Бродять свині у Криму
з рижою щетиною,
І дивуються, чому
не стаю скотиною.
Пронизав свинячий лад
виробничу царину:
перерили виноград
і життя татарину.
Захотілося свині
не в землі копатися -
в автономному багні
зволила купатися.
За трибуну вийшов хряк:
— На пісочку ляжем,
і посиплеться з гілляк
золото над пляжем.
Порося в мішку кричить:
— Я мале, а здужаю
Чорне море сполучить
з тульською калюжею.
Українці: — Цур йому! -
Караїми охкають.
Бродять свині у Криму,
по-московськи рохкають.

1993

Дивлюся серцем в точку "нуль".
Тебе немає. І нікого.
Земна орбіта наче руль
В руках задуманого Бога.
Безодня – простір. Час – гальмá.
Ще не об’явлена година
Рушати. Ще тебе нема,
Та знаю, - ти прийти повинна.
Мій сон міцний. Не чую я,
А кість моя стає тобою.
Найперша пісня солов’я
Найпершу рану людства гоїть.
Зі мною ти. В щасливу путь.
Шипить якась мара в гілляччі.
Грімниці б’ють. Вітри гудуть.
Христос в Єрусалимі плаче…

02.05.12

Залиш мене, моя невдячна музо!
Душа втомилась від обіймів-грат…
Ти ворогів примножуєш в стократ
І забираєш безсердечно друзів!

Занадто дорога ціна союзу.
Не пробачаєш ти невинних зрад.
І сльози ллються із мого пера –
Стражданнями душа платити мусить.

Якщо ж не забереш мого одчаю,
І мовчки у вигнанні я сконаю,
То й після смерті не покинь мене!

Віддяч мені за вірне це служіння,
В серцях чужих залиш моє горіння.
Нехай мій біль безсмертям спалахне!

..............*.............
Черемха віє чари —
Снуються промені у рань
І вільхи погляд карий
Чека холодних почезань.
..............*.............
Купавки — краплі меду,
У теплій Господа долоні,
Свічами в’ють леваду
Ці тіні щастя безборонні.
..............*.............
Солодять серце ноти
Солодким щемом солов’їв —
Неспитий Раю дотик
У чаші мрії з’янголів.

Лети ,моя пісне,на рідні простори,
і тугу мою забери,
бо хочеться жити ,
творити, любити,
а де ж те кохання знайти?
Минули роки, і вже серце заснуло,
зазнавши турбот і журби,
а я все чекаю,
тебе виглядаю,
любове, незнана, прийди!

(ABaAabAB)
01.05.2012

Пробачте мене, чорні круки.
Я знаю, було вас без ліку
над вимоленим чоловіком,
що в путах своєї безтями
дощами, дощами, дощами
втікав від надсадної муки.
Гніздились йому у зіницях,
мостили шляхи синім пірʼям:
шовковим – хай більше не вірить,
легким – хай тепер не кохає.
Візьміть і мене в свою зграю –
хай більше не сниться, не сниться.

Mourn in dews is glimmering, whistling lullaby,
And the way’s appearing as a magic line -
As my happy childhood, as my painful good-by,
As an ever-silent sadness long of mine.

Oh my blooming land, endless fretful road,
You’re an immortelle, 'thunder passing near.
I will bring my heart to your very threshold,
As your drop of blood, as your lonely tear.

And when I'm bent after fight in anxious sway,
Let all winds be furious, lightning – be a spear!
I’ll call native steppes, willows on my way,
And my soul’s relieved by a virgin tear.

і театри горять...
а ніч_шарлатанка штовхає у пекло
союзниця хтива відшаліє і знову «на біс»

манекени вітрин
алхімія спалень во ім’я любові
наложниця кидає ніж і згорає ненависть

фанатизм чарувань
бравада вогнів посеред вічного неба
вуста на вустах магія спраги у келиху літа

збалансований сон
камін забавляє теплом без жадоби
долоні на тілі гарячими сонцями змови

ніч_у_ніч реверанс
на стіні вимальовують тіні

2012

Метляє літо
Хвостиком весняним,
Іти вже вправі -
А чи зарано?
Бузок згасає
У тремтячій мрії:
Устиг до танцю?
Чи безнадія...
І тільки зелень
Впевнено-ласкава
Спішить до слави!
На Півдні? Знала б...

16/00/ 01/05/ 2012

В сусідській хаті гуло весілля,
Рікой лилося трикляте зілля,
Їлось й пилося хто скільки здужав,
Ой же мій милий та й занедужав!

Ні до корови, ні до телиці,
Оком не верне на молодиці,
Лежить мій милий, стогне, бідує,
Та й не обійме, не поцілує!

Випий, мій милий, соку берези,
Станеш мій милий дужий, тверезий,
Вдарять цимбали, скрипка заграє,
В танці-співанці нас закружляє.

Будем, мій милий, в танці кружляти,
Най ту корову порає мати,
Най ремиґає в стійлі телиця,
А ми покружляєм, та й під копицю.

Добре, коханий? Добре, кохана!
Зорі над нами, сіно духмяне!
Будем мій милий діточок мати
Скільки берізок навколо хати.

Най в нашім краї ростуть берези,
Най люд зростає дужий, тверезий,
Най підростають, мов огірочки
Доньки-берізки й сини-дубочки.

Най багатіє Вкраїна-ненька,
Най згинуть її та й воріженьки,
Най сили стати до бою стати,
Вірно любити, добре гуляти.

Палять місце, риють місце – тіні хмар і пломінь Сонця,
то злітає вгору купол, то руїни там чорніють.
То темнота гусне криком, каганець то ледь жевріє,
там колись співали гімни й голосили голосіння.
Там крутилися спіралі, там хрести тримали тіло,
там боролися віками воїни та сучі діти.
Медом мабуть помазàне,
жнивом плоду спокушèне…
Ні, там просто стрижень вставлен
крізь часи, віки, епохи –
вертикальна вісь дороги,
сенсу поза семантичним
полем догм раціональних,
там застигла справжня правда,
Алатир наріжних плинів,
все-як-є є ненастанно,
є в триформ’ї златоціннім.

Стежкою барвистою запетляю в літо,
Жайвором співучим тишу розплету,
Розстелю житнево-хлібні оксамити,
Піснею роздамся у яснім саду.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

Заспівають бджоли гімни медоносні,
Залоскоче річка передзвоном хвиль,
Здалеку видніють гайстри доленосні,
Й сонечко натягне вечоровий бриль.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

Заіскриться вечір на пелюстках чічок,
Запалає небо сяйвами зірниць,
Й на обличчях юнок, на полотнах щічок
Жаром червоніє спалах вечорниць.

Вийся, вийся, плаю мій, аж під небеса,
Чи не бачиш, сонечко землю колиса!
Чи не бачиш, літо п'є воду із криниць,
А з-під листя визира жар смачних суниць.

4/30/2012
́́́

Травневе свято - луна гучна іде,
До струн душі торкає.
Пісня дзвінка виграє на вустах,
І радість безмежна зоріє в очах.
На площі яскраві тюльпани
Дарують напій святкової смакоти.
Очі окрилені, ніжно закохані, мріями сяють,
В заплавах сердець, квіти розквітають.
Сміється сонечко з голубого неба -
Любове мОя, троянда перша зацвіте для тебе.
2012р.

Провадь нас стежками Своїми, Господи.
Дороги любові Твоєї дай нам пізнати.
Щоб зійти закоханим серцям на гору Твою,
І віками на святому місці стояти.
2012р.

В сердце радость – здравствуй Солнышко!
И луной по росам звенит лучей тепло.
– Доброе утро, моя нежная юнь.
С праздником Мая! Любви в сердечко твое...
2012г.

Хапаю жмутки сонця у вранішньому вирі,
О, дай... О, дай, благаю, торкнутися до струн!
О, поможи із серця зірвати темні гирі
Чи то осілість муки невимочених рун!

Та скільки того щастя? І скільки того світу,
Що прагне освятитись у руслі поколінь?
Чи можна не почути, коли ридають діти?
Чи в силі тінь маленька із себе вічну тінь

Хоч вирвати на хвильку? Хоча б на мить - без неї,
Без сліпости, без болю... О, Янголи, летіть
Туди, де гинуть киї, туди, де мруть помпеї -
Хоча б останню стежку зорею освітіть!

І дайте арфу в руки, і натягайте струни!
Збираю жмутки сонця в заломленні думок...
А в серці - стоголосся, а, може, лиш відлуння?
Лоскоче нерви небу невизрітий листок...
(30.04.12)

Не шкодує краси
поцілунок роси.
Поцілунок роси
величає.

Наче стебла трави,
я весь розріз і шви.
Я весь розріз і шви,
де весна є.

Покладався і ріс
я у капищі сліз.
Я у капищі сліз
жив з малюнка...

Одного колись дня
дочекаюсь і я,
дочекаюсь і я
поцілунку.

І з'явилася ти
з поцілунком води.
З поцілунком води
вередливим.

Не шкодує краси
поцілунок роси.
Поцілунок роси,
а не зливи.

Та вода без кінця -
шкаралупа з яйця.
Шкаралупі з яйця
я скорився...

Покладався і ріс
я у капищі сліз.
Я у капищі сліз
опинився.

Особлива любов
із основи основ.
Із основи основ
візерунок.

А я хочу в росу...
Величає красу,
величає красу
поцілунок.



1.05.2012

ти знаєш, старий, цей наш бізнес – пропаща гра
бо він не одного зжер замість перших страв
ти знаєш, старий, утікай, бо наступний – ти
це все не для тебе, велика його печаль
усе, що ми тягнемо вдаль на худих плечах
навряд чи ти зможеш стягнути і понести

ти знаєш, старий, ти прийшов у новий Содом
це все не твоє, білоруський нічний кордон
між темних канав ти не чуєш його позивні
коли ледве світить місяць-старий варяг
на темну країну, що в’язне у хабарах
немов у святому незайманому багні

ти знаєш, нас чавлять, неначе дрібних клопів
в країні, де кожен звик і усе стерпів
і як не стрибав би, як би ти не звіздів
усе, що ти матимеш – друзів і ворогів
із довгими списками зрад і старих боргів
за темними рампами передміських складів

ти знаєш, старий, якщо хочеш – ставай, бери
бо гріє нас світло одне для усіх згори
і граються риби в озерах на мілині
і все, що залишиться – темні сліди від шин
затерті статті, по яким ти колись грішив
і декілька слів, що промовчиш услід мені

Як казав божевільний геній -
"Не привязуйтесь до людей,
Ні до місць, ані навіть до себе".
Позявлялося стільки ідей -
Божевілля? Хочу вчити своїх дітей
Не зявлятися вдома.
Може хтось із них - той же геній
Спатиме у траві зеленій,
Наче божа корівка,або
Клаптик від павутиння.
Хочу вчити своїх дітей
Не дивитись у люстро
Й боронити дивитись мені.
Хочу жити від свого імені...
Хочу не до кінця розуміти
Кожне слово,, мною написане.
Щоби мої майбутні діти
Час од часу спліталися мислями,
Час од часу дихали киснем
З ароматом альпійських квітів
Кортий я привозитиму
В баночці стисненим.

Хай чують скелі посеред моря,
Що вона найміцніша; я даю тобі
Обіцянку бути завжди з тобою,
Поки не згаснуть вічі голубі

Що б не сталося, куди б не поділися
Один від одного ми,
Вітрами східними я передам тобі
Букет волошок посеред зими

Танцюю осінь серед літа,
Бо вже надходить час, зігрітий
Питанням «бути чи не бути».
Шукаю колір. Одягнути
Себе в мереживо печалі,
Аби летіти в сиві далі?
Це вже минуло. Тихий вечір
Бажає інші, ніжні речі...
У вальс, як вир! До дна, до дна!
І я танцюю ніч… одна…

30.04. 2012.

Я тебе надовго не покинув,
Чарівний і незабутній край, -
Ти мене, красуне Буковино,
Як світанок радо зустрічай.
Раз обійми ти мені відкрила
Й змолодила душу навесні, -
Чернівці забути вже несила
Наяву щоденно й увісні.
Буковино, невідступна мріє,
Ти – ріка, наповнена бажань.
Знаю точно, що мені зрадієш
Після попередніх розставань.
Я тебе ніколи не покину,
Бо від тебе краще не знайти, -
Закохався в тебе, Буковино,
Сподіваюсь, що і в мене ти?..
Поцілую в згадках обережно
І зігрію в споминах одну
Я тебе привабливо – бентежну,
України гордість голосну.
Буковино, свіжа, мов росинка,
Повна незбагненної краси, -
Ти мені спокою ні хвилинки
В споминах про себе не даси…
30.04.12

Я захоплювався
езотерикою,
квітникарством було
твоє хобі.
Біг я, давлячись
езоістерикою,
мов тушканчик -
пустелею Гобі.
Усі квіти я бачив -
попарними,
у вінках чорні стрічки
стрічались.
А ми вперто буцалися
кармами:
то всихали чуття,
то квітчались...
...Езотерика, блін -
то утопія!
Знов забулася
флокси полити?
Тобі ніколи -
за теософією.
Ну а чим завинили
ті квіти?
Кали, гібіскуси
чи бегонії,
а гарденія, глянь,
з цикламеном!
Ти - дістала!
Ти вся - в космогонії.
Я пішов,
грунт куплю
на драцену...

30.04.12

росте трава трава співає гімни
пливе земля в черемхових дощах
весна прийшла роздатися усім нам –
від Бога до найменшого хруща

зітхає сон аби трава не спала
гуде у цвіті вишколений жук
і зріє мед в небесному граалі –
простити нам за здрібнену межу

Ми відвідали фільм,
у якому були кіноляпи…
Їх аж трійко
(це ж дивлячись вперше!)
ти нарахувала.
А коли крадькома
пригорнув, запросив
до канапи,
Враз скипіла й мені
кіноляпасів ти надавала.
Миттю я скам`янів ,
ніби той кіновар в алуніті*.
А на чорному тлі
все мигтіли
гіркі кінотитри.
Вже не зможе
ніякий кінолог
тебе приручити.
Кінозал ми залишили.
І я тебе.
Сльози витри…
…Буду вільно
стрибати тепер,
мов отой кінь без ганджу**.
Кінематику та
кінестетику
буду плекати.
А тобі кінофільми
дивитись
я конче не раджу.
Навіть трейлери,
кіноанонси
і кіноплакати…


* - див. у мережі…
** - у мережі див., якщо хочеш.


25.04.12

Гриць собі сподобав Люсю на весіллі в друга.
Добре випив, став настирно "клеїти подругу".
Сипав різні анекдоти, трохи грубі жарти,
Словом, Гриць старавсь, як міг лиш, даму розважати.
Став хвалитись, що нівроку він іще мужчина.
Є у нього трохи грошей, хата і машина...
Він тут хлопець не останній поміж парубками,-
Двох чи трьох "кладе" спокійно голими руками.
Люся скромно лиш мовчить.Униз схилила очі.
Тихо "давиться" зо сміху, ледве не регоче.
Двох чи трьох "поклав"той бачте голими руками.
Знав би він, скількох я "взяла" голими ногами...

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Димарі твоїх хат
Огортає пітьма, як холодна гадюка.
Білим серпнем схвильований яблукопад
Об натружену землю копитами стука.

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Вже немає човна,
Що наш берег лизав, як варяг одинокий.
Мов криниця, засохла ота бузина,
Що стелила чар-цвіт на мої першокроки.

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Промайнули літа...
Де краяни мої? Хто в землі, а хто в місті...
Але знову душа, як в дитинстві, ковта
Солов'їних дощів голоси променисті.

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Хто за все відповість?
Чи реально спинити процес вимирання?
В шахті серця мого - і тривога, і злість,
Пересохлих надій гасне хвиля остання.

Гей, чи виживеш, Любицьке?
Плаче птаха нічна.
Що ввижається їй через грати кленові?
Може, криком своїм щось пророчить вона,
Обриваючи шепіт зірок на півслові.

До побачення, Любицьке!
У думках землетрус.
Я іще не дожив, не довів теорему.
Через клекіт років я до тебе вернусь,
Щоби вирости дубом з твого чорнозему!

2012

Чудовий поетичний коктейль весни-чарівниці.
Тужавіють перса у черленому розливі.
Хтось вчиться свякувати день горизонтально...
У твоїх руках поворози ніжності.
2012р.

Іллічу присвятивши сонети,
вже озброївся чорним квачем
і за срібні потерті монети
демократа назвеш стукачем.
Породив тебе Йосип, Іудо.
Був ти в Берії перший діяч.
Недолизане сталінське блюдо
долижи і до ранку пияч.
Не чекай, поки вріже хтось дуба
і дістанеться ласий шматок -
приколи до кишені тризуба,
приховавши партійний квиток.
Буде, звісно, печінка щеміти
і тремтітиме чарка в руці.
Головне, що синієш щомиті
і в хвилини жовтієш оці.
Повертайся ночами до хати,
Опираючись на явори.
Що продовжуєш мову кохати,
говори, говори, говори…
Продавай комерсантам, ледащо,
магазини, квартири, ліси.
Якщо пити не матимеш за що,
завтра матір свою продаси.

1993

Старий будило, збурюючи світ,
Гнав голий час по диску циферблата.
Славута спав крижиною прим’ятий,
І небо на ошурки рвав болід.
Тріщала ніч, пірнаючи в сніги,
Рипіли петлі зірваного серця.
Зійшлись дві долі у шаленім герці,
Неначе в рукопашнім – вороги.
Не янгол, і затявшись на земне,
Він сон свій обіймав двома руками.
Любов текла між пальців ручаями
Так швидко, що лиш мить наздожене.

Шалена жінка – мов крута гора.
А сили вже не ті. Навіщо мука?
І, не зронивши на прощання звуку,
Зліпив він іншу з власного ребра.

Виявляється, можна і так:
Без любові кохатись ночами,
Не чекати у гості друзяк,
Не чекати світань вечорами.

Виявляється, можна усе:
І сміятись над берегом пустки,
Бумерангом жбурляти в лице,
Нарікаючи потім на друзки.

Виявляється, кожен вже сам
Обирає і долю, і маску.
Ляльковод засмальцює хреста,
А казкар залахудрює казку.

Виявляється, можна і так...
І не зійде вогонь із небес.
Без питань і без гальм, абияк...
Можна жити і так. А сенс?


30.04.2012.

Сьогодні до підпілля чимчикує
Ще горда та незаймана душа...
Хай зупиняє хтось, вона ж не вчує,
Коли давно перейдена межа.

Коли Усесвіт, ніби задзеркалля
Інопланетних істин без життя.
Чи то підпілля, чи стрімке провалля,
Чи псалмоспіви, чи то псів виття,

Що взріли за стіною тіні смерті?
Не важачись крокує семиглав
Туди, на край, де правди всі затерті,
Туди, де тло канонів і анклав

Святих сліпців зганяє в катакомби,
Свавіллячи на книгах... Віщий знак?
В підпілля чимчикує, наче зомбі,
Душа, іще незаймана однак...
(29.04.12)

Яка вона проста і світла!
Немов нема на світі зла.
Зимовим спогадом розквітла
В саду черешенька мала.
Як те дівча у чотирнадцять,
Фату замріяно вдягла,
З горіхом в помислах на шпацір
У бір модриновий пішла.
Я не здивуюсь, як неждано
В садочку не найду її...
У клена мрія є так само
Забрати яблуньку з гаїв.

30.04.12

Ти для мене Висоцький України,
Але невизнаний серед своїх.
Багато писав про Батьківщину,
Але вони не віддячили тобі.

Тебе зламали тоді два сірі орли.
Пройшли роки, а там і досі покидьки такі.
Можливо, ти народився не тоді.
Уявляю, як тобі було важко в ті червоні дні.

Змінилась держава, однак система ще та -
Так само гнила, холодна та пуста.
У цю ніч нестерпну промовляють мої вуста:
"Сподіваюсь тобі там краще. До зустрічі на небесах!"

17.01.2012

ти нічого не розумієш
не відчуваєш відповідальності
перед Мовою перед Словом що було на початку
ти нечутливий до коливань ноосфери
навіть не знаєш що це таке тобі це й нецікаво
ти бездуховний і трухлявий зсередини
як мертвий ліс розумієш мертвий не живий
іванна михайлівна розійшлась не на жарт
все-таки не варто було погоджуватись
попити з нею чаю з печивом
ну звісно що так
поет повинен дбати за відродження
і національне і духовне і взагалі
мати національну ідею
причому в серці а не деінде
вміти вимовляти священні заклинання
Нація Мова Слово Поезія Обов’язок
і так вимовляти щоб всі розуміли
що ці слова з прописної літери
і основне
справжній поет повинен писати римовані вірші
а ще не вживати лайливих слів

Життя- це даль! Це - піщана пустиня,
По ній ти робиш власнії сліди,
Душа шукає. Ось! Твоя святиня!
Якір спускай! Сади, збирай плоди!

А ти усміхайся частіше, щоб сонце вуста цілувало,
Щоб вітер наніс на обличчя осяйного щастя скрижалі.

А ти усміхайся частіше, скрізь сльози, журбу і печалі,
І небо тобі усміхнеться, розкривши блакитні вуалі.

А ти усміхайся частіше, бо усмішка - зброя нехитра,
Вона угамує незгоди, вона утамовує вітер.

А ти усміхайся частіше, а ти усміхайся частіше,
І може світ стане світлішим, хоча б на людину добрішим.



4/30/2012

розкажи не словами - міжслів'ями,
електричним сиропом по тілу,
як воно - прокидатися вільною
від агонії словосили
і тримати в нестерпній паузі
і весну, і дотичність ранків,
і себе - у півсоннім натязі
сексуального кіберпанку...
електричним сиропом всотуйся
крізь мої надглухі кордони,
я почую в стоклятім порусі,
що - суттєве, а що - сезонне,
і мої передчасні кавери
на найвдаліших екс-бойфрендів
не линятимуть на руках твоїх
скорпівоніями мехенді...

30.04.2012

Ѓречні музи музейні замурзані,
Часом чхають – архаїка, пил…
Дядько Хронос священними узами
Творчі крила – докупи – скріпив.

І, до стендів пришпилені голкою,
В вирій пам'яті – чи полетять?..
Вже б не слави, а вічного спокою,
Де й слова велемовно мовчать.

А душа у вітрині – навиворіт,
Мов сорочка, у вузликах-швах –
Де пекельно кого ненавиділа,
Де любов’ю була – жива!

Де у прозу ішлося – етапами.
Де в поезію – куля вела…
І втиснувся у риску між датами
Найвеличніший помах крила.

Потойбіччя музейного вівтаря
Прошиває промінням вітраж…
У музеї – неначе на цвинтарі.
«Отче наш…»

2012

В темні води схиляються двоє.
Він приймає її таку, як вона є.
Царство Небесне здобувається думкою в любові.
Іншого шляху до спасіння не існує.
2012р.

Де ви часи веселого довкілля,
Чому так пусто й боляче в душі?
Сумні думки, немов зів’яле зілля,
Лягають вглиб розритої межі.

Чи ж зацвітуть сади побіля хати
І чи всміхнеться сонце у вікно,
Чи вже навік минуло й не діждати
Того, що відійшло від нас давно.

Усе довкола стихло у чеканні
Нових поривів, розквіту весни,
А серце стукає у сподіванні-
Прорветься промінь в наші сірі дні.

Пам'ятай, що життя одне і ти один,
Та не шкодуй про марні дні.
Знай, що лиш мить будеш молодим,
Але довго горітимуть вогні у твоїй душі.

Поважай людей, котрі пробачають -
Вони надія у серці твоїм.
Зневажай тих, хто тебе вбиває,
Коли треба і ти у відповідь бий!

Блукай між невдачами,
Лиш так віднайдеш себе 
І шлях до серця, що пробачить 
У ту мить коли сонце зайде. 

29.04.2012

Подаруй мені сонця краплину,
Запали моє серце ще раз,
Я воскресну і в небо полину,
Розкую заморожений час.

І поллються дощі теплозорі,
Зросять землю, нап’ються поля
І в цей день у небесному морі,
Загориться надія моя.

Усміхнеться знов щастя любові,
Ніч посіє зірки в небесах,
І зіллються в коханні чудові
Дві душі, як було в початках.

А он все мечтал полетать в облаках
Пробежаться по тучам в Солнца лучах
Зависнуть в небесном просторе и вдруг ринуться вниз

И вдруг свои крылья рывком распахнуть
И в свободном полете за Ветром махнуть
Зацепиться взглядом за луч, с Светом рядом пройтись

Пр:
Он поймет как соскучилась земля
Как по нем истосковались тополя
Как Земля ревновала к облакам
И тогда устремится вниз Он сам
И его зацелуют васильки
Все цветы расцветали от его руки
И песок его ноги обнимал
Бережно теплый ветер обдувал

2. Но глаза его вновь поднимутся вверх
В нем тучи разбудят грез феерверк
И опять Он сорвется с земли и ввысь улетит

Его сильные руки разметут облака
Его огромные крылья поднимут ветра
Он вершит небесные судьбы, Он над небом царит

Пр:
А внизу где-то ждет его Она
Ласково тихо-тихо позвала
Вспомнил Он чем земля так хороша
Вниз теперь позвала его Душа
Он летел на ее манящий свет
Он искал этот свет так много лет
Он ее крепко-крепко подхватил
И потом Небеса ей подарил

Розцвітають вишні і магнолії,
Сонце обережно вигляда,
Залізничні вдаль несуться колії,
І - дзюрчить вода,
                     тече вода.


Ластівки шугають синьо мріями,
В молодих очах - веселки блиск,
Пахне вітер
         святом і повір"ями,
Затишком, утраченим колись...






29 березня 2002

Ой завеликі, завеликі
На мене єврочеревики.
Як не дивися… Барахло.
Нехай заморське. То ж воно,
Що не на наші це дороги,
В таких покрутиш собі ноги.
Тонка підошва, хтивий скрип –
Це не місцевий генотип.
Такі шляхи їм перепона,
Для них потрібна єврозона
І спеціальне покриття…
Вже краще кирзове взуття.
Дарма, що з’являться мозолі,
Такий вже хрест – слов’янські долі.
То ще повторюся разок:
Не для гірських вони стежок.
Що не кажіть, а завеликі
На мене єврочеревики.
І якби вибір, хлопці, мав
Чи слухав би тутешніх гав.
Вже б навіть босими ногами,
А йшов прадавніми шляхами.
Бо як до імпортного звик,
Вважай, що рідному – гаплик.

29.04.12

У світінні асфальтів чужих,
Ліхтарів, що байдуже мовчали,
Ворожбит мені наворожив
Гору щастя й криницю печалі.

Ти веди мене, доле моя,
У поля, де все зелено й чисто,
Де тополі край шляху стоять
І калина вдягає намисто.

Де правічний, прарідний мій ліс
Дочекатись не може з дороги,
У хатину, де аж до землі
Прилягли, мов щенята, пороги.

Де зірки опадають в пітьму
Урочисто, як свічі вінчальні,
Там безмовно з рук долі прийму
Гору щастя й криницю печалі.







16 грудня 1992

- Яке добро , що світло вам
Не відключає любий уряд, -
Всміхнувся лампочки вольфрам
З-під капелюха абажура…

29.04.12