19.04.2003. Поглядаючи вгору, вибудованими власноруч сходами, прихожу до висновку про велику відносність цінностей і всіляких там людських побудов. Що краще, що тонкіше, що доречніше? - визначити майже не можливо, але обриси проступають. Сприймаючи їх в дусі різноманітності системних вибудов класичної і пізнішої філософії, варто зауважити, що кожному дано, але не кожним розкрито. Звичайно, мається на увазі своє обличчя. Але ніби і все попереду? Звісно, це не значить, що все так незріло, скажімо Людмила Таран та Мойсей Фішбейн виглядають цілком щиро, цікаво й багатогранно. Попри особливості характерів, їхні твори дозволяють бачити і відчувати виміри авторського життя.
Щодо інших, то на мою думку, для більшості проглянутих поетів, за винятком якогось десятка авторів, поетична творчість є усе таки річчю поза світом їхнього ж існування. Можливо більше декоративною і декларативною річчю. Якби існуванням. Це відчуття, наприклад, супроводжує мене при читанні цікавого і талановитого у всіх відношеннях Юрія Андруховича. Але в поезії "якби" завжди залишається "якби" - без справжнього - що навіть і не стилізація, а якби стилізація. Модна "концепція", до речі, повністю характеризує стан нинішньої творчої діяльності мас. У когось це певний час виходить тонше, не так примітивно, як у більшості, але потім усе ж виглядає порожненько. В "якби", в основному полюбляють гратися "далекі від життя" гуманітарії. Читаючи їх, важко повірити, що у массі своїй, попри окремі знахідки, ці творчі здобутки суть найголовніша річ їх авторського життя, що це є насправді вони, або - найстрашніше - якщо і є такими насправді? Домінує думка, що "поезія є поезія" і нічого її розкладати поличками. Але поети, ті ж самі пересічні люди. А щодо людей і про творчі системи, вибудовані десятками геніїв, відомо майже все. Є що і з чим порівнювати. Може і серед наших, українських авторів, є такі генії, що з неіснуючого до них сотворили
цілий світ, але мені такі, допоки, не відомі. Отож, - модні "гуманітарії". Чи навіть специфічніше -
"філологічні" поети. Узагальнюючи, це - "правильно" утворені певною гуманітарною Alma Mater-системою, і зростаючі за правилами цієї системи, автори. Другою крайністю виглядають "практики", заохочувальною назвою для яких було б -
екзистенційні (хоча реально - до"екзистенційні"), що я трактую, як реально існуючі, і "незалежно" від диктату "правильно" - зростаючі.
Відрізняються вони тим, що у чистому вигляді
"філологічний " автор володіє технікою написання, стандартно-обсяжним словниковим запасом, проте і страхом виявленням немодних у середовищі Alma Mater поглядів, і непевним запасом життєвої практики - останнє старанно приховується знанням хитромудрих зворотів, які, щоправда, не дають тіней і відбиття в дзеркалах розуміння.
"Екзистенційні" - в кращому випадку, мають хороший життєвий досвід, усьому іншому їм доводиться навчатися по ходу справи, одначе, їх життєва позиція чітко прослідковується, зауважені ідеї мають початки і акценти на розкритті. Означення даю в лапках, бо вони й самі відносні, а ще, в рамках цієї відносності, і автори мають суттєві відмінності...
"Філологічними" авторами я би назвав усю верхівку "уподобань №1" - 8 авторів, за умовним винятком Р. Скиби, Н. Чибісової, Р. Балеми і, якби Ю.Андруховича. Цих, останніх, хоча й не віднесеш до справді "цілісних" (водночас "екзистенційних" і "філологічних" і "не якби"), проте інформативність живого в їх поглядах корисна читачу. Можливо тому, вони і виглядають "об'ємнішими". Хто більше, хто менше. Чистим нашим "екзистенційним" авторам, а це всі автори другого ешелону верхівки, (окрім "Ф" М.Кіяновської, та дуже цікавого поєднання "Е" та "Ф" Ю. Позаяка) - в першу чергу, не достає кількості творів, але, часто, і якості тонкого гармонійного осягнення і передачі тих картин, які вони нам хочуть явити. І питання не в тому, що "філологічні" це роблять краще ("Ф", схоже, взагалі не ставлять сьогодні перед собою складних задач), а в тому, що відношення до форми і багатства палітри для "екзистенціалів", є тим самим стрибком у професіонали, стрибком, який часто і не хочеться робити. Чи не найкращим зразком такого "любителя" є роботи варшав'янки Дани Рудик, - розуміння і бачення Мистецтва вражаючі, Життя - ще кращі. Можливо, тут дається взнаки і той фактор, що хорошому художнику стати хорошим поетом неймовірно важко? І це парадокс. Хорошою, якісною людиною - так, а справжнім Поетом? Історичні аналогії красномовні, але там ще й заважали... Можливо гармонія художніх образів та інтелектуальних вибудов для справжньої Поезії теж має золоте січення?
Та менше з тим, попри всі негаразди з уподобаннями і поціновувачами Ваших талантів, всі "наші" і "не наші" автори можуть бути впевненими, що ми тут, "на сайті", і я, в першу чергу, намагатимемося відшукати і показати аудиторії найкраще з вашого творчого доробку і бачити - вас на заслуженій висоті результатів вашої праці над собою, а нас - над собою. І не варто особливо сердитися, мовляв "нас порахували"- головне, аби караван ішов?
Висновки:
1. Є враження, що "верхній перший ешелон" авторів міг би мати і кращі плоди, чіткіші обриси.
2. Допускаю, що при наявності більшої кількості характерних своїм майстерням творів, автори "другого ешелону" суттєво змінять розклади "на горі".
"Екзистенційний"
Володимир Ляшкевич.
(Далі буде).
Звернення: Друзі, якщо Вам відомі цікаві Українські мистецькі сторінки - просимо надсилати їхні URL-чики для наших калейдоскопчиків.
Висловитися.
