Реальні факти не завжди реальні,
Якщо вони потрібні моментально.
Але тоді не буде їм ціни, –
Як мислиш серцем ти монументально.

Я долго пребываю в "коме":
И сердце бьется очень ровно,
Сознанье где-то глубоко...
Шокирую своих знакомых.
Чувств не испытую давно-
Мне безразлично и легко...

Представить это невозможно,
Как без движения лежать.
Не реагировать на звуки,
И мыслить крайне осторожно,
И не сопеть- едва дышать...
Душевные низвергнув муки.

Проник в оконце лучик света,
Коснулся замершего тела,
Пробился через толщу сна...
Есть парадокс, но нет ответа:
Взирать, как "мумия" запела,
"В сердцах" заерзала она...

Дай, Боже, крылья порезвей!
И ввысь участливой голубкой!
Стремительно! И без оков!
Не сомневайся! Будь смелей:
Ты душу блажью не баюкай!
Пусть рвется выше облаков!

Тусклый свет не дает мне уснуть-
Это нервная лунная дрожь,
Будоражащая Млечный Путь...
Виртуальный, астральный дебош!
Колесницами брызг космических!

В эйфорическом планетарии,
Погруженном в туманные дали,
Зоревые цветут розарии,
Серпантином вьются спирали
Ослепительных звездопадов!

И душа, как бесцветное облако,
Как блудница средь звездных рифов,
Погружается в сверхдалекое
Тайнознание лунных скифов,
Контролируя импульс вечного!

Там встречаются все влюбленные:
В утонченных костюмах Евы...
Словно ангелы окрыленные,
Непорочные томные девы...
Опполоны во всем величии!

Там рождаются прерии сказки,
Замедляется счет во времени,
Бесконечно меняются маски,
И бытуют колдуньи и демоны
На крутых виражах истории!

Ведь были, вспомни, времена…
Сейчас одни - мгновения
Там где-то наши имена
Их смысл… их значение…
За панибратство не судить!
Давайте консервировать!
Но,
Траекторию пути -
Плевками не то-ни-ро-вать…

Ведь это наши имена..

2012.

Вмокаю серце в щирості чорнило,
У хмарах сте́лю сонцесяний шрифт.
Нехай земна, але праотча сила -
У жменях долі, серед слова крихт...

Та й голуби, що в дзьобах мають промінь,
Напевно, зможуть небо прихилить...
Тендітна рима, іскра на долоні,
Торкнеться раптом вічності на мить.
(6.05.12)

Полохливі краплини зволожують шкіру суцвіть.
Зашкарублу й товсту. Ритуально подряпану містом.
...В нього зв’язані руки. Тепер воно гордо мовчить,
Як нестримна жага по калюжах крокує врочисто.

Хтось стоїть на узбіччі. Він блискавок ніжність забув.
Тих сяйливих і згубних, що манять кудись невловимо.
Замовляннями – вогкість. На дихання й ритми – табу.
Я стояла би поряд, та хтось мене вдома затримав.

Там, де світяться вікна вечірнім відлунням кульбаб,
Неприручений дощ не спиняється. Вище і вище.
...Я із тим, що стоїть на узбіччі, напевно, пішла б,
Спостережливо дивлячись в очі розхристаним вишням.
2012 рік

Тулю до грудей, мій сину,
Голівку твою пшеничну
Так солодко в цю хвилину
Так щемно і так незвично -
Ти виріс, мій любий сину,
Ти майже уже дорослий,
За дниною лине днина,
А серденько сльози росить
Від радості і печалі…
І птахом – молитва Богу -
Стели йому, милий Боже,
Щасливу життя дорогу.

2012

Стоять сади по вінця у зелі,
і мимоволі думаєш: “Невже це
колись отак акації цвіли,
і їхній цвіт мережився у серце?”.
А білі грона — наче виноград -
в задумі світлій голови схилили.
І раптом -
            Ніч.
                Дощ.
                    Град.
                        І - квітопад
білий.
Акаціє, чи ти таки цвіла?
Чи духмяніла у смерканнях теплих?
Чи хоч одна щасливиця-бджола
перехилила білосніжний келих?
Чи кожен твій нектарний корабель
розтанув у безвітряному танці?
...А літо раннє. Літо голубе.
Йому не вистачатиме акацій.

2012

Поети - то дзеркало ери,
Поети - культури зразки.
Виховують націю пера,
Доносять ідею рядки.

Поет - то глашатай і зодчий,
Вожак й проповідник ідей.
Вихоплює мудрості зором
І світ перекроює цей.

Пророче, натхненний й невтомний,
І мученик ти, і трубач.
Вклоняється край твій доземно
По смерті все більше, пробач.
20.05.2012.

Історію ми творимо? І так, і ні…
Тож не дивуймось, як не будем на коні,
А під конем з тобою ми бували часто.
До кого ж то ірже скакун той вдалині?

Цей вірш не про мене –
Мені не присвятять віршів!
Немає для мене
Безпечних думок про любов.
Немає для мене
Ліричних віршованих слів!
А доля моя
Прихована в побуті знов.

Цей вірш не про мене,
Чому ж тоді рветься душа?
У обрій шалений
Злітає за помислом мрії.
Я вірю у правду
Важкого простого життя,
Але я помру,
Якщо в мене забрати надію!

Цей біль не для мене,
Не можна одній пережити
Цей біль. Не для мене
Його все життя пронести.
Цей вірш не про мене,
Хоча я умію любити
Та вірити в щастя.
І всім, хто теж вірить: «Щасти!»

20.05.2012р.

Зірки звели собори між світами,
І тихо залунало в дзвонах небо,
Моєму серцю лиш одного треба –
Добра та щастя для моєї мами.

Вона стоїть у зореві світанку,
Одягнена в рожеві оксамити,
Вона не стомиться цей світ любити,
У ній завжди одлунює співанка.

У її зморшках – Всесвіту намисто,
А у очах – ласкавості озера,
Вона – моя замріяна Венера,
Вона – життя Аврора промениста.

В ній – чистота гірського кришталю,
І я шепочу лиш одне : «Люблю…»

А вам не зрозуміти як душа болить,
коли немає слів,
Коли отам всередині натягнеться
невидима струна -
І гупне вниз із висоти думок десятком
перестиглих слив,
І защемить зав’ялим недоспіваним
перегуком луна.

Закриєш серце, витираєш сльози
рушником сподіванок,
А віск гарячий так і капає на простір
незасохлих ран…
А скільки книг – глибин людських прихованих -
вночі прочитано,
А все рихтуєш свій щасливий, забутий горем
дельтаплан.

І гостро вибивають такт секунди
скороплинного життя –
І з ними знов ковтаєш гіркий біль,
отруту самозабуття.

В моей комнате нет часов,
Под их тиканье страшно спать.
Седина дедушкиных усов
Так пугает,опять и опять.

Ненавижу календари,
Дни считать-что бывает хуже?
Мы с тобою еще не цари,
Черт,да ты же опять простужен!

И простуда гласит о том,
Что опять наступила осень.
Листья под ноги нежным котом,
Вместе мы уже месяцев восемь.

И опять я считаю дни,
Время снова меня пугает.
В мире мы,все таки не одни,
Не для нас лишь оно истекает.

В моей комнате нет часов,
Выбросила календари.
Я сто лет проживу без снов,
Боже,время нам подари!
01.04.12

Осінню стала моя весна з того часу,
Як ми не рахуєм ночами зірки до ста.
На коефіцієнт закоханності поділи мою масу,
Вийде зовсім мале число-я ж до біса проста.

Наше небо затягнуте хмарами
Густими.
З того часу,як ми один для одного стали примарами,
Стали чужими.

Мій травень став зрадливим листопадом,
Коли усе закінчується,а не навпаки.
А хлопці,що ідуть за мною стали стадом,
А вулиці нашого міста тепер пастки.

09.05.12

Самим поетам рідко присвячують вірші,
Хоча насправді,хіба ми гірші?
Мабуть,бо часто закохуємося у тих,
Чий голос натхнення спрямований не до нас чи просто давно стих.

А як ви собі уявляєте поетесу закохану у поета?
Вибачаючись, дарували б один одному по сонету,
При сварках замість лайки-образливі рими.
Та вони ж були б просто святими!

А нам у людині часто потрібна не вона сама,а муза.
Шкільні роки й роки студенства-початки такого союзу,
А з часом звикаєш із тим,
Що кохаєшся у натхненні,а зовсім не з нею чи ним.
04.05.12

Наше життя-недитячої книги ілюстрації,
Не вистачає чогось і знову я у прострації.
Не вистачає чиїхось губ солоду,
Надто багато цієї весни холоду.

Зливою ллється на нас наша ж лайка,
Хтось подумки танцює на наших кістках.
Двадцять четверта вороняча зграя, чи то просто зграйка
Знову підсилює мій страх.

Буревієм нас носять наші ж гріхи,
Хтось подумки нам копає могили.
Так заворожують земні втіхи,
Що на душевність немає сили.

Цунамі заливає нас нашими ж зрадами,
Хтось подумки душить нас.
Винні у всьому ми і ніякими розрадами
Вже не відмінемо надану псу команду "Фас".
25.04.12

Довжелезними ногами
Ходить Бусол берегами,
Ледве зовсім не загруз
Довгошиїй Чорногуз,
Стихли жаби - небезпека!
Поряд клекотить Лелека.
Ходить-бродить Жабоїд,
- Де сховався мій обід?
Вихваляється Дзьобун,
- Не сховається цвіркун!
Ось і загадка для вас,
Скільки птахів є у нас?

Шкода,що у пам'яті немає клавіш,
Що не можна натиснути "delete"
Або зберегти як.
Шкода,що пам'ять не макінтош,
В ній міститься мало не увесь світ,
Але ніхто не пам'ятає своє перше "так".
Шкода,що пам'ять/думки не можливо вимкнути,
Аби не згадувати всі свої невірні дії,
Не думати, за що б з докором подивилась мати
Й в той самий час не вигадувать зайві мрії.
Люди забувають дні народження друзів,найважливіші дати.
Забувають,що мали дитину з садочку забрати,
А іноді навіть яку.
Зате пам'ятають дурні пісні і свій перший запис у плюрку.

Потрібно інколи перезавантажувати пам'ять,
Потрібно все ж таки знайти клятий той "delete".
Аби не згадувать людей,які тебе ні в що давно не ставлять,
Інакше там колись збереться цілий світ.
14.04.12

Комусь пятнадцять,а комусь сорок чотири,
І хтось прорвався,хтось на мілині.
Когось давно надії з головою вкрили,
А хтось своїм же мріям сам промовив : "Ні"

І не важлива стать твоя,
На колір оченят твоїх,по щирості,усі плювали.
Зате важливим є бажання й твоя доля,
Можливість утікать,поки не вполювали.

Ти досягнеш свого,хоча й не зразу,
Бо шанси рівні будуть і були.
Поставиш ти на місце кожную заразу,
Яка хоч раз промовила : "Цього не зможеш ти".

Хтось йде по трупам,
Хтось пропускає кожного перед собою.
Та згідно давнім постулатам,
І перемога теж чергується з журбою.

Народжений перемагати,
Також не рідко програє.
Ти можеш рік підпилювати грати,
Але ніколи не рахуй ще не зароблені у/є.
12.04.12

Шах і мат.
Ви програли заочну війну.
Це був фініш-не старт,
О,ні,дякую,та на поле бою я не піду.
-
Вас офіційно у дурні пошито,
Хотілось кохання?От вам,тримайте розбите корито!
Можете хоч щодня біля нього сидіти,
Поки навколо не виростуть чорні квіти.
-
Шах і мат.
Ви програли заочну війну.
Ваші почуття оцінені в ноль карат,
Обіцяю,так буде не кожну весну.
29.03.12

Моє дно-земля,
Твоє дно-500 метрів під водою.
До неба рвуся я,
А ти об стелю б'єшся головою.

Мій дах-космос,
Твій дах-500 метрів над землею.
І навіть звідти ти волаєш : "SOS",
А я тихенько пишу епопею.

Моє серце-моя мрія,
Твоє серце-апарат,що качає кров.
І поки я розправляю крила,
У тебе є ще час щоб наламати дров.
21.03.12

і серед тисяч пар очей навколо,
твої зелені-моє все.
твій голос у моїх думках співає соло
для мене ти нічого і усе.

і серед тисяч слів навколо,
наймилозвучніше-твоє: "Привіт".
наші відносини-лиш замкнутеє коло,
для мене ти нічого й цілий світ.
12.03.12

Я переможена,
Ти розбив мене із тією ж легкістю,що розклав намет.
Серед нічного неба : ти,я і наш тет-а-тет.

І я переможена,
Ти стер усі почуття з тією ж легкістю,що й натиснув "delete".
Серед зимового озера під нами уже тріскає лід.

І я переможена!

Але хіба не програв і ти?
Хіба ти у захваті від того відчуття самоти?

27.02.12

він милий хлопчик з електрогітарою,
а дівчатка його атакують,немов монгольською навалою.
він для цього не робить нічого,але хриплий його голосок
автоматично скидає їх всіх від смерті на волосок.

а мені цікаво,як танцює удома на самоті він,
перед дзеркалом під Queen,
а може Нірвану,
хоча ні, їхні пісні він співає,напевно,приймаючи ванну.

мені просто цікаво,а вони далі думають думи,
поки милий хлопчина на сцені продовжує рвати гітарні струни.
так само як рве їхні почуття,
нічого не роблячи,він ненароком зламав іще одне дівча.

24.02.12

Стискай мене в обіймах до задухи,
Кохай мене й не відчувай жалю.
Як лиє дощ після тривалої посухи,
Так ти цілуй мене аж до болю.

Тримай мене за руку, пальці щоб сплітались,
Тримай мене і я прошу не відпусти.
Хай сотні на дорозі нам траплялись,
Мене вже точно не забудеш ти.

А я тебе тим більше не забуду,
І вічно, мабуть, буду пам'ятать,
Я у твоїх руках, мов лялька вуду,
І іншого не стану вже шукать.

Я точно знаю-я тобі потрібна,
Залежність наша спільна нас уб'є.
Куди б мене ти не покликав,знай, я згідна,
А дощ,от той після посухи, й досі ллє.
08.11.11

*-*-*
Хитка свобода врешті
На термін - два прийдешні
Гігантському омару
Попалася у клешні.
*-*-*
Перекупка заядла -
Оця верховна Рада.
Мільйон вартує шкура
Отруйливого гада.
*-*-*
Тремтять від ностальгії
Труїти волю змії,
А що це правда суща
Показують події.
*-*-*
В ілюзії базару
Розтягують "на шару"
Хто фабрику , хто землю
Без гадки про покару.
*-*-*
Прийдуть на суд до Бога:
Магнат і бабця вбога,
Усіх на кладовище
Веде одна дорога.


20.05.12

старі потоптані причали
утаємничено мовчали,
собі гойдалися у тиші,
та поглядали на узвишшя.

життя летіло тут роками,
падіння,злети, відчай,злами.
усе-бо мусили стерпіти,
стояли твердо, як гранітні.

старі потоптані причали,
в собі багато так тримали:
їм би сказати про обмани,
та на вустах печальна брама.

щодень в мороз і літню зливу
всім говорили – ми щасливі! -
а потім, сиві і тремтливі,
в душі надіялись на диво.

старі занедбані причали,
вже б розказали про печалі,
та пусткою стояли нині,
новий підтримував зрадливих

Вдрызг рассыпались в летнем саду
Брызги света и чайные астры
Без тебя замерзаю в аду
И в раю от печали зачахну.

...Все притягивает, как магнит,
До рассвета скитается где-то,
Бесконечно неровно горит
Беспокойное сердце поэта

Все більше слідів незагойних.
Неходжених – менше доріг.
Знов, юносте, нас із тобою
шкільний зустрічає поріг.
Галантно притримавши двері,
на хвильку зупиниться Час...
Пірну у "колись" із "тепер" – і
ввійду ученицею в клас,
де ще: ні сумних перекличок,
ні осиротілих парт.
І світлі знайомі обличчя –
не в шрамах здобутків і втрат.
Де німб чистоти – над журбою,
і радість – як перший сніг.
Де, юносте, нас із тобою
шкільний проводжає поріг.

2011

Солнце, в туче робко маясь,
Не взошло в разгаре мая,
Притомился день бездонный,
И звенит, и краплет дождик.

Прохожу под мокрым кленом
В парке, сказочно зеленом,
Знаю, встречусь непременно
С робкой стайкою оленей.

Вот дорожка беговая...
                От себя я убегаю,
                Но напрасно. Ты все ближе,
                И во сне твой профиль вижу,
                Руки, чувственные губы...

По живому ветки рубят.
Дровосеков крики дальних.
Парк живет и парк страдает.

                ... Проклиная все и жалясь,
                Убегая, приближаюсь,
                И в звенящем напряженьи –
                Душ распахнутых сближенье.







22 августа 2007

В ліричного героя
давно життя своє.
Він автора "за грою"
не дуже дістає.
Хай той собі "клепає"
хоч прозу, хоч вірші,
якщо талант він має.
..."дістануть" читачі.

2012

Хоч слівце, півслівця... Та від тебе
Не летять з чужини поштові.
Ладна грозами в ясному небі
Викарбовувать знаки сумні.

Як прокинуться громові пісні
І проллються кислотним дощем
(Із життям - ну ніяк не сумісні!) -
Я ж промокну до ниточки, вщент...

Порятуй мене, милий, словечком,
Не покинь на поталу саму...
Чи мені помирати доречно?!
Я для тебе... для тебе живу...

(2012)

Горів вогонь… і так горів,
Що серце й досі не холоне...
А ти на кілька зайвих кронів
Змінив багатство почуттів
І ходиш десь по тротуарах,
Аби в подружніх будуарах
Не полишати якорів.
Шукаєш втіху – знайдеш втому,
Бо то є стомлююча річ -
Між тисячі чужих облич
Шукати краєвиди дому…

(2011 р.)

У сни мої ти більше не приходь,
Бо й там - нам наодинці не побути.
Оберігає від спокус Господь,
і чоловік неспокоєм розбудить.

У спогади стежини не торуй,
так сталося, вони в обох невтішні.
Палким серпневим вітром поцілуй...
І більше не чекай од мене вісті.

2010

Мережа усіх поневолить!
Погляньте - сидять молоді
І сиплять у каву собі
Замінник реальної долі...
Занадто багацько ілюзій
вростає у серце й кишить,
Породжує хтиву байдужість -
В байдужості ж родиться хіть!
Залежність в липке павутиння
Щоденно затягує нас,
Та пізно приходить прозріння...
Загублено вартісний час!

(2012 р.)

Я про тебе нічого не знаю...
Може й знаю, але не про те,
Чому колір небесного раю
У очах твоїх тінню живе...?


І сплітає рожевим шнурочком
У спокусу медові вуста,
Збудувавши уяві місточок
Через дійсність, ймовірність й міста...

(2012)

Літо на Захід втікає.
Втеча - то все ж вірогідність...
Може осіння безплідність
"Там" почуття оминає?

Щастя біжить по дорозі
І стукотить сподіванням.
Що коли потяг кохання
Стримати відстань не в змозі?

Срібний Nissan, карі очі...
Погляд жбурля блискавиці.
Шовком легкої спідниці
Грається вітер охоче.

Місто нас прийме в долоні.
Стеля в квартирі - як небо...
Прагнути більшого треба!
Вібро режим в телефоні...

Загадка темних провулків
Не інтер'єр ресторанів,
Не гомоніння фонтанів,
А палка пристрасть цілунків...

Втопимо час в шоколаді,
Аж доки він не розтане
Ми, певно, встигнемо стати
Осені "Там" на заваді...

Випадкова субота, на розі двох вулиць,
В підозрілу будівлю з кількох поверхі́в
Мандрівною ходою кульгаво наткнулась,
Щоб раптово "Але́ксу" там "Юстас" зустрів.

Імовірність зупинення часу мізерна...
Всі стрілки застряють у швейцарських пастках!
І холонуть від слів в чашці кавові зерна,
Розтрощівшись горіхом в молочних вершках.

Не почуття, а хроматизми!
Коли у гору - то ще хай,
А от, якщо повзуть до низу -
То краще кинусь під трамвай...

Секунди, септіми, тритони,
Енгармонізми почуттів
І теситурні перепони -
Коктейльчик не для ледарів!

А мрії наші дисонують...
Не музика - суцільний шум,
Я в шумі щастя не почую -
зникає equilibrium...

Нюанс строкату партитуру
Перетворив на грізний стяг!
Нас не запишуть в професуру -
Дует ансамблю не досяг...

Бо доля - то примхлива річка!
У парі ти, а я сама...
Ховаю вперто своє личко,
Дзюркочу крижані слова,
Щоб ти бува не здогадався,
Як стискувалось серце ледь
Мій погляд на тобі спинявся...
З-під ніг втікала земна твердь...
Закохана в твою харизму!
Змарную поклик у душі
На кілька тактів мелодизму,
Рядочків жменю у вірші...

На БІ- етичний абордаж
Твоє узяте донкіхотство,
І все б чудово... та міраж
Невтішне видає пророцтво:

Деконцентрація думок,
Пасивність, мов холодні зливи...
Нащо нам стільки помилок?
Нащо нам мінус два щасливих?!

Нас мрії поєднав політ,
Але з чіткого розрахунку -
Ми різних прагнемо орбіт
І сфер дуального рятунку.

(2012 р.)

Сурмлять попе́реду нові́ світи!
Позаду - залишаються медалі.
Вітрила виткано! Гадаєш Ти,
Які незвідані корити далі...

Готує доля безліч перепон.
Роки - мистецтво кропіткої праці!
В житті, як в музиці, є еталон -
Стійкий макет із правил інтонацій.

У серці ж є мелодія - струна...
Прислухайся - і ти її почуєш!
Бо лиш тоді і визначиш сповна
І хто ти є, й куди, й нащо́ мандруєш.

І квіти в’януть невчасно,
І потяг приходить запізно.
І ти вже не їдеш… Звісно,
Життя – це тужлива пісня.

Зарано зірки зникають…
А серце – сліпий романтик!
Частує себе романсом,
Романом зігрівши ніч.

Крізь двері глухі, залізні
Під шкіру слова залізли
І ноти... І ноги терпнуть,
По жилах повзе мороз

Розлуки… Вдаряє даллю
Небо у сонні скелі.

18-20.05.12

Як мало треба для душі,
як мало треба:
весни квітастих колажів,
безмежжя неба,
цілунку сонця у щоку
у рань - спросоння
і раю рук у ніч п’янку,
очей бездоння…

02.03.2011

обо всем забыв на свете, сама с собой наедине
к Тебе взывая, мечтаю в предрассветной тишине.
блаженство, как по струнам, мне по нервам провело,
и гортанно зазвучала я, уподобившись струне.
2012г.

За основу взятий цей вірш-


Перистий ведмедик – розпливчаті форми,

Прикривши від сонця і берег і ліс.

Пливе десь на захід - плювати на норми.

На паспортні служби, наявності віз.



Небесні бродяги за формою різні,

Я їх споглядаю, лежу на траві.

То щось еротичне, то лапи залізні,

Із нігтями гострими аж до землі.



Пливе, ніби тіло: є груди і руки,

Фантазій безмежних раптовий каприз.

Впізнав я амурів – за спинами луки,

Стрілятимуть в серце приціляться вниз.



Тяжіння тримає, я з ним в довгій битві,

Безкрилий, а хочу летіти до них,

І руки піднявши, неначе в молитві,

Стою на землі весь у мріях пустих.





03.08.09.

Поналетіла мошкара:
- Ура! Ура! Ура!
Гайда весілля справим...
За тиждень вщухне травень.

20.05.2012

Купно їх возили й поодинці
До північносяйних Соловків,
Курінних моїх, праукраїнців,
Курінних моїх пракозаків.
Попереду – батько Калнишевський,
А за ним – цілісінькі коші,
Від часів татарського нашестя
Так ніхто Вкраїну не душив.
Гай, мій гаю, степе і лимане!
Все було, та тільки не спливло:
Не чужі, а власні басурмани
Повели Вкраїну за село,
За вітряк, що долю перемеле
На голодну муку;
За курган,
Із якого коршуном – ой леле! –
Зорить вниз незнаний ще тиран.
...Попереду – Плужник солов’їний,
А за ним – цілісінькі ж полки!
Боже мій! Велика Україна
В острівні вмістилась Соловки...
Хто ж ми є, вчорашні українці,
Низові забуті козаки?!


1990

1. КІНДРАТІЙ РИЛЄЄВ

Кіндратію належне воздали
По царській необмеженій щедроті:
На шибеницю двічі підняли
І прикопали в невському болоті.
Та він, життя позбавлений,
Чинів,
Не влежав у труні:
Зібравши сили,
Тюремне віко в безвік одчинив
І вийшов із нікчемної могили.
А вішатель в короні (аз воздам!)
Сидів, безчесний, на мулькому троні, –
Кривавою перлиною в короні
Темнів могильний острів Голодай.


2. ПЕТРО КАХОВСЬКИЙ

Гримлять в’язничні засуви –
Пора
До мудрого Всевишнього зі звітом:
Ачей, простить він грішника Петра,
Ошуканого вишуканим світом?!
"А не простить – з гріхами відійду
Туди, де ні покари, ні огуди,
Де без покори, в райському саду,
Без нелюдів раюють чесні люди..."
А за Невою товпився народ –
Юрми такої не бувало зроду.
Все вище піднімався ешафот,
Все ближче був Каховський до народу...


3. ОЛЕКСАНДР БЕСТУЖЕВ (Марлінський)

"Вставай, Сашуньо! Сонечко встає..."
Прокинеться душа на голос мами.
... І знову на вузькі віконні рами
Павук залізні сіті наснує.
"Вставай, коханий" – Олин голосок
Вихоплює зі сну... Все той же морок.
І вже йому, опальному, під сорок,
А все минуле – що вода в пісок.
"Бестужев! Де ти?!" – луняться слова...
... На мисі Адлер плакали солдати,
Що не змогли достойно поховати
І хрест святий поставить в головах.


4. ВІЛЬГЕЛЬМ КЮХЕЛЬБЕКЕР

З великим німцем він розкошував
У бесіді довірливій. І Гете,
Можливо, говорив йому:
"Поете,
Ти не про те донині віршував"
З ним Пушкін був без хитрощів прямим
(Не часто так ведеться у поетів):
Прискіпувався в’їдливо до рим,
До громіздких елегій і сонетів.

Він, сліпнучи, в Сибіру доживав
Останні дні свого життя-заслання
І Пушкінову смерть не визнавав
Писав, писав, писав йому послання...


5. ІВАН СУХИНОВ

Не пощастило чи не захотів
У волохи, за Прут...
Арештували.
Нашвидкуруч, невміло закували
Й помчали на розправу до катів.
Та не судилось легко відійти
У потойбіччя – каторга дісталась.
Неміряна Росія одверсталась
Йому
До зерентуйської версти.
І на останній видимій версті
Йому пророче випало видіння:
Голгофа... Чорний хрест серед каміння...
І сам він – розіп’ятий на хресті...


6. ІВАН ПУЩИН

Таких Іванів на святій Русі
І вдень з вогнем нелегко відшукати.
Поети всіх народів і часів
Могли б його повірником обрати.
І дружбою ділитися із ним
І тіснявою братської могили...

У глибині сибірських руд і зим
Його ніякі сили не скосили
І в Пушкіна його не відняли.
І він лишався з Пушкіним до скону,
І перед смертю, ніби на ікону,
На Пушкіна молився...
Що молив?


7. СЕРГІЙ ТРУБЕЦЬКОЙ

Князівська кров гаряча, голуба
Загусла на грудневому морозі,
І роз’ятрить її була не в змозі
Нетерпелива бойова труба.

Диктатор не відбувся. Спасував.
Уперше полотніючи зі страху,
Поніс повинну голову на плаху –
В житті себе самого скасував.

Та хто сьогодні дорікне йому
В пасивності?
Закутий у кайдани,
Він подолав і каторгу, й тюрму
І не зганьбив свої воєнні рани.


8. МИХАЙЛО БЕСТУЖЕВ-РЮМІН

Було в орла два пружнявих крила,
Та з "мертвої петлі" – не врятуватись...
Мотузка обірвалася гнила,
А новій довго, довго ще сукатись.
Від зашморгу до зашморгу –
Лиш мить,
Але – в польоті,
Без гидкого плазу!
Нехай в Росії прийнято душить
Повільно, з перекуром, не одразу,
Але, допоки вихмелиться кат
І смиконе поспішно ноги жертви,
Бестужеву – один лиш раз померти,
А мить польоту – пережить стократ!


9. СЕРГІЙ МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ

В степу біля Василькова,
В степу,
Засніженому, тихому, глухому,
На бездоріжжя доленьку сліпу
Він виведе на смертоньку...
Нікому
Не скаже, що не визріла пора
Повстання, що приречене повстання, –
Нехай тривога полкова остання
Свою зорю провісницьку загра!
... Вночі біля Василькова,
Вночі,
Навстріч усім завіям-смертовіям,
За молодим апостолом Сергієм
Йшли не сліпці – свободи сурмачі.


10. ФЕДІР ГЛИНКА

Кому – тюрма і каторга...
Йому
"Почесне" заслання в карельські хащі.
О, ті краї загублено-пропащі
Були нічим не кращі за тюрму!
Він там прозрів, звільнився від полуд –
Герой Бородіна, поет від Бога:
Ріднішим став йому
Російський люд,
Дорожчою
Расєюшка убога.
Він довго жив!
Немов осінній лист
На гілочці ламкій свого століття –
Герой Бородіна, поет і декабрист,
Один з того, грудневого, суцвіття.


11. ПАВЛО ПЕСТЕЛЬ

До нього як до рівного й рідні
Заходили солдати й генерали –
Шукали в нього захисту одні,
А другі просто прихистку шукали.
І захист був, і прихисток завжди,
Була довіра повною, без міри,
І чорний птах трагічної біди
Гніздився у теплі його довіри.
Був суд і присуд. Вогнище й зола...
І "Руська правда"...
І брехня російська...
Й ридання обезглавленого війська
В ту смертну мить
Полковника Павла...



1990