(Пісні-плачі Гаремних Троянд викликають з пам'яті Насті Повчанської - Гуль-Хуррем щемливі образи краєвидів рідного хутора: байрак… предковічний ліс… ось і дуб, побитий громом, і три тополі, де зійшлися чумацькі шляхи… а ось і озерце, де застигли на поверхні білі квіти латаття…
Білі квіти латаття - символи Діви Марії… Непорочності та Чистоти…)

ГОЛОС Гюль-Хуррем (Білої Троянди Щастя):

… Оце й усе, що виплило з озерця…
Латаття біле… смуток біля серця…
На дні - мій човен, а душа - Русалка,
що в невід заманив чужий рибалка -
султан Осман… Він молодий і дужий…

ХОР Гаремних Троянд:

- А твій Петро в походах занедужав…*25

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Все в Божій власті…
Все в руках Аллаха…

ХОР Гаремних Троянд:

- … То хто ж ти, Насте?

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Жінка падишаха…
Володарка морів і суходолів…
… Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:
(стинання)

- Ой, доленько!.. Ой, доленько!.. Ой, доле!..
- Неволенько!.. Неволенько!.. Неволе!..
- Мій боленьку!.. Мій боленьку!.. Мій болю!..
- Не нарікай на волі... на неволю!..
- Поволі йде... втіка життя поволі!..
- По волі Бога в'янем у неволі!..
- Немає волі, то й немає долі!..

ХОР Гаремних Троянд:

- Ой, доленько!.. Володарка - в неволі!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Намарний крик - стинання ці далекі.
Мене Стамбул нарік "султан-хасекі"…*26

ХОР Гаремних Троянд:

- Не обійшло тебе жало́ осине…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- У нас з Османом син… Ликуй, о сіне!

ХОР Гаремних Троянд
(ликуючи у своїй рідній, православній вірі, возносить гімн до Богородиці)*27:

- Царице Неба, Божа Мати,
Пречиста, Пресвята!
О, як Тебе не обожати,
Родителько Христа?
Ти світла небесам леліє,
Пренепорочная Маріє,
хвала Тобі, хвала!

(в найвищу мить осанни Богородиці з мінарета озивається муедзин*28. Він проспівує слова азану*29: «лла ілла іль алла, Магомет регуль алла…»*30.
Душі Гаремних Троянд у сум'ятті…)

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

- Азан співають… Час настав молитись…
- Аллаху себто треба поклонитись…
- Ще мить - і зійде сонця ясен лик…
- Стеліть мерщій під ноги намаз лик…*31
- Бо то не жарт! Муфті*32 готує плаху
усім, хто не поклониться Аллаху…
- Ось Гюль-Хуррем - і та невольна птаха,
хоч і султана… жінка падишаха!*33

(Гаремні Троянди, серед них і Гюль-Хуррем, припадають до землі обличчям до схід сонця, і завмирають в глибокому поклоні, простеливши під ноги ритуальні килимки).

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(знічений після скоєного святотатства):

- Душа, мов ібіс*34, блудить спозаранку…
Лелечий світ осудить бусурманку…

(За плечима Гюль-Хуррем виникає постать Жінки з Лелечими Крилами. Наче Ангел-Хоронитель над Прірвою оберігає вона Білу Троянду Щастя у нападних хвилинах душевної тривоги. Дивиться крізь неї довго… проникливо…
Розтривожений голос Гюль-Хуррем викликає супроти себе докірливе багатоголосся).

ГОЛОСИ
(далекі, наче з вирію):

- Ти бусурманка?..
- Молишся Аллаху?..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Я християнка… вірна падишаху!

Далекий ГОЛОС:

- Султан-хасекі?.. А у нас ти -- Настя!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Я Гюль-Хуррем… Троянда… Біла… Щастя…

Далекі ГОЛОСИ:

- Троянда Щастя… у садах Османа!
- То ти дружина того бусурмана…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- В султана мого - личка чорноброві!

ХОР далеких голосів(широко):

- … А присягала гетьману Петрові!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Султан-хасекі - українська бранка!

Далекі ГОЛОСИ:

- … На тобі що: ізар*35 чи вишиванка?..
- … Яка ти біла… як сама сметанка…

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

- Султан-хасекі - не раба-коханка!..

ХОР далеких голосів:

- Султан-хасекі - не раба-коханка?!
Хасекі - значить!..

ГОЛОС Білої Троянди Щастя
(усвідомлюючи свою поразку):

- … Значить… бу-сур-ман-ка!!!


(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

"Пливе човен, води повен,
та все хлюп, хлюп, хлюп, хлюп…
Іде козак до дівчини,
та все туп, туп, туп, туп…

Пливе човен, води повен,
та накритий листом.
Не хвалися, дівчинонько,
червоним намистом.

Бо прийдеться-доведеться
намисто збувати,
Молодому козакові
тютюн купувати…"

(Місячне світло вирізняє з-поміж танцюючих Русалок-Троянд постать у Білій льолі, з коштовним турецьким намистом кольору гарячої крові. Це - Душа Насті Повчанської, нареченої гетьмана Сагайдачного. Вона веде танок, ніжно тулячи до грудей білі квіти латаття).

ГОЛОС Гюль-Хуррем
(Білої Троянди Щастя)*12

Я теж … я теж хвалилася намистом …
У нас вже й ліс прощається із листом …
А тут - зелені хвилі кипарису,
а тут тобі ні поля, ані лісу -
гаремний сад … сераль …*13 та мінарет …*14

Жіноча доля … Доленька … Кисмет!..*15

(на голос Гюль-Хуррем, Білої Троянди, озивається тужно сопілка -- "кавал", а за нею семиструнний саз *16, дербук та кімане *17, гуде в кілька дуд тулуб-зурна *18. У ніч лине легка, як серпанок фередже *19, і задумлива, як настрій Білої Троянди, східна мелодія…
Вона змушує Русалок-Троянд змінити свою подобу. Тепер вони, наче Гурії *20, виконують деякі фігури з танцю одалісок*21, при цьому зітхаючи на свою підневільну жіночу долю).

ЗІТХАННЯ Гурій-Троянд:

- Жіноча доля… Доленька… Кисмет…
Не вирватися нам з її тенет…

(Гурії-Троянди простягають Гюль-Хуррем плоди дерева гільйюн*22, що нагадують Білій Троянді покинутий сад коло рідної хати на Україні…)

ГОЛОС Білої Троянди Щастя:

… Один лиш сум стернею серце коле,
як намалює пам'ять Дике Поле,
наш сад уповні… хатку… батька й неньку,-
озерце… човник… і мене маленьку…
В руках весельце… і латаття біле…

Ті дні,як сивий дим,відлебеділи…

(співає)
"Візьму коновоньки, та й піду по воду,
а там хлопці-риболовці,
козацького роду.

Хлопці-риболовці, козацького роду,
візьміть мене на той човен,
перевезіть через воду"…

… Зажура впала поміж берегами,
вже й Дике Поле вимело снігами,
жалі-дощі… та ревний смуток-вітер
на згарищі прощальні сльози витер.
Немає більше двору… ані хати…
Не виглядають доню батько й мати,
не наповняють мед-вином барильця,
і не бажають щастя повні вінця…
Та й на пречисте свято Покрови
мені вже не покриють голови…

(уява Гюль-Хуррем малює християнський храм на свято Покрови. Українські дівчата-відданиці вклякають у молитві, похиливши голови перед образом Матері Божої):

- Покровонько, Покровонько,
покрий мені головоньку!
Щоб була я молодицев -
чорнобровов, білолицев,
з чоловіком молоденьким
і з дитяточком маленьким…

(Божий храм відлунює дівочим співом):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!

ГОЛОС Насті Повчанської
(по дії Білої Троянди Щастя)
у супроводі хору "Ой хто з вас терпить!"*23:

- Радости моє серце ісполни, Діво,
світа Твоєго зорями просвіти,
всіх скорбящих радосте,
і обидимих заступнице,
і странствующих утішеніє…
О пресвітлий облаче, Мати Божія!
Нас побіждающия - побіди,
обидимих заступи,
странствующих посіти,
і гріхи розгріши,
єлика бо хочеши,
можеши…

(відлунює спів):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!


ХОР українських дівчат:

- Богородице-Діво, радуйся!
Радуйся, вірних спасеніє!
Радуйся, сліз утішеніє,
вселенная похвало…
Гріховну печаль потребляющи,
воістину Тя ісповідуєм,
в надії на Тя не погибнем, но
да ізбавимся, грішні, от бід…
Заступнице рода христ'янського,
не презри молєнія нашего,
милосердія двери отверзи нам,
і прибіжище же,
і покров…

(відлунює спів):

- Пресвятая Богородице,
спаси нас!

(Слова молитви і церковний спів напливають на Гурій-Троянд холодною хвилею. Вони наче прокидаються з глибокого сну, що гнітив їхню пам'ять і волю…
Сильний порив вітру зриває з них серпанкову машкару і оголені Душі Троянд опиняються сам-на-сам зі своїми думками, повними розпачу і жалю).

Квіткове БАГАТОГОЛОССЯ:

- Покровонька, Покровонька…
Болить моя головонька…
Гей, байраче,
за мнов плаче
рідна сторононька!

- Гей, у полі
три тополі
морозом прибиті…
Мої коси,
як покоси
столочені в житі…

- Покотися, мій віночку,
по зеленім дуб'ю…
Віддай мене, Покровочко,
за кого я люблю…

- …За ким нічки не доспала
з вечора до ранку…
Задля кого вишивала
шлюбну вишиванку…

Голос Білої Троянди Щастя:

- В кого очки, як терночки,
личка чорноброві…
Віддай мене, Покровочко…
гетьману Петрові…*24

- Покотися, мій віночку,
бочком по дубочку…
Пошли мені, Покровочко,
за рік колисочку!

- Ой повішу на дубочку
тую колисочку…
Пошли мені, Покровочко,
синочка, ще й дочку…

- Ой котися, мій віночку,
та не падай в воду…
Не питайся, моя дочко,
якого ти роду…

- Ой котився мій віночок,
та й пірнув в озерце…
Мій синочок, як дубочок, -
Але… плаче серце…

(За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

(У мелодійні передзвони погідної ночі по Великодню тривожно вривається тупіт кінських копит. Спочатку приглушений, тупіт все наростає і ближчає. Тривога підповзає, мов гадина... Погідну темінь ночі враз освітлює полум'я заграви. Незабаром шалений тупіт поглине мелодію сміховиння, і в блисках заграви вирвуться з пітьми зловіщі тіні Чорних Вершників з диким оскалом і монотонним свистом. Їх криві шаблі та отруйні стріли змітатимуть все на своєму шляху).

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- … Я бачу сон … Страшний, тривожний сон -
летить, летить ворон з чужих сторон.
Лискучим змієм злизує блакить,
а під землею туром тупотить …

(лунає феєричне багатоголосся в дусі великодньої перебранки).

Феєричне БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гуп-гуп, гуп-гуп,
чи я тобі люб… люб…?

- Поза тини, за городи -
ой чи старий, чи молодий…?

- Гуп-гуп …
- люб … люб …

- гу-у-па-а́ …- лю-ба́ …
- лю-ю-ю-ба-а-а …
- згу-у-у-ба-а-а …

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- Гуде земля … і сліпнуть небеса…
Лискучий змій за тини заповза…
А позад нього – пустка… ні трави…
Дзвіниці-вдови… Спалені церкви…
В лелечих гніздах - зграя гайворон…

Наїхав Чорний люд з чужих сторон!

Подався тур до роксолан - у брід!
Кровавий слід з-під турових копит…
А роги в тура - шабля в татарви…
Лежить козацький труп… без голови…

А онде в землю врите немовля,
до неба слово "мати" промовля…
Вона ж дзьобатим кинута, як сир, -
на втіху, на розплату, у ясир… *11

ГОЛОС української молодиці
(по дії Безіменної Троянди):

- Косо ж моя пещеная,
на кого ти поручена?
При сонечку - хрещеная,
при місяці – потурчена…

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- На наші стріхи - чорне вороння.
Крячить - і сонця схід наздоганя …
Нагнало край гостинця, та й обсіло,
та в колисонці сонце погасило …

(співає):
"А-а, люлі-люлі,
налетіли гулі,
та й сіли на люлі
в сивенькій кошулі,
в красих поясочках
сіли на тиночках,
в червоних чоботях
сіли на воротях.

Воротонька - рип-рип …
Колисонька - скрип-скрип …
В колисонці донця,
як ружа на сонці …

А-а, люлі-люлі
налетіли гулі,
гулі - срібнопери
гублять дрібні перли …

А-а … а-а … а-а … а …"

… Прокинулася - згарище – пітьма …
І я сама - о, боже мій! – сама …

(Голос Пурпурової Троянди раптово уривається. "Рус-Хуррем" -- Троянда Втіхи стоїть заклякла від жаху. Місячне світло довкола неї гасне. Натомість на її голос озиваються інші Троянди Гаремного Саду. Тремтячі голоси квітів нагадують пориви вітру, що грається морською хвилею).

ГОЛОСИ Гаремних Троянд

- … і я – сама …
- … і я – сама …
- … і я … я-са …
- са … ма … ма-мо-о-о …
- не … ма …
- сама-а-а …
- … ма-а-а …
- … … а-а-а … а-а-а …

(наче зірвані пелюстки троянд, спадають обривки слів. Вони то перегукуються між собою, то накладаються один на одного. Згодом окремі звуки зливаються в один протяжний звук, з якого поступово виростає мелодія пісні.
Мелодія виринає з хвилі і повертається в неї як Душа Русалки, що затужила за своїм минулим життям і вийшла на берег, аби при Місяці нагадати забутий танок кохання. Неприкаяні Душі Гаремних Троянд справляють Русалії).


(За виданням "Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014).

(Місяць уповні оглядає Сад своїм холодним блискучим Оком. Його луч облюбовує голівку Троянди кольору Темного Пурпуру).

ГОЛОС Рус-Хуррем, Роксолани
(Пурпурової Троянди Втіхи)

- … Втіка ріка. Біжить, тече вода …
Ох, я була весела молода!
Бувало, тільки сонечко - на тин,
а я вже сміхом буджу Рогатин:

(співає)
"Розлилися води на чотири броди.
Ой дівчата, весно-красна,
зілля зелененьке!

А в одному броду зозуля кувала,
зозуля кувала - літечко казала …

А в другому броду щука-риба грає,
щука-риба грає - кригу розбиває …

А в третьому броду соловей щебече,
соловей щебече - злоті трави кличе.

А в четвертім броду дівчинонька плаче,
дівчинонька плаче - за нелюбом йдучи …

Дала мати доньку в чужу сторононьку …
Гей,гей, мати - лихо знати,
за нелюбом жити!"

… Скресає лід на Липі … Ані лиха!
Весна уже в дорозі - юна, тиха …
Її чекають з миром на гостинці -
паски у церкві святять рогатинці …

На День Великий дзвони в небі грають.
Господарі свячену "долю" крають.
На рік погідний, днину ясну, гожу,
мій батько рідний править службу Божу …

(голосу набирає церковний спів
"Христос воскрес!", на тлі якого
виразно проступає Голос Батька,
що зупинився для благословення
в утворі "царських" воріт.)

ГОЛОС Батька Роксолани - Насті Лісовської:

- Дай, Боже, громаді
на той рік діждати,
та теє свячене
на Світле Воскресеннє
у щасті, здоров'ї
та при своїй хаті
споживати …

Христос воскрес!

Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

- Воістину воскрес!

ГОЛОС Насті Лісовської - Роксолани
(по дії Пурпурової Троянди Втіхи):

- Мужі статечні, жіночки-лебідки …
Вінки … квітки … хустини та намітки …

Хрещаються брат з братом, батько з сином …

Великоднє БАГАТОГОЛОССЯ:

- Христос воскрес!
- Воскресне Україна!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- А кругом церкви, тут же, на леваді
дівчата з парубками - в парі, в ладі -
"шуму́ють", "вороба́ють", "просо сіють" -
якої знають і якої вміють -
"ламають вражі мо́сти", "гатять пру́ди",
та налітають в жарт, як "тури-люди".

(Дівчата та парубки стають супроти у два ряди. Співаючи, ряди то наближаються, то віддаляються один від одного. Врешті парубочий ряд згинається в коло, "полонячи" руками дівочий гурт. Дівчата "лякаються", кидаються врозтіч. Парубки -"тури" поволі випускають їх з кола, "замикаючи" в середині облюбовану дівчину."Бранка" намагається втекти, вирватися "на волю" - та даремно…)

БАГАТОГОЛОССЯ великодньої перебранки:

- Наїхали тури-люди, матко наша!
Наїхали тури-люди, чи ти наша!

- Чого ж вони наїхали, - я ще ваша …

- Чи підеш ти за турина, матко наша!
- Ой чи старий, чи молодий? Я ще ваша …

- Старесенький, сивесенький, матко наша!
- Я сторожу, та й не можу. Я ще ваша …

- Молоденький, гарнесенький, матко наша!
- Я - по рожу, тепер можу. Я - не ваша …

(Дівчина - "бранка" обирає собі "турина" з кола, дарує йому квітку "на викуп". "Ланцюг" рук відкривається - і пара покидає коло).

- А нумо, гуртом до Гнилої Липи!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- Смішки та співи … Мелодійні скрипи -
до серця – серце … руки - до руки -
то хлопці влаштували "гойданки" …

Бо кажуть люди: в гойданці – спасення …

Отож, на свято світле - Воскресення -
від злого духа, хворості, біди
ми гойдалку сплели біля води...

Парубоче БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гой-да, гой-да -
висить Юда!

Дівоче БАГАТОГОЛОССЯ:

- Гой-да-да, гой-да-да -
а нам горе - не біда!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- На дуду дме музика - гей, гуляночка!
В таночку личко миє "подоляночка",
а поруч неї плава "білодан" -
Остап, Івась, Микитка, чи Богдан …

І мліють груди - хто?.. по кім зітхає?..
Там видно буде - хто кого кохає -
чия голівка змаяна в барвінку,
і чий качурик в гороховім вінку …

(дівчата "плетуть" коло хороводу, підіймаючи руки вгору, а "качурик" в "гороховім" вінку проходить між руками, наче крізь ворота)

ДІВОЧЕ БАГАТОГОЛОССЯ хороводу (у співі):

- Ой не ходи, качуроньку, в горохо́вім ві́нку,
вибирай си, качуроньку, щонайкращу дівку.

- Не казала мені мати кралі вибирати,
а казала мені мати сиротоньку взяти …

- Теши, сину, ясенину - буде добре клиння,
бери, сину, сиротину - буде господиня …

- І та файна, і та файна, і та непогана,
межи ними Марусенька - як намальова́на!

ГОЛОС Пурпурової Троянди Втіхи:

- … Заходить сонце за рогатим тином,
прощається надвечір з Рогатином,
а місяць з високості - на поріг,
заходить в гості, наставляє ріг …

Курні хати втомились, не димлять.
Щось димарі про зорі гомонять.
Пихтить від жару піч, байки скрегоче,
допіру розговілась - вже й не хоче!

Вляглися зручно спати на печі
миски та глеки, "вуса"-рогачі …
На ганку двері хрипло не риплять -
всебожа згода … мир … і благодать …

Ані шелесь тобі, ні "кукуріку" -
не чути ані лайки, ані крику …
Гульвіса-вітер зважує на тин …

… Ба, навіть в сні сміється Рогатин.

(В повітрі до пізньої ночі у супроводі дівочого та парубочого сміховиння дзвенить великодня гагілка... голосом Жінки з Лелечими Крилами):

"Кроковеє колесо,
кроковеє колесо
на гостинці стояло,
много дива казало…"

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

КРАЇНА ГІНЕКЕЇВ

(Квіткове сновидіння з часів Османської імперії)

ДРАМАТИЧНА ФЕЄРІЯ У ІІІ ВІДМІНАХ


З'ЯВИ СНОВИДІНЬ І ГОЛОСИ З ГАРЕМНОГО САДУ:

Пурпурова Троянда Втіхи, Роксолана-Місафір, Рус-Хуррем, дружина Сулеймана Пишного - у хрещеному мирі Настя Лісовська

Біла Троянда Щастя, Гюль-Хуррем-хасекі, дружина Османа ІІ - у хрещеному мирі Настя Повчанська, наречена гетьмана Петра Сагайдачного

Жовта Троянда Розлуки - у хрещеному мирі Маруся Богуславка, героїня ліричного епосу 17 ст.

Жінка в Чорному,Невольнича Душа України - супроводжує з'яви квіткових сновидінь, дає голос сюжетним ремаркам

Жінка з Лелечими Крилами, Волелюбна Душа України - діє мовою знаків у сюжетних ремарках, а голос подає на противагу Жінки в Чорному, інколи їх голоси зливаються

Русалка - з'ява сновидіння, діє мовою знаків у сюжетних ремарках, інколи одягає чужі види і набуває чужих голосів

Ханум-назлі - стара родичка Османа ІІ, що подає голос на противагу Гюль-Хуррем, Білої Троянди Щастя

Гетьман Петро Сагайдачний - статечний чоловік у погідному віці, спочатку у квіті життя, а потім в тенетах смерті

Сулейман Пишний, десятий і знаменний султан Османів, знаменний обширом і могуттю своїх володінь і любов'ю до дружини Роксолани-Місафір

Голос незримого Мустафи, первородного сина Сулеймана Пишного, престолонаслідника

Голос Мудрого Улєма

Голос Кобзаря

Голос Батька Роксолани

Голос Троянди з Фонтану Сліз

Голос Рожевої Троянди Мрії, дружини султана Мустафи ІІ

Багатоголосся і хори Троянд Гаремного Саду, козаків-невольників, що діють у з'явах сновидінь то вольними в Ріднім Краю, то бранцями Чорного Люду

Чорний Люд
***



" - Косо ж моя дівочая,
за кого ти заручена?

- За козаком - засватана,
за турчином - потурчена..."
(З пісні)

ВІДМІНА І

(У царському городі Стамбулі заходить сонце. В мечеті Ая-Софія давно відмовили правовірні останній п'ятий азан. Затихло все довкола … притаїлося … спить ?.. Люди, рослини … навіть каміння - приготувалися до дивовижної таємниці Ночі та її солодких Сновидінь. У солодких Сновидіннях Ночі спочиває і Царський Палац Султана, і Гаремний Сад поруч нього.
… Від старого високого муру, що сторожить Гаремний Сад, мало-помалу відокремлюються дві загадкові постаті. Це - ЖІНКА В ЧОРНОМУ і ЖІНКА З ЛЕЛЕЧИМИ КРИЛАМИ. Наче невпізнані вартові, вони обходять Гаремний Сад, пильно вдивляючись у сонні обличчя Троянд-Бранок Султана. Котру покроплять водою з кришталевого дзбану, котрій заспівають колискову її рідною мовою, котру приголублять м'яким пташиним крилом …)

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- У затінку гаремної стіни ростуть собі …

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами
(підхоплює голос попередньої):

- … цвітуть собі вони …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Ростуть у валунах і по алеях …

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- Цвітуть по кулуарах, в гінекеях - …

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- … невольні квіти хтивого султана …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Котра, як мід солодка…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- … друга – пряна …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … котра - з шипами …

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- … а котра – відкрита …


ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … котра пожадна і несамовита
жадає… ні, не ласки, тільки крові - …

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- … троянди білі, темно-пурпурові,
троянди жовті, кольору розлуки - …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … стоять смутні, заламуючи руки…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- … і моляться до сонця, як до Бога…

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- … і кожна з них по-своєму убога!

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Бо кожна з них - сама в коштовній клітці,
дарма, що та в чадрі, а та - в намітці,
та їм удвох здригатися від трему
при таємничих шорохах гарему…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- … бо кожна з них, як невигойна рана
на тілі Мустафи, чи Сулеймана…

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … бо кожна з них до пестощів охоча…

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- … така вже, бачте, доленька жіноча!

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Та не на те їм Доля вроду дала,
щоб кожна до схід сонця опадала…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- Та не на те земля їх породила,
щоб ласка Божа ними погордила…

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Та не на те їх виплекала мати,
щоби по них і рясту не топтати…

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- Топчу, топчу ряст… ряст…
Бог здоров'я дасть… дасть…
Дай, Біг, діждати -
і на той рік топтати!

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- … Заходить сонце в городі Стамбулі.
Заснув гарем. Троянди теж - поснулі.
Із моря місяць стишено виходить -
одна троянда голову підводить …

ГОЛОС ТРОЯНДИ ПУРПУРОВОЇ
(яка згодом назоветься більш окреслено):

- В Рогатині на зарінку
там татари вкрали дівку.

Вкрали дівку молоденьку -
карооку, чорнявеньку *1.

Повезли ї' в Туреччину,
султанові до гарему.

У Стамбулі люди злії,
а в Настусі серце мліє.

Там Настуся руки зносить,
у султана смерті просить.

Не плач, дівча, - це негоже! -
султан тобі допоможе …

"Ой султане, султаноньку,
пожалій мя молоденьку …"

У султана буде жінка
з Рогатина - українка!" *2

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Цвіт України в затінку осман.
Султанша Росса, перша з роксолан.
На ложі царськім випестить гарем
"Троянду Втіхи", пишну "Рус-Хуррем". *3
"Хуррем-султан" - від Пешту аж до Нілу …

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- А що з собою забереш в могилу?
(Життя біжить … Піастри *4 з бодні - теж)…

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Пуста казна у "Замку на Сім веж" *5.
Розбрат і смута в череві осман.
Помре у стін Сиготу Сулейман *6.
Чужої віри вітроногий птах -
твоя єдина доня Мигр-у-Маг *7,
що в клітку упіймав Рустем-паша *8,
(слов'янське сім'я … продана душа …)

ГОЛОС Жінки з Лелечими Крилами:

- Розплати меч зависне, наче грім,
в палатах сяде п'яний син Селім *9 -
і світ чужий зиркне на тебе скоса …

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- мовляв, була в султана жінка-росса …

ДВОХГОЛОССЯ Жінки в Чорному та Жінки з Лелечими Крилами:

- лукава жінка з племенів гяурів!.. *10

ГОЛОС Жінки в Чорному:

- Троянди в'януть, сохнуть серед мурів.
Лиш хвиля тіло каменю лоскоче,
і може щось сказати - і не хоче.

(Постаті Жінок несподівано тануть у місячному рельєфі Гаремного Саду).


(За виданням: Ірина Вовк."Епоха В'янучих троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)

Україна дочекалася Спасів та Пречистих: І Спас - Маковій.
З Першим Спасом в Україну приходили жнива і народні обряди, пов'язані з ними. На Маковея в Україні святили букети-маковійки і мед, бо це і Медовий Спас, і Спас на Воді, бо ще сьогодні освячують криниці та водойми. Пропоную читачам Поетичних Майстерень етнографічні замальовки староукраїнського Обжинкового весілля і ті легенди та міфи, що його супроводжували.

З АРХІВУ ЛЬВІВСЬКОГО РАДІО

запис у студії Львівського радіо, автор сценарію і ведуча Ірина Вовк,
редакція музичних програм, ред. М. Кінасевич*


Сидить Ведмідь на копі, дивується "бороді":

-Ой диво мені
Об тій бороді!

Ой чия ж то борода красним шовком увита,
Сріблом-злотом улита?

-Іванова борода...

Як тільки поверне Велика Ведмедиця старого Воза у свій «зоряний барліг» -
у центральне сузір'я Пасіки, де смокче у сні медову лапу її Мала донечка, прокряче над Землею небесний Ворон і накаже людям «завивати бороду» Цапу...
Як тільки промине у старожитньому календарі найдовший день року, - літне сонцестояння - знай: Купайло Іван вже пильнує перший покіс, клепає косу і навчає її мелодії косовиці:

«Вийшли в поле косарі
Косить ранком на зорі...
Приспів:
Гей, нуте косарі,
Бо не рано почали,
Хоч не рано почали,
Так багато утяли.

До обіда покосили,
Гострі коси потупили...
Приспів.

По обіді спочивали,
Гострі коси поклепали...
Приспів.

Увечері холодком
Йшли додому всі рядком...
Приспів.

А в стоги як поскладаєм,
То добряче погуляєм!
Приспів».

Так приглядаючись до ранкового і вечірнього Неба, взиваючи до мерехтливих богів Зодіаку (Ведмедиці, Ворона, Цапа чи Кози) справляв слов'янський люд магічний жнивний обряд - свято Овсяни Великої:

«На Овсяни-овсяниці
вийшли жаги в поле жниці».

Жали жниці зернисте поле і низько кланялися Годувальниці Світу, Землі – Берегині та богині Ладі, а косарі косили соковиту траву і вдячно схиляли голову перед єдиним «трудовим богом» слов'янського пантеону, богу землеробів та скотарів – Велесом.
«Се тобі, о Волосе, боже наш, офіруєм і кланяємось, що беріг нас через літо у здоров'ї та достатку, та рятував від вогню, води, мору та усіх ворогів».

Пам'ятка епохи Велеса - «Велес книга» розповідає:
«Влесо научив землю орати прадідів... і зерно сіяти... і збирати. Так, бо шукали тії прадіди огнищанами стати і бути землетрудичами».

Велес, або Волос, жив на Світлому Ранковому Небі. На Україні небо називали «Жаром». А Небо бога Вола – «Волосожаром». Бога Жаркого, Промінного Неба народна уява малювала у вигляді вола, чи бика-тура, тому Волоса, по-простому, називали Туром.
У космоміфології древніх слов'ян Волосожар-Тур був богом Ранкового Неба і, водночас, богом Сонця. В період, коли слов'янський світ пізнав сузір'я Тельця, себто Тура, у цьому сузір'ї підіймалося Сонце Весняного Рівнодення. Сонце сузір'я Тельця-Волоса-Тура на той час (IV—III тис. до Р. X.) вважалося наймогутнішим з усіх Зодіакальних Сонць, а саме сузір'я Волосожару -владикою Зодіаку.
Найпочеснішим іменем старожитнього Сонця було ім'я «Яр-Тур» -«Сонце-Бик»:

«то бо сонце наше, що світить на доми наші, - вимальовує «Велескнига» свого улюбленого бога, - і перед його лицем блідне лице огнищ домашніх...
І речемо йому ім'я огнебоже і йдемо трудитися, як Влесо велів усякому мужу, що чинен є, трудитися на хліб свій».

На честь Сонячного Бика в однойменному сузір'ї Зодіаку справляли наші пращурі свято Овсяни Малої:

Як на Яра-бокогрія
Тур овес у землю риє...

Неважко здогадатися, що на Ярів день, день Яр-Тура, приймала Земля разом із ласкою весняного Сонця і перше зерно - посів майбутнього врожаю.
Отак чекали русичі - орачі - землетрудичі на свята двох Овсян: перше -весною, а друге - восени. Одне при Плузі та Бороні, друге - при Косі та Серпі. І обидва під знаком Неба бога Вола.
Проте давні землетрудичі помічали, що «Сонячний Бик» закликає їх на поле, а «Місяцеріг» та «зоряна «Ключниця» завертають назад додому. Ранкове Небо знаменує початок роботи, а Вечірнє - кінець...

«А вже сонце заходить,
А місяченько сходить.
Женці вже дожинають,
Стигле жито кінчають.
Котився вінок з лану
Попід самую браму».

У народі кажуть: «кінець - ділу вінець». Отож ішли женці та косарі додому не з порожніми руками, а з обжинковими вінками - символами Сонця, а у співах зверталися вже до бога Вечірнього Неба - владики Місяця: «засвіти, місяченьку із рога, щоби нам була видна дорога...».

«Ой Місяцю, місяченьку!
Освіти нам доріженьку,
жеби ми сьмо не зблудили,
вінойка не згубили.
Бо наш вінойко красний,
мов теє сонце ясне,
іще вищий від плота,
іще дорожчий від злота,
іще вищий від горі,
ще ясніший від зорі».

Владика Місяць мав на небі побратима, бога Перуна, що керував Блискавками та Громом, усіма вогнями Темряви.
У війні за корону Неба - Зодіака, сузір'я Перуна-Стрільця озброїлось проти Велеса-Тельця...

«А хто ції ключі знайде
той собі на престол зійде.
А Перунько ключі знайшов –
та й собі на престол зійшов».

Під покровительством Місяця метнув Перун-Стрілець у Волоса вогненну стрілу.

«Зачорніла Чорная гора
Що не зродила жито, пшеницю,
Але зродила жемчужну траву,
Жемчужну траву, золоту росу...».

** *
«А ви, косарі, косіте,
Коня у траві знайдіте, -
Чи то коня вороного,
Чи молодця молодого...».

***
"Коню ж мій сивий,
будь ми щасливий.
Поїдемо ж ми у чистеє поле,
В чистеє поле, під темний лісочок
За Чорним Туром, за грубим звіром...

Та як надибав Чорного Тура,
Чорного Тура, грубого звіра:
У сніпок Стріла не долітає,
І тугий Лучок не достріляє,
Ясна шабелька не дорубає,
Та й сивий коник із ніг спадає.

Гордий молодець зі страху вмліває,
А Чорний Турець до него промовляє:
Гордий молодче, не бійся мене!
Не бійся мене, заб'єш ти мене,
Поїдеш ж ти в неділю раненько,
Тогди ж ти мене та постріляєш,
Яснов шабельков та й порубаєш,
А за славоньку Панну дістанеш»!

Поцілить Стріла Перуна у Чорного Тура - і поєдинок завершиться Зливою на щастя, на статок та плодючість Землі:

«Ой, дощику-поливайчику, поливай, поливай,
та нашої сторононьки не минай, не минай.
Скриплять наші воріточка на мороз, на мороз.
Горять наші білі личка:буде дощ, буде дощ.

- Чи не вийшла темна хмара з-за темного лісу?
- Ой не вийшла темна хмара з-за темного лісу,
тільки вислала дрібен дощику та й буйного вітру.

Повійте вітри, по чистому полю Рано, рано!
Несіте вісті пану-господарю,
що його жниці жито пожали,
жито пожали, у копи склали.

Ой часті, часті на небі зорі,
а ще частіші на полі копи.
Широкий, високий на небі місяць,
ой ширші, вищі на тону скирти».

Щойно зійде Перун на небесний престол у володіннях Місяця-князя, як Велес загубить корону «бога Сонця» і тікатиме з Неба на Землю, гнаний Блискавкою та Громом.

«У нас нині війна була:
усі поля звоювали
і все жито у полі зжали
в полі зжали та в копи зібрали...».

У народі подейкують, що, втікаючи, хитрий та спритний Велес поцупив з Неба для жителів Землі зелену траву, зерно та худібку, а ще вогонь для їхніх осель. Тому то вдячний слов'янський світ щоранку благав доброго бога:

«Молимо Влеса - отця нашого,
хай потягне в небі ко многості
суражів» - себто зелених трав та їстивних зел.

Благав - хоч і знав, що прирікає Велеса на трагічну кончину. За свою прихильність до людей поплатиться Велес власним добробутом та безпекою. Блискавка Перуна зажене його під Землю, а день Овсяни Великої стане прощальним «Велес-днем».
«Як ішов бог дорогою,
а за ним господар іде,
в руках шапочку смиче,
до себе бога кличе:

- Та ж до мене, боже, до мене,
та з густими снопами,
та з частими копами.
У мене точки великі,
переплетини високі,
є де снопи ставити,
є де скирти класти...».

Магічним закляттям перетворить Перун Велеса на Змія. Зате верткий Змій заховає під Землею від всюдисущого ока Перуна безцінний скарб - живородну Писанку. Писанка дісталася богові в обмін на жону Громовержця - Веселку, яку Велес завбачливо теж потягнув за собою...

«Що то в полі шумить-гримить?
Веселий посол іде,
веселі вісті несе
для славного для господаря…».

…Що в тій Писанці зелена трава, наче парость нового життя, і приплід худібки, і зерно майбутнього врожаю:
є де богові сидіти,
своє добро глядіти:
перше - житнє,
друге - яре,
а третє - пшеничне!
Тут, у підземному Сході терпеливо чекатиме Велес-Змій на весну, а тоді покине він царство Темряви, вийде на білий Світ - і винесе людям коштовну Писанку. А то ще по добрій волі перетвориться собі на Вола і покірно волочитиме Плуга і ритиме Рогом весняну Землю. Тоді люди навздогін йому скажуть:
«не зламай ріг
об весняний пиріг»...

А поки що, погляньмо на поле:

«А наш Волох сіно косить,
а Волошка їсти носить:
ой дай, Боже, докосити,
щоб їсти не носити».

* * *
«Ой не коси, бузьку, сіна,
бо росиця по коліна...
нехай тая чайка косить,
що великий дзьобик носить».

Жнивує Волох, витирає піт з чола і дослухає, як то «Ворон скрекоче, коли їсти захоче», полуднує з ним у серпневу спеку, дорікає небесному «Жарові» і прикликає до себе перунові «горобині ночі з дощами громавими та буревіями жвавими» - такими, що і птахам спати не дають:

-...а наша журавка малейка
піймала того горобейка, вечерю варила
у бога просила:

-Пошли, боже, Веселку
од полудня до вечерку
на веселу на справоньку,
тобі, боже, на славоньку.

* * *
Запрягаймо воли,
їдьмо до діброви
сосну витинати,
копу підпирати.

Там зозулька кує,
копойки рахує -не злічить!
Гей, милий боже,
хто їй допоможе? Не злічить!

А в лісі ожиночки,
а у нас обжиночки,
обжали-сьмо зараня —
заріжте нам барана!

А баран рогатий –
а наш пан багатий...

Дожинаючи ниву, женці, надоумлені Волохом, залишали на полі охапку стебел з колосками -«Цапові на бороду!»
Бо за повір'ям, той Цап (чи то Баран, а чи Коза) - не що інше, як душа ниви, котру переслідують завзяті женці, а вона втікає від них, шукаючи останнього притулку.

«Ой чиє ж то Козеня,
що задрало хвостеня,
по полю біжить,
аж земля дрижить».

Отож, первісно, в епоху старожитності «завивали бороду» Цапові, щоб і на той рік вродила нива, щоб не перевівся на ній польовий дух: виплітали з колосся китицю, прикрашали її квітами, та пригинали низько до землі. Траву навколо «бороди» пололи. А саму «бороду» виминали і зерном з неї трусили по ниві.

«Бороду пололи, ручки покололи –
потрясіте мучки на колені ручки».

До Цапиної «бороди» промовляли:

- Роди, Боже, на всякого долю,
лише не роди у житі куколю!

Парубки пролазили через ту «бороду», аби бути багатими, а молодиці ворожили «при бороді» на врожай, кидаючи назад себе серпа: як серп падаючи, вдариться гострим кінцем - поведеться зерно у господі, а як тупим, або держаком, то тоді прощайся з Цапом.
Любили древні слов'яни цю божу тварину, оточували її священними ритуалами, а Цапові роги вважали символом святості. Себе ж наші предки називали «пастушим» народом, позаяк кожен огнищанин тримав у своєму дворі цапа, барана чи козу. А в кожній господі «у божому» куті через зиму спочивав останній вижатий сніп жита, де покоївся Дух польового Діда - Дідух.

«А в снопі у Дідуху
спить Коза у кожуху» -

передавали з уст в уста, з покоління в покоління, від старого до малого таємничу легенду про те, що священна Коза вигодувала грізного бога Вечірнього Неба - Перуна, від якого нібито походять скіфи.
Перун - Вогонь Темряви неодмінно супроводжував Місяця - верховного Світила, Предка Духа українського народу. Отож, житній Дідух став постійним атрибутом Місяця.
Народна уява поєднала Місяця з Дідухом за ознакою «козиного рога»... Погляньте: на покуті - «Дідух», а Дідуха випинається Козиний Ріг, а з Рога Кози піднімається Місяцеріг.
До речі, пригляньмося до серпа, без якого і жнець - не жнець (а хай йому грець!), то ж справжнісінький Місяць-Молодик, що зійшов з Неба, аби і Дідові Онуки «пізнали тої науки»:

«А ми жито ізжали,
щоб на той рік діждали:
скільки на небі зірочок,
стільки на полі копичок».

Онуки «Духа Діда» пам'ятали з якого вони племені-роду. Українці з давніх давен світили свічу проти Місяця: «Це - предок Дідух, а зірки - то рідня його»,«Онде Цап на полі басує з цапенятами».
Онде... он... ген - там, на окраїні поля збиралася купно вся Дідухова родина, парувалися Цап з Козою. Женці ставили біля «бороди» сніп - осталець і поминали предків окрайцем хліба, дрібкою солі і ковтком води:

«Оце тобі «борода» -
хліб, сіль і вода!»

* * *

- Ой чия ж то борода
мочулами увита,
а смолою улита?..

Василева борода!

Україна поминала свого Божого Пращура на ім'я Василь. Україна вимовляла звучні імена священного пантеону: Купайло... Іван, а Місяць... Василь, значить «Той, що найвище!»,«Той, що в силі!».
Україна величала свого Бога «Ясен Княжичем» і вінчала жнивним вінцем його з Княгинею - Ясною Зорею. Україна, осяяна шлюбною злукою небесних світил, справляла обжинкове весілля.

«Завийся, наш вінче, завийся,
а ти, Молод-Дівче, відкрийся...

Було тобі жита хутенько не жати,
було тобі з літа ще рік дівувати,
а ти не пождала -все жито пожала,
мов зіронька ясна -
Княгинею стала!»
* * *

С Ц Е Н А Р І Й
"Обжинкового В Е С І Л Л Я"

(Обжинкова громада вибирала з-поміж косарів і жниць найкращих, найвродливіших, молодих, ще й закоханих!Так народжувалась КНЯЖА Пара):

«- Вибираймо Дозорця,
що косив ще за сонця,
а тепер не косити,
тільки Діда носити.

-Наш Дозорець складненький,
наче місяць ясненький»!

(Обжинкова громада з КНЯЖОЮ Парою, що тримає обжинковий вінок, перед ворітьми Господарів співають обжинкової):

«-Відкрий, панотче, ворота,
а наш віночок з золота.
Відкрий, панотче, нам брами,
а мані віночка з перлами.
Відкрий, панотче, кватирку,
А наш віночок,як зірка!
Відкрий, панотче, віконце,
а наш віночок як сонце!»


-Ой одчини, наш паночку, новий двір
несем тобі віночка на розвід
Не з золота вінок витий,
а з густого жита
ще із колосистого,
ще із ядренистого...

- Принеси ми полон
ізо всіх сторон:
і з гір, і з підгір'я
на господарське подвір'я».

-Дав Пан Біг пожати, нового врожаю надбати...

-Дай, Боже, повозити
з поля до обори,
з обори до стодоли,
з стодоли до комори,
з комори на ниву
у щасливу годину!

(КНЯЗЬ з Дідухом у руках):

-Як ти мене, Господарю, збережеш,
то на той рік ізбереш,
із кожного мого колосочка,
виросте житечка повна бочка.

(КНЯЖА Пара віншує ГОСПОДАРІВ іменем Купала - бога жнив і достатку):


-Ходив Бог по полю, загубив корону.
А женички-жали, корону підібрали.
Судив Бог пожати –
суди поживати,
в користі і в радості
в доброму здоров'ї!

-Дай же вам, Боже,
на току стогами,
а в діжі - підходом,
а у печі - ростом,
а за столом ситтю!

-Суди, Боже, осені діждати,
дочок віддавати,
синів оженити,
пива наварити -
і нам погуляти!

-Нате ж вам вінець
А нам дайте на танець...

(ГОСПОДАРІ супроти КНЯЖОЇ Пари):

-Ой ясно, де ясне сонце сходить,
а ще ясніше, де наша пані ходить,
а ще там ясніш, де наш господар ходить,

в правій рученці золотий кубок носить,
своїх женчиків на медівойку просить:
Наливай-но, господине, золотую чару,
Повінчай-но, господине, молодую пару!

(Дар ГОСПОДИНІ - «ясної пані»):

-Я вас віншую зерном яблочним –
чистим коханням, ще й пожиточним,
щоб з того зерня древа зростали,
щоб ваші яблуні яблука мали.

(Дар ГОСПОДАРЯ - «ясного пана»:)

-Я вас віншую зерном пшениці,
щоб ви діждали з нього сториці,
пшеничне зерня - окраса поля,
най з нього зійде статок і воля.

(Дар за дар! Голос КНЯЖОЇ Пари):

-Майся, мов злото, добра господо,
Хліба і солі вашому роду!

(Голос ГОСПОДАРІВ):

-На доброму слові гуляйте здорові,
аби у достатку зростали і до шлюбного віна дістали.

(КНЯЖА Пара з ГОСПОДАРЯМИ, тримаючи обжинковий вінок заводить
«вінчальний» танок):

«Зеленеє жито, зелене -
хорошії гості у мене.
Зеленеє жито женці жнуть.
хорошії гості в хату йдуть.
Зеленеє жито, зелене –
хорошії гості у мене.
Зеленеє жито за селом,
хорошії гості за столом.
Зеленеє жито, зелене –
хорошії гості у мене.
Зеленеє жито при межі,
хорошії гості від душі.
Зеленеє жито, зелене –
хорошії гості у мене.
Зеленеє жито ще й овес,
тут зібрався рід наш увесь»!

(ГОСПОДАРІ з КНЯЖОЮ Парою супроти челяді):

-А чи повна наша горіхова чаша,
хмільним питвом наливана?
-А так повна, не проллється, не сколишеться!

-А чи повно д'долу,
зерна - у стодолу
воловозом понавезено?
-А так повно, не пройдеться,
не об'їдеться!

(ГОСПОДИНЯ до челяді):

- То прошу громаду із Дідом у хату!
В мене - двори метені,
а столи - застелені,
а кубки - наповнені,
пирогів напечено,
і медів насичено,
і каші наварено...

(ГОСПОДАР до челяді):

-Садіть Діда на покуті - на покуті та й на злоті,
лишіть Діда при барильці - при солодкій, при медівці
будем Діда частувати та медівку попивати...

(ГОСПОДИНЯ до челяді):
-Пийте, женчики, пийте, лиш мені чарочок не побийте!

Частуватиме господиня Діда, а разом з ним і всю обжинкову челядоньку ліпленими пирогами - обрядовою стравою наших предків. Пиріг в українців -символ Божого Пращура Місяця-Дідуха, а йому наш народ зобов'язаний своїм хлібом насущним. Начинкою до пирогів служитиме картопля і сир, квасоля й горох, капуста й морква, м'ясо і риба, вишні й слива, яблука й груші... А чи вгадає хто, який найдавніший пиріг виліпила Господиня-Україна на свято Овсяни Великої?.. Мабуть, що вівсяний, адже овес дав назву обжинковому святу: «ой, овсень!» - і цей дикорослий хлібний злак із солом'яним стеблом та бронею замість колосся слугував старожитнім землеробам-орачам ще задовго до пшениці. За народним повір'ям, з вівса виродився овсець, який живив українців від роду до роду, тому і назвали овсець - житом. А пшениця - «ця, що дає пшоно», «колосяна цариця» до наших днів символізує Місяць умовні, і разом з тим - небесну Праматір, що дарує людям вогонь і воду. Паляниця з часником (зубчики частину - то фази Місяця) - жертовна подяка веселого люду щедрій Матері Неба.

«З жита та пшениці - гарні паляниці,
Всіх ми почастуєм, ще і затанцюєм.
Їжте молодці з медом паляниці,
Хлопцям та дівчатам – пиріжечки з маком.
А старій Тетяні ще й млинці в сметані,
-Весело гуляйте, нас не забувайте»!

Та і як забути веселу вдачу українського народу, який споживав млинці та вареники, пампушки та галушки, а в цей час піднімав очі до Неба і молився:
«Місяцю, наш Боже, а хто ж нам допоможе, хто нам буде богувати, коли Тебе не видати».

Звісно хто... Від Овсяни Великої до Різдва Світу, від обжинок до коляди стоятиме на покуті Житній Дідо, споживатиме з усім родом кашу - древню, як і він сам, і зоряними вечорами шепотітиме онукам про побореного могутнім Перуном свого божественного Родича, доброго Вчителя рільників - Велеса:
«... зайняли ми землю нашу і орали...»

«Бачиш, золото-огонь,
скаче в небі злат-комонь...
На комоні тім Велесо
переплив небесне плесо
і приніс до нас з небес
жито, просо та овес.
І сказав Велесо внуку:
- Щоби мати дужу руку,
вчися труду бо дано
люду сіяти зерно.
Сій зерно, і будеш з татком
мати хатку у достатку.
Той достаток - дар небес:
жито, просо та овес".

Прислухаються онуки до голосу Житнього Діда, а там, незчуються, як навесні випускатимуть Польового Духа на Ниву:
«А ми просо сіяли, сіяли,
ой Дід, Ладо, сіяли, сіяли...»
А потім ласуватимуть з Дідом як у старі добрі часи - просянкою, вівсянкою, гречанкою - що кому до вподоби, і звична усім каша стане свідком епохи «Велес книги» та русинів-орачів:

«... зела бо знали і творили сосуди печені в огнищах, а були гончарі добрі... І з гончарних горшків споживані просини з бараниною... А торгували, міняючи скот, шкури і товщі на срібні кола і питва поживні в шкурах...
І життя наше в тій порі було багате і мирне».

... Заходить сонце над «втраченим раєм», над старожитньою і новою Україною, заходить зморене Осіннє Сонце - Світовид - беззбройний старець, що став мудрим мудрістю сонцеликих «братів» своїх і привласнив собі обличчя Велеса, Перуна, Лади, а ще жіночого божества плодючості на імення Мокош з рогом достатку у руці.
А на Зоряне Небо виходить, як на велетенське пасовище сузір'я Волопаса. Паси, о Воле, своє мерехтливе «стадо», пильнуй заповітних Козу і Барана, оберігай душі предків наших, що світять нам зорями з вирію.
Ми влаштуємо тобі учту, найпишнішу з усіх жертовних учт - у хаті Господарів, поруч з Князем і Княгинею на святому посаді сядуть укупі Волопас з Боговицею*, яка «зібгає своєму небесному повелителю офірний коровай на ознаку свого пристрасного, самозреченого кохання. І буде коровай уподібнений до сонця, і пишатиметься, як молода на весіллі, і буде хліб коровайний барвитись черленим вином, як тіло і кров найближчої спільноти, родини, що злилася воєдине.

О Б Р Я Д вшанування К О Р О В А Ю та Д І Ж І

(ГОСПОДИНЯ перед Короваєм):

- Ой,Раю ж ти мій, Раю –
Пшеничний короваю:
З семи криниць водиця,
З семи снопів пшениця.

(ГОСПОДАР з Короваєм у руках):

-Несемо тебе, короваю,
як сонце високе над гаєм.
Щоб вився по небокраю,
як душа по небеснім раю!
Щоб плив, як те сонце по водиці,
Щоб ніс нам радість до світлиці!

(«Коровай на Посаді» -на віці від діжі -
ГОСПОДАРІ та КНЯЖА Пара, тримаючись за рушник, ходять довкола діжі):

-Рости, короваю,
Ще вище від гаю,
як душа до раю,
Як рибонька по Дунаю.

(«Коровай на Престолі» - ГОСПОДАРІ підносять віко з Короваєм над головами,а КНЯЖА Пара проходить через «коровайні» «Престольні Ворота»):

-Щоб наш коровай ясен бив,
Щоби рід наш весь весел жив.

(КНЯГИНЯ до КНЯЗЯ в «Воротах»):

-Був єси наречений,
а став тепер сужений!

(Обжинкова челядь, прощаючись з хатою ГОСПОДАРІВ
частується короваєм):

-Пий, наш Споришу, вино черлене,
Боже, сій споро на той рік і в мене.
Дай, Боже, споро росту діждати,
Росту діждати - жито пожати,
Совоньку нагнати...

А нам совоньки не треба,
А нам треба дитятко,
Щоб частенько плакало,
Матір накликало,
А ми його колисали —
Свій вік вікували...

*У програмі Львівського радіо «Музичне коло»,1991.Архів Львівського Радіо.

За виданням" Ірина Вовк."За нашим звичаєм Бога величаєм: Осінь". - Львів:Сполом,2015.

З'ЯВА V

ЮДА
(до себе)
... І відійшла... назавше відійшла...
назавше!..

АССАХАР
Вже не помстишся?!

ЮДА
Я не помщуся?! Ха-ха-ха!!!

АССАХАР
То я говорю... тобі,
а правда—щось говорю!

ЮДА
Ще так ніколи не бажав я помсти,
як зараз її прагну—ще ніколи!
Ніколи—чуєш!

АССАХАР
Марне те бажання...

ЮДА
Що кажеш?

АССАХАР
Перед хвилю тільки бачив
озброєну юрбу та охорону,
що Вчителю погрожували смертю...
З мечами та кийками... п'яним криком
шукають за Пророком...

ЮДА
Шукають за Пророком—
та не знайдуть...

АССАХАР
Коли шукають, то знайти все ж можуть...

ЮДА
Без мене не знайдуть…

Пересікає юрбу.

АССАХАР
Ото—вони!

ЮДА
(по боротьбі з собою)
Затримай їх...затримай...
Я вестиму...
Чи чуєш—
я ... їх ... по...ве...ду...

Ассахар вибігає.
Юда скликає службу... каже гасити світло...
Цілковитий морок... Горнеться у плащ...
Натовп з перехожими стає коло виходу...
Вереск, шум, галас. Юда кидається вперед. Вибігає.
Натовп віддаляється...

Довша пауза.

Вихор... буря... темрява... Тривала блискавка—
видно Юду, що вслизгується між бунтарів.

ЮДА
(шепоче)
Помста моя-моя!
Як мені добре!

На порозі показується серед блискавок Сангедріон.

ЮДА
Хто ви?
Чого треба
в тім пізнім часі?

САНГЕДРІОН
Ми є твої други—з Сангедріону.

ЮДА
Бриджуся я вами—як і давніше—
ба, сильніше навіть.
Геть звідсіля!

САНГЕДРІОН
Не відійдемо! Поки
не приймеш...

ЮДА
Чого?

САНГЕДРІОН
Подяки...

ЮДА
Від вас подяки—та ж за що?

САНГЕДРІОН
За ласку... що дістали в руки
Пророка!

ЮДА
Я помстився
над ним—і того мені буде—
за все... за все!

САНГЕДРІОН
Одначе буде... мусить тобі бути—
то хіба лиш...

(Кладе гаманець на столі, той падає зі дзвоном.)

...помста над Пророком
належить тільки нам, а не тобі!

ЮДА
Га! Пси погані!!!

САНГЕДРІОН
Наша... наша—помста,
тільки твій—заробок...
Ха-ха-ха-ха!
(Відходить.)

Юду терзає розпач...
наближається до грошей... копає їх з погордою—
спостерігає на порозі Лазаря.

ЮДА
А ти хто?

ЛАЗАР
Лазар...
Чи впізнаєш, Юдо,
в моїм обличчі—брата Магдалени...

ЮДА
(тулиться у плащ)
Я сам себе тепер не упізнаю—
чого ти хочеш?

ЛАЗАР
Лиш споглянь на мене—
а вичитаєш з чим прихожу...

ЮДА
Може... із поцілунком...
від Магдалени?..
Пізно!..
Той поцілунок я віддав Пророку...
Нічого вже не хочу...
вже не хочу...нічого...
... від неї!!.

ЛАЗАР
Я приходжу від Пророка...

ЮДА
(вражено)
Від Пророка?! Що Йому до мене?
Я все віддав—і навіть поцілунок!!

ЛАЗАР
(сумно, з докором)
Тим поцілунком заподіяв згубу
Йому...

ЮДА
(радісно)
Я заподіяв згубу!..
То через мене, а не через них...
загине—правда? Буде моя помста
над Ним горою!
А вони говорять—ха-ха-ха-ха—
що не помстився, наче б,
за кривду—ха-ха-ха!..


ЛАЗАР
За кривду—як то?

ЮДА
Не питай! Не хочу
я більше згадувати про... Хіба що ні!
Так знай, що я помстив за неї...
за неї—за сестру твою...

ЛАЗАР
Брехня!
Твоєю не була, хоч була поруч...

ЮДА
Що? Смієш то мені казати?

ЛАЗАР
Казати правду... правду!
Її дух
для інших створений розко́шів,
ніж розкоші,
котрі дає лиш тіло... А з тобою,
в твоїх обіймах не зазнала щастя,
тому пішла туди!..

ЮДА
До ніг Пророка! Відняв її—відняв!
А значить—смерть... Йому... за те!

ЛАЗАР
(з болючим докором)
Післав на згубу праведного,
Юдо!

ЮДА
Він—праведний! Ха-ха-ха-ха!
Злочинцем
для мене був—і як злочинець згине!

ЛАЗАР
Не Він відняв її від тебе—я відняв!

ЮДА
(ніби вражений блискавкою—хилиться)
Що?! Ти... ти... ти... ?!

ЛАЗАР
(схиляється над ним)
То я у неї в серці
зродив бажання чисті, що палкіш
від тих, котрі гасила твоя спрага...
Почула голос мій... Пішла за мною...
А я її привів до ніг Пророка!
Скаляв ти кров'ю праведного руки!
(Відходить.)

ЮДА
(сам)
Післав на згубу праведного... трунком...
ні, поцілунком... з уст її... післав...
в розкоші вбраним трунком—поцілунком...
Не хочу більше розкошів!..
Не хочу твоїх цілунків!
Вже не хочу... досить…

Пауза.

Як та змія ослизла—на устах
Йому завис я... Не відтрутив навіть?..
Лиш дихом братнім тьмарив мої лиця...
Післав на згубу праведного! Ні...
не я... не я! Вони... вони... вони...
Я... я... вказав їм тільки, де молився
о тій порі вечірній...
(Забирає гроші.)
А за те... за те—принесли срібні...

(Зривається, тулиться у плащ... дрижить...
хитається.)

Ні... о ні... не я! Вони... вони... вони!

(Вибігає серед вихорів і блискавиць.)

Заходять слуги.

I-й СЛУГА
Позамикати двері... вікна... щільно...
Страшенний вихор... блискає... надходить
буря...

II-й СЛУГА
Вихор... вихор виє... ячить і скавучить,
як вовкулака...

ІІІ-й СЛУГА
У ніч таку чекай на дивні речі.

ІV-й СЛУГА
Мовляв, нечистий так справляє герці,
коли узрить повішеника...

І-й СЛУГА
… Вікна—позамикайте... двері...
вікна... щільно...

ІІІ-й СЛУГА
Чи, може, й зараз хтось себе повісив?

Слуги помалу відходять.


З а в і с а


20. А ви, улюблені, будуйте себе
найсвятішою вашою вірою,
моліться Духом Святим,

21. бережіть себе самих у Божій любові,
і чекайте милости Господа нашого
Ісуса Христа для вічного життя.

22.1 до одних, хто вагається,
будьте милостиві,

23. спасайте і виривайте з огню;
а до інших будьте милосердні зо
страхом і ненавидьте навіть одежу,
опоганену від тіла!

Соборне послання
св. апостола ІОди


22,14. Блаженні,
хто випере шати свої,
щоб мати право на дерево життя...

Об'явлення
св. Івана Богослова

(За виданням "Марія з Магдали".-Львів:Логос,1995)

З'ЯВА IV

Юда збуджений ходить якийсь час,
входять Магдалена, Аре і Марта.

Юда—Магдалена—Аре—Марта.

ЮДА
Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Іменем Месії
сьогодні будь здоровлений...

ЮДА
Приходиш до мене?

МАГДАЛЕНА
До сповідника Месії...

ЮДА
Лиш до сповідника?

МАГДАЛЕНА
...І також скарбника...

ЮДА
То значить—не до мене!
Що ти хочеш—кажи... я слухаю...
Скарбник Месії—
слухає...

МАГДАЛЕНА
Відхожу...
іду все далі-далі... В глушині
сама зостанусь, пусткою покрита...
Ніхто мене вже більше не побачить,
крім Бога і Месії...

ЮДА
Там, одначе,
Він буде бачити тебе?

МАГДАЛЕНА
Ніхто, крім Нього...
Я також буду бачити Його...
і буду чути... як дитя вчуває
долоню матері сердечну...
Я ж дитина...
Його... Бо Він мені...
є матір'ю і батьком—всім!
Тому то—
Його обожнюю... милую і шаную
без меж...

ЮДА
Про Нього мовиш... мовиш про Пророка...
про Вчителя?

МАГДАЛЕНА
Хіба ж би я могла
так говорити не про Нього?
Інше...
нове життя Він вготував мені...
Ось тут... тоді... у серці... спокій, тиша...
і благодать... а ще спокійна, тиха
любов...
Усе це Він нарік би Царством Божим...

ЮДА
За королеву бути в нім воліла б...
і мріяла, і снила об тім, правда...

МАГДАЛЕНА
Служебкою найнижчою—воліла б—
не королевою!
До ніг його припасти...
дивитись в очі... цілувати стопи...
і слухати слова Його—це щастя—
таке велике щастя!

ЮДА
Прагнеш бути
служебкою найнижчою, а перше—
про королеву мріяла і снила!..

МАГДАЛЕНА
Було це так давно... о, так давно...

Пауза.

Нічого...
не пам'ятаю...

ЮДА
Перше, ніж узріла
Месію...
перед тим, як...

МАГДАЛЕНА
... То вже було давно...
о, так давно...

Пауза

Нічого... нічого не пам'ятаю!

ЮДА
(в розпачі)
То вже так давно!
Не пам'ятаєш!!!

МАГДАЛЕНА
Пам'ятаю тільки,
що тут... в тім домі...
є мої служебки—
невольниці мої...
узріти прагну...

Юда кличе служебок Магдалени.

МАГДАЛЕНА
Сестри мої любі... кохані сестри...
Я така щаслива!
Хочу тим щастям поділитись з вами...
Від тої хвилі будете ви вільні
і діти ваші будуть вільні також!

Служебки оточують її колом.
Клоняться до колін, дякують.

Щасливі будьте,
як і я щаслива!
(До Юди.)
Тут вже віддавна слуги твої вільні,
чи правда?
(З докором.)
Я сьогодні тільки про це подумала!

Юда мовчить, відчуває,
що все між ним і Магдаленою скінчилось.
Магдалена звертається до служебок...
По хвилі вони повертаються, несуть шати і клейноди.

МАГДАЛЕНА
Ось мої шати...
... ті, котрі нужду
мою явили світові—нехай же
заслонять встид дівиці...
... ті, котрі
пожари пожадань здійняли вгору—
хай відігріють з трему зимні кості...
... а нараменники... заушниці зі злота,
перстені дорогі... коштовні брошки—
прийми до скарбу...
май на кусень хліба...
на сіль—нужденним...
матерям і вдовам...
і сиротам...

(Відходить з Аре і Мартою.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА III

Юда—Сангедріон.

ЮДА
Що... ви?..

САНГЕДРІОН
Не возносися, Пане...
Послухай краще...

ЮЛА
Я... вас...

САНГЕДРІОН
О, знаєм, знаєм,
що нас ненавидиш, проте...

ЮДА
Є учнем Пророка!

САНГЕДРІОН
І про це ми знаєм...

ЮДА
То з яким чолом
посміли ви ввійти до мене?..

САНГЕДРІОН
Стримай запал і гнів,
лиш вислухай нас, Пане...

ЮДА
Не хочу... ні... не хочу...
Гетьте!

САНГЕДРІОН
Як то!
Від себе гониш при́ятелів, Юдо!

ЮДА
Сміли
себе моїми дру́гами взивати...
Був я вам ворог, є ним
і ним буду!
Геть звідсіля!

САНГЕДРІОН
(ствердно)
Від себе другів гониш... знай це...

ЮДА
Я бридився вас, а тепер—гордую.

САНГЕДРІОН
(ствердно)
Гордуєш—дру́гами...

ЮДА
(з погрозою)
Побілені гроби!

САНГЕДРІОН
Воскреснем—помстою!
Розквітнемо тим щастям,
що помста лиш дає...
(Значимо.)
Ти також носиш
під серцем помсту... глибоко...
Та помста
пас поєднає і збратає...

ЮДА
Помста—над ким?..

САНГЕДРІОН
Помста—над Пророком...

ЮДА
Завіщо?

САНГЕДРІОН
Не питай... сам знаєш...
Якщо тебе виповнює ненависть,
що ми твою любов до Магдалени
сквернили словом, то наскільки більше
ненавидіти мусиш ти...

ЮДА
Кого?

САНГЕДРІОН
Його—свого Месію... Бо ж то Він—
а не хто інший—назавжди позбавив
тебе коханки... Зрештою, ти знаєш
об тім ще краще, аніж ми це знаєм...

ЮДА
(бореться хвилину)
Чого ж ви хочете—кажіть нарешті...

САНГЕДРІОН
Хочем,
щоб з нами спільно діяти почав...
Ти за коханку, ми за себе... спільно—
криваво помстимося...

ЮДА
Напочатку
мені забороняли ви любити,
тепер зволяєте... підбурюєте навіть,
щоб я помстився... Підлі!

САНГЕДРІОН
Прецінь, Юдо,
не підеш з нами?

ЮДА
Я піду... лишень
не вашою дорогою! Потрафлю
я сам дійти до скоєної кривди!

САНГЕДРІОН
У спілці швидше зможемо сягнути
завітної мети...

ЮДА
А хоч би й навіть
я потопав—за ваш багнистий берег
не вхоплюся...
І врешті—право помсти
за мою кривду лиш мені належить,
мені одному!

САНГЕДРІОН
Все ж Пророк повинен
загинути—і помста буде
(З притиском.)
наша...

Так, наша—Юдо!
(Відходить).

(За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА II

Ассахар чекає. Входить Юда.

ЮДА
Добре, що ти тут... Вертаюся від Нього—
від Нього... знаєш...

АССАХАР
Чому такий блідий?
Тремтиш цілий...
Твій зір промінить полиск хворобливий...

ЮДА
То тільки привид твій...
А я здоровий... спокійний...
...Вертаюся від Нього...

АССАХАР
Ти змінився!
А нещодавно—іншим був.

ЮДА
Сьогодні я інший, ніж учора був...
а вчора був іншим, ніж завчора...
... Я вертаю
від Нього—чуєш...

АССАХАР
Чую... Мовив тричі мені про це...

ЮДА
Я повертаю
від Нього... Споживав вечерю з нами...
зі мною споживав...
Смерть порохняву згадував... Мовляв,
близька Його година...
Відчуває...
Скажи, чи знає Він про те,
що прагну помсти?

АССАХАР
Про що ти мислиш...
То ж хіба Він бачить,
як кругом нього буряться... і стежать...
Я впевнений,
тебе Він не осудить...

ЮДА
(замислено)
Він не осудить... А одначе вчора,
коли був тут... у мене... дивним зором
на мене споглядав...

АССАХАР
Його вразили,
можливо, твої розкоші... багатство?..

ЮДА
Хотів би Він, щоб я роздав убогим
увесь маєток... а усіх невільних
вернув на волю..
... Щоб я це вчинив!!.
(Тихо.)
Під час вечері Він мою прислугу
взивав—братами...
Слуги—мої браття! Ха-ха-ха-ха!
(Кричить до служби.)
Сюди покличте всіх моїх невільних!

Слуга відходить.

АССАХАР
Ти що задумав—розкажи?

Входять невольники.

ЮДА
(до них)
Чи чули, що ви мені братами є?!

(До старшого тремтячого невольника.)
Ти—старший
посеред них... Анез—тобі ім'я...
ти від сьогодні вільний...
ти є братом... Сідай зі мною!
Ну, сідай!

АНЕЗ
Не смію...Пане!

ЮДА
Ба? Чому не смієш?
Є мені братом—і не смієш сісти?..
(до служби)
Шмагайте батогом його—а добре!
Може, нарешті набереться зуху
до свого брата??
Геть із ним!

Невольники виходять.

АССАХАР
Що все це значить?

ЮДА
Наказав би всіх
порізати на смерть... і їх ячанням
свій власний біль притлумити!..
Якби ж то
ти тільки знав, як сильно я терплю!

АССАХАР
Вгадати легко... Бо ж учора бачив
її—дочку Магдалю—
коло ніг Пророка...

ЮДА
Ані слова більше про неї!
Я терплю над силу!

АССАХАР
Одне лиш залишається—помститись!
І спокій твій повернеться
небавом...

ЮДА
Так... Та коли ж проб'є він...
коли надійде помсти час?!
Коли?!

З'являються люди від Сангедріона—
Ассахар спостерігає їх.

АССАХАР
Можливо швидко... Скористати треба
із благодатної пори...

(Зустрічається в дверях з Сангедріоном—
обмінюється значимим поглядом—
відходить.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

ДІЯ ІV

З'ЯВА І

Ассахар і посланці Сангедріона.

АССАХАР
Ще його нема...

ПОСЛАНЦІ
Почекаймо хвилю—можливо
надійде...

АССАХАР
Я сумніваюсь,
чи навіть говорити з вами схоче...
Завжди, коли про вас що-небудь чув,
увесь аж трясся... пінився... і дихав
скаженістю...

ПОСЛАНЦІ
А мо, вже злагіднів... До нас ненависть
верг на Пророка...

АССАХАР
Певно, що тепер
найлегше вам до нього промовляти...

ПОСЛАНЦІ
Мусить нам допомогти...

АССАХАР
Чи ж його поміч
є назагал конечна?

ПОСЛАНЦІ
Ми завжди були Пророку ворогами...
Та свідоцтва
супроти нього є, на жаль, безсилі...
А мова Юди —
Вчителя погубить.

АССАХАР
Чи й справді
згуби Вчителя запрагли?

ПОСЛАНЦІ
Коли Він житиме—то що нам зостається...
До себе люд приваблює...
Обходить Закон...
Царем себе взиває...

АССАХАР
А де ж воно—те царство... жебрака...

ПОСЛАНЦІ
(з іронією)
Мовляв, не з цього світу!

АССАХАР
Не з цього світу! Ха-ха-ха!

ПОСЛАНЦІ
Піде небавом... на тамтой—
до себе.

АССАХАР
Якщо конечно хочете вже смерті
того царя без царства — поміч Юди
вам мусить бути певна...

ПОСЛАНЦІ
І на тебе — немало числимо!
Йому ти милий... Маєш з ним довіру...
і погляди... симпатію... Ти можеш
допомогти нам! А тоді
віддячимо тебе по-королівськи.

АССАХАР
Вчиню усе,
що буде в моїй силі...

ПОСЛАНЦІ
Щось не вертає... Мусим відійти...
Близька година спільної молитви.
Відправимо її — вернемо знову...
А ти тим часом?..

АССАХАР
Я зостанусь тут...

ПОСЛАНЦІ
І не забудеш... будь здоров, наш друже...

АССАХАР
То будьте й ви здорові...

Пауза.

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА VІ

Магдалена сама. Хвилю стоїть нерухомо.
Напливають на неї спогади.


МАГДАЛЕНА
Як встав—так і пішов!
Усе покинув!.. І ту кімнату, де йому дала
я стільки щастя... стільки насолоди?!
Вона є поруч... поруч—за стіною...
О, в ній ще чути окрики кохання!..
А як тіла єднаються тут наші...
сплітаються... і в'яжуться в гарячих,
як пал, шалених утисках розкошів!
В очах лиш блискавиці та імла...
І темрява... І, врешті, непритомність!..
А потім—учта!..
Хто ж, хто в Юдеї мешкає—не знає
Іскаріота учт?
(Сахається, огортається шатами,
дрижить.)

А зараз я нужденна... помарніла...
перса запали... Голод... голод гонить—
і настигає... шарпає і мучить!
О скільки часу не було нічого
в моїх устах—лишень вода і хліб!..
...Та учта Юди!.. Пахощі, як море...
веселка барв—то квіти...
квіти... квіти...
тарелі золоті... з ебану дзбани...
потири срібні—мов тіла мідяні,
то чорні й білі—ген повипинались
із повені квіток!..
Он дзвонять чари сміхом кришталевим
уповні срібноп'яного вина...
Солодко плачуть флейти...
М'яко стелять арфи...
Цілують ревно цитри...
Барв веселка!.. І море пахощів!..
1 відтінків потік!..
І все це тут було! При всьому цьому
і над усім цим—я була!
Ось тут... ось тут! Я все це відчувала...
вслухала... бачила!

(її погляд падає на місце,
де стояв Христос.)
тут ба..чи..ла ті очі—такі великі,
слізні і смутні!
Ні!
Бути довше тут не можу! Надто
все це живе в мені!
Живе в мені!
... І ті смутні, великі, слізні очі!

(Огортається шатами—вибігає.)

З'ЯВА VІІ

Юда стає на порозі. Магдалена сахається.
Магдалена—Юда.

ЮДА
Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Пусти мене... пусти—благаю, Юдо—
назавше!

ЮДА
Зачекай... Не залишай...
Зостанься
при мені... зостанься!

МАГДАЛЕНА
... Юдо, ти визнаєш Пророка!

ЮДА
Я визнаю?! Ха-ха-ха-ха!
Відкіль ти знаєш?

МАГДАЛЕНА
Знаю... знаю, Юдо!

ЮДА
Брехня! Ненавиджу Його, бо Він забрав
мені тебе!

МАГДАЛЕНА
Нещасний, що ти кажеш?

ЮДА
Ненавиджу Його—повторю ще раз.
І я до Нього більше не піду,
лишень зостанься при мені... зостанься,
Магдалено!

МАГДАЛЕНА
(приголомшено)
Не підеш
до Нього більше?
Чи правду кажеш?

ЮДА
Як правда, що кохаю тебе щораз палкіш...
що в'яну з туги... з розпачу
вмираю... по втраті за тобою...

МАГДАЛЕНА
Що ти мовиш? Подумай, Юдо...
Подумай!

ЮДА
Знаю добре... Магдалено...
(Шепоче.)
Ти молода... я молодий...
щасливі ж будьмо!
життя попереду... і розкоші... і шали...
Зостанься лиш... зостанься…

МАГДАЛЕНА
(борючись решкою волі)
Відпусти...
пусти... на Бога!

ЮДА
Не відходь... зостанься!
Згадай кохання наше...
Спогадай,
о Магдалено—цю поляну квітів,
де розпинала ти колись для мене
намети у сто барв...

МАГДАЛЕНА
(поволі поступаючись)
Поляну квітів... сонячну...

ЮДА
Вернуться
минулі хвилі насолод... вернуться...

МАГДАЛЕНА
Вернуться...

ЮДА
Зорею осяйною запалаєш
для мене знов!..
Краса твоя воскресне
в любовнім захваті...
Своїм багаттям збудиш
в мені бажання жити...

МАГДАЛЕНА
Я воскресну... запломенію... і роздую жар...

ЮДА
Пісню пісень ми виспіваєм разом...
бажань вогнисті струни
я напинати буду на перса—
твої перса арфові... Я добуду
з тебе...

МАГДАЛЕНА
Добудеш з мене?..

ЮДА
Окрик ошалілий...
розбурханої бурі...
шум вітрів, що гнані шалом пожадань...
трем породіллі, що глиб землі пронизує!..
Добуду все!

МАГДАЛЕНА
Юдо...

ЮДА
Дихнуть на тебе промені весни...
Узвишшя твоїх перс тоді запахнуть
медовим, наче квіти, благовонням...

МАГДАЛЕНА
О, не кажи вже більше— не кажи!

ЮДА
А твоє лоно
в імлі весняного легкого пуху—буде
мені колискою тужливих пожадань...
всепожираючих...

МАГДАЛЕНА
О Юдо...


ЮДА
...Твої руки, ніби сніжні крила
ясного херувима, обплетуть
мені рамена... Вознесуться
аж ген на високості морочливі—
і мене вергнуть... вергнуть на краю
крутої скелі—над самим обривом
розко́шів неземних...

МАГДАЛЕНА
Не треба, Юдо...

ЮДА
Мене огорнеш там своїм волоссям...
... А я, мов журавель, коли на нього
проміння сонячне пливе—примружу очі—
(Тихо.)
змилю дорогу...

МАГДАЛЕНА
(майже мліючи)
Юдо...

ЮДА
(тримає її маже непритомну)
Гей, раби!

Входять раби.

... Несіть килими—що, немов веселка,
котру Отець вгорі розп'яв надземно,
коли потопу наказав утихнуть...
... Готуйте ложе, тільки ложе з квітів,
де ще не спочивав ба навіть погляд
людський!..
(Нахиляється до Магдалени.)
Шат нам не треба!..

СЛУГА
(вбігає схвильваний)
Йде твій Вчитель, Пане!

МАГДАЛЕНА
(раптово притомніючи)
Пророк іде!

ЮДА
(до прислуги)
Я не впущу Його сьогодні...
(До Магдалени)
Глянь... олійки,
яких не гідне жодне людське тіло!

МАГДАЛЕНА
(простягає руку)
Дай мені їх... дай!..

ЮДА
(нахиляючись до неї)
...Яких не гідне жодне людське тіло!

СЛУГА
Що ж чинити маю,
коли надійде Вчитель твій?..

ЮДА
(з іронією)
Сьогодні
нехай шукає іншої господи!

МАГДАЛЕНА
(виривається з обіймів)
Я Йому служити буду!
(Вибігає.)

ЮДА
(стоїть непорушно,
потім знервовано мовить)
Ще Його прийму...
Агей, невольники...

Заходять невольники.

Готуйте но вечерю!

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА IV

На порозі показуються Магдалена і Аре.

АРЕ
Не заходь туди, благаю, Пані...

МАГДАЛЕНА
Мушу... мушу... Аре...

АРЕ
Ти ж бачиш, Пані, се бо ті кімнати,
в котрих ясніла сніжним своїм тілом,
як сяйво місяця ряхтить, іскриться сріблом
у мороці гущавини лісної...

МАГДАЛЕНА
Не тривожся, Аре!
Тепер не розсріблюся давнім блиском!
В бігу безперестаннім за Пророком
зчорніла вся, як нива золотиста,
в яку щодень вціляли блискавки.
Ось бачиш—похилилася і пилом
припала придорожним...

АРЕ
Так чому ж
все прагнеш увійти в оті кімнати,
де...

МАГДАЛЕНА
... пломеніла, як злотисті лати...
У сильних світу збуджувала трем
зміїний... Блискавкою тіла,
що сяяло крізь шати, розхиляла
уста—і вже назавше в'яли
на них слова від тліючих жаринок
палких бажань...

АРЕ
Якщо ж ти, попри все, ще пам'ятаєш,
ким ти була тоді у цих порогах..

МАГДАЛЕНА
Так... пам'ятаю все, Аре... Однак
мене жене до тих порогів туга,
як буря звихрена... Волосся розвіває...
тріпоче шатами... і дме... свистить...
шумить... і без кінця жене!!!

АРЕ
Вернися звідти, Пані!..

МАГДАЛЕНА
Ні... Не вернуся вже! Переступлю
я ті пороги... Бо ступити мушу...
мушу!

АРЕ
Згадай Пророка і вернися вчасно...

МАГДАЛЕНА
Постійно пам'ятаю—і тому
з такою спрагою біжу до тих порогів!..

АРЕ
Ти можеш, Пані, легко помилитись
дорогою...
до Вчителя...

МАГДАЛЕНА
Не треба
лякатися, Аре! Іду—весь час...
весь час іду за з'явою цією
надземною, що раз... спостерегла!
Хто зможе вирвати з глибин душі моєї—
смутні... великі... слізні Його очі!
Впеклися, в'їлися глибоко мені в серце
і вже здається, що душі не маю,
лишень смутні... великі... слізні очі!!!


АРЕ
Піду відсіль...

(Відходить непомітно для Магдалени.)

МАГДАЛЕНА
(ніби до Аре)
Тут я узріла їх—смутні і слізні!
Ось тут вони поглянули на мене...
тут наді мною плакали... а сльози
з отих очей спадали мені в серце
вогнистою лавиною... палили
пеклом... гризли лютим болем...
і капали, немов криваві ружі, углиб душі —
і все... пекли... пекли!!!
А очі все дивилися—такі
смутні... великі... слізні Його очі!

(Переступає поріг.)

З'ЯВА V

Входять невольники. Прислуга—Магдалена.

І-й НЕВОЛЬНИК
Геть звідсіля, ганебно дівко!

II-й НЕВОЛЬНИК
Геть звідсіля, брудна ганчірко!

МАГДАЛЕНА
Я...

ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
До вуличних калюж— там твоє ложе!

МАГДАЛЕНА
Я ж... Я ж...

І-й НЕВОЛЬНИК
Брудне тебе ганчір'я покриває...

ІІ-й НЕВОЛЬНИК
Чи там під ним ховаєш свою вроду?

ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
Атьху!
Смердиш! Несе гидким зловонням
від твого тіла...

МАГДАЛЕНА
Я... Я—Магдалена!


НЕВОЛЬНИКИ
(вітають її сердечно)
Вибачай...
Пробач...
Даруй нам, Пані!

Магдалена оглядається довкола.
Дивиться питально на прислугу.

І-й НЕВОЛЬНИК
Даремно чекати будеш...
Пан бо наш змінився дивно...

ІІ-й НЕВОЛЬНИК
Як давно—
останній раз вінці повимітали...

ІІІ-й НЕВОЛЬНИК
Вже окрики веселощів завмерли
в тих стінах...

МАГДАЛЕНА
(здивовано)
Чи то правда? Розкажіть!

І-й НЕВОЛЬНИК
Ти першою сюди зайшла від учти
тодішньої!

МАГДАЛЕНА
Яка тому причина,
що Пан ваш так змінився?

ІІ-й НЕВОЛЬНИК
Натерпівся... дуже...
із туги за Тобою...
Все чекав на Тебе, аж пішов нарешті
сам до Пророка...

МАГДАЛЕНА
Сам...
Що чую? Пан ваш—до Пророка?

ІІІ -й НЕВОЛЬНИК
Покинув все... Як встав—так і пішов.

МАГДАЛЕНА
Я мушу тут зостатися!
О дайте
тут залишитися мені, благаю вас!
Мене саму облиште... ані кроку
я далі не ступлю... Втулюсь ціла
в оту заслону—і зостанусь хвилю...
На мить одну... Благаю вас—лишіть!
Згадайте тільки, чи коли кого
хоч раз я скривдила?!

(Слуги переглядаються між собою).

Була до вас ласкава
і добра Пані! А тепер благаю—
як про велику ласку—відійдіть!

(Слуги вагаються хвилину, тоді відходять).

(За виданням "Марія з Магдали". - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА II

Юда. Входять посланці Пророка.

ПОСЛАНЦІ
Від Вчителя —вітаєм тебе миром!

ЮДА
Я серцем радісним вітаю вас, братове!

ПОСЛАНЦІ
Нас Вчитель посилає...

ЮДА
Честь Йому...

ПОСЛАНЦІ
Коли це мовимо—
у місто Вчитель входить...

ЮДА
Поклін Йому віддайте від слуги...

ПОСЛАНЦІ
В твої пороги Він уступить, Юдо...

ЮДА
Він—Пророк Господній!

ПОСЛАНЦІ
Казав, що Йому треба бути
в твоїм домі...

ЮДА
Відкіль мені та ласка? Ознайміть
мою прихильність Пану,
що споглянув
ласкаво зверху на мою дрібноту...

ПОСЛАНЦІ
Хай Бог з тобою буде.

ЮДА
З вами теж, братове...

Посланці відходять.

З'ЯВА III

Юда—Ассахар

АССАХАР
Вони тут—у тебе?

ЮДА
Так...
Сповістили про прихід Пророка.

АССАХАР
Пророк тебе навідає?

ЮДА
Дивуєш...
Не знаєш, певно, що Пророка учнем...

АССАХАР
Я знаю... знаю... однак не можу
збагнути...

ЮДА
Зрозумієш скоро... Скажу тобі...
ніщо не утаю...
тобі я довіряю,
друже... вірю у відданість твою...
Отож скажу тобі про те, що так давно
мене тривожить...
Ти один лиш гідний,
щоб не ховав я жодних таємниць.

АССАХАР
Я за довіру—вірністю віддячу.

ЮДА
(понижує голос)
Вона—дочка Магдалю з тої хвилі—
ти пам'ятаєш—зникла... бо пішла
за Ним... за тим...
Пророком!

АССАХАР
Скільки перетерпіти ти мусив, Юдо!

ЮДА
Я в терпіннях вився...
конав від болю... А кривава паща
мої терзала груди... жерла... рвала
завмерле серце на шматки... лизала
покручені від муки мої члени...
ні... не міг я більше
без неї жити—ні, не міг!

АССАХАР
Тобі від всього серця співчуваю, Юдо...

ЮДА
І рек нарешті: піду до Пророка...
і стану Його учнем...

АССАХАР
Щоб забути швидше...
і втихомирити терпіння...

ЮДА
Ні... ні... ні—я не для того...
(Тихо.)
Пішов, бо думав, що... її знайду там,
що вона при боці Пророка—думав...

АССАХАР
Як то—не було
її при ньому—кажеш?..

ЮДА
Дотепер нема!

АССАХАР
Втрачаєш вже надію... звідсіля—
терпіння більші...

ЮДА
Ассахаре, ні! Що там її не бачу—
то страждаю від того дуже,
але теж тому
із кожним днем все більшає надія,
що Магдалена вернеться...

АССАХАР
Повернеться... можливо...

ЮДА
Коли б вернула! То сльозами туги—
мов світанковою росою—я б заперлив
ті зоряні, квіткові її стопи...
Позлітою, промінною від сонця.
присипав би пороги...
На тарелі,
посрібленому місяцем уповні,
я виніс би до неї своє серце,
в рубінах болю скупане...

АССАХАР
Можливо... повернеться...

ЮДА
Постійно про це мрію! Не тільки мрію!
Часом наяву її я бачу... чую, як тріпоче
в моїм вікні крилом, неначе пташка
заблукана, зі срібним переспівом
повернення...
Тому так часто
Пророка залишаю і вертаю
до свого дому... і чекаю... чекаю,
допоки з'явиться...
Тому прислузі
я не дарую волі... І багатств
своїх не розділив поміж
нужденних.

АССАХАР
А коли б... побачив
її між рою, що за Ним простягся...

ЮДА
Тоді би поглядом, що пекла спопеляє—
упився б їй у вічі... і пожаром
бажання я б обняв її цілу...
у спразі щастя, розкошів і шалу
упився б їй у лоно—і до ніг
Пророка уже не впала б!

АССАХАР
А коли б упала?

ЮДА
Тоді я—Юда Іскаріот—
постав би морем
бездонним поміж ними...
А ненависть,
котру до нього відчуваю,
я б закляв у помсту!

АССАХАР
У помсту? А скажи...

(Бере його під руку і виходять.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995).

ДІЯ ІІІ

З'ЯВА І

ЮДА
(сам)
В цій голові конає мисль остання...
На очі впала ніч... А скроні палить
заграва пекла... То вогнисті голки
мого волосся в'язнуть мені в мозку
зболілому—і шарпають... і рвуть його...
кривавлять!!!
А серце плаче за нею—
Магдаленою! Чому?
Вона ж повернеться!..
Але ж верне́, запевне...
Верне для чого? Для багатства? Ні!..
Погордувала ним назавжди…
Задля мене?
І мною теж погордувала!
Пішла за Ним... за Назарейчиком, а я—
ха-ха-ха-ха—а я пішов за Ним...
Але вже більше не піду...
О, ні! Бо може
вона повернеться!
(Задумується.)

Хіба вона Його покине—задля мене!
Не хочу більше думати про це...
не хочу більше! Так мене тут
(показує на голову)
палить... болить... і рве... і шарпає...
кривавить!
Так це ж до того, що моя кохана
повернеться... повернеться...
(Кличе невольників.)
Магдале...
(Озирається. Продовжує впевнено.)
Ваша Пані
зараз повернеться—ти чуєш?!

НЕВОЛЬНИК
Чую, Пане!

ЮДА
Чому не тішишся?!!

НЕВОЛЬНИК
Я тішуся, мій Пане.

ЮДА
(хапає його)
Чому ж не ошалів на радощах?

НЕВОЛЬНИК
Але ж—я тішусь,
навіть дуже!

ЮДА
Добре, що дуже тішишся! Скажи,
нехай всі тішуться—хай роблять
все, що хочуть—на радощах—
все їм пробачу!

НЕВОЛЬНИК
Добре... Пане!

ЮДА
Поклич їх всіх! Нехай прийдуть сюди
і привітають, що вертає...
Магдалена!

Невольник відходить.

(Наслухає.)
О Магдалено, йдеш...
ідеш... вертаєш!

Входять невольники.

НЕВОЛЬНИК
Магдалена—наша Пані
вертається!

ЮДА
Крім неї не впускайте більш
нікого... нікого!
н—і—к—о—г—о!

Невольники хочуть відійти.

Почекайте!
Коли прийде вона—
… найкращими олійками намажте
її волосся!
... рідкісні парфуми на ноги злийте!
... з молока ослиць—
уперше ожереблених—влаштуйте
їй купелю!..
... а мій плащ,
із гіацинтового пурпуру—накиньте
їй на рамена!..
... Застеляйте столи! Посипте квітами!
Вином наповніть чари!..
Сірійські лютнярі нехай прибудуть!..
А нумідійки—танець заведуть!
То буде учта!

Невольниці похиляють голови.

А котрий з вас першим
до мене звістку принесе, що Магдалена
вертається—йому верну я волю...
до столу кликну...
Чуєте?!!

НЕВОЛЬНИКИ
(разом)
Чуємо! Чуємо!

ЮДА
Тоді ж чому ви стоїте?..
Чому?

НЕВОЛЬНИКИ
Чи учту зараз готувати,
чи чекати,
аж Магдалена вернеться?!

ЮДА
(говорить до себе)
То правда... ще не вернула!
Треба доперва чекати,
аж верне—чекати!
(До невольників)
Геть звідси!

Невольники хочуть відійти.

Зачекайте! Хоч би й навіть
прийшла—вже не прийму її.

НЕВОЛЬНИКИ
То не впускати—Пане?

ЮДА
... Назаретянин... Я Його
прихильник...

(До невольників.)
Геть звідси... Геть!

Невольники виходять. Юда залишається...
щось зважує.

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА VІІ

На першому плані сцени сидить Магдалена.
Боковими дверима, ніким не помічений входить
Лазар, завинутий у поховальний сувій.

МАГДАЛЕНА
Так... Розкоші нехай віддам я душу,
мій Лазарю!
Нехай умру...
і вже не чую більше холодних рук твоїх,
закостенілих, мертвих... Нехай же не дивлюсь на твої очі,
погаслі в холоді немилосерднім ночі...
Мій Лазарю! Ти, може, і не знав,
як палко я тебе кохаю...

(Впадає в глибоку і болісну задуму.)

ЛАЗАР стає за нею.
Мовчить.

МАГДАЛЕНА
(ніби до себе)
Як відійду відсіль—приймеш мене,
мій Лазарю!

ЛАЗАР
(луною)
Прийму тебе, Маріє...


МАГДАЛЕНА
(про себе)
Ніщо тоді нас не розлучить,
правда?

ЛАЗАР
(луною)
Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

МАГДАЛЕНА
(про себе)
З тобою справді буду я щаслива!

ЛАЗАР
(луною)
Правдиве щастя там, куди вестиму...

МАГДАЛЕНА
(про себе)
Правда... правда...
Усі земні розко́ші проминуть—
і по собі нічого не залишать.

ЛАЗАР
Ніщо... ніщо... ніщо... Маріє...

МАГДАЛЕНА
(про себе)
Адже ж казав, що інше моє щастя...
Чому не слухала!
Якби ж ти міг ожити—
у стіп твоїх лежала б,
брате мій!

ЛАЗАР
(луною)
Тоді б
сюди ти більше не вернула?

МАГДАЛЕНА
(про себе)
Йшла би
все за тобою... за тобою... за тобою...

ЛАЗАР
(луною)
А коли б
до тебе повернувся я, Маріє...

МАГДАЛЕНА
(про себе)
О, вернися!
Вернися, брате, перед тим, як згасну
навіки!

ЛАЗАР
(твердим голосом)
Я є тут! Маріє!

МАГДАЛЕНА
На Бога! Лазарю!
О Лазарю!
Мій брате!

В глибині—голоси співбесідників.

І-й БЕСІДНИК
Як дивно палають очі Магдалени!

ІІ-й БЕСІДНИК
Кажуть,
що очі Назарейчика сильніше
несуть проміння.

ІІІ-й БЕСІДНИК
Я вина волію і його пожарів!

МАГДАЛЕНА
Мій Лазарю!
Мій Лазарю!
Мій брате!

ЛАЗАР
Тихо... тихо, Маріє—
хай нас ніхто не чує.

І-й БЕСІДНИК
Лице горить вогнем—
здалека палить.

ІІ-й БЕСІДНИК
Обличчя Назарейчика ясніш
від сонця,
дотепер того обличчя
забути я не можу!

ІІІ-й БЕСІДНИК
То ж чому
при Ньому не залишився?
Приймає кожного!

ІV-й БЕСІДНИК
Бо він—як ми усі— вино воліє пити.

МАГДАЛЕНА
Мій Лазарю!
Мій Лазарю...
Мій брате!

ЛАЗАР
Тихо...
тихо, Маріє,—
хай нас ніхто не чує.

МАГДАЛЕНА
Хто воскресив тебе, на Бога?!!

ЛАЗАР
Він...

МАГДАЛЕНА
Хто-Він?!!

ЛАЗАР
Назаретянин...
(Шепоче.)
Ходи зі мною—до Нього!

МАГДАЛЕНА
Він воскресив тебе—для мене?
Де Він—скажи скоріш—
нехай до ніг Йому впаду...
нехай подяку зложу!
Мій Лазарю, веди мене до Нього!

ЛАЗАР
Ходи за мною... о, ходи за мною...

Магдалена встає.
Простягає руку—іде за Лазарем.
Тим часом серед бесідників рух.
Залишають столи—тиснуться до виходу.
При тому чути поодинокі голоси.

І-й ГОЛОС
Гей! Назарейчик тут проходить,
браття!

ІІ-й ГОЛОС
То, може, з нами келихами вдарить!

III-й ГОЛОС
З чола прекрасного
подайте руж-вінець!
Нехай до учти з нами тут сідає!

V-й ГОЛОС
Може, розкошів врешті зажадає!

VІ-й ГОЛОС
Що назвабливіше—
дорогу перейде.

АССАХАР
Погляньте... Магдалена йде...
до Назарейчика...
в усій красі своїй...

Стоїть Юда остовпілий. З ним—Аре.

ЮДА
О Магдалено!

МАГДАЛЕНА
(не чує)
Веди мене...
веди мене до Нього, брате мій!

Лазар зникає в натовпі. Бесідники на голос Юди
повертають голови. Вигляд Магдалени дивує їх.
Відгукуються голоси.

І-й ГОЛОС
Тремтячу руку простягла вперед!

ІІ-й ГОЛОС
Жене її бажання
невситиме!..

ІІІ-й ГОЛОС
Чи Назарейчика також
піймала в сіті?

АССАХАР
(з іронією—до Юди)
Глянь!
Магдалена—
що тебе так любить!

ЮДА
О Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Брате мій, веди...
веди мене мерщій...

ІV-Й ГОЛОС
Підем назустріч...

V-й ГОЛОС
З повними чарками!

VІ-й ГОЛОС
З вінками на чолах!..

Магдалена наближається до виходу.
П'яні співбесідники оточують її півколом у п'яних
утіхах і вакхичних танцях. Надолі, недосяжнім для
глядача, проходить хоровод учнів Христа—
з Учителем на чолі.

МАГДАЛЕНА
(зупиняючись коло сходів,
що ведуть на долину)
Я—сестра Лазаря! Ти воскресив його,
мій Пане!
Славен будь!
І будь мені коханим,
о Христе!..
(хвилюючись, продовжує)
Назаретянине, що принесу Тобі
в подяку?
Всі багатства,
котрі я маю, покладу в офіру
до стіп Твоїх!..
Або ж!
Коли людина Ти—тоді невіста—
несу я в розкошах красу
моїх приваб!!
Прийми їх, Пане мій,
к собі в неволю...

(Розхрестила руки— розкрила шати—чекає...)

Христос дивиться на неї довго, уважно...
Співбесідників охоплює неспокій... переляк...
нічим не поянена тривога.
Чути грізні окрики.

І
Кров стине в жилах!

Опускаються їм рамена—випускають з обіймів
вакханок.

II
Вино у чарах гусне!

Випадають б'ються чари.

III
На скронях в'януть ружі!..

Спадають їм вінці.

МАГДАЛЕНА
Дивись—яка прекрасна!
Розгорися
моєю звабою! Візьми мене,
о Христе!!!

(Дивиться очікуюче.)

Не дивишся на мене?!
Узри—і розгоришся!

Пауза.

Глядиш?! Не пломенієш?!
Рамен не розкриваєш?!
А знаєш—я їх розірву!

(Поступає наперед—
раптом припадає до землі, як прицьвяхована.
Лякливим тривожним голосом продовжує.)

Чому так сумно
на мене споглядаєш?
Вся тремчу. І в'яну... І хилюся
до землі...
До ніг Тобі клонюся!!!
Як же дивно
на мене дивишся, мій Пане!!!
Погляд Твій
в глибини серця мого проникає!
Я чую очі
Твої сумні, Пророче,
на серця мого дно сльозу роняють
гірку! Не плач, мій Пане!!
А то—сама заплачу!!!

Христос усміхається привітно, смутно.
Хоровод проходить. Бесідники стоять закам'янілі.
Магдалена хвилину стоїть, як взята на небо...

ЮДА
Магдалено!

МАГДАЛЕНА
(не чує)
Іду до Тебе..
Йду!

(Сходить зі сходів... Зійшла).

Урочиста тиша.
Луною пливуть слова невидимої вже Магдалени.

О смутні... о слізні очі
мого Пана...

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос.1995)

З'ЯВА VI

Ті ж, заходить Юда.

ЮДА
Ходи ... щошвидше! Бачиш—як біжу
до тебе... як тебе бажаю
у п'янім прагнень шалі!
Підійди—бо спаленію сам... бо спопелію
від тих всепожираючих вогнів,
котрі в мені ти запалила!

МАГДАЛЕНА
Юдо! Дай уста...
я розгризу їх вщент, а тою кров'ю
розпломенію твої груди! Чуєш...
Пожари степові в мені гуляють!
Вбери їх, Юдо, в себе...
...Чую вже—
твої рамена повняться вогнем,
наснажуються хтивістю і в'ються
в напрузі пожадань!
Вхопи мене... неси...
Неси мене—щошвидше!

П'яні голоси святкуючих бесідників
на другому плані сцени.

І-й БЕСІДНИК
Вина сюди—а більше—потону
нехай в вині!

ІІ-й БЕСІДНИК
В такій хвилині
сильніше серце б'є,
на очі сльози плинуть...

ІІІ-й БЕСІДНИК
Я нині
в свої обійми світ весь захоплю...

МАГДАЛЕНА
Як львиця зранена
в жарких пісках пустелі—
я катулятись буду і ревти...
занурюватись у твої широкі груди—
бо небеса безкраї...

ЮДА
Як теє небо понад землею—
понад тобою я зависну!

МАГДАЛЕНА
Подрімаю... хвилинку подрімаю...
Не буди... о, не буди...


ІV-й БЕСІДНИК
Геть!
Бо я готовий
помірятися навіть з Богом!

V-й БЕСІДНИК
Ха-ха-ха-ха!..

VІ-й БЕСІДНИК
О, моя чудова... ходи до мене...
ближче... ось сюди...

МАГДАЛЕНА
Упийся... впийся... хай в розкошах млію
як винниці на землях Енгаддії...

ЮДА
Я тобою спраглий—
як росяною ніччю спраглий день
спрацьований...

VІІ-й БЕСІДНИК
Тихіше...
на Бога... тихше...
бо іде до мене
божественна... усміхнена...
о мисль моя... натхненна...

VІІІ-й БЕСІДНИК
Хі-хі-хі-хі...

ЮДА
О Магдалено!
Віддиху вхопити не можу!
Ноги летять у прірву...
сточуюсь у темінь бездонного Еребу!..
Хай небес
ті зоряні склепіння западуться—
розступиться, розверзнеться земля—
і хай поглине нас
в огнисте своє лоно!
Коли ж разом углиб її впадемо—
здобудем небо!

МАГДАЛЕНА
Тож риньмо в прірву!
Що нам світ цілий—
коли самі собі ми стали світом!
Нащо нам захвати усіх отих людей—
коли самі захоплені на небо!!
Нехай уже не будять нас тим криком,
нас,
що погрузли в снах
без прокидання...
(Тривожиться, тремтить.)
Без про-ки-дан-ня...
Так... Без про-ки-дан-ня...

ЮДА
Як дивно мовиш... Голос твій тремтить,
мов хлипає...
Рука палає жаром невгасимим...

МАГДАЛЕНА
Він не прокинеться... не збудиться—
ніколи!

ЮДА
Хто—Магдалено! Хто...
Про кого мова?

МАГДАЛЕНА
(ніби до себе)
Лазар не збудиться... не збудиться... не…

ЮДА
(голосно)
Що?!! Брат твій не живе?!!

Серед бесідників помітний рух.

МАГДАЛЕНА
Не гляне вже на мене—як і я
на нього вже не гляну!
(Плаче.)
А прецінь я хотіла
тебе узріти, Лазарю! Життям...
життям би заплатила, щоб хоч раз
побачити тебе, хоч раз єдиний!..
До тебе бігла!..
Допала твоїх порогів!..
Впала, божевільна...
О... Чуєте?
(Звертається до всіх.)
То тигри в серце впились пазурами...
Згубила розум... А вони—допали...
За твій поріг вхопилася зубами...
За пасма волокли... на сміх... і осміяли...
Оті знущання—гострі, як мечі,
вбивали в серце... Кидали болотом...
Травили псами... і вже потім... згодом—
каміння придорожнє підняли...
Мене хотіли, як звіря скажене...
Мій Лазарю!
Твою сестру хотіли... як те скажене...
звіря...
(Плаче.)

Пауза.

Хотіла вмерти там!
Тут вмерти—мушу!
то ж бачиш, чом так прагну...
торжества!

(До Юди.)
Я зараз так бажаю, як ніколи,
отих пожарів, щоби нас сповили
і вколисали... і перетравили...
і зжерли!..
На віки вічні...
хочу заглушити... вдавити...
втлумити оті терпіння...
Ти чуєш Юдо, хочу тебе вся!

ЮДА
Думки мені мутяться—
в очах темнота!

МАГДАЛЕНА
Знаю... знаю,
чому в очах твоїх
так темно—шат весільних
не маю, Юдо!..
... що мені ті шати,
коли я вбрана в пурпур королівський
моїх жадань!..
... навіщо діадема,
коли злотистий сміх богів, богинь
ув'яз в моїм волоссі...
... і навіщо
сплетіння руж отих,
коли пахуче
на лоні в мене зацвіли дві чари ружані!

ЮДА
О, затопи мене вже... затопи
потопом вогняним свого волосся
злотистого!

МАГДАЛЕНА
Зависни на краю
зворотнім уст моїх, а я потручу
тебе в бездонну бездну...

ЮДА
На твоєму збуруненому лоні потону.
Я потону навіки...

МАГДАЛЕНА
В глибини розкошів тебе я потягну...
поглину...
і зімкнуся над тобою...

Пауза.

А потім... потім...
не на мілину—
на сніжні пагорби моїх грудей
я викину твій спраглий корабель,
щоб віддихнув... спочинув...
Мої води—
збурунені, розхвилені, безкраї—
ричати перестануть... і в мурчанні
погрозливім закриють темну пащу...
Мляні очиці їх поволі згаснуть...
запрагнуть затишку...
утихнуть...
і зімліють...

ЮДА
О, моя Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Юдо! Чую,
як стихає, поволі утікає
мені життя!

ЮДА
Що кажеш ти?!
Чому мене тривожиш
задаремно?

МАГДАЛЕНА
Не тривожу!
Кажу, що чую, Юдо!

ЮДА
Магдалено!
О, дай мені іще хоча б хвилину,
яку я вже зазнав! Тоді нехай
помру з тобою, згину
назавжди!
А те щастя, що згорну
собі на груди—
протриває вічно,
піде в безсмертя...

МАГДАЛЕНА
Добре... добре, Юдо!
Допоки згасну я...
допоки піду,
відкіль нема звороту—
напочатку...

ЮДА
Обіймемось смертельним ми охватом,
як смерчі два,
коли скидають пута...

МАГДАЛЕНА
Як хвиля та гіганська
двох морів
розбурханих—так напливу на тебе...
Згорнусь в клубок вогню!..

ЮДА
Як дві колони,
руйнуючись, вистрілюють вогнем!..

МАГДАЛЕНА
Відлунням розпачу поразимо ми небо!

ЮДА
Розіпнемо блискучу тінь
над віком наших домовин...

МАГДАЛЕНА
І в безконечність ра́зом попливемо...

ЮДА
Так. Разом... разом...

Пауза.

(Тихо продовжує.)
О, яка прекрасна...
Як повна смаків неземних!

МАГДАЛЕНА
Тяжить волосся... Розплести мушу...

ЮДА
Я звелю прислузі...

МАГДАЛЕНА
Є лишень одна, як день ясний,
що гідна розплітати
в злотисту зливу сонцесяйні пасма.

ЮДА
Скажи—прийде, тобі служити буде...

МАГДАЛЕНА
То—Аре...

ЮДА
(хоче її покликати)
Зараз прийде сюди...

МАГДАЛЕНА
Вона—невільниця...

ЮДА
Що з того,
що невільниця...

МАГДАЛЕНА
Сьогодні тільки вільні
служить мені повинні...

ЮДА
Буде—як ти кажеш...

МАГДАЛЕНА
Так, Юдо... так... оголоси їй волю...
Вертайся з нею!
Я чекати буду...
Вертайся!
Хвиля наша близько...

(Юда відходить.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА III

БЕСІДНИКИ
Будь славна, Магдалено!
Будь славен, Юдо!

ЮДА
Дякую вам... дякую...
Нехай чигають круки! Хай метають
прокляттями на нас!
Ми веселімось—пиймо!
(П'ють.)

А зараз вас, братове, залишаю...
Йду по кохану, йду по Магдалену.
Іду... Біжу... Узрять вони—і глянуть—
на наших скронях ружі не зів'януть,
в долонях чари не заледеніють,
не заморозять п'яного вина,
а при мені прекрасна Магдалена—
моя кохана—зацвіте буйніше,
задихає пахучіше—і вже на віки-вічні
лишиться моєю...моєю... вічно...
(Відходить.)

З'ЯВА IV

Вбігає Марта.

АССАХАР
Що?.. і ти тут теж?

МАРТА
Де Магдалена?!.

АССАХАР
Готується до учти...

МАРТА
Хочу бачити її щонайхутчіше...

АССАХАР
Чого від неї хочеш?..
Не мути їй щастя...

МАРТА
Хочу бачити її щонайхутчіше...

АССАХАР
Може й ти бажаєш—
до столу з нами...

БЕСІДНИК І
Сядь—і почекай—
надійде скоро...

МАРТА
Тож скажи нарешті,
де Магдалена?!.

АССАХАР
Від самого ранку—
у гроні служби—
змащує все тіло,
вкладає шати...

МАРТА
Це брехня... брехня—
де Магдалена! Де сестра моя!
(Вибігає.)

Бесідники вдаряють у келихи, п'ють.


З'ЯВА V

Вбігає Магдалена—волосся розвіяне...
...шати в безладді—тяжко дихає...

МАГДАЛЕНА
Віта... Вітайте!
Час настав святковий!
Веселіться! Тіштесь...
У спільній радості я також потону!
Я учти ще не прагнула такої...
Є вина... ружі... жили палить кров!
То наше свято—щастя нам належить!
Агей! Вина—багато...
(П'є.)

О, як же добре! Кожна крапля п'яна
паде і розхиляє мені лоно...
запалює пожари невгасимі!
дивіться—вся горю! Нехай і вам
запломеніють лиця, кров пульсує....
нехай тремтять рамена!
Пийте! Пийте!
(Наливає.)
Вино навчить вас прагненню розкошів!
Тож пийте з Магдаленою...
(П'є.)
Де Пан мій—Юда? Де є мій коханок?

АССАХАР
Зараз повернеться—пішов Тебе шукати!

МАГДАЛЕНА
Мене шукати треба? Я завжди готова!
Зараз—як ніколи!

(За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)

Дія ІІ

З'ЯВА І

Учта—рій співбесідників. Юда—бесідники.

БЕСІДНИКИ
Будь славен Юдо!

ЮДА
Дякую вам... дякую!

БЕСІДНИКИ
Будь славна, Магдалено!

ЮДА
Будь славна, Магдалено—
моя коханко!
Приятелі, тіштесь
моїм безмірним щастям! Все, що мав,
я—син Іскаріоти—наказав
на день святковий вам приготувати!
зажийте тих веселощів, аби
оцей день Юди довго пам'ятати!

БЕСІДНИКИ
…і день дочки Магдалю!

ЮДА
День святий, великий— обох коханців!


З'ЯВА II

Входять посланці архікапелана. Стають
перед порогом.

ЮДА
Ба, навіть посланці архікапла́на
прибули на бенкет,
аби підняти
величний келих і рознести блиск
мого весілля:
—Звольте на поріг!

ПОСЛАНЦІ
Гостини дому, що ганьбою вкрився—
не можемо прийняти...

ЮДА
Ганьбою?... говоріть ясніш!

ПОСЛАНЦІ
Пере́люб—є ганьбою для людини.

ЮДА
Якщо для того тільки—відійдіть...

ПОСЛАНЦІ
Якої відповіді, Юдо, нам чекати?

ЮДА
А жодної...

ПОСЛАНЦІ
Як жодної?

ЮДА
Таку, принаймні, добре зрозуміють...
Ба навіть Той, котрий стає щодня
в оселі Божій—зрозуміє також,
бо я сказав!

ПОСЛАНЦІ
Бо ти сказав!?. Послухай:
від імені Того, хто нас прислав,
тобі, Іскаріоте, сповіщаєм—
від Храму Божого тебе ми відлучаєм,
віднині не приступиш до святині...
Офір твоїх не прийме вже вівтар!


ЮДА
Я маю інші вівтарі...
На них душі моїй
могутня вселюбов Отця
явиться...

ПОСЛАНЦІ
Блазень!

ЮДА
То ви любов мою до Магдалени
назвали перелюбством! Тоді знайте,
що двох сердець ніколи не єднало
таке святе і чисте почуття!
Чого ж ви хочете?

ПОСЛАНЦІ
Прийшли до тебе, Юдо,
від імені Того, котрий стоїть
щодня в оселі Божій, нагадати—
остережися тої ти ганьби...

ЮДА
Я те блюзнірство,
як найпахучішу офіру Богу Ягве
із глибини сердечної кладу...

ПОСЛАНЦІ
Нехай за учту ту, котру отут справляєш
пахучі ружі в'януть, і нехай
вина позліта в келиху замерзне,
а серце перелюбки, як ті ружі,
нехай зів'яне і заледеніє,
як золото вина—тоді нехай
навіки вже відступиться від тебе..
Амінь!

ПОСЛАНЦІ
(Разом.)
На віки вічні...
Амінь... Амінь...
Амінь...

ЮДА
А ті прокляття—нехай впадуть на вас!

ПОСЛАНЦІ
Сповнивши волю архікапелана— відходимо...
(Відходять.)

(За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА V

Входить Марта. Магдалена—Марта.

МАГДАЛЕНА
Марто!

МАРТА
Стою обурена... Не вимовлю ні слова...
Ніг на перед посунути не здужу...
Лиш очі мружу—
тут не так, як в мене!..
Не звикла я, бо інше тут повітря...
і світло інше... і довкола барви...

МАГДАЛЕНА
Не тривожся, Марто! Підходь... Дай руку...

МАРТА
Дивно...

МАГДАЛЕНА
Що дивно, Марто?..

МАРТА
Я тобі сестра...

МАГДАЛЕНА
Про це я знаю...

МАРТА
А одначе...

МАГДАЛЕНА
Одначе?..

МАРТА
З сестрою щось не в'яжеться розмова.
Як в домі цім інакше, ніж у мене—
так інша в тебе річ, так інша мова!..

МАГДАЛЕНА
Завжди, скільки себе я пам'ятаю,
завжди були не схожими з тобою,
хоч від одної матері пішли...

МАРТА
Ти—в золоті коси... з очей блакиттю,
з імлою туги в просторі зіниць—
була Зорею вранішньою в небі...
А я була при тобі, як земля
та сіра... забруднена...

МАГДАЛЕНА
Я ж тебе волала,
щоб ти пішла зі мною, хоч би раз,
в пахучих збіж безкраї срібнозлоті...
Я ж тобі казала,
Що поза огорожею земною
мільйон світів непізнаних живе...
Бувало, піснею тебе
все нянчу, ваблю,
аби свій зір піднесла ти високо
до зір... до неба...
Ти завжди сиділа ... із оком
у землю втупленим—
твій погляд пригасав... і слух тупів...
і сиротіла мова...
Пощо сьогодні йдеш до мене знову...
Адже ж відомо,
як мене зовуть...

МАРТА
Я знаю... знаю...
Тільки добре зваж,
що привело мене сюди... Я чула,
що торжество препишне ти готуєш...
чи правда те, що кажуть?...
(Підводить погляд.)
О, яка ж
ти гарна! Впізнати годі...

МАГДАЛЕНА
Що тобі до того—готую учту шлюбну.

МАРТА
Учта шлюбна—то радощі і щастя,
і веселля...

МАГДАЛЕНА
Я повна щастя... Бо ж хіба не знаєш,
що я вельможного Іскаріоти пана...

МАРТА
Чом не маю знати,
коли ціла Юдея про це знає...
(Понуро.)
Про те , що привело мене Маріє,
під твій покров...

МАГДАЛЕНА
(наказує службі відійти)
Кажи... кажи на Бога...
Ти чогось боїшся?!.

МАРТА
Правда... страх бере мене...
Слова зав'язли в горлі...

МАГДАЛЕНА
Я готова
все вислухати без тривоги...
Бачиш—
яка спокійна...

МАРТА
(твердо і понуро)
Весілля
не зможеш ти сьогодні святкувати.

МАГДАЛЕНА
Весілля
не зможу я сьогодні святкувати?..
А тож чому?..

МАРТА
Бо брат твій Лазар...

МАГДАЛЕНА
Зрікся... мене? Чи може...
може прокляв?!. Скажи?..

МАРТА
(скам'яніло)
Ні... Лазар... не живе...

МАГДАЛЕНА
Не живе?!
О Лазарю, о брате мій коханий!

МАРТА
З тим і прийшла до Тебе...

МАГДАЛЕНА
Лазар не живе! Нема вже Лазаря!
Погасли його очі... Лице—холодне,
мертве, як той камінь
могильний... Лазарю!

(Тихіше.)
Не чує...
Такий байдужий... мовчазний... Устань!
Устань, мій брате! Я тебе благаю—
Марія... я... сестра твоя... Устань!—
Мовчить—не чує... Холод на обличчі
закам'янілім. Руки... руки дай!
Мій Лазарю, холодні твої руки!
Без руху... без чуття... закостеніли...
Не дихаєш! Не глянеш на Марію—
сестру свою... Відкрий повіки!
Глянь!

(Глухо.)
Паде повіка, наче трумне віко—
безладно... глухо... тяжко... Не живе!
О, Лазарю!

(Опановує себе.)

Агей, Аре,
подай мені святкові шати—швидко!
... Дай мені сукню, ткану з блискавиць,
що блиск несе такий, аж очі всліпли
невольницям отим, що її шили...
... Подай мені коралі, ті, що сонць
конаючих стають кривавим криком
в морській безодні стигнучім.
... Клади...
вінець на скроні—ружами увитий,
ті ружі квітли в Юдиних садах,
коли ронило небо сльози жалю, неначе зорі...

МАРТА
Сестро... що ти кажеш—
навіщо тобі все це?

МАГДАЛЕНА
Прагну бути
такою гарною, як ще не був ніхто...
ніколи...

МАРТА
У такій хвилині
ти дбаєш про красу?
О Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Брате мій!
До тебе поспішаю на весілля!
А весілля буде,
якого досі не було!

(За виданням "Марія з Магдали" (драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА III

Входить Юда. Магдалена—Ассахар—Юда.

ЮДА
Вітай, мій Ассахаре!
Як там твоє посольство!

АССАХАР
Сповнив його гідно і щасливо разом!
Ніхто нам не відмовив.

ЮДА
Значить, будуть всі!
О, як же тішуся!..
Тобі я вдячний...

АССАХАР
Я радий теж над міру,
що твою коханку—прекрасну Магдалену—
кожен рад учтити.

ЮДА
Тож буде учта шлюбна, про котру
ціла земля Юдейська
розказувати буде!

АССАХАР
Не інакше, Юдо.
Час мені... Відхожу. Прощавай!
Прощай, о Магдалено!

З'ЯВА IV

Магдалена—Юда.

ЮДА
Ти моя... моя!
Мені належить... округлість перс
і пал твоїх очей,
і тіла твого квітнучі розкоші!
Моя... мій квіте сонячний Магдалю!
Моя—нікого іншого!
Чи правда?

МАГДАЛЕНА
Твоя... твоя...

ЮДА
Відтепер
ходити будеш в пурпурі і злоті!
Лиш пожадай,
я до Опгір спроваджу кораблі
по золото, по дерево тинове,
по камені коштовностей—для тебе!
…Що мені тепер
маєтки дорогі, коли волосся
злотого хвилею лоскоче мені руки,
цілує рам'я, обплітає шию!..
... Що пахощі тепер мені чарівні,
коли з коралової чари уст твоїх—
спиваю я розкішне благовоння...
... Що міць Отця, могутність мого Бога,
коли в своїх долонях я тримаю
кулясті твої перса.
... Що для мене... що під землею...
на землі і над...
... Що... що мені... дочко Магдалю...
що, моя коханко!..

МАГДАЛЕНА
І завжди...
завжди мене отак кохати будеш?

ЮДА
Допоки в очі,
оті, що дивляться на мене, промінець—
хоча б слабенький—проникати буде...
Допоки є чуття в отих руках...
і віддиху в груді, і крові в жилах!..

МАГДАЛЕНА
О, як же мені хороше з тобою,
сину Іскаріоти! Як же добре...
Мов біла летна хмарка потону
я в шкаралупці губ твоїх гарячих!..
В тьмяній... бездонній ночі
твого вогкого плетива волосся
вколишуся... принишкну... розтечуся...
В стальних рамен охваті,
як в скельнім кратері—запалюся вогнем...
окропом закиплю... і затремчу,
неначе в лихоманці...

І вибухну—і спопелю—залию—знищу!

(Встає і подається наперед.)

ЮДА
Ідеш до мене, наче хвиля з моря—
запінена, збурунена... Пливеш...
відхлинеш і готуєшся до скоку...
і розверзаєш своє бездонне лоно—
Магдалено!!!

МАГДАЛЕНА
(сахається від нього)
Який же ти страшний... непереможний
із блискавкою тигрячих зубів...
із бурею, розбурханою в грудях...
і велетенським розмахом рамен!..
Важка і грізна хмара напливає—
пливе чолом, що думи зборознили,
пливе на очі... порива...тручає
вітрила напнуті!
Блиск... грім—і я твоя!..
(Падає в його обійми.)

Пауза.

ЮДА
А в хвилі відпочинку і спокою
сидітимеш ти на слоновій кості—
на троні!..
Дорогі пацьорки
твоє обляжуть тіло—
кривавим криком сонця на заході...
Рубіни, аметисти і опали
тебе обсядуть зорянистим роєм...
а ти... ти станеш тишею надвечір
і будеш прясти розкоші нічні...
Чекатиму я— втулений у тугу,
у прагнення, у пожадання вічне!..
Ми створимо самі для себе рай
утрачений... Затемнить подив
обличчя сонцю... Примружить очі зорям...
Сам Бог-Отець здивує!!!

МАГДАЛЕНА
Здивує Бог-Отець... простягне руки—
і поблагословить... І роз'ясниться
Його чоло правічне,
коли побачить з неба, скільки щастя
знайшло собі тих двоє,
котрих рукою викинув на землю,
прокляту плодом...
І може... дивлячись на нас—Він спогадає
той світлий день,
той шостий день творіння,
коли стояв перед найбільшим ділом,
яке вродив, — тоді Великий Ягве
не сказав ні слова, лиш голову схилив
в важкій задумі...

ЮДА
Він, дивлячись на нас, нарешті скаже:
"Так!.. Добре Я вчинив!"

МАГДАЛЕНА
О, добре... добре вчинив Отець,
коли звелів тобі
мене сягнути хтивою рукою...
Чи мить оту щей досі пам'ятаєш?

ЮДА
Так, пам'ятаю...
Ти тоді стояла ціла у тремі...
Уста твої тремтіли... і рамена...
тремтіли перса, наче два ягнятка,
заблуканих у бездоріжжі...

МАГДАЛЕНА
Ти ж... вхопив мене
у панцир пломеніючих рамен,
поклав мене цілу собі на груди
киплячі... а залізними руками,
неначе острогами блискавиць,
на клоччя рвав і шарпав мої шати...

ЮДА
Стала тоді враз
ціла ти сніжно-біла, як вершина
Кармелю...

МАГДАЛЕНА
Перший раз
твоїм очам явилась я такою!..
А до того
була сповитим в листя охоронне—
квітковим келихом,
з котрого пив
той, кого гнала туга...
і палила спрага
мрій, ще не знайдених...

ЮДА
О Магдалено! Правда,
що першим оглядав тебе такою?

МАГДАЛЕНА
Правда... Як правда те— що стала я твоєю...

ЮДА
Щастя мить...

МАГДАЛЕНА
Як правда—що барвисто спалахнула
веселкою, як чару кришталеву
моїх приваб поставив ти під сонце...

ЮДА
О Магдалено!

МАГДАЛЕНА
Тобі служити прагну...
Твоєю зостануся навіки, щоби тільки
стояти так... під сонцем... без кінця...

ЮДА
Те сонце—
я запалив для Тебе!
Не зайде воно, не згасне!
Тільки будь моєю—
моєю розкішшю бездонною і щастям,
щоразу більшим!

МАГДАЛЕНА
Дам тобі я щастя,
якого ти ще й досі не зазнав!
Дам тобі щастя, дам тобі і розкіш,
яка тебе ніколи не наситить—
ніколи!
... Як той скупий, що золота жадає,
отак тебе жадання розгойдає,
буде змагатися... рости... просити пити—
навіки невичерпне...
навіки ненаситне...

ЮДА
Навіки невичерпне..
Навіки ненаситне...
(Зостаються в обіймах.)

Тепер відходжу... Повернуся впору...
Погляну, як готуються до учти.
Коли ж проб'є, надійде час святковий,
явись тоді в усій красі, як є!
Хай споглядають:
... божественні ті бедра, що бажають
зімкнуться, неначе два рамена,
обіймів спраглі...
і твою... зарожевілу звабу—
в пориві і гарячім, і пестливім...
... і твої стопи—промені ясні,
котрі біжать вздовж тіла
в поцілунку...
... і лоно твоє збурене на ньому—
нема спасіння!!!

МАГДАЛЕНА
Говори—
хай слухаю!
Твої слова, мов та кипляча лава,
у спраглу кров стікають... опадають—
і в сітку вогняну оповивають
все моє тіло...

ЮДА
Говорив би так... постійно...
без кінця... Але я мушу
відійти... А—ти?

МАГДАЛЕНА
Допоки до мене вернеш—я отак...
(Розкриває обійми.)
отак чекати буду...

ЮДА
О моя Магдалено!!
Агей, невольники!
А прислужіть-но Пані!

(Відходить.)

Входить прислуга—невольники з начинням до миття ніг
і флаконами, повними пахощів.

МАГДАЛЕНА
Ваш Пан справляє учту—
мушу прибратися...
Велика учта буде!

Магдалені подають начиння з водою.


ГРЕК І
(На краю сцени)

Поглянь на ноги...
Вони спішать зануритись у воду,
як дві вівці, коли пасуться в травах,
виблискуючих росами...

ГРЕК II
Дивись,
чи не помильні очі—
два білих... молодих серпа
ясніють...

ГРЕК III
Похилість пліч її, неначе спад
тих многих вод, що рвуться в глиб
бездонну...

МАГДАЛЕНА
Аре, мені волосся розплети...

АРЕ
О Пані!
Як я до них доткнуся...
мої пальці!..

МАГДАЛЕНА
Маєш білі, м'які— як ті пушки весняні.

АРЕ
Ясний день
тобі прислужно гідний розплітати
в злотисту зливу сонцесяйні пасма!

МАГДАЛЕНА
Не лести мені, Аре...

АРЕ
Тебе кохаю, Пані!
Дивлюсь на Тебе—і мені здається,
що бачу небо рідної землі...

МАГДАЛЕНА
Чи тільки за землею ти так тужиш?

АРЕ
Не тільки за землею—і за небом...
А моїм небом був мені...

МАГДАЛЕНА
Коханець!.. Бідна моя Аре...
А гарним був,
скажи?

АРЕ
Як брат Твій—гарним був,
кохана Пані...

МАГДАЛЕНА
Як брат мій...
Ти бачила його не раз, Аре...
Що правда, гарний?

АРЕ
Як мій коханець!

МАГДАЛЕНА
Якби ж ти тільки вглиб
його душі поглянула!

Душею
мене він заколисував,
а серцем...
а серцем—годував,
коли була дитям...
Люблю його над зорі... і над сонце...
і над повітря—навіть
над життя.

АРЕ
І він тебе,
о Пані,
рівно ж любить...

МАГДАЛЕНА
Відкіль ти знаєш?

АРЕ
Бачила не раз, як його очі
лишень тоді в безодню поринали,
коли дививсь на Тебе...

МАГДАЛЕНА
(віддаючись спогадам)
... Коли гладив
моє волосся, до грудей тулив,
і піснею вколисував, що клалась
тривожною і вітряною млою...
перловою... чадною...

АРЕ
(під впливом згадок)
... Коли тремтячою рукою обплітав
Твої рамена—як Тиберіаду—
ласкають в братніх ласках
береги...

МАГДАЛЕНА
(віддаючись спогадам)
... Коли водив мене в світи,
в котрих тонула,
як в спраглій глушині—лякливий плач
пастушої сопілки—тоне.. .никне...
Пауза.
Дивно то, Аре, що не прибув ще...
Учта зовсім близько...
Його ж—нема...

АРЕ
А може... не прийде він.

МАГДАЛЕНА
Що ти кажеш?

АРЕ
Адже казав до Тебе:
"З кожним днем
моя до Тебе довшає дорога...
В твої пороги вхожу несміливо...
Я бідним є, а тут—багатства... розкіш..."

МАГДАЛЕНА
Казав так Лазар?..
Правда... так казав?!.
Ні, не може бути!

Входить Невольниця.

НЕВОЛЬНИЦЯ
Пані,
там якась жінка прийшла до Тебе,
бачити бажає...
Я їй казала, що небавом учта
що ти збираєшся на час отой святковий...
Так не зважає ні на що—
наполягає...


МАГДАЛЕНА
До мене жінка?
Хто ж би то мав бути?
Скажи—нехай заходить.

НЕВОЛЬНИЦЯ
Як накаже Пані...

(Виходить.)

(За виданням "Марія з Магдали"(драма). - Львів:Логос,1995)

З'ЯВА II

Входить Ассахар.

АССАХАР
Немає Юди?

МАГДАЛЕНА
Його нема ще.
Чи ти з ним бачитися хочеш?

АССАХАР
Дивитись хочу... дихати...
тобою я волію, Магдалено,
бо ти пахуча,
наче тая ружа,
що в ніч при місяці розкриє своє лоно...

МАГДАЛЕНА
Місячною ніччю тепер мені є... Юда...

АССАХАР
Бо Юда ходить, наче місяць вповні,
у срібних шатах.
Я—жебрак при ньому...
О, коли б тільки я мав злото!

МАГДАЛЕНА
Зле мовиш, Ассахаре!
Кохаю Юду не за те, що можний!
Кохаю... його чоло, що думою ясніє...
уста пурпурні... і стальних рамен
охват любовний!

АССАХАР
О Магдалено, пригадай!
Я, прецінь, першим
відкрив ворота, що ведуть у щастя
бездонні нетрі...

МАГДАЛЕНА
Не кажи про це!

АССАХАР
Казати я не перестану,
бо ж моєю повинна бути...

МАГДАЛЕНА
Той для мене пан—
перед яким я низько похилила
запломенілі лиця...

АССАХАР
Знайдеться другий...

МАГДАЛЕНА
Помовч!
До мене
вже не прийде в о н о!

АССАХАР
Даруй, о Магдалено!
То болю є вина, що смів тебе образити.

МАГДАЛЕНА
Зваж тільки,
що приятелем ти його взиваєш!

АССАХАР
Так—правда...
правда!
То моя вина!
Даруй...
пробач, коханко Юди...

ДАЛІ БУДЕ.

За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали (драма). - Львів: Логос,1995.

ДІЯ І

З'ЯВА І

Магдалена сама. Сидить у повені думок.
Відчиняються двері. Входить Лазар.
Кладе руку на голову Магдалени.

МАГДАЛЕНА
(поривається з окриком)
Брате мій коханий!

ЛАЗАР
(похиляється до перс).
О моя Магдалено!
(Завмирають в братніх обіймах.)
Я надто втомлений, хай трохи відпочину.

МАГДАЛЕНА
Сядь... відпочинь, мій брате...

ЛАЗАР
(зажурено)
З кожним роком, днем
моя до тебе довшає дорога...
В твої пороги входжу несміливо...
Я бідним є, а тут—багатства... розкіш...

МАГДАЛЕНА
(задумано)
Далекою твоя дорога стала...
Не тою, що була колись давніше...
Чи ти забув?

ЛАЗАР
Про що, о Магдалено?

МАГДАЛЕНА
Про ті дороги,
в які зі мною вирушав без втоми...
Тоді була я ще дитям—згадай-но...

(Горнеться до нього.)

Коли тремтяче
мені на голову ти клав свої долоні,
і в ніч погідну, ясну
розказував дива про світ наднебний...
Бродили разом ми по луках росяних
і по полях безкраїх...
Вникали мовчки ми в відвічні пущі—
наче трем, таємні...
По світлій хмарці місячного сяйва
втікали до зірок—о чуда... чуда...
ти осягнути дав мені! І все це
від Тебе мала я—від Тебе!

ЛАЗАР
Бо я хотів,
щоб чудо ти ввібрала у глиб душі...
і щоб тоді нарешті
сама ти стала—чудом!

МАГДАЛЕНА
Брате мій коханий! Хіба ж ти не вчував,
коли нашіптував слова ці чародійні—
як билось серце... як палали скроні...
і зблідло як уста мої дрижали...

ЛАЗАР
Чув то, чув...
О як же був на той час я щасливим!
Тим часом...

МАГДАЛЕНА
Що, брате?

ЛАЗАР
Померкли сни мої... Видіння відступили...
і золоті мої надії на тебе -
зів'яли... зблідли...

МАГДАЛЕНА
Що кажеш, брате!

ЛАЗАР
Так... Магдалено. Вів тебе на гору,
а ти—до пилу темного припала...
устами притулилась...

МАГДАЛЕНА
Устами притулилась, а не серцем!

ЛАЗАР
Забруднила шати..

МАГДАЛЕНА
(гаряче)
Та духа глибини—не покаляла!
Вмирало серце з голоду... волало...
кричало щастя! В безумі облуди
гонилася за ним... А голос твій
дзвенів мені у вухах, повнив груди,
як дзвін, що йде від неба до землі:
"Є щастя—ти шукай лиш—щастя є!"
Шукала—марно.
(З болем.)
З лопухів іржавих спивала каламуть,
хоч прагнула роси криштальної, небесної!

ЛАЗАР
(з недовірою)
Чи ще тобі і зараз
він—Юда з Каріот—квітучим келихом?

МАГДАЛЕНА
Його кохаю... кохаю!

ЛАЗАР
(з притлумленим болем)
Померкли сни мої... Видіння відступили...

МАГДАЛЕНА
Брате! Усі жалі і всі палкі жадання,
що ти з душі моєї випрядав,
тепер шукаю в ньому я для себе.

ЛАЗАР
Ні... Магдалено, ні!..

МАГДАЛЕНА
Його кохаю—він мене кохає!
Сьогодні Юда учти зажадав...
Ти будеш на ній... правда?..

ЛАЗАР
Інший шлюб...
Я іншу учту вимарив для тебе.
(Встає.)
Що ж, коли ти мислиш
при Юді своє щастя—будь щаслива...
(Цілує її в чоло.)
О, який бо інший я снив для тебе шлюб!

(Виходить.)

За виданням: Ірина Вовк.Марія з Магдали(драма). - Львів:Логос,1995.

в мої упивається губи
до крові прокушує їх
і пестить мене і голубить
у неї гортанний сміх

собі не належу відтоді я
втонув у красі неземній
Ізольда моя мелодія
рефреном я стану у ній

під небом ласкавим і синім
на травах у гушавині
я зваблю її на сина
і доню а може і ні

як сонце гаряче Ізольда
як хвиля ласкава морська
нікому тепер не дозволю
торкатись її рука-

ми з'явимось у "Mersedes"-і
у luxury VIP
Ізольда руда принцеса
відчинить дверцята і...


16.06.17

В раю гуляла пустотлива Єва,
Над яблуком замислився Адам -
Враз блиснуло і загриміло зліва!..
Злякалась Єва й мовила: «Не дам...»

«Ах, так?!.» - Адам до неї люто -
«Піду я до Ліліт - і назавжди!..»
Адама Єва стиснула за руки
І в ноги кинулась: «Залишся, не іди!..»

Повів Адам її у райські ку́щі -
Удвох вкусили яблука й гріха,
Що насолодою для них став сущою…
Альтернативна є історія й така...


12.04.17

У небі канареєчка літа,
І співа прямо в небозвід.
А ми підемо вип’єм, погуляєм,
У цьому все життя ј, увесь наш резон!

Нас чекають панночки-коханки.
Життя таке, що просто мармелад.
То заграј, заграј же нам, гітарко,
На веселиј дуже, та вельми лад!

Моя мамця серце добре ма,
І татусько мають магазин.
І вони мене не ображають,
Бо один у них я — шикарниј син!

          10.12.2016

Під вікнами гучно хвилюється море
І б’ється об камінь,
Гуркоче в під’їзді і по коридору -
Бува, не цунамі?

Я очі розплющив і ковдру відкинув -
У вічко дивлюся,
А там за дверима палають очима
Фригідні бабусі.

Із вірша про них десь по радіо вчора
Лунали цитати.
Зібрались найближчі сусідки довкола
Мене лінчувати.

І я відчинив їм броньовані двері,
Закликав до зали -
Аж тут відсахнулись фригідні мегери,
Перила зламали.

Летіли по сходах униз безупину,
Неначе на крилах,
Хоч я і кричав їм схвильовано в спину:
«Спиніться, куди ви?»

Забув геть, нещасний, хоч це і негоже,
Що з ліжка до дам я
Устав, як і спав - по-медичному - голий.
Ага, без піжами.


06.04.2015

- І ти, о, Бруте! - гучно скрикнув Цезар
І тогу закривавлену зірвав, -
Волаю я за помстою до неба:
Нехай не має більш нагальних справ!

На пальми лізли голі папуаси,
Лякаючи розгублених папуг,
І мавпи в джунглях скрикнули всі разом:
- О, бідний Цезар! Брут йому не друг.


17.01.2015

Паук и бабочка

Бабочка в красивом опереньи
Над цветком порхала вся, пока,
Радуясь полета наслажденью,
В сети угодила паука...

И врала, вся ужасом объята-
Без него, мол, белый свет не мил.
Все пыталась вырваться куда-то...
Не смогла, и выбилась из сил.

Покорясь случайному плененью,
Согласилась сети убирать,
Отдаваться сладко без смущенья,
И паучьи ласки принимать...

Так жила, объята то ли страхом,
То ли страстью- ты поди, пойми...
Не порвать сетей единым махом...
Так бывает даже и с людьми...

Но порыв к цветам не остановишь,
Красочных желаний не убьешь,
Даже если пут порвать не можешь,
Если к горлу приставляют нож...

И- паучьей ревностью убита.
Высосана страстью паука.
Лишь цветные крылышки раскрыты
В трепетном порыве ветерка.

Тела нет, остался легкий кокон,
Как напоминание о том,
Что парила в небе одиноко
Одухотворенная цветком...


адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476290
рубрика: Лирика
дата поступления 01.02.2014
автор: Сокольник

А й справді, як подумати - навіщо?
Хіба щоб скинути її могла умить:
Як дощ періщить або вітер свище,
Як сонце гріє й хвиля холодить.

І сукня ця така повинна бути,
Щоб зняти швидше захотілось нам...
Я уточню відразу і по суті:
"Нам" - це, звичайно ж, нам, чоловікам.

Найкраща сукня?.. Звісно, що ви, знаю -
Це сукня Єви… Ні, не все одно.
Біблейська Єва саме в ній з Адамом
В раю гуляла... Бачили кіно?..

Новітня мода у жінок - "без сукні".
Без ниточки на тілі, я б сказав.
Щоб пам'ятались миті незабутні
На пляжі - й на природі поміж трав.


13.08.14

Закохався Мойше в українку –
А вона уперлась, хоч ти плач!
Як заслав сватів удень до юнки -
Гарбуза отримав, не калач.

І йому у очі: «Схаменися!
Як нам бути разом між людей?
У очіпку я ходжу й спідниці,
Християнка-бо, ти ж – іудей.»

Той тоді свою ярмулку скинув,
Довгі пейси геть із себе здер
І дістав із дідової скрині
Жупана, пістоля й револьвер.

Відростив на лобі оселедця
І козацькі вуса відпустив:
Хоче так добитися до серця
Українки – аж не має сил.

Тютюну натовк у довгу люльку,
На коня – і в Запорізьку Січ:
В козаки записується хутко,
Жупана не скинувши із пліч.

Десь за рік він Січ свою покинув
І в село до милої прибіг:
Гнав коня три ночі безупинно -
Збився кінь з копит і навіть з ніг.

Не впізнати Мойше українці –
Віддалася козакові в ніч...
А лайдак схопився рано-вранці -
На коня, у шпори – й згинув пріч…
...
Час прийшов і перед Богом стати -
Мойше вліз між вибраний народ,
А його – за шкірку і - за грати:
«Козакам немає жодних квот!»

Мойше їм: «Ну, пацани, в натурі,
Зуб даю, я ж Мойше, не козак!
Просто закохався чисто здуру!
Ось вам хрест! Та най ми трафить шляк!

Поспитайте хоч в самого Бога –
Він все бачить, знає все, атож!
Хоч і Богу, певно, не до того –
Та покликати могли б Його ж?»

Бог прийшов. На Мойше глянув пильно
І зітхнув: «Не турок, не козак…
Знаю все Я, бачу – бо Всесильний,
Та не впізнаю́ тебе ніяк…»


23.10.2013

Сумно стало деміургам
На Олімпі спати -
Затрубили гучно в сурми,
Одягнули лати,

Узяли мечі, орала
В них перекували
І усю свою ораву
Виструнчили в лави.

Прив'язали деміурги
Всіх собак на ланци,
Із Москви й Санкт-Петербурга
Захопивши бранців.

А з Волині та Полтави -
Привезли до себе,
Прикували їх до лави,
Ніби так і треба.

Всім сказали, що робити,
Як захочуть їсти,
І покидали в корита
Перли і намиста.

А чи добре бранцям спати
На вузенькій лаві
Без розкішних власних шатів –
Навіть не питали.


16.10.2013

Мій любий друже!

Ми знову стрілися із Вами.

Хотіла Вам сказать: «Мій пане!»,

Однак, тоді рабинею Вам буть прийдеться,

А в мене в грудях серце вільне б’ється.

То ж другом будьте – так на краще,

Бо ж Вашою не буду я нізащо,

Як, зрештою, моїм не будете Ви теж.

То ж хай все буде так, без граней і без меж.

Хоч грані можна стерти вмить, а межі подолати…

Скажіть, а можна почуття сховати?

Сховати, як цукерку у кишеню,

Чи як метелика в дитячу жменю?

А, може, можна заховати у шухлядку

І довго там тримать на згадку?

Ви знаєте, мені здається,

Лукава думка змійкою у серці в’ється,

Що почуття не можна заховати, –

Ним треба жить, любить, кохати!



Мій любий друже!

Давно спитати Вас хотіла,

Чи в серці Вашому посіла

Хоча б малесеньку місцинку,

Чи запалила хоч іскринку?

Чи, може все для Вас – інтрижка,

Чергова непрочитаная книжка,

Яку кортить разок хоч погортати,

Якщо сповна не вдастся почитати?

А потім покладете на полицю,

На виднім місці у світлиці

І друзям всім будете говорити:

«Заради цього було варто жити».

Та заперечу Вам: цього не стане,

Не буде спільного між нами.

Ця мить, яку в уяві змалювали,

Хоч як би сильно Ви бажали,

Не буде спільною для нас.

Про це забудьте, прошу Вас…

15. 07.2012 р.

Моїй старій закортіло,
(Чом і не кортіти?)
Щоби я на старість років
Покинув курити!
А щоби не повернувся
До куріння здуру,
Вона в пляшці настояла
Кодову мікстуру.
Кинула у спирт цигарку,
Жиру, цукру, солі,
Павуків, аж два рябеньких,
Крильця мух і молі.
Розтовкла туди гарненько
Хвостики мишачі…
І ще чогось добавляла,
Коли я не бачив.
Всю цю суміш так охайно
На стіл виставляє.
"Пий! – до мене, - поки в хаті
Нікого не має!"
А тут кум мій некурящий:
"Здоровенькі були!
В касу пенсію привезли,
Хіба ви не чули?"
Моя стара, економна
Рідна половина
Біжить в касу. Й забуває
На столі плящину.
"Оце добре, - кум промовив, -
Ой, така охота
Якраз зараз похмелитись
Й піти на роботу…"
Наливає собі в склянку
Тієї гидоти.
І все до краплі заливає
Миттєво до рота.
Став як перчик червоненький,
Чи зелений може…
Я не бачив. Він як куля
Побіг у отхоже...
Я лиш вгледів коли кума
Тільки-но живого
З його хати забирала
"Швидка" допомога.
З того часу проминули
І літа, і зими.
Я не курю. З переляку
Ще й пити покинув.
Але кума та мікстура
Так змогла скорити:
Пити хоче, та не може!
З горя став курити!!!

Ти не шкодуй, забудь, облиш -
Ах, Маріуполь не Париж!
Перебирайся у Бердянськ -
Там шанс.

О. Куриленко у свій час
Злетіла звідти на Парнас
І в Бондіані Оля - раз! -
Для Джеймса стала extra-class.

А знаєш, є на світі ще,
Окрім Flaubert й de Beaumarchais,
Крус Пенелопа і Том Круз -
Туз.

Коротше, той славетний Круз,
Що Пенелопи Крус був муж,
Її полишив між людей,
Як Пенелопу Одісей.

На Олю око Том поклав.
І чи то Оля, oh là là,
Чи, навпаки, Том Олю для -
Шкода, не видно нам здаля.

І що було чи не було -
Ми не дізнаємось, на зло.

І відбулось чи що за мить -
Про те історія мовчить.

Зате ми бачимо, що Круз -
Вгруз.

Оце Paris і Hollywood!
Тобі це треба? Сядьмо тут.
Хоч Маріуполь не Париж -
Лиш

Покинь, забудь і не сумуй,
Є не один актор-буржуй,
Віднині, чуєш, твій герой -
Джонс Рой.


11.04.2013

Я теж доречні маски натягав,
в зручні одежі душу одягав,
і участь брав в виставах розмаїтних,
в світоглядах людських
на сценах справ малих
старався досягти днів-успіхів потрібних,
збиравши оплески, наче копійки мідні,
і посмішки зрадливі чи привітні...
О, ні, я не хотів —
костюми тих часів
на себе одягати,
та птахом не злетів,
бо людям із землі дано розпочинати,
і падати, і знов вставати,
йти, і грати,
і грати, грати знов, — але не в тім любов,
не в клітці гри.
За грати традицій й декорацій —
суспільству не сховати — потяг душі до волі.
В умовності — в'язниці дурних світобудов —
не буде щастя долі,
не забуяє кров.
Тож сміючись, втікаю,
театри гри кидаю,
надіючись, шукаю правдиві ті шляхи,
де логікою двері в добро привідкриваю —
в невимушені й мудрі тендітні мрії раю...

У тебе буде все –
iPаd-и та iPоd-и,
Поїздки по шосе -
І море насолоди.

Собі придбаєш Jeep
Чи Mini Cooper, може…
Умієш трохи Strip -
Увійдеш легко в ложу.

Отримаєш «лaвe»,
Канал із резидентом,
А ще - ім’я нове,
Розроблену легенду.

Увечері приходь,
Але подумай, згода?..
Вдягайся лиш у haute
Сouture чи alta moda.

Зніми усе - аби
Не втрапити в халепу.
Помилки не зроби,
Як генерал в Аleppo.

З avto - на trottoir.
Вперед, на нього просто.
На шиї – fermoir,
Побільше лоску й форсу.

Іди, яскрава, і
Нехай тебе захоче
Одразу і навік,
А не лише для ночі…

Завчи це назубок:
В його багатій віллі
Триматимеш зв’язок
Із водієм. William,

Він також – наш agent
У лігвищі ворожім:
Усі проблеми вмент
Розв’яже й допоможе.

Та поки – спи, мала,
Ти гарна дуже, правда.
Нехай розтане мла,
А завтра буде завтра.


13.02.2013

Живильні клізми та уколи
Прийма у клініці Зима.
Передчуття якесь лама,
Як не ламало ще ніколи.
І що їй тільки не кололи
Дощі у вени крадькома,
Зимі вже сняться мертві бджоли,
Що Смерть із вулика вийма.

Не пощадить вона й Зими,
Ні білих мух, ні грізних шершнів,
Спливуть і сніжні килими -
Їх унесуть часи прийдешні.
Нібіру визирне з пітьми,
І я скажу: - Зійшла нарешті.

(2013)

Кожен день Сонечко нам сяє.
Кожне Серце Господа вітає.
Кожен день Щастя нам дарує Світ.

Кожен день любим рідну Мову.
Кожен день пестимо ми Слово.
Кожен день славим Працею свій Рід!

Кожен люд любить свою Пісню.
Кожен шлях, що до Бога, чистий -
Хай його вкаже нам навмисно
Божий кожен день.

Кожен крок – Свято в рідній Мові!
Кожну мить – в нас Серця готові
В кожен дім принести Кохання Цвіт.

Кожен з нас, хто зігрітий Словом,
Той плека в Серці рідну Мову
І дарує Україні всій привіт!

Кожен люд любить свою Пісню.
Кожен шлях, що до Бога, чистий -
Хай його вкаже нам навмисно
Світлий кожен день.

Кожен день любим рідну Мову.
Кожен день пестимо ми Слово.
Кожен день славим Працею свій Рід!
Славим Працею свій Рід! Славим Працею свій Рід!

"Сакура"

Рожеве листя крізь роки,
Хоч горне сходом сонця вітер,
На кроки сакури тендітні
Несхожий зовсім світ людський.

Щоб пити краплю дощову
Здійматись в небо вишня мусить,
Нехай гарячий вітер сушить
Вишневий цвіт, як покрову.

В дівочій вроді чарівній
Своєю тихою ходою,
Над сакуровою водою
Вона народить навесні.

Коли людина ловить час,
Не поспішає вишня зовсім,
Бо знає, знов приходить осінь
На Землю не в останній раз.

Розкаже сакура, що мить
Проходить не завжди даремно,
Якщо одну хвилинку чемно,
У мудрім спокої прожить.

А ті, хто зірве їй красу
Та розгойдає ніжні віти-
Вони, немов бентежні діти,
Не мають гідного часу.

Бентежність їх, безсилу лють
Гаряче сонце покарає
А вічна сакура здолає
Краси та спокою свій путь.

Олександр Сичьов-2011р.

ти танцюєш
striptease
ти знімаєш
усе
по пілону
вверх-вниз
під акорди
Bizet
вигинається
в такт
юне тіло
твоє
але одягу
ледь
але одягу
ледь
але одягу
ледь
на тобі
все
ще
є

але згодом
у room
ти із обраним
йдеш
ти танцюєш
striptease
без пілона
вверх-вниз
ти знімаєш
усе
залишаєшся
без
але ти не
даєш
але ти не
даєш
але ти не
даєш

все

О, yes!


19.09.2011

Ми перейдемо, всі перешкоди, через вогонь і через воду.
Якщо хтось хоче нас розлучити, у них не вийде, в долі не
вийде .
І землетрус, і сильні грози, не становлять для нас загрози.
Наша любов – велика сила, вона дає нам крила.
Ми не маріонетки, ми можемо самі, керувати собою.
І ніякі таблетки мені не завадять, бути з тобою.
Не має сліз, не має болі, а тілька воля й море любові.
Серця не камінь, вони кохають, тепло і ласку відчувають.
Я не Ромео, ти – не Джульєта, сумного кінця в нас не буде.
І нами ніхто не скерує, ми не маріонетки, а люди.

(02.12.2009)

- Я повірю тобі, коли знімеш із пальців кастети,
Виймеш ніж з декольте, пістолети з-під чорних панчіх...
- Але ж сам ти по вуха загруз у шпигунських секретах
І від мене зникаєш уранці, удень, уночі.

- Розмінуй входи й виходи, вікна і двері, я прошу,
Повитягуй «жучки» з телефонів, диванів, картин
І приховані камери викинь із ванни і душу,
Не ховайcя від мене за шафу чи поміж гардин,

Бо кохаю тебе - але ж ти продала навіть душу,
О, красуне з красунь і моя найбезглуздіша з мрій...
- Ти пробач, мій коханий, та я попрощатися мушу -
Є завдання нове...
- I love you!
- Аuf Wiedersehen!


10.02.2011

"сяйво в очах - твоя любов
Вірю тобі й проллю свою кров
душа моя людська була
Ну а тепер вона німа
Не скаже ні слова
І поради не дасть
Не помітить тривогу, не почує ненасть
Серце - стемніло, любові не знає,
Стукає рідко, від болю горлає.
Пушинка щастя в землі заблукала
Дороги не знає, та й я не шукала"
Ні щастя, ні горя, ні краплі тепла.
Хіба це людина?
О так це вона!
Хоча і нічого з добра не вчувала,
Живе поступово, старіти почала.
Сидить на стільці і бачить свої
Похмурі сіренькі чотири стіни,
Картина родини. чай і періг
60-тий десяток прийшов на поріг
І сумно і гірко і просто байдуже
Нема вже нічого, а самотність всь кружить.
І кличе старанно ту дамі у гості
І просить усербно дорогу вказать
І молить прощення за те що в житті
Не пізнала нічого окрім самоти.
Деякі з нас отак і живуть
Приходить пора і йдуть вони в путь.
Хай кожен із нас тас всеж пам'ятає
Що втрата - Не все що в житті нас чекає
Радій після горя,!!!!
Бо після дождя завжди буде сонце -
Провісник добра.

– Твоє тіло на смак, як кава…
– Я втирала кавову гущу
І гречано-медові трави…
– Я не швидко тебе відпущу.
Дай упитись і дай уп’ятись,
Ще цілунок, іще, і..
– Досить!
Не для тебе я тут, а здатись
Я не в силах тому, хто просить…
– Нащо просить? Куди? До шлюбу?
– І туди, і у пекло з раєм,
Він за мене уб’є – так любить, –
Я ж не щиро його кохаю.
– То тікай і ходім зі мною!
Ми удвох, нам до зір!..
– А далі?
Йшла, вже йшла зі слізьми рікою…
Чи не правду кажу?
– Не знаю…
– А що знаєш, кого, мій милий?
Тобі легко наліво йдеться,
Бо ти знаєш, чекати вмію
І не сплю я із ким прийдеться.
– Ти права, ніде правди діти…
Але то вікове, минеться.
Будуть в нас синьоокі діти
І я буду твоїм за безцінь…
– Кажеш безцінь…та я авансом,
Заплатила тобі душею.
Користуйся останнім шансом,
Ну ж, давай, називай своєю!
– Чи ти бачиш, що ця любов
Мені ломить усеньке тіло?
Я б зборов, сотню раз зборов,
Якби й ти на мить збайдужіла
До моїх, до своїх, до наших
Днів, цілунків, очей, світанків
І пустила, пустила… Нащо
Ти тримаєш, скажи, коханко?
– Я? Навмисне? Та не казися!
Я тікаю, чаклую – марно!
Все намарно, боги взялися…
Ті боги, що фільтрують карму…
Я на тебе пускала тýман,
Щоб забув, і щоб іншу звабив,
Щоб про мене не снив, не думав,
Або чари безсилі, áбо…
– Зупинисяяя! І ти в те віриш?
– У ті чари?
– Та ради Бога,
Як не любиш, то кинь!
– Чи кинеш?
– Я не пущу тебе до нього!
Якби ти ‘го любила ревно,
Я б забув з розумінням: пізно.
Втім, достоту, достоту певний,
Що ми втратим себе нарізно.
Когось здуриш – собі ж не збрешеш.
Доки світ не зійшовся клином,
Дай я косу тобі розчешу,
Поцілую вуста калинно…
……………………………

Утекла… щезла десь над ранок,
Залишила строфу-записку.
Вона з тих ще, ще з тих коханок,
Які словом б’ють, як по писку:

«Я не знайшла причин сказати «Ні»,
Хоч всоте в одну річку ми входили.
Якби ти знав, що я в цьому житті
Ніким так, як тобою не горіла».

ЖАН: Жіноча змова, відьмацькі посиденьки
із мученицьким виглядом на кухні

ЖАК: Жінки при деннім світлі хитрі й солоденькі
Вночі, як переможниці, здіймають вгору кухлі.

СТЕФАНИК: Не йди на ланцюгу до їх звабливих ніг,
не пий із рук її, то приворотне зілля
і пристрасні слова — то, наче перший сніг,
зійдуть водою, враз, після весілля!

ЖАН:Стефанику, а покажи но руки!
Натяг собі кільця вже на правицю? (звинувачуючи)

ЖАК:Подружницьке життя, блаженні муки!
Придбав собі в кубло перевертня? Вовчицю?

СТЕФАНИК:Я бачив блиск в очах!

ЖАН: Жагу до влади!

СТЕФАНИК: На Бога ради,
Жаку, то любов прийшла зненацька!

ЖАК: Що не кажи, наївність в тебе хвацька,
якщо вже кожну пристрасть випадкову
сприймаєш, наче віковічну дружбу братську.

СТЕФАНИК: Зізнайся вже, що не впадаєш на колінах
й ти за гіркою дівою своєю?
У неї ж перець кров'ю б'є в судинах,
стальні ножі у її білих крилах!

ЖАК: Лише навприсядки поклони імітую
я у її забавному спектаклі
і цим своєї честі не руйную,
і з волею у мене все в порядку!

Не вір її очам, звабливим і зрадливим,
не вір речам її — то штучний мед,
що, начебто, такий ще солодливий
та лікувальну дію зводить їх на нет!

ЖАН: Мені Марія вчора ноги мила,
але очей з землі не підіймала,
задумала чи що і не сказала?

ЖАК: Таємна змова! Вже щось приховала!
Стефанику, Селестра не казала
про опівнічний зліт? Жіночі збори?

СТЕФАНИК: Вона лишень на мене скоса брови
згорнула в дні здивовані дуги,
коли я ненароком запитався:
“Коханочко, збираєшся куди?”

ЖАК: І свою Раду не застав я вдома,
диковинка, неначе не моя!
І іноді мене вбиває втома!
Вона, неначе західна зоря:
примхлива й незагнуздана, свавільна!
У неї все ж внесу я корективи!

Цю норовливу дівчину скую
в свої кайдани,
в кров її віллю
смиренності й покірності до краю!
Ви праві, начебто, що
я її кохаю!!! (Вбік)

ЖАН: Що ж, Жаку, і ти у п'яне русло
палкого недопитого вина
найвищого у світі почуття
кидаєшся цілком і з головою?

ЖАК: Нову краватку Марія прикупила?

ЖАН: Так, дама серця в мене дуже мила!

ЖАК: То й ти надпив із келиху вина?

ЖАН: Май совість, Жаку, я вже не дитя!
Інтрижка безневинна і не більше,
скажи мені, кому від цього гірше?

СТЕФАНИК: Що, Жане? Запітніли руки?
Кохаєш ти! І серця гучні звуки
вже видали тебе! Ти необачний.

ЖАК: Правда є правда, Жане, однозначно!

ЖАН: Вогонь в її очах і тихі ріки,
раптово так і так несамовито
мене заполонили. Невблаганні
мої крилаті, сонячні бажання.

Не пив би чар, не пив би того зілля,
не знав би горя не літав б на крилах.
Я ж тим вином споїв своє свавілля
й здійнявся в небо на Амурових вітрилах!

ЖАК: Нещасне щастя, щастя не щасливе!
І вип'ємо за переможну перемогу!
Хоча з любові й п'яний я на диво,
але від чарки я не напишу відмову!

СТЕФАНИК: Здіймайте вище келихи червоні!
Я за жінок впиваюсь неминучих!

ЖАН: Хай хаотично кров тече у скроні
й багаття Гестії не тлітиме жагуче!

ЖАК: За норов їх, за примхи й за свободу
утрачену край наших берегів
Я упиваюсь знов за їхню вроду,
якою владарюєм вздовж віків!

«Купуйте, султане, купуйте
З України свіженькі душі.
Гляньте ж бо, не гоноруйте!
Беріть оптом – ціну опущу».

Хан спинився і ріже оком:
«Ти диви, які любки! Сила!
А ось ця щось так зирить вовком,
Ніби що її укусило».

«Не смій!
Не смій, хане,
Втручатися у мій смуток.
Не смій
Торкати волосся жмуток
Чи міряти, як сувій.
Чуєш, ханеее… Не смій!
Руки геть!
Тобі це здалося.
Ніготь мій
І той ні на зету не твій.
Ось багата панянка, –
В тілі голім, –
Моя душа:
Не купити її задáрма
І вдивляєшся ти дарма,
Бо і груди сміливо-кволі
Давно зниділи від сваволі,
Та чесніші твого гроша.
Геть!
Не смій
Пхати ніж у лоно.
Цілувати вуста не смій!
Я уб’ю тебе, хане, безкровно,
Вб’ю тебе і твоїх синів…»
………………………………..
Клялá мовчки, клялá тюремно
І жадала про помсти чин.
Уже рік, як дружина в гаремі
І росте їх чорнявий син.

06.02.2009 р.Б.

26 апреля 1986 года в 1 час 23 минуты
на Чернобыльской АЭС при замене
стержня произошёл пожар, затем
ядерный взрыв.
30 апреля 1986 года с 12-00 до 16-00
Киев окатила радиоактивная волна
от второго взрыва на Чернобыльской АЭС.

1

Киев. Левый берег.
30-е апреля. 1986 год.12-00.
Уровень радиации 200 миллирентген в час.

– Что случилось?
– Где идёт война?
– Ах, волна!..
– Чего ж шумишь напрасно?
– Радиоактивная волна…
– Двести? Это что – опасно?
– …………………………….!
– Почему ж правительство молчит?
– Чистит к Маю нимбы и короны.
– Как – удрали?!
– Прихватив ключи
от штабов гражданской обороны*…
– Не остри – готовится парад.
– Отменить не трудно.
– Жди! А как же!
Выйти на трибуну каждый рад.
– Выйти – да, но умереть – не каждый.
– Говорят, Щербицкому** стоять
выпало на праздничной Голгофе,
чтоб Европу
радовал опять
её утренний
привычный кофе…
– Но и дети введены в игру! –
ещё месяц заниматься в школе…
– С детских яслей и дошкольных групп
вывезут…
– Когда?
– Не знаю…
– Вскоре…
– Жён с детьми, с прислугою вчера
вывезло высокое начальство,
отменив банкеты, вечера…
– Жаль, об этом информируют не часто.
– В респираторах от пыли…Из Жулян.
– Это же предательство! вот суки!
– Видимо нервишки их шалят,
долго ли устать – народа слуги!..
– Эти слуги за казённый стол
служат.
И себе, и ради денег!..
– Надо ли взрывать реактор, чтоб
высветить их души
на рентгене?

2

Информация
! Из официального заявления
постоянного представительства
Финляндии при ООН:
"Уровень радиации,
требующий предупреждения населения, –
20 миллирентген в час, а уровень,
требующий радиационной защиты по тревоге, –
200 миллирентген в час".
! Из учебного пособия
"Радиоактивные загрязнения и их измерения",
Москва, Энергоиздат, 1986 год:
"При ежедневном воздействии дозы
0,02 – 0,05 Р (20 – 50 миллирентген в час)
уже наступают изменения в крови".

3

Киев. Штаб гражданской обороны.
30-е апреля. 1986 год. 14-00.
Уровень радиации тот же.

Нарастающий,
сверлящий стены
звук.
Мимо сводок ЦСУ***
секретным кодом
по каналам связи ПВО****
в Москву
Киев прорывается,
как чёрным ходом.
А в Москве –
уже по случаю торжеств
ставили на стол
вина, чуть меньше, чем канистру…
– Слушаю! Диктуйте! – резкий жест.
"Гриф СС. ТГ. Москва. Министру.
Киев под угрозой. Отдаю приказ
о противоядерной пункт "В" тревоге…"
Замигал на пульте
лампы красный глаз.
– Если б так мы думали на Волге…
– Что вы думали у маминой груди
скажете жене.
По форме принимайте!..
Генерала, видимо, "звонок" предупредил –
обнаглел:
– Но вы хоть понимаете!..
В сорок первом – ни на шаг…
и в осень ту
мы смогли,
и немца сокрушили…
(Обезличенное "мы" всегда в ходу
там, где "я" – ещё не заслужили).
– Слушай, генерал,
я не встречал
таких и там, в ту осень.
В какой щели
прятался, сучок, –
и рубанул сплеча.
– Зря орёте. Ждите сообщений.
Здесь всё знают…
Замер телефон.

4

Киев. Правый берег. Львовская площадь.
30-е апреля. 1986 год. 14-00.
Уровень радиации 50 миллирентген в час.
Официальных сообщений нет.

Не отвыкнут женщины от красных роз –
аромат любви
не сгубят в розах изотопы.
В Киеве на розы –
всё такой же спрос,
те же очереди
и всё те же толпы…

Кро-вью-роз-на-пол-ним-
и-сво-ей-
го-ро-да-блед-не-ю-щи-е-ве-ны-
ко-ло-ко-лом-бу-дет-он-зве-неть-
ро-зо-вый-и-не-о-бык-но-вен-ный…

Киев к празднику готовится всерьёз:
в магазины люд идёт лавиной,
и торчат из сумок – к аромату роз –
хлеб, конфеты, марочные вина…

Кро-вью-роз-на-пол-ним-
и-сво-ей-
го-ро-да-блед-не-ю-щи-е-ве-ны-
ко-ло-ко-лом-бу-дет-он-зве-неть-
ро-зо-вый-и-не-о-бык-но-вен-ный…

Выпьют все: министр, школяр, инспектор школ,
вождь пригубит мрамора устами…
Весь народ, с детьми, по Киеву пешком
двинул за шампанским и цветами….

Кро-вью-роз-на-пол-ним-
и-сво-ей-
го-ро-да-блед-не-ю-щи-е-ве-ны-
ко-ло-ко-лом-бу-дет-он-зве-неть-
ро-зо-вый-и-не-о-бык-но-вен-ный…



Всё идёт, идёт,
идёт людской поток.
Час торговли и покупок время!
…А мне кажется –
с пожитками Подол*****
в Бабий Яр идёт,
влача эпохи бремя.

Сто-о-ой-те!
Сто-о-ой-те!
Снова
в нашей памяти провал:
в Киеве! –
не с "Три-майл айленд"
в Гаррисберге сити –
оккупантом входит радиация в права
на цветах –
на листьях –
на плаката ситце –
в ломте хлеба –
в молоке –
в глотке воды –
всем и поровну отмеривая долю
от Чернобыльской АЭС
и от беды –
что и в правнуках воскреснет
чёрной болью…

…Не отвыкнут женщины от красных роз –
аромат любви
не сгубят в розах изотопы.
В Киеве на розы –
всё такой же спрос,
те же очереди,
и всё те же толпы.

5

Киев. Первая программа радио. 30-е апреля
1986 год. 19-00. Уровень радиации тот же.
Официальных сообщений нет.

"От Совета Министров СССР

На Чернобыльской атомной электростанции
продолжаются работы по ликвидации
последствий происшедшей аварии.
В результате принятых мер
за истекшие сутки выделение
радиоактивных веществ уменьшилось,
уровни радиации в районе АЭС
и в посёлке станции снизились…
цепной реакции ядерного топлива
не происходит, реактор находится
в заглушенном состоянии.
…Работа предприятий, колхозов,
совхозов и учреждений идёт нормально".
ЭТО БЫЛО ПЕРВОЕ СООБЩЕНИЕ ПО РАДИО

6

Киев. Газета "Известия". Среда.
30 апреля 1986 года. 19-00.
Уровень радиации тот же.
Официальных сообщений нет.
Полстраницы занимает
"Вручение государственных наград".
Ниже – всего восемь строк:

"От Совета Министров СССР
На Чернобыльской атомной электростанции
произошла авария, повреждён
один из атомных реакторов.
Принимаются меры по ликвидации
последствий аварии.
Пострадавшим оказывается помощь.
Создана правительственная комиссия".
ЭТО БЫЛО ПЕРВОЕ СООБЩЕНИЕ В ГАЗЕТАХ.

7

Киев. Телевизионная программа "Время".
30-е апреля. 1986 год. 21-00.
Уровень радиации тот же.
Официальных сообщений нет.

Правде –
лишь дозиметры верны,
правда –
измеряется в рентгенах,
правдой –
установим суть вины
диктора,
весёлого, как кенар…
Не убий молчаньем –
не солги.
Ложь и нож –
оружие убийцы.
Уже дети носят лжи долги
на лучами обожжённых
лицах.
Мир един,
и нет своей судьбы.
Есть судьба
Всея Земли Народа…
……………………………………
Сукин сын!
ты сплюнул ложь с губы,
внук проклянёт тебя –
урода.

8

Киев. Крещатик. Парад.
1-е Мая. 1986 год. 10-00.
Уровень радиации тот же.
Официальных сообщений нет.

Глядя в прицелы со всех телекамер,
Киев транслирует майский парад.
Вождь в полный рост,
запрессованный в камне,
бровью повёл:
начинайте, пора.
Стал на трибуну весь клан власть имущих:
каждый – по чину, шеренгой бок в бок,
каждый – успевший под райские кущи,
каждый – правитель, почти полубог…

Бьют барабаны!
Бьют барабаны!
Маршами будничность не щадя.
Бьют барабаны!
Бьют барабаны!
Флаги –
на праздничных площадях.
Жёлтые, синие,
голубые, красные.
Юное, сильное
племя
празднует!..
А над ликующим морем флагов
пламенный лозунг
слова простёр:
"Мирные флаги!
Сближайте фланги!
Флаги войны –
в костёр!"
Сильные руки –
и мира знамёна –
древко к древку, к ряду – ряд.
Плеском оваций плещут знамёна –
люди
знамёнами говорят…

…Глядя в прицелы со всех телекамер,
Киев транслирует майский парад.
Дети с мороженым
машут руками,
лица курсантов,
кричащих "ура",
трактор в макете
и сварочный робот,
мама с флажком
и ребёнком двух лет…
Смотрит жестокий парад вся Европа…
Утренний кофе.
Цветы на столе.


ЭПИЛОГ

ИНФОРМАЦИЯ
– Спустя полгода, уже в сентябре,
костюмчики детей всё так же
будут излучать майские рентгены.
– На пресс-конференции в Москве
6-го мая 1986 года впервые будет
названа цифра радиоактивной
заражённости зон, прилегающих
к Чернобылю: "…в Киеве в связи
с изменением метеоусловий уровень
радиации несколько повысился
от нормального, и составляет
0,2 миллирентгена в час".
ЭТО БУДЕТ ЛОЖЬ,
НО УЖЕ НЕ МОЛЧАНИЕ.

Киев. 6-е мая. 1986 год.

Над Киевом поплыли облака,
тяжёлые
и тихие такие.
И падает –
плывут они пока –
дождь изотопов,
как десант, на Киев.
А во дворах стреляет детвора,
строчит в упор,
в плену отряд десанта!..
Детей война –
по-прежнему –
игра,
и дождь – лишь дождь
над крышами
детсада.

Киев. 10 мая. 1986 год. 2 часа дня.

Пошёл настоящий летний дождь.
Как любили мы с дочерью
бродить под таким дождём!


Киев. 16-е мая. 1986 год.
Дети эвакуированы.

Сквозь окна ветер свищет в щели.
Горячий ветер, чёрный пир.
Мертвы
в детсадике качели,
и мёртвым кажется
весь мир.



*На штабах гражданской обороны
лежала обязанность оповещения населения
о военной или стихийной опасности,
организации населения при эвакуации
и подготовке к обороне.
**Щербицкий Владимир Васильевич –
первый секретарь ЦК Компартии Украины.
По тому времени, первое лицо
с полномочиями вседержителя всея
Украинской Советской Социалистической
Республики с населением в 50,8 млн. человек.
***ЦСУ – центральное статистическое управление
в Москве, куда ежедневно передавались
сводки деятельности республик СССР.
****ПВО – войска противовоздушной обороны.
*****Подол - один из древних районов Киева,
в котором в основном проживали евреи.