнеться створений Ним світ.
      Надійний престол Твій.
      Спрадавна й навіки Ти!
      Піднесли, Господе, голоси свої ріки.
      Здіймаються морські вали.
      Та над шум велетенських вод,
      Що збурюють море,
      Могутніший Ти, Боже!
      Свідоцтва Твої – найвірніші.
      Святість дому Твого – на віки вічні.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Підтекстом

      Хай лишиться підтекстом
      Те, що назовні рветься.
      Те, чим обох обдарувала ніч.
      Від чого на душі так затишно і тепло,
      Що знову кличе летіть навстріч
      Одне одному. І то не гріх,
      Що станеться між вами,
      Що не вдається відтворить словами...
      Гріх – таїну виносити на світ.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Ну що ж ми без дерев

      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються окремі їхні фрази.
      У пристрастях своїх вони такі ж наївні,
      Як і ми. Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина: сприймаю їх майже людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев?
      І немічні, й не вічні.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    76. Над книжкою
      Примруженим оком,
      Навстіжним серцем
      Вдивлявсь я у дикий
      І дивний цей світ.
      Дививсь – не здивився.
      І пив, та не впився
      І чар, і отрути, й незнаного квіту.
      Вируючий вихор,
      П’яніючий шал
      В знемозі-одчаї питав і питав:
      «Чи тільки мені горезвісний Тантал
      Свою естафету, мов кару, віддав?»
      І чулось: віки сторінкуються.
      Шелест.
      Схиляються голови,
      Мова шерхне.
      В розгоні очі.
      Нечутні згуки викрешують пальці
      Терпко-рвучко
      З пожовклих аркушів.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Збігнєв Херберт "Мій батько"

      Мій батько дуже любив Франса
      палив Передній македонський
      у сизих хмарах аромату
      смакував усміх свій побожний
      як схилений сидів він з книжкою
      сказав я: батько мій Синдбад
      і йому часом з нами гірко.
      Тому й від’їжджав він. На канапі
      на чотирьох вітрах. По атласах
      бігли за ним ми занепокоєні
      а він щезав вертався згодом
      запах скидав ставив пантофлі
      шурхіт ключів знов по кишенях
      і дні мов краплі важкі краплі
      і час минає та без зміни
      На свята раз фіранки знято
      крізь шибку вийшов й не вернувся
      не знать чи очі прикрив з жалю
      і чи до нас він обернувся
      Якось в виданнях закордонних
      на його фото я натрапив
      на острові лібералізм та пальми
      тепер мій батько губернатор.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. ...Дещо про ментальність
      Л.Глібов
      "Коник-стрибунець"

      У степу, в траві пахучій,
      Коник, вдатний молодець,
      І веселий, і співучий,
      І проворний стрибунець,
      Чи в пшениченьку, чи в жито,
      Досхочу розкошував
      І цілісінькеє літо,
      Не вгаваючи співав;
      Розгулявся на всі боки,
      Все байдуже, все дарма…
      Коли гульк — аж в степ широкий
      Суне злючая зима.
      Коник плаче, серце мліє;
      Кинувсь він до Мурав’я:
      — Дядьку, он зима біліє!
      От тепер же згину я!
      Чуєш — в лісі ворон кряче,
      Вітри буйнії гудуть?
      Порятуй, порадь, земляче,
      Як се лихо перебуть!
      — Опізнився, небораче,—
      Одказав земляк йому,—
      Хто кохав життя ледаче —
      Непереливки тому.
      — Як же в світі не радіти?
      Все кругом тебе цвіте,—
      Каже Коник,— пташки, квіти,
      Любе літечко на те;
      Скочиш на траву шовкову —
      Все співав би та співав.—
      На таку веселу мову
      Муравей йому сказав:
      — Проспівав ти літо боже,——
      Вдача вже твоя така,—
      А тепер танцюй, небоже,
      На морозі гопака!

      [1890]

      И.Крылов
      Стрекоза и муравей

      Попрыгунья Стрекоза
      Лето красное пропела,
      Оглянуться не успела,
      Как зима катит в глаза.
      Помертвело чисто поле,
      Нет уж дней тех светлых боле,
      Как под каждым ей листком
      Был готов и стол и дом.
      Все прошло: с зимой холодной
      Нужда, голод настает,
      Стрекоза уж не поет,
      И кому же в ум пойдет
      На желудок петь голодный!
      Злой тоской удручена,
      К Муравью ползет она:
      Не оставь меня, кум милый!
      Дай ты мне собраться с силой
      И до вешних только дней
      Прокорми и обогрей!
      Кумушка, мне странно это:
      Да работала ль ты в лето?
      Говорит ей Муравей.
      До того ль, голубчик, было?
      В мягких муравах у нас -
      Песни, резвость всякий час,
      Так, что голову вскружило.
      А, так ты...
      Я без души лето целое все пела.
      Ты все пела? Это дело:
      Так поди же, попляши!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. 139. Для диригента. Псалом Давидів


      Ти пізнав і вивчив мене, Господе,
      Знаєш, коли сідаю і коли встаю,
      Наміри знаєш мої оддалік.
      Ще слова немає на язиці моїм,
      А Ти уже, Господе, все знаєш.
      Позаду і спереду Ти осягаєш мене
      І кладеш на мене Свою долоню.
      Дивовижна мудрість Твоя -
      Недосяжна для мене.
      Куди подінусь од Духа Твого
      І куди втечу від лиця Твойого?
      Підіймусь в небеса – там уже Ти,
      Постелюся в пеклі – і там Ти.
      Здіймуся на крилах зорі,
      Оселюсь на краю моря,-
      Там також Твоя рука,
      Поведе мене й утрима Твоя правиця.
      І сказав я: «Тільки імла сховає мене
      І ніч, як день, для мене».
      Але й імла не сховає од Тебе.
      І ніч, як день, світить, імла – як світло.
      Ти нирки створив мої,
      Зіткав мене в череві материнськім.
      Славлю Тебе, бо дивно створений я.
      Дивовижні діла Твої,
      І душа моя віда про це напевне.
      Не сховалась од Тебе і суть моя,
      Хоч і в таїні мене створено,
      В глибинах землі надано форму.
      Бовваном бачили мене очі Твої
      І в книзі Твоїй записано всі дні,
      Що створені будуть,
      І один Ти призначив мені.
      Які дорогі мені Твої помисли, Боже,
      Яка ж їх сила-силенна!..
      Намагаюся полічить,
      А їх набагато більше, аніж піску.
      Прокидаюсь – це значить, що я з Тобою.
      Якби нечестивого Ти, Боже, вбив.
      Кровожерці, одступіться од мене!
      Злі речі вони говорять,
      Вимовляють ім’я Твоє всує.
      Тих, хто ненавидить Тебе,
      Ненавиджу й я.
      Хто ж виступа проти Тебе, з тим б’юся.
      Лютою ненавистю ненавиджу їх,
      Бо вони вороги й для мене.
      Випробуй мене, Боже,
      Пізнай моє серце й помилуй мене.
      Пізнай і думки мої та побач,
      Чи не йду шляхом печалі?
      На вічну настанови дорогу.











      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. ...нарікаю на клімат
      По грудках їхав грудень,
      А в дорогу взяв сани:
      «Поможіть, добрі люди,
      бо вже коні пристали.
      От коли б дістать воза
      Або сніг раптом випав,
      Говорить тоді б можна,
      Що є лад якийсь в світі.
      А то ковзають коні,
      Сани все ще на місці,
      Безнадією сповнений,
      Нарікаю на клімат».



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. ...щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом


      «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
      Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
      Чом ти голову схилила, вії опустила?
      Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
      ...Не розказуй, голубонько. Нема у тім нужди,
      Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
      Хай він, може, таки кращий і для тебе любий,
      Та вірнішого від мене не було й не буде.
      Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
      Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
      І проситиму, як брата, обранця твойого,
      Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом.
      І якщо нам у подружжі не судилось бути,
      То порай мені, кохана, як тебе забути.
      Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
      Як даси мені напиться, забуду одразу?
      Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
      І молитимусь за тебе, доки б’ється серце».





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Пам'яттю скутий


      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Довбуш і ребе

      «Ось нарешті й крайня хата.
      Треба газду привітати!», –
      Так сказав Олекса хлопцям
      І постукав у віконце.
      Раз і два.... Нема одвіту.
      Кілька свічок в хаті світить...
      За столом сім’я сидить...
      На покуті – сивий дід ...
      «Оце так стрічати гостя
      Між жидами повелося ?
      Не поможуть замки ваші,
      Як плечем двері підважу».
      Всею силою наліг, –
      Мало не звалився з ніг,
      Бо була на те причина –
      Двері ж тільки-но причинені.
      У світлицю Довбуш входить
      І на діда шаблю зводить.
      Бородань стоїть незрушно
      Та губами ледь ворушить .
      У руці трима чарчину
      І не кліпає очима.
      «Чом стоїш, мов пень гнилий?
      Таж вина гостю налий!..
      А... не хочеш говорить?..
      Перейдеш ураз на крик!»
      Опуска Довбуш шаблюку
      Прямо дідові на руку.
      Та на подив чималий
      Лиш вина трохи пролив.
      А од крапель лезо сталі
      Преважким опришку стало.
      І шаблюку, що все крушить,
      Вже не в змозі з місця зрушить.
      Реб Ар’є (це був той дід)
      Освятив шабесний хліб
      І, як здавна повелося,
      Запросив до столу гостя.
      І пили удвох, і їли
      Під сумний спів заметілі
      Два тутешні ватажки:
      Проводир грізних опришок
      І знавець Святої Книжки.
      Зустрілися ворогами,
      А прощались другарями.
      Так було, а чи інакше –
      В Коломиї знають краще.
      Та відтоді і опришки
      Спочивали в шабес трішки.
      ...Перш ніж знятися у небо,
      Пригадав Олекса ребе
      І сказав в останню хвилю
      В товаристві, серцю милім:
      «Хлопці, топірці сховайте,
      Крові більш не проливайте,
      Бо кров людська – не водиця,
      Проливати не годиться».



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Псалом 6. Для диригента. На струнних інструментах. На октаву. Псалом Давидів

      Не карай мене, Боже, в гніві й люті своїй.
      Над нещастям моїм, змилуйсь, Боже.
      Уздоров мене ліпше: в дрожі кості мої.
      Повернися до мене і душу мою уздоров,
      Адже пам’яті в смерті нема,
      А в пеклі як подякувать зможу?..
      Я стомивсь од нічних стогнань,
      Cльозами просякнуте ложе.
      З досади на ворогів око зітліло.
      Одступіться од мене, злочинці, усі як один,
      Бо Господь почує і прийме мої слізні молитви.
      Присоромлені й налякані будете ви
      І од мене відступитесь притьмом




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Якщо ти музика


      Або мені дайте хоч і бубон в руки,
      Або не питайте, чом стою, мов крук той.
      Он танцює місяць понад деревами,
      А я тут нуджуся в балачках із вами.
      Якщо ти музика,то не варт базікать,
      Краще б уже грати і пісень співати.
      І хоча б ви грали, не переставали,
      Я б все танцювала, угаву не знала.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. З голосу Езопа

      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Триматися матері та рідної хати


      Вертали козаки в рідну Україну
      І так говорили молодій дівчині:
      «У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
      В нас хати біленькі у садочках тонуть.
      В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
      Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
      Повірила Галя клятим бузувірам
      І сповна пізнала плату за довіру…
      …У густому лісі кружеляли чари.
      Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
      Чи не поділили красуню-дівчину,
      Чи, може, з якоїсь іншої причини.
      Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
      «На якого біса нам потрібна Галя?
      Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
      Що втопив царівну в морі-окіяні?»
      І ліс реготався п’яних голосами,
      Як в’язали Галю до сосни косами,
      Як до купи зносили оберемки хмизу,
      Як сосну палили від гори до низу...
      ...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
      Бо вони зі свистом подалися з лісу,
      А до тих, хто дочок зможе научати,
      Як триматись матері та рідної хати...
      ...Кричить Галя криком із тієї пісні,
      Від якої серцю так нестерпно тісно,
      Бо то ж не якісь там кляті яничари
      У люті згубили Богом дані чари,
      А брати по крові знічев’я зламали
      Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.

      Р.S.
      Пройдисвіти всякі дурять Галю й нині,
      Як вона зневіриться в спроможності гривні,
      Обіцяють долари ще й житло даремне,
      А натомість звозять в новітні гареми.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    88. Шалехет і листопад
      Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Хай наше птаство в інший край не відліта,
      Європа приліта на крилах журавлиних –
      На Хулі і поїсть, й перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в осені.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ***

      Уже прощаються із листям дерева,
      Стоять оголені, задумані, врочисті.
      І раптом всупереч прогнозам падолисту
      На дереві однім з’явилися... рожево-білі квіти.
      Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
      Невдовзі вітер і дощі понищать їх несамовито...
      Дивлюсь на верховіття, квітом оповите,
      Заглиблююсь у дивовижну квіту суть
      І певен, що без Всевишнього не обійшлося тут.

      Р.S.
      Отак і поміж буденності природи де-не-де
      Всевишній творить диво для людей.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    90. Анна Ахматова

      Я усміхатись перестала,
      Морозний вітер губи студить,
      На один сподив менше стало,
      На одну пісню більше буде.
      І оцю пісню мимоволі
      Віддам на посміх і на глузи,
      Бо так нестерпні аж до болю
      Душі любовні тиша й смуток.


      Анна Ахматова
      Я улыбаться перестала…
      Я улыбаться перестала,
      Морозный ветер губы студит,
      Одной надеждой меньше стало,
      Одною песней больше будет.
      И эту песню я невольно
      Отдам на смех и поруганье,
      Затем что нестерпимо больно
      Душе любовное молчанье.
      17 марта 1915, Царское Село





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Земні закови


      Розгрішую усіх, хто нагрішив мені.
      Скасовую чужі, свої борги вертаю.
      Наснилося – ключі од раю маю,
      Та ті ключі щодалі заховаю...
      ...Які ж бо заміцні закови ці земні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Парадокс
      Щоразу, як заходить мова
      Про стосунки між людьми,
      Звертаюсь подумки у машинове царство.
      Для бідних і багатих, слабких і сильних
      Права одні і ті ж.
      Ваговоз дає малолітражці путь.
      Надшвидкісні терпляче чекають повільних.
      Світлофор – суддя для всіх.
      Який же парадокс –
      передать людську мораль машинам,
      нічого не залишивши собі.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Три діди і четвертий малесенький

      Три діди, три діди, як бува нап’ються,
      Деркачами й рогачами старенькую луплять:
      «Оце тобі за любов, а оце – за дулі!»
      Баба в крик, бо болить, а діди трикляті:
      «Більш не будем тебе бить!»
      Та й мерщій тікати.
      І тоді на бабин крик виліза з-під печі
      Четвертий, малесенький, що старій по плечі.
      Він цілує її, він милує її, ще й на гулі дмуха.
      І бабуся замовка, щоб милого слухать.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Візьму чорного жука за напарника


      Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
      А я по-старечому ледве шкутильгаю.
      Не стану хвалитися, що колись і я
      Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
      Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
      Попри біль і втому треба трудить ноги.
      Ти вже на десятім – я ж на другім колі.
      Не судилось разом бігать нам ніколи.
      Та не зупиняйся біля мене, люба,
      Біжи щонайшвидше, зрідка лиш вигулькуй.
      А я чорного жука візьму за напарника.
      Не на стадіоні – між старечі в парку.








      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Муза

      Обидві в нього досьогодні в серці.
      Перша увійшла тоді,
      Як друга ще під стіл ходила.
      Мабуть, Всевишній послав був першу,
      Аби відтоді носив він образ Діви Пречистої.
      Не для якихось там плотських утіх,
      А лиш як недосяжну муку-мрію.
      Таке не новина. Таке уже було,
      Відколи чоловік на світ з’явився.
      Греки назвали Музою її.
      Та відки підлітку було про теє знати?
      І тому мучивсь він: оспівував її
      І ревнував навіть до подруг...
      Не знала і вона, що Музою була.
      За іншого пішла і народила діток.
      Тільки тоді він схаменувсь
      І поклав край своєму парубоцтву.
      І хоч тепер його вже надихала інша Муза,
      Не забував і ту, що стільки літ зоріла.
      За посестру стала вона.
      І її муки стали його мукою.
      І святотатством він ненависть назвав би,
      Якби посміла закрастись в його серце.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. З голосу Овідія
      Ну як перекричать тисячоліття?
      Яким гінцем переказать Орфею,
      Що Еврідіка – тільки пам’ять?
      Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
      Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
      Той скрик в нічному безгомінні, –
      Де слово – подув, а не смисл,
      Теж тільки пам’ять.
      Не чує. Виграє на пагорбі жалі.
      Хто їх почує на тім світі?
      А в цім, якщо й почують, чи ж повірять?
      І справді: не ймуть фракійські молодиці,
      Що їхні ще дівочі груди, пругкі тіла,
      Спраглі од чекання губи
      Орфеєві навіки заступила Еврідіка.
      І досить ковтка вина терпкого...
      Ні, ще раз прокричу в тисячоліття.
      Може, вдасться бодай переінакшить міф.
      А як нічим уже Орфею не зараджу
      (Розтерзаних, Поета і кіфару
      Несе-гойдає жаліслива річка),
      То розкажу, про що кіфара грає
      «Чи варта пісня життя людського?
      Варта.
      Життя, коли воно не тління, – ватра,
      Коли воно не жарти, –
      Варте бодай одної пісні».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. З голосу Езопа
      Уподобав якось лев доньку лісникову
      І відтоді позабув, що то жить в спокої.
      Почвалав у дім красуні, просить її руку,
      Та не віда, що батькам завдає лиш муку:
      Хоч і цар лев серед звірів, а доньці не пара,
      А відмовиш – в хижака наготові кара.
      «Бачиш,- батько відказав жениху спроквола,-
      Наша донечка наразі тендітна і квола.
      А у тебе ж пазурі і зуби великі...
      Як їй доведеться жити з таким чоловіком?..»
      «Розумію,- лев сказав.- Та щоб бути любим,
      Пазурі всі обітну і вирву всі зуби!»
      Як сказав, так і зробив. З неймовірним болем
      Шкутильга, а чи й повзе лев наш до любові.
      Ось і хата лісника. Сумирний і тихий,
      Стоїть лев перед дверима. Не чекає лиха.
      А воно кийком озвалось. Удруге й уп’яте...
      Позабув лев і про біль, миготять лиш п’яти.
      І відтоді вже ніхто у звіринім колі
      Не тривожив лісника своєю любов’ю.

      P.S.
      Якщо любові справжньої нема,
      Щоб не чинив ти,- все дарма.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Чари осені


      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає,
      Все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Пізні пісні
      Ой ви, пізні пісні, вас у гніздах ще теплих
      Журавлі полишили.
      Не сумуйте, пісні, доки випаде сніг,
      Випростовуйте крила.
      А якщо в синім небі не стачить сил
      До людей долетіти,
      Упадіть долілиць у зелені вруна пшениць,
      Проростайте з ними до літа.
      Вийде вдосвіта в степ удова,
      Колосок розітре на долоні,
      На обрій гляне займистий
      І проклюнеться в серці задавнений біль,
      Так же схожий на пісню:
      «Ой, літа, ви літа…Видко, я вже не та,
      Якщо разом і втіха, і туга...»
      А над нею журавлик курлика-літа,
      Наче спомин про друга.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. ***
      Споконвіків, а наче вперше
      Спадає листя безшелесно.
      Так скелі падають, руйнуючись на камінь,
      Нагадуючи горам їх кінцеву мить.
      Так люди падають,
      Обтяжені турботами, а не роками:
      Цей ще схопитися за серце встиг,
      Той - лиш змахнув руками...
      Кружляє журно лист,
      Так за теплом по-журавлиному голосить.
      Розчахується серце, прикипа до віття...
      А це ж бо Осінь, пані Осінь
      Гойднула на три чверті світом...

      Р.S.
      ...Краса так густо замішана на смутку,
      Що й радість переростає в роздум.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. ***

      Співала самотність про зграйну дружбу.
      Співала, аж серце злітало з словами
      І в звуках тремтіло.
      Здіймалося вище і вище.
      Як жайворон, висло
      Та й впало, мов грудка...
      Нараз обірвалася пісня.
      На серце людина поклала руку.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Сава Чалий

      – Здоров будь нам, пане Чалий!
      Чим ти опечаливсь?
      Маєш хату – палац справжній,
      Дружину нівроку.
      Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
      Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
      Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
      Щоб ходити серед шляхти
      Не останнім паном?
      То ж самі, бач, завітали в гості ми до тебе, –
      Так що никать в дикім полі
      Нема вже й потреби.
      А... тобі й цього замало!..Не кличеш до столу.
      Замість чарки простягаєш срібнії пістолі...
      ...Не судилось харцизяці на курки натиснуть,
      Бо на шию йому впала шаблюка зі свистом.
      Покотилась по долівці голова-макітра,
      Наповнена злом на брата і розкішшю-вітром.
      Не ридала стара мати, що втратила сина, –
      Краєм хустки сльозу втерла
      Та й перехрестилась.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. ***

      Упав тихо лист до ніг.
      Щось сказать хотів – не зміг.
      Може, як улітку йшлося?
      Може, що надходить осінь?
      Я поклав лист на долоню:
      «Е, та він же непритомний...
      Зачекаю. Лист – мій гість.
      Як оклига – оповість».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Карта Лети чи шлях журавлиний
      Жовкне лист на верхів"ї беріз,
      і туман над Десною спроквола снується,
      і туманіє зір під навалою сліз,
      і на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є,
      це нагода заглянуть у завтрашню днину...
      ...що так хутко павук по ожині снує?
      Карту Лети чи шлях журавлиний?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Вересневе

      Уже завересніло.
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Стареча пам'ять

      «Скільки літ вам, діду?»
      «А біс його віда.
      Без пам’яті кожен
      Входить у світ Божий.
      Як житя cмакуєш,
      То віку не чуєш.
      Постарів з літами –
      Пам’яті не стало...
      Та не відаю, зізнаюсь,
      Жодної розпуки,
      Бо лічу тепер літа -
      Не свої,- онуків.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Розмова з раббі Нахманом
      Коли од рабі Нахмана я був далеко.
      Набагато далі, ніж Умань од Єрусалиму,
      І був наївним, бо гадав, що потім
      Побачу, прочитаю, зустрінуся...
      Роки громадили слухняно сподівання
      І чи не полетіли б зі мною в надсвіти,
      Якби на старості, уже в Єрусалимі,
      З учителя перетворившись на учня,
      Я не підслухав розмову ребе Нахмана:
      «Йоселе, а чи дививсь сьогодні ти на небо?»
      «Ні, ребе. Ніколи. Якось іншим разом...»
      « Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
      Відлиту в кольори та їх відтінки,
      Ти завтра, певен, не побачиш.
      Усе ж минає на цім світі...»
      …Не знаю, чи Йоселе дочув оті слова
      Чи, може, просто промчав своє життя,
      Так і не поглянувши на небо,
      А я насмілився та й підійшов до ребе.
      І хоч за віком він в сини мені годився,
      Ношу відтоді напуття його:
      «Живи завжди в гармонії з сьогодні,
      Бо кожен день має свої думки, слова і вчинки».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Інші заповідано нам кольори

      Не тичте нам межи очі свої червоні шмати.
      Не прапори вони, прострелені в боях,
      Що Перемозі прокладали шлях,
      Просякнуті дощенту кровію солдата.
      Як тихою сапою з поміччю прикрас
      Так хочеться вам порізнити нас -
      Поставить батька супроти сина,
      Аби у вчора повернути сьогоднішню Вкраїну.
      Тож замість материнських рушників
      Повісьте шмати ці на любого вам ката.
      Нащо уже Москва,
      Звіддавна скроєна на всякі там дива,
      Так схильна до неймовірних мітів та єлею,
      Хай знехотя, а все ж поволі забува
      Цей колір світу ненависний,
      Як забуваються слова
      Фальшивої з істоти пісні.
      І тільки комуністи,
      Заплутавшись у праведнім і грішнім
      Та ні на йоту не розкаявшись,
      З тавром довічним Каїна
      Ще швендяють із ним побіля мавзолею.
      Пра-прадідами інші заповідано нам кольори,
      Що втілюють мозольно-хліборобську долю нашу,-
      Пшениці стиглої і неба лазурового магічні кольори,
      Що виведуть Вкраїну
      На мудрістю второвану дорогу щастя.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. ...І ліс ставав поволі переліссям

      ...А деревa не знали, що вони дерeва .
      Гадали, що Бог дам їм життя, як решті,
      Щоб, як дівчата, строєм пишалися берези,
      І ясені стрункі були, немов легені,
      Що всі на світі тільки гарні й гречні...
      Тож дивували з тих, хто в ліс прийшов,
      Аби пляшки об стовбур розбивати,
      Багаття розкладати біля їхніх підошов,
      І любі квіти оберемками зривати,
      Недоїдки й сміття в траву скидати...
      Неначе не прадавній ліс вони, а звалище....
      Горішнім шумовинням дерева просили,
      Щоб вистоять Господь додав їм сили.
      Та лементом людським Він переймався більше,
      І ліс ставав поволі переліссям.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. ***

      Благословляю вас, єрусалимські хмари,
      Хоч влітку в Єрусалимі ви не такі, як у Литві,
      Оспіваній Міцкевичем в шедеврі «Пан Тадеуш».
      Наважуюсь, хоч хист і літа уже не ті.
      Благословляю вас, єрусалимські хмари.
      Пропливаючи понад Єрусалимом,
      Ви парасолькою гігантською стаєте.
      А блискавки й громи, й дощі з вітрами
      Поки що чекають настання зими.







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Пам'яттю скутий
      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Псалом 10
      Чому, Боже, відстоїш так далеко?
      В годину лиху віддаляєшся?
      Нечестивець пихатий женеться за вбогим.
      Та схоплені будуть всі ті, хто мав наміри злісні.
      Ось вихваляється нечестивий,
      І користолюбець ганить Бога.
      Мерзотник, задравши носа, міркує:
      «Не дістане мене Всевишній.
      Промишляю я всюди і повсякчас,
      Ворогів своїх, мов порох, здмухую.
      Божий суд зависоко від мене.
      Не зазнаю я кари і не схитнуся».
      Прокляттям виповнений його рот,
      Облудою й фальшю, а під язиком –
      Несправедливість й омана.
      Сидить у засідці в безлюдних місцях,
      Убива безвинних.
      Очиська його назирають нещасних.
      Сидить у криївці, мов лев,
      Щоб схопить бідолаху.
      І хапає, і тягне в свою барлогу.
      І хилиться жертва, і пада в знемозі.
      А він радіє в серці своєму:
      «Забув Бог про них, одвернувсь,
      Не хоче бачить довіку».
      Встань, Господе Боже, здійми Свою руку,
      Не забувай сумирних!
      Чому проклинає Тебе нечестивий
      Та ще й похваляється: «Не дістане мене Він!»?
      Бачиш Ти, бо споглядаєш
      На неправедність й злобу,
      Аби відомстить Своєю рукою.
      На Тебе надія нещасних,
      Сиротам Ти ж помагаєш.
      Розчави нечестивого силу,
      Бо злого шукатимеш –
      Не знайдеш його безчестя.
      Господе-царю на віки вічні!
      З краю Твого стільки щезло народів...
      Бажання сумирних Ти чув,
      Утверди ж їх серця.
      Хай чує їх вухо Твоє,
      Щоб дати суд гнобленим і сиротам.
      І хай на землі не буде тиранів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Рукотворний рай
      Із раю в рай (якщо такий ще є)
      Я перейду неспішно.
      Мій рай створила ти, як пісню,
      Щоб понад пістоліття зміг її вести.
      Віддячить чим я годен тобі, люба?
      Підсобним буть у рукотворному раю.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Дарована Всевишнім трійця
      Мені б годилося зненавидіть вогонь,
      Що предковічний ліс жер на Кармелі .
      Зненавидіть і вітер навісний,
      Що потурав палити рукотворні села.
      Зненавидіть, нарешті, й запізнілий дощ,
      Що не прийшов на поміч погорільцям...
      Та не наважусь навіть осудить
      Даровану Всевишнім трійцю.
      Не йде із пам’яті, коли малим
      На розпал в піч я ніс позичену жарину,
      Як аж до сліз дививсь на млин,
      Що крила безнадійно опустив,
      Неначе птах, що не злетів у вирій,
      Як восени вітав дощу малу краплину,
      Бо ж вочевидь ввижалась вже тоді
      До паморок духмяна та пухка хлібина.
      Тому-то дорожу, як Божим заповітом,
      Його посланцями –вогнем, дощем і вітром.
      І як до болю прикро часом далебі,
      Що дар оцей для всіх присвоїв хтось собі
      І бавиться вогнем, немов маля примхливе,-
      На горе оберта дароване Всевишнім диво.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Вивірять польотом і корінням
      Щоб од думок бодай на час прочахла голова
      (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
      Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
      Словам високим надають земного змісту.
      Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
      Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
      Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
      Завжди їх вивіряв польотом і корінням.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. ...Якщо у подружжі не судилось бути

      «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
      Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
      Чом ти голову схилила, вії опустила?
      Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
      ...Не розказуй, голубонько. Нема у тім нужди,
      Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
      Хай він, може, таки кращий і для тебе любий,
      Та вірнішого від мене не було й не буде.
      Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
      Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
      І проситиму, як брата, обранця твойого,
      Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом.
      І якщо нам у подружжі не судилось бути,
      То порай мені, кохана, як тебе забути.
      Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
      Як даси мені напиться, забуду одразу?
      Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
      І молитимусь за тебе, доки б’ється серце».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. ***

      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу до життя підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне: «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань просто вийти з життя
      Крізь зачинені наніч двері.
      Нехай іншим оркестри та словеса,
      Нам востаннє дещицю хотілось би в цьому світі:
      Щоб дружина без смутку ввійшла у нове життя,
      Щоб про неї завжди дбали діти...
      ...Випадають з обойми живих.
      Наче кулі свистять імена
      І лягають на серце болем...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. ***

      «Отакої ти співаєш?..
      А хотів жениться...
      Та тобі згодиться, бачу,
      Будь-яка спідниця.
      Не така моя сестра,
      Аби стать за втіху,
      Бо для тебе і кохання –
      Щось близьке до сміху.
      Якщо так, то пошукай
      Когось із дурніших,
      А до нашого подвір’я
      Не навідуйсь більше».





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. З голосу Езопа
      У густому лісі, на дубі крислатім,
      Знайшли собі хату
      Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
      Орлиця вподобала собі верховіття,
      Кішка полюбила над усе на світі
      Просторе дупло. А свиня кирпата
      Внизу оселилась: жолудів багато.
      Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
      Діточок ростили, не знаючи злоби.
      Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
      Тож несе орлиці несусвітні вісті:
      «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
      А свиня тим часом підрива коріння.
      Не мине і тижня, як дуб упаде...
      Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
      А назавтра кішка шепоче свині:
      «Можете не вірить, кумасю, мені.
      Чула, як орлиця дітворі казала:
      «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
      ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
      Стереже потомство свиня молода.
      Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
      Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
      Свиня полонянку пішла визволяти.
      А орлиця стала мишей добувати...
      ...Зізналася кішка свині та орлиці,
      Що вона складала всі ті небилиці.

      P.S.
      Шкода, як мудрість настає лише тоді,
      Коли опинишся в біді.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. ...Не пропікши папір рядками тамованих віршів
      Боєць помирав...
      Лиш на шосту добу
      Рухнувся на ліжку
      І стиха добув
      З грудей пробитих:
      «Пи!..»
      Конвеєром сестри
      Спішать йому воду,
      Та кухоль вертати
      Велить головою
      І рвійно, нестямно,
      Одними губами:
      «Пи-са-ти!..»
      Він вмер,
      Не пропікши папір
      Рядками тамованих віршів.
      ...Він вмер.
      Довго світилось чоло
      Роздумним, тривожним, віщим.
      Він вмер.
      А недавно казав –
      Стільки ж у нього
      Відкладено справ...
      І планку рекордну
      Ще треба скорить.
      На гордій Говерлі
      Автограф лишить.
      І веснами звідувать
      Лісу обнову,
      І веслами збурювать
      Хвилю Дніпрову.
      Іще ж для коханої
      Слів не знайшов.
      Планету безкраю
      Лиш в снах обійшов...
      Він вмер...
      Та коли до рекорду
      Видзвонює тіло
      Потужним акордом,
      Так хочеться крикнуть:
      «Боєць не вмирав!
      Він силу і юність
      Тобі передав!»
      Тож завше з тобою
      На всіх п'єдесталах
      Поруч герої,
      Що вічністю стали.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Слова й шторми

      За валом вал. До гіркоти, до втоми.
      Вгамуйся, море, не зови.
      Вже й так хрипкий твій погук
      Зриває серце з якорів
      І кида в одчайдушний простір,
      Де, мабуть, творяться слова, а не шторми.
      І тільки звичка жить,
      Завтра починати ранком
      Утримує від вічної плавби.
      А серце стиснуто до гальки, до піщинки.
      І так йому незатишно в тій тиші,
      Так стугонить воно невтішно,
      Так поривається у безвість,
      Що вже довіку снитиметься море,
      Довіку чуть його хрипкий солоний погук.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Розплата за зраду

      Підійшов Олекса, став біля вікна.
      Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
      Постукав легенько тричі у вікно:
      «Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
      «Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
      Піди собі Галюточки пошукай».
      «Нащо ж брала перстники і коралі теж,
      Якщо вже до іншої мене шлеш?»
      «Як дасть мені мати золоті ключі,
      Кину твої перстники тобі у вічі.
      Я ж не за дарунки вірна була.
      Якби чула зраду, зроду б не взяла.
      І хоч ясним соколом радить мати звать,
      Лучче важкий камінь в гору піднімать.
      І хоч радить мати поруч тебе сісти,
      Лучче наодинці гіркий полин їсти».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Езоп
      Багатий і давно уже не раб,
      Уславлений мудрістю повсюди,
      Езоп де тільки вже не побував.
      От тільки в Дельфах не довелося бути.
      І ось він там. І як повсюди байкою частує.
      Та якось тут не так, як всюди.
      Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
      Гадають, мабуть, що горбун задарма розважа.
      Розсердився Езоп та й кида привселюдно:
      «Скупі ви! Живете не так, як інші.
      Зрештою, чого ж іще чекати од рабів!..»
      «Які ж бо ми раби?- в одвіт.- Давно вже вільні».
      «Діти ви рабів. Та річ не в цьому.
      Я теж одвідав рабства.
      Раби ви, бо хоч і данники бога мистецтв ,
      Шкодуєте бодай півдрахми заплатить
      Тому, хто мудрості готовий вас навчить.
      Чекаєте, мабуть, аби вам вчителі платили...»
      «Якщо цей мудрагель піде од нас,
      То на весь світ ославить Дельфи.
      Ліпше, аби навіки він лишився тут»,-
      Так порішили всі старійшини дельфійські.
      І не вступали в пересуди з байкарем,
      А все зробили тишком-нишком:
      Підклали в торбу чашу з Храму Аполлона.
      І, звісно, що знайшли, коли Езоп рушив в дорогу.
      І присудили незвичайну смерть йому:
      Самому кинутись зі скелі в прірву.
      ...Стоїть над урвищем Езоп і просить вислухати
      Байку про доньку, що збесчестив батько:
      «Краще б я дісталась ста чоловікам,
      Аніж тобі, негіднику, одному».
      Отак і я всіх вас, дельфійці, проклинаю!»-
      Сказав і кинувся у вічність.

      Р.S.
      За смерть одного мудреця
      Чума прибрала згодом всіх дельфійців.










      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. "Гірка доля" А.Кольцов (1809-1842)
      «Гірка доля» А.Кольцов (1809-1842)

      Солов’єм зальотним
      Юність пролетіла,
      Хвилею в негоду
      Радість прошуміла.
      Пора золотая
      Була та сховалась,
      Сила молодая
      З тілом розставалась.
      Од журіння-думи
      В серці кров загусла,
      Що любив, як душу,
      І те вже як пустка.
      Як билинку, вітер
      Козака хитає,
      Взимку пройма холод,
      Сонце обпікає.
      До пори, до часу
      Всього я лишився,
      І жупан мій синій
      Із плечей звалився!
      Без любові й щастя
      По світу тиняюсь:
      Розійдуся з лихом –
      З горем пострічаюсь.
      На крутій горі
      Ріс зелений дуб,
      Під нею тепер
      Він гниє, лежить...

      «Горькая доля» А. Кольцов

      Соловьём залётным
      Юность пролетела,
      Волной в непогоду
      Радость прошумела.
      Пора золотая
      Была, да сокрылась;
      Сила молодая
      С телом износилась.
      От кручины-думы
      В сердце кровь застыла;
      Что любил, как душу, –
      И то изменило.
      Как былинку, ветер
      Молодца шатает;
      Зима лицо знобит,
      Солнце сожигает.
      До поры, до время
      Всем я весь изжился;
      И кафтан мой синий
      С плеч долой свалился!
      Без любви, без счастья
      По миру скитаюсь:
      Разойдусь с бедою –
      С горем повстречаюсь!
      На крутой горе
      Рос зелёный дуб,
      Под горой теперь
      Он лежит, гниёт…





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Спрага

      Не стачить простору очам –
      Стільки ж степів на світі…
      Не стачить вітру грудям –
      Стільки ж морів і гір…
      Не стачить серцю слів –
      І я ніде їх не знайду,
      Якщо ти не поможеш, Канівщино.
      Пастушком я в проваллях шукав
      Джерельця, загачував їх глеєм…
      …Аби ж то знав, що мову рідну п’ю,
      Не так би спрага мучила сьогодні.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Валентина Скульте (1908-1985)

      Двоє маленьких ведмежат
      Пішли в садочок погулять,
      Побачили грушу звіддаля,
      Що аж вгиналась од гілля.
      Наїстись грушок охота вволю,
      Та слизький стовбур. Голий.
      «Заліз би я аж на вершину,
      Якби щось схоже на драбину
      Було в нас,- старший каже,-
      Зірвав би грушу щонайкращу».
      « Стать за ослінчик тобі я згоден,
      Якщо чуприну не скуйовдиш».

      Valentine Skulte (1908-1985)

      Once two little brown bears
      Found a pear-tree full of pears;
      But they could not climb up there
      For the trunk was smooth and bare.
      “If I only had a chair”,
      Said get the elder brown bear,
      “I would get the biggest pear
      That is hanging in the air”.
      “If you do not soil my hair”,
      Sad the younger little bear,
      “I will serve you as a chair
      And you get the biggest pear”.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. ...бо зганьбила Боже слово

      Сів Василь під образами,
      Умивається сльозами.
      Увіходить в хату мати,
      Давай сина розпікати:
      «Знов думками у вдовиці?
      Бодай їй уже втопиться.
      Не позволю вдову брати,
      Вдова вміє чарувати...»
      «Та я ж її люблю дуже!»
      «Вона звела свого мужа...
      А дівчата за тобою,
      Як рибоньки за водою».
      Не сказав Василь ні слова,
      Сідла коня вороного,
      Поклонивсь матусі в пояс,
      На вдовиний подавсь голос.
      А за ним навперегони
      Летять матері прокльони:
      «Шоб ти, сину, не вернувся,
      На явора обернувся!»
      Сама жала жито мати,
      Став дощищок накрапати.
      Під явором стара сіла,
      За листочок ухопилась.
      «Не рви, мамо, – голос чути, –
      Дай хоч явором побути.
      Не дала в шлюбі пожити,
      То хоч тут суд не верши ти.
      Удівонька – моя любка
      Обернулась на голубку,
      На вершечку гніздо звила,
      Мене співом звеселила».
      ...Подризала в горі мати
      Одна в хаті доживати.
      Відібрало старій мову,
      Бо зганьбила Боже слово.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. Зеленському в науку від ненависного йому Порошенка

      Він добре зна: не здатен я на помсту.
      З його шляху камінчик кожен підберу,
      Аби котримсь він не пожбурив потім.
      Що жодним словом я не прохоплюсь,
      Коли, бува, спитають: «Хто він?»
      «Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
      Та помсти все ж уникнуть не вдається,
      Коли його на місце ставить доведеться.
      Всім арсеналом починає мстить:
      Слух несусвітній потайки розносить,
      Щоранку кур'єр до нього із доносом мчить...
      ...Та знаю – це допоти, допоки не настане мить,
      Як обійтись без мене він ніяк не зможе.
      Віддам тоді свій присуд крижаний:
      «Звертайсь до тих, кому ще не нашкодив.
      А я збиратиму камінчик кожний».








      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Сагайдачний

      Стратегом був він та ще яким обачним,
      Бо ж без обачності стратегії нема.
      Стратегія – це ж не бої кулачні,
      А сплав обачності, розважності й ума.
      Не про тютюн і люльку думав Сагайдачний
      (Таж димом скурював і турок, і татар),
      А про Вкраїну, що в недолі плаче,
      Приречена на шматування всім вітрам.
      Якою б стала ти, Вкраїно,
      Як би сусіди рахувалися з тобою,
      Коли б отруєна стріла турчина
      Не обернулася дочасною народною журбою.
      Хто віда, відки взяла пісня,
      Що жінку Сагайдачний за тютюн віддав,
      Та літописцю достеменно звісно,
      Що Україні весь свій статок гетьман передав.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. З голосу Езопа
      Цап пасся над урвищем крутим.
      «Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
      Який же ти безпечний...
      Так же можна зірватися й у прірву».
      Цап начебто й не чує.
      «Заходиться на вітер, а там же нема сховку!..»
      Немов на глум, цап підіймається ще вище.
      «Трава густіша і солодша біля мене!..»-
      Аж захлинається од люті вовк.
      І тут долинуло нарешті з високості:
      «Усе це правда, вовче.
      Я б залюбки спустивсь униз, якби був певен,
      Що ти клопочешся лише про мій обід».

      P.S.
      Якщо не хочеш встрять в біду,
      З’ясуй, від кого залицяння йдуть.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Людським щастям заживу зі справжнім коханим (з добірки "Як од тої пісні серцю стало тісно")




      Якже швидко проминули ті дні незабутні...
      Тепер якщо й засміюся, то хіба на кутні.
      Я ж йому всіляк годила, як рідная ненька:
      Дала грошi на машину – японську, новеньку.
      Не було ні в чім відмови, та за таку ласку
      Він лишив мені борги й подавсь до Параски.
      Що ж тепер, скажіть, робити по такій пригоді?..
      ...Піду, мабуть, за старого, що зна ціну вроді.
      Та чи й справді він старий? Ще ж бо і не сивий.
      Роботящий, люди кажуть, таж і не спесивий.
      Годен ще й діток зробить, яких бракувало.
      Не такий уже й старий, як колись здавалось.
      А на молодих ( та цур їм!) навіть і не гляну.
      Людським щастям заживу зі справжнім коханим.









      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Халіна Посьвятовска (1935-1967)

      був ти для мене тільки чотирикутником паперу
      але моє серце має ту ж форму

      був ти зрештою моїм серцем
      і той самий поспішний ритм оживляв папір
      вивищував до розміру дерева
      слова твої були листям
      а смуток мій вітром

      слова твої ясніли кольором
      від моїх очей
      і від моїх вуст, що хтиво хапали слова,
      і від долонь, котрими я розривала конверти так делікатно,
      немов на волокна
      розривала твоє вритмоване серце

      проминули два літа
      мій крик присипав білий пух пір’я гусиного
      білий крик пір’я гусиного поплямованого червінню
      потемнів запах
      і тільки дерево
      пам’ять росте захватною зеленню

      Halina Poświatowska
      BYŁEŚ DLA MNIE TYLKO CZWOROKĄTEM PAPIERU
      byłeś dla mnie tylko czworokątem papieru
      lecz moje serce ma właśnie taki kształt
      byłeś więc moim sercem
      i ten sam pospieszny rytm ożywiał papier
      powiększał do rozmiaru drzewa
      twoje słowa były liśćmi
      a smutek mój wiatrem
      twoje słowa jaśniały kolorem
      od moich oczu
      i od moich ust chciwie chwytających słowa
      i od dłoni
      którymi rozrywałam koperty tak delikatnie
      jak gdybym na włókna
      rozrywała twoje bijące serce
      upłynęły dwa lata
      mój krzyk przysypał biały śnieg gęsiego pierza
      biały krzyk gęsiego pierza poplamiony czerwienią
      pociemniał zapach
      i tylko drzewo -
      pamięć rośnie zaborczą zielenią
      .



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. З голосу Езопа
      Уперше жабенята
      Побачили вола на лузі
      І пострибали батькові сказати
      Про диво дивне в їх окрузі.
      «Ти не стрічав такого звіра -
      З рогами і хвостом гора!..»
      «Які ви, дітки, ще наївні,
      Щоб отаке казати про вола.
      Горою можу і я стати.
      Ось тільки-но надмусь як слід».
      «Стань, стань скоріше, тату,
      Щоб дивом став ти на весь світ!»
      Тож батько надувався дужче й дужче.
      Гадав, що він уже гора,
      Та діти все кричали: «Ще й ще!..
      Ти ще ж не схожий на вола!»
      І от востаннє він надувся,
      Упав нараз і - луснув.
      P.S.
      Чванство – до самогубства крок.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Небесами призначена черга
      Тротуар в позолоті –
      Квітне жовта акація.
      Біла травень відкрила,
      А сестрі випав червень.
      Дерева без борні
      Віддають одне одному
      Небесами призначену чергу...
      Нам би вчитись і вчитись
      У тих, кого Бог сотворив раніше.
      Та на шкоду й розраду невтішну
      Нам все ніколи, ніколи, ніколи.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Пречиста пісня світу
      Не уявляю, як це жити на рівнині.
      З дитинства гори й пагорби судилися мені.
      То ж, мабуть, і не дивно, що в Єрусалимі
      На фінішній життя минають мої дні.
      Який містично загадковий цей магніт планети
      В ще не пробудженій імлі досвітній!..
      Єрусалим вернувся начебто здалека,
      За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
      Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
      Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
      День нелегкий зайнявсь в Єрусалимі
      Житейськими турботами, священними рядками.
      Сьогодні хай його і ділять, і карьожать.
      Мовляв, у кожного на нього є права.
      Та лиш юдеї мали право Боже
      Священний Дім в Єрусалимі збудувать.
      Не заборонена в Єрусалим дорога,
      І кожен може тут достоту причаститься,
      Бо світ земний – одна колиска Бога,
      Єрусалим –Його пречиста пісня.
      -------------------------------------------------------
      22 травня - День Єрусалима



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. ...Шукать не мову і не расу...
      Лиця українські у юдеїв...
      Юдейські лиця в українців...
      Неважко тут і заблудиться,
      Часом питаєш: «З ким і де я?»
      Не заблуджусь. Дороговказом
      Узяв собі одне-єдине:
      Шукать не мову і не расу,
      А звичайнісіньку людину.


      Persons are Ukrainian in Jew..
      Jewish of person for Ukrainians..
      Undifficult here and get lost.
      Sometimes does ask: "With
      whom and where I"?
      Not get lost. By a pointer
      Took to itself one-only:
      Look for not language and not race,
      And the most ordinary man.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. У царині, що зветься Деревами

      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються окремі їхні фрази.
      У пристрастях своїх вони такі ж наївні, як і ми,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина, що бачу їх людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев?
      І немічні, й не вічні.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. З голосу Езопа
      Жили собі в дружбі хазяям на втіху
      Півень та віслюк. Не відали лиха.
      Та якось сорока принесла їм звістку:
      «Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
      І товстих шукає, щоб було що їсти».
      «Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
      З’їсть мене найпершого проклятущий звір».
      «Не журися, друже! Я злечу на дах.
      Як побачу лева, тобі знак подам».
      Тільки сів на бовдур одчайдуха-півень,
      Як з лісу вже чути лев’яче ревіння.
      «Ку-ку-рі-ку!»- долинає з даху.
      Віслюк з переляку преться у курятник.
      «Ку-ку-рі-ку!- лине вже зі сміхом.-
      Вилізай з криївки! Лев верта до лісу!»
      Не відав ні півень, ні віслюк тим паче,
      Що від «кукуріку» звір назад поскаче.
      Цим би і скінчилась вся оця пригода,
      Якби не запало віслюкові в голову,
      Що як лев тікає, значить він безсилий,
      І за страх є змога йому відомстити.
      Зопалу зірвався...Вже от-от укусить...
      Тут лев обернувся, посміхнувсь у вуса:
      «Одхекайся трохи, знахідко неждана,
      Та обідом царським мені нині станеш!»

      P.S.
      Де надмірна певність, там чекай біди.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. На відстані війни

      На брамі малеча,
      Озброєна до зубів,
      Хоч і беззуба подекуди.
      «Дядьку, проходьте швидше!»
      ...Неквапом, неквапом...
      «Дядьку, швидше! Стріляти будемо!»
      ...Неквапом, неквапом...
      «Дядьку, стійте! Ви вбиті!»
      ...Неквапом, неквапом...
      ...Давно вже вбитий...

      P.S.
      Живемо на відстані війни.
      Так хочеться,
      Щоб відстань та була позаду.
      Якомога далі.
      Десь на межі історії та міфів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Місце для Храму

      Не спалось Шломо тої ночі.
      Начебто хтось дорікав йому:
      «Ось уже чотири роки,
      Відколи сидиш на троні,
      А Дому Всевишнього немає й досі.
      Давид, покійний батько твій,
      Якби дозволив йому Бог,
      Одразу ж взявся б за цю справу.
      Та Бог сказав йому:
      «Син твій, якого замість тебе
      На престол посадовлю,
      Він побудує Дім для імені Мого».
      «Все є, щоб збудувати Храм.
      Постарався батько. Та й друг його Хірам,
      Цар Цорський, хоч і сьогодні
      Готовий прийти на поміч.
      Все є, та місця для Храму не знаходжу...»,-
      Подумки виправдовувався Шломо.-
      Вийшов якось з палацу цар і без охорони
      Помандрував нічним Єрусалимом.
      Недовго так ішов у безгомінні,
      Як раптом бачить: два чоловіки
      Ідуть навстріч один одному.
      І кожен трима важчезний сніп.
      «Куди це ви, добродії, пори такої?-
      Питає Шломо, дивуючись зустрічним.
      Знітились чоловіки перед царем,
      А як оговтались, розповіли таке:
      Брати були вони. Разом обробляли землю,
      Залишену у спадок батьком,
      Вирощене домовились ділити пополам.
      От і цього року ячмінь, хвалити Бога,
      Видався на славу. Знесли уже в стодоли.
      Радіти б треба, та якось не по собі молодшому:
      «Я поки що один, а в брата ж чимале сімейство...
      Віднесу йому з десяток снопиків!»
      Тої ж ночі і старшому не спалось:
      «Недовго, мабуть, брат парубкуватиме.
      Потрібні гроші на весілля, на нову господу...
      Якраз і знадобиться з десяток снопиків йому».
      Отак тихцем ходили брати тої ночі
      Один до одного, доки не стрілися з царем.
      Слухав Шломо таку незвичну оповідь
      І думав про свою родину:
      Амнон згвалтував сестру Тамар...
      Авшалом помстивсь і став супроти батька...
      Адонайя проголосив себе царем...
      Та й сам він не такий уже безгрішний...
      А всьому виною – трон. Один на всіх...
      Кожному так хочеться владарювати.
      Ні, не може буть братерства біля трону...
      ...Цар Шломо поцілував братів і порішив:
      «На цьому місці буде Дім Господній!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Юліуш Словацький "В альбом Зоф'ї Бобрувни"
      Нехай мене Зоська про вірш не просить,
      Бо коли Зоська до вітчизни верне,
      То квітка кожна вірш проголосить,
      Зіронька кожна заспіває напевне.
      Допоки квітка розквітне,
      Допоки зіронька в леті,
      Слухай, бо то щонайкращі поети.
      Зірки блакитні, рожеві квіти
      Цілі поеми тобі складатимуть.
      Те ж, що й вони, і я оповів би,
      Бо я від них навчився балакати,
      Бо там, де срібні хвилі Ікви плинуть,
      Був же і я, як Зоська, дитиною.
      Зараз далеко поїхав я в «гості»
      І далі мене нещасна доля односить.
      Привези, Зосько, сяйва зірок тих,
      Привези, Зосько, пахощів квіту,
      Бо мені й справді одмолодіти треба,
      Верни мене з краю цього, мовби з неба.

      Juliusz Słowacki «W pamiętniku Zofii Bobrówny»

      Niechaj mnie Zośka o wiersze nie prosi,
      Bo kiedy Zośka do ojczyzny wróci,
      To każdy kwiatek powie wiersze Zosi,
      Każda jej gwiazdka piosenkę zanuci.

      Nim kwiat przekwitnie, nim gwiazdeczka zleci,
      Słuchaj — bo to są najlepsi poeci.
      Gwiazdy błękitne, kwiateczki czerwone
      Będą ci całe poemata składać.
      Jabym to samo powiedział, co one,
      Bo ja się od nich nauczyłem gadać;
      Bo tam, gdzie Ikwy srebrne fale płyną,
      Byłem ja niegdyś, jak Zośka, dzieciną.
      Dzisiaj daleko pojechałem w gości
      I dalej mię los nieszczęśliwy goni.
      Przywieź mi, Zośko, od tych gwiazd światłości,
      Przywieź mi, Zośko, z tamtych kwiatów woni,
      Bo mi zaprawdę odmłodnieć potrzeba.
      Wróć mi więc z kraju taką — jakby z nieba.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Душа


      Спізнився на літак...
      Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
      Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
      Такі-от сни з учора й позавчора.
      Торік й позаторік такі ж вони були.
      Поновлює потугу тіло уночі,-
      Душа ж про день звітує перед Богом.
      О невсипуща, знаю: непереливки тобі
      Пояснювать невідповідність намірів і вчинків
      Під незворушним поглядом Господнім,
      Гріхи мої й огріхи брать на себе.
      Мабуть, не раз вже поривався Він
      Урвать оцю мою людську сваволю.
      А ти переконать Його якось зуміла,
      Що той, хто зараз спить, уранці встигне
      І недороблене, й відкладене на потім надолужить...
      Спасибі, душе, за твій неспокій невгамовний!
      Удосвіта найперша з молитов буде ота,
      Що поверта тебе з мандрівки в Горні Висі.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Тридцять шість


      Пригадуєте той перший торг
      Людини із Всевишнім?
      За праведних вступився Аврагам:
      «Невже Господь їх винищить
      Воднораз із нечестивими?»
      Почав торг i з п’ятдесяти,
      А десятьма в непевності скінчив.
      «Не знищу й ради десятьох»,-
      Одповів Всевишній.
      Раннього ранку став Аврагам
      На тому місці, де розмовляв із Богом.
      Звідтам, що звалося Содомом і Гоморою,
      Валував ядучий жовтий дим...
      «Так ось чому Всевишній
      Охоче йшов мені навстріч»,-
      Подумав з гіркотою Аврагам.
      Та не пішов у небуття той торг.
      Чи не відтоді вирішив Господь
      Підперти світ надійними стовпами –
      Тридцятьма шістьма
      Прихованими од люду праведниками?
      Не помазанниками Божими,
      Не пророками, що завжди на видноті.
      Ті тридцять шість самі не знають,
      Що світ тримають на собі,
      Аби він не зірвався в безвість од гріхів:
      Хто вулиці ночами підмітає,
      Розносить пошту,
      Прикипа до мікроскопу,
      Відкрива малечі Батьківщину...
      Одне лиш не становить таємницю:
      Як і всі ми, слуги Господні - смертні.
      Безсмертний тільки Його задум:
      У кожнім новім поколінні
      Незмінно на сторожі світу
      Мають стояти тридцять шість.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. ***

      «На кремені вирослий колос...»
      Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
      Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
      Господній гріб від бозна кого визволяли
      І Храм Його дощенту зруйнували...
      Чи ж дивина, що болотами й колючками,
      А не молочними й медовими річками
      Став ти, Ізраїлю, страшний до невпізнання,
      Доки сини твої не повернулися з вигнання.
      «Розкажу тобі, дівча, і тобі, хлопчино,
      Відки бралася земля нашої Вітчизни.
      Дунам тут і дунам там, камінь на камінні...
      Так складалася земля з півночі на південь».
      Плуг чи серп в руках юдея, на спині – рушниця,-
      Так творилася Держава – Божий суд вершився.
      І поту, й мозолів, і крові стільки було віддано,
      Щоб сталось те, що Богом заповідано:
      Де малярійні болота були, там виросли гаї...
      Де колючки – заколосилася пшениця...
      Пустелю оживили штучні ручаї...
      І ось за визволену землю цю,
      Іще століття тому Ротшільдом оплачену,
      Ізраїль ще й досьогодні винен всім,
      Борги міфічні мусить сплачувать.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Пам'ять
      Не з добра-дива вітер цей з Долини сопілок,
      Що під Єрусалимом, зриває пелюстки із руж
      І птаство змушує замовкнуть.
      З Долини сопілок цей вітер злинув,
      Щоб вище й вище здіймались прапори,
      Щоб наші погляди здіймались в небо,
      А губи в унісон сирені прошептали:
      «Ви в нашій пам’яті, праведники любі,
      Ви, хто дочасно зійшов у горні висі».
      Здіймайтесь вище й вище, блакитно-білі стяги,
      Немов талітом, огортайте душі тих,
      Хто цього дня благає нас, живих:
      «Не оддавайте землю, Богом дану,
      Єрусалим найпаче бережіть!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Спогад на тлі хамсину
      Немовби дивовижний фільм
      (Щось на зразок довженківських сюжетів),
      Неждано пам’ять розкрутила
      Одну із канівських моїх студентських весен...
      ...Принишклі, по коліна у воді
      Стоять рожево-білі вишні та черешні.
      Човном пропливаємо поміж них,
      Такі ще безтурботні й мовби нетутешні.
      Чуприни непокірні куйовдить вітерець,
      Сукні притискують дівчата до колін.
      А ми, сором’язливо нахилившись вниз,
      Щосили налягаємо на весла.
      І байдуже, куди тепер плисти,
      Тільки б з корми такі ж наївні, як і ми,
      Нам усміхалися дівчата,
      Аби, мов бризки із весла,
      У човні райдугою зайнялася пісня.
      І байдуже, що то не наша, а чиясь любов.
      Бо ж наша має ще розквітнуть.
      І байдуже, куди ми пливемо –
      В Дніпро чи в Рось, в Росаву чи в Трубіж...
      Стільки ж річок тече по Україні!..
      Та раптом стоп...І обірвався фільм.
      Пам’ять сьогоднішнє відсторонило.
      Рось і Дніпро, Росаву і Трубіж
      Хамсін накрив імлою Єрусалим,
      І стало враз свинцевим лазурове небо.
      І я вже не юнак, а сивий дід
      У цім пустельнім, хоч і святому краї.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    147. ...Не завжди взаємність є в любові
      Не блудним сином їхав в Україну
      Із того краю, що не чужий тепер мені.
      До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
      До кладовищ, щоб до могил припасти...
      ...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
      Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
      Та ось зненацька серце одгукнулось болем:
      «Ти опинився, друже, на межі:
      Усе для тебе тут таке ще рідне ,
      Та ти для нього, мабуть, вже чужий».
      Ну. що на це я відповісти мушу?
      Не в змозі поділити Богом дану душу,
      Я вдовольнюсь засіяним у неї словом,
      Бо ж не завжди взаємність є в любові.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. ***

      Невже це й справді
      Я тонкосльозим став на старості?
      Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
      Як щось важке й холодне навалиться на серце,
      До болю зчавить горло…
      Але ж з-поміж 6 мільйонів
      Спалених, закопаних живцем в ровах,
      Розстріляних, повішених,
      Голодом доведених до смерті, –
      Нема нікого з мого роду.
      І з-поміж тих, хто майже голіруч
      Постав на захист права на свій Дім.
      Хто боронив той Дім,
      Назавше відклавши шкільний підручник,-
      Теж нема нікого з мого роду.
      І лише серед тих,
      Кого безвусі палестинські гицлі
      Пошматували в автобусах, в кафе,
      Могла буть і моя дружина.
      Хвалити Бога, обійшлось – поламано лиш ребра
      Та невибутній шум карьожить вуха.
      От і сьогодні спиняюсь
      На невмолимий клич сирени.
      А поруч – памолодь.
      І навіть ті, кого годиться називать онуками.
      Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
      На щоки наплива сльоза.
      І я подумав тої миті,
      Що з кожним роком усе глибше
      Вростаю у цей згорьований віддавна край,
      Де так переплелися епохи й долі,
      Що пізнаю історію не з книжки,
      І де не можна буть уже чужинцем.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Вірність Господу Богу

      Коли мова заходить про Трійцю,
      то спада на думку не догмат Триєдності Бога,
      що, як запевняють християнські авторитети,-
      недосяжне людському розуму,
      а підніжжя сімейного щастя юдейських жінок -
      щонайменше трійця діток.
      Оте «Пру у рву» ,
      заповідане шостого дня Господом Богом,
      що так налякало фараона і кинуло в море Червоне,
      що не спопелили ні Треблінка, ані Освєнцім,
      навіть сталінські концтабори не заморозили.
      Трійця – це тільки початок,
      що подвоїться чи й почетвериться згодом.
      І це найкраще зі свідчень
      Вірності Господу Богу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. ***

      Навмисне коло товаришів не ширив.
      Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
      Кому іще далеко так до вирію,
      Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
      Не був святим, та й не надміру грішним.
      Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
      Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
      Де буде без душі незатишно йому.
      Спалить просив й розвіять понад степом.
      Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Не хвались і не зарікайся


      Ще кілька літ тому хвалився він привселюдно:
      «Не помічаю старості. Знаю, що їсти й пити.
      А головне – не класти на серце зайвий клопіт.
      Сказати б, глухою стіною відгородитися од світу.
      Знавців, як жить, обходить смерть стороною».
      І хоч мудреці й пророки, що перейшли за сотню,
      Були далекі од цієї схеми, і далі він вважав, що молодий.
      Та ось, як на собаці, рани перестали заживати .
      Болячки почали одвідувать частіше..
      «Дістала все ж і мене триклята старість»,-
      Скаржиться тепер тим, перед ким хвалився.
      Став богомільним. І в молитвах благає
      Забутого ним Бога: здоров’ям наділити, а не віком.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Новоявлений до несусвіття Вавилон

      У жодну віру не вкладається Життя,
      Бо ж усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього,
      Бо ж усі вони – повчання й каяття
      За скоєні й нескоєні гріхи проти самої Істини.
      На пальцях десятьох вміщається вона.
      Її для нас Моше (Мойсеєм, Мусою)
      На скрижалях передав Всевишній,
      Аби од звіра була людина вища...
      І вивищилася. І навіть понадміру:
      Таких же, як і вона сама
      (Не те що якогось людоїда-звіра),
      Готова розтерзать за іншу віру.
      І вже побожним місця на Землі нема...
      На схови атомні перетворились катакомби,
      І любу немовлятам материнську колискову
      Глушать щовечора протяжним воєм бомби.
      О новоявлений до несусвіття Вавилон,
      Куди ти тягнешся? Минуле позабув невже ти?
      Чи, може, й справді націлився на Армагедон?
      Чи байдуже, якким шляхом іти до смерті?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Єгошуа (Ісус)



      Не в тому суть –
      Воскрес чи не воскрес,
      Вознісся до Всевишнього,
      Сидить з ним одесную...
      Чи, може, як усі,
      Перетворивсь на прах,
      Пробивсь з-під каменя травою...
      Не тим, що начебто узяв гріхи на себе
      (Якби Всевишній усе воїнство Своє
      На Землю був послав,
      Було б й воно безсиле
      З гріхами нашими впоратись).
      Кожен, як запевняють мудреці,
      Сам понесе на суд Господній
      Свої погані й добрі справи .
      Суттєвіш інше – Боже слово,
      Принесене Мойсеєм на скрижалях,
      Утаємничене і потрактоване,
      Як дар Всевишнього тільки юдеям,
      Усім народам виніс він із Храму
      І випростав півсвіта до Небес.
      І цим, а не дивами й чудесами,
      Над усіма пророками
      Вознісся на віки Ісус.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Гомін Голосієва
      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка личинку тягне,
      Наче хмиз баби.
      Даю дорогу.
      В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».

      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. Прозорий натяк Божий
      Вже мого росту сягнула лобода.
      Вже схили забілила конюшина.
      Вже квітом зайнялися дерева.
      Кінерет досягає лінії червоної...
      Радіти б тільки первісткам Весни,
      Радіти б тільки й молодіти,
      Якби не те, що лихоманить світ
      І назване короною глумливо.
      Царям і королям вона як атрибут ,
      А посполитим - як набридле дишло,
      Що не дає привільно жить і дихать.
      Відкіль вона, корона навісна?
      Чи, може, це прозорий натяк Божий,
      На те, що людству воювать негоже,
      Що час єднать – не розгуртовувать людей.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Урі Цві Грінберг (1896-1981)

      Ламаний гріш вам, філософи
      вічного життя після смерті...
      Ламаний гріш вам за ваші зморшки.

      А я обираю плоть, що страждає
      в ім’я нігтя пальця мойого,
      що такий звичний мені й симпатичний.

      А я обираю насолоду просту й білу:
      на омите водою, свіже тіло
      зодягти білу сорочку – не хочу
      бути космосом і лежати в поросі.

      Ламаний гріш вам за речі прекраснодушні.

      Я знаю: таїна всіх наших печалей
      і всіх наших діянь неслухняних –
      в тім, що життя приречене на смерть.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Дружині
      Не володіть – підвладним буть волію,
      Без роздумів сповняти задуми твої,
      Бо ти для мене життєдайна нива,
      Дарована бозна за віщо Небесами.
      Мовчазною любов’ю звіряюся тобі
      І не чекаю відгуку словами.
      Ну, що слова, як ти в одвіт
      Обдарувала аж двома синами.
      Та, якщо можна щось іще просити,
      Без вибору проситиму Всевишнього
      Додати стільки повноцінних літ,
      Аби за щастя підвладним буть тобі
      Наснаги й сил розплатитись вистачило.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Халіна Посвятовска (1935-1967)
      сон зимовий
      моїх ніжних суконь
      сон із перлин
      зап’ясть моїх
      так закохане в себе
      сонце
      виходить щоднини

      а врода навіщо
      аби світити
      а світло
      аби пожежу розпалювать
      а пожежа
      аби спопеляти
      серця

      найпаче
      офірну матерію

      тому-то прошу не кажіть
      що комусь там
      навіщось
      пітьма
      потрібна

      ***
      sen zimowy
      moich delikatnych sukien
      sen perłowy
      moich napięstków
      tak zakochane w sobie
      słońce
      odsłania się co dzień

      a uroda to po co
      żeby świecić
      a światło
      żeby pożar niecić
      a pożar
      żeby spopielać serca

      najbardziej całopalną materię

      dlatego proszę nie mówcie
      że komukolwiek
      na cokolwiek
      ciemność
      potrzebna






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. ...Як маю жити в потойбічнім світі

      Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
      а дасть (бозна за віщо) право обирати,
      як маю жити в потойбічнім світі,
      не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
      ні на таке принадне для смертних воскресіння
      (на подив родині й товариству).
      Ні, попрошу перевтілить мене в мурашку
      неподалік десь од домівки.
      Мову і звичаї улюбленців своїх охоче вивчу.
      Без нарікань ходитиму за провіантом з ними,
      (звик на роботу ходити тільки пішки).
      І вже без заздрощів дивитимусь, як праведні юдеї
      чимчикують звідусюд в Ізраїль...
      «Таки збувається ...»,- скажу тоді по-мурашиному
      та й поспішу наздоганять нову свою родину.
      А як заллє дощами край наш пізня осінь,
      і затишно, і тепло буде нам у сховку.
      Наслухаюсь тоді бувальщин про літа давноминулі -
      такі ж бо схожі на міфи та казки людські.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. ...Як у вічність відліта душа



      Не похиляйся над собою,
      Не дай розлитися журбі.
      Всевишнім подароване тобі,
      Не все в нові світи полине за тобою:
      Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
      Аби земне на Землю повертати.
      І як у вічність відліта душа,
      Борги твої бере хлопчина чи дівча.
      Та що робить, якщо ти з тих,
      Що тільки й думки: ще не все устиг?
      До кого голос Господа не долинає вниз:
      «Бери по силі! Не підвередись!»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Життю наперекір

      Він злий на увесь божий світ,
      Бо той не стелеться йому під ноги.
      А те, до чого змалку звик,
      Стає щоразу поперек дороги.
      В літах уже - і варто б щось змінить
      Собі і людям на догоду,
      Та він розмову припиняє вмить,
      Відбувшися категоричним: «Годі!»
      Отак-от і стовбичить посеред життя,
      Де попри сварки порозумітись хочуть...
      ...Серед буйнотрав’я наїжачений будяк
      До сонця намагається доскочить.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Єрусалимська весна

      Дощ, можливо, вже останній
      Зриває квіт із вітром навідліг.
      Шука той квіт схову- притулку
      І падає до ніг, мов сніг.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. З голосу Езопа
      Постаріла кішка. Хазяїв нема.
      А голод триклятий вже кишки вийма.
      Десь там у коморі жиріє мишва,
      А вона на призьбі лежить ледь жива.
      «Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
      А що залишилось – так це тільки хитрість.
      Хай сміються миші. Я таке підстрою,
      Що самі до мене прибіжать юрбою».
      Мішок бачить кішка...Старий і дірявий:
      «Нічого, згодиться для моєї справи».
      На гак почепила кішка той мішок.
      Крекчучи залізла і чека мишок.
      І не забарились гості рудуваті.
      Вилазять нарешті без остраху з хати.
      Вилазять, дивуються, та ніхто не зна,
      Як з’явився заніч мішок з-під зерна.
      Найцікавші влізти готові туди:
      Раз кішки немає, то нема й біди.
      Та тут нагодилася миша-ветеран,
      Що від кішки мала чималенько ран:
      «Скільки вас, дурепи, треба вчить і вчить:
      Та ж кошача лапа із мішка стирчить.
      Сидіть в мішку, пані, хоч і допізна.
      Одурить непросто тих, хто ваc пізнав!»
      P.S.
      Як обережність й досвід ходять в парі,
      То й хитромудрі вигадки – примара.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Гаман
      Гаман
      Сходиться люд на площу Суз.
      Невдовзі мотуз накинуть на шию,
      І я зависну на шибениці тій,
      Що сам звелів поставить спішно...
      Як усе перекрутилось за ніч!..
      Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
      Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
      «Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
      Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
      І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
      «Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
      І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
      «Так честь належну віддає наш цар!»
      Дружина й гості, видно, вже знали правду,
      Та я не міг спинитись: лють переповняла
      При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
      Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
      Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
      А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
      За сором слід відплатить подвійно:
      На Мордехая вже шибеницю зводять,
      А непокірне й гордовите його плем’я
      Зо дня на день чека погибель:
      Царська печать уже скріпила мій указ.
      «Не чини цього!»- дружина й гості.-
      Якщо з юдейського насіння Мордехай,
      Перед яким сьогодні зачав ти падать,
      То не здолать тобі його нізащо!»
      Не послухав, хоч зненависть і пиха
      Уже попідруки вели мене до лиха.
      Та ще якого!.. Відки ж було знати,
      Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
      Вчинила в себе учту цареві та мені...
      Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
      А, може, й для десятьох моїх синів.

      P.S.
      Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.
























      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Цариця Вашті


      Що ти таке вчинила там, царице,
      Що лютістю пала Ахашверош?
      Такою, що переважила і змови недругів,
      І зненависть підкорених держав...
      Ти, найвродливіша з усіх жінок!
      ***
      По третім році, як засів на троні в Сузах,
      Справля Ахашверош бучний прийом.
      Спочатку для князів і слуг своїх,
      А далі – й для всього народу.
      Ні в чім нема нестатку.
      Ні в їжі, ні в питві.
      І все лиш в золотім начинні.
      І кожен п’є скільки спроможен випить.
      Окремо для жінок ти, Вашті,
      Теж справила гостину.
      Не таку пишну, як Ахашверош,
      Котрий лише на сьомий день,
      Як стало весело на серці від вина,
      Згадав, що є в нього дружина.
      Сім євнухів послав цар за тобою, Вашті.
      Щоб не прийшла, а привели тебе
      В короні царській.
      Красу твою бажа Ахашверош
      Чоловікам підпилим показати.
      А ти відмовилась із євнухами йти,
      Бо лялькою не захотіла бути.
      «Красою наділили мене мати й батько.
      А те, що розумом і радникам його не поступаюсь,
      Про це Ахашверош не скаже, збіговиську отому.
      Лялькою мене він бачить.
      Лялькою, що має подарувати йому сина...
      Та, зрештою, і ті, хто колінкує перед ним,
      Такі ж, як він.
      Хто владою, хто золотом узяв собі дружину...
      І я миритись маю з цим?..
      Знаю, що в гнів впаде Ахашверош.
      Та гнів зуміла б я угомонить,
      Якби хоч трохи був він самостійним.
      А то у всьому радників лиш слуха.
      Ох, ці такі улесливі й підступні шептуни!..
      Вони, а не Ахашверош імпрією правлять.
      От і тепер здогадуюсь, що там вони нарадять.
      Скажуть, аби відсторонить мене й забрать корону.
      І не тому, що краще це для Ахашвероша,
      Вихватка моя самим їм так не до вподоби,
      Бо ж як дійде до їх жінок вона,
      То це для них смертельна небезпека.
      І їх, а не себе, послухає Ахашверош.
      Ну що ж, хай так воно і буде.
      Може, колись і не цариця
      Насмілиться зробить, як я.
      І не буть лялькою.
      Я ж це роблю сьогодні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. Зельда "Мій мир" ( з добірки "А родом вони з України")

      Мій мир
      Моє благо прив’язано ниткою
      до твого блага.
      І свята улюблені, і дивні пори року
      з багатством запахів, квітів,
      плодів, листя й вітрів,
      з туманами й дощем,
      зі снігом раптовим,
      з росою,
      підвішені на нитці смутку.

      Я і ти, і субота,
      я і ти, і наше життя
      в колишнім коловороті.
      Я і ти.
      і олжа, і острах, і розриви.
      Я і ти,
      і той, хто сотворив небеса безбережні.
      Я і ти,
      і таїна.
      Я і ти,
      і смерть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Віслава Шимборська "Декотрі люблять поезію"


      Декотрі –
      Себто не всі.
      Навіть не більшість а меншість.
      Не рахуючи шкіл, де мусиш,
      і самих поетів,
      буде тих осіб щось зо дві на тисячу.

      Люблять –
      Але люблять також бульйон з макаронами,
      люблять компліменти і колір небесний,
      люблять старе кашне,
      люблять настоять на своєму,
      люблять пестить пса.

      Поезію –
      Але що це таке поезія.
      Не одна вже непевна відповідь
      на запитання це впала.
      А я не знаю й не знаю і тримаюсь цього
      Як рятівного поручня.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Українські Канни з Виговським Іваном


      Розкажи всім, Конотопе,
      Як москалів товк ти,
      Як облудливій тій чвані
      Зробив Іван Канни,
      Де уславлена кіннота
      Борсалась в болоті.
      Як в доспіхах дорогих
      Із золота й сталі
      З матюками полководці
      Ханові дістались.
      Як в лахмітті зі сльозами
      Цар до люду вийшов,
      Щоб Москву порятували
      Праведні і грішні .
      А сам уже намірився
      Покинуть столицю
      Та в якімсь глухім кутку
      Мовчки оселитись.
      P.S.
      Стала б вільною Вкраїна ще од Конотопа,
      Та охочі булави ішли тоді товпами.
      Тож, не дай Бог, щоб таке повторилось нині
      Та завадило б в Європі бути Українi.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. спасибі, старосте



      Сміється дітвора - переповняюсь сміхом
      Заплаче немовля- питаю, що болить.
      Пташки побилися - як їх розборонить?
      Спираюсь подумки на патички ровесника,
      хоч і без них спроможен поки що ходить.
      Спасибі, старосте, що ритм життя вповільнила,
      аби до всього буть причетним, до всього мати хіть.
      Сміюся, вболіваю, плачу і радію…
      І хочеться з усім оцим ще трішечки пожить.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Дерева
      Валентині Рубан,
      професору мистецтвознавства

      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються окремі їхні фрази.
      У пристрастях своїх вони такі ж наївні, як і ми,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина, що бачу їх людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев?
      І немічні, й не вічні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    171. ципріан каміль норвід

      Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
      Як кров тече, з губками поспішають,
      Але як дух сочиться під тиском,
      Не біжать одразу з рукою щирою,
      Допоки Господь сам не витре
      Блискавки блиском.
      -Тоді лиш допіру.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. посполиті московити

      Люблю осінь
      За мокрий поривчастий вітер,
      За роздумні дощі, поєдинки останнього листу.
      Тільки засніжену зиму люблю.
      Чекаю весну.
      Радію травичці, що пробила асфальт.
      Переймаюсь клопотами птаства.
      Зі щемом зауважую кінець літа...
      Люблю цуценят, не люблю надто злих собак.
      Не люблю котів за потайність.
      Люблю горлиць, не люблю голубів.
      Намагаюсь збагнути одвічний сум корів.
      Невибутньо захоплений конями.
      Люблю чепурну,
      А ще більше забрьохану в грищах малечу.
      Люблю погамовану мудрість літніх.
      Люблю, не люблю, захоплююсь, вірю...
      Моя втіха, моя зненависть, мій глузд...
      Мій світ.
      Заглядаю в очі,
      Проектую твій світ.
      Так боюся в чомусь схибити.
      P.S.
      У кожного свій світ.
      Хто не створив його,
      Великого світу не знайде



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. посполиті московити


      Не кожного московита варт кацапом звати.
      Тільки того, хто взяв звичку поспіль ображати.
      А найпаче бовдуряку, що з екрана кряче:
      "Нема мови вкраїнської, як хохол судачить".
      Стоп! В історію поринем та знайдем коріння,
      Що з подиву на лайку зросло бадилинням.
      Стрівся якось московит з козаком і бачить:
      Замість чуба оселедець, мов півнячий гребінь.
      "Здоров будь, судар хохоле!",- козакові каже.
      На бороду московита козак скоса глянув
      І щось схоже на борідку свого цапа бачить:
      "Здоров будь, кацапе!" Тай по цьому
      Од реготу-сміху за боки взялися,
      Посідали на коней, в похід подалися.

      P.S.
      Недобитки імперії скорить світ мудрують.
      Суверенну Україну всіляко плюндрують.
      Посполиті ж московити не завжди їх чують.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Рахель

      Боялась, щоб він не пішов од нас ,
      не попрощавшись...
      Яка печаль в очах:
      в кутиках вуст гіркота залягла,
      він здавався б справжнім в забавках немовлят,
      гармидерував би і враз би замовкнув , як кажуть нараз...
      І буде вечір, і на стрічі товаришів
      його місце порожнім буде.
      І,бліді, немовби змія вкусила, відсунемось,
      і проникнемо в кімнату його,
      і на столі лист забіліє...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Шкіци

      ***
      Наше життя – немов драбина Яакова:
      Підіймаємось і опускаємось.
      Знизу – догори.Туди –сюди.
      Змагаємось, вряди-годи перемагаємо .
      Та на відміну від праотця -
      Частіше – переможені.
      ***
      Замість листу на осиці пташина малеча
      Повсідалась, споглядає переліт лелечий.
      Немов ноти сумної мелодії, сидять мовчазливо,-
      Попереду ж вітрюгани і холодні зливи.
      ***
      Звіддаля подумалось:
      горобенятко заплуталось в галуззі.
      А ближче підійшов, бачу:
      Із вітриком бавиться листочок.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. ***
      Шкультига на трьох (четверта покалічена)
      немолодий уже чорнявий кіт.
      Був би чоловік, отримав пенсію
      або притулок в будинку для старих.
      А так шукай самотужки сякий-такий харч,
      Найчастіше те, що молодики не з’їли.
      Котам не випадає прийняти достроково смерть.
      Отож і шкутильга на трьох чорнявий інвалід.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Не по мені

      Не по мені фанати всіх мастей,
      А надто ті, хто маскуватись призвичаївсь,
      Хто словесами зводити навчивсь людей,
      Коли вони в жебрацтві чи в одчаї.

      ***
      Не по мені, як землю гидять
      І воднораз Святою звуть.
      Витоптують її до пилу,
      На чужині сльозу за неї ллють.

      ***
      Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
      Не вартими паперу, на якому пишуть,
      Причастями, молебнями й іконами
      Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.

      ***
      Не по мені убивці часу,
      Не відають, нащо з’явилися на світ.
      Нудяться життям, тонуть в оковитій,
      Готові вмерти будь-якої миті.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Гіркіш страждання - ваговитіш слово
      Петрарці заздримо і Норвіду, й Шевченку:
      «Які слова! Таж то сама любов!..»
      ...Нажаль, слова.
      Не загніздилися в серцях
      Лаур, Марій, Ликер.
      Так і літають нічиї.
      Невже на те, шоб справджувавсь
      Одвічний парадокс:
      «Гіркіш страждання – ваговитіш слово»?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. ***

      ...А діти виростуть.
      От тільки б нам не старіть.
      Щоб дівчина,
      Яку ти оглядаєш так не по-батьківськи,
      Не кинула, мов докір:
      «Дядьку...»
      Аби дружина наніч не сказала:
      «А пам’ятаєш?..»
      ...А діти виростуть.
      От тільки б якомога довше
      Із ними друзями лишатись.
      Щоб їхні друзі нашими були.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Мазаль
      Дощеві стачило терплячки
      (принаймні так мені здалося),
      щоб на роботу я прийшов сухим,
      включив як завше музику класичну
      і «Капуччіно» з приємністю попив.
      Тільки тоді продовжив дощ свою пісню,
      нудну для птаства і людей,
      та життєдайну для землі й рослин.
      Скажете по-юдейськи: «Є в нього мазаль».
      Є, щоправда, не завжди, на жаль.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Дитячі очі
      В хмільному вальсі побажань
      Пливуть до загсів молоді...
      Дитячий сад, ти паузою стань
      На їх зритмованій путі.
      Найглибші очі – у дітей.
      В них – цноти невичерпная криниця.
      Долийте ж в свої кухлі, молоді,
      Тепер лиш можете рідниться.
      Життя – і любощів обійми,
      І розладу пощерблені ножі...
      Бува: сварлива зверхність рине
      Сльозистим градом в злагоди посів.
      Затріпотять листочки сходів...
      Хто їх зуміє вберегти?
      Графітній хмарності негоди
      Хто роздере регочучі роти?
      Слова титанисті пігмеями зіщуляться.
      Цілунки стануть раєм для мерця...
      ...Не плач, Любов,
      На захист твій лаштуються
      І райдужать похмарені серця
      Прості дитячі очі,
      Що колись стояли
      На сходинці останній
      Любощів вінця.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. ***

      Слава Богу, хоч старість навчила –
      Нікому не заздрить.
      А було ж!..
      Як згадаю, пройма од безглуздя дрож:
      Стільки ночей не доспато,
      Скільки недорозумінь довелось пережить...
      І, курям насміх, заради чого?
      Не дали посаду жадану?
      Нагородою обійшли?
      А ще таж-таки старість навчила прощати.
      Вибачатись навіть перед малятами звик.
      А от прощать не спромігся.
      І тільки тепер, перед тим, як іти у засвіти,
      Од чистого серця всіх прощаю , хто мені завинив.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. ***

      Повз лиця, заклопотані й зажурені,
      Вона не йде собі, а скаче
      І на всі боки змовницьки всміхається,
      І день здається наче
      Не таким уже й похмурим,
      І сонце на неї сором’язливо задивляється.

      P.S.
      Чи то у неї така вдача,
      Чи радість висловить незмога їй інакше?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Виноград дитинства
      Протягом тижня дощ та ще й з вітрами не вгавав,
      І схожий був Ізраїль на Скандинавію чи на Прибалтику.
      Та ось у п’ятницю, перед Шабатом, перестав.
      Іду собі звичним спортивним хідником,
      Множачи на лічильнику метр за метром,
      Минаю прибитий до землі обабіч виноградник
      Із подивом (бо ж січень) надивляю... чорняві грона.
      Зриваю, щоб віднести в неділю приятелю-лікарю.
      Для нього це не десерт, а втіха неабияка –
      Перенестись у дитинство в Могилів-Подільському.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Слова-принади і слова-каліки
      Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
      І він пішов, не знаючи у бік який іти.
      І байдуже – направо чи наліво...
      А ти отямилась, як серце заболіло:
      «Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
      Як далі склалось в них – не знати до пуття:
      Зійшлись вони чи розійшлись навіки.
      Як інколи вершать життя
      Слова-принади і слова-каліки.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Дідусевий подив


      Які ж смішні бо дитинчата:
      Удень не хочуть в ліжках спати.
      Як змушують, то ридма плачуть.
      Як ні , радіють і стрибають.
      Шкода, що істину не знають просту:
      Сон – це не вигадка дорослих,
      А ліки - для здоров’я й зросту.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Гріх - таїну виносити на світ
      Хай лишиться підтекстом
      Те, що назовні рветься.
      Те, чим обох обдарувала ніч.
      Від чого на душі так затишно і тепло,
      Що знову кличе летіть навстріч
      Одне одному. І то не гріх,
      Що станеться між вами,
      Що не вдається відтворить словами...
      Гріх – таїну виносити на світ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. З голосу Езопа
      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. На Меа-Шеарім
      На Меа-Шеарім – у цім хасидськім штетлі ,
      Де пейси щонайдовші в світі,
      Де ідиш ще горує над івритом,-
      Є місце для юдея і радісне, і тепле.
      І байдуже, де він – удома чи в дорозі.
      Навіть дошкульний єрусалимський вітер
      Те місце нізащо охолодить не в змозі.
      Це рабі Нахмана святеє крісло,
      На якому літ тому двісті
      Вдивлявсь він, хворий, в уманські рови,
      Куди поскидано було братів його живих .
      Де піснею і словом, зверненим до Бога,
      До радості згорьованим він прокладав дорогу.
      Те крісло – то дарунок Майстра,
      Мереживо любові, рук золотих його тепло.
      Здолавши сталінські кордони, те крісло
      На Землю на Святу шматочками дійшло .
      На кріслі тім лиш немовля безгрішне
      Єднається навіки зі Всевишнім...
      ...На Меа-Шеарім – у цім хасидськім штетлі
      Є місце для юдея і радісне, і тепле.

      --------------------------------------------------------------------------------------- Район Єрусалиму, де мешкають ортодоксальні юдеї, частина яких не визнає Державу Ізраїль.
      Містечко (ідишське) в Східній Європі.
      Йдеться про «Уманську трагедію», що сталася під час Коліївщини (літо 1768 року). За даними українських істориків тоді загинуло 12-20 тисяч юдеїв. Перед смертю рабі Нахман говорив своїм учням: «Душі померлих за віру чекають мене».
      Аж до самого всесоюзного старости Михайла Калініна добився ребе Моше Беер, щоб виїхати в Палестину разом з розібраним на частини кріслом рабі Нахмана. Тепер воно стоїть в синагозі брацлавських хасидів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Дещо про Смерть
      А як Смерть усе ж заявиться по мене,
      прийму її, як гостю: за чаєм чи кавою із круасанами,
      покажу без поспіху над чим працюю,
      розкажу, що наразі тільки в задумах дрімає...
      Смерть сучасна – не якась там старезна баба із косою,
      А миловида молодиця із смартфоном,
      що од Небес отримала таку посаду на Землі.
      Навіть поспівчуваю гості: «Краще б приймати породілля...»
      І як здвигне вона плечима чи й усміхнеться
      («Мовляв не всім судилось просить у Бога вибір»),
      спитаю: «Невже нема незамінимих на той світ?
      Рецидивіст якийсь там або ж той, що нудиться цим світом,
      чи хто так і не знайшов, до чого б прикласти голову й руки».
      Цікаво б знати, чи Смерть зв’яжеться із Небесами?





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    191. ...Спиняй мене од забаганок, Боже
      Не викорчовуй, Боже, сьогоденням
      Мою незмінну тугу за ровесників.
      ...Війна відкинула нас, її дітей,
      В кам’яну епоху, де вогонь добували
      Трутом і кременем-кресалом,
      Де взимку на заслонці носили жар
      В снігом завіяну хатину,
      Де за дієту слугував підножний корм,
      А квіт акації був за десерт...
      Тож перед пам’яттю всіх тих,
      Хто так і лишився в тій кам’яній епосі,
      Спиняй мене од забаганок, Боже,
      Нагадуй, що все можливе
      В цім сатанинськім світі,
      Що за монбланами достатку
      Якоїсь миті все може обернутись
      Міфічним спогадом в печері
      Бозна якої вже давноминулої епохи.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Кшиштоф Каміль Бачинський (1921-1944)

      Одділили тебе, синку, від снів, що дрижать метеликом,
      гафтували тобі, синку, смутні очі кровію рудою,
      малювали краєвиди в жовті пасма згарищ,
      вишивали повішальниками дерев плинне море.
      Навчили тебе, синочку, землі твоєї напам’ять,
      лолись стежки її повитинав ти залізом-сльозами.
      Сховали тебе у темноті, нагодували тривог хлібом,
      переміряв напомацки із людських доріг найбільш соромливі.
      І вийшов ти ясний, синку, в ніч зі зброєю чорною,
      і почув ти , як їжачиться у звуках хвилин зло .
      Перш аніж упасти, із землею попрощавсь рукою .
      Чи то була куля, синку, чи луснуло серце.
      1936

      Oddzielili cie, syneczku, od snów, co jak motyl drżą,
      haftowali ci, syneczku, smutne oczy rudą krwią,
      malowali krajobrazy w żółte ściegi pożóg,
      wyszywali wisielcami drzew płynące morze.
      Wyuczyli cię, syneczku, ziemi twej na pamięć,
      gdyś jej ścieżki powycinał żelaznymi łzami.
      Odchowali cię w ciemności, odkarmili bochnem trwóg,
      przemierzyłeś po omacku najwstydliwsze z ludzkich dróg.
      I wyszedłeś, jasny synku, z czarną bronią w noc,
      i poczułeś, jak się jeży w dźwięku minut - zło.
      Zanim padłeś, jeszcze ziemię przeżegnałeś ręką.
      Czy to była kula, synku, czy to serce pekło?
      1936



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Зима в Єрусалимі

      Що «літо північне – карикатура південних зим ».
      Деінде, мабуть, так, але не в Єрусалимі,
      Коли дощем з відра заллє тебе по самі вуха,
      Аж до кісток прониже вітрюгами невмолимо злими.
      Та гідне подиву тобі, напевне, буде,
      Негоду цю благословенням Божим називають люди.
      Готові і щулитись вони, і закривать руками лиця,
      Аби криниця Землі Святої наповнилась по самі вінця.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Дядькові Олексі
      Поки до суфіксів і флексій,
      До міфів Греції і Риму
      Я спомин цей із серця вийму,
      Щоб пом’януть дядька Олексу.
      ...Колись в студентську кампанію осінню
      Невмілі до селянської роботи руки
      Він направляв не матом, а прислів’ями.
      Чимало призабулося з тої науки,
      Та знаю, як розшукати голку в стозі сіна
      Чи як ходити в ліс безбоязно без дрюка...
      І, може, десь тепер в далеких Горніх Висях
      З намови Йсуса професором дядько Олекса
      Навчає пріснопам’ятних Антея і Геракла не битися,
      А скирдувать солому, аби худобі стачило до весни.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Каяття
      На старості багато в чому маю каятись.
      Почав з вини перед бездомними котами.
      Каюсь, донедавна обминав не тільки чорних,
      а й навіть тих, що просто шлях перетинали.
      Сторожко поглядав я на весь кошачий рід.
      І що найприкріш – без причини.
      Ніхто з них не намірявся подряпати чи вкусити.
      Каюсь не словами(бо ж мови наші різні),
      а молоком, яким ділюсь щоднини.
      Дивлюсь зі сховку, щоб не налякать бездомну пару.
      Не знаю, чи вибача вона мою задавнену провину.
      Та все ж спадає з серця часточка вини.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. 37.Псалом Давидів (уривок)


      Не змагайся зі злом,
      Не заздри тим, хто чинить несправедливо,
      Бо, мов трава на корм, повсихають вони
      І, як поле зелене, пожовкнуть.
      Покладайся на Бога й роби добро,
      Осядь на землі і подружися з правдою.
      Розкошуй служінням Богу,
      І Він сповнить твого серця бажання.
      Довір свій шлях Йому
      І Він попровадить належне,
      І виведе, немов світло, твою правоту
      І справедливість твою, як сонце опівдні.
      Бога мовчки чекай і довірся Йому.
      Не змагайся з тим, кому пощастило
      Здійснити задуми злісні.
      Гнів і лють спини і не змагайся в злому,
      Бо ті, хто чинить його, знищені будуть.
      А хто покладався на Бога, успадкує землю.
      Ще трохи – і нечестивих не стане
      І навіть їх місце зникне.
      Сумирні вспадкують землю
      І насолоду велику отримають з миру.
      На праведних нечестиві виношують зло,
      Скрегочуть зубами зі злості,
      Та сміється Господь, бо бачить:
      Меч добули нечестиві і натягнули лук,
      Щоб знищить убогого й бідного,
      Того, чий шлях прямий, вбити.
      Увійде меч в їхні серця, а лук поламається.
      Праведним краща частка,
      Аніж нечестивим надмір,
      Бо міць нечестивих зламано буде,
      А праведних Бог підтрима.
      Знає Господь дні щиросердих
      І спадок їх вічним буде.
      Не будуть вони присоромлені в годину лиху
      Й ситі будуть в дні голоду,
      Бо нечестиві згинуть, і вороги Бога,
      Як лій баранів, зникнуть, в димові зникнуть.
      Позича нечестивий – і не вертає борг,
      А праведний віддає та ще й дає милостиню,
      Бо ті, кого Він благословив,
      Матимуть в спадок землю,
      А прокляті знищені будуть.
      Від Бога кроки людини,
      Якщо шлях її до вподоби Йому.
      Як падатиме – не впаде,
      Бо руку Господь підтрима.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Дивовижна жінка
      Їй би в матріархаті народитися годилось,-
      Од ласки й доброти з десяток мужиків зомліло б,
      А то лиш я один та ще онук й сини...
      Немає простору у повноті розправить крила.
      Отож, як на останню приступку життя зійду,
      Відкіль в інші світи вже мерехтить стежинка,
      Спитаю в Господа про те, що стільки літ ношу:
      «За дар який Ти дав мені таку ж бо дивовижну жінку?»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. ***

      Не в радість мені сьогоднішні свята –
      Ні світські, ані релігійні,
      Бо ж нечисть за горло вже хвата
      Й до прірви штовхає Україну.
      Під жабуриннимим поглядом Московії
      Закляк світ. Про санкції белькоче, про ООН...
      І невтямки йому, що ще з часів Петрових
      Підлоту й силу Росія возвела в закон.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Мінорне
      Замість листу на осиці пташина малеча
      Повсідалась, споглядає переліт лелечий.
      Немов ноти сумної мелодії, сидять мовчазливо,-
      Попереду ж вітрюгани і холодні зливи.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Дощ уже в дорозі
      З такої хмари в Україні
      Такий би дощ зненацька ринув,
      Що спраглі од чекання ринви
      Діжки і відра перекинули б...
      ...Натомість із Єрусалиму
      Хмара в Єгипет чомсь полинула.
      Дощу благають синагоги,
      Здіймають голоси до Бога,
      І навіть усезнайки-атеїсти
      Вже за Тору готові сісти...
      Тож віриться, що дощ уже в дорозі,
      І порадіє Місто міст невдовзі.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Божественні зразки


      Якби поштиві поштові голуби
      замість носить листи писали вірші,
      стільки б цікавого з’явилось про інтим:
      переступання неквапливі, схожі на танок,
      котрі нав’язує коханка вередлива,
      насурмлене і пристрасне «гу-гу»,
      і погляд на суперників гнівливий...
      Та ось в голубки чи не стача снаги,
      чи, може, вона врешті-решт збагнула,
      що всі ці залицяння хтиві лише їй,
      тоді пара коханців здійметься умить,
      закружеляє ритуально й полетить
      в місцину, де їх інтим не видно...
      Згадалось про інтим, а в пам’яті зрина
      подиву гідний клопіт ластівчиний про малечу,
      її польоти блискавичні зранку і до вечора...
      ...Стільки ж бо дав Всевишній нам
      божественних зразків турботи та інтиму
      в світі пташиному й тваринному,-
      тож так стає на серці невимовно прикро,
      як поміж людом ще горує ґвалт,
      зозулина безжурність стає прикладом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. ***

      Не похиляйся над собою,
      Не дай розлитися журбі.
      Всевишнім подароване тобі,
      Не все в нові світи полине за тобою:
      Сумлінно ноосфера ще стоїть на чатах:
      Аби земне на Землю повертати.
      І як у вічність відліта душа,
      Борги твої бере хлопчина чи дівча.
      Та що робить, якщо ти з тих,
      Що тільки й думки: ще не все устиг?
      До кого голос Господа не долинає вниз:
      «Бери по силі! Не підвередись!»




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Дощ в Ізраїлі
      Знову в Ізраїлі дощ...
      Це ж бо Кінерету щось.
      Це ж бо і нам без труда
      Лине цілюща вода.
      Хай ти промок, як хлющ,
      Очі-но тільки заплющ,-
      І, мов в кіно, ожива
      Вбрана у квіт Арава.
      Глянь-но: отам он і тут
      Маками гори цвітуть.
      Заклекотіли струмки, загули,
      Хоч іще вчора безсилі були...
      Тішся ж оцим дощем,
      Хай нас відвідує ще він і ще.
      Дяку Тому склади,
      Хто про нас дума завжди.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. ***

      Лиш грабувать і нічим не гребувать.
      Усе тільки тепер і ні крихти на потім.
      Байдуже , що добуте усе те
      Чужою думкою і потом…
      …На пустку, мов знову прокотилася орда монголів,
      Перетворилась омріяна і вистраждана воля.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Дитяча провина

      Прости мені, Боже, дитячу провину.
      Було по війні це, в голодну годину.
      Крім Отченашу, не знав я тоді,
      Що птахи, як люди, теж у біді.
      У пошуках марних що-небудь поїсти
      Я ліз на дерева, шукаючи гнізда.
      Я брав лише яйця і їх випивав,
      Пташенят голопузих не зачіпав...
      ...Спокутую здавна дитячу провину:
      Як тільки зачую мову пташину,
      М’якушку несу – не засохлу скоринку.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Ігорю Бродському, невтомному мандрівникові

      ...І знов валізи пакувать...
      Здається, пройдено півсвіта,
      Та серце, невгамовністю зігріте,
      Нізащо не хоче спочивать.
      Уже відкрито всі материки,
      Та їх він самотужки відкрива для себе:
      Поміж реліктових секвой шукає просинь неба,
      Змагається із норовом свавільної ріки.
      На видноколі вісімдесят вже світить,
      Ровесники покірливо літам скорились,
      А в нього, мовби виростають крила,
      Щоб звідать в мандрах решту світа...
      ...Куди пакуються валізи, краще не питать,
      Аби не заздрить цьому одчайдуху,
      А як часина знайдеться, послухать
      Про мандрів Божу благодать.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. ***

      Уже прощаються із листям дерева,
      Стоять оголені, задумані,врочисті.
      І раптом всупереч прогнозам падолисту
      На дереві однім з’явилися рожево-білі квіти.
      Милуюсь і не відаю, радіть чи сумувать?
      Невдовзі вітер і дощ понищать їх несамовито...
      Дивлюсь на верховіття, квітом оповите,
      Заглиблююсь у дивовижну квіту суть
      І певен, що без Всевишнього не обійшлося тут.

      Р.S.
      Отак і поміж буденності природи де-не-де
      Всевишній творить диво для людей.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Шалехет і листопад
      Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Хай наше птаство в інший край не відліта,
      Європа приліта на крилах журавлиних –
      На Хулі і поїсть, й перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в осені.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. ***

      Не кваптесь викорчовувать пеньки:
      Корінням у життя вони вп’ялися.
      Невдовзі вирвуться на світ гілки,
      Закучерявляться зеленим листям.
      Зів’ють там гнізда радісні пташки,
      Заграє далеч тьохканням і свистом...:
      ...А поки що на них з утоми можна сісти.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. ...Аби лишилося людське в людині

      Не жди дня іменин, тим паче свята,
      Збери у себе ґроно товариське,
      На мудрість і на дотепи багате,
      Де сокровенним можна поділиться
      І де душа сягає тої висі,
      Відкіль на Землю спогляда Всевишній.
      «Лишилося іще людське в людині,
      Та легко уподобитись скотині,-
      Він скаже.- Тинятись світом неприкаяно,
      Як стати на стежину Каїна».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Стаф Леопольд (1878-1957)

      Кохать і втрачати, прагнуть і шкодувать,
      Болісно падать і знову підводитись,
      Кричати зажурі: «Пріч!» і благати : «Провадь!»
      Оце ж бо життя: ніщо, а якже задосить...

      Вибігать за єдиним скарбом в пустині,
      Стрибати в безодню за неповторним,
      Аби після нас лишились єдино
      Сліди на піску і на воді кола.

      Staff Leopold (1878-1957)

      Kochać i tracić, pragnąc i żałować,
      Padać boleśnie i znów się podnosić,
      Krzyczeć tęsknocie "precz!" i błagać "prowadź!"
      Oto jest życie: nic, a jakże dosyć...

      Zbiegać za jednym klejnotem pustynie,
      Iść w toń za perłą o cudu urodzie,
      Ażeby po nas zostały jedynie
      Siady na piasku i kręgi na wodzie.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Радість досвітнього ранку

      Хвала усім, хто встав поперед мене.
      Знаю по собі – нелегко це зробить.
      Ще не застелене ліжко так манить...
      Непросто встать і переступить поріг...
      Але наважишся і в інший світ поринув.
      Хвала усім, хто на день робочий досвіт перетворив :
      Веде автобус, продукти розвозить,
      Тротуар підміта, відчиня крамницю,
      Хто йде чи біжить, поглядаючи на годинник,
      Хто шкутильга, натискаючи на палиці шведські...
      Птаство у своїх повсякденних клопотах:
      Ворони, як Буди...Горлиці, голуби, горобці повсюди.
      І, поглядаючи на всю оцю досвітню метушню,
      Мені легше подолать заплановані 10 тисяч кроків ,
      Десь посередині ходьби ще сісти й помолитись...
      ...Тільки якомога скорше перейти поріг,
      Доки ще мухи несамовиті не проснулись.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Нахліелі

      Де сховок, про те вона лиш зна.
      Ніхто її не бачив в пору сухостою.
      Зграбненька, мов та прима-балерина,
      Являється в Єрусалим лиш восени.
      Дрібніш од горобця, але така ж проворна.
      Не для музичного, сказати б, благозвуччя
      В їм’я її вплелось Імення Бога.
      І не на те , щоб не таким приземленим було,
      Як в української посестри трясогузки.
      Ім’ям Своїм Всевишній нахліелі доручив
      Перед дощем виходити на люди.
      Хто в злагоді з Природою, той про це зна,
      А невіглас не в змозі приховати подив:
      «Чом не в траві шукає комашню пташина ця,
      А по асфальті дзьобиком вистукує настійно?»
      ...То потім блискавки пронижуть небокрай,
      Громами одчайдушними розлуниться довкілля,
      А поки що найменшій із тутешніх птах
      Всевишній доручає сповіщати про негоду.
      Чому все ж їй, а не орлам чи гайворонню?..
      ...Не варто заглиблюватись у незглибимі задуми Господні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. Йти в майбутнє гордим
      Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
      Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
      А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
      ...Як в пригоді стало все оте з роками:
      Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
      Успіх тимчасовий – така собі забавка...
      Вчителі небесні з селянської хати,
      Мудру вашу раду хочу передати
      Не синам одним лиш, а всьому народу,
      Щоб в майбутнє йшов він, як ви вчили,- гордим.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. За монбланами надмірного майна
      Здавалось в юності наївному мені,
      Що з року в рік, а, може, й день при дні
      Прямує світ лише по висхідній.
      Та сивизна, мов несподівана зима,
      Що снігом заміта палітру осені,
      До того світу повернула, що пройма
      Надсадним смерті подихом і блиском,
      Де за монбланами надмірного майна
      Ракети шкіряться, націлившись в колиску.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Ніколи полічить свої літа
      Лічу прискіпливо чужі літа.
      Так прикро, що старіє товариство...
      А як бува хтось для цікавості спита:
      «Скільки ж на тебе літ тих накотилось?»,
      То одбуваюсь жартом ніяково:
      «Та полічити, бачте, до пуття все ніколи».
      І не тому, що начебто нема поваги до числа,
      Що принагідно лиш дивлюсь в люстерко,
      А просто як сувоєм розгортаються літа,
      Стає на серці сум’ятно і терпко.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Судний день

      Раз на рік таке на Святій Землі бува:
      Дорослих на вулиці майже не видно
      (Із синагог покаянні лунають голоси).
      Крім амбулансів, що пропливають вряди-годи,
      На шосе цілковите затишшя.
      Тільки велосипеди й ролики всіх мастей
      Мчать без остраху крутосхилами Єрусалима.
      Ще не набрала дітвора гріхів -
      Отож, цей день для неї свято неабияке .
      Таким він стане, пророки запевняли, для всіх,
      Як Месія на Землю нарешті зійде.
      Та посланця Всевишній зумисне не шле ,
      Бо не каяття чека, а безгріховності.
      Але невтямки поки що тим, кого Він обрав
      Повсюди в чистоті нести Його помисли...
      ...Тільки-но скінчиться напружений Судний День,
      То не Всевишній, а Сатана продиктує вчинки.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Залишить подив у минулім
      ...А булава – не іграшка, панове.
      До неї, кажуть, ще й голова потрібна.
      Улесливе, завше напоготові слово
      Нераз приводило Вітчизну до руїни.
      Та в моді поки що гучні слова,
      Та намір якось там в історію пролізти.
      А що окрадена Вкраїна вже напівжива,
      То це, здається, на останнім місці.

      Р.S.
      «Чому не йде апостол правди і науки!» -
      Дивувавсь Кобзар… Літа відтоді проминули...
      Кому ж із тих, хто візьме чесно булаву в руки
      Вдасться нарешті подив той залишити в минулім?




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Будучину передовірю Небесам
      Не зуздрився, як Сталіна і Арафата пережив,
      Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
      До віку Черчілля хотілося б додризать
      Із дозою помірною Perlino.
      Та щоб в життєву мою шпарку
      Як і раніше, заглядали вірші.
      Байдуже – римовані а чи верлібрні.

      Р.S.
      Ніхто себе не зна так досконало, як він сам.
      Тож і не варт чекати побажань торішніх.
      Будучину я почасти передовірю Небесам,
      І сам до чого прагну долучуся ліпше.






      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. ***
      Не думай і ні в кого не питай,
      Скільки тобі ще жить судилось.
      День кожний ненаситно поглинай,
      Байдуже при силі чи безсилий.
      Якщо є що робить
      (Ну, там майструвать, творити музику чи мудрувать над віршем...),
      А часу, на превеликий жаль,- так обмаль,
      Не переймайся!
      Вважай, що ти закроєний на сто чи й більше.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Наука просто віддавати
      Задовго до того, як з літами бракло сил
      Спускатись і підійматися по сходинках крутих,
      Не второпаю, як вона дізнавалась
      (Скорше всього, мабуть, інтуїтивно),
      Що я от-от маю вертатися з роботи,
      І з балкона мене стрічала помахом руки.
      Чи не було в тім помаху жалю,
      Що за незгодами життя не мала сина?..
      Тепер, коли Фаїна Львівна поблизу Бога,
      Немає дня, щоб її єдина донька Ліля
      Не занесла щось із того , що зготувала,
      З одним і тим же: «Це за рецептом мами...
      Любила вона Вас, як сина...»
      Чим, крім спасибі та щирої молитви,
      Спроможен віддячить я обом їм?!

      P.S.
      Вчуся науки просто віддавати.
      Без натяку отримать щось натомість.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Чари осені
      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає, все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Старе вино

      Старе вино в міхи нові переливаю.
      Колись воно гуло і вирувало...
      Настояне на почуттях і мріях,
      Воно й сьогодні грати не вгаває…
      В нових міхах вгамуватися не вміє.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Батько

      Навіки батько попрощавсь зо мною,
      Коли я дозрівав у материнськім лоні.
      Дозволили востаннє притулитись вухом
      І, що роблю я там, він хвильку слухав.
      Живий батько дістався од дружини –
      Тільки таким його сприймаю і донині...
      ...Стелилась перед хлопчиком з Бердичева,
      Далека стежка і незвична.
      Рабинів двоє із Єрусалиму заявились,
      Щоб єлед-пеле уславив їх єшиву .
      І хоч будьоннівці тоді рубали і кололи,
      Сказала мати: «Нізащо і ніколи!»
      Не відала, що замість Тори й Талмуду
      Тирана Сталіна обожнювать син буде.
      Р.S.
      У передсмертну мить поблиз Єрусалима
      Кому сповідувався він? Потворі-осетину?
      Чи безіменним двом рабинам?




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. ***

      Не хлібом єдиним і птахи живуть.
      Нектар, насіння,плоди, комахи
      та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
      річ, звісно, важлива й першорядна.
      І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
      так хочеться змагатися поміж собою й з вітром:
      розпростерши крила і на хвилю зависнувши,
      а потім спікірувать прожогом вниз.
      Чи, як-от стрижі,піднятись на висоту,
      навіть геліктоперам непідвладну…
      Подиву гідний пташиний буденний світ.
      Скільки ж бо часу забирають справи суто інтимні,
      як горлиці влаштовують танок коханцям.
      А горобці по-партизанськи наскакують на полюбовниць…
      Попри чимало того, що дав Господь,
      забутого чи й зневаженого людом,
      змушує мене птаство одкласти клопоти буденні
      й, задерши голову, примружено замилуватись небом.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Мудрість старості
      Не вір, що мудрість прибува з літами самотужки.
      Себто тобі лишилось тільки жить і жить.
      Не дочекаєшся, як думка не освячена здоровим глуздом,
      Як знемогла вона під натиском спокус
      Брать все собі – і не пізніш сьогодні.
      Як діяти і говорить ти призвичаївсь зопалу...
      Ні, не про мудрість слід говорити тут,
      А про бездумну передчасну старість.
      Які безглузді вигадки про молодість довічну
      Чи намір зануритись безоглядно в безжурність.
      Мудрість старості – неоціненний Божий дар,
      Коли не дивишся довкруж, мов той турист,
      Чи як баран на вічно нові йому ворота,
      А з думою одною: «Що по собі лишу я світові?»
      ...Смерть об одвірок косу обіпре
      І в шпарку зазирне сором’язливо.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Свята Земля


      Свята Земля...
      Свята для тих, кому вона -
      Ісус, Єрусалим,Віфлеєм,
      Назарет, Йордан, Гінасерет...
      Та тричі святіша вона тим,
      Кому заповідав її Всевишній.
      Просто земля, охоча до робочих рук,
      Щоб зводить житло, сіяти, садить...
      …Незвична доля судилась їй.
      Немовби удова, вона страждала,
      Як усі зайди залишали їй
      Болота, терни, колючки, руїни...
      Слізьми пророків зрошена сповна
      І кров’ю в рабство гнаних поколінь.
      Тепер пшеницею колоситься вона,
      Оазами зеленими серед пустелі
      І світ притягує, наче магніт...
      …Навдивовижу Свята Земля ще й тим,
      Що призабута мова Божа - іврит
      Із старожитних книг на вулицю
      Вже як державна повноправно вийшла
      І навіть турист хоче нею заговорити.
      І все ж прибулець знайде щось «не так»
      І подумки (а чи й уголос ) господарів осудить:
      Хто за надмірний гвалт і крик,
      Хто за штани в чоловіків, опущені надміру...
      І це, і ще багато що в око впаде,
      Бо, як-то кажуть, збоку воно видніше.
      Так, є за що народ цей твердошиїй гудить
      (Хоча без нього не було б i праведника Йсуса.
      І хтозна, чи названа була б оця Земля Святою),
      Та тільки не за те, що лібералам любо:
      Віддать її тому, кому вона ніколи не була святою,
      Хто ще століття тому в найми йшов сюди,
      Тепер же заповзявся нею володіти.
      Ізраїль слухає «спеців»Близького Сходу
      І віддає сади квітучі, добуті мозолями й потом,
      На ще одні для терористів полігони.
      Бо ж бачиться їм, як юдеї у нове вигнання йдуть...
      ...І все ж є що поставити ізраїльтянину на карб:
      У намірі буть, як усі, почав він забувать,
      За що його обрав Всевишній –
      Взірцем для всіх народів стать
      І Боже слово людству донести пречистим...
      ...Хто віда, може б, і світ тоді інакшим став.
      P.S.
      «Простив Всевишній Ізраїлю ідолопоклонство,
      Блуд і пролиття невинної крові,
      А зневажання Тори - не простив»




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Дощу чека Єрусалим
      З такої хмари в Україні
      Такий би дощ зненацька ринув,
      Що спраглі од чекання ринви
      Діжки і відра перекинули б...
      ...Натомість із Єрусалиму
      Хмара в Єгипет чомсь полинула.
      Дощу благають синагоги,
      Здіймають голоси до Бога,
      І навіть усезнайки-атеїсти
      Вже за Тору готові сісти...
      Тож віриться, що дощ уже в дорозі,
      І порадіє Місто міст невдовзі.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. ***

      Заговорив по-українськи вірш Рубцова.
      В моєму серці тихо так заговорив,
      Немов озвався давній-давній друг,
      А з ним і отроцтво озвалось.

      Заговорив по-українськи вірш Рубцова
      І Вологодщину, пісну на врожаї,
      Врожайну на зажурну пісню,
      Так захотілось обійти босоніж.

      Заговорив по-українськи вірш Рубцова,
      Відкрив мені поезії рубіж –
      Вростає в рідний край, аж до реліквії,
      Лиш той, хто за життя з ним невибутньо зрісся.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. ...Молитвами одними й тими ж
      Затісно в суєтному сьогоденні…
      Кривавицею мерехтить майбутнє…
      Невже таким задумано було наш світ?
      «А ти в минувшину занурся,- чую голос чийсь.-
      Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
      Прийнятні сьогоденню, віднайди.
      Аби бодай на гріх один йому полегшало».
      Отак-от і борсаюсь в тісняві днів,
      Надокучаю просьбами Всевишньому.
      І хоча знаю: не кожному відповідає Він,
      Стрічаю кожен Божий день
      Молитвами одними й тими ж.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Ліки од апатії
      Найкращі ліки од апатії -
      Дістать граблі та ще лопату
      І заходитися згрібати
      Опале листя. Грядку скопати
      Під нові деревця й кущі...
      Мов перукар, взяти мерщій
      Великі ножиці садові,
      Аби звільнить од сухостою
      Крону. Зробить її, немов корону.
      ...Корисні ліки ці й дешеві.
      То ж поки при здоров’ї ще ви,
      Беріться за граблі й лопату,
      Щоб назавжди забути про апатію.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Не називай цей край Вітчизною

      Якщо не знаєш до пуття,
      Що квітне і росте,
      Вистукує, висвистує і тьохкає довкола,
      Не садовив, не доглядав, не вболівав,
      А тільки багатів і обкрадав, і зневажав,-
      Не називай цей край Вітчизною ніколи.
      Якщо прадідівською піснею не просльозивсь,
      Не в серце вклав історію, а залишив у школі,
      На суржик дар материнський перевів,
      За блага на сусідську мову перейти готовий,-
      Не називай цей край Вітчизною ніколи.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Рахель
      Тануча й в’януча сило моя –
      Доброю будь мені, доброю будь мені!
      Будь мені кладкою понад прірвою туги,
      Понад тугою днів моїх.
      Доброю будь мені, доброю будь мені!
      Будь за відраду мені. Серцю опорою стань,
      Тінню дуба серед пустелі пекучої.
      Доброю будь мені! Ночами такими задовгими,
      Світанком таким-бо далеким.
      Будь мені світлом на мить,
      Нежданою радістю будь,
      Будь мені хлібом насущним.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Затиснуті в лещата "ego"
      Жаль, неймовірно жаль тих,
      Хто нудиться цим світом,
      Хто не спромігся увібрати в себе
      Його тони й відтінки,
      Повз чиї вуха линули пісні
      І одностайний вигук стадіонів,
      Кому не довіряли таїну дерева,
      На кого не дивилась пташка,
      До кого не простягало руці немовлятко...
      ...Жаль безнадійних нудьгарів,
      Затиснутих в лещата «ego»:
      «Собою виповнений вщерть,
      Чого ж іще бажати?»



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. ...Чому сторонимося того берега?..
      Так вже судилося –
      Всім опинитися на тому березі.
      У вересні це станеться чи в березні,
      Чи самотужки вплав,
      А чи з Хароном на човні...
      То чому ж смерть завжди завчасна?
      Чому сторонимося того берега?
      Чи не тому, що там уже назавше
      Лиш свідками життя цього стають?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. ...Мені здається - тут я уже був


      Ліси палали...

      Дуби правічні корчились в агонії...

      Вся покарьожена, земля здригалась...

      Світ за очі тікала звірина...

      В усібіч розліталось птаство...

      Шкварчали голопузики у гніздах...

      То як же я, нікчемна трісочка,

      Наділена лиш правом на життя,

      В пожежі тій вселенській уцілів?

      Тільки через півстоліття відкрив,

      Як усе те сталось.

      То був не просто порятунок.

      Непритомного, зносили мене в ночвах з печі.

      Мабуть, тоді Він, похилившись наді мною,

      Нашіптував про дивний край,

      Що Він навічно передав юдеям.

      А наостанок ще й назвав ім’я моє справдешнє –

      Йоханан. Себто помилуваний Богом.

      Інакше й буть не може.

      Відки ж би взялись, скажіть на милість,

      Перші мої рядки на цій Святій Землі:

      «Мені здається – тут я уже був.

      От тільки мову дещо призабув?»













      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Егуд Манор "Наступного року"

      На той рік на балконі ми всядемось
      І птахів перелітних почнемо лічить.
      Дітвора гамірна у «квача» буде гратись
      Між будівель міських і полів запашних.

      Приспів: Ось побачиш, побачиш,
      Як буде гарно
      На той рік, на той рік.

      Виноград ще червоний надвечір дозріє
      І холодним на стіл подадуть.
      Напівсонний вітрець понесе перехрестям
      Шарудіння газет і кілька хмарин.

      На той рік простягнемо долоні
      Світлосяйному дневі настріч.
      Біла чапля змахне мрійно крилами,
      І загравою сонце випроміниться в них.

      В Ізраїлі - це дуже популярна пісня.
      Оскільки не всі читачі володіють івритом, подам оригінал кирилицею. В івриті, як правило, наголос падає на останній склад. Де це буде не так, позначу великою літерою.

      Башана габаа нешев аль гамірпЕсет
      Веніспор ціпорім нодедот.
      Єладім бехувша єсахаку тофЕсет
      Бейн габАїт увейн гасадот.

      Анавім адумім явшІлу ад гаЕрев
      Веюґшу цоненім лашулхан.
      Верухот редумім ї’су аль ем гадЕрех
      Ітонім єшанім веанан.

      Башана габаа ніфрос капот ядаїм
      Муль гаор ганігар галаван,
      Анафа левана тіфрос беор кнафАїм
      ВегашЕмеш тізрах бетохан.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Марафон
      В ряди вдивляюсь поріділі,
      І смуток серце обійма:
      У когось - наостанку сили,
      А в когось - їх уже нема...
      А десь далеко лиш маячать
      Хто марафон здолать не зміг:
      Розрахував його інакше,
      Лиш півдистанції пробіг...
      «Не озирайся!- голос сина ,-
      На крок повільний перейди!»
      ...Біжу, вдивляюсь в його спину,
      І озираюся вряди-годи.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Пройда


      Він добре зна: не здатен я на помсту.
      З його шляху камінчик кожен підберу,
      Аби котримсь він не пожбурив потім.
      Що жодним словом я не прохоплюсь,
      Коли, бува, спитають: «Хто він?»
      «Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
      Та помсти все ж уникнуть не вдається,
      Коли його на місце ставить доведеться.
      Всім арсеналом починає мстить:
      Слух несусвітній потайки розносить,
      Щоранку до начальства із доносом мчить...
      ...Та знаю – це допоти, допоки не настане мить,
      Як обійтись без мене він ніяк не зможе.
      Віддам тоді свій присуд крижаний:
      «Звертайсь до тих, кому ще не нашкодив.
      А я збиратиму камінчик кожний».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. ...Не потребує зло ні дозволу, ні прав
      Поволі так збуваємося страху,
      Що дивними здаємось молодим.
      Тим, хто не знав доносів і на плаху
      Не сходив безневинним чи на дим
      Із газових печей у небеса полинув...
      Хто не вставав з молитвою єдиною:
      «Спасибі батьку Сталіну за те,
      Що живемо в країні, де людина
      Привільно так і дише, і росте!»
      ...Од страху ще й тому відходимо поволі,
      Що повсякдень одне нас непокоїть:
      Не потребує зло ні дозволу, ні прав,
      Щоб вислизнуть зі сторінок Історії,
      І потай задушить таку ще кволу волю...
      І станеться, як мудрий Соломон казав:
      «Все знову вернеться на своє коло».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Конюшина

      Бувало, як перетнеш із козами провалля,
      Опинишся у царстві конюшини.
      Там якось натрапив я на сонне зайченятко.
      Хотів спіймать, та лиш заросився.
      ...Давноминулі спогади післявоєнного дитинства
      Налинули, як конюшину стрів в Єрусалимі.
      «Як ти сюди добралась ?»-
      хотів спитать в ранковім безгомінні.
      Та лиш росою конюшина обізвалася.
      І здогадався: мабуть, як і я, волею долі.
      Що робить тут? З травою зміцнює схили голі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. ***

      Є ще такі куточки на Подолі,
      Куди заходиш, начебто в дитинство.
      Вузенькі вулички дрімають сном старечим
      І все довкола тишею сповито.
      Сюди, між трьох славетних гір,
      Збігають балакучі дерев’яні сходи.
      Тут кропива чатує ревно двір.
      Тут з дерези долине «Ку-ку-рі-ку!..»
      Тут супокій.
      Бринять статечно бджоли,
      Мов літери літопису знялись.
      У басовитій їхній перемові
      Невже не передзвін долин і золото узвиш?
      О древність невибутня, де початок древа,
      Що серце стискує до зойку немовляти?
      Невже тобі являтится на мить,
      Аби століттями причаєно мовчати?




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. ...Сплива життя поміж рядками віршів

      Я читачів своїх, здається, знаю поіменно.
      Хотілося б, щоб більше тих було імен.
      І хоч палаци й стадіони не про мене,
      Тішу себе: може, іще когось мій вірш не обмине.
      Хай не бурхливою рікою вірш мій буде,
      А тихим лісовим струмком чи й джерельцем,
      Та як жагу ним потамують люди,
      Чи ж втіха більша може бути понад це?
      Отак-от і життя сплива поміж рядками віршів,
      Котрі вряди-годи нашіптує Всевишній.
      А от чи вийшло з того щось насправді путнє,
      Хай скажуть читачі – сьогоднішні й майбутні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Єрмак

      Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
      Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
      Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
      ***
      Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
      Хто, як і він, сокирою й хрестом
      На дружбу спокушав далекі од Москви народи.
      Не спить Єрмак. Ну,як заснуть, коли перед очима -
      Кремль. Ось цар зіходить зі свойого трону
      І при боярах сповіщає, що сибірський край –
      Однині під його всесильною рукою.
      А потім по-батьківськи цілує Єрмака- героя...
      І од видінь спокусливих таких хропе вже й отаман...
      ***
      Не сплять лиш ті, хто мав би завтра буть
      Порубаним чи навіки приреченим на рабство.
      Кучум, їх славний проводир в помічники негоду взявши,
      Привів народ свій праведний суд чинити.
      І навіки заснули вояки, не скуштувавши насолоди бою.
      Лиш отаман добрався до ріки і, може б, подолав Іртиш,
      Та панцир мідний - царевий щедрий дар,
      Що в січах часто виручав, знесилив у поєдинку з хвилями.
      ***
      Буря ревла. І грім гримів.
      І вітер мовби голосив по-людськи:
      «Пильнуйте ненаситних нових єрмаків,
      Бо ж для Москви все вільне має стать підневільним!»




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Тарасовий голос

      Розглядаються довкола,
      Та мене не чують,
      Бо ж загруз я в цім болоті,
      Що Петровим зветься.
      Одинцем сиджу, як сич той,
      У холодній хаті.
      Ні з ким разом хліба з’їсти,
      Ні слова сказати.
      Хоч кидайся з мосту в воду.
      Не знати з якого.
      Стоять собі незворушно
      На кістках козацьких.
      Як і ті палати,
      Що сточили стільки крові
      Із нашого брата.
      Якже мені докричаться
      До того садочка,
      Щоб почули батько й мати
      Та їх мила дочка,
      Що кращого зятя
      Не знайдуть довіку,
      Буде їм синочком гарним,
      Й справним чоловіком.
      Та не чує Україна
      Голос свого сина.
      Доведеться брать в дружини
      Чортову сестрицю.
      Або, може, попідтинню
      Мовчки простягтися.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. ...Є в кого вчитись

      Пасуться мирно на газоні
      Шпаки і горлиці, й ворони...
      Так люба серцю ця ідилія...
      ...Поки коти не приблудили.
      Вони, як в Древньому Єгипті,
      Вважать себе святими звикли.
      Всупереч задумам пророків
      До миру не зробили й кроку.
      А ми (так би зізнатись не хотів)
      Вчимось не в птаства, а в котів.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. ...І все частіш спада на думку Богу

      ...І все частіш спада на думку Богу

      Як янголи тримаються ще там, у горніх висях,
      Бо ж глупота людська сяга все вище й вище?
      Мабуть, бояться вже на Землю сходить,
      Принишкли біля Всевишнього господи.
      Уже й самі розказують, мов казку,
      Як їм хотілось аж до сказу
      В ніч солов’їну десь біля перелазу
      До ранку цілуватися з дівчатами земними,
      Синів-богатирів заводити із ними .
      Наче у безвість ті часи гунули,
      Безжурнії часи, біблійнопроминулі.
      Щоправда, і тоді була тривога,
      Як одчайдухам закортіло зрівнятися із Богом.
      Всевишньому вдалось ті задуми порушить:
      Летіли вавілонці з високості, наче груші,
      І розбивалася на друзки мрія навісна,
      А з нею й мова на той час одна .
      Були ті будівничі, як діти, ще такі наївні,
      Не думали про братовбивчі війни.
      Трималися усі на видноті...
      А от нащадки їхні вже не ті:
      Позалізали кожен в свою нору
      І атом перековують на горе.
      І все частіш спада на думку Богу -
      Зробить реальністю і Гога, і Магога.


      «І побачили Божі сини людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали... І вони їм народжували,- то були силачі, що славні од віку». Книга буття. 6:2,4.
      «І промовив Господь: «Один це народ, і мова одна для всіх них, а це ось початок їх праці. Не буде тепер нічого для них неможливого, що вони замишляли чинити. Тож зійдімо і змішаймо там їхні мови, щоб не розуміли вони мови один одного. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі,- і вони перестали будувати те місто». Книга буття. 11:6-9.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. ...бодай відсотком стать для тебе

      Не застують мені Юдейські гори,
      Ні мінарети аж до піднебесся,
      Бо ти в моєму серці, Україно,
      Буттям твоїм прохромлений увесь я
      У такт і радощам, і клопотам твоїм
      Воно вистукує ще й думу потаємну,
      Прадавню думу на любов взаємну:
      Бодай відсотком стать для тебе,
      Бо ж на всі сто віддавна ти для мене.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Із раббі Нахманом наодинці
      Коли од раббі Нахмана я був далеко.
      Набагато далі, ніж Умань од Єрусалима,
      І був наївним, бо гадав, що потім
      Побачу, прочитаю,послухаю, зустрінусь...
      Роки громадили слухняно сподівання
      І чи не полетіли б вони зі мною в надсвіти,
      Якби на старості, уже в Єрусалимі,
      З учителя перетворившись на учня,
      Я не підслухав розмову раббі з хлопчиськом:
      «Йоселе, а чи на небо ти дививсь сьогодні?»
      «Ні, раббі, Немає часу. Іншим разом...»
      «Послухай, голубе, але ж оцю мелодію небес,
      Відлиту в кольори й відтінки,
      Ти завтра, певен, не побачиш знову.
      Усе ж мина на цьому світі...»

      Р.S.
      Не знаю, чи Йоселе збагнув оті слова,
      Чи, може, просто промчав своє життя,
      Так і не глянувши на небо.
      А я насмілився та й підійшов до раббі.
      І хоч за віком він в сини мені годився,
      Відтоді ношу з собою напуття його:
      «Живи завжди в гармонії з сьогодні,
      Бо кожен день має свої думки, слова і вчинки...»




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Вибір

      В багатиря якогось було дві доньки.
      Як звали їх, легенда не доносить
      Натомість добре відомо,
      Що на старшу – краще б не дивитись,
      Молодша ж, хоч і була нівроку,
      Та мала такий навдивовижу норов,
      Що всі обходили сварливу стороною.
      Ну, а батькам – подвійне горе: ніхто не свата доньок.
      Бозна за які гріхи, старі гадали,
      Доведеться, мабуть, піти на той світ без онуків.
      Може б, так і сталось, якби не нагодився сват,
      Котрий зумів знайти дівчатам женихів:
      За сліпого - старшу засватано, молодшу – за глухого.
      «Нічого!- радів батько.- В містечку з’явився такий лікар,
      Що готовий вилікувать обох зятів».
      Невдовзі так воно й сталось.
      Здавалося б, радіти слід. Але зяті в розпуці.
      Тільки-но побачив свою дружину той,
      Що донедавна був сліпий, заплющив очі - й з хати.
      А другий – якомога щільніше вуха затулив,
      Як почув уперше прокльони і прокляття.
      Словом, обоє відмовилися лікарю платить.
      «Ну що ж,- сказав суддя,- не хочете платить,
      То лікар поверне вам те, що мали доти».
      «Осліпнути? Оглухнуть? Та нізащо!..»
      «Тоді платіть сповна!»
      ...Як воно було далі, мовчить легенда.
      І, мабуть, навмисне: хай кожен додумає своє.
      ----------
      Сюжет запозичено з «Піркей авот» («Настанови батьків») як відповідь уславленого проповідника раббі Яакова з Дубно на запитання Віленського гаона раббі Еліягу: «Чому людина має дати звіт перед Всевишнім за прожите життя?»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. З голосу Езопа
      Ячмінь знайшов на стежці вовк.
      «Ну, що за глум?»-
      Знахідку він топче з горя.
      І раптом бачить –
      Кінь назустріч скаче.
      «Спинися, друже, на хвилину!
      Не здогадаєшся, яка в мене новина.
      Для тебе я зібрав і приберіг ячмінь.
      Хоч він згодився б і мені».
      «Ох ти ж крутій!.. М’ясо
      На думці в тебе: зириш ласо.
      Та ось оцим копитом
      Я так заюшу тобі в пику,
      Як кинутись наважишся на мене...
      Так що іди і вдовольняйсь ячменем».
      Р.S.
      Довіра може буть яка
      До того, хто лиш смерть плека?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Там, де панує сонце безоглядно
      В краю, де попівроку сонце панує безоглядно,
      Ми просимо з самісінького рана:
      «Лягай спочити! Ти ж таки втомилось.
      Не клопочися. Місяць нас догляне».
      А сонце (наче малятко вередливе до нестями!)
      Не слухає і нам наперекір ще дужче смалить
      Та усміхаючись ще ж і нагадує неждано:
      «А взимку хто благав, щоб я на вас поглянуло?»
      Забули? Тож підставляйте незасмаглі спини
      І не просіть того, що вам не дав Всевишній,
      Бо коли Він накаже, піду я на спочинок.
      Та, добре знаючи примхливий ваший норов:
      Як задощить, прийти проситимуся в Бога знову,
      Щоб радість ваші лиця освітила на часину».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. На прикупі

      Другий десяток на прикупі сиджу.
      Тасую карти, готую каву,
      Шампанське і коньяк підношу.
      Не одмовляюсь од чарчини, як пригостять.
      А от сигарний дим не зношу
      (В дитинстві батько добряче нагодував махоркою).
      А хлопці смалять, хоч сокиру вішай.
      Десь запівніч , як стає ясно, хто , кому й скільки програв,
      (Той з півгектара лісу заповідного,
      Той яхту в Ялті чи на Кіпрі,
      А той – котрусь з коханок...),
      Гравці сідають в лімузини свої й джипи.
      Постійний виграш – тільки в мене:
      Пенсія тьмяніє перед гонораром.
      Питаєш, як вдалося врожайну ниву цю надибать?..
      Напевне, то був дар Господній...
      На Майдані, як незалежність здобули,
      Книжками довелося торгувати.
      От якось у сутінках вкладаю в торбу їх,
      Аби вертатися без виручки додому
      (Себто без хліба, молока, картоплі...
      Краще не згадувать про ті літа голодні...)
      Раптом помічаю уважний погляд незнайомця.
      Врешті підійшов, питає: «Не пізнаєте?»
      «Даруйте, не пригадаю. Мабуть, обізнались».
      «Не обізнавсь. Це ж ви колись «четвірку»
      В матрикул поставили, коли сказав,
      Що з «трійкою» стипендії лишуся.
      Тепер, напевне, пригадали?»
      Махнув рукою: хтось із охоронців підбіг
      І всі книжки, що були в торбі, відніс в машину.
      А в закоцюблих моїх долонях зазеленіли долари:
      «Негоже вам, професоре, стояти на морозі.
      «Буде нужда – дзвоніть». І простягнув візитку.
      Як не хотілося, а змушений був-подзвонить.
      Не він, мій благодійник, інший відгукнувся:
      «Бос за кордоном, та зробимо, як він звелів».
      Відтоді, бачиш, сиджу в теплі й добрі.
      Гріх скаржитись на долю, слава Богу...

      P.S.
      Я вислухав цю оповідь з якоюсь гіркотою.
      Подумалось: мабуть, не він один на прикупі сидить,
      Якщо метикуваті гицлі направо і наліво програють
      У карти ( та й без карт) тепер вже суверенну Україну.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Таким, як і сам я, шістдесятникам

      Біла голубка з червоними ніжками –
      Польща здалека…
      Польща зблизька –
      Тихої ночі, наче причаєні,
      В польську вчаровані,
      Польську вивчаємо.
      Мов відчиняємо навстежінь вікна,
      Аби вдихнути свіже повітря,
      Свіже повітря іншого світу.
      Тихо сопуть собі в ліжечках діти.
      Доки, як наші, їх світлії голови
      Ще не набиті в школі половою,
      Ми їм розкажем (бодай дещицю)
      Те, що нізащо їм не присниться,
      Що принесе нам з іншої книжки
      Біла голубка, червонії ніжки.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Ярослав Смеляков (1912-1972)

      Якщо я захворію,
      лікарям докучати не стану,
      звертаюсь до друзів
      (не вважайте, що, може, звихнувсь):
      постеліть мені степ, завісьте вікна туманом,
      в узголів’ї поставте
      зорю осяйну.

      Я ходив напролом.
      Я не був недоторкою.
      Якщо ранять мене в справедливих боях,
      Забинтуйте мені голову
      гірською дорогою
      і ковдрою вкрийте
      в осінніх квітках.

      Пігулок чи крапель – не треба.
      Хай у склянці проміння сія.
      Жаркий вітер пустель, дивосвіт водоспаду –
      лікувати цим слід.
      Від морів і від гір
      так і віє віками,
      як поглянеш, відчуєш:
      вічно живем.

      Не облатками білими
      Шлях мій всіяно, - хмарами.
      Не лікарняним одходжу од вас коридором,
      а Шляхом Чумацьким.

      Ярослав Смеляков (1912-1972)

      Если я заболею,
      к врачам обращаться не стану,
      Обращаюсь к друзьям
      (не сочтите, что это в бреду):
      постелите мне степь,
      занавесьте мне окна туманом,
      в изголовье поставьте
      ночную звезду.

      Я ходил напролом.
      Я не слыл недотрогой.
      Если ранят меня в справедливых боях,
      забинтуйте мне голову
      горной дорогой
      и укройте меня
      одеялом
      в осенних цветах.

      Порошков или капель - не надо.
      Пусть в стакане сияют лучи.
      Жаркий ветер пустынь, серебро водопада -
      Вот чем стоит лечить.
      От морей и от гор
      так и веет веками,
      как посмотришь, почувствуешь:
      вечно живем.

      Не облатками белыми
      путь мой усеян, а облаками.
      Не больничным от вас ухожу коридором,
      а Млечным Путем.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. ***

      В Ізраїлі те, що поза містами,
      Тільки умовно можна назвать провінцією
      (зрештою, як і в інших малих цивілізованих країнах).
      В провінції – траси й автобуси найкращі,
      До того ж од убивць арабських захищені надійно.
      Турніри, виставки, фестивалі, матчі...
      Усе, як кажуть, під рукою.
      А люди в провінції - найкращі,бо навдивовижу щирі,
      Край свій оспівують нарівні з Псалмами,
      Бо ж серед боліт малярійних і пустелі
      Самі створили це рукотворне диво.
      І хоча мешкаю в Єрусалимі,
      Не можу не зізнатися в любові
      До того, що дехто готовий назвать провінцією.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Боїмося не смерті
      Випадають з обойми живих.
      Наче кулі, свистять імена
      І лягають на серце болем.
      Нам з тим болем судилось ходить,
      Доки безбіль не стане і нашою долею.
      Якщо хтось там і грався в життя,
      То не ми це були, друже,
      І не тому, що відти нема вороття.
      Ні, ми просто були у Життя на службі.
      Боїмося не смерті.
      Не раз і не два здавалось – оце вже кінець.
      І лишилося тільки до молитви скласти руки...
      Та Всевишній щоразу підводив нас.
      Мовби брав на поруки.
      Боїмося не смерті,
      А форми відходу з життя.
      Якби можна, поминувши хвороби й борги,
      Залишить лаконічне: «Подавсь в інші сфери...»
      І без сліз, без прощань просто вийти з життя
      Крізь зачинені наніч двері.
      Нехай іншим оркестри та словеса,
      Нам востаннє дещицю хотілось би в цьому світі:
      Щоб дружина без смутку ввійшла у нове життя,
      Щоб про неї завжди дбали діти...
      ...Випадають з обойми живих.
      Наче кулі свистять імена
      І лягають на серце болем.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. ...Довіку снитиметься море
      За валом вал. До гіркоти, до втоми.
      Вгамуйся, море, не зови.
      Вже й так хрипкий твій погук
      Зриває серце з якорів
      І кида в одчайдушний простір,
      Де, мабуть, творяться слова, а не шторми.
      І тільки звичка жить, завтра починати ранком
      Утримує від вічної плавби.
      А серце стиснуто до гальки, до піщинки.
      І так йому незатишно в тій тиші,
      Так стугонить воно невтішно,
      Так поривається у безвість,
      Що вже довіку снитиметься море,
      Довіку чуть його хрипкий солоний погук.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Будні прирекли
      Од цього свята – і до нових свят
      Біжу за іншими в щоденнім марафоні.
      Як тьмяні вогники жаданих хат
      Тому, хто повертається в сльоту додому,
      Такими лишаться свята мені до скону...
      ...Бо не застоллям пам’ятні вони,
      Не бутафорською веселістю довкола,
      А віршами, що будні прирекли
      Безмовними сидіти у неволі.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Осколок пам'яті
      Ні, не з історії я знаю
      Ту найстрашнішу поки що із воєн.
      Самому довелося бачить,
      Як вели колони наших бранців,
      Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
      Як начебто в качину зграю,
      Регочучи фашисти цілились
      В парашутистів на Букринськім плацдармі...
      Гиркотню, що найчастіш вночі лунала
      Перекликаючись із гавкотом вівчарок,
      Тоді вважав я за німецьку мову...
      Відки ж було мені малому знати,
      Що є також і мова Гете, Шіллера чи Гайне?
      Неоплатний борг, Німеччино, ти платиш.
      Чимало осколків повиймала з плином часу,
      Але один так і лишився назавжди побіля серця...
      ...Вершники у касках і на конях,
      Що зроду-віку не бачили в нашім селі,
      У вакуацію нас виганяли з хат.
      Наче вівці, брели ми курним шляхом,
      Не знаючи, куди й навіщо.
      Обабіч з гуркотом неслись мотоциклісти.
      На руках у матері - ще менший од мене брат.
      Я клуночок несу з харчами.
      Од утоми й спеки от-от впаду.
      Раптом спинивсь мотоцикліст
      І жестом наказав сідать в коляску.
      Недовго, щоправда, там ми спочивали.
      Благодійника спинили криком.
      І знову опинились ми в колоні...
      ...Час повиймав чимало осколків з пам’яті.
      Та й досі ношу побіля серця один:
      Печальні очі мотоцикліста того,
      Цукерку, що він дав тоді мені ...





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. ...так я зненавидів війну вдруге...
      Ми по війні ще грали у війну.
      Корів і кіз напризволяще кинувши,
      Ми лізли в доти, кидали гранати,
      Сходилися в рукопашну,
      Коли набоїв бракувало...
      Пекли картоплю.
      Поруч дозрівали міни...
      ...Не всі ми повернулися з тих воєн.
      Порожні рукави в моїх однолітків.
      З милицями мовби й народились.
      Ми по війні ще грали у війну.
      Ми грали у «німців» і «червоних».
      Слабосилий, я завжди був «німцем».
      Ще й досі крає серце та несправедливість:
      Ну, який я в біса «німець»,
      Коли фашисти ставили мене під клуню,
      Автомат строчив над головою...
      Хлоп’яча та несправедливість
      Вкарбувалась у пам’ять дужче,
      Ніж пошуки картоплі у землі задублій,
      Ніж сколоті стернею ноги чи недосяжний хліб...
      Так я зненавидів війну вдруге...

      P.S.
      ...Не грався у війну з синами.
      Стачило тої, що поглумилась над дитинством.






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Тадеуш Ружевич (1921-2014) "Хто є поетом"

      Поетом є той хто пише вірші
      І той хто віршів не пише

      Поетом є той хто скидає кайдани
      І той хто накладає на себе кайдани

      Поетом є той хто вірить
      І той хто повірить не в змозі

      Поетом є той хто бреше
      І той кого оббрехано

      Поетом є той хто впав
      І той хто підводиться

      Поетом є той хто відходить
      І той хто відійти не спроможен


      Kto jest poetą
      Poetą jest ten który pisze wiersze
      I ten który wierszy nie pisze

      Poetą jest ten który zrzuca więzy
      I ten który więzy sobie nakłada

      Poetą jest ten który wierzy
      I ten który uwierzyć nie może

      Poetą jest ten który kłamał
      I ten którego okłamano

      Ten który upadł
      I ten który się podnosi

      Poetą jest ten który odchodzi
      I ten który odejść nie może



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. ***

      Не хлібом єдиним і птахи живуть.
      Нектар, насіння,плоди, комахи
      та ще те, що люди вряди-годи підкинуть –
      річ, звісно, першорядна.
      І все ж, коли не розкриває дзьобики малеча,
      так хочеться позмагатися поміж собою чи й з вітром:
      розпростерши крила і на хвилю зависнувши,
      а потім спікірувать прожогом вниз.
      Чи, як-от стрижі,піднятись на висоту,
      навіть геліктоперам непідвладну…
      Подиву гідний пташиний буденний світ.
      Скільки ж бо часу забирають справи суто інтимні,
      як горлиці влаштовують танок коханцям.
      А горобці по-партизанськи наскакують на полюбовниць…
      Попри чимало того, що дав Господь,
      забутого чи й зневаженого людом,
      змушують птахи одкласти клопоти щоденні
      й задерши голову, примружено замилуватись небом.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Псалом 104
      Благослови, душе моя, Бога!
      Господе Боже мій, як Ти возвеличивсь!
      В незрівнянну красу прибрався.
      Огорнутий світлом, немов плащем,
      Розпростер небеса, як завісу.
      Покрив водами чертоги Свої.
      Повагом їдеш на колісниці з хмар,
      На крилах вітрів літаєш.
      Їх же зробив ще й посланцями Своїми,
      А за служку – вогонь полум’яний.
      Землю поставив на опори міцні,
      Не схитнеться довіку.
      Безоднею, як одягом, покрив її.
      На горах постали води.
      Від окрику Твого, від громового голосу
      Спішно вони побігли.
      Зависочіли гори,
      Опустились долини на місце,
      Тобою призначене.
      Межу зробив для них,
      Щоб не вертались покрити землю.
      В долини джерела послав,
      Ручаї розбіглись між горами
      Звірину напувать польову,
      Диким звірам тамувати спрагу.
      Кружеляє над ними птаство,
      Між галуззям луна його спів.
      Зрошуєш гори з горішніх чертогів Своїх.
      Плодами діянь Твоїх земля вдовольняється.
      Траву Ти ростиш на корм худобі,
      Зелень – для праці людської.
      Добуваєш хліб із землі і вино,
      Що звеселяє серце людини,
      І єлей, од якого блищить лице і хліб,
      Що зміцнює серце людини.
      П’ють воду дерева Господні,
      Кедри ліванські, посаджені Ним
      І де загніздилося птаство.
      Чорногуз, щоправда, кипарис уподобав.
      Гори високі – для цапа гірського,
      Скелі – притулок даманів .
      Він створив місяць для виміру часу,
      Сонце, котре знає, коли сідати.
      Простягає Він темінь і настає ніч.
      Виповзає тоді лісова звірина.
      Рикають леви і просять у Бога здобич,
      А зійде сонце,у лігвах своїх спочивають.
      Виходить людина на працю
      І аж до вечора трудиться.
      Які ж бо численні діла Твої, Боже!
      Мудро вчинив Ти все
      І земля повна Твоїми створіннями.
      Ось море велике й широке, а в нім – плазуни,
      Без ліку великі й малі тварини.
      Там пливуть кораблі.
      Кит, якого створив Ти, бавиться в морі.
      Всі чекають, що Ти їм поживу даси вчасно.
      Даси – заберуть, відкриєш руку – ситі вони,
      Сховаєш обличчя Своє – злякаються,
      Дух забереш – вмирають і в порох вертаються.
      Пошлеш дух Свій – і творяться знову вони,
      І обличчя землі оновиться.
      Хай же пребуде навіки слава Твоя.
      Ділам Своїм, Боже, радій!
      Ти поглянеш на землю – здригнеться вона,
      Гір торкнешся – задиміють вони.
      Співатиму Богу, допоки житиму,
      Гратиму Богу своєму, допоки живу.
      Приємною буде Йому мова моя,
      І я порадію Богу своєму.
      Хай грішники із землі щезнуть
      І нечестивих більше не буде.
      Благослови, душе моя, Господа Бога. Алілуя!

      -------------------------------------------------------------------------------------
      Даман – тварина розміром із зайця, безхвоста, лапи й вуха короткі, мешкає на скелях та в гірських печерах. У поточній мові – заєць або ж кріль.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Збігнєв Херберт "Шовк душі"

      Ніколи
      не говорив з нею
      ні про любов
      ні про смерть

      тільки сліпий смак
      і німий дотик
      бігали поміж нами
      коли поринаючи в себе
      лежали ми близько

      мушу
      заглянути в її внутрішність
      побачить що носить
      в середині

      як спала
      з відкритими вустами
      заглянув
      і що
      і що як гадаєте
      що побачив

      сподівався
      галузку
      сподівався
      пташку
      сподівався
      хатку
      над водою великою й тихою

      а там
      на шкляній плиті
      побачив пару
      шовкових панчох

      боже мій
      куплю їй ті панчохи
      куплю

      але що тоді з’явиться
      на шкляній плиті
      малої душі

      чи буде то річ
      котру не торкає
      жодним пальцем уява



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. ***

      Зістарівся олень. Хвороба за хворобою...
      Не хочеться у стаді буть неробою.
      Знайшов багату на траву місцину
      І вже готовий був лежать там до загину
      Дізналися про це товариші й рідня,
      Знайшли сохатого якогось дня,
      Схотіли попрощатися словом напутнім:
      Хто ж віда до пуття, яким буде майбутнє.
      Всі в захваті од тої зеленої місцини,
      Їли залюбки траву, допоки всю не з’їли.
      Захотів щось попоїсти немічний і кволий:
      Ані травиночки. Немов пустеля гола.
      Скаржитись? Але кому? Господу Богу?..
      Небавом вирушив олень у вічну дорогу.
      Р.S.
      Нелегко без товаришів на світі жить,
      Але ж і з багатьма не завше пощастить.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    267. ***

      Не думай і ні в кого не питай,
      скільки тобі лишилося ще жити,
      день кожний ненаситно поглинай,
      бо ж час зника, немов пісок крізь сито.
      Думай, як не безсмертя, то принаймні сто
      тобі призначено Господом на цьому світі,
      а хвороби – це тимчасове , як у Йова,
      минуть і станеш, як немовля пречисте.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. ***

      Не каятись, не виправдовуватись перед Всевишнім,
      А наближатися до Нього усе вище й вище,
      Бо що з виправдання за гріх, який ти скоїв?
      Лишився гріх гріхом і когось непокоїть.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. ***

      Од вітру хиляться дерева,
      А наче хиляться до мене,
      Хочуть зо мною погомоніти,
      Як кожне зветься на івриті.
      І я б хотів їм щось сказати,
      Та де належних слів набрати.
      У кого тільки не спитаю,
      Одне у відповідь: «Не знаю».
      «Нічого, знайдуться знавці»,-
      Кажу галузці, що в руці,
      Зумію в деревляний гомін
      Не тільки простягать долоні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. ***

      Немов потомлені життям старезні скіфські баби,
      Сидять у білосніжному вбранні чорняві ефіопки,
      Побіля них гуляють у «квача» пострибуни-онуки...
      Була б здивована цариця Савська суміші амгаріту й івриту
      На землі, куди прибула для зустрічі із Соломоном.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Гійом дю Вентре "5.Десять заповідей"
      5. Десять заповiдей
      «Аз єсмь Господь…»- Чув. Та сумніваюсь…»
      «Не сотвори кумира…» - «А метал?»
      «Не поминай мя всує…» - «Грішний, каюсь:
      В тригоспода частенького загинав».
      «Шануй суботній день…» - «Ну, що за фарисейство!
      Од лінощів для мене гарний кожен день».
      «Шануй батьків…» - «Шаную».
      «Не чини перелюб…»
      «Од слів оцих мене проймає дрож!»
      «Не вбивай…» - «»І критиків прощать?!»
      «Не кради…» - «А де ж бо рими брать?»
      «Не подумай неправдиво свідчить…»
      «Не зажадай чужу дружину, ні віслюка чужого…»
      («О , Господи, який же затіснявий вірш!)
      Ну, а дружину віслюка сусіди можна?»


      5.Десять заповедей
      "Аз есмь Господь…" - Слыхал. Но сомневаюсь...»
      "Не сотвори кумира…" - А металл?
      "Не поминай мя всуе…" - Грешен, каюсь:
      В тригоспода нередко загибал.
      "Чти день субботний…" - Что за фарисейство!
      Мне для безделья всякий день хорош.
      "Чти мать с отцом…" - Чту. -
      "Не прелюбодействуй…"
      От этих слов меня бросает в дрожь!
      "Не убивай…" - И критиков прощать?!
      "Не укради…" - А где же рифмы брать?
      "Не помышляй свидетельствовать ложно…",
      "Не пожелай жены, осла чужих…"
      (О, Господи, как тесен этот стих!)
      Ну, а жену осла-соседа - можно?

      Гийом дю Вентре





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. ***

      Не діти ви Мої. Раби.
      Не з милосердя вивів Я вас із Єгипту.
      І заповіді, передані Мойсеєм, теж рабом Моїм,
      Не зважувать і розглядать зусібіч тоді ви поклялися.
      І що ж натомість: Тора незрозуміла, темна й многолика
      І потребує роздумів перш, ніж виконувать настанови її…
      На милість покладаєтесь Мою.
      Мовляв, якщо Він про гніздо пташине дбає,
      То й ми, порушуючи заповіді,
      Навіть цілковито зрозумілі,
      Кари Його уникнемо.
      Не уникнете, бо страх переді Мною
      Не передує у ваших намірах і діях.
      Та що це я про вас, посполитих,
      Коли й такі, як помазаник Мій Соломон,
      Не зміг утриматися од спокуси .
      Не брать жінок багато наказував Я,
      Щоб не зробить серце розпусним.
      «Ні, я візьму і не розпущуся!»-
      Хвалився цар зухвало.
      Жінки серце йому вкоротили
      І розум засліпили: не бачив кому трон лишає,
      Бо невдовзі син недолугий через зарозумілість
      Царство назавше роз’єднає і посіє розбрат.
      «Якщо ти сьогодні будеш рабом цьому народові,-
      Старшини говорили, коли ще Соломон був живий,-
      Рабом він буде по всі дні твої».
      І що ж спадкоємець відповів, порадившись
      З такими ж, як і сам, безтурботними дружками?
      «Мій батько наклав на вас ярмо, а я ще додам,-
      Хвалився Рехав’ям перед зібранням сивочолим.-
      Батько мій бичами вас карав, я ж скорпіонами каратиму.
      Зрештою, мізинець мій грубіший за стегно мого батька ».
      І,позабувши клятву, дану на Синаї,
      Камінню й деревам, а не Мені ви почали молитись...
      Отож, допоки не перестанете одмолювати злочин,
      Не звертайтеся до мене і неминучої чекайте кари:
      Розсію вас для науки по всіх світах…
      Та,зненавиджених тільки за те, що ви юдеї,
      З нового виведу Єгипту.








      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Ой там, на товчку, на базарі

      Показились – не інакше – тутешні жінки:
      Хто зо сміхом, з плачем інші на базар ідуть.
      Не самі собі з торбами, а з чоловіками,
      Котрих начебто худобу на продаж ведуть.
      Привела і я свойого, хоч і не хотіла,
      Він же в мене і слухняний, і мастак до діла.
      Начебто він тут один, злетілись явдохи.
      Пропонують копи грошей та ще й «охи», «охи».
      Як почула я все це, гримнула довкола:
      «Киште відси, кляті квочки, не віддам Миколу!
      Нащо мені ваші коні – свої стоять в стайні,
      А тим паче ваші гроші. Де ви їх дістали?
      Попродали недолугих лінюхів-п’яничок
      Тай до мене прискакали бодай подивиться?
      Та ж в окрузі нашій славній , не було такого,
      Щоб красивший був наразі од мужа мойого».
      Так для мене і скінчились оці бабські торги,
      Поплентались ми, обнявшись, в зворотню дорогу.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. ...аби не позостати наодинці з віком

      Як діток і дружину, й ґроно товаришів,
      Люби себе й шануй, яким би ти не вдався.
      Пильнуй, аби в родині не стати заважким.
      Не вряди-годи, а щодня змащуй тіло -
      Щоб кволості й передчасних зморщок уникнути.
      Не піддавайсь спокусливому «перепочинь!»,
      Якщо наважився пройтись після обіду.
      ...Стільки стежин, аби протистоять хворобам,
      Що тільки од нашого життя-буття залежать!..
      І жодна не приведе до нарцисизму.
      Люби себе і не позостанеш наодинці
      З невмолимим плином віку.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. У вічність, як Ісус, вознісся молодим

      І Пушкін, і Лермонтов тим паче
      Втомилися життям, смерть сприйняли б за щастя.
      На прив’язі один в царя ходив і прославляв свободу,
      А другий кров місив в чеченському болоті,
      Чекаючи кулі як причастя.
      А ти, лемківський хруще , ти ж тільки-но почав густи,
      Як вишні українські заходилися цвісти.
      Щоправда, одразу ж загув якось незвично:
      Містично. Ба, навіть сюрреалістично .
      І довго гув би ще, бо так і не повірив,
      Що молодість – не вічна і начебто літами міряна.
      Та в двадцять з лишком літ Всевишній
      Узяв тебе до себе в Горні Висі.
      І , може, й слушно: на Лемківщину твою любу
      Апокаліптична вже насувалась згуба.
      Тож і якби уник ти ровів Катині,
      Зогнив би десь у сталінських катівнях:
      Не зміг би з ручними солов’ями буть в одному хорі,
      Оспівувать за мурами кремлівськими причаєну потвору,
      А кинув би, як побратим по слову Осип,
      У безсоромні вовчі очі хоча б і ці рядки пророчі:
      «Де не оставсь на каменю ні камінь, де зрівнялись гори,
      Знов мулярі нову тюрму будують з брил квітчастих.
      Цвіте під шибеницями багряне квіття мандрагори
      І мотуз вішальників для живих приносить щастя» .
      Ні, ти уникнув «щастя соціалізму»,
      Приправленого голодом та слізьми,
      Уник і глуму, й неминучої біди
      У вічність, як Ісус, вознісся молодим.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. ***

      Не по мені,
      як намір обганяє розум,
      як зверхницька мета
      здоровий глузд зміта...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    277. З Природою у згоді

      Лапатий сніг січе у січні.
      Зима найбільш лютує в лютім.
      Береза частує соком в березні.
      Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
      У травні трава у зріст людини.
      У червні черви розпушують старанно землю.
      А в липні схиляє віти липа, обтяжена запахущим квітом.
      Нема серпів, але лишився серпень,
      як пам’ятка про те, що колись жали серпами.
      Од вереска вересень постав.
      А як мовчазно лист спадає - час листопада.
      Земля в грудках і в дощах – це грудень.
      …Спасибі, рідна мово, що не спокусилася,
      як інші посестри слов’янські,
      на ласку латини з іменами імператорів чи гучними її числами,
      а лишила те, що бачилось довкола.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. ***

      Якби Ісус не зупинив Павла
      Винищувать усіх його ревнителів у Сірії,
      Не знать, чи церква загалом була,
      Чи варвари в Христа повірили б.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. Непідвладні жодній фарбі

      Літа не перефарбуєш, як волосся.
      Мов шило у мішку, то тут, то там
      Защемить серце, перехопить подих,
      Дедалі важче перейти на біг,
      Раз по раз спиняєшся,
      Як підіймаєшся на поверх...
      То що ж? Лиш нарікати на літа,
      Що не підвладні жодній фарбі?
      Ні, Всевишньому подякувати слід,
      Що дав прожити ще один день
      У злагоді із самим собою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. Природі байдуже, що про неї скажуть...
      Той, хто не жив в краю пустельнім,
      тому не зрозуміть нізащо,
      чому це сонце, як пательня,
      безжально перехожих смажить.
      Пече й пече у неодзовній тиші,
      а навкруги – і натяку на тіні,
      розпеченим жерлом довкола дише
      і обпіка крізь одежину тіло.
      Та все ж узимку, як у безпросвітній темені
      невтомний вітрюга навідліг б’є в обличчя,
      згадається, як сон, оця літня пательня
      й захочеться, аби вернулась щонайшвиде.
      Отак воно поміж людьми ведеться завше:
      Природа не спроможна догодить людині.
      Та байдуже Природі, що про неї скажуть.
      Її господар - Господь Бог єдиний.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. Як бачити у молитві лише власну користь

      Підганяв суденце вітер,
      Був у поміч досі,
      Та зненацька з усієї сили
      Накинувсь на щоглу.
      Туго напнуте вітрило на всі боки торса.
      За хвилею гонить хвилю...
      Бути урагану вже по всьому видно...
      «Здолати негоду не вперше беруся:
      Господь любить молитви - візьму помолюся»,-
      Каже матрос і до неба простягує руки.
      «Не проси і не молися, бісова невіро!-
      Із блискавкою з високості ураз прогриміло.-
      Скільки разів ти вже клявся, як на берег станеш,
      Помагатимеш калікам, дітлахам безштанним...
      А натомість... щедро платиш троїстим музикам,
      Бить поклони оковитій коришів наскликав...
      Припиню тепер назавше облудну цю повість:
      При біді у молитвах завше бачиш користь.
      Та поки ти ще живий, вперше помолися,
      Щоб на березі безбожні за розум взялися.
      Щоб усі, хто час свій в розкошах гайнує,
      Не посміли звертатися до Господа всує.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. Один із зграї лебединої


      Час не наспів іще для газових печей.
      У Сталіна ще Гітлер тільки вчиться,
      Як нищити людей.Чужих, щоправда, не своїх.
      Далеко фюреру до комуністів:
      ***
      Було їх п’ятеро у лебединій зграї –
      «П’ятірне гроно нездоланих співців».
      Лиш двоє з них зуміли уціліти:
      Один – зі зламаним крилом прижився
      Поміж ненависних орлів.
      А другому – через колючий дріт
      Вдалось перелетіти за кордон.
      На Соловках двоє професорів згоріло.
      А третій – став легендою у вічній мерзлоті.
      ***
      Ортукан, де зібрано тисячу з-поміж 10 тисяч політв’язнів Норильлагу на Таймирі (середня Колима)

      Колыма ты, Колыма, чудная планета:
      Двенадцать месяцев зима, остальное – лето.
      Будь проклята, ты Колыма,
      Что названа Черной планетой.
      Сойдешь поневоле с ума,
      Оттуда возврата уж нету.
      Пятьсот километров тайга,
      Где нет ни жилья, ни селений.
      Машины не ходят туда –
      Бредут, спотыкаясь, олени.
      ***
      З листів Михайла Драй-Хмари до родини

      2 червня 1938 р.
      «Що вам написати про цей відтинок мого життя?.. Я весь час страждав безсонницею і – не спав три тижні, бо не мав ні місця, ні постелі, а було холодно в нетопленім наметі, надворі стояв 30-ступневий мороз, і вітер часто стрясав полотняний дірявий дах і підмітав нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившися на підлозі. Сидів я на страві Swentego Antoniego, дістаючи її раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби і черпак так зв.баланди),- тому насилував свою уяву, малюючи собі стіл, повний найсмачніших найрясніших страв.

      29 червня 1938 р.
      Працюю на бурарі, дерев’янім кориті, що міститься високо, де промивають метал, працюю вночі,- з 9 год. вечора до 7 ранку.

      Без дати
      Я не можу тобі писати... Якщо я не спочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують... Ноги опухли..
      ***
      Розстрілювали не всіх одразу..
      А кожного десятого щодня.
      Аби од страху позосталі теж вмирали.
      Професоре, сьогодні Ви серед тих,
      Кому дано нагоду ще пожить.
      Приречений на згин сусід - студент Володя.
      « Моє ластовенятко, Оксаночко,
      Як я марив пурхати з тобою
      Понад голубим Дунаєм, куди водив тебе
      Маленькою во врем’я оно.
      Дружино моя люба, то не біда, що я постарів.
      Ми ще ж не налюбилися з тобою...
      Простіть мене, мої кохані, що сам іду на згин.
      Володя мусить жить! Може, йому вдасться
      Із цього пекла вийти і стать у лави тих,
      Хто визволить із зашморгу конаючу Вкраїну.
      Стільки ж поколінь наївними хохлами
      Були ми й вірили, що хтось нам допоможе...
      Тяглися до Москви...А в неї тільки й гадки,
      Як неборака обібрать до нитки...
      Отож, не зволікай, Михайле!
      Можливо, це твій останній бій».
      ...І в розстрільну десятку став Драй-Хмара.
      ***
      «О, гроно п’ятірне нездоланих співців!
      Крізь бурю й сніг гримить
      Твій переможний спів,
      Що розбиває лід одчаю і зневіри ».
      Крізь всі поневіряння й смерть
      Ти стало гордістю Соборної Вкраїни.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. ***

      Ашдод, Ашкелон, Кір’ят-Гат…
      Лишився необстріляним ще Єрусалим.
      Якщо цілити в Стіну Плачу,
      то варто б попасти і в Аяксу.
      Краще б у п’ятницю,
      коли там сотні мусульман
      навколішки припадають до зелених килимків.
      Це було б неабияком фіналом
      за поранених і вбитих юдеїв,
      за спалений врожай.
      Поки що не до осуду в ООН.
      Мовчить, зажмурившись, чека
      найвищий міжнародний орган,
      коли Ізраїль почне обстрілювати пустирі.
      От тоді-то, лиш тоді нарешті
      здіймається многоголосий гвалт.
      А якже інакше:
      до зубів озброєний агрессор накинувся
      на доведених до розпачу біженців Гази.
      Нічого дивного, що їм до миру неминуче
      слід скинути юдеїв у Середземне море.
      ООН мовчить або ж кричить,
      затуливши резолюціями вуха.
      А, може, й сам чека блаженної миті,
      щоб припинивсь нарешті конфлікт з конфліктів
      і воцарився б мир на Святій Землі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. А.Фатьянов «Солов’ї»

      Солов’ї, солов’ї, не бентежте солдат,
      Хай солдати хоч трішки посплять,
      Хоч трішки посплять.

      На фронті й ми стріли весну,
      Солдатам стало не до сну –
      Та не причина рев гармат,
      А тому, що не хочуть знать,
      Забувши, що ідуть бої,
      В шаленім співі солов’ї.

      Та що війна для солов’їв,
      Турботи в солов’їв свої.
      Не спить солдат, згадавши дім,
      Вишневий сад, ставок при нім,
      Де в співах солов’ї всю ніч
      І де йому йтимуть навстріч.

      А завтра знову в бій наказ,
      Так доля наділила нас,
      Щоб недолюбленими йти
      Нам од дружин, од наших нив,
      Та з кожним кроком в тім бою
      Нам ближче дім в ріднім краю.
      Солов’ї, солов’ї, не тривожте солдат,
      Хай солдати хоч трішки посплять,
      Хоч трішки посплять.
      1943
      А. Фатьянов «Соловьи»

      Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат,
      Пусть солдаты немного поспят,
      Немного пусть поспят.

      Пришла и к нам на фронт весна,
      Солдатам стало не до сна -
      Не потому, что пушки бьют,
      А потому, что вновь поют,
      Забыв, что здесь идут бои,
      Поют шальные соловьи.

      Припев.

      Но что война для соловья!
      У соловья ведь жизнь своя.
      Не спит солдат, припомнив дом
      И сад зеленый над прудом,
      Где соловьи всю ночь поют,
      А в доме том солдата ждут.

      Припев.

      А завтра снова будет бой —
      Уж так назначено судьбой,
      Чтоб нам уйти, недолюбив,
      От наших жен, от наших нив,
      Но с каждым шагом в том бою
      Нам ближе дом в родном краю.

      Припев:

      Соловьи, соловьи, не тревожьте солдат,
      Пусть солдаты немного поспят.
      Соловьи, соловьи, не тревожьте ребят,
      Пусть ребята немного поспят.

      1943



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. Хана Сенеш

      Юдейська непорочна Діво,
      Даруй, що руки в розпачі безсило опускаю,
      Бо неспроможен відтворить належно
      Твоє замилування світом...
      ...То був печальний і прощальний погляд,
      Бо ж до пуття ти ще не знала,
      Чи Ерец-Ісраель побачиш знову...
      «Елі, Елі,
      Ше ло їгамер леолам
      Гахол ве гаям
      Рішруш шел гамаїм
      Берак гашамаїм
      Тфілат гаадам» .
      Зачую лебедину твою пісню
      І дрож проймає все моє єство,
      І погляд обертається до неба:
      А що як з високості злине бодай одна
      Із недоспіваних твоїх пісень.

      ---------------------------------------------------------------------------
      "О Боже, мій довічний Боже,
      І море, і пісок, і шерех води,
      І блискавки, і хмари,
      І молитва людини".







      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Олекса Влизько


      Поезія його прещедро наділила усім,
      Чим доля так безжально обнесла:
      І слух, і мову у рядки втілила,
      А серце й мозок жаром обпекла.
      І все ж була Муза безсила
      Проти нових оружних дикунів,
      Чия рука безоглядно косила
      Її улюблених синів.
      І ти, Олексо, був посеред перших,
      Кого червона зграя прирекла на згин.
      Було тобі, щоправда, аніж іншим легше,
      Бо обійшов тебе і посвист куль, і кпин.
      І, може, в передсмертнім змахові руки,
      Як у найвищім творчім злеті,
      Ти заповів ще не довірені паперові рядки
      Ще не народженим поетам.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. ***

      Він тільки й чека, аби я збочив:
      Не приклавсь до шипшини,
      Відсторонив бурячок варений,
      Пігулки забув поміж їжею...
      А найпаче - не йшов із крокоміром,
      Аби набрать десять тисяч щоднини,
      Не долучив ще й вправи на свіжім повітрі...
      ...Непереливки тому, що розпростер
      Свої клешні в моїх легенях.
      Та як не йметься йому загнати мене в могилу,
      Так попри нехіть, а часом і понад силу
      Не корюсь. Виходжу на трасу здоров’я
      І живу з Божою поміччю поки що.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. ***

      Забіліла акація, обважніла бджолами,
      Немов церква псалмом, загула.
      А колись же і ми, дітвора,
      Що якимсь дивом вціліла
      Від бути щоднини вбитими,
      По війні, наче бджоли, в розмаї гули,
      Потіснивши комах-трудівниць.
      Голод був напорі і акаційовим медом
      Після затірки вдосталь ми тішились...
      ...Забіліла акація. Тільки бджоли тепер на ній.
      А на мене спадають пелюстки сніжнобілі
      Та ще спомин дитячий про сік запахущий.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. ...Він випростав півсвіта до Небес

      Не в тому суть –
      Воскрес чи не воскрес,
      Вознісся до Всевишнього,
      Сидить з ним одесную...
      Чи, може, як усі,
      Перетворивсь на прах,
      Пробивсь з-під каменя травою...
      Не тим, що начебто узяв гріхи на себе
      (Якби Всевишній усе воїнство Своє
      На Землю був послав,
      Було б й воно безсиле
      З гріхами нашими впоратись).
      Кожен, як запевняють мудреці,
      Сам понесе на суд Господній
      Свої погані й добрі справи .
      Суттєвіш інше – Боже слово,
      Принесене Мойсеєм на скрижалях,
      Утаємничене і потрактоване,
      Як дар Всевишнього тільки юдеям,
      Усім народам виніс він із Храму
      І випростав півсвіта до Небес.
      І цим, а не дивами й чудесами,
      Над усіма пророками
      Вознісся на віки Ісус.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. Гефсиманія
      Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
      Трохи відійшли од дому,
      Став під оливою Ісус і каже:
      «Млосно мені на серці якось.
      Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
      Десяток кроків не пройшов – упав
      І став молитися й благати Бога:
      «Отче мій, якщо можливо,
      Хай обмине ся чаша:
      Бадьорий дух, та немічне все ж тіло…
      А проте – не як хочу я, а як Ти…
      Вернусь до охоронців, наберуся сил
      І далі поведу розмову із Тобою».
      Та що це? Покотом лежать…
      Хропуть, що чути за версту…
      Їм байдуже , що діється зо мною.
      «Петре, розбуди товаришів,
      А я піду далі молитись»:
      «Отче, єдиний мій пораднику,
      Якщо не можна відвернуть сю чашу,
      То хай на те буде тільки Твоя воля!»
      Сил не стає… Увесь тремчу…
      А охоронці?
      Начебто не просив їх , не соромив.
      Захропли удруге. Марне їх будить…
      Знову заснуть. Їм же не болить.
      Роблять, як тіло накаже, а не совість.
      Помолюся ще – і будь-що буде…
      «Вставайте ж, нарешті, соні!
      Зближається година,
      Що в руки грішників
      Сина Людського віддадуть на згин».
      Ніхто з них не вступиться за мене…
      Відречуться й розбіжаться по домівках…
      І що розкажуть про мене?..
      Тим паче про мою справу…
      Не розуміли притч, просили розжувати…
      Шкода, що ні рядка не написав,
      Як попередники пророки.
      Не писав, бо ніколи було.
      Руками й словом лікував.
      Кожен по-своєму витлумачить мої слова.
      А що вже казать про тих, хто їх не чув…
      І кожен вважатиме, що я отак сказав.
      Скільки нісенітниць нагородять!..
      Дай Боже, щоб тільки сперечались.
      Щоб не дійшло до бійки й різанини.
      Найперше – моїх братів по крові.
      Тремчу, та не од чекання смерті,
      А од того, що станеться по ній.
      …І так на серці млосно…





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. ***

      На північ попростував Ісус із учнями своїми.
      З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
      З гори на гору... Під спекотним сонцем.
      Треба ж одвідати усіх юдеїв,
      Допомогти по змозі усім недужим.
      Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
      Можна б і перепочить у зеленавій тіні.
      Та ось назустріч подорожнім з голосінням
      Надходить жінка. По всьому видно – не юдейка.
      «Змилуйсь наді мною, Сину Давидів, – благає. –
      Донька в мене хвора. Демон не дає спокою...»
      Ісус – ні слова, лиш наляга на посох.
      «Парубки обходять нашу домівку...
      А я ж так сподівалася поняньчити онуків...»
      «Учителю, спинись на милість Божу!.-
      Котрийсь із учнів. – Допоможи нещасній.
      Дарма, що хананеянка. Горе ж не пита, хто ти».
      «Я Батьком посланий, – одповіда Ісус, –
      Тільки до овечок Ізраїлевого Дому,
      Що збились зі шляху Всевишнього».
      «Допоможи, – згорьована наблизилась до Йсуса. –
      І в нашім краї добре знають про чудеса Твої».
      «Не годиться, – на те Ісус, –
      Хліб одбирать в дітей і кидати щенятам...»
      «Так-то воно так. Та ж і щенята, нехай і крихти,
      Що падають зі столу, теж мають змогу їсти».
      Поглянув в очі материнські по-синівськи Ісус,
      І, мов колючка пронизала серце гострим болем:
      Так, мабуть, марила онуками і Його Мати...
      Не випало. Іншу долю дав Йому Всевишній.
      «Бачу, – сказав Ісус, – що віра твоя, жінко,
      В Господа не менша, ніж в Моїх учнів...
      Отож, хай буде так, як просиш.
      Вертай додому з Богом, бо донька вже здорова».

      P.S.
      Не спитав Матвій, котрий ретельно записував усе,
      Що говорив Ісус, як звали оту жінку -
      Найпершу християнку з-поміж неюдеїв.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Ніч

      Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
      На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
      Достеменно знаю,
      Чому це сонце, щебіт і сльоза,
      Життя многоголосий хор
      Являються щoночі,
      Нищать для рівноваги дану тишу.
      Достеменно знаю,
      Чому це аж занадто зримо виринає прірва,
      Куди нас кличе хтось дочасу...
      ...Не кожному судилось в землю цю врости,
      Щоб навіки лишатись краєвидом.
      Голосами доходить більшість.
      А все ж, як серце починає мовкнуть,
      Невже не голоси потойбіч прірви
      Так просять не зазирать туди?..
      ...Що б сталося зі світом,
      Якби над усіма владарювала ніч?




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Дощ на Святій Землі
      Знову в Ізраїлі дощ...
      Це ж бо Кінерету щось.
      Це ж бо і нам без труда
      Лине цілюща вода.
      Хай ти промок, як хлющ,
      Очі-но тільки заплющ,-
      І, мов в кіно, ожива
      Вбрана у квіт Арава.
      Глянь-но: отам он і тут
      Маками гори цвітуть.
      Заклекотіли струмки, загули,
      Хоч іще вчора безсилі були...
      Тішся ж оцим дощем,
      Хай нас відвідує ще він і ще.
      Дяку Тому склади,
      Хто про нас дума завжди.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. ***

      Нема сильнішої з-посеред юдейських молитов
      за «Шма Їсраель» - «Слухай Ізраїль».
      З цією молитвою на кострища йшли,
      аби у віру іншу не перейти живим,
      на подиху останньому з нею
      відходили на той світ з камер газових.
      І тільки молодикові, що уподібнюється до царя,
      на вимріяну першу шлюбну ніч
      дозволено не читати «Шма Їсраель».






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. Весна справдешня
      Примарна вседозволеність весни.
      І пізній сніг, і заморозки в травні –
      То лиш борги зими.
      А весна справдешня –
      З усіх усюд поскликувати птаство,
      Од панцирів дубам звільнити плечі,
      Добрати шати кожній деревині,
      Піднять з колін охлялу бадилину,
      Зорать, заскородить, засіять, посадить...
      І тільки вже як солов’ї зневолять,
      Весна зодягне празникову сукню,
      Пришпилить до кофтини гілочку бузкову...
      Тоді кажіть про вседозволеність весни.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. ***

      Що за голосок в Іванка!..
      Тільки-но з’явивсь на ганку,
      Простягнув руки до сонця,
      Як до кожного віконця
      Прикипіли безштаньки,
      І дівчата, й парубки.
      Відгукнулися здалека
      Льотом стомлені лелеки.
      А лошата і телята
      По дворах давай гасати.
      Пробують на міцність роги
      Козенята тонконогі.
      Півень із гори компосту
      Курочок скликає в гості.
      Гуси жалібно гелгочуть –
      На ставок рушати хочуть.
      Потягнувсь ліниво кіт,
      Ласо позира на пліт.
      Там, де птаство спозаранку
      Додає снаги Іванку.
      А земля довкруж парує.
      Комашня свій шлях торує.
      І старі уже потроху
      Забувають свої «охи»,
      Повиходили із хат,
      Щоб вкотре весну вітать.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. Коли б я мав золотії гори"
      «Коли б я мав золотії гори
      І ріки, повнії вина,
      Віддав би все за ласки й погляд,
      Щоб володіла мною ти одна».

      «Не нарікай несправедливо,
      Скажи всю правдоньку вітцю,
      Тоді ж бо вільно і щасливо
      В молитві рушимо к вінцю».

      «Ох, ні, твою, голубко, руку
      В нього просив неоднораз.
      Не зрозумів він мою муку
      І дав відмову, як наказ.

      Спитай у серця ти поради,
      Стражданням сповнена моїм.
      І святих обіцянь заради
      Біжи з коханим ти своїм».

      «Ну, як же, милий, я покину
      Країну милу і рідню?
      Ти ж бо заїдеш на чужину,
      Мене залишиш там одну».

      Чкурнули ми в край велелюдний,
      Та зрадив він, як рік зійшов.
      Забув і клятву передшлюбну,
      Бо іншу любку там знайшов.

      Мені ж сказав сором’язливо:
      «Вертайся знов у дім батьків.
      Без тебе буду я щасливий!»
      І мовчки з ганку мене звів.


      «Когда б имел златые горы
      И реки, полные вина,
      Все отдал бы за ласки, взоры,
      Чтоб ты владела мной одна».

      «Не упрекай несправедливо,
      Скажи всю правду ты отцу.
      Тогда свободно и счастливо
      С молитвой мы пойдем к венцу».

      «Ах, нет, твою, голубка, руку
      Просил я у него не раз.
      Но он не понял мою муку
      И дал жестокий мне отказ.

      Спроси у сердца ты совета,
      Страданьем тронута моим.
      И, веря святости обета,
      Беги с возлюбленным своим».

      «Ну как же, милый, я покину
      Семью родную и страну?
      Ведь ты заедешь на чужбину
      И бросишь там меня одну».

      Умчались мы в страну чужую,
      А через год он изменил,
      Забыл и клятву роковую,
      Когда другую полюбил.

      А мне сказал, стыдясь измены:
      «Ступай обратно в дом отца.
      Оставь, Мария, мои стены!»
      И проводил меня с крыльца.






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    298. Добре
      ...І добре,
      Що не відреклися від ілюзій.
      «Літаючі верблюди»
      Не заважають літакам.
      А в замки на піску
      Ніхто не поривається вселятись.
      ...І добре,
      Що безнадійних нема поміж дівчат.
      І що жінки не знають своїх літ,
      А ми, чоловіки, навчились це не помічати.
      ...І добре,
      Коли день зайнявся для добра.
      ...І добре,
      Як і добром той день скінчився,
      Бо ж після кожного з своїх начал
      Господь щоразу говорив:
      «Добре!»




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    299. Емілі Дікінсон (1830-1886)

      А що як скажу я не в змозі чекать!
      А що як Ворота Хтивості висаджу –
      І шлях порятунку – до нього!
      А що як пущу в небуття Смерть -
      Глянь де мені болить – цього задосить
      І проберуся в Свободу!
      Вони нізащо не зможуть мене схопить!
      Зможе голос - В’язниць і Зброї
      Невиразно попросить - мене зараз
      Як сміх – був годину тому –
      Чи мереживо – чи Мандрівне Шоу-
      Чи той, що помер учора

      WHAT if I say I shall not wait?
      What if I burst the fleshly gate
      And pass, escaped, to thee?
      What if I file this mortal off,
      See where it hurt me,—that ’s enough,— 5
      And wade in liberty?

      They cannot take us any more,—
      Dungeons may call, and guns implore;
      Unmeaning now, to me,
      As laughter was an hour ago, 10
      Or laces, or a travelling show,
      Or who died yesterday!

















      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. Читаю Тичину

      Читаю Тичину
      Серцем. Не очима.
      Крізь серце свищуть вітри його доби.
      А він на вітрах тих прапором має
      Таким же пшенишним та ще й голубим.
      То як же червоним все те залилося?
      Як замість зозуль трактори загули?
      Як голод і мор проросли колоссям?
      І як же трансфер зміг на дружбу зрости?..
      Питаю-питаю, а в кого одвіту шукати,– не знаю,
      Бо начебто з ним і я сам завинив.
      І тільки Вкраїна, як мати, і знає, й прощає
      Великих своїх і малих синів.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    301. В останній мент

      Страшно, коли видима смерть.
      А ще страшніш, коли позаду.
      Нагально.
      І ти навіки у безвість впадеш з своїми думками.
      Так мати вмирає з дитям недіжданим...
      Доле, молю – в останній мент
      Пошли мені першу смерть.
      І часу людського з годину.
      І лебедину цнотливість паперу...
      Не знаю чому, а думаю все:
      Найзаповітніше – в глибокому сховку.
      Для нього остання часина.
      Незайманість біла паперу.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. ***

      Обвішана турботами й торбами
      Та ще дітьми наперевіс,
      Ти гордовито йдеш понад світами
      Вже стільки непростих тисячоліть,
      Спокутуючи невинний Євин гріх...
      ...І якже поміж ядерними грибами
      Тобі вдається ще й тримати земну вісь?



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    303. ***


      Як він мене любив!..
      В душі, може, так як інші,
      Що добивалися прихильності моєї ,
      Та словом жодним про це не прохопивсь.
      Натомість одразу донею, хрещеницею звав.
      Дарував найдорожче, що мав.
      Шкода, що я лишила в нього
      Портрет, як був він молодий,
      Тетрадку, що списав був у неволі,
      Євангеліє, що читав отам.
      Як знайдеться портрет, проситиму,
      Щоб у Париж переслали.
      Хай хоч на портрет його дивитимусь.
      А присвяти які мені робив...А вірші ...
      «Пророче наш! Моя ти доне!»-
      Чи ж заслужила я на ті слова високі?
      Він один у нас Пророк!
      За нас усіх одмучився, та не скоривсь.
      Як його просила, коли прощалась:
      «Мій друже дорогий!
      Говорю Вам і прошу Вас дуже:
      Бережіть себе. Чи такими, як Ви,
      Поле в мене засіяне?»
      Не послухав ні мене, ні інших.
      «Щоб і на різдво б то не виходить?-
      Казав котромусь з товариства.-
      А кутя? А узвар? Ні, не висиджу,
      Колядувати хоч рачки до куми вилізу».
      Мабуть, відчував, що другого різдва не буде.
      «Кобзарем» новим востаннє звернувсь до мене:
      «Моїй єдиній Марусі Маркович –
      І рідний, і хрещений батько Тарас Шевченко» .
      Плачу над долею нашого Пророка
      І більше ні об чім не можу говорити.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    304. Шевченко молиться
      Шевченко молиться ...
      Щоправда, не так, як інші.
      Не просить, щоб простилися гріхи.
      Немає й слова про достаток.
      Насамкінець лишив подружнє щастя..
      То що ж він просить,
      Не на коліна ставши,
      А посилаючи потойбіч скутої льодом Неви
      Життям стражденним болісні свої думки?

      «Все на світі – не нам,
      Все богам тим – царям:
      І плуги й кораблі,
      І всі добра землі..»
      ................................
      «Пошли ж отим всесвітнім шинкарям
      Із дукачами й талярами
      Ще й пута кутії.
      А нам, робочим головам, рукам
      На сій окраденій землі
      Свою ти силу ниспошли».

      «А що ж тобі самому?»- пита Господь.
      «Мені ж, мій боже, на землі
      Подай любов, сердечний рай!
      І більш нічого не давай!»

      Шевченко молиться...
      Не все з тих молитов збулося.
      До того ж і не так, як він просив у Бога.
      Відтак молімося молитвами Пророка.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    305. Наймиліша в світі пісня

      Немов ті ґулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    306. Наймиліша в світі пісня

      Немов ті ґулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    307. Наймиліша в світі пісня

      Немов ті ґулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    308. З голосу Езопа


      В храмі Юпітера молились два сусіди.
      Один – жаднюга був неабиякий.
      Другий – у заздрощах не мав упину.
      Кожен просив, що підказало його серце.
      Юпітер вислухав обох і зголосився
      Вдовольнить прохання. Щоправда, за умови,
      Що сусід отрима те ж удвічі більше.
      Погодились без зволікань обоє.
      Просить жаднюга, аби вся в золоті була кімната.
      Так воно й сталось. На радощах заглянув до сусіда
      І мало не спритомнів – дві кімнати вигравали злотом.
      Гіркаву усмішку зауважив господар і просить:
      «Виколи жаднюзі око, щоб не зазіхав на моє добро!»
      Сказав і враз усе йому стемніло доокола.

      P.S.
      Чи стало це уроком для потомних?
      Ні: люди готові скорше вчити, а не вчитись.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    309. ***

      Юдейські лиця в українців...
      Лиця українські у юдеїв...
      Неважко тут і заблудиться,
      Часом питаєш: «З ким і де я?»
      Не заблуджусь. Дороговказом
      Узяв собі одне-єдине:
      Шукать не мову і не расу,
      А людину.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    310. ***

      ...А що коли усе це –
      Видиме й невидиме,
      Непізнане і знане –
      Лежить під серцем,
      Б’ється дитячим кулачком?
      І щоб збагнути світ –
      Частіше наслухати серце.
      І щоб не звергнуть світ –
      Частіше затискати серце.
      До зойку. До млості.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    311. ***

      Для долі кожному по аркушу.
      З одного й другого боку.
      Починаємо писать, як навчились
      Тримати ручку чи олівець?
      Ні, набагато раніш.
      І річ не в тім,
      Що один встигає зробити лиш начерк,
      Інший закінчує другу сторінку.
      Набагато важливіш,
      Як зосереджено пишеться.
      А ще – де поставити крапку...
      P.S.
      Дописую сторінку.
      Боюсь переходить на другу.
      Так і писатиму, мабуть, на берегах першої.









      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    312. ***

      Не діти ви Мої. Раби.
      Не з милосердя вивів Я вас із Єгипту.
      І заповіді, передані Мойсеєм, теж рабом Моїм,
      Не зважувать і розглядать зусібіч тоді ви поклялися.
      І що ж натомість: ця незрозуміла, темна й многолика
      І потребує роздумів перш, ніж її виконувать…»
      На милість покладаєтесь Мою.
      Мовляв, якщо Він про гніздо пташине дбає,
      То й ми, порушуючи заповіді,
      Навіть цілковито зрозумілі,
      Кари Його уникнемо.
      Не уникнете, бо страх переді Мною
      Не передує у ваших намірах і діях.
      Та що це я про вас, посполитих.
      Коли й такі мудрі, як цар Соломон,
      Не зміг утриматися од спокуси .
      Не брать жінок багато наказував Я,
      Щоб не зробить серце розпусним.
      «Ні, я візьму і не розпущуся!»-
      Хвалився Соломон зухвало.
      А на старості жінки серце йому вкоротили.
      І розум засліпили: не бачив кому трон лишає,
      Бо невдовзі син недолугий через зарозумілість
      Царство назавше роз’єднає і посіє розбрат.
      «Якщо ти сьогодні будеш рабом цьому народові,-
      Старшини говорили, коли ще Соломон був живий,-
      Рабом він буде по всі дні твої».
      І що ж спадкоємець відповів, порадившись
      З такими ж, як і сам, безтурботними дружками?
      «Мій батько наклав на вас ярмо, а я ще додам,-
      Хвалився Рехав’ям перед зібранням сивочолим.-
      Батько мій бичами вас карав, я ж скорпіонами каратиму.
      Зрештою, мізинець мій грубіший за стегно мого батька ».
      І, позабувши клятву, дану на Сінаї,
      Камінню й деревам, а не Мені ви почали молитись...
      Отож, допоки не перестанете одмолювати злочин,
      Не звертайтеся до мене і неминучої чекайте кари:
      Розсію вас для науки по всіх світах…
      Та, зненавиджених тільки за те, що ви юдеї,
      З нового виведу Єгипту.








      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    313. ***

      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    314. ***

      Навмисне коло товаришів не ширив.
      Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
      Кому іще далеко так до вирію,
      Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
      Не був святим, та й не надміру грішним.
      Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
      Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
      Де буде без душі незатишно йому.
      Спалить просив й розвіять понад степом.
      Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    315. Спасибі, доле
      Спасибі, доле,
      що ноги, руки цілі
      і поки що ними владаю,
      за світ, що сприймаю
      барвою й словом...
      "А решта?"
      А решта - вагомий додаток,
      що зветься так просто -
      ЖИТТЯ.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. Щастя і доля
      Невже так близько щастя ходить?
      Щастя – миттєвість, злива, спалах...
      Це, мабуть, доля.
      Чом же не дивишся долі у вічі?
      Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
      Так близько ці губи ще не злітались,
      Не воркотіли так знадно-згубно,
      Цілунко-лунко так ще не вершився пошук...
      ...А що як щастя переросло в долю?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    317. З голосу Езопа
      Рятуючись од вовка, в храм вскочило ягня
      І двері за собою зачинило.
      Мов навіжений, довкола сіроман ганя,
      Щоб скористатись діркою якоюсь.
      Стомився сіроман і просить слізно:
      «Вийди, любеньке. Все одно тебе заріжуть...»
      «Як вибирать одну із двох дорогу,
      То краще вже віддатись Богу».

      Р.S.
      І на житейських перехрестях
      Годиться смерть стрічати з честю.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    318. Пінгвіни в Єрусалимі
      Якже це так, бути в Єрусалимі
      І на вулицях не бачити пінгвінів?
      Стоять вони ще зовсім молоденькі
      І ловлять (не таксі) а тремпи.
      У чорних штанях , у сорочках зі снігу –
      Чом не пінгвіни? От тільки шляпи
      Та ще ціціти, та пейси, наче козацькі оселедці...
      Воно і справді далеке од вбрання пінгвінів.
      Хто б оцих хасидів – учнів єшив
      Одразу визнав за своїх,-
      Так це пінгвіни з Антарктиди...
      І тільки на Пурім чи на Песах,
      Коли, віддавшись на всю потугу оковитій,
      Аби не відрізнити Мордехая од Амана,
      Тоді-то пінгвіни схожі на людей.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    319. З голосу Езопа
      Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
      Хотіла всіх малят обняти, та поки підкрадалася,
      Знялись вони, бо вміли вже літати.
      Голопузеньке, котре одне зосталось,
      Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
      Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.

      Р.S.
      Чи варто дорікати мавпочці, коли ж і люди
      Не збагнули, що чуже життя
      Дано Всевишнім не для своєї втіхи чи розваги.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    320. ***

      Допоки в дзеркалі себе ти бачиш,
      У відчай не впадай і позабудь про смерть.
      Подумай ліпше, як до мети добратись,
      Щоб не лишать нащадкам, що не встиг зробить.
      Струси з плечей набридливі літа,
      Не піддавайся їх спокусі: нікуди не спішить,
      Поніжитися в ліжку і ні про що не думать.
      Візьми на себе справи клопітні,
      Нехай молодші заздрять і не вірять,
      Що перейшов ти той рубіж,
      За котрим сотня вже видніється.
      І якщо вдасться нам вряди-годи
      Десь на дистанції зустрітись,
      Сердечним помахом руки
      Благословлю тебе зазвичай.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    321. Трунок для кохання
      Перше ніж сказати своє заповітне,
      Запросила козаченька шклянку вина випить.
      Випив першу – стрепенувся,
      Випив другу – похитнувся.
      Ноги, руки мліють.
      «Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
      «Та невже ж дурна така я чи несамовита,
      Щоб своєму коханому отруту підлити?
      Я ж просила у ворожки трунок для кохання,
      Щоб любились ми з тобою звечора до рання.
      Нащо ж випив ти зопалу аж обидві шклянки?
      Що робити, побіжу я спитати в циганки.
      Може, знайдуться у неї найдорожчі ліки,
      Аби бути нам з тобою у парі довіку».
      «Ой, не треба, моя люба, трудить тобі ноги,
      Бо прослалась мені, мабуть, дорога до Бога».
      ...Козака несуть та в останню путь,
      Кінь голову хилить.
      Молодая дівчинонька ломить пальці, квилить.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    322. Халіна Посьвятовска (1935-1967)
      Якщо хочеш мене затримать (поглянь відходжу) подай мені руку
      іще може мене затримать тепло твоєї долоні
      усміх теж має магнетичні властивості, слово
      якшо хочеш мене затримать, вимов моє ім’я

      слух має гостро окреслені межі
      і плече набагато коротше ніж сонячний промінь
      якщо хочеш мене затримать, мусиш поспішити
      крикни, інакше твій голос не добіжить до мене

      прохаю, поквапся, прошу, не затримувана
      одійду і що ж з того що проклянеш цю землю
      що з того, що стиснеш її руками мстивими
      в сипучий пісок вписуючи моє зблякле ім’я

      якщо хочеш мене затримать (глянь іду) подай руку
      дихни в мої вуста віддих (так потопельців рятують)
      не маю великої надії, довго була сама
      тим паче зроби це прошу, не для мене, для себе

      jeśli chcesz mnie zatrzymać (spójrz odchodzę) podaj mi rękę
      jeszcze może zatrzymać mnie ciepło twojej dłoni
      uśmiech też ma własności magnetyczne, słowo
      jeśli chcesz mnie zatrzymać, wymów moje imię

      słuch ma granice ostro zakreślone
      i ramię jest o wiele krótsze niż słoneczny promień
      jeśli chcesz mnie zatrzymać, musisz się pospieszyć
      krzyknij, inaczej głos twój nie dobiegnie do mnie

      proszę, pospiesz się, proszę, nie zatrzymywana
      odejdę i cóż z tego że przeklniesz tę ziemię
      cóż z tego że ją zdławisz mściwymi rękoma
      w sypki piasek wpisując moje zblakłe imię

      jeśli chcesz mnie zatrzymać (patrz idę) daj rękę
      tchnij w moje usta oddech (tak ratuje się utopionych)
      nie mam wielkiej nadziei, długo byłam sama
      niemniej, uczyń to proszę, nie dla mnie, dla siebie




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    323. Не приведи Господь зануритись в дитинство

      Москві, а за нею й Києву привиділось,
      Що в горах, неподалік таджицької столиці,
      Не знаючи, що їй робить, ходить «сніжна людина».
      Які там «єті », думалось, як опинився там,
      Де скорш ведмедя стрінеш біля аличі,
      Ніж звичайнісіньку людину?
      Зрештою, як у камінні й безгомінні можна жить?
      «Наївний ти,- сказав столичний чоловік,
      Почувши невеселі мої роздуми.-
      Пролинуло моє дитинство саме там, на березі ріки,
      Що барана за мить якусь роздягне до кісток,
      Де майже голіруч ловили ми форель.
      Якби уважніше ти придививсь, то віднайшов сади,
      Де й досьогодні ще не здичавіли яблуні та вишні...»
      «То чом же ви пішли відтіль?»
      «Вигнали всі кишлаки вирощувать бавовну на рівнині.
      Тепер пенсіонером хочеться вернутися в дитинство...»
      А пригадалася мені неспішна та розмова в чайхані,
      Як уві сні на грищенецькім опинивсь узвозі.
      Село моє, таке знайоме і близьке, було, мов на долоні...
      Серце затьохкало в щемкому болі, і по щоці сльоза скотилась.
      P.S.
      На старості мандрівникам судилось відкривати рідний край.
      І все ж не приведи Господь зануритись в дитинство




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    324. Наївність
      Які ж бо ви наївні, вишні, абрикоси і мигдаль!..
      Варто теплу запанувати взимку,
      Як ви своїм брунькам даєте волю -
      Явитися на світ рожево-білим квітом.
      А ще ж попереду і холоди, і хвища.
      Та сонцю ви всміхаєтесь довірливо.
      Точнісінько, як та малеча недоріка.
      Не чуєте мене, бо пелюстки розкрили
      Таким же, як і самі, наївним бджолам,
      Що пахощами весни розбуджені,
      Прокинулись. Несуться льотом реактивним....
      ...Та що це я про вишні та мигдаль, та бджоли?
      А чи ж і сам я не такий наївний,
      Хоча і створений Всевишнім
      Начебто на Його подобу?
      Себто сприймать усе тверезим глуздом.
      А натомість - досить почути од вітіїв
      Слова про волю, демократію, добробут,
      Як мчусь голосувать за нездійсненну мрію.
      Тому-то й вибачаю деревам і бджолам.
      І тішусь, як вони, весною посеред зими.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    325. ...Щоб триматись матері та рідної хати

      Вертали козаки в рідну Україну
      І так говорили молодій дівчині:
      «У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
      В нас хати біленькі у садочках тонуть.
      В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
      Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
      Повірила Галя клятим бузувірам
      І сповна пізнала плату за довіру…
      …У густому лісі кружеляли чари.
      Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
      Чи не поділили красуню-дівчину,
      Чи, може, з якоїсь іншої причини.
      Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
      «На якого біса нам потрібна Галя?
      Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
      Що втопив царівну в морі-окіяні?»
      І ліс реготався п’яних голосами,
      Як в’язали Галю до сосни косами,
      Як до купи зносили оберемки хмизу,
      Як сосну палили від гори до низу...
      ...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
      Бо вони зі свистом подалися з лісу,
      А до тих, хто дочок зможе научати,
      Як триматись матері та рідної хати...
      ...Кричить Галя криком із тієї пісні,
      Від якої серцю так нестерпно тісно,
      Бо то ж не якісь там кляті яничари
      У люті згубили Богом дані чари,
      А брати по крові знічев’я зламали
      Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.

      Р.S.
      Пройдисвіти всякі дурять Галю й нині,
      Як вона зневіриться в спроможності гривні,
      Обіцяють долари ще й житло даремне,
      А натомість звозять в новітні гареми.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. ...Щоб тішився Всевишній нами

      А краще б нам було не знать
      Про чвари, що коїлись поміж дідами,
      Про те, що хтось когось там обдурив,
      До нитки обібрав чи за межу священну виліз...
      Ми, зрештою, як і вони, так звані вороги,
      Вийшли на світ оцей безгрішними.
      Навіщо ж каятися привселюдно в тім,
      Що просто не могли ми бачити й чинити?
      Бо ж каяття – постійно оглядатися назад.
      На поступ уперед – сили потрібні...
      То ж чи не краще в злагоді та мирі
      Свої й чужі нам доглядать могили?
      Хай квіти й дерева, посаджені отам,
      Загоять давні чвари й рани.
      Може, тоді Всевишній скаже нам:
      «Отак живіть, щоб тішився Я вами!»




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    327. Коли ще одне зло минає
      В сезон дощів,
      Як сонце на часину прогріло ранок,
      Бачу: якась комаха борсається в траві.
      Схиляюсь – оса...
      «Допомогти? А як ужалить?
      А, може, потяг до волі – сильніший од інстинкту?»
      Витягую з трави і ставлю на долоню.
      Розглянувшись довкола,
      За мить якусь, надсадно ревучи, оса злетіла.
      Та що це?Замість узять керунок до родини
      Оса закружеляла наді мною.
      Коло...Друге...
      І низько так, що тільки й гадки –
      Ужалить клята.
      Ну що ж, така в агресора розплата за добро.
      Аж ні. Вище й вище здіймалася оса.
      Вже й слід згубився. Тільки відлуння гулу.
      І радість на душі –
      Пам’ять обійшло ще одне зло.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. Дорога в рай
      Зізнаюсь: гадав я донедавна,
      Що рай далеко. Десь там, на Небесах.
      Здається, так задумував і Мікельанджело,
      Коли у піднебессі Сикстинської капели
      Творив своє «Вигнання з раю».
      Та ось Рамбам напоумив мене
      Уважніше перечитать Книгу Буття.
      І що ж виходить?
      Адам, що з пороху земного створений,
      Жив у саду, насадженому Господом на сході.
      Оце і був той рай, з якого річка витікала
      І розливалась на чотири боки.
      Якби не змій, що спокусив праматір нашу Єву,
      Не була б проклята Земля.
      В поті чола не добували б ми хліб насущний.
      Адам і Єва вигнані були з раю.
      Але ж він так і лишився на Землі...
      Відкриє у майбутнім, як запевня Рамбам,
      Господь той легендарний рай-сад
      Не тільки тим, хто удостоївся його по смерті,
      А й тим, хто праведно живе на світі цьому.
      Незнані дерева і квіти, цілющі аромати,
      Спів дивовижних птахів зроблять людину
      Воістину щасливою...
      І не дуже-то й багато для цього слід зробити:
      Жить повсякчас за приписом Господнім.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    329. Жаль безнадійних нудьгарів
      Жаль, неймовірно жаль тих,
      Хто нудиться цим світом,
      Хто не спромігся увібрати в себе
      Його тони й відтінки,
      Повз чиї вуха линули пісні
      І одностайний вигук стадіонів,
      Кому не довіряли таїну дерева,
      На кого, як на саму себе, не дивилась пташка,
      До кого не простягало руці немовлятко...
      ...Жаль безнадійних нудьгарів,
      Затиснутих в лещата «ego»:
      «Собою виповнений вщерть,
      Чого ж іще бажати?»




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    330. Роздуми над Псалмом 104:35

      Гріхи наші такі ж, що й у десятці Божій.
      Не менша грішників – своєю смертю мруть.
      Гріхи, мов ті хамелеони, міняють тільки колір,
      Та не міняється прадавня їхня суть.
      Не треба нині убивати віч –на-віч -
      За сотні верст смерть прилетить навстріч.
      Не треба красти в сусіда дешевину –
      Мільйон дістати можна за хвилину.
      Навіщо зазіхати на чужу дружину –
      В чергах стоїть дівчат лавина.
      Чи варто звати Бога всує –
      Проноза Дідько враз почує...
      ...Хто віда, чи колись здійсниться,
      Що праведникові ще й досьогодні сниться:
      «Щезнуть гріхи – і грішників не буде»?
      Ні, мабуть, без гріха не в змозі жити люди.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. Молитвами одними й тими ж
      Затісно в суєтному сьогоденні…
      Кривавицею мерехтить майбутнє…
      Невже таким задумано наш світ?
      «А ти в минувшину занурся,- чую голос.-
      Між слів і дій тамтешніх наміри й помисли,
      Прийнятні сьогоденню, віднайди.
      Аби бодай на гріх один йому полегшало».
      Отак-от і борсаюсь в тісняві днів,
      Надокучаю просьбами Всевишньому.
      І хоча знаю: не кожному відповідає Він,
      Стрічаю кожен Божий день
      Молитвами одними й тими ж.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    332. Пройда

      Він добре зна: не здатен я на помсту.
      З його шляху камінчик кожен підберу,
      Аби котримсь він не пожбурив потім.
      Що жодним словом я не прохоплюсь,
      Коли, бува, спитають: «Хто він?»
      «Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
      Та помсти все ж уникнуть не вдається,
      Коли його на місце ставить доведеться.
      Всім арсеналом починає мстить:
      Слух несусвітній потайки розносить,
      Щоранку до начальства із доносом мчить...
      ...Та знаю – це допоти, допоки не настане мить,
      Як обійтись без мене він ніяк не зможе.
      Віддам тоді свій присуд крижаний:
      «Звертайсь до тих, кому ще не нашкодив.
      А я збиратиму камінчик кожний».



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    333. Земля
      А разом з нами і земля страждала.
      Ми хоч сяк-так порятуватися могли.
      Вона ж... куди, скажіть, податись мала?
      Її на рабство невігласи прирекли:
      Де риба жирувала донедавна,-
      Там торжествує нині жабуриння.
      Де тінивсь край дібровами прадавніми,-
      Там суховієм шкіриться пустиня...
      На відкуп кинута невситним грошоманам,
      Невже до скону буть землі у путах?
      Невже все те, чим покоління марили,
      Нащадками бездарно позабуто?





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. Діти
      Чиї б то діти не були,
      Якого б кольору їх шкіра та волосся,
      Гостями в моє серце входять
      Якими є. І дозволу не просять.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    335. Відходимо од страху так повільно
      Поволі так збуваємося страху,
      Що дивними здаємось молодим.
      Тим, хто не знав доносів і на плаху
      Не сходив безневинним чи на дим
      Із газових печей у небеса полинув...
      Хто не вставав з молитвою єдиною:
      «Спасибі батьку Сталіну за те,
      Що живемо в країні, де людина
      Привільно так і дише, і росте!»
      ...Од страху ще й тому відходимо поволі,
      Що повсякдень одне нас непокоїть:
      Не потребує зло ні дозволу, ні прав,
      Щоб вислизнуть зі сторінок Історії,
      І потай задушить таку ще кволу волю...
      І станеться, як мудрий Соломон казав:
      «Все знову вернеться на своє коло».






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    336. Діані Сливінській, професору й неабиякому кулінарові

      Напекла ти пирогів.
      Всі пухнастенькі такі.
      Цей із сиром, цей з укропом.
      Ні, нема таких в Європі.
      Таж і на Святій Землі
      Пирожки чомсь замалі.
      А от в нашій Україні
      Пирожки в кожній родині
      Із долоню добру десь.
      З’їв – і ситий день увесь.
      В Книгу Гінесса пора
      Взять це диво з-за Дніпра.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    337. Ярмо Тори
      Були б ми ким, якби Господь
      Не випалив вогнем на скрижалях
      І не передав через Моше-рабейну?
      Тими, кого Всевишній сотворив раніш?
      Ні, набагато гіршими.
      Ситий ведмідь чи лев хіба зачепить?
      А ситий чоловік?..
      Чи варто вдаватись до безглуздих воєн,
      Як не менш криваві війни поміж сусідами?
      ...Непосильне ярмо Тори і заповітів для тих,
      Чиї інстинкти нижчі од тваринних.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    338. Душа
      «Спізнився на літак...
      Женусь за поїздом, щоб у вагон останній вскочить...
      Прийшов на іспит – що сказать не знаю...
      Такі-от сни з учора й позавчора.
      Торік й позаторік такі ж вони були.
      Поновлює потугу тіло уночі,-
      Душа ж про день звітує перед Богом.
      О невсипуща, знаю: непереливки тобі
      Пояснювать невідповідність намірів і вчинків
      Під незворушним поглядом Господнім,
      Гріхи мої й огріхи брать на себе.
      Мабуть, не раз вже поривався Він
      Урвать оцю мою людську сваволю.
      А ти переконать Його якось зуміла,
      Що той, хто зараз спить, уранці встигне
      І недороблене, й відкладене на потім надолужить...
      Спасибі, душе, за твій неспокій невгамовний!
      Удосвіта найперша з молитов буде ота,
      Що поверта тебе з мандрівки в Горні Висі.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    339. З голосу Езопа
      Набридло соколу за качкою ганятись:
      То пірнає клята, то знову вирина.
      «Нічого!- сокіл у запалі на те.-
      Під водою швидко я знайду тебе!»
      Пірнув, а вирнути не в змозі,
      На дно промокле пір’я тягне.
      І чує над собою глумливе «кря-кря»
      І проклинає крок свій необачний.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    340. Семен Надсон (1862-1887)

      Я ріс тобі чужим, відринутий нарід,
      І не тобі співав я в миті натхнення.
      Легенд твоїх і печалей твоїх гніт
      Мені чужий, як і твої вчення.

      І якби, як задавна, у щасті ти й при силі був,
      Зневажений не був би цілим світом,
      Іншим пориванням захоплено зігрітий,
      Я б не прийшов до тебе з привітом.

      Та в наші дні, коли під тягарем скорбот
      Ти гнеш чоло своє у марноті рятунку,
      У наші дні, коли слівце «єврей»
      В юрбі звучить як символ глуму,

      Як вороги твої, мов зграя зголоднілих псів,
      Рвуть на шматки, глузуючи з погордою,
      Дай скромно стать у лави вояків твоїх,
      Обійдений долею, народе.

      Семён Надсон (1862-1887 )
      Я рос тебе чужим, отверженный народ,
      И не тебе я пел в минуты вдохновенья.
      Твоих преданий мир, твоей печали гнёт
      Мне чужд, как и твои ученья.
      И если б ты, как встарь, был счастлив
      и силён,
      И если б не был ты унижен целым светом –
      Иным стремлением согрет и увлечён,
      Я б не пришёл к тебе с приветом.
      Но в наши дни, когда под бременем скорбей
      Ты гнёшь чело своё и тщетно ждёшь
      спасенья,
      В те дни, когда одно название «еврей»
      В устах толпы звучит как символ
      отверженья,
      Когда твои враги, как стая жадных псов,
      На части рвут тебя, ругаясь над тобою, –
      Дай скромно встать и мне в ряды твоих
      бойцов,
      Народ, обиженный судьбою



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    341. Старість

      Немовби народився вдруге.
      Ні злиднів не знаю, ані спонуки.
      Не за кар’єрою ганяюсь, як у дитинстві за козами,-
      Вкладаю у вірші потроху життя різнотем’я.
      Лягаю, як очі не в змозі сприйняти написане.
      Встаю без будильника, ненависного здавна.
      За душу, повернуту з мандрів, Всевишньому дякую
      Гуляю без огляду на невгамовний годинник.
      Вряди-годи заглядаю у телевізор не за детективами,-
      За світом тварин чи не підробним гумором .
      Іду на прогулянку вранці й увечорі з крокоміром,
      Аби щонайменше десять тисяч на нім засвітилось.
      По дорозі чимось гарним наділяю наніч малечу.
      Потроху труджусь, щоб не впасти в деменцію...
      ...І з кожним прожитим днем ще хочеться жити й жити...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. ***

      Не по мені убивці часу,
      Не відають, нащо з’явилися на світ.
      Нудяться життям, тонуть в оковитій,
      Готові вмерти будь-якої миті.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    343. ***

      Можливо, вчені знають те,
      Що мені поки що здається дивом:
      Листом покривалось дерево навесні,
      А восени, як і всі, бронзові шати скинуло.
      Та ось у передзим’я на подив невігласам
      Оголене дерево раптом... розквітло.
      Дощі періщать, холодом пройма,
      А воно квітом день у день густіше.
      Дивлюсь на дерево і смуток обійма.
      Отак трапляється і серед люду:
      Попри поважнії літа і неміч
      В молодики дідугани пнуться.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. ***

      У спірці я, як Галілео Галілей:
      Не хоче інквізиція, аби Земля крутилась,
      Нехай лишається при неуцтві своїм.
      Отак і я:не змушую сперечника сердитись.
      Ти хочеш, аби столицею Ізраїлю
      Був Тель-Авів, будь ласка.
      Єрусалим для вірності собі залишу.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    345. ***

      Радію перемогам над собою,
      Бо ворогів давно уже нема:
      На світанку так затишно під ковдрою,
      Так хочеться ще трішки подрімать.
      Але встаю з молитвою Всевишньому,
      Що з горніх висот мені душу повернув,
      Масажую льодом осонене обличчя,
      І вирушаю на звичний свій маршрут.






      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    346. З голосу Езопа
      Селюк не знав, що сталося в далеку давнину.
      Музики два змагались. І ось у того,
      Кому вже провіщали перемогу,
      На арфі раптом луснула струна...
      Закам’яніли слухачі. Та після паузи
      Знов порвана струна заговорила...
      І тільки потерпілець знав, що сталось:
      Неждано-гадано цикада прилетіла
      І на тій порваній струні вмостилась...
      Нічого цього селюк, звісно, не знав.
      Цикаду на обід спіймав, бо від сусіда чув,
      Що начебто м’ясце смачне у неї.
      Трима в руках, а радості нема:
      «Намарне я ганявсь за нею по подвір’ю.
      Замало тут же і на зуб один».
      Р.S.
      Ні зростом, ні вагою талан не міряють,
      А тільки тим, що дать він вміє.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    347. ***

      Не по мені фанати всіх мастей,
      А надто ті, хто маскуватись призвичаївсь,
      Хто словесами зводити навчивсь людей,
      Коли вони в жебрацтві чи в одчаї.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    348. Не по мені
      Не по мені, як старість зубожілу дурять законами,
      Не вартими паперу, на якому пишуть,
      Причастями, молебнями й іконами
      Кличуть у рай, аби юдоль земну залишить.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    349. З голосу Езопа
      Поміж уловом, що приніс рибалка,
      Устрицю пацюк набачив
      І подумки начебто вже їсть.
      «Який з мене наїдок?-
      Вгадала намір ненажери бідолаха».
      «Розкрийся і вдовольнюся цим!»
      Не спало хитруну на думку,
      Що бажання жить несе і порятунок:
      Тільки-но пацюк заліз у пельку,
      Зімкнула міцно стулки устриця.
      В полоні опинивсь пацюк,
      А кішка справу довершила.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. ***

      Не по мені, як землю гидять
      І воднораз Святою звуть.
      Витопчують її до пилу,
      На чужині сльозу за неї ллють.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. Тадеуш Ружевич (1921-2014) "Обличчя вітчизни"

      Вітчизна це край дитинства
      Місце народження
      Це наша найближча
      Вітчизна

      Місто містечко село
      Вулиця дім подвірко

      Перше кохання
      Ліс на горизонті
      Могили

      В дитинстві дізнаємося
      пПро квіти трави збіжжя
      Звірів
      Поля луки
      Слова
      Плоди

      Вітчизна сміється
      Спочатку вітчизна
      Близько
      Як простерта рука

      Тільки згодом росте
      Кривавить
      Болить


      Oblicze ojczyzny

      Ojczyzna to kraj dzieciństwa
      Miejsce urodzenia
      To jest ta mała najbliższa
      Ojczyzna

      Miasto miasteczko wieś
      Ulica dom podwórko

      Pierwsza miłość
      Las na horyzoncie
      Groby

      W dzieciństwie poznaje się
      Kwiaty zioła zboża
      Zwierzęta
      Pola łąki
      Słowa owoce

      Ojczyzna się śmieje

      Na początku ojczyzna
      Jest blisko
      Na wyciągnięcie ręki

      Dopiero później rośnie
      Krwawi
      Boli



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    352. Заклад

      «Поки ти отут стовбичиш,
      Твій господар стільки випив,
      Що скотився вже під лаву», –
      Так орел коневі правив.
      «Якщо так, то зо два тижні,
      Буду я стоять, мов злидень».
      «То ж часу, друже, не гаймо,
      Та давай-но позмагаймось!»
      «Од могили до могили,
      Де й діди його спочили,
      Сімсот верстов ще й чотири.
      Хто домчить туди скоріш,
      Той у серце всадить ніж».
      Кінь біжить, аж вітер свище,
      А орел все вище й вище.
      Кінь примчав увесь у піні
      І очам своїм не вірить.
      І на радощах, що перший,
      Копитами землю креше.
      Три години вже минає,
      Та орла чомусь немає.
      Він з’явивсь лиш на четверту.
      Білий весь, немов та крейда.
      «Де це ти так забарився,
      Що настільки опізнився?»
      «Не мав сумніву в побіді,
      То ж схотів сім’ю одвідать.
      Позліталася малеча,
      Позалазила на плечі.
      Почала й жона благати
      Більш сьогодні не літати».
      «Гарно ти оповідаєш,
      Та умову нашу знаєш...
      Ніж у серце не ввітну,
      А от крила обітну.
      Знатимеш, як закладатись.
      Стрибать будеш. Не літати», –
      Заіржав кінь хижо-хижо,
      Орлу крила відчикрижив. –
      Вважав мене за придурка,
      То ж сиди тепер, як курка».
      Гірко-гірко орел плаче.
      Кінь на радощах аж скаче.
      «Скачи, скачи, дурню, –
      Так орел в печалі дума. –
      У погоні й на припоні
      Що про волю знають коні?
      Чи ж їм змога зрозуміти,
      Яка радість свої діти?
      То ж зберу останні сили,
      Щоб скоріш здолать безкрилля.
      І тоді, преглупий коню,
      Ти нізащо не здогониш».




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    353. Вірність

      Мабуть, на вірність нас випробовує Господь.
      Мене – як Йова, тебе – як Яакова.
      Ввігнав у мене цю хворобу сатана
      І ми удвох із нею боремось...
      ..Пригадуєш, як за твою маму боровся тато?
      Не вірив він у Бога. Комуністом був .
      Шукав повсюди ліки відчайдушно.
      Намарне. Всесильний сам не зміг пробити
      Концтабірну радянську стіну залізну..
      Хвалити Бога в Ізраїлі ми, де ліки й лікарі -
      Не тільки найкращі в світі, а й доступні
      Навіть тим, хто од багатства відстоїть
      На неймовірно недосяжній відстані.
      Сил додає ще й віра у Всесильного
      Та майже півстолітня віра одне в одного:
      Мене – у нехіті йти на той світ,
      Тебе - нізащо не відпускать туди.
      Тож сатані не вдасться нас зломити, люба.
      Не на те ж Всевишній через стільки літ дав нам онука,
      Аби свою любов не зміг я в нього перелить.
      -------------------------------------------------------------------
      «Лікуй нас і вилікуємось. Рятуй нас і врятуємось, бо Ти – наша надія. Тож пошли порятунок од усіх хвороб. Адже Ти,Господь Бог,- лікар правдивий і милосердний» (одна з ранкових молитов юдеїв)



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    354. Старі в молодиках

      Пооронане чоло…
      Mішки попід очима...
      Це справжня старість…
      Але яка?
      Урівноважена літами,
      готова більше дать, аніж узять?
      Чи непогамована,
      схильна безросудно брати,
      все що завгодно в молодих,
      хизуватись їх жаргоном,
      джинсами з дірками на колінах,
      татуюванням на зів’ялім тілі…
      А ще - байками про «подвиги» давноминулі,
      котрі ні потвердить, ні спростувать незмога.
      Бо, як казав поет,
      одних нема, а інші – задалеко.
      Отак і ходять по-качиному старі молодики,
      цураючись однолітків своїх
      і наражаючись на глузи молодих.








      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    355. З голосу Езопа
      Кістка застрягла в горлянці вовка.
      Допомогти кого він не просив,
      У кожного була своя відмовка.
      Вовк скиглив, вибившись із сил.
      І раптом перед ним чапля сіла.
      «Допоможи, красуне мила!
      Віддать тобі я все готовий...
      Повір у чесне вовче слово!»
      У пащу з головою чапля влізла,
      Зігнулася, як кажуть, в три погибелі.
      Вовк обливавсь сльозами прегіркими,
      Та відчував: урятувався од загибелі.
      Питає чапля: «Що ж то за дарунок
      Готовий дать мені за порятунок?»
      На чаплю вишкірив вовк зуби:
      «Подякуй, що в пащі не зазнала згуби!»

      P.S.
      Чого чекать і від людини,
      В котрої на умі лиш вигода єдина?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    356. Як ставиш сам собі оцінку...
      Якщо похилий вік і похилив мене
      То це над тим, що відкладалося на завтра.
      Тепер силкуюся перетягти його в сьогодні.
      А це не теж, що перетягувать в змаганнях линву...
      ...Такий собі урок для тих,
      Хто мріяв про спокійну старість.
      Урок, який мало кому вдалося вивчить.
      Отак і підемо на той світ із «незадовільно»,
      Бо ставимо ж самі собі оцінку,
      А не хтось там інший.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    357. Не тільки в Судний день


      Не покладайсь, Ізраїль, на Месію та й годі
      (Як знать, чи прийде він чи ні?),
      А прикипи до приписів Господніх.
      Вони спроможні врятувати од безодні,
      Куди безоглядно простує світ.
      Господь скрижалі зумисне в руки тобі дав,
      Щоб ними морок в душах освітити.
      Без жодних пільг і понадлюдських прав,
      Щоб їх тримать, немов дороговказ,
      Для себе і для всього світу.
      Не тільки в Судний день суди себе неложно.
      Сам прощення проси, кому ти завинив,
      Бо ж навіть і Всевишній не спроможен
      Розв’язувати спірки між людьми.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    358. ***


      Уже завересніло.
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    359. Чари осені

      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає,
      Все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    360. Як краще зір зберегти
      Вдивляюсь в блакить
      Крізь пальми розкрилене віття.
      Вдивляюся пильно, мовби шукаю
      Забуте в небі і хочу будь-що віднайти.
      Хмарки вересневі, білі, як пух лебединий,
      Застують і творять справжнісіньке диво...
      ...Отак настанови офтальмологів,
      Як краще надовше зір зберегти,
      Є ліками воднораз і для серця.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    361. Карта Лети чи шлях журавлиний...
      Жовкне лист на верхів’ї беріз,
      І туман над Десною спроквола снується,
      І туманіє зір під навалою сліз,
      І на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є.
      Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
      ...Що так хутко павук на ожині снує –
      Карту Лети чи шлях журавлиний?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    362. Якби...

      Не воювать, а тільки відвойовувать
      Чужинцями загарбане добро –
      Така-от випала тобі планида, Україно.
      І відвойовано-таки воно було б...
      Якби
      За булаву проводирі твої не бились,
      Якби
      Тверезим назвався королем Богдан,
      Якби
      Не перехитрив себе Мазепа,
      Якби
      Криваві чоботи Петрові носи і галагани не лизали,
      Якби
      В Петлюри більше було вдачі,
      Якби
      Махно знав, де йому пристати...
      Якби...Якби...Якби...
      Коли ж нарешті без цього триклятого «ЯКБИ»
      Вкраїна суверенною стане де-факто.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. Халіна Посьвятовска (1935-1967)

      без тебе
      як без усмішки
      похмурніє небо
      сонце
      встає так вільно
      протирає очиці
      заспаними долоньми
      день –
      в траві
      метелик розбуджений
      випростує крила
      за хвилю
      розблиснуть
      найчистішою абстракцією
      кольори кольори кольори
      пошепки
      молюсь до заснулого неба
      про звичайнісінький хліб милості

      Halina Poswiatowska
      bez ciebie
      jak bez uśmiechu
      niebo pochmurnieje
      słońce
      wstaje tak wolno
      przeciera oczy
      zaspanymi dłońmi
      dzień -
      w trawie
      przebudzony motyl
      prostuje skrzydła
      za chwilę
      rozbłysną
      zawirują najczystszą abstrakcją
      kolory kolory kolory
      szeptem
      modlę się do uśpionego nieba
      o zwykły chleb miłości





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. ***

      Не для нашого слуху соловей співа.
      Не на те ворони, аби дощ сповіщати.
      Не лічить літа найнялись зозулі.
      Навдивовижу доля птаства проста –
      Вижить самим і лишить потомство.
      А чим доходять до нього наші голоси,
      Коли ми сваримось чи в забутті співаєм?..
      ...Шкода, що колискову не судилося почути їм,
      Бо ще раніш од дітвори птахи спать лягають.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. ***

      Він зо два метри не долетів до тротуару .
      Не біг, а летів кіт пристрасті навстріч.
      Збитий машиною, тепер лежить навзнак.
      Чи варто за необережність його винить,
      Коли й чоловіки не долітають до мети,
      Бо часто-густо залежать од будь що буде?
      Забувши про небезпеку розчавленими буть,
      Вугрі прокочують пів-Європи, аби в екстазі вмерти…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. Доля

      Цурається доля щаслива Вкраїни,
      Бо що ж за життя на новітній руїні?
      До світла Європи простує Вкраїна,
      Де вже наймитують її гречкосії.
      Не служать зразком ні Богдан, ні Мазепа,
      Врізнобіч гасають так звані нардепи.
      І тільки за чаркою в застіллі єдині
      Багаті й окрадені діти Вкраїни.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    367. "Лучче наодинці гіркий полин їсти"

      Підійшов Олекса, став біля вікна.
      Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
      Постукав легенько тричі у вікно:
      «Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
      «Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
      Піди собі Галюточки пошукай».
      «Нащо ж брала перстники і коралі теж,
      Якщо вже до іншої мене шлеш?»
      «Як дасть мені мати золоті ключі,
      Кину твої перстники тобі у вічі.
      Я ж не за дарунки вірна була.
      Якби чула зраду, зроду б не взяла.
      І хоч ясним соколом радить мати звать,
      Лучче важкий камінь в гору піднімать.
      І хоч радить мати поруч тебе сісти,
      Лучче наодинці гіркий полин їсти».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    368. ...По Божому праву
      «Ой пішла я в понеділок, в суботу вернулась.
      Вибачайте мені, сестри, що недовго була.
      У вас лагідно і тихо...Янголи довкола...
      Та я в кожнім із них бачу любого Миколу.
      Залицявсь він до Горпини, Секлети і Марти,
      А до мене не озвався ні словом, ні жартом.
      Ізтончилась я і стала, немов та билина.
      Було личко, як яблучко, тепер, як калина.
      Та не рада я нітрішки, що милий у варві,
      Бо ж люблю його так палко по Божому праву.
      Таж і гроно діточок щораз вві сні бачу...
      ...Засилай скоріш сватів! Не барись, козаче!..»



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    369. Дижур Белла (1903-2006)

      Бачу світ, як у напівсні,
      Без співу і плачу,
      Мовби віднині мені
      Інший світ призначено.
      Світ незнаної країни,
      Цей світ перевтілень,
      Наче бачу сни тії ж,
      Але в новім вимірі.
      Хочу, щоб в останню мить
      Був поруч при мені
      Наймудріший між людьми,
      Та глухонімий.
      Посумує в узголів’ї…
      Я при нім принишкну.
      Відійду од пустослів’я
      У Господню тишу.
      Серпень 2000

      Дижур Белла
      Вижу мир, как в полусне,
      Не пою, не плачу,
      Будто бы отныне мне
      Мир иной назначен.

      Мир неведомой страны
      Перевоплощений,
      Будто вижу те же сны
      В новом измереньи

      И хочу, чтоб в час последний
      Рядом был со мной
      Наймудрейший собеседник,
      Но - глухонемой!

      Погрустит у изголовья...
      Я при нем усну.
      Отойду от пустословья
      В Божью Тишину.
      Август 2000 г.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    370. Слава Україні!!! Хвала Хорватії!!!













      Спать довго не лягала Україна,
      Лузала насіння, пила пиво:
      Чекала гола від хорватів,
      Як грали із синами супостата.
      І діждалась, і повірила, що змога
      Орлам балканським здобути перемогу
      Й над тими, що світові футбол одкрили.
      І віра ця дійти до фіналу додала їм сили.
      Що ж, хай же й французи, давно уже не білі,
      Спізнають те, що іншим відболіло.





















      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    371. ***

      Тільки захропів, наче сім міхів,
      Зблизька чи здаля підповзла змія.
      «Ось ти, дурню, спиш, – так йому сичить, –
      А жона твоя з іншими гуля.
      Збіжжя все твоє дорозпродує,
      Коні і воли в корчму перейшли,
      А сини-орли у розбій пішли.
      Встань же, не барись, за діло берись!
      Може, встигнеш ти хоч щось зберегти…»
      Відповзла змія, наче й не була.
      Скочив на коня, та не підганя –
      Коник-буревій вже примчав на двір.
      Жона молода – золота коса
      Відчиня коханому швидко ворота.
      «Здрастуй» не сказав, з плеч голову зняв.
      Огляда господу – і молиться Богу:
      У конюшні – коні...Ясла волів – повні…
      Дорогі сини додивляють сни…
      В небі голубім зграйка голубів,
      Зграйка голубів кружеля в журбі…
      Догора краса, мов у день роса...

      P.S.
      ...У якій криниці утопить ревниці,
      Щоб коханій вірить, а не поговірам,
      Та щоб жить із серцем в злагоді – не в герці?..




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    372. ...бо зганьбила Боже слово

      Сів Василь під образами,
      Умивається сльозами.
      Увіходить в хату мати,
      Давай сина розпікати:
      «Знов думками у вдовиці?
      Бодай їй уже втопиться.
      Не позволю вдову брати,
      Вдова вміє чарувати...»
      «Та я ж її люблю дуже!»
      «Вона звела свого мужа...
      А дівчата за тобою,
      Як рибоньки за водою».
      Не сказав Василь ні слова,
      Сідла коня вороного,
      Поклонивсь матусі в пояс,
      На вдовиний подавсь голос.
      А за ним навперегони
      Летять матері прокльони:
      «Шоб ти, сину, не вернувся,
      На явора обернувся!»
      Сама жала жито мати,
      Став дощищок накрапати.
      Під явором стара сіла,
      За листочок ухопилась.
      «Не рви, мамо, – голос чути, –
      Дай хоч явором побути.
      Не дала в шлюбі пожити,
      То хоч тут суд не верши ти.
      Удівонька – моя любка
      Обернулась на голубку,
      На вершечку гніздо звила,
      Мене співом звеселила».
      ...Подризала в горі мати
      Одна в хаті доживати.
      Відібрало старій мову,
      Бо зганьбила Боже слово.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    373. Циганська порада


      Кричать цигану селяни:
      «Ми синка твого спіймали».
      Не пройнявся циган горем,
      Як сказали, що в коморі:
      «Випустіть його на волю,
      В степ широкий, в чисте поле,
      Дайте гарного коня,
      Щоб летів він навмання.
      Як спіймаєте, тоді-то
      Злодієм його назвіте.
      А поки що кричать зайве:
      З ким такого не буває».
      P.S.
      Злодій інших звинуватить
      Замість соромом пройнятись.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    374. З голосу Езопа

      Такого ще не знали в цьому краї...
      З гори, що підпирала крайні хати.
      Каміння покотилося... Поповз ядучий дим.
      Ряднину начебто накинули на небо.
      Впали люди на коліна непритомні...
      І раптом гуркіт стих. Небо заясніло.
      Настала тиша: гуркіт сердець лиш чути.
      Звелись на ноги люди. Просять астронома
      В трубу підзорну глянути на гору.
      Приклав струмент він і враз зареготав
      Якимсь таким нелюдським сміхом.
      «Що там таке смішне?»- питають селюки.
      Трубу учений передав сусідові і бачить той:
      З писком з гори збіга миршаве мишеня.
      Відтоді й розійшлося по всім світі
      Оте промовисте прислів’я.
      Р.S.
      Та миша, котру колись гора зродила,
      Стільки вже гір нагородила.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    375. Урі Цві Грінберг "На вушко оповім дитині"

      Єврейський хлопчику, ти в моїм домі,
      в зневаженім Сіоні. Вечір. Сутінки.
      Я схиливсь, а ти – на моїх колінах.
      Тобі, мій любий, оповім історію
      про доброго Месію, котрий не прийшов.
      Старшим тут од тебе не оповім, мій милий.
      У старших немає таких очей і сяйва того,
      що в твоїх оченятах.
      Старші не вислухають так, як ти.
      Надто їх оглушила доля в Сіоні, і душі їх схожі на сільський світильник із глини...
      І їхня печаль не засяє двома диво-сльозинками, як у твоїх оченятах,
      І я не зможу поцілувать їх так,
      як тебе поцілую в лобик,
      коли оповім про Месії нещасну історію...
      Він не прийшов, цей Месія...
      Наче орел, він ширя понад кривавою прірвою.
      Удень і вночі чув я крил його лопотіння.
      Аж до узбережжя Яфо діставсь він
      в подобі людини з торбою за плечима:
      Бідний син одкровення і руйнування...
      І я упізнав його потім у сіячеві, що простував під палючим сонцем у поле, і в каменяреві,
      що колов єрусалимсьий кремінь.
      Був він так близько... Був він отут.
      Як булька вино, що ллється із жбана в чару, так чув я булькіт його крові.
      Чув і як стрибав він з гори на гору,
      як стрибають газелі чи сарни
      на височенну скелю.
      Та на Храмову гору він не дістався:
      це єдина гора, на яку не ступила його нога.
      Він дійшов лишень до переддвер’я, тільки до порогу царства – і там знайшли його гендлярі: в полум’ї благородного гніву.
      І довкруж голови палахкотіла променів грива
      І ключ вогняний у руці від брами Храму,
      Згідно закону Месії.
      І прийняли лик його там... брехнею і кпином
      свого івриту – гендлярі!
      І що ж вони сказали тоді йому?
      Я чув, що сказали тоді вони, гендлярі:
      «Ти помиливсь, мандрівниче.
      В кожнім поколінні є такий, як ти,
      заблуклий псевдопровидець:
      Єрусалимське царство... Го-го...
      І в кожнім поколінні ми ось так стоїмо
      на порозі, щоб розуму навчать провидців:
      Єрусалим потребує покоління багатирів, мішок грошви, щоб зводити будівлі
      й торгувати, їсти і пити.
      Без Храму Господнього на горі і без престолу палкого царя Давида і без щитів героїв.
      Єрусалим потребує золоте тільце,
      а не образ Бар-Гійора ,
      бідний син одкровення і руйнування...
      Єрусалим потребує тиші і золота, і тиші...
      І не погано, що щит британський
      на міській стіні;
      І не погано, що араб на вершині гори,
      а ми в долині –
      Ти зрозумів, мандрівниче?»
      А як скінчили вони базікать і засміялися знову:
      го-го, скривився Месія,
      немовби ножем його різонули.
      Скривився і я, мовби й мене ножем різонули.
      Якби занесли над ним ніж і в серце всадили –
      з ножем у серці здійнявся б
      він понад їхніми тушами.
      Та оскільки кпином його закололи –
      здолали тоді вони, гендлярі.
      І я чув, як закривавленим ротом спитав він :
      «А де ж покоління, що чекали мого пришестя,
      що кликали мене з Риму, з арки Тита ,
      на поріг царства?»
      І почув я, як він скінчив: «Немає зо мною поколінь... Горе мені, горе!
      І горе тобі, земле моя,
      що на двох берегах Йордану!»
      І здійнявся Месія, і полетів собі далі – а куди, не знаю, не знаю я, оповідач.
      Може, шакалом виє він
      у виноградниках Ханаану...
      А, може, подався одинаком у мандри
      в усі фортеці світу:
      У фортецю Масаду ... і сидить там голий.
      Суховій обпіка його, шматує тіло. Він сидить.
      І зграїща мух лижуть кров... Він сидить.
      І ніч наказує вітрам підняти смерть
      із Солоного моря і видуть її
      На рани того дивака, що сидить –
      А, може, ні... Може, ввійшов він у мене:
      у ребрах сидить і палає, і гнівно реве,
      немов зв’язаний лев.
      І я не кажу нікому, що криється він у ребрах.
      І годую його своїм живим м’ясом
      і напуваю добірним вином – кров’ю.
      І з глибин своїх добуваю на віолончелі
      батьків наших плачі, молитви і прощення.
      А як місяць засяє пророчо поміж олив,
      тоді граю в глибинах своїх на органі:
      Чудесний, чудесний вічний твій Єрусалим
      У сяйві місячнім, немов за ночей
      Давидового царства.
      І покоління Ізраїлю закутані в талеси,
      і сяйво страшне довкола їхніх голів.
      Бачу – чекають вони Месію –
      І в тіло впиваються тисячі шпичаків,
      і западають щоки, і стиснуті скроні,
      і пломінь в очах...
      Він рида поміж ребер...
      А, може, ні... Може, він той,
      що в подобі орла злетів над Кідроном
      І літав, кружеляючи понад Храмовою горою,
      і плакав.
      Я бачив, як зробив він коло, і чув його плач... Плаче птах.
      І сказав я тоді: плаче птах,
      чи це не початок кінця,
      коло прощання: кінець?
      В образі птаха Ізраїль з Храмової гори розлучається з месіанством своїм?
      А орел завершив своє коло і полетів до моря.
      Птах без лопотіння крил. І настав тоді морок.
      Може, в місто Тита,
      до арки отої він повернувся.
      Знову невидиме тіло, в кайдани закуто
      на дві тисячі літ, а голова – в безодні:
      в криниці єврейської крові.
      За законом Месії...
      Знов на дві тисячі літ... Хто віда, що це не так.
      -------------------------------------------------------------------
      Бар-Гійора Шім’он – юдейський воєначальник у війні з Римом (66-70 рр. н.е.). Після падіння Єрусалиму його взято в полон і страчено під час тріумфальних торжеств у Римі..
      Арка Тита споруджена на честь перемоги Тита Флавія Веспасіана над Єрусалимом. В середні віки юдеї не проходили під нею і платили за право проходу через іншу будівлю.
      Масада – фортеця біля Мертвого моря на висоті 450 м над його рівнем. Стала останнім оплотом повстанців під час війни з Римом і є символом героїзму юдеїв.
      Солоне море – так ізраїльтяни називають Мертве море.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    376. Рабі Нахман з Брацлава (уривки з книги "Перлини мудрості")

      1. Якщо віриш, що можна щось зіпсувати, повір, що можна також і полагодити.
      2. Краще вірить у дурниці й ошуканство і вірить також у правду, аніж не вірить ні в що.
      3. Той, хто завжди говорить правду, матиме успіх.
      4. Усе, що ти бачиш на світі, – це для вибору й досвіду.
      5. Той, хто ненавидить грабіж, возвеличиться.
      6. Навіть якщо минають дні й роки, а ти не бачиш жодного поступу як у Торі (П’ятикнижжі), так і в молитві, не впадай у відчай, бо насправді слова Тори впливають і, як вода точить камінь, так і через багато років вони проб’ють камінь твого серця.
      7. Шкода, що людина стурбована втратою грошей і зовсім байдужа до втрати днів.
      8. Більшість клопотів і мук, що випадають людині, пов’язані з її мовою.
      9. Глузування й патякання одного проти другого – це шлях до непорозумінь.
      10. Остерігайся говорити будь-що погане про приятелів. Тільки завдяки сподіванням і гарним та святим намірам удостоїшся благословення і гарного впливу.
      11. Їж і пий менше, ніж хочеш, одягайся і вкривайся, як хочеш, але дружину й синів поважай більше, ніж можеш.
      12. Подружись зі щасливим і сам будь щасливий.
      13. Тора (П’ятикнижжя) – цілюще джерело життя, що очищує від усякого бруду
      14. Помилки схожі на чари, змазані медом так, що хочеться надкусити якомога більше, але гіркоти й дурману в них ще більше.
      15. Жадоба багатства – це розгубленість і помилка, і велика неправда, що є на світі. Більша над усі помилки й неправди.
      16. Той, хто не вдавався до брехні, отримає від Всевишнього порятунок в час біди і завжди перемагатиме.
      17. З допомогою радісного співу станеш розумнішим і розсудливішим.
      18. Той, хто позбавився злості, удостоїться доброго імені.
      19. Велика заповідь – будь в радості завжди і слід докласти до цього всіх зусиль.
      20. Коли твій приятель питає, як почуваєшся, і ти кажеш йому з радістю: «Слава Богу!», хоч насправді це не так, говорить тоді Всевишній: «Це добре? Подивися ще раз, що насправді добре». І не дай Бог, як буде навпаки.
      21. Всевишній, остережи й порятуй нас від ошуканця й ханжі, що возвеличують себе славою й чудесами.
      22. Той, хто боїться, має співати пісню радості.
      23. Надмір печалі шкодить речам матеріальним і духовним більше, аніж будь-яка інша шкода, і набагато важче ранить, ніж будь-яке зло.
      24. Щоб заслужити глибоку пораду Всевишнього, слід кричати до Нього всім серцем.
      25. Той, хто спроможен протестувати проти злочинців і не робить цього, сприймається як такий, що зробив зле.
      26. Привчи себе думати про гарне і жадай тільки гарного.
      27. Важливо утриматись од відповіді там, де немає згоди.
      28. Щоразу, як на собі ти пізнав, що таке злість і гнів, знай, що цієї миті Небеса хочуть вилити якомога більше багатства та вдачі, а пристрасть намагається все те зіпсувати. Ось чому слід набратися сил, щоб здолати злість.
      29. Той, хто робить усе, щоб батько був задоволений і радує його цим, матиме снагу й любов до пізнання Тори (П’ятикнижжя).
      30. Кожен, чий розум замалий, хоче якомога більше поваги. Ось чому треба ділити ту повагу якомога більше.
      31. Як сягне чоловік сімдесяти літ тут, на цьому світі, тільки за такої умови для цього утримається він раз у житті своєму від того, щоб подумати: «Одним поганим помислом стало менше».
      32. Над тим, хто оберігає себе від гніву, ненависники не зможуть владарювати. А навпаки.
      33. Не поганий нахил керує, а те, що бачать очі. І якщо стерегти очі від того, щоб дивитися на зле, можна вберегтися від нього.
      34. Якщо людина прислухається до інстинкту,
      буде сильна й уперта супроти нього, то він врешті-решт покине її.
      35. Той, хто опечаливсь, призведе себе до мук.
      36. Якщо мучишся од любові, удостоїшся довголіття.
      37. На світі так ведеться, що, коли дитина вередує, то її б’ють, a якщо не вгаває, жаліють і поступаються. Я ж кажу: «Не треба ні бити, ні поступатись».
      38. Не слід людині впадати у відчай, бо це найтяжчий з усіх недоліків та основа зла. Навіть якщо ти впав тут чи там, можеш наблизитись до Всевишнього, бо «славою Його вся Земля наповнена».
      39. Допоможемо нареченому й нареченій, щоб радісним був їхній зв’язок. Усіляких радостей їм. Будемо співaти й танцювати перед ними з радістю великою й чистими помислами.
      40. Найбільша мудрість з-поміж усіх мудростей – не бути «мудрим» взагалі, а тільки простим і щирим.
      41. Навіть у Святому Письмі є мудреці, в яких нема віри, то ж треба сторонитися їх.
      42. Кожна людина намальована в сяйві лиця свого раю.
      43. Усе рухається згідно зі своїм початком і тому-то треба завжди починати знову й знову, бо, може, попередній початок не був вірний.
      44. Повнота знань людини в тому, що вона не відкидає незгод, що можуть статись, і не плутається в них, бо певна, що добро перемагає.
      45. У того, хто поступливий, немає багатьох відповідей, які б могли переважити його права.
      46. Дуже добре, якщо ти поза містом, поміж травами й соснами, бо вони сприяють тому, щоб проснулось твоє серце.
      47.Той, хто позичає гроші в людей і гадає, що Господь Бог благословить і допоможе сплатити борг, покладається на те, що зветься гріхом.
      48. Гарні сини – найкращі ліки для батьків.
      49. Якщо віриш у Бога, то ти любий Йому, як дружина чоловікові.
      50. Всевишній близький до всіх, хто молиться, за умови, що молитва справдешня.
      51. Якщо не віриш мудрим, то, не приведи, Господи, матимеш таку хворобу, від якої немає ліків.
      52.Той, хто робить щось не подумавши, стає боржником.
      53. Якщо є в людини цілковита віра і вона певна, що Всевишній обіч неї і чує кожну розмову й молитву, що зринає з її вуст, то, отже, молиться вона із захватом і великим бажанням.
      54. Той, хто втік од біди,- кмітливий.
      55. Людину, яка зробила тобі добро, не паплюж.
      56. З допомогою висловів із Псалмів людина підіймається над собою.
      57. Що ти вибачиш і чим поступишся, так і тобі вибачать і поступляться на Небесах.
      58. Той, хто відає правду, знає, що багатство й усі бажання зникнуть і нічого не лишиться від
      них. А зостануться тільки праведність, гарні вчинки та пожертви, зроблені на цім світі.
      59. Кожен має дивитися тільки гарно на свого приятеля і шукать та знаходить у ньому завжди тільки хороше. Лише з допомогою цього буде мир з усіма.
      60. Куріння й нюхання тютюну – це неймовірна дурість і слід відсторонитися од них одразу ж, бо вони завдають шкоди і віддаляють людину від Тори (П’ятикнижжя) й молитви. Невже не досить поганих звичок настільки, що ви потребуєте ще й цих?
      61. Треба бути милосердим також і до плоті, щоб вона не спокусилась на погане.
      62. Як треба знітитись перед Богом, так треба кожному знітитись і перед товаришем своїм, з яким в’яже тебе набожність.
      63. Думки й наміри спесивця нездійсненні.
      64.Часом через те, що ти сам принижуєш себе або ж інші принижують тебе, через це скасовується вирок твоєї смерті.
      65. Слід розповідати про злочини перед Всевишнім і неодмінно про все, що зроблено.
      66. Що робить хворий, якщо він у полі і немає лікаря? Роби й ти також те зараз.
      67. Якщо чоловік праведник і боїться Бога замолоду, має він тоді надію, що на старості почуватиме себе господарем. Та якщо замолоду він удаватиме з себе господаря, то на старості не матиме нічого.
      68. Не перекладай нічого віднині на приятеля, сказавши «завтра», «помолися» і таке інше. Адже немає в людини на цьому світі як тільки «оцей ось день і оця ось година», в якій вона перебуває.
      69. Чорний кусень хліба – найкращий харч проти злості.
      70. Нащо тобі надто турбуватися про заробіток? Хліб з огірками – теж неабиякий харч.
      71. Любов поміж нечестивцями - то не справжня любов, бо кожен з них прагне добра й вдоволення тільки для себе, і все тут улесливе і всі заздрять один одному.
      72. Навіть коли ти впав, навіть коли ти впав у пекло, навіть там не впадай у відчай.
      73. Всевишній настільки великий, що може вилікувати навіть з допомогою нікчемного лікаря.
      74. Захоч і погодься, що Господь хоче, і тоді буде все, що ти хочеш.
      75. Треба повідомити про своє горе багатьом, щоб вони виявили до тебе милосердя.
      76. Якщо не думаєш про своє призначення і не заглядаєш у близьке чи далеке майбутнє, навіщо тобі життя?
      77. Треба бути милосердим також і до плоті, щоб вона не могла спокуситися на погане.
      78. Той, хто сидить між злочинцями чи в місці, де скоїться злочин, прирікає себе на прикрі роздуми.
      79. Насолода від гарної мелодії, надто від тої, що прийшла з Ерец-Ісраель, більша, аніж велике багатство.
      80. Невже спаде комусь на думку робити зброю, щоб можна було знищувати нею тисячі душ водночас? Невже може бути дурість більша од неї?
      81. Завдяки тому, що жінки будуть скромні, йтимуть правильним шляхом самі і не збиватимуть спантелику чоловіків, прийде Месія.
      82. Не зволікай і не чекай кінця життя, щоб тоді покаятись і сказати собі: «Шкода, що дні й роки пішли в ніщо, а я так і не чув і тим паче не дотримувавсь порад праведників».
      83. Немає в людини на цьому світі миті, окрім тої, в якій вона перебуває. Та, що минула, насправді вже не існує, а та, що має бути, може й не статись, і ти не знаєш, що криється в ній. І якщо так подумати, то варто наблизитись до Бога.
      84. Завдяки рухам надихається серце.
      85. Завжди будь на боці гнаних!
      86. Якщо гарні вчинки роблять з радістю, то це ознака того, що серце наповнене Богом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    377. Стежина до щастя
      «Верта милий при місяці .
      Всенький день малює –
      Тому мальви, тому ружі,
      Коні та корови,
      Тільки чомусь не малює
      Мої чорні брови».
      «Писав тебе, моя люба,
      Аж чотири ночі,
      Та не в змозі ісписати
      Твої карі очі.
      Яким фарбам довірити
      Їх глибінь бездонну?
      Як твій усміх передати?
      Смутку ніжну повінь?
      Радиш писать на китайці.
      Не певен, чи вдасться».
      …І ще довшою стає
      Стежина до щастя.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    378. Не та ментальність

      З видом юдейським, на жаль, я не юдей.
      І не тому що хрещений.
      Просто , як мені здається, не та ментальність.
      І справді, попрощавшись, як англієць, негайно ж зникаю,
      а не стовбичу в дверях ще з годину.
      Не жестикулюю попід носом співрозмовника.
      Не кричу на мінімальній відстані.
      Не гукаю, а сам іду до того, хто мені потрібен.
      Уже в Ізраїлі зайшов якогось разу в синагогу
      i здивувався, що нема в ній , як у церкві,.. святості:
      одні сидять, інші шпацерують, розмовляючи.
      Чому це так, збагнув, занурившись в іврит,
      де на відміну од грецької , звідки походить «синагога»
      просто як«зібрання», в івриті це «дім зібрання»,
      де можна зустрітись з товариством,
      погомоніти про життя , а вже потім помолитись.
      Ніхто мені не доріка, що не ходжу в синагогу,
      хоча й запитують бува : «Ти сфараді чи ашкеназі?»
      Одбуваюсь буденним: «Ані масорті»,
      Себто такий, хто дотримується приписів юдейських.
      Адже й справді, як і ті, хто запитує, молюсь щоранку
      молитвами, котрі так густо пересипані Псалмами.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    379. Мар’я Павліковска-Ясножевска (1891-1945)

      Чоловік, котрий винен, що райський сад
      Змінивсь на шлях страждань прочан,
      Де на розпутті кожна стріча,
      А дні без мук за радість лічать,
      Де неврожайне кожне жниво,
      Розчаруванням кожна надія,
      Плачу межею сліз нових початок,
      Розтерзаному серцю тільки що кричати -
      Чоловік той миті такі має,
      Що райдужних метеликів проймає.
      Що нахиляється послухать польовиця,
      Аби дізнатися про дивні таємниці.
      Вітри свавільні злітаються до нього ,
      Хоч їм ні зрозуміть, ні осягти незмога,
      Що навіть цвіркуни здивовані змовкають
      Й самі дивуються своєму мовчанню,
      Вслухаються у подиві, цікаві :
      Що чоловік той ліг собі в траву
      Й СПІВАЄ наяву!

      Maria Pawlikowska-Jasnorzewska

      Człowiek, co winien jest, ze ogród raju
      Zmienił na drogę boleści pątniczą,
      Gdzie jest spotkanie każde na rozstaju
      A dni bez męki za radość się liczą,
      Nieurodzajem gdzie każdy użątek,
      Zawodem każda nadziei otucha,
      A kresem płaczu nowych łez początek,
      Co z serca wiecznie wezbranego bucha -
      - Człowiek ten za to ma dziś taka chwile,
      Że mu zazdroszczą tęczowe motyle;
      Że nakłaniają doń słuch źdźbła mietlicy,
      Aby dojść jego dziwnej tajemnicy;
      Że się zlatują doń wiatry swawolne,
      Zrozumieć tego ni pojąć niezdolne;
      Że nawet świerszcze umilkły w zdziwieniu
      I same swemu dziwią się milczeniu,
      I nasłuchują zdumione, ciekawe:
      Iż oto człowiek ten legł sobie w trawie
      I ŚPIEWA !



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. "Ой, Морозе, Морозенку..."

      «Вернулися, мабуть, в Збараж
      Посланці гетьмана,
      Розійшлися по домівках
      Рідня і сусіди,
      Тепер зможу говорити
      З сином наодинці.
      Пригорну, немов тебе, я,
      Стасику мій любий,
      Оці кілька книжечок,
      Що тобі за втіху
      Слугували у походах
      По кривавих січах.
      Пригадуєш, як казав ти:
      «Візьмемо Варшаву
      З її «Nie pozwalam!»
      Стану своїх козарлюг
      Латини навчати?»
      Не послухав пан Хмельницький
      Ні тебе, ні Йвана,
      Понадіявся натомість
      На спільника хана.
      А ханові той за друга,
      Хто більше заплатить.
      Не скупились, видно, ляхи,
      Бо ж не помагать Богданові
      Докінчить почате, –
      Подалася татарва
      Грабувать Поділля,
      Забирати у неволю
      Юних подолянок.
      То ж помчав ти з козаками
      Перетяти бусурманам
      Шлях до кривавиці.
      Полягли на віки вічні
      Твої побратими.
      А на тебе чатували,
      Щоб за гарний викуп
      Перепродать як схизмата
      На глум єзуїтам...
      ...Відки брав ти, синку, силу,
      Щоб не закричати,
      Як зранене твоє тіло
      На списах здіймали...
      «Хай подивиться востаннє
      На свою Вкраїну!» –
      Так гукнув під регіт шляхти
      Ярема триклятий .
      Бодай ти вже, скурвий сину,
      На кутні сміявся...
      Забрав в мене на старості
      Єдиную втіху...»
      ...На Савур-могилі,
      Оплакало Морозенка
      Доблеснеє військо,
      А Вкраїна свою втрату
      Вилила у пісню.
      І почула, мабуть, мати,
      Перш, ніж йти до раю,
      Невмирущий, як і пам’ять,
      Сумний спів про Стася.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. Нужда й професія

      Не кожному, хто просить, подаю.
      З часом навчився розрізнять професію й нужду…
      …Попервах, як із найщасливіших країв
      Мене фактично відпустили голим,
      В центрі Єрусалима стрівсь мені прохач.
      Хоча тої пори самому годилося б простягувати руку,
      Не спиняючи ходи, я нашкріб щось там йому .
      І раптом одчайдушний крик почувся.
      Обернувся - бачу: за мною біжить «каліка»
      І з прокльонами дароване жбурля в мій бік.
      Відтоді ані теревені про хвороби
      (найчастіше несумісні з виразом обличчя),
      Ані про те, що діти помирають з голоду…
      Не йму ні жалості, ні віри.
      А подаю старезним дідусям й бабусям,
      Що сором’язливо відводять погляд.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    382. ***

      Плакучі верби припиняють плач,
      Сором’язливо віття одгортають,
      Коли берізки, кинувшись у скач,
      «Метелицею» кола пролітають.
      ...Мабуть, веселі люди садовили їх,
      Мабуть, пісні позагортали в лунки,
      Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
      І жарти з чаркою розлунюються лунко.

      P.S.
      Воістину – на всьому,
      До чого людина доклала руку й серце,
      Навіки відбилась її вдача.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    383. Синдром Єрусалима

      Не уявляю, як це жити на рівнині.
      З дитинства гори й пагорби судилися мені.
      То ж, мабуть, і не дивно, що в Єрусалимі
      На фінішній життя мої минають дні.
      Який містично загадковий цей магніт планети
      В ще не пробудженій імлі досвітній!..
      Єрусалим вернувся начебто здалека,
      За ніч здійснивши мандри кругосвітні.
      Черкнувсь об гори і розпливсь туман незримо,
      Зарожевів під сонцем білосніжний камінь.
      День нелегкий зайнявсь в Єрусалимі
      Житейськими турботами, священними рядками.
      Сьогодні хай його і ділять, і карьожать.
      Мовляв, у кожного на нього є права.
      Та лиш юдеї мали право Боже
      Священний Дім в Єрусалимі збудувать.
      ...Не заборонена в Єрусалим дорога,
      І кожен може тут достоту причаститься,
      Бо світ земний – одна колиска Бога,
      Єрусалим –Його пречиста пісня.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    384. Александр Коренєв (1921-1989)

      Хуга, ніч…Поле, повне мертвих.
      Поле бою заметіль замела.
      Кров фонтанами так і замерзла
      На задублих тілах.
      На хлоп’ячих трупах застиглих
      Холонуть конуси червоного льоду.
      Мій товаришу, ти стогнеш, ти живий ще,
      Чом повзеш через поле в негоду?
      Мій товаришу, врятувать тебе пізно,
      Ти в крові, ти людей не зови.
      Дай-но краще , тягнучи тебе снігом,
      Одігрію долоні свої.
      Не кричи і не плач так жалібно,
      Не поранений ти, а вбитий уже.
      Дай –но краще зніму з тебе валянки,
      Воювать мені доведеться ще.
      1942

      Александр Коренев
      Вьюга, ночь...Поле, полное мертвых.
      Поле боя метель замела.
      Кровь фонтанами так и замерзла
      На окоченевших телах.
      На мальчишеских трупах застывших
      Стынут конусы красного льда.
      Мой товарищ, ты стонешь, ты жив еще.
      Что ползешь через поле сюда?
      Мой товарищ. спасти тебя поздно мне.
      Ты в крови, ты людей не зови.
      Дай-ка, лучше, таща тебя по снегу,
      Отогрею ладони свои.
      Не кричи и не плачь, словно маленький,
      Ты не ранен. ты только убит,
      Дай-ка лучшше сниму с тебя валенки,
      Мне еще воевать предстоит.
      1942




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    385. "Краси на стіл не подаси"

      Написав Семен рідні, що вже не вдівець він
      І одвідать запросив в гості на Великдень.
      Не простою до брата видалась дорога,
      Та що втома там, що аж гудуть ноги,
      Як хочеться побачити ту, що заступила,
      На жаль вже покійну кралю Катерину.
      Ось нарешті й хата брата. Цілунки.Обійми,
      Але радості на лицях все ж чомусь не видно.
      «Брать таку-от незавидну хто тобі порадив?»
      «Поговоримо про це ми краще по молитві.
      Отоді-то, певно, вдасться все вам зрозуміти».
      Після церкви за стіл сіли. До борщу доходить.
      «Що за пахощі предивні?»- питають здивовані.
      Господиня соромиться, розводить руками,
      Уставляє стіл святковий м’ясом, пирогами...
      Гості тільки прицмокують і хвалять кухарку.
      Семен встав тоді з-за столу і підносить чарку:
      «За хазяйку хочу випить, за мою Одарку.
      Стати мені за дружину без поради я її просив.
      Підтоптаний горем і літами, шукав не краси,
      А вірної та щирої господині в домі,
      Бо ж з давен давніх у народі відомо –
      На тарелі навіть срібній краси на стіл не подаси.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    386. Станіслав Єжи Лєц "Думки непричесані"

      Протягом усього життя не вдалось йому стояти під ганебним стовпом громадської думки.
      В домі повішеного не говорять про вірьовку. А в домі ката?
      Боги лишають по собі гідність і вірних.
      Рак червоніє по смерті. Яка ж гідна прикладу делікатність у жертви.
      Сам бачив раз диво. Було це, як обійшлося без див.
      Помилка стає помилкою, коли народжується як правда.
      Чи можна за плоскостопності носити шпори? Можна. Але не слід дзвонити ними.
      Пам’ятайте, якщо чорт хоче вдарити когось, то ніколи не зробить це своїм кінським копитом, а тільки людською ногою.
      Руйнуючи пам’ятники, лишайте цоколі. Завжди знадобляться.
      Снилось страхіття. Приріст бюрократів у країні, де щойно ліквідовано неписьменність.
      Воскреснути можуть тільки трупи.Живим важко.
      На жодному годиннику не знайдеш стрілки до життя.
      Усе в руках людини. Для цього треба їх часто мити.
      Факт завжди буде голий, хай і зодягнеться за останньою модою.
      Дурість – мати злочину. Але батьки – часто геніальні.
      Снилась дійсність. З якою ж полегкістю проснувся.
      Волію напис «Вхід заборонено» аніж «Нема виходу».
      «Відчуваю, що ростуть у мене крила!»- сказала миша. «І що ж з цього, пане кажане?»
      Будьте уважні, сатирики! І в кривому дзеркалі гієни гострять свої зуби.
      Якби смерть можна було одіспати.
      Коли міт зіткнеться з мітом – це буде справжнє зіткнення.
      До глибокої думки треба видертись.
      А, може, Бог обрав мене атеїстом?
      Якщо без хребта, не вилазь зі шкіри.
      Навіть на троні протирають штани.
      Дай корові хоч какао, не видоїш шоколаду.
      Вікно у світ можна затулити газетою.
      Часами болото робить враження глибочіні.
      Волю не можгна удавати.
      Думки скачуть, як блохи, з людини на людину. Але не всіх гризуть.
      Знаю, відкіль легенда про багатство юдеїв. Вони за все платять.
      «Настрахаю його тільки пальцем»,- сказав, поклавши його на спусковий крючок.
      Коням і закоханим інакше пахне сіно.
      По-різному можна ділити людей. Це відомо. Можна на людей і нелюдів. «А я ділю їх на голови й тулуби»,- сказав здивований кат.
      Дивна людина. Інколи, страждаючи як приречений на згин, у каменоломні набачить якийсь блок із граніту на власний пам’ятник.
      Якби можна було доїти ще й офірного цапа.
      Навіть у мовчанці були в нього граматичні помилки.
      Не говори про людину погано. Вона підслухує в тобі.
      Чи з ока Провидіння стікала коли-небудь сльоза?
      Прекрасна брехня? Увага! Це вже творчість.
      Хто б одружився на волі, щоб була вона плідною?
      Нелегко жити по смерті. Інколи на це треба витратити ціле життя.
      Не відчиняй двері тим, хто відчиняє їх і без твого дозволу.
      Не сходьмо з глузду, не заплативши попередньо.
      Не переповідайте свої сни. А що як до влади прийдуть фрейдисти?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    387. "Пізно старого кота гопки вчить"

      Незатишно мені бува серед ровесників,
      Котрі раніше старості стають старими.
      Так їх і тягне на спогади архівні:
      Той, хто собі не в змозі дать ради,
      Запевня, що тисячами верховодив.
      Той, хто ледь чалапає з ковінькою,
      Силкується довести, що рекордсменом був у спринті.
      А згорбений, із впалими плечима
      Божиться, що жав мало не під двісті...
      Хто віда, може, воно так і було,
      Та нащо хизуватися, як важко в це повірить?
      «Пізно кота старого гопки вчить»,-
      Каже народнна мудрість.
      Це й про тих, хто змалку призвичаївся до перебільшень.
      Тому-то охочіше до молоді горнусь,
      В котрої все іще попереду.
      Байдуже, що комусь у батьки, а комусь і в дідусі гожусь.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Ізраїль

      На карті світу він такий малий.
      Не цятка навіть. Просто крапка.
      Але Ізраїль – це Тори сувій,
      Де метри розгортаються на милі.
      І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
      Аби зробить юдеїв мертвими,
      Молочних не побачить рік,
      Духмяного не покуштує меду.
      Ох, скільки ж їх було... Отих,
      Що з переможним криком
      Єрусалимські штурмували стіни.
      І тільки Олександр Великий
      Зійшов з коня і став
      Перед пророком на коліна.
      Отак і тим, хто зна,
      Що з миром йде в обитель Бога,
      Земля Ізраїлю відкриється до дна,
      І до святинь без опору простелеться дорога.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    389. ***

      З літами охочіш розмовлять мені
      із немовлятами, аніж з дорослими.
      Ну, що почуєш од дорослих?
      Скарги на життя:
      Податки й ціни скачуть, мов зайці...
      Дедалі більше даються взнаки хвороби...
      Клімат міняється на гірше...
      А з немовлятами якже простіш!
      Без слів їх зразу розумію.
      Досить усміху, що вартніш од слів.
      А тому, що бозна чому скиглить,
      здвигую плечима і розводжу руки.
      Мовляв, що сталось, друже?
      І затихає немовля, і слуха,
      одсторонивши соску,
      байки мої дідівські.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    390. Посвятовска Халіна

      Ангел мені за сусіда
      він стереже людські сни
      тому-то вертається пізно додому
      на сходах чую притлумлені кроки
      і шурхіт
      згорнутих крил
      він рано стає в моїх дверях
      відчинених навстіж
      і каже:
      твоє вікно знову
      довго світило
      вночі.

      Poświatowska Halina

      moim sąsiadem jest anioł
      on strzeże ludzkich snów
      dlatego wraca późno do domu
      na schodach słyszę dyskretne kroki
      i szelest
      zwijanych skrzydeł
      on rano staje w moich drzwiach
      otwartych na oścież
      i mówi:
      twoje okno znowu
      świeciło długo
      w nocy



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    391. За-віщо

      Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
      Витягуючи на світ божий юдеїв.
      І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
      В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
      Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
      Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
      Кричить у моторошній тиші з високості:
      За-віщо
      У нас забрали черевички,
      Так гарно ми в них бігали й стрибали,
      Тепер же босими нас виганяють на мороз?
      За-віщо, немов ягнят, нас стригли
      І кидали в вагони для худоби?
      За-віщо
      Повідривали од матусь
      І туди зігнали, де просто нічим дихать?
      За-віщо? –
      Луна безмовно в мерехтливій тиші
      Голос, здавалося б, вже відгримілої війни,
      Та до сузір’я в Павільйоні дітей
      Нові зірки ще й досі додаються..




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    392. ***

      Невже це й справді
      Я тонкосльозим став на старості?
      Тільки-но сирена розлуниться протяжним воєм,
      Як щось важке й холодне навалиться на серце,
      До болю зчавить горло…
      Але ж з-поміж 6 мільйонів
      Спалених, закопаних живцем в ровах,
      Розстріляних, повішених,
      Голодом доведених до смерті, –
      Нема нікого з мого роду.
      І з-поміж тих, хто майже голіруч
      Постав на захист права на свій Дім.
      Хто боронив той Дім,
      Назавше відклавши шкільний підручник,-
      Теж нема нікого з мого роду.
      І лише серед тих,
      Кого безвусі палестинські гицлі
      Пошматували в автобусах, в кафе,
      Могла буть і моя дружина.
      Хвалити Бога, обійшлось – поламано лиш ребра
      Та невибутній шум карьожить вуха.
      От і сьогодні спиняюсь
      На невмолимий клич сирени.
      А поруч – памолодь.
      І навіть ті, кого годиться називать онуками.
      Зажурені. А в декого, як-от і в мене,
      На щоки наплива сльоза.
      І я подумав тої миті,
      Що з кожним роком усе глибше
      Вростаю у цей згорьований віддавна край,
      Де так переплелися епохи й долі,
      Що пізнаю історію не з книжки,
      І де не можна буть уже чужинцем.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    393. ***

      Щоб од думок бодай на час прочахла голова
      (Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
      Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
      Словам високим надають земного змісту.
      Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
      Поставивши їх поперед чоловіка тінню,
      Аби і в помислах, і в пошуках, бува, не заблудивсь,
      Завжди їх вивіряв польотом і корінням.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    394. Найперша християнка з-поміж неюдеїв

      На північ попростував Ісус із учнями своїми.
      З гори на гору од Гінасерету прослався шлях
      З гори на гору... Під спекотним сонцем.
      Треба ж одвідати усіх юдеїв,
      Допомогти по змозі усім недужим.
      Замаячіли на обрії могутні кедри леванонські.
      Можна б і перепочить у зеленавій тіні.
      Та ось назустріч подорожнім з голосінням
      Надходить жінка. По всьому видно – не юдейка.
      «Змилуйсь наді мною, Сину Давидів, – благає. –
      Донька в мене хвора. Демон не дає спокою...»
      Ісус – ні слова, лиш наляга на посох.
      «Парубки обходять нашу домівку...
      А я ж так сподівалася поняньчити онуків...»
      «Учителю, спинись на милість Божу!.-
      Котрийсь із учнів. – Допоможи нещасній.
      Дарма, що хананеянка. Горе ж не пита, хто ти».
      «Я Батьком посланий, – одповіда Ісус, –
      Тільки до овечок Ізраїлевого Дому,
      Що збились зі шляху Всевишнього».
      «Допоможи, – згорьована наблизилась до Йсуса. –
      І в нашім краї добре знають про чудеса Твої».
      «Не годиться, – на те Ісус, –
      Хліб одбирать в дітей і кидати щенятам...»
      «Так-то воно так. Та ж і щенята, нехай і крихти,
      Що падають зі столу, теж мають змогу їсти».
      Поглянув в очі материнські по-синівськи Ісус,
      І, мов колючка пронизала серце гострим болем:
      Так, мабуть, марила онуками і Його Мати...
      Не випало. Іншу долю дав Йому Всевишній.
      «Бачу, – сказав Ісус, – що віра твоя, жінко,
      В Господа не менша, ніж в Моїх учнів...
      Отож, хай буде так, як просиш.
      Вертай додому з Богом, бо донька вже здорова».
      P.S.
      Не спитав Матвій, котрий ретельно записував усе,
      Що говорив Ісус, як звали оту жінку -
      Найпершу християнку з-поміж неюдеїв.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    395. Сіркова правиця
      Ревли гармати, мушкети палили в серпневе небо.
      Схиляли голови в жалобі козаки, ховаючи того,
      Кого не кошовим, а батьком частіше звали...
      Журились, та не всі. Посли нашіптували цареві:
      Мовляв, Сірко ніколи не бажав Москві добра,
      І вже порозумівся з Польщею...
      Звичайна поміж ницими і заздрість, і гризня,
      Що до руїни штовхала Україну.
      А Запоріжжя жило поки що своїм життям.
      В походах тепер кричали козаки одвічним ворогам:
      «Стійте, душа й рука Сіркова з нами!»
      І перемагали, начебто преславний отаман
      І справді був із ними.
      І тільки вже як Січ до скону знищено було,
      На віки вічні правицю Сіркову вклали в домовину.

      44





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    396. Заворожені велети
      Перемерзнути треба, переболіть
      І теплом своїм поділиться,
      Щоб мовчазна каштанова віть
      Запросила в шатро із листя.
      І в пташинім турботнім щебеті,
      І в зажурному спалаху осені
      Дерева – заворожені велети –
      Із глибин добувають нам спокій.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    397. З голосу Езопа
      Так уже ведеться на цім світі:
      З кого глузують, той і сам до глузів схильний.
      Над черепахою постійно збиткувався заєць.
      Ну, звісно ж, за ходу її повільну.
      Іще сяк-так воно, як наодинці,
      А привселюдно – це занадто вже.
      І черепаха на поєдинок зайця кличе.
      Який же регіт знявся тут:
      Знітився заєць і кричить:
      «Та я й без бігу обійду її разів зо тридцять !»
      «Ти ліпше замість хвастатися – спробуй!»-
      Спокійно із-під панциря доноситься.
      Як досхочу нареготалась звірина,
      Судить змагання попросили лиса.
      І от «На старт!» пронизливо луна,
      І заєць стрімголов до фінішу понісся.
      Біжить та й скоса погляда назад:
      «Поки доплентає, є час перепочити».
      Ліг заєць на траву.Чекав, чекав...
      Не зуздривсь, як заснув.
      І бачить вже себе на фініші.
      Ну, звісно ж, обійми, поцілунки тут...
      А ще до всього – повний кошик моркви!..
      Якби не морква, до ранку спав би.
      Але так закортіло похрумкати опісля бігу,
      Що він негайно ж і прокинувсь...
      І чує регіт. Але де? На фініші...
      Можна б зробити одчайдушний спурт,
      Та зрозумів, що вже запізно:
      Суперниця долає фінішну межу...
      Щоб не нарватися на глузи,
      Сором’язливо заєць пострибав під тінь ялини.
      P.S.
      Надмірна певність в спритності та силі
      Стількох і серед люду підкосила.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    398. Плач Тараса

      Над «Плачем Єремії»
      Схиливсь Тарас і плаче:
      «Отцы наши согрЂшиша, і нЂсть ихъ,
      Мы же беззаконія ихъ подяхомъ.
      Рабы обладаша нами, избавляющаго
      НЂсть оть руку ихъ.
      Князи въ рукахъ ихъ повЂшены быша,
      СтарЂишины не прославышася.
      Избранніи плачь подяша, и юноши
      В кладъ изнемогаша.
      И старцы отъ вратъ оскудЂша, избранніи
      оть пЂсней своихъ умолкоша» .
      Страждали юдеї у Вавілоні, бо їх звоювали,
      А ми з намови п’яного Богдана
      Самі впряглися у ярмо московське:
      «Отак-то, Богдане!
      Занапастив єси вбогу
      Сироту Украйну!
      ....................................................
      Отаке-то, Зіновію,
      Олексіїв друже!
      Ти все оддав приятелям, а їм і байдуже» .
      Вельможі твої, Єреміє, повішені.
      А мої –всілякі там кочубеї,носи, галагани...
      Злигалися з москалями,
      Деруть шкуру з брата.
      Мови своєї одцурались.
      Як і провіщав ти, мудрий Єреміє,
      Господь вернув твоїх бранців.
      А про нас,мабуть, і не віда,
      Бо не з Його волі стали ми рабами...
      За тобою, Єреміє, і я згадав матір:
      «Чи доля так оце зробила?
      Чи мати богу не молилась,
      Як понесла мене? Що я –
      Неначе лютая змія
      Розтоптана в саду здихає,
      Захода сонця дожидає» .
      Ну, що ж, неприкаяний мій брате,
      Витиму, як і ти, совою,
      Щоб не заснув, бува, народ мій
      В рабськім сні навіки.
      Та нізащо, як ти радиш,
      Щоку не підставлю
      Хто поб’є мене,
      Щоб наситивсь він удосталь
      Моєю ганьбою .
      Ні, як Самсон твій,
      Напружимось
      і на друзки рознесемо
      Вертеп цей московський.
      А поки що, Єреміє брате,
      В степу цім триклятім потерпаю:
      «Святої правди ні од кого
      Не діждуся. Десяте літо вже минуло,
      Як «Кобзаря» я людям дав,
      А їм наче роти зашито.
      Неначе й не було мене» ...
      Та годі нарікать і плакать.
      Тобі не легше було жити,
      Все ж до кінця ти ніс, пророче,
      Невірам слово Боже,
      Бо край свій над усе любив.
      Отак і я люблю без міри
      Мою Вкраїну спроневірену.






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    399. Жінці-матері

      Немов ті гулі-пагорби,
      Що навесні кульбабами і маками
      Освітлюють нам лиця,-
      Такими всі ви бачитесь мені,
      Вагітні різномовні молодиці.
      Нехай чоловіки гримкочуть день при дні,
      Лякають війнами в словесному двобої,
      Інші громи вчуваються мені:
      То діти, наче квіти, пориваються на волю.
      Гриміть частіш, майбутнього громи,
      Квітчайте землю безтурботним сміхом,
      Робіть нас, як велів Господь, людьми
      Для праці мирної та для земної втіхи.
      Носіть же з гордістю, любі жінки,
      Життям налиті перші чи й десяті гулі,
      Щоб ми вслухались не в прогноз гіркий,
      А в наймилішу в світі пісню: «Люлі-люлі!»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    400. З голосу Леонардо да Вінчі
      Гніздо із пташенятами мавпочка знайшла.
      Хотіла малечу всю обняти, та поки підкрадалася,
      Знялись вони, бо вміли вже літати.
      Голопузеньке, котре одне зосталось,
      Схопила мавпочка й крутити стала на всі боки,
      Допоки не побачила, що очі в голопузика закриті.
      Р.S.
      Чи варто дорікати мавпочці,
      Коли ж і люди не збагнули,
      Що життя чуже дано Всевишнім
      Не для своєї втіхи чи розваги?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    401. ГАМАН

      Сходиться люд на площу Суз.
      Невдовзі мотуз накинуть на шию,
      І я зависну на шибениці тій,
      Що сам звелів поставить спішно...
      Як усе перекрутилось за ніч!..
      Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
      Що сталося зо мною після розмови з Ахашверошем.
      «Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
      Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
      І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
      «Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
      І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
      «Так честь належну віддає наш цар!»
      Дружина й гості, видно, вже знали правду,
      Та я не міг спинитись: лють переповняла
      При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
      Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
      Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
      А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
      За сором слід відплатить подвійно:
      На Мордехая вже шибеницю зводять,
      А непокірне й гордовите його плем’я
      Зо дня на день чека погибель:
      Царська печать уже скріпила мій указ.
      «Не чини цього!»- дружина й гості.-
      Якщо з юдейського насіння Мордехай,
      Перед яким сьогодні зачав ти падать,
      То не здолать тобі його нізащо!»
      Не послухав, хоч зненависть і пиха
      Уже попідруки вели мене до лиха.
      Та ще якого!.. Відки ж було знати,
      Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
      Вчинила в себе учту цареві та мені...
      Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
      А, може, й для десятьох моїх синів.

      P.S.
      Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    402. Цариця Вашті

      Що ти таке вчинила там, царице,
      Що лютістю Ахашвероша скинута з трону?
      Такою, що переважила і змови недругів,
      І зненависть підкорених держав...
      Ти, найвродливіша з усіх жінок!
      ***
      По третім році, як засів на троні в Сузах,
      Справля Ахашверош бучний прийом.
      Спочатку для князів і слуг своїх,
      А далі – й для всього народу.
      Ні в чім нема нестатку.
      Ні в їжі, ні в питві.
      І все лиш в золотім начинні.
      І кожен п’є скільки спроможен випить.
      Окремо для жінок ти, Вашті,
      Теж справила гостину.
      Не таку пишну, як Ахашверош,
      Котрий лише на сьомий день,
      Як стало весело на серці від вина,
      Згадав, що є в нього дружина.
      Сім євнухів послав цар за тобою, Вашті.
      Щоб не прийшла, а привели тебе
      В короні царській.
      Красу твою бажа Ахашверош
      Чоловікам підпилим показати.
      А ти відмовилась із євнухами йти,
      Бо лялькою не захотіла бути.
      «Красою наділили мене мати й батько.
      А те, що розумом і радникам його не поступаюсь,
      Про це Ахашверош не скаже, збіговиську отому.
      Лялькою мене він бачить.
      Лялькою, що має подарувати йому сина...
      Та, зрештою, і ті, хто колінкує перед ним,
      Такі ж, як він.
      Хто владою, хто золотом узяв собі дружину...
      І я миритись маю з цим?..
      Знаю, що в гнів впаде Ахашверош.
      Та гнів зуміла б я угомонить,
      Якби хоч трохи був він самостійним.
      А то у всьому радників лиш слуха.
      Ох, ці такі улесливі й підступні шептуни!..
      Вони, а не Ахашверош імпрією правлять.
      От і тепер здогадуюсь, що там вони нарадять.
      Скажуть, аби відсторонить мене й забрать корону.
      І не тому, що краще це для Ахашвероша,
      Вихватка моя самим їм так не до вподоби,
      Бо ж як дійде до їх жінок вона,
      То це для них смертельна небезпека.
      І їх, а не себе, послухає Ахашверош.
      Ну що ж, хай так воно і буде.
      Може, колись і не цариця
      Насмілиться зробить, як я.
      І не буть лялькою.
      Я ж це роблю сьогодні.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    403. З Езопового голосу
      Цап пасся над урвищем крутим.
      «Друже!- гукає десь ізнизу вовк.-
      Який же ти безпечний...
      Так же можна зірватися й у прірву».
      Цап начебто й не чує.
      «Заходиться на вітер, а там же нема сховку!..»
      Немов на глум, цап підіймається ще вище.
      «Трава густіша і солодша біля мене!..»-
      Аж захлинається од люті вовк.
      І тут долинуло нарешті з високості:
      «Усе це правда, вовче.
      Я б залюбки спустивсь униз, якби був певен,
      Що ти клопочешся лише про мій обід».
      P.S.
      Якщо не хочеш встрять в біду,
      З’ясуй, від кого залицяння йдуть.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    404. ***
      Ще поміж шубою й плащем,
      А дерева свою справляють весну:
      Націлилась тополя в піднебесся,
      Береза чеше косу під дощем...
      Ну, як їх всіх звеличити мені,
      Їх, побратимів многоруких,
      За їхню долю многотрудну
      І за одвічну відданість весні?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    405. ***

      Вже скоро – місяць-півтора...
      Ти скреснеш і воскреснеш, серце.
      Розіллєшся п’янким напоєм.
      Забриниш, мов бджілка польова.
      Ти у такі зодягнешся слова...
      ...Ні, вийдеш в світ цей голе.
      Як древні красені...
      Вже скоро – місяць-півтора...
      І ти плодами заряснієш, серце.
      Кожен скуштує щастя.
      Осміхнеться навіть безнадійний.
      Вже скоро – місяць-півтора.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    406. З Езопового голосу
      Як почувся півня спів,
      Лис на ферму полетів.
      Прибіга. Примружив око:
      «Є м’ясце, та зависоко...
      Любий друже, я б хотів,
      Щоб ти поруч мене сів.
      Мав би я тоді нагоду,
      Віддать шану твоїй вроді».
      «Я б не проти, але знаю,
      Є такі, що лиш чекають
      Хвилі тої, щоб нас з’їсти...»
      «Про нові не чув ти вісті:
      Порішили усі звірі
      Жить у злагоді та мирі»,-
      Так патяка хитрий лис.
      Півень же у даль дививсь.
      «Що там видно, милий друже?»-
      Лис цікавий знати дуже.
      «Бачу, друже, я в цю мить –
      Хортів зграя сюди мчить».
      «Вибач,- каже лис у дрожі,-
      Говорить я більш не можу».
      «Слухать далі б я хотів,
      Та ти зблід, як про хортів
      Я сказав. Як решта звірів,
      З усіма й вони ж у мирі?»
      «Бачиш, часом так буває,
      Що про мир не кожен знає...»
      Тільки курява знялася,
      Як до лісу лис подався...

      P.S.
      Хто спіткнувся на брехні,
      Обведуть того й півні.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    407. ***

      Навмисне коло товаришів не ширив.
      Казав: «Навіщо додавати смутку тим,
      Кому іще далеко так до вирію,
      Відкіль вертаються лиш спомином гірким?»
      Не був святим, та й не надміру грішним.
      Не зносив сліз, порожніх слів невтішних.
      Просив, щоб не поклали у труну-тюрму,
      Де буде без душі незатишно йому.
      Спалить просив й розвіять понад степом.
      Зайчатко вдосвіта щоб пораділо: «Тепло!..»



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    408. Юдофоби


      Талановиті й безталанні,
      Смішать юдеї православних.
      Стоять на сцені клари й роми,
      Живіт од сміху надриває Русь ...
      А поза сценою – то глузи, то погроми,
      Гидливе «ЖИД» не сходить з вуст.
      Хоч і в безправних є права,
      Та б’ють юдея зліва й справа,
      І так, і сяк, і навпаки...
      І так віки... І так віки
      Вершиться-не скінчиться
      Над юдеями розправа.
      За те, що віддали Пілатові собрата –
      «Царя», що до покори кликав люд,
      Як невпокорена Юдея
      Позбутися воліла римських пут?..
      Ні! Інше, юдофоби, тут.

      * * *
      У сусіда хата біла,
      А у мене нема й мила.
      Мило є – чогось чортма...
      А в Абраші? Чудасія:
      Він не садить і не сіє,
      Вірить в іншого Месію,
      Звідки й як, але все є.
      Мабуть, Бог на двох дає.
      Тож його – це і моє.
      Не переч мені, іудо,
      В нашім краю ти ж приблуда.
      Фарисейчику нещасний,
      Та ж і сонце, бачиш,- наше...
      Хочеш бути ближч до раю –
      Чимчикуй у свій Ізраїль.
      А не хочеш – лізь на сцену
      І сміши нас неучених:
      Анекдотик про Одесу
      Та про «нових руських» дещо...

      ***
      ...Талановиті й безталанні,
      Смішать юдеї православних.
      Живіт од сміху надриває Русь,
      А поза сценою то глузи, то погроми,
      Гидливе «ЖИД» не сходить з вуст.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    409. З Езопового голосу
      Уперше жабенята
      Побачили вола на лузі
      І пострибали батькові сказати
      Про диво дивне в їх окрузі.
      «Ти не стрічав такого звіра -
      З рогами і хвостом гора!..»
      «Які ви, дітки, ще наївні,
      Щоб отаке казати про вола.
      Горою можу і я стати.
      Ось тільки-но надмусь як слід».
      «Стань, стань скоріше, тату,
      Щоб дивом став ти на весь світ!»
      Тож батько надувався дужче й дужче.
      Гадав, що він уже гора,
      Та діти все кричали: «Ще й ще!..
      Ти ще ж не схожий на вола!»
      І от востаннє він надувся,
      Упав нараз і - луснув.

      P.S.
      Чванство – до самогубства крок.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    410. ***

      Які ж бо ви наївні, абрикоси та мигдаль!..
      Варто теплу запанувати взимку,
      Як ви своїм брунькам даєте волю -
      Явитися на світ рожево-білим квітом.
      А ще ж попереду і холоди, і хвища.
      Та сонцю ви всміхаєтесь довірливо.
      Точнісінько, як та малеча недоріка.
      Не чуєте мене, бо пелюстки розкрили
      Таким же, як і самі, наївним бджолам,
      Що пахощами весни збуджені,
      Прокинулися і несуться реактивним льотом...
      ...А хіба ж і я не такий наївний,
      Хоча і створений Всевишнім
      Начебто на Його подобу?
      Себто сприймать усе тверезим глуздом.
      А натомість - досить почути од вітіїв
      Слова про волю, демократію, добробут,
      Як мчусь голосувать за нездійсненну мрію.
      Тому-то й вибачаю деревам і бджолам.
      І тішусь, як вони, весною посеред зими.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    411. ***

      «Як вода в криниці
      Сягне по цямрину,
      Тоді станем говорить
      Про мою дівчину.
      А поки ви, хлопці,
      Будете копати,
      Свою одиничку
      Буду научати:
      Як пекти й варити,
      Як у злагоді й любові
      Із коханим жити.
      Щоб як у криниці
      Вода прибувала,
      Так і онучаточок
      Я на старість мала».
      Послухали крамарі,
      Що сказала мати,
      Почухали потилиці
      Криниченьку ще завзятіш
      Узялись копати.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    412. ***

      Серед зими, як горобці поснули,
      І пітьма по кімнаті залягла,
      Балконні двері стиха прочинились,
      І на порозі... батько стали...
      Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
      Ми Баха далі слухали удвох –
      Прелюдію і фугу, і ще хоральних п’ять прелюдій...
      Здавалось, Бах переконать хотів,
      Що все те пережито не стільки ним, як нами...
      Хотів я батькові про це сказати.
      Відчинив повіки –
      Ні музики, ні батька.
      Навстежінь балкон.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    413. ***

      Соснам заздрю, що, мов скалолази,
      на вершини гірські одчайдушно вилазять.
      Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
      здатні творить неймовірні такі піруети.
      Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
      що їм пощастило оселитись в такому раю…
      …Щоправда, не нарікаю й на долю свою,
      бо хвалить Господа не стоять на заваді літа,
      щоб хай у хвості молодих по лижні пролітать.

      Тіроль в Австрії



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    414. З Езопового голосу
      У густому лісі, на дубі крислатім,
      Знайшли собі хату
      Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
      Орлиця вподобала собі верховіття,
      Кішка полюбила над усе на світі
      Просторе дупло. А свиня кирпата
      Внизу оселилась: жолудів багато.
      Жили тихо й мирно. Кожен сам по собі.
      Діточок ростили, не знаючи злоби.
      Та, мабуть, набридла ідилія кішці,
      Тож несе орлиці несусвітні вісті:
      «Ви там, бач, літаєте попід хмаровинням,
      А свиня тим часом підрива коріння.
      Не мине і тижня, як дуб упаде...
      Де будемо жити? Зима ж бо іде...»
      А назавтра кішка шепоче свині:
      «Можете не вірить, кумасю, мені.
      Чула, як орлиця дітворі казала:
      «Скоро з поросяток буде стільки сала!»
      ...Не літа за здобиччю орлиця з гнізда.
      Стереже потомство свиня молода.
      Хтозна чим скінчилася б ота тарапата,
      Та в капкан раз кішка уночі потрапила.
      Свиня полонянку пішла визволяти.
      А орлиця стала мишей добувати...
      ...Зізналася кішка свині та орлиці,
      Що вона складала всі ті небилиці.

      P.S.
      Шкода, як мудрість настає лише тоді,
      Коли опинишся в біді.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    415. ***

      Облягло думками.
      Сіро, сіро, сіро.
      Як коса на камінь.
      Ні впало, ні сіло.
      А на спалах – сполох.
      А на сльози – кпин...
      Дотліває порох,
      А простовіч – син.
      Починать – між люди.
      Скінчить – від людей.
      А на груди – грудка
      І вчорашній день.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    416. З Езопового голосу
      Жили собі в дружбі хазяям на втіху
      Півень та віслюк. Не відали лиха.
      Та якось сорока принесла їм звістку:
      «Лев з’явивсь неждано у сусіднім лісі
      І товстих шукає, щоб було що їсти».
      «Не жить мені, півнику!- віслюк заревів.-
      З’їсть мене найпершого проклятущий звір».
      «Не журися, друже! Я злечу на дах.
      Як побачу лева, тобі знак подам».
      Тільки сів на бовдур одчайдуха-півень,
      Як з лісу вже чути лев’яче ревіння.
      «Ку-ку-рі-ку!»- долинає з даху.
      Віслюк з переляку преться у курятник.
      «Ку-ку-рі-ку!- лине вже зі сміхом.-
      Вилізай з криївки! Лев верта до лісу!»
      Не відав ні півень, ні віслюк тим паче,
      Що від «кукуріку» звір назад поскаче.
      Цим би і скінчилась вся оця пригода,
      Якби не запало віслюкові в голову,
      Що як лев тікає, значить він безсилий,
      І за страх є змога йому відомстити.
      Зопалу зірвався...Вже от-от укусить...
      Тут лев обернувся, посміхнувсь у вуса:
      «Одхекайся трохи, знахідко неждана,
      Та обідом царським мені нині станеш!»

      P.S.
      Де надмірна певність, там чекай біди.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    417. З Езопового голосу
      Постаріла кішка. Хазяїв нема.
      А голод триклятий вже кишки вийма.
      Десь там у коморі жиріє мишва,
      А вона на призьбі лежить ледь жива.
      «Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
      А що залишилось – так це тільки хитрість.
      Хай сміються миші. Я таке підстрою,
      Що самі до мене прибіжать юрбою».
      Мішок бачить кішка...Старий і дірявий:
      «Нічого, згодиться для моєї справи».
      На гак почепила кішка той мішок.
      Крекчучи залізла і чека мишок.
      І не забарились гості рудуваті.
      Вилазять нарешті без остраху з хати.
      Вилазять, дивуються, та ніхто не зна,
      Як з’явився заніч мішок з-під зерна.
      Найцікавші влізти готові туди:
      Раз кішки немає, то нема й біди.
      Та тут нагодилася миша-ветеран,
      Що від кішки мала чималенько ран:
      «Скільки вас, дурепи, треба вчить і вчить:
      Та ж кошача лапа із мішка стирчить.
      Сидіть в мішку, пані, хоч і допізна.
      Одурить непросто тих, хто ваc пізнав!»

      P.S.
      Як обережність й досвід ходять в парі,
      То й хитромудрі вигадки – примара.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    418. Осип Мандельштам
      Як по вулицях Києва-Вія
      Шука чоловіка бозна чия жінка,
      І на щоки її восковії
      Не скотилась жодна сльозинка.

      Не гадають циганочки кралям,
      Не грають в Купецькім скрипки,
      На Хрещатику коні впали,
      Пахнуть смертю господські Липки.

      Відходили з останнім трамваєм
      Прямо за місто червоноармійці,
      І шинель прокричала сирая:
      «Ми повернемось ще – розумійте…
      Квітень 1937

      Как по улицам Киева-Вия
      Ищет мужа не знаю чья жинка,
      И на щеки ее восковые
      Ни одна не скатилась слезинка.
      Не гадают цыганочки кралям,
      Не играют в Купеческом скрипки,
      На Крещатике лошади пали,
      Пахнут смертью господские Липки.
      Уходили с последним трамваем
      Прямо за город красноармейцы,
      И шинель прокричала сырая:
      — Мы вернемся еще — разумейте...
      Апрель 1937



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    419. ***

      «Я не піду за музику, бо сі бою єго крику,
      Бо музика ледащиця, цілий тиждень волочиться»
      Приспівка до танцю

      В понеділок - на весіллі у селі сусіднім.
      У вівторок, як хропе,- скиглять діти бідні.
      У середу - з товариством на буйнім похміллі.
      Накидається на жінку - у четвер з ремінням.
      Порвалися в скрипки струни,- то в п’ятницю чинить.
      А в суботу - припадає знову до чарчини.
      У неділю - піти б в церкву, так штани пропито...
      ...То ж чи варто з отаким-от молодість губити?




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    420. З Езопового голосу
      Любо жити зайчику
      У лісі й на лузі –
      Куди тільки не піди –
      Повнісінько друзів.
      Та як зайчик не хотів -
      Не мав друзів між хортів.
      От і зараз, як на гріх,
      Гавкіт чуть неподалік.
      Тіка зайчик навмання.
      Першим бачить він коня:
      «Поможи, друже, в біді!..»
      «Якби завтра...От тоді...»
      Кинувсь зайчик до вола:
      «Я б радий, та, бач, діла...»
      А хорти все ближче й ближче.
      Побіжу до цапа швидше:
      «Ні, голубчику, не зможу.
      Сам, як ти, тремчу од дрожі».
      Віслюка й свиню просив –
      Тільки вибився із сил.
      А як бігти вже не зміг,
      Пірнув зайчик в сіна стіг.

      P.S.
      Де багацько друзів, там друга нема.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    421. Анна Ахматова "Луна"


      У минуле шлях давно закрито,
      Тай нащо минувшина тепера?
      Що там?- закривавленії плити
      Чи навік замуровані двері,
      Чи луна, котра іще негодна
      Замовчать, хоча я так прошу…
      Із луною сталась та ж пригода,,
      Що і з тим, що в серці я ношу.

      Анна Ахматова «Эхо»
      В прошлое давно пути закрыты,
      И на что мне прошлое теперь?
      Что там?- окровавленные плиты
      Или замурованная дверь,
      Или эхо, что еще не может
      Замолчать, хотя я так прошу…
      С этим эхом приключилось то же,
      Что и с тем, что в сердце я ношу.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    422. ***


      Україно рідна, скільки тебе дурили,
      Зачавши од Богдана чи й раніш,
      Як безнастану висотували твої сили
      Чи й продавали за ламаний гріш.
      Який же треба розум було мати,
      Щоб волю, здобуту протягом століть,
      Захищену надійно мирним атомом,
      Знищить самотужки на догоду катові,
      Що споконвіку зачаїв на тебе злість.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    423. ***

      ...Цей світ оточує мене...
      Могутній подих ріллі.
      Відкрита рана – погук журавлів.
      Струмки випростуються в ріки.
      Рожевим квітом вибухнула брунька...
      ...Цей світ оточує мене...
      Ластів’ята вперше помічають землю.
      Про щось своє шепочуться сини.
      Замість уроків в «класи» грають школярі.
      Поміж формул професор тулить чортенят...
      ...Цей світ оточує мене...
      Хруснула галузка.
      Стадіон завмер в передчутті рекорду.
      Бібліотечну тишу розірвало: «Евріка!»
      Вода хлюпоче колискову лозам.
      Вві сні заговорило раптом немовля...
      ...Цей світ оточує мене...
      Як усе переплелось в лункому слові ЖИТЬ!!!
      Де межа наших світів?
      Роками чи століттями лічить свій вік?..
      ...Цей світ оточує мене...
      Розгортає пам’ять сувої чорні воєн.
      Невже й онукам судилося пізнати
      Тортур, каліцтва, затірки, кандьору?..
      З букварем зустрітись аж у десять?..
      ...Цей світ оточує мене...
      «Тільки б уточнювать слова, –
      Заповідав Декарт, –
      I світ позбувся б половини своїх нещасть...»
      Цей світ оточує мене...
      Як хочеться, аби сини не знали
      Про слів багатозначність.
      Власне, про наругу,
      А то й дочасну смерть,
      Що криються за ними…





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    424. ***

      Вбивці мої іще хропуть,
      коли удосвіта іду я на роботу,
      ще за підкладкою їхніх піджаків
      ножі наточені до смерті причаїлись.
      Ще без шахідів, що в напівдрімоті
      дівчаток обіймають на тім світі,
      пристрої до вибуху не підключено.
      Ще руки підлітків розкидано на подушках,
      а не стискають ненависно каміння,
      з рогатки в голову не цілять...
      ...Не сплять лиш ті, хто чвари безнастану сіє,
      від імені Аллаха смерть благословляє.
      ...Не сплять і ті молодики,хто захища мене,
      коли рожевий ранок переходить в днину,
      хто мир оберіга в Єрусалимі.





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    425. "Коня кують, а жаба підіймає ногу" (з добірки "Народ скаже - як зав'яже")
      1
      «Звідки взялась вона така»»
      «Дивиться на всіх з погордою...»
      «Не співає в нашім хорі...»
      «Що ж дивного? Забули її батька?»
      «Того, що луснув? Але від чого?»
      «Пообіцяв, що, коли схоче, стане таким, як віл».
      «Ви тільки гляньте, що витворя наша гордячка...»

      2
      На прибережнім лузі пасся кінь,
      Стриножений, змушений був стрибати.
      Нічого дивного, якби обіч не стрибала жаба.
      Кінь – стриб, і вона – стриб.
      Зауважив кінь напарницю і заіржав од подиву.
      Здивувалися й жаби, тож уперше
      Концерту не було чуть із жабуриння.

      3
      «Поїдемо сьогодні в місто,-
      Сказав коневі чоловік.-
      Годилось би підкувать тебе».
      Гордовита жаба не знала, що це.
      Та була цікава і пострибала за конем.
      Підніс кінь ногу ковалеві,
      Та раптом заіржав, як не іржав ще зроду.
      «Що це з ним?»- дивується коваль.
      Кінь голову схилив праворуч.
      І тут усі, хто був у кузні на ту пору,
      Зареготали так, що регіт той
      Докотивсь, напевне, й до жабуриння:
      Обіч коня стояла жаба...
      І теж подавала ковалеві ногу.

      P.S.
      Як часто, ніби на потіху,
      В герої лізе мізерія.
      Щоправда, не завжди
      Комедія закінчується сміхом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    426. Щастя жити з молодою
      «Тиждень вже минає – дружини немає.
      Як без жінки жити? Слід її провчити».
      На другому тижні жінка входить в хату,
      А старий давай-но лайкою стрічати.
      Тільки заікнувся, з ким вона гуляла,
      Жінка - за качалку, а старий - під лавку.
      Жінка - за лопату, старий притьмом з хати.
      В кропиву потрапив, прикривсь лободою...
      Отаке-то щастя жити з молодою.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    427. З Езопового голосу

      Як по росяній траві йде дівча.
      На голові несе глечик молока.
      Співа з птаством – не змовка.
      А ще так собі мудрує:
      «Ось як грошики вторгую,
      То сьогодні ж, до обіду,
      Куплю крашанок в сусіда.
      Треба трішки почекать
      І роздасться писк курчат.
      А як стануть вже курми,
      То продам тоді їх вмить.
      І на гроші на великі
      Куплю собі черевики.
      А ще - сукню і намисто
      Та й полину собі в місто.
      Скажуть парубки: «Красуня!..
      Як їй вдяганка пасує!»
      Я ж на захват парубочий
      Лиш примружу мовчки очі
      Та ще, як це я люблю,
      Отак голову схилю...»
      Пада глечик у траву.
      Не в думках, а наяву.
      А з ним сукня і намисто
      Й усі задуми дівчиська.
      P.S.
      У кого мрія дію обганя,
      Той йде, вважай, що навмання.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    428. Дитячі очі
      В хмільному вальсі побажань
      Пливуть до загсів молоді...
      Дитячий сад, ти паузою стань
      На їх зритмованій путі.
      Найглибші очі – у дітей.
      В них – цноти невичерпная криниця.
      Долийте ж в свої кухлі, молоді,
      Тепер лиш можете рідниться.
      Життя – і любощів обійми,
      І розладу пощерблені ножі...
      Бува: сварлива зверхність рине
      Сльозистим градом в злагоди посів.
      Затріпотять листочки сходів...
      Хто їх зуміє вберегти?
      Графітній хмарності негоди
      Хто роздере регочучі роти?
      Слова титанисті пігмеями зіщуляться.
      Цілунки стануть раєм для мерця...
      ...Не плач, Любов,
      На захист твій лаштуються
      І райдужать похмарені серця
      Дитячі очі,
      Що колись стояли
      На сходинці останній
      Любощів вінця.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    429. Чари

      Так хочеться вірити
      В силу чарів –
      Чарів веселощів,
      Чарів печалі,
      Чарів апатії,
      Меланхолії чарів...
      Чари надходять,
      Чари зникають
      Нам полишають
      Злякану цноту.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    430. Молімося молитвами Пророка
      Шевченко молиться ...
      Щоправда, не так, як інші.
      Не просить, щоб простилися гріхи.
      Немає й слова про достаток.
      Насамкінець лишив подружнє щастя..
      То що ж він просить,
      Не на коліна ставши,
      А посилаючи потойбіч скутої льодом Неви
      Життям стражденним болісні свої думки?

      «Все на світі – не нам,
      Все богам тим – царям:
      І плуги й кораблі,
      І всі добра землі..»
      ................................
      «Пошли ж отим всесвітнім шинкарям
      Із дукачами й талярами
      Ще й пута кутії.
      А нам, робочим головам, рукам
      На сій окраденій землі
      Свою ти силу ниспошли».

      «А що ж тобі самому?»- пита Господь.
      «Мені ж, мій боже, на землі
      Подай любов, сердечний рай!
      І більш нічого не давай!»

      Шевченко молиться...
      Не все з тих молитов збулося.
      До того ж і не так, як він просив у Бога.
      Відтак молімося молитвами Пророка.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    431. Вірність


      Щойно зійшло сонце і все освітило,
      Бачу на дорогу виїжджає милий.
      Як мене набачив, з коника зіскочив,
      Обійняв любенько, бачить діток хоче.
      «Що ж то за пригода така причинилась,
      Що з коником іншим вертаєшся, милий?»
      «Ой, не питай, любко, що сталось в дорозі,
      Як про те згадаю, проймаюся дрожжю.
      Розбійники в лісі мене перестріли,
      Коня одібрали і вбити хотіли.
      Вовкам на поталу врешті-решт лишили.
      Скільки б я пролежав, зв’язаний,безсилий,
      Якби три дівчини тут не нагодились...»
      «І всі три одразу тебе полюбили?..»
      «Може, й так. Хто звіда дівочеє серце?
      Одна дала коника, а друга - сідельце.
      А третя - така ж бо куховарка справна,
      Що пекла й варила – розказать намарне...
      Вона, мабуть, справді мене покохала,
      Бо якогось вечора, крізь сльози сказала:
      «Їж, любий козаче, вертайся додому.
      А не маєш жінки, лишайся зо мною!»
      Не став я дурити оту щиру душу
      І сказав одверто, що вертатись мушу,
      Бо ж дружина вірна ще й два ангелочки,
      Мене виглядаючи, виплакали очі».




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    432. Тарасовий крик

      Розглядаються довкола,
      Та мене не чують,
      Бо ж загруз я в цім болоті,
      Що Петровим зветься.
      Одинцем сиджу, як сич той,
      У холодній хаті.
      Ні з ким разом хліба з’їсти,
      Ні слова сказати.
      Хоч кидайся з мосту в воду.
      Не знати з якого.
      Стоять собі незворушно
      На кістках козацьких.
      Як і ті палати,
      Що сточили стільки крові
      Із нашого брата.
      Якже мені докричаться
      До того садочка,
      Щоб почули батько й мати
      Та їх мила дочка,
      Що кращого зятя
      Не знайдуть довіку,
      Буде їм синочком гарним,
      Й справним чоловіком.
      Та не чує Україна
      Голос свого сина.
      Доведеться брать в дружини
      Чортову сестрицю.
      Або, може, попідтинню
      Мовчки простягтися.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    433. ...Бо зганьбила Боже слово

      Сів Василь під образами,
      Умивається сльозами.
      Увіходить в хату мати,
      Давай сина розпікати:
      «Знов думками у вдовиці?
      Бодай їй уже втопиться.
      Не позволю вдову брати,
      Вдова вміє чарувати...»
      «Та я ж її люблю дуже!»
      «Вона звела свого мужа...
      А дівчата за тобою,
      Як рибоньки за водою».
      Не сказав Василь ні слова,
      Сідла коня вороного,
      Поклонивсь матусі в пояс,
      На вдовиний подавсь голос.
      А за ним навперегони
      Летять матері прокльони:
      «Шоб ти, сину, не вернувся,
      На явора обернувся!»
      Сама жала жито мати,
      Став дощищок накрапати.
      Під явором стара сіла,
      За листочок ухопилась.
      «Не рви, мамо, – голос чути, –
      Дай хоч явором побути.
      Не дала в шлюбі пожити,
      То хоч тут суд не верши ти.
      Удівонька – моя любка
      Обернулась на голубку,
      На вершечку гніздо звила,
      Мене співом звеселила».
      ...Подризала в горі мати
      Одна в хаті доживати.
      Відібрало старій мову,
      Бо зганьбила Боже слово.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    434. Лише Господь зупинить сльози

      А звуки – такі ж гострі.
      Попереду – іще гостріші.
      І боязно розплющить очі,
      Мов кам’яні такі повіки.
      Та знаю – на ті звуки зляжеш
      Всіма нетьмяними ночами.
      А серце,
      Щоб йому не скрикнуть
      На флажолет визивний скрипки,
      Мов яблуко рожеве, стиснеш
      І руки на три чверті скинеш...
      ...І якщо цієї миті ллються сльози,
      То лиш Господь спинить їх взмозі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    435. "І молитимусь за тебе, доки б'ється серце"

      «Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
      Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
      Чом ти голову схилила, вії опустила?
      Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
      ...Не розказуй, голубонько. Нема у тім нужди,
      Бо ж на личеньку твоєму заквітають ружі.
      Хай він, може, таки кращий і для тебе любий,
      Та вірнішого від мене не було й не буде.
      Можна б, звісно, утопитись чи випити зілля,
      Та прийду, якщо покличеш, на твоє весілля.
      І проситиму, як брата, обранця твойого,
      Щоб беріг тебе, мов квітку, даровану Богом.
      І якщо нам у подружжі не судилось бути,
      То порай мені, кохана, як тебе забути.
      Кажеш, маєш таке зілля близько перелазу?
      Як даси мені напиться, забуду одразу?
      Із рук твоїх буду пити. Крапля не проллється.
      І молитимусь за тебе, доки б’ється серце».




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    436. Якби красі ще й довголіття

      Я й замолоду не відзначавсь красою.
      Тож і на старості не скаржусь на літа:
      Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
      А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
      Туга такою млостю серце огорта,
      Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
      Крізь землю провалитися готовий,
      Коли на запитання: «Пізнаєш?»
      Усереч безпам’ятству кажу: «Авжеж!»
      Не в змозі вимовить правдешнє слово.
      Жінки - красуні! Засвоїти б це нам, чоловікам,
      То, може б і красі, неоціненному дарунку на цім світі,
      Як Сарі, Господь додав би ще й жадане довголіття...
      ...Щоправда, молитися б годилось, як батько Аврагам.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    437. Не спромігся глянуть в завтра

      Всевишньому і задарма злодія не треба:
      Їх удосталь зібралося і на сьомім небі.
      Тож послав Бог козакові щасливу нагоду,
      Як уникнути кінця прадавньому роду.
      Невідь відки узялася вся у шатах білих,
      Наче просто зійшла з неба Пречиста Марія.
      Простягує степовичка засмаглії руки,
      Щоб звільнити неборака од скорої муки.
      «Що ти, діво, не мара (бо й таке бувало),
      Перед шлюбом із лиця зніми покривало».
      Підіймає діва руки, та чомсь неохоче,
      Відкрива своє лице й заплакані очі.
      Одвернувсь злодій нараз і звернувсь до люду:
      «Ліпше вже на шибениці урізати дуба!»
      Не второпав недотепа на гірку ту пору,
      Що то віспа із красуні зробила потвору.
      Не додумався поглянуть дівчині у вічі,
      А вона могла б невдовзі помогти і Січі:
      Народила б їй на славу хлопців-одчайдухів.
      Не спромігся глянуть в завтра – Бога не послухав.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    438. Єрмак

      Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
      Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
      Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
      ***
      Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
      Хто, як і він, сокирою й хрестом
      На дружбу спокушав далекі од Москви народи.
      Не спить Єрмак. Ну,як заснуть, коли перед очима -
      Кремль. Ось цар зіходить зі свойого трону
      І при боярах сповіщає, що сибірський край –
      Однині під його всесильною рукою.
      А потім по-батьківськи цілує Єрмака- героя...
      І од видінь спокусливих таких хропе вже й отаман...
      ***
      Не сплять лиш ті, хто мав би завтра буть
      Порубаним чи навіки приреченим на рабство.
      Кучум, їх славний проводир в помічники негоду взявши,
      Привів народ свій праведний суд чинити.
      І навіки заснули вояки, не скуштувавши насолоди бою.
      Лиш отаман добрався до ріки і, може б, подолав Іртиш,
      Та панцир мідний - царевий щедрий дар,
      Що в січах часто виручав, знесилив у поєдинку з хвилями.
      ***
      Буря ревла. І грім гримів.
      І вітер мовби голосив по-людськи:
      «Пильнуйте ненаситних нових єрмаків,
      Бо ж для Москви все вільне має стати підневільним!»




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    439. З серцем відкритим на помах руки
      Світлій пам’яті
      Якова СУСЛЕНСЬКОГО

      Необрізані й недорізані,
      Що вам лишилося ще ділить:
      Повість гіркаву минулих століть
      Чи в гронах червоних калинову віть?
      Не читайте ту повість нарізно.
      Разом гортайте її сторінки,
      Разом заходьте в села і штетли,
      Від крові та пожарищ іще теплі,
      З серцем відкритим на помах руки...
      ...Ось і остання сторінка. І що ж?
      Гірко, немов од ягід терпких калини.
      Гірко і прикро, і по єству дрож,
      Начебто в гості біду покликали.
      А між рядками без горя жили
      Ті, хто штовхали вас на Голгофу.
      Ті, кому разом ви кісткою в горлі були,
      Ті, кого біль ваш не ятрив анітрохи.
      Ті, хто під’юджував вас осоружно
      Змовою, підкупом, а чи й оружно...
      Стільки на розбрат пішло століть
      Замість творити одну родину!..
      Хай же на древі нової Вкраїни
      Квітне також і юдейська віть.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    440. Характерники

      Відтоді, як з ночов кленових
      Мене життя закинуло в цей світ,
      Не пригадаю дядька Хведося
      Без стружок та олівця за вухом.
      Теслею був знаний
      Дядько на Канівщину всю.
      А в Грищенцях
      Його вважали ще й диваком.
      Не пив і не смалив.
      Цуравсь ікон і церкви.
      Штундою був дядько і говорив мені:
      «Повсюди, Бог, Іванку.
      Повсюди Його око».
      По роботі дядько допізна читав.
      В селі бібліотеки не було,
      І він в суботу вирушав до Канева.
      З книжками заходив до перукаря Арона.
      Сказати б, нелегального в юдеїв ребе.
      Про що годинами вони там говорили,
      Я здогадавсь уже в Єрусалимі,
      Коли занурився у Книгу Книг...
      ...Двом характерникам було про що погомоніть.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    441. Життя й пісня
      Чи варта пісня
      бодай одного життя людського?
      Варта.
      Життя, якщо воно не тління -
      ватра.
      Якщо воно не жарти,
      варте
      бодай одної пісні.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    442. Шалехет-листопад
      Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та є і тут моя відрада – осінь:
      На небі сіре відступає в просинь,
      Опалим листом вітер шарудить...
      Хай наше птаство в інший край не відліта,
      Європа приліта на крилах журавлиних –
      На Хулі і поїсть, й перепочине,
      А далі в Африку безпечно полетить.
      Словом, для нарікань причин нема,
      Хто не шука повсюди віхоли й пороші,
      А годен і в пустелі віднайти хороше.
      ...Хай лиш нагадує шалехет листопад,
      Та все ж сини вони обоє в осені.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    443. Домініку Акафісту
      На морі,
      На морі на Чорнім,
      На човні,
      На човні моторнім,
      Немов на розбитому возі
      По грейдерній битій дорозі.
      А вітер,
      А вітер – супроти,
      А хвилі,
      А хвилі – от-от вище борту.
      А чайки,
      А чайки кигичуть довкола…
      Хто відав,
      Хто відав, що наша молитва
      Та ще ж і тривога пташина
      Крізь посвист,
      Крізь посвист до Бога прилине?
      І берег,
      І берег, мов мати,
      Назустріч простягує руки,
      І десь там,
      І десь там уже поза нами
      І вітер, і хвилі, і гуркіт.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    444. Дід Микита й Кіт


      Як задумав дід Микита
      Із кота зробить бандита:
      Пенсія ж – як кіт наплакав,
      На смерк дивиться і хата.
      А пристане кіт у шайку,
      Підуть справи на поправку.
      Зустріча дід по дорозі
      Миколая-мафіозі.
      «Згода,- каже волоцюга,-
      Пособлю тобі, як другу».
      І всерйоз, а не для глуму
      Заломив гарненьку суму.
      Спродав дід, що міг спродати,
      Бо ж майбутнє того варте.
      Місяць збіг, за ним - півроку,
      До прибутків – ані кроку.
      Дід із голоду вже пухне,
      Про кота ж немає слуху.
      Милосердий був сусіда -
      Приніс діду пообідать
      І розказує між іншим
      Про почуті щойно вісті:
      Що спіймали в якімсь банку
      З Миколаєм цілу банду.
      Із бандитами на диво -
      Був котяра шолудивий!..
      Як почув дід про кота,
      То і їсти перестав.
      Зблід умить, схопивсь за серце,
      Невиразне щось там шепче.
      Сусід з горя потерпа
      І враз чує: «Клич попа!»




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    445. ***

      «Молодий я, молодий,
      Повний сили та одваги.
      Гей, життя, виходь на бій,—
      Пожартуєм для розваги!»
      Павло Тичина

      Читаю Тичину
      Серцем. Не очима.
      Крізь серце свищуть вітри його доби.
      А він на вітрах тих прапором має
      Таким же соняшниковим та ще й голубим.
      То як же червоним все те залилося?
      Як замість зозуль трактори загули?
      Як голод і мор проросли колоссям?
      І як же трансфер зміг на дружбу зрости?..
      Питаю-питаю, а в кого одвіту шукати,– не знаю,
      Бо начебто з ним і я сам завинив.
      І тільки Вкраїна, як мати, і знає, й прощає
      Великих своїх і малих синів.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    446. Невибутня древність
      Є ще такі куточки на Подолі,
      Куди заходиш, начебто в дитинство.
      Вузенькі вулички дрімають сном старечим
      І все довкола тишею сповито.
      Сюди, між трьох славетних гір,
      Збігають балакучі дерев’яні сходи.
      Тут кропива чатує ревно двір.
      Тут з дерези долине «Ку-ку-рі-ку!..»
      Тут супокій.
      Бринять статечно бджоли,
      Мов літери літопису знялись.
      У басовитій їхній перемові
      Невже не передзвін долин і золото узвиш?
      О древність невибутня, де початок древа,
      Що серце стискує до зойку немовляти?
      Невже тобі являтится на мить,
      Аби століттями причаєно мовчати?




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    447. Ейн-Керем
      Коли удосвіта туман пливе долиною,
      Здається, що Ейн-Керем –
      Звичайнісінька ріка, а гори – береги її.
      Осяяна вогнями, от-от затрубить
      І зніметься із якорів Гадаса .
      Десятки бакенів освітлюють їй шлях...
      ...Удень оця фата-моргана зникне,
      Та вечір уповні відтворить її знову.
      І так оця містерія вершиться, мабуть,
      Відтоді, як ріка занурилася в надра,
      Залишивши на згадку лиш джерела.

      P.S.
      Чи ж дивина, що саме тут, біля джерел,
      Зродилася в Івана думка – водою освятить Ісуса.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    448. ***

      Поки спите ви,
      Стану осінніми світаннями.
      На травах порозкладую мільярди сувенірів.
      Будинки підрожевлю, вмию тротуари.
      Підкину ще жарину в парків багаття
      І заспанії канни на руки площ подам.
      А вже коли займеться сонце в людськім усміху,
      День заспіва над містом свій трудовий псалом,
      Тоді скажу зустрічним таке просте й величне:
      «Шалом!»



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    449. Із друзями пам'яттю скутий
      Силкуюсь з’єднати розірване коло,
      Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
      Не бачу кількох, з ким колись довелося
      Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
      Летять їхні душі в простори надземні,
      А я все шукаю отут надаремне.
      Та все ж на часину розраджує й тішить:
      «А що як Господь зберіга мене грішного,
      Щоб, з друзями будучи пам’яттю скутий,
      Вертатися з ними в літа незабутні?»




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    450. Гріх
      Це гріх – не осміхнутись немовляті,
      Коли воно невтішно плаче,
      Не помахати на прощання,
      Коли сльоза уже розтане,
      І не послать од серця лунко
      Йому повітряний цілунок.
      Це гріх – коли, немовби недоріка,
      Нагально обігнать каліку.
      А як, сказать, спинившись, просто:
      «Даруйте! Поспішаю в гості...»
      «Нехай щастить!»- почується в одвіт .
      І начебто поширша світ.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    451. ***

      У кого ж нам і вчитися, не як у дітей,
      Аби не відставать од часу:
      У що вдягатися, дивитись що й читать,
      Які парфуми брати й вина?
      Здамо пронафталінені медалі й ордени в музеї
      (Моя сестра Онила два ордени за надої
      На забавку онукам віддала
      (не хизуватися ж ними перед коровами).
      Як це не прикро, погодьмося:
      Всілякі нагороди – азіатчина,
      Не піт і кров відтворюють вони,
      Не спалах думки понадлюдської,
      А вигадану лакузами пристрасть
      Тиранів до мішури та блиску.
      Рівняймось на Всевишнього:
      Ні титулів, ні нагород в Нього нема,
      Йому доволі відданості нашої.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    452. Сукот

      Судилось їм нести перший дощ Святій Землі.
      Тож поки в куренях з галуззям замість даху
      Юдеї згадують минуле свого дому,
      Долаючи і біль, і неймовірну втому,
      Крильми гуртують птахи хмари.
      Щороку виряджає їх Всевишній,
      Щоб пораділи праведні і грішні.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    453. Карта Лети чи шлях журавлиний
      Жовкне лист на верхів’ї беріз,
      І туман над Десною спроквола снується,
      І туманіє зір під навалою сліз,
      І на все озивається серце.
      Це пора призабуть, ким ти був, ким ти є.
      Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
      ...Що так хутко павук на ожині снує –
      Карту Лети чи шлях журавлиний?



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    454. Чари осені
      Це осінь насилає чари.
      Так римовириться-гуркоче голова...
      ...Все напливає,
      Все сплива –
      І товариство, і думки, і мрії…
      І я десь поміж травами і птаством
      Блідою цяткою впаду,
      З’єднають лінії безмовні
      Політ, буяння і ходу...
      О ти, підтоптане єство,
      В тобі ще стільки знади-міці,
      Та вже запізно крикнуть:
      «Veni, vidi, vici!»
      Радій з чужого талану.
      Роби що сила,
      Щоб талану поталанило.
      ...Це осінь насилає чари.
      У кольорі, у гомоні, у порухах душі –
      Нічого повного, усе наполовинне:
      Напівчуття, півтони, півжалі.
      За руки взявшись, ловить лист кленовий
      Малеча гамірна і вікопомність.
      А осінь сипле, сипле свої чари.
      І римовириться-гуркоче голова.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    455. Гойднула Осінь на три чверті світом
      Споконвіків, а наче вперше
      Спадає листя безшелесно.
      Так скелі падають, руйнуючись на камінь,
      Нагадуючи горам їх кінцеву мить.
      Так люди падають,
      Обтяжені турботами, а не роками:
      Цей ще схопитися за серце встиг,
      Той - лиш змахнув руками...
      Кружляє журно лист,
      Так за теплом по-журавлиному голосить.
      Розчахується серце, прикипа до віття..
      А це ж бо Осінь, пані Осінь
      Гойднула на три чверті світом...

      Р.S.
      ...Краса так густо замішана на смутку,
      Що й радість переростає в роздум.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    456. Весіллю найбільш пасує осінь

      Уже завересніло.
      Чобітки червоні
      Зоставила для осені зозуля.
      Із сливою так марить поріднитись терен.
      Шипшина не колоти хоче,
      А просто притулитись до руки.
      Уже завересніло.
      Раз по раз ще вертає літо,
      Начебто сказать забуло:
      «Прощавайте!..»
      Уже завересніло.
      І горнеться до пташки пташка.
      І до людини горнеться людина.
      І, мабуть, тому осінь
      Весіллю найбільш пасує.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    457. Ну, що ми без дерев?..
      Валентині Рубан,
      професору мистецтвознавства

      Якби мені дано було від Бога
      Мать справу з фарбами – не зі словами,
      Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
      У царині, що зветься Деревами.
      Я б показав на полотні німому,
      Як поспліталися вони в екстазі,
      Як посхилялися на тиху перемову,
      Часом вчуваються окремі їхні фрази.
      У пристрастях - такі ж наївні, як і ми,
      Такі ж у них і ревність, і тривога.
      Чи ж дивина, що бачу їх людьми...
      Шкода – порозумітися незмога.
      Та коли бачу, як корчують їх
      Чи стовбур написом калічать,
      Готовий захищать, немов синів своїх,
      Бо що ж ми без дерев?
      І немічні, й не вічні.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    458. Іван Суриков (1841-1880)

      Степ та степ довкіль, шлях далекий лежить,
      В тім степу глухім замерзав ямщик.
      Із останніх сил у свій смертний час
      Він товаришу віддавав наказ:
      «Товаришу мій, зла не пригадай,
      В цім степу глухім мене поховай.
      Коників моїх батькові віддай,
      Рідній матінці уклін передай.
      Дружині скажи прощальні слова,
      Обручку віддай ту, що з-під вінця.
      Та скажи ти їй хай не печалиться,
      З іншим хай вона повінчається.
      Про мене скажи,що замерз в степу,
      А любов її взяв у вічну путь».


      Иван Суриков (1841-1880)

      Степь да степь кругом, путь далёк лежит,
      В той степи глухой замерзал ямщик.

      И набравшись сил, чуя смертный час,
      Он товарищу отдавал наказ.

      Ты, товарищ мой, не попомни зла,
      Здесь в степи глухой схорони меня.

      А коней моих сведи к батюшке,
      Передай поклон родной матушке.

      А жене скажи слово прощальное,
      Передай кольцо обручальное.

      Да скажи ты ей, что я в степи замёрз
      И любовь её я с собой унёс.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    459. Доля

      Ішов чумак ще бідніший,
      Аніж перше з дому вийшов, –
      Ані соли, ні тарані,
      Одні тільки штани рвані,
      Тільки латана свитина
      Та порожняя торбина.
      «Де твої, чумаче, воли?
      Чом вертаєшся ти голий?
      Подивись, з яким набутком
      Ми додому їдем хутко!
      Сідай, хлопче, поміж люди,
      То скоріше дома будеш».
      «Ні, не можу я сідати.
      Треба долю доганяти».
      Побрів чумак степом-полем,
      Його доля – яром-долом.
      Забрів чумак до шинкарки,
      Свою долю там шукати.
      Зійшла доля медом-квітом,
      А п’яниця – пустоцвітом.
      Дісталася тому доля,
      Хто плекав її у полі.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    460. Квіти
      «Доглядала квіти я для кладовища...»
      «Продавала квіти я на кладовищі...»
      «Я нічого не робила – маю тії квіти...
      Ой лежу я під землею, короткая віком,
      Та й кричу я з-під землі:
      «Йдіть до мене квіти!»
      А квіти тихенько повідповідали:
      «Ми б з охотою прийшли, але ж повсихали...»
      Як же сказать людям, щоб вас не носили,
      А малу мою могилку барвінком укрили?
      М’ятою-рутою всю зазеленили,
      А в голови поставили червону калину.
      Як прилетить птаство, посіда на віття,
      Нащебече-настрекоче, що діється в світі...»
      «Доглядала квіти я для кладовища...»
      «Продавала квіти я на кладовищі...»




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    461. Поміж щастям і долею
      Невже так близько щастя ходить?
      Щастя – миттєвість, злива, спалах...
      Це, мабуть, доля.
      Чом же не дивишся долі у вічі?
      Чи їй, як щастю, не хочеш вірить?
      Так близько ці губи ще не злітались,
      Не воркотіли так знадно-згубно,
      Цілунко-лунко так ще не вершився пошук...
      ...А що як щастя переросло в долю?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    462. Любим моїм ровесникам

      Не доживать, а дожинать нам треба
      Усе, що сіяли впродовж десятиліть,
      Що відкладалося на потім,
      Аж доки невмолимий голос Неба
      Назавше не покличе в інший світ,
      Де зайві будуть візи й квоти.
      А поки що нащадкам слід ниву передати,
      Як лялечку. Од бур’янів достоту чистою,
      Щоб встигли вони в строк зорати –
      Під осінь. Десь після Першої Пречистої.
      Та щоб засіяли зерном добірним, ваговитим.
      А як завруниться, негоже й помирать:
      Синам і донькам треба ж підсобити.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    463. ***
      ***
      Кіт змовницьки поглянув у мій бік.
      Горлиця то обганяла, то йшла паралельно зо мною.
      Пес роззявив пащеку не для гавкоту, а щоб позіхнуть...
      ...Жодного остраху чи натяку навіть
      На зайвину моєї присутності...
      Невже здогадались, що ходьбу перерву
      Ранковою молитвою?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    464. ***

      Всупереч забороні Господа Бога,
      ангели ще й досі дівчат спокушають,
      і тоді народжуються королівни краси.
      Але й чорти не відстають од ангелів -
      найтемнішої ночі не оминають дівчат
      і в понадмірному шалі теж потомство лишають.
      Не приведи Господи стрічатися
      з молодицями чортячої вдачі:
      прикуси язик при зустрічі з ними,
      якщо закортить учить їх по-людськи жити...
      Попри досягнення психології
      не вдалося нікому переінакшить чортячу вдачу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    465. Краса жіноча - заповідна грядка

      Хай тільки захват буде напохваті
      Не заважайте жінці буть красивою.
      «Що?»-«По чім?»-«Звідки?»- не випитуйте.
      Краса жіноча - для чоловіка найцілющі ліки,
      Щоб не зостарітись дочасу,
      Не збайдужіть у цім незатишнім поки що світі.
      Краса жіноча – заповідна грядка,
      Де бережно плекають таємниці...
      Не варто на ту грядку заглядати,
      Аби не потоптати сходи ніжні.
      Хай тільки захват буде напохваті.
      Навіть безмовний.
      І цього вже стачить




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    466. Трестман Григорій "Марк Шагал в Меа-Шеарім"
      Усе сторчма на цім святковім світі.
      Лиш догори ходить єврей дає ногам.
      Чи ж перший я, хто запримітив,
      Що полотно мудріш, аніж художник сам?

      Портрет мій був би рабину впору.
      Затіснуватий, може, але ж пасує так.
      Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
      Аби на помилки Всевишньому вказать.

      Тому-то з плином часу полотна
      Вбирають пам’ять всіх людських доріг
      І воскресають в рамах неохоче
      Допоки Всевишній не покличе їх.

      Я сам спинив годинник свій і серце,
      Лишив навік мольберт, забув верстак
      І вмер сам по собі в польоті так,
      Щоб не помітить суєтної смерті.


      Трестман Григорий «МАРК ШАГАЛ В МЕА-ШЕАРИМ»

      Все кувырком на праздничной планете!
      Лишь вверх ногами может жить еврей.
      И я ли первый виноват на свете,
      Что холст порой художника мудрей?..

      Раввину мой портрет почти что впору,
      Чуть тесноват, а так – ни дать, ни взять.
      Он въедливо и вечно учит Тору,
      чтоб на ошибки Богу указать.

      Поэтому во времени полотна
      вбирают память всех людских дорог,
      и воскресают в рамах неохотно –
      лишь призовет их демиурга Бог.

      Я сам остановил часы и сердце,
      оставил свой мольберт, забыл верстак.
      И умер сам собой в полете так,
      чтоб не заметить суетливой смерти…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    467. Так прокладають стежку до Любові
      Не варто зопалу звірятися в любові,
      Щоб на одкош, бува, не наразитись,
      А ліпше намір перелити
      В досі ніким не чуте слово
      Чи в барви трепетно втілити,
      Чи деревцем пустелю звеселити.
      І як вона замилується словом
      Чи прикипить до полотна твойого,
      Чи спеку перебуде в тіні крони,-
      Вважай, що прокладаєш стежку до Любові.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    468. Дивна розмова з чорним і білим
      Аврагаму,
      лікарю й піаністу

      Руки музика поклав на рояль.
      Очі заплющив, і тої ж миті
      Долоні немов одійшли од зап’ясть
      На дивну розмову з чорним і білим.
      Ліва басила голосом Баха,
      Переливом Зілоті права озвалась.
      А за вікном партитуру на Пурим
      Зливою й вітром зима догравала.
      Пальма до шибки раз-у-раз припадала.
      Може, хотіла хоч трохи зогрітись
      Може, із нами музику слухать?
      ...Руки, мов птахи, з клавіш знялися –
      Бах і Зілоті розмову скінчили.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    469. Першоапостольні

      ...Як поєднали їх в один святковий день?
      Не були ж друзями вони.
      Ба! Найчастіше – сперечались.
      Хоча б і тоді, як Павло загостював
      В Петра на два тижні в Єрусалимі.
      Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
      Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
      Всевишнього обранців прийдешнім царством,
      не поривав із заповіданим Мойсеєві:
      обрізали хлопчиків на восьмий день,
      так і тепер годилось це робити неофітам,
      щоб зберегти в’язь із Творцем світу.
      А Павло був найздібнійшим з-поміж учнів
      рабана Гамліеля, одного з наймудріших
      на той час мудреців, котрому шану
      віддавав навіть чванливий Рим.
      Учитель і батьки гадали, що Шауль,
      (названий так іменем першого царя Ізраїлю,
      а потому переймований на латину в Савла),
      сам згодом поповнить когорту мудреців.
      Може б так і сталось, якби у ненависті
      до перших християн по дорозі в Дамаск,
      як оповідає сам апостол, не пролунало із Небес:
      «Савле, Савле! Що ж ти женеш Мене?»
      «Хто Ти, Господи?»- спитав Савл, упавши на коліна.
      «Я Ісус Назорей, якого ти гониш!»
      Відтоді Савл в когорту християн влився,
      порвавши з усотаною змалечку вірою батьків.
      «Коли ж каже «Новий Заповіт,-
      наголошує він у «Посланні до євреїв»,-
      то тим назвав перший старшим.
      А що порохнявіє й старіє, то близьке до зотління».
      Не приживсь Павло у своїм краї.
      До варварів подавсь і тішивсь успіхом.
      Фактично він оформив християнство як віру.
      Коли ж йому вдалося зробити своїм учнем
      Не когось там, а самого проконсула Павла,
      його ім’ям нарік себе новоявлений апостол…
      …А, може, поєднав першоапостолів гріх перед Ісусом?
      Петра за те, що тричі відмовивсь од Учителя.
      Павла - за розгул фанатизму?..
      …Та все ж, напевне, поєднала їх смерть.
      Хоча й вона була в кожного різна:
      Павла як римського громадянина
      не мали права вішать і голову мечем скосили.
      А Петра, як і Вчителя, нa хресті розп’яли.
      Щоправда,вдовольнили його прохання –
      головою вниз, аби не бути поруч з Ісусом,
      а тільки біля Його підніжжя.

      P.S.
      ...Не просто уявить Петра за плугом,
      Бо за життя лише на рибі знався,
      Як і Павла - погоничем волів,
      Адже освоїв мистецтво шить намети.
      Але це, певно ж, все на тому світі.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    470. Андрій Вознесенський "Параболічна балада"

      Ракетою доля летить по параболі
      Зазвичай – у мороці, рідше – у райдузі.
      Рудий, мов вогонь, був художник Гоген,
      Богема, а в минулім – торговий агент.
      Щоб в Лувр королівський потрапить з Монмартра,
      Він мав кружелять через Яву з Суматрою.
      Понісся, шаленство грошей позабувши ,
      Дружин кудкудання, академій задушшя.
      Тяжіння земне подолав він щасливо,
      Жреці реготали за кухлями пива:
      «Пряма - коротша, парабола -крутіша,
      Скопіювати райські кущі хіба ж не ліпше?»
      А він нісся , мов ракета ревуча,
      Крізь вітер , що зриває фалди і вуха.
      І в Лувр потрапив не через поріг зазвичне –
      Параболою гнівно стелю пробивши!
      Хоробро по-різному йдуть до своєї правди -
      Черв’як – через шпарку, чоловік – по параболі.
      Жила-була дівчинка поруч в кварталі.
      Ми з нею вчились, залік складали.
      Куди ж я поїхав! І біс мене ніс
      Поміж громіздких тбіліських двозначних зір!
      Прости мені безглузду оцю параболу.
      Схололії плечики в чорнім параднім...
      О, як у мороці Всесвіту гула ти дзвінко,
      Пружно і прямо – як антени лозинка!
      А я все лечу, приземляюсь по них –
      Земних і схололих твоїх позивних.
      Як важко дається оця нам парабола!..
      Канони змітаючи,прогнози, параграфи,
      Несуться мистецтво, любов та історія –
      Параболічною траєкторією!
      В сибірській весні загрузають калоші.
      А,може, пряма – таки й справді коротша?
      1959

      Андрей Вознесенский «Параболическая баллада»

      Судьба, как ракета, летит по параболе
      Обычно—во мраке и реже—по радуге.
      Жил огненно-рыжий художник Гоген,
      Богема, а в прошлом—торговый агент.
      Чтоб в Лувр королевский попасть из Монмартра,
      Он дал кругаля через Яву с Суматрой!
      Унесся, забыв сумасшествие денег,
      Кудахтанье жен, духоту академий.
      Он преодолел тяготенье земное.
      Жрецы гоготали за кружкой пивною:
      «Прямая — короче, парабола—круче,
      Не лучше ль скопировать райские кущи?»
      А он уносился ракетой ревущей
      Сквозь ветер, срывающий фалды и уши.
      И в Лувр он попал не сквозь главный порог—
      Параболой гневно пробив потолок!
      Идут к своим правдам, по-разному храбро,
      Червяк—через щель, человек—по параболе.
      Жила-была девочка рядом в квартале.
      Мы с нею учились, зачеты сдавали.
      Куда ж я уехал! И черт меня нес
      Меж грузных тбилисских двусмысленных звезд!
      Прости мне дурацкую эту параболу.
      Простывшие плечики в черном парадном...
      О, как ты звенела во мраке Вселенной
      Упруго и прямо — как прутик антенны!
      А я все лечу, приземляясь по ним—
      Земным и озябшим твоим позывным.
      Как трудно дается нам эта парабола!..
      Сметая каноны, прогнозы, параграфы,
      Несутся искусство, любовь и история—
      По параболической траектории!
      В сибирской весне утопают калоши
      А может быть, все же прямая — короче?
      1959




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    471. ***

      На тротуарі порозкидано книжки.
      Вітер гортає їхні сторінки...
      Поглинуті екранами й ерзацами,
      Не плескаємо в долоні на схід сонця,
      Не проводжаємо його роздумним щемом,
      ...Епоха наша робить ще і ще,
      Аби назватись «пост-цивілізація».



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    472. Дай, Боже, єдність і силу Вкраїні

      Шукаю на Святій Землі пейзажі,
      Чимсь схожі на вкраїнські:
      Горби і пагорби не лисі, а залісені,
      Карпати вгадую в Голанах,
      Говерлу - в засніженім Хермоні ,
      Йордан у верболозі, як і Дніпро,
      Вливається у серце щемом...
      ...А за пейзажами на Сході
      Вбачається одна й та ж доля:
      Сусіда невситимий клопочеться,
      Аби шмат краю одчикрижить.
      Отож, молю Всевишнього:
      «Те, чим Ти Ізраїль наділяєш
      У лиху годину, дай і Вкраїні --
      Єдність і силу».




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    473. Езоп


      Багатий і давно уже не раб,
      Уславлений мудрістю повсюди,
      Езоп де тільки вже не побував.
      От тільки в Дельфах не довелося бути.
      І ось він там. І як повсюди байкою частує.
      Та якось тут не так, як всюди.
      Слухати слухають дельфійці, а платити – ні.
      Гадають, мабуть, що горбун задарма розважа.
      Розсердився Езоп та й кида привселюдно:
      «Скупі ви! Живете не так, як інші.
      Зрештою, чого ж іще чекати од рабів!..»
      «Які ж бо ми раби?- в одвіт.- Давно вже вільні».
      «Діти ви рабів. Та річ не в цьому.
      Я теж одвідав рабства.
      Раби ви, бо хоч і данники бога мистецтв ,
      Шкодуєте бодай півдрахми заплатить
      Тому, хто мудрості готовий вас навчить.
      Чекаєте, мабуть, аби вам вчителі платили...»
      «Якщо цей мудрагель піде од нас,
      То на весь світ ославить Дельфи.
      Ліпше, аби навіки він лишився тут»,-
      Так порішили всі старійшини дельфійські.
      І не вступали в пересуди з байкарем,
      А все зробили тишком-нишком:
      Підклали в торбу чашу з Храму Аполлона.
      І, звісно, що знайшли, коли Езоп рушив в дорогу.
      І присудили незвичайну смерть йому:
      Самому кинутись зі скелі в прірву.
      ...Стоїть над урвищем Езоп і просить вислухати
      Байку про доньку, що збесчестив батько:
      «Краще б я дісталась ста чоловікам,
      Аніж тобі, негіднику, одному».
      Отак і я всіх вас, дельфійці, проклинаю!»-
      Сказав і кинувся у вічність.

      Р.S.
      За смерть одного мудреця
      Чума прибрала згодом всіх дельфійців.
      ------------------------------------------------------------------
      Езо́п (давньогрецьке -Αἴσωπος, точніш Есоп) — напівлегендарна постать давньогрецької літератури, байкар, який жив у VI ст. до н.е.












      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    474. Довбуш і ребе Aр'є


      «Ось нарешті й крайня хата.
      Треба газду привітати!», –
      Так сказав Олекса хлопцям
      І постукав у віконце.
      Раз і два.... Нема одвіту.
      Кілька свічок в хаті світить...
      За столом сім’я сидить...
      На покуті – сивий дід ...
      «Оце так стрічати гостя
      Між жидами повелося ?
      Не поможуть замки ваші,
      Як плечем двері підважу».
      Всею силою наліг, –
      Мало не звалився з ніг,
      Бо була на те причина –
      Двері ж тільки-но причинені.
      У світлицю Довбуш входить
      І на діда шаблю зводить.
      Бородань стоїть незрушно
      Та губами ледь ворушить .
      У руці трима чарчину
      І не кліпає очима.
      «Чом стоїш, мов пень гнилий?
      Таж вина гостю налий!..
      А... не хочеш говорить?..
      Перейдеш ураз на крик!»
      Опуска Довбуш шаблюку
      Прямо дідові на руку.
      Та на подив чималий
      Лиш вина трохи пролив.
      А од крапель лезо сталі
      Преважким опришку стало.
      І шаблюку, що все крушить,
      Вже не в змозі з місця зрушить.
      Реб Ар’є (це був той дід)
      Освятив шабесний хліб
      І, як здавна повелося,
      Запросив до столу гостя.
      І пили удвох, і їли
      Під сумний спів заметілі
      Два тутешні ватажки:
      Проводир грізних опришок
      І знавець Святої Книжки.
      Зустрілися ворогами,
      А прощались другарями.
      Так було, а чи інакше –
      В Коломиї знають краще.
      Та відтоді і опришки
      Спочивали в шабес трішки.
      ...Перш ніж знятися у небо,
      Пригадав Олекса ребе
      І сказав в останню хвилю
      В товаристві, серцю милім:
      «Хлопці, топірці сховайте,
      Крові більш не проливайте,
      Бо кров людська – не водиця,
      Проливати не годиться».
      ------------------------------------------------------------------------
      Газда – господар.
      Це сталося в п’ятницю ввечері, коли юдеї стрічають шабат (шабес) – Святу Суботу, виконуючи одну з десяти Божих Заповідей.
      Під час шабесного освячення вина й хліба юдеям не можна відволікатися.
      Реб Ар’є Лейб Пістнер із Коломиї був одним із знаних хасидів-цадиків (праведників). Його наставник – засновник хасидизму Бааль Шем Тов (Бешт).




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    475. Жить по-людськи

      Себе він начебто в печеру ув’язнив.
      Од клопотів і чвар одбувавсь молитвами.
      Покірно щоку підставляв, коли нізащо били.
      Осуджувать боявсь навіть мерзенні вчинки,
      бо змалечку завчив: «Не суди і будеш не судимий!»
      Узимку сорочку віддав на пропиття якомусь волоцюзі.
      Сам простудивсь і вмер невдовзі.
      І ось перед Всевишнім він стоїть
      і усміхається в передчутті близького Раю.
      А поруч – грішник, що перед смертю покаятися встиг.
      «Ступай до янголів!»- Господь йому велить.
      «А я ? Що робити мушу?»- питає праведник.
      «Нічому корисному ти ближніх не навчив.
      Ніхто не годен повторить твій «подвиг».
      Мої створіння щодня грішать і каються.
      Отож, вертайсь на землю грішну
      і, як усі, хоч трохи поживи по-людськи».
      P.S.
      Хто недругів і друзів не нажив,
      Вважай на світі цім не жив.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    476. Осип Мандельштам «Tristia»

      Я вивчив науку розставання
      В простоволосих скаргах нічних.
      Жують воли і трива чекання –
      Останній час вігілій міських,
      Обряд шаную тої півня ночі,
      Як скрух дорожніх піднято вантаж,
      Дивились в далечінь заплакані очі,
      Зі співом муз мішавсь жіночий плач.

      Хто може знати при «розстання» слові
      Яка попереду розлука ще гряде,
      Що провіща крик півня неодзовний,
      Коли в акрополі вогонь гуде,
      І на світанні життя якогось нового,
      Коли ліниво в сінях віл жує,
      Навіщо півень, вісник життя нового,
      На міській брамі крильми б’є?

      І я люблю звичність прядіння:
      Човник снує, веретено хурчить.
      Поглянь,навстріч пухом лебеденим
      Уже босоніж Делія летить!
      О, нашого життя вбога основа,
      На радість який бідний наш словник!
      Було все в давнину,повториться все знову,
      І нам солодка лиш пізнавання мить.

      Хай буде так: прозірчаста фігурка
      На чистім блюді глинянім лежить,
      Мов білки розпластаная шкурка,
      Над воском похилившись, дівчина сидить.
      Не нам гадать про грецького Ереба,
      Для жінки віск, що чоловіку мідь.
      Нам тільки в битвах випадає жереб,
      А їм дано вмирать при ворожбі.

      Осип Мандельштам «Tristia»
      Я изучил науку расставанья
      В простоволосых жалобах ночных.
      Жуют волы, и длится ожиданье —
      Последний час вигилий городских,
      И чту обряд той петушиной ночи,
      Когда, подняв дорожной скорби груз,
      Глядели вдаль заплаканные очи
      И женский плач мешался с пеньем муз.

      Кто может знать при слове «расставанье»
      Какая нам разлука предстоит,
      Что нам сулит петушье восклицанье,
      Когда огонь в акрополе горит,
      И на заре какой-то новой жизни,
      Когда в сенях лениво вол жуёт,
      Зачем петух, глашатай новой жизни,
      На городской стене крылами бьёт?

      И я люблю обыкновенье пряжи:
      Снуёт челнок, веретено жужжит.
      Смотри, навстречу, словно пух лебяжий,
      Уже босая Делия летит!
      О, нашей жизни скудная основа,
      Куда как беден радости язык!
      Всё было встарь, всё повторится снова,
      И сладок нам лишь узнаванья миг.

      Да будет так: прозрачная фигурка
      На чистом блюде глиняном лежит,
      Как беличья распластанная шкурка,
      Склонясь над воском, девушка глядит.
      Не нам гадать о греческом Эребе,
      Для женщин воск, что для мужчины медь.
      Нам только в битвах выпадает жребий,
      А им дано гадая умереть.

      1918





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    477. Сновида
      Він до мобільника припав,
      Мов немовля до цицьки матері.
      Хитається у такт із заплющеними очима,
      Немов сновида, там, де мала б сидіть ,
      А тепер стоїть, скоцюрбившись, бабуся.
      Ніколи йому глянуть за вікно,
      Аби побачить, що намалювала ніч...
      В режимі автономнім домчить так до роботи.
      Немов папуга, привітається з колегами.
      А по роботі, уже вдома,зануриться
      У такий звичний віртуальний світ...

      P.S.
      Прогрес спроможен поліпшити життя,
      Але безсилий надолужить те,
      Що не додала родина.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    478. Про реінкарнацію без скепсису

      На пішохідній доріжці стрілись ми раннього ранку.
      На прив’язі він біг попереду хазяїна.
      І раптом, наче вкопаний, спинивсь переді мною
      І пильно так, по-людськи начебто на мене глянув.
      Хвилина, друга, а він усе дививсь.
      Погляд карих очей його непросто витримать було.
      «Ходімо!- сказав хазяїн і за пасок дьорнув.
      Пес неохоче зробив крок, прощально на мене глянув,
      На подив хазяїна заскавучав і знехотя подріботів.
      Може, намірявсь сказать щось на прощання?..
      ... Про реінкарнацію подумав я тоді без скепсису.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    479. Майбутнє наблизилось до мене

      В спідничці джинсовій, у кофтинці з візерунками
      Вистрибує малятко на колінах маминих
      І тягнеться до всіх сусідів рученятками.
      Мов на виставу, задивились ми і беремо в ній участь.
      Не зуздривсь, як малятко притулилось щічкою до мене.
      Од несподіванки і насолоди склепив повіки й думаю:
      «Та це ж третє тисячоліття надійшло майже впритул!..»
      Розумію, що цілунок цей – тільки інстинкт:
      Дотиком, смаком, голосом, болем, плачем і сміхом
      Дитятко відкрива для себе непізнаний поки що цей світ.
      І все ж начебто вочевидь наблизилось майбутнє.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    480. Еліза Лі Кабот Фоллен "Троє маленьких кошенят"

      Кошенятка такі ж бо милі
      Рукавички згубили
      І криком зайшлися:
      «Люба наша матуся,
      Ти прости своїх пусі-вусі,
      Що тепер рукавичок лишились».
      «Рукавички згубили?
      Відтепер ви не милі.
      Пирога я не дам вам ні крихти.
      М’яу, м’яу, не дам ані крихти».
      Подалися прожогом малята
      Рукавички повсюди шукати
      І знайшли, де їх щойно згубили.
      «Ти не сердься, матусенько люба,
      Рукавичок губить більш не будем!»
      «Рукавички знайшли ви?
      Ох, які ж ви розумні та милі.
      Посідайте рядочком на ґанку,
      Я пиріг вам дам доостанку!
      Мур-мур-мур, мур-мур-мур!
      Весь пиріг я віддам доостанку!»


      Three little kittens,
      They lost their mittens,
      And they began to cry,
      Oh mother dear,
      We sadly fear,
      That we have lost our mittens.
      What! Lost your mittens,
      You naughty kittens!
      Then you shall have no pie.
      Mee-ow, mee-ow, mee-ow,
      No, you shall have no pie.
      The three little kittens,
      They found their mittens,
      And they began to cry,
      Oh, mother dear,
      See here, see here,
      we have found our mittens.
      What! Found your mittens,
      You silly kittens!
      Then you shall have some pie.
      Purr-r, purr-r, purr-r,
      Oh, let us have some pie.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    481. ...Аби Всевишній тішивсь нами
      А краще б нам було не знать
      Про чвари, що коїлись поміж дідами,
      Про те, що хтось когось там обдурив,
      До нитки обібрав чи за межу священну виліз...
      Ми, зрештою, як і вони, так звані вороги,
      Вийшли на світ оцей безгрішними.
      Навіщо ж каятися привселюдно в тім,
      Що просто не могли ми бачити й чинити?
      Бо ж каяття – постійно оглядатися назад.
      На поступ уперед – сили потрібні...
      То ж чи не краще в злагоді та мирі
      Свої й чужі нам доглядать могили?
      Хай квіти й дерева, посаджені отам,
      Загоять давні чвари й рани.
      Може, тоді Всевишній скаже нам:
      «Отак живіть, щоб тішився Я вами!»





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    482. Юрій Візбор "Робота"

      Забудеться печаль і листи від когось там,
      На зміну міражам надходить справам час,
      Та стежка перша та під назвою «робота»
      Впродовж всього життя зостанеться при нас.

      Любов покине нас, друзі в путах клопотів,
      Дітей розкида світ - їм до пуття якраз,
      Та перший той рядок під назвою «робота»
      Впродовж всього життя зостанеться при нас.

      В переліку звитяг не вистачить чогось там,
      Не до лиця, товаришу, нам розкисать,
      Бо ж печаль найперша під назвою «робота»
      Впродовж всього життя зостанеться при нас.

      Коли відходимо в незвідані висоти,
      Іскристий в небі стелеться за нами шлях,
      І перша та любов під назвою «робота»
      Впродовж всього життя зостанеться при нас.

      Юрий Визбор «Работа»
      Забудется печаль и письма от кого-то,
      На смену миражам приходят рубежи,
      Но первая тропа с названием "работа"
      Останется при нас оставшуюся жизнь.

      Покинет нас любовь, друзей займут заботы,
      Детей растащит мир - он им принадлежит,
      Но первая строка с названием "работа"
      Останется при нас оставшуюся жизнь.

      Пусть в перечне побед не достает чего-то,
      Нам не к лицу о том, товарищ мой, тужить,
      Ведь первая печаль с названием "работа"
      Останется при нас оставшуюся жизнь.

      Когда уходим мы к неведомым высотам,
      За нами в небе след искрящийся лежит.
      И первая любовь с названием "работа"
      Останется при нас оставшуюся жизнь.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    483. В родиннім ґроні

      Як гарно, коли дорослі діти
      Не вдовольняються скайпом,
      А йдуть без примусу до нас, батьків,
      І лічать дні, коли в родиннім ґроні
      За чаєм з коржиками та варенням
      Почнеться бесіда про музику й книжки,
      А далі –шахові баталії з онуком,
      Де, крім самих гравців, усі знавці...
      Як відрадно відчувати, що збулося те,
      Про що лиш мріяв в парубоцтві -
      Найперше бути другом дітям,
      Щоб дружбі цій ніщо не стало на заваді.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    484. Єрусалимська фата-моргана
      Дріма Єрусалим у тумані,
      Немовби Богом з неба знятий.
      І якось млосно на душі мені,
      Так конче хочеться дізнатись,
      Чи, може, й там усе, як тут:
      Снують авто, сопуть трамваї,
      «Сови» неохоче на роботу йдуть: .
      Не «жайвори», тож смачно позіхають.
      Ворона на пенькові в роздумі куняє,
      Кіт гордовито шлях перетинає...
      ...Та раптом рожевіє. Все довкруж в обнові.
      Єрусалим небесний поступається земному,



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    485. ***

      Якби було можливо взять на той світ
      задумане на цьому, та не зроблене,
      в передпокої вироку я б докінчив його
      і тими, хто повернувсь на Землю
      вдалося б передати в Україну завершену
      Господом Богом дану місію,-
      я б уже не думав про свою подальшу долю.





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    486. ***
      Цієї одчайдушної пори
      усім зустрічним «Будьте здорові!» говори.
      «І злодію, й спокуснику, й катюзі?»
      Усім, бо ж як розрізнити мусиш
      кожного вдосвіта до пуття?
      А втім… може,скоріше настане каяття.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    487. Свята простота

      Приїхав онук у село до бабці:
      Без шкарпеток ноги, якісь несусвітні капці,
      У вухах сережки, в носі підкова,
      На голові – не інакше, як скирта соломи,
      Штани коротенькі в дірках на колінах...
      «Мачуха – не мати. Нічого не вдієш...»
      Як онук захропів, стала бабуся радо
      Латки накладати спереду і ззаду.
      Проснувся онучок. Не встає – голосить:
      «Ну, хто ж вас псувать таку моду просить?»

      P.S.
      Не певен, що хлопець «Єретика» прочитав,
      Дізнавсь, як карали церковники Яна Гуса,
      Та,як і праведник, сказав про свою бабусю:
      «Намарне трудилась. Свята простота!
      -------------------------------------------------------------------------------------
      Легенда оповідає, що до кострища, в якому мав згоріти бунтар Ян Гус, старенька підкинула хмизинку. Щоб антихрист якомога скорше пішов на той світ.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    488. "Куди йдеш, куди йдеш, куди шкандибаєш?"

      Щойно вийшов за поріг,
      Дружина кмітлива
      По мобільнику кумі
      Про це сповістила:
      «Налий чарку, люба,
      Цьому ледацюзі,
      Тільки як роботою
      Він її заслужить!»
      Увійшов у хату,
      Кума моркву струже.
      «Знали б ви,голубко,
      Як люблю вас дуже!»
      «Якщо це по-щирому,
      А не загорівку,
      То почніть чинити
      Штахетник, корівник.
      Впораємось швидко,
      Покличемо Пріську,
      Побалакаємо вдосталь
      Любо, по-кумівськи».
      «Добре, що згадали,
      Кумо, про роботу.
      Пріська ж загадала
      Починить ворота.
      Про яку горівку
      Може іти мова,
      Як в своїм обійсті
      Роботоньки повно»…
      …Хоч гукали кориші
      В корчму завітати,
      Розчарований кумою,
      Шкандибав до хати.








      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    489. Епоха палеоліту - поруч

      До подиху останнього збережи для мене, Боже,
      незмірну тугу й біль за тих дітей Твоїх,
      що й на схилку літ не в змозі позабути,
      як їх в палеоліт війна триклята вкинула.
      Там кременем-кресалом добувавсь вогонь,
      поживою єдиною, а не дієтою, лобода була,
      а квіт акації й макуха ставали неабияким десертом.
      Частіш нагадуй, Боже, що властолюбці
      спроможні знову загнать в палеоліт,
      де монблани ширпотребу заходитимуть у сни
      фантасмагоричним спогадом міфічним.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    490. Ізраїль - це Тори сувій


      «СказавГосподь: «Я шукаю робітників».
      Відповіла Йому Тора:
      «Я даю Тобі 22 робітників».
      Це 22 літери Тори»
      1
      «На кремені вирослий колос...»
      Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
      Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
      Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
      Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
      ...Страшна й брехлива сталінська доба,
      Сердита на весь світ й од світу загратована,
      Де кожен злочин освячувавсь спланованим «Ура!»,
      Де честь прохромлював гострий чекістський чобіт...
      Як стерти з пам’яті оті червоні сторінки,
      За сім десятків літ просяклі кров’ю,
      Щоб розпрощатись з жахом навіки
      І в днину завтрашню дивитися з любов’ю?
      ***
      «На кремені вирослий колос...»
      Це ти, Ізраїлю, де стільки зайд перебувало,
      Котрі не сіяли й не жали, ліси на шпали порубали,
      Господній гріб від бозна кого визволяли
      І Храм Його дощенту зруйнували...
      Чи ж дивина, що болотами й колючками,
      А не молочними й медовими річками
      Став ти, Ізраїлю, страшний до невпізнання,
      Доки сини твої не повернулися з вигнання.
      «Розкажу тобі, дівча, і тобі, хлопчино,
      Відки бралася земля нашої Вітчизни.
      Дунам тут і дунам там, камінь на камінні...
      Так складалася земля з півночі на південь».
      Плуг чи серп в руках юдея, на спині – рушниця,-
      Так творилася Держава – Божий суд вершився.
      Мозолів і крові, й поту стільки було віддано,
      Щоб збулось нарешті те, що Бог заповідав:
      Де малярійні болота були, там виросли гаї...
      Де колючки – заколосилася пшениця...
      Пустелю оживили штучні ручаї...
      І ось за визволену землю цю,
      Іще століття тому Ротшільдом оплачену,
      Ізраїль ще й досьогодні винен всім,
      Борги міфічні мусить сплачувать.

      ----------------------------------------------
      Танхума-Еламдену. Цит. по: Э.Э. Урбах «Мудрецы Талмуда». Иерусалим, «Библиотека-Алия», 1989, стр.63.
      Максим Рильський «Моя Батьківщина»
      Дунам – одна десята гектара, «сотка».
      Уривок з популярної в Ізраїлі пісні «Дунам тут і дунам там»(слова Єгошуа Фрідмана, музика – Менаше Рабіна).






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    491. ...і рак не свисне з переляку

      «Від теплого слова і лід розмерзає».
      «Вола в'яжуть мотуззям, а людину словом».
      «Добре слово варт завдатку».
      «Добре слово краще, ніж готові гроші».
      «Слово до слова — зложиться мова».
      «Слово старше, ніж гроші».
      З української народної мудрості

      Тішу себе що ангел,головний мій лікар,
      прийме до уваги голоси всіх тих,
      хто, не відаючи про мою хворобу,
      до традиційного «Добридень!»
      додає таке доречне: «Будь здоров!»
      Бо ж день оцей мине, а призабуть хворобу
      хочеться і завтра, і позавтра…
      І що, коли під натиском «Будь здоров!»
      рак, що потайки вліз в мої груди,
      з Божою поміччю порачкує з переляку
      і вже не стачить у нього сил на свист.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    492. Четверо братів (за сюжетом Номі Шемер)

      • Той день був просто дивовижний.
      • Із Аґади неждано вийшли
      • Мудрий і дурень, і проноза,
      • І той, що запитать не в змозі.
      • Тільки-но четверо братів
      • Пішли собі хто як схотів,
      • Із чотирьох сторін вітри
      • В’язанки квітів принесли.
      • Мудрий зустрів таку ж бо мудру,
      • Дурень влюбивсь в якусь лахудру,
      • Ну а проноза за гріхи
      • Змію отримав на віки.
      • А той, що запитать не вмів
      • З-поміж красунь найкращу стрів:
      • Вуста і руки вмить сплели
      • І в Аґаду разом ввійшли.
      • Куди полинули стежки?
      • Де тепер згадані брати?
      • Які б цікаві ви не були,
      • Питать про це вірш не велить.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    493. Александр Блок
      Було те в темних Карпатах,
      Було в Богемії дальній...

      Зрештою, вибач...Мені якось
      Моторошно й холодно стало,
      Це – пам’ятаю неясно,
      Це - випадковий уривок,
      Це - із життя якогось мені
      Жалібний вітер навіяв...

      Казкам, друже мій, вір: я звик
      Зануритись
      В чудесну їх мову
      І розуміти
      В уривках слів
      Туманну ходу
      Інших світів,
      І часу темний політ.
      Стежить,
      І разом із вітром співать,
      Так легше жить,
      Так легше зносить життя
      І сподіватись,
      Що темної думи зміст
      У вічність нам перекине міст,
      Мати надію й чекать...

      Жди, старий друже, терпи й терпи,
      Терпіть недовго, міцніше спи,
      Все одно все промине,
      Все одно ніхто не зрозуміє
      Ні тебе не збагне, ні мене,
      Ні що вітер співа
      Нам, дзвенить...
      Жовтень 1913 (26 серпня 1914)

      Было то в тёмных Карпатах,
      Было в Богемии дальней…

      Впрочем, прости… мне немного
      Жутко и холодно стало;
      Это — я помню неясно,
      Это — отрывок случайный,
      Это — из жизни другой мне
      Жалобный ветер напел…

      Верь, друг мой, сказкам: я привык
      Вникать
      В чудесный их язык
      И постигать
      В обрывках слов
      Туманный ход
      Иных миров,
      И тёмный времени полёт
      Следить,
      И вместе с ветром петь;
      Так легче жить,
      Так легче жизнь терпеть
      И уповать,
      Что тёмной думы рост
      Нам в вечность перекинет мост,
      Надеяться и ждать…

      Жди, старый друг, терпи, терпи,
      Терпеть недолго, крепче спи,
      Всё равно всё пройдёт,
      Всё равно ведь никто не поймёт,
      Ни тебя не поймёт, ни меня,
      Ни что ветер поёт
      Нам, звеня…
      Октябрь 1913 (26 августа 1914)
      ________________________________________




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    494. Ділюся

      З людьми - думками, радістю-бідою,
      з деревами - замилуванням і водою,
      із птаством – хліба м’якушкою,
      готовністю слухать і слухать їх,
      із козами – спогадом про сирітське дитинство,
      як гнався за ними, долаючи марафонські відстані
      із кіньми – як напував їх із джерельця в проваллі,
      з котами й собаками – як змалку ними лякали...
      ...когось там чи щось пропустити боюся,
      а от за цікавість Господу Богу молюся.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.38

    495. На День філолога

      Не всім судилось в добірному гурті бути сьогодні –
      М’ятою-рутою побратими вітають живих із безодні.
      А ті, що зібрались довкола Тараса,
      Пригадають літа молоді. Чи не найкращі.
      Міфом і сміхом гірким видасться нині,
      Як фах здобувавсь в «найщаслившій країні»,
      Де партизани вчорашні із пароксизмом
      Голови наші дурили марксизмом,
      Де в студентській їдальні розкішним обідом
      Гірчиця була із безплатним хлібом.
      І все ж попри злидні та несусвітній морок
      Ми самотужки дізнавались, хто справжній ворог.
      І як Вкраїна в борні минає московську Голгофу,
      Є ж бо і наших зусиль хоч трохи :
      Кожному з нас була як найбільша життєва спонука -
      Мову вкраїнську зберегти для дітей та онуків.








      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    496. ***

      Не буряним Бетховен входить до мене,
      А цими сріблястими струмками,
      Що на галяву вибігають сміючись,
      Наввипередки мчать, вливаючись
      У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
      Бачу його - іще не генія глухого,
      А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
      І кохання прирекло на довічну муку...
      А ще – поруч з Андрієм Розумовським -
      Не вельможним графом і послом,
      А скрипалем,спроможним оцінити новий опус.
      Влюбити юнака в милу йому Вкраїну,
      Де селюками батько й дядько залюбки співали...
      …І задушевні оповіді ті переливаються в мелодії.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    497. ...Як світ не стелеться під ноги
      Він злий на увесь божий світ,
      Бо той не стелеться йому під ноги.
      А те, до чого змалку звик,
      Стає щоразу поперек дороги.
      В літах уже - і варто б щось змінить
      Собі і людям на догоду,
      Та він розмову припиняє вмить,
      Відбувшися категоричним: «Годі!»
      Отак-от і стовбичить посеред життя,
      Де попри сварки порозумітись хочуть...
      ...Серед буйнотрав’я наїжачений будяк
      До сонця намагається доскочить.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    498. Гомін Голосієва
      У гомін Голосієва, у спомин,
      Ставки минувши, висповідь несу.
      Іще довкруг оголені дерева,
      Травиця назирці іще,
      Та вже весни передковічне мрево
      Стискає серце в нерозважний щем
      І так саднить-розсаджує словами.
      Ішов на сповідь, думав
      Притулюся до мовчазної злагоди кори
      І, може, вчую в дикім сокотворі
      Слова, які Поет не встиг договорить.
      Буйнує сік, нуртує, мови повен,
      Та вухо ловить натяк на слова...
      ...Вертаю.
      А навстріч – мурашка личинку тягне,
      Наче хмиз баби.
      Даю дорогу.
      В скроні лунко гатить:
      «На слово треба заробить.
      Вилущуй, вигрібай, викопуй
      Слова не здумані ніким,
      Бо гомін Голосієва – лиш спомин
      Про Майстром знайдені рядки».

      P.S.
      Не кваплюсь вирішить,
      Кому скорше завдячувать –
      Поету
      Чи місцям, де жив Поет?





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    499. Гаман

      Сходиться люд на площу Суз.
      Невдовзі мотуз накинуть на шию,
      І я зависну на шибениці тій,
      Що сам звелів поставить спішно...
      Як усе перекрутилось за ніч!..
      Ще ж увечері оповідав я в дружнім колі,
      Що сталося після розмови з Ахашверошем.
      «Як належну честь віддати чоловіку?»-цар запитав.
      Кому ж, як не мені, подумалось, та честь належить?
      І щиросердо порадив я володарю півсвіту:
      «Зодягнути в царські шати, посадовить на царського коня
      І хай котрийсь там із сатрапів, тримаючи повіддя, кричатиме:
      «Так честь належну віддає наш цар!»
      Дружина й гості, видно, вже знали правду,
      Та я не міг спинитись: лють переповняла
      При спогаді однім: Мордехай сидів на тім на коні…
      Юдей, що так і не вклонивсь мені, Гаману,
      Без чиїх порад цареві аж ніяк не обійтись.
      А я тримав повіддя й кричав, як Ахашверош звелів.
      За сором слід відплатить подвійно:
      На Мордехая вже шибеницю зводять,
      А непокірне й гордовите його плем’я
      Зо дня на день чека погибель:
      Царська печать уже скріпила мій указ.
      «Не чини цього!»- дружина й гості.-
      Якщо з юдейського насіння Мордехай,
      Перед яким сьогодні зачав ти падать,
      То не здолать тобі його нізащо!»
      Не послухав, хоч зненависть і пиха
      Уже попідруки вели мене до лиха.
      Та ще якого!.. Відки ж було знати,
      Що й Естер-цариця – теж з-поміж юдеїв?!
      Вчинила в себе учту цареві та мені...
      Учту, що зашморгом от-от скінчиться.
      А, може, й для десятьох моїх синів.

      P.S.
      Ставши правою рукою Ахашвероша, Мордехай розіслав в усі кінці царства новий указ, щоб юдеї розправлялись зі своїми напасниками. Відтоді й досьогодні 14 адара (за місячним календарем) вони справляють свято Пурим, назване так, бо, перш ніж здійснити свій зловісний замір, Гаман кидав жереб-пур. Того дня неодмінною стравою є коржики – «Вуха Гамана». Мабуть, для того, щоб він на тому, а новочасні юдофоби на цьому світі прислухались до голосу Історії.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --


    Сторінки: 1   2