сонечко, це кохання
вибору в нас нема
ось показові дані
далі дивись сама
без апріорних тверджень
що воно тут і як:
всі відчуття - як вперше
ніби я знов юнак

нерви настільки голі -
струм божевілля йде
пізно для алкоголю
і нашатир пусте
що з агрегатним станом?
тіло чи рідина?
ким за годину стану?
хто наперед щось зна?

можемо взагалі ми
ввести палкий екстаз
в лагідний мікроклімат -
хто нам прогнози дасть?
Писанка або Птуха?
вряд чи і Кульбіда
тільки не падай духом
хай каламуть ще та

не віднайти пігулок
випадок в нас не той
пристрасть моя - акула
в Мертвому морі, то й
кров’ю стікають ясна
стер всі ряди зубів
нині не зовсім ясно
як я то всьо стерпів

але хіба ти винна
що апетит, ma belle
гірший від героїну
креку та конопель?
просто ці всі принади
посмішки, шарм ходи -
навіть цікаво знати
де їм під стать знайти?

тіло немов у трансі
пульсові ча ча ча
хочу тебе я вранці
хочу і по ночах
ось тобі предикати
ось і фактаж увесь
годі тепер шукати
серцю рятунку десь

в ньому воскрес романтик
от і злилися в нас
крайнощі-варіанти:
ніжно, як в перший раз
палко, немов востаннє
висновок з обома
вірний: це є кохання
виходу вже нема

2024

Кислянець, квасок, киселик –
іменується щавель.
Зазвичай, росте у селах,
біля більшості осель.

Берег, луки облюбує,
друзі в нього – сонце, дощ.
Особливо з ним смакує
навесні – зелений борщ!

У незапам’ятні часи,
Коли птахи і звірі бились
І до пуття не було видно
Перевага на чиєму боці,
Осторонь лише кажан тримався.
Просило птаство: «Допоможи!»
А він одповідав: «Та я ж не птаха!»
Благали звірі: «Йди до нас!»
«Я ж птаха!»- чулося в одвіт.
Та ось нарешті, як і належить,
Битви скінчились миром.
У таборах обох святкують цю подію.
І от кажан летить до птаства,
Щоб радість поділити разом з ним.
«Ти, мабуть, заблудився!»-
Цвірінькають, шиплять йому пернаті.
А звірі й поготів не хочуть знать нейтрала:
Навіть на поріг не дали стати.
То ж довелося кажанові осміяним
Вертатись в свою шпарку,
Ховатися удень, а вилітати вже як смеркне,
Щоб не натрапити на глузи таборів.

P.S.
Хто осторонь стояв під час борні,
Той змушений і жить в самотині.

***
Коли народ висовує таланти,
то й обирає... шулера й шута,
тому на шиї маємо – ґаранта,
у владі – агентура окупанта,
у нації... курина сліпота.

***
Воююча частина світу
паралізує білий світ,
аби очистили корита
бюджету ненажерна свита
пуйла і шолудивий кіт.

***
Поступово настає момент
істини... і миті однієї
розіб’є історія ущент
археологічний постамент
носіїв совкової ідеї.

***
Ніхто не спонсорує те кіно,
яке показує зелена вата.
Америка на це усе одно
плює із капітолію й сенату,
то маємо самі капітулянта
мокати носом у його лайно.

***
Офісної челяді чимало
вигодувало енкаведе
раші за кулісами кварталу.
Їх раніше всюди вистачало
і тепер не ділися ніде.

***
На ідола молилися віками,
та поки осягали словеса
упертої ослиці Валаама,
релігія не привела до тями
парафії, що вірять в чудеса.

Компіляція
Діти ще у школі кацапнуті.
І такі ж директори колись
пузирями пнулися увись,
і такі ж диктатори надуті
появляються із каламуті,
де ще дурні не перевелись.

05/24

Так забракло мені того променю, що поза хмарами
Заховався у мить, коли падало сонце в сосняк.
Так забракло вишневого білого цвіту, що балував,
І в незвично спекотному квітні у поспіху збляк.

Так забракло хвилини, щоб вгледіти зграю лебедячу.
Так забракло достотності слів, змалювати чуття.
Я миттєвостей втрачених перебиваюся безліччю.
А вони наді мною вітрами- роками летять.

Та чекаю укотре нової спромоги- можливості.
Вірю вперто що згодом, що завтра цю мить осягну.
Лише б лебеді, сад, почуття за словами лишилися,
Тішив промінь, сосняк, і бажання стрічати весну.

В хаті порожньо й надворі
Анічого, крім імли, –
Де ті друзі, що учора
За моїм столом були?
Ані зір на небосхилі,
Ані гаму між садиб, –
Де ті друзі, що твердили
Бути дружніми завжди?
Відійшли за обрій грози,
Щоб нагнати німоту, –
Я, на Божій вже дорозі,
Відчуваю самоту…
04.05.24

Кондитер –сладкий волшебник!
Он мастерство, фантазию передает своему шедевру!
Наслаждение от вкусных кондитерских изделий получают…
Детишки, взрослые – ведь сладости любят все…
Интерес к кондитерскому мастерству всегда в почете…
Торты, пироженные, булочки, печенье, конфеты – все не перечесть…
Единство и оригинальность оформления, подачи и вкуса .-
Радуют взгляд , вызывают позитив, улучшают настроение…
3.05.24 Швец Тамара
Кондитер - солодкий чарівник!
Він майстерність, фантазію передає своєму шедевру!
Насолоду від смачних кондитерських виробів отримують...
Діти, дорослі – адже солодощі люблять усі…
Інтерес до кондитерської майстерності завжди в пошані...
Торти, тістечка, булочки, печиво, цукерки – все не перерахувати.
Єдність та оригінальність оформлення, подачі та смаку...
Радують погляд, викликають позитив, покращують настрій…
3.05.24 Швець Тамара

Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття.

Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.

Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі
Старезну скриню в дрова поламати.

Давно не чутна мамина розмова.
Пішла, стомившись довгі роки жити.
А під вікном - заграва калинова,
І до криниці йдЕмо воду пити.

То мамина намолена хатина.
Мина її і сирість і задуха.
Кудись мчимо. ЗайдЕмо на хвилину
Щоб тишу там іще живу послухать.

Там білих стін ще не торкнувся порох,
І в квітах рушники над образами.
Тече молитва, відганяє морок,
Кружляючи і досі понад нами.

В вікно лиш гляну - зразу щемно в очі
Впадає хата, місяцем омита.
Голубкою біліє і воркоче,
Запрошуючи грубу затопити.
12.2021.

Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!

Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!
Тебе їжак не пустить на поріг.

Ти в нас стріляєш під покровом ночі.
І брешеш їжакові про любов.
Він виколов тобі нахабні очі,
Твою смердючу пику поколов.

Кохане місто! Рідне та чудове!
До нещодавна - сонячно-скляне,
Тепер від ран - фанерно-їжакове!
Ніколи ворог вже не перетне
Твої зелені вулиці та парки!
Розповіси онукам про війну!

А їжака, якого звати Харків,
Я з гордістю до серця пригорну!

Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Теж не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.
Лише цвірінькають привітно,
На тин вмостившись, горобці,
Щоб зникла тиша несусвітня
Й не дратували бур’янці.
У пустоцвіт убрались вишні
І десь поділися кроти, –
І я не маю сил колишніх,
Щоб все до ладу привести.
03.05.24

В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі
Оченята – милі, рідні,
Ще і провідні.
Чи від того важко в квітні
Засинать мені?
Хай та місячна доріжка
Нас вночі зведе.
Щоб побути ну хоч трішки
Із тобою, де
Скрізь поля із полуниці,
Сніг із бланманже.
Чи то мріється, чи сниться –
Сам не знаю вже…
Як в гондолі б, до світання,
В місячнім човні…
Тільки спокою питання
Не дає мені…
Хай десь там куняє степ і
Вгрілося село.
Якщо так не сплю без тебе,
Що б разом було?
Врешті, необов’язкова
Відповідь на це.
Хай лунає колискова,
Хай твоє лице
Мила усмішка осяє.
Ніжна, як весна.
Ти така чудова вся є!
Мила, засинай!

2024

Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів
За здобиччю – голодними сиділи.
Та то не найстрашніша ще біда.
Адже найбільше рід людський страждав,
Коли усе вкривало снігом білим,
Холодний вітер наскрізь продимав
Сиділи у печерах, у холодних,
Трусилися у відчаї, голодні
І кожен в бога помочі благав.
Не всяк ту зиму пережити міг.
Якби ж вогню боги їм трохи дали.
Про те Сварога день і ніч благали,
На требищах схилялися до ніг.
Сварог був добрий, може би і дав
Вогонь той людям. Та Перун уперся,
В житло Сварога серед дня заперся
І весь вогонь у того відібрав.
Сховав у спис, з яким весь час ходив,
Аби ніхто не міг його забрати
І, не дай боже, якось людям дати.
А всім богам на небі заявив:
- Лиш я розпоряджатись буду ним.
Дай вогонь людям, стануть, наче боги.
А нам – богам геть не потрібно того.
Хай на землі живеться важко їм,
То будуть більше кланятись до ніг.
І з того часу лиш Перун на небі
Вогнем тим правив. Як виходив з себе,
То на землі щось запалити міг.
То люди користали той вогонь,
Носились з ним. Та ж вічно так не буде.
Підкласти хтось з людей гілля забуде,
І згас. Піди, знайди тепер його.
Серед зими зібрався якось рід
Голодний у нетопленій печері.
Нічого не зосталось на вечерю,
А навкруги одні лиш сніг та лід.
І що робити? До тепла, мабуть,
Нікого не зостанеться живого.
Просити поміч у Перуна злого?
Чи то другого? Та ж не нададуть.
Та тут хитрун місцевий одізвавсь:
- А хочете, вогонь я вам добуду?!
- Та ти брехун! – почулось поміж люду.
- Я не для себе, я б для вас старавсь!
- А що за те? – За те життя усе
Лиш я з богами буду говорити.
А ви пожертви будете носити.
- А що втрачаєм? Хай лиш принесе!
Тож рід погодивсь і хитрун пішов.
Аж до гори найвищої дістався,
З якої, кажуть, той Перун спускався.
Та камінь величезний віднайшов.
Взяв каменюку й гупати почав.
За цілий день так гупать приловчився,
Що і Перун не витримав, спустився.
- Чого розгупавсь! – люто закричав.
- Та ось, цей камінь хочу розломить
Та й б’ю по ньому. Може, допоможеш?
Я знаю, ти багато чого можеш!
Чи не під силу? А Перун умить
Так розлютився на його слова,
Що своїм списом, як ударить в камінь,
Той розлетівся на шматочки прямо.
Ще чоловіка дурнем обізвав
Та і подався зі списом в руці.
І не подумав, що від списа того,
Який вогнем заправлений у нього
Лишиться іскра в кожнім камінці.
А чоловік тих камінців набрав
Та став в печеру з ними повертатись.
Народ побачив та узявсь сміятись:
- Де ж твій вогонь? Що, знову набрехав?
Той мовчки в руки залізяччя взяв,
Як вдарить отим каменем щосили,
Аж іскри в усі боки полетіли…
Так той хитрун жерцем найпершим став.

Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.

І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Цвяхи прибили в ноги й руки.

І кров текла, текла із ран червона,
Немов вино, що пригубили...
...Четвер Великий. Чути храмів дзвони.
Моліться, і прибудуть сили.

Моліться, люди, і очистіть душі,
Омийте тіло в день причастя.
Безгрішні, світлі будуть ваші думи.
Живіть у серці з Богом, в щасті.

Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!

Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
біль гарячий на вістрі рапіри —
кров'ю списані всі сторінки.
Не торкайся моєї руки!

Не дивися у очі сумні —
броду там не знайдеш, а потонеш,
більш не виверну душу назовні
я тобі, а ти також мені.
Не дивися у очі сумні!

Не ходи тою стежкою в гай,
де блукала любов незбагненна
промовляючи так одкровенно:
ти мій рай, незабудко, мій рай...
Не ходи тою стежкою в гай!

Як зненацька зустріну тебе
доторкнешся, поглянеш у вічі,
переплутає день з ніччю вічність,
і хто зна, куди шлях заведе,
як зненацька зустріну тебе!

01.05.2024р.

Голубі троянди

Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.

Той куточок наснився мені: із тканини м'якої,
З тихим лагідним голосом - де ж це поділось
дитя?
Я у снах повертаюсь в дитинство по краплю
спокОю,
Де квітОк пелюстки вниз по шторі віконній
летять.

Тепла ніжна тканина під вікнами рідного дому -
Там троянди блакитні цвіли на рожевому тлі,
Мені рисочка кожна була в тім малюнку знайома,
Відбивалась казковим вбранням на вечірньому
склі.

Утікаю у вІрші, хоча не надійний цей сховок -
Бо до мене туди заповзають тривога і біль.
Та вмокаю у фарби яскраві я слово за словом,
І вінки заплітаю в рожевих рядках голубі.
05.2022.

У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.

Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
А в ньому - сподівання на талант.

Увечері, коли вже світить місяць,
Гортаю я пожовклі сторінки.
Про мрію нагадав мій нотний зошит,
В якому доля склалась у рядки.

Басовий ключ запитує: "Ну як ти?"
А відповідь моя - це тиха ніч.
Жадана знахідко, мій нотний зошит!
Ти стільки рідних приховав облич!

В тобі є все: початок мій січневий,
Любов і мрії, музика без слів...
Ти тільки не губися, нотний зошит!
Зроблю я все, як ти мені звелів!

Я встигну ще! Принаймні, сподіваюсь!
Наївність на наругу не віддам!
Роками зберігав мій нотний зошит
Велику мудрість всіх мінорних гам.

Цієї ночі рік собі додав я,
Як ту краплину в море каяття.
Зітхає мій ровесник - нотний зошит...
Прострочена перепустка в життя...

На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
Засклила болем очі старість,
А сни убили гострий слух, -
Усе частіш впадаю в ярість
Від марних планів і потуг.
Але недовго залишилось
Возитись звично в папірцях, -
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя.
02.05.24

Труд с хорошим настроением, физический, умственный - на пользу…-
Расширяет возможности, кругозор, новые знания, интеллект…
Укрепляет силу духа, раскрывает мастерство, таланты – счастье…
Движение вперед, прогресс, достижения,позитивные эмоции –во благо всем.
1.05.24 Швец Тамара
Праця з гарним настроєм, фізична, розумова - на користь…-
Розширює можливості, кругозір, нові знання, інтелект...
Зміцнює силу духу, розкриває майстерність, таланти – щастя.
Рух вперед, прогрес, досягнення, позитивні емоції – на благо всім.
1.05.24 Швець Тамара

Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.

Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
аби про «кокс» не згадував ніхто!.

Ще бачимо, що жарти їх криваві
були і є! І будуть, вочевидь…
Купаючись у грошах, навіть славі,
вони і далі сіють лише гидь!.

Паяци, марафонці, депутати –
усі до п’ят «заковані в броню».
Ті тилові перевертні-солдати
себе від куль спасають і вогню!

Але зірки спадають на погони
і гнуться груди їх від нагород.
На думці – президентські перегони
і байдуже, що думає народ!.

Як наслідок «невтомної роботи»,
тепер нам перемога лише снить…
Зелений став синонімом скорботи,
від зелені тепер уже смердить!.

На сцені України просто диво –
із фарсом очманілий водевіль…
Гангрену подолати неможливо,
у рані розколочуючи гниль!

Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Королевою – і в господі я,
І на вулиці б на руках
Ніс тебе. А єдиний подіум
Для такої - Молочний шлях.
Не потрібні тобі портфоліо,
Щоб затьмарювати зірок…
Я чаруюсь, я божеволію.
Ти – натхнення, ліричний шок!

Господинею будь і ненькою.
І п'янкою, як сік лози.
Чарівною. Комусь гарненькою,
А для мене – взірцем краси.
Будь довершено бездоганною -
Гордий погляд, шляхетний стан.
Не Джульєттою і не Анною
(Я ж і сам не якийсь Жуан) –
Будь собою завжди: грайливою
І стрімкою, як левеня.
Сонцем грій, охолоджуй зливою.
Щоб без тебе не зміг і дня.
Та й пригнічений був годиною,
Де без тебе вона пройшла.

Будь коханою, будь єдиною.
Морем лагідності й тепла.
Неочікувана, як «еврика!»,
Неосяжна, як небеса…
Як не бути строфі шедевриком,
Якщо в ній є твоя краса?
Оченят твоїх відображення
Або посмішки відбиття…
Хай нащадки вивчають, вражені -
Наче приклади для життя.

Будь бажаною, наче рай, вночі.
Будь такою, як хочеш ти.
Неосяжною в милих крайнощах.
Щоб був радий і пішки йти
Від Чернігова хоч до Самбора
За тобою - щаслива путь.
Будь моєю… Але насамперед
Будь щасливою. Просто будь!

2024

Взимку, влітку, восени та навесні
як же всім нам суперово! Увісні...

2024

Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.

Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
на таці небосхилу тане.

Хіба моя провина в тім,
що не ділю на рівні долі
гучних небес травневий грім,
святу любов, як дрібку солі?

Я розриваюсь на шматки
між радістю й пекучим болем,
бо прах кохання все ж таки
колись розвіємо над морем.


20.04.2024р.

«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна й брехлива сталінська доба,
Сердита на весь світ й од світу загратована,
Де кожен злочин освячувавсь спланованим «Ура!»,
Де честь прохромлював гострий чекістський чобіт...
Як стерти з пам’яті оті червоні сторінки,
За сім десятків літ просяклі кров’ю,
Щоб розпрощатись з жахом навіки
І в днину завтрашню дивитися з любов’ю?

Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.

Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
Ніжки світанку по ньому ідуть.

Вигляне сонце, розставить долоні,
Промінь тендітно проникне у сад
І обігріє травневе осоння.
Вранішні роси для нього, мов клад.

Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
В години милих зору див,
У час хмільний, солодкий, мрійний, –
Жаданий спокій оповив
Блаженством душу неспокійну.
01.05.24

На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.

Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
А я, почувши, очі опустив.

Бо чарівні скарби нічної скрині,
Минулого надії темно-сині,
Засяють знову, та лише на мить...

Мені чомусь і холодно, і гірко!
У небі сходить та єдина зірка,
Яка все бачить, знає... І мовчить...

Первомай – весна раскрылась во всей красе…
Единое и гармоничное начало новой жизни …
Растений в горах, лесах, полях, парках и садах…
Весна старательно трудиться на урожай, для лета…
Озера, реки, моря и океаны наполняет новый водный мир…
Май восхищает яркими лучами Солнца, ароматами цветов и трав…
Аллеи цветущие парков и садов, люди и пчелки трудятся весной …
Йокнет каждого сердечко , глядя на прекрасный и цветущий мир…
30.04.24 Швец Тамара



Першотравень – весна розкрилася у всій красі…
Єдиний і гармонійний початок нового життя...
Рослин у горах, лісах, полях, парках та садах...
Весна старанно працює на врожай, для літа.
Озера, річки, моря та океани наповнює новий водний світ...
Травень дивує яскравими променями Сонця, ароматами квітів і трав...
Алеї квітучих парків та садів, люди та бджілки працюють навесні.
Йокне кожного серденько, дивлячись на чудовий і квітучий світ.
30.04.24 Швець Тамара

Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.

Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Зацвіли, неначе квіти навесні.

ПРИСПІВ:
Небеса кохання, небеса кохання --
Огорнули хмари, мов перини пух.
О яке солодке диво-раювання,
Музика любові пестила наш слух.

У нічному небі гомоніли зорі,
Повний місяць виплив, наче коровай.
Тішились любов’ю ми у млосній зморі,
За життя відкрився нам небесний рай.

ПРИСПІВ:
Небеса кохання, небеса кохання --
Огорнули хмари, мов перини пух.
О яке солодке диво-раювання,
Музика любові пестила наш слух.

10 січня, 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

*Ге́ба у давньогрецькій релігії — богиня юності та розквіту життя.

Людині для щастя багато не треба:
Лише тепле ліжко й безхмарнєє небо,
Лише трохи болю і більшого щастя,
Аби забувалось нарешті ненастя.

Людина багато від світу не просить:
Лиш трошки любові і друзів у гості,
Лише трошки часу і більше свободи,
Аби забувались страшенні негоди.

Людина благає у світа для себе
Не більше, ніж птах, що літає у небі.
Хліб - гроші, насіння - почуття,
Аби залишало нас всіх каяття.

Чому ти не віриш у всі ці слова,
Коли нам направду ці треба блага?
Атож, зрозумівши цього світу хід,
Отримаєш все і продовжиш свій рід.
28/04/2024

Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
І хай священик… хай замолить
Оті гріхи із хмар прийдешні,
Бо хтось спіткнеться, гаву зловить,
А розповсюджать знов "сердешні"
Ніяких більше зобов’язень
Перед людьми, і перед богом…
Бо ти і є той самий в’язень,
Що виповз з квітня до дороги…
30.04.2024.

М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.

Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
Н-атхнення ще й диктує час.
Е-кспресії, імпресія у серці,
Н-ове, незвідане спішить.
Н-атхнення не вимірюю у ґерцях,
Я відчуваю насолоди мить.

Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
Закривають, правда, очі
І своє щось там белькочуть.
Ні, не Матір бачать з Сином,
А вусатого грузина...
...Стільки вір та їх одламів
Розвелося поміж нами,
Тож не просто бузувіру
Вибрать нині собі віру.
Неофіт все ж не в одчаї,
Бо готовий він причалить
Не до віри, а до тих,
Хто прийти до влади встиг.
Новітній неофіт
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.

Моя дитяча й юна поп-культура,
Складалась з милих і недорогих речей.
У них була проста і затишна фактура,
Яка торкалася ніжністю від пальців до плечей.

Буденні речі не були цілком буденні,
І всьому молода уява малювала міражі.
Тонули в любові, у світлі, в натхненні,
Й не було в тому горя, що падіння страшні.

Колечко і жуйка, наклейку приклею в альбом,
Шоколад після школи, а потім мультфільми.
І хай надалі мій шлях буде усіяний склом,
Все що треба мені - це дім і обійми.


2024

Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на світі – час:
Як фанера над тим Євробаченням десь у Мальме,
Пролітає повз тих, хто живе не на повний газ.

Я не мачо, не звабник – не маю такого хисту…
Я не той, хто підрізати б задля приколу хтів.
Знаєш, я відчуваю: байдужість твоя займиста.
І приховує палкість нечуваних почуттів…
Придивись – і побач кольори надчисленних райдуг,
Що приховані в цій непривабливій білизні.
Місяць нині з гало – знак Господнього копірайту.
Бог розлив у повітря ці пахощi навесні.
І тому ніч п’янка, навіть більше скажу – ігриста.
Наче бульбашки, ми невагомі та швидкісні …
Невідомо, що з пульсом – за двісті чи вже під триста.
Так буває, що «так» передують десятки «ні».
Що в облозі тримають, здіймаючи білий прапор.
І штурмують, аби тільки здатися у полон…
Я далеко не мачо, але не такий незграба,
Аби втратити шанс свій – єдиний на сто? мільйон?
Так буває, що ризик лишень стимулює его.
Голос серця долає розсудливість голови.

Краще бачити перед собою як небезпеку
Те, що тисне на пам’ять, неначе той задній вид.

Ти обожнюєш Cardigans, і особливо – пісню
Про улюблену гру… Відтепер не лякає кліп?
Але зараз вмикаєш The Weeknd – I`m blinding… Звісно.
Хто б від вроди твоєї, красунечко, не засліп?

Чи я альфа – це байдуже; чи не Ромео твій я?
Копірайт означає: Всевишній перо вмочив
В ніч, де ми розчинились… Тоді, опустивши вії,
Він схрестив пару ліній сюжетів-доріг вночі.
От і блискавка ніби розмітка на нашій смузі.
На землі ми чи в небі – нічого не знаю, ти ж
Вже змінила всі правила гри в цім шаленім русі.
Не втікаєш від долі – тепер лоб у лоб летиш.
Хай кохання твоє – вантажівка, моє з ним поруч -
Щось подібне крихкій нерозважливій легковій.
Жереб кинуто: ані праворуч, ані ліворуч.
Бог дописує нині свіженький бестселлер свій.
Хай тремтять вподобайки, бліднішають копіпасти.
Так буває, коли наче з долею віч-на-віч.
Небезпека одна є - в очах цих дівочих впасти.
Отже я не звертаю з дороги у спільну віч…

2024

Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
З мулької не піднятися безодні,
Й не розпустити пелюсток у ній.

Слова зі сторінОк змиває повінь.
Квітучі заливає береги.
Життя - у краплях, хлюща ж - навпаки,
Заб'є безжально, й чи підніме промінь
Забитий мулом паросток тонкий.
Все плекане і люблене розносить
Неждана течія, і не знайти
Того заслону, що беріг завжди.
Чи плач об тім, а чи далекі грози
Накоїли такої ось нужди.

Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Попід тином через гарні квітники, –
На стривоженім обійсті
Хлюпотіло мокре листя
Та ясніли різнобарвні пелюстки.
Розчинилося в блакиті
Хмаровиння дощовите
І за обрієм затихнула гроза, –
Тільки з даху ще донині
Рясно падають краплини
Та віконня каламутяться в сльозах.
30.04.24

Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

Мріє пташками Небо,
Снить колосками Лан…
Хмарка біжить
В жовтоблакить,
Ранок, мов Білодан...

Де відбива годинник
Тисячолітню путь,
Там до зорі
Леви старі
Варту свою несуть.

Ратуші сиві скроні,
Дзвін, наче джміль, гуде…
Очка відкрий,
Княжичу мій,
Вже новий день гряде!

Світлих тобі світанків,
Щедрих на пісню днів.
Мати-Земля
Благословля
Кам’яноокий Львів

Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Квітом лелій, земле, напій,
Місто моє спасенне.

1996 рік.(АВТОРСЬКА ПІСНЯ до 740-ліття Львова)

Танец – восхитительное, чарующее движение тела…
Активный танец – польза вдвойне…
Научиться танцевать доступно всем – желание…
Единство гармонии, изящности, елегантности и благородства…
Ценность жизни, вдохновение отражается в движениях и на лице…
29.04.24 Швец Тамара
Танець – дивовижний, чарівний рух тіла...
Активний танець – користь подвійна...
Навчитися танцювати доступно всім – бажання…
Єдність гармонії, витонченості, елегантності та шляхетності...
Цінність життя, натхнення відбивається у рухах і на обличчі.
29.04.24 Швець Тамара

Липа - медоносное дерево…
Исцеляют его белоснежные цветочки…
Пчелам отдает все самое полезное сполна…
Аромат восхитительный…
29.04.24 Швец Тамара

Липа - медоносне дерево.
Зцілюють його білі квіти.
Бджолам віддає все найкорисніше сповна.
Аромат чудовий…
29.04.24 Швець Тамара

Найважливіший перший крок…
І якби там вже не шкварчало,
Ти зголосись, полюбиш рок
І зрозумієш, що замало…
А вже тоді оглянь мотив
І всі навколишні акорди,
І налагодиться порив
Твоєї древньої породи…
Рубай з плеча! Провайдер твій
У снах підскаже, що по чому…
І де чекатиме сувій,
І чим баюкитимеш втому!
А другий крок… А третій крок…
Ще безліч, безліч різних кроків…
Бо ти і є той самий Рок,
Що обійшовся без пророків…
29.04.2024.

Хочеш вірити в бога - вір.
Хочеш їсти - сідай та їж.
За війною ховається мир,
За халявою гострий ніж.

За безпам'яттю - кров, біда,
А за зрадою темні дні.
Пахне болем свята вода,
Україна горить в огні.

А на згарище суне звір,
Щоб ввігнати в мій дух ножа...
Ховрахи ж не вилазять з нір,
Бо для них ця війна чужа.

Скільки треба ще літ і зим,
Щоб розвіявсь війни дурман?
Запечалений отчий дім
Сходить криком від болю й ран.

29.04.2024р.

                ІІ
У кожного митця своя тусовка
в його непримиримій боротьбі,
якою виміряє по собі,
коли і де від нього більше толку.
А буде воля вишніх із небес,
то і німих почуємо, напевне,
у ніч ясну чи у годину темну,
аби пророк у кожному воскрес.

                ІІІ
Почують слово убієнні душі
на капищі музейному, у пущі,
на прощі біля лисої гори,
за вікнами урочої пори,
якою обумовлене грядуще,
а далі... погадаємо на гущі,
кого які чекають вечори.

                ІІІ
Малюємо забуті серіали
нового у майбутньому кіні,
і Матенхаузу меморіали,
і петриківські в’язі... по війні,
і на шоломі, і на тлі ракети –
лихі привиддя східної планети,
які лякають західну юрму.
Покажемо у сяєві пітьму,
аби пізнали, як ішли у лету
непізнані оракули, поети
нізащо, хоч і знаємо, чому.

04.2024

Черевички мені дарував кришталеві. Як мрію.
Не бажала у тім, що тісні, і собі зізнаватись.
А розбились - зібрала осколки із них, і зоріє
Мені згадка під місяцем, що, як і ти, хвалькуватий.

Жменя іскорок блимають звечора. Терпко-холодні
Кришталеві уламки, давно вже ніким не зігріті,
Та боюся підняти, аби не поранить долоні,
Щоб як північ постукає, то не лишилося й сліду.

Срібний місяць гойдає мелодію. Як танцювали,
Все чекала тепла я від подиху й дотику. Тисли
Кришталем черевички, сміялися в спину дзеркала.
Пробиває дванадцять. Ні згадки, ні музики. Тихо...

Ось чути здалеку могутню мову лісу.
Він кличе стоголоссям, шумом.
Співає звучно вічності щоденну пісню.
І радість в ній, і ноти суму.

Немає від людей ніякої завіси.
Прозоре небо - оберегом.
Важливі, звісно, пропонує компроміси,
Пташиний невгаває легіт.

Пасує лісові калиновий рум'янець.
Ялин смарагдові спідниці.
І маслюків під соснами незвичний глянець.
Радіє око полуницям.

Обняти б ліс сторуко, душу добру, щедру,
І мудрість взяти споконвічну,
Бо благодатну має ліс зелену цедру
І дух його непересічний.

Ти взірець української дівчини.
Орхідея в розквітлій красі.
Ти перлина Івано-Франківщини.
Та чесноти далеко не всі
Видно зовні, бо кращими гранями
Ти виблискуєш не вочевидь,
Як буває із юними-ранніми,
Що привернуть увагу на мить –
Та й усе, бо за личками порожньо.
І цікавість уже на нулі.

Ти водночас насущна, як борошно,
І пікантна, як солі землі.
Ще й солодка, неначе амброзія!
Що смачніше для чоловіків?
Смак цей навіть в безжальнім склерозі я
Не забув би на схилі років.
Ти – суцвіття ментальних рис Заходу.
Чемність, врода, талант, доброта…
Але ж скільки приховано загадок –
В кожній думці ти ой не проста!
Звідки в тебе шалена енергія?
Наче лава вулкану палка!
Ніби від революціонерки є
Щось в тобі – точно як у Франка:
Вічна є вона! Що її стримає?
Штамп у РАГСі? Коштовний ланцюг?
Як зкувати банальною римою
Неосяжну фантазію цю?
Ну а пристрасті - теж махаонами
Ой не всидять вони в животі.
Залунають і зовні канцонами
Десь на гідній тебе висоті.
Хто почув – той розклався на атоми,
Щоб зібратися кращим мерщій.
І довіку, напевно, блукатиме
За відлунням твоєї душі.
Ти – неначе прихована істина:
Плід, що сховано в чашечці правд.
Їй не личить на людях розхристаній,
Щоб у неї будь-хто зазирав.

Ти взірець української дівчини!
Де б ще диво подібне було?
Там, де інша – платівка заїжджена,
Ти – мелодій живе джерело.
В цій шкатулочці імпровізації -
Для естета коштовні скарби.
Інші – поруч з тобою ерзаци є.
І Карпати в тобі, і степи…
Дражниш хвилею, зносиш лавиною,
Щоб очуняв між зорями десь.
То і бачу тебе я країною
Надзвичайних казкових чудес:
Самобутні традиції-звичаї -
Пізнавати б їх міг все життя.
Тобі личить ось так: таємничою…
Допоможе лише почуття.
Хай природу жіночу і вивчено
Було розумом – користі ніц.
Бо в тобі, чарівна моя дівчино,
І в розгадці каскад таємниць.

Розкричалися ворони,
Розспівалися півні, -
Ніччю спущена запона
Відхилилась вдалині.
Показався обрій дальній
І поблідло сяйво зір, -
Світ ясніє життєдайно
Темноті наперекір.
29.04.24

Наприкінці двадцятого сторіччя,
Без дозволу прийшов у цей я світ.
Від сонця не ховав своє обличчя,
Але не знав, як стати під софіт.

Тоді мені дитинство наказало
Повірити мелодії душі.
Я йшов крізь простір чарівного залу,
В якому замість вікон - вітражі.
І всі яскраві, різнокольорові...
Малюючи картини на стіні,
В своїй таємній музиці-розмові
Хотіли щось розповісти мені.

А я ішов. Той простір променистий,
Неначе самоцвітів дивний збіг.
Чи то смарагди... Чи то аметисти...
Чи навіть віддзеркалення доріг,
Які опанувати я не зміг...

І вже навряд чи. Марно... Та ніколи!
Я загубив той слід останніх нот.
Тепер у слові кожному - крамола,
За сірою стіною - поворот...
І дуже довга, років на п'ятсот,
Широка путь самотньої гондоли...

Буденність вже створила легковажно
З важких годин сонату самоти.
Та з піснею минулого не страшно
Крізь пам'ять про фантазії вітражні
У засвіти спокійно відійти...

Останню кулю гострого слівця
в байдужий барабан старого кольта
заряджено. Манірність залицянь
впирається у комір чорним ротом
ствола, приціл — у силует навпроти.
Торкнутися б невинності лиця
торцем. Та пізно, під завалом дота
зрівняються крихкі права й свободи
умілою рукою зброяра.
Не віриться в наближення кінця,
та з чотирьох кутів сповзають тіні
у кáмори холодну серцевину
до тіла кулі. Відлік на хвилини.
Лунає постріл, спицями свинцю
сплітаються мереживні судини
на відсвіті дзеркальної рівнини,
сягнувши відображення стрільця.

То не смоги встелились горами,
то не лава вплила у яри, -
то вчування, слідами кволими,
обходило поля і бори,

облітало міста притишені
в наслуханні тривог напасних...
он стерв'ятники гнізда полишили,
он нашпичили очі масні.

То не сонце здригнулось в обрії,
то не дятли збивають кору -
строчать ґвери, о люди добрії,
розминаючи гільзи в труху.

То не лезо тонкого голосу -
крізь каміння пробився ромен.
То моя Україна бореться!
То моя Україна живе!