Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Серго Сокольник
Поет.
ВТС КОНГРЕС ЛІТЕРАТОРІВ УКРАЇНИ,
також Літспілка "СЛАВУТИЧ"
Власний напрямок творчості- ДИНАМІКА І ЦІКАВІСТЬ




Поеми ⁄ Переглянути все відразу

  •   Медіа
    ***маленька андеграундна еротична іронічна поема***
  •   Нас кинуто
    *маленька поема. андеграунд*
    ***не адаптовано під смаки***
  •   Передноворічне оптимістичне
    ***маленька поема***
  •   Літо двадцятого року
    ***маленька сюреалістична філософська еротична андеграундна поема***
  •   Ромео & Джульєтта постфактум
    ***маленька андеграундна сюреалістична гумористично - іронічна поема**
  •   Будемо жити
    ***маленька сюреалістична поема***
    " ...посіяли гайдамаки в Україні жито,
  •   Марення Лонгіна
    ***сюр. маленька поема-монолог***
  •   Українська трійця
    філософський перформанс поема-есе
    ***оригінальна ідея, авторські знахідки***
  •   Янгольське
    ***маленька поема***
  •   Політ
    ***маленька поема. оригінальна авторська ідея***
  •   Ликера
    ***маленька сюреалістична поема. авторські знахідки. під смаки не адаптована***
  •   Це тільки одяг. Маленька поема
    ***маленька авангардна політико-еротична поема. "перелив теми" (авторське ноу-хау)***

  •   Побачення
    ***маленька еротично-філософська андеграундна поема. під смаки не адаптована***
  •   Маленька поема до Дня поезії
    ***не адаптована під смаки. сюр. філософія***
  •   Дівчина клану Борджіа
    ***маленька містична еротична філософська поема***
  •   Недогарок
    НедОгарок.
    ***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***
  •   Віршуванню еротика поміха
    ***маленька еротично-філософська поема.
    Андеграунд. Дивні роздуми, "рвана" ритміка. Під ус
  •   Шкереберть
    ***маленька сюрреалістична поема***
    *оригінальний сюжет*
  •   Хто вони?..
    ***маленька філософська еротична сюрреалістична поема***
  •   Імператора вбито. Сюр. Маленька поема
    ***маленька філософська поема***
  •   Я, Сонце, Хайям і думки... Маленька поема
    ...крізь розірвані хмари
    Сонце світлом зійшло,
  •   Здійснилось. Маленька поема
    Ця ніч віршування відточує стиль.
    Неначе чорнило розлите на стіл,
  •   Непоборне. Маленька експериментальна поема ( 16+ )
    ***"перелив теми" (авторське ноу-хау))), еротичний елемент***
  •   Доля без дорікання...
    ***маленька філософська поема***
  •   До дня виводу військ з Афганістану
    ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька сюрреалістична поема
  •   Лис і Місяць. Маленька поема-діалог
    Поема створена в співавторстві з поетесою Надією Капінос
  •   ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА. Маленька поема-діалог
    Поема створена у співавторстві з поетесою Тетяною Череп-Пероганич
  •   Епікурійське. Маленька поема ( 16+ )
    Безлисті кущі у судомині корчить
    Від теми, що вітром накладено порчу
  •   Роздуми і думи під перший сніг. Маленька поема
    Завірюха куражить...
    Снігом сипле на рани...
  •   Київська сага. Маленька поема
    ***андеграунд***
  •   Осень. Маленькая философская поэма
    Я философ. Фиксирую... Фото... Мольберт...
    Осень сИрая, рад ли хоть кто-то тебе?..
  •   Гіксос. Маленька поема
    Навіщо, гіксосе, ти прагнеш Єгипту,
    Покинувши землі арійського краю?
  •   Духовність. Маленька філософська поема
    ---авторські знахідки---
  •   Свобода за гратами. Патріотична поема
    Написано в співавторстві з Іриною Лівобережною - до Дня незалежно
  •   Руїна. Дівочі мрії. Маленька поема
    Що в світі за оклик тужливий луна?
    За вітром розноситься слово - війна...
  •   Буде зустріч. Весняне. Маленька поема (16+)
    Заряди снігу у обличчя... Хоч весна
    В зими права свої отримала без бою.
  •   Поранений самурай. Маленька поема
    Як же рана болить...
    Мов пульсуючий вир вогняний...
  •   Шевченко і я. Маленька сюрреалістична поема
    Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше
  •   Офисный сон. Сюр. Маленькая поэма
    Дремлет офисных суток
    Антракт. Тишина.
  •   Будинок. Невелика філософська поема
    На узбіччі стоїть
    Років сто, а можливо і більше,
  •   Баллада о любви. Маленькая поэма
    Неба серый тоннель
    Божьей карой разверзнут во мгле...
  •   ЦЕ- ТЕМА. Маленька філософська поема
    Видатного покрою
    Театру куліси.
  •   Легенда про Довбуша. Поема
    Поема написана у співавторстві з поетесою Іриною Лівобережною
  •   Остров Мертвых. Маленькая поэма
    ...Я подумал с тоской- что случилось со мной?..
    Я был ранен... А может, и просто больной.
  •   Звільнись. Маленька поема
    -Як чарівно кохати!..
    Так... -Найвищої миті
  •   БІмба! От воно яке, кохання нелегке. Маленька поема 16+
    Так добре все... Немає щастю меж...
    До кави ранок... Чи... до ранку кава...
  •   Отак. І не інак. Маленька поема
    Як з гір осінній вітер лине...
    Холодний час навстав.
  •   Во имя жизнм. Героико-эротико-юмористическая поэма
    Поэма написана в соавторстве с поэтессой Ульяной Задарма
  •   Чорний чоловік. Маленька поема
    Я в квартирі сьогодні своїй.
    Не у домі. Він є. Та не мій.
  •   Полет к Плутону. Маленькая поэма
    Холодной тьмы зловещие сюжеты.
    Сигнал о встрече принял борт ракеты.
  •   Купальская ночь. Маленькая поэма (16+)
    Эй, девчонка!
    Сегодня Купальская Ночь.
  •   Плаття долі. Поема
    Історична поема епохи Великої Французької революції
    Поема створена в співавторстві
  •   Поетичний аналіз калу (маленька поема)
    Колись у прадавньо-радянські часи
    (коли у містах не було ковбаси)
  •   Берегами реки Смородины. Поэма
    Примечание. Поэма написана в соавторстве с поэтессой Ириной Левобережной.
    В ней частично
  •   Тема РИМ. поэма (16+)
    Предисловие. Данная поэма является вольным авторским переводом моей же поэмы "Рим" на укра
  •   Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
    Предисловие. Данная поэма- вольный перевод моей же поэмы на украинском языке ІНКВІЗИЦІЯ по
  •   Сюжет. Париж 1871. Маленькая поэма
    В Париже май... Все в зелени, в цвету...
    Разбитых улиц жутко-странные картины...
  •   Встреча. (маленькая поэма)
    Эта дама давно уже немолода...
    Все сбылось... И замужество... Взрослый сынок...
  •   Дівчина і юнак. Притча (маленька поема)
    ДІВЧИНА І ЮНАК. ПРИТЧА. ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА )
  •   Боги жадають. Жертва. (маленька поема)
    БОГИ ЖАДАЮТЬ. ЖЕРТВА ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА )
  •   Секрет віри (поема)
    СЕКРЕТ ВІРИ ( ПОЕМА 16+ )
  •   Піаніно. Дуж-ж-же страшна історія
    ПІАНІНО. ДУЖ-Ж-ЖЕ СТРАШНА ІСТОРІЯ ( ПОЕМА )
  •   Тлін минулого. Зрада. (маленька філософська поема)
    ТЛІН МИНУЛОГО. ЗРАДА ( МАЛЕНЬКА ФІЛОСОФСЬКА ПОЕМА )
  •   На кладовищі (поема)
    НА КЛАДОВИЩІ легенда ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА 16+ )
  •   Гільотина (поема)
    ГІЛЬЙОТИНА ( ПОЕМА 16+ )
  •   Воровка (небольшая поэма-шансон)
    ВОРОВКА ( НЕБОЛЬШАЯ ПОЭМА - ШАНСОН ( 16+ ) )
  •   Сирени, легенда (маленька поема)
    СИРЕНИ, легенда ( ПОЕМА )
  •   Летний отпуск. Небольшая поэма
    ЛЕТНИЙ ОТПУСК ( НЕБОЛЬШАЯ ПОЭМА 16+ )
  •   Рим. Поема
    ***поема***
  •   Інквізиція (поема 16+)
    Їх у в"язниці зібралось чимало
    Жінок, дівчат та ще малих дітей.

  • Поеми

    1. Медіа
      ***маленька андеграундна еротична іронічна поема***

      ...як на ложі ми можем
      Розважатися...
      -Боже,
      Треба б вимкнути просто
      Клятий "медіапростір"!..
      Бо...
      ..............................................
      ..шпиг не є свіже сало...
      ...почвалать, роздивиться,
      Що на полі зростало -
      Чи то рапс, чи пшениця?..
      -Он, ковтаючи гланди,
      Ніби воду з карафи,
      “ПропагАндонталанти”
      Розцвірінькались на фіг
      фігурально, одначе,
      Як нерідко буває,
      На "покращення" наше
      Це ніяк не впливає,
      ............................................
      Як ніколи не вплине... О ні...
      Опираючись плину брехні,
      Я, кохана, пізнав, де
      Відшукати нам правди...
      ..............................................
      ...розіпнемо тіла наші голі
      На стерні Берестецького поля,
      Де над нами кружляє шуліка,
      Де нам сходи збирати довіку,
      Де надірваний стогін пульсує,
      Де себе у тобі я відчую,
      Ніби вовк заховався у лігві,
      Чи то шабля укладена в піхви,
      Мов орало, що входить у землю,
      Щоб у неї майбутнього зерня
      Вкинуть плачем малої дитини,
      Щоб у ньому зродити країну,
      Рідновірно почути у нім
      Позабуті прадавні пісні...
      ......................................................
      Час на інше і гаяти сором.
      ...ти освітлена вся монітором,
      Білотіла красуня нага...
      -Вимикай ту тупу “пропага..”!
      Чи без неї нудьга?
      -Ага!..

      © Copyright: Серго Сокольник, 2021
      Св. №121032608801



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    2. Нас кинуто
      *маленька поема. андеграунд*
      ***не адаптовано під смаки***

      Боже, чи нас покинув?
      ... не
      Вітром ти нині дув
      Нам у застиглі спини!..
      ....................................
      ...Ніби у чомусь винний,
      Я, як усі, іду
      Слідом, який замітає вітер
      Снігом, замішанім на ковіді,
      Дезинфекційним снігом з
      Темрявою, що на дух
      Смердопашіє, ніби
      Вивернутий кожух...
      ...вийняте серце з тіла
      Спробуй та знов устав...
      ...не замінить безділлям
      Радості драйву справ.
      ...чиїм бо було велінням
      Світ трансформовано до
      Лохокредитних ліній
      І лікувальних доз,
      Вакансій, до сплати намірів,
      Плацкартів, де втрачено сон,
      І до секретів снайперів
      Сірих "розведення" зон?..
      Ні!
      . Світ - у брудних піарниках
      З блогерами разом,
      У танцях мерзенних їх на кістках
      (хоча ця картина незмінно така -
      Бо Пріська з"єврОплена міцно харизмою сіла
      На проліски, що після неї навряд уціліли)
      І врешті нам добре видно,
      Що сніг цей гнилоковідний,
      Як, з рештою, будь-яка влада,
      Від зелені до шоколаду...
      ...цим снігом забита моя душа
      І світ покриває суцільний шар
      Його, мов радіаційна хмара
      Всесвітньоочікуваного кумару.
      ............................................
      ...цього не змінити... Не тішить вино...
      Чи то закурити?.. Та кинув давно.
      Бо ніби здоровий спосіб життя
      В моді...
      Вівтар прагне крові. Затям.
      Потім.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2021
      Св. №121020100532



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    3. Передноворічне оптимістичне
      ***маленька поема***

      Цей день відгорів... Відгримів... Відлунав...
      І горнеться темряви кіт до вікна,
      І місяць йому без упину
      Шерстисту розчісує спину,
      Аби він, муркочути лагідно, спав,
      Котячих пазуриків не увіп"яв,
      Невчасного зла не накоїв
      Нічним скаженіючим боєм
      На фронті... Чи лихом, можливо, в тилу...
      ...................................................
      ...не місяць у змозі розвіяти млу,
      А наші серця молоді і
      Думки, що плекають надії...
      Ще скресне любов... Закінчиться війна...
      І ми, підійшовши вночі до вікна,
      Не грізні заграви побачим,
      А ілюмінації... Наче
      Відійде хвороба, недоля, журба,
      Буденності побут... Ну справді, хіба
      Бажать не у змозі у час цей
      Країні полинуть у щастя?..
      ...................................................
      - дай руку, кохана! Із ночі у день
      Ми срібною стежкою нині ідем
      По датах, котами поснулих,
      У час, що минуле обнулить,
      Не будячи їх... Хай минуле засне!
      Дарунком від мене кохання кашне
      Огорне оголеність пліч... Ну,
      іди у цю ніч новорічну,
      Мене обійнявши!.. З тобою разом
      До Свята дорослодитячих казок
      Останні лишаються кроки
      Назустріч Прийдешньому року)))


      © Copyright: Серго Сокольник, 2020
      Св. №120122704744



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    4. Літо двадцятого року
      ***маленька сюреалістична філософська еротична андеграундна поема***

      ...вічно жадаю тебе... Ту...
      ...плине метро через Лєту.
      Ми у вагоні у масках обоє.
      Я познайомитись хочу з тобою.
      Вабить прихований ротик...
      - можна присісти навпроти?
      - коронавірус відразно лютує...
      - дай, через маску тебе поцілую!
      Попри усе ідемо на контакт?
      - так!..)
      - вірю, не віриш аж надто брехні?
      - ні!..)
      ...сум, а чи сумнів, у серці затих.
      - може, ти подруга трохи не з "тих",
      Туполякливих, мала.
      Отже, підбили баланс
      Зовсім здурілому світу,
      І карантинному літу,
      І нескінченній війні...
      - зійдемо може? Чи ні?
      - ти незрівнянна у літній спідниці!
      ...оглядом погляд оцінює ницо...
      Як же ти гола тремтиш у руках?..
      Що ти у ліжку зніматимеш? Ах,
      Звісно, що маску, не бачу невже я,
      Ти прикриваєшся, мов паранжею,
      (чи бюлетеню листом?))) Ка-
      р...тин...карантин...незнайомка...)))
      Далі оголена вся у знемозі
      (сукня валятиметься на підлозі)
      В руки до мене впадеш...
      Вийдемо! Тільки... Та де ж?..
      ...міст нескінченно вузький, і по ньому
      Іде метро над рікою, додому,
      Де у сторіччя минулі паром
      Із капітаном на ймення Харон
      Скільки таких, і красивих, і дужих,
      Поперевозив... Зупинка... - іду вже!
      Зійдеш зі мною?
      - так!
      - прожиті ще літа
      Скинем у річку, чи коло перону...
      - передаси, кому треба, Хароне,
      Світле на нас все і чисте,
      Крайній ти наш машиністе!..
      ...ми ідемо, обійнявшись, мов діти,
      Через спекоронавірусне літо,
      Голі (чи що?..))) і босі...
      ...поїзд пішов у осінь...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2020
      Св. №120062908958



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    5. Ромео & Джульєтта постфактум
      ***маленька андеграундна сюреалістична гумористично - іронічна поема**

      Верона це не макарони.
      Спитай, хто не знає! Катма...
      Принишкли на вітах ворони,
      Бо ніч. І бояться примар.
      Є привід... Солідне склепіння
      "а-ля монументоупир"...
      Там привидів дивні шипіння
      Підслухав Великий Шекспір...
      .................................................
      - а знаєш, Ромео... Аби ти
      У дім мій тоді не зайшов,
      Тібальту б не бути убитим,
      І з нас не робили би шоу...
      Щасливої долі з Парісом
      Нам шал дарував молодий
      Зі свіжонасадженим лісом
      Малечі, що я народи-
      ла... Гладила ніжно голівки
      І пестила їх рученя-
      та... Фільмів заюзані плівки
      Про наше кохання щодня
      Піарять і важчає дихан-
      ня пилом облізлих куліс...
      На лихо закохана втіха ...
      Пробач... Утомилася... Пліз!..
      .................................................
      - а знаєш, Джульєтто... Аби я
      Тобі у вікно не заліз,
      Пішов би тоді до повії,
      Екскюз мі, зізнАюся... Пліз!..
      З роками "рішалою" клану
      Я став... Одружився... Знуднів...
      Але залишився тим самим
      Лихим авантюрником... Ні!..
      Я був би господарем дому
      І, втомлений станом сімей-
      ним, трохи гетеросодому
      Подалі завів од очей...
      Без тебе нічого не значу
      У п"єсі, що в вічності грать...
      ...аби на світанку не бачи-
      ли, привидам варто поспать!..)))
      .............................................
      ...а поряд тримає у хащах
      Меркуціо п"яний Тібальт
      Обіймами братніми. - нАщо
      Ота недолуга журба
      Акторів переднього плану,
      Цей штучнорозіграний щем?
      Ніяк не вгамуються!... А!.. Ну,
      Налий-но отрути іще!..
      ....................................................
      ...у вічнозмораленім небі
      Дзвенять неземні голоси,
      Що зеленолітнім не треба
      Довчасно скидати труси,
      Хапатися гострих предметів,
      Отрутою сьорбати чай...
      ...Та тільки Ромео, Джульєтти
      Дорослішають зазвичай,
      Рахуючи чи не до ста лі-
      та... Знаєш!.. Коли молодий,
      Того, хто читає моралі,
      Відправиш відомо куди.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2020
      Св. №120062106571



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    6. Будемо жити
      ***маленька сюреалістична поема***
      " ...посіяли гайдамаки в Україні жито,
      та не вони його жали... Що мусим робити?.."
      Т. Шевченко

      ...ні слова супроти, ні сумніву тіні.
      Не варто дорослого знати дитині...
      .......................................
      - ти бачиш, Велика дитино,
      Укотре змінилась країна,
      Країна, де ти народився і виріс,
      Яку облюбовує паніковірус,
      Де кожен із кожним воює,
      І завше тебе розцілує
      Крізь маску Іуда на знаній Вечері
      І зникне, немов у таємній печері
      Манкуртів і привидів?.. Годі
      Курить фіміами Свободі,
      Що вовчою стежкою в лісі шукали,
      А згодом відмовились, ніби шакали
      Епохи минулої, задля
      Продукту під назвою “падло”
      В пакеті, означеному “свіжиною”,
      Не вдячні тому, хто страшною ціною
      За волю платив і з любов"ю
      Гріхи ваші власною кров"ю
      (ви риму цю вибачте, бо за звичаєм
      Із кров"ю любов ми, поети, вінчаєм)
      Змива у холодних окопах...
      ...............................
      Цього не побачити, поки
      Свідомістю правитиме кон"юнктура
      (як це полюбля псевдолітература -
      Об істину витерти ноги...
      Таланту не дати дороги...
      "Піпл хаває"- час набивати кишені...
      Від цього країна загине лишень... Ні?)
      .................................
      Здоровим не буде каліка,
      Хвороби не зцілиш без ліків,
      Та хто і збирався кого лікувати-
      Кради і тікай, лиш виблискують п”яти!..
      ..................................
      ...укотре "посіяли жито"...
      А жити?..
      Та!..
      БУДЕМО ЖИТИ !..

      написано під час карантину*


      © Copyright: Серго Сокольник, 2020
      Св/ №120050106936



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    7. Марення Лонгіна
      ***сюр. маленька поема-монолог***

      - Ні!.. Ми не катюги, вояччя Великого Риму!..
      ...Я марю... Напевно на чатах дві ночі не спав...
      Пригадую... Смерть споглядала терпляче незримо
      На мене, коли у Британії я воював...
      ЇЇ оминути впав жереб. А інших багато
      Забрала вона, щоб прославить Імперії міць.
      А що в Іудеї нещасній було прославляти?
      Південну країну, тамтешніх "царів" і убивць,
      Яких зі хрестів майже кожного дня, розіп"ятих,
      Мені за наказом померлих знімать довелось?
      За що прирекли їх, мене не цікавило... Знати
      не знаю... Отого... Здається, на дошці "Христос..."
      Прибито було над сумною його головою,
      Що кров"ю стіка у незграбнотерновім вінці...
      Два інші розбійники нібито... Ну а цього ю-
      дей-одноплемінник спровадив на муки оці,
      Що понад хрестами виконувать вартує варті
      До миті останньої хресні шляхи стерегти,
      До скону... Накази начальника... "Смерті товар той
      До ночі продати і швидше звільнити хрести!"
      З якого почати? З отих чи отого? Почати
      Не важко руці, що твердою була у бою.
      Наказом до Бога свого їх скоріш відправляти,
      Кінчати їх... Не заплямує це душу мою,
      Не ляже докором... У вічність пришвидшу дорогу,
      Вколовши у серце, немов допомогу надав-
      ши (дивне сторіччя приверзлося... Меддопомога...
      Актор... Чи співак... Спеленали... Передозував...
      Це спека південна... Вже вкотре ввижалося... Марив
      Казармою, сном і дівками з будинків розпуст...)
      ...шляхами, до Риму ведучими, східа чума ви-
      рушала збирати життя, віру, розум і глузд.

      *написано під час карантину*


      © Copyright: Серго Сокольник, 2020
      Св. №120042006496



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    8. Українська трійця
      філософський перформанс поема-есе
      ***оригінальна ідея, авторські знахідки***

      Я здригнувся у ліжку. Ранковий напівсон раптово стрімко припинився здогадкою... Вірніше – поверненням до неї, тої, первинної, що колись давно невиразно постала в уяві і свідомості...
      Шлях до Шевченка... Може це трохи гучно звучить, але постать Шевченка з дитинства вабила мене окрім власне самих творів, які я читав, певною особливою енергетикою... І от сьогодні... Мені наснилась пам’ять... Правда ж дивно? Та дива є звичайною річчю в цьому світі... Хто осмислено прожив своє життя, той бачив чимало див. То ж...
      Було так. Нас, тодішніх піонерів, влітку автобусом урочисто привезли з піонерського табору до міста Канева. До музею і на могилу Кобзаря... Певен, немає у світі людини, чиє серце не почало битися б частіше при сходженні на Чернечу гору, на це сакральне місце української Сили, чия душа не відчула б стану просвітлення в цю мить...
      Тоді все це вперше відбулося і зі мною. Нас, піонерів, виховували атеїстами. Ми і не здогадувалися, шо в майбутньому на своєму життєвому шляху самостійно йтимемо до Бога кожен своїм шляхом, і я ще не пізнав тоді отої миті просвітлення душі, яка під час молитви у храмі торкається Віри... Я лише через час і через часи зміг співвіднести і осягнути все це...
      Ми зупинились у якомусь придорожньому селі... Типово-щасливі радянські діти у красивій літній піонерській формі, задіяні в цікавій офіціозній події, по-своєму неосмислено раді їй, і з гарним настроєм тепер прямуючі шляхом до свого піонерського табору...
      Не пам’ятаю, чи мене запросили, чи я зацікавився і напросився сам... Я зайшов у просту селянську хату з солом’яною стріхою, тоді їх було ще чимало, таких патріархально-мальовничих... Зайшов сам-один, хоча міг би, здавалось, запросити цілу ватагу друзів... І опинився ніби трохи в іншому вимірі...
      У тінистій прохолоді з вікон лилося променями денне світло, і хатній пил у цих променях зоряно мерехтів... У хаті було тихо і голоси з вулиці доносились сюди, ніби з-за якоїсь межі, котру вже перейдено, звідкіля нема вороття, і ніякі голоси не у змозі повернути тебе назад, як неможливо повернути назад втрачений час.
      Я був спостережливим хлопчиком, цікавився усім новим, що доводилось бачити. Звичайно, побут сільської хати я знав і раніше, кому не доводилось бувати в селі? Ось я вхожу... Піч... Лава... У кутку, прикрашені вишитими рушниками, ікони... Це не було під забороною, хоч не віталось владою. Мовляв- нехай вже!.. Особливо, коли у хаті проживають самі літні люди...
      Ікони Святих... Я зацікавлено розглядав їх. І з ними ж, не десь подалі, а саме в цьому сакральному місці хати, висів образ козака Мамая... Я одразу вловив певні східні риси цього образу... Чимось він нагадав мені індійського йога, чимось зображення Будди, чимось османського пашу на відпочинку... І поряд же – портрет Шевченка, як він завжди канонічно малювався, старого, зі втомленим поглядом спідлоба, з-під глибоко надягненої хутряної шапчини... Цей проникливий погляд я сприйняв чомусь з відчуттям легкої прохолоди в серці, очі святих дивились на мене натомість більш тепло і лагідно, а козак Мамай ніби й зовсім на мене не дивився, його погляд немов проходив крізь мене наскрізь і дивився кудись у далечінь, на щось видиме лише йому самому.
      Пам’ятаю, мені чомусь стало зимно, ніяково і незручно... Я стояв у цій прохолодній тінистій хаті сам-один, у літній білій сорочечці без рукавів і синіх коротких шортиках, і мені стало неначе соромно перед цими поглядами за свої несерйозно оголені руки й ноги, так, ніби хотілось прикритись від погляду величезним клаптем тканини чи ковдрою... Я лише потім зрозумів, що те саме, можливо, міг відчувати сам Цар Небесний Ісус Христос, коли з нього зірвали одяг перед бичуванням і розіп’яттям...
      Так.. Це було моїм першим духовним бичуванням, ще неусвідомленим, проте яке я витримав, знітившись, і усе ж стоячи перед цими дивними поглядами, переборовши несміливу думку скоріше піти з цього місця, з хати на двір, на сонце, до своїх галасливих товаришів... Але було щось іще... Здогадка... Я стояв і стояв, дивився назустріч дивним поглядам, моя думка пересіклась з дивним посланням, схрестилася з ним, і, ще не усвідомивши, сприйняла його і заховала десь у нетрях душі...
      ...потім я виходив з хати у стані, близькому до стану сп’яніння, хоча, звичайно, не розумів і не усвідомлював цього, я, хлопчик, що ніколи не пробував іще у житті горілки... Виходячи , зігнувся перед низькими дверима, немов вклоняючись учителеві, мене засліпило яскраве денне світло, я зачепився ногою за поріг, та так, що порвав ремінці на сандалі, втратив рівновагу і впав на коліна.
      Швидко підійнявся. Соромлячись порваної сандалі, обдертих колін і долонь, я огледівся, чи хто не бачив, бува, мого падіння. Тоді огледів свої травмовані ноги і долоні, розувся, бо рвана сандаля погано трималась на нозі, а ходити в одній було ніби смішно, взяв взуття до рук і босий пошкутильгав через двір, вулицю, відчуваючи стопами ніг, які не звикли до цього, гостроту придорожнього каміння, до автобусу, де сів на своє місце біля вікна...
      Я не зрозумів тоді, що пройшов вперше у житті маленький відрізок власного хресного шляху... І, проте, всю дорогу мене не турбували ні біль, ні вигляд обдертих долонь і колін, ні зіпсоване взуття... А тоді... Я їхав, задумливо дивлячись у вікно, і на мене крізь скло автобуса немов би дивились з придорожніх полів і гаїв ті самі дивні погляди...
      Потім я бував чимало у сільських українських хатах, і ловив на собі чимало тих самих поглядів тих самих образів...
      ...ті ж самі погляди, з тої ж, чиєїсь материнської хати, яка давно зникла у вирі забудов, забудов, що не розбудували, а саме забудували наш дух і нашу свідомість, зараз у передранковому віщому сні глянули на мене...
      Я прокинувся. Рука потяглася до олівця і записничка на стільці поряд з ліжком... Бо я поет і мені, бува, надходять у голову поетичні рядки і одкровення, котрі я маю записати і трансформувати потім у твір, що подарую людям... Так... Я всього лиш посередник між світами, не більше. Але це – почесне звання. Я – гонець, і несу звістку...



      ...муха засушена на підвіконні...
      Клаптик газети. Чи – «Правди»... Чи – ні...
      Хата сільська... Киця спить на ослоні...
      Роки застою, знебарвлено-сонним
      Димом тютюнним у пам’ять мені

      Вкралися хмаркою сірою... Димом
      Тої країни, що зникла... Стривай!..
      Запам’яталось і інше... Диви-но,
      Там, між іконами, крізь павутину
      Дивиться очі у очі Мамай

      З поглядом ситоспокійного Будди...
      На дастархані горілка... Грушки...
      Мов би питає – обідати будеш,
      Гостю з майбутнього проханий? Люди ж
      Знають – козак пригостить залюбки...

      І пригощає... Ось Матері Божої
      Образ з Дитятком... Святий Миколай...
      Спокій у хаті. Ніщо не загрожує,
      Перехрестившися щиро, хорошої
      Випить наливки – за долю! І край...

      Клапоть газети з очима «правдивими»
      Вітром майбутнього перегорне,
      І споконвіччя з минулого сивого
      Барвами фарби, старою оливою
      Створене, ніби питає мене –

      Чи ти уважний, поете?.. Хоча ти ще
      З крові чорнил не творив у житті своїм,
      Та у майбутнім ти будеш поетище
      (хоч не на радість твій хрест цей... Це біль і щем...)
      Це не сьогодні і справа не в тім.

      Бачиш ікони? Всю святість земну у них
      В серце ввібрав, хоч його і не відкривав
      Дивний козак цей, байдужий до справ земних,
      Батько тому, хто немов поводир сліпих,
      Нації долю на плечі поклав.

      Дивляться очі... І серцем я бачу
      Погляд спідлоба уважно-важкий –
      «ти ж у майбутньому, хлопче, і значить
      Серце твоє неодмінно побачить,
      І пізнаватиме, хто я такий...»

      – Вибач, Тарасе!.. Тебе – не впізнати!...
      Всі неуважні поети... Пробач!..
      І одкровення таємне луна те,
      В серці звучить, мов класична соната –
      ТРІЙЦЯ СВЯТА ЦЕ!.. Не бачу хіба ж?..
      ..........................................................
      Трійця- це шлях, що прямує у Вирій,
      Трійця, де сином Шевченко Святий,
      Трійця, існуюча у Рідновір’ї,
      Міст, що поєднує наші світи,

      І Християн, і Прадавньому вірних,
      Хто на землі проживають Людьми...
      Місце, Тарасе, займаєш по вірі
      Батька духовного... Шану прийми!

      ...я записав на єдиному подиху. Це осмислення триєднання Духовного, Витоків і Отця, можливо теж чимось зарадить, допоможе моїй країні, країні, що нині горить у воєннім вогні, яка розірвана, мов завіса Храму, значною мірою розбита і розібрана недолугими будівельниками на цеглини... Проте я – Поет, а це означає, що я маю бути Каменярем духу і маю покласти свій камінь у загальну будівлю, як це належить зробити.
      – Допоможи мені Свята Трійця! – подумав я, поклавши на стілець щойно списаного листа...


      Серго Сокольник, 2019
      *опубліковано, як інша моя проза*



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    9. Янгольське
      ***маленька поема***

      Не бійся! Я не ворона.
      Я Янгол твій охоронець.
      Послухай, лінивий сплюхо,
      Я дещо скажу на вухо...
      .......................................................
      Цей день у твоїх руках...
      Шкода, що не розумієш.
      Не знаєш, що з ним удієш.
      Та поки він у руках...
      ...підіймешся разом із сонцем,
      Коли прокидається соціум,
      І станеш на нитку кевларову
      Нанизувать намірів марево -
      Втекти за поребрик з валізами,
      Чи курку сусідську зарізати,
      Протерти своєю сідницею
      Пил офісу з шаною ницею
      (бо прийнято честь віддавати
      Начальникам придуркуватим),
      Чи встати (бо зранку встане))),
      Провести цей день у Тані
      Вареником у сметані,
      Бо врешті її не стане
      В житті твоєму, о се ля ві,
      Ревнивий у неї є чоловік,
      І щось таки він пронюхає,
      І все... Ні слуху, ні духу... Не
      Найгірший, повір мені, варіант...
      ...бо може, вчора новий Гарант
      Підписував Іменем Нації
      Наказ про мобілізацію,
      І десь-но чекають вагони,
      Сухпай, автомат, погони,
      (і знов-таки честь віддавати
      начальникам...) Обстріл клятий
      Банальним своїм "БАБАХ!"
      Розірве цей день на шмаття,
      Як ти від бажання плаття
      На Тані, що у руках...
      ....................................................
      Що? Сон твій куди подівся?
      Можливо, я запізнився
      І доля твоя така...
      Здогадуєшся? Пока.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2019
      Св.№119091900840



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    10. Політ
      ПОЛІТ
      ***маленька поема. оригінальна авторська ідея***

      Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
      Ми усередині. У оболонці.
      Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
      Ми усередині аеростату.
      Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
      Ми обирали собі командира,
      Що керуватиме нами і досі...
      Дірку назовні робить боїмося.
      А командир нам невидимий наче...
      За оболонкою і не побачиш,
      Як недолуго сховавсь у корзині...
      Ми ж уявляємо- мужня людина
      Той, хто відважно керує польотом...
      ...ми в оболонці, і віримо доти,
      Поки керуючий вправно й уміло
      Наші бажання в реальність утілить.
      Віримо свято, мов матері діти-
      Долетимо. Тільки... Скільки летіти?
      У оболонці пітьма і задуха.
      Очі не бачать. Затулені вуха.
      Їжі немає. Зжираємо ближчих.
      Легшає куля... Злітаємо вище...
      ...тут, усередині, Авель і Каїн,
      Блудні сини, що світами блукають,
      Янголи, чорними перами вкриті,
      Діти старих і новітніх завітів...
      ...з темряви хоч би віконце відкрити,
      Щоб прочитати слова Заповіту,
      Бачити гори, і ниви, і твані,
      Землі, що стануть нам обітовані...
      ...зараз розріжемо аеростату
      Шовк оболонки, аби запитати
      -скільки нам часу летіти лишилось?
      Місце куди летимо покажи!.. Ось
      Блимнуло світло в прорісі тканини
      і остовпіли засліплені ним ми...
      Де командир??? Десь дорогою випав,
      Ставши шулікам обідом... І глипа
      Погляд здивований з темряви дІри...
      -як ми самі тепер, без командира???
      Хто проголосить дорожні промови?
      Хто нас навчатиме рідної мови?..
      Хто порятує? Хто буде латати
      Дірку, пророблену в аеростаті,
      Через яку ми побачили світло
      Іншого, нам невідомого, світу?..
      ...ми летимо. Не упали і досі.
      Різноідейні і різноголосі.
      Знов командира нового обрали.
      Темно... Бо дірку ми теж залатали.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2019
      Св. №119081508523



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    11. Ликера
      ***маленька сюреалістична поема. авторські знахідки. під смаки не адаптована***

      Знову в уяві з"явився спонтанно
      Жмут простирадл на підлозі... Сувій
      Їх... Чи рукописів... -Йогане! Сядь-но
      Біля жаданої Вульпіус... Твій
      Час ще не вийшов, і вічність настане
      Винагородою пошуку... Ні...
      ........................................
      -Люба Ликеро!.. Чому ти, кохана,
      Вбити бажання зуміла в мені?..
      За аналогією написавши
      Цикл трансформації із попелю-
      шок у принцеси... О нації наші!...
      "ВЕсни народів"... Цю тему люблю,
      Модну сьогодні, бо це, "дев"ятнадцяте"-
      Час революцій і Наполео-
      нів, обіцяло вам жезли у ранцях
      Маршальські... В ранці, які досі но-
      сять добровольці і просто солдати. Ти
      Ранця вагу на плечах спом"яни...
      Скільки змарновано юного часу... Та
      Прагни, Тарасе, своєї весни,
      Як відбулося у Гете і Вульпіус...
      Тільки для тебе на неї табу.
      Знаєш, Тарасе... Накручуй собі на вус-
      На батьківщині давно ти не був,
      І Україна таки не Німеччина,
      В попелюшИні сповита казки,
      Інші нерідко тут творяться речі... Най
      Вигризуть серце вони залюбки,
      Зуби коваль поробив їм залізнії...
      Буде пороблено шкоди тобі.
      Казку чужу не вигадуй наслідувать.
      Щастя із долею- вічний двобій.
      Треба щоразу тобі перейматися
      Тим, що не варте тремтіння душі?
      Рано, Тарасе, лишився без матері...
      Ось де болить... Усе інше- лиши
      На пліткування... Тобі не однаково,
      Хто там і що кому наговорив?
      Смак поновило тобі "полусмакове"
      Може- кохання... А може- порив...
      Викинь принадою для борзописців
      Безліч казок про нещастя твоє...
      ...........................................................
      Плебс і патрицій... В дитячій колисці
      Голос однаковий... Далі- як є...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2019
      Свидетельство о публикации №119061608875



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    12. Це тільки одяг. Маленька поема
      ***маленька авангардна політико-еротична поема. "перелив теми" (авторське ноу-хау)***

      Це- тільки одяг. Він важкий.
      Це оболонка, а не шкіра...
      ...............................
      ...жени її, оту зневіру.
      Зніми його. За мною дій.
      Тоді, оголеною, грати
      Зі мною, жити, помирати,
      І з тліну поставати знову
      Ти зможеш... А тоді... Розмови...
      У мене на плечі... Неврози...
      Оті, від котрих скніє розум-
      Політика... Бо знов і знов ці
      Песиголові безголовці
      Надокучають, щоб їм грець...
      Та- не кінець... ...і про кінець,
      Який усьому є початок...
      Ми всесвіт можемо зачати...
      Оце ідея! І далеко
      Не треба йти, бо дуже легко
      Тебе перегорнуть на спину
      І відчувать оте невпинне
      Здригання тіла в тілі... Як ось
      Нам раз за разом віддалятись
      І знов зливатись у єдине,
      І знову, знову, без упину
      Уже крізь напівсон востаннє
      Терпіти хтиве катування...
      ..."терпець увірвано"... Зоря,
      "Раби зарізали царя",
      І ніч полинула у Лєту...
      Пора вдягти бронежилети
      Від світу... Чи- у нього вдітись?
      Це ж ніби ним відгородитись
      Від... Та скінчили. Ти ітимеш.
      Від мене часточку нестимеш
      В дівочім серці... Чи понижче...
      Та раз за разом будем нищить
      Єднання наше, мов країну,
      Яку на клапті без упину
      Рвуть із середини і ззовні
      Війна та зрада безголов... Ні!
      Це вже прокяття, а не диво-
      Цю тему мусувати... Хтиво,
      Немов отрути повен трунок,
      Ловлю останній поцілунок
      Із присмаком нічного дива
      Твій... Не Іудин... Незрадливий,
      Як безголов... Думки трикляті!..
      І тут ви можете дістати,
      Під час розлучення!.. Наразі
      Ми образи своїх фантазій,
      Що суттю нашою були,
      Необережно роздягли,
      Взамін вдягнувши Божий світ,
      Бо голий у бою не воїн...
      ................................
      ...амінь. Нехай він захистить
      Обох до зустрічі нової...

      © Copyright: Серго Сокольник, 2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    13. Побачення
      ***маленька еротично-філософська андеграундна поема. під смаки не адаптована***

      Ось місяць зійшов на поріг,
      Бо сонце заснуло... І треба
      Обрати зі стежок нічних
      Одну... Обираю- до тебе...
      .....................................................
      Що котик у місячнім сяй-
      ві став на твої я пороги,
      Бо "твій" десь там котить. Вітай,
      Омий, мов прочанину, ноги,
      А далі в еротики рай,
      Осипана місячним пилом,
      Зі мною удвох поринай
      Оголена... Тілом... Хотіла
      Втомитися, люба моя?
      Жадання виснажує сили,
      My dear. І навіть коньяк
      Не діє... На тіло... Втомило...
      Мов кішка, мостись на мені
      У стані блаженної втоми...
      Ні смутку, ні радості. Ні
      Бажання. Ні крапки, ні коми,
      Ні сенсу натхненні вірші
      Вкладати у душі убогі
      З програмами людомашин...
      Це обрані нами дороги.
      Конкретно обридли уже
      Незмінні володарі світу.
      Адептам гламуропожеж
      У пеклі довіку горіти,
      Яке сотворили самі.
      А ми усамітнимось. Навіть
      Без спогадів, о, mon ami,
      Про сни політичної наві,
      Де плани передні горять,
      А задні у моді у блазнів,
      І вказує вихрестохряк,
      Де лави займати у лазні,
      На котрих ні холоду, ні
      Спекоти... ...ти любиш спекоту
      В екстазу горіти вогні
      Вже вкотре? Вже вкотре... Вже вкотре
      Весняна природа твоя
      Тіка у палаючу осінь,
      В оте міністерство, де я,
      Поет Несімейних Відносин
      (посада така чарівна...)))
      Надати еротики віршу
      Призначений... Може, вина
      Для тебе? І трохи міцніше
      Для мене? Незмінно- коньяк
      І погляд у очі... Аби не
      Над міру... А міряти як
      Ти хочеш? У позі рабині?..)))
      ................................................
      Вже сонце зійшло на поріг
      Розбудженим песикои. Місяць,
      Мов кіт, налякався і втік...
      Зникаю. До зустрічі, місіс!..

      © Copyright: Серго Сокольник, 2019
      Свидетельство о публикации №119050100689



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    14. Маленька поема до Дня поезії
      ***не адаптована під смаки. сюр. філософія***

      ...порозкидано на столі
      Обгорілі, мов крила, твори,
      І солоний від крові хліб,
      Ніби підпис на договорі,
      Що, порушивши раз один,
      Ти, як Майстер, навік убитий.
      -Маргарито, до мене йди
      І порадь, що мені робити...
      ............................................
      Генеруючи на межі
      Рівня творчості запитання,
      Як поезії міражі
      Трансформуються у омани,
      Що ти маєш казати, що?
      Заспівати пісень повільних
      Величальних для світу сильних?
      Що ти маєш казати? Що?
      Світ Евтерпи- світлиночка з
      Глянцепуперного журналу.
      Тамувати невтерпиш сказ,
      Бо питання тебе, "дістало"-
      Що ти маєш робити, що?
      На догоду забути гідність,
      Що оціниться, вірогідно?
      Що ти маєш робити? Що?
      Крил тефлонових анапест,
      Злітні смуги- трибрахій, дактиль...
      І- польоту тоді капець.
      І- Шуліка не Птеродактиль.
      Що ти маєш писати, що?
      Розсередитись у середнім
      Тексті з іменем Посередність?
      Що ти маєш писати? Що?..
      ..............................................
      ...телефон. Маргарита зв”я-
      жеться з Тими, кому Завіти,
      Мов абетки від А до Я...
      Згідно договору летіти
      З ким у сивого неба сталь
      За законом Тріумфу волі.
      -Майстре, як фі мене дісталь!
      Нешабльон!- резюмує Воланд-
      Світ безжалісний і тупий
      Для людини твого покрою.
      Коні творчості б”ють копи-
      тами землю в калюжі крові.
      Світ, де автору важко ди-
      хати, викинь, мов м”ятий флаєр.
      Відлітатимемо туди...
      Хата... Вечір... Тебе чекають...
      ................................................
      Коні з крилами... Дивина...
      -летимо, Маргаритокрила!..
      -ой, яка ж ти таки сумна,
      Земле рідна, як звечоріло...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2019
      Свидетельство о публикации №119032100280



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    15. Дівчина клану Борджіа
      ***маленька містична еротична філософська поема***

      Запитання... Здригання тіла... О,
      Я, повз мару оцю тремку,
      Розглядаю відтінки білого...
      Як давно я шукав таку!..
      ...............................
      -можна сісти на край ослінчика,
      Почитати тобі вірші,
      Епатуюча емо-дівчинко
      З таємницею у душі?
      Буду ніжити, може статися,
      Біле тіло у сиву ніч,
      І в коханки новому статусі
      Їх читатимеш ти мені?
      Можеш іміджем білолицеї
      За обставинами постать
      І содомівською блудницею,
      І незайманою з розп"ять...
      Чи- не бачити світу Божого,
      Раз торкнувшись твоїх обійм?..
      Хто ти, дівчино клану Борджіа?
      Світ у чім завинив тобі?
      Відчувати образу спиною-
      Поясни, бо не звідав сам-
      Ображали тебе дитиною,
      То сторицею "аз воздам"?
      Не грабельками, не лопаткою,
      І не лялькою у садку
      Грала з іншими ти дитятками...
      Ти надумала гру таку-
      Сік із вовчої терти ягоди...
      Зі свічок висмикати гніт...
      ...між дітей не буває злагоди,
      У обрАзі дорослий світ...
      Що відплачеться- не пробачиться.
      Біль зі зрадою- від усіх...
      ...це не перше твоє побачення
      І довіку чимало їх.
      Смуток видимий... І невидимий
      Здогад тінню на тлі чола...
      Ти можливо була б і відьмою,
      Та шляхів до них не знайшла.
      Дай тобою, слабкою, сильною,
      Надихнутися на межі!..
      Будеш ти від усього звільнена,
      Як до ранку даси дожить,
      Хоч на спокій не розраховуй. Ну,
      Йди у втомливий шал утіх,
      І отруту, у серці сховану,
      Вилий стогоном біля ніг!..
      ...................................
      ...як у спини на нас дивилися
      Хтиві очі заздрісників!..
      -що, гадаєте, не здійснилося?)
      ВСЕ ЗДІЙСНИЛОСЯ ТУТ ТАКИ)))


      © Copyright: Серго Сокольник, 2019
      Свидетельство о публикации №119030600366



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    16. Недогарок
      НедОгарок.
      ***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***

      Це вітер виє чи вовчиця
      Крізь морок ночі? Голова
      Болить... Мені будинок сниться,
      В якому Творчість прожива.
      Цей дім осіб прийма солідних,
      Дрес коду згідно... На одну
      Хвилину я, немов дослідник,
      Крізь сон до нього зазирну...
      ..................................
      ...ліпнина стін, задуха зали
      В бароко стилі, і у ній
      Поснулі Твори спочивали
      У відлакованій труні,
      І мали в мідному свічаді
      Горіти Творчості свічки,
      Та не горів, а тлінно чАдів
      Лише недОгарок... Такі
      На фабриці робити вміли
      В позаминулому сторіч-
      чі... В мороці палахкотіли
      Оці свічки, аби у ніч
      Не збилися з дороги люди,
      А чи побачили нове...
      ...про нього меморандум буде,
      Мовляв, віки переживе,
      І налетять на нього роєм
      Комахотвори молоді:
      "ми наш, ми новий мір построїм",
      Лише вогню оволодій
      Екзистенційно новинОю,
      Не підпали собі крилА!..
      ...сторіччя поспіль над труною
      Отой недогарок пала...
      .....................................
      ...у орігамі я складаю
      Поснулі Твори, і з труни
      В розбиту шибку відпускаю.
      Лиш підпалю... Нехай вони
      Кружляють білим світом, поки
      Вогонь не спинить їх політ,
      Перетворивши все на попіл,
      І сам лечу туди ж услід,
      Натхнення відчинивши брами...
      ......................................
      А вам, шановні судії,
      Скажу крізь сон -О ГОРЕ З ВАМИ,
      ЛІТЕРАТУРНІ СНИ МОЇ...

      © Copyright: Серго Сокольник, 2019
      Свидетельство о публикации №119021501190



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    17. Віршуванню еротика поміха
      ***маленька еротично-філософська поема.
      Андеграунд. Дивні роздуми, "рвана" ритміка. Під усереднено-узагальнені смаки не адаптоване***

      Жага втихала... Ось і налетіли
      Сни стомлені в еротиці нічній.
      Ти відчувала кожен дотик тіла,
      До мене притулившись уві сні...
      ...а я звільнив з еротики полону
      І народив живий і нешаблонний
      Еротовірш у сонній голові...
      Записую у пам"ять. C'est La Vie-
      Властивість ця таки довіку буде.
      Поети- внутрішньо самотні люди.
      Анахорети, що й казати...
      Інакше б не могли писати,
      Бо просто ніколи було...
      І несподівано зійшло
      Це одкровення в напівсонну голову...
      ...та чую, ти прокинулася!.. Голу я
      Тебе бажаю всю шалено... Треба
      Торкнутись тілом зоряного неба,
      Що серце з серцем поєднало знову!
      Непересічні пестощі... розмови...
      ...як еротично спинку вигинати
      І напівсонним голосом питати:
      -я сплю собі, пройдисвіте, а ти
      У віршотворчі відлетів світи,
      Мій егоїсте, від утіх подалі?
      Знов на Пегасі? Чи оті сандалі
      Свої крилаті непомітно взув?
      -Кохана!.. Вибач... Я ВІРША ЗАБУВ,
      Як віддалася ти! Не віриш?
      Як віддА...
      ...от тільки вірш...
      Шкода!.. Шкода!.. Шкода!..)))




      © Copyright: Серго Сокольник, 2019
      Свидетельство о публикации №119020800957



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    18. Шкереберть
      ***маленька сюрреалістична поема***
      *оригінальний сюжет*

      Змеркли зорі. Бо впали у сни світанкові.
      ......................................................
      Повтікали дракони в печери казкові
      (себто ящірки вилізли грітись на плити,
      Та втекли... У дитинство... Я вмів їх ловити,
      І, награвшись, на волю назад відпускав...
      Те ж і змій...) Ну, а змієва вдача така -
      Як неправильно схопиш, то вкусить напевно.
      Тож мене попрохала одна "королєвна"...
      Як її?.. Забуваю, трясця її матір...
      КлеомА?.. Чи КліОпа?.. КлемА?.. КлеопАтір?..
      Ну то справа не в тім... Історична подія...
      Щоб за тіло вкусила і вчасно подіяв
      Смак солодкий отрути принадності NUDE.
      Щоб вкусила її неодмінно за груди.
      ......................................................
      ...я по плитах ходжу, молодий єгиптянин.
      Спека... Скинув кожуха... Не візьму до тями -
      Нащо дівці гадюча отрута на згубу.
      -кинь придурка отого... Антонія... Люба!
      Утечем у майбутнє з цієї руїни!..
      До якоїсь країни... Мабуть, України!!!
      Де глямур від Кутюр "залипає" на сало,
      Де зміюка вже більше тебе б не кусала!..
      У коханні "відІрвемося" від душі,
      І писатимемо на світанні віршІ
      (Чи-то вІрші, як мовив суворо поет...)
      Викладатимем вільно ми їх у Інет,
      Шанувальників цілу отримаєм купу!..
      Тільки те та не те... Посилаєм у дупу
      Той Інет, де гадюччя з"їдає поетів,
      Де троляки, яких, мов ляльок, з кабінетів
      Смик та смик ляльководи... Де дурість у шані.
      Де розумні не роблять погоди. Та я не
      Мав і гадки запрошувать в нетрі такі...
      Краще підемо рвать у пустелі квітки.
      Як шляхетні минулі часи повернуть?
      Хай майбутні дракони себе і жеруть!)))
      ...ми нікому "осанни" ніде не співали,
      То за це у майбутньому нас покусали
      Гадозмії...) КлеОпо!) Та не переймайся)
      Хоч Антонію ж.па, напевно вертайся
      У часи, де гадюччя на власну замову.
      Вибачай, у ві сні я вивчав твою мову,
      КлеопА... Чи НатА... Чи СвітлА...
      Зрозумій!
      І не "злий".
      Ти ж не зла?
      ...............................................
      ...сон наснився дурний.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2018
      Св. №118051300368



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    19. Хто вони?..
      ***маленька філософська еротична сюрреалістична поема***

      Жрець. І Діва, дарунок у жертву Богам...
      -що за діло до них мені? Я не віддам
      Їм Данини Богів. В них удосталь всього.
      Ти- моє і моя. Не зречуся свого!
      ........................................................
      -жити хочеш?.. Тріпоче рука у руці.
      Очі в очі... І ми у сторіччі оцім...
      Знову долі єднають круті віражі.
      Пам"ять серця чекає світлин вітражів,
      Де були ми удвох у минулі віки...
      Як не взяти таку? Не віддатись такій?...
      ...копіюю у пам"яті серця скріншот,
      Як ВІН довго від НЕЇ до НЕЇ ішов...
      Ким була ТИ ЙОМУ? Подарунком небес,
      Бо булатом у жертву принести тебе
      Він не дав... І вівтар не заляпала кров...
      Жрець пішов проти Віри... Основа основ
      Кожна Віра... Часи вимагали того,
      Аби сталося так... Ти з бажання свого
      Віддалася Жерцеві не без насолоди?
      (вільний вітер не завжди бажання свободи)
      Та й життя в ті часи цінували не стільки,
      Як бажання віддатись (ні, не на постІльці
      Із гламурно-слинявим коханцем- "героєм",
      І дівоче оголення- це не покрою
      Від Версачі нап"ялений одяг на тіло...
      Жрець його не схотів би... І ТИ не схотіла б...)
      Ким ВІН був? Глядачем еротичного шоу?
      Ще той час не прийшов... (взагалі- час пішов у!!!...
      "лайкарі"- "недолугопоети" пішли ви...)
      Як земля пересохла очікує зливи!..
      Мов дівоче бажання належати... НАщо
      Є життя?- у Жерця запитати- чи краще
      Проживати його у закутості буднів?
      Лід і пломінь. Не бути чи бути? То БУДЬМО
      Цілу вічність у миті запліднення лона,
      Ніби вірш, що написаний проти шаблону
      У часи, у які і писать розучили,
      У часи, де З ТОБОЮ ЙОГО розлучили...
      ...та догідно пасьянсу розкиданих днів
      Відтворилось... ЙОГО ти зустріла. МЕНІ
      Ти знайома, мов Став на кохання Жерцеві.
      Поза сумніву- ВІН! Ти пізнала? Оце він-
      Може Я... Може ні... Пам"ять стерли віки.
      -підійди і торкнися МОЄЇ руки,
      Та ВОНА, що до НЬОГО прибігла по хвилях,
      Та ВОНА, що на стінах Путивля заквилить,
      Та ВОНА, що за Майстра віддасть свою душу...
      Я ТЕБЕ пізнаю... Ніби равлик із мушлі,
      Ти виходиш, звільнивши розкутості гени,
      На жіночий вівтар, простягнувши до мене
      Спраглі руки... І губи цілунку бажають,
      І закуті тіла ланцюги розривають,
      Що скували нам пам"ять, змінивши часи...
      Ти- ОТА, про яку у Богів я просив,
      І собі залишив, у Богів відібравши,
      І бажання відпив приворотної чаші...
      .........................................................
      Світ маленький, мов час. Мов годинник і глобус.
      Ми зустрілись. Та нас розлучає автобус.
      Так було. Так і буде. І прісно... І завше...
      Та все рівно. Тебе у Богів відібравши,
      Вивів істину я у догматі простім-
      Я тебе відбирати у кожнім житті
      Маю право в усіх, хто стоїть на шляху.
      Я впізнАю тебе... ВІН ЇЇ... Who is who?...

      ***термін "ЛАЙКАРІ" патентую***)))


      © Copyright: Серго Сокольник, 2018
      Свидетельство о публикации №118041100047



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    20. Імператора вбито. Сюр. Маленька поема
      ***маленька філософська поема***

      Імператора вбито.
      Загинув тиран!
      Мур палацу пробив
      Плебісциту таран!..
      ....................
      Не злукавив.
      Криваво віддався мечу,
      І останнього "Аве!"
      Собі не почув.
      Відлетів, мов лелека
      В осінній імлі,
      Все ще чуючи клекіт
      Бундючних орлів,
      Бо мерзенно насправді
      Було вочевидь,
      Як омріяну владу
      Плебеям ділить,
      Пізнавати. І гидь
      Зрозуміла твоя-
      Краще гідно загинуть,
      Ніж бачити, як
      Смолоскипи чадили
      Пітьмою вночі,
      Як країну ділили,
      Її "здаючи",
      Ордам варварів- псів
      Віддавали дівчат
      І житло... Хто хотів
      Про свободу кричать,
      Вже не знав, чи потрібна
      Вона, а чи ні...
      .....................
      ...так багатоосібно
      Горить у вогні
      Воля духу сталева-
      Затиснута длань
      Імператора- лева...
      ......................
      ...натомість поглянь-
      Як тікали, ганьбили
      Себе "королі"...
      ......................
      -Дайте сили! Я сили
      Візьму у землі
      Неподільно-моєї...
      Я все поверну!
      Я злелію лілею,
      Зустріну весну,
      Щоб лелеками жити
      У світі добра!..
      .......................
      ...коло замкнене. Вбито.
      Загинув тиран!..


      © Copyright: Серго Сокольник, 2018
      Свидетельство о публикации №118010401456



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    21. Я, Сонце, Хайям і думки... Маленька поема
      ...крізь розірвані хмари
      Сонце світлом зійшло,
      Бюст Хайяма Омара
      Увінчавши чоло...
      ....................................
      -щось на серці... Та годі!
      З ким би випити як?..
      Сонце, ти у нагоді.
      Сонце, любиш коньяк?

      У Едемі жіноцтва
      Я кохання співак...
      Та мене першородства
      Гріє тема нова...

      Рубонуть рубаями?
      Та навіщо, скажи?..
      Всі ж давно не при тямі.
      Довели до межі

      Новоявлені шахи,
      Ті, кому Нізамі
      Був би програним в шахи...
      Ні. Наперсток візьми.

      Він їм ближчий по суті
      У своїм сприйнятті.
      ...у безсовісній люті
      На бажання оті

      Розказати Поету
      Про страждання і біль...
      -маєш право на це ти?
      Це потрібно тобі?..

      Відлаковані теми-
      перепустка у Світ...
      ............................................
      ...Сонце глянуло ТЕМНО-
      -спом"яни "ЗАПОВІТ"

      У проекцій орбіті
      Історичних подій.
      Що робилось у світі?
      Що здійснилось тоді?

      .............................................
      Острів дальній Єлєни...
      Імператора млость...
      -розкажіть, Демулєни,
      Як усе почалось!

      Як ви бачили вади
      Тих років вогняних -
      Не Дантони для влади,
      Краще влада для них.

      Мовчите. Гільотини
      Ніж втомився рубать.
      Ви Мамоні данину
      Ще не вміли складать...

      Хоч Марати бувалі,
      Не позбутись ніде
      Леза холоду сталі
      Від Шарлотти Корде...

      (ну, і "наше" вже чисто -
      Пам"ятаєте ви
      Комуняк-ебертистів
      Кровожерливий вий?..)))

      Ви вже позабували,
      Бо світогляд такий,
      Як де Лілля співали
      Марсельєзу полки?

      Не усі і співали.
      Сила спротиву є,
      І навік вгамувала
      Гільотина Шеньє...

      ......................................

      Сила спротиву...
      СИЛА ВИСОЧІЄ ОН ТАМ -
      То Чернеча могила...
      Вічний спротив катам.

      Загратована воля -
      Невідплатності щем.
      Річка змінює колір...
      Кров ворожа тече...
      .................................................

      Знаю- станете рохкать,
      Бубоніти мені,
      Що змінилась епоха...
      -ЩО ЗМІНИЛОСЬ У НІЙ???

      Спам"ятайте, потвори,
      (є цинізму межа?)
      Наші голодомори
      Під вірші про врожай!..

      У розстрільні підвали
      З геніальних орбіт
      Ви кістьми повкладали
      Зоренації цвіт.

      Як стріляли на злеті
      (некомфортні ж такі)
      "неформальних" поетів
      У "відлиги" роки?..

      І Майдану, Майдану
      Невгасимий маяк...
      Неоспівана данність...
      Хто тоді, як не я?..
      .............................

      -світла пам"ять. Із Вами,
      Сонце, я на зв"язку!..
      За Омара Хайяма
      Наливай коньяку...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2017
      Св. №117103001031



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    22. Здійснилось. Маленька поема
      Ця ніч віршування відточує стиль.
      Неначе чорнило розлите на стіл,
      Вона тобі в душу втіка, ніби жах,
      Що вірш не напишеться... Пишеться... Ах...
      .....................................

      Складаються зорі. Підходить пора...
      Ще тоне у мороці твій Катр-Бра,
      Ця битва з собою у рівності сил...
      Ти здатись на милість себе не просив.

      Ти інше просив... І збігає рядок,
      Неначе на душу ляга холодок,
      Що пОкровом речення жар укрива,
      На успіх приречений... А голова

      Від думи йде обертом... Може, не йде,
      А просто тяжіє від гіперідей,
      Які ти чорнилами виллєш у світ...
      ...і нудить від пам"яті... Пам"яті від

      Розправонашіптувань ницих нездар,
      (Як серце твоє? Ще тримає удар?)
      Обмежених дурнів... Їм не зрозуміть-
      Що вдіяно- того не в силах змінить

      Вже й сам Господь Бог... На оцій ось землі,
      Що заздрісний недруг тобі опалив,
      Руками у опіках маєш творить.
      Саджати троянди свої. Боронить

      Цей клапоть, аби що нове проросло,
      На щастя (а ім на загибель) зійшло,
      Бо броду одвіку нема у вогні.
      (...як точка опори потрібна мені,

      Щоб зсунути землю. Та вкрали ж. Нема.
      І Гоголь Великий сказав недарма
      На те запитання- Ну що на Русі?
      -ТА КРАДУТЬ!..) А судді... Та Боже впаси

      Лихого суддівства... І куплене все.
      Навіщо той вірш?.. Написав би ессе
      Про те, як підсудки судили ягня...
      Чи байку... Дожити б до СУДНОГО ДНЯ,

      Щоб бачить, як суддів судитиме Суд...
      Гаразд. Я римовано це занесу
      До твору. Хай судять прийдешні роки...
      Роки... Чи віки... Бо потрібні віки,

      Можливо, щоб якось змінити цей стан,
      Як вовка голодного судить баран...
      Гаразд. Повернемось до наших бара...
      ...лягло, мов влите. Викладати пора

      У простори нету, прозоро-ясні,
      І темні, немов заговорена ніч,
      Чорнилом розлита у дУші одвіч.
      Живи, у життя відлітаюча РІЧ!!!

      Бий, бубон шамана, немов барабан,
      Буди Валенштейнів роз"єднаний стан!
      Хай заспані сови злітають із віт
      І творять у мороці ниций політ!

      Хай жовті їх очі словами сліпить,
      Словами, нікому яких не спинить!
      Які, наче сонце осяють цей світ!..
      Це яв? А чи сон це?..
      ..................................
      Втомився я від...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2017
      Свидетельство о публикации №117092006975



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    23. Непоборне. Маленька експериментальна поема ( 16+ )
      ***"перелив теми" (авторське ноу-хау))), еротичний елемент***

      Роздуває майданом минулого тлін...
      Скільки часу чекати ще маємо, блін,
      Дощ очищення?.. Чи він проллється колись
      На піарореклами скопичений слиз?..
      .....................................................
      Нам, поетко, окремо це пить до кінця...
      Ми по вінця у "темі". ...то вип"єм винця,
      І подумаєм краще про згаяний час...
      Я, хай буду ледащо, "зірвуся" нараз
      Із тобою в ночей кіптяву смоляну,
      Де за станом речей я тебе роздягну
      І кохатиму так, що заухає сич...
      Ти не проти? То як? Поринаєм у ніч?
      ...і розцвітить пітьму світляків однострій
      (це дорогою плинуть нічні ліхтарі
      Вздовж шосе, що за місто на місце подій
      Нас несе у машині...) Надія надій
      Позабути на час про огиду війни,
      Що чужий папуас* нам підкинув у сни,
      Без якої у когось "мозгі набєкрєнь"...
      ...слухай голос нічних потаємних пісень,
      Що співатиме птаха таємна тобі...
      -трохи остраху-стрАху в собі, далебі,
      Ти відчуєш, немов би жагучий прилив...
      ...як пульсує тік крові, коли я скінчив,
      Ця богині Кохання людська данина!...
      Ти оголена вся... І поголена... На-
      солодившись тобою п"яніє душа...
      Час побути рабою... -Послухай вірша,
      Що писав!.. -"Я втомилася, сплю, відчепись"?!)))
      -Він не "квітометАфорячий", не боїсь))))))))))
      В нім і трактор Тичини не диркає, ні))))))))
      Еротичний... У ньому, немов у вогні,
      У горнилі, що плавить залізо з руди,
      Той шалений порив, що привів нас сюди
      Пити вранішні роси осінніх лісів,
      Щоб ходили ми босі стежками дідів,
      Пізнавали арійську свою давнину
      В шалі пристрасті... Скоро іти на війну,
      Бо, дивись, неозоро кривавіє Схід,
      І зриваються зорі в останній політ,
      І можливо, ця ніч подарована нам
      Наостанок... І ранок... Налиймо вина,
      Того, з присмаком крові, що в землю пішла,
      Об"єднаєм любові підвладні тіла,
      ВідтворИмо її, мов жертовний обряд.
      Хай тепер наші рими жагою горять
      Непогасно свої надбання боронить...
      .......................................................
      Що загадано, маємо вчасно здійснить.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2017
      Свидетельство о публикации №117090600939



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    24. Доля без дорікання...
      ***маленька філософська поема***

      Доля без дорікання
      В камені... Жанна Дарк
      Вкотре зі здивуванням
      Переглядає, як
      Муху прадавню гарно
      Капсулював бурштин...
      .....................................
      -сумніви мають, Жанно,
      Що не відьмачка ти.
      ...зрада і треті півні
      Будуть і поготів.
      Витримаєш катівню
      Із запитань попів.
      Друзі із ворогами -
      Плевели і зерно -
      Склали у орігамі
      Тіло твоє давно,
      Вільноневільна пташко...
      -душу вітрам відкрий!...
      ...як же літати важко
      В полум"ї власних крил!..
      Долею обійняти
      Світу металобрухт...
      Полум"ям запалати -
      Не заплямує бруд,
      Що полетить у спину.
      -звільнений Орлеан...
      -трон короля- дофіну...
      -спіймана у капкан...
      -Ви не спроможні так лі-
      тати!- останній крик...
      ...у бурштиновій краплі
      Спати тобі повік
      Статикою атлантів
      На постаментах тих,
      Що історичних фактів
      Місцем обрав бурштин,
      Поверх якого автор
      Випише ці слова -
      ЛЮБИШ СВІЙ МЕЧ І ПРАПОР -
      СПРАВА ТВОЯ ЖИВА.
      ..................................
      ...і наостанок слова,
      Наданого мені:
      ЦЕ НЕ НОВЕ, ПАНОВЕ -
      В ДОЛІ ГОРІТЬ ВОГНІ...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2017
      Св. №117042211931



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    25. До дня виводу військ з Афганістану
      ШЕВЧЕНКО І Я. Маленька сюрреалістична поема

      Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше місце, березень 2016 р.

      Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
      Весна в чужім краї... Я хворий... Весна...
      Торкаючи ранню свою сивину
      Я марю в пітьмі хворобливого сну...
      .........................................................
      Ось книжка, що мов дорогий експонат...
      Не наша країна... Не наша війна...
      Її в госпітальній книгарні узяв-
      Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
      Схилився над постіллю хтось уночі...
      Невже санітар... Ні... хтось інший... Мовчить...
      ...Посвячених маса, як гинув Амін...
      І... голос Тараса я чую в пітьмі-
      - Що брате солдате? Нелегко тобі?
      Народ, що затятий в своїй боротьбі
      За землю, за волю, за віру свою,
      Довіку ніхто не здолає в бою.
      Невільні Імперії Воїни Ночі...
      Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
      Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
      Туди, де димиться земля України,
      Де буде Імперії "Чорний квадрат"
      Також зазіхати на ласий цей шмат,
      Як- ось зазіхає... Як- он зазіхав...
      Як ти, у казахських степах я страждав,
      І думка єдина... І мара єдина...
      Чи знову побачу тебе, Україно?
      Нещасна Вкраїна... Загони рабів
      Вже скільки раз нищили волю тобі...
      І зовнішні чари... І внутрішні чвари...
      -То сядемо й чаю міцного заварим,
      І будем зі смутком співати сумні
      Ми ще Коліївщини давні пісні,
      І в серці твоїм обірветься струна...
      Сльозою проллється вже котра весна,
      Бо десь покриває туман а чи дим
      Священного краю покинутий Дім...
      Бо десь-таки знову приховану Волю
      Лукавий Микола пускає по колу...
      -Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
      Де любу Вітчизну терзають собаки...
      Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
      Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
      Що зв"язані в мене з одвічних часів,
      Бо дуже ненависть шалена до псів,
      Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
      І землю, що РАЄМ я звав, продають...
      Шо? Зв"язані руки у тебе й у мене?
      Цей шал... Шаленіти... Шаленство... Шалене...
      Шиплю... Чи то дихання в мене звело?..
      Тарасе! Можливо тебе й не було
      Отут, біля мене, в останній мій час...
      Та жити шалено жадаю, Тарас!..
      Бо я повернусь із печального краю
      Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
      Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав...
      ........................................................
      ...Я вижив. Бо я тобі клятву давав.

      29. 02. 2016. Містична ніч...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116030809783



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    26. Лис і Місяць. Маленька поема-діалог
      Поема створена в співавторстві з поетесою Надією Капінос

      Мов темна безодня замерзлі діброви...
      І Місяць у небі фатально завис...
      І промінь загляне навряд світанковий
      У нору... Старий помираючий Лис,

      Думками спливаючи, Місяцю скаже
      Про час той далекий, коли лисеням
      Тулився до мами... Змужнілий, уважно
      Чекав, готувався до дивного дня

      Коли, сонцесяйно-вогненна цариця,
      Мов осені барви, до нього прийшла
      Шукаючи щастя, тендітна Лисиця...
      Та кляті мисливці... Густіє імла,

      І сльози, останнього подиху сльози,
      По тій, до якої тобі не дійти,
      Хоча би собаки всі збились в облозі...
      Хоча всі капкани б тобі обійти...

      Його лисенята до іншого лісу
      Шукати удачі давно подались...
      Кому розказати?.. Кому пожалітись?..
      Лиш місяць у небі уважно завис...

      Він Місяцю скаже, як хоче туманом
      По місячній стежці до неба зійти...
      Та тіло ще важить... Ще рано... Ще рано...
      А Місяць так дивно... Так тепло світив...
      ...............................................
      ...ховає ніч і обриси, і риси,
      І срібло ллє на дно гірських криниць.
      І чутно... Чутно... Б"ється серце Лиса
      Під вічним сяйвом зоряних лисиць,

      Які одвіку мчать кудись по колу
      Стежками неба... Та сріблястих спин
      Не бачить Лис - поСИвілий і кволий...
      ...Я - Місяць. І самотній, як і він.

      Я- Місяць. І гойдатму до ранку
      Чи сон...чи спогад? - те серцебиття...
      Рудий малюк... Гайда впіймати мамку
      За довгий хвіст!.. Нора, весна, життя,

      Нора, весна, життя, кохання, постріл,
      Нора, весна, життя, весна, життя...
      А потім... потім... потім... потім... потім...
      Самотній Лис. Як я... Без вороття...

      ...Все відбулось: і мрії, і кохання.
      Він -сивий... Срібний - я... Немов брати...
      І ця зима йому - мабуть остання:
      Вже йдуть по сліду Вічності Хорти

      На білосніжнім Божім полюванні-
      Від нього смертним годі утекти.
      А за межею - та, мов зірка рання,
      Руда і сонцесяйна... як і ти,

      Мій дивний Лисе... Справді, зачекалась
      Тебе десь там - де ні рушниць, ні сліз.
      Та поки поряд пострілу не сталось-
      Я - срібний Місяць. Ти - мій Сивий Лис.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116122510902



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    27. ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА. Маленька поема-діалог
      Поема створена у співавторстві з поетесою Тетяною Череп-Пероганич

      У людства далеко не кращі часи...
      Спинись і послухай оті голоси,
      Що чути, неначе потік джерела...
      Немов поцілунок, торкнеться чола

      Кохання одвічного спомин віків...
      І кожен шукає до нього шляхів...
      Та, хоч буревієм шляхи замело,
      Кохання надія вінчає чоло.
      ..........................................
      … Моя Еврідіко, чому я не зміг
      Дотриматись слова –
      Ще крок – і поріг…
      Ступили би з мороку в царство любові.
      Як жаль, що розтануло все на пів-слові…
      На ложе любові поклав би тебе…
      Та де ти, кохана, тепер? Де ти? Де?

      А тілу так хочеться втіху відчути…
      Із Царства ж Аїда назад не вернути…
      Ти там, а я тут. Тішу спомином серце:
      Коли ми удвох… Щастя дощиком ллється…
      Як хвилі на морі – одна до одної -
      Отак ти і я…
      Двоєднання з тобою…

      Цілунками пестив би знов твої груди…
      Тепер тільки спогадів музика всюди…
      ....................................................

      І спомином, повним п’янких протиріч,
      Відлунням у горах нашіптує ніч...
      ....................................................
      - О ні... Ну не міг ти, Орфею, чекати,
      Допоки ми вийдемо з царства пітьми...
      Твій розум, затьмарений місяць Гекати,
      Накази Аїда здолати посмів...
      Нездійснена мрія...
      Та я розумію...

      А як ми кохалися... Вуглики жару-
      Твої поцілунки на тілі рясні...
      Як, втомлений шалом, ти грав на кіфарі,
      А я танцювала в оголенні снів...
      І дихали груди...
      Цього вже не буде...

      П”янкий, наче ночі царя Валтасара,
      Твій погляд востаннє пекельним вогнем
      Обпік мене всю, спопеляючи жаром...
      О, як же ти прагнув... Ти прагнув мене...
      Мене вже немає...
      Та я вибачаю...

      Немає... І лиха я шепіт сприймаю...
      Глумління розпусти... Йому залюбки
      Приниження гідності... Знаю... Я знаю-
      Вакханки розірвуть тебе на шматки,
      О мій кіфареде,
      Мій мащений медом...
      .............................................
      Розлука приходить, коли не чекаєш.
      Спочатку знаходиш – а потім втрачаєш.
      Печальні минулі історії вчать

      Нас слово тримати, аби не втрачать…
      Аби не губили ніколи повік
      Орфеї коханих своїх Еврідік.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116121703487



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    28. Епікурійське. Маленька поема ( 16+ )
      Безлисті кущі у судомині корчить
      Від теми, що вітром накладено порчу
      На їх існування в буремному світі...
      Ну що ж... Ми, філософи, чаєм зігріті

      Удвох біля вогнища... Думи прозорі...
      Ми ловим чашкАми залізними зорі,
      Що падають з неба думками ясними...
      Думки про війну... Ми вже звиклися з ними...

      Про підлість думки... Про брехню... Про сміливість...
      Щоб хтось у майбутнє з минулого вивіз
      Країну, що, бачиш, у світі існує,
      Та світ її голосу ніби не чує,

      Бо втомлений світ. І воєнні новини
      Сприймає, немов особисті провини
      Отих, що воюють. Жалійтесь на себе...
      ...І пара від чаю у зоряне небо

      Зліта, мов молитва Богам споконвічним...
      Ні. Нас не торкнеться розпечений відчай,
      Неначе з багаття злетіла жарина...
      Моя поетесо! Філософе! Спину

      Мою обійнявши, торкнися губами
      Неголених щік... Сум не прийде за нами,
      Бо зло із добром наче ходить по колу
      У мандрах світів... Філософії школа

      Сприймається легше буремної ночі...
      Та допито чай... Ти кохатися хочеш?
      Пішли до намету! Хай світ зачекає
      Летіти в безодню, допоки кохаю

      Твоє я від хтивості вигнуте тіло...
      Он знову нам зірка в долоні злетіла
      На щастя, на долю... Ходімо скоріше!..
      Ти, світе, без нас свої справи вирішуй!..

      Нехай диспутують Боги-освітяни,
      Чи можна тебе ще привести до тями,
      А ми у нестямі сплетемось тілами-
      Прогресу сумнівному антиреклама,

      Як гаяти час не на війни чи працю,
      Не на... Бо і так він давно вже у ср.ці,
      Здурілий від крові фантом недобитий.
      А нам із тобою кохатись. Любити.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116112701198



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    29. Роздуми і думи під перший сніг. Маленька поема
      Завірюха куражить...
      Снігом сипле на рани...
      ...сніг- не попіл від сажі
      Шин згорілих Майдану....
      Сніг минулі події
      Устилає покровом.
      І нічого не вдієш...
      Це- "Священна корова".
      ...чавлять автоколеса
      Приморожені грудки,
      Наче груди в інцесті
      На зупинці маршрутки...
      ...в завірюсі капслоком
      Світло близиться лиха
      Усебачачим оком...
      .......................................
      Ось автобус під"їхав...
      -Чи водій дурнуватий?..
      -Зупиняйся вже, клятий!..
      ........................................
      ...як же ж люблять таланти
      На Русі "зупиняти"...
      ...легко пісню вчавити-
      Мов ногою на груди...
      ...як нескладно ступити
      На стежину облуди...
      -Ти квиточка не купиш-
      Щирять морди нещирі.
      Титулована тупість
      І суцільна зневіра...
      "Розторбили" відзнаки
      По "своїх" кабінетах.
      ...чи сміятись, чи плакать
      В Україні поету?..
      У фужери фуршетів
      Зорі падають з неба.
      Там немає поетів.
      Бо- ПОЕТІВ НЕ ТРЕБА.
      .......................................
      ...сніжна твань каламутна
      Забинтовує відчай...
      ........................................
      Від"їжджає маршрутка
      За маршрутом- у вічність.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116111411725



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    30. Київська сага. Маленька поема
      ***андеграунд***

      -Позбираєте докази.
      Придивіться до мерії,
      І Дніпра синьоокого,
      І будинку з химерами.
      ....................
      ...На будинок химера
      З неба сіла нараз,
      І небесна портьєра
      Відхилилась на час...

      Сонце прищуром хитрим
      Київ зважило ницо,
      Дивоцвітом пролите
      На церковні двінниці.

      Світла клапоть пробився
      За свинцеві тенета,
      Крізь фартух, мов проміння
      У рентгенкабінеті,

      Освітивши минуле
      Віддзеркалення суті...
      Щоби вже не забули
      Те, що є незабутнім.

      Як зчорнілий Архангел
      Приземливсь на Майдані,
      Замінивши незграбно
      Добрий символ каштану.

      Оком монстра блискучим
      Бачить київський голуб
      Безкінечні "тянучки"
      "Декларовано- голих".

      Буревієм недолі,
      Наче вальс, заколисує
      Вітер, київський Воланд,
      Трансформація бісова...

      Що, киянин, "по ходу"
      Ти фамілії вивчив,
      Ким надуто зі сходу
      Цю війну братовбивчу?

      Як оголені нерви
      У тебе реагують
      На медійності "перли"-
      Ті "пугулі-пугулі"

      Лікарів та аптекарів
      З їх "рукою на пульсі",
      Астрономів з планетами
      Що з землею зіткнуться,

      Адвокатів з "рішалами"
      Тих проблем, що у змозі
      "Розрулитись" "лошарами"
      Не інакше, як в морзі?

      Ось вона... На узбіччях
      Наркоманисто-сіра
      Безнадія в обличчях...
      І банкіри... Банкіри...

      Відійшли, мов із віком
      Пацанячі полюції,
      Нездійсненні каліки-
      Мрії двох революцій...

      ...як ми лідерів хочемо -
      Ми до них, а вони не ті...
      І зостались самотніми.
      І лишились покинуті.

      Розмінялися щастям
      Із душею ледачою -
      Маргарито, де Майстер? -
      ВТРАЧЕНО.

      "Разводілам" здались
      З їх серцями собачими -
      Став печатку на казці -
      ВТРАЧЕНО.
      .....................
      Заховалося сонце.
      Та "інфу" донесе
      По-під Боже віконце.
      Зафіксовано. Все.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Св. №116110201239



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    31. Осень. Маленькая философская поэма
      Я философ. Фиксирую... Фото... Мольберт...
      Осень сИрая, рад ли хоть кто-то тебе?..
      Я твой облик храню
      В жанре НЮ...
      ..........................................
      Ты- ребенок, и ты ожидаешь
      Интереснее жизнь во сто крат
      Школьно-детской... Внезапно узнаешь
      Эту первую горечь утрат...
      Вскоре бабушка больше не спросит-
      Что ты кушал? Как ножкам- тепло?
      Это осень, ребеночек. Осень.
      Все уходит. И детство ушло...
      .................................................
      Ты- певец неизменных желаний.
      Лавра в мире не хватит покрыть
      Монументов свершенных познаний
      Эту прыть... Поубавилась прыть...
      И ты смотришь в свинцовую просинь,
      Как на лес всполошЕнный Макбет...
      Это осень, неистовый... Осень
      Пробирается в душу к тебе.
      ...............................................
      Наши встречи, желанная... Встречи,
      Чередою, как вечный парад...
      Только лист опадает на плечи,
      И тебе я, как прежде, не рад.
      В ночь студеную песни уносит
      Ветер... Мы их уже не споем...
      Это осень, любимая... Осень
      Постучала в окошко твое.
      ..........................................
      Путь неблизкий сомкнулся в кольцо.
      Осень истово дует в лицо,
      И бросает к ногам листопад
      Ветром... Осень, ну кто тебе рад?..
      Сладок знания яд...
      Может, все-таки- Я?..


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116092300616



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    32. Гіксос. Маленька поема
      Навіщо, гіксосе, ти прагнеш Єгипту,
      Покинувши землі арійського краю?
      У люті морози (поглянь манускрипти)
      Теплішого, ніж Батьківщина, немає

      Священного слова... Коней табунами,
      Жінками прекрасними ти володієш,
      Та знову і знову впиваєшся снами
      Земель, у яких твоя втілиться мрія

      Боїв і походів, величних руйнацій
      Сп"янілих від крові володарів світу...
      Ти станеш початком нових генерацій
      Що, зрештою, будуть для всіх заповітом,

      Як треба ставати жорстоким тираном
      І вчити від жаху схилятися нижче...
      І порох віків, мов кремована рана,
      Тобі ще надасть запитання- навіщо?..

      Навіщо? Бо носиш в собі Олександра,
      Колумба, Кортеса... Ще й Гітлера треба?..
      Ні... Ти не мандруєш. Це втомлені мандри
      Прочанами босими линуть по тебе.

      Чи, може, ти падаєш нині в безодню,
      А думаєш- птахом у небо здійнявся?..
      До ложа Єгипту навіщо сьогодні
      Ти хтивим коханцем нарешті "дірвався" ?

      Спливають віки. І пісками пустелі
      Тебе замітає. Це катарсис... Трансфер...
      Колись на одвічності пам"ятній стелі
      Написано буде- "Твій задум не вдався..."

      Можливо. Історії зникла потреба.
      Майбутнім ти матимеш право сказати-
      "Я може, на час, та здіймався у небо.
      Що ви розумієте?... Ви... Не крилаті..."


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116090700609



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    33. Духовність. Маленька філософська поема
      ---авторські знахідки---


      ...от що за манера людину питати
      Опівніч, коли дуже хочеться спати

      І з мороку зло виповзає назовні
      Про те, як вона уявляє ДУХОВНІСТЬ?

      Духовність- це слово? Чи дійство? Чи міра?
      Чи шлях, що людину приводить до віри?

      Це відстань від НІ до непевного ТАК?
      Чи благо, що робиш без певних ознак?

      Зі злом боротьба- це духовність чи ні?
      Повстати, чи жити весь час у багні?

      Інакше скажімо. Іде чоловік
      До хати із книгою... Двері... І зник

      У нетрях кімнати. Що буде із ним?
      Давайте подумаєм трохи над цим.

      Можливо, він спати заходить до неї...
      А може, читатиме "Четьї- мінеї"...

      То де тут духовна, скажіть, складова?
      Чи спить? Чи читає? Діяння ж бо два,

      Допоки він двері назад відіпре...
      Із двох варіантів один обере.

      А ось де знаходиться ІСТИНИ ВИМІР.
      Духовність- це ПРАВИЛЬНО ЗРОБЛЕНИЙ ВИБІР,

      Це ТАЇНСТВО ДІЙСТВА у нетрях кімнати-
      Не згаяти час, а читати, читати...

      А ззовні- нема. Зачинився і зник.
      В кімнаті їх двоє. Він сам і двійник,

      Що спить, поки інший читає собі.
      Така вірогідність, зупинений біг,

      Існує для того, хто ззовні кімнати.
      Йому залишається тільки ЧЕКАТИ,

      Допоки скінчиться віраж трансформацій...
      Те саме народів стосується, націй,

      Що зріють, духовність в собі несучи...
      До чогось дозріють... До Раю- ключі,

      До Пекла- провалля. І розуму сни
      Нерідко народжують бісів війни,

      Бо мир зберігати- всього лиш умовність.
      Ну добре. Я- спати. Духовність... Духовність...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116072400841



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    34. Свобода за гратами. Патріотична поема
      Написано в співавторстві з Іриною Лівобережною - до Дня незалежності України

      Надії Савченко, Олегу Сенцову та іншим
      вірним синам та донькам України присв’ячується.

      Подивись у захмарене небо -
      Смутком вкрило його голубінь.
      Чи душі незалежності треба,
      Як не носиш свободи в собі?
      А чи вільні насправді народи,
      Що в сусідів стріляють з гармат?
      Та палаюче сонце свободи
      Кине промінь крізь темряву ґрат,
      І кайдани спадуть неодмінно.
      З нами – віра, і правда, і Бог.

      Вірні донька та син України
      Між собою ведуть діалог:

      ***
      ОЛЕГ:
      Біблії слово: «Не хлібом єдиним»
      Стало за ґратами майже священним.
      Мила країна, далека родина
      Вкрита від мене відчуженням темним.

      Я, української неньки дитя,
      Разом із Кримом собі не належу!
      Наше життя розтоптали, як стяг,
      Вкрали підступно мою незалежність

      Волю, країну і крісло в журі*.
      Тіло віддали катам на поталу.
      Ницо радіють зрадливі щурі,
      Тяжко страждають в облозі татари.

      Враже «кіно» провалило «прокат»,
      Тінню Гаага вставала в фіналі…
      Відрежисований гуркіт гармат
      Хоче старий повторити сценарій.

      Загнані звірі в безумстві своїм
      Знову показують зуби зловіще.
      Тільки: «Недовго вже правити їм» -
      Слово з-за ґрат виривається ВІЩЕ.

      ***
      Час летить – потривожений птах,
      Промінь світлий розвіє омани,
      Вкаже сонце омріяний шлях,
      Ляже слово бальзамом на рани.
      Хоч шляхи, мов волосся в літах,
      І покрило осіннім туманом,
      Батьківщина В ТОБІ пророста,
      українська моя Роксолано.

      ***
      НАДІЯ:
      Я - Надія. Я людства Надія.
      Я незмінна. Як світло й пітьма.
      Ти такий, як і я. Розумію,
      Що надії на правду нема

      У катівнях, де нас поховати,
      Наче волю, схотіли живцем.
      Нас довіку катам не зламати,
      Ми в собі Україну несем.

      І нехай заблукала, зчорніла
      Наша доля у цій боротьбі,
      України скривавлене тіло,
      Я НАДІЄЮ СТАНУ ТОБІ.

      Не собі ми, а світу належим,
      Час до бою за правду настав.
      То тримайся звитяжно, Олеже,
      На Голгофу несучи хреста.

      ***
      Надя вільна. Та нам святкувати – не час.
      Нам про інших подбати належить.
      Із надіями пращури дивляться в нас,
      Що збороли свою незалежність.

      Тож - борися, народе, позбудься імли,
      Розцвітай, як барвінок хрещатий,
      Щоб у вільній країні привільно росли
      В щасті, в радості наші нащадки.

      * 15 вересня 2014 року, будучи в ув'язненні, Олег Сенцов був запрошений стати почесним членом журі 62-го міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні. Порожнє крісло символізувало місце в журі для Сенцова і на венеціанському кінофестивалі 2014 року.

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672981
      рубрика: Громадянська лірика
      дата поступления 17.06.2016
      автор: Серго Сокольник



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    35. Руїна. Дівочі мрії. Маленька поема
      Що в світі за оклик тужливий луна?
      За вітром розноситься слово - війна...
      Палають подвір"я козацькі... Палають...
      Це Каїна "братство". Вбивають... Вбивають...
      .........................................
      ...Ти дівчина юна. В лихії віки
      Які женихання та чоловіки?
      Горілка та грубість.
      Та тіло немите.
      Загублена юність,
      Мов мрія убита...

      І ти вибігаєш подалі з оселі,
      І дива чекаєш в часи невеселі...
      Бо чула про Сходу краї чарівні
      (не бути там зроду тобі чи мені...)

      От тільки... Шлях куриться -
      То незабаром
      Можливо на хутір
      Наїдуть татари...

      Дівочі романи...
      В полон заберуть...
      І може, Султану
      В гарем продадуть...
      ...........................................
      Буде звать муедзин
      З мінарету возславить Аллаха.
      Ти зречешся Христа,
      Хоч залишиться плач у душі.
      За минулим уклін...
      Та його ти забудеш без страху.
      Бо удруге життя
      Подарунок Всевишній лишив.

      Східна мудрість зійде,
      Ніби Сури Святого Корану,
      І рядки Нізамі
      Ти вдихатимеш, наче кальян.
      Буде вчить Валіде
      (Може навіть сама Роксолана!..)
      Як вестися тобі,
      Щоб, нарешті, помітив Султан...

      Ти чекатимеш там,
      У гаремі, своєї нагоди.
      Там наїдки тонкі...
      Мов в Едемі, дзвенять солов"ї...
      І, можливо, Султан,
      Повернувшись із дальніх походів,
      Омовінням ріки
      Прийме спраглі обійми твої...
      ........................................
      Кохатися хочеш... І хочеться жить...
      .........................................
      ...Посічене тіло дівоче лежить.
      Всю ніч гвалтували. Весь ранок вбивали.
      Бо крові все Віку Кривавому мало.

      Бо Каїну брата любити не треба...
      Життя марнотрати... І Пекло- не Небо...
      Які ще татари?.. Це Морок нічний
      Роздмухує жар братовбивчий війни!

      І знов кровоточить роз"ятрена рана.
      І доля дівоча блукає в туманах.
      І брат йде на брата. І батько на сина.
      І- з краю все хата... Руїна... Руїна...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116041610587



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    36. Буде зустріч. Весняне. Маленька поема (16+)
      Заряди снігу у обличчя... Хоч весна
      В зими права свої отримала без бою.
      Дурня... Чи личить снігу замітати нам
      Шлях, що до зустрічі намітили з тобою?...
      .....................................
      -ТА ШО Ж ТАКОЄ???
      .....................................
      Питання гостромислі-
      Чого це ми "закисли"?
      "Кректати", наче, рано...
      -Вдягай своє... Весняне!
      (і поголи "пілотку")))
      Горілку "Рашен водку"
      Із снів зимових Наві
      Ти вилий до канави!..
      -Бо вже летять лелеки,
      -Бо зустріч недалеко,
      І ми, зимово-кволі
      З тобою разом голі
      У ванній питимем коньяк,
      А там- до постілі... Ну як
      Тобі весняний коньячок?
      Та не пролий! І на бочок
      Примощуйся шалено,
      Надягнута на мене.
      А далі- пляшку відклади,
      З тремтінням тіла припади
      До бажаного тіла,
      Бо ти цього хотіла
      В обіймах сніжної зими...
      З бажанням ніжності візьми
      Оте своє, жіноче,
      Усе, що жінка хоче
      (ввижається що жінці
      З собою наодинці)))
      І на "рецепшені" портьє
      Хай скаже- "ну, вона дає!!!")))-
      Бо навіть в коридорі
      Твій стогін, наче море,
      Розлився з "номеру" й тече...
      -Таки "даєш"!)))... То на плече
      Клади мені голівку...
      А ковдру- на долівку,
      Бо по-весняному тепло,
      Ще й з алкоголем, потекло
      Мов тік життя, по венах...
      -Спочила?.. Йди до мене!..
      .........................................
      А за вікном якась безколірна весна,
      Немов гірка країни долі сивина...
      І невідомо, що нам літо принесе...
      -Подай коньяк. Не будем думати про це...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116032001510



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    1. Поранений самурай. Маленька поема
      Як же рана болить...
      Мов пульсуючий вир вогняний...
      Від життя відпочить
      Сон завісу наклав, чарівник.
      ......................................
      ...Пахне сакури цвіт
      Насолоди кохання весною.
      Вабить найманця світ
      Димом, крові бажанням, війною.
      Пошук ночі удень,
      Наче голки у сіні свідомий.
      І дорога веде
      Просто в марева сині від дому.
      ......................................
      На оксамиті ночі
      Мов зорі, твої очі...
      Цей мерехтливий спомин
      Теплом повіє з дому...
      ......................................
      Поки ще не закляк,
      Стисни волю в кулак, самураю.
      Бо тернистий твій шлях-
      Це навряд чи дорога до раю.
      Ще живий, а чи ні-
      Цикл народження й смерті замкнеться...
      Спомин вічності снів
      Просто в серце із неба проллється.
      ......................................
      У лісі крик совиний,
      Неначе плач дитини...
      Наважся пригадати,
      Як колисала мати...
      ......................................
      Отже, скоро терпець
      Стрічки долі нараз увірветься.
      Може, завтра кінець
      Битви з тінню, що фатумом зветься.
      Що здобув у бою,
      Заховай в темну ніч при дорозі.
      ...І на рану твою
      Сипле сакура квіти в знемозі...
      ......................................
      По дорозі підуть
      Ті, що можуть іти навпростець.
      І на ранок знайдуть.
      Тільки це вже запізно... Кінець.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116031401175



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    2. Шевченко і я. Маленька сюрреалістична поема
      Поема перемогла на конкурсі “І мене в сім”ї великій...” Спілки літераторів Славутич, перше місце, березень 2016 р.

      Тюльпани Афгану... Мов кров... Дивина...
      Весна в чужім краї... Я хворий... Весна...
      Торкаючи ранню свою сивину
      Я марю в пітьмі хворобливого сну...
      .........................................................
      Не наша країна... Не наша війна...
      Ось книжка, що мов дорогий експонат...
      Її в госпітальній книгарні узяв -
      Шевченків "Кобзар"... Цілий день я читав...
      Склонився над постіллю хтось уночі...
      Невже санітар... Ні... хтось інший... Мовчить...
      ...Посвячених маса, як гинув Амін...
      І... голос Тараса я чую в пітьмі-
      - Що брате солдате? Нелегко тобі?
      Народ, що затятий в своїй боротьбі
      За землю, за волю, за віру свою,
      Довіку ніхто не здолає в бою.
      Невільні Імперії Воїни Ночі...
      Ми в інші часи помандруємо, хочеш?
      Дай, руку, солдате! Ми підемо нині
      Туди, де димиться земля України,
      Де буде Імперії "Чорний квадрат"
      Також зазіхати на ласий цей шмат,
      Як- ось зазіхає... Як- он зазіхав...
      Як ти, у казахських степах я страждав,
      І думка єдина... І мара єдина...
      Чи знову побачу тебе, Україно?
      Нещасна Вкраїна... Загони рабів
      Вже скільки раз нищили волю тобі...
      І зовнішні чари... І внутрішні чвари...
      -То сядемо й чаю міцного заварим,
      І будем зі смутком співати сумні
      Ми ще Коліївщини давні пісні,
      І в серці твоїм обірветься струна...
      Сльозою проллється вже котра весна,
      Бо десь покриває туман а чи дим
      Священного краю покинутий Дім...
      Бо десь-таки знову приховану Волю
      Лукавий Микола пускає по колу...
      -Бо досі немає вас там, Гайдамаки,
      Де любу Вітчизну терзають собаки...
      Отямся з відчАю! Бо- БУДЕМО ЖИТЬ!
      Дай чаю! Та руки мені розв"яжи,
      Що зв"язані в мене з одвічних часів,
      Бо дуже ненависть шалена до псів,
      Що тільки жирують, і крАдуть, і п"ють,
      І землю, що РАЄМ я звав, продають...
      Шо? Зв"язані руки у тебе й у мене?
      Цей шал... Шаленіти... Шаленство... Шалене...
      Шиплю... Чи то дихання в мене звело?..
      Тарасе! Можливо тебе й не було
      Отут, біля мене, в останній мій час...
      Та жити шалено жадаю, Тарас!..
      Бо я повернусь із печального краю
      Додому. До неньки- Вкраїни. До Раю!
      Щоб Дім цей потрохи хоч Раєм ставав...
      ........................................................
      ...Я вижив. Бо я тобі клятву давав.

      29. 02. 2016. Ніч...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Св. №116030809783



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    3. Офисный сон. Сюр. Маленькая поэма
      Дремлет офисных суток
      Антракт. Тишина.
      И сиеста... С минутой
      Обеднего сна...
      ................................
      ...Догорает огонь.
      Улетает зола
      В неба томную вонь...
      ...Память мне помогла
      Удержать на плаву
      Этот странный сюжет...
      ...Я на остров плыву,
      Где тебя уже нет...
      ...Он ужат и отмыт,
      Этот взрослости мир,
      Словно мысли,
      Забитые в темный сортир,
      И когда-то сольется
      Вода в туалет,
      Подтверждая, что НЕТ.
      Ничего больше нет...
      ....................................
      ...Да, "вернемся к баранам"...
      ...Плыву я к тебе,
      Будто вдаль утром ранним
      Навстречу судьбе...
      -Помнишь залитый светом
      Песочек у скал?..
      ...Из окна кабинета
      До детства рука
      Протянулась... И снова
      К тебе я плыву.
      Это жизни основа...
      -Тебя как зовут?
      Валя? Таня? Аленка?
      Надежда? Скажи,
      И разливисто-звонко
      Дружить предложи...
      Ты откуда такая?
      Ага, из Москвы.
      Здесь семьей отдыхая,
      Бываете вы...
      Ну, а я киевлянин,
      И это совсем
      В дружбе нам не доставит
      Недетских проблем...
      ...Эти важные тетки-
      Гранд- оффис- прокат,
      Словно в бочке селедки
      Лоснятся бока...
      ...Да... Ты вышла на берег,
      В трусишках ХэБэ.
      Я еще не умею
      Сознаться тебе,
      Что тобою любуюсь...
      Наверно, люблю...
      Я еще не целуюсь,
      Но- на! Подарю
      С уваженьем глубоким
      Роскошный улов-
      Банку сока (без сока,
      Но с рыбой-иглой,
      Что я выловил в море)
      Подарок прими!
      ...Все изменится вскоре...
      -Меня обними!..
      ...Резкий цокот от шпилек
      Врывается в сон...
      -Вот тебя бы пришпилить,
      Да вымести вон!..
      ...Наши ноги босые...
      Морская вода...
      Украина... Россия...
      Куда вы? Куда?..
      Это иглами в сердце
      Понятье- война...
      Словно детство,
      Ветра унесли времена...
      ........................................
      Сон прошел. Неуклонным
      Пробужденьем объят
      Деловито- районный
      Офис... Военкомат.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116021800523



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    4. Будинок. Невелика філософська поема
      На узбіччі стоїть
      Років сто, а можливо і більше,
      Цей будинок сумний,
      Хоч з вікна проливається сміх...

      Зупинися на мить.
      Придивись до фасаду пильніше.
      Жаху тінь віджени-
      Він по черзі ковтає усіх.
      .............................
      В будинку життя вирувало,
      Хоч деколи все ж виривала
      Якась нерозгадана сила
      Від дому когось до могили...

      Колись- канотьє і рейтузи,
      По моді підібрані шузи...
      Візник з бородою суворий,
      Бо хтось від"їжджає до моря...

      Он похорон перший... Загине
      Чиясь від хвороби дитина...
      Дитині з квартири навпроти
      Цікаво... Усміхнений ротик...

      Хто знав- бо уявлення ж куце-
      Який він- вогонь революцій?
      Вночі на арешт чатували...
      Усіх, врешті-решт, розстріляли...
      ............................
      -Ось ордер. Заселитесь на...
      ...По World"у гуляє війна.
      Як пахне згоріла трава!...
      Вже друга війна... Світова...

      І ті, що вже наче й жили,
      Один за одним відійшли...
      Хтось згинув в нерівних боях...
      Розстріляний хто у ярах...
      .........................
      ...Коли по відгомоні воєн
      Вони оселились обоє,
      У сонці кохання зігріті,
      У них народилися діти...

      Як зелень у травні буяє...
      Згадаю. От зараз згадаю-
      Дитинство, що впало додолу...
      -Щось серце болить... -Корвалолу!..

      ...Під "йожик" несиве волосся,
      І ноги в сандалях, мов босі,
      В калюжах розплескують сонце...
      І мама... І квіти в віконці...

      І дівчинка поряд знайома...
      Далеко, далеко від дому
      В майбутнє прямує дорога...
      В далекі краї від порогу...
      ..........................
      В країнах чужинських блукав,
      І зміст наодинці шукав
      З собою самим, наче з Богом,
      До чого найкраща дорога.

      І відповідь вічнознайома-
      Найкраща дорога- додому.
      І, дивлячись в зоряне небо,
      Я прагнув, будинок, до тебе.
      ..............................
      ...І я повернувся. І наче
      Усе, як було. Та одначе
      Якась невловима тривога
      Запала, мов вістка від Бога...

      І тих, хто терпляче чекає,
      Немає... Немає... Немає...
      Немов пароплави за обрій
      Відходять... Відходять... Шлях добрий!..

      Мов мрії малої дитини
      Змахнули крилом лебединим...
      Країна, що курсу не має,
      Немов корабель потопає...

      ...Та знову сміється дитина...
      ...І люди нові у будинок
      В"їжджають, купивши квартири.
      До раю... Чи може- у вирій?...
      ................................
      Важко ухає сич.
      Ніч без просвіту встала навколо.
      Все повториться знов.
      Що загадане, те не мине.

      Не змінились часи.
      Не змінилась майбутнього доля.
      Хто б сюди не зайшов-
      Він надалі усіх проковтне.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116012000744



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    5. Баллада о любви. Маленькая поэма
      Неба серый тоннель
      Божьей карой разверзнут во мгле...
      .........................................
      Не споет менестрель
      Песнь Любви о Священной земле,

      Чей несчастный удел-
      В безвременьи века коротать.
      Где талант не у дел,
      А народу- скорбеть и роптать.

      Ах, оставьте. Каков
      Управитель- таков и народ.
      Это мир дураков-
      Жажда зрелищ... Наполненный рот...

      Кухня... Церковь... Постель
      С накопленьем измен... Се ля ви...
      Лучше спой, менестрель,
      Песню Песен о Вечной Любви!
      ...........................................
      Королева и трон-
      Как изящны по форме рога...
      У Эвиты Перрон-
      Словно самый покорный слуга.

      В одиночество впасть-
      Смерть сурово сжимает лассо.
      Нет Эвиты, и власть
      Истекает водою в песок...

      У дворца Мальмезон
      Замедляется времени ход.
      Страстный Наполеон
      Жозефине в объятья падет.

      Запылает Москва-
      Нрав Империи жЕсток и крут.
      Жозефина мертва,
      И Еленою остров зовут...

      Ах, Елена... Забыл-
      Это имя реально... Она
      Для Булгакова- быль...
      Как реальны любви имена...

      Это словно в раю-
      Мир любви вдохновенье несет.
      Гвиневеру свою
      Прославляет в боях Ланселот...
      .........................................
      Ну а Мы, как же Мы
      Из слияния эро-стихий,
      Из разорванной тьмы
      Извлекаем с тобою стихи?

      Небо падает в ночь,
      Где Эрато нам стелит постель.
      Ты мне можешь помочь
      Наносить на рисунок пастель,

      Словно сладкую боль
      В недрах тела собой изловив...
      Мы напишем с тобой
      Повесть светлую нашей любви...

      Мы с тобою взойдем
      Как на трон, на Голгофу. Взойдем.
      Мы отстроим наш дом,
      Так построенный плохо. Наш дом.
      ...........................................
      А страна... Что страна?..
      Бесноватый- беснуется пусть.
      Правит бал Сатана,
      Этот мир изучив наизусть.

      Пусть Святая метель
      Заметает изгнивший фасад!..
      ...........................................
      Песню пой, менестрель,
      Наполняя любовью сердца.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2016
      Свидетельство о публикации №116010901548



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    6. ЦЕ- ТЕМА. Маленька філософська поема
      Видатного покрою
      Театру куліси.
      Їх на сцені лиш двоє.
      Упала завіса...
      -Ти пощо, Катіліно?..
      Терпець увірвався...
      Цезар мертвий. Та стимул
      Величний зостався...
      Нерозвинутий логос
      Сховай-но подалі-
      Гордо напнута тога,
      Античні сандалі...
      Тібр міліє на літо...
      І рідні пенати
      Вже з провінції їде
      Нерон рятувати.
      .............................
      І- жіночі інтриги
      Із присмаком тліну...
      Театральність віршів,
      Що читав на колінах...
      ...ти не думав ніколи,
      Як кане у Лєту
      Тих віршів однакових
      Папір з туалету,
      "Мурмоталок" незграбних
      Кричуща банальність,
      Що на блюді підноситься,
      Мов геніальність,
      Наче в піку тому,
      Хто проходив крізь ночі,
      Хто в холуйську тюрму
      Заповзати не схоче,
      В кого вірші пориву
      І спокою різні,
      Вітрогонно-стрімкі,
      Гостролезо-залізні,
      Мов отримана в битві
      Зі стогоном рана?..
      Що ти бачив в житті,
      Туголобий баране,
      Що "під Цезаря" шився
      Жіноцтво любити?
      Ти у нього повчився б,
      Що з ними робити.
      Їх порив шаленіти...
      Ті оргії ночі...
      Після битв... Ти кульбіти
      Робити не хочеш,
      Бо тобі до душі
      Театральні інтрижки,
      Безталанність віршів-
      "Свіжоспечена" книжка,
      Безкінечно-нудна
      Писанини дурнЯ...
      Цезар глянув би...
      Плюнув... Сказав-
      РОЗМАЗНЯ.
      Та й усе. -До клоаки
      Закиньте сувій
      "Писознаків"!.. Та він,
      Як нараз, неживий.
      "Братство" Брутів-
      З скляними очами ворони
      З каламуті каламус
      Дарують Нерону.
      Їм до смерті
      Осанну лабать і лабать.
      ............................
      Щоб померти,
      Просить доведеться раба.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115121211894



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    7. Легенда про Довбуша. Поема
      Поема написана у співавторстві з поетесою Іриною Лівобережною

      ПРОЛОГ
      Що за постать стоїть
      Вдалині від людської оселі,
      Наче хвиля тремтить,
      І зникає у темряві скелі?
      Це фантазії плід?
      Чи відлуння гірської природи?
      Чи одвічний політ
      До свободи - у скруті народу?
      Хто ти, Довбуше, - хлоп
      Чи розбійник, хоча й благородний?
      Доля випала, щоб
      Жив ти вічно, Герою народний.
      ..................................
      У ПОШУКАХ МОЛЬФАРА
      Не флояри приглушений спів.
      Не вітрів завивання і чари…
      В глибині непролазних лісів
      Віднайду я криївку Мольфара.
      Стежка вгору крута і слизька.
      Над потічком місток, наче стрічка
      Ненадійна, легка та хитка,
      Та нема що втрачати Марічці…
      Бо коханий пішов в небуття…
      Помирав він у муках пекельних.
      То навіщо – без нього життя?
      Полонини ридають і скелі.
      Вже темніє… Невже не дійду?
      Доведеться ховатись до ранку,
      Колисати болючу біду,
      Та ятрити негоєні рани -
      Біль душі… Ай! Провалля! Усе!...
      Хто це? Звіром, немов блискавицею,
      Хто мене, безпорадну, несе
      Очі – владною сірою крицею?…
      .................................
      Чи людина ти, чи звір,
      Чарівник-мольфаре?
      Посеред величних гір
      Волоха* примара?
      Із глухих часів прадавніх
      Ти живеш і нині
      Десь в Бескидах, в кожній дАні
      Лісу й полонині.
      .................................
      *Багато хто споріднює мольфарів
      зі старослов’янськими волхвами.
      Слов’янські волхви – це, можливо,
      карпатська жрецько-шаманська група
      кельтів – волохи (галл. Volcae),
      пов'язана з тотемом вовка.
      .................................
      ЗУСТРІЧ З МОЛЬФАРОМ
      Він дивився на мене.
      Здригалася кожна клітинка...
      Чорні прядки волосся його
      Тріпотіли під вітром Карпат,
      Ніби кублище змій…

      Він дивився крізь мене…
      І голос пронизливий: «Дзвінка?...
      Ти прийшла до обійстя мого
      Після жаху від страт,
      По отруту. Брехати не смій!...»

      -Я бажала, бажала шалено
      Коханою зватися жінкою.
      Я позбулася всього,
      Бо стікали і доли, і гори
      Сльозами журби…

      Ось намисто черлене
      І талярів срібних торбинка.
      Проведи мене шляхом – до нього…
      Дай мені забуття мандрагори,
      Чарівник-ворожбит!
      .................................
      Чи людина ти, чи звір,
      Чарівник-мольфаре?
      Посеред величних гір
      Волоха примара?
      В громовицях і стрімнинах
      Дримбу твою чути.
      Та чи можеш ти людину
      З небуття вернути?
      .................................
      СПОГАД МОЛЬФАРА
      Як пізнали круті гори, наші полонини
      Де опришки – діти лісу - стежками ходили.
      Два пістолі за чересом, топірці та кріси,
      Танцювали арканА – аж луна над лісом!

      Ватажок Олекса Довбуш знав таємні чари,
      Бо колись зустрів хлопчина чаклуна-мольфара.
      Величезні каменюки підіймав він легко.
      Із корінням вирвав якось молоду смереку.

      Заговорений був легінь дивними словами:
      «Не пролий ти кров невинну. Не живи з жінками.
      Три зернини я вкладаю у твою правицю.
      Третє слово - не виказуй нашу таємницю»
      .................................
      КАРТИНИ З МИНУЛОГО:
      .................................
      ОЛЕКСА ДО МАРІЧКИ
      Стан твій гнучкий, як у ласки,
      Коси – як звивиста річка.
      Вийди, кохана любаска,
      Вийди до мене, Марічко!
      Стала ти сяйвом зірниці,
      Прихистком дикому звіру…
      Знаєш мою таємницю,
      Та як собі – тобі вірю.
      .................................
      НАОДИНЦІ
      Ах, Марічко! Які
      В тебе ніжки стрункі...
      Як купалась ти щойно
      У вирі ріки,
      Я від хіті завмер,
      Все тебе виглядав...
      Йди до мене!
      І ніжку на мене постав!..
      Ох, ці ніжки...
      Вони ж чи туди завели?...
      Наче ліжко,
      Нам вранішні трави були...
      Чи на щастя
      Ми разом, а чи на біду...
      Своєчасно
      У хату до тебе прийду!..
      ...........................
      СТЕФАН ДЗВІНКА
      Ой, Олексо, дні минулі,
      З любкою не бути!
      Вже скували тобі кулю
      На загибель люту.
      Тре 12 служб над нею
      В церквах відслужити,
      Щоб з наступною зорею
      Вже тобі не жити.
      Кулю ту налаштували
      Зерна, і пір’їни.
      Підла зрада підкладала
      Чорну волосину
      Із твого чола, опришку,
      Наймитовий сину!
      Я звільнюсь від тебе в ліжку,
      Від ярма й данини!
      .................................
      ...Сиплеться порох по люфі...
      ...Серце п"яніє від люті...
      -Ти за Дверима, Олексо?
      Скоро відійдеш далеко...

      Сивий від пороху дим...
      Будеш повік молодим...
      Хочеш Марічки? Тримай
      Кулю! У вічність рушай!!!...
      .................................
      ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ
      -Тебе я кликала, коханий мій,
      Бо бачу снів тривожний плин:
      Стікаєш ти страшною раною,
      Під деревом, де сам-один,

      Без зброї… гавкіт наближається
      Собачий… Стефан – на чолі…
      -Дурниці щось тобі ввижаються!
      Немає зброї на землі,

      Такої, щоб завдати шкоди нам!
      Хай навіть дідьк-о на чолі!..
      Отак життям, мов лезом ходимо...
      Усе блукаємо в імлі...
      ......................................
      ...Давно несу я смерть панам,
      Не проливаю кров невинну,
      Та тільки ти – моя провина…
      Чи ж ця любов зашкодить нам?
      Повір мені, моя єдина…
      .................................
      НІЧНИЙ ВІЗИТ ДОВБУША
      -Ти за дверима, чи любка?
      Най поговорим, як люди?
      Ходять чутки у громаді:
      Стефан – причетний до зради?
      .................................
      Не врятує дивний звір,
      Що сидить у грудях…
      Гей, Олексо, сину гір,
      Кара тобі буде!

      Бо багатства не беріг,
      Щедрий будь до кого,
      А кохання, як на гріх,
      Зажадав чужого...
      ................................
      ОСТАННІ ХВИЛИНИ
      ...Куля пробила плече.
      Кров безупинно тече.
      Сутінки стали густими…
      Де ж ви, мої побратими?

      Бартка з пістолями – вам!
      Ніц не віддам ворогам.
      Куля – відплата за хіть…
      В гори мене віднесіть!..
      .................................
      Буде зі мною розп’яття
      В ніч, коли знято закляття…
      .................................
      Чи людина ти, чи звір,
      Чарівник-мольфаре?
      Посеред величних гір
      Волоха примара?
      Бачиш вглиб і бачиш ввись
      Ти завжди далеко…
      То чому ж не зупинивсь
      У той день Олекса?
      .................................
      МОЛЬФАР ТА ДЗВІНКА
      -Що ж... - задумливо мовив Мольфар -
      Дивно склалось... А може - не склалось
      У Олекси життя... Щедрий дар,
      Бачу дав я даремно. Так сталось,

      Що не зміг попередити я
      Вашу зустріч, що долею стала.
      Дзвоном стало останнім ім’я,
      Що дзвенить... Що у серце запало.

      Як я врізав йому три зерна
      У долоню, поставивши захист,
      Знав, що згуба для нього одна -
      Буть коханням охопленим навхрест...

      Не по тебе прийшов він у світ.
      Не для пестощів згуби хмільної.
      Він змарнілий людський родовід
      Мав полити живою водою,

      Чи-то кров’ю зажерливих псів,
      Що народ наш щоденно терзали,
      Наших гір, і річок, і лісів
      Хазяями облудливо стали!

      Він надію народу надав!..
      А загинув, мов зрізаний колос...
      ...і здригнувся, неначе упав,
      у Мольфара від розпачу голос.

      Хочеш, Дзвінко, отрути? Бери.
      Мандрагора сльозою стікає.
      Це останні Мольфара дари.
      Йди до Нього. Мерщій! Він чекає!..

      ...і як Дзвінка отруту взяла
      Що зведе її вмить в домовину,
      Був Мольфаром задуманий план...
      Знов у нього в руках три зернини...
      .................................
      ...Десь простує Дзвінка боса...
      Там трава м"яка...
      Ноги змочені у росах...
      І в руці рука...
      І голівку похилила
      На ЙОГО плече...
      ..Не віднайдена могила,
      Де ріка тече,
      Де смереки над водою,
      Наче вояки,
      Налаштовані до бою,
      Стали край ріки...
      Сірий камінь під горою,
      Вкритий тліном чар,
      І неспішною ходою
      Йде туди Мольфар...
      Три зернини... Поцілунок,
      Міць, гаряча кров...
      Так освячений дарунок
      Оживає знов.
      .................................
      ЕПІЛОГ
      Рвуться в серці кайдани - дивись!
      Пломеніють майдани - дивись!
      Революція дзвонами б’є!
      За свободу! За щастя своє!

      Задум втілив карпатський Мольфар.
      Три зернини - опришкові дар -
      Повернув. І вживив у серця...
      ...Як тобі боротьба до лиця,

      Український народе-герою!
      Ти за Волю готовий до бою.
      Зріє часточка Довбуша в нас,
      Бо порив до Свободи - не згас.

      Ми йдемо. Бо майбутнє нас кличе!..
      .................................
      ...А у Довбуша мужнє обличчя...
      ...А в Марічки постава струнка...
      Поміж гір протікає ріка,

      Понад нею місток чарівний
      Де, як цвіт розквітає нічний,
      Душі поряд Олекси й Марічки…
      Та далеко... У вічності річка…


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115112811204



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    8. Остров Мертвых. Маленькая поэма
      ...Я подумал с тоской- что случилось со мной?..
      Я был ранен... А может, и просто больной...
      Словно плесом, сознанием стлался туман...
      Я увидел!.. Разбился со звоном стакан!!!..

      ...Остров Мертвых- здесь время повернуто вспять...
      Остров Мертвых- доплыть? Долететь? Дошагать?
      Из обломков фантазий восстал наяву,
      И к нему я на утлой лодчонке плыву...
      ..............................................
      ...И плесо широкой безбрежной реки...
      И посох того, чьей коснешься руки,
      Когда он поможет на землю сойти...
      Окончен твой путь. Дальше нету пути.
      ..............................................
      ...Он смотрит пустыми глазницами окон,
      Как в душу глаза... Словно бабочка в кокон
      Желает вернуться, избегнув полета.
      Как будто тебе потаенное -КТО ТЫ?-

      Желает задать наводящий вопрос
      С ухмылкой... Да только все это всерьез-
      Таинственность входа с подобием свеч...
      А может быть- выхода?.. Места для встреч?..

      И мучить не будут фантомные боли
      По тем, кто ветрами развеяны в поле...
      Чьи души касаются вечером сизым...
      Склоняясь, дрожат на ветру кипарисы...

      Да нет же!.. Собрать свою волю в кулак!..
      Смыкаются вежды... Здесь что-то не так!..
      Проснуться скорей от кошмарного сна!..
      Да только я стал забывать имена,

      Которые в памяти ПЕРВОЙ ВЕСНЫ...
      Верните мне память!.. Верните мне сны!..
      Как ХОЛОД ТЕПЛОМ разлилсЯ по душе...
      Я дома. Скорей бы согреться уже...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115112400961



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    9. Звільнись. Маленька поема
      -Як чарівно кохати!..
      Так... -Найвищої миті
      Сенс бажаєш пізнати?
      То навчись- розлюбити.
      .....................................
      Навчись- розлюбити,
      І з того почни
      Науки життя
      Свій перелік сумний.
      Як солодко серцю
      В горілці гіркій,
      То випий відерце,
      А далі помрій...
      ................................
      Раніше жилося погано... І нині...
      За що ж-бо нещастя таке Україні?
      Щоб рабство ганебне
      Забуть назавжди,
      Мойсей сорок років
      Євреїв водив
      Кружними стежками пустелі...
      Та справи у нас невеселі-
      Блукаєм віки... Переслідує жах-
      Як знищить пустелю у наших серцях?
      Своє ж обираєм. Свідомо самі
      Віками блукаємо в рабства пітьмі,
      З часів від потопа...
      Дай боже-
      "Європа усім допоможе")))
      ............................................
      Та це вже- глобально... Мов свинка,
      Від сексу попискує жінка...
      Та- зрада! Що маєш робити?
      Любити?.. Забути?.. Убити?..
      Не треба вбивати,
      Нехай їй- живе.
      Такого- багато,
      І це- не нове.
      Навчись- розлюбляти. Відчуєш
      Новеньке, неначе смакуєш
      Не хріну без солі-
      Смачного торта.
      Прихована воля
      Твоя іще та-
      Відставку коханій надати!..
      Навчайся хутчій розлюбляти!
      ..................................................
      А далі- розлюбиш і тих, хто тобі
      Був другом, та в чомусь-то й шлях перебіг.
      А далі -там далі багато)))-
      Начальників і депутатів,
      Та ще- вчителів, що нічому не вчать,
      Душі лікарів, що призвикли брехать,
      Ділків, генералів, доцентів,
      Міністрів, панів, президентів-
      Нехай їх чума покосила б!-
      Всесвітня Анархії сила!..
      .....................................
      І от- через річку ти дивну пливеш.
      І диво-життя починаєш нове.
      Легкий- на терезах не зважиш.
      І сам ти уже не завадиш
      Тутешнього світу ні злу, ні добру
      (як хочеш- з собою тебе заберу)...
      Один. Ти прямуєш- до Бога.
      Звільняйся мерщій -від усього!
      .......................................
      Як кохання вищить,
      Бо в хвилину оцю
      Я знімаю з душі
      Непід"ємний ланцюг!..


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115102501130



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    10. БІмба! От воно яке, кохання нелегке. Маленька поема 16+
      Так добре все... Немає щастю меж...
      До кави ранок... Чи... до ранку кава...
      Ти сон його цнотливо бережеш...
      Така ласкава... кава... НЕЦІКАВО?
      ......................................
      Ця хиткість невблаганна...
      Де ДОБРЕ- там ПОГАНО!!!
      І уві сні ти напівспиш,
      Так... Упівока... І не диш-
      Бо зрада тихо підійде...
      Бо шлях до ревнощів веде...
      Не відкриття Америки-
      Від шалу до істерики
      Згорів місток на попіл...
      ...-Тримай ляща по попі,
      Моя коханко чарівна,
      Моя омріяна весна,
      Бо наші ночі- то не сон...
      Тіла зіллються в унісон,
      Як я тебе, коханко,
      Терзатиму до ранку,
      І гратимусь суворо я,
      Немов "Содом з Гоморою"
      (так дід один мені казав,
      усіх він тонкощів не знав,
      І думав так довіку-
      Це жінка з чоловіком))),
      Бо цього прагне тіло,
      Бо ти сама схотіла-
      Ночей, наповнених вогню,
      І фотографій в стилі НЮ,
      І хрестного розп"яття,
      І страти на багатті
      (чи- через вогнище стрибків...
      Купальська ніч... Ти залюбки,
      Милуючись собою,
      Насолодишся мною)
      Бо ми- єдине. Ми- такі.
      Ми- хулігани. Ми- ділки.
      І в нас горить вогонь небес.
      І ти уже не зможеш без
      Цього усього жити...
      А зрада сторожити
      Нас буде в темних закутках,
      І ревнощі... Тримай в руках
      Характер свій!.. Бо далі...
      Ну все!.. Скидай сандалі
      І плаття на підлогу!..
      Вся гола й босонога
      Іди до мене в ночі шал...
      І хай здригається душа
      Всередині лілеї-
      Дістану і до неї!..
      ...................................
      А десь напівсонна хазяйка ворушиться біля плити...
      І труться об ноги у капцях огрядні домашні коти...
      І, наче до кави канапка, чалапає твій чоловік,
      Гладенько-ніякий, мов... Крапка. Цього не позбутись повік.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115102200595



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    11. Отак. І не інак. Маленька поема
      Як з гір осінній вітер лине...
      Холодний час навстав.
      Та Ахріман вказав, поета врятував-
      Він дарував мені рабиню,
      Аби не сумував.
      І я не сумував... Це й як не сумував)))
      .........................................
      Ні... Ми не сумували...
      Ці ночі, повні шалу...
      Оголеність рабині...
      Все мало... Мало... Мало...
      ..........................................
      Та далі.
      А далі повернути рабиню наказав...
      Щоб не відволікався. А щоб вірші писав.
      То ж я засумував... Писати перестав...
      І все просив, благав, аби мені віддав
      Ті ночі, повнії вогню...
      Поєднання дурман...
      Привчив до вишуків меню
      Спокусник Ахріман...
      ...........................................
      Приводить знов... Всю покровом укриту...
      -Ну що ж... Бери, як хочеш, бітте-дрітте!..
      Зриваю ті покрови...
      -щоб ви були здорові!
      Стара і висхла баба...
      Ще й шкіриться, мов жаба...
      З останніх сил волаю я-
      Віддай мою! Це- не моя!!!
      А він- поете, йди сюди!
      Дивись, у ній було води
      Цілісіньке відерце.
      Що? Тіпається серце?
      Я з неї воду відкачав,
      Аби ти хоч би щось пізнав.
      Не дівчину, ні вроду-
      Кохав ти, хлопче, ВОДУ!!!
      То ти, поете, ЦЕ любив?
      На що талан свій загубив?
      ......................................
      Душа моя розбита...
      Розбита на друзкИ...
      Тепер водою мити
      І руки і чашкИ-
      Це ж начебто кохання
      Розтопче нагло шуз...
      ......................................
      Проте- я знов пишу...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115101300793



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    12. Во имя жизнм. Героико-эротико-юмористическая поэма
      Поэма написана в соавторстве с поэтессой Ульяной Задарма

      Пакет!!! Иль это не сюжет?..
      Не генеральский... Но... Пакет...
      В нем не было военных планов...
      Сюжет, достойный графоманов...
      ...... ...... ..... ...... ......
      Пакет был полон сладких груш...
      Таких медовых... Очень сочных...
      Что две осы - желая срочно
      Вкусить их сладость- громко жужжж-
      жужж..жжж-ж-ж-жжжжа кружились над пакетом...
      То каждый- соло, то дуэтом-
      Во всю козявочную прыть,
      И золотую полосатость,
      И шестилапость, и крылатость -
      Чтоб вожделенный плод вкусить...
      Что так манил... взывал из плена
      Не стен, а полиэтилена...
      А впрочем, был прочнее стен -
      Прозрачный полэлителен,
      Где сладкий сок блистал на стенках...
      И- дрожь в букашечьих коленках!..
      О груши!!! Груши!... Не унять...
      ...и снова... Снова... Нет- опять
      Въедались жадно в эту плоть...
      ...хоть
      Глядят глаза из закутков
      Любвеобильных пауков...
      И мумии иссохших мух...
      О, этот... Этот сладкий дух
      Сиропом грушевым взлелеян!..
      Хоть лапки склей!..
      Он крылья склеил
      Друг дружке осам... И тела...
      А Ос бы ВЗЯЛ... Оса б ДАЛА...
      ...и бились в сладостной истоме
      Два полосатых сердца... В коме
      Висела муха в уголке...
      Бурлила зависть в пауке...
      ...а в сей неотвратимый миг
      Ртом алчно к рюмочке приник
      Для них незрим... Неузнаваем...
      Его Величество Хазяин
      Сих пошло-сладких палестин.
      Грызя подгнивший апельсин,
      Таки не мальчик... Явно- муж...
      Решил вкусить запретных груш.
      ...он подошел издалека,
      И за мечтой его рука
      Так вожделенно потянулась...
      Но- чу! ...осою обернулась...
      Как тать в ночи!!!
      Как сердца стон!!!
      Тогда за мухобойку он
      Своей истерзанной рукой- ОЙ!!!
      А совесть говорит- "постой-ой-ой..."
      Они виновны... Но невинны...
      И можно ль в испареньи винном
      Любовь чужую погубить?...
      Быть иль не быть?..
      Убить... Бить...
      БИТЬ!!!
      ...здесь вывод - сладкое любить
      Бывает иногда опасно...
      Так страстно...
      ...жжжужжжать...жжжжелать..?
      ...о как ужжжжасно
      Взметнулась к небу
      Мухобойка!!!!...
      Постой-ка!
      И, превращаясь
      В ОСОбойку,
      Вдруг
      Опустилась на пакет...
      Да... В мире совершенства нет...
      И- счастья- нет...
      ЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖЖ!!!
      НЕТ!!!
      И меркнет... Меркнет Божий свет
      Для двух изысканных созданий...
      Здесь обойтись без назиданий
      Не в силах больше я, друзья!
      О, ханжество! Взываю я-
      Ты сколько погубило душ,
      Запретных не вкусивших груш
      От сотворенья мирозданий?..
      ...и вот - финал... Вино в стакане...
      Ночь за окном...
      ... и на диване
      В ошметках рваного пакета
      Два тельца липкие лежат...
      И- не жжживут...
      И- не жжжжжужжжжжат...
      Средь изуродованных груш,
      Меж сладких пятен,
      Мокрых луж,
      Два полосатых слиплись чуйства...
      Сплетенье крыл
      И лапок буйство...
      ...плодов чужих
      Медовых медь...
      Жжжжжжжжуть...
      Мухобойка...
      Клочья...
      Смерть...
      ..... ..... ..... .....
      Но песнь опять поем мы храбрым!
      Пора узнать. Познать пора бы-
      А там- не страшно и пропасть-
      Осино-жжжжжжалящую страсть...
      ...они в преддверии печали
      Последней мукою познали
      Сиропа страсти сладкий клей
      Во имя жизни на земле.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115082700818



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    13. Чорний чоловік. Маленька поема
      Я в квартирі сьогодні своїй.
      Не у домі. Він є. Та не мій.
      Як же гарно, що можу відвідати
      Цей уламок дитинства малий...

      Тут сховались минулого сни,
      Наче плач по дитинству рясний...
      Сколихнулась портьєра, і поряд
      Наче я...Тільки образ не мій...

      Трісне пострілом дзеркала скло-
      Це послання мені надійшло.
      Протяглася рука із минулого...
      Як же довго тебе не було!

      Ось відмірює кроки паркет...
      Ти підходиш... Звучить менует...
      Ти стоїш у мене за плечима,
      І шепочеш у вухо сонет.

      Ось і ти, Чорний мій Чоловік.
      Ти за мною з дитинства? Я звик
      Просто в очі стрічать небезпеку.
      От і зараз... Звикаю... Вже звик...

      Ти приходиш провісником бід?
      ...тіло з розумом мов в боротьбі....
      -Стій за мною. Кажи, чого треба.
      В очі я не загляну тобі.

      -В руку руку! Ідемо у ніч,
      Де совиний вчувається клич,
      Де на вітах спочиє примарою
      Величезний сивіючий сич.

      Де не чутно людських голосів.
      Де для всіх вже померли усі.
      Краєм ями, що зветься калюжею,
      До останніх, ОСТАННІХ ЧАСІВ...
      ..... ..... ..... .....
      Підійдемо, мій Чорний, туди
      Де мені (чи тобі) яма вирита.
      Йде біда. Як провісник біди,
      Ти мені це сказати вирішив.

      Що хотів ти сказать візавіі?
      Про табун азіатських коней?
      Чи про бій, у якому в крові
      Переможець так само потоне?

      Чи про те, що прискорився час,
      І роками життя вже не міряти?
      Що Архангела трубного глас
      Чують ті, хто не хоче в це вірити?
      ..... ..... ..... .....
      Чорне небо... І яма... І дуже
      В ній огидна багниста калюжа.
      Я над нею. Один. Де ж ти зник?
      Мій двійник- Чорний мій Чоловік?

      Тихий вечір. Зоря догорає.
      Їдуть містом останні трамваї...
      Ціле дзеркало... Тиша... Я знаю-
      Ти десь поряд... І яма чекає.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115072401173



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    14. Полет к Плутону. Маленькая поэма
      Холодной тьмы зловещие сюжеты.
      Сигнал о встрече принял борт ракеты.
      И вызов связи словно плач иль стон.
      И впереди- Плутон.
      Его снега завьюжили равнины.
      Вдали остались теплые купины
      Ванн солнечных... Да Черт их побери-
      Связь включена... Смотри...
      И на экране монитора
      Вовек не тающие горы-
      А ведь мечтать увидеть их
      Никто из жителей земных
      Не мог от Сотворенья Мира...
      (не сотвори себе Кумира
      Из мрака космоса пришедшего,
      И на земле тебя нашедшего
      В посыле света монитора
      На гОре...)
      А на земле Бескидский перевал
      Наемников отряд атаковал...
      И ради нефти все Иран простили...
      Заложников опять не отпустили...
      И нерв земли пульсирует на связи.
      И результат пока еще не ясен.
      И отворилась бездна, звезд полна,
      И звездам несть числа, и бездне- дна...
      А между нами- километров сотни...
      И трасс ночных мельканье полотна...
      И встречным нет числа, и нету сна...
      И в сердца синусоиде- весна...
      И телефона вызов так тревожит-
      Вдруг что-нибудь изменится, быть может...
      Ты мой Плутон... И я к тебе лечу.
      Я так с тобою встретиться хочу!
      Холмов твоих дотронуться рукой
      (я, право, потерял от них покой...)
      Войти в твой мир... В тебя... Соединиться...
      Что суждено- тому дано случиться...
      Хочу познать в багровый час рассвета
      Я таинство незыблемое это
      Слиянья тел космических. Гляди!
      Неведомо, что ждет нас впереди,
      Но я лечу. Я долечу. И это-
      Исполнится.
      Я вылетел.
      Ты жди.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115072000241



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    15. Купальская ночь. Маленькая поэма (16+)
      Эй, девчонка!
      Сегодня Купальская Ночь.
      Повод тонкий.
      А ты искупаться непрочь?
      Гаснет солнце,
      Садясь в розоватую слизь.
      Соберемся,
      И ступим по лестнице вниз.
      Этой ночи
      Сегодня познаем дары!
      Ты же хочешь
      Вглядеться в иные миры?
      Ты же хочешь
      Со мной отыскать этот клад?
      Этой ночью-
      Со мною... Я этому рад.
      Звезд сиянье
      Лоснится в кофейной воде...
      Навьи Тайны
      Не ищем, они уже здесь.
      Обнаженно
      И с трепетом в воду войди,
      Речке сонной
      В бездонное дно погляди,
      И со мной
      Подари свое тело траве...
      Мы с тобой-
      Тела два, и души тоже две-
      В летних снах
      Расстилаем судьбы полотно...
      На губах
      Так горчит поцелуев вино...
      И вдвоем мы
      В единое льемся уже...
      Наша емкость-
      Готовый для сцены сюжет...
      Но свершилось-
      И вновь каждый сам по себе.
      Сделай милость,
      Я тайну доверю тебе?
      Я ведь знаю
      Места, где луна свысока
      Освещает
      Рожденье живого цветка...
      Мы отыщем...
      Для нас он сто кладов найдет,
      Или тыщу
      Напастей от нас отведет...
      С этой силою
      Нам никогда не пропасть...
      Только милая!
      Клад мой!.. Моя ты напасть!..
      Не сорвем
      Мы росток. Не за этим я шел.
      Я свой клад,
      Свой цветок этой ночью нашел...
      И опять мы
      Тела извергаем в экстаз...
      Темных пятен
      Глаза Духов смотрят на нас...
      И поет
      Гамаюн, нам вещая любовь...
      Я ее...
      Я мою... До утра... Вновь и вновь...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115070600880



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    16. Плаття долі. Поема
      Історична поема епохи Великої Французької революції
      Поема створена в співавторстві з поетесою Богданою Пілецькою

      ВСТУП
      Глянь- падіння зірок
      Із небес в придорожню канаву...
      Що могло- не збулось...
      А неначе відбутись могло...
      Всім відведено строк-
      Цей світів таємничий орнамент.
      Б"ються Демон і Бог
      За терновий вінець на чоло.

      ***
      Та відомо усім: не завжди
      Чого хочемо- нам того треба.
      Бо лиш крок - від землі і до неба,
      Як від щастя лиш крок - до біди...

      РОЗДІЛ 1
      СЛУГА.
      Він був слугою не від Бога.
      Читав Руссо. Писав вірші.
      Давно від отчого порога
      Служить до пана поспішив.
      Найнявшись в слуги, вчивсь завзято.
      У пана розум переймав.
      Дух комільфо аристократа
      Близьким по вдачі йому став.
      Навчився в карти грати, в кості,
      Красивий одяг, юний шал,
      На театральному підмості
      Мав Бомарше за ідеал,
      І не одна модистка юна
      До згуби зведена була,
      Його цілунку звідав трунок.
      І тіло й серце віддала...
      Такий от він- романтик, лицар,
      Кохання пізнавець глибин,
      Він грецьким іменем- Нарцисом
      Себе назвав... ПростолюдИн...

      РОЗДІЛ 2
      ХАЗЯЇН
      По вітрах він розтринькав життя молоде...
      Недарма Лакруа має "префіксом"- Де...
      Так бажання й душа розійшлись по шляхах...
      Так майбутнє розтринькав своє у боргах...
      Невезучий картяр. Ловеласів оскал.
      Сам собі коментар. Суму радість взамін.
      Від недОпитих вин на підлозі бокал.
      І нікчема, і цар. Лакруа. Дворянин.
      З Лафайєтом в грозу за моря відпливав,
      Він за волю чужу від нудьги воював,
      І, обридлий собі, на балах нудьгував...
      Карти он на столі... На заклад би зіграв...

      РОЗДІЛ 3
      ГРА
      Що краще, (Alma mater !),
      Мов кіт із мишеням
      З слугою в карти грати
      На скін нудного дня?
      Он сонечко сідає
      Рожево-золоте...
      -Ми ж картярі, зіграєм?
      Грошей нема? Пусте!..
      -Сьогодні бал в Версалі...
      Обридли як бали...
      -Вже б санкюлоти мали
      Бастілію звалить!..
      Об келих б”ється келих...
      Мов рівні, гомонять...
      Коли “зірвЕться стеля”,
      То можна все програть...
      -в житті все другорядне...
      Шовковий Смерті Сум...
      До балу маскарадний...
      Зіграєм на костюм!
      -Не назавжди. На термін.
      От Дідьк-о! Знов програв!
      То й добре. Замість мене
      Поїдеш ти на бал!..

      РОЗДІЛ 4
      У ДОМІ ШАРЛОТТИ ЖЕРМЕН
      Ах, як людно у домі Шарлотти Жермен,
      Скільки знаті в цієї кравчині!
      У повітрі луною - з десяток імен,
      Гамір, шум... Десь взялись нові скрині.
      - Хто привіз? Звідкіля? - слуг гукає мадам. -
      Все потрібно оглянуть гарненько!
      Щось залишу собі, щось в Ліон передам...
      Де Абель? Йди до мене! Швиденько!
      І у хаосі цьому з'явилась вона
      Й щиросердно біжить до роботи.
      А в душі... А в душі, Боже, рветься струна...
      Та не бачить цього ні Шарлотта,
      Ані жоден з присутніх у домі вельмож.
      Чи є діло комусь до служниці?
      Та й оте, що горить, краще ти не тривож,
      Бо ще більше воно розгориться...
      Як набридло Абель це марудне життя.
      Від утоми вже зболені руки.
      Це подай... забери... прибери тут сміття...
      Всюди голки, костюми, перуки...
      І ім"я її наче "пастушка"звучить,
      (так уже нарекла її мати)...
      І- покинула... Це, як отрута, гірчить.
      Від сторонніх чого ж-бо чекати?
      Гарне личко, волосся, і очі, як ніч.
      Тільки дивляться вслід. Більш нічого.
      Затягнути б в обійми її, звісна річ...
      Хтось троянду подасть їй убогу.
      І за гроші хотіли купити. Було.
      Що краса? Як немає везіння.
      Але раптом - від серця її відлягло,
      і Абель мов накрило прозріння!
      Плаття дивне самотньо лежало в кутку.
      Залишила його баронеса.
      Мала розум ясний, але долю - хистку:
      Повдовіла, нажаль , поетеса.
      Не приїхала. Мабуть, набридло це їй.
      Маскаради, костюми та маски...
      Для Абель же цей бал - джерело юних мрій,
      Їй хоч раз би потрапити в казку!
      Ну а плаття - не плаття, а диво із див:
      Мов для Янгола зшите із шовку.
      І запрошення хтось випадково згубив,
      А " пастушка" сховала у сховку.
      Не буває нічого в житті просто так,
      Для усього свої є причини.
      Та як знати: сумний, чи хороший це знак?
      Чи впадеш? Чи досягнеш вершини?

      РОЗДІЛ 5
      ПРИЇЗД НА БАЛ
      Присідають ресори.
      Ніч лягла неозоро.
      Під”їжджають карети...
      Таємничі алеї...
      І в лівреях лакеї...
      Під”їжджають карети...
      Реверанс королеві...
      Міністерські портфелі
      Хай лежать в кабінетах...
      Ось маркізи і графи...
      А скелети у шафах
      Хай сидять в кабінетах...
      А божествені пані...
      Це казково... Осанна!!!
      ПростолЮдине, де ти???...
      Як вестися- не знаєш...
      Як звернутись- не знаєш...
      ПростолЮдине, де ти???

      РОЗДІЛ 6
      У ПАРКУ. ЗУСТРІЧ
      Цей сад нічний- мов напуваний райських таїн...
      Доріжка в ніч біжить між мармурових лав...
      Нарцис в костюмі Смерті "здав екзамен"!
      На лаву втомлений присів... Чи ні... Упав!
      Проміж кружляння диво-пар аристократів,
      Проміж інтриг кровоточиво-гострих жал...
      В страхУ від того, що могли його впізнати,
      Впіймати, вигнати... Втомився. Так. Упав.
      Упав. Приліг. Напівзаплющив очі.
      Самотність. Так. Вже наче втома відійшла...
      І в напівсні неначе хто його зурочив...
      Чиясь рука нараз торкнулася чола...
      Вона була... Чи це можливо передати?..
      Цей присмак мускусно-гіркий парфумів... Він
      За руку взяв її... Панянку в дивних шатах...
      На світло вивів... Напівсвітло... Дзвін
      У скронях, вухах від вина і шалу крові...
      Аристократка... Диво... Перша у житті...
      Нарцис застиг... Нарцис заплутався у слові...
      У куртуазності і фраз і почуттів...
      Вона, мабуть, його самотність пожаліла,
      Ця Діва світла, що нізвідки узялась...
      Нарцис злякавсь, хоч завше хтивим був до тіла-
      Простолюдину дворянинку мати зась.
      І він мовчав. Лиш руку взяв її у руку.
      Він так бажав її... Бажав... І не бажав...
      І у мовчанні тамував сердечну муку...
      Хотів пізнати... Та ніколи б не пізнав...
      Не розумів Нарцис, чому вона мовчала.
      Мабуть, помітила, що щось із ним не так.
      Поволі встали... І тоді поцілувала
      Його у губи... Еротичний диво-смак,
      Що може буть лише в аристократки,
      Він смакував, неначе зоряний напій...
      Пішла... Думки лишивши в безпорядку
      Від нездійсненності народжених надій...
      І потім, вдома, повертаючи костюма,
      За диво-знахідкою гірко сумував
      Чи не тому, що у костюмі Смерті, думав
      Є щось містичне. Не його. Тому- віддав...

      РОЗДІЛ 7
      АБЕЛЬ У САДУ
      Тільки місяць між хмар споглядав, як красуня Абель,
      Мов налякана лань від мисливців, тікала від знаті.
      Було темно, та чутно услід, як чудово співав menestrier...
      Й непорушно у далеч дивились химери крилаті.
      "Що голубка забула у зграї із хижих ворон?"-
      Запитання німе у очах кам'яних прочитала.
      Розуміла вона - це реальність, це зовсім не сон.
      Заклюють, як впізнають... Тривога усе наростала.
      Заховалась в саду. Тихо-тихо, у тіні дерев.
      Між кущами троянд. Затремтіла від холоду ночі.
      Не шукай собі смерті, бо радо тебе забере...
      Й не повірила дівчина в те, що побачили очі.
      В чоловічій подобі повз неї пройшла сама Смерть.
      Та якщо Смерть така, то до неї в обійми - хоч зараз.
      Враз земля під ногами неначе пішла шкереберть...
      Він настільки красивий... У грудях усе оберталось.
      Він на лаву присів, розглядаючи небо нічне.
      Що він думав в цю мить, таємничий і гордий вельможа?
      Бо обличчя було благородно-спокійне й... сумне.
      Що сказати?... Спитати?... Змовчати?... О, Господи Боже...
      " Після щастя - хоч в пекло ". Інакше вона не могла.
      " Пригорнуся до нього. Хай вперше в житті... І востаннє".
      І Абель доторкнулась рукою йому до чола.
      А в душі розцвіло почуття з ароматом кохання.
      Не питала нічого вона, та і він не питав.
      По вимові не важко впізнати якого ти роду.
      Усміхалась вона, а він ніжно її споглядав,
      Своїм поглядом пив її юність, тендітність і вроду.
      Але час невблаганний. І знала Абель - треба йти.
      На прощання йому... чи собі... піднесла подарунок.
      Щоби завтра, в полоні буденності і самоти,
      Пам'ятати могла про єдиний із ним поцілунок.

      РОЗДІЛ 8
      ЧЕРЕЗ РОКИ. ПОВЕРНЕННЯ
      Він по вулиці йшов... Як змінилось
      За три роки буття сприйняття...
      Він дійшов до основ... Люто бились
      На фронтах за щасливе життя.
      За щасливе... За рівність, братерство,
      Що Республіка людям несла.
      Він в Столиці... Хвилюється серце...
      Смуток вражень торкнувся чола...

      РОЗДІЛ 9
      ВРАЖЕННЯ
      Де красуні дівчата,
      В оксамитових шатах?
      Зникли з вулиць холодних...
      До гвардійців вразливі,
      До цілунків сміливі?
      Зникли з вулиць холодних.
      Санкюлоти на чатах.
      Ловлять аристократів
      По манерах їх модних.
      Санкюлоти на чатах.
      Чують аристократок
      По тілах благородних.
      Ловлять. Все їм замало.
      Віддадуть Трибуналу-
      Там присудять до згину.
      І голів ще багато
      Блазням-аристократам
      Ніж зітне гільотини.
      РОЗДІЛ 10
      НА ГІЛЬОТИНІ. ПАН
      Він піднявся по сходах, хоч мало не впав,
      І потилицю вітер йому лоскотав,
      Бо зістригли волосся мерзенні кати.
      -ви кати. Я філософ. Куди підійти?
      -зачекаю. Он гляну ще раз на юрбу.
      (-а в минулого пам"яті я вже тут був!..)
      Поряд дівчина юна... Шкода щось її...
      -ти дала б зараз згоду- в обійми мої?..
      -хоч словами зігрію дівча молоде...
      Лакруа це зуміє... На те він і Де...
      -поцілунок в корзині відтятих голів-
      Це цікаво... Диви-но... І майже зімлів-
      Він у натовпі свОго побачив слугу,
      З ким за картами довго відводив нудьгу,
      І кому Смерті Плаття на вечір програв...
      Повернулось... До страти судив Трибунал.
      Страта. Доля як доля. І для королів...
      Нещодавно Людовік тут світ залишив.
      -то міцніше до мЕне горнися, мала!
      -очі... Диво-зелені... Життя б віддала...

      РОЗДІЛ 11
      БАРОНЕСА ПЕРЕД СТРАТОЮ
      Баронесу схопили раптово, як в домі була...
      Та за що?... Зрозуміти вона все ніяк не могла.
      За гріхи чоловіка, що декілька літ у землі?
      Платять всі санклюлотам. Ба навіть самі королі.
      В пеньюарі ведуть, як налякану білу примару.
      Гільйотині дадуть ніжне тіло її на поталу.
      І шалена юрба, мов виставу, це все споглядає.
      - Багачі остогидлі!... - з відразою хтось обзиває.
      Вже хотіла упасти... відчула - торкнувся плечем.
      - Не сумуй, моя люба, ми звідси іще утечем.
      Із забутої Богом, розп'ятої нами ж землі...
      Ти б дала зараз згоду... - промовив, - в обійми мої?
      Подивилась на нього... і сльози застигли в очах.
      Зникли з серця тривоги, і болі душевні, і страх.
      - Жаль, що доля разом нас... так пізно... так пізно звела...
      - Очі... диво-зелені... - всміхнулась - Життя б віддала...

      РОЗДІЛ 12
      СТРАТА. СЛУГА
      На площі радісне завзяття,
      І "СА IRA!" веселий спів.
      Голів рубать аристократам!
      Все буде добре! Ще голів!
      Тут кожен день проводять страти.
      Видовищ інших треба? Он,
      Білизну як перуть дівчата
      В воді по пояс... голяком?
      В душі до натовпу зневага...
      І, як поранений солдат,
      Що має право на увагу,
      Нарцис у перший вперся ряд.
      Стоїть, і дивиться із сумом-
      Смертей цих бачив на війні!..
      Та ось повіяло парфумом...
      Він повернувся... І змарнів...
      Вона... Вона... Північна мрія...
      Та ніч із присмаком вина...
      Аристократка?.. Чи повія?..
      Вона?.. Чи може- не вона?..
      Спитати? Тільки не питати!
      Бо повно шпигунів в юрбі,
      Впильнують як аристократа,
      То непереливки тобі!
      Одразу скрутять. "Куди треба"-
      До Трибуналу відведуть.
      А звідти шлях- лише на небо.
      Крізь гільйотину. "Світла путь"...
      Стоїть Нарцис... Як серце б"ється!..
      У очі дивиться її.
      І кров, що з ешафоту ллється,
      Стіка, мов в Лєту ручаї...
      Скінчилось. Вир людей розносить
      На сто доріг. На сто уяв...
      І на скуйовджене волосся
      Сніг перший сивини упав.

      РОЗДІЛ 13
      ДРУГА ЗУСТРІЧ
      Жалкувала Абель, що на страти дивитись прийшла.
      Від жалю стало зле... Та юрба не відпустить назад.
      Баронесса тепер лиш зі світу цього відійшла,
      Що колись не взяла своє плаття... Де ВІН був, і сад.
      Вже роки пролетіли, й усе непоправно змінилось.
      " Вищий світ "не Версаль прикрашає, уже - ешафот.
      Королю, його підданим, врешті дізнатись судилось,
      Кожне рішення, слово, чи вчинок - все має зворот.
      І Абель зрозуміла, що заздрила їм колись марно.
      Вона тут ось. Жива... Відвернулась зі смутком у бік.
      Не бажала сьогодні багатства чи слави, й задарма...
      І завмерла на мить... Там... навпроти стояв чоловік
      Його погляд... Ті очі, що дивляться в душу саму...
      Боже...Він?... Чи не він?... Це його у ту ніч цілувала?
      Він живий!Ще живий... Але страшно, напевне, йому.
      Що він робить ось тут? З болем в серці Абель міркувала.
      Підійти? Запитати?... Та можуть помітити це.
      Тоді смерть їм обом. Краще просто дивитись й мовчати.
      Зблідло, мов полотно, у красуні-пастушки лице...
      Як же долю змінили для неї ті янгольські шати.
      Іще мить...От і все. Почали вже розходитись люди.
      Зник і він у юрбі. Відчувала Абель - назавжди.
      Як було у житті її, так все надалі і буде.
      Повернулась Абель... Повернулась Абель... в нікуди.

      ЕПІЛОГ
      Не збулось.
      Раз у раз не збуваються мрії.
      І у сірості днів
      Добігають бажання кінця.
      Вкрились злом,
      Наче ковдрою, квіти надії.
      Спить кохання
      В терновій жалобі вінця.

      ***

      Тільки світ
      Незворушний до наших тривог.
      Наші долі для нього -
      Повік не забуті уроки.
      В плині літ
      Над землею зажурений Бог
      Все питає у людства...
      Питає у людства - допоки?

      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115052300519

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583046
      рубрика: Поема
      дата поступления 23.05.2015
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    17. Поетичний аналіз калу (маленька поема)
      Колись у прадавньо-радянські часи
      (коли у містах не було ковбаси)
      На політзайняттях у армії нашій
      Дифузії тема була із найкращих.
      (Ой, тему ж цю мудру любив замполіт!!!-
      Як пердне один, а всім іншим смердить))) )
      ......... ......... ........ .........
      Давно це було... Чи недавно... Хто зна?..
      А ось- поетична "тусовка" одна...
      Хто коми не ставить, хто крапки... Хтось пише
      На мові з трьох слів (гірше, ніж в дикуна).
      А хтось- "еротичне"... Одні матюки...
      Мабуть, у свій час так навчили батьки...
      А хто у еротиці тями не має-
      Той просто так пише... ВіршІ-матюки)...
      Як справи в поезії в хлопця сумні,
      То критиком стане (критичні ж бо дні),
      І з виглядом мудро-надутим таким
      Про... "надлишок... (ой!)... дієслівних... той... рим"
      Комусь-таки це беззмістовно-дурне
      Чи інше якесь "садо-мазо"ввіткне
      (Колись-бо це речення вченогугняве
      Так вплинуло, бач, на хлоп"ячу уяву,
      що тиждень він їсти не міг, і не спав.
      Усе, мастурбуючи," тему" вивчав)
      Чи інший... у зраді погрузлий по вуха,
      Мов швець на машинці, строчить "заказуху".
      А хтось на поезію часу не має.
      Йому нецікаво. Він ПЕРЕКЛАДАЄ.
      Як добре, що є автоперекладач-
      (хоч свічкою Богу за INTEL віддяч!)
      Загрузить, мов праля ганчір"ям машину-
      Щось вийме. Обробить, і має світлину.
      А інший, мов флюгер, уловлює вітер.
      А доти- про квіти. Про квіти. Про квіти.
      А є- ГУМОРИСТИ. На щастя, у НЕТі
      Усі анекдоти, що є на планеті,
      Вже виклали- он де є простір для сміху!-
      Обрав. Обробив. Гумореско!- на вихід!
      А от і вірші людожерницько- злі...
      Пробачте, ви часом того... не тролі?..
      А в іншого вірш- паранойя важка...
      Нічого! Отримай свого "колобка"!..
      ........ ........ ........ ........
      Та знаю і інших. Знайомий. Честь маю.
      І їм (саме ЇМ) від душі побажаю-
      ........ ........ ......... ........
      Як лірик у серці- лишайся собою.
      Лишайся.
      Не здайся спокусам. Принаймні, без бою.
      Не здайся.
      Не вір крокодилячим горе-сльозам.
      Не вір.
      Не вір епатажно-продажним статтям.
      Не вір.
      Лишайся собою в найтяжчі часи.
      Нічого НЕ БІЙСЯ. НЕ ВІР. НЕ ПРОСИ.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115042900840



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    18. Берегами реки Смородины. Поэма
      Примечание. Поэма написана в соавторстве с поэтессой Ириной Левобережной.
      В ней частично использованы прежние наработки, частично- новые, объединенные в теме. Авторы сознательно не указывают, кто из них является автором какой-либо части поэмы. Предоставляем право догадаться об этом уважаемому читателю.

      ***
      САКРАЛЬНОЕ

      Прийти к познанью, отряхнув былого прах,
      Дано избраннику, что женщиной рожден...
      ...жива в нас память и о прочих временах,
      О временах... когда и не было времен...

      Где Лада с Марой - потаенная борьба -
      Ведя беседу, мирно шли в руке рука,
      Где Навью вскормлены всходящие хлеба,
      А Явь их солнцем осеняла свысока...

      Кто жил по Прави, был Сварогом посвящен
      В грядущий век... Отобразившись в нем...
      Мир изменился... Или (может )- изменен?..
      К добру иль худу?.. Только познаЁм...

      ***
      ИСТОРИЯ РОДА

      По колосварге огненними рунами,
      Всевышний Род явил нам Божий дар.
      Там Белобог и Чернобог перунятся,
      Сжимая мир, как камень Алатарь.
      Всё видимо-невидимое, сУщее,
      Во Сварге от Сварога рождено
      И Морока – обратный лик несущего,
      Как день и ночь. Без света – не темно.
      Живём мы в Яви по законам Прави,
      А Навь нам дарит забытьё, и сны,
      И так – от Рода к Роду, по спирали,
      Триглав Всемирья постигаем мы:
      Творенье, Сохраненье, Разрушение,
      И длится жизнь, покуда нить тонкА.
      А после нас, по божьему велению,
      Зовёт к себе Смородина-река.
      Калинов мост*, что ариями пройдено,
      Веленьем рода – ведами в сердцах.
      Там испокон веков – река Смородина**,
      Течёт, но без истока, и конца.

      ***
      МОРОК

      В темных плесах озер отразились огни...
      Это мир зазеркалья. В него загляни,
      И увидишь, как вспять время тихо плывет.
      Все реально, как в жизни. Но наоборот.

      В этом мире отрада для тех, кто мечтал
      Возвратиться к истокам начала-начал,
      И для падших, вперед не осиливших путь,
      Кто мечтает в былое весь мир развернуть.

      Этот мир на виду. Он реален. Почти.
      Он таится в пруду, как написанный стих,
      Что до лучших времен пропылится в столе.
      Это МОРОК, следящий за всем на земле.

      ***
      ВУРДАЛАКУ

      Ты пришёл.
      С переводом времени...
      Тихий звон, будто хруст стекла...
      Мягкой поступью вдруг из темени...
      Погоди! Я тебя ждалА!
      Под луной завыванья слушала,
      Враз дыхание затаив...
      Мы во снах прикасались душами...
      Был во мне ты... Всегда моим.
      Ты неистовой страстью дикою
      И оскалом в лицо дышал.
      Я по скалам - как кошка прыгаю
      За тобой! Перейди на шаг!
      Не прошу тебя о смирении!
      Вырываюсь с своих орбит!
      Одного мы с тобой роду-племени!
      Пламя страсти во мне рычит,
      Кровь вскипает, тобой разбужена!
      Исходила я Явь, и Навь,
      В твоей воле я, мой ты суженый!
      Будь моим, или гнев направь -
      Загони, растерзай, и выкини,
      Что дерзнула сказать, любя!
      Или буду Лупой при Ульфрике,
      Или не жить мне уж - без тебя!

      ***
      УПЫРИ

      Да. Я таков. Мы таковы.
      Мы пили вар Разрыв-травы.
      Да. Мы на капище в ночи
      Нарушим Правь-закон. Молчи!
      Молчи и слушай этот зов.
      Он проникает в нашу кровь,
      И выпивает изнутри.
      Мы - Темный Мир. Мы - УПЫРИ.
      Но как же сладок миг, когда
      В моих руках прошепчешь "да..."
      Приди! Себя мне подари!
      Все это - МНЕ! Мы - УПЫРИ!!!

      ***
      У ОМУТА

      А у омута легче дышится…
      И шелкОва вокруг трава…
      Где ты, Лель? Но давно не слышишь ты.
      Эхо кануло в кружева
      Этих струй, что сейчас тишайшие…
      …Ты готова меня принять?
      Ты, вода моя, стылым бархатом
      От потери укрой меня…
      Тело белое – зря горело ты,
      Он в глаза мне сказал «прости»…
      Боль сердечную бесконечную
      Что крапивою жжёт в горсти,
      Опущу я на дно песчаное,
      Обрету наконец покой…
      Ты в душе саднишь раной рваною,
      Встречей мечешься роковой…
      Но довольно. Шагаю… смело я
      В руки… горькой своей… судьбе…
      Ноги стройные… груди белые…
      И последний мой вздох - тебе…
      …Не бывает …былых возлюбленных…
      …Не бывать …надо мной венца…
      …Помолись… о душе… загубленной…
      …Что… с тобой… была… до конца…

      ***
      РУСАЛКА

      Русалки белесые косы...
      Она позабыла совсем
      За что ее Лелюшко бросил,
      За что?.. Или, может, - зачем?...
      И НОВУЮ ЖИЗНЬ обретая,
      Мир Мары, повернутый вспять,
      Полюбит порою, нагая,
      Парней и девчонок пугать,
      В купальские ясные ночи
      В извечном кругу временном...
      Так что же ты, Лелюшко, хочешь?..
      Вернуться? Но это- ПОТОМ...
      Когда переступишь порог...
      И примет тебя Чернобог...
      И тенью мелькнешь у реки...
      Ах, омуты!... Как глубоки...

      ***
      БЕЗУТЕШНОСТЬ

      У Смородины у реки
      Не цветут цветы васильки…
      Тут зловонье, огонь и смрад.
      Не идти? Повернуть назад?
      Потерял по пути свирель…
      Я – мертвец почти, а не Лель…
      Безутешно брожу весь день,
      А за мною – от Нави тень…
      А за мною – моя вина…
      Боли тянется пелена…
      Прошлой ночью – Недоли знак,
      Там, где омут - всплыла она…
      Мост Калинов… мой переход…
      Там Морена за кривду ждёт…
      Свет теряю… нет больше сил…
      Ах, зачем я её сгубил?

      ***
      НОЧЬ ЛЮБВИ В ПОЛЕ

      Эта дивная ночь так тревожно-сладка...
      Несозревшая рожь шелестит у виска...
      Мы с тобою лежим да на грешной земле,
      И любовь нам двоим дарят звезды во мгле...

      Было таинство дня, и вечерний закат...
      И безумство огня, словно пламенный ад...
      Охладила порыв вездесущая мгла....
      Ты коснулась меня... Словно в душу вошла...

      Мы нагие лежим да на поле ржаном...
      Я в тебе недвижим... И движим... А потом
      За разрывом-травой потянулась рука,
      И дрожит свет ночной, словно жилка виска…

      ***
      НА ЗАКАТЕ

      На закате за лунной дорожкою
      Поплывём мы на край земли.
      Так хочу я пушистою кошкою
      Потереться о руки твои...

      Эти сильные, в родинок крапинки
      С еле вИдными нитями вен.
      И губами янтарные капельки
      Осторожно собрать с колен...

      Этот остров - он наш, с осОкою.
      Ты прошепчешь: "Ко мне иди..."
      И мои пшеничные локоны
      Защекочутся по груди...

      Переливами смеха счастливого
      Разольётся по телу дрожь!
      И в безмолвную тишь осинника
      На руках ты меня унесёшь!

      Где трава высока измятая,
      Поцелуи легки, как пух...
      Твои волосы пахнут мятою,
      И уже горячо от рук...

      Только шепот: "Не оставляй меня..."
      И счастливый твой смех в глазах...
      Только выдохи, и касания
      И черёмуха в волосах...

      ***
      ГОДЫ СПУСТЯ

      Я здесь одна.
      Иного мира странница.
      Река меж нами – ширь и глубина.
      Виновница? Любовница? Избранница?
      А между нами – пламя, и война.
      Сквозь дым не вижу облика зовущего.
      Сквозь слёзы я не вижу ничего…
      Прошедшего, грядущего и сущего
      Не надо. Жду его лишь одного.
      Какое пламя жжёт тебя, мой сУженый?
      Какие бури на чело легли?
      Всегда с тобой мы прикасались дУшами…
      Зачем мы эту нить не сберегли?

      ***
      ПО ТУ СТОРОНУ МОСТА…

      Не сберегли...
      А может - не сберЕжено...
      Не вышло вновь... Не впрок... Не в нас вина...
      Причудливо вплетается в мереживо
      И рвётся нить, что нам судьбой дана…
      И где я пал - вовек тебе неведомо.
      В пылу боев, в восстания огне,
      И эта нить - не нить пути победного.
      Не довела она тебя ко мне...

      ***
      МАТЕРИНСКАЯ МОЛИТВА

      Сыночек…
      Я опять молилась пламенно…
      Тебе я узелочек собралА.
      Как передать? Чиновники все кАменны…
      За всех молюсь опять, не помня зла.
      О, как ты там? Не холодно? Не голодно?
      Так редко удаётся позвонить…
      Я жду вестей, но снова морят голодом
      Бездействия. Сжигая жизни нить.
      Опять стреляли. На колени падаю
      Пред Богом, и неистово молюсь.
      Сыночек, ты поспал чуток? Не раненый?
      Моя любовь с тобою будет пусть!

      ***
      ЗВОНОК ОТТУДА

      Здравствуй, мама!..
      ...... ...... ...... ...... .....
      В окопе холодном сидели...
      А по небу крылатые девы летели...
      Нет, не с пьяну, не с голоду...
      Это - войнЫ
      В небесах отражаются
      Вещие сны...
      Мы отходим... И многих из нас уже нет...
      Этот свет, или тот... Двуединственный свет...
      Молот Тора вручен... Он тяжел... Ничего...
      Мы еще не постигли всей силы его...
      Холод, холод... Пустое... Он лишь разогреет
      Кровь потомков-наследников Гипербореев.
      Мы дойдем. Мы вернемся. Мы - светоч во мгле.
      Мы, как Боги, извечны на нашей земле.
      ....... ....... ....... .......
      А последний мобильный звонок был таков -
      "Здравствуй, мама! Я скоро вернусь! Я здоров..."

      ***
      ЭПИЛОГ

      Утомленных путников шаг
      В даль грядущего поступь мерит.
      И река протекает в веках.
      И воздастся нам всем по Вере.
      Из миров-веков волчья сыть
      Зовом крови крепит породу...
      Это Макошь сплетает нить -
      Из былых в грядущие годы.
      Стебельком полевой травы
      Навь венчает нас светлой Явью...
      Передали седые Волхвы
      Православие - Православию.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115032801248



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    19. Тема РИМ. поэма (16+)
      Предисловие. Данная поэма является вольным авторским переводом моей же поэмы "Рим" на украинском языке по моему же оригинальному сюжету

      Славься в веках, о величие Рима!
      Вечного града, жемчужины мира!
      Где акведуки такие увидишь?
      Силу величия где ты узришь?

      Улицы, полные шумного люда-
      Бедных с богатыми толпы смешались-
      Где ты театра расцвета коснешься?
      Где еще духа подъем ощутишь?

      Где еще в мире возможны законы,
      Неотвратимее Римского Права?
      Где осознаешь величье Арены,
      Смерти порыв- гладиаторов бой?..
      ...... ...... ...... ...... ......
      ...Пир во дворце у Нерона сегодня...
      Вина и фрукты в бокалах и вазах...
      Важным гостям угощенья подносят
      Юные в белых туниках рабы.

      Важных гостей, возлежащих на ложе,
      Нежно и страстно гетеры ласкают,
      Девы, с которыми в мире сравниться
      Даже и солнце само не смогло б.

      Уж выступали красавцы- актеры,
      Вирши и оды слагая Нерону.
      Хмурые воины- преторианцы
      Молча сурово на страже стоят...

      Все надоело... Кривлянье актеров...
      Оды поэтов и мимов изгибы...
      Что-то покинуло вдруг вдохновенье-
      Ныне стихов не читает Нерон...

      Что посмотреть? Чем бы можно заняться,
      Голову мысли терзают Нерону,
      Чтоб вдохновенье к стихам появилось?
      Что бы придумать, чтоб время убить?..

      Двое девчонок в нарядных туниках,
      С ножками стройными в легких сандалиях,
      Дружные с детства служанки-рабыни,
      В амфорах вИна подлить принесли.

      -Гляньте на этих красивых девчонок!
      Где вас купили? Почем? Вы невинны?
      Быстро ко мне!- тут Нерон встрепенулся-
      Насмерть сразиться велю для меня!

      Быстро, девчонки, снимайте туники!
      Выдать мечи, и щиты им, и шлемы!
      Видеть желаю, как голыми бьетесь!
      Кто победит- мне невинность отдаст!

      Будет, о Мудрый, вовек тебе слава!-
      С шумом мгновенно дворец встрепенулся-
      Лишь Сын Богов это смог бы придумать!-
      Гости проснулись от пьяного сна.

      Место покинули мигом актеры.
      Стихло... Оружие в залу приносят...
      Гости глядят... И две девушки юных
      Вовсе нагие средь залы стоят.

      Видели ль вы гладиаторов битвы?..
      Были подругами, стали врагами...
      Нечего делать... Согласно приказу
      Девушки насмерть сразиться должны...

      Девичья пластика в битве движений...
      Влажны тела их, покрытые потом...
      Гости- ценители судят со смаком,
      Кто победит... Выставляют заклад.

      Девушки биться совсем не умеют...
      Нежные руки мечам не подмога...
      Ножки дрожат... Груди дышат надрывно...
      И не прикрыться тяжелым щитом...

      Но- ни усталости места, ни страху...
      Звон все сильнее оружия в зале...
      Что может в жизни важнее быть цели-
      Богу- Нерону невинность отдать?

      И- кульминация! Резким движеньем
      Рвется подруга к намеченной цели!
      Выбивши меч из ладони подруги,
      Меч погрузила под сердце ее!..

      Бедная девушка на пол упала...
      Ноги красивые дрожью забились...
      Вздрогнуло тело... Меч острый под сердце-
      Словно бы в ЖЕНСКУЮ входит МУЖСКОЙ...

      Черные слуги схватили девчонку
      За ноги прямо. И белое тело
      По полу тянут со следом кровавым
      Прочь из дворца... На задворки, долой...

      А победившая, гордо и смело,
      Бросивши меч, распалясь от желанья,
      Пред императором пав на колени,
      Девственность на пол свою пролила.
      ...... ...... ...... ...... ......
      Снова дворец излучает веселье.
      О достижении полной победы,
      Сквозь все преграды стремлении к цели,
      Стих вдохновенный слагает Нерон!..
      ...... ...... ...... ...... ......
      В яме, куда изливают отходы,
      Где лишь позорные, мерзкие шлюхи
      Плотских утех артефакты позора-
      Мертвых детей извергают своих,

      Девичье тело невинно лежало...
      Словно луч света на темной одежде...
      Как перламутр... И урчали, вгрызаясь
      В тело голодные стаи собак...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115012802037



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    20. Тема ИНКВИЗИЦИЯ. поэма (16+)
      Предисловие. Данная поэма- вольный перевод моей же поэмы на украинском языке ІНКВІЗИЦІЯ по моему же оригинальному сюжету


      В сырой темнице собралось их здесь немало-
      Девиц, и зрелых жен, и маленьких детей.
      Она ж как будто в стороне от них стояла
      В углу застыв в покорности своей...

      Ее, как ведьму, выдал инквизиции
      Сосед, в желании невинности лишить,
      Но, получив отпор своей амбиции,
      Не смог взять силой, как не смог купить.

      Допрос. Пред судьями покорная стояла...
      Палач одежду вмиг с нее сорвал.
      Послушно девушка на теле показала,
      Как инквизитор строгий приказал,

      Все точки, родинки, таинственные знаки...
      Все рассказала. Как младенцев кровь пила,
      В колодцы подливала кровь собаки...
      Как на соседа злую порчу навела...

      Суд инквизиции сурово-справедливо
      Избавил пыток, милосердно все простил,
      За покаянье, принесенное правдиво,
      И лишь к сожжению девчонку присудил.

      Палач за руку взял и вывел со двора...
      В темницу путь... И ждать лишь до утра...
      ......... ............ ...........
      И в анфиладе темной, где роятся
      Погибших души, мысли, стоны, голоса,
      Их взгляды встретились... как бедность и богатство...
      И тут в смятении палач отвел глаза...

      В темницу снова девушку привел,
      И в уголке легла она на пол...
      Ей жаль себя... Хоть ночь любви одну
      С любимым провести... А там- ко сну...

      Ведь молода... Красива... И невинна...
      Огню отдаться- страшно... И обидно...
      А время истекает- плачь, не плачь...
      Запоры щелкнули... Открылась дверь... Палач...

      Ведь ночь еще... Неужто- все? Так рано...
      Палач за руку поднял... Все так странно...
      Ведет ее куда-то... В рай ли? В ад?
      Опять в прохладу вывел анфилад...

      И в темном уголке они вдвоем...
      Она слаба... Мужская сила в нем...
      Минута откровения близка...
      Скользит по телу палача рука...

      Одежду сняв, преграду обнажений,
      Пред ним нагая встала на колени...
      И чувствует, стараясь не кричать,
      Как входит в тело твердый... Палача...

      Что это было?.. Рай ли?.. Ад?.. Неважно...
      В поток ручья листом к блаженству уплывать...
      Иль в небо с ветром улетать листом бумажным...
      А после вместе в утомленном сне лежать...

      Но вот палач поднял ее за плечи...
      Она в бреду... Не важно- утро ль?.. Вечер?..
      И, чуть прикрытая, за ним она идет...
      Куда ведет? к свободе?.. Нет?.. И вот

      Опять приводит девушку в темницу.
      Хоть утро скоро, велено ложиться.
      Она легла спокойно и лежит.
      Свершилось все. И надо ль дальше жить?..
      .............. ................. ...............
      Палач пришел с рассветом. Стиснув грубо,
      Веревкой крепко руки ей связал,
      Отвез к костру и ко столбу из дуба
      Ее железной цепью привязал.

      И люди видели, проклятия крича,
      Как сквозь огонь глядит она на палача...
      Она не плакала от боли, не кричала...
      Губами поцелуй прощальный лишь послала...
      .............. ................. ...............
      В харчевне гадкой, в уголке, один
      Палач вином тоску былую заливает,
      По роду службы мрачен, нелюдим,
      Свою работу с каждой чаркой проклинает.

      Что мог, то сделал милосердно ведьме.
      Познанье женщины ей подарил сполна.
      Что ж сердце разболелось с того дня?

      И все болит... Душа болит, болит...
      И пьяный взгляд рассеянно скользит
      Сквозь мрак харчевни и тупую боль
      По горке пепла, что насыпана на стол...


      © Copyright: Серго Сокольник, 2015
      Свидетельство о публикации №115011501576



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    21. Сюжет. Париж 1871. Маленькая поэма
      В Париже май... Все в зелени, в цвету...
      Разбитых улиц жутко-странные картины...
      Реала лев пожрал романтиков мечту...
      И вечность формы с содержанием едины...

      У баррикады, развороченной в бою-
      Всего-то камни, лом чугунно-медный-
      За честь Коммуны голову свою
      Сложил мужчина, видимо, не бедный.

      Солдаты Тьера, подавившие мятеж,
      С непониманием карманы "потрошили",
      Взяв редингот, жилетку цвета беж,
      Часы... Бумажник, полный денег, разделили...

      Грязь мародерства средь военных бед
      На лица их не наложила отпечатка,
      Как маска смерти, оборвавшая сюжет
      Романа, с кровью стекшего в брусчатку...
      ........... ............ ........... .........
      Он, вне политики, романтик и поэт,
      Гюго поклонник и шедевров Ламартина,
      Идя по улице, вдруг уловил сюжет,
      Ночного города изящную картину...

      Он шел по улице, еще не знавшей гарь
      Боев весны. Собою дорожил.
      Он шел по улице... И газовый фонарь
      В судьбы лицо сквозь платье девушки светил...

      Оговорив типичной парой фраз
      Всю ситуации изящную банальность,
      Абсента зелень сквозь фонарный газ
      Вдвоем в кафе под скрипку пили гениальность...

      А после шли по шаткой мостовой
      В объятья томные раскрытые отеля...
      И воспаленно над склоненной головой
      Светил ночник, рисуя тени на постели...

      Нет, не впервые... Но поверьте, господа,
      Порою быстро можно догадаться
      Что не всегда... Да нет... Скорее- никогда
      Вам не придется столь стремительно влюбляться...

      Переплелись изящно ноги, как цветы...
      И тел сплетенье, как вьюнок, овивший стебель...
      И охлаждала эротичные мечты
      Прохлада пола, столь же нужного, как мебель...

      И лишь зарозовел рассвет в углу
      Отсветом солнца сквозь проем оконной рамы,
      Она сбежала, разбросавши на полу
      Аргентум франков, презентованный, как даме...
      ........... ........... ........... ..........
      Он не держал ее... И в утреннем свету,
      Вдруг потеряв полученное даром,
      Чтоб сохранить осуществленную мечту,
      Ушел к судьбе... На баррикаду коммунаров.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2014
      Свидетельство о публикации №114121500346



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    22. Встреча. (маленькая поэма)
      Эта дама давно уже немолода...
      Все сбылось... И замужество... Взрослый сынок...
      Только сердце болит от тоски иногда...
      И любовью вовек не насытишься впрок...

      И однажды она позвонила ему,
      Словно крик подарив в эту зимнюю ночь...
      Словно птицей ночной улетая во тьму...
      Он услышал... Узнал... И пришел ей помочь.

      Дом пустой. Для визита избрала она
      День, когда никого... Чтобы так... Визави...
      Он пришел. Полный стол. Захмелев от вина,
      Вспоминали о первой... Той, первой любви.

      Вспоминали ту, первую, душную ночь,
      Пятна белой одежды, упавшей на пол...
      Как невинность беречь было сладко- невмочь...
      И как больно в нее он впервые вошел...

      И стекал кружевной полумрак с потолка...
      Или... Это кружилась ее голова...
      Вспоминали... И вдруг потянулась рука
      К краю платья... Упало... Она, чуть жива,

      Вся нагая, дрожа, приближалась к нему.
      Он смотрел... Да она ведь еще хороша...
      И слияния стон уносился во тьму...
      И в просторы любви улетала душа...

      Этот памятный... Памятный запах перин...
      Тех перин, на которых сейчас... Как тогда...
      Ты бери ее смело сегодня, бери!..
      Да смелее!.. Она ведь... Еще... Молода...
      .......... .......... ........... ...........
      Ранним утром ушел... После кофе в постель.
      И в сердцах у обоих сирени цвели...
      За окном целый день заметала метель
      Те следы, что в ушедшую юность вели.


      © Copyright: Серго Сокольник, 2014
      Свидетельство о публикации №114112600935



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    23. Дівчина і юнак. Притча (маленька поема)
      ДІВЧИНА І ЮНАК. ПРИТЧА. ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА )

      Оазою дівчина вийшла по воду,
      Прекрасна, мов гурія в райськім саду,
      Собою втішаючись, гарна на вроду...
      Та хлопець зустрівся їй, як на біду...

      За нею іде, все собі поглядає,
      То вірші чита, то співає пісні...
      Поставила дівчина глек, і питає-
      Ти хто? Що ти хочеш сказати мені?

      Я, каже хлопчина до неї з любов"ю-
      Поет та цінитель твоєї краси,
      В коханні знавець, і піду за тобою,
      Тебе не зречуся, чого не даси!

      Отак він їй ніжно, шербету солодше,
      Наспівував пісню кохання свого...
      Замислено звузились дівчини очі...
      Вона усміхнулась. Спитала його-

      Чарівний юначе! Ти не помилився?
      Іду за водою ж-бо я не одна.
      Сестри ти моєї ще не роздивився.
      Поглянь- он за нами прямує вона!

      У неї тендітніша шкіра, ніж в мене,
      Зі станом ніхто не зрівниться її.
      І очі у неї- оази зелені,
      Ясніш від смарагду. Куди там мої!...

      Замислився хлопець. На місці лишився.
      Вона собі далі із глеком пішла.
      І- мало не впав, як ото роздивився-
      Назустріч старезна бабуся пройшла...

      Оговтався хлопець. Красуню нагнавши,
      Питає- навіщо ж збрехала вона?
      Вона усміхнулась чарівно, і, ставши,
      До нього промовила- От дивина...

      Поете! Як кажеш, пізнав у коханні
      Всіх тонкощів, знань, і сказав ти мені,
      Що любиш мене, що від ночі до рання
      Для мене лиш будеш співати пісні.

      Ти ж тільки-но клявся моїм залишитись.
      То як же ти зміг, коли клятва дана,
      Залишить мене, та піти подивитись
      На іншу, чи краща за мене вона?!

      .......... ........... ........... ...........

      Прадавнє піски замітають пустелі...
      Ми мудрість розкопуєм серед пісків,
      І радо пізнАєм журливі й веселі
      Прадавнього сходу надбання віків.




      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496956
      рубрика: Лірика кохання
      дата поступления 05.05.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    24. Боги жадають. Жертва. (маленька поема)
      БОГИ ЖАДАЮТЬ. ЖЕРТВА ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА )

      Спопелило сонце поля.
      Буревії виють по краю.
      Без вологи зіскніла земля.
      Вже ніколи не бути врожаю.

      Зібралася на Требищі знать.
      Он жерці в білі вбралися шати
      У Богів одвічних питать,
      Що робити і як виживати.

      Негасимий вогонь Вівтаря...
      Сколихнулась завіси таїна...
      Жрецька доля- яскрава зоря
      Освітити одвічність пізнання.

      Та Боги жадають. Настав
      Час, коли вже не втішитись мовою
      Заклинань до дерев чи до трав.
      Лиш людською наситившись кров"ю

      Лихоліття відвернете ви...
      Для відродження має померти
      Двоє юних. І мудрі Волхви
      Обиратимуть пару до жертви.

      Юна пара, дівчИна й юнак,
      Мали в шлюбі жити щасливо.
      Жереб кинуто. Випало так
      У вогні ім згоріти зажИво.

      Нездійсненної хіті жага...
      Непізнання юного тіла...
      Лиш за рід свій загинуть снага.
      Він схотів. Та й вона так схотіла.

      Їх весь Рід проводжав в дальню путь.
      І у Вирій ім двері відперті.
      Їм повік вічно юними буть,
      Спокутивши гріхи Роду смертю.

      І вогонь невгасимо палав.
      Обійнявшись, горіли обоє.
      Відійшли. Дощ із неба упав...
      І земля напилася водою...

      Ви зійдете на зоряний шлях.
      У відкриті світи, ще небачені...
      І майбутній Господь чи Аллах
      Вам цю жертву тернову пробачить.

      ..... ..... ..... ..... ..... .....

      Не змінилось ніщо і ніде.
      І сьогодні ми маєм нагоду
      Віддавати життя молоде
      За щасливу долю народу.

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493513
      рубрика: Лірика
      дата поступления 19.04.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    25. Секрет віри (поема)
      СЕКРЕТ ВІРИ ( ПОЕМА 16+ )

      Він був патрицій. Ще колись давно
      Служив у Азії. І звідти зі скарбами
      Привіз рабів, що їх було дано
      Йому за битву Риму з ворогами.

      Був поміж них суворий чоловік,
      В якому виділялась сила й гідність.
      Незлим патрицій був, і дав йому повік
      Вести будинок, чистить труби мідні,

      Та наглядать, що дієься в саду-
      Робота неважка. Не те, що в полі
      Зігнувши спину, наче ту біду,
      У тяжкій праці нести свою долю.

      Цей чолов"яга вправно наглядав
      За справами. Але, крім керувати,
      Якусь незриму Таїну він знав,
      І став підлеглим всим передавати.

      Хазяїн в цім не заважав йому.
      Як справи йдуть- навіщо заважати?
      Та Імператор Риму у тюрму
      Рабів- сектантів повелів забрати...

      Юнак і дівчина, досвічені раби,
      Із дня народження жили в його оселі.
      Зростали разом, І обіцяні були
      Ім воля й шлюбні радощі веселі...

      Був суд суворим- Імператорів наказ.
      Усим рабам життя пообіцяли,
      Й прощення повне, та лише нараз
      Від Віри відректися наказали.

      Тремтіли всі, старі і молоді...
      Суворий Вождь на них дивився грізно,
      Коли пропонували на суді
      Від Віри відректись, доки не пізно.

      Юнак і дівчина, тремтячи обнялись
      І невідомо, чи його боялись,
      Чи суду... Ніжно за руки взялись,
      І... відректись від Віри відказались.

      Був вибір зроблено... Остання їхня ніч,
      Коротка ніч Незрадженої Віри,
      Пройшла цнотливо, з іншими опліч...
      А в клітках вже на них чекали звірі...

      Та от- арена. Вивели юрбу
      Повз глядачів облич цікавих море,
      І поставали люди на мольбу
      Навколішки перед Вождем суворим.

      Ніхто не знає, що він їм казав,
      Як відкривав ім таїнство пізнання,
      Життя одвічне як пообіцяв
      Взамін за смерть страшну від розтерзання.

      Всі ще молились, та позаду їх
      Із кліток звірі- так це любить Рим!-
      І з ревом хижим кинулись на них,
      Хапаючи одного за одним.

      Все менше тих, хто молиться... Одні
      Скупались в пазурах кривавих трунку,
      Тікають інші... Наче уві сні
      Стоять фігури юнака та юнки

      Навколішках перед Вождем... Він знав...
      Він віру дав! Він захистить! Одмолить...
      От лев на хлопці одяг розірвав,
      І по арені тягне тіло голе...

      Лиш Вождь стоїть... І дівчина... Вона
      Як уві сні з колін тремтячи встала,
      Сама до лева гола підійшла...
      Як віддалась, себе йому віддала...

      Оголена, красива, молода...
      Ні разу ще кохання не пізнавши,
      Від страху, чи від пристрасті- бліда,
      Чекає вся, навколішки упавши...

      Стрибок- і з нею кінчено нараз.
      І в пазурах її тендітне тіло
      Пізнало шалу таїнства екстаз...
      Ну, а душа- до неба відлетіла...

      Скінчилась травля, вигуки дзвінкі...
      Кривавим пиром вдовольнились звірі.
      Їх заганяють знову у клітки...
      І... Неушкоджений стоїть загиблих Лідер...

      Ця дивина по Риму розійшлась...
      Чимало віривших у Аполона, в Гора, в Сета,
      В Ізиду, бачили- стара їм віра- зась...
      І Вождь знайшов у них собі нових адептів.

      .... .... ..... .... .... .....

      Коли людей ведеш у боротьбі,
      Ти знай лиш сам- усім не варто знати
      Секрет пізнань, відомий лиш тобі.
      Життя одвічне як же легко обіцяти...


      примітка. У творі Автор не приводить аналогій з зародженням Християнства. У стародавньому світі існувало безліч сект, що сповідували вічне життя. Вірш- про лідерів, як таких. Читайте. Думайте.

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=479982
      рубрика: Лірика кохання
      дата поступления 17.02.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    26. Піаніно. Дуж-ж-же страшна історія
      ПІАНІНО. ДУЖ-Ж-ЖЕ СТРАШНА ІСТОРІЯ ( ПОЕМА )

      Дівчинку мама дуже любила,
      І піаніно ій прикупила,
      щоб люба доня вчилася грати...
      Грати- не значить сісти за грати.
      Грати учитись дитина хотіла.
      То ж у бабусі старої купила.
      У музикантші віку ще тОго...
      Страшно? Не дуже? То я продовжу...
      Дівчинка вчиться, дівчинка мліє...
      Пальці щось коле, личко марніє...
      Що це з дитиною?- думає мати,
      Мліє та терпне... Лікаря звати
      Кинулась мама- дитина здорова.
      Страшно? Не дуже? То я продовжу?
      Вчиться дитина, грає дитина.
      Тільки зламалося щось піаніно.
      Треба старезне ремонтувати.
      А при купівлі, треба сказати,
      Бабця казала- як щось не тогО,
      Бабця без грОшей настроїть його.
      Правда- без грОшей! Я без брехні!
      Дивно? Ото ж бо! Страшно, чи ні?
      Бабцю покликали. Каже вона-
      Я відлаштую. Та тільки одна,
      З ним сам-на-сам у закритій кімнаті.
      Бабцю пустили ремонтувати...
      Знов піаніно грає, звучить.
      Дівчинка знову музику вчить.
      Знову марніє... Немов уві сні...
      Диво, та й годі... Страшно, чи ні?
      Знову та сама історія сталась.
      Лікар. Здорова. Зламалось. Ладналось.
      Двері зачинені. Бабця одна.
      Що вона робить там? От дивина...
      Мати дитини сокиру взяла
      І до кімнати тихенько ввійшла...
      І на обличчі застиг переляк...
      Що ж- то побачила... Страшно? Ще б пак!
      Все піаніно розкрите стоїть.
      Бабця навколішках поряд сидить.
      З клавіш стікає кров в баняки,
      Бабця цю кров собі п"є залюбки...
      Мати сокирою тюк- і гаплик!
      Крекнула відьма. Сплив її вік...
      Потім на слідстві уже роздивились-
      В клавіші гОлки тонесенькі в"їлись.
      Пальці кололи дитині голкИ.
      З клавіш стікала кров в баняки.
      Відьма, зачинена, кров з них пила.
      Це не брехня. Така справа була.
      В прокуратурі лежала в архіві.
      Не зрозуміє тут тільки лінивий-
      Що за дурнЯ- піаніно тримати?
      Вік Двадцять Перший! Купи синтезатор!!!
      ........... .......... ........... ...........
      -от так історія! Я її знаю.
      За достовірність відповідаю.
      Це промугикав міліціонер
      В барі за чаркою... Страшно тепер???)))

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489517
      рубрика: Лірика
      дата поступления 01.04.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    27. Тлін минулого. Зрада. (маленька філософська поема)
      ТЛІН МИНУЛОГО. ЗРАДА ( МАЛЕНЬКА ФІЛОСОФСЬКА ПОЕМА )

      Квітучого краю життя вирувало...
      Фортеця стара охороною стала

      Життю, як прийшли орди кляті
      До краю чужинських солдатів.

      Фортеця стояла на смерть. Боронились
      Бійці, що полону стиду не скорились,

      За тих, що за стінами захист знайшли-
      Старців, і жінок, і дітей ще малих.

      Кололи і різали. Окріп лилИ.
      Скидали зі стін. Бій кривавий вели.

      І так день у день, до останку,
      Останньо-кривавого ранку,

      Коли вже не втримать фортеці було,
      Коли вже занесено смерті крило

      Над усіма захисниками,
      Жінками і чоловіками.

      Як сили не стало до бою-
      Без жалю кінчали з собою.

      А потім, йдучи по коліна в крові,
      Із помсти жагою в хмільній голові,

      Солдати жінок гвалтували,
      Тим спрагу свою тамували,

      За ночі, пройшли що в тривозі, без сну,
      За те, що не всі діждалися весну

      В кривавій отій круговерті,
      У диханні смороду смерті.

      Покірливо їм віддавались жінки,
      Тілами своїми згасили поки

      Ту помсту кривавого шалу.
      Старців і дітей рятували.

      Так зрадили пам"ять убитих мужів-
      Усих, хто щасливий був, що не зажив

      Такої ганьби... Та минули
      Криваві часи. Всі забули

      Минулих часів ворожнечі пориви.
      Усе відійшло. Та лиш гляньте-но, жИві

      Нащадки солдатів жорстоких...
      Нащадки жінок яснооких...

      Всіх тих, не поліг хто в кривавій росі.
      Згвалтованих діти, народжені всі

      По часі кривавого герцу
      У стінах розбитих фортеці...
      ... ... ... ... ... ... ...

      Та вітер розвіяв минулого тлін.
      І знову з дзвінниці ми чуємо дзвін.

      Відлунює стукіт сердечний-
      Перебіг життя безкінечний...

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485760
      рубрика: Лірика
      дата поступления 15.03.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    28. На кладовищі (поема)
      НА КЛАДОВИЩІ легенда ( МАЛЕНЬКА ПОЕМА 16+ )

      Як хиляться верби у темряві ночі над яром,
      І вітер студений їх пестить, розчісує коси,
      То вдовж огорожі по цвинтарю бродить примара-
      Дівчина струнка, молода, з посивілим волоссям...

      Це місце страшне... Не підійде ніхто, не спитає-
      Чого ж-бо не спиться спокійно тобі в домовині?
      Лиш стовбур у дерева стогне, як вітер хитає
      його... -Розкажи, ким була і ким стала ти нині?...

      І дівчина з тугою стовбур холодний обійме...
      І груди оголені ніжно торкне огорожа...
      Пройде між могилами, квітку лежачу підійме,
      І в сиве волосся вплете, мов живу, жухлу рожу...

      Одна лиш ти, вербонько, знаєш про їхнє кохання,
      Як хлопця кохала, як в шалі кохання зливалась
      З коханцем, як втомлено з ночі до рання
      Кохання пила, як жертовно йому віддавалась...

      Як зрадив її, як покинув, кохання напившись,
      Волосся розкішне руде вже руками не тішив...
      Спокійне кохання знайшов, від нестями втомившись.
      Вона ж як шалена була, то й зосталась... Залишив

      У пам"яті серця здригання чутливого тіла,
      І смак на губах, що усюди його цілувала...
      Забути політ відчуттів не змогла. Не зуміла.
      Вона не стерпіла. І руки на себе наклала...

      І як понесли у скорботну останню дорогу
      У білому платті, красиву таку, одиноку,
      Лиш верби вклонились над нею, мов молячи Бога
      Простити її і прийняти в безодню високу...

      І бачили верби, як колір рудого волосся
      Неначе болотний туман оповив сивиною,
      І коси верби наче пестили дівчини коси,
      Допоки її не покрило землею важкою...

      Та тільки-но ніч в повнолуння усе оповине,
      І світло нічне над землею розкидає шати,
      Вона покидає у смутку свою домовину,
      І до огорожі виходить когось виглядати...

      Кого? Може хлопця? Та ні. Він забутий. Забутий
      У спокої світу сьогО упокоївся свОго.
      Давно ланцюгом ефімерного шлюбу прикутий.
      Він їй нецікавий. Вона виглядає- нового.

      Когось, хто запестить, розчеше розпатлані коси,
      І в його руках вони колір шалений відновлять,
      Мрійливо хто гляне, як пристрасно гола і боса
      торкнеться його, і ні в чому йому не відмовить...

      То мрії дівочі, овіяні вітром бажання.
      Було все колись. Все здійснилося... І не збулося...
      Скінчилось життя. Та безсмертне дівоче кохання.
      І верби скорботно розчісують сиве волосся...


      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=483372
      рубрика: Лірика кохання
      дата поступления 04.03.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    29. Гільотина (поема)
      ГІЛЬЙОТИНА ( ПОЕМА 16+ )

      Ca ira! Ca ira! Ca ira!-
      Революції лине набат!

      Ca ira! Ca ira! Ca ira!-
      Гільйотина- найкраще із свят!

      Зістриже сволоту до ноги,
      Збриє зрадників та ворогів!
      ... ... ... ... ...

      У Парижі свято зі свят-
      Це не просто дзвони дзвенять!
      Люду вир. То усі гомонять-
      Заговірників треба скарать!

      Тягне кат із візка ворогів-
      Гільотина їм шию намуляє!
      Серед них мадам Дюбаррі-
      Короля коханка минулого.

      Так було. Тебе вибрав Король
      Як кохану у свою оселю...
      Як коханки подбалась роль-
      Іскрометна, дивна, весела!..

      Своє тіло, тріпотне й струнке,
      З насолодою подарувала
      Королю, як і серце м"яке.
      Ти його ї справді кохала.

      Ті ніколи зла не була,
      Ні на кого злості не мала...
      Просто Ера інша прийшла-
      І тебе віддали Трибуналу.

      Трибунал розібрався, як міг-
      На народ не міг не вважати-
      На поталу криваву товпі
      Дюбаррі ешафоту віддати...

      Про брехливий не думала мул,
      Як король твоє зніжував тіло...
      Наближатись до сонця впритул
      Небезпеки ти не розуміла...

      Час настав. Тебе тягне Сансон
      За волосся до ешафоту...
      Це якийсь невблаганний сон...
      Ти благаєш- Не хочу! Не хочу!

      Ти ще гарна. У тілі шал,
      Груди дихають важко, виразно...
      Так це любить кривава юрба-
      Наче весь тебе хоче... насилувать.

      -Ще хвилиночку, Пане Кат!
      -Ще хвилиночку! Дайте сонечком
      Милуватись, в дитинстві як!
      Милуватись церковними дзвонами!

      Ще повітря ковток вдихнуть!
      Ще відчути руками скутими
      Невблаганності важкість пут...
      Ще відчути... відчути... відчути...

      Невблаганний плин часу- мить,
      І Сансон твоє тіло зв"язане,
      Що немов від бажання тремтить,
      До дошки гільйотини прив"язує.

      Ти на дошці лежиш нараз
      Під сокири кривавою пащею.
      І сокири кривавий паз
      Як тоді... олією змащений...

      Полетів ніж сокири униз...
      Ти напружилась, закричала...
      І душа відлетіла у вись,
      Як коли з Королем "кінчала"...

      Натовп, наче в екстазі, волав-
      Ca ira!- тому катові кволому,
      За волосся як він підійняв
      Миловидну жіночу голову...

      Твоє тіло, що ти була
      Горда ним, бо була найкращою,
      Не церковна земля прийняла-
      Темна яма з вапном негашеним...
      ... ... ... ... ... ....

      Наче Ера нова надійшла
      Та не раз ще скажемо нині ми-
      О Свободо! Скільки ж-то зла
      В світі вершиться від твого імені !..


      Примітки.
      Дюбаррі Марі Жанна- коханка Короля Франції Людовіка П"ятнадцятого,
      гільотинована в епоху Революції
      Ca ira- приспів революційної пісні "піде", "наладиться"
      Сансон- кат міста Парижа в епоху Великої Французької Революції

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=477259
      рубрика: Лірика кохання
      дата поступления 05.02.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    30. Воровка (небольшая поэма-шансон)
      ВОРОВКА ( НЕБОЛЬШАЯ ПОЭМА - ШАНСОН ( 16+ ) )

      Раз парнишка на Вокзал заходил, на почту.
      Выходя, плечом задел даму ненарочно.
      Извинился, пригласил голосом несмелым
      По рюмашке коньячку выпить между делом.

      А девчонка хороша. С ласковой улыбкой
      Предложила погулять , и конечно, выпить
      согласилась от души. И рукой лаская,
      Попросилась в номера. Томная такая...

      Номер сняли, решено. Нежно обнимаясь,
      На постели пьют вино, аж кровать промялась.
      Поцелуи жарких губ голову дурманят,
      И сплетенья ног и рук сладко сердце ранят...

      Разыгралось от любви их воображенье,
      И придумали в игре смелое решенье-
      Дай-ка я тебя свяжу- девушка просила...
      Дай глаза я завяжу- поиграем, милый!

      Не унять девчонки пыл- сладкий яд излился...
      Парень все ей разрешил, робко согласился...
      И она его тогда вся зацеловала.
      Утомила парня в прах. И сама устала.

      В сладкой неге полегли. В дремоте дурмана
      Встала девушка, и так утомленно в ванну
      Шагом трепетным пошла... В ванной окунулась,
      Тихо вышла в коридор... Да и не вернулась...

      Паренек проснулся, сел, связанный в кровати.
      Кое-как повязку с глаз сбросил... Где же платье,
      То, что на пол сгоряча сбросила девчонка?
      Как-то руки развязал... Засмеялся звонко...

      Да. Украдены часы. Денежек немножко,
      Да бутылка коньяку взята "на дорожку".
      Слава Богу, что трусы, брюки, остальное
      Все оставила ему, не взяла с собою.

      Паренек оделся, встал, хлопнул громко дверью,
      И поехал на вокзал, веря и не веря,
      Что остался он один, что девчонкой брошен...
      Завернул и в магазин, взял коньяк хороший,

      И... при входе на вокзал встретился с девчонкой...
      Ничего ей не сказал. Рассмеялся только.
      Просто руку протянул- что ж ты мол, воровка,
      Утомленного меня "развела" так ловко?

      И девчонка на него смотрит, улыбаясь,
      И смутилась. И часы отдала, смущаясь.
      Ну, воровка. Ну и что ?- ласково спросила.
      Нам ведь было хорошо, правда же, мой милый?

      Развязался ты зачем? Я бы окунулась,
      По вокзалу бы прошлась, и сама вернулась...
      Засмущался паренек, улыбнулся мило-
      Я коньяк тебе принес. Думал - не хватило...

      И присели паренек с девушкой так мило,
      И заветный коньячок весело распили,
      И о том, что влюблены, стало им понятно...
      И в гостинницу вдвоем тронулись обратно...


      ***поема опублікована в журналі Дніпро, за 2014р.,№3 (березень)***

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476319
      рубрика: Лирика любви
      дата поступления 01.02.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    31. Сирени, легенда (маленька поема)
      СИРЕНИ, легенда ( ПОЕМА )

      ПІд" Роджером" вештались, морем пливли
      Від рому сп"янілі пірати...
      З торгівцями судно угледіть змогли,
      І кинулись наздоганяти.

      Був вітер мінливим, був вітер слабким,
      Весь день вони вітер ловили,
      Гаки абордажні готуючи їм,
      Поки надувались вітрила...

      Нагнали нарешті. Який був товар
      Віддати запропонували.
      Купці не скорились. Кривава різня
      Команду торгівців чекала.

      І ось-абордаж! Корабель узяли.
      Улов був зовсім небагатий.
      Купці-пасажири, сто діжок маслин,
      Та двійко ще юних дівчаток.

      На реях команду, що билася, їм
      Повісить здалося замало,
      І всіх пасажирів, одне за одним,
      У море за борт поскидали...

      Дівчата не бідні, з хороших сімей,
      За море пливли на розваги...
      Сказали- заплатять батьки за дітей!
      Облиште, прийміть до уваги-

      Лише не чіпайте! Лиш руки прийміть-
      Їх викуплять швидко на волю!
      Стоять і тріпочуть дівчата самі,
      Чекають, як вирішить доля...

      І оком суворим глядів капітан
      В обличчя сп”янілій команді...
      Грошей небагато взяли. Ну а крам-
      Потреби ж у ньому немає...

      Бунтує команда, втомилась вона,
      Вже місяць жінок-бо не знала.
      Прибуток підбив за дівчат капітан-
      Однак на усіх буде мало...

      Дівчата тріпочуть, відчули вони-
      Негарні їх справи напрочуд...
      Рукою махнув капітан- то беріть
      Дівчаток, що коштують грошей!..

      Що з ними робили- не можна сказать-
      Від жаху заплющуєш очі...
      Бо довго пірати жадали терзать
      Тіла їх цнотливі дівочі...

      Себе на поталу дівчата дали,
      Лиш Богу молились, доколи
      Знечулених, голих, за ноги тягли...
      Затим прив"язали до щогли...

      Сп”яніла від шалу дівчат і вина
      Ця оргія длилась, на горе
      Так довго... допоки сказав капітан
      Їх кинули за борт у море...

      І Море тендітні тіла прийняло...
      І рани їх залікувало...
      Нараз оживило, їх біль узяло-
      Дівчата Сиренами стали...

      Красиві, грайливі, на скелі сидять,
      Милуються все небокраєм...
      Пісень не співають, на обрій глядять,
      Піратів отих піджидають...

      І тільки помітили їх корабель,
      І пісню свою заспівали,
      Здурілі пірати у моря купель
      Один за одним пострибали...
      .... .... .... ...
      Юначе, коли ти пливеш до мети
      І бурі свист чуєш у вухах-
      Руками ти вуха міцніш заклади-
      І пісні сирени не слухай!

      Ти їх омини. Оминувши-пробач.
      Прямуй собі далі у море.
      То помста Сирен. То їх гнів. То їх плач.
      Дівчаток, що звідали горе...





      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471651
      рубрика: Лірика кохання
      дата поступления 11.01.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    32. Летний отпуск. Небольшая поэма
      ЛЕТНИЙ ОТПУСК ( НЕБОЛЬШАЯ ПОЭМА 16+ )

      На юг, любимая, вперед!
      Пришла пора любимой
      Понежить спинку и живот
      Под южным солнцем Крыма!

      Приедем в тихий городок,
      Уютный снимем домик.
      В чудесный солнечный денек
      Идем на пляж. Ты томик

      Стихов любимых для души
      Несешь в руке.. Мы шорты
      И майки, точно малыши,
      Одели на курорте.

      Долой забот тяжелый груз!
      Ни слова о заботах
      Не говорим, едим арбуз,
      Смеемся до икоты...

      Подходим к морю. Не туда,
      Где люди, точно свинки,
      На полотенцах в три ряда
      Поджаривают спинки,

      Идем на камни под скалой
      Мы на любимый наш
      Нудистский, голый, молодой,
      Веселый, добрый пляж.

      Здесь изумительный настрой,
      Здесь каждый друг и брат.
      Куда ты камень за душой
      Запрячешь? В голый зад?

      Расположимся на камнях,
      Вдвоем пакет вина
      Меж поцелуев и в стихах
      Мы разопьем до дна.

      А рядом парочки сидят,
      Любуются на нас.
      К себе на ужин пригласят,
      Смеются всякий раз,

      Как ты стеснительно идешь
      Купаться, прикрываясь...
      Как в воду плавно ты нырнешь,
      Стыдливо улыбаясь.

      А я вослед тебе нырну
      Решительно и смело,
      И под водою обниму
      Твое нагое тело.

      Ты отдалась морской волне,
      А я тебя ласкаю...
      Лишь рыбки видят в глубине
      Как я тобой играю...

      Заходит солнце... На воде
      Лишь лунная дорожка...
      Я на тебе... И я в тебе...
      И под тобой- немножко...

      Ты восхитительна. Нежна.
      Пьяна. Ты морем пахнешь...
      Самозабвенно влюблена
      В меня. Желанья наши,

      Безумства наши мы с тобой
      осуществим на пляже,
      И утомленные, домой
      Уносим счастье наше.

      И настроения полет
      Летит, не прерываясь!
      А завтра новый день придет
      Навстречу, улыбаясь.

      Пусть месяц смотрит к нам в окно,
      Как ласковый хазяин.
      Тебе нас видно- все равно!
      Смотри- МЫ ОТДЫХАЕМ!

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476100
      рубрика: Лирика любви
      дата поступления 31.01.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    33. Рим. Поема
      РИМ
      ***поема***

      Сяйте, палаци Великого Рима!-
      Міста величного, світу окраси!
      Де ще побачиш такі акведуки?
      Де ще побачити велич таку?

      Вулиці, де гомінливого люду
      Натовп змішався багатих і бідних?
      Де ще побачиш піднесення духу?
      Розквіт театру побачити де?

      Де ще у світі існують закони,
      Більш досконалі від римського права?
      Де ще побачити велич арени,
      Смерті порив- гладіаторів бій?..
      ..................................

      ...ось у Нерона бенкет у палаці.
      Фрукти у вазах, у келихах вина...
      Юні раби в білосніжних туніках
      Страви підносять поважним гостям.

      Гості хмільні полулежать на лавах,
      Їх обіймають гетери- коханки,
      Діви, з якими красою зрівнятись
      В світі не зможе і Сонце саме.

      Вже виступали чудові актори,
      Вірші і оди співали Нерону...
      Зранені воїни- преторианці
      Мовчки похмуро на чатах стоять.

      Все вже набридло... Пісні остогидли,
      Вихили мімів, кривляння акторів.
      Нині Нерон не читатиме віршів-
      Ніби натхнення сьогодні нема...

      Що б ото вигадать- час скоротити?
      Чим би зайнятись? На що подивитись,
      Аби натхнення для віршів з"явилось?-
      Дума у смутку Великий Нерон...
      ................................................

      Двое дівчат, зовсім юні рабині,
      В білих туніках, з стрункими ногами,
      Взутими в грецькі красиві сандалі,
      В горщиках вина принесли підлить.

      -Гляньте, які-ж бо красиві дівчатка!
      Де вас купили? Звідкіль? Ви цнотливі?
      Нумо сюди! - І Нерон підійнявся-
      Будете битись для мене на смерть!

      Зараз-но скиньте, дівчата, туніки!
      В руки мечі вам, щити і шоломи.
      Хочу дивитись, як б"єтеся голі.
      Хто переможе- я цноти лишу."

      З гомоном зразу палац підійнявся-
      "Мудрий Нероне! Повік тобі слава!
      Син лиш Богів так надумати може!"-
      Гості прокинулись з п"яного сну.

      Місце звільнили миттєво актори...
      Гомін ущух... Зброю внесли до зали.
      Дивляться всі... І стоять серед зали
      Двоє оголених юних дівчат...

      ...Бачили ви гладіаторів битви?
      Воїни б"ються сміливо і мужньо...
      Що тут поробиш?- дівчата з наказу
      Кинулись битись одна на одну.

      Рухи їх ніжні, пластичні, дівочі...
      Їхні тіла вкриті потом, вологі...
      Гості-цінителі судять зі смаком,
      Хто переможе... Складають заклад.

      Битись дівчата ніяк не уміють.
      Руки тонкі ледве зброю тримають.
      Ніжки тремтять, важко дихають груди...
      І не підняти важкого щита...

      Та незважають на страх і на втому...
      Лязкіт мечів дзеленчить все сильніше.
      Що може бути величніше цілі-
      Цноти лишить Небожитель- Нерон?

      І- кульмінація- рухом сміливим
      Подруга рветься затято до цілі!
      Подруги руку підняту відбивши,
      Груди маленькі пробила мечем...

      Дівчина бідна додолу упала,
      Ноги красиві в судомині звились,
      Тіло здригнулось... Меч гострий у серце
      Як чоловічий... в жіночу... ввійшов.

      ...взяли дівчину раби чорнолиці
      Просто за ноги, і тіло біляве
      Витягли з зали, підняли на руки,
      Та до гемоній віднесли нараз.

      А переможиця, горда й смілива,
      Кинувши зброю, розпечена з шалу,
      Стала навколішки перед Нероном
      І на підлозі йому віддалась.
      ...................................................

      Весело, гулко в величнім палаці.
      Про непоборну жагу перемоги,
      Попри припони досягнення цілі
      Вірші натхненні читає Нерон!..
      ......................................................

      В ямі бридкій, де скидають відходи,
      Де лиш зневажені шлюхи-повії
      Плотських утіх тих сумні артефакти,
      Мертвих дітей викидають своїх,

      Тіло дівоче цнотливо лежало,
      Ніби на темному сонячний промінь...
      Мов перламутр... і бродячі собаки
      з хижим гарчанням терзали його.


      Серго Сокольник, 2014

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474845
      рубрика: Лірика кохання
      дата поступления 25.01.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -

    34. Інквізиція (поема 16+)
      Їх у в"язниці зібралось чимало
      Жінок, дівчат та ще малих дітей.
      Вона ж все ніби осторонь стояла,
      Долоні пригорнувши до грудей.

      Її як відьму на поталу видав
      Слизький, пихатий, жадібний сусід...
      Все зазіхав на цноту, зненавидів,
      Коли не зміг ні взяти, ні купить.

      Був допит. Кат зриває одежину...
      Вона покірно показала вмить
      Таємні родимки, сказала, що хотіла
      Звести сусіда, і все місто підпалить...

      Любила зло робить, колодязі труїла,
      Любила шабаші та кров дітей смоктать-
      Бо так боялась, що її тендітне тіло
      Кліщі залізні будуть шматувать.

      Благала, щоб її не катували,
      І всі зізнання хутко підписала...
      Суворі судді милосердя проявили-
      Лише до вогнища дівчину присудили.

      Кат вивів з зали і повів до ганку...
      Чекати їй не довго-лиш до ранку.
      І в анфіладі темній, де роїлись
      Загиблі душі та останні їх думки

      Вона рукою ніжно доторкнулась
      До катової сильної руки...
      І темна ніч. Вона не може спати-
      їй жаль себе- цнотливу, чарівну...

      Шкода загинуть , хлопця не пізнати,
      З коханцем не провести ніч одну!..
      Та линуть кроки. Ніч же ще. Так скоро?..
      Відкрилісь двері. На порозі кат.

      Бере за руку дівчину й виводить
      У темну прохолоду анфілад...
      У темному кутку вони лиш двоє.
      Такий він сильний. А вона слабка...

      Здригається вона, і відчуває
      Як пестить тіло катова рука...
      Чека на площі вогнище. Невпинно
      Спливає час. Життя відійде з ним...

      Вона зняла поволі одежину
      і на коліна стала перед ним...
      Ці відчуття... Як поклики до раю...
      Це упоїння катовим... міцним...

      Неначе кров із неї випиває...
      Вона на ньому... І вона.. Під ним...
      А там- лежать знесилені в нестямі
      Солодким сном забувшись чарівним...

      Нарешті кат її за плечі підіймає.
      І ледь одягнена, вона їде за ним.
      Куди веде? Невже ж таки на волю?
      Дарунок- жити? Справдиться невже?

      Ні. До в"язниці знов її заводить-
      "Відпочивай до ранку. Скоро вже..."
      Лягла вона спокійно і лежить.
      Все відбулось. Чи варто далі жить?

      На ранок кат прийшов. Узявши її грубо,
      До зали вивів. Руки їй зв"язав.
      Відвіз до вогнища, та до стовпа із дуба
      Залізними цепами прив"язав.

      І люди бачили, коли вогнем завзята,
      Вона в сльозах дивилася на ката...
      Вона не плакала від болю, не кричала,
      Губами поцілунок надіслала...
      ...... .......

      В бридкій харчівні, осторонь, окраєм
      Кат заливає трунком очі, проклинає
      Свою роботу. Та робить її потрібно.
      Допоки відьми- боронитись необхідно...

      Зробив, що міг... Він милосердно відьмі
      Подарував жіноцтва пізнання...
      Що ж серце заболіло з того дня?

      І все болить... В душі забракло сил...
      І в смутку очі п"яні розглядають
      Ту жменьку попелу, що висипав на стіл...

      адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470402
      рубрика: Лірика кохання
      дата поступления 05.01.2014
      автор: Сокольник



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: - | Рейтинг "Майстерень": -