Автори /
Гриць Янківська (2012)
|
Рубрики
/ ПОКВІТТЯ СНУ. Бузковий смичок (2019-2021рр.)
Опис: Картина – Келлі Вівансо
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Аж раптом – ніч
•
Хилить до сну
•
Дорога до серця
•
Грудень. Верхів'я кленів
•
А небо у сумнівах
•
Червневий грім
•
Сильний вітер
•
Як первородство Якова
•
Ясному дню
•
Старка неба
•
Квітникарка
•
Дивні люди
•
Мороз
•
Небо над містом
•
Скеля
•
Грудневий фон
•
Чужа любов
•
Допоки сон
•
Луна зі слів
•
Світанки
•
Штрих
•
Ігри осені
•
У дубовому листі грається вранішній промінь
•
З Венери до Марсу
•
Ти вимагаєш
•
Поруч вітру
•
Я вітер
•
З води
•
Верес
•
Поєдинок
•
Серпневий дощ
•
Серпню
•
Осінній сад
•
Неділі
•
Між зуб'ятами обрію
•
В сивім небі тривожна пташка
•
Весна молодиться
•
Тривога
•
Осяйний
•
І ти також
•
Мій пес не гавкає
•
Часи моєї дружби з ними
•
Шляхи усіх
•
Кохання не стидайсь
•
Як покличу тебе за собою
•
Вишні в січні
•
Вікно навпроти
•
В повноті себе
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Аж раптом – ніч. На згарищі вітрів
Бузкова мить не випускає з круга.
Бузкова мить не випускає з круга.
Це світло ліхтаря – медова ложка,
що вітру язики її оближуть,
що вітру язики її оближуть,
Не добре, кажу, – жалобне!
Серце твоє оздобне.
Серце твоє оздобне.
Холод сповзає привидом із гори. Та
Ще не підкорена, приморозком укрита,
Ще не підкорена, приморозком укрита,
А небо у сумнівах: вбратися нині сіро –
В сорочку з дощами, як з смугою бахроми,
В сорочку з дощами, як з смугою бахроми,
Бо усе, що я маю, – свобода сказати слово.
Ця свобода на дотик, як перший червневий грім.
Ця свобода на дотик, як перший червневий грім.
Я розсипала душу на вітер,
На сильний вітер,
На сильний вітер,
День потопає в обіймах з густою мрякою,
Сонце відсунувши з шляху, як п'яти Якова*.
Сонце відсунувши з шляху, як п'яти Якова*.
Червень хрестиком вишивається на багнистій землі-канві.
Спочиває зело розмотане із клубка шерстяної нитки.
Спочиває зело розмотане із клубка шерстяної нитки.
Хмариться. Парко. Вись затягнулася старкою.
Плівкою збрижиться неба сиваве дно коли
Плівкою збрижиться неба сиваве дно коли
Краплі дощу по пошерхлій бруківці грають в шум.
Шелехом стишеним листя гортензій грає у краплі дощу.
Шелехом стишеним листя гортензій грає у краплі дощу.
Березень на мені закладає свої бруньки, –
Ось тобі: в плечі – яблуню, в око – вишню!
Ось тобі: в плечі – яблуню, в око – вишню!
Криється за Карпатами
У кожусі картатому.
У кожусі картатому.
Небо над містом таке присоромлене!
Очі ховає за віями з променів.
Очі ховає за віями з променів.
Я – скеля.
Я – скеля і скоро мене проб'ють.
Я – скеля і скоро мене проб'ють.
Ну от, саме час написати чудовий вірш
Про те, що людина пішла і не прийде більш,
Про те, що людина пішла і не прийде більш,
О, намалюй! О, намалюй для нас
Прощання час –
Прощання час –
Чую пхикання в праве вухо –
Те, що тиснеться в центр Землі.
Те, що тиснеться в центр Землі.
Луна висить.
І ніч, мов киця, муркотлива.
І ніч, мов киця, муркотлива.
Пломенить.
Так спалюють фенікса або ж останню чаклунку.
Так спалюють фенікса або ж останню чаклунку.
Ти кажеш: неначе в казці! А я киваю.
Ці ночі на перше пробуджують в нас художників.
Ці ночі на перше пробуджують в нас художників.
Що ти знаєш про осінь цю? Золото, молоко?..
Для грабіжників сховок ранкові її тумани,
Для грабіжників сховок ранкові її тумани,
Ну навіщо тобі ці записки? – Скрутив, підкинув...
Я коханка твоя улюблена – цілуй нестримно!
Я коханка твоя улюблена – цілуй нестримно!
Я роздягаю для тебе душу,
У непорушну ступаю тишу,
У непорушну ступаю тишу,
Ти вимагаєш: золота! Золота! Направду немовби циган,
Тож я восени крутився, мов дзига, зриваючи урожай.
Тож я восени крутився, мов дзига, зриваючи урожай.
І осінь, осінь...
І листя, листя...
І листя, листя...
Здіймається лист у вир прощальний.
Натужний свист.
Натужний свист.
Я колись давно когось любила, –
Так зречуся клятви і біди,
Так зречуся клятви і біди,
Як верес чіпляє голінне коріння за схили цієї гори,
Як сосни виприскують пряні рідини в легені всього живого, –
Як сосни виприскують пряні рідини в легені всього живого, –
Зважніла з квіткою рука.
Короткий рух.
Короткий рух.
Спроквола ступить на підвіконня,
Збентежить тишу,
Збентежить тишу,
Ось же, серпню, падіння твоє на пошерхлу земну твердь
Передує (чи скажеш, що вісник ти, або ж пророк?) поразкам!
Передує (чи скажеш, що вісник ти, або ж пророк?) поразкам!
А літо сяде на ослоні і зів'яне.
Осінній день. Осінній листопад.
Осінній день. Осінній листопад.
А на серці – зима –
Заморожує світло й тінь,
Заморожує світло й тінь,
Літо грає на вилиця хрускотом кісточок.
Зрубу першого іскорки-трісочки розлітаються.
Зрубу першого іскорки-трісочки розлітаються.
В сивім небі тривожна пташка
Точить крила в ялиці кінчик.
Точить крила в ялиці кінчик.
А далі, як далі, – весна піддається літу,
Зриває сновиддя із сонних галузок світу –
Зриває сновиддя із сонних галузок світу –
Тривога
З дня на день, як невідступна ідея,
З дня на день, як невідступна ідея,
Осяйний, розкажи, як вершини ведуть попід хмари, як мирно там!
Нас до бою життя повертає обличчям і ми воюємо.
Нас до бою життя повертає обличчям і ми воюємо.
І ти також, коханий мій, і ти
Змовчиш, коли слова покине сила?
Змовчиш, коли слова покине сила?
Мій пес не гавкає. Мій пес – покинута статуя.
І як відтерти з нього усю життя чорноту?
І як відтерти з нього усю життя чорноту?
Пташки шугнуть понадо мною, лиш закурличуть.
Цією ранньою весною мене не кличуть
Цією ранньою весною мене не кличуть
В мені немає ні високих нот,
Котрі беруть естети цього світу,
Котрі беруть естети цього світу,
І що воно таке? І як цьому не бути?
Найменша із прикрас, остання із прикрас –
Найменша із прикрас, остання із прикрас –
Як покличу тебе за собою, – ти просто йди!
Все, що має ціну, те ніколи не стане втратою.
Все, що має ціну, те ніколи не стане втратою.
А вишні в січні такі морозні! –
На груди білі, на плахту снігу.
На груди білі, на плахту снігу.
Буває, – день докотиться до ночі
І так собі безжурно позіхне!
І так собі безжурно позіхне!
Душе моя, мій полудневий промене,
Осяйно так у ці святкові миті!
Осяйно так у ці святкові миті!