ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.06.12 13:39
Розпливається перед очима
Світ, втрачаючи риси свої.
Підпирає майбутнє плечима
Невідомість з далеких країв.
Так у двері погрозливо грима
Правда гордих німих кураїв.

Розпливаються сталі поняття

Татьяна Квашенко
2026.06.12 12:40
В перлиннім, з бірюзи, бурштиновім намисті,
Що наче й дороге, й не коштує грошА –
У тисячі облич одягнуте це місто,
В яке до самоти закохана душа.

У безліч протиріч загорнута принцеса,
Коли у навпростець, а інколи навкруг,
У тисячах облич до мене

Іван Потьомкін
2026.06.12 09:23
Поки до суфіксів і флексій,
До міфів Греції і Риму
Я спомин цей із серця вийму,
Щоб пом’януть дядька Олексу.
...Колись в студентську кампанію осінню
Невмілі до селянської роботи руки
Він направляв не матом, а прислів’ями.
Чимало призабулося з тої н

Віктор Кучерук
2026.06.12 07:05
В. Н...
Всілякі дні мелькають без зупинки
І кожен з нас торує власний шлях,
Де радість і печаль навперемінку
Щодня стрічаються не на словах.

Ти, друже, той, хто розуміє мовчки
Усе і переймається завжди, -

С М
2026.06.11 21:50
Не збагнула вона, як побачив я
Та усміхнено каже щось іще
Закриваючи книгу, щоби бути тут
У чуттях, і я грав би про це

Сторінки лишає із іменами
Хай чекають, вона прийде, хіба ні
Мріючи, що їм іще розповісти про

Роксолана Вірлан
2026.06.11 20:02
В позачассі згадаєш, як тиша вагітніла звуком,
як у смерку порожньому дзенькала перша зоря,
як люнарного сяйва стежина - мов сріблена смуга -
між огнями лилась і ти стезі отій довіряв.

Довіряв більше їй, ніж матерії взятій у руку,
ніж землі під но

Євген Федчук
2026.06.11 17:34
Як чубляться князі поміж собою,
Бо кожен прагне в Києві сидіть,
Тоді якогось супостата ждіть,
Що візьме Київ з боєм чи без бою.
Орда монгольська Київ облягла,
Хоча і хочу дуже помилитись,
Не думаю, що вдасться нам відбитись…
Година крайня Києва при

Ігор Терен
2026.06.11 15:56
Коли пора іти до дна
і ти приклав до цього руку,
то це, таки, твоя війна,
що дурням служить за науку.

***
Як не мудруй, усім каюк,
якщо хитрують ренегати...

Борис Костиря
2026.06.11 15:44
Я у царстві ялинок бреду.
Заблукав у самотньому борі
І на радість чи то на біду
Відчуваю величність собору.

Я бреду між похилих дерев,
Ніби книг, непрочитаних досі.
Я почую притлумлений рев,

Володимир Ляшкевич
2026.06.11 13:22
Щоденність – тиха, непримітно-звична плином.
Але у ній, немов у сутінній кімнаті,
присутні бігом часу виявлені вікна.

Ті, що обличчям до минулого – прозорі.
А щільно вкриті не прожитим - з майбуття.

Злітають звідтіля провіщення всілякі -

Тетяна Левицька
2026.06.11 08:10
Везувій винищив Помпеї
і виноградні вина.
Під порохом жаркого глею
похована причина.
Содом й Гоморру покарали
за блуд і сластолюбство.
Від грізного меча моралі
на пласі гине людство.

Охмуд Песецький
2026.06.11 07:41
Як інакше назвати довге чекання чогось для тебе важливого? Певно, хворобою, яку треба перенести, знаючи, що вона не марна і колись відпустить. Ти ковтаєш казенні ліки у палаті своєї байдужості до всього, що є довкола, і слухаєш лікаря часу. Він лікує мов

хома дідим
2026.06.11 06:54
верлібри дуже навіть
експортний артикул
якщо у тебе є
чого продати
їм
читачам трактатів
молодняку на слемі
панночкам серпанковим

Віктор Кучерук
2026.06.11 05:55
Лисуватий, крутолобий,
У незміннім кожушку, -
Спозарана дід худобу
Доглядає на лужку.
З-під верби спостерігає,
Добре бачачи здаля,
Що наблизилось до гаю
Недосвідчене теля.

М Менянин
2026.06.10 23:58
Нумо в коло йдіть до нас,
раді бачити тут вас.
В ритмі з рухом гучні гуки,
хто зна де ті ноги й руки…

Бубон тут як тулумбас**
грувом*** покриває нас.
Коло витримати в русі

Іван Потьомкін
2026.06.10 21:26
Стільки причин в юдеїв для печалі.
Стільки постів і молитов сумних.
Та все ж не знайдеш серед них
Оту, аби гірке минуле не вертало.
Як зненависть здолати безпричинну,
Одвічну зненависть людини до людини?
Почата Каїном, що так і не розкаявсь,
Як Аве

Ігор Шоха
2026.06.10 19:47
Поки ворог протягує лапи,
порятунок лише в боротьбі.
Святе діло – убити ка*апа
і не так у бою як в собі.

***
Важко бути поетом епохи
де в болоті зав’яз криголам,

Артур Сіренко
2026.06.10 19:19
Час квітучих чилійських суниць
Зачинені всі двері крамниць:
Вітер зітхає –
Щось шепоче про човен
В зеленому морі вишень,
А може про крихітку
Яку звуть Нетреба.
Рахую свічки-зірки

Костянтин Ватульов
2026.06.10 19:10
Господи, ти ж говорив, що все забудеться,
Замолиться, заспокоїться, завершиться тризною,
Але уважно поглянь на мої руки:
Жодних відбитків від обручок,
Шлейфів шрамів та ліній життя.
На обличчі сонмище зморшок,
У відцвілих очах жодної сльози,
Бо ча

Тетяна Левицька
2026.06.10 18:21
Напевно, що ти не така, як усі,
і маєш на все — незатьмарений погляд.
Що коїться у потаємній душі —
не знає ніхто, окрім чуйного Бога.
Ти любиш повторювати: «Не така!»
Так! — Зіткана з ніжної квітки і криці.
Образи прощаєш, та підла рука
не

Артур Курдіновський
2026.06.10 17:20
Вся голова - у творчому процесі!
Ким стати - щось ніяк я не збагну.
На світі так багато є професій,
Але з усіх я оберу одну.

Відважним буду, героїчним, сильним!
Я впевнений, що вірний шлях обрав.
Завжди спостерігатиму я пильно,

Борис Костиря
2026.06.10 13:35
Хтось уривається в буття
Спокійне, виважене, тихе,
Прискорює серцебиття
І будить призабуте лихо.
На струнах суму й каяття
Долає він підводні рифи.

Хтось уривається у сон,

Віктор Кучерук
2026.06.10 06:20
Мляво позначається на ранок
Навкруги притихлої соші, -
Звуки кроків никнуть у тумані
І гучніші порухи душі.
Наодинці з власними думками
Сіпаюсь, шалію і мовчу, -
Тиша вперше впала поміж нами,
Бо всього траплялось досхочу.

Борис Костиря
2026.06.09 19:11
Запорошило всі мости,
Запорошило всі дороги
В краю мирської суєти,
В краю надії і тривоги.

Запорошило де-не-де
Самотні острівці свободи.
Так лютий деспотизм гряде,

Олена Побийголод
2026.06.09 13:34
Михайло Свєтлов (1903-1964; народився й провів молодість в Україні)

Каховка, Каховка, гвинтівка-болтовка,
лети, вірна куле, як слід!
Іркутськ та Варшава, Орел та Каховка –
це віхи, де був наш похід.

Гриміла атака, дзвеніли шрапнелі,

Вячеслав Руденко
2026.06.09 11:33
Надміру сяють кігті ніг,
Але між іншим-
Не бійтесь стримати свій сміх
Над днем найліпшим,
Над невагомим кришталем
Між аберацій ,
Де в нитях променю висить
Крихкий Горацій.

Володимир Мацуцький
2026.06.09 09:53
Плач сирен. Смартфон цвірінькнув.
Наповзають дронів хвилі.
На Лук’янівському ринку
вже палає дім торгівлі.
Я лежу, спішити – зайве:
не для всіх безпечний бункер,
до метро – півночі займе,
а підвал – нехлюйства маркер.

Тетяна Левицька
2026.06.09 08:20
Смарагдові очі, волосся руде,
усмішка Джоконди така таємнича.
— Напевно, собі і ціни не складе,
тому жоден парубок заміж не кличе! —
Пліткують про діву, якій сорок два,
в якої на цвинтарі батько та мати.
Тікають літа, мов крізь пальці вода —
відра

Віктор Кучерук
2026.06.09 07:21
Ягідками чорними ожина,
Мов очима, блискає з-за тину
Так манливо, що ковтаю слину
І думками в те подвір'я лину,
Де колючі гілочки ожини,
Через хаотичну плутанину, -
Болю завдавали безпричинно
В ягоди залюбленій людині.

С М
2026.06.09 06:16
Я красу якось пострічав
Коси у помаранчевих стрічках
Мовби не звідсіль – тут і раптом – ні
Та кохав я, усе одно
Ішли дощі в наших вікнах
Приймач у нас був добитий
Були розмови і
Шукання слів

Неїл Лорен
2026.06.09 01:42
бо кожен тримає дорогу свою
і помилки робить на власний розсуд
я з ким не буває багато п'ю
вона тупо трощить посуд

і так воно все день за днем трива
і котиться повагом далі й далі
і тільки байдужість, немов трава

Артур Курдіновський
2026.06.09 00:50
Між королівством лютої зими
Та царством перекресленого літа
Я намертво оточений людьми -
Нема на кому погляд зупинити.

Навколо - безпросвітна каламуть...
Однакові, безбарвні силуети
Всі в мене, як в опудало плюють,

Домінік Арфіст
2026.06.08 22:41
я до межі натягнена струна
я до кінця мого життя – війна
мені болітиме вночі весняний грім…
і де тепер моя душа?.. і де мій дім?
там де воронками розтерзана земля?
де марно друзів виглядаю звіддаля?
де увірвалася провалиною путь?
де прапор

хома дідим
2026.06.08 21:04
маршують у чоті своїй
усе звитяжні та успішні
їм невідоме слово стій
а хто із грішми
той не грішник
чого іще ти не купив
чого ще не придбав
сердего

Борис Костиря
2026.06.08 12:51
Як добре, що не треба поспішати
Кудись уранці, що є вільний день.
Читати ці складні Упанішади
Із вільних і замучених пісень.
Кохати, ображатись і прощати
Когось далекого, немовби трель.

Як добре, що заглибитися можна

Вячеслав Руденко
2026.06.08 11:31
Будь ласка!-довгий сквош
Нам подарунком долі
В борні за майбуття,
Яке не оминуть,
Можливо донесуть
Ракетки проти волі
Раптове – Схаменись!
Дитяче – не забудь!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

ВАСИЛЬ КУЗІВ
2026.06.11

Неїл Лорен
2026.06.08

Володимир Журавльов
2026.06.05

Мария Дутко
2026.06.01

Андрій Олінковський
2026.05.31

Аліса Бєздєтна
2026.05.14

Сак Юлия Сак Юлия
2026.05.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Олена Побийголод - [ 2019.12.18 07:41 ]
    23. Пісня Капелюшника
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Кому я тільки капелюха не ладнав!
    І капельмейстер був клієнт, і капельдинер...
    І навіть будь-який жебрак - за півгодини
    у капелюх мій - капітал збирав!

    Були в замовниках - задира й відчайдух,
    але були також тюхтії-копалухи;
    а ще - такі капітулянти капловухі,
    що краще б заощадив капелюх...

    На голові, вже майже голій, головбуха,
    чи на курортнику, що квіти в полі нюха, -
    доречні капелюхи типові.
    Але пришити не візьмусь до капелюха,
    коли чогось бракує в голові...

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  2. Олена Побийголод - [ 2019.12.14 16:16 ]
    22. Пісня Березневого Зайця
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Мадам, не ставте хрест на Березневім Зайці!
    Щоправда, шкодить він хазяйці,
                                                    й огризається,
    Але він та́к шкодує потім та терзається...
    На Березневого не ображайтесь Заєця!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  3. Петро Скоропис - [ 2019.12.13 16:11 ]
    З Іосіфа Бродського. Венеційські строфи
    І
    Мокрі конов’язі пристані. Понурої їздової
    грива змахує сутінь, буцім відгонить сон.
    Альтові мов, грифи гондол уколисують в різнобої
    тишу їй в унісон.
    Що наївніший мавр, то чорніша від слів бумага,
    і рука, несумісно зі горлечками метка,
    прикладає до губ мережива м’ятого в пальцях Яго
    кам’яного платка.

    II
    Площа порожня, набережні відлюдні.
    Більше облич на стінах кав’ярні, ніж візаві:
    діва в шальварах сама награє на лютні
    подібному Мустафі.
    О, дев’ятнадцятий вік! О, туга по Сходу! В позі
    вигнанця, та на скалі! І біла, мов лейкоцит,
    повня в рядках творінь згорілих в туберкульозі
    коханців, її співців.

    III
    Ніччю податись нікуди. Ніяких Дузе, ні арій.
    Каблук у самотині простукує діабаз.
    Під ліхтарем ваша тінь, як зляканий карбонарій,
    сахається і від вас
    і видихає пар. Ніччю ми чуємо, максимум,
    вогке відлуння: воно обдає теплом
    мармурний, гулкий, пустий акваріум
    зі запотілим склом.

    ІV
    В бликах з вікон в каналі непереливки оку –
    олія у бронзі рам, кут рояля, слухач.
    Ось чого попоймуть, штору запнувши, окунь!
    зябру щулячи, лящ!
    Від нежданої візії горівіч – богині,
    що зняла з себе все, обертом голова,
    і під’їзди, як піднебіння і зів – в ангіні
    лампочок, вимовляють "а".

    V
    Як тут били хвости! Як тут лящами вились!
    В нересті як щораз йшли косяки в овал
    дзеркала! Опанчі білий глибокий виріз
    як хвилював!
    Як сироко – лагуну. Як посеред панелі
    тут розкисали сукні та панталони в щі!
    Де вони всі наразі – ці маски, полішинелі,
    перевертні, плащі?

    VI
    Так меркнуть люстри в опері; так медузі
    вторять, у ніч спадають об’ємами куполи.
    Так вужчають вулиці, ніби вугрі, у юзі
    до площі, мов камбали.
    Так підбирає гребні, тіпаючи куделі
    модниць, старий Нерей – донечкам на порі;
    кидаючи холонути жовті безплатні перли –
    вуличні ліхтарі.

    VII
    Так вмовкають оркестри. Місто ціпне, назирці
    ноті у горню тиш, крівлями горілиць,
    і палаци у мряці, ніби пюпітри – зірці
    товпляться до зіниць.
    Тільки фальцет зори між телеграфних ліній –
    де непробудно спить громадянин Пермі.
    А вода аплодує їй, і набережна – як иній,
    осілий на до-ре-мі.

    VIII
    І похресник Лоренів, у рвінні ревні
    збагривши, немов за борт, буквиці норовкі,
    пнеться смиренно не перегнути в крені
    зі випитим узнаки.
    Час роздягатись, зняти сукняний панцир,
    впасти у ліжко, потемки в нім знайти
    плоті гаряче дзеркало, де з амальгами пальцем
    ніжність не зішкребти.


    ------------------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  4. Олена Побийголод - [ 2019.12.11 06:06 ]
    21. Пісня Чеширського Кота
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Пояснюю, як ерудит, досвідчено цілком:
    Чеширський Кіт - не індивід, що чеше язиком;
    чеширський - не замислений, чи ширшати, чи ні,
    а просто він - зачислений в істоти чарівні!

    Чим ширші роти,
    тим чеширші коти,
    й хоч звичайні коти - звабні всі як один,
    та чеширські коти -
    із дивами на «ти»,
    їх не можна скребти наче свійських тварин!

    Усмішливий, вуркішливий від вусів до хвоста, -
    вітайте непоспішливо Чеширського Кота!
    Потрібен вам котусь в мішку, скажіть начистоту?...
    Отож, вертайте усмішку Чеширському Коту!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  5. Олена Побийголод - [ 2019.12.08 22:34 ]
    20. Колискова Герцогині
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    - Люлі-люлі-люлечки, бай-бай...
    Що за вередливе маленятко!
    Будеш видирати рученятка -
    начувайся, підсвинку, стривай!..

    - Ну і гучність вереску в нащадка...
    Годі чхати, вперте маленя!
    З кожного такого поросятка
    виростає справдішня свиня.

    - Більш не можу, люлечки, бай-бай...
    От би - дати перцю поросятку!
    Ні, не починай усе спочатку!..
    Ну, упертий підсвинку, стривай!

    - А якщо уголос «поросятком»
    з пелюшок всі дражнять навмання,
    навіть з найсмирнішого малятка
    виросте в майбутньому свиня!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  6. Олена Побийголод - [ 2019.12.06 00:45 ]
    19. Пісня Лакея-Жабеняти
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Посаджене вхід стерегти,
    сидить жабеня день при дні,
    щоб рішення вчасно знайти:
    впустити - чи ні?

    Якщо ж пропустити когось - то, мабуть,
    належить й назад випускати?..
    Важніше, ніж нудне «чи будь, чи не будь»,
    питання в жабеняти!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  7. Олена Побийголод - [ 2019.12.04 06:45 ]
    18. Пісня Блакитної Гусені
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Не сипте комбікорм Блакитній Гусені, -
    я ж їм не те, що гусики бабусині!

    Ті гуси всі, як тільки вилупляються, -
    уже щипаються,
    шиплять та лаються;

    Блакитна ж Гусінь - це не Синя Пташечка,
    не Сіра Качечка
    і не гусятечко!

    Я без гусей чудово обійдуся:
    я лялечкою стану!
    В метелика затим перетворюся, -
    по плану, по плану!

    Ну, а плани вдавані -
    не мої, не мої,
    і кудись відкладені -
    не мої, не мої;
    тільки вчасно згадані -
    це мої, це мої!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  8. Олена Побийголод - [ 2019.12.01 18:54 ]
    17. Пісня про плани
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Щоб не уп’ястись в капкан,
    щоб в імлі з пуття не заблудити,
    щоб ніколи напрям не згубити,
    щоб як слід приземлення-приводнення здійснити -
    намалюй на карті план.

    І тоді - співай, приміром:
    тири-тири-там-там-тирам!
    Зустріч гарантована,
    в план усе вмальовано
    дбало, помірковано -
    пунктиром;
    тири-тири-там-там-тирам,
    правильним пунктиром.

    Навіть коли є талан -
    щоб дурниць якихось не встругнути,
    щоб не довести діла́ до скрути,
    й лаври за подвоєння-потроєння здобути -
    правильний потрібен план.

    Хибним планам ми не вірим,
    їх облаємо: там-тирам!
    Вийдуть в море з гавані
    перемоги планові;
    поряд - плани вдавані, -
    пунктиром;
    тири-тири-там-там-тирам,
    змазаним пунктиром.

    Плани не знесуть обман:
    коли їх підступно скасувати -
    можуть певні скоїтися втрати...
    А тимчасом - гусінь може лялечкою стати,
    втілюючи давній план.

    Хором кажем «ні!» невірам,
    тири-тири-там-там-тирам!
    Гусінь - під гусиною
    скриється личиною...
    Гніть же власну лінію
    пунктиром.
    Не втрачайте, там-там-тирам,
    лінію з пунктиром!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  9. Олена Побийголод - [ 2019.11.30 10:03 ]
    16. Джим і Білл
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    У Джима і Білла
    нема зараз діла
    важніше, ніж вдало зібрати врожай.
    Без Джима та Білла -
    нікому несила
    упоратись, отже - обох відряджай!

    Та Джиму і Біллу
    вдалося насилу
    в собі вгамувати збиральний азарт.
    Це Джиму та Біллу
    ізнов пощастило,
    бо яблука влітку копати - не варт.

    На Джимі та Біллі -
    які ж вони вмілі! -
    тримається все в господарстві таки.
    При Джимі та Біллі -
    цвітіть на привіллі,
    позбавлені скла парників огірки!

    І Джим разом з Біллом,
    обстеживши вилом,
    збагнули: капець огірочкам, вважай.
    Тож Джиму із Біллом,
    на заздрість дурилам,
    тепер не потрібно збирати врожай!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  10. Олена Побийголод - [ 2019.11.28 07:43 ]
    15. Біг по колу
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Ге́й ви, приморожені, -
    так, що зубозціплені!
    Наскрізь заволожені,
    суспіль хутрозліплені!

    Гей, великомученики
    крижаної зони!
    Вправи неминучі таки, -
    гайда в перегони!

    Ох, ухнім!
    Ух, охнім!
    Хай плюхнем,
    зате просохнем!

    Всі мурашкошкірові,
    до рубця промочені -
    руште без ранжиру ви,
    в рівному оточенні!

    Мокрий хвіст - всі крихти мете,
    мокрий ніс - холоне...
    До нагріву бігтемете, -
    скопом, не в колоні.

    Ех, ухнім!
    Ах, охнім!
    Хай плюхнем -
    зате просохнем!

    Хто там слави першого
    прагне до останнього?
    Ближчий, попридерж його,
    та дарма не гань його:

    всіх, хто вперто рухається,
    хоч вже сил немає,
    хто бувалих слухається, -
    приз вкінці чекає!

    Так, ухнім!
    Так, охнім!
    Хай плюхнем,
    зате просохнем.

    Гонки в нас - невинніші:
    борем в тілі дрож це ми!
    Станем всі на фініші
    спільно-переможцями.

    Тут - манери вишукані,
    всі - взаємно чемні.
    Зупинились висушені? -
    вельми всім приємно!

    Ху! Стали,
    бо «здохли».
    Пристали,
    зате просохли!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  11. Олена Побийголод - [ 2019.11.26 11:30 ]
    14. Пісня Орлятка Еда
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Хіба ім’я - Орлятко Ед?!
    Хоч зміркували б наперед:
    так зватися не личить привереді!..
    Зате, щоб вимовити «Ед»,
    вам не потрібен логопед,
    тим більш, що, може, я - Орлятко Едіт.

    Ед - це просто імен архетип:
    Ед-гар, Ед-мон, Ед-іп,
    Ед-елаїда...

    Та Ед - не провокація,
    не підла конспірація,
    цитата не з Горація -
    ой, заблукав в абзаці я!.. -
    ну, це - така новація,
    тож є якась тут рація...

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  12. Петро Скоропис - [ 2019.11.23 19:59 ]
    З Іосіфа Бродського. Шведська музика
    Коли сніг замітає море і скрип сосни
    полишає в повітрі слід глибший, ніж санний полоз,
    у яку синяву може канути зір? у якій борозні
    може тонути нечулий голос?
    Даленіючи зовні безвісти, світ сповна
    поквитає з обличчям, як з бранцями мамелюка...
    … так молюск фосфорує з океанічного дна,
    так мовчання в собі тамує потугу звуку,
    так стає сірника, щоб допекти плиті,
    так стінні дзиґарі, вторячи перебою
    сердечному цей бік моря, захлинаються поготів
    той бік ходою.



    -------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  13. Олена Побийголод - [ 2019.11.23 12:19 ]
    13. Орлятко Ед та Атака Гризлі
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    - Із вашого зволення я
    вам представляю генія, -
    красиву, як гарденія,
    невільницю натхненія.

    Усе, що пише пані,
    шукайте на паркані!

    - Прийміть із принциповості
    мої парканні повісті, -
    виразні та промовисті
    звитяги модерновості!

    Шедеври довгождані -
    читайте на паркані.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  14. Олена Побийголод - [ 2019.11.21 16:46 ]
    12. Пісня Папуги
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Послухайте всі, як злий жереб морив
    Папугу - грозу та пірата морів!

    В лісах, де папая - найперший попас,
    я ріс не на вбогій перловці;
    мене, ще папужка, спіймав папуас
    (були ми обидва - не мовці).

    Потому - іще один скоївся стрес:
    придбав мене грізний Фернандо Кортес.
    Образливо дуже мене він сварив,
    а я відповісти Фернанді не вмів, -
    не знав принагідних бо слів.

    Й для помсти - затверджував я без кінця
    три самих важливих й потрібних слівця;
    твердив їх, плюючи з презирством за борт:
    «¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»

    Послухайте далі, як жереб морив
    Папугу - грозу та корсара морів!

    Нас шторм на зворотній дорозі спостиг,
    а штурман застряв у гальюні,
    і кліпер англійський під назвою «бриг»
    зробив абордаж нашій шхуні.

    Тривало три дні бойовисько страшне,
    й пірати лихі полонили мене.
    І жити на їхніх я став кораблях;
    бував на атолах, в північних льодах,
    а ще - на скарбних островах...

    Мені наливали «вогняну воду»,
    щоб чемно вітався я: «How do you do!»
    Та тільки - твердив я, хоч море, хоч порт:
    «¡Caramba!», «Psja krew!» та «Нехай йому чорт!»

    Та знову і знову злий жереб морив
    Папугу - грозу й флібустьєра морів!

    Я був не невільник, а спільник, скоріш,
    і що ж? - розбишака небритий
    продав мене в рабство за ламаний гріш,
    а я ж уже вмів говорити!

    Турецький паша ледь не скікнув козлям,
    коли я промовив: «Папаше, салям!»
    І мало не вдарив параліч пашу,
    коли він дізнався, що ще я пишу,
    читаю, та знаю ушу.

    Я навіть про Індію відаю щось,
    я - індіївідум, отак повелось.
    Життя - це безжальна борня, а не спорт...
    ¡Caramba! Psja krew! Та нехай йому чорт!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Коментарі: (2)


  15. Олена Побийголод - [ 2019.11.19 18:54 ]
    11. Пісня Робіна Качура
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Я Робін Качур, не босяк,
    хоч дражнять «Робінсон Гусак»,
    та це мені - як з гусака вода!
    Письменний навіть я так-сяк,
    я вам - не пір’я для писак,
    і це - моя позиція тверда!

    Robin Duck я за книжкою,
    і диви - брикну ніжкою!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  16. Олена Побийголод - [ 2019.11.16 21:39 ]
    10. Пісня Миші
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Рятуйте, рятуйте! Ніяк не причалюсь!
    Не випірну більше, якщо знов пірну!
    Ще трошки поборсаюсь, ще попручаюсь,
    та сили залишать - й піду я до дну!

    І хто розбереться, де скоїлась хиба:
    чи рибна я миша, чи мишна я риба?..
    Я тихо сиділа в затишній норі,
    куняла, та гризла собі сухарі.

    І враз - вода навдо́кола,
    мов кіт зі зла наплакав...
    Я наче курка змокла,
    я змерзла, як собака!

    Рятуйте!.. А те, що шкідник я - це брехні,
    до власних сухариків я повернусь...
    Тут плавають дівчинки в одязі верхнім,
    які недолюблюють мишок чомусь.

    Мій страх іще більше з голодної кишки,
    а тут у розмовах - тер’єри та кішки!
    І чула колись: підпливе, ніби, кит -
    і раптом з’ясується: боже, це кіт!..

    Зубами я зацокала,
    від жаху шлунок квака.
    Я тут як курка змокла
    і змерзла, як собака...

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  17. Олена Побийголод - [ 2019.11.14 17:42 ]
    09. У морі сліз
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Це море Сльозовське простерлося скрізь,
    і слізно-морську вже приймаю я ванну.
    Із хвиль власноочно наплаканих сліз -
    привіт Сльозовитому шлю океану!

    Спантеличишся враз поневолі:
    це від сліз тут такий солевміст!
    А я чула колись (мабуть, в школі):
    то якийсь Посейдень збожеволів -
    й сипле жменьки кухонної солі,
    і тому він і зветься - соліст...

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  18. Петро Скоропис - [ 2019.11.13 11:58 ]
    З Іосіфа Бродського. Курс акцій
    О, як люб'язно в'є кілечка дим!
    Ні понукань, ані керунку.
    Які запросини до смутку.
    Я полюбив свій дерев'яний дім.

    Захíдне сонце пестить піч, ослін,
    цигарку і затерплі пальці.
    І променеві безіменні п'яльці
    посизіли, нанизуючи синь.

    За віщо люблять нас? За статок, за
    снагу із могою, урешті.
    А я ціную ефемерні речі
    за їх ажури і мереживця.

    Світ одушевлений – не мій кумир.
    Ба, суто нерухомість геж, не згірше.
    Принаймні, инде слідуючи тій же
    рухомости.
    Еге ж, амуре мій,
    ледь тютюновий дим у цім служник,
    то шлюб із храмом і зіставні.

    Не зна лиш молода в благім пітканні,
    куди опісля звіється жених.

    -----------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  19. Олена Побийголод - [ 2019.11.11 18:16 ]
    08. Плутанина Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Знайте: всі колись втекли,
    наче заїнько-вухань,
    від стрибальної шкали
    для уцінки їхніх знань.

    У когось в зубах - лосось,
    і в батьках гріхам виниться?
    Це - «відмінно» (від чогось),
    тобто - одиниця.

    Вчитель всі забув слова,
    наче вовк на учня зирка?
    Це - уверх ногами «два»,
    тобто це - п’ятірка.

    Ех, п’ять, три, раз!
    Голова один у нас,
    а на цьому голові -
    рот одна та вуха дві.

    Голова кудись веде
    дядька-головбуха;
    знову на бровах іде
    голова - два вуха,
    горлова, чолова, залива два вуха!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  20. Олена Побийголод - [ 2019.11.08 18:26 ]
    07. Пісня про оцінки
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Знайте: всі колись були
    жертвами шкільних страждань -
    й п’ятибальної шкали
    для оцінки їхніх знань...

    У когось в очах - відчай,
    у гріхах батькам виниться?
    Це - «погано», навіть вкрай,
    тобто - одиниця.

    За контрольну, як бува,
    ганить вчителька хлопійка?
    Це - «незадовільно», «два»,
    тобто - чесна двійка.

    Ех, раз, іще раз!
    Голова одна у нас.
    А на цій на голові -
    вуха два і шишки дві.

    От і дражнять де-не-де,
    і сміються глухо:
    «Подивіться, он іде
    голова - два вуха!
    Голова, голова, голова - два вуха!»

    Бережіться від спокус, -
    є у вчительки журнал...
    «Мінус» вигадали й «плюс»,
    щоб уточнювати бал.

    Вивчив задане так-сяк -
    от і маєш, як оскому:
    «посередньо»... Це - трояк,
    з мінусом, причому.

    Теорему був довів,
    та забув про перевірку -
    отже, «добре» заробив,
    це - тверда четвірка.

    Ех, раз-два-три! -
    Припустили, як з гори,
    перегнали трояка
    на чотири метрика!

    Ось четвірочник біжить,
    шпарить що є духу;
    ззаду - трієчник сопить,
    голова - три вуха,
    Голова, голова, голова - три вуха...

    Щоб не жити навдалу,
    без ніяких знань-понять,
    не кляни шкільну шкалу:
    раз-два-три-чотири-п’ять.

    Хто сумлінням не доріс -
    хай вживає самопримус...
    Риска - не завжди дефіс,
    іноді це мінус.

    Очі з радощів блищать,
    ушановувати мусим?
    Це - «відмінно», тобто - п’ять,
    а ще краще - з плюсом!

    Ех, раз, іще раз,
    є п’ятірочка у нас:
    рук та ніг - дивись, по дві,
    п’ята - думка в голові.

    І замре народ на мить,
    мов диктанти слуха,
    і ніхто не закричить:
    «Голова - два вуха,
    голова, голова, голова - два вуха!»

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  21. Ірина Вовк - [ 2019.11.07 12:04 ]
    Старовинний романс "О не іди..." (переспів)
    О не іди, побудь ще хвилю,
    Так серце радістю зійшло.
    Я поцілунками покрию
    Уста і очі, і чоло…

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, побудь зі мною,
    Я так давно тебе люблю.
    Своєю ласкою-жагою
    І обпалю, і притомлю.

    О не іди, побудь… побудь!..

    О не іди, душа благає,
    Нестерпно так палає грудь.
    Кохання безум нас чекає,
    Тож не іди – побудь, побудь!

    Кохання безум нас чекає,
    О не іди, прошу…
    Побудь!



    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2) | "Романс із кінофільму "Пізня любов" (1983)"


  22. Олена Побийголод - [ 2019.11.05 06:05 ]
    06. Про Мері Енн
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Товстуля Мері Енн була:
    так добре їла та пила,
    що ледве-ледь проходила у двері.
    Вона то рюмсала зі зла,
    то впертим віслюком ревла,
    а то вищала, як пила, -
    лінивіша у цілім світі Мері.

    Всієї школи Мері Енн
    по апетиту рекордсмен;
    й на лаві спала Мері
    у завченій манері:
    ведмідь так спить у лісі ген,
    та на гілках - тетері.

    Якщо її вряди-годи
    до дошки звуть - чекай біди:
    мовчить, немов дикунка щойно з прерій.
    Але ця Мері Енн завжди -
    у курсі справ, хто з ким куди, -
    таку ще ябеду знайди...
    Огидніша у цілім світі Мері.

    По всіх предметах Мері Енн
    в хвості телепає здавен,
    зате під час вечері -
    усіх обскаче Мері...
    Свій слух музичний, Мері Енн, -
    верни глухій тетері!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  23. Олена Побийголод - [ 2019.11.03 07:40 ]
    05. Падіння Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Чи може здогнати летючого пса
    летяга стрибуча, що в лісі гаса?

    Чи здогнана буде в польоті над кручею
    летюча лисиця - мишвою летючою?..

    Дурниці злітаються й сипляться кучею,
    й навіщо себе я дурницями змучую?

    Я мріяла стати летючою тучею,
    а стала - й терзаюся мислю гнітючою:

    а може, так звані летючі коти -
    це ті, що звалились, було, з висоти?..

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  24. Петро Скоропис - [ 2019.11.02 10:19 ]
    З Іосіфа Бродського. Станси
    Ні країв, ні погостів
    не піду обирать.
    На Василівський острів
    я вернусь умирать.
    Твій фасад темно-синій
    уві млі не найду,
    межи вицвілих ліній
    на асфальт упаду.
    І душа, над устами
    коливаючи тьму,
    промайне за мостами
    в петроградськім диму.
    І сльота наоколо,
    і квітневий сніжок,
    і почую я голос:
    – до побачень, дружок.
    І побачу розбіжну,
    ніби долю, ріку,
    і холодну вітчизну,
    і припалу щоку.
    І майнуть наостанок
    ще не трачених літ
    хусточки острів’янок
    хлопчакові услід.




    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  25. Олена Побийголод - [ 2019.11.01 07:40 ]
    04. Марш антиподів
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Коли провалишся крізь землю від стида,
    чи побожишся здуру: «Щоб я провалився!» -
    тебе сюди зведе доріжка нетверда,
    й тоді вже нашому режиму не протився!

    Ми антиподи, ми тут живем!
    У нас тут - анти-анти-антиординати.
    Стоїм на варті ми, хоч сунем за вождем,
    а хто не з нами - ті антипати.

    Але чомусь новоприбульці всі нові
    ногами вгору намагаються стояти,
    і навіть в лавах - хочуть йти на голові
    всі антидіти, антимами, антитати...

    Ми антиподи, ми тут живем!
    У нас - антипки, антиквари, антилопи...
    Стоїм на варті ми під сонцем та дощем,
    а тим, хто проти, - ціна півкопи!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  26. Олена Побийголод - [ 2019.10.28 06:01 ]
    03. Представлення Білого Кролика
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    - Це хто там скрикнув «ай-ай-ай»?
    - Ну, я́ це, Кролик Білий...
    - Швидкуєш знов?
    - Пробач, Додо: до біса різних справ!
    Спізнитися в Країні Див - господь мене помилуй,
    от і ношуся взад-вперед, як заєць очманілий, -
    за два кіло путі - на пару метрів з тіла спав!

    Навіщо, браття, кролик я - на масть такий-от білий?
    Коли я був би сірий - я б не бігав, а сидів.
    Усім потрібен конче я - й біжу, як очманілий,
    й відмовити не в змозі я, бо дуже м’якотілий...
    Нехай нарешті кроликам встановлять норматив!

    - Але чому ви тремтите? Й чому такий ви білий?
    - А це тому, що я такий, - сумлінніший з кролів.
    Ох, як запізнююся я, - на день буквально цілий!
    Біжу, біжу!..
    - А кажуть, він в дитинстві був не білий;
    спізнитися боявся - і від страху посивів.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  27. Олена Побийголод - [ 2019.10.25 10:01 ]
    02. Пісня Аліси
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Я страшно нудьгую, знеможена скрізь,
    позбутись бентежної мрії несила:
    щоб хтось запросив мене звідси кудись -
    і там я таке, ну, таке щоб уздріла!

    А що саме - я поки не знаю...
    Чула ради усі, «від» і «до»:
    «почитай» - я саджуся й читаю,
    чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
    все одно я жахливо скучаю...
    Чи не візьмеш з собою, Додо?

    Ах, як мені хочеться - в літо якесь
    на мить вийти з дому, й чіпець не надягши, -
    і враз, стрімголов, опинитися десь
    у місці, де все - абсолютно інакше!

    Та як саме - я поки не знаю...
    Чула ради усі, «від» і «до»:
    «почитай» - ну, я книжку читаю,
    чи «пограй» - ну, я з кішкою граю, -
    все одно я жахливо скучаю...
    Так візьми ж із собою, Додо!

    Хай вдома учиниться переполох,
    і хай покарання чекає - я згодна, -
    заплющую очі, рахую до трьох...
    Що буде, що буде! Чудне, надприродне!

    Та що саме - я зовсім не знаю.
    Переплуталось все «від» і «до»:
    «почитай» - ну, я кішку читаю,
    чи «пограй» - ну, я з книжкою граю, -
    все одно я скучливо жахаю...
    Хоч узяв би з собою Додо!

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  28. Олена Побийголод - [ 2019.10.23 07:05 ]
    01. Пісня Додо
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    Хочу вам загадки дати зразок,
    де причаїлося й рішення вдале:
    чи залишається щось від казок, -
    тих, що уже до кінця розказали?

    Де, хоча б, той нерозмінний п’ятак?
    Щука говоряча - де зараз плава?
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Вони не випаровуються та не розчиняються,
    розказані у казці чи натраплені вві сні, -
    у чарівну Країну Див вони переселяються,
    й зустрінем їх, звичайно, в цій казковій стороні!

    В дивній країні - незлічено див,
    треба тут бути весь час насторожі;
    з ляку мурашка натільний зомлів,
    лиш уявивши, що́ статися може!

    Раптом ввіпреться твій шлях у стрімчак, -
    звернеш? Чи вгору полізеш ти жваво?
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Добро та зло в Країні Див - як всюди зустрічається,
    та тільки тут вони живуть на різних берегах.
    Тут по шляхах нечувані історії тиняються,
    та бігають фантазії на нетвердих ногах.

    ...Ну, і останнє: в казкових краях
    треба, щоб завше мене впізнавали,
    тож у казковій країні я - птах,
    «Птахом Додо» мене здавна прозвали.

    Навіть Аліса не відає, як
    влізу у птаха, усім на забаву...
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    І не такі дивовиська в Країні Див трапляються:
    туди не треба паспорта, не їдеш, не летиш,
    без жодної перепустки усякий допускається,
    в ній легко опинитися, - схотіти треба лиш!

    * * *

    О́т і скінчилася казка в свій строк...
    Ми недарма на початку питали:
    чи залишається щось від казок, -
    тих, що уже до кінця розказали?

    Звісно, не встигла б Аліса ніяк
    вбачити все, що у казці цікаве...
    А?.. Е, дітки, ось так,
    в цьому уся і справа.

    Тому, якщо ізнову хтось дістатись приміряється
    у чарівну Країну Див (хоча б, в своєму сні),
    він навіть те, що мріється, що тільки уявляється,
    натрапить неодмінно у казковій стороні.

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  29. Олена Побийголод - [ 2019.10.21 09:19 ]
    00. Пісня Казкаря
    Володимир Висоцький. «Аліса»

    На Трійцю, взимку і в четвер
    (а зранку - й поготів) -
    запрошую усіх тепер
    мерщій в Країну Див!

    «Але ж - туди дістатись як? -
    питав дивак один. -
    Потрібен, мо’, умовний знак,
    чи чарівний логін?

    А скільки діб чи, може, літ триває переліт?
    І скільки маю виплатити мит?»

    Не треба, друже, чаклунів, не переймайся ти,
    розрадься, он, веселкою впівнеба...
    Не можна до Країни Див летіти чи пливти, -
    там опинитись треба!

    Ви згодні мокти під дощем,
    під чарівним дощем?
    Чи, може, почекаєм ще -
    в городі під кущем?..

    В країні тій, куди вас зву, -
    там спека, сніг та град,
    немає сну, все - наяву,
    й нема путі назад!..

    Зі страху не тремтять хвости? Тоді, щоб увійти -
    вам досить полічити до п’яти.

    У нас давно пітьма легла, а там - півсутінь лиш,
    в Країні Див - вдивляйтеся, дивуйтесь!
    Там порівну добра та зла, але добро - сильніш,
    спокійно, не хвилюйтесь.

    В Країні Див - давно я звик
    блукати час увесь,
    я та́м - найкращий провідник
    якраз в кудись та десь.

    Ось дівчинка, Аліса звуть,
    водитиму її;
    а ви - за нами руште в путь,
    та - в ряд! Без товчії!

    Алісо, очі змруж, пора! Чи гра це, чи не гра?..
    І ось - в країні дивній ми, ура!

    До берега греби скоріш, ось чарівне весло!
    Казкова там чекає нас пригода.
    Ми всім розкажемо пізніш: «Це ж як нам повезло!
    Й було вертатись шкода».

    (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  30. Олена Побийголод - [ 2019.10.19 06:30 ]
    1876. Русь
    Із Миколи Некрасова

    Ти і зубожена, ти й нагромаджена,
    ти і незміряна, ти і зневажена,
    матінко Русь!

    В рабстві розрівняне поле прополоте, -
    серце простолюду, кажуть, - як золото!

    Сила населення, сила взаконена -
    совість безтрепетна, правда схоронена!

    Сила із правдою не уживається, -
    жертвує правдою й не переймається.

    Русь не ворушиться, Русь - як придавлена...
    Й раптом прокинеться, іскрою вжалена;

    вийдуть із вилами, в звісному прагненні:
    жита - по зернятку гори натягнені!

    Рать підіймається - військо нелічене!
    Сила небачена, непокалічена!

    Ти і розорена, ти і назбирана,
    ти і покривджена, ти і незміряна,
    матінко Русь!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  31. Петро Скоропис - [ 2019.10.17 14:06 ]
    З Іосіфа Бродського. Загадка янголу
    Світ укривал щеза зі сном.
    І проступає неозоре
    зіниці ревній і вікном
    розрізане надвоє море.
    Дві лоді оголили дно
    до підошов у пари туфель.
    Здійняте дибом полотно
    і хвилі ратують за дупель.

    Облишив подушку, рука
    плавця вигулькує над плесом
    заоболочним і зника
    в нім недорікуватим жестом.
    Об камінь пірвана, сама
    піткань тонких, панчішна лебідь
    до стелі розтруб свій здійма
    в пів млі, як почорнілий невід.

    Два моря з поміччю стіни,
    з помогою неясних мислив,
    так нарізно одне з одним,
    що сіті у пітьмі повисли
    пусті, а темна глибина
    за нею – натяк вищим силам
    хрестоподібного вікна
    не зволікати з мотовилом.

    Жовтіє на воді звізда,
    недвижні, бовваніють лоді
    віконній рамі та хреста
    лебідці на коловороті.
    І до поверхні двох пустот
    спливають неводи, обидва
    в надії: хрест підійме з вод
    обох і кине їх деінде.

    І тихо так, ні слів немов,
    ні пари з уст вікну пустому:
    надій сподіваний улов
    подолує осідлість дому.
    І повні сяєв, і видінь
    вікну стає на забаганку:
    і хвиль дві грядки опостінь,
    і буруни кущів до ґанку.

    І тоне дім у млі: допір
    зринають поплавці штахетні;
    у ґанок ввіткнутий топір
    чатує втоплих на поверхні.
    Дзиґар стрекоче. З далини
    хурчання катера знезвучить
    стопу безплотної мани,
    що топче рінь і чавить устриць.

    Лиш зойки двох зіниць у ніч.
    І отерпають віки, звиклі
    у млі хистити розпач віч,
    як мушлі, стулками заціплі.
    А як у млі топити біль,
    моторним ґуґотом оплівши,
    щоб він віспинкою тобі
    білів на теплім передпліччі?

    Як довго? До рання? Овва...
    І вітер жестом невидимки
    війнути зважився вуаль
    бентег ясминових зі хвіртки.
    Сіть вибрана, ущух мотор,
    свист одуда вістить пропажу;
    і обмирає, нишкне той,
    хто бродить потемки по пляжу.



    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (4)


  32. Петро Скоропис - [ 2019.10.05 08:48 ]
    З Іосіфа Бродського.1 січня 1965 року
    Забудуть волхви закут твій.
    Зорина не розціпить вій.
    Хіба осиплий вітровій
    понавіває мар.
    Ти скинеш тінь і втому з пліч,
    свічу задмеш, бо довга ніч,
    і далі більше днів, чим свіч
    вістує календар.

    Це смуток? Далебі, осмут
    переспівами не псують.
    Мотив невгавний тут, як тут.
    Нехай триває він.
    Лунає хай у смертну мить,
    і уст удячністю бринить
    понуці ока мимохіть
    яснити далечінь.

    І в стелю втупитись не гріх,
    у ній – ні маячні панчіх
    пустих – ані скупих утіх
    підстарку, ні покар.
    І годі віри чудесам.
    І не пеняють небесам,
    у млі ясуючи, що сам
    – чистосердечний дар.


    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (6)


  33. Вероніка Головня - [ 2019.09.28 21:17 ]
    Его возвращение. Из В.Ляшкевича
    • •
    И парусами промелькнёт во сне
    Весть о тебе с мечтаний Одиссея,
    Его незабываемое "Не..."
    Разлукой в рое молвленного слова
    Зорей сверкнёт в Борея быстрине,
    И в миг судьбы улыбкою покровы
    земной тоски истают в синеве.





    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати: | "Його повернення"


  34. Вероніка Головня - [ 2019.09.27 22:28 ]
    Его прощание. Із В.Ляшкевича
    • •
    И тает солнце в пурпуровой пене
    Вослед его седому кораблю,
    Возлюбленная в сени вечных пиний
    Любви дыханье прячет в кисею.
    Но Одиссея друг – осенний ветер -
    Уже сдувает позолоты литер
    Со скал, и море вторит: «Я люблю!»


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (5) | "Його прощання"


  35. Нінель Новікова - [ 2019.09.27 20:22 ]
    Анні Ахматовій (Із циклу) Марина Цвєтаєва
    Іще один величний змах –
    Й заснули вії:
    Це тіло миле! О, цей прах
    Легкий, як пір’я!

    Робила що в тумані днів?
    В піснях чекала…
    Було зітхань багато в ній,
    А тіла – мало.

    Нелюдськи-милою була –
    Немов дрімала.
    Від янгола і від орла
    Вона щось мала.

    І спить, та ваблять день у день
    Сади Едему.
    Неначе спраглий до пісень
    Чекає демон.

    А нас, що зналися колись –
    Як час збігає! –
    Вже й пам’ятник, що похиливсь,
    Не пригадає.

    Давно не діюча мітла,
    Схилились в шані
    До Музи Царського Села
    Хрести бур’янні.

    2019




    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (3)


  36. Вероніка Головня - [ 2019.09.26 21:58 ]
    Сила «ведьмацкая». Із В.Ляшкевича
    • •
    Свыше оставлена - в чаще упрятана,
    В норах и гнёздах, в закраине воронов ,
    Водах, листвой прошлогодней настояна,
    Мохом зелёным, ветвями сплетённая,
    Корнями сдержана, светом напоена,
    Тьмою обласкана, куплена-краплена -
    Тайна и Явь, не оружие воину


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (3) | "Сила «відьмацька»"


  37. Петро Скоропис - [ 2019.09.24 03:39 ]
    З Іосіфа Бродського. Дорогою на Скирос
    Я покидаю місто, як Тесей
    свій Лабіринт, лишаю Мінотавра
    смердіти, й Аріадну – муркотіть
    в обіймах Вакха.
    Ось вона, звитяга!
    Апофеоз самовіддачі. Бог
    якраз тоді підлаштував цю стрічу,
    коли ми, в центрі справивши діла,
    волочимо вже пустирищем добич,
    навіки ідучи із цих місцин,
    аби ніколи більше не вертати.

    Так чи инак, убивство є убивством.
    А смертним ополчатися на чудиськ.
    Та хто сказав, що чудиська безсмертні?
    А у погорді жаден щоб не міг
    себе від переможених різнити –
    Бог збавив нас цієї нагороди
    (подалі віч і торжества юрми),
    і мовкнути велить. І ми відходим.

    Тепер уже і справді – назавжди.
    Нехай у змозі люди повертатись
    туди, де злочин коять, а туди,
    де глуму не уник – ніхто не може.
    І в цьому пункті задум Божества
    і наші почування від принижень
    настільки ідеально співпадають,
    що лишилось за спиною все: ніч,
    огидний звір, юрми гучне радіння,
    вогні осель. І Вакх на пустирі
    голубить у обіймах Аріадну.

    Одначе доведеться повертатись.
    Дістатись, дастьбі, огнища свого.
    І путь моя не омине це місто.
    Дай Боже, щоб не трапилось руці
    меча тоді двогострого, бо місто
    зазвичай починається для тих,
    хто мешкає у нім, від середмість
    і веж їх.
    А чужинцю – від околиць.





    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  38. Петро Скоропис - [ 2019.09.18 19:04 ]
    З Іосіфа Бродського. Одісей Телемаку
    Мій Телемаку,
    прі за Трою край
    покладено. Хто горував – забув я.
    Гадаю, греки: стільки тіл своїх
    на чужині лишають тільки греки.
    І все-таки той самий шлях назад
    у часі затягнувся непомірно,
    неначе Посейдон, поки ми там
    загаялись, щомога п’ялив простір.
    Ніяк не втямлю, де я опинивсь,
    з чим навіч. Ба, угадується острів,
    чагар, будівлі, рохкання свиней,
    сад кинутий, така собі цариця,
    трава та камінь.
    Телемаче мій,
    всі острови один на инші схожі,
    як утомила подорож; і ум
    збивають з ліку неугавні хвилі,
    і око, стерте горизонтом, плаче,
    і м’ясиво водяне застить слух.
    Забув і я, чим кінчилась війна,
    і скільки тобі повних літ забув я.

    Рости, мій Телемаку, підростай.
    Велять боги, то випаде нам стріча.
    Ти, далебі, тепер не те хлоп’я вже,
    перед яким я осадив биків.
    Коли б не Паламед, разом жили б ми.
    У дечім він і правий: без мене
    гризот себе Едипових ти збавив,
    і сни твої цнотливі, Телемаче.


    --------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  39. Петро Скоропис - [ 2019.09.16 02:49 ]
    З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней. Зимового вечора в Ялті
    Великий муж дивився у вікно,
    але для неї світ кінчався краєм
    в торочках його грецької туніки,
    у бганці складок нерізнимій від
    утихомиреного моря.
    Він бо
    дивився у вікно і його зір
    сягав такої далечі, що губи
    застигли, наче мушля, ув якій
    чаїться гул, і келиховий обрій
    був нерухомий.
    А її любов
    була, немов рибина, наготові
    долати море кораблю услід
    і хвилі тяти досконалим тілом,
    а може, і здогнати… але він –
    він подумки ступив уже на сушу.
    І море обернулось морем сліз.
    Ба, поготів – напохваті у миті,
    обтяженої відчаєм, і дме
    попутний вітер. І великий муж
    покинув Карфаген.
    Вона стояла
    у полисках багать, що розвели
    навпроти стін міських її солдати,
    і бачила: у пелені вогню,
    у мареві між полум’ям і димом
    безгучно розсипався Карфаген,

    задовго до провіщення Катона.


    ***


    Зимового вечора в Ялті

    Cухе, на левантійський штиб, лице,
    підтягнуте віспинками у бачки.
    Коли він дістає цигарку з пачки,
    сумирно тускле у півмлі кільце
    на безіменці ледь не двісті ват
    заломлює в кришталик мій натомість:
    я мружусь; отоді він мені мовить
    "звиняйте", і смакує сизий чад.

    Січневий Крим. На берег, далебіг,
    зима приходить буцім для забави:
    утриматись не має змоги сніг
    на лезвах наїжачених агави.
    Порожні ресторації. Димлять
    іхтіозаври з рейду. Знакомито
    витає лавру прілий аромат.
    "Гидоти цеї зволите?" "Налийте".

    Отож – усмішка, сутінки, графин.
    Буфетник подалік, заплівши руки,
    дає круги, як молодий дельфін
    навкіл хамсою повної фелюки.
    Квадрат вікна. В горшках – жовтофіоль.
    Сніжинок рій гайнув і щез проворно.
    Миттєвосте, стривай! спинитись зволь!
    не так чудова, чей, як неповторна.



    ***




    ---------------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  40. Петро Скоропис - [ 2019.09.13 16:02 ]
    З Іосіфа Бродського.
    Голландія собою річ пласка,
    видаючись несамохіть дедалі в море,
    яке і є, на прикінцевий погляд,
    Голландія. Непіймані рибини,
    для бесід користаючи голландську,
    упевнені, що їх свобода – мікст
    гравюр з мереживом. В Голландії нема
    гір несходимих, моровиць від спраги;
    і годі уявити слід чітким,
    подавшись з дому на велосипеді,
    уплав – і поготів. Усякий спомин –
    Голландія. І аніяких гребель,
    їх стримати. Міркуючи так, я
    живу в Голландії авжеж істотно довше
    за хвилі піняві, що котяться у даль,
    теж навмання. Як і рядки ці.

    ------------------


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (5)


  41. Петро Скоропис - [ 2019.09.09 15:17 ]
    З Іосіфа Бродського. Елегія
    Моя ти подруго, шинок все той же.
    І патос у непотребі на стінах,
    і цінники. Чи ліпшає вино?
    Гадаю, ні; не ліпше і не гірше.
    Проґрес відсутній. І гаразд, що так.

    Пілот поштових ліній цмулить сам
    горілку, буцім янгол грішний. Скрипки
    у незабутнім спомині бентежать
    зворушену уяву. У вікні
    маячать білі, цноти буцім, крівлі,
    і дзвін усе гуде. І гусне мла.

    Чому ж лукавиш ти? І чом мій слух
    різнити не спомігся лжі і правди,
    а вимагає зовсім инших слів,
    незнаних і тобі – глухих, чужих,
    та вимовитись немічних инакше,
    як досі, тільки голосом твоїм.



    ---------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  42. Петро Скоропис - [ 2019.09.08 16:41 ]
    З Іосіфа Бродського. Два сонети
    І
    Великий Гектор смерти не уник.
    Його душа пливе у темних водах,
    тьмяніють хмари, шамотять кущі,
    оподаль тихо плаче Андромаха.

    Тепер у смутку вечора Аякс
    бреде струмком, прозорим по коліно,
    й життя тече зі віч його відкритих
    за Гектором, і літепло води
    по груди вже, а мла переповняє
    бездонний зір, і чагарі, і хвилі,
    і знов у ручаї води по пояс,
    і меч вважкий, підхоплений потоком,
    пливе вперед,
    волочучи на бистрину Аякса.


    ІІ
    Г. П.
    Ми знову живемо біля затоки,
    і пропливають хмари понад нами,
    і пихкає теперішній Везувій,
    і осипає курява провулки,
    і шиби у провулках деренчать.
    Коли-небудь і нас засипле попіл.

    І я волів би у останню мить
    дістатися окраїни трамваєм,
    ввійти в твій дім,
    і щойно через сотні літ,
    прийде загін розкопувати місто,
    волів би я, аби мене знайшли,
    заскоченого у твоїх обіймах,
    засипаного попелом новим.

    ----------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (2)


  43. Олена Побийголод - [ 2019.09.07 20:34 ]
    1985. Із в’язниці КДБ у Києві
    Із Ірини Ратушинської (1954—2017),
    православної українки, яка вважала себе росіянкою

    Батьківщино, ти врастаєш в ребра!
    Почекай, не силуйся надмір!
    Так нечасто ти на ласку щедра.
    Ти жорстока, мов біблійний звір.

    Знову дощ періщить по бетону,
    хлюпотить по ґратовій броні.
    Дай вдихнути волю завіконну
    крізь намордник сірий на вікні!

    Так, чекати ласки тут - це хиба,
    біль втаю, знайду собі вузду.
    Я візьму сьогодні пайку хліба
    і на завтра частку відкладу.

    Скільки часу вірш мені ховати,
    вчувши брязкіт камерних ключів?
    Скільки тицьнеш ти мені крізь ґрати
    довгих злих ночей та лютих днів,

    Батьківщино? При твоєму дбанні -
    складно залишатись у житті...
    Чи далеко мій етап останній,
    щоб могла травою прорости

    ти крізь мене, стати наді мною,
    вітер відігнавши до зірок?
    Втім, зажди, не треба ще відбою:
    бачиш - не дописаний рядок
    головний.

    (вересень 2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  44. Петро Скоропис - [ 2019.09.06 09:51 ]
    З Іосіфа Бродського. 1 вересня 1939 року
    День звався "перше вересня". Дітва
    ішла, догідно осені, до школи.
    А німці підіймали вже смугастий
    шлагбаум по́ляків. І, з гулом, їхні танки,
    як нігтем шоколадну фольгу, враз
    розгладили уланів.
    Став чарки
    і зіп’ємо горілки за уланів,
    за першістю у спискові мерців,
    як в класнім списку. І шумують знов
    берези вітру, і лягає листя,
    немов на зронену конфедератку,
    на дах домівці, де дітей не чути.
    І хмаровиська з гуркотом повзуть,
    минаючи заціплі її вікна.

    ----------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  45. Олена Побийголод - [ 2019.09.05 09:53 ]
    1839. Росії (уривок)
    Із Олексія Хом’якова (1804-1860)

    Хоч під твоїм державним зором
    народи злякано мовчать,
    і сім морів невгавним хором
    тобі віщують благодать;

    хоч ти криваву громовицю
    нагнала аж за пруг кудись -
    своєю славою та міццю,
    усім цим пшиком не хвались!

    Були імперії грізніші:
    з семи горбів великий Рим
    півсвіту силоміць притишив
    наперекір богам старим;

    торкнулись Альп сини Алтаю,
    володарі семи вітрів;
    й лилося сонце на безкраю
    царицю західних морів.

    І що той Рим? І де монголи?
    Куди подівсь халіфів трон?
    І ось уже безсилий, кволий
    занепадає Альбіон...

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  46. Вероніка Головня - [ 2019.09.04 13:53 ]
    Не свята... Із В.Ляшкевича
    • •
    Встревожит память одиночества черта,
    Ищи не в зеркале, что ты ещё всё та.
    И не суди свои дороги слишком строго,
    Ведь в счастье правосудия немного,
    Да будет неподсудна теплота...
    Жива в желаньях века золотого?
    Так радуйся тому, что не свята!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | "Не свята"


  47. Олена Побийголод - [ 2019.09.03 15:27 ]
    1940. Ліричний відступ (уривок)
    Із Павла Когана (1918—1942)

    ...Хай не шукають щось крутійське
    в тім наспіві, що я сурмлю:
    повітря я люблю російське,
    російську землю я люблю.

    Я вірю, що ніде у світі
    такої більше не знайти,
    де б так дмухнув на ранок вітер
    теплом та димом з висоти...

    Де знайдете, чужі витії,
    берези, як у цім краю?
    Я б здох як пес від ностальгії
    бодай і в райському гаю.

    А ми ще дійдемо до Ганга,
    а ми ще умремо в боях,
    щоб від Японії до Англії
    Держава сяяла моя.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)


  48. Олена Побийголод - [ 2019.08.28 06:11 ]
    1933. Горець
    Із Осипа Мандельштама (1891-1938)

    Ми живем, ніби щезла країна з-під ніг,
    нас дочути - ніхто і за крок би не зміг,
    а коли хтось рече з гучномовця -
    то згадає кремлівського горця.

    В нього пальці, як гусені, білі й слизькі,
    і слова непогрішні - як гирі, важкі,
    і тарганські сміються очища,
    і халяви лисніють зловіщо.

    Вколо нього - юрма тонкошиїх вождів,
    він милу́є того, хто йому догодив.
    Хто - мекече, хто - кряче, хто - хниче,
    він один всім бубоче та тиче.

    Як підкову, дає за указом указ -
    кому в пах, кому в лоб, кому в око якраз.
    Кожна страта у нього - малина,
    й міцна постать, аж як в осетина.

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Коментарі: (6)


  49. Петро Скоропис - [ 2019.08.26 14:50 ]
    З Іосіфа Бродського. Е. R.
    Спочатку виростуть гриби. Після
    підуть дощі. Дай Боже, аби хтось,
    дощами тими тішачись, та вимок.

    Принаймні, за оказії не раз
    тут, в матовім серпанку півпідвалу
    кав’ярні, де пітні молодики
    казна-чого очікують од юнок,
    а чоловічий хор на стертій плівці
    похабно розголошує ім’я
    тієї, що її уже вовіки
    сюди ніхто не верне, – я не раз,
    принаймні, користатиму нагоду
    в кутку своєму сидьма, без жури
    метикувати, чим воно кінчиться.

    ------------------


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  50. Олена Побийголод - [ 2019.08.26 07:48 ]
    1922. Расєя (в скороченні)
    Із Сергія Єсеніна (1895-1925)

    Знов тут б’ються, пиячать і плачуть
    під частушку докучну якусь.
    Проклинають невдачливу вдачу,
    проминувшу спогадують Русь.

    Тут у кожного - втрати та хиби.
    Зелень травня! Та червня блакить!
    Чи не з того - мертвотою ніби
    над цією гульбою чадить.

    У очах - навіженість юроди,
    у речах - бунтівне сум’яття...
    Їм до болю самих себе шкода,
    що знічев’я згубили життя.

    Ні! Не впустять забави своєї, -
    їм безглуздості дано сповна.
    Ех, Расеє моя... Расєя...
    Азіатська - як є - сторона!

    (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.6) | Самооцінка 5
    Коментарі: (2)



  51. Сторінки: 1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   39