Сьогодні роздуми в багатьох з нас про наше сьогодення і наше майбутнє є дуже важкими. Точки кипіння в суспільстві усе гарячіші і температура там набагато вища ніж температура кипіння, та все ж в кожного, хто ще не втратив здатність думати і аналізувати, те що відбувається всередині країни, десь глибоко жевріє надія на диво, що нам не дадуть пропасти, зникнути з мапи світу і ця надія ще тримає країну, як таку: тримає Воїнів, тримає Волонтерів, змушує триматися з останніх сил.
Триматися всупереч тому, що руйнує твою віру в справедливість, в закон, підриває всі основи цінностей, на яких базується увесь цивілізований світ, приєднатися до якого ми так мріяли і мріємо.
І хоч як би ми про це не мріяли та останні події і викриття роблять цю мрію примарною, якщо щось в країні радикально не зміниться, тому що хабарників і крадіїв ніхто ніде не хоче бачити в цивілізованому світі. А шість мільйонів доларів, які знайшли тільки в квартирі і про які відводять вбік бігаючі очі, коментуючи цю справу, ті хто дотичний до керівництва області, партії СН і навіть ті, хто дотичний до розслідування, ще раз нам показують, що це тільки вершина айсбергу і усі бояться і будуть боятися назвати тих, хто усе це тримав під собою, контролював процес в усіх областях.
І як нам після цього звинувачувати західних партнерів в недостатній кількості переданого озброєння?
І ще багато шуму і обговорень наробило викриття на околиці Борисполя знищеної, зіпсованої волонтерської допомоги, якою забиті півдесятка гарних будинків, з усього видно що будувалися вони мабуть для переселенців і повністю пошматовані тимчасові палатки –укриття над горами переданих ліків на передову. Хтось може повірити, що така кількість всього була передана отій сумнівній особі, яка іменує себе волонтером. Я особисто в це не вірю. В цієї кампанії на мою думку є дві цілі:
Ціль перша: що почалися якісь розбірки і когось з тих, кого потрібно прибрати, треба цією справою нейтралізувати, або налякати, щоб був слухняним . І якщо налякати, то призначать цапа відбувайла там наверху, переведуть на нього усі стрілки, а головні фігуранти цього злочину ніякого покарання не понесуть.
Ціль друга: ударити ще раз по волонтерському руху, принизити його роль, показати легковірним що ось які мов волонтери непорядні, мало не злочинці, а ви їм довіряєте…
Хоча усі, хто має відношення до справжнього волонтерського загально-народного руху розуміють, що просто так ці палатки в полі не появилися і просто так ці будиночки не напхані такими дорого вартісними речами, які просто так марнуються під відкритим небом. Це саботаж, це злочин і за це повинні винуваті понести відповідальність.
Зате який закон був прийнятий в минулому році відносно гуманітарної допомоги з-за кордону, ми ж не забули, і як тих нещасних волонтерів влада намагається загнати у стійло і взяти під особистий контроль. Важко усе це пропускати через себе і мовчати, особливо в нинішній ситуації, коли ворог уже стоїть на порозі моєї області.
Тепер усі торочать уже що влада готує вибори, я за стовідсотково, якби ми її здихалися, так вибори повинні пройти в тих умовах, коли в усіх українців буде вільний доступ до правдивої інформації, тоді буде сформоване бачення справжньої ситуації на фронті і всередині країни, народ буде бачити і чути правду, і робити свої висновки, і приймати рішення кого йому обирати. А для цього потрібно негайно закрити єдиний марафон і перестати оболванювати довірливих обіцянками скорої перемоги і вихваляти крадійську владу. Бо риба гниє з голови і це усім відомо.
Коли на Покровському напрямку почали здавати село за селом, багатьом було, як пороблено, і усі втішалися подіями в Курській обл. І що тепер навтішалися? Кричали з усіх ресурсів, що контролюємо там 1300кв. км. На сьогодні ця цифра зменшилася до 800кв. км. А скільки життів наших воїнів загублено і покалічено, недавно ховали одного на нашій вулиці, а скільки техніки дорогої західної там буде втрачено, а якби усі ці потужності на Покровський напрямок, то цієї трагедії сьогодні там могло не бути. Кажу це, бо знаю не з десятих уст, про те, що там відбувається.
Чому я все це пишу, тому що не хочеться щоб самовіддана праця, жертовність мільйонів українців протягом десяти років війни були марними, щоб жертва сотень тисяч загиблих і поранених в цій війні була марною.

Надія Таршин

Сьогодні хочу розповісти про наш Волонтерський центр «Оріяна», який був організований на базі ГО «Патріотичне об’єднання «Оріяна», яка була заснована на нашому Дніпропетровському Майдані 22квітня 2014р і офіційно зареєстрована 03.09. 2014р. Наша організація має офіційний статус неприбуткової, ми не збираємо внесків на її функціонування. Вся робота виконується безоплатно її членами і тими хто до нас примкнув у важкі часи цієї страшної війни. Наші внески це постійна волонтерська праця і фінансова допомога на передову для підтримки наших воїнів. За усі ці роки ГО брала активну участь в усіх заходах на рівні області та України, які організовувалися не всупереч, а для розбудови нашої держави Україна, для її збереження , збереження її мови, традицій, її духовних цінностей, для утвердження всього того, що нас ідентифікує, як державу.
Після повномасштабного вторгнення наша ГО зосередила всі свої зусилля на допомозі фронту, тому що, перебуваючи з передовою на прямому зв”язку, розуміємо скільки туди всього потрібно, і ми дуже вдячні кожному, хто примкнув до нас. Не усі ці добрі і високо духовні люди є членами нашої ГО, та їх допомога є безцінною, бо це і посилки з різних куточків України і зарубіжних країн, це кошти, які також ідуть з різних куточків України. Усі, хто чергує в нашому центрі. також жертвують свої кошти щомісяця, хто не може допомогти коштами, допомагає своєю працею, але ніхто не сидить склавши руки і не чекає, що перемога України над ворогом упаде на неї, як манна небесна.
Ми бачимо і розуміємо потреби, тому працюємо в усіх напрямках, щоб в якійсь мірі забезпечити життєдіяльність наших Воїнів. На сьогодні в активній допомозі у нас 26 підрозділів і це в основному Авдіївський, Куп’янський, Лиманський та Бахмутський напрямок. Хтось з Воїнів до нас заїжджає сам, як випадає найменша можливість, а в більшості випадків ми їдемо до них по черзі, завантажуючи автомобіль усім необхідним, попередньо узгоджуючи усі позиції, тому що хочеться завантажити найнеобхіднішим, таким, що полегшить їх надважкі умови на передовій.
Попереду новий тиждень і нові виклики, від яких голова іде обертом, допомогти хочеться усім, коли б була така можливість. Дякуємо усім нашим постійним помічникам, нехай Ваша жертовність і постійне бажання допомогти своїй країні у надважкий для неї час, принесе нам той результат, на який ми усі сподіваємося і Україна вистоїть у цьому страшному двобої і Переможе це вселенське зло.
Картка для перерахувань 4149 4998 0667 3172 Таршин НП ( Голова ГО «Патріотичне об’єднання «Оріяна»
Слава Україні!!!
28.01.2024

Я почала писати звіт про надходження, а перед цим подивилися з онуком карту бойових дій DEEP STATE, проміряли відстані до місць, куди нас ще пускають і звіт поки що відкладається на якийсь період, бо цей тиждень буде дуже для насиченим на події на фронті( так мені здається? бо на прямому зв’язку з цілим рядом підрозділів). Ми сьогодні усі хочемо вірити в диво, але його на жаль не буде, поки кожна українська хата, квартира, елітний особняк не зрозуміє, що у нас сьогодні ситуація набагато страшніша, ніж 24-го лютого 2022р. Тоді був всенародний порив і черги у військомати. Сьогодні, завдячуючи багатьом чинникам, цього немає, а ворог на порозі багатьох наших українських міст, які можуть стати його здобиччю у найближчий час.
Я закликаю кожного українця не вестися на обіцянки про F-16, чи на те, як проголосує конгрес США, чи яке прийме рішення ЕС про надання допомоги Україні. Цими обіцянками і жвавим обговоренням:- буде чи не буде надана допомога нас відволікають від нашого трагічного сьогодення і при тому усі без виключення. Хайп-хайп–хайп це у більшості журналістів сьогодні у тренді, а нам розуміння як розібратися в цьому і не потонути, не загубити свою країну.
В нас надзвичайно важка ситуація на фронті: нестача боєприпасів ,нестача техніки, без пілотників, нестача харчів, які безпосередньо може взяти кожний у свій окоп готовими до споживання( тушонка не рахується вона вкрай поганої якості) нестача патріотів, які прийдуть , як у 2022р боронити Україну і ще багато, багато чого нестача.
Сьогодні кожен українець, який зацікавлений у збереження своєї країни повинен допомогу для фронту пропустити крізь своє серце. Чужих дітей не буває, чужих на фронті також не повинно бути, бо тоді в нас усіх є дуже плачевний шанс стати чужими на своїй землі.
Я особисто, як волонтер, майже з 10-річним досвідом роботи на передову закликаю сьогодні не руйнувати волонтерський рух непродуманими, коментарями, заявами. Усі види допомоги важливі і дуже потрібні. Кожний з нас на якійсь дуже потрібній ділянці і Воїни це знають і запити до нас відповідні. Сьогодні волонтер, який недавно в цьому русі повезе вареники і консервацію, а завтра Він згуртує навколо себе команду і збере кошти на дрон, тому будьмо дуже обережними в своїх судженнях про вид волонтерської допомоги і наскільки той чи інший вид допомоги потрібний на фронті. Потрібно усе, а найбільше наша любов і турбота для ЗСУ, бо це їм надає силу, підіймає бойовий дух.
Тому покладаймося сьогодні самі на себе, незалежно від політичних уподобань сьогодні ми повинні бути об’єднані в одному пориві зберегти свою країну, бо іншої у нас немає і ніде нас особливо не чекають.
Я розумію що мій заклик може бути голосом волаючого у пустелі, та все ж намагаюся волати….
Будьмо мудрими і сильними у прагненні збереження України. Слава нації!!!

Запитів дуже багато тому надаю картку 4149 4998 0667 3172 Таршин Н.П.

21.01 2024р Надія Таршин

Поміж безкінечними звітами все одно буду намагатися достукатися до тих, хто ще живе в полоні ілюзій і мрій про швидку перемогу над ворогом. Ворог добре озброєний і дуже небезпечний і це ми усі повинні усвідомити і не плекати мрію на диво… Диво відбудеться тоді, коли кожний українець зрозуміє, що без його підтримки наші доблесні війська не зможуть вистояти і почне допомагати з усіх сил, обмежуючи свої забаганки, а інколи відмовляючи собі і в найнеобхіднішому, і при тому вимагати владу відзвітувати за вкрадені кошти в ЗСУ, а це десятки мільярдів, які і наша рахункова палата уже підтвердила. Ті стрілочники, які нині під слідством, це шумовиння, а потрібно дивитися в корінь зла.
В країні на фоні небаченого хаосу у багатьох зневіра, розпач, розчарування так не повинно бути.
Як у відомого нашого поета написано « Ми є народ, якого правди сила, ніким звойована ще не була»…отож давайте і на мить про це не забувати. Тому що ця чорнота яка шириться всередині країни вона не менш небезпечна ніж на фронті, а можливо і страшніша, тому що розтліває душі, поселяючи в них зневіру, а це кому потрібно- нашому заклятому ворогу.
От і робіть висновки хто такі ці безумні і їм подібні, і на кого вони працюють.
Якщо той, хто розуміється на військовій справі посмів сказати правду про справжній стан речей, то не цькувати його потрібно і принижувати, а дослухатися до його вимог. А сказав Він те, що сьогодні кожний Воїн підтвердить і волонтер, який напряму дотичний до передової.
Тому народ повинен вчитися фільтрувати той базар, який виливають на його голову з усіх помийниць телевізійних. Бо там де кажуть правду, то ті канали виключені з цифрового ТБ.
Тривожне і складне наше сьогодення, та усі плачі, гризня нам не помічники, потрібно зібратися з силами і рухатися далі в тому напрямку, що і раніше. А наш всенародний спротив був надпотужним і цілісним і вселяв надію… На жаль і спротив, і небачена всенародна жертовність були використані собі на користь негідниками, які і продавали міжнародну допомогу і ховали її на потаємних складах, де вона втрачала свою придатність, тільки б не передати її на фронт, і за ці злочини також ми не бачимо відкритих судових засідань, де судитимуть винних злочинців, натомість судять легендарного розвідника.
Важко усвідомлювати, що народ зомбують, дурманять обіцянками швидкої перемоги і тим самим нейтралізують його, виводять зі стану боротьби за своє збереження.
Ми повинні вистояти і зберегти свою країну, бо це своє, з діда прадіда. Де б не був, в якій країні не жив, але там будеш біженцем…
І сьогодні я закликаю знову усім своїм єством розвернутися до тих, хто стоїть сьогодні на передовій і боронить ціною надлюдських зусиль нашу землю від ворога.
Пишімо Їм листи, малюймо малюнки , складаймо посилки, нехай і невеличкі, а від серця і ми усе доставимо нашим Захисникам на передову, скільки б рейсів не довелося робити. Ми бачили сльози на очах наших Героїв, коли вони відкривали ці дитячі пакунки і читали листи.
Будьмо вищими за увесь той непотріб, який нам намагаються нав’язати, будьмо сильними і мотивованими, бо країна не в меншій небезпеці, як і два роки тому.
Слава Україні!!!

Поміж безкінечними звітами все одно буду намагатися достукатися до тих, хто ще живе в полоні ілюзій і мрій про швидку перемогу над ворогом. Ворог добре озброєний і дуже небезпечний і це ми усі повинні усвідомити і не плекати мрію на диво… Диво відбудеться тоді, коли кожний українець зрозуміє, що без його підтримки наші доблесні війська не зможуть вистояти і почне допомагати з усіх сил, обмежуючи свої забаганки, а інколи і в найнеобхіднішому і при тому вимагати владу відзвітувати за вкрадені кошти в ЗСУ, а це десятки мільярдів, які і наша рахункова палата уже підтвердила. Ті стрілочники, які нині під слідством, це шумовиння, а потрібно дивитися в корінь зла.
В країні на фоні небаченого хаосу у багатьох зневіра, розпач, розчарування так не повинно бути.
Як у відомого нашого поета написано « Ми є народ, якого правди сила, ніким звойована ще не була»…отож давайте і на мить про це не забувати. Тому що ця чорнота яка шириться всередині країни вона не менш небезпечна ніж на фронті, а можливо і страшніша, тому що розтліває душі, поселяючи в них зневіру, а це кому потрібно- нашому заклятому ворогу.
От і робіть висновки хто такі ці безумні і їм подібні, і на кого вони працюють.
Якщо той, хто розуміється на військовій справі посмів сказати правду про справжній стан речей, то не цькувати його потрібно і принижувати, а дослухатися до його вимог. А сказав Він те, що сьогодні кожний Воїн підтвердить і волонтер, який напряму дотичний до передової.
Тому народ повинен вчитися фільтрувати той базар, який виливають на його голову з усіх помийниць телевізійних. Бо там де кажуть правду, то ті канали виключені з цифрового ТБ.
Тривожне і складне наше сьогодення, та усі плачі, гризня нам не помічники, потрібно зібратися з силами і рухатися далі в тому напрямку, що і раніше. А наш всенародний спротив був надпотужним і цілісним і вселяв надію… На жаль і спротив, і небачена всенародна жертовність були використані собі на користь негідниками, які і продавали міжнародну допомогу і ховали її на потаємних складах, де вона втрачала свою придатність, тільки б не передати її на фронт, і за ці злочини також ми не бачимо відкритих судових засідань, де судитимуть винних злочинців, натомість судять легендарного розвідника.
Важко усвідомлювати, що народ зомбують, дурманять обіцянками швидкої перемоги і тим самим нейтралізують його, виводять зі стану боротьби за своє збереження.
Ми повинні вистояти і зберегти свою країну, бо це своє, з діда прадіда. Де б не був, в якій країні не жив, але там будеш біженцем…
І сьогодні я закликаю знову усім своїм єством розвернутися до тих, хто стоїть сьогодні на передовій і боронить ціною надлюдських зусиль нашу землю від ворога.
Пишімо Їм листи, малюймо малюнки , складаймо посилки, нехай і невеличкі, а від серця і ми усе доставимо нашим Захисникам на передову, скільки б рейсів не довелося робити. Ми бачили сльози на очах наших Героїв, коли вони відкривали ці дитячі пакунки і читали листи.
Будьмо вищими за увесь той непотріб, який нам намагаються нав’язати, будьмо сильними і мотивованими, бо країна не в меншій небезпеці, як і два роки тому.
Слава Україні!!!

Ці світлини зроблені 31січня 2022р в роті інженерної підготовки, нині це 1-а аеромобільна рота 25бр.
Я ніколи не хотіла описувати той день і що насправді ми тоді з Сергієм Ніконовим почули від Воїнів. Пам’ятаю що ми побували тоді в Мар’їнці в Добробаті «Волинь», бо ми продовжували їх підтримувати попри заборону добровольчих батальйонів, розуміючи що попереду миром і не пахне. Після цього заїхали в Красногорівку в 74-й ОРБ і насамкінець в Авдіївку де на нас чекали два підрозділи – рота інженерної підготовки і підрозділ розвідників 74-ї ОРБ.
І тут в Авдіївці наших Захисників буквально прорвало за усе і найбільше, що ворог накопичив зовсім поряд великі сили і що буде війна. Ще розповідали що днями до них на базування приходили делегація жінок, які мешкали в Авдіївці і просили вразі нападу дати їм зброю, щоб стати на захист міста, бо влада нічого не робить для цього. Довго ми тоді розмовляли, Воїни озвучували проблеми і з харчуванням і що масово не подовжують контракт, бо в останні місяці у них зарплата в деяких підрозділах менша ніж в касира АТБ і тому не вистачає водіїв щоб техніку перегнати на ротацію. Сергій Степанович навіть запропонував свої послуги, на що йому відповіли, що не мають права садити в автомобіль невійськового. Я ще книгу «Краплина добра» їм подарувала, героями якої були і Вони.
Їхали назад з важким серцем і передчуттями. По приїзду додому я терміново зателефонувала доброму знайомому комбату, який на той час був уже радником в Яроша і виклала йому усе почуте, а ще дуже просила щоб усе було донесено до Головнокомандувача Валерія Залужного, а Він в свою чергу повідомив в ОП. Комбат мені тоді відповів, що усі все знають але в ОП попередження Головнокомандувача Залужного не чують, на жаль.
Я не хочу сьогодні нікого засуджувати за їх злочинну бездіяльність, та паплюжити Валерія Залужного сьогодні можуть тільки вороги України, тому що прийнявши в жовтні напіврозвалену армію фізично і морально, Він, як і сотні тисяч Добровольців став на захист України і не здав її всупереч бажанню деяких високопосадовців.
І ставити у вину, що Він буде захищати докторську дисертацію в час війни, то це як? Усі в Україні повинні бути середнього розумового рівня, або і нижче, щоб команді слуг не соромно було за свій рівень розумового розвитку. Чи починати обговорювати тему дисертації, при тому засекреченої, не ознайомившись з нею, пустивши в хід усі свої недолугі свої домисли. Тобто відпрацьовувати завдання по дискредитації людини.
Найперше усім критикам потрібно вивчити посадові обов’язки МОУ, уважно, вдумливо їх прочитати і обов’язки Головнокомандувача і відразу відпаде охота писати недолугі коментарі, це в тому випадку, якщо дописувач не проплачений бот .
На цих світлинах не усі живі і перед пам’яттю тих, хто ціною свого життя дав нам можливість жити на своїй не окупованій ворогом території, будьмо гідними та послідовними незалежно від того, хто яку політичну силу підтримує.
Слава ЗСУ!!!

Друзі мої хороші, я дякую кожному з Вас, хто підтримує мої звіти про допомогу ЗСУ та публікації-роздуми на тему нашого непростого сьогодення. Це додає сили і натхнення для подальшої праці на порятунок нашої країни. Так на порятунок країни, тому що ніхто окрім нас цього не зробить, а з огляду на останні корупційні викриття в МОУ ми усі розуміємо, що спасіння країни лягає на наші плечі, тому що ми не дурні і не тупі і нам не потрібно втокмачувати в голови, що усі ці мільярдні корупційні оборудки на бронежилетах, касках, зимовій формі, продуктах харчування, це вина заступників міністра оборони. Ми не вчорашні і прожили довге життя на цім світі і розуміємо яка роль заступника, міністра і того хто стоїть над ними.
Добре розуміємо, та до пори мовчимо і зціпивши зуби тягнемо кожен на своєму місці цю надважку ношу, допомагаємо нашим Воїнам вистояти у черговій епохальній боротьбі за наше існування .
І є відчуття, що БУДЕМО, тільки щоб всередині держави не заважали, не цькували нас, не принижували значимість і високу духовність волонтерського всенародного руху, запускаючи по єдиному марафону підозріло часто інформацію про волонтерів-шахраїв. Ми уже давно розібралися хто є хто… І наше справжнє волонтерське братство, взаємна підтримка, терміновий відгук на будь-яке прохання і реальна допомога в його вирішенні, може сьогодні бути прикладом для усього світу.
Зовсім недавно провідати мене приїжджав Воїн з нашого підопічного підрозділу, вечоріло і наша розмова затягнулася на години і хочу передати тільки один фрагмент з неї. Простий солдат, який на війні з 2014року, має інвалідність і ось його роздуми про нашу Перемогу всього декілька фраз:
- Недавно був вдома на Львівщині, сусіди усе запитують, коли буду повертатися назад, а я ж там без ротацій більше року, не враховуючи одну в один місяць на відновлення і мені чомусь сумно від цього. Там живуть своїм життям, ніби війни у нас ніякої немає і мені серед них уже не дуже зручно, ніби дві України в нас і абсолютно не схожі поміж собою.
- А ще запитують коли там уже Перемога? Запитують тоном людини байдужої, якій насправді і не дуже цікаво, бо далеко від нього ідуть ті запеклі бої, а прильоти то ж в основному були на Яворів і Львів. І я їм відповідаю, що це з огляду, якою Ви бачите Перемогу.
- Справжня, це коли ми перемагаємо ворога і в москві підписуємо АКТ капітуляції з виплатою усіх репарацій за усі відібрані життя, покалічені, за зруйновану вщент територію за усе, усе, усе…
- Другий варіант, це коли контрнаступ буде вдалим і ми виженемо ворога зі своєї землі і сядемо за стіл переговорів з ним разом з усіма нашими союзниками і там також можуть бути підписані серйозні документи на користь України.
- Третій варіант- коли нам мало що вдасться і за стіл переговорів сядуть усі окрім України, а представники її будуть чекати за порогом вирішення її долі і в яких координатах вона залишиться….
І це простий солдат, якому Україна Понад Усе! І от щоб третього варіанту не було ми, як ніколи, сьогодні повинні бути згуртованими і розуміння того, що ніхто окрім нас не врятує нашу землю не повинно кожного полишати і на мить. А ще вимагати покарання винних за усі корупційні схеми під час війни і непомірні збагачення на війні. Ми тягнемо цей волонтерський віз з останніх сил, а вони крадуть що є сили і так далі не може бути.
Я майже ніколи не озвучую номери бригад і підрозділів, куди ми веземо допомогу, та нехай світлина тут опублікована дасть Вам на це відповідь, є і відео, де стріляю, та його ще не час показувати.
Було трохи лячно брати до рук цей гранатомет, та нічого справилась. Сьогодні я за те щоб в кожного адекватного українця була зброя і Він міг її ефективно використати для самозахисту і захисту своєї рідної землі.
Слава нашим мужнім і терплячим Воїнам! Слава Україні!!!
25.06.2023р. Надія Таршин

Думок сьогодні багато в голові і вони на жаль не нові і здебільшого сумні. Я знаю, що так у багатьох з нас, друзі. Хтось плачеться у ФБ, що в далекому зарубіжжі у вимушеній евакуацїї не може почепити на Новий рік розкішні гірлянди, як було в Україні, а дехто навпаки не соромиться показувати щедрі столи на своїх корпоративних вечірках з нагоди свята, а інший бідкається що ялинки надто дорогі.... Я вчора почула розповідь своєї знайомої про враження її родича від однієї з таких корпоративних вечірок, де жодного разу за цим святковим столом, який ломився від наїдків і напитків не було сказано ні одного слова на підтримку нашого Воїна, не було згадано про загиблих.... Відривалися по повній і ніхто не згадав ні про війну, ні про Перемогу. І прийшов той молодий чоловік, а Він тимчасово переміщена особа, в дуже подавленому настрої і з важкими думками.
І це не поодинокий випадок - пир під час чуми це у нас сьогодні загальнонаціональне явище. Одна половина країни віддає своє життя безцінне, зазнає страшних поранень, стає каліками на усе життя, горбатиться з останніх сил на допомогу нашим Воїнам, ділиться заробленими копійками для підтримки їх і морально, і матеріально, хоронить Героїв і плаче, а інша не просто сміється, а реготить над усіма нами і живе собі в своє задоволення, краде, багатіє під час війни, закони для них не писані... Правда вони гарно уміють віщати з екранів телевізора і продовжувати оболванювати довірливий лохторат небаченими темпами. Жити в ілюзії близької Перемоги лохторату подобається і на усі спроби достукатися до них натикаєшся на непробивну стіну. Зомбування уже набрало катастрофічно швидких темпів. Що далі??? По-справжньому страшно. Вперше у житті ялинку ставити не буду і Новий рік також не буду зустрічати, бо він обіцяє бути дуже нелегким. Дай нам Боже усім вижити. Єдине бажання яке загадаю, щоб повістки вручали не на вулицях і біля супермаркетів простим бідакам а прямо в дорогих ресторанах, на іменитих тусовках, в залах де від реготу мало не полопаються шанувальники відповідного "культурного" низькосортного непотрібу.

Вчора поверталися від наших з передової і проїжджаємо Павлоград. Вздовж усієї центральної вулиці великі рекламні бігборди на яких поминальна свічка горить і обличчя Героїв – серйозні, усміхнені, молоді і літні, і зовсім юні… І обличь так багато, і так боляче, і сльози градом.
В попередні роки щоразу проїжджаючи на передову через це місто ми З Сергієм Ніконовим не добирали слів, щоб озвучити своє відношення до усіх опезезешних рил, які тоді красувалися на усіх цих рекламних щитах перед кожними виборами, чи то у ВР, чи перед виборами у місцеві ради.
І ось тепер ця гидота, яка широко відкрила двері нашим ворогам сидить і досі у ВР перелицювавшись, у Обласних радах і ніякої відповідальності за свої злочинні дії не понесли. Чого вартують усі ці шуфричі і їм подібні, чому вони там, ці відверті вороги України, яка у них є необхідність для нас з Вами? Чому вони продовжують жерти кошти з державного бюджету, а ми з Вами ділимося останніми копійками, щоб підтримувати наших Воїнів??? І ці сотні чому розривають нам серця перед тими, кому нині свічка на бігборді і безкінечна наша туга за ними і неймовірний біль. Як я і мої друзі –волонтери можемо спокійно до цього відноситися? Не маємо права мовчати, зрадниками кишить навколо і у верхніх ешелонах влади в першу чергу, бо тільки і чуємо то одного з високопосадовців заарештували, то іншого і як правило ці зрадники були масово працевлаштовані уже при нинішній владі, то що відбувається насправді?
Я маленька людина, але сьогодні на таких маленьких людях тримається Україна і на передовій і в тилу, мені не все одно, бо коли дивлюся на зовсім недавню світлину, де передаємо допомогу нашим Воїнам і там біля мене стояло їх семеро, а сьогодні з них залишився один і той поранений, то як я маю реагувати на увесь той вал неправди і злочинної терпимості до відвертих ворогів всередині країни.
Не маємо права мовчати, бо по тотальному оболванюванню народу ми уже рашу наздоганяємо.

Це не звіт подяка в якому багато позитиву і зовсім не торкаюся тем, які по-справжньому болять. В цій публікації буде багато чому і біль. Болить не тільки мені, а кожному українцю, хто переймається долею України. Адже відкриваєш ФБ, а там уже багато друзів-патріотів пішли у засвіти. Віддали своє молоде життя, захищаючи країну, а ти не з усіма ними зміг поспілкуватися навіть у віртуальному світі, бо усе поспіхом, на все не вистачає часу. А там особистості, велич душі, високі думки і прагнення і, на жаль, обірваний політ на злеті. Обірваний заради нас з Вами, щоб ми жили і втілювали усі їх мрії, сподівання, які вони не встигли, бо війна…
І мимоволі зразу виникають запитання, а чи гідні ми їх подвигу, чи в усіх є осмислення тих трагічних подій, які не тільки руйнують наші міста, села, а роблять біднішою Україну духовно, бо немає заміни тим, хто перший , без вагань ступив у горнило війни – не ховався, не відкуплявся, не тікав за кордон… Сьогодні я уже від декількох матерів, які проживають у нашому селищі чула фразу, з якою їх сини ішли на війну: - Я зробив свій вибір, щоб не було соромно мені в майбутньому перед своїми дітьми. Матері усі майже однакові, вони плачуть і моляться за синів, щоб повернувся, щоб жив довго і щасливо після Перемоги. І дуже боляче їм, коли якась « сердобольна» на лавочці біля під’їзду, ніби ненароком скаже: - А знаєш, я десь чула, що першими, як прийдуть до нас, то будуть убивати сім’ї тих, хто сьогодні на фронті. А чи сказано це ненароком - питання.
Варто іноді сісти на таку лавочку біля під’їзду і послухати і мало не буде. Відчуття ніби потрапив у паралельний світ. І Дніпро, і околиці, якщо покласти руку на серце, то недалеко втікали по світогляду і у своїх уподобаннях від мешканців Маріуполя, але трагедія цього краю нічому не навчила, на жаль.
Я не знаю, що ще повинно статися( адже уже прилетіло і не раз) щоб в кожному прокинувся громадянин України, з усім переліком необхідних якостей, які ідентифікують громадянина кожної країни.
В усіх країнах Заходу свою мову оберігають, як зіницю ока, бо це перша ознака державотворення, а в нас заплюють очі і лоба. як тільки зробиш комусь зауваження. Зразу в хід ідуть « найпереконливіші» аргументи, що на війні немає різниці яка мова. І ще ціла тирада на захист ворожої мови, замість того, щоб зробити правильні висновки і перейти на українську.
У нас війна, але не для всіх, якщо в перші дні повномасштабного вторгнення наш волонтерський центр ледве справлявся з лавиною охочих допомогти, то сьогодні в нас затишшя. Я розумію наскільки важкою сьогодні для багатьох з нас є ситуація з роботою, з надходженнями у сімейний бюджет, та як не дивно до нас ішли найбільше саме такі – небагаті, патріотичні, думаючі, яким не все одно чий чобіт топтатиме їх рідну землю. Вони і сьогодні, попри усі виклики часу, продовжують нас підтримувати. І ми безмежно їм дякуємо за їх підтримку і допомогу.
Але війна це наша загальна трагедія і біда, то чому левова частина нашого заможного населення взагалі ігнорує будь яку допомогу ЗСУ, Добробатам, Теробороні? Виходить так, що на війну ідуть воїни-патріоти, підтримують їх волонтери-патріоти, тобто найстрашнішу і найважчу роботу сьогодні тягнуть на собі ті, які ніякими преференціями від держави ніколи не користувалися, не дурили її, не наживалися на ній. Вони просто не уявляють свого життя без неї і СТОЯТЬ і БУДУТЬ СТОЯТИ за НАЙСВЯТІШУ.
У патріотів, можливо і наївне, але є своє бачення, якою Вони хочуть бачити Україну після Перемоги над цим всесвітнім злом. Та ми не настільки наївні, щоб бути впевненими, що нашим сподіванням судилося збутися швидко. Надто багато відвертих ворогів, засланих козачків, 5-ї колони навколо нас. Тобто ілюзій немає відносно нашого близького безхмарного майбутнього. Розуміємо що за нього і сьогодні, і в найближчі роки ми повинні вгризатися тут так, як на передовій наші Воїни виборюють кожний метр своєї землі. І все ж попри усі зради, хитросплетіння ми досягнемо цілі, бо вона у нас світла і прекрасна і їй судилося бути втіленою в життя. Час нас обрав неспроста, ми повинні для наших потомків залишити Україну іншою - високою, гідною, яка стане прикладом для багатьох країн світу.
Сьогодні є багато незрозумілого і навіть підозрілого в діях деяких високопосадовців, та вірю що в скорому часі ситуація проясниться. Усе таємне з часом стає явним це є незаперечний закон нашого буття. Об’єднуймо усі зусилля в допомозі нашим Воїнам. Наша підтримка додає їм сили і ми наблизимо Перемогу. Долучайтеся до нашої команди. Ми надаємо допомогу підрозділам, які безпосередньо на передовій і їх у нас на сьогодні більше двадцяти. Не слухайте ворогів, що до Воїнів воно не доходить. Доходить усе, просто увесь фронт обігріти своєю увагою і теплом неможливо. Коли надходжень буде більше то і допомога стане ще більш вагомою. Ми не передаємо «Байрактари», та без необхідного спорядження, запчастин, робочого інструменту, одягу, взуття, засобів гігієни, продуктів харчування Воїнам буде також важко. Ми зобов'язані перемогти, іншого не дано, Герої, які відійшли на небеса, сьогодні є мірилом наших вчинків. № банківської картки 4149 4998 0667 3172 Таршин Надія Павлівна. Слава Україні!!!

14.07.2022 Надія Таршин

Що у мене на думці??? А що може бути на думці, коли протягом дня "новини". камінням падають на голову: один з наших підопічних, на кого надсилали не один раз допомогу в полоні,
голубі очі Івана довго будуть перед очима, в покинутому і під постійними обстрілами селі на Харківщині жменька тих, кому допомагали, а сьогодні туди не пробитися, зовсім юний командир роти, втомленим голосом повідомляє, що ситуація дуже важка і до них також не добратися...
Перед очима майже стоять безлюдні села і міста Донецької обл. які ми перетинали, везучи волонтерську допомогу воїнам у Великодну неділю. Забиті вікна, двері, зачинені магазини і буйний цвіт тюльпанів і нарцисів майже перед кожним покинутим обійстям... Зрідка поодинокі перехожі...
Що у мене на думці??? Щоб усі Сили Небесні потроїли наші сили, щоб увесь світ зрозумів масштаби нашої трагедії і допоміг нам вистояти, щоб усі внутрішні зрадники, брехуни і злодії понесли заслужену кару і наша страдниця земля звільнилася навіки від цієї нечисті.
А ми переможно дійшли до їх поганського кремля, і ця обитель вселенського зла щоб запалала яскравим полум'ям в якому згорить усе це сатанинське кодло, яке сьогодні тероризує увесь цивілізований світ. Я хочу кожною своєю клітиною для них помсти.

Вчора коли мені в стрічку декілька разів від різних друзів по ФБ попали на очі перепости чергових "перлів" від доктора філологічних наук, члена керівної верхівки "Свободи", я спочатку подумала, що це фейки, Ну не може людина при здоровому глузді, та ще і маючи таку високу освіту обзивати "порохоскотами проплаченими" тих, хто також любить Україну і робив, і робить для неї впродовж усіх років війни дуже багато, а не тільки два рази на рік носить прапор на знакових подіях і ядом плює з екранів деяких політичних шоу на усіх, хто не вписується в її розуміння національної ідеї. Зайшла на її сторінку і там побачила увесь цей жах. Сьогодні мені соромно що я ще до Революції Гідності тричі була за них на виборах членом комісії, раділа кожному здобутому ними відсотку від виборів до виборів. І Ви можете собі уявити, як це було робити на теренах де підтримки у них майже не було. Останні вибори на нашій дільниці і їх 5%, я летіла додому мов на крилах. Як же боляче мені сьогодні. Після Майдану ми усі, хто дійсно розумів, що боротьба за Україну тільки починається, ринулися на її захист, хто в армію, хто в добровольці, хто у волонтери. Свобода замовкла, бо під ноги гранату кинули, а нас на передовій щоразу могли вбити, та ми не мали права зупинитися і злорадно зловтішатися, чи вистоїть Порох чи ні. Нам також не все і не всім подобалося, та ми змогли виділити головне не для себе, а для України і допомагали, ділилися останнім, щоб вистояти і не пустити ворога далі. І велика дяка тим сміливим і мужнім членам цієї партії, які були там. На Майдані в Києві я ловила кожне слово, яке лунало з її уст, а сьогодні я її заблокувала і не хочу ні чути, ні бачити її дописів, наповнених ядом до усіх і уся, хто думає не так, як вона. Троє моїх друзів майданівців були під Печерським судом в день суду над Порошенком. Вони вийшли за збереження демократичної і правової України. Вони, як і ми всі ніколи ні від кого не брали ніяких коштів за участь в подібних акціях. Нам болить доля України і ті беззаконня які нині творить нинішня влада. Та те що болить нам, вітається нею. Хіба не дивно це? Чи у нас національна ідея приватизована цією партією, а усі інші скоти проплачені і недоумки. А яка велика любов і підтримка до нинішнього нашого ясновельможного... А що не так уже з "Вальцманом", чи родове дерево нинішніх її уже не напружує. Як на мою думку то ця дама вбиває останні гвіздки в домовину своєї політичної сили. У мене з цією дамою 212 спільних друзів заходьте частіше на її сторінку, щоб бачити, як вона паплюжить усіх нас, тих, хто усі ці роки не сидів у підпіллі, а діяв на благо України. Не ображуся, коли видалять мене з друзів ті, хто в цьому дописі угледів образу для себе і своїх поглядів.

03.02.2022р. Надія Таршин

0

Два дні трясе країну від чергового небаченого хамства зе-бидла, яке невідомо як через півроку після отримання вищої освіти стає зам міністра МВД маючи при цьому російське громадянство. Що тут уже скажеш, дно уже давно пробите і країна керована, по-суті, гопотою тоне. Це бачать усі адекватні люди: і за кордоном, і всередині країни. Дивує відсоток тупоголових, які і нині готові віддати голоси за цю брехливу, неосвічену, непрофесійну, зрадливу команду гопників, які втягнули знову країну в життя по-понятіям. І це ми усі бачили на сумнозвісному відео.
Скільки разів за цей час мені з різними волонтерами, які були за кермом автомобіля, доводилося перетинати блок-пости - не злікувати тих перетинів. Жодного разу нас не образили, жодного разу не принизили , навпаки кожного разу наші хлопці на блок-посту доброзичливо бажали нам гарної безпечної дороги. Завжди хотілося підтримати їх, побажати терпіння , адже робота там не з легких- це тисячі автомобілів, а трапляються і такі пасажири, як оте бидло. Ми завжди підкорялися усім вимогам, потрібно пред'явити документ - будь ласка, адже це їх святий обов'язок і безпека нашої країни. Нас це ніколи не ображало і не напружувало.
Сьогодні дуже погана ситуація в країні і це тільки сліпому і дурню не видно.
Скільки наших героїчних захисників, які на сьогодні залишили лави ЗСУ, є на сьогодні безробітними. При тому що мають гарну освіту, до війни мали неабиякий досвід роботи в різних галузях промисловості, сільського господарства, науці...А те що Вони не ховали повісток в шухляди, а першими стали на захист країни від ворога, хіба не повинно давати їм хоч якісь пільги при працевлаштуванні?
Та ні цього немає на сьогодні, сьогодні інші категорії у фаворі...
Країну перетворили у низькопробне посміховище, а обіцяв "ясновельможний" відкриті конкурси, а що ми маємо??? Куми, свати, сусіди, друзі дитинства, квартальщики, резиденти ворожої держави... Чи не забагато, для воюючої країни у якій майже щодня хтось віддає своє безцінне молоде життя за неї, а хтось зухвало танцює на кістках усіх Героїв України, плює в душу усім нам, хто захищає країну і допомагає захисникам. Таке терпіти уже несила. Є надія що такі ляпаси все таки зроблять свою справу і крок за кроком народ буде мудрішати і не вестися на чергову виборчу технологію і не обирати того, кого йому уже загорнули у красиву обгортку і подають, як щось новеньке і небачено успішне в майбутньому.

Кожного з нас, кому небайдужа доля України, її майбутнє, як вільної і самодостатньої країни, дуже напружує ситуація всередині країни сьогодні. Те що на Сході війна, яку розпочала Росія проти нас в 2014році це уже відомо практично кожному адекватному українцю. Якщо хтось і досі не хоче визнати свою помилку, що купився на передвиборчі ворожі технології, які заперечували цей факт наявності ворожої агресії і не хоче зробити відповідні висновки, то це уже або повністю не адекватна людина, або ворог. Там війна, яка може найближчим часом перетнути лінію розмежування і наша Дніпропетровська обл. може відчути на собі усі жахи війни, адже ми є дуже бажаною територією для ворога і ворог уже в 2014р. в приграничному з Донецькою обл. селі Іскра роздавав зброю, як мені розповідали наші воїни, та Слава Богу, що не спрацював у них їх підлий задум. Від Дніпра до Мар’їнки 230 км. Це три години автомобілем, для тих хто не в курсі. Але коли з тим ворогом зовнішнім нам уже нібито все ясно, то всередині повна каламуть і це дуже напружує кожного з нас.
Говоримо одне, думаємо друге, а робимо третє це і є справжня характеристика нашого сьогодення у багатьох напрямках діяльності нашої влади. В кожну поїздку на передову ми не оминали базу «Евакуація-200», бо розуміли, як нашим важко там психологічно, адже скільки потрібно моральних сил мати, щоб щоразу в родину привезти їх загиблу дитину, чи батька, чи чоловіка. Між цими поїздками наші воїни могли хоч якось морально відновити сили на місці свого постійного перебування . І яким же було наше здивування цього разу, коли ми зайшли в приміщення, в яке відрізали і воду і світло. В їдальні собачий холод в самому приміщенні усі одягнені в усе тепле. І така ситуація уже давно. Тобто хтось побачив мир в очах божевільної істоти, і вирішив, що завтра війна зупиниться і нам уже ніякі бази не будуть потрібні? Чи як розцінювати таке відношення до дуже важливого підрозділу?
Ще одна ситуація приїжджаємо на передову і бачимо знову відсутність олії. І рік тому хлопцям на передову висилали і зараз те ж саме. І це в країні, яка займає лідерські позиції по виробництву цього продукту. Які критерії беруться у розрахунок, щоб вирахувати споживчу норму на одного воїна?
Адже бліндажі в основному не в містах і не біля магазину, де продаються продукти і не завжди є можливість доїхати до найближчого села чи міста.
Харчування в ЗСУ погіршилося і це ні для кого не секрет, краще б ті кошти що виплачували, як премію по 5000грн. за те ,що не стріляють у відповідь дали б на харчування воїнів. Було б більше толку і боєздатність була б вищою.
Я уже мовчу за молотки, лопати, цвяхи, скоби, плівку, сітки, мішки…, без чого захист на передовій уявити неможливо і це все із року в рік лягає на плечі волонтерів.
Сьогодні бачимо сенсаційні викриття по корупції в судовій системі, це дуже добре, що так званих суддів-вовків поменшає, можливо комусь в настрашку буде, та разом з тим ми чуємо недолугі заяви міністра і прес секретаря про монополізацію «нашої української російської мови», це що, на які вуха можна натягнути?. Навіщо збурювати знову суспільство, адже всі у сфері обслуговування перейшли на українську майже безболісно. Якщо і трапляються якісь ексцеси, то вони не масові і усі, як правило вирішуються. Для чого тоді на рівні керівництва держави робити такі безвідповідальні заяви. Хочеш бути космополітом в культурі, це твоя особиста справа, та коли ти на такій посаді, то ідею космополітизму залиш при собі, особливо у наш час, коли хтось за Україну, ії мову, культуру віддає життя. Щось негарне і недобре твориться всередині країни, замість того, щоб гуртувати навколо високої ідеї зміцнення усього свого – українського, у нас все навпаки і це дуже напружує і вселяє велику тривогу. Як будемо вірно розставляти акценти, які будуть згуртовувати нас, як народ, тоді і за поребриком зрозуміють, що нас не розхитати, попри усі їх підлі зусилля.
Цей несусвітній хаос, тотальний непрофесіоналізм влади, цілеспрямований нерідко саботаж, різні провокативні дії, мають велику руйнівну силу і морально нас дуже впливають. А це на втіху нашим ворогам. То ж попри все знаходьмо в собі сили бути сильними і непохитними у досягненні своєї цілі. А ціль у нас одна – вільна, самодостатня Україна. Слава Україні.

07.04.2021 Надія Таршин

Складно давати якісь поради сьогодні, та передумавши і пропустивши крізь себе багато інформації про події в країні, вчинки багатьох знайомих і незнайомих людей хочеться щоб поміж нас було менше агресії. Щоб ми вчилися чути один одного і знаходили переконливі аргументи у діалозі з опонентом в спокійній і виваженій формі.
Як на мене, то я б за кожного боролося, а не відкидала зразу і безповоротно, за молодих особливо боролась би, бо на чому їх виховували ці усі роки, хіба їх вчили патріотизму. Добре у кого родина така, що навчить, а в кого ні? Що можна пришити потрібно пришивати, а не відкидати геть, бо дива не буде, ми ж не думаємо що назавтра ми прокинемося у зовсім іншій країні, де не буде тих, хто нам не подобається, чи з ким ми не могли знайти спільної мови. Найлегше сьогодні покласти усіх наліво і направо, обізвати одних недоумками інших навпаки возвеличити. Ми такий надважкий шлях пройшли за ці роки і попереду ще буде нелегко і багато залежить від нас самих, від нашої мудрості у тій чи іншій ситуації. Можливо десь потрібно і змовчати і не нариватися на рожон, а своїми вчинками показати приклад, як потрібно діяти, щоб був результат. Багато праці у нас попереду, нам ще сіяти і сіяти, і потрібно проявити максимум терпеливості і мудрості, щоб усе в нас вийшло.
Це надважкий і суперечливий час, та це наш час, який нам все таки дає можливість проявити усі свої найкращі якості і бути прикладом для багатьох. Агресія породжує агресію і це доконаний факт і нам сьогодні тут - в тилу, бо у нас таки ж війна, потрібно знаходити усі засоби, аргументи, факти щоб переконувати наших опонентів без взаємних образ, принижень і бути при цьому ідеологічними і високодуховними. Таке моє бачення поведінки патріотів в нашому складному сьогоденні.

Неймовірно важко на душі від непрогнозованої ситуації, яка у нас склалася. І хоча за ці роки, що пройшли після Майдану, ми огрубіли, загартувалися, та щороку у ці дні , коли пам'ять нас повертає до тих подій, переживань усі відчуття загострюються з новою силою. Те що нас Майдан змінив, то його учасникам зрозуміло уже давно, та понад усе хотілось би, щоб і противникам Майдану стало це зрозумілим. Сім років вороги колотять нас всередині країни, намагаються розсварити, вживлюють в здорове наше тіло безліч провокаторів, які намагаються розчленити патріотичний рух, маніпулюючи свідомістю багатьох, не цураючись у своїх маніпуляціях і ворожих фейків. Скільки українців повірили фейкам, що війну можна закінчити в один день і що? А сьогодні уже ті що розповсюджували ті фейки мають повністю протилежну думку і кажуть що все залежить від біснуватого, у якого пальчик в бункері на ядерній кнопці і якого боїться увесь цивілізований світ. А коли ми намагалися, достукатися, докричатися до легковірних і розповідали те ж саме, нас називали порохоботами, нас викидали з друзів навіть ті, які знали нас особисто, знали, що ми не пасивні спостерігачі, а допомагаємо фронту і не один рік. І скільки ще подібних прикладів можна навести, де у свідомості багатьох домінують фейки, іде споживання відвертої брехні, якою у великій кількості засівають наш інформаційний простір вороги.
Коли ми навчимося аналізувати, докопуватися до правди, зліземо з інформаційної голки ворожої пропаганди, тоді і піде процеси на позитивні зрушення в країні. Бо хто б там що не казав: що ми безсилі, що правлять бал олігархи, що ми нічого змінити не зможемо... Це неправда і знову ж таки це нав'язується нам ворогами і зовнішніми і внутрішніми, бо вони розуміють яка ми сила і дуже бояться нашого гніву. Процес самознищення України був зупинений на Майдані і сьогодні нам усім, хто вийшов туди за покликом серця потрібно залишатися в строю, бо Україна понад усе це для нас не просто гасло. Слава Україні!!!

20.02.2021р. Надія Таршин

Під впливом останніх подій, коментарів на них, хочу звернутися до патріотичної спільноти України із закликом не сваритися поміж собою, адже ми повинні бути прикладом для усіх і обдурених і зневірених в тому числі. Перемагають не гнівливі, а ті у кого виважені, переконливі дії, які мають результат. Наші запеклі вороги дуже радіють коли поміж нами починаються непорозуміння і сварки. Давайте працювати на результат своїми діями, постами в соціальних мережах, які повинні бути розраховані і на тих, хто сьогодні ще засліплений нашими і рашистськими пропагандистськими каналами. Не потрібно плодити агресію, там де можна без неї обійтися і вирішити усе.мирно і толерантно. Коли не зовсім впевнений у правоті своєї думки, чи не визріла вона повністю, не спішіть виплескувати її на загал, краще звернутися до провідних політологів, провідних політиків країни, яким Ви довіряєте, звірити свої думки з їх поглядами і можливо щось переосмислити. Давайте бути прикладом в усіх своїх діях, адже навколо нас сьогодні дуже багато тих громадян України, які не мають чіткого уявлення до кого їм примкнути. Не відкидаймо їх, а за них борімося. Нам ще довго потрібно працювати над тим, щоб зшити нашу морально зруйновану країну. Сьогодні і надія, і сподівання, що все таки ми вистоїмо і переможемо, але і від кожного з нас залежить багато настільки це буде швидко в часі.
Дуже прошу почути і не провокувати конфлікти в своїх рядах. Не забувати що гібридна війна вона особлива і сьогодні наша позиція тут в тилу не менш важлива ніж на фронті. Нехай наші серця будуть гарячими, а розум все таки холодним.
Слава Україні!!!
01.02. 2021р. Надія Таршин

Найбільше хочу побажати, щоб українці в Новому році знаходили в собі мужність визнавати помилки, прорахунки і з усієї сили намагалися бути не безголосими гвинтиками у цій ворожій, майже до кожного з нас, системі, а намагалися бути особистістю. Це нелегко та, при бажанні, під силу кожному, і головне при майже порожній кишені, безоплатно. Нам, старшому поколінню, ще за часів союзу систематично вбивали в голову, що ми гвинтики і не маємо права на свою думку, своє бачення тих чи інших подій, усі повинні жити так, як диктує партія. Непокірних і тих хто мав свою, окрему від партії думку, записували у неблагонадійні і вороги. Та страшна наука страху, через яку пройшло не одне покоління і сьогодні дається взнаки і багато тих, хто ревно сповідував партійні настанови і сліпо їм вірив, цей страх передають своїм дітям і онукам. І живуть, як у приказці: -Мовчи глуха менше гріха. Вони не підуть на Майдан відстоювати свої права, бо вони їх не знають. Живуть, по- принципу, якби чого не вийшло... Мовчки ковтатимуть драконівські тарифи, які виливають на їх голови(і на наші заодно), як з відра, брудні помиї. Бояться свою незгоду і своє невдоволення виказати навіть по телефону, зауважуючи при розмові, що давай краще при зустрічі про це поговоримо, бо нас можуть слухати. Схарапуджені і нещасні у своєму страху роблять помилку за помилкою, яка впливає на життя і долю усіх нас. Як же хочеться щоб цей ненависний гвинтик зник навіки з їх душ. Будемо мати надію, що нехай і не скоро, а він осоружний таки зникне і тоді ніякі вороги нам не будуть страшні.

Днями розмовляла по телефону з військовим, учасником бойових дій і після того що почула, так мені незатишно і сумно на душі, що цей стан навіть важко передати словами.
Зайшов цей поважний чоловік у маршрутне таксі в м. Рівне і показав своє посвідчення, на що йому водій зневажливо і нахабно відповів, що у нього уже є такі. В салоні сиділо на той час дві людини похилого віку - чоловік і жінка. Наш воїн, а Він бойовий офіцер ЗСУ вступив в словесну перепалку з водієм, намагаючись достукатися до його сумління, пояснюючи йому, що так чинити не гідно, що завдячуючи тим, хто зараз на Сході країни обороняє її кордони у нього є можливість їздити своїм маршрутом у мирному місті і заробляти на себе на свою родину кошти. І під час цієї виховної бесіди в розмову втрутилися ті двоє, що були в салони і намагалися принизити військового тим, що пропонували заплатити за нього за проїзд, тільки щоб він перестав виясняти відносини з водієм.
Можна тільки уявити стан воїна... Він записам номер машини, зателефонував перевізнику і має надію що це безсовісне хамло більше працювати на маршруті не буде.
А як же бути з тими "вболівальниками", що стали на захист водія-негідника. Їх же таких багато навкруги. Я сама була у схожій ситуації, коли попросила виключити набридливий "Шансон" і мене жодний з пасажирів, а їх було повний автобус, що їхав з Рівного на Костопіль не підтримав. І хоч і мною це було три роки тому, та ситуація не міняється і на сьогодні. Хочеться не те що запитати, а криком кричати: - Що з Вами стало, Люди???
Для більшості війни в Україні немає, їм байдуже до того, що чиїсь сини гинуть там, вони ніколи не пожертвували для воїнів жодної копійки, їм горе родин, що втратили найдорожчих, не болить. Для мене, це отупілі, недалекі створіння, які живуть у своєму примітивному світі, та коли надходить час виборів, вони мало не на пузі будуть повзти, щоб обрати нам на голови чергових нікчем, які їм наобіцяють манну небесну на другий день після виборів. Молодих можна навчити любити свою країну, а що робити і як нам бути з оцими болотяними?

Я хочу сказати сьогодні від імені тих батьків, чиї сини пішли добровольцями у 2014році, від тих батьків, чиї сини не ховалися від повісток, а стали на захист рідної землі у ті страшні дні літа, осені, зими 2014-15рр. і не повернулися з поля бою. Влітку особливо гостро відчувається втрата своєї дитини, бо в когось вона була єдиною, а в когось не встиг одружитися і залишити по собі слід, а навкруг життя продовжується, але уже без нього, усе цвіте, краса на землі, але уже не для них.
І в такі хвилини особливо гостро і боляче реагуєш на тих кому « какая разніца», на тих, хто живе на цій землі, користується її усіма благами, не зробивши нічого і ніколи для неї особисто – ненавидить її, як ворога. Днями знову до мене в автомобіль сіла попутниця, після спілкування з якою мене від гніву і образи довго трясло. З виду ніби і нормальна людина, так коли заговорили про сьогоднішній стан в крані, то я такого наслухався, що мало не буде. За її словами України, як держави взагалі не існує, вона з дітьми дивиться якогось там блогера з Алтаю так він це переконливо доказує. Війни у нас немає, це там олігархи щось між собою не поділять. Вона з дітьми підтримує партію Шарія і вірить, що він це новий месія для України. Розмова була важкою у якийсь момент так хотілося їй врізати по пиці, щоб привести до тями. А скільки їх навкруг таких, які ненавидять Україну і їм все одно хто наступний, тільки щоб ситно було і весело.
Наші сини мріяли про країну гідну і самодостатню, яка буде для людей, тому не вагаючись стали на її захист і віддали своє молоде життя, чому ж велика частина тих, на захист кого вони стали і досі перебувають під великим впливом країни агресора і ладні навколішки повзти туди з прогнутою спиною. Чому не люблять свою країну, свою мову, усе своє. Я росіянин від народження і юним приїхав в Україну, тут народилися мої діти і я цю землю полюбив усією душею. Я ніколи не зможу простити Росії загибель свого сина, якого я сам відвіз у воєнкомат після прийнятого ним рішення.
Мені болить по-справжньому політика нинішньої влади, яка підштовхує країну до капітуляції. Я вважаю, що Росія повинна понести покарання, увесь світ повинен знати, що вона агресор і про її звірства на Донбасі. Вона повинна відшкодувати усі збитки завдані Україні – моральні і матеріальні.
Україна має велике багатство, яке не вимірюється грошима це відважні молоді люди, які стали на захист своєї землі, це патріоти-волонтери, які впродовж років підтримують армію, це дух український.
Це люди, які були б прикладом для наслідування у кожній нормально розвиненій державі, яка себе поважає, чому ж у нас не так? Адже це формує суспільну думку у державі. Чому ми ладні уже миритися і мало не обійматися з ворогом, він що покаявся? Боляче нам – батькам загиблих Героїв, бачити усе це. Ми не є пасивними спостерігачами, багато хто з нас продовжує справу синів, не стоїть осторонь. Передусім хотілось би мати від держави ясності позиції, а не мучитися у догадках, що чекає на країну завтра?
Сергій Ніконов – Голова ГО «Родинне Коло Загиблих Героїв»

Сьогодні, завдяки жертовності членів нашої волонтерської команди. і попередньо промоніторивши ситуацію на предмет того, що потрібно нашим захисникам сьогодні найбільше, ми змогли відправити у дві бригади ось таке підкріплення для підняття духу - Груднину копчену у вакуумній обгортці - 56кг.
Дякую усім хто долучився до збору коштів цього разу: Носенко Вікторія, Гніда Тетяна, Загородня Олена, Арестова Віра, Родина Кульчицьких, Терентієва Яна, Костилєв Андрій, Овчинникова(Кожушко) Ірина, Борисенко Любов, Дубина Богдан, Мінялук Галина, Невесела Лариса, Бойко Алла, Полтавченко Лариса, Жирко Владислав, Войцехівська Галина, Зоц Юлія, Іванченко Світлана, Яремчук Оксана, Носова(Ткаченко) Ірина, Бартош Ірина, Муська Наталія, Пархоменко Міла, Бобир Ірина, Загаріна Марія. Це на Ваші кошти придбана ця смакота і надіслана нашим захисникам. Ще в одну бригаду будемо надсилати на наступному тижні.
Це капля в морі звичайно, але хоч якась підтримка наших воїнів, бо їм дуже нелегко у ці надскладні часи і там у них на передовій і у нас.
Дякую Сергію Ніконову , що допоміг усе закупити і відправити. Дякую БФ "Солідарність" за автомобіль.
З огляду на те яка ситуація нині з харчуванням в ЗСУ, боєприпасами хочеться дуже задати деякі питання:
1. "Слуги народу" - ви якому народу служите???
Навколо закону про нашу українську мову з вашим приходом до влади відбувається постійна колотнеча другий рік поспіль. За нашу українську церкву ви ладні судити того, хто доклав немало зусиль, щоб вона отримала Томос і була узаконеною. Нашу армію, яку народилася в полум'ї війни і з босої, голої і майже беззбройної перетворилася за невеликий проміжок часу у найпотужнішу в Європі ви сьогодні розвалюєте прискореними темпами.- напівголодний воїн - це не воїн. Про боєприпаси також уже всім відомо. При так званому "баризі", який усе "крав і наживався" ситуація в ЗСУ була кардинально іншою - в ряді бригад годували воїнів уже по стандартах НАТО і в тих хто не перейшов на нові стандарти харчування була кращим врази. Де ж поділися кошти при "чесній" владі??? І чи маємо ми сьогодні право, коли ворог нарощує свої військові потужності по всіх напрямках, так відноситися до своєї армії?
Не будьмо байдужими спостерігачами, бо розплата буде дуже жорстокою.
2. Дорогі, любі моєму серцю воїни 1-ї, 2-ї, 3-ї, 4-ї, 5-ї, 6-ї хвиль мобілізації, серед Вас було багато тих, хто пішов у те пекло 2014-15рр. не задумуючись про небезпеку для свого життя. Ви ішли рятувати країну і могли не повернутися звідти, як і багато Ваших побратимів, хто поліг на полі бою, Не стійте сьогодні осторонь, коли в країні коїться щось несусвітнє і настає повний реванш тих сил, проти яких Ви піднялися на боротьбу. Гуртуймося усі, бо буде біда.

15.07.2020р.

Сьогодні похапцем переглядаючи головну сторінку помітила публікацію про дім на тещу Турчинова , і жваве обговорення цієї «чергової сенсації» у коментарях. Притому Ви ж розумієте, що на головну попадають дописи наших ФБ друзів. Коментарі вразили у найгіршому розумінні цього слова. Я думаю скільки ми будемо купуватися на подібні інформаційні вкиди, які явно розколюють патріотичні сили. Ще вчора ми стояли по одну сторону барикад, а сьогодні ворожі технології майстерно і вправно нас розводять і дехто з нас, не помічаючи того, засліплений ненавистю до попередньої влади, уже працює на повний реванш режиму проти якого ми вийшли на барикади. Вороги не дрімають і добре вивчають психологію пересічного небагатого українця. Бідна людина, як правило , не любить багатих, та і за що їй їх любити… І от це і береться ворогом на озброєння і використовується на повну потужність. А ми замість того, щоб адекватно проаналізувати ситуацію, яку ставлять у вину тій чи іншій посадовій особі, зважити усі за і проти, подумати кому вигідна у даний момент ця публікація і які цілі переслідуються нею, радо, не задумуючись поширюємо. Що керує у такому випадку нами – заздрість, образа, бажання насолити якнайбільше неприємній для Вас людині, чи щось інше. Скільки їх було уже подібних «сенсацій» і усе для того, щоб відволікти увагу від провальної політики тієї чи іншої влади, щоб жваво обговорювали чийсь особняк, пересварилися при цьому поміж собою, посіяли ворожнечу, тобто відволіклися на чергову дурню, прогавивши при цьому багато чого вкрай важливого. Що для нас сьогодні важливо – рахувати чужі статки? Я думаю, що ні. Сьогодні нам потрібно зберегти країну для нащадків наших і це не просто гучні слова. Вороги не дрімають і гібридна війна вона багатолика.
07.07.2020р. Надія Таршин

Сьогодні я не хочу, щоб мене і мені подібних знову використали у якихось далеко не святих цілях олігархічні клани. Ми наїлися, наслухалися, нажилися, але при всьому тому не обізлилися і не сиділи увесь цей час склавши руки, коли країна у вогні і дуже боляче, коли помічаєш у такий надскладний час, фальш,підступи, різного роду хитросплетіння. Не можна побудувати новий і надійний будинок із старих, б /у матеріалів. На фронті важкі часи, щодня убиті і поранені, а всередині країни не легше, бо на передовій ворогів видно, а у нас не завжди їх вдається вчасно розпізнати. Потрібно бути чесними в першу чергу кожному перед самим собою. Коли у громадському русі зникнуть роботодавці і підлеглі, тоді і шанси на розбудову процвітаючої країни зростуть врази.
14. 06. 2017р.

Важкі передчуття уже давно не полишають мене і мабуть не одна я така. На кого розрахований цей цирк з постійною заміною в Кабміні? Адже це найважливіший орган для забезпечення життєдіяльності країни. Хіба можна міняти кожні три місяці міністрів. В чому справа хотілось би задати питання до влади, а не хочеться це питання задавати, бо розумієш, що влада не те що неспроможна керувати країною, а цілеспрямовано робить усе, щоб її добити. Мені здається що жоден при здоровому глузді, який шанує своє ім'я, професіонал і який розуміє на якій стадії розрухи перебуває країна сьогодні не погодиться очолити хоч якусь структуру у цьому Кабміні. Сюди знову прийдуть тимчасові і знову для замилювання багатьом легковірним очей, для відволікання від того моменту, коли катастрофу уже навіть від найбільш обмежених у своїй думці українців сховати буде неможливо.
Країну цілеспрямовано розвалюють хаосом, реваншем антиукраїнських сил, зумисною, злочинною непрофесійністю керівних кадрів. Скільки ще будемо усе це терпіти і який вихід з даної ситуації на сьогодні найбільш оптимальний, щоб зберегти країну. Наші мітинги їм усім до одного місця, як і ми усі...
19.05. 2020р. Надія Таршин

Як я люблю тебе , мій народе. Це не патетика і не пафосні речі, розумієте, це мій народ, з яким я живу на цій страдницькій землі від свого народження і з ним проходжу щодня і щомиті шлях, яким він іде. Я, уже повоєнна дитина, народжена у першій половині двадцятого сторіччя, бачила цей шлях і намагалася його розуміти і аналізувати. Були і важкі розчарування і кожне з них, як позначка у серці, але вони гартували душу. Попри усі наші негаразди я сьогодні вражена до глибини душі кількістю жителів Дніпропетровська, які захотіли освятити святковий кошик у нашій Українській церкві КП. Боже, дай прозріння і ватникам, і відвертим ворогам – нехай вони полюблять свою землю і стануть шанувати усе наше – українське. А їх серця відкриються для переосмислення і розуміння того що відбувається, бо не хлібом єдиним живе людина. Я у дитячі роки жила в убогій селянській хаті і взагалі у нас тоді навіть гроші не ходили, бо у колгоспі трудодні, а більше роботи ніде не було, але і у той повоєнний час Великдень це було найбільше свято у кожній родині і кожен господар і господиня намагалися діточкам обновку придбати і до столу святкового наготувати смакоти, щоб було не гірше, як у людей… Я і сьогодні не розумію, як їм тоді усе це удавалося в умовах безпросвітних злиднів, але усе це було - і роками, і десятиліттями. Сьогодні, хоч і поволі, але процес іде, і наше - українське починає відроджуватися і я свято вірую, що вистоїмо і переможемо знавіснілого ворога і зовні і всередині України. Христос Воскрес! Слава Україні!
01.05.2016р. Надія Таршин

Вчора коли збирали посилки на передову, то, в основному, траплялися на дорозі гарні, чуйні люди: і чудові господині з кафе, які напекли пасок і стрічкою кольору нашого прапору усі прикрасили. Здавалося, ну що там особливого, та на тлі того, що національні символи з приходом нової влади відійшли на якийсь сотий план, а декому не потрібно уже кривити душею, що ці символи для нього чогось варті і ці лицеміри полегшено зітхнули, ця жовто -синя стрічечка на кожній пасці із самого ранку зробила наш настрій святковим. І ми з Сергієм Ніконовим на усіх парах мчали забирати м'ясну продукцію, а там запакували нам усе найсвіжіше з гарним терміном придатності і гарну скидку у ціні зробили. Касирка в АТБ приязно і чекала поки я декілька разів бігала туди-сюди, щоб з найбільшою користю витратити залишок коштів, купуючи каву і різні приправи. Коли освятили все, то можете уявити, яке велике піднесення відчували у душі.
Та завжди є та ложка дьогтю, яка може зіпсувати бочку меду, так і у нас вийшло. Щоб не наражати на небезпеку подвір'я родини Подобних під час карантину, де ми зазвичай пакуємо і готуємо усе на відправлення, я цього разу попросила виділити нам клаптик місця на одному з підприємств неподалік від Нової пошти. Нам добрі люди дозволили і ми з Сергієм Степановичем за якихось півтори години управились, запакували усі сім посилок. Коли завершили роботу, і мали їхати у відділення пошти повернулися з обіду декілька робітників на свої робочі місця. Слово за слово і почалося... - А коли воно там закінчиться на тому Донбасі? А що колись було погано, коли жили усі в Радянському Союзі дружно і мирно? Так я голосував за Зеленського бо Порошенко такий-сякий і в такому дусі ще багато чого - і у сто разів збагатився, а нам от і досі зарплати не виплатили. Багато ще чого було сказано з великою злістю і несприйняттям: і про мову, і про церкву... Що Ющенко могилами вкрив усю Україну( це про Голодомор), а Порошенко вкрив свічками. На конкретні запитання:Сергія: - а як ти уявляєш собі, що у 100 разів збагатився? Ти ж уявляєш, що маючи до війни статків у 1,5млрд. збагатився до 150млрд. це ж майже бюджет України? Те що зараз так погано, то в усьому, по їх версії, винен Порох і іншого пояснення вони не приймають і не приймуть. Сергій Степанович ставив їм жорсткі, незручні і конкретні запитання, на які у них звичайно не було відповіді, та все ж затято стояли на своєму. У словесному поединку Він бився з ними, як лев, аргументованим і виваженим словом.
Відправивши посилки, їхали до мого дому у важкому мовчанні. Мені боляче було дивитися на Сергія, адже я розуміла, що відчуває батько загиблого Героя, зіткнувшись з відвертим ігноруванням усіх цінностей, які пішов захищати його син. . Уже не вперше Сергій Степанович звернувся до мене їз запитанням: - Чому в українців немає гордості за свою державу, чому більшості із них все одно буде держава, чи ні, чому не думають за майбутнє своїх дітей, онуків, скільки їм горя Росія зробила, а вони все одно ладні спину перед нею гнути, плазувати, продавати свою гідність за шмат ковбаси, яка була колись в СРСР і то не всюди.Нас з ним не чули і не хотіли чути і це саме страшне у нашій надскладній ситуації сьогодні.. Як з цього стану буде виходити країна і чи буде шанс у неї перебороти усю цю безпросвітну розумову сірість і відсталість? День за днем ситуація в країні стає усе більш напруженою і якого нового " месію" оберуть ці малороси на нашу голову невідомо?

15.04. 2020р. Надія Таршин

Сьогодні хочеться щоб усі, кому дорога Україна як держава, не допустили підписання злочинного, зрадливого документу про створення "Консультативної ради" у Мінську, який буде мати для нашої країни руйнівні, страшні наслідки. Яка група, які консультації, як сідати за стіл переговорів з тими, хто зрадив рідну матір, підняв на неї руку? На кого розрахований цей цирк, на тих, хто і досі стверджує, що війни немає і у нас громадянський конфлікт? А хто платить бойовикам зарплату (два роки тому це було 15000руб.)? Хто поставляє туди усе озброєння від "Градів" до стрілецької зброї, хто вирізав прибуткові заводи на окупованій території, вивіз у Росію забравши роботу у тисяч жителів Донбасу? І от вони, а багато з них втратили можливість чесно заробити на своє існування, сьогодні ідуть, стріляють у наших ЗАХИСНИКІВ СВОЇХ УКРАЇНСЬКИХ кордонів( хоча лінію розмежування кордоном вважати не можна). Прирівнювати нас до них це злочин і небачена зрада. Нехай забирається Росія з нашої землі з усіма своїми ресурсами - військовими, озброєнням, фінансуванням... Вони своєю, оснащеною до зубів усіма видами зброї, другою лінією підперли бойовиків у яких усе командування російське і не дадуть їм відійти. І що наша влада цього не знає??? На кого розраховані їхні зрадливі потуги, на глядачів "кварталу - 95"? Росія повинна заплатити за свій злочин перед народом України, вона не спостерігач, вона злочинець! І те що відбувається всередині нашої країни сьогодні це її сценарій також. У підлості їх не перевершити нікому. Коронавірус це біда, та втрата держави це непоправна трагедія. Не допустімо, щоб це відбулося. Слава Україні!!!

24.03.2020р. Надія Таршин

Сьогодні передивившись стрічку новин і не знайшовши там жодної втішної новини я все таки хочу зрозуміти гробове мовчання тих, хто так радо і урочисто заявляв що вони 73%, а ті хто не відносяться до цих "переможних" відсотків це порохоботи і взагалі якась непотріб на їх переконання.
Я буду говорити сьогодні виключно про себе і свої відчуття. Ніколи нічиїм ботом не була і за Петра Порошенка голосувала не тому, що Він для мене був сонцем без плям, а тому, що бачила реальні здобутки: у відродженні ЗСУ, у зовнішній політиці, в позитивних змінах у моєму селищі Слобожанське, де реально запрацювали реформа децентралізації і ще багато-багато в чому... Я відчувала себе Українкою на своїй землі, хоч як не було важко. А коли під час чергової поїздки на передову, побачила яким брудом поливає його канал "Новоросія", побачила грубо змонтовані брехливі фейки то у своєму рішенні утвердилася. Я навіть ту поїздку добре пам'ятаю, коли хлопці пригощали нас чаєм, а ми попросили включити нам маленький допотопний телевізор і те що там побачили настільки вразило, там було стільки ненависті до нашого президента що уже тоді навесні 2018р я собі сказала, що коли вороги його так ненавидять, то значить робить багато вірних речей.Тоді я і зробила свій вибір, хоч претензії і у мене були і немало, та почала дивитися на недоліки іншими очима, намагалася зрозуміти деякі речі, знайти виправдання деяким вчинкам. Коли чесно, то не завжди знаходила виправдання деяким вчинкам тодішньої влади, а у деяких напрямках відвертої бездіяльності і всередині усе бунтувало, та розуміла, що усе відразу в таких умовах змінити неможливо, адже вороги не тільки зовні, а і всередині країни зачаїлися і шкодять, як тільки можуть. До останнього чекала, що здоровий глузд переможе і усі патріотичні сили об'єднаються, чи хоч би перестануть брудом поливати один одного. Він же не піарив себе, як найкращого, а казав, що Він потрібен Україні. Так сьогодні це видно навіть засліпленому до нього ненавистю, що Порошенко був потрібен Україні на ці перехідні і надважкі роки, щоб закріпити принаймі те, що мали, чого досягнули.
Девять місяців пройшло від виборів і що ми сьогодні бачимо, повне руйнування усього досягнутого, чим пишалася Україна, стовідсоткову імпотентність нової влади, тому, що куди не поглянь на усіх напрямках діяльності одні мінуси і проколи по факту діяльності, а найгірше що у душі багатьох заповзає безнадія.
Хочу запитати у 73%, а хто ж нині на війні наживається?
Чому ми, хто підтримував наші ЗСУ і досі підтримуємо, а де ж команда зе?
Чому мовчить СБУ коли сатрапи Януковича відверто на ТБ принижують пам'ять Небесної Сотні.
І ще багато, багато хочу задати чому, на які я не отримаю відповіді...
29.01.2020р. Надія Таршин

Уже майже дві доби не знаходжу собі місця, спостерігаючи за ганебним шоу-судилищем над нашими побратимами. Витримки їм і незламності. Немає ні сну, ні спокою, і не покидають тривожні передчуття біди, яка заполоняє Україну сьогодні. Неймовірно боляче, коли сьогоднішня влада намагаючись знищити волонтерський рух і добровольців, ділить нас на хороших і поганих. Тобто сказати, що усі погані, то відразу ж буде зрозуміло кому влада підігрує, а от коли і чесні і нечесні це уже інша справа… Це так, як вкусити і меду дати. Та підозри і тінь недовіри падають на усіх і це величезний мінус владі. Коли б влада переймалася інтересами України, то навіть при доведеній вині, тих кого звинуватили у злочині, все було б зроблено так, щоб тінь підозр на інших волонтерів не упала б, бо не заслужили вони цього за усі роки війни, підставляючи країні, у найтрагічніший момент її існування, своє незрадливе і надійне плече. Та вина у цьому випадку не може бути доведена, бо усе звинувачення шито білими нитками і від цього соромно за дії сьогоднішньої влади і навіть огидно. Та не на тих вона напала, ми не боїмося їхати на передову, туди де стріляють, а там де стріляють буває, що і убивають, то чи будемо ми боятися різних огидних маніпуляцій. Ми свій вибір давно зробили.
До речі у свій, власноруч родиною збудований, дім ми вселилися навесні 2006 року, де проживаємо і понині. А у цих стареньких кросівках, яким 11 років( справжні «Adidas») і які я штопаю, бо дуже зручні для моїх уже далеко немолодих ніг я дійду ще до Перемоги. Чуєте мене, вороги. ми інші і вам Нас не зрозуміти. Є такі люди в Україні, якім не потрібні багатства, розкоші… Для них щастя, щоб Україна жила і розквітала вільна, самодостатня і справедлива до своїх дітей. І за це ці дивні люди будуть боротися і Перемагати!!!
14.12.2019р. Надія Таршин

Тільки що прочитала в новинах, що в країні рекордний урожай олійних і не знаю радіти цьому, чи навпаки? Живу на окраїні нашого міста, навкруг поля і мені видно чим їх засівають, як обробляють, скільки отрути туди дають, щоб урожай був знатний і з бур'янами не доводилося воювати, бо окрім отрути і воювати ніким. Сапу у руки хто ж тепер бере? Старше покоління вимирає, яке розуміло, як порядкувати на землі, не наносячи їй шкоди - були сівозміни, лабораторії, які робили аналіз грунту. А тепер хто на що гаразд. І в основному цей гаразд, щоб витягнути усі соки із землі. Рапс і соняшник куди не глянь домінують нині на полях і виснажують землю. Мій сусід на своєму городі три роки підряд сіяв соняшник, на третій рік земля запротестувала і на кореневищі соняшника утворилися рожеві тугі утворення різної величини. Він не був агрономом і землю йому до цього не доводилося обробляти, та Він збагнув, що у такий спосіб земля протестує проти цієї культури і дав їй відпочити і відновитися. А чи дають землі відновитися і не втратити своєї родючості ті, хто її безжально експлуатує для свого збагачення. Чому у нас це дозволяють і чи є якісь державні органи, які контролюють дотримання сівозмін, надмірне вживання пестицидів. Сьогодні іде війна продавати чи не продавати і зовсім не переймаються тим, щоб землю, наші золоті чорноземи берегти і залишити нашим нащадкам їх родючими. Земля все таки наша годувальниця була, є і повинна бути, бо інакше ніяк.

11.12.2019р. Надія Таршин.

Сьогодні зранку прочитала у новинах, що пенсію в ОРДЛО будуть уже давати усім пенсіонерам не вимагаючи з них документ, що вони переселенці. Я не жадібна людина і нехай би вони отримували цю пенсію і раділи гарному забезпеченню, адже усі вони отримують ще і від раші пенсію і до сьогоднішнього дня це ні для кого секретом не являється, що частина з них давала фіктивні справки,що вони нібито тут на нашій території живуть, я була б не проти, як і багато моїх друзів і знайомих, якби не одна дуже важлива деталь. Я думаю багато хто з Вас, друзі, знайомий з останніми соціологічними дослідженнями по даній території, з яких явно видно, що собою нині являє основна маса жителів ОРДЛО. Можна у їх виправдання списувати усе на російську пропаганду, на зомбування каналами типу "новоросія" і т.п. і пожаліти і створити для них усі умови по реабілітації заблукалих. А як бути все таки з тим, що ці "нещасні усіма забуті пенсіонери" у 2014році у більшості своїй закликали путлера і закликали на нашу голову, не свою, бо вони все одно його обожнюють. А ми втратили, завдяки їх ненависті до України і підлої зради, своїх найкращих Синів-Героїв. Як можуть себе почувати сьогодні батьки наших Героїв, які у них відчуття? Адже віддавши Сина на війну і втративши його навіки батьки не заслужили у нашої держави гідного пенсійного забезпечення. Сьогодні ті батьки, які отримують пенсію, мають право отримати або за загиблого сина, або свою зароблену. Чому так? Адже те що зароблено багатьма роками праці на благо своєї країни належить також їм по-праву, а за сина чи доньку, які пішли захищати свою країну від ворога і загинули , держава повинна виплачувати пенсію окремо. Коли б Герої були живі, вони змогли б допомагати своїм батькам і фінансово, на старості утримувати їх, лікувати, коли була б така необхідність. Сьогодні цього нічого немає.
Проект закону про відповідне пенсійне забезпечення, поданий ГО "Родинне Коло Загиблих Героїв" Голова Сергій Ніконов уже більше року лежить у ВР і ніхто не поспішає його розглядати і приймати по ньому рішення. Нова влада протягом усього часу наголошує про 13000 убитих у цій війні, а за кожним з них їх батьки і часто уже пенсійного віку. То чому б владі сьогодні подбати в першу чергу не про тих, хто прикликав війну на нашу землю, а про тих, чиї діти стали на захист України і віддали за неї життя.

27.11.2019р. Надія Таршин

Сьогодні звідусіль, з усіх засобів інформації ми часто чуємо вислів – «сіра зона» і його, як правило зв’язують з територією на Сході нашої країни, яка ні до ОРДЛО ні до України не належить, тобто це наша територія, та впливу ми на неї, нехай і тимчасово, а не маємо.
А у мене переконання, що «сіра зона» розриває сьогодні, ділить Україну. З однієї сторони проукраїнські сили, які стали на захист і підтримку своєї країни у найтрагічніший і найважчий для неї час. Нехай сьогодні ці сили і віддали свої голоси за різних кандидатів у президенти, за різні політичні сили у ВР, та все одно ці сили проукраїнські, які Україну не зрадять.
З абсолютно протилежної сторони сили проросійські, для яких Україна ніколи, як країна багато не важила, усі погляди цієї сили з обожнюванням скеровані на нашого вікового ворога і агресора. На щастя ця сила сьогодні, як показали останні вибори, не така і потужна.
А посередині не «зелене болото», як багато хто сьогодні називає цю силу, а «сіра зона» . Там свої сірі кардинали, свої сірі некороновані королі, сірість думки, сірість вчинків. Дай Боже, щоб ті хто випадково заблукав у цій сірій безпросвітній зоні, якнайшвидше вийшли з неї до світла і приєдналися до тих хто самовіддано бореться за Україну.

03.11.2019р. Надія Таршин

Кожна людина, яка прив’язана до землі і до господарства знає який це важкий і часто невдячний труд. Відчуття великої відповідальності і перед малим курчам, бо його потрібно виростити, і перед кожною рослиною, квіткою, бо потрібно прополоти, полити, щоб вродило і твоя праця не була марною..
В цьому році, слава Богу, віддячило літо врожаєм , усе що посадила і посіяла вродило і навіть курчат вдалося більшу частину зберегти. Вони такі гарненькі і розумні. Я коли спостерігаю за ними, то в голові крутиться думка, чому деяких жінок інколи порівнюють з дурною куркою. Образливо за курку, бо вони такі винахідливі і хитрі. Тільки відкрию двері, а вони з усіх куточків подвір’я летять до мене, як діти. Великий позитив від них і відновлення душевної рівноваги. Вони у це літо рятують мене від усього того негативу, який і не хотів би чути і бачити, а воно лізе на тебе звідусіль. Коли фізично працюєш, то у голові мимоволі крутяться і крутяться різні думи - я їх і переварюю на протязі дня. Ввечері після трудового дня зайду ненадовго в інтернет і такого там набачуся і начуюся, що є над чим подумати протягом наступного дня. Я думаю, що нас все таки багато, тих хто не втратив здатність аналізувати тверезо усі ті події, які відбуваються навкруг останнім часом і які зачіпають кожного і боляче ранять наші душі.
Негативною інформацією кишить ФБ, у мене таке враження, що влада цілеспрямовано чинить так, веде до якогось уже некерованого стану у країні, а ще враження, що вони відпрацьовують чиєсь замовлення і цинічно давлять на найболючіші точки патріотів України.
Взяти хоча б ситуацію з Парадом до Дня незалежності. Коли воїни, батьки загиблих, волонтери самі організовуються, тут і влада вискочила, як Пилип з конопель з «Ходою Гідності». Яка гідність, коли ви в Україні відкосили від повісток з військкомату, від сплати податків, коли ви мою країну порівнювали з повією, коли насміхалися протягом усіх років своєї «творчої» діяльності з наших традицій, зі славного історичного минулого і ще багато чого … А ще я бачила у нас в Дніпрі з якими лицями приходили на усі державні заходи бюджетники, вчителі, медики – ніби озвіріну напилися. Колись у далекій юності я уже ходила на такі паради під розписку у деканаті. Не хотілось би, щоб в Україну після великих втрат і страждань повернулося щось подібне.
А хіба не вороже замовлення російськомовний канал. Вони що не розуміють українську мову? Та ні, ті до кого хоче «достукатися» влада добре її розуміють. Вони її ненавидять і зневажають і будуть вдоволено потирати руки, що взяли верх після запуску цього каналу. Мова це перша ознака державотворення і здавати завойовані позиції ворогам це злочин. Держава і мова нероздільні і це аксіома, її не потрібно нікому , хто має здоровий глузд і любить свою країну, доводити.
Вчора передивилася відео, яким нова команда браво звітує перед своїми виборцями про гарно виконану роботу – звільнення корупціонерів усіх рангів на таможні. На перший погляд може здатися, що так і повинно бути, які рішучі дії, усі корупціонери написали заяви на звільнення, усім «пасть порву, моргали виколю». А як з доведенням вини, а після того справедливий суд і конфіскація усього награбованого у казну держави? А так дуже схоже на те, щоб швидше позбутися одних і поставити своїх на дохідне місце.
Уважно прослухала прес-конференцію Віталія Кличко і стало моторошно. Це посада, яку обирають кияни, як можна вчиняти ці протиправні дії. Знову починаємо жити «по-понятиям», чи як?
Країну лихоманить, як у пропасниці, не знаєш, що очікувати завтра. Я чомусь впевнена, що це не наведення порядку, а введення країни у стан спланованого хаосу.
Я думаю, що ворожнечу між «за» і «проти» такими діями не припинити. Навпаки прірва буде глибшати, бо коли намагаються знівелювати усі досягнення, які ідентифікували нас як країну горду, незалежну, яка бореться за своє справжнє визволення і не хоче бути колонією, то це викликає великий спротив у тих, хто усі ці останні роки боровся за свою країну і став на її захист.
Відчуваю і навіть знаю, що я не одинока у своїх роздумах. Спрацювали гарно виборчі ворожі технології, розпорошили нас, та є у нас одне спільне і неподільне – Україна, яка для нас понад усе і по-іншому ніколи не буде!!!

02.08.2019р. Надія Таршин

Сьогодні, коли уже багато виборців в тому числі і серед моїх знайомих, переосмисли свої уподобання, з огляду на те, як повелися їх омріяні «спасителі» України після того, як не пройшли у другий тур виборів, хочу звернутися до тих хто дійсно переосмислив, або не визначився з кандидатом з проханням – голосувати за Українську Україну. І хто б там що не говорив і не лив бруд на нашого нинішнього президента, а шлях у нього чітко окреслений і цей шлях до цивілізованого світу. І тому так біснуються наші вороги і влаштовують у країні небачений хаос, в надії збити нас дезінформацією, чорним піаром з того шляху, по якому йдемо. Я можу зрозуміти сьогодні стан тих українців-патріотів,, які голосували за Гриценко і Смішко, які сьогодні тупо перепродають їх голоси команді ЗЕ і усе зразу стало на свої місця. А коли б і справді ці кандидати опікувалися майбутнім України, а не своїми власними інтересами, то вони у нинішній ситуації цього не робили б. Та перепродати голоси свого виборця за майбутню посаду у владі їм, з огляду на сьогоднішні реалії, і я у це вірю беззастережно, все таки не вдасться, бо у більшості із тих, хто віддав їм свій голос є гідність і любов до України і вони добре розуміють, що її чекає у разі перемоги команди ЗЕ. Чому я пишу про команду ЗЕ, а тому, що особистості там не бачу. Те що маємо не цінуємо, а пізніше лити сльози за тим , що втратили може уже бути пізно. Я також, як і більшість українців небагата людина і маю претензії до влади, та в надважливий час збереження нашої країни я буду голосувати за Порошенка Петра Олексійовича.
11.04.2019р. Надія Таршин.

Перший наш президент розпочав роззброєння України, дав нам у руки"кравчучки" і пустив по білому світу на заробітки. З року в рік чекали на покращення, як на манну небесну, воно не настало. У мене є свідки того нашого злиденного життя, це листи моєї мами, та і у нас у багатьох, ще не вивітрилися з голови спогади про лихі дев'яності. В країні рекетири правили бал. Від росії відірватися не змогли - боялися.
Другий президент, якого обрали українці із великими надіями і сподіваннями, як нового месію, безсоромно розікрав країну на очах в усіх нас, роздав стратегічні заводи родичам, продовжив нищення армії і нашої обороноздатності, знищувався увесь виробничий потенціал країни, пенсії були мізерними. Виживали хто як міг. Приватні підприємці масово платили чору і білу зарплату, бюджет країни недоотримував веичезні кошти. Масово вчилися жити по понятіям, давати хабарі і брати. Одна частина українців, притому дуже невелика, жирувала друга - подавляюча бідувала. Були на короткому повідку у росії, боялись розгнівити і виконували усі її забаганки і масово ринулися у прислугу на терени тієї ж росії.
Третій президент з обрізаними повноваженнями, а як їх обрізали ми усі добре пам'ятаємо і яку роль відіграв соціаліст головний тоді, також не забули, маючи дволику "хі-хі"(одна газова угода чого вартувала нам) на одній з головних посад в Україні і абсолютно вороже оточення, яке тільки і чекало на його провал не зміг втілити наші сподівання, Розвал армії продовжувався, не зважаючи на те, що усі розуміли, хто є нашим сусідом. Не вийшло і цього разу з месією.
Четвертий президент цей взагалі маріонетка поставлена нам росією і наша загальнонаціональна українська ганьба.
І ніхто уже не згадує, як камаз доларів вивозив коли тікав з України і неміряно музейних цінностей ним було украдено. Довалив до останку армію, ще й списки призовників наказав знищити у 2012р. Готував нас на передачу віроломному сусіду без бою. Чи багато робочих місць було створено при ньому??? А борги у МВФ продовжували брати, щоб хоч якось латати діри і виплачувати пенсії, притому умови виконання угоди відкладалися на потім. Апогей їх діяльності, це коли уже МВФ відмовився давати, то поїхав у Китай просити у борг - забули, чи не хочеться згадувати?
Пятий президент обраний був, коли в Україні уже була російська агресія. Борг зовнішній на січень 2014р складав 146млрд. дол. На сьогодні за ці роки боргів погашено 32 млрд. дол. при мінімальних зовнішніх запозиченнях і на січень 2019р зовнішній борг країни 114млрд. дол. Відродив армію - озброїв, озув, одягнув, заплатив заробітну плату, відновив усі полігони і військові частини, зупинив агресора. І у світ нам дорога відкрита і на своїй землі ніхто нам не заважає починати наводити порядок. Починати потрібно кожному з себе і допомагати країні і владі, а не бути у вічній опозиції і шукати ворога. Ворог справжній у нас там за поребриком і він нам влаштовує увесь оцей передвиборчий цирк. А ми не навчені думати, аналізувати, співставляти, ведемося і можемо втратити найдорожче, до чого ішли усі ці роки Українську Україну і знову стати російською колонією.

26.03.2019р Надія Таршин

Сиджу у холодній хаті, так як газу того, що дали по так званій субсидії, не вистачає, щоб її опалити, підключаємо другий котел і підтоплюємо дровами, але і їх потрібно економити, бо заготовлено небагато, у нас же немає лісів, а над лісосмугами уже познущалися добряче. Субсидії дали на газ і ел.енергію 295грн. на місяць, тобто її практично немає. Замість повної ціни 8-26 грн. платимо 7-38. Щоб обігріти хату ми витрачали 350 мз газу у місяць, це з приготуванням їжі. Тобто зараз мені свою пенсію з урахуванням того, що її рік назад підняли на 1000грн і вона нині у мене 2770 грн. потрібно усю віддати за газ. На прожиття залишається чоловікова така ж і його мінімальна зарплата. Знаю, що у багатьох ситуація ще гірша ніж у нас, бо нововведень для отримання субсидії прописали дуже багато, та вони, на мою думку, антинародні. Взяти хоча б одну з них, що непрацюючий дорослий чоловік у родині, якщо Він алкоголік, чи наркоман, повинен принести довідку від лікаря-нарколога і прикласти її до заяви на отримання субсидії. Хто з Вас вірить, що таке можливе і вони підуть до лікаря? А родина страждає, або в усьому собі відмовляє і сплачує непосильну плату, або поповнює армію неплатників, або сидить у холодній хаті, бо газ у приватному секторі обріжуть.
Так от мені цікаво, якого видобутку ми споживаємо газ, і де подівся наш український газ, адже раніше у ЗМІ ми постійно чули від провладних кандидатів чи то на пост Президента, чи депутата у Верховну Раду, що газу власного видобутку нам майже вистачає для населення. Споживання рік за роком меншає і з огляду на цей факт газу власного видобутку нам повинно уже вистачити. Я як і усі громадяни України маю на нього право згідно Конституції України. І ця ціна повинна бути іншою, ніж нинішня, не такою драконівською. Вона повинна включати у себе усі затрати на видобування і підведення до осель. До речі усе підведення 122п.м. до будинку я виконувала власним коштом і вступний внесок за підключення до магістрального газопроводу, який також будували самотужки вулицею, я також сплачувала.
Сьогодні питання ціни на газ, це питання життя кожного пересічного українця, це не передвиборча демагогія. Я розумію, що зараз на мене може хлинути лавина негативу, та мовчати не буду.
Якщо президент зараз каже, що у ціні на газ присутня корупційна складова, то для чого наплодили стільки контролюючих органів у країні, які отримують захмарні посадові оклади і премії, що мені і за десять років не отримати стільки і це відпрацювавши на країну 43роки повного стажу і на інженерних посадах. Коли вони почнуть не гризтися між собою, а відпрацьовувати належне.
Ця драконівська ціна на газ вивела на орбіту виборчих перегонів цілу низку брехунів і популістів, які безбожно брешуть, обіцяючи знизити ціну на газ у чотири, три рази. Як таке можливо, хіба можна при здоровому глузді у це повірити?
Сьогодні, як і останні десятиліття, спостерігаємо принизливе розмежування на вкрай убогих і непомірно багатих. Це не по Божому. П’ять років війни, а у нас що стало менше мільйонерів – навпаки набагато більше. У місті від дорогих автомобілів не пройти і не продихнути.
Здобутків вагомих багато, та такий прорахунок, як ціна на газ, може їх усі знівелювати, створюючи нездорову атмосферу у країні, яка може спровокувати різні ситуації.
15.01.2019р. Надія Таршин

Нелегко українцям сьогодні зорієнтуватися у шквалі інформації, яка атакує його з усіх сторін, додає небаченої агресії, нацьковує один на одного, засліплює у своїй ненависті до всіх і вся.
Одна аналітика заперечує іншу, новини – убив, розчленив, підпалив, застрелив, слухаючи такі новини, особливо по 1+1 (я до речі їх давно не дивлюся)виникає запитання, а що у нас взагалі нічого позитивного немає? Комусь же потрібно розтлівати наші душі суцільним негативом, хоча його і раніше вистачало, але ж не травили народ цим негативом і у такій кількості. Не секрет, що телевізійні канали у нас належать олігархам, а між ними точиться постійна боротьба і вони змагаються між собою, хто на кого більше бруду вил’є, хто кого якнайнижче опустить і усе це йде через наші голови, через нерви, доводить до хворобливої реакції, нервового виснаження, агресивного збудження – народ живе у стані постійного стресу . А ще високі ціни, низькі зарплати, захмарні комунальні, відсутність робочих місць, війна в країні і усі ці виклики породжують страх перед завтрашнім днем, відчуття нестабільності через край, а це якраз той момент, який найбільше підходящий для ворога. Я уже давно не дивлюся телевізор, але у ці дні напруга у суспільстві настільки висока, що вирішила передивитися декілька прямих ефірів на відомих телеканалах з відомими людьми в Україні, спонукало до такого рішення перегляд у соціальних мережах інтерв’ю з Надією Савченко на каналі NewsOne. Перше враження таке, що людина грає на найболючіших струнах кожного українця. Деякі її категоричні вислови я взагалі не сприйняла, а коли подивилася внизу на коментарі під цим виступом, то стало погано по-справжньому. Коментарі в основному від росіян, які нахвалюють путіна, за те що він випустив Надію, і вона тепер буде нам «Занозою в ж-пе», у тих коментарях стільки ненависті до України і вихваляння Надії. Читати було боляче. Після цього зразу ж передивилася прямий ефір з нею на телеканалі ZIK , була вражена декількома моментами, як Вона відреагувала на слова жінки, яка у телефонній розмові виказала їй гарячі слова підтримки, а на завершення додала, що їй не хочеться бачити у себе на Луганщині українську національну владу. У Відповідь Надія вдоволено усміхнулася. Потім ще були "перли" від Надії, що війну Порошенко може закінчити за один день, якщо захоче. Це виходить, що увесь світ дурний і нічого не розуміє, і що на Сході немає ні російських найманців, ні танків, ні боєприпасів, ні іншої техніки, тобто, що там немає російської агресії. Так це ж не так – там усе це присутнє. Другий момент на який робить Надія акцент, що Революції гідності не було, а був антидержавний переворот, так, як цілі, за які виходив народ на Майдан не досягнуті. Чи погодимося ми, сотні тисяч людей, які вийшли на Майдани країни за європейські цінності на таке визначення. Для мене це була Революція, а трактування у її розумінні це вороже для кожного українського патріота, який місяцями замерзав там, боровся за своє майбутнє. Так не все у нас вийшло так, як мріяли, на що надіялись, але я, наприклад, як і багато моїх друзів, не зможемо зробити нічого такого, за що нас будуть нахвалювати вороги, ми навпаки намагаємося робити усе те, що їм дуже не подобається. Нині багато нарікань, що після Майдану роз*єднані всі, а я в цьому не бачу великої біди, ми усі різні, у кожного своє бачення і свої погляди на обов’язок перед країною у час війни. Головне не бути ворогами своїй країні і не робити таких вчинків, за які вороги будуть влаштовувати овації. Можливо я помиляюся. Отакі у мене відчуття сьогодні. Я небагата людина, пенсіонер і хочу щоб у нас в країні була наша українська національна влада і мрію , як і раніше, про гідне життя і намагаюся не бути байдужим спотерігачем.

21.03.2018р. Надія Таршин.

Коли їхала з Мар’їнки четвертого січня, то настрій був такий, як і проливний дощ за вікном автомобіля. Усе нібито і добре, бо зібрали гарну передачу для хлопців, відвезли, розділили, можна і святкувати Святу вечерю з чистим сумлінням. Але якраз оте сумління і не давало спокою, бо я їхала в теплий і затишний дім до сім’ї, хоч і неповної наразі, бо молодший син Олексій також в АТО, а вони – молоді і дужі, із усіма людськими потребами і бажаннями будуть там, далеко від своїх коханих, рідні, діточок. Чотири роки війни, чи задумуєтеся ви, друзі, як важко воїнам психологічно. Коли чую, що допомога воїнам не потрібна, бо вони і ситі, і одягнені, і озуті, то хочеться тому, хто так просторікує, дати банальний ляпас. Чому люди думають так примітивно і прирівнюють тих, хто нині захищає нашу землю, для нас з вами мало не до худобини. Коли там так добре, то станьте усі в чергу туди. Нехай наша контрактна армія тріщить від напливу бажаючих і тоді, можливо, будуть виписані нові правила несення служби на передовій і відпусток такі, які є у цивілізованому світі. Бо воїн Він ще і людина з усіма фізіологічними потребами і країна повинна дбати про нього різносторонньо, вони ж наші сини і повинні повернутися повноцінними чоловіками у мирне життя. Війна затягнулася і у армії потрібно змінювати правила, тому що навіть хорошому і досвідченому командиру буде усе важче працювати із своїми підопічними у нинішній ситуації. Що я тільки не передумала поки їхала назад. Я не обмовилася і не помилилася, для нас з вами захищають землю, не для Порошенка, Ахметова, Коломойського і Ко., а для нас з Вами. Бо вони нашкодять, втечуть на своїх літаках, а нам і нашим дітям жити тут і відбудовувати країну, точніше рятувати її, голу, босу і доведену мало не до клінічної смерті. Можливо комусь не сподобається, даруйте, пишу, як відчуваю.
12.01.2018р. Надія Таршин.

Щоб ми не робили, що б не говорили, а у кожного думаючого українця сьогодні одне на думці, що відбувається в країні??? Вчора у Мар*їнці хлопці розповідали, що ворожі канали аж захлинаються від радості(а нашого ТБ там немає) від кожного грубого проколу нашої влади. Ну не буде Сакаашвілі, буде хтось інший піаритися на найболючіших вимогах, які висунуті в Києві, поки ці питання не вирішаться так, як вимагає народ, бо він хоче справедливості і бути почутим, і захищеним. Він не хоче бути сліпим знаряддям у руках олігархів і їх посіпак, які від виборів до виборів використовують його, приманюючі різноманітними обіцянками, які відразу забувають Народ хоче зміни виборчого законодавства, то змініть його, бо нам набридло обирати кота у мішку, та ще і у такій великій кількості утримувати цих дорогих дармрїдів на своїй знекровленій шкурі. Народ хоче закону про імпічмент, то прийміть його і якщо президент виконував усі обіцянки дані народу перед виборами і дбав про народ, а не свої статки, то йому нічого боятися цього закону, Народ хоче зняти з депутатів і усіх недоторканих особ цю кляту недоторканість, так це уже давно потрібно було зробити.Я не вірю, що при цій безжальній олігархічній машині можна створити дієвий антикорупційний суд, але ж з цим ганебним явишщем у країні потрібно щось робити..Народ який втратив своїх найкращих синів у боротьбі за світле майбутнє хоче, щоб його чули і з ним рахувалися і від цього владі уже нікуди не подітися. Влада повинна задовольнити вимоги народу і не ганьбитися перед усім світом. Я так думаю, а право на свою думку має кожна людина.

А ось і ми команда «старых и уродливих кашолок, которым в жизни не повезло», це так ідентифікувала нас Ольга Дика(Ольга Ткачук) – рупор нашої міської влади у м. Дніпро, яка вірно і віддано служить меру і в цьому зізнається на сторінках ФБ. Як на моє розуміння, то вірними і відданими своєму хазяїну можуть бути тільки собаки, а людина думаюча, здатна мислити і аналізувати події, про себе так ніколи не скаже. Після того мітингу біля Міськради уже пройшло більше тижня і я там серед жінок, мабуть, була найстаршою, тож і ці «перли», які народилися у голові працівниці, яка відповідає за інформаційну політику у Міськраді, у повній мірі відношу до себе в першу чергу.
Вражаюче, чи не так друзі. І це працівник мерії, яка повинна стояти на захисті прав громадян нашого міста, захищати їх, оберігати, тим більше у такому поважному віці. Від старості ніхто не застрахований, це закономірний процес і те що ми вийшли на Майдан, а нині ведемо активну волонтерську і громадську діяльність ще раз підкреслює, що активну життєву позицію кожного з нас вік не визначає. Ми вийшли під мерію тому, що нас збурило нове призначення колишнього беркутівця керівником муніципальної поліції, а ще нас обурила неповага мера до громадських активістів, яких Він обзиває лайливими словами, тому і лозунг ми свій принесли «Базар фільтруй Філатов, тобі нас не здолати». Ми створили свою ГО «Патріотичне об*єднання «Оріяна» зразу ж після Майдану і членами її являються майданівці, які з початком воєнних дій на Сході почали вести активну волонтерську і громадську діяльність, маємо нагороди від воїнів, багато подяк з передової. Ми не чекаємо манни небесної, а щодня своєю безоплатною працею, намагаємося міняти країну . Невеликі у нас пенсії, але навіть із цього мізеру ми на кожну поїздку на передову щось виділяємо. І печемо і квасимо і готуємо не тільки для своїх сімей, а і для наших хлопчиків там, бо розуміємо своїм материнським серце,як їм нелегко. Є у нас діти, онуки, чоловіки( чоловіки наші також патріоти і підтримують нашу діяльність)Троє наших синів учасники бойових дій, а син Ольги Бойко – Денис Гаврюшин загинув під Жданівкою у серпні 2014р, але ця мужня жінка продовжує справу сина. 9-травня ми не побоялися і вийшли до танку, де зібрався сепаратистський шабаш, а чому цьому шабашу дозволено було там відбутися, то у мене особисто велике запитання до влади.
А якими словами типу «хабалка» обізвала ця особа підприємця Людмилу Туховську – жінку мудру, розважливу і гідну, яка на мітингу розповідала про знущання влади з малого бізнесу, про те, як ця ж муніципальна поліція розганяла підприємців сльзогінним газом. Що це за слово таке, яке у нього значення і чи не характеризує воно, у якійсь мірі, саму вищезгадану працівницю мерії, для якої брудні, лайливі слова це звична форма спілкування. Як Ви гадаєте, друзі, чи має моральне право Ольга Дика(Ольга Ткачук) працювати у мерії нашого міста Дніпро. Ми відстояли Майдан і у цей надважкий час не кинули країну напризволяще, боремося з несправедливістю, хамством, неповагою до особистості і з цієї дороги ми уже не звернемо, але на сьогодні мене не полишає думка, а скільки їх таких з таким «широким світобаченням» і «все охватною любов*ю і піклуванням про своїх підданих» окопалося у Міській раді. А ще я вважаю, що іти на такі мітинги потрібно і заявляти про свою позицію також і сьогодні це очевидно, як ніколи. Бо інакше від цього болота, що нас оточило з усіх сторін ми ніколи не позбавимось.
09.06. 2017р Надія Таршин.

Я оптиміст, але сьогодні мені його уже не вистачає, колодязь з якого я його добувала вичерпався до дна. Зник оптимізм після голосування за підняття заробітної плати нашим депутатам у Верховній раді. Це ж треба, щоб слуга народний отримував у десятки разів більше, ніж той, хто його обрав на свою голову і кому він повинен слугувати. Усе проти чого ми вийшли на Майдан у найкоротші терміни повернулося на круги своя, хіба це не зрада. А навіщо народному обранцю така заробітна плата, йому іде багато різних доплат, премій і компенсацій. Це підвищення відбулося на тлі небаченого зубожіння українців і цим голосуванням підштовхують доведений до відчаю народ до якихось радикальних дій, що недопустимо під час війни, бо ворог тільки цього і чекає. То на кого попрацювали сьогодні депутати? Ідучи вчора Дніпром від автовокзалу до вул. Пастера я раз по зраз натикалася на протягнуту жебрацьку руку, неможливо пройти повз цю небачену нужду, не подавши хоч якийсь мізер, бо ніхто з нас не застрахований завтра від такого. Влада осліпла і оглухла, вона не бачить і не хоче бачити наших страждань, зате про себе красивих не забувають. Сьогодні нам ще раз показали, що ми худоба і наше місце у стійлі на прив'язі. Я не проти того, щоб депутати отримували високу зарплату, але нехай спочатку наведуть у країні лад, гуртом стануть на боротьбу з корупцією (смішно сказала) попрацюють плідно над підняттям добробуту кожного українця і на Україну взагалі, а не на окремі олігархічні угрупування, а тоді і про свій добробут подбають, бо вони в першу чергу - слуги народні.

21.10.2016р. Надія Таршин

Я не жорстока людина, але після того, як побачила доларовий хабар у скляній банці, мені чомусь захотілося, щоб цього покидька суддю розстріляли на місці, бо у той час коли багато громадян моєї воюючої країни діляться останніми копійками і допомагають фронту ця бридка істота бере хабарі, запихає їх у банку і скільки таких банок воно нагребло за усе своє судейське життя. Хабар береться, як відомо тоді, коли рішення суддя приймає всупереч закону і таким чином цей негідник збагачується, а країна провалюється усе глибше у безодню хаосу, безправ’я і корупції.
А найстрашніше те, що це не поодинокий випадок і судді перетворилися у виродків, які замість того, щоб дотримуватися законності у країні, своїми протиправними діями знищують у країні і право, і закон, і мораль. Опутали країну, як спрут, для них окремі і права, і закони. Як після такого ганебного випадку, який дискредитує усю суддівську систему в країні, можна було залишати цього негідника на волі? А відповідь усім нам відома, щоб утік і клубок далі не розмотувався.

12.08. 2016р. Надія Таршин

За вечерею мій онук, якому виповнилося дев'ять років зовсім недавно, смакуючи улюбленою смаженою картоплею, раптом почав виголошувати свої думки уголос: - От було б добре якби у нас не було ні президента, ні депутатів . Жили б собі вільно, як колись козаки, і ніхто нам нові тарифи не встановлював би, а то про них тільки усі і говорять. Вирощували б картоплю і усе на городах. І козаки раніше воювали шаблями, а тепер міномети, «гради» і так багато наших солдатів убивають. А ще раніше усі були рівні і не було дуже багатих і бідних і навіщо багатіям стільки грошей, бабусю, це ж несправедливо. Начитував нам з дідом лекцію про соціальну справедливість ще хвилин двадцять, а ми розкривши з чоловіком рот слухали і не вірилося, що дитина може мислити такими категоріями. До чого ми дожилися? Наше дитинство було нелегким, але ми і приблизно у такому віці на такі теми не говорили. Тоді були усі рівні у своїй бідності, ми не знали і не бачили , що десь є інше життя, не таке, як у нас. Грошей не було ні в кого, одягнені усі були сіро і непримітно . Це не було добре, але ми росли у спокої і не було відчуття несправедливості. А сьогодні різке розшарування суспільства на дуже багатих і дуже бідних не залишає байдужими навіть дитячі голови.

Вшановувати це свято, на мій погляд, ми мали б моральне право, якби у нас усе, що записано у найважливішому документі, що за ним розвивається і живе держава - виконувалося . У це далеко не так, і на превеликий жаль, зовсім не так. Тоді чому ми влаштовуємо свято, з якої такої нагоди? У ці нелегкі дні нашого існування у переважної більшості моїх співвітчизників наша влада відібрала право на життя, довівши до відчаю і граничної межі зубожіння майже усе населення країни. Я не буду за усіх, а за себе скажу. Сорок три роки професійної і праці на різних інженерних посадах дали змогу отримувати пенсію у розмірі 1560грн. Після кількох підвищень не додалося жодної гривні. Це означає, що влада знову пішла ганебним шляхом зрівняння. Цей шлях принижує і розтліває суспільство, тому що це велика несправедливість. Одні приходили на роботу, яка не потребувала ніякої кваліфікації, особливих знань, не була важкою у фізичному плані навантаження, нерідко це був і неповний робочий день, а інші працювали по 10-12 годин на добу, бо праця інженерно-технічного працівника і високоваліфікованого робітника була часто ненормованою. Проектували, будували, тобто створювали матеріальні блага, які розкрадають і нині наші високі посадовці. Скільки років крадуть і є що красти і досі, то виходить ми добре працювали і нічого нас сьогодні попрікати тим, що на одного працюючого громадянина України іде величезне навантаження по утриманню пенсіонерів. Головна біда, що офіційно працюючих у нас набагато менже ніж могло б бути, робочих місць немає, усе завмерло. Коли країна не будується, то це одна з найбільших ознак її занепаду, немає ходи уперед. Будівництво дає поштовх для розвитку багатьох суміжних галузей виробництва, збільшується товарообіг всередині країни і вона оживає, а у нас що?. Усе недолуге управління країною намагаються списати на війну. І при цьому ні для кого уже не секрет, що не зважаючи на війну і болючі втрати, для олігархів гроші, які вони заробляють на жвавій торгівлі між обома воюючими сторонами – кров'ю не пахнуть. Велика мрія, щоб хоч хтось з чиновників з вищих ешелонів влади попробував вижити на ці мізерні кошти, які отримує рядовий працівник чи пенсіонер? Що на них можна придбати при нинішніх захмарних цінах. Не буду торкатися надто болючої теми - підняття комунальних тарифів, бо на тлі убогих пенсій і заробітних плат це справжній геноцид нашого народу. Я не маю права думати про якусь хворобу, чи не доведи Господи про той випадок, коли раптом щось станеться, кругом потрібні кошти і не малі, без них ти ніхто і необхідний медичний препарат, який тебе може врятувати, щоб ти передчасно не загнувся, тобі ніхто не виділить. Як буде, так і буде, бо на отой непередбачуваний день у старості, на який споконвіку відкладали якусь копійку, сьогодні відкладати нічого не виходить. Отак і живемо. Молодим ще гірше, бо роботи, щоб гідно оплачували, майже немає. Молоді сім'ї розпадаються масово від нестатків, відсутності власного житла і можливості його придбати, нехай би і у кредит, але куди не кинь, одні шахраї, гроші виманюють, а до відповідальності їх ніхто не притягує. А корупція тотальна, усі на посади тягнуть своїх, перевірених, щоб тягнули з простого народу, свитку останню знімали і ділилися наверх. І так куди не кинься і можна до безконечності перераховувати, то що ми святкуємо? Скажете самі винні, а я і не погоджуся.Звичайно, у якійсь мірі вина є і повинні самі змінюватися безперечно, але за увесь цей злочинний хаос і безладдя хіба наша нинішня влада усіх рівнів не несе ніякої відповідальності? І чи захищає мене Коституція сьогодні?

28. 06. 2016р. Надія Таршин

Сьогодні, нас віддаляє від колишнього Радянського Союзу майже чверть століття. Чверть віку пройшло, а ностальгія за минулим у мого покоління інколи виходить за межі здорового глузду. Цей відрізок часу працював не на становлення нашої незалежної і сильної держави, а навпаки на розграбування спільно-напрацьованого багатства і приведення країни до такої межі зубожіння, яку годі було і уявити. Ці невимовно важкі десятиліття одних зробили сильнішими, мудрішими, витривалішими, духовнішими, інші так і залишилися на тому рівні зомбі який був майже в усіх у СРСР. Нині дуже поширений вислів - зомбовата і вживають його, як правило люди молодшого віку по відношенню до людей пенсійного, старшого віку. Вони навіть не уявляють як це страшно жити у світі, який тобі придумали і нав'язали і ти віриш усьому тому, що тобі розказують і немає можливості вийти з цього брехливого простору, бо ти навіть не підозрюєш масштаби усієї брехні, бо не можеш ні з чим порівняти і немає звідки отримати альтернативну інформацію.. Ми спостерігаємо за Північною Кореєю , за їх партійними з'їздами і сприймаємо це як цирк, сміємося від душі, а ще зовсім недавно ми самі були такими клоунами і з нас сміявся увесь цивілізований світ, але ми цього не знали і жили майже щасливо за щільною металевою завісою. Зрідка за певних обставин завіса при відкривалася і найменший потік інформації звідти пробуджував мозок до роздумів, але у тих хто не лінувався це робити, тобто думати.
Перший раз завіса для мене піднялася у далекому 1980 році. Я приїхала до мами на Рівненщину з маленьким шестимісячним сином Олександром. За кілька днів довіривши малюка мамі я помчала у сусідню Волинську область навідати свою любу бабусю. Не бачилися з нею два роки і не могли навтішатися одна одною. Бабуся демонструвала мені свій гардероб ., розказувала, і показувала, що їй подарували діти і онуки на день народження. Овдовіла вона перед війною, сама дітей піднімала, прожила в нестатках, а тут добра надарували, бідкалася чи встигне поносити усе. За розмовами час збіг швидко уже і повертатися пора і я спізнилася на останній автобус. Що робити і не знала, бо у мами, у рідному домі на мене чекає маленький син, який ще ніколи без мене не залишався надовго. Я швиденько на трасу Луцьк – Рівне до літака, символу майже кожного обласного центру у ті часи і почала голосувати на попутну машину, а їх майже немає, бо особистий легковий транспорт у ті часи рідко у кого був, а службові і поготів у вечірній час не їздили. Хвилюванню не було меж, уже хотіла назад , до бабусі повертатися, але тут із-за літака вигулькнула небаченої краси машина. Я у своєму закритому Дніпропетровську ніколи таких машин не бачила. Уся кабіна обвішана яскравими різнокольоровими прапорцями, дивина, та й годі, але я насмілилася підняти руку і на мій подив машина зупинилася. Я підбігла до кабіни, її відчинив водій років 35-40 і дивною якоюсь мовою, але зрозумілою для мене з незвичним акцентом сказав мені, що взагалі то їм не дозволено брати пасажирів, але він бачить, що мені дуже потрібно їхати і тому зупинився. З радістю я заскочила на сидіння і красуня-машина рушила. І тільки тоді я зрозуміла, що це ж міжнародна траса і сіла я у заборонену іноземну машину. Нас же так лякали усіма іноземцями, а тут по ходу розмови з'ясувалося, що водій і машина з Югославії, а це ж майже капіталістична країна . Перелякалася не на жарт, а раптом хтось дізнається, що я їхала з іноземцем у машині…. Він почав розпитувати де я живу. Почувши про Дніпропетровськ, зауважив, що це місто для них закрите, їх туди не пускають. Запропонував взяти цукерку, я відсахнулася від неї, як від зарази, бо нам же розказували, що у цукерки вони можуть підмішувати усякі речовини, які будуть пригноблювати нашу волю і ми будемо тоді погоджуватися на співпрацю з ворожими нам країнами. Запитав ким працюю і яка у мене заробітна плата. Я відповіла гордо, що працюю інженером і посадовий оклад у мене 140рублів, на що він зауважив, що це дуже мало, що у них я отримувала б у десять разів більше. Я огризнулася що у них напівкапіталізм, а у нас соціалізм. Він знову простягнув цукерки , я знову від них як від чуми забилася у куток кабіни. Він усміхнувся і сказав, що це у нас їм такий ярлик навісили, а насправді у них усе націоналізоване, окрім тих підприємств, де можна красти, це ресторани, магазини, це у приватних руках. Сутеніло швидко, але і мій Клевань 1 був уже не за горами і тут водій сказав, Що попереду міжнародний пост ДАІ і у нього можуть бути неприємності через мене, як заборонену пасажирку, тому є два виходи із даної ситуації, або я повинна залізти наверх, там його напарник спить - відпочиває, або пригнутися у кабіні, щоб мене ніхто не помітив. Від першого варіанту у мене відібрало дар мови, про це не могло бути і речі, це ж ганьба, а другий варіант також мені не підійшов. Як це - я радянська жінка і у кабіні буду пригинатися, це ж небачено принижує мою людську гідність. Як результат, за один кілометр до посту він відкрив двері і я вийшла у темінь на безлюдну трасу серед лісу і потьопала пішки до посту, а там сердобольні чергові посадили мене на якусь машину і доїхала я додому. Розмова з югославом зачепила мене і засіла надовго в мені, з цього моменту я перестала безоглядно вірити усьому тому, що чула і бачила у радянських засобах інформації. Не з усіма траплялися подібні пригоди , не кожен мав сміливість піддати сумніву те що чув і бачив і проаналізувати події, що відбувалися.

24.06.2016р. Надія Таршин

Владо, схаменися!!! Я переглянула шокуюче відео з місця протистояння муніципальної гвардії і «Самозахисту підприємців», і побачила там багато знайомих облич з якими ми відстояли наш Дніпропетровський Майдан . Що відбувається, проти кого іде війна, якщо торгівля незаконна, то створіть спочатку такі умови, щоб вона у найкоротший термін стала законною, адже намагалися знести лотки у яких торгують фермерською продукцією, яка і якісна, і набагато дешевша. За кожним таким лотком стоять як мінімум 3-4 робочі місця, а це у наш надважкий час – дуже важливо. Ти бачила, владо, хто торгує у цих лотках? А торгують там, в основному, жінки, яким за п’ятдесят і у них немає ніяких засобів до існування, окрім цього заробітку, а до пенсії ще дуже далеко, та і чи доживе кожна з них до неї при такому небаченому геноциді народу. Я також проти незаконної торгівлі, але з часом почала помічати, що на місці знесених лотків з'являються нові усі однакові коричневого кольору і подумалося, а можливо це не боротьба з незаконною торгівлею, а черговий переділ території по-принципу - якщо я начальник, то ти дурень. Щось у нас іде не так. Я добре пам'ятаю зиму 2013 -14рр. і тих, хто стояв поряд, чи могли тоді ці люди, які одними з перших вийшли на наш Майдан, щоб змінити країну в сторону добра і справедливості, спрогнозувати такий хід подій. Вони, як і ми усі мали велику надію, що ми поборемо зло, але поки що усе навпаки. Мій хороший знайомий , волонтер і великий патріот зовсім недавно змушений був закрити один з двох своїх магазинів, не витримав постійної напруги у боротьбі за виживання. То хто ж винен у цій ситуації, яка склалася, і що сьогодні робиться владою, для полегшення ведення і прозорості малого і середнього бізнесу, адже ні для кого не секрет, що у країнах, де цьому бізнесу не заважають, де його не віджимають незаконно, то і країни ці процвітають.

20.06.2016р. Надія Таршин

Думати кожному з нас, звичайно тим, хто хоче це робити, влада не може заборонити. Якщо у нашій країні дійсно мають намір хоч коли-небудь почати боротьбу з корупцією і розкраданням державних коштів і хоч черепашачими темпами почати рухатися вперед, то Савіка Шустера не забороняти потрібно, а починати розслідувати усі скандальні викриття, які відбуваються у його студії. Я особисто не є фанатом його програми, тому що там багато одних і тих же політиків і роками, але там є багато інформації, яка могла б бути корисною і МВС, і СБУ , і Антикорупційному бюро, тобто усім органам, які відповідальні за дотримання законів в Україні. Заборонити це не вихід, бо якщо у цій студії кажуть неправду, то народ і так розбереться і дивитися не буде, а якщо навпаки, то по кожному викриттю державні органи повинні проводити розслідування і доповідати народу, якому вони служать, але це на грані фантастики, бо не народу вони служать , а незрозуміло кому. Заборони не дадуть владі очікуваного ефекту, а тільки поглиблять прірву між владою і народом. У глибоку прірву буде боляче падати Сумно спостерігати за такими неадекватними діями влади, куди ми котимося? Потрібно бути чесними, відповідальними, не брехливими перед народом і собою і тоді у цій програмі не буде потреби в Україні.

26.04.2016р. Надія Таршин

Коли тобі не вісімнадцять, не двадцять п’ять і навіть не сорок п’ять уже, а значно більше, світ і події у ньому сприймаються не так, як у молоді роки . Більше думаєш, аналізуєш, спів ставляєш і відчуваєш більше відповідальності і за слово , і за дії свої. Інколи від усіх негараздів, що упали на наші плечі, хочеться вити, а стримуєшся і намагаєшся понад усе не пустити відчай у душу і зневіру, бо розумієш, що цьому нічим не зарадиш і починаєш шукати шляхи, щоб бодай хоч крапелькою, а бути корисною і зарадити у якійсь мірі цьому лиху. Лихо, яке воно багатолике сьогодні – це і війна на Сході країни, і ганебні явища всередині її. Коли війна і є лінія фронту, то ворог хоч і віроломний, але він видимий і ти знаєш звідки чекати небезпеки, а от на внутрішньому і невидимому фронті значно складніше і небезпечніше. Тут ворог пішов не той, він так часто міняє погони і підточує, і руйнує нас тихо і незримо. Ілюзія недолугих реформ підкосила найбіднішу частину населення посіяла у душах зневіру і неповагу до влади, бо скільки не кажи на чорне біле, то білим воно не стане. А найстрашніше те, що ці реформи-невдахи руйнують надії і заповітні мрії багатьох з нас і натомість поселяють у душах збайдужіле оціпеніння. Відчуття таке, що цю макітру з провладними варениками хтось трясе і вони постійно то зверху, то знизу і майже ніхто з макітри не випадає, бо комусь це потрібно. Чесна, розумна і професійна людина у нашій країні не задіяна протягом усіх років незалежності, то про який рух уперед може бути мова. Події останніх тижнів - ці ганебні торги між фракціями, сварки між гілками влади і її повна бездіяльність навіть поміркованого і врівноваженого українця не залишили байдужим. І до чого ж доторгувалися, яку таку «успішну» кандидатуру пропонують нам на прем’єра? Чи є у цього кандидата серйозна технічна, чи, бодай, економічна освіта. Невже ми, хто при пам’яті і сповна розуму, можемо повірити у міф, що це той «месія» який потрібен Україні сьогодні. Мені особисто по-справжньому не по собі від того , що у нас відбувається. Я ніколи не принижувалася і не вимолювала для себе у житті поблажок якимись негідними методами, а от під час Майдану перед «Беркутом», на Грушевського, щоб припинити кровопролиття, стала на коліна. Це було 24.01.2014року. Там було дуже страшно, але була надія і віра, що ми переможемо. Сьогодні мені набагато страшніше ...

28.03.2016р Надія Таршин

Іду додому з маршрутного таксі і сама з собою розмовляю, і ловлю себе на тому, що проскакують дуже лайливі слова. Всередині усе кипить і плавиться від почутого і побаченого. Перед цим зателефонувала подруга і, мало не плачучи, розповіла, що перед нею у черзі у овочевому магазині знайома бабуся купила дві картоплини, коли побачила, що поряд колишня колега по роботі, то ніяково пояснила, що на супчик купила. Скільки супу з двох картоплин зможе зварити можна собі уявити. А через якусь годину і я зайшла у «АТБ», щоб купити щось з продуктів і дивлячись на ціни і на той мізер, який тримала у ріці, захотілося плакати, але куди мені плакати, я хоч декілька найнеобхідніших продуктів змогла купити, а попереду мене жіночка похилого віку розплачувалася за три яйця. Отакі страшні реалії нашого сьогодення, і як що-небудь можна підвищувати. Зашморг на шиї найбідніших верств населення так уже затягнувся, що далі нікуди. Коли кожен вечір з екрану мені наша «славетна» влада намагається впарювати чергове брехню, одягаючи її у високі матерії, то мені хочеться відразу щонайменше - плюнути у екран, а щонайбільше, то здогадатися не важко. І у голові визріває черговий план помсти за усіх знедолених, багато разів обдурених і до краю зневажених. Я розумію, що це по-дитячому і навіть смішно, але усе частіше приходить на думку, що усі гілки влади за останні десятиліття хочеться зібрати у лепрозорій ( спеціально відведена територія для хворих на проказу, і віддалена від населених пунктів, раніше лепрозорії були у Середній Азії) і огородити трьома рядами колючого дроту , відкрити для них один «АТБ», дати кожному з них 1200грн пенсії і нинішні тарифи на комунальні послуги і усе. Через рік не потрібно буде на них ні судів, ні міжнародних трибуналів, бо вони самі один одного загризуть. На чверть зросла електроенергія, а через місяць зросте ціна на газ і усе це знову ляже в основу формування ціни на продукти харчування. З огляду на цей справжній геноцид по відношенню до свого народу, усе частіше приходить розуміння, що Україна потрібна усім, але без українців.

01.03.2016р. Надія Таршин

Після цієї публікації,можливо, хтось кине у мене каменем, а хто і підтримає, та як уже буде, я не боюся. Сьогодні у моєму селі, де я народилася на Рівненщині – храмове свято на день святого Михайла Архістратига, а я дивлюся на ікону цього святого, яка на стіні переді мною, дивлюся на його сяючий, праведний меч і думаю, що сьогодні я повинна написати, виплеснути на загальний суд те, що уже майже два роки не дає мені спокою.
День Гідності і Свободи- повертаюся додому з двох мітингів, присвячених 2-й річниці початку подій на Майдані - на душі препаскудно настільки, що розболілося серце. Відчуття такі, ніби придушив важкий камінь, який неможливо зіпхнути. Намагаюся проаналізувати ситуацію, яка склалася навкруг нашого Дніпропетровського Майдану , сьогодні вперше на Європейській площі почула від двох виступаючих – Сергія Карнози і Любові Ферліковської слова, які висвітили суть того, що відбувається з нашим Майданом. Сергій сказав, що лідер на Майдані той – кого Майдан обирає, а не той, хто сам себе призначив, а Люба з усією щирістю і проникливістю звернулася до нас із словами, що Майдан це ми, а не Віктор Романенко. У відповідь на їх слова були оплески від багатьох майданівців. Здавалося, що мені можна радіти, бо заяву про вихід з ГО «Майдан – Січеслав»,у відповідь на неадекватні дії Романенка В. я написала ще 8травня 2015р. Але спостерігаючи за ворожими поглядами, якими зміряла аплодуючих, та невелика частина майданівців, яка ще сліпо довіряє Романенку В. і дивиться на нього, мов на новоявленого месію , мені було боляче. Я знаю їх, ми відстояли з ними Майдан, це люди старшого покоління, великі патріоти України, у них, в основному ,немає доступу до соціальних мереж, немає повноцінної інформації про перебіг громадського життя у нашому місті і Романенко В. цим користується. Користується не на благо Майдану, а на своє благо і це аморально. Ми, майданівці, понад усе хочемо очищення влади, а можливо потрібно набратися мужності і почати цей процес із себе. На протязі усього мітингу до мене підходили наші жінки волонтери і чоловіки і ніхто з них не довіряє нашому «поводирю», а скільки через його присутність сьогодні не вийшли на Майдан. На початку мітингу Романенко В. оприлюднив такий факт, як народження на Майдані декількох громадських організацій, кожна з яких обрала свій шлях і це правда. Тільки шлях, який обрала ГО «Патріотичне об*єднання «Оріяна» і Товариство «Нова Нація» це дуже важкий шлях, бо в умовах війни, у якій перебуває наша країна більше, як півтора року, ми допомагаємо армії чим можемо: ремонтуємо техніку і бойову в тому числі, збираємо теплі речі, утеплюємо армію, годуємо наших доблесних захисників, доправляємо усе це добро безпосередньо у зону бойових дій, нерідко використовуючи при цьому свої автомобілі, довівши їх до такого стану, що уже і ремонту не підлягають. Ділимося своїми мізерними доходами і не розраховуємо при цьому ні на яку підтримку влади. І якими здобутками може відзвітувати Майдан - дивною присутністю окремих майданівців на цілому ряді судових засідань, можливо це у деяких випадках і добра справа робилася, але відчуття таке, що на суди ішли, щоб відволікти народ від основних і набагато серйозніших проблем, це боротьба із самою системою, от нічого і не відбулося і залишилося усе, як було, і ще гірше. Ще один аспект бурхливої діяльності, яку обговорювало усе місто – це смітникова люстрація , комусь же потрібно було такими діями поставити хрест на усьому цьому процесі. А ще протирання штанів на різного роду численних засіданнях, де Романенко В. представляє громадськість міста, дуже зручну для влади громадськість, я так думаю, яка уже давно по-суті не є виразником наших інтересів і аж ніяк не виконує контролюючу функцію над владою, яку йому доручив Майдан. Громадська діяльність вона безоплатна, і я сьогодні хочу запитати Романенка В., яким коштом Він живе , облаштувавши собі дуже гарне офісне приміщення у центрі міста. У декларації, коли Він балотувався на мера нашого міста було указано, що Він безробітний. Хто платить, той і музику замовляє, це давно усім відомо, отже сподіватися на те, що стиль роботи у нашого «безробітного» зміниться - марно. Наскільки мені відомо, на зустрічі з новим мером міста Б. Філатовим Романенко озвучив, що його організація налічує сьогодні 1000 членів, сьогодні ми усі бачили, що це далеко не так, і якщо усе буде продовжуватися у тому ж дусі, то і той лад погасне, за усіх нас образливо. Скільки молодих патріотів виходило на Майдан і де вони тепер? Який був колосальний підйом і де він тепер? Поглинули його подвійні стандарти і нещирість, і якщо ми не побоялися і знайшли у собі сили вийти на Майдан два роки тому, то чому сьогодні боїмося поглянути правді у очі і усе назвати своїми іменами. Очищення це важкий процес, але у нинішніх умовах він необхідний .
Коли я писала заяву на вихід з «Майдану- Січеславу», то я зробила примітку, що при цьому я не виходжу з Майдану. Я - майданівка і маю моральне право на свою точку зору .і я ні в якому разі не претендую на роль лідера у цій організації.
21.11.2015р
Голова ГО «Патріотичне об*єднання «Оріяна» Надія Таршин.

Це звернення – плід моїх болючих і тривожних роздумів, які не полишають мене, як і кожного думаючого українця, останнім часом і усе надто загострилося після виборів, коли на Дніпропетровщині у місцеві ради Опозиційний блок провів значну частину своїх депутатів. Це не було несподіванкою для нас, бо за півтора року знущань нашої влади над своїм і до цього вкрай знеможеним і зацькованим народом, це був закономірний результат. Поки олігархи сварилися поміж собою і не могли поділити пальму першості - їм було наплювати, що їсть на сніданок, чи обід простий українець і чи є у нього чим повечеряти, і я думаю, що вони не надто переймалися тими антинародними законами, які приймали їх депутати у ВР. Ситий голодному не вірить і це правда.
Важке розчарування наростало з кожним днем і навіть серед тих, хто відстояв цей Майдан , не рідко можна було уже почути : -Коли б знали, що так буде, то не починали б, що у недалекому минулому було набагато краще. Дехто почав уже і поради давати, що пора вирости з коротеньких штанців, подивитися сьогоднішнім реаліям у очі і намагатися хоч якось, але пролізти у депутати, нехай і від опоблоку. Бог усім їм суддя, не в усіх є міцний і незламний духовний стержень, і глибокі справжні переконання, які не міняються під кожну владу. Це не можна пояснити тому, хто цього не відчуває, а хто відчуває, то зрозуміє ці слова. Зрада ідеалів, у які красиві слова її не одягай, вона і є зрада. Підсилювати собою ряди тих, хто учора стріляв у тебе і розстрілював дітей на Майдані, хто торжествував, коли агресор забрав у нас Крим, і хто відверто радів, коли наших героїчних захисників убивали і жорстоко нівечили на Сході країни - хіба може бути щось ганебніше. Потрібно бути дуже наївному і довірливому, щоб надіятися, що після Майдану ми усі заживемо «по-новому» і наші мучителі повернуться обличчям до того, кого вони десятиліттями обкрадали, принижували і намагалися знищити фізично, морально і духовно.
Сьогодні, коли я чую словосполучення «владна еліта», то мені робиться погано, бо слово – еліта для мене було завжди наповнене дуже глибоким змістом – духовності і високої моралі, а хіба цим критеріям відповідають сьогодні більшість депутатів ВР, чи чиновники з вищих ешелонів влади. Для мене на сьогодні духовна еліта, це наш багатостраждальний народ, який вийшов на Майдани країни у листопаді 2013р і простояв на ньому, попри усю небезпеку, яка чатувала на нього із-за кожної барикади, усю холодну зиму, народ, який і після розстрілу Небесної сотні не злякався, не заліг на дно до кращих і безпечніших часів, а пішов захищати свою землю від ворога:голодний, без обмундирування і зброї, десятки разів зраджений своїми генералами, але на диво хоробрий і непереможний, бо захищає своє і найдорожче. Сьогодні народ іде на випередження влади і вона це нарешті повинна зрозуміти. Той хто дивився у очі смерті, пережив втрату найдорожчих друзів, ділився на фронті окрайцем хліба з другом і пізнав справжню фронтову дружбу і взаємодопомогу, той уже не зможе жити безголосим рабом. Він прагне справедливості, а інакше для чого усе це було. Можна зразу було віддати Донбас, а потім Дніпропетровськ і інші міста Сходу і Південного Сходу. І я не вірю, що небезпека минула, дуже хочеться вірити, але найбільша вірогідність, що ворог тимчасово зачаївся і вичікує слушного моменту, а ще дуже очікує результатів виборів , особливо у таких знакових містах для України, як наше. І перший раунд ми програли і потрібно у цьому зізнатися і у цьому програші величезна вина і влади і усіх патріотичних сил, які навіть перед лицем великої небезпеки не змогли об’єднатися і висунути на посаду мера сильного і гідного кандидати, який би зміг об’єднати місто і підтримувати цього кандидата і словом і ділом, але у нинішній ситуації це поки що нездійсненна мрія.


07.11. 2015р Надія Таршин

Коли душа у знемозі від усього почутого і побаченого у наші буремні дні і відчуття , що навкруг розплодилося занадто багато брехні і нещирості уже тебе не залишають, коли останні краплини довіри і наївної надії до нашої влади усіх рівнів пощезли - розвіялися, як дим, усе одно інтуїтивно відчуваю, що не маємо права зневіритися і втомитися. Вороги цього тільки і чекають, щоб ми відступилися. Сьогодні я звертаюся до усіх, хто у знакові і тривожні дні для нашої країни вийшов на Майдані і тих, хто нас морально підтримував, щоб змінити свою країну. Звертаюся до тих, хто і сьогодні зберегли честь і гідність і не стали запроданцями і не зрадили ідеї Майдану. Ми розуміли тоді, що жити так далі соромно перед усім цивілізованим світом. Країна у якій спотворена уява про основні цінності, хіба мала право на життя. Усе ішло по запланованому сценарію – мову не шануємо, свою історію не вивчаємо, гідністю не вартуємо, подвійні стандарти терпимо, тотальній корупції не заважаємо і багато усього, що терпіти уже було понад силу. Ми прагнули повернути країну до гідного життя для кожного українця і мріяли, щоб Україна була у Європейській спільноті не тільки географічно, але і економічно, щоб у нас сповідувалися європейські цінності і понад усе прагнули верховенство права - мріяли жити по-закону. І ось уже майже півтора року пройшло від тих подій на Майдані які, як нам тоді здавалося, змінять навіки нашу країну і заживемо ми, як люди, але поки що нічого не вийшло. І знову гіркий присмак розчарувань ятрить наші душі і усе менше сподівань хоч на якісь позитивні зміни у країні. Ми розворушили таке осине гніздо, що нам і не снилося і вони жалять нас з усіх сторін, до такого повороту подій більшість із нас не була готова, тому розпач і розгубленість сьогодні у багатьох, навіть не боязких і сміливих. Тоді ми не боялися перед беркутом стати і просити припинити кровопролиття, а нині що, невже ми здамося знову оцій бандитській зграї, для якої наше з вами життя нічого абсолютно не варте . Наше багатоденне стояння на лютому морозі і під ворожими дулами використали олігархи для переділу влади і тепер по-черзі одне бандитсько-олігархічне угрупування змінює інше і хочуть так знущатися над нами до безконечності – невже ми дозволимо це їм зробити?
22. 07. 2015р. Надія Таршин

Я хочу вірити нашій владі, але не можу. Я не сепаратист, я майданівка, яка у лютий мороз взяла рюкзак за плечі, озула валянки на три розміри більші, щоб туди помістилося побільше шкарпеток і поїхала стояти на Майдан у свої майже 65 років. Капелькою стояти, бо ішла інформація, що якщо на Майдані буде менше п'яти тисяч, то буде зачистка. І що? Хіба наша влада хоч якось намагалася за цей час використати могутній потенціал Майдану і головного і наших місцевих. У мене уже давно таке враження, що їм хотілося, щоб після того , як вони прийшли усі до влади, ми майданівці усі пощезли і не плуталися у них під ногами і не заважили їм жити так, як їм жилося і до того - з корупцією, тотальною брехнею і небажанням мінятися. На Майдани країни вийшли патріоти, високоосвічені думаючі люди, які могли дуже багато корисних справ зробити по відновленню країни, як такої, очищенню її, але влада знову оточила себе зручними людьми, які не сперечаються , з усім погоджуються, якби тільки не відпасти від корита і маємо сьогодні наглядний результат більше ніж річної діяльності нашої влади усіх рівнів - реванш опозиційного блоку. І реванш навіть не тому, що свіжоспечена влада у області допустила це дійство на фестивальному причалі, а попередня нічого не зробила у місті і області для очищення від регіоналів. Вони ж перші місяці сиділи на своїх місціх і зі страхом чекали, що буде далі? А далі нічого не відбулося такого, щоб народ повірив, що справді влада намагається очиститись, намагається іти вперед, робити позитивні зміни у суспільстві. На війну списувати усе не можна, небажання позитивних змін всередині країни ніяким боком до війни не причетне. Колиб вони почалися - довгоочікувані зміни, то сьогодні волонтерами уже були б 50% нашого населення, а не 15, і кожен намагався підставити плече і рятувати країну від агресора. Сьогодні я волонтер, як і багато моїх друзів майданівців, спілкуюся часто з іншими волонтерами і воїнами на фронті, тож інформації маю достатньо, щоб скласти своє уявлння, що відбувається. Запитань до нашої влади надто багато і у питаннях харчування і забезпечення формою, хоч звідусіль чуємо, що усього вистачає. Де правда і кому вірити? Сьогодні нам - майданівцям дуже нелегко, тому що усі негаразди, які нахлинули на нашу країну обивателі починають ототожнювати з Майданом, а обивателів у нас все таки більшість. Підняття житлово - комунальних тарифів для населення, окрім справжнього величезного шоку для нас - середньостатичних і бідних громадян, зробило ще й велику послугу усім бувшим регіоналам - вони використали це підвищення, щоб реабілітувати свою політичну силу. Неможливо проїхати у транспорті, там усі біди зв'язують з Майданом, іде порівняння рівнів життя і воно , звичайно, не на користь нинішнього. Щось у нас іде не так і не туди і у багатьох напрямках. Я, особисто, буду працювати і допомагати армії і моїй країні скільки вистачить моїх сил і розуму, але до влади довіра підірвана її діями, які часто не сприймаються чесними і відданими своїй країні громадянами.
12.05.2015р. Надія Таршин.