Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Роса (1964)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Скоромовка про ліс і лиса.
    По яругах, що є сили,
    лісники ліси садили.
  •   Крижана Галатея
    Що було – те було… Із твоєї руки
    Проростало зерно урожаєм гірким.
  •   Бордель на зеленому полі
    Розкошують будяки
    на зеленім полі.
  •   Варіації перекладу
    Вчепилось дерево в скалу,
    Мов пальцями, корінням:
  •   Колискова для дощика
    Там, де місяць, угорі,
    Хатка ясної зорі.
  •   ***
    Сліпі не бачать: в нашім краї
    страшний не вірус із Китаю,
  •   Спокуса
    Пітьма казала: «Не плач, дитино.
    Углиб не видно. Ховай огидне
  •   2019р. Післявиборче…
    Будинки сірі. Сірі лиця. Сіризна
    уздовж узбіч дороги і життя. Бреде,
  •   «Пацифіст»
    «Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
    отак позицію свою декларував Онисько.
  •   Ти...
    Калатала у пролісків дзвоники,
    цокотіла звабливо підборами,
  •   Про "вишуканість" світу "поези"
    Краса: гаї, степи, поля…
    Ля-ля…
  •   Проліски 2016
    Торішнє листя сподівань стає землею,
    Шматочкам ґлею зручно у серцях,
  •   2015
    Лис у шкіру добродія вліз
    І брехня захлинається ревом.
  •   Калинові грона
    Моя Україно,
    привітна, терпляча, єдина,
  •   Путинская Россия
    Оголтелая, полупьяная,
    о культуре своей позабывшая,
  •   З минулого у сьогодення
    Шевченко не даремно кляв Богдана,
    якби не той, можливо, Січ би нині
  •   ***
    Тури гуркочуть копитами,
    кривавими плямами вкритими -
  •   Передзимно…
    Зосеніла, похмура душа опадає
    словами-листвою,
  •   ***
    Я хреста не ношу, не цілую ікон,
    не чекаю на сон із ремаркою Бога,
  •   Температура і муза… : ))
    Отак тобі! Сміялася з жар-птиці, котра палає й вірші виплітає.
    Тепер ось маю… правда не під сорок, та муза ніц не хоче спати,
  •   Ролі
    Усі корони світу
    двосторонні:
  •   Осенняя рефлексия
    Ах, как эта осень, красавица осень,
    порой раздражает несносно–тоскливым дождём.
  •   Догматик
    Рівень отруйності, мій «талмудисте»,– мінлива межа…
    Жаскою й жорсткою сторожею хордиться жах,
  •   До-ре-мі...:)
    До тебе я ніс здобуте,
    Реберця хрумкі й шикарні,
  •   Гимн тараканов
    Желанье, братцы, жрать да гадить
    с натуры нашей не изгладить,
  •   :)
    П’ятниця, тринадцяте. Хмарно.
    Сподівалась на дощ. Та марно.
  •   У течії теорії
    Теорія – яке чудове слово:
    нагадує жіночі імена,
  •   Увертюра осені
    Високе небо втрачає синю свою безодню,
    і сонця око
  •   Осіннє
    Мінливий час тече,
    зумовлюючи плинність
  •   «Патріот»
    Скніти любиш,
    голубиш свої проблеми,
  •   Їжак і чортополохи (продовження пригод)
    О, клята ніч! І кляті окуляри!
    Їжак не здасться в любощах нізащо,
  •   Колюче кохання (дружня пародія)
    Тримаючи в обіймах насолоду
    І колючки відчувши на вустах
  •   Алергічний сплін.:)
    Липень і спека.
    під вікнами в мене
  •   Басня о каждом
    Пожалела меня мышь:
    «Ты ж моя соседка, слышь,
  •   Негентропія
    Річкою-долею глибоководною
    стезя по долоні лягла над безоднею
  •   Казка для … не маленьких дітей
    Паперовий чи пісочний,
    але десь у світі точно
  •   ***
    Липа розквітла…
    Липовим квітом
  •   «Унтер-офіцерша», або пародія-епіграма на себе.
    Що за жінка? Завжди десь заносить
    цю кусючу, як осіння муха, стать:
  •   "Назвавшись груздем..."
    Один «хоробрий лицар» одягся в «обладунки»,
    ударив із-за рогу й сховався за лаштунки.
  •   Казка для тебе
    Десь отам, де у часі зникає минуле,
    літепло проводжає сузір’ями Лев.
  •   "Осіння"
    Ах, зачем же ты, девочка, в осень
    Так спешишь, споря с ветром гривастым?
  •   ***
    Осягнення, на жаль, кордони має,
    Але безглуздю, втім, немає меж.
  •   Грозове
    Вночі була шалена злива,
    така ж, як звір у грудях зліва,
  •   Карпати
    Найсмачніша вода – у карпатських струмках,
    як солоно змокне рюкзак за плечима,
  •   Не зраджу
    Крок вперед і два назад,
    так танцюєш, брате?
  •   Нарешті дощ!!!!!
    Дооощ!!! Нарешті дощ пішов!
    У цьому році справжній – вперше!
  •   Отаман Сірко (переспів вірша Казаріна Л.А.)
    Отамане, батьку наш!
    Стогнуть люди у неволі,
  •   ***
    Серед березня – заметіль,
    Ой же, Зимонько, ти звідкіль
  •   Тінь дев'ята. (за К. Уілбером)
    І знову тінь,
    химерна і крива,
  •   Тінь восьма
    Слова – туман
    а там
  •   Тінь сьома (сезонний ексгібіціоналізм)
    Ось і весна
    нявчать коти
  •   Ах, мужчины...
    Ах, мужчины, ваши взгляды
    Сводят девушек с ума:
  •   Тінь шоста (страшна казочка на ніч:)
    Непомітний вурдалака
    стелить кроки
  •   Тінь п`ята
    Пілігримом
    донкіхотом
  •   Тінь четверта
    Серце в долоні
    тріпоче
  •   Тінь третя
    Незвична
    мінлива
  •   Тінь друга
    до слова -
    слова́
  •   Тінь перша
    Півпрозора
    несміливо
  •   Леди Ж…:)
    Ну как вот можно не влюбиться
    В огромность изумрудных глаз?
  •   Равлик
    Ти лиш поглянь: ось сонячне проміння
    Скрутилось у спіраль – прозрінь коріння
  •   Жалі за …
    На сумнівів камінні
    Зламала вісь фортуна.
  •   Жовтень (акровірш)
    Жаріє ще краплиночка тепла –
    Останній лист від сонячного літа.
  •   Навіяне
    Не відповівши на ворожість,
    Програєш битву – виграєш війну.
  •   Відверта сповідь у дружньому колі.
    Оце ж бо, друзі, сталася пригода:
    Втопився сенс у мене між рядків,
  •   Моя Маргарита
    Доки серцю іще мироточити?
    Рештки плинності досить бавити.
  •   Жовтень
    Доречні у пору айстрових
    Реверсії лісу настроїв,
  •   Вересень
    Вода ельфійських володінь
    Ембріональні холоди
  •   Липень
    Лінь зморила літній день -
    Ич, розсівся дукою,
  •   Тріумфатору особистих війн
    Війна – ріка, і там, на дні,
    Хтось опинився у багні.
  •   Серпень
    Тополя вкрила жовтим листям
    Траву серпневу.
  •   Хижачка
    От і все… я знову не при ділі.
    Ох, до біса ненадійна сильна стать.
  •   ***
    Ту війну стереже брехня,
    Гриф «Секретно» і там, і тут.
  •   Червень (акровірш)
    Червоніють маки степові,
    Ерудитів зачекались інститути.
  •   Нотатки про зворотний бік перемог.
    Скільки воєн вже було,
    скільки їх ще буде?
  •   ***
    Среди измятых правд, дешёвых полуистин
    Моей судьбы итог рассеется во мгле:
  •   Травень (акровірш)
    Тюльпанно-абрикосово-бджолина
    Рапсодія весняного тепла.
  •   Весняний l'amour
    Весна! У цім слові є стільки гламуру,
    Що пташка за співом забуде й поїсти.
  •   Субординаційне :))
    Тихонько, мой ангел, тише,
    не мни себя, милый, богом.
  •   Підсвідомість (акровірш)
    Під маскою «Я непричетна до пошуку
    Істин та сутності в світі цім сущого»
  •   Квітень (акровірш)
    Крок від проліска, крок від крокусу – ось і примула.
    Вітром залишки сну зимового всі повимело.
  •   Не науковий підхід
    Піддослідні думки побриті наголо.
    Шукають вчені ознаки людини.
  •   Пісенька нещасного кота
    Сумно, ой же сумно та й мені -
    Котика не гладять по спині,
  •   Проста істина
    Курчат рахують восени,
    Їм іспитами – літо.
  •   Прощання з зимою
    Білий шалик залиш́ивши на землі,
    Оголивши сніжно-ніжні плечі,
  •   ***
    Це життя хронічно хворе
    нескінченним дежавю.
  •   Березень
    Біжи, тікай з долонь землі,
    Екс-волода́рко білосніжна.
  •   Євині заклинання
    Будь для мене всесвітом, мій любий,
    Сонцем, напівбогом… богом будь!
  •   Присвята коефіцієнту прозорості… :)
    Сиреною співучою над Сциллою
    Твоя мелодія поета зачаровує.
  •   Галатея в кавычках или Пигмалион-неудачник :)
    Ты стремишься напролом
    И грохочешь, словно гром.
  •   Абсолютно правдива історія: ))
    Між вазонів, на осонні
    Кіт сидів на підвіконні,
  •   Нещасний випадок
    Шлях лежав кудись у терні,
    Й надпис збоку сповіщав:
  •   Лютий
    Ледь чутно коротшають ночі – час крапає світлом у дні,
    ю́рмляться ще холоди між снігами і вітром,
  •   Дві дороги. (Переспів вірша Булата Окуджави)
    Єдність літа і зими неможлива і у вірші,
    в них подібності немає ні у звичках, ні з лиця.
  •   Снігові…
    Веселкою виблискуєш в очах,
    Вгортаєш світ у вовну із води,
  •   Лозунг некоторых граждан
    И на земле возможен рай,
    Коль под собою сук не рубят:
  •   Вірність
    Відстань холодного погляду –
    Іншим, коханий, іншим.
  •   Випадково навіяне
    Як добре, що ви хворі не з-за мене,
    На щастя, не заражена я вами,
  •   Совет от лукавого.
    Предай того, кто слаб, предай,
    Ведь победителей не судят.
  •   Від’ємний плюс
    Січень. Плюс два і сиро.
    Мжичка. А час би - снігу.
  •   Січень
    Сніг іскрився кольорово,
    І у ньому, неглибоко,
  •   Напередодні…
    Новий рік уже на носі,
    А неначе й не зима:
  •   ***
    Там, за хмарами – темінь Всесвіту,
    В тому мороці – німби зоряні.
  •   Нісенітниця
    Широким степом України
    блукав підводний флот човнів,
  •   Беспричинная тоска
    Пришла тоска испить тепла из памяти,
    Зверьком пушисто в душу улеглась.
  •   Грудень
    Герб зими на попоні хмари.
    Рветься в клапті вотола сіра –
  •   листопад-падолист
    Легіт легко зманив листву
    Ирій свій долілиць шукати.
  •   Хризантеми
    Вони чекали осені, ці квіти –
    пори, коли простелять голі віти
  •   Мій листопад
    Сіре небо ходить босе
    по розвіяній листві,
  •   Жених
    Як набридло хлопцю пивом
    Самогонку запивати,
  •   Над прірвою
    Я сама не зумію, любий.
    Зупини на краю безодні.
  •   Політика пустих слів
    Слово не зробиться хлібом,
    зі слів не збудується храм.
  •   Картина
    Для порока уж нет преград -
    Чернокрылие мне дано,
  •   ***
    Мить – і жалоба вкрила
    простір.
  •   Кохання – це зірка, котру бачити можуть всі, а тримати в руках тільки двоє
    У течію впадати рідних рук
    тремкою річкою
  •   Картина каплями воды
    Течёт широкая река,
    Над нею лес дремучий,
  •   Вечір над морем
    Автор сам відкрива завіси.
    Знов прем’єра.
  •   Сірим світу цього присвячую...
    Не засуджуйте шкап, шановні,
    що понуро свій тягнуть віз,
  •   Гаряча вдача
    Жив метелик – нічний нахаба,
    Серце в грудях він мав гаряче.
  •   Гимн чудакам и романтикам
    Всем, обычно, проблемы до фантиков,
    Коли в темя не долбит петух,
  •   Прощание души
    Зажигались лампадки над крышами,
    а душа растворялась в ночи.
  •   Повільність вмирання
    Пустоока, що ж ти так жорстоко,
    по краплині сточуєш життя?
  •   Страшнее смерти
    Между истиной и бредом
    Аж до пены на губах,
  •   Другові
    Кропивні бувають дуже
    дороги у протиріч.
  •   Літо
    Медово-ефірна магма
    жагуче цілує квіти,
  •   Старе місто
    У очах старого міста
    сива давнина
  •   Кавове кохання
    Не торкай вогню, руки обпечеш,
    милий.
  •   Поклик
    Ми не здатні в собі закреслити
    Закодований крапко-рисками
  •   Душа
    Душа… Душа… Яка ж вона, душа,
    коли нема їй спокою від слів?
  •   Поетична чупакабра
    Доброзичливість плаче у сні:
    Чупакабра виходить на слід.
  •   Вантаж, без котрого не злинеш
    Здійматися над тими, хто чомусь
    не рветься із обіймів сил тяжіння
  •   Лазурові східці
    Угору, по лазурових східцях,
    під вітру в крилах срібні камертони,
  •   Гроза
    Какая ярость в этом громе!
    Бедняга, мечется в истоме
  •   Світлий ангеле, ґрунту дрібочко
    Світлий ангеле, ґрунту жменечко,
    брудом світу цього не скорена,
  •   Апокаліпсис розуму
    Зá що цей мозок на шмаття покраяно?
    Здобич лихого душа неприкаяна:
  •   Життя
    Шукати твердь
    в суцільному багні
  •   Вільний птах
    А кохання – усе ж таки птах,
    ви його не хапайте за крила,
  •   Коріння
    Перших квітів зелені носики
    витикаються вітер нюхати.
  •   Ця весна
    Із прозорих краплин намисто
    на смарагді листви розвішано.
  •   Сніг і весна.
    Він горнувся весні до ніг,
    Цілував він її сліди,
  •   Снег
    Сходит снег. Он уходит с дорог,
    С крыш, обочин, полей и аллей.
  •   Сніг
    Сходить сніг. Сходить сніг із доріг,
    Із дахів, із узбіччя алеї.
  •   Про епіграму
    Коли працюєш в жанрі «епіграма» -
    готовий будь завжди пофехтувати,
  •   Роковая женщина
    В глазах твоих светится золото Таврии.
    Ты Минотавр мой, но я - минотаврее.
  •   Акроасоціації
    Простяглись між галактик відстані,
    Оповиті туманів вирами.
  •   Не бездоганна
    Не бездоганна… Ну що там, проїхали.
    Я ж бо не риба, водою не дихаю.
  •   Скорбь о погибшем сарафане : )
    Весна. Радеть бы, да беда –
    погиб хороший друг.
  •   Бранка власних правил
    Я з тих, що завжди самотні
    у натовпі, що сміється.
  •   Песенка весны
    Ах, сударь, ну довольно вам сердиться!
    Не стоит брови хмурить, морщить лоб.
  •   Майже молитва
    Хто там долями світу відає?
    Дай нам вектор єдиний – єдності,
  •   Вівці і народна влада
    Думку про народну владу.
    Хтось пустив в овече стадо
  •   Муму
    Она пока что счастлива, она пока жива,
    Пока ещё не ухает ей под окном сова.
  •   Суспільна хвороба або настрій 2010
    Затягнулась хвороба. Кризу
    лікарі відтягають вперто.
  •   Жінка-галатея
    Ти ліпиш із мене мрію,
    Втрачаю себе слухняно,
  •   Сум мольфара.
    - Скажи, віщунко сивоока,
    чому сумна душа мольфара?
  •   Розчарування
    Ти хочеш сказати: «Зажди, не зникай!»,
    та бачиш, що це - зачарований Кай:
  •   Мій тихий сон (пробач, Мандельштаме)
    Мій тихий сон, мій сон кожнохвилинний -
    Очам незримий, вчарований ліс,
  •   Другові
    У очі дивиться зима,
    Та ти не сам, я не сама,
  •   Проти ночі...
    Пощо творúш поклони, грішне тіло?
    Вони не варті навіть копійчини.
  •   Передноворічна відлига
    Знов калюжами відлига
    по дорогам розтеклась.
  •   Трава
    Погляд сонця холодний зовсім.
    Плечі нам укрива журбою.
  •   Страх
    Віталій Рибко.
    "сховай мерщій
  •   Тим, хто не зустрів свою половинку, присвячую…
    Місяця срібним пилком припорошений,
    дощ розсипає прозорі горошини.
  •   Дуже давня історія
    Хоч вір, хоч живи без віри -
    У зради свої канони.
  •   ***
    Осінь Літо прив’язала
    павутинкою тонкою,
  •   Пані Розмова
    Її підступності немає меж.
    Не помічаєш, як програєш.
  •   Дівчина у інвалідному візочку.
    Волосся довге.
    Обличчя миле.
  •   Серпнева осінь
    Цього року осінь дуже рано
    Узяла до рук від часу віжки:
  •   Взаємовигідний обмін
    Відкрите серце,
    Рожеві скельця,
  •   ***
    Поринаю в тишу, поринаю в пустку,
    Надаю від себе я собі відпустку.
  •   Вальсують спогади сумні
    Холодні зорі у вікні,
    а на стіні тріпочуть тіні.
  •   :) Компліменти
    О… комплімент… Це так приємно…
    Їх хтось придумав не даремно.
  •   Облом (жарт)
    «Порожнє ліжко – за тебе, мила!» - ото так да …
    Смакую вірша, прикривши очі - не молода,
  •   ***
    Не сумуй, мій друже: це не жах –
    розуміння дар дано не всім.
  •   Крижаний погляд
    Море… важко уявити крижаний погляд у спекотного моря.
    Але так буває. Невеличкі прозорі хвилі з холодним спокоєм
  •   * * *
    Вікно відкрию у грозу, і свіжий вітер до оселі
    ввірветься з краплями дощу, зірвавши звичний лад зі стелі.
  •   Ревнощі (акровірш)
    Рветься, плутається думка, серце крає на шматки,
    Електричним струмом б’ється дотик милої руки.
  •   Ревність.
    Чорна кішка недовіри одуріла від нявчання -
    не рятує ані крик, ані спустошливе мовчання
  •   Полохливий котик
    Не кожен кіт полізе в воду,
    та я, однак, не будь-який!
  •   Авторові «451⁰ за Фаренгейтом»
    Реінкарнація безглуздя людства,
    Експансія думок короткозорих,
  •   Патарі
    Ти ж розумієш, нема тут секрету:
    справжній рукопис лиш той не згорає,
  •   Маленьке місто
    Маленьке місто – країна дива,
    Бо я живу тут, бо я – щаслива.
  •   Людина-дзеркало
    Скажи мені тихо слово –
    І відповідь буде тихою,
  •   Людина-ліхтар
    Зігрію я вашу довіру,
    Тепло розливаючи палко.
  •   !!!
    Через день я працюю дощем, женучи посуху з двору,
    А дощ на заході завис і топить селища, потвора.
  •   ***
    Ничто не вечно, но бесследно сквозь нас мгновенья не текут:
    Закрыты в мраке подсознанья эмоций тени там и тут
  •   Просто...
    Страдать, рыдать и резать вены,
    Иль молча броситься с моста,
  •   Спомин
    «Дідусю, розкажи-но про війну…» -
    Долоньки крихітні тримали твою руку.
  •   ***
    Дитина хоче бурі, бо просять вітру крила,
    такі чудові – тільки вбрались в пір’я.
  •   Нікополь
    Так, він звичайно не столиця, а по околицях – село,
    яке у пору цю весняну вишневим цвітом замело.
  •   ***
    Вона диво, ця водорість-бранка.
    Увесь день їй дивуються риби,
  •   Любителям кусати з-під куща присвячую :)
    Хочеш вдарити? Що ж, удар,
    Та повір: ти не вмієш бити.
  •   Хмара
    Вийде хмара на синє подвір’я,
    кине погляд ласкавий донизу.
  •   ***
    Я байдужості світу
    уникаю в твоїх долонях,
  •   Дисонанси
    З ПЕРШИМ КВІТНЯ!
  •   Березневий дощ
    Дощ прозорі краплі на гілках
    Три доби розвішує намистом.
  •   Мрія
    Від тебе піти я думав учора і позавчора,
    Бо ми назбирали разом зневіри високі гори,
  •   Вершина раскола
    До чего же
    я устала
  •   ***
    Останні нічні морози
    Несе в далечінь вітрами…
  •   Зманіжена відьма.
    Сьогодні п’ятниця…
    Та де ж моя мітла?
  •   Матусям і бабусям
    (пісенька для дітей)
  •   Весеннее настроение
    Ах какая… Да какая?
    Рассмешили, право слово,
  •   Буденна історія.
    Він просив, він благав, він ставав на коліна:
    - Моя мила, Мадонно, кохана єдина,
  •   До побачення, Зима
    (Пісенька для маленьких)
  •   Перше березня
    Снігом впала на землю хмара.
    Перше березня – не весна ще.
  •   Три круга
    оДинаково серые лица,
    пЕрвый круг над вратами ада.
  •   ***
    Ні, не стала між нами осінь,
    Але я не кохаю. Зовсім.
  •   Хом’ячок
    Я такий же, як ведмідь,
    Тільки крихітного зросту:
  •   Сон про Вищий Вимір
    Моя буденність – звичайна, сіра.
    А Вищий Вимір – то вища міра
  •   В преддверии весны
    «Ах, как же ты красива!» - Скажи мне так, скажи!
    Я зеркало заброшу, поверив этой лжи.
  •   ***
    Помилки за помилками…
    Що мені до цього світу?
  •   ***
    Хтось чув коли плач дороги?
    Чи просто стежинки малої…
  •   Кризовий настрій
    Нашорошено тиша щулиться,
    Страшно – поряд блукає крик.
  •   Ялинка
    - Коріння немає… Мамо!
    Загине тепер ялинка?
  •   Постновогодний мотив
    В лесу родилась Ёлочка,
    Красавицей росла,
  •   Тёзка
    Я тебя нашла на «стихире»,
    Мало, видно, слов в этом мире,
  •   Нестача душ
    Пливе листком серед калюж
    Дум філософських тема:
  •   Аргумент дурака
    Страстей накал,
    Словес лихая битва,
  •   Новорічна пісня для дітей
    О дванадцятій годині
    Ми не будем спати нині,
  •   Зима (вірш для дітей)
    Від холоду парою подих літає –
    Зима завітала до нашого краю.
  •   Гніздечко
    (За мотивами народних пісень)
  •   Рік бика
    (Віршик-жарт для 5 -7-річних діток.)
  •   КОЛЬОРОВЕ СВЯТО
    (для дітей 4-х, 5-ти років)
  •   Берегиня.
    - Бачиш душу його чорно-білу:
    Половина зчорніла дотла,
  •   Осінні етюди
    Трави схилилися – спатоньки-спати,
    На деревах листя – золотисті шати,
  •   Першій половині ХХ сторіччя.
    Вони мали завдання – жити,
    Та Зло – з будь-якого боку:
  •   Нащадкам тих, хто вижив.
    Тебе благаю: вірша не пиши,
    Неможливо ту муку вмістити у рими.
  •   Осінь
    У дзеркалі Осінь. Дивно…
    Вона ж тільки що до мене
  •   Даринка
    Чи це дзиґа, чи пружинка?
    Ні, це дівчинка Даринка.
  •   Сіра хмара
    Думок сірих драговиння затягло у глибину,
    Вперлась лобом підсвідомо у якусь глуху стіну.
  •   ***
    Тимчасове явище
    у безмежжі часу,
  •   ГИМН СКАРАБЕЯ
    Жизнь в сущности своей – дерьмо
    На нюх и визуально,
  •   Про що восени гуркоче грім.
    Осінь сіється дощами
    Над лісами і степами,
  •   Пожелание
    Я желаю тебе, чтобы счастье
    Было, было всегда с тобой,
  •   Квочка
    Пухнастики-курчата
    розбіглись по садочку,
  •   ****
    Не звертай уваги
    на чужу зневагу,
  •   Вишнева правда.
    Вишенька рум’яна на деревці росте,
    І чомусь нещасній життя якесь не те:
  •   Розмова
    - Говорив – я не вірю в кохання…
    - І мені він так теж говорив...
  •   Неминуче
    Бачиш зірку? Її немає –
    згасла, зникла
  •   Порада (Це казна-що дарую Варі, бо скоро здурію від її суму)
    Прах до праху – кохання вмерло…
    Не тривож прокляттями серце.
  •   Не треба
    Не знеболює серце тиша –
    воно не камінь, ото й болить.
  •   Літо-підліток
    Літо сіло на осонні:
    розфарбовані долоні
  •   ***
    В двох кишенях телефони
    Дзеленчать весь час рингтони,
  •   Кошеня
    Щастя моє сірооке
    в кімнаті розсипало сміх –
  •   Дворняжка
    За мною бродит следом
    Мой беспородный пёс.
  •   ПМ-передоза або вірш за заданими рядками
    "Старий ставок. Цикади оболонка
    Самотньо плаває ногами догори..."
  •   Выбор.
    ПЕСЕНКА ОПТИМИСТА
    Скажите мне, пожалуйста,
  •   Язичниця
    І знов мене агітували –
    за віру в Бога.
  •   ***
    Суне потяг крізь час з небуття в небуття,
    Ми з’являємось в ньому нізвідки.
  •   Стереотип ожидания
    Мы ждём, когда придёт весна
    и всё проснётся ото сна.
  •   Літо
    Вірш для дітей занадто довгий, але я писала його, уявляючи книжку – розмальовку для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.
  •   О свете в конце туннеля
    Думать надо о светлом,
    Думать надо о чистом.
  •   Історія
    Як небо глибокі,
    Космічно-холодні,
  •   Кохання без меж… або …
    З тобою – інша, з тобою – не я.
    Вона – підколодна холодна змія,
  •   Если...
    Если запомнишь о ком-то плохое,
    А после другое добавишь такое –
  •   Смішинка
    Я сміятися не хочу,
    Уже плачуть мої очі,
  •   Романтизм і прагматизм
    - Було в житті усе, що треба,
    І що не треба – теж.
  •   Плохое настроение
    Небо серое, сырое
    Тучами измазано,
  •   Жабка
    За мотивами народних жартівливих
  •   ***
    Давай, родной, поговорим,
    Пусть разойдётся ссоры дым,
  •   Час до школи
    Прощавай, садочок наш, прощавай!
    Більше нас уранці не чекай,
  •   Homo sapiens
    Прилипли очі до екрану
    Лиш сонечко зійшло. Ще рано,
  •   Прощання час
    Ось і настав прощання час,
    Дзвенить дзвінок останній раз.
  •   Не треба (Тема №9)
    Я дарую тобі волю,
    Я звільняю тебе від себе,
  •   Вітер
    Вітер-нечупара
    Налетів зі свистом,
  •   Розмова
    – Тебе образили діти?
    – Ні!
  •   М’яч
    З рук у руки м’яч стрибає
    І до неба підлітає.
  •   Однокласникам
    Были девчонки, были мальчишки,
    Были портфели, тетради и книжки...
  •   Етюди
    Болото
    Я не озеро і не річка,
  •   Весна і гаманець
    Моя Весна – шалена і п’янка,
    Одягнена у вітер, пелюстками
  •   Синові
    Наче учора було ще малятко,
    Мамине з татком маленьке хлоп’ятко,
  •   Обов’язки
    - Не піду до школи!
    Не піду ніколи!
  •   Зеньо образився
    Я злий, як чорт, покусаний сиджу
    Не ким-небудь – коханою особою,
  •   Моя весна
    Моя весна – шалена і п’янка,
    Одягнена у вітер, пелюстками
  •   Нещасне кохання
    У тузі я покусаний сиджу
    Не ким-небудь – коханою особою.
  •   Монолог перед дзеркалом
    Дивлюсь я у дзеркало й сум огортає.
    Душу питання уїдливо крає.
  •   Дощик
    Як набридло хмарці високо літати,
    Стала вона дощиком частим накрапати.
  •   Пісня сонця
    Вранці сонце промінцями
    Поспішає всіх будити.
  •   Куда, страна, твоя дорога
    - Моя страна – великая страна!
    - Скажи мне, друг, чем велика она?
  •   О понимании
    Если вдруг тебя гнетёт
    Окружающих непонимание,
  •   Весна
    Сонце сміється - Весна почалась.
    Звідкись під дахом бурулька взялась,
  •   Дарунки
    Осінь в гості до нас завітала,
    Усміхнулась і Літу сказала:
  •   Чому?
    Я збираюся гуляти,
    Та не можу вийти з хати –
  •   Повір
    Коли смуток, наче морок,
    Оповив тебе собою,

  • Огляди

    1. Скоромовка про ліс і лиса.
      По яругах, що є сили,
      лісники ліси садили.
      Між осичок - сосни й тис.
      Швидко ліс високий зріс.
      Для звіряток і для птиці
      є кислички і суниці.
      Оселився ласий лис
      під найвищій в лісі тис.
      Там, у лисовій оселі,
      лисенятко є веселе.
      Всім говорить гриб лисичка:
      - Лисенятку я сестричка.
      В лісі осінь. Пада лист
      лису-татові не хвіст.
      Під осикою на ранок
      лис знайшов смачний сніданок
      і несе його у ліс
      лисеняткові під тис.
      В лиса здобичі багато –
      у оселі буде свято.
      Лис, лисиця й лисеня
      Розкошують не щодня.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    2. Крижана Галатея
      Що було – те було… Із твоєї руки
      Проростало зерно урожаєм гірким.
      Чи на нього дивись, а чи очі закрий:
      Все одно урожай до зерняточка твій.
      Сіяв те, що хотів. Все, що виросло -треш,
      І нове не зросте, поки це не збереш.
      Я не та, що була. Я – згоріла дотла.
      Не знайдеш у мені ні любові, ні зла.
      Бо рубав ти з плеча. Бо ти грався вогнем.
      І байдуже було, що межу перетнем.
      Ти мене спопелив. Ось така ця межа.
      Все згоріло дотла. І тепер я – чужа.
      Вже мій біль – то не ти. А твій дім - то не я.
      Ти вже більше не мій. Я уже не твоя.
      Об каміння своє, наче майстер ножів,
      Кригу тисячі лез ти в мені нагострив.
      Не марнуй більш на мене даремних зусиль:
      Моїх ран не пече твоя вроджена сіль.
      Я вітаю тебе, майстре в’їдливих слів:
      Крижану Галатею із мене створив.
      Зберемо врожаї. Буде поле пустим.
      Розійшлися шляхи. Кожен піде своїм.
      Не відродимо ми погорілі мости.
      Бо померла любов - і немає мети.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    3. Бордель на зеленому полі
      Розкошують будяки
      на зеленім полі.
      Придивилися дядьки –
      нижче спини голі.

      Прикидається курай
      дядьком із портфелем.
      Скільки ліжок не міняй –
      а бордель борделем.

      Не сховає срамоти
      жодне піаніно,
      як за мозок маєш ти
      те, що нижче спини.

      До вподоби комашні
      мотилі - монархи.
      На тім полі всі дурні,
      навіть олігархи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    4. Варіації перекладу
      Вчепилось дерево в скалу,
      Мов пальцями, корінням:
      Стояти у негоду злу
      Непросто між каміння.
      Утричі вищі всі його
      Міцні брати долинні,
      І дивно: як зрости могло
      На тій стрімкій вершині?
      Зате, коли у тінь жахіть
      Нічних ще діл укритий,
      В промінні дерево зорить -
      Зелене у блакиті.

      ***
      Вп’ялося дерево в скалу
      Коріння п’ятірнею.
      Вітри шмагають по зелу
      Безжальністю своєю.
      І зростом дерево братам
      Долинним – на третину.
      І дивно: як зросло отам,
      На кам’яній вершині?
      Зате, коли весь діл ще спить
      Під ночі гобеленом,
      В промінні вже воно горить
      На синьому – зелене.

      ***
      Вп’яла коріння у стрімчак
      Затята деревина,
      Рвучкі вітри її усяк
      Терзають без спочину.
      Вона третиною лишень
      Братів долинних зростом.
      Вроста безстрашно, день у день,
      В небес холодний простір.
      Зате, коли ще тінь нічна
      Блукає по долині,
      Вона уже сіяє на
      Освітленій вершині.

      ***
      Щосили дерево в скалу
      Вчепилося корінням
      Негоди стерпіти хулу
      Нелегко між каміння.
      На зріст – третиною всього
      Дерев долинних висі.
      І дивно: як воно могло
      До неба дотягтися?
      Зате на вранішній зорі,
      коли в долині сутінь,
      Воно єднає угорі
      Земну й небесну сутність.

      ***
      Вчепилось дерево у твердь
      Скалистої верхівки,
      Вітри безжальні до осердь
      Проймають кожну гілку.
      Всього третиною на зріст
      Долинних побратимів,
      Воно самотньо кожен лист
      Купає в небі синім.
      Зате, коли долини сплять,
      ще мороком укриті,
      Уже із сонцем гомонять
      Його зелені віти.

      ***
      В скалу коріння уп’яло
      Затяте деревце.
      І всі вітри зривають зло
      На впертому за це.
      Всього третиною на зріст
      Деревам із долин.
      І страшно, що негоди свист
      Життю зупинить плин.
      Зате, коли нічна пітьма
      Ще огортає діл,
      Воно вже сонце підійма
      На синій небосхил.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    5. Колискова для дощика
      Там, де місяць, угорі,
      Хатка ясної зорі.
      У зорі великий двір.
      У дворі казковий звір.
      Має звір той безліч лап
      І співає: «Крап-крап-крап…»
      До дерев іде у ліс:
      «Я водички вам приніс.»
      Йде у поле до трави:
      «Травко, крапельки лови!»
      Звір несе води ковток
      Для грибочків і квіток,
      Зі своїх вологих жмень
      Поливає навіть пень…
      І танцює безліч лап
      по калюжах «чап - чалап».
      «Крап-крап-крап!» - лунає сміх,
      Звір іде на наш поріг,
      У віконце суне ніс:
      «Я вам райдугу приніс!
      Поки все довкола мив,
      Я втомився і змалів.
      Повертаюсь до зорі,
      Що чекає угорі.»
      У зорі великий двір.
      У дворі казковий звір.
      Він лежить собі один
      На перині із хмарин.
      А під музику вітрів
      Із віконця лине спів:
      «Тихо, дощику, бай-бай,
      Не літай за небокрай.
      Краплі вкрили все навкруг,
      Але ти, мій друже, вщух.
      Між небесних володінь
      На хмаринці відпочинь.
      Люлі-люлі, баю-бай,
      Вітре, хмарку покачай.
      Із калинових суцвіть
      Прийде сон сюди за мить.
      Люлі-люлі, баю-бай
      Спи, маленький, засинай.»



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    6. ***
      Сліпі не бачать: в нашім краї
      страшний не вірус із Китаю,
      бо більша є у нас загроза -
      зелена неміч вражає розум.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    7. Спокуса
      Пітьма казала: «Не плач, дитино.
      Углиб не видно. Ховай огидне
      У серця прірву.
      Я там незримо. Воно не зрине.
      Воно зі мною неначе рідне.
      Ніхто не вирве.
      Розправиш крила – лети угору.
      А ми у серці, на самім денці,
      Завжди з тобою.
      Люби, дитинко, плекай потвору:
      Як ніж у берцях, як гострі скельця
      Вона для бою.
      Поглянь навколо. Одне будяччя:
      Куди не кинь ти – самі імпринти.
      Ти – королева.
      Мізерність мріє знайти нестачу
      На дні у пінти, у лабіринтах,
      у пащі лева.
      У тебе ж - велич у кожнім кроці,
      Чутливі нерви доньки Мінерви,
      Політ- орлиці.
      Дрібним ти наче більмо у оці
      Могли б - то зжерли, нікчемні черви,
      Бо заздрі й ниці.»
      Дивлюсь у очі – а там на троні
      Криві дзеркала, а в них лекалом
      бундючні риси.
      Кажу: «Відкрий-но свої долоні.
      Що там сховала?» А там овалом
      Клеймо нарциса…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    8. 2019р. Післявиборче…
      Будинки сірі. Сірі лиця. Сіризна
      уздовж узбіч дороги і життя. Бреде,
      а з-під коліс зневагою в обличчя бруд.
      Життя сміється й посилає сірих на…
      Провина в головах. Товче й питає де
      і як зміняли ви слова на блуд і фдуд.
      Облудлива й блудлива простота: за так,
      за сміх і кпини над собою продалась…
      Або купилася. Утім який резон
      шукати у полові сенс? Гуля лайдак
      на облизні від продажу. Мухва якась
      посіла трон. Вдає із себе еталон.
      Ти сам цього хотів. То їж, лайдаче, їж.
      Оцінюй смак своїх бажань. Лікуй горби
      труною. Пий зеленку, йод. Теши кілок
      собі на лобі. Не приймає світ платіж
      словами «пробі», «дайте», «хочу» чи «зроби».
      Ось і блукай, страждай - допоки вчиш урок:
      хоч як смішить екран – твої турботи ті ж.
      І лиш коли в народних слуг тріщать чуби -
      вони звіряють із народом владний крок.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    9. «Пацифіст»
      «Я пацифіст! Насиллю –ні! Нам не потрібне військо!» -
      отак позицію свою декларував Онисько.
      Мовляв, як б’ють нас по щоці – то підставляймо другу.
      Тут нагло трапилась із ним страшна біда-наруга:
      сусіда капцями уліз у клумбу пацифіста…
      Онисько винного місив, неначе в діжі тісто.
      Усі побачили, куди пішли слова про щоки,
      коли сусіду пацифіст волосся дер нівроку.
      Дісталось навіть глядачам, бо стали надто близько:
      щоб не заліз ногою хтось у квітничок Ониська.
      Стояв Онисько за своє, немов казковий витязь…
      А от країна… не своя? Не варт за неї битись?
      Мовляв, занадто не близька до тіла сорочина?
      За чином ненька занизька, не гідна мати сина?
      «Та я – ого! Та я – цабе! Та я – людина світу…» -
      Твердить Онисько, за слова ховаючи копита.
      ***************************************
      Коли твою країну ворог силкується загризти -
      лиш потенційний зрадник назветься пацифістом.



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    10. Ти...
      Калатала у пролісків дзвоники,
      цокотіла звабливо підборами,
      запрягала оливкових коників –
      мандрувати казковими долами…
      Ти була сміхотливою тишею,
      Від ялиці хвоїнкою гострою,
      твої зорі були найвищими…
      То було все… до першого пострілу.
      Оселилась в набаті церковному,
      покотилася хвилями слізними,
      по могилах при місяці повному
      мандрувала безсонною тризною.
      Помирала щоденними втратами,
      потім знову вмирала - із відчаю,
      бо юрма є завжди дурнуватою:
      обирає, хто сік з неї вичавить.
      Бо людці поставали воронами
      і з нутра Україну роздзьобують.
      Сталагмітами гірко-солоними
      прабатьки наші долі оздоблюють.
      - Ти скажи, чом ридаємо тяжко ми,
      І чому стоїмо понад урвищем?
      - Бо пожежу ми гасимо кращими,
      а вождів обираємо юрмишем.
      **************************
      - Важко жити тобі напівмертвою,
      всі думки твої – зболені й хворі.
      Анікого не зробиш ти жертвою,
      бо сама собі… hikikomόrі.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    11. Про "вишуканість" світу "поези"
      Краса: гаї, степи, поля…
      Ля-ля…
      Раптово лемент. Звідкіля?
      Та бля…
      Вчепивсь реп’ях в чортополох.
      Ох-ох…
      У ворогів летить горох.
      Рох-рох…
      Тут світ звільняють від дурні!
      О… ні…
      І дохнуть му…зи на вікні…
      В лайні…
      А соловей хотів тьх-тьох…
      Теж… здох.
      Мабуть, зараза, пив за трьох.
      Ох… ох.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    12. Проліски 2016
      Торішнє листя сподівань стає землею,
      Шматочкам ґлею зручно у серцях,
      І прах до праху… і останній цвях…
      І голоси… і голосіння за ідею…

      На волосінь від божевілля сни пророчі,
      Немає панацеї у словах,
      І жах скорботу водить по шляхах,
      Ступає душами зневіра, гаснуть очі.

      Зими холодні поторочі тягнуть пащі,
      Поживи хочуть, наче яничар
      З царату зайвохромосомних чвар.
      Та цур потворі потойбіччя! Геть, пропащі!

      Уже весніється. Страшаться сірі хмари
      Тепла надії й усмішки добра.
      Кора земна! Прийшла уже пора
      звільнятися від зла північної почвари.

      І враз… росте крізь помертвіле свіже листя,
      І ніжну силу крапельки життя
      Дитя землі здіймає наче стяг…
      Це білі проліски розквітли в серці міста.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    13. 2015
      Лис у шкіру добродія вліз
      І брехня захлинається ревом.
      Намагаюсь побачити ліс,
      А навколо дерева, дерева…
      Хитрих лисів у лісі – як блох,
      Що заїли паршивого псюру,
      А слова – наче стиглий горох,
      Котрим бевзі стріляються здуру.
      Шельмувате павуччя лата
      Понад прірвою сіті реляцій.
      І блукає свята простота,
      Зачарована грою паяців.
      Вся країна збирає рубці
      На серця і долоні. Криваві…
      Там, де снайпер вишукує ціль,
      Все одно проростати отаві.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    14. Калинові грона
      Моя Україно,
      привітна, терпляча, єдина,
      калинові грона
      відкритих і щирих сердець
      до вічності плинуть,
      і зграйками зірочок линуть
      у небо твоє,
      у гіркий твій терновий вінець.
      Рядочки синів,
      що отримують ангельські крила
      щоденно поповнює
      ніц не потрібна війна.
      А ти ж для любові,
      а ти ж їх для щастя ростила,
      та твар двоголова,
      захланна, кривава й брудна
      окублилась поряд.
      І пре крізь прозорі кордони
      рашистська чума,
      усмоктавши кисіль із боліт.
      Коричнева гусінь
      формує повзучі загони,
      щоб чистий твій квіт
      обдирати з калинових віт.
      Росія порушила
      заповідь світлого Бога:
      країна-крадійка,
      убивця,
      гніздо сатани.
      Московські церкви –
      то домівка лукавого й злого.
      В російськім сенаті
      сидять дикуни й брехуни.
      Моя Україно,
      країно правічної волі,
      як нищили каїни
      протягом довгих століть
      тебе
      за ту Авеля цівочку чистої крові,
      що світлом і нині
      пульсує в тобі і бринить.
      Жнива цьогорічні
      вдалися багаті й криваві:
      в сусідній Росії
      із впалими скронями мрець
      так хоче повернення
      мертвій державі,
      що згоден
      на смерть сотень тисяч сердець.
      Бо в нього не серце –
      обману загиджене лігво,
      фашист Пауль Геббельс –
      його ідеал та взірець.
      А що йому, мертвому…
      Світ забруднити не міг би
      Мамони слуга,
      сатаною улюблений мрець
      якби не раби золотого тільця,
      що на гроші
      міняють і совість, і честь,
      і чуже майбуття.
      Обсіли Росію
      блошиці, та гниди, та воші
      і Божі слова «Не убий!»
      замінили виттям
      про те,
      що навколо
      усі завидющі й ворожі,
      І хочуть відтяти в Росії
      солодкий шматок...
      І стали в народу від того
      не лиця, а рожі,
      Й не стало Росії…
      і голос народу замовк.
      І виникло стадо.
      Й погнали його на заклання
      кривавому богу бабла.
      «Русский мир» - віхоть трав,
      приманка для стада
      рашистських вівець та баранів,
      що здатні дітей
      віддавати вошві для забав.
      Болотяне зло
      захлинається люттю й брехнею…
      Моя Україно,
      країно калинових грон,
      ти вистроїш, зможеш,
      бо правда твоєю борнею
      тримається в світі
      супроти огидних ворон,
      що з мертвих
      зривають блискучі обручки та речі,
      радіють поживі
      з долоньок убитих дітей.
      Народе Вкраїнський!
      Ти крила розправ, наче кречет,
      й гони вороння,
      цю гидоту рашистських мастей.
      Моя Україно,
      моя Батьківщино єдина,
      Здавен твої діти
      світили серцями в імлі.
      Тому тобі жити.
      І буде велика родина -
      Народ України,
      щасливий на вільній землі.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    15. Путинская Россия
      Оголтелая, полупьяная,
      о культуре своей позабывшая,
      ложь поднявшая вместо знамени,
      зло войны в свою душу пустившая,
      мир признавшая преступлением,
      на солдат «грузом двести» согласная,
      обезумевшая от рвения
      возводить на весь мир напраслину,
      честь народов других поправшая,
      шовинизма угаром укутана,
      лизоблюдная, тенью ставшая
      у циничного фюрера Путина –
      ты ли это, страна былинная,
      иль гнездовье ворья да коррупции?
      Голова твоя, эх, повинная,
      не Россия ты, а деструкция.
      Ложью в ложе войны уложена,
      говоришь не стихами, а пушками,
      отморожена, затаёжена,
      ты ли это, Россия Пушкина?
      Путинизмом во мрак опущена,
      доверяешься полоумию,
      в чём, Россия, твоё грядущее?
      Ты - рабыня последней мумии.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    16. З минулого у сьогодення
      Шевченко не даремно кляв Богдана,
      якби не той, можливо, Січ би нині
      буяла славно…
      Ні – кривава рана
      лягла до ніг цариці Катерині.
      Дволикий брат не вніс би в хату скрути,
      якби Москві тоді не йняли віри.
      І не просили б нині про спокуту
      ні Крути, ні голодомор.
      Cибіру
      не довелось би ласувати смутком
      очей синів і дочок України…
      О земле мила, звідки стільки пустки
      у тому, що вінчає жирні спини
      народних слуг,
      що знову топчуть волю
      і мрії поколінь твоїх, Вкраїно?
      Земля моя,
      віддай їм стільки болю,
      скільки вони ножів загнали в спину
      народних сподівань на долю й щастя.
      Гори їм під ногами, земле-мамо,
      провалюйся, аби не сміли красти
      твоє майбутнє зрадники і хами.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    17. ***
      Тури гуркочуть копитами,
      кривавими плямами вкритими -
      то зграї думок похмурих
      захмарили обрій над муром,
      збудованим власним зором
      того, хто для себе ворог.
      Годоване серцем горе…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    18. Передзимно…
      Зосеніла, похмура душа опадає
      словами-листвою,
      у сивіючих сонць полотніє проміння
      остиглих долонь.
      Знаєш, варті не «де»,не «коли», не «навіщо»,
      а хто ми з тобою
      для отих он сердець, що шукають тепла…
      Я прошу: не холонь…

      Не холонь,
      самоту прикликаючи свідчити різні образи,
      що тобі заподіяли мандри
      між межами власних облуд.
      Золотими хрестами майбутньому
      скручують хиряві в’язи
      юди в рясах і без…
      Розвелося продажних паскуд.

      Свій статут аберація духу диктує моралі:
      дурні плагіати
      вимальовує нам з архаїчних доріг.
      То гірка́ суєта.
      Кожен світить,
      настільки любові можливо задарма віддати -
      і проста, і свята… за маєтністю світу забута мета.

      Тож поглянь на мету.
      Всі самотності мали можливість світити,
      та не стачило духу…
      можливо, не стачить і нам… Все одно
      не холонь, адже людяність
      має ходити по світу,
      аби він прояснів,
      ніби вимите краплями світла вікно.



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    19. ***
      Я хреста не ношу, не цілую ікон,
      не чекаю на сон із ремаркою Бога,
      в суєті доброти не шукаю вагон,
      аби в’їхати в Рай у кінці епілогу.

      Просто сонце своє зігріваю теплом
      нелукавого серця, що має боліти
      моїм світом: посіяний в землю геном
      простоти поколінь, що, як зламані віти,

      по собі не залишили квіту, та все ж,
      таємничім зерном із підґрунтя країни,
      розгинаючи роги баранячих меж
      і рівняючи спини, росте крізь тканини

      огрубілих долонь і вертає у мир
      чисті хвилі Любові у руслах артерій,
      щоб серця, між камінням затерті до дір,
      карбували її у земній Ноосфері.

      ***
      Моє сонце так лагідно гріє мені
      мої дні щиросерді й недоспані ночі -
      і Любові й Кохання зоріють вогні,
      в Ноосферу кодуючи щастя жіноче…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    20. Температура і муза… : ))
      Отак тобі! Сміялася з жар-птиці, котра палає й вірші виплітає.
      Тепер ось маю… правда не під сорок, та муза ніц не хоче спати,
      І верещить. У голові танцює морок, а їй кортить ганяти зграї
      Суцільних дієслівних рим, котрі по хаті розсілися пихато .
      Мені б заснути, а не римувати, та сни тікають, наче сірі миші.
      Мабуть температура за наркотик чи щось подібне править музі.
      О, музо, розігралася, мов котик. Утомишся і скоро схочеш тиші.
      Та просто так я все це не залишу, й помщуся наркоманці, любі друзі...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    21. Ролі
      Усі корони світу
      двосторонні:
      коли себе вважаєш у короні,
      хтось бачить лиш ковпак із бубонцями…
      Такий вже світ.
      Він грається із нами.
      Ти одночасно
      блазень і король,
      травесті,
      фон,
      і другорядна роль,
      і в залі переповненій
      глядач.
      Але не сценарист.
      Отож пробач
      собі імпровізації невдалі.
      Одне відомо,
      завжди «буде далі»:
      і в Судний День зігравши роль мерця
      ти не побачиш п’єсі цій кінця…



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    22. Осенняя рефлексия
      Ах, как эта осень, красавица осень,
      порой раздражает несносно–тоскливым дождём.
      Да только её ли вина в том, что косо
      легли наши мысли, не в лад мы с природой живём.
      Да только ли с нею? С собою не ладим:
      о счастье мечтая, хандре угодив под колпак,
      тоской упиваемся. К радости вряд ли
      попутчик унынье… Вот стать бы иными… Но как?



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    23. Догматик
      Рівень отруйності, мій «талмудисте»,– мінлива межа…
      Жаскою й жорсткою сторожею хордиться жах,
      ахроматично фарбуючи всесвіт, розміщений за…
      Залізні хребці приховає словесний візаж:
      ажіо слів – антураж, бо уданий вербальний розма́х
      ахіллових п’ят не схова в догматичних димах.
      Ах, ахінея – як сором у п’яних очицях корчми,
      мишастою тінню майне в аксіоми гучні:
      нібито й істина… тільки навіщо ці шори і мур?
      Уражений зір примагнічено вниз, до баюр.
      Юрмище осудів коло межі, тільки далі їм зась…
      А сьомим чуттям за межею стежина у небо тяглась.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    24. До-ре-мі...:)
      До тебе я ніс здобуте,
      Реберця хрумкі й шикарні,
      Мінерво моя розкута.
      Фанатик я у коханні.
      «Сольдо» були в кишені…
      Лялечко, друзі стрілись,
      Сіли, ми ж люди вчені.
      До ранку ось це лишилось…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    25. Гимн тараканов
      Желанье, братцы, жрать да гадить
      с натуры нашей не изгладить,
      мы расселяемся по весям
      без громких фраз и звонких песен,

      но после нас, едрёна вошь,
      с «отчизны» новой шиш турнёшь.

      Явившись в дом без приглашенья,
      глумясь, плюём на ваше мненье:
      важней всего ведь наше право
      жить так, как это нам по нраву.

      Заняв жилище вплоть до дыр
      мы славим тараканий мир.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    26. :)
      П’ятниця, тринадцяте. Хмарно.
      Сподівалась на дощ. Та марно.
      Квіти посадила. Темніє.
      Поливаю з відра і мрію:
      Відьмою була б я, скажімо…
      Мала б з того користь, ще й зриму.
      Я відром не носила б воду,
      А мітлу б ухопила – й ходу.
      В небо полетіла би шпарко
      Й квіти поливала би з хмарки…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    27. У течії теорії
      Теорія – яке чудове слово:
      нагадує жіночі імена,
      рікою мелодійною мина…
      є ти й вона… та не про неї мова.

      Хоча усі охоплює основи
      собою ця логічна дивина,
      але керує нами не вона,
      а его (надиктовує умови).

      Йому хороші гонор та пиха,
      і до смаку амбіція лиха,
      і у кишені милі грошенята…

      Але охоти бути без гріха
      у нас, теоретично, не відняти…
      і течія ніколи не стиха.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    28. Увертюра осені
      Високе небо втрачає синю свою безодню,
      і сонця око
      (моє плацебо) холоне чаєм, уже не модне
      у пору року,
      коли сумує душа поета, римує осінь,
      її бароко,
      і я прямую в зіниці Сета, а сонні оси
      рахують кроки.



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    29. Осіннє
      Мінливий час тече,
      зумовлюючи плинність
      усіх світів,
      а ти когось шукав,
      а ти чогось хотів…
      Торкали за плече…
      Втрачали очі пильність,
      імлою плив
      і торсала рукав
      упевненість катів,
      котів і течії,
      котра штовхала в спину,
      несла рибин,
      луску та скалки зір
      у часу плин, чи вир,
      чи вирій носіїв
      порожньої торбини,
      чи до глибин
      космічних чорних дір.
      Тримало слово «вір»,
      та віра не весло,
      довірливі спрожогу
      отруту п’ють
      оманливих жадань.
      А ти держи ліхтар
      марам усім на зло
      і віруй у дорогу,
      але не путь
      в сліпу тьмутаракань.
      І жайвором до хмар
      шугне з-під тиску ніг
      бажання жити далі,
      бо серце є,
      душа іще болить,
      і не загусла кров.
      Хай знову буде сніг,
      холодний сніг реалій,
      до денця п’є
      душа журливу мить -
      не бійся підошов,
      бо шрам у шрам йдемо
      у почутті і слові,
      ми прес-реліз…
      Хай бавиться дитя
      із папірцями душ…
      Не руш святе ярмо,
      не запереч умові
      про леза сліз,
      жнива серцебиття
      в час дозрівання груш,
      бо гра іще жива,
      не кожна карта бита,
      кохання смак
      не вивітрився з губ
      осінністю вітрів.
      Та як полин-трава
      наука тих любити,
      хто йде навспак,
      твердий, неначе дуб.
      А ти чого хотів,
      а ти кого шукав,
      втрачав у часоплині,
      і катом був
      яких чужих світів?
      Давай-но за рукав,
      за тих, кого не взнав,
      за помилки дитинні,
      котрі забув,
      бо знати не хотів,
      без жодної з підстав
      оплатимо борги
      свідомою любов’ю.
      Все інше – прах,
      все інше - злоба днів
      і мілкота монет.
      Можливо, до снаги -
      у спротив безголов’ю -
      любов’ю в полюсах
      єднання берегів
      і створення планет…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    30. «Патріот»
      Скніти любиш,
      голубиш свої проблеми,
      І слони шестилапі
      кружляють навколо німбом.
      На «пропащій країні» запали клеми.
      Наче й добра бажаєш,
      і лиха не зичиш ніби,
      та у двері рушницею,
      а не хлібом,
      твоє око спливає
      назустріч приблудним рибам.

      Небо сіре
      не стане сіромі синім:
      там, де сирість розводять,
      усе просякає цвіллю.
      Навіть радість
      підніме тебе на кпини,
      бо ти хитрий метелик,
      той самий,
      що зветься міллю:
      цілиш гризлом
      у ближнє тобі довкілля,
      щоби вгрузнути зручно
      і плакати про безсилля.

      Скімлиш, квилиш:
      «Вкраїно моя рідненька»…
      Віртуальну, абстрактну,
      заслинив хрестоматійно…
      Але цідиш
      крізь зуби в пихаті жменьки:
      «Ці плебеї – бидлота…
      доцільно загнати в стійло…»
      При нагоді,
      розвісивши побрехеньки,
      зрадиш їх і країну –
      ____________            стократ уже
      ___________________               спродану
      _________________________                  неньку...



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    31. Їжак і чортополохи (продовження пригод)
      О, клята ніч! І кляті окуляри!
      Їжак не здасться в любощах нізащо,
      Бо хто ж за їжачиху може краще
      Так розуміти любу свою пару!

      Гикнулась їжаку погана звичка
      Ходити вліво з віку молодого.
      Ще кактуса голки із писка в нього
      Стирчать, а він уже помчався в нічку

      Шукати те, від чого буде щастя,
      Хоча ліхтар не встиг іще придбати.
      Але кохання – це жорстоке свято…
      Пізнав чортополоше слатострастя.

      Отак ходити в ніч з поганим зором:
      Ніс так розпух, що в люди вийти сором.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    32. Колюче кохання (дружня пародія)
      Тримаючи в обіймах насолоду
      І колючки відчувши на вустах
      Їжак забув про свій їжачий страх
      У мріях про жадану нагороду.

      Зірки трусили ніч із небозводу.
      Незборна сила – первозданний клич!
      Замислено зірки скидали з пліч
      Голкасті промінці в їжачу вроду.

      «Твою красу, колючу, мов троянду,
      Вгорну у листя, мокре від дощу,
      І жирними жучками пригощу…» -
      Від хвилювання в нього спухли гланди…

      У кактуса влетівши повним ходом,
      Устряв їжак, бо не спитався броду.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    33. Алергічний сплін.:)
      Липень і спека.
      під вікнами в мене
      клумба. Там квіти
      і листя зелене.
      Осінь далека,
      ще серпень із гаком,
      свої гобелени
      у сонячних знаках
      кинула в літо,
      неначе Колумба
      доля в Лукайя*.
      Танцюючи румбу,
      пещена й сита,
      жарінь опливає
      в листя опале.
      Посушлива зграя
      хижу опалу
      влаштовує квітам,
      і алергії
      я сплачую мито:
      капосні вії
      подразливі стали,
      листя сухого
      ображені шалом.
      Просині тогу
      вдягає тополя,
      мрії за вітром –
      і вольному воля.
      Синя палітра,
      осіння завія…
      Зникли за рогом
      відпущені мрії,
      лиш алергія,
      усміхнена косо:
      «Всюди ще літо,
      а в тебе вже осінь».



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    34. Басня о каждом

      Пожалела меня мышь:
      «Ты ж моя соседка, слышь,
      я тебе добра желаю,
      хочешь, вместе выпьем чаю?
      Меж рассказов что по чём
      я поведаю о том,
      что высовываться грех.
      Это курицам на смех,
      и, к тому же, вон та крыса,
      изгибаясь, как актриса,
      в бок твой глядя свысока,
      пальцем крутит у виска.
      Посерее будь чуток,
      плечи ниже и молчок,
      да шурши по жизни тише,
      как и все другие мыши…»
      Но пыхтит знакомый ёж:
      « Я колючий, ну и что ж?
      Правда тоже колет глаз!
      Дед поведал как-то сказ,
      как баран со скал свалился,
      потому что оступился.
      Говорил, вздыхая, дед,
      стадо всё ушло вослед,
      лишь один остался цел,
      потому что думать смел.
      И выходит, мненью стада
      доверять себя не надо.
      Словом, без обиняков,
      взгляд на общество таков:
      если чокнутым слывёшь,
      значит, правильно живёшь».
      ***
      Вы, поди, уже с усами,
      кто тут прав, решайте сами.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    35. Негентропія
      Річкою-долею глибоководною
      стезя по долоні лягла над безоднею
      лютої Лети й мороки одвічної
      бачити мо́роки серця зустрічного,
      зневірою вкритого, сірою мрякою -
      і не ховатися в себе налякано.
      О́браз обра́з на життя пожмаковане,
      мережане мурами і частоколами,
      болем упите по шкіру у сироти,
      непотребу шматтям додолу не кинути,
      бо, вгледівши душі безпомічно голими,
      не станеш гатити по спинах підборами.
      Хай світ цей, причинний своєю довірою
      до слова олжею і правди сокирою,
      слиною сходить за безцінню внаджено,
      святе попідтинню лишаючи, зраджене,
      та в безладі зламаних віру у краще
      не здати в пропаще ніколи й нізащо.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    36. Казка для … не маленьких дітей
      Паперовий чи пісочний,
      але десь у світі точно
      є палац у дев’ять веж
      і один манеж без меж.
      У кожнісінькій із веж тих
      по царівні в срібних мештах
      найкоштовнішу з прикрас -
      сміх - вгаптовують у час.
      Стережуть палац дерева,
      і пророчиця місцева
      роздаровує усім
      різних мрій рожевий дим.
      На манежі лев гривастий
      вчить малечу думки прясти,
      й сім поважних мудреців
      шиють хмарку літніх злив.
      Без драконів – що за казка?
      І дракон тут є… Будь ласка,
      глянь, ось там он, над ліском
      він кружляє літачком.
      Щастя він повіз до лісу
      жабці, зайчику і лису,
      геть на кожний звіра ніс
      по торбиночці поніс.
      А, як будеш ти хороший
      не за вигоду і гроші,
      то, можливо, повезе,
      та й для тебе привезе.
      Хочу я пораду дати.
      Ну нащо тобі чекати?
      Довіряй своїм рукам
      І збудуй те щастя сам.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    37. ***
      Липа розквітла…
      Липовим квітом
      патока літа
      ллється у жито.
      Жито не злато -
      лата на латі.
      Сонячні шати
      тим і багаті:
      Виткані сяйвом,
      латані тінню,
      вишиті драйвом,
      трішечки з лінню.
      Грішно-безгрішно,
      дрібку пророче,
      вітер про вишнє
      вишням шепоче,
      вальсом навшпиньки
      в'ється по вітах…
      Солодко ниньки
      дихає літо.
      Подих медовий
      стелиться млістю.
      Дощик раптово,
      наче по вістрю,
      танго миттєве
      вихлюпне чисте:
      «Ось вам, дерева,
      блискітки в листя…»
      Cум тополиний
      краплями змито,
      трохи полинні
      пахощі літо
      знов розливає
      серед проміння,
      знову у вітах
      співи бджолині.
      Світло й привітно,
      серцем відкритим
      липа розквітла,
      просто щоб жити.



      Коментарі (29)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    38. «Унтер-офіцерша», або пародія-епіграма на себе.
      Що за жінка? Завжди десь заносить
      цю кусючу, як осіння муха, стать:
      у самої вірші правки просять,
      а повчає ще й пародії писать.

      Ритми збиті, рими дієслівні,
      а сюжет… Я зі стільця ледь-ледь не впав,
      бо плете рожеве і наївне
      ця поплічниця пегасових забав.

      Що ви, браття, Кока не жорстокий,
      та повинен я Росі вказати край:
      - Перш, ніж виїдати Коці око,
      із очей своїх колоди повиймай.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    39. "Назвавшись груздем..."
      Один «хоробрий лицар» одягся в «обладунки»,
      ударив із-за рогу й сховався за лаштунки.
      Кричить: «Усе за жанром, я виглядаю круто,
      на недосяжність право у мене має бути!»
      Якщо боїшся здачі, не сунься перший, друже,
      якщо боїшся бруду, не стрибай у калюжу,
      як пишеш епіграми – не закривай сторінку:
      так роблять недолицарі і яночки устимко.



      Коментарі (41)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    40. Казка для тебе
      Десь отам, де у часі зникає минуле,
      літепло проводжає сузір’ями Лев.
      Рудохвостою білкою осінь майнула,
      закосичила сонячно крони дерев.

      Промінець під ногами у схованки грає,
      ловить шерех у листі чарун-килимів.
      Буркотун-лісовик усміхається навіть,
      споглядаючи гру з-під насуплених брів.

      Вже зозуля відкрила дверцята у вирій,
      і болотник махає рукою услід
      легкоперому, вірному звичаю виру,
      котрий віру у сонце несе за овид.

      Розчесали волосся смарагдове мавці
      охолодні вітри Зоряниці-зорі.
      Павутинки-білявки розкреслили навкіс
      витинанки хмарок і старі чагарі.

      Повітрулі кружляють із листям барвистим,
      а Мокоша пряде довгу нитку дощів.
      Одягнула калина червоне намисто,
      бо її падолист у танок запросив.

      Напівсонної мавки закрилися очі,
      нахилився над нею вчарований сон,
      та про зірочку білу їй тихо шепоче,
      і юги скрижаніло-блискучий полон.

      Оповідці немає кінця і початку,
      і казала казкарка одна, далебі,
      що коли у дорослості зняти краватку,
      у цій казці знайдеться місцинка й тобі.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    41. "Осіння"
      Ах, зачем же ты, девочка, в осень
      Так спешишь, споря с ветром гривастым?
      Убегаешь из августа босо,
      Зачерпнув по дороге ненастья.

      Ох, шальная тростинка-девчонка!
      Заколдованный алый цветочек
      не растёт, где, лучисто и звонко,
      обрываются краешки строчек…

      Что ж ты, милая, в тоненьком платье,
      босиком гололёду навстречу?
      Ах, как жаль, что тебя удержать я
      не смогу и накинуть на плечи

      шаль, что сердцем усталым согрета…
      Там, вдали, поседевшие тучи.
      Ну зачем же ты ищешь край света,
      разобиженный солнечный лучик?

      Оглянись. Видишь, лис на дорожке,
      средь порхания солнечных листьев?
      Пусть глаза и лукавы немножко,
      но добра его мордочка лисья.

      Как он ждёт твоего возвращенья,
      словно песню – забытая нота.
      Может, всё твоё спешное рвенье –
      это страх ожиданья полёта?

      Не спеши, безрассудная, в осень,
      Ведь туда ни к чему торопиться.
      Может, небо звезду тебе бросит…
      Открывают тому, кто стучится…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    42. ***
      Осягнення, на жаль, кордони має,
      Але безглуздю, втім, немає меж.
      Та хоч буває, дурість і минає,
      Проте між тим, життя минає теж.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    43. Грозове
      Вночі була шалена злива,
      така ж, як звір у грудях зліва,
      що в серце вріс і стане мною,
      якщо я відчай не загою
      від болю за розп’яті крила
      надії, що землі зоріла,
      землі ось цій, до згуби любій.
      Іуда їй цілує губи,
      а я не здатна захистити,
      адже іуда - ти і діти
      твої, мій друже-брате-злодій:
      вітрил чатуєш вражих лодій,
      бо запродав свої за гроші
      чужинські - власні не хороші.
      Це ти не дбав про їхню ціну,
      землі своєї вражий сину…
      У хмар важкі та довгі гриви
      аж по землі стелились. Злива
      манила блискавкою стати,
      мечем караючим у свято
      шаленства волі й влади миті,
      коли водою з неба змиті
      усі «не вбий», бо право хмари
      творити злі і добрі чари.
      А всеньким небом блискавиці
      стікали в землю медом. Криця
      Так само сяє, як гаряча…
      О, земле рідна, де ж та вдача,
      в якій твоїй живе дитині,
      що здатна прапор жовто-синій
      підняти з бруду і ганьби
      і вийти з темної доби
      у час, де розквіт, сила й слава
      народу нашого й держави?
      І бився грім у вікна й стіни:
      Земля будила совість сина…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    44. Карпати
      Найсмачніша вода – у карпатських струмках,
      як солоно змокне рюкзак за плечима,
      а ти досхочу вже нап’єшся очима
      супокою смерек, і торований шлях
      відгукнеться вагою утоми в ногах
      та вражень добірних пластами густими.

      Якнайліпша чорниця – обабіч стежок,
      що, гору обнявши, приводять до хмари,
      а хмари чаклують , і крапельні чари
      наливаються в серце, а волі божок,
      підхопивши зі стежки не зроблений крок,
      готує з думок таємничі узвари.

      Найчистіші вітри – то вітри з полонин,
      котрим відкриваються в горах озера,
      і папороть листя своє, наче пера,
      умочивши у вітер, спішить часоплин
      влаштувати у казці миттєвих картин,
      де Велес іще не прадавня химера…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    45. Не зраджу
      Крок вперед і два назад,
      так танцюєш, брате?
      Що ж, маестро самозрад,
      можеш не чекати
      що піду плече в плече
      поряд із тобою.
      Відболить і відпече
      зранене ганьбою
      безборонне моє слово,
      слово Батьківщини:
      з рук моїх у небо знову
      вільнокрило зрине...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    46. Нарешті дощ!!!!!
      Дооощ!!! Нарешті дощ пішов!
      У цьому році справжній – вперше!
      І крешуть гро́мові підкови
      Яскраві блискавки. О, верше!

      Гарцюй, гарцюй попід вікном,
      Нехай танцює свита!
      Хай краплі падають кругом,
      І стане світ умитим.

      Якби я тільки-но могла,
      От врізала б у писок
      За ті озимі, що дотла
      Згоріли, й степ мій – висох!

      Але іди,іди, дощу,
      Хоч зараз йди, заразо!
      І я тобі усе прощу
      За ці, на квітах, стрази.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    47. Отаман Сірко (переспів вірша Казаріна Л.А.)
      Отамане, батьку наш!
      Стогнуть люди у неволі,
      Полихають пожежі на рідній землі,
      Стугонить від навали у дикому полі.
      Чи не час закривавити наші шаблі?

      Стала сива земля України від скрути,
      Посірів небокрай від димів і золи,
      Як річки невеличкі в могутній Славутич -
      Так стікаються в Січ відчайдушні орли.

      І до смертного часу не буде спокою
      Ні тобі, кошовий, ні твоїм козакам.
      Ти за щастя людське, за Вкраїну і волю
      В бій водитимеш їх на біду ворогам.

      Що тобі королі, що султани і хани,
      Коли Січ за тобою, неначе стіна:
      І ламались об неї списи-ятагани,
      Бо Вкраїна єдина, і воля одна.
      ***
      Характернику-козаче, спиш ти нині під курганом,
      І приручено пороги, і пливе сміття Дніпром…
      А я думаю, ватаже, де б узяти отамана,
      Щоб із ним, як із тобою: у сідло і в бій зі злом.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    48. ***
      Серед березня – заметіль,
      Ой же, Зимонько, ти звідкіль
      Дива білого намела?
      По калюжах он – скалки скла
      Від розбитих твоїх дзеркал…
      Витанцьовуєш срібний шал,
      Не бажаючи геть іти.
      Я у серце загляну – ти.
      Болем тихим пекучий слід.
      То крижинка лишилась від
      Десь загублених сподівань.
      В очі проситься сіра твань.
      Я крізь щем проросту дощем,
      Підіпру небокрай плечем,
      Усміхнуся: а смуток де?
      Бо Любов твоя поряд йде…



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    49. Тінь дев'ята. (за К. Уілбером)
      І знову тінь,
      химерна і крива,
      одягнута в образливі слова.
      З усіх творінь
      підспудності людської
      найгірше – це лице.
      Лавина снігова
      так само котиться горою,
      і їй хирляве деревце
      свідомості -
      слабенька перепона.
      Зведе мости
      над урвищем горгона
      уяви навісної,
      і власна суть,
      закреслена, бо чорна,
      ошкіриться
      в чужому слові.
      Думки внесуть
      всі дрібочки отрути,
      що у слідах твоїх зібрали нині.
      Ти вип’єш міру цю,
      і чварам бути:
      Рука Пандори
      тягнеться до скрині,
      і в боки шпори,
      і спокій вбито,
      і гнізда розворушено осині,
      а очі в шори,
      бо надто гидко
      у іншому уздріти власні тіні.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    50. Тінь восьма
      Слова – туман
      а там
      за ними
      йде караван
      думок
      без гриму
      єдиний крам
      струна самотня
      і кожен крок
      це скалок сотні
      у серця м’яз
      на дні безодні
      з відлюдних фраз
      з очей байдужих
      про «все гаразд»
      і «дуже-дуже»
      бо не лікує
      ніяке слово
      коли тавром є
      журба зимова
      і вже відомі
      можливі ролі
      і аксіоми
      й кінцева колій.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    51. Тінь сьома (сезонний ексгібіціоналізм)
      Ось і весна
      нявчать коти
      кортить аж
      музу роздягти
      дзвенить струна
      і входить в раж
      теплом навіяний
      кураж.
      І мрій не міряно
      і сни під віями
      такі омріяні
      що й не до сну
      і вірші просяться
      аби засіяли
      їх на сторіночку
      і не одну.
      Душа колоситься
      чуттями
      ніжними
      і до знетями аж
      у очі ближнього
      відверті рими ті
      відкрити хочеться
      та як утриматись
      Ерот бовва́ніє
      коли вже точить ця
      еротоманія
      хоч ми не збоченці
      та вже на грані ми.



      Коментарі (30)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    52. Ах, мужчины...
      Ах, мужчины, ваши взгляды
      Сводят девушек с ума:
      Нужен им сей некто рядом,
      Будь то лето иль зима.

      Губки бантиком, юбчонки,
      Макияж, сиянье страз,
      Каблучок безбожно тонкий –
      Ради ваших страстных глаз.

      Ах, мужчины, скажем прямо:
      Перед зеркалом вертясь
      Разбудить мечтает дама
      Чью-то нежность, чью-то страсть.

      Не успев проснуться даже,
      Но к плите встаёт жена,
      Потому что, хоть со стажем,
      Но всё так же влюблена.

      Ах, мужчины, приоткрою
      Я вам маленький секрет:
      Как мы злы на вас порою!!!
      Впрочем, здесь секрета нет.

      И старушка свой регламент
      Отворчав, исподтишка
      Вдруг с такой любовью глянет
      На седого старичка.

      Ах, мужчины вы, мужчины,
      Хоть несносны вы подчас,
      Но любить вас есть причины.
      Ну куда же мы… без вас.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    53. Тінь шоста (страшна казочка на ніч:)
      Непомітний вурдалака
      стелить кроки
      м’яко-м’яко
      але спробуй не спини
      враз прилипне до спини
      вип’є спокій
      серце з’їсть
      (ось такий
      лихий це гість)
      і за тебе враз цукрово
      поведе
      із ближнім мову
      та хоч як у цукрі стій
      видно де
      цей ворог твій
      виглядає поміж слів
      (він із серцем
      щирість з’їв) -
      і вже ти стаєш до герцю
      не тоді
      не так
      не з тим.
      Між рядків
      у очі лізе
      ворог твій неначе дим
      одягнися хоч у ризи
      чи у свитку сіячів
      та кукіль
      душі твоєї
      не приховано
      нічим.
      Заздрість - геній фарисеїв
      поцвяхованим
      міцним
      стане зашморгом твоїм.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    54. Тінь п`ята
      Пілігримом
      донкіхотом
      кабальєро
      і джекпотом
      а під гримом
      ось сльозинка
      дай-но витру
      тихо синку
      казка хитра
      правда злюка
      грають з нами
      в «туки-стуки»
      чаклунами
      бути можна
      бо душа душі
      тотожна
      скрипни трішечки
      на кутні
      йдуть дощі
      а ми присутні
      є думки
      пустеля-сито
      дві руки
      і треба жити
      зліва чорне
      справа біле
      неповторні
      твої крила.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    55. Тінь четверта
      Серце в долоні
      тріпоче
      відверто
      слово на троні
      уроче
      і вперте
      дійсність затерта
      і загнана в кут
      дійсність – то Юлій
      а слово – то Брут.
      Рими у сулії
      ллються чар-зіллям
      справжність холоне
      бо хвора безсиллям
      лети, махаоне,
      ілюзія світу
      віта втікачів
      від обридлого «скніти».
      Хто не навчив
      себе бути
      реально
      втікає від спрута
      з ім’ям «тривіально»
      від себе ховає
      нікчемну поразку
      у мандри по краю
      фантазій і казки.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    56. Тінь третя
      Незвична
      мінлива
      легка
      і осяйна
      міфічна
      як злива
      прудка
      водограйна
      зваблива хмаринка
      коштовний камінчик
      сниво
      жаринка
      невловний промінчик

      зустрічні
      радіють
      дотичності словом
      пластично
      зуміє
      знайти
      всі основи
      для спілкування
      в покої
      і мирі
      та воркування
      з такою
      не щирі

      ціллю
      у стрільбищі
      буде довіра
      сіллю
      для гульбищ
      єхидного звіра.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    57. Тінь друга
      Потяг
      до слова -
      слова́
      канарейками
      протяг
      полова
      залізними
      рейками
      слава
      повітряна
      кулька
      під хмарами
      зализано
      випрано
      й мулько
      обрамлено
      від погляду скоса
      аж хмарить
      цикутою
      іде
      наче боса
      а вдарить
      узутою
      бо псами
      зацьковано
      все
      що непрохане
      трясе
      від нестями
      бо само
      закохана



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    58. Тінь перша
      Півпрозора
      несміливо
      оглядається довкола
      трошки хвора
      трошки криво
      розправляє крила гола
      – Ось я,
      ось я!
      Подив_(в)илися
      оси
      вісі
      руки вмилися
      мовчки
      пустками
      очі
      погляди
      чи прокрустами
      – Ну ж бо, ось я де!
      Опускаються
      крила
      долу
      серце крається
      захолола
      схили
      скеля_ми -
      не дібратися
      ми пустелями
      знову
      обрані
      ніде взятися
      слову
      доброму.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    59. Леди Ж…:)
      Ну как вот можно не влюбиться
      В огромность изумрудных глаз?
      Пусть гром сразит меня – царица!
      Убор твой явно на заказ
      Творили боги вдохновенья,
      Так он причудлив. И узор –
      Умений тайных подтвержденье –
      Лишь подчеркнул твой дивный взор.
      А хрупкость пальчиков сравнима
      С младенца нежною рукой.
      Нет, ты и впрямь неотразима.
      Кто устоит перед тобой
      Средь этой братии, жужжащей
      О несусветной ерунде?
      Когда ты нрав свой настоящий
      Откроешь им, то быть беде:
      Наказан будет легковерный,
      Что суть дистанций не постиг –
      Погибнет глупо и пещерно
      К тебе попавший на язык.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    60. Равлик
      Ти лиш поглянь: ось сонячне проміння
      Скрутилось у спіраль – прозрінь коріння
      Пророщує під захистком казковим,
      Де маківка зела є тихим сховом,
      Розчахнутим на всі чотири боки.
      Наблизишся? Тихенько, крок за кроком,
      Щоб ріжки не сховалися лякливо.
      Дивись, яка краса… Хіба ж не диво?



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    61. Жалі за …
      На сумнівів камінні
      Зламала вісь фортуна.
      Під невезіння тінню,
      У вирві від брехні,
      Понівечені струни
      Незді́йсненої мрії
      І пил промов з трибуни
      Вплітають в долі дні.

      А коліщатко руху
      У бруд жадоби впало,
      Укрилось цвіллю ліні
      З подобою до дій.
      Є рухом до фіналу
      Общаковість по духу,
      І оковитість рала,
      Й бездумний вибір твій.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    62. Жовтень (акровірш)
      Жаріє ще краплиночка тепла –
      Останній лист від сонячного літа.
      Вохряне листя осінь намела
      Тобі до ніг – плати щорічне мито,
      Екстраполюючи жалі про часу плин
      На дощ, гілля й терпкі осінні квіти,
      лЬодяників смакуючи полин….



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    63. Навіяне
      Не відповівши на ворожість,
      Програєш битву – виграєш війну.
      Прийми буденністю несхожість,
      Не відповівши на ворожість.
      За власних помислів негожість
      Заплатить кожен піррову ціну.
      Не відповівши на ворожість
      Програєш битву – виграєш війну.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    64. Відверта сповідь у дружньому колі.
      Оце ж бо, друзі, сталася пригода:
      Втопився сенс у мене між рядків,
      Його натура, бачте, дуже горда,
      В моєму вірші жити не схотів.

      «У тебе тут, - він мовив, – сирувато,
      Туман для сенсу - річ таки страшна.»
      Та й став ту сирість ложкою збирати,
      Тоді пірнув у неї – і хана.

      Йой, матінко! Слідом набігли кузьки
      Здоровий глузд шукати у словах,
      Та я сказав: «Знайти незриме? Дзуськи!
      Он міль шукала, поки з’їхав дах…»

      Хай дивні зерна сію я у ниву,
      Вони зійдуть всім критикам назло.
      Я вірю в це, і вірою щасливий.
      Он, бачите? Одне вже проросло…



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    65. Моя Маргарита
      Доки серцю іще мироточити?
      Рештки плинності досить бавити.
      Міру випито, що ж ви хочете?
      Фатум? Досить йому вже правити.
      Сольним виступом буде сплачено
      Ля-мінорність боргів. Як холодно…
      Сіллю вигоїть біль все втрачене.
      Долю вибрано. Правте, Воланде.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    66. Жовтень
      Доречні у пору айстрових
      Реверсії лісу настроїв,
      Міфічність пісень дерев його,
      Фантоми тепла жовтневого,
      Сольфеджіо сонця променів,
      Лякливість комахи втомлена,
      Сіяюче листя росяне,
      До німбу вплетені осені.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    67. Вересень
      Вода ельфійських володінь
      Ембріональні холоди
      Ранкових тиш влила у тінь
      Ескізів осені - ходи
      Стежками світлих павутин
      Елегій спокою й чуттів,
      Неначе вічний часу плин
      сЬогодні стишитись хотів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    68. Липень
      Лінь зморила літній день -
      Ич, розсівся дукою,
      Промінь цілить у мішень
      Ефою–гадюкою,
      Ніч з еолових пісень
      лЬолю шиє букові.



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    69. Тріумфатору особистих війн
      Війна – ріка, і там, на дні,
      Хтось опинився у багні.
      Ти – переможець у війні?
      Скажи мені,
      Куди тече ріка війни,
      І слідом – крик її луни:
      На дно душі чи в темні сни,
      Вином вини?
      І чи потонеш в тій вині,
      Коли в душі багно на дні
      Й війна луною уві сні –
      Чи так, чи ні?
      І той, хто там, на тому дні,
      І переможець у війні,
      Змастили душі у багні.
      Ти скажеш ні?
      І хто з вас більше завинив:
      Той, хто посіяв перший гнів,
      Чи хто його не зупинив?
      Забракло слів?
      Що перемога у війні,
      Коли ти грузнеш у багні
      І гнівом схлипуєш вві сні?
      Скажи мені.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    70. Серпень
      Тополя вкрила жовтим листям
      Траву серпневу.
      Спеки вістрям
      Пройшлась по руслах вен і нервах,
      Що дибки стали,
      Тінь посухи –
      І трави вітру в ноги впали,
      Бо впали духом.
      Старість рання
      Пішла гуляти понад степом.
      Тяжкі зітхання
      Гонять цепом
      Ранкову свіжість геть зі шляху
      Жаги вологи.
      Сіра птаха
      Завмерла грудкою тривоги.
      А часу коло
      Гострим лезом
      Стриже у ніч секунди кволо
      І денний безум.
      Осінь нишком
      Скрадається по леза краю,
      І вже по трішки
      Сірі зграї
      Хмарин ховають літо в просинь.
      А прудконогий
      Дощик босий
      Вертає серпню борг вологи:
      - Напийся, вбогий,
      У дорогу.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    71. Хижачка
      От і все… я знову не при ділі.
      Ох, до біса ненадійна сильна стать.
      Майже упритул була до цілі,
      Чорну сукню вже збиралась замовлять…

      Так мурчав: «Улюблена кобіта,
      Забирай моє майно, і серце, й хист».
      Обіцяв відкинути копита,
      Та відкинув… усього лиш тільки хвіст.

      Ну яка мені від цього користь?
      Хвіст в руці, але «покійничок» утік.
      Це таки пригнічує бадьорість
      Й натякає на не зовсім юний вік…

      Та нічого, я іще нівроку,
      У порядку ще і вигляд, і хода.
      Уполюю декількох… Он збоку
      Перша жертва, як сорока, погляда…



      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    72. ***
      Ту війну стереже брехня,
      Гриф «Секретно» і там, і тут.
      Ми неначе мале щеня,
      Що гарчить на її редут.

      Лобом бийся, якщо дурний,
      Чи вужем пошукай шпарин,
      Сипле час пилюгу між вій,
      Правди смак – то гіркий полин.

      Зможеш випити – то шукай
      Попід пилом дрібне зерня,
      Може, вхопишся десь за край
      Гіркоти, що хова брехня.

      В каламуті із пишних слів
      Квітне усмішка сатани –
      Під п’ятою у брехунів
      Кров багатством стає казни.

      Гриф «Секретно» тобі й мені –
      Чи удавка, а чи хомут,
      І поживою у війні
      Наша кров є то там, то тут.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    73. Червень (акровірш)
      Червоніють маки степові,
      Ерудитів зачекались інститути.
      Радісно блукають у траві
      Вітерцем скуйовджені маршрути.
      Енергійно справджує життя
      Непохитність у своєму «Хочу бути!»
      сЬомим небом марять почуття…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    74. Нотатки про зворотний бік перемог.
      Скільки воєн вже було,
      скільки їх ще буде?
      Скільки люду полягло
      на шляхах облуди…

      Як згора земля до тла
      і кружляють круки –
      в чомусь вигода була,
      хтось тут гріє руки.

      У війни єдина суть,
      напрями типові:
      статки декого ростуть
      на невинній крові.

      По війні за сльози вдів –
      слава Перемоги.
      Потім тисячі разів
      ними витруть ноги.

      Золотий тілець завжди
      з Молохом товариш –
      лозунг кинуть,
      ну а ти кров’ю отовариш.

      У боях собачих псів
      стравлюють двоногі.
      Війни – гра багатіїв,
      а воюють вбогі.



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    75. ***
      Среди измятых правд, дешёвых полуистин
      Моей судьбы итог рассеется во мгле:
      Прожитый нынче день, беспланово расхристан,
      Грустит о сотнях дел дождинкой на стекле.

      Средь тысяч мелочей: сказать-убрать-погладить –
      Не хватит мига вновь на очень важный взгляд.
      Но нечто влезет в жизнь, чтоб что-нибудь изгадить,
      А порченых минут не отмотать назад.

      И вовсе не со зла, а просто лишь бы к слову,
      Мир будет смаковать огрызки полуправд,
      Ведь ветер не зерно, а лёгкую полову
      Швыряет в щели ртов, открытых невпопад.

      Но не устану я твердить себе упрямо:
      Упавшее зерно когда-то прорастёт,
      Находит же свой путь, сдвигая горы хлама,
      Тот истины росток, что мир влечёт вперёд.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    76. Травень (акровірш)
      Тюльпанно-абрикосово-бджолина
      Рапсодія весняного тепла.
      Адажіо закоханості лине
      Вишневим квітом. Тиша завела
      Емпатію у гості до полину.
      Ноктюрни степу, наче ковила,
      сЬогоднішнє колишуть без упину.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    77. Весняний l'amour
      Весна! У цім слові є стільки гламуру,
      Що пташка за співом забуде й поїсти.
      Які ж працьовиті котячі амури!
      А скільки кохання у квітах і листі…

      Повітря – неначе солодка мікстура,
      Серцям захололим прописана Часом.
      Як просто весною кохатися здуру,
      Або віслюка переплутать з пегасом.

      Щороку сумна Снігова Королева
      У кожному другому серці вмирає.
      Сезонна хвороба – «ля мур - це форева» -
      Минеться під осінь. Із ким не буває…



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    78. Субординаційне :))
      Тихонько, мой ангел, тише,
      не мни себя, милый, богом.
      Всегда будет тот, кто выше,
      не стоит рыть землю рогом.

      Ну что ты? Ужели гаже
      любой, кто пониже рангом?
      Ведь в лидеры рвутся, даже
      Родившись орангутангом…

      Красуется шар воздушный,
      гордится надутым ликом,
      но право же, это скучно:
      ведь кончится дело пшиком.

      О сущности скарабея
      не скажешь, что это мило,
      но святостью душу греет
      он древним народам Нила.

      Зачем так стремиться, чтобы
      боднуть кого-либо рогом?
      Всё ж краше, когда без злобы
      дела будут нам итогом.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    79. Підсвідомість (акровірш)
      Під маскою «Я непричетна до пошуку
      Істин та сутності в світі цім сущого»
      Долонями ніжно підтримую стосики
      Спроб дитинчати – жаринки свідомості -
      Всотати у себе із плину вмирущого
      Ігрек з іксом незалежної вічності.
      До них я дитя підштовхну. До рухомості
      Обрію знань на шляхах символічності.
      Межи логічністю і неосяжністю,
      Істин та вигадок – крихта свідомості
      Сіється подихом харизматичності,
      Тьму розганяє моєю уважністю.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    80. Квітень (акровірш)
      Крок від проліска, крок від крокусу – ось і примула.
      Вітром залишки сну зимового всі повимело.
      І питається ряст стривожено: «Хто топтатиме?»
      Тихо мрії дерев збуваються квітом-шатами.
      Ельфи з німфами ловлять променів теплі хвилечки.
      Ніжним співом лунає світом весни сопілочка -
      сЬогоденню пташа радіє з тонкої гілочки.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    81. Не науковий підхід
      Піддослідні думки побриті наголо.
      Шукають вчені ознаки людини.
      Вивчають душу скальпелем і лазером.
      А в мене є пояснення для сина:
      «Ми всі, насправді, трішечки, та ангели.
      До речі,за природою ми звірі.
      Не випускай в час гніву гострі пазурі,
      І не показуй іншим ікла білі.»



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    82. Пісенька нещасного кота
      Сумно, ой же сумно та й мені -
      Котика не гладять по спині,
      Рибки мій хазяїн не купив,
      Та іще й на хвостик наступив.

      Сумно, ой же сумно, няв, няв, няв!
      Мій хазяїн лисий уже став.
      Де б йому хазяєчку знайти,
      Аби жити як усі коти.

      А хазяйці в будні і свята
      Я б радів до кінчика хвоста,
      Я б хазяйці ручку полизав,
      На коліна вклався й промурчав:

      Приспів:
      Рибкою набивши животи
      Інші он хвалилися коти:
      Кожен вечір, я брехать не стану,
      Їм дають хазяєчки сметану.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    83. Проста істина
      Курчат рахують восени,
      Їм іспитами – літо.
      А вам до заліку, сини,
      Ще довго-довго жити.
      Тоді, коли насіє час
      Вам сивини на скроні –
      До рук мені диплом за вас
      Життя вкладе в долоні.
      І невідомо, чи жива
      Я буду в ту годину…
      Які ж то бажані слова:
      «Ваш, жінко, син – Людина»…
      Та на сьогодні ви моє
      Досягнення найбільше,
      Бо сенс у тому, що ви є,
      А потім – усе інше.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    84. Прощання з зимою
      Білий шалик залиш́ивши на землі,
      Оголивши сніжно-ніжні плечі,
      Біла панна розчинилася в імлі
      Хмари у бездонній порожнечі.

      Тихо проліски їй кланялись услід,
      Від жалю крижини стали сиві,
      І посунули річками вплав і вбрід
      Табуни непевні і лякливі.

      Тінь на згадку холоди собі взяла,
      Промені на мить зависли струнко,
      Шепіт вітру сумував, що то пішла
      Леді надвисокого ґатунку.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    85. ***
      Це життя хронічно хворе
      нескінченним дежавю.
      Сум, тривогу, радість, горе
      проживу і доживу
      дублем номер ікс у кубі
      чи квадраті. І коли
      знов на глобус пальці грубі
      лиха вкажуть – вже були
      біль і сльози, гнів безсилий
      від нових цейтнотних «див».
      Ми у світі – кратність цілей
      для дамоклових мечів.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    86. Березень
      Біжи, тікай з долонь землі,
      Екс-волода́рко білосніжна.
      Роби, як хочеш, очі злі,
      Ескорти хмар жени… Та ніжно
      Зелений первісток весни
      Етюди сонячні малює
      На чорно-білому… І сни
      сЬогодні Лель уже хвилює…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    87. Євині заклинання
      Будь для мене всесвітом, мій любий,
      Сонцем, напівбогом… богом будь!
      Я тебе зурочу не для згуби -
      Просто щоб не втратив світлу суть.

      Захисти мене від злого світу,
      Й світ від мене злої захисти.
      Я добро призначена ростити,
      Ти – для нього зводити мости.

      За фортецю будь мені, єдиний,
      Простором безмежного тепла,
      Тим, кому прикрию радо спину,
      Щоб ні меч не влучив, ні стріла.

      І коли в очах твоїх молитву
      Прочитаю, звернену мені,
      Знатиму напевно, що то битву
      Не програли ми самотині́.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    88. Присвята коефіцієнту прозорості… :)
      Сиреною співучою над Сциллою
      Твоя мелодія поета зачаровує.
      Милуюсь я спокусою і силою
      Ідеї, що фонеми відсотковує.

      Стаю перед тобою на коліна я,
      Твоєї милості прошу – аудієнції,
      Бо чую, як несе мене билиною
      За течією ліро-квінтесенції.

      Ти явище, не вивчене наукою,
      Що називаємо її психіатрією,
      Явись мені - молюсь і лобом стукаю
      У ейфорії дотику із мрією.

      Прозоросте! О, будь мені опорою,
      У милозвучності моєю панацеєю…
      Луною відповідь: «…і станеш хворою
      У психлікарні білою лілеєю…»



      Коментарі (36)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    89. Галатея в кавычках или Пигмалион-неудачник :)
      Ты стремишься напролом
      И грохочешь, словно гром.
      Не спеши с плеча рубить –
      Может щепкой ушибить,
      Да к тому же, в знойный день
      Не одарит тенью пень.
      Я ж не глыба, не скала,
      Закушу вот удила –
      И поймёшь цену страстей
      В сотвореньях Галатей.
      Я же ласкова пока,
      Не буди во мне зверька,
      Ты на слово мне поверь –
      То совсем не нежный зверь.
      Брови, миленький, не хмурь,
      Не ищи в стакане бурь.
      Ты пойми: Пигмалион
      В наших играх выйдет вон.
      ***
      Хочешь, строгий мой, совет,
      И победа будет – блиц?
      Подходи ко мне, мой свет,
      Без ежовых рукавиц!!!



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    90. Абсолютно правдива історія: ))
      Між вазонів, на осонні
      Кіт сидів на підвіконні,
      Поглядав на голубів
      І бочок на сонці грів.
      Ще коли б не заборона
      Їсти квіти із вазона…
      Але раптом хтось у бік
      Чимось гострим його – штрик!
      Кіт на місці аж підскочив,
      Стали вдвічі більші очі:
      «Мирно я собі сидів,
      Хто мене вкусити смів?»
      Ворог зовсім не ховався:
      У вазоні красувався
      Кактус, весь у колючках.
      Зразу видно, злюка – жах!
      Хоч котові неприємно,
      Але стримався він чемно,
      Лиш обнюхати хотів…
      Кактус тут без зайвих слів
      Знову – штрик кота у носа,
      Так, що й очі стали косо.
      Вмить пробрала лють кота
      Аж до кінчика хвоста:
      «Гей ти, зелень непутяща,
      Чом кусаєшся нізащо?
      Я колючому кущу
      Цю образу не прощу!
      За такі погані жарти
      Задаваку вбити варто!»
      І, як весь котячий рід,
      Кіт пустив тут лапи в хід.
      Але він не має звички
      Одягати рукавички…

      Хто розумний – той вгадав:
      Переможцем кактус став.
      А наш котик буде знати –
      Колючки не слід чіпати.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    91. Нещасний випадок
      Шлях лежав кудись у терні,
      Й надпис збоку сповіщав:
      «Поетичні тут майстерні» -
      Всім, хто в тих місцях блукав.
      А обабіч від плакату
      Ще й стирчав дороговказ
      І запрошував завзято
      Прямувати на Парнас.
      Йшов народ не надто густо –
      Не у моді був цей шлях,
      Та ще й чутка про Прокруста
      Наганяла трошки жах.
      Ну так от: з гори спустився
      «У народ» старий Пегас,
      Й відпочити примостився
      Прямо під дороговказ.
      Спочивав, і різні думи
      Мудре морщили чоло,
      А повз нього , досить кволе,
      Пегася вантаж тягло:
      На конячки юній спині
      Теліпавсь мішок віршів,
      Та ще муза на вершині,
      А позаду автор сів.
      - Ах ти ж, бісова дитино! –
      Наш не витримав Пегас, -
      Не ламай конячці спину,
      Щоб тебе Макар попас!
      Це ж не тяглова скотина,
      Це ж пегас, а не віслюк:
      Ти йому сідай на спину,
      Взявши вірш ОДИН до рук!
      Що, у вічність закортіло?
      Та вона ж мала така!
      Всі б потрапити хотіли,
      Тільки бач, кишка тонка…
      Я старий, возив чимало
      Віршописців на Парнас,
      Так у вічність потрапляло
      Двійко десь з мільйона вас.
      Пхнеш свій лантух у Майстерні,
      Як огудина на пліт,
      А між тим, ховають терні
      Найпідступніше з боліт.
      Там баюри,твань та ями
      Повні вщент гнилих шматків,
      Що колись були віршами,
      Як от ті, що ти створив.
      Не готовий до походу,
      Не читаючи устав,
      Преш з пегасиком у воду,
      Й воду лантухом припхав.
      Те болото подолати
      Є задача не проста:
      Зможе твій пегас літати,
      Якщо вірш хто прочита.
      Це ж Майстерні Поетичні -
      Аби далі шляхом йти,
      Зауваження критичні
      Подолати маєш ти.
      Чом, писако-самолюбе,
      Новачок у цих краях,
      Ти оце, собі ж на згубу,
      Не розвідав спершу шлях?
      Був один би – власна справа,
      Як бажаєш, то й топись.
      Та конячка, хоч хирлява,
      Може ж, виросте колись.
      Й муза, хоч вона й дурненька,
      Раз на тебе повелась,
      Але ж зовсім молоденька,
      У болото їй би - зась.
      Перетвориться, незграба,
      Від смердоти тих боліт
      На бридку зелену жабу
      Що таких й не бачив світ….
      Ох, водице Гіпокрена!
      Чим Парнас так завинив,
      Що створіння це зелене
      Хтось тобою пригостив?
      Чи вже там на Геліконі
      Стався дикий baby-бум,
      Розплодились музи й коні,
      Світу цілому на глум?

      ***
      Оповідка обірвалась –
      Нам цікавість не указ,
      Та у тому, що тут сталось,
      Винен точно не Пегас…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    92. Лютий
      Ледь чутно коротшають ночі – час крапає світлом у дні,
      ю́рмляться ще холоди між снігами і вітром,
      та браму відчинено…Коней-проміння ладнає весні
      ирію варта. Напише бурульками титри
      йота тепла – і вві сні сніг буде чути джерельні пісні.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    93. Дві дороги. (Переспів вірша Булата Окуджави)

      Єдність літа і зими неможлива і у вірші,
      в них подібності немає ні у звичках, ні з лиця.
      На землі не випадково дві дороги – ця та інша,
      ця натруджує нам ноги, інша я́трить нам серця.

      Он та жінка у вікні (плечі їй цілує тиша),
      думку має, що в розлуці сліз не висушить і сон,
      це від того, що у неї дві дороги – ця та інша,
      ця прекрасна, але марна , інша має свій резон.

      Хоч розбийся, хоч помри – але сенсу якнайбільше
      в тім, що де б ми не блукали у своїх бажань імлі,
      та попереду незмінно дві дороги – ця та інша,
      і без них нам неможливо, як без неба і землі.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    94. Снігові…
      Веселкою виблискуєш в очах,
      Вгортаєш світ у вовну із води,
      У поглядах дитинно-чисте «Ах…»
      Розбуджуєш, мій лицарю. Збуди!

      Збуди мене від сірих павутин
      Думок, що оплітають відчуття.
      Будити так умієш ти один –
      Присутністю… У сутності злиття

      Твого і тих, що йтимуть по тобі –
      Життя… заплутані сліди… Іди.
      Твори простори біло-голубі
      З кристалів скрижанілої води.

      І погляди людські заворожи
      Чарівністю, що тихо струменить
      Крізь час і нас. В тендітності крижин
      Крихких сніжинок вгадується мить.

      Холодний ти мій лицарю зими,
      Все граєшся із скалками дзеркал…
      А знаєш, сніже, трошки схожі ми:
      У тихій грі приховуємо шал.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    95. Лозунг некоторых граждан
      И на земле возможен рай,
      Коль под собою сук не рубят:
      Да будет свято слово «дай» -
      Дают, а это значит любят.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    96. Вірність
      Відстань холодного погляду –
      Іншим, коханий, іншим.
      Радію тобі безоглядно,
      Наче немає більше
      Імені теплого жодного.

      Серце без тебе – скелею,
      Тьма лине в душу-келію.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    97. Випадково навіяне
      Як добре, що ви хворі не з-за мене,
      На щастя, не заражена я вами,
      І не була нам постіль за арену,
      Й не соромно при зустрічі ні грама.
      Можливість є здаватися смішною
      І,хай розпусно, гратися словами,
      Адже життя є усього лиш грою,
      Де ми торкнулись ледве рукавами.

      Як мило обнімаєте ви іншу
      І не болить від того анітрішки,
      Бо бачу я за інших трошки більше:
      Як вам на лобі проростають ріжки.
      Якщо колись згадаєте про мене
      І при нагоді бовкнете щось всує -
      Почервонію трошки навіжено,
      Бо гикавки страшенно не люблю я.

      Спасибі вам і серцем і рукою
      За те, що ви, не відаючи навіть,
      Мене кохаєте: і сплю я у покої,
      Бо в побуті хвороба бал не править.
      У цім житті завжди можливе диво,
      Й розумний ні у чому не клянеться -
      І я про вас подумаю… можливо,
      У час, коли ваш грип уже минеться.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    98. Совет от лукавого.
      Предай того, кто слаб, предай,
      Ведь победителей не судят.
      Предай, как будто невзначай,
      Тех, что себя доверьем губят.
      Своим желаньям угождай –
      В довольстве совесть не разбудят.
      Продай же сильного, продай,
      Известно – сильных не убудет.
      Ведь Авель вовсе не был крут,
      И зря Иуду осудили.
      В своём поступке прав был Брут.
      Не жди, дабы опередили –
      За секс, довольство и уют
      Друг дружку все ведь предают.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    99. Від’ємний плюс
      Січень. Плюс два і сиро.
      Мжичка. А час би - снігу.
      Наче злий жарт сатира –
      Вічна оця відлига.

      Схожий на небо настрій:
      Теж каламутно-сірий.
      Де ти, сніжку лапастий,
      Сина мого кумире?

      Хмари б сюди зимові…
      Знову слова – цяцянки:
      Звично ловлю на слові
      Метеообіцянки.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    100. Січень
      Сніг іскрився кольорово,
      І у ньому, неглибоко,
      Чарівну знайшов підкову
      Епатажний місяць року.
      Ньокнув час – по колу знову…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    101. Напередодні…
      Новий рік уже на носі,
      А неначе й не зима:
      Лиш тумани ходять босі,
      Грип та грипова кума.

      Снігу білого не видко,
      Мжичка сіється з-під хмар,
      Розкошують маргаритки,
      Як під вибори піар.

      Що це свято вийде боком –
      Думка в’язне поміж вух.
      Все одно всіх З НОВИМ РОКОМ
      Й геть збіговисько непрух!



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    102. ***
      Там, за хмарами – темінь Всесвіту,
      В тому мороці – німби зоряні.
      Побудовано світ на експорті
      Світла й темряви. Зорі втомлені.
      Меркнуть німби, бо Всесвіт ширшає,
      Розростається темінь масою,
      Всі зв’язки непомітно гіршають,
      Наче пам'ять про час тріасовий
      На планеті, що загубилася
      У Чумацького Шляху куряві
      Разом з расою, що вклонилася
      до землі золотому турові.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    103. Нісенітниця
      Широким степом України
      блукав підводний флот човнів,
      та враз команда: «Стоп машини!
      На мілину наш флагман сів!»

      В ефірі тут здійнявсь гармидер,
      бо ж кожен хвилю мав свою,
      тому усі, також, як лідер,
      зарились носом у ріллю…



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    104. Беспричинная тоска
      Пришла тоска испить тепла из памяти,
      Зверьком пушисто в душу улеглась.
      Зачем в туман вы, мысли мои, правите,
      Зачем же вскачь несётесь, черти, в грязь?

      За пеленой вселенское безбрежие,
      И звёзды, умирая, песнь поют.
      А мне не помогают руки нежные,
      И не спасает от тоски уют.

      Ах, соловей, пропой мне песню звонкую,
      Грустить светло умеют соловьи,
      Я в тишине под трели тонкой кромкою
      Укрою все кручинушки свои.

      Но трелей нет, а только лишь смешиночки
      На дне любимых глаз вдруг вижу я,
      А на ладонь садятся мне снежиночки…
      Да где найдёшь зимою соловья.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    105. Грудень
      Герб зими на попоні хмари.
      Рветься в клапті вотола сіра –
      Устилає сніжинок виром
      Денце року… І дивні чари
      Ейфорії чекання миру
      На хороше в наступнім колі -
      лЬоля мрій про щасливі долі.



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    106. листопад-падолист
      Легіт легко зманив листву
      Ирій свій долілиць шукати.
      Сонце в груди і – «Я живу!» -
      Тане крик килимів листатих.
      Оберемками двірники
      Падолистовий спокій носять
      Аж до вічності… З-під руки
      Димом плинність буття голосить…

      Попід затінком сивих хмар
      Антрацитова темінь ночі
      Долу сипле холодний жар,
      Обгортає туманів клоччям
      Леткість часу осінніх див.
      Ирха інею кришталево
      Сріблить шлях до зимових снів,
      Та ще росами плаче мрево…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    107. Хризантеми
      Вони чекали осені, ці квіти –
      пори, коли простелять голі віти
      на палім листі тінь свою прозору
      й холодні ранки внадяться до двору.
      На фоні втрат весніють квіти щемно,
      і на душі від того… хризантемно…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    108. Мій листопад
      Сіре небо ходить босе
      по розвіяній листві,
      розсипає осінь роси,
      трави хмарам - візаві.

      Снігу першого не видко –
      хризантемний листопад,
      забуяли примул квітки
      з хризантемами уряд.

      За оголені вже віти
      зачепились теплі дні –
      осінь пестить першоцвіти,
      подаровані мені.

      З прохолодним поцілунком
      вітер тулиться до скронь,
      впившись сонячного трунку
      з хризантемових долонь.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    109. Жених
      Як набридло хлопцю пивом
      Самогонку запивати,
      Зажадав найкращій діві
      Він своїх сватів заслати.

      Вмив обличчя хлопець файно,
      Сів на призьбу коло хати,
      Взяв до рук троянду чайну,
      Став дівок перебирати:

      Перша дівка конопата,
      Друга дівка дуже вперта,
      Третя личком як лопата,
      Й чорнорота геть четверта.

      П’ята люта, як хортиця,
      Шоста надто гладкувата,
      Сьома дуже блідолиця,
      Восьма точно як і п’ята…

      Та проблема ще, нівроку:
      Хлопцю страшно, як грози,
      Бо вродили цього року
      Дуже добре гарбузи.

      І сміються з хлопця друзі,
      Аж луна іде увись,
      Бо усі дівки в окрузі
      Гарбузами запаслись.:)




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    110. Над прірвою
      Я сама не зумію, любий.
      Зупини на краю безодні.
      Мої крила важкі і грубі –
      Я не ангел уже сьогодні.

      Як дожевріють мрії чисті
      Ясним полум'ям, тихо-тихо,
      Стану наче змертвіле листя,
      Стану наче прогіркле лихо.

      Чорна ніч наді мною висне,
      Я холону у цій пустелі.
      Заспівай мені світлу пісню
      Теплим голосом, любий Лелю.

      Обніми мене, мій коханий,
      Поки серденько не зчорніло,
      Вигой душу – криваву рану,
      Щоби знов побіліли крила.



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    111. Політика пустих слів
      Слово не зробиться хлібом,
      зі слів не збудується храм.
      Чому ж нам здається, ніби
      усе завдяки словам?

      Безміром є невагомість
      зужитого слова «люблю».
      Жбурляють його, натомість
      чекаючи врожаю̀.

      Як вродить довіра рясно –
      комусь пощастило, вважай:
      по долях піде нещасних
      у свій, особистий рай.

      Вправно жонглюють словами
      політики і шахраї -
      і сплачено буде нами
      рахунки за ті раї.

      Локшина на вухах – страва
      давно уже всім відома.
      Вистава – життя. Підстава
      слова за справу… Втома.

      Та знов підлабуззя плеще
      тому, хто дволичити вмів.
      А демоси вірять все ще
      цяцянкам порожніх слів.

      Слово не зробиться хлібом,
      зі слів не збудується храм.
      Чому ж нам здається, ніби
      усе завдяки словам?



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    112. Картина
      Для порока уж нет преград -
      Чернокрылие мне дано,
      И со мной по дороге в ад,
      Да не всё ли тебе равно:
      Когда яростью страсть в очах,
      Не упомнишь, что тело – прах….



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    113. ***
      Мить – і жалоба вкрила
      простір.
      З шаленим риком
      смерть видирала з тіла
      душі.
      Подайте ліки
      тим,
      кому це насниться
      ще не одної ночі:
      крівонька,
      кров,
      кровиця…
      - Хочеш забути?
      - Хочу!
      Слізьми не можна змити
      пам'ять –
      грудки іржаві…
      Як же хотіли жити
      жертви оті криваві…
      Чом же вона можлива –
      смерть
      ось така раптова?
      Щось запеклось там
      зліва…
      Бачити прагнуть знову
      очі усіх –
      живими.
      Криком зайшлася мати:
      - Пустіть мене разом з ними,
      не час їм іще вмирати…
      ………….
      Плете для жалів верейки
      чиєсь каяття у полі.
      Прийшлися
      залізні рейки
      упоперек
      ліній долі…



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    114. Кохання – це зірка, котру бачити можуть всі, а тримати в руках тільки двоє
      У течію впадати рідних рук
      тремкою річкою
      так любо,
      мій коханий.
      Втрачати простір,
      колір,
      час
      і звук
      від ніжних дотиків того,
      хто Богом даний,
      і водоспадом
      падати у мить,
      коли водночас
      нам і солодко і гірко…
      У крові жар потроху догорить,
      але не згасне
      у долонях наших
      зірка.



      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    115. Картина каплями воды
      Течёт широкая река,
      Над нею лес дремучий,
      Под лёгким вздохом ветерка
      Трава свисает с кручи.

      Но кроны вспыхнули, и вот,
      То пламя отражая,
      Во весь простор широких вод
      Зарделась гладь речная.

      Пылает лес. И дым бело
      Гривастится на сини.
      Но ветра лёгкое крыло
      Огонь потушит ныне.

      Сдвигая пену облаков
      От солнечной глазури,
      Художник-ветер вновь готов
      Сменить сюжет в лазури.

      Течёт широкая река,
      Над нею лес дремучий.
      А кто-то видит облака
      Да сизо-белы тучи.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    116. Вечір над морем
      Автор сам відкрива завіси.
      Знов прем’єра.
      І ми у залі.
      Феї-хмари – нові актриси,
      пишні сукні, ажурні шалі.
      Сцена:
      вільний танок із вітром.
      Вітер – майстер своєї справи.
      Тиша скрипкою за пюпітром
      серед хвиль-оркестрантів.
      «Браво!» -
      зал весь подумки прошепоче,
      зачарований диво-грою.
      Незабаром вже вихід ночі.
      Ну а поки для нас з тобою
      сонце серце своє гаряче
      опускає у глиб безодні.
      І феєрія фарб,
      неначе
      у заграві весь світ сьогодні.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    117. Сірим світу цього присвячую...
      Не засуджуйте шкап, шановні,
      що понуро свій тягнуть віз,
      бо всі спалахи гарні ззовні,
      а всередині повні сліз
      тих, на кого лишились справи,
      не доведені до пуття.
      Для майбутнього, не для слави,
      тягнуть шкапи вантаж життя.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    118. Гаряча вдача
      Жив метелик – нічний нахаба,
      Серце в грудях він мав гаряче.
      Й став метелик сніданком краба -
      Безоглядні палкі на вдачу…
      ***
      Перш, ніж дати «гарячці» візу,
      Глянь, чи «крабів» нема поблизу.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    119. Гимн чудакам и романтикам
      Всем, обычно, проблемы до фантиков,
      Коли в темя не долбит петух,
      Но несносное племя романтиков
      Приключения ищет на нюх.

      Лезть ли в гору – задумались мудрые,
      Но романтику то не вопрос:
      Как зануды мозги бы не пудрили,
      А романтик в проблему уж врос.

      Все опасность обходят окольными,
      Чтобы крепче спалось им затем,
      Лишь романтики с душами вольными
      Рвут сердца в самой гуще проблем.

      Но вопросы обычно решаются
      Не с романтиков лёгкой руки,
      А когда в это дело вмешается
      Парадокс всех времён – чудаки.

      Чудаки – это те же прагматики,
      Плюс романтики вирус в крови.
      Все узлы превращаются в бантики,
      Коль с проблемой чудак – визави.

      И кричат чудаку вдруг из серости:
      «Что ж тебе не сидится в тиши?»
      Но ему нет прекраснее прелести,
      Чем проблему какую решить.

      На болотах растёт безразличие,
      Жабы квакают – им всё равно,
      Лишь бы все соблюдали приличия…
      Гнилью пахнет болотище, но

      Равнодушие сносит, как фантики,
      Вдруг течением быстрой реки:
      Гонят волны лихие романтики,
      Чтоб водились в реке чудаки.



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    120. Прощание души
      Зажигались лампадки над крышами,
      а душа растворялась в ночи.
      Листья чуткие дерева слышали,
      как она обронила ключи.

      Храм её превратился в развалины,
      править бал стали страхи да тлен.
      Уголёк догорел до окалины,
      стихли реки артерий и вен.

      Все страницы у жизни прочитаны,
      и страданием смыты грехи,
      а слепцы со своими молитвами,
      как и прежде остались глухи.

      Улетала душа в даль безбрежную,
      скинув бремя телесных оков,
      ну а мир улыбался по-прежнему
      с добродушием тихих глупцов.

      Кто там плачет? Её отпустите вы
      свой полёт над землёй довершать.
      Для души эта связанность нитями
      словно слёзы, текущие вспять.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    121. Повільність вмирання
      Пустоока, що ж ти так жорстоко,
      по краплині сточуєш життя?
      Ледве-ледве, тихо, крок за кроком
      скимлить по східцях твоє взуття,
      поки ти, не гасячи свідомість,
      заглядаєш в очі, сміючись.
      Милосердя! Але ти натомість
      тягнеш жили. Шепіт твій «Корись!»
      обриває спроби пожалітись
      змученій і немічній душі.
      Втративши свій дар небесний литись,
      в ще живих очах стоять дощі.
      Милості! Та тягнуться хвилини,
      наче в пеклі прожиті віки.
      А душа усе ніяк не злине,
      і в очах: «Безжальні ви таки…»





      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    122. Страшнее смерти
      Между истиной и бредом
      Аж до пены на губах,
      Рвя все узы, тут же следом
      Алчет ласки детский страх
      За души своей огрызок.
      Мир страдальца дик и низок.

      аМнезия на сегодня,
      зАбыванье о вчера…
      зРят несчастную в исподнем
      мАссу тела доктора,
      уЗнавая еле-еле
      уМ, погибший в этом теле.

      Мир, не понятый ни кеМ.
      Редок свет: туман да тьмА.
      Наяву любой кошмаР.
      Бед надуманных сумА.
      Устрашающий прогноЗ:
      Нет ухода от проблеМ…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    123. Другові
      Кропивні бувають дуже
      дороги у протиріч.
      Мій сонячнокрилий друже,
      хіба ж тобі ворог ніч?

      У небі зоря розквітла,
      тобі до зорі іти.
      Все темне є фоном світла,
      а світло – вінцем мети.

      Не всім до лиця є крила,
      хто вглиб пророста, хто ввись.
      Душі твоїй личить біле,
      мій колір – вода. Дивись:

      текти по землі – то доля,
      й літати не вище хмар.
      Не личать для жриці поля
      коштовність і блиск тіар.

      Вода віддзеркалить сяйво,
      розлите у небесах,
      коли сонцекрилий дайвер
      напише на хмарці: «АХ!»

      Бурчатиме: «Чи не досить
      пірнати у темні нори?
      Тебе по криницях носить,
      а треба летіти вгору!»

      Та ріки течуть донизу,
      шукаючи неба край.
      Стрибає вода з карнизу,
      й сміється тобі: «Літай!»



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    124. Літо
      Медово-ефірна магма
      жагуче цілує квіти,
      і молить коріння спрагло
      до неба : "Дощі пролий ти…"

      А джміль розтинає в леті
      солодке й густе повітря.
      Коробить парфум-естетів
      від спеки солоний витвір.

      Морозиво і цілунки
      крізь вітру сухі зітхання
      приносиш - і серце лунко
      б’є ритми жаги кохання.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    125. Старе місто
      У очах старого міста
      сива давнина
      і часи, коли бряжчали
      зброя і казна.
      Пишно вкрите його серце
      славою віків.
      Час теперішній з минулим
      геть пішли в розрив.

      Зморшки тріщин на фасаді
      та іржавий дах –
      як же страшно цим будівлям
      зникнути в віках.
      Але буйно квітнуть квіти –
      горя їм нема.
      Танці зараз ще страшніші,
      ніж якась чума.

      То раніше громадяни –
      меценати теж -
      славу правили в майбутнє,
      що не знає меж.
      Зараз… Зараз все інакше.
      Ті пішли часи.
      Плачуть стіни…
      Та не чують їхні голоси.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    126. Кавове кохання
      Не торкай вогню, руки обпечеш,
      милий.
      Слів холодний душ на пожежу фраз
      вилий.
      І коли впаде краплями дощу
      пара,
      Впевнимось тоді, що з тобою ми –
      пара.
      А кохання в нас, наче та гірка
      кава –
      Не солодкий рай – та кому яка
      справа.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    127. Поклик
      Ми не здатні в собі закреслити
      Закодований крапко-рисками
      Вічний поклик до Макровсесвіту,
      Де розсипано зорі бризками.

      Де матерія чорна масами
      Океани проміння змішує,
      Живемо ми самотньо расою,
      Що все мріє про зустріч з іншою.

      Напинаємо мрій вітрила ми
      І у часі мандруємо й просторі,
      А по суті птахи безкрилі ми,
      Й живемо на планеті-острові.

      А вітри зачекались сонячні
      Тих вітрильників не збудованих…
      У болотах словесних стоячи
      Ділять гнізда птахи вгодовані.

      Амбіційність плаского розуму
      В пелюшки пишних слів вгортаючи,
      За розкішними тіла позами
      Зручно жити і не літаючи.

      І, здається, за цими справами,
      Красномовністю вщент заморені,
      За жалями згубили право ми
      На космічні шляхи не скорені…

      Неможливо в собі закреслити
      Закодований крапко-рисками
      Вічний поклик до Макровсесвіту,
      Де розсипано зорі бризками.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    128. Душа
      Душа… Душа… Яка ж вона, душа,
      коли нема їй спокою від слів?
      Вважається, що нібито крилата.
      По сказаних пралезах палаша
      бреде вона, й кривавий слід зацвів
      за нею так, неначе йде від ката.

      Горбата. І брудна, бо безліч ніг
      топталося, не маючи зупину.
      Тягар від плюндрування і образ
      не крилами – горбом за плечі ліг,
      камінням вріс у зігнуту вже спину,
      пухлинами болючих метастаз.

      Така вона – душа, що справді чиста.
      Що міріади втом від безлічі турбот
      Несла, неначе хрест святий юдолі.
      Що, наче папуаси за намисто,
      не продавалася від безціні щедрот
      і знає вартість істинної волі.

      Крилату? Ні, молюсь я не карати:
      порожнє і легке завжди потягне вгору
      у густині і щільності життя.
      Най краще каменем триматиму загату
      між полем щирості і річкою роздору.
      Либонь у цьому є якесь пуття.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    129. Поетична чупакабра
      Доброзичливість плаче у сні:
      Чупакабра виходить на слід.
      Стережіться, м’які і ручні –
      Доброзичливість плаче у сні.
      Чупакабра бажає гризні
      І по віршах блукає убрід.
      Доброзичливість плаче у сні:
      Чупакабра виходить на слід.

      ***
      Чупакабра виходить на слід,
      У зіницях – безжальні вогні.
      Через рими, по строфах убрід
      Чупакабра виходить на слід.
      Канібалки із цих же порід
      Очі навстріч – такі ж навісні:
      Чупакабра виходить на слід,
      У зіницях – безжальні вогні.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    130. Вантаж, без котрого не злинеш
      Здійматися над тими, хто чомусь
      не рветься із обіймів сил тяжіння
      не прагну, але прийдеться – зірвусь
      з верхівки хвилі болю й потрясіння.

      І байдуже – угору чи униз,
      аби назустріч будь-якій загрозі.
      Не дочекається моїх жіночих сліз
      той, хто з мечем постане на порозі.

      І скільки зможу – крильми затулю
      того, що у житті цім має бути.
      Не поспішаю я із вироком: «Люблю!»,
      та саме ним до всесвіту прикута.

      Лягають нам на душі тягарі –
      то совість не полишила ще чати.
      Знайдеш дорогу в будь-якій імлі,
      як є кого у світі цім втрачати.

      Ріка терпіння хай собі тече,
      бо витоки її з джерел любові.
      Підставлю під вагу життя плече,
      й долоні – під веселки кольорові.

      Ріка прозрінь не має берегів,
      а хто боїться – той живе в омані.
      В бутті найвищій приз від ворогів
      у пострілі – найбільшому визнанні.

      Як білим птахом прагнеш в далечінь,
      то спершу зваж - а що ти тут покинеш.
      Свої дари волхвів у пил не кинь –
      то є вантаж, без котрого не злинеш.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    131. Лазурові східці
      Угору, по лазурових східцях,
      під вітру в крилах срібні камертони,
      так легко шлях долає білий птах –
      неначе чистий погляд до ікони.

      Вітрила пташих крил на широчінь
      летючих душ, посвячених у силу.
      У кожного своя ріка прозрінь
      із променем від мудрого Ярила.

      І мариться, що нам би розмах крил,
      та тільки де й кого чекає постріл?
      Чи втримаєш усю вагу вітрил,
      у мить, коли від бурі рветься простір?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    132. Гроза

      Какая ярость в этом громе!
      Бедняга, мечется в истоме
      по тёмным кочкам серых туч
      насупив брови, мрачен, злюч…

      Ах, эта молния-плутовка!
      О, как она танцует ловко,
      блистая золотом одежд,
      по лужам схлынувших надежд.

      Привычна, что бледнеют лица,
      увы, она вольна дразниться:
      беря героя на измор
      ушла красавица в игнор.

      Но всё ж недолог век напасти:
      под шум дождя стихают страсти,
      и в бывшей туче грозовой
      плутает луч… И вновь покой.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    133. Світлий ангеле, ґрунту дрібочко
      Світлий ангеле, ґрунту жменечко,
      брудом світу цього не скорена,
      колисаєш майбутнє, ненечко,
      хоч би як ти була заморена.

      Ти до себе дозволь схилитися,
      Аби стати хоч трохи вищою,
      І долонями помолитися
      Пращур-мовою, тобі ближчою.

      Ти асфальтністю заґратована
      І укрита терпіння крицею,
      Як я хочу тебе, шрамовану,
      напоїти з долонь водицею.

      Світлий ангеле, ґрунту грудочко,
      Заквітчати тебе дозволь мені,
      Аби квіти пелюстки-блюдечка
      Підставляли під сонця промені.

      Ти навчи мене бути чистою
      Бруд у душу свою приймаючи,
      І любов тоді в мені вистоїть,
      Квітом істини проростаючи.

      Передбачення баби скіфської,
      Вітром степу мені навіяне:
      Щоб уміла схилятись низько я
      У високість трави замріяна.

      Ґрунту дрібочко, ти навчи мене
      Виживати у час непроханий,
      Аби потім, надійно й стримано,
      Був мій світ у життя закоханий.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    134. Апокаліпсис розуму
      Зá що цей мозок на шмаття покраяно?
      Здобич лихого душа неприкаяна:
      марення, марення, марення, марення…

      Бачаться рідні чужими й ворожими,
      діти й онуки на себе не схожими,
      волю обмежено, світ загороджено.

      Тяму із колії дійсності вибито,
      все переплуталось - спробуй не схибити:
      нібито, нібито, нібито, нібито.

      Змучено душу примарами розуму,
      вигадок плетиво, наче морозами,
      страхом зацьковує, в’яже загрозами.

      Діє у маренні тіло збідоване,
      з трун піднімає минуле поховане:
      спомини, спомини, спомини, спомини.

      Чом ви омріяне дійсністю крешете?
      Тисне на серце свідомості решето.
      Всіх би в могилу із вироком: брешете!

      Серденько рветься до рідної хатоньки,
      ласки просити покійної матінки...
      Спатоньки, спатоньки, спатоньки, спатоньки.
      ***
      Хто без спокути піти сподівається?
      Мрійте, бо інколи мрії збуваються.
      Ангели граються… ангели граються…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    135. Життя
      Шукати твердь
      в суцільному багні
      із сотень правд,
      що наче слиз із мулу
      у світі камуфляжу і брехні,
      де істина
      на дні себе забула
      душі,
      що потонула у вині
      провин цього
      й усіх старих врожаїв,
      заплутаних у вічній глушині
      історій людства –
      це життя вражає
      забрудненою кількістю глибин,
      де чинять суд
      крикливі хижі зграї
      холодних і зажерливих рибин,
      і злий вудильник вогниками грає
      бо течія
      виблискує від спин
      тих,
      хто ліхтар за істину сприймає…

      А я шукаю
      ту нещасну твердь,
      бо посмішки дітей і їхні мрії
      є сонечком над гирлом передсердь,
      що вічно спонукатиме до дії.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    136. Вільний птах
      А кохання – усе ж таки птах,
      ви його не хапайте за крила,
      бо тенета – окриленим жах,
      у неволі цій птасі несила.

      Їй несила у замкнену вись
      каравелами мрій без вітрил
      відправляти життя у «колись»
      крізь приземленість зв’язаних крил.

      Підставляйте пташині плече
      і у серце відкрийте дверцята.
      Справжній птах – він і сам не втече,
      від гнізда, що почав будувати.

      А зачиниш дверцята – і птах
      біль втаврує в’язниці у мур,
      і у небо крізь зірваний дах
      полетить у сузір’я зажур.

      Добротою годуйте із рук,
      не шкодуючи зерен терпіння -
      і гарячих сердець перестук
      буде піснею крил розуміння.
      ***
      В щасті разом і разом в журбі
      ми діждали сивіючих скронь.
      Як я вдячна, коханий, тобі
      за відкритість широких долонь.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    137. Коріння
      Перших квітів зелені носики
      витикаються вітер нюхати.
      Натяглися проміння тросики
      час по звичному колу рухати.

      Сни розталого снігу тінями
      у хмарини пухкі ховаються,
      і шляхами небесно-синіми
      до гніздечок птахи вертаються.

      Розправляються вушка зéлені,
      розтривожені сонця струнами,
      і зеленому роду-племені
      долю пише коріння рунами.

      У степах особлива тиша є
      сонмом звуків у спокій вплетена.
      Вітер пахощі трав замішує
      із безкрайністю над планетою.

      Мою долю корінням сплутано
      із корінням грози і травами.
      Я прикута любові путами
      до степів і річок з заплавами...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    138. Ця весна
      Із прозорих краплин намисто
      на смарагді листви розвішано.
      Зачепилась гроза за місто –
      Цю весну на дощах замішано.

      Всі дороги на ріки схожі ,
      дощ господарем йде по вулиці,
      і стурбовані перехожі
      до своїх парасольок туляться.

      Сонних вікон намокли вії,
      у полоні вологи нині ми.
      А проміння в калюжах миє
      світла гру із тонкими тінями.

      Зачепилась гроза за місто
      і мережить плин часу хмарами.
      Сяє вранці зелене листя
      яснооких краплинок чарами...




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    139. Сніг і весна.
      Він горнувся весні до ніг,
      Цілував він її сліди,
      Та нащо їй холодний сніг –
      їй би плащика із води.

      Сніг дощем їй під ноги впав,
      Сам себе із дороги змив.
      Але хтось тут йому сказав:
      «Їй би суконьку з промінців…»

      Він помер не за просто так,
      А за промені їй до скронь.
      Хтось сказав тут: «Який дивак!
      Їй би просто тепла долонь…»



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    140. Снег
      Сходит снег. Он уходит с дорог,
      С крыш, обочин, полей и аллей.
      Он под солнечным ветром продрог,
      Стал он собственной тенью своей.

      А ты помнишь, каким он пришёл
      Украшать эту землю зимой?
      Шёл он в мир, что от серости зол,
      Наготу прикрывая собой.

      Он дыханью дарил простоту,
      Белизною для взора искрясь,
      Чистотою делясь на лету,
      На себя собирая всю грязь.

      Грязь следов, серость душ, пыль дорог,
      Смог проспектов, покрытых золой –
      Он собрал на себя всё, что смог,
      Чтоб весной унести за собой.

      Сходит снег. Провожает капель
      Песней светлою грустный исход.
      Его жизнь под синичкину трель
      Вдаль уносит поток талых вод.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    141. Сніг
      Сходить сніг. Сходить сніг із доріг,
      Із дахів, із узбіччя алеї.
      Занеміг він від сонця і зліг,
      Ставши власною тінню своєю.

      Постарів він від теплих вітрів
      У думках про річки і заплави.
      Пам’ятаєш, як вкрити спішив
      Він собою знесилені трави?

      Коли світ посірів без тепла,
      Від нудьги скрижанівши душею,
      Сніг прийшов порятунком від зла,
      Вкривши все чистотою своєю.

      І даруючи нашим думкам
      Білосніжно-іскристі простори,
      Почуттів він очищував храм
      Від жалів,що проїли в нім нори.

      Бруд слідів, сірість душ, пил доріг,
      Смог проспектів, укритих золою –
      Він у себе зібрав все, що міг,
      Навесні щоб забрати з собою.

      Сходить сніг, і на коло нове
      Він заходить по сходах спіралі.
      Це закон, по якому живе
      Світ, де в ріки течуть води талі.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    142. Про епіграму
      Коли працюєш в жанрі «епіграма» -
      готовий будь завжди пофехтувати,
      бо в тому тут комедія і драма,
      що він врожайний на бажаючих кусати.
      ***
      Всі епіграми мають два кінця,
      й обидва гострі, хоч один гостріший:
      з одного боку хтόсь на вертелі слівця,
      а тú у той же час нахромишся інший.
      ***
      Як любиш ти писати епіграми,
      то зауважуй на невиграшне «зеро»:
      у епіграми є прихована програма
      показувати автора нутро.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    143. Роковая женщина
      В глазах твоих светится золото Таврии.
      Ты Минотавр мой, но я - минотаврее.
      Словно кинжалы встречаются взгляды.
      Только лишь равный должен быть рядом.
      Мягкая кротость у женщин Востока.
      Я непокорна, дерзка и жестока.
      Женщины запада любят размеренно.
      Бросаю я мерки под ноги уверенно.
      У северянок глубокие чувства.
      Холод вселенский – это искусство.
      Страстность южанки – игрушка порока.
      Этого мало для женщины Рока.

      ( с автором не ассоциировать… )



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    1. Акроасоціації
      Простяглись між галактик відстані,
      Оповиті туманів вирами.
      Електронних зарядів пристані –
      То розхристані мозку звивини.
      «И» початки у слів вимріює,
      Часопростір думок єднаючи.
      Нанобезмір глибини міряє,
      Істин сотні в одну сплітаючи.

      Між космічних орбіт ікарами
      Астероїди гублять висоти,
      Й наче стали серця пульсарами
      Серед всесвіту пилу, а потім…
      Тихо так проростають відстані
      Елементами невідомими:
      Розквітають світи нелистані,
      Напинають вітрила домену
      І говорять, що «наче вдома ми».



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    2. Не бездоганна
      Не бездоганна… Ну що там, проїхали.
      Я ж бо не риба, водою не дихаю.
      У банці її із водою з-під крана
      Тримай і кажи: «О, моя бездоганна!»

      І птахом співучім ніколи не стану,
      Аби ти сказав: «О, моя незрівнянна!»
      Слова твої всі – не у стіну горохом,
      Я просто співати не вмію нітрохи.

      Ніколи гора не зійдеться з горою.
      Я не бездоганна. Милуйся отою,
      Що десь там, у небі, прекрасна й осяйна.
      Ми ледве знайомі. Я - жінка звичайна.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    3. Скорбь о погибшем сарафане : )
      Весна. Радеть бы, да беда –
      погиб хороший друг.
      Он по натуре вечен, да
      всему виной утюг.

      Неприхотлив был друг и мил,
      и по натуре прост,
      ко мне привязанность хранил
      во весь свой длинный рост.

      О, как меня он понимал,
      как нежен был со мной,
      меня легонько обнимал
      так, как никто другой…

      Когда мы порознь – нас никто
      разглядывать не рад,
      а вместе, если без пальто –
      притягивали взгляд.

      Но вот уж друга больше нет,
      и я тому виной:
      утюг был зверски перегрет
      не кем-нибудь, а мной.

      О, сарафан, мой милый друг!
      Прощай теперь навек!
      И пусть поплатится утюг
      за твой короткий век!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    4. Бранка власних правил
      Я з тих, що завжди самотні
      у натовпі, що сміється.
      Не думай, що я сумую –
      це просто тобі здається.
      У дні, для усіх скорботні,
      не литиму гірко сльози:
      травою перебідую
      «живучкою» всі морози.

      Я з тих, що живуть у клітці,
      влаштованій власноручно.
      Не треба мені співати
      про волю заклично й гучно.
      Живу на єдиній нитці,
      що власною волею зветься.
      Ти зможеш її порвати?
      Тобі це лише здається.

      Порушуючи кордони
      ми іншим лишаємо шрами.
      Я перша відсмикну руку
      від грані, що є між нами.
      Залишу собі прокльони
      За біль твій, моя ти мріє.
      Забудеш мене без муки.
      Ти зможеш, а він не вміє.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    5. Песенка весны
      Ах, сударь, ну довольно вам сердиться!
      Не стоит брови хмурить, морщить лоб.
      О, как напоминают злые лица
      Под солнцем оседающий сугроб.

      Сугробы вашей нынешней печали
      Внезапно утончатся, словно нить,
      Коль вы холодный взгляд из твёрдой стали
      На тёплый пожелаете сменить.

      Сменúте вы морщинку меж бровями
      На лучики весёлые у глаз.
      Прекрасно понимаете вы сами,
      Что мир вам улыбается сейчас.

      Ах, сударь, настроенье – это птица,
      И мыслей мрак мешает ей летать.
      Ах, сударь, разрешите вам присниться,
      Чтоб ваше настроенье охранять.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    6. Майже молитва
      Хто там долями світу відає?
      Дай нам вектор єдиний – єдності,
      Аби зникло те слово – «нидіє»,
      Ти позбав нас від посередності.

      Дай угору мету здиратися,
      Перемоги над злом жадаючи,
      Зуби гострі – в життя вгризатися,
      Усіх криз рубікон долаючи.

      Щоб за душ своїх нерухомістю
      Не ховали би люди погляд,
      Відчуваючи підсвідомістю
      За країною свій недогляд.

      Щоб країна була вкорінена
      Міцно в душах свого народу,
      Й не страхалася уколінено
      Ані Заходу, ані Сходу.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    7. Вівці і народна влада
      Думку про народну владу.
      Хтось пустив в овече стадо
      Невдоволені бараном
      Всі кричать: «Давай козла нам,
      Щоб в овечого народу
      На усе питав він згоду!»
      Тут козли, щоб владу взяти,
      Стали вівці гуртувати:
      Хто найбільше назбирав –
      Вожаком у стаді став.
      - Ну, - говорить він народу,-
      час прийшов давати згоду
      й вовну здати тим, хто вище,
      та й іти на пасовище.
      Вівці тут кричать із дуру,
      Що погодяться й на шкуру,
      Якщо він спитає згоду
      У овечого народу.
      Усміхається чабан:
      - Бач, козел – то не баран!
      Цей порядки знає сам –
      Легше стало чабанам!
      Так ті вівці і живуть:
      Їх і стригли, і стрижуть.

      Звук пустий народна влада,
      Як народ – овече стадо…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    8. Муму
      Она пока что счастлива, она пока жива,
      Пока ещё не ухает ей под окном сова.
      Она виляет хвостиком со всех собачих сил.
      Приятно ей потявкивать, пока Герасим мил.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    9. Суспільна хвороба або настрій 2010
      Затягнулась хвороба. Кризу
      лікарі відтягають вперто.
      Живемо на краю карнизу.
      Жити краще. Та легше вмерти.

      Де ж, у біса,та клята криза?
      Так набридло балансувати.
      Хочу геть із цього карниза –
      або впасти, або літати.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    10. Жінка-галатея
      Ти ліпиш із мене мрію,
      Втрачаю себе слухняно,
      І проти іти не смію.

      Я дихати перестану,
      Якщо ти цього бажаєш.
      Твоєю частиною стану…

      Ти знаєш, чудово знаєш:
      Від тебе залежна надто.
      По краплі мене вбиваєш…

      За мрією йдучи свято,
      Ти ліпиш із мене іншу.
      О, мій ти коханий кате….

      Мене не існує більше –
      Я втілення диво-мрії.
      Неначе написані вірші…

      Зірветься сльоза із вії –
      Думки я твої читаю.
      Нічого вже я не вдію.

      Втрачаю тебе. Втрачаю…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    11. Сум мольфара.
      - Скажи, віщунко сивоока,
      чому сумна душа мольфара?
      Чому його чоло високе
      сповила туги сіра хмара?
      Чому його не вабить коло
      істот, ним скликаних гостинно?
      - Танок у вихорі Еола
      він сам створив, моя дитино.
      І сам поставив стовп тотемний,
      щоб центром створеного світу
      той слугував і нощно й денно,
      казок дивами оповитий.
      Ось казкарі і чарівниці,
      валькірій рій і мавок співи,
      ось чорні ангели й черниці…
      А жорна труть життя у мливо.
      І виникають з того млива
      нові казки й події дивні:
      чужі з’являються мотиви
      й голосять дико вранці півні,
      що знищить світ овець отара,
      де чабанами злі лисиці,
      що білі крила у мольфара
      насправді кольору чорниці.
      Цей світ – утопія, дитино.
      Утопія - завжди зникома.
      Платня за неї триєдина –
      розчарування, біль і втома.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    12. Розчарування
      Ти хочеш сказати: «Зажди, не зникай!»,
      та бачиш, що це - зачарований Кай:
      він «Вічність» складає зі зламаних слів –
      між сенсом і звуком існує розрив.

      Його не врятує вже жодна із Герд -
      він власної пустки улюблений смерд.
      Він Каїн уже, цей облесливий Кай –
      від нього удару з-за рогу чекай.

      І в душу вужем закрадається страх
      себе упізнати в підступних очах.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    13. Мій тихий сон (пробач, Мандельштаме)
      Мій тихий сон, мій сон кожнохвилинний -
      Очам незримий, вчарований ліс,
      Вчувається тут шерех швидкоплинний,
      Як дивний шерхіт шовкових завіс.

      У шалі зустрічей , туманних спірках,
      На перехресті вражених зіниць
      Незрозуміла шерехів говірка
      Під прахом спалахнула й впала ниць.

      І наче млою укриває лиця,
      І слово завмирає на вустах,
      Здається – наполохана синиця
      Стріпнулась в сутеніючих кущах.

      Оригінал

      Мой тихий сон, мой сон ежеминутный —
      Невидимый, завороженный лес,
      Где носится какой-то шорох смутный,
      Как дивный шелест шелковых завес.

      В безумных встречах и туманных спорах,
      На перекрестке удивленных глаз
      Невидимый и непонятный шорох
      Под пеплом вспыхнул и уже погас.

      И как туманом одевает лица,
      И слово замирает на устах,
      И кажется — испуганная птица
      Метнулась в вечереющих кустах.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    14. Другові
      У очі дивиться зима,
      Та ти не сам, я не сама,
      І тут немає протиріч:
      В нас різне щастя у цю ніч.

      І я прошу: не розгуби
      Свого кохання літепла,
      Не розміняй свої скарби
      На різнобарвні скалки скла.

      Серця сніжинок крижані
      Крадуть чужих сердець вогні,
      Холодні леза дивних снив
      Тепло стинають справжніх див.

      І я благаю: стережи
      Своє кохання від зими.
      Її холодні вітражі
      Розбити вміємо лиш ми.

      У круговерті сніговій
      Ми дім будуєм - кожен свій,
      І Герострат не спалить храм,
      Якщо ти ним не станеш сам.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    15. Проти ночі...
      Пощо творúш поклони, грішне тіло?
      Вони не варті навіть копійчини.
      О, як же звично ти згинаєш спину!
      І впевнено шепочеш: «Не грішило…»

      Твоя неправда: безхребетність – гріх!
      Бо кожен, хто сильніший – вже кумир.
      І зло – підступний, спритний хижий звір –
      йшло по тобі, аби топтати всіх.

      Навколішки плазуєш перед Ликом,
      мов, до людей ти з вірою й добром.
      Чому ж негоди сіються цебром,
      і з відчаю душа волає дико?

      Дивись мені у очі, плоть нещира.
      Тяжкий твій гріх чекає на спокуту:
      ти молитви шепочеш чорно й люто,
      слова ж камінням падають у діри.

      Душа – брудна, молитва її – всує,
      адже той бруд обтяжить її крила.
      Волай, кричи аби вона злетіла.
      Та хто тебе, крім мене, ще почує?

      Від мене захищаються хрестами.
      То я беру платню за всі гріхи.
      Святі, з долонь виймаючи цвяхи,
      ідуть повз мене до святої брами.

      Тяжкі провини, наче прив’язь пса,
      до мене припинають твою душу.
      І я твою платню приймати мушу
      під скрип повільний часу колеса.

      Тож, про гріхи. Вірніше – про довіру.
      Це божий дар – з коханням нарівні.
      Їх не жбурляють бісером свинí,
      Й не розсипають мізером по миру.

      Тобою ж геть знецінено довіру,
      у порох перетворено, у бруд.
      Кохання так спотворюють у блуд
      за потягом мандруючи без міри.


      І не Йому, а то мені офіра :
      коли не вміють злу казати «ні»,
      довірою торують шлях брехні,
      і добре слово – іграшка Сатира.

      Твоя душа – у мене під п’ятою,
      засліплене собою нице тіло.
      Ти визнати гріхи свої не вміло,
      тому їй залишатися брудною.

      На скільки – то вирішує спокута,
      якщо осилиш ти її нести.
      Святі завжди несуть свої хрести,
      а грішники відхрещуються люто.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    16. Передноворічна відлига
      Знов калюжами відлига
      по дорогам розтеклась.
      Дітлахи хотіли снігу,
      та Зима сказала: «Зась!».

      «Зась» морозу і снігам,
      грудень знов водою стік,
      і Зима шепоче нам:
      «Мокрим буде Новий рік...»

      Сіро мружаться дахи
      на безлико-сіру вись,
      поховалися птахи,
      навкруги лиш мряка й слизь.

      Але серце просить казки,
      й, переходячи потік,
      прошу Зиму я : «Будь ласка,
      хочу снігу в Новий рік!».



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    17. Трава
      Погляд сонця холодний зовсім.
      Плечі нам укрива журбою.
      І прощається з нами осінь,
      Помахавши із хмар рукою.

      Від тепла залишились крихти.
      Серце наче у ніч вмерзає.
      Ти б за сонцем хотіла бігти,
      Та коріння не відпускає.

      Одягає зима у кригу.
      Обіцяє видіння нові.
      Є багато краси у снігу,
      Та холодні ті сни зимові.

      Затанцюють сніжинок зграї,
      Як заграють вітри-музики.
      Ми у мріях серця ховаєм,
      Адже мрії – найкращі ліки.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    18. Страх
      Віталій Рибко.
      "сховай мерщій
      сховай і не показуй
      сховай свій страх"


      Сховати страх? Скажи мені – куди?
      В яку душі нещасної шпарину?
      Не уявляю більшої біди
      за страх, що виїдає серцевину.

      У світі цім, на жаль, мабуть, богам,
      таки до біса є чого боятись.
      Чи у бою із страхом сам на сам
      на перемогу варто сподіватись?

      О так! Одна з найбільших насолод –
      в такім бою кривава перемога!
      Але ж… лиш абсолютний ідіот
      спроможний не боятися нічого.

      Байдуже серце не боїться втрат.
      Тож страх… А що? Нехай собі існує,
      і б’є душа сполохано в набат,
      й думки стають молитвою не всує.

      Страх заховаєш десь на дно душі,
      а він вросте корінням, як пухлина,
      і душу продаси ти за грошí –
      в полоні жаху люди наче глина.

      Тож не ховай! Випрόбуй міць долонь,
      зроби ланцюг, думки скрутивши туго,
      й або души, або припни вогонь,
      щоби не зміг тебе вкусити вдруге.

      І раптом стане опліч хтось такий,
      хто страх свій не приховує за сміхом,
      від жаху не звивається, як змій,
      й тому об землю вміє бити лихом.

      -Я не скажу «Не бійся» - мовить він, -
      бо теж не вмію жити й не боятись,
      я зі страхами бився сам, один,
      давай удвох не будемо здаватись.

      Можливо, що ніхто і не прийде,
      але подумай сам – ну що із того?
      Він точно є, не знаєш тільки де.
      Десь там – за обрієм з твого порогу.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    19. Тим, хто не зустрів свою половинку, присвячую…
      Місяця срібним пилком припорошений,
      дощ розсипає прозорі горошини.
      Вони проростають у землю краплинами,
      а ми почуваємось винно-невинними.

      Винно-невинні, бо помилилися,
      не закохались, бо не зустрілися,
      сліпо з’єднали із іншими долі,
      а душі лишились самотні на волі.

      Часу потік наш хлюпочеться хвилями
      вздовж тих доріг, на яких не зустрілись ми,
      а наші домівки з холодними стінами,
      і ми почуваємось винно-невинними.

      Сонячні хвилі падають зливою,
      Я вже ніколи не стану щасливою.
      Ти просто мрія моя нездійснена,
      я просто вільних вітрів полонена.

      Долі, заплутані Мойрами злючими
      вкрились від болю шипами колючими.
      Мрії у серці застигли крижинами,
      ми почуваємось винно-невинними.

      Небо безжурне над головою.
      Ти вже не мрієш про зустріч зі мною.
      Я лиш забута тобою картина,
      де ти у простір шепочеш: «Єдина…»




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    20. Дуже давня історія
      Хоч вір, хоч живи без віри -
      У зради свої канони.
      Усі ми мішені в тирі
      Для неї. Її корона
      Над світом з часів Адама.
      А ти перетнешся з нею,
      Чи станеш її руками.
      І ляже вона межею…
      Не вір – і тебе не зрадять?
      Яка ж легковірна мрія.
      Бо зрадять, до того ж радо
      того, хто надію гріє
      в житті оминути чашу
      гіркого цього напою.
      І стане не тільки страшно
      узріти Іуди зброю,
      і буде не тільки гірко
      від бруду людського світу,
      а зміняться разом мірки
      життя. Тільки міць самшиту
      врятує у цій пустелі.
      Жорстка і дереться вгору
      зелена ліана хмелю.
      Того, хто забився в нору,
      отруйним ядучим димом
      під постріл женуть мисливці.
      Життя зостається з тими,
      хто віру зберіг. Щасливці
      із попелу встануть знову.
      Стійкому у цьому світі
      на щастя дано підкову,
      даровано світлі миті.
      Боїшся змії в долоні,
      отримати ніж у спину
      і очі прикрити сонні?
      То бійся! Не вір нікому!
      Заради розмови навіть
      володар пустого слова
      Іудину справу славить.
      У слові всіх зрад основа.
      Та все ж… Навіть той, хто першим
      гріх зради впустив до раю,
      безгрішність у порох стерши, -
      довіру до Бога має.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    21. ***
      Осінь Літо прив’язала
      павутинкою тонкою,
      і просити його стала:
      «Не тікай, побудь зі мною…»

      Та тоненьку павутинку
      розірвав ревнивий Вітер,
      і лелеці за пір’їнку
      зачепилось тепле Літо.

      Десь за обрієм далеко
      зникло Літо разом з клином,
      а услід сумним лелекам
      жовте листя вітер кинув.

      Осінь журно позбирала
      у хмарки прозорі сльози
      й виливати сум свій стала
      у дощі осінні й грози.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    22. Пані Розмова
      Її підступності немає меж.
      Не помічаєш, як програєш.
      Вона текуча, немов пісок.
      У ній потонеш за кроком крок.

      Із слів пошиєш ошатний одяг.
      Але до жартів у неї потяг,
      Бо весь той одяг тобі здається.
      «Король же голий!» - вона сміється.

      Здається, знаєш чарівне слово.
      Та тільки скажеш – і голий знову.
      За кожним словом зринає сутність.
      Не замаскуєш її присутність.

      А ти так хочеш той успіх мати.
      Заради нього ошатні шати
      Зі слів складаєш собі щоденно.
      Дволикість людства – це так буденно.

      І знов марнуєш ти купу часу.
      Зі слів малюєш собі прикраси.
      Та їй байдуже – роздягне знову.
      Вона це вміє. Вона – розмова…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    23. Дівчина у інвалідному візочку.
      Волосся довге.
      Обличчя миле.
      Уже не плаче.
      Вже відболіло.
      Одна. Візочок.
      І очі вперті.
      Уже не докір.
      Покора смерті.
      І край дороги…
      «Жаліть – не смійте!
      Тоді не вбили…
      Тепер – добийте!»



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    24. Серпнева осінь
      Цього року осінь дуже рано
      Узяла до рук від часу віжки:
      Спекою попалене старанно
      Листя укладає на доріжки.

      Завертає в небі осінь воза
      На нове спіралі напівколо.
      Очі правди – зовсім не загроза,
      Не завжди приємна правда гола.

      Гола правда в тому, що поетів
      Вже було, як листя під ногами.
      Душі співаків падінь і злетів
      Шелестять забутими листками.

      А моя мізерна правда в тому,
      Що зірки – то інший вимір світу.
      Я маленька крапелька. Знайома
      З тим, як воду вміє пити літо.

      Що зірки маленькі – то омана,
      Знають вчені їхні величини.
      Їх життя рахується віками,
      А життя роси – лиш на хвилини.

      Роси у траві зникають швидко –
      Тимчасова бісерна прикраса.
      Павутинка мрії - то не нитка,
      Вздовж якої ми йдемо у часі.

      Ведемо ми облік прорахункам,
      Перемогам, досвіду, здобуткам,
      І себе витягуємо в струнку
      Перед чутки вдалим оборутком.

      Знаєш, я ніякий математик,
      Та стою сьогодні на своєму,
      Бо не все можливо рахувати,
      І не все сортується на теми.

      Я роки нанизую на нитку,
      Й не дрижу, як лист, від переляку.
      На дорогах грому дуже слизько,
      Із поета, бач, Прокруст ніякий.

      Плащаницю вічності на плечі,
      Не вдягну, бо знаю - завелика.
      Досить, що думки мої – малеча
      Вільних трав: нескорена і дика.

      Хочеш – засуди мене на страту -
      Це не змінить світу ні на йоту.
      Коли осінь входить до кімнати,
      В пісню заплітають смутку ноти.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    25. Взаємовигідний обмін
      Відкрите серце,
      Рожеві скельця,
      Довіра первинна,
      Прохання невинне:
      «Потрібна казка,
      Будь ласка…»
      Їй – чашка чаю
      І «обіцяю».

      А казку – ліньки.
      Встаю навшпиньки.
      Так трошки вище –
      До казки ближче.
      Пароль забути –
      Така спокута.
      І ліні – сумно.
      «Зникай, бездумна!»

      За хвостик казку:
      «Пишись, будь ласка,
      Я ж трошки фея –
      Для неї…»
      Тепер чекання -
      Таке завдання.
      Чекання – злато.
      Я ним багата.

      З’явилась казка:
      «Пиши, будь ласка…»
      Лиш записати –
      Справ небагато.
      Мобілка. Круто –
      Мене почуто.
      «Приходь, чекаю…
      Я знаю – чаю.»

      - Готова казка,
      Бери, будь ласка.
      - Зробила ласку,
      А що за казку?
      - Та є потреба
      В рожевих скельцях,
      Як от у тебе…
      ***
      Обітницю знято -
      Свято!



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    26. ***
      Поринаю в тишу, поринаю в пустку,
      Надаю від себе я собі відпустку.
      Запрошу у гості прірву і пустелю,
      Пригощу мовчанням біло-карамельним.

      Степ широкополий одягну на плечі,
      Буду задивлятись в очі безкінеччю.
      Всесвіт утікає у ніщо від себе,
      Там кінця чекає слід богині Геби.

      Втратять амплітуду світла теплі хвилі
      І настане спокій – вічне царство штилю.

      А кульбабка вторить сонячному згустку,
      Я собі від себе надаю відпустку.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    27. Вальсують спогади сумні
      Холодні зорі у вікні,
      а на стіні тріпочуть тіні.
      Вальсують спогади сумні,
      і ми з тобою в тому винні.

      На землю падаю дощем,
      але не думай, що я плачу.
      Я не помічу навзаєм
      твою скупу сльозу гарячу.

      Бо то не я і то не ти
      в слова вплітали гострі стріли.
      То бились два чужі світи,
      бо поступатись не хотіли.

      Торкнуться тіні на стіні,
      і краплі спогадів солоні
      із щік твоїх зітруть мої,
      а із моїх – твої долоні.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    28. :) Компліменти
      О… комплімент… Це так приємно…
      Їх хтось придумав не даремно.
      Законна форма лестощів. Відтак,
      Від компліментів навіть чорний грак
      Враз почувається неначе пава – яскраво.
      За компліментами ховаються… Цікаво,
      Яку мету ти маєш за словами,
      Як стелиш лестощі на відстані між нами?
      О… комплімент! Це так приємно…
      Якщо мета потрібна нам взаємно.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    29. Облом (жарт)
      «Порожнє ліжко – за тебе, мила!» - ото так да …
      Смакую вірша, прикривши очі - не молода,
      та все ж бо жінка, якій кохання – не звук пустий .
      І серце б’ється, і вірш здається…ну… не чужий.
      Збираю душу, щоб мандрувала десь у астрал,
      бо тут же вірші за почуттями – прям серіал.

      Астрал – це боже
      і прекрасне,
      і лізуть всі туди без мила.
      Туди, я думаю,
      це ясно,
      і я потрапити хотіла.

      Аж раптом бачу, під віршем нижче, є коментар:
      «Я сам дивуюсь на цю дурницю, що написав!»
      Усе. Нокаут. І я без тями, бо цей удар -
      наче коліном куди не треба - в астрал попав.
      Яка халепа. Ну ти ж бо, жінко, і наївняк.
      Чоловіки ж бо жонглюють словом… ну просто так.

      Та біс в ребро
      тобі, поете,
      ти може й гарний, чоловіче,
      та за облом
      такий з астралом
      тобі подряпала б обличчя.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    30. ***
      Не сумуй, мій друже: це не жах –
      розуміння дар дано не всім.
      Люди часто з кимось не в ладах,
      і гримить не завжди тільки грім.

      Хай комусь поезія лиш звук,
      вибачай собі різницю з ними:
      тобі сутність лащиться до рук,
      ну а їм грозить зубами злими.

      Коли бачиш світ як суміш фарб –
      то не здатен бачити сюжету.
      Дійсності багатогранний скарб
      не дано абстрактному портрету.

      Ти даруєш світові свої
      словом намальовані картини,
      але раптом бачиш на їх тлі,
      як чиїсь байдужніють спини.

      Не сумуй, мій друже, то є так:
      інші бачать іншими очима.
      Та завжди знайдеться той дивак,
      що на світ подивиться твоїми.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    31. Крижаний погляд
      Море… важко уявити крижаний погляд у спекотного моря.
      Але так буває. Невеличкі прозорі хвилі з холодним спокоєм
      змочують розжарений пісок, створюючи полосу перестороги.
      Відпочивальники, дійшовши до цієї полоси, зупиняються.
      Вдивившись у крижаний погляд моря і зрозумівши його настрій
      вони слухняно повертають назад у пошуках іншої розваги.
      Але завжди знаходиться той, хто не здатен розуміти поглядів.
      Хто занадто впевнений у собі, щоб змінювати омріяні плани.
      Занадто закохані у життя не вміють бути обережними.
      Не звинувачуйте море у жорстокості, необачні створіння.
      Йому байдуже до того, хто не розрахував своїх можливостей.
      Медуза і людина рівні перед його безпристрасними очима.
      Морю все одно, чию смерть заколисувати своїми хвилями.
      Цікавість… Ні, то не цікавість збирає людей до місця нещастя.
      То тіла зносять до купи свої душі, аби ті разом молилися,
      ділячись своєю живою силою з тим, кого рятують чиїсь руки.
      І поки ті руки рятують, поки постраждале тіло не втратило
      бодай найменшої ознаки наявності душі, натовп очікує.
      І поки розширені очі присутніх випромінюють співчуття,
      їхні душі шукають зв'язок з власницею безпорадного тіла.
      І поки енергія натовпу огортає місце трагедії,
      Віра, Надія і Любов намагаються заступити ближнього
      від Великого Комбінатора випадковостей, що виграв цю душу,
      вдало розсипавши кульки помилок, аби Життя послизнулось
      і впустило до жадібної пащі Минулого чергову жертву.
      Тій ненаситній пащі мало того, що життя віддає як належне,
      за вимогою одвічно невпинного у своєму русі Часу –
      передчасні жертви наймиліші її вічно голодному нутру.
      Великий Комбінатор ніколи не зупиняє жорстокої гри:
      заради своєї втіхи вихопити у Життя ласий шматочок
      і жбурнути його у пожадливо роззявлену пащу Минулого.
      А Життя робить інстинктивні спроби врятувати шматочок себе,
      бо воно лише тоненька ниточка у вузенькому поясочку Буття,
      який є нічим іншим, як рискою на тілі безкінечного Часу,
      межею, на якій Майбутнє перетворюється у Минуле.
      Те, що існує і те, що живе, мають спільну рису - теперішній час.
      І у цьому теперішньому часі відбувається протистояння.
      Збіг випадковостей – зброя не тільки Великого Комбінатора.
      Життя теж вміє ховати козирі в рукава – для рівності шансів.
      Випадкові люди у натовпі інколи складають гарну команду –
      і тоді Смерть відступає, а натовп розсипається з відчуттям щастя,
      аби, неначе кола по воді, розповсюдити радісну звістку.
      Але не цього разу. Часом люди схожі на глиняних колосів,
      що легковажно не бажають помічати своєї уразливості.
      Саме у таку мить відкривається перед ними паща Минулого,
      а за спиною лунає питання: «Ну що, підіб’ємо рахунки?»
      А чи стане тобі сили відштовхнути власника того голосу?
      Ти, могутній колосе, що тримаєш над своїм крихітним всесвітом
      власноруч збудоване небо – що з ними станеться, коли ти зникнеш?
      Тож дивись під ноги – у Великого комбінатора багато кульок.
      Ти ж не хочеш, щоб натовп, схожий на ангелів з перебитими крильми,
      розносив увсебіч від твого тіла сумну звістку про свою поразку.
      Крижаний погляд буває не тільки у моря…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    32. * * *
      Вікно відкрию у грозу, і свіжий вітер до оселі
      ввірветься з краплями дощу, зірвавши звичний лад зі стелі.
      І дощ співатиме мені своїх краплин одвічну пісню,
      про те, що стане по грозі в повітрі значно більше кисню.
      Ми підсвідомо у житті завжди чекаємо на зміни,
      аби у пам’яті своїй нові розвісити картини.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    33. Ревнощі (акровірш)
      Рветься, плутається думка, серце крає на шматки,
      Електричним струмом б’ється дотик милої руки.
      Воєдино заплелися біль з коханням від знемоги
      Недовіру подолати й страх, що доказом вже роги
      Окаянно прикрашають осоружне це чоло,
      Що було коханим, любим. Ну а нині біль і зло
      Істерично скалять зуби. Та чому, коли й від чого?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    34. Ревність.
      Чорна кішка недовіри одуріла від нявчання -
      не рятує ані крик, ані спустошливе мовчання
      від настирливих жалів над ефемерністю кохання.
      Лише десь у глибині надкрихко жевріє надія,
      що малим свідоцтвом дива оживе примарна мрія
      і єдине твоє слово увесь біль, як хвиля, змиє.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    35. Полохливий котик
      Не кожен кіт полізе в воду,
      та я, однак, не будь-який!
      І змалку взяв купатись моду,
      лише водицю підігрій.

      Та все сьогодні не до ладу:
      пливе до мене щось чудне.
      Страхý не можу дати раду –
      а що, як з’їсть воно мене?

      Сказав хазяїн: «Кицю, рибка!» -
      моя душа до п’ят майнула.
      Рятуй мене, хазяйко, швидко,
      а раптом риба ця – акула?



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    36. Авторові «451⁰ за Фаренгейтом»
      Реінкарнація безглуздя людства,
      Експансія думок короткозорих,
      Ймовірний шлях у напряму дикунства
      Блукальців по міжзоряних просторах,
      Розчарування в здатності системи
      Електорат тримати в межах щастя –
      Довершено змальовані проблеми
      Багатогранним найманцем причастя
      Емоціями з літа Вокігані,
      Розлитими в кульбабове вино
      І схованими в душу в цьому стані…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    37. Патарі
      Ти ж розумієш, нема тут секрету:
      справжній рукопис лиш той не згорає,
      що, запалавши від серця поета
      світом мандрує, серця зігріває.
      Те, що пропало – то Воланду в руки.
      «Люди як люди» - спокійно промовить
      він, прочитавши про щастя і муки
      й тихо зітхне… Азазело уловить
      сум в тім зітханні: хворе коліно
      мабуть, турбує, й нічого нового
      в світі не сталось, а він же на зміни
      вічність чекає. Що людям до того?
      Світ свій міняючи люди незмінні:
      завжди лишаються грішно-святими,
      і прикрашають ці божі створіння
      навіть гріховне словами своїми.
      Той, хто читає не вірші, а душі,
      слів не сприймає, не рівних до вчинку.
      Вірші за сутністю схожі на рюші,
      спіднє якими прикрашено жінки.
      Справжнє – приховане, дійсно вагоме –
      виважить той, чия вічна робота -
      розподіляти на біле і чорне
      сірість людську і шукати чесноти.
      Тож сумувати, втрачаючи вірша,
      мабуть, не варто, бо то лиш прикраса:
      як загубилась, то створиться інша.
      Люди – на іграшках схиблена раса.
      Майстра беззахисність, гріх Маргарити,
      тон задають крикуни новомодні,
      сутність пластунська ідей «Масоліту» -
      все це існує, на жаль, і сьогодні.
      Воланд, можливо, вже з глузду би з’їхав –
      одноманітність гріхів убиває.
      Але існує для нього ще втіха:
      серце людське час від часу палає
      словом, відверто подібним до вчинку,
      вчинком, подібним до Божого слова.
      Й тане у чорному серці крижинка
      від сподівань на можливість нового
      розвитку дії у вічнім спектаклі:
      крок чи півкроку ще зроблять до Бога
      в мить існування свого люди вкляклі,
      шлях і йому скоротивши до Нього…
      ***
      Знаєш, мені трохи сумно від того,
      що я не здатна до віри у Бога.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    38. Маленьке місто
      Маленьке місто – країна дива,
      Бо я живу тут, бо я – щаслива.
      Росли тут діти, роки минали,
      Облич знайомих тут є чимало.

      Маленьке місто, таке зелене,
      Вже рідним стало давно для мене,
      Бо тут, як сонце лягає спати,
      Нас песик хатній веде гуляти.

      І тихоплинно тече розмова
      Про те, що сталось і буде знову:
      Про дні буденні і дні святкові,
      Старі турботи і справи нові.

      Будинки мружать віконця-очі,
      Вечірнє місто про сон шепоче.
      Я тихо тану в теплі долоні,
      Від щастя бути у цім полоні.

      І ніч надходить, а день згасає,
      Гавкучий песик хвостом махає,
      Співає вечір нам колискову-
      Я знаю: завтра це буде знову.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    39. Людина-дзеркало
      Скажи мені тихо слово –
      І відповідь буде тихою,
      Зірвешся на крик – то знову
      В твоєму я ритмі дихаю.

      Захочеш війни – зустрінешся
      У битві з самим собою,
      Все зрозумієш – зупинишся,
      І першим вийдеш із бою.

      Або ж в нескінченній битві
      Зав’язнеш на віки вічні:
      Життя – дзеркала на стінах,
      А люди усі ідентичні.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    40. Людина-ліхтар
      Зігрію я вашу довіру,
      Тепло розливаючи палко.
      Я світло дарую щиро –
      Беріть же, мені не жалко.

      О, так, я не сонце, звичайно,
      Та темряву все ж розганяю.
      Мене про життя спитай-но,
      Я справді багато знаю.

      Та є досконалості межі:
      Аби я не стовбичив скуто,
      До світла й добра мережі
      Хтось має мене ввімкнути.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    41. !!!
      Через день я працюю дощем, женучи посуху з двору,
      А дощ на заході завис і топить селища, потвора.
      А це прийшов, та щоб він скис – не збив із листя навіть пилу.
      Якби у хмари розум був – вона б від сорому згоріла!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    42. ***
      Ничто не вечно, но бесследно сквозь нас мгновенья не текут:
      Закрыты в мраке подсознанья эмоций тени там и тут
      Следы хранят того, что в Лету давно, казалось бы, ушло.
      И как же тяжко светлый разум своё ворочает весло
      В теченьях призраков былого, что мысли лодочку несут
      В глубины тёмных заблуждений, а не туда, где дремлет суть.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    43. Просто...
      Страдать, рыдать и резать вены,
      Иль молча броситься с моста,
      иль возводить глухие стены –
      Идея эта так проста.

      Зачем решения простые,
      Зачем банальность пустоты?
      Пути из пропасти крутые,
      а вверх идущий – это ты.

      Страдать, рыдать и резать вены –
      Идея эта так проста,
      Она стара, как и попытки
      Начать всё с чистого листа.

      Зачем смотреть себе под ноги,
      Когда над пропастью повис?
      Неумолимо судьи строги
      К тому, кто сам стремится вниз.

      Страдать, рыдать и резать вены –
      Проторен издревле сей путь.
      Уж лучше бейся лбом о стену,
      Но предсказуемым не будь.

      С ладони тех, кто из осколков
      Былого новое слагал,
      Взлетает птица Феникс, только
      Когда, слагая, он не лгал.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    44. Спомин
      «Дідусю, розкажи-но про війну…» -
      Долоньки крихітні тримали твою руку.
      Ти сумно оглядався в давнину,
      І від чекання завмирали навіть звуки.

      А ти мовчав… «Ну діду, ну будь ласка,
      У тебе ж на костюмі нагороди…» -
      В очах дитячих причаїлась казка,
      В твоїх - минулого криваво-сизі води.

      Ховав ти біль кудись у глибину
      І усміхався: «Тобі це не треба…»

      В дитинстві я бачила сни про війну –
      Можливо, вони повертались до тебе…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    45. ***
      Дитина хоче бурі, бо просять вітру крила,
      такі чудові – тільки вбрались в пір’я.
      Іще їм невідома бруду сила,
      що, наче торф сухий, випалює довір’я
      і гасить зірочки в очах ядучим трунком.
      Лети, дитино, - будуть бурі,
      аби лиш витримали крила
      спів тих мелодій,
      що утопили у зажурі
      вітрила
      біло-ніжних лодій…
      Літай, іще не час підводити рахунки.
      Ще всесвіт кличе й обіцяє дивину
      десь за сузір’ями Харибди й Сцилли.
      Коли пірнеш у ту всесвітню глибину,
      не забувай лиш струшувати крила
      від бруду й пилу - бурі подарунку…




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    46. Нікополь
      Так, він звичайно не столиця, а по околицях – село,
      яке у пору цю весняну вишневим цвітом замело.
      Але які його каштани! До них і київським далеко.
      Вони ревниво стережуть тінь на алеях в літню спеку.
      Його Богдана сиві думи про славні й давні ті часи,
      коли гули у цій місцині міцні козацькі голоси,
      всотались в мене кольорами дитинства, юності і волі,
      як шлях чумацький в небеса – слідами зоряної солі…
      Його майдани не бурхливі, його життя спокійний плин,
      його проблеми нескінченні течуть, неначе зерна в млин.
      Його іще живі заводи здаються й досі ласим шматом
      Рвачам високим, про яких згадати хочеться лиш матом.
      Його важкі від праці руки самі вишукують роботу –
      ці люди звикли виживати без ласки влади і турботи.
      Його коріння в цій землі – міцне, бо він не кураїна,
      і лиш для праці хилить він свою натрудженую спину.
      Не заважають хмарочоси тут хмарам землю цілувати,
      і носить місто гордовито своїх дерев зелені шати.
      А водосховища хвилі тут лижуть спокій із каміння,
      а на лимані в воду тихо дерева вмочують коріння…
      Він споглядає підозріло Енергодару труби й блоки
      і п’є не надто чисту воду, в Дніпро вмочивши вуса й щоки.
      Не так давно північні гості хвалили нам місцеве літо:
      мовляв, тут краще, ніж в Криму, бо тіло спекою не вбито.
      Хоч то , звичайно, перехвал, та влітку в зоні відпочинку
      під шелест листя й шепіт хвиль таки приємно смажить спинку.
      Як планувалося колись, було б це місце літнім раєм,
      та не збулось… А мало бути рибним щедрим краєм,
      і помідорним, абрикосним, вишневим, навіть виноградним -
      було б доречно й ненакладно
      гостям би тут відпочивати, якби… Ох ті мені якби,
      вони неначе голуби,
      злітаються клювати мрії…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    47. ***
      Вона диво, ця водорість-бранка.
      Увесь день їй дивуються риби,
      Але мріє вона на світанку:
      Вітер, хвилі колишуться ніби…

      Їй так тісно в скляній в’язниці,
      Та нічого не може змінити.
      Вона слухає спів риби-жриці
      І на волю протягує квіти…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    48. Любителям кусати з-під куща присвячую :)
      Хочеш вдарити? Що ж, удар,
      Та повір: ти не вмієш бити.
      Для таких, як от я, почвар,
      Кіл осиковий – наче квіти.

      Не вразлива я, бо давно
      Вже живу я на цьому світі,
      Й не таке, як от ти, «воно»
      Зустрічала на цій орбіті.

      Я вмирала уже не раз
      Від болючої рани зради,
      Й вибачала, слабких, я вас:
      Божі тварі, хоча і гади.

      І сама я вже не знаю –
      Чи жива я, а чи примара.
      Але бачу чорну зграю,
      Що гризе твою душу яро.

      То навіщо ж іще мені
      додавати слабкому болю?
      Утопи свою злість у вині,
      Відпусти вже себе на волю.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    49. Хмара
      Вийде хмара на синє подвір’я,
      кине погляд ласкавий донизу.
      Їй назустріч зелене довір’я
      перших трав з-під торішнього хмизу
      гляне в очі з прадавністю звички.
      Піде хмара по воду до річки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    50. ***
      Я байдужості світу
      уникаю в твоїх долонях,
      сірооке моє ти літо,
      мій назавжди коханий сонях.

      Від липучого ока
      заховаюсь за лист широкий,
      і сміятимусь із сороки,
      що плітки упустила в спокій.

      Я побуду слабкою,
      бо з тобою це так приємно.
      Та на те, що я поза грою,
      сподівається світ даремно.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    51. Дисонанси
      З ПЕРШИМ КВІТНЯ!

      «Дитина, ну що тут сказати»-
      зітхала від доньки мати.
      «Доросліша стане з віком»-
      надії мались чоловіком.
      Та постáріла – от свинство -
      зразу впала у дитинство.
      *****
      Твоя натура горяча,
      словами рубишь ты с плеча.
      Не спеши с плеча рубить,
      может щепочкой прибить.
      *****
      Я в театрі тебе угледів -
      королева, прекрасна леді.
      І тепер все життя вистава:
      у постіль вимагаєш каву.
      *****
      Мой любимый, я с тобой –
      как за каменной стеной.
      Да стена , видать, глухая,
      докричаться как – не знаю.
      *****
      Танцювали вогонь з водою.
      Глянь, коханий, – це ж ми з тобою.
      Якщо станеш мені ти ближче –
      я зроблю тебе попелищем.
      *****
      Как мила мне душа твоя девичья,
      красоте она вся предоставлена.
      Но поэтому разною мелочью
      все поверхности в доме заставлены.
      *****
      Заховати тебе від вітру?
      Стань за мною, бо я – скеля.
      Хочеш – сльози тобі витру?
      Хочеш затишку – я оселя.
      Хочеш звабити? Я – довіра.
      Ти великий – я мишка сіра.
      *****
      Думав – ангел, впіймав за крильця.
      І обручку надів – моє!
      А розгледівся – ти чортиця…
      Та кохаю уже, що є.
      *****
      Люблю тебя, моя загадка,
      но мне с тобою так несладко,
      ведь разгадка так проста –
      ты сплошная пустота.
      Не поймаешь пустоту,
      но спасибо за мечту.
      *****
      Ты чистюля моя работящая,
      чистота – это вся твоя суть.
      Только жизнь моя вовсе пропащая –
      ты мне в доме не дашь и вздохнуть.
      *****
      Ти у мене дотепна, розумна,
      ось кепкуєш над іншими знову.
      Та зачепиш тебе – ти бездумно
      очі вирвати зразу готова.
      *****
      Ты словно гость из грёз,
      глаза твои – гипноз,
      а речи как вино,
      и кругом голова,
      но знаю я давно:
      пусты твои слова.
      *****
      Многогранный ты мой, драгоценный,
      уживаться с тобой – труд безмерный.
      Твои грани манят и искрятся,
      только больно о них ударяться.
      *****
      На переправі коней не міняють,
      і під час бою друзів не шукають.
      Мене цікавить думка лиш єдина:
      хто із нас кінь, а хто людина?...





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    52. Березневий дощ
      Дощ прозорі краплі на гілках
      Три доби розвішує намистом.
      Місто вже й на вигляд драговисте,
      Геть усе в калюжах і струмках.

      Візерунки-кола по воді
      Дощ малює краплями дрібними,
      І голубить пальцями своїми
      У бруньках листочки молоді.

      Врізнобіч тікають з-під коліс
      Зграї крапель з шелестом і сміхом.
      Перехожим дощ здається лихом –
      Наче місто тоне в морі сліз.

      За промінням сонця і теплом
      Вже недовго плакатимуть вікна.
      Уже завтра хмара з неба зникне -
      І настане день з ясним чолом.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    53. Мрія
      Від тебе піти я думав учора і позавчора,
      Бо ми назбирали разом зневіри високі гори,
      Бо ми збудували стіни між нами із скалок болю,
      І я відпустити мріяв тебе і себе на волю.
      Приспів:
      Кохана моя, кохана, єдина моя, єдина,
      Я перед тобою винен, і ти мені також винна.
      Я винен тобі всю ніжність, яку у душі я маю,
      Ти винна мені ту жінку, яку у тобі кохаю.

      Від тебе піти я мріяв, можливо, знайти гарнішу,
      Та де ж я знайду свавільну, що буде мені вірніша…
      Та де ж знайду ріднішу, наосліп мені знайому,
      Таку, щоб коли цілую, то думалось – я удома.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    54. Вершина раскола
      До чего же
      я устала
      за тебя с тобой бороться.
      В твоей жизни
      очень мало
      для меня тепла и солнца.
      Я устала
      от ненужных
      слов, попыток объяснений.
      Ты приносишь
      слишком много
      отрицательных волнений.
      Будто я -
      пустяк какой – то
      и волнения не стою,
      от меня
      отгородился
      ты невидимой стеною.
      Одиноко
      сердце стонет,
      когда я тебя целую.
      Плохо так,
      но было б лучше,
      если б ты нашёл другую?



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    55. ***
      Останні нічні морози
      Несе в далечінь вітрами…
      Упали зимові сльози
      Озерами-дзеркалами,
      Щоб мали дерева змогу,
      Вдягаючи зелень-шати,
      Тіні свої довгоногі
      В холодній воді скупати.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    56. Зманіжена відьма.
      Сьогодні п’ятниця…
      Та де ж моя мітла?
      Та ще й тринадцяте…
      Я точно пам’ятаю, що була!

      Злечу до місяця…
      А хмари геть закрили зорі.
      Погода біситься –
      Літати неприємно, апріорі.

      Погані жарти це,
      Бо дощ періщить наче із цебра.
      О, вибач, п’ятнице,
      Цій відьмі уже спатоньки пора.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    57. Матусям і бабусям
      (пісенька для дітей)

      Йде Весна до хати,
      Йде Весна до хати,
      Хто найкращий в світі,
      Хоче запитати

      Сон-сон-сон-сонечко,
      Ла-ла-ла-ластівка
      Не-не-не-ненечка,
      Ма-ма-ма-матінка.

      А Весна питає,
      А Весна питає,
      Кому за матусю
      Дякувати маєм ?

      Сон-сон-сон-сонечку,
      Ла-ла-ла-ластівці,
      Нашій бабусеньці.
      Маминій матінці.

      Мама наче сонце,
      Тато наче небо,
      А кому за тата
      Дякувати треба ?

      Сон-сон-сон-сонечку,
      Ла-ла-ла-ластівці,
      Нашій бабусеньці,
      Татовій матінці.

      На порозі свято,
      На порозі свято,
      А кого зі святом
      Будемо вітати ?

      Сон-сон-сон-сонечок,
      Ла-ла-ла-ластівок,
      Ба-ба-бабусеньок,
      Ма-ма-ма-матінок.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    58. Весеннее настроение
      Ах какая… Да какая?
      Рассмешили, право слово,
      Я ж поди уже седая,
      Ни к чему влюбляться снова.

      Хотя впрочем… улыбаюсь.
      Вы ведь этого хотели?
      Тротуара чуть касаясь
      Я иду… Ведь птицы пели.

      Птицы пели… Птицы пели,
      И поэтому Вы взглядом
      Разогнали прочь метели,
      Что со мной кружились рядом.

      Взгляд лучистый…чистый-чистый –
      Ваш подарок в день погожий.
      Вы шагали мимо быстро,
      Да и я спешила тоже…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    59. Буденна історія.
      Він просив, він благав, він ставав на коліна:
      - Моя мила, Мадонно, кохана єдина,
      Народи нам на щастя чи доньку, чи сина.

      І вона народила дитя ним жадане,
      І чуже відчуття материнського стану
      Намагалась нести, як той стяг по майдану.

      Він радів, що тепер вони мають цей клопіт,
      І несе течія: пропозиція – попит,
      Та й життя наче шляхом упевнено котить.

      Але їй материнство – годин марнотрата,
      Насолодам дівочим голівонька втята,
      І залежність від збігу обставин у свято.

      Недоістини разом з недокольороми
      У серці дитини всоталися в шрами
      І душу вели сліпоти манівцями.

      А доля ридала – каліка стократно,
      Дитина для щастя, на жаль, не придатна…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    60. До побачення, Зима
      (Пісенька для маленьких)

      Сонце глянуло униз -
      Довело зиму до сліз.
      По дорозі мчить потік –
      Це від сонця сніг утік.

      Приспів:
      Шу-шу-шу, шу-шу-шу,
      Шуби ми скидаємо,
      І Весну, і Весну,
      І Весну вітаємо.

      Холодів уже нема,
      До побачення, Зима.
      Коли знову прийде час,
      Завітаєш ти до нас.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    61. Перше березня
      Снігом впала на землю хмара.
      Перше березня – не весна ще.
      Чотирнадцяти днів отара
      Пропасеться – і буде краще.

      Намилується сонце снігом
      На прощання. І сніг - струмками.
      Це остання зимова відлига
      Зустрічає весну сльозами.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    62. Три круга
      оДинаково серые лица,
      пЕрвый круг над вратами ада.
      оПтом вырваны теплостраницы.
      пРопуск в душу маркизу де Саду…
      тЕни мыслей твоих – не птицы:
      оСтаются бездвижием взгляда.
      пСихотропный туман кружится
      сИневою осеннего сада.
      рЯдом бродят печали – жрицы…

      ***
      Ты закроешь все окна в саД -
      Он стал вовсе не нужен тебЕ.
      Сторожит мертвоглазый циклоП
      Ядовитого зелья отваР –
      Твои мысли… Не быть борьбЕ.
      Пустотою твой мир безголоС
      Черномыслия вырос колóсС…
      Перед кругом вторым подойдИ
      Ты к циклопу за чашей питьЯ.


      ***
      Дегустация
      Единовластия мрака,
      Пролонгация
      Рассечения мыслей.
      Единение
      С отсутствием светлых знаков,
      Сотворение
      Исхода из чёрных высей
      Ядомыслием третьего круга…




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    63. ***
      Ні, не стала між нами осінь,
      Але я не кохаю. Зовсім.
      Ми єдиної долі крила.
      Ми життєва двожильна сила.
      Ти моєї душі половина,
      Я ніколи тебе не кину.

      Ми по першому снігу – босі.
      Ти мене не кохаєш. Зовсім.
      Якщо я забажаю волі –
      Перетворишся в дрібку солі.
      Я душа твоя тиха й шалена,
      Ти не зможеш піти від мене.

      Ми наблизились вже до краю,
      Ми уже не кохаємо. Знаю.
      Бо кохання занадто мало -
      Пояснити, що нас з’єднало,
      І тому ми у дні наші срібні
      Одне одному так потрібні.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    64. Хом’ячок
      Я такий же, як ведмідь,
      Тільки крихітного зросту:
      Коли серце затремтить –
      Заховатись в мушлі просто.

      Я легенький, як пушок,
      Я м’який, неначе вата.
      Та затям собі урок:
      Хом’ячка не ображати!



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    65. Сон про Вищий Вимір
      Моя буденність – звичайна, сіра.
      А Вищий Вимір – то вища міра
      Чужого болю у власне серце.
      І не врятує тут сліз відерце.
      Не допоможе, бо треба – дія.
      А я – не воїн. А я – не вмію.
      Моєї сили – зернятко проса,
      І доля зирить на мене скоса –
      Усе не знає, жаліть чи бити,
      Бо я – лиш просо. Бо я – не жито.
      Мій Вищий Вимір – промінчик сонця,
      Який дитина трима в долоньці.
      Мій Вищий Вимір – то добре слово,
      Ні, не почути – сказати знову.
      Та й то – чи вдасться – не хочуть чути;
      У світі надмір протиотрути,
      І всі шукають, щоб їх вкусили
      І в пошук зміїв вкладають сили,
      Та не знаходять – і гострять зуби,
      Аби довести когось до згуби.
      Уявний ворог і друг уявний,
      Уявний навіть діяч державний.
      І кожен хоче шматочок долі,
      Бо слово «ціле» - не вчив у школі;
      І кожен ковдру у свій бік тягне,
      Бо лиш про себе подбати прагне.
      І виринають із душ почвари,
      Уявні змії повзуть на хмари.
      А Вищий Вимір… Кому він треба –
      Уявне небо товчуть під себе.
      І я у цьому болоті в’язну.
      Боюсь – не вирвусь, і стану в’язнем
      У світі дивних кривих дзеркал,
      Де в кожнім – щелеп лихий оскал,
      І всі ж бо ладні когось куснути,
      Бо то ж так легко – безжальним бути.
      Та я прокинусь, та я ще зможу
      Свій крок зробити за огорожу
      І вийти з кола, де зло примарне
      Вдається справжнім так незугарно,
      І лізе в мозок, як біль у скроні,
      Бо чує владу, бо душі сонні
      Завжди шукають простих шляхів
      В життя, де повно несправжніх див.
      Дзеркал не треба, сховайте скло –
      Люстерка множать уявне зло.
      Закрию очі й розкрию руки –
      Аби відчути, де теплі звуки,
      Де правда буде мені гірчити,
      Де справжній ворог захоче вбити…
      Мій Вищий Вимір такий звичайний,
      Неначе в чашці листочок чайний:
      Щоб зникли сльози гіркі й солоні,
      І крапля щастя – тобі в долоні.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    66. В преддверии весны
      «Ах, как же ты красива!» - Скажи мне так, скажи!
      Я зеркало заброшу, поверив этой лжи.
      Что всех других я краше и во стократ милей,
      Мой вид срывает башни тузов и королей –
      Солги – что я, бесспорно, божественно умна…
      Я выпью ложь до капли, пьянея без вина.
      Я стану отраженьем твоей прекрасной лжи,
      А ты для превращенья мне сказку одолжи.
      Забудь, тебя прошу я, пред истиной долги.
      Но если ты не любишь – прошу тебя, не лги…





      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    67. ***
      Помилки за помилками…
      Що мені до цього світу?
      Торохтить старий кістками,
      Молоко із губ не витер.

      Я зігрію у долоні
      Інтернетну хитру мишку,
      Розчинюся у полоні
      Віртуальної усмішки.

      Зачиню у підсвідомість
      Страх панічний одиниці,
      Втрачу дійсність, а натомість
      Я відкрию дно криниці.

      Звідси, кажуть, видно зорі
      Навіть коли сонце бреше,
      Тут джерела б’ють прозорі,
      Бачать світ зірок уперше.

      Між зірками темна маса
      Вигинає час і простір.
      У людей замало часу
      На уявний косморозтин.

      Хтось тут ділиться собою
      У пакунках слів і літер,
      Віртуальною рукою
      Хтось комусь тут сльози витер.

      У цій тиші нереальній
      Душі мають струм і герци,
      На долоні віртуальній
      Хтось тримає справжнє серце.

      Є усе у цій криниці:
      Тут від доброго до злого,
      Особливі є й безлиці,
      Є усе – й нема нічого.

      Залишившись наодинці
      Із собою – з глузду з’їду.
      Вибачай мені, кринице,
      У тобі ховатись ніде.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    68. ***
      Хтось чув коли плач дороги?
      Чи просто стежинки малої…
      Їх топчуть байдужі ноги,
      Й немає тут волі злої.

      Їх можна облити брудом –
      Хай потім дощем змиває.
      Чомусь так вважають люди,
      Що стежка душі не має.

      Чи варто дивитись під ноги,
      Коли нам так сяють зорі?
      І топчемо серце дороги
      Шляхами своїх історій.

      Все стерпить стежина сіра,
      Бо то вже така її доля.
      У серці дороги – діри
      Шматочками мертвого поля.

      Трава проросте крізь серце,
      Як будуть вони вмирати.
      На стежці – калюж озерця
      Чи сльози? Не людям знати.

      Не скаже того дорога,
      Мовчатиме і стежина,
      Бо зронить собі під ноги
      Людина гірку сльозину.

      Обпечені людським горем
      Страждатимуть вони тихо.
      Покара то чи покора –
      Біль чути чужого лиха?

      ***
      «Людина я» - так гадаєш, –
      «То що мені до доріг?»
      До часу, як помічаєш
      На серці сліди…від ніг.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    69. Кризовий настрій
      Нашорошено тиша щулиться,
      Страшно – поряд блукає крик.
      Заглядає у душі вулиця
      Та шукає, де спокій зник.

      Чому крик той не має голосу?
      Бо потрапила Віра в штиль,
      І Надія вже тонше волосу,
      А Любов – того крику біль.

      Крик зіщулився неприкаяно,
      Бо безсилий його протест…
      Стільки часу на вітер згаяно,
      Над майбутнім – зловісний хрест.

      Як же хочеться вітру свіжого,
      Щоб зробити вже повний вдих -
      Вітру з напрямом, вітру хижого,
      Щоб вже крикнув той крик…і зник.

      І щоб знову зустрічні погляди
      Дарували тепло з-під вій….
      Але поки що очі - огляди
      Епідемії мертвих мрій.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    70. Ялинка
      - Коріння немає… Мамо!
      Загине тепер ялинка?
      - Та ні, посвяткує з нами,
      І знову, моя дитинко,
      Поверне її віхола
      У ліс, де ялинка росла.

      - Ялинко, яке ж ти диво…
      Ти знаєш, що сніг не білий?
      Зима – це бабуся сива…
      А вітер – він скількокрилий?
      Мій сніг не хоче блищати -
      Навчи мене малювати.

      - Мамо… Казала – до лісу,
      А їх понесли на смітник.
      Ялинку суху, напівлису
      Он знову несе чоловік…
      Матусю, помовч, будь ласка,
      Сьогодні померла казка…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    71. Постновогодний мотив
      В лесу родилась Ёлочка,
      Красавицей росла,
      Одета вся с иголочки
      Всегда она была.

      Дружила наша Ёлочка
      И с Волком, и с Лисой,
      Гордилась наша Ёлочка
      Зелёною косой.

      И даже серый Заинька
      Был в Ёлочку влюблён.
      Пел песни этот паинька,
      Цветы дарил ей он.

      Но шёл тем лесом Дед Мороз,
      На праздник он спешил,
      Он Ёлочку – красавицу
      С собою пригласил.

      Теперь у нашей Ёлочки
      Осыпалась игла…
      Уж очень наша Ёлочка
      Доверчивой была…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    72. Тёзка
      Я тебя нашла на «стихире»,
      Мало, видно, слов в этом мире,
      Видно так судьба пошутила:
      В тёзки мне тебя предложила.
      Видно мы с тобой очень схожи,
      Если ты – Роса, и я тоже.
      Влюблены в стихи две Татьяны.
      Огорчишься ты? Я – не стану.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    73. Нестача душ
      Пливе листком серед калюж
      Дум філософських тема:
      Обмежена кількість душ –
      Така собі проблема.
      З часів Адама і Ліліт
      На тему цю кульгає світ.

      У світі цім живуть людці,
      Ведуть розмови слушні,
      Та не люди люди ці,
      Бо вони бездушні.
      Байдужість інших до проблем –
      Одна з улюблених їх тем.

      Серед бездушних цих людців
      Дитя навік спочило:
      Мало нелюдів-батьків
      І лягло в могилу.
      Його ніхто не годував –
      Батькам хватало інших справ.

      Були батьки – суцільне зло,
      Не повезло маляті,
      А душі там не було,
      Лише тіла прокляті.
      Чи можна їх корити тим,
      Що душ не вистачило їм?

      Тіл розвелось у світі цім –
      Не можна й полічити.
      Церква треба їм за тим,
      Аби свічки палити.
      А то й не треба взагалі,
      Аби лиш їжа на столі.

      Пливе листком серед калюж
      Дум філософських тема:
      Обмежена кількість душ –
      От Богові проблема.
      Він на латки свою порвав,
      Та ті латки ніхто не брав.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    74. Аргумент дурака
      Страстей накал,
      Словес лихая битва,
      Враг не упал,
      Хотя слова - как бритва.
      Душа горит –
      Нужна победа в споре.
      Ударь ещё –
      И враг повержен вскоре.
      Но вот беда –
      Нет больше аргументов.
      В лицо тогда –
      В бою без сантиментов.
      Унизь врага –
      Ради победы надо.
      И в пах нога…
      Победа – вот награда.

      Твой ангел заплачет –
      Стал страх его былью:
      В чёрное, значит,
      Окрасились крылья.

      Его вина –
      Как пропасть глубиною,
      Цену ума
      Свело на нет виною.
      Он допустил
      Большое упущенье:
      Ведь прав не тот,
      Кто выиграл сраженье.
      Победа есть,
      Но честь, увы, пропала.
      Плохая весть –
      В тебе умишка мало.

      Голова налегке,
      И в грязи рука -
      В твоём кулаке
      Аргумент дурака.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    75. Новорічна пісня для дітей
      О дванадцятій годині
      Ми не будем спати нині,
      Сон від нас кудись утік,
      Бо сьогодні Новий рік.

      Приспів:
      Дванадцять годин,
      Дванадцять годин,
      Новорічний передзвін :
      Дін-дон, дон-дін, дін-дон, дон-дін.

      За дверима чути кроки -
      То зустрілися два роки :
      Рік минулий і новий,
      Новий рік і рік Старий

      Забирай, Старий, погане -
      Кращим Новий тоді стане.
      Рік Старий іде від нас,
      Проводжати його час.

      Хто це, хто це з бородою,
      Та ще й з білою такою ?
      Дід Мороз заходить в дім,
      Ходить казка разом з ним.

      Дід Мороз прийшов до хати
      Подарунки дарувати,
      І новенький календар
      Нам дарує час-дзиґар.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    76. Зима (вірш для дітей)
      Від холоду парою подих літає –
      Зима завітала до нашого краю.
      Ховаючи в бороду білі смішинки
      Мороз перетворює дощ на сніжинки.
      Було у хмаринки краплинок чимало,
      Та краплі замерзли, сніжинками стали.
      Сніжинки танцюючи землю вкривають,
      Дерева у одяг зимовий вдягають.
      В бруньках сплять маленькі листочки і квіти,
      Не мерзне травичка, як снігом укрита.
      Комашки від холоду в шпарки сховались,
      Сплять, і не бачать, що з дощиком сталось.
      Синичка у вирій від нас не літає
      Нам взимку про літо вона нагадає.
      Та важко їй взимку себе годувати,
      Зробіть годівничку для неї, малята!
      І жабка у вирій літати не може,
      Гуляти по снігу без хутра не гоже,
      Мала зігріватися взимку не вміє,
      Тому, заховавшись, вона ціпеніє.
      Всю зиму у схованці спить їжачок
      Листям укривши колючий бочок.
      Снігами закутує землю зима
      Бо знає - працює вона недарма:
      Будуть сміятися радісно діти,
      Будуть в санчатах із гірок летіти,
      Буде малеча на кризі ковзатись,
      Буде зі сміхом сніжками кидатись,
      І додадуть сніжним бабам краси
      Жовтогарячі морквяні носи.
      А вітер, пустує, жбурляє сніжинки,
      Кусають за щічки колючі крижинки.
      Погані це жарти, та вітер не знає,
      Бо вихователя в нього немає.
      Холодна зима на блискучих санчатах
      Привозить у гості нам радісне свято,
      І Новому року радіє із нами,
      Виблискує сніг усіма кольорами.
      Та інколи взимку запахне весною,
      Струмочки співають, хлюпочуть водою.
      Причина події такої проста :
      Весна до Зими надіслала листа.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    77. Гніздечко
      (За мотивами народних пісень)

      Заманулось птасі доленьку знайти,
      Подалась по щастя у чужі світи,
      Подалась по долю у чужі краї,
      Та й звила гніздечко на чужій землі.

      Приспів:
      А у ріднім краю десь джерельце є,
      Тільки з нього пташка вже води не п’є,
      І гойдає вітер там гніздо стареньке,
      І блукає пісня, що співала ненька.

      Бавить пташка діток – пташенят малих,
      Своїм ніжним співом розважає їх,
      Та у пташки туга на душі лежить,
      Бо за рідним краєм серденько щемить.

      Із джерельця пташка воду п’є у снах,
      Занесло снігами у минуле шлях,
      Не рушати птасі у далекий путь,
      Діти це гніздечко уже рідним звуть.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    78. Рік бика
      (Віршик-жарт для 5 -7-річних діток.)

      Зітхає матуся:,, Чому малятко
      Вперте, неначе маленьке телятко?”
      - Ой, матусю, кажуть люди,
      Рік бика вже скоро буде.
      Рік упертих, наче я
      І оте мале теля.
      Не сумуй, моя матусю,
      Час мине, і я навчуся
      Бути впертим там, де треба
      І поступливим для тебе.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    79. КОЛЬОРОВЕ СВЯТО
      (для дітей 4-х, 5-ти років)

      Любить Зимонька-Зима
      Білим малювати,
      Та приходить Новий рік -
      Кольорове свято.

      Приспів:
      Свято, свято !
      Кольорів багато,
      Раді всі навколо -
      Отаке це свято.

      Біле поле, білий сад,
      Білі всі стежинки.
      Всі зібрались кольори
      В гості до ялинки.

      Ось танцюють малюки
      Навкруги ялинки,
      І сміються залюбки
      Крихітні сніжинки.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    80. Берегиня.
      - Бачиш душу його чорно-білу:
      Половина зчорніла дотла,
      Інша чиста, як божі крила.
      Як же він прагне твого тепла…

      Можеш стати йому водою
      І вогнем, щоб його зігріти?
      Зупини чорноту собою –
      Ти, як жінка, повинна вміти.

      Поклади на вівтар спокути
      Свою волю, рожеві мрії,
      І прийми все, що має бути,
      Всі його чорно-білі дії.

      Завдаватиме чорне болю,
      Ну а біле заманить щастям.
      Не пускай чорноту на волю,
      Не давай злидням душу вкрасти.

      Пам’ятай, відтепер ти воїн
      У подобі слабкої жінки.
      Маєш зовні здаватись м’якою,
      Добре знаючи міць павутинки.

      Ти сама обираєш долю.
      Берегтимеш цю грішну душу?
      Коли так – то забудь про волю…
      - Так, хранителько долі, мушу.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    81. Осінні етюди
      Трави схилилися – спатоньки-спати,
      На деревах листя – золотисті шати,
      В сонці купаються яблука стиглі –
      Матимуть яблука сонячний вигляд.

      Почорніле поле закриває очі –
      Осені раде, бо спокою хоче.
      Сонце всміхається нам наостанок,
      Але ужé став холодним світанок.

      До вирію треба птахам відлітати,
      Дзвоник співає: «До школи, малята!»
      Вітер розносить уже прохолоду,
      І наче впала крижинка у воду.

      Вже розлетілись малі павучата
      На павутинках – домівку шукати.
      Сонні комахи шукають шпаринок –
      Зимовий чекає на них відпочинок.

      Ховається холод в ранковій імлі,
      Тишу-колисанку наспівує землі,
      Сон навіває деревам і квітам
      Про сонце ласкаве і лагідне літо.

      «Осінь, Осінь» - сумно листя шепоче,
      Листя з птахами до вирію хоче,
      Тільки не вміє далеко літати,
      Стелиться килимом – землю вкривати.

      Небо посивіло з суму за літом,
      Плаче дощами, хмарами вкрите.
      Вітер бешкетує, холодом лоскоче
      Стали дні короткі, стали довгі ночі.

      Змерзли у хмарці маленькі краплинки –
      З неба посипались перші сніжинки.
      Морози провіщують кішка і птах –
      Зиму стрічати йде Осінь на шлях.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    82. Першій половині ХХ сторіччя.
      Вони мали завдання – жити,
      Та Зло – з будь-якого боку:
      У часі, гріхом оповитім,
      Безвинно не зробиш кроку,

      Бо правдонька десь заблудила,
      І думай-не думай – горе.
      Вони, надриваючи жили,
      Повзли (так здавалось) вгору.

      А наволоч правила світом,
      І бруд називався чистим.
      Було їм доручення – жити,
      Щоб мури зубами гризти.

      Обпалили їм крила війни,
      І, зігнувшись від болю втрат,
      За провини свої невільні
      Заплатили вони стократ.

      ***
      Нам їх легко судити нині,
      А вони, між двома вогнями,
      прожили свої дні полинні,
      Щоб відкрити нам Часу брами,

      Щоб були ми у цьому світі,
      Терези у руках тримали,
      І гріхи їхні, горем вкриті,
      З душ обвуглених познімали.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    83. Нащадкам тих, хто вижив.
      Тебе благаю: вірша не пиши,
      Неможливо ту муку вмістити у рими.
      Краще в спогадах думку собі залиши:
      Ми ніколи не будемо ними.

      Уяви собі погляд голодних очей
      І скалічене голодом тіло,
      Всю потворність і ницість усіх тих смертей –
      Щоб від сорому серце боліло.

      Неможливо вмістити в ніякі слова
      Їхні муки останні і думки про їжу,
      Як стає канібалом людина-трава,
      Її душу спустошено-хижу.

      Закарбуй собі в серці невимовну лють,
      Бо нічого не можна змінити,
      Боягузів тодішніх вини каламуть –
      Нам довіку з цим соромом жити.

      Тебе благаю: вірша не пиши,
      Неможливо ту муку вмістити у слово.
      Краще клятву безмовну у душу впиши,
      Що таке не повториться знову.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    84. Осінь
      У дзеркалі Осінь. Дивно…
      Вона ж тільки що до мене
      Знадвору сміялась зимно,
      Зриваючи листя з клена.
      У Осені мої очі –
      Холодні і сіро-хмарні.
      Неначе забути хоче
      Якісь сподівання марні.
      Лягла під очима втома –
      Збиралась вона роками.
      Мені вже давно знайома
      Подібність така між нами.
      Я ще походжу між люди,
      Діждусь, як трава зів’яне,
      Я Осінню трохи буду,
      А потім Зимою стану...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    85. Даринка
      Чи це дзиґа, чи пружинка?
      Ні, це дівчинка Даринка.
      Не спинити й на хвилинку
      Цю розумницю Даринку.
      Мама з татом розмовляє,
      Та Даринка не чекає –
      Вона хоче запитати,
      Тож нехай чекає тато.
      В класі хтось відповідає,
      Та Даринка ж краще знає!
      То навіщо ж їй мовчати –
      З місця можна все сказати.
      Весь клас працює, йде урок,
      Лежить в портфелі пиріжок…
      Щоб він зачерствіти не встиг,
      Даринка зараз з’їсть пиріг.
      Справ багато у Даринки:
      Переглянути сторінки
      У дитячому журналі,
      Взнати у сусідки Галі
      З ким їй хочеться дружити,
      Сусіда зліва треба бити -
      Хай портфель свій прибирає -
      Він Даринці заважає.
      А ще сусіду спереду
      Треба зошита порвати,
      Бо він в минулу середу
      Не дав приклада списати.
      Але ось уже й дзвінок.
      Всім оцінки за урок.
      Ображається Даринка:
      - Ні, не та мені оцінка!
      Бо не може у Даринки
      Буть поганої оцінки!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    86. Сіра хмара
      Думок сірих драговиння затягло у глибину,
      Вперлась лобом підсвідомо у якусь глуху стіну.
      Серед різних барвів світу сіру хмару я знайшла
      І сама начарувала, щоб зима скоріш прийшла.

      Приспів:
      А ти, зіронько, лети, це твоя орбіта,
      Не завжди відомо нам, чия карта бита.
      Сірі думи, хай їм грець, зможу подолати,
      Маю я до біса сил, я ж дружина й мати.

      Є у світі чорні діри, є пилюка від зірок,
      І приховують тенета сірі сутінки думок.
      Десь у всесвіті блукає моя зіронька мала,
      Аби навіть захотіла, я б її там не знайшла.

      Приспів:
      А ти, зіронько, світи, що твоєї сили,
      Бо з тобою не усі справи ми зробили.
      Не лякайся чорних дір, не страшна пилюка –
      Сірі хмари від зірок, коли зірка злюка.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    87. ***
      Тимчасове явище
      у безмежжі часу,
      Трохи поісную
      поблизу Парнасу.
      Менша я за цятку
      у безмежжі світу,
      Схожа на краплину,
      що дощем пролита.
      Я така ж як інші
      пересічні люди,
      Був цей світ до мене,
      і без мене буде.
      Просто є струмочок,
      що життям зоветься.
      Я його краплина,
      поки серце б’ється…




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    88. ГИМН СКАРАБЕЯ
      Жизнь в сущности своей – дерьмо
      На нюх и визуально,
      Но есть одно большое НО,
      Коль посмотреть реально:
      Дерьмо – основа красоты,
      Ведь от дерьма растут цветы.
      Когда уже не видно суши,
      И ты в дерьме по сами уши,
      Не стоит голову терять,
      Нужно брать и разгребать.
      А не будешь разгребать –
      Будешь ты его хлебать.
      Жизнь разнолика и сложна,
      Стелить соломки не должна.
      У неё девиз простой:
      Хочешь – падай, хочешь – стой.
      Есть место дряни и цветам,
      Выбирай, что нюхать, сам.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    89. Про що восени гуркоче грім.
      Осінь сіється дощами
      Над лісами і степами,
      Хмари ходять низько – низько
      І шепочуть:,, Холод близько“.
      Гуркоче грім суворо:
      - Не барись! Зима вже скоро.
      Всі дерева засинайте,
      Трави й квіти спочивайте.
      Чи перелітні всі птахи
      Уже у вирій відлетіли?
      Миші, білки, ховрахи -
      Ви запаси поробили?
      Чи кожна ящірка притулок
      До зими собі знайшла?
      Чи повернулася у вулик
      Кожна бджілочка-бджола?
      Чи тепле хутро відростили,
      Чи запасли багато сили
      Звірі в лісі та степах?
      Чи жирна риба у річках?
      Чи сплять колючі їжачки?
      Чи поховались павучки?
      Де кожен вуж і де змія?
      Усім нагадую я:
      Готуйтесь, звірі, йде зима,
      Із холодами, не сама!
      Вона лиш слово хмарці скаже –
      І білий сніг на землю ляже.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    90. Пожелание
      Я желаю тебе, чтобы счастье
      Было, было всегда с тобой,
      Чтоб была твоя жизнь настоящей,
      А не вымыслом и не игрой.
      Пусть тропинка твоя не плутает
      По ухабам и грязным лужам,
      Доброта твоя не растает,
      Чтобы был ты кому-то нужен.
      Пусть будут друзья настоящие,
      А не ради стакана и выгоды,
      Добро ради дружбы творящие,
      Готовые выручить из беды.
      Пусть будет любимая Женщина
      Тепло и заботу дарящею,
      Не птицею перелётною,
      А спутницей настоящею.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    91. Квочка
      Пухнастики-курчата
      розбіглись по садочку,
      а коло них на чатах
      вартує мама-квочка.
      Кішка на віконечку
      гріється на сонечку,
      поглядає ласим оком
      на пухнастеньких малят
      і гадає, яким боком
      їй підкрастись до курчат.
      Ой, кицюню, не чіпай,
      будеш бита, так і знай.
      Не дозволить квочка-мати
      своїх діток ображати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    92. ****
      Не звертай уваги
      на чужу зневагу,
      не марнуй на лихо
      ні годин, ні слова,
      бо як будеш злитись,
      не знайдеш наснаги
      посмішку впустити
      собі в серце знову.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    93. Вишнева правда.
      Вишенька рум’яна на деревці росте,
      І чомусь нещасній життя якесь не те:
      То сонце сходить рано, то вітер холодить,
      То серед днини ясної хмаринка налетить.
      Незатишно і сумно отак висіти їй,
      А інша – в шоколаді, в обгортці золотій.
      Життя несправедливе до вишні молодої,
      Найкращої з найкращих і гарної такої.
      Вона ж така розумна, набрид їй оцей сад,
      А інша – та нізащо попала в шоколад.
      Та вишня в шоколаді усміхнулась сумно
      - Бажаєш замість мене, дитино нерозумна?
      Радій-но краще волі, зелене ти дитя,
      І знай, що в шоколаді кінчається життя.

      Дівчатка, вам не варто цукерками ставати,
      Цукерок не кохають, їх люблять… споживати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    94. Розмова
      - Говорив – я не вірю в кохання…
      - І мені він так теж говорив...
      - Запевняв, що є тільки бажання,
      а я вірити в це не хотів.
      Я так мріяв зустріти єдину,
      і шукав я її, і чекав.
      А самотність штовхала у спину –
      я життя на ніщо розміняв.
      В сорок років я став уже сивий
      і на близькій нозі з журбою…
      А от друг мій, здається, щасливий,
      бо зустрівся тоді з тобою.
      Знаєш, як він тебе кохає…
      - Так, я знаю… Звичайно, знаю.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    95. Неминуче
      Бачиш зірку? Її немає –
      згасла, зникла
      давно колись.
      Її світлом діру латає
      до усього вже звикла
      вись.
      Тато й мама не завжди з нами –
      їх забирають
      зникаючі зорі,
      А діти спогадів нитками
      зашивають
      дірки від горя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    96. Порада (Це казна-що дарую Варі, бо скоро здурію від її суму)
      Прах до праху – кохання вмерло…
      Не тривож прокляттями серце.
      В знак жалоби завісь туманом
      минулих кривд своє люстерце.
      Як кохання, вмираючи, терло
      сіллю образ відкриті рани
      і труїло гірким дурманом,
      додаючи в напій омани,
      ти не згадуй – його немає.
      Про мерців не можна погано
      щось казати і думати - теж.
      Аби серце загоїло рану,
      нехай пам'ять твоя згадає
      найпрекрасніші світлі миті,
      коли щастя не мало меж…
      Ти відмий їх, бо брудом вкриті.
      А іще відшукай під бинтами
      за втраченим суму липкого
      свою здатність усе прощати –
      і не треба вже більш нічого.
      Вона буде єдиним крамом,
      що візьмеш ти собі на далі -
      це завадить камінням стати
      болю в серці у час печалі.

      Банальність співчуття чи додатковий набір банальних фраз.

      Кохання вмерло – а людина жива -
      У долі відкрилась сторінка нова.
      Банальна фраза – почуття
      чомусь коротші за життя.
      Минуле для майбутнього урок –
      запам’ятай і зробиш новий крок.
      Яку банальність ще мені сказати?
      Життя – це наші здобутки і втрати.
      Корінням угору не можна рости,
      не тримай минуле - відпусти.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    97. Не треба
      Не знеболює серце тиша –
      воно не камінь, ото й болить.
      Пісня часу його заколише,
      У минулому біль приспить.
      Намалюється чорною смугою
      Біль на пам’яті полотні,
      Аби потім закреслитись другою –
      Кольоровою…а можливо і ні.
      Не знеболює серце тиша –
      Воно не камінь, ото й болить.
      Та не треба в майбутнє лише
      Забирати з собою цю мить.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    98. Літо-підліток
      Літо сіло на осонні:
      розфарбовані долоні
      кольорами жаросвіту,
      що тече на плечі літу.
      Дивосвітом усе тіло
      візерунки літу вкрили.
      Ви повірте, це не жарт,
      бо у літа – body art.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    99. ***
      В двох кишенях телефони
      Дзеленчать весь час рингтони,
      Бо завжди комусь так треба
      Додзвонитися до тебе.
      Знов дзвінок – і ти в дорозі,
      Зупинитися не в змозі,
      Бо зупинишся – відстанеш
      І одним з останніх станеш…

      Найжахливіший твій сон –
      Це зламався телефон.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    100. Кошеня
      Щастя моє сірооке
      в кімнаті розсипало сміх –
      диво клубком рудобоким
      йому прикотилось до ніг.
      Скаче воно по підлозі
      радість даруючи сину.
      Тихо стою на порозі,
      вартуючи цю хвилину…
      А диво танцює казку,
      бо скоро лягати спати.
      Я вдячна йому за ласку
      і це ось вечірнє свято.
      Та диву це все байдуже,
      грається на підлозі –
      воно ще маленьке дуже
      і зрозуміти не в змозі,
      що сонця малим шматочком
      воно увійшло в наш дім…
      Стрибає рудим клубочком,
      а радість і сміх - із ним.
      Уже заморилося свято,
      сон плине у очі сина.
      І поряд лягають спати
      моя і котяча дитина.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    101. Дворняжка
      За мною бродит следом
      Мой беспородный пёс.
      Кормлю его обедом
      С его собачьих грёз.
      Он умными глазами
      Глядит, не понимая,
      С усилием собачьим
      В мои дела вникая.
      Вздыхает псина тяжко,
      Ловить пытаясь суть.
      Так хочется дворняжке
      Понять хоть что-нибудь.
      Гулять зовёт глазами
      И машет мне хвостом.
      Что ж, с не его делами
      Я разберусь потом.
      В подъезде лая гулко
      И радуясь всерьёз,
      Выводит на прогулку
      Меня мой верный пёс.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    102. ПМ-передоза або вірш за заданими рядками
      "Старий ставок. Цикади оболонка
      Самотньо плаває ногами догори..."
      А їжаки, що обпились пальонки,
      Іржуть в криївці, наче ті огри.
      От в’їлись в мозок їжаки –
      ПМ-передоза дається взнаки!

      "Старий ставок. Цикади оболонка
      Самотньо плаває ногами догори..."
      Змій триголовий переїв нетльонки,
      В печеру заховався до пори.
      До мене в душу лізе страх,
      Бо це вже, мабуть, їде дах.

      "Старий ставок. Цикади оболонка
      Самотньо плаває ногами догори..."
      В очах стовпом стоїть віршів колонка,
      А пам'ять тихо проситься: «Зітри!»
      Ти догралася, нероба,
      Це уже, мабуть, хвороба.

      У моніторі думок оболонки
      Самотньо плавають віршами догори…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    103. Выбор.
      ПЕСЕНКА ОПТИМИСТА
      Скажите мне, пожалуйста,
      откройте мне секрет-
      ну кто же это выдумал,
      что счастья в мире нет.
      Что всё вокруг не ладится,
      что всё вокруг не так,
      что мало в жизни радости,
      и жизнь сама пустяк?
      Скажите мне, пожалуйста,
      кто этот человек,
      не понимавший радости
      и зря проживший век.
      Наверное, он в жизни жил
      без рек, полей и гор.
      Наверное, по жизни плыл
      вылавливая сор.
      Скажите мне, пожалуйста,
      О, дайте мне ответ,
      Кто выдумал, что счастье –
      Особенный секрет.
      Наверное, не раз встречал
      Счастливых он в пути,
      Чужое видеть он сумел –
      Не смог своё найти.
      Я вам скажу, мои друзья,
      Я точно не такой,
      и к этой жизни никогда
      не повернусь спиной.
      ПЕСЕНКА БРЮЗГИ
      Опять не так, и вновь не то,
      И всё наоборот!
      И даже если сад цветёт,
      То этот цвет не тот.
      Не так все видят и поют,
      И все вокруг не так живут.
      И зря они чего-то ждут –
      К ним только горести придут.
      А я один с умом живу:
      Не вижу сказок наяву,
      Не жду добра, не строю дом,
      Друзей не принимаю в нём,
      Живу и не мечтаю,
      И от любви не таю
      А если вдуматься, то я
      Живу на свете не живя,
      И цель моя одна – брюзжать,
      Зато мне нечего терять.
      ***
      Мы себя не ищем -
      себя мы создаём.
      К размышленью пища –
      О чём же мы поём?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    104. Язичниця
      І знов мене агітували –
      за віру в Бога.
      А за плечима ангели стояли -
      та не від Нього.
      В той час, коли була я ще малою –
      час щироокий,
      я чула їхній порух за спиною –
      так плине спокій.
      Жартуючи вони мене навчали
      любити зорі,
      думкам дитячим крила дарували –
      такі прозорі.
      Свої страхи долати вимагали
      в лиху годину,
      і допомогу щиру надсилали –
      через людину.
      Я ангелів моїх прозорокрилих
      не проміняю,
      мені від них відмовитись несила
      за шлях до раю.
      Вони є часткою Землі живої,
      можливо, грішні.
      Від гніву я закрию їх собою –
      прости, Всевишній.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    105. ***
      Суне потяг крізь час з небуття в небуття,
      Ми з’являємось в ньому нізвідки.
      Ми проводимо в потязі цьóму життя,
      Ми у ньому супутники й свідки.

      Не питаючи нас суне потяг крізь час,
      Не спиняється він на зупинках.
      А крізь нас плине час, він байдужий до нас,
      Суне потяг по рейко- хвилинках.

      На зупинках своїх ми лишаєм його,
      Вилітаючи з вікон, як вітер.
      Щось було і до нас, але більшість з того
      Час із пам’яті нашої витер.

      Суне потяг крізь час з небуття в небуття,
      Він, можливо, зупиниться й зникне,
      Лиш тоді, коли зникне у ньому життя…
      Але поки що світяться вікна.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    106. Стереотип ожидания
      Мы ждём, когда придёт весна
      и всё проснётся ото сна.
      А как весна к нам в дом войдёт -
      народ тепла и лета ждёт.

      Когда лето жар приносит,
      то душа водицы просит -
      в ожидании прохлады
      люди осени уж рады.

      Осень зачастит дождями -
      снова ожиданье с нами:
      хотим мы снега белизны,
      чтоб после снова ждать весны.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    107. Літо
      Вірш для дітей занадто довгий, але я писала його, уявляючи книжку – розмальовку для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

      Ось і Літечко прийшло,
      Різні барви принесло.
      Стало Літо малювати,
      Стало землю прикрашати.
      Взяло фарбу золоту,
      Потяглось у висоту,
      Аж до сонечка дістало,
      Промінців домалювало.
      А блакитним Літу треба
      Підфарбовувати небо.
      Поки небо фарбувало,
      Трохи фарби в річку впало -
      Посинішала водичка,
      І гарніша стала річка.
      Сонце посміхається,
      Промінцями грається.
      Вишні сонечку радіють
      Та ростуть і червоніють.
      Гарно всюди, квітнуть квіти
      І стають засмаглі діти.
      Повно клопоту в птахів -
      Доглядають малюків.
      Підростають пташенята -
      Треба добре годувати.
      І усі звірині мами
      Мають клопіт з малюками:
      Їх годують, доглядають,
      Усьому, що слід, навчають.
      Пуголовок лап не мав,
      Він батьків своїх не знав.
      Плавав, лапки відростив,
      Потім хвостик загубив,
      Його вигляд геть змінився –
      В жабку він перетворився.
      Чекає жабка комара –
      Жабці снідати пора.
      Он на крилах барви грають -
      То метелики літають.
      Вони п'ють з квіток нектар -
      Для метеликів це дар.
      А от їх сини і дочки
      Увесь час гризуть листочки,
      Бо ті діточки маленькі –
      Це гусениці товстенькі.
      А Літо працює, клопоче,
      Спинитись нітрохи не хоче,
      Бо врожай, це кожен знає,
      Без турботи не буває.
      Літо довго працювало –
      Поки Осінь не настала.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    108. О свете в конце туннеля
      Думать надо о светлом,
      Думать надо о чистом.
      Жизни, в общем-то, мало,
      И пройдёт она быстро.
      Отчего же так много
      В жизни грязи и сора,
      Отчего же так мало
      Чистоты и простора?
      Я иду за звездою,
      Тьму вокруг отрицая,
      Понемногу надежду
      По дороге теряя.
      А всё кажется – к счастью
      Мне удастся дойти…
      Только как-то уж близко
      Окончанье пути.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    109. Історія
      Як небо глибокі,
      Космічно-холодні,
      Байдужо-жорстокі
      Простори безодні –
      Це океан забуття.
      Миттєкраплинами
      Слів непочутості,
      Швидкохвилинами
      Вчинків забутості
      Плине в безодню життя.

      А берег безодні
      Піщано – рухливий
      Міняє сьогодні
      Свій вигляд мінливий –
      Пам'ять людська нетривка.
      Омана вітрами
      Правдиве з нещирим
      Замінить місцями,
      Як напрям вітрило –
      У правди ціна п’ятака.

      Живиться кривда
      Людською довірою
      І напівправдою
      Щиро нещирою –
      Фактами грає жонглер.
      А розум блукає
      Над краєм безодні,
      Він правду шукає,
      Але у сьогодні
      Немає хороших манер.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    110. Кохання без меж… або …
      З тобою – інша, з тобою – не я.
      Вона – підколодна холодна змія,
      вона – усе зло, що на світі існує,
      вона тобі душу на попіл зруйнує.
      Любий, погана обранка твоя,
      адже з тобою – вона, а не я.
      Буду я брудом її обливати,
      аби ти не міг її далі кохати,
      бо хочу я, хочу бути твоєю…
      Хай краще вона мене кличе змією!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    111. Если...
      Если запомнишь о ком-то плохое,
      А после другое добавишь такое –
      Наступит день, когда из ерунды
      Вырастет ком огромной беды.
      Если прощенье сложить с пониманием,
      Если вдруг взять и взглянуть с любованием,
      И к нежному взгляду добавить касание,
      Запомнить случайное, может, внимание…
      И если так сделать ещё раз и вновь –
      Из пустяка вырастает любовь.

      Не страшно из мухи сделать слона,
      Если в твоём сердце доброта видна.
      Он точно будет в радость - твой огромный слон,
      Коль не в посудной лавке появился он,
      И ещё если слон – не медвежья услуга –
      Подарок нежданный для близкого друга…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    112. Смішинка
      Я сміятися не хочу,
      Уже плачуть мої очі,
      Я ніяк не зупинюсь,
      Все сміюсь, сміюсь, сміюсь!
      Мені кажуть :,, Свого рота
      Ти закрити десь забув
      І смішинку – лоскотунку
      Випадково проковтнув.”
      Ну яка ота смішинка,
      Покажіть її мені,
      І тоді вона побачить,
      Буде смішно їй чи ні !



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    113. Романтизм і прагматизм
      - Було в житті усе, що треба,
      І що не треба – теж.
      Стала давно уже байдужа
      Я до піщаних веж,
      Та залишилась ще потреба
      Дивитись в синю вись…
      - Гей, на дорозі он калюжа,
      Під ноги подивись.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    114. Плохое настроение
      Небо серое, сырое
      Тучами измазано,
      Настроение плохое
      Не зря серым названо.

      Хмурятся окошки
      Из-под мрачных крыш,
      И скребутся кошки
      В душах, словно мышь.

      Серый дождь по лужам
      Шелестит угрюмо,
      И что ты не нужен
      Навевает думы.

      Серый ведь не черный,
      Улыбнись, не жди,
      Станут вдруг проворны
      Серые дожди.

      Смоют с неба наскоро
      Свою грусть-печаль,
      Пошуршат всем ласково
      И умчатся вдаль.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    115. Жабка
      За мотивами народних жартівливих

      Не дивись, що жаба,
      Я ж така зелена,
      Завидющі очі
      Золотисті в мене.

      Приспів:
      Собі в серце мене посади,
      Обійдусь я тоді без води.
      Буду в серці у тебе сидіти
      І давити, давити, давити!

      Заздрити ти будеш
      Всім і усюди,
      Жаба тебе давить –
      Казатимуть люди.

      Кров твоя зчорніє,
      У смолу загусне,
      А твоє серденько
      Від заздрощів лусне.

      Варіант для дітей

      Я маленька жабка,
      Подивись на мене,
      Я така хороша
      І уся зелена.

      Приспів:
      Собі в серце мене посади,
      Обійдусь я тоді без води.
      Буду в серці у тебе сидіти
      І давити, давити, давити!

      Заздрити ти будеш
      Всім і усюди,
      Жаба тебе давить –
      Казатимуть люди.

      Якщо мені руку
      Ти свою протянеш -
      Скоро сам жабиськом
      Завидющим станеш!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    116. ***
      Давай, родной, поговорим,
      Пусть разойдётся ссоры дым,
      И станет чистым небосвод,
      Для нас звезда любви взойдёт.
      Не будем спорить сгоряча,
      Пускай горит любви свеча.

      Давай, любимый, помолчим,
      Сердца друг другу сохраним.
      Давай не будем душу рвать
      И боль обиды умножать.
      Ведь так легко очаг разрушить,
      Может лучше просто слушать.

      Припев:
      Помолчим, поговорим –
      Разойдётся ссоры дым.
      Будем много лет и зим
      Я – любима, ты – любим.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    117. Час до школи
      Прощавай, садочок наш, прощавай!
      Більше нас уранці не чекай,
      Хоч який хороший ти,
      Нам до школи треба йти.

      Приспів:
      Досить нам в садок ходити,
      Ми уже дорослі діти.
      Чуєш, як дзвінок співає -
      Школа нас уже чекає!

      Будемо за партами сидіти,
      Будемо уроки ми учити.
      Треба знати все навколо,
      Усьому навчить нас школа.

      Не сумуйте, іграшки, за нами.
      Хоч уже ми й стали школярами,
      Ви нікуди не зникайте,
      Нас зі школи почекайте.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    118. Homo sapiens
      Прилипли очі до екрану
      Лиш сонечко зійшло. Ще рано,
      Та вже локшина висне з вуха
      У тих, хто все уважно слуха:
      І як вода товчеться в ступі,
      І як гризуться всі укупі,
      А потім ділять бариші,
      З екрану кинувши шиші.
      Додавши до цієї каші
      Всі фільми наші і не наші,
      Глядач розтікся по дивану,
      Аби дійти до того стану,
      Що кисне думка в голові,
      І серіали лиш нові
      Липким гіпнозом лізуть в очі,
      Як сон бридкий посеред ночі.
      А клепка вже десь загубилась,
      І гайка зовсім розгвинтилась,
      Здоровий глузд поїхав з дому,
      Дзвенить у черепі пустому.
      Та бідолаха і не йме,
      Як від екрану вітер дме
      І залітає через вуха
      Туди, де звивини без руху,
      І в голові свистить-гуляє,
      Бо власних думок там немає -
      Наступна серія в думках.
      І тихо їде набік дах…
      І чи sapiens ще Homo -
      Взагалі вже невідомо.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    119. Прощання час
      Ось і настав прощання час,
      Дзвенить дзвінок останній раз.
      Він вже не кличе на урок,
      Це твій останній у школі дзвінок.

      Пр: Останній раз поглянь на них,
      На однокласників своїх.
      Ваше дитинство прощається з вами,
      А ви один з одним і вчителями.

      Вже вчителі не будуть вчить,
      Що, де, коли і як робить.
      Настав час по життю іти,
      І як тобі жити – вирішуєш ти.

      Пр: Останній раз поглянь на них,
      На вчителів усіх твоїх.
      Їхні усмішки з сумними очами,
      Бо вони зараз прощаються з вами.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    120. Не треба (Тема №9)
      Я дарую тобі волю,
      Я звільняю тебе від себе,
      Але ти говориш із болем,
      Що тобі такий дар не треба.
      Ти не хочеш мене чути:
      Я ж дарую тобі волю…
      Ти не хочеш без мене бути,
      Ти обрав собі таку долю.
      Ми з тобою такі різні,
      Не шукаємо шлях на волю.
      Нас тримають не пута залізні –
      Ми обрали собі свою долю…
      Ти даруєш мені волю,
      Щоб звільнити мене від тебе…
      Буду плакати я від горя,
      Бо мені такий дар не треба.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    121. Вітер
      Вітер-нечупара
      Налетів зі свистом,
      Гілку від тополі
      Відірвав із тріском,
      Розхитав дерева,
      Дмухнув що є сили,
      Аж торішнє листя
      В небо полетіло.
      Рвучко розвернувся,
      Рве покрівлю з даху.
      Щулиться в куточку
      Кошеня від страху.
      А вітрисько буйний
      Знай собі гасає.
      Він такий холодний,
      Він жалю не знає.
      З свистом навіженим
      Хоче в душу влізти.
      Геть від мене, вітре,
      Не боюсь я свисту.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    122. Розмова
      – Тебе образили діти?
      – Ні!
      – Животик твій став боліти?
      – Ні!
      – Голівонька розболілася?
      – Ні!
      – Іграшка загубилася?
      – Ні!
      – Може, ти хочеш пити?
      – Ні!
      – Не знаєш ти, що робити?
      – Ні!
      –Їсточки тобі дати?
      – Ні!
      –Ти хочеш піти гуляти?
      – Ні!
      –У тебе погана пригода?
      – Ні!
      –А може тобі когось шкода?
      – Ні!
      –Чого ж ти плачеш, маленьке?
      –Я плачу, щоб слухалась ненька!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    123. М’яч
      З рук у руки м’яч стрибає
      І до неба підлітає.
      Ой який же він прудкий,
      Гарний м’ячик мій новий!

      Вгору , вниз і навпаки,
      Ледь торкаючись руки
      Скаче швидко м’ячик мій,
      І не скажеш йому ,,стій”
      Приспів:
      М’ячик скаче, м’ячик скаче.
      В нього вдача не ледача.
      М’яч не стане сумувати,
      Коли можна пострибати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    124. Однокласникам
      Были девчонки, были мальчишки,
      Были портфели, тетради и книжки...
      Время промчалось, время прошло,
      И всё, что было, быльём поросло.
      Жизнь завертела, жизнь закружила,
      В детство дорогу снегами укрыла.
      Нам никогда не вернуться туда.
      Это печально, но не беда.
      Наверное, что-то мы позабыли,
      А помнишь, ты помнишь, какими мы были?
      Вспомним давай мы с тобою сейчас
      Время, когда назывались мы ,, класс’’
      Помнишь, от двойки друг – друга спасали?
      Помнишь, записки друг другу писали?
      А кто-то списать не давал никогда…
      Какими смешными мы были тогда.
      А помнишь ты взгляды, а помнишь улыбки?
      А помнишь удачи, а помнишь ошибки?
      А помнишь, что было, и то, что казалось?
      Что-то ушло… а ведь что-то осталось.
      Те же улыбки, такие же взгляды,
      Так же друг с другом мы встретиться рады.
      Так пусть же морщинки не вызовут жалость.
      Мы изменились… но самую малость.
      Порознь мы жизни задачи решали,
      Порознь беду и удачу встречали.
      Давайте ж друг другу не ставить оценки,
      Ведь не урок же, сейчас переменка.
      Вновь разойдёмся своими путями,
      Жизни свои сочинять будем сами.
      Я вам желаю романов, комедий,
      Но не пишите, ребята, трагедий.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    125. Етюди
      Болото
      Я не озеро і не річка,
      Не калинонька, не вербичка
      Я болото таке собі тихе:
      Не лізьте в душу – не буде лиха.
      Бо у болота своє життя,
      Тут можна згинути без вороття.

      Річка
      Я річка-річечка-ріка,
      Я то тиха, то стрімка.
      Я б розлилася навкруги,
      Та не пускають береги.
      Вони – обставини життя,
      Назад немає вороття.
      Я плину так, як плине час,
      Я протікаю мимо вас.
      Я не власна над собою,
      Була і буду я рікою.
      Не брудніть душі моєї –
      Доведеться пити з неї.

      Озерце
      Мої хвилі не гуляють
      Так, як ті, що в океані,
      Мої бурі силу мають
      Трохи більшу, ніж в стакані.
      Не бездонне я, як небо,
      Дуже легко мене вбити,
      Навіть сили тут не треба –
      Досить душу забруднити.

      Спитаєте – про що етюди?
      Ні, не про воду. Такі є люди.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    126. Весна і гаманець
      Моя Весна – шалена і п’янка,
      Одягнена у вітер, пелюстками
      Встелю твій шлях, моя дзвінка
      Красуне з довгими ногами.

      Поглянь, який у мене гаманець,
      Ну правда ж, ти мене кохаєш?
      Ходім зі мною під вінець…
      …Куди мене ти посилаєш?

      Моя весна мене не оцінила,
      Перетворила серце на руїни.
      Бач, як вона мене відбрила…
      Я повертаюсь до дружини.

      О, знов Весна… Яка ж струнка!
      Твій шлях встелю я гаманцями,
      Підхопить нас кохання, як ріка.
      Скінчились гаманці…Що буде з нами?

      Пішла Весна – і оком не моргнула,
      Знівечила душу вразливу мою…
      Поки мене ще жінка не забула,
      Я повертаюсь у сім’ю.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    127. Синові
      Наче учора було ще малятко,
      Мамине з татком маленьке хлоп’ятко,
      А вже розправляє парубок плечі...
      Ой, як же швидко зростає малеча.
      Ох ти, розумнику, впертий юначе,
      На лобі написано – батькова вдача.
      Сину, синочку, моя ти дитино,
      Я тебе прошу – щасливим будь, сину.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    128. Обов’язки
      - Не піду до школи!
      Не піду ніколи!
      Там примушують писати,
      Додавати, віднімати…
      А я хочу гратись,
      Хочу розважатись!
      Нявкнув котик: - Не ходи,
      Я не бачу тут біди.
      І я обов’язок забуду
      І мишей ловить не буду.
      Усміхнулася матуся:
      - І я вдома залишуся.
      Краще вже відпочивати,
      Аніж гроші заробляти.
      Не буду я їсти варити,
      Нічого не буду робити.
      А тато зітхнув і сказав:
      - Я й в думці ніколи не мав,
      Що обов’язок можна забути,
      Від усього вільним бути.
      За підказку дякую, сину!
      Оце тепер я відпочину!
      Давно вже час зробити так.
      Ходімо, мамо, в зоопарк!
      Я кричу: - Мене візьміть!
      Тато глянув лиш на мить:
      - Піклуватись про дитину -
      Це обов’язок, сину.
      Нам же любо розважатись,
      А не про тебе піклуватись.
      Тепер обов’язків нема.
      Не просися ти дарма.
      І вони собі пішли,
      Мене з собою не взяли.
      А я думаю – гадаю:
      Що про обов’язки я знаю?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    129. Зеньо образився
      Я злий, як чорт, покусаний сиджу
      Не ким-небудь – коханою особою,
      Сірком! Сказюся – я кажу –
      Але помститись гадові я спробую.

      Ах ти ж, заразо, я ж тебе кохав,
      Як ти десь вештався - не спав ночами,
      А вранці я приблуду зустрічав
      І годував із м’ясом пирогами…

      Ну постривай, скотино навіжена!
      Моя ж бо буде помста не проста,
      Побачиш, затанцюєш ти у мене,
      Як відкушу тобі хвоста!



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    130. Моя весна
      Моя весна – шалена і п’янка,
      Одягнена у вітер, пелюстками
      Вкриває пишні кучері садка,
      Провівши холоди за браму.

      Люблю її легкі, нечутні кроки,
      Її танок граційний і грайливий,
      Коли вона з’являється щороку,
      Несучи промінців яскравих зливу.

      Хода її то тиха, то стрімка,
      Вона така прозоро-чиста,
      Неначе води тихого струмка
      Землі джерельного намиста.

      Зривають її пальчики прозорі
      З блакиті неба сумно-сірі хмари.
      І посміхаються дощем умиті зорі,
      І полонять серця кохання чари.

      Мелодія весни в повітрі лине,
      Змиває холоди зимових снів.
      Сплелися в цій мелодії в єдине
      Гроза і тиша, і пташиний спів.

      То дощ, то степ, то перші квіти
      Й дерева, що прокинулись від сну,
      Вплітають свої пахощі у вітер,
      Що огортає мою сиву вже весну.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    131. Нещасне кохання
      У тузі я покусаний сиджу
      Не ким-небудь – коханою особою.
      В останню путь її я споряджу…
      Живіт гарчить голодною утробою.

      Її кохав всім серцем і душою,
      Вона вривалась в мої сни.
      Я так чекав її появи перед мною
      Із першим подихом весни.

      Весна прийшла – вона з’явилась,
      Тендітна і з великими очами.
      Вона в промінні сонця вмилась,
      А я стояв із ватними ногами.

      Хотів створіння миле цілувати,
      Любити, на руках носити…
      Але вона як почала дзижчати…
      І за язик зуміла укусити.

      Від несподіванки я вбив своє кохання.
      Сиджу і плачу, бо розпух язик.
      Не передать голодного страждання.
      Більш бджіл я не любитиму повік.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    132. Монолог перед дзеркалом
      Дивлюсь я у дзеркало й сум огортає.
      Душу питання уїдливо крає.
      Вродлива? Я б так не сказала.
      Та й розуму, здається, трохи мало.
      Тоді ласкава може, мила?
      Та ні ж – уїдлива, як мило.
      Тоді хазяйка добра може?
      Така вже добра – боронь боже!
      То за що ж він мене кохає?
      Та й чи кохає? А біс його знає.
      Не розберусь я тут ніяк,
      Хоч люди кажуть, наче – так.
      Характер в мене – просто страх –
      Неначе кицька в колючках.
      І як він може таку кохати?
      Хоч інколи тікає з хати.
      Але, як чесно, то він не кращий:
      Розкриє рота – забігла б в хащі…
      Що за проблема мене турбує?
      Либонь бог знає, кого парує.




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    133. Дощик
      Як набридло хмарці високо літати,
      Стала вона дощиком частим накрапати.
      Може дощик плаче, може він сміється,
      Квіти і дерева раді, що він ллється.

      Приспів:
      А краплинки не сльозинки,
      Це у хмарки сміх такий,
      З нею разом засміється
      Промінь сонця золотий.

      Радістю засяють неба очі сині,
      Весело бринітимуть голоси пташині.
      Барвами веселими все навкруг засяє,
      Навіть сірий їжачок пісню заспіває !



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    134. Пісня сонця
      Вранці сонце промінцями
      Поспішає всіх будити.
      Буде у промінчиках
      Пісенька бриніти:
      - Добрий ранок, добрий ранок!
      Прокидайся, вже світанок.
      Посміхнись усім навколо –
      Піде усмішка по колу.
      Добрий настрій розійдеться,
      Наче кола по воді,
      Хтось тоді тобі всміхнеться,
      Буде добрим день тоді.
      Доброго дня вам, доброго дня вам!
      Доброго часу вашим справам.
      Якщо радість дарувати,
      Людям настрій не псувати,
      То добро піде по колу -
      Буде добре все навколо.
      Якщо гарно день пройде –
      Вечір добрий надійде.
      Вечір добрий, вечір добрий!
      Сонце сіло вже за обрій.
      Закриваються вже очі,
      Доброї ночі, доброї ночі...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    135. Куда, страна, твоя дорога
      - Моя страна – великая страна!
      - Скажи мне, друг, чем велика она?
      - Так много ж места занимает,
      Это, брат мой, каждый знает.
      Да и лучше всех язык,
      Он и прекрасен, и велик.
      - Не спорю я, что он велик,
      Но чем он лучше – твой язык?
      - Чем он лучше? Объясняю:
      Ведь другого я не знаю!

      Куда, страна, твоя дорога,
      Коль „ умников “ таких вот – много?




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    136. О понимании
      Если вдруг тебя гнетёт
      Окружающих непонимание,
      Пусть об этом узнает тот,
      Кто случайно окажет внимание.
      До конца свою душу излив,
      Ты услышишь в ответном признании
      Ту же песню на тот же мотив –
      О всеобщем непонимании.
      A захочешь рассказать
      О том, как всех ты понимаешь,
      То, что на зеркало пенять,
      О встречном это же узнаешь.
      И по этой причине
      Совсем не скорбя,
      Признай, что в других
      Часто видно себя.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    137. Весна
      Сонце сміється - Весна почалась.
      Звідкись під дахом бурулька взялась,
      І не одна узялась, а багато.
      Стрибають краплі з бурульок завзято.
      В краплях прозорих вмивається сонце
      І заглядає до нас у віконце.
      Крига на річці стала зникати.
      Сніг став струмками від сонця тікати.
      Синички співають веселі пісні.
      Проліски вдячно схилились Весні.
      Котикам вербним в бруньках не сидиться,
      Хочуть, пухнасті, на сонці погріться.
      Травичка до сонечка тягне долоні.
      В бруньках покидаються квіточки сонні.
      Пташки повертаються з теплих країв,
      І Весну вітає їх радісний спів.
      Малий їжачок не бажає вже спати
      І вирушає здобич шукати.
      Повітря духмяне від пахощів квітів,
      Ними дерева, як снігом, укриті.
      Бджоли над квітами радо гудуть,
      Мед запашний додому несуть.
      А ночі коротшають, довшають дні,
      І дякує Літо за працю Весні.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    138. Дарунки
      Осінь в гості до нас завітала,
      Усміхнулась і Літу сказала:
      - Здрастуй, братику, здрастуй, Літечко!
      Які гарні ти виростив квіточки!
      Та вже, братику, час поспішати,
      І у теплі краї вирушати.
      Над полями та над лісами
      Ти летітимеш разом з птахами.
      Ти летітимеш в теплі краї,
      Тож візьми подарунки мої:
      Першу осінню квітку,
      Що зацвіла ще влітку,
      Пожовтілий листочок клена –
      Це на згадку тобі про мене.
      І пухнасту м’якеньку хмаринку –
      Щоб в дорозі спочив хоч хвилинку.
      Легкий вітер, що пахне травою,
      Візьми, братику, з собою,
      Щоб далеко в краю чужому
      Не забув ти дороги додому.
      Усміхнулось у відповідь Літечко:
      - А тобі павутиночки ниточка
      І росинок краплиночки чисті –
      Будеш, сестро, в сріблястім намисті.
      А ще сонячний промінчик –
      Це каблучка на мізинчик,
      Коли будеш нею гратись –
      Буде сонечко сміятись.
      А ще ось тобі, рідненька,
      Фарба жовта, золотенька.
      Одягнеш дерева в золотисті шати -
      Будуть тебе, Осінь, золотою звати.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    139. Чому?
      Я збираюся гуляти,
      Та не можу вийти з хати –
      Рукавички десь нема,
      А на вулиці зима
      Білим снігом грається,
      І мороз кусається.
      Я шукаю під столом -
      Під столом лежить альбом.
      І під шафою немає -
      Звідти заєць виглядає.
      Коли гратися хотілось,
      Зайченятко десь поділось,
      А тепер знайшлось – бери!
      Та мені вже не до гри.
      Я під ліжко заглядаю –
      Рукавички там немає,
      Тільки книжка й олівець.
      Вcе! Урвався мій терпець!
      Де ж поділась рукавиця?
      Погляда на мене киця,
      Наче хоче щось сказати,
      Та не хоче пошукати.
      Час іде, а я шукаю.
      Чи ж сьогодні погуляю?
      І чому, скажіть мені,
      Всі гуляють, а я ні?



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    140. Повір
      Коли смуток, наче морок,
      Оповив тебе собою,
      І камінець образи
      Здається цілою горою,
      У холоді і темряві
      Себе не зачиняй,
      І як не можеш сонечка,
      То свічечку згадай.
      Повір, будь ласка,
      В день прийдешній,
      Бо, як і завжди, зійде сонце,
      І ти для радості у серці
      Залиш відчиненим віконце.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -