Іде четвертий день
Відколи вмерла моя мати
І я не знаю
Що іще мене трима від божевіль
Не знаю чим я можу тамувати
Той невгамовний і пекучий біль...

Король спитав підвівшись,
Веселих молодців:
"Навіщо ви живете
В тіні густих лісів?"
І Гамелін хоробрий
Йому відповів так:
"Хто є непевний в місті
У лісі той мастак!",-

"Сер, нікому в цьому світі
Ми не бажаєм зла
Та в ланей королівських
Часом летить стріла."

Зі Сходу заливаючи простор,
Ізнову рине стрімко хвиля темна
В ній потопає все, неначе Нуменор
Із творів Джона Толкієна
І поверх неї котиться пітьма
В котрій нам знову доведеться жити
З упевненістю що справедливості нема,
Де буде все на руку Хамову служити
І Хам той поведе в таке грядуще!
Що люто доведеться вити
Неначе звірі в темній пущі!
Лиш Бога залишається молити
Щоб не послав він долі обивателя-пігмея
Який мовчить і тихо скніє...
Щоб дав коли не Гарібальді, то хоч Гістіея,
На спротив проти деспотії
В ім'я майбутньої весни!..

11 лютого 2010.

Гадає хтось що буде рай
Насправді жде нас тільки морок. Морок!
У ньому знов потоне край,
Ізнов затисне в мінус сорок
Колимський дух, минулих літ
Недобра пам'ять...
Щоб навіть той не сильний цвіт
Убила нова холоднеча...

11 лютого 2010.

Вихлюпує море чорний мазут,
Скидаючи трупи дельфінів
То знову Русмір показав що він тут,
Надавши фашистам ізнов ендорфінів.

Христос не воскресає в Криму
Від весни проклятого року*
Ти запитаєш у мене: Чому?
Бо ллється кров тут потоком.

Татар утискають, катують в тюрмі
Без жалю їх жінок абортують*
Такі от порядки у руській зимі
Концтабір ізнову будують.

Воєнная база, гуркоче війна
Їм Криму замало вже стало
Пішли на Вкраїну і пекло без дна:
На пляжі ракета упала

Убила дитину (хоч вона і чужа)*
Ракетнеє літо настало.
Де в ницості підлій у них є межа?
Все мало їм, мало і мало...

Вихлюпує море чорнеє тло
Без коми, без рим і без речень.
В Криму відтепер панує лиш зло
І факт не потребує заперечень!

19 червня 2025.

Відколи Каїн Авеля убив
Оце і почалося
Всі кажуть - Бог благословив
Репресії й убивства досі
"Ген квітка глоду в серпні розцвіла
То знак що наше діло праве!"
І над Парижем поночі кривава мла
Враз затопила пів-французької держави
"Пусти на штик єретика!
Втопи у власній крові гугенота!
То божа вістка нам така:
"Te Deum" заспіваємо по нотах
Й підемо різати жінок і немовлят
Ми робим тут велику справу
По трупах нехристів гулять
Ми будем ще і ще на славу!"

Ви скажете:
Навіщо згадувати те?
Адже то все Середньовіччя.
Лишилося в минулому пусте
Пройшли, либонь, криваві віча...
Ба ні, пускати кров,
В людей та звичка не пропала
"Неправильний" світогляд - отже знов
Біда на голубу планету впала
Нацистських концтаборів, радянських лікарень
Не щезла пекельна робота
В тихім затишку паризьких кав'ярень
Зродилась Кампучія Пол Пота.
Відтак і в недобрий наш день
Розбиваються голови об холоднії мури
Сьогодні Пекін - як учора Пномпень:
Гинуть сектанти, гинуть уйгури.
Двадцять п'ятого літа, у цей полудень
Смертю залізо із неба сіє
Край мракобісся й про "Катюшу" пісень
Бо так повелів володар Росії...

Релігійних фанатиків непокаране зло
Питання одне: чи збориме?
Розбомблених міст гаптоване тло
Складається в болісні рими...

18 червня 2025.

Ми всі пливем в човні
Ріки життя стрімкою течією
Від витоків по бистрині
До гирла - моря під вечірньою зорею.
І що зустрінем -наші береги,
Міста, мости і перекати
Діброви і зеленії луги
На котрих зупиняємось чекати
Спочити трохи й знову в путь
Нові долать пороги й водоспади
Туди куди притоки все пливуть
Де половини і поєднані монади...

А я лишився сам на самоті
І воду у житті моєму спили суховії
Хоча діла мої були і не святі
Відплатою ж були ті злі події
Я втратив все: надія на життя
Умерла. Згасли сподівання:
Без друзів і дружини в забуття
Пливу в човні в останнє те смеркання.


Любив я також і тебе,
Одначе ти сказала: "То лиш майя!*"

18 червня 2025.

Мандрикою вдавилася зозуля
і дві третини літа вже нема.
Схиляється до сонця земна куля.
Поволі підкрадається зима.
Збіга за обрій сорокове літо
засипав скроні перший сніг...
І розсипає серпень оксамитом
робіній цвіт на мій поріг.
Я вдруге зустрічаю осінь
серед своєї самоти,
вдивляючись в оцвілу просинь
без батька, матері, родини і мети.


27 липня 2023.

Давно не пишеться нічого
Напевно втратив я талант
Не знаю чим завинив я перед Богом
Забув і про сонет я і про кант.
А може скаже Бог: "прощаю"
І вернеться заблуканий Пегас
Зазнаю знов ліричного розмаю
І знов злечу я на Парнас.

6 березня 2023.

Божа Гора видніє вдалині
І ліс шепоче увісні перед світанком
Немов пісок годинника спливають літні дні
Напоєні медовим тут серпанком.

Ген-ген Дніпро внизу бринить,
Ховаючи во чреві забори і пороги
Немов над кручами твоя душа летить,
А тіло спогляда з вершини Таромського Рогу.


На заході проснулось Кам'янське:
Завод Азот неначе на долоні
Згадалося життя вже не близьке
У цьому пострадянськім Вавилоні.

І ангел тихо при зорі мені сказав:
"У цьому то вже не твоя вина
Однак, пророче, ти програв -
Ніневія зруйнована!"

17 червня 2025.

I.

Так было и будет сквозь тысячи лет
Уйдут в небытие те кто были царями,
А утро дарует нам солнце и свет
И купол небес, что синеет над нами.

Империи, царства - все тлен, суета
Не сломят они законов природы:
Великим богатством человека всегда
Была есть и будет одна лишь свобода.

В зелёных степях что-то шепчет ковыль
Извечный хозяин донецкого края
Все злато и камни - дорожная пыль,
А праведный труд никогда не сгорает.

Так было и будет сквозь тысячи лет
Рассыплются в прах те кто были врагами
Запомни лишь ветхий как вечность завет
Что счастье себе создаём лишь мы сами.

2016.

II.

Так було і буде крізь тисячі літ
Підуть в небуття ті хто були царями,
А ранок ізнов обдаровує світ
Небом і сонцем, що сяють над нами.

Імперії, царства - все тлін і тщета
Безсилі вони проти законів природи
Найбільшим багатством людини спроста
Була є і буде одна лиш свобода.

В зеленім степу шелестить ковила
Якої багато в донецькому краї
Все злото й каміння лиш тільки імла,
А праведний труд не згорає.

Так було і буде крізь тисячі літ
Порохом стануть ті хто був ворогами
Одвічний мов Бог для нас заповіт:
У власному щасті лиш ми є богами.

2016.

Ми вижили у лихолітті
Воєнної пори
Побачили на світі
Бої й концтабори.
І звідти повернувшись,
Вам скажем до пуття:
Люди, будьте пильні,
Бережіть своє життя!

2016.

Гимн "Новороссии"

Многолетней выдержки яд
Породил калированный ад
Где молитвой засаленных риз
Свёрнуто небо и сброшено вниз.
Выше Кавказских гор
Стену городит из трупов терор.
Там где орудуют в пьяном фаворе
Воры, насильники и мародёры.
Разогнулась пружина бед:
Смерть на завтрак, ужин, обед.
Вереницей проклятых дней
Сытый пир могильных червей.
То не дождь - металлический "Град"
Сеет русский маркиз де Сад,
Похотливо мечтая о том
Как весь мир развернуть к верху дном.

Весна 2015.


Крыссия

Гудбай, вонючая Крыссия
Страна уродов и козлов
Где недоделанный мессия
И культ поджопных тумаков
Где на экранах говноеды
Раскрякались: дранг вестерн нах
Им мнятся впереди победы,
Но будет лишь позорный крах
Да вы надутыми все стали
Распухли на сырье - дрожжах,
Но станет день и поминай как звали
Рассыплетесь сплошь в пыль и прах.

Весна 2014.

Эпиграммы

Москва - великая столица
Отец российских городов
Орёл двуглавый это птица
Да ни в одной башке мозгов.

Весна 2014.

Кабак, захарканый трактир
Ужраться до смерти готовность
Алкоголичный "Русский мірь"
Являет всем свою духовность.

Весна 2014.


Не наш ещё Константинополь,
Но пусть дрожит эта Европа!
Мы Крым вернули, Севастополь...
А дома же как прежде - жопа...

Весна 2014.

Господа держиморды

Господа держиморды
Петушиным аккордом
Я на все забивая
Эту песню пою.
Кто людишек калеча
Растоптал чью- то печень
Ну а с ней вместе также
Также совесть свою.
Тем кто ради награды
Свою честь перегадил
Кто карьеры наделал
Из солдатских кровей
Я пою держимордам
В кривославии твердым
Не помеха им совесть
И убийства не грех.
Держиморды, держиморды!
Процветает этот Мордор
За Крыссию и за рабство
До конца - а - а - а!
Держиморды, крыссияне
Пусть свобода не сияет
Прогоняйте, выгоняйте
От крыльца!
Вновь уходят ребята
Возвращаясь в квадратах
Да и хрен с ними все же
Нарожают ещё
Вот что братцы мы сделали
Мы прогнали свободу
Растоптали законы,
Положив болт на всё.
Держиморды, держиморды
Процветает этот Мордор
За Крыссию и за рабство
До конца - а - а - а!

Держиморды, крыссияне,
Ваша подлость воссияет
Как фингалы
У пропитого лица!

Весна 2014.

Снова эпиграмма

Потому что мы русские,
А жопы наши узкие.
Все глотаем и глотаем
И запорами страдаем.


Май 2016.

Русские маньяки

Это русская дорога средь могил и крестов
Иван Грозный, Чикатило, Нурмагомедов, Петров
Сквозь туман зоны гадский
Всем козлам вопреки
Записался Юдин - адский
В русские маньяки.

В медвежьем углу, в Мухосранске, и граде большом
Балакин, Головкин, Гайчаев, ну а также Ершов
Пытают, режут, убивают средь бела дня и во мгле
Это и есть Россия, а значит ад на земле.

Большевики и опричники - русские маньяки
Здесь испокон веков родина маньяков
Иркутские молоточники - русские маньяки
Здесь испокон веков родина маньяков.

Нож их крепко заточен, дело знает урод
Улыбается Бараусов точен, руки рвуться вперёд
На ментовской иконке, из кошмаров и снов
Габиддулин, Бушуев, Васильев, Бычков,
Драганнер, Коля Дудин и Андрюша Ершов.
И пускают кровищу среди русских снегов
Рома Бурцев, Вороненков, Вова Жуков, Белов.

Большевики и опричники - русские маньяки
Здесь испокон веков - родина маньяков.
Иркутские молоточники - русские маньяки
Здесь испокон веков родина маньяков.

Проклятый бег по кругу из эпохи в эпоху вновь
Бродит по миру русский, людям пускает кровь
Матами вторит эхо, двери открой, а там
То Калинин в Ростов приехал, то Ретунский десяток сам.


Буча, Алды, Мариуполь, Алеппо, Грозный, Бахмут.
Россия сделала выбор, его Путин зовут
В Гаагу открыты ставни, много скамеек для них
Время судить Россию настало, за миллиард злодеяний своих.

Большевики и опричники - русские маньяки
Здесь испокон веков родина маньяков.
Иркутские молоточники - русские маньяки
Здесь испокон веков - родина маньяков.

Сентябрь 2023.


Предсказание

Настанет год,
России черный год,
Когда Вован Путяра
На Дно Шаданакара
Упадет.

2023.

Как забухательны в России вечера

Как забухательны в России вечера
Бухло, бояра, мордобои, поллитрухи,
А морда красная и отдых в вытрезвухе
Как забухательны в России вечера.

Дворы, скамеечки, водяра, мусора
И крики до ночи, и хруст стекла фанфуры
Бухло, бояра, мордобои по фактуре
Как забухательны в России вечера.

Как забухательны в России вечера
В закатном блеске в бошку мою стучится белка
Алкашка Верка из двора все строит целку
Как забухательны в России вечера.

Пускай все бред, пускай вся жизнь мура,
Но видели вы наши уваженья и объятья
И на погосте лёжа, буду вспоминать я
Как забухательны в России вечера.

Пускай все бред, пускай вся жизнь мура,
Но видели вы наши уваженья и объятья
И на погосте лёжа, буду вспоминать я
Как забухательны в России вечера.

20 марта 2025.




Мне кажется порой...

Мне кажется порой, что эсвеошник,
С чужих не возвратившийся краёв
Не для червей стал кормом придорожным,
А превратился в белых жигулев.

2025.



Миллион трупаков...

Миллион, миллион трупаков
Путя их строгал года три.
Мозг России - "Гудбай!" Был таков
Вокруг дичь лишь одна - посмотри.

14 июня 2025.

Это конец на Гибралтаре
Это конец всем догмам старым
Здесь кончаются все тропы
Это он - конец Европы.

Это конец погибшей эры
И начало новой эры
Это конец погибшей веры
И начало новой веры.

Это что - конец территории?
Нет, это начало истории.
Это что - конец акватории?
Нет, это начало истории.

Хорошо это иль плохо,
Но кончается эпоха. Здесь кончается эпоха.
Как тут быть? Судить не нам
Открывается дорога
Прямо к новым временам.

15 августа 2021.

1.

Учора виповнилось десять літ
Від вибуху страшного
Від дня початку нечисленних бід
І часу нового сумного.

2.

О мертве місто Полину!
Яке до того було гарне
Ти не прокинешся зі свого сну
Що так скидається на сни кошмарні.

3.

Ніхто там більше не живе
Всіх вивезли ізвідти,
Коли з погибеллю на все живе
Падали промені на бузкові квіти.

4.

Лише старі ще десь зостались
Бо їм більше нікуди подітись
У селах вже хати поруйнувались
Що й боляче на них дивитись.

5.
Хоч десять літ пройшло,
Але реактор не погас
І це невидимеє зло
Ми маєм пам'ятати повсякчас.


28 квітня 1996.

І

Он родился на свет весёлым
Он был весёлым всегда
Никогда не было его настроение тяжёлым
И никто не знал что умрет он ужасно тогда.

И лишь перед смертью он загрустил
Он понял что час его последний пробил.
Это пёсик очень весёлый был
Для кого-то он жил
Пёс этот только жить начинал,
Но злой человек его жизнь оборвал
От отравления в мученьях он умирал
А ведь он только жить начинал.
А тот который его жизнь отобрал
Все это он понимал
Но одного этот человек не понял
Что у доброго пса он жизнь отнял.
Этого ему никогда не понят
Потому что легко так взять и отнять,
Но чтобы жизнь вернуть...
Лишь промолвит ехидно: "Забудь!"
Но Дружка не забудем мы никогда
Мы будем помнить его всегда.
Невинно убитый щенок
За что никто так понять и не мог.

Апрель 1997.


ІІ

Нет, с голоду не умер ты
Хоть это говорят
Ведь ел ты
За двоих подряд.
И лишь когда болен был
Есть не хотел
И ты весёлым жил.
Нет, с голоду не умер ты
Хоть это говорят.

Апрель 1997.

Петух прокричал
Первый луч засиял
Солнце встало
И утро настало.


Апрель 1997.

Тисяча чотириста тринадцять днів
Днів страждають
І кривавих боїв
Днів тяжких чекань
Днів сподівань
Не забудуть ті дні
Хто був на кривавій війні.
Не забудуть також всіх тих
Хто в ті дні поліг.

10 травня 1997.

Ночь. Везде тихо
Даже не шевельнется стриха
Только светит луна
И звёзд хоровод
Спит вся страна
И блестит небосвод.



Апрель - май 1997.

Весна

Розтанули сніги
І перші квіти зацвіли
Вже пройдеш по землі не замочивши ноги
Бо висохли дороги.
Тепло як треба о цій порі
Стоїть же бо весна надворі.


Літній ранок

Сонце сходить
День приходить
На сході обрій червоніє
Тепер вже рано дніє.
Птахи починають щебетати
Та навкруги всі продовжують ще спати.

Літній день

Стоїть спекотний полудень
З зеніту рине палаючий огень.
По небу пливуть баранці
Немов за вітром папірці.
І дійсно віє вітерець
Нарешті спеці вже кінець.


Літня гроза

Спекотний важкий день
Сині хмари десь на овиді лежать
І мерехтить у них огень
Здається що сюди вони біжать
Яскрава блискавка палає
За нею тут же рине грім
І швидко вихор налітає
І лине злива на радість всім.


Літній вечір

Сонце сідає за гору
І все повертає на нічну пору
Із неба молодик дивиться у став
Останній промінь вже за обрієм пропав.
Зірки на небі мерехтять
Бо погожі дні стоять.

Літня ніч

На небі зірки миготять
Навкруги тихо - усі сплять
Довкола сном все оповите
Під місяцем жовтіє в полі жито
І лише десь струмок бринить
Ніхто невзмозі його спинить.


Осінь

Пора дощів прийшла,
А вранці ген стоїть імла
Давно вже покосили косарі
У вирій полетіли журавлі
І лист зелений поволі все жовтіє
Яскраво світить сонце однак уже не гріє.
Ще сливи по садах висять,
А ясени вже голії стоять.


Осіння мряка

Сірі хмари сонце закрили
Сумно в окрузі
Небо наче рядном покрили
Дощ морочить на осінньому лузі.
Вода день за днем з хмари ллється
Навіть вітру щось не дметься
Мокрі довкола дерева стоять
На них листки вже давно не висять.
Сумна картина.
Стоїть негожа днина
Дощ морочить
На обрії наче завіса висить.

Зима

Сніг навкруги кружляє
Поволі і на землю опадає.
Всю ніч і день ішов
На другий ранок лиш пройшов.
Розсіялися хмари. У білому земля.
Ген ліс чорніє, а за Дніпром - засніжені поля.


Зимове сонце

Грудневе сонце ледь над обрієм лежить
Непевний промінь на снігу дрижить.
Довкола біле все блищить
І крига у кориті все тріщить.
Та промінь хоч і світить яскраво
Землі не нагріє на славу.

Квітень - грудень 1997.

А наш Каштан
Позирає на баштан
Кури дзьобають кавуни,
А йому там хоч би хни
Ну і хай собі дзьобають
Поки голову мають.

А наш Каштан
Позирає на баштан
Злодії там крадуть кавуни,
А йому там хоч би хни
Ну і хай собі крадуть
Поки у міліцію не попадуть.

Липень 1997.

Вот двор передо мной
А вверху месяц золотой
Звёзды на небе горят
И за ночь вокруг спешат
Лишь одна всегда стоит
Полюс неба то горит
Ночь же темная кругом
Все. Пора уж идти в дом.

Октябрь 1997.

А мы идём, идём, идём
Идём вперёд, вперёд
Идём и ночью, белым днём
Хоть дождь, хоть снег в лицо идёт
Вперёд идти вот наша цель
Весь мир вокруг обойти и это наша цель
Простор бескрайний впереди
И мы идём в него.
Простор бескрайний впереди
И мы уже прошли его.
Простор бескрайний по бокам
Мы не бывали ещё там.
Нам надо далеко идти
Чтоб что-нибудь найти
И рассказать об этом тем
Кто интересуется этим всем.

Ноябрь 1997.

Спікер лає нас,
Депутати б'ються
Ті хто чують це якраз
Плачуть і сміються.

У Верховній Раді хмари,
А хмари як примари.
Рішення не прийнято
Закон провалився
Просто так не прийнято
Регламент завалився.

Даремно спікер лаєш нас.

У Верховній Раді хмари,
А хмари як примари.
Як примари вони жорстокі
В цьому ми не одинокі.

Грудень 1997.

То внезапно снег повалит,
То растает резко.
Никто про завтра не узнает
И ничто не веско.
То тепло объявится,
То метель завоет,
А то дождь появится...
Погода то греет, то ноет.
За один короткий месяц
Может все случится
За один год долгий
Вряд-ли повториться
Уж весна не за горами
Что-то будет завтра с нами?
Разное бывает
Что впереди - никто не знает.

2 февраля 1998.

Чтоб сейчас дождь пошел
Чтобы с влагой он пришел
Пусть гроза сюда придет
Дождь с собою принесет.
И пускай рокочет гром
Пусть гремит он под окном
И пусть будет туча,
А в ней капель куча.
Чтобы молния сверкала
И вокруг все озаряла.

Конец мая 1998.

Чому так я роблю?
Чому? Та хто про теє зна?
Там де не треба я мовчу
Хоч думаю чи не так само як вона.

Не можу я сказати
Про те що відчуваю
Я змушений мовчати
Про те що сам кохаю.

Її обличчя ніжно миле,
А очі світло-сині
Волосся світле, майже біле
Немов те сонце у погожій днині.

І сміх її дзвінкий лунає
Немов той соловей співає.
А стан стрункий дівочий виграває
І сукня ледь гарні перса прикриває.

Та все ж не те за головне я маю
Коханням платонічним я палаю.
І вогник той у серці моїм не згасає
Немов купина горить та не згоряє.

24 жовтня 1998.

Мов кішка, осінь підкралася
Шарудіючи листям
Листя жовтим узялося
Опадає все бистро
Знов день зменшився,
Ночі віддавши години.
І ранок інеєм обмережився
Не часто бувають тепер гарні днини.


Вересень - жовтень 1998.

Не в далекій десь Панамі,
А Широкому селі
Себто в нашій ще державі
Жив громадянин панамської землі.

Головою був обкому
Ще в радянські він часи,
А панамцем був він чому?
Ти про це мене спроси.

Ним він став лише там згодом
В дев'яності - то роки,
Коли перед своїм народом
Мав сказати де поділися бики.

Перетнув кордон швейцарський
Бо в Женеві гроші мав
І той паспорт свій панамський
На кордоні показав.

Та Швейцарія не та країна
Де всіх дурити можна без упину
Там швейцарці його і схопили
І за паспорт той недійсний у кутузку посадили.

Ще оте конфіскували,
Що у нас він тут накрав
Ну а як же ті ридали,
Кому він тут із того дав.

Та його на честь і славу
Відпустили під заставу
І приїхав він з годину
Не в Панаму - в Україну.

19 грудня 1998.

Хто пустив недобру славу
Завалив усю державу?
Влаштував експеримент?!
То є пан наш президент

Хто навісив ці турботи:
Не оплачують роботу,
Все життя пустив ущент?
То є пан наш президент.

Хто тут так накерував,
Що народ наш меншим став?
Він зникає й в цей момент
То є пан наш президент.

Ну оце часи настали!!
Щоб за так не лікували...
Захворів - неси презент
То є пан наш президент.

Хто б не був, бодай сказився
Бандитизм так розвіявся
І порядку - ні на цент
То є пан наш президент.

Хоч порядку не зробив,
Та ментів понаплодив.
Де не зиркнеш - всюди мент!
То є пан наш президент.

Він жирує -
Всі бідують
Тягне з нас він сто аж рент
Той ще пан наш президент!

Грудень 1998.

Перший день весни

У перший день весни
Природа полишила свої зимові сни
Довкола снігу вже давно немає
І сонце крізь чисте небо на землю позирає.

"ВВ" свій хіт "Весна" по радіо співає
З теплом надворі всяк усіх вітає.
Довкола прокидається природа,
А мене полонить дівоча врода.

Темне волосся й карі очі
Немов повітря опівночі.
Від погляду самого радість маєш
Усе усім довкола пробачаєш.

І розбива ущент зимові сни
Цей перший день несмілої весни.
Він вимітає сліди злоби
З ним забуваєш ти нужду й хвороби.

1 березня 1999.


Друге березня

Не так усе було раніше
Твоє буття вже краще, інше
Яку ж то радість відчуваєш
Коли без пам'яті кохаєш.

І на душі (як і на небі) хмар нема
На другий план ідуть ті Лазаренко і Кучма.
І чуєш ти, що власне серце промовляє
Як радісно душа твоя співає.

Із півдня теплий вітер віє,
А сонце вже, мов влітку землю гріє.
Біліє цегляна стіна
На котрій хтось надряпав: "ДМБ-Весна".

Все швидко так ті ленти пробігають
Хвилина за хвилиною години пролітають.
І вже додому повертати час,
І певен я що знов побачу вас.

2 березня 1999. Вівторок.



Спогад про минулий день


Ізнов запитую я себе:
Що краще ніж вечірнє небо?
Посеред сині - перші зорі грають
Останні промені на обрії ще сяють.

Вечірнії вогні вже мерехтить у далі
Нема ніде хмаринки, нема ніде печалі
І радість сильно лине до всього світу цього
Бо другий тиждень йде кохання мого.

Працюю кожен день, міняю свою вдачу
І радість моя йде із того що її я бачу.
Таке от зараз нове життя моє
Ні, не зрівнять його із тим що нині є.

Признаюся, усіх я трохи налякав
Вчинив я так одне, чого ніхто не знав.
Та все ж я перевірив, що перевірить маю
І те що мені треба уже і сам я знаю.

Тепер у радості вдивляюсь я у зорі
У місяць що по небу пливе неначе човен в морі.
З великим я захватом дивлюсь в майбутні дні.
Великії чекання в мене по цій весні.

З запалом я працюю у ції вихідні
І себе почуваю мов у казці, мов у сні
Про те що відчуваю
Навряд чи чи хтось знає.

7 березня 1999.

На початку квітня

І холодів уже немає
Немов з пустелі, гарячий вітер повіває
Він із багаття іскри вириває
І їх в повітря піднімає.

Що я роблю? Для школи Чехова читаю,
І про війну останніх новин не пропускаю.
І дивлячись як світ останній глузд втрачає,
Замислююсь над тим, що нас чекає.

А днями... Радію так, що й сам не знаю
Із того що її я знову бачу, чую, відчуваю.
І більше сам нічого не прошу
Й про це свої вірші пишу.

З її ім'ям я засинаю
З її ім'ям уранці вирушаю
З її ім'ям весь цілий день живу
І подумки своїм життям я зау.

А поміж тим природа все буяє.
Й довкола сад за садом розцвітає.
Хоча десь там війна палає
Усе ж й після війни життя триває.

2 - 10 квітня 1999.


Моя відплата

Сьогодні я утнув хитреньку штуку
І цим комусь завдав душевної я муки.
Хвилини дві чи три в напрузі потримав
І цим я їм добряче всі нерви попсував.

За цим я не шкодую, самі у цьому винуваті
Не слід було мене ізвідкись виганяти
Хоч сам і не злопам'ятний та мав запам'ятати
Й не подаючи виду, нишком чекать відплати.

Хоч сам і тихий та власну гідність маю
І що залежить від мене, про це також я знаю.
І от вже починають потрібні дні минати,
А вигляд роблю, що і не мав нічого дати.

Поволі дні ідуть й уже не вимагають
Від мене виконати, а ледь чи не благають.
Та я усе мовчу, вигадую турботи
Мовляв що навалилося й не починав роботу.

Мені нагадують, мовляв, не треба забувати,
А я на те все скаржуся: погану пам'ять став ось мати.
Уже не забарилося: напруги не тримати
Обличчя вже змінилося - от-от почнуть кричати.

Та слід належне моїй вдачі дати
Не можу довго зла я на душі тримати
Усе що я зробив оте і віддаю
Хіба можу образити я ту кого люблю?

30 квітня 1999.

У травні

Останнії зими загрози
Чимало лиха скоїли ці пізніх морози.
А дощі ллють й громи гримлять
Десь янкі сербів ще бомблять.

Було на Висоту нас заганяли
І за неявку нам "сюрпризи" обіцяли,
А я прийшов туди по добрій волі. Сам!
Бо всі мої сусіди там.

Із усіма разом я до могили став
Й бузок весняний загиблим воїнам поклав.
Довкола поруч Її та інших я побачив
З гори Дніпро, ліси та кручі бачив.

Мабуть то час - таки сказився:
Я знову трохи посварився
Та все ж пручатися не став
Так само як свої, квіти й чужі поклав

Здавалось - незначні події
Чому ж про них при згадці я радію?
Не бачачи ніякої надії,
Я маю все ж свої сподівання й мрії.

І настрій той продовжую тримати
Упевнений що й через десять років буду пам'ятати.
І спомин цей не раз над прірвою мене втримає
Коли в лиху годину я згадаю.

9 травня 1999.

Наприкінці весни

А дні минають і минають
У далину якусь усе біжать
Травневі квіти оцвітають
Тумани вранці не дрижать.

І сонце більш угору повертає
І уповільнює свій біг.
На весну літо наступає
Забувся вже зимовий сніг.

Уперше за собою підмічаю:
Не теє все як завжди, щось не так!
Не радий із того що дні минають
Бо то є все на розставання знак.

Я вперше літа не чекаю,
Хоч то є золота пора,
Бо і втрачаю що не маю
Та час усе за мене обира.

А дні і далі все минають
І час немов одвічна гра
У пам'яті знайомий образ розмивають
Та літо не лише одна жура.

Я те що відчував і зараз відчуваю
Ті почуття із серця не зникають
Природа зеленню буяє
І солов'ї довкола ще співають.

30 травня - 15 червня 1999.

А срібний вік уже минає
Пора героїв відійшла
І карликів вже більш ніж вистачає
Політика рівняється до тла.

Як слід і не прокинувшись, країна
Знов в летаргійний рине сон
І преса знов стає все на коліна
На новий лад лунає старий тон.

Чому на когось ми зважаємо
Коли його уже немає?
Чому як треба - рішучості не маєм?
А далі дивуємось: країна кризу не долає?


Єдине - навпіл розкололи
Шлях на руйнацію обрали
Замріяли про золоті престоли
Утратили і те що мали

Колись боролись - не боялись
"Собор" і "Лихо з розуму"* потайки читали
Колись дієвості навчались
І український прапор піднімали.

Чому ж тепер коли, мовляв, усе дістали
Ви дух й наснагу повтрачали?

27 березня 1999.

Я починаю янкі ненавидіти
Бо це зайшло уже далеко
Вже кожен починає видіти
Що це усьому людству небезпека.

Вітер повіває
Сербія вогнем палає
Руйнують усе що тільки можна руйнувати
Вбивають й тих із ким неначе і не хочуть воювати.

Так Мілошевіч не людина, а звір
Він пролив уже стільки крові
Що затопила б усю землю до гір
Йому прокляття на всілякій мові.


Але і ці не праведні в ділах
Бо і вони невинних убивають.
Що видно по зруйнованих містах
А бомби не дивляться у кого попадають.

Я починаю НАТО ненавидіти
Бо від їхніх дій страждають всі
Вже кожен починає видіти
Навіть прихильники засуджують діла оці.

Кінець березня - початок квітня 1999.

Минуло вже тринадцять літ
Відколи пусто у цих стінах
Не знали люди скільки бід
Їм принесе звичайна днина.

Хоч це було уже давно
А все лишилось відтоді
В цім мертвім місті так сумно
Лиш вітер виє при негоді.

Там де раніш цвіли сади
Ростуть чагарників ліси
Ніхто не вернеться сюди
Лиш пробігають здичавілі пси.*

Ну а наші депутати скільки б не проговорили
Та за ці літа нічого так і не зробили.

26 квітня 1999.

Хто в нас займає керівні посади?
Над цим - таки потрібно міркувати
Своїх чиновників потрібно більше знати
Бо вони нездари й казнокради.

Почнем з Верховної нашої Ради
Що ж у нас за депутати?
От кілька з країв наших
Та ще є із ненаших.

Почнемо із близьких,
Що впали дуже низько
Із них є перший чільник агрофірми
Як він не поводиться навіть диктатор Бірми.

Він піврайону відкусив
І річки замалим не збагатив,
А як багато що взнали,
То деякі уже п'ятами накивали.

Другий - великий то талант
Мільярди загрібав з своєю band*
Він тут метро в нас будував
Й на цьому всіх добряче обікрав.

О! То скотина чимала
Не вистача на нього зла!
Хоч іншим вже урвавсь терпець
І його кар'єрі (принаймі тут) настав кінець.

А він ще кудись пнеться?
І куди він лізе?
Спитати заманеться
Невже не ясно знов обдурить, голуб він наш сизий.

Третій наш прем'єр затятий
Теж злодюга клятий
Що ще прапор наш зривав
І будинки будував

Що горя з ними не збереш
Не ангел і він теж.

Ну а інші?
Ось вам інші
У ВР вони сидять
І проте як нас люблять повсяк час там торохтять.

Ну а щоб усіх назвати
Треба довго рахувати.
Поки будем обирати
Дурнів, волоцюг на держпосади

Життя ліпшого годі і чекан
А щоб краще те пізнати
Як кого обирати
Трен розум власний мати.

Квітень 1999.

Когда посадят Лазаренко?
Да вот, считай, что никогда!
Когда Кучма не будет президентом?
Да вот, считай, что никогда!
Когда перестанут демагоги языки чесать?
Да вот, считай, что никогда!
Когда депутаты перестанут воровать?
Да вот, считай, что никогда!

Май 1999.

Літо панує в розгарі
І місто вже задихнулось від гарі.
А за містом жайвір у полях співає
За містом уже хліб достигає.
Буває день, що хмара набіжить
Блискавка блисне, і грім за нею засурмить
І дощ порине ізгори
Що так потрібно для сеї пори.
От-от вже спека липнева гахне
І полином з Криничанської балки запахне.
А я, дурний, все вересня чекаю.
Хоч і те що не потрібен там я добре знаю.
Та хоч і годі сподіватись
Достатньо мені лише милуватись.

6 липня 1999.

Ізнову осінь прийшла
І після численних тижнів літепла
Раптово вдарив листопад. Мороз і сніг.
Це знак, що іще рік до кінця добіг.
Знову тумани уранці.
Знову морози вночі.
То сніжинки кружляють у танці,
А то із неба ринуть дощі.
Ну ось вже темніє раніше
За містом - осіння тиша.

3 листопада 1999.

Десь на півночі в сусідній республіці
Жив парубок ще невідомий публіці
Спочатку не творив він там дива
І ніхто не гадав які нарубає він дрова.

У років шістнадцять у сільраді він з'явився
І в голови колгоспу попросився
Не знаю чи тоді чи потім так зробилось
Та мрія його все ж таки здійснилась.

Одного дня став він кандидатом
Хоч і сміялися усі,
А далі був він депутатом
Народу Білої Русі.

Як на початку 90-х СРСР завалився
Президентом він зробився.
Та усю владу взяти ще не зміг
Бо опозицію одразу він не переміг.

Та ось поволі кроки став робити
І негідних всіх гатили.
По демонстрантах там стріляли
І журналістів в тюрмах мордували.

І от, натягши сталінський мундир,
Постав усіх "совків" кумир
Йому самої Білорусі вже замало
Мариться йому щоб нова імперія постала.

З цією метою як всю владу взяв
З сусідньою державою союз уклав
Дві країни "об'єднав" як міг
Свою країну кинув на Кремля поріг.


4 листопада 1999.

Зо два тижні в Білорусі був
І для чого треба зуби ну вже зовсім і забув.
В магазин посеред Менська як зайти
Лиш поглянуть, що довкола кулю хоч коти.
Пару років і так само в нас було.
Та все ж як в нас не погано, але це давно пройшло.
Ну а той ще заявляє, що народу харчів вистачає.
Совісті чи розуму немає?
Та ще країна то чудес
Сказав не те й хтозна де щез.
Із років три там взагалі стріляли
І центр Менська кров'ю заливали.
Років два - Шеремета в тюрмі мордували.
Мовляв, вони групою кордон перетинали,
А що на місці тім кордону ще немає
Та хто ж на обставину таку зважає.
Вже й Єльцин сам обіцяв узяти
Й договори усі попереглядали,
Що три роки тому разом уклали
Й союзну державу утворити обіцяли.
Ще в обхід України газопровід мають будувать.
Хоча поки не ясно як і Польщу будуть оминають?
А взагалі -то неспроста все затівається,
Бо той президентом стати збирається.
Простягши владу аж на три країни.
Білу Русь, Росію, звичайно, де без України.
Тому сам він давно чекає...
Та Єльцин владу ще в руках тримає...
Все ж що їх Лукашенко, що наш Симоненко - два чоботи пара.
Якщо другий переможе - чекай по кишені удара.


5 листопада 1999.

Хоч я сам не права голосу не маю
Та все ж чимало уже знаю
І кого треба обирати -
Які від цього будуть результати.

Відверто скажу: "Не люблю Кучму!"
І ви не згірш од мене знаєте чому.
Якби не правило оце ледащо
Було б, звичайно, значно краще.

Та якщо владу візьме Симоненко всьому тут буде гаплик.
До чого може лиш привести борьба за другий государствєнний язик.
І комуністів наших нічому не навчає
Крах СРСР. Повтору того тільки нам не вистачає.

Один весни цієї так накерувався
Що до війни догрався.
Та все дарма. Червоних сербський приклад не лякає.
Петро лиш в янкі зло усе вбачає.

А як доведеться наново реквізувати
Хто піде у багатіїв все віднімати?
Тим більше - ті спокійно не будуть споглядати
Негайно зброю візьмуть і почнуть стріляти.

І хай усяк повсюди зна,
Що буде громадянська тут війна.
А щоб її уникнути... Тому
Хоч і плюємось, обираємо Кучму.

Лиш треба на увазі мати
Що колись треба його усе-таки міняти.

5 листопада 1999.

Не кожного в житті таке буває
Побачити як тисячоліття проминає
І настає новеє
На небосхилі ранньою зорею.

Двадцятому століттю не лишилося нічого.
Крокує по Землі уже нова епоха.
І смуток легкий обіймає
Що цілий вік в минуле відпливає.

За час той відбулось чимало змін
І злим, і добрим був для людства він.
Було не раз гриміла в нас війна
Не раз епоха та була сумна.

А після неї година світла наставала
Й про лихоліття планета забувала.
Були шторми і бурі й грози
Бували повної загибелі загрози.

Але ж і був бурхливий розвиток науки і культури.
І падали по світові криваві диктатури
Були і техніки стрімкії злети
Творили витвори митці й поети.

Однак тисячоліття проминає
Ще рік пройде і вже його немає
Нехай же все найкраще увійде у новий час
Ну а погане, хай залишить нас.

30 грудня 1999 - 1 січня 2000.

Усюди пожежі, усюди руїни
Згорілі будинки розтрощені стіни
Згоріло все, що могло згоріти
У місті вже цьому немає де жити.

По вулицях всюди завали убитих
В руїнах, на стінах, бетеерах розбитих.
Ізнов лихом вийшла спроба хутко
Взяти міст через Сунжу і площу Мінутка

Над Тереком панує чорний дим
І трупний сморід тягне вітер з ним
У бік Аргуну й Чорноріччя
Втікати нікуди, бо заміновані узбіччя.

А на дорогах бетеери
І федерали, що ніби зараз вирвались з печери
І що вони, що ваххабіти: всі стріляють
Ґвалтують, грабують, убивають.

Такі ось картини місця страшного
Не навівають нічого, окрім сумного.
Лиш добре є те, що нас
Не змушують гинути за клятий Кавказ.

25 січня 2000.

Я з віршуванням тут кінчаю
Писати далі наміру не маю
Я маю сам поміркувати
Чи варто щось іще писати.
Можна якось творитиму ізнову,
А зараз я завершую розмову.

20 лютого 2000.

Із давніх літ я тут зібрав
Усе що сам колись писав
Про що я мріяв і гадав
Про що тоді я міркував.
Хоч не завжди і точний був
Усе ж про те сам не забув
Нехай не завжди вірно склав,
Але зате я не брехав.

1 лютого 2009.

Тут мав би бути вірш "Собакам с Качалова" який я написав у п'ятнадцять років коли вперше відвідав воєнкомат. Але я його не публікуватиму тому що це буде гімн ухилянтству.

Довго склад ВР вагався
Прохіндей уже змотався
Полетів за океан.
Ну а хтось дурний чурбан.

Хто б іще сподівався
З аргентинським паспортом попався
Іще вчора був він близько,
А сьогодні - в Сан-Франциско.

Грошики накрадені вхопив
Владу дурнями зробив.

Лютий 1999.

А снег все за окном идёт
И ветер воет
Поземкою метель метёт
От вихря ставня стонет.

Уж третий день прорвалось небо
Насеялись вокруг тут горы снега.
Расчистишь было ты в снегу проход,
Да вскоре его снова заметет.

И видно как чрез белый снег
Каштан свой продолжает бег
И он бежит в свой двор, сюда
Где рады ему здесь всегда.

29 января 1998.

То было без пяти сто лет назад
Схлестнулись две империи за Артуров град
И говорили злые языки тогда слова,
Что, мол, война ведётся за дрова.

В боях за град Артур воины микадо побеждали,
А на другом краю меж тем подмогу собирали
Подмога, правда, та была неравноценна,
Но на безрыбье, говорится, и любое ценно.

Наспех эскадры кое-как собрали
Полгода те по морям блуждали,
Но все же запоздали -
Артур и Ляодун свои к тому уж сдали.

Казалось бы не гибнуть зря и плыть назад
Да только царь своим не брат
Велел продолжить он похож
Хоть ни к чему хорошему не вел тот.

Лишь адмирал к Цусиме вел когда
Не ведал будто что будет там беда
В той западне противник их уж ждал
И от его огня "Ослябя" первым запылал.

Обрушился на него шимозы град
И разразился там кромешный ад.
Попал корабль в такое положение
Что не мог (чтоб не попасть в своих) оказать сопротивленье.

Снаряды падали крушили и ломали
Офицеры и матросы на месте погибали
Очередной борт судна продырявил,
И след такой огромный там оставил,
Что поместилась бы карета без труда
И разом в том же направление во внутрь хлынула вода.

Кто видел то - навеки знает,
Когда пожарами пылая,
Огромный броненосец шел ко дну,
Затягивая многих с тем на глубину.

И черный дым, стелившись, отравлял
Последние мгновенья тех кто погибал,
И капитан на мостике кричал
Чтобы подальше отплывали

Но вот и от винта след пропал
Лишь крик простор морской разрывал.
А остальные курс держали на восход
На встречу катастрофе постигшей там российский флот.

Май 2000.

Уж больше домой они не вернулись
Над ними холодное море сомкнулось.
Над морем полярные чайки кричат
Как знак - что они не вернутся назад.

Во чреве огромном раздался удар
И вслед за ним вспыхнул пожар
Разрушившись, судно упало на дно
И всем могилою стало оно.

Однако не все погибли там сразу
Они умирали, надеясь на базу.
Но все же как те спасти не пытались
Чрез руины все ж не пробрались.

Иностранцы руку помощи предлагали
Однако верхи им в том отказали,
А вода во внутрь врывалась
И жизнь уцелевших меж тем обрывалась.

Как вовремя власть разрешение дала
Когда на судне живых уж не стало.
И слез на лице хоть бы ветром надуло:
"Что с лодкой стало?" - "Она утонула."

Об этой трагедии кто уж не знает
Североморску весь мир сострадает.
В церквях колокола звоном раздались
О тех кто там в море остались.

20 августа 2000.

Накрався,
І хабарів набрався
Запахло шмаленим - змотався.
Як шухер влігся - повернувся
Хоч і гріхів він не позбувся.
Легкий переляк слід відшкодувати
Чи не Героя України йому дати?

2003.

Дитинства мого сонце сіло за край
І школі своїй час сказати прощай.
А років десять - безліч кольорових днів
Зливаються у пам'яті в різноголосий спів.

Хоч не завжди там було як треба так
Та знаєш чого невдовзі сам відчуєш брак.
Роки все перетерли: нерозуміння й чвари
І ясні дні не затінили хмари.

Уроки і перерви, дружба й спілкування
Надії, мрії, першії кохання.
Це все було в усіх, так само і у нас
І ось прийшов вже розтаватись час.

Чи ще колись всіх разом я побачу?
Чи сам по собі я щось значу?
З цією думкою у іншеє життя вступаю
Я згадую минуле, про завтра не гадаю.

Холодний вогкий вітер віє
Із хмар на небі дощик сіє
І ніч холодна ліхтарі гойдає
Остання хвилина за хвилиною збігає.

І на подальше вже немає сподівання
Вже час добіг до розставання.
Надії лиш на спогади лишились
Про весну ту як серце моє радісно забилось.

І де й коли та на шляхах яких я буду
Про миті радісні ніколи не забуду.
Хоча я знаю: інше буде й стане
Одначе як було уже ніколи не настане.

21 - 24 червня 2000.

Постскриптум

Багато днів минуло з того літа
У багатьох (і в неї теж) уже є діти.
Ким я хотів - тим майже став
Однак забулось не все чого чекав.

Я по життю усе один блукаю
Що значу я? Хіба сам знаю?..
Уже давно нікого не люблю і не кохаю
Довколишнє не хвалю - більше лаю.

Так починається життя: все мрії, сподівання,
А на завершенні - самі розчарування
Ні доброї, ні злої долі я не маю
Навіщо я живу і що від життя чекаю?.

І за життям несвоїм по течії пливу я
Не знаю сам куди іду, куди мандрую
І несуттєве більш усе пильную
Все дріб'язку сам шлях торую.

2 лютого 2009.

Я видел большой белый город
Окутанный дымкой осеннего утра,
Каким безмятежным был город
Не ведал беды что пришла этим утром.
Два гиганта властно стояли
Гордо над ним возвышаясь.
Многие ль знали что часы доживали
Сверху колокола отбивали, дожидаясь
Твердыни громадны, пылая, дымили
Дыма клубы в небо взвивались
Стрелами летящими пронзены были
Рушились с громом, окрестности содрогались.
Адским же смерчем над градом кружились
Пепел, обломки, тучи асбестовой пыли.
Когда обе башни на землю свалились
Тысячи в себе насмерть убили.
Тот день сентября Апокалипсисом обратился
И с этого дня весь мир изменился.

11 сентября 2002.

Ні, не розвіять тугу мою
Що не зрівняється ніколи літо із весною.
Це добре розумію я
І в тому є біда моя.
Які є ліки я сам знаю:
Нічого я робить не маю.
Однак все те що відчуваю
Благословляю, а не проклинаю.

25 вересня 2001.

Вот, однажды, летним днём
В книжный магазин на бульвар Французский
С золотой цепи огнём
Заявился "новый русский"
"Книги есть?" - спросил, загибая пальцы
"Да" - ответил продавец. Думая что предпочитают эти удальцы
Те или другие?
Нувориш ответил лаконично: "Дайте две"
Завтра вновь я к вам зайду и ещё возьму себе.

10 марта 2001.

Глупа осіння ніч
Надворі ллє холодний дощ (можливо ще йде сніг)
Безсоння то погана річ
Сидиш і розумієш, що спинився біг.

За вікном імла дрижить
І морок вижив самий лиш спомин дня
Ця тиша в вухах вже дзвенить
Лиш чутно плаче десь щеня.

Якби ще стрілки годинника ішли -
Було хоча би часу відчуття,
Що недарма отак пройшли
І є не марним нинішнє буття.

Однак вони стоять
Так само як теперішнє життя.
Так води в затхлому ставу стоять,
Натрапивши на греблю - перекриття.

Для мене ж бо спинився плин
Хоч і вина то не моя.
Сиджу посеред оцих стін
Не знаю де себе подіти я.

І думка та гнітить мене
Крізь ніч ту морок і туман
(Чи скоро все це промине?)
Дивлюсь в вікно я на паркан.

Можливо переміниться іще
І самоту замінить світло дня
Ну а зараз тут поки ще
Лиш ніч, тиша, дощ та я.

Листопад 2000 .

Збулося те чого чекав
Заради чого час я рахував
Жаданий день - таки настав
І от нудьги вже слід пропав.

Що буде так чи я сам знав
Чи певність в тому я сам мав.
Лише на теє сподівався
І до приходу цього дня я довго готувався.

Чи може бути краще ніж той сподіваний момент,
Що міг із певністю сказати,
Що я істфаківський студент
І зможу істориком стати.

28 липня 2001.

Рік двадцять перший. Зима. Волинь. Останній загін.
Йде відчайдушно на свій загин.
Та вони мусили йди
Щоб тим хто боровся допомогти.

Вони перейшли кордон і йшли туди
Де недавно була УНР
Та ще стояли ряди
Чий дух боротьби не помер.

І цей останній, зимовий похід
Мав на меті позбутись червоних бід,
Але кожен боєць
Зустрів боротьби за волю кінець.

Загибель зустрів у бою з ворогом
Що підкоряв країну пряником і батогом.

В серцях нащадків, немов жар,
Зберігся спомин про Базар.

Грудень 2001.

На спящий город выходит строй ментов
И кто-то дубинкой уж получить готов.
А нам все это не впервой
А нам с тобой указано судьбой
Большой устроить на улицах побой.
Да! Пусть мы зовемся мусора
Да! Пусть не по правилам игра.
Так пожелай ты нам большого навара
Пусть завтра будет лучше чем вчера.

На спящий город выходит строй ментов
И кто-то дубинкой уж получить готов.
А нам с тобой указано судьбой
Обмыть вчерашний наш запой.
Да! Пусть мы зовемся мусора
Да! Пусть не по правилам игра.
Так пожелай ты нам большого навара
И если завтра будет круче чем вчера.
И если завтра будет круче чем вчера.
К вам завтра приедут опера.

Ноябрь 2001.

Ти стоїш на Європи південному сході.
Тисячоліття минули відтоді
Як на мапі з'явилась країна
Батьківщина моя - Україна.

Загадка історії світу,
Маючи землю таку плодовиту,
Не мали долі України діти
Завжди було тяжко їм жити.

Не раз потрапляв край у неволю
Й хазяйнувати тут вороги.
Ізнов повертали омріяну долю
Набирались нової снаги

Щоб знову розбитись об лихоліття пороги
Ізнов були чайки і биті дороги
Бо нерозважливо вожді України
Себе не опанували ще і донині.

І невідомо чи є ще кінець
Тому що перемоги звело нанівець.
Цим користались хижі сусіди
Ляхи, татари і москалі
Знову чинилися лиха і біди
Як відплата за розбрат землі.

Тоді українці свій дім залишали
Вони у далекі краї вирушали
А ті що в рідних місцях лишились
Не раз рабами німими робились.

І от знов незалежність здобули
Та лихоліття часи не минули.
Життя для людей усе ще немає
Чи буде воно? Бог його знає...

Грудень 2001.

Страны Иракской властелин.
Диавола сын.
Война, врагов накат.
Городских окрестностей захват.
Донесение о "предательстве" горожан.
Преступный приказ отдан.
Красный восход.
Над городом солнце встаёт.
Подходит отряд.
На город летит снаряд.
Взрывы, ядовитые клубы.
На улицах остались лишь трупы.
Ипритовая мгла.
Обезображенные тела.
Тишина и смерть.
Всеубивающая круговерть.
Пали животные, люди, растения.
Против народа своего преступление.
Злодеяние века.
Убит весь город до одного человека.

Январь 2002.

Вы говорить со мной не захотели,
А мне не надо этого всего:
Вы полное право имели
Не говорить мне ничего.

Вы в душе надо мной смеётесь,
А я говорю вам: "Не дождетесь!"
Ибо знаю что Вы - крутите одного,
А он об этом не подозревает ничего.

Но когда время придет
Я не удивлюсь, что он уйдет,
Но лично Вам скажу одно:
Мне это все равно!


15 июня 2002.

І жереб кинуто.
І Рубікон перейдено.
І вороття назад уже нема
Собі сам кажеш ти дарма.

Нехай що є попереду не знаєш.
Та вже сміливо вдаль ти вирушаєш.
Не знаєш ти куди іде дорога
Зате ти сподіваєшся на Бога.

20 липня 2002.

Однажды утром проснешься ты
И поймеш что оказался у последней черты
И надо решать
Вперёд идти иль на месте стоять
Шагнуть, но знать что нет возврата
И всё что до сего надо
В пропасть пустить
Затем чтоб по новому жить.
Сжечь мосты позади
Не осознавая что есть впереди
Иль верным старым временам остаться.
Перемен убояться
Что был и будеш ты где,
Оказавшись на последней черте.
Нет третьего пути
Которым можно обойти.
Быть в неизвестном впереди
Или остаться в реальности, позади?
Не слушай глупых советов
Где быть здесь или там решаешь, лично Ты сам!

19 июля 2002.

Високії гори снігом укриті,
А їх підніжжя лісами покриті
Споконвіку в них жили вільнії люди
На узбережжі, Кубані - усюди.

Вода у річці чиста ніби топаз
Ім'я того краю - Північний Кавказ
Північним царями заманулось його захопити
Щоб по-своєму горців жити навчити.

Війна почалася
І кров полилася
Бурхливою рікою
Більше ніж Терек величиною.

Та горець від народження солдат
Оголосив чужинцям ґазават
Довкола імама святого народи згуртувались
У міцну державу усі об'єднались.

Слава і подвиги весь світ струснули
І в Петербурзі той час не скоро забули.
Хунзах, Дарго, Унцукуль, Гергебіль
По всьому Кавказу гриміло: "Шаміль!"

Не раз і не два, було оточили,
Але берегли вождя вищі сили
З пасток тих він виривався.
І знову в бій відчайдушно кидався.

Та сили нерівні
І край звоювали
Та героїчні часи пам'ятали
І часом до рук знов зброю брали.

21 грудня 2002.

Хоча імперія і розвалилась
Її верхівка залишилась
Десятиліттями під червоним обирали
Тепер "демократами" щирими стали.

Керує бандитський елемент
І перший злочинець - президент.
Так вони навладарювали
Що навкруги розруха й занепад настали.

Не цього ми хотіли
Коли країну незалежною робили.
Одні життя віддавали,
А інші все знов узурпували.

Покидьки прокляті
Орудують у хаті
І кряче ворон на ограді,
Що Леонід Кучма іще при владі.

Чому не радісні ми? Чому?
А тому,
Усе це тому,
Що колись ми обрали Кучму.

І не метелики - одноденки
Волкови, суркіси, лазаренки.
Наче пожежі дим
Завис над Україною бандитський режим.

Ці жирують
Більшість - голодують
Від страху мовчать
Хоч пора уже криком кричать!

Хіба що на кухні лають...
А грузина немає
І як його убивали
Живому голову відрубали!

І скільки це ще терпіти?
На місяць хочеться вити!
Однак ще ураган не гуляє
Та режим вже повільно здихає!

Як тільки завирує
Він довго не проіснує!
Блискавки гніву стріла
Спалить до тла.

Від Бугу до Луганська єдина
Проти підлості повстань Україна!

21 січня 2003.

Морозний сірий день
У серці запалив огень
І сенс буття мого означив
Я ангела в цей день побачив.

Чому раніше так я не вчинив?
І як раніш до цього жив?
Надію на зустріч знову маю
І з нетерпінням дня того чекаю.

І я наснагу відчуваю
І що то є я твердо знаю.
Весна крокує по землі.
Її передвісники в небесній млі.

І відкриваються далекі далі
Немає в серці вже ні смутку, ні печалі
Бо білі хмари вже на синім тлі
Такі прекрасні і яскраві як очі Наталі.

Ак-Коюнлу*, Рим, Сасаниды,
Моголы Великие и Ахемениды
Где вы сейчас?
Кто помнит о Вас?

Рассыпались в прах Канем-Борну*, Халифат, Сонгаи*
В дым обратились другие империи
Мир сотрясавшие
Исчезли армады крепости бравшие.

Навеки пропали с земли вон
Словно снег иль несбывшийся сон
Стоило ли империю создавать
Ежели ей все равно погибать?


Какие бы идеи добра
Не поднимались мечом на ура
Итог - лишь руины городов разоренных
И горе народов угнетенных...

13 февраля 2003.

Страна - гегемон
Ты всем диктуеш свой закон
Кто высоко идёт
Тот низко упадёт.

Стоит ли жандармом становится
Чтоб о камни потрясений разбиться?
Всем проповедуя свой уклон
Не думая что не всем по душе он.

Времена могуществ не вечны
Наоборот - они быстротечны
И чтоб не жалеть потом
Другом надо быть всем, а не врагом.

Ведь вечно все нельзя терпеть
И о содеянном придется сожалеть.
Потому, чтоб не горевать потон
Другом следует всем быть, а не врагом.

14 февраля 2003.

Белые вихри кружатся
Белые тени на землю ложиться
Посреди весны снег
Будто идёт он уж весь век.

Холод и морозы
Когда уж должны быть первые грозы
Снаружи бело - смотри
Зато черно в душе изнутри.

Когда-нибудь весна придет вокруг,
Но никогда ко мне: ибо навсегда ушел мой Друг.
А без него весь мир
Чернее цвета чёрных дыр.

Что для меня будущая весна тогда,
Если он ее уж не увидит никогда.
Не придет
И меня как он никто не поймет.

14 марта 2003.

Він на словах є демократ
По суті - чималенький над!
Він не допустить щось не те!
Лиш тільки Доказ і Проте!*

Його рідня - не транспарант,
Бо батько був колаборант.
Тому одна з найтяжчих ран
Для нього згадка про Абан*.

Можливо я тут і не прав:
Не він один Сибір топтав.
Але щоб мать високий чин
Високу підлість робив він.

Колись в нас жив поет сміливий
Що був відкритий, не брехливий.
І подвиг був його великий
Бо викривав режим двуликий.

Поет боровся за свободу
Свого стражденно народу.
Його віршами утішались
Сатрапи ж цих віршів лякались.

Жорстоко ж за це його скарали
В далекий край заслали!
В країні сніжній він помер
Давно це сталось, не тепер.

Однак коли судили, адвокат
Клявся захищати мов рідний брат.
Та Юда все ж таки збрехав:
Як він і прокурор не закликав.

Пройшли роки з тих давніх пір
І той струмок, що тік з маленьких дір
Поволі у потік переростав
Аж поки греблю не прорвав.

Імперії і слід пропав,
Але уламки залишились.
На жаль і люди в дурні знов пошились
І от очолив він "захисничків"
Щоб оббирати дурачків.

Своїми "темниками" мізки затемняє
З екранів зливу бруду виливає.
Лише б до першого крісла дорватись
І своїм бажанням повністю віддатись!

Залежить від тебе Народе!
Не часто трапляється так та вряди-годи
Поки з усіх живцем шкури він не здер
Жени його уже тепер!

27 березня 2003.

Мне жаль что вновь вона в Ираке
Да все ж ее не избежать!
Пока тиран сидит в Ираке
Страна эта будет соседей в страхе держать.

Горят в пустыне вышки
Дым поднимает в небеса
Гром канонады, взрывов вспышки
Как небывалая гроза.

Да буря страшная идёт!
И многих гибель ждёт!
Но чем те люди провинились
Что смертоносным газом отравились?

Иль все забыли, как десять лет назад
На Эль-Кувейт падал смерти град?
И что опасней
"Арабский Сталин" иль американский солдат?

И гарантия где наперед,
Что он все сначала не начнет?
Что вновь не причинит бед,
Даже если сейчас у него ничего нет.

Его зло и так уж испытали много стран
Кувейт, Иран и Курдистан*
Как поступить с этим палачом?
Судить или оставить ни причем?

Ну нет уж лучше сделать так:
Сравнять с землёю это Царство Тьмы и построить новый Ирак
Дай Бог чтоб случилось это как можно скорее
Чтоб кровавая война закончилась быстрее!

23 марта 2003.

Мені тут дехто закидає,
Що дифірамби я війні співаю.
Та лиш скажу я вам однак
Що все то є не зовсім так.

Той "мир" що був не менша є облуда
Що зараз, що тоді. Все гинуть люди.
Чому ж в Багдаді так радіють
Що вже немає лиходія?

Хоч і тривожне щось усюди тліє
Хоч привид громадянської війни видніє.
Та все ж хай краще буде інша влада
Аніж правління схибнутого ката.

Якби усе як треба склалось
Того б що зараз і не сталось.
Коли б Багдад тоді узяли без ознак
Тоді й іншим був Ірак.

Однак, натомість були дипломатичні танці
І відійшли американці.
Мовляв, самі того не знали,
Що шиїтів на розправу полишали.

І світ чомусь не стрепенувся
Як Ен-Наджаф у крові захлинувся.
Та що уже про те гадати
Минулому не зможеш раду дати.

Що склалось
Те і сталось.
Який би то не знак
Та свою долю най вирішить Ірак.

10 квітня 2003.

Нічого ліпшого не треба
Як удивлятися в бездонне небо
Коли довкола вітер все кружляє
І пил догори піднімає.

Розбурхана стихія всіх лякає
Лиш мене одного та дивна радість обіймає.
Що Бог стихією цей день означив
Я знову тут її побачив.

Аж ось - раптовий кригопад
Із синього ще неба летить на землю град.
І тут же гучно грім ударив,
А світ вже хмарою замарив.

І ось вона вже темна, насувалась.
А градини тим часом від землі відбивались
Та ось вони змінилися водою
І згори злива полилась рікою.

Отак очікуваний дощ поринув
І перед ним ще вітер линув.
Недарма Бог стихією цей день означив
Сьогодні ж бо її я знову тут побачив.

30 травня 2003.

Жара, дождей не жди
Стороной прошли дожди!
Суховей лишь носится кругом
Пыль стоит столбом.
Безоблачно небо - окрасом серый цвет.
И влаги больше нигде нет.
Растрескались земля
Горит трава, горят поля.
Все убивает зной сухой
И что же ожидает нас зимой?
Хоть и поливают
Да не помогает.
Изредка и туча набежит
Молния сверкнёт, гром загремит.
Но лишь первая капля упадёт
Как ветер тучу унесет
Дождя гроза такая не даёт
Зато что-нибудь да подождёт.
Что корка ледяная зимою не убила.
То засуха весной сгубила.
Без дождей весна, и может лето
Ничему спасенья нету!
Видать год этот плохой
Что ж будет этой зимой?

Весна 2003.

Вечер прохладный на землю спустился
И солнечный диск закатился
День летний, долгий, прошел
На ясное небо месяц взошел.

И вокруг тишина
Лишь светит луна
Небо безоблачно только одна
На горизонте дальняя дымка видна.

Стоит начало лета
Каким будет лето это?
Хорошим иль плохим?
Дождливым иль сухим?

И что впереди?
Спасут ли часть урожая дожди?

5 июня 2003.

Библейский Ханаан
Одна из лучших земных стран,
Где вечно льется кровь
Вновь и вновь.
Где миру вечно не везло,
Где вечно торжествует зло.
Почему братья на земле
вместе жить не могут?
Надеясь что другого сжить
им высшие силы помогут...
Режут, стреляют
Бьют, убивают.
Неужели мирная жизнь не мила
Сыновьям Исаака и Измаила?
Стоят ли давние обиды
Того чтоб опять
Из-за них кровь проливать?

17 мая 2003.

Прийди на цвинтар і побачиш цю річ
Вже котрий рік в Донецьку твориться дічь.
Не йди в російську армію!
О-у-о-о. Не йди в російську армію!
Не йди! Не йди до орків в армію!
О-у-о-о. Не йди!

Ти результати побачиш за найближчих років:
На смерть штабелями там женуть мужиків.
Не йди в російську армію!
О-у-о-о. Не йди в російську армію!
Не йди! Не йди до орків в армію!
О-у-о-о. Не йди!

Твоє життя мов гітарна струна
Бо лисому утирку потрібна війна.
Не йди в російську армію!
О-у-о-о. Не йди в російську армію!
Не йди! Не йди до орків в армію!
О-у-о-о. Не йди!

Там каліч-полки і дідівщина кругом
Давно рускій мір став таким злом.
Не йди в російську армію!
О-у-о-о. Не йди в російську армію!
Не йди! Не йди до орків в армію!
О-у-о-о. Не йди!

А як потрапив туди то тікай!
І заградзагонівців іще постріляй!
Не йди в російську армію!
О-у-о-о. Не йди в російську армію!
Не йди! Не йди орків в армію!
О-у-о-о. Не йди!

Ну а потім здавайся в полон
І тебе не судитимуть! Такий от закон.
Не йди в російську армію!
О-у-о-о. Не йди в російську армію!
Не йди! Не йди до орків в армію!
Не йди! Не йди до орків в армію!
О-у-о-о. Не йди!

Проти твоєї країни - не твоя це війна,
А інакше вас Росія обнулить до дна.
Не йди в російську армію!
О-у-о-о. Не йди в російську армію!
Не йди! Не йди до орків в армію!
О-у-о-о. Не йди!

3 червня 2025.

Там где солнца зенит.
Где ветром гонимый песок звенит
Там средь песков стоит град
Столица республики Чад.

Страна эта
Средь пустынь затеряна где-то
Там веками не падает снег
Там на верблюде едет туарег.

Там есть речка Шари и озеро Чад,
Но каждый и источнику рад.
Там столбик ртути заходит за шестьдесят
Сей край нам по социализму был брат.

И волей твердою, словно гранит
Как Кучма нами, Идрис Деби* страной той рулит.

23 мая 2003.

Самая счастливая в мире страна
Кто знает где она?
Что слышал о ней свет?
Иль вовсе ее нет?

Так что же средь высоких скал
Николай Рерих искал?
Где поднимается в небеса Тибет,
Где для слабых дороги нет.

Кто знает где эта страна?
Средь высочайших гор она.
Немногие знают дорогу туда,
Но не расскажут о ней никогда.

Там снег, тишина и мороз жестокий
Скрывают великие тайны Востока.
Что ж там за высочайшими в мире горами?
Может о том мы додумаем сами?

19 мая 2003.

Я ему доверял,
А он меня предал
И как это назвать
Нет слов чтоб сказать.

Другом преданным назывался
На деле - хуже крысы оказался.
То что он сделал хоть и можно простить
Но об этом нельзя никак забыть.


Я слово дал и не могу сказать
Какая у нас завелась (...)
Я тоже виновен спору нет,
Но лишь в тебе причина бед.

А когда надо было (хоть частично) признать
Ты стал про меня пургу гнать.
Но дело даже не в том что ты сотворил
И даже не в том что меня чуть не спалил.

Но я слово сдержу
И никому ничего не скажу
Но отношения наши:"Верю всякому зверю,
А тебе ежу, погожу."

Но если ты будешь молчать
То и мне будет нечего сказать.

Май 2003.

Я конечно же круглый дурак
Только и с вами господин не все так.
Если б вы все так не поставили
Ход события в другое русло б направили.

Но сделанного уже не вернуть
И мы далее продолжаем свой путь
Но чтоб они больше не пересекались
И мы с вами не встречались.

Да я понимаю
И прекрасно все знаю
Вы - все, а я - ничто
И сделать неприятностей можете сто.

Но не завидую если действенные ребята
Вам встретятся когда-то.
Но сделанного уже не вернуть
И мы далее продолжаем свой путь.

Май 2003.

Мрачные тени над миром сгустились
Темнее пропасти, черной, громадной
Мерзкие твари на землю спустились
Нет больше дороги обратной.

Ветры морозные веют в пустыне,
Серые камни глядят и поныне
В небо щербатыми злыми клыками.
Тьма ухватила когтями, руками.

Огромные черные горы, зияют
провалы большие под нами.
Горные мрачные пики
Высятся над мертвыми городами.

Вихри промозглые испускают здесь крики
Гнусными воющими голосами.


Там где нет берегов
И нет горизонта
Где не бывает их никогда
Где властвует всерьез и надолго Беда.

4 июня 2002.

Ну вот и готово
Осталось сказать основное слово.
Хороший ли я поэт?
Скажу однозначно что нет!
Капля из крови Квазира* на землю упала
И плохая поэзия к людям попала,
А в небесах высшая поэзия есть
Ее там несчесть.
Здесь же и лучшие не чета небесам,
А что ж тогда значу я сам?
Да и стихи то мои хорошими не назовешь.
Не всегда слог мой хорош.
"По сему, - себе говорю я - пиши
Не для славы, но для души."
И тебя не должно волновать
Будет ли кто-нибудь это читать
Даже если не будет
С меня не будет.
И вот открыто признаю я,
Что лучшая поэзия всегда не моя.

3 июня 2003.

Мы есть держава великая
И наша политика суть есть двуликая
Мы всех на свете братьями зовём
И у этих братьев что хотим то крадем.

Все в мире края
Есть русская земля
"Москва, град Петра и град Константинов"*
Плевать мы хотели на татар и литвинов.

Известно во всем мире -
Мы мочим чеченов в сортире
Сегодня на Тузлу мы нагло припремся,
А завтра в стольный Киев ворвемся.

И все на свете нас обижают
Грузия, Латвия, НАТО нам угрожают
Да мы ещё им покажем
Жестоко накажем.

Аляску отдайте - гады-империалисты
И Малороссию гоните-проклятые националисты.
Нам чужой земли не надо
Мы и Евразии всей будем рады.

И даром что в деревнях лишь сорняки произрастают,
Даром что мужики от горя все пропивают,
Даром что крестьяне наши
Ещё ралом пашут.

Как Божья кара во веки с вами, славяне
Ваши братья россияне.

Октябрь 2003.

Вже дев'ять літ як це триває
Терпіть бедлам такий вже сил немає
Та гаранту ніяк все не догнати,
Що державою керувати
Не на гітарі грати,
Не по парках співати.
Довкола все ущент занепадає
Лиш палаців число всяк час зростає.
Щоб гарант там міг сховатись
І потайки добряче набухатись.
Не раз, не два вже так ставало
Щоб воно в історії неприємні потрапляло.
Було бешкетував у Єревані
Якийсь мудак у дупель п'яний
І що ж воно за кент?
Подивились - український президент.
Та як ще можна тут без чарки
Понатворить такі шарварки?
Та можна зрозуміти: якби не пив - полетів би дах
Лиш за Гонгадзе одного терзає страх.
Тому він роздумує як себе рятувати
От уже й вирішив Конституцію міняти.
Щоб потім хоч би хто і намагався
Та його персони не дістався.

А хіба він один такий у нас?
Ви лиш погляньте на всю владу без прикрас.
Он головний есдек по ЗМІ "темники" розсилає
І всі роблять вигляд що цензури в нас немає,
А його партія есдемократична
Вибори мера Мукачева нам влаштувала незвичні.
Хай весь світ погляне як бритоголові все підряд гатили
Як вікна в дільницях бомбили.
І що нам, після всього у ЄС дорога?
Та у них же на цей рахунок всьо нічого.
Ать-два, бігом в ЄЕП!
А, не хочеш?! Так наклеп -
Що ти враг народа єсть
І в інфоблокаді відстоюй свою честь.
Та розцінив вже дехто той ЄЕП як на захоплення знак
І дамбу до острова Тузла насипав швиденько так.
А віднедавна Чубайс тут ще з'явився
Й про приватизацію енергосистеми "прохопився".
Ще трохи так покричим впусту "Ганьба!"
Й Україні настане повна труба...

А взагалі... таку країну хто б де іще шукав
Щоб зек колишній, що два сроки відмотав
На чолі уряду став
Й економікою керував.
Та ще раніше - цілим краєм,
Де девіз зробив:"інакомислячих - караєм"
"Не наш" не в'їде у Донбас!
"Опозиції немає місце серед нас!"
А що ж тоді настане
Як він наступником рудого п'яниці стане?
Не нарікай тоді на свою долю
Настане час іти в тюрму, а потолочі - на волю!

15 - 16 грудня 2003.

Хоч визнавай, а хоч не визнавай
Та владі Хусейна треба сказати прощавай
Бо накерував він так,
Що до руїн довів Ірак.
Не дивно що багдадці в небо стріляли
Полонення диктатора вітали.
І баасисти знають,
Що все ж вони програють.
Зростає діяльність Правлячої Ради,
Що є передвісником незалежної влади.

14 грудня 2003.

Ну ось минає рік іще один
Хай буде же за ним час змін
Хай зміниться життя моє
Бо гірше й буть не може ніж зараз є
Ні здоров'я, ні грошей немає
Як ця зима пройде, ніхто не знає.

Лише на ліпше сподівання
Дає мені навчання.
То моя змога змагатись з голодом
Піднятись над хворобою і холодом.

Нехай на краще зміни
Прийдуть і для родини, і всієї України.
Щоби дожити і здійснити чин.
Побачити кучмізму згин.

Хто знає як жити стало тяжко,
Бо повсяк час дихати так важко.
Але поки я сили маю
У відчай не впадаю.

Іще я владу лаю.
Іще кохаю.
Іще її своєю зву,
А відтак - іще живу.

31 грудня 2003.

Хто нині його тут не зна
Письменник він: на ймення Бузина.
Природжений "памфлетист"
Чорнити всіх у нього хист!

Він нас, дурних, тут просвіщає
Говорить те, що ніби лиш один він знає,
Всіляко виражаючи пасквільную натуру,
Паскудить так літературу:

"С*** був голубий,
І*** Ф*** теж не такий.
У С** от життя суцільна п'янка,
А Л*** У*** - лесбіянка."

А нещодавно опус новий накрапав
"Т*** Ш***- вурдалак" - назвав.
Яким же гордим тоді став.
Мовляв, всю Україну обмарав.

Лунають заклики побити Герострата
Однак чи варто руки вам марати?
Відомо - невелике діло скалки в оці інших розшукати
Коли не вмієш як вони писати.

Якби в житті хто які гріхи і мав
Та творчістю своєю давно спокутував.
І слово їх - віки переживає,
А от на те життя, хто вже зважає...

Свідомий - той на віки зна -
В житті
не оминуть Шевченкових порогів.
Кому ж відомий буде Бузина
Через якихось сорок років?

9 березня 2001.

В Шевченків день було те
Коли з усіх усюд
Струснути кучмівське болото
Стікався в Київ озлоблений люд.

Тоді був час дуже тривожний
Бо ще режим непереможний
З повстання революції не стало
Поволі воно все-таки згасало.

Наметові містечка розгромили
Когось уже побили, а то й за ґрати посадили.
Внутрішні чвари все ламали
А нестійкі повстання полишали

У день той святковий
Вчинено протесту виступ новий
Демонстранти відчаєм гнані
Крокували до парку, що став полем брані.

Їх намагались відтіснити
Та не могли цього зробити.
Завирувало людське море
Здавалося ще трохи і владі буде горе.

І бились хвилі гнівні
Пляшок червоні півні
Спалахували тривожними вогнями
Чимало сталось тими злими днями.

Багатьох потому ув'язнили
Когось у тюрмах заживо згноїли
Багатьох позбавили роботи і навчання
Таке було їм покарання.

Та най же знає наша влада
Що даремно з тої перемоги вона рада,
Бо духу свободи в Україні не пропало
Відтоді їх удесятеро більше стало.

І скоро дні настануть
Коли ізнов вони повстануть
Тоді їх буде не здолати,
Бо їм сам Бог велить перемагати!

9 березня 2004.

Молодь проти! Молодь за!
З екранів заливаються
Молодь проти! Молодь за!
То студентський форум намічається!

Зірки естради
Молодь закликають
Прийти про вибори подискутувати
Гарно час провести обіцяють.

Ну студенти до Києва і поназ'їзджались
Ще вони не знали,
Наївні що на "одобрямс" нарвались
Якби відали, то б не приїзджали.

На вході "фейс-контролі" стоять
Геть чисто всіх перевіряють:
Велено "ненадійних" не пускають
Обшукують й літературу відбирають.

І багатьох на вулиці лишили,
Але і то іще не все
Не позаздриш й тим кого впустили
Бо не скінчилося свавілля це.

Декому з "нелояльних" вдалось дістатись
І "почесним" гостям питання ставити,
Однак "милі юнаки" казали забиратись
Бо за ці слова прийдеться жалкувати.

А хто прихильність до Ющенка має
Почім фунт лиха взнає
Най хутко залу залишає
Вишибайло на двір швидко викидає.


Молодь проти! Молодь за!
Однак виявляється
Можна лише тільки за.
Бути проти їй забороняється.

21 вересня 2004.

"Знамення бисть!" - так в давнину казали
В передчутті якихось змін
І по природі й небу помічали
Що скоро увірветься тихий часу плин
І ось в цей рік: від провесни до листопаду
Гуркоче в небі лунко грім
Від липня лист жовтіє й пада
Тривожний знак прийшов услід за ним
На вишнях знов заквіли квіти
З настанням бабиного літа!
Про те казали прадіди далекі
Що це є символ небезпеки.
А на полях, в осінній тиші,
Серед стерні, панують миші.
Їх не десятки - їх мільйони
Звідки взялись ці легіони?
Чому в душі моїй тривога?
Тому що сталось вже чимало всього!
Тому що наробила в душах рани
Невпинна ця брехня з екрану.
І через що (не приведи такого знов)
В столиці пролилася кров!
А що іще підкине майбуття,
Кого буде позбавлено життя?
Та певен я - не буду вже мовчати
За правду, і своє життя, я з ними буду воювати!

19 листопада 2004.

Вирує оранжеве море
Накочують хвилі людей,
Провладні стрясаючи гори
В ім'я справедливих ідей.

Хіба ж то не є справедливим
Поважати волю народу?
Він знає різницю між чорним і білим
Не прийме обману й заброди.

Тримайсь помаранчевий Київ!
Україна вітає тебе!
Мільйони людей на вулицю вивів
Клич постояти за себе.

Тремтіть пацюки-бандократм
Український дух не погас!
Нас багато - нас не здолати
І прийшов наш час!

Не сподівайтеся - не примиримось!
Ми вже не ті, що були колись
Ми більше вас не боїмось
Дні вашої влади скінчились!

В своїх намаганнях єдині
Йдемо до своєї мети
Ми хочемо жити у вільній країні
Нам світло дано віднайти.

24 листопада 2004.

Дніпропетровськ.

Площа Леніна - проспект Карла Маркса. Мітинг.

Багато літ ви брехали,
А Україна терпіла це.
Та коли наш вибір украли
Треба сказати: годі! Вже все!

Театр абсурду і баста
Більше цього ніяк не назвеш
При владі засіла каста
Свавілля якої не має меж.

Та ми говоримо рішуче ні
Обману Ківалова
Не віримо підлій брехні
Не відбулося "кидалова".

Бандити і шулери! Знайте
Більше вам не керувати
Владу по доброму віддайте
Бо нас багато і нас не здолати.

24 листопада 2004.

18:20


Трансляція засідання Центрвиборчкому

І був Майдан
І революція була
Так нація позбулася кайданів
Свободу здобула.

У серці древньої столиці
Дух той народився
І до найдальшої границі
Поволі докотився.

Вселяючи надію
У серце України,
Підтримуючи мрії
На скінчення руїни.

Він покликом, а не наказом
Львів'ян і донеччан зібрав
І схід та захід разом
Тим самим поєднав.

29 листопада 2004.

Режиму Кучми вже гаплик настав
Майдан нас разом поєднав
Ставай під прапори яскраві,
Бо наше діло праве!

4 грудня 2004.

Не кулемет, і не гармати
Не наша зброя те
Не кредо наше кров проливати
Та гідну заміну маєм на те.

Нам допоможе оранжева стрічка
Дістатись своєї мети
Немов та яскравая свічка
З якою нам шлях віднайти.

Під стінами Верховної Ради та Суду
Ми разом з нею стояли
І влади продажної брехливу облуду
Завдяки стрічці цій подолали.

Бандерівця-западенця і східняка-москаля
Вона поєднала
І нація, що розвивалась здаля
Єдина й непорушна постала.

Сіверодонецьким збіговиськам дала вона відсіч гідну
І в темній ночі кораблеві держави
Править за зірку провідну
Впевненість даючи, що наше діло праве.


11 грудня 2004.

Ми є майбутнє України
І вже давно не діти
Ми боремось за долю країни
І правди ніде вам діти.

Воліємо жити по правді й законах,
А не бандитськими поняттями
Що діяли раніше по зонах
Тепер же назовні виносяться холуями.

Не чекайте - не розійдемось!
Не слід нас вводить в оману
Крізь всі перепони прорвемось
І скажемо:"Ні дерибану!"

Люди! Не будьте рабами!
Годі уже це терпіти!
Вас обзивають бидлом, а то і козлами,
Де гідність ваша? Кінчайте спокійно сидіти!

Стерпімо мороз і негоду
Бо наша мета - порятунок країни
Здолаймо міжпартійну незгоду
Ми сильні коли ми єдині!

Нехай покори влада вже не чекає
Сьогодні - це їй не вчора!
Хай це вона врешті пізнає!
Наш клич - підніматись Пора!

11 грудня 2004.

Не час нам зволікати!
Най Україна з колін повстане
Пора перемагати!
Нова доба настане!

Ми маємо обрати
Свободу, а не зону*
І нашу правду не здолати
Вільне слово не впаде в заборону.

Раніш про це могли ми тільки мріяти
Та ось тепер настав момент
Тому потрібно діяти
Тоді режим цей розлетиться вщент.

Пишіть усюди: пора перемагати
Не слухайте промов, мовляв, не треба всіляке там писати.
Нам треба зараз подолати
Буття болотне і ніяке.

Долганови й Піховшеки* вже годі вам брехати
Ми хочемо правду знати
І нас таких багато
Це треба відчувати!

За вибори чесні
Стаємо на прю
Ми стоїмо напровесні
І дня нового от-от побачим зорю.

На вибори йдіть люди
Вже за їх ходом пильно стежать
Фальсифікацій більш не буде
Все пройде як належить.

І буде все нормально
Настане той момент
Ми віримо - це реально.
В нас буде чесний президент.

12 грудня 2004.

На зло Лужковим й Свистуновим*,
На диво всім та ми перемогли
І часам новим, змінам поступовим
Відкрити шлях змогли.

Хочеться вірити - більше не будуть вбивати
Журналістів. Стиранням голови.
Заводи і землі розкрадати.
Говорячи: "На це не маєте права ви."

Тепер не ті часи настали
Уже не буде править безпардон,
Бо ж ми таки повстали,
Змогли щоб переміг закон.

А від цієї днини
Усупереч бажанню запроданців й заброди
Є і буде президентом України
Лиш той кого обрав народ!

27 грудня 2004.

Як шумлять вітри
Над лісами Таращі
Згадується як років зо три
Забили Георгія у темній хащі.

Над Слов'янськом дощі йдуть
Та сніг випадає
Швидко так роки ідуть
Як Ігоря немає.

Так само стелиться туман
Край бориспільських доріг...
Не згоїти душевних ран
Відтоді як В'ячеслав навіки в землю ліг.

У стінці ліфту
Кулі залишили
Криваву пам'ять про біду оту
Коли Вадима вбили.

А Бойчишин Михайло
Зовсім могили не має
Де лежить його тіло?
Того ніхто не знає.

І думається мені:
Невже країна це забуде?
Невже не настануть дні
Коли вбивця покараний буде?

4 січня 2005.

Завершилося! Настали
Той день і той момент!
Ми Ющенка обрали
І він наш президент!

Вперед глава держави,
Наш прапор - жовте поле і небо голубе
Ми на великі справи
Запрошуєм тебе!

Бери керуй країною
Та вже не так як ті
Які зробили все руїною
Чинивши справи не святі.

Ми віримо у тебе
Що ти не підведеш
Що буде мирне небо
І України слава не матиме вже меж.

І віриться: в майбутнім
Не матимем незгод
Що буде главним сутнім
Єдиний наш народ.

23 січня 2005.

Настала чорна година
Грузія втратила славетного сина.
Своїм прикладом він надихав нас
Чому його вогник так рано згас.

В скрутні часи буремної слави
Він став главою уряду Грузинської держави
Коли влада Шеварнадзе впала
І це вся Грузія вітала.


За півроку Аджарія позбулась феодала
Довелося Абашидзе дати драла.
З'явилась надія роздробленості здолати
Розколоту державу воєдино воз'єднати.

А коли над Україною курились чорні хмари
Братів підтримували активісти "Кмари"*
За свою і нашу свободу вони стояли
І разом з ними ми перемагали.

І ось тепер його немає...
Нехай Грузія прем'єра завжди пам'ятає
Так само українська демократія скільки буде
Зураба Жванію повік не забуде.

5-6 лютого 2005.

Щоби не взяла гору наша сторона
На Україну налетіла сарана
І як непрохана біда
Прийшла політтехнологів орда.

І не зна з якої то причини
Та й не стало України,
А в голові якогось чорта
Зародилась ідея про три сорти.


Розділили на дві половини,
А між ними прірва глибше Маріанської котловини
Одна частина - вірний друг росіянина
Ну а друга - американська бандерівщина.

На одній - трударі,
А на іншій - ледарі.
Таке от прорікали
Ті що Януковича нагору пропихали.

Хто ж заброди ці?
О! То відомі молодці!
Політтехнолог московський
Гліб Павловський.

За чималенький бакс
Завіз його скажений Макс,
Що "Русский клуб" отут зварганив
Який усе під руку дерибанив.

А ще з'явився рупор кремльовський
Син юриста Жириновський.
Також був іще Лужков
До них тут долучився Свистунов.


Коли вже зовсім стало ясно,
Що справа їхня лясне
В Сіверодонецьку той набрід
Вигадав якийсь "Південний Схід".

Хоч цей план зазнав фіаско
Та інде знов гуля ця казка.
Що треба тут сказати, що додати?
Здавна відомо - поділяють щоб владарювати.

Тож не слід все те сприймати
Локшині свої вуха підставляти
Бо від Ужгорода і до Криму
Україна є єдина.

15 лютого 2005.

Йому усе не так
І зветься він Шандор Східняк.
А що псевдонім той дурний
Ну то вже сам він вибрав тут такий.

То "діатезом" нас лякає,
А то пророка удаває
На біле чорне каже
І дружнім називає враже.

Пасквілі строчить, напускає туману
Гадає - введе нас в оману
Та все ж не Петефі однак
Цей пасквілянт Ш. Східняк.

23 лютого 2005.

Розвіяти туман проклятий
Допомагав нам канал п'ятий
За те що розвалилась кучмістськая печера
Подякуймо каналу "Ера".

24 лютого 2005.

Из-за берега Амура
Где-то в пять часов утра
Рать китайцев и маньчжуров
Входит в долину реки Хора.

Победоносная армада
Под командованием Линь Чжана
В срок который было надо
Дошла до стен Биробиджана.

Славный генералитет российский
Удирает со всех ног
Вот и взят Град Уссурийск,
Следом пал Владивосток.

Ярко-красный флаг китайский
Над Хабаровском уж вьется.
И вольный люд нанайский
Теперь ликует и смеётся.

А к полудню, наступая рьяно,
Особо не играя в прятки -
КНА* достигла Магадана
К вечеру была уж на Камчатке.

Ну а ночью генералы
Чин Чен и Ин Чжен
Читу и Якутск штурмом брали
Без особых там проблем.

Красен берег Индигирский,
Не земля, а просто рай
Ещё вчера был край российский
Ну а нынче здесь Китай.

Июль 2005.

О дивовижний світ Титану!
Воістину предивний світ
Течуть там ріки із метану
Вулкани вивергають лід.
Там помаранчевії хмари
Пливуть в небесній вишині
І те що в нас із газу й пари
Отам існує в рідині.
Сатурн в сто крат там більш від Сонця
Довкола нього - увесь рід!
Супутник став нам тим віконцем
В його далекий дивосвіт.

Березень 2005.

Ось уже іде весна! І як легко стало нині
Жити в нашій Україні
Як ми тут із того раді,
Що немає Янека і Кучми уже при владі!


Березень 2005.

Палали сім воєнних літ,
В диму курилася Європа,
І захлинався білий світ
Серед кривавого потопу.
Однак не це цікавить нас. -
Лиш - що явила та пора.
Казковий світ зродивсь в той час
Із під письменника пера.
З кельтських легенд, германських саг
Крізь довгі роки пролягла
Трилогія про давній змаг
Одвічний бій добра і зла.

Величний світ, яскравий світ
З'явивсь серед тривожних літ
То Середзем'я дивного простор
Де на останній бій зійшлись весь білий цвіт
І чорний, лиховісний, край Мордор,
Чий повелитель Саурон,
Підступність хотів народи звоювати,
І встановити злий закон,
Усіх лихою долею скувати.
Та план не втілився в життя
Хоча ні чоловік, ні ельф не міг його здолати
Двом гоббітам вдалось дійти до місця вороття
І перстень влади у вулкані зруйнувати
І так звільнився чарівний світ:
Роган та Північ і Гондор...
Вже упродовж шестидесяти літ
Ці книги завойовують простор.
Підтвердження тому - недавні фільми зняті,
Котрі, один за одним, беруть всі нагороди
І на додачу цьому - турніри ще фанатів
Які з усім завзяттям "воюють за свободу ".
До всього цього слід додати
Півслова трохи одного:
Слов'янській легенди і балади
Чекають Толкіна свого.

Серпень 2005.

І.

А лід вже знову сковує всі ріки*
І час усе верта назад
Здавалось би - те упокоїлось навіки,
Та чуємо знайомий нам набат.

Темні хмари вже обрій оповили
І грім так люто з них гримить.
Щоб ті дощі ізнов залили.
А недругів сурма сурмить.

Недавно ще світанок зустрічали
А зараз - все ніби на закат.
Чи знов ми в темряву попали
Чи може ще відіб'ємо накат?

Одне лиш варто тут сказати:
Щоб не втратити здобуте
Не слід спокійно споглядати
Щоб дух Майдану не забути.

Не треба зараз спати
Бо хто ж - якщо не ми
Зможе на заваді свавіллю стати
Спинити повернення зими.

10 вересня 2005.


ІІ

А лед уж снова сковывает реки
И время возвращает все назад
Казалось бы - то успокоилось навеки,
Но слышим - знакомый нам набат.

Грозовые тучи горизонт закрыли
И гром так люто с них гремит
Чтоб снова те дожди залили
И недругов труба трубит.

Недавно ещё рассвет встречали.
Сейчас же - словно на закат
Иль снова мы во тьме попали,
Иль может отобьем ещё накат.

Одно лишь важно тут сказать
Чтоб не потерять то, что добыли
Нельзя спокойно наблюдать
Чтоб дух Майдана навек забыли.

Не нужно сейчас спать
Ибо кто же как не мы
На преграде беспредела сможет стать
Задержать приход зимы.

10 сентября 2005.

Чекаєте "разочарованья"?
Ну так не діждете його!
Всі марні ваші сподівання
Не скажу, що обрав я не того.

Що?! криза, говорите
Так ви ж її і розпочали
Чому про те зовсім мовчите,
Як торік економіку трясли?

Тоді і ціни вже зростали,
Неначе той бамбук,
А ви безбожно нам брехали
І цим (на якім сиділи) спиляли отой сук.

Що?! корупція у новій владі?
Але ж вона була і в вас.
Та ви не стали на заваді
Коли на те був ваш час.

Сьогодні ж Порошенко за вашими ж лаврами ганявся
Хотів двох зайців піймати
Та лиш із носом він зостався
І за свої дії він ще буде жалкувати.

І хоч нова влада
Не виправдала сподівання
Та була б самого себе зрада
Якби настало те розчарування.

Ні, не шкодую, що був я на Майдані
І що тоді ставав на прю*
Та як стануть зовсім часи погані
Ізнову я це повторю!

10-11 вересня 2005.

Куди ж ми все-таки йдемо?
Хто б це мені сказав
Чимало вже нароблено,
Та все не те чого народ чекав.

Всіх вас туди поставили
Щоб разом працювали,
А ви сваритись почали
Командою не стали.

Піарились, на публіку грали,
Робили популістські заяви,
Творили, що завгодно лиш не дбали
Про невідкладні справи.

А як простому люду
В цей час жилося - поживалося
Котрий створив те наше чудо
Яке Майданом звалося?

От вже ті, кого гнали
Виплясують переможні танці
Чи може ви тим дбали
Щоб повернулись ті поганці?

Подбайте щоб - уже кінчалось
Облиште чвари ці,
Щоб (не приведи Бог) не сталося
Чого б ми не хотіли всі.

12 вересня 2005.

Якщо ми схочемо - то й зможемо.-
Тоді ми знову переможемо.
Нехай не шкіриться Павловський
Най не танцює Жириновський.

Хай Янукович не милується
І Медведчук лихом нашим не хизується
Бо як там би не було
Добро завжди перемагає зло.

Я вірю Бог нам допоможе
І наше діло переможе
Бо народ вкраїнський - він живучий
Як довів час - невмирущий.

Він пережив татарськую орду,
А ще польсько-московськую біду,
І голод, і червоную чуму,
А ще він пережив Л. Д. Кучму

Але якщо наші часи - таки пропащі
То вже не ми - нащадки наші,
Вірю, ізнову стануть між Майданів
І назавжди позбудуться кайданів.

Та поки не прийшов той час
Коли все буде втрачено для нас,
Най не радіє недруг лукавий
Бо наше діло все ще праве.

15 вересня 2005.

Гей ви, майданівці!
Поки багато вірних нам людей
То перебудемо часи недобрі ці.
Тримаймося ідей!

Коли ще є Луценко і Томенко,
Коли говоримо ще брехні - ні,
То ні Кучма, ні Порошенко
Нам не страшні.

Ми Ющенка не втратимо,
Як за реформу будемо,
І всім олігократам
Хто ми насправді є покажемо.

Нехай на рідних нам теренах
Вже зараз дмуть холодної вітри
Та жовті розвиваються знамена
Славетної студентської Пори.

А пам'ятаєте в холоднім листопаді
Тоді, що, краще нам було?
Та як були ми з того раді
Коли перемогли відоме зло.

Тоді всі вірили у краще
А зараз мрії зрадимо?
Тоді боролися ми нащо
Як собі ради не дамо?

Стаємо від Львова по Донбас
Відкиньмо песимізм!
Не час ховати нас
Ми переможемо олігархізм.

15 вересня 2005.

1. Спогади

Немов усе те нам наснилось
Та ні! Насправді так було
Коли на кривду не спинилось
Коли в нас вирувало і гуло
Велике море людей і прапорів
Доволі різних кольорів.
Та головним був колір сонця,
І кожен був за оборонця
Святого права - обирати
Котре попрали бандократи.
Вони ще хтіли в нас стріляти
Щоб дух свободи повбивати
Та ба! Зробити не змогли
Військовики їм не дали.
Так! Ми всі тоді повстали проти влади
У себе вдома не шукали ми розради
І вийшли на великі і малі майдани
В діжки тоді гатили мов у барабани.
Свободу не спинили Банкової кордони і огради
І правди добивались у Верховних Суду й Ради
Як ми раділи з перемоги.
Вважали - вже не буде зворотньої дороги.
Так! Всі ми ще тоді дружили
І глеків одне одному об голову не били.

2.Теперішнє

Ізнову кряче вороння над Україною
І вже лякають нас руїною
Безликі невідомі диявольські адвокати*.
Розчарувались. Пересварились. Що й казати
Петро із Юлею це перші почали
Й на різні боки нас розвели.
Тепер ідемо брат на брата
Тим часом знов до влади рвуться супостати,
А як візьмуть її - то не пробачать
Майдану. Отоді усі побачать
Та пізно вже буде
І хочеться сказати. Ні! Волати! Схаменіться люде!
Хіба історії вкраїнської не знаємо?
Як не примиримось, то знов програємо!
Згадайте усі визвольні змагання
Хіба не лихо несуть гризота і розчарування?
Як завойовників ми перемагали
Одначе в рабство знову потрапляли
Як із Сараю, Варшави, Москви, Стамбул і Берліна
Нас нашими ж руками ставили на коліна,
А ми мовби й не знаємо.
Усе знову на ті ж граблі наступаємо.
Хоч Бог давав нам жити
Та цього разу країна може і не пережити!

25 листопада 2005.

Печаль і сум знов серце обіймає
Що буде? Бог один лиш знає...
Тут Янукович наступає
Через кордони Путін насідає.
Якщо не спинимо сьогодні
То завтра вся країна порине у безодню.
Америці й Європі діла знов нема до нас,
А згоди так бракує в цей лихий час.
Надія є, але й вона вмирає.
Немов той жар згасає.
Невже шляху немає?
Чи то лиш розуму нам не вистачає?
Бо має вихід бути
Невже допустимо усе отак забути?

10 грудня 2005.

Гей українцю! Озирнися!
Та кругом себе подивися,
Самого себе запитай
Чому твій рідний край
Такий тобі з давніх - давен чужий?
Чом ходиш ти на себе злий?
Чом "каноническое православье"
Лиш від московського безглав'я?
Чому без дозволу Москви
"Не имеете права вы"
На свою віру православну,
Так само й на історію преславну?
Чом мусиш щоб не обрізали тобі газ
Благословляти тих що топлять Кавказ
В крові його аборигенів?
Чом мусиш ти зректися власних генів,
Брести немов баран на поклики Вітренків,
Костусєвих, Януковичів та різних Симоненків?
Чом маєш вклонятись, ні, не деспотам-монархам,
Всього лиш - навсього манкуртам-олігархам
Ахметовим, Коломойським, Пінчукам,
Колєсніковим, Ярославським і Медведчукам?
Чому тут різні Лашкарьови*
Накидують тобі свої норови?
Чому тебе малюють в образі Сердючки
Якій більш личить ім'я Смердючки?
Ти рік назад тому повстав
Здалось, що новий час настав
Та лиш випробувань дістався
Як враз уже й розчарувався.
І чого чекаєш? Що накажуть?
Як Путін з Хамом новий путь укажуть?
Ти там аж двічі вже бував
Та лиш самого рабства зазнавав.
І знов, не зна за які кари,
Одна частина в яничари,
А друга - знов чекать месії
Що розірве обійми "братньої" Росії...

10 грудня 2005.

В повітрі знов весною віє
І відступа тривога,
Бо віриться - нам лиха вже тиран не заподіє,
Що лиш вперед наша дорога.


О рік свободи! Багато ти приніс
Всього було: і доброго, і злого.
Та дух наш лише із того зріс,
Бо ми не зрадили нічого.

Нас вересень випробував,
Але його ми пережили
Бо всім він хто є хто показав
Та й висновки належні ми зробили.

Нас не зламав той тиск,
Котрий узимку так чинився
Бо вистояли, попри увесь виск,
Того, хто аж казився.

Хотів провчити
За те що посміли,
Не схотіли під його чоботом жити,
Грозився звести нас в могили.

Я певен - зараз, як тоді
Здоровий глузд ми оберемо.
Якби лишень наші вожді
Були знов разом - не окремо.

14 березня 2006.

Своє ми слово вже сказали
Тепер вирішувати вам,
А щоби вас не розігнали
Визначайтеся - ви тут чи там.

Чи знов єдиною силою стати,
Чи змови один проти одного плести.
Вам шлях країни обирати
Вам цей тягар нести.

Чи йти вперед до означеної цілі
Чи повертатися в минуле
Вам бути при цім ділі
Тож пам'ятайте - щоби не забули.

Ми вас обрали
Однак і вам слід пам'ятати
За все що там на керували
Доведеться вам відповідати.

28 березня 2006.

Поволі день за днем спливає,
А коаліції немає...
Усе її нам обіцяють
Та все обставини їм заважають.

Уже і піввесни спливає
А коаліції немає...
Шумлять, кричать, домовляються
Посади ділять і... між собою лаються.

Уже й на літо повертає,
А коаліції немає...
Одні і ті ж самі заяви лунають
Потім знов усе спочатку починають.

Уже й липень у свої права вступає,
А коаліції немає...
І в цім нема кінця і краю
Що там попереду? Бог один лиш знає...

2 липня 2006.

Прощай коханий універ!
П'ять років був твоїм ведомим
Не знаю ще куди піду тепер
Я зі своїм дипломом.

4 липня 2006.

Так стрімко час летить
Уже й планета двічі обійшла по колу,
А я все пам'ятаю тую мить
Як колір золотавий був навколо.
Тепер його нема!
Тепер царює колір крові на спліснявілім трупі!
Настала знову хижая пітьма
Довгенько толочили воду в ступі
І дотовклися... Вернулись дні лихії, злі
(Коли б ще гірші не настали)
Прокляття небу і землі!
Чом не розверглися й не впали?
Я плачу
Як ніхто не плакав з часів пророка Єремії
Чому ніхто завчасно не побачив
Як клубочаться змії
Розбрату і зради?
Майдан очистив суспільство кажете?
Брехня! В криницю душі його ви наплювали
Гади!!!
О нещасна країно! Стоїш ти на зламі світів
Перетин шляхів і родючість ґрунтів
Ваблять з усіх боків ворогів
І так упродовж віків.
Вони палять, нищать, навпіл роздирають
Та це ще півбіди,
Бо в ділі тому їм наші байстрюки помагають.
От ізнову сюди
Злітаються стерв'ятники, збігаються шакали
Ну що ж, бенкетуйте хижаки,
Ваші часи настали.
Однак пам'ятайте, що прийде час
Що нинішні біди нас не стишать.
Історія і Вічний Суддя зметуть вас
Й малого сліду не залишать.

10 липня 2006.

Наш батько є Майдан,
А мати - Україна
У той час Богом даний
Піднялась вся країна.

У дні святі
Ми здобули свободу
Керманичі ж не ті
Зцуралися народу.

За тую булаву
Мов горобці побились
Через стежку їх криву
Ми знов під хамом опинились.

Та не сумуємо із того
Бо ми як раз - не зрадили нікого.
У скрутні часи ці
Ізнову ми борці.

Нам не потрібні влада й слава
Бо наша ціль - могутняя держава
Яким би не було наше життя
Ми не підемо в забуття!

Не скоримось буревію злому
Бо пам'ятаєм давній заповіт,
Що "плач свободи ще не дав нікому,
А хто борець, той здобуває світ*."

5 вересня 2006.

Стоїть похмура пізня осінь,
Але в душах людей - зима.
Все затопила хижа просинь
Надій на світле вже нема.

Напевно більшої біди
Країна ще зазнає,
Нікому спинити темної орди
Яка всесильну безкарність відчуває.

Ті що високо підняли
Звалили все в розчарування.
Знали б на що звели
Нікому відповісти на збиткування.

Ізнову бізнесменів убивають
Ізнов набіги відбуваються
Ще журналістів все ж не затискають
Та покидьки до влади повертаються.

"Канкретній" банді все замало
Їй лиш аби все шапкою накрити
Щоб більш нічого не повстало
Погрожують душити і давити.

"Веселі, брате, часи настали!"*
Правий шановний наш співак
Однак все за що ми воювали
Тепер здамо їм просто так?

На диво марно сподіватись.
Спокійно не слід чекати,
А треба все ж оборонятись
Тріумфу зла відсічі давати.

16 листопада 2006.

Такі часи у нас настали!
Усьому світу показали,
Що таки бовдур Геракліт!
Бо наша річка не міняється й сто літ!

Віват ідіотизм!
У кубі кретинізм!
І най помре патріотизм!
Нещадно вичавим націоналізм!

Ще трохи й знов з усіх каналів
Залунають дифірамби про проффесіоналів,
А хтось у раболєпії старається
На Кічиги "Тисячі"* рівняється.

А злодійство не спиняється
Повз універсали універсально продається
Як вичавимо -ізм до останньої краплини
Наїмося до блювоти салату із малини*.

Он стара камарілья повернулася
Бо Совість Нації* совісті позбулася
Й тому арматура архівами завідує*
Бо Хитра Борода ставить куди відає.

Зі США Щербатий* повертається
І президентський фатерлянд хай начувається!
Не всю він молодь там ще перебив
Не всю черемухою потруїв.

І Боря чесний чоловік
Нічого що комусь вкоротив вік
Він просто до гуманізму ще не звик,
А так - ну просто чудо чоловік!

Он МНС нового шефа жде!
Там Шуф свій шухер наведе
Він завжди знає що і де
Усюди змову він знайде.

Ізнову якийсь біс
Нагору цього хозарина заніс
Великий він вершитель криз
І будь-чий бізнес пустить під укіс!

Знов "принципові" коммі, нас не питаючи ведуть
У "світле майбуття" торують путь
І ми, нездібні до повстання,
От-от провалилось у "прірву процвітання".

А що іще нам залишається
Плебс лише на кухні лається
Іще він п'є шмурдяк, любить гламур
І дивиться по ящику розмальованих дур.

18 листопада 2006.

На пустці вітри повідають
Все швидко так міста вмирають
Де тридцять літ тому моря вогнів вночі горіли
Сьогодні там мов кладовищ могили
Дзержинськ, Селідове, Стаханов...
Хто пам'ятатиме про вас?
Через століття хто згадає
що то було Донбас?
Лиш де не де старі позалишались
Тут свого віку доживати,
А молоді пороз'їзджались
І вже не вернуться у ріднії пенати.

Та все ж чому край териконів
Активно так проштовхує баронів,
Які його пограбували й розорили
І на пустелю все перетворили?
А ми того не забували
Як років з два тому їх проганяли.
Та ті кого до влади привели
Собі та Україні ради не дали.
Із забуття крізь меморандуми і універсали
Пройдисвітів до керівництва повертали.
То що тоді сьогоднішня Донеччина
Є будучи на наша?
Що не заслужила Батьківщина
Нічого краще?
А може все від нас залежить?
Бо учинили ми не як належить
З Майдану пішли - не контролювали
Тихим життям жили - раю чекали.
Як громи вдарили - не схаменулись
В турботах і буднях усе позабулось.
Що тоді посіяли - тепер пожинаємо
Не звернули уваги на дії - зараз спокутувать маємо.
А між тим двохріччя наближається
Та світлого уже ніхто не сподівається.
Розбіжимось, поховаємось у щілинах
Зробимо вигляд: нічого мовляв не було.
Й ніколи більш на деревах і стінах
Стрічки не загасять похмуре листопадове тло,
А ті, хто вернувся до влади, нехай і надалі визискують нас
Аж поки, зробивши "а-ля Донбас",
Гайнуть кудись на Мальдіви...

Та все ж я не вірю, я знаю!
Мерзенність не вічна.
Колись і вона дійде кінця-краю,
Бо зло не панує одвічно
Тоді, як розбивши трухляве склепіння,
Прийде в Україну нове покоління
Лиш дай Боже, щоб на відміну від нас,
Воно не проспало свій час.

18 - 20 листопада 2006.

Уже два роки проминуло
В країні тихо як в могилі
Усе так швидко всі забули.
Нас ще багато, однак ми безсилі...

І хмари - передвісником зими
Закрили уже не помаранчевеє небо
Довкола саван непроглядної пітьми
Одначе, якось далі жити треба.

Та як?! Того ніхто не знає..
Що нічого не сталось удавати?
Й свободи (котрої немає)
Свято відзначати?

А може світ за очі тікати
До далекого канадського краю
Однак розради і там собі не зможеш дати
Бо України ніде іншої немає!

А може залишитись?
І крізь хижу ніч шлях пробивати
Розчаруванню не скоритись
Ізнов свободі на Вкраїну шлях торувати.

Спалить себе, своє покласти життя
Якщо для цього буде треба
Але почате все-таки довести до пуття
Щоби було ізнову вільне небо!

Ніч з 22 на 23 листопада 2006.

Можновладці не припиняють прорікати
Як добре то стабільність мати.
Мовчать лише, що їм треба status quo стабілізувати,
Аби ніщо не могло їм заважати...
Як зараз так і далі: одним стабільно - грабувати,
А іншим - стабільно бідувати.
Верхам стабільно багатіти
Низам, як і раніш, у злиднях животіти.
Не слід ще також забувати
Що корупцію і беззаконня їм теж треба стабілізувати.
Лишилось, з рештою, одним стабільно панувати,
А іншим - стабільно вимирати.
То ж добре слід іще обміркувати
Чи треба нам таку "стабільність" мати?
Війну не слід розпочинати
Однак не можна й все спускати
Владу в їжакових рукавицях слід тримати
Щоб іншу Україну збудувати.

26 грудня 2006.

Чекали й дочекалися!
Лиш шалапути догори дорвалися
І нас вже посилають!
А може усе таки рацію мають?
Бо їх на місце ми не ставимо
Себе від їх свавілля не позбавимо
За кого голосуємо - не знаємо
Отак і маємо що маємо.

27 грудня 2006.

Де лікар, що згоїть в душах рану нашу?
Хто відповість: життя можливе після кучмістського реваншу?
Ми розпрощались з ідеалами Майдану
І вже змирились з "ідеалами" грабежу і дерибану
Останній шалено обороти набирає
Від цвинтарів до кіностудій братва все чисто підгрібає.
Назад на десять років повертають
Бо біля ринків знов стріляють*
Проституція та ренегатство в Раді
великий попит мають
(Повії справжні - у місцевих радах засідають*).
А КРиСам* все бракує влади
Вже замалі їм займані посади.
Два роки не змінили ненажерливу натуру
Дони воліють накинуть диктатуру.
Ну й що з того що за закони приймають?
На Конституцію вони чхають!
Для них свобода преси не в пошані
Готові взяти у авторитарні грані.
Ми чули вже про ті підходи (там
ще були й розмазані мізки*)
Та доки у наших ЗМІ цілі ще кістки
Нехай розвіють нашу табул расу
Чом "європейський" шлях веде до Гондурасу?
Чи скоро, народ наш обікравши,
Останнє - мову й землю відберуть?
Та мабуть не затримаймось в чеканні,
бо Левченко явили свою суть,
А Суркіси оголивши Карпати,
ґрунти розпродають
Саме на часі Смердючку до Європи посилати
Смердючі ж бо часи ідуть!

23 лютого - 10 березня 2007.

Безнадія немов домовина,
У крижаний панцир закута країна.
Та прийде рік і запалає знов огень
Світанок переродиться у день.
Старим часам прийде кінець
В пітьмі, мов метеор, заблищить каганець.
Як Божий грім, небесний гнів
Повторить діла уже забутих днів
Струсне усю Вкраїну
Потужний землетрус завалить ту гнилу руїну,
Котру про нас без нас замурували
І що завчасно не пізнали
(як у минулу революцію стояли...)
Тоді, як речеться у день Великодній,
Настане Воскресіння України як настало Господнє!
І як казав поет, огнистим видом,
Струсне Кавказ вперезиться Бескидом.
Так кшатрій крізь ворота увійде
І брахман новий четвертий цикл введе.
Настане тут новий державний лад
Ім'я якому - Третій Гетьманат!

18 травня 2007.

Ізнову посуха панує.
Дощів неначе з віку не було...
За вітром курява мандрує
І Сонце немов завжди так і пекло.

Трава по степу пожовтіла,
Хоч зовсім не пора їй ще...
Не пропливе вгорі хмаринка біла.
Вода в струмку ледь-ледь тече.

І квіти так як слід не квітнуть:
Стоять і аромату не дають.
Лишень розкриються - одразу бліднуть,
А на день другий - зовсім опадуть.

Здавалося, кінця немає,
Аж до пустелі спопелить усе
Та ось ізвідкись небокраєм
Вітром гребень хмари несе.


Поволі у гірський хребет розрісся
Та так що морок аж настав.
Раптовий вихор пронісся -
Сухе листя й пил за собою погнав.

Пітьму довкола розколовши,
І вибухнувши більше у сто крат,
Не змігши втриматися довше,
Зірвався з неба водоспад.

У мить мов в океані стало
Та над потоком попливло
І сліду посухи пропало
Неначе й зовсім не було.

Поволі злива припинилась
І сонце з хмар ізнов прийшло.
Зате як все переродилось,
Немов в життя новеє увійшло.

Отак і ми в ці дні погані
Говоримо про розчарування,
Що вибороне на Майдані
Не виправдало сподівання.

Однак цієї посухи не вічний час
І будем знову ми на прю ставати.
Нові Майдани поєднають нас
Нова Пора прийде перемагати.

18 червня 2007.

1. Метеорит

Хотів би я щоб метеорит на землю впав
Щоб світу цьому край уже настав
Щоби нарешті розпочався тут
Хоч і страшний та непідкупний суд.

5 березня 2009.


2. Небокрай
Піти б за небокрай куди не зви
І не вернутись доти
Поки не знайдеш острови
У морі зради і підлоти.

3. Партії Регіонів

Вам Стусове ім'я спокою не дає?
Ви в ньому бачите вороже, не своє?
А в мене думка майорить зорею:
До велетня не доростуть пігмеї.

4. Про Верховну Раду

Мені миліші з Сомалі пірати
Аніж вкраїнськії народні депутати
Бо першим треба належне тут віддати
У них немає звички про мету брехати.

5. Комуно-капіталісти

Колишні комсомольці й піонери
Задурно стали мільйонери й мільярдери.
Десятки літ про комунізм нам співали
Тихенько всіх вони ж і обікрали.


5 березня 2009.


6. Вичерпна відповідь

Спитати мудреця у Дельфах чи на Кріті
Чи справедливість є на світі?
І відповідь таку він дати має:
"Цього ніколи не водилося й немає!"

5 березня 2009.

7. Росія

На півночі живе маньяк-месія
І зветься він імперія Росія
В своєму домі не вміє він хазяйнувати
Зате так любить всіх повчати.

5 березня 2009.

8.Знову провансальці

Донцова правди ніде діти
Без здібностей нема еліти.
Тому всяк час в нас точать ляси
Всі ті що лиш годяться в свинопаси.

5 березня 2009.


9.Про рейдерів

Якщо ти чесну свою працю поважаєш
За неї ти ж і постраждаєш
Мисливців на твоє вже завелось чимало
Не скажеш "а" як враз усе пропало.


6 березня 2009.

10. Ремесло

Творити всім довкола зло
О, це на часі ремесло.
Щоби шановним і багатим стати
Слід убивати й грабувати.

6 березня 2009.

11. Закон

Так проти кого діє в нас закон?
Проти злочинів? О, ні це моветон!
Лиш проти того його вістря повертає
Хто закон цей поважає...

6 березня 2009.


12. Хмари


Пливуть хмаринки у високій далі
Дивлюсь на них у смутку і печалі
Що не розірве цей фатальний круг країна
Століттями лиш чвари і руїна.

6 березня 2009.


13. Позитивний приклад

Чи не слід з овечої отари
Нам стати ж тим, чим в Криму татари.
Вони не скиглять, не ридають,
А що їм належить відбивають.

6 березня 2009.

14. Наші ліві

Як наших лівих величати?
Як їх точніше називати?
Ні, шльондрами не раджу називати
Бо шльондр це може ображати.

6 березня 2009.


15. Де статися такому чуду

Де статися такому чуду
Щоби прозріли сліпі люди
Щоби позбутись бруду й блуду
Куди не кинь, а він повсюди.

6 березня 2009.


16. Парламентаризм

Хто є негідний до праці стати
Іде в парламент, в депутати
Й років з п'ять тихенько він відсидів.
Чимало там осіло дармоїдів.

6 березня 2009.

17. Путін

Скоріше з скнари вийде меценат
Ніж Путін буде демократ.
То є потвора чимала
Вбивати любить "з-за угла".

6 березня 2009.

18. Канонічєскоє Православіє

Чекають літописців славних
Діяння атеїстів православних
В московській церкві є чимало всього
Шкода лише немає Бога.

6 березня 2009.

19. Спосіб життя українофоба

А все це так лишень нічого
Загадка теж є не від Бога
Як можна хліб вкраїнський жерти
І на Вкраїну діжку перти?

6 березня 2009.

20. "Шановні" люди

В яких би шатах не ходили
І щоб там холуї не говорили
Із ким би не доводилось дружити
Бандити й залишаються бандити.

6 березня 2009.

21. Потолоч

Догори ринула огидна публіка
І оце все виригнула парламентська республіка
Тут більше нічого додати
Лиш подивіться як наволоч ця вміє керувати.

6 березня 2009.

22. Федералізм

Релігія дурних і самогубців є федералізм
Насправді означає він феодалізм
Розгулу оскаженілих шакалів
Терзаючих країну олігофеодалів.

6 березня 2009.

23. Точний діагноз

Не треба довго мудрувати
Не треба всім казати
Щоби щось інше, краще мати
Слід геть усіх поприбирати.

6 березня 2009.

24. Про українське суспільство

Раз по раз збуваються кошмари
Панують бо всі Бекона Примари
І де таку нам революцію здобути
Щоб їх в найглибшу прірву пожбурнути.

6 березня 2009.

25. Віха епохи

Давно у моді стало вже мізків не мати
Виразники цього і гумористи й депутати.
Хоч повсякчас перемикай канали
Дебільнії ток-шоу, дебільнії квартали.

6 березня 2009.

26. Ще одна ознака

Кінець літератури і культури
Часи мас-культу диктатури
Там верещать, а не співають,
А бузини всіляку маячню вкидають.

6 березня 2009.



27. Заслужений кінець

По ящику гламур і скляні стрази
Суспільство роз'їжджають наживи метастази
За це розплата вже невідворотно лине
Воно у власнім смороді й загине.

6 березня 2009.

28. На закінчення

Питаєте як міг так вас шокувати?
Благаєте щоб перестав писати?
Звиняйте що все вийшло так погано
У тім що склалось, надія є обманом!

6 березня 2009.

Настала скрута, хоч старцюй,
А ти працюй!
Щоби дожити до зарплати
Нові все ставиш заплати і заплати.
А треба краще працювати!!
Вже хоча б бери і головою бийсь об мури,
А ти працюй, працюй, працюй...
І лізь зі шкури!!!
Коли прийде ж уже розмай?
Арбайт махт фрай!*
(чи як там?)
Працюй, встигаючи за тактом,
Ти лише раб,
Всього лиш раб!
У цім розгадка всіх загадок,
Що робиш ти на їхній лиш достаток.

Осінь 2007.

Соцпартія тепер на дні,
А Волга - знову на коні
Глузливим поглядом не кинь
Маленький поні також кінь.

Жовтень 2007.

Я на всі боки споглядаю
І ніде сонця не вбачаю
Не знаю куди дрейфую по життя
свого я океану
Не певен я що конкретно з цього стане.
І все ж свідомий що не маю плазувати,
А маю знову до борні ставати.

Осінь 2007.

Шайка злочинців
Та різних пробонів
Знов рветься до влади
Під машкарою Партії Регіонів.

2 лютого 2009.

Згадалися бенкети в час чуми
Показують концерт на честь Кучми.
Ось донечка Оленочка Франчук,
А то є зять - кирпатий ніс Пінчук.

Акордеони грають
Ті, що за честь його запросити мають,
А ті солоденькії пісні співають
І "папіка" із ювілеєм голосно вітають.

Ну цим ціна уже давно відома.
А ви всі інші? Спокійно дивитеся вдома?
Ех люди! Курячі в вас мізки!
Вірите у всіляких крокодилів слізки.

І швидко так позабували
Як всю країну нахиляли
Як грошей роками не мали
І за людей вас не вважали.

Чималі капітали поскладали
А ви - тільки б люстрації часи не настали.
На страхах ваших знову грають
І зиск із вас надалі мають.

Та щоб мені там не казали
Кошернії квартали
Не зміниться душа моя
В оту брехню не вірю я!

Листопад 2008.

Каспійське море переповнилося кров'ю
Червона повінь рине по Курі
"Брати-слов'яни" знов відзначились "любов'ю"
"Визвольними походами" і оцій порі.

Обернено в руїни Горі та Цхінвалі
Підірвано мости і спалено ліси
Та банди п'яні вриваються все далі
Хапають що побачать немов голодні пси.

І "дружній" флот наш нахабний гість,
Мов гриф неситий, шугає в чужих водах,
Зриваючи шалену злість
На не підкорених народах.

Однак фінал тому відомий:
Російський чобіт знов зустріне цвях
Орел безмозкий, хоч і двоголовий
Не відає що прийде йому крах.

28 серпня 2008.

Прокинься світе та здригнись,
Побачивши лихого чину.
Орда грабіжників, ґвалтівників і вбивць
Нахабно вдерлася в чужу країну.

Палають бомбардовані міста,
Стікають кров'ю долини,
От-от залишиться земля пуста,
Лише вовки і жодної людини.

А на весь світ про мир сурмить
Двоє найтвердолобіших тиранів
І згадується у ту саму мить
"Миротворчість" Чингізханів і Османів.

Так вже було багато тисяч літ,
Народи між собою розсварити
(Imperia et domini* - старе як світ)
Щоб усіх разом привалити.

Яких би не вибрехали причин,
Але і так уже все ясно:
Усяк рокований на згин
Коли орел-мутант ковтає людське м'ясо.

Однак кінець потвори тої
Лиш справа часу
От- от підуть нові покрої
Останні цього разу.

Й не допоможе вже йому
Ні нафта, ні вугілля
І не питайте вже чому
Стихія вийшла із підпілля.

Тоді розвалиться ущент
Імперія цих зайд-набродів
Настане розкуття момент
Віками гноблених народів.

14 серпня 2008.

Я імігрант та на своїй землі
У ЗМІ тутешніх ми прокляті
Живу я в їх брехливій млі
Приписують гріхи в яких не винуватий.

Я імігрант та на своїй землі
В дідів її забрали звинувативши у зраді,
Наступники тієї влади є так само злі -
Обвинувачують мене в "самозахваті".

Я імігрант та на своїй землі
Мене, немов вогню, боїться обиватель,
І чорні літери на білім тлі:
"Хохлів й татар прошу мене не турбувати!"

Я імігрант та на своїй землі
З неї мене продовжують підленько виганяти,
А спритнії ділки, не за рублі,
Ладні чи не весь Крим порозпродати.

Я імігрант та на своїй землі
Кращі роки на таборі провів в Узбекистані
І ось тепер у ріднім, вже не своїм селі
Я почуваюсь гірш ніж в Магадані.

Я імігрант та на своїй землі
Та все ж її в мене вже не відняти
Сюди, у рідну гавань, мої прибило кораблі
Я тут продовжую боротись й існувати.

8 березня 2009.