Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ніна Виноградська (1961)
Мій серцекрик, що чую тільки я,
А ти його відчуєш як неспокій,
Як щось тривожне і болюче, доки
Не виникне в душі моє ім,я.


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Після ювілею
    Пожовтіло листя винограду,
    Між зеленим сонце прогляда.
  •   До подруги юності
    Олександрі Підгайній
  •   Осінь
    Пахне туманним
    Золотом просинь.
  •   Весняна яса
    Цей тихий ранок з квітами в гіллі
    І з келихами золотих тюльпанів
  •   Попіл від кохання
    Поламав усі мої думки,
    У минуле викинув надії.
  •   Після перемоги
    Чекаємо усі на перемогу,
    На день отой, що є в житті один,
  •   Не перерветься родовід
    Позичили очей в Сірка,
    Про гідність, честь не чули зроду.
  •   Тіітка Валентина
    Живе моя рідня у Пісках
    Під час великої війни.
  •   До подруги юності
    Олександрі Підгайній
  •   Сьогодення без чудес
    Ударили у саме серце
    Словами, що болять мені.
  •   Я врятую себе
    Я на ґудзики всі
    Застебну свою душу.
  •   Матусине слово
    Згадайте, хто співав нам колискову,
    З пелюшок вже до неї кожен звик.
  •   Правило: анонсувати не більше одного твору на добу! До однокласниці
    Олександрі Підгайній
  •   В купе
    В купе затишно, штори на вікні,
    І чай з лимоном, ложечка в стакані.
  •   Ідуть дощі
    Сміятись, плакать чи радіти
    Від щастя вдень, або вночі.
  •   Мисливці
    Ату! Ату! З рушницею в руці
    Нас гонить влада до смертей, до прірви.
  •   До сестри
    Чужіємо з тобою, сестро,
    На різних берегах ріки.
  •   Літа в дозорі
    Усе залишиться у слові,
    Що склалося із різних букв:
  •   Травневе тепло
    Непостійне травневе тепло –
    То зігріє, то кине у холод.
  •   Замітають сліди
    Ох місяць лютий, як же ти лютуєш,
    Вбиваючи знедолений народ.
  •   В безвість кинемо зграю
    Сивина у солдатських очах,
    Біль ховається в мужньому серці.
  •   Мій дідусь
    Я дуже схожа на свойого діда,
    Така ж уперта, до роботи зла.
  •   Після операції
    Усе розбилось, вистрілило в ніч-
    У поїзди, у трави, у кохання.
  •   Воєнна проза
    Не тане сніг, що ліг йому на груди,
    На квіти, на волосся і лице.
  •   Записане життя
    Закипає сльоза, пахне холодом січень,
    За вікном розляглися замети-сніги.
  •   Мій родовід
    Там пахне хліб соломою і піччю,
    Там батько зранку набива косу,
  •   В завірюху
    Вітри летіли з крилами із віхол,
    Чіплялись за пусті гаї, сади.
  •   Слухайте пророків
    Народу більше, ніж людей,
    Живе сьогодні в Україні.
  •   Я прийду
    Україна горить у пекельнім вогні,
    Хто поможе його загасити?
  •   Зберегли основи
    Вже скільки цих згорьованих століть
    Ховали між світами Україну.
  •   По-живому
    Між двох епох стою на роздоріжжі -
    Добра і зла чи миру і війни.
  •   Вишнева колискова
    Під ногами сніги розрипілись до крику,
    У заметах мовчать і дерева, й кущі.
  •   Задля свобод
    Додому повернулись на щиті
    Оті, що добровольцями спішили
  •   Я вірю
    Брехнею зорють, ненависть посіють
    Посеред світу у часи війни.
  •   Про мого дідуся Єгора
    Я дуже схожа на свойого діда,
    Така ж уперта, до роботи зла.
  •   Рідна мова
    Віками бита-перебита, мово,
    Уярмлена знущанням ворогів.
  •   Про свій ювілей
    Ось їх сімдесят п'ять вже за спиною стали стіною,
    Не згубилися в долі, а разом зібрались у світ.
  •   Весняне
    Ще залишились у мені
    Твої слова, твої пісні.
  •   Із полону
    Повернулись воїни з полону,
    На коліна впали на землі
  •   Важкий день
    Лютневий день, укутаний снігами,
    Наскрізь пробитий пострілами куль,
  •   Здирають з воїна сорочку
    На частини рвуть мою державу
    Інородці, люті вороги.
  •   Одні вечори
    Засмучений день у лютневім світанні
    Блукає марою по згарищах хат.
  •   Захищаємо всі батьківщину
    Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
    Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
  •   Настане весна
    Розгулялась хуртовина, залітає у шпарки.
    Снігом вкрилася долина аж до самої ріки.
  •   Лютневе
    Зі стріхи капає водичка,
    Вже на даху розтанув сніг.
  •   Свято Громовиці
    Чи Громомовиця, чи Громниця,
    Це давнє свято нині є.
  •   Після війни
    Все засипали сніги аж до небокраю,
    Віддає зима борги білим урожаєм.
  •   Дві самотності
    Коханий мій, без тебе дуже гірко,
    Сумна самотність мерзне у кутках.
  •   Райські яблука
    Райські яблука доспіли у моїм саду,
    В день грудневий білий-білий я за ними йду.
  •   Чай удвох
    Я Вас покликала на чай,
    Самотню душу словом гріти.
  •   Пишу листа
    На кленовому листі
    Я пишу Вам листа.
  •   Помини любові
    Горить свіча у вечорі шовковім.
    Пливуть осінні сутінки сумні.
  •   В завірюху
    Вітри летіли з крилами із віхол,
    Чіплялись за пусті гаї, сади.
  •   Українські Прометеї
    У темні часи ясніше ми бачимо світлих людей,
    Що Прометеями сяють, хоч кров їх стікає з грудей.
  •   У блакить
    Ще розсипаються слова,
    Докупи треба їх зібрати,
  •   Груднева моква
    Замурзаний ранок заглянув до хати,
    Цікаво йому, що тут діється знов.
  •   Без Чорновола
    Сьогодні живемо як живемо,
    Виборюємо мир свій на війні
  •   Воєнне Різдво
    Різдвяний ранок в час війни,
    Що пахне медом і бідою.
  •   Онуці Амалії
    Грудневий день звичайний в ті часи
    Вдягнув свою забілену перуку.
  •   Відбудую храм
    Кришталеві думки пахнуть свіжим морозом,
    Що приходить до нас із далеких світів
  •   Після війни
    Все засипали сніги аж до небокраю,
    Віддає зима борги білим урожаєм.
  •   Листопадова кава
    Приморожений ранок. Листопадова кава.
    Пульт до рук і чекаєш із фронту новини.
  •   Донечці
    Закінчує свій шлях цей листопад,
    Іде у вічність день малий, осінній.
  •   Молюсь за тебе
    Коханий мій, цей синій небокрай
    Сховав далеко всі мої тривоги.
  •   У своїм раю
    Тривога скрізь, по всій моїй державі,
    З війни початку тут вона щодня,
  •   До янгола
    О, янголе, врятуй мою країну
    Крильми своїми, де розгул біди.
  •   Щоб мир вернувся
    Відлітніло, відзолотіло,
    Втекло з дощами в далину.
  •   Життя на війні
    Немає снігу. Чи збідніло небо,
    Чи жаль йому солдатів у полях?
  •   Найдорожче
    Розсупонилось небо, посіяло сніг,
    Все навкруг замело до малої дрібниці.
  •   Сніг молодий
    А сніг молодий вже лягає на віти
    Тихенько, немов обіймає гілки.
  •   Якби
    Знов тиха журба осіння
    Упала березам в коси.
  •   Щорічна проза
    Мовчать бруньки із тихих вічок,
    Які заховані у вітах.
  •   Пиляю дрова
    Давно пішла в чужі світи Покрова
    І жовтня вже скінчилася жорства.
  •   Не скоро
    Я хочу хліба з маминих долонь
    І татової усмішки на вдачу.
  •   А я своїм життям багата
    Стирає пам’ять все минуле
    Неначе дощик із вікна.
  •   Озвучена краса
    Чумацький шлях над жовтим-жовтим полем,
    Що із небес здається золотим,
  •   У Пісках

  •   Вітри свободи
    Схід сонця у пустелі без яси
    Заглянув за високі піраміди.
  •   Поранений Харків
    Живемо серед вибухів, страху і горя.
    Живемо вже якраз в епіцентрі біди.
  •   Розчахнутий світ
    Враз розчахнувся світ, мов та верба,
    Донизу впали руки, ніби віти.
  •   Відпустка
    Я голову кладу в твої долоні
    Пошерхлі, чорні, мов свята земля.
  •   Зрадницька шушваль
    Усі найкращі зараз на війні
    І захищають люд, свою державу.
  •   Вернись живим
    Не кликала тебе і не чекала,
    А ти зайшов раптово в мій вагон.
  •   Кричать від болю колоски
    Горять поля пшениченьки і жита,
    Кричать від болю їхні колоски.
  •   Рудбекія шовкова
    Вже розцвіла рудбекія шовкова,
    Сонця маленькі гріють нас теплом.
  •   Зустріч
    Очима вдарився об очі
    Й відчув шалений біль в душі.
  •   Падають зорі
    П’янко і солодко пахне жасмин,
    Зорями небо вже вишила ніч.
  •   Не вдягне хомута
    Поранені, нескорені, побиті
    І зрадою, й підступністю русні.
  •   Ми виживемо!
    А світ мовчить, заляканий від зла,
    Яке створило із добра руїну.
  •   Осонцена краса
    Замість остуди сонячне тепло
    Зайшло до серця і зігріло душу.
  •   Родина-ковила
    Червневий день, ранкова прохолода,
    Черешень грона між густим гіллям.
  •   Кульбабами сміється день
    Лоскочуть небо золоті Стожари,
    Де на землі живе моя рідня,
  •   Сумні дощі
    Ідуть дощі, сумне ранкове небо
    Висить над нами, як гірка печаль.
  •   Іду одна
    І якби я хотіла бути поруч
    З тобою, сивим, ув оці роки.
  •   Травень-захисник
    Воїну-поету Олегові Бородаю
  •   Чужолюби
    Всіх привели до горя і до згуби,
    До материнських сліз і до війни.
  •   Сміється день кульбабами
    Лоскочуть небо золоті Стожари,
    Де на землі живе моя рідня,
  •   Усе моє!
    Хотіли у нас відібрати осінні вітри,
    Струмочки весняні і келихи сонячних квітів,
  •   Наповнені вітрила
    Гіркий ужинок нині у державі,
    Де замісився хліб наш на крові
  •   Солдатські сльози
    Якщо вже плаче воїн твій, країно,
    То, значить, це такий вселенський біль
  •   До війни не звикаєш
    Після кожного вибуху щулиться, меншає хата.
    Заховався в куточку невидимий нам домовик.
  •   Іще немає
    Нахабно так цей березневий сніг
    Упав на сонну, не зігріту землю.
  •   Кутасики
    Кутасики на віточках вербових
    Свої пухнасті носики відкрили.
  •   Паморозь
    Лютневий день, у паморозі віти,
    Усе навкруг під ковдрою снігів…
  •   Мовчазна мелодія
    Прокинулася… Ти наснивсь мені,
    Такий щасливий і звабливо-юний…
  •   Пелюстки волошкові
    У житах засиніли волошки і дивляться вгору,
    Вибираючи синь із блакиті небесних очей.
  •   Падає сніг
    Тихо падає сніг на дерева і землю,
    Заглядає у вічі ярів і лісів.
  •   По дорозі додому
    Тихий сонячний день і осіння дорога
    Між зеленим і жовтим тихенько біжить.
  •   Скучаю
    День розбився на справи, на болі, на друзки,
    Яблунь шепіт вечірній і шелест беріз.
  •   Мати
    Зупиніться на мить: перед вами краса,
    Описати яку вам не стане сторінки.
  •   Незламна
    Ірині Довгань
  •   Свобода у межах веж
    День, розбризканий на хвилини,
    І на миті розлитий теж,
  •   Доньчина кава
    Ранкова кава з рук моєї доні
    Щасливим робить мій прийдешній день.
  •   Стою між снігами
    Хоч лютий на п’яти холодній зимі наступає,
    У жмені снігів бачу сонце і квіти весни.
  •   Записане життя
    Закипає сльоза, пахне холодом січень,
    За вікном розляглися замети-сніги.
  •   В завірюху
    Вітри летіли з крилами із віхол,
    Чіплялись за пусті гаї, сади.
  •   Я вам дякую, друзі
    Я вам дякую, друзі, за ранок і вечір,
    За барвінок хрещатий у нашім саду.
  •   Вишнева колискова
    Під ногами сніги розрипілись до крику,
    У заметах мовчать і дерева, й кущі.
  •   Дебіли
    А люди наче подуріли,
    Живуть, як в передсмертний день.
  •   Свята правда
    Зітерли все із пам’яті народу,
    Ідея роз’єднання в них жива,
  •   Сучасні чорні дошки України
    І знову чорні дошки в Україні,
    Занесене на них й моє село,
  •   Байдужа Європа
    Мені чужа, стурбована Європа,
    Байдужа і до горя, і біди,
  •   Звернення до казахів
    Не співчуття – повага вам, казахи,
    Бо маєте пошану до землі.
  •   Зимовий вечір
    За вікном сніговій розгулявся під вечір на диво,
    І поглинула світ, огорнула пухнаста імла.
  •   Повернення додому
    Ромашки білі ген на виднокрузі
    Розсипали на лузі пелюстки…
  •   Добра людина
    Найдорожча на світі ознака є – добра людина,
    Що дається із долею разом від рідних батьків.
  •   Колос любові
    Земля чекає снігу – ковдри, хустки,
    Щоби зігріти зерна і коріння.
  •   Безсніжжя
    Цілий день плакав дощ за вікном,
    Гілка вишні тулилась до шибки.
  •   Матері України
    Ви думали, що будемо мовчати,
    Злякаємося плісняви і зла,
  •   Літа в дозорі
    Усе залишиться у слові,
    Що склалося із різних букв:
  •   На чужині поховані герої
    Народе мій, затурканий, забитий,
    Скажи мені, а де кістки далеких
  •   Дозріває калина
    Облітають листочки
    Із Франкового дуба.
  •   До булави ще треба голови
    Мій дуб зелений вже позолотів,
    Осіннє листя простягнув до неба.
  •   Очі сині
    Очі сині мрію розтривожили,
    Мов досвітнє небо, молоду.
  •   Моя мелодія
    Крізь жовте листя у саду
    Іду до тебе, серцю любо.
  •   Нероздільні
    Я із тисячі рук розпізнаю твої дві долоні,
    Що лягають мені на притишені зморені скроні.
  •   Згадка
    Я стільки літ не бачила тебе,
    Та голосу твого я не забула.
  •   Осонцене
    Чужі слова і музика чужа,
    Чужа душа, чужі страждання й болі…
  •   Ходить осінь в садах
    Ходить осінь в садах і розвішує жовті знамена,
    Не цілована ще ні снігами, ні синню льодів.
  •   У Львові
    Осінній Львів. На Замковій горі
    Жовто-блакитний стяг цілує вітер.
  •   Ми хазяї у нашій хаті
    Коли нацмени зневажають мову
    Держави, що їм прихисток дала,
  •   Нам тридцять років
    Минуло тридцять зболених років,
    Як відновили ми свою державу,
  •   Доживають батьки
    Двадцять перше століття іде по планеті
    І живе в ньому люд між дощів і снігів.
  •   Українка
    Вона з тобою завжди поряд, жінка,
    Дружина, друг твій вірний, зокрема.
  •   Влітку
    Іще медів липневих не допито,
    Іще веселки в небі і громи.
  •   Серпень
    Серпень – місяць літа особливий…
    Я іду по скошених житах.
  •   На блюдечку
    Вас убивають вдома, в рідній хаті,
    І холодом, і голодом, усяк.
  •   Свої лелеки
    Радієш ти, що я у тебе є,
    І я щаслива, що ти є у мене.
  •   Листок із дерева
    Листок маленький упаде
    Із дерева, з малої гілки.
  •   Ніч любові
    А яблука доспілі у саду
    Біліють, як вночі жіночі груди,
  •   Спасівські пастушки
    Сільським дітям присвячується
  •   Мамине слово
    Згадайте, хто співав нам колискову,
    З пелюшок ще до неї кожен звик.
  •   Самотність
    Одна на море, з моря теж одна,
    У натовпі іду, як у пустелі.
  •   Кандидати в президенти
    О, де ви ділись, ті, що перли буром,
    До влади лізли, в "міні-королі"?
  •   На меморіалі
    І скільки тисяч різних тут імен,
    Десяток букв – а в них чиєсь життя.
  •   Коли були пороми
    Із неба зорі прямо на крило
    Старій розлогій і привітній груші.
  •   Утрачений світ
    Мій утрачений рай… Я була тут у ньому
    І літала на крилах своєї любові.
  •   Осипаються квіти півоній
    Пошматований вітер утік за оті рубежі,
    Де з тобою назавжди ми будемо знині чужі.
  •   Рабами не ставайте
    Нас із землею разом продали,
    Не залишивши річки, лісу, хати.
  •   Журавлі минулого
    Відлетіли з України журавлі,
    Не забрали наші болі і жалі.
  •   Колись...
    Катрусі Марійчук
  •   На Сейму
    Отут мій Сейм тече через віки,
    І вигинає плавно русла спину.
  •   Рятуй себе, народе мій!
    Земля горить під нашими ногами,
    Вся за віки у крові і в поту.
  •   Чому?
    Оце сини моєї України,
    У госпіталі. В них немає ніг.
  •   Зоря Андрія
    Пам'яті воїна Андрія Бордюжа
  •   Наймолодший Герой
    Василю Тарасюку - захиснику
  •   Убитий янгол
    У країні про війну забули,
    Всі до моря кинулися враз.
  •   Двохсотий
    Не дай вам бог в селі своїм чи в місті
    Почути, там, де син воює ваш,
  •   На Купала
    На Купала ворожила долю
    І Дажбогу всі несла дари.
  •   Їх двісті вісімдесят п'ять
    Їх двісті вісімдесят п’ять
    Синів держави – у полоні.
  •   Не плач, татусю
    Пам'яті воїна Тараса Матвіїва
  •   Полонені в Донецьку
    Порушені всі заповіді світу,
    Усі закони. Забрано права
  •   На Сейму
    Отут мій Сейм тече через віки,
    І вигинає плавно русла спину.
  •   Мої Піски
    Моє заквітчане село,
    Де я співала скрізь малою.
  •   Продана земля
    Ми безземельні, індіанці наче,
    Віднині наша продана земля,
  •   На дуель!
    Ранковий дощ з великою грозою
    Стрибав по вітах, танцював на листі.
  •   Спогад з давнини
    В долонях літа ранки й вечори,
    Що стежками щодня біжать до бору.
  •   Вічна ріка
    Я знов повернулась
    До краю свого і до дому,
  •   Туман
    Над верболозами туман,
    А в тім тумані верболози.
  •   Болить...
    О, як же болить
    ця роз'ятрена рана,
  •   Щаслива пісня
    Отам, де вдень світило сонце з неба,
    Й ночами зорі падали в траву,
  •   Літні дива
    На нові покоси
    Впали білі роси,
  •   Гіркий вірш
    Уже травичка стала зеленіти
    І випурхнули котики вербові.
  •   Приходь

  •   Літо на вітах
    Ще ранок зіває, заспався під зорями,
    Лиш півні розхлюпують вранішню тишу.
  •   Літаю в снах
    А я у снах іще літаю, милий,
    І сни мої щасливі, кольорові.
  •   Сусідці Надії Стьобі
    А верби на Спасівці пахнуть медово,
    Зелена травичка заквітчує луг.
  •   Черешень грона
    Черешень грона так неспішно
    Достигли в маминім саду.
  •   Дві України
    На морі і на теплому пісочку
    Ти грієш пузо, п’єш своє пивко…
  •   Жінка у роменовім вінку
    Вона сама мов квіточка ромену
    У білім сяйві сонця золотого.
  •   Провіднику ОУН Євгену Коновальцю
    І хай ще пройде днів багато й літ,
    Вода річок тече з тоді й донині.
  •   Сонцечас
    Вечір витер усе, що під сонечком є,
    В чорний колір всі фарби одразу.
  •   На Трійцю
    Цей теплий день, що вже умився сонцем,
    Пропах канупером і м’ятою, любистком,
  •   Це мій народ
    Я хочу жити у своїй країні,
    Щоб влада теж у ній була своя.
  •   Прийде літо
    Червневі грози і рясні дощі
    Влаштовують щодня холодну купіль.
  •   Вітер
    Злий холодний вітер оббиває крила,
    Шарпає гілками об моє вікно.
  •   Запряжені янголи
    Не залишили ніц святого,
    Навіть янголів запрягли.
  •   Відплатимо!
    Прокляття вбивцям нашого народу,
    Вони тут поряд з нами, вороги!
  •   Почалося літо

  •   Ідуть дощі
    Сміятись, плакать чи радіти
    Від щастя вдень, або вночі.
  •   Злітають роки
    Черешень грона так неспішно
    Достигли в маминім саду.
  •   Травневий вечір
    Травневий вечір співає люлі,
    Гойдає зорі в м'якій імлі.
  •   Пора ромашок
    Пора ромашок і півоній,
    Весняний дивний зорепад.
  •   Кожному своє
    У кожного свій світ, своє життя,
    Своя дорога і своя оселя.
  •   Вогонь кохання
    Чи роки, чи щасливі наші дні,
    Сьогодні тут зозуля накувала,
  •   Вперше
    Чутке мартiнi гнало кров бажання
    В кiмнатi, в центрi мiста, в темнотi .
  •   Ідуть дощі
    Сміятись, плакать чи радіти
    Від щастя вдень, або вночі.
  •   В купе
    В купе затишно, штори на вікні,
    І чай з лимоном, ложечка в стакані.
  •   Пора!
    Гуляє молодий патлатий вітер,
    Збиває пелюстки останніх квітів.
  •   Чумацький шлях
    Муравський шлях, оспіваний віками,
    Протоптаний ногами чумаків.
  •   Терновий вогонь
    Запалимо терновий свій вогонь,
    Щоб освітити цілий світ до неба.
  •   Проти себе
    Плюємо на святе – на молитву, на пісню і мову,
    На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
  •   І кров козацька струменіє в жилах
    Щодня фейсбучну проглядаю стрічку,
    Новини світові, що є на часі.
  •   Де ви були?
    Пам’яті воїна Ярослава Журавля
  •   Холодний часоплин
    А холоди не вписуються в літо,
    Щоденні вже набридли всім дощі.
  •   Прийде літо

  •   Безцінна
    Оця земля, що нам хлібами родить,
    Та їй немає, людоньки, ціни.
  •   Вишиванкові розмаї
    Вишивали мою Україну
    Матері з давніх сивих століть.
  •   Непогасима ватра
    Ота гірка, заглиблена любов,
    До вас, тієї, що чорніше ночі
  •   Вечірній дощ
    У наші душі лив холодний дощ,
    Стікали краплі на рамена, спини.
  •   Несподіванка
    Гортає вітер листя, наче ноти,
    Витрушує мелодію із віт.
  •   Коли?
    Коли б іще сміялась я так гірко,
    І плакала так солодко, коли?
  •   Прощання

  •   Танці в калюжі
    А дощ іде веселий і стрімкий,
    Уже вдесяте миє квіти, листя,
  •   Тепло для Франка
    Іван Франко стояв біля воріт,
    Удалину дивився, в сіру осінь,
  •   Все віддали?
    Продати матір і свою колиску,
    Продати землю і свою державу?
  •   Травневе
    Кульбабами зазолотився день,
    З небесним сонцем обнялись земнії.
  •   Одна іду
    І якби я хотіла бути поруч
    З тобою, сивим, ув оці роки.
  •   Вишиванкові розмаї
    Вишивали мою Україну
    Матері з давніх сивих століть.
  •   Порубані слова
    Порубала слова на букви
    І розсипала у саду.
  •   Прилетіли додому лелеки
    Повернулись до Пісок лелеки,
    Ходять пішки по рідній землі.
  •   Поетичний бойкот
    Застигли букви, не стають в слова,
    Ховаються крапки і знаки, й коми.
  •   Треба об'єднатись
    Найбільше убиває всіх зневіра,
    Бо забирає віру і надію,
  •   На самотньому пероні
    Я – на самотньому пероні,
    Байдужім до розлук і сліз…
  •   Пройде це...
    Все пройде, люди, все минає в світі,
    І блазні підуть з цього шапіто.
  •   Якби до ніг не впало небо
    Хіба б тужила я отак,
    Якби до ніг не впало небо?
  •   Для планети лиш мить
    Я на струнах дощу вам зіграю пісні про кохання,
    Він водою омиє всі трави і яблуні, й клени.
  •   Тимчасова влада
    Той заєць, що лякливим був завжди, народ привів до горя і біди,
    Бо вовк відсутнім був і на хвилину поставив за кермо цього зайчину.
  •   Березневі дощі
    У березні забрьохані дощі
    Купаються у весняних калюжах.
  •   Я горнулась до тебе
    Як зацькований звір,
    Я ховаюсь від тебе.
  •   Найрідніший знайомий
    Ми з тобою уже не чекали кохання,
    Усього надивились: і горя, і літ...
  •   З тобою я щасливою була
    Ми випадково стрілися тоді…
    Була весна. І дощ, і парасоля.
  •   В ліфті стоїмо
    Обнявшись, в ліфті стоїмо.
    Для нас ця мить, як подарунок.
  •   Іще немає
    Нахабно так цей березневий сніг
    Упав на сонну, не зігріту землю.
  •   Кутасики
    Кутасики на віточках вербових
    Свої пухнасті носики відкрили.
  •   Я - українка
    Я – берегиня, мати, просто жінка,
    В якої доля писана в селі.
  •   Поріг
    Усе в нас починається з порога
    У рідній хаті, де жили й росли.
  •   Батьківська хата
    Сміялась хатина, раділа від щастя,
    Бо в пісню сплітались її голоси.
  •   Суть життя
    Чорний згусток журби у коханих зіницях,
    Що сльозою тече з-під натомлених вій.
  •   Убитий народ
    Скидали мов дрова
    палили слов’янськії гени
  •   Березневе безсоння
    Північ снує павутини безсоння,
    В кожній калюжі відбитки зірок.
  •   Мерцишора
    В Болгарії є свято Мерцишори,
    У березневий перший день весни,
  •   Весняний настрій
    Крім сонечка, ніхто не ходить в гості,
    До мене прилітають лиш вітри.
  •   передвесняне
    У вікна сонце променями лине,
    Шугає всюди вітер весняний.
  •   Сини в снігах
    Вони стоять, морозами сповиті,
    Заметені снігами в холоди.
  •   Матусин хліб
    Липневий день ще спить. Четверта ранку.
    Матуся встала, вже підходить хліб.
  •   Закрита школа
    Самотня стоїть під густими вітрами,
    І вікнами дивиться у далину.
  •   В день закоханих
    к-н. Войтенко О. 1984 р.н.
    ст. с-т. Олексієнко В. 1987 р.н.
  •   Музика завій
    Сніги мовчать, як падають згори,
    Вночі і вдень влітаючи в шпарини.
  •   Розіп'ята Україна
    Витоптали душу України,
    Зайди, ворогів страшна орда.
  •   Життя у смужку
    А сльози ллються, бо тебе нема,
    І безпорадно вітер б’є у вікна.
  •   Минає все
    Минає все, минають речі, люди,
    Минає світ, в якому я жила.
  •   Зимочас
    Звичайний день січневий. Вранці кава,
    Фейсбук, сніданок. За вікном трава
  •   Не збулось
    Двадцять перше століття іде по планеті
    І живе в ньому люд між дощів і снігів.
  •   Тетянин день
    Ще пролісок не скоро в очі гляне,
    Іще снігами повниться земля.
  •   Я тебе чекала стільки літ
    Я тебе чекала стільки літ,
    Виглядала із усіх сторін.
  •   Молитва
    У кожнім домі є своя печаль
    І злети щастя, і своє падіння.
  •   Зимові квіти
    Ніде ні листочка, ні згадки про літо…
    Вже й вітер покинув наш зболений сад.
  •   Де порятунок?
    Чи це початок, чи кінець кінця —
    Бо цар наш — голий і ніщо не вдієш?!
  •   Я - гілка роду
    Я не меншина у своїй державі,
    Я - гілка роду з глибини століть,
  •   Ні!
    1
    Наївних слів самообман,
  •   І ви тоді згадаєте мене
    Серпневий день так швидко промайне.
    Скупає Вас в теплі останнім літо.
  •   Наступите ізнову
    Усе святе вкраїнське - на смітник!
    І ні до чого всі перестороги.
  •   Поможіть мені
    Мовчати й плазувати я не зможу,
    Коли щодня вбивають на війні!
  •   А він іде!
    А він іде, збуваючись у світі,
    Перед народом, що за ним в рядах.
  •   Метуть сніги
    Метуть, метуть сніги, остуджуючи душу,
    Ховаючи минуле в заметах, у ярах.
  •   Відкриті брами
    Втекли хвилини із мого життя,
    Зібрались в купу, стали з них години.
  •   Втрачені душі
    Цю втрату душ розпочали не ми,
    А ті, хто підло вліз у владні кола.
  •   Морозний хміль
    Нарешті сніг за синіми вітрами
    Засипав землю, впав у ручаї.
  •   Не збулось
    Двадцять перше століття іде по планеті
    І живе в ньому люд між дощів і снігів.
  •   Хто винуватий?
    Коханий мій, за вікнами зима,
    Різдвяний вечір. Сумно в нашій хаті.
  •   Український Ісус
    А ми ще віримо й тепер
    В неукраїнського Ісуса.
  •   Святвечір
    Різдвяний вечір. Тихо у кімнаті,
    Маленька свічка на пустім столі.
  •   Кожному своє
    У кожного свій світ, своє життя,
    Своя дорога і своя оселя.
  •   Доні
    З’явилась на світ цей за день до зими,
    І осінь раділа зі мною появі
  •   Хліб зі сльозами
    Не із троянди розпочався світ,
    А із ромашок, зірваних у лузі.
  •   Журавлина від Валентини
    Серед лісів і посеред боліт
    Краплини крові ягід журавлини,
  •   Онука
    Як солодко мовить і тепло сміється онука,
    У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
  •   Пом'янімо убитих голодом
    А день сьогодні той, моя матусю,
    Коли сльозами повниться цей світ.
  •   Убили народ
    Скидали мов дрова
    палили слов’янськії гени
  •   Мовчазні жорна
    Застигла від болю пилипівська ніченька чорна,
    А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
  •   Вірю
    В чиїсь слова, холодні, як вужі,
    Що лізуть в душу без чуття і міри,
  •   Ви і ти
    У тихім шепоті трави,
    Де квітам сонячно цвісти,
  •   Покликала на чай
    Я вас покликала на чай,
    Самотню душу словом гріти.
  •   Пишу листа
    На кленовому листі
    Я пишу вам листа.
  •   На самотньому пероні
    Я - на самотньому пероні,
    Байдужім до розлук і сліз...
  •   Рідновірам
    Молилися ми не чужим богам,
    А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
  •   Ходить серпень
    Серпень пахне свіжими отавами
    І ожинами чорніє у лісах.
  •   У прірву
    Летить цей світ у прірву небуття,
    Його спинити вже ніщо не зможе.
  •   Проїздом
    Печаль листопадова,
    Пізня осіння журба,
  •   Нероздільні
    Я із тисячі рук розпізнаю твої дві долоні,
    Що лягають мені на притишені зморені скроні.
  •   Мова про мову
    Як націю з населення створити,
    Коли повсюду розбрат і війна?
  •   Безголові
    Нема жалю віднині ні до кого,
    Бо цей народ - незмінний раб століть.
  •   Де ти, Україно?
    Трьома Голодоморами випалили душу,
    У серцях заляканих поселили страх.
  •   Після літа
    Доспілі яблука в саду,
    Зриває з віт моя онука.
  •   Український Ісус
    А ми ще вірим дотепер
    В неукраїнського Ісуса.
  •   Вертаю додому
    Уже недалеко. До рідного дому дорога
    Веде по Сумщині крізь осінь, дуби і терни.
  •   Кривавий серпень
    Кривавий серпень, де щодня убиті,
    Де янголи щодень у небеса!
  •   Поранені соняхи
    Мільйонами сонць схилилось над вбитими небо,
    Прострелені соняхи вниз всі голівки свої.
  •   Населення і народ
    Населення – це ще не є народ,
    Отой, що на майданах, повних виру,
  •   Проїхали станцію
    У всесвіту безмежний день осінній,
    І листопаду жовтий кососік.
  •   На батьківщині
    Така жадана всім земля батьків,
    Вода кринична, Сейм і рідна мова.
  •   Де наші боги?

  •   Скоро осінь
    На хвилину душа зупинила свій погляд на літо,
    Що сміється в житах і милується сонцем в саду.
  •   Поламані брами
    Завжди любив носити на руках
    Мене, худеньку і тонку стеблину.
  •   Нам ще рано до зір
    Розсипається день на години, хвилини і миті,
    І наповнює кошик простого людського життя.
  •   Сонце
    Кордони у світі проходять по серцю людей,
    Під шляхом Чумацьким вони спочивають до ранку.
  •   На Спаса
    Яблука на Спаса пахнуть у світлиці,
    Поряд з ними груші й оченята слив.
  •   Місце життя
    Висить у небі зірка пелехата,
    А все навкруг закуталось в туман.
  •   Літаю в снах
    А я у снах іще літаю, милий,
    І сни мої щасливі, кольорові.
  •   Остання світлина
    Останні їхні погляди на світ,
    На день серпневий, сонечко і друзів…
  •   Спогад
    Той день сміявся голосом твоїм,
    Яснів твоєю усмішкою, друже.
  •   Болить
    Болить ріка і заболіло небо,
    Дощами з хмар течуть мої жалі.
  •   Місце життя
    Висить у небі зірка пелехата,
    А все навкруг закуталось в туман.
  •   Друг

  •   Помолимося
    Помолимося за померлих, друзі,
  •   Сон на війні

  •   Перекотиполе
    Холодний неочікуваний вітер
    Весною залетів після тепла,
  •   Не приходь
    Не приходь, вітром скінчені лови,
    Не спіши, я далеко уже.
  •   Повір!
    Коханням нашим – сонцем об траву,
    Ударив ти, як м’ячиком дитячим.
  •   За небокраєм
    Розквітну, забуяю, оживу,
    Засяю словом, одягнусь у пісню.
  •   На Великдень
    Ці п’ять років, моя матусю мила,
    Як вас уже немає на землі.
  •   Чужі в світлиці
    Було усяких у моїй державі,
    Із заходу і сходу тут були.
  •   Після виборів
    Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
    На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
  •   Всесвітня рана
    Моя плането, в тебе є доволі –
    Пісень і квітів, хліба на столі.
  •   Мисливці
    Ату! Ату! З рушницею в руці
    Нас гонить влада до смертей, до прірви.
  •   Забуде світ
    У просторі розтанули слова
    Невидимі, вони ще мають владу.
  •   Скільки?
    Коли диявол вже сидить на троні,
    Із булавою владною в руці –
  •   Раби
    Ми є раби чужинської моралі,
    Від цього вже не відхреститись нам.
  •   Хата під стріхою
    Із хат оцих давно вже відлетіли
    Сини і доньки в невідомий світ.
  •   Спогад
    Ганяє вітер, зносить у замети
    Пухнастий сніг у вибалках, ярах.
  •   Українським чоловікам
    Та, що вмирала за оцей народ,
    Йдучи у бій свідомо — українка,
  •   Словесна зграя
    Коли слова збираються у зграю,
    Це не потік, а це - стрімка ріка,
  •   Моя стражденна земле
    На згарищі лиш попіл. Кропива
    Колись, як військо стане, створить хащі.
  •   Не знала
    Надломлене слово
    Підпалює душу.
  •   Коні дитинства
    Я до Пісок приїду сьогодні,
    Де вишнева в садах заметіль.
  •   Останній день
    Вогнем холодним обпекло мене
    І викинуло на узбіччя долі.
  •   У Ніни іменини
    Вагатись - ні хвилини,
    Зібралась - і пішла.
  •   Важкі кайдани
    За сніг зелений і червоний дощ
    Плачу сльозами навпіл з самотою,
  •   Дві самотності
    Коханий мій, без тебе дуже гірко,
    Сумна самотність мерзне у кутках.
  •   Пам'ять
    Палахкотіло, гуркотіло,
    На цілий світ отак гуло.
  •   Гроші

  •   Перехрестя правди
    Чому сльоза стікає із очей?
    Тому, що гірко-солоно у світі.
  •   Сумна згадка під Новий рік
    Не відпускає час, моє минуле
    Із кожної щілини вигляда.
  •   Світ незмінно живе
    Ми співали завжди,
    Повертаючись з клубів у селах.
  •   Пам'ять
    Я крізь роки лечу до тебе знову
    Моє минуле десь у тих світах,
  •   Позбігались роки
    Засміялись роки і втішаються разом у зграї,
    Пересмішники долі, що я називаю життям.
  •   Перерваний політ
    Ну от і все. Життя їх перервалось.
    У небесах закінчився політ.
  •   Я прийду
    На перший сніг лягає світла тінь,
    Холодний грудень вже почав забави.
  •   Рік
    Січе січневим снігом снігопад
    Літами ловко ловить липне лютий
  •   По отавах
    Трималась за віти
    Безлисті, осінні.
  •   Стіни із розлук
    Я все сказала поглядом своїм,
    І на слова не витрачала сили.
  •   Після кохання
    Кричить душа, обпалена тобою,
    Сльозами вітікає, мов ріка.
  •   Перекотиполе
    Холодний неочікуваний вітер
    Весною залетів після тепла,
  •   Харківське новорічне
    Ви чомусь мовчите,
    А могли би сказати хоч слово.
  •   Ще
    Ще земля не степліла
    І повняться холодом ранки,
  •   Ходить осінь
    Ходить осінь в садах і розвішує жовті знамена,
    Не цілована ще ні снігами, ні синню льодів.
  •   Вборони
    Моя любове сонячна,
    На крилах
  •   Вільний вітер
    Де сохне вітер на мотузці дня,
    Простуджений, хапає всіх за поли.
  •   За межі
    Зав'язавши слова
    У тугий і заплутаний вузол,
  •   Розлюблена
    Розлюблена… Але ж була кохана.
    Розлюблена… Як боляче, як жаль.
  •   Ковчег дитинства
    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
  •   Ковчег дитинства
    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
  •   Артист читає вірші
    Артист читає вірші про любов.
    То голос гасне, то злітає дзвінко.
  •   Коханий мій
    Коханий мій, вже не злетять ніколи
    Назустріч руки-крила, а душа
  •   Поетові болі
    І про сонце, і про хмари
    Написав поет не раз.
  •   Вітер осені
    А вітер плакав дощиком холодним,
    На плечі вулиць падав і на трави.
  •   Повертайся
    Крізь прохолоду хмаровиння – просинь
    До врунистих смарагдових отав.
  •   Це ще не осінь
    Олександрі Кірій
  •   Дві осені
    Ітиме дощ тепер, мабуть, до ранку,
    А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
  •   Птах дитинства
    Батьківський дім, як празникова хустка,
    Бо в нім на стінах квітли рушники...
  •   Вогонь великий свічка збереже
    Про нас напишуть, як усе мине -
    Сніги розтануть і осінні зливи
  •   Дочекаємось
    Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
    Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
  •   Доні
    Старий Єлєць у день осінній
    Убрався в молоді сніги.
  •   Початок
    Поглянь, уже ранкові роси,
    Сльозою впали на лице.
  •   Після тебе
    Прошу безсоння у небес
    Отак, як сну колись просила.
  •   Отак і є

  •   Я є!
    День усміхнувся маленьким промінчиком сонця,
    Листом дубовим у парку, вишневім – в саду.
  •   Не знала
    Надломлене слово
    Підпалює душу.
  •   Не знала
    Надломлене слово
    Підпалює душу.
  •   Стерте минуле
    В лікарні – жодного люстерка,
    На себе глянути, а де?
  •   Болюча самотність
    Пелюстками вітрисько у серпні ще бавиться, цвітом,
    Де на вулицях яблука падають у кропиву.
  •   Незмінний світ
    Ніхто не зміг
    Цей світ змінити досі,
  •   Дідусь у метро
    Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві
  •   Чорний світ
    Який ти чорний,
    Білий-білий світе,
  •   Осінній дарунок
    Спасибі вам за ваші добрі очі,
    За теплий погляд і ласкаву річ.
  •   Надвечір'я
    Життя мойого надвечір'я -
    До вікон схилена верба.
  •   Літній сніг
    Відчуєш серед літа сніг зими -
    Одягнеться у плач весела пісня
  •   Закон бумеранга
    Закон бумеранга у всесвіті діє завжди,
    Його не відмінять страхи чи якісь заборони.
  •   Чужі
    І що ви тут зібралися міняти,
    Мокшанські діти, з палестинських гір?
  •   Врятуємо країну?
    На вістрі часу і на вістрі дня
    Опинишся ти раптом у негоду,
  •   Липневе поле
    За сонцелітом прийде жовта осінь,
    А потім землю замете зима...
  •   Літній вечір
    Розхлюпав день і тишу, і тепло,
    Із хмари сипав дощик півгодини.
  •   Іду по літу
    Іду по літу,
    Потраплю в липень,
  •   На часі
    До столу буде вам хлібина,
    А взимку борщ і тепла піч,
  •   Соняшники над окопом
    Над окопом соняхи схилились,
    Заглядають в очі воякам.
  •   Хата дитинства
    Село моє, найкращі тихі Піски,
    І ліс, і Сейм, і золоті поля.
  •   У столиці
    Столиця, ніби мачуха, чужа,
    Чужі будинки, вулиці і люди.
  •   Батьківщина
    Там сонечка маленькі у траві
    З кульбаби ткали золоті мережки.
  •   Без людей
    Палало небо. Вітер плакав.
    Дощі сміялися з небес.
  •   Спогад
    Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
    Ще на траві не висохла роса.
  •   Зраджені янголи
    Не залишили ніц святого,
    Навіть янголів запрягли.
  •   На Купала
    На Купала ворожила долю
    І Дажбогу всі несла дари.
  •   Рідновірам

  •   Живі кати мого народу
    Ви ще живі, кати мого народу,
    Бо проросли в онуках, у синах.
  •   Без тата
    Заплакане обличчя у вікні,
    А від фіранки протяг – не відчути.
  •   Про рідне
    У тім краю,
    Де ріки
  •   Таємна війна
    Вогнем і мечем захищали державу
    І гасли зірниці в очах вояків.
  •   Розвеснилося
    Бузковий час, травнева заметіль,
    Серед смарагду – золоті кульбаби.
  •   Без перемін
    На вістрі часу і на вістрі дня
    Опинишся ти раптом у негоду,
  •   Кримські татари
    Куди ж цим людям дітися тепер?
    Росія викидає їх із хати.
  •   Травневе тепло
    Непостійне травневе тепло –
    То зігріє, то кине у холод.
  •   Євшанова гіркота
    Гіркотою росте у країні євшанове зілля,
    Харалужні мечі не рятують народ від біди.
  •   Розцвітає черешня
    Розцвітає черешня у нашім саду,
    Білим цвітом траву навкруги засипає.
  •   Де ти?
    Бджолиний рій
    Заплутався у платті
  •   Скам'яніла
    У загравах століть
    Відбивалися коні і люди,
  •   Війна через роки
    Дев’яте травня… Сімдесят років
    Ясніла нам далека перемога…
  •   Кульбаби
    Впаду на землю
    Й сонця булаву
  •   На козацькому цвинтарі
    Козацький цвинтар. Вікові хрести
    Вросли наполовину в рідну землю.
  •   І народить мати
    Панує травень на моїй землі,
    Цвіте бузком і гронами калини.
  •   Сад майбутнього
    У вагоні на візочку
    В вишиванці сивий дід
  •   Поетові болі
    І про сонце, і про хмари
    Написав поет не раз.
  •   Мамина журба
    Під матусині вікна підкралась журба,
    В шибку стукає часто дощами-сльозами.
  •   Скінчилося?
    СКІНЧИЛОСЯ?
  •   По дорозі в Сибір
    Ти, мій народе, битий-перебитий,
    Що босоногим кинутий в сніги.
  •   Травнева заметіль
    Травневий вечір співає люлі,
    Гойдає зорі в м’якій імлі.
  •   Після виборів
    Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
    На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
  •   Поміж нами

  •   Сніг у долі

  •   Батуринська трагедія
    Над Батурином гори горя,
    Понад Сеймом туманів сльози.
  •   Сини, сини...

  •   Батьківщина
    Там сонечка маленькі у траві
    З кульбаби ткали золоті мережки.
  •   Перед Паскою
    Сміється день вишнево й абрикосово,
    Весна буяє і чекає див.
  •   Розлетілись вітри
    Розлетілись вітри по світах, ніби діти від неньки,
    Понесли дух змагальний з собою і радість свобод.
  •   На козацькому цвинтарі
    Козацький цвинтар. Вікові хрести
    Вросли наполовину в рідну землю.
  •   Троянський кінь
    Впускаємо троянського коня
    У дім наш, у світлицю, в серце й душу.
  •   Батьківські віконця
    Зашифрований час у великому місті,
    Кожен день боротьба у собі і з собою.
  •   На Паску
    Ці п’ять років, моя матусю мила,
    Як вас уже немає на землі.
  •   Звідки правда?
    Ніхто не чує і не хоче чути,
    Ніхто не бачить, бо кругом сліпці.
  •   Без коханого

  •   Все попереду
    Березневий туман вже заліг над світами,
    Кучугури снігів почорніли і тануть.
  •   Життєдайні дощі
    За снігами дощі все помиють навколо –
    І сади, і поля, і дороги, і поле.
  •   Свій до свого
    Народе мій, що вже дійшов до краю,
    З голодоморів, злиднів і брехні.
  •   Чужі в світлиці
    Було усяких у моїй державі,
    Із заходу і сходу тут були.
  •   Убите слово
    А час іде, усе минає,
    І мова тихо помирає...
  •   Відродимося!
    Поборемо усіх, відродимося знов,
    Держава зацвіте, полита не сльозами.
  •   Все попереду
    Березневий туман вже заліг над світами,
    Кучугури снігів почорніли і тануть.
  •   Пробач, Небесна Сотне
    Небесна сотня дивиться у вічі
    Батькам, убивцям, владним ворогам.
  •   Життя у смужку
    А сльози ллються, бо тебе нема,
    І безпорадно вітер б’є у вікна.
  •   Моя стражденна земле
    На згарищі лиш попіл. Кропива
    Колись, як військо стане, створить хащі.
  •   Я - гілка роду
    Я не меншина у своїй державі,
    Я - гілка роду з глибини століть,
  •   Після виборів
    Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
    На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
  •   Що виберемо, українці?
    Стояв Майдан. Горіли шини,
    Молились наші матері.
  •   Наповнені вітрила
    Гіркий ужинок нині у державі,
    Де замісився хліб наш на крові
  •   До плеча плече
    Свинарчуків ганяють по країні,
    Усіх, що обкрадали вояків.
  •   Перевертні
    Мовчать залякані поети,
    Полову сіють навкруги.
  •   Об'єднайтесь, хлопці!
    В напівживій країні учинили лови
    Злодії, злодюжки з маленьких партійОк.
  •   Бійцю "Тихону"

  •   Проста людина
    А хто вона, ота проста людина,
    Що дім будує, випікає хліб?
  •   Повторять все
    Кохання наше осявало світ,
    Де все навкруг буяло і горіло.
  •   Не старцюю
    Сніги лежать. Іще пора безлиста.
    Весна далеко…Квіти…Лобода…
  •   Раби
    Ми є раби чужинської моралі,
    Від цього вже не відхреститись нам.
  •   Харків'яни мої
    Є красиві міста, і багатші, і, мабуть, тепліші,
    В них живуть і сміються, щасливих чекають хвилин.
  •   Убите слово
    А час іде, усе минає,
    І мова тихо помирає...
  •   Мисливці
    Ату! Ату! З рушницею в руці
    Нас гонить влада до смертей, до прірви.
  •   Мої западенці
    В глибині душі, на самім денці,
    Бережу повагу до основ,
  •   Вірші з колючками
    із гіркою долею своєю
    прожила я непросте життя
  •   Забуде світ
    У просторі розтанули слова
    Невидимі, вони ще мають владу.
  •   Змініть іконостас
    Як виживаєш, націє рабів,
    Тих, що за гречку продали свободу
  •   Скільки?
    Коли диявол вже сидить на троні,
    Із булавою владною в руці –
  •   Поминальний день
    Пробач, матусю, в поминальний день
    Є скибка хліба на столі і є водичка.
  •   Останній день
    Вогнем холодним обпекло мене
    І викинуло на узбіччя долі.
  •   Прощальне
    І рветься серце і душа болить,
    І зрозуміти ще ніяк не хоче.
  •   Повторять все
    Кохання наше осявало світ,
    Де все навкруг буяло і горіло.
  •   Рідні Піски
    За Білопіллям Ворожба´ встає,
    Нові Вірки, а там вже дуже близько,
  •   Скільки?
    Коли диявол вже сидить на троні,
    Із булавою владною в руці –
  •   Не спіть, українці!
    Ви здуру кладете життя і тіло,
    І вірите в облудливі слова.
  •   Вдовине
    Моя журо, моя печаль без краю,
    Мій чорний біль віднині, як мана.
  •   Телеграма
    Ізранку дощ — то буде день погожий,
    В дорогу дощ — щаслива буде путь.
  •   Спинений життєплин
    Ввібрався світ в оцю безмежну тишу,
    А небокрай - у сиву далечінь.
  •   Cпиняю час

  •   Забуде світ
    У просторі розтанули слова
    Невидимі, вони ще мають владу.
  •   Пам'яті убитих на війні
    Шматок металу, невелика куля,
    Життя спинила, поламала рід.
  •   Мисливці

  •   Біла ворона

  •   Материна молитва пораненому
    Синочку наш, захиснику, солдате,
    Не покидай так рано білий світ.
  •   Передзим'я почуттів
    Іще сніги не впали на охололу землю,
    Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
  •   Відзолотіло
    Принишкло все в осінню днину,
    Трава пожухла, голий ліс.
  •   Щорічні переміни
    Всьому радію – хлібу, солі,
    Врожаю краю золотого,
  •   У передзим'ї
    Іще сніги не впали на охололу землю,
    Осінніми дощами хмарина омива.
  •   Чужі
    Спокійно розійшлися і без сліз,
    Неначе все життя були чужими.
  •   Молитви чужим богам
    Чужим богам довірили серця
    З народження до самого кінця.
  •   Осінній кососік
    Надлягають, гуснуть хмари,
    Розгостився тучний дощик.
  •   Без тебе
    Я руки прстягаю уві сні,
    Біжу тебе, щасливого, стрічати.
  •   Не забракне
    Коли зрозумію,
    Що вільна і вже не люблю,
  •   Скерцо болю
    Синдром поламаного серця
    Від горя й бід знаходить нас.
  •   Посестри
    Я сотні разів поклонялась і сонцю й тобі,
    Змішала світи, що, здавалось, не схожі разюче.
  •   Тамаролі
    І де вони взялися в нашій долі,
    Бо спасу нам від них ніде нема.
  •   Зійде сонце
    Тече сльоза, стікає в ній печаль,
    Моя біда все ходить біля хати,
  •   * * *
    Мов над садом осіннім пташина,
    Проскочило літо.
  •   Війна з минулого
    Cніги упали у життєве літо
    На білий цвіт і на червоні вишні.
  •   Дві осені
    Ітиме дощ тепер, мабуть, до ранку,
    А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
  •   Бабусин часник

  •   Ніколи
    Ми випадково стрілися тоді…
    Була весна. І дощ, і парасоля.
  •   Шукаю порятунку
    Коханий мій, ніколи не злетять
    Мої тобі назустріч руки-крила.
  •   Як?
    О, як же болить
    ця роз’ятрена рана,
  •   Осіінні мрії
    А вітер плакав дощиком холодним,
    На плечі вулиць падав і на трави.
  •   Антиподи
    Добро і зло – ці вічні антиподи
    Живуть незмінно скрізь поміж людьми.
  •   На цвинтарі
    На цвинтарі квітує деревій,
    Спориш і конюшина край огради.
  •   Сумно

  •   Втрачені душі
    Цю втрату душ розпочали не ми,
    А ті, хто підло вліз у владні кола.
  •   Болюча самотність
    Пелюстками вітрисько у серпні ще бавиться, цвітом,
    Де на вулицях яблука падають у кропиву.
  •   В чистий четвер
    Будила мама о четвертій ранку,
    Була готова вже для нас купіль.
  •   Давайте разом!
    Врожай зібрали. Скошена стерня
    Чекає осінь і чекає плуга,
  •   Дякую

  •   Жадання

  •   Викреслюю
    Несу твою вину - свою біду,
    Через дощі, сніги і літню спеку.
  •   Прокиньтеся!
    Четвертий рік у селах і в містах
    Всі цвинтарі у паперових квітах.
  •   Чи зрозуміють?

  •   Отруєний

  •   Вдома

  •   До народу
    Моя державо, все у тебе є –
    І нафта, й газ, і землі багатющі.
  •   Серпневе

  •   Все неминуще

  •   Стиглий вік
    Вже за плечима стиглий вік,
    Недавно зовсім був зеленим.
  •   Зламані крила

  •   Травневе тепло
    Непостійне травневе тепло –
    То зігріє, то кине у холод.
  •   Мама
    Хусточка біла,
    Сиве волосся,
  •   Де ти?
    Бджолиний рій
    Заплутався у платті
  •   Моє чаклунство
    Я в дитинстві росла
    У бабуні-ворожки,
  •   Матусин урожай
    Як сонце позолотить верхівки на тополях
    І листя затріпоче у сонячній канві,
  •   Родинне
    Чи сніг лапатий,
    Чи травневий дощ
  •   Вперше
    Я вперше приїжджаю не до мами,
    А до її могили і хреста.
  •   Письменницькі бур'яни
    Ви на колінах біля трону квилите,
    Долоні простягнули для прохань.
  •   Розмова з дідом
    І коли я стою наодинці зі зболеним світом,
    То регоче печаль і волає розбита душа.
  •   На Спасівці
    На тій землі, де пахнуть чисті роси,
    Де соняшник у вікна загляда.
  •   Горнуться вишні
    А ранок вже залебедів
    І небосвіт розквітнув сонцем.
  •   Про рідне
    У тім краю,
    Де ріки
  •   Спомин про батька
    1
  •   По дорозі додому
    Німують хати в Україні
    Пустими вікнами зіниць.
  •   Перекотиполе

  •   Міжсезоння
    Березневий туман розіслався над містом,
    Дотають у садочках останні сніги.
  •   Земля
    Ми з прадавніх часів поклонялись вогню і водиці,
    Що текла-струменіла з холодних прозорих джерел.
  •   Наповнені вітрила
    Гіркий ужинок нині у державі,
    Де замісився хліб наш на крові
  •   Закопана сокира
    Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
    Виграє золотим і червоним у нашім саду.
  •   Думай!
    Йде Україна мовби по болоту,
    Затягує її бездонна твань.
  •   Пора!
    А хто тепер нам вигострить сокиру,
    Хто поведе в розкрилля добрих літ?
  •   В тераріумі
    Сучасний тераріум нашої влади —
    Шипуче зміїне кубло,
  •   Неправда
    Неправду одягли на голі плечі,
    Брехнею підперезались – і в путь!
  •   "Плине кача"
    „Плине кача...”в Україні
    Крізь ліси і гори.
  •   Мамина молитва
    Сльоза упала на холодний сніг,
    Що під солдатом розтає від крові…
  •   За межі
    Зав'язавши слова
    У тугий і заплутаний вузол,
  •   Ще скільки?

  •   Де жалоба?
    У небеса пішло сьогодні сім
    Синів найкращих рідної держави.
  •   Криваві сніги
    Пам'яті Андрія Кизило з Умані,
    позивний «Орел»
  •   Невмирущий
    Світлої пам'яті "кіборга" Ігоря Брановицького
  •   Біла вишиванка
    Вишиває по білому білим зима,
    Білі шапки вдягла на калинові грона.
  •   Не впадемо
    Давали знак народу небеса,
    Щоб зрозуміли, хто прийшов до влади.
  •   Без перемін
    На вістрі часу і на вістрі дня
    Опинишся ти раптом у негоду,
  •   Ми будемо!
    І скільки нас розсипано в світах,
    В яких краях з нас проростали зерна!
  •   Зупинений день
    Пам'яті воїна Леоніда Проводенка
  •   Харківське новорічне
    Ви чомусь мовчите,
    А могли би сказати хоч слово.
  •   На Різдво
    Яке Різдво, коли у нашу хату
    Непрохана прийшла раптова смерть,
  •   На Миколая
    Сніги летять над Харковом грудневим,
    У місті всюди біла круговерть.
  •   За що?

  •   Незабутнє

  •   Рубають ліс у Харкові
    1
    За дубом кат з сокирою стоїть,
  •   Річниця
    Мартіні смак і запах полину,
    Розталий шоколад в моїх долонях.
  •   Сон

  •   Мамині думи

  •   Спомин
    Палахкотіло, гуркотіло,
    На цілий світ отак гуло!
  •   Без назви
    А серце мовчки молиться в раю
    Твоїх очей і рук твоїх крилатих,
  •   Кропива

  •   Розгарячені
    Щодня убиті і поранені
    На цій страшній війні, АТО.
  •   Не перервалася
    Для чого так летіти крізь літа,
    Збивати ноги, втому гамувати,
  •   Не буде
    Спіткнулась.
    Упала.
  •   Перемир'я
    Свободівцю-харків'янину Мирославові Мислі,
    що загинув від ворожої кулі під час перемир'я
  •   Матерям Росії
    Усі, хто вірив телевізору,
    І заробити захотів,
  •   Прокиньтеся!
    Вже третій рік у селах і в містах
    Всі цвинтарі у паперових квітах.
  •   Смертельне перемир'я
    Мир на папері - це не мир в житті,
    Бо куля-дура прочитать не вміє,
  •   Матерям убитих

  •   Пробачте, мамо!
    Достойно відійшли в свої світи
    Сільські жінки з розпухлими руками.
  •   Вогонь великий свічка збереже
    Про нас напишуть, як усе мине -
    Сніги розтануть і осінні зливи
  •   Пам'яті Володимира Данилова, десантника 81 бригади
    І скільки ще таких смертей
    Впадуть у серце України,
  •   Віктору Тютюну
    До ваших гір в уяві прилечу,
    Де чорно сяють ягоди ожини.
  •   Вишивала долю
    Сорочку шила білим і по білому
    І згадувала мамин заповіт:
  •   Віктору Марінчаку
    У що вдивляєтеся, отче,
    Чи схвилювала Вас біда?
  •   До матерів
    Ось, матері, де нині наші діти,
    Покриті лише прапором і все.
  •   Материна молитва
    Уже немає сліз від болю,
    Уже душа неначе твердь.
  •   Відшуканий "грааль"
    Квітневий вечір. Дощ і вітер.
    В усьому холод і печаль.
  •   Коли?
    Іде Хрещатиком колона -
    Солдати, матері, батьки.
  •   Світлої пам’яті Володимира Рибака, що загинув від рук ворогів за наш Український Прапор.
    Заплаче кров’ю і калина
    Від болю матері, жалю,
  •   Ми є!
    Моя країно, зболена від ран,
    Від зрадників і злодіїв у владі.
  •   Душі твоєї тепле літо
    Початок осені. Початок
    Дощів холодних і негод,
  •   Чорний світ
    Який ти чорний,
    Білий-білий світе,
  •   Усі однакові
    Іду дорогою своєю:
    Підйоми, спуски, степ, вода.
  •   Передосіннє
    А дощ холодний з неба випада
    На лист зелений, на м’які отави.
  •   Люблю тебе

  •   У Харкові рубають ліс
    1
  •   Осінній дарунок

  •   Отак

  •   Я виходжу
    Натикаюсь на грати очей
    І з байдужості зітканий голос.
  •   Спогад
    Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
    Ще на траві не висохла роса.
  •   Левові Скопу
    Ви - наче Бог, що ангелів приносить,
    І погляд Ваш зорить із глибини.
  •   Посестри

  •   Не було вогню

  •   Тобі
    Пірнає день у річку ночі,
    А зорі пахнуть полинами.
  •   І буде син!
    Іще історія запише
    В життя у ваші смертний гріх,
  •   Згусток смерті
    Світлої пам’яті Івана Вітішина,
    бійця 80-ї аеромобільної бригади
  •   Пробач, мій брате
    Світлої пам'яті Присяжнюка Руслана,
    бійця 90 батальйону
  •   Восени

  •   Станемо!
    Душа вітрами потолочена,
    Обпалена слізьми пожеж.
  •   І народить мати

  •   Вдовине
    Намалюю щастя на обличчі,
    Зафарбую болі у душі,
  •   Коли?

  •   Батьківщина
    Там сонечка маленькі у траві
    З кульбаби ткали золоті мережки.
  •   Сон-трава

  •   Розцвітає рута

    У горах знову розцвітає рута,
  •   До солдата
    Синочку наш, захиснику, солдате,
    Ти як отам, на тій страшній війні?
  •   Безкрилля

  •   Весняне безсоння
    Весна у білому вбранні
    Не забарилась, трудівниця.
  •   Холодний квітень
    Після зими холодний дощ на віти
    І на солдатські стомлені тіла.
  •   * * *
    Іду одна, не зраджена ніким,
    Мені також не зрадити нікого.
  •   Життєве поле
    Зерном розсипане життя -
    Засіяне пшеничне поле.
  •   Очікування
    Вже березень розвісив довгі віти,
    Вдягнув берези й вільхи у сережки.
  •   Мій ковчег
    Зелений дощ і сива далечінь,
    Світ кольоровий, різнобарвна злива,
  •   Війна
    Життя народу схилено на плаху,
    Попід хрестами тисячі синів.
  •   Код вічності
    Переплакано, пережито,
    Пепесіяно стільки літ.
  •   Чекаю
    Я ще тебе не бачила ніколи,
    Але я знаю - ти на світі є.
  •   Наша Надія
    Вдалося захопити їм Надію,
    Та на спасіння віра є у нас.
  •   Cлова
    А після нас лишаються слова,
    Що переходять у безмірну вічність.
  •   Cловесна зграя
    Коли слова збираються у зграю,
    Це не потік, а мов стрімка ріка.
  •   Невипадкова зустріч
    А ви мене наповнювали світлом,
    Теплом очей і лагідністю слів.
  •   Сповідь
    Якою є кохана ваша жінка,
    Котрій до ніг ви кинули цей світ-
  •   Твоя зоря
    Я молюся завжди,
    Бо мені ця Холодна гора
  •   Чужі небеса

  •   Павіан
    Не підстаркуватий, а старий,
    Павіан із ласими очима.
  •   Іще далеко
    Грудневий Харків. Надвечір̛,я.
    Трамваї сонно шелестять.
  •   Минуле
    А давнина ще стукає у двері
    Дощем чи снігом, поглядом твоїм.
  •   Заметена спокута
    Моя любов - заметена спокута,
    Засипана снігами забуття.
  •   Після перемоги
    Іще впадуть у землю спілі зерна,
    Хлібами знов розродиться земля.
  •   Синиця в руках
    Крізь білий сніг
    Біжу назустріч вітру,
  •   Харківське новорічне
    Ви чомусь мовчите,
    А могли би сказати хоч слово.
  •   Я -небайдужа
    Закреслити минуле – ще не все,
    Бо є ще пам’ять, врешті, маєш серце.
  •   Зло

  •   Не карай війною

  •   Жива

  •   У відпустці
    Іще чотири дні в раю
    Свого села, своєї хати,
  •   Листя опало
    Опало листя з дерева свободи,
    Хоч не пора, ще осінь вдалині.
  •   Айстри

  •   Жителям Донбасу
    Війну не кличте в рідний дім -
    В палац, квартиру, в сад і в хату.
  •   Вперше

  •   Незмінний світ
    Ніхто не зміг
    Цей світ змінити досі,
  •   Купальський день

  •   Свято душі

  •   Урок життя

  •   Літнє

  •   Невтішне літо

  •   Нерідна всім

  •   Бабусина прикмета

  •   Іду по літу
    Іду по літу,
    Потрапляю в липень,
  •   Не карай війною

  •   Ніякий

  •   Без матусі

  •   Липневе поле
    За сонцелітом прийде жовта осінь,
    А потім землю замете зима...
  •   Без сина
    БЕЗ СИНА
  •   Липневе поле

  •   Твоя зоря

  •   НАДВЕЧІР’Я

  •   БЕЗНАДІЯ
    Липневий день
    Спокійно зігріва.
  •   ЗЛОВЛАДА
    Яке розчарування від „свобод”
    Рідні моєї, що від батька й діда
  •   РІЧКА ЗРАДИ
    А річку зради не перепливти,
    У ній, на жаль, немає переправи.
  •   Донині
    Розпинали, рвали тіло,
    З-під гвіздків юшила кров.
  •   Плине кача...

  •   Коли?
    А дні завжди вигулькують із ночі,
    Коли ранкова устає зоря.
  •   Воєнний березіль
    На вокзалі безхатченки гріються в сонці,
    На пожухлій траві розіклали скарби.
  •   Вічне
    Ніщо не вічне, крім ганьби!
    Вона, відомо достеменно
  •   Відійшло
    Ще на щоці не висохла журба
    І сліпнуть очі від жалю, розпуки.
  •   Матусин хліб
    Коли матуся різала хлібину,
    То притискала до своїх грудей.
  •   Ми всі Волноваха
    Життя людей покладено на плаху.
    Не воїнів, а матерів, батьків.
  •   До руських жінок
    Іде війна. Страшна сучасна бійня.
    У мій народ стріляє "старший брат".
  •   Ти тільки знай
    Гойдає вітер липові сережки,
    Окраєць літа ще в запасі є.
  •   Піднімемось!
    Сльозою густо солена хлібина
    І брак повітря в хаті, що пуста.
  •   Уривки з поеми "Голодомор"
    Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
    Заплачте разом, а не поодинці.
  •   Б.ю у дзвони
    Б.ю у дзвони дощу,
    Запізнілі тумани гукаю,
  •   Прожити
    Отави пахнуть, зеленіють густо,
    Озимина зійшла вже на ріллі.
  •   Болить
    Болить ріка і заболіло небо,
    Дощами з хмар течуть мої жалі.
  •   Зимові строфи
    Спішу до Лисої гори,
    Додому йду, в свою Голгофу.
  •   Важливо
    Це ж треба так -
    Мов недруг, телефон
  •   Дитинства день
    Вузенька річка,
    Чиста мир-вода.
  •   Згадає
    Розіб,є час тягар важких сумлінь,
    Все підбере одвічна річка Лета.
  •   Осінь душі
    Олександрові Олехо
  •   Неспокій душі
    Я визнаю, то, може, був мій гріх,
    Але заміни я би не хотіла.
  •   Невчасний сніг
    Завжди невчасно випадає сніг,
    Хоч календар уже означив зиму.
  •   Мовчання
    Твої слова тікають з долі,
    Мовчать приречено, до сліз.
  •   Моя печаль сльозою розцвіла
    Моя печаль сльозою розцвіла,
    Невтримною, гарячою, гіркою.
  •   Маки війни
    Є така прикмета у народу -
    Як багато маку край доріг,
  •   Маки війни
    Є така прикмета у народу -
    Як багато маку край доріг,
  •   Свободи вірус
    Яке страшне оце спекотне літо
    Для всіх родин, в які прийшли гроби.
  •   Хліб дитинства
    Духмяний запах аж лоскоче ніздрі -
    Гарячий хліб і золота скоринка!
  •   Осіннє
    Оця печаль, розчинена в журбі
    Осінніх днів, укутаних в тумани.
  •   Сині квіти
    Малює мати квіти на стіні,
    Щоби цвіли, синіли в зимну пору...
  •   Спогад
    Той день сміявся голосом твоїм,
    Яснів твоєю усмішкою, друже.
  •   Листок з верби
    Мені від вас не треба і "аби",
    Ви - просто спогад, схожий на минуле.
  •   Після двобою
    За небокрай, за обрій, за межу,
    Пішов мій біль назавжди із тобою.
  •   Після Москви
    Москва позаду. І моя рідня
    Уже без мене зустрічає осінь.
  •   Що на порозі?
    Врожай зібрали. Осінь на порозі.
    Спекотні дні. Іще гуляє літо.
  •   Все спочатку
    Іще дощі проллються тут не раз,
    А з ними в унісон заплачуть вікна.
  •   Сонце на двох
    А ваші очі, то зірниці дві,
    Мені давно вже прикрашають світ.
  •   Після війни
    Яке страшне оце спекотне літо
    Для всіх родин, в які прийшли гроби.
  •   Вставайте!
    В державі люди
    Ще не всі єдині,
  •   Я - частина України
    Я - донька, мати, я - сестра, дружина,
    Я - гілка з дерева держави Україна.
  •   Я - частина України
    Я - донька, мати, я - сестра, дружина,
    Я - гілка з дерева держави Україна.
  •   Попіл війни
    В оцю страшну для нас годину
    Затихло і принишкло скрізь.
  •   Попіл війни
    В оцю страшну для нас годину
    Затихло і принишкло скрізь.
  •   Чого чекати Україні?
    СМіється день крізь заметіль травневу
    І виростає листя із роси.
  •   Не їдьте в гості до Росії
    Не їдьте в гості до Росії,
    Щоб не боліла так душа.
  •   Отака пора
    Пора і гірка й тривожна
    В країні моїй залягла.
  •   Кожному своє
    Радіє люд - прийшов месія!
    Кримнаш! Іще б чогось якби!
  •   Неприбрана душа
    Осінній холод
    Ув усі шпарини
  •   Чи це початок?
    Чи це початок, чи кінець кінця -
    Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
  •   Воно вже є!
    Народе мій! Розсипаний бур,ян
    Проріс навкруг і витісняє квіти,
  •   Воно вже є!
    Народе мій! Розсипаний бур,ян
    Проріс навкруг і витісняє квіти,
  •   Україно, повстань!
    Україно, прокинься!
    Повстань у борні,
  •   Чи це початок?
    Чи це початок, чи кінець кінця -
    Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
  •   Літній сніг
    Відчуєш серед літа сніг зими -
    Одягнеться у плач весела пісня.
  •   Пухлина влади
    Сучасна влада - ракова пухлина,
    Що в тіло України уп,ялась.
  •   Письменницькі бур,яни
    Ви на колінах біля трону квилите,
    Долоні простягнули для прохань.
  •   Роду нема переводу
    Хоч козацькому роду
    Переводу нема,
  •   Роду нема переводу
    Хоч козацькому роду
    Переводу нема,
  •   Амалія
    У Греції далекій та близькій до морів
    Гречанку синьооку на березі я стрів.
  •   Чоловікам України
    Та, що вмирає за оцей народ,
    Йдучи на смерть свідомо - українка,
  •   Чоловікам України
    Та, що вмирає за оцей народ,
    Йдучи на смерть свідомо - українка,
  •   Пора!
    А хто тепер нам вигострить сокиру,
    Хто поведе в розкрилля добрих літ?
  •   Проста правда
    В глибини душ заглянеш - у віконце,
    Побачиш там, які то трударі.
  •   Напів...
    Напівпуста ця склянка, напівповна?
    Та відповідь у кожного своя...
  •   Мурахи і слони
    Мурахи ми перед слонами влади,
    Вони не чують всіх людських волань.
  •   Без тебе
    Я руки простягаю уві сні,
    Біжу тебе, щасливого, стрічати.
  •   Одна
    На перехресті - всі мої шляхи,
    Є праведність на них і є гріхи...
  •   Біомаса
    Упита пивом безморальна зграя.
    Не навчена любові. За собою
  •   Молилася
    Молилася,
    Щоб опіки душі
  •   Гіркий вірш
    Уже травичка стала зеленіти
    І випурхнули котики вербові.
  •   Об,єднаймося
    То, може, об,єднаємося,
    Люди,
  •   Розкіш
    На півгодини
    Я собі дозволю
  •   Розкіш
    На півгодини
    Я собі дозволю
  •   Туга
    Ще у Москві великі кучугури,
    Дерева чорні, ніби з-під золи.
  •   Історія
    Історія - правдива жінка,
    В минуле завжди утіка...
  •   Понад Россю
    Уже у верб зарожевіли віти,
    В сережках вільха, ніби молода.
  •   Сережки літа
    Червоні вишні -
    Сережки літа,
  •   Плакала зима
    Мороз і лід, і лагідні дощі
    Перетворилися в разочок віршів.
  •   Де ти?
    Бджолиний рій заплутався
    У платті
  •   Маски
    Хіба у маски є обличчя,
    Хіба у неї є душа?
  •   Чи це початок?
    Чи це початок, чи кінець кінця -
    Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
  •   Після
    Прошу безсоння у небес
    Отак, як сну колись просила.
  •   Ніщо не вічне
    Ніщо не вічне крім ганьби.
    Вона,відомо достеменно,
  •   Крик сльози
    По всіх кутках, де зойк мовчання,
    Де стогін тиші, крик сльози,
  •   Грати твоїх очей
    Натикаюсь на грати очей
    І з байдужості зітканий голос.
  •   Фортеця
    Я вірила, що я живу в фортеці,
    Де чути шелест ангелових крил.
  •   Закутий Прометей (Prometeus desmoes) Юрієві Луценку
    Prometeus desmotes - у нас в Україні
    Актуально, як в давні Есхіла часи.
  •   Тераріум влади
    ***
  •   Павлові Якимчуку на вічний спомин
    Павлові Якимчуку на вічний спомин
  •   Річка маминого слова.
    Річка маминого слова.
  •   Весною
    Запахне росами трава,
    І двері в дім відкриє вітер,
  •   ***
    Розквітне сад
    У дощопад,
  •   Нехай...
    Ковток
    Надії –
  •   Моя мелодіія
    Крізь жовте листя у саду
    Іду до тебе, серцю любо.
  •   Розмова з дідом
    І коли я тепер наодинці зі зболеним світом,
    То регоче печаль і волає розбита душа.
  •   До українців
    Писав колись Павло Тичина
    І це на серце всім лягло:
  •   ДО ПРЕЗИДЕНТІВ
    Агов, президенти, ви де?, – кличуть люди.
    Працюйте для нас, бо вас швидко забудуть.
  •   Мить
    узнати б день, отой один, коли
    рідня і друзі сядуть за столи,
  •   Піднімайтеся
    Прокотилася
    Наче з гір вода.
  •   Відчуваю життя
    Зорі в трави лягли
    І розсипались сяйвом у росах.
  •   Я до тебе іду
    Скіфська земле моя,
    Що в віках золотилась житами
  •   Відьма
    Удвох відвідавши гріха,
    Не кинемося враз на плаху,
  •   Зоряна пісня
    Мріють зорі...
    А хто їх
  •   Батьківська доля
    Сільські дівчата, купані в любистку,
    У водах із криниці, джерела,
  •   Агонія
    Це вже не смішно. Вже і сліз нема,
    Взяли у зашморг рідну Україну.
  •   Моїй столиці
    Ще Київ спить, між пагорбів дрімає,
    Обійми вже розкрилили мости.
  •   Розстріляне жито
    Сніги розвіяним
    Плащем
  •   Вже літа віддзвонили у дзвоники
    Вже літа віддзвонили у дзвоники,
    Накупалися зорі з Ковша.
  •   Із осені
    Дорога сіра,
    Сірі небеса.
  •   Петрові батоги
    Ще не цвіли петрові батоги,
    Ще наливалось у колоссі жито,
  •   Заплакані дощі
    Ще приповзуть забрьохані дощі,
    Впадуть до ніг струмків брудним потоком.
  •   Передзим'я
    Вже падолист
    Гойдається
  •   Артист читає вірші про любов
    ....Співаю.А у залі плаче жінка.
    ....І це дорожче за усі жюрі.
  •   Нас там нема
    Ще непомітні часу зміни
    Там, де жили мої батьки…
  •   Я думала...
    Я думала, що стихли грози,
    Розтанув сніг, стекла вода.
  •   ====
    Коханий мій, вже не злетять ніколи
    Назустріч руки-крила, а душа
  •   Мисливець
    Ти вистрілив у мене,
    Як я була в польоті.
  •   ------
    Осінніх квітів жар горить,
    останніх квітів.
  •   ***
    Уже весна...
    А я цвісти не в змозі...
  •   Приходь
    ...І пташкою заб'ється серце,
    До ніг кленовий лист впаде.
  •   -------
    У вітру спитала:
    - Де він?
  •   Зустріч
    Очима вдарився об очі
    Й відчув шалений біль в душі.
  •   Ти де ?
    Ти десь там… Де ти, де?
    ( Леся Романчук)
  •   Білопілля моє
    Білопілля моє, синьоокий мій край
    Із лісами, сокирками в житі.
  •   Ти - все
    Все почалося з тебе -
    Зима і першоцвіт,
  •   * * *
    Захлинається
    Кров.
  •   Рід гончарів
    Мій дід і батько
    З роду гончарів.
  •   Бездомні
    Холодний ранок. І тепло
    Усім потрібне, щоб зігрітись.
  •   Гірка правда
    Любов Вороненко написала
    2008.03.01 21:33
  •   Нащо тобі любов
    Нащо тобі любов, коли ти весь – омана?
    Шукаєш зиску, а вона – печаль?
  •   А зорі пахнуть полинами...
    Пірнає день у річку ночі,
    А зорі пахнуть полинами.
  •   ***
    I чорнобривці, i тюльпани
    Цвітуть у маминім саду.
  •   Трансерфінг реальності
    Учора січень, а сьогодні лютий,
    В обід – сніги, під вечір – течія.
  •   Заморожені квіти
    Лежать на снігу
    Заморожені квіти,
  •   МОЄ ЧАКЛУНСТВО
    Я в дитинстві росла
    у бабуні-ворожки,
  •   Антивірш до останньго вірша Володимира Гнєушева
    Вірш Володимира Гнєушева:
    1.
  •   Антивірші-2
    Незадоволена собою.
    Я вже стомилась від атак,
  •   ***
    В чиїсь слова, холодні, як вужі,
    Що лізуть в душу без жалю і міри,
  •   ***
    Не розквітла б
    Сама -
  •   Уривки з поеми
    ІІ
    Сидить стара бабуся у садочку,
  •   Калина на мосту
    Колише вітер жовтий день
    І спіють в теплому осонні
  •   ***
    Окрайця щастя
    вистачить мені.
  •   Антивірші
    1
    Згоріло все...І догоря душа,

  • Огляди

    1. Після ювілею


      Пожовтіло листя винограду,
      Між зеленим сонце прогляда.
      Дощ осінній вибігає з саду,
      В рівчаки стікається вода.

      Відгуляли відшуміли гості,
      Відійшли забави й куражі,
      Добре слово в сказаному тості.
      Я лиш залишаюсь на межі.

      Між роками, де світила юність
      В кострубату старість — стільки справ.
      Хтось порвав у скрипці часу струни.
      Він свою мелодію зіграв.

      Всі мої печалі і розлуки,
      Всі мої і співи і жалі
      Віддала я у вселенські руки,
      Щоби стати грудкою землі.

      Ось і перемога листопаду
      У душі із сонця і тепла.
      Я плоди зібрала… Йду із саду
      У якому стільки літ жила.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. До подруги юності


      Олександрі Підгайній

      Моя однокласнице, сива зозулько,
      Ти сумуєш і плачеш в непевні часи.
      І ховаєшся в льох, коли страшно і гулко
      Закидають ракетами ці чортопси.

      Поруч донька і поряд з тобою онуки,
      Що втекли до твого дорогого села
      Від будинку свого, де вибухів звуки
      Часто котяться містом, немов ковила.

      Ми чекаємо разом усі перемоги
      І ламається світ від щоденних утрат.
      Де сини і онуки уже до знемоги
      Б’ються з ворогом гідно, який нам не брат.

      Бо зламали усе – наші думи, надії
      На щасливе майбутнє і ранню весну…
      Переможемо ми і здійсняться всі мрії,
      Як прокинемось з цього воєнного сну.

      Доживемо з тобою у мирній країні,
      Десь лелеки нам правнуків в дзьобах несуть.
      Призвичаїться мир в українській родині
      І відновиться світу знов праведна суть.
      02.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Осінь


      Пахне туманним
      Золотом просинь.
      Осінь…

      Сонця з-за хмари
      Не видно досі.
      Осінь…

      З поля зібрали
      Хліб у колоссі…
      Осінь…

      Стихло пташине
      Різноголосся.
      Осінь…

      Сиве застрягло
      Вже у волоссі.
      Осінь…

      Скільки років
      Зібралось у стоси.
      Осінь…
      19.10.24



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Весняна яса


      Цей тихий ранок з квітами в гіллі
      І з келихами золотих тюльпанів
      Панує на відновленій землі,
      Не змінюючи настроїв та планів.

      Йому одне – радіти із весни,
      Нести вселенську радість і турботи
      Про білий світ, про наші з вами сни -
      Оце і є щодня його робота.

      Та передати травню цю красу,
      Яку не перекажеш і словами.
      Хвала тому, хто цю створив ясу,
      Де кольорових звуків дивні гами.
      14.04.24



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    5. Попіл від кохання


      Поламав усі мої думки,
      У минуле викинув надії.
      Впали з неба – загасив зірки,
      Щоби не збулися наші мрії.

      Падав сам у прірву небуття
      І мене за руку за собою.
      Зрозуміла, що моє життя –
      Перемога ув оцім двобої…

      Він пішов удалеч, а мені
      Залишився від кохання попіл.
      Вже без нього оживають дні,
      У яких я мчусь, як у галопі.

      І, нарешті, знову я одна
      Можу йти куди сама захочу.
      Мріяти із келихом вина
      І мовчати, інколи до ночі.
      07.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Після перемоги


      Чекаємо усі на перемогу,
      На день отой, що є в житті один,
      Коли з війни далекої дороги
      Повернуться додому батько й син.

      І перестануть падати ракети
      На голови людей і на міста.
      Затихне світ, радітиме планета,
      Де зникне втрат безмірна гіркота.

      І на порозі наша стане мати
      Та звернеться до мирних вже небес.
      Подякує, повернеться до хати,
      Поставить свічку тому, хто воскрес.

      І всім синам і донькам України,
      Які життя за мир цей віддали.
      За вдів і сиріт, що уже віднині
      Котитимуться шляхом ковили.

      Не стихне болю ціле покоління,
      Відродяться усі мої краї.
      Та оживе поранене коріння
      І ріки попливуть по течії.

      І буде мир! Настане в Україні
      Добра й любові благодатний час.
      Де вороги з учора і донині
      Втечуть до себе і забудуть нас.
      14.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Не перерветься родовід


      Позичили очей в Сірка,
      Про гідність, честь не чули зроду.
      І кинули свої війська
      У пащу дикому народу.

      Щоби підтримав і кричав
      Про їхню вічну перемогу.
      І двоголове їх курча
      Порушило усі чертоги

      Країни іншої. Тепер,
      Свої зібравши дикі сили,
      Оцей воєнний вояжер
      Копає тут свої могили.

      Очей позичили в Сірка
      Й пішли сусідів убивати.
      І не здригнулася рука,
      Коли горіли люди, хати.

      Та ненадовго виклик цей,
      Бо прийде їм страшенна кара.
      Спотворить програш їм лице,
      І здохне, врешті, той нездара.

      Що хтів перевернути світ,
      Собі загарбати країну,
      Оту, що тисячі вже літ
      Козацьку має Україну.

      Її уберегли волхви,
      Землі святої світлі діти,
      Щоб ми могли через рови
      Життю спокійному радіти.

      І берегти народ від бід
      І ненажерливих сусідів.
      Тисячолітній родовід
      Не перерветься вже завсіди.
      12.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Тіітка Валентина

      Живе моя рідня у Пісках
      Під час великої війни.
      До них сьогодні шлях неблизький
      Через бої страховини.

      Стріляє ворог в Білопілля,
      Кидає бомби в Ворожбу.
      У Тьоткині, мов у свавіллі,
      На постріли нема табу.

      В моє село вже прилітало
      Із раші декілька ракет.
      Їдять картоплю разом з салом
      Всі родичі мої. Інет

      Працює також, навіть тітка,
      Що найдорожча на землі,
      Новини дивиться не зрідка,
      Щовечора. Моїй рідні

      Болить вже доля України,
      А тітці друга ця війна.
      Не хочу, щоб були руїни,
      Вона ж пережила сповна

      Колгоспну долю. І сьогодні
      Про перемогу мріє вже.
      У страхітливій цій безодні
      Хай світлу радість вбереже.

      Щоби вона іще пізнала
      Щемливу гордість за своїх.
      Щоби війни убите жало
      Несло до раші смертний гріх.

      Живе старенька Валентина,
      Ця рідна тітонька моя.
      Війни чекає переміни
      У Пісках, де жила і я.
      08.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. До подруги юності


      Олександрі Підгайній

      Моя однокласнице, сива зозулько,
      Ти сумуєш і плачеш в непевні часи.
      І ховаєшся в льох, коли страшно і гулко
      Закидають ракетами ці чортопси.

      Поруч донька і поряд з тобою онуки,
      Що втекли до твого дорогого села
      Від будинку свого, де вибухів звуки
      Часто котяться містом, немов ковила.

      Ми чекаємо разом усі перемоги
      І ламається світ від щоденних утрат.
      Де сини і онуки уже до знемоги
      Б’ються з ворогом гідно, який нам не брат.

      Бо зламали усе – наші думи, надії
      На щасливе майбутнє і ранню весну…
      Переможемо ми і здійсняться всі мрії,
      Як прокинемось з цього воєнного сну.

      Доживемо з тобою у мирній країні,
      Десь лелеки нам правнуків в дзьобах несуть.
      Призвичаїться мир в українській родині
      І відновиться світу знов праведна суть.
      02.04.24




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Сьогодення без чудес

      Ударили у саме серце
      Словами, що болять мені.
      І все це у нерівнім герці,
      Де зі сльозами всі пісні.

      Коли, здавалося, до болю
      Знайоме кожне слово, звук.
      Зламала враз оця сваволя,
      Що мовчазних торкнулась рук.

      Ударили усі литаври,
      У серце дзвонами вп’ялись.
      Осипались колишні лаври,
      Змаліли враз аж до хули.

      Донизу всі голівки квітів,
      Аж пил піднявся до небес.
      Словесний злам у цілім світі –
      Вже сьогодення без чудес.
      07.04.24




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Я врятую себе

      Я на ґудзики всі
      Застебну свою душу.
      І тривоги впустить
      Я її не примушу.

      Хай зігріє її
      Тільки власне тепло.
      Хай звикає, що все
      Відболіло, пройшло.

      Хай кохання печаль
      Обминає її.
      І забуде вона
      Рідні очі твої.

      Я врятую себе
      Від цієї любові
      Прогоню, хай бреде
      В білий світ, не казковий.

      А як стомиться десь –
      Пожалію покличу.
      Тільки ти щоб не знав,
      Як я щастя їй зичу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Матусине слово

      Згадайте, хто співав нам колискову,
      З пелюшок вже до неї кожен звик.
      Я маю на увазі рідну мову,
      Матусю, вишиванку і рушник.

      І нам вона найкращою здавалась,
      Бо пам’ятає дідові казки.
      Увечері після картоплі з салом
      Їх слухали уважно ми й батьки.

      Про нашу пам’ять і велику славу
      Прапращурів і вільних козаків,
      Що здавна боронили цю державу,
      Яка іде з глибин отих віків.

      Що зберегли для нас танок і пісню,
      Всі звичаї, традиції, слова.
      І мові нашій на землі не тісно,
      Вона сміється, плаче, бо жива.

      Не змішується з мовами чужими,
      Вона сама - мелодія і вірш.
      У літню спеку і в холодні зими
      Нас гріє слово від вогню не гірш.

      Його не видно, а воно повсюди,
      Передається нам із роду в рід.
      Воно завжди у світі жити буде,
      Як найдорожчий український плід.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Правило: анонсувати не більше одного твору на добу! До однокласниці

      Олександрі Підгайній

      Моя однокласнице, сива зозулько,
      Ти сумуєш і плачеш в непевні часи.
      І ховаєшся в льох, коли страшно і гулко
      Закидають ракетами ці чортопси.

      Поруч донька і поряд з тобою онуки,
      Що втекли до твого дорогого села
      Від будинку свого, де вибухів звуки
      Часто котяться містом, немов ковила.

      Ми чекаємо разом усі перемоги
      І ламається світ від щоденних утрат.
      Де сини і онуки уже до знемоги
      Б’ються з ворогом гідно, який нам не брат.

      Бо зламали усе – наші думи, надії
      На щасливе майбутнє і ранню весну…
      Переможемо ми і здійсняться всі мрії,
      Як прокинемось з цього воєнного сну.

      Доживемо з тобою у мирній країні,
      Десь лелеки нам правнуків в дзьобах несуть.
      Призвичаїться мир в українській родині
      І відновиться світу знов праведна суть.
      02.04.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. В купе

      В купе затишно, штори на вікні,
      І чай з лимоном, ложечка в стакані.
      Вогні осель привітних вдалині.
      І ми з тобою від свободи п'яні.

      Торкаю рук, глибин твоїх очей,
      І близкість цю нам втримати несила.
      Хилюсь в надії на твоє плече,
      Що захистиш від болю, друже милий.

      Неспішна річ і ніжний погляд твій,
      І наш політ в світи якісь незнані.
      Скотились сльози радості з під вій.
      - Навік удвох? - скажи мені, коханий.

      До нашої домівки входить ніч,
      За нею прийде сонячний світанок.
      А зараз ми з тобою пліч о пліч.
      Я вранці вчую: "Люба, добрий ранок!"
      29.06.00



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    15. Ідуть дощі

      Сміятись, плакать чи радіти
      Від щастя вдень, або вночі.
      Але, мов райдуги крізь літо,
      Сльозами знов ідуть дощі.

      Розквітла присмерковим цвітом
      Гірка печаль в моїй душі.
      Та, наче райдуги крізь літо,
      Крізь серце знов ідуть дощі.

      Вже листя стало золотіти,
      Летять до вирію ключі.
      І, наче райдуги крізь літо,
      Крізь осінь знов ідуть дощі.

      З тобою поряд зорі світять
      І тануть болі у душі.
      Проходять райдуги крізь літо,
      Стають снігами всі дощі.
      Осінь 1999р



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Мисливці

      Ату! Ату! З рушницею в руці
      Нас гонить влада до смертей, до прірви.
      Розставили червоні прапорці,
      Минаючи поля, дороги, вирви.

      Усе для них! Народу біг стрімкий
      З країни утікаючи, із дому,
      Їх не спиняє, бо робітники
      Вже не потрібні, вигнані свідомо.

      Чим менше нас, тим більше їм землі,
      Для їх нащадків - золотом чорнозем.
      Закрили пісню, слово в шпиталі,
      Тарифами вбивають у морози.

      І гонять нас офшорницькі вовки,
      Що визначають тут життя і ціни.
      Обклали прапорцями вік, ставки,
      Щоб не прийшли нарешті переміни.

      Нам треба цих мисливців зупинить,
      Не дати панувати, бо ізроду
      Народ цінує землю, кожну мить,
      Бо кров’ю він виборює свободу.

      Ату! Ату! Офшорницькі вовки,
      Уже скінчився ваш політ стрімкий.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. До сестри

      Чужіємо з тобою, сестро,
      На різних берегах ріки.
      Ти – вже на Волгу, я – на Десну,
      Шлемо свої-чужі думки.

      Усе у нас сьогодні різне –
      Тобі ця мова вже чужа.
      За нею відспівали тризну,
      Бо відрізаєш без ножа.

      Нас розділив так ваш месія,
      Батьківську хату нам спалив.
      А ти живеш у тій росії,
      У мене – повінь, твій – розлив.

      Все нас любило і єднало,
      Без чого жити не могли.
      Ми їли хліб, картоплю, сало –
      Щасливими тоді були.

      В одній гойдали нас колисці
      І спали ми завжди удвох.
      Раділи кожній добрій звістці,
      Доки не вліз чортополох.

      В родину рідну, в нашу хату,
      Де ти зустріла чужака.
      Ніхто у тім не винуватий –
      В його руці твоя рука.

      На все життя в чужій росії,
      Де маєш любих двох синів.
      А ми зостались, гречкосії,
      Із нами наше слово, спів.

      І пахнуть нам любисток, м’ята,
      На них осколки від ракет.
      Ти у мовчанні винувата,
      Не йдеш на спротив, на пікет.

      Щоб ворог не вбивав країну
      З могилами твоїх батьків,
      Ти розігни, сестрице, спину
      І захисти своїх синів.

      Від злого, підлого тирана,
      Що враз на шиї ваші сів.
      І сипле сіль на людські рани,
      Чим викликає жах і гнів.

      Чужіємо від того, сестро,
      Що ти не чуєш весь наш біль…
      Та у всесвітньому оркестрі
      Зникає ваш вселенський хміль.
      22.03.24




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    18. Літа в дозорі


      Усе залишиться у слові,
      Що склалося із різних букв:
      Мої думки не кольорові,
      А крик лише у злеті рук.

      Усе зостанеться на світі –
      Осінній вітер, жовтий сад,
      І сміхом доньчиним зігрітий,
      Оцей невтримний листопад.

      Зостануться у небі зорі,
      І груші, і пташиний спів.
      За спиною літа в дозорі,
      Щоби забути не посмів

      Ту стежку до своєї до хати,
      Яка втікала від біди.
      Де завжди поряд батько й мати
      Вдивлялись у твої сліди.

      І ти тепер ідеш по полю,
      Що сам засіяв, сам збирав.
      А поле те вже зветься доля,
      Складається із різних глав.

      І хтось їх пише там, на небі,
      Щоб залишити у світах
      Твого кохання білий лебідь,
      Життя твого широкий шлях.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Травневе тепло

      Непостійне травневе тепло –
      То зігріє, то кине у холод.
      Пелюстками учора мело
      І вітри гомоніли суворо.

      А сьогодні сміється весна,
      Виціловує сонце садочки,
      На дерева вдягла з полотна
      Білосніжно-рожеву сорочку.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Замітають сліди
      Ох місяць лютий, як же ти лютуєш,
      Вбиваючи знедолений народ.
      Який волає, але ти не чуєш
      Його бажання - прагнення свобод.

      Тому і плине над Майданом «Кача»,
      І очі вже стомилися від сліз.
      Згорьовані матусі з болю плачуть,
      Стріляє в їх синів головоріз.

      На мерзлу землю падають від кулі,
      Що ворогом потрапила у ціль…
      Пройшло вже десять років, ми заснулі
      Ще не відчули перемоги хміль.

      Ніхто ще не покараний за вбивства,
      Зробили чорну справу всі суди.
      Щоби за їх прихованим лінивством
      Сховали судді злочинів сліди.

      У кожній нашій українській хаті
      Надією звучав тоді Майдан…
      Суди не відчувають винуватість,
      На ворогів працює вражий клан.

      У мантіях з кишенями донизу
      Гребуть суддівські чорні хижаки.
      Смертями їх наповнені валізи
      І ворогів ховати їм з руки.

      За десять років жодного за ґрати
      Убивцю не посаджено, чому?
      І справи вже потрібно закривати,
      Бо час зійшов. Тож вірити кому?

      Отим, що будуть засідати чинно
      Й тягнути час безкарності убивць?
      І судді знайдуть знову всі причини,
      Щоб захистить від тюрем кровопивць.

      І вже сьогодні інші воріженьки
      Вбивають, множать ряд страшних смертей.
      І плачуть за синами наші неньки,
      Що топчуть ув окопах землю, глей.

      Отак донині з самого Майдану
      Ніхто не переслідує катів.
      Сховались у поліцію з капкану
      І тільки множать всенародний гнів.

      За десять років жодного до тюрем
      Убивць не посадили ці суди!
      Працює вся суддівська агентура,
      Щоб замести цих злочинів сліди.
      20.02.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. В безвість кинемо зграю

      Сивина у солдатських очах,
      Біль ховається в мужньому серці.
      І тривога в нерівному герці,
      Де козацький наш дух не зачах.

      Де крізь постріли тихне життя,
      Що сховалося у лісосмузі.
      Поряд воїни, братики, друзі,
      В них прискорене серцебиття.

      Бо прильоти щомиті страшні -
      На шматки і земля, і дерева.
      Тільки витримка сильна бійцева
      Переможе в бою, на війні.

      Як їм, друже мій, допомогти,
      Вберегти їх від кулі, гранати?
      Бо в молитві за них кожна мати
      Ставить захист в траншеї, пости.

      Від ракет гинуть старші й малі
      У містечках, в столиці і в селах.
      І від вибухів стогнуть джерела.
      Як же боляче людям, землі!

      Невідомо нам, де і коли
      Прийде врешті до нас перемога.
      Щоби ми в мирний час мали змогу
      Вже звільнитися від кабали.

      Від російського гніту навік
      Нам звільнитися, друже мій, треба.
      Хай загине, помре цей загреба!
      В безвість кинемо зграю шулік!
      23.02.24



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Мій дідусь

      Я дуже схожа на свойого діда,
      Така ж уперта, до роботи зла.
      Коли болить, то не подам і виду,
      Й не по мені чужинська кабала.

      Усе пройду, ніхто не вбачить сліду,
      Що щось мені було не до душі.
      Мені відомі муки болю й стиду,
      Коли сховатись мала в комиші.

      І ти завжди просив в своїй розмові,
      Щоб не змішала українську кров,
      Бо в ній, неначе в нашім ріднім слові,
      Жила велика сила всіх основ.

      Любов до праці, до своєї пісні,
      До краю дорогого, спілих нив.
      І добротою сповнений, корисний,
      Твоїх напутніх слів прерогатив.

      Так і живу, іду, не оглядаюсь,
      Бо пройдене – це все моє життя.
      Своїх років веду чималу зграю
      Ще не в минуле, а у майбуття.

      Дідусю мій, я вся у тебе зроду,
      Така ж пряма, підлещитись - ніяк.
      Бо більш за все люблю свою свободу
      Ціную правду, не люблю дурняк.

      Я, як і ти, одразу все ув очі,
      У пазусі каміння не ношу.
      Що відчуваю, те й пишу щоночі,
      І кидати у простір не спішу.

      Дідусю мій, яка ж бо я щаслива,
      Що мала друга рідного завжди.
      Співали разом і верба, і слива,
      Як за гусьми ішли мої сліди.

      А ти казав, що виросте артистка,
      Твоя розумна внучка, золота…
      Тепер борюся із високим тиском
      І згадую тебе в свої літа.
      19.12.23



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Після операції


      Усе розбилось, вистрілило в ніч-
      У поїзди, у трави, у кохання.
      З бідою залишився віч на віч,
      В якій вмістились всі твої страждання.

      У пів-обличчя очі із жалю,
      Де невідомість витікає з болю.
      І ти, неначе у тяжкім хмелю,
      Не маєш впливу на майбутнє й долю.

      А долі – жменя, декілька годин.
      В операційну, потім до палати
      Домчать тебе за декілька хвилин
      Дві санітарки у старих халатах.

      Загусне вечір, упаде зоря
      У чорну ніч і на безсилі груди.
      Дружина поряд віддано згоря -
      Намочить губи, витре лоба й буде

      Молитися за тебе всім святим,
      Ловити кожен рух і кожен подих.
      А ранком радість – щастя побратим -
      Отримати твій погляд в нагороду.

      І відчуття, що сонечко уже
      Послало промінь – вісточку спасіння.
      Тебе на цьому світі вбереже
      Її кохання і твоє боріння.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Воєнна проза


      Не тане сніг, що ліг йому на груди,
      На квіти, на волосся і лице.
      Таким навіки він для світу буде –
      Притишеним. Не вийде на крильце…

      Це він безстрашно захищав нам землю,
      Оцю, де ми в пошані стали тут…
      Крізь постріли я вже не відокремлю
      Хрипливий крик, що чути за версту.

      Лежали хлопці на краю окопу
      Крізь вибухи і постріли зблизька.
      Здавалось, бій вже чути у Європі...
      Та раптом зупинилася рука.

      І поряд вже ніхто з них не стріляє,
      Усі убиті, світ увесь мовчить...
      І крізь пробиту тишу вже до краю
      Лишається одна-єдина мить.

      Щоб глянути, куди летіти в небо,
      Закарбувати в погляді навік.
      Бо смерть взяла одразу всіх огребом,
      Років призупинила тихий лік…

      Солдатове лице омили сльози
      Матусині і татові гіркі…
      Оце і є страшна воєнна проза,
      Коли батькам лишаються зірки…
      27.01.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Записане життя


      Закипає сльоза, пахне холодом січень,
      За вікном розляглися замети-сніги.
      Догоряє тихенько, потріскує свічка,
      Тане час і життєві стирає борги.

      І не жаль вже нічого й бажань небагато –
      Щоб здоров’я було, щоби поряд рідня.
      Не міняю нічого у звичках і в хаті,
      Та новини тривожні хвилюють щодня.

      Про майбутнє дітей і моєї країни,
      Що страждає від влад нерозумних своїх.
      Де міняється погляд на світ щохвилини,
      Де нерозум сп’янілий з безтямних утіх.

      І тому всі страждання лишаю в минулім
      І живу сьогоденням у холоді зим.
      Завірюха стихає, щоб я не забула
      Записати життя з допомогою рим.
      26.01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Мій родовід


      Там пахне хліб соломою і піччю,
      Там батько зранку набива косу,
      Там вітер шелестить в тополях ніччю,
      І я у снах, як вдень, гусей пасу.

      Там день — безмежний, річка — по коліна,
      І друзі голоногі там усі.
      Там цілий світ… Там ненька Україна,
      Там найсмачніші в світі карасі…

      Там ще далеко болі і тривоги,
      Ми там усі однаково святі.
      У всіх одна — до юності дорога,
      І будь-що вийти в люди — на меті.

      Корови, коні… Ми в дитинстві разом
      Ділили хліб і сонечко на всіх.
      Там розбивались гордощі й образи,
      Там найчеснішим був і біль, і сміх…

      Ми звідти всі… Ми з того родоводу,
      Що сім тисячоліть пережива!
      Нема для мене кращого народу,
      Ніж той, про кого всі оці слова.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    27. В завірюху


      Вітри летіли з крилами із віхол,
      Чіплялись за пусті гаї, сади.
      І віяли снігами всім на втіху,
      Та засипали вирви і сліди.

      Котилось, гуркотіло щось у небі
      І стукало, і билось об шибки.
      Крізь кучугури снігу гострий гребінь,
      Де на санчатах мчали залюбки.

      Під зорями, немов під ліхтарями,
      Блищать замерзлі з холодів льоди.
      Вітри співають голосніше гами,
      Як вийдеш враз на ґанок, он туди.

      Де вишня гнеться тихо в непокорі,
      Їй треба зберегти свої бруньки.
      Хоча у завірюшнім білім морі
      Сховалися дороги і стежки…

      Моє тепло і думи всі крилаті
      Нагрілися на батьковій печі.
      Іще майбутнім і не пахне в хаті,
      В матусиних руках життя ключі.

      Лежу на житніх зернах і читаю,
      Я зараз там, куди летять думки…
      Сестричка на лежанці сіла скраю
      І слухає, як гомонять батьки.
      03.01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Слухайте пророків


      Народу більше, ніж людей,
      Живе сьогодні в Україні.
      Без розуміння тих ідей,
      Що притаманні лиш людині.

      Щоб не потрапити в полон,
      Втікають по усьому світу.
      А інші мають дома схрон,
      В льохах, в сараях горе гніту.

      Часи переживають злі,
      Хоча вмиваються сльозами.
      Але ж на рідній ще землі,
      Де є могили тата й мами.

      В кінці городу джерело,
      Яке тече отут віками.
      Не замулилось, не втекло
      І не сховалось за пісками.

      Отак і вся оця земля
      Служити нам довіку буде,
      Народиться іще маля
      і виростуть щасливі люди.

      Що будуть сіяти зерно,
      Збирати хліб, як сотні років…
      Щоб майоріло знамено
      Нам треба слухати пророків.
      05.01.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Я прийду

      Україна горить у пекельнім вогні,
      Хто поможе його загасити?
      Вже останнії сили втрачає в борні…
      А байдужі, як метеорити.

      Пролетять собі мимо, впадуть у траву,
      На поверхні зостанеться вирва…
      Я останні два роки отак от живу,
      Мов лечу над безоднею в прірву.

      І проходять повз мене мільйони облич,
      І очей чорно-синіх багато.
      Рідна земле моя, відгукнися, поклич,
      Я прийду, зачекалась вже хата.

      Ув окопах тебе захищають сини,
      Закривають своїми серцями.
      Із тобою стоять на порозі війни
      Ті країни, що поруч із нами.

      Сподіваюсь на поміч далеких людей,
      Не зостанешся зовсім самотня.
      Ворог згине від пагубних смертних ідей
      І навіки впаде у безодню.

      Хоч обпалена, змучена, ти розцвітай,
      Бо не стане убивці-сусіда.
      Мир і спокій огорнуть улюблений край,
      Утечуть вдалеч горе і біди.
      05.01.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Зберегли основи


      Вже скільки цих згорьованих століть
      Ховали між світами Україну.
      Її душа обвуглена стоїть,
      Мов притулилась до хисткого тину.

      Втекла вона від тисячі розлук,
      Але тримає слово, рідну мову.
      Зазнала стільки невимовних мук
      Й за це готова мучитися знову.

      Допоки серед нас живуть оті,
      Для кого рідна і країна, й мова.
      Вони для мене завжди є святі,
      Бо зберегли народу всі основи.
      04.01.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. По-живому

      Між двох епох стою на роздоріжжі -
      Добра і зла чи миру і війни.
      На полі від ракет згоряє збіжжя,
      А у волоссі - пасмо сивини.

      Кому, скажіть, оце пшеничне поле
      Наповнене колоссям, заважа?
      Бо по-живому ріжуть нашу долю
      Пожежами й війною без ножа.

      Здається, ми ні в чім не завинили
      Перед світами і перед людьми…
      А нині в нас щодня ростуть могили,
      Де воїни вже янголи з крильми.

      Оця війна, що впала нам на плечі,
      Братерськими обіймами від юд,
      Що не жаліють голови старечі,
      Розстрілюють спокійно мирний люд.

      А там в холодній і чужій росії
      Не знають навіть подихів свобод.
      Там править телевізор і месія
      Брехнею заколисує народ.

      Тому й стріляють в нас колишні браття,
      Бо їм вказали на кого: - Ату!
      У них серця безбожників, прокляття
      Їх убивають прямо на льоту.

      І нікому убитих рахувати,
      Новими знов заповнять всі місця.
      Отримає мільйон російська мати
      І буде з ним щаслива до кінця.

      А наші матері щодня молитву
      За воїнів-синів шлють до небес.
      Щоб виграли вони нарешті битву,
      І щоби мир в країні вже воскрес.
      05.01.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Вишнева колискова


      Під ногами сніги розрипілись до крику,
      У заметах мовчать і дерева, й кущі.
      А мороз до кісток пробирає, до хрипу,
      Молодесеньку вишню в благенькім плащі.

      Їй би трохи тепла, щоби первістки-квіти
      Не замерзли в саду, навесні розцвіли.
      Щоб від сонечка враз розпрямилися віти
      Й цілували їй цвіт перші діти бджоли.

      На січневі сніги місяць перлами кинув,
      Що блищать-виграють, розмальовують ніч…
      Вишня бруньку колише, неначе дитину,
      І співає про сонячні радощі стріч.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Задля свобод


      Додому повернулись на щиті
      Оті, що добровольцями спішили
      Свої віддати і життя, і сили.
      Для нас вони сьогодні вже святі.

      Відвоювали Бучу та Ірпінь,
      Ізюм і Харків завдяки їм вільні.
      Та біль і горе у народу спільні,
      Хоч вороги ховаються у тінь.

      Колаборанти розплодились скрізь,
      Показуючи цілі для ракети.
      Вилазять із щілин, як із тенетів,
      Здавалось – люди, а насправді слизь.

      І скільки їх по селах і містах
      Тут розвелося, а були ж сусіди!
      Ділили разом з ними щастя й біди.
      Не відали, що в них є зради птах.

      Тепер суспільство ділиться навпіл,
      Одні у військо, інші – ухилянти.
      Що діють підло, мов колаборанти,
      Втікають за кордони, що їм тил.

      Вони, своє рятуючи життя,
      Не стануть підставлятися під кулі,
      Пошлють народу із кишені дулі.
      Їм не цікаве наше майбуття.

      А ті, що помирають за народ
      В холодних незакріплених окопах,
      Не дивляться на відгуки Європи,
      Ідуть на ворогів задля свобод.
      28.12.23 



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    34. Я вірю
      Брехнею зорють, ненависть посіють
      Посеред світу у часи війни.
      Вони хворіють на ідіотію,
      Не відчувають почуття вини.

      Хоча летять давно вже у безодню
      І тягнуть наш пригноблений народ.
      Що вже забув свою Небесну сотню,
      Втрачає совість і чуття свобод.

      І орють воріженьки скрізь брехнею,
      Лиш ненависті сіючи зерно.
      Щоб ми раділи не землі, а глею,
      Щоб замість плоду мали ми багно.

      Та ми іще піднімемося всюди,
      Побачить світ наш переможний лет.
      Втечуть од нас всі зрадники і юди!
      Я вірю в це. Я бачу, бо поет!
      04.01.24



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Про мого дідуся Єгора

      Я дуже схожа на свойого діда,
      Така ж уперта, до роботи зла.
      Коли болить, то не подам і виду,
      Й не по мені чужинська кабала.

      Усе пройду, ніхто не вбачить сліду,
      Що щось мені було не до душі.
      Мені відомі муки болю й стиду,
      Коли сховатись мала в комиші.

      І ти завжди просив в своїй розмові,
      Щоб не змішала українську кров,
      Бо в ній, неначе в нашім ріднім слові,
      Жила велика сила всіх основ.

      Любов до праці, до своєї пісні,
      До краю дорогого, спілих нив.
      І добротою сповнений, корисний,
      Твоїх напутніх слів прерогатив.

      Так і живу, іду, не оглядаюсь,
      Бо пройдене – це все моє життя.
      Своїх років веду чималу зграю
      Ще не в минуле, а у майбуття.

      Дідусю мій, я вся у тебе зроду,
      Така ж пряма, підлещитись - ніяк.
      Бо більш за все люблю свою свободу
      Ціную правду, не люблю дурняк.

      Я, як і ти, одразу все ув очі,
      У пазусі каміння не ношу.
      Що відчуваю, те й пишу щоночі,
      І кидати у простір не спішу.

      Дідусю мій, яка ж бо я щаслива,
      Що мала друга рідного завжди.
      Співали разом і верба, і слива,
      Як за гусьми ішли мої сліди.

      А ти казав, що виросте артистка,
      Твоя розумна внучка, золота…
      Тепер борюся із високим тиском
      І згадую тебе в свої літа.
      19.12.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Рідна мова


      Віками бита-перебита, мово,
      Уярмлена знущанням ворогів.
      Але співалась нею колискова,
      І плач наш нею був, і тихий спів.

      Пройшла вона усі стежки й болото,
      Її зганяли вороги в Сибір.
      В гулагах, всі порушуючи квоти,
      Вона жила, хоч поряд конвоїр.

      Який за кожне українське слово
      Вбивав до смерті, люто катував.
      І за сімсот років її основи
      Не похитнулись, хоч була жорства.

      А нині наша мова тихо плаче,
      Бо рідні діти вибрали чуже.
      Але ж вона крізь біди і нестачі
      Уперто рідне слово береже.

      Вкладає у серця і батька, й сина,
      Сміється і кохає словом цим.
      І буде вічно жити Україна,
      Як мова знайде в кожнім серці дім.
      10.11.23




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Про свій ювілей

      Ось їх сімдесят п'ять вже за спиною стали стіною,
      Не згубилися в долі, а разом зібрались у світ.
      Перший подих і погляд, і крок мій найперший зі мною,
      Перший віршик невмілий і перший від щастя політ.

      Не згубились роки, бо по черзі несуть мені згадки
      Про уроки у школі і перше кохання моє.
      Про несмілий цілунок, з дитинства любов до порядку,
      Перший виступ на сцені... А доля гніздечко вже в'є.

      Де студентські роки вкарбували у серце науки,
      Що несли по життю, піднімали мене в небеса.
      Сині доньчині очі та ніжні коханого руки,
      Перша збірочка віршів, в якій і любов, і краса.

      Те, що вперше було, то пізніше не раз повторилось,
      Я отримала все, що собі заробила в житті.
      Україну люблю, перемога - то правди мірило,
      Не зійду вже ніколи з цієї святої путі.
      07.09.23



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Весняне

      Ще залишились у мені
      Твої слова, твої пісні.

      Це не забути, не минути,
      Як березень, що йде за лютим.

      Ще залишились у мені
      Гарячих рук шалені дні.

      Як згадка нашої любові -
      В долонях котики вербові.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Із полону

      Повернулись воїни з полону,
      На коліна впали на землі
      І цілують мовчки, мов ікону,
      У долонях грудочки малі…

      Яблуко в руці тримає воїн,
      Бажаний і довгожданий плід.
      Бо пів року був у неспокої
      Полоненим, знав немало бід.

      І тепер, коли уже він вдома
      І над ним немає ворогів,
      Зникла в далину безмірна втома,
      Залишився в серці тільки гнів.

      На отих, хто йшов нас убивати,
      Грабувати місто і село.
      Захищали рідний край солдати,
      Гори й ріки, чисте джерело.

      Ронить жінка слізоньку солону,
      До грудей притискує дитя
      І чекає милого з полону,
      Молить про найшвидше вороття…

      Він нарешті повернувся знову,
      А села немає, від руїн
      Пахне горіляччям. Мов окови:
      - Де дружина, мати, батько, син?

      Крик отой почули річка й поле,
      Понесли його у далину…
      Із полону він прийшов, із болю,
      Щоб вернутись знову на війну.
      04.02.23



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Важкий день


      Лютневий день, укутаний снігами,
      Наскрізь пробитий пострілами куль,
      Ракет і «градів». Ці смертельні гами
      Щодня тут чує захисник, патруль.

      Перелітає і недолітає
      Убивча сила. Скільки ворогів
      Ідуть на нас від краю і до краю!
      В душі ненависть лиш росте і гнів.

      За те, що плаче он за сином мати
      І батько важко голову на стіл.
      Убито сина, стогне з горя хата
      Поранена, одна на виднокіл.

      Усе розбили люті воріженьки,
      Колись кричали – ми ваші брати!
      Тепер від горя потерпає ненька,
      Що рашенські нам принесли кати.

      І родичі мовчать в чужинськім краї,
      Заціпило, бояться захищать
      Свою країну, де ворожа зграя
      Ґвалтує, убиває, справжня тать.

      Лютневий день важкий і непривітний…
      04.02.23



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Здирають з воїна сорочку


      На частини рвуть мою державу
      Інородці, люті вороги.
      Убивають в ній добро і славу,
      Втягують нас у свої борги.

      Обкрадають сидячи у владі,
      Забирають хліб в захисника.
      Це у них при цій страшній армаді
      Піднялась на воїнів рука.

      І здирають з воїна сорочку,
      Роздягли в окопі до нага.
      За кордон синів сховали й точка!
      Обкрадання збільшилась жага.

      Оборудки роблять потаємні,
      Розкрадають допомогу нам.
      Злодії, людиська ці нікчемні,
      Їх не налякала і війна.

      Бо на ній вони збирають гроші,
      Обкрадають бідний наш народ.
      Їх би вбити, бо вони як воші
      Плодяться, бо їм дано свобод.

      Тож вони сидять в такій же владі,
      Що народ грабує день за днем.
      Де гуманітарка для громади?
      Все в кишенях владних цих нікчем.

      Лиш міняють ліжка у борделі,
      Не звільняють крадіїв-іуд.
      Збагатились за війну до стелі,
      (Як потрібен людський самосуд!).
      04.02.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Одні вечори


      Засмучений день у лютневім світанні
      Блукає марою по згарищах хат.
      Будинків немає, лиш подихи ранні
      Тоненького диму. Гіркий аромат.

      Народ під землею! В зимовому часі
      Ховається люд од страшної війни.
      Та чує, як скрізь вибухають фугаси,
      І молиться з тої живої труни.

      Розбито усе! На друзки, на дрібки,
      Неначе тут зроду не мали життя
      Матусі із дітьми, птахи і худібки,
      Яким вже не буде назад вороття.

      Немає села, голий вітер гуляє
      Снігами збігається в ями, яри.
      Росте наше горе від краю до краю,
      І ранків немає, одні вечори.
      04.02.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Захищаємо всі батьківщину
      Не потрібна убивча війна в кожен дім влізла, в душу і в хату,
      Світ на друзки розбила вона з артилерії чи із гранати.
      І складає невинні життя у великі, не братські могили,
      Щоби думи про майбуття ми назавжди уже полишили.

      Бо хотіли загарбати все: і озерце під лісом, і вишні,
      І радіти, що знов принесе нам ординець кривавий і грішний.
      Та не той ми зів’ялий народ, що не зможе звалити вражину,
      Він з боями іде до свобод, захищає свій дім, батьківщину.

      І тому зустрічати біду вийшли вже молоді і найстарші,
      Щоб рубати їх, мов лободу, на оцьому імперському марші.
      Щоби лютий їм люто радів, бо помножаться смерті їх, вдови,
      Щоби наш переплаканий гнів убивав їхні плани, основи.

      Щоби матір ординська була у сльозах і у вічному горі,
      Щоби курку їх, тобто орла, розірвало на суші й на морі,
      Розділило країну війни на маленькі ворожі частини,
      Бо посміли сягнути вони на життя і на мир України.
      03.02.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Настане весна


      Розгулялась хуртовина, залітає у шпарки.
      Снігом вкрилася долина аж до самої ріки.
      Намітає кучугури, липне до гілок дерев,
      Все навкруг таке похмуре, душу холод враз бере.

      Квіти всі на підвіконні виглядають через скло -
      Білий світ був на долоні, але щось не так пішло.
      Закрутило, завертіло у зимовому саду,
      Щось одразу налетіло і нагадує орду.

      Та недовго цій нахабі лютувати на землі,
      Теплі промені в привабі подолають сили злі.
      Перший пролісок прогляне з-під осіннього листка
      І тоді весна настане, з льоду звільниться ріка.
      01.02.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Лютневе


      Зі стріхи капає водичка,
      Вже на даху розтанув сніг.
      І річки зледеніла стрічка
      Тече навстріч новій весні.

      Хоч пар іде із ополонки,
      Де витанцьовують мальки.
      Та відтає вже плоскодонка,
      Що зимувала край ріки.

      Ще ходить холод між проталин
      Серед засохлих комишів.
      Виблискують снігів кристали
      Серед укутаних полів.

      Мине у хуртовинах лютий,
      У заморозках уночі.
      Та йде весна ясна, розкута,
      Бере від влади вже ключі.

      Недовго нам тепла чекати,
      Як оживе вся далина,
      Як прийде в наші рідні хати
      Із перемогою весна.
      01.02.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Свято Громовиці

      Чи Громомовиця, чи Громниця,
      Це давнє свято нині є.
      В моєму місті і в столиці
      Весну чекає. Півень п’є

      Краплини, що стікають з даху
      І цим віщуючи весну,
      І перемогу у невдахи,
      Що світ змінив на страшину.

      Мого прадавнього народу,
      Що сіяв хліб, косив і жав.
      Та ми звоюємо свободу
      Серед усіх навкруг держав.

      Що підставляли дружні руки,
      Що зброю нам несли, везли.
      Щоби ворожі чорні круки
      Перемогти нас не змогли.

      Сьогодні свято Громовиці,
      Що надійшло до нас з віків.
      Збере родини у світлиці,
      Покличе родичів, батьків.

      Ми всі помолимося разом
      За мир і за своїх синів.
      І за весну, що нам наразі
      Поверне мир, розвіє гнів.
      01.02.23



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Після війни
      Все засипали сніги аж до небокраю,
      Віддає зима борги білим урожаєм.
      Зарівняла рівчаки, всі горбочки стерті,
      Перепону лиш нема зарізяці-смерті.

      Сипле віхола навкруг, засипа окопи,
      На війні солдат і друг з усії Європи.
      Бо зібралися отут, хто свободи хоче,
      Щоб не плакали з біди материнські очі.

      Щоб нарешті полягли вороги трикляті
      І звільнились від жури в кожній нашій хаті.
      Що зосталась у боях, вижила з-під «градів»,
      Хоч із більмами очей, та без вікон раді,

      Що вціліли стіни й дах в господарстві тому.
      На війні хазяїн десь далеко від дому.
      Залишилась у селі лиш єдина хата…
      Після війни
      Все засипали сніги аж до небокраю,
      Віддає зима борги білим урожаєм.
      Зарівняла рівчаки, всі горбочки стерті,
      Перепону лиш нема зарізяці-смерті.

      Сипле віхола навкруг, засипа окопи,
      На війні солдат і друг з усії Європи.
      Бо зібралися отут, хто свободи хоче,
      Щоб не плакали з біди материнські очі.

      Щоб нарешті полягли вороги трикляті
      І звільнились від жури в кожній нашій хаті.
      Що зосталась у боях, вижила з-під «градів»,
      Хоч із більмами очей, та без вікон раді,

      Що вціліли стіни й дах в господарстві тому.
      На війні хазяїн десь далеко від дому.
      Залишилась у селі лиш єдина хата…
      Виживають в погребах діточки і мати

      Із дитяточком своїм у страшній облозі.
      Окупант зайшов у дім, взявши по дорозі
      Те, що люди нажили і кров’ю, і потом,
      Все забрали вороги у своє болото.

      Та не матимуть із того ніякого зиску,
      Бо записані вони у смертельнім списку.
      Переможе ворогів Україна-мати
      І повернуться з війни всі її солдати.

      Відбудують рідний край, заживуть на славу,
      Збережуть навіки мир і свою державу.
      І щасливо заживуть наші всі нащадки
      По новісіньких законах у ладу й порядку.
      09.12.22

      Із дитяточком своїм у страшній облозі.
      Окупант зайшов у дім, взявши по дорозі
      Те, що люди нажили і кров’ю, і потом,
      Все забрали вороги у своє болото.

      Та не матимуть із того ніякого зиску,
      Бо записані вони у смертельнім списку.
      Переможе ворогів Україна-мати
      І повернуться з війни всі її солдати.

      Відбудують рідний край, заживуть на славу,
      Збережуть навіки мир і свою державу.
      І щасливо заживуть наші всі нащадки
      По новісіньких законах у ладу й порядку.
      09.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Дві самотності


      Коханий мій, без тебе дуже гірко,
      Сумна самотність мерзне у кутках.
      А до вікна притискується гілка,
      Що від морозу також утіка.

      І ми удвох невидимо роздільні,
      Я у кімнаті – гілка за вікном.
      Печаль і біль однакові і спільні
      У дерева і жінки за столом.

      Твоє тепло ще зберігають речі,
      І недопитий чай, і сліз горох.
      А гілка мерзне і зимовий вечір
      У темряву закутав нас обох.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Райські яблука

      Райські яблука доспіли у моїм саду,
      В день грудневий білий-білий я за ними йду.

      Щоб зірвати червоненькі ягоди-плоди,
      Що закутались в прозорі панцирі-льоди.

      Щоб зігрітись і надовго зберегти красу,
      За якою йду до саду і у дім несу.

      Буде трохи на варення, інше для птахів.
      Райські яблука над снігом ніби літній спів.
      06.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Чай удвох

      Я Вас покликала на чай,
      Самотню душу словом гріти.
      А Ви в словах моїх відчай
      Змогли відразу зрозуміти.

      Я Вас не кликала в життя
      Своє, що зіткане із болю.
      А Ви без слів і співчуття
      Зі мною розділили долю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. Пишу листа

      На кленовому листі
      Я пишу Вам листа.
      Вас немає у місті,
      А пора ж золота.

      Небо світле і чисте
      Проводжає літа.
      Днів самотніх намисто,
      Жаль, майбуть привіта…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Помини любові

      Горить свіча у вечорі шовковім.
      Пливуть осінні сутінки сумні.
      З тобою ми на поминах любові
      Удвох. Удвох? І бачиться мені –

      Ось поряд ми. Іще ми разом. Разом.
      Заплющу очі, та згадаю знов,
      Як ми стрічались і тоді відразу
      Сплітались руки, стугоніла кров.

      Чому ж прийшла до нас пора безкрилля?
      Серця замовкли, в тім чия вина?
      Кохання наше – спалене бадилля,
      І зраду, як вино, я п’ю одна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. В завірюху

      Вітри летіли з крилами із віхол,
      Чіплялись за пусті гаї, сади.
      І сіяли снігами всім на втіху,
      І засипали вирви і сліди.

      Котилось, гуркотіло щось у небі
      І стукало, і билось об шибки.
      І простір хтось прочісував крізь гребінь,
      А ми в теплі ховались залюбки.

      Не зорями світили, ліхтарями,
      Дорогу до джерельної води.
      Вітри співали хуртовинні гами
      І слухали їх заспані сади.

      Де вишня гнеться тихо в непокорі,
      Їй треба зберегти свої бруньки.
      Але у завірюшнім білім морі
      Сховалися дороги і стежки…

      Моє тепло і думи всі крилаті
      Нагрілися на батьковій печі.
      Іще майбутнім і не пахне в хаті,
      В матусиних руках життя ключі.

      Лежу на житніх зернах і читаю,
      Я зараз там, куди летять думки…
      Сестричка на лежанці сіла скраю
      І слухає, як гомонять батьки.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Українські Прометеї
      У темні часи ясніше ми бачимо світлих людей,
      Що Прометеями сяють, хоч кров їх стікає з грудей.
      І гріється в тому промінні весь зболений мій народ,
      Очікує в цім поколінні отримати мить свобод.

      Від ворогів очманілих, що нас убивають завжди,
      Що чорними бачать білих в часи страшної біди.
      Що крадуть, вбивають, ґвалтують невинних простих людей,
      Не бачать нічого й не чують крім чорних чужих смертей.

      Тому в країні палають серця наших рідних синів
      І Прометеями сяють, щоб світ вже чорніти не смів.
      У ці часи найтемніші нам видно пресвітлих людей,
      Що не сховались у ніші, а світять немов Прометей.
      25.12.22



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. У блакить


      Ще розсипаються слова,
      Докупи треба їх зібрати,
      (Це як закрити двері хати)
      Потрібні рими, мов канва.

      Весною в зелені трави,
      Що вся у вранішніх кульбабах
      І у метеликах-нахабах
      На першім листі кропиви.

      Де в яблуневому цвіту
      Нектари п’ють найперші бджоли,
      Що квітку не минуть ніколи
      І все співають на льоту.

      Тоді заховане умить
      Спливе потрібними словами,
      Мелодією стануть гами
      Й одразу злинуть у блакить.
      25.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Груднева моква

      Замурзаний ранок заглянув до хати,
      Цікаво йому, що тут діється знов.
      Учора бруднісіньким був, пелехатим,
      Мокрющим, без білих зимових обнов.

      Бо сіявся так невгамовно на землю
      Той дощик уперто цілісінький день.
      Я зиму від осені не відокремлю,
      Бо чути кап-кап із жовтневих пісень.

      Тримався затято цей ранок за краплі,
      Що падали тихо у нашім саду.
      А мокрі дерева стояли мов чаплі,
      Зчорнілі у грудні у всіх на виду.

      І де ті сніги забарились, не знаю,
      Набридли усім ця грязюка й моква…
      А перед очима – весна у розмаї,
      Розквітлі дерева й зелена трава.
      25.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Без Чорновола



      Сьогодні живемо як живемо,
      Виборюємо мир свій на війні
      До подиху останнього, кермо
      Тримаємо, щоб їй сказати: - Ні!

      Щоб не зламати подих поколінь,
      Які до цього часу вже дійшли.
      Залишивши всі натяки сумлінь,
      Працюючи за долю як воли.

      Із нами поруч був і Чорновіл,
      Держави гордість, України син.
      Та зрозуміти вчасно не змогли,
      Бо вбили поміж нами гострий клин.

      Що то надія наша в світі є,
      Що він веде усіх нас до свобод.
      Та партія пропхала скрізь своє,
      Бо ще сліпим був бідний наш народ.

      Ще вірив у чужих для нас богів,
      У партію і в той СРСР,
      Що нас по світу голими пустив,
      Від кого у родинах світ помер.

      В гулагах і в страшний Голодомор,
      До кожної із рідних нам родин
      Прийшов оцей незваний духобор,
      Щоб нам не вистачало домовин

      Ховати рідних. І тому війна
      Прийшла сюди, бо не змогли тоді
      Ми зрозуміти Чорновола, на
      Своїм житті подати знак біді.

      Тепер до влади вже обрали знов
      Чужих по крові і по духу теж.
      І ділимо біду, а не любов,
      Бо у війни уже немає меж.

      А Чорновіл все бачить з висоти,
      Уже не в змозі підставлять плече.
      І в цьому винна я і винен ти.
      Тому і час нещасть у нас тече.
      25.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Воєнне Різдво



      Різдвяний ранок в час війни,
      Що пахне медом і бідою.
      Очікування новизни
      Із фронту, звідти, після бою.

      Незламні хлопці без звитяг
      Рятують нас від злих ординців.
      І піднімають рідний стяг
      Над вільним краєм українців.

      Щоб майорів на всі віки
      Над зболеним війною світом.
      І вижили чоловіки,
      Щоб миром вже заволодіти.

      Щоби назавжди зберегти
      Таку жадану перемогу.
      Щоб стали сестри і брати
      Пліч опліч на святу дорогу.

      Де світить зорями Різдво,
      Кутею пахне в кожній хаті.
      Де всюди миру торжество
      При українськім гетьманаті.
      25.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Онуці Амалії

      Грудневий день звичайний в ті часи
      Вдягнув свою забілену перуку.
      Серед цієї казки і краси
      Приніс тоді тебе, мою онуку.

      Маленький згорток, в ньому цілий світ,
      Майбутнього щасливі дні і ночі.
      І світять вже мені багато літ
      Твої яскраві і розумні очі.

      Життя непередбачено тече,
      Міняє світ весною всі обнови.
      Схиляйся завжди на моє плече,
      Щоби відчути радість від розмови.

      Від близькості, бо ми уже давно
      В країнах різних живемо з тобою.
      Для спілкувань закрила нам вікно
      Війна, де всім тепер нема спокою.

      І дмуть удалеч вогняні вітри,
      Нехай вони нас завжди оминають.
      Прошу тебе, онучечко, гори
      Й світи мені до скону, аж до краю.

      А я тобі наворожу любов,
      Щасливу й світлу напророчу долю.
      Щоби тебе коханий віднайшов
      І повну хату діточок на волі.

      Нехай несуть вони углиб віків
      Слова добра й любові од бабусі.
      Нехай в житті лунає тільки спів
      І щовесни хай прилітає бусол.

      Онучко, рідна, серденько моє,
      У цілім світі лиш одна-єдина.
      Для мене сонцем ти навіки є.
      Твоя бабуся Ніна з України.
      13.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Відбудую храм


      Кришталеві думки пахнуть свіжим морозом,
      Що приходить до нас із далеких світів
      З піднебесся, де влітку народжує грози,
      Із минулого, що ти забути хотів.

      Там у пам’яті є ще невидимі стрічі,
      Що горять у душі, ніби ватра з дерев.
      Та холодні вони – незапалені свічі,
      Їх минуле тихенько з роками бере.

      І поплакати вмить захотілось до болю,
      Розплескати біду і віддати вітрам.
      Звідси я не візьму вже нічого з собою,
      Відбудую в душі із самотності храм
      18.11.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Після війни

      Все засипали сніги аж до небокраю,
      Віддає зима борги білим урожаєм.
      Зарівняла рівчаки, всі горбочки стерті,
      Перепону лиш нема зарізяці-смерті.

      Сипле віхола навкруг, засипа окопи,
      На війні солдат і друг з усії Європи.
      Бо зібралися отут, хто свободи хоче,
      Щоб не плакали з біди материнські очі.

      Щоб нарешті полягли вороги трикляті
      І звільнились від жури в кожній нашій хаті.
      Що зосталась у боях, вижила з-під «градів»,
      Хоч із більмами очей, та без вікон раді,

      Що вціліли стіни й дах в господарстві тому.
      На війні хазяїн десь далеко від дому.
      Залишилась у селі лиш єдина хата…
      Виживають в погребах і батьки, і мати

      Із дитяточком своїм у страшній облозі.
      Окупант зайшов у дім, взявши по дорозі
      Те, що люди нажили і кров’ю, і потом,
      Все забрали вороги у своє болото.

      Та не матимуть із того ніякого зиску,
      Бо записані вони у смертельнім списку.
      Переможе ворогів Україна-мати
      І повернуться з війни всі її солдати.

      Відбудують рідний край, заживуть на славу,
      Збережуть навіки мир і свою державу.
      І щасливо заживуть наші всі нащадки
      По новісіньких законах у ладу й порядку.
      09.12.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Листопадова кава


      Приморожений ранок. Листопадова кава.
      Пульт до рук і чекаєш із фронту новини.
      Все сприймається гостро, тривожно й цікаво,
      Що стосується змін у війні України.

      Як там хлопці звільняють містечка і села,
      Заважають сніги і невчасні морози?
      Хоч країна у темряві знов невесела,
      Пережити стараємось вражі загрози.

      В найболючіше б’є нас розлючений ворог,
      Що прийшов убивати й загарбати землю.
      Він у землю поляже навіки вже скоро,
      Я надії від дійсності не відокремлю.

      І тому, поки зранку є світло і кава,
      Я вклоняюся людям, що нас захищають.
      У минуле відійде війна ця лукава
      І росія досягне розвалу і краю.
      10.11.22





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Донечці


      Закінчує свій шлях цей листопад,
      Іде у вічність день малий, осінній.
      Весну чекає мій заснулий сад,
      В якій віднайде знов своє спасіння.

      І ти прийшла у той останній день
      Із першим снігом і найпершим криком.
      Звучала радість хором всіх пісень
      І щастя це у всесвіт весь проникло.

      І заспівали враз ліси, гаї,
      А світ заплескав у свої долоні.
      Я вперше в очі глянула твої,
      Моя єдина і розумна доню.

      Щаслива я з того, що в мене є
      Твої слова щоранку, рідні руки.
      Молюсь за тебе, бо життя твоє -
      Віднині захист від страждань розлуки.

      Ти поруч, тут, кровиночко моя,
      Тому пішли у безвість болі й муки.
      І ми удвох щасливі, бо сім’я,
      І молимося разом за онуку.

      Моя дитино, донечко, світи
      Мені в житті до самого останку.
      Бажаю я тобі лише цвісти
      З онуками із вечора до ранку.
      30.11.22 



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Молюсь за тебе

      Коханий мій, цей синій небокрай
      Сховав далеко всі мої тривоги.
      А серце б’ється, молить: - Не віддай
      Його війні! Чекають всі пороги

      Тебе живого, рідного. Щемить
      І плаче з болю цей сумний світанок.
      Колючий вітер он приніс умить
      Свій сніг холодний на відкритий ґанок.

      І стукає гілками у вікно,
      І б’є думками, як ти там на фронті?
      Дев’ятий рік. О як уже давно
      Ти на війні! Тепер на горизонті

      Захмаренім кружляє заметіль,
      Все тихо і не чути того грому,
      Де смерть живе, а з нею крик і біль…
      Молюсь і переможцем жду додому.
      08.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. У своїм раю
      Тривога скрізь, по всій моїй державі,
      З війни початку тут вона щодня,
      Де ворог нині у своїй неславі
      Вмирає на полях. Його рідня

      Послала убивати нас повсюди,
      Зітерти в пил мій дорогий народ.
      А ми колись вважали, що то люди,
      І закликали завжди до свобод.

      Ми думали, що ось оце латаття
      Хитається в житті, як у воді,
      Чомусь назвало нас «єдині браття»
      Й відкрило двері навстріч лиш біді.

      Яка до нас одразу прилетіла
      У вигляді смертей від їх ракет.
      А їм до цього вже немає діла,
      Вбивають з градів, строчить кулемет.

      Горить моя нескорена країна,
      Без світла мерзне, та стоїть навік
      Супроти оцього чужого сина,
      Що на неславу свій народ прирік.

      Ми вистояли вчора і сьогодні
      Замерзлі, та нескорені в бою,
      За рідний дім і дзвони великодні
      Тут, в Україні, у своїм раю.
      05.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. До янгола


      О, янголе, врятуй мою країну
      Крильми своїми, де розгул біди.
      Щоб наш народ згуртований, єдиний,
      Зажив у мирі й правді назавжди.

      Щоб пахло свіжим хлібом в кожній хаті,
      В колисочці агукало маля.
      За образами трави і крилаті
      Думки були у батька. А земля

      Віддячить за любов до неї й шану,
      Багатством, щедрим урожаєм нив,
      Хлібами золотими, сяйвом лану.
      І мирних днів майбутніх перспектив.

      Янгелику, збери мою країну
      Під мирне і святе своє крило,
      Щоб кожну матір і її дитину
      Назавжди оминуло смерті зло.

      Щоб ми були щасливі і багаті,
      Щоб ми зустріли і весну, і грім.
      Щоби достаток був у кожній хаті
      І мир прийшов у кожен рідний дім.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Щоб мир вернувся


      Відлітніло, відзолотіло,
      Втекло з дощами в далину.
      Не тільки серце, навіть тіло
      Запрагло у нову весну.

      Де зранку сонця жовтий сонях
      Зігріє все, що на землі.
      І де господар у долонях
      Тримає зернятка малі.

      І знову молиться на сходи,
      Що визирають до небес.
      І ждуть погожої погоди,
      Щоб світ без холоду воскрес.

      Щоб теплої легкої днини
      Розквітнув яблуневий сад,
      Щоб мир вернувся до Вкраїни,
      Пішов у вічність снігопад.
      03.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Життя на війні


      Немає снігу. Чи збідніло небо,
      Чи жаль йому солдатів у полях?
      Війна бере життя бійців огребом,
      Виходить вільно на широкий шлях.

      Іде, за нею горе, на всі боки
      Скрізь розлилося, мов стрімка вода.
      І чим спинити ці страшні потоки,
      Де править світом нині галайда?

      Безчинствує з тією, що з косою,
      Несе з собою біль і холоди.
      Не згодилися з нею наші вої,
      Спиняють всюди той розгул біди.

      Стоять вони в болоті по коліна,
      Їм груди розпирає злість і гнів,
      Щоби звільнилась рідна їм країна
      Нарешті від заклятих ворогів.
      03.12.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Найдорожче


      Розсупонилось небо, посіяло сніг,
      Все навкруг замело до малої дрібниці.
      Спить село, де війна йому впала до ніг,
      Спить вода у холодній зимовій криниці.

      Все заснуло навкруг, ні вітрів, ні зорі,
      Наче світ весь застиг у якомусь чеканні.
      Тільки воїн не спить, у чужому дворі
      Він чатує з бійцями від ночі до рання.

      Серед білого снігу здається, що мир
      Тут навіки спинився і в цілому світі
      Не знайдеться того, що появу зими
      Хтось порушить в цій тиші і зникне в зеніті…

      Раптом тисячі «градів» злетіли з небес,
      Розірвали враз тишу на дрібки, на шмаття.
      І солдат відповів, що неначе воскрес
      Від ворожих прильотів, що шлють дикі «браття».

      Задвигтів, застрочив кулеметами світ,
      Розірвалось життя на маленькі краплини…
      І спинився вже всесвіт, що тисячі літ
      Зберігав найдорожче для себе – людину.
      03.12.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Сніг молодий


      А сніг молодий вже лягає на віти
      Тихенько, немов обіймає гілки.
      Повсюди так біло, неначе нам світять
      Ліхтарики з неба, далекі зірки.

      І першому снігу радіють всі люди,
      Набридла вже темінь, сльотава моква.
      Зима розпрямляє не стомлені груди
      І сипле снігами як із рукава.
      17.11.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Якби

      Знов тиха журба осіння
      Упала березам в коси.
      Весняного воскресіння
      Чекати ще довго досить.

      Ніде не шелесне вітер,
      Видзвонює лиш листочок
      Самотній на голій віті,
      Один на весь бересточок.

      Отак би зиму чекати
      Спокійно і недаремно,
      Якби на війні солдати
      Не падали мертві в землю.
      09.11.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Щорічна проза

      Мовчать бруньки із тихих вічок,
      Які заховані у вітах.
      Весною глянуть нам у вічі
      Красою в розпашілих квітах.

      Та треба їм перечекати
      Зиму холодну у морозах
      Отут, в садочку біля хати.
      Така вона щорічна проза.
      09.11.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Пиляю дрова

      Давно пішла в чужі світи Покрова
      І жовтня вже скінчилася жорства.
      А я в дворі пиляю зранку дрова,
      Щоб січень в теплій хаті гостював.

      Щоби стрічати не в такій напрузі
      Свята зимові у холодний день.
      По всіх світах розбіглись рідні, друзі,
      То ж не почуєш святочних пісень.

      Та все мине, коли війне весною,
      Закінчиться оця страшна війна
      І прийде перемога у спокої,
      Залишиться лиш ворога вина…

      Всі разом відбудуємо країну,
      Вдихнемо в кожен дім своє життя.
      Ми билися за нього до загину
      І горю вже не буде вороття…

      А нині в небесах панує просинь
      І сонце усміхається мені.
      Я дрова заготовлю в теплу осінь,
      Щоб пережити всі морозні дні.
      14.11.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Не скоро


      Я хочу хліба з маминих долонь
      І татової усмішки на вдачу.
      Торкнутися їх посивілих скронь…
      Від болю втрати гірко тихо плачу.

      Усе було в далекому колись,
      Що не вдалось нікому повернути.
      Злетіло у небесну синю вись,
      Упало у річкові водокрути.

      Тепер стою сама вже на краю
      Свого життя і лиш моєї долі.
      Пізнала пекло і була в раю,
      Літала і відчула біль сваволі.

      І все тепер навічно у мені
      Й зі мною піде за високі гори.
      Ще залишились і роки, і дні,
      І до кінця, надіюсь, ще не скоро.
      31.10.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. А я своїм життям багата

      Стирає пам’ять все минуле
      Неначе дощик із вікна.
      А те, чого ще не забула,
      Живе із рання допізна.

      Те, чим жила, кого любила,
      Від чого плакала не раз,
      Із чорного вже стало білим
      Без сподівань і без образ.

      Усе залишилось собою,
      Хто поряд був – давно нема.
      Ніхто мою не зрушив Трою
      І світло є, не тьмуща тьма.

      Іще наповнюються груди
      І радістю, і літеплом –
      Онука, доня, рідні люди,
      Веселка над моїм селом.

      Іще стара батьківська хата
      На нас чекає кожну мить.
      А я своїм життям багата
      Ще хочу з радістю дружить.

      І хоч минуле вже далеко,
      Та пам’ять береже в собі
      Свої поля, свої лелеки,
      Щоб жити в щасті, не в журбі.
      13.09.22 



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Озвучена краса


      Чумацький шлях над жовтим-жовтим полем,
      Що із небес здається золотим,
      Розсипав молоді серпневі зорі
      Отам, де чумаки ішли на Крим.

      Вози скрипіли тихо за волами,
      У різнобарв’ї танули степи,
      В яких тополь вивищувались храми
      І синява небес - бери і пий.

      Над головами місяць круторогий
      Похожий на простий селянський серп.
      Вдивляється на ватру край дороги
      Біля возів, що вписуються в степ.

      І слухає тужливу тиху пісню,
      Бо плачуть в ній самі лише слова.
      Просторо їй в степу оцім, не тісно,
      Бо слухають і хмари, і трава.

      Про рідний край, про долю і про волю,
      Про світлий дім над вигином річок.
      І лине пісня по степу, по полю,
      Аж замовкає, слухає сюрчок.

      Розтане місяць вранці із зірками
      Сховається у сині небеса.
      А пісня піде вслід за чумаками,
      Озвучена поміж світів краса.
      22.08.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. У Пісках


      Там обіч шляху верби розцвіли,
      Взялись за віти, начебто за руки.
      Між ними скрізь лунає гул бджоли,
      Невтомної до холодів розлуки.

      Там Вижлиця по Спасівці тече,
      А на лугу пасуться знов корови.
      І я схиляюсь на твоє плече,
      І втіху п’ю від нашої розмови.

      Усе тут рідне, все навкруг своє,
      Травинка кожна, кожен кущ до болю
      Вписалися в життя, де віддає
      Наш селянин свій час оцьому полю.

      А там Дяківка зверху погляда,
      Заярівка лежить в зелених травах.
      І найсолодша в світі тут вода,
      Коли іду до неї по отавах.

      У Пісках рідна зроду Низова,
      І Горова, і Шлях, і Берегівка.
      І мовкнуть від захоплення слова,
      Бо в цій красі у кожного домівка.
      22.08.22




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Вітри свободи


      Схід сонця у пустелі без яси
      Заглянув за високі піраміди.
      Вітри об сфінкси витерли носи
      І полетіли у сади Колхіди.

      І Грузію обнявши, обійшли
      Її красу, що вписана у гори.
      Де чути спів щасливої бджоли
      Серед ущелин, де небес простори!

      А потім прилетіли до Дніпра,
      Дощем упали з хмарами на полі.
      Де поселилась між людьми жура
      І страх війни розколює всім долі.

      Оглянули Донбас і Крим вітри
      І постріли почули із окопів…
      Затихли у мечетях Анкари,
      Щоб відпочити у старій Європі.

      Століття двадцять перше у світах,
      Вітрам свободи скрізь нема зупину.
      Та прилетів незваний чорний птах
      Вбивати, ґвалтувати Україну.

      Їй допоможуть сонячні вітри,
      Удалеч віднесуть всі буревії,
      Щоб чути сміх веселий дітвори,
      Здійснити мрії миру і надії.
      12.08.22




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Поранений Харків


      Живемо серед вибухів, страху і горя.
      Живемо вже якраз в епіцентрі біди.
      В нас стріляють ракети, запущені з моря,
      І щодня залишають убивчі сліди.

      Білий світе, чому ти до цього байдужий?
      Чи тому, що не видно тобі звіддаля,
      Як пили в Маріуполі воду з калюжі,
      Як убите лежало в траві немовля?

      Як смертями засіяні вулиці Бучі
      І страждає поранений в серце Ірпінь?
      Ти ж бо, світоньку, бачиш з високої кручі,
      Як мій Харків палає, вже схожий на тінь.

      Як у мене стріляють з росії щоночі,
      Їхні родичі також із нами живуть.
      Українцям біду цю давно напророчив,
      Той, хто нас направляв на оманливу путь.

      І тепер вже розрізані наші родини
      Не з’єднаються знову, бо зрадили ті,
      Хто з одного двора і з цієї країни
      Вже чужими зостануться в цьому житті.

      І болить моє серце, і плачу щоночі,
      Бо ракети летять, вибухає мій світ.
      Бо стріляють по людях оті поторочі
      Залишають убитих, ганебний свій слід.

      Харків мій, батьківщино стражденна, кровина,
      Як болять твої вулиці, сквери, сади.
      Ти поранений нині стоїш, мов дитина,
      Хто врятує тебе, вбереже від біди?
      07.08.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Розчахнутий світ


      Враз розчахнувся світ, мов та верба,
      Донизу впали руки, ніби віти.
      І поселилась у душі журба,
      Зів’яли в серці думи, наче квіти.

      У пам’яті отой лютневий день,
      Скоріш не день, а сірий ще світанок.
      Для ворогів ми стали всі - мішень,
      Коли вони вбивали нас під ранок.

      Бо падали на голови людей
      З небес високих «гради», кулі, міни.
      Війна без попередження іде,
      У долі вносить чорні переміни.

      В її смертях живе одвічне зло,
      Яке завжди омите лиш сльозами.
      Нам із сусідом так не повезло…
      Свічки не гаснуть вже під образами.

      Бо захищають тисячі синів
      І землю рідну, і свою родину.
      А скільки їх пропало на війні,
      Бо захищали серцем Україну.

      І падали вони в жита, в траву,
      В очах навіки застигало небо.
      Я вдячна їм за те, що я живу,
      Молюсь за них, така тепер потреба.
      05.08.22






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Відпустка


      Я голову кладу в твої долоні
      Пошерхлі, чорні, мов свята земля.
      Ковтаю часті сльозоньки солоні,
      Бо ти прийшов сьогодні звідтіля.

      Із полум’я та із гіркого диму,
      З окопів, що вп’ялись в земную твердь.
      Де ти втрачав надійних побратимів,
      Свою на старість вже відсунув смерть.

      Ти пахнеш, любий, потом і війною,
      Що нині в тебе в тілі і в душі.
      І черга, чуєш, вже тепер за мною,
      Щоб відігріти… Хай товариші

      Рятують світ од вражої навали,
      Не сплять ночами, наближають мир…
      А цих трьох днів відпустки дуже мало.
      Уже питав про тебе командир,

      Як почуваєш ти себе удома.
      Цей час для нас – одна щаслива мить.
      Коханий мій, важка воєнна втома
      Усій державі вже давно болить.

      Розправив серпень сонячні вітрила.
      Три дні всього і знову жде війна.
      Підлікував коханий серце, крила,
      І з ним надія і будучина.
      05.08.22





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Зрадницька шушваль


      Усі найкращі зараз на війні
      І захищають люд, свою державу.
      А всяка шушваль залягла на дні,
      Щоб врятуватись, маючи неславу.

      Вони втекли на захід, за кордон,
      Потягують пивко, на танках-джипах
      Забули про обов’язок, закон,
      Купили документи, тобто «липу».

      Ці зрадники сповзуться, як війни
      Впадуть у безвість вороги й знамена.
      Відштовхуючи воїнів, вони
      До влади влізуть, скочать у стремена.

      І спробуй довести, що це гі…но
      Продажнє і зрадливе. Має гроші
      І скупить все навкруг. Тому воно
      Повинно вмерти ув оцій пороші.
      02.08.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Вернись живим


      Не кликала тебе і не чекала,
      А ти зайшов раптово в мій вагон.
      На станції вогнів була навала,
      Зостався вдалині пустий перон…

      Ти як живеш, моя пекельна муко,
      Чи відчуваєш мій стражденний біль?
      Вже скільки днів минуло від розлуки,
      А в голові моїй кохання хміль.

      Могла вхопитись хоч за соломину,
      Коли тонула у любовній грі.
      Та вічністю здавалися хвилини,
      Як усміхався місяць до зорі.

      І все пливло, сміялося від щастя,
      Притихли з того навіть всі вітри.
      Це доля наша нам дала причастя
      У незабутні теплі вечори…

      Ти вдалині, а я тебе чекаю,
      Кохання нас зв’язало назавжди.
      Вернись живим з війни, я з цього раю
      Відмолювати стану від біди.
      03.08.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Кричать від болю колоски


      Горять поля пшениченьки і жита,
      Кричать від болю їхні колоски.
      Зернина кожна тут сльозою вмита
      І гине від ворожої руки.

      Горять поля правічної країни,
      Де потом вся просякнута земля,
      Де хлібороба і хліба віднині
      Вбивають із ворожого кремля.

      Як убивали в тридцять третім році,
      Влаштовуючи нам голодомор.
      Повторюють тепер на кожнім кроці,
      Що влаштувати хочуть знову мор.

      Горять поля і хліб насущний гине,
      Хоч стережуть його тут літаки.
      Свята моя стражденна Україно,
      Цей ворог розділив нас на віки.

      Відсіяв рідних, що на тому боці
      Мовчали, як вбивали нас отут.
      Пече сльоза і все ж на кожнім кроці
      Звільняємося від кремлівських пут.

      Не вмерли ми в отім страшнім союзі,
      В якім тримали вбивці у кремлі.
      Ми вистоїмо, браття, рідні, друзі,
      І москалям не віддамо землі.
      03.08.22




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Рудбекія шовкова


      Вже розцвіла рудбекія шовкова,
      Сонця маленькі гріють нас теплом.
      Щоліта нас дивує ця обнова,
      Немов ми відкриваємо альбом.

      Дитинства, материнської любові,
      І яблук у зеленому саду.
      Де за столом батьківським у розмові
      Не відали ніколи про біду.

      Нам білий світ був рідним і щасливим,
      Де ми в родинах радісно росли.
      Життя внесло у долі корективи,
      У кожного свій вулик, як в бджоли.

      Але коли приходить місяць серпень
      І квітне скрізь рудбекія в садах,
      Від спогадів дитинства серце терпне
      І біль злітає в небо наче птах.

      Вже розцвіла рудбекія шовкова.
      03.08.22




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Зустріч

      Очима вдарився об очі
      Й відчув шалений біль в душі.
      Хитнувся – і надія в клоччя,
      А щастя – шасть у комиші.

      – Скажи, ти з ним чому? – Мовчання...
      А серце – птахом із грудей...
      І погляд, мов німе прохання,
      Надії ще від неї жде.

      – Ти ж так кохала, мила, люба,
      І раптом – сонцем об траву...
      Я навіть погляд твій голубив
      І річки росяну канву.

      Бо в ній твої купались руки,
      Й від них ішов п’янкий той хміль.
      І раптом – погляд до розлуки,
      Удар очей, нестерпний біль...

      Пройшла, минула, і далеко
      Несла так витончено гріх.
      Він в землю вріс, немов смерека,
      З коханням, кинутим до ніг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Падають зорі


      П’янко і солодко пахне жасмин,
      Зорями небо вже вишила ніч.
      Ллється життя на працюючий млин,
      Що із розлук весь і радісних стріч.

      Долі нитками зав’язана вісь,
      Кожен отримує в неї своє.
      Він є господар в житті, а не гість,
      Сам собі долю невпинно кує.

      За небосхилом стихають літа,
      Падають зорі для юних в траву.
      У кольорове дитинство впліта
      Золото осінь, в якій я живу.
      12.07.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Не вдягне хомута

      Поранені, нескорені, побиті
      І зрадою, й підступністю русні.
      Що танками по зеленавім житі
      Й смертями в цій неназваній війні.

      Отій, де плаче нині кожна мати,
      Яка чекає вісточки синів.
      Міста розбиті і згорілі хати,
      Посеред світу, що в весну зимів.

      І тягнуться в усі краї вервечки
      Людей, що утікають від біди.
      Накинула війна на всіх вуздечки
      І поганяє кількістю орди.

      А скільки яничар поміж ординців,
      Сини синів, безпам’ятства сини.
      Бо це вони, колишні українці,
      На родичів ідуть в часи війни.

      Забули колискову, мов заброди,
      Забули мову в смертних таборах.
      Пропав кудись той потяг до свободи,
      Мільйон життів отримав повний крах.

      А нація розтала у совєтах,
      Немає ідентичності ніде.
      Не треба їм Вкраїни, бо в лабети
      Узята ворогами, пропаде.

      Так думали всі за кремлівським муром,
      Заховані від світу, вороги.
      Тому й поперли на сусіда буром,
      Несплачені придумали борги.

      Ніхто нас не поставить на коліна,
      Ніхто у нас не відбере життя.
      Для ворогів країна їх – руїна,
      А нас чекає мирне майбуття.

      І вже не буде зватись старшим братом
      Отой, хто менший на сімсот років.
      Залишиться в віках злочинцем, катом,
      Убивцею дітей, жінок, батьків.

      Ми маємо свою ясну дорогу,
      Де обіч неї вруняться жита.
      І буде так завжди, бо, слава богу,
      Нащадок вже не вдягне хомута.
      12.04.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Ми виживемо!


      А світ мовчить, заляканий від зла,
      Яке створило із добра руїну.
      Не хочу, щоб сказали, що «була»,
      Про дорогу стражденну Україну.

      Щодня за нас вмирають вояки,
      А над полями позлітались круки.
      В червневий день гарячий і гіркий
      Жінки до бога простягають руки.

      І просять миру, спокою й життя
      Своїм синам, що там, на полі бою.
      А вороги не знають каяття,
      Убивцю захищаючи собою.

      Вбиваючи усе живе навкруг -
      Тварину, квітку і малу дитину,
      Ураз тисячолітній рвуть ланцюг,
      Що з’єднував роди в одну країну.

      І що поробиш, бо іде орда
      Ненавчена, страшна, тупа, несита.
      Їй ця війна, що впала із гнізда
      Мокшанського, є смертю і коритом.

      І хоч засіють трупами поля
      Рашистськими тупими вояками,
      На гній їх перетворить ця земля,
      За ними не задзвонять вічні храми.

      Горить, палає український світ,
      Втрачаючи минуле і майбутнє.
      Ми виживемо серед скрутних літ,
      Щоб зберегти державу самобутню.
      28.06.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Осонцена краса


      Замість остуди сонячне тепло
      Зайшло до серця і зігріло душу.
      Ураз все усміхнулось, ожило,
      І я невільно порадіти мушу.

      У синяву вдяглися небеса,
      Вітри заснули на гілках і травах.
      Панує щовесни така краса,
      Осонцена в кульбабах і купавах.

      Сміється день, обнявши цілий світ,
      За ним крокує чорнобривий вечір.
      Отак було і буде сотні літ…
      В природі не буває ворожнечі.
      29.06.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Родина-ковила

      Червневий день, ранкова прохолода,
      Черешень грона між густим гіллям.
      У ланцюгах між вибухів свобода
      Згорьована, як наша вся земля.

      Троянди усміхаються до світу,
      Немовби кличуть серце до краси.
      А я не відчуваю того цвіту,
      Бо вже забракло і терпіння й сил.

      Вночі і вдень стріляють в нас ракети
      І гупає, гримить усе довкіл.
      Серед оцього квіту крізь тенета
      Нас ворог вибиває з міст і сіл.

      І біженцями стали раптом люди,
      А цвинтарі втомились від могил.
      Сльозами і молитвами усюди
      Наповнився до краю небосхил…

      На дереві життя маленька гілка –
      Це я, моя родина, давній рід.
      Трудився кожен, як невтомна бджілка,
      Допоки зорі йшли на небозвід.

      А вечорами і в свята співали,
      Летів той спів далеко від села…
      Розбіглася від вражої навали
      По всіх світах родина-ковила.
      30.06.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Кульбабами сміється день


      Лоскочуть небо золоті Стожари,
      Де на землі живе моя рідня,
      Де ходить ніч, закутана у хмари,
      Де сохне вітер на мотузці дня.

      Де хилить жито до землі колосся,
      А над рікою райдуги крило,
      Пісень віками багатоголосся
      Цвіло життям завжди моє село.

      У ньому верби піднімали віти
      У небеса від щастя і тепла.
      А на лугах у травах різноцвіти
      І наша радість тут завжди жила…

      Відтанцювали вже весілля вишні
      І відспівав в садках п’янкий бузок.
      Мої роки на шлях широкий вийшли,
      Щоби в минуле хоч зробити крок.

      Оте гірке, а іноді солоне,
      Що річкою стікало по щоці,
      Залишило в житті незгасний спомин,
      Немов синиця, що була в руці.

      А мріяла у юності далекій
      Зловити в долі тільки журавля.
      Летіли мимо голуби й лелеки,
      Не кликала, хоч бачила здаля.

      Сміється день кульбабами і сонцем,
      І соки підіймаються до віт.
      Життя нап’юсь, бо ще далеко донце,
      Іще до ніг мені лягає світ.
      24.05.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Сумні дощі


      Ідуть дощі, сумне ранкове небо
      Висить над нами, як гірка печаль.
      Війна бере життя людей огребом,
      А у світах панує біль і жаль.

      Не пишуться слова добра в поетів
      Де з кожного рядочка лиш тепло
      Кохання. Бо розстріляне на злеті,
      Вночі дощем в окопі залило.

      І нікому йому очей закрити,
      Синіють, мовчки плачучи дощем.
      У друга поряд також оксамити
      У небо сіре… Невимовний щем…

      Сховатись важко в це воєнне літо
      Солдатикам од дикої орди,
      Яка понаставляла всюди міток.
      По всій країні вже від вирв сліди…

      Ідуть дощі, над нами виснуть хмари,
      Вологу спрагло п’є суха земля…
      А вороги отримують покару,
      Стають гниллям чужі сини кремля.
      29.05.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Іду одна

      І якби я хотіла бути поруч
      З тобою, сивим, ув оці роки.
      Іти неспішно на життєву гору,
      Підставити плече у час тяжкий.

      І слухати мелодії кохання,
      Які ти так талановито грав.
      І довго говорити, аж до рання,
      До кави, бо світанкова пора.

      За вікнами вітри цілують шибку,
      Їм хочеться зігрітись біля нас…
      Коханий мій, я хочу щастя дрібку -
      Вернутися у той щасливий час.

      Коли ми все удвох і завжди разом,
      Коли в моїй руці твоя рука.
      Чому цей світ отак мене образив
      І втрата ця безмірна і гірка?

      І ось тепер без тебе, без надії,
      Іду одна, топчу сніги, траву.
      Життя зламало наше щастя, мрії -
      Тепер за двох на світі я живу.
      29.05.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Травень-захисник


      Воїну-поету Олегові Бородаю

      1
      Розправив плечі сьогорічний травень,
      Жовтіє скрізь кульбабами у травах.

      Кипить бузкове всюди шумовиння,
      Кує роки зозуля-берегиня.

      Століття двадцять перше у Європи,
      А в Україні вирви і окопи…

      2
      Палає світ під бомбами у Бучі,
      Неначе враз упав з крутої кручі.

      Земля болить від горя і війни,
      Її боронять і батьки, й сини.

      Із неба їм на голови летять
      І бомби, і ракети – все на рать.

      Але вони усі стоять на смерть,
      Наповнені війною нині вщерть.

      Понад окопом висне кропива,
      Мов захисниця хлопців лісова.

      Що заглядає в очі вояків,
      Вбирає в себе весь солдатський гнів.

      3
      А вдома сльози мами й молитви
      Вже долітають тихо у рови.

      Щоби живими всі прийшли сини
      І доньки із рашистської війни.
      23.05.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Чужолюби

      Всіх привели до горя і до згуби,
      До материнських сліз і до війни.
      Ті, що жили в Донбасі, чужолюби
      Рашистської страшної дурини.

      Бо це від них усе тут почалося,
      Хоч народились і жили в краю,
      Де повне зерен хилиться колосся,
      Де цвіт бузковий пахне у маю.

      Де вчили українські мама й тато
      Любити землю, мову і пісні,
      В яких змогли любов ту передати
      Нащадкам з правіків у вітчині.

      Але оті, завезені, не наші,
      У хати, що кричали від біди,
      В голоднім від смертей розгардіяші,
      Не співчували, бо прийшли з орди.

      Вони жили і хліб наш радо їли,
      І народили тисячі дітей.
      Та все життя тримали на прицілі
      Країну нашу, мову і людей.

      Вони не стали рідними по долі
      І гнали нас в ГУЛАГи і Сибір.
      За колоски, що зібрані у полі,
      Саджав до тюрем рашенський вампір.

      І привели нас до страшної згуби,
      Оці чужі батьки, чужі сини,
      Привезені колись, ці чужолюби
      Чекали руський мір під час війни.

      Яку самі покликали до себе,
      Горять і їхні хати і сади.
      За зраду їм відплата впала з неба,
      Бо їхні браття вбити йшли сюди.

      І падають на люд і міни, й гради,
      Їм все одно чи свій ти, чи чужий.
      Та чужолюбам вже нема пощади,
      Хай бачать на полях рашистський гній.

      Хоч їм не люба наша Україна,
      Та не втікають звідси до орди,
      Яка зневажена всім світом, вже загине,
      Бо є притулком смерті й ворожди.
      23.05.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Сміється день кульбабами


      Лоскочуть небо золоті Стожари,
      Де на землі живе моя рідня,
      Де ходить ніч, закутана у хмари,
      Де сохне вітер на мотузці дня.

      Де хилить жито до землі колосся,
      А над рікою райдуги крило,
      Пісень віками багатоголосся
      Цвіло життям завжди моє село.

      У ньому верби піднімали віти
      У небеса від щастя і тепла.
      А на лугах у травах різноцвіти
      І наша радість тут завжди жила…

      Відтанцювали вже весілля вишні
      І відспівав в садках п’янкий бузок.
      Мої роки на шлях широкий вийшли,
      Щоби в минуле хоч зробити крок.

      Оте гірке, а іноді солоне,
      Що річкою стікало по щоці,
      Залишило в житті незгасний спомин,
      Немов синиця, що була в руці.

      А мріяла у юності далекій
      Зловити в долі тільки журавля.
      Летіли мимо голуби й лелеки,
      Не кликала, хоч бачила здаля.

      Сміється день кульбабами і сонцем,
      І соки підіймаються до віт.
      Життя нап’юсь, бо ще далеко донце,
      Іще до ніг мені лягає світ.
      24.05.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Усе моє!

      Хотіли у нас відібрати осінні вітри,
      Струмочки весняні і келихи сонячних квітів,
      Бузками заквітчані наші садки і двори,
      Й булави кульбабок між травами ув оксамиті.

      Хотіли забрати стежину мою до ріки
      І гойдалку внучки на гілці старенької груші,
      І спогад про тебе солодкий, а часом гіркий,
      Де море безкрає синіє із кримської суші.

      Хотіли забрати колиску з гінкої лози
      І прядку матусину, батьків рубанок, сокиру,
      І вигини блискавок, дощик і голос грози,
      І клекіт незмінний річкового темного виру.

      Усе це моє! Нікому його не віддам!
      І небо холодне й запилена літня травинка,
      І море солоне, й прозора кринична вода –
      До скону моє! Бо я навіки українка!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Наповнені вітрила

      Гіркий ужинок нині у державі,
      Де замісився хліб наш на крові
      Своїх дітей. Невинні у розправі
      Горбочками лежать в снігах, траві.

      На цвинтарях портрети на граніті
      І витоптані стежки до могил.
      Сльозами материнськими политі
      Лежать сини країни з міст і сіл.

      І шириться навкруг батьківське горе,
      В руїнах вся країна, цілий світ.
      Війна іде через усі простори,
      Политий кров'ю кожен дім і слід.

      Та у людських серцях уже не морок,
      А ненависть до ворога, не страх
      За день майбутній, що згорить як порох,
      За те, щоб не настав держави крах.

      Синочків наших рідних і єдиних
      Війна вкидає в пекло без жалю.
      До перемоги миру в батьківщині
      Вітрил хай не забракне кораблю.

      Бо ми ще є! Відродимося знову!
      З полови проросте надій зерно.
      І прийде наша слава, рідне слово,
      І українець стане за стерно!

      Попутний вітерець напне вітрила
      І попливе держава вглиб віків.
      Розправлять українці руки–крила
      І заживуть в краю своїх батьків.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Солдатські сльози

      Якщо вже плаче воїн твій, країно,
      То, значить, це такий вселенський біль
      В душі у цього юнака та сина,
      Що не зважа на сонце, березіль.

      Він втратив найдорожче – брата, друга,
      Який в бою його прикрив грудьми.
      І невимовна ця солдатська туга,
      Що обняла тут воїна крильми.

      Не відпускає. Бо не бачить світу,
      А десь в душі вже проросла вина.
      У друга є батьки, дружина, діти…
      Коли вже ця закінчиться війна?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. До війни не звикаєш

      Після кожного вибуху щулиться, меншає хата.
      Заховався в куточку невидимий нам домовик.
      Лиш герані цвітуть, не зважають на постріл гармати,
      Вибігає мій зляканий кіт, до війни ще не звик.

      Тут невидимо зв’язане все надміцними нитками:
      Кожна книга й дрібничка, стільці і обличчя світлин,
      Де мені усміхаються тато, сестричка і мама,
      Де онучка і доня спинили миттєвості плин.

      Все життя в цьому домі, а нині над хатою «гради»,
      На старому даху без тепла замерзає труба.
      До війни не звикаєш, неначе до болю і зради…
      Та живе в наших душах надія на мир і мольба.
      15.03.22




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    102. Іще немає

      Нахабно так цей березневий сніг
      Упав на сонну, не зігріту землю.
      Іще пташині не звучать пісні,
      То й сніг іще лягає не даремно.

      Але уже стримлять із-під землі
      Мізинчики малесеньких тюльпанів.
      Й кутасиків пухнастих не шаблі,
      А котики вербові на поляні.

      Не чути ще весняний передзвін,
      Та зеленіє з-під снігів барвінок.
      Іще не видно тут великих змін,
      Хоч виграла весна цей поєдинок.
      08.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Кутасики

      Кутасики на віточках вербових
      Свої пухнасті носики відкрили.
      Весна уже показує обнови
      І демонструє перемоги крила.

      Де всім керує добра чарівниця,
      Струмочки направляє в наші ріки.
      Вона прийшла ізнову оновиться,
      У світ, що завжди жде її опіки.

      Кутасики тулю я до обличчя,
      Та не зламаю гілочку вербову.
      Весну я тільки подумки покличу,
      Щоби вона прийшла до мене знову.
      08.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Паморозь

      Лютневий день, у паморозі віти,
      Усе навкруг під ковдрою снігів…
      Згадалися роки дитячі, квіти
      На вікнах наших, як морозний спів.

      Ми визирали крізь замерзлу шибку
      І дмухали, щоб розтопити лід.
      А до сніданку брали з салом скибку
      Нашвидкоруч з’їдали й бігли вслід

      За батьком, що протоптував нам стежку
      В заметах, бо до школи йти і йти.
      І з’єднувались всі шляхи в мережку,
      На ній з кутків збиралися в гурти.

      Закутані платками, оченята
      Дивились завірюсі у сніги.
      Хоч ми були малі, але крилаті,
      Учитися було нам до снаги.

      Бо нас чекало світле невідоме,
      Намріяне за книгами життя…
      Йде снігопад. В життєвому альбомі
      Світлина виринає з забуття.
      06.02.22




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Мовчазна мелодія


      Прокинулася… Ти наснивсь мені,
      Такий щасливий і звабливо-юний…
      Ранкова зірка світить у вікні,
      А в серці обірвались раптом струни.

      Мелодія притишена мовчить,
      Їй спогад не дає уже звучати…
      Була ж у щасті не єдина мить,
      Як музика летіла в світ крилато.

      Їй простору замало із кімнат,
      Вона тоді хотіла ввись, під хмари.
      Торкався клавіш ти і я стократ
      Раділа, що навік тобі до пари…

      Мелодія затихла назавжди,
      Щоб ти не зміг її зіграти іншій.
      Кохаючи, не відала біди…
      Ти лиш у сні зостався і у вірші.
      04.02.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Пелюстки волошкові

      У житах засиніли волошки і дивляться вгору,
      Вибираючи синь із блакиті небесних очей.
      Половіють хліба у гарячу не жнивну ще пору,
      Сонце високо світить чи просто нестерпно пече.

      Ні хмаринки над полем, шугають одні перепілки,
      Літо спрагле у світі в липневій застигло красі.
      Не шелесне листок, не колишеться з подиху гілка,
      Все замовкло навкруг в невимовній барвистій ясі.

      Пелюстки волошкові природа зібрала віночком,
      Незрівнянна блакить синій квітці тепер до лиця.
      Літо вже одягло празникову яскраву сорочку
      І пасує йому вишиванка природна оця.
      04.02.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Падає сніг

      Тихо падає сніг на дерева і землю,
      Заглядає у вічі ярів і лісів.
      Із небес прилетів чи з країв чужоземних,
      І над Харковом тихо у виярки сів.

      Народився між хмарами у високості
      І сніжинками впав на холодні поля.
      Зачепився за бруньок заховані брості
      І обсипав, укутав собою гілля.

      Не залежиться довго, бо сонце високе
      Виглядає щодня із небесних вершин.
      І розтануть сніги, а розбуджені соки
      Побіжать по судинах тополь, горобин.

      І того, що розквітне і виросте знову,
      Засміється від щастя й народить плоди.
      І почнеться правічна природна обнова,
      Де тепло переможе усі холоди.
      03.02.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. По дорозі додому

      Тихий сонячний день і осіння дорога
      Між зеленим і жовтим тихенько біжить.
      Я додому іду і мені на підмогу
      Добре слово і погляд, небесна блакить.

      Я додому вертаюсь до рідної хати,
      Щоб вклонитись деревам, трудящим полям.
      Тут весь рід мій великий, тут маму і тата
      Обняла і укрила правічна земля.

      Хоч міняється світ наш, але невідомо,
      Що назавтра утне з нами доля оця.
      Я з криниці нап’юсь біля рідного дому,
      Що зіщулився весь і чекає кінця.

      Я в дорозі іще, зупинюсь на хвилинку,
      Бо від спогадів сльози стікають із віч.
      Кілометри біжать і минають хвилини
      Як побачу я радість знайомих облич.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Скучаю


      День розбився на справи, на болі, на друзки,
      Яблунь шепіт вечірній і шелест беріз.
      У вікно заглядає вишнева галузка,
      Вдалину, аж до обрію тягнеться ліс.

      Тихий спокій навкруг в голубім надвечір’ї,
      Я щаслива від того, що ти в мене є.
      За тобою скучає наш сад і подвір’я,
      І канупер з любистком. Зозуля кує.

      Попід зорями, ніби вітрилами, хмари
      Кораблями летять у далекі краї.
      І самотність для мене сьогодні, мов кара.
      Як потрібні мені очі й руки твої!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    110. Мати




      Зупиніться на мить: перед вами краса,
      Описати яку вам не стане сторінки.
      Перед вами вогонь, що горить, не згаса,
      І цілюща вода перед вами – це Жінка.

      Матір світу цього, що дарує життя,
      І майбутнє тримає в маленьких долонях.
      Починаються з неї всі серцебиття
      І до сонця вона повертає твій сонях.

      Щоб щасливим і вільним був цей білий світ,
      Щоб могли ми в майбутнім нащадків чекати,
      Хай збувається в долі один заповіт:
      В кожній Жінці розквітне призначення – Мати.
      26.01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Незламна


      Ірині Довгань

      Закутали у прапор України,
      І застромили прапор у волосся.
      Ногами били ув обличчя, спину,
      За відданість і за любов. Колосся

      Від холоду й дощу ляга донизу,
      А жінка ця стояла, бита всіми.
      Кривила злість і ненависть мармизи
      у руськомірців, наче в пантомімі.

      Одна стояла у чужому місті,
      Хоча вона завжди жила у ньому.
      Із матері зробили символіста,
      Як витягли її з родини, з дому.

      Її вину - любов до України,
      Перетворили у найбільшу кару.
      І не було від болю ні сльозини,
      Чим і гнівила ворога отару.

      І світ побачив цю незламну жінку,
      Що піднялась над страхом і війною.
      Підтвердила, що справжню українку
      Не залякає і ворожа Троя.
      26.01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Свобода у межах веж


      День, розбризканий на хвилини,
      І на миті розлитий теж,
      Добігає, стомився. Глину
      Обміняв на тривогу веж.

      Що стоять від вітрів сп’янілі,
      У тумани сховавши дні.
      Розгубили в століттях цілі
      Ті, що плакали у вікні.

      Що хотіли злетіти в небо,
      Спалахнути сухим вогнем.
      Їхню долю взяли огребом
      І тримали отут. Сумне

      У минувшини є обличчя,
      Де свобода у межах веж.
      Відлетіли у даль сторіччя…
      Майбуття, ти із чим грядеш?
      26.01.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Доньчина кава


      Ранкова кава з рук моєї доні
      Щасливим робить мій прийдешній день.
      І ніжний доторк до моєї скроні,
      І філіжанка давня з рідних жмень.

      Гаряча кава з цукром і вершками,
      Така, яку я все життя люблю.
      Повага доні до своєї мами,
      Як вітер в океані кораблю.

      Найбільше щастя у житті матусі –
      Любов дорослих вже її дітей.
      Дрібнички любі: книга, лялька, буси,
      Дитинства милий серцю привілей.

      Усе в нас починається з родини,
      Де ця любов зростала і жила.
      Щоденна кава… Скільки для людини,
      Для мами, в цьому щастя і тепла.
      28.01.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Стою між снігами


      Хоч лютий на п’яти холодній зимі наступає,
      У жмені снігів бачу сонце і квіти весни.
      Де, вдягнуті в зелень, сміються щасливі розмаї,
      І вітер-пустун колисає березові сни.

      До кожного двору заходять у травах кульбаби,
      А попід тинами ховається в тінь кропива.
      Для бджілок трудящих навкруг є заквітчані зваби…
      А очі відкрила, пропали весна і трава.

      Стою між снігами, закутана в сонячні мрії,
      Звисають від снігу, кров’яняться грона калин.
      І тільки у серці живуть лиш майбутнім надії,
      І меле хвилини невпинний життя часоплин.
      20.01.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Записане життя


      Закипає сльоза, пахне холодом січень,
      За вікном розляглися замети-сніги.
      Догоряє тихенько, потріскує свічка,
      Тане час і життєві стирає борги.

      І не жаль вже нічого й бажань небагато –
      Щоб здоров’я було, щоби поряд рідня.
      Не міняю нічого у звичках і в хаті,
      Та новини тривожні хвилюють щодня.

      Про майбутнє дітей і моєї країни,
      Що страждає від влад нерозумних своїх.
      Де міняється погляд на світ щохвилини,
      Де нерозум сп’янілий з безтямних утіх.

      І тому всі страждання лишаю в минулім
      І живу сьогоденням у холоді зим.
      Завірюха стихає, щоб я не забула
      Записати життя з допомогою рим.
      26.01.22



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. В завірюху


      Вітри летіли з крилами із віхол,
      Чіплялись за пусті гаї, сади.
      І сіяли снігами всім на втіху,
      І засипали вирви і сліди.

      Котилось, гуркотіло щось у небі
      І стукало, і билось об шибки.
      І простір хтось прочісував крізь гребінь,
      А ми в теплі ховались залюбки.

      Не зорями світили, ліхтарями,
      Дорогу до джерельної води.
      Вітри співали хуртовинні гами,
      І слухали їх заспані сади.

      Де вишня гнеться тихо в непокорі,
      Їй треба зберегти свої бруньки.
      Хоча у завірюшнім білім морі
      Сховалися дороги і стежки…

      Моє тепло і думи всі крилаті
      Нагрілися на батьковій печі.
      Іще майбутнім і не пахне в хаті,
      В матусиних руках життя ключі.

      Лежу на житніх зернах і читаю,
      Я зараз там, куди летять думки…
      Сестричка на лежанці сіла скраю
      І слухає, як гомонять батьки.
      03.01.22





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Я вам дякую, друзі


      Я вам дякую, друзі, за ранок і вечір,
      За барвінок хрещатий у нашім саду.
      І за ваші серця, ваші руки і плечі,
      Що прогнали із долі моєї біду.

      Я вам дякую, рідні, за вас помолюся,
      І здоров’я для вас попрошу у небес.
      В затуманений ранок тихенько вгорнуся
      І по травах піду в різнобарв’я чудес.

      Спориші студять ноги, омиті росою,
      Вже за хмари пішли на спочинок зірки.
      А рибина об воду хвостом під лозою,
      Де хитається човен старий край ріки.

      Вічний світ і надалі продовжує жити,
      На хвилину чи мить не спинити буття.
      Я вам дякую, друзі, за сплачене мито,
      За врятоване вами стражденне життя.
      11.01.22 



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. Вишнева колискова

      Під ногами сніги розрипілись до крику,
      У заметах мовчать і дерева, й кущі.
      А мороз до кісток пробирає, до хрипу,
      Молодесеньку вишню в благенькім плащі.

      Їй би трохи тепла, щоби первістки-квіти
      Не замерзли в саду, навесні розцвіли.
      Щоб від сонечка враз розпрямилися віти
      Й цілували їй цвіт перші діти бджоли.

      На січневі сніги місяць перлами кинув,
      Що блищать-виграють, розмальовують ніч…
      Вишня бруньку колише, неначе дитину,
      І співає про сонячні радощі стріч.
      11.01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Дебіли


      А люди наче подуріли,
      Живуть, як в передсмертний день.
      Війна в країні, а дебіли
      Святкують зраду. Нітелень

      Про те, що йде війна на сході,
      Що гинуть хлопці-вояки.
      Та дурням легше в несвободі,
      Дурних їм вибрати з руки.

      До влади. Хай тепер сміються
      Під реп, що гонить їм Квартал.
      Та гірко стало, сльози ллються,
      Життя – це вам не карнавал.

      Тому і мовкне бидломаса,
      В ній атрофовані чуття
      А совість, пам’ять, (лиш ковбаси)
      Не входять вже у їх буття.

      Поспати, з’їсти, розплодитись,
      Вино, пивко і Таїланд.
      В Туреччині провести літо,
      Набити пузо аж до гланд.

      І жити просто, як амеба,
      Чи ковід, світом облетіть.
      Їм щастя іншого не треба,
      Їм все одно, де вийде жить.

      Їм не святе – земля, раїна,
      І колискова не для них.
      Це ними зраджена країна,
      Що світом піднята на сміх.

      Бо тут лиш корупціонери,
      Що гроші гонять у офшор.
      Діждались ми такої ери,
      Де злодій цар і прокурор.
      12.01.22




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Свята правда


      Зітерли все із пам’яті народу,
      Ідея роз’єднання в них жива,
      Щоб ми забули із якого роду
      І мови колискової слова.

      Основи існування тут родини
      Голодомором стерли навіки.
      Не знають часто люди України,
      Хто прадіди, діди, а мо’ й батьки.

      Не залишили в пам’яті нічого,
      Щоб спертися на свій прадавній рід.
      Не побоялись навіть Бога. Бога!
      І голодом вбивали цей нарід.

      Нове ліпили із народів тісто
      І змішували в купу різну кров.
      Убивці, ті, що звались комуністи,
      Ламали все до краю, до основ.

      Бо думали із вічного створити
      Нове совєцьке, без душі, життя.
      І копійки платили всім за мито
      Радянське відчувати скрізь буття.

      Розкидали родини по союзу,
      Безбатченків плодили всі роки.
      Замість пшениці - всюди кукурудзу,
      Щоб не жили й не вмерли ми й батьки.

      По українцях з давнього прароду
      Трьома голодоморами пройшли,
      По пам’яті великого народу,
      Де байстрюками при батьках були.

      У нас забрали відчуття свободи
      І нації велике почуття.
      Чи вернеться до нашого народу
      Священна правда вічного життя?
      13.01.22 



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Сучасні чорні дошки України

      І знову чорні дошки в Україні,
      Занесене на них й моє село,
      Яке було великим, а віднині,
      Вже владою у безвість віднесло…

      Вбивали нас свідомо в тридцять третім,
      Із наших тіл вже проросла трава.
      Нащадки вбивць жирують на планеті,
      В руках у їхніх нині булава.

      Це ми самі дали їм владу в руки,
      Дозволили вбивати нас за гріш.
      І нині їхні жадібні онуки
      Життя нам роблять з кожним роком гірш.

      Залишили нас без аптеки й школи,
      Без пошти, клубу і лікарні теж.
      Щоб ми не відродилися ніколи -
      Украли землю, мову, душу теж.

      Замість зерна підкинули полову,
      Щоб не родили пшениці й жита.
      Щоб залишали села знову й знову,
      Втікали в переповнені міста.

      Де вже немає маминої мови
      І вишні під отим старим вікном.
      Де вбиті ними всі наші основи
      І ми стаємо стогоном, багном.

      На чорну дошку села України
      Чужинська влада радо занесла.
      Щоб вкрасти землю, вся вона віднині
      Є вбивцею родини і села.

      Тому не мовчимо, а станьмо разом
      На захист України і землі,
      Щоб знищити ворожу цю заразу,
      Що плодиться в чужинському кремлі.

      Нам треба всім піднятися, не спати,
      Щоб відродити землю і село.
      А чорні дошки - ворогам заклятим,
      Щоб духу в Україні не було!
      10.01.22



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Байдужа Європа
      Мені чужа, стурбована Європа,
      Байдужа і до горя, і біди,
      Дозволила піти по чорнотропу
      Убивцям із совєцької орди.

      Дивилась в тридцять третім на Вкраїну
      Й відводила очиці, мов сліпа.
      Розбещена від м’яса, віскі, джину,
      Спиралась на німецького стовпа.

      Де гітлер вже точив гострющі зуби…
      А люд наш обдирав з дерев кору
      І з лободою листячко до згуби
      З надією вживав, мо’ не помру.

      І голодом убиті в нас мільйони,
      Чиї нащадки зараз би жили.
      Та ворог написав таких законів,
      Щоби чекали нас роки імли.

      Європа сита і сліпа донині,
      Їй все одно, мовчить, немов німа.
      Тому й сьогодні нашій Україні
      Від неї допомоги і нема.

      Й не буде, поки ворог із Росії
      На неї крізь кордони не попре.
      Бо карлик той під виглядом месії
      Їх переб'є і землі одбере.

      Отут би стати і Європі проти,
      Бо згубить всі держави і людей.
      Мовчить, не йде багата на супротив,
      Далеко їй вже до простих ідей.

      Бо втратила давно людську подобу,
      Для неї вже родина не святе.
      І збоченці гвалтують вже Європу,
      Де із полови вироста пусте.

      Тому не віримо у їхню допомогу,
      Рятуємо завжди себе самі.
      Протоптуємо крізь сніги дорогу,
      Щоб не зостатись в рашенській тюрмі.
      08.01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Звернення до казахів

      Не співчуття – повага вам, казахи,
      Бо маєте пошану до землі.
      І вашу долю нині, бідолахи,
      Вже вороги вирішують в кремлі.

      Ці окупанти вже до вас злетілись,
      Щоби країну рвати на шматки,
      Щоб нівечити душу вашу й тіло,
      Вбивати вашу мову залюбки.

      Щоб ви забули, із якого роду
      Нащадки ваші мають гідну кров.
      Вони прийшли, щоби всьому народу
      Прищеплювати зраду всіх основ.

      І гнобити, усіх вас – на коліна!
      Щоби забули про свої права.
      А ваша правда вікова – нетлінна,
      Вона у кожнім серці є жива.

      Тому звертаюсь до всього народу:
      Казахи, друзі, збережіть своє –
      І землю, й мову, і свою свободу,
      Допоки джерело родинне б’є!
      08.01.22



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Зимовий вечір

      За вікном сніговій розгулявся під вечір на диво,
      І поглинула світ, огорнула пухнаста імла.
      У каміні вогонь, а в руках чашка з чаєм і чтиво,
      Що Сашуня мені для одужання серця дала.

      Я впиваюсь теплом, зігріваючи душу і тіло,
      І з героєм роману живу у прадавніх літах.
      Намагаюсь, щоб доля моя потихеньку, несміло,
      На широкий і вільний від болю виходила шлях.

      Хай зима ще гуляє, метуть білосніжні завії,
      До весни все одно відроджуся, оновлена знов.
      Хай щасливі у мене і в друзів збуваються мрії,
      І несуть нам здоров’я, наснагу і вічну любов.
      27.12.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Повернення додому


      Ромашки білі ген на виднокрузі
      Розсипали на лузі пелюстки…
      За кавою засиджуються друзі,
      Перемивають недругам кістки.

      Усе знайоме, все тут недалеко –
      Дитинства стежка вся у споришах,
      Над хатою старе гніздо лелеки,
      Старезний човен десь у комишах.

      А берег одягнув татарське зілля
      І під лозою кинув лепехи.
      Липневий день, де споминів привілля
      У душах про дитячі всі страхи.

      Усе навкруг доспіле і зелене,
      Натруджений лунає гул бджоли.
      Колись тут не було засилля кленів
      І ми щасливі й радісні були…

      Додому повернулись на гостини,
      Із радістю згадаємо усіх,
      Коли були великими родини
      І з хати не вивітрювався сміх...

      А скільки всього пройдено, мій друже,
      В чужих краях, а тягне всіх сюди.
      Де сонце відбивалося в калюжах
      І буда за городом з лободи.

      Старенька хвіртка як від болю хлипа,
      На клямці залишився дотик рук.
      А в споришах плоди старої липи…
      Як важко повертатися з розлук.
      19.12.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Добра людина
      Найдорожча на світі ознака є – добра людина,
      Що дається із долею разом від рідних батьків.
      І на їхньому прикладі кожна життєва година
      У добро перетворить твій жаль, твої болі і гнів.

      Ця людина без слів покладе тобі руки на плечі
      І підтримає там, де б упав ти, розбився на смерть.
      Усього дві долоні зроблять щасливим твій вечір,
      Бо добром непомітно наповнили серце ущерть.

      Зовні тиха, спокійна, і мовчки все робить, без шуму,
      Скибку хліба розділить, у спеку подасть вам води.
      І зігріє теплом, і наповнить надією думу,
      І злікує поранені крила від горя й біди.

      І ніколи за це не попросить нічого для себе,
      До останку віддасть все, що має, а треба – й життя.
      Із такими людьми піднімаємось високо в небо,
      Щоб побачити долі щасливе своє майбуття.

      Найдорожча на світі ознака є – добра людина.
      19.12.21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Колос любові


      Земля чекає снігу – ковдри, хустки,
      Щоби зігріти зерна і коріння.
      Щоби весною не постала пустка,
      А проросло посіяне насіння.

      Щоб ми зібрали хлібні урожаї
      Й до столу мали свіжі паляниці…
      Дощами осінь плаче нині в краї,
      Родини вечорами у світлиці.

      Горить вогонь у грубі чи в каміні
      І зігріває всіх матусин голос.
      Найголовніше, щоби у родині,
      Був повен щастя і любові колос.
      04.12.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. Безсніжжя


      Цілий день плакав дощ за вікном,
      Гілка вишні тулилась до шибки.
      Листопад відгуляв і давно
      Ми не бачили снігу і дрібки.

      Червоніє калина в саду,
      Світять з гілочок яблука білі,
      Іграшкові, в туманнім меду,
      Упадуть вже колись в заметілі.

      Як надовго заляжуть сніги,
      Заховається песик у буду.
      Отоді віддадуть нам борги
      Дні морозні, що світ нам остудять.

      Тільки душі не вистудять, ні,
      Нам ще треба дожити до миру…
      Мерзнуть наші сини на війні,
      Вороги точать смерті сокиру.
      04.12.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    129. Матері України


      Ви думали, що будемо мовчати,
      Злякаємося плісняви і зла,
      Коли сини вмирають, бо солдати,
      Яких на фронт війна ця привела?

      Ви думали, що пробачати будем
      Синівські смерті і чоловіків?
      Нас не злякає цей холодний грудень,
      Ми станемо на захист вояків.

      Ми – матері, відродимо державу,
      Нам допоможуть звичаї віків.
      Примножимо і перемогу, й славу,
      Своїх дідів, батьків, чоловіків.

      Бо ми – жінки, на нас уся планета,
      Ми найцінніше даємо – життя.
      І перемоги давню естафету
      Ми втілимо в найближче майбуття.

      Ми – матері, на фронті наші діти,
      На них свинець скрізь сиплеться, мов град.
      Синів навчали рідний край любити,
      Тому на смерть стоятиме солдат.

      За нашу землю і за нас із вами,
      За слово материнське і тепло.
      Ставайте разом, сестри, наші мами,
      За мир і правду, щоб убити зло.

      Усі жінки моєї України,
      Не дозволяйте ширитись війні.
      Примусьте владу, що засіла нині,
      Звільнити Крим, Донбас, будучині.

      Щоб народились вільними онуки,
      Щоб українці мали булаву.
      Тож треба взяти владу в наші руки
      Й перемогти ворожий кремль, Москву.
      22.11.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Літа в дозорі

      Усе залишиться у слові,
      Що склалося із різних букв:
      Мої думки не кольорові,
      А крик лише у злеті рук.

      Усе зостанеться на світі –
      Осінній вітер, жовтий сад,
      І сміхом доньчиним зігрітий,
      Оцей невтримний листопад.

      Зостануться у небі зорі,
      І груші, і пташиний спів.
      За спиною літа в дозорі,
      Щоби забути не посмів.

      Ту стежку до своєї до хати,
      Яка втікала від біди.
      Де завжди поряд батько й мати
      Вдивлялись у твої сліди.

      І ти тепер ідеш по полю,
      Що сам засіяв, сам збирав.
      А поле те вже зветься доля,
      Складається із різних глав.

      І хтось їх пише там, на небі,
      Щоб залишити у світах
      Твого кохання білий лебідь,
      Життя твого невтомний птах.
      02.11.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. На чужині поховані герої


      Народе мій, затурканий, забитий,
      Скажи мені, а де кістки далеких
      Героїв наших, що вмирали в битвах
      За тебе, крізь віків шалений клекіт?

      Я хочу знати, де вони, могили,
      Хмельницького, Волошина, Мазепи,
      Виговського і Полуботка? Сили
      Чужі сховали їх від нас не в склепи.

      Скажи мені, чому твої герої –
      Бандера, Скоропадський і Петлюра,
      На чужині поховані, ізгої,
      Не в Україні? Вража агентура

      Завжди в нас працювала у державі.
      Ми знали, де поховані чужинці,
      Які у владі проживали в славі,
      Ніхто із них не був і українцем.

      Ми знаємо, де лєнін, каганович,
      Ми пам’ятники ставили убивцям.
      Поховані по-людськи людолови,
      Співали ми осанну кровопивцям.

      Дозволили убити нашу пам’ять,
      Закреслити навік своє минуле.
      Змінити рідне на чужинське рам’я,
      Щоб мову ми й традиції забули.

      Вбивали нас в усі віки й донині -
      І на війні, і ціни, і тарифи.
      Скажи, народе, чом лиш в Україні
      Наш корабель наскакує на рифи?

      Мовчить весь люд, що ще не є народом, -
      Збіговисько без пам’яті і слави.
      Що молиться чужим богам ізроду,
      Забув свободи запах у держави…

      Народе мій, затурканий, забитий,
      Скажи мені, а де кістки далеких
      Героїв наших, що вмирали в битвах
      За тебе, крізь віків шалений клекіт?
      26.10.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Дозріває калина
      Облітають листочки
      Із Франкового дуба.
      Неба синя сорочка
      Виглядає так любо.
      Жовтим листом опалим
      Тихий грається вітер.
      Від святкового шалу
      Обнімаються віти.

      Далі прийдуть морози
      І холодні світанки,
      Де, немов під наркозом,
      Сплять і ночі, і ранки…
      Ще танцює за тином
      Листопадова осінь.
      Золота хуртовина -
      Жовтим листом на роси.

      У яснім піднебессі
      Наче лебідь, хмарина.
      Під осінній переспів
      Дозріває калина.
      Вишивають сорочку
      І берези, й раїни,
      У найдальшім куточку
      Дорогої країни.
      25.10.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. До булави ще треба голови


      Мій дуб зелений вже позолотів,
      Осіннє листя простягнув до неба.
      Немов кричить до всіх-усіх світів,
      Що в єдності людей тепер потреба.

      Щоб не робили з нас тих баранів,
      Не запрягали у вози волами.
      І щоб ніхто ніколи не посмів
      Сміятися над змученими нами.

      «До булави ще треба голови» –
      Завжди говорить мудрість нам народна.
      Чи напились ми трунку сон-трави
      І на рятунок свій уже не годні?

      Кому попало в руки булаву
      Віддаємо, а що з тим буде завтра?
      Витравлюють нас, нібито вошву,
      І нашу пам’ять спалюють на ватрах.

      Невже немає серед нас отих,
      Які несли століття нашу славу?
      Нам нав’язали першородний гріх,
      Щоб ми не мали мови і держави.

      Щоби корились кожному, хто нас
      Прийшов убити, а не захищати.
      Невже не кров у наших жилах, квас?
      І вже не ненька нам країна-мати?

      Ми продалися лютим ворогам
      І рідну землю віддали й колиску.
      Із наших душ забрали віри храм
      До України, бо немає зиску.

      Ми пропили, проспали майбуття
      Нащадків, тих, що йдуть через століття.
      Ганебне наше нинішнє життя
      Не стане вже ніколи і суцвіттям.

      Не буде плоду доброго від тих,
      Хто зневажає рідну матір, слово.
      Тому у селах не лунає сміх
      І нікому співати колискову.

      Закриті школи, пустка, де нема
      Бібліотеки, пошти і лікарні.
      А булава в чужих руках. Дарма
      Ми віддали її. Тому безкарні

      Всі дії владні. Ми їм помогли
      Розбити всесвіт український, землю
      Продати, щоб жили отут воли
      І працювали на чужих даремно…

      «До булави ще треба голови» –
      Народна мудрість проросла у слові…
      Стоїть мій дуб у золоті листви
      І жолудями сипле від любові.
      24.10.21












      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Очі сині
      Очі сині мрію розтривожили,
      Мов досвітнє небо, молоду.
      Сколихнули все і насторожили,
      Як зустрілись вранці у саду.

      Очі сині, очі сині,
      Кожен день стрічаються мені.
      Очі сині... Очі сині...
      Через них я наче уві сні.

      Мов берізки білі над озерами,
      Мрії пориваються до вас.
      Очі чисті сяючими перлами,
      В душу заглядають кожен раз.

      Знову очі тихо усміхаються,
      Ідучи назустріч у саду.
      Серденько дівоче ніжно крається,
      Розтинає душу молоду
      15.07.63



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Моя мелодія


      Крізь жовте листя у саду
      Іду до тебе, серцю любо.
      По сонцю-золоту іду,
      Моя ти звабо, може згубо.

      У цей осінній листопад
      Свої притишуючи кроки,
      Не оглядаюся назад,
      Майбутнім вишиваю роки.

      На вишиванках тих цвіте
      Веселками моє кохання.
      Твоє волосся золоте…
      Моє бажання, чи наслання?

      А ти назустріч не ідеш,
      Живеш без мене в цьому світі.
      Не знаючи, в мені живеш,
      Немов мелодія в сюїті.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Нероздільні


      Я із тисячі рук розпізнаю твої дві долоні,
      Що лягають мені на притишені зморені скроні.
      Що птахами злітають, як я вирушаю в дорогу,
      Відчуваю у них я кохання твоє і тривогу.

      Я впізнаю тебе серед натовпу в людному місті,
      Поміж тисячі доль, поміж мрійників і реалістів.
      Де сміється печаль і сльоза від любові невинна,
      Там, де губи твої, як солодка липнева малина.

      Нас розділять світи і пустелі, й моря-океани,
      Поряд будемо йти через відстань комусь нездоланну.
      Нам кохання зорею яскравою здалеку світить,
      Нероздільні з тобою ми в цьому безмежному світі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Згадка


      О.Д.

      Я стільки літ не бачила тебе,
      Та голосу твого я не забула.
      Звучить осінньо небо голубе,
      В яке я душу й серце загорнула.

      Закуталась у спогади свої,
      Наповнюю цей простір лиш словами.
      У яблуках мій сад, а всі гаї
      Жовтіють вересневими дивами.

      Радію я, що ти на світі є,
      І простір мій розширився без краю.
      Як добре, любий, наше житіє
      Ще повне згадок, що зібрались в зграю…

      У кримські ночі, моря тихий шум,
      І молоді тіла, такі гарячі…
      Від цих осінніх і тривожних дум
      Душа сльозами-спогадами плаче…

      Ти є на світі. Значить, ще жива
      Про мене пам’ять і про наші долі…
      Лиш на папері ці мої слова,
      А врожаї у кожного на полі…
      24.09.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Осонцене

      Чужі слова і музика чужа,
      Чужа душа, чужі страждання й болі…
      Осінній день іде, не поспіша,
      Дощем умився вранішнім. Доволі

      Йому тепла від золота листви
      І тихого березового сміху,
      Притишеного кольору трави
      І неба голубу осінню втіху.

      Та десь отам у долі на краю
      Усміхнене враз виникне обличчя,
      Що радість не ховає вже свою,
      Осонцене від щастя навіть ніччю.

      І рідним вже стає колись чуже,
      Сміється світ захмарений, барвистий,
      У пам’яті навіки збереже
      І дощик цей, і це осіннє місто.
      24.09.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Ходить осінь в садах

      Ходить осінь в садах і розвішує жовті знамена,
      Не цілована ще ні снігами, ні синню льодів.
      Знаю, що і вона, як і я, збереже достеменно
      Кожен подих тепла у затишші доспілих плодів.

      Ходить осінь в садах, розмальована, вбрана, мов панна,
      Щедро всім роздає золоту і принадну красу.
      І щаслива земля їй співає величну осанну,
      Та і я їй подяку від себе у серці несу.

      Ходить осінь в садах, не спиняється, жодної миті
      Не минає без неї, дивується, радує світ.
      Листопадовим сяйвом озветься в минулому літі
      І пошле до майбутнього свій золотавий привіт.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    140. У Львові


      Осінній Львів. На Замковій горі
      Жовто-блакитний стяг цілує вітер.
      Із далини о вранішній порі
      Ласкаве сонце зігріває квіти

      Каштанів, що удруге розцвіли
      Уздовж ошатних чистих львівських вулиць.
      Яка прикмета – ждати нам хули
      Чи доброти, коли нас всіх нагнули?

      Невизначеність навіть у дерев
      Цвітуть удруге рано чи запізно.
      Та захистить тисячолітній Лев
      Від тих, хто Україні мовить грізно,

      Залякує. Та ми такий нарід
      І наші душі з болю не збідніли.
      Ми все пережили, хоч наших бід
      Чекають вороги розгарячілі.

      Бо мають зброю і впродовж віків
      На нашу землю хижо скалять зуби.
      Та пам’ятають з Січі козаків,
      Котрі за правду йшли усі до згуби.

      В криївках мерзли, падали в бою
      З останнім словом – за мою Вкраїну!
      Вростали в землю зболену свою,
      Їх кров кипить донині у калинах...

      Цвітуть каштани й падають до ніг,
      І пахне із усіх кав’ярень кава.
      Усміхнені йдуть доні і сини
      У вишиванках – майбуття держави.
      24.09.09



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Ми хазяї у нашій хаті

      Коли нацмени зневажають мову
      Держави, що їм прихисток дала,
      Коли плюють в криницю знову й знову,
      Беруть найкраще з міста і села.

      Колись ми їм дозволили удома
      Хазяйнувати в серці і в душі –
      То вийде ніби приказка відома –
      Дружину – дядьку, сам – у торгаші.

      Своє віддав і никаєш по світу,
      А зайди в хаті хазяйнують вже,
      Випилюють ліси і топчуть квіти.
      То хто твоє, прадавнє, збереже?

      Онук, що вже націлився в Європу?
      Заробітчанам зроблено безвіз,
      Щоби втікали не заради шопу –
      Від безробіття, безгрошів'я, сліз.

      Нацмени оком на оцю земельку
      Накинули давно. Голодомор
      Створили тут. Собі напхали пельку,
      А нам усім зробили форс-мажор.

      І як із того всього вибиратись,
      Куди народу в темряві іти?
      Усім вернутись до своєї хати,
      Своє забрати, мову зберегти!

      І хай тоді лунає колискова,
      Над кожним дорогим для нас малям.
      Не до душі нацменам наше слово –
      У кожного з них є своя земля.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Нам тридцять років

      Минуло тридцять зболених років,
      Як відновили ми свою державу,
      Оту, що тут була впродовж віків,
      Історію велику мала, славу.

      Ми тут жили з отих тисячоліть,
      Де плакала, співала рідна мова.
      Де кривда скрізь над правдою стоїть
      І не знімає з долі злі окови.

      Довірливий і працелюбний люд
      Мовчить, як віл, а правлять скрізь чужинці.
      За всі віки набралося приблуд,
      Які плюють нам в очі, українці.

      У нашій хаті їм усе не так –
      І ми не ті, земля і вишиванки.
      В чужинських владців сто на нас атак,
      Вбивають нас удома, рвуть горлянки.

      За рузький мір, за Крим і за Донбас,
      Що начебто завжди були в Росії.
      Тому й пішов війною він на нас,
      Лишивши Україну в безнадії.

      Тепер країна сповнена біди,
      Смертями рідних з Заходу до Сходу.
      І від цієї горе-ворожди
      Болить душа в нещасного народу.

      Куди іти і де жаданий мир,
      Коли до краю прийде перемога?
      Та в душах українців нині вир,
      Не знають де спасіння і підмога.

      Заціпило Європі і мовчить,
      Хоч сто разів втрачала землі й право.
      А в українців залишилась мить,
      Щоб зберегти себе й свою державу.

      Тепер надія тільки на синів,
      Отих, що на фронтах ідуть під кулі.
      А ті, на кого наш нестерпний гнів,
      Сидять по ресторанах у розгулі.

      І скільки сиріт, скільки юних вдів,
      Сльозами заливають Україну.
      Нам тридцять років. Стогін, а не спів,
      Пройшов по краю щастю на заміну.

      Паради будуть, танці і пісні,
      Та все одно над нами кача плине.
      Як хочеться війні сказати – ні!
      В моїй стражденній рідній Україні.
      09.08.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Доживають батьки


      Двадцять перше століття іде по планеті
      І живе в ньому люд між дощів і снігів.
      Хтось радіє, побачивши в небі комету,
      Хтось і скибочці хліба тихенько зрадів.

      Потягнулись увись обіч шляху тополі,
      Де жита до небес шлють колосся своє.
      Пролетіло життя і стомилася доля,
      Зі старечого тіла мотузки вже в’є.

      По світах розлетілися діточки-квіти,
      Від трудящих років полиняла краса.
      Доживають самотні, ніким не зігріті,
      Часто з їхніх очей випадає роса.

      Не збулось! Не для них золоті небокраї,
      І заморські краї не для наших бабусь.
      Без уваги й любові самотні згасають,
      Ті, що мають дітей, говорить не берусь…

      У різдвяні свята приїздіть до матусі,
      Обніміть і посидьте за рідним столом…
      Ті, що вже в небесах, я за них помолюся,
      Бо по долях стражденних пройшов бурелом.

      Він на зморшках обличчя записував радо –
      Всі ГУЛАГи з війною і голодомор.
      А тепер їхня старість є здобиччю влади
      І вона влаштувала стареньким терор.

      В безгрошів’ї, безхліб’ї, покинуті світом,
      Доживають батьки і бабусі дітей,
      Що розбіглись від рідних узимку і літом,
      І забули, не чути від них і вістей.

      Поможіть добрим словом і голосом тихим,
      Без жалю витрачайте ви гроші на них.
      Бо не знаєте, що вас чекає, як лихо
      Сивочолому вам пригадає ваш гріх.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Українка
      Вона з тобою завжди поряд, жінка,
      Дружина, друг твій вірний, зокрема.
      Ім’я у неї вічне – українка,
      Такої, як вона, в світах нема.

      Вона з тобою тут не ради слави –
      Заради щастя і твого, й дітей.
      Тримається на ній уся держава,
      Вона є оберегом цих людей.

      Не зраджувала і не зрадить зроду
      Своє кохання і великий рід.
      І до матусі шана у народу,
      Бо знає, як уберегти від бід.

      Повстане з чоловіком за свободу,
      Коханому підставить скрізь плече.
      Гостей запросить у свою господу,
      Де рідна пісня тихо потече.
      Ні перед ким навколішки не стане,
      Триматиме свій дім за три кути.
      А чоловік один тримає, в шані
      І жінку, й дім зуміє вберегти.

      Тримати кут четвертий вірно буде.
      Коли вже він знесилиться, вона
      Весь цей тягар складе собі на груди
      І вистоїть. За нею далина.

      Ні перед ким навколішки не стане,
      Триматиме свій дім за три кути.
      А чоловік один тримає, в шані
      І жінку, й дім зуміє вберегти.

      Тримати кут четвертий вірно буде.
      Коли вже він знесилиться, вона
      Весь цей тягар складе собі на груди
      І вистоїть. За нею далина.
      10.08.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Влітку

      Іще медів липневих не допито,
      Іще веселки в небі і громи.
      Не добігає краю щедре літо,
      Теплом нас огортає, мов крильми.

      Попереду і яблука, і сливи,
      І золотий серпневий зорепад…
      Я відчуваю, що уже щаслива,
      Коли заходжу в свій зелений сад.

      Тут хор квітковий біля груші й вишні,
      Мов царство для маленької бджоли.
      Гортензії стоять біляво- пишні,
      Їх колихають лагідні вітри.

      І пахощі вночі від матіоли,
      Що розливають в келихи навкруг.
      А від ріки лунають баркароли,
      Співає їх увесь великий луг.

      І я іду по сонному городу
      Стежиною до річки, до човна.
      Ступаю в теплу і привітну воду,
      Під місяцем вся береговина.
      10.08.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Серпень

      Серпень – місяць літа особливий…
      Я іду по скошених житах.
      Перепілки падають на ниву,
      На стерню, не відають про страх.

      Я іду між небом і землею,
      Простягаю зір у синяву.
      Цю пташину слухаю хорею
      І малу обходжу мурашву.

      Я щаслива, жодної травинки
      Не зімну, тим паче не зірву.
      Бо петрів батіг уздовж стежинки
      Войовничо держить булаву.

      Обнялись горошок із роменом,
      А сокирки синьо вдалину
      Поглядають, ніби з авансцени,
      На серпневу теплу яснину…

      Перепілки падають на ниву,
      На стерню, не відають про страх.
      Йду по серпню, бачу перспективу
      У майбутніх дорогих роках.

      Серпень – місяць літа особливий…
      Я іду по скошених житах.
      09.08.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. На блюдечку
      Вас убивають вдома, в рідній хаті,
      І холодом, і голодом, усяк.
      І ви самі у тому винуваті,
      Що вами править блазень чи босяк.

      Ви від війни своїх синів – в Європу,
      Втекти від смерті, куль і від гранат.
      Нехай ідуть чужі по чорнотропу,
      Бо сам за себе нині син і брат.

      Пересидять і грошиків надбають,
      Повернуться, як скінчиться війна…
      А хто із вас її отам спиняє,
      Де кожен день є смерть і не одна?

      А стати поряд і піти за матір,
      За землю, що колись була твоя?
      Тому самі в усьому винуваті,
      Що кожен бачить лиш своє ім’я.

      Країну перекроїли злочинці,
      Назвали біле чорним от і все.
      Уярмлені чужими українці
      Мовчать, хоч ґедзь їх кров донині ссе.

      Мовчать затято, знають, що до смерті
      Одна лиш мить – і в прірві всі вони.
      Чужинцями закреслені і стерті
      Із мапи світу і земля, й сини.

      Бо їм страшну Господь придумав кару –
      Мовчанням убивати все живе.
      Та інородці вже оцю отару
      Зі списків людства викреслили. Рве

      Волосся мати за убитим сином,
      Голосить в хаті молода вдова…
      На блюдечку ви принесли країну
      Для влади, що очолила братва.
      03.08.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    148. Свої лелеки

      Радієш ти, що я у тебе є,
      І я щаслива, що ти є у мене.
      Ми несемо в світи чуття своє
      І ноги вчасно ставимо в стремена.

      Летіти вдаль на конику життя,
      Сміятись і радіти з неба й сонця.
      І берегти щасливі почуття
      У себе вдома, не в чужій сторонці.

      Де ностальгія за три дні клює
      І хочеться додому, в Україну.
      На чужині гніздо ніхто не в’є,
      Нерідне все не вабить і пташину.

      Тому й летять із вирію завжди
      До гнізд своїх птахи з країв далеких,
      Несуть тепло у душі і в сади…
      Дітей нам носять лиш свої лелеки.
      30.07.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Листок із дерева


      Листок маленький упаде
      Із дерева, з малої гілки.
      Відчує корінь бозна-де,
      У глибині заб’ється жилка.

      Листок для дерева – дитя,
      Якому рано ще втікати,
      Бо в літа місяці життя,
      Ще липень ходить коло хати.

      І бавився би вітровій
      Із ним, маленьким і зеленим.
      До осені ще стільки мрій
      Про квіти сонечка-ромену

      Збулось би в нього. Та нема.
      Тепер лежить він біля мами
      Жовтіє, сохне. Хоч зима
      Не шле ще холод-телеграми.

      На вітах бавляться брати,
      Сміються, плачуть, як і треба.
      Листочок з дерева – це ти,
      Для світу втрата і для неба.
      29.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Ніч любові


      А яблука доспілі у саду
      Біліють, як вночі жіночі груди,
      Ті, що на радість в хмільному меду,
      Розпалюють вогонь, жагу не студять.

      Не гасять зорі поцілунків шал,
      Гарячих губ однаковість безмірну.
      Неначе ми потрапили в портал
      Суцільної любові… Неймовірно

      Громи гриміли в горобину ніч,
      Від блискавок мечів літали стріли.
      А ми торкались губ, очей і пліч,
      Неначе всесвіт у собі відкрили.

      Від заборон закинуті ключі
      Упали у глибокі темні води…
      Десь там у світі сміх і крик, плачі…
      У нас лиш ніч любові і свободи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Спасівські пастушки


      Сільським дітям присвячується

      Жнива у Пісках... Пам'ять ожива,
      Як дітлахами бігали стернею,
      Кололи ноги гостряками з неї,
      Збирали колоски у ті жнива.

      А гуси розбігались по полях,
      Ми в скиртах досипали тихі ранки.
      Такі в дітей липневі «забаганки».
      Тут Спасівка була уся і Шлях.

      А після ми всі разом, пастушки,
      Плигали в воду до малої річки.
      І днями не вилазили з водички,
      Хоч мали ципки, також дрижаки.

      Там, де глибоке, там води під пах,
      А глею скрізь було нам по коліна.
      Та лікувальна всім була та глина,
      Для нас, сільських маленьких бідолах.

      Щасливими були ми у жнива,
      Бо з нами друзі, гуси, тепла річка,
      У небесах гаряча сонця свічка
      Й зелено-жовта від стерні канва.
      27.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Мамине слово
      Згадайте, хто співав нам колискову,
      З пелюшок ще до неї кожен звик.
      Я маю на увазі рідну мову,
      Матусю, вишиванку і рушник.

      І нам вона найкращою здавалась,
      Бо пам’ятає дідові казки.
      Увечері після картоплі з салом
      Їх слухали уважно ми й батьки.

      Про нашу пам’ять і велику славу
      Прапращурів і вільних козаків,
      Що здавна боронили цю державу,
      Яка іде з глибин отих віків.

      Що зберегли для нас танок і пісню,
      Всі звичаї, традиції, слова.
      І мові нашій на землі не тісно,
      Вона сміється, плаче, бо жива.

      Не змішується з мовами чужими,
      Вона сама - мелодія і вірш.
      У літню спеку і в холодні зими
      Нас гріє слово від вогню не гірш.

      Його не видно, а воно повсюди,
      Передається нам із роду в рід.
      Воно завжди у світі жити буде,
      Як найдорожчий український плід.
      26.07.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    153. Самотність

      Одна на море, з моря теж одна,
      У натовпі іду, як у пустелі.
      Без тебе я – жива самотина,
      Де лиш безсоння стежку радо стеле.

      Де облітають сад мій всі вітри
      І яблука там падають щоночі.
      І тільки ти – зорею ізгори
      В заплакані мої заглянеш очі.

      Ідуть дощі. Минають дні, літа,
      Солодкого немає, часто гірко…
      Я мрію, чи втече ця пустота,
      Коли відкриєш на подвір’я хвіртку?

      І ми тоді в світи полетимо,
      Не треба щастя, ми удвох – щасливі…
      Одна тягну самотності ярмо,
      Та не росте ніщо на цій от ниві.
      22.07.21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    154. Кандидати в президенти
      О, де ви ділись, ті, що перли буром,
      До влади лізли, в "міні-королі"?
      Ви цей народ одразу ж і забули,
      В кишенях повно стало. Тільки злі

      Оті, кому ви рай той обіцяли,
      Що ми уже не матимемо сліз.
      Від вашої грошви, як від навали,
      Народ втікає за кордон, в "безвіз".

      Гарує тяжко-гірко на чужині,
      За копійки, бо ви брехали нам,
      Що рай таки настане в Україні,
      Лиш оберіть! Життя лиш вам, панам,

      До виборів наступних процвітає.
      У телевізор влізете і знов
      Брехнею годувати всіх, без краю,
      Допоки наша є до вас любов.

      Чи, може, віра у своє майбутнє,
      Яке ви в локшину всі одягли?
      Мо' серед вас і є отой, наступний,
      Побачить, що ми люди, не воли?
      22.07.21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. На меморіалі

      І скільки тисяч різних тут імен,
      Десяток букв – а в них чиєсь життя.
      Вінків немає і свічок, знамен –
      Отут портал чи вхід у небуття.

      Вони вже там. Навіки в небесах.
      Про них ми не забули на землі.
      В родині кожній пам’ять не згаса,
      А ковалі кують нові шаблі.

      Бо треба боронити рідний край
      Від підлих і підступних ворогів…
      Убитим вже навіки буде рай
      І спокій молитовних тихих слів.

      За ними стільки виплакано сліз –
      І сироти, і вдови, і батьки.
      В родинах їхніх у серцях надріз,
      Бо вже сини у небі навіки.
      Ніна Виноградська
      22.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Коли були пороми


      Із неба зорі прямо на крило
      Старій розлогій і привітній груші.
      Стоїть моє посивіле село,
      В якім живуть і спомини, і душі.

      Живе мого кохання тихий сплеск,
      Де у Сейму об берег б’ються хвилі.
      У нього інших вже нема адрес,
      Часу хмарини там, на небосхилі.

      Попід тинами звична кропива,
      З цікавості аж тягнеться угору.
      Тут подорожник і спориш-трава
      Заходять, не питаючись, до двору.

      А самосійні мальви стережуть,
      Стоять на охороні, наче військо,
      Минулого життя щасливу суть,
      Що утекло між хащами котиськом.

      Кудись далеко у стрімкі віки,
      Де пам’ять залишає тихий спомин.
      Де ще живі бабусі і батьки,
      Де ще між берегами є пороми.
      24.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Утрачений світ

      Мій утрачений рай… Я була тут у ньому
      І літала на крилах своєї любові.
      Повна хата пісень забирала всю втому
      І раділа родинній вечірній розмові.

      Мій утрачений світ прилітає ночами
      Оживає щодня у моєму безсонні.
      Де з-під пальців твоїх прокидалися гами
      І летіли у світ крізь кватирки віконні.

      Ми спліталися вмить обома голосами,
      Навіть янголи слухали пісню у тиші.
      Тільки шелест їх крил був нечутний, як в храмі,
      Де звучали серця у закоханій ніші…

      Яблуневий мій світ у зеленому листі,
      Де в каміннім вогні оживає минуле,
      Де розсипалось враз від кохання намисто…
      Я нічого із раю того не забула.
      24.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Осипаються квіти півоній


      Пошматований вітер утік за оті рубежі,
      Де з тобою назавжди ми будемо знині чужі.
      Де захмарений вечір лягає на віття верби,
      А мене залишає в розхитанім світі журби.

      Де сльоза витікає з очей, мов гаряча ріка,
      Наче рана у серці, засохле вже русло струмка.
      Деревій заглядає у води з крутих берегів,
      Ластів’ята говорять про щось, я не знаю їх слів.

      Та у душу мій спогад лягає гірким полином,
      Відбиває секунди і миті життя метроном.
      Осипаються квіти півоній в садах щовесни…
      Не питаючись, входиш щоночі в усі мої сни.
      13.07.21



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Рабами не ставайте
      Нас із землею разом продали,
      Не залишивши річки, лісу, хати.
      А ми віками звикли, як воли,
      Від ранку і до зір тут гарувати.

      Сльозами й потом вся оця земля
      Просякнута за всі тисячоліття,
      Ця чорноземна золота рілля,
      Де визріває хліб у час поліття.

      Братове, українці, не мовчіть!
      Мовчання нині гонить всіх до прірви.
      Беріть до рук від доленьки ключі,
      Бо вас продав чужинець, владний здирник.

      Не віддавайте ворогам своє -
      Ні мову, ні онукову колиску.
      Рабами не ставайте, час ще є,
      Об'єднуйтесь, бо рабство дуже близько!
      13.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. Журавлі минулого
      Відлетіли з України журавлі,
      Не забрали наші болі і жалі.
      Ні у вирій, і у вічну пустоту,
      Не зронили і пір’їнки на льоту.

      Не летіли над полями в далину,
      Не взяли з собою літо чи весну…
      Без любові мул поглинув джерело,
      Бо вода і люд покинули русло…

      Із цебром завжди у дзьобі, звідтіля,
      Де вербове і калинове гілля
      Над криницями, по всій моїй землі
      У минуле відлетіли журавлі.
      12.07.21



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Колись...

      Катрусі Марійчук

      Колись вітри подмуть іще тепліші,
      У ваші коси ляже сивина.
      І ви тоді згадаєте всі вірші,
      Де я молилась, щоб втекла війна.

      Щоб перемогу святкували в краї,
      Де материнських сліз тече ріка.
      Щоб не осколки - житечка врожаї
      Збирала синова і батькова рука.

      Щоб не забули, хто цю перемогу
      Здобув серцями на страшній війні.
      Помолимось за них своєму богу,
      Щоб миру дав нам у будучині.

      Щоб назавжди отримали свободу
      Усі нащадки наших козаків.
      Щоб корінь дорогого серцю роду
      Проріс далеко в глибину віків.
      07.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. На Сейму

      Отут мій Сейм тече через віки,
      І вигинає плавно русла спину.
      А плин його повільний, не стрімкий,
      В Десну впадає тихо без упину.

      Тече шовкова і м'яка вода,
      В якій купали ми своє дитинство.
      Із-за лози там юність вигляда...
      За нею і кохання, й материнство.

      Все вдалині згадалось і тому
      Думками плину, мов по хвилях тріски.
      Щасливою стаю лиш на Сейму,
      Що протікає через наші Піски.
      04.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Рятуй себе, народе мій!

      Земля горить під нашими ногами,
      Вся за віки у крові і в поту.
      Віднині вже не наша, бо кругами
      Банкнот зелених бачимо сльоту.

      Із неї, що обкрадена, побита,
      Чужинці вип’ють соки з глибини.
      А влада, що годується з корита,
      Забула, що живе під час війни.

      І продає від імені народу
      Поля й ліси, озера і річки.
      Земля давала хліб нам, чисту воду,
      Пішла на продаж вже за копійки.

      І стогне люд наш бідний, безземельний,
      Куди тікати, у які світи?
      До лісу зайдеш, а у тебе стрельнуть,
      До озера, річок, не підійти.

      Отак нас інородці обдурили,
      Хоча ми їх до влади привели.
      Чи вистачить у нас такої сили,
      Щоб вилізти з цієї кабали?

      Бо діждемося плати за городи,
      За яблуні, малинові кущі.
      Стражденний мій, зачумлений народе,
      Скидай кайдани, начебто плащі!

      Рятуй себе, своїх дітей, онуків,
      Ти ж бачиш, що надії вже нема.
      Бо збільшується горе наше, муки,
      Попереду холодна йде зима.

      Гуртуйся і єднайся між собою,
      Не дай убити наш великий рід!
      За майбуття пора іти до бою,
      Хай стануть поряд син і батько, й дід!
      08.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Чому?

      Оце сини моєї України,
      У госпіталі. В них немає ніг.
      Бо без якоїсь їхньої провини
      Війна над ними занесла батіг.

      І як тепер цим юнакам прожити,
      В державі, за яку удвох вони
      На смерть ішли і падали у жито,
      Щоби прийти живими із війни?

      Ровесники купаються у морі,
      Сидять по ресторанах уночі.
      Ніхто із них в часи такі суворі
      Не віддає життя свого ключі

      За Україну. Їм поспати, пити...
      А юних двоє справжніх вояків,
      Не думаючи, платять за свободу мито,
      Своїм життям і гореньком батьків.

      Отак і живемо в одній державі -
      Для когось горем є страшна війна
      Й сидять безногі вояки на лаві...
      А іншим - сонце й моря глибина...

      Отут якраз і є дві України,
      Розділені на наших і чужих.
      Бо захисник поранений чи згине...
      Мажорам - сором і довічний гріх!
      09.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Зоря Андрія
      Пам'яті воїна Андрія Бордюжа


      Не витримало серце, зупинилось,
      Від болю, від страждання і війни.
      Бо затягло цю душу у горнило,
      В донбаське пекло злого сатани.

      Малесенького карлика з Росії
      Смертями нас засипала орда.
      В московії він є для всіх месія
      Для нас і світу – вбивця і біда...

      Ти в небесах віднині вже, Андрію,
      Зійшла у небі ще одна зоря.
      Для рідних смерть твоя – страшна подія,
      В якій лиш пустка вічна не згоря.
      09.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. Наймолодший Герой
      Василю Тарасюку - захиснику


      Він – наймолодший із Героїв
      Війни, що йде вже восьмий рік.
      Де вороги – брати із Трої,
      Клялись нам дружбою навік.

      Йому осколки гризли тіло,
      А він стояв на рубежі
      Землі своєї. Не зуміли
      Зламати вороги межі...

      Загоїть час болючі рани,
      Країна прийде до мети,
      До перемоги. А кайдани
      Одягнуть вороги-кати.

      Щоб пам'ятали люди світу,
      Що це недружній всім народ.
      А українцям сонце світить,
      Бо шлях відкритий до свобод.

      Тому і стали за державу
      Сини, за землю, матерів.
      Примножують велику славу
      Своїх дідів, батьків, братів.
      10.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Убитий янгол


      У країні про війну забули,
      Всі до моря кинулися враз.
      За кордон, в Єгипети, Стамбули
      Утікають з дому раз у раз.

      А в цей час на фронті обстріляли
      Росіяни наших вояків.
      І осколки лікаря дістали…
      Вижити від них вже не зумів.

      Янголом він був усім солдатам,
      Рятував поранених в бою.
      Лікар, вбитий тут російським катом,
      Не вберіг голівоньку свою...

      Кров загусла чорна, як ожина,
      Зупинивсь навіки часоплин...
      Постаріла враз його дружина,
      Сивим став його єдиний син.
      04.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Двохсотий

      Не дай вам бог в селі своїм чи в місті
      Почути, там, де син воює ваш,
      Що він тепер, як скажуть фаталісти,
      Убитий. Він - двохсотий вже вантаж.

      Двохсотий. Син. Кровинка ваша рідна,
      Який сміявся і отут ходив.
      І зник тепер у безвісти безслідно,
      Хоча у всьому є його сліди.

      Його кімната, речі, м’яч і книги,
      Його синок в колисочці – агу!
      Його дружина юна, мовби дзиґа,
      Не відає з малятком про нудьгу.

      Щодня чекає вісточки від нього,
      Почути слово й виглядати знов
      Коли вже, врешті, буде перемога,
      Щоби живим додому він прийшов.

      Чекає батько із війни синочка,
      І мамина молитва тут щодня.
      Кохана обніма його сорочку,
      Чекає брат і вся-уся рідня…

      А він сьогодні на війні двохсотий,
      Бо куля прямо в серце – і нема…
      Тепер для всіх не буде вже роботи,
      Родині – вічний холод і зима.

      Батьки нещасні, жіночка – вдовиця
      У свій неповний двадцять перший рік.
      А болю переповнена криниця
      І до сирітства хто дитя прирік?

      Отож, для всіх цей воїн вже двохсотий,
      А для батьків і для родини – син…
      07.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. На Купала

      На Купала ворожила долю
      І Дажбогу всі несла дари.
      Щоби Лада усміхалась полю,
      Щоб холодні не прийшли вітри.

      Щоби зранку у моїй криниці
      Скибку місяць на живій воді
      Колихав, а потім багряниці
      Всі шляхи закрили ворожді.

      Щоби люди усміхнулись радо,
      Якнайшвидше скінчилась війна.
      Я просила і Дажбога, й Ладу,
      Щоб у безвість відійшла вона...

      Ворожила з ночі на Купала,
      І просила долю не собі –
      Мирної і скорої ухвали
      У війні, не в горі і журбі.

      Ворожила в ніч купальську жінка...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Їх двісті вісімдесят п'ять

      Їх двісті вісімдесят п’ять
      Синів держави – у полоні.
      Їх матері давно не сплять
      І ронять сльозоньки солоні.

      Дружини, сестри в горі цім
      Не бачать сонечка і світла.
      Бо наші воїни, бійці,
      В катівнях нині мають житла.

      Мовчить держава про синів,
      Що у ордловському полоні.
      Не визволяє стільки днів,
      Хоч має всі права й закони.

      Не має влада цих бажань,
      Щоби синів давно додому
      Всіх повернути, бо страждань
      На покоління стане. Тому

      Давайте разом рятувать
      Своїх синів, братів, онуків.
      Щоб визволити нашу рать
      З полону ворога, із муки.

      Їх двісті вісімдесят п’ять
      Синів держави – у полоні.
      Їх матері давно не сплять
      І ронять сльозоньки солоні.
      06.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Не плач, татусю

      Пам'яті воїна Тараса Матвіїва

      Не плач, татусю, я у небі, поряд,
      Сльозу не витру і не обніму.
      Зі мною поряд зорі, зорі, зорі,
      Між хмарами, неначе у диму.

      Багато нас, що до зірок злетіли,
      І в цьому винна лиш вона, війна,
      Забрала щастя і кохання, й тіло,
      Слова і звуки. Всюди німина.

      Та я б тебе обняв, мій любий тату,
      І голову схилив би до грудей.
      Чому ж сьогодні повен двір і хата
      В сльозах і рідних, і чужих людей?

      Не плач, татусю, я тебе ніколи
      Не бачив зі сльозами на очах.
      Ти сильним був і знають всі довкола,
      Що ти не знаєш, де живе той страх.

      Не плач, татусю, я у небі, поряд…
      15.07.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Полонені в Донецьку


      Порушені всі заповіді світу,
      Усі закони. Забрано права
      Прості, людські умови заповіту,
      В яких святими є усі слова…

      По вулицях Донецька їх водили,
      Неначе вбивць чи злодіїв яких.
      Жінки ногами цих нещасних били,
      В лице плювали крізь матюччя й сміх.

      В них кидали камінням сучі діти,
      Хоч воїнів ця споконвіч земля,
      Яку вони хотіли захистити
      Від злодіїв мокшанського кремля.

      Які хотіли вбити цю країну,
      Загарбати і землю, і народ.
      Примусити зігнути нашу спину,
      Повірити в майбутнє без свобод…

      Ідуть Донецьком наші полонені,
      Сини й батьки побитої землі.
      А вдома їх чекають діти й нені.
      Не знають, що поламані шаблі

      У вояків, яких із поля бою
      Поранених забрали вороги.
      І пополам з їх болем і журбою,
      За них тепер влаштовують торги.

      Чи виживуть тепер отут солдати,
      Бо ж доля їх закинула в полон?
      І скільки їм у ньому потерпати,
      Бо ворог смертний їм готує схрон?

      Пройшли роки і скільки у катівнях
      Донецька і Луганська полягло…
      Війна іде в країні, де нерівня
      Над полоненими вчиняє вічне зло.

      І падають у безвісті солдати,
      Які померли за оцей народ,
      Що став війну за землю забувати,
      Повірив слову зрадників, заброд.

      І обирає він собі безчестя
      До влади, де панують вороги.
      Стоїть країна знов на перехресті
      Життя і смерті за свої борги.

      05.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. На Сейму

      Отут мій Сейм тече через віки,
      І вигинає плавно русла спину.
      А плин його повільний, не стрімкий,
      В Десну впадає тихо без упину.

      Тече шовкова і м'яка вода,
      В якій купали ми своє дитинство.
      Із-за лози там юність вигляда...
      За нею і кохання, й материнство.

      Все вдалині згадалось і тому
      Думками плину, мов по хвилях тріски.
      Щасливою стаю лиш на Сейму,
      Що протікає через наші Піски.
      04.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Мої Піски

      Моє заквітчане село,
      Де я співала скрізь малою.
      Снігами пам’ять занесло,
      І першу стежку з кропивою.

      Там на горбочку явори
      Взялися вітами за руки.
      Там пахнуть травами вітри,
      І в серце линуть рідні звуки.

      Там скачуть коники в житах,
      Там неба синь, неначе скельце.
      І плаче, і співає птах
      В гнізді на березі озерця.

      Все пам’ятаю, як було:
      Як пахла лісова малина,
      Хлопчину з іменем Павло…
      То стрілась долі половина.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Продана земля


      Ми безземельні, індіанці наче,
      Віднині наша продана земля,
      Мов сирота, попід тинами плаче,
      Немов без мами кинуте маля.

      Тепер усім не бачити нам лісу,
      Полів, піщаних пляжів і річок.
      Усе приватним стане, в груди – списи,
      Щоб не зробили на чуже і крок.

      Земля оця, полита кров’ю, потом,
      В усі віки нам рідною була.
      Хоч біля неї і тяжка робота,
      Та нація лише на ній зросла.

      А нині ті, хто хитрістю у владі
      Країну одурили, як жону,
      Все продали, втечуть, і на заваді
      Ніхто не стане, мовчки йдуть по дну.

      Не об’єднались супроти свавілля
      Чужинського, що убиває нас.
      І замість жита вже на полі зілля…
      Що далі буде, то покаже час…
      01.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. На дуель!

      Ранковий дощ з великою грозою
      Стрибав по вітах, танцював на листі.
      А із вікна прозорою сльозою
      Стікав донизу у калюжі чисті.

      В яких відбилось небо й чорні хмари,
      Дощем липневим вранішнім вагітні.
      Гортензії схилились, як з покари,
      Під вікнами в щоденні зливи літні.

      Все перемите, скупане водою,
      Росте швиденько, набирає сили.
      А військо бур’янів із лободою
      Мені війну в саду оголосило.

      Поміж салатом, кропом, огірками,
      Немов Пилип із конопель, плигають,
      Співають вголос бур’янові гами
      Пирій, щириця. На дуель цю зграю!

      Як вигляне, надіюсь, нині сонце,
      І поцілує кожну вишню, квітку,
      Зберу щасливі миті в стигле гронце,
      Щоби життю радіти щиро влітку.
      03.07.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Спогад з давнини
      В долонях літа ранки й вечори,
      Що стежками щодня біжать до бору.
      А спіймані тополями вітри,
      Толочать жито, утікають з двору.

      В обнімку із роменом деревій
      Шепочеться із травами на лузі.
      Годин щасливих тихий давній стрій
      В цвітінні днів, що на вечірнім прузі.

      Переплелось усе моє буття
      Між вишень і колючої ожини.
      Тому й беру ті спогади з життя,
      Де я була кохана і дружина.

      Любові сік пила із глибини
      Коріння, що з землі черпало сили…
      Та спогад виникає з давнини,
      Де взимку літо я в собі носила.

      І навіть у морози і сніги
      В мені світив і душу грів мій липень.
      Я віддала життю свої борги,
      Втрачала голос аж до крику, хрипу.

      Ламала у собі оте, чуже,
      Що прилипало збоку реп’яхами…
      А сьогодення вперто береже
      Минуле, із якого робить храми…
      30.06.21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Вічна ріка


      Я знов повернулась
      До краю свого і до дому,
      Де сині озера очей
      У моєї рідні.
      В обличчях зустрічних
      Шукаю я риси знайомі.
      Мене впізнають
      І всміхаються щиро мені.

      Я чую позаду
      Тихенький приглушений шепіт:
      - Івана й Марії
      Приїхала старша дочка.
      І душу проймає
      Якийсь несподіваний трепет —
      Невпинно тече
      Мого роду правічна ріка.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Туман


      Над верболозами туман,
      А в тім тумані верболози.
      І неземний якийсь обман,
      Де на траві роса, як сльози.

      Промінчик вигляне з-за хмар
      І крізь туман до нас долине.
      Яка краса і скільки чар
      В цій зачудованій долині!

      Неначе біле молоко
      Із-за ріки перетікає.
      Завис, мов хмара, над ставком
      І ця краса не має краю.

      Ми зустрічаєм сонце тут,
      Воно осушить роси-сльози.
      У травах квіти зацвітуть
      І зашепочуть верболози.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Болить...


      О, як же болить
      ця роз'ятрена рана,
      Немовби встромили
      у неї ножі.
      Повірить не можу,
      міій любий, коханий,
      Що ми не з тобою,
      що ми вже чужі...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Щаслива пісня


      Отам, де вдень світило сонце з неба,
      Й ночами зорі падали в траву,
      Щасливою летіла я до тебе
      Й раділа, що в душі твоїй живу.

      Усе мине – і січень цей, і лютий,
      Не змінить русло річки течія.
      І рада я з тобою поряд бути,
      Щаслива тим, що вже тепер твоя.

      Спішать роки, міняє колір листя,
      Кохання чисте у серцях горить.
      І ми удвох з тобою в ріднім місті
      Стрічаємо і ранки, й вечори.

      Розлетілись вітри на всі сторони білого світу,
      Понесли вдалину і дощі, і холодні сніги.
      А на серці моїм тепле, сонячне, літечко-літо
      І легкі та жадані любовні мої ланцюги.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Літні дива

      На нові покоси
      Впали білі роси,
      Засміявся вітер
      І побіг в поля.
      Грона у калини,
      Що росте під тином,
      Соками налиті,
      Як моя земля.

      Червень добігає
      До смерек над плаєм,
      До степів херсонських –
      Залишив сліди.
      Літнє тепле сонце
      Всім цілує скроні.
      Червоніють вишні,
      В зелені сади.

      Липень дуже скоро
      Зійде на простори.
      На земних долонях
      Жито дозріва.
      Материнка, м’ята
      Горнуться до хати.
      На леваді пахне
      Скошена трава.

      З давнини й донині
      В нашій Україні
      Літо завжди творить
      Отакі дива.
      Вірять щиро люди -
      Хліб уродить всюди.
      Силу має сонце,
      Урожай, жнива.
      29.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Гіркий вірш


      Уже травичка стала зеленіти
      І випурхнули котики вербові.
      Несе весну замерзлий нині квітень.
      А я без тебе мерзну, без любові.

      Вбираюся у чорне, у вдовине,
      Сльозами гірко поливаю душу.
      Ти — в небесах… І хто у цьому винен!?
      Твердять усі — змиритися я мушу.

      Із самотою. Із оцим — безтебе?!
      Одна у Київ, з Києва, мій любий,
      Тягну валізу трудно, ніби в небо.
      А серце тяжко пружить вени-труби.

      Я хто для всіх — якась зажура-жінка,
      В якої сльози завжди на кілочку.
      Яка запише вірша на сторінку
      І плакатиме у твою сорочку.

      Затим впаде в своє холодне ліжко,
      Біда замерзлу душу не зігріє…
      Безсоння топче цвинтарем доріжку
      У небеса злітає безнадія…

      А над світами котики вербові…
      «…І чай з лимоном, ложечка в стакані»…
      Які страшні вдовині ці окови…
      Одна в купе… І у невтішнім стані…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Приходь


      …І пташкою заб’ється серце,
      До ніг кленовий лист впаде.
      В мені звучить осіннє скерцо.
      Тебе шукаю я.
      А де?

      Той погляд твій, що гріє душу,
      Чи від розлуки не погас?
      З яких країв чекати мушу,
      Ти де? І з ким?
      Минає час.

      Міняє одяг ліс зелений,
      Сміється райдуга з дощу.
      Ідуть роки, а ти без мене
      Живеш самотньо.
      Я впущу

      Тебе у дім. Покличу в долю,
      Хоч прийдеш ввечері чи рано.
      Давно у часу я в неволі.
      Приходь.
      Стомилась я, коханий.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Літо на вітах

      Ще ранок зіває, заспався під зорями,
      Лиш півні розхлюпують вранішню тишу.
      А сонечко тільки зійшло за тополями,
      Які оце літо на вітах колишуть.

      Гойдається жито доспіле під хвилями,
      З яких виглядають очиці-волошки.
      І птаха у небі щасливо розкрилена
      Над квітом ромену, сокирок, горошку.
      20.07.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Літаю в снах

      А я у снах іще літаю, милий,
      І сни мої щасливі, кольорові.
      Несуть мене вночі до тебе крила,
      Де я спиваю свій нектар любові.

      Де ми іще удвох і нероздільні,
      І наше щастя ходить з нами в хаті.
      А радощі й тривоги наші спільні,
      Де ми на друзів і рідню багаті.

      А поряд з нами діти і онуки,
      І мама хилить голову в молитві.
      Іще твої мене тримають руки
      У горах Криму, де краса, як витвір.

      Де плюскіт з наших весел від байдарок,
      А з гір карпатських тихий шурхіт снігу.
      Пісні біля наметів під гітару,
      Хоча за день стомилися від бігу.

      Літаю в снах, а що мені зосталось
      В серпневі ночі, де щоранку – кава,
      Комп’ютер, книги, згадок гостре жало …
      У снах живу, де спогадів облава.
      17.08.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Сусідці Надії Стьобі

      А верби на Спасівці пахнуть медово,
      Зелена травичка заквітчує луг.
      Лунає тихенько у вас колискова,
      Бо сонце скотилось під вечір за пруг…

      Життя розглядаєте мов на долоні,
      Сусідко Надіє, за вісімдесят.
      Схилили до мами три серця в поклоні,
      Три доні й онуки із рідних кімнат.

      Хай пісня на вулиці тихо лунає,
      І сонечко світить, і ллються дощі.
      Подякуйте Спасівку - стала Вам раєм,
      Де хата щаслива і вишні, й хрущі.
      15.06.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Черешень грона
      Черешень грона так неспішно
      Достигли в маминім саду.
      За ними червоніють вишні
      В солодкім веснянім меду.

      У яблук рожевіють щоки,
      З горіхів роси, як вода.
      Мов пелюстки злітають роки...
      А мама в дітях молода.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Дві України

      На морі і на теплому пісочку
      Ти грієш пузо, п’єш своє пивко…
      А ввечері посадиш п’яту точку
      У барі, де куняє твій бровко.

      Прокинешся в обід, не на світанку,
      Потягнешся ліниво. Добре як!
      Дружина поруч, нібито вакханка,
      Розкинулась у сні. З вікна свіжак

      Подув і обвіває тихим вітром…
      А в ці часи іде на фронті бій!
      І ворог б’є підступно, хижо, хитро,
      Життя бере воєнний кровопій.

      З гранатометів розпочався ранок
      Для воїна, що захищає нас.
      Яка вода, який іще сніданок!
      Протриматись би невеликий час.

      І гатить ворог прямо на окопи,
      Там помирають хлопці молоді.
      І де ж ви є Америки, Європи,
      Що залишили нас в оцій біді?

      Ви дивитесь на нас і винувато
      Відводите очиці просто в бік.
      Не помогли скрутити в’язи кату,
      Що воювати людство все прирік.

      Що вбив народу по світах мільйони,
      Від цього сиріт скільки і калік!
      Мовчать Берліни, ситі Вашінгтони,
      Коли в бою вмирає чоловік.

      Голосить в хаті українська мати,
      Чий син убитий на війні поліг…
      Той, що на морі, стане захищати,
      Свою дитину, жінку і поріг.

      Відкупиться і буде тихо жити,
      Для чого брати в руки автомат…
      А син сусіда буде ще служити,
      Допоки військо тут тримає кат.

      І зараз поруч є дві України:
      В Донбасі довго тягнеться війна,
      Для іншої пивко, м’ясце, хлібина…
      Розділена… У цім чия вина?
      14.07.20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Жінка у роменовім вінку

      Вона сама мов квіточка ромену
      У білім сяйві сонця золотого.
      З вінка лягають квіти на рамена,
      Що стомлені вертаються з дороги.

      І усмішка, і погляд синьоокий,
      Так тепло входять в серденько і душу.
      Я підійду поближче. Кілька кроків
      Зробити для обіймів зараз мушу.

      Чарівна жінка у зеленім літі,
      Де в небесах панує чиста просинь.
      І сонце сяє у її зеніті,
      Але невпинно десь чатує осінь.
      20.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Провіднику ОУН Євгену Коновальцю
      І хай ще пройде днів багато й літ,
      Вода річок тече з тоді й донині.
      Відродиться держава й цілий світ
      Повторить гасло: "Слава Україні!"

      І полетить те гасло по світах,
      Піднімуться за ним усі народи.
      Злетить у небо український птах
      Й покаже шлях до вічної Свободи.
      22.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Сонцечас

      Вечір витер усе, що під сонечком є,
      В чорний колір всі фарби одразу.
      А малий корінець сік із вишеньки п’є
      І радіє підслуханим фразам.

      Гомонять між собою листки на вітрах,
      Умиваються ранком у росах.
      Прилітає по ягоди з щебетом птах
      І підходить стежиночка боса.

      Обступили її спориші й кропива,
      І кульбаби, й лопух, подорожник.
      Тільки сонечко з хмар капелюшок зрива -
      Вмить радіє травиночка кожна.

      Бо осонцений світ має тисячі барв,
      Що веселі і різноманітні.
      Нахилилась над річкою тиха верба,
      Їй всміхаються хвилі привітні.

      Осока добігає до краю води,
      Де човни заховались у лози.
      На пісочку відбились качині сліди
      І втекли у латаття й рогози.

      Сонцечас, сонцедень і одна сонцемить
      Пролітає осонценим світом.
      Це буває, як серце від щастя дзвенить,
      А воно називається літом.
      20.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. На Трійцю

      Цей теплий день, що вже умився сонцем,
      Пропах канупером і м’ятою, любистком,
      Де заглядає у моє віконце
      Вишнева гілка з ягідним намистом.

      Ще зеленавим. А навкруг сміються
      Духмяні квіти радісних півоній.
      Любила Трійці день моя матуся,
      Несла до церкви квіти ці червоні.

      А ми щасливі з Віронькою діти
      Несли зелене клечання до хати,
      Татарське зілля, різні трави, квіти,
      Щоби долівку ними посипати.

      Ще обминали нас життєві біди,
      Ми хату прикрашали, ніби залу.
      Збирались разом друзі і сусіди,
      І пращурів у день цей поминали.

      Раділа наша празникова хата,
      Сміялась рушниками у родині.
      Дивився на усіх щасливий тато
      В троєцький день, у Пісках, на Сумщині.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Це мій народ
      Я хочу жити у своїй країні,
      Щоб влада теж у ній була своя.
      Щоб цінності з прадавнини й донині
      Нащадки берегли. Мале хлоп'я

      Щоб шанувало матір, батька, мову,
      Щоб українцем виростав юнак.
      Тоді ми і повернемося знову
      До танцю, де панує наш гопак.

      До пісні і засіяного поля,
      І до різдвяних теплих вечорів.
      Щоб усміхалась нам щаслива доля,
      Яку в любові кожен сам зустрів.

      І буде нам агукати із хати
      Нащадок наш, усміхнене маля.
      Щоб кожен знав, бо так навчала мати -
      Це мій народ і це моя земля!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Прийде літо

      Червневі грози і рясні дощі
      Влаштовують щодня холодну купіль.
      У моді парасолі і плащі,
      Негода нас тримає нині вкупі.

      Переважають книги і чаї
      В холодні дні із грозами у змові.
      Радіємо, що ми в своїй сім’ї
      Всі живемо в добрі, теплі й любові.

      І хоч не видно сонечка з-за хмар,
      І бойкотує, не росте розсада.
      Біля каміну є тепло і жар,
      Не тільки від вогню, що гріє радо.

      А від єднання наших душ, сердець,
      І від любові до батьків, і діток.
      Холодний червень має свій кінець,
      Ще прийде в липні тепле справжнє літо.
      09.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Вітер

      Злий холодний вітер оббиває крила,
      Шарпає гілками об моє вікно.
      Звідки прилетіла невгамовна брила,
      Бо таких напастей не було давно.

      Стукає у вікна, проситься до хати,
      Бач, зігрітись хоче навіть вітровій.
      Я б могла вечері і тепла подати,
      Та взамін просити щастя і надій.

      Для мого народу, також для родини,
      Миру і свободи на оцій землі,
      Забери, вітриську, болі України,
      Принеси їй миру на своїм крилі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Запряжені янголи

      Не залишили ніц святого,
      Навіть янголів запрягли.
      І кричи не кричи до Бога,
      Голос буде як звук бджоли.

      Убивають мою країну
      І не має ніхто жалю.
      Бо стріляють підступно в спину,
      Ті, хто в очі казав – люблю.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Відплатимо!


      Прокляття вбивцям нашого народу,
      Вони тут поряд з нами, вороги!
      Вбивають тих, хто б'ється за свободу,
      Бо їм убити завжди до снаги.

      Але у нас ще є немало сили,
      Сини зросли, онуки вже ростуть.
      Ми ворогам війну оголосили,
      Виходимо усі на ратну путь.

      Тепер спрацює око вже за око,
      Ви бійтеся, бо з вами поряд - ми!
      Які нещадно битимуть, жорстоко,
      Щоб захистити весь наш рід крильми.

      Ті, що прийшли колись до нас, до хати,
      Не зрозуміли, хто є хазяї.
      Тепер від них нам треба захищати
      Свої родини і поля свої.

      Були ми, є, народ наш завжди буде!
      Ми непоборні, показав це час.
      Хоч українці мирні, добрі люди,
      Та знищимо усіх, хто йде на нас!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Почалося літо


      А дощ іде, не дивиться на літо,
      І листя п’є живильну рідину.
      Усе навкруг напоєне, помите,
      Вчорашній день покинув цю весну.

      Смарагди трав і півників цвітіння,
      І перша зав’язь мокра на гіллі.
      Кінчається чекання і терпіння
      Без сонечка і без тепла землі.

      Так хочеться вже горілиць на трави,
      Побачити летючі небеса!
      Хоч хвіст учора показав нам травень,
      Весни зосталась ніжність і краса.

      Усе навкруг дощами оповите,
      І день здається довгим, без кінця.
      Хоч відсьогодні почалося літо -
      Від нас тепло сховало і сонця.
      01.06.21 



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Ідуть дощі


      Сміятись, плакать чи радіти
      Від щастя вдень, або вночі.
      Але, мов райдуги крізь літо,
      Сльозами знов ідуть дощі.

      Розквітла присмерковим цвітом
      Гірка печаль в моїй душі.
      Та, наче райдуги крізь літо,
      Крізь серце знов ідуть дощі.

      Вже листя стало золотіти,
      Летять до вирію ключі.
      І, наче райдуги крізь літо,
      Крізь осінь знов ідуть дощі.

      З тобою поряд зорі світять
      І тануть болі у душі.
      Проходять райдуги крізь літо,
      Стають снігами всі дощі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Злітають роки
      Черешень грона так неспішно
      Достигли в маминім саду.
      За ними червоніють вишні
      В солодкім веснянім меду.

      У яблук рожевіють щоки,
      З горіхів роси, як вода.
      Мов пелюстки злітають роки...
      А мама в дітях молода.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Травневий вечір
      Травневий вечір співає люлі,
      Гойдає зорі в м'якій імлі.
      Чиїсь рахує літа зозуля,
      А в них любові, а в них жалі.

      Вишневі квіти на вітах густо,
      Неначе казка весняний сад.
      Земля вдягнула вечірню хустку,
      На ній і місяць і зорепад.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Пора ромашок
      Пора ромашок і півоній,
      Весняний дивний зорепад.
      Моє лице в твоїх долонях:
      Ніщо не вернеться назад.

      Камін, вино і рідні руки
      І теплий вечір на дворі.
      Так тихо. Славно. А розлука
      Лиш прийде вранці. На зорі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Кожному своє
      У кожного свій світ, своє життя,
      Своя дорога і своя оселя.
      І висота зринає з небуття,
      Комусь до неба, а комусь до стелі.

      Біжу назустріч вітру і тобі
      І холоду від радості не чую.
      Скажи мені, коханий мій, в журбі
      Чи в щасті наша доля заночує?

      І як навік з'єднати два світи,
      Щоби в розлуці бути найвірнішим,
      Щоб поряд до останнього іти?
      Життя, скажи, скажи мені скоріше



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Вогонь кохання

      Чи роки, чи щасливі наші дні,
      Сьогодні тут зозуля накувала,
      Хвалу любові і хвалу весні
      Моя душа злетіла й заспівала.

      Крізь гомін міста, тишу вечорів,
      Вогонь кохання серце не забуде.
      І кожен в цьому полум’ї горів,
      І ця пожежа вічно гріти буде.

      Коли вдихнеш життя в останній раз,
      Подякуй вічність за прожите диво.
      Згадай про щастя, що зігріло нас,
      Й благослови любов - вона правдива.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Вперше

      Чутке мартiнi гнало кров бажання
      В кiмнатi, в центрi мiста, в темнотi .
      Де грiлись ми вiд полум`я кохання,
      I ми були iз ним на самотi.

      Якi були i зустрiчi й розлуки.
      Якi вiтри летiли крiзь роки!
      I говорили не вуста, а руки.
      Де ми кохались вперше й на вiки.
      20. 01. 99



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Ідуть дощі


      Сміятись, плакать чи радіти
      Від щастя вдень, або вночі.
      Але, мов райдуги крізь літо,
      Сльозами знов ідуть дощі.

      Розквітла присмерковим цвітом
      Гірка печаль в моїй душі.
      Та, наче райдуги крізь літо,
      Крізь серце знов ідуть дощі.

      Вже листя стало золотіти,
      Летять до вирію ключі.
      І, наче райдуги крізь літо,
      Крізь осінь знов ідуть дощі.

      З тобою поряд зорі світять
      І тануть болі у душі.
      Проходять райдуги крізь літо,
      Стають снігами всі дощі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. В купе


      В купе затишно, штори на вікні,
      І чай з лимоном, ложечка в стакані.
      Вогні осель привітних вдалині.
      І ми з тобою від свободи п"яні.

      Торкаю рук твоїх, твоїх очей,
      І близкість цю нам втримати несила.
      Хилюсь в надії на твоє плече,
      Що захистиш від болю, друже милий.

      Неспішна річ і ніжний погляд твій,
      І наш політ в світи якісь незнані.
      Скотились сльози радості з під вій.
      - Навік удвох? - скажи мені, коханий.

      До нашої домівки входить ніч,
      За нею прийде сонячний світанок.
      А зараз ми з тобою пліч о пліч...
      Я вранці вчую: "Люба, добрий ранок!"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Пора!


      Гуляє молодий патлатий вітер,
      Збиває пелюстки останніх квітів.

      Неначе кінь, що рвучко рве стремена,
      І сипле листом осені до мене.

      Не пестить, а куйовдить всім волосся.
      А у душі – збулося, не збулося?

      Що буде з нами, людоньки, віднині,
      Як бути українцям в цій країні?

      Пора! Пора вже сіяти зерно,
      Щоб хлібом повернулося воно?



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Чумацький шлях

      Муравський шлях, оспіваний віками,
      Протоптаний ногами чумаків.
      Які щоліта відкривали брами
      У давній час із глибини віків.

      Ішли неспішно валкою до моря,
      Тягли вози натруджені воли.
      Ночами у степи злітались зорі,
      Хитав їх вітер серед ковили.

      Дощі хльостали хвацько подорожніх,
      І грози не лякали, далі йшли.
      Валок тягнувся шляхом переможно
      До вечора, до вогнища з імли.

      І так щодня ішли вони до Криму,
      Допоки не наповнили вози
      Мішками солі. Вечорами з диму
      Від комарів ховались і грози.

      А час додому був коротшим, звісно,
      І душі їх співали у полях.
      Для чумаків повернення, мов пісня,
      В якій героєм був Муравський шлях.
      15.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Терновий вогонь


      Запалимо терновий свій вогонь,
      Щоб освітити цілий світ до неба.
      Тепло торкнеться наших щік, долонь,
      Бо у людини у вогні потреба.

      Нехай горить вогонь під небеса,
      До зір сягає, хоч панує літо,
      Нехай же ватра довго не згаса,
      Жарини сяють, ніби вогнецвіти…

      Горить вогонь терновий у степу,
      А чумаки стомились, під возами
      Лежать, сльозу стираючи скупу,
      Везуть додому сіль і трохи краму.

      Для діток і дружин, і для батьків,
      Це щоби зустріч всім підсолодити.
      Степами лине там чумацький спів,
      А на возах хустки та оксамити.

      Іще одна в степу чекає ніч,
      Муравський шлях, за ним рідня у хаті…
      Палає ватра, темнота узбіч…
      Щербатий місяць, зорі пелехаті…
      15.06.21 



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Проти себе

      Плюємо на святе – на молитву, на пісню і мову,
      На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
      Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
      Замість жита – бур’ян засівали. І це вже було.

      Хоч століття пройшло, та не повні від хлібу комори,
      Бо забув наш народ, що минуле ховати не слід.
      Де пройшлися катком по народу три Голодомори,
      Убиваючи нас, щоб забули ми, хто був наш дід.

      Що державу творив, засіваючи сонячне поле,
      Молотив до зорі, захищав свій народ в час війни.
      І тому у віках ця тяжка, не усміхнена доля,
      У нащадках його, де гарують волами сини.

      Ті, що вбили у наших людей і майбутнє, і мрію,
      Вже при владі ізнову злодійські нащадки-сини.
      Наші внуки зросли і єдину втрачають надію,
      То чому віддали за нероб голоси всі вони?

      За отих, що примусили нас розлетітись по світу,
      Вичищати Європу і мити чужинські міста.
      І сьогодні за них голосують знедолені діти.
      Проти себе… Зневіра зросла й гіркота…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    213. І кров козацька струменіє в жилах

      Щодня фейсбучну проглядаю стрічку,
      Новини світові, що є на часі.
      Та струмом б’є, коли я бачу свічку
      За воїном, загиблим на Донбасі…

      Вже восьмий рік ні спокою, ні ладу,
      Немає у держави, у народу.
      Самі собі обрали горе-владу,
      Що землю відбирає і свободу.

      Знущається над нашим рідним словом,
      Над скрутним сьогоденням і минулим.
      Ламає наші родові основи,
      Щоб ми про себе навіки забули.

      Щоб нас нарешті стало менше вдвоє,
      Щоб вимерли усі пенсіонери,
      І ті каліки, що вернулись з бою
      Й розпочали нових страждальців еру.

      Ми не потрібні їм, почуйте, люди,
      Їм лиш земелька наша до вподоби.
      Вони вбивати нас і далі будуть,
      Бо ми для них у образі худоби.

      Ми мовчимо, бо нам лиш дайте їдло,
      Поспати і розмножитися, тому
      Для них ми безсловесне тихе бидло,
      Що безземельне і втікає з дому.

      В чужі краї відсидітись від воєн,
      Що ззовні і всередині країни.
      Їх випхали матусі для спокою,
      Щоб зберегти життя і не загинуть.

      А ті, чиї сини стоять в окопі,
      Хіба не жаль їх? В кожного є мати,
      Який не втік від бою до Європи,
      А став державу й дім свій захищати.

      Щоб ми могли згадати, хто ми, люди,
      І кров козацька струменіє в жилах.
      Що Україна є й надалі буде,
      Збере свої останні, може, сили.

      Й підніметься, хоч якби не хотіли,
      Нас владні вороги прогнати з хати.
      Ми знищимо катів, бо є ще сили,
      Щоб рід наш не пропав і батько, й мати.
      14.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. Де ви були?


      Пам’яті воїна Ярослава Журавля

      Де ви були, всі генерали-гади,
      Командувач заляканий, убогий,
      Ховались в штабі, мовили про зради?
      А воїна лишили край дороги.

      На полі попід сонцем помирати…
      Чотири дні, він мучився від спеки,
      Без ліків, без води. О, знала б мати,
      Що син її – поранений лелека!

      Лежить один між різними світами,
      Розстріляний, не має допомоги.
      Як він благав про порятунок, мамо!
      Та кинули вмирати без тривоги.

      Якби він міг злетіти в чисте небо!
      Та вороги йому оббили крила.
      У затінку була така потреба!
      Давила спеки й рани смертна брила.

      Хоч воїн захищав нас до загину,
      А кров його стекла в гарячу землю,
      Та світ його пораненого кинув!
      Я владу й ворогів не відокремлю.

      Її сини живуть по закордонах
      І жоден не стоїть за Україну.
      А наші всі на фронті і у схронах,
      На них осколки, кулі, гради, міни.

      Скажіть мені, в якій іще країні
      Померти залишили би солдата,
      І не рятують? І учора й нині
      Я хочу генералів запитати.

      Товстих і відгодованих, мов свині,
      Війна для них – це гроші, рідна мати.
      Тому не жаль їм воїна і сина.
      І нікому державу рятувати…
      20.07.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Холодний часоплин


      А холоди не вписуються в літо,
      Щоденні вже набридли всім дощі.
      Хоча тут ними все навкруг омите,
      Щодня і парасолі, і плащі.

      Щоранку виглядаю із віконця
      В надії стріти бажане тепло.
      За хмари заховалось літнє сонце,
      Образилось на нас, кудись втекло.

      І ми усі, немов маленькі діти,
      Чекаємо погодніх перемін.
      Хоча єдина радість – зелень, квіти,
      Не змінює холодний часоплин.
      04.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Прийде літо


      Червневі грози і рясні дощі
      Влаштовують щодня холодну купіль.
      У моді парасолі і плащі,
      Негода нас тримає нині вкупі.

      Переважають книги і чаї
      В холодні дні із грозами у змові.
      Радіємо, що ми в своїй сім’ї
      Всі живемо в добрі, теплі й любові.

      І хоч не видно сонечка з-за хмар,
      І бойкотує, не росте розсада.
      Біля каміну є тепло і жар,
      Не тільки від вогню, що гріє радо.

      А від єднання наших душ, сердець,
      І від любові до батьків, і діток.
      Холодний червень має свій кінець,
      Ще прийде в липні тепле справжнє літо.
      09.06.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Безцінна

      Оця земля, що нам хлібами родить,
      Та їй немає, людоньки, ціни.
      Виштовхують синів мого народу
      На заробітки чи в поля війни.

      Щоби в країні, найбагатшій в світі
      На цей безцінний рідний чорнозем,
      Нічого не залишилося дітям,
      Окрім ярів, пісків, земних екзем.

      Щоб ми блукали наймитами долі,
      І скільки не пройшло важких століть,
      Ми гарували до потів у полі,
      А доля наша згорблена стоїть.

      Чужинцями придавлена, забита
      Отими, хто творив Голодомор.
      Та вороги годуються з корита,
      Нам черговий готують людомор.

      Забили всіх тарифи і податки,
      Та липень скоро стане на ріллі
      І землю продадуть своїм спочатку,
      А українцям - в небі журавлі.
      24.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Вишиванкові розмаї


      Вишивали мою Україну
      Матері з давніх сивих століть.
      Гарно вбрана, красива, єдина,
      Край великого шляху стоїть.

      Проводжає дитину далеко,
      Де проходить кордону межа.
      Де вертають весною лелеки
      До країни, що нам всім чужа.

      Залишаються батько і мати
      На згорьованій рідній землі.
      Старший син вже пішов захищати
      Рідний край, де втекли журавлі -

      Від війни, від осколків і «градів».
      Доня ось у Європу біжить,
      Бо немає роботи в громаді,
      Дев’ятнадцятий стукне за мить.

      Ось така вишивана країна,
      Де зробили злиденним життя,
      Де із далеку доні і сина
      Жде матуся тепер вороття.

      Вишивали колись вишиванки
      Прабабусі для нас, матері.
      Щоби всіх берегли одяганки
      З ранку раннього і до зорі.

      Щоби сонце світило у краї,
      До осель заглядало й полів.
      Вишиванкові наші розмаї,
      Щоб порушити ворог не смів.
      19.05.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Непогасима ватра

      Ота гірка, заглиблена любов,
      До вас, тієї, що чорніше ночі
      Йому зоріли в душу ваші очі,
      Щоби згоряти з нею разом знов.

      Серед чужих осель, чужих світів,
      Він запалив непогасиму ватру,
      Що, мабуть, видно здалеку й Суматру.
      Це вам, одній, світити він хотів.

      Та ніжно і ласкаво він мовчав,
      А вам було так тепло, біля нього…
      Як врізнобіч розбіглися дороги,
      То плакав мовчки... Не було плеча…

      І ви тепер одна серед зими...
      Лише у згадках проростають миті,
      Що радістю удвох були омиті,
      Де головним було в розмовах – ми…
      01.06.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Вечірній дощ

      У наші душі лив холодний дощ,
      Стікали краплі на рамена, спини.
      Підсліпуваті ліхтарі із площ
      Хитали тіні скривлені в години

      Вечірні, ті, де скніють дрижаки,
      І не зігрітись, хоч надворі літо.
      І не було надійної руки
      Тримати парасолю. Дощ-самітник

      Розсипався на травах там і тут,
      Розлігся й посміхається в калюжах.
      Заповнивши бруківки пустоту
      Собою враз, холодним і байдужим.

      З’єднаються краплини у струмки,
      Співаючи, стікаючи у ріки.
      Бруківка світить відблиском луски,
      Аж хочеться стулити нам повіки.
      03.06.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Несподіванка

      Гортає вітер листя, наче ноти,
      Витрушує мелодію із віт.
      І до цієї літньої спільноти
      Додався ще й сусідський сірий кіт.

      Йому червневий дошкуляє холод,
      Сховався у моєму льошнику.
      Чи, може, він, тамуючи свій голод,
      Тримає мишку на своїм гачку.

      І раптом я появою своєю
      Вмить зруйнувала вічний той інтим.
      Котисько раптом вигнувся змією -
      До ніг моїх прожогом, а затим

      Чкурнув через кущі і до паркану
      Злетів, неначе перелітний птах…
      А я із несподіваного стану
      На гойдалці гасила сміх і страх.
      04.06.21



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Коли?

      Коли б іще сміялась я так гірко,
      І плакала так солодко, коли?
      Вже допила життя півсклянки мірку,
      Яку мені наповнили вітри.

      Не видно зовні, не питаю в долі,
      Коли моє закінчиться пиття,
      Коли втечуть з душі жалі і болі,
      І питиму як воду, це життя?

      Листок злетить із яблуні, чи вишні,
      І ляже тихо в приспану траву.
      А я ще в літі молодім і пишнім
      Залюблена у світ оцей живу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Прощання


      Останній погляд на життя колиску,
      На яблуні і вишні, рідну хату.
      О доленько моя, цей шлях неблизький
      Сльозами вистеляю винувато…

      Колись давно наказував нам тато
      Учитися, щоб не волам хвости крутити,
      Людиною поміж людей ставати,
      Забути про корів, село і жито.

      Не мозолясті, мати чисті руки,
      В теплі сидіти у холодні зими…
      Я не забула батьківську науку,
      Що через долю всю пройшла незримо.

      Усі роки я рвалася додому,
      До саду і до вулиці своєї.
      Таке близьке все, рідне і знайоме,
      І навіть кущик, що стирчав із глею.

      Тут виростали мамині онуки,
      Дідусь катав їх на велосипеді.
      Від щастя скрізь літали рідні руки,
      Бо хто б їх краще за рідню догледів…

      Кричала мовчки з болю наша хата,
      Грудневий дощ все стукався у шибку!
      А ми на цвинтар проводжали тата…
      Портрет, вода у склянці… зверху скибка.

      Спинився час для мене і для мами,
      Для рідної сестри і наших діток…
      Матусині страшні кардіограми…
      Колгосп, концтабір нею пережито…

      І залишилась хата сиротою,
      Стогнала з муки грозами, вітрами.
      Незатишно було із самотою,
      Закриті двері їй були за брами.

      А як вона завжди чекала Паски,
      Коли за стіл сідала вся родина!
      Сміялась тихо шибками від ласки,
      І це була для всіх свята година…

      Пройшли роки, уже немає мами,
      Із татом разом у одній могилі…
      А хата прожила життєву драму,
      Далеко всі, що так її любили…

      Стою в дворі і гірко, тихо плачу,
      Бо розумію – зустріч ця остання.
      Життя моє, де мала щастя, вдачу,
      Не порівняти із оцим прощанням…
      04.06.21 



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Танці в калюжі

      А дощ іде веселий і стрімкий,
      Уже вдесяте миє квіти, листя,
      На вулиці збирається в струмки,
      В яких танцює кароока Христя.

      Без парасолі, в синіх чобітках,
      У плащику прозорому плигає.
      Серед калюжі топчеться. Не страх,
      А радість в серці маминім без краю.

      За те, що буде потім все життя
      Її дитина згадувати миті,
      Коли без заборони і ниття
      Були щасливі дні, дощами вмиті.

      Де розцвітали райдуги й сади -
      Дитинство між кульбаб і трав зелених.
      Залишаться у пам’яті завжди
      Дощі, калюжі і лапаті клени.
      06.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Тепло для Франка

      Іван Франко стояв біля воріт,
      Удалину дивився, в сіру осінь,
      Де між дощами в хмарах синя просинь,
      А біля ніг рудий вмостився кіт.

      Дивилися удвох на небокрай,
      Що закривали їм стрункі смереки.
      Думки поета вже були далеко,
      Де, може, був на світі завжди рай.

      І не було таких важких часів,
      Де тяжко почувалася людина
      І щастя мала дорога родина,
      А в серці не зростав і біль, і гнів.

      З собою кусень хліба, в пляшці чай,
      Зібрався йти поет в бібліотеку.
      А там вже буде зовсім недалеко -
      Перейде він потічок чи ручай.

      І буде працювати цілий день
      В холодному приміщенні, де книги
      Знімають із душі важкі вериги,
      Бо в ній немає щастя і пісень.

      І грітиме Івана теплий кіт,
      За пазухою буде тихо спати.
      Холодні наукові ці палати
      Не топляться уже багато літ.

      Писатиме під муркання кота,
      Щоб залишити нам вагоме слово,
      В якім означить всі життя основи,
      Щоб зникла з душ осіння гіркота…
      Іван Франко стояв біля воріт…
      06.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Все віддали?


      Продати матір і свою колиску,
      Продати землю і свою державу?
      Не маючи від того краплі зиску,
      Ганьбу здобути, сльози і неславу.

      Віддати все своє отим чужинцям,
      Що виживати змусили в неволі.
      В окупаційній владі українцям
      Немає газу і землі у полі.

      І хто нам винен у нещасті, бідах,
      Які самі собі ми сотворили?
      Мовчали і не подавали виду,
      Що владу узяли чужинські сили.

      Тепер повсюди стогін, біль і сльози,
      Майбутнього немає для онуків.
      І замість літа – у серцях морози,
      Попереду роки страждань і муки?
      03.06.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Травневе

      Кульбабами зазолотився день,
      З небесним сонцем обнялись земнії.
      І хор вишнево‑яблучних пісень
      Реальним став, виходячи із мрії.

      Де пахнуть верби і джмелиний рій
      Гуде-співає в жовтому цвітінні,
      Ряд осокорів, тополиний стрій —
      З’єднались у весняному сплетінні.

      Смарагдовий і сонцеликий світ
      Розлився травнем без кінця і краю…
      І хоч пройшло уже багато літ,
      Минуле з сьогоденням я єднаю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Одна іду


      І якби я хотіла бути поруч
      З тобою, сивим, ув оці роки.
      Іти неспішно на життєву гору,
      Підставити плече у час тяжкий.

      І слухати мелодії кохання,
      Які ти так талановито грав.
      І довго говорити, аж до рання,
      До кави, бо світанкова пора.

      За вікнами вітри цілують шибку,
      Їм хочеться зігрітись біля нас…
      Коханий мій, я хочу щастя дрібку -
      Вернутися у той щасливий час.

      Коли ми все удвох і завжди разом,
      Коли в моїй руці твоя рука.
      Чому цей світ отак мене образив
      І втрата ця безмірна і гірка?

      І ось тепер без тебе, без надії,
      Іду одна, і їду, і пливу.
      Життя зламало наше щастя, мрії -
      Тепер за двох на світі я живу.
      29.05.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Вишиванкові розмаї

      Вишивали мою Україну
      Матері з давніх сивих століть.
      Гарно вбрана, красива, єдина,
      Край великого шляху стоїть.

      Проводжає дитину далеко,
      Де проходить кордону межа.
      Де вертають весною лелеки
      До країни, що нам всім чужа.

      Залишаються батько і мати
      На згорьованій рідній землі.
      Старший син вже пішов захищати
      Рідний край, де втекли журавлі -

      Від війни, від осколків і «градів».
      Доня ось у Європу біжить,
      Бо немає роботи в громаді,
      Дев’ятнадцятий стукне за мить.

      Ось така вишивана країна,
      Де зробили злиденним життя,
      Де із далеку доні і сина
      Жде матуся тепер вороття.

      Вишивали колись вишиванки
      Прабабусі для нас, матері.
      Щоби всіх берегли одяганки
      З ранку раннього і до зорі.

      Щоби сонце світило у краї,
      До осель заглядало й полів.
      Вишиванкові наші розмаї,
      Щоб порушити ворог не смів.
      19.05.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Порубані слова
      Порубала слова на букви
      І розсипала у саду.
      Кострубаті, прямі, опуклі,
      Заховала у лободу.

      Щоб вони не зійшлися разом,
      Не зродили гірку сльозу,
      У якій всі жалі й образи
      У словах все життя везу.

      Хай розсипані виживають,
      Чи вмирають у бур’яні.
      Докотився розпач до краю,
      До сльози з дощу на вікні.

      І не стану я їх збирати,
      Бо у них все пануєш ти.
      Не виходиш з душі і хати,
      Де світлини твої й листи.

      Де торкаються серця струни
      У твоїх ще живих піснях.
      В небесах ти, а завше юний
      У безсонні моїм і снах.

      А самотність влітає димом
      Не питаючись, без вітань.
      Розсипаю слова не мимо,
      Без жалю, а також вагань.

      Не збираю букви у слово,
      Бо тебе вже давно нема…
      На Холодній горі й Основі
      Замість літа живе зима.
      23.05.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Прилетіли додому лелеки
      Повернулись до Пісок лелеки,
      Ходять пішки по рідній землі.
      Хоч стомились летіти здалеку,
      Та тримають життя на крилі.

      Походжають спокійно по травах,
      Все їм рідне тут - Сейм наш і Шлях.
      І кульбабок пухнасті булави,
      До вечері вужів і комах.

      Прилетіли додому лелеки
      Із чужих невідомих країв.
      Оминули усі небезпеки
      Ради рідних річок і гаїв.

      Край лелечий, моя батьківщино,
      Зупиню я свій погляд на мить.
      Тут мій дім, тут батьки і родина,
      І за них моє серце болить.
      25.05.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Поетичний бойкот


      Застигли букви, не стають в слова,
      Ховаються крапки і знаки, й коми.
      Бойкот кому? Уся оця братва
      Мене немовби виганяє з дому.

      Де я, мов риба у воді, жила,
      Знаходила у нім свою розраду.
      Це добровільна мила кабала-
      Моя від всього світу барикада.

      Куди втікаю від усіх негод,
      По-справжньому лише у нім щаслива.
      Я маю тут найбільшу із свобод,
      Де слів моїх сердечних тепла злива.

      Я не самотня вранці і вночі,
      Зі мною повне військо в алфавіті.
      Піднімемо поезії мечі,
      Щоб жити з нею без бойкоту в світі.
      21.04.21 



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Треба об'єднатись

      Найбільше убиває всіх зневіра,
      Бо забирає віру і надію,
      Бо убиває потяг наш до миру,
      І світлої, у тихе щастя, мрії.

      Що забирає в зародку бажання
      Творити світ багатим і безмежним.
      І мати чисте і святе кохання,
      Що вільне й ні від кого незалежне.

      Зневіра не народжує любові
      До батьківської хати і до краю,
      Минулого, що із майбутнім в змові,
      Безпам’яттю із долі викидають.

      Нічого не народиться без віри,
      Що зими змінять сонечка і весни.
      І головне – у себе нам повірить,
      Щоб розцвіло веселки перевесло.

      Що все найкраще у країні буде,
      Відновляться, розквітнуть наші села.
      З населення повиростають люди,
      Народом стануть вільним і веселим.

      Для цього всім нам треба об’єднатись
      В одну вкраїнську дорогу родину.
      Щоб в кожному селі і в кожній хаті
      Ми виростили з малюка людину.
      29.03.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. На самотньому пероні

      Я – на самотньому пероні,
      Байдужім до розлук і сліз…
      І бачу лиш вогні червоні,
      І вже стихає стук коліс...

      Ще у минулого в полоні,
      Та часу кінь баский ірже…
      Стою на стомленім пероні,
      А доля десь далеко вже.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Пройде це...


      Все пройде, люди, все минає в світі,
      І блазні підуть з цього шапіто.
      Війна скінчиться. І чужі в зеніті
      Отримають за злочини. А хто

      Устигне утекти таки до раші,
      Чи на Канари – куля знайде їх.
      Бо наварили навіки вже каші,
      І сотворили непрощенний гріх.

      Убили майбуття цього народу,
      І обікрали кожного із нас.
      Та не змогли убити лиш свободу,
      Бо в жилах кров нуртує, а не квас.

      З часів козацьких билися за волю,
      А тут злодюги землю продали.
      Щоб ми мовчали про тяжку сваволю,
      Ярмо нам одягли, мов ми – воли.

      Вбивали нас родинами, родами,
      Тарифами, неначе ковилу
      По світу гнали і травили псами,
      І пхали в смертну темінь, ув імлу.

      Нам не давали жити, потім скоро
      В колгоспи і в ГУЛАГи - просто всіх.
      По нації пройшлись Голодомором,
      Убили люд. І це всевладний гріх.

      Ми не пропали, відродились знову,
      Злетілися з усіх чужих країв.
      Колиску зберегли і пісню, й мову,
      Щоб нас ніхто вже гнобити не смів.

      Щоби нарешті у Верховній Раді
      Лиш українець сам писав закон
      Для себе. Щоби жити всій громаді
      По правді. А безчестю заборон

      Наставити повсюди. Щоби люди
      Повірили, що правдонька жива,
      Що ми – народ, - віками був і буде,
      В руках якого владна булава.
      04.04.21 



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Якби до ніг не впало небо


      Хіба б тужила я отак,
      Якби до ніг не впало небо?
      І не було у тім потреби,
      Щоб стати ціллю для атак.

      Хіба б я мала чорний біль,
      Якби тоді тебе не стріла?
      І душу я би не гострила,
      Якби не ти - мій хліб і сіль.

      Не чула б шелесту трави,
      Не бачила цвітіння вишні,
      Коли сади стояли пишні
      Й гудіння бджіл, як молитви.

      Я королевою була,
      Здавалось, мала все на світі.
      Хоч холоди були в зеніті,
      Я грілась од твого тепла…

      Вже підперезана іду
      Своїми болями, бідою.
      Де ми кохалися з тобою –
      Тепер самотність у саду…

      Хоч проростаю із землі
      І п’ю ранкові чисті роси…
      Колись змолотить хтось покоси
      Мого життя на цій ріллі.
      19.04.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Для планети лиш мить


      Я на струнах дощу вам зіграю пісні про кохання,
      Він водою омиє всі трави і яблуні, й клени.
      В завірюхах вишневих ізнову мов юнкою стану,
      Сивина і роки десь втекли чи поділись від мене.

      Серед квітня стою в осяянні цього шумовиння,
      Де мовчать всі слова і крилато здіймаються руки.
      Я знаходжу в красі цій щорічній єдине спасіння -
      У гілок перехресті невидимий час від розлуки.

      Над світами весна вже шумить молодими вітрами,
      І кульбабові сонечка жовті вглядаються в небо.
      Це незмінним було, як пташині овеснені гами,
      Та наступна пора замінила все зразу огребом.

      Після білого цвіту в садах вже рум’яняться вишні,
      Між хлібами синіють сокирки й волошки у полі.
      Всі колись злетимо в небеса - і святії, і грішні…
      Ніби довге життя - для планети лиш мить – наші долі.
      21.04.21
      .



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Тимчасова влада


      Той заєць, що лякливим був завжди, народ привів до горя і біди,
      Бо вовк відсутнім був і на хвилину поставив за кермо цього зайчину.
      Так осмілів од влади той зайчина, хоча і мав її всього хвилину.
      Зібрав звірячий люд у всій діброві і розпочав свої бандитські лови.
      Згадав той косоокий, як улітку його злякала з-за куща куріпка.
      І він її одразу ж геть за грати, щоб знала, як зайців було лякати.
      Мовчав звірячий люд із переляку, хоча ведмідь тримав між лап коляку.
      А лис тихенько зайчика погладив, щоб той не бачив, що за ним є гади.
      І стільки звірів там зібралось в лісі, як соломинок у великій стрісі.
      І всі мовчали, слухали, мов скрипку, як заєць звинувачував куріпку.
      І звірі всі, і плазуни, і гади, аплодували зайчикові радо.
      Та раптом вовк до влади повернувся і заєць враз замовк і одвернувся.
      А зголоднілий вовк за мить єдину схопив хвалька і з'їв того зайчину…
      Все бачили й мовчали тихо звірі, від радості, що залишились цілі.
      12.02.20 



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Березневі дощі


      У березні забрьохані дощі
      Купаються у весняних калюжах.
      Сміються мокрі радісні кущі,
      Їм омовіння ці вже небайдужі.

      А вільхи і берези одягли
      Свої прикраси – молоді сережки.
      Та ще не чути гомону бджоли
      І стежки не вдягнулися в мережки.

      Землею пахне всюди ця мокрінь,
      Де навіть кропива боїться вийти.
      Коротшає в саду від яблунь тінь,
      Весна щодня міняє реквізити.

      Частішають пісні чужих котів,
      Любовний вир захоплює природу.
      І горобиний вранці лине спів,
      Бо дощик їм не є за перешкоду.
      19.03.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    240. Я горнулась до тебе
      Як зацькований звір,
      Я ховаюсь від тебе.
      Та не можу втекти,
      Бо втікаю від себе.
      Крізь людський поговір
      І зів’ялії квіти
      Я не можу втекти,
      Бо ти є ще на світі.

      Я по вулиці йду
      І тебе виглядаю.
      Зраду серця, біду,
      Як забути – не знаю.
      Ти – далекий вогонь,
      Лише світиш – не грієш.
      Я спокутую гріх
      Без свободи й надії.

      Без цілющого болю
      І щасливого плачу…
      Все забрав ти з собою,
      Все розтало неначе.
      Я горнулась до тебе,
      Наче ніч до світання.
      Жменька попелу – в небо! –
      Ось і все від кохання.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Найрідніший знайомий


      Ми з тобою уже не чекали кохання,
      Усього надивились: і горя, і літ...
      Та зустрілися і спалахнули востаннє
      Тим вогнем, що горить, зігріваючи світ.

      Що робити обом, в кого ради питати?
      Завинили ми в долі, за це нам і зле.
      Я хотіла б твоєю дружиною стати,
      Я хотіла, я дуже хотіла!
      Але…

      …Живемо тепер кожне у власному домі,
      Голосами сплітаючись лиш уві сні.
      І, на жаль, ти для мене вже тільки знайомий –
      Найрідніший у світі знайомий мені.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    242. З тобою я щасливою була

      Ми випадково стрілися тоді…
      Була весна. І дощ, і парасоля.
      Купалось місто в повені-воді.
      А в наших душах – струни березоля.

      І білий світ прозорим був до дна…
      Ми ще чужими йшли тоді додому.
      Ще поцілунок нас не об’єднав,
      І ми не чули весняного грому…

      Пробач мені і не приховуй зла.
      Тепер без тебе світ пустий навколо.
      З тобою я щасливою була,
      Як вже ні з ким не буду і ніколи.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. В ліфті стоїмо


      Обнявшись, в ліфті стоїмо.
      Для нас ця мить, як подарунок.
      Вустами спраглими п’ємо
      В дванадцять поверхів цілунок.

      І нас, закоханих, домчить
      Притулок щастя півхвилинний.
      Подовжити б щасливу мить.
      Та ліфт спинився…
      Час – неспинний.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Іще немає


      Нахабно так цей березневий сніг
      Упав на сонну, не зігріту землю.
      Іще пташині не звучать пісні,
      То й сніг іще лягає не даремно.

      Але уже стримлять із-під землі
      Мізинчики малесеньких тюльпанів.
      Й кутасиків пухнастих не шаблі,
      А котики вербові на поляні.

      Не чути ще весняний передзвін,
      Та зеленіє з-під снігів барвінок.
      Іще не видно тут великих змін,
      Хоч виграла весна цей поєдинок.
      08.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Кутасики


      Кутасики на віточках вербових
      Свої пухнасті носики відкрили.
      Весна уже показує обнови
      І демонструє перемоги крила.

      Де всім керує добра чарівниця,
      Струмочки направляє в наші ріки.
      Вона прийшла ізнову оновиться,
      У світ, що завжди жде її опіки.

      Кутасики тулю я до обличчя,
      Та не зламаю гілочку вербову.
      Весну я тільки подумки покличу,
      Щоби вона прийшла до мене знову.
      08.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Я - українка


      Я – берегиня, мати, просто жінка,
      В якої доля писана в селі.
      Де я пишалась тим, що українка,
      Сприймала подих рідної землі.

      Моя душа співала скрізь і зроду
      У ній погане й миті не жило.
      Я із того великого народу,
      Що зберігав у холоди тепло.

      Я з тої української родини,
      Що шанувала пам’ять, сіль і хліб.
      Що цінувала скрізь звання людини,
      Цвіла коханням в глибині садиб.

      В мені живе козацький дух донині,
      Передали його мій батько й дід.
      Я не дозволю, щоби в Україні
      Знівелювали той бунтарський слід.

      Тому й борюся нині за свободу
      Своєї правди на землі своїй.
      Щоб корені глибокі мого роду
      Пішли углиб рости від наших мрій.

      Я – берегиня, мати, просто жінка,
      В якої доля писана в селі.
      І я пишаюсь тим, що українка,
      Я - кров моєї рідної землі.
      08.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Поріг


      Усе в нас починається з порога
      У рідній хаті, де жили й росли.
      І перший крик, й остання вже дорога,
      Через поріг батьківський перейшли.

      Всі болі наші і жалі, й печалі,
      Переступали хатню цю межу.
      І ми жили із ними вже надалі,
      Сприймаючи їх начебто іржу.

      Що точить найміцніше залізяччя,
      Ховаючи від неї спів і гнів.
      Прямуємо з усіх країв ми, браття,
      До прихистку дитинного й батьків.

      Він пам’ятає дівчинку щасливу
      І проведе мене в останню путь.
      Поріг родинний - лінія розриву,
      Між тим, що є і що веде в майбуть.
      07.03.21




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Батьківська хата

      Сміялась хатина, раділа від щастя,
      Бо в пісню сплітались її голоси.
      І вічним здавалось батьківське причастя
      І мамине слово добра і краси.

      У шибках завжди відбивалися зорі,
      Стікали по стрісі травневі дощі.
      Її обнімали світанки прозорі,
      З осіннього листу вдягали плащі.

      Сиділи на призьбі нащадки - онуки,
      Дивився із буди старенький Карон.
      Літали, трудилися мамині руки,
      Зростали Тимурчик, Тетянка й Антон…

      Пізнала хатина самотнього болю,
      Як діти пішли за батьківський поріг.
      Бо кожен із них свою виплекав долю,
      Вертався не часто з далеких доріг.

      І як же вона вся раділа від щастя,
      Хоча їй боліли і стіни, й труба.
      Вона не зважала на всі ці напасті,
      Втікала від стрічі самотня журба…

      З’їдає потроху минулого шашіль
      Ту згадку про хату, дитинства дива…
      Її вже немає. Лиш в пам’яті нашій,
      Захована в душах, вона ще жива.
      07.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Суть життя


      Чорний згусток журби у коханих зіницях,
      Що сльозою тече з-під натомлених вій.
      По стежині стрімкій до своєї криниці
      Йде дівчина одна, щоби збутися мрій.

      Дум про нього, того, що, ховаючи зраду,
      Прикидався таким, хоч до рани клади…
      Відсьогодні йому вже весільні принади
      Буде інша нести у тепло й холоди.

      А для дівчини стане кохання уроком,
      Серцекриком її, що чужим не почуть.
      І омана спаде з кожним болісним кроком,
      Де життя їй підкаже справжнісіньку суть.
      07.03.21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Убитий народ


      Скидали мов дрова
      палили слов’янськії гени
      а душі кружляли
      над холодом змучених тіл

      і снігом грудневим
      лягала зима на рамена
      де горе закрило
      село і увесь виднокіл

      раділа ще й як
      ота що ходила з косою
      а їй помагали
      страшні інородці чужі

      із енкаведе
      що мали і хліб тут і зброю
      але убивали
      в ярмулках недремні мужі

      усе забирали
      до крихти і до насінини
      щоб весь цей народ
      помер і злетів у пітьму

      безжально вбивали
      матусю маленьку дитину
      і брали усе
      зібравши чималу суму

      з народу мого
      що голодний обкрадений ними
      мовчав переможений
      зграєю ситих і злих

      та їх не спиняли
      молитва і Єрусалими
      вони не вбачали
      у вбивствах неприязнь і гріх

      убили мільйони
      убили майбутнє й надію
      самі всі посіли
      у крісла президій і рад

      і досі вбивають
      цей мирний народ гречкосіїв
      від синього моря
      до Харкова і до Карпат
      25.11.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Березневе безсоння

      Північ снує павутини безсоння,
      В кожній калюжі відбитки зірок.
      Березень взяв Україну в долоні
      І до весни робить впевнено крок.

      Соки нуртують в глибоких коріннях
      І піднімаються вгору, до віт.
      Скоро у борозни кинуть насіння
      І оживе, завесніє цей світ.

      Буде усе як і тисячі років –
      Вигляне сонце і день розпочне.
      Тільки життя, що здавалось широким,
      Зменшиться враз до мачинки й мине.

      Так, як минають дощі й снігопади,
      Листя пожовкле впаде на траву…
      Північ. Безсоння неждане, мов зрада,
      Вже натягнуло свою тятиву.

      Вистрілить вранці стрілами болю,
      Обов’язково потрапить у ціль…
      Не поміняти вже пройдену долю,
      Трунок гіркий на солодкий той хміль.
      07.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Мерцишора


      В Болгарії є свято Мерцишори,
      У березневий перший день весни,
      Яка розквітне й забуяє скоро,
      І збудуться брунькові зимні сни.

      Бо з-під землі вже дивляться несміло
      Мізинчики тюльпанів ще малі.
      Весна вже творить неминуче діло,
      І паростки прокинулись в землі.

      А соки вже нуртують у деревах,
      Птахи з-за моря не вертають ще.
      Та Мерцишора нині – королева,
      Хоча ще снігом сипле, не дощем.
      01.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Весняний настрій

      Крім сонечка, ніхто не ходить в гості,
      До мене прилітають лиш вітри.
      І хмари пропливають в високості,
      Де вітами хитають явори.

      Неприбраність в усьому березнева,
      Осіннє листя шурхотить в саду.
      Хоч сплять бруньки на сонних ще деревах,
      А я до травня подумки іду.

      Коли душа відкрита, ніби хвіртка,
      Яка впускає дорогих гостей.
      А хвилі Сейму колихають зірку,
      Що місяцю всміхається… Проте.

      Сьогодні день пронизливо холодний
      Хоч світить сонце, а нема тепла.
      Із синьої глибокої безодні
      Я тільки настрій весняний взяла.
      06.03.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    254. передвесняне


      У вікна сонце променями лине,
      Шугає всюди вітер весняний.
      Ізнов прийшло тепло до України,
      А з ним пора чекання і надій.

      Стримлять, немов мізинчики, тюльпани,
      Барвінок зеленіє з-під снігів.
      Але весна тоді лише настане,
      Як з неба долетить до нас: - Киги!
      04.03.21



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Сини в снігах

      Вони стоять, морозами сповиті,
      Заметені снігами в холоди.
      Це найсвятіші нині люди в світі,
      Які боронять всіх нас від біди.

      Боронять од війни і чортоградів,
      Щоб не упали в села і міста.
      Їм вороги, звичайно, тут не раді
      І пострілів навала вироста.

      Вони собою захищають землю,
      Стоять на вогневому рубежі.
      Від себе цих синів не відокремлю,
      Бо за сто метрів – вороги, чужі…

      Коли війна скінчиться – невідомо,
      Повернуться з полону вояки…
      Тому за них молитви в кожнім домі
      І мамина сльозина зі щоки.
      01.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Матусин хліб


      Липневий день ще спить. Четверта ранку.
      Матуся встала, вже підходить хліб.
      О сьомій бігти з сапкою на ланку.
      Народ по хатах в глибині садиб.

      У піч кидає зібраного хмизу,
      Соломи й картоплиння для вогню.
      Спалахує і гасне. Ще валізу
      Несе до хати в ранню метушню.

      Немає дров, від хмизу піч не гріє,
      А ранок вже очиці протира.
      Саджає хліб матуся у надії,
      Що не голодна буде дітвора.

      Хліб не печеться, бо вогню замало,
      А хтось до хати лізе напролом.
      Це бригадир, в якого кличка Сало,
      Й ненавидить, боїться все село.

      - Чом на роботу не ідеш, небого?
      - Я хліб печу, та все не гріє піч.
      Відро води узяв біля порогу
      І ливонув на хліб… Одразу ніч

      Чорнюща у печі запанувала,
      А мама в сльози: - Що ж ти наробив?
      Я вдосвіта для цього нині встала,
      А ти водою на лице хлібів.

      Та бригадир сказав: – Іди на ланку,
      Не здохнуть діти, літо ж, не зима.
      І спробуй не зважать на забаганку,
      Все викреслю і трудодня нема…

      Отак жили в селі батьки і діти.
      А по містах дешева ковбаса…
      Тому і розбігалися по світу,
      Щоб вижила і доля, і краса…

      Не знали відпочинку і спокути
      Ті, що зазнали горя і біди.
      Пережили селяни владну скруту,
      На цвинтарях їх спокій назавжди
      02.03.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Закрита школа

      Самотня стоїть під густими вітрами,
      І вікнами дивиться у далину.
      Не повняться класи її голосами,
      Байдужі роки пробігають весну.

      І падають мовчки невидимі сльози,
      Її пригортають лиш руки ялин,
      Шо завжди ховали у спеку й морози...
      Яким же щасливим був той життєплин!

      Та плачуть всі сходи у школи старої,
      Не бігають діти і сміх не луна.
      А скільки тут виросло справжніх героїв,
      Вона на забула, чия в тім вина.

      Всі учні її по світах, по далеких,
      У кожного доля весела й сумна.
      Злітаються з ирію в травні лелеки...
      А школа без учнів - життя пустина.
      14.02.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. В день закоханих

      к-н. Войтенко О. 1984 р.н.
      ст. с-т. Олексієнко В. 1987 р.н.
      ст. с-т. Мироненко Д. 1994 р.н.
      Сьогодні віддали своє життя за Україну, за нас з вами.

      В день закоханих - троє убитих!
      На Донбасі, в полях, на війні.
      Це ж ми смерті оплачуєм мито,
      Це наш вибір у кожнім вікні.

      За обрання до влади чужинців,
      За байдужість до долі синів.
      Як ви можете, як, українці,
      Щоби хтось убивати посмів!

      І батьків, і синів, і онуків,
      Й невідоме іще майбуття.
      Сім років прирекли ви на муки
      І на смерті єдине життя!

      Через те, що своїх обминали,
      І торкались чужинських чобіт,
      Вам в Донбасі мокшанська навала
      Залишила убивчий той слід.

      В день закоханих – не валентинки -
      Похоронки впадуть на поріг.
      Три вдови, три матусі, три жінки…
      У волоссі нетанучий сніг.
      14.02.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Музика завій

      Сніги мовчать, як падають згори,
      Вночі і вдень влітаючи в шпарини.
      Озвучують пісні навкруг вітри,
      Мелодію їм пишуть щохвилини.

      Ми чуємо ту музику завій,
      І бачимо їх білосніжні танці.
      Зима кружляє в давніх вальсах мрій,
      Із вітром нероздільні, мов коханці.

      У цьому світі завжди пара є:
      Снігам – вітри, весні –дощі і грози.
      Життя безсмертне. Кожному своє
      У літню спеку, у сніги й морози.
      12.02.21



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    260. Розіп'ята Україна

      Витоптали душу України,
      Зайди, ворогів страшна орда.
      Хоч сини боролись до загину,
      За майбутнє рідного гнізда.

      І тому сьогодні так на часі
      Наше слово вдома боронить.
      У Криму, у зболенім Донбасі,
      Промовчали ми єдину мить.

      Ту, коли виходити всім разом
      Треба нам було у ті часи.
      А тепер крізь смерті і образи
      Випивають кров з нас чортопси.

      Топчуть нашу дорогу земельку,
      Поманили зрадливо за гріш,
      Вкинули безвіз в голодну пельку,
      Щоби з дому люд тікав скоріш.

      Витоптали, випалили долю,
      Це ж коли відродиться життя?
      Замість миру – смак гіркий юдолі.
      Від світів – ні слова співчуття.

      Нас тепер обходять стороною,
      Роблять вигляд, що глухі й сліпі.
      Убивають вороги війною…
      Розп’яли Вкраїну на стовпі…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Життя у смужку


      А сльози ллються, бо тебе нема,
      І безпорадно вітер б’є у вікна.
      В кімнаті тиша і така німа…
      А я посеред звуків жити звикла.

      Минають ночі в спокої безсонь,
      Від кави гірко в ранішньому крузі.
      В минулім дотик дорогих долонь,
      І світ не був від нього у напрузі.

      А час, немовби те веретено,
      Накручує нитки у дні і роки.
      Невпинно він вистоює вино,
      У світі цім і добрім, і жорстокім.

      Хтось проживе у пеклі, хтось – в раю,
      Отримуючи в серце долі стріли.
      Та кожен вип’є чашу лиш свою,
      Тому й життя у смужку чорно-білу.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Минає все


      Минає все, минають речі, люди,
      Минає світ, в якому я жила.
      Уже ніколи не схилюсь на груди
      Батькам, які зостались край села.

      На цвинтарі, де всі свої, знайомі,
      Трудилися у полі, у садах.
      Там, де герані квітли в кожнім домі,
      Жило добро й кохання у серцях.

      Народжувались, виростали діти,
      Родині радість і усій рідні.
      Молилися хлібам, садили квіти,
      Переживали разом ночі й дні…

      Усе пішло удалеч, не заснуло,
      І я тепер стою вже на краю.
      У спогадах з’являється минуле,
      Де я ще юна вдома, у раю.
      07.02.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Зимочас

      Звичайний день січневий. Вранці кава,
      Фейсбук, сніданок. За вікном трава
      Зелена, ніби восени отава.
      Зима немовби втратила права

      На сніг і вітер, холод і морози.
      Незвично якось – сонце і тепло.
      Бруньки уже попали під загрозу,
      Повірили теплу. Щось зацвіло.

      А пролісок свою біленьку свічку
      Підставив у вразливий зимочас.
      Неначе втратив ту квітневу звичку
      Порадувати першим цвітом нас.

      Заплуталось усе у цілім світі –
      У Африці сніги, у нас – дощі.
      Отак і в долі. Дні є сонцецвіти,
      А є важкі, одягнені в плащі.

      І я собі вирішую: ні кроку
      До тебе вже віднині не зроблю.
      Та все умить змінилося нівроку,
      Коли почула я твоє: – Люблю.
      20.01.20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Не збулось

      Двадцять перше століття іде по планеті
      І живе в ньому люд між дощів і снігів.
      Хтось радіє, побачивши в небі комету,
      Хтось і скибочці хліба тихенько зрадів.

      Потягнулись увись обіч шляху тополі,
      Де жита до небес шлють колосся своє.
      Пролетіло життя і стомилася доля,
      Зі старечого тіла мотузки вже в’є.

      По світах розлетілися діточки-квіти,
      Від трудящих років полиняла краса.
      Доживають самотні, ніким не зігріті,
      Часто з їхніх очей випадає роса.

      Не збулось! Не для них золоті небокраї,
      І заморські краї не для наших бабусь.
      Без уваги й любові самотні згасають,
      Ті, що мають дітей, говорить не берусь…

      У різдвяні свята приїздіть до матусі,
      Обніміть і посидьте за рідним столом…
      Ті, що вже в небесах, я за них помолюся,
      Бо по долях стражненних пройшов бурелом.

      Він на зморшках обличчя записував радо -
      Всі ГУЛАГи з війною і голодомор.
      А тепер їхня старість є здобиччю влади
      І вона влаштувала стареньким терор.

      В безгрошів’ї, безхліб’ї, покинуті світом,
      Доживають батьки і бабусі дітей,
      Що розбіглись від рідних узимку і літом,
      Бо забули, не чути від них і вістей.

      Поможіть добрим словом і голосом тихим,
      Без жалю витрачайте ви гроші на них.
      Бо не знаєте, що вас чекає, як лихо
      Сивочолому вам пригадає ваш гріх.
      04.01.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Тетянин день


      Ще пролісок не скоро в очі гляне,
      Іще снігами повниться земля.
      А нині свято юної Тетяни,
      Студентства свято, що прийшло здаля.

      Сніжинка тане на моїй долоні,
      В чужих краях затримались вітри.
      Тетянин день - це день моєї доні,
      Щасливий день, що посланий згори.

      Тетянин день – в снігах, льодах, без квітів,
      Та в душах квітне молодості цвіт.
      Для мене найщасливіший у світі,
      Я з ним живу вже стільки добрих літ.

      Тетянин день – це день моєї доні.
      25.01.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Я тебе чекала стільки літ

      Я тебе чекала стільки літ,
      Виглядала із усіх сторін.
      Облетіла в пошуках весь світ,
      Повернулась до самотніх стін.

      І в сирі осінні холоди,
      І зимою мріяла зігріть.
      Так любов боронить від біди
      Все жіноцтво протягом століть.

      Не шукаю в долі я одвіт,
      Вже пройшла пора чекань, надій.
      Запізнився ти на стільки літ,
      Мій – коханий, суджений – не мій.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. Молитва


      У кожнім домі є своя печаль
      І злети щастя, і своє падіння.
      Минає все.
      І грає час-скрипаль
      Мелодії удачі та спасіння.

      Спаси нас, Боже, від усіх невдач,
      Від злих людей і поговорів різних.
      А в кожнім домі хай затихне плач,
      Спаде тягар тих ланцюгів залізних,

      Які скували душі чорним злом
      І залишили в них глибокі шрами.
      Зігрій нас, Боже, вірою й теплом
      І змий гріхи небесними дощами.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. Зимові квіти
      Ніде ні листочка, ні згадки про літо…
      Вже й вітер покинув наш зболений сад.
      Із листом упало, пішло пережите,
      Та знов повернулося – це снігопад.

      Це сніг молодий обціловує віти –
      Й сад ронить холодні, зимовії квіти…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Де порятунок?


      Чи це початок, чи кінець кінця —
      Бо цар наш — голий і ніщо не вдієш?!
      Нема й рубця на ньому, крім вінця,
      А з нами гола правда і надія.

      Пусті слова, обіцянки і твердь
      Удавана, насправді — твань болотна.
      І забирає українців смерть,
      А навкруги — для савану полотна.

      Від злодіїв не заховати нас,
      Тому з мовчання виростимо дії.
      І я в долонях грію сонцеспас —
      Маленьке пташеня моєї мрії.

      Де хліб і сіль на кожному столі,
      Де повна хата діток, мама й тато.
      І щоб з молитви в місті і в селі
      Могли б ми день щасливий розпочати.

      Терпіння наше — з нашої вини,
      Хоч напилися вже його по вінця.
      Піднімемось, козацькії сини,
      Бо нас багато, щирих українців.

      І з нами є болгарин, грек, русин,
      Юдейські діти і онуки Лади.
      І кожен з них — то України син,
      І це вже не залежить і від влади.

      Бо всім болить, як матінки ріка
      Пересихає і стає безводна.
      Тоді врятує синова рука.
      А рятувати треба вже сьогодні!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Я - гілка роду


      Я не меншина у своїй державі,
      Я - гілка роду з глибини століть,
      При пісні, мові, танцю і при славі,
      Що у ментальність вживлена стоїть.

      Я із того великого народу,
      Що із усього працю обирав,
      Боровся, бився за свою свободу,
      Не гнувся і не одурив, не крав.

      В мені живе його душа нетлінна,
      В мені його дощі, сніги, сонця.
      Я разом з ним, народом України,
      З народження і до свого кінця.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Ні!


      1
      Наївних слів самообман,
      Мов теплий подих вітру в осінь.
      І в голові легкий туман,
      Од цих заплутаних відносин.

      …А я сама, немов туман,
      Лечу безцільно, як метелик…
      І днів безликих караван,
      Де некохання постіль стеле.

      Моя душа говорить: - Hі!
      Легка непам’ять в кожнім слові.
      І серце – в холод! (не в огні),
      Аж замерза зерно любові!

      Так і живу… А що слова!
      Кажу про себе: “Я – щаслива!”
      Душа мовчить, але жива,
      Мов скована морозом нива.

      2
      Мене лякають очі і вуста,
      Що вимовляють і мовчать: Люблю!
      Відкритість серця ваша, чистота…
      В мені ж нема нічого, крім жалю.

      Скажіть, ви що побачили в мені,
      Яка струна із вами в унісон?
      Уже в роки перетворились дні
      Й минуле наше – просто давній сон.

      Я з пам’яті зітру печаль стару,
      Бо так щеміла десь у глибині...
      Остання зустріч…
      Сили всі зберу,
      Щоб Вам сказати це болюче: – Ні!.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    272. І ви тоді згадаєте мене


      Серпневий день так швидко промайне.
      Скупає Вас в теплі останнім літо.
      І Ви тоді згадаєте мене,
      Як вересень зігріє зелен-жито,

      Згадаєте мої зболілі очі,
      І душу, що не вірить вже словам.
      І Вас замучить совість опівночі
      І зрада ця не дасть заснути Вам.

      Як лист червоний в руку упаде
      Й зоря закреслить день в нічнім польоті,
      Ви здригнетесь – мене нема ніде
      Сьогодні й завтра.
      І не буде потім.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Наступите ізнову

      Усе святе вкраїнське - на смітник!
      І ні до чого всі перестороги.
      Народ, який у рабстві жити звик,
      Покинула надія, навіть боги.

      І розуму у нації нема,
      Бо владу віддає завжди чужинцям.
      А їй зостались біди і сума
      Від інородців - нате, українці!

      З жінок із ваших зроблено повій,
      Сини гарують тяжко в закордонні.
      Батьки в безхліб'ї, холоді, без мрій
      Дожити якось в цьому беззаконні.

      Дозволили, щоб правили чужі,
      Прийшов тепер надовго узурпатор.
      До горла вам приставили ножі
      І будете віками потерпати.

      Вас викреслили, стерли зі світів,
      В роти у ваші вклали чужомову.
      Ви молитесь на вбивць, своїх катів,
      І на граблі наступите ізнову.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Поможіть мені


      Мовчати й плазувати я не зможу,
      Коли щодня вбивають на війні!
      І душу й серце ставлю на сторожу,
      Кричу! Волаю! Поможіть мені!

      Збудити всіх, убити це безсилля,
      Байдужість до майбутнього. Народ
      Мовчить затято з вражого засилля,
      Яке вбиває потяг до свобод.

      Як віл мовчить, німий, тупий, забитий,
      Бо влада горя підклада щодня.
      Вона вчепились за оце корито,
      Й годується сама, її рідня.

      П’є нашу кров, віками загустілу,
      Від болю, поту і щоденних мук.
      Болять вже думи, а не тільки тіло,
      Бо пам’ятає, як січе канчук.

      Війна синів просіює крізь сито,
      Ворожа куля не пита імен.
      І скільки за сьогодні буде вбито,
      Скалічено в країні? Де здавен

      Всі шанували мову і свободу,
      А нині тихо плачуть і мовчать.
      Невже майбутнього немає у народу,
      Що вимостив зі страху й болю гать?

      Що відділився від усього світу,
      Й ховає вбитих на фронтах синів.
      І за байдужість платить горе-мито
      Смертями рідних на страшній війні…

      Я душу й серце ставлю на сторожу,
      Кричу! Волаю! Поможіть мені!
      Хай на майдани вийде нині кожен,
      Щоб не вбивали люд наш на війні!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    275. А він іде!



      А він іде, збуваючись у світі,
      Перед народом, що за ним в рядах.
      Він далі бачить, що йому не з квітів -
      Камінням ворогів покритий шлях.

      А він іде, штовхаючи планету,
      Яка загусла в темряві, імлі.
      Хоча зосталось мало вже до злету,
      Перебування на оцій землі.

      А він іде через вороже коло,
      Де рік гортає дні, мов папірці,
      Минаючи палаци, тюрми, школи,
      Тримає день майбутній у руці.

      А він іде, передає онукам
      Любов до України на віки.
      Яка йому у серце болем стука,
      Якою справжні снять чоловіки.

      А він іде, шануючи закони,
      І заповіти пращурів, дідів.
      За ним народу рідного мільйони,
      Війна, майдани, сльози юних вдів.

      А він іде, не зламаний в ГУЛАГах,
      Хоч тіло все кров’яниться від ран,
      Голодоморів ненаситна спрага…
      Встає до бою, вічний партизан.

      А він іде крізь війни, смерть, могили,
      Освічує шляхи нам із небес,
      Щоб Україні вірно ми служили,
      Собою закриваючи тебе.
      23.12.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    276. Метуть сніги


      Метуть, метуть сніги, остуджуючи душу,
      Ховаючи минуле в заметах, у ярах.
      І я, немов рибина, кинута на сушу,
      Бажаю все забути і пережити страх.

      Забути крик очей і рук твоїх бажання-
      Обняти цілий світ і кинути до ніг.
      Та вперто ожива в моїй душі кохання,
      Хоча мете всю ніч холодний білий сніг.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    277. Відкриті брами

      Втекли хвилини із мого життя,
      Зібрались в купу, стали з них години.
      В минуле відійшли, у забуття,
      Не вернуться, накрила час лавина.

      Оте, чим я усі роки жила,
      Сплило кудись, втекло у різні боки…
      А почалось давно з мого села,
      Коли пішла з юнацтва в світ широкий.

      Збивала босі ноги на шляху
      І хліб мій був приправлений сльозами.
      Було у долі щастя і страху,
      Та я верталась під крило до мами.

      І грілася, немов мале пташа,
      І набиралася любові й сили.
      Та не втомилась від життя душа,
      І бунт роки ще не оголосили.

      Розкрилена ступаю на траву,
      На стежку із м’якими споришами.
      У злагоді зі світом я живу,
      У віршах відкриваю серця брами.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    278. Втрачені душі

      Цю втрату душ розпочали не ми,
      А ті, хто підло вліз у владні кола.
      Топтали нашу мову чобітьми
      Кремлівські зайди, правнуки монгола.

      Щоб розділити вже навіки нас,
      І віру в правду між людей убити,
      Вони зробили все, аби Донбас
      Підтримав зло, оту кремлівську свиту.

      І живемо, як тіні, що без душ,
      Вбиваючи і землю, і джерела.
      У океані зла мільйон чинуш…
      Чи вернеться добро в міста і села?



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    279. Морозний хміль


      Нарешті сніг за синіми вітрами
      Засипав землю, впав у ручаї.
      І звідусіль ці хуртовинні гами
      Об вікна б’ються і летять в гаї.

      На вулицях великі кучугури,
      І діти вже давно чекають їх.
      А небо над землею висне хмуро,
      Витрушує із хмар легенький сніг.

      Ми скучили за білою зимою,
      Нам так потрібна срібна заметіль,
      Де ряд ялинок у зеленім строї
      Вдихають тихо цей морозний хміль.
      13.01.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. Не збулось

      Двадцять перше століття іде по планеті
      І живе в ньому люд між дощів і снігів.
      Хтось радіє, побачивши в небі комету,
      Хтось і скибочці хліба тихенько зрадів.

      Потягнулись увись обіч шляху тополі,
      Де жита до небес шлють колосся своє.
      Пролетіло життя і стомилася доля,
      Зі старечого тіла мотузки вже в’є.

      По світах розлетілися діточки-квіти,
      Від трудящих років полиняла краса.
      Доживають самотні, ніким не зігріті,
      Часто з їхніх очей випадає роса.

      Не збулось! Не для них золоті небокраї,
      І заморські краї не для наших бабусь.
      Без уваги й любові самотні згасають,
      Ті, що мають дітей, говорить не берусь…

      У різдвяні свята приїздіть до матусі,
      Обніміть і посидьте за рідним столом…
      Ті, що вже в небесах, я за них помолюся,
      Бо по долях стражненних пройшов бурелом.

      Він на зморшках обличчя записував радо -
      Всі ГУЛАГи з війною і голодомор.
      А тепер їхня старість є здобиччю влади
      І вона влаштувала стареньким терор.

      В безгрошів’ї, безхліб’ї, покинуті світом,
      Доживають батьки і бабусі дітей,
      Що розбіглись від рідних узимку і літом,
      Бо забули, не чути від них і вістей.

      Поможіть добрим словом і голосом тихим,
      Без жалю витрачайте ви гроші на них.
      Бо не знаєте, що вас чекає, як лихо
      Сивочолому вам пригадає ваш гріх.
      04.01.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    281. Хто винуватий?

      Коханий мій, за вікнами зима,
      Різдвяний вечір. Сумно в нашій хаті.
      І хто, скажи, у тому винуватий,
      Що я самотня, що тебе нема?

      А перша зірка вже на небесах,
      І ти, напевно, з нею поряд світиш?
      Щоб я не загубилася у світі,
      І не злиняла вся моя краса.

      Беру до рук сімейний наш альбом
      І розглядаю всі твої світлини.
      Я згадую тебе, о, мій єдиний,
      Як добре нам завжди було обом.

      І все чомусь кінчається слізьми,
      Що по щоках струмочками стікають.
      Тебе нема давно, а я кохаю,
      І згадую щасливий день зими.

      Коли кохання обігріло нас,
      І я уперше глянула у вічі
      Твої, зелені. І від тої стрічі
      Змінився світ і зупинився час…

      Неначе в чорнобілому кіні
      Прокручую своє життя з тобою.
      Щасливе. Та не вийшов ти з двобою,
      Щоби сказати тій хворобі: -Ні!..

      Коханий мій, за вікнами зима,
      Різдвяний вечір. Сумно в нашій хаті.
      І хто, скажи, у тому винуватий,
      Що я самотня, що тебе нема?
      24.12.20



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. Український Ісус
      А ми ще віримо й тепер
      В неукраїнського Ісуса.
      І забуваємо, хто вмер
      За Україну саме. Стуса.

      Простого хлопця, Василя,
      Що виріс поряд, в цій країні,
      Якому рідна ця земля
      Була і дорога, й єдина.

      За неї вірші й молитви,
      Страшна в’язниця – теж за неї.
      За кожну квітку сон-трави,
      Кульбабу, неземну лілею.

      За слово мамине в саду,
      І колискову в тихий вечір.
      Усе це щастя на біду
      Лягло Василькові на плечі.

      На серце синове лягли
      І біль, і сльози України.
      Тому і вороги взяли
      Його життя одне-єдине.

      Щоб не горіло й не вело
      Народ на захист від чужинців.
      Засипали і джерело,
      Щоб не пили там українці.

      Щоби забули Василя
      Ліси і небо, сонце й ріки.
      Але не втратила земля
      Його слова, які довіку

      Ітимуть через всі часи,
      Світитимуть зорею з неба.
      Повторять інші голоси
      Його слова уже для себе.
      04.09.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    283. Святвечір


      Різдвяний вечір. Тихо у кімнаті,
      Маленька свічка на пустім столі.
      Самотня жінка на оцьому святі.
      У всесвіті одна. На всій землі.

      Без діточок. І ніде правди діти,
      Порозлітались по усіх світах.
      У них тепер свої шляхи-орбіти,
      Свої гніздечка має кожен дах.

      Тепер одна між снігом і громами,
      У свято і у будень – самота…
      Як гірко доживають наші мами,
      Коли в запасі лиш одні літа.

      На чорний день припасів небагато –
      Світлини рідних, давні рушники.
      І пам’ять про минуле і про свято,
      Коли з коханим бігли навпрошки.

      Іще колиска на старім горищі,
      В якій лежать сорочечки малі.
      Загорнуті для правнуків… І свище
      Хурделиця із вітром на землі.

      Оце її життя, такий святвечір,
      Де хату вже снігами замело.
      Сідає ближче до вогню, до печі…
      І змішуються сльози і тепло.
      06.01.21



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. Кожному своє

      У кожного свій світ, своє життя,
      Своя дорога і своя оселя.
      І висота своя і небуття,
      Комусь — до неба, а комусь — до стелі.

      Біжу назустріч вітру і тобі
      І холоду від радості не чую.
      Скажи мені, любов моя, в журбі
      Чи в щасті наша доля заночує?

      І як навік з'єднати два світи,
      Щоби в розлуці бути найвірнішим,
      Щоб поряд до останнього іти?
      Життя,скажи,скажи мені скоріше.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    285. Доні


      З’явилась на світ цей за день до зими,
      І осінь раділа зі мною появі
      Твоїй, щоб обняти маленьку крильми,
      І дати їй долю хорошу у Яві.

      Щоб стежка прямою у світі була,
      Щоб сонечка більше збиралося днями.
      А я до твого доторкалась чола,
      Щоб рани загоїть словами, піснями.

      Життя протікає мов повна ріка,
      Назад на повернеш ні слово, ні дію.
      І з того малого людського струмка,
      Ростуть і жалі, й сподівання, й надії.

      Я дякую, доню, що ти в мене є,
      Я чую щоденно ласкавий твій голос.
      Хай збудеться кожне бажання твоє,
      І хай буде повним життя твого колос.
      30.11.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Хліб зі сльозами


      Не із троянди розпочався світ,
      А із ромашок, зірваних у лузі.
      Дідівська клуня вже багато літ
      Тримає сни і пам’ять у напрузі.

      Під жорнами міняє він усіх,
      Коли млином життя нас перемеле,
      Де більше сліз, а рідше світлий сміх,
      І скільки б не було в колоссі зерен.

      Та зі сльозами випекти хліби,
      Хоча і буде з цього він солоним.
      Зате не буде голоду й журби,
      Бо він завжди для горя був заслоном.

      І так віками з ранку й до зорі -
      Солоним потом просякали спини.
      Все зберегли невтомні трударі,
      Ростили із дітей своїх Людину.
      04.01.20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    287. Журавлина від Валентини


      Серед лісів і посеред боліт
      Краплини крові ягід журавлини,
      Ростуть і достигають сотні літ –
      Найкращі ліки лісу для людини.

      Для того, щоби мати стільки сил,
      Аби вбороти ворога і звіра.
      Щоби тримати міцність рук і крил,
      До журавлини є така довіра.

      Бо п’є в лісах вона дзвінку росу,
      І виростає в цілковитій тиші.
      Тому і силу і свою красу -
      У ягодах вона для нас залишить…

      Для мене друзів є великий світ,
      Мов ягідок цілющих для людини.
      З Волині я отримала привіт -
      Червону журавлину Валентини.
      27.11.2020



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. Онука


      Як солодко мовить і тепло сміється онука,
      У хаті від того розсипав мов хтось пелюстки.
      Бо довгою дуже була наша з нею розлука,
      У згадках скликаємо нині весь рід залюбки.

      Прабабцю Марію, прадіда Івана, Єгора,
      Іще Євдокію, найстаршу Сашуню пра-пра.
      На відстані ми не зважали на ріки і гори,
      Сьогодні зібратися разом настала пора.

      Дивлюся на юнку, на личко, на очі і брови,
      І бачу коханого риси найкращі у них -
      Волосся і вії, така як у нього, розмова,
      Такий, як у доні, і усміх, і радісний сміх.

      Ніщо не згубилося кращого з нашого роду,
      Усе в ній зібралось - турбота, добро і краса.
      Я дякую Богу за цю дорогу нагороду,
      Хай далі у вічність іде, горить, не згаса.
      26.11.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    289. Пом'янімо убитих голодом


      А день сьогодні той, моя матусю,
      Коли сльозами повниться цей світ.
      Коли дідусь мій і моя бабуся
      Молились за померлих стільки літ.

      За тих сусідів зліва що і справа,
      Там семеро, а справа вісім душ.
      Їх вбила влада, бо вела розправу -
      Шукала хліба. А в руках кунтуш.

      Щоби боялись – викидали з хати,
      В дітей картоплю забирали з рук.
      Від голоду померло так багато
      Мого народу. Від голодних мук

      Кричала тихим криком Україна,
      Не чули передсмертних тих волань.
      Мільйони вбитих. Ось де переміна-
      Від голоду стогнав і день, і рань.

      За те вмирали, що були вкраїнці,
      Нескорені тікали в Сірий Клин.
      Їх умертвляли і не поодинці,
      А селами вмирали батько й син…

      Сьогодні день такий, коли Європу
      Повинна совість з’їсти від жалю.
      Пустила влада нас по чорнотропу,
      Вже інший люд стає тут на ріллю.

      І продана земля полита кров’ю
      І потом наших пращурів-батьків.
      Від Києва і аж до Приазов’я
      Сльоза перетворилася на гнів.

      За тих, чиїх нащадків вже не буде,
      За тих, хто вмер від голоду й біди,
      Поставте свічку. Пом’янімо всюди,
      Людьми щоб залишатися завжди…
      27.11.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. Убили народ


      Скидали мов дрова
      палили слов’янськії гени
      а душі кружляли
      над холодом змучених тіл

      і снігом грудневим
      лягала зима на рамена
      де горе закрило
      село і увесь виднокіл

      раділа ще й як
      ота що ходила з косою
      а їй помагали
      страшні інородці чужі

      із енкаведе
      що мали і хліб тут і зброю
      але убивали
      в ярмулках недремні мужі

      усе забирали
      до крихти і до насінини
      щоб весь цей народ
      помер і злетів у пітьму

      безжально вбивали
      матусю маленьку дитину
      і брали усе
      зібравши чималу суму

      з народу мого
      що голодний обкрадений ними
      мовчав переможений
      зграєю ситих і злих

      та їх не спиняли
      молитва і Єрусалими
      вони не вбачали
      у вбивствах неприязнь і гріх

      убили мільйони
      убили майбутнє й надію
      самі всі посіли
      у крісла президій і рад

      і досі вбивають
      цей мирний народ гречкосіїв
      від синього моря
      до Харкова і до Карпат
      25.11.2020



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    291. Мовчазні жорна


      Застигла від болю пилипівська ніченька чорна,
      А в хаті всі вікна посліпли, снігами он їх замело.
      У повітці змовкли давно вже не труджені жорна,
      Бо голод прийшов у моє слобожанське село.

      Немає у матері нині для діток зернини,
      Одну картоплинку щоранку вже ділить на всіх.
      О, скільки таких матерів у моєї країни,
      Убиті чужими, яким не відомо про гріх!..

      Донині живуть поміж нас всі оті людолови,
      Вбивають між нами ворожий, голодний свій клин.
      Хоч ми, піднялися з колін, але знову і знову
      Онук на заваді стає кадебешний чи син.

      Невже ми приречені в муках назавжди прожити,
      Хоча засіваєм поля, та кому ті хліба?
      Росте, визріває у полі в нас житечко-жито…
      Війна на Донбасі, тарифи і ковід… Журба…
      25.11.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Вірю

      В чиїсь слова, холодні, як вужі,
      Що лізуть в душу без чуття і міри,
      Що ми з тобою вже навік чужі -
      Не вірю я. Не вірю їм. Не вірю!

      Земну молитву я завжди творю,
      Щоб свічечка кохання нам горіла.
      В твою любов і вірність, як в зорю,
      Я завжди вірю. Вірю. Вірю. Вірю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Ви і ти
      У тихім шепоті трави,
      Де квітам сонячно цвісти,
      Зверталась я до Вас на Ви,
      А серце говорило: ти.

      У дні снігів, дощів, трави,
      Я хочу з Вами завжди йти.
      Змінить оте холодне - Ви
      На найтепліше слово - ти.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. Покликала на чай
      Я вас покликала на чай,
      Самотню душу словом гріти.
      А ви в моїх словах відчай
      Змогли відразу зрозуміти.

      Я вас не кликала в життя
      Своє, що зіткане із болю.
      А ви без слів і каяття
      Зі мною розділили долю.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    295. Пишу листа
      На кленовому листі
      Я пишу вам листа.
      Вас немає у місті,
      А пора ж золота.

      Небо світле і чисте
      Проводжає літа.
      Днів самотніх намисто,
      Жаль, майбуть привіта...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. На самотньому пероні
      Я - на самотньому пероні,
      Байдужім до розлук і сліз...
      І бачу лиш вогні червоні,
      І вже стихає стук коліс...

      Ще у минулого в полоні,
      Та часу кінь баский ірже...
      Стою на стомленім пероні,
      А доля десь далеко вже.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    297. Рідновірам

      Молилися ми не чужим богам,
      А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
      І виростав у душах Віри Храм,
      І падали вночі в долоні зорі.

      Нас нищили, топили у Дніпрі,
      Привчали до чужої зовсім віри.
      Ми вижили і на однім крилі,
      Хоча живцем здирали нашу шкіру.

      Вбивали мову, звичаї, пісні,
      Чужих богів нам запихали в душу.
      Пройшли віки, тисячоліття, дні...
      Ми віднайшли ув океані сушу.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    298. Ходить серпень
      Серпень пахне свіжими отавами
      І ожинами чорніє у лісах.
      Спілих яблук зорі поміж травами
      Вже виходять на осінній шлях.

      Там, де ще стерня стоїть незорана,
      І ромен цвіте обіч полів,
      Ходить серпень теплий і незморений
      Від любові, сонця, врожаїв.
      16.08.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    299. У прірву

      Летить цей світ у прірву небуття,
      Його спинити вже ніщо не зможе.
      Красу змінили на сумне буття,
      Де замість серця - гроші. Боже-боже!

      Собі створили пекло, був же рай,
      А нині всесвіт потерпає з болю.
      Охоплено зневірою наш край,
      І страхом за життя , а не за волю.

      А те, що мали, кинули до ніг,
      Розбили вщент усі свої надії.
      У руки ворогам дали батіг,
      Щоб вибивали з душ про щастя мрії.

      Споїли, обезкровили нарід,
      Забрали все і полонили волю.
      І наплодили від війни сиріт,
      Спаплюжили життя, зламали долю.

      Навибирали явних ворогів,
      Щоби знущались, напивались крові
      Дурних нащадків, де відсутній гнів,
      А винуватять в тім всесвітній ковід.

      Перевернули все доверху дном,
      І правила не діють, і закони.
      А правдоньку закидали багном,
      Щоб не чинила кривді перепони.

      Хто цього джина випустив, брати,
      Де винного шукати самоцвіту?
      Дозволили косатій розійтись,
      Збирати врожаї по всьому світу.

      Як вижити тепер серед біди,
      Яку вже множить у країні влада?
      Народе мій, немудрий мій, завжди
      Ти ворогам не створював завади.

      Ламався, перед паном гнувся, от
      Тепер твої нащадки на колінах.
      Не з примусу, а з дурості щедрот
      Чужинських. Де ж та переміна

      На краще? Без роботи, по світах,
      Гаруєте, а діти попідтинню.
      Самі собі обрали долю й шлях,
      Віддаючи серця не Україні.
      08.11.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. Проїздом

      Печаль листопадова,
      Пізня осіння журба,
      І повна безвихідь
      Набридлої сірої мжички.
      Зіщулилась чорна
      Безлиста і тиха верба,
      Що коси схилила
      До темної з просинню річки.

      Моє Білопілля
      Готове уже до зими,
      Стоять по коліна
      У Вирі густі очерети.
      І я обіймаю
      Це місто дитинства крильми,
      І знову зникаю,
      Готова до дальнього лету.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    301. Нероздільні


      Я із тисячі рук розпізнаю твої дві долоні,
      Що лягають мені на притишені зморені скроні.
      Що птахами злітають, як я вирушаю в дорогу,
      Відчуваю у них я кохання твоє і тривогу.

      Я впізнаю тебе серед натовпу в людному місті,
      Поміж тисячі доль, поміж мрійників і реалістів.
      Де сміється печаль і сльоза від любові невинна,
      Там, де губи твої, як солодка липнева малина.

      Нас розділять світи і пустелі, й моря-океани,
      Поряд будемо йти через відстань комусь нездоланну.
      Нам кохання зорею яскравою здалеку світить,
      Нероздільні з тобою ми в цьому безмежному світі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. Мова про мову


      Як націю з населення створити,
      Коли повсюду розбрат і війна?
      У небесах летять метеорити,
      І час біжить, але ж іде вона.

      На зболенім обкраденім Донбасі,
      Де радість жити всім нам до снаги
      Була колись. А нині, бачиш, в рясі
      Стоять попи російські, вороги.

      І сумніву вже підлягає мова,
      Яка жила тут упродовж віків,
      Якою нам співалась колискова,
      І ми в життя несли той сонцеспів.

      Якою ми читали всі молитви,
      За Бога, за Вкраїну, за батьків.
      Підставили всю націю в гонитві
      За рідним словом. Викликає гнів

      Оця орда чужинська в нашій Раді,
      Що заколот несе до наших хат.
      Прокляття нацменшинській хитровладі,
      В якій зібрався ворог наш і кат!

      Що нам створив аж три Голодомори,
      В ГУЛАГи нас, в страшний НКВД.
      Давайте їх усіх і без покори
      Прогонимо. Хай час новий гряде!
      07.07.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    303. Безголові

      Нема жалю віднині ні до кого,
      Бо цей народ - незмінний раб століть.
      І як би не звертався він до Бога,
      Але завжди навколішки стоїть.

      Без голови, бо краще безголовим -
      Поїсти, спати, множитися теж.
      В дітей стріляють, повні ріки крови,
      А в них любов до ворога без меж.

      Слов’янськ затих, мовчить і Маріуполь,
      За ворогів віддавши голоси.
      Розстріляні були, а зараз тупо
      Чекають раші, яко чорні пси.

      Не мають в душах гідності святої,
      Від ворогів чекають майбуття.
      До України влізли ніби з Трої,
      Чекає їх лиш зрадницьке життя.
      Нема жалю віднині ні до кого…
      26.10.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    304. Де ти, Україно?
      Трьома Голодоморами випалили душу,
      У серцях заляканих поселили страх.
      Прояви до спротиву - під старезну грушу,
      Бранку-мову кинули на широкий шлях.

      Те, що з діда-прадіда – вибили киями,
      У ГУЛАГи сталінські, щоб дістати всіх.
      Стовіковий етнос, мов сміття, до ями,
      Щоб забули пісню, слово рідне, сміх.

      Бур’янами виросло покоління в полі,
      На чужому вчилося, бо свого катма.
      Телевізор, гаджети, замінили долю,
      Пивом спита молодість, розуму - тюрма.

      Склад етнічний змінено на чуже, отруту,
      Де й коли відновиться український ген?
      Хлопці-інородці підлили цикути,
      Щоб не знали батькових, маминих імен.

      Нині проявилося в нашім сьогоденні
      Виродження повне – голос за чужих.
      В шаровари вдягнені вже не ми, злиденні,
      Вбивців наших покручі – отакий от штрих.

      І чужинцю, ворогу, всі шлемо молитви,
      За чужу країну і чужих богів.
      А сини рідненькі помирають в битві,
      Де війну згадати щоб ніхто не смів.

      Мов дволикий Янус крутимося далі,
      Гідності і честі не шукай дарма.
      Вороги при владі одягли медалі…
      Де ти, Україно, чом стоїш німа?
      27.10.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    305. Після літа


      Доспілі яблука в саду,
      Зриває з віт моя онука.
      У вересневому меду
      Слова загусли без принуки.

      Мовчать, затаєні в душі,
      Від цих небес, від щастя світу.
      Ступаю прямо в спориші,
      Сердечно дякуючи літу.

      За сонечко і за тепло,
      За життєдайну повінь цвіту,
      За все, що в осінь перейшло,
      І врожаями порадіти.

      Доспілі яблука в саду,
      Зриває з віт моя онука…
      04.09.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    306. Український Ісус


      А ми ще вірим дотепер
      В неукраїнського Ісуса.
      І забуваєм, хто помер
      За Україну саме. Стуса.

      Простого хлопця, Василя,
      Що виріс поряд, в Україні,
      Якому рідна ця земля
      Була і дорога, й єдина.

      За неї вірші й молитви,
      Страшна в’язниця – теж за неї.
      За кожну квітку сон-трави,
      Кульбабу, неземну лілею.

      За слово мамине в саду,
      І колискову в тихий вечір.
      Усе це щастя на біду
      Лягло Василькові на плечі.

      На серце синове лягли
      І біль, і сльози України.
      Тому і вороги взяли
      Його життя одне-єдине.

      Щоб не горіло й не вело
      Народ на захист від чужинців.
      Засипали і джерело,
      Щоб не пили там українці.

      Щоби забули Василя
      Ліси і небо, сонце й ріки.
      Але не втратила земля
      Його слова, які довіку

      Ітимуть через всі часи,
      Світитимуть зорею з неба.
      Повторять інші голоси
      Його слова уже для себе.
      04.09.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    307. Вертаю додому


      Уже недалеко. До рідного дому дорога
      Веде по Сумщині крізь осінь, дуби і терни.
      Зелені озимі, калина, що жде край порога…
      Мій спогад про юність, мене в ті часи поверни.

      В дитинство яскраве моє і моє голоноге,
      Де верби на Спасівці повняться гулом бджоли.
      Де співи мої відлітали у небо, до бога,
      Вузенькі стежки у незнане майбутнє вели.

      А зараз вертаю до Пісок, до Сейму, до хати,
      По вікнах якої дощі витікають слізьми.
      На ганку не стрінуть зраділі і мама, і тато,
      І вже не обіймуть щасливу руками-крильми.

      Усе, що я мала, я доні своїй і онуці
      Поклала в долоні і в серці лишила навік,
      Забрала всі болі, закрила дорогу розпуці…
      Вертаю додому, забувши років своїх лік.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    308. Кривавий серпень


      Кривавий серпень, де щодня убиті,
      Де янголи щодень у небеса!
      Де сонечко не зігрівало в літі
      І невідчутна їм була краса.

      Кривавий серпень в Іловайськім крузі,
      Горіли хмари, з ними і серця.
      Палали в пеклі найвірніші друзі,
      Ті, що були всі разом до кінця.

      Кривавий серпень, що створила влада,
      Нерозумом і безумом своїм.
      Повіривши словам отого гада,
      Що увійшов з війною у наш дім.

      Кривавий серпень - материнські сльози,
      Вдовиний крик, уже сирітський плач,
      Що серед літа серце заморозив,
      А кров перетворивши на кип'яч.

      Кривавий серпень. Біль не проминає,
      Не повернути з гибелі синів.
      Війна ще більше крила розпрямляє,
      А у серцях вже не стихає гнів.

      До тих, що правлять, тих, що біля трону,
      Що не були ніколи на війні!
      Ми знесемо байдужості корону,
      Щоб вороги згоріли ув огні!
      20.08.20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    309. Поранені соняхи


      Мільйонами сонць схилилось над вбитими небо,
      Прострелені соняхи вниз всі голівки свої.
      Бо смерть забирала життя їхні нагло, огребом,
      Й ховала навіки у жовті поля, як в гаї.

      Під Іловайськом плакали росами квіти,
      Просякла синівською кров’ю холодна земля.
      Неждано вмирали зраджені владою діти
      Від рук учорашніх братів, що з чужого кремля.

      А соняхи жовті стогнали поранені в полі,
      Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
      І плакали гірко дерева край шляху від болю
      За тих, що невинно зостались на смертній путі.

      Тепер на полях між осколками кровіють маки,
      Це пам’ять земля зберегла про полеглих синів.
      І тільки під осінь пташині побачиш атаки
      На соняхи дикі, що виросли з жалібних днів.

      Вже під Іловайськом не видно слідів того бою…
      По всій Україні калік і сиріток, і вдів!
      І сліз материнських моря, що течуть самотою…
      У пам’яті нашій від того і біль цей, і гнів!
      29.08.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    310. Населення і народ


      Населення – це ще не є народ,
      Отой, що на майданах, повних виру,
      Що меншістю іде до всіх свобод,
      За землю, мову і за правду миру.

      Населення – полова і зерно,
      Воно в уста чуже вкладає слово.
      Йому потрібен хліб і мед, майно,
      Не треба правди, бо нема основи.

      Населення – збіговисько зівак,
      Яке, набивши пузо, п’є пивасик
      І дивиться «квартал». Оцей сіряк
      Сміється щиро, жуючи ковбаси.

      Населення – це хуртовина мрій:
      Поїсти, посміятись, відтворитись.
      Без дум про світ і без усіх надій,
      Його мета – наповнене корито.

      Та в цій полові є таки зерно,
      Якому треба прорости у весни,
      Щоб стати хлібом, стати за стерно,
      І мові й вірі дати скрізь воскреснуть.

      Та зберегти всі надбання дідів,
      І втілити їх думи про свободу.
      Болить душа за сиріт і за вдів,
      Бо мир війною пахне у народу.

      І що тут скажеш, з тисячі отих
      Є чесних і відважних із десяток.
      Тому сльозами замінили сміх,
      І сивіють від горя мама й тато.

      Населення перейде у народ,
      Коли вкраїнська запанує влада.
      І прагнутиме правди і свобод,
      Зламає скрізь усі чужі блокади.

      І буде мир! І заживе наш люд,
      В садах дозріють яблука і сливи.
      Земля народить хліб. З усіх усюд
      Народ постане вільний і щасливий!

      Населення – це ще не є народ…
      25.08.20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    311. Проїхали станцію


      У всесвіту безмежний день осінній,
      І листопаду жовтий кососік.
      В якім шукаю я своє спасіння
      Вже цілу вічність, кожну мить і рік.

      Між нами простір неба в високості,
      І хмар вагітна синя далечінь.
      Де падають дощі – щоденні гості,
      А з ними часті сльози без причин.

      Ми не зустрілись на одній планеті,
      Що зветься –доля, і вона на двох.
      І в цьому незавершеному злеті
      Бажання наші - об стіну горох.

      Так і прийшли до фінішу нарізно,
      Роки летіли мимо нас немов.
      Щось будувати знову вже запізно.
      Проїхали ми станцію любов.

      26.08.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    312. На батьківщині


      Така жадана всім земля батьків,
      Вода кринична, Сейм і рідна мова.
      Лелечі гнізда і пташиний спів,
      І верб квітучих тиха колискова.

      Кульбаби килим у смарагді трав,
      Черемхи над рікою білі ґрона.
      Усю земну красу мій край ввібрав
      І в осінь змінить біле на червоне.

      Наповняться плодами всі сади,
      В комори ляжуть зібрані врожаї.
      Ми ж молимомося, щоби час біди
      Ніколи не спинявся в нашім краї.

      Бо за віки уся оця земля,
      Наповнилася потом і сльозами…
      Ми подумки з усіх країн, здаля,
      Ідемо по стежині тата й мами.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    313. Де наші боги?


      Де наші Гонти і Залізняки,
      І Довбуші, і нинішні Бандери?
      Щоб взяти булаву свою з руки,
      Що розбрату розпочинає еру.

      Де наші ті, для кого ця земля,
      Є рідною на всю стару планету?
      Для кого зорі древнього кремля
      Не спинять куль політ стрімкого лету.

      Де наші рідні сонячні боги?
      Бо ті, що намальовані, - чужинці!
      Тому весь час віддаємо борги
      За зраду віри й слова. Українці!

      Коли, нарешті, дійде це до вас,
      Що ви самі у всьому винуваті?
      Чужих саджали під іконостас,
      Хазяйнувати дозволяли в хаті.

      І брати все – цю землю і жону,
      І церкву, і поля, також свободу.
      Ви не з’єднались в силоньку одну,
      Бо розбрат поміж нашого народу

      Віки живе. А вороги не сплять,
      Вони надовго хочуть залишити
      Своїх богів, свої роди і рать,
      Щоб нам не стало місця в цьому світі.

      А ми у ступі воду товчемо,
      Лиш на словах виборюєм свободу.
      Розмножуємось і спимо, їмо,
      Бо хата скраю, захист і господа.

      Щоб взяти булаву свою з руки,
      Що розбрату розпочинає еру.
      Потрібні Гонти і Залізняки,
      І Довбуші, і нинішні Бандери!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    314. Скоро осінь


      На хвилину душа зупинила свій погляд на літо,
      Що сміється в житах і милується сонцем в саду.
      Скільки яблук і трав поціловано ним і зігріто,
      Скільки щастя у млосному теплому часі-меду.

      Задивилася жінка на тиху присеймівську воду,
      Там, де лози купають у річці свої корінці.
      Промайнуло життя, змило часом заквітчану вроду,
      Залишило у зморшках літа, наче болю рубці.

      І туманами сивими вже розляглись на волоссі
      Дні самотні її, мов озера несплаканих сліз.
      Та не висхла жага до життя і проклюнулись брості,
      Де без краплі води і у спеку проріс верболіз.

      Хоч і берег крутий і вода унизу не для нього,
      Він вчепився за світ і вдивляється у небеса…
      Скоро осінь і в зиму прямує життєва дорога,
      Та не гасне в душі і надія, і світла яса.
      20.08.20



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    315. Поламані брами

      Завжди любив носити на руках
      Мене, худеньку і тонку стеблину.
      І обнімав, мов у гніздечку птах,
      Не залишав одну ні на хвилину.

      Усе удвох – у хаті, у дворі,
      Все пополам – цукерку і малину.
      Було уроком нашій дітворі
      Кохання наше до твого загину…

      Без тебе нині в хаті і в саду,
      Вночі одна вмиваюся сльозами.
      Ніхто не кликав ось таку біду.
      Війна любові поламала брами.

      Нечекана прийшла до нас у дім,
      Як океан, що змив у воду сушу.
      І над світами лине горя грім,
      Де я з синами рятуватись мушу…

      Колись любив носити на руках
      Мене, худеньку і тонку стеблину.
      І обнімав, як у гніздечку птах…
      Шукаю в небі зграю журавлину…
      20.08.20



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. Нам ще рано до зір

      Розсипається день на години, хвилини і миті,
      І наповнює кошик простого людського життя.
      Розбивається час на минуле й майбутнє в блакиті,
      Поміж трав і полів, і у зорях твого майбуття.

      Ще нам рано до зір, а весна вже розпукує брості,
      Ще не зібрані яблука падають в жовту траву.
      Ще коханням горить кожне слово й летить в високості
      Пісня нашого роду, в якім я щасливо живу.

      І тому ще душа не лишає батьківської хати,
      Колискова матусина спить у притихлих кутках.
      Точить косу під вечір спокійний задумливий тато,
      Щоби встати ізрання й Чумацький побачити шлях.

      І лягають в долоні серпневі приручені зорі,
      Загадаєш на долю і будеш із нею в ладу.
      Розсипається день у лісах, на полях і на морі…
      Нам ще рано до зір… Назбираю їх нині в саду…
      20.08.20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    317. Сонце


      Кордони у світі проходять по серцю людей,
      Під шляхом Чумацьким вони спочивають до ранку.
      Усі, в кого повно і в тих, що не мають ідей,
      Виходять до сонечка вдень, а чи ще до світанку.

      Хоч падають зорі і гасяться хмарами в ніч,
      Здається, життя пробігає скрізь без перепони.
      Та десь на планеті великій мільйони облич
      Чекають і дивляться сонцю у вічі червоні.

      І їх не лякає розпечена світла ріка,
      З якою пов’язані трави і квіточка кожна.
      А ми всі п’ємо із гарячого цього струмка,
      І кожен із нас на землі його вічний заложник.

      А сонечко дивиться в море, в люстерко ставка,
      Всміхається радо листочку, звірятку й людині.
      І в кожному серці до нього любов не крихка,
      Бо сонце у небі і в серці є вічно єдиним.
      20.08.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    318. На Спаса


      Яблука на Спаса пахнуть у світлиці,
      Поряд з ними груші й оченята слив.
      А за рушниками на простій полиці
      Пиріжки із маком, мамин креатив.

      На столі родиннім повна миска меду,
      І ніхто не спинить – скільки хочеш їж!..
      Наша доля завжди мчала попереду,
      Ми не відчували з нею той рубіж.

      Що ділив життя нам на дитинство й осінь,
      На велике щастя і гірку біду.
      Рятувала завжди неба синя просинь
      І мала стежинка в рідному саду.

      Яблука на Спаса пахнуть у світлиці…
      19.08.20



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    319. Місце життя


      Висить у небі зірка пелехата,
      А все навкруг закуталось в туман.
      Дивлюсь на місце, де стояла хата,
      І рветься серце з невигойних ран.

      Нема нічого від мого обійстя,
      Все розібрали, просто розтягли..
      Від батьківської хати тільки місце.
      Посеред двору дрібочка золи.

      Від щастя, від біди і від любові,
      Від наших сліз, і наших сподівань.
      Де мали ми в людській своїй основі –
      Порядність, гідність. І цвіла герань

      На наших вікнах, що не знали фарби,
      Де пес Карон із буди споглядав,
      Як ми з сестрою ще не мали скарбу,
      Який згубився з часом поміж трав.

      Тут ми жили. Малесенька родина,
      Де мама ,тато, двійко нас, дітей.
      Які любити вчили Україну,
      І шанувати рід і всіх людей.

      У цім дворі писались перші вірші,
      Під вікнами тут півники цвіли.
      Жили ми і не краще і не гірше,
      Від тих людей, що поряд прожили.

      На цеглі тут варилися варення,
      Я тут пасинкувала злий тютюн.
      Усе життя моя вмістила жменя,
      І час постав, неначе той брехун,

      Що обіцяв щасливу світлу долю…
      Метеликом я кинулась в огень.
      Спалила крила на чужому полі,
      Від спадку маю лиш старих пісень.

      І все. Стою тепер на попелищі
      Свого життя. Чому свого? Й батьків.
      За мною вітер збайдужіло свище,
      За мною плач, а може, тихий спів?

      За мною на оцім життєвім полі,
      Пооране минуле й майбуття…
      Я дякую моїй лиш тільки долі,
      Й не потребую сліз і співчуття…
      30.06.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    320. Літаю в снах


      А я у снах іще літаю, милий,
      І сни мої щасливі, кольорові.
      Несуть мене вночі до тебе крила,
      Де я спиваю свій нектар любові.

      Де ми іще удвох і нероздільні,
      І наше щастя ходить з нами в хаті.
      А радощі й тривоги наші спільні,
      Де ми на друзів і рідню багаті.

      А поряд з нами діти і онуки,
      І мама хилить голову в молитві.
      Іще твої мене тримають руки
      У горах Криму, де краса, як витвір.

      Де плюскіт з наших весел від байдарок,
      А з гір карпатських тихий шурхіт снігу.
      Пісні біля наметів під гітару,
      Хоча за день стомилися від бігу.

      Літаю в снах, а що мені зосталось
      В серпневі ночі, де щоранку - кава,
      Комп’ютер, книги, згадок гостре жало …
      У снах живу, де спогадів облава.
      17.08.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    321. Остання світлина


      Останні їхні погляди на світ,
      На день серпневий, сонечко і друзів…
      Минуло стільки непривітних літ,
      Які тримають всіх нас у напрузі.

      І моляться услід їх матері,
      Батьки схиляють голови донизу.
      Сини не прийдуть вранці, на зорі,
      Коли світанок ще не сушить ризу.

      Не прийдуть і вечірньої пори,
      Де стомлені батьки ідуть до хати.
      Дощем заплачуть тихі явори,
      Бо знають, що загинули солдати.

      Під Іловайськом спалені ущент,
      Лежать прикриті лише соняхами…
      У хаті пахне звареним борщем,
      І серце б’ється злякано у мами…

      Лежать сини, що вчора всі жили,
      Не розпізнати, ніби невідомі.
      Від бетееру пригорща золи,
      І не потрібна вже нікому поміч…

      На цій світлині хлопці всі живі,
      Всі молоді і люблять Україну.
      Але сміливій молодій братві
      У долі є - боротись до загину…

      Серпневий день. У яблуках сади,
      І косяться вже на лугах отави.
      У хаті горе скупчило сліди…
      Під Іловайськом відростають трави.
      01.07.20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    322. Спогад
      Той день сміявся голосом твоїм,
      Яснів твоєю усмішкою, друже.
      Коли з небес озвався звучний грім,
      На дощик ми дивилися байдуже.

      Світило сонце із твоїх очей,
      А мокре листя стиха шелестіло –
      На відстані душі твоє плече
      І розпашіле від кохання тіло.

      Всі голоси з’єдналися у твій
      Привітний баритон, один у світі.
      Від щастя сльози радості з-під вій...
      Той спогад крізь роки мені ще світить.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    323. Болить

      Болить ріка і заболіло небо,
      Дощами з хмар течуть мої жалі.
      То, може, по життю мені так треба
      Злетіти вгору, впасти до землі.

      Загоївши свої синці і рани,
      Від сліз у зморшках залишити сіль,
      Тужити за минулим і коханим,
      Та в небесах нечутний крик і біль.

      Тепер без нього повернулось боком
      Моє життя від завданих образ.
      І з кожним днем і з кожним старшим роком
      Густішають рядки солоних фраз.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    324. Місце життя


      Висить у небі зірка пелехата,
      А все навкруг закуталось в туман.
      Дивлюсь на місце, де стояла хата,
      І рветься серце з невигойних ран.

      Нема нічого від мого обійстя,
      Все розібрали, просто розтягли...
      Від батьківської хати тільки місце.
      Посеред двору дрібочка золи -

      Від щастя, від біди і від любові,
      Від наших сліз, і наших сподівань.
      Де мали ми в людській своїй основі –
      Порядність, гідність. І цвіла герань

      На наших вікнах, що не знали фарби,
      Де пес Карон із буди споглядав,
      Як ми з сестрою ще не мали скарбу,
      Який згубився з часом поміж трав.

      Тут ми жили. Малесенька родина,
      Де мама ,тато, двійко нас, дітей.
      Які любити вчили Україну,
      І шанувати рід і всіх людей.

      У цім дворі писались перші вірші,
      Під вікнами тут півники цвіли.
      Жили як всі - не краще і не гірше
      В часи поневірянь і кабали.

      На цеглі тут варилися варення,
      В садку пасинкували злий тютюн.
      Усе життя моя вмістила жменя,
      І час постав, неначе той брехун,

      Що обіцяв щасливу світлу долю…
      Метеликом я кинулась в огень.
      Спалила крила на чужому полі,
      Від спадку маю лиш старих пісень.

      І все. Стою тепер на попелищі
      Свого життя. Чому свого? Й батьків.
      За мною вітер збайдужіло свище,
      За мною плач, а може, стогін, спів?

      За мною на оцім життєвім полі,
      Пооране минуле й майбуття…
      Я дякую моїй лиш тільки долі,
      Й не потребую сліз і співчуття…
      30.06.20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    325. Друг


      Коли в окопі завалило друга,
      Продовжувався той страшенний бій.
      Він рив руками землю, а напруга
      Давала сили… Падав деревій

      Із висоти окопу… В ту тісноту
      Змішались дошки, плівки, липнув глей.
      Він безустанно рив до злого поту,
      Щоб врятувати друга від смертей.

      Бо там його на глибині в два метри
      Опутали і в пекло вже ведуть.
      А він кричав і рвав руками нетрі,
      Щоб друг чекав, не йшов у вічну путь!

      А він кричав крізь вибухи у світі,
      Де рвались верби на малі шматки,
      Де час ввібрав усе у цьому літі,
      І другові вже не даси руки.

      Він рив безтямно, розкидав звіряче,
      Бо й сам був одержимий, ніби звір.
      А хтось у мозок стукав: - Рий, бідаче,
      І друга порятуй! Ти тільки вір,

      Що зможеш перейти дорогу смерти,
      Зібрати сили, хай стікає кров,
      А ти все рий і так затято, вперто,
      Щоби тебе ніхто не поборов!

      Коли розкидав землю і напруга
      Спадала, як побачив дві руки,
      І з-під землі дістав товариш друга,
      То плакав гірко, плутались думки.

      Відкопаний одкрив крізь глину очі,
      Що засиніли другові навстріч.
      Заплакали обоє... Хтось наврочив,
      Щоб день оцей перетворити в ніч.

      Не вийшло… Вилізали із окопу,
      Дивились на поранений цей світ…
      Століття двадцять перше… Землекопу
      Минуло в день той, мабуть, сотня літ…

      Уже пройшла уся ота напруга,
      Цих побратимів з’єднує війна.
      І до кінця життя упертість друга
      Не переможе навіть і вона.
      25.06.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. Помолимося


      Помолимося за померлих, друзі,

      За наших рідних, вбитих у боях.

      За тих, що у безмірнім вічнім прузі

      В степах упали, на чужих полях.


      Помолимось за тих, які тілами

      Нам вистеляли путь до перемог.

      Вони вже не побачать очі мами

      І не погасять в них вогню тривог.


      В Барвінковім, у Києві. Із ними

      В серцях були родини, діти, бог.

      За всіх померлих у холодні зими,

      Що йшли у бій без остраху, знемог.


      Помолимось за тих, чиї онуки

      Їм свічку нині ставлять на столі.

      Вони зазнали стільки горя й муки

      Й невпізнані лежать в сирій землі.


      Помолимося, люди, за солдата,

      Який безвусим вийшов за поріг,

      Якого так і не діждалась мати,

      Усе чекає із чужих доріг.


      Помолимось за тих, хто у сибірах

      Помер, убитий владою катів.

      За тих, що із війни прийшли до миру

      Каліками під Валаамський спів.


      За тих, хто умирав в отих катівнях

      Всього за п’ять пшеничних колосків.

      За тих, кого погнали з Криворівні

      В ГУЛАГ, забути рідну мову, спів.


      Помолимось за всіх сьогодні, люди.

      Померлі - гнані вітром ковили.

      В думках вони злітались звідусюди

      До краю, де вкраїнцями були.

      11.05.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    327. Сон на війні


      Синочки наші... Навкруги - війна!
      Вже котрий рік від неї потерпати
      Їм, стомленим, тому не дивина,
      Що падають безсило. Спати, спати...

      Під гуркоти не грому, а гармат,
      Зайшовши у землянку після бою,
      Спить молодий, безвусий ще содат,
      І бачить маму в снах перед собою.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. Перекотиполе

      Холодний неочікуваний вітер
      Весною залетів після тепла,
      Розхилитав замерзлі голі віти.
      Йому зраділа тільки ковила.

      Бо покотила вже не пустоцвіти –
      Розкидала насіння по світах.
      Скрізь виростуть її бездомні діти
      Й покотяться через поля і шлях.

      Насіється багато ковиляччя,
      Та батьківщини з них ніхто не зна.
      Води і сонця – в землю корінняччя!
      Не треба борона і борозна.

      Розплоджується перекотиполе
      Вже без вітчизни, роду і сім’ї.
      Безбатченки, які не мають долі,
      Яким чужі співають солов’ї.

      У них немає маминої вишні,
      Що зацвітає біло у саду.
      Все замінили їжею і грішми,
      Самі обрали радість і біду.

      Їм не потрібні боротьба, майдани,
      Злодійських поцілують сотні рук.
      На них висять безрідності кайдани –
      Байдужі, бо не знають щастя й мук



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    329. Не приходь

      Не приходь, вітром скінчені лови,
      Не спіши, я далеко уже.
      Від останньої пісні-розмови
      Час і простір вже нас береже.

      Не приходь через відстані літа,
      Через повені хмурий потік.
      Я від болю дощами омита
      Забуваю років наших лік.

      Ти не зміг берегти найдорожче,
      На забави розсипав права.
      Нам уже не поможе і проща
      Великодня, Різдвяна. Слова

      Відлетіли далеко у вічність,
      Голос твій розчинився в імлі.
      Не приходь, найрідніший зустрічний,
      Я для тебе чужа на землі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    330. Повір!


      Коханням нашим – сонцем об траву,
      Ударив ти, як м’ячиком дитячим.
      Не вір мені – без тебе не живу,
      Щодня дощів сльозами гірко плачу.

      Не вір мені – це не ота сльота,
      Що мрякою наповнюється в осінь.
      Не хочу я, щоб долі самота
      Осіла сивиною у волоссі.

      Коханий мій, не вір мені, не вір,
      Що виглядаю зовні як щаслива.
      В мені живе чужий, незнаний звір,
      Де дві сльози печалі – це вже злива.

      Повір мені, єдиний мій, навік
      Моя душа окрилена тобою.
      Щоб погляд твій не з-під чужих повік
      Був переможним у оцім двобої.

      Я подумки цілую всі сліди,
      Що залишила в серці наша доля.
      Ламає вітер гіллячко біди,
      Повір мені, не дай ожить сваволі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    331. За небокраєм

      Розквітну, забуяю, оживу,
      Засяю словом, одягнусь у пісню.
      І стану в закульбаблену траву,
      Відчую радість весняну, первісну.

      Серед оцих травневих хуртовин,
      Де хороводять пелюстками вишні,
      Відновить пам’ять спомини хвилин,
      Коли удвох садок саджали пишний…

      Прокинуся од щебету птахів,
      Зоріють небеса, за морем сонце.
      Ще день не роздував своїх міхів,
      Відпочиває у чужій сторонці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    332. На Великдень


      Ці п’ять років, моя матусю мила,
      Як вас уже немає на землі.
      Любити так, як ви мене любили,
      Ніхто не зможе. Птаха на крилі

      У Піски вже нову приносить весну,
      На цвинтар, де ви з татом назавжди
      В заквітчаній могилі. Не воскресли.
      І вас вже не злякає час біди.

      А ми до вас, батьків, на свято Паски
      Злітаємося із усіх країв.
      Село згадати, погляд ваш і ласку,
      Зустріти друзів і почути спів

      Пташиний, перший. Та у водах Сейму
      Побачити ясну небесну синь.
      І бігти, як в дитинстві, навперейми,
      Де човен колисає голубінь.

      А в хатах пахне пасками, ваніллю,
      І крашанки сміються на столі.
      Де поряд із освяченою сіллю
      Лежать вербові котики малі.

      До Великодня прибрано у хатах,
      Сміються тихо давні рушники.
      Та вже немає в світі мами й тата,
      Ніколи не торкнутись їх руки.

      Тому і летимо тепер додому,
      За спогадом дитинства і тепла,
      Забувши вік, свою життєву втому,
      Туди, де мама сонечком була.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    333. Чужі в світлиці


      Було усяких у моїй державі,
      Із заходу і сходу тут були.
      Та ми в свої світлиці, Боже правий,
      Чужинців вже на покуть привели!

      А їм начхати на святі ікони,
      На рушники, на хліб і на пісні.
      Вони не мають честі, їх закони –
      Убити, грабувати, скажеш ні?

      Вони прийшли не із добром до люду,
      Зневаженого, проклятого ним.
      І сіють зерна ненависті всюди,
      Торгують нами у часи війни.

      Минулим, навіть нашим рідним словом,
      Яке прийшло з прадавнини віків.
      Вже розхитали всі святі основи,
      Щоби забули ми своїх батьків.

      Вже витоптали все, взялись за душу,
      Де телевізор всівся в голові.
      Трясуть народ, як за останню грушу,
      Безвізом випихають на крові.

      І вже на трон усілися злочинці,
      Штовхаються, бо люд німий мовчить.
      Що з вами стало, рідні українці?
      Ви зрозумійте, що зосталась мить,

      Коли ви є оцим одним народом,
      Який повинен владу взять собі.
      І вибороти, врешті, всю свободу
      З чужинцями в нерівній боротьбі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. Після виборів


      Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
      На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
      Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
      Замість жита – бур’ян засівали, і це вже було.

      Хоч століття пройшло та не повні від хлібу комори,
      Бо забув наш народ, що минуле ховати не слід.
      Де катком по народу пройшлися три Голодомори,
      Убиваючи нас, щоб забули ми, хто був наш дід.

      Що державу творив, засіваючи сонячне поле,
      Молотив до зорі, захищав свій народ в час війни.
      І тому у віках ця тяжка, не усміхнена доля,
      У нащадках його, де гарують волами сини.

      Ті, що вбили у наших людей і майбутнє, і мрію,
      Вже при владі ізнову, злодійські їх дочки й сини.
      Наші внуки зросли і втрачають єдину надію,
      То чому віддали за нероб голоси всі вони?

      За отих, що примусили нас розлетітись по світу,
      Вичищати Європу і мити чужинські міста.
      І тепер проти них голосують знедолені діти.
      Проти себе… Зневіра і біль вироста…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    335. Всесвітня рана


      Моя плането, в тебе є доволі –
      Пісень і квітів, хліба на столі.
      Та хтось незримий вліз у наші долі,
      Ми перед ним безсильні, як малі.

      Небачена, нечувана, затята,
      Убивча сила плине по землі.
      Ні відкупитись, ні відсповідати –
      Їй все одно чи добрі ви, чи злі.

      І це страшніше зради того Юди,
      Що вчителя свого продав за гріш.
      Віднині світ новим та іншим буде,
      Як мій оцей болючий крик чи вірш.

      Міняється життя, повзуть до трону,
      Та по дорозі падають униз
      Неправедні і ті, що всі закони
      Не спалювали, як у ватрі хмиз.

      Однакова усім на світі шана –
      Хто сіяв хліб і хто збирав чуже.
      Земля віднині – це всесвітня рана,
      Де вірус все живе навкруг стриже.
      01.04.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    336. Мисливці


      Ату! Ату! З рушницею в руці
      Нас гонить влада до смертей, до прірви.
      Розставили червоні прапорці,
      Минаючи поля, дороги, вирви.

      Усе для них! Народу біг стрімкий
      З країни утікаючи, із дому,
      Їх не спиняє, бо робітники
      Вже не потрібні, вигнані свідомо.

      Чим менше нас, тим більше їм землі,
      Для їх нащадків - золотом чорнозем.
      Закрили пісню, слово в шпиталі,
      Тарифами вбивають у морози.

      І гонять нас офшорницькі вовки,
      Що визначають тут життя і ціни.
      Обклали прапорцями вік, ставки,
      Щоб не прийшли нарешті переміни.

      Нам треба цих мисливців зупинить,
      Не дати панувати, бо ізроду
      Народ цінує землю, кожну мить,
      Бо кров’ю він виборює свободу.

      Ату! Ату! Офшорницькі вовки,
      Уже скінчився ваш політ стрімкий.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    337. Забуде світ


      У просторі розтанули слова
      Невидимі, вони ще мають владу.
      А під ногами в березні моква,
      Невизначеність, де немає ладу.

      Неприбрана душа одна стоїть
      На березі життя, краю дороги.
      Питання актуальне у століть –
      Надіятись на себе чи на кого?

      Безлистий світ на чорно-білім тлі,
      Такі ж безлисті і похмурі душі.
      Патьоки сліз дощу на чистім склі,
      Де світ холодний на воді і суші…

      Усе проходить, все колись мине,
      Впадуть у безвість і страждання, й болі.
      І світ забуде змучену мене,
      Що мала час гіркий в своїй недолі.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    338. Скільки?


      Коли диявол вже сидить на троні,
      Із булавою владною в руці –
      Народ ковтає сльозоньки солоні,
      Бо правлять ним не люди, а людці.

      Повсюди плач гіркий і тихий стогін,
      А непогода теж своє – моква.
      І зрадили людей всі їхні бОги,
      Бо звідусіль брехня, слова, слова.

      Покірності всім треба, як овечки,
      Щоб мати лиш тупих волів, рабів.
      Тим, хто на трон піднявсь за гроші й гречку,
      Ніхто не сміє виявляти гнів.

      Тому сьогодні у оселях голод
      Живе повсюди, викликає страх.
      А парки і ліси з’їдає холод,
      Бо недоступний газ. У всьому крах.

      Майбутнє невідоме, бо зневіра,
      Війна на сході, всюди вороги,
      Що заливають сала всім за шкіру,
      Вони ж нам накопичують борги.

      Життя іде, страждає від безмов’я,
      Донбас палає, утікає Крим.
      Держава, що синів спливає кров’ю,
      Терпіти буде скільки цей режим?




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    339. Раби


      Ми є раби чужинської моралі,
      Від цього вже не відхреститись нам.
      Бо землю і моря у нас забрали,
      Чужі попи свій збудували храм.

      Вбивають мову, звичаї і пісню,
      З Донбасу до країни йдуть гроби.
      Від нашого мовчання світ не тріснув,
      А висновок зробив, що ми - РАБИ.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    340. Хата під стріхою


      Із хат оцих давно вже відлетіли
      Сини і доньки в невідомий світ.
      Зі стріхи дощ густий тече, мов стріли,
      І так уже давно, багато літ.

      У сині вікна зазирає ранок,
      Біжать струмки із талої води.
      Стара матуся вигляда на ганок
      Вже без надій, що зайде хто сюди.

      А світ мовчить, агов! Де люди? Люди!
      Де синове чи доньчине плече?
      Старенький пес ще спить в холодній буді,
      Його життя прив’язано тече.

      Тепер сама-самісінька під небом,
      Спливли часи, коли цвіли сади.
      Забрала доля в неї все огребом –
      Красу, здоров’я. І втекла. Куди?

      Стоїть одна, заметена літами,
      Не видно стежки, то й нема життя.
      В таких хатинах доживають мами,
      Яким уже не буде вороття.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    341. Спогад


      Ганяє вітер, зносить у замети
      Пухнастий сніг у вибалках, ярах.
      А холод ніби на усю планету,
      Ще й сіє у душі неспокій, страх.

      Здається, я одна у цілім світі
      Зимовим шляхом поночі іду.
      У віхолу усе навкруг сповите,
      Притишує мій крок, важку ходу.

      Понад ставочком невелика хата –
      Замерзлі вікна, у снігу поріг.
      І я спішу до мами і до тата,
      Обняти найрідніший оберіг.

      Нікого на дорозі. Вдалеч поле.
      А я додому йду через сніги.
      Батьки живі і, дякуючи долі,
      Я їм любові віддаю борги…

      При зустрічі мій тато так уміє
      Обняти, що стече з очей сльоза.
      – Для донечки неси усе, Маріє!
      І мне від хвилювання картуза…

      Не заснемо ще довго від вечері,
      Спитають, як онука, чоловік.
      Так добре, тихо, і не скрипнуть двері,
      Батьки не стулять з радості повік.

      Затопить грубу мама вже під ранок,
      Коли у снів ще буду на крилі.
      Мене покличуть, як уже сніданок
      Чекатиме на рідному столі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. Українським чоловікам


      Та, що вмирала за оцей народ,
      Йдучи у бій свідомо — українка,
      Її Величність, Святість, Вічність — Жінка!
      Не спала до зорі задля свобод.

      Ота, що народила вас в свій час,
      І колихала темними ночами.
      Не плакала від горя до нестями,
      А рятувала і державу й вас.

      Що молотила в клуні до зорі,
      Ставала в плуг, косила спіле жито.
      Щоби синів не стюрмлено, не вбито,
      Давала за спасіння хабарі.

      Сивіли коси, зморшками чоло,
      А на руках грубішали мозолі.
      Ви — билися в світах за кращі долі.
      Як тяжко їй підняти вас було!

      То Куба вам, а то Афганістан,
      Ви — то червоні, то біляво-сині -
      Від похоронок їй зігнувся стан…
      Собі — зірки й погони — людські свині!

      Тепер ви всюди злякані і злі —
      То на війну, то скачете у гречку,
      Де не жінки — зачумлені овечки —
      Вас притискають низько до землі.

      Стоять навкруг незорані поля,
      А ви, п’янющі, десь попід тинами.
      Хіба ж такими бачились синами?!
      І стогне з горя мати і земля.

      Тому і рвуть, розтягують братки
      Село і місто, пам’ять і державу.
      Ні совісті, ні честі нині праву,
      Бо злодії годуються з руки.

      А тим, що українське все святе,
      Навік в’язниця чи в Донбасі куля?!
      Від влади їм за все велика дуля,
      Бо не шанують жінку… Мовчите?!

      Бо що для вас, бездушних, ця земля,
      Напоєна і кров’ю і сльозами?
      За неповагу, нелюбов до Мами —
      Майбутнього не вбачите здаля.

      Онуки перетворяться в рабів
      І холуями стануть їхні діти!..
      Стражденну жінку спробуй захистити,
      І в хаті буде миру і хлібів!




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    343. Словесна зграя

      Коли слова збираються у зграю,
      Це не потік, а це - стрімка ріка,
      Що русло вже собі не обирає,
      І напролом ідуть її війська.

      І все тоді для неї незначуще -
      Ламає, трощить, осідає в мул.
      У цій словесній зграї, словогущі,
      Втопилась правда і цвіте розгул.

      І все, чим дорожили ми у згоді -
      Добро і ласка, обернулось в пил.
      Серед ріки в бурхливій несвободі
      Від зграї слів любов тепер без крил.

      Ватага ця аж піниться від люті
      І виступає в образі біди.
      У каламуті цій, у водокруті,
      На серці від удару є сліди.

      Вони злітають не в шановнім герці,
      Стає за ними пусто у душі.
      Та шрами від образ осіли в серці,
      Це вороги вже, не товариші.

      Безжально б’ють прямісінько у душу
      Оці бридкі, зачовгані слова.
      Серед потоку їх шукаю сушу,
      Бо зграя вбивча, а душа жива.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. Моя стражденна земле


      На згарищі лиш попіл. Кропива
      Колись, як військо стане, створить хащі.
      Не скоро тут відродиться трава…
      Отак і ми в державі цій пропащі.

      Бо гнали нас, як мовчазних волів,
      Подалі від річок, озер і паші.
      Противитися щоб ніхто не смів –
      Забрали пісню, мову, землі наші.

      Перетерпіли і пережили
      Беззахисні та вдалі до роботи.
      По білім світі мовчки побрели,
      Залишивши для нас отут супротив.

      Щоранку підіймається зоря,
      Щоб замість неї засвітити сонцю.
      Горить у душах вічно, не згоря,
      Біль за народ у зболеній сторонці.

      Не хочу я, щоб квітла кропива,
      А щоб води в криницях скрізь – по вінця!
      Моя стражденна земле, будь жива,
      Служи нащадкам, вічним українцям!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    345. Не знала


      Надломлене слово
      Підпалює душу.
      Поволі гірчить
      Роз’їдаючи, дим.
      І я від безсилля
      Сідаю під грушу,
      Прибита чи словом,
      Чи спалахом тим.

      Схилюсь, обхопивши
      Стареньку руками,
      І полум’ям сліз
      Обпечу їй кору…
      Сховати б обличчя
      У пелену мами,
      Коли ще не знала
      Про зраду й журу…
      28.07.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    346. Коні дитинства


      Я до Пісок приїду сьогодні,
      Де вишнева в садах заметіль.
      Де в святковії дні великодні
      Огортає всіх смуток і хміль.

      Там, де били копитами коні,
      Виріс кленів заплутаний ліс.
      Не тримали ми їх на припоні,
      Бо тягнули життєвий наш віз.

      У світи, у безмежжя, по долі,
      Як написано нам на роду.
      Кожен має криницю і поле
      Усамітнено чи на виду.

      А сьогодні все біло-зелене,
      Вигляда кропива з-за тинів.
      У весни білопінні знамена,
      Їх змінити ніхто не зумів.

      Я дивлюся, а на оболоні
      Пастушки- чиїсь доньки й сини.
      Поряд з ними невидимі коні,
      Що несуть нас в світи щовесни.
      30.04.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    347. Останній день


      Вогнем холодним обпекло мене
      І викинуло на узбіччя долі.
      Осиротіла?! Думалось, мине
      Страшна хвороба у вселенськім полі.

      Усім Богам я ставила свічу,
      Молилася за тебе до світання.
      Не помогло! І серцем я кричу,
      Беззвучно плачу за моїм коханням.

      За теплим словом, поглядом твоїм,
      За ніжністю у кожнім вдячнім слові...
      Осиротіло щулиться весь дім,
      А був же храмом нашої любові.

      І на столі стоїть п’янке вино,
      Яке ти готував для наших друзів.
      Та болісно кривавиться воно,
      Бо все сумне у цій безмірній тузі.

      Коханий мій, куди ж тепер іти?!
      Січневий день в морозному світанні.
      По вінця налилося гіркоти.
      І ніч оця в родині вже остання.

      По квітах завтра твій проляже шлях
      У вічність, у безсмертя, у безмене.
      Трояндами обпалиться земля,
      Гарячим снігом у замерзлих кленах.

      В останній путь від мене, від рідні,
      І вірних друзів, воріженьків щирих.
      Пробач, коханий, їм усім, мені...
      Прощай навіки!.. Але я не вірю!..



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    348. У Ніни іменини
      Вагатись - ні хвилини,
      Зібралась - і пішла.
      У Ніни - іменини!
      Від янгола стріла.
      Уже зимове сонце
      Прокинулось зі сну.
      Промінчиків лиш гронце
      Всміхнулось на весну.
      Не спіть! Які хвилини -
      Зима вже відбула.
      У Ніни іменини!
      Недовго до тепла.
      Хоч січень ще в напрузі
      Й не йде на перекур,
      Вже на річному крузі
      Усівся мудрий щур.
      Зіркий, не вередливий,
      Йому родина - все.
      То хай життя щасливе
      Всім нині принесе.
      Щоб через рік усюди
      Раділи: ми - сім'я.
      І вірили, що буде
      Ріднішим кожне Я.
      Я знаю, в цю хвилину
      Вже радість прибула,
      Бо в Ніни - іменини
      Від міста до села.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    349. Важкі кайдани


      За сніг зелений і червоний дощ
      Плачу сльозами навпіл з самотою,
      Що не стікає разом із водою,
      А дихає за спиною: „Помовч!”.

      Я подумки кажу їй: „Подивись,
      Як біля тебе сіро, ніби в осінь”.
      Димами затягло яскраву просинь
      Вже відбулося все. Давно. Колись.

      Які важкі кайдани самоти,
      Невидимі, але відчутні серцем.
      А очі, наче кинули в них перцем,
      Не відають, куди тепер іти.

      Що співчуття – віднині вже вдова,
      Боюсь згадати, як колись у парі
      Злітали в небо і гойдали хмари...
      Німа віднині... Хай мовчать слова.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. Дві самотності


      Коханий мій, без тебе дуже гірко,
      Сумна самотність мерзне у кутках.
      А до вікна притискується гілка,
      Що від морозу також утіка.

      І ми удвох невидимо роздільні,
      Я у кімнаті – гілка за вікном.
      Печаль і біль однакові і спільні
      У дерева і жінки за столом.

      Твоє тепло ще зберігають речі,
      І недопитий чай, і сліз горох.
      А гілка мерзне і зимовий вечір
      У темряву закутав нас обох.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. Пам'ять

      Палахкотіло, гуркотіло,
      На цілий світ отак гуло.
      Душа розчавлена, а тіло –
      Де ділося його тепло?

      Я розумію з гіркотою –
      Тебе на світі вже нема.
      Лишилася із самотою,
      А в серці - попелом зима.

      Зі мною тільки зойк мовчання,
      І стогін тиші, крик сльози.
      І пам’ять нашого кохання
      У вірші, що прийшов з грози.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    352. Гроші


      1.

      Він - мовчазний, надійний, наче скеля,
      Вона – пуста, неначе мильна булька.
      У нього справ щоденно – аж до стелі,
      А їй – масаж, і сауна, і гульки.

      Він – все у дім, вона – завжди із дому.
      Для діток – няня, робітниця в хаті.
      І для рідні і для усіх знайомих –
      Вони щасливі, бо вони багаті.

      Він вечорами пропадає в клубі,
      Вона вино потягує охоче.
      Спитайте в нього – чи щасливий в шлюбі,
      Він відведе убік вразливі очі.

      2.

      Колись його навчали батько й мати,
      Що хліб ростити тяжко на землі.
      І син навчився добре працювати,
      А вже зростають паростки малі.

      Він одружився на великих грошах,
      Розумний – зять, нікчемний – чоловік.
      І заздрить друзям, де жінки хороші,
      Бо сам себе на нелюбов прирік.

      Життя промчало нібито година,
      Він відростив округле черевце.
      Чиюсь любов купує на хвилини,
      Де совість відверта своє лице.

      Дружина теж в коханні многолика,
      Для нього – лиш об’їдки на столі.
      Він річ її, його противна пика
      У неї викликає думи злі.

      Отак і проживають в нелюбові,
      Із ненавистю хліб для діток теж.
      І він колись для доньки в чорній змові
      Прикупить зятя без любовних меж.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    353. Перехрестя правди


      Чому сльоза стікає із очей?
      Тому, що гірко-солоно у світі.
      Одним печаль всю душу пропече,
      А іншим взимку тепло, ніби в літі.

      А ти живеш по-правді у житті,
      Об щось спіткнешся, шкандибаєш далі.
      А інші нічогенько, не святі -
      Обмани і крадіжки, і медалі.

      Тоді для кого – не вкради, не вбий,
      І ким оці написані закони?
      Хоч за копійку сто потів пролий,
      А іншому не є це перепони.

      У чесного освітлена душа -
      На двох шматочок переділить хліба.
      Нечесний правді кине одкоша
      І забере твою рідню, садибу.

      Немає правди на усій землі,
      Вбиває честь безжалісне безчестя.
      Заради чого підростуть малі
      І де оте правдиве перехрестя?



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    354. Сумна згадка під Новий рік


      Не відпускає час, моє минуле
      Із кожної щілини вигляда.
      Виходить, що нічого не заснуло,
      Хоча стекло, неначе та вода.

      Моє кохання, чим тоді жила я,
      Злітала в небо, плакала не раз
      Від щастя, що живу неначе в раї,
      Від погляду твого і ніжних фраз.

      Я думала, що буде так навіки,
      І наші крила – то стрімкий політ…
      Забрало небо щастя й чоловіка,
      Залишило в душі навічний гніт.

      І я у новорічну цю річницю
      Безкрилою у рік новий іду.
      І мов самотня лісова вовчиця,
      Що загнана за край біди, гряду.

      Де не побачиш сонця, край дороги
      Іще далеко чи уже прийшла.
      Коханий мій, до крові збила ноги
      Життя пройшло, а наче не жила.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    355. Світ незмінно живе

      Ми співали завжди,
      Повертаючись з клубів у селах.
      Ми співали тоді,
      Бо щасливі були й молоді.
      І здавалося нам,
      Що життя – це стежина весела,
      Де немає ніде
      Місця горю людському й біді.

      І здавалось тоді,
      Що дороги для нас всі відкриті,
      Хочеш – стежкою йди,
      Хочеш – вийди на втоптаний шлях.
      Ми дістати могли
      Найчарівнішу зірку у світі,
      Чи збирати врожай
      На широких пшеничних полях.

      Потім стали в житті
      Нам коротші стежки і дороги,
      І дістати до зір
      Вже бажання і сили нема.
      Замість співу тепер
      В серці болі і часті тривоги,
      Замість літнього лану
      Снігами вкриває зима.

      Світ незмінно живе,
      Тільки люди міняються в ньому.
      Виростають нові покоління
      І множиться рід.
      Заросла споришем
      Та вузенька стежина додому,
      Де на груші старій
      Вже не видно від гойдалки слід.
      12.01.20 



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    356. Пам'ять

      Я крізь роки лечу до тебе знову
      Моє минуле десь у тих світах,
      Де ти зустрівся і почав розмову,
      Влетів у душу, ніби в небо птах.

      І правив бал в моїй нестримній долі,
      А я пручалась, бо тоді сама
      Я не хотіла бути у неволі,
      Де серед літа залягла зима.

      Сніги упали на зелені трави,
      Замерзла враз моя тонка душа.
      А ти сміявся щиро, не лукавив,
      І сміх твій долітав аж до Ковша.

      І я розтала разом з дивним снігом,
      Зробилася маленькою ураз.
      Не думала над випадковим збігом
      Цілунків, сонця і щасливих фраз…

      А зараз небо розсипає зорі
      І я шукаю серед них одну.
      Безлистою іду в сніги прозорі,
      Щоби зустріти в березні весну.
      12.01.20



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    357. Позбігались роки

      Засміялись роки і втішаються разом у зграї,
      Пересмішники долі, що я називаю життям.
      І у кожному з них небайдужість живе і палає,
      Я на вістрі часу, що невпинно будує свій храм.

      Де щаслива душа ставить свічечку під образами,
      За майбутнє дітей і онуків подовжену мить,
      За подяку великому роду і сонечку мами,
      Тільки в серці чомусь від незнаного в долі щемить.

      Заблудилась у часі, хотіла чогось для країни,
      Щоб народ не біднів і не плакав із горя й біди.
      Щоб нарешті об’єднаним став для своєї родини,
      Правив сам і забув про часи і війни, й ворожди…

      Позбігались роки і стоять на моєму порозі,
      Я вклоняюся їм за усе, що у долі було.
      І прошу трохи щастя на рівній і світлій дорозі,
      Щоби гріло і тіло, і душу життєве зело.
      12.01.20




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    358. Перерваний політ


      Ну от і все. Життя їх перервалось.
      У небесах закінчився політ.
      Безпомічні на чорну землю впали
      Усі одразу. Весь аероліт.

      Заплакало, заголосило небо,
      Дощу сльозами, горем матерів...
      Зібратися в усіх була потреба,
      В душі майбутню зустріч кожен грів.

      Та не збулось... Написано не нами,
      Що долю ми отримуєм тоді,
      Коли з’являємось на світ із лона мами,
      Улітку, чи в зимовому грудді…

      Земля живе поміж тяжких конвульсій,
      У двері стука третя світова,
      Тримає руку на вразливім пульсі.
      О, люди, зупиніть, поки жива!
      08.01.20



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    359. Я прийду


      На перший сніг лягає світла тінь,
      Холодний грудень вже почав забави.
      І забіліла чорна далечінь,
      Куди твій потяг рушив, до Варшави.

      Вдивляюся услід йому. Тепер
      Залишиться чекати повідомлень.
      А світ неначе у мені завмер
      І враз я стала нібито бездомна.

      І сад без тебе мов осиротів,
      Камін холодним визирає оком.
      Не вистачає рук твоїх і слів.
      Розлука хазяйнує скрізь жорстока.

      І скільки днів чекати, може, літ,
      До зустрічі, що повторитись може?
      Твій потяг вже везе тебе у світ,
      В невидиму від мене огорожу.

      Але щоранку нагада тобі
      Мене гаряча і пахуча кава.
      До тебе я прийду не у журбі,
      А в радості, щаслива і ласкава.
      Туди, де потяг рушив. До Варшави.
      03.12.19




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    360. Рік

      Січе січневим снігом снігопад
      Літами ловко ловить липне лютий
      Бурульки березневі брунькопад
      Квітневий край красою квітне круто

      Травнева тінь танцює танець трав
      Червоний червень чорнії черешні
      Липневий луг лінивий лоскіт лав
      Серпнево світять смерками сердешні

      Вже відганяє вересень вогонь
      Живописання жовтня жовтувате
      Лінивий листопад літун либонь
      Грудками гонить грудень гранувати
      31.01.19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    361. По отавах
      Трималась за віти
      Безлисті, осінні.
      Спливали дощами
      Всі болі, слізьми.
      Чекала від неба
      Поради, спасіння,
      Та як же злетіти
      Із тими крильми,

      Що зламані впали
      На бідні рамена?
      А ноги вгрузали
      В болото надій.
      І не потрапляли
      Безсило в стремена,
      Де замість троянди
      Кругом деревій.

      Картонний будинок
      Розсипався в попіл,
      А із піднебесся
      Хтось зле реготав…
      Та все ж піднялася
      Над всім цим і потім
      Пішла по смарагдах
      Осінніх отав.
      26.10.19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    362. Стіни із розлук


      Я все сказала поглядом своїм,
      І на слова не витрачала сили.
      Не витримав наш паперовий дім
      Неправди, бо опали враз вітрила.

      Тепер дивись на справу наших рук,
      Майбутнє мертве, нам не оживити.
      Ми будували стіни із розлук,
      Саджали тільки паперові квіти.

      Гортає ненаписані листи
      Чужий, холодний, незнайомий вітер.
      Там, де були колись твої сліди,
      Осінній дощ безслідно змив і витер.

      І стоїмо удвох на рубежі,
      На згарищі надій, на пограниччі.
      Тепер уже назавжди ми чужі,
      Без розуміння і з чужим обличчям.
      03.11.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. Після кохання

      Кричить душа, обпалена тобою,
      Сльозами вітікає, мов ріка.
      Іду по світу, кинута любов’ю,
      І нелюбові ноша, ой, важка!

      Все як тоді: і вулиці, і люди,
      Кімната, дім і речі, як тоді.
      Світитися й літати вже не буду,
      Бо подругою стала я біді.

      Кохали так, що нам здавалось, вічно.
      За що, скажи, прирік на це мене?!
      Отой політ високий і величний,
      Я думала, ніколи не мине.

      Нас навіть зорі світлом не спалили,
      Ми доторкались крилами до них.
      Вони нас гріли і в серцях горіли,
      Як над світами линув щастя сміх...

      Ніколи не злетіти нам до неба.
      Ми на землі, там, де гірчить полин…
      Без мене ти. І я навік без тебе…
      Тепер одна…І ти тепер один…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. Перекотиполе
      Холодний неочікуваний вітер
      Весною залетів після тепла,
      Розхилитав замерзлі голі віти.
      Йому зраділа тільки ковила.

      Бо покотила вже не пустоцвіти –
      Розкидала насіння по світах.
      Скрізь виростуть її бездомні діти
      Й покотяться через поля і шлях.

      Насіється багато ковиляччя,
      Та батьківщини з них ніхто не зна.
      Води і сонця – в землю корінняччя!
      Не треба борона і борозна.

      Розплоджується перекотиполе
      Вже без вітчизни, роду і сім’ї.
      Безбатченки, які не мають долі,
      Яким чужі співають солов’ї.

      У них немає маминої вишні,
      Що зацвітає біло у саду.
      Все замінили їжею і грішми,
      Самі обрали радість і біду.

      Їм не потрібні боротьба, майдани,
      Злодійських поцілують сотні рук.
      На них висять безрідності кайдани –
      Байдужі, бо не знають щастя й мук.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    365. Харківське новорічне

      Ви чомусь мовчите,
      А могли би сказати хоч слово.
      Дати знак, що для вас
      Теж гіркуща самотність пуста.
      Завірюха мете,
      Засипає Рогань і Основу
      Ця невтримна зима,
      Де панують сніги, мерзлота.

      А за вікнами скрізь
      Загорілись вогні новорічні,
      Де шампанське шумить,
      Як діброва у місячну ніч.
      І найкращі слова
      Скажуть нині коханим у вічі,
      А в самотніх серцях
      Теж засвітяться вогники стріч.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. Ще

      Ще земля не степліла
      І повняться холодом ранки,
      Ще московка стоїть,
      Де припнуті човни на воді.
      І в розливі оцім
      Ген за Пслом виглядають світанки,
      І лелеки-птахи
      Вже по прутику зводять свій дім.

      Ще брунькується ліс,
      Перші проліски прапор зелений
      Серед синього цвіту
      Перемогу весни підняли.
      І убрались в сережки
      Берези, і вільхи, і клени.
      Ще не в гніздах птахи
      І не чути гудіння бджоли.

      Ще попереду все -
      Солов’і і кування зозулі,
      Ще кохання чиєсь
      Прилетить на пташинім крилі.
      Прокидається світ,
      Під снігами узимку заснулий,
      І трава молода
      Піднімає зелені шаблі.

      Московка - повінь



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    367. Ходить осінь


      Ходить осінь в садах і розвішує жовті знамена,
      Не цілована ще ні снігами, ні синню льодів.
      Знаю, що і вона, як і я, збереже достеменно
      Кожен подих тепла у затишші доспілих плодів.

      Ходить осінь в садах, розмальована, вбрана, мов панна,
      Щедро всім роздає золоту і принадну красу.
      І щаслива земля їй співає величну осанну,
      Та і я їй подяку від себе у серці несу.

      Ходить осінь в садах, не спиняється, жодної миті
      Не минає без неї, дивується, радує світ.
      Листопадовим сяйвом озветься в минулому літі
      І пошле до майбутнього свій золотавий привіт.
      20.11.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    368. Вборони


      Моя любове сонячна,
      На крилах
      Твоїх колись злітала
      До зірок.
      Несли удаль тоді
      Твої вітрила,
      Тобі назустріч
      Був найперший крок.

      Життя пройшло і осінь
      Сивиною
      У наші душі вперто
      Загляда.
      Не свіжим вітром пахне,
      А війною,
      Що влізла до родинного
      Гнізда.

      І спогади про мир,
      Мов не на часі.
      Гуде й палає
      Весь донецький степ.
      На сполох б’ють
      Козацькі тулумбаси,
      Біль за державу шириться,
      Росте.

      Кого ще наздогонять
      Смертні муки?
      Ще скільки часу
      До кінця війни?
      І як тепер в ній
      Виживуть онуки?
      Моя любове,
      Землю вборони!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    369. Вільний вітер


      Де сохне вітер на мотузці дня,
      Простуджений, хапає всіх за поли.
      Йому ні дощ, ні осінь не рідня,
      Він сам-один виплигує довкола.

      І не догнати, хоч біжи услід
      Бешкетнику, що утіка свідомо.
      Синіє терен, червоніє глід, -
      Гуляє скрізь, свого не має дому.

      Високі гори й горбики малі
      Перелітає він за мить єдину.
      Один він вільний на усій землі,
      Що має радість мчати без упину.
      26.10.19



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    370. За межі


      Зав'язавши слова
      У тугий і заплутаний вузол,
      Заховалась душа
      Між остатками фраз, мов лахміть.
      Відучора ми вже
      Не родина,
      І, навіть, не друзі.
      Мов китайська стіна
      Поміж нами зневіра стоїть.

      І бажання нема
      Подолати столітнії мури,
      Збудувати життя
      На підвалинах зрадних навік.
      Краще плаха на мить,
      Аніж довготривалі тортури,
      Де прощенням катує
      Віднині чужий чоловік…

      І само розчинилось
      У просторі душ наших коло.
      Не розтав на асфальті
      Зчорнілий утоптаний сніг…
      Не жалію себе,
      Розриваю всі пута довкола,
      Щоби вийти за межі
      Протоптаних нами доріг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    371. Розлюблена

      Розлюблена… Але ж була кохана.
      Розлюблена… Як боляче, як жаль.
      У серці вічна незагойна рана.
      В душі і в світі лиш моя печаль.

      Розлюблена, покинута, забута…
      У небуття ідуть роки зітхань.
      Розлюблена… І мов гірка отрута
      З’їдає світ і мрій і сподівань.

      Розлюблена… Таврована навіки
      Тобою за любов при сон-траві.
      Як з нею буть, на що її прирік ти?!
      А час не йде… Любов і я – живі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    372. Ковчег дитинства


      Зелений дощ і сива далечінь,
      Світ кольоровий, різнобарвна злива,
      В саду від спеки порятує тінь.
      І я від цього усього щаслива.

      Бо тут мій дім, і школа, і земля,
      І вишня біла, мов старенька мама.
      Я так сюди спішила іздаля,
      Щоб стати на святий поріг ногами.

      Напитися водички із відра,
      На покуті вклонитися іконам.
      Оселя рідна чиста, хоч стара,
      Від бід усіх мені була заслоном.

      А рушники її завжди цвіли
      Найкращим вишиваним оберегом.
      Достойний і любові й похвали
      Дитинства дім, що є моїм ковчегом.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    373. Ковчег дитинства


      Зелений дощ і сива далечінь,
      Світ кольоровий, різнобарвна злива,
      В саду від спеки порятує тінь.
      І я від цього усього щаслива.

      Бо тут мій дім, і школа, і земля,
      І вишня біла, мов старенька мама.
      Я так сюди спішила іздаля,
      Щоб стати на святий поріг ногами.

      Напитися водички із відра,
      На покуті вклонитися іконам.
      Оселя рідна чиста, хоч стара,
      Від бід усіх мені була заслоном.

      А рушники її завжди цвіли
      Найкращим вишиваним оберегом.
      Достойний і любові й похвали
      Дитинства дім, що є моїм ковчегом.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    374. Артист читає вірші

      Артист читає вірші про любов.
      То голос гасне, то злітає дзвінко.
      А в залі непомітно плаче жінка
      Ковта сльозу, а та зринає знов...

      Артист читає вірші про любов.
      ...Ріка... І ніч... З весла стіка сльозинка...
      У віршах тих сміється й плаче жінка,
      Що він не попрощавшися пішов.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    375. Коханий мій




      Коханий мій, вже не злетять ніколи
      Назустріч руки-крила, а душа
      Літа пташам пораненим навколо
      Її зустріть ніхто не поспіша.

      Пробач мені, ти навіть ці слова
      Не вбережеш від страху – хтось почує.
      Я лиш для тебе вмерла… Я жива!
      Розлукою, буває, і лікують.

      Немов звіря для зцілення траву,
      Шукаю порятунку від кохання.
      Без тебе я жила і проживу
      І проживе любов моя остання.

      Душа розп’ята, ніби на хресті,
      Сама бреде, неначе на Голгофу…
      Ти за любов мою мене прости,
      Хоч я від неї квіткою засохну…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    376. Поетові болі


      І про сонце, і про хмари
      Написав поет не раз.
      Римуванням всюди марив,
      Відчував болючість фраз…

      Та гнітило, що в діброві
      Серед велетнів-дубів,
      Грізно супить модні брови
      Дім багатих, а не вдів.

      І у вранішню годину
      Він писав: - Йому болить,
      Що багату Україну
      Обікрали зайди вмить.

      І нещасні жебраками
      Розбрелися по світах.
      За долярами, фунтами,
      Полетів їх долі птах.

      І уже скребуть Європу,
      Миють, чистять і перуть.
      Без родин, одні, наскоком,
      На чужину їхня путь.

      Скільки вдома є роботи
      І самотня там рідня.
      Та своїм кривавим потом
      Умиваються щодня.

      Може, міс, а, може, фрау
      Указать перстом і – геть!
      Дуже прикро за державу,
      Де болото, а не твердь.

      Розкошують бандюгани,
      Ув офшори гроші шлють.
      А в народу тільки рани
      Незагоєні гниють.

      У метро малі бродяжки
      Заспівають за п’ятак.
      Це майбутнє наше тяжко
      Виживає, мов жебрак.

      І догралися до краю,
      Доборолись, дожились.
      Не збираємо врожаю,
      Землю злодії взяли.

      І чомусь не українці
      Правлять балом на землі.
      Роздирають поодинці
      І великі, і малі...

      І болить в поета серце
      За державу, за народ,
      Що вмирає не за герці,
      А за долю без свобод.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    377. Вітер осені


      А вітер плакав дощиком холодним,
      На плечі вулиць падав і на трави.
      Із глибини небесної безодні
      Лилися сльози хмар в густі отави.

      Скрипач завзятий, бо на водних струнах
      Він грав свою мелодію осінню,
      І малював дощем священні руни
      Заради миру, від війни спасіння.

      Щоби Дажбог, а з ним і матір Лада,
      Синів уберегли від злої кулі…
      І щоб нарешті помінялась влада,
      А ця війна залишилась в минулім.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 4.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    378. Повертайся


      Крізь прохолоду хмаровиння – просинь
      До врунистих смарагдових отав.
      Мов крадучись, тихенько входить осінь,
      Каштани залишає поміж трав.

      Із горобини одягла намисто,
      Калиною доспілою горить.
      У золоті весь ліс і поле, й місто,
      І золота у долі тиха мить.

      Відійде у минуле все зелене,
      За осінню завіями – зима.
      Чекатимуть весни тополі, клени,
      Здивуєшся,що року вже нема.

      Подивишся на себе ніби збоку,
      Оглянешся із подивом назад.
      В минуле вже не зробиш і півкроку,
      Тож повертайся в свій осінній сад.
      19.09.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    379. Це ще не осінь

      Олександрі Кірій

      Іще мій сад стоїть зелений досі,
      Як молодий, немов моя душа.
      Хоча в життя прийшла несміло осінь,
      Але жовтіє листя неспіша.

      Я відчуваю молодості крила
      В своїх думках аж до небес лечу.
      І лиш недавно у собі відкрила -
      Не страшно льон змінити на парчу.

      І жити так, немов твої світанки
      Попереду і хвиля в ноги б’є.
      І зняті з серця зради всі кайданки,
      А просто щастя ще у долі є.

      Антонівкою сад пропах, а віти
      Схиляються донизу, до землі.
      І сонечко мені ласкаво світить-
      Попереду ще в ирій журавлі.
      04.10.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    380. Дві осені


      Ітиме дощ тепер, мабуть, до ранку,
      А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
      Вітрилами вже стали всі фіранки.
      Так хочеться заснути хоч на дрібку.

      Зігрілось у теплі моє безсоння
      І реагує на найменші звуки.
      Немовби у кімнаті є сторонній,
      Підсилює мого страждання муки.

      Дві осені в моїй зійшлися долі –
      Мого життя, а також року осінь.
      І не спинити їхньої сваволі,
      Зима за ними, кажуть, вже на носі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    381. Птах дитинства


      Батьківський дім, як празникова хустка,
      Бо в нім на стінах квітли рушники...
      Та нині в хаті й біля неї – пустка,
      По світу рід, а в небесах батьки…

      А сад вродив, що навіть гнуться віти,
      Калини грона зашарілись враз.
      Антонівку любили наші діти,
      За пазуху і вмить на перелаз.

      Ділилися усі. А скибку хліба
      Мочили у воді і в цукор! Ох!
      На лаві біля нашої садиби
      Так смакував дитячий наш горох.

      Всі ноги в ципках, та які щасливі,
      Були в дитинстві діти і батьки.
      А барканові найсмачнющі гливи,
      А мною вмить придумані байки!

      Все відбуло. Вже відродили дулі.
      Нащадки всі по селах і містах.
      Та в пам’яті живуть Віруні, Улі…
      У вирій відлетів дитинства птах.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    382. Вогонь великий свічка збереже


      Про нас напишуть, як усе мине -
      Сніги розтануть і осінні зливи
      Заплачуть листопадом. А мене
      Згадають люди, що була щаслива.

      Злітала до небес, хоча негод
      Вітрами нанесло, також тобою.
      Та я з усіх небажаних пригод
      Перемагала, вийшовши з двобою.

      Моє кохання – кращий оберіг,
      Світило всюди, відкривало брами.
      На сторінках моїх майбутніх книг
      Життя буяло. Хоч кардіограми

      Наказували серцю – помовчи,
      Затихни, заспокойся! Хай тривога
      Не будить серед сну мене вночі…
      Бо іншими протоптана дорога –

      Це легше йти і видно їй кінець.
      Та я завжди чомусь ішла крізь хащі,
      Тому й колов до крові мій вінець.
      А ворогів осатанілі пащі

      Випльовували ненависть-вогонь.
      Здавалось їм – без тебе я загину.
      Хоча з небес тепло твоїх долонь
      Я не відчула. Постріли у спину

      Мене не вбили і не вб’ють уже.
      Я захистила честь свого кохання!
      Вогонь великий свічка збереже.
      Моя любов – це порване кайдання.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    383. Дочекаємось


      Розсипається дощ, мов крізь сито, над лісом, полями,
      Де узліссями синьо у світ поглядають терни.
      Де смарагдове жито ще гріється в осені-мами,
      Щоби стати зерном і колоссям вже після весни.

      Потихеньку остудять дощі літо геть розпашіле,
      Вже картопля в льоху і варення чекають зими.
      Спілі яблука в сінях і пахнуть, і світяться біло.
      Ще один листопад наш - у вирій!, тріпоче крильми.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    384. Доні

      Старий Єлєць у день осінній
      Убрався в молоді сніги.
      І я чекаю на спасіння –
      Дитяти крику. О, Боги!

      У снах моїх, у породіллі,
      Чия свідомість гнана в біль,
      Де я неначе у похміллі
      Дитя чекаю – вищу ціль.

      На цілий світ порвало тишу
      Моє народжене маля!
      І підсвідомість чітко пише,
      Що стала іншою земля.

      З’явилася оця дитина –
      Моє продовження в світах.
      Маленька доня, половина,
      Моя і тата. Ніби птах

      Злетить колись у синє небо,
      Зів’є уже своє гніздо.
      У цьому є завжди потреба…
      Ти оминай її, бідо!

      А нині виросла онука,
      Мені вже намело років.
      Життя котилось без принуки-
      Робота, доня і батьки.

      Земля біліє світло, радо,
      Роки за веснами спішать.
      Моє дитя зі снігопаду,
      Тобі вже нині сорок п’ять.

      Про тебе думи у матусі,
      Які з любові і тепла.
      За тебе я завжди молюся,
      Щоб ти щасливою була!





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    385. Початок


      Поглянь, уже ранкові роси,
      Сльозою впали на лице.
      Стерня колюча, де покоси
      Колись були хлібами. Це

      Не повернути. Спілий вітер
      Поніс твій голос вдалину,
      Де яблуня вагітні віти
      Схилила вже на ярину.

      Іще не пожовтіло листя,
      Стоять узліссями терни.
      І горобинове намисто
      Горить, як завжди, восени.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    386. Після тебе


      Прошу безсоння у небес
      Отак, як сну колись просила.
      Твого мовчання добрий пес
      Мене не вкусить. Я б вкусила.

      Хоча б відчути, що жива,
      І кров ще струменить у жилах.
      Але до ранку всі слова
      Мені бойкот оголосили.

      За сніговії і дощі
      Втекли, мов зрадники, до тебе.
      Мовчать і трави, і кущі.
      І в самоті нема потреби.

      Ти де? Озвися-озовись,
      В яких світах ти там літаєш?
      Хотіла я й сама увись,
      Та не змогла, ти все це знаєш...

      Яка коротка й довга ніч,
      Незоряне чорнюще небо.
      Вже гасне полум’я у свіч...
      Як важко жити після тебе.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    387. Отак і є


      Твоя нещирість в рухах і в словах,
      Неправда розмиває береги.
      На острові любові – повний крах.
      Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

      Сумує чайка. З розпачу кричить,
      Бо змило буревієм все навкруг.
      І острівець, – беззахисний вночі,
      Не витримав отих страшних наруг.

      Нам рідним був світ-океан без меж.
      А ми у нім, як риба у воді.
      І навмання сьогодні ти бредеш,
      Колін вода сягає у біді.

      А я на берег викинута... Вщент
      Розбито все... Не осторонь страхи.
      І ти, як в спеку, влесливим дощем
      Несеш додому всі свої гріхи.

      Та де оселя? Тиша лиш німа.
      І все навкруг не наше – нічиє.
      А попелу в моїй печі нема,
      Бо не було вогню... Отак і є.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Я є!
      Я Є!

      День усміхнувся маленьким промінчиком сонця,
      Листом дубовим у парку, вишневім – в саду.
      Жаль, що обмежено світ лікарняним віконцем,
      Радість на серці, що вже оминула біду.

      Вчасно вчепилась за східці в останнім вагоні,
      Потяг удаль, не спиняючись, швидко летів.
      Хоч і кров’яняться з болю зітерті долоні,
      Я не страждаю від цього. Я Є У ЖИТТІ!

      Білі сніги упадуть, з часом розтануть,
      Дощики змиють минулі всі болі й жалі.
      Я буду жити уже у оновленім стані
      І цінувати життя на прекрасній землі.
      28.07.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    389. Не знала


      Надломлене слово
      Підпалює душу.
      Поволі гірчить
      Роз’їдаючи, дим.
      І я від безсилля
      Сідаю під грушу,
      Прибита чи словом,
      Чи спалахом тим.

      Схилюсь, обхопивши
      Стареньку руками,
      І полум’ям сліз
      Обпечу їй кору…
      Сховати б обличчя
      У пелену мами,
      Коли ще не знала
      Про зраду й журу…
      28.07.19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    390. Не знала

      Надломлене слово
      Підпалює душу.
      Поволі гірчить
      Роз’їдаючи, дим.
      І я від безсилля
      Сідаю під грушу,
      Прибита чи словом,
      Чи спалахом тим.

      Схилюсь, обхопивши
      Стареньку руками,
      І полум’ям сліз
      Обпечу їй кору…
      Сховати б обличчя
      У пелену мами,
      Коли ще не знала
      Про зраду й журу…
      28.07.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    391. Стерте минуле


      В лікарні – жодного люстерка,
      На себе глянути, а де?
      Здається, все минуле стерто,
      А що за цим тепер гряде?

      Ще не окреслено. І ходять
      В минулім тіні, в забутті.
      Де із роками в хороводі
      Ти йдеш один в своїм житті.

      І не поглянути у «вчора»,
      Бо «завтра» ще не розцвіло.
      Та ненаписаним ще твором
      Воно у вічність вже лягло.
      31.07.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    392. Болюча самотність


      Пелюстками вітрисько у серпні ще бавиться, цвітом,
      Де на вулицях яблука падають у кропиву.
      А дахи, розімлілі від сонця, милуються літом –
      У такому спокійному світі я нині живу.

      Запашними світанками піниться вранішня кава,
      Кішка віддано тулиться тепло і ніжно до ніг.
      Та підступна самотність з щілин визирає лукаво,
      Щоби я не забула - у неї болючий батіг.

      Бо зненацька підступно і злісно, так боляче хльосне,
      Снігом влітку впаде на зелений мій рідний поріг.
      І заблудишся раптом в самотності, ніби в трьох соснах,
      І зупинишся враз вдалині від великих доріг.

      Що було – відбуло, найрідніші лежать у могилах,
      Вірних друзів багато уже в засвітах, в небесах.
      Та онучка і доня всміхаються рідно і мило,
      І заради обох я виходжу із болю на шлях.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    393. Незмінний світ


      Ніхто не зміг
      Цей світ змінити досі,
      Жили у нім
      І риби, і трава...
      Як не фарбуєш
      Сивину волосся,
      Із часоплином
      Виросте нова.

      Хоча збудуєш
      І фортеці й мури,
      Війна розіб’є,
      Суть її така.
      У вічності
      Немає коректури.
      Не висохне
      Її життя ріка.

      Листок зелений
      Визирає з бруньки,
      І колос
      Наливається зерном.
      Незмінний світ
      Із солодом і трунком,
      Де ми на мить
      Відкрили в нім вікно.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    394. Дідусь у метро


      Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

      Ця посмішка сільського дідуся
      І пишновуса, і весела й щира.
      З-під картуза душа відкрита вся
      І сині очі, що сама довіра.

      Сидить в метро, зіпершись на ціпок,
      Міцна статура, вузлуваті пучки.
      У кошику старенький рушничок
      Ховає подарунки для онучки.

      Бабусині тепленькі пиріжки,
      І молочко, і яйця, трохи сиру.
      У пляшці свіжозібрані вершки
      Везе маленькій у міську квартиру.

      Дідусь сидить, за ним же цілий світ
      Голодомору, воєн, перемоги.
      Та сила є у вісімдесят літ,
      Хоч пів-Європи проходили ноги.

      У кітелі старому, що з плеча
      Чужого, бо йому затісно трішки.
      Штани в лампасах — бідності печать
      На дідусеві, що неначе з книжки

      Зійшов сюди, а болі і жалі
      Зостались там, в далекому минулім.
      А на обличчі, наче на землі,
      Прооране роками не заснуло.

      У посмішці відбилася душа —
      Води краплина, мовби із джерельця.
      І так привітно пити із ковша
      Душі святої, золотого серця.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    395. Чорний світ


      Який ти чорний,
      Білий-білий світе,
      Де від печалі
      Зламані вуста.
      А на снігу -
      Замерзлі свіжі квіти.
      Застиглий погляд,
      В серці пустота.

      І календар,
      Де двадцять перше січня
      Закарбувалось –
      Твій останній день.
      Молитви, ладан,
      І між пальців свічка...
      Ну як тепер я
      Без твоїх пісень?!

      Остання ніч твоя
      У власнім домі.
      Засіло горе
      Ув усі кутки.
      Мене рятує
      Тільки несвідомість...
      Холодний ранок.
      Світ гіркий-гіркий..



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    396. Осінній дарунок

      Спасибі вам за ваші добрі очі,
      За теплий погляд і ласкаву річ.
      Хоча над містом висне хмари клоччя,
      І накрапає дощ, заходить ніч.

      І все навкруг засохло і не квітне,
      Бо це вже осінь узяла права.
      Жалкую я, що не зустріла квітень
      Удвох із вами, як росла трава.

      Коли сади цвіли шаленим цвітом,
      То ми жили ще нарізно в раю.
      У кожного своє пашіло літо,
      І пісню кожен знав лише свою.

      Та час минув і молодість промчала,
      Уже онуки палять свій вогонь.
      В минулому походи, море, скали,
      А нині світить сивина зі скронь.

      Та ще в польоті неспокійні душі,
      Шукаємо надійніше крило.
      Знаходимо між океану сушу,
      Щоб друга мати поряд і тепло.

      І хай висять над містом чорні хмари,
      Та в домі тепло, пахне з медом чай.
      Очей привітних ми зустріли пару,
      Щоб самоту забути і відчай.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    397. Надвечір'я

      Життя мойого надвечір'я -
      До вікон схилена верба.
      Гіркої долі недовір'я
      І десь в душі взялась журба.

      Погасли літні блискавиці
      І прогриміли всі громи.
      Любов пили немов з криниці,
      Не нап'ємось, здавалось, ми.

      У небі грозами сузір'я,
      Змахнули роки вже крильми.
      Життя мойого надвечір'я...
      І думи линуть до зими.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    398. Літній сніг


      Відчуєш серед літа сніг зими -
      Одягнеться у плач весела пісня
      І стане сонцедень кутком пітьми –
      То глек життя твого від чогось тріснув.

      Хоч тріщину заклеїш і рубці,
      Залишаться невидимі для ока,
      Та біль вже пустить в серці корінці,
      Що проростуть у спомини жорстокі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    399. Закон бумеранга

      Закон бумеранга у всесвіті діє завжди,
      Його не відмінять страхи чи якісь заборони.
      Не знала б Росія цієї страшної біди,
      Якби не вбивала народи, зламавши кордони.

      «Лошарик» її б не тонув, і повінь в містах
      Не змила будинки людей, лишивши без хати.
      Та чорним відплати крилом помахує птах,
      Над цілим народом, що сам у всьому винуватий.

      Мільйони гектарів тайги вже палають вогнем,
      Де гинуть комахи, птахи і приречені звірі.
      А тут ще під Ачинськом вибухи, ще один щем,
      І як у всесвітню відплату нам не повірить?

      Із ядерним вибухом море Північне не спить,
      За вбивства людей тепер маєте рідний Чорнобиль.
      Не радує вас холодного літа блакить,
      Невже відчуваєте біль і майбутні хвороби?

      Скількох українців убили ваші сини,
      Полізли до Грузії, Сирії, також Молдови.
      А ви живете так бездумно, неначе вини
      Немає за вами, де море пролитої крови.

      Тепер вигоряє і ваша сибірська земля,
      І тонуть у ній і пливуть у бездоння будинки,
      І ядерним попелом злякані пики кремля,
      І це ще не все, що вас доганяє. Вкраїнки,

      Які проводжають сльозами синів на війну,
      Вимолюють в Бога життя найдорожчих у світі.
      Побачите смерть ви у себе іще не одну,
      Та від покаяння не стануть живими всі діти.

      Ви вибрали владу, що все убива навкруги,
      І цілиться світові в серце, у душу і в око,
      Нехай розмиває вода і міста й береги.
      Ви скажете я, українка, занадто жорстока?

      Прокиньтеся, ви, росіяни, бездушний народ,
      Бо ваша земля пропадає від горя людського.
      Закон бумеранга до вас напряму від свобод.
      Моліться за себе, країну, звертайтесь до Бога.
      10.08.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    400. Чужі

      І що ви тут зібралися міняти,
      Мокшанські діти, з палестинських гір?
      Чого вам не жилось у рідних хатах,
      А ви до нас припхалися? Мов звір

      Винюхуєте скрізь і забаганки
      Виконуєте для своїх усі.
      Ви, мов гриби, неначе ті поганки
      На тілі України. Чорні пси

      Чужої влади, що набила пузо
      І по офшорах розіпхала срізь.
      А ми отут, неначе справжній лузер,
      Надію мали на отой безвіз.

      Щоб утекти подалі, світ за очі,
      Не чути стогін і батьківський плач.
      У наймитах, щоб згадувать щоночі,
      Що Україну убива палач.

      З усіх світів навіялося всюди,
      Біля корита всілися чужі.
      А ви ж хотіли жити добре, люди,
      І щоб у владі праведні мужі.

      А там нерідні і чужі по крові,
      За ними їх держави і краї.
      І не дадуть ні ласки, ні любові,
      Ментально нам чужі, а не свої.

      І лиш тоді, коли нарешті владу
      Отримає, прокинувшись, народ,
      Відчуєте любов, добро, розраду,
      Як запалає скрізь вогонь свобод.
      09.08.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    401. Врятуємо країну?


      На вістрі часу і на вістрі дня
      Опинишся ти раптом у негоду,
      Де вже панує і живе брехня
      І п’є твою святу джерельну воду.

      Як мовить слово – в серце попада,
      Підступна, хижа, а красою вмита.
      І трутою стає свята вода,
      Коли її із вуст злодійських пити.

      Де ж порятунок, де ота межа,
      Що може лжу від правдоньки відсіять?
      Народ сліпий ні на що не зважа,
      Бо дивиться у землю. І не мріять

      Йому про сонце – треба розігнуть
      Горбату спину. Боляче. Для чого?
      Пивка попити й п’яному заснуть
      Під телевізор, де немає Бога.

      Де тільки зрада і свистіння куль
      Для виродження повного народу.
      І вже ніхто не посилає дуль
      Тому, хто випив кров і взяв свободу.

      Бо як їх розрізнити, всі вони
      Клянуться тим, чого ніяк не мали.
      І совісті не маючи й вини
      Несуть нам горе й смерть. Якби устали

      Козацькі кошові і повели
      Осліплений народ за долю й волю.
      Бо нинішні злочинно завели
      Увесь народ в тяжку й гірку неволю.

      Розпродано земельки і краси
      За трон, за землю і озерну воду!
      Розрізнені вкраїнські голоси
      Уже не прийдуть на майдан свободи.

      Бо їх пофарбували, як щурів,
      На синіх, і на білих, на зелених.
      І щоб не об’єднались, з-за морів
      Їм привезли керманичів чмалених.

      Ось так і живемо, на цілий світ
      Розкраяли державу, як хлібину.
      Ніхто за це не матиме одвіт...
      Невже ми не врятуємо країну?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    402. Липневе поле


      За сонцелітом прийде жовта осінь,
      А потім землю замете зима...
      Та половіє, повниться колосся,
      І пахне липа, а дощу нема.

      З'єдналось поле з синім небокраєм
      І прапором держави скрізь цвіте.
      А невеличка перепілок зграя
      Згори пірнає в жито золоте.

      Де на узліссі дуб високочолий
      На світ зорить із-під густющих брів.
      Він стільки бачив різного довкола,
      Та хлібний лан отут з далеких днів.

      Кругом земля, що знала воза й плуга
      І босі ноги древніх орачів.
      А я у цьому полі маю друга
      І вірну руку на його плечі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    403. Літній вечір


      Розхлюпав день і тишу, і тепло,
      Із хмари сипав дощик півгодини.
      То зорями все небо зацвіло,
      І серед лип не чути гул джмелиний.

      Крізь пахощі медові навкруги
      Все обнімаю серцем рідне, миле,
      Де річка миє в лозах береги,
      А місяць вже гойдається на хвилі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    404. Іду по літу


      Іду по літу,
      Потраплю в липень,
      В медовий цвіт,
      Де трубадурить джміль.
      Де абрикоси
      Сонечком зігріті,
      З наливом білим
      Розливають хміль.

      Іду по сонцю
      В молодих калюжах,
      Одне вгорі,
      А інше на землі.
      Сміються радо
      І в'юнок, і ружа,
      Петрів батіг
      Уже дістав шаблі.

      Далеко ще
      І листопад, і грудень,
      Ще скоситься не раз
      Густа трава.
      Іще калина зробить
      Свято в будень,
      А у поета
      Визріють слова.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    405. На часі


      До столу буде вам хлібина,
      А взимку борщ і тепла піч,
      Якщо земля оця єдина
      Болить вам вдень, в обід і в ніч.

      Якщо ваш син уже в Донбасі
      Чи підростає для війни,
      Тому вставайте, вже на часі,
      Щоб там не гинули вони!

      Щоб навести нам лад в державі,
      І мову пити з джерела,
      Зійшла минулого постава,
      Щоб слава з нами скрізь була.

      У мирі, без біди і воєн,
      Щоб ми жили в усі віки.
      Й сухим тримав наш порох воїн,
      Орав і пестив малюків.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    406. Соняшники над окопом
      Над окопом соняхи схилились,
      Заглядають в очі воякам.
      Жовтим сонцем, щоб коли стомились,
      Усміхнулись їм, немов батькам.

      І згадали сад і рідну хату,
      Де в городі соняхи цвітуть.
      Скільки перемоги їм чекати,
      Де той день і де ота майбуть?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    407. Хата дитинства

      Село моє, найкращі тихі Піски,
      І ліс, і Сейм, і золоті поля.
      Ми всі з цієї виросли колиски,
      Це наша рідна і свята земля.

      У цих краях розквітла квітка роду,
      А зернятка її - в усі краї!
      Навчали цінувати нас свободу
      Діди й батьки, і пращури мої.

      І все оте, чим нині я багата,
      Любов'ю і теплом на всі часи,
      Де пам'ять про бабусю, маму й тата,
      У Пісках нагадають голоси.

      І сад вишневий, де сльозами хата
      Умита, а здається нам, дощем.
      На спогади вона, як ми, багата,
      І той же біль у неї, той же щем.

      Вони у ній живуть і не заснули,
      Коли вона сміялась від пісень.
      Батьківська хата повниться минулим...
      А ми йдемо вже у майбутній день.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    408. У столиці


      Столиця, ніби мачуха, чужа,
      Чужі будинки, вулиці і люди.
      Тому самотність ріже без ножа,
      Бо тут байдужість проглядає всюди.

      Я потопаю в сонмищі облич,
      Я обминаю їх гріхи, тривоги.
      Ніхто не відгукнеться – клич не клич,
      Перебувають в стані настороги.

      У безкінечнім натовпі оцім
      Зустріти важко серця половину.
      Бо поряд йдуть і генії, й людці,
      Та як впізнати серед них єдину?

      Ту, що розділить радість і біду,
      І зиму перетворить вам на літо...
      Самотньо я по вулиці бреду
      У безнадії рідну душу стріти.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    409. Батьківщина

      Там сонечка маленькі у траві
      З кульбаби ткали золоті мережки.
      Там за тинами вільно кропиві
      Й берізки одягалися в сережки.

      Там понад Сеймом скрізь конвалій цвіт,
      А часнику і щавелю – на лузі!
      Там жив мого дитинства дивний світ
      В полях зелених, що на виднокрузі.

      Там пахощі черемхи у лісах,
      Бузок, тюльпани, дикий мак червоний.
      Не загубився у моїх літах
      Ванільний запах, Великодні дзвони.

      Була і буде тисячі віків
      Моя мала велика батьківщина.
      Бо тут могили родичів, батьків,
      У Пісках, що над Сеймом, на Сумщині.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    410. Без людей
      Палало небо. Вітер плакав.
      Дощі сміялися з небес.
      І гнулась блискавка-вужака,
      І вив розлуки дикий пес.

      До неба полетіли руки,
      Когось благали: – Зупини!
      Та між світів слова розпуки
      Розтали, як у шторм човни.

      А невгамовний вітер плакав
      І серце рвалося з грудей.
      Гарячий біль. Холодна мряка.
      Самотній всесвіт. Без людей…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    411. Спогад


      Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
      Ще на траві не висохла роса.
      Над гніздами, як воїни, лелеки,
      І різнотрав’я лугова краса.

      Над Сеймом пар здіймається туманом,
      Десь риба розбиває гладь води.
      До сходу я прокинулася, рано,
      Щоби прийти з минулого сюди.

      Між лозами застиг на водах човен,
      Крізь воду бачу, як пливуть мальки…
      Світ батьківщини спогадами повен,
      Де все в нас починалося з ріки.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    412. Зраджені янголи


      Не залишили ніц святого,
      Навіть янголів запрягли.
      І кричи не кричи до Бога,
      Голос буде як звук бджоли.

      Убивають мою країну
      І не має ніхто жалю.
      Бо стріляють підступно в спину,
      Ті, хто в очі казав – люблю.
      30.06.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    413. На Купала


      На Купала ворожила долю
      І Дажбогу всі несла дари.
      Щоби Лада усміхалась полю,
      Щоб холодні не прийшли вітри.

      Щоби зранку у моїй криниці
      Скибку місяць на живій воді
      Колихав, а потім багряниці
      Всі шляхи закрили ворожді.

      Щоби люди усміхнулись радо,
      Якнайшвидше скінчилась війна.
      Я просила і Дажбога, й Ладу,
      Щоб у безвість відійшла вона...

      Ворожила з ночі на Купала,
      І просила долю не собі -
      Мирної і скорої ухвали
      У війні, не в горі і журбі.

      Ворожила в ніч купальську жінка...
      02.07.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    414. Рідновірам


      Молилися ми не чужим богам,
      А Небу, Сонцю, Дощику і Морю.
      І виростав у душах Віри Храм,
      І падали вночі в долоні зорі.

      Нас нищили, топили у Дніпрі,
      Привчали до чужої зовсім віри.
      Ми вижили і на однім крилі,
      Хоча живцем здирали нашу шкіру.

      Вбивали мову, звичаї, пісні,
      Чужих богів нам запихали в душу.
      Пройшли віки, тисячоліття, дні...
      Ми знайдемо ув океані сушу.

      04.06.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Живі кати мого народу
      Ви ще живі, кати мого народу,
      Бо проросли в онуках, у синах.
      Донині убиваєте свободу
      Не вам приходить смерть рідні у снах.

      А скільки нас за рідну пісню, слово,
      Загинуло в гулагах, у снігах.
      Це ви вдягли на нас оці окови,
      Посіяли між нами вічний страх.

      Переродились, вивчили і мову,
      Яку ви зневажали всі часи.
      І вишиванки одягли, щоб знову,
      Народ не відчував, що ви є пси.

      Що загризуть, обкрадуть всіх до нитки,
      Бо ненависть у ваших генах скрізь.
      Для нас ви принесли одні лиш збитки,
      Що не вмістити в тисячі валіз.

      І стільки горя принесли в країну
      Трьома голодоморами в свій час.
      Щоб не були ми вдома, тут, єдині,
      Ці нелюди не роблять і гримас.

      Вертаються вони із-за кордонів,
      Вилазять із усіх-усіх щілин.
      Для них нема у нас таких законів,
      Щоб зупинити цей злочинний плин.

      І стоїмо тепер на роздоріжжі-
      Куди іти, і хто нас поведе?
      У рідній хаті нібито приїжджі,
      Не знаєм, що попереду гряде.

      Керують скрізь кати мого народу,
      Що обмілів від воєн і біди.
      Коли не сіяв - не побачиш плоду,
      Лиш бур’янів навкруг і лободи…
      28.05.19




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    2. Без тата


      Заплакане обличчя у вікні,
      А від фіранки протяг – не відчути.
      Скажіть, за ким ви плакали вві сні,
      Кого ви так не можете забути?

      Погляньте, сонце променем своїм
      Вже висушило роси на віконці.
      Немає тата, є у неї дім,
      І мама є, скажіть маленькій доньці.

      Вона ще спить і ручки уві сні
      Розкидала, мов світ весь обнімає.
      Їй не збагнути маму у вікні
      І плач за тим, кого уже немає.

      Нема й не буде. Є один горбок,
      Де розцвітають паперові квіти.
      Війна зробила в дім злодійський крок
      І змусила тепер без нього жити...

      Розвиднілось. І непомітно вже
      Зайшов навшпиньках день у вашу хату.
      Вві сні дитяча пам’ять береже
      Його живого, бо спросоння: – Тату!

      Як боляче, що доня – сирота.
      Без чоловіка жінці світ – пустеля.
      Вдовині сльози, біль і гіркота
      Осіли назавжди в її оселі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Про рідне


      У тім краю,
      Де ріки
      Тихоплинні,
      Де райдуги із них
      Вологу п’ють,
      Ще не завмерла
      Мова України.
      Вона живе,
      І люди
      В ній живуть.

      Де клечанням
      На Трійцю
      Пахнуть хати
      Й татарським зіллям
      Вистелено світ,
      Любистками
      І дивом
      Рути-м’яти —
      Матусі руки —
      Пам’ять ранніх літ



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Таємна війна

      Вогнем і мечем захищали державу
      І гасли зірниці в очах вояків.
      І кров’ю, і потом боролись за славу
      Всі наші прапращури і до батьків.

      Тепер наша черга ставати до зброї
      І землю свою боронити в бою.
      Бо наші сусіди на конях із Трої
      Війну принесли потаємно свою.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Розвеснилося


      Бузковий час, травнева заметіль,
      Серед смарагду – золоті кульбаби.
      Гуде святково від нектару джміль,
      А від весни повсюди зваби, зваби.

      Уже не спить пухнаста сон-трава,
      Конвалія видзвонює в дзвіночки.
      Під сонценебом отакі дива,
      Де празникову ліс вдягнув сорочку.

      Усе радіє гуркоту громів
      І райдугам, що зайняли півнеба.
      І у того, хто серцем зазимів,
      Завесняніти з’явиться потреба.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. Без перемін
      На вістрі часу і на вістрі дня
      Опинишся ти раптом у негоду,
      Де вже панує і живе брехня
      І п’є твою святу джерельну воду.

      Як мовить слово – в серце попада,
      Підступна, хижа, а красою вмита.
      І трутою стає свята вода,
      Коли її із вуст злодійських пити.

      Де ж порятунок, де ота межа,
      Що може лжу відсіяти від правди?
      Народ сліпий ні на що не зважа,
      Бо дивиться у землю. Мріє завжди

      Про сонце, але треба розігнуть
      Горбату спину. Боляче й для чого.
      Пивка попити,стрінути весну
      Під телевізор, де немає Бога.

      Де тільки зрада і свистіння куль
      Для виродження повного народу.
      І вже ніхто не посилає дуль
      Тому, хто випив кров і взяв свободу.

      Бо як їх розрізнити, всі вони
      Клянуться тим, чого ніяк не мали.
      І совісті не мають, з їх вини
      Повсюди горе й смерть… Коли б устали

      Козацькі кошові і повели
      Осліплений народ за долю й волю.
      Бо нинішні злочинно завели
      Країну у тяжку й гірку неволю.

      І продають державу і красу
      За трон, за землю і озерну воду.
      Розрізнені вкраїнські голоси
      Уже не вийдуть на майдан свободи.

      Бо їх пофарбували, як щурів,
      На синіх, і на білих, на зелених.
      І щоб не об’єдналися, горів
      Керманичевий погляд злий, чмалений.

      Ось так і живемо, на цілий світ
      Розкраяли державу, як хлібину.
      Нема кому за це тримать одвіт...
      Помолимося разом за Вкраїну.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Кримські татари


      Куди ж цим людям дітися тепер?
      Росія викидає їх із хати.
      З них кожен другий у світах помер
      І вимушений знову потерпати.

      Століття двадцять перше на землі,
      Не людяність панує - зброя, сила.
      Татарів кримських селища малі
      Вже ворогами знов оголосили.

      Кидають до в'язниць простий народ,
      Що за надію мусить потерпати.
      Доб'ється він в своїм Криму свобод,
      І виживуть сини, народить мати!
      04.05.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Травневе тепло

      Непостійне травневе тепло –
      То зігріє, то кине у холод.
      Пелюстками учора мело
      І вітри гомоніли суворо.

      А сьогодні сміється весна,
      Виціловує сонце садочки,
      На дерева вдягла з полотна
      Білосніжно-рожеві сорочки.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Євшанова гіркота


      Гіркотою росте у країні євшанове зілля,
      Харалужні мечі не рятують народ від біди.
      Вороги тут сьогодні святкують собаче весілля,
      Дичавіють над шляхом Моравським забуті сади.

      Вимирає земля і старіють, бідніють селяни,
      Заростають кленками сади і цвіте кропива.
      А колись тут орали і сіяли наші древляни
      І збиралося збіжжя у копи в липневі жнива.

      Та змінилося все за далекі-далекі століття,
      Де насичена потом і кров’ю стражденна земля.
      Обірвали країну, кордонів зосталось лахміття,
      Бо украли її вороги із росії, з кремля.

      Живемо на війні, не виходимо із цього стану,
      Мов наїлись отрути чужої або дурману.
      І гірчить у душі від щоденного зілля євшану.
      Харалужні мечі не поборюють смерті, війну.
      13.05.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Розцвітає черешня


      Розцвітає черешня у нашім саду,
      Білим цвітом траву навкруги засипає.
      Я думками до мами прилину, прийду,
      І її у весняному сяйві згадаю.

      Сяде рідна за стіл під черешню оту,
      Ляжуть руки її на худенькі коліна.
      Зніме болі й жалі, і душевну сльоту,
      І думками до діток-онуків полине.

      Ми розбіглися всі по далеких світах,
      І шлемо їй листи, а частіш — телеграми.
      Із черешні в саду білий цвіт обліта,
      Пелюстки, наче діти, злетілись до мами.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    11. Де ти?
      Бджолиний рій
      Заплутався у платті
      Бузкового куща
      І так гуде!
      Троянда квітне
      Золотим багаттям
      І хвіртка хлипа —
      Де він, чуєш, де?

      Усе буяє,
      Світиться навколо,
      На грушах білих
      Ніби шовк фати.
      А думка студить
      Мозок охололий —
      Ти де, коханий,
      Рідний мій, де ти?

      Вже вечір фарби
      Накладає густо,
      Малює зорі
      Й місяць з висоти.
      Така краса!
      Але без тебе пустка.
      Питають квіти, яблуні —
      Де ти?!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    12. Скам'яніла


      У загравах століть
      Відбивалися коні і люди,
      Зупинялася мить,
      Ніби в тому німому кіно.
      І злітав з верховіть
      Сильний вітер і бив нам у груди.
      Ми по війнах ішли,
      Нас вбивають сьогодні й давно.

      Ми нескорені. Так!
      Ми замучені, може, прокляті,
      Що бідою запряжені долі,
      Неначе воли.
      Та від всіх ворогів
      Козаки відбивались затяті,
      І посічені війнами
      В хати під вишнями йшли.

      Крізь пороги Дніпро
      Протікає в яснім Запорожжі,
      Наче тисячу літ
      Люд живе на його берегах.
      А в донецькім краю
      Нас розстрілюють сили ворожі.
      Піднімаються ввись
      Від синів наших душі, мов птах.

      І стоїть в німоті
      Серед поля висока раїна.
      Наче матінка тут,
      Що пожала пшеничні снопи.
      Так віками одна
      Між річок і лісів Україна,
      У молитві святій
      Скам’яніла, зайшовши в степи.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. Війна через роки
      Дев’яте травня… Сімдесят років
      Ясніла нам далека перемога…
      Та вистачило у кремля вовків,
      Щоб кинути війну нам до порогу.

      Кульбаби цвіт, черемха і бузок…
      А на війні в Донбасі хлопці гинуть.
      Не видно їй кінця. Це нам урок,
      Як треба шанувати батьківщину…

      У небуття пішли мої батьки,
      В концтаборах підірвано здоров’я.
      Мій дід пізнав полон і фронт гіркий –
      Холодногірський в’язень плакав кров’ю…

      А нині світ перевернувся враз,
      Парадами – георгіївська стрічка.
      Ті, хто війни не нюхав, напоказ
      За вбитих ставлять покаянну свічку.

      Ми дві держави, дві дочки землі,
      Колись ділили навпіл славу, горе.
      Та ми звільнились і взяли шаблі,
      Щоб захистити мову, ліс і море.

      Щоб відстояти люд, моя земля
      Звоює і погасить цю заграву.
      І побіжить неслава до кремля,
      Вивищуючи українську славу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Кульбаби

      Впаду на землю
      Й сонця булаву
      Кульбабою
      Закину у траву.

      Нехай розквітнуть
      У людських серцях
      Оці пухнасті
      Золоті сонця.

      Бо радують
      Уже багато літ,
      Відколи цей
      Існує білий світ.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. На козацькому цвинтарі


      Козацький цвинтар. Вікові хрести
      Вросли наполовину в рідну землю.
      Тримати і у вічність їх нести
      Так важко їй від болю.Час недремний

      Оберігає воїв, що з могил
      Уже ніколи на коней не скочуть.
      Бо віддали життя і стільки сил
      Країні рідній в давні дні і ночі.

      Лежать із ними люльки і шаблі,
      І травами вже поросли могили.
      А за дощами хмари-кораблі
      Пливуть у вічність. Зберігають сили,

      Щоб за снігами сходила весна,
      І сіялося в теплу землю жито,
      І зберігалась роду таїна
      Того, кого в степу знайшли убитим.

      Бо після нього дерево життя
      Не перервали голод, холод, війни.
      Та в кожен рід приходило дитя,
      Щоб родове гілля росло надійно.

      І ширилося, проростало вглиб
      Його міцне і молоде коріння.
      Козацький роде, з глибини садиб
      Вже не одне тут вийшло покоління.

      Що гарувало з ранку до зорі,
      Трудилося і обливалось потом,
      Коли за коси брались косарі,
      А Бог їх урожаєм за роботу

      Так щедро обдаровував усіх.
      І славився піснями край козацький,
      Як чувся на святки веселий сміх
      І гопачок, що танцювали хвацько.

      Пройшли цим шляхом покоління тут,
      Від тата й мами, з прадіда до діда.
      І край стоїть в вишневому цвіту,
      Хоча його не обминали біди…

      У землю вгрузли вікові хрести,
      Яких минуло перекотиполе.
      Землі так гірко біль оцей нести,
      Бо під хрестами сплять козацькі долі.
      18.04.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. І народить мати


      Панує травень на моїй землі,
      Цвіте бузком і гронами калини.
      Каштани біло світяться в імлі,
      Вогонь півоній по усій країні.

      Саджають, сіють, в селах і в містах,
      І для людей кує роки зозуля.
      Та в мирний час влітає чорний птах –
      Чийогось сина наздогнала куля.

      В Донбасі, у відчахнутім краю,
      Де рідну мову зрадили, як маму.
      Тепер погано їм у тім гною,
      Бо кинув «руський мір» в глибоку яму.

      І виглядають гривню чи рубля,
      Щоб хтось монету кинув їм в долоні.
      Від «градів» плаче зранена земля,
      Окопи й вирви – сльозоньки солоні.

      А скільки там солдатиків лягло,
      Їх не діждуться сироти і вдови.
      Чому війні не зламано крило,
      Щоби від неї впали всі окови?

      До Гітлера добралися, а тут
      Цвіте навкруг обман і підлість влади.
      Невже забули, що і їх зметуть,
      І в річку Лету всіх відправлять радо?

      Бо довели до краю, до межі,
      До голоду, до смерті, геноциду.
      Не вперше людям брати на ножі
      Отих, що наче вівці тихі з виду.

      І виживе, підніметься народ,
      Недовго українцям вже страждати!
      Ми виборемо радість від свобод,
      Мир запанує і народить мати!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Сад майбутнього


      У вагоні на візочку
      В вишиванці сивий дід
      Цілий сад везе, кілочки,
      Що купив десь під обід.

      Загорнув у скатертину
      І везе цей сад в село –
      І калину, і малину,
      Щоб для правнуків було.

      Він посадить, щоб далекі
      Діти їли ті плоди.
      На подвір’я, щоб лелека
      Прилітав щоріч сюди.

      Діду вже багато років
      І йому не вродить сад.
      Та роститиме, аж доки
      Сам не піде в снігопад.

      І залишиться від нього
      Сад, багатий на плоди.
      Щоби правнуки старого
      Все частіше йшли сюди.

      Щоби яблуні і груші
      Пам’ять в серці зберегла.
      І щасливі рідні душі
      Не залишили села.

      У метро худенький, сивий,
      Сад везе в майбутнє дід.
      Будуть правнуки щасливі
      І багатим буде рід.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Поетові болі


      І про сонце, і про хмари
      Написав поет не раз.
      Римуванням всюди марив,
      Відчував болючість фраз…

      Та гнітило, що в діброві
      Серед велетнів-дубів,
      Грізно супить модні брови
      Дім багатих, а не вдів.

      І у вранішню годину
      Він писав: - Йому болить,
      Що багату Україну
      Обікрали зайди вмить.

      І нещасні жебраками
      Розбрелися по світах.
      За долярами, фунтами,
      Полетів їх долі птах.

      І уже скребуть Європу,
      Миють, чистять і перуть.
      Без родин, одні, наскоком,
      На чужину їхня путь.

      Скільки вдома є роботи
      І самотня там рідня.
      Та своїм кривавим потом
      Умиваються щодня.

      Може, міс, а, може, фрау
      Указать перстом і – геть!
      Дуже прикро за державу,
      Де болото, а не твердь.

      Розкошують бандюгани,
      Ув офшори гроші шлють.
      А в народу тільки рани
      Незагоєні гниють.

      У метро малі бродяжки
      Заспівають за п’ятак.
      Це майбутнє наше тяжко
      Виживає, мов жебрак.

      І догралися до краю,
      Доборолись, дожились.
      Не збираємо врожаю,
      Землю злодії взяли.

      І чомусь не українці
      Правлять балом на землі.
      Роздирають поодинці
      І великі, і малі...

      І болить в поета серце
      За державу, за народ,
      Що вмирає не за герці,
      А за долю без свобод.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Мамина журба


      Під матусині вікна підкралась журба,
      В шибку стукає часто дощами-сльозами.
      І од вітру скрипить посивіла верба.
      Темно в хаті… Лиш свічечка під образами.

      А старенька чекає приходу весни,
      За землею вже скучили мамині руки.
      Знов приїдуть до неї на поміч сини
      І зігріють їй душу маленькі онуки.

      У весни передзвони святкові свої —
      Зашепочуть берези та вільхи з‑за лугу,
      І наповняться леготом птаства гаї…
      І розвіють, розгонять матусину тугу.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Скінчилося?
      СКІНЧИЛОСЯ?

      Скінчилося пабєдобєсьє
      І висвітились вороги...
      А ті, що вже у підднебессі,
      За нас виплачують борги.

      Іде страшна війна, кривава,
      Бо переможець нас вбива.
      І хто чию святкує славу -
      Без сина мати чи вдова?

      Іще впадуть у перші грози
      Дощі, де шлють нам небеса.
      Донбас палає. Наші сльози
      Ніхто не бачить. Не згаса

      Війни кривавої пожежа.
      То що ж так святкували ви?
      Іще одна упала вежа.
      Вам так хотілось до москви?

      Ви скучили за мовним брудом,
      Де вами заткнута діра?
      То що святкуєте ви, люди,
      Коли країна помира?
      09.05.18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. По дорозі в Сибір


      Ти, мій народе, битий-перебитий,
      Що босоногим кинутий в сніги.
      Сибір твоєю кровію омитий...
      Залишені навік сади, луги.

      А вдома травень та розквітлі вишні,
      Із-за тинів забудьки й кропива.
      Ніхто листа нікому не напише,
      Адрес немає... І мовчать слова...

      Одні і ті ж у тебе воріженьки,
      Їх прізвища завжди тобі чужі.
      Їм все одно, що помирає ненька,
      І що життя дитяче на межі.

      Люд, як скотину, пхали у вагони,
      І кидали на станціях мерців.
      А до сибіру стільки перегонів!
      Немає крихти хліба у руці.

      Вагон товарний, повен горя-люду,
      Не прилягти з дитятком на руках.
      Серед цієї тисняви і бруду
      Ми виживали і бороли страх.

      Землянку рили не з землі, зі снігу,
      Віками там холодна круговерть.
      Із України, з того кровобігу
      До тундри, де вже чатувала смерть.

      Сибіри повні нашими кістками.
      Не забуваймо лютих ворогів!
      У пам’яті ще не закриті брами,
      Тримаймо в серці ненависть і гнів!

      До тих, що заставляли навколінці
      Стояти нас у нетрях кабали.
      Не пробачайте, рідні українці,
      Отим, що нас у безвість завели!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Травнева заметіль


      Травневий вечір співає люлі,
      Гойдає зорі в м’якій імлі.
      Комусь рахує літа зозуля,
      А в них любові, а в них жалі.

      Злітає з вишні легка пелюстка,
      Неначе казка весняний сад.
      Земля вдягнула вечірню хустку,
      На ній і місяць, і зорепад.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. Після виборів


      Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
      На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
      Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
      Замість жита – бур’ян засівали, і це вже було.

      Хоч століття пройшло та не повні від хлібу комори,
      Бо забув наш народ, що минуле ховати не слід.
      Де катком по народу пройшлися три Голодомори,
      Убиваючи нас, щоб забули ми, хто був наш дід.

      Що державу творив, засіваючи сонячне поле,
      Молотив до зорі, захищав свій народ в час війни.
      І тому у віках ця тяжка, не усміхнена доля,
      У нащадках його, де гарують волами сини.

      Ті, що вбили у наших людей і майбутнє, і мрію,
      Вже при владі ізнову, злодійські їх дочки й сини.
      Наші внуки зросли і втрачають єдину надію,
      То чому віддали за нероб голоси всі вони?

      За отих, що примусили нас розлетітись по світу,
      Вичищати Європу і мити чужинські міста.
      І тепер проти них голосують знедолені діти.
      Проти себе… Зневіра і біль вироста…
      01.04.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Поміж нами


      А поміж нами довгі ночі, дні,
      Дощі осінні і липневі грози.
      Морозу квіти на моїм вікні
      І вечорові безпорадні сльози.

      А поміж нами – талої води!,
      Що рве мости і покидає річку.
      І навсібіч тече, і в нікуди,
      Заходить в русло стале, в синю стрічку.

      А я стою край берега. Навкруг
      Пора весняна з повінню, із мулом.
      До трав готовий мій квітковий луг,
      Із місячним і зоряним розгулом.

      А поміж нами вже роки, не дні…




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. Сніг у долі


      Серед літа у Карпатах сніг
      Ліг на квіти і зелені трави.
      У природі холод переміг,
      Замерзають рути і купави.

      В заморозках ягоди, гриби,
      Одяглися в панцир полуниці.
      Літо зупинило раптом біг,
      Води схолодніли у криниці.

      Серед літа вскочила зима,
      Сплутала всі плани і надії…
      Глянула я – вже пуста сума
      Днів щасливих. Залишились мрії.

      Не була... Не бачила… Давно
      Відспівала всі пісні в спокої.
      Випав сніг у літі. Як в кіно…
      Ворог на поріг, а я без зброї.

      23.06.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. Батуринська трагедія


      Над Батурином гори горя,
      Понад Сеймом туманів сльози.
      Лиш каміння тут не говорить,
      Верби також мовчать і лози.

      Над Батурином смерть витає,
      Малюки і старі убиті
      Не мовчать, а весь час питають:
      Чом живі вороги на світі?

      Не відплачені досьогодні,
      Ще й обтяжені ми війною.
      Три століття уже в безодні,
      А розплата іде стороною.

      Над Батурином тихий вечір,
      Понад Сеймом лежать тумани.
      Біль усівся на людські плечі,
      З ним усі чужаки-тирани.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Сини, сини...


      Сини, сини, у селах і в містах
      За вас матусі моляться щомиті.
      Та прилітає знову чорний птах,
      Біду несе узимку і у літі.

      І вибухає з цього мамин світ,
      І попіл смерті сипле їй ув очі...
      Тепер цей біль шугає у зеніт,
      Живе у ній із ранку і до ночі.

      Виною в тім сьогоднішня війна,
      В яку синів життя вкладає влада.
      Своїх сховали по світах. Казна
      Для них відкрита, то й грабують радо.

      І стогне тихо скрізь голодний люд,
      На спротив неспроможний, на свободу.
      Стежки на цвинтар не від цих іуд,
      А від простого нашого народу.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Батьківщина


      Там сонечка маленькі у траві
      З кульбаби ткали золоті мережки.
      Там під тинами вільно кропиві
      Й берізки одягалися в сережки.

      Там понад Сеймом скрізь конвалій цвіт,
      А часнику і щавелю – на лузі!
      Там жив мого дитинства дивний світ
      В полях зелених, що на виднокрузі.

      Там пахощі черемхи у лісах,
      Бузок, тюльпани, дикий мак червоний.
      Не загубився у моїх літах
      Ванільний запах, Великодні дзвони.

      Була і буде тисячі віків
      Моя мала велика батьківщина.
      Бо тут могили родичів, батьків,
      У Пісках, що над Сеймом, на Сумщині.
      26.04.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Перед Паскою


      Сміється день вишнево й абрикосово,
      Весна буяє і чекає див.
      Відлунює пташиним сміхом, росами,
      І паростками трав і лободи.

      Вона сьогодні великодньо світиться
      Із пасками на рідному столі.
      І нікому вже нині пожалітися,
      Що крашанки не ті і замалі.

      Над Сеймом вітер гонить, грає хвилями,
      Пилок вербових котиків спада.
      Життя втекло роками, днями, милями,
      І ріками, де все тече вода.
      24.04.19




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Розлетілись вітри


      Розлетілись вітри по світах, ніби діти від неньки,
      Понесли дух змагальний з собою і радість свобод.
      Вже не втримають їх ні снігів, ні дощів походеньки,
      Бо ведуть за собою мій зболений рідний народ.

      Щоб устав із колін і сльозу пересолену витер,
      На обличчі століттями горем проораний слід.
      Дме на рани йому і знеболює, стишує вітер,
      Щоб зібрати докупи увесь український нарід.

      І піднятись на захист води, і лісів, і земельки,
      І вишневих садів, і онуків, що прийдуть у світ.
      Тих прогнати, що пхають в свою ненажерливу пельку
      Всі надбання країни – і звичай, і мову, і плід.

      І прокинеться світ, загримлять віковії кайдани,
      Бо припиняться смерті у цій ненависній війні.
      І заповняться людом щасливі од миру Майдани,
      І настануть для нас, вже об’єднаних, радісні дні.
      01.06.18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. На козацькому цвинтарі

      Козацький цвинтар. Вікові хрести
      Вросли наполовину в рідну землю.
      Тримати і у вічність їх нести
      Так важко їй від болю.Час недремний

      Оберігає воїв, що з могил
      Уже ніколи на коней не скочуть.
      Бо віддали життя і стільки сил
      Країні рідній в давні дні і ночі.

      Лежать із ними люльки і шаблі,
      І травами вже поросли могили.
      А за дощами хмари-кораблі
      Пливуть у вічність. Зберігають сили,

      Щоб за снігами сходила весна,
      І сіялося в теплу землю жито,
      І зберігалась роду таїна
      Того, кого в степу знайшли убитим.

      Бо після нього дерево життя
      Не перервали голод, холод, війни.
      Та в кожен рід приходило дитя,
      Щоб родове гілля росло надійно.

      І ширилося, проростало вглиб
      Його міцне і молоде коріння.
      Козацький роде, з глибини садиб
      Вже не одне тут вийшло покоління.

      Що гарувало з ранку до зорі,
      Трудилося і обливалось потом,
      Коли за коси брались косарі,
      А Бог їх урожаєм за роботу

      Так щедро обдаровував усіх.
      І славився піснями край козацький,
      Як чувся на святки веселий сміх
      І гопачок, що танцювали хвацько.

      Пройшли цим шляхом покоління тут,
      Від тата й мами, з прадіда до діда.
      І край стоїть в вишневому цвіту,
      Хоча його не обминали біди…

      У землю вгрузли вікові хрести,
      Яких минуло перекотиполе.
      Землі так гірко біль оцей нести,
      Бо під хрестами сплять козацькі долі.
      18.04.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Троянський кінь


      Впускаємо троянського коня
      У дім наш, у світлицю, в серце й душу.
      Щоб вже не знати спокою ні дня,
      Розшукуючи в океані сушу.

      Бо хтозна, що чекає нас тепер,
      Тож балансуєм між війною й миром.
      Живеш сьогодні, а назавтра – вмер,
      І не потрібен дім, твоя квартира

      На це і розраховують чужі,
      Оті, що тихо прийдуть убивати.
      Тарифами, де ціни на межі,
      Щоби ти сам пішов край світу з хати.

      І візьме ворог і ліси, й поля,
      Чорнозем наш, бурштин, титан і води.
      Комусь уродить вкрадена земля,
      Та не моїй країні і народу.

      Бо прийде цей страшний троянський кінь,
      Злякаєтесь - такого не чекали!
      А ви своїх відводили у тінь,
      Чужинців лиш до влади обирали.

      І гнулися до самої землі,
      Коли чужого бачили з порога.
      За зраду роду, смерті справи злі,
      Від вас вже відвернулись навіть боги.
      18.04.19




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Батьківські віконця

      Зашифрований час у великому місті,
      Кожен день боротьба у собі і з собою.
      Тільки істина вся у зеленому листі!
      Не завжди переможцем виходим з двобою.

      Те, що нині цвіте – відцвітає навіки,
      Буде зав’язь чи ні, нам оте невідоме.
      У чеканні проходить життя многолике,
      Щастя сховане тільки у рідному домі.

      Де коханий живе і велика родина,
      Там, де світять, чекають батьківські віконця.
      Ось для чого живе-проживає людина,
      Що сама собі є і дощами, і сонцем.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. На Паску


      Ці п’ять років, моя матусю мила,
      Як вас уже немає на землі.
      Любити так, як ви мене любили,
      Ніхто не зможе. Птаха на крилі

      У Піски вже нову приносить весну,
      На цвинтар, де ви з татом назавжди
      В заквітчаній могилі. Не воскресли.
      І вас вже не злякає час біди.

      А ми до вас, батьків, на свято Паски
      Злітаємося із усіх країв.
      Село згадати, погляд ваш і ласку,
      Зустріти друзів і почути спів

      Пташиний, перший. Та у водах Сейму
      Побачити ясну небесну синь.
      І бігти, як в дитинстві, навперейми,
      Де човен колисає голубінь.

      А в хатах пахне пасками, ваніллю,
      І крашанки сміються на столі.
      Де поряд із освяченою сіллю
      Лежать вербові котики малі.

      І прибрано у вибілених хатах,
      Сміються радо давні рушники.
      Та вже немає в світі мами й тата,
      Ніколи не торкнутись їх руки.

      Тому і летимо тепер додому,
      За спогадом дитинства і тепла,
      Забувши вік, свою життєву втому,
      Туди, де мама сонечком була.
      15.04.19




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Звідки правда?


      Ніхто не чує і не хоче чути,
      Ніхто не бачить, бо кругом сліпці.
      І замість правди п’ють гірку отруту
      Минулі покоління, нині й ці.

      Чи справдиться мальоване майбутнє,
      Хоча боротись треба за життя?
      Та люд у планах влади вже відсутній,
      В офшорах бачать багачі буття.

      Тому вони втечуть за океани,
      Вивозячи родини і дітей.
      Отам згодяться наші з вами мани,
      Що призвели до багатьох смертей.

      До бідності, а також геноциду,
      Де нація від влади помира.
      І ці чужинці вже не мають стиду,
      В країні вбита радість, є жура.

      І підуть нині обирати люди
      Із зол обох якесь найменше зло.
      То звідки правда у країні буде?
      Нам з вибором ніколи не везло.
      14.04.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Без коханого


      День минає і час пролітає крізь простір і вічність,
      Крізь безмежжя життя, зір нічних безкінечний потік.
      Не втрачає кохання свою таїну і незвичність,
      Бо його береже той один, хто до неба високого звик.

      Не злетів у захмарні й холодні його високості,
      На землі із одним залишився від втрати крилом…
      Та міняється все і стають уже квітами брості,
      А літа безупинно ідуть крізь роки напролом.

      Через нетрі утрат і доспілі, вже зібрані зерна,
      Через болі й спасіння твого відчайдушного крик.
      Бо ніколи й ніхто нам кохання уже не поверне…
      Не танцюю в калюжах, минаю, беру дощовик.
      13.04.19




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Все попереду


      Березневий туман вже заліг над світами,
      Кучугури снігів почорніли і тануть.
      Ще попереду птаством озвучені гами
      І осонцений день, що відкриє нам брами.

      Все попереду. Так. Перший пролісок в лісі,
      Горобців цвінь-цвірінь у солом’яній стрісі.
      І зелена трава поміж листу сухого,
      Великодні свята і благання до Бога.

      Зберегти цю красу і мою Україну,
      За яку на війні знов сини наші гинуть.
      Їм до раю тепер протяглася дорога…
      А живим всім потрібна лише перемога.
      13.03.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Життєдайні дощі


      За снігами дощі все помиють навколо –
      І сади, і поля, і дороги, і поле.
      Життєдайні впадуть – ярина зеленіє!
      І внесе в наші душі велику надію.

      На врожай, на добро і на грози з громами,
      На веселе зело і пташинії гами.
      На сережки черешень, смарагдові трави,
      І річок голубінь, і зелені отави.

      А всього треба нам - в світі щедро прожити,
      Щоб побачити, як половіє тут жито.
      Пережити війну і страждання народу,
      Щоби втримати врешті добуту свободу.

      Щоб раділа край поля висока раїна,
      Позбулася усіх ворогів Україна.
      13.03.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Свій до свого


      Народе мій, що вже дійшов до краю,
      З голодоморів, злиднів і брехні.
      Лиш вороги збирають урожаї,
      Бо українцям вже не можна. Ні!

      За троном люд барвистий процвітає -
      Болгарин, грек, татарин чи єврей.
      А українцям – зась! Нехай тримає
      На спині всіх чужих йому людей.

      Невдячні, та не стануть на колінця
      Перед людьми, що хазяями є.
      Бо владу мають тільки не вкраїнці!
      Їм не дозволять битись за своє.

      Якби могла я інородцем стати,
      То без страху усього і жалю
      Я вимела б чужих із влади, хати,
      Залишивши цей простір лиш гіллю.

      І хай тоді вже змиряться чужинці
      І зрозуміють – ми в країні є!
      До влади прийдуть, врешті, українці -
      Свій до свого і тільки по своє!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Чужі в світлиці


      Було усяких у моїй державі,
      Із заходу і сходу тут були.
      Та ми в свої світлиці, Боже правий,
      Чужинців вже на покуть привели.

      А їм начхати на святі ікони,
      На рушники, на хліб і на пісні.
      Вони не мають честі, їх закони –
      Убити, грабувати, скажеш ні?

      Вони прийшли не із добром до люду,
      Зневаженого, проклятого ним.
      І сіють зерна ненависті всюди,
      Торгують нами у часи війни.

      Минулим, навіть нашим рідним словом,
      Яке прийшло з прадавнини віків.
      Вже розхитали наші всі основи,
      Щоби забули ми своїх батьків.

      Вже витоптали все, взялись за душу,
      Де телевізор всівся в голові.
      Трясуть народ, як за останню грушу,
      Безвізом випихають на крові.

      І вже на трон усілися злочинці,
      Штовхаються, бо люд німий мовчить.
      Що з вами стало, рідні українці?
      Ви зрозумійте, що зосталась мить,

      Коли ви є оцим одним народом,
      Який повинен владу взять собі.
      І вибороти, врешті, всю свободу
      З чужинцями в нерівній боротьбі.
      05.04.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Убите слово


      А час іде, усе минає,
      І мова тихо помирає...
      Із сіл пустих, з тієї хати,
      Слова втекли... Бо тільки мати

      Могла в уста своїй дитині
      Покласти слово у родині.
      Співала тиху колискову,
      В якій плекала рідну мову.

      І все, щоби її дитині
      Жилося краще в Україні...
      На жаль, матуся вже не взнає,
      Що наше слово помирає...

      І діти рідні, і онуки,
      Своє забули без принуки.
      І у словеснім пустоцвіті
      Чужою цвєкають у світі.
      10.06.18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Відродимося!


      Поборемо усіх, відродимося знов,
      Держава зацвіте, полита не сльозами.
      Вбере земля навік синів убитих кров,
      А попіл з ворогів розвієм над полями.

      І щастя відтоді вже не покине нас,
      Тримає на руках матуся юна сина.
      Нарешті з нами Крим і зболений Донбас.
      Ми разом всі отут, стражденна Україно!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Все попереду


      Березневий туман вже заліг над світами,
      Кучугури снігів почорніли і тануть.
      Ще попереду птаством озвучені гами
      І осонцений день, що відкриє нам брами.

      Все попереду. Так. Перший пролісок в лісі,
      Горобців цвінь-цвірінь у солом’яній стрісі.
      І зелена трава поміж листу сухого,
      Великодні свята і благання до Бога.

      Зберегти цю красу і мою Україну,
      За яку на війні знов сини наші гинуть.
      Їм до раю тепер протяглася дорога…
      А живим всім потрібна лише перемога.
      13.03.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. Пробач, Небесна Сотне

      Небесна сотня дивиться у вічі
      Батькам, убивцям, владним ворогам.
      Вони не хочуть оцієї стрічі,
      Бо соромно стає за той бедлам

      Що натворили тут, в оцій країні,
      Всіх обікрали, збанкрутів народ.
      А на війні вбивають і донині,
      Не видно перемоги і свобод.

      Над головами пролітають круки,
      Віщують щось погане з дня на день.
      І злодіям не відрубали руки,
      Бо їхній вибір - грошова мішень.

      Домовляться, поділять і в офшори
      Втечуть, і з ними їхня вся рідня.
      Донбас забрали в нас і Крим, і море...
      Пробачте, біля трону шахрайня.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Життя у смужку

      А сльози ллються, бо тебе нема,
      І безпорадно вітер б’є у вікна.
      В кімнаті тиша і така німа…
      А я посеред звуків жити звикла.

      Минають ночі в спокої безсонь,
      Від кави гірко в ранішньому крузі.
      В минулім дотик дорогих долонь,
      І світ не був від нього у напрузі.

      А час, немовби те веретено,
      Накручує нитки у дні і роки.
      Невпинно він вистоює вино,
      У світі цім і добрім, і жорстокім.

      Хтось проживе у пеклі, хтось – в раю,
      Отримуючи в серце долі стріли.
      Та кожен вип’є чашу лиш свою,
      Тому й життя у смужку чорно-білу



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Моя стражденна земле

      На згарищі лиш попіл. Кропива
      Колись, як військо стане, створить хащі.
      Не скоро тут відродиться трава…
      Отак і ми в державі цій пропащі.

      Бо гнали нас, як мовчазних волів,
      Подалі від річок, озер і паші.
      Противитися щоб ніхто не смів –
      Забрали пісню, мову, землі наші.

      Перетерпіли і пережили
      Беззахисні та вдалі до роботи.
      По білім світі мовчки побрели,
      Залишивши для нас отут супротив.

      Щоранку підіймається зоря,
      Щоб замість неї засвітити сонцю.
      Горить у душах вічно, не згоря,
      Біль за народ у зболеній сторонці.

      Не хочу я, щоб квітла кропива,
      А щоб води в криницях скрізь – по вінця!
      Моя стражденна земле, будь жива,
      Служи нащадкам, вічним українцям!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Я - гілка роду


      Я не меншина у своїй державі,
      Я - гілка роду з глибини століть,
      При пісні, мові, танцю і при славі,
      Що у ментальність вплетена стоїть.

      Я із того великого народу,
      Що із усього працю обирав,
      Боровся, бився за свою свободу,
      Не гнувся і не одурив, не крав.

      В мені живе його душа нетлінна,
      В мені його дощі, сніги, сонця.
      Я разом з ним, народом України,
      З народження і до свого кінця.
      01.04.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Після виборів


      Вже плюєм на святе – на молитву, на пісню, на мову,
      На батьківський поріг, на криницю і на джерело.
      Повторилося те, що вбивало всі наші основи –
      Замість жита – бур’ян засівали, і це вже було.

      Хоч століття пройшло та не повні від хлібу комори,
      Бо забув наш народ, що минуле ховати не слід.
      Де катком по народу пройшлися три Голодомори,
      Убиваючи нас, щоб забули ми, хто був наш дід.

      Що державу творив, засіваючи сонячне поле,
      Молотив до зорі, захищав свій народ в час війни.
      І тому у віках ця тяжка, не усміхнена доля,
      У нащадках його, де гарують волами сини.

      Ті, що вбили у наших людей і майбутнє, і мрію,
      Вже при владі ізнову, злодійські їх дочки, й сини.
      Наші внуки зросли і втрачають єдину надію,
      То чому віддали за нероб голоси всі вони?

      За отих, що примусили нас розлетітись по світу,
      Вичищати Європу і мити чужинські міста.
      І тепер проти них голосують знедолені діти.
      Проти себе… Зневіра і біль вироста…
      01.04.19



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Що виберемо, українці?
      Стояв Майдан. Горіли шини,
      Молились наші матері.
      Майбутнє бідної Вкраїни
      На барикадах до зорі

      Мовчало, плакало, молилось,
      А потім зустрічало ніч…
      На жаль, нічого не змінилось
      За ці п’ять років… Тільки спіч

      Гаранта звідусюди лине,
      Про те, що в нас життя нове.
      І по-новому вже країна
      В сльозах і бідності живе.

      На фронті є щодня убиті,
      Поранених вже не злічить.
      І як тепер у цьому світі
      Ми будемо, вкраїнці, жить?

      Чи знов повіримо чужинцям,
      Що владу вкрали на крові?
      Не будь байдужим, українцю,
      Родина й дітки ще живі.

      Їм тільки сонця трохи в небі,
      Води, земельки і тепла.
      І щоби при такій потребі
      Країна без війни жила.

      Є тільки день, це буде завтра,
      Коли у світу на краю
      Вкраїнець вибере назавжди
      Біду чи доленьку свою!
      30.03.19




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Наповнені вітрила


      Гіркий ужинок нині у державі,
      Де замісився хліб наш на крові
      Своїх дітей. Невинні у розправі –
      Горбочками лежать в снігах, траві.

      На цвинтарях портрети на граніті
      І витоптані стежки до могил.
      Сльозами материнськими политі
      Лежать сини країни з міст і сіл.

      І шириться навкруг батьківське горе,
      Хоч опадає з вишень білий цвіт.
      Весна пройшла через війни простори
      Й заполонила сонцем цілий світ.

      Та у людських серцях панує морок,
      І холод в душах не розтав. А страх –
      За день майбутній, що згорить як порох,
      За те, щоб не настав держави крах.

      Синочків наших рідних і єдиних
      Ця влада кида в пекло без жалю.
      Сама втече за межі батьківщини,
      Щоби вітрил забракло кораблю.

      Але ми є! Відродимося знову!
      З полови проросте надій зерно,
      Утвердиться закон, ожиє слово,
      І українець стане за стерно!

      Попутний вітерець напне вітрила –
      І попливе держава вглиб віків.
      Розправлять українці руки–крила
      І заживуть в краю своїх батьків.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. До плеча плече


      Свинарчуків ганяють по країні,
      Усіх, що обкрадали вояків.
      І возять бидло зрадницьке, щоб ними
      Заповнити Тернопіль, Рівне, Львів.

      Наїхало гарантове нашестя,
      У древнє місто, добре і святе.
      Чи буде потім вже його пришестя,
      Чи люд його на виборах змете?

      І вже нацкорпус захища державу,
      Який з боями фронт увесь пройшов.
      І не дає зганьбити нашу славу
      Всім носіям чужинських підошов.

      Сини стоять гуртом, не поодинці,
      І тісно так, що до плеча плече.
      Ми вистоїмо, друзі, українці
      До перемоги! Ворог утече

      Удалину, за всі наші кордони
      Ми виметемо те чуже сміття!
      І підуть з ним всі біди й заборони
      Й відновиться в країні цій життя!

      28.03.19



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Перевертні


      Мовчать залякані поети,
      Полову сіють навкруги.
      Вже опустили слів багнети,
      Бо сіять нічим, а плуги

      Ржавіють… Нікому орати…
      Та й де узяти їм зерно?
      З полови ліньки вибирати,
      Не дуже й хочеться. Воно

      Лежати буде серед пилу,
      Чекати інших вже часів.
      Поетів справжніх всіх убили,
      А нині графоман засів.

      В своїх літературних радах
      Гуртується непотріб весь.
      Всього бояться. Тільки влада
      Дає їм грошики й овес.

      Нехай їдять… Бо на припоні
      Не заіржуть і не втечуть…
      Ці безпорадні горе-коні
      Не підуть в бій, в далеку путь.

      Що треба, те вони й напишуть,
      Лизнути треба, то й лизнуть.
      Ці коні вже на ладан дишуть
      І молодих їм не зігнуть.

      А поманити лиш грошима —
      То не відмовляться. Вони,
      Літературна рать вошива,
      Не знає справжньої ціни

      Ні честі, ні добру, ні славі,
      Ні слову, що прийшло з віків.
      Оці перевертні в державі
      Погоду роблять. Їм з руки

      Не поважати нашу мову,
      В усі шпарини — мовби ртуть.
      В колоні п’ятій додатково
      Гуртом заляканим ідуть.

      Напівзігнуті, вже готові
      Як пси дресовані служить.
      Напитися з держави крові —
      Надрукуватися — і вмить

      Кругом розкидати насіння
      Із віршиків своїх дурних.
      Цим демонструючи невміння,
      Не відчуваючи вини.

      Для чого їм Шевченко, Пушкін?
      Не пошанують, хоч умри!
      Оці літературні тушки,
      Вгодовані, злетять з гори.

      Впадуть до ніг свого народу,
      Перетворившись на сміття…
      Запроданців чекає зроду
      Нікчемне зрадницьке життя.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Об'єднайтесь, хлопці!


      В напівживій країні учинили лови
      Злодії, злодюжки з маленьких партійОк.
      Ось і українці не з’єднались знову,
      Гетьмани манюні не спиняють крок.

      Пруться помаленьку і повзуть до трону
      Нуль-нуль-нуль відсотків – це їх не ляка.
      Все сховали хлопці всупереч закону,
      Хочеться до влади – їх мета така.

      Розривають тіло матері чужинці,
      Їм би обікрасти зболений народ.
      Та чому не разом хлопці-українці,
      Що сміттям зібрались не ради свобод?

      Ті, хто розуміє - бій іде останній,
      За пісні і мову, просто за життя.
      Об’єднайтесь, хлопці, ми в такому стані,
      Що не буде з вами всім нам майбуття!

      Вороги-чужинці в хаті на порозі,
      Синьо-білих стільки зараз розвелось!
      Об’єднайтесь, хлопці, всупереч загрозі,
      Щоб країні потім плакать не прийшлось.

      Де ви, ті, хто мовить гарно в телевізор,
      Як вони за матір, та в кишені – зирк?
      Утече вся молодь, порадій безвізу!
      З вами перетворять Україну в цирк.

      Об’єднайтесь, хлопці, є іще два тижні,
      Щоби щось змінити на своїй землі.
      Виберіть одного, що найбільше ближній,
      Щоб не наступити знову на граблі.
      15.03.19




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Бійцю "Тихону"


      Уклін Вам, батьку, до землі уклін,
      За подвиг Ваш у сімдесят чотири.
      За ворогами гучно дзвонить дзвін,
      А Ви із тими, хто жадає миру.

      На фронті, з вояками, в бліндажі,
      Під кулями і градами страшними.
      Готова зброя, точаться ножі,
      За Україну-матір в літо й зими.

      Вже п'ятий рік воює чоловік,
      Хоча зросли його сини й онуки.
      На псевдо "Тихон" хтось його нарік,
      Отут, із ними, радощі і муки.

      Буває серце якось защемить,
      Та йде вперед з далекої дороги.
      На відпочинок має тільки мить...
      Спочине потім, після перемоги.
      23.03.19



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. Проста людина


      А хто вона, ота проста людина,
      Що дім будує, випікає хліб?
      Яка душа у неї і родина,
      Добро чи зло у глибині садиб?

      Які думки вона вкладає дітям,
      Чому навчає: правді чи брехні?
      І щоб вони, і навчені, і ситі,
      Жили на радість людям і рідні.

      І, головне, щоб матері і тату
      Була підмога, тільки підростуть.
      А потім вже покинуть рідну хату,
      Навчатися і свій шукати путь.

      Батьки не вчились, бо не мали змоги —
      Колгоспи, війни і голодомор…
      А нині в інтернеті теги, блоги,
      І президентсько-депутатський хор.

      І ось вона, оця проста людина,
      Не може зрозуміти, ну ніяк,
      За що її, одурену, невинну,
      Життя лишає зграя забіяк?

      І звуть її тепер електоратом,
      Галоші їй несуть і гречку теж.
      І доживає в Україні мати,
      Злодійства влади де не мають меж.

      Яке майбутнє у народу буде –
      Один говорить – так!, а інший – ні!
      То як же в очі подивитись людям,
      Бо хтось же винен у оцій брехні?!



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Повторять все


      Кохання наше осявало світ,
      Де все навкруг буяло і горіло.
      І ми удвох творили той політ,
      Де говорили руки, серце, тіло.

      Ми падали знеможено в траву,
      Спивали від безсилля ночі, роси.
      Там полини гірчили наяву,
      Де ти лицем в мої шовкові коси.

      Де зорі той серпневий зорепад
      До рук, на трави кидав нам, під ноги.
      Коханий мій, це сотні літ назад
      Було не з нами… З нами край дороги

      Петрів батіг сторожу виставляв,
      І берегли волошки нас у житі.
      Не буде нас. Залишиться земля.
      І правнуки повторять все у літі.
      10.02.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Не старцюю


      Сніги лежать. Іще пора безлиста.
      Весна далеко…Квіти…Лобода…
      З дахів звисають льодові намиста
      І вимерзла у кухлику вода.

      Ще брості досипають в снах зимових,
      Їм рано прокидатися зі сну.
      Співають зорі тиху колискову,
      Майбутнє листя мріє про весну.

      Тобою кров остуджена вирує,
      Частина льоду – та кипить в мені!
      Я не прошу любові, не старцюю!
      Ти гордість не зборов у ночі й дні.

      В мені живе моє кохання чисте,
      Його у мене й смерть не відбере.
      Душа оголена – мов дерево безлисте…
      Безлистя душ – страшніше ніж дерев.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Раби


      Ми є раби чужинської моралі,
      Від цього вже не відхреститись нам.
      Бо землю і моря у нас забрали,
      Чужі попи свій збудували храм.

      Вбивають мову, звичаї і пісню,
      З Донбасу до країни йдуть гроби.
      Від нашого мовчання світ не тріснув,
      А висновок зробив, що ми - РАБИ.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Харків'яни мої


      Є красиві міста, і багатші, і, мабуть, тепліші,
      В них живуть і сміються, щасливих чекають хвилин.
      Тільки Харків для мене – колиска, тому найрідніший,
      Тут побачила світ моя доня, а потім і син.

      Харків’яни мої, харків’яни,
      Це для нас мого міста краса.
      Харків’яни мої, харків’яни,
      Хай наш вічний вогонь не згаса.

      Гончарівським бульваром іду, тут століття з’юрмились,
      Де у вікна красунь заглядали колись козаки.
      Та від плинності часу ти, місто моє, не стомилось,
      Лиш молодшим стаєш, не зважаєш на довгі роки.

      Харків’яни мої, харків’яни,
      Це для нас мого міста краса.
      Харків’яни мої, харків’яни,
      Хай козацький наш рід не згаса.

      Є Холодна гора, де з тобою зростали у мріях,
      Немишлянських садів, журавлівських озер дивина.
      І Шевченкова вулиця, салтівських вікон надія –
      Все це Харків мій рідний, в нім дружать і праця, й весна.

      Харків’яни мої, харків’яни,
      Ви Сумською пройдіться ще раз.
      Харків’яни мої, харків’яни,
      Щоб наш вічний вогонь не погас.

      Я в метро проїжджаю по місту із краю до краю,
      Харків’яни живуть і кохають у місті моїм.
      Завітайте до нас, тут гостинно усіх зустрічає
      Харків – місто моє, мій щасливий, мій батьківський дім.

      Харків’яни мої, харків’яни,
      Ви Тарасу вклоніться ще раз.
      Харків’яни мої, харків’яни,
      Щоб козацький наш рід не погас.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Убите слово

      А час іде, усе минає,
      І мова тихо помирає...
      Із сіл пустих, з тієї хати,
      Слова втекли... Бо тільки мати

      Могла в уста своїй дитині
      Покласти слово у родині.
      Співала тиху колискову,
      В якій плекала рідну мову.

      І все, щоби її дитині
      Жилося краще в Україні...
      На жаль, матуся вже не взнає,
      Що наше слово помирає...

      І діти рідні, і онуки,
      Своє забули без принуки.
      І у словеснім пустоцвіті
      Чужою цвєкають у світі



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Мисливці

      Ату! Ату! З рушницею в руці
      Нас гонить влада до смертей, до прірви.
      Розставили червоні прапорці,
      Минаючи поля, дороги, вирви.

      Усе для них! Народу біг стрімкий
      З країни утікаючи, із дому,
      Їх не спиняє, бо робітники
      Вже не потрібні, вигнані свідомо.

      Чим менше нас, тим більше їм землі,
      Для їх нащадків - золотом чорнозем.
      Закрили пісню, слово в шпиталі,
      Тарифами вбивають у морози.

      І гонять нас офшорницькі вовки,
      Що визначають тут життя і ціни.
      Обклали прапорцями вік, ставки,
      Щоб не прийшли нарешті переміни.

      Нам треба цих мисливців зупинить,
      Не дати панувати, бо ізроду
      Народ цінує землю, кожну мить,
      Бо кров’ю він виборює свободу.

      Ату! Ату! Офшорницькі вовки,
      Уже скінчився ваш політ стрімкий.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. Мої западенці


      В глибині душі, на самім денці,
      Бережу повагу до основ,
      Тих, що українські западенці
      Пронесли віками через кров.

      Майже всі виходили з криївок
      До маржин, колиби і снопа.
      За божницю клали стос листівок,
      Йшли боротись з юності в УПА.

      Вас за це зганяли у сибіри
      Там ви мову й пісню зберегли.
      Спротиву загострену сокиру
      Не сховали із часів імли.

      Скільки вас безмежними світами,
      З України випханих, бреде.
      Та родину, землю, мову мами,
      Ви не забуваєте ніде.

      Не ставали зроду на коліна
      Зберегли ви славу, гідність, честь.
      В кожному із вас моя країна
      Має друга вірного плече.

      Перемоги вам в шановнім герці,
      З вами я у час добра й біди!
      Западенці, у моєму серці
      Ви були і будете завжди.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Вірші з колючками


      із гіркою долею своєю
      прожила я непросте життя
      замість манікюру в нігті глею
      набивалося без співчуття

      і боліли труджені всі пучки
      та душа боліла в сто раз гірш
      як виймала шпичаки – колючки
      бо писався з ними кожен вірш



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Забуде світ

      У просторі розтанули слова
      Невидимі, вони ще мають владу.
      А під ногами в березні моква,
      Невизначеність, де немає ладу.

      Неприбрана душа одна стоїть
      На березі життя, краю дороги.
      Питання актуальне у століть –
      Надіятись на себе чи на кого?

      Безлистий світ на чорно-білім тлі,
      Такі ж безлисті і похмурі душі.
      Патьоки сліз дощу на чистім склі,
      Де світ холодний на воді і суші…

      Усе проходить, все колись мине,
      Впадуть у безвість і страждання, й болі.
      І світ забуде змучену мене,
      Що мала час гіркий в своїй недолі.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Змініть іконостас


      Як виживаєш, націє рабів,
      Тих, що за гречку продали свободу
      І мову материнську, хату, спів,
      Безчестям замінили честь народу?

      Що продали майбутнє поколінь
      За хліба шмат і сріблеників жменю.
      Вам за державу воювати лінь,
      То захистіть дитину, батька, неню!

      У вас забрали вже ліси й поля,
      Зламали долю і зняли сорочку.
      І плаче скрізь отруєна земля,
      Бо зрадили її сини і дочки.

      З-під вишень у садах і з-під беріз,
      І з-за тинів, де ваша хата скраю,
      В якій від горя повна чаша сліз, -
      Безхліб’я, безробіття, неврожаї.

      І заржавілі скрізь шаблі й ножі,
      І застоялись коні, бо галопом
      Під козаками у краї чужі
      Літали, боронили вас в Європі.

      Було колись. А нині вороги
      Вже хазяями є у вашій хаті,
      У владі накопичують борги.
      Ви ж мовчите і в тому винуваті!

      Зберіться на майданах всюди враз,
      Виконувати змусьте всі закони.
      І владний цей змініть іконостас,
      А ворогів відкиньте за кордони!

      Прокиньтеся, вставайте! Час прийшов
      Нам землю від злочинців захищати.
      Звільнити край від зрадницьких оков,
      Щоб хазяями стали батько й мати!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Скільки?

      Коли диявол вже сидить на троні,
      Із булавою владною в руці –
      Народ ковтає сльозоньки солоні,
      Бо правлять ним не люди, а людці.

      Повсюди плач гіркий і тихий стогін,
      А непогода теж своє – моква.
      І зрадили людей всі їхні бОги,
      Бо звідусіль брехня, слова, слова.

      Покірності всім треба, як овечки,
      Щоб мати лиш тупих волів, рабів.
      Тим, хто на трон піднявсь за гроші й гречку,
      Ніхто не сміє виявляти гнів.

      Тому сьогодні у оселях голод
      Живе повсюди, викликає страх.
      А парки і ліси з’їдає холод,
      Бо недоступний газ. У всьому крах.

      Майбутнє невідоме, бо зневіра,
      Війна на сході, всюди вороги,
      Що заливають сала всім за шкіру,
      Вони ж нам накопичують борги.

      Життя іде, страждає від безмов’я,
      Донбас палає, утікає Крим.
      Держава, що синів спливає кров’ю,
      Терпіти буде скільки цей режим?



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Поминальний день


      Пробач, матусю, в поминальний день
      Є скибка хліба на столі і є водичка.
      Плеча твого немає, слів, пісень,
      Лише вогонь малесенький від свічки.

      І є тепло і світло, ніби ти
      Десь поряд є, але знайти не можу.
      Матусю, де тепер мені знайти
      Пробачення слова? Я на сторожу

      Поставлю пам’ять і любов свою
      До тебе і до тата, до родини…
      Все у дитинстві, все у тім краю,
      Де найдорожчі у житті години.

      Там, де шовки м’якого споришу,
      І дзвін молочний вранці із дійниці…
      У вірші цім сьогодні запишу
      Дитинства спомин - верби і криниці.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Останній день


      Вогнем холодним обпекло мене
      І викинуло на узбіччя долі.
      Осиротіла?! Думалось, мине
      Страшна хвороба у вселенськім полі.

      Усім богам я ставила свічу,
      Молилася за тебе до світання.
      Не помогло! І серцем я кричу,
      Беззучно плачу за моїм коханням.

      За теплим словом, поглядом твоїм,
      За ніжністю у кожнім вдячнім слові...
      Осиротіло щулиться весь дім,
      А був же храмом нашої любові!

      І на столі стоїть п'янке вино,
      Яке ти готував для наших друзів.
      Та болісно кривавиться воно,
      Бо все сумне у цій безмірній тузі.

      Коханий мій, куди ж тепер іти?!
      Січневий день в морозному світанні.
      По вінця налилося гіркоти.
      І ніч оця в родині вже остання.

      По квітах завтра твій проляже шлях
      У вічність, у безмежжя, у безмене.
      Трояндами обпалиться земля,
      Гарячим снігом у замерзлих кленах.

      В останній путь від мене, від рідні,
      І вірних друзів, воріженьків щирих.
      Пробач, коханий, їм усім, мені...
      Прощай навіки!.. Але я не вірю!..





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Прощальне


      І рветься серце і душа болить,
      І зрозуміти ще ніяк не хоче.
      Що в неї вкарбувалася та мить,
      коли твої я закривала очі.

      Коли холодним стогоном лягла
      У нашому будинку мертва тиша.
      І врятувати я вже не могла
      Тебе, одного в світі. Хтось запише

      На небесах твоє святе ім'я
      І забере тебе від мене, друзів.
      Було кохання, музика, сім'я,
      Що залишилось на вечірнім прузі?

      Хто обізветься до гітарних струн,
      Торкнеться клавіш чи напише слово?
      Самотній дім, а на душі валун,
      Та я тебе чекаю знову й знову.

      А серце ще не може зрозуміть,
      Що я самотня... і уже без тебе.
      Бо відбулася в долі чорна мить,
      Коли на плечі впало ціле небо.

      І темні хмари ніби навіки,
      І стугонить у скронях мертва тиша...
      А ти у згадках молодий, стрункий...
      На жаль, вже не обнімеш, не напишеш.

      У мене все від тебе. Відколи
      Зустрівся в долі молодий, чубатий.
      Безмежним щастям роки відгули
      У колі друзів, у родинній хаті.

      Прощай моє кохання, назавжди...
      Тепер вдова... Вбираюся у чорне...
      Пробач мені, що не змогла біди
      Відкинути, убити. Горе горне

      Мене до себе. Я його боюсь
      І кличу наших друзів на розраду.
      Чекай мене, колись і я приб'юсь
      До вічності, до тебе, рідний ладо.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Повторять все


      Кохання наше осявало світ,
      Де все навкруг буяло і горіло.
      І ми удвох творили той політ,
      Де говорили руки, серце, тіло.

      Ми падали знеможено в траву,
      Спивали від безсилля ночі, роси.
      Там полини гірчили наяву,
      Де ти лицем в мої шовкові коси.

      Де зорі той серпневий зорепад
      До рук, на трави кидав нам, під ноги.
      Коханий мій, це сотні літ назад
      Було не з нами… З нами край дороги

      Петрів батіг сторожу виставляв,
      І берегли волошки нас у житі.
      Не буде нас. Залишиться земля.
      І правнуки повторять все у літі.
      10.02.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Рідні Піски


      За Білопіллям Ворожба´ встає,
      Нові Вірки, а там вже дуже близько,
      Вздовж Сейму простяглось село моє —
      Вербово‑яблуневі в соснах Піски.

      У тисячу сто вісімдесят п’ятий рік
      Дружина князя Ігоря велика
      Тут мала переправу. І навік
      Є пам’ять в нас про цього чоловіка.

      Тут давнина з усього вигляда,
      Її усі шанують, як годиться.
      Під товщею піску свята вода —
      Тисячолітня знайдена криниця.

      Й донині наш увесь слов’янський люд
      До неї їде вмитися, зцілитись.
      А влітку діти-правнуки з усюд —
      Додому, до батьків, щоби напитись.

      Води і ласки, рідного тепла,
      Де на стовпі на кожному лелеки.
      Тут наша батьківщина не мала,
      Хоча тепер ми живемо далеко.

      Та тільки в Пісках нам вода свята
      І вишень цвіт з усіх нам найбіліший.
      Лелечий краю, з тебе вироста
      Моя родина і разочок віршів.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Скільки?


      Коли диявол вже сидить на троні,
      Із булавою владною в руці –
      Народ ковтає сльозоньки солоні,
      Бо правлять ним не люди, а людці.

      Повсюди плач гіркий і тихий стогін,
      А непогода теж своє – моква.
      І зрадили людей всі їхні бОги,
      Бо звідусіль брехня, слова, слова.

      Покірності всім треба, як овечки,
      Щоб мати лиш тупих волів, рабів.
      Тим, хто на трон піднявсь за гроші й гречку,
      Ніхто не сміє виявляти гнів.

      Тому сьогодні у оселях голод
      Живе повсюди, викликає страх.
      А парки і ліси з’їдає холод,
      Бо недоступний газ. У всьому крах.

      Майбутнє невідоме, бо зневіра,
      Війна на сході, всюди вороги,
      Що заливають сала всім за шкіру,
      Вони ж нам накопичують борги.

      Життя іде, страждає від безмов’я,
      Донбас палає, утікає Крим.
      Держава, що синів спливає кров’ю,
      Терпіти буде скільки цей режим?
      05.02.18



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    73. Не спіть, українці!


      Ви здуру кладете життя і тіло,
      І вірите в облудливі слова.
      Свобода й воля звідси полетіли,
      І Україна з вами ледь жива.

      Вас убивають вже не поодинці,
      Свідомо убивають з-за землі.
      Де розум ваш, скажіте, українці?
      Чому спите? Прокиньтеся! Малі

      Ті спротиви, що де-не-де проходять,
      В конвульсіях конають. І тоді
      Вас винищать страшні чужі заброди,
      Що геноцидом правлять. На воді

      Річок, озер, поставлено кордони,
      Напитись ніде, просто підійти.
      Для вас, зчумілих, всюди заборони,
      Бо мовчите, і сестри, і брати.

      Радієте чужому вам безвізу,
      Де праці з ранку вже нема межі?
      Для вас, дурних, працює телевізор,
      Де вішають брехню чужі мужі.

      Вони для нас, насправді – воріженьки,
      Яким потрібна лиш оця земля.
      А ви забули, у якої неньки
      Ви народилися? І вже здаля

      Не бачите, хто обікрав країну,
      Хто до могил зігнав увесь народ.
      Хто на війну погнав чужого сина
      І в тюрми тих, хто ще шукав свобод.

      Хто посадив своїх у телевізор,
      Щоби збивали люд з його шляху,
      Щоби втікали з дому вже без візи,
      Від безгрошів’я, голоду, страху.

      І що? Змиритись? І здихать родами,
      Все ворогам залишити своє?
      За нелюбов, невірність, зраду мами,
      Безпам’ятство – забули хто ви є!

      Ще поміж нас живуть думки Шевченка,
      І сіють вічне Леся і Франко!
      Вставайте, люди, помирає ненька,
      Між нами ворог, влесливий страшко!
      18.09.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    74. Вдовине


      Моя журо, моя печаль без краю,
      Мій чорний біль віднині, як мана.
      Я вас в товариші не обираю —
      Самі щоденно зирите з вікна.

      У сірий світ і у безмежжя тиші,
      Де самота з куточків вигляда.
      І де ніхто не мовить, не залишить
      Відкритим кран, де утіка вода.

      На всі запори замикаю двері,
      Всього боюся, бо тебе нема.
      Живу неначе у незвичній ері,
      В якій сама — свобода і тюрма

      Сама себе жалію і неволю,
      Невільником і катом — теж собі.
      Щасливою свою вбачала долю,
      Та плач і стогін у моїй журбі.

      Ну як мені тепер без тебе жити
      І як летіти на однім крилі!?
      Без тебе розцвітають перші квіти,
      Травичка проростає із землі.

      Заходить сонце на вечірнім прузі
      І яблунева гілка вигляда…
      Не ходять в гості вже колишні друзі.
      Стікає час без тебе, як вода



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Телеграма


      Ізранку дощ — то буде день погожий,
      В дорогу дощ — щаслива буде путь.
      А в мене щось на успіхи не схоже,
      Хоча в прикметах я шукаю суть.

      Розсипала на стіл сільничку солі,
      Забула щіпку кинуть за плече,
      Щоб не збулось нещастя. А від болю
      Не тільки в серці, і в душі пече.

      Там десь далеко захворіла мама
      І я зібралась вранці до села.
      Хоча неждана пізня телеграма
      Не мамою відправлена була.

      А надіслав її мені сусіда,
      Кремезний, роботящий селянин.
      І я надіюсь — встигну до обіду
      Обняти маму. Декілька годин

      Автобусом проїду по Сумщині,
      Щось напишу про села і гаї,
      Про хлопчика, який на конячині,
      Нагадує дитячий світ мені.

      І не куняю я, біжить дорога
      Через ліси і ріки, за мости,
      До маминого рідного порогу,
      Що споришем устиг вже зарости.

      Бо виросли матусині онуки —
      Трави не топчуть, не збивають ніг.
      У них тепер шляхи всі — до науки,
      Бабусин дім для них — то оберіг.

      В саду на груші гойдалку колише
      Весняний теплий ніжний вітерець.
      І груша скрипне, наче схлипне тиша,
      Як місяць свій запалить каганець.

      І заґелґочуть гуси на світанку,
      В дійницю вдарить струмінь молока…
      На звуки був багатим світ ізранку,
      Коли в подушку куталась щока.

      І мамине: «Вже прокидайся, доню,
      Бо скоро сонце вигляне з‑за хмар».
      І пахли молоком її долоні,
      Як завжди пахне ладаном вівтар.

      Я напівсонна виганяю з двору
      Своїх гусей на вранішню стерню.
      І пил дорожній зігріває впору
      Оцю сільську малечу, всю рідню.

      А досипали ми попід скиртами,
      Закутавшись в солому аж до вух.
      І як раділи потім наші мами
      Тим колоскам, що зібрані в фартух…

      Отак і збігло, відійшло дитинство,
      Стекло водою, проросло в полях.
      Навчання, і кохання, й материнство —
      Тут кожен свій проклав у вічність шлях…

      Як добре — мама стріла на порозі:
      «Заслабла трохи, ти пробач мені,
      Бо важко, доню, вже мені невзмозі
      Одній тут бути довгі ночі й дні.»

      А я щаслива — мама біля мене,
      В дитинство повернулася душа.
      Під маминим крилом благословенним
      Відчула захист, як мале пташа



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Спинений життєплин


      Ввібрався світ в оцю безмежну тишу,
      А небокрай - у сиву далечінь.
      Історія у пам’ять все запише,
      Щоби не рвати вузол поколінь.

      І ранок цей, і наш майбутній вечір,
      Де ми нарешті стрінемось удвох.
      Коли обнімеш ти мене за плечі,
      То ніжних слів посиплеться горох.

      І світ замре, зупиниться у долі,
      Заради цих жаданих так хвилин.
      І плакатиме вітер в чистім полі
      Від щастя, що спинило життєплин.
      30.01.18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. Cпиняю час


      Можливість раз буває у житті,
      Вона та час і слово – не вертає.
      Все буде інше, люди й світ – не ті,
      А сказане злетіло в небокраї.

      Слова зневіри випалили світ,
      Зросте не скоро щось на попелищі.
      Надія залишає свій політ,
      Немовби човен, де пробите днище.

      Пора пройшла, пожовкла вся трава,
      А потім світ зими збілів незримо.
      У вірші намистинками слова
      Самі собою утворили рими.

      І я малюю літерами час,
      Хоча вже «завтра» стукає у двері.
      І можна прихилитись до плеча,
      Та я спиняю вічність на папері.
      29.01.18



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Забуде світ


      У просторі розтанули слова
      Невидимі, вони ще мають владу.
      В лютневий день з-під ніг тече моква,
      Невизначеність, де немає ладу.

      Неприбрана душа одна стоїть
      На березі життя, краю дороги.
      Питання актуальне у століть –
      Надіятись на себе чи на кого?

      Безлистий світ на чорно-білім тлі,
      Такі ж безлисті і похмурі душі.
      Патьоки сліз дощу на чистім склі,
      Де світ холодний на воді і суші…

      Усе проходить, все колись мине,
      Впадуть у безвість і страждання, й болі.
      І світ забуде змучену мене,
      Що мала час гіркий в своїй недолі.
      02.02.18



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Пам'яті убитих на війні

      Шматок металу, невелика куля,
      Життя спинила, поламала рід.
      Від смерті це життю велика дуля,
      Яка Донбас обрала домом, схід.

      Вона гуляє всюди і неспинно,
      Приносить гроші правлячій братві.
      Убитий воїн - то чиясь дитина,
      І не остання жертва на крові.

      Якщо не захищати нам країну,
      З кордону не прогнати ворогів,
      То що тоді залишим в спадок сину,
      Де буде наше слово, вміння, спів?

      Куди впаде остання насінина,
      Чиїми будуть і ліси й поля?
      Тому і б'ються нині до загину,
      Тому і кров'ю повниться земля.
      25.12.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Мисливці


      Ату! Ату! З рушницею в руці
      Нас гонить влада до смертей, до прірви.
      Розставили червоні прапорці,
      Минаючи поля, дороги, вирви.

      Усе для них! Народу біг стрімкий
      З країни утікаючи, із дому,
      Їх не спиняє, бо робітники
      Вже не потрібні, вигнані свідомо.

      Чим менше нас, тим більше їм землі,
      Для їх нащадків золотом чорнозем.
      Закрили пісню, слово в шпиталі,
      Тарифами вбивають у морози.

      І гонять нас офшорницькі вовки,
      Що визначають тут життя і ціни.
      Обклали прапорцями вік, ставки,
      Щоб не прийшли нарешті переміни.

      Нам треба цих мисливців зупинить,
      Не дати панувати, бо ізроду
      Народ цінує землю, кожну мить,
      Бо кров’ю він виборює свободу.

      Ату! Ату! Офшорницькі вовки,
      Уже скінчився ваш політ стрімкий.
      18.12.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Біла ворона


      Посеред зради, підлості і бруду,
      Продажності людців, нещирих сліз,
      Я чорною вороною не буду,
      Хоч упаду, так білою, униз.

      Тому мені не солодко, а гірко,
      Від болю за отруєний народ.
      Бо я, його дитина, доня, гілка,
      Порву всі пута, прагнучи свобод.

      Не прогинаюсь і не продаюся,
      У друзях ті, що серце обняло.
      Бо прадід вчив, і тато, і матуся,-
      Нещира доброта – найбільше зло.

      Життя спіткнулось об війну і сльози,
      І материнський крик, батьківський гнів…
      Серед льодів зашерхлих змерзли лози…
      З війни весною ми ждемо синів.

      А зараз шкіру пробиває зрада
      Отих, що владу захопили враз…
      Воронам білим чорні тут не раді,
      Це значить битва до останніх фраз.
      18.12.17



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Материна молитва пораненому


      Синочку наш, захиснику, солдате,
      Не покидай так рано білий світ.
      За тебе я молюся, рідна мати,
      Щоб вижив і продовжив роду цвіт.

      Ти плоть моя, оця душа єдина
      Летить тобі у поміч, ніби птах.
      Тобі в підтримку ціла Україна -
      Джерела й ріки, і поля в житах.

      Хоч би війна закінчилася скоро
      І вигнали ми злодіїв кремля.
      Втече навіки із країни ворог.
      Живи, мій сину, молить вся земля!
      13.12.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Передзим'я почуттів


      Іще сніги не впали на охололу землю,
      Дощами потихеньку скрізь осінь полива.
      Це передзим’я в світі, тому не відокремлю
      Твої гарячі руки і льодяні слова.

      Неначе не змінилось ніщо у нашій долі –
      Робота, ліс і друзі, гітара на стіні.
      Відчутне передзим’я уже і в нашім колі,
      Тепло є від каміна, а де твоє мені?

      В невизначенім часі якісь хиткі стосунки,
      Хоч ти зі мною поряд, в думках – далеко, з ким?
      І обпікають губи холодні поцілунки,
      Де в передзим’ї нашім вогню гіркущий дим.
      14.12.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. Відзолотіло

      Принишкло все в осінню днину,
      Трава пожухла, голий ліс.
      Лиш де-не-де немов краплини
      Не скинув листу верболіз.

      Немов змія, вузька стежина,
      Веде у хащі, в густину,
      Малий опеньок на хвилину
      З-під листу виглянув зі сну.

      Відзолотіло скрізь. Віднині
      Тут більше сірих кольорів.
      Вогонь горить лиш на калині,
      Гіркий вогонь осінніх днів.

      Усе покриється снігами,
      Перезимує до весни.
      І різнокольорові гами
      Засяють святом новизни.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Щорічні переміни

      Всьому радію – хлібу, солі,
      Врожаю краю золотого,
      Озимині у чистім полі
      І хаті маминій за рогом.

      Куди лечу з доріг далеких,
      Де серце падає до хвіртки.
      Де на стовпі гніздо лелеки,
      Що споглядають влітку зірко.

      Де груша татова під зиму
      Коріння кутає у листі.
      Понад селом хмаринки диму,
      Калина вся стоїть в намисті.

      Приміряв перший сніг обнову,
      Приліг на жовте і зелене.
      Розтане, потім ляже знову,
      Зігріє ноги яблунь, кленів.

      В житті щорічні переміни –
      Зима, весна, за літом осінь…
      Вогонь потріскує в каміні.
      Не чути вітру стоголосся.
      28.10.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. У передзим'ї

      Іще сніги не впали на охололу землю,
      Осінніми дощами хмарина омива.
      Відчутне передзим’я, та як я відокремлю
      Твої гарячі руки й остуджені слова?

      Нічого не змінилося ще у нашім колі -
      Робота, дім і друзі, гітара в вихідні.
      Та тільки передзим’я вже відчуваю в долі,
      Тепліє від каміна, та холодно мені.

      В невизначенім часі такі ж хиткі стосунки,
      Хоч ти зі мною поряд, але думками з ким?
      І обпікають губи холодні поцілунки,
      Де в передзим’ї нашім замість вогню лиш дим.
      14.11.17



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Чужі




      Спокійно розійшлися і без сліз,
      Неначе все життя були чужими.
      Свобода свіжа, кажуть, із коліс,
      Прийшла весною, переживши зиму.

      Не згадую, щаслива, що одна,
      І вільна, мовби в піднебессі птаха.
      У зраді тій була твоя вина,
      Виходить, що з тобою я – невдаха.

      У попіл – наш багатолітній шлюб,
      Де все надвох – і радощі, і біди.
      Та прощення не хочу чути з губ,
      Ми вже чужі і, навіть не сусіди...

      Весняний дощик з неба на траву,
      Всьому приносить життєдайну силу.
      Без тебе гідно й далі проживу.
      Любов майбутню підніму на крилах.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Молитви чужим богам

      Чужим богам довірили серця
      З народження до самого кінця.
      Буття страхом наповнюючи вщерть,
      Усе життя чекати тільки смерть.

      Відволікати від нагальних дум
      І сіяти у душах чорний сум.
      Не піднімати вгору голови,
      Не бачити ні сонця, ні листви.

      Релігія зробила з вас рабів,
      Щоб ви забули щастя, радість, гнів.
      Слов’яни сонцю і дощу з віків
      Присвячували танець свій і спів.

      Бо вільними були, вклонялись Ладі,
      Дажбогові раділи, а не владі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Осінній кососік

      Надлягають, гуснуть хмари,
      Розгостився тучний дощик.
      Пірить так, що з вітром в парі
      Злива миє парки, площі.

      Все навкруг заворосилось,
      Потемніло, звісно, осінь.
      Довго буде йти кропило,
      Доки сніг впаде на коси.
      10.11.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Без тебе


      1

      Я руки прстягаю уві сні,
      Біжу тебе, щасливого, стрічати.
      І ми удвох заходимо до хати,
      Де ти смієшся сонячно мені.

      І заздрять нам не тільки вороги,
      Бо, навіть котик наш чекає ласки…
      Я прокидаюся з цієї казки —
      Самотня річка лиже береги…

      2

      А що ж тепер лишається мені —
      Гарячий сніг, а чи холодне літо,
      Де градом все утоптано, прибито, —
      Холодні сльози і німі пісні?

      І вічний стогін вітру вітру в буревій,
      Заплакані дощем осінні вікна,
      І холоду й морозу гострі ікла —
      Розбитий глечик сподівань, надій…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Не забракне

      Коли зрозумію,
      Що вільна і вже не люблю,
      Тоді у печі безнадії
      Минуле спалю без жалю.
      Як вечір пташиним крилом
      Огорне прогріту ріллю,
      Вітрил не забракне
      В майбутнє пливти кораблю.
      05.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Скерцо болю

      Синдром поламаного серця
      Від горя й бід знаходить нас.
      І ми вже не в шановнім герці,
      Тримаємо в пігулках час.

      Щоб пережити всі напасті,
      Зібрати вкупу місяць, день,
      Де спомин про минуле щастя
      Нас не уб’є, не підведе.

      Мо,’ ще до фінішу далеко,
      І будемо топтати ряст.
      Онуків принесуть лелеки,
      Що відлетіли за моря.

      Ми виглядаємо з дороги
      Своїх батьків, своїх синів.
      Щоб не з каліцтва, з перемоги,
      Нам світ вернути їх зумів.

      Синдром поламаного серця -
      Сьогодні вже не новина.
      Звучить повсюди болю скерцо,
      Аби скінчилася війна.
      05.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. Посестри

      Я сотні разів поклонялась і сонцю й тобі,
      Змішала світи, що, здавалось, не схожі разюче.
      Тепер перехрестя у долі і серце в журбі,
      Якою дорогою йти, щоб не стало болюче?

      Звикати, що зорі без мене впадуть у траву
      І руки твої вже не ляжуть тихенько на плечі.
      Я вільна від тебе, і зрад, і кохання, живу.
      Вже сонце сідає. Розлуко, тобі – добрий вечір.

      Тепер ми з тобою посестри у нашій біді
      Не схожі за вдачею, прийдеться разом звикати.
      Два різних світи, я ж не відала зовсім тоді –
      Гаряче й холодне не вдасться ніяк об’єднати.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. Тамаролі

      І де вони взялися в нашій долі,
      Бо спасу нам від них ніде нема.
      І заважають жити тамаролі,
      Для них в’язниця – дім, а нам – тюрма.

      Куди не підеш – тамаролі всюди,
      Сичання їхнє чути звіддаля.
      Ці тамаролі – в оболонці – люди,
      Всередині – злочинці і гнилля.

      І добре грають благодійні ролі,
      Насправді - можуть вбити за п’ятак.
      Не дай вам Бог зустріти тамаролі –
      І в вашій долі стане все не так.

      І їх не поховати, не подіти,
      Вони плодяться злі, немов щури.
      Ці тамаролі, ці собачі діти
      В людській особі, скаляться з нори.

      Нема від них ніякої отрути,
      Вони живучі, все для них – бабло.
      Лише любов’ю можна їх позбутись.
      Любов для них – найбільше в світі зло.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Зійде сонце
      Тече сльоза, стікає в ній печаль,
      Моя біда все ходить біля хати,
      Не йде у безвість, хоче дочекатись,
      Коли суцільним стане біль і жаль.

      Коли я білий прапор підніму
      І упаду на зболені коліна.
      Хоча не маю жодної провини,
      В совітах я б топтала Колиму.

      А тамаролі правили бали,
      Вбивали наш народ Голодомором.
      Їм невідомі совість, честь і сором,
      Убити, вкрасти – їм для похвали.

      Вони це не вважають і за гріх,
      В народну душу - на коні із Трої.
      Все випалили з неї ці герої
      І тільки чути гомеричний сміх.

      Той, що перейде в передсмертний крик,
      Бо не віками ворогам тут править.
      Ще зійде сонце в темряві держави,
      За плуга стане воїн-засівник.
      04.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. * * *

      Мов над садом осіннім пташина,
      Проскочило літо.
      Скільки добрих людей,
      Скільки зустрічей в долі було.
      І майбутні хліба спочивають,
      Землею прикриті.
      Вже до осені крок,
      Стигле літо лягло на крило.
      03.10.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Війна з минулого

      Cніги упали у життєве літо
      На білий цвіт і на червоні вишні.
      Остудою довкола все покрито -
      І праведне, а також, мабуть, грішне.

      Лягли великим каменем на душу,
      Терпіння треба, щоб зібрати сили.
      І борсатися в холоді я мушу,
      Бо вороги війну оголосили

      Минулому. Вернули в сьогодення
      Його мені, а не твоїй особі.
      Бо ти на небесах, а я мішенню
      Для них стаю, для їх злоби, жадоби.

      Та ненадовго сніг упав у липні,
      Розтопить сонце разом з ворождою.
      А серденько від болю тихо схлипне…
      Сама я піднялася над бідою.
      29.09.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Дві осені

      Ітиме дощ тепер, мабуть, до ранку,
      А вишня гілочкою стукатиме в шибку,
      Вітрилами вже стали всі фіранки.
      Так хочеться заснути хоч на дрібку.

      Зігрілось у теплі моє безсоння
      І реагує на найменші звуки.
      Немовби у кімнаті є сторонній,
      Підсилює мого страждання муки.

      Дві осені в моїй зійшлися долі –
      Мого життя, а також року осінь.
      І не спинити їхньої сваволі,
      Зима за ними, кажуть, вже на носі.
      28.09.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Бабусин часник


      Пучки часнику нав'язала бабуся,
      У кожнім пучечку головочок п'ять.
      А скільки їй років, вгадати боюся.
      То де її діти, онуки? Печать

      Беззахисту й болю на тілі й обличчі,
      Безвихідь і бідність у позі її.
      Стоїть на колінах у місті столичнім
      У чорній хустині. Одна. Без сім'ї.

      Моя Україно, це ти на асфальті
      Розклала нехитрий городній товар...
      А поряд в кіосках газетнії шпальти
      Показують владний багатий базар...

      І ти, моя рідна, їм вже не потрібна,
      Ти все віддала на своєму віку...
      Купіть у бабусі, щоб мала хоч хліба,
      Пучечок маленький її часнику.
      04.09.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Ніколи

      Ми випадково стрілися тоді…
      Була весна. І дощ, і парасоля.
      Купалось місто в повені-воді.
      А в наших душах – струни березоля.

      І білий світ прозорим був до дна…
      Ми ще чужими йшли тоді додому.
      Ще поцілунок нас не об’єднав,
      І ми не чули весняного грому…

      Пробач мені і не приховуй зла.
      Тепер без тебе світ пустий навколо.
      З тобою я щасливою була,
      Як вже ні з ким не буду і ніколи.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Шукаю порятунку

      Коханий мій, ніколи не злетять
      Мої тобі назустріч руки-крила.
      Пораненим пташам на сіножать
      Душа упала... А були ж вітрила!

      Пробач мені, ти навіть ці слова
      Не вбережеш від страху – хтось почує.
      Я лиш для тебе вмерла... Я жива...
      Розлукою, буває, і лікують.

      Я, мов звіря для зцілення траву,
      Шукаю порятунку від кохання.
      Без тебе я жила і проживу,
      І проживе любов моя остання...

      Душа розп’ята, наче на хресті,
      Сама бреде на страдницьку Голгофу…
      Ти за любов мою мене прости,
      Хоч я від неї квіткою засохну…



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Як?

      О, як же болить
      ця роз’ятрена рана,
      Немовби встромили
      у неї ножі!
      Повірити як мені,
      любий, коханий,
      Що я не з тобою,
      що ми вже чужі...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. Осіінні мрії

      А вітер плакав дощиком холодним,
      На плечі вулиць падав і на трави.
      Із глибини небесної безодні
      Лилися сльози хмар в густі отави.

      Скрипач завзятий, бо на водних струнах
      Він грав свою мелодію осінню,
      І малював дощем священні руни
      Заради миру, від війни спасіння.

      Щоби Дажбог, а з ним і матір Лада,
      Синів уберегли від злої кулі…
      І щоб нарешті помінялась влада,
      А ця війна залишилась в минулім.
      17.07.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Антиподи
      Добро і зло – ці вічні антиподи
      Живуть незмінно скрізь поміж людьми.
      А з ними теж свобода й несвобода,
      Безкрилі є і з сильними крильми.

      Одні живуть, а інші виживають,
      Працюють за шматок, води ковток.
      І це з прадавнини не має краю,
      Бо життєплин – у вічності рядок.

      Що залишають після себе люди -
      Будівлі, речі, мудрості слова.
      Лише любов записаною буде
      В серцях нащадків і тому – жива.
      10.08.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. На цвинтарі


      На цвинтарі квітує деревій,
      Спориш і конюшина край огради.
      В краю безвіри, також безнадій,
      Птахи співають, коників цикади.

      Іду одна серед оцих могил,
      Обличчя всі давно мені знайомі.
      Росла між ними, набирала сил,
      Тепер вони отут, у вічнім домі.

      Немає їх живих і вже поля,
      Дерева й квіти, тихоплинна річка,
      Не стрінуть їх ні зблизька, ні здаля.
      Вони пливуть по Леті. Без водички,

      Без вітру, світла, звуків і краси,
      Без ненависті і злоби, любові.
      Та я їх пам’ятаю голоси,
      І вічність залишилася у слові…

      Батьки мої, що назавжди удвох,
      Могила діда, бабці, прабабусі…
      Тепер навіки з ними тільки бог,
      А я їх пам’ятаю і молюся.
      04.08.17






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Сумно


      Ніхто не бачив долі небокрай,
      Хоч знає, що за ним є вічна Лета.
      Не передбачиш, як не виглядай,
      Це ніби вірші з-під пера поета.

      Все має свій початок і кінець,
      Де склянку часу випиває вічність,
      Терновий чи лавровий твій вінець,
      Проста людина ти, а чи Величність.

      Живи з любов’ю, пізнавай світи,
      Всміхайся квітам з ранньою росою...
      Не відкупитись і не вберегтись
      Від тої, що чекає із косою.
      10.08.17





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. Втрачені душі

      Цю втрату душ розпочали не ми,
      А ті, хто підло вліз у владні кола.
      Топтали нашу мову чобітьми
      І посівали розбратом довкола.

      Щоб розділити вже навіки нас,
      І віру в правду між людей убити.
      Вони зробили все, аби Донбас
      Підтримав зло, оту кремлівську свиту.

      І живемо, як тіні, і без душ,
      Затопчуючи землю і джерела.
      У океані зла мільйон чинуш…
      Чи вернеться добро в міста і села?
      02.09.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Болюча самотність


      Пелюстками вітрисько у серпні ще бавиться, цвітом,
      Де на вулицях яблука падають у кропиву.
      А дахи, розімлілі від сонця, милуються літом –
      У такому спокійному світі я нині живу.

      Запашними світанками піниться вранішня кава,
      Кішка віддано тулиться тепло і ніжно до ніг.
      Та підступна самотність з щілин визирає лукаво,
      Щоби я не забула - у неї болючий батіг.

      Бо зненацька підступно і злісно, так боляче хльосне,
      Снігом влітку впаде на зелений мій рідний поріг.
      І заблудишся раптом в самотності, ніби в трьох соснах,
      І зупинишся враз вдалині від великих доріг.

      Що було – відбуло, найрідніші лежать у могилах,
      Вірних друзів багато уже в засвітах, в небесах.
      Та онучка і доня всміхаються рідно і мило,
      І заради обох я виходжу із болю на шлях.
      27.08.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. В чистий четвер


      Будила мама о четвертій ранку,
      Була готова вже для нас купіль.
      І м’ятою, любистком на світанку
      Змивала наш дитячий сонний хміль.

      Купаючи нас, говорила тихо,
      Що відмиває болі і жалі,
      Щоб змилися із долі горе й лихо,
      Для нас просила щастя на землі.

      Були оці купання четвергові
      Для нас, дітей, уроками добра.
      Залишились навік у кожнім слові
      Надія й віра, мамина жура.
      08.04.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Давайте разом!


      Врожай зібрали. Скошена стерня
      Чекає осінь і чекає плуга,
      Щоби в землі зігрілося зерня,
      Аж до весни і до лелек над лугом.

      І щоб до нас прийшов жаданий мир
      Й народ порвав тяжкі війни кайдани.
      Та об’єднатись щоб зуміли ми,
      За долю вийшли на нові майдани.

      І вигнали із влади ворогів,
      Очистили державу від злочинців.
      Нехай відчують наш столітній гнів,
      За геноцид, за вбитих українців.

      І щоб ніколи по усіх світах
      Не розбігались наші рідні діти.
      Щоб не робив ніхто із нас невдах,
      Давайте разом землю боронити!
      20.08.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Дякую


      За всі сніги, за всі дощі й морози,
      За віхолу і за липневу спеку,
      Моя душа, мої думки і сльози,
      Завдячують землі, що недалеко.

      Що дорога мені своїм народом -
      Бабусі, що доїти йде корову,
      І дядька Василя, що за городом
      У кузні для коня кує підкову.

      Для отого, що мирно їсть травичку,
      І карооко дивиться навколо…
      Леваду за городом, луг і річку,
      Сади вишневі, клуб і рідну школу.

      За все оце, за сливу і раїну,
      Я дякую батькам, своєму роду.
      Що я дочка моєї України
      І кров моя – великого народу.
      16.02.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. Жадання


      Вже серпень осідлав коня
      І мчить до осені галопом.
      Та не минає того дня,
      Щоб не втікав наш люд в Європу.

      Шукати кращого життя,
      Міняти щось у власній долі.
      З Європи вимести сміття,
      А вдома бур’яни у полі.

      Невільні люди ми, аби
      У нас як слід була держава,
      Щоб не жили ми як раби,
      А відродилась гордість, слава.

      Щоб наш оцей стражденний люд
      Убив майданами всю зраду.
      І щоб прийшов з усіх усюд,
      Повимітав чужинську владу.

      Щоби стояв біля керма
      Наш гетьман, справжній українець,
      Щоби пішла з країни тьма
      І втік до жодного ординець.

      Щоб ми оговтались від бід
      І дітьми розцвіли родини.
      Щоб відродився славний рід
      З прадавнини Русі-країни.
      02.08.17




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Викреслюю


      Несу твою вину - свою біду,
      Через дощі, сніги і літню спеку.
      Як перервати давню ворожду,
      Що виплекав ти у часи далекі?

      І виростив, і вивершив брехню,
      Яка в потворній вигляда особі.
      Колюсь об неї, наче об стерню,
      Де меж немає цій людській жадобі.

      Колишні друзі - знині вороги,
      Від них повсюди маю безнадію.
      Печаллю вже розмило береги,
      Це ніби повінь затопила мрію.

      А під водою вимокне трава,
      Заповниться болотом все і мулом.
      Хіба про ці ти говорив права,
      Щоб все злодійським скінчилось розгулом?

      Щоб я за правду билася в судах,
      Зі зрадника робила скрізь ікону?
      Щоб подолати ненависть і страх,
      Твоє ім’я викреслюю до скону.
      14.08.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Прокиньтеся!

      Четвертий рік у селах і в містах
      Всі цвинтарі у паперових квітах.
      І поїдає нас (чи по лімітах?)
      Голодний вічно смерті чорний птах.

      Той заздрісник, йому оця земля
      Застрягла в злому горлі жирним шматом.
      Тому й під ніж нас, в тому винуватих,
      Що розрослося родове гілля.

      Що після нас колосяться поля,
      Сади квітують білопінним цвітом.
      Що ми іздавна гречкосіїв діти
      І чорноземна вся у нас рілля.

      І спротив наш і наш прадавній гнів,
      На ворога і злодія зостався,
      Того, хто нашим просто скористався,
      І нас до ями смертної привів.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Чи зрозуміють?


      Душа летить, скоріш за потяг плине,
      З вікна вагона літо вигляда.
      Додому, в Піски, я на батьківщину,
      До рідного родинного гнізда.

      До вулиці, до саду і до хати,
      Яких, на жаль, сьогодні вже нема.
      І нікому тепер мене стрічати.
      Прийду, заплачу і піду сама.

      Самісінька, бо, хто лишився з роду,
      Свої гніздечка звили в чужині
      І понесли туди свій розум, вроду…
      Та як же це тепер болить мені.

      Піду у спеку між серпневих вулиць,
      Позаростало все, у бур’янах.
      Поміж лозою й травами в минуле
      Я прокладаю подумки свій шлях.

      Дитячими дзвеніло голосами
      І пахло димом вечоровим там.
      Де обнімали нас бабусі й мами,
      Здавалось, зупинялися літа.

      Коли життя устигло пролетіти
      Й до обрію схиляється вже день,
      Чи зрозуміють нас онуки й діти
      Серед нових країв, нових пісень?
      03.08.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Отруєний


      Забулися уже гіркі образи,
      Як втрапив ти в сильця до ворогів…
      Згадала мить, як стрілися й одразу,
      Я, ніби повінь, вийшла з берегів.

      І стало все красивим і зеленим,
      Хоча кругом льоди, мели сніги.
      Розкрився світ, коли було у мене
      Твоє кохання, квітчані луги.

      Я не ходила, я літала в небі,
      І все навкруг буяло і цвіло,
      Я мала все при першій же потребі…
      Та поряд чатувало злюще зло.

      Мов сколопендра, жінка, де отрута
      Стікала скрізь через її сліди.
      У заздрощів були жалючі пута,
      Несли в собі лише заряд біди.

      Ти не побачив, але я відчула,
      Отруєння твоє було взнаки…
      Сам допустив злодійського розгулу
      І смерть отримав від її руки.
      10.08.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Вдома


      Вже відцвіли, відпахли матіоли,
      І починають квітнути жоржини.
      А яблука в садах висять довкола,
      І біля Сейму визріли ожини.

      Заполонила світ серпнева спека,
      Де небо гарячуще, ні хмаринки.
      Літати вчаться молоді лелеки,
      Вже звіробій відцвів і материнка.

      Пучки цибулі, часнику і трави,
      Попід дахами сушать господині.
      Зазеленіли молоді отави,
      А щедре літо все ховає в скрині.
      07.08.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. До народу


      Моя державо, все у тебе є –
      І нафта, й газ, і землі багатющі.
      А люди – бідні, хліба не стає.
      Та не згубились у вселенській гущі.

      І кров їх не загусла у борні,
      Бо змушені трудами виживати.
      Віками закривати рот брехні
      Дітей навчали наші мама й тато.

      Тому в пошані завжди честь, добро,
      Повага старшим і до бога віра.
      Не одурити, забувати зло,
      Найбільше цінувати щастя миру.

      Багатий краю, заздрість ворогів
      І внутрішніх, і зовнішніх – вбиває.
      Трудящому народу до снаги
      Зробити землю цю солодким раєм.

      Та не дають, обкрали до ниток,
      Привласнили озера, гори, ріки.
      Іще від влади отакий виток,
      То нікуди подітись чоловіку.

      Втікати з України? Як же так,
      Правічно землю українці мали.
      Донбас і влада – від оцих атак
      Ми випустили віжки, не тримали.

      Довірились чужинцям і тепер
      Війна синів щоденно забирає.
      Поранений сьогодні – завтра вмер.
      І цій війні уже не видно краю.

      Збіднілий люд то краде, а то п’є,
      І нікуди йому прикласти руки.
      А влада тягне за кордон своє,
      Те, що було народним. Владні круки

      Вже допивають кров, як не кричи,
      Не захлинулись, налили по вінця.
      Бери, народе, владні всі ключі,
      Щоби свободу мали українці.
      04.08.17



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Серпневе


      Гаряче літо і пекельна спека,
      На вулиці, неначе на пательні.
      До осені вже зовсім недалеко,
      І кольори здебільшого пастельні.

      Вже фіолетом налилися сливи,
      Сади пропахли скрізь наливом білим.
      І дозрівають зеленаві гливи,
      А грона виноградні не доспіли.

      Всміхаються червоним і зеленим
      Маленькі намистиночки калини...
      Земля гуде, напружуючи вени,
      Щоб нам до столу всім була хлібина.
      11.08.17




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. Все неминуще


      Де котить хвилі, половіє жито,
      Лягають роси на шовкові трави,
      Там хлопчакує невгамовне літо
      І коники стрибають у отави.

      Там біля річки лози миють ноги,
      Вповзає вуж ножем у тиху воду.
      Улітку до ріки усі дороги,
      Де сонце з хвилі дивиться на вроду.

      Над берегами скрізь татарське зілля -
      Шаблі напоготові, козаками.
      Гніздо пташине сховане у гіллі…
      Все неминуще. Лиш немає мами…
      10.07.17



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Стиглий вік

      Вже за плечима стиглий вік,
      Недавно зовсім був зеленим.
      Були потрібні ще стремена,
      І безкінечних справ потік.

      А нині стримуєш коня,
      Роки осіли на рамена.
      Позолотіли шати клена…
      І робить кроки внученя.
      15.07.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    122. Зламані крила


      Не вберегла, не втримала, не знала,
      Що світ підступний буде навкруги.
      Зламала крила, як снігів навала
      У травні всі засипала луги...

      Та час пройшов, загоїлися рани,
      На зламі відросли товсті рубці...
      Навік запам’ятала, мій коханий,
      Коли мені зламав ти крила ці.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Травневе тепло


      Непостійне травневе тепло –
      То зігріє, то кине у холод.
      Пелюстками учора мело
      І вітри гомоніли суворо.

      А сьогодні сміється весна,
      Виціловує сонце садочки,
      На дерева вдягла з полотна
      Білосніжно-рожеві сорочки.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Мама

      Хусточка біла,
      Сиве волосся,
      Зболене тіло —
      Стигле колосся.

      В серці — краси!
      Сонце ж не гріє.
      Боже, спаси
      Мою маму, Марію!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Де ти?


      Бджолиний рій
      Заплутався у платті
      Бузкового куща
      І так гуде!
      Троянда квітне
      Золотим багаттям
      І хвіртка хлипа —
      Де він, чуєш, де?

      Усе буяє,
      Світиться навколо,
      На грушах білих
      Ніби шовк фати.
      А думка студить
      Мозок охололий —
      Ти де, коханий,
      Рідний мій, де ти?

      Вже вечір фарби
      Накладає густо,
      Малює зорі
      Й місяць з висоти.
      Така краса!
      Але без тебе пустка.
      Питають квіти, яблуні —
      Де ти?!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. Моє чаклунство

      Я в дитинстві росла
      У бабуні-ворожки,
      Чорнобриве дівча
      В українськім селі.
      Поряд з нашим селом
      Старовинна Воро´жба,
      Що напоює верби
      У тихому Пслі.

      Знала чари усі
      Від бабусі-чаклунки,
      Що навчала мене
      Розвівати печаль.
      Хто напився мого
      Полюбовного трунку,
      Все у світі забув:
      І тривоги, і жаль.

      Псел голубив мене
      І красою тривожив,
      І на хвилях своїх
      Колихав Сейм-ріка.
      Я літаю у снах
      З Ворожби´ до Воро´жби,
      Де чаклунство моє
      З двох річок витіка.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Матусин урожай

      Як сонце позолотить верхівки на тополях
      І листя затріпоче у сонячній канві,
      Іду я з електрички до маминого поля,
      Де морква, і капуста, і яблука в траві.

      Лежать на картоплинні і поряд з буряками
      Рожеві та смугасті пузаті гарбузи.
      Врожаю дочекалась моя старенька мама,
      А нам оце багатство складати на вози.

      Ласкавий вітер теплий гуляє на городі,
      То шурхотить в садочку, то спиниться між хат.
      То закружляє листом в стрімкому хороводі,
      То золото розсипле під вечір на дахах…

      У мами на вечерю — і сало, й цибулина.
      Картопельки наварить, підсмажить кабачки.
      І за столом гостинним збереться вся родина,
      Де кожне з нас відчує тепло її руки.

      Запахне в хаті чаєм із чебрецю і м’яти.
      Скрізь рушники на стінах і разом вся сім’я…
      Подивляться ласкаво з портрета очі тата
      І забринить у серці живе його ім’я.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. Родинне

      Чи сніг лапатий,
      Чи травневий дощ
      Батьківська хата
      Щулиться в чеканні.
      Уже обсіли
      Кропива і хвощ.
      У вікна заглядає
      Зірка рання.

      Сусідські хати
      Теж стоять сумні,
      Бо хазяї
      Давно попід хрестами…
      Колись біліли
      Радісно мені,
      Як я спішила
      Мимо них до мами.

      Гостинні люди,
      В споришах двори.
      І білих вишень
      Віхола травнева
      А біля річки
      Зграйки дітвори
      І райдуга в півнеба
      Полуднева.

      Спішила я
      По стежечці малій,
      Де край левади
      Верби густо-густо.
      В хустинці білій,
      Пучки всі в землі —
      Під вечір мама
      Полива капусту.

      А навкруги —
      Все зелень-ряснота.
      І квітнуть хустки
      На усіх городах.
      З жіночих рук —
      І щастя й доброта.
      Багатство наше —
      Працьовита врода…

      Усе було —
      І пісня, і роса,
      І поцілунки,
      Й перші літні зорі.
      Тож залишилась
      У серцях краса,
      І вглиб землі
      Міцний пустила корінь…

      Тому й летять
      На батьківський поріг
      Сини і дочки
      Із країв далеких.
      Бо треба, щоби
      Хтось красу зберіг,
      Посіяв жито
      І зібрав у спеку.

      Нехай же прийде
      Доля отака
      В усі родини —
      Радість, щастя, злука.
      І щоб матуся
      Вранці молока
      Внесла до хати
      Дорогим онукам…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    129. Вперше


      Я вперше приїжджаю не до мами,
      А до її могили і хреста.
      Весни початок і квітневі гами
      Птахи вивчають з нотного листа.

      Немає квітів і не квітне слово,
      Із-за парканів зиркне кропива.
      Пусті гніздечка ластівок, діброви,
      Лиш пахне перша молода трава.

      Іще торішньосірі всі левади,
      На Сейм іще не спущені човни.
      А в повені вода сталева радо,
      Неначе морем залила клини.

      І празниково зустрічають вікна,
      Що одяглись в геранієвий цвіт.
      Біленькі хати, що роками звикло
      Чекають скорий ластівок приліт.

      Незмінне все... Немає тільки мами,
      Нема мого родинного гнізда...
      Ні телефон, ні, навіть, телеграми
      Не знайдуть адресата... Ця біда

      На цвинтар привела мене сьогодні,
      Де мама й тато поряд навіки.
      Так боляче - в неділю Великодню
      Я не відчую їхньої руки.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Письменницькі бур'яни

      Ви на колінах біля трону квилите,
      Долоні простягнули для прохань.
      І скільки треба сліз — ви стільки й виллєте,
      Напишете про тисячі кохань.

      Про квіточки, про яблуні і вишеньки,
      Про ґрона виноградні і вино.
      А правду ви ніколи не напишете,
      Для чого вам усе оте воно?!

      Хіба від того матимете премії?
      Йдете в літературі, мов сліпці.
      І ви — лауреати, всі ви — генії,
      Насправді — завидющі і скупці.

      Прикрилися всілякими квиточками,
      Ви — графоманські голі королі.
      Та запаслись впливовими дружочками —
      Злиденної держави діти злі.

      Хіба писати вам про революції,
      Голодомор?.. Та ви — ота юрба,
      Що є у віці вічної полюції.
      Ви — бур’яни, письменницька ганьба.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Розмова з дідом

      І коли я стою наодинці зі зболеним світом,
      То регоче печаль і волає розбита душа.
      А країна моя замерзає, заквітчана цвітом,
      Хвора з горя, беззахисна, ніби маленьке пташа.

      Бо утратила все — сподівання і світлу надію,
      Де у вікна щоранку — і сонце, і ніжне тепло.
      Я другої країни, дідусю, придумать не смію,
      Я хотіла, щоб в ній українське текло джерело.

      Щоби вишні весною гуділи рясними хрущами,
      Про які ще Шевченко писав у чужій далині.
      Розтерзали державу, вивозять і вдень, і ночами,
      І безвихідь в усьому, зарадити як тут мені?

      Ти казав, мій дідусю, що кров українську не змішуй,
      Бо з прадавніх часів кров ота протікає в роду.
      І від того болить, що нащадок в колисці колише
      Українця малого, а в долі чатує біду.

      І чорнозему слід, що чорніє на труджених пучках,
      Кожне зернятко в полі — то наші недоспані сни…
      Садить разом зі мною картоплю маленька онучка,
      Я навчаю її, а навкруг зеленіють поля ярини.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. На Спасівці

      На тій землі, де пахнуть чисті роси,
      Де соняшник у вікна загляда.
      Я бігала мала, щаслива, боса.
      Був світ — безмежний, мама — молода.

      І в батькових руках злітала в небо,
      Сміялась мама сонячно обом.
      Здавалось, більше від життя не треба…
      Тепер його листаю, мов альбом.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Горнуться вишні

      А ранок вже залебедів
      І небосвіт розквітнув сонцем.
      Стара земля моїх дідів
      Горіхом стука у віконце.

      У мальви вбралися тини,
      І вишні горнуться до хати…
      Іще ростуть у снах сини,
      А вже по воду вийшла мати.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Про рідне

      У тім краю,
      Де ріки
      Тихоплинні,
      Де райдуги із них
      Вологу п’ють,
      Ще не завмерла
      Мова України.
      Вона живе,
      І люди
      В ній живуть.

      Де клечанням
      На Трійцю
      Пахнуть хати
      Й татарським зіллям
      Вистелено світ,
      Любистками
      І дивом
      Рути-м’яти —
      Матусі руки —
      Пам’ять ранніх літ.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Спомин про батька


      1

      Мій батько був хорошим пічником
      І на його печах росла Сумщина.
      Бо разом з материнським молоком
      Тепло вбирала радісно дитина.

      Умів усе, великий був мастак.
      Та шанували всі за добру вдачу,
      Що не відмовить, зробить піч. Відтак,
      У Пісках знали — тато не ледачий.

      2

      Ставала в чергу від зими Сумщина,
      Щоб збудувати влітку теплу піч…
      Неспішно, за цеглиною цеглина —
      Він працював, доки настане ніч.

      Від протягів кухвайка гріла плечі,
      І довгим був його робочий день.
      У нього зроду не куріли печі,
      І він їх клав, співаючи пісень.

      Дитяча пам’ять від років не в’яне.
      Було у батька відчуття вини,
      Як біля ліжка ставив дерев’яну,
      Бо без ноги був батько ще з війни.

      Я згадую татуся, як він зранку
      (І досі біль пронизує мене!)
      Затягне пасок, вдягне колодянку.
      Бере велосипед — і враз гайне

      До магазину. Хліб купити треба,
      Іще цукерок, печива для нас.
      В сестри і в мене радості — до неба!,
      Бо тато вдома… Яблука… І Спас…




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. По дорозі додому

      Німують хати в Україні
      Пустими вікнами зіниць.
      Стоять безрадісні раїни,
      Не раді спалахам зірниць.

      Нечутно тужать наші хати,
      Стоять без вікон і дверей.
      По закордонах винуваті,
      А в засвітах життя старе.

      І ніби вкрила чорна хустка
      Державу і увесь народ.
      З колишніх сіл постала пустка.
      Не треба щастя і свобод.

      Боротись нікому й не треба,
      Не треба хліба і води.
      Незмінне тільки синє небо...
      Де заблукав наш поводир?
      19.04.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Перекотиполе


      Холодний неочікуваний вітер
      Весною залетів після тепла,
      Розхилитав замерзлі голі віти.
      Йому зраділа тільки ковила.

      Бо покотила вже не пустоцвіти,
      Розкидала насіння по світах.
      Скрізь виростуть її бездомні діти
      Й покотяться через поля і шлях.

      Насіється багато ковиляччя,
      Та батьківщини з них ніхто не зна.
      Води і сонця – в землю корінняччя,
      Не треба борона і борозна.

      Розплоджується перекотиполе
      Вже без вітчизни, роду і сім’ї.
      Безбатченки, які не мають долі,
      Яким чужі співають солов’ї.

      У них немає маминої вишні,
      Що зацвітає біло у саду.
      Все замінили їжею і грішми,
      Самі обрали радість і біду.

      Їм не потрібні боротьба, майдани,
      Злодійських поцілують сотні рук.
      На них висять безрідності кайдани -
      Байдужі, бо не знають щастя й мук.
      28.03.17



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Міжсезоння


      Березневий туман розіслався над містом,
      Дотають у садочках останні сніги.
      Горобці на дротах – цвірінчатим намистом,
      Та з небес ще не чути жадане – киги!

      Перші проліски вже розкривають очиці,
      Попідтинням не видно іще кропиви.
      Ще сережки на вільхах не чули грімниці,
      Не стримлять край стежин гострі голки трави.

      Ще брунькуються, сплять в затуманенім світі,
      Сливи, яблуні, буз і столітні дуби.
      Та колись до весни ще пригорнеться літо,
      Як зеленими стануть яри і горби.

      Пережити б ніяке оце міжсезоння,
      Де чеканнями повняться ночі і дні.
      І на плечі твої опустити долоні,
      Та послухати вдвох солов’їні пісні.
      16.03.17



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. Земля


      Ми з прадавніх часів поклонялись вогню і водиці,
      Що текла-струменіла з холодних прозорих джерел.
      Люд щоденно схилявся до неї, землі-годівниці,
      Що з глибинних пластів життєдайную силу бере.

      І родила вона, вся полита сльозами і потом,
      Спочивала під снігом півроку остуджених днин.
      А весною завжди починала щоденну роботу
      Від зорі до зорі для моїх українських родин.

      І шуміло колосся пшеничне від краю до краю,
      Спілі яблука падали в осінь в пожовклу траву.
      Йшли у вічність роди, та збирали сини урожаї,
      Зберігали державу, тримали в руках булаву.
      27.03.17



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    140. Наповнені вітрила


      Гіркий ужинок нині у державі,
      Де замісився хліб наш на крові
      Своїх дітей. Невинні у розправі -
      Горбочками лежать в снігах, траві.

      На цвинтарях портрети на граніті
      І витоптані стежки до могил.
      Сльозами материнськими политі
      Лежать сини Вкраїни з міст і сіл.

      І шириться навкруг батьківське горе,
      Хоч опадає з вишень білий цвіт.
      Весна пройшла через війни простори
      Й заполонила сонцем цілий світ.

      Та у людських серцях панує морок,
      І холод в душах не розтав. А страх -
      За день майбутній, що згорить як порох,
      За те, щоб не настав держави крах.

      Синочків наших рідних і єдиних
      Ця влада кида в пекло без жалю.
      Сама втече за межі батьківщини,
      Щоби вітрил забракло кораблю.

      Але ми є! Відродимося знову!
      З полови проросте надій зерно,
      Утвердиться закон, ожиє слово,
      І українець стане за стерно!

      Попутний вітерець напне вітрила –
      І попливе держава вглиб віків.
      Розправлять українці руки-крила
      І заживуть в краю своїх батьків.
      27.03.17



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Закопана сокира


      Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
      Виграє золотим і червоним у нашім саду.
      Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
      Бо отримує тільки жалі і велику біду.

      Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
      Розікрали ставки і до річки й на крок не дійти.
      Закопали сокиру війни, а з нею й свободу.
      Збайдужілий до всього живеш вже у безладі ти.

      Хтось же править тобою і хтось той вирішує долі,
      Як в майбутнє потрапиш, то це вже везіння, чиє?
      І летить у світи цей нахабний хазяїн сваволі,
      І в конвульсіях б’ється омріяне щастя твоє.

      Хто очистить державу від погані, нам невідомо,
      Спить народ очумілий, його стережуть вороги.
      І привчають усіх, що ми гості у власному домі,
      І заплющили очі на злочини, що навкруги.

      Та не вічно зимовим вітрам у світах шаленіти,
      Забиваючи снігом шпарини і кожен куток.
      І народяться вільні від горя і сорому діти,
      Бо єдина надія на цих ось майбутніх діток.

      Молоко материнське уб’є знахабнілу отруту,
      Ляже зернятко в свіжу і теплу весняну ріллю.
      І розірве народ закривавлені болісні пута,
      І Шевченкове слово ожиє: «Вкраїно, молю!»




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Думай!



      Йде Україна мовби по болоту,
      Затягує її бездонна твань.
      І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
      Отримає багато покарань?!

      Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
      На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
      Оце тобі покращення і їдло,
      Нещасний рабе. Їв же ти з руки

      Й усе процвиндрив — і минуле й нині,
      Й майбутнє у нащадків прожував.
      Хотів же хтось (таких пів-України),
      Щоби тобою злодій керував.

      Ні радості, ні сміху, ні печалі
      Немає в душах мокрих і слизьких.
      Горілкою і пивом замовчали
      Твої страждання і твоїх близьких.

      Навчатись? — Ні! – Кому оце все стадо
      Розкаже про Шевченка і Франка?
      І хто зустріне українців радо,
      Чия тобі простягнута рука?

      Подумай добре, бо коли до урни
      Опустиш долю, тобто бюлетень,
      Щоби із тебе не зробили дурня,
      Сьогодні думай про майбутній день!




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. Пора!


      А хто тепер нам вигострить сокиру,
      Хто поведе в розкрилля добрих літ?
      Чужинці в хаті нині не для миру,
      А для сваволі і задля обид.

      Змирились ми, приречені так жити,
      Віддавши найсвятішу булаву,
      Витопчуючи зеленаве жито,
      Щоб потім їсти листя і траву.

      І помирати цілими родами,
      Майбутнє не рятуючи своє.
      Щоб зайди частувалися плодами
      Й убили нас. Які ж ми люди є?!

      Тягли із нас останню насінину,
      Ми під плотами дохли, мов кішкИ´.
      І нам стріляли кожному у спину!
      Вони ж добро впихали у мішки.

      Які ж ми є?! Дітей споїли наших,
      Підсовують травичку — покури!
      Своїх — за океани! Повні чаші —
      Палаци їхні і добра двори.

      Своїх навчають доблесті і честі,
      А нашим — праця з ранку до зорі.
      Бо їх чекає в долі перехрестя,
      Де все одно наступлять на граблі.

      А ми ж серцями винесли на площу,
      Здавалось, українця, вийшло — ні!
      Ішли до нього, начебто на прощу,
      Та нас він зрадив… Де тепер пісні?

      Чому свободи так наїлись люди,
      На радість навіть сили не стає?
      А злодії собаками з‑за буди
      Вже вигрібають все, немов своє.

      І колядують по судах невпинно,
      Спиваючи з народу свіжу кров.
      Як захистити матері дитину,
      Нагодувати і навчити знов

      Добру, і щиросердю, і повазі?
      Та замість слави — гіркота хули.
      І боляче, і страшно, бо, наразі,
      Ось бачите, куди нас завели!

      Свій на свого, де хата гірко скраю
      Стоїть пуста, без друзів і рідні.
      Засмучують незібрані врожаї,
      Чорнобиль плаче в кожному вікні.

      А ми не звикли до такої долі —
      У нас навпіл хлібина — до добра.
      Ми трударі. На нашім хлібнім полі
      З батьками вчиться праці дітвора…

      Чужинці в хаті — завжди не для миру,
      А для сваволі і задля обид.
      Прийшла пора гострити нам сокиру,
      Вести народ в розкрилля добрих літ!
      21.04.13



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. В тераріумі


      Сучасний тераріум нашої влади —
      Шипуче зміїне кубло,
      Яке свої жала висовує радо
      І робить з нещастя «бабло».

      Кусає за воду і хліб, за квартплату,
      За ліки, за сотні сиріт.
      Народ попідтинням сидить винувато,
      Мов, зміїв чіпати не слід.

      Тераріум ширше і вище зростає
      І змії навкруг розповзлись.
      В країні невже змієловів немає,
      До одного перевелись?!

      Тому не зважають на нас і сусіди,
      Не кличуть і в гості не йдуть.
      Набридли їм чвари зміїні і біди,
      Сліпого народу не ймуть.

      Глухий і байдужий народ навіть мову
      Цим зміям віддав сам за так.
      Ужалений, втратив знов гордість і слово,
      Й державу віддасть за п’ятак.
      24.02.12




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Неправда


      Неправду одягли на голі плечі,
      Брехнею підперезались – і в путь!
      У голови дитячі і старечі
      Історію фарбованую пхнуть.

      Залатана стоїть і кострубата,
      На правду вже не схожа, що була.
      Іде брехня в квартиру кожну, хату,
      Мов завжди в телевізорах жила.

      І вірить люд, бо іншої не знає.
      Бо правду стережуть оті вовки,
      Що мають владу з краю і до краю,
      Примушують ковтати піт гіркий.

      Та схована за сімома замками,
      Вилазить правда із усіх щілин.
      Заволодіє тілом і думками,
      Коли повірять їй і батько й син.

      Ми хочемо усі по правді жити,
      Де честь і совість з Богом у душі.
      Дітей ростити і збирати жито,
      Напоготові мати гармашів.
      28.01.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. "Плине кача"

      „Плине кача...”в Україні
      Крізь ліси і гори.
      „Плине кача...” Сльози плинуть,
      Як вода у море.

      Плине, плине, „Плине кача...”
      Нашим рідним краєм.
      Сирота, вдовиця плаче –
      Горенько гуляє.

      Обірвали воріженьки
      Кобзареві струни,
      Щоб не топтав доріженьку
      Козаченько юний.

      Над країною здалека
      „Плине кача...”, плине.
      -Ти куди злетів, лелеко,
      Мій єдиний сину?

      Від Майдану, Іловайська,
      Всі сини – птахами!
      І груднева ніч і майська –
      То журба для мами.

      Від біди, війни цієї,
      Сльози в море синє.
      Над країною моєю
      Доки „Кача плине...”?
      20.02.15



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Мамина молитва

      Сльоза упала на холодний сніг,
      Що під солдатом розтає від крові…
      Його матуся вийшла на поріг,
      До серця руки в молитовнім слові.

      Повзе юнак, стікаючи життям,
      В руці граната, щоб не знать полону…
      А мати дума – о, якби знаття,
      Чи син живий, тримає оборону?

      Земля гуде, та поряд побратим
      Бійця виносить на собі із бою…
      А піч курить і виїдає дим
      Слова молитви. - Сину, я з тобою!..
      17.02.17



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    148. За межі


      Зав'язавши слова
      У тугий і заплутаний вузол,
      Заховалась душа
      Між остатками фраз, мов лахміть.
      Відучора ми вже
      Не родина,
      І, навіть, не друзі.
      Мов китайська стіна
      Поміж нами зневіра стоїть.

      І бажання нема
      Подолати столітнії мури,
      Збудувати життя
      На підвалинах зрадних навік.
      Краще плаха на мить,
      Аніж довготривалі тортури,
      Де прощенням катує
      Віднині чужий чоловік.

      І само розчинилось
      У просторі душ наших коло.
      Не розтав на асфальті
      Зчорнілий утоптаний сніг.
      Не жалію себе,
      Розриваю всі пута довкола,
      Щоби вийти за межі
      Протоптаних нами доріг.
      06.02.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Ще скільки?


      Вбивають кращих на війні і в тюрмах,
      Дорогу стелють злодіям згори.
      За вбитими синами сурмлять сурми,
      І ангели злітають крізь вітри.

      Заплаче небо гірко через хмари,
      Засипле снігом кров чужа зима,
      Поповняться їх зорями стожари.
      А їх не буде, їх уже нема...

      Хоч райдуги розквітне перевесло,
      Коли настане сонячна весна.
      Сини уже ніколи не воскреснуть...
      То ще скількох їх забере війна?!
      31.01.17



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Де жалоба?

      У небеса пішло сьогодні сім
      Синів найкращих рідної держави.
      Не маючи ні орденів, ні слави,
      Пішли у вічність, не минули зим.

      У душах владних, вдягнених в льоди,
      Не защемлять серця. А де жалоба?
      Вони самі не перехрестять лоба
      І не приїдуть з Києва сюди.

      Бо знають чітко - тут нема АТО,
      А є війна, де убивають кулі,
      І не поможуть у кишені дулі.
      Тому на фронт не їде з них ніхто.
      30.01.17



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    151. Криваві сніги


      Пам'яті Андрія Кизило з Умані,
      позивний «Орел»


      І скільки вбитих упаде в безодню
      Ніким неоголошених страждань?
      Три роки від учора й досьогодні
      Кривавляться сніги удень і в рань.

      Літає "град" над кожним нашим сином,
      Над батьком ще малесеньких дітей.
      Тут захищають серцем Батьківщину,
      Не думають про захист від смертей.

      І звідусюди лиш одні загрози,
      Нема хвилинки думати про сни.
      А тут іще стоять такі морози,
      Що навіть кров застигла від війни.

      Та падають під кулями безвусі,
      Не знані поцілунків юнаки.
      І моляться за них батьки, матусі,
      Горять по хатах зорями свічки...

      Нема віійні кінця, не видно краю,
      Де перемога стане на поріг?
      Небесний Вседержителю, благаю,
      Щоб мій народ найшвидше переміг!
      30.01.17



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Невмирущий



      Світлої пам'яті "кіборга" Ігоря Брановицького


      Отак і жив до самого останку
      Рятуючи других. Його життя
      У ворога в полоні, у кайданках,
      Для "кіборга" не стало каяттям.


      Назвався кулеметником для того,
      Щоб друзів рятувати від біди.
      Якби прийшла в аеропорт підмога!..
      Та помочі загублено сліди


      В совкових кабінетних генералів,
      У неучів і зрадників-синків,
      Які у влади не були в опалі,
      І на яких в народу здавна гнів.


      Іде війна три роки... Все минає...
      Для матері спинився часоплин.
      Її синочка у живих немає,
      Та в серці мами невмирущий син.
      22.01.17



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    153. Біла вишиванка
      Вишиває по білому білим зима,
      Білі шапки вдягла на калинові грона.
      В хороводі сніжинок танцює сама,
      Де контрастом підкреслено біле - червоне.

      Замітає двори, засипає яри,
      І кущі заховала по шию в замети.
      Ми чекали святок і цієї пори,
      Щоби віхоли танець кружляв по планеті.

      Щоб колядки різдвяні – святий оберіг,
      На сніжку молодому слідами до хати.
      Щоби дідух на покуті рід наш беріг
      І стрічали колядників батько і мати.
      09.01.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. Не впадемо
      Давали знак народу небеса,
      Щоб зрозуміли, хто прийшов до влади.
      Солдат упав! – то впала міць, краса,
      Держави, що кров’янилась від зради.

      Упав солдат, коли цей президент
      Прийшов до влади, став на перші сходи…
      З вінком у нас колись був прецедент,
      Де Бог означив зрадника народу.

      Що втік з країни, де стріляв людей,
      Де в засвіти пішла Небесна сотня…
      Немає миру, тисячі смертей,
      Війна і бідність вчора і сьогодні.

      Глава держави, обраний ураз
      Народом, що в обіцянки повірив,
      У щирість так очікуваних фраз,
      Що приведуть до перемоги, миру.

      У нас три роки вже іде війна,
      Сини убиті, сироти і вдови…
      І бреше влада, обкрада вона,
      Вдягла народу бідності окови.

      В своїй державі люд, як емігрант,
      З країни влада створює руїну.
      Упав солдат… Впаде і окупант.
      Та не впаде ніколи Україна!
      16.01.17



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. Без перемін

      На вістрі часу і на вістрі дня
      Опинишся ти раптом у негоду,
      Де вже панує і живе брехня
      І п’є твою святу джерельну воду.

      Як мовить слово – в серце попада,
      Підступна, хижа, а красою вмита.
      І трутою стає свята вода,
      Коли її із вуст злодійських пити.

      Де ж порятунок, де ота межа,
      Що може лжу відсіяти від правди?
      Народ сліпий ні на що не зважа,
      Бо дивиться у землю. Мріє завжди

      Про сонце, але треба розігнуть
      Горбату спину. Боляче й для чого.
      Пивка попити і стрічать весну
      Під телевізор, де немає Бога.

      Де тільки зрада і свистіння куль
      Для виродження повного народу.
      І вже ніхто не посилає дуль
      Тому, хто випив кров і взяв свободу.

      Бо як їх розрізнити, всі вони
      Клянуться тим, чого ніяк не мали.
      І совісті не мають, з їх вини
      Повсюди горе й смерть… Коли б устали

      Козацькі кошові і повели
      Осліплений народ за долю й волю.
      Бо нинішні злочинно завели
      Країну у тяжку й гірку неволю.

      І продають державу і красу
      За трон, за землю і озерну воду.
      Розрізнені вкраїнські голоси
      Уже не вийдуть на майдан свободи.

      Бо їх пофарбували, як щурів,
      На синіх, і на білих, на зелених.
      І щоб не об’єдналися, не грів
      Керманичевий погляд злий, чмалений.

      Ось так і живемо, на цілий світ
      Розкраяли державу, як хлібину.
      Нема кому за це тримать одвіт...
      Помолимося разом за Вкраїну.
      02.10.09



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Ми будемо!


      І скільки нас розсипано в світах,
      В яких краях з нас проростали зерна!
      Історії безжальний хижий птах
      До України всіх синів поверне.


      І заживе моя стражденна Русь,
      Її Дніпро в моря нестиме води...
      У мові зберемо любов, журу,
      Великого і мудрого народу.
      02.01.17



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Зупинений день
      Пам'яті воїна Леоніда Проводенка

      Після смертей дістаємо до істин,
      За втраченим не помага сльоза.
      І щоби не казали моралісти,
      З колоди карт украдено туза.

      І ні до чого всі тепер гадання,
      Що відбулося, як і де, коли.
      Зупинено життя, його кохання.
      Маленька куля шурхотом стріли

      Вп'ялася в серце, у велику душу,
      Щоб ніч посіла, зупинивши день…
      У владі нині молодий чинуша
      Не доторкнувся до війни, стремен.

      Купив собі життя за наші гроші,
      Набив кишені краденим, грішми...
      А серед поля, посеред пороші,
      Убитий воїн закрива грудьми

      Кохану і дітей, і Україну.
      І не поможе юнакові світ…
      Ще скільки душ поляже за країну,
      Де море сліз і горя стільки літ?
      02.01.17




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Харківське новорічне


      Ви чомусь мовчите,
      А могли би сказати хоч слово.
      Дати знак, що для вас
      Теж гіркуща самотність пуста.
      Завірюха мете,
      Засипає Рогань і Основу
      Ця невтримна зима,
      Де панують сніги, мерзлота.

      А за вікнами скрізь
      Загорілись вогні новорічні,
      Де шампанське шумить,
      Як діброва у місячну ніч.
      І найкращі слова
      Скажуть нині коханим у вічі,
      А в самотніх серцях
      Теж засвітяться вогники стріч.
      28.12.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    159. На Різдво

      Яке Різдво, коли у нашу хату
      Непрохана прийшла раптова смерть,
      Яка забрала в діток батька, тата,
      Наповнила бідою дім ущерть.

      Комусь Різдво, бабусі - голосіння,
      І дикий крик матусі з-за стола.
      Втекла надія наша на спасіння…
      А на порозі нашім - півсела.

      Коли устигли все оце почути?
      Бо це ж матуся перша новину,
      До телефону звечора прикута,
      Узнала, подзвонивши на війну…

      І на родину в цей різдвяний вечір
      Наклала смерть своє страшне тавро.
      Лягла війною на худенькі плечі,
      І принесла біду, взяла добро.

      І враз пустою стала наша хата,
      Хоча тепер заповнена людьми.
      Залишила війна мене і брата
      Без тата. Але як чекали ми,

      Його дзвінка у цей різдвяний вечір,
      Почути щоб вітання з далини.
      А замість цього в хаті товкотнеча,
      З-під хустки в мами пасмо сивизни.

      І на очах людей застигли сльози,
      На цілий світ лунає мамин плач…
      Святковий вечір втік у верболози…
      Нажаль, у смерті не бува невдач.
      24.12.16



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. На Миколая

      Сніги летять над Харковом грудневим,
      У місті всюди біла круговерть.
      Зима впіймала місто в сніжний невід,
      Засипані яри і балки вщерть.

      Повсюди білопінна сніжна зграя,
      Мов ковдрою укрила всі садки.
      Вже роззимилося на Миколая.
      Чекаємо, на носі вже святки.
      19.12.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. За що?




      Пам’яті убитих українців
      в ніч з 18 на 19 грудня 2016 року

      Чому сніги не білі, а червоні,
      А вибухи, немов німе кіно?
      У голові дзвенять пекельні дзвони,
      Чи я серед зими лежу давно?

      То ж скільки не приходив я до тями,
      І як далеко звідси вороги?
      А смерть мою як сприймуть тато й мама,
      За що й чиї я сплачую борги?

      Моєю кров’ю плаче Україна,
      Моїм життям в донецькому краю.
      А після мене – ні дочки, ні сина,
      Не лишиться у нашому раю.

      Зостанеться єдина і кохана
      Самотньою і без мого крила.
      Вже не пече, лиш кров’яниться рана...
      Немає сонця, дня… Є вічна мла...
      19.12.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Незабутнє


      Не можу заспокоїтися, вслід
      Печаль твоїх очей за мною ходить.
      І обминає щастя перешкоди,
      Бо я її найкращий зрілий плід.

      Вона ж бо знає, що з твоїх очей
      Для мене з сонцем розпочався ранок.
      І вечір пізній, що заповнить ганок,
      Й самотністю обніме за плече.

      Ось так з тобою та без тебе я,
      Вже не прошу у долі поєднання.
      Мені зорить оце моє кохання...
      А в тебе діти і твоя сім’я.

      Й тебе не оминає світлий біль,
      Тому й живе оця печаль між нами.
      Приходить уночі, керує снами,
      Бо їй приємний наш любовний хміль.

      Із нас обох вона вірьовки в’є,
      Та що поробиш, бо душа щоразу
      Пігулками ковтає всі образи
      За долю, що чужою не стає.

      Коханням вже обпечені вуста,
      Та смак полинний жаль солодкий має.
      Цінує кожне і щоденно дбає,
      Щоб скриня серця не була пуста.
      13.09.08



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Рубають ліс у Харкові

      1
      За дубом кат з сокирою стоїть,
      А вітер сиро шарпає за поли.
      Життя у дуба кат украде вмить,
      Щоб він до сонця не тягнувсь ніколи.

      А він стояв тут декілька віків,
      Вбирав у себе життєдайну силу.
      Навкруг розрісся гай малих дубків,
      Що, наче діти, батька обступили.
      2
      Рубають ліс. Отак і нас - під корінь,
      Щоби убити спрагу до життя.
      Мовчить народ, бо справді дуже хворий,
      Не думає уже про майбуття.

      Гвалтують у державі українців,
      Вони мовчать, неначе ті воли.
      Вбивають їх і злодії й чужинці,
      Яких самі до влади привели.

      І ось тепер беззахисна країна
      Не відає, що творить, де повзе.
      Рубає дуба і мордує сина,
      Забула мову, на чужій верзе.
      26.08.10



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Річниця


      Мартіні смак і запах полину,
      Розталий шоколад в моїх долонях.
      Зимовий вечір. Начебто зі сну
      Хилюсь до тебе, ніби в липні сонях.

      А Київ спить, ну що йому до нас,
      Таких щасливих, мабуть, є багато...
      Ми зупинили рік, століття час,
      Нехай ще довшим буде наше свято!

      Нам все одно не вистачає нас,
      Не нап’ємося спраглими вустами.
      Однаково: вода, чи мед, чи квас,
      Ніщо уже не приведе до тями.

      В знемозі разом ми переплели
      Серця і долі, і тіла, і руки...
      Ми стільки літ щасливих прожили
      До неземної вічної розлуки.
      19.01.12



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    165. Сон


      Гірка печаль у кожнім слові –
      Це знак біди.
      На цьому острові любові
      Навкруг – води!

      А материк за небокраєм,
      Рятунок – там!
      Слова і сльози я ковтаю
      Напополам.

      У цьому дикому нещасті
      Десь вихід є.
      І віри в зраду і напасті
      Ще не стає.

      Одна посеред океану
      Без тебе вже.
      Не йме душа моя обману
      І береже

      Гарячі ночі, руки, губи –
      Все відбуло…
      Прокинулась - ти поряд, любий…
      Що це було?
      10.02.16



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    166. Мамині думи


      Вже сніг насипався на коси,
      Не тане білий – сивина…
      Життя змолочені покоси,
      В коморі збіжжя. Давнина

      В житті усьому проглядає,
      Кухвайка тепла застара...
      Роса під ранок випадає
      В холодну ніч, удень жара.

      А до колодязя далеко
      Іти стежиною в траві,
      Не заважає мамі спека.
      Сховались кури в кропиві.

      Отак закутана на ганок
      Виходить мати. А літа
      Уже далеко не світанок,
      І не метка уже, не та.

      Колись дитячим сміхом хата
      Сміялась, бідкалася теж.
      Була любов’ю так багата,
      Здавалось, їй не буде меж.

      Та відлетіли в далеч діти,
      Пішов на цвинтар чоловік.
      Онукам тільки порадіти,
      А самота вбиває вік,

      Висотує її судини.
      Хіба оце назвеш буттям?
      Це ж нині літо. В зимну днину
      Все на печі, таке життя.

      Не хоче їхати до міста,
      Де тепло, чисто, невістки.
      Де безкінечних днів намисто
      В маленькім просторі. Кістки

      Так ниють там на непогоду,
      А тут вбирає біль земля.
      Топтала ряст в усі негоди,
      Концтабори. І вже здаля,

      Ізбоку дивиться на долю –
      Невже таке пережила?!
      Як сотні літ - жита у полі,
      Із квітів п’є нектар бджола…
      09.02.16



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Спомин

      Палахкотіло, гуркотіло,
      На цілий світ отак гуло!
      Душа розчавлена, а тіло –
      Де ділося його тепло?

      Я розумію з гіркотою –
      Тебе на світі вже нема.
      Тепер удвох із самотою,
      А в серці - попелом зима.

      Зі мною тільки зойк мовчання,
      І стогін тиші, крик сльози.
      І спогад нашого кохання
      У вірші, що прийшов з грози.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Без назви

      1

      А серце мовчки молиться в раю
      Твоїх очей і рук твоїх крилатих,
      Що вміють захистити й обнімати
      Моє кохання і печаль мою.

      Воно від щастя захлинеться враз,
      І замовкає, бо зліта до неба.
      Багатство не значущих ніби фраз
      Для мене – світ, в якому йду до тебе.

      Безмежна ніжність і дитинний страх,
      Що може хтось оце призупинити,
      Що перетворить в зиму наше літо,
      А нас – у безталанних, у невдах…

      2

      Ви розчинились у пітьмі, пішли…
      Тремтять слова на вітрі падолистом…
      Беззбройна я стою серед хули
      І не стікає долу сліз намисто.

      Обличчя не закрити від брехні
      І від чужих очей, страшних до згуби…
      Самотньою згоряю на вогні,
      Дивлюсь крізь натовп… І стискаю губи.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Кропива


      Післявоєнне покоління
      Онуками вже обросло.
      Усі тривоги і сумління
      Пішли у далеч, у «було».

      Де пахло травами медово –
      Будинки виросли нові.
      Та по дорозі рідне слово
      Ми загубили в кропиві.

      Пожалить і не пожаліє,
      Як слово схочемо знайти,
      Щоби підняти сонцемрію
      І йти в майбутнє, до мети.

      Від чого в нашому городі
      Так розрослася кропива?
      Ми не боролися в господі,
      Щоб зникла ця болюч-трава.

      Було би вчасно прополоти,
      Та заважали нам дощі.
      Від небажання до роботи
      Жалючі виросли кущі.

      Між нами розрослась усюди
      Чужа і гостра кропива,
      Чомусь її не полють люди.
      Вона ж взяла собі права

      Вбивати наше слово рідне,
      Щоб ми зів’яли від біди.
      Народе, ми ж іще не бидло
      Для кропиви і лободи.

      Часу достане всім і сили
      Прибрати з поля бур’яни.
      І відростуть у слова крила,
      Що обгоріли від війни.
      03.11.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    170. Розгарячені


      Щодня убиті і поранені
      На цій страшній війні, АТО.
      Та влада краде одурманено
      Й не відповість за це ніхто.

      Награбувавши гроші, виїдуть
      До вілл своїх, своїх родин.
      Борги залишать нам у Києві,
      Щоб ми в житті не мали змін.

      І щоб чужі сини, не рідні їм,
      Вмирали за донецький степ.
      Щоб голосили за загиблими,
      Сиділи мовчки. А проте,

      Для чого їм тут оголошувать
      Хто ворог наш, воєнний стан?
      Їм з МВФ мете порошею
      Грошей в офшори океан.

      Обклали навкруги податками
      Брехні надуманих легенд.
      Навіть білизну з цими статками
      Народ купує в секонд-хенд.

      Нам показали декларації,
      Ті, хто до прірви всіх довів.
      І хто хотів зробити з нації
      Рабів і мовчазних волів.

      Ті злодії себе означили,
      І правду знає весь народ,
      Який майданом розгарячений
      Крізь кров ітиме до свобод.

      03.11.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Не перервалася


      Для чого так летіти крізь літа,
      Збивати ноги, втому гамувати,
      Щоби в кінці дороги – пустота,
      І бур’яном заросле місце хати?

      Засилля кленів – звідки узялись? -
      І кропиви скрізь непролазні хащі.
      А осокори – до небес, увись,
      Від забуття, що розкриває пащі.

      Колись на стежці спали спориші,
      Зеленим шовком лоскотали ноги…
      Криницю обступили комиші
      І густоліс мілкий обіч дороги.

      Я вдома і стараюсь до глибин
      Достукатися пам’яттю в минуле.
      І тільки зараз відчуваю плин
      Того, що зветься часом... Не забула

      Бабусю й діда, і своїх батьків,
      І працьовитих, совісних сусідів.
      Чумацький краю, краю козаків,
      Такої пустки ти іще не видів.

      Неначе й не було отих років,
      Коли життя тут вирувало зроду.
      Та по світах нащадки всіх батьків,
      Не перервалася вервечка роду.

      13.03.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Не буде


      Спіткнулась.
      Упала.
      І плакала гірко
      Від болю,
      А чи від жалю.
      Від наших
      Стрічань,
      Як від бублика
      Дірка –
      Нема
      І не буде –
      Люблю.
      11.02.12



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Перемир'я


      Свободівцю-харків'янину Мирославові Мислі,
      що загинув від ворожої кулі під час перемир'я

      У води озер заглядали сузір'я,
      Принишкли, замовкли в чеканні міста.
      В країні об'явлене скрізь перемир'я,
      Відводиться зброя, надія зроста…

      А Волохів яр попрощався із сином,
      Сльозами вмивалися листя дерев.
      В труні повернувся навік до родини
      Синок, що міг жити, боротись як лев.

      Та ворог стріляє, на те він і ворог,
      Із ним не домовитись, віри нема.
      І куля не знає про переговори,
      Вбиває, і з нею приходить пітьма.

      У мамину душу і батьківську хату,
      У братове серце і серце сестри.
      І синова пусткою стала кімната.
      А шелестом плачуть стрункі явори.

      А хто відповість за втрату людини,
      За те, що на ньому закінчився рід?
      Відходять у вічність сини, у глибини,
      За рідну країну у розквіті літ.
      05.10.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Матерям Росії


      Усі, хто вірив телевізору,
      І заробити захотів,
      «Зеленими» та ще й безвізово
      В Донбас погнали, як хортів.

      Де на колесах крематорії,
      Вже служать молоху війни,
      І на донбаських територіях,
      За вбитих мають ордени.

      Загиблих не везуть до матері,
      Їх спалять у печі страху.
      Чи сотня їх, чи, може, п’ятеро,
      А попелу – на лопуху.

      Розділять, покладуть до урни все,
      І скажуть – це ваш рідний син.
      І як рідня тепер перенесе
      Оцей страшний від влади кпин?
      04.10.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Прокиньтеся!


      Вже третій рік у селах і в містах
      Всі цвинтарі у паперових квітах.
      І поїдає нас (чи по лімітах?)
      Голодний вічно смерті чорний птах.

      Той заздрісник, кому оця земля
      Застрягла в злому горлі жирним шматом.
      Тому й під ніж нас, в тому винуватих,
      Що розрослося родове гілля.

      Що після нас колосяться поля,
      Сади квітують білопінним цвітом,
      Що ми іздавна гречкосіїв діти
      І чорноземна вся у нас рілля.

      І спротив наш і наш прадавній гнів,
      На ледацюг і злодіїв зостався,
      На тих, хто нашим просто скористався
      І нас до ями смертної привів.
      04.10.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Смертельне перемир'я


      Мир на папері - це не мир в житті,
      Бо куля-дура прочитать не вміє,
      Вбива людину, з нею світ, надію,
      Зупинить всі її шляхи-путі.

      Чи хтось повірить в те, що ворог наш
      Погодиться на просто перемир'я?
      У кого є до нього ще довір'я,
      Бо з ним рушниця, "гради", патронташ?

      І скільки в світі не садіть послів,
      Ніхто не зможе побороти словом
      Того, хто поламав усі основи,
      Хто всі кордони потрощити смів.

      Щодня убиті - ворог не мовчить.
      У відповідь вони повинні мати
      Ще більше вбитих і втекти до хати,
      Щоб їх настигла покаяння мить.

      Нехай у себе створюють світи,
      Де буде жити тільки їхня мова.
      Майбутнього свого у нас основа,
      Туди лиш перемогою дійти.
      04.10.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Матерям убитих


      І скільки ще синів злетить у небо,
      Де ангели в біді зламають крила?
      В життєвій бурі рвуть свої вітрила
      Усі, в кому свободи є потреба.

      Одне-єдине молоде життя,
      Могло би квітнуть, народити діток.
      Продовжитись, нести свій рід по світу.
      А ми для рідних - слово співчуття.

      Не замінити матерям синів,
      Бо небо чорне впало їм на плечі.
      Для них тепер щодня ізранку вечір.
      А біль заглушить найсильніший гнів.

      На цвинтарі могила - це усе,
      Що їм до смерті нині залишилось.
      І їх життя віднині завершилось.
      В тупик зайшло, не вийшло на шосе.
      04.10.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Пробачте, мамо!


      Достойно відійшли в свої світи
      Сільські жінки з розпухлими руками.
      Невидимо, нечутно відійти
      Змогли бабусі, також наші мами.

      Не стурбувавши навіть і на мить,
      Вони чомусь були завжди готові
      У засвіти піти, щоб не шуміть,
      Нікого не стривоживши у слові.

      Всі побажання висловлені вже,
      Сусіди знають, де і що зібрати...
      Все найцінніше в дітях береже
      Старенька наша трудівниця мати.

      За все життя не бачила морів,
      І гори - то для неї невідоме.
      Сапала, мила, порала корів,
      Одна лишилась у старому домі.

      Без чоловіка, діти по світах,
      Така цій жінці змалювалась доля.
      Вона вже знала, нині чорний птах
      Злетів до шибки з голої тополі.

      Прибрала в хаті, витопила піч,
      Помилася, вдягла нові одежі.
      І тихо відійшла у темну ніч.
      Не зрушила світів, пішла за межі.
      22.09.16



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Вогонь великий свічка збереже


      Про нас напишуть, як усе мине -
      Сніги розтануть і осінні зливи
      Заплачуть листопадом. А мене
      Згадають люди, що була щаслива.

      Злітала до небес, хоча негод
      Вітрами нанесло, також тобою.
      Та я з усіх небажаних пригод
      Перемагала, вийшовши з двобою.

      Моє кохання – кращий оберіг,
      Світило всюди, відкривало брами.
      На сторінках моїх майбутніх книг
      Життя буяло. Хоч кардіограми

      Наказували серцю – помовчи,
      Затихни, заспокойся! Хай тривога
      Не будить серед сну мене вночі…
      Бо іншими протоптана дорога –

      Це легше йти і видно їй кінець.
      Та я завжди чомусь ішла крізь хащі,
      Тому й колов до крові мій вінець.
      А ворогів осатанілі пащі

      Випльовували ненависть-вогонь.
      Здавалось їм – без тебе я загину.
      Хоча з небес тепло твоїх долонь
      Я не відчула. Постріли у спину

      Мене не вбили і не вб’ють уже.
      Я захистила честь свого кохання!
      Вогонь великий свічка збереже.
      Моя любов – це порване кайдання.
      22.09.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Пам'яті Володимира Данилова, десантника 81 бригади



      І скільки ще таких смертей
      Впадуть у серце України,
      Яке нагадує руїну
      З розбитих доль її дітей?!

      Невже не бачать небеса,
      Що кращі відлітають в небо?
      А ворог все бере огребом,
      Талант вмирає і краса.

      За що тепер отой сусід,
      Що рвав сорочку, звався братом,
      Прийшов не в гості, а вбивати,
      Приніс нам повно горя й бід?

      Є доля нашої вини
      У тім, що сльози скрізь рікою,
      Що ми живемо в неспокої
      І гинуть у боях сини.
      08.09.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Віктору Тютюну

      До ваших гір в уяві прилечу,
      Де чорно сяють ягоди ожини.
      Де жовтий лист сповзає по плечу
      І світить погляд вашої дружини.

      Де вже осінні квіти і слова,
      Шумлять гірські розбурхані потоки.
      Іще зелена вруниться трава,
      Та осінь вже стоїть за кілька кроків.
      07.09.17



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Вишивала долю


      Сорочку шила білим і по білому
      І згадувала мамин заповіт:
      Душею вишивати треба милому,
      Тоді для тебе милим буде світ.

      І вишиванки стануть оберегами
      Для всього роду славного навік.
      І хати будуть певними ковчегами,
      Куди вертатись буде чоловік.
      05.09.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Віктору Марінчаку


      У що вдивляєтеся, отче,
      Чи схвилювала Вас біда?
      Війна кінчатися не хоче
      І розквітає ворожда.

      І на волоссі Вашім іній
      Не тане в спеку. То ж чому
      Поменшало родинних ліній,
      Народ нагадує юрму?

      Де поводир, куди спішити,
      Хто вкаже нам дороговказ?
      Ви ж сієте у душах жито,
      Що виростає з Ваших фраз.
      05.09.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. До матерів

      Ось, матері, де нині наші діти,
      Покриті лише прапором і все.
      Віднині сонцю їх не треба гріти,
      А смерть уже нам звісточку несе.

      Що вже даремно всіх богів просити,
      Молитися за воїнів-синів.
      Просіяла війна життя крізь сито,
      Хтось вижив у боях, хтось не зумів.

      Не захистили нас вони собою,
      Країна закривавлено мовчить.
      Ступає необачною ходою,
      Не відає, де є спасіння мить.

      Шляху не знає до свободи й правди,
      Біля керма чужинці, вороги.
      Ті, що стояли за багатство завжди,
      Вбивати наших - це їм до снаги.

      Своїх синів тримають в закордонах,
      За наші гроші роблять їм життя.
      А ми своїх зібрали в батальйони,
      Щоби навік пішли у небуття...

      Тепер лежать на полі. Всі убиті.
      Від смерті прапор їх не вбереже.
      Хіба ще є отак у цілім світі,
      Щоб люди помирали за чуже?

      Чужинський світ, чужі ідеї, мову,
      Нам підставляють нібито своє.
      Козацький рід уже второпав змову,
      Де наш керманич нас і продає…

      Століття цілі правлять тут не наші,
      А нехристи і злодії, кати.
      Ми не змогли зварити з ними каші,
      Свою дорогу зможемо знайти.
      05.09.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Материна молитва


      Уже немає сліз від болю,
      Уже душа неначе твердь.
      Я поряд, сину, із тобою,
      Отам, де кулі, "гради", смерть.

      Пробач мені, моя дитино,
      За думи і мої жалі,
      Бо ти воюєш до загину.
      Молюсь, щоб жив ти на землі.

      Щоби скінчилися всі муки,
      А сльози - тільки з перемог.
      Щоб народилися онуки.
      Мій сину, я з тобою й Бог!
      04.09.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. Відшуканий "грааль"


      Квітневий вечір. Дощ і вітер.
      В усьому холод і печаль.
      Та знаю я – ти є на світі,
      Ти – мій відшуканий «грааль».

      Найбільша таємниця долі,
      До тебе йшла усе життя.
      Зіграла всі жіночі ролі,
      Назад не буде вороття.

      Була я донею, сестрою,
      Дружиною, вдовою теж.
      Не ужилась із самотою,
      Пізнала горя й сліз без меж…

      Я так давно тебе чекала,
      Ішла до тебе стільки літ.
      Розчарувань була навала…
      А ти стоїш біля воріт.
      02.04.16



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Коли?
      Іде Хрещатиком колона -
      Солдати, матері, батьки.
      Сльоза непрохана, солона,
      Дощем гарячим до щоки.

      Ідуть побиті-перебиті,
      Із орденами йдуть і без.
      В руках портрети тих, що в світі
      Уже немає. Мертвий. Щез.

      А, може, страдник у полоні
      За Україну помира?
      І доки серце не схолоне,
      То не візьме його хандра.

      Тяжкі терпіти буде муки,
      Заради сина і дочки.
      Щоб повернутися з розлуки,
      Щоб не журилися батьки.

      Коханій глянути у вічі,
      З криниці випити води,
      Коли вже день тієї стрічі?
      Хто порятує від біди?

      Коли їх визволять з полону?
      Спасіння довгим буде путь?..
      А на Хрещатику колони
      Із їх портретами ідуть.
      25.08.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Світлої пам’яті Володимира Рибака, що загинув від рук ворогів за наш Український Прапор.


      Заплаче кров’ю і калина
      Від болю матері, жалю,
      Коли втрачає батько сина,
      А він – смертельно на ріллю.

      Життя в сиру стікає землю,
      А міг би жити для людей!
      Від вічності не відокремлю,
      Бо він у неї –Прометей.
      23.08.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Ми є!

      Моя країно, зболена від ран,
      Від зрадників і злодіїв у владі.
      В День прапора радіємо – не раді,
      Що так задовго тягнеться цей стан.

      Невизначений владою ніяк –
      Чи то війна, чи мир навпіл з бідою,
      Де ми, прибиті вражою ордою,
      Вичікуємо гибелі вояк.

      У нас достатньо воїнів і сил,
      І наш народ – немає більш такого:
      Трудящого, розумного, не злого.
      Та скільки ним заповнено могил!

      І мовчазного, ніби справжній віл,
      Якого запрягли тягнути воза,
      Звільняється, коли якась загроза
      В країну влізе здалеку й довкіл.

      Тоді і піднімаємо свій стяг,
      Відвоювати від полону землі.
      Поставимо кордони скрізь недремні,
      Нахрапом влізуть – сотні противаг.

      Захистимо усе навкруг своє
      І візьмуть владу, врешті, українці.
      Щоб нехристи не правили й злочинці –
      Є прапор, герб, народ великий є!
      23.08.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Душі твоєї тепле літо


      Початок осені. Початок
      Дощів холодних і негод,
      Де серед золота свічадом -
      Кохання, краща з нагород.

      Серед каштанів карооких,
      Вогню калини й горобин
      Спішу, не стишуючи кроків,
      До тебе, любий. Ти один

      Зумієш так мене зігріти,
      Що серед цих осінніх днів
      Душі твоєї тепле літо
      Огорне м’яко і без слів.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    191. Чорний світ
      Який ти чорний,
      Білий-білий світе,
      Де від печалі
      Зламані вуста.
      А на снігу -
      Замерзлі свіжі квіти.
      Застиглий погляд,
      В серці пустота.

      І календар,
      Де двадцять перше січня
      Закарбувалось –
      Твій останній день.
      Молитви, ладан,
      І між пальців свічка...
      Ну як тепер я
      Без твоїх пісень?!

      Остання ніч твоя
      У власнім домі.
      Засіло горе
      Ув усі кутки.
      Мене рятує
      Тільки несвідомість...
      Холодний ранок.
      Світ гіркий-гіркий...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Усі однакові

      Іду дорогою своєю:
      Підйоми, спуски, степ, вода.
      Іду між правдою й брехнею,
      Де поряд щастя і біда.

      Поміж камінням, по калюжах,
      Через майдани і сміття.
      Минаю немічних і дужих,
      Несу в собі своє буття.

      Десь лізти треба крізь шпарини,
      А там повзти серед багнюк.
      І не баритися й хвилини,
      Бо поряд сотні ніг і рук.

      Спішать усі, немов до трону,
      Життя наповнюючи вщерть.
      Спішать по вічному закону
      До станції з іменням смерть.

      А що і як було в дорозі,
      Кому поміг, кого штовхнув,
      Чи, може, збив кого на розі,
      Чи, може, за кермом заснув.

      А, може, спав ти у палаці,
      Чи був у свято без гроша,
      Лінивим був, помер від праці -
      Залишиться лише душа.

      Перед кінцем нема нічого -
      Ні славослів’я, ні хули.
      Ми всі однакові для Бога -
      Все залишили, з чим ішли.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Передосіннє


      А дощ холодний з неба випада
      На лист зелений, на м’які отави.
      Тече невпинна і стрімка вода,
      Щоб смарагдово зеленіли трави.

      На осінь ще і натяку нема.
      Не золоте, а все навкруг зелене.
      Не віриться – попереду зима,
      І самота, і гіркота шалена.

      Передосінні місто і село
      Застигли у глибокому чеканні.
      Зібрали хліб і молоде зело
      Ще піниться у келихах світання.

      А яблука біліють ув імлі,
      І гнуться до землі вагітні віти.
      А горобин ліхтарики малі
      Розчервоніло горнуться до світу…

      Без тебе в небеса летить печаль
      І пахне м’ята й молодий любисток.
      Пробігло літо і мені не жаль
      Тих днів, що розлетілись, як намисто.





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Люблю тебе


      Люблю тебе, а осінь все палає,
      Червоно сяє вічне почуття.
      Самотність залишилася за краєм
      І ми п’ємо – смакуємо життя.

      Хоч звідусюди шепіт, наговори,
      Розбити хочуть чашу із добра.
      Та ми удвох через ліси і гори,
      І з нами правда, пісня і жура.

      Люблю тебе в осінньому віночку,
      Де спілих яблук віти у саду.
      І осінь вишиває нам сорочку
      Й рушник святковий, по якому йду.

      Тобі в обійми, мов дитя до мами,
      Щоб захистив, зберіг мене, владар.
      А гіркота розвіється димами,
      І нам залишить лиш кохання жар.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    195. У Харкові рубають ліс


      1

      За дубом кат з сокирою стоїть,
      А вітер сиро шарпає за поли.
      Життя у дуба кат украде вмить,
      Щоб він до сонця не тягнувсь ніколи.

      А він стояв тут декілька віків,
      Вбирав у себе життєдайну силу.
      Навкруг розрісся гай малих дубків,
      Що, наче діти, батька обступили.


      2

      Рубають ліс. Отак і нас - під корінь,
      Щоби убити спрагу до життя.
      Мовчить народ, бо справді дуже хворий,
      Не думає уже про майбуття.

      Гвалтують у державі українців,
      Вони мовчать, неначе ті воли.
      Вбивають їх і злодії й чужинці,
      Яких самі до влади привели.

      І ось тепер беззахисна країна
      Не відає, що творить, де повзе.
      Рубає дуба і мордує сина,
      Забула мову, на чужій верзе.
      26.08.10



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Осінній дарунок


      Спасибі вам за ваші добрі очі,
      За теплий погляд і ласкаву річ.
      Уже над містом висне хмари клоччя,
      І накрапає дощ, заходить ніч.

      І все навкруг засохло і не квітне,
      Бо це вже осінь узяла права.
      Жалкую я, що не зустріла квітень
      Удвох із вами, як росла трава.

      Коли сади цвіли шаленим цвітом,
      То ми жили ще нарізно в раю.
      У кожного своє пашіло літо,
      І пісню кожен знав лише свою.

      Та час минув і молодість промчала,
      Уже онуки палять свій вогонь.
      В минулому походи, море, скали,
      А нині світить сивина зі скронь.

      Та ще в польоті неспокійні душі,
      Шукаємо надійного крила.
      Знаходимо між океану сушу,
      Щоб друга мати поряд і тепла.

      І хай висять над містом чорні хмари,
      Та в домі тепло, пахне з медом чай.
      Очей привітних ми зустріли пару,
      Щоб самоту забути і відчай.
      17.08.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Отак


      Зайшов, не стишуючи кроків,
      Неначе вихор, залетів.
      Хоч мав чималу жменьку років,
      Та злющим був, як сто хортів.

      Була безглузда і невпинна,
      Аж до фальцету гнівна річ.
      І, врешті, ця балаканина
      Мені нагадувала спіч.

      - Ти з ким стояла біля клубу,
      В кафе ходила з ким, кажи?
      А я спокійно й тихо: - Любий,
      На воду не гони брижі.

      Коли коханку віз в машині,
      Біля кафе то я була.
      Зайди в кімнату, бачиш, нині
      Твій брат приїхав із села...



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Я виходжу


      Натикаюсь на грати очей
      І з байдужості зітканий голос.
      Я виходжу з безсоння ночей,
      Як від зливи нахилений колос.

      Із мережаної глибини,
      Із криниці щемливого болю.
      Напилася я літа з весни,
      Не із примусу, з власної волі.

      Я багата добром, як зерном,
      Спробуй, любий, врожай цей зібрати.
      Молоде перебродить вино
      І впадуть із очей твоїх грати.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Спогад


      Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
      Ще на траві не висохла роса.
      Над гніздами, як воїни, лелеки,
      І різнотрав’я лугова краса.

      Над Сеймом пар здіймається туманом,
      Десь риба розбиває гладь води.
      До сходу я прокинулася, рано,
      Щоби прийти з минулого сюди.

      Між лозами застиг на водах човен,
      Крізь воду бачу, як пливуть мальки…
      Світ батьківщини спогадами повен,
      Де все в нас починається з ріки.
      03.08.16



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Левові Скопу
      Ви - наче Бог, що ангелів приносить,
      І погляд Ваш зорить із глибини.
      Ви зважте, жінка для країни просить
      Найшвидшого закінчення війни.

      І просто Миру, скибку Хліба, Солі,
      У хаті, у вишневому саду.
      І дайте нам оспіваної долі.
      Життя віддати? Я уже іду!
      08.08.16



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Посестри


      Я сотні разів поклонялась і сонцю й тобі,
      Змішала світи, що, здавалось, не схожі разюче.
      Тепер перехрестя у долі і серце в журбі,
      Якою дорогою йти, щоб не стало болюче?

      Звикати, що зорі без мене впадуть у траву
      І руки твої вже не ляжуть тихенько на плечі.
      Я вільна від тебе, і зрад, і кохання, живу.
      Вже сонце сідає. Розлуко, тобі – добрий вечір.

      Тепер ми з тобою посестри у нашій біді
      Не схожі за вдачею, прийдеться разом звикати.
      Два різних світи, я ж не відала зовсім тоді –
      Гаряче й холодне не вдасться ніяк об’єднати.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Не було вогню


      Твоя нещирість в рухах і в словах,
      Неправда розмиває береги.
      На острові любові – повний крах.
      Човни, розбиті вщент… Киги-киги –

      Сумує чайка. З розпачу кричить,
      Бо змило буревієм все навкруг.
      І острівець, – беззахисний вночі,
      Не витримав отих страшних наруг.

      Нам рідним був світ-океан без меж.
      А ми у нім, як риба у воді.
      І навмання сьогодні ти бредеш,
      Колін вода сягає у біді.

      А я на берег викинута... Вщент
      Розбито все... Не осторонь страхи.
      І ти, як в спеку, влесливим дощем
      Несеш додому всі свої гріхи.

      Та де оселя? Тиша лиш німа.
      І все навкруг не наше – нічиє.
      А попелу в моїй печі нема,
      Бо не було вогню... Отак і є.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    203. Тобі


      Пірнає день у річку ночі,
      А зорі пахнуть полинами.
      В росі настояні, пророчі,
      Літають мрії разом з нами.

      Оцих ночей застиглі гами,
      Які почуті й пережиті,
      Кудись у світ летять з вітрами,
      І на узліссі сплять, у житі.

      Мені тебе не повернути -
      Чужа тобі ночами, днями...
      У долі є моя спокута -
      Колись розіллється піснями...




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    204. І буде син!

      Іще історія запише
      В життя у ваші смертний гріх,
      Коли посеред миру й тиші
      Ви наш вбивали оберіг.

      Прийшли «зелені чоловічки»
      З відомих моксельських світів.
      Через кордон, поля і річки
      Вповзали тисячі катів

      Мого великого народу,
      Що гречкосієм був завжди,
      Що цінував за все свободу,
      Не був готовий до біди.

      Бо поряд мав, казали, брата,
      А він підступно - на поріг!
      Щоб тільки кращих повбивати,
      За мову, що в собі зберіг.

      За нашу українську пісню,
      Красу дівочу і вінок.
      Вбиває без жалю і злісно
      Дітей маленьких і жінок.

      Вбива за те, що українці,
      За те, що мова не така,
      І що не стали навколінці,
      І що танцюєм гопака.

      Ми - вороги тепер навіки,
      Ми не пробачимо смертей!
      Вдова тепер без чоловіка,
      Сирітська доля у дітей.

      Сусіда нам не обирати,
      Та ми обачніші тепер.
      "І буде син, і буде мати!",
      Хоч поряд з нами кровожер.
      17.06.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Згусток смерті

      Світлої пам’яті Івана Вітішина,
      бійця 80-ї аеромобільної бригади

      Аеропорт донецький. Згусток смерті.
      І безперервний бій, що без кінця.
      Дитячі фото в рваному конверті
      Притисли руки вбитого бійця.

      Іван Вітішин - батько цих маляток,
      Що ждуть татуся скоро із війни.
      Вони не знають і не знає мати,
      Що сиротами стали вже вони.

      Що білий світ уже чорніше ночі,
      І на порозі їхньому війна.
      А серце в це повірити не схоче,
      Що мама вже вдовиця, не жона.

      Колись у неї запитають діти,
      За що убили тата на війні?
      Вона посадить на могилі квіти,
      Портрет повісить в спальні на стіні.

      І будуть з нею завжди рідні очі,
      Дивитись на її, що повні сліз.
      Війна убила щастя в ній жіноче,
      Сирітську долю ворог в дім приніс...

      Аеропорт донецький. Згусток смерті.
      І безперервний бій, що без кінця.
      Дитячі фото в рваному конверті
      Притисли руки вбитого бійця.
      10.06.16



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Пробач, мій брате


      Світлої пам'яті Присяжнюка Руслана,
      бійця 90 батальйону

      Пробач, мій брате, серця половина,
      Моя душа мов схована під лід.
      Та є чиясь чужа в тому провина,
      Що ти загинув у розквітті літ.

      Ти відлетів, немов листок зелений,
      Із дерева, що тільки підросло.
      Ти зажди будеш молодим для мене
      І для батьків, в могилі за селом.

      Матуся наша раптом постаріла,
      А в батька чуб, як снігом замело.
      Твоя кохана, мов голубка біла,
      Синочка горне під своє крило.

      Тепер за двох для мами і для тата,
      І для твого синочка, - я один.
      За двох любити, гріти, обнімати,
      Щоби сирітство не відчув твій син.

      Пробач, мій брате, за твою недолю,
      Що не підставив серце, не вберіг.
      Це вороги, що у грошей в неволі,
      Війну впустили підло на поріг.

      І я клянусь - за тебе їм віддячу,
      І за вдову й за сина сироту.
      Залишу ворогам свої невдачі,
      А батьківщина буде у цвіту...

      Пробач, мій брате, серця половина,
      Моя душа мов схована під лід.
      Вже знаю я, чия в тому провина,
      Що ти загинув у розквітті літ.
      09.06.16




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Восени


      Народе мій, ти вже побачив, як
      Гуртуються тут нехристи, злочинці.
      З людей зробили вже німих воляк,
      Вбивають геноцидом українців.

      Чого ми досягли в часи свобод –
      Знівелювали, кинули, зганьбили.
      І заростає бур'яном город,
      На цвинтарях все множаться могили.

      Бо на гібридній і страшній війні
      Під кулі підставляють патріотів,
      Майбутнє наше палять у вогні.
      Родини вбитих у німій скорботі.

      Панує у державі страх і смерть,
      Наруга зла вбиває українців.
      Заповнені бідою долі вщерть,
      Голодомор повторюють злочинці.

      Палаци збудували до небес,
      Украдене сховали у офшори.
      Чужинська влада загриза, мов пес,
      Бо нелюди панують і потвори.

      Минеться все... Історія сама
      Запише цю війну в свої аннали.
      Настане осінь, упаде пітьма,
      Щоб перемогу ми відсвяткували.

      Щоб цілий світ побачив і відчув,
      Як ми боролись всі, не поодинці.
      Щоб історичний і величний зсув
      Зробили ми, братове, українці.
      06.05.16



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Станемо!

      Душа вітрами потолочена,
      Обпалена слізьми пожеж.
      Заржавлених ножів, неточених,
      У козаків тепер без меж.
      На Хортиці і за порогами
      Чекають силу молоду,
      Щоб за далекими дорогами
      Закінчити війну-біду.
      Ми зберемося Україною,
      Нагостримо свої ножі,
      Бо мріють бачити руїною
      Державу зрадницькі мужі.
      Для них тут грішми скрізь намазано,
      Злетілись бджолами на мед.
      Всіх заярмила горем, газами,
      Ця влада знині й наперед.
      Всі патріоти вже за гратами,
      І тисячі кричать з могил.
      Народ залякано під хатами
      Мовчить, та вже немає сил…
      А літо он травою вруниться
      І золотіє у житах.
      Під осінь зберемось на вулицях
      Майданом станемо в світах!
      15.04.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    209. І народить мати


      Панує травень на моїй землі,
      Цвіте бузком і гронами калини.
      Каштани біло світяться в імлі,
      Вогонь півоній по усій країні.

      Саджають, сіють, в селах і в містах,
      І для людей кує роки зозуля.
      Та в мирний час влітає чорний птах –
      Чийогось сина наздогнала куля.

      В донбасі, у відчахнутім краю,
      Де рідну мову зрадили, як маму.
      Тепер погано їм у тім гною,
      Бо кинув «руський мір» в глибоку яму.

      І виглядають гривню чи рубля,
      Щоб хтось монету кинув їм в долоні.
      Від «градів» плаче зранена земля,
      Окопи й вирви – сльозоньки солоні.

      А скільки там солдатиків лягло,
      Їх не діждуться сироти і вдови.
      Невже не можна вбити те хамло,
      Щоби упали від війни окови?

      До гітлера добралися, а тут
      Цвіте навкруг обман і підлість влади.
      Невже забули, що і їх зметуть,
      Уб'ють чи розтерзають люди радо?

      Бо довели до краю, до межі,
      До голоду, до смерті, геноциду.
      Не вперше людям брати на ножі
      Отих, що наче вівці тихі з виду.

      І виживе, підніметься народ,
      Недовго українцям вже страждати!
      Ми виборемо радість від свобод,
      Мир запанує і народить мати!
      11.05.16




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    210. Вдовине

      Намалюю щастя на обличчі,
      Зафарбую болі у душі,
      Замаскую явне протиріччя,
      І босоніж стану в спориші.

      Щоб відчути лоскоти шовкові,
      Прохолоду й спокій від землі.
      Просто я не можу без любові
      Далі жити в сонці чи в імлі.

      Прокидатись рано на світанні,
      Пити каву тут біля вікна.
      Не піднятись в небо без кохання,
      Без крила другого, скрізь одна.

      Ні до кого мовити хоч слово,
      Щось приготувати на обід.
      Як раніш не радують обнови…
      Скрізь минуле залишило слід.

      Ти на небі залишився, любий,
      Згинув у проклятому АТО.
      Винуватий хто у тій погубі?
      Не поверне вже тебе ніхто.

      Не лишилось ні дочки, ні сина,
      Лиш короткі тексти СМС.
      Я нікому більше не дружина.
      Я – вдовиця. Скінчився процес.
      01.05.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Коли?


      Моя державо, мудра споконвіку,
      Ти при батьках, а ніби сирота.
      І з владою, що бреше скрізь без ліку,
      Словами повна, а в ділах пуста.

      Чи думала, майданами побита,
      Щоби зміїне правило кубло,
      І щоб держава стала їм коритом,
      І щоб в країні оселилось зло?

      Хрести ростуть на цвинтарях країни,
      Сини щодня вмирають на війні.
      Торгує влада з ворогом донині,
      Бо є ворожа і тобі й мені.

      Зібралися докупи всі заброди,
      Сини чужих світів, чужих країн.
      Для українців на війні свободу
      Тут захищає батько, друг і син.

      І скільки треба нам іще терпіти,
      Чому чужинцям владу віддали?
      А на дворі дощить холодний квітень.
      То хто врятує нас від кабали?
      27.04.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Батьківщина

      Там сонечка маленькі у траві
      З кульбаби ткали золоті мережки.
      Там під тинами вільно кропиві
      Й берізки одягалися в сережки.

      Там понад Сеймом скрізь конвалій цвіт,
      А часнику і щавелю – на лузі!
      Там жив мого дитинства дивний світ
      В полях зелених, що на виднокрузі.

      Там пахощі черемхи у лісах,
      Бузок, тюльпани, дикий мак червоний.
      Не загубився у моїх літах
      Ванільний запах, Великодні дзвони.

      Була і буде тисячі віків
      Моя мала велика батьківщина.
      Бо тут могили родичів, батьків,
      У Пісках, що над Сеймом, на Сумщині.
      26.04.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Сон-трава


      А сон-трава є носієм весни,
      Пухнастим, теплим, ніби руки мами,
      Коли ми поринаємо у сни,
      Коли ми прокидаємось, так само.

      Укутана в природню таїну
      Оця трава, оця чарівна квітка,
      Несе в собі якусь бережину.
      Її життя – це особлива мітка.

      Невиразно-пухнастий фіолет,
      Дзвіночки квітів схилені донизу.
      Мільйони років цей квітковий злет
      Для людства залишається сюрпризом.
      26.04.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    214. Розцвітає рута

      У горах знову розцвітає рута,
      Повсюди линуть пахощі її.
      Стежини до небес підводять круто,
      Куди не долітають солов'ї.

      Усе пропахло цим солодким трунком,
      Який не долинає до низин.
      І хмари теплим дощиком-цілунком
      Вмивають квіти краплями сльозин.

      І знову квітне рута у Карпатах,
      Чарівна квітка нашої землі.
      Узгір'я вкрились килимом строкатим –
      Рожево-біло-жовтим у імлі.

      Коли туман ранковий вкриє гори
      І зникне враз від сонечка й тепла,
      Залишаться між трав маленькі зорі –
      То у Карпатах рута розцвіла.
      25.04.16




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. До солдата

      Синочку наш, захиснику, солдате,
      Ти як отам, на тій страшній війні?
      Не сплять в тривозі вдома батько й мати
      І моляться за тебе вдалині.

      Від кулі молять, від жахів полону,
      І в бога просять миру і добра.
      Сльозу пекучу і гірку, й солону,
      Стирає бабця і твоя сестра.

      А ти в морози мерзнеш у окопі,
      Чому й за що стріляє в тебе «град»?
      Століття двадцять перше у Європі,
      А зло війни винищує солдат.

      Ніколи в світі жодної із воєн
      Не починав наш гречкосій-народ.
      Козацьким духом сповнювався воїн,
      Хоча тяжів до миру і свобод.

      Отак було в державі і донині,
      Та вороги і мови, і краси,
      Що зачаїлись тихо в Україні
      І проти неї підняли списи.

      Війна прийшла на терени країни,
      До кожної родини, в кожен дім.
      Тепер повсюди смерті і руїни,
      Бо «руський мір» провинним є у тім.

      Вбивають українську душу й тіло,
      Щоби боялись ворогів «хохли»…
      Майданом побороти зло зуміли,
      Продажність і підступність - не змогли.

      Та розбудили отакенне лихо,
      Яке осиним викрилось гніздом,
      Яке в офшорах вижидало тихо,
      Не заробилось потом і трудом.

      Тепер частіше всюди «Плине кача»,
      Могил горбочки снігом застеля.
      А українська мати гірко плаче
      І проклинає ворогів з кремля.
      21.04.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Безкрилля


      Він десь один. Стомився від журби.
      Самотність дзвонить у ночах безсонням.
      Лиш чути скрип старезної верби
      І пугачевий крик за оболонню.

      Один тепер у світі. Без крила.
      А на однім не піднесешся в небо.
      Його кохана поряд скрізь була
      І в ній була невидима потреба.

      Мовчить усе – і пісня, і слова,
      Мовчать і не тривожать вірні друзі.
      І навіть чути, як росте трава,
      І лопається брунька у напрузі.

      Усе на світі має певний вік –
      І дерево, і квітка, і людина...
      Сльозою обпікає чоловік
      Свою щоку. Пішла його єдина

      У засвіти, у вічність, в небеса,
      Себе звільнивши від жалю і болю.
      Без неї він тихесенько згаса,
      Не нарікає на свою недолю.
      20.04.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Весняне безсоння
      Весна у білому вбранні
      Не забарилась, трудівниця.
      Вона квітує, їй не спиться.
      Не спиться також і мені.

      Хіба заснеш, коли птахи
      Щебечуть голосно ізранку.
      І відсуваю я фіранку -
      Дерев побачити верхи.

      Впускаю ранній холодок
      І перші промені грайливі.
      Вони цілують віти сливі
      І забрунькований садок.

      І я купаюся в теплі,
      В моєму веснянім безсонні,
      Де небо й синь ріки бездонні.
      Щаслива я на цьому тлі.
      19.04.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Холодний квітень

      Після зими холодний дощ на віти
      І на солдатські стомлені тіла.
      Хоч по-хазяйськи входить нині квітень,
      Але чомусь без сонця і тепла.
      Щодень дощі. І непривітно й сиро,
      У цілім світі щось іде не так.
      Держава вся чекає тільки миру,
      А не смертей від "градів" і атак.
      І звіти про поранених і вбитих
      Нам каменем лягають у серця.
      За що платити ворогові мито,
      Чому війні не видно ще кінця?
      І мокне й мерзне юність у окопах,
      У Бога просять сонця матері.
      За спинами синів живе Європа
      У ній свої солдати й зброярі.
      Вона лиш співчуває в нашім горі,
      Вгодована і сита цілій вік,
      Ні пари з вуст, коли в голодоморі,
      У війнах пропадав наш чоловік.
      Як самотужки землю захистити,
      Бо серпентарій влади у клубку?
      А небеса вже шлють холодний квітень...
      То хто нам вибрав долю отаку?
      02.04.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    219. * * *
      Іду одна, не зраджена ніким,
      Мені також не зрадити нікого.
      Мовчить життя, мовчать усі дзвінки,
      Невизначений час, якийсь убогий.

      Ніхто, ніде, някий і ніяк,
      Серед безмежжя зрадливого світу.
      Безслізно плаче доленька моя,
      І вечір вже чіпляється за віти.

      А закоцюблий місяць угорі
      Чекає загорнутися у хмару.
      За нею там небесні косарі
      Всевишнього виконують покару.

      І хтось тоді, злітаючи увись,
      Забуде зразу всі земні турботи.
      Щасливий той, за кого помоливсь
      Великий рід зі свічкою скорботи.
      10.02.16




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Життєве поле
      Зерном розсипане життя -
      Засіяне пшеничне поле.
      І зветься дуже просто - доля,
      Змінити як, аби знаття.

      То і не сталося б розлук,
      Якби відчула всі загрози,
      Коли текли від болю сльози
      І серце падало від мук.

      Були у нім щасливі дні -
      Батьки і друзі, і кохання,
      І доньки перше лепетання,
      І найчарівніші пісні.

      Тепер збираю урожай -
      Добра і вірності, і зради.
      Вже не надіюсь на розради -
      Сама створила пекло й рай.
      17.03.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Очікування
      Вже березень розвісив довгі віти,
      Вдягнув берези й вільхи у сережки.
      І синьо стало від небес і цвіту,
      Де проліскові стеляться мережки.

      І шурхотить скрізь тогорічне листя,
      Зелені голки трав крізь нього - вгору!
      Верба стоїть у котиках - в намисті.
      Усе весни чекає, теплу пору.
      17.03.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Мій ковчег
      Зелений дощ і сива далечінь,
      Світ кольоровий, різнобарвна злива,
      В саду від спеки порятує тінь.
      І я від цього усього щаслива.

      Бо тут мій дім, і школа, і земля,
      І вишня біла, мов старенька мама.
      Я так сюди спішила іздаля,
      Щоб стати на святий поріг ногами.

      Напитися водички із відра,
      На покуті вклонитися іконам.
      Оселя чиста, рідна, хоч стара,
      Від бід усіх для нас була заслоном.

      А рушники її завжди цвіли
      Найкращим вишиваним оберегом.
      Достойний і любові й похвали
      Дитинства дім, що є моїм ковчегом.
      16.01.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Війна
      Життя народу схилено на плаху,
      Попід хрестами тисячі синів.
      Біда дзьобає вдів, неначе птаха,
      Замерзлих від війни, неправди слів.

      На шмаття тишу розриває криком,
      Зелене листя опада з дерев.
      Війна прийшла з чужим нелюдським ликом
      І найдорожче у життя бере.
      27.03.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Код вічності
      Переплакано, пережито,
      Пепесіяно стільки літ.
      Ми збираємо стигле жито,
      Щоб лишити нащадкам слід.

      Закодований у зернині
      Урожай і травневий цвіт.
      Щоб до вічності вже віднині
      Мати хліб і любити світ.
      29.03.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Чекаю
      Я ще тебе не бачила ніколи,
      Але я знаю - ти на світі є.
      І оживе й розквітне все навколо,
      Коли відчую серцем - це моє.


      Твоє ім,я мені ще невідоме,
      А очі сині чи, мов чорна ніч?
      Коли ти повертаєшся додому,
      То хто радіє від жаданих стріч?

      Ти жайворонок чи сова? Цікаво,
      Який з вікна твойого краєвид?
      Ти любиш з цукром чи без нього каву?
      Чи довго носиш біль чужих обид?

      Як реагуєш ти на чорні зради,
      На втрату друга, що продавсь за гріш?
      Кому на світі ти найбільше радий
      І в самоті який читаєш вірш?

      Які ти любиш і дерева й квіти,
      Тобою скільки пройдено доріг?..
      Уже у вікна заглядає квітень
      І я тебе чекаю на поріг.
      29.03.16



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Наша Надія

      Вдалося захопити їм Надію,
      Та на спасіння віра є у нас.
      Але у мами льотчиці — Марії,
      Оцю надію викрадає час.

      Приборкати дочка зуміла крила,
      Що бережуть країну від біди.
      Але Надія, мамі рідна, мила,
      Знаходиться в полоні у орди.

      Коли ж тепер повернеться додому,
      Її дитина, сонечко її?
      Сльоза вже пропікає час і втому,
      І скоро в лист одягнуться гаї.

      І на порозі он спекотне літо,
      А в маминій душі живе зима.
      Не дай же Бог її дитину вбито!
      Але ж у бранки нині дім — тюрма.

      Бо викрадена ворогом з Росії,
      Посаджена в азійський каземат.
      Бездушному народу, їх месії,
      Настане час прозріння і розплат!

      Щомиті про свободу мати мріє,
      Та бореться за донечку свою.
      І молиться Вкраїна за Надію,
      Щоб опинилась у своїм краю.
      18.07.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Cлова

      А після нас лишаються слова,
      Що переходять у безмірну вічність.
      Не загасити їх, немовби свічі,
      Бо сила їх безсмертна і жива.

      Від сотворення світу, з перших слів,
      Що зібрані у мови, ніби перли,
      Несуть в собі джерельну воду й жерла
      Всіх воєн і сусідів і братів.

      Та, маючи і вроди, і краси
      Велику силу, щастя й осяяння,
      Що людство називає їх коханням,
      Вплітає слово в пісню й голоси.

      Тому і править світом всім любов
      До матері, до батька і дитини,
      До рідної землі, до батьківщини,
      Де в кожнім слові зміст людських основ.
      03.03.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Cловесна зграя


      Коли слова збираються у зграю,
      Це не потік, а мов стрімка ріка.
      Що русло вже собі не обирає,
      І напролом ідуть її війська.

      І все тоді для неї незначуще -
      Ламає, трощить, осідає в мул.
      У цій словесній зграї, словогущі,
      Втопилась правда і цвіте розгул.

      І все, чим дорожили ми у згоді -
      Добро і ласка, обернулось в пил.
      Серед ріки в бурхливій несвободі
      Від зграї слів любов тепер без крил.

      Ватага ця аж піниться від люті
      І виступає в образі біди.
      І не тому, що нині місяць лютий,
      У серці від удару є сліди.

      Вони злітають не в шановнім герці,
      Стає за ними пусто у душі.
      Та шрами від образ осіли в серці,
      Це вороги вже, не товариші.

      Безжально б,ють прямісінько у душу
      Оці бридкі, зачовгані слова.
      Серед потоку їх шукаю сушу,
      Бо зграя вбивча, а душа жива.
      03.03.16



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Невипадкова зустріч
      А ви мене наповнювали світлом,
      Теплом очей і лагідністю слів.
      Моя душа засяяла, розквітла,
      І в ній уже народжувався спів.

      Неначе мами ніжна колискова,
      Коли зникає біль, дитинний страх.
      Я всотувала кожне ваше слово,
      Що вилітало з серця, ніби птах.

      І болі ваші вже були моїми,
      Я ніби знала вас усе життя...
      До слова слово й народились рими,
      Що відтворили думи й почуття...

      А нині ви у зболенім Донбасі
      Батьківським словом грієте солдат.
      Хай ангел-охоронець в кожнім часі
      Вас береже від куль і від гранат.

      Зважаючи на холод і на втому,
      Верніться переможцем, я вас жду.
      І пити чай ми будемо потому
      Під яблунею в літньому саду.

      За цим столом, де ми удвох сиділи,
      І гомоніли, слухали пісні.
      Для когось будьте рідним, навіть милим,
      Я ж дякую за сонце у мені!
      25.02.16



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Сповідь
      Якою є кохана ваша жінка,
      Котрій до ніг ви кинули цей світ-
      Як степова пахуча материнка,
      А чи солодка, як доспілий плід?

      Вона чи ви їй подаєте каву,
      Коли ранкова погаса зоря?
      Сміється щиро чи бува лукава,
      Коли до вас цікавість догоря?

      І що вона кладе на ваші рани -
      Канупер, чи любисток, чи вуста?
      Та все одно ім,я її — кохана...
      В моїй душі застигла гіркота.

      Затріпотіло серце в непокої,
      Бо ви отой, хто біг би стати... Ні!
      Та ви її бажали, отакої,
      То хай вона співає вам пісні.

      До неї повертайтеся, додому,
      Живим, здоровим, через пил доріг.
      Залишивши важку воєнну втому,
      Ступайте переможцем на поріг.
      25.02.16





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Твоя зоря


      Я молюся завжди,
      Бо мені ця Холодна гора
      Найтеплішою стала
      І здалеку стала близькою.
      Відтоді наші вікна
      Світили з любові й добра.
      Лиш тополі під ними
      Дивилися ввись самотою.

      На всі сторони світу
      Летіли шалені вітри.
      Церкви маківки скрізь
      Осявали земне і небесне.
      І здавалось тоді,
      Що коханням своїм ізгори
      Захищаєш мене,
      Щоб за тебе мій біль не воскреснув.

      Щастям був ти мені
      У спекоту й сніги...
      Уночі та удень
      Ти тепер став моїм оберегом...
      Ми у різних світах,
      Та моєї ріки береги
      Колихають зорю,
      Для якої цей світ був ковчегом.
      31.03.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Чужі небеса


      Далеко ще до райдуг і громів,
      Ще заметіль на вулицях лютнева.
      А ти зробити так і не зумів,
      Щоб я відчула серцем вчинки лева.

      Щоб знала я і радість і тепло,
      В твої долоні сховане обличчя,
      Щоби коханням повнилось зело,
      Де краплі сліз, неначе віск зі свічі.

      Тепло вже розкошує у полях,
      В чужих краях, з чужими небесами.
      Та не зліпив гніздо любові птах,
      Йому вже нецікаво бути з нами.

      17.02.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Павіан


      Не підстаркуватий, а старий,
      Павіан із ласими очима.
      Не виходить зі своєї гри,
      Сім десятків має за плечима.

      Мов сардельки, пальчики пухкі,
      Збляклі очі, спина вже дугою.
      А дівчат щипає залюбки,
      Корчить з себе юнака, героя.

      З розповіді – був який козак!
      А вірніше – просто Дон Жуаном.
      З гречки не вилазив, видно знак,
      І зробився горе-павіаном.

      Діти розлетілись по світах,
      До других втекли його дружини.
      Він і нині вільний, наче птах,
      Все шукає юну половину.

      Мов коліно, лиса голова,
      З порцеляни сяють білі зуби.
      Навсібіч улесливі слова,
      Із грошима – та іде до згуби.

      Викине його життя ріка
      На чужому березі далекім.
      Не поможе синова рука –
      У його гнізді чужі лелеки.

      27.03.13



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Іще далеко


      Грудневий Харків. Надвечір̛,я.
      Трамваї сонно шелестять.
      Не видно в небесах сузір̛,я.
      Немає снігу. Хмари сплять.
      Все уповільнене і тихе,
      Неначе кадри із кіно.
      Немає слів, не чути сміху.
      Перебродило вже вино.
      Усе вляглося. Зникли болі.
      Мовчить життя. І сліз нема.
      Колись усе цвіло любов̛ю,
      Без неї - у душі зима.
      А серце навіть без сумління,
      Пігулки жменями ковта.
      Моє пройдешнє покоління -
      Вже половина в засвітах...
      Частіш сідаємо всі разом
      За поминальнії столи.
      Минулі гордощі й образи
      У небо з друзями пішли...
      Стрічає тепло рідна хата,
      Герані вікна обняли.
      Ще треба встигнути багато,
      І дочекатися бджоли,
      Весни, тепла і білоцвіту,
      Приїзду внуків і дітей...
      Роботи стільки ще до літа,
      Щоб стріти рідних і гостей.
      17.12.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Минуле
      А давнина ще стукає у двері
      Дощем чи снігом, поглядом твоїм.
      І я сліди лишаю на папері,
      Думки про наш колишній спільний дім.

      Я віршами закреслюю минуле,
      Де від любові рвалася навпіл.
      Душа, на жаль, нічого не забула,
      Відчула біль, попавши під приціл.
      30.09.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Заметена спокута
      Моя любов - заметена спокута,
      Засипана снігами забуття.
      До неба піднялась, не досягнути!
      Заполонила серце і життя.

      Невидима була, немов повітря,
      Та навкруги були її сліди...
      Тепер вона розвіялась на вітрі,
      Безкрилим птахом чорної біди.

      І світ померк, упали з неба зорі,
      По них ступаю, бо сліпа від сліз.
      Не думала, що від кохання корінь
      Так глибоко мені у серце вріс.
      02.02.16



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Після перемоги
      Іще впадуть у землю спілі зерна,
      Хлібами знов розродиться земля.
      І час до України мир поверне,
      Всі з,їдуться -хто зблизька, хто здаля.

      І забіліють солов,їні хати,
      І зацвітуть на стінах рушники.
      І перший хліб спече для діток мати
      Й подивиться край шляху з-під руки.

      Чекаючи коханого додому,
      Не вірячи у вирок - вже вдова!
      Забувши про страждання і про втому
      До світу встане, бо ідуть жнива.

      І оживе натруджена родина,
      Бо поряд стануть доньки і сини.
      Не вмре ніколи з ними Україна,
      Хоча болять їй рани від війни.
      14.12.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Синиця в руках
      Крізь білий сніг
      Біжу назустріч вітру,
      І ще чомусь,
      Незнаному ніким.
      І зі щоки
      Сніжинки-сльози витру
      Закляклим пальцем
      Правої руки.

      Троянди в лівій.
      Чули всю розмову.
      Їх не змогла
      Покласти в заметіль.
      Душа кричить:
      Не вір своєму слову!
      Та хто поможе
      Вгамувати біль.

      Сама втекла
      Від щастя і від тебе.
      Твоє кохання
      Снігом замела...
      Мій журавель
      Давно злетів у небо.
      Але ж синиця
      У руках була...
      29.12.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Харківське новорічне
      Ви чомусь мовчите,
      А могли би сказати хоч слово.
      Дати знак, що для вас
      Теж гіркуща самотність пуста.
      Завірюха мете,
      Засипає Рогань і Основу
      Ця невтримна зима,
      Де панують сніги, мерзлота.

      А за вікнами скрізь
      Загорілись вогні новорічні
      Де шампанське шумить,
      Як діброва у місячну ніч.
      І найкращі слова
      Скажуть нині коханим у вічі,
      А в самотніх серцях
      Теж засвітяться вогники стріч.
      28.12.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Я -небайдужа


      Закреслити минуле – ще не все,
      Бо є ще пам’ять, врешті, маєш серце.
      І все це безупинно душу ссе
      Та й болів назбиралося озерце.

      Байдужим легко і на чужині.
      Чи ,,так”, чи ,,ні”, – їм все одно, що з вами,
      Ціна одна і правді і брехні,
      У їхніх душах не засяють храми.

      А людські біди так болять мені,
      Бо я ніколи не була байдужа.
      Тому й сміюсь на зло чужій брехні,
      Тому й ловлюсь я на нещире – “друже”!

      Мо’, краще б не помітила образу
      Й сховалась в мушлі вражена душа,
      Усміхненою стала б і одразу
      Забула й не давала одкоша?

      Та я навчилась вибачати добрих,
      А хитрим і підступним – по щоці.
      І хоч, напевно, я і не хоробра,
      Та обминають хай мене людці.

      Негідника, що накопичив злобу,
      Уже не змінить влада, вік і час.
      А я плекаю чесність і шанобу,
      На мстивих реагую завжди враз.

      Тому гіркого випито по вінця,
      Тому й у шрамах серце і душа.
      Козачка я у батька-українця,
      А він зорить до мене з-за Ковша.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Зло



      У владу влізло зло, мов самосів,
      Злодюг еліта знов засіла в Раді.
      З небес було нам знаків і дзвінків,
      Про тих, що будуть винні в нашій зраді.

      Сьогодні в нас і у малих у дітей,
      Дитинство вкрали, крадуть і майбутнє.
      Ради збагачень декількох людей
      Іде війна, надовго мир відсутній?

      Де вороги рятують ворогів,
      За злочини відкриють їм кордони,
      Де їх Мамона – кращий із богів,
      В Швейцарії, на Кіпрі має схрони.
      22.06.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Не карай війною


      Не покарай нас, Господи, війною!-
      Просили всі прапращури мої.
      На жаль, всі покоління наді мною
      Відчули на собі тягар її.

      Якщо караєш – не карай війною,
      Смертями рідних, Боже, не карай!
      Хай половіє жито і весною
      Нам вистачить на хліб і коровай.

      Нехай скоріше світлий час настане,
      Щоб з горя не сивіли матері.
      Нехай мої Амалія і Таня
      Щасливі будуть в мирі і добрі.
      24.07.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Жива


      Ну як навчитись падати в житті,
      Щоби піднятись швидко, не спинитись?
      За хвіст впіймати і метеорита
      Й підтримати коханого в путі.

      Повсюди навести в державі лад,
      Промити вікна у оселях, в душах.
      Щоб не трясли нас вороги мов грушу,
      Вперед іти, не дивлячись назад.

      Ослаблена війною, та жива,
      Із правіків згорьована країна,
      Донині б’ється за свободу сина
      І за прості людські у ній права.
      20.07.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    244. У відпустці


      Іще чотири дні в раю
      Свого села, своєї хати,
      Своєї мови, у краю,
      Де ще живі і мама й тато.

      Де все навкруг іще моє –
      І вишня, й тихоплинна річка.
      Де квітка яблуком стає,
      Де червоніють вже порічки.

      Де чути зранку, як дзвенить
      Веселий струмінь у дійниці.
      Спинити б цю ранкову мить,
      Води напитися з криниці.

      Ногами стати в спориші...
      На жаль, кінчається відпустка…
      А тут рідня – тепло душі
      І мамина біленька хустка.
      16.09.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Листя опало


      Опало листя з дерева свободи,
      Хоч не пора, ще осінь вдалині.
      Та кожен лист – є син мого народу,
      Ув’язнений чи гине у війні.

      Рятуймо, брате, дерево, бо сила
      В його корінні, що пішло углиб.
      Яка хвороба, пошесть підкосила
      Мою державу зболену? Коли б

      Відчули всі, майданами повиті,
      Що поміж нас втулились вороги,
      Бо на Небесній сотні, де убиті,
      Вони вповзли на владні береги.

      Та опадає потихеньку листя,
      В родинах бідність, сльози і війна.
      У селищі найдальшому і в місті
      Могилами нагадує вона.

      Щоб не засохло дерево свободи,
      А разом з ним не згинув цілий гай,
      Вставайте, дочки і сини народу,
      Вже час настав нам рятувати край!

      Бо листя впало з дерева свободи...
      14.09.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Айстри


      Вже осінь в літо айстри принесли,
      А ми іще побавитися раді
      Теплом і сонцем, піснею бджоли,
      Красою жита, яблучній принаді.

      Серпневі квіти - скоро падолист,
      І літа залишилося - у жмені!
      Одразу у душі, мов сценарист,
      Відтвориш осінь у багрянці кленів.
      08.08.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Жителям Донбасу


      Війну не кличте в рідний дім -
      В палац, квартиру, в сад і в хату.
      Сто раз подумайте об тім,
      Не знайдеш потім винуватих.

      А ви накликали біду,
      Ви смерть покликали до хати,
      Страшенну варварську орду,
      Щоб з горя посивіла мати.

      І не гадали ви, що враз –
      Війна на вашому порозі.
      І біль, і страх, не до образ,
      Розруха, смерть синів і сльози.

      У світі істина стара –
      Серед своїх нема месії.
      Снаряд летить, не розбира,
      Хто за Вкраїну, за Росію.

      Ви стільки разом прожили,
      Вже діти виросли, й онуки.
      Було і слави, і хули,
      Ви знали щастя й серця муки.

      Не цінували ви добро,
      І сад у яблуках, раїну.
      Для вас нерідним був Дніпро,
      Хоч народились в Україні.
      31.07.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Вперше


      Я вперше приїжджаю не до мами,
      А до її могили і хреста.
      Весни початок і квітневі гами
      Птахи вивчають з нотного листа.

      Немає квітів і не квітне слово,
      Із-за парканів зиркне кропива.
      Пусті гніздечка ластівок, діброви,
      Лиш пахне перша молода трава.

      Іще торішньосірі всі левади,
      На Сейм іще не спущені човни.
      І в повені вода сталева радо,
      Неначе морем залила клини.

      І празниково зустрічають вікна,
      Що одяглись в геранієвий цвіт.
      Біленькі хати, що роками звикло
      Чекають скорий ластівок приліт.

      Незмінне все... Немає тільки мами,
      Нема мого родинного гнізда...
      Ні телефон, ні, навіть, телеграми
      Не знайдуть адресата... Ця біда

      На цвинтар привела мене сьогодні,
      Де мама й тато поряд навіки.
      Так боляче - в неділю Великодню
      Я не відчую їхньої руки.
      15.04.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Незмінний світ


      Ніхто не зміг
      Цей світ змінити досі,
      Жили у нім
      І риби, і трава...
      Як не фарбуєш
      Сивину волосся,
      Із часоплином
      Виросте нова.

      Хоча збудуєш
      І фортеці й мури,
      Війна розіб’є,
      Суть її така.
      У вічності
      Немає коректури.
      Є впевненість
      Зостатись у віках.
      .

      Листок зелений
      Визирає з бруньки,
      І колос
      Наливається зерном.
      Незмінний світ
      Із солодом і трунком,
      Де ми на мить
      Відкрили в нім вікно.
      31.07.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Купальський день


      Липневий світ, ясний купальський день,
      Під вигорілим небом спека, спека...
      І гріє боки посивілий пень,
      Над гніздами стоять стрункі лелеки.

      І оглядають з висі дивосвіт –
      Городи, луки, верби, квіти, люди.
      Пташата підросли за днями вслід,
      Тепер чекати вирію вже будуть.

      Купальський день, заквітчана трава,
      Під жовтим сонцем пахощами вмита.
      Вже скоро починаються жнива,
      Перебіжить за половину літо.

      Дозріє і збереться урожай,
      Наповняться добром усі комори.
      Мій працелюбний український край
      Встає до сходу сонця в літню пору.
      07.07.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Свято душі


      Вже перебігло літо за межу,
      Донизу нахилилося колосся.
      І захід сонця схожий на іржу,
      Чи на чиєсь фарбоване волосся.

      Уже волошки відцвіли в житах,
      Від’їлися малі перепелята.
      Чому, не знаю, але я, мов птах,
      Літати хочу, ніби нині свято.

      Лоскочуть ноги теплі спориші
      І червоніють кетяги калини.
      Отой підйом, що є в моїй душі,
      Я передати хочу Україні.
      20.07.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Урок життя


      Я сто разів летіла серцем в прірву,
      Я розривала пута із думок.
      Я думала – біду із долі вирву
      І до свободи буде лише крок.

      Не тільки я, моя біда не спала,
      Безсоння в неї від моїх страждань.
      Вона мене очікувала, знала,
      Що кожен день мій із одних питань.

      І відповіді жодної немає,
      Бо ти на небі, я на цій землі.
      Твої гріхи спокутую і знаю,
      Що гостряться іще мої шаблі.

      Іще не сплять намертво пси ворожі,
      Пантрують кожен мій успішний крок.
      Та я не зупинюсь на півдорозі,
      І це для мене ще один урок.
      04.10.13



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Літнє



      Ранок такий строкатий,
      Вечір глухий такий.
      Зорі з небес кудлаті,
      Клен за вікном стрункий.

      Пахне медово липа,
      Літу нема кінця.
      Дощиком хмарка хлипа,
      Місяць сховав вінця.

      Тихо на видноколі,
      Мжичкою сіє дощ.
      Вікна відкриті в поле,
      Пахне сусідський борщ.
      20.07.15




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    254. Невтішне літо


      Різьблене ошатне листя,
      Як липень навкруг, зелене.
      А в жовтні вбереться місто
      У золото цих же кленів.

      А зараз панує спека,
      Аж вицвіло з неї небо.
      До осені ще далеко,
      Ще в літі в усіх потреба.

      Ще яблука спіють, груші,
      Зварились варення з вишні.
      Але гризота у душах
      І настрій такий невтішний.

      Війна у моїй країні,
      Поранені є і вбиті.
      Сирітські сльози, вдовині,
      Не сохнуть навіть у літі.

      Тепер їх уже навіки
      Зігріти ніщо не зможе.
      Без батька і чоловіка
      Життя їхнє горе множить.

      А як там на фронті діти?! -
      Серце не змінює думу.
      По липню іду, по літу,
      Повна безсилля й суму.
      09.07.154



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Нерідна всім


      Серед потоку цих чужих людей
      Нерідна всім іду спекотним містом.
      А до метро, автобусів бреде
      Вервечка різнобарвна, мов намисто.

      З козацьким чубом хлопчик і дівча
      Ідуть назустріч, узялись за руки.
      Тримає міцно руку онуча
      Свого дідуся радо, без принуки.

      З вікна машини зверхньо погляда
      Особа вже бальзаківського віку
      На пішоходів, що мов та вода
      Течуть Сумською без кінця і ліку...

      Десь вдалині живе моя рідня,
      На небесах тепер живе коханий...
      Чужа для світу, мрію я щодня,
      Як розірву самотності кайдани.
      16.07.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Бабусина прикмета


      До голоду – врожай на горобину, -
      Колись мені казала це бабуся...
      Вродила нині так, що віти гнуться,
      А серце мучать думи без упину.

      Я розумію – нас попереджають
      З небес високих з голоду померлі.
      Колись їм Лета вже відкрила жерла,
      Й зібрала смерть високі урожаї.

      Хай кетяги червоні горобини
      Горять яскраво тільки на весіллі.
      Ми вирвемо війни та болю зілля
      І мир зі щастям прийдуть в Україну.
      20.07.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Іду по літу


      Іду по літу,
      Потрапляю в липень,
      В медовий цвіт,
      Де трубадурить джміль.
      Де абрикоси
      Сонечком зігріті,
      З наливом білим
      Розливають хміль.

      Іду по сонцю
      В молодих калюжах,
      Одне вгорі,
      А інше на землі.
      Сміються радо
      І в’юнок, і ружа,
      Петрів батіг
      Уже дістав шаблі.

      Далеко ще
      І листопад, і грудень,
      Ще скоситься не раз
      Густа трава.
      Іще калина зробить
      Свято в будень.
      А у поета
      Визріють слова.
      18.07.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Не карай війною


      Не покарай нас, Господи, війною!-
      Просили всі прапращури мої.
      На жаль, всі покоління наді мною
      Відчули на собі тягар її.

      Якщо караєш – не карай війною,
      Смертями рідних, Боже, не карай!
      Хай половіє жито і весною
      Нам вистачить на хліб і коровай.

      Нехай скоріше світлий час настане,
      Щоб з горя не сивіли матері.
      Нехай мої Амалія і Таня
      Щасливі будуть в мирі і добрі.
      24.07.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Ніякий


      Ніякий чоловік ніяким буде
      Усе життя, із юні до сивин.
      Хоч надуває він і щоки й груди,
      Мілким він є і не шукай глибин.

      Не порятує, не подасть вам руку,
      Ніякий – він однаковий до всіх.
      Хоч гірко плачте, хоч гризіть науку,
      Йому байдужий ваш і біль, і сміх.

      З ніяким буде і життя ніяке,
      З його калюжі не злетиш до зір.
      З ніяким і життя – суцільна мряка.
      Не віриш? Віднайди і перевір.
      25.07.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Без матусі


      В хустинах біленьких сидять біля двору
      Старенькі бабусі, за вісімдесят.
      За кожною світ повен радості й горя,
      І пелени повні малих онучат.

      Розмова їх жвава, але не тихенька,
      Бо недочувають, слова, мов горох.
      Минулого року сиділа тут ненька,
      Сиділи чотири, а нині – утрьох.

      Пропалюють спогади серце, і душу,
      Як мама просила: - Надовго не йди.
      Пухова хустина і курточка з плюшу...
      Ти де, моя рідна?! В усьому сліди

      Твоєї любові, де ти, ніби свічка,
      В свої дев’яносто горіла для нас…
      І нині розмова тече, ніби річка,
      Говорять про ціни, тарифи і квас.

      Ровесниці мами старенькі, на лаві,
      Тримають минуле у серці, в собі…
      Як хочеться миру для них у державі,
      Щоб не доживали в тривозі, в журбі.
      23.07.15



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Липневе поле


      За сонцелітом прийде жовта осінь,
      А потім землю замете зима...
      Та половіє, повниться колосся,
      І пахне липа, а дощу нема.

      З’єдналось поле з синім небокраєм
      І прапором держави скрізь цвіте.
      А невеличка перепілок зграя
      Згори пірнає в жито золоте.

      Де на узліссі дуб високочолий
      На світ зорить із-під густющих брів.
      Він стільки бачив різного довкола,
      Та хлібний лан отут з далеких днів.

      Кругом земля, що знала воза й плуга
      І босі ноги древніх орачів.
      А я у цьому полі маю друга
      І вірну руку на його плечі.
      10.07.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Без сина
      БЕЗ СИНА

      Лежать сини убиті на землі,
      На ярині, яка зустріла весну.
      Їм непотрібні сонце і шаблі,
      Вони уже ніколи не воскреснуть.

      Матусі їхні відчувають щем,
      Батьки до втоми роблять всю роботу…
      А місце смерті вимиє дощем.
      Відкриє горе в батьків дім ворота.

      І мати враз постаріє, умить,
      Безтямно крикне, втративши дитину…
      Осяде батько. Як тепер їм жить,
      Стрічати з війська сина в домовині?

      Комусь же нині вигідна війна,
      Життям синів огріхи прикривати.
      Чи виросте ізнов озимина,
      Якщо помруть без сина батько й мати?
      10.07.15



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Липневе поле


      За сонцелітом прийде жовта осінь,
      А потім землю замете зима...
      Та половіє, повниться колосся,
      І пахне липа, а дощу нема.

      З’єдналось поле з синім небокраєм
      І прапором держави скрізь цвіте.
      А невеличка перепілок зграя
      Згори пірнає в жито золоте.

      Де на узліссі дуб високочолий
      На світ зорить із-під густющих брів.
      Він стільки бачив різного довкола,
      Та хлібний лан отут з далеких днів.

      Кругом земля, що знала воза й плуга
      І босі ноги древніх орачів.
      А я у цьому полі маю друга
      І вірну руку на його плечі.
      10.07.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Твоя зоря


      Я молюся завжди,
      Бо мені ця Холодна гора
      Найтеплішою стала
      І здалеку стала близькою.
      Відтоді наші вікна
      Світили з любові й добра.
      Лиш тополі під ними
      Дивилися ввись самотою.

      На всі сторони світу
      Летіли вітри.
      Церкви маківки скрізь
      Осявали земне і небесне.
      І здавалось тоді,
      Що коханням своїм ізгори
      Захищаєш мене,
      Щоб за тебе мій біль не воскреснув.

      Щастям був ти мені
      В спекоту і в сніги...
      Уночі та удень
      Ти завжди є моїм оберегом...
      Ми у різних світах,
      Та моєї ріки береги
      Колихають зорю,
      Для якої цей світ був ковчегом.
      31.03.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    265. НАДВЕЧІР’Я


      Розхлюпав день і тишу, і тепло,
      Із хмари сипав дощик півгодини.
      Та зорями все небо зацвіло,
      І серед лип не чути гул джмелиний.

      Крізь пахощі медові навкруги
      Все обнімаю серцем рідне, миле,
      Де річка миє в лозах береги,
      А місяць вже гойдається на хвилі.
      17.06.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. БЕЗНАДІЯ


      Липневий день
      Спокійно зігріва.
      Гримлять громи,
      Дощі ідуть на жито...
      Щоби з війни
      Упала голова,
      То скільки ще
      Нам треба пережити?

      І зрозуміти
      Хто чужий, хто свій,
      Щоб визначитись
      Діями й словами.
      Життя не згорнеш
      Полотном в сувій...
      Хто відповість
      За сльози й горе мами?

      І за молитви –
      Упокій синів.
      За батькові,
      До хрусту аж!, долоні.
      Нестерпний біль
      І невичерпний гнів,
      За сина, що убитий
      У полоні.

      Навкруг життя
      Вирує, як, завжди -
      Сусідський хлопчик
      Щось в садку майструє.
      Вони ж удвох
      З великої біди
      До цвинтаря дорогу
      Вже торують.

      Все, чим жили -
      Утратило свій сенс,
      Не дочекались
      Дорогих онуків.
      Лиш біля хати
      Їм шепоче клен,
      Який садили
      Їх синочка руки.

      Гримлять громи...
      Для чого їм ще жити?
      17.06.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    267. ЗЛОВЛАДА


      Яке розчарування від „свобод”
      Рідні моєї, що від батька й діда
      Страждала, як увесь простий народ
      Від голоду, вірніше, геноциду.

      За це іще ніхто не відповів,
      Онуки вбивць сьогодні правлять нами.
      Зробили з нас залежних і рабів,
      Бо ненависть до нас – це їх програма.

      Ми ж обирали, начебто, своїх,
      Які нам обіцяли хліба й миру.
      Війна в державі. Гомеричний сміх
      У штучних, нами обраних, кумирів.

      Де Україна? Не питай дарма -
      За Іловайськом, встеленим тілами,
      Де плаче сонце і лягла пітьма,
      Дощами сльози ллються над полями.

      Руїни і тарифний геноцид
      Заполонили нині всю країну.
      Хто захистить стражденний люд від бід,
      Що передасть у спадок батько сину?

      Колись оця закінчиться війна,
      Зостануться і сироти, і вдови.
      У їхніх долях лишиться вона
      Зловладою, де правлять людолови.
      02.07.15





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    268. РІЧКА ЗРАДИ


      А річку зради не перепливти,
      У ній, на жаль, немає переправи.
      І хоч досягнеш у житті мети –
      Мокріє зрада зліва, а чи справа.

      Закриєш очі, - а вона вже тут,
      Забути схочеш – нагада безсонням.
      Коли у травні квіти зацвітуть –
      Морозом ляже на твої долоні.

      І вже вона навіки, мов тавро,
      Між вами буде до самого скону.
      Не зраджуйте коханих і добро
      У зраду не потрапить до полону.

      02.06.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Донині


      Розпинали, рвали тіло,
      З-під гвіздків юшила кров.
      А народ кричав: „За діло –
      Розпинайте!”, знов і знов.

      Без жалю, (хоча ж розп’яття!),
      До людини, що жива.
      Прокуратор: „Тут Пілат – я!
      І закон – мої слова”.

      І тому невинну душу
      На хресті розіп’яли,
      А народ звірів ще дужче,
      Повний злості і хули.

      Тільки був у цім розп’ятті
      Біль одного лиш Христа...
      Без жалю, страху, сум’яття –
      Сіра маса й нині та.

      08.04.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Плине кача...


      „Плине кача...” в Україні
      За ліси і гори.
      „Плине кача.” Сльози плинуть,
      Як вода у море.

      Плине, плине, „Плине кача”
      Нашим рідним краєм.
      Сирота, вдовиця плаче –
      Горенько гуляє.

      Обірвали воріженьки
      Кобзареві струни,
      Щоб не топтав доріженьку
      Козаченько юний.

      Над країною здалека
      „Плине кача, плине”.
      Ти куди злетів, лелеко,
      Мій єдиний сину?

      Від Майдану, Іловайська,
      Всі сини – птахами!
      І груднева ніч і Майська –
      То журба для мами.

      Від біди, війни цієї,
      Сльози в море синє.
      Над країною моєю
      Доки „Кача плине...”?

      20.02.15




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Коли?


      А дні завжди вигулькують із ночі,
      Коли ранкова устає зоря.
      І вітер хмари розриває в клоччя,
      А біля мами гріється звіря.

      Як повсякчас в усталенім порядку -
      Зима, весна... І холод, і тепло.
      І тільки люди ігнорують згадки
      Без висновків із того, що було.

      Не вчать повтори, де біда і війни,
      Де вражий чобіт - по твоїй землі.
      І задихнутись, втрапивши в обійми
      Того, хто братом звався, в кабалі.

      Той, хто на грудях рвав косоворотку,
      А сам найкращих наших – у ГУЛАГ!
      І льотчицю Надію, патріотку,
      Теж не минув оцей архіпелаг.

      Ви – матері, своїх синів єдиних
      Шлете на смерті у чужий Донбас.
      Заради чого, адже в Україні
      Своє життя, свій біль. Але для вас

      Незрозумілий і Майдан, і сльози,
      Й за що під кулі наші йдуть сини...
      Теплішає. Вже скоро перші грози.
      Коли чекати нам кінця війни?

      16.03.15





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    272. Воєнний березіль


      На вокзалі безхатченки гріються в сонці,
      На пожухлій траві розіклали скарби.
      Без родини і хати, дверей і віконця,
      Є окраєць, вода – і немає журби.

      Ще холодна земля і теплом не прогріта,
      Березневий від неї іде холодок.
      Та поглянеш на цих і згадається літо,
      Де в сережках вишневих радіє садок.

      Де немає війни. Всі безжурні, щасливі,
      Ще не знають, хто з них сирота і вдова.
      А сусідка збирає дозрілії сливи,
      І старенька матуся зі мною, жива.

      Від Майдану лиш рік, а, здається нам, вічність,
      Де ще Сотня Небесна боролась, жила.
      А в країні – війна, вже відкрито, у вічі,
      Смерть незримо до кожного дому ввійшла.

      Я тихенько іду по яснім березолю,
      В місті люду, як листя, жовтіє трава.
      В думці - як там солдатики наші у полі?
      І, стискаючи горло, сивіють слова.

      26.03.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    273. Вічне
      Ніщо не вічне, крім ганьби!
      Вона, відомо достеменно
      Із роду в рід іде по генах.
      Ніщо не вічне, крім ганьби!

      Ніщо не вічне, крім ганьби!
      Вона собою зітре славу
      Чи то героя, чи держави.
      І тут нема аби-аби.

      І замість трону - у гроби,
      Для порятунку сил замало.
      Скількох знесла із п.єдесталу.
      Ніщо не вічне, крім ганьби!

      Хоч має золото,герби,
      Та відкупитися не зможе -
      Ні цар, ні кухар, ні вельможа.
      Ніщо не вічне, крім ганьби!

      05.02.12







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    274. Відійшло
      Ще на щоці не висохла журба
      І сліпнуть очі від жалю, розпуки.
      Листочком гострим у вікно верба
      Майнула, ніби опустила руки.

      Минулося, розтало, відійшло
      Усе, що так зсередини палило.
      Болить від зради зламане крило
      Отим, кого я називала милим.

      Кропив,яні укуси не відчуть,
      Ще більший біль малий перебиває.
      Попереду є стежка, може, путь,
      І я її навпомацки шукаю.

      Розвидниться... Я викину в сміття
      Вчорашній страх і зраду, що пізнала.
      Я не наївна. Вірю у життя,
      Яке сама собі відвоювала.
      29.01.15



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    275. Матусин хліб
      Коли матуся різала хлібину,
      То притискала до своїх грудей.
      І клала скибки лиш на скатертину,
      На голий стіл - ніколи і ніде.

      Щоб не збідніла з часом наша хата,
      І щоби рід пішов углиб віків,
      Із сіллю поряд клала скибки мати
      У хаті, повній сонця й рушників.
      29.01.15



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    276. Ми всі Волноваха
      Життя людей покладено на плаху.
      Не воїнів, а матерів, батьків.
      Відчує кожен: він є Волноваха!
      Його убити щоб ніхто не смів!

      На наші землі увірвавсь чужинець,
      Який прижився і панує тут.
      Та не віддасть ніколи українець
      Свою державу рідну і святу.

      І ворогів вбиватиме до скону,
      Щоби від них очистилась земля.
      Розбито їх імперії корону,
      Зірки упали з древнього Кремля.

      Щоби пізнати гіркоту неслави.
      Давно такого в світі не було.
      І, щоб колись шановану державу,
      Вів до війни манюсінький хамло.

      Щоб нам не клали голови на плаху
      Й не скалив зуби люто хижий звір,
      Відчує кожен - він є Волноваха!
      А, значить, він стоятиме за мир!
      18.01.15



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    277. До руських жінок
      Іде війна. Страшна сучасна бійня.
      У мій народ стріляє "старший брат".
      Пережили не всі його обійми -
      Голодомор, ГУЛАГи - справжній кат!

      Жінки російські - матері, дружини,
      За що вмирають ваші вояки?
      Чому ви не об,єднуєтесь нині,
      Бо захлинетесь кров,ю в час тяжкий.

      Ніщо вам нині вже не допоможе,
      Бо кримнаш, путін - розум ваш пропік.
      Чомусь ніскільки вас вже не тривожить,
      Що вбитий син ваш, може, чоловік.

      Залякані. Така сьогодні влада.
      І світ увесь одвернутий від вас.
      Донбас і Волноваха, як принада,
      Для терористів, що вбивають нас.

      Усе минеться. Ми вас переможем.
      Як після цього житимете ви?
      Ви - за війну, яка убитих множить.
      Ви - не народ, ви - вічна грязь Москви.

      Народять баби вбивць нових, злочинців,
      З яких ваш путін м,яса наруба.
      А ми були і є, ми - українці!
      Ми - гордість світу! Ви - його ганьба!
      18.01.15










      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    278. Ти тільки знай

      Гойдає вітер липові сережки,
      Окраєць літа ще в запасі є.
      Ще зеленіють трав,яні мережки
      І сонце в ранніх росах виграє.

      Уже пшениця наливає колос,
      Від яблук долу хилиться гілля.
      Із далини вчувається твій голос,
      І пахне медом небо і земля.

      Я в злагоді зі світом, не в тривозі,
      Ми з ним ніколи не були на ви.
      Ти тільки знай, що на важкій дорозі
      Подам я руку, постелю трави.
      25.07.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    279. Піднімемось!
      Сльозою густо солена хлібина
      І брак повітря в хаті, що пуста.
      Сьогодні мати поховала сина...
      Померк їй світ. А горя густота

      В усіх кутках засіла павутинно
      І притискає жінку до землі.
      В бою загинув син, її дитина,
      А їй зостались болі та жалі.

      Під образами синова світлина,
      Навпроти свічка, хліб, свята вода...
      Скількох матусь моєї України
      Відвідала непрохана біда.

      А скільки вдів і сиріт розвелося,
      І скільки ще наплодиться калік?!
      У матерів білішає волосся,
      А у батьків вкорочується вік.

      Чому після майдану замовчали,
      Чому вже дозволяємо тепер,
      Щоб вороги ізнову в Раді стали
      Відновлювати свій СССР?!

      Багатих, що вгодовані, мов свині,
      В Донбас не гонять до страшних фронтів.
      Чому лиш патріоти України
      Боронять нас від рашенських "братів"?

      Хто винен у смертях мого народу,
      Хто відповість, що розстріляв майдан?!
      За матір-сироту і за свободу
      Піднімемось, аби помер тиран!
      13.07.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    280. Уривки з поеми "Голодомор"
      I
      Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
      Заплачте разом, а не поодинці.
      Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
      Що мали зватись гордо — українці.

      Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
      Померлі люди стогнуть з тої днини,
      Й благають: українці, донесіть
      Стражденний біль голодної країни.

      Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
      Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
      Ми в цій землі житами проросли,
      Щоб голоду не знали люди вічно.

      ХV
      Стояли хати у морози взуті,
      Закутані у латані сніги...
      А на печі в лютневій каламуті -
      Замерзлі люди, наче батоги.

      У хаті морок, нікому ховати
      Мерців, яким не дошкуля зима.
      І обнімає мертвих діток мати,
      Вона мовчить, бо вмерла і сама...

      Хто слово скаже, пом'яне померлих,
      Вони жили й любили на землі,
      За що, питаю, їх зі світу стерли,
      І розчинили в забуття імлі?!

      Ну хто згадає материні руки,
      Що притискали ніжно немовля,
      І хто відчує передсмертні муки? -
      Сама холодна й мертве янголя.

      ХVI
      Дивіться, звірі, жирні особісти,
      Сини для вас "святого Октября",
      Вам вистачає випити і з'їсти,
      А люд стражденний з голоду згоря...

      Будь проклятий ти, Лазар Каганович,
      І всі, хто нас тоді вбивав, як звір!
      Бо мав ти насолоду від судовищ,
      Смоктав з народу кров, немов упир.

      Бо після вас лишилася руїна,
      І мертві села, і пусті поля...
      Ніколи не пробачить Україна
      Замерзлу матір, мертве немовля!
      2006




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    281. Б.ю у дзвони
      Б.ю у дзвони дощу,
      Запізнілі тумани гукаю,
      Позмиваю печаль,
      Що на всьому лежить, як мана.
      Я біду не впущу -
      Розляглася аж до небокраю.
      Скільки розуму й сил
      Треба нам, щоб розтала вона.

      Б.ю у дзвони громів,
      Виганяючи з дому недугу,
      Піднімаючи день,
      Що заспався, зіває, мов кіт.
      Зледачів, не зумів
      Рятувати народ від недуги.
      Скільки сонця було -
      Не розцвів, то й не з,явиться плід.

      Б.ю у дзвони кохань,
      Бо вони відгукнуться на щастя.
      І розірвуть ланцюг
      Отієї тремкої біди.
      І не треба прохань -
      Все своїми руками - удасться.
      І відступить війна,
      Переможе народ, як завжди.
      13.09.13













      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    282. Прожити
      Отави пахнуть, зеленіють густо,
      Озимина зійшла вже на ріллі.
      До вирію у небі сірі гуси
      Відносять літо на міцнім крилі.

      Куди не глянь - усюди жовте листя,
      Смарагдово всміхається трава.
      І затишно мені в селі і в місті,
      Закінчуються осені жнива.

      І урожаєм повняться комори,
      А яблуками пахнуть всі сади.
      Не віриться, що прийдеться вже скоро
      Пірнати нам у гострі холоди.

      А на городі сяють чорнобривці,
      І щоки надувають гарбузи.
      А хмари в небесах - отари вівців,
      І дощик з неба, наче крик сльози.

      Ступаю в осінь, бо не оминути,
      І перейти крізь жовтий листопад.
      Щоб калинові кетяги відчути,
      Прожити треба ще травневий сад.
      03.10.13







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    283. Болить
      Болить ріка і заболіло небо,
      Дощами з хмар течуть мої жалі.
      То, може, по життю мені так треба -
      Злетіти вгору, впасти до землі.

      Загоївши свої синці і рани,
      Від сліз у зморшках залишити сіль,
      Тужити за минулим і коханим,
      Та в небесах нечутний крик і біль.

      Тепер без нього повернулось боком
      Моє життя від завданих образ.
      І з кожним днем і з кожним старшим роком
      Густішають рядки солоних фраз.
      26.12.13



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    284. Зимові строфи
      Спішу до Лисої гори,
      Додому йду, в свою Голгофу.
      Замерзлі клени у дворі
      Крильми зерняток пишуть строфи.

      Уже на білому снігу
      Зими поезія - у вірші.
      І я кладу життя жагу,
      На паперовий сніг скоріше.
      20.01.14



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    285. Важливо
      Це ж треба так -
      Мов недруг, телефон
      Мовчить, а в мене
      Від мовчання - рана.
      Це, ніби вскочив
      У чужий вагон,
      А потяг твій -
      Ліхтарики з туману.

      І так важливо
      В цей осінній час,
      Коли у кленів
      Золота розлука,
      Щоб голос твій,
      Об,єднуючи нас,
      Мені у серце
      Радісно постукав.

      І я тоді
      Не зважу звіддалік
      На хмарний день,
      Нудну осінню втому.
      Чекатиму,
      Що прийде чоловік,
      Повернеться до мене
      І додому.
      05.11014







      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    286. Дитинства день
      Вузенька річка,
      Чиста мир-вода.
      У верб сріблястих
      Довгувате листя.
      І вайлуватих
      Каченят хода...
      А у човні сидить
      Білява Христя.

      Кидає в річку
      Голі камінці,
      Радіє - на воді
      Врізнобіч кола.
      Гиля-гиля -
      Луною по ріці.
      І сонцедень,
      І сонцесвіт навколо.

      Безмежна ця
      Липнева далечінь
      Зелене й жовте,
      Де не кинеш оком.
      І над усім цвіте
      Небесна синь,
      І дихається вільно
      І глибоко.

      Дитинства день -
      Це, начебто, роки.
      Широкий простір
      І душа в польоті...
      Дні стануть менші,
      Полетять роки,
      Поменшає усе...
      Це буде потім.
      13.09.14


















      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    287. Згадає
      Розіб,є час тягар важких сумлінь,
      Все підбере одвічна річка Лета.
      Залишиться зв,язок між поколінь
      У звичаях, піснях, словах поета.

      Злодійство воєн теж колись мине,
      Відновить мир у сіл і міст обличчя.
      Праправнук мій згадає і мене
      Із віршів, що з минулого сторіччя.
      22.09.14




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    288. Осінь душі
      Олександрові Олехо

      Я так не хочу осені душі,
      Хотіла би залишитися в літі.
      Коли під ноги стелять спориші
      Листки маленькі, росами омиті.

      Я так не хочу жовту заметіль,
      Нехай ще літо бавиться громами.
      Нехай нектари п,є із квітів джміль
      І райдуги малюють спектрограми.
      30.10.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    289. Неспокій душі
      Я визнаю, то, може, був мій гріх,
      Але заміни я би не хотіла.
      З усіх жіночих радостей і втіх,
      Душі неспокій визнаю, не тіла.

      Щоб випивати цей блаженний хміль
      У тиші, переповненій чеканням.
      І відчувати той солодкий біль,
      Коли душа наповнена коханням.
      27.10.14



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    290. Невчасний сніг
      1.
      Завжди невчасно випадає сніг,
      Хоч календар уже означив зиму.
      І так повільно виповзають дні
      І зменшуються з осені незримо.

      Ніхто не передбачує біди,
      Вона приходить раптом і невчасно.
      На всьому залишаючи сліди,
      Сьогоднішнє й майбутнє робить власним.

      2.
      Як не зів,януть, вчасно розцвісти,
      Із квітки стати соковитим плодом,
      Державу збудувати, де брати
      Вже об,єднались і стають народом?

      Що не змовчить і буде вперто йти,
      Ні перед ким не стане на коліна.
      Несе добро любові у світи,
      Щоб врешті-решт настала переміна.

      Щоби здолати ницість ворогів,
      Життя покласти за свою свободу,
      Нам вистачить терпіння і снаги,
      Бо ми - нащадки славного народу.

      Що не почав ніякої війни,
      Не брав ніколи і ніде чужого.
      А працьовиті доньки і сини
      Живуть по правді, вірять в мир і Бога.
      30.10.14



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    291. Мовчання
      Твої слова тікають з долі,
      Мовчать приречено, до сліз.
      А я чекаю, мов тополя,
      Щоб вітер їх мені приніс.

      Я їх почую, навіть шепіт,
      Як голос тихого струмка,
      Як подих вранішнього степу...
      А ти мовчиш... Твоя рука

      Спокійна, тиха і далека,
      Хоч зовсім поряд, а чужа.
      Невже чатує небезпека,
      Між нами виросла межа?!

      Я застигаю у чеканні,
      Мовчання скину без жалю.
      І заморожене кохання
      Теплом любові розпалю.
      23.10.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    292. Моя печаль сльозою розцвіла
      Моя печаль сльозою розцвіла,
      Невтримною, гарячою, гіркою.
      Бо я без тебе ніби ковила,
      Що гнана вітром, завжди в неспокої.

      Ти де, коханий, у які світи
      Твоя душа впокоєна злетіла?
      Мені тебе ніколи не знайти,
      Як не торкнутись блискавки і тіла...

      В моєму світі нині листопад,
      Калини грона поряд із лозою.
      В минуле поверта осінній сад...
      Моя печаль, що розцвіла сльозою.
      25.10.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    293. Маки війни
      Є така прикмета у народу -
      Як багато маку край доріг,
      То забути треба про свободу
      І війну чекати на поріг.

      Я згадала давню цю прикмету,
      Як спинилась на отім шляху,
      Де почула постріли з ракети,
      Де пізнала фізику страху.

      Бачила скривавлені дороги -
      Обіч шляху маки скрізь цвіли.
      Мертві хати, села і тривоги
      У людей бездомних, ковили.

      Їх за вітром гонить по країні
      Смерті зло і ненависть війни.
      Та сьогодні маки в цім не винні -
      Це попереджають нас вони.
      22.10.14



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    294. Маки війни
      Є така прикмета у народу -
      Як багато маку край доріг,
      То забути треба про свободу
      І війну чекати на поріг.

      Я згадала давню цю прикмету,
      Як спинилась на отім шляху,
      Де почула постріли з ракети,
      Де пізнала фізику страху.

      Бачила скривавлені дороги -
      Обіч шляху маки скрізь цвіли.
      Мертві хати, села і тривоги
      У людей бездомних, ковили.

      Їх за вітром гонить по країні
      Смерті зло і ненависть війни.
      Та сьогодні маки в цім не винні -
      Це попереджають нас вони.
      22.10.14



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    295. Свободи вірус
      Яке страшне оце спекотне літо
      Для всіх родин, в які прийшли гроби.
      Та кукситься вгорі псевдоеліта,
      То ж - бузина, ведеться - як дуби.

      І зраджує усіх у нашій хаті,
      І діти їхні десь, не на війні.
      Цвіте в них бізнес. А усій громаді -
      Повістки, похоронки льодяні.

      В народу вірус є вже від майдану!
      Повернуться всі воїни з війни -
      Із Ради весь бур,ян, неначе з лану,
      Навіки вирвуть, викинуть сини.

      І прийде мир і спокій в Україну,
      Бо щеплення війною всі пройшли.
      І мова вже не наймичка, єдина,
      В країні рідній вийде з кабали.

      І розцвіте щаслива, всім багата,
      Згорьована, відроджена земля.
      Народиться майбутнє в кожній хаті,
      Що українцем буде, не хохлям!
      05.08.14



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    296. Хліб дитинства
      Духмяний запах аж лоскоче ніздрі -
      Гарячий хліб і золота скоринка!
      Як палянично він сьогодні визрів.
      А чарівниця - мама, світла жінка.

      Вона сонця несе до столу з печі,
      В хустинці білій, на обличчі - свято.
      У неї сяють очі, у малечі,
      І обнімає всіх щасливий тато.

      А вікна празниково в нашій хаті
      Сміються радо всім зустрічним людям.
      Ми хлібом і добром уже багаті
      Бажаємо - нехай у вас так буде!
      16.02.14



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    297. Осіннє

      1.
      Оця печаль, розчинена в журбі
      Осінніх днів, укутаних в тумани.
      Де падолист нагадує тобі -
      Чекай весну, вона іще настане.

      Та це колись, а нині золотінь
      З беріз і кленів на зелені трави.
      І серцю люба кольорів сплетінь -
      Листочки сонць і молоді отави.

      2.
      Двірники згрібають жовте листя,
      Гіркотою дим увесь пропах.
      Заблудився у моєму місті
      Чи забрів кудись любові птах.

      Вечорами голубіє просинь,
      Доспівають яблука в садах.
      Зафарбую осінь у волоссі -
      Прилітай, мого кохання птах.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    298. Сині квіти
      Малює мати квіти на стіні,
      Щоби цвіли, синіли в зимну пору...
      Сльозою спогад котиться мені,
      Так хочеться в дитинство дати дьору.

      Під грушею на гойдалці злетіть,
      До неба доторкнутися руками.
      На згадку залишити кожну мить
      І сині квіти, що цвіли у мами.
      20.09.14



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    299. Спогад
      Той день сміявся голосом твоїм,
      Яснів твоєю усмішкою, друже.
      Коли з небес озвався звучний грім,
      На дощик ми дивилися байдуже.

      Світило сонце із твоїх очей,
      А мокре листя стиха шелестіло -
      На відстані душі твоє плече
      І розпашіле від кохання тіло.

      Всі голоси з,єдналися у твій
      Привітний баритон, один у світі.
      Від щастя сльози радості з-під вій...
      Той спогад крізь роки мені ще світить.
      19.09.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    300. Листок з верби
      Мені від вас не треба і "аби",
      Ви - просто спогад, схожий на минуле.
      Ви - той листочок з давньої верби,
      Що я колись у зошиті забула.

      Що згадкою упав мені до ніг,
      Вже вицвілий, ламкий, колись зелений.
      І ваш непевний крок на мій поріг -
      Не затріпоче серце листом клена.
      19.09.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    301. Після двобою
      За небокрай, за обрій, за межу,
      Пішов мій біль назавжди із тобою.
      Усе пройшло. Я вільна. І кажу,
      Що відсьогодні вийшла із двобою.

      Сама я білий прапор підняла.
      Війна - завжди дві сторони медалі.
      Мені дісталась чаша повна зла,
      Ти перемогу питимеш надалі.

      Цей трунок з часом висохне, мине,
      І прийде спокій, що загоїть рани.
      Тебе забуду. Як і ти мене.
      Сни нагадають - був колись коханим.
      17.03.14



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    302. Після Москви
      Москва позаду. І моя рідня
      Уже без мене зустрічає осінь.
      А я - додому, в Харків, бо ні дня
      Нема, щоб я не згадувала просинь

      Над рідним краєм, зболеним від ран.
      Від усього, що впало в нашу долю.
      "Дніпро", "Айдар", загони партизан -
      Вони сьогодні здобувають волю.

      Свої життя кладуть у вир століть,
      Багато з них не знають поцілунку.
      І все для того, щоб пришвидшить мить
      Спасіння нас, держави порятунку...

      А на московських вулицях усіх
      Спокійно, мирно - дітвора, матусі.
      І не висить в повітрі смертний гріх
      За вбитих наших, ким я так горджуся.

      Для росіян - війни у нас нема.
      Вони твердять - вбиває брат наш брата.
      Що ми - хохли, і Крим наш не дарма
      Змогла собі Росія відібрати...

      Тому до неї вже пливуть гроби,
      Щоби відчули українське горе.
      А їх синів закопано в горби
      У наших землях. Та в уяві хворій

      Не бачиться їм смерть своїх синів,
      Які ще молоді і теж безвусі,
      Не віриться у горе наших вдів.
      Для чого їм серця? Вони ж матусі!

      Отак бояться Путіна? Якби
      Всі для спасіння разом закричали,
      То не пливли б до них гроби, гроби,
      І не жили б ми у такій печалі.

      Врятуємо дітей і цілий світ,
      Бо у війни обличчя многолике...
      Я все сказала родичам в Москві...
      Вокзал, мій дім, обійми чоловіка.
      03.09.14






      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    303. Що на порозі?
      Врожай зібрали. Осінь на порозі.
      Спекотні дні. Іще гуляє літо.
      Але країна у такій тривозі,
      В безсонні і журбі. А де просвіток?

      Незримо все просякнуте війною,
      Бо кожен день ждемо вістей із фронту.
      У душах біль глибокий борозною,
      Що тягнеться у даль, до горизонту.

      Як відмолить життя синів у смерті,
      Як побороти ворогів держави?
      Безумці-росіяни в круговерті
      За гроші умирають і без слави.

      Багато їх порушило кордони,
      Одних убито - інші лізуть знову.
      Та вже півроку ворогів колони
      Повзуть на нашу землю, нашу мову.

      Земля від Бога, від Росії - горе,
      Від неї кров стікає з наших діток.
      Як сповістити матері, що вчора
      Її синочка в Іловайську вбито?

      Врожай зібрали. Що там на порозі?
      08.09.14



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    304. Все спочатку
      Іще дощі проллються тут не раз,
      А з ними в унісон заплачуть вікна.
      І тиск підскочить від почутих фраз,
      Старі хвороби знов покажуть ікла.

      І так щоранку: кава, сонце, день -
      Все наперед мені уже відоме.
      І мовкне хор неспіваних пісень.
      Душа закрита для усіх прийомів.

      Самотність із усього вигляда -
      Порядок, чистота в моїй оселі.
      Мов камінь точить час оця біда,
      Заповнюючи простір аж до стелі...

      Не хочу я самотнього жалю,
      Відкрию вікна, відчиню всі двері.
      Своє минуле подумки спалю
      Бо ще живе у віршах, на папері...

      І все спочатку, з понеділка, знов -
      Дзвінки знайомих, друзів повна хата.
      Ще завирує, змолодіє кров,
      Що на любов і відданість багата.

      Ітиме дощ, і снігом упаде
      До наших ніг щасливим білим пухом.
      Я щиро вірю - це уже гряде -
      Я вип,ю щастя переможний кухоль.
      11.07.14



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    305. Сонце на двох
      А ваші очі, то зірниці дві,
      Мені давно вже прикрашають світ.
      У них, зелених, ніби у траві
      Гублюся і тону вже стільки літ.

      День прикрашає радощами час,
      А вечір вже у зорях устає.
      І подумки об,єднуючи нас,
      Мирюся з тим, що в кожного своє.

      Свій дім у вас і сад, і радість, біль,
      І тільки сонце нам на двох одне.
      Та розумію - з гіркотою хміль,
      І що назавжди й, мабуть, не мине.
      09.07.14



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    306. Після війни
      Яке страшне оце спекотне літо
      Для всіх родин, в які прийшли гроби.
      Та кукситься вгорі псевдоеліта,
      Бо - бузина, а бачиться - дуби.

      І зраджують вони у нашій Раді,
      Бо їхні діти десь, не на війні.
      Цвіте їх бізнес, а усій громаді -
      Повістки, похоронки льодяні.

      Є вірус у народу від майдану.
      Повернуться всі воїни з війни -
      Із Ради весь бур,ян, неначе з лану,
      Навіки вирвуть, виполють вони.

      І прийде мир і спокій в Україну,
      Бо щеплення війною всі пройшли.
      І мова, вже не наймичка, єдина,
      В країні рідній вийде з кабали.

      І розцвіте від миру всім багата
      Згорьована, відроджена земля.
      Народиться майбутнє в кожній хаті
      І українцем буде, не хохлям.
      05.08.14



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    307. Вставайте!
      В державі люди
      Ще не всі єдині,
      Війна і розбрат
      Знов їм до снаги.
      Найвищий символ -
      Прапор України,
      Зривають, топчуть,
      Палять вороги.

      За копійки
      Розпродувати душі,
      Чужим богам
      Молитись їм не гріх.
      Щоб океан олжі
      Не кинув сушу,
      Вони війну
      Накликали на всіх.

      Тому і править
      Нині тут чужинець,
      Стріляє в мову,
      У стражденний люд.
      За те, що зветься
      Просто українець,
      Поріжуть тіло -
      Душу не уб,ють.

      Бо в українців
      Паросток свободи,
      Об,єднуючись
      Вироста в ліси,
      Великого,
      Могутнього народу,
      Що повен правди
      І добра, й краси.

      Очистимо
      Від зрадників державу,
      Дамо розквітнуть
      Мові й прапорам.
      Повернемо всю велич нашу
      Й славу.
      Вставайтее всі,
      Настала вже пора!
      16.04.14








      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    308. Я - частина України

      Я - донька, мати, я - сестра, дружина,
      Я - гілка з дерева держави Україна.
      Я - день і ніч великої родини,
      Що воду п,є з криниці України.

      Я - брунька весняна, майбутнє плоду,
      Що стане часткою великого народу,
      Що не шукає в річці часу броду -
      Виборює всім бажану свободу.
      23.08.14



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    309. Я - частина України
      Я - донька, мати, я - сестра, дружина,
      Я - гілка з дерева держави Україна.
      Я - день і ніч великої родини,
      Що воду п,є з криниці України.

      Я - брунька весняна, майбутнє плоду,
      Що стане часткою великого народу,
      Що не шукає в річці часу броду -
      Виборює всім бажану свободу.
      23.08.14



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    310. Попіл війни
      В оцю страшну для нас годину
      Затихло і принишкло скрізь.
      Бо убивають Україну,
      Через кордони йдуть без віз.

      За це їм платять добрі гроші
      І сіють горе навкруги.
      Та стануть попелом хорошим,
      На те вони і вороги.

      Бо крематорій на колесах
      Працює вповну і щодня -
      Росія щоб не знала стресу,
      І щоб не взнала це рідня.

      Шукають матері із Пскова
      Своїх синів. Та в небесах
      Уже їх душі. Хлопці Львова
      Зробили з них той вічний прах.

      Що стане потім вічним горем,
      Бо перервавсь їх давній рід.
      І що їм "родіни простори",
      Бо без онуків бабця й дід.

      Для росіян війни немає -
      Так телевізор мовить їм...
      А їх сини летять над краєм
      І попіл з них - у кожен дім.
      05.09.14












      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    311. Попіл війни
      В оцю страшну для нас годину
      Затихло і принишкло скрізь.
      Бо убивають Україну,
      Через кордони йдуть без віз.

      За це їм платять добрі гроші
      І сіють горе навкруги.
      Та стануть попелом хорошим,
      На те вони і вороги.

      Бо крематорій на колесах
      Працює вповну і щодня -
      Росія щоб не знала стресу,
      І щоб не взнала це рідня.

      Шукають матері із Пскова
      Своїх синів. Та в небесах
      Уже їх душі. Хлопці Львова
      Зробили з них той вічний прах.

      Що стане потім вічним горем,
      Бо перервавсь їх давній рід.
      І що їм "родіни простори",
      Бо без онуків бабця й дід.

      Для росіян війни немає -
      Так телевізор мовить їм...
      А їх сини летять над краєм
      І попіл з них - у кожен дім.
      05.09.14












      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    312. Чого чекати Україні?
      СМіється день крізь заметіль травневу
      І виростає листя із роси.
      Хмарини з неба дивляться сталево,
      Птахи у хор сплітають голоси...

      А у окопі холодно і сиро,
      І стискує важкий бронежилет.
      Десь там далеко дім, що повен миру,
      Матуся, діти, пелюстковий лет...

      Сльозами серце залива дружина.
      Заснули діти. Сну нема. Одна.
      Благає небеса, щоб половину
      Її кохання не взяла війна.

      Щоб сиротами не зостались діти,
      Щоб не пробило душу - вже вдова.
      Якби їй можна небо прихилити
      Й від смерті захистити... А трава

      Понад окопом нахилилась щиро
      І заглядає в очі воякам.
      Тим, що ціну віднині знають миру,
      Який рятують дітям і батькам.

      У ворогів також є рідні, мати,
      Держава їхня в душах сіє зло
      І хоче Україну звоювати -
      Такого ще ніколи не було!

      Стоять навпроти вороги-слов,яни
      І брат на брата без жалю іде.
      П,є кров земля. Трава від болю в,яне!
      Що після цього Україну жде?
      04.06.14



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    313. Не їдьте в гості до Росії
      Не їдьте в гості до Росії,
      Щоб не боліла так душа.
      Злочинець, взявши роль месії,
      Дає війною одкоша.

      Не приїжджайте до Росії!
      Вона в неволі, повна зла.
      Зазомбував її "месія",
      Щоб кров дітей своїх пила.

      Не їдь в Украйну із Росії,
      Бо перетворишся на гній.
      І материнський плач месія
      Не чує, хоч мільйон убий.

      Не їдь, солдатику, з Росії,
      Бо там іще війни нема.
      Хай всіми проклятий месія
      Скоріш помре і не дарма!
      01.09.14



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    314. Отака пора
      Пора і гірка й тривожна
      В країні моїй залягла.
      І що тут зробити можна,
      Як в душі зайшла імла.

      Війна розправляє плечі -
      Сиріт розвела і вдів.
      І падають сльози старечі
      На груди вбитих бійців.

      Російські убивці. Боже,
      Там теж є моя рідня!
      І біль мій сльозою множить,
      І спокою вже ні дня.

      Не радують сонце, квіти,
      У гуркоті канонад.
      Бо гинуть невинні діти
      Від снайперських куль, гранат.

      Які ще чекають муки
      Згорьовану землю мою?
      Чи виживуть діти, внуки,
      В згвалтованому раю?

      Отак і живемо нині
      Посеред боїв, тривог.
      Дай, Боже, моїй Україні
      Пришвидчити час перемог!
      11.07.14



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    315. Кожному своє
      Радіє люд - прийшов месія!
      Кримнаш! Іще б чогось якби!
      Та зрозуміє все Росія,
      Коли отримає гроби.

      В село у кожне, в кожне місто -
      Навала смерті, чорна мла.
      І материнських сліз намистом
      Біда непрохана лягла.

      Аж до Камчатки, до Сибіру,
      Ідуть двохсоті вантажі
      Убивць, які бажали миру
      Собі, а інших - на ножі.

      Що поливали густо "Градом",
      Не льодяним - свинцевим. Гріх!
      А в Україні з листопадом
      Наступить звільнення для всіх.

      В гробах, навалом на машинах
      Втечуть в Росію москалі...
      У нас ще є в запасі шини -
      Майданом станем на землі!

      Забудуть швидко руські звичку -
      Війною проти нас, на шлях.
      Були зелені чоловічки,
      А стали гноєм на полях.
      27.08.14





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    316. Неприбрана душа
      Осінній холод
      Ув усі шпарини
      Проник у душу
      До самих кісток
      Годинник часу
      Міряє хвилини
      І сіє зерна
      Скривджених думок

      Захризантемів час
      Заяблунів садами
      Намилувався день
      На землю золоту
      І проникають скрізь
      Дощів холодні гами
      Лишають у садах
      Намоклу пустоту

      В неприбраній душі
      Гуляє вітер
      Не помагає все ж
      Розвіяти думки
      Хоча сльозу дощу
      На склі віконнім витер
      Та вулицями знов
      Потоками струмки

      І як тепер мені
      В забрьоханому світі
      Не вимокнути вщент
      І зберегти тепло
      Та десь удалині
      Тремка надія світить
      Що є в запасі час
      І що не все пройшло
      03.10.13



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    317. Чи це початок?
      Чи це початок, чи кінець кінця -
      Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
      Нема й рубця на ньому, крім вінця,
      А з нами гола правда і надія.

      Пусті слова, обіцянки і твердь
      Удавана, насправді - твань болотна.
      І забирає українців смерть,
      А навкруги - для савану полотна.

      Від злодіїв не заховати нас,
      Тому з мовчання хай плодяться дії.
      І я в долонях грію сонцеспас -
      Маленьке пташеня моєї мрії.

      Де хліб і сіль на кожному столі,
      Де повна хата діток, батько й мати.
      І щоб з молитви в місті і селі
      Змогли ми день щасливий починати.

      Терпіння наше - з нашої вини,
      Ми напилися вже його по вінця.
      Піднімемось, козацькії сини,
      Бо нас багато, щирих українців!

      І з нами є болгарин, грек, русин,
      Юдейські діти і онуки Лади.
      І кожен з них - то України син,
      І не залежить це уже від влади.

      Бо всім болить, як матінки ріка
      Пересихає і стає безводна.
      Тоді врятує синова рука.
      А рятувати треба вже сьогодні!
      30.01.12







      Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
      не анонсуватимуться на головних сторінках П



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    318. Воно вже є!

      Народе мій! Розсипаний бур,ян
      Проріс навкруг і витісняє квіти,
      Бо не пололи вчасно. А обман
      Вже кропивою став, не дасть їм жити.

      Засіли всюди лобода і хвощ,
      За ними квітам - ні тепла, ні сонця.
      Сухе коріння їх не живить дощ,
      Бо він далеко йде, в чужій сторонці.

      То хто врятує нас від бур,яну,
      Хто це сміття нам вирве із корінням?
      Чиє прозріння витіснить ману?
      Воно вже є - прийдешнє покоління.
      04.12.13



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    319. Воно вже є!
      Народе мій! Розсипаний бур,ян
      Проріс навкруг і витісняє квіти,
      Бо не пололи вчасно. А обман
      Вже кропивою став, не дасть їм жити.

      Засіли всюди лобода і хвощ,
      За ними квітам - ні тепла, ні сонця.
      Сухе коріння їх не живить дощ,
      Бо він далеко йде, в чужій сторонці.

      То хто врятує нас від бур,яну,
      Хто це сміття нам вирве із корінням?
      Чиє прозріння витіснить ману?
      Воно вже є - прийдешнє покоління.
      04.12.13



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    320. Україно, повстань!
      Україно, прокинься!
      Повстань у борні,
      Бо зростуть
      Яничарами діти.
      Рідну пісню і слово
      В тобі і в мені
      Час настав
      Від злодюг боронити.

      Україно, повстань!
      Залякали тебе
      Словоблуддя,
      Зневіра, нещастя.
      Гинуть наші ліси,
      Плесо рік голубе
      Помутнішало
      З тої напасті.

      Україно, повстань!
      Із тобою Сірко
      І козацькая слава
      Всесильна.
      І Шевченко Тарас,
      Гонта з Залізняком,
      Всі, хто вмер у борні
      Зі свавіллям.

      Україно, повстань!

      07.02.13



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    321. Чи це початок?

      Чи це початок, чи кінець кінця -
      Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
      Нема й рубця на ньому, крім вінця,
      А з нами гола правда і надія.

      Пусті слова, обіцянки і твердь
      Удавана, насправді - твань болотна.
      І забирає українців смерть,
      А навкруги - для савану полотна.

      Від злодіїв не заховати нас,
      Тому з мовчання хай плодяться дії.
      І я в долонях грію сонцеспас -
      Маленьке пташеня моєї мрії.

      Де хліб і сіль на кожному столі,
      Де повна хата діток, батько й мати.
      І щоб з молитви в місті і селі
      Змогли ми день щасливий починати.

      Терпіння наше - з нашої вини,
      Ми напилися вже його по вінця.
      Піднімемось, козацькії сини,
      Бо нас багато, щирих українців!

      І з нами є болгарин, грек, русин,
      Юдейські діти і онуки Лади.
      І кожен з них - то України син,
      І не залежить це уже від влади.

      Бо всім болить, як матінки ріка
      Пересихає і стає безводна.
      Тоді врятує синова рука.
      А рятувати треба вже сьогодні!
      30.01.12






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    322. Літній сніг
      Відчуєш серед літа сніг зими -
      Одягнеться у плач весела пісня.
      І стане сонцедень кутком пітьми -
      То глек життя твого від чогось тріснув.

      Хоч тріщину заклеїш і рубці
      Залишаться невидимі для ока,
      Та біль вже пустить в серці корінці,
      Що проростуть у спомини жорстокі.

      17.11.12



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    323. Пухлина влади
      Сучасна влада - ракова пухлина,
      Що в тіло України уп,ялась.
      І в метастазах вже уся країна,
      В,язницями без ліку розрослась.

      Не помагають їй ніякі ліки,
      Бо ця хвороба смертна і тяжка.
      Тут радикальна, ніби чоловіку,
      Потрібна їй хірургова рука.

      Щоб видалив до сьомого коліна
      Усе, що в тіло увійшло і кров.
      І видужає наша батьківщина,
      І скине пута ракових оков.

      Та від пухлини не лишиться сліду!..
      Народ збере багатий урожай.
      Втечуть у безвість болі наші й біди,
      Омиється, оновиться наш край.

      29.10.12



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    324. Письменницькі бур,яни
      Ви на колінах біля трону квилите,
      Долоні простягнули для прохань.
      І скільки теба сліз - ви стільки й виллєте,
      Напишете про тисячі кохань.

      Про квіточки, про яблуні і вишеньки,
      Про грона виноградні і вино.
      А правду ви ніколи не напишете,
      Для чого вам усе оте воно.

      Хіба від того матимете премії?
      По світу ви йдете, немов сліпці.
      І ви - лауреати, всі ви - генії,
      Насправді - завидющі і скупці.

      Прикрилися всілякими квиточками,
      Ви - графоманські голі королі.
      Та запаслись впливовими дружочками -
      Злиденної держави діти злі.

      Хіба писати вам про революції,
      Голодомор?.. Та ви - ота юрба,
      Що є у віці вічної полюції.
      Ви - бур,яни, письменницька ганьба.

      24.01.12







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    325. Роду нема переводу
      Хоч козацькому роду
      Переводу нема,
      Знову в душі народу
      Суне чорна пітьма...

      Безгрошів,я і злидні -
      Хоч би як не хотів.
      Ми на розум не бідні
      І на владних хортів.

      Що їм всім до народу,
      Де для них все - чуже.
      В банках їхню свободу
      Закордон збереже.

      Їх навала у Раді
      Весь з,їдає бюджет.
      Бо, замішані в зраді,
      Свій напишуть бюджет.

      Вийдуть разом з наради,
      Чарку вип,ють удвох.
      Обдурили і раді,
      Що їдять за сімох.

      Розікрали земельку,
      Умертвили село.
      Ненаситнющу пельку
      Онде як рознесло!

      Їхні діти й онуки
      Утекли за кордон.
      Не з якоїсь принуки -
      Свій у них є закон...

      За велику образу,
      Де народ скрізь - боржник,
      Їх би всіх і одразу -
      На вселенський смітник!

      Щоб відчула сободу
      Україна сама.
      Бо козацькому роду
      Переводу нема.

      08.10.08




















      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    326. Роду нема переводу
      Хоч козацькому роду
      Переводу нема,
      Знову в душі народу
      Суне чорна пітьма...

      Безгрошів,я і злидні -
      Хоч би як не хотів.
      Ми на розум не бідні
      І на владних хортів.

      Що їм всім до народу,
      Де для них все - чуже.
      В банках їхню свободу
      Закордон збереже.

      Їх навала у Раді
      Весь з,їдає бюджет.
      Бо, замішані в зраді,
      Свій напишуть бюджет.

      Вийдуть разом з наради,
      Чарку вип,ють удвох.
      Обдурили і раді,
      Що їдять за сімох.

      Розікрали земельку,
      Умертвили село.
      Ненаситнющу пельку
      Онде як рознесло!

      Їхні діти й онуки
      Утекли за кордон.
      Не з якоїсь принуки -
      Свій у них є закон...

      За велику образу,
      Де народ скрізь - боржник,
      Їх би всіх і одразу -
      На вселенський смітник!

      Щоб відчула сободу
      Україна сама.
      Бо козацькому роду
      Переводу нема.

      08.10.08




















      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    327. Амалія
      У Греції далекій та близькій до морів
      Гречанку синьооку на березі я стрів.
      Ім,я почув дівоче й замріявся на мить -
      Амалія - кохана - в перекладі звучить.

      Амалія - кохана - і чує цілий світ,
      Як тихо, невблаганно спадає з вишень цвіт.
      Амалія - кохана, оце святе ім,я
      Почув, її побачив і закохався я...

      Уже багато років не був я в тих краях,
      Та сниться синьоока гречанка, не моя.
      І щоби світлі мрії в мені переплелись -
      Амалією доню назву свою колись.

      19.01.12



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    328. Чоловікам України
      Та, що вмирає за оцей народ,
      Йдучи на смерть свідомо - українка,
      Її Величність, Святість, Вічність - Жінка!
      Відмовилась від радості свобод...

      Ота, що народила вас в свій час,
      Що колихала темними ночами.
      Не плакала від горя до нестями,
      А рятувала і державу й вас.

      Сивіли коси, зморшками чоло,
      А на руках грубішали мозолі.
      Ви - билися в світах за кращі долі.
      Як тяжко їй підняти вас було!

      То Куба вам, а то Афганістан,
      Ви - то червоні, то - біляво-сині.
      Від похоронок їй зігнувся стан...
      Собі - зірки й погони - людські свині!

      Тепер ви всюди злякані і злі -
      То на війну, то скачете у гречку,
      Де не жінки - зачумлені овечки -
      Вас притискають низько до землі.

      Стоять навкруг незорані поля,
      А ви, п,янющі, десь попід тинами.
      Хіба такими бачились синами?!
      І стогне з горя мати і земля.

      Тому і рвуть, розтягують братки
      Село і місто, пам,ять і державу.
      Ні совісті, ні честі нині праву,
      Бо злодії годуються з руки.

      А тій,що українське все святе,
      Навік в,язниця чи злодійська куля?!
      Про Батьківщину не забула Юля
      Й за вас усіх вмирає. Мовчите?

      То що для вас, бездушних, ця земля,
      Напоєна і кров,ю і сльозами?
      За неповагу, нелюбов до Мами -
      Майбутнього не вбачите здаля.

      Онуки перетворяться в рабів
      І холуями будуть їхні діти.
      І гине Жінка! Спробуй захистити!
      Родила сина - він її й убив!

      22.01.12


































      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    329. Чоловікам України
      Та, що вмирає за оцей народ,
      Йдучи на смерть свідомо - українка,
      Її Величність, Святість, Вічність - Жінка!
      Відмовилась від радості свобод...

      Ота, що народила вас в свій час,
      Що колихала темними ночами.
      Не плакала від горя до нестями,
      А рятувала і державу й вас.

      Сивіли коси, зморшками чоло,
      А на руках грубішали мозолі.
      Ви - билися в світах за кращі долі.
      Як тяжко їй підняти вас було!

      То Куба вам, а то Афганістан,
      Ви - то червоні, то - біляво-сині.
      Від похоронок їй зігнувся стан...
      Собі - зірки й погони - людські свині!

      Тепер ви всюди злякані і злі -
      То на війну, то скачете у гречку,
      Де не жінки - зачумлені овечки -
      Вас притискають низько до землі.

      Стоять навкруг незорані поля,
      А ви, п,янющі, десь попід тинами.
      Хіба такими бачились синами?!
      І стогне з горя мати і земля.

      Тому і рвуть, розтягують братки
      Село і місто, пам,ять і державу.
      Ні совісті, ні честі нині праву,
      Бо злодії годуються з руки.

      А тій,що українське все святе,
      Навік в,язниця чи злодійська куля?!
      Про Батьківщину не забула Юля
      Й за вас усіх вмирає. Мовчите?

      То що для вас, бездушних, ця земля,
      Напоєна і кров,ю і сльозами?
      За неповагу, нелюбов до Мами -
      Майбутнього не вбачите здаля.

      Онуки перетворяться в рабів
      І холуями будуть їхні діти.
      І гине Жінка! Спробуй захистити!
      Родила сина - він її й убив!

      22.01.12


































      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    330. Пора!
      А хто тепер нам вигострить сокиру,
      Хто поведе в розкрилля добрих літ?
      Чужинці в хаті нині не для миру,
      А для сваволі і задля обид.

      Змирились ми, приречені так жити,
      Віддавши найсвятішу булаву,
      Витопчуючи зеленаве жито,
      Щоб потім їсти листя і траву.

      І помирати цілими родами,
      Майбутнє не рятуючи своє.
      Щоб зайди скористалися плодами
      Й убили нас. Які ж ми люди є?!

      Тягли із нас останню насінину,
      Мі під плотами дохли, мов кішки.
      І нам стріляли кожному у спину!
      Вони ж добро впихали у мішки.

      Які ж ми є?! Дітей споїли наших,
      Підсовують травичку - покури!
      Своїх - за океани! Повні чаші -
      Палаци їхні і добра двори.

      Своїх навчають доблесті і честі,
      А нашим - праця з ранку до зорі.
      Бо їх чекає в долі перехрестя,
      Де все одно наступлять на граблі.

      А ми серцями винесли на площу,
      Здавалось, українця, вийшло - ні!
      Ішли до нього, начебто на прощу,
      Та нас він зрадив... Де тепер пісні?

      Чому свободи так наїлись люди,
      На радість навіть сили не стає?
      А злодії собаками з-за буди
      Вже вигрібають все, немов своє.

      І колядують по судах невпинно,
      Спиваючи з народу свіжу кров.
      Як захистити матері дитину,
      Нагодувати і навчити знов

      Добру, і щиросердю, і повазі?
      Та замість слави - гіркота хули.
      І боляче, і страшно, бо, наразі,
      Ось бачите, куди нас завели.

      Свій на свого, де хата гірко скраю
      Стоїть пуста, без друзів і рідні.
      Засмучують незібрані врожаї,
      Чорнобиль плаче в кожному вікні.

      А ми не звикли до такої долі -
      У нас - навпіл хлібина - до добра.
      Ми трударі. На нашім хлібнім полі
      З батьками вчиться праці дітвора...

      Чужинці в хаті - завжди не для миру,
      А для сваволі і задля обид.
      Прийшла пора гострити нам сокиру,
      Вести народ в розкрилля добрих літ!

      21.04.13








































      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    331. Проста правда
      В глибини душ заглянеш - у віконце,
      Побачиш там, які то трударі.
      Одні мішками всюди ловлять сонце,
      У інших - піт від ранку до зорі.

      Одні - корінням глибоко у землю
      Вп,ялися так, що пальці їм болять.
      А інші - омелою в нічку темну
      Все соки з інших п,ють, неначе тать.

      Оце і є проста життєва правда,
      Як ніч і день, як сонечко і тінь:
      Одним - усе віднині і до завтра,
      А іншим - праця із тяжких сплетінь.

      17.03.12



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    332. Напів...
      Напівпуста ця склянка, напівповна?
      Та відповідь у кожного своя...
      Якщо ти задоволений уповні
      Й тобі між хмар завжди зоря сія,

      І знаєш ти, що за снігами - спека,
      Вітри, - щоб дати силу для вітрил.
      І хоч додому шлях іще далекий,
      Та дійдеш ти і не забракне сил!

      Кому ця склянка є напівпустою -
      Всього замало в світі, хоч кричи.
      Густюща каша буде негустою,
      А затишно - на маминій печі.

      Його дратує свіжий літній вітер,
      Багато сонця, бистра течія,
      Й сльоза дощу, яку він звично витер.
      Йому кохання, звісно, не сія.

      І їх ніяк не розрізнити зовні -
      Обличчя - маски, стулені вуста.
      Одним ця склянка буде - напівповна,
      А іншим - завжди є напівпуста.

      21.10.12




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": --

    333. Мурахи і слони
      Мурахи ми перед слонами влади,
      Вони не чують всіх людських волань.
      Розтопчуть і не вбачать, тільки радо
      З народу п,ють останні соки-дань.

      Мурахи ми перед слонами влади.
      Та все ж нас більше, зважте і на це.
      Слонам також доводилося падать,
      В мурашник просто кидати лице.

      22.09.12



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    334. Без тебе
      1

      Я руки простягаю уві сні,
      Біжу тебе, щасливого, стрічати.
      І ми удвох заходимо до хати,
      Де ти смієшся сонячно мені.

      І заздрять нам не тільки вороги,
      Бо навіть котик наш чекає ласки...
      Я прокидаюсь із цієї казки -
      Безмовна річка лиже береги...

      2.

      А що ж тепер лишається мені -
      Гарячий сніг, а чи студене літо,
      Де градом все утоптано, прибито, -
      Холодні сльози і німі пісні?

      І вічний стогін вітру в буревій,
      Заплакані дощем осінні вікна.
      Самотності й морозу гострі ікла -
      Розбитий глечик сподівань, надій...

      23.01.12



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    335. Одна
      На перехресті - всі мої шляхи,
      Є праведність на них і є гріхи...
      Куди не підеш - скрізь тепер одна.
      Одній - минуле і будучина.

      Весь білий світ на роздоріжжі цім,
      Від спеки влітку до холодних зим.
      Візьму в дорогу, щоб мене беріг,
      Сердечних друзів коло-оберіг.

      Любов до рідних в серці понесу,
      Як найдорожчу у житті ясу.
      Кохання наше і щасливі дні
      Світитимуть у темряві мені.

      Без остраху ступаю уперед
      Із розумінням - з дьогтем буде мед.

      24.02.12



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    336. Біомаса
      Упита пивом безморальна зграя.
      Не навчена любові. За собою
      Несе бездушність і злобу без краю
      І має кайфи пополам з журбою.

      Чекає, хто їй принесе свободу,
      Подасть у ліжко у сп,янілі руки.
      Це - біомаса рабського народу,
      Що вкрав майбутнє у своїх онуків.

      І вже раби. Бо їх горбаті спини
      Наскрізь пропахли потом і бідою.
      Безбатченки облудної країни
      Ідуть в нікуди п,яною ходою.

      05.09



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    337. Молилася
      Молилася,
      Щоб опіки душі
      Загоїлись
      Безболісно і швидко.
      Сльоза упала
      В тихі спориші -
      Майбутнього
      Проклюнулася квітка.

      27.09.10



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    338. Гіркий вірш
      Уже травичка стала зеленіти
      І випурхнули котики вербові.
      Несе весну замерзлий нині квітень,
      А я без тебе мерзну, без любові.

      Вбираюся у чорне, у вдовине,
      Сльозами гірко поливаю душу.
      Ти - в небесах... І хто у цьому винен?!
      Твердять усі - змиритися я мушу.

      Із самотою?! Із оцим - безтебе?!
      Одна - у Київ, з Києва, мій любий,
      Тягну валізу важко, ніби в небо.
      А серце тяжко пружить вени-труби.

      Я хто для всіх - якась зажура-жінка,
      В якої сльози завжди на кілочку.
      Яка запише вірша на сторінку
      І плакатиме у твою сорочку.

      Затим впаде в своє холодне ліжко,
      Біда замерзлу душу не зігріє...
      Безсоння топче цвинтарем доріжку
      І до небе злітає безнадія...

      А над світами котики вербові...
      "І чай з лимоном, ложечка в стакані"...
      Які страшні вдовині ці окови...
      Одна в купе... І у невтішнім стані...

      15.04.11




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    339. Об,єднаймося
      То, може, об,єднаємося,
      Люди,
      Захистимо державу
      Ісебе?!
      Майбутнє для онуків
      Наших буде,
      Пошле нам ранок
      Небо голубе.

      І поміж трав,
      Мов золоті кружальця,
      Кульбаби скрізь
      Розквітнуть навесні.
      Свічки каштанів
      Нам простягнуть пальці,
      Струмки веселі
      Принесуть пісні.

      Запахнуть верби,
      Зацвітуть медово,
      І схилять віти
      В повеневу синь.
      Народиться в поета
      Чисте слово,
      Як дзвонів Великодніх
      Височінь.

      08.04.10








      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    340. Розкіш
      На півгодини
      Я собі дозволю
      Велику розкіш -
      Впасти у відчай.
      А потім жорстко
      Взяти в руки волю.
      Піти на кухню,
      Заварити чай.

      І все забути!
      Ніби не бувало
      Отого болю,
      Що гризе тебе.
      Поплакала,
      А, може, поридала...
      Та он крізь хмари -
      Небо голубе!

      І мовчки все.
      Бо сказані слова
      Уголос ким -
      Реальність і сформують.
      Всміхнулася.
      Виходить - ще жива.
      І світ навколо
      І в мені існує.

      05.04.13







      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    341. Розкіш
      На півгодини
      Я собі дозволю
      Велику розкіш -
      Впасти у відчай.
      А потім жорстко
      Взяти в руки волю.
      Піти на кухню,
      Заварити чай.

      І все забути!
      Ніби не бувало
      Отого болю,
      Що гризе тебе.
      Поплакала,
      А, може, поридала...
      Та он крізь хмари -
      Небо голубе!

      І мовчки все.
      Бо сказані слова
      Уголос ким -
      Реальність і сформують.
      Всміхнулася.
      Виходить - ще жива.
      І світ навколо
      І в мені існує.

      05.04.13







      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    342. Туга
      Ще у Москві великі кучугури,
      Дерева чорні, ніби з-під золи.
      На харківських деревах - шевелюри.
      І проліски вже синьо одцвіли.

      Я дуже сильно скучила за сонцем,
      За щебетом пташиним у саду...
      Дивлюся із московського віконця,
      А подумки по Харкову іду.

      Де мій старий Новий (о, назва!) побут,
      Готується до вибуху весни,
      До Великодніх свят, хоча добробут
      Однаковий не скрізь... Із гущини

      Садів зелених пахне свіже листя,
      Маленька травка - голки в небеса!..
      Москва - холодне і красиве місто.
      Та серцю ближче харківська краса!
      11.03.13



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    343. Історія
      Історія - правдива жінка,
      В минуле завжди утіка...
      Час цокотить і глухо й дзвінко.
      Тече історії ріка.

      Така, як є, без переміни,
      Сама - із тисячі джерел.
      Та скільки мулу, скільки піни,
      На сторінках лихих новел.

      Придуманих заради когось,
      Де зовсім інша правди суть.
      І без тривоги, так убого
      Минуле змінять. Понесуть

      Чиюсь неправду-забаганку.
      Накажуть всім - ось так було!
      Перефарбують, наче бранку,
      З добра пороблять люте зло.

      Примусять всіх з олжею жити
      І неправдивість зацвіте.
      Тому історію ганьбити -
      Безкарно, ніби то - пусте.

      Вона в люстерко заглядає,
      Не впізнає себе сама.
      І що було їй милим краєм -
      Не видно нині. Все - пітьма...

      Для кожного своя сторінка
      У книзі праведній буття...
      Історія - правдива жінка,
      Їй не потрібне каяття.
      04.03.13



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    344. Понад Россю
      Уже у верб зарожевіли віти,
      В сережках вільха, ніби молода.
      У пролісків очиці синьовмиті,
      А лозам по коліна ще вода.

      Суха травичка вигляда рудою,
      Торішнє листя ще не все вляглось.
      Весна іде неспішною ходою,
      Де повноводо голубіє Рось.
      17.03.12




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    345. Сережки літа
      Червоні вишні -
      Сережки літа,
      Купає червень
      В густім меду.
      Іще до краю
      День не допито,
      А я на зустріч
      До тебе йду.

      Гаряче сонце
      Впаде за гори
      І зазоріє
      Весь небозвід.
      Земля на небо
      Відкриє штори,
      А ми з тобою -
      Ріку убрід.

      Купає зорі
      Легенька хвиля,
      Лоскоче ноги
      Річна трава.
      Під ранок роси
      Впадуть на зілля -
      Покаже літо
      Свої дива.

      Червоні вишні -
      Сережки літа.
      Вуста гарячі,
      В серцях вогні.
      Збулася давня
      Одна приміта -
      Зоря упала
      Тобі й мені.

      02.03.13



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    346. Плакала зима
      Мороз і лід, і лагідні дощі
      Перетворилися в разочок віршів.
      У них - трава і пташеня, й кущі,
      І спогади про щастя і про гірше.

      Гарячий спалах стулених долонь,
      На склі віконнім, як в рентгені, гілка.
      І сивизна шляхетна ваших скронь,
      І слів останніх - не моя помилка.

      А сніг, що вчора йшов, розтав, нема.
      Під льодом видно - крутиться латаття.
      Вчорашнім снігом плакала зима...
      А я нове вдягну сьогодні плаття.

      До перемін готова я завжди,
      Душа смичок уже взяла у руки.
      А навкруги - оновлення сліди
      І обнімають світ небесні звуки.

      02.03.13



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    347. Де ти?
      Бджолиний рій заплутався
      У платті
      Бузкового куща
      І так гуде.
      Троянда квітне
      Золотим багаттям.
      І хвіртка плаче -
      Де він, чуєш, де?

      Усе буяє,
      Світиться навколо,
      На грушах білих
      Ніби шовк фати.
      А думка студить мозок
      Охололий:
      Ти де, коханий?
      Рідний мій, де ти?

      Вже вечір фарби
      Накладає густо,
      Малює зорі
      Й місяць з висоти.
      Така краса!
      Але без тебе пустка...
      Питають квіти, яблуні -
      Де ти?

      02.03.13



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    348. Маски
      Хіба у маски є обличчя,
      Хіба у неї є душа?
      Це, ніби сховане в запіччі
      Життя чуже. А світу - ша!

      Важке, залякане мовчання,
      За ним - клекоче, крутить вир.
      До інших - повне зневажання,
      Бо сам для себе - ти кумир.

      Ми всі скупі на слово, ласку,
      Забувши хто ми справді є.
      Навчилися носити маски,
      Єство ховаючи своє.

      12.04.13



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    349. Чи це початок?
      Чи це початок, чи кінець кінця -
      Король ваш голий і ніщо не вдієш?!
      Нема й рубця на ньому, крім вінця,
      А з нами гола правда і надія.

      Пусті слова, обіцянки і твердь
      Удавана, насправді - твань болотна.
      І забирає українців смерть,
      А навкруги - для савану полотна.

      Від злодіїв не заховати нас,
      Тому з мовчання хай плодяться дії.
      І я в долонях грію сонцеспас -
      Маленьке пташеня моєї мрії.

      Де хліб і сіль на кожному столі,
      Де повна хата діток, з ними мати.
      І щоб з молитви в місті і селі
      Змогли ми день щасливий починати.

      Терпіння наше - з нашої вини,
      Ми напилися вже його по вінця.
      Піднімемось, козацькії сини,
      Бо нас багато, щирих українців!

      І з нами є болгарин, грек, русин,
      Юдейські діти і онуки Лади.
      І кожен з них - то України син,
      І не залежить це уже від влади.

      Бо всім болить, як матері ріка
      Пересихає і стає безводна.
      Тоді врятує синова рука.
      А рятувати треба вже сьогодні!
      30.01.12








      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    350. Після
      Прошу безсоння у небес
      Отак, як сну колись просила.
      Твого мовчання добрий пес
      Мене не вкусить, я б вкусила.

      Щоби відчути, що жива,
      І кров іще пульсує в жилах.
      Але до ранку всі слова
      Мені бойкот оголосили.

      За сніговії і дощі
      Втекли, мов зрадники, з тобою.
      Сховались в трави і кущі,
      Мене лищили із бідою.

      Ти де? Озвися-озовись,
      В яких світах тепер літаєш?
      Хотіла я й сама увись,
      Та не змогла, ти все це знаєш.

      Яка сьогодні довга ніч,
      Незоряне чорнюще небо.
      Погасли вогники у свіч...
      Як важко жити після тебе.
      11.02.12



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    351. Ніщо не вічне
      Ніщо не вічне крім ганьби.
      Вона,відомо достеменно,
      Із роду в рід іде по генах -
      Тебе,родини чи юрби.

      Ніщо не вічне крім ганьби.
      Вона собою зітре славу
      Чи то героя,чи держави,
      І тут нема аби-аби.

      І замість трону - у гроби.
      Для порятунку сил не стало,
      Скількох знесла із п,єдесталу.
      Ніщо не вічне крім ганьби.

      Хоч має золото,герби,
      Та відкупитися не зможе
      Ні цар, ні кухар,ні вельможа.
      Ніщо не вічне крім ганьби.

      05.02.12



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    352. Крик сльози
      По всіх кутках, де зойк мовчання,
      Де стогін тиші, крик сльози,
      З тобою вже нема стрічання -
      Є плач дощу після грози.

      Палахкотіло, гуркотіло,
      На цілий світ отак гуло.
      Душа розчавлена, а тіло,
      Де ділося його тепло?

      Я розумію з гіркотою -
      Тебе на світі вже нема.
      І залишаюся пустою,
      Бо в серці попелом зима.

      Зі мною тільки зойк мовчання,
      І стогін тиші, крик сльози.
      І пам,ять нашого кохання
      У вірші, що прийшов з грози.

      03.02.12




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    353. Грати твоїх очей
      Натикаюсь на грати очей
      І з байдужості зітканий голос.
      Я виходжу з безсоння ночей,
      Як від зливи нахилений колос.

      Із мережаної глибини,
      Із криниці солоного болю,
      Напилася я літа з весни,
      Добровільно пішла у неволю.

      Я багата добром, як зерном,
      Треба вміти врожай цей зібрати...
      Молоде перебродить вино,
      Упадуть із очей твоїх грати.

      28.10.12



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    354. Фортеця
      Я вірила, що я живу в фортеці,
      Де чути шелест ангелових крил.
      І ти казав - тут святість, ніби в Мецці,
      А сам ворота ворогу відкрив.

      Конем троянським ворог вліз у душу,
      Навмисне залишаючи сліди.
      І я шукала на болоті сушу,
      Коли відчула повен дім біди.

      Її присутність відчувала всюди
      У день спекотний і в холодну ніч.
      Усе було прекрасним як на людях,
      А вдома гірко - клич, а чи не клич.

      Фортеця стала пеклом, а не раєм,
      Всі ангели злетіли в небеса.
      Згоріла Троя, стала диким краєм -
      То зрадником загублена краса.

      Нема фортеці. Я на попелище
      Прийшла одна. Ми разом тільки в снах.
      Мовчать слова і тільки вітер свище.
      На згарищі кохання повний крах.

      15.02.12



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    355. Закутий Прометей (Prometeus desmoes) Юрієві Луценку


      Prometeus desmotes - у нас в Україні
      Актуально, як в давні Есхіла часи.
      Найчеснішими в’язнями збурені нині
      Переповнені тюрми. І їх голоси

      Із-за ґрат долинають до кожного дому,
      Та багато глухих, що не чують волань.
      Хмара з хмарою б’є блискавицею й громом:
      Буревію і зливи - одне з покарань!

      За байдужість до ближнього і за зневіру,
      За надій девальвацію, втрачений час,
      За війну, що тепер називається миром,
      Прометеї згоряють у тюрмах за нас.

      Не в’язниці бояться, бояться повтору,
      Бо не зроблено висновків із помилок.
      Солоспівом звучить їхнє слово у хорі:
      „Ну, зробіть до єднання один лише крок!”

      Ескалатор часу ще не має зупинок.
      Прометеї освітлюють в темряві шлях.
      Мій народе святий, ти спроможний на вчинок,
      Бо в козацькі часи ти не відав про страх.

      Викинь з нашої хати всю псевдоеліту,
      Що зробила з держави desmoterion.
      Відбудуємо все і посіємо жито
      І світитимуть нам Прометеїв мільйон!

      (desmoterion - місце ланцюгів)

      16.02.12



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    356. Тераріум влади
      ***

      Сучасний тераріум нашої влади -
      Шипуче зміїне кубло.
      Яке свої жала висовує радо
      І робить з нещастя „бабло”.

      Кусає за воду і хліб, за квартплату,
      За ліки, за сотні сиріт.
      Народ попідтинням сидить винувато,
      Мов, зміїв чіпати не слід.

      Тераріум ширше і вище зростає
      І змії навкруг розповзлись.
      Невже змієловів в країні немає,
      До одного перевелись?

      Тому не зважають на нас і сусіди,
      Не кличуть і в гості не йдуть.
      Набридли їм чвари зміїні і біди,
      Сліпого народу не ймуть.

      Глухий і байдужий народ навіть мову
      Цим зміям віддав сам за так.
      Ужалений, втратив знов гордість і слово,
      Й державу віддасть за п’ятак.

      24.02.12



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    357. Павлові Якимчуку на вічний спомин
      Павлові Якимчуку на вічний спомин


      Мій Павлику-журавлику,
      Коханий, рідний мій.
      Прийди до мене, Павлику,
      Із давніх наших мрій!

      Із щастя-горя нашого,
      Де ми удвох - одне,
      І вже минулим ставшого -
      Ніколи не мине.

      У віршах все залишиться
      І у твоїх піснях.
      Сльозою нині пишеться
      Про мій самотній шлях.

      Мій Павлику-журавлику,
      Ти де, в яких світах?
      Ти мій навіки, Павлику,
      Та вільний, наче птах.

      31.05.12



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    358. Річка маминого слова.
      Річка маминого слова.

      Стражденна річка маминого слова -
      Сміттям її вбивають джерело.
      Щоб висохла, завмерла наша мова,
      Щоб України зовсім не було.

      Щоб я забула із якого роду
      Був тато мій, і прадід мій і дід,
      Які померли за свою свободу,
      З чола стирали кров солону й піт.

      Немає їх. Зостались невмирущі
      Сини і доньки, і онуки, й пра.
      Багато нас. І будемо ми сущі
      З Карпат до Сейму, з моря до Дніпра.

      І ми - народ, а не якась полова,
      Проростемо на згарищах зерном.
      Бо знаємо: всьому початок - Слово.
      У Біблії це сказано давно.

      А зрадникам давно уже не спиться,
      Їх розриває жадібність і страх.
      Історії безжальна колісниця
      Розвіє світом їх поганий прах.

      04.07.12



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    359. Весною
      Запахне росами трава,
      І двері в дім відкриє вітер,
      Затихнуть на устах слова
      Від погляду на перші квіти.

      І журавлиха з журавлем
      Свій дім побачать із-за хмари.
      Уже парує чорнозем.
      Яка ж густа й п’янка та пара!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    360. ***
      Розквітне сад
      У дощопад,
      У сині весни.
      Стечуть сніги
      У береги,
      В плодах воскреснуть.

      В потоці літ
      За літом вслід,
      Як в перегонах.
      Без сум’яття
      Моє життя
      Літами дзвонить.

      2008




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    361. Нехай...
      Ковток
      Надії –
      Радість
      Від життя.
      І повний
      Келих
      Оцього
      Чар-зілля.
      Нехай
      Від щастя –
      Повне
      Забуття.
      Хоча
      За ним
      І гіркота
      Похмілля.

      04.12.06




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    362. Моя мелодіія
      Крізь жовте листя у саду
      Іду до тебе, серцю любо.
      По сонцю-золоту іду,
      Моя ти звабо, може згубо.

      У цей осінній листопад
      Свої притишуючи кроки,
      Не оглядаюся назад,
      Майбутнім вишиваю роки.

      На вишиванках тих цвіте
      Веселками моє кохання.
      Твоє волосся золоте…
      Моє бажання, чи наслання?

      А ти назустріч не ідеш,
      Живеш без мене в цьому світі.
      Не знаючи, в мені живеш,
      Немов мелодія в сюїті.

      30.09.08



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    363. Розмова з дідом
      І коли я тепер наодинці зі зболеним світом,
      То регоче печаль і волає розбита душа.
      А країна моя замерзає заквітчана цвітом,
      Хвора з горя, беззахисна ніби маленьке пташа.

      Бо утратила все – сподівання і світлу надію,
      Де у вікна ізранку і сонце, і ніжне тепло.
      Я другої країни, дідусю, придумать не смію,
      Я хотіла, щоб в ній українське текло джерело.

      Щоби вишні весною гуділи рясними хрущами,
      Про які ще Шевченко писав у чужій далині.
      Розтерзали державу, вивозять і вдень, і ночами,
      І безвихідь в усьому, зарадити як тут мені.

      Ти казав, мій дідусю, що кров українську не змішуй,
      Бо з прадавніх часів кров ота протікає в роду.
      І від того болить, що в колисці нащадок колише
      Українця малого, а в долі чатує біду.

      І чорнозему слід, що чорніє на труджених пучках,
      Кожне зернятко в полі – то наші недоспані сни.
      Садить разом зі мною картоплю маленька онучка,
      А навкруг Україна... безкраї поля ярини.

      17.12.08



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    364. До українців
      Писав колись Павло Тичина
      І це на серце всім лягло:
      ”Чуття єдиної родини”
      У нас було. А чи було?

      Чуття єдиної родини
      Ледь не пішло у небуття.
      Хай запитає батько сина
      Чи є ж тепер оте чуття?

      Нас розкидали по країнах:
      В Сибір, Примор’я, Магадан,
      В Австралію і Аргентину,
      А потім ще й в Афганістан...

      Нас розділяли президенти,
      Кордони, митниць хабарі.
      Реформи і експерименти,
      Де ми – чужі в своїм дворі.

      Тут олігархи розплодились,
      Там обкрадають знов село.
      Мораль на гроші замінили.
      Те, що єднало нас, – пройшло.

      Це схоже вже на божевілля!
      Не знаєш, де й куди ідеш!
      Від цих “нових” лише свавілля,
      А ти ж надією живеш.

      Чуття єдиної родини...
      Чому ж його й тепер нема?
      Бо стоголоса Україна
      Вже не покірна , не німа!

      Ще тільки зіп’ялась на ноги
      (А як не втримають вони?!)
      Страшніш за всі перестороги
      Оці сусідські стусани.

      Їй не втекти і ніде дітись,
      Усе в собі переживать.
      Не хочуть навіть рідні діти
      Своєї мови визнавать!

      І вже Шевченкові тополі
      Стирає пам’ять в цій біді.
      Під пальмами шукають долі
      Дівчата – бранки молоді.

      А як, скажіть, тим бідолахам,
      Що розлетілись по світах?
      Болить душа за рідним дахом,
      А серденько – воно ж не птах…

      Щемить! А діти і онуки
      Вже яничарами ростуть.
      Ну як не плакать від розпуки?
      Як їх додому повернуть?

      Залишиться лише руїна,
      Як не з’єднаємось повік.
      Збирай, матусю-Україно,
      Дітей до гір своїх і рік.

      Чуття єдиної родини
      Можливо лиш в сім’ї пізнать.
      Зробіть хоч щось для України,
      Бо вам тут жить і помирать.
      2004



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    365. ДО ПРЕЗИДЕНТІВ
      Агов, президенти, ви де?, – кличуть люди.
      Працюйте для нас, бо вас швидко забудуть.

      Тримайте міцніш булаву і державу,
      Бо ще Україна не вмерла. За славу

      Достойну її і за нашу свободу
      Ще знайдуться сили боротись в народу.

      Глядіть, не даруйте злочинцям навіки:
      Цю зелень лісів, межигір'я, і ріки,

      І землю, і, врешті, здобуту свободу...
      Не вбийте майбутнє такого народу!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    366. Мить
      узнати б день, отой один, коли
      рідня і друзі сядуть за столи,
      щоб випити за душу цю мою,
      яка колись у пеклі чи в раю

      безтільна проживе іще віки
      (бо так навчала церква і батьки)
      і як самотньо буде їй одній
      без рук твоїх і тріпотіння вій

      тому ціную нашу кожну мить,
      щоб голову на груди прихилить
      у радості, а інколи в журбі
      промовити "кохаю" лиш тобі.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    367. Піднімайтеся


      Прокотилася
      Наче з гір вода.
      Розгулялася
      Яничар орда.

      Не жаліючи
      Діточок малих,
      Обікравши їх
      З голови до ніг.

      Не лякаючись
      Кари Божої
      І не роблячи
      Справи гожої.

      Кари Божої
      Не діждемося
      То ж самі, мабуть,
      Піднімемося.

      Загуде майдан
      Гордо, з піснею,
      Яничар змете,
      Наче плісняву!
      2006р.




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    368. Відчуваю життя
      Зорі в трави лягли
      І розсипались сяйвом у росах.
      Заколисує ніч,
      Не шелесне ні лист, ні трава.
      Пахнуть медом п’янким
      Учорашні, ще свіжі покоси.
      І від цього тепер
      Аж хмеліє моя голова.

      Я босоніж іду
      Там, де тихо виблискує річка,
      Де рибина на мить
      Розіб’є мовчазну гущину.
      Де намистом з весла
      Розсипаються краплі-порічки.
      Лиш в єднанні із цим
      Відчуваю життя глибину.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    369. Я до тебе іду
      Скіфська земле моя,
      Що в віках золотилась житами
      І хатами біліла
      В зелених садах і піснях.
      Я до тебе іду,
      Пережите несу мов до мами,
      Край села зупинюсь,
      Звідки в люди почався мій шлях.

      Кожну грудку землі
      Розминали тут пращури наші.
      Їхні стерлися пучки
      Від праці,
      Та мліли серця
      Від хорошої пісні і слова,
      І меду, і каші,
      І любові до отчого краю
      Без міри й кінця.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    370. Відьма
      Удвох відвідавши гріха,
      Не кинемося враз на плаху,
      А підемо у світ без страху -
      Нехай у душах біль стиха.

      Нам скажуть: - Совісті нема -
      Ламати рідним долю й хату!
      Та в нас часу вже небагато,
      У вікна стукає зима,

      І насилає у вогні,
      Для перешкоди - сотні віхол...
      Мені ж мітлу, і - понад стріху,
      Летіть до тебе ночі й дні,

      Зорею впасти на поріг,
      Любитись, каятись і знову
      Вести у любощах розмову
      І не пускати в серце гріх.
      19.11.09



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    371. Зоряна пісня
      Мріють зорі...
      А хто їх
      Послуха –
      Причаститься
      До вічності
      Враз.
      Долітає
      Негучно,
      Впіввуха,
      Їхня пісня –
      Чуткий
      Парафраз.

      То було
      На планеті
      Із кожним –
      Всім світили
      Далекі
      Вогні...
      А тепер
      І чутливо,
      Й тривожно
      Ваблять зорі
      І світять
      Мені.




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    372. Батьківська доля
      Сільські дівчата, купані в любистку,
      У водах із криниці, джерела,
      І викохані в зорянім намисті,
      Де їхня стежка в далечінь лягла.

      Відірваних від батькової хати,
      Хто їх зігріє, кинутих в світи?
      І вечорами буде тихо мати
      Молити:”Боже, доню захисти

      Від злих людей. І дай їй тільки розум
      Не схибити, не впасти на шляху”.
      Віщує серце мамине загрозу,
      Розпалює в душі печаль суху.

      Схилився батько над столом уклінно.
      Мовчить, тримає у собі сльозу.
      В яких краях і з ким його дитина?
      Чи гне життя їй долю, як лозу?

      Якби могли їм помогти здалеку
      Всі пращури із досвідом віків...
      Чекати звістки, як дощу у спеку –
      Така вже доля у сільських батьків.






      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": 5.33

    373. Агонія
      Це вже не смішно. Вже і сліз нема,
      Взяли у зашморг рідну Україну.
      В агонії і вже не крадькома
      Плюндрують і розтягують країну.

      Хто скільки краде, хто кого вбива –
      З екранів злом спотворені обличчя.
      Чи з глузду ми не з’їхали, бува, –
      П’ємо цей трунок, мовчимо за піччю.

      Допоки в нашій хаті вороги
      Нас будуть вчити, що нам їсти й пити,
      І дуже хочуть (їм це до снаги)
      Той тридцять третій ще раз повторити!

      Ми не дамо вбивати нас уже,
      Ми бачили багато сліз і горя,
      До бою ми готові, кінь ірже.
      Вставай, козаче, ворог нині поряд!

      Ми не дамо зламати долі вісь,
      Нехай серця згоряють за державу!
      І станемо ми на майданах скрізь,
      Щоб світ увесь побачив цю заграву!



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    374. Моїй столиці
      Ще Київ спить, між пагорбів дрімає,
      Обійми вже розкрилили мости.
      А за рікою  далечінь без краю,
      Величних храмів золоті хрести.

      А я отут і гостя, і дитина,
      Куточок кожен радо пізнаю.
      Моя столице, серденько країни,
      Прийми любов і відданість мою.

      Стрічаю сонце на дніпровій кручі
      (Коли нагода випаде така)...
      Летять віки суворі, балакучі,
      А в них праматір – сонячна ріка.

      Чого ще треба для мого народу –
      Земля, ліси, дніпрова хвиля б’є!
      І вибороли скривджену свободу,
      А жити з нею сили не стає.

      Стою, дивлюсь... І струменить сльозина...
      Нас всіх зріднив і всіх змінив майдан.
      То що ж тепер, хай гине Україна?
      Убили єдність і повзе нужда

      Від виборів до виборів? Та знову
      Наругу над народом як знести?
      Взяли у зашморг нашу рідну мову,
      Щоб після нас – лише хрести, хрести...

      Дивлюсь навкруг, а вранішня столиця
      Гуде, спішить, – її чекає труд.
      Зайду до храму вічності вклониться
      І помолитись за стражденний люд.





      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    375. Розстріляне жито
      Сніги розвіяним
      Плащем
      Гуляють світом.

      А січень вже
      Стріля дощем
      В зелене жито.

      І від тепла
      Озимина –
      Смарагди в полі.

      Що стане з житом,
      Як весна
      Сягне роздолля?

      Примерзле жито
      Не буя
      Рясним колоссям.

      Зима не та?
      Вина чия?
      Чи так здалося?

      І горе спільне –
      Не чиєсь,
      Як в сиротинці.

      А хліб – то є
      Для нас усе,
      Для українців.

      Болить душа,
      Бо січень знов
      Шмага дощами.

      Хоч би
      Посіять
      Ярину!

      Дай, Боже,
      Ранню
      Нам весну,
      І лад між нами !



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    376. Вже літа віддзвонили у дзвоники
      Вже літа віддзвонили у дзвоники,
      Накупалися зорі з Ковша.
      З м’якуша я ліплю своїх коників,
      Щоб на них гарцювала душа,

      Щоб летіла пізнати непізнане
      І побачити світ іздаля...
      Я не хочу, щоб стало запізно їй,
      Бо вкривається снігом рілля.

      Та за холодом коники веснами
      До батьківської хати примчать.
      І пов’яжуть літа перевеслами
      Вірші – віку мого сіножать...




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    377. Із осені

      Дорога сіра,
      Сірі небеса.
      В тумани сірі
      Вкутана краса.
      І наче в кокон
      Загорнули світ.
      Промчали скоком
      Десь вервечки літ.

      Пора осіння.
      В ній своя краса.
      Калини пломінь
      Сяє, не згаса.
      Єдина радість –
      Ці плоди-вогонь
      Гіркий осінній
      Я тулю до скронь.

      04.12.06



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    378. Петрові батоги

      Ще не цвіли петрові батоги,
      Ще наливалось у колоссі жито,
      І раптом – ти! І – сонце навкруги!
      Й твоє обличчя, молодістю вмите.

      Розквітли вже петрові батоги,
      Уже в зеніті і кохання й літо,
      Що повне невгамовної жаги
      Не розлучатись і навік любити.

      О, як горять петрові батоги!
      Розплющують назустріч сонцю очі,
      Веселим військом стережуть луги,
      Стоять святково в наші дні і ночі.

      Вже відцвіли петрові батоги,
      Проте стоять сторожею на місці.
      У полі залишилися стоги,
      А урожай любові – у колисці.




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    379. Заплакані дощі
      Ще приповзуть забрьохані дощі,
      Впадуть до ніг струмків брудним потоком.
      А ти один в благенькому плащі
      Стояти будеш під вікном високим,

      Просити долю і молити світ,
      Щоби я вийшла, глянула хоч оком,
      Як ти шукаєш тут кохання слід,
      Простила я, чи ні...
      за стільки років...

      А доня вже в люстерко загляда,
      У неї усміх - як у тебе, й очі...
      Зросла без тебе квітка молода.
      Чи бачити вона тебе захоче?..



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    380. Передзим'я
      Вже падолист
      Гойдається
      На вітах,
      І пахне гірко
      Тиша золота.
      Горять яскраво
      Пишні пізньоцвіти,
      Як в передзим'ї
      Жінка розцвіта

      Лягає в коси
      Золото кленове
      І сяє сонце
      В бабині літа.
      О, як пасує
      Золото діброві,
      Хоч до зими
      Вже послано
      Листа.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 6

    381. Артист читає вірші про любов
      ....Співаю.А у залі плаче жінка.
      ....І це дорожче за усі жюрі.
      .............Леся Романчук

      Артист читає вірші про любов.
      То голос ніжний, то злітає дзвінко.
      А в залі непомітно плаче жінка -
      Ковта сльозу, а та зринає знов...

      Артист читає вірші про любов.
      ...Ріка... І ніч... З весла стіка сльозинка...
      У віршах тих сміється й плаче жінка,
      Що він не попрощавшися пішов.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    382. Нас там нема
      Ще непомітні часу зміни
      Там, де жили мої батьки…
      Ростуть кущі бузку й калини
      І дмуть вітри із-за ріки…

      Кущі зігрілись у заметах,
      А навкруги – льоди й льоди.
      І по зимових цих прикметах
      Думками линемо сюди…

      Снігами вкрилася долина,
      Вже Водохрестя свято знов.
      У домі, де в вікно калина,
      Нас гріла батьківська любов…

      …В печі вогню пломінчик б’ється,
      А в хаті – щастя і добра!
      Згадай, як батько наш сміється,
      А мама яблука збира…

      Де світять зорі над водою
      І дзвонять дні – нас там нема.
      Поліг над хатою старою
      В моїм селі густий туман.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    383. Я думала...
      Я думала, що стихли грози,
      Розтанув сніг, стекла вода.
      Та лиш почую голос схожий,
      Аж серце защемить. Біда...

      Хотіла все забути. Бути
      Без тебе, з кимось, вдалині.
      Ти чимось так мене обплутав.
      Ти завжди поряд. У мені.

      У серці невигойна рана,
      І вічний біль в душі моїй.
      Ти за любов пробач, коханий,
      Й за вірші - пам'ятники їй.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    384. ====
      Коханий мій, вже не злетять ніколи
      Назустріч руки-крила, а душа
      Літа пташам пораненим навколо
      Її зустріть ніхто не поспіша.

      Прости мене, ти навіть ці слова
      Не вбережеш від страху – хтось почує.
      Я лиш для тебе вмерла. Я жива.
      Розлукою, буває, і лікують.

      Я, як звіря лікуючу траву,
      Шукаю порятунку від кохання.
      Без тебе я жила і проживу
      І проживе любов моя остання.

      Душа розп’ята, наче на хресті,
      Сама бреде, неначе на Голгофу…
      Ти за любов мою мене прости,
      Хоч я від неї квіткою засохну…

      Бард:



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    385. Мисливець
      Ти вистрілив у мене,
      Як я була в польоті.
      Що зрадиш – не чекала.
      І я вжахнулась: хто ти?

      Невже ти – той мисливець,
      Що птахів приручає,
      І випускає в небо,
      А потім в них стріляє?

      Я пташеням убитим
      До ніг твоїх упала…
      Життя моє повільно
      В траву перетікало…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    386. ------
      Осінніх квітів жар горить,
      останніх квітів.
      Пташина зграя десь ячить
      В яснім зеніті.
      На землю осінь знов прийшла-
      дорога дальня.
      Торкає світлого чола
      пора прощальна.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    387. ***
      Уже весна...
      А я цвісти не в змозі...
      Допоки вже мені цей гострий біль нести!
      Не впасти б на слизькій оцій дорозі -
      Надію й віру зберегти змогти.

      Все змиє дощ, ріку очистить повінь,
      На дно осяде мул, шо так мені пече.
      ...Розквітне сад у білім цвіті, новім.
      І ми з тобою - до плеча плече!



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    388. Приходь
      ...І пташкою заб'ється серце,
      До ніг кленовий лист впаде.
      В мені звучить осіннє скерцо.
      Тебе шукаю я.
      А де
      Той погляд твій, що гріє душу,
      Чи від розлуки не погас?
      З яких країв чекати мушу,
      Ти де? І з ким?
      Минає час.

      Міняє одяг ліс зелений,
      Сміється райдуга з дощу.
      Ідуть роки, а ти без мене
      Живеш самотньо.
      Я впущу
      Тебе у дім. Покличу в долю,
      Хоч прийдеш ввечері чи рано.
      Давно у часу я в неволі.
      Приходь.
      Стомилась я, коханий.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    389. -------
      У вітру спитала:
      - Де він?
      А серце вгадало
      З ким він...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    390. Зустріч
      Очима вдарився об очі
      Й відчув шалений біль в душі.
      Хитнувся – і надія в клоччя,
      А щастя – шасть у комиші.

      – Скажи, ти з ним чому? – Мовчання...
      А серце – птахом із грудей...
      І погляд , як німе прохання
      У біль самотності впаде.

      – Ти ж так кохала, мила, люба,
      І раптом – сонцем об траву...
      Я навіть погляд твій голубив
      І річки росяну канву,

      Бо в ній твої купались руки,
      Й від них ішов п’янкий той хміль.
      І раптом – погляд до розлуки,
      Удар очей, нестерпний біль...

      Пройшла, минула, і далеко
      Несла так витончено гріх.
      А він стояв, немов смерека,
      З коханням, кинутим до ніг.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    391. Ти де ?
      Ти десь там… Де ти, де?
      ( Леся Романчук)

      Мов божевільний виє, хрипне вітер,
      Викручує, лама деревам віти.

      Думки в мені сплелися, як вужі,
      Тривожні всі, холодні і чужі.

      Ти де?
      Мій телефон мовчить давно.
      Сичить змією зрада у вікно.

      Ти з ким?
      Стогну, кричу в усі світи.
      Як біль оцей до тебе донести?

      Невже ти з ним, розлучнице моя?
      Мою любов взяла підступно, як?

      Не вірю я!
      Цього не може бути!
      Не зможе він уже мене забути.

      Мій крик, мій біль душа його відчує
      І він повернеться до мене! Чуєш?!




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    392. Білопілля моє

      Білопілля моє, синьоокий мій край
      Із лісами, сокирками в житі.
      Босоноге дитинство, над Виром розмай
      Спілих вишень у теплому літі.

      Білопілля моє, там солодка вода,
      Білі хати, привітні садиби.
      Давнина через товщі років прогляда
      Із подвір’я Олеся Кандиби.

      Ясноокий поет. В українській сім’ї
      Вже ніколи його не забудуть.
      І співають у віршах його солов’ї,
      І піснями лоскочуть нам груди.

      Тут квітує земля, вітерець повіва.
      Сонце, літо, промите піснями.
      Білопілля моє, в нім Олеся слова,
      Що навіки залишаться з нами.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    393. Ти - все
      Все почалося з тебе -
      Зима і першоцвіт,
      І синь грайлива неба
      І наш легкий політ.

      Все з тебе почалося -
      І радість, і печаль,
      Твоє, як ніч, волосся,
      І зелень ув очах.

      Все почалося з тебе -
      І мить, і день,і рік.
      Тож іншого не треба
      Мені тепер навік.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    394. * * *

      Захлинається
      Кров.
      Серце
      Дні свої
      Пише
      Із тривоги,
      Печалі,
      Любові
      Й жалю.
      Я ніколи,
      Коханий,
      Тебе
      Не залишу
      І нізащо
      У світі
      Не розлюблю.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    395. Рід гончарів
      Мій дід і батько
      З роду гончарів.
      І їхні руки
      Так любили глину -
      Що пестили і гріли.
      У майстрів
      Був кожен горщик
      Любим, як дитина.

      Крутився круг.
      Лунав батьківський спів.
      І барви трав
      Цвіли на всіх макітрах.
      На горщиках і глечиках
      Тих днів
      Залишилась
      Мелодія нехитра.

      А батько
      Мружив очі і співав.
      І разом з ним
      Співав і круг гончарний.
      З'являвся глечик,
      Вився, виростав,
      Неначе стан дівочий,
      Ніжний, гарний.

      Рука злітала
      Над столом,
      Як птах.
      Він гладив глину,
      Наче рідну жінку...
      На мисниках
      у селах і в містах
      Стоять батьківські
      Глечики і ринки.

      Вже тато інші
      Пізнає світи,
      Й горнятка
      Не лишилося
      Од нього.
      Та на Сумщині
      Можна віднайти
      Про батька згадку -
      Горщика старого.

      Багато літ
      Цей горщик
      У печі
      Варив борщі,
      Картопельку і каші.
      А поряд з ним -
      І хліб, і калачі,
      Що годували
      Рідні сім'ї наші.

      Я бачила - в музеї!
      Горщик цвів,
      Який прогодував
      Усю країну...
      То, може, батько мій
      Його зліпив,
      І в ньому душу залишив
      Нетлінну.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    396. Бездомні
      Холодний ранок. І тепло
      Усім потрібне, щоб зігрітись.
      Пірнають люди у метро,
      Де метушня, газети, квіти.

      Де так далеко до небес
      І близько лід слизький підлоги,
      Спить волохатий чорний пес,
      Об нього хлопчик гріє ноги.

      Бездомних двоє у кутку.
      Людське життя й життя тварини
      У долю з'єднані таку -
      Собака грів об нього спину.

      Дитя ж собаку обняло,
      В його теплі без тата й мами
      Зігрілось... Холодно було...
      Спішили люди...крізь реклами...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    397. Гірка правда
      Любов Вороненко написала
      2008.03.01 21:33
      Старенька бабуся просить милості.
      Хто радо дає, а хтось неохоче,
      А дехто не може дивитись їй в очі.
      Ніби боїться, що це його мама,
      Що в спину їй протягом дихає брама.
      І вітер холодний летить до грудей
      Чужий і байдужий, як душі дітей.



      (З книги " Помаранчеві дзвони)
      Я з вікна виглядати боюся,
      В ньому чорна правдивість буття.
      Я дивлюсь, як старенька бабуся
      Хліб шукає у купі сміття.

      В неї руки натруджені, сірі,
      Ледь помітний промінчик життя.
      Як це гірко – на кожнім подвір’ї
      Хліб шукають у купі сміття.

      А багаті проходять тихенько,
      І не знають вони каяття.
      Бо не їхня знедолена ненька
      Хліб шукає у купі сміття.
      23.04.1999р



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    398. Нащо тобі любов
      Нащо тобі любов, коли ти весь – омана?
      Шукаєш зиску, а вона – печаль?
      Ніколи у житті ти не бував коханим,
      Коханих рук не відчував, а жаль.

      І ранок не стрічав ти любим і жаданим.
      Нащо тобі любов, як в серці спить зима?
      Збудить весну в комусь, щоб стать коханим,
      А в тебе сили на любов нема.

      Нащо тобі любов? Ти звик в неправді жити,
      В притворстві, без добра – простіше чи бува?
      Лиш з паростка любові виростає жито,
      Вона ж у тебе – навіть не слова.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    399. А зорі пахнуть полинами...
      Пірнає день у річку ночі,
      А зорі пахнуть полинами.
      В росі настояні, пророчі,
      Літають мрії разом з нами.

      Оцих ночей застиглі гами,
      Які почуті й пережиті,
      Кудись у світ летять з вітрами,
      І на узліссі сплять, у житі.

      Мені тебе не повернути –
      Чужа тобі ночами, днями…
      У долі є моя спокута –
      Колись розіллється піснями…




      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    400. ***
      I чорнобривці, i тюльпани
      Цвітуть у маминім саду.
      Із електрички ранком раннім
      Я знов до матері іду.

      Несу я їй м’яку хлібину,
      Пакет кефіру, молока.
      Вона чекає на дитину,
      Якій вже більше сорока.

      I поцілує, i пожурить,
      Спита про внуків, помовчить.
      Подасть борщу, нарве цибулі
      I жити правильно повчить.

      А у неділю йде до церкви
      Молитись за дітей своїх…
      А я – у місто, як присмеркне.
      А мама знов одна в селі.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    401. Трансерфінг реальності
      Учора січень, а сьогодні лютий,
      В обід – сніги, під вечір – течія.
      Учора я могла б твоєю бути,
      Не склалось так і я вже не твоя.

      Вчорашній день, сьогодні вже забутий,
      А ти встигав зробити стільки справ.
      Хоч бігла стежка вгору круто–круто,
      Ти подолав, бо ти її обрав.

      І ні подагри, ні болячки в спині
      Тоді у тебе й бути не могло.
      І ти творив, мов граючись, а нині
      Отут вкололо, там от запекло.

      І міг тоді ти ким завгодно стати,
      Лиш забажай і не забракне сил.
      Найкращу жінку йти й завоювати
      Й літати з нею, маючи сто крил.

      Учора ще ти міг дістати зорі –
      Одяг скафандр, навчився і злетів
      У всесвіт, де такі як ти в просторі
      Живуть у вирі сонячних вітрів.

      Усе було доступне ніби вчора,
      Бо в юності усе летить вперед.
      Здоров’я нині – то вже не опора,
      Гіркі п’єш ліки, а в уяві – мед.

      Що принесе тепер тобі майбутнє,
      Залежить все від тебе – вибирай.
      Хоч безрозсудство юності відсутнє,
      Та все ж нікому мрій не віддавай!

      04.02.08 Волосянка, Захар Беркут




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    402. Заморожені квіти
      Лежать на снігу
      Заморожені квіти,
      Волають нечутно
      Крізь холод і сніг.
      Я поряд стою
      На розпеченім вітрі
      І вечір лягає
      Вкрадливо до ніг.

      – Немає його! –
      Свищуть сто сорок віхол.
      – Не прийде, не жди! –
      Ще й мороз пропіка.
      І сльози на віях
      Зрадливо і тихо
      Льодинками стали –
      Замерзла ріка.

      Одна серед світу
      У всесвіті синім,
      З чужими трояндами,
      Вмерзлими в сніг.
      У горі чиємусь
      Троянди не винні,
      І їх не оживить
      Любов навесні.

      02.02.08 Волосянка






      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    403. МОЄ ЧАКЛУНСТВО


      Я в дитинстві росла
      у бабуні-ворожки,
      Чорнобриве дівча
      в українськім селі.
      Поряд з нашим селом
      ще старіша Ворóжба,
      Що напоює верби
      у теплому Пслі.

      Знала чари усі
      від бабусі-чаклунки,
      Що навчала мене,
      як розвіять печаль.
      Хто напився мого
      полюбовного трунку,
      Все у світі забув:
      і тривоги, і жаль.

      Псел голубив мене
      і красою тривожив,
      І на хвилях своїх
      колихав Сейм-ріка.
      Я літаю у снах
      з Ворожби до Ворόжби,
      Де чаклунство моє
      з двох річок витіка.





      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    404. Антивірш до останньго вірша Володимира Гнєушева
      Вірш Володимира Гнєушева:
      1.
      Час змінює людські обличчя,
      Вкриває зморшками лице…
      Прийшовши на чиєсь N-річчя,
      Ми вголос не говоримо про це…

      Час змінює й людські стосунки.
      Нерідко безкорисну доброту
      Виштовхує зі сцени за лаштунки -
      У забуття, в духовну пустоту…

      Чергуються в житті шипи і рози,
      Кохання і байдужість, день і ніч…
      Не від поезії, а від сумної прози
      Ці зморшки наших стомлених облич…

      Антивірш
      2.
      Час не міняє рис обличчя,
      Не ріже зморшками лице…
      Прийшовши на чиєсь N-річчя,
      Йому говоримо про це…

      Час не впливає й на стосунки.
      І безкорисну доброту
      Він не штовхає за лаштунки -
      У забуття і в пустоту…

      В житті або шипи, або лиш рози,
      Кохання чи байдужість, день чи ніч…
      То ж від поезії, а не з сумної прози
      Зникають змошки стомлених облич.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    405. Антивірші-2
      1.
      Незадоволена собою.
      Я вже стомилась від атак,
      Від цього вічного двобою
      З холодним "Ні!" й гарячим "Так!"

      За щастям бігати не треба.
      І не шукать його ніде.
      Воно само дощем із неба
      В мої долоні упаде.

      І я прийму його в дарунок,
      І оживе моя душа.
      Нової долі візерунок -
      Сім зір небесного ковша.

      2.
      Я задоволена собою.
      І не стомилась від атак,
      Від цього вічного двобою
      З гарячим "Ні!" й холодним "Так!"

      А бігати за щастям треба.
      Шукай, бо зовсім не прийде.
      Воно саме дощем із неба
      В твої долоні не впаде.

      Я не візьму його в дарунок,
      Не оживе моя душа.
      Старий у долі візерунок -
      Сім зір небесного ковша.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    406. ***
      В чиїсь слова, холодні, як вужі,
      Що лізуть в душу без жалю і міри,
      Що ми з тобою вже навік чужі -
      Не вірю я. Не вірю їм. Не вірю!

      Земну молитву кожен день творю,
      Щоб свічечка кохання нам горіла.
      В твою любов і вірність, як в зорю,
      Я завжди вірила. І вірю. Вірю. Вірю!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    407. ***
      Не розквітла б
      Сама -
      Ти мені
      Допоміг.
      Хоч і сипле
      Зима
      Свіжий
      Вранішній сніг.





      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --
      Самооцінка: 5

    408. Уривки з поеми
      ІІ
      Сидить стара бабуся у садочку,
      І сонце гріє лагідно її.
      Онуки поряд граються в пісочку,
      порозкидали іграшки свої.

      Онука плаче: - Бабцю, в мене горе,
      Сашко мою фортецю потоптав.
      Горохом сльози ллються, ціле море,
      - І ще у ляльки ручку відірвав.

      Онуків мирить і до себе горне,
      Стирає слози зморщена рука.
      - Не плачте, дітки, бо хіба ж це горе,
      А справжнє горе... хай од вас втіка!

      І спогад вдарив, наче біль жорстокий,
      І стік сльозою по її щоці...
      Згадалися страшні тридцяті роки...
      Опухлі діти... Голод... І мерці...
      ....
      Сов. Секретно Лично
      Председателю ГПУ УССР
      тов. Балицкому
      ... Зафиксированы случаи
      употребления в пищу
      собак и кошек. Наряду с этим
      прогессирует людоедство
      и трупоедство...
      ...оставшиесяв живых родители
      употребляют в пищу трупы
      умерших от истощения детей.
      ... смертность настолько приняла
      широкие размеры, что ряд
      сельсоветов прекратил
      регисмтрировать умерших. ...
      НАЧАЛНИК ХАРЬКОВСКОГО ОБЛАСНОГО
      ОТДЕЛА ГПУ УССР
      подпись КАЦНЕЛЬСОН
      ....

      ХV
      Стояли хати у морози взуті,
      Закутані у латані сніги...
      А на печі в лютневій каламуті -
      Замерзлі люди, наче батоги.

      У хаті морок, нікому ховати
      Мерців, яким не дошкуля зима.
      І обнімає мертвих діток мати,
      Вона мовчить, бо вмерла і сама...

      Хто слово скаже, пом'яне померлих,
      Вони жили й любили на землі,
      За що, питаю, їх зі світу стерли,
      І розчинили в забуття імлі?!

      Ну хто згадає материні руки,
      Що притискали ніжно немовля,
      І хто відчує передсмертні муки? -
      Сама холодна й мертве янголя.

      ХVI
      Дивіться, звірі, жирні особісти,
      Сини для вас "святого Октября",
      Вам вистачає випити і з'їсти,
      А люд стражденний з голоду згоря...

      Будь проклятий ти, Лазар Каганович,
      І всі, хто нас тоді вбивав, як звір!
      Бо мав ти насолоду від судовищ,
      Смоктав з народу кров, немов упир.

      Бо після вас лишилася руїна,
      І мертві села, і пусті поля...
      Ніколи не пробачить Україна
      Замерзлу матір, мертве немовля!



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    409. Калина на мосту
      Колише вітер жовтий день
      І спіють в теплому осонні
      Поміж осінніх снів-пісень
      Калини кетяги червоні.

      Із золотавих давніх літ
      Знов листя в осінь відліта.
      Я п'ю тепло. Цілую світ -
      Твої калинові вуста.

      Гірка калина на мосту
      Чомусь нагадує розлуку...
      Та цю жадану гіркоту
      Я п'ю, як найсолодшу муку



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    410. ***
      Окрайця щастя
      вистачить мені.
      А цілим буде -
      то вже забагато...
      Не випало
      розквітнуть навесні,
      Авже під осінь...
      неймовірне свято.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    411. Антивірші
      1
      Згоріло все...І догоря душа,
      Від вітру ледь спалахують жарини.
      Туманом білим затягло Ковша,
      На небі, де не глянь, одні хмарини.

      Все, що збирала і багата чим,
      Розсипалось, розбилось в мить єдину.
      І викинуті в річку ті ключі,
      Що нас єднали у одну родину.

      Були й нема... один єдиний день,
      Який вмістив оцю навічну зраду!
      І не розквітли пуп'янки пісень,
      І без плодів залишитися саду.

      2
      Згоріло все...Та не згоря душа,
      Від вітру ледь спалахують жарини.
      Туманом білим затягло Ковша,
      На небі не побачиш ні хмарини.

      Все, що збирала і багата чим,
      З'єдналося, злилося в мить єдину.
      І вийняті із річки ті ключі,
      Що нас з'єднали у одну родину.

      Були і є... Один єдиний день,
      Який вмістив оцю навічну раду!
      І вже розквітли пуп'янки пісень,
      І без плодів не залишитись саду.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5