Автори /
Ніна Виноградська (1961)
|
Рубрики
Огляди
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Після ювілею
•
До подруги юності
•
Осінь
•
Весняна яса
•
Попіл від кохання
•
Після перемоги
•
Не перерветься родовід
•
Тіітка Валентина
•
До подруги юності
•
Сьогодення без чудес
•
Я врятую себе
•
Матусине слово
•
Правило: анонсувати не більше одного твору на добу! До однокласниці
•
В купе
•
Ідуть дощі
•
Мисливці
•
До сестри
•
Літа в дозорі
•
Травневе тепло
•
Замітають сліди
•
В безвість кинемо зграю
•
Мій дідусь
•
Після операції
•
Воєнна проза
•
Записане життя
•
Мій родовід
•
В завірюху
•
Слухайте пророків
•
Я прийду
•
Зберегли основи
•
По-живому
•
Вишнева колискова
•
Задля свобод
•
Я вірю
•
Про мого дідуся Єгора
•
Рідна мова
•
Про свій ювілей
•
Весняне
•
Із полону
•
Важкий день
•
Здирають з воїна сорочку
•
Одні вечори
•
Захищаємо всі батьківщину
•
Настане весна
•
Лютневе
•
Свято Громовиці
•
Після війни
•
Дві самотності
•
Райські яблука
•
Чай удвох
•
Пишу листа
•
Помини любові
•
В завірюху
•
Українські Прометеї
•
У блакить
•
Груднева моква
•
Без Чорновола
•
Воєнне Різдво
•
Онуці Амалії
•
Відбудую храм
•
Після війни
•
Листопадова кава
•
Донечці
•
Молюсь за тебе
•
У своїм раю
•
До янгола
•
Щоб мир вернувся
•
Життя на війні
•
Найдорожче
•
Сніг молодий
•
Якби
•
Щорічна проза
•
Пиляю дрова
•
Не скоро
•
А я своїм життям багата
•
Озвучена краса
•
У Пісках
•
Вітри свободи
•
Поранений Харків
•
Розчахнутий світ
•
Відпустка
•
Зрадницька шушваль
•
Вернись живим
•
Кричать від болю колоски
•
Рудбекія шовкова
•
Зустріч
•
Падають зорі
•
Не вдягне хомута
•
Ми виживемо!
•
Осонцена краса
•
Родина-ковила
•
Кульбабами сміється день
•
Сумні дощі
•
Іду одна
•
Травень-захисник
•
Чужолюби
•
Сміється день кульбабами
•
Усе моє!
•
Наповнені вітрила
•
Солдатські сльози
•
До війни не звикаєш
•
Іще немає
•
Кутасики
•
Паморозь
•
Мовчазна мелодія
•
Пелюстки волошкові
•
Падає сніг
•
По дорозі додому
•
Скучаю
•
Мати
•
Незламна
•
Свобода у межах веж
•
Доньчина кава
•
Стою між снігами
•
Записане життя
•
В завірюху
•
Я вам дякую, друзі
•
Вишнева колискова
•
Дебіли
•
Свята правда
•
Сучасні чорні дошки України
•
Байдужа Європа
•
Звернення до казахів
•
Зимовий вечір
•
Повернення додому
•
Добра людина
•
Колос любові
•
Безсніжжя
•
Матері України
•
Літа в дозорі
•
На чужині поховані герої
•
Дозріває калина
•
До булави ще треба голови
•
Очі сині
•
Моя мелодія
•
Нероздільні
•
Згадка
•
Осонцене
•
Ходить осінь в садах
•
У Львові
•
Ми хазяї у нашій хаті
•
Нам тридцять років
•
Доживають батьки
•
Українка
•
Влітку
•
Серпень
•
На блюдечку
•
Свої лелеки
•
Листок із дерева
•
Ніч любові
•
Спасівські пастушки
•
Мамине слово
•
Самотність
•
Кандидати в президенти
•
На меморіалі
•
Коли були пороми
•
Утрачений світ
•
Осипаються квіти півоній
•
Рабами не ставайте
•
Журавлі минулого
•
Колись...
•
На Сейму
•
Рятуй себе, народе мій!
•
Чому?
•
Зоря Андрія
•
Наймолодший Герой
•
Убитий янгол
•
Двохсотий
•
На Купала
•
Їх двісті вісімдесят п'ять
•
Не плач, татусю
•
Полонені в Донецьку
•
На Сейму
•
Мої Піски
•
Продана земля
•
На дуель!
•
Спогад з давнини
•
Вічна ріка
•
Туман
•
Болить...
•
Щаслива пісня
•
Літні дива
•
Гіркий вірш
•
Приходь
•
Літо на вітах
•
Літаю в снах
•
Сусідці Надії Стьобі
•
Черешень грона
•
Дві України
•
Жінка у роменовім вінку
•
Провіднику ОУН Євгену Коновальцю
•
Сонцечас
•
На Трійцю
•
Це мій народ
•
Прийде літо
•
Вітер
•
Запряжені янголи
•
Відплатимо!
•
Почалося літо
•
Ідуть дощі
•
Злітають роки
•
Травневий вечір
•
Пора ромашок
•
Кожному своє
•
Вогонь кохання
•
Вперше
•
Ідуть дощі
•
В купе
•
Пора!
•
Чумацький шлях
•
Терновий вогонь
•
Проти себе
•
І кров козацька струменіє в жилах
•
Де ви були?
•
Холодний часоплин
•
Прийде літо
•
Безцінна
•
Вишиванкові розмаї
•
Непогасима ватра
•
Вечірній дощ
•
Несподіванка
•
Коли?
•
Прощання
•
Танці в калюжі
•
Тепло для Франка
•
Все віддали?
•
Травневе
•
Одна іду
•
Вишиванкові розмаї
•
Порубані слова
•
Прилетіли додому лелеки
•
Поетичний бойкот
•
Треба об'єднатись
•
На самотньому пероні
•
Пройде це...
•
Якби до ніг не впало небо
•
Для планети лиш мить
•
Тимчасова влада
•
Березневі дощі
•
Я горнулась до тебе
•
Найрідніший знайомий
•
З тобою я щасливою була
•
В ліфті стоїмо
•
Іще немає
•
Кутасики
•
Я - українка
•
Поріг
•
Батьківська хата
•
Суть життя
•
Убитий народ
•
Березневе безсоння
•
Мерцишора
•
Весняний настрій
•
передвесняне
•
Сини в снігах
•
Матусин хліб
•
Закрита школа
•
В день закоханих
•
Музика завій
•
Розіп'ята Україна
•
Життя у смужку
•
Минає все
•
Зимочас
•
Не збулось
•
Тетянин день
•
Я тебе чекала стільки літ
•
Молитва
•
Зимові квіти
•
Де порятунок?
•
Я - гілка роду
•
Ні!
•
І ви тоді згадаєте мене
•
Наступите ізнову
•
Поможіть мені
•
А він іде!
•
Метуть сніги
•
Відкриті брами
•
Втрачені душі
•
Морозний хміль
•
Не збулось
•
Хто винуватий?
•
Український Ісус
•
Святвечір
•
Кожному своє
•
Доні
•
Хліб зі сльозами
•
Журавлина від Валентини
•
Онука
•
Пом'янімо убитих голодом
•
Убили народ
•
Мовчазні жорна
•
Вірю
•
Ви і ти
•
Покликала на чай
•
Пишу листа
•
На самотньому пероні
•
Рідновірам
•
Ходить серпень
•
У прірву
•
Проїздом
•
Нероздільні
•
Мова про мову
•
Безголові
•
Де ти, Україно?
•
Після літа
•
Український Ісус
•
Вертаю додому
•
Кривавий серпень
•
Поранені соняхи
•
Населення і народ
•
Проїхали станцію
•
На батьківщині
•
Де наші боги?
•
Скоро осінь
•
Поламані брами
•
Нам ще рано до зір
•
Сонце
•
На Спаса
•
Місце життя
•
Літаю в снах
•
Остання світлина
•
Спогад
•
Болить
•
Місце життя
•
Друг
•
Помолимося
•
Сон на війні
•
Перекотиполе
•
Не приходь
•
Повір!
•
За небокраєм
•
На Великдень
•
Чужі в світлиці
•
Після виборів
•
Всесвітня рана
•
Мисливці
•
Забуде світ
•
Скільки?
•
Раби
•
Хата під стріхою
•
Спогад
•
Українським чоловікам
•
Словесна зграя
•
Моя стражденна земле
•
Не знала
•
Коні дитинства
•
Останній день
•
У Ніни іменини
•
Важкі кайдани
•
Дві самотності
•
Пам'ять
•
Гроші
•
Перехрестя правди
•
Сумна згадка під Новий рік
•
Світ незмінно живе
•
Пам'ять
•
Позбігались роки
•
Перерваний політ
•
Я прийду
•
Рік
•
По отавах
•
Стіни із розлук
•
Після кохання
•
Перекотиполе
•
Харківське новорічне
•
Ще
•
Ходить осінь
•
Вборони
•
Вільний вітер
•
За межі
•
Розлюблена
•
Ковчег дитинства
•
Ковчег дитинства
•
Артист читає вірші
•
Коханий мій
•
Поетові болі
•
Вітер осені
•
Повертайся
•
Це ще не осінь
•
Дві осені
•
Птах дитинства
•
Вогонь великий свічка збереже
•
Дочекаємось
•
Доні
•
Початок
•
Після тебе
•
Отак і є
•
Я є!
•
Не знала
•
Не знала
•
Стерте минуле
•
Болюча самотність
•
Незмінний світ
•
Дідусь у метро
•
Чорний світ
•
Осінній дарунок
•
Надвечір'я
•
Літній сніг
•
Закон бумеранга
•
Чужі
•
Врятуємо країну?
•
Липневе поле
•
Літній вечір
•
Іду по літу
•
На часі
•
Соняшники над окопом
•
Хата дитинства
•
У столиці
•
Батьківщина
•
Без людей
•
Спогад
•
Зраджені янголи
•
На Купала
•
Рідновірам
•
Живі кати мого народу
•
Без тата
•
Про рідне
•
Таємна війна
•
Розвеснилося
•
Без перемін
•
Кримські татари
•
Травневе тепло
•
Євшанова гіркота
•
Розцвітає черешня
•
Де ти?
•
Скам'яніла
•
Війна через роки
•
Кульбаби
•
На козацькому цвинтарі
•
І народить мати
•
Сад майбутнього
•
Поетові болі
•
Мамина журба
•
Скінчилося?
•
По дорозі в Сибір
•
Травнева заметіль
•
Після виборів
•
Поміж нами
•
Сніг у долі
•
Батуринська трагедія
•
Сини, сини...
•
Батьківщина
•
Перед Паскою
•
Розлетілись вітри
•
На козацькому цвинтарі
•
Троянський кінь
•
Батьківські віконця
•
На Паску
•
Звідки правда?
•
Без коханого
•
Все попереду
•
Життєдайні дощі
•
Свій до свого
•
Чужі в світлиці
•
Убите слово
•
Відродимося!
•
Все попереду
•
Пробач, Небесна Сотне
•
Життя у смужку
•
Моя стражденна земле
•
Я - гілка роду
•
Після виборів
•
Що виберемо, українці?
•
Наповнені вітрила
•
До плеча плече
•
Перевертні
•
Об'єднайтесь, хлопці!
•
Бійцю "Тихону"
•
Проста людина
•
Повторять все
•
Не старцюю
•
Раби
•
Харків'яни мої
•
Убите слово
•
Мисливці
•
Мої западенці
•
Вірші з колючками
•
Забуде світ
•
Змініть іконостас
•
Скільки?
•
Поминальний день
•
Останній день
•
Прощальне
•
Повторять все
•
Рідні Піски
•
Скільки?
•
Не спіть, українці!
•
Вдовине
•
Телеграма
•
Спинений життєплин
•
Cпиняю час
•
Забуде світ
•
Пам'яті убитих на війні
•
Мисливці
•
Біла ворона
•
Материна молитва пораненому
•
Передзим'я почуттів
•
Відзолотіло
•
Щорічні переміни
•
У передзим'ї
•
Чужі
•
Молитви чужим богам
•
Осінній кососік
•
Без тебе
•
Не забракне
•
Скерцо болю
•
Посестри
•
Тамаролі
•
Зійде сонце
•
* * *
•
Війна з минулого
•
Дві осені
•
Бабусин часник
•
Ніколи
•
Шукаю порятунку
•
Як?
•
Осіінні мрії
•
Антиподи
•
На цвинтарі
•
Сумно
•
Втрачені душі
•
Болюча самотність
•
В чистий четвер
•
Давайте разом!
•
Дякую
•
Жадання
•
Викреслюю
•
Прокиньтеся!
•
Чи зрозуміють?
•
Отруєний
•
Вдома
•
До народу
•
Серпневе
•
Все неминуще
•
Стиглий вік
•
Зламані крила
•
Травневе тепло
•
Мама
•
Де ти?
•
Моє чаклунство
•
Матусин урожай
•
Родинне
•
Вперше
•
Письменницькі бур'яни
•
Розмова з дідом
•
На Спасівці
•
Горнуться вишні
•
Про рідне
•
Спомин про батька
•
По дорозі додому
•
Перекотиполе
•
Міжсезоння
•
Земля
•
Наповнені вітрила
•
Закопана сокира
•
Думай!
•
Пора!
•
В тераріумі
•
Неправда
•
"Плине кача"
•
Мамина молитва
•
За межі
•
Ще скільки?
•
Де жалоба?
•
Криваві сніги
•
Невмирущий
•
Біла вишиванка
•
Не впадемо
•
Без перемін
•
Ми будемо!
•
Зупинений день
•
Харківське новорічне
•
На Різдво
•
На Миколая
•
За що?
•
Незабутнє
•
Рубають ліс у Харкові
•
Річниця
•
Сон
•
Мамині думи
•
Спомин
•
Без назви
•
Кропива
•
Розгарячені
•
Не перервалася
•
Не буде
•
Перемир'я
•
Матерям Росії
•
Прокиньтеся!
•
Смертельне перемир'я
•
Матерям убитих
•
Пробачте, мамо!
•
Вогонь великий свічка збереже
•
Пам'яті Володимира Данилова, десантника 81 бригади
•
Віктору Тютюну
•
Вишивала долю
•
Віктору Марінчаку
•
До матерів
•
Материна молитва
•
Відшуканий "грааль"
•
Коли?
•
Світлої пам’яті Володимира Рибака, що загинув від рук ворогів за наш Український Прапор.
•
Ми є!
•
Душі твоєї тепле літо
•
Чорний світ
•
Усі однакові
•
Передосіннє
•
Люблю тебе
•
У Харкові рубають ліс
•
Осінній дарунок
•
Отак
•
Я виходжу
•
Спогад
•
Левові Скопу
•
Посестри
•
Не було вогню
•
Тобі
•
І буде син!
•
Згусток смерті
•
Пробач, мій брате
•
Восени
•
Станемо!
•
І народить мати
•
Вдовине
•
Коли?
•
Батьківщина
•
Сон-трава
•
Розцвітає рута
У горах знову розцвітає рута,
•
До солдата
•
Безкрилля
•
Весняне безсоння
•
Холодний квітень
•
* * *
•
Життєве поле
•
Очікування
•
Мій ковчег
•
Війна
•
Код вічності
•
Чекаю
•
Наша Надія
•
Cлова
•
Cловесна зграя
•
Невипадкова зустріч
•
Сповідь
•
Твоя зоря
•
Чужі небеса
•
Павіан
•
Іще далеко
•
Минуле
•
Заметена спокута
•
Після перемоги
•
Синиця в руках
•
Харківське новорічне
•
Я -небайдужа
•
Зло
•
Не карай війною
•
Жива
•
У відпустці
•
Листя опало
•
Айстри
•
Жителям Донбасу
•
Вперше
•
Незмінний світ
•
Купальський день
•
Свято душі
•
Урок життя
•
Літнє
•
Невтішне літо
•
Нерідна всім
•
Бабусина прикмета
•
Іду по літу
•
Не карай війною
•
Ніякий
•
Без матусі
•
Липневе поле
•
Без сина
•
Липневе поле
•
Твоя зоря
•
НАДВЕЧІР’Я
•
БЕЗНАДІЯ
•
ЗЛОВЛАДА
•
РІЧКА ЗРАДИ
•
Донині
•
Плине кача...
•
Коли?
•
Воєнний березіль
•
Вічне
•
Відійшло
•
Матусин хліб
•
Ми всі Волноваха
•
До руських жінок
•
Ти тільки знай
•
Піднімемось!
•
Уривки з поеми "Голодомор"
•
Б.ю у дзвони
•
Прожити
•
Болить
•
Зимові строфи
•
Важливо
•
Дитинства день
•
Згадає
•
Осінь душі
•
Неспокій душі
•
Невчасний сніг
•
Мовчання
•
Моя печаль сльозою розцвіла
•
Маки війни
•
Маки війни
•
Свободи вірус
•
Хліб дитинства
•
Осіннє
•
Сині квіти
•
Спогад
•
Листок з верби
•
Після двобою
•
Після Москви
•
Що на порозі?
•
Все спочатку
•
Сонце на двох
•
Після війни
•
Вставайте!
•
Я - частина України
•
Я - частина України
•
Попіл війни
•
Попіл війни
•
Чого чекати Україні?
•
Не їдьте в гості до Росії
•
Отака пора
•
Кожному своє
•
Неприбрана душа
•
Чи це початок?
•
Воно вже є!
•
Воно вже є!
•
Україно, повстань!
•
Чи це початок?
•
Літній сніг
•
Пухлина влади
•
Письменницькі бур,яни
•
Роду нема переводу
•
Роду нема переводу
•
Амалія
•
Чоловікам України
•
Чоловікам України
•
Пора!
•
Проста правда
•
Напів...
•
Мурахи і слони
•
Без тебе
•
Одна
•
Біомаса
•
Молилася
•
Гіркий вірш
•
Об,єднаймося
•
Розкіш
•
Розкіш
•
Туга
•
Історія
•
Понад Россю
•
Сережки літа
•
Плакала зима
•
Де ти?
•
Маски
•
Чи це початок?
•
Після
•
Ніщо не вічне
•
Крик сльози
•
Грати твоїх очей
•
Фортеця
•
Закутий Прометей (Prometeus desmoes) Юрієві Луценку
•
Тераріум влади
•
Павлові Якимчуку на вічний спомин
•
Річка маминого слова.
•
Весною
•
***
•
Нехай...
•
Моя мелодіія
•
Розмова з дідом
•
До українців
•
ДО ПРЕЗИДЕНТІВ
•
Мить
•
Піднімайтеся
•
Відчуваю життя
•
Я до тебе іду
•
Відьма
•
Зоряна пісня
•
Батьківська доля
•
Агонія
•
Моїй столиці
•
Розстріляне жито
•
Вже літа віддзвонили у дзвоники
•
Із осені
•
Петрові батоги
•
Заплакані дощі
•
Передзим'я
•
Артист читає вірші про любов
•
Нас там нема
•
Я думала...
•
====
•
Мисливець
•
------
•
***
•
Приходь
•
-------
•
Зустріч
•
Ти де ?
•
Білопілля моє
•
Ти - все
•
* * *
•
Рід гончарів
•
Бездомні
•
Гірка правда
•
Нащо тобі любов
•
А зорі пахнуть полинами...
•
***
•
Трансерфінг реальності
•
Заморожені квіти
•
МОЄ ЧАКЛУНСТВО
•
Антивірш до останньго вірша Володимира Гнєушева
•
Антивірші-2
•
***
•
***
•
Уривки з поеми
•
Калина на мосту
•
***
•
Антивірші
Пожовтіло листя винограду,
Між зеленим сонце прогляда.
Між зеленим сонце прогляда.
Олександрі Підгайній
Пахне туманним
Золотом просинь.
Золотом просинь.
Цей тихий ранок з квітами в гіллі
І з келихами золотих тюльпанів
І з келихами золотих тюльпанів
Поламав усі мої думки,
У минуле викинув надії.
У минуле викинув надії.
Чекаємо усі на перемогу,
На день отой, що є в житті один,
На день отой, що є в житті один,
Позичили очей в Сірка,
Про гідність, честь не чули зроду.
Про гідність, честь не чули зроду.
Живе моя рідня у Пісках
Під час великої війни.
Під час великої війни.
Олександрі Підгайній
Ударили у саме серце
Словами, що болять мені.
Словами, що болять мені.
Я на ґудзики всі
Застебну свою душу.
Застебну свою душу.
Згадайте, хто співав нам колискову,
З пелюшок вже до неї кожен звик.
З пелюшок вже до неї кожен звик.
Олександрі Підгайній
В купе затишно, штори на вікні,
І чай з лимоном, ложечка в стакані.
І чай з лимоном, ложечка в стакані.
Сміятись, плакать чи радіти
Від щастя вдень, або вночі.
Від щастя вдень, або вночі.
Ату! Ату! З рушницею в руці
Нас гонить влада до смертей, до прірви.
Нас гонить влада до смертей, до прірви.
Чужіємо з тобою, сестро,
На різних берегах ріки.
На різних берегах ріки.
Усе залишиться у слові,
Що склалося із різних букв:
Що склалося із різних букв:
Непостійне травневе тепло –
То зігріє, то кине у холод.
То зігріє, то кине у холод.
Ох місяць лютий, як же ти лютуєш,
Вбиваючи знедолений народ.
Вбиваючи знедолений народ.
Сивина у солдатських очах,
Біль ховається в мужньому серці.
Біль ховається в мужньому серці.
Я дуже схожа на свойого діда,
Така ж уперта, до роботи зла.
Така ж уперта, до роботи зла.
Усе розбилось, вистрілило в ніч-
У поїзди, у трави, у кохання.
У поїзди, у трави, у кохання.
Не тане сніг, що ліг йому на груди,
На квіти, на волосся і лице.
На квіти, на волосся і лице.
Закипає сльоза, пахне холодом січень,
За вікном розляглися замети-сніги.
За вікном розляглися замети-сніги.
Там пахне хліб соломою і піччю,
Там батько зранку набива косу,
Там батько зранку набива косу,
Вітри летіли з крилами із віхол,
Чіплялись за пусті гаї, сади.
Чіплялись за пусті гаї, сади.
Народу більше, ніж людей,
Живе сьогодні в Україні.
Живе сьогодні в Україні.
Україна горить у пекельнім вогні,
Хто поможе його загасити?
Хто поможе його загасити?
Вже скільки цих згорьованих століть
Ховали між світами Україну.
Ховали між світами Україну.
Між двох епох стою на роздоріжжі -
Добра і зла чи миру і війни.
Добра і зла чи миру і війни.
Під ногами сніги розрипілись до крику,
У заметах мовчать і дерева, й кущі.
У заметах мовчать і дерева, й кущі.
Додому повернулись на щиті
Оті, що добровольцями спішили
Оті, що добровольцями спішили
Брехнею зорють, ненависть посіють
Посеред світу у часи війни.
Посеред світу у часи війни.
Я дуже схожа на свойого діда,
Така ж уперта, до роботи зла.
Така ж уперта, до роботи зла.
Віками бита-перебита, мово,
Уярмлена знущанням ворогів.
Уярмлена знущанням ворогів.
Ось їх сімдесят п'ять вже за спиною стали стіною,
Не згубилися в долі, а разом зібрались у світ.
Не згубилися в долі, а разом зібрались у світ.
Ще залишились у мені
Твої слова, твої пісні.
Твої слова, твої пісні.
Повернулись воїни з полону,
На коліна впали на землі
На коліна впали на землі
Лютневий день, укутаний снігами,
Наскрізь пробитий пострілами куль,
Наскрізь пробитий пострілами куль,
На частини рвуть мою державу
Інородці, люті вороги.
Інородці, люті вороги.
Засмучений день у лютневім світанні
Блукає марою по згарищах хат.
Блукає марою по згарищах хат.
Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
Розгулялась хуртовина, залітає у шпарки.
Снігом вкрилася долина аж до самої ріки.
Снігом вкрилася долина аж до самої ріки.
Зі стріхи капає водичка,
Вже на даху розтанув сніг.
Вже на даху розтанув сніг.
Чи Громомовиця, чи Громниця,
Це давнє свято нині є.
Це давнє свято нині є.
Все засипали сніги аж до небокраю,
Віддає зима борги білим урожаєм.
Віддає зима борги білим урожаєм.
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
Сумна самотність мерзне у кутках.
Райські яблука доспіли у моїм саду,
В день грудневий білий-білий я за ними йду.
В день грудневий білий-білий я за ними йду.
Я Вас покликала на чай,
Самотню душу словом гріти.
Самотню душу словом гріти.
На кленовому листі
Я пишу Вам листа.
Я пишу Вам листа.
Горить свіча у вечорі шовковім.
Пливуть осінні сутінки сумні.
Пливуть осінні сутінки сумні.
Вітри летіли з крилами із віхол,
Чіплялись за пусті гаї, сади.
Чіплялись за пусті гаї, сади.
У темні часи ясніше ми бачимо світлих людей,
Що Прометеями сяють, хоч кров їх стікає з грудей.
Що Прометеями сяють, хоч кров їх стікає з грудей.
Ще розсипаються слова,
Докупи треба їх зібрати,
Докупи треба їх зібрати,
Замурзаний ранок заглянув до хати,
Цікаво йому, що тут діється знов.
Цікаво йому, що тут діється знов.
Сьогодні живемо як живемо,
Виборюємо мир свій на війні
Виборюємо мир свій на війні
Різдвяний ранок в час війни,
Що пахне медом і бідою.
Що пахне медом і бідою.
Грудневий день звичайний в ті часи
Вдягнув свою забілену перуку.
Вдягнув свою забілену перуку.
Кришталеві думки пахнуть свіжим морозом,
Що приходить до нас із далеких світів
Що приходить до нас із далеких світів
Все засипали сніги аж до небокраю,
Віддає зима борги білим урожаєм.
Віддає зима борги білим урожаєм.
Приморожений ранок. Листопадова кава.
Пульт до рук і чекаєш із фронту новини.
Пульт до рук і чекаєш із фронту новини.
Закінчує свій шлях цей листопад,
Іде у вічність день малий, осінній.
Іде у вічність день малий, осінній.
Коханий мій, цей синій небокрай
Сховав далеко всі мої тривоги.
Сховав далеко всі мої тривоги.
Тривога скрізь, по всій моїй державі,
З війни початку тут вона щодня,
З війни початку тут вона щодня,
О, янголе, врятуй мою країну
Крильми своїми, де розгул біди.
Крильми своїми, де розгул біди.
Відлітніло, відзолотіло,
Втекло з дощами в далину.
Втекло з дощами в далину.
Немає снігу. Чи збідніло небо,
Чи жаль йому солдатів у полях?
Чи жаль йому солдатів у полях?
Розсупонилось небо, посіяло сніг,
Все навкруг замело до малої дрібниці.
Все навкруг замело до малої дрібниці.
А сніг молодий вже лягає на віти
Тихенько, немов обіймає гілки.
Тихенько, немов обіймає гілки.
Знов тиха журба осіння
Упала березам в коси.
Упала березам в коси.
Мовчать бруньки із тихих вічок,
Які заховані у вітах.
Які заховані у вітах.
Давно пішла в чужі світи Покрова
І жовтня вже скінчилася жорства.
І жовтня вже скінчилася жорства.
Я хочу хліба з маминих долонь
І татової усмішки на вдачу.
І татової усмішки на вдачу.
Стирає пам’ять все минуле
Неначе дощик із вікна.
Неначе дощик із вікна.
Чумацький шлях над жовтим-жовтим полем,
Що із небес здається золотим,
Що із небес здається золотим,
Схід сонця у пустелі без яси
Заглянув за високі піраміди.
Заглянув за високі піраміди.
Живемо серед вибухів, страху і горя.
Живемо вже якраз в епіцентрі біди.
Живемо вже якраз в епіцентрі біди.
Враз розчахнувся світ, мов та верба,
Донизу впали руки, ніби віти.
Донизу впали руки, ніби віти.
Я голову кладу в твої долоні
Пошерхлі, чорні, мов свята земля.
Пошерхлі, чорні, мов свята земля.
Усі найкращі зараз на війні
І захищають люд, свою державу.
І захищають люд, свою державу.
Не кликала тебе і не чекала,
А ти зайшов раптово в мій вагон.
А ти зайшов раптово в мій вагон.
Горять поля пшениченьки і жита,
Кричать від болю їхні колоски.
Кричать від болю їхні колоски.
Вже розцвіла рудбекія шовкова,
Сонця маленькі гріють нас теплом.
Сонця маленькі гріють нас теплом.
Очима вдарився об очі
Й відчув шалений біль в душі.
Й відчув шалений біль в душі.
П’янко і солодко пахне жасмин,
Зорями небо вже вишила ніч.
Зорями небо вже вишила ніч.
Поранені, нескорені, побиті
І зрадою, й підступністю русні.
І зрадою, й підступністю русні.
А світ мовчить, заляканий від зла,
Яке створило із добра руїну.
Яке створило із добра руїну.
Замість остуди сонячне тепло
Зайшло до серця і зігріло душу.
Зайшло до серця і зігріло душу.
Червневий день, ранкова прохолода,
Черешень грона між густим гіллям.
Черешень грона між густим гіллям.
Лоскочуть небо золоті Стожари,
Де на землі живе моя рідня,
Де на землі живе моя рідня,
Ідуть дощі, сумне ранкове небо
Висить над нами, як гірка печаль.
Висить над нами, як гірка печаль.
І якби я хотіла бути поруч
З тобою, сивим, ув оці роки.
З тобою, сивим, ув оці роки.
Воїну-поету Олегові Бородаю
Всіх привели до горя і до згуби,
До материнських сліз і до війни.
До материнських сліз і до війни.
Лоскочуть небо золоті Стожари,
Де на землі живе моя рідня,
Де на землі живе моя рідня,
Хотіли у нас відібрати осінні вітри,
Струмочки весняні і келихи сонячних квітів,
Струмочки весняні і келихи сонячних квітів,
Гіркий ужинок нині у державі,
Де замісився хліб наш на крові
Де замісився хліб наш на крові
Якщо вже плаче воїн твій, країно,
То, значить, це такий вселенський біль
То, значить, це такий вселенський біль
Після кожного вибуху щулиться, меншає хата.
Заховався в куточку невидимий нам домовик.
Заховався в куточку невидимий нам домовик.
Нахабно так цей березневий сніг
Упав на сонну, не зігріту землю.
Упав на сонну, не зігріту землю.
Кутасики на віточках вербових
Свої пухнасті носики відкрили.
Свої пухнасті носики відкрили.
Лютневий день, у паморозі віти,
Усе навкруг під ковдрою снігів…
Усе навкруг під ковдрою снігів…
Прокинулася… Ти наснивсь мені,
Такий щасливий і звабливо-юний…
Такий щасливий і звабливо-юний…
У житах засиніли волошки і дивляться вгору,
Вибираючи синь із блакиті небесних очей.
Вибираючи синь із блакиті небесних очей.
Тихо падає сніг на дерева і землю,
Заглядає у вічі ярів і лісів.
Заглядає у вічі ярів і лісів.
Тихий сонячний день і осіння дорога
Між зеленим і жовтим тихенько біжить.
Між зеленим і жовтим тихенько біжить.
День розбився на справи, на болі, на друзки,
Яблунь шепіт вечірній і шелест беріз.
Яблунь шепіт вечірній і шелест беріз.
Зупиніться на мить: перед вами краса,
Описати яку вам не стане сторінки.
Описати яку вам не стане сторінки.
Ірині Довгань
День, розбризканий на хвилини,
І на миті розлитий теж,
І на миті розлитий теж,
Ранкова кава з рук моєї доні
Щасливим робить мій прийдешній день.
Щасливим робить мій прийдешній день.
Хоч лютий на п’яти холодній зимі наступає,
У жмені снігів бачу сонце і квіти весни.
У жмені снігів бачу сонце і квіти весни.
Закипає сльоза, пахне холодом січень,
За вікном розляглися замети-сніги.
За вікном розляглися замети-сніги.
Вітри летіли з крилами із віхол,
Чіплялись за пусті гаї, сади.
Чіплялись за пусті гаї, сади.
Я вам дякую, друзі, за ранок і вечір,
За барвінок хрещатий у нашім саду.
За барвінок хрещатий у нашім саду.
Під ногами сніги розрипілись до крику,
У заметах мовчать і дерева, й кущі.
У заметах мовчать і дерева, й кущі.
А люди наче подуріли,
Живуть, як в передсмертний день.
Живуть, як в передсмертний день.
Зітерли все із пам’яті народу,
Ідея роз’єднання в них жива,
Ідея роз’єднання в них жива,
І знову чорні дошки в Україні,
Занесене на них й моє село,
Занесене на них й моє село,
Мені чужа, стурбована Європа,
Байдужа і до горя, і біди,
Байдужа і до горя, і біди,
Не співчуття – повага вам, казахи,
Бо маєте пошану до землі.
Бо маєте пошану до землі.
За вікном сніговій розгулявся під вечір на диво,
І поглинула світ, огорнула пухнаста імла.
І поглинула світ, огорнула пухнаста імла.
Ромашки білі ген на виднокрузі
Розсипали на лузі пелюстки…
Розсипали на лузі пелюстки…
Найдорожча на світі ознака є – добра людина,
Що дається із долею разом від рідних батьків.
Що дається із долею разом від рідних батьків.
Земля чекає снігу – ковдри, хустки,
Щоби зігріти зерна і коріння.
Щоби зігріти зерна і коріння.
Цілий день плакав дощ за вікном,
Гілка вишні тулилась до шибки.
Гілка вишні тулилась до шибки.
Ви думали, що будемо мовчати,
Злякаємося плісняви і зла,
Злякаємося плісняви і зла,
Усе залишиться у слові,
Що склалося із різних букв:
Що склалося із різних букв:
Народе мій, затурканий, забитий,
Скажи мені, а де кістки далеких
Скажи мені, а де кістки далеких
Облітають листочки
Із Франкового дуба.
Із Франкового дуба.
Мій дуб зелений вже позолотів,
Осіннє листя простягнув до неба.
Осіннє листя простягнув до неба.
Очі сині мрію розтривожили,
Мов досвітнє небо, молоду.
Мов досвітнє небо, молоду.
Крізь жовте листя у саду
Іду до тебе, серцю любо.
Іду до тебе, серцю любо.
Я із тисячі рук розпізнаю твої дві долоні,
Що лягають мені на притишені зморені скроні.
Що лягають мені на притишені зморені скроні.
Я стільки літ не бачила тебе,
Та голосу твого я не забула.
Та голосу твого я не забула.
Чужі слова і музика чужа,
Чужа душа, чужі страждання й болі…
Чужа душа, чужі страждання й болі…
Ходить осінь в садах і розвішує жовті знамена,
Не цілована ще ні снігами, ні синню льодів.
Не цілована ще ні снігами, ні синню льодів.
Осінній Львів. На Замковій горі
Жовто-блакитний стяг цілує вітер.
Жовто-блакитний стяг цілує вітер.
Коли нацмени зневажають мову
Держави, що їм прихисток дала,
Держави, що їм прихисток дала,
Минуло тридцять зболених років,
Як відновили ми свою державу,
Як відновили ми свою державу,
Двадцять перше століття іде по планеті
І живе в ньому люд між дощів і снігів.
І живе в ньому люд між дощів і снігів.
Вона з тобою завжди поряд, жінка,
Дружина, друг твій вірний, зокрема.
Дружина, друг твій вірний, зокрема.
Іще медів липневих не допито,
Іще веселки в небі і громи.
Іще веселки в небі і громи.
Серпень – місяць літа особливий…
Я іду по скошених житах.
Я іду по скошених житах.
Вас убивають вдома, в рідній хаті,
І холодом, і голодом, усяк.
І холодом, і голодом, усяк.
Радієш ти, що я у тебе є,
І я щаслива, що ти є у мене.
І я щаслива, що ти є у мене.
Листок маленький упаде
Із дерева, з малої гілки.
Із дерева, з малої гілки.
А яблука доспілі у саду
Біліють, як вночі жіночі груди,
Біліють, як вночі жіночі груди,
Сільським дітям присвячується
Згадайте, хто співав нам колискову,
З пелюшок ще до неї кожен звик.
З пелюшок ще до неї кожен звик.
Одна на море, з моря теж одна,
У натовпі іду, як у пустелі.
У натовпі іду, як у пустелі.
О, де ви ділись, ті, що перли буром,
До влади лізли, в "міні-королі"?
До влади лізли, в "міні-королі"?
І скільки тисяч різних тут імен,
Десяток букв – а в них чиєсь життя.
Десяток букв – а в них чиєсь життя.
Із неба зорі прямо на крило
Старій розлогій і привітній груші.
Старій розлогій і привітній груші.
Мій утрачений рай… Я була тут у ньому
І літала на крилах своєї любові.
І літала на крилах своєї любові.
Пошматований вітер утік за оті рубежі,
Де з тобою назавжди ми будемо знині чужі.
Де з тобою назавжди ми будемо знині чужі.
Нас із землею разом продали,
Не залишивши річки, лісу, хати.
Не залишивши річки, лісу, хати.
Відлетіли з України журавлі,
Не забрали наші болі і жалі.
Не забрали наші болі і жалі.
Катрусі Марійчук
Отут мій Сейм тече через віки,
І вигинає плавно русла спину.
І вигинає плавно русла спину.
Земля горить під нашими ногами,
Вся за віки у крові і в поту.
Вся за віки у крові і в поту.
Оце сини моєї України,
У госпіталі. В них немає ніг.
У госпіталі. В них немає ніг.
Пам'яті воїна Андрія Бордюжа
Василю Тарасюку - захиснику
У країні про війну забули,
Всі до моря кинулися враз.
Всі до моря кинулися враз.
Не дай вам бог в селі своїм чи в місті
Почути, там, де син воює ваш,
Почути, там, де син воює ваш,
На Купала ворожила долю
І Дажбогу всі несла дари.
І Дажбогу всі несла дари.
Їх двісті вісімдесят п’ять
Синів держави – у полоні.
Синів держави – у полоні.
Пам'яті воїна Тараса Матвіїва
Порушені всі заповіді світу,
Усі закони. Забрано права
Усі закони. Забрано права
Отут мій Сейм тече через віки,
І вигинає плавно русла спину.
І вигинає плавно русла спину.
Моє заквітчане село,
Де я співала скрізь малою.
Де я співала скрізь малою.
Ми безземельні, індіанці наче,
Віднині наша продана земля,
Віднині наша продана земля,
Ранковий дощ з великою грозою
Стрибав по вітах, танцював на листі.
Стрибав по вітах, танцював на листі.
В долонях літа ранки й вечори,
Що стежками щодня біжать до бору.
Що стежками щодня біжать до бору.
Я знов повернулась
До краю свого і до дому,
До краю свого і до дому,
Над верболозами туман,
А в тім тумані верболози.
А в тім тумані верболози.
О, як же болить
ця роз'ятрена рана,
ця роз'ятрена рана,
Отам, де вдень світило сонце з неба,
Й ночами зорі падали в траву,
Й ночами зорі падали в траву,
На нові покоси
Впали білі роси,
Впали білі роси,
Уже травичка стала зеленіти
І випурхнули котики вербові.
І випурхнули котики вербові.
Ще ранок зіває, заспався під зорями,
Лиш півні розхлюпують вранішню тишу.
Лиш півні розхлюпують вранішню тишу.
А я у снах іще літаю, милий,
І сни мої щасливі, кольорові.
І сни мої щасливі, кольорові.
А верби на Спасівці пахнуть медово,
Зелена травичка заквітчує луг.
Зелена травичка заквітчує луг.
Черешень грона так неспішно
Достигли в маминім саду.
Достигли в маминім саду.
На морі і на теплому пісочку
Ти грієш пузо, п’єш своє пивко…
Ти грієш пузо, п’єш своє пивко…
Вона сама мов квіточка ромену
У білім сяйві сонця золотого.
У білім сяйві сонця золотого.
І хай ще пройде днів багато й літ,
Вода річок тече з тоді й донині.
Вода річок тече з тоді й донині.
Вечір витер усе, що під сонечком є,
В чорний колір всі фарби одразу.
В чорний колір всі фарби одразу.
Цей теплий день, що вже умився сонцем,
Пропах канупером і м’ятою, любистком,
Пропах канупером і м’ятою, любистком,
Я хочу жити у своїй країні,
Щоб влада теж у ній була своя.
Щоб влада теж у ній була своя.
Червневі грози і рясні дощі
Влаштовують щодня холодну купіль.
Влаштовують щодня холодну купіль.
Злий холодний вітер оббиває крила,
Шарпає гілками об моє вікно.
Шарпає гілками об моє вікно.
Не залишили ніц святого,
Навіть янголів запрягли.
Навіть янголів запрягли.
Прокляття вбивцям нашого народу,
Вони тут поряд з нами, вороги!
Вони тут поряд з нами, вороги!
Сміятись, плакать чи радіти
Від щастя вдень, або вночі.
Від щастя вдень, або вночі.
Черешень грона так неспішно
Достигли в маминім саду.
Достигли в маминім саду.
Травневий вечір співає люлі,
Гойдає зорі в м'якій імлі.
Гойдає зорі в м'якій імлі.
Пора ромашок і півоній,
Весняний дивний зорепад.
Весняний дивний зорепад.
У кожного свій світ, своє життя,
Своя дорога і своя оселя.
Своя дорога і своя оселя.
Чи роки, чи щасливі наші дні,
Сьогодні тут зозуля накувала,
Сьогодні тут зозуля накувала,
Чутке мартiнi гнало кров бажання
В кiмнатi, в центрi мiста, в темнотi .
В кiмнатi, в центрi мiста, в темнотi .
Сміятись, плакать чи радіти
Від щастя вдень, або вночі.
Від щастя вдень, або вночі.
В купе затишно, штори на вікні,
І чай з лимоном, ложечка в стакані.
І чай з лимоном, ложечка в стакані.
Гуляє молодий патлатий вітер,
Збиває пелюстки останніх квітів.
Збиває пелюстки останніх квітів.
Муравський шлях, оспіваний віками,
Протоптаний ногами чумаків.
Протоптаний ногами чумаків.
Запалимо терновий свій вогонь,
Щоб освітити цілий світ до неба.
Щоб освітити цілий світ до неба.
Плюємо на святе – на молитву, на пісню і мову,
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
Щодня фейсбучну проглядаю стрічку,
Новини світові, що є на часі.
Новини світові, що є на часі.
Пам’яті воїна Ярослава Журавля
А холоди не вписуються в літо,
Щоденні вже набридли всім дощі.
Щоденні вже набридли всім дощі.
Оця земля, що нам хлібами родить,
Та їй немає, людоньки, ціни.
Та їй немає, людоньки, ціни.
Вишивали мою Україну
Матері з давніх сивих століть.
Матері з давніх сивих століть.
Ота гірка, заглиблена любов,
До вас, тієї, що чорніше ночі
До вас, тієї, що чорніше ночі
У наші душі лив холодний дощ,
Стікали краплі на рамена, спини.
Стікали краплі на рамена, спини.
Гортає вітер листя, наче ноти,
Витрушує мелодію із віт.
Витрушує мелодію із віт.
Коли б іще сміялась я так гірко,
І плакала так солодко, коли?
І плакала так солодко, коли?
А дощ іде веселий і стрімкий,
Уже вдесяте миє квіти, листя,
Уже вдесяте миє квіти, листя,
Іван Франко стояв біля воріт,
Удалину дивився, в сіру осінь,
Удалину дивився, в сіру осінь,
Продати матір і свою колиску,
Продати землю і свою державу?
Продати землю і свою державу?
Кульбабами зазолотився день,
З небесним сонцем обнялись земнії.
З небесним сонцем обнялись земнії.
І якби я хотіла бути поруч
З тобою, сивим, ув оці роки.
З тобою, сивим, ув оці роки.
Вишивали мою Україну
Матері з давніх сивих століть.
Матері з давніх сивих століть.
Порубала слова на букви
І розсипала у саду.
І розсипала у саду.
Повернулись до Пісок лелеки,
Ходять пішки по рідній землі.
Ходять пішки по рідній землі.
Застигли букви, не стають в слова,
Ховаються крапки і знаки, й коми.
Ховаються крапки і знаки, й коми.
Найбільше убиває всіх зневіра,
Бо забирає віру і надію,
Бо забирає віру і надію,
Я – на самотньому пероні,
Байдужім до розлук і сліз…
Байдужім до розлук і сліз…
Все пройде, люди, все минає в світі,
І блазні підуть з цього шапіто.
І блазні підуть з цього шапіто.
Хіба б тужила я отак,
Якби до ніг не впало небо?
Якби до ніг не впало небо?
Я на струнах дощу вам зіграю пісні про кохання,
Він водою омиє всі трави і яблуні, й клени.
Він водою омиє всі трави і яблуні, й клени.
Той заєць, що лякливим був завжди, народ привів до горя і біди,
Бо вовк відсутнім був і на хвилину поставив за кермо цього зайчину.
Бо вовк відсутнім був і на хвилину поставив за кермо цього зайчину.
У березні забрьохані дощі
Купаються у весняних калюжах.
Купаються у весняних калюжах.
Як зацькований звір,
Я ховаюсь від тебе.
Я ховаюсь від тебе.
Ми з тобою уже не чекали кохання,
Усього надивились: і горя, і літ...
Усього надивились: і горя, і літ...
Ми випадково стрілися тоді…
Була весна. І дощ, і парасоля.
Була весна. І дощ, і парасоля.
Обнявшись, в ліфті стоїмо.
Для нас ця мить, як подарунок.
Для нас ця мить, як подарунок.
Нахабно так цей березневий сніг
Упав на сонну, не зігріту землю.
Упав на сонну, не зігріту землю.
Кутасики на віточках вербових
Свої пухнасті носики відкрили.
Свої пухнасті носики відкрили.
Я – берегиня, мати, просто жінка,
В якої доля писана в селі.
В якої доля писана в селі.
Усе в нас починається з порога
У рідній хаті, де жили й росли.
У рідній хаті, де жили й росли.
Сміялась хатина, раділа від щастя,
Бо в пісню сплітались її голоси.
Бо в пісню сплітались її голоси.
Чорний згусток журби у коханих зіницях,
Що сльозою тече з-під натомлених вій.
Що сльозою тече з-під натомлених вій.
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
палили слов’янськії гени
Північ снує павутини безсоння,
В кожній калюжі відбитки зірок.
В кожній калюжі відбитки зірок.
В Болгарії є свято Мерцишори,
У березневий перший день весни,
У березневий перший день весни,
Крім сонечка, ніхто не ходить в гості,
До мене прилітають лиш вітри.
До мене прилітають лиш вітри.
У вікна сонце променями лине,
Шугає всюди вітер весняний.
Шугає всюди вітер весняний.
Вони стоять, морозами сповиті,
Заметені снігами в холоди.
Заметені снігами в холоди.
Липневий день ще спить. Четверта ранку.
Матуся встала, вже підходить хліб.
Матуся встала, вже підходить хліб.
Самотня стоїть під густими вітрами,
І вікнами дивиться у далину.
І вікнами дивиться у далину.
к-н. Войтенко О. 1984 р.н.
ст. с-т. Олексієнко В. 1987 р.н.
ст. с-т. Олексієнко В. 1987 р.н.
Сніги мовчать, як падають згори,
Вночі і вдень влітаючи в шпарини.
Вночі і вдень влітаючи в шпарини.
Витоптали душу України,
Зайди, ворогів страшна орда.
Зайди, ворогів страшна орда.
А сльози ллються, бо тебе нема,
І безпорадно вітер б’є у вікна.
І безпорадно вітер б’є у вікна.
Минає все, минають речі, люди,
Минає світ, в якому я жила.
Минає світ, в якому я жила.
Звичайний день січневий. Вранці кава,
Фейсбук, сніданок. За вікном трава
Фейсбук, сніданок. За вікном трава
Двадцять перше століття іде по планеті
І живе в ньому люд між дощів і снігів.
І живе в ньому люд між дощів і снігів.
Ще пролісок не скоро в очі гляне,
Іще снігами повниться земля.
Іще снігами повниться земля.
Я тебе чекала стільки літ,
Виглядала із усіх сторін.
Виглядала із усіх сторін.
У кожнім домі є своя печаль
І злети щастя, і своє падіння.
І злети щастя, і своє падіння.
Ніде ні листочка, ні згадки про літо…
Вже й вітер покинув наш зболений сад.
Вже й вітер покинув наш зболений сад.
Чи це початок, чи кінець кінця —
Бо цар наш — голий і ніщо не вдієш?!
Бо цар наш — голий і ніщо не вдієш?!
Я не меншина у своїй державі,
Я - гілка роду з глибини століть,
Я - гілка роду з глибини століть,
1
Наївних слів самообман,
Наївних слів самообман,
Серпневий день так швидко промайне.
Скупає Вас в теплі останнім літо.
Скупає Вас в теплі останнім літо.
Усе святе вкраїнське - на смітник!
І ні до чого всі перестороги.
І ні до чого всі перестороги.
Мовчати й плазувати я не зможу,
Коли щодня вбивають на війні!
Коли щодня вбивають на війні!
А він іде, збуваючись у світі,
Перед народом, що за ним в рядах.
Перед народом, що за ним в рядах.
Метуть, метуть сніги, остуджуючи душу,
Ховаючи минуле в заметах, у ярах.
Ховаючи минуле в заметах, у ярах.
Втекли хвилини із мого життя,
Зібрались в купу, стали з них години.
Зібрались в купу, стали з них години.
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Нарешті сніг за синіми вітрами
Засипав землю, впав у ручаї.
Засипав землю, впав у ручаї.
Двадцять перше століття іде по планеті
І живе в ньому люд між дощів і снігів.
І живе в ньому люд між дощів і снігів.
Коханий мій, за вікнами зима,
Різдвяний вечір. Сумно в нашій хаті.
Різдвяний вечір. Сумно в нашій хаті.
А ми ще віримо й тепер
В неукраїнського Ісуса.
В неукраїнського Ісуса.
Різдвяний вечір. Тихо у кімнаті,
Маленька свічка на пустім столі.
Маленька свічка на пустім столі.
У кожного свій світ, своє життя,
Своя дорога і своя оселя.
Своя дорога і своя оселя.
З’явилась на світ цей за день до зими,
І осінь раділа зі мною появі
І осінь раділа зі мною появі
Не із троянди розпочався світ,
А із ромашок, зірваних у лузі.
А із ромашок, зірваних у лузі.
Серед лісів і посеред боліт
Краплини крові ягід журавлини,
Краплини крові ягід журавлини,
Як солодко мовить і тепло сміється онука,
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
А день сьогодні той, моя матусю,
Коли сльозами повниться цей світ.
Коли сльозами повниться цей світ.
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
палили слов’янськії гени
Застигла від болю пилипівська ніченька чорна,
А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
В чиїсь слова, холодні, як вужі,
Що лізуть в душу без чуття і міри,
Що лізуть в душу без чуття і міри,
У тихім шепоті трави,
Де квітам сонячно цвісти,
Де квітам сонячно цвісти,
Я вас покликала на чай,
Самотню душу словом гріти.
Самотню душу словом гріти.
На кленовому листі
Я пишу вам листа.
Я пишу вам листа.
Я - на самотньому пероні,
Байдужім до розлук і сліз...
Байдужім до розлук і сліз...
Молилися ми не чужим богам,
А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
Серпень пахне свіжими отавами
І ожинами чорніє у лісах.
І ожинами чорніє у лісах.
Летить цей світ у прірву небуття,
Його спинити вже ніщо не зможе.
Його спинити вже ніщо не зможе.
Печаль листопадова,
Пізня осіння журба,
Пізня осіння журба,
Я із тисячі рук розпізнаю твої дві долоні,
Що лягають мені на притишені зморені скроні.
Що лягають мені на притишені зморені скроні.
Як націю з населення створити,
Коли повсюду розбрат і війна?
Коли повсюду розбрат і війна?
Нема жалю віднині ні до кого,
Бо цей народ - незмінний раб століть.
Бо цей народ - незмінний раб століть.
Трьома Голодоморами випалили душу,
У серцях заляканих поселили страх.
У серцях заляканих поселили страх.
Доспілі яблука в саду,
Зриває з віт моя онука.
Зриває з віт моя онука.
А ми ще вірим дотепер
В неукраїнського Ісуса.
В неукраїнського Ісуса.
Уже недалеко. До рідного дому дорога
Веде по Сумщині крізь осінь, дуби і терни.
Веде по Сумщині крізь осінь, дуби і терни.
Кривавий серпень, де щодня убиті,
Де янголи щодень у небеса!
Де янголи щодень у небеса!
Мільйонами сонць схилилось над вбитими небо,
Прострелені соняхи вниз всі голівки свої.
Прострелені соняхи вниз всі голівки свої.
Населення – це ще не є народ,
Отой, що на майданах, повних виру,
Отой, що на майданах, повних виру,
У всесвіту безмежний день осінній,
І листопаду жовтий кососік.
І листопаду жовтий кососік.
Така жадана всім земля батьків,
Вода кринична, Сейм і рідна мова.
Вода кринична, Сейм і рідна мова.
На хвилину душа зупинила свій погляд на літо,
Що сміється в житах і милується сонцем в саду.
Що сміється в житах і милується сонцем в саду.
Завжди любив носити на руках
Мене, худеньку і тонку стеблину.
Мене, худеньку і тонку стеблину.
Розсипається день на години, хвилини і миті,
І наповнює кошик простого людського життя.
І наповнює кошик простого людського життя.
Кордони у світі проходять по серцю людей,
Під шляхом Чумацьким вони спочивають до ранку.
Під шляхом Чумацьким вони спочивають до ранку.
Яблука на Спаса пахнуть у світлиці,
Поряд з ними груші й оченята слив.
Поряд з ними груші й оченята слив.
Висить у небі зірка пелехата,
А все навкруг закуталось в туман.
А все навкруг закуталось в туман.
А я у снах іще літаю, милий,
І сни мої щасливі, кольорові.
І сни мої щасливі, кольорові.
Останні їхні погляди на світ,
На день серпневий, сонечко і друзів…
На день серпневий, сонечко і друзів…
Той день сміявся голосом твоїм,
Яснів твоєю усмішкою, друже.
Яснів твоєю усмішкою, друже.
Болить ріка і заболіло небо,
Дощами з хмар течуть мої жалі.
Дощами з хмар течуть мої жалі.
Висить у небі зірка пелехата,
А все навкруг закуталось в туман.
А все навкруг закуталось в туман.
Помолимося за померлих, друзі,
Холодний неочікуваний вітер
Весною залетів після тепла,
Весною залетів після тепла,
Не приходь, вітром скінчені лови,
Не спіши, я далеко уже.
Не спіши, я далеко уже.
Коханням нашим – сонцем об траву,
Ударив ти, як м’ячиком дитячим.
Ударив ти, як м’ячиком дитячим.
Розквітну, забуяю, оживу,
Засяю словом, одягнусь у пісню.
Засяю словом, одягнусь у пісню.
Ці п’ять років, моя матусю мила,
Як вас уже немає на землі.
Як вас уже немає на землі.
Було усяких у моїй державі,
Із заходу і сходу тут були.
Із заходу і сходу тут були.
Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
Моя плането, в тебе є доволі –
Пісень і квітів, хліба на столі.
Пісень і квітів, хліба на столі.
Ату! Ату! З рушницею в руці
Нас гонить влада до смертей, до прірви.
Нас гонить влада до смертей, до прірви.
У просторі розтанули слова
Невидимі, вони ще мають владу.
Невидимі, вони ще мають владу.
Коли диявол вже сидить на троні,
Із булавою владною в руці –
Із булавою владною в руці –
Ми є раби чужинської моралі,
Від цього вже не відхреститись нам.
Від цього вже не відхреститись нам.
Із хат оцих давно вже відлетіли
Сини і доньки в невідомий світ.
Сини і доньки в невідомий світ.
Ганяє вітер, зносить у замети
Пухнастий сніг у вибалках, ярах.
Пухнастий сніг у вибалках, ярах.
Та, що вмирала за оцей народ,
Йдучи у бій свідомо — українка,
Йдучи у бій свідомо — українка,
Коли слова збираються у зграю,
Це не потік, а це - стрімка ріка,
Це не потік, а це - стрімка ріка,
На згарищі лиш попіл. Кропива
Колись, як військо стане, створить хащі.
Колись, як військо стане, створить хащі.
Надломлене слово
Підпалює душу.
Підпалює душу.
Я до Пісок приїду сьогодні,
Де вишнева в садах заметіль.
Де вишнева в садах заметіль.
Вогнем холодним обпекло мене
І викинуло на узбіччя долі.
І викинуло на узбіччя долі.
Вагатись - ні хвилини,
Зібралась - і пішла.
Зібралась - і пішла.
За сніг зелений і червоний дощ
Плачу сльозами навпіл з самотою,
Плачу сльозами навпіл з самотою,
Коханий мій, без тебе дуже гірко,
Сумна самотність мерзне у кутках.
Сумна самотність мерзне у кутках.
Палахкотіло, гуркотіло,
На цілий світ отак гуло.
На цілий світ отак гуло.
Чому сльоза стікає із очей?
Тому, що гірко-солоно у світі.
Тому, що гірко-солоно у світі.
Не відпускає час, моє минуле
Із кожної щілини вигляда.
Із кожної щілини вигляда.
Ми співали завжди,
Повертаючись з клубів у селах.
Повертаючись з клубів у селах.
Я крізь роки лечу до тебе знову
Моє минуле десь у тих світах,
Моє минуле десь у тих світах,
Засміялись роки і втішаються разом у зграї,
Пересмішники долі, що я називаю життям.
Пересмішники долі, що я називаю життям.
Ну от і все. Життя їх перервалось.
У небесах закінчився політ.
У небесах закінчився політ.
На перший сніг лягає світла тінь,
Холодний грудень вже почав забави.
Холодний грудень вже почав забави.
Січе січневим снігом снігопад
Літами ловко ловить липне лютий
Літами ловко ловить липне лютий
Трималась за віти
Безлисті, осінні.
Безлисті, осінні.
Я все сказала поглядом своїм,
І на слова не витрачала сили.
І на слова не витрачала сили.
Кричить душа, обпалена тобою,
Сльозами вітікає, мов ріка.
Сльозами вітікає, мов ріка.
Холодний неочікуваний вітер
Весною залетів після тепла,
Весною залетів після тепла,
Ви чомусь мовчите,
А могли би сказати хоч слово.
А могли би сказати хоч слово.
Ще земля не степліла
І повняться холодом ранки,
І повняться холодом ранки,
Ходить осінь в садах і розвішує жовті знамена,
Не цілована ще ні снігами, ні синню льодів.
Не цілована ще ні снігами, ні синню льодів.
Моя любове сонячна,
На крилах
На крилах
Де сохне вітер на мотузці дня,
Простуджений, хапає всіх за поли.
Простуджений, хапає всіх за поли.
Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
У тугий і заплутаний вузол,
Розлюблена… Але ж була кохана.
Розлюблена… Як боляче, як жаль.
Розлюблена… Як боляче, як жаль.
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
Артист читає вірші про любов.
То голос гасне, то злітає дзвінко.
То голос гасне, то злітає дзвінко.
Коханий мій, вже не злетять ніколи
Назустріч руки-крила, а душа
Назустріч руки-крила, а душа
І про сонце, і про хмари
Написав поет не раз.
Написав поет не раз.
А вітер плакав дощиком холодним,
На плечі вулиць падав і на трави.
На плечі вулиць падав і на трави.
Крізь прохолоду хмаровиння – просинь
До врунистих смарагдових отав.
До врунистих смарагдових отав.
Олександрі Кірій
Ітиме дощ тепер, мабуть, до ранку,
А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
Батьківський дім, як празникова хустка,
Бо в нім на стінах квітли рушники...
Бо в нім на стінах квітли рушники...
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Сніги розтануть і осінні зливи
Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
Старий Єлєць у день осінній
Убрався в молоді сніги.
Убрався в молоді сніги.
Поглянь, уже ранкові роси,
Сльозою впали на лице.
Сльозою впали на лице.
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Отак, як сну колись просила.
День усміхнувся маленьким промінчиком сонця,
Листом дубовим у парку, вишневім – в саду.
Листом дубовим у парку, вишневім – в саду.
Надломлене слово
Підпалює душу.
Підпалює душу.
Надломлене слово
Підпалює душу.
Підпалює душу.
В лікарні – жодного люстерка,
На себе глянути, а де?
На себе глянути, а де?
Пелюстками вітрисько у серпні ще бавиться, цвітом,
Де на вулицях яблука падають у кропиву.
Де на вулицях яблука падають у кропиву.
Ніхто не зміг
Цей світ змінити досі,
Цей світ змінити досі,
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Білий-білий світе,
Спасибі вам за ваші добрі очі,
За теплий погляд і ласкаву річ.
За теплий погляд і ласкаву річ.
Життя мойого надвечір'я -
До вікон схилена верба.
До вікон схилена верба.
Відчуєш серед літа сніг зими -
Одягнеться у плач весела пісня
Одягнеться у плач весела пісня
Закон бумеранга у всесвіті діє завжди,
Його не відмінять страхи чи якісь заборони.
Його не відмінять страхи чи якісь заборони.
І що ви тут зібралися міняти,
Мокшанські діти, з палестинських гір?
Мокшанські діти, з палестинських гір?
На вістрі часу і на вістрі дня
Опинишся ти раптом у негоду,
Опинишся ти раптом у негоду,
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
А потім землю замете зима...
Розхлюпав день і тишу, і тепло,
Із хмари сипав дощик півгодини.
Із хмари сипав дощик півгодини.
Іду по літу,
Потраплю в липень,
Потраплю в липень,
До столу буде вам хлібина,
А взимку борщ і тепла піч,
А взимку борщ і тепла піч,
Над окопом соняхи схилились,
Заглядають в очі воякам.
Заглядають в очі воякам.
Село моє, найкращі тихі Піски,
І ліс, і Сейм, і золоті поля.
І ліс, і Сейм, і золоті поля.
Столиця, ніби мачуха, чужа,
Чужі будинки, вулиці і люди.
Чужі будинки, вулиці і люди.
Там сонечка маленькі у траві
З кульбаби ткали золоті мережки.
З кульбаби ткали золоті мережки.
Палало небо. Вітер плакав.
Дощі сміялися з небес.
Дощі сміялися з небес.
Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
Ще на траві не висохла роса.
Ще на траві не висохла роса.
Не залишили ніц святого,
Навіть янголів запрягли.
Навіть янголів запрягли.
На Купала ворожила долю
І Дажбогу всі несла дари.
І Дажбогу всі несла дари.
Ви ще живі, кати мого народу,
Бо проросли в онуках, у синах.
Бо проросли в онуках, у синах.
Заплакане обличчя у вікні,
А від фіранки протяг – не відчути.
А від фіранки протяг – не відчути.
У тім краю,
Де ріки
Де ріки
Вогнем і мечем захищали державу
І гасли зірниці в очах вояків.
І гасли зірниці в очах вояків.
Бузковий час, травнева заметіль,
Серед смарагду – золоті кульбаби.
Серед смарагду – золоті кульбаби.
На вістрі часу і на вістрі дня
Опинишся ти раптом у негоду,
Опинишся ти раптом у негоду,
Куди ж цим людям дітися тепер?
Росія викидає їх із хати.
Росія викидає їх із хати.
Непостійне травневе тепло –
То зігріє, то кине у холод.
То зігріє, то кине у холод.
Гіркотою росте у країні євшанове зілля,
Харалужні мечі не рятують народ від біди.
Харалужні мечі не рятують народ від біди.
Розцвітає черешня у нашім саду,
Білим цвітом траву навкруги засипає.
Білим цвітом траву навкруги засипає.
Бджолиний рій
Заплутався у платті
Заплутався у платті
У загравах століть
Відбивалися коні і люди,
Відбивалися коні і люди,
Дев’яте травня… Сімдесят років
Ясніла нам далека перемога…
Ясніла нам далека перемога…
Впаду на землю
Й сонця булаву
Й сонця булаву
Козацький цвинтар. Вікові хрести
Вросли наполовину в рідну землю.
Вросли наполовину в рідну землю.
Панує травень на моїй землі,
Цвіте бузком і гронами калини.
Цвіте бузком і гронами калини.
У вагоні на візочку
В вишиванці сивий дід
В вишиванці сивий дід
І про сонце, і про хмари
Написав поет не раз.
Написав поет не раз.
Під матусині вікна підкралась журба,
В шибку стукає часто дощами-сльозами.
В шибку стукає часто дощами-сльозами.
СКІНЧИЛОСЯ?
Ти, мій народе, битий-перебитий,
Що босоногим кинутий в сніги.
Що босоногим кинутий в сніги.
Травневий вечір співає люлі,
Гойдає зорі в м’якій імлі.
Гойдає зорі в м’якій імлі.
Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
Над Батурином гори горя,
Понад Сеймом туманів сльози.
Понад Сеймом туманів сльози.
Там сонечка маленькі у траві
З кульбаби ткали золоті мережки.
З кульбаби ткали золоті мережки.
Сміється день вишнево й абрикосово,
Весна буяє і чекає див.
Весна буяє і чекає див.
Розлетілись вітри по світах, ніби діти від неньки,
Понесли дух змагальний з собою і радість свобод.
Понесли дух змагальний з собою і радість свобод.
Козацький цвинтар. Вікові хрести
Вросли наполовину в рідну землю.
Вросли наполовину в рідну землю.
Впускаємо троянського коня
У дім наш, у світлицю, в серце й душу.
У дім наш, у світлицю, в серце й душу.
Зашифрований час у великому місті,
Кожен день боротьба у собі і з собою.
Кожен день боротьба у собі і з собою.
Ці п’ять років, моя матусю мила,
Як вас уже немає на землі.
Як вас уже немає на землі.
Ніхто не чує і не хоче чути,
Ніхто не бачить, бо кругом сліпці.
Ніхто не бачить, бо кругом сліпці.
Березневий туман вже заліг над світами,
Кучугури снігів почорніли і тануть.
Кучугури снігів почорніли і тануть.
За снігами дощі все помиють навколо –
І сади, і поля, і дороги, і поле.
І сади, і поля, і дороги, і поле.
Народе мій, що вже дійшов до краю,
З голодоморів, злиднів і брехні.
З голодоморів, злиднів і брехні.
Було усяких у моїй державі,
Із заходу і сходу тут були.
Із заходу і сходу тут були.
А час іде, усе минає,
І мова тихо помирає...
І мова тихо помирає...
Поборемо усіх, відродимося знов,
Держава зацвіте, полита не сльозами.
Держава зацвіте, полита не сльозами.
Березневий туман вже заліг над світами,
Кучугури снігів почорніли і тануть.
Кучугури снігів почорніли і тануть.
Небесна сотня дивиться у вічі
Батькам, убивцям, владним ворогам.
Батькам, убивцям, владним ворогам.
А сльози ллються, бо тебе нема,
І безпорадно вітер б’є у вікна.
І безпорадно вітер б’є у вікна.
На згарищі лиш попіл. Кропива
Колись, як військо стане, створить хащі.
Колись, як військо стане, створить хащі.
Я не меншина у своїй державі,
Я - гілка роду з глибини століть,
Я - гілка роду з глибини століть,
Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
Стояв Майдан. Горіли шини,
Молились наші матері.
Молились наші матері.
Гіркий ужинок нині у державі,
Де замісився хліб наш на крові
Де замісився хліб наш на крові
Свинарчуків ганяють по країні,
Усіх, що обкрадали вояків.
Усіх, що обкрадали вояків.
Мовчать залякані поети,
Полову сіють навкруги.
Полову сіють навкруги.
В напівживій країні учинили лови
Злодії, злодюжки з маленьких партійОк.
Злодії, злодюжки з маленьких партійОк.
А хто вона, ота проста людина,
Що дім будує, випікає хліб?
Що дім будує, випікає хліб?
Кохання наше осявало світ,
Де все навкруг буяло і горіло.
Де все навкруг буяло і горіло.
Сніги лежать. Іще пора безлиста.
Весна далеко…Квіти…Лобода…
Весна далеко…Квіти…Лобода…
Ми є раби чужинської моралі,
Від цього вже не відхреститись нам.
Від цього вже не відхреститись нам.
Є красиві міста, і багатші, і, мабуть, тепліші,
В них живуть і сміються, щасливих чекають хвилин.
В них живуть і сміються, щасливих чекають хвилин.
А час іде, усе минає,
І мова тихо помирає...
І мова тихо помирає...
Ату! Ату! З рушницею в руці
Нас гонить влада до смертей, до прірви.
Нас гонить влада до смертей, до прірви.
В глибині душі, на самім денці,
Бережу повагу до основ,
Бережу повагу до основ,
із гіркою долею своєю
прожила я непросте життя
прожила я непросте життя
У просторі розтанули слова
Невидимі, вони ще мають владу.
Невидимі, вони ще мають владу.
Як виживаєш, націє рабів,
Тих, що за гречку продали свободу
Тих, що за гречку продали свободу
Коли диявол вже сидить на троні,
Із булавою владною в руці –
Із булавою владною в руці –
Пробач, матусю, в поминальний день
Є скибка хліба на столі і є водичка.
Є скибка хліба на столі і є водичка.
Вогнем холодним обпекло мене
І викинуло на узбіччя долі.
І викинуло на узбіччя долі.
І рветься серце і душа болить,
І зрозуміти ще ніяк не хоче.
І зрозуміти ще ніяк не хоче.
Кохання наше осявало світ,
Де все навкруг буяло і горіло.
Де все навкруг буяло і горіло.
За Білопіллям Ворожба´ встає,
Нові Вірки, а там вже дуже близько,
Нові Вірки, а там вже дуже близько,
Коли диявол вже сидить на троні,
Із булавою владною в руці –
Із булавою владною в руці –
Ви здуру кладете життя і тіло,
І вірите в облудливі слова.
І вірите в облудливі слова.
Моя журо, моя печаль без краю,
Мій чорний біль віднині, як мана.
Мій чорний біль віднині, як мана.
Ізранку дощ — то буде день погожий,
В дорогу дощ — щаслива буде путь.
В дорогу дощ — щаслива буде путь.
Ввібрався світ в оцю безмежну тишу,
А небокрай - у сиву далечінь.
А небокрай - у сиву далечінь.
У просторі розтанули слова
Невидимі, вони ще мають владу.
Невидимі, вони ще мають владу.
Шматок металу, невелика куля,
Життя спинила, поламала рід.
Життя спинила, поламала рід.
Синочку наш, захиснику, солдате,
Не покидай так рано білий світ.
Не покидай так рано білий світ.
Іще сніги не впали на охололу землю,
Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
Принишкло все в осінню днину,
Трава пожухла, голий ліс.
Трава пожухла, голий ліс.
Всьому радію – хлібу, солі,
Врожаю краю золотого,
Врожаю краю золотого,
Іще сніги не впали на охололу землю,
Осінніми дощами хмарина омива.
Осінніми дощами хмарина омива.
Спокійно розійшлися і без сліз,
Неначе все життя були чужими.
Неначе все життя були чужими.
Чужим богам довірили серця
З народження до самого кінця.
З народження до самого кінця.
Надлягають, гуснуть хмари,
Розгостився тучний дощик.
Розгостився тучний дощик.
Я руки прстягаю уві сні,
Біжу тебе, щасливого, стрічати.
Біжу тебе, щасливого, стрічати.
Коли зрозумію,
Що вільна і вже не люблю,
Що вільна і вже не люблю,
Синдром поламаного серця
Від горя й бід знаходить нас.
Від горя й бід знаходить нас.
Я сотні разів поклонялась і сонцю й тобі,
Змішала світи, що, здавалось, не схожі разюче.
Змішала світи, що, здавалось, не схожі разюче.
І де вони взялися в нашій долі,
Бо спасу нам від них ніде нема.
Бо спасу нам від них ніде нема.
Тече сльоза, стікає в ній печаль,
Моя біда все ходить біля хати,
Моя біда все ходить біля хати,
Мов над садом осіннім пташина,
Проскочило літо.
Проскочило літо.
Cніги упали у життєве літо
На білий цвіт і на червоні вишні.
На білий цвіт і на червоні вишні.
Ітиме дощ тепер, мабуть, до ранку,
А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
Ми випадково стрілися тоді…
Була весна. І дощ, і парасоля.
Була весна. І дощ, і парасоля.
Коханий мій, ніколи не злетять
Мої тобі назустріч руки-крила.
Мої тобі назустріч руки-крила.
О, як же болить
ця роз’ятрена рана,
ця роз’ятрена рана,
А вітер плакав дощиком холодним,
На плечі вулиць падав і на трави.
На плечі вулиць падав і на трави.
Добро і зло – ці вічні антиподи
Живуть незмінно скрізь поміж людьми.
Живуть незмінно скрізь поміж людьми.
На цвинтарі квітує деревій,
Спориш і конюшина край огради.
Спориш і конюшина край огради.
Цю втрату душ розпочали не ми,
А ті, хто підло вліз у владні кола.
А ті, хто підло вліз у владні кола.
Пелюстками вітрисько у серпні ще бавиться, цвітом,
Де на вулицях яблука падають у кропиву.
Де на вулицях яблука падають у кропиву.
Будила мама о четвертій ранку,
Була готова вже для нас купіль.
Була готова вже для нас купіль.
Врожай зібрали. Скошена стерня
Чекає осінь і чекає плуга,
Чекає осінь і чекає плуга,
Несу твою вину - свою біду,
Через дощі, сніги і літню спеку.
Через дощі, сніги і літню спеку.
Четвертий рік у селах і в містах
Всі цвинтарі у паперових квітах.
Всі цвинтарі у паперових квітах.
Моя державо, все у тебе є –
І нафта, й газ, і землі багатющі.
І нафта, й газ, і землі багатющі.
Вже за плечима стиглий вік,
Недавно зовсім був зеленим.
Недавно зовсім був зеленим.
Непостійне травневе тепло –
То зігріє, то кине у холод.
То зігріє, то кине у холод.
Хусточка біла,
Сиве волосся,
Сиве волосся,
Бджолиний рій
Заплутався у платті
Заплутався у платті
Я в дитинстві росла
У бабуні-ворожки,
У бабуні-ворожки,
Як сонце позолотить верхівки на тополях
І листя затріпоче у сонячній канві,
І листя затріпоче у сонячній канві,
Чи сніг лапатий,
Чи травневий дощ
Чи травневий дощ
Я вперше приїжджаю не до мами,
А до її могили і хреста.
А до її могили і хреста.
Ви на колінах біля трону квилите,
Долоні простягнули для прохань.
Долоні простягнули для прохань.
І коли я стою наодинці зі зболеним світом,
То регоче печаль і волає розбита душа.
То регоче печаль і волає розбита душа.
На тій землі, де пахнуть чисті роси,
Де соняшник у вікна загляда.
Де соняшник у вікна загляда.
А ранок вже залебедів
І небосвіт розквітнув сонцем.
І небосвіт розквітнув сонцем.
У тім краю,
Де ріки
Де ріки
1
Німують хати в Україні
Пустими вікнами зіниць.
Пустими вікнами зіниць.
Березневий туман розіслався над містом,
Дотають у садочках останні сніги.
Дотають у садочках останні сніги.
Ми з прадавніх часів поклонялись вогню і водиці,
Що текла-струменіла з холодних прозорих джерел.
Що текла-струменіла з холодних прозорих джерел.
Гіркий ужинок нині у державі,
Де замісився хліб наш на крові
Де замісився хліб наш на крові
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
Затягує її бездонна твань.
А хто тепер нам вигострить сокиру,
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Сучасний тераріум нашої влади —
Шипуче зміїне кубло,
Шипуче зміїне кубло,
Неправду одягли на голі плечі,
Брехнею підперезались – і в путь!
Брехнею підперезались – і в путь!
„Плине кача...”в Україні
Крізь ліси і гори.
Крізь ліси і гори.
Сльоза упала на холодний сніг,
Що під солдатом розтає від крові…
Що під солдатом розтає від крові…
Зав'язавши слова
У тугий і заплутаний вузол,
У тугий і заплутаний вузол,
У небеса пішло сьогодні сім
Синів найкращих рідної держави.
Синів найкращих рідної держави.
Пам'яті Андрія Кизило з Умані,
позивний «Орел»
позивний «Орел»
Світлої пам'яті "кіборга" Ігоря Брановицького
Вишиває по білому білим зима,
Білі шапки вдягла на калинові грона.
Білі шапки вдягла на калинові грона.
Давали знак народу небеса,
Щоб зрозуміли, хто прийшов до влади.
Щоб зрозуміли, хто прийшов до влади.
На вістрі часу і на вістрі дня
Опинишся ти раптом у негоду,
Опинишся ти раптом у негоду,
І скільки нас розсипано в світах,
В яких краях з нас проростали зерна!
В яких краях з нас проростали зерна!
Пам'яті воїна Леоніда Проводенка
Ви чомусь мовчите,
А могли би сказати хоч слово.
А могли би сказати хоч слово.
Яке Різдво, коли у нашу хату
Непрохана прийшла раптова смерть,
Непрохана прийшла раптова смерть,
Сніги летять над Харковом грудневим,
У місті всюди біла круговерть.
У місті всюди біла круговерть.
1
За дубом кат з сокирою стоїть,
За дубом кат з сокирою стоїть,
Мартіні смак і запах полину,
Розталий шоколад в моїх долонях.
Розталий шоколад в моїх долонях.
Палахкотіло, гуркотіло,
На цілий світ отак гуло!
На цілий світ отак гуло!
А серце мовчки молиться в раю
Твоїх очей і рук твоїх крилатих,
Твоїх очей і рук твоїх крилатих,
Щодня убиті і поранені
На цій страшній війні, АТО.
На цій страшній війні, АТО.
Для чого так летіти крізь літа,
Збивати ноги, втому гамувати,
Збивати ноги, втому гамувати,
Спіткнулась.
Упала.
Упала.
Свободівцю-харків'янину Мирославові Мислі,
що загинув від ворожої кулі під час перемир'я
що загинув від ворожої кулі під час перемир'я
Усі, хто вірив телевізору,
І заробити захотів,
І заробити захотів,
Вже третій рік у селах і в містах
Всі цвинтарі у паперових квітах.
Всі цвинтарі у паперових квітах.
Мир на папері - це не мир в житті,
Бо куля-дура прочитать не вміє,
Бо куля-дура прочитать не вміє,
Достойно відійшли в свої світи
Сільські жінки з розпухлими руками.
Сільські жінки з розпухлими руками.
Про нас напишуть, як усе мине -
Сніги розтануть і осінні зливи
Сніги розтануть і осінні зливи
І скільки ще таких смертей
Впадуть у серце України,
Впадуть у серце України,
До ваших гір в уяві прилечу,
Де чорно сяють ягоди ожини.
Де чорно сяють ягоди ожини.
Сорочку шила білим і по білому
І згадувала мамин заповіт:
І згадувала мамин заповіт:
У що вдивляєтеся, отче,
Чи схвилювала Вас біда?
Чи схвилювала Вас біда?
Ось, матері, де нині наші діти,
Покриті лише прапором і все.
Покриті лише прапором і все.
Уже немає сліз від болю,
Уже душа неначе твердь.
Уже душа неначе твердь.
Квітневий вечір. Дощ і вітер.
В усьому холод і печаль.
В усьому холод і печаль.
Іде Хрещатиком колона -
Солдати, матері, батьки.
Солдати, матері, батьки.
Заплаче кров’ю і калина
Від болю матері, жалю,
Від болю матері, жалю,
Моя країно, зболена від ран,
Від зрадників і злодіїв у владі.
Від зрадників і злодіїв у владі.
Початок осені. Початок
Дощів холодних і негод,
Дощів холодних і негод,
Який ти чорний,
Білий-білий світе,
Білий-білий світе,
Іду дорогою своєю:
Підйоми, спуски, степ, вода.
Підйоми, спуски, степ, вода.
А дощ холодний з неба випада
На лист зелений, на м’які отави.
На лист зелений, на м’які отави.
1
Натикаюсь на грати очей
І з байдужості зітканий голос.
І з байдужості зітканий голос.
Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
Ще на траві не висохла роса.
Ще на траві не висохла роса.
Ви - наче Бог, що ангелів приносить,
І погляд Ваш зорить із глибини.
І погляд Ваш зорить із глибини.
Пірнає день у річку ночі,
А зорі пахнуть полинами.
А зорі пахнуть полинами.
Іще історія запише
В життя у ваші смертний гріх,
В життя у ваші смертний гріх,
Світлої пам’яті Івана Вітішина,
бійця 80-ї аеромобільної бригади
бійця 80-ї аеромобільної бригади
Світлої пам'яті Присяжнюка Руслана,
бійця 90 батальйону
бійця 90 батальйону
Душа вітрами потолочена,
Обпалена слізьми пожеж.
Обпалена слізьми пожеж.
Намалюю щастя на обличчі,
Зафарбую болі у душі,
Зафарбую болі у душі,
Там сонечка маленькі у траві
З кульбаби ткали золоті мережки.
З кульбаби ткали золоті мережки.
У горах знову розцвітає рута,
Синочку наш, захиснику, солдате,
Ти як отам, на тій страшній війні?
Ти як отам, на тій страшній війні?
Весна у білому вбранні
Не забарилась, трудівниця.
Не забарилась, трудівниця.
Після зими холодний дощ на віти
І на солдатські стомлені тіла.
І на солдатські стомлені тіла.
Іду одна, не зраджена ніким,
Мені також не зрадити нікого.
Мені також не зрадити нікого.
Зерном розсипане життя -
Засіяне пшеничне поле.
Засіяне пшеничне поле.
Вже березень розвісив довгі віти,
Вдягнув берези й вільхи у сережки.
Вдягнув берези й вільхи у сережки.
Зелений дощ і сива далечінь,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
Світ кольоровий, різнобарвна злива,
Життя народу схилено на плаху,
Попід хрестами тисячі синів.
Попід хрестами тисячі синів.
Переплакано, пережито,
Пепесіяно стільки літ.
Пепесіяно стільки літ.
Я ще тебе не бачила ніколи,
Але я знаю - ти на світі є.
Але я знаю - ти на світі є.
Вдалося захопити їм Надію,
Та на спасіння віра є у нас.
Та на спасіння віра є у нас.
А після нас лишаються слова,
Що переходять у безмірну вічність.
Що переходять у безмірну вічність.
Коли слова збираються у зграю,
Це не потік, а мов стрімка ріка.
Це не потік, а мов стрімка ріка.
А ви мене наповнювали світлом,
Теплом очей і лагідністю слів.
Теплом очей і лагідністю слів.
Якою є кохана ваша жінка,
Котрій до ніг ви кинули цей світ-
Котрій до ніг ви кинули цей світ-
Я молюся завжди,
Бо мені ця Холодна гора
Бо мені ця Холодна гора
Не підстаркуватий, а старий,
Павіан із ласими очима.
Павіан із ласими очима.
Грудневий Харків. Надвечір̛,я.
Трамваї сонно шелестять.
Трамваї сонно шелестять.
А давнина ще стукає у двері
Дощем чи снігом, поглядом твоїм.
Дощем чи снігом, поглядом твоїм.
Моя любов - заметена спокута,
Засипана снігами забуття.
Засипана снігами забуття.
Іще впадуть у землю спілі зерна,
Хлібами знов розродиться земля.
Хлібами знов розродиться земля.
Крізь білий сніг
Біжу назустріч вітру,
Біжу назустріч вітру,
Ви чомусь мовчите,
А могли би сказати хоч слово.
А могли би сказати хоч слово.
Закреслити минуле – ще не все,
Бо є ще пам’ять, врешті, маєш серце.
Бо є ще пам’ять, врешті, маєш серце.
Іще чотири дні в раю
Свого села, своєї хати,
Свого села, своєї хати,
Опало листя з дерева свободи,
Хоч не пора, ще осінь вдалині.
Хоч не пора, ще осінь вдалині.
Війну не кличте в рідний дім -
В палац, квартиру, в сад і в хату.
В палац, квартиру, в сад і в хату.
Ніхто не зміг
Цей світ змінити досі,
Цей світ змінити досі,
Іду по літу,
Потрапляю в липень,
Потрапляю в липень,
За сонцелітом прийде жовта осінь,
А потім землю замете зима...
А потім землю замете зима...
БЕЗ СИНА
Липневий день
Спокійно зігріва.
Спокійно зігріва.
Яке розчарування від „свобод”
Рідні моєї, що від батька й діда
Рідні моєї, що від батька й діда
А річку зради не перепливти,
У ній, на жаль, немає переправи.
У ній, на жаль, немає переправи.
Розпинали, рвали тіло,
З-під гвіздків юшила кров.
З-під гвіздків юшила кров.
А дні завжди вигулькують із ночі,
Коли ранкова устає зоря.
Коли ранкова устає зоря.
На вокзалі безхатченки гріються в сонці,
На пожухлій траві розіклали скарби.
На пожухлій траві розіклали скарби.
Ніщо не вічне, крім ганьби!
Вона, відомо достеменно
Вона, відомо достеменно
Ще на щоці не висохла журба
І сліпнуть очі від жалю, розпуки.
І сліпнуть очі від жалю, розпуки.
Коли матуся різала хлібину,
То притискала до своїх грудей.
То притискала до своїх грудей.
Життя людей покладено на плаху.
Не воїнів, а матерів, батьків.
Не воїнів, а матерів, батьків.
Іде війна. Страшна сучасна бійня.
У мій народ стріляє "старший брат".
У мій народ стріляє "старший брат".
Гойдає вітер липові сережки,
Окраєць літа ще в запасі є.
Окраєць літа ще в запасі є.
Сльозою густо солена хлібина
І брак повітря в хаті, що пуста.
І брак повітря в хаті, що пуста.
Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не поодинці.
Заплачте разом, а не поодинці.
Б.ю у дзвони дощу,
Запізнілі тумани гукаю,
Запізнілі тумани гукаю,
Отави пахнуть, зеленіють густо,
Озимина зійшла вже на ріллі.
Озимина зійшла вже на ріллі.
Болить ріка і заболіло небо,
Дощами з хмар течуть мої жалі.
Дощами з хмар течуть мої жалі.
Спішу до Лисої гори,
Додому йду, в свою Голгофу.
Додому йду, в свою Голгофу.
Це ж треба так -
Мов недруг, телефон
Мов недруг, телефон
Вузенька річка,
Чиста мир-вода.
Чиста мир-вода.
Розіб,є час тягар важких сумлінь,
Все підбере одвічна річка Лета.
Все підбере одвічна річка Лета.
Олександрові Олехо
Я визнаю, то, може, був мій гріх,
Але заміни я би не хотіла.
Але заміни я би не хотіла.
Завжди невчасно випадає сніг,
Хоч календар уже означив зиму.
Хоч календар уже означив зиму.
Твої слова тікають з долі,
Мовчать приречено, до сліз.
Мовчать приречено, до сліз.
Моя печаль сльозою розцвіла,
Невтримною, гарячою, гіркою.
Невтримною, гарячою, гіркою.
Є така прикмета у народу -
Як багато маку край доріг,
Як багато маку край доріг,
Є така прикмета у народу -
Як багато маку край доріг,
Як багато маку край доріг,
Яке страшне оце спекотне літо
Для всіх родин, в які прийшли гроби.
Для всіх родин, в які прийшли гроби.
Духмяний запах аж лоскоче ніздрі -
Гарячий хліб і золота скоринка!
Гарячий хліб і золота скоринка!
Оця печаль, розчинена в журбі
Осінніх днів, укутаних в тумани.
Осінніх днів, укутаних в тумани.
Малює мати квіти на стіні,
Щоби цвіли, синіли в зимну пору...
Щоби цвіли, синіли в зимну пору...
Той день сміявся голосом твоїм,
Яснів твоєю усмішкою, друже.
Яснів твоєю усмішкою, друже.
Мені від вас не треба і "аби",
Ви - просто спогад, схожий на минуле.
Ви - просто спогад, схожий на минуле.
За небокрай, за обрій, за межу,
Пішов мій біль назавжди із тобою.
Пішов мій біль назавжди із тобою.
Москва позаду. І моя рідня
Уже без мене зустрічає осінь.
Уже без мене зустрічає осінь.
Врожай зібрали. Осінь на порозі.
Спекотні дні. Іще гуляє літо.
Спекотні дні. Іще гуляє літо.
Іще дощі проллються тут не раз,
А з ними в унісон заплачуть вікна.
А з ними в унісон заплачуть вікна.
А ваші очі, то зірниці дві,
Мені давно вже прикрашають світ.
Мені давно вже прикрашають світ.
Яке страшне оце спекотне літо
Для всіх родин, в які прийшли гроби.
Для всіх родин, в які прийшли гроби.
В державі люди
Ще не всі єдині,
Ще не всі єдині,
Я - донька, мати, я - сестра, дружина,
Я - гілка з дерева держави Україна.
Я - гілка з дерева держави Україна.
Я - донька, мати, я - сестра, дружина,
Я - гілка з дерева держави Україна.
Я - гілка з дерева держави Україна.
В оцю страшну для нас годину
Затихло і принишкло скрізь.
Затихло і принишкло скрізь.
В оцю страшну для нас годину
Затихло і принишкло скрізь.
Затихло і принишкло скрізь.
СМіється день крізь заметіль травневу
І виростає листя із роси.
І виростає листя із роси.
Не їдьте в гості до Росії,
Щоб не боліла так душа.
Щоб не боліла так душа.
Пора і гірка й тривожна
В країні моїй залягла.
В країні моїй залягла.
Радіє люд - прийшов месія!
Кримнаш! Іще б чогось якби!
Кримнаш! Іще б чогось якби!
Осінній холод
Ув усі шпарини
Ув усі шпарини
Чи це початок, чи кінець кінця -
Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
Народе мій! Розсипаний бур,ян
Проріс навкруг і витісняє квіти,
Проріс навкруг і витісняє квіти,
Народе мій! Розсипаний бур,ян
Проріс навкруг і витісняє квіти,
Проріс навкруг і витісняє квіти,
Україно, прокинься!
Повстань у борні,
Повстань у борні,
Чи це початок, чи кінець кінця -
Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
Відчуєш серед літа сніг зими -
Одягнеться у плач весела пісня.
Одягнеться у плач весела пісня.
Сучасна влада - ракова пухлина,
Що в тіло України уп,ялась.
Що в тіло України уп,ялась.
Ви на колінах біля трону квилите,
Долоні простягнули для прохань.
Долоні простягнули для прохань.
Хоч козацькому роду
Переводу нема,
Переводу нема,
Хоч козацькому роду
Переводу нема,
Переводу нема,
У Греції далекій та близькій до морів
Гречанку синьооку на березі я стрів.
Гречанку синьооку на березі я стрів.
Та, що вмирає за оцей народ,
Йдучи на смерть свідомо - українка,
Йдучи на смерть свідомо - українка,
Та, що вмирає за оцей народ,
Йдучи на смерть свідомо - українка,
Йдучи на смерть свідомо - українка,
А хто тепер нам вигострить сокиру,
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
В глибини душ заглянеш - у віконце,
Побачиш там, які то трударі.
Побачиш там, які то трударі.
Напівпуста ця склянка, напівповна?
Та відповідь у кожного своя...
Та відповідь у кожного своя...
Мурахи ми перед слонами влади,
Вони не чують всіх людських волань.
Вони не чують всіх людських волань.
Я руки простягаю уві сні,
Біжу тебе, щасливого, стрічати.
Біжу тебе, щасливого, стрічати.
На перехресті - всі мої шляхи,
Є праведність на них і є гріхи...
Є праведність на них і є гріхи...
Упита пивом безморальна зграя.
Не навчена любові. За собою
Не навчена любові. За собою
Молилася,
Щоб опіки душі
Щоб опіки душі
Уже травичка стала зеленіти
І випурхнули котики вербові.
І випурхнули котики вербові.
То, може, об,єднаємося,
Люди,
Люди,
На півгодини
Я собі дозволю
Я собі дозволю
На півгодини
Я собі дозволю
Я собі дозволю
Ще у Москві великі кучугури,
Дерева чорні, ніби з-під золи.
Дерева чорні, ніби з-під золи.
Історія - правдива жінка,
В минуле завжди утіка...
В минуле завжди утіка...
Уже у верб зарожевіли віти,
В сережках вільха, ніби молода.
В сережках вільха, ніби молода.
Червоні вишні -
Сережки літа,
Сережки літа,
Мороз і лід, і лагідні дощі
Перетворилися в разочок віршів.
Перетворилися в разочок віршів.
Бджолиний рій заплутався
У платті
У платті
Хіба у маски є обличчя,
Хіба у неї є душа?
Хіба у неї є душа?
Чи це початок, чи кінець кінця -
Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
Прошу безсоння у небес
Отак, як сну колись просила.
Отак, як сну колись просила.
Ніщо не вічне крім ганьби.
Вона,відомо достеменно,
Вона,відомо достеменно,
По всіх кутках, де зойк мовчання,
Де стогін тиші, крик сльози,
Де стогін тиші, крик сльози,
Натикаюсь на грати очей
І з байдужості зітканий голос.
І з байдужості зітканий голос.
Я вірила, що я живу в фортеці,
Де чути шелест ангелових крил.
Де чути шелест ангелових крил.
Prometeus desmotes - у нас в Україні
Актуально, як в давні Есхіла часи.
Актуально, як в давні Есхіла часи.
***
Павлові Якимчуку на вічний спомин
Річка маминого слова.
Запахне росами трава,
І двері в дім відкриє вітер,
І двері в дім відкриє вітер,
Розквітне сад
У дощопад,
У дощопад,
Ковток
Надії –
Надії –
Крізь жовте листя у саду
Іду до тебе, серцю любо.
Іду до тебе, серцю любо.
І коли я тепер наодинці зі зболеним світом,
То регоче печаль і волає розбита душа.
То регоче печаль і волає розбита душа.
Писав колись Павло Тичина
І це на серце всім лягло:
І це на серце всім лягло:
Агов, президенти, ви де?, – кличуть люди.
Працюйте для нас, бо вас швидко забудуть.
Працюйте для нас, бо вас швидко забудуть.
узнати б день, отой один, коли
рідня і друзі сядуть за столи,
рідня і друзі сядуть за столи,
Прокотилася
Наче з гір вода.
Наче з гір вода.
Зорі в трави лягли
І розсипались сяйвом у росах.
І розсипались сяйвом у росах.
Скіфська земле моя,
Що в віках золотилась житами
Що в віках золотилась житами
Удвох відвідавши гріха,
Не кинемося враз на плаху,
Не кинемося враз на плаху,
Мріють зорі...
А хто їх
А хто їх
Сільські дівчата, купані в любистку,
У водах із криниці, джерела,
У водах із криниці, джерела,
Це вже не смішно. Вже і сліз нема,
Взяли у зашморг рідну Україну.
Взяли у зашморг рідну Україну.
Ще Київ спить, між пагорбів дрімає,
Обійми вже розкрилили мости.
Обійми вже розкрилили мости.
Сніги розвіяним
Плащем
Плащем
Вже літа віддзвонили у дзвоники,
Накупалися зорі з Ковша.
Накупалися зорі з Ковша.
Дорога сіра,
Сірі небеса.
Сірі небеса.
Ще не цвіли петрові батоги,
Ще наливалось у колоссі жито,
Ще наливалось у колоссі жито,
Ще приповзуть забрьохані дощі,
Впадуть до ніг струмків брудним потоком.
Впадуть до ніг струмків брудним потоком.
Вже падолист
Гойдається
Гойдається
....Співаю.А у залі плаче жінка.
....І це дорожче за усі жюрі.
....І це дорожче за усі жюрі.
Ще непомітні часу зміни
Там, де жили мої батьки…
Там, де жили мої батьки…
Я думала, що стихли грози,
Розтанув сніг, стекла вода.
Розтанув сніг, стекла вода.
Коханий мій, вже не злетять ніколи
Назустріч руки-крила, а душа
Назустріч руки-крила, а душа
Ти вистрілив у мене,
Як я була в польоті.
Як я була в польоті.
Осінніх квітів жар горить,
останніх квітів.
останніх квітів.
Уже весна...
А я цвісти не в змозі...
А я цвісти не в змозі...
...І пташкою заб'ється серце,
До ніг кленовий лист впаде.
До ніг кленовий лист впаде.
У вітру спитала:
- Де він?
- Де він?
Очима вдарився об очі
Й відчув шалений біль в душі.
Й відчув шалений біль в душі.
Ти десь там… Де ти, де?
( Леся Романчук)
( Леся Романчук)
Білопілля моє, синьоокий мій край
Із лісами, сокирками в житі.
Із лісами, сокирками в житі.
Все почалося з тебе -
Зима і першоцвіт,
Зима і першоцвіт,
Захлинається
Кров.
Кров.
Мій дід і батько
З роду гончарів.
З роду гончарів.
Холодний ранок. І тепло
Усім потрібне, щоб зігрітись.
Усім потрібне, щоб зігрітись.
Любов Вороненко написала
2008.03.01 21:33
2008.03.01 21:33
Нащо тобі любов, коли ти весь – омана?
Шукаєш зиску, а вона – печаль?
Шукаєш зиску, а вона – печаль?
Пірнає день у річку ночі,
А зорі пахнуть полинами.
А зорі пахнуть полинами.
I чорнобривці, i тюльпани
Цвітуть у маминім саду.
Цвітуть у маминім саду.
Учора січень, а сьогодні лютий,
В обід – сніги, під вечір – течія.
В обід – сніги, під вечір – течія.
Лежать на снігу
Заморожені квіти,
Заморожені квіти,
Я в дитинстві росла
у бабуні-ворожки,
у бабуні-ворожки,
Вірш Володимира Гнєушева:
1.
1.
Незадоволена собою.
Я вже стомилась від атак,
Я вже стомилась від атак,
В чиїсь слова, холодні, як вужі,
Що лізуть в душу без жалю і міри,
Що лізуть в душу без жалю і міри,
Не розквітла б
Сама -
Сама -
ІІ
Сидить стара бабуся у садочку,
Сидить стара бабуся у садочку,
Колише вітер жовтий день
І спіють в теплому осонні
І спіють в теплому осонні
Окрайця щастя
вистачить мені.
вистачить мені.
1
Згоріло все...І догоря душа,
Згоріло все...І догоря душа,
Огляди