" Цікаво, що більшості, як фахівців, так і любителів, Поезія нині видається чимось еклектичним, "вавилонським стовпотворінням" усього, що завгодно, навіть у творчих світах від одного автора. І у більшості авторів немає жодних сумнівів у відсутності критеріїв, за якими їх та їхню творчість можна якось порівнювати, оцінювати.
Це бачення дещо поверхневе, як і інша, здавалося б, очевидність - мовляв, ніхто не знає, що відбувається в бездонному світі Української поезії, - ні критики, ні самі поети, у першу чергу - імениті.
Чому ці висновки здаються мені поверхневими? Напевне і тому, що Поетичні ( і не тільки) творчі плоди таки цілковита реальність, а тому не можуть не піддаватися і художньо-стилістичній класифікації (мають "зовнішні" ознаки), і аналізу суті (мають характерне змістове наповнення "внутрішні"). Різниця між першим та другим для істинної Творчості не є такою вже очевидною, але, безумовно, існує - відбиваючи відмінність образу земного бачення конкретного автора, від комплексної реальності Основного Автора.
Отож, якщо із "зовнішніми" ознаками дещо простіше, - береш визнаних світових майстрів і вчишся, то з корисністю, зі змістом, - важче. Але так, чи інакше, для глузду корисними вважаються більш-менш цілісні концепції світобачення, створені не одним десятком поколінь справді визначних людей. Ці концепції мають своїм відбитком і всі відомі нам мистецькі системи (як і всі наукові). Звичайно, такі концепції не припиняються ні в просторі, ні в часі, - ведуть до конкретних цілей і завжди мають своїх послідовників (свідомих чи не свідомих). І те, що нині широкі верстви цих послідовників мають вищу ступінь свободи, порівняно з минулими поколіннями "ідейних прочан", мало що значить. Бо тут, як і для юного футболіста, що розбив шибку і втікає від справедливого покарання - важливою є не швидкість руху, а обсяг простору. В даному випадку - власного, осягнутого конкретним втікачем. А цього простору, внутрішнього простору, простору нашого "я", навряд чи за останню пару тисяч років стало суттєво більше.
Як це все відноситься з оцінками, зі стилями, школами?
Є такий мистецький анекдот: Два художники-корифеї зустрічаються на подіумі, і, як належне сприймаючи загальне захоплення, поміж себе перешіптуються, що третій таки кращий, бо, на відміну від них, знає, що намалював... Утім, хочеться сперечатись - ніхто не знає, що достеменно в цілому намальовано. І сказати навіть більше - все мистецтвознавство зводиться не до того, що намальовано, але до визначення місця автора в його художній спробі. - Ось це місце і піддається дуже чіткому визначенню, навіть, якщо воно в самому куточку карти. Якщо хочете, то все людство за цим кваліфікується, в тому числі і ми - поети.
Така ось підозріла аксіома, виходячи з якої - вивчаючи усталені мистецькі концепції - ми (учасники проекту) пробуємо знаходити себе, у обсягах, які успадкували і спадкуємо від мистецького і не мистецького світів...

   Взагалі, в "Поетичних майстернях", ми взяли на себе величезне нахабство звузити безмежний поетичний простір рамками окремих тем, хоча і епохальних. Вірніше, звузити не сам простір, а наші розшуки у ньому і розшуки, звичайно, самих себе. А щоб це - "себе" знаходити, певно, потрібно розпочинати від означень. Наприклад, що таке Поезія? Вам не приходило до голови таке запитання? І якась відповідь?

---

Хто такі "поети" - це більш-менш відомо (наприклад, див. Проектування віршів), Найправильніше, напевно, поети - це вірні піддані громадяни Поезії, і як версії, це - люди з витонченим смаком, люди, що передають свої відчуття через рими, медіуми гармоній ( передавачі автентичності) навколишнього видимого-невидимого багатовимірного Життя.
"Медіуми історії" - звучить ніби зрозуміліше, однак чи існує явище "історії" у нинішньому чи там майбутньому часі? Та й чи існує сама історія, як світ перебування поетів? Вже швидше за все вона сама - предмет людської творчості. Особливо це помітно на прикладі таких осіб як Гомер, Геродот, Нестор, чи там тисяч інших авторів "служанки влад" - історії.
І все таки, що то є - Поезія? В широкому розумінні поезія - це ...