Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ганна Осадко (1978)



Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Лічилка про війну
    Як у дитячій лічилці –
    Раз, два…
  •   ***
    Знаєш, та лярва вже і у сни приходить до мене…
    Виганяє тебе з них – і хазяйнує, як собі хоче,
  •   івано_яковичо_жовтень
    Такий туман – убрід не перейти,
    Півначерком – дерев дереворити,
  •   Листопад. Жiноче
    Земля вже відродила. Ані руш
    В траві холодні тільця пізніх груш.
  •   такі лапаті
    Дні закороткі, буцім підстрижена власноруч гривка,
    Ножиці тупі, пасма на кахелі, та й дідько із ними,
  •   поза кадром
    На цій зупинці автобус стоїть найдовше,
    У водія ранковий перекур і кава у пластиковому стаканчику,
  •   Good morning, city
    Ці традиційні – 7.00 - мої ранки –
    Як задавнені ранки,
  •   жовта субмарина
    Мала звичку в дитинстві – приміряти на себе чужі карколомні історії,
    ніби мамині сукні, гарні та безнадійно завеликі,
  •   як виноградинка
    Сон-як-спогад,
    сон_як_маленька ластівка попід стріхою,
  •   бабине лiто
    ...Літо – вжить – пролетіло,
    Ніби хюндай повз безіменну станцію –
  •   боягузка
    Дивне бажання, іще з дитинства, коли довго їхала потягом із батьками –
    вийти
  •   пір'ячко невагоме
    Заховатись у цьому місті, як у плетеній рукавичці,
    Де каміння дихає тепло, де у квітів – дівоча пам'ять,
  •   буцім яблуко перше
    Не пам'ятаючи снів і доріг, знов народитися на світанку,
    табула раса чи траса ранку легка, повітряна, невагома,
  •   екватор лiта
    Літо витягує душу через соломинку,
    Мучить надранок, на груди лягає перевертнем,
  •   над прiрвою у життi...
    Так буває. Такий собі час – ікс чи ігрек, може, інші літери алфабету,
    Який перебути треба – як чуму, лютий місяць чи довгі, як лютий, місячні,
  •   Богові сняться флокси.
    За_в_мерти
    в полуді цього спекотного полудня
  •   Лолiта
    - Ееее, мені би легеньке чтиво якесь... на літо…
    - Ну то візьміть «Лоліту!»
  •   маха оголена. золотi лови.
    ...Як заходила в річку – груди світилися молоком,
    Пипки, як писочки, пнулися вгору, до Місяця,
  •   тополинi ворожiння
    Щороку, коли надходить пора тополиного пуху,
    Навала білого_та_пухнастого,
  •   вiха-вiхола
    З думки на думку – аня_коза_дереза – стриб-скік,
    Години-хвилини-роки – як колись не подав руки… –
  •   нічна злива
    Уночі була злива.
    То небо кохалося із землею – навіжено, пажерливо, довго,
  •   лiтнiй сон
    ...плями сонця – немов ластовиння на спориші,
    ластівки розрізають небо кравецькими ножицями,
  •   бузок
    Лише не відводь очей, подивися на цей бузок
    напередодні літа –
  •   четвер
    "Я помру в Парижі в четвер увечері".
    Сесар Вальєхо
  •   злива
    Трах-тарах! –
    Тидиш! –
  •   казочка про хепі-енд
    – Пі-пі-пі, –
    мишка така норушка, що най їй грець!
  •   кіно на дві серії
    "Він повернувся" –
    на цьому кадрі стихає музика, тло темніє,
  •   гробки
    Старенький цвинт;рик за селом – буцімто кошичок Великодній,
    Попорані гробки – як пасочки –
  •   весно-красна, прийди, ріднесенька
    Що не кажи, моя коліжаночко кароока,
    Та весна-красна – така гормональна морока!
  •   операцiйна
    – Не хвилюйтеся, все буде добре. З Богом, –
    Санітарка у білому хвацько котить поперед себе залізну штукенцію,
  •   петеушники
    Обнімаю
    вас,
  •   монтаж
    «Зроби-но монтаж, Біллі!» -
    Прошу у Бога,
  •   флейтистка
    Якось так історично склалося,
    що у тих загумінках, звідки я родом, що в тій родині, звідки я кров'ю,
  •   бабусині капці
    «Святий діду Миколаю,
    принеси мені із раю:
  •   Золота рибка
    Жила тихо і непомітно,
    Тицялась німим писком
  •   щоденник
    дорогі-любі кияни,
    запрошую щиро на спільний творчий вечір Оксани Куценко і Ганни Осадко, який відбудеться уже сьогодні, 23 березня, о 18 годині у Будинку письменника (Банкова,2).
  •   Дзеркало
    Погляну в люстро – чи нема, чи є
    Обличчя в рамі? І лице чиє
  •   київ_весна
    Замітають подоли спідниць
    і Сирець, і Поділ,
  •   Сарматське море
    Знаєш, малий,
    Усі ми живемо на дні сарматського моря,
  •   ЗАПАХИ
    Завжди велася на запахи,
    йшла за ними на полювання,
  •   Жмеринка
    Містечко_в_пальтечку миршавім,
    з пегасом на прапорі,
  •   7 березня
    Ох, ті мухи,
    мухи–набридухи,
  •   Голос_спортивного_коментатора
    Не забуду ніколи:
    Як вовняна нитка Голосу_спортивного_коментатора
  •   майже колискова
    Хлопчик, якого не знала,
    бо він народився у іншу еру...
  •   жінка
    Говорила –
    неначе ковил пестила:
  •   мій ангел
    Мій ангел
    Із дерев'яним гребінцем у руках –
  •   позитивнi рекомендацii щодо того, як пережити лютий
    У середині лютого, коли до весни як до неба рачки,
    І мінус двадцять чотири, і вже дістало,
  •   Речi, якi я люблю робити з тобою
    Наприклад:
    ...пити удвох глітвейн –
  •   сад
    Сплітались щовечора:
    Пагони рук тяглися одне до одного
  •   головний біль
    Біль такий головний, що у скроні гепає – в-і-д-ч-и-н-і-т-ь!
    Ей, альо гараж! Позасинали там? Від-чи-няй-те!
  •   пост_святковий синдром
    Дні_як_орда, всі на одне татарське лице,
    З вищиром посмішки нетутешньої,
  •   як сива галька
    ...тонка галузка посеред снігів -
    як зморшечка_чи_риска поміж брів,
  •   Щедрий вечiр
    І знову зозулЕнька обліта
    три сАди_три терЕми_три світлиці,
  •   на чернетці зими
    Де її знайти, скажи-но, точку оту,
    крапку оту золоту
  •   напередоднi Рiздва
    ...це так п-о-з-и-т-и-в-н-о:
    зустрічати сніг, що падає за вікном,
  •   Ви ще дізнаєтесь про те...
    ...і Бог одарить (чи ударить) січнем,
    немов дарунком (як мечем двосічним) –
  •   Колготки
    Це ніколи не забувається –
    Дитячі радянські колготки
  •   про Божий світ
    Мені подобається думати, що просто зараз, у цей от час,
    коли я клямцаю на клаві, чекаючи обідньої перерви,
  •   Аня_Мороз
    Коли Бога ще не було, а Ленін жив вічно,
    коли комп'ютери були великими й нереальними,
  •   Дощ-снiг
    Дощ-як-закоханість, дощ-як-криваве-танго,
    що ритмом тамтамовим лупить у скроні,
  •   Для Оксани Куценко
    І шато, як шатро, і нічні шепотіння, тінь
    від руки чи від птахи, і трави густі, як коси…
  •   про мрію великооку
    Білявий хлопчик зі сну –
    Я з ним уже майже подружилася,
  •   Жіночий світ
    Подивися на глобус.
    Це - довічно-вагітний, це звично_жіночий округлий світ,
  •   Робітничі квартали
    Робітничі квартали
    прокидаються найраніше:
  •   як сонце
    Середньовіччя - вічне. Як тоді,
    Пливуть тумани сонні по воді,
  •   осінні мовчання
    Суха трава втомилася рости,
    і навіть ти втомився, навіть ти,
  •   осіння молитва
    Квіти, що заплющують очі на ніч,
    Бо втомилися,
  •   Оленка та її золоті кролики
    для Олени Артемчук
  •   Золоті геральдичні звірі
    Золоті геральдичні звірі
    з гобеленів зійшли –
  •   дукачик на згадку
    Поплавці захололих качок на осінній воді.
    Та вода заколише – і лише,
  •   банально про яблука
    Бережи їх усіх, Боже:
    клени притишені, що за єдину морозяну ніч листя усе згубили,
  •   вереснева малина
    довга, заплутана,перемелена,
    ніби гендерна проза Оксани Забужко:
  •   Справи на осінь
    …збирати у пучечки полин, розтирати у пучках гірке-що-аж-сиве листя,
    хоронити захололих метеликів, що Богові душі віддали
  •   Далі буде
    …у Місті_Кольору_Сепія,
    в осені, що пахне кленами та корицею,
  •   Лавандрин
    18 вересня о 12.00, у Львові, у Конференц-залі Палацу Мистецтв - презентація поетично-кулінарного арт-буку "Лавандрин" Ганни Осадко та Олександри Шевченко (Ондо Лінде).
    http://blog.i.ua/community/662/786001/
  •   і нічого
    ...сиділа якось на високій кручі,
    дерева і каміння обіруч,
  •   снилося нині...
    ...снилося нині –
    розмова із Господом Богом.
  •   літературщина
    Що ти побачиш, почувши:
    «Старий і море?»
  •   дівчинка вже велика
    Дівчинка_вже_велика:
    цукерку за щокою ховає, любов у серці тамує,
  •   восьминога любов
    Все немов у Шекспіра:
    бо пожили так мало і болісно
  •   перші повернення
    ...її перші повернення –
    з піонерського табору в червні, із моря в липні,
  •   колискова
    ...Милий хлопчику, спочинь-но, розчешу твої кучéрі,
    поцілунки до вечері – то найкращий ліґумін,
  •   у плавнях...
    …у плавнях – прохолода і туман,
    вода – як роси... Рисочки аїру
  •   бути травою
    Молода трава
    головою пробила зимову землю –
  •   Місто
    Місто химерне,
    де міми, жонглери, черниці;
  •   Боженько_що_один_на_всіх
    ...Боженько_що_один_на_всіх:
    без дискримінації за статтю, віком, расою та віросповіданням –
  •   кропива дводомна
    Росте
    завжди самотою
  •   весняні посівання
    ...кіт-вуркіт сидить на ґанку, миє вушка, миє щічки,
    сонячні зайці стрибають з пучок пальців – раз-два-три,
  •   лютневі пейзажі
    ...тут небо – як розбавлений кефір
    з полиці супермаркету:
  •   Метелику-Жуане, не боїшся?
    Він переміг Господаря, і Церкву,
    і ярмарковий натовп, що волав
  •   гранатова любов
    …надвечір цвіт граната принесла в мої покої вірна Маріквіта:
  •   з лавандою...
    вербовим прутиком - по глині...
    заміси
  •   перстень кинула в криницю
    перстень кинула в криницю:
    перса тугою повиті,
  •   ворожила-замовляла...
    ...ворожила-замовляла, як мале дівчисько вперте: води-луки-тіло-руки, поєднайтесь в круговерті сну вабливого, щоб зранку не розплутати нікому...сонце знову ставить кому, і за коси витягає із намріяного раю, із придуманого дива...
    За вікном – промерзла слива голо світиться від тиші, листя – покотом, і миші з поля, як з Єгипту, сунуть, морем-по стерні – до дому
  •   вже
    ...вже
    павутиння в Ірій відлетіло,
  •   Флотилія фантому
    наш п’яний корабель - флотилія фантому:
    осінні авеню - погідлива ріка,
  •   п'ятий океан
    Маломовна дівчинка, що будує замок на березі океану –
    зосереджено прикусує нижню губу, риючи фортечні рови,
  •   де горохи білі
    Найперше – запах. Липоцвітна мла,
    що мляво вигинає жовту спину,
  •   Хлопчик-Старий
    .. худорлявий хлопчик-горобчик великоокий
  •   Для О.К.
    По снігу навпрошки...
    Від підошов
  •   Тотальне безсоння (день 15)
    Тотальне безсоння – два тижні – куку, зозулько,
    Ще ніч перебути – не полем брести навскіс,
  •   Осінні парки
    Три шпарівні ґаздині – сиві парки
    Прядуть куделю осені у парку
  •   допоки зеленою тушшю
    Колись вони були кругленькі й барвисті,
    І вона напихала їх повен рот,
  •   без птахів_без листя_без трави
    Торкаєшся мого обличчя, наче люстра у порожній залі –
    Проводиш пальцями по гострих вигинах вилиць –
  •   Осінні акварелі - І
    замерзла лепеха у ноги босі,
    лелеки відлетіли, легіт трав
  •   Туман
    ...Білим кістяним гребенем чесатиму волосся осіннього туману,
  •   ниточка із Божого вишиття
    ...та стежка – загублена біла нитка –
  •   кольорові камінчики
    …уже тиждень я відкладаю важливий телефонний дзвінок.
    - Завтра, - кажу я собі,
  •   Іріт
    Ґвалтовна евакуація із міста гріха тривала.
    Дівчата мишками наляканими носилися по хаті,
  •   осінні алюзії
    …відьмацьке наслання: і берег, і місячний мул,
    Що шворку слідів загубивши, торкнувся губами
  •   осіннє замовляння
    Сивим дощем недремним,
  •   до питання минучості життя
    милий,
    не життя минає. Ми минаємо неминуче –
  •   Творення квазі-світу
    Знаєш, це наче взяти великий аркуш паперу,
    Ручку і ґумку. Для початку - намалювати сферу.
  •   Море (Він_Вона_Воно)
    Ти вже знаєш, що ця дорога тривала не ніч – завжди,
    І несло мій плацкарт, і кидало аж до неба,
  •   Буколіка Любові
    - Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: «Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?»
  •   непрочитана жінка
    Втомишся, доки усе обійдеш – зали горішні, глухі оглухлі кути,
    Перебереш, стоячи на драбинці – перші «у шкірі», у льоні – дальні,
  •   кілька слів про марність поезії
    То бавлянка сенсів, то бовтанка слів і значень,
  •   ***
    Безпритульно, як дощ на селі. Невилазна драгва.
    На горищі товчеться куниця, а, може, ласка.
  •   Цитадель
    …перше весняне сонце вихлюпується на сонний брук
    охайних містечок Австрії,_Чехії_Швейцарії_тощо,
  •   бісер
    Що ж тобі, любове моя, розказати?
    За вікном півроку лежить скловата –
  •   жити просто
    Жити просто. Просто жити:
  •   на дзвоник у тиші
    - не хочу –
    Пов’язка на очі до темряви ласа,
  •   Welcome, драконе!
    Відпусти із цепу дракона – най летить на всі чотири вітри,
    у свій теплий драконячий вирій – на канари там чи багами.
  •   Портрет-пейзаж-портрет
    Вже води відійшли від берега, уже
    вона відходить теж по ниточці алеї…
  •   Вода і ковила
    Той пагорб ковилою переріс –
    Дивись: правічний мурашиний ліс,
  •   Здрастуй, Любове
    Вутле суденце – кораблик з кори,
    в трюмі – олива і цина...
  •   Блакитна троянда
    – Блакитна троянда – це так небанально в банальному світі,
    де місто і люди заснули...отак серед полудня …
  •   на
    На сніг упасти. Знизу догори
    Дивитись – як спадає він донизу –
  •   листопад. дерево. ріка.
    Жовті долоні та дотиків чорна кора,
    Крона-корона накрила півсвіту і небо…
  •   колами по воді
    колами по воді, павутинкою в небі, співом цикад,
    низочкою слідів – бачиш: два по два…і впізнати годі…
  •   крапка
    у такі от бабино-літні, чи просто бабині вечори,
    коли знаю, що не напишу більше ані словечка,
  •   до вічної теми...
    Нині Герда померла – така макоцвітна була!
    Недотепа наївна, дурисвітка, дівка причинна!
  •   Бо щастя - білий кролик...
    ця гра уяви... літачок над лісом...
    це дерево розлоге… і густа
  •   1-2-3
    коли думки сповільнять хід, коли води рука торкнеться ,
    і кола по воді, і серце, і літачка у небі слід
  •   Ганна-Галатея
    Покличеш тихо: Галатеє-Ганно…
    Немов хорал небесний Іоганна
  •   Будяк
    Це шарудить на ґанку осінь-мишка,
    це листя поміж аркуші, це книжка,
  •   Чи все-таки - втеча?
    Насип мені, осене, золота в руки...подай:
    копійку, людину, і небо прозоре, і віру,
  •   Перед-осіннє
    А знаєш… пояснень шукати – невдячна робота,
    Бо літо – марнота, і осінь потому – марнота,
  •   І кармін - вуста
    Це наче вгору бігти на підборах,
    Це Львів, бруківка і осінній порох,
  •   Дівчинко-серце...
    Дівчинко-серце, на шиї коралі –
  •   Ніч Небесної Риби
    Ніч перебути – і стати покірною.
    Ніжність спливає рікою підшкірною
  •   Медовий пилок
    Блакитними крильцями щастя тріпоче… поклич
  •   і т.д.
    Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах,
    А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий.
  •   Це дихання відчути...
    Це дихання відчути, а тоді
    Пливти листочком жовтим по воді,
  •   Ніжність
    Хлопчик – кульбабка літа.
    Хлопчик сміється досі.
  •   Delete
    Так розтиснути кулачок: лети.
    І літо, журавлі, за ними – ти
  •   Бо так
    З життям і тобою дограти у довгу лозу –
    Тікати-ловити немає ні сенсу, ні сили,
  •   Мурашка
    Це мурашка. Моя спина для неї як Незалежності чи яка інша площа,
    Вона дереться хребтом, неначе узвозом Андріївським – вихід шукає.
  •   Та, що перевертала пінгвінів. Глобальне потепління.
    Бо ніхто не летить. Бо порожня, як серце, хата.
    Бо не падають вже – і нема кого пере-вертати,
  •   Літня буколіка
    Горілиць лежу. Наче диким горошком,
    Тобою душа обів’ється. Густе
  •   Господар повертається
    Яка ж дурепа! Ткала і порола,
    Порола, ткала і порола знов…
  •   Пісок-полин
    Пісок. Полин. Де він – один.
    І безмір моря, і мартин,
  •   Джем любові
    На тлі безсоння – тіло і оливи,
    Бажання – як гарячка, хворобливе,
  •   Сестро отруйнокровна
    Тепло у роті, терпко, небо – рядно старе,
    Болю іржава терка горло дере, дере.
  •   Та, що перевертає пінгвінів, на вакаціях
    Ключем злетівши, в шарлат вмочивши німе перо,
    Ключі узявши, дійти до брами, а далі – раєм,
  •   Медея
    ...Бо ще не знала. Бо усе було
    Непевне, і нездержне, і пророче,
  •   Bella donna
    З гірчинкою твій вермут “Пий до Дна”
    Ми навхильці п’ємо, і пляшка кволо
  •   Троянське танго
    Для танго потрібні двоє.
    Ся ніч догорить, як Троя,
  •   Та, що знову перевертає пінгвінів
    Буде це, як в Писанні – смарагдом по білому. Снива
    Упереміж з бурульками зблиснуть
  •   Та, що перевертає пінгвінів
    Континент як палата – перемерзле мовчання
    і номер шостий,
  •   Глечик
    Відбатувати бритвою Оккама
    Слова і снива, дотики і плечі,
  •   Весняна буколіка
    Теплий светр, а руки зимні,
    і летять птахів ескадри –
  •   Трансформація
    Життя просте і кругле, мов капуста,
    Бо ти – мала. А світ довкола – зимний.
  •   І не спати
    І не спати, і ревіти. У душі гуляє вітер.
    Лютий – бачиш, знову лютий? – чорно-білий – шах і мат.
  •   ***
    …Забувати поденно – спочатку зникає лице,
    Потім дотик, і запах, і безум вокзалів, і тиша,
  •   ***
    ...і довго-довго пальці цілувати...
    (ніч - безконечна. пальці - два по п"ять)
  •   Риболовля
    І листя торішнє, і небо горішнє
    (Не Сьоме – до сьомого смертникам зась)
  •   ***
    Зимне місто відпустить мене, як священик – гріхи,
    Перехрестить, відмовить молитву, розтулить долоню:
  •   Синові
    Січень-лютий, грип-вітрянка, до весни два тижні, милий,
    Цятка-цятка, риска-риска... Спить кумедний Чингачгук...
  •   Різдвяне
    Вже й село колядками голосить,
    Вже й упились дальні хутори,
  •   Генеральне прибирання
    Вибивати з голови дурниці,
    наче бруд торішній з килимка!
  •   ***
    мій любий, ця вода така жива...
  •   Гора Любові
    Хатинка, як вовняна рукавичка.
    Там тепло. Там спокійно. Там вогонь
  •   Жінка зі снігу
    Жінка зі снігу, з холоду жінка, жінка з щодення
    Посуд помиє, діток розбудить, зварить варення,
  •   ***
    Смішне бажання! – Господи, прости –
    До тебе, як до неба, прорости
  •   І більше нікого
    І це лиш початок...Сніги і відлиги...
    Синиці на кленах...
  •   Друга котяча елегія
    ...І таки дочекалися, чуєш? Кохання, весна,
    Горобці верещали, дружина несла ахінею.
  •   Перша котяча елегія
    Він сидить за столом. Він у капцях. Бо він – удома.
    Він тут вірші складає від ранку. А вже обід.
  •   Місток
    …бо вогонь перелічує пальці на білих ногах,
    спершу злизує нігті, і вгору повзе - під спідницю.
  •   Лист до друга
    Найкращі новини – відсутність важливих новин:
    Ще день розміняла, в кишеню відсипавши здачу,
  •   Друга спроба медитації
    У хвилі ввійду як у ніч, як у небо, як в хату-
  •   Спроба медитації
    На пляжі цьому, що за сотні миль
    Від світу, де усе колись збулося,
  •   No comments - 2
    Так гостро пахне морем, світлий пане.
    І бути чи не бути – вже не суть,
  •   No comments - 1
    1.
    Є.М.
  •   ...і ніч була тобою
    …ще пам’ятаю – дихання спинила,
    бо ніч жагуча… похапцем, стрімливо
  •   Дрібно-дрібно...
    Дрібно-дрібно ступати, як гейша. Слизька дорога
    Не посипана сіллю. Так солодко їй нівроку!
  •   Батьківщина
    Стіну обвивши голими руками,
    Замерз на грудки дикий виноград –
  •   Гість
    Ти кажеш: Думай і не схиб… Навіщо?
    Коли душа – зотліле попелище,
  •   ***
    Зірватись раптом серед ночі: хто ти,
    Мій невідомий, вінчаний колись?
  •   Весілля
    Ще так усе попереду було!
    Продавши долю через білу браму,
  •   Тиша
    Голос повив барвінком…Голос повів у трави.
    Голос – такий ласкавий! – плетиво плів лукаве,
  •   Твій дотик такий...
    Твій дотик такий несмілий, мій хлопчику сивочубий...
    Цілуєш нечутно шию. І губи тремтять чомусь...
  •   ***
    Ах, який літачок над Парижем, який літачок
    Пролітає, і тане, і крила у нього фанерні…
  •   Ангіна
    Чекати по черзі: канікул, снігів, Миколая…
    Різдвяна зоря догорає. І світ догорає –
  •   Сценарій
    Ти побачиш усе: є вода піді мною і над –
    Дощ небесний, джерела підземні. І цей листопад –
  •   А життя назагал прекрасне...
    …А життя назагал прекрасне…
    Осінь листям вродила рясно,
  •   Вересень
    ...Те дерево росте на дверях хати:
    Листочки – хлопці, квіточки – дівчата...
  •   Трипітака
    Знов перехід. Бо виходів нема,
    Коли земля волога і німа,
  •   Шабат
    ...Монетка валідолу під язик –
    І можна жити так, як жити звик,
  •   ...Час брюту відійшов...
    …Час брюту відійшов, і час вина,
    І осінь – як кохання - промина,
  •   Як білка...
    Верлібри осені, і шал,
    І ти - не Ромко - бабовал,
  •   На розі вулиці...
    …На розі вулиці Надії
    стоїть кав’ярня “Два стільці”…
  •   Виноград
    ...Чавила виноград - і ноги босі
    Топтали стиглі ягоди на сік...
  •   Копання картоплі
    ...Золотої осені у Волицях,
    Де селяни на картоплю моляться,
  •   Позачасся
    ...Так час піском між пальцями тече,
    Так Бог кладе правицю на плече,
  •   Безособове
    І осінь пережити, як вітрянку,
    І зиму перебути, як чуму,
  •   Боа констріктор
    Тихий голос – густий, мов бурштин,
    і глибокий, як сніг, –
  •   Той сон...
    ...Це все була мана, твоє наслання:
    Серпнева спека, схожа на кохання,
  •   Перед-зимове
    ...Вовняний светр торочиться – і нитка,
    Як літо бабине – тікає з-під руки,
  •   Зимове замовляння
    Повні по вінця чари,
    повні тобою сни…
  •   Перший сніг
    У тих безсніжжях – чорних і порожніх,
    Де спогад суховієм обпече,
  •   Моєму лицарю...
    Чого тобі іще, мій лицарю у латах?
    Чи загубив свій спис у очеретах мрій?
  •   Зимова елегія
    Того ранку нас розбудить сич…
    - Ціхо-ціхо, спи, моя кохана…
  •   Ритуальна любов
    Тепер я вже знаю, на що вона схожа найбільше.
    На паску.
  •   Про траву
    Коханий, лягай зі мною.
    Я подихом і травою
  •   Для Н.Б.
    …Ну навіщо тобі цей задовбаний, ситий Париж?
    Ця банальна романтика, напхана задом на палю?
  •   Постедемське-3
    Вродився Авель. Каїн підростав.
    Дитячі гони між весняних трав!
  •   Постедемське-2
    …Ну, чоловік. Ну, син. Ну, смертний гріх…
    У твому світі, Боже, сипле сніг
  •   Ще одна варіація на едемську тему
    Цей світ холодний, Господи, як Ти,
    До Твого раю спалені мости,
  •   Вільні...
    …Там свічки вже горять в свічниках. І старенький слуга
    нам готує постелю. Там стелі високі, як небо.
  •   Для Х.Х.
    У тих роках - буденних і блаженних,
    У тих гріхах - твердих, немов горіх,
  •   ***
    Слова і славу, мову і обмову –
    усе останнім снігом замете...
  •   P.S.
    Вже й Різдво проминуло. І ми розминулись-минулися,
    І колядка - як латка. І бродить прогіркла кутя.
  •   ***
    Так іти через ніч –
    і упасти на твому порозі
  •   ***
    ...Три трупи риб у баняку з водою -
    Шершаві спини зимні і масні…
  •   Життєве...
    Втекти в слова – і обдурити долю.
    Хапатися руками за гріхи
  •   Передсвятковий віршик про те, чого не буде (?)
    Вечірнє місто місить мокре тісто,
    Старій бруківці змащує суглоби…
  •   Новорічна буколіка
    Я в’язатиму светр зеленавих, як рай, кольорів,
    Чорний кіт буде спати, згорнувшись на твоїх колінах,
  •   Новий рік – 1998
    І вже не диво – а просто димно.
    І вже не сльози, а спертий біль.
  •   ***
    Холодний дотик змія і води...
    Солодкий присмак стертої помади...
  •   ...Цей сніг старий...
    Цей сніг старий, немов єврейський Бог -
    Холодний, мовчазний і невситимий…
  •   Розмова з Євою за філіжанкою кави в барі "Едвін"
    Кобіто Єво, майте чистий спокій –
    Допоки Рай муркоче котеням
  •   Одна із мрій...
    Хай буде дорога! – розкреслена лезом дорога,
    Червоне авто буде міряти ночі і дні,
  •   ***
    Розчавлене медуззя кленопаду —
    В калюжах крові – скибочки відрад.
  •   Істерика
    І біль удрузки, мов зелену пляшку!
    І кров у горлі тепла, аж пече!…
  •   ***
    Від життя ми хочемо життя
    А від смерті хочемо безсмертя.
  •   Королівські лови
    В осінніх звабах, останніх ловах
    Упало листя і ліс змалів.
  •   Відхід
    У човнику твоїх долонь гойдатись -
    Залюблено, залюляно пливти
  •   ***
    Зим-зимовість. Слова минули.
    Шарфосонність. Тепло руки.
  •   ***
    Я їм вже слова умерли.
    Два холоди, наче шарфи,
  •   ***
    У Львові був дощ – і у Львові не було тебе…
    Брудних парасоль ластовиння іржаво-руде,
  •   ***
    І дзвіниця захрипла на рання від пізніх дощів.
    Чорнобривна печаль пелюстки недопалені губить.
  •   Спроба спокуси
    Твоя розмова втихла напівслові,
    По плечах пальці танцювали вальс,
  •   ***
    Камбалу калабань – на пательню пісної ночі,
    Жменю тертого болю – на зідраний пластир снів...
  •   ***
    Цей безконечний, наче дощ осінній,
    Цей недоречний, наче голка в сіні -
  •   Жовтень
    Драглистий холодець брудних небес...
    Приблуда-жовтень, як вошивий пес,
  •   ***
    Я хочу в Місто, де живуть дощі –
    Протяжно-сірі, наче сни хасида,
  •   ***
    Привіт, покровитель німфеток!
    Вітаю, ти знову перший...
  •   ***
    Ти ще не знаєш – завтра впаде сніг,
    Я наворожу телефонну тишу
  •   Памяті Хаміда Х.
    В медвяних ріках і руках медвяних
    Не злічених коханок некоханих –
  •   Пізня осінь
    Пізня осінь прогіркла – остання за день цигарка,
    Гострий запах зіпрілого листя і твого тіла,
  •   ***
    Бо сказано було - це осінь.
    Це час долюбити.
  •   ***
    І щось сказати не було вже сили...
    Ворони обклювали небеса.
  •   Зимова муркоталка до Кицяна
    Кицесніже, білий Кицебоже!
    Ляж на місто теплим животом...

  • Огляди

    1. Лічилка про війну
      Як у дитячій лічилці –
      Раз, два…
      два з четвертиною,
      два з половиною,
      два з волосиною,
      волосина обривається,
      три починається…
      і треш-треш,
      стираєш сухою ганчіркою зі шкільної дошки пам′яті те біле слово «війна» -
      посивіле слово,
      а воно знову і знов проступає,
      у двері гупає кулаками,
      «мамо!» - ковтає гірке повітря ротиком немовляти,
      Кляте…
      Увесь світ підвішений на отій волосинці,
      Усі сни коло неї, тонкої, крутяться…
      Руки опускаються,
      чекання новин розтягується і важчає, як в коридорі перед іспитом –
      «Чи пронесе?»
      ….а тим часом бабуся несе
      У руцях порепаних пакетики із насінням –
      Кріп і петрушка, буряк і морква, чорнобривці та матіола…
      «бо земелька не може чекати, - каже до мене, -
      бо пахне уже весною…
      бо засівати ниву треба навіть у час війни…»



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ***
      ***
      Знаєш, та лярва вже і у сни приходить до мене…
      Виганяє тебе з них – і хазяйнує, як собі хоче,
      Регоче на кутні, каже мені : - Дивись,
      Варто лише пальчиком отак поманити –
      І сотнями-сотнями-сотнями до мене найкращі йдуть!
      Хлопчики-горобчики, атики-батики-солдатики,
      Самозречено, із очима запаленими –
      Вони гріють мене своїми тілами білими, задубілими,
      Серце мені віддають, і руку, і другу, і ноги із головою,
      За ніч єдину (і це при живій дружині ) – зі мною,
      Бо війна – вона, мать, жіночого роду.

      Я її проганяю, а вона каже: – Збийся, падруга,
      Дай щось приміряти – червоне, чорне, на крайняк хакі...
      Перед дзеркалом крутиться, а тоді, як літавиця, через комин – шусть –
      І у поле голе – празникувати…
      Трохи тіл молодих-солодких і трохи вати –
      Вона не гурманка, усе згодиться сьогодні…

      Цинком присмачує, сльозами чужими кропить, які не водиця…
      Каже, що чим молодший – тим краще смакує…

      – Господи, – прошу Його у сні, – збави нас від лукавого і від лукавої теж…

      …гради чи градинки, як виноградинки…
      Схід сонця, сліди пожеж...
      Так, авжеж,
      воля Твоя, нині отут – а завтра іще (хай далеко ) десь,
      Ще десятину…сотню...хто більше... вибач і не карай…
      …тікати під обстрілом – не в бомбосховище – просто в рай…
      навпрошки…
      … ранкові новини сприймати як відповідь (чи відхилення) на молитву –

      І якось помітити випадкового, що із прапора над школою,
      Де вчиться моя мала,
      Ось вже півроку не знімають чорної стрічки…



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    3. івано_яковичо_жовтень
      Такий туман – убрід не перейти,
      Півначерком – дерев дереворити,
      Автобус сонно суне до мети,
      Везе народ – замучений, розбитий,

      Мов паралітик. Роздоріжжя снів,
      Хто в них пірне до дна – той дивні перли…
      З вершин донизу – ранок замаснів,
      Пильнуй айфона, заким ще не сперли.

      Ні жар, ні холод не спиня – пливуть
      В автобусі, щоб зносить труд і спрагу,
      І голод ще… Ранкова каламуть,
      Дими торфовищ, черга до продмагу…

      А тиша – буцім світ заліг в барліг,
      Така ранкова тиша безборонна…
      І тільки – гуп! – лупає десь горіх,
      Немов скалу, розхристана ворона.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Листопад. Жiноче
      Земля вже відродила. Ані руш
      В траві холодні тільця пізніх груш.
      Камінна втома.
      Земля не спить. Її тугий живіт
      Ще точить, ніби сумнів, чорний кріт –
      Повзе додому.

      Ой люлі-лю – притихлі голоси,
      Оця рілля, ця смуга навскоси
      Демаркаційна.
      Земля вже відродила, відроди...
      І ці порожні зимні городи -
      Операційна.

      Рубці від рискаля кривавлять, як
      Останні маки. Прилягла навзнак
      В холодну крипту.
      На чорних грудях зморена рука –
      Мишва і та із тебе утіка,
      Немов з Єгипту.

      Спи, чорноброва-чорноземна, де
      Уже ніщо у лоно не впаде,
      А Бозя д'горі
      Тебе вколише – і відпустить страх,
      І твої дрібні дітки у мішках
      Зітхнуть в коморі.

      Ще гострі зорі. Ще сумні яри.
      Ще голова задерта дороги.
      Ще чорні валки
      Старих ворон – намоклих під дощем...
      І порожнеча. І прогірклий щем.
      І ці рибалки,

      Що день і ніч над водами стоять:
      Порожній ятір зникне, ніби ять
      Із укрмови.
      Замерзла ряска. Твань і каламуть.
      І риби в теплий вирій відпливуть,
      А з ними – Йова.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. такі лапаті
      Дні закороткі, буцім підстрижена власноруч гривка,
      Ножиці тупі, пасма на кахелі, та й дідько із ними,
      А той перший празник, а за ним другий, а за ним грип,а
      Залишатися страшно у цих кімнатах-заметах такими німими:
      Пан-то-мі-ма – пан чи пропав! – граємо ролі приречені від початку,
      Ну ж бо, ваша репліка! – тридцять шостим кеглем на рисовому сувої…
      …і потайки сподіватися – що Бог все розрулить та поставить свою масну печатку,
      Такі бідолашні і такі по-зи-тив-ні, що аж противно, герої.
      Снігу насипало, чи нападало – результат той самий – і добрий господар собаку,
      Вічна об'їзна за вікном. Фури із водіями – недремними як апостоли чи санітари в палаті,
      І найстарший – з очима сльозавими від безсоння – спитає: – ти досі чекаєш знаків?
      От вони, жінко! Із неба летять – такі солодкі, такі щасливі, такі лапаті…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    6. поза кадром
      На цій зупинці автобус стоїть найдовше,
      У водія ранковий перекур і кава у пластиковому стаканчику,
      Гірка та розчинна, нібе осіннє згоріле листя.

      Небо щоранку інше, а люди майже ті самі,
      Упізнаю їх у натовпі,
      Вигадую для них імена та приватні історії,
      Вгадую їхні безсоння по ранніх зморшках,
      Читаю по ворушких губах їхні ранкові месиджі,
      Подумки одягаю в костюми середньовічні...

      Осені ж личать найбільше – середньовічні...

      Думаю –
      цей чоловік був би хорошим пекарем,
      І його жорстка борода була би припорошена борошном.
      Тітка з вустами, стиснутими у риску, -
      Не інакше, сестра-черниця,
      Що мерзне на ранок у порожній келії власного тіла.
      Розпашіла кремезна дівка,
      Студентка медучилища,
      Приміряє чіпець перекупки і кричить розкотистим голосом
      На ринковій площі: «Гле-е-е-ечики!!!»
      Хлопець із плеєром – юний збіднілий лицар,
      Золота – тільки у серці та під ногами...

      ...Лише одна жінка щоразу лишається поза кадром,
      Зайва і в цьому світі, і в тому, далекому –
      Молода макоцвітна двірничка із цілим виводком безхатніх собак –
      Вони говорять до неї, а вона – до них.
      Тільки й завжди – до них.

      Витнуті манікюрними ножничками силуети
      У Господній книзі пізньої осені...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Good morning, city
      Ці традиційні – 7.00 - мої ранки –
      Як задавнені ранки,
      що за ніч затяглися шкоринкою затверділої бурої крові…
      Дзень ! –
      будильник звичним, відпрацьованим рухом здирає
      – бляха ж ти муха ! –
      душу запечену, зречену_чи_приречену,
      заколисану снами раю,
      і нараює:

      «Швидше, люба, алярм, от зірвалася з ліжка – й на третє коло,
      цоки-цоки, конячко замилена, старт & увага – руш!!!»

      (Для родини – сніданок, для себе – не встигла в душ,
      душить, буцім краватка, туге усвідомлення
      втрати часу,
      а більше – себе і тебе у ньому, – такому дивному,
      непевному і слизькому,
      як шовкова хустинка, що знову тікає з плечей…)

      …У автобус заскакуєш білкою божевільною, не піднімаєш очей,
      гепаєшся побіля вікна – на реаліті-шоу «Good morning, city»…

      …Місто, як пушкінський дід, у море кидає сіті,
      і витягає – не рибку, не срібну-не золоту,
      а сонний планктон, що пливе на службу –
      чи просто, чи божу –
      кому як виходить, врешті...

      …Носишся з мрією в серці (з водою в рЕшеті),
      тримаєш її – заповітну – ніби камінчик у роті…

      …Телефон. Скоромовкою в слухавку – «так-так, я уже на роботі».

      …Помічаєш нарешті - цвітуть каштани – у жовтні! –
      а з гілки сусідньої плід злітає…

      …Попарно, як звірі з ковчегу, виходять свідки,
      бредуть алеями, ніби садами раю,
      нікуди не спішать.
      Спокійні у своїй певності – «ол клюзів» на небі, все заброньовано та оплачено.
      Куди спішити?

      … десь повільно – і вільно – ростуть зелені самшити,
      десь на мене чекає камін, ніби пес, і море,
      теж чекає, я знаю, бо щоночі про це говоре
      голосом нетутешнім – грудним, глибоким,
      «я прийду» – обіцяю – ще_ два_ кроки, чи ще_ три_ роки –
      і засмага, як руки на плечі, як ангел ляже…

      … - Ей, альо, ваша зупинка. Виходьте. С пляжа!




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. жовта субмарина
      Мала звичку в дитинстві – приміряти на себе чужі карколомні історії,
      ніби мамині сукні, гарні та безнадійно завеликі,
      припасовувати їх до себе білими нитками уяви –
      а от би я...

      Якось знайома дівчинка розповідала,
      що утекла з уроків на шкільне горище,
      зі стареньким радіо під пахвою,
      і доки затюкана сіра мишва типу мене скніла над підручниками,
      цілувалася там зі старшокласником під звуки yellow submarine.

      Я зачаровано слухала, зазираючи їй до рота,
      і кожне слово вже пахнуло теплим пилом,
      і було на дотик шкарубке та дотульне,
      як долівка під спиною...
      Білі голуби товклися біля малесенького віконця,
      визбируючи крихти печива марія,
      їхні кігтики черкали руку,
      лишаючи червоні сліди на незасмаглій ще шкірі...

      Жовта субмарина зі старшокласником пливла у хмарах,
      зів'ялі пуп'янки поцілунків опадали на землю,
      і горище, так мною ніколи і не побачене,
      та прожите чужими словами,
      вигулькувало пластмасовим поплавцем
      із океану дитячої пам'яті...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. як виноградинка
      Сон-як-спогад,
      сон_як_маленька ластівка попід стріхою,
      Сон, який можна носити, ніби пасмо у медальйоні –
      про довге літо на винограднику,
      про босі ноги, нагріті білим піском,
      ти збігаєш із кручі,
      що притримує море у порцелянових рамцях (аби не вихлюпнулося),
      бачиш – смарагдова ящірка на сивому камені пильно на тебе дивиться –
      і не боїться.

      Запах солі та йоду,
      мадери, теплого золотого волосся,
      Вітер, що підкидає пасма і обдуває шию,
      тіні темно-зеленого листя,
      схожого на широкі чоловічі долоні,
      що торкаються твоїх колін...

      Мушлі на шворці тихо шушукаються,
      як зграйка школярок,
      і дрібно дзвенять на худих зап'ястках,
      коли кличеш його рукою…
      Курячий бог у западинці поміж засмаглих грудей
      обіцяє зелене щастя -
      прозоре й солодке,
      як виноградинка
      поміж твоїх обвітрених,
      зацілованих губ…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. бабине лiто
      ...Літо – вжить – пролетіло,
      Ніби хюндай повз безіменну станцію –
      Не зупиняючись -
      Срібна риска тире
      Між закопуванням і збиранням картоплі...

      Так буває щороку –
      Ці гіркі димовища, що ріжуть більше пам'ять, ніж очі,
      Ці задубілі руки, що досі не вірять у існування рукавичок,
      Ці крихти піску, білі крихти манни небесної на дні серпневої валізи...

      ...Долізти до кривавої смуги жовтня таким собі солдатом пораненим,
      Залишеним при відступі,
      Відчувати колінами гострі вогкі горіхи у досі високій траві,
      Наслухати ночами тривожні крики птахів із колись-сонячного сплетіння...

      ...тінню
      Проминулого літа – млосного і жалкого -
      Прийде бабине
      В хусточці ситцевій на волоссі білому:
      Рани твої заговорить,
      У чоло поцілує,
      Байку розкаже
      Про довічно_сіреньку качечку
      У сухих комишах часу...

      ...Ці кілька днів найсолодших, яких ти чекала усе життя...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. боягузка
      Дивне бажання, іще з дитинства, коли довго їхала потягом із батьками –
      вийти
      на якомусь енному полустанку - забутому і чужому,
      просто вийти,
      піти стежкою у невідомому напрямку,
      стати часткою місцевого краєвиду,
      цяточкою безіменною
      у червоній хустинці
      з горохами,
      проводжати і зустрічати
      локомотиви долонькою,
      відчуваючи на губах ожинову кров шалену,
      вітатися із козою та її бабцею,
      що випасають свої долі над схилами залізниці...
      А тоді вечоріло,
      пасажири витягали варені яйця із канапками,
      незмінний ритуал калатання цукру у склянці
      з алюмінієвою підставкою Укрзалізниці,
      очі злипалися, пахло забутим морем,
      що майоріло попереду,
      а хлопці з обгорілими носами
      мчали на своїх роздовбаних велосипедах
      через луки та левади моїх діточих снів,
      і гукали до мене голосно «боягузка»...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. пір'ячко невагоме
      Заховатись у цьому місті, як у плетеній рукавичці,
      Де каміння дихає тепло, де у квітів – дівоча пам'ять,
      Простирадла вогкі та білі, дивна мова чужа, гортанна,
      Голубі голуби збирають хліб любові – увесь, до крихти...
      Чорні кірхи стримлять у небо, ще півкроку – прохромлять хмари,
      Колір шкіри жінок тутешніх – мокачіно і крапля рому,
      Ні за домом не сумувати, ні листів не писати – пощо?
      Тільки вітер, і тільки площа, і рибини ручні під мостом...
      Умоститись у цьому місті, як на бабциному фотелі,
      Там, де ангел тримає стелю, відганяє лихих горгулій,
      У гербарій збирати листя, набивати чергові ґулі,
      І півпошепки «гулі-гулі», і півподихом «моє серце»...
      Дочекатись зими вогкої, з моря запах солодкий твані,
      і герані приспались снігом, і у віршах – як грудки - коми,
      Заховатись у цій любові_бомбосховищі_як_востаннє,
      Мокра чайка на чорний камінь кине пір'ячко невагоме...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. буцім яблуко перше
      Не пам'ятаючи снів і доріг, знов народитися на світанку,
      табула раса чи траса ранку легка, повітряна, невагома,
      промінь допитливим писком собачим відсуне руду фіранку,
      наслухати – ти поряд.
      І де б ми з тобою не спали – ми скрізь удома.

      Випірнути із ліжка, як з хвилі солоної – легко_важно, з усміхненими вустами,
      ти ще спиш. Хай тобі солодко сняться кити_дельфіни_летючі риби,
      капці намацати. Кухню наповнити запахом кави, а потім – нами...

      …тінь виноградова ангелом голову хилить на дах садиби,
      на заґумінках зводить родинні кургани шпарівний галицький кріт,
      вийти з синьою мискою – полуниця на грядці за ніч дозріла,
      у нічнушці із ситцю ступити у росяний сад як у божий світ...
      …Я - то прапор Японії.
      Пляма від соку червона.
      Сорочка біла.

      Жовте сонце_що_сходить,
      надвечір сповзе за старий сарай,
      Бо життя – то чергова нагода – repeat – журавлі_синиці…
      …Миловидний-приватний-привітний-притомний рай,
      де несу (бо несу) в синій мисці тобі полуниці,
      буцім яблуко перше…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 6

    14. екватор лiта
      Літо витягує душу через соломинку,
      Мучить надранок, на груди лягає перевертнем,
      До безсонного простирадла припечатує,
      Мариться – що ти тут,
      Море мариться,
      Голос його,
      Колір його,
      Смак, ніби кров, солоний,
      На спраглому язику.

      Спека – як спеції мексиканські
      Випікає тавро на піднебінні свідомості,
      Лякає осінню, ніби старістю
      Чи самотнім ранком...
      А ти вже чуєш їхній прихід,
      Як колись у дитинстві приїзд родичів,
      Кроки їхні, слова їхні,
      Та все не наважуєшся розтулити очей:
      «А що я їм всім скажу?».

      Яблука-падалки сплять у глибокій мисці на кухні,
      Не втрималися на гілці,
      Безголові,
      Упали,
      Майже умерли,
      Чекають на свою кремацію у пирозі з корицею.

      Скоритися,
      Не пручатися,
      Упасти на воду,
      Забувши, що плавати умію, –
      То най несе,
      Як лініями метрополітену,
      Як лініями на твоїх долонях –
      Котра з них моя?

      Зрізаний сонях у банці похнюпив голову,
      Жовтий пилок сипле і сипле на стіл,
      Насіння не дочекалися.

      Цього року все так швидко минає...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    15. над прiрвою у життi...
      Так буває. Такий собі час – ікс чи ігрек, може, інші літери алфабету,
      Який перебути треба – як чуму, лютий місяць чи довгі, як лютий, місячні,
      Заховатися в мушлі тіла, не питати – «де я і з ким я?», і «з ким ти урешті й де ти?»,
      На мотузочці місячній, як білизна попрана, висячи...

      Сонні оси на кухні, як сотні питань, лізуть у мидницю із варенням. (Варення з вишні).
      Патока слів і мовчань... це густе і тривожне липневе марево...
      Так буває. Коли нікого на світі. Коли мовчить серед ночі на всі смс Всевишній.
      Коли будемо їсти узимку все те, що улітку в чотири руки зваримо,

      Сни ще свіжі, як фарба олійна на правій руці. Спогади ще квикливі.
      Дні тягучі, неначе чекання – а коли ж то нарешті жити???
      ... «я люблю тебе» - хвилею вседаючою при місячному припливі...
      « я ловлю тебе» - сивим відлунням над прірвою у житті, як в житі.






      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Богові сняться флокси.
      За_в_мерти
      в полуді цього спекотного полудня
      Запечатаною в асфальт мурашкою,
      Голову безголову підвести на розпечене золоте коло ,
      Що колесує байдуже –
      рік за роком і вік за віком…

      Чоловіки убивають – вперто і методично,
      Жінки звично
      готують обід, відганяючи мух історії.
      Діти плачуть, як їх не беруть на руки,
      І регочуть, коли підкидають в небо.

      Мурашині стежки наших трас і шосе
      Непевні, як висохлі русла річок,
      Клинопис наших новин –
      То ніщота
      Порівняно із птахами на білих шумерських таблицях…

      Всі ці
      Лиця,
      Слова,
      Війни,
      Любові,
      Смерті –
      То трава безіменна
      біля сходжених ніг
      скіфської баби.

      Сива кульбаба часу
      Сіє сама себе у засохлу землю,
      Повторює вік на віком,
      А Божі повіки
      опущені.
      Час золотої фієсти.
      Гаджети вимкнуті.
      Богові сняться флокси.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Лолiта
      - Ееее, мені би легеньке чтиво якесь... на літо…
      - Ну то візьміть «Лоліту!»
      - Тобто?....
      (пауза суто за Фрейдом, зам'явся увесь, бідака, витирає хустинку об мокру лисину).
      - Он, на третій поличці праворуч! Беріть її!!!
      (ухопив, ніби вкрав, пальці дрижали під пильним рентгеном бібліотекарки – жіночки десь за сорок: «І цей туди ж….».
      Тидиш!
      Літнє сонце без промаху б'є у тім'я, море ласкавить тіло, вірніше – тіла – всіхні, без упереджень за статтю та віком, із чорних вікон, ніби із пащ драконових, дише спека... яка далека любов у білих панчішках, зі жменею ластовиння, із ластівками у груденятах - таких дитячих, таких допитливих...
      ...книгу ховає під коцик, як йде купатися...від поглядів геть нескромних...виходить із моря мокрий, голосно пирхає, довго відхекується, потім лягає на бік. Дивний_огрядний_наївний_під шістдесят_чоловік. Вона – себто, книга, «Лоліта» тобто, лежить під ним, він відчуває ребром її гостре тіло, простелене, ніби п»янка солома...а десь удома собака-дружина-діти-оті, що квіти-наші, і життя того лишилося – ніби вина у чаші, лише на денці...дзенькає ровер торговки: «Самая сладкає кукуруза!»... качан бубнявіє і росте...от-от устане... чайки у білих панчішках плетуть канкани... на лежаку поряд регоче Лоліта, цмудлячи крізь соломинку солодке мохіто-літо: «Няяяяв!»



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. маха оголена. золотi лови.
      ...Як заходила в річку – груди світилися молоком,
      Пипки, як писочки, пнулися вгору, до Місяця,
      А він – соромітник! – у шпарочку хмар підглядав
      За стегнами, що гойдалися і відливали матово,
      За махою оголеною, що вийшла на лови…

      - Гой-я, гой-я, - руками відганяла рибок вертливих від лона розпаленого,
      Живою водою гоїла жагу свою жіночу, жалку, жалючу…

      Гойя дивився з неба примруженими очима,
      Скельця його окулярів пускали зайчиків-бісиків,
      Що стрибали на воду й ловили її за коліна….

      В'юнке чорне волосся ручними вужами розповзлося по плечах,
      Утекло з серпентарію зачіски на волю вільну,
      Уляглося на груди високі, як на підводні скелі…

      Постеля ріки кликала прохолодою – ляж на мене!
      То й лягла.
      Попливла, загортаючи простирадло хвиль під ноги розпусні…
      Так манила у вершу свого лона розпаленого
      Золотого в'юна, Королевича зачарованого,
      що жив попід чорним каменем, аж на самому дні…

      Гостра стріла його тіла, випущена невидимою тятивою,
      Мчала вгору, назустріч білому тілу вершниці,
      Що осідлала ріку пристрасті,
      Що ловила у вершу лона
      Прудкого в'юна
      Нескінченної травневої ночі…



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. тополинi ворожiння
      Щороку, коли надходить пора тополиного пуху,
      Навала білого_та_пухнастого,
      і місто стоїть по котики в буцім_котоні,
      згадую
      дівчинку у червоному платтячку із горохами,
      з поглядом недитячим,
      із серцем легковірним та вірним до впертості,
      з губою, прикушеною від зосередження, – себе тоді.

      Хтось (хто?) – пожартував невдало,
      Мовляв, що ж стоїш, рота роззявила? Нумо до праці!
      Пух із тополі щастя-любов приносить!

      А назбирати його треба багато-багато-багато,
      цілу велику торбу, цілу хату,
      потайки назбирати, щоби чужі не знали,
      і наладнати в напірник,
      і подушку зрихтувати,
      і милому-золотому –
      потім, колись, віддати...

      ....а як покладе він голову на подушку із тополиного пуху,
      То любитиме вірно тебе-шмаркачку, любитиме до останнього духу,
      Синє небо тобі прихилить, ціле небо, із зорями, не багато й не мало!
      ...а пух падав і падав.
      А я_в_ горохах збирала й збирала....
      І стояла ще довго
      між того пуху вселенського,
      як крапелька крові
      на білому простирадлі...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. вiха-вiхола
      З думки на думку – аня_коза_дереза – стриб-скік,
      Години-хвилини-роки – як колись не подав руки… –
      все, проїхали!
      ....бо лежала горілиць, і щастя текло, як мирро,
      з-під золотих повік,
      і коси, як оси, злітали, і жалила в губи шалена медвяна віхола,

      ця віха, що вже настала, ти знаєш, – такий собі енний етап,
      що – будь ласочка - не «по етапу»,
      а травинкою лоскітливою гуляти по спині,
      і щоби нарешті все просто, «ні» – це «ні», а «так» – відповідно, залізно! – «так»,
      як дерева зелені, кульбаби пухнасті , а небо синє,

      щоби втома полуденна зняла полуду з очей – горіхових_аж_волоських,
      і слів залишилось мало, та всі – такі важливі & золоті,
      щоб розбудив нас надранок вимогливий і квикливий,
      ніби малюк, лоскіт
      ніжних метеликів сонячних у животі...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. нічна злива
      Уночі була злива.
      То небо кохалося із землею – навіжено, пажерливо, довго,
      ніби востаннє в житті.
      Дві стихії стриножені, що сплелися тілами дужими,
      два вужі, що прагнуть розірвати обмежувальні оболонки тіл
      і навіки з'єднатися, злитися, перетекти, не бути…

      ....Гортаннне гудіння грому,
      що наранок виривалося із розпаленої чоловічої плоті,
      первісний крик породіллі,
      що стихав під шелестіння його останніх крапель...

      ...а за мить
      між розведених ніг – крейдяних гір за пасовиськом –
      Сонце вигулькнуло –
      Золотокосий, як сон, королевич...
      - Аґу-у-у….



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    22. лiтнiй сон
      ...плями сонця – немов ластовиння на спориші,
      ластівки розрізають небо кравецькими ножицями,
      денний сон твій – тягучий і липовий мед із пасіки,
      бджоли густо гудуть, скоро злива злетить,
      а за мить
      упаде на село мокрим, як хлющ, рядном;
      але зараз ще сливи на таці , як поросята молочні,
      лежать, притулившись до дині, своєї мами,
      огірочки допитливі гріють на сонці зелені писки,
      в лопухах шарудить страхопуд – молодий їжак.

      чуєш, у світі твоєму тихішає, струна натягується,
      кіт приносить знадвору запахи вітру на шубі смугастій,
      біля тебе_малого лягає, лапкою зачіпає: "вставай!"

      не спіши,
      зупинися напівдорозі поміж світами,
      наслухай через сон смачні, затишні звуки кухні,
      де чаклує бабуся Ганна над галушками,
      де жертовно кидає притомлені сонцем груші
      у казан – і узвар,
      і узори рушник обнімуть...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. бузок
      Лише не відводь очей, подивися на цей бузок
      напередодні літа –
      ще тиждень тому буяв вітальними вітами,
      паморочив і вабив – йди-но до мене, ладо!
      Ішли.
      Багато.
      Пальчики йому поламали заквітчані
      у пошуках щасливих пелюсточок –
      найсмачніших.
      Корону збили, сукенку бузкову задерли –
      колінами світить, як дівка на об'їзній.

      Бо і є дівка, попри те, що «бузок» –
      скороспілка на випускному,
      найрозкутіша в класі, із очима вологими і жадливими,
      притиснеш таку в куточку, по-хазяйськи залізеш у пазуху – дай!
      А їй і не шкода…

      Не відводь очей, подивися на неї, впізнай
      цю жінку
      ще юну, та вже відцвілу,
      з іржавими кетягами столоченого цвіту,
      свою однокласницю , що померла дванадцять років тому,
      свій обдертий бузок на старому подвір'ї сільської школи.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    24. четвер
      "Я помру в Парижі в четвер увечері".
      Сесар Вальєхо

      "Четвер - рибний день" - одна з непорушних тез мого дурного світогляду,
      щось на зразок "миру мир" або "два на два - чотири";
      так нічого і не змінилося, все як тоді, у дитинстві, в піонерському таборі,
      хіба що більше обов"язків, досвіду та зморщок у твоєму заплічнику,
      Сесар Вальєхо так і залишився єдиним рядочком у дівочій пам"яті,
      де він помер і коли, від чого й навіщо - грім його знає,
      та яка тобі, врешті, тепер різниця?

      ...Заблукати в завулках супермаркету "Сільпо" втомленою вівцею з пластмасовим кошиком
      і зупинитися-як знайтися біля великого акваріума в рибному відділі,
      "двадцятивідсоткові знижки на всю живу рибу, налітайте!"

      ...чужий малюк стоїть, притулившись носом до скла,
      а на нього з тамтого боку дивляться в-о-н-и -
      коропи, товстолоби, щуки і раки у мутній_аж_мертвій воді...

      тоді
      продавчиня, як мойра досвідчена, закидає сак -
      сяк-так робить вирібку "хто наступний?" - така уперта!
      і дебела бабера, матінка малюка,
      кривить носа - "ця щука якась така_не_така,
      дайте оту, в якої луска не здерта"...

      лови тривають - і не врятується жодна! - ні перша, ні та остання,
      бо приречені, бо нечистий четвер уже на своїй межі -
      дивляться скаламучено на гострі_як_постріл брудні катівські ножі
      у риб"ячій крові, що пахне наглою смертю і трохи солодко - тванню...

      Сесаре Вальєхо, непрочитаний мною окрім одного дурного рядка,
      ти мовчиш з того світу, далекий, чужий, як німотна риба,
      ти ж бо вже знаєш - що не здригнеться її - продавчині та мойри - міцна жіноча рука,
      що кожного з нас прийме в обійми своя четвергова ріка,
      в Парижі ачи в Сільпо, в Тернополі чи на Карибах,

      і Хтось - хто стоїть за склом -
      з кошиком, гаманцем і списоком продуктів на вечір,
      вибере - спеціально_знічев"я_випадком_чи так, до речі -
      тебе -
      і пальцем покаже -
      "Оцю, будь ласка"....



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    25. злива
      Трах-тарах! –
      Тидиш! –
      і травнева злива!
      – Щасти, щаслива...
      Грім у литаври лупить щосили – бух!
      Грім забиває дух...
      Запах озону паморочить, волоче-мороче –
      Хоче!
      Ця весна
      вабить феромонами,
      бавиться, ніби цяцьками, гормонами,
      і біжить дівчинка –
      у халатику коротенькому –
      (серце тенькає!) –
      У обійми
      (травневої зливи?) –
      Нє, коханця шальоного, молодого...

      – На Бога,
      куди ти летиш, небого? –
      Люди з-під козирка зупинки, як з-під грибочка казкового, що росте не по днях...

      – Ах!
      ВІН мене кличе!!!

      ....Злива стискає губки, у зливи криве обличчя.
      У зливи пам'ять коротка, реакція хвороблива.
      Мабуть, ревнує.
      Знаєш, ця злива – така злива!
      Злива регоче. У зливи істерика. Злива – жінка.
      Зливає сльози свої нам на голови горопашні.
      У зливи типова логіка й поведінка,
      Як на блондинку. Зливу дратують любовні шашні
      Ті, що не з нею... Тому - ані руш! Ти ж вар'ятка! Дурка!

      – Та наплювати. Ну змокну, подумаєш! Ну й буду, як мокра курка!
      Що із того? Він мене любить суху і мокру, із пекла, дощу та раю,
      Він для мене – я точно знаю! – рушник наготові тримає,
      А це, погодься, риса в житті важлива...

      ...Теплі калюжі лоскочуть ноги засмаглі.
      По спині періщить злива.
      А дівча – як лоша! Як лошиця замилена,
      Мчить навздогін,
      Подолавши бар'єри цього іподрому – останню зону...
      ...І халатик до тіла приклеєний,
      і у вухах – чи грім, чи дзвін,
      І у венах – первісний поклик
      любові,
      немов озону.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. казочка про хепі-енд


      – Пі-пі-пі, –
      мишка така норушка, що най їй грець!
      столиком, як алейкою, швендяє-походжає,
      хвостиком круть-верть, тут тобі дівко і смерть!
      (лякає, звісно!)

      а яєчко – писанка навіть! –
      лежить собі лежнем, таке рум'яне,
      красується-милується на всю Україну-неньку
      у сенсі – офігенно гарненьке! –
      раптом –
      ТИДИШ! –
      сповільнений кадр – смертельне піке хвостом...
      глядачі налякані заплющують очі,
      давляться попкорном,
      знечулено падають на долівку...
      зачепила таки, холєра ясна!
      ет, шкода дівку!

      яйце падає...
      секунд десять...
      оператор-бідака стирає піт...

      яйце – падає!
      сила тяжіння уже зловтішається: – Зара буде деліт! –
      (хана, значиться, капці, кранти, каюк) –
      але! –
      алє-оп! –
      супер-пупер-акробатичний трюк! –

      яйце-райце тріскає на льоту,
      дзьобом товче шкаралупу,
      і набира висоту,
      і лебедем білим летить на Канарські землі)))



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. кіно на дві серії
      "Він повернувся" –
      на цьому кадрі стихає музика, тло темніє,
      світло прожектора вихоплює – «хап!» – тіло у натовпі,
      веде його,
      ніби по місячній доріжці,
      по цій осінній_аж_нереальній алеї –
      до неї;

      вона
      плете із кленового листя віночки – пливуть за водою,
      мовчить недоречно (неґречно), вчиться бути нарешті собою,
      сни пригадує – як у них_золотих – півжиття блукала,
      ткала і розпускала,
      ткала і розпускала,
      тка
      ла,
      ех, чернетка життя покреслена...
      літер причинна кар-діо-гра-ма....

      вона –
      біжить, як ріка, до нього,
      а донька – навперейми –
      за поли ловить зі сну – "мама...",

      маківка голосить,
      горить
      у її нічному волоссі,
      а вона говорить до нього,
      до себе говорить
      досі:
      «Досить».

      Режисер-оператор, художник і каскадери відводять очі, курять, тягнуть резину…
      Вже пополуднє,
      Алея довга, як невідомо що,
      Він пройшов лише половину,
      Глядачі позіхають,
      тиша, як миша, летить безголово у шпарку –
      Шусть! –
      шпарко.

      Світло згасає, зачиняються двері –
      І –
      Химерний твій світ, Господи, із усіма ділами…
      "Він повернувся" – вуаля, кінець першої серії…
      А другу – «Вона упізнала» – дивіться опісля реклами.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    28. гробки
      Старенький цвинт;рик за селом – буцімто кошичок Великодній,
      Попорані гробки – як пасочки –
      у кожної ґаздині инші, нема двох їднакових.
      Жовтим пісочком хрестики нарисовані,
      Білим вапном Матки Боски й анг;ли побілені.

      Квіти:
      ті, що були живі – горді колись нарциси – лежма лежать,
      притулившись зов'ялими тільцями до землі;

      ті, що мертві, кислотних китайських барв –
      пишними квочками повсідалися на могилах:
      Вічная пам'ять.

      Другий день сьвєт,
      Старенький цвинт;рик за селом буцім кептаричок празниковий,
      Діти приїхали та онуки – звідати.

      Ксьондз із дяком почали із тамтого кута –
      Заким до наших дійде –
      Вже й пополуднє.

      Балачка тече, ніби цівочка молока –
      За малих, за старих,
      Всього гроші, мруть, ніби мухи,
      За політику, за Італію,
      Шлєк би їх наглий трафив...


      «Христос воскрес із мертвих,
      Смертю смерть подолав,
      І тим, що в гробах,
      Життя дарував» –

      Отець Роман не шкодує води –
      Обливний понеділок! –
      Щедро поливає і гробки, й дорогу родину...

      Вічная пам'ять вам,
      Текле й Параско,
      Ганно з кута,
      Кривий Тимофіє,
      Даньку Долішній,
      Миронку Москаль,
      Бабо Ликеро,
      Андрійку,
      Що вмер у сімнадцять,
      Дідо його Янку –
      Вічная пам'ять...

      ...розмоклий шматочок пасочки з гробу несе у натруджених лапках безлика бджола,
      ...грудку свяченого яєчка тягне на спині мураха безіменна,
      ...джміль обціловує мертві нарциси на бабці Ксені...
      Вічная пам'ять їм,
      Не пам'ятаю їх ув обличчя, не вирізнила б поміж іншими,
      та вічні вони,
      Мов і саме життя – вічне й безпам'ятне,
      Тепле і невагоме,
      як золотий пилок свяченої шутки.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. весно-красна, прийди, ріднесенька
      Що не кажи, моя коліжаночко кароока,
      Та весна-красна – така гормональна морока!
      Всі першоцвіти, як і перші любові –
      вони в’януть нестерпно швидко,
      А ти ще не віриш,
      і носиш Samsung у кишені (щоб не проґавити!),
      і виглядаєш у шибку,

      і сОрок сорОк ( десять ґав рахуєш) –
      от пролетять! –
      і він неодмінно подзвонить!

      І скаже – « що не можу жити більше без тебе»,
      І – що прихилить до ніг твоїх зоряне_аж_діамантове! небо,
      І що довго-щасливо, аж поки Бог, час і простір на ґвалт не розлучать,
      І що коліжанки за кавою потім – «От пощастило кобіті! Така везуча!
      Такого принця відмацала! І коня – білого! В сиві ябка!».

      «весно-красна, прийди, ріднесенька... –
      речитативом
      читай по губах
      ах
      і
      трикрапка
      на завершення монологу
      в асьці.




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. операцiйна
      – Не хвилюйтеся, все буде добре. З Богом, –
      Санітарка у білому хвацько котить поперед себе залізну штукенцію,
      На якій лежить пацієнт N
      (я_ти_він_вона_вони_тощо),
      Ногою штовхає двері операційної,
      Світло лине за вінця, виходить із берегів,
      Десять_дев'ять_вісім_дихайте глибше_сім,
      Над хворим схиляються стеля, хірург, ангел, анестезіолог:
      Скальпель! Ножиці! Зонд! Затискач! Еластичний жом!
      Ранорозширювач!!!
      Я сказав – ранорозширювавч!
      Ширше!
      Ми втрачаєм його!


      Пацієнт N спить, як мертвий, і нічого не бачить.
      Але їм згори видно усе, як у шибці чистій...
      Швендяє кров по судинах_артеріях_венах – кожна своїм шляхом,
      Серце стискається, і розстискається, і стискається знову врешті,
      Ватні тампони, як маки, падають на долівку стерильну,
      Рештки хвороби разом із болем летять, ніби гулі білі,
      У небо розчахнуте,
      а пацієнтові N ще жити і жити, слава хірургу і Богу,
      і набивати нові ґулі,
      бо життя таке довге-цікаве, коли здоровий,
      бо за рік не згадаєш, що вихід з наркозу – похмільна мука,
      бо, перебувши важке міжсезоння стаціонару,
      викреслиш все із пам'яті хворої,
      із тіла нового, здорового:
      жити і жити,
      delete!

      ... а якогось понеділкового ранку ангел отой присниться,
      Що в компанії_із мучив стражденне тіло...
      І розкаже,
      Що життя твоє розпрекрасне на цій офігенній планеті,
      Дорогий пацієнте N,
      То планова операція на безсмертну твою душу,
      Болісна і потрібна,
      Аби міг ти надалі жити
      Жити
      І
      Жити
      У цій найкращій Галактиці номер 517,
      Яку бачив колись в планетарії на «Олімпійській»....



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    31. петеушники
      Обнімаю
      вас,
      діти первинних інстинктів, закохані петеушники,
      без жодних шекспірівських заморочок,
      без білих та гамівних сорочок
      етики & естетики, досвіду,
      що завжди тотожний скорботі.
      Діти спальних районів і регіонів,
      діти-гвинтики у великій Божій роботі,
      щось на зразок БАМу –
      аби працювали – та горя-біди не знали –
      весело і натхненно,
      аля-улю!

      Люблю
      вас,
      чиїсь діти налякані,
      під вікнами ПТУ номер два –
      стоїте купками,
      як горобці нашорошені.
      Смієтеся голосно, ніби даєте ляпаси,
      одягаєтесь в захисний одяг –
      завжди чорний
      не залежить,
      хлопець чи дівчина, –
      воронячо-чорний,
      кар!

      Боюся
      вас,
      ченці і черниці урбанізовані,
      бо вірите тільки в себе,
      солдати й солдатки на плацу дорослого життя:
      вигребти, вижити, вирвати з м'ясом
      шматочок сиру під сонцем,
      гам,
      діти…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. монтаж
      «Зроби-но монтаж, Біллі!» -
      Прошу у Бога,
      Наслухаю весну разом із безхатьком-псом,
      Що дивом урятувався від генозиду імені євро-12,
      Вуха тулимо до землі,
      Йде чи не йде, красна?
      «Зроби-но монтаж, милий!» -
      Прошу у тебе,
      Щоби впасти у сон, а прокинутися на станції «Сон_це»,
      З метеликами жовтими і безголово-щасливими,
      Щоби город вже посаджений,
      І вікна помиті,
      І на душі так святково-чисто,
      Як у пасхальний ранок.
      ...оминувши час перших очей мати-й-мачухи поміж кочугур сміття під вікнами,
      Коли вони дивляться на мене розпачливо з газону під вікном –
      Пакети, презервативи, обгортки з-під чіпсів, собаче лайно –
      А за місяць трава гінко вижене вгору –
      І закриє всю правду життєву,
      як перед тим – сніг...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. флейтистка
      Якось так історично склалося,
      що у тих загумінках, звідки я родом, що в тій родині, звідки я кров'ю,
      не було ні потреб, ні можливостей зупинитись – і слухати музику.
      Тому ніколи й не бачила, як грають на флейті.
      Подивилась колись в гуглі, так, для загального розвитку, як вона виглядає
      (дудка як дудка, справді, нічого такого екстра) –
      та і забула.
      А коли вчора, у Києві, подруга запросила в органний зал –
      «Це ж Бах, Анько, клавесин–орган-флейта, поревемо від душі» – зраділа, щиро кажучи.
      Ще б пак! – цілком цивільний спосіб виплакатися, себто, катарсис –
      Гріх таке пропускати...

      Бачила
      спину жінки за клавесином
      Втомлену і сутулу.
      Їх подавали в наборі, дуетом, удвох,
      Жінка & клавесин:
      Оксамитова сукня зі срібним шитвом вельми личила інкрустації інструмента.

      Бачила,
      як ангели сідали на старечі руки цієї жінки,
      Смішно морщили небесні носи, принюхуючись –
      пучки довгих, заморених пальців гостро смерділи «Асом»:
      вчора вона довго відбілювала вельон своєї любові, втраченої піввіку тому.

      Чула,
      як орган гудів ізсередини,
      Горні, горішні звуки схлипували разом із моєю Оленкою,
      А я почувалася, мов на човнику вутлому, поміж двох берегів геть чужих,
      бо над головою помирали світи та цивілізації,
      а під ногами двигтів потяг метро, фарширований людом, ніби святкова гуска.

      Бачила,
      Як останньою вийшла вона.
      Була мулаткою.
      Срібну рисочку флейти приклала до пишних вуст,
      Як пасторальна пастушка з тарілочки у музеї –
      Отак-от набік, голову трішечки опустивши...
      Коли грала, обличчя кривилося, ніби в дитини ображеної.
      Густе чорне волосся перехоплене дешевою червоною гумкою із підземки.
      Чорна вечірня сукня без жодних оздоб обнімала тіло – на колір – латте з ваніллю.

      Чула
      Спершу музику – срібну ниточку – аж навзрид.
      Потім – хвилю оплесків,
      Потім – змило.

      Не бачила,
      Як ховала сріблясту флейту в картонну коробку, а потім у сумку,
      Як одягала коротку червону курточку, рукавички,
      Під землю (палац «Україна») спускалась разом із Орфеєм,
      Читала в підземці обличчя, пливла переходом,
      Випірнула на Лівому березі,
      В тоді – із двома пересадками –
      У гетто Троєщини –
      «Водітєль, на остановкє, пажалуста...»



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    34. бабусині капці
      «Святий діду Миколаю,
      принеси мені із раю:
      ляльку Барбі, з нею Кена,
      мандаринки, фотік «Кенон»,
      шоколадки, модні лашки,
      кицю, ноутбук, фісташки,
      братові – спортивний вєлік,
      тату – телефон і тєлєк,
      мамі – фен і сині буси…
      Всьо.
      Ще капці –
      для бабусі».

      Прочитала доччиного листа «до замовлення» –
      і пригадала свій власний список, з дитинства уже далекого,
      що його Миколай заникав поміж аркуші пожовклої ЖЗЛ-ки:
      там такий самий кострубатий почерк і загребущі бажання
      «усе-та-зараз».
      Заразюка семирічна,
      що з великого пирога щастя
      бабці капці також лише вділила...

      ...а потім,
      коли роки минули,
      коли сиділа моя бабусенька у візочку,
      як замордована курочка на жердинці,
      і ампутовані нозі боліли їй, немов живі,
      капці –
      чергові!
      новенькі! –
      стояли під ліжком
      німим докором Миколаю...

      ...а ще – зрозуміла, що її не стало
      не того ж дня, і не за сорок днів, і не за рік,
      а якогось вечора, потім,
      коли не мала кому плачі свої виплакати,
      коли автоматично, тремтячими пальцями,
      набрала номер уже чужої квартири,
      і механічний голос констатував у слухавку:
      «набраний вами номер не існує».




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Золота рибка
      Жила тихо і непомітно,
      Тицялась німим писком
      у скляні стіни досвіду,
      вдосвіта їла манну небесну,
      що сипала просто на голову
      без жодних коментарів.

      Тихо й померла.
      Ніщо не змінилось у світі,
      Не сколихнулися навіть портьєри в кімнаті,
      Помітили тільки на третій день.

      Не плакали.
      Не поклали їй мідяки на очі розплющені.
      Не обмивали.
      Вихлюпнули, як немовля із купелі –
      Баста.

      Пливла
      Каналізаційними трубами
      Прямими та звивистими,
      Мов лінії на долонях Бога,
      Минала
      Огризки й фекалії,
      До Лети летіла
      Навпрошки,
      Без посередників,
      Своїм ходом.

      Харону кивнула,
      що куняв у човні дірявому,
      про дорогу спиталася,
      прочитав по губах
      і махнув лівицею –
      отуди,
      золотенька.

      І серце тенькало,
      Як завжди зимне,
      І кров шумувала,
      як завжди синя,
      і комиші стояли на варті вічного спокою,
      і варто було
      у них,
      таких зелених,
      сховатися…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. щоденник
      дорогі-любі кияни,
      запрошую щиро на спільний творчий вечір Оксани Куценко і Ганни Осадко, який відбудеться уже сьогодні, 23 березня, о 18 годині у Будинку письменника (Банкова,2).
      рада буду вас побачити!
      з теплом,



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Дзеркало
      Погляну в люстро – чи нема, чи є
      Обличчя в рамі? І лице чиє
      Малюю я щоранку (туш_помада)?
      Чиї це очі, посмішка чия?
      І хто у люстрі – чи вона, чи я
      З тамтого (цього) боку листопаду?

      Де ірреальне і реальне де?
      Вона мовчить –
      Моє лице бліде.
      То час іде_веде по круговерті,
      То ми –
      вона і я –
      отут і там –

      Дві половинки, стулені життям
      По цей бік люстра і по той бік смерті.

      Слова одверті. Скло – немов межа.
      Притулим руки. Лезом від ножа
      Нам час розділить половинки серця –
      І відсахнемось.
      І не певна я, –
      Як Бог мене покличе на ім'я –
      Котра із нас на голос озирнеться?



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. київ_весна
      Замітають подоли спідниць
      і Сирець, і Поділ,
      У підземці тамтамом навиліт_навідмаш –
      підбори,
      Підбери – чи слова, чи ключі…
      Не до тебе говорить,
      Не підводячи погляду…
      Спробуй за нею піти,

      За мотузочку запаху носом вхопись, як Тесей,
      Мо і виведе – чи заведе –
      в лабіринти висоток,
      Запитаєш утретє –
      вона промовчить тобі всоте,
      Бо висмоктує час молоко із тужавих грудей,

      Бо людей –
      ніби маку на площах_площинах долонь,
      Ця весна – знавісніла.
      Цих станцій-дистанцій – до біса,
      Ці пістряві перекупки, ця малохольна Аліса,
      Що на лівому березі правий шукає либонь,

      Це дівча-шалапутка,
      ця жменя веснянок на носі,
      Ця ріка, що торкне язиком піднебіння ріки…

      Не підводить очей –
      ані тушшю, ні вгору, –
      бо досі
      Василіски у погляді –
      Як у полях васильки.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Сарматське море
      Знаєш, малий,
      Усі ми живемо на дні сарматського моря,
      «Ш-ш-ш» – каже хвиля вночі, обнімаючи берег за босі ноги,
      «Тс-с-с» – я шепочу, коли ти зриваєшся через сон,
      Відчувши, як до вікон сірими писками туляться душі
      первісних дельфінів…

      Де узяти повітря? –
      ковток, пів ковточка, чи скільки не шкода, аби перебути сю ніч,
      аби дотягнути до спасенної смужки світла на обрії,
      як перебрести убрід тягучі води сарматського моря,
      вічно присутнього у моїй чорній
      солоній крові,
      скажи, малий….

      Спить…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. ЗАПАХИ
      Завжди велася на запахи,
      йшла за ними на полювання,
      як фанатичний герой Зюскінда,
      очі заплющувала від розчулення,
      намацавши носом ледь вчутні аромати дитинства:

      : Теплий, солодкий – коржики з цинамоном – сердечка, овали, ромби,
      бабусина запашна геометрія вихідного дня;
      : Гіркий, що аж очі ріже – це вересень, дим уранці,
      палять сухе бадилля, «всі ми умремо» ‒ нічого уже не зміниш;
      : Солоний – море вночі, як воно дише мені на вухо, у пансіонаті, в Затоці,
      : Святковий – мандариновий дух, мішура, ялинкова хвоя...

      Запахи щастя вели мене на мотузці –
      : Чорний ґрунт, що тільки-но виліз з-під снігу – паркий і п'яний,
      : Всі відтінки паперу – від архівних запилених течок
      до свавільства свіжої типографської фарби,
      : Запах кави – уранці, у червні, коли все життя – попереду,
      : Дотульний м'якуш осілої в калюжку свічки,
      : Отой неймовірно збудливий, майже звіриний чад,
      коли до липневої зливи лишається півхвилини,
      і чорним набубнявілим небом шугають відьми-блискавки,
      і ти вся перетворюєшся на одного велетенського носа,
      і вбираєш, усоте усотуєш аромати життя, волі та істини...

      Завжди велася на запахи,
      ховала у потаємних скринях пам'яти,
      перебирала, як великодні листівки:
      лаванда, жасмин, матіола, печальні флокси,
      бруньки тополині, селера, базилік, тмин,
      аїр, полини, дух грибниці, сухого листя,
      найгіркіший – дубового...
      Ще –
      цей найкращий! –
      запах волосся твоєї дитини –
      молочно-сонний, усміхнений, безборонний…

      Аромати мінились, мінялись, плелися вінками,
      їх на шию вдягала,
      і тільки один душив:
      це солодкий до нуду, до розпачу, до безсоння –
      білих лілій_як смерті
      вабливий
      до жаху
      пах...




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Жмеринка

      Містечко_в_пальтечку миршавім,
      з пегасом на прапорі,
      з торбами на спині;
      Столичні потяги тут зупиняються на півгодини,
      чи навіть і довше,
      вокзальний Ленін, випацьканий у сріблянці,
      махає рукою, як диригент : «Усьо, приїхали»;

      жіночки із валізами непідйомними
      вправно маневрують пероном:
      «Варєнічки з сиром, картошкою, мнясом!»,
      до вагонів сунуть із ябками наливними,
      із наливками, пивом, кросвордами;
      вуйко з вусами голосно продає німу рибу,
      замітаючи копченими хвостами афсальти...

      Столичні потяги зупиняються тут надовго,
      І – доки міняють локомотиви,
      Тобто - хвости на голову безголову,

      стоять, курять, торгують,
      шило на мило, слова – на полову,
      із пустого в порожнє переливають, владу лають,
      витрішки продають, п'ють,
      і знов – еге-гей! у путь!
      тільки вже в іншому,
      протилежному напрямку...

      Дивне містечко,
      напівдорозі із дому до Києва,
      вічна точка неповернення
      моєї абсурдної батьківщини...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. 7 березня
      Ох, ті мухи,
      мухи–набридухи,
      білі, фатальні,
      неначе останні капці,

      летять,
      падають,
      осідають,
      сідають
      на пучечки підсніжників,
      що лежать задубілими зеленими трупиками
      у картонній коробці;

      на пучки пальців бабусі,
      що тримає оту коробку,
      примовляючи у підземці весни:
      «Молодой чєлавєк, купітє цвєти для дєвушкі!»…

      Вихор ахроматичного натовпу
      Штовхає мене у спину,
      Вперед, по тунелю,
      до білої цятки виходу,

      де віхола біло_мушна
      обліплює білі вилиці,
      залазить за комір
      і видирає із рук букетик,
      що купила сама для себе,
      бо –
      весна?



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Голос_спортивного_коментатора

      Не забуду ніколи:
      Як вовняна нитка Голосу_спортивного_коментатора
      Витягала мене із судомних грипозних марень,
      Вела,
      Натягувалася дзвінко на «Гол-л-л-л-л-л!»,
      Готова от-от увірватися,
      Та я міцно тримала липкими від жару руками,
      «Не відпустити,
      Не розпустити,
      бо тоді вже –
      все…»

      Хапала повітря ватяне,
      Як недолуга брасистка – воду,
      Бульк! –
      Але рятівне коло
      Голосу_спортивного_коментатора
      Маминими руками витягало з гарячки,
      І тато схилявся над ліжком,
      А я – щаслива!!!! –
      Посміхалась блаженно,
      Бо
      коли була хвора,
      То батьки не сварились ніколи…

      Веревечка зимових хвороб тяглася із грудня в лютий,
      Голос_спортивного_коментатора шпетив мене ночами:
      «Маленька брехлива жертовнице,
      Ти нічого не тямиш у цьому світі,
      Привозні мандаринки твого щастя такі зелені,
      : І – не ховайся, як страус, під ковдру солодких ілюзій!
      : І – що написано в книзі долі, того не об'їдеш возом!
      : І – пневмонія – дебільний спосіб батьків мирити!»
      «Мир–мир–миром, а пироги – з сиром» –
      Відповідала скоромовкою,
      малювала двох чортиків скособочених
      маму і тата,
      і себе –
      із руками розчахнутими –
      між ними.

      Дівчинка-линва,
      що схопилася міцно-міцно
      за берег
      лівий і правий,
      дитина-місточок калиновий,
      що,
      перекрикуючи Голос_спортивного_коментатора,
      кличе батьків додому...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. майже колискова
      Хлопчик, якого не знала,
      бо він народився у іншу еру...

      «Як там тобі було?» –
      гукни мені через глибоке урвище років,
      гукни,
      склавши долоні у рурку:
      «Е-ге-ге-гей, мала, тільки нічого не бійся!» –
      А потім тихіше:
      «А скоро і ти – будеш»...

      Золота доба піонерії,
      залізний самоскид під ліжком,
      мрії, високі та карколомні,
      мрії-винищувачі,
      що ширяли
      над тобою_малим
      у світі, як ніч, великому;

      Хлопчику,
      біла кульбабка волосся,
      прикушена нижня губа горда
      і шалене бажання вирости,
      протаранити впертою головою крижаний панцир,
      ніби найперший підсніжник у лютому;

      Хлопчику,
      люлечки-лю, хлопчику,
      гойдаю тебе на своїх колінах
      через роки,
      охопивши худими руками,
      сплівши із них кошик вербовий,
      люлечки-лю, хлопчику,
      то час наш спливає,
      люлечки-лю,
      то ти – у люльці моєї ніжності,
      хлопчику,
      якого не знала ніколи...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. жінка
      Говорила –
      неначе ковил пестила:
      «Чоловіки приходять і йдуть,
      як проминущі імперії,
      а волосся твоїх дітей все так само пахне
      пряним
      пряженим молоком,
      і не кургани то у степу,
      а груди твої довічні –
      тугі та тужаві, глиняні,
      що пипками, як бовванами,
      уперто стримлять до неба,
      де час і вітер
      тягнуть-волочать душу твою, жінко,
      ніби сухе-гостре-перекоти-куди?-коти-поле….»



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. мій ангел
      Мій ангел
      Із дерев'яним гребінцем у руках –
      Розчісував мене щоранку,
      Пальцями ніжними розплутував волосся моє нечемне,
      Барвисті стрічки любові заплітав у миршаві кіски,
      … Не бачила його, відчувала –
      Пучки стікали ніжністю,
      А потім
      у тім'я поцілував:
      «От і усе. Живи».

      Плач-не-плач,
      Озирайся-не озирайся –
      Полетів уже:
      Сонечок небесних цукерками годувати,
      Людям заплаканим надію давати
      На світле-щасливе-завтра.

      … а гребінець - залишив…
      Отже, колись повернеться.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. позитивнi рекомендацii щодо того, як пережити лютий
      У середині лютого, коли до весни як до неба рачки,
      І мінус двадцять чотири, і вже дістало,
      І, ніби рачок, ти ховаєшся в панцир шуби,
      Ще стільки цікавого можна зробити отут-і-зараз! –
      Тільки
      Не пришвидшуй подій,
      Не жени замилених коней
      Кучугурами днів і ночей безкінечно-білих...

      Перечитуй зимового Діккенса – чуєш, дзвенять дзвіночки?
      По крапельці пий кульбабовий еліксир Рея,
      Занурюй руки у плоть океану разом із Сантьяго –
      Вечір такий довгий, неначе линва,
      Риба з тамтого боку, а ти – тут.

      Не парся про те, що земля достобіса зимна,
      І ти не посадиш сьогодні дерево,
      (я мовчу вже про хату і сина, отой неодмінний кандмінімум,
      Який ніби кров з носа) –
      Чуєш? –
      У банку з-під майонеза запхай цибулю,
      Вона росте швидко-швидко,
      Зелені стріли додадуть тобі доброго настрою
      І сили жити.

      НадИхай шпарочку у замерзлій автобусній шибці,
      надихАй сусідок цинамоновим духом яблучної шарлотки,
      зліпи з дітьми останнього сьогорічного сніговика:
      їхні щоки будуть червоні, тугі, томатові,
      ніс його – нескоренний, начебто меч Джадая!

      Замочи в коньяку курагу із родзинками –
      Запах літа запаморочить твою голову,
      Закутайся в шалик,
      Послухай химерний щебіт –
      То легковірні синиці, що вгрілись обіднім сонцем,
      Тішаться, як маленькі!
      Їм хочеться швидше-швидше,
      Весно-прекрасна, прийди!

      Не клич із ними,
      Не пришвидшуй подій.
      Зігрій свої руки від споминів,
      Досмокчи потайки цю солодку бурульку зими,
      І буде тобі, дівко, щастя –
      Біле, пухнасте, цукеркове.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Речi, якi я люблю робити з тобою
      Наприклад:
      ...пити удвох глітвейн –
      важкий, як гранатовий перстень
      на пальчику вказівному,
      із корицевим запахом свята,
      із присмаком трьох колядок,
      щоб терпло від нього серце,
      щод дух дідуся Чарлза
      витав нам каміном теплим
      і мружив котячі очі...

      або:
      ...серед ночі
      блукати по вуличках Праги,
      Чи Пешта, чи навіть Львова –
      Де сива стара бруківка – луска кам'яної риби,
      Де робом яким не знаю провулки біжать угору,
      до ратуші, де говорять нам дзвони дзвінким металом
      про те, що уже настало
      прозоре, як небо «завтра».

      А ще:
      як сплітаєм пальці (таке макраме дотульне!)
      як поїзд – з паперу човник! – несе нас (до моря хай!)
      як білка танцює в соснах для нас свій свій вогненний танець,
      а ми, що внизу завмерли, –
      аби не злякати – ша!,
      як шалик і шаль – зелені – на наших плечах лютневих,
      і лютню Орфей притишив,
      бо ще Еврідіка спить...



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    49. сад
      Сплітались щовечора:
      Пагони рук тяглися одне до одного
      Через високі паркани умовностей,
      Корені ніг зросталися попід землею: ще і ще,
      Волосся зелене сплутувалось,
      Пелюстя цілунків осипалось у трави –
      Де чиї,
      вже й не збагнути...

      Ранок приходив,
      Як садівник ретельний,
      Із секатором у руках –
      І відділяв зерно від полови,
      І відрізав грішне від праведного,
      Боже від кесаревого,
      Гілку від гілки,
      Листя від квіту,
      Тіло від тіла –
      Чик-чик-чик...

      Лезо несхитне
      Крона скривавлена
      Пальці холодні
      Порожній зимовий сад...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. головний біль

      Біль такий головний, що у скроні гепає – в-і-д-ч-и-н-і-т-ь!
      Ей, альо гараж! Позасинали там? Від-чи-няй-те!
      Мовчу, принишкла, навіть при_мишкла, як мишеня,
      … Яке застукали за крадіжкою сиру
      Напівдорозі від холодильника до нірки –
      Причаїтися, за-вмерти, дихання за-чаїти –
      Чччччч....
      нікого немає вдома...
      чесно-чесно...

      Біль такий головний, що головою ходить туди-сюди,
      Ніби велике цабе, вчителька чи начальник ЖЕКу,
      Гримає навсібіч, накази_вироки роздає ,
      Указкою штрикає в очі з тамтого боку –
      сіточки капілярів чи чого там іще – як притоки Червоного Моря
      тріскають:
      спи…
      вечір спиняється напівкроці, наслухає причаєно,
      як ти калатаєш срібною ложечкою для мене чай із ромашки,
      як поцілунки, немов подорожники, виростають на хворих скронях,
      як біль – сірий, манюній, миршавий –
      затягує поцуплений шматочок рокфору у свою нірку:
      пі-пі-пі…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. пост_святковий синдром
      Дні_як_орда, всі на одне татарське лице,
      З вищиром посмішки нетутешньої,
      Блиском вузьких очей –
      Сунуть вперед і палять все за собою...
      Навіть не озирайся, не намагайся впізнати
      В попелі слів колишніх
      Сивий та ніжний ковил...

      Дні_як_чума, де на кожне «чому?» – тиша,
      Дим поховальних багать не дає заснути,
      Дзвоник калатає... зимні бляшані звуки...
      Звинно ламатиме руки сердешний вечір:
      Бам-м-м-м-м.....

      Дні_як_похмілля... Автобус незмінно перший,
      Два смітники, і скелети сухих ялинок,
      Пес чорно-білий поставить автограф жовтий,
      Аркуш святкового снігу стече водою...




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. як сива галька
      ...тонка галузка посеред снігів -
      як зморшечка_чи_риска поміж брів,
      двох берегів... Причаєні, імлисті
      минають дні -
      чи їх перелічи,
      ачи забудь, чи поховай, ачи
      склади в гербарій, як осіннє листя -
      не зміниться нічого. вітер ві...
      ялинка штучна, іграшки рябі
      висять, бо їх повісили висіти,
      як символ свята, радості, т.д.
      ...тонка галузка... плетиво бліде
      холодних тіней...сни, неначе діти,
      біжать, і руки тягнуть: ну ж, візьми...
      а потім - води, і веселі ми,
      і миготливий зайчик на осонні,
      і риби, що торкаються руки
      з тамтого боку сонної ріки,
      і наші дні - на дні - камінно-сонні,
      як сива галька...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Щедрий вечiр
      І знову зозулЕнька обліта
      три сАди_три терЕми_три світлиці,
      ліси, де між заметами лисиці
      зметуть хвостами списані літа…

      А дівчинка щедрує, сніг іде,
      на коси_як_ покоси, на бліде
      лице її, закинуте угору,
      вона мовчить, до неї Він говорить
      про все, що мусить збутися...
      Бо так
      палає глід на купині криваво!
      Підеш ліворуч чи підеш направо –
      твоє це право...
      Але Божий знак,
      немов маяк, у млі не розтає...
      - Дай, Боже, сили...
      - Доню, в тебе є...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. на чернетці зими
      Де її знайти, скажи-но, точку оту,
      крапку оту золоту
      на шальках долі,
      що поволі розхитується над прірвою,
      де паролі, і явки, і навіть квіти у горщиках
      білою ниткою та лівою рукою шиті…
      Шива багаторукий із синьою шиєю
      дивиться в небо біле,
      зерном і снігами засіяне,
      ворон рахує…
      Не згадує всує,
      по складах не повторює,
      не перекочує в роті, ніби дитячу «Дюшеску»,
      довге ім'я
      і короткий спогад
      про розшарпану ниточку слідів чорної білки
      на чернетці нашої зими...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. напередоднi Рiздва
      ...це так п-о-з-и-т-и-в-н-о:
      зустрічати сніг, що падає за вікном,
      із сонною посмішкою,
      потягнутися кішечкою,
      уявити:
      всі ці візерунки на шибі, крижані сердечка, прозорі квіти –
      особисто для мене, ніби ти їх вночі малював
      пензлем широким –
      олійна фарба густа, запашна, лискуча,
      малював із тамтого боку вікна-світанку,
      невагомо витав (сьомий поверх!), як Дух Різдва,
      чи сучасного, чи прийдешнього –
      хто ж його добере серед ночі, якого саме?

      ..................
      ... а вранці - потяг, о п'ятій.
      випита кава, спаковані речі...
      не до речі – валіза щоразу худіша, як вірний пес,
      що ж везти?
      До небес – за лімом – одна сукенка,
      По колінця, в горохи червоні,
      Смішна, як я...
      ......................
      ... я –
      що різна-залежна
      від літер, від тебе_вітру,
      невагомо витаєш
      із пензлем
      і пишеш мене:

      коли твої вуста промовляють
      «мале-е-енька» - звуки ладні, круглі, згортаються у клубочки;
      «золота-а-а» - опиняєшся усередині дзвону,
      він тебе втягує досередини – і тобою ж калатає;
      «н-і-іжна» - ти прозора билинка, ти кашка солодка, ти бабка
      срібляста, нечутна, тебе вже нема ніде...

      прокидаєшся –
      знову о третій –
      де сніг іде,
      де
      ти в береті з різдвяною зіркою
      береш мої сни за крильцята,
      і розфарбовуєш їх
      маковими цілунками
      світанку.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Ви ще дізнаєтесь про те...
      ...і Бог одарить (чи ударить) січнем,
      немов дарунком (як мечем двосічним) –
      бо надто пильно мрію бережем,
      бо час – як кров із горла – не спинити,
      ми – не дерева,
      ми – дереворити,
      ми лінії, прокреслені ножем,

      на чотирьох долонях. Чи вгадаю,
      куди веде, до пекла чи до раю,
      ота, найменша, під мізинцем, де
      манюня риска змінює достоту
      життя та долю;
      і питаю всоте
      у себе, в тебе, в Бога, що гряде,

      та нині ще у яселках...
      - Для чого?
      Малий мовчить, і ти мовчиш, дорога
      зникає між снігами...
      Так мете,
      аж три царі згубились між замети...
      - Скажи, що ж буде?
      І повідай, де ти?

      А Він: «Ви ще дізнаєтесь про те...»



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    57. Колготки
      Це ніколи не забувається –
      Дитячі радянські колготки
      Брудно-зелені, темно-сині
      чи якогось іншого депресивного кольору,
      ти соромилась їх найбільше:
      розтягнутих на колінках,
      зацерованих білою ниткою...

      «Горе ти моє... цибулькове!» -
      Склескує руками мамця,
      Не знаючи, як доладу перекласти російську ідіому,
      А я тільки мовчу,
      Нижню губу прикусуючи,
      Аби не розревітися просто отут,
      При свідках,
      Тулячи червону латку руки
      До розідраних – укотре - панчішок.

      ...А уночі присниться тоді,
      Що ніяких колготкок насправді немає на світі,
      Що це – шкіра твоя засмагла,
      Яку мама зеленкою поливає і нитками зашиває,
      І живого місця на тобі не лишилося,
      А тобі тільки 6,
      І ще жити та жити...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. про Божий світ
      Мені подобається думати, що просто зараз, у цей от час,
      коли я клямцаю на клаві, чекаючи обідньої перерви,
      десь на цій планетці відбувається стільки всього:
      народжуються діти –
      і втомлені породіллі лежать, розкинувши руки,
      і їхні червоні лона закриваються, ніби тюльпани;
      помирають старі –
      і їм вже не страшно, не гірко, не боляче,
      бо сніг сипле на їхні голови –
      пухкий і незмінно різдвяний.
      Ластівки зашивають небо, ширяючи попід хмарами
      Зі срібними голочками у дзьобах;
      Тихо ростуть евкаліпти – їм нікуди поспішати;
      Дим зі старого комина кашляє над полониною,
      Овечок лякає…
      А Бог бере їх на руці – кожну-кожнісіньку-білу,
      і люляє,
      І «не бійтеся» каже…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Аня_Мороз
      Коли Бога ще не було, а Ленін жив вічно,
      коли комп'ютери були великими й нереальними,
      як, приміром, слони,
      а я була малою-дурною-зеленою,
      то мріяла бути
      Дідом Морозом!
      Мене би усі любили й чекали – це раз,
      із меркантильною, звісно, метою,
      але ж таке життя, Анько…
      Діти в садочках вивчали б для мене віршики
      та одягали костюми зайців і сніжинок,
      водили хороводи під ялинкою,
      «У лісі-лісі темному» та інший репертуар,
      а я би сиділа на великому стільчику,
      замаскована у ватяну бороду,
      супила брови білі – для ще більшого авторитету,
      І роздавала пакуночки:
      Три мандаринки, чотири «Ромашки» та жменька «Дюшесу».
      … діти – немов ненароком! – тягнули б мене за бороду,
      Але вона б не відвалювалася!
      І тоді би вони заворожено шепотілися:
      «Та він спрааааавжнііій, чесно-чесно,
      ж-у-уба даю….»



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Дощ-снiг
      Дощ-як-закоханість, дощ-як-криваве-танго,
      що ритмом тамтамовим лупить у скроні,
      що коханцем-котиськом у шибку шкрябає,
      спати не дає,
      дихати не дає,
      пристрастю душу вимотує,
      ніжністю тіло бавить –
      гуп!
      Гуп-гуп-гуп по блясі, бляха-ж-ти-муха,
      Сни, як мишва налякана, хатою (головою) розбіглися –
      Годі зловити –
      Дощ!
      …а на ранок – так тихо-тихо,
      ніби Бог одягнув капці,
      і навшпиньках, і килимами перськими….
      Кілька градусів плюс чи мінус –
      і танго дощу-пристрасті
      переходить у колискову
      Любові Білої.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Для Оксани Куценко
      І шато, як шатро, і нічні шепотіння, тінь
      від руки чи від птахи, і трави густі, як коси…
      Ти нечутно приходиш – ти тишу з собою носиш
      як дитину, чи воду у глечику.
      Знаєш, ті

      переплутані станції, сплутані пальці, снива –
      то з Його гобеленів нитки_як роки…
      Ріки
      не повернеш назад, як не пустиш Його руки…
      Світла гривка на очі.
      А очі – як дикі сливи.

      Потім - арки, і лавки у храмах_німих_завжди,
      дикий кріп, виноградове листя, червоне винце,
      і мовчання густого налито по білі вінця,
      і тримаєш в долонях тремтячу жагу води…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. про мрію великооку
      Білявий хлопчик зі сну –
      Я з ним уже майже подружилася,
      Так часто він мені сниться.
      Дуркуємо, регочемося із ним,
      Ручка манюня в моїй – капку більшій – сховалася,
      Ніби Мишка у рукавичку.
      І просися, Вовче, чи не просися –
      дулі тобі! –
      не пустимо!

      Книги мені читає – і це в чотири! – прикинь!
      Губи копилить смішно,
      В обійми падає щиро
      З розбігу!
      - Лови! Не страшно!

      Але страшно – не упіймати –
      Як він колись скляну новорічну кульку...
      Бо сніг пластиковий, різдвяний! –
      Падав тоді у моторошній тиші сну –
      Сповільнено та кіношно -
      І розбивався-розбивався-розбивався
      Об ламінат реальності
      Насмерть...

      Прибирала віником на шуфельку
      Мрію великооку про досконалість світу:
      - Не плач. Усе буде добре, малий...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Жіночий світ
      Подивися на глобус.
      Це - довічно-вагітний, це звично_жіночий округлий світ,
      Таємниця - всередині, ніби ядро (чи дитина),
      що стукає пальцями з головного – тамтого! - боку,
      А ти по-змовницьки відповідаєш їй звідси:
      точка-тире, точка-тире, точка –
      виходь!

      А тепер – на мурашник.
      Міріади стежинок звивистих – то жіноча логіка вікопомна,
      Де одна на усіх спина тягне всемеро важчу сутність –
      і так -
      вічно.

      Ще – левиця завмерла перед стрибком.
      Сильні м'язи, що грають під шкурою золотою,
      Жертву звично приносить господарю –
      не зі страху, поваги чи ще із якоїсь причини.
      Та вона собі знає, навіщо...

      Вулик - вузлик свідомості, світ амазонок, де
      Первозданна жага ще у тілі стримить, як жало,
      Як жалюче наслання:
      Не здамся тобі без бою...

      Бо –
      жінка у жінці -
      ніби японські мотрійки:
      більша,
      і менша,
      і ще менша,
      і ще…


      Ці заховані-замасковані сутності, суп у супниці, помада на брехливих губах,
      Заморочки усі, замочки, вавки у голові, низка комплексів – ніби сині коралі
      Сльози знічев'я, ну, розбила люстерко, із ким не буває - та скалки у серці – ах!,
      І роки – ніби кола у дерева.
      Тільки зрубавши, ти їх перелічиш.
      Далі -
      Чи Галинка в Далі, чи Даліла – тільки шкіра покинута, оболонка, з якої втекла змія,
      Глибше, глибше дивися у неї, у цей чорторий, що відлунням кличе.
      Витягаєш мотрійок по черзі, усі п'ять перероджень,
      Де кожна із них – я.
      Придивися пильніше, милий:
      Це ядро,
      це бджола,
      це мураха,
      це вічність,
      це моє засмагле обличчя.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    64. Робітничі квартали
      Робітничі квартали
      прокидаються найраніше:
      капцями човгають,
      каву цмудлять,
      позіхають і голяться,
      у чорне вікно дивляться,
      а там – я.

      Дивлюся з тамтого боку,
      із мороку бельєтажу
      на сцену
      ранку такого осіннього,
      що аж зимового.

      Навіть ворони ще сплять,
      навіть Бог ще гарує у іншій півкулі,
      бо там Він потрібніший зараз, -
      коли вікна робітничих кварталів
      розцвітають у темряві
      самотніми
      китайськими ліхтариками,
      розвішаними знічев'я
      на похиленій сакурі
      київського світанку.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. як сонце
      Середньовіччя - вічне. Як тоді,
      Пливуть тумани сонні по воді,
      А люди палять душі та солому,
      І дим у дім заходить, і у сни
      Як стрічка, заплітається. Весни
      Не буде довго. Зернятку малому

      Ще треба сил і мудрості – дійти
      До суті, до основи, до мети,
      І та мета – довічна і зникома –
      У міжсезоння (чи безчасся) час
      Любити. Просто. Кожного із нас.
      Як сонце –
      що для всіх,
      але нікому.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. осінні мовчання
      Суха трава втомилася рости,
      і навіть ти втомився, навіть ти,
      і ані титли, ані букви.
      Буки
      стоять у тиші. Листя намело
      по кісточки. І зморене село
      немов дитина, проситься на руки.

      Дими тужаві, цвинтарі рябі,
      і пам'ять – ніби кульчик на губі
      в корови, що зітхає теплим тілом,
      Бо де воно тепер, оте зело? –
      ген-ген зелене диво загуло,
      і стерпле серце –
      від мовчання
      біле.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. осіння молитва
      Квіти, що заплющують очі на ніч,
      Бо втомилися,

      Птахи, що летять навіть потемки,
      Прорізаючи тілами задубілими
      Дощові хмари осені,
      Бо вже час,

      Неприкаяні підлітки,
      Що тусуються у підземці,
      Хукають на серця і долоньки одне одного,
      Бо так тепліше,

      Молюся за вас усіх,
      «Будь ласка, – прошу, – Господи,
      Не покинь їх усіх – жодного,
      Бо так страшно їм бути,
      а не бути –
      ще більше страшно».

      А Він посміхається
      і каже мені:
      «Добре».



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Оленка та її золоті кролики
      для Олени Артемчук

      …Моя золота Оленкo,
      дівчинкj кароока з радянської чоколяди,
      тулиш до серця свого великого
      кролика ще-безіменного,
      а потім ім'ям його нарікаєш
      і у сльозах вихрещуєш:
      - Біжи, кролику білий, на зелені луки,
      Де конюшина солодка,
      І життя вічне…


      …Та не біжить кролик, з тобою_малою лишається.
      І брати його, і сестрички – ціле кроляче царство! –
      у клітці твого дитинства,
      за лядою твого серця…

      …Пам'ятаєш блакитний щоденник?
      Акуратним учнівським почерком
      ти записувала дати та імена
      усіх своїх сумних незліченних кроликів:
      «Народився десятого червня, матір – чорна кролиця Єва, батько – білий королик Адам. Охрестився під іменем Авель, біла плямка на чорному писку, має добру та ніжну вдачу, дуже любить цвітну капусту…»

      …Зимна осінь – як невдалий вихід з Єгипту –
      пішли твої кролики вервечкою закривавленою
      на луки зелені,
      де конюшина солодка,
      а тебе у хустинці залишили:
      - Не ходи за нами, мала, бо не час іще…

      …і залишилися:
      клітка порожня,
      а очі повні
      і життя
      довге-предовге,
      як білі вуха твого останнього кролика…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Золоті геральдичні звірі
      Золоті геральдичні звірі
      з гобеленів зійшли –
      ці олені, ці леви, ці лані,
      на траву білу ступили
      лапами середньовічними –
      в Осінь...

      Ранок посивілий з калюжі пили
      вустами спраглими,
      а вода та була – криця...

      Містом блукали
      золотими тінями невагомими
      поміж
      автобусами жовтими
      і людьми сірими –
      носами дими нюшили,
      кривились, як немовлята:
      гірко...

      До ніг моїх терлися,
      литок торкалися,
      очима вологими,
      кігтями ніжними –
      мої ручні геральдичні звірі
      із прапорів білих
      туманних,
      молочних
      покинутих...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    70. дукачик на згадку
      Поплавці захололих качок на осінній воді.
      Та вода заколише – і лише,
      упавши на груди,
      ніби зморена жінка.
      І в рештку залишиться грудень:
      хай солодкий,
      нехай невагомий,
      нехай – як тоді,

      де крізь решето хмар нам нападає білих снігів,
      чи насипле, як борошна,
      ніжності повну комору…
      Колядник розпашілий
      колядку принесе знадвору
      про «Радуйся…» –
      і будем радіти між двох берегів

      чи Дніпра, чи Дунаю – не знаю.
      Міжбрів´я чекань
      павутинками зморщок –
      і де ж оте бабине літо?
      Де кульбабові вина і де реготуля-Лоліта? …
      Ніби срібну монетку,
      ти серце моє відчекань
      і повісь-но на нитку.
      Най нині тебе береже.
      Ой радуйся, господарю…
      Все почалося.
      Уже.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. банально про яблука
      Бережи їх усіх, Боже:
      клени притишені, що за єдину морозяну ніч листя усе згубили,
      птахів безіменних, що небо чорними нитками крил церують,
      траву посивілу, що миро роси точить уранці –
      бо любили вони беззавітно,
      безоглядно і безголово,
      чулим серцем своїм зеленим.
      Навіть птахи – зеленим…

      Яблука із синцями й синицями з небес падали,
      очі заплющували від страху –
      Гуп! –
      то і лежать поснулі…
      Сотні їх у садку – а зібрати уже нікому…

      Підніми їх усіх, Господи –
      до єдиного, до найменшого,
      до останнього –
      щоб не марно жили вони і вмирали не марно,
      торкнися долонями шкірки тугої,
      покоцаної,
      серця
      чулого і розчуленого
      із червоточинами
      осені та любові….



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. вереснева малина
      Осінь
      довга, заплутана,перемелена,
      ніби гендерна проза Оксани Забужко:
      … кома_кома_ще_ кома_зникома, знову коми-комахи до лампи липнуть,
      ці граки і горіхи – як же їх пронести до весни, через яке олов'яне вушко,
      ця вереснева малина – останній солодкий шанс залишитись у липні,

      де до спини прилипли піщинки,
      де мовчання розлита густа мармелада,
      де наші яблука крадені, поцілунки обірвані, прощання цурки...
      і зривається вивірка з гілки –
      і униз головою дурною падає –
      і збивається дихання –
      від розчулення
      від знечулення
      від малини у цукрі



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Справи на осінь
      …збирати у пучечки полин, розтирати у пучках гірке-що-аж-сиве листя,
      хоронити захололих метеликів, що Богові душі віддали
      у нейтральній зоні моїх двох шибок;
      поміж аркушів їх хоронити,
      у товстих словниках
      зі старим-ще-правописом,
      без гачечка літери ґ…
      …вервечки птахів проводжати,
      за кожною гускою плакати:
      долетить-а- чи-ні?
      …і навчитись нарешті плести на спицях –
      шалик для тебе
      віру для мене
      у те,
      що сніги сьогоріч будуть такими солодкими,
      що аж-аж…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    74. Далі буде
      …у Місті_Кольору_Сепія,
      в осені, що пахне кленами та корицею,
      шагренева шкіра нашого часу стискається щохвилини,
      і щомиті:
      менше її,
      менше її,
      менше її –
      та ми про це не говоримо.

      …Острів ліжка оточений водами –
      зеленими, як надія,
      важкими, немов повіки.
      Уже не чекаємо –
      ані зими, ні корабля рятівного…

      Заховатись, завмерти, не рухатися,
      злитися із тобою,
      зростися із краєвидами,
      як у дитячих «піжмурках» –
      а раптом вони не помітять
      і не покличуть додому?...

      …тривати у ваті тиші – та – аніруш…

      …І тільки риски наших долонь
      мчать уперед відчайдухами-велосипедистами,
      зухвалими у своєму безумі,
      і свідчать, як ті апостоли,
      що «далі таки буде…»



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Лавандрин
      18 вересня о 12.00, у Львові, у Конференц-залі Палацу Мистецтв - презентація поетично-кулінарного арт-буку "Лавандрин" Ганни Осадко та Олександри Шевченко (Ондо Лінде).
      http://blog.i.ua/community/662/786001/
      Ласкаво просимо!



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. і нічого
      ...сиділа якось на високій кручі,
      дерева і каміння обіруч,
      ручай і молочай, а ще цикади,
      і безмір часу - знизу і вгорі...
      і чоловік - історик - говорив
      про дні, коли жили тут кроманьйонці:
      плоди збирали, полювали, хмиз
      носили з лісу у свої хатини...
      аж серце зупинилося - вони
      далекі-проминущі - теж любили,
      і сни їм снились, і чекали дня,
      а потім ночі, і дітей веселих
      гойдали на колінах...
      ...спориші
      ...і терен
      ...і каміння
      ...і нічого...



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. снилося нині...
      ...снилося нині –
      розмова із Господом Богом.
      Я: щось пояснюю, вкотре збиваюсь на плач,
      ніби біжу не канвою балачки, а полем,
      «як воно буде?» уже не питання –
      стерня,
      що поколола до крові і п»яти, і серце…

      Голос притишений –
      : дівчинко, рік промине,
      і за водою спливуть, ніби листя посохле,
      всі твої біди-марнички, питання пусті –
      як шкаралуща горіхів – спливуть за водою…

      Я (недовірливо): «як все це трапиться, як?
      Люди ж не цяцьки в твоєму театрі…
      сотні імперій було, Вавилон ненаситний,
      Рим віковічний,
      і де вони, дівчинко, де?
      Там, де і сльози твої –
      потекли за водою…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. літературщина
      Що ти побачиш, почувши:
      «Старий і море?»
      ... Темна стихія нескорена,
      мрія, що рибою дужою
      долає закриті дужки мовчання,
      уперед і вперед, Сантьяго!

      Що намалюєш подумки,
      як почуєш «Стара і море»?
      ...тлін і кінечність,
      заздрощі, сум, лахміття,
      вічне корито дурощів неминущих...

      ...дівчинко мила,
      штампи – твоє намисто,
      хлопчику любий,
      бранцю химерних текстів,
      діточки рідні,
      жертви лі-те-ра-ту-ри...



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    79. дівчинка вже велика
      Дівчинка_вже_велика:
      цукерку за щокою ховає, любов у серці тамує,
      у гамівну сорочку здорового глузду щодня вбирається: –
      затяни-но тісніше, милий...

      Дівчинка_вже_доросла:
      черешеньки не на вушка міряє,
      а у банки талує –
      зима довга,
      та скільки того життя?

      Дівчинка_вже_свідома:
      Літо – любов невінчана
      сміхом і світлом сяє,
      а дощі – потечуть щоками..

      Дівчинко_Боже_збав_тебе:
      у люстерко поглянеш звечора,
      а там –
      осінь...



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. восьминога любов
      Все немов у Шекспіра:
      бо пожили так мало і болісно
      там, де темрява тисла стриножено,
      там, де небо було примарою –
      десь далеко вгорі
      та ніколи ніким не бачене...

      Любощі схарапуджені – протуберанцями в мозку –
      : кілька секунд тривали
      і тільки раз у житті –
      це ж воно і любов, діточки...

      ...він –
      ще нічого й не зрозумів,
      не спитав навіть в неї імені,
      у богині багаторукої,
      у коханки, як море, млосної,
      то й не мав кого потім кликати,
      бо помер на світанку...

      ...а вона, вже вагітна мудрістю,
      їстоньки перестала...

      ...як Офелія волоока –
      :кроками міряє печеру жіночих сумнівів
      і вервечками животворними
      стіни капища занавішує –
      намистини життям запліднені,
      щоб вродила любов сторицею...

      ...як Мойсей по мандрівці –
      :помирає змарніло-втомлена,
      коли тисячі діток народжених
      вперше пробують воду солону –
      чи сльози мамині...

      ...все немов у Шекспіра –
      чи жили, чи тільки снилося?
      Чи була то любов,
      чи інстинктів магічне плетиво?

      ...тільки дітки самотні здивовано вгору дивляться:
      Світлий Боже, шляхи твої дивні та дивні задуми,
      Вісім рук дарував – а навіщо вони сиріточці,
      Що не може обняти ні мами, ні тата мертвого?....





      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. перші повернення
      ...її перші повернення –
      з піонерського табору в червні, із моря в липні,
      її збиті колінця, її мовчання, її веснянки налиплі, –
      літо надворі! – а тримаються міцно на вилицях і на носі,
      сни її невагомо-вагонні, що ростуть, ніби трави, досі,
      у наплічнику галька – розкидати-збирати – така розрада…
      …потім – місто ранкове – як крем сметанкóвий. Зрада
      і собі, і дієті – наїстить донесхочу цього літа!
      Барбарисно-дюшесні цілунки, Ґумберт, Лоліта –
      ще у книзі...
      А липи розхристані, бджоли сонні,
      тепле місто – як мама на кухні. Пиріг. Осоння.
      У дитячій все зменшилось раптом – стелаж і ровер,
      підросли тільки квіти у горщиках. Бог говорить
      з нею вранці – чи голосом горлиці, чи бабусі.
      Поливальні машини усміхнені, сині буси...
      І живе – як домашнє завдання у зошит пише –
      перша тиша повернень. Навернень ранкова тиша...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. колискова
      ...Милий хлопчику, спочинь-но, розчешу твої кучéрі,
      поцілунки до вечері – то найкращий ліґумін,
      тепла втома невагома, наче хмара чорнобрива,
      чорнобривцями колише, тихо-ша, засніть, малі...
      Попливемо сном, і човник нас обох візьме на плечі,
      гойда-гойда, ластів'ята, заморилися за день…

      …і вночі – сплітати сіті з рук, і ніг, і снів вабливих,
      ніби рибки срібнопері, ротом на гачок пливти…
      Сон його – сріблясті хвилі, сон її – то мушля тиші,
      дотули до лона вухо – чуєш, як зітхає Бог?
      То чаїними слідами ходить їх любов-сновида,
      шкіра місяця волога, океанна кров густа,
      довга вервиця слідочків у пісках безчасся ночі,
      Не впусти руки вузької,
      виведи мене у день….



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. у плавнях...
      …у плавнях – прохолода і туман,
      вода – як роси... Рисочки аїру
      стоять несхитно по коліна в тиші,
      а крапки понад рисочками – бабки
      висять у небі... Сотні літер «і»
      у прописах білявої школярки –
      під лівий берег ці очерети...

      …а ти ласкавовітряно пусти
      по водах темних човника з паперу,
      ачей приб'ється бережечка, де
      старенький качур рясочку пряде
      і виглядає качечку додому…

      ...та рвучко вітер-диригент змахне
      тростинкою прозорою – і хори
      жабів затягнуть риголетто Верді
      про серденько зрадливе у красуні...



      Коментарі (38)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    84. бути травою
      Молода трава
      головою пробила зимову землю –
      шкаралущу сумнівів глинобитних –
      зелена, солодка...
      Мільйонами маяків кличе мене у квітні –
      :Бачиш, дівко, а ти боялася!

      Міріадами гнучких пагонів
      навшпиньки стає,
      тягне до сонця руки пристрасні
      у каблучках метеликів, сонечок великодніх –
      :Живи, – каже, ­– та нічого не бійся.

      ...Бо не страшно це насправді – ані жити, ані вмирати.
      Подивись на газон під вікном –
      бачиш?
      А тепер очі заплющ –
      чуєш?

      ...І серце зупиниться від розчулення,
      від запаху солодкавого
      кінця–та–початку –
      скошених тіл трав'яних,
      гільйотованих голів кульбабових:

      таких невимовно пахучих,
      таких безборонно усміхнених
      навіть після смерті...

      Бо жили
      днем єдиним,
      щирі сонцепоклонники,
      росою напоєні, дощами освячені.
      Бо були першими,
      бо стали обраними, –
      Зелене військо Господа нашого
      під білими хоругвами
      ромашкової вірності...

      - Навчи мене, чуєш, бути твоєю травою...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Місто
      Місто химерне,
      де міми, жонглери, черниці;
      губи – солодкі чорниці і чорна жага,
      фенікс волосся – і пальці плетуть плетениці,
      кучері, довгі спідниці, перон, пилюга…
      …день, наче кіт,
      на пістрявій перині засне…
      Місто блаженне, в якому щасливі та не.
      Місто, що місить життя,
      наче тісто на булки,
      місто – як вирок,
      на голову_сніг,
      як цидулка:
      похапцем літери курячі вгору і вниз,
      місто – бруківка, немов одруківка,
      карниз;
      голуб, що падає долу,
      а тінь голубина –
      вгору ширяє.
      Це місто – у небо драбина,
      напнута линва
      між «до» та «що буде по тому»;
      зграї драконів, цвіт груші, уперше – додому,
      не відпускаючи – чуєш! – твоєї руки…
      Місто – це звуки:
      голубка, трамвай, каблуки,
      Місто – як мітка чи родимка –
      щонайрідніше…
      Цоки і цоки.
      Зозулька в дзиґарику.
      Тиша.
      Втишено, вчаєно…
      Липовий чай.
      Охолонь.
      Місто, де руки зрослися листками долонь,
      гілля сплелося, коріння клубком повелося,
      сни, як синиці, щебечуть у кроні волосся,
      щастя притишене, як не-мовлятко, росте
      пагоном сонця:
      - Кохання моє золоте.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Боженько_що_один_на_всіх
      ...Боженько_що_один_на_всіх:
      без дискримінації за статтю, віком, расою та віросповіданням –
      посміхається всім однаково, ніч дає, а за ніччю день дає,
      чорним маркером вимальовує смужки на зебрах життів –
      тонесенькі, ніби павутинки бабиного літа,
      а потім з моєю бабусею кришить булку для голубів миру,
      і з дідом – у чотири мозолястих руки – пересаджує яблуньки,
      заглядає із-за плеча, як донька пише домашнє завдання,
      а потім кліпає разом з учителькою, перевіряючи його ж:
      кривулясті ряди похилених паличок,
      кілечка, які то тікають угору повітряними кульками,
      то стрибають донизу сухим горохом...

      ...Боженько_що_один_за_всіх:
      Шість мільярдів дітей нечемних
      (і це тільки в одній – блакитній – кімнаті)
      Шість мільярдів імен, що ірисками застрягають поміж зубами,
      І забути бодай одне – не можна...
      Від самого ранку Він на роботі:
      греко-католичкам у цвітастих хустках варить пшеницю для куті,
      шахідкам мигдалеоким застібає пояси на осиних таліях,
      будистським монахам завдає на плечі три плетені кошики,
      а потому з моїм старшим сином клеїть літачок із фанери:
      раз-два-три- почали! –
      і запускають у небо синє,
      і проводжають його поглядами
      і підтримують його подихами
      малий – знизу,
      а Господь – зверху....
      ...і летить отой літачок
      понад гори високі
      понад моря глибокі
      понад ліси густі
      понад пустелі пусті
      і сидить в літачкові чоловік мені_собі невідомий,
      що летить («до» чи «від») свого_не свого дому,
      тримай його на долоні, Боженько, невагомо, як павутинку,
      бо шестимільярдно перша – найдорожча тобі дитинка...
      ....і молюся півподихом:
      будь ласочка, всіхній Тато – сьогодні, завтра - і вже довіку
      бережи від біди,
      моровиці
      мороки
      світлого мені чоловіка,
      від жалю і від жала,
      від хвороби чорної,
      від отруйної, наче земля, води –
      порятуй його, Боже,
      поможи йому, Батьку,
      завжди
      завжди.

      26.1.2010



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. кропива дводомна
      Росте
      завжди самотою
      де не посій – там і вродиться,
      нелюдимкою саме тою –
      попід парканами й смітниками
      моєї відчуженої вітчизни:
      корінням – як дерево, глибоко в землю,
      руками – як дівчинка, високо вгору
      смутна одиначка вовкувата,
      синя_аж_зелена панчоха:
      «тільки без рук, будь ласка».

      Жалива велика,
      дівка схарапуджена,
      сто голочок наляканих
      навсібіч виставила –
      таку не візьмеш голіруч, не обнімеш,
      у пальцях скалочки
      жалких жалощів дитинних:
      як же мені не плакати?

      Кропива дводомна,
      де ти зараз, з ким ти зараз насправді?
      Два доми_два тереми в твоєму серці,
      дві риски паралельні на твоїх долоньках –
      Стоїш збентежена, роззираєшся...
      Перший дім_що у нім – виярок позад хати,
      де корінням в каміння вплетена,
      наче маківка в коси...
      Другий дім_в сні однім – бачений, та далекий,
      вирій лелечий сонячний –
      а в тебе і крил немає...

      Сестро моя наїжачена,
      джигуха золотоока,
      розкажу тобі казку дівчачу
      про лебедів зачарованих –
      одинадцять братів сердешних,
      і про Ельзу, як я, маломовну,
      що любов'ю і кропивою –
      (бо кохання – і слів не треба)
      що зелено-червоною кров'ю
      і жалкими голками у пучках
      їх_своїх від біди рятувала...
      А найменший – не встигла! – крилечком
      помахав – та у вирій подався...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    88. весняні посівання
      ...кіт-вуркіт сидить на ґанку, миє вушка, миє щічки,
      сонячні зайці стрибають з пучок пальців – раз-два-три,
      принесеш уранці квіти – теплі хмари снів бузкових,
      де цілунки – п'ять пелюсток
      наворожать нам весну.

      Час тече – вовняна нитка –
      шалик знов не дов'язала,
      спиці плетиво пустили – і водою все стекло,
      і бузки стоять навшпиньках,
      глечик з талими снігами,
      бузько з босими ногами,
      заєць сонячний – на ніс –

      стриб! –

      і жмені ластовиння –
      сіє-сіє-посіває,
      щоб на щастя – на здоров'я,
      щоб родила тут любов :)



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    89. лютневі пейзажі
      ...тут небо – як розбавлений кефір
      з полиці супермаркету:
      благенька
      прозоро-біла бовтанка,
      бо так
      тут забагато снігу та мовчання.
      ...немов у чані намочила прати
      ті простирадла Пані Хуртовина,
      де я колись із ним лежала в парі...
      ...тікає пара з коминків угору –
      хатинок жменя, кинута недбало,
      як зерна ті,
      що вже не проростуть...
      ...сніги та небо,
      та іще дерева,
      що руки піднімають млосно вгору,
      навшпиньках поставали, як дівчатка,
      аби його за шию обійняти....



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Метелику-Жуане, не боїшся?
      Він переміг Господаря, і Церкву,
      і ярмарковий натовп, що волав
      когось спалити?

      ..............

      …Ні, Жуане милий,
      не переміг,
      бо це - не бойовище,
      не герць шалений, не мисливський шал –
      дістати, упокорити, зловити
      у клітку слів і поглядів дівицю,
      довірливе пташа, яке не знає
      полону, що солодший за любов...

      …багато їх було у пташникові,
      бо ти ловець удатливий, Жуане...

      Тих відпустив, коли тобі набридли,
      тих обміняв на вина андалузькі,
      а ті сконали з горя, як лишив
      їх без води своїх цілунків чулих…

      … я - не така.
      Бо я з тобою - рівна.
      Бо чорна кров у тілі, бо жадоба
      всього і зараз, і страху немає.
      Таку ти не вполюєш,
      бо не жертва
      вона, Жуане.

      Адже певна сили:
      своєї і твоєї.
      Не тікає,
      а йде сама, куди вона захоче,
      щоб на горі найвищій – онде, бачиш? -
      владарювати тільки з рівним їй…

      …метелику-Жуане, не боїшся?

      …аквітанійський манускрипт відклала,
      дивилася на море за вікном,
      як човник – то приплине, то відплине
      від берега скелястого…
      і усміх
      її дівоцький на вустах бринів…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. гранатова любов
      …надвечір цвіт граната принесла в мої покої вірна Маріквіта:

      - Це вам, солодка донно, передав
      сеньйор у масці, імені не знаю…
      Зухвалий вчинок, адже всім відомо,
      що квітка із граната – знак жаги…


      …вощані пелюстки такі вабливі, як поцілунків памороч, очей
      не піднімала, потемки чекала
      його приходу, як зміїно_жала,
      що душу вип'є з горлечка мого…

      навпомацки
      гранатне розбирала
      доспіле тіло…

      ... Сік перебродив
      у чорних венах,
      і тужаву шкіру безстидні пучки вправно віддирали,
      і роздягали донну молоду,
      і млість текла притоками-руками,
      і сонце пульсувало в животі:
      - смалке заласся!
      - ладо світлоокий!


      …і ця жага розчахнута граната,
      мінилася кривавою росою,
      хребет дівоцький – тятива напнута,
      а лук –
      то тіло легіня, і лет
      стріли жалкої серце роздирав їм -
      надвоє, троє, п"ятеро, на друзки,
      і їхній світ конав од хитавиці,
      від надміру, від наміру: іще.....
      іще-іще-іще-не зупиняйся....


      ...і бризнула гранатова знемога
      на льон постелі, на пелюстя губ -
      напіввідкритих, жадібних, дитинних,
      і посміхалась донна, і повіки
      її тремтіли, ніби мотилі...



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    92. з лавандою...
      вербовим прутиком - по глині...
      заміси
      слова і суті - у єдине тіло,
      що на світанку щастям зо-ло-ті-ло:
      воно - хотіло, і воно - летіло,
      немов лелітка -
      із медвяних снив

      у бурштини чекання, в руки долі,
      де краплею на споді - мураша
      зав"язло у смолі:
      його душа
      спочинку просить...
      ти цілуєш - "шаааа....
      засни..."

      ...і засинає,
      і поволі
      збуваються обітниці усі,
      що дані
      травам, каменю і житу,
      тобі, мені, метелику, осі,
      зозульці, лані, мигдалеві -
      ж-и-т-и:
      не ворожити "чи буде, чи ні" -
      триматися за серце чи стеблину...
      ...і павутинка усміху полине,
      де полинові пахощі сумні
      з лавандою сплелися
      воєдино...



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    93. перстень кинула в криницю
      перстень кинула в криницю:
      перса тугою повиті,
      наче бинтом туго-біло,
      щоб молозиво приспать...
      сон короткий, невагомий,
      по воді - по люстру кола
      не дивись у ту криницю -
      там живе тужавий біль,
      там луною кам"яною
      хтось зове тебе, тобою
      хтось зітхає, і причинно
      ходить в луках тінь чиясь...
      перстень кинула в криницю -
      і Зорею він озвався,
      і руки її торкнувся,
      і уже не відпускав...



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    94. ворожила-замовляла...
      ...ворожила-замовляла, як мале дівчисько вперте: води-луки-тіло-руки, поєднайтесь в круговерті сну вабливого, щоб зранку не розплутати нікому...сонце знову ставить кому, і за коси витягає із намріяного раю, із придуманого дива...
      За вікном – промерзла слива голо світиться від тиші, листя – покотом, і миші з поля, як з Єгипту, сунуть, морем-по стерні – до дому
      ...
      мого дому, що лишила, загубила, ніби шило, в скирті долі...
      ...
      сон поволі знову склеює повіки... ворожила чоловіку по долоні аж до ранку: ця триватиме дорога, ця трава – волосся Бога, це коріння – слів предтеча
      головних,
      та не важливих...
      ...
      Зацвіли у сні черешні, потім – в тіло одяглися, потім – соком налилися,
      потім – усмішка сяйлива
      вуст її-його...
      достоту,
      не збагнути, де чиї вже...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    95. вже
      ...вже
      павутиння в Ірій відлетіло,
      за журавлями загуло, і тілом
      примарним
      одноденка притулилась
      до хризантеми сивої...
      така...
      Така вже осінь... тиша шамотлива,
      сухе галуззя, кинуте квапливо,
      як поцілунок
      чи
      бентежне диво,
      багаття щастя
      в пам'яті садка:
      рука над руку...
      Гілля заплелося,
      немов слова у вірші, чи волосся,
      що після ночі – втомлене, дріма,
      обнявши шию...
      І розбита хата
      стоїть, як жінка в білому...
      Чекати
      вона втомилась...
      І цвітуть блавати
      на серці, на порозі, на...
      ...зима.

      3.11.10



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Флотилія фантому
      наш п’яний корабель - флотилія фантому:
      осінні авеню - погідлива ріка,
      де листя ще горить, як Жанна, і по тому,
      влітає димом в дім до Бога, і тіка-
      ють
      роки-мотилі із рук моїх на голос:
      де золотом - струна
      і цятка нічника...
      ця пристань дощана, і дощ, і жовтень голий:
      ця голо-
      грама мрій
      чи голочка,
      яка
      нам вигаптує ніч - шовкову і невмілу,
      де шепотом - іще
      чи шерехом - іди...
      і п’яний корабель вросте у тишу білу
      і зацвіте любов на дзеркалі води



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. п'ятий океан
      Маломовна дівчинка, що будує замок на березі океану –
      зосереджено прикусує нижню губу, риючи фортечні рови,
      крапелька за крапелькою віртуозно зводить готичні шпилі
      та дрібненькими мушельками (без дірочок) викладає дахівку башти
      (погодьтеся, мушлі з дірочками не надаються до будівництва):
      «Дах протікатиме» (загинає один пальчик)
      «А ще їх можна носити на шиї» (другий).
      – Тут житиме золотокоса принцеса! – оголошує урочисто,
      дбайливо сплітає кубельце із перетлілих водоростей,
      ковдрочка – чаїне пір'ячко,
      подушечка – із білого каменю...


      Кирпатий хлопчик – шибайголова з облізлими плечима,
      зі жменею ластовиння – наче білі мачинки розсипалися по шкірі –
      годі й визбирати! –
      зиркає лиховісно з-під картатої панамки:
      – Ану стережися! Я ж – найлютіший пірат усіх п'яти океанів! –
      падає шулікою на курятко маломовне: «Так тобі, так!» –
      притоптуючи знічев'я
      приминаючи кулаками
      пісок до каменя
      траву до води
      ... і мушельки з дірочками на груденятах дівчинки
      ще довго-довго здригаються від ридань...

      ...бо не знають ще –
      океанів лише чотири, а сіль – одна на всіх,
      піщані замки для того й створені, аби бути зруйнованими,
      що за мурами і ровами не заховаєш мрії золотокосої,
      і чим більше даєш – тим більше отримуєш на віддяку,
      не бійся своєї ніжності, хлопчику-галабурнику,
      не бійся своєї вразливості, дівчинко-тонкослізко,
      бо Життя відходить, як Океан при відпливі,
      а Любов прибуває, як молоко у грудях.




      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. де горохи білі
      Найперше – запах. Липоцвітна мла,
      що мляво вигинає жовту спину,
      як літня кішка... Мчати без упину,
      і безголово падати! – мала,
      в сукенці синій, де горохи білі –
      в зелені трави! Клеймами на тілі –
      іржаві плямки йоду – дуй чимдуж!
      Добігти,
      і пунктирно-білий вуж
      за крейдяними стрілками: знайди!
      Її за руку виведе з біди –
      по лабіринтах пам'яті, дворами –
      туди, де всі живі, де голос мами
      летить дзвіночком, і луна по тому
      шукає доню в сутінках:
      - До-до-мууу...
      - Ще трохи, маааа!
      І коники надсадно
      мелодію підхоплять – і над садом,
      над липами, над бруком полетить:
      Життя – це мить.
      І щастя – мить...
      Щемить
      медова туга вчаєна. І чаєм
      лікує мама сльози та відчаї,
      і човником відчалює в «тоді»
      блаженне літо – кола по воді –
      пускає жабок дівченя цибате
      в горохах білих.
      Класиків квадрати:
      «Сім-вісім-девять-десять-сонця коло!»
      Назад – на правій ніжці...
      Завтра – в школу.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Хлопчик-Старий
      .. худорлявий хлопчик-горобчик великоокий

      Із вічною скрипкою у роздовбаному футлярі,

      Із акварелями по-мокрому,

      А потім мокрими завіконними краєвидами –

      Осінь тоді видалася сльотавою,

      І ангели, пролітаючи понад зоною,

      Губили сіре качине пір'ячко....

      - Куди ж ти полинула, на кого покинула? –

      шепотів самими лише вустами засохлими –

      :французька падала під ноги сухозліткою

      :німецька гайворонням кашляла попід хмарами –

      бо з янголами і споминами він мовчав українською...



      - Як ти там, – питав у неї дитинної, – дівчинко світлокоса? –

      Звівши очі до неба, поклавши руку на серце

      Інколи – на своє, інколи – чергової жінки у ліжку.

      ...вони зазвичай сміялися і відповідали чужою мовою.



      ...Старий – що здоганяє самого себе,

      наче велику рибину –

      У вутлому човнику Гемінґвеєвих пристрастей –

      - Тікай, рибино, тікай!

      Гребе через ніч – до світанку останнього,

      До перону осіннього,

      До мирного сну солодкої світлокосої дівчинки....

      "Мальчик-Старик"

      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Для О.К.
      По снігу навпрошки...
      Від підошов
      на животі алеї чорний шов:
      вона прийшла
      чи він кудись пішов –
      і тенька
      як олов'яне –
      серце, не солдат –
      у лабіринтах споминів і дат
      ще хукає на пальці снігопад:
      - Маленька...

      … така мала – мачинка, мушля, ма...
      мрійлива мама – втомлена зима,
      - Ca va?
      - Tres bien...

      І сміх, немов crеmant -
      солодкі бризки!...та думки-ординці....
      ...та образок на стишеній стіні
      Хитає головою: доню, ні...
      ...і Місто місить тіні та вогні:
      У ринці.

      … Замісить густо: гумус-градус-страх,
      Миршаві хвойди що три слова «нах»,
      ристалища ворон на смітниках…
      По тому
      гірчить утома, як міцне мате…
      Ходи сюди, кохання золоте,
      А потім Бог усіх –
      як сніг –
      змете –
      додому

      У час Безчасся.
      Вчаєна хода:
      Листочком клена – діва молода,
      Біжить малий нестримно, як вода, -
      До мами....
      ...якби до того берега...
      якби...
      ...цілуються на гілці голуби...
      ...до дзьоба – дзьоб...
      ...торкаєшся губи
      губами...



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Тотальне безсоння (день 15)
      Тотальне безсоння – два тижні – куку, зозулько,
      Ще ніч перебути – не полем брести навскіс,
      І кіс серпентарій – круг білої шиї
      мулько
      І кулька навиліт – під ноги –
      адью, Улісс,
      Небачений досі – доволі чекань –
      достоту
      Дурного робота – його виглядати
      всоте...
      «До»–«ре», а з найвищого «ля» – як зі скелі – в Лету:
      «Легкого польоту!» –
      :тузи
      :королі
      :валети...
      Та дзвінка козирна – дограти в цю ніч, і ґрати
      На вікнах сумління... осине гніздо думок...
      - Давай в підкидного.
      Не страшно зі мною грати?
      - На душу?
      - На душу.
      - Задушиш?
      - Задушу.
      - Ок.
      Окате мовчання пливе молоком до хати,
      бо води недремні зірвали міста-мости..
      ...і тиша звивається гадом: не спа...не спати...
      ...гаряча бритванка постелі
      де риба – ти.

      І лусочки щастя – ножем вогняної хоті
      А місяць, а серпик, а серпень...
      а що там...
      потім?
      І шкіпер регоче – до раю без шкіри? зась!
      Тотальне безсоння
      Тотемна любов
      Ка-
      -рась
      ...то темне відлуння – ундіна співа – ні звуку...
      І води надходять – вже вище і губ, і брів...
      ...якби тільки міг
      потримати мене за руку
      ...якби тільки душу зігріти
      мені
      зумів...




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    102. Осінні парки
      Три шпарівні ґаздині – сиві парки
      Прядуть куделю осені у парку
      Артроз суглоби крутить, та припарки
      Як мертвому кадило, і сумна
      Похукає в долоні Нона перша,
      Безсонну втому на коліна сперши,
      Бо сонні риби утікають з верші
      Бо все – марнота
      І усе – мана.

      Веретено тікає, як достоту
      Життя стікає з п'ятниці в суботу,
      Децима друга не спитає, хто ти,
      Її робота – стежити за тим,
      Як стежка-стьожка стелиться під арку…
      Шукай її – тепліше… тепло…парко…
      Як жовта білка у зимову шпарку,
      Збігає шпарко ниточка у дим,

      Як в дім до нього…
      Дивно і пустинно,
      Нечулі руки пестять зимну спину
      І парка третя затремтить: дитино,
      Ти не повинна, як не хочеш, та…

      Воли волочать темряву вологу,
      Впряглася й Морта (вже якась підмога)
      Листопадове прядиво убоге,
      Лише у Бога – голка золота.

      А гола тиша вляжеться на груди,
      Як сивий камінь чи гіркавий грудень,
      Воли умерзнуть в груддя, і маруди
      Ворони галасливі…
      І тіка-
      ють
      жінка-осінь-нитка – три в одному
      з отого диму та отого дому
      І третя парка мружиться крізь втому
      І не здригнеться парчина рука…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    103. допоки зеленою тушшю
      Колись вони були кругленькі й барвисті,
      І вона напихала їх повен рот,
      перекочувала дитячим язиком,
      Терла до піднебіння –
      Доладні цукерочки монпансьє,
      Дорадчі слова довічної мови.
      І кожне з них – від першої до останньої літери –
      Було велике, як Тато,
      І досконале, як Мама.
      …від частого використання слова стираються –
      Немов ґумкою у школярському зошиті з укрмови –
      Коли помилку визнати іще страшно,
      Коли похапцем шуруєш несамовито,
      Маскуєш серед морфем,
      Мізкуєш – та хто там помітить?
      Зайву – зайду - літеру
      Чи зайвий – черговий - рік життя?
      …чи от навесні –
      заходиш уперше в літній будиночок, що відзимував без тебе:
      відвохлі книги стосиком на підлозі
      запах невидимих всюдисущих мишей
      буйки дрібної мошви у карафі з виноградним оцтом…
      і поміж двох шибок – у найсвятішому місці
      переходу_приходу_перетину,
      куди малою дбайливо викладала купки вати,
      і круглі – досконалі бо новорічні - кульки
      (такий собі доморощений вертеп радянського свята,
      благенька імітація засніженого райського саду)
      поміж двох шибок – засохле торішнє листя
      і порожні кокони зотлілих метеликів…
      …мово моя, я вже не вірю тобі
      Не відчуваю тебе на смак
      Не перекочую в роті
      Як дівчинка кольорові дрібочки монпансьє
      Як Демосфен морські камінчики сенсів.
      Бо порожні слова – сушені горошини
      Падають і падають на підлогу,
      Закочуються у шпарки свідомості
      Губляться в закамарках пам'яти…

      …мовчатиму тобі калиново,
      Мовчатиму тобі довго – цілу зиму мовчатиму –
      Допоки у коконах не народяться метелики
      Допоки слова знову не стануть солодкими
      Допоки зеленою тушшю сивочолий Бог
      Не напише найперший ієрогліф –
      «Кохання».




      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    104. без птахів_без листя_без трави
      Торкаєшся мого обличчя, наче люстра у порожній залі –
      Проводиш пальцями по гострих вигинах вилиць –
      Ніби не віриш, чи боїшся повірити…
      Тонка оболонка, півпрозора плівочка моєї шкіри зимна,
      ніби я - запакована свіжозаморожена курка із супермаркету.
      З тією хіба різницею, що синюшні ниточки вен на скронях пульсують:
      Тук-тук-тук, - і потім цок-цок-цок, як старий, дідів іще годинник.
      -Зозулько-зозулько, скільки років іще чекати?
      Чи ти це питаєш у мене,
      чи я – у пташечки із дзиґарика?
      ...Я завжди страшенно мерзну в цю пору перших снігів –
      Час Кінця, одвічної порожнечі, загубленого зеленого шалика, задубілих пальців
      Шибеницького (від слова «шибениця») завіконного пейзажу, коли весь світ
      – без птахів, без листя і без трави –
      нагадує один великий сиротинець.
      - я, - кажеш ти, - люблю, - і розламуєш велику помаранчу,
      що невідь-звідки узяв серед ночі – тебе, - і годуєш мене з руки, як довірливе маленьке звірятко…
      …цівочка соку - солодка дезертирка - тікає униз по шиї і ховається у видолинку грудей,
      але ти перехоплюєш її ніжними – пильними – вустами…
      а потім усе сплутується, і межі стираються, і слова, і обриси,
      і сон заплітається за сон, як густа дівоцька коса.
      …і ми уже не бачимо, як на світанку
      великою циганською голкою церує розлізле небо
      вершник Часу Кінця –
      віршник Часу Початку -
      ангел у ватно-марлевій пов'язці.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    105. Осінні акварелі - І
      замерзла лепеха у ноги босі,
      лелеки відлетіли, легіт трав
      сухот набрався, кашляє до ранку
      стара верба над чорториєм цим.
      і білий дим – густий, гіркий, ранковий,
      як привид піднімається зі сну…
      ніщо не потривожить мертву тишу …
      лише тоненький голос: «спи-засни» -
      то люляє посивіла русалка
      до хлопчика в колисочці з лози…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    106. Туман
      ...Білим кістяним гребенем чесатиму волосся осіннього туману,

      Він приляже на мої молоді коліна найніжнішим із чоловіків,

      Лежатиме тихо, сонно, ані рисочка суму, ані чуття якого

      Не ляже зморщечкою на його високе чоло,

      Не схвилює його повних дитинних губ,

      Не вкриє павутинкою шкіру біля очей.

      -Люляй-люляй, туманочку,

      Дівка вишила сорочку,

      У любистку полокала,

      Свою долю накликала...


      Співатиму півпошепки, і чесатиму біле волосся,

      А він вдаватиме, що спить, і посміхатиметься,

      І барвисті метелики з його снів сідатимуть на мої руки,

      І його тіло проросте в моє тіло,

      І білий гребінь лунко упаде на долівку,

      На ранкову долівку готельчика в БудаПешті....



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. ниточка із Божого вишиття
      ...та стежка – загублена біла нитка –

      Стекла зі столу і зникла під лавою...


      Каганець сонно блимає єдиним оком у ніч, надворі хуга,

      Ані душі, ані півдуші – білим по білому – білий світ...

      Господь Бог –

      теплі руки, плетені вовняні шкарпетки, довге сиве волосся

      тонесенька голочка – надто тоненька для огрубілих пальців

      довго мружиться, заплющує одне око, намагаючись поєднати

      небо і землю

      голку і нитку

      тебе і мене,

      а тоді зачинає мережати дрібнесенькими стіжками полотнище долі:

      бачиш – синє море з білими баранцями хвиль?

      нікуди не поспішає, гладить батьківською рукою кожнісінького баранчика

      з кошари на найвищій зеленій горі,

      а тоді вишиває хатинку (хто-хто в рукавичці живе?)

      і дитинку на лавці, і квіти, і котика, і чоловіка...

      потім довго мружиться, вдивляючись у морок,

      намацує поглядом білу ниточку загублену

      і дбайливо – Господар! –

      вплітає у мереживо світу...

      ....і тепер я знаю, куди маю іти...



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    108. кольорові камінчики
      …уже тиждень я відкладаю важливий телефонний дзвінок.
      - Завтра, - кажу я собі,
      щодня кажу «завтра», от уже сім «завтра» проминуло –
      хоч бери нанизуй на шворку листочки календаря –
      якби я його лише мала, отой гадський календар.

      - Який хосен відкладати невідкладне, - гніваєшся ти, -
      Однаково не мине тебе чаша сія,
      Біжи, дівко, біжи, бо життя вислизає з-під твоїх ніг.
      Бо час розкидати каміння часом закінчується доволі несподівано…

      А я вдаю, що не чую, і дивлюся на дощ.
      А каміння вже – гей-гей…


      Ти малював колись акварелі по-мокрому?
      Найцікавіше в них –
      що ніколи до пуття не знаєш, що отримаєш у фіналі.
      Як, власне, і в житті, Серце моє, як, власне, і в житті…

      …і згадується чомусь найдріб’язковіше:
      - намоклі ожини в лісі – як бубнявіли вони на обпатраних кущах,
      немовби пипки налюблених грудей, і твої чорні солодкі руки;
      - чи метелика, що невідь-звідки взявся у моїй хаті на Різдво;
      - чи взагалі дурницю – як листувалася в третьому класі з болгарською дівчинкою,
      із міста-побратима Слівена, і вона надсилала мені кольорові листівки;
      - чи коли випадком знайшла дитинячий секрет під деревом –
      Поралася в садку, аж лопата цьовокнула об щось дзвінко –
      А ген там, на глибині півруки –
      Кілька облізлих фантиків, жменя намиста, мушлі, і півзотліла
      Чорна і біла, біла і чорна світлина –
      (ніжки в панчішках, сукня в горошок, потім – немає…)
      І напис – отако ззаду, просто навпрошки…
      літери важко розібрати…
      Не мій почерк…
      Ні, таки не мій…


      …а знаєш чому спогади, коли їх щоразу собі нагадувати, стають гладенькими?
      Бо з них від частого використання стесується все зайве,
      Всі оті недолугі сварки-слова-вчинки-докори,
      І от вони вже гарні-плескаті-круглесенькі, як кольорові камінчики –
      Хочеш – складай з них мозаїку,
      Хочеш – збирай у торбинку,
      Хочеш – пускай жабки
      По гусячій шкірі
      Останнього
      Осіннього моря…



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. Іріт
      Ґвалтовна евакуація із міста гріха тривала.
      Дівчата мишками наляканими носилися по хаті,
      хапали якісь лахи, пакували валізи.
      Чоловік – втілення чеснóти та віри –
      стояв на порозі, схрестивши руки на грудях,
      і підганяв:
      «Не беріть нічого зайвого! Лише найнеобхідніші речі!»
      …Врешті, кожен взяв тільки самого себе.

      Вони дерлися вгору, все вище і вище –
      що врешті і море (мертве-мертвісіньке)
      валялося долу люстерком загубленим.
      Доньки, як дві молоді кози, бігли попереду:
      сильні засмаглі ноги на тлі стовченого ґрунту
      виблискували, наче колони храму…
      Здавалося, що вони геть забули вчорашню батькову мíнянку:
      шило за мило, тіло за тіло, душу за душу.

      Але ж вона – не забула…
      Вона йшла останньою – і спиною відчувала своє місто:
      тисячі обпечених пальців тягнули її за поли,
      чорними обвугленими сірничками-руцями
      кликали її діти, і волосся їхнє шипіло,
      і запікалось дрібнесенькими ґульками:
      Сссссс…
      Ооооооо…
      Дооом…


      А тоді загуркотіло…
      І чоловік,
      не озираючись,
      констатував щось про пекло і Божу кару.
      Про що вона згадувала, ця постаріла жінка без імені?
      Жінка, що залишилась в історії жити і помирати вічно –
      з іменем мужа - власністю мужа - карою мужа
      лотом не викупленим на небесному аукціоні –
      «Жінкою Лотовою»?

      Чи пригадувала вона дитинство, гойдалку на схиленій смоківниці?
      Чи сад із оливами, чи подружок волооких,
      чи кішку покинуту, чи срібні тарелі різьблені?
      Хто знає, хто скаже?
      Хто посвідчить, як із замшілого цвинтаря
      Батько й мати у білих саванах махали до неї руками: «Тікай, доню?»
      І вона тікала.

      Попереду була тільки спина чоловіка –
      його широка волова шия, плечі на півсвіту.
      Що він сказав їй тоді – не озираючись, не подавши руки –
      завжди перший, завжди правий, завжди гостинний?
      Що вона йому мовила?
      Хто знає, хто скаже?
      Хто посвідчить, яким голосом, яким спогадом, яким голосінням
      Струсонуло її рідне місто – гріхом породжене, у сірці висвячене?
      Яким божевільним крематорієм – що живих убиває, що мертвих оскверняє –
      (вогонь_душу_вигонь)
      Здався їй божий та білий світ?

      ….А коли вона встала-до-землі-припала,
      коли вона стала стовпом соляним,
      Межовим знаком «проїзд у рай строго заборонено», -
      чи спинився він, чи помітив він, чи озирнувся до неї –
      жінки без імені, дружини вінчаної, лоту не викупленого?
      А чи пішов собі й далі
      у світле своє майбутнє,
      У край свій обіцяний,
      У рай свій правильний?

      …ангели Господні, гості дому їхнього –
      Чи ж не напувала, чи ж не годувала, чи ж ложа вам не стелила?
      Подробіть стовп соляний на крихточки,
      в яселка занесіть, де ягнята сплять,
      де віслюк вухами тишу різдвяну пряде,
      де корова диханням зігріває –
      най злижуть язиками прощення
      сіль її гріховну,
      любов її солодку.

      І найстарший – з вогненними крилами – нарешті запитає –
      То як же тебе звати, дружино Лотова?



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    110. осінні алюзії
      …відьмацьке наслання: і берег, і місячний мул,
      Що шворку слідів загубивши, торкнувся губами
      Цього чорторию, як чорного вимені мами,
      Цього божевілля - спокійного, наче намул,
      Де води, змережані колами, сколені досі
      Як віспою – рідне обличчя,
      Як втратами – осінь.
      За колами кола спроквола – і мариться знов,
      Що човники плинуть – флотилія тане і тоне
      За списком Гомера, і то не химера, і то не
      Армада недремна, гурмовище багатотонне,
      А листя прозоре_ долоні_примарна любов…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. осіннє замовляння
      Сивим дощем недремним,

      смутком – як сон – даремним,

      піснею, що – злітає,

      снігом – який прийде

      врешті по цьому листу…

      …осінь заграє Ліста…

      …Боже, яка барвиста

      казка, ота, ми де…

      …Боже, з якого дива

      буду така щаслива,

      тронка дзвенить у тиші,

      зріють поля бажань,

      …ніжності, що – над небо,

      …спрага, яка – до тебе,

      …досить довічних «треба»…

      - Будь же щаслива, Ань…

      …треби усі – марнота,

      Божа свята робота –

      біла як сніг дорога

      їх доведе туди,

      де – золоті ворота,

      де не спитають «Хто ти?»…

      …бачиш – біжить небога

      стежкою

      до

      води?




      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    112. до питання минучості життя
      Ні,
      милий,
      не життя минає. Ми минаємо неминуче –
      як водогін зіпсований – спершу крапає, а потім – цівочкою тече,
      і спинити хочеш, і руки мочиш, і серце мучиш,
      А Бог – вічний сантехнік – усміхається через твоє плече –

      як (Homo)
      ти метушишся, міняєш клапани, сальники, інші прокладки долі,
      як (Sapiens)
      розвідним ключем проводиш якісь життєво важливі штуки,
      а вода тікає,
      вода стікає
      у Стікст поволі –
      а потім –
      воля
      і захлинаєшся…
      і Бог піднімає тебе на руки:
      вологий пісок
      непрямий масаж серця
      дихання «рот в рот» -
      а потім усе з початку –
      з пустого в порожнє
      і знову квити…
      кругообіг води
      чи життів-смертей хоровод –
      переходів
      приходів
      з метою:
      навчитись
      усіх Любити.




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Творення квазі-світу
      Знаєш, це наче взяти великий аркуш паперу,
      Ручку і ґумку. Для початку - намалювати сферу.
      Поділити її – ну там, на атмо-, на гео- (такими собі шарами),
      Наче торт, розумієш? – «Наполеон» - як випікала мама.
      Та олівці кольорові. Та щоб отих кольорів – багато…
      …………
      Намалювати по центру – гори і море. І на горі – хату.
      Не надто велику. З білого каменю. І кармінову черепицю.
      Вікна – щоби на сонце. Квіти високі. Лавку. І кицю.
      Пасіку з медом. Сливи. Черешні. Лози і вина.
      Сир і оливи. Запах полину. Дочку і сина.
      Жменю овечок. Тронки відлуння. Кошик з грибами.
      Стиглі суниці. Мох під ногами. Тата і маму.
      Стежку донизу – просто до моря – бігти до тебе.
      Руки спіймали, ніжно обняли, кинули в небо –
      В розсип волошок – пошепки луки, леготом – трави.
      Квітів навала (як цілувала!), зоряний травень.
      - Швидше, загадуй - зірка упала! З моря нам світить…
      - Будь мені правдою, світе мальований, світечку-світе…




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    114. Море (Він_Вона_Воно)
      1.
      Ти вже знаєш, що ця дорога тривала не ніч – завжди,
      І несло мій плацкарт, і кидало аж до неба,
      Та потреба ба-чи-Ти нагорнула хвилею: Ти, зажди!
      Не відводь очей_не забирай руки_не буди,
      Бо іду по снах –
      камінцях непевних –
      кудись
      до тебе:
      на примарний голос,
      чи сивий волос,
      на цяточку маяка…
      ..і звивається залізниця, мов Змія Едемська, ота, яка….

      2.

      Спочатку – дорога (потяг обшарпаний «Львів-Херсон»),
      Смажені кури, варені яйця, відкрита пляшка,
      Сусіди – пластами, приблизно сорок пластів-персон,
      Що кричать, як сороки. Поміж них – провідник Ясон
      Симпатичний (Сергій або Саша – згадати важко).


      Ці хропіння північні, полиці замацані, плач дітей,
      – Козир – дзвінка, давай в підкидного, – Ясон говоре. –
      Ну ж бо, дівко, знайди своє Серце між цих мастей,
      Де крім піки і черви червивої – тільки глей,
      Що заліплює очі…
      А потім заснула.
      І снилось море:

      :щось химерне таке: зимні води і чайки білі,
      Аргонавти смагляві, сердечний – козирний – туз,
      Ти смієшся, і зовсім не страшно, і сіль на тілі,
      І пливу, розгрібаючи душі слизьких медуз,
      І ропа, а не кров, і замішано все на густо,
      Навіть ложка стоїть, як питання довічне – чи
      Долетять через море останні осінні гуси,
      Як закінчиться літо солодке?
      Мовчиш?
      Мовчи.
      Замочи у мовчанні, як в мідному чані, вину…
      Плачуть води…
      І чайки регочуть…
      Рятуй!
      Тону!

      3.
      …і рука ухопила із вирви.
      І все – прозоре.
      – Дякую тобі щиро, Моє Море…

      …від асфіксії – у вухах надсадний дзвін:
      - От ми і зустрілися, Море-Він.

      4.
      Він – упевнений у своїй певності. Нахабна врода,
      На накачаному плечі приліг спочити дракон (тату),
      Море-Він, позашлюбний син Одіссея-заброди,
      Змінює щодня дівку – то цю, то ту.
      - Що ти маєш, Серце моє, для Ганни-панни?
      - Покупай, красавица! Мидии, креветки, рапаны!
      - Любове моя, надто солі в тобі багато…
      - Не вопрос! Пахлава медовая! Сладкая вата!
      Да кончай ломаться! Нашлась тут…принцесса Анька….
      І пішов:
      - Холодное пиво! Шашлык, таранька!

      Підвелася…пісок струсила з плечей, з колін…
      …засміявся у спину
      білі зуби у вищирі
      Море-Він.

      5.
      А потім – сказано ж бо – дурепа! – креслила знов
      Прутиком на вологому березі – amor (любов),
      Жо тем, ай лав, інших дурниць немало,
      А хвиля – фіть! – і нічого немає – усе стирала
      З чорної дошки досвіду.
      І – табула раса.
      Терла надсадно, неначе чергова по класу
      (Тітка огрядна.
      Середньовічна.
      Така сумна)
      – Вуаля, пане і панове!
      Вашій увазі –
      Море-Вона.

      Перші і другі зморшки виорали опухле лице,
      Її голосу – "Обалденные пончики!» – прокурені обертони.
      … І ніхто не мріє про груди смагляві, і про те, чи це
      … і ніхто у полоні лона її не тоне
      … не сплітає байку про метелика крила – вії…
      …уже не любов валютна – так, привокзальна повія…
      …ну, хіба…абстрагуйся, абощо…і не розплющуй очі…
      - Хочеш на шару?
      - На шару? Звичайно, хочу….
      … Чи пригадуй ( краще – без дотиків) – як колись, тоді…
      Колами по воді
      Колами по воді
      Колами по воді.
      Посміхається макоцвітно…
      Як цукерка солодкій Дарусі – оте «на…»
      …хоче
      любові
      чи просто
      Море-Вона.

      …щоранку у неї заходять – скопом, усі на раз,
      Кола несуть, матраци, іншу спасенну ґуму,
      Бо – божевілля плоті,
      Бо – груповий екстаз,
      Злизує з тіла ніжність, наче налиплий гумус,
      Добра_дурна_велика…
      Фоном – квиління чайок…
      Лізуть у неї ґвалтом,
      Пісяють і кінчають.
      Їй не болить, нічийній. Нічка на груди ляже.
      Гасять бички коханці в спалені плечі пляжу.
      Потім – мине відпустка.
      Спустять свої кондоми,
      Пам'ять складуть в наплічник.
      Потяг.
      Вокзал.
      Додому.
      …………
      … мовчки дивиться.
      І сльозами давиться
      І гикавка від вина…
      … у чоло цілую…
      Спи, сестричко…
      Вони повернуться….
      Море-Вона.


      6.
      …прокидаєшся серед ночі, виходиш боса на дивний звук.
      Ніхто не чує (не хоче чути), але ти – мусиш:
      Як плете волосінь сріблясту місячний ткач – павук,
      Як Час нанизує зорі та мушлі в дівчачі буси,
      Як зітхає – глибоко, аж тріскає по швах – небо хворе –
      Це – Воно.
      Довічне, святе, безсмертне.
      Моє Море.
      Тягне місячною доріжкою – тільки – іди одна.
      Бо вода – то симфонія духу.
      А шлях – єдина струна,
      Це – Господь, загорнутий у вічності кімоно –
      Посміхається поглядом лазуровим
      Море-Воно.
      …І кожна найменша мушелька – як ікона.
      Серце моє солодке.
      Мудрість моя солона.



      Коментарі (32)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 5.63

    115. Буколіка Любові
      - Скажи ж мені ти, кого покохала душа моя: «Де ти пасеш? Де даєш ти спочити у спеку отарі? Пощо біля стад твоїх друзів я буду, немов та причинна?»

      І береш ти сопілку – калинову сопілочку Любові – і граєш ніжно-ніжно, як босоніж по траві ступаєш. А трава висока, ген по пояс, густа і гнучка. І срібні тронки калать-калать-калатають десь там, десь там унизу. Чи у траві недремній, чи в тілі моєму бурштиновому? А над усім – не миро і не ладан - чебрецева памороч розлита…

      - Якщо ти не знаєш цього, вродливіша посеред жінок, то вийди собі за слідами отари, і випасай при шатрах пастуших козлятка свої.

      І стерня гостра не ранить ноги, бо подорожником тулиться до них Любов. Бо лащиться конюшина, і ластівка зашиває чорною голочкою і білою ниточкою рани мої, болі твої. І біла кашка – наче манна небесна – осипається втишено, нахиляється люляно…

      Ліва рука його під головою моєю, правиця ж його пригортає мене…

      Яка ти доладна, моя ти подруженько, яка ти пригожа!
      Очі твої – горлиці ніжні, пташечки туркотливі.
      Коси твої – води джерельні, що спраглого поять, голого омивають.
      Губи твої – наче маківка в полі – ніжні, п’янливі.
      Шия твоя – як дорога донизу – легко стікає.
      Перса солодкі – то яблука стиглі, соком налиті. Їх цілувати – щастя спивати – тепле, солодке.
      Лона галява манить до себе – ляжу спочити, стиглу суницю любощів лагідних ротом зривати.
      Лакітко моя, смаглява пастушко, вся ти прекрасна.

      - Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, газелями чи польовими оленями, щоб ви не сполохали, й щоб не збудили кохання, аж доки йому до вподоби!...

      І небо нахиляється над нами, і синьою ковдрою ангел нас накриває…
      Трави наземні, води підземні, птиці надземні, злийтесь в єдине в танці палкому, жадливому танці…
      Ти, що сопілка, ти, що босоніж, ти, що коханий, ти, що пастушиш дике мурашшя тіла невісти, знай-бо, у крові – там, усередині, годі дістати, глибоко в лоні – вухо притулиш – є муравлище. Спить-но допіру, спить невситиме, спить ворушливе, як голосільниці втомлені спекою чорно зітхає… Вирва недремна, спрага даремна – те муравлище, бо міріади приспаних воїв сплять і не знають…
      Ти, що сопілка, ти калиново губи дотулиш, ніжно заграєш пісню тужливу, пісню шовкову… Гратимеш довго – груди і гори враз стрепенуться, жерло вулкана, паща мурашника тремом здригнеться…
      Пастире добрий, вірний табуннику тіла жалкого, чуєш, під пальцями води вирують – чорні, жадливі? Дика навала, військо озброєне тіло шматує, сунуть мурахи – їх міліони, їх міріади…. Чорні мурахи з братами червоними стали до бою…
      Стадник коханий кличе сопілкою, наче сурмою…

      - Заклинаю я вас, дочки єрусалимські, як мого коханого стрінете ви, що йому повісте? Що я хвора з кохання!

      Чим коханий твій кращий від інших коханих, жінко? Від десятків і тисяч коханців, мужів, братів?
      Голова його - щире золото, а кучері – то вовна лоскітлива.
      Його очі – чорториї глибокі із водами оксамитними.
      Губи його – стигла шовковиця, сонцем зігріта. Ніжно цілує, і від цілунків – тавра по тілу. Вже не відтерти, вже не забути дотик Любові.
      Руки кохані – плющ темнолистий, певний і дужий, душу, як пташку, в тілі стискає, в небі гойдає.
      Має він чари і серці і в тілі, щирий коханок, ніжно пастушить тіло прокляте, душу безсмертну.

      - Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть....



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    116. непрочитана жінка
      Втомишся, доки усе обійдеш – зали горішні, глухі оглухлі кути,
      Перебереш, стоячи на драбинці – перші «у шкірі», у льоні – дальні,
      Час зупинився по смерті – бо вічність і небо, куди ж іти?
      Чи прозрієш ти, Хорхе Луїсе, у «одиночці» читальні?

      Можна в’язи скрутити – в’язниця угору – полиць-каплиць.
      І нікого живого. І букви-стигмати на тлі сторінки.
      Між Гомером і Джойсом – мільйони розмитих лиць…
      …А впізнай-но на дотик
      марноту чекання
      в мовчанні жінки…

      …пил знічев’я стираєш – біла смужка на корінці хребта.
      Ножем – нерозрізані аркуші – неначе цілунки-на-гострих-вилицях.
      нумерація сторінок присутня, але посутньо – вона не та –
      бо непрочитана – ніби то руни (рани), а не моя кирилиця.

      Вузликове письмо – чи вузлик на пам'ять, чи «будь» – «забудь»…
      Солодкавий, аж мертвий, запах архівів (парфумів Гуччі)
      Недолюбленість – якщо вже чесно – це квола стареча грудь
      Панни (Інни чи іншої) – хто ж відрізнить у співзвуччі...

      …бо вихолені – але до дрожу вихололі - рядки…
      …Хорхе Луїсе, торкнися губами її руки…




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    117. кілька слів про марність поезії
      То бавлянка сенсів, то бовтанка слів і значень,

      Цезура мовчання – як подих пере-

      ведеш,

      Біжиш навпрошки по сторінці А3, неначе

      Життя і сторінка – обидва не мають меж.



      Німують, за тим – кам’яніють (немає ради)

      Глухе безголосся і блідо-бентежний без,

      Бо листо- і сніго- , бо інші сезонні -пади

      Летять безголово на голову із небес.



      А тиша – навшпиньках. Така шалапутка-миша.

      Хвостом – і розбилось. І плач і не плач – одне.

      Миліше – немовлене слово – всю ніч колишеш

      Як мертве полінце (Телесика).

      Ранок не


      Буде інакшим. Не виймеш душі із тіла,

      Намарно шукати води, що жива, яка…

      ……………………………

      …Та слово «кохаю» злетіло як ангел – біле

      Униз головою із кінчика язика.




      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    118. ***
      Безпритульно, як дощ на селі. Невилазна драгва.
      На горищі товчеться куниця, а, може, ласка.
      Хоч дороги – чотири,
      Шляхів, як відомо – два.
      Проведи мене, Господи, (вгору-униз) будь ласка.
      Бо безсоння галакає. Тепло горить папір.
      Бо вода-галайда утікає.
      Ти віриш?
      Вір.



      Роздоріжжя розмови розмокло – мовчи чи як.
      Під дощем докривавлює морва. Зітхає киця.
      Бо дорога у поле, де знадний мовчальник-мак.
      Макоцвітна любов. І пелюсткова моровиця.
      …поміж квіти опалі упали слова-сліди:
      - Ми минаємо, мила.
      - Ми – вічні.
      Ідеш?
      Іди.



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    119. Цитадель

      …перше весняне сонце вихлюпується на сонний брук
      охайних містечок Австрії,_Чехії_Швейцарії_тощо,
      де дядечко Фройд на ниточці комплексів, як павук,
      звисає зі стелі свідомості «Ахтунг! Лишень без рук!»
      і веде прихожан – на щорічну (профілактичну) прощу.

      ...бо тут – сезонне загострення, хронічно хреновий невроз,
      бо тут любов – яка б не була, але до крапельки вийшла,
      бо життя утікає слизькою рибиною – кудись повз
      і хробак невідомості через вухо у мозок заповз,
      а он там –
      цитадель «Клініка» -
      вся у хрущах і вишнях.


      ...ідуть стежиною – убогі духом, заплакані та малі
      діти реклами-мами, гребучої хімії та модних топлесів,
      (ситуація – старий пердун, а хоче, щоб як в Махмуда Алі)
      А Доктор – намісник Бога на цій боже-вільній землі –
      Пере спідню білизну їх брудних недитячих комплексів...


      - А скажіть, лікарю, вам не страшно жити з такими нами?
      А не хочеться стерти із мапи світ, узявши велику ґумку?
      : знаючи, хто приходить у снах до цієї дами,
      : що відчуває оцей шмаркач до своєї мами,
      : нашу – від першої до останньої – найпотаємнішу думку?
      : нашу млосна потребу – виговорити – наче виблювати гріхи….
      Не сваріть, лікарю! Мовчки дайте прощення і причастя!
      …і летять душеньки, і сідають на ваші руки, немов птахи…
      ( А признайтеся, є спокуса послати на букву х?)
      А яке воно, лікарю –
      на колір,
      на дотик,
      на смак -
      ЩАСТЯ?



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    120. бісер
      Що ж тобі, любове моя, розказати?
      За вікном півроку лежить скловата –
      От погода галицька дурнувата,
      Сіє-віє-дряпає і мете…
      …Заховала душеньку в тепле тіло:
      Щоби тихо, затишно, білим-біло,
      Щоб смарагди снів мені не боліли,
      Бо зелені в хаті – лише мате
      І вазони, Серце.
      Та це не те….

      …занурюватися у себе – мацьопка комашка у золотий бурштин.
      …складати слова – намистини круглі на волосіні,
      …у фіналі – коштовні коралі! – донька_чоловік_син…
      … а решта – так собі, копійчаний бісер…червоні, сині…

      …тільки серце смикнулося – проте
      найдрібніший бісер найгірше коле…
      чи кілом у груди - оте «ніколи».
      чи навиліт кулею – те «не те».


      …засинати, ховатися у теплі ілюзії, підбирати слова, яких не скажеш, складати пазли вигаданих зустрічей…Пливти, пливти на спині океаном безмежним…І не розплющувати очей…Ачей приб»є до якогось берега… До якого ж берега, дівко?

      …а от скажи… а от скажіть мені – мудрі, сильні,
      Де ті води молочні, де – береги кисільні,
      Де можна мовчати уранці, і взагалі – не го-во-ри-ти,
      Не брехати йому, косуючи на любов-корито
      (тріснуло, курва…і води не стримати – утече)
      …і розридатися врешті у його – геть чуже – плече…
      Не шукати винних – бо їх – винних - нема апріорі…
      …бо всі ми, серце, (смертельно) на НЕЛЮБОВ хворі.
      ... всі минаємо – неминуче минаємо, невимовно…
      …бісер колотий…
      …гострим бісером серце повне…




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    121. жити просто
      Жити просто. Просто жити:

      ткати пісню, жати жито,

      виглядати із небес:

      чи колядку завіконну,

      чи надсадний дух озону

      (це залежить від сезону:

      Народивсь_ Воскрес).



      Просто жити. Жити просто.

      - Ціпу-ціпу - сонце! просо!

      а по тому – знов:

      навесні – білити хату,

      взимку – квіти малювати,

      не питати – а чи та ти,

      що його любов.



      Просто жити. Просто тиша

      трави подихом колише...

      Ніжності узвар

      вже настояний до ранку,

      пий із зоряного дзбанка

      ніч – підкову,

      ніч – коханка,

      ніч – різдвяний дар.




      Коментарі (39)
      Народний рейтинг: 5.8 | Рейтинг "Майстерень": 6

    122. на дзвоник у тиші
      - не хочу –
      Пов’язка на очі до темряви ласа,
      Дзвіночок ще тенькає тихо… стихає туманно…
      Цей грудень зі мною гуляє у діда Панаса,
      Регоче на кутні: «Впізнаєш навпомацки, Ганно?»
      І горло стискає досада, як палець – каблучка…
      До чого ти дійдеш: до нього, до суті, до ручки?


      - не треба -
      Остання потреба приносити треби:
      Чи тіло, чи душу волієш? - і знову надсадно
      Роками ловити примару, подібну до тебе,
      Руками хапати повітря, як яблука Саду…
      …бо снігу – по котики. Покотом – схиблені зими.
      І білі тумани…
      і чорні омани за ними…


      - не можу –
      Уже ні повітря, ні віри – приречена…
      І тиша вощана, і крокви здригаються кроками,
      І стали питальними, стале_летальними речення,
      І мовчанка-зречення: тільки відлуннями: доки ми
      Ще будемо бігти, неначе засліплені миші:
      На дзвоник у тиші.
      На дзвоник у тріснутій тиші…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    123. Welcome, драконе!
      Відпусти із цепу дракона – най летить на всі чотири вітри,
      у свій теплий драконячий вирій – на канари там чи багами.
      вогнедишна канарко, all the best!
      …він зникає між чорні віти…
      А хто ж тебе стерегтиме? Заспіває пісеньку? Слізки витре?
      Тепер сама, золотце. Або зима-мама.

      У неї – доооооброї! – мережана хусточка біла –
      Гей-гей, її стане на всі сни твої, на всі фійоли,
      Перебинтує тугенько – щоб не квилило, не боліло,
      Вельоном-снігом загорне, як цукерочку, душу-тіло:
      Бездраконна принцеса!
      Ви такої не куштували ніколи!

      Безнадійна у кам’яниці: спускайся, глупа, бо склеїш ласти!
      Беззаконна: сама придумала, сама повірила, сама зробила…
      От уперта ж кобіта: contra spem spero! І не боїться ж упасти!
      Всілася на підвіконні пташечкою: ку-ку, милий!
      ……………
      А шо, зозулько, не зимно тутечки кукувати?
      А шо, принцесонько, не розбила ще скляну душу?
      …рука хлопчика, рука принцова тебе струсить,
      впадеш солодко, впадеш з вежоньки у сніг-вату,
      впадеш з вежоньки, всю одежоньку отам згубиш,
      сизе пір’ячко тим подвір’ячком розлетиться…
      медом – рученьки, льоном – кучері, полин – губи…
      …а за пічкою гострить кігтики судьба-киця…

      Вигне спиноньку. Мур-няв, пташечко, доню-донно…
      Наліталася зозулицею? Бозя кличе…
      І закрию крильми-руцями я обличчя:
      Не їж, котику, не їж, серденько, безборонну…

      …І набатом у сліз темряві – сільські дзвони….
      - Ой, диви, летить…повертається…
      Welcome, драконе!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    124. Портрет-пейзаж-портрет
      Вже води відійшли від берега, уже
      вона відходить теж по ниточці алеї…
      Портрет-пейзаж-портрет. Відколупай ножем
      її із полотна чи пам’яти своєї…

      Чи просто замалюй – і розум-мастихін
      Наліплює мазки – олійна фарба ранку:
      ← Стікає як смола – до золотих колін…
      → Залазить як змія – в потріскану горлянку…

      І ні очей, ні губ – які вони були?
      Портрет-пейзаж-ніщо… мализна і ніщота…
      …не смикнеться рука із пензликом, коли…
      …не відвернеться Бог – така його робота…


      Вже води відійшли від берега - і мла…
      І силует розтав під подихом ваала…
      …………
      …а як вона б тебе у небо завела…
      …а як вона б тебе у небі цілувала…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    125. Вода і ковила
      Той пагорб ковилою переріс –
      Дивись: правічний мурашиний ліс,
      Трава зім’ята випростала плечі.
      Вона забула: чи було, чи ні?
      Лице тіняве, золоті вогні,
      Любов, ущерть із речень або зречень…

      Трава забула, бо вона – росте,
      І мудрій їй однаково про те,
      Що час - тече. Життя перетікання –
      Лише оце важливо для трави:
      По венах стебел – знизу догори –
      Жага води, чи тиші, чи кохання…

      Бо кров і плоть – вода і ковила,
      Ти не питав, а я відповіла:
      Це плин і плинність, плетениця долі…
      Полин-прилинь...пісок і спориші,
      Як пальці рук, як порухи душі –
      Сплітаються – і тихшають поволі.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    126. Здрастуй, Любове
      Вутле суденце – кораблик з кори,
      в трюмі – олива і цина...
      Хвилі – над небо, і Бог догори
      дівку підкине, як м’ячик: «Лови!»
      А не зловив – не підводь голови…
      Я – у воді. До води говори:
      Перша.
      Остання.
      Єдина.


      Єдинокровна, яка не одна:
      Біле лице, океанна стіна,
      Ані кровиночки, ані…
      Пальці замерзлі намацують плоть…
      – Ти, моє серце?
      …Сміється Господь:
      – Це все апокрифи, Аню…

      Єдиновірна, а віри катма,
      Сумнів у серці – як довга зима:
      Як перебути останню?
      Північ. І грюкіт у двері…
      – Заходь.
      Ти, моє щастя?
      …Сміється Господь:
      – Це все поезія, Аню.


      Єдиносуща, бо сутність – то кров.
      Що я шукала і що ти знайшов?
      Безмір води чи намули?
      Ніжна долоня – золочена лодь…
      – Здрастуй, Любове…
      …І мудрий Господь
      Душу до Тіла притулить…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    127. Блакитна троянда
      – Блакитна троянда – це так небанально в банальному світі,
      де місто і люди заснули...отак серед полудня …
      – Кому подаруєш?
      (полуда на серці – не холодно,
      та порожньо надто…і вулиці мертвого city –
      як сіті рибальські… кого упіймаєш плотвичкою?)

      …. Маленька рибчина, приваблена зимною річкою,
      засохла тараня, набридла смішна полюбовниця…
      (блакитна троянда не пахне, не гріє, не колеться,
      не справжня – торкнися – відчуєш! – ТАКИХ НЕ БУВАЄ!)

      – Кохана…ця річка стікає до теплого раю…
      Не бійся…ці води освячені, хвилі освічені…
      А просто прийняти – найкраще на світі освідчення.
      А просто довіритись – хай не буває! – та вірити –
      Любити – і байдуже: рибою, птахом, чи звіром ти
      Сьогодні чи завтра – бо вічність у спадок дарована…
      ....................................
      …блакитна троянда…
      любове моя зафарбована…
      ………………………………
      - Таких не буває!
      - Буває…
      - Не бійся…
      іди…
      ………
      І тонни води під ногами.
      І білі сліди…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    128. на
      На сніг упасти. Знизу догори
      Дивитись – як спадає він донизу –
      Сніжинка за сніжинкою…І криза,
      Дефолт моралі, невідкрита віза –
      Усе марниці… Осінь відгорить,

      І відговорить, потім – відшепоче:
      - Чого, дурненька, хочеш?
      - Щастя хочу…
      - Яке воно?
      - Прозоре, як душа…
      Солене трішки…пахне океаном…
      - Ти знову починаєш? Донно Анно,
      Така велика, і така смішна…

      - Чому?
      - Бо так.
      - А все ж… скажи – чому?
      - Бо це – лише поезія!!! Йому
      Тебе не видно! Ти далеко, Аню!
      Зеленоокий бог живе отам –
      Поглянь угору, бачиш?
      Білий храм,
      Григоріанські співи, жовті бані…


      Побачила? Чудово. І….поплач….
      І кіт-воркіт заслинений калач
      Тобі – невтішній - принесе у писку:
      - На, погризи…
      - Не хочу.
      - Чуєш, ти,
      прєкрасний ангєл чістой красоти,
      ти припиняй істерику! І риску

      життя поставить – і розділить ці
      останні крихти хліба у руці
      на «до» і «після»…





      Коментарі (25)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    1. листопад. дерево. ріка.
      Жовті долоні та дотиків чорна кора,
      Крона-корона накрила півсвіту і небо…
      Знизу угору тягнуся, коханий, до тебе ―
      Руки завмерли…а потім засохли…і ―
      кра! ―
      Ворон закашлявся… хмари дощами голосять:
      ― Осінь, кохана… зніми павутинку з волосся…

      Дерево, дере ― і горлом подерта застуда,
      Зимно у небі ― зігрітися! – листя з майданів
      Палять і палять ― який божевільний Майданек! ―
      Гірко згорає…аби відродитись усюди,
      Все ― колообіг життя…
      я не хочу ― по колу!
      Білий кілок забиває у груди «ніколи» ―

      Цей листопад…шарудіння, ця ніжність неждана,
      Привид туманний ― не привід безуміти чи
      Пробі кричати…торкнися губами. мовчи.
      Деревом голим схилися донизу: кохана…
      Пере-тікання ― води і любові ― трива…
      Дерево миле, я твоя довічна трава…

      Соки стікають до Стіксу ― струмують, течуть,
      Чорне коріння змією звивається, плине,
      Мокрими пальцями тицяє в камінь та глину,
      Кості намацує ― наче намацує суть:
      Сутність любові ― яка двоєдина, яка:
      Біла ― небесна і чорна ― підземна ― ріка.


      …Та, що небесна, спадає на тіло дощем…
      …Та, що підземна, ворушиться хижо і ласо...
      Шию охопить, неначе ласо, твоя ласка…
      Губи загублені видихнуть, вимолять: ще!
      Вимовлять ― біло і виплачуть ― чорно ― роки…
      Небо ― то серце, а магма ― то пристрасть ріки…




      Коментарі (31)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. колами по воді
      колами по воді, павутинкою в небі, співом цикад,
      низочкою слідів – бачиш: два по два…і впізнати годі…
      … і не знати, що справдешнє – той сон чи цей листопад,
      заґумінки господні , галицькі культи церков і городів,
      ці падіння економіки, моралі, настрою, просто дощу
      → колами по воді ← співом цикад → по губах повторюй:
      «Я_тебе_кохаю_я_тебе_ не_знаю_я_тебе_відпущу_»
      …гірко – листя горить…то не осінь, а, курва, якийсь крематорій…
      Крем? А! – спекти на празники пляцок, навіть Наполеон,
      І на кухні, як на острові святої Олени, чекати долі?
      ……………………………
      Смішна… Розумієш, у житті немає правил – і це закон.
      Павутинкою в небі – протікаю крізь пальці, крізь час поволі…
      …А знаєш, це не страшно – довіритися вітру, воді, тобі –
      І отак – на волю неба – на руки Бога – падати як летіти:
      Співом цикад, низочкою слідів, колами по воді…
      …два по два… узбережжя Любові… господні діти…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. крапка
      у такі от бабино-літні, чи просто бабині вечори,
      коли знаю, що не напишу більше ані словечка,
      коли листя згорає ― і димом летить догори,
      коли серце тремтить, як твердолоба овечка,

      що забрела грім її зна куди, навіщо і пощо,
      а господар плюнув ― і бог з тобою! ― пішов додому,
      і волочишся поміж трьох сосен, двох людей тощо,
      і вагаєшся ― що ж поставити:
      крапку
      двокрапку
      кому.

      і по кому дзвонять дзвони ― по великому круглому тамтаму,
      (по барабану, себто) бо там чи не там ― домінує втома,
      бо я – (так стверджують свідки) ― добра дружина, турботлива мама,
      щаслива власниця Кота, синьої машини і червоного диплома,

      кандидатка якихось грьобаних наук, греко-католичка,
      танцівниця на площі, причинна дівка, українка врешті,
      звьоздочка містечкова ― білоручка і блідоличка,
      із покликанням носити слова ― як воду в решеті,

      і вода ― H2O ― слів тікає-протікає-струмує-крапле,
      а потім ― бац! ― і з’явилися чайки, і синє море…
      і знаки ― життєві та розділові.
      крапка
      …ти не з ним, ідіотка, ти сама із собою говориш…



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. до вічної теми...
      Нині Герда померла – така макоцвітна була!
      Недотепа наївна, дурисвітка, дівка причинна!
      Нє шоб в хату палаючу, нє шоб спинивши коня…
      Так неначе оте «розлюбив» - то реальна причина
      Щоб вмирати…їй-доле, шалена! Я ж вільний мужчина,
      Ну, набридли ті шмарклі, ота романтична дурня,

      Ті троянди, ота маячня про любов, про жалі,
      Про зростання корінням, про душу і тіло єдині…
      Відчепися нарешті, дай спокій нормальній людині,
      Я ж любив тебе щиро…хвилини чотири на спині,
      І чотири іще не на спині…і три на столі…

      Ти така простодушна…подушна…і солодко-тіла
      Тої ночі була (нині зимна – вар’ятство одне!)
      Дієслово «люблю» - а попереду часточка «не»,
      То ж хіба через це припиняти блаженство земне?!
      Ну, хотів я тебе, але ти мене більше хотіла,

      От і честь і хвала! І чудово, і файно, зер гуд
      (королева також непогана кобітка до речі…
      Наче точені з криги і руки, і ноги, і плечі,
      І досвідчена в ліжку – а ти…істерична малеча…
      От і маєш…фініта комедія, Гітлєр капут.

      Натушкуєм капусти…тебе пом»янемо – амінь…
      З королевою матір»ю буду добра наживати,
      Бараболю посадим, а ще огірки, і салати
      (Унікальна чувіха – поглянь-но, метнулася з хати:
      Загорілася стайня…хрипить перепуджений кінь…

      Увійшла, зупинила – реально! без сліз і надриву,
      Потім їсти варила, і пісню співала грайливо…
      Бо у ній поєдналися киця із силою лева…
      Нині Герда загнулась.
      Най вічно жиє Королева.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Бо щастя - білий кролик...
      ця гра уяви... літачок над лісом...
      це дерево розлоге… і густа
      трава медвяна… дівчинка Аліса
      цілує літо в золоті вуста,

      і ластяться до сонця ластів’ята
      і жайвір губить пісню поміж хмар…
      тук-тук...і серце гепає у п’ятах…
      тік-так… на ланцюжку живе дзиґар,

      як пес. Охороняє – адже, мусить –
      весь час – тебе від мене, а мене –
      охороняє просто… Тітко Гусінь,
      скажіть, премудра, це колись мине?

      Цей Дивокрай…
      І напнуту завісу
      Відхилить доля у останню мить:
      Бо щастя - білий кролик, і Аліса
      біжить за ним, біжить за ним, біжить…



      Коментарі (68)
      Народний рейтинг: 5.84 | Рейтинг "Майстерень": 5.63

    6. 1-2-3
      1
      коли думки сповільнять хід, коли води рука торкнеться ,
      і кола по воді, і серце, і літачка у небі слід
      півнереальний, і не слід словами душу хвилювати,
      бо – осінь, любий, отже – спати, і на колінах чорний кіт
      мовчанням заколише: шаааа – як шаликом загорне душу…
      І шию білу. І відкушу кохання перестиглу грушу.
      І соком протече душа
      На тіло…

      2
      Латаття біле все цвіте, а вже морози на порозі...
      До хати сивий вуйцьо Бозя внесе відерце золоте:
      - Умийся, доню, і про те, чому-коли-навіщо-доки
      Триватимуть ці віщі кроки – ти не питайся. Проросте
      Із дна, з намулу, із біди – білява квітка, і сяйливо
      Підніметься з води – як диво. І по воді – сліди…сліди…
      А там слідком – латаття ліс зросте із мороку – пречистий…
      І горобинове намисто…
      І паморозь між чорних кіс –
      Як павутинка…


      3
      налиймо в чари трунку... пригуби
      нечутно – не збудивши, погуби –
      спочатку тіло, слідом – душу-сливу…
      бо гріш ціна прогрішенням сумним,
      бо сумніви і спогади – то дим,
      бо десь, колись, з невінчаним, з одним
      прокинусь – світлом повна і щаслива…
      така ще безборонна – як жита –
      ламай-цілуй-коси! – коса густа
      моя. Твоя – прегостра біла криця…
      Порожні чаші…ще ковточки два…
      Які шалені золоті жнива!
      І збудиться на ранок ледь жива
      Твоя солодка неслухняна киця…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    7. Ганна-Галатея
      Покличеш тихо: Галатеє-Ганно…
      Немов хорал небесний Іоганна
      Себастіана Баха проростає
      Крізь простір, через горло, там, де та є
      Піввигадка-півжінка-півтворіння,
      Витке безсоння і міцне коріння,
      Холодний мармур і жадане тіло…
      Торкнися ніжно, перелийся біло,
      Плющем обвийся…Ганно-Галатеє…
      Вдихни їй душу, розкажи про те їй,
      Що час – мудріший, що життя – сторінка.
      …Вона ― не камінь. Та іще ― не жінка.
      Вона ― твоя. Навіки. Прісно й досі.
      Поправ різцем нечесане волосся,
      Прикрий ці зимні, аж грудневі, груди
      Руками, і губами, і нікуди
      Не відпускай…І шовком, як травою,
      Зігрій її, сотворену тобою,
      Повір у неї… Оживи! Закутай
      В кармінні шати, у солодкі пута…
      …А на світанку в ніжності потоне
      Надривний стогін: «Мій Пігмаліоне….»



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    8. Будяк
      Це шарудить на ґанку осінь-мишка,
      це листя поміж аркуші, це книжка,
      де ми – герої, складені будь-як
      в сюжет затертий. Вечір, як лампада,
      і кров пульсує тілом винограду,
      і сторчаком у нетрях того саду –
      будяк

      стояти буде. І жмутки осінні
      (чи пух, чи пір’я), і коханці в сіні –
      і синє небо – зимне, та рука
      ще тепла…і кує зозулька досі,
      і губи виціловують волосся,
      і сонцем в серці найсвятіша осінь –
      яка

      прийде нечутно – як любов остання.
      Її впізнаєш – глиця і мовчання
      то є душа, простелена навзнак…
      Бо так буває - слів уже не треба,
      бо ця трава прострелена у небо,
      бо соняхом схиляється до тебе –
      будяк –


      щоки щетина…Плахта, наче птиця,
      впаде крильми у трави. І присниться:
      Що це триває вічно: ніч і день.
      Слова - сливе солодкі чорні сливи,
      І день щаслива, потім ніч щаслива,
      І осінь ця щемлива – пісня дива
      чи сад пісень

      що нині й прісно – увертюра духу.
      Не чуєш? Притули до серця вухо –
      Тук-тук…а потім – втік. А потім – так.
      І колючки-слова услід летіли…
      Коли? Вколи бажанням ніжне тіло.
      Цвіте криваво, але любить – біло
      будяк.




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Чи все-таки - втеча?
      Насип мені, осене, золота в руки...подай:
      копійку, людину, і небо прозоре, і віру,
      і парків останню – тому що жовтневу – офіру
      (прощали-прощались – аж димом просмалена шкіра) –
      і спалене листя. І спомином спалений рай.

      А ти ще заграй. На сопілці, на гілці, чи на
      гітарі байдужій – то байдуже врешті на чому,
      бо літо у комі, та ми ще поставимо кому,
      бо втома важка, як наплічник, бо знову не вдома,
      і голос твій голий – не голос, а сива луна.

      І місяць-господар, і глід що кривавить, і гнів,
      і глина господня під мудрими пальцями кличе:
      “Зліпи їм подвійно – йому і для неї – обличчя,
      Чотири руки (дві жіночих і пару мужичих)
      Нехай обнімаються вічно. І душі богів

      Вдихни у личини – наповни вином порожнечу...”
      І буде що буде. Півтіні та яблунька та.
      …І медом солодким напоїть його золота.
      …А він золотій запечатає сіллю вуста.
      А потім... вигнання із Раю?
      Чи все-таки – втеча?

      Бо – вибір. Бо воля. Бо попіл. Бо мовчки ідемо.
      Бо сто журавлів перекреслили небо – і осінь
      Заплутує вітром – чи вірою – сиве волосся.
      І досі ворожить: збулося... а це – не збулося.
      І досі тривожить – цей спалений запах Едему.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    10. Перед-осіннє
      А знаєш… пояснень шукати – невдячна робота,
      Бо літо – марнота, і осінь потому – марнота,
      Пісок у очах і між пальцями – знову пісок.
      І ми – незнайомі знайомці на пляжі пустому,
      І хочеться: мамо! – додому – на небо – додому,
      І квилить, і пилить всередині – тут – голосок

      Дитячий? Про що і навіщо, і врешті – для чого:
      Ця осінь невпинна – закурена вгору дорога,
      Пилюка горища і сумнів-падлюка сповна
      Нагорне, як хвиля…А листя – як мумія долі,
      І літо минає, і ми проминаєм поволі,
      І дохла мошва – поплавцями – в карафці вина.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    11. І кармін - вуста
      Це наче вгору бігти на підборах,
      Це Львів, бруківка і осінній порох,
      Це осінь-парох казання чита.
      (Читьє Мінеї, чи Читьє Ганнусі)
      І доля – золота сережка в вусі,
      І білі будні – квасоляні буси,
      І серце – пташка.
      І кармін – вуста.

      Стара вірменка і вино із бочки,
      І білим біла вишита сорочка,
      І біль – у вузлик – не забути щоб:
      Метелика, тебе, полинну осінь,
      Яка триває, як трава, ще досі,
      Яка гніздечко звила у волоссі,
      Яка – як срібна куля в білий лоб –

      Навиліт!
      І летіти щоб летіти,
      Бо - в’януть квіти, бо - дорослі діти,
      Бо - встигнути важливо, бо нема
      Нічого більше. Бо бруківка сіра,
      Бо ніжність злазить, як зміїна шкіра,
      Бо віримо (святиться наша віра)
      Бо знаємо – ще день чи два – зима.

      Але – не буде – ні зими, ні змісту
      Опісля всього. Бог замісить тісто
      Наліпить пирогів чи зліпить нас –
      Нових, найперших… Сад зустріне радо:
      - Моє кохання і моя відрадо…
      - Скуштуй-но, серце, цього винограду…
      Чи яблука?
      Чи слив?
      Покаже час.




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    12. Дівчинко-серце...
      Дівчинко-серце, на шиї коралі –

      Біла квасолька і сині боби,

      Що буде потім, що буде далі –

      Довга дорога, чорні педалі,

      Дивна дорога у димне «якби»…

      І голуби – будуть ще голуби –

      Дах-черепиця-тополя-із пухом…

      Дівчинко-серце, нікого не слухай,

      Дівчинко-доле, як вмієш - роби,

      Крок чи півкроку – куди чи до кого?

      Крок уперед, і назад, і дорога,

      Знову дорога – така дорога…

      Вересень.

      Верес.

      А ще – пилюга.

      Бабине літо, де пил і марнота,

      Слово-не птах вилітає із рота,

      Не відлітає, на груди впаде,

      Звично склює перестиглу квасолю –

      Шворка коралів – як шворочка долі –

      Трісла…і впала…і де вона…де…

      Де намистинки – квасоля з бобами?

      Що ж тобі, Боже, з твоїми ділами,

      Видно-не видно, шкода-не шкода?

      А на чолі – чи то ранка, чи ґулька…

      Верес і вересень. Ніжно і мулько.

      Дівчинко-серце, дитино-зозулько…

      Біле безсоння.

      І чорна вода.




      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    13. Ніч Небесної Риби
      Ніч перебути – і стати покірною.
      Ніжність спливає рікою підшкірною
      В біле каміння долонь…
      Моститься киця, а дівчинка молиться,
      Паморозь біла і чорна околиця,
      Димом тікає вогонь...

      Лава старенька, і серце полатане,
      Зорі серпневі мільйонокаратами,
      Сяють, і падають, і
      Знати напевно, що Він не каратиме,
      Візьме гуртом – зі сльозами і втратами,
      І поведе по вогні…

      Плачеш-не плачеш – вогонь заціловує,
      Злизує руки, і ноги, і брови, і
      Губи – як сливи густі.
      Хочеш-не хочеш, а тіло звивається,
      Серпень цей – майя, і риба ця – майя це,
      Власне, як все у житті.

      Темне, як води, і мокре, як води ці
      Небо над нею… І риба там водиться –
      Срібним махнула хвостом…
      Лусочки слів осипаються тишею…
      Ми переписуєм, нас переписують –
      Дівчинка з чорним котом.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Медовий пилок
      Блакитними крильцями щастя тріпоче… поклич

      Не в небо – до себе. Бо небо покличе уранці.

      Повітряні діти, смішні перелітні коханці,

      Утворимо сонце із двох половинок облич,



      Не сон це, а сонях! І ніжністю в теплій траві

      Видзвонює тиша, а нею – як ковдрою – двоє

      Накрились, стулились тілами, згорнулись сувоєм…

      Світає, коханий.

      І ми – посміхнися – живі.


      …………………………………………………

      А згодом – прозріння. А слідом - буденності герці.

      І ранок, і вечір, і грудою випав грудень….

      …А раптом згадаєш – метелик приліг на груди…

      …А потім відчуєш - медовий пилок у серці.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    15. і т.д.
      Вдих. І видих. І доста. І досвід стоїть на чатах,
      А у чатах – глухе безгоміння – кричи та вий.
      Чай і час охолонуть, і ми навчимось мовчати,
      І стечемо прозоро, як краплі, з Господніх вій –

      Крап! - і крапка. І ці криптограми води та листя,
      Ці тіла безтілесні, ця осінь і ці дими…
      Ти не злився на мене, ти просто зі мною злився,
      Та із двох половинок стулилось невміло «ми» –


      Невагоме, мов подих. Зимових вокзалів проща,
      Де вагомо – вагони, де сніг, як життя – іде.
      А усе, що по тому – означено просто – «тощо».
      А усе, що по всьому – скорочено – «і т.д.».



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.69 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. Це дихання відчути...
      Це дихання відчути, а тоді
      Пливти листочком жовтим по воді,
      Що гоїть, гой-я, гоїть і колише,
      Несе на хвилях у дрімотну тишу,
      Де спить, сховавшись в мушельку, душа –
      Шааааа...


      Де шепіт, де шовковиця шовкова,
      Де ні про що (про все) тече розмова,
      І річка, і слова течуть, і ми,
      Як ідоли, пливемо до зими...
      А врешті – і зима колись зникома.
      Кома.


      А після коми – повінь! І вода
      Шалено крутить – сильна, молода!
      І заливає душу, потім тіло,
      Сміється: ну, кортіло ж бо, кортіло?
      Аж раптом - ти. А за усім відтак –
      Так!


      І оксамити, і шарлати неба
      Розчулено притуляться до тебе:
      - Не треба...
      Літо – як щедроти духу.
      І пух летить – і все нам буде пухом:
      Земля, вода і золоті вогні –
      Ні...

      Цій осені синіють крила. Вітер
      Хустиною слова і сльози витер,
      Останній крок, і перший сніг, і – каррр!
      То ворон із горіха, мов Ікар,
      Злетів між хуртовинних веремій.
      Мій.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    17. Ніжність
      Хлопчик – кульбабка літа.
      Хлопчик сміється досі.
      Жовті синички літер
      Сплять у його волоссі.

      День, що знімає пута,
      Ніч, що солодка вата.
      Як тебе – Серце - чути?
      Як тебе – Сонце - звати?

      Вітер – бо воля – в груди,
      Сонце – бо щастя – в очі,
      Я тебе-біль – забуду,
      Я тебе-ніжність – хочу.

      Димом снує поволі,
      Дивом звиває віти.
      Ах, парашутик долі!
      Ах, павутинка літа!



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 6

    18. Delete
      Так розтиснути кулачок: лети.
      І літо, журавлі, за ними – ти
      Розтанете у небі, і світи
      Їм ясен місяць золоту дорогу.
      Так легко відпускати – не щемить,
      Дрібненькі цятки меншають щомить,
      А потім - кру – це довгий клин летить,
      А потім дощ, і змило, і нікого.

      Де кола по воді пливуть, і де
      У сні лице з’являється бліде,
      Де я молюся: “Хай не упаде!”
      І ще тривають – сон, любов, політ –
      Там біла хустка падає до ніг,
      Не піднімай. То випав перший сніг,
      І добрий Бог, що любить нас усіх –
      Щоб не боліло – натиска “Delete”.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    19. Бо так
      З життям і тобою дограти у довгу лозу –
      Тікати-ловити немає ні сенсу, ні сили,
      Хатинку малу збудувати (щоб були і жили),
      Добра наживати, і білу купити козу,

      Таку, ну, ти знаєш, яка у романі Гюго,
      Де я – Есмеральда (не смійся), доросла кобіта –
      Варити борщі і садити під вікнами квіти
      І вже не чекати – бо пощо, навіщо, кого?

      Бо все – у собі. І обітниця довгих мовчань
      Іще неважка, а торбинка ще повна, і літер
      Багато в торбинці. Джалі ворухлива, як вітер,
      Та завчено слово складає – і світло (що янь)

      із інем, чи інеєм – з чим там? – утворює знак,
      єдиний, де біле - то чорне, а чорне - то біле.
      …Копитцем своїм кресане - і побачиш вітрила,
      Бо кізонька люба, бо кізонька мила, бо так.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Мурашка
      Це мурашка. Моя спина для неї як Незалежності чи яка інша площа,
      Вона дереться хребтом, неначе узвозом Андріївським – вихід шукає.
      А як на мене – даремно. Бо розкидати каміння-кохання тощо,
      Як і збирати – немає сенсу. Бо ні його, ані сенсу узагалі немає.

      Бо залишилося мало, а проте – головне – ця загусла зелена тиша,
      Бо слова, як лисички, населяю на довгу чекання шворку,
      Бо кубельце останнє худенькими лапками виплітає миша,
      Як бабуся половину шкарпетки, бо не встигає, бо життя вилітає корком

      Чи фанерою, чи чим там іще – то не суть. Пролітає, і проростають діти,
      І приростають, як дерева столітні, а я без коріння, а вони тримають
      За ноги міцно – обплітають, і не дають упасти, і не дають летіти,
      Та солом’яне літо, і сни полинові, а потім медвяні – іще тривають,

      І мурашка, що загубилася поміж Сцилли-Харибди грудей дівочих,
      Захекано озирається, розкладає палатку, робить зупинку,
      І довго дивиться у небо – а раптом Господь передумає – і захоче –
      І подасть їй – маленькій – свою останню тонку соломинку?






      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    21. Та, що перевертала пінгвінів. Глобальне потепління.
      Бо ніхто не летить. Бо порожня, як серце, хата.
      Бо не падають вже – і нема кого пере-вертати,
      Бо стоять я-вони, та у Бога – інакші плани,
      Бо летять – не сюди, а на південь аеро-плани,
      Наче зграя гусей – темна вервичка без початку,
      І, похукавши в руку, поставить життя печатку,
      І останній вердикт – стенограма зі смайлів-речень:
      «Іншим разом, мала. Як погода? P.S. – До речі,
      Я читав – потепління насуне, тримайся, мила».
      …І фігурки пінгвінів із дошки водою змило…
      ………………………………….
      Ніж чекання недремне – то краще під горло ніж:
      Срібнокульково в тім’я кап-капає кат- капіж…
      …………………………………
      …І до шаху півкроку. Ще ближче, либонь, до мату.
      З головою накрила перина снігів зім’ята,
      І крижина метляє у вирві, і вир – як віра,
      (а на згадку про гусочку дробом дрібоче шкіра,
      Дрібно цокають зуби). Пінгвіни малі, як діти…
      Полетіти? Без них я не можу туди летіти…
      Бо до ніг притулились, бо гріють, бо вірять досі,
      Бо спливають над нами глобально – віки та осінь,
      Бо любов напливає, бо айсберг чека-чекає,
      Як гранати чека – ще півмиті – і капці раю,
      Ще півкроку – і горло, і світ, що водою повен,
      Захлинуться, захли… та біленький, як чайка, човен
      Випливає, випли… І Мазай молодий у ньому,
      Розгрібаючи тишу, веслує до мого дому:
      - Ой, ґаздине, приймайте. Як мокро у вашій хаті…
      І розп’яття обіймів зітнеться, і ми розп’яті,
      На порозі. Обнімеш. Піднімеш – над світ, над воду:
      - От, ґаздине, й приплив на човні Одіссей-заброда…
      …………………………………………

      …і пінгвіни притихли, і небо – як чорні вишні,
      І у човнику рук нас гойдає, несе Всевишній…







      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Літня буколіка
      Горілиць лежу. Наче диким горошком,
      Тобою душа обів’ється. Густе
      Волосся корінням униз проросте,
      Бо липень, і в склянці лишилося трошки
      Вина із кульбаби. Міцне, золоте.

      Це перше причастя – як щастя. І бджоли
      Гудуть, і гудінням стікають світи,
      І хлопчик-горобчик – солодкий, як ти,
      Корівку рябу випасає спроквола
      Та травам наказує вгору рости.

      А голос сопілки вигойдує, лине
      Над луки, над руки, над пащі яскинь,
      І ластівка легко пірнає у синь,
      І липнуть пелюстки до білої спини
      Пахучої квітки люби-не покинь.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    23. Господар повертається
      Яка ж дурепа! Ткала і порола,
      Порола, ткала і порола знов…
      Задавнена, задавлена любов
      Текла між пальці ниткою спроквола,

      І знову коло. Вже двадцяте коло…
      Не довершиться, Господи, ніколи
      Це полотно – безмежне, нескінченне –
      Триклятий саван. Не йому. Для мене.

      Бо – божевілля, як меди, тягуче,
      Бо – голос серед ночі точить, мучить:
      «Твоє чекання – то гірка облуда.
      Повернення не буде. Бо не буде».
      ……………………
      Бо спогади непевні та солоні:
      Змагання з бігу… Переможцю – приз.
      На старт, увага, руш! Біжать, як коні.
      Я – замість кубка.
      Переміг Улісс.

      Він… не мене хотів. Хотів Єлену.
      Її усі хотіли. Золота!
      Палала Троя – села і міста –
      На честь сестрички. Та дісталась та –
      Інакша. Тиха, як трава зелена,

      Як качечка, як пір’ячко… Весілля,
      Офіра тіла (серця і руки).
      …А він пішов – як в магазин за сіллю.
      …А він блукав – віки, віки, віки…

      Його боги в свою рулетку грали
      (На нього – Всесвіт, а на мене – сто
      Безсонь жалючих виставили жала:
      Порола-ткала, знов порола-ткала,
      Не Поліфен – ніхто. Це я – Ніхто.)

      Вода і небо. Дика хитавиця.
      А перед очі – нескінченний ліс
      Чужих кобіт, яких кохав Улісс…
      А поміж них – Цірцея білолиця –
      Сім літ провів в полоні чорних брів…
      Ах, так, звичайно, волею богів…

      …Ти з нею ще……
      А я тихцем покличу,
      Зітхну крізь сон – кому? Тобі? Собі.
      Про втому, перестояну в журбі,
      Бо не говорю. Бо слова – як птиці,
      Немає віри їм… Немає віри…
      Рука і серце – то моя офіра,

      Та не твоя. Натягнеш лук, стрілою
      Прохромиш женихів… Який шашлик
      Із ворогів, що в дім твій увійшли
      Та мали наглість милуватись мною!
      ……
      Господар повертається! Вітає
      Його собака, нянька, вірна челядь,
      Земля, трава, господа…Там ще та є…
      Ну, як її… Ну, з нею нам постелять…

      Стара олива проросла крізь тіло,
      Коріння лізе, сплутується ніч,
      Немов клубок… За іменем поклич,
      Впізнай мене у шарварку облич,
      І ранок – білий.
      І волосся – біле…

      А ще – життя пройшло, як не було,
      А ще – сухе, аж кришиться, зело,
      Що вчора квітло – як любові знак…
      ………………………………………
      Проклята вірність галицьких Ітак…




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    24. Пісок-полин
      Пісок. Полин. Де він – один.
      І безмір моря, і мартин,
      Де не бувала. Та було:
      Олива, бринза і село,
      І копійчаний крам – вино,
      Прокисле ще торік, давно.
      І по хребту солоний слід
      Від язика – немов політ
      До лампи. І метелик - як
      На твому березі маяк
      Далекому. Один, мов перст,
      Мій перський цар. І жовтий пес
      Безхатній - то ранковий дим
      (Не двоє їх – один з одним) -
      Бо руку лиже...І рука,
      Пропахла морем, і легка,
      Байдужо гладить. Звично. Звич...
      Пісок-полин. Поклич. Поклич,
      Бо не бувала. Та було:
      Солодкий сон.
      Гірке зело.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    25. Джем любові
      На тлі безсоння – тіло і оливи,
      Бажання – як гарячка, хворобливе,
      А лікуватись пізно, ніч уже,
      І спогади розкраяні ножем,
      І джем любові (яблука та сливи)
      На хліб спливають золотим вужем.

      На дні мовчання – днів німа когорта,
      Кагор шумує у Дніпрі аорти,
      А далі – де пісок-чортополох,
      У чорній тиші – тепла ніч на двох,
      І тих, що їм було усе до чорта,
      Благословляє на світанку Бог…



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    26. Сестро отруйнокровна
      Тепло у роті, терпко, небо – рядно старе,
      Болю іржава терка горло дере, дере.
      Гірко у серці, гірко; кличе клечальний клин,
      де не гора, а гірка, сивий полин, полин.
      Голосу довгу шворку, не загуби, веди
      В ніжні, як ти, отави; в дикі, як я, меди.
      Дивом і димом дишем, дивом і димом, де
      Сонно цілує тишу твоє лице бліде.
      Кола водою, кола, колеться білий світ,
      Колива зле «ніколи» - наче кілок в живіт.
      Сливи сливе′ як доля, чорна слив’янка губ,
      Лунко лунає воля ієрихонських труб,
      Богові, сонце, Боже; спалиш – сама згориш,
      Місто впаде під ноги: камінь, пісок, спориш…
      Серце злетить над світом, чаша пелюсток повна,
      Будь мені білим цвітом, сестро отруйнокровна.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    27. Та, що перевертає пінгвінів, на вакаціях
      Ключем злетівши, в шарлат вмочивши німе перо,
      Ключі узявши, дійти до брами, а далі – раєм,
      Де Петя Наліч – немов апостол – що теж Петро,
      Про море синє (де не бувала) мені згадає,

      Про чайок білих (яких не чула веселий крик),
      Про босий танець, пісок на пальцях і тіл Бермуди,
      І усміхнеться з аероплана той чоловік:
      Ще не бувала? No problems, люба! До ранку будем!

      У сині хмари пірнаєм рвучко, гребем на схід,
      І не боюся пливти з тобою крізь небо хиже,
      І море стихне, і берег дальній, і мокрий слід,
      І Бог ладнає нам на пісочку маленьку хижу.

      І гамір чайок, чайок зелений, габа одеж
      Спливе невміло, та неодмінно, до ніг, до пальців...
      І вишиваю шалений танець, а потім теж
      Ранкове сонце, священне море на білих п’яльцях.

      А потім раптом – колись, навіщось, в якому сні,
      Коли вколишуть мене – щасливу! – щасливі чайки
      Присняться чорним, присняться білим вони – одні! –
      Замерзлі наші, голодні наші пінгвіно-лайки.

      І ти цілуєш, і ти керуєш: вертати час,
      Бо час злітає, і ми злітаєм над теплим раєм,
      Бо хтось чекає – вони чекають! – на сильних нас,
      Бо ми руками їх зимні душі відігріваєм.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Медея
      ...Бо ще не знала. Бо усе було
      Непевне, і нездержне, і пророче,
      І човник морем човгав неохоче,
      Чужинське тіло і чужинські очі...
      А я варила зілля. І зело


      У казані казилося, і вило,
      І змії лізли крізь медвяний сон.
      І дзвоником дзвеніло в унісон:
      Він тут.
      Він твій.
      І золотий Ясон
      Ступив на берег, увійшовши в тіло.

      І ця любов, ця пошесть, ця навала,
      Цей тихий безум, це шаленство голе...
      Як він орав биками мертве поле,
      А смерть вставала, як недремний Голем,
      А я кричала...Як же я кричала!

      Важкі пологи, і пологий схил,
      І шкура Овна, і смертельна втома...
      І я – чужа серед чужих – удома,
      Солодка відьма, знахарка відома...
      Та все зникоме, як байдужий пил

      Твого мовчання...І нечулі руки,
      Що пестять іншу, гіршу, не мене!
      Це чорне божевілля не мине,
      А хвилею накотиться – і не
      Отямишся на ранок від розпуки

      Над попелом коханої! Синів
      Не упізнаєш...Місиво криваве!
      Яка ж любові золота заграва!
      Не загравала, вбила нелукаво –
      Не луком, а руками. І згорів

      Твій світ, Ясоне!
      ...Сонне Сонце...
      Де я?
      У прірві неба, де дракона паща,
      Кудись лечу – проклята і пропаща,
      Як кинута рукою Бога праща –
      Медова кара.
      Дівчинка.
      Медея.

      "Ганна Осадко читає"

      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    29. Bella donna
      З гірчинкою твій вермут “Пий до Дна”
      Ми навхильці п’ємо, і пляшка кволо
      Удруге-втретє-вп’яте робить коло,
      І нас гойдає ніжна баркарола,
      А ніч – бездонна, бо лише одна

      У мене, нерішучий гондольєре.
      Коханих рук отруйна беладона...
      А ти шепочеш: “Mia bella donna”,
      Веслом забивши на дурні закони,
      Весло поклавши на дурні манери.

      Наш вутлий човник зі смішними нами
      Накриють хвилі буднів з головою...
      Та водорості сивою травою
      Зростають під водою, мій герою,
      Як сад садів чи пісня над піснями.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Троянське танго
      Для танго потрібні двоє.
      Ся ніч догорить, як Троя,
      Згорнуся тугим сувоєм,
      Розкручусь, немов спіраль.
      Троянду в губах затисну –
      Аж крапелька крові зблисне,
      І скотиться вниз намисто,
      І птахом злетить вуаль.

      І сукня злетить до чорта,
      Волосся - як птаха чорна -
      Пригорне тебе, огорне
      Круг шиї, немов аркан,
      Полиновим сном задушить,
      Цілунками вийме душу,
      І знову стискати змусить
      Судомно тендітний стан.

      Мій трепетний ніжний мачо,
      Міцніше тримай – не плачу!
      Це танго, що смерть неначе –
      Півкроку, і крок, і мить…
      …Паркету слизька арена,
      Палає зоря зелена,
      Ти кличеш мене: Єлена…
      А Троя горить, горить…

      Для танго потрібні двоє.
      Розділені, як горою,
      З тобою, німий герою…
      Шаленство вугільних кіс,
      І зливи травневий безум,
      І ранок, пропахлий безом,
      І вигук, відтятий лезом,
      Летить через сон: «Паріс»…




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    31. Та, що знову перевертає пінгвінів
      Буде це, як в Писанні – смарагдом по білому. Снива
      Упереміж з бурульками зблиснуть
      під дахом хати.
      Щось постукає в душу. Втомившись тебе чекати,
      Вийду боса на сніг.
      В небі – птаха.
      У дзьобі – олива.

      Це поморник ширятиме(символом миру чи просто),
      А пінгвіни у сніг упадуть, розчепіривши ласти.
      Я – чорти забирай вас! –
      якісь тельбухаті баласти! –
      Вертикально поставлю всю зграю пташину
      за зростом.

      І стоятимуть, наче стовпці соляні,на чатах,
      День,чи два – відморозивши серце, дзьоби
      і крила,
      На світанку – алярм! – стежовий запримітить вітрила
      Ну, вірніш, на стільниці снігів –
      золотаві санчата.

      Лайки замість оленів. І ти у костюмі
      святого Миколи
      Помахаєш рукою: не мерзни, кохана,
      за хвилю буду,
      Та я вклякну на місці причмелена – Авве!Чудо!–
      А тоді побіжу навпрошки, як не бігла ніколи.

      Сонце жовте, як жовтень,
      і синє, як очі, небо!
      Лайки тішаться моїм пінгвінам,
      пінгвіни – лайкам.
      Ти смієшся: Погода нелітна. Кронти тарабайці,
      І тому я на санях приїхав оце до тебе.

      І на руки береш. І щетина, пропахла раєм,
      Виціловує ніжно зі щік перемерзле горе,
      Летимо поміж хмари шарлатові – вгору, вгору,
      І пінгвін стежовий нам ще довго услід махає.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Та, що перевертає пінгвінів
      Континент як палата – перемерзле мовчання
      і номер шостий,
      У цукровій хатинці живуть два вар’яти –
      це ми з тобою,
      Чорну нічку піврічну довго гріємо в роті,
      міцну, як «Шустов»,
      А на ранок виходимо звично на кухню
      униз головою.

      Наш нехитрий сніданок – безголовий,
      як я, – nescafe, мівіна,
      Двері снігом присипало, нікуди не спіши,
      виціловуй груди,
      Перелічуй губами хребці...
      За нами стежать пінгвіни
      У віконечко станції. Пахне липовий чай.
      Пахне грудень.

      До Мідвінтера довго. І мед у стільниках
      замерза настільки,
      Що стає бурштином. Стільниковий зв’язок відсутній.
      Стукай в рейку.
      Годуватиму пінгвінів, наче курей. «Ціпу-ціпу!»
      Кілька
      Замість проса – особливості птахівництва
      за протокою Дрейка.


      Аероплан пролітає. Білі крила фанерні.
      І ти у ньому
      Усміхаєшся, махаєш до мене рукою,
      наче ангел раю,
      Моя пінгвіняча зграя, що перевальцем ішла додому,
      Задирає цікаві голови. Високо-високо їх задирає.


      А потім пінгвіни падають на свої чорні
      кремезні спини,
      Лежать на снігу безпорадні, як, припустімо,
      мішки з мукою,
      І дивляться в синє небо. Я падаю біля них,
      і мрію про сина,
      І проводжаю тебе поглядом. І тебе вже нема
      наді мною.

      Та залишились пінгвіни. Це ж халепа,
      погодься, - отак упасти!
      І я заходжуся їх, чорно-білих, як доля,
      перевертати,
      Піднімаю (бо хто, як не я?) струшую сніг,
      ставлю на ласти,
      І ми повертаємося снігами
      до нашої рукавички-хати.

      ...І розплутую кольорові сни, як клубочки,
      і ніч минає,
      І чекаю червоних вітрил, або крил -
      що одне по суті,
      І щоранку, годуючи пінгвінів,
      тебе виглядаю,
      І пір"їнка аероплану кружляє
      у звітреній каламуті.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Глечик
      Відбатувати бритвою Оккама
      Слова і снива, дотики і плечі,
      Всі візерунки долі недоречні,
      Бо знову камінь падає на глечик,
      А потім глечик падає на камінь,

      Вовік віків. І тріщинки-стигмати
      Навзаводи біжать від дна нагору –
      І ллється горлом перегіркле горе,
      - Моя маленька , - пошепки говориш, -
      Ти звикла вже щоразу помирати?


      І звично клеїш душу у долонях,
      Стираєш наждаком все наболіле,
      Твій бідний глечик знову – вкотре – білий...
      Та знову навпіл розлетілось тіло:
      Цей черепочок – син. А другий – доня.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Весняна буколіка
      Теплий светр, а руки зимні,
      і летять птахів ескадри –
      Повертаються з полону –
      їх вітчизна обійме.
      Це весна летить, коханий,
      двадцять п’ятим дивним кадром,
      У якому ти цілуєш несерйозну
      не мене.

      У якому хепі-ендом і початком –
      хепі дуже –
      Ми як хіпі в цьому світі,
      де любов – дрібний пісок.
      У якому доконечно ти мене
      обнімеш дужо,
      Бо заграє не байдужо
      телефонний голосок

      Мій – тобі.Турецьким маршем
      Моцарт грає – серце крає.
      І веснянками вкриває тіло юне
      та бліде.
      Пил лягає на асфальти,
      ми кудись іще лягаєм,
      Петеушник
      з чебуреком,
      як весна-красна –
      гряде.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    35. Трансформація
      Життя просте і кругле, мов капуста,
      Бо ти – мала. А світ довкола – зимний.
      І ти, і час повзете, як резина,
      Поміж грядками, всипаними дустом,
      І тіло – це довічні каземати,
      Бо все по черзі: спати, їсти, спати...

      ...Іще життя звивається звабливо...
      Та літо перебудеться, і дивом
      Помітиш раптом кокона лещата...
      І голосу забракне завищати,
      Бо докором висітиме на вусі,
      Немов сережка: “Ти – німа. Ти – гусінь”.

      І дикі гуси, і небесна вата
      Накриють з головою! Спати… спати...
      ...І снитимеш, і марево шалене
      Таке, як ти – налякано-зелене,
      Бо тіло, зледеніле у сувої,
      Наполовину буде не тобою.


      ...Бо з’явиться щось зайве і чуже,
      Якого не відрізати ножем,
      Яке росте і більшає щомить,
      Яке яскраве і яке – болить!
      Яке вітрам відкрите, як вітрила –
      КРИЛА!!!

      …Вросли у сни, і розрослися тілом,
      І плечі тягне вниз смертельно-біле
      Те Щось – страшне, як неозорі далі…
      Так мало місця…
      - Налякалась, лялю?
      Так мало, мало…Ма! І душить, душить…


      …І - розриваєш кокон, ніби душу…

      І, як Любов, схиляється до Тебе
      Теплом Господнім
      Березневе небо.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 5.67

    36. І не спати
      І не спати, і ревіти. У душі гуляє вітер.
      Лютий – бачиш, знову лютий? – чорно-білий – шах і мат.
      Так програти неуміло. І кричить німотно тіло,
      Бо зі снів – смертельно-білих – не вернутися назад.

      Там засніжено, неблизько... Знову ковзаюся, слизько.
      Не упасти-не пропасти... В цьому світі – ні душі!
      Там весна і ти - весняний... І чужа – та рідна панна.
      І трава, густа, як коси. І туман. І спориші.

      І не спати, і ревіти. І летить над світом вітер –
      Не від тебе не до мене...На якийсь німий поріг...
      Ти вже знаєш – так буває. Знову падаю, втрачаю
      Твою руку. І ні звуку. Просто боляче. І сніг.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    37. ***
      …Забувати поденно – спочатку зникає лице,
      Потім дотик, і запах, і безум вокзалів, і тиша,
      Що приходить по всьому отому. І поспіхом пишеш
      Щось безглузде і щире твердим, наче гріх, олівцем.

      На покреслених аркушах знову «Навіщо і як?»
      Тільки потяг, і протяг, і шпилька у палець вколола:
      Ти вже нахильцем пила це слово гіркаве «Ніколи»,
      Як на кухні ранковій початий надвечір коньяк.

      Вже мовчалось тобі, і боліло, і біло було,
      І мело у душі, і замети вкривали поволі,
      І курила у тамбурі білу цигарочку долі,
      І текло поза вікна якесь безіменне село…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    38. ***
      ...і довго-довго пальці цілувати...
      (ніч - безконечна. пальці - два по п"ять)
      снігів солодких несолодка вата
      вгорнула Місто, де вони не сплять,

      а дихають у темряві, і дивом
      здається цим сновидам світ без меж,
      в якому королю смаглява діва
      постала - як Даная - без одеж,

      без слів і суму. Лютий, січень, грудень -
      і час навшпиньках відійшов назад,
      бо золотом дощів упав на груди
      твоїх цілунків ніжний листопад...



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    39. Риболовля
      І листя торішнє, і небо горішнє
      (Не Сьоме – до сьомого смертникам зась)
      Чадіють димами… Намолених віршів
      Губами торкається сонний карась.

      (Німе до німого – і більше нікого.)
      Та гострі гачечки і мокрий горох,
      Натягнуті жили на вудочках Бога,
      Така риболовля – попарно, по двох.

      …І зябра здригаються рвучко, надсадно.
      І чорна луска шаленіє: «Води!»
      …І ангел Спокути із Першого Саду
      Мітлою змітає Останні сліди.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    40. ***
      Зимне місто відпустить мене, як священик – гріхи,
      Перехрестить, відмовить молитву, розтулить долоню:
      “Вільним – воля. Біжи до весни, моя втомлена доню,
      І нічого не бійся”. Його неживої руки
      Доторкнусь без страху, як іще не торкалась ніколи:
      “Ти вже мудре і сиве... Кайдання твоє кам’яне
      Не порушу”
      ...І струшує місто маленьку мене,
      Наче крихточку хліба зі свого великого столу...
      ........................................

      І біжу навпрошки – через долю. Маліють міста,
      І трава зеленіє, і зріє освідчень колосся,
      І метелик, як ангел, сідає на чорне волосся,
      І життя, наче ти, виціловує теплі вуста.




      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    41. Синові

      Січень-лютий, грип-вітрянка, до весни два тижні, милий,
      Цятка-цятка, риска-риска... Спить кумедний Чингачгук...
      До якого бойовища ти готуєшся невміло,
      Мій малий Великий Зміє, як береш пігулку з рук?

      Кисло? Кисло. Гірко? Гірко. Це усе мине-минеться,
      (Там де тонко – там і рветься)...Це, синочку, не тобі.
      У вікні сумна ворона чорним лобом вперто б’ється
      В зимну землю чорноземну, а над нею – голубі

      Небеса. Вони далеко. Там живе Господь із Сиром.
      Там із Вирію лелеки щось комусь кудись несуть,
      Там ширяє попід хмари білий голуб – символ миру...
      Січень-лютий, грип-вітрянка і життєва каламуть

      Каламутить-колобродить, білий котик колом ходить
      Біля ліжка, де зелений, як вазон, собі ростеш...
      Риска-риска, цятка-цятка...Сніговиця хороводить.
      До весни два тижні, милий. І вона буде, як фреш –

      Свіжа-свіжа, ніжна-ніжна...Чингачгуку мій хоробрий,
      Гірко? Гірко. Кисло? Кисло. Спи, малий, довірся сну...
      Чай холоне. І ворона – чорно-сіра, як хвороба,
      Риє дзьобом мерзлу землю. А Господь дає весну.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    42. Різдвяне
      Вже й село колядками голосить,
      Вже й упились дальні хутори,
      Біла зірка блимає згори,
      І бреде по кучугурах босий
      Сивий ангел. І несе дари.

      Тих дарів – раз-два – і полічити.
      Тих жалів – як сірої мишви.
      Сипле сніг крізь неба чорні шви.
      Народився – отже, мусиш жити.
      Чи не мусиш… Ангеле, спіши…

      І сніжинок, і гріхів – без ліку…
      Хай солодка, аж нудка, кутя
      Склеїть забуття і майбуття,
      Стулить сину золоті повіки:
      Іменинник, пташечка, дитя…

      Люлі-бай, приспи Його, малого,
      Люлі-лю, у пір’я убери,
      Хай злетить над п’яні хутори!
      Хай летить – і полотном дорога!
      Утікає димом догори!

      Понад ці Содоми і Бедлами,
      Понад ці зачумлені міста...
      ...Третя пляшка під столом пуста -
      Це допили за здоров"я Мами
      Немовляти. Серденька. Христа.

      …Знов стару колядку, як спокуту,
      За селом п’яничка заведе…
      І Синочок пір’ячко бліде
      Згубить в небі. Отже – мусить бути,
      Нині – тут. А за півроку - де

      Ангел на осиковій сопілці
      Гратиме… І білі звуки ці
      Зникнуть. І розтануть в молоці
      Чорна крапка ворона на гілці,
      А червона – крові на руці.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    43. Генеральне прибирання
      Вибивати з голови дурниці,
      наче бруд торішній з килимка!
      І тріпачка, і худа рука
      не здригнуться…
      Як блакитні птиці,
      упадуть на матрицю снігів
      всі жалі, смітиночки, пір’їни,
      крихти хліба з неба скатертини,
      кадри щастя з кінострічки снів.
      Через серце – слід від підошов.
      Хто пройшов? Куди пішов? Для чого?
      ...Відридала на плечі у Бога.
      ...От тобі, зозулько, і любов.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ***
      мій любий, ця вода така жива...

      вона - мінлива молоденька жінка:

      удень бринить дзвіночком срібно-дзвінко,

      вночі - руками ніжно обвива…

      І хвилями - припливи - через край! –

      і вже тече у тіло водограй…

      …і ти водою золотою повен!

      … І нас несе у ранок Білий Човен.

      …і чайки, ніби ангели світання,

      несуть на крилах це святе кохання...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    45. Гора Любові
      Хатинка, як вовняна рукавичка.
      Там тепло. Там спокійно. Там вогонь
      горить в каміні – і твоїх долонь
      стікає тілом золотиста річка,
      така гаряча… Любить – не пече,
      спливає ніжно з шиї на плече…
      І сніг у шибці. Хай летить – він білий,
      він поєднає душу, серце, тіло,
      і, ніби знахар, відшепоче втому,
      бо це – насправді. Це – нарешті вдома,
      це біла хатка на горі, де дим
      із комина злітає голубим
      тоненьким пасмом. І медвяний дух,
      і бородатий, ніби Ной, дідух,
      узвари тиші, і дзвінка колядка,
      солодка, як молочна чоколядка,
      і сотні весен, і струмки, і квіти,
      і дім росте, і виростають діти,
      і ми – спасенні, чисті, празникові
      ростем, як трави, на горі Любові.





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Жінка зі снігу
      Жінка зі снігу, з холоду жінка, жінка з щодення
      Посуд помиє, діток розбудить, зварить варення,
      Чорні чорниці цукром притрусить, висипле в миску,
      Хліба намастить, зробить сніданок. Крейдою риску
      Мовчки накреслить – праве півколо, ліве півколо...
      Кола зійдуться, ніби на річці, - мовчки, спроквола,
      Кола зійдуться, і розійдуться, і перестане
      Серце тремтіти. Першого снігу біла сметана
      Збита на густо. Пляцки медові перемастити.
      Плеєр на вуха. Очі закрити. Голосом жити.
      Кухні бантини – як павутина, як невагомість,
      Серце холоне – ой, безборонне! – пічка натомість
      Палить і палить – тіло розтане, мрії водою
      Теплою стануть, і перестане світ над тобою
      Падати болем, падати біло, як штукатурка.
      Жінка зі снігу. Жінка із казки. Дивна Снігурка.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    47. ***
      Смішне бажання! – Господи, прости –
      До тебе, як до неба, прорости
      Стеблинкою, травинкою, рукою.
      Життя тече – і крутить течія
      Дві трісочки. Одна із них – це я,
      І ти у вирві крутишся зі мною,

      І нас несе! О, як же нас несе!
      Хамула буднів – так… ні те ні се:
      Химерні ролі, провінційна сцена…
      І ґумкою стираються слова,
      І ковила натомість, і трава –
      Така зелена, Господи, зелена!

      І вже вода торкається колін,
      І тіло – то слухняний пластилін –
      Ліпи мене – подобу Афродіти…
      І океану дихання – то сон,
      І він живе із нами в унісон,
      І ми – його смішні безхвості діти,

      Ми ще на суходолі. Всохла путь.
      Сухий пайок. Життєва каламуть.
      Усе до біса! І стечуть водою
      Пусті слова, вечірній макіяж,
      Дурні марнички. На пісок приляж,
      Немов на біле ліжко – і зі мною

      Дивись на зорі – знизу догори…
      Мовчи, торкайся тіла, говори
      Про все на світі. Світанкова тиша
      Підпалить небо – і заснулих двох
      Візьме на теплі руці добрий Бог,
      І занесе у трави, і залишить…

      І серця завмирання золоте,
      І ще, і ще… Не думати про те,
      Що все – конечне. Залишилась дрібка
      Любові, солі, ніжності, плачів…
      …І я засну у тебе на плечі.
      …У теплих травах.
      …І заграє скрипка.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    48. І більше нікого
      І це лиш початок...Сніги і відлиги...
      Синиці на кленах...
      Пуста годівничка… Запалена свічка...
      Карафка зелена...
      Вино наче віно… Вікно і пилюка…
      Обрус… Голуб’ята...
      Між ними – німими,
      Між нами – живими:
      - Не спати, не спати.
      Бо сніг заметелить, Уб’є - і постелить
      останню постелю.
      Бо душі, обнявшись, як Каїн та Авель, зметнуться під стелю,
      Бо тіло змаліле проштрикнуть
      і вила, і трави, і жито,
      Це буде пізніше.
      Напевно, не з нами.
      І треба прожити
      Усе від початку. Усе до дрібнички.
      До хеппі та енду.
      Зварити пшениці, додати горіхів,
      присмачити медом,
      Дрібненько розтерти мачинки прозорі –
      і все замішати,
      Відмовити тости, закликати гостя
      до білої хати,
      До бідного серця синицю тулити –
      і гріти у пальцях
      Це сонечко-груди, цей вишитий
      грудень, розп’ятий на п’яльцях -
      І тканим обрусом простелеться доля,
      як біла дорога.
      І ти у дорозі.
      І ти на порозі.
      І більше нікого.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Друга котяча елегія
      ...І таки дочекалися, чуєш? Кохання, весна,
      Горобці верещали, дружина несла ахінею.
      І сусідська руденька дивилась зі свого вікна,
      І я нявкав до неї – неначе молився на неї,

      Я ступав підвіконням, так буцім ішов до шлюбу!
      Я не бачив межі, я не вірив, що все – зникоме!
      …Прибігала учора поетова ніжна згуба,
      Цілувались, допоки дружини не було вдома.


      Потім він бурмотів через сон: «Я щасливий, Мачо»,
      Я дивився у шибку – її не було, не буде…
      Це – довічна в’язниця…Я плачу? Коти не плачуть!
      Плачуть люди, поете, маленькі, як Всесвіт, люди…

      Потім я звар’ював. Як шуліка, злітав до стелі,
      Я карнизи зривав, я зривався, я падав долу,
      Я цей світ руйнував, наче Бог. І почав з постелі –
      Жовті плями на ковдрі. І пір’я спадало кволо,

      Осипалось, кружляло, у рот набивалось, билось
      Щось у серці. Він потім сказав – каструвати треба.
      …Операція. Світло у світі. Та щось змінилось
      Може, колір гардини, а може, і колір неба.

      Щось таке…Порожнеча побільшала. Все простіше.
      Я лежу в завіконні, її ірреальну бачу…
      В неї п’ять кошенят. Мій господар поему пише.
      Час від часу торкнеться рукою: «Тримайся, Мачо».

      Я вже знаю, що світ – трикімнатний, що те кохання –
      Це марничка минуща. І що за вікном - байдуже.
      Я щасливий. Бо я – досконалий. Лише прохання:
      - Називай мене краще Платоном, двоногий друже…




      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    50. Перша котяча елегія
      Він сидить за столом. Він у капцях. Бо він – удома.
      Він тут вірші складає від ранку. А вже обід.
      Він – поет український, собакам усім відомий.
      Я лежу біля нього. Бо я – його чорний кіт.

      Він годує мене і зове претензійно – Мачо.
      Але – будьмо відверті! – ця кличка – одні понти,
      Бо усе, що я бачив – а я так негусто бачив! –
      Тільки танці пташині з віконної висоти….

      Тільки танці пташині… Тоді я ступив – і… випав!
      І життя прокрутилось, як стрічка німого кіно:
      П’ятий поверх, горобчик, пір’їнка, крислата липа,
      Латка неба. Бур’ян. Матіола. Життя – лайно.

      Потім довго лежав. У траві. А тоді на ліжку.
      Він приносив ковбаску – і клав до покоцаних ніг…
      Час минав. Мені снилась руденька сусідська кішка -
      А йому – карооке кохання. І перший сніг

      Закрутив-забілив, і зиму замутив нехилу,
      Дні були однотонні, були кольорові сни,
      Так ми жили тоді. Але й файно тоді ми жили!
      І чекали любові – як перших слідів весни.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    51. Місток
      …бо вогонь перелічує пальці на білих ногах,
      спершу злизує нігті, і вгору повзе - під спідницю.
      З журавлями не склалось. Згорає в зіницях синиця
      і зникає останнє, що в мене лишалося – страх,
      він згортається в кокон, густішає і щемить.
      - Як горить!
      І здається, що біль розтікається тілом, ніби
      вже з’явився місток. Як захочу – умить перескочу.
      ( А вони ще стоять піді мною – порожні очі!)
      Ах, видовище смерті! – ну що ж, заїдайте хлібом!
      …………………………………………………………
      Але й тепло горіти! І вже не суттєво, що там
      скажуть люди: «Відьмачка!», «Невинна!»…
      Людей багато.
      Перебігти хутенько це піротехнічне свято
      І тікати по небу. Тікати по небу доти,
      Доки коси не стануть густими, немов отава,
      Дим втече із найменшого спогаду – отоді-то
      Знов пробігти по колу: вечеря, господар, діти.
      І у снах – нетутешня, прийдешня, гінка заграва:
      Пальчик, нігтик, згортається шкіра, як вутле шмаття.
      - Божевільна!
      - Додайте хмизу!
      - Яке ж багаття!
      Як багато багать! Як згорає в душі багато!
      ( А вони ще стоять.
      Бо у них – насолода свята,
      І свята простота, що дзвіночком вертепним дзенька)…
      …………………………………………………………
      …А синичка-душа відлетіла – така маленька!
      …А багаття любові накрило нічною млою…
      …І спідниця стікає ногами униз - смолою…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. Лист до друга
      Найкращі новини – відсутність важливих новин:
      Ще день розміняла, в кишеню відсипавши здачу,
      Бо все планомірно і вірно. Це, знаєш, неначе
      “Італія-Рома – Динамо” – чотири-один!
      Так, наші продули! Ти сам здогадався, чи бачив?

      Останні новини – в вазоні розцвів молочай,
      В неволі розцвів, уявляєш... Бо тепла неволя.
      От сніг за вікном пролітає – ти бачиш, поволі,
      А я за вікном калатаю у скляночці чай
      Сріблястою ложкою долі. Малі ще у школі –

      Знання здобувають про добре і вічне, про те
      Що варто робити і те, що не варто робити,
      Наприклад, уранці шкідливо під каву курити,
      А вчити англійську – корисно. Та сніг замете
      І перше, і друге. Тому залишається – жити,

      Картоплю варити в мундирах, цідити вино,
      Купити весняну суконку (це знаково в грудні),
      Звикати до тебе, до снігу, до кашлю, до буднів,
      Бо це вже – надовго. Бо це, як в задачі – “дано”,
      І сума доданків незмінна. І дні каламутні


      Птахами летять до бодай середини Дніпра,
      Щоб там, помінявшись з напарником, далі летіти,
      Аж поки в Тернопіль не вигребе ящером квітень,
      (Признаюся чесно, це місто - страшенна діра),
      І думка єдина “Хто винен і що з цим робити”

      Уже попустила. Найкращі новини – нудні,
      Не дивлюсь ТВ, не читаю нічого із преси,
      Горілку марную – на грудях вкладаю компреси,
      Забувши про дні – де робочі, а де вихідні?
      А все, що згадала, іде паровозом – пеесом.

      P.S. Повернулись зі школи донька і син.
      Найкращі новини - відсутність важливих новин.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    53. Друга спроба медитації

      У хвилі ввійду як у ніч, як у небо, як в хату-

      Блаженний притулок, де стулочок-слів небагато,

      Бо що говорити? Для чого? Навіщо і пощо?

      Моя Атлантидо, моя недомолена прощо –

      Моя недомовлена, та відшепочена туго...

      Дрібненька перлинка на споді.Розходяться туго

      Долоні у мушлі...Отак, обережно, бери –

      Прийми її ніжно – а потім підкинь догори!

      У небо, у хвилі, у білу любов океану,

      Де чайка остання проквилить останню Осанну,

      Де місячна стежка проляже до Бога німого,

      І води зійдуться, як руки, а більше – нічого.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Спроба медитації
      На пляжі цьому, що за сотні миль
      Від світу, де усе колись збулося,
      Знайти себе... Не попіл на волоссі –
      Це океану білопінна сіль
      Кришталиками стала.... І кришталь
      Душі прозорий. Легко, Боже, чисто
      Піском ступати...З мушельок намисто
      Що ти зробив, носити...Ні печаль,
      Ні докори не ляжуть на чоло,
      Ні слів не буде, ані сліз не буде.
      Що загубила – хай шукають люди,
      Його туманом сивим віднесло,
      Як і весло, і човен, і сніги –
      Є тільки пляж, і води невагомі...
      І чуєш – чайок нетутешній гомін,
      І бачиш – краб торкається ноги
      Клешнею обережно. Берег. Дим.
      І ми. І світ. І більше вже нікого,
      І по воді простелена дорога -
      Так дорога останнім Дорогим.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. No comments - 2
      Так гостро пахне морем, світлий пане.
      І бути чи не бути – вже не суть,
      Бо рибку в банці діти принесуть –
      І випустять – і та хвостом багряним
      Окреслить світ, і проведе межу
      Між “до” і “після” – у одне “віднині”.
      І я – поглянь! – над хвилями біжу
      По місячно-простеленій стежині.
      І не збагнеш – де вигадка, де сон,
      І не зітхнеш – за що мені такого?
      ...Ти бачив сніг на морі? В унісон
      Вода і небо туляться до нього,
      І він летить – замішаний з піском,
      У вуха мушель, на чаїні крила...
      Туди, де ріже срібним голоском
      Останню пісню втомлена Сивіла...



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    56. No comments - 1
      1.
      Є.М.

      І просто проскурка розкришиться, і просто
      Прийми її губами, і вином
      Запий спокутним. Як вуалехвости,
      Ми живемо, обмежуючи склом

      Свій квазісвіт... Де два на два – і доста,
      Де є абетка, що глаголить “ні”,
      Де запитань розчухана короста
      Рахує світлі плями на стіні,

      Шепоче букви - “а”, “б”, “в” і далі,
      Безсонь втискає вощену печать,
      Де дивні молитви – немов педалі
      Велосипеда - стрімко пролетять,

      Прокрутяться – і щось таки накрутять,
      Якесь химерне плетиво доріг...
      - Ти пам”ятаєш, в чорній каламуті
      Тобі я дарувала білий сніг?

      - Так, перший сніг. Солодкий, ніби вата!
      Смішний, як новорічне конфетті...
      ...В акваріумі крутяться завзято
      Китайські рибки світло-золоті,

      Між склом і склом, між мушлями і раєм,
      Аз, буки, віди...І мете юга...
      А син з абетки по складах читає:
      “Пли-ви у мо-ре, риб-ко до-ро-га....”




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    57. ...і ніч була тобою
      …ще пам’ятаю – дихання спинила,
      бо ніч жагуча… похапцем, стрімливо
      ти пазуху роздер – і потекла
      червоних намистин густа ріка.
      Порвалась шворка – і важкі коралі
      спливали тілом далі, далі, далі,
      щоб, подолавши звивисту дорогу,
      із дзенькотом упасти на підлогу –
      і розлетітись по паркету шпарко,
      шукаючи, як мишка, чорну шпарку.
      …А біла шия – як тендітна ваза,
      Прозоро засвітилася одразу,
      А передпліччя, переплівшись в руки,
      Чекали порятунку або муки,
      Чи того й того – мірою одною…
      …Ще пам’ятаю – це було зимою –
      І сніг байдужно сипав, наче просо
      Ґаздиня курям… І простоволоса
      І просто боса, у чужих покоях
      Я в ніч пливла, і ніч була тобою…




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Дрібно-дрібно...
      Дрібно-дрібно ступати, як гейша. Слизька дорога
      Не посипана сіллю. Так солодко їй нівроку!
      Від зупинки до дому ще довго, немов до Бога:
      Крок, півкроку, упала, піднялася, ще півкроку.

      Тілопади, слизота, синець на коліні синій,
      (Але й гепнулась, крале! Ще б розуму додалося!)
      Розлетілись із сумки роки, сподівання, тіні,
      Цигарки, телефон і шампунь для сухого волосся.

      Ну ж, підводься, кобітко. Не личить отак лежати
      На перині снігів – і метелиця хай постелить!
      Ти метеликом сірим хутенько летиш до хати,
      Загарована, гей би повія на двох постелях.

      Ще дітей із садочка, іще в магазин, і друга
      Світить зміна. І зірка різдвяна горить – не гріє,
      Білий місяць звисає – така паляниця кругла,
      І тече макіяж – божевільна така завія.

      Дрібно-дрібно… І дрібочка серця іще тріпоче…
      Ще обвітрені губи ворушаться – та – ні звуку…
      Що ж ти плачеш, дурненька? Молитву яку шепочеш?
      - Руку, любий. Подай мені зараз холодну руку…





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.83 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    59. Батьківщина
      Стіну обвивши голими руками,
      Замерз на грудки дикий виноград –
      І ягідки, як чорно-синій град,
      Завмерли, і не впали…Так роками
      Ми висимо на гілочці одній
      Засушеній…І спільний сніговій
      Нас обмітає…І отак до скону
      Ми творимо одне гіркаве гроно,
      Де є закон – останній, як вина:
      Що мертве – те не дасть уже вина,
      Хоч як не грій – уже не відігріти
      Живе осердя…Виноградодіти
      Притрушені, притишені снігами
      Притулять руки до лозини-мами,
      Вростуть у цеглу посинілим тілом,
      Орнаментом, де тло смертельно біле,
      А в’язь хрестів – чи хрестиків – чи долі –
      Спеклась на чорне… І сніжинки кволі
      Пливуть, як вірус, через пуповину
      У виноградну душу Батьківщини.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    60. Гість
      Ти кажеш: Думай і не схиб… Навіщо?
      Коли душа – зотліле попелище,
      де ворон кряче і нечистий свище,
      як вітер, у схололі пальці два,
      а ти стоїш – між рідними – німими,
      ще поміж ними, та уже не з ними,
      коли довіку зими – тільки зими,
      через які не проросте трава,

      то думай чи не думай – не поможе…
      Підніму очі: «Дяка, світлий Боже…»
      А він мені на картах наворожить
      Казенний дім, дорогу і любов.
      А ще: думки, хурделицю, слизоту,
      Вечерю, нежить, ГРЗ, роботу,
      І те фатальне – серед ночі – «хто ти?»,
      І стук у двері, наче хтось прийшов –


      По душу чи, як водиться, по тіло,
      І навстіж двері! А за ними – біло!
      Бо час. Бо все уже переболіли.
      Перебілили. Стеля – ніби скло.
      І хтось стоїть. А хто – не розібрати:
      Королю? Брате? Лицарю чи кате?
      Та хто б не був – заходь хутчіш до хати,
      Бо снігу вже з порога намело…

      Так високо – по кісточки. По серце.
      І він зайде. І я горілки з перцем
      Наллю з дороги, щоб зігрівся. Все це
      Буде як сон, побачений давно,
      Пробачений, пробуджений, блаженний,
      На кухні він присяде біля мене,
      Щоб помовчати… І схололі клени
      Постукають кістляво у вікно:


      - Уже світає…
      Як усе світає!
      Химерний привид знайденого раю,
      Якого - знаю – так і не пізнаю,
      Розтане вранці між прозорих віт,
      І заясніє іній на морозі,
      І син – як завжди, босий - по підлозі
      Протупцяє, і стане на порозі
      У білосніжній майці: «Ма, привіт!»



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.81 | Рейтинг "Майстерень": 5.83

    61. ***
      Зірватись раптом серед ночі: хто ти,
      Мій невідомий, вінчаний колись?
      Життя біжить, як стрілка на колготах –
      Від п׳ятки (де душа) кудись увись.

      Пряменько так. Хутенько. Невмолимо.
      Чи невтолимо? Невтулимо? Не?
      ...Ще паралельно. Але ж мимо, мимо
      Твоя душа повз мою промайне,

      Мов хвіст комети... як її... Галлея?
      Зірватись серед буднів: де ти є,
      Пігмаліоне? Сонна Галатея
      Тобі яєчню вранці подає

      Таку окату, жовту, як кульбаба...
      Євроремонт... Євро стандарт. Муляж.
      І Галатея – українська баба,
      Зодягнута в словесний камуфляж –

      Щоб не боліло! Сніг забілить біло...
      Поправлю грим, на вилиці – рум’яна...
      І поряд тіло. Гарне, але – тіло.
      Я Несміяна? Ще й яка Сміяна!

      Зірватись знову... А тоді летіти
      На третє коло: дім, сім׳я, робота...
      І по дорозі сірий лак купити –
      Аби впіймати стрілку на колготах...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    62. Весілля
      Ще так усе попереду було!
      Продавши долю через білу браму,
      Дружки з дружбами сіли за столами
      У шалашах...І скоро все село
      Зійшлося по-свояцьки на гостину,
      І тільки голос нетутешній в спину
      Щось заспівав... Це молодий музи′ка
      До танцю кликав – наче жити кликав!

      Дурних забав невтомна круговерть
      Тривала довго, нескінченно довго,
      Впадаючи у ранок, наче Волга
      Впадає в Каспій. Перелившись вщерть,
      Текла горілка – мимо, під столи...
      І ми любили, бо іще могли
      Любити, і не спати до світанку
      У цьому світі, схожому на п’янку.

      Чуже весілля, захмеліле в дим,
      Горлало “Гірко” сонним молодим,
      Та наречена з токсикозом раннім
      Вже позіхала, і казала: “Ваню,
      Котра година? Скільки там іще?”
      Ішло життя навскіс – сліпим дощем,
      І стало раптом холодно і колько –
      Ми відгуляли осінь, наче польку...

      ...Так відгуляли! – А тоді прозріли,
      Що сніг довкола, наче вельон, білий,
      І ні музи′ки, ні гостей нема,
      І замість нареченої – зима
      Нам на коня горілки наливає...
      Та ні тебе, ані коня немає,
      І мушу йти сама додому пішки
      По кучугурах в чорних босоніжках...




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    63. Тиша
      Голос повив барвінком…Голос повів у трави.
      Голос – такий ласкавий! – плетиво плів лукаве,
      Плетиво-павутину, білу, як сивий волос…
      - Рідна, лети до мене!
      Голос.

      Він діставав гостинці. Трави лягали долі.
      Золота та цілунків – буде всього доволі,
      - Хто ти? Признайся! Доля?
      Тихо здригнеться колос:
      - Вільному, серце, воля!
      Голос.

      …Той, що повив барвінком, той, що вплітав
      у коси
      Ягоди-намистинки - “Досить!” - уже голосить…
      Як же сльозиться небо! Як же земля колише!
      - Чуєш, іду до тебе!
      Тиша.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    64. Твій дотик такий...
      Твій дотик такий несмілий, мій хлопчику сивочубий...
      Цілуєш нечутно шию. І губи тремтять чомусь...
      І пальці спливають тілом, моя нереальна згубо,
      Я саван уже спорола, бо знову тобі приснюсь...
      Я знову тобі примарюсь... Постукаю...ні, навіщо?
      У мене від твого серця з собою усі ключі...
      Тернополем ходить осінь...Тернополем вітер свище...
      Як зимно на попелищах кохань несмішних! Дощі –
      Їх видно крізь мокру шибку... Вони протікають швидко –
      Ця осінь така безумна! Ця осінь така свята!
      Тигрова і кольорова, як твій подарунок – квітка,
      І одяг, немов позлітка, злітає...
      - Зжени кота
      Із ліжка! (мені все смішки!) Твій дотик такий несмілий....
      Мій сивий ведмедю білий, мій хлопчику-сивочуб,
      Стискай мене в сильних лапах, люби мене що є сили!
      (Я вголос таке просила?!)
      Тоді починай із губ –
      Мандрівку з Ітаки в Трою - спускайся, мов морем, мною,
      Вивчай острівці, затоки, і течій підводних шал,
      Перлинки збирай із мушель... А потім – колись – зимою –
      Спустися до мене з неба – як сніг чи
      як Марк Шагал...



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    65. ***
      Ах, який літачок над Парижем, який літачок
      Пролітає, і тане, і крила у нього фанерні…
      Не остання любов – як останній – тріпоче листок –
      Ти тримай її міцно у пальцях, старенький О.Генрі!
      Ще тримай, доки сили! Бо Перший – позаду – дзвінок,
      Теплий жовтень уже пережили – і як пережили!
      Білу пінку розмазує слів золотий помазок,
      Але бритва шукає навпомацки сховані жили.
      …Але час охолов. І шепоче мені: охолонь.
      …Ми втомились минати, минаючи світло і швидко.
      …Але я вислизаю з розтулених Божих долонь,
      Наче з вушка циганської голки шовкова нитка.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Ангіна
      Чекати по черзі: канікул, снігів, Миколая…
      Різдвяна зоря догорає. І світ догорає –
      Такий різнобарвний! Такий мандариновий ще!
      Гірчичників зграя кислотним вогнем пропече
      Застуджене тіло – бурульок смачне ескімо
      Далося взнаки… Чорно-біле життя, як кіно,
      І очі з-під ковдри – дві вишні – такі,
      як у мами,-
      Пантрують дорослу любов. І любов з голубами
      Злітає до неба – і меншає пляма щомить -
      І падає долу! І в серці незвично щемить –
      Важке усвідомлення часу, минучість одвічна
      Ангіни, дитинства, кохання, холодного січня.
      І тане у горлі знайомий
      гіркий стрептоцид…
      І ліжко тече за водою по річці Коцит…
      І сльози – гарячі. Гарячка налипла плющем,
      Пролізла – прогризла – і ще догризає, і ще,
      І чорне волосся на білій подушці згорає…
      - Ми всі помремо?
      - Ні, маленька… Бо смерті немає…



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    67. Сценарій
      Ти побачиш усе: є вода піді мною і над –
      Дощ небесний, джерела підземні. І цей листопад –
      Він у тілі моєму звивається змієм – і душить...
      І шипить через пори, лягає на подушку-душу –
      Аби спокій, немов молоко, висисати щодня...
      І коли ти прийдеш – щоб із черепа твого коня

      Чи із черепа мого – яка вже різниця у тому? –
      Завести тебе, любий, додому. Нарешті − додому,
      Там, де час безіменний – куди не поглянеш – ні зблиску,
      Там де я – молода – колихатиму тихо колиску,
      І співатиму тільки губами – не серцем – довіку –
      Колискову солодку чужому, як світ, чоловіку,

      І слова, наче листя, з яких головні − «Не забудь»
      Перекреслять кленовим вогнем водяну каламуть,
      І накриється тіло тобою, неначе габою,
      І летітиме сніг-камікадзе униз головою,
      І покотяться титри…
      А «Оскар» поділим на трьох –
      Ми і наш режисер-постановник –
      останній Бог.




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    68. А життя назагал прекрасне...
      …А життя назагал прекрасне…
      Осінь листям вродила рясно,
      дикі гуси в ставку – як ряска,
      але ряски уже нема.
      Є вода – сірувато-біла –
      то тумани її покрили,
      і зітхнути воді несила,
      бо стискає її зима.
      Мерзнуть руки синюшні в мене,
      тисне шию кашне зелене,
      от би вирватись з цього тіла –
      і зависнути, наче йог!
      Літаком він увись злітає:
      “Все на світі, Ганнусю, майя!”
      – Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
      Як і знаю, що добрий Бог
      не залишить – бо що ж лишати?
      Скоро стисне мене в лещатах
      цього світу, цієї хати –
      як комашку у бурштині…
      Ти, що в серці, та поза тілом,
      станеш білим під снігом білим,
      і півподихом – так несміло –
      про Любов промовчиш мені…
      Бо слова – то вода і вітер…
      Так чекати і так любити –
      як вночі під дощем летіти!
      От химера! – і слів катма…
      …Є вода. Є будинків зграя.
      Гуси є – ой, нема! – відлітають…
      Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
      І у горлі дере…Зима…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    69. Вересень
      ...Те дерево росте на дверях хати:
      Листочки – хлопці, квіточки – дівчата...
      Предивний Диве, дай йому цвісти!
      Та осінь креслить золоті хрести,
      Перевертає чашу Святовида!
      ...Це вересень, нехрещений сновида,
      Мішає мед з поганими грибами,
      Щоб жити вічно між живими нами.

      Такий ще безголовий та шалений,
      Нуртує кров! – і у лісах зелених
      Згорає крона! І птахи летять,
      Налякані примарами багать.
      Багатство полічив кошлатий Велес –
      І спати ліг…Та ще квітує верес!
      Ще сонце в серці, щастя повні жмені!
      ...Але готують коливо з ячменю,

      І капища димлять... І танець дикий
      Звивається. Це бог чотириликий
      Приймає жертву... Павутинки літа
      Летять за вітром: вбити! вбити! вбити!
      ...Остання тризна – і глухий вогонь
      Жере життя з розтулених долонь...
      ...І човен вже маленький, ніби пляма,
      До Вирію летить за журавлями…



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Трипітака
      Знов перехід. Бо виходів нема,
      Коли земля волога і німа,
      Така вже гола, чи така ще гола -
      Кармічний рух по замкнутому колу,
      Де арки парків, як буддійські храми,
      Стоять під небом, звітрені віками.

      І білий слон заходить в правий бік
      Царівни молодої. Чоловік
      Зі смерті переродиться. То буде
      Премудрий листопад - довічний Будда.
      І мантри листя падають щоднини
      У Трипітаки плетені корзини.

      І медитацій у лісах Полісся
      На білих чотках - сто, а потім - вісім.
      Світліє коло. Краєвид змалів
      До снігопаду. Вже не треба слів.
      Бо смерть чорніє, ніби антрацит.
      І коле справа.
      Це апендицит.



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    71. Шабат
      ...Монетка валідолу під язик –
      І можна жити так, як жити звик,
      Вгортаючись у мудрість і покору,
      Мовчати тишу і читати Тору,
      І листя рахувати день при дні,
      Питаючи:
      − За що сіє мені?

      Старіє жовтень... То старий єврей,
      Як до Стіни, до зимних батарей
      Притулиться чолом – і тихо плаче,
      То молитви дощів, кущів, неначе
      Усі слова сплітаються в одне:
      – Нехай мене ся чаша омине...

      А чаша повна – через вінця – вщерть.
      Спочатку вітер, а за вітром смерть –
      Зайдуть в оселю, сядуть за столом:
      – Шалом, синочку втомлений, шалом...
      Горять свічки. У всесвіті шабат.
      І він умре.
      І прийде листопад.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.7 | Рейтинг "Майстерень": 5.67

    72. ...Час брюту відійшов...
      …Час брюту відійшов, і час вина,
      І осінь – як кохання - промина,
      І холодно у пальці до нестями…
      Звивається над домом білий дим –
      Це жовтень помирає… Бог із ним!
      А ми ще живемо. То й Бог із нами…

      Підвищим градус – літо пом’янем:
      Там не було роздвоєнь і дилем,
      Зелені танці у траві високій.
      Кульбаби сонця! Сонечка крапки!
      Веснянки на обличчі. І руки
      Твоєї у моїй блаженний спокій.

      Вмирає осінь. Їй іще болить
      Порожніх парків знуджена блакить,
      Розтріпані ворони-намистинки,
      Уплетені в гердани жовтих крон…
      Ми з осінню відходим в унісон –
      Щоночі, щоцілунку, щохвилинки.

      Уже не повернутись, любий. Бо
      Шукає місяць у ставку Лі Бо,
      І сонні риби туляться до нього,
      А їхні спини зимні, і вода
      Густіє в тілі – чорна, як слюда
      На вітражах костелу стонімого…



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.8 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    73. Як білка...
      Верлібри осені, і шал,
      І ти - не Ромко - бабовал,
      У парк – останній твій привал –
      Хотів летіти…
      Губну гармошку – до губи,
      І хай злітають голуби,
      Які баби! Які баби -
      Таке і літо!

      Червоних парків ліхтарі
      Червоні, ніби снігурі…
      Але тобі до снігурів –
      Немов до неба!
      Поглянувши на ноги в ряд –
      Такий осінній секс-парад,
      Ти усміхнешся – листопад!
      І жити – треба!

      І тепла осінь золота
      Із тебе виліпить кота,
      Такого – з носа до хвоста –
      Рудого гада…
      Біжи, Кицянику, тікай,
      Це тіло – знайдений твій рай!
      І крутогруда Льореляй
      Тебе погладить…


      Візьме на руки, пригорне
      Своє кохання неземне,
      Та у віршах – ні бе – ні ме! –
      Дебілка…
      Баби минають… Пух летить…
      Життя – це мить. І осінь - мить.
      …Бо кіт мовчить…
      І парком мчить –
      Як білка…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": --

    74. На розі вулиці...
      …На розі вулиці Надії
      стоїть кав’ярня “Два стільці”…
      …де нас немає…В молоці
      втопились мюслі, як галери…
      (сніданок юної гетери)
      холоне кава… кавалери
      холонуть також… плине час…
      у кнайпі, де не буде нас –
      бо що нам на стільцях робити?!
      Бо ми – це два метеорити,
      І наша доля – говорити
      крізь сітки, клітки, сни, тіла –
      …А потім - осінь все змела
      Мітлою ночі! Проростання
      Двох тіл в одне… Смішне змагання,
      Де переможців не бува.
      Де переможе всіх Зима.
      …Вона і змила, і звела,
      і завела у біло-білий
      останній сад, де снігу вщерть…
      …і щось тихенько шамотіла
      беззубо про любов як смерть…
      ……………………………………
      …Та знову яблуко надкусить
      Черговий юний менестрель…
      …На розі вулиці Спокуси
      Вже добудовують мотель…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.2 | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Виноград
      ...Чавила виноград - і ноги босі
      Топтали стиглі ягоди на сік...
      Із року в рік, а потім - з віку в вік
      Ця тарантелла в бочці...Чоловік
      Тримав сукенку...І тримає досі -
      Як білий стяг, що викидає осінь!

      Налиплі шкірки - (дотики гарячі) -
      Печуть і колють...Це німе кіно,
      Ця мелодрама, не смішна давно...
      Час перебродить - і буде вино -
      Гіркаве, оксамитове, тремтяче,
      Як темний голос - що зове - і плаче...

      То просто бабське літо! Залетів
      Метелик в хату... Відпущу на волю!
      Не хочу. Не тримаю. Не неволю.
      Кохай, коханий, Таню, Любу, Олю...
      Ну що, почув усе, чого хотів?
      ...Немає непрочитаних листів...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Копання картоплі
      ...Золотої осені у Волицях,
      Де селяни на картоплю моляться,
      Де Ганнусі хочеться, та колеться
      Все послати під усі чорти:
      Цю ріллю, і цей рискаль роздовбаний,
      Але ж “земле-мати” – було мовлено,
      “світ ловив” – і от мене вже зловлено…
      Тільки шкода, що зловив не ти…

      Чуєш, як земля у сні здригається?
      Це картопля в ній перекидається,
      І товче покоцаними пальцями
      У тугий і напнутий живіт…
      І кривавлять буряки у борщику,
      І дитя співає “Вийди, дощику”,
      І село, що божевільне осінню,
      Богомільно дивиться на схід.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.7 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    77. Позачасся
      ...Так час піском між пальцями тече,
      Так Бог кладе правицю на плече,
      Так Фенікс помирає ще і ще,
      Щоб жити.
      Бархани тиші та декор століть,
      Де вічне і не вічне відболить,
      Де жовтень – мить, і ми у ньому – мить,
      І вітер.

      Щоб вірити, і, вкутавшись у сни,
      Мов лялечка, чекати до весни,
      Коли яскравий квітень навісний
      Відпустить…
      І голос… Ні, не голос – тільки звук -
      Він уночі проквилить, як малюк,
      Шукаючи м’яких і теплих рук
      Матусі…

      Він поведе, він приведе у сад,
      Слова впадуть під ноги. Листопад
      Закрутить фрази. Час піде назад –
      І стане…
      І ми прозорі, вічно молоді,
      У тих садах зостанемось тоді,
      Де чорні води. Кола по воді.
      Осанна.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.9 | Рейтинг "Майстерень": 5.75

    78. Безособове
      І осінь пережити, як вітрянку,
      І зиму перебути, як чуму,
      І не питати – пощо і чому
      калатальце калатає кому,
      коли вокзал співає “варшав’янку”.

      І заховатись в шалик, наче в нік,
      І у глітвейн зануритись по п’яти,
      І тільки спати – байдуже, з ким спати,
      Вмираючи утретє чи уп’яте
      З істотою на ймення “чоловік”.

      Уже не прокидайся, божа слань.
      Світ протече - і вік стече по тому,
      І мертва тиша кинутого дому
      Нікого не покличе. Сон і втома.
      І ця герань засохне. Бо герань.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    79. Боа констріктор
      Тихий голос – густий, мов бурштин,
      і глибокий, як сніг, –
      Заколисував розум і повз у свідомість змією,
      Він повторював мантру:
      “О Анно, ти будеш моєю” –
      Чорна сукня стече по колінах,
      як хвиля,
      до ніг.

      …І півпогляд злітатиме віялом втомлених вій…
      …І зітнуться мечі у двобої…
      І стогін зметнеться
      попід стелю. І ласо, як ласо,
      постеля всміхнеться:
      “Я клянусь Командором, Жуане,
      що ти будеш мій”.


      Аве Цезарю! Viva! Смішний переможець Victor!
      І простелиться тіло, і тихо зросте трава…
      На оголену шию сповзає моє боа…
      Не пручайся, Жуане…
      Це просто боа констріктор…



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    80. Той сон...
      ...Це все була мана, твоє наслання:
      Серпнева спека, схожа на кохання,
      Де наші силуети і тіла
      Сплелись в клубочок…
      Тиша, що вела
      По лабіринтах снів, і губ, і втоми…
      О Аріадно, відведи додому,
      Візьми за руку, виведи зі сну,
      В якому, наче в морі, потону –
      Такий глибокий, що не продихнути…
      …Смішна любов із присмаком цикути…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    81. Перед-зимове
      ...Вовняний светр торочиться – і нитка,
      Як літо бабине – тікає з-під руки,
      І час пливе, і дріботять роки,
      Немов підбори. Почуттів позлітка
      Листком злітає, падає до ніг…

      І ти вже знаєш – так приходить сніг.


      Він невблаганний, він уже довіку,
      І тепла осінь захлинеться криком,
      І кров тектиме горлом коридору
      Святковим килимком для Командора...



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    82. Зимове замовляння
      Повні по вінця чари,
      повні тобою сни…
      Київ – німа почвара –
      спатиме до весни…
      Липне до ніг багнюка -
      не перейти зими…
      Просто візьми на руки.
      Просто собі візьми -
      Дивну, смішну, грайливу…
      Тихо цілуй в чоло…
      Хай до весни забуду
      все, що уже було…
      …Білі високі гори…
      Відблиск чужих вікон…
      Горечко моє, горе,
      мій нереальний клон…
      …В чорне глибоке море
      падаю в дивних снах…
      Будь мені – наче човен,
      відговори мій страх...
      …Тільки слова, як сливи,
      сипляться за поріг…
      Дай тобі, Боже, сили,
      мій віртуальний гріх…



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    83. Перший сніг
      У тих безсніжжях – чорних і порожніх,
      Де спогад суховієм обпече,
      Твій голос – подорожник придорожний -
      Загоїть рани, лігши на плече.

      І Бог вервечку снів візьме у руки…
      Німі ворони – стилем батерфляй…
      У смальті неба борошно розлуки
      Щоночі сипле п’яний Миколай.

      Півмісяця червона паляниця,
      Упавши з хмари, скотиться до ніг…
      …Солодкий голос спомином насниться…
      ....................................
      Твій син сьогодні вперше бачить сніг…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    84. Моєму лицарю...
      Чого тобі іще, мій лицарю у латах?
      Чи загубив свій спис у очеретах мрій?
      ... Цей шлюб - повільна смерть.
      Мене-для-тебе втрата.
      Твій кінь доїв овес. Сідлай його мерщій.

      Як нитка із клубка - дорога поміж гори -
      Далека і в’юнка. Тікай від мене, Мій.
      … Ця ніч була чорніш за найчорніше море.
      Глибока, мов любов… А вранці прийде змій

      За мною. Білий сум. І вельон. І дукати.
      І посаджу город. І заведу козу…
      І буду змієнят в колисці колихати…
      І доньку – з того сну – Оленкою назву…



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    85. Зимова елегія
      Того ранку нас розбудить сич…
      - Ціхо-ціхо, спи, моя кохана…
      Сипле сніг. І білий дім мовчить.
      І мишва плете свого канкана
      Під старими сходами, де пил
      Не стирали від початку віку…
      Штори, наче привиди вітрил,
      Вікнам склеять золоті повіки…
      Сни, як ріки, потечуть до рук,
      Повінню наповнять тіл загату…
      …Хату обплете німий павук…
      …До весни ми будемо лежати –
      У заметах білих подушок,
      На хребті скрипучого дивана…
      По-котячому впаде сніжок
      На чотири лапки…
      - Спи, кохана…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.58 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    86. Ритуальна любов
      Тепер я вже знаю, на що вона схожа найбільше.
      На паску.
      Жінки казали: вона украй необхідна,
      потрібна, без неї – ну просто ніяк!
      Кожна мала власний рецепт, - як замісити,
      спекти, – щоб не впала тощо.
      …А коли все відбулося –
      коли у мене вийшла симпатична галіційська паска,
      присмачена цинамоном, родзинками і кокосовою стружкою –
      все у найкращих національних традиціях –
      свята закінчилися –
      упс!


      …Моя любов засихає із дня у день,
      із ночі в ніч…
      Вона вже перетворилася на зацвилий муміфікований окраєць…
      …Ритуальний хліб,
      приречений на повільне вмирання
      у хлібниці-саркофазі.
      Викинути? Гріх!
      Доїсти? Не хочу!
      ……………….
      -Гулі-гулі!….



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    87. Про траву
      Коханий, лягай зі мною.
      Я подихом і травою
      тебе огорну… В сувої,
      як в савані, ми заснем…
      Трава проросте крізь тіло -
      зелені, як стебла, жили…
      Ромашками ворожили –
      з ромашками і помрем.

      Вино молоде, несміле…
      Пелюстки повз нас летіли –
      так біло, смертельно біло…
      Торкнутися твоїх рук.
      Коханий, поглянь, - це осінь…
      Сивіє твоє волосся,
      і зморшечки біля носа
      плете золотий павук…

      Для того смішного літа,
      в якому були, як діти,
      ми вмерли. Сніжинки літер
      мережать чужі міста…
      Пославшись на час і втому,
      ти знову ідеш додому…
      …Коханий, скажи по тому:
      “Травинка Моя Золота”.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 6

    88. Для Н.Б.
      …Ну навіщо тобі цей задовбаний, ситий Париж?
      Ця банальна романтика, напхана задом на палю?
      Над мостом Мірабо, наче пробка у небо, злетиш –
      І життя, як шампанське, тектиме повз тебе, Наталю.

      Тільки холод огорне, пригорне… Байдужа сльота,
      Де чужі, як вужі, відповзатимуть люди по тому…
      Залишивши коханців і кішку, підеш, Золота,
      Прихопивши валізу душі, до останнього дому.

      Не дивися назад. Там нічого тебе не трима.
      Доки тризну відбудуть – дістанешся теплого раю…
      Долетіла, Наталю? До зустрічі. Скоро зима.
      Ми помрем у Тернополі – зараз я точно це знаю.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.86 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    89. Постедемське-3

      Вродився Авель. Каїн підростав.
      Дитячі гони між весняних трав!
      Такі хороші, лагідні хлоп’ята…
      А потім знову. Знову. Знову. Знов.
      Важкі пологи. Як важка любов.
      Згадай, як ти хотіла вибирати!

      Що вибрала? Самотність між людей.
      Густі думки, тягучі, ніби глей,
      І чорні, ніби глей, і беззмістовні.
      Відзимувала. Наче віджила.
      Вже народила чи не півсела.
      Комори, як душа, по вінця повні

      Гріхом і криком, холодом і сном…
      І вже блукає Каїн під вікном –
      Він, кажуть, брата вбив. Та я не вірю…
      Таке хороше, лагідне хлоп’я…
      Високі трави. А у них – змія.
      Ні, Змій. Той самий. В мене на подвір’ї.

      Вагітність. Біль. Пологи. Буряки.
      Вагітність. Поле. Через всі роки
      Така нудотно-дика веремія…
      А починалось…Вибір і любов…
      А потім знову. Знову. Знов. І знов….
      А чи не час покликати нам Змія?



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    90. Постедемське-2
      …Ну, чоловік. Ну, син. Ну, смертний гріх…
      У твому світі, Боже, сипле сніг
      Із дня у день... Замерзла твоя глина...
      Одна хатинка – мерхла та сумна.
      І я у ній – довічна, як зима, -
      І перша, і остання, і єдина.

      Вогонь і сон, турботи і пісні.
      Які ті ночі, Боже, навесні?
      Яка ото любов у сповиточку?
      Він знову докоряє. Я мовчу.
      Думки, мов саван білий торочу…
      Ой люляй, люляй, Каїне-синочку…

      Малий кота до хати приволік,
      Той молоко розляв – і чоловік
      Прогнав тварину… Хочеш, упізнаю?
      Ха-ха! Він вдався в тебе – Божий син,
      Господар світу – на землі – один –
      Немов ця халабуда – привид раю!

      Немов і я – його, і ще – немов
      Цей світ чужий - то неземна любов,
      Така ж холодна, Господи, як тіло…
      І постіль, як пустеля, і вітри…
      Ти бачиш, Боже? Тож сльозу утри…
      Я знов вагітна…Себто, залетіла…



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    91. Ще одна варіація на едемську тему
      Цей світ холодний, Господи, як Ти,
      До Твого раю спалені мости,
      І в роті присмак яблука і втрати.
      Багаття згасло - знов не вберегла…
      І почуття схололи, як зола.
      Любов - це вибір. З кого вибирати?

      Це бýло, наче острів, - ми і Бог:
      Солодка млість, поділена на трьох …
      Байдужий холод… Що Йому до того?
      Хоч за Ліліт давно вже загуло,
      Господь мовчав, видзьобуючи зло,
      Як соняшник із сонця золотого.

      Порожнє тіло вило на вітрах,
      Порожнє серце - ні любов, ні страх
      Не потривожать почуттів довіку.
      А сад буяв - родючий, як весна,
      І яблуком, що виснила у снах,
      Я поділилась з першим чоловіком.


      Що було потім? Пил і сум доріг,
      І Батько на порозі, і поріг
      Холодні…Наче яблуко - причина…
      Чи я кохала? Вже не пригадать.
      Мій чоловік змалів, неначе тать -
      Під серцем ворушилася дитина.

      Ні вибору, ні слів. Та самота,
      Що нам довіку душу огорта,
      Сплелася пуповиною із раєм…
      На видноколі ранок засинів…
      Вже почалося… Хочу двох синів…
      Найстаршого я кликатиму Каїн.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    92. Вільні...
      …Там свічки вже горять в свічниках. І старенький слуга
      нам готує постелю. Там стелі високі, як небо.
      …Перейду це мовчання - по пояс у мертвих снігах,
      щоб дістатися врешті до тебе- живого - до тебе.

      Сивий хлопчику бідний - цілую зів’яле чоло,
      перестояний спокій снодійно вколисує вени.
      Ми розпалим камін - як тоді, у підвалі, давно -
      і від того вогню оживуть золоті гобелени.

      Запилюжена вічність, і гості - чи тіні гостей -
      пропливуть по покоях - сувоєм - до білої зали…
      Срібна тиша колише відсутністю слів і смертей,
      ми такої бажали, згадай-но, такої чекали…

      Чорна амфора трісне - вино потече по руках,
      срібнодзвінна тареля, як місяць, впаде на підлогу…
      Чуєш голос, коханий? - Глухий і гортанний, як страх? -
      Це розкаяний Вершник говорить з усміхненим Богом.



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.78 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    93. Для Х.Х.
      У тих роках - буденних і блаженних,
      У тих гріхах - твердих, немов горіх,
      Сплітала руки на твоїх раменах,
      Плющем цілунків обвивала їх.

      Ішли сніги - куди ішли? По кого?
      Пливло мовчання, вчаєне, мов дим…
      Довічна пам’ять - як брудна підлога.
      Доречна мрія - вмерти молодим.

      Замерзле місто куталось у шалик,
      Вино причастя наливалось вщерть.
      І ворони під хмарами читали
      Старий апокриф про любов і смерть.

      Смерть від любові, чи любов до смерті,
      Чи смерть любові - перебути все…
      Де тіло - біля тіла - розпростерті…
      Де час несе сніги. І не знесе.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    94. ***
      Слова і славу, мову і обмову –
      усе останнім снігом замете...
      Померти знову – як заснути знову,
      обвивши тілом тіло золоте.

      Втулитись в твої сутінки і плечі,
      у дим думок, задавнених жалів...
      ...В підвалі Майстра починався вечір,
      текло мовчання і вогонь горів,

      Писались книги - золотим по білому,
      і падав сніг, і засипав світи:
      Оті останні, чорні, де любили ми,
      І ті, пречисті, де лишився ти...



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    95. P.S.
      Вже й Різдво проминуло. І ми розминулись-минулися,
      І колядка - як латка. І бродить прогіркла кутя.
      Вже скелети ялинок - обглодані вітром - на вулиці:
      Декорації свята у цьому вертепі життя.

      Перебути ці дні - дощові, безконечні, як "Вірую",
      Перейти через це божевілля - сумне і німе…
      … Ангелині ключі веревечкою линуть до вирію…
      - Ой, візьміть на крилята!
      - Останній, Ганнусю, візьме…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    96. ***
      Так іти через ніч –
      і упасти на твому порозі
      У ганчірку – лицем,
      у оббивку дверей – волоссям...
      Як малою була –
      то просила у дядька Бозі,
      Щоб погане минулось,
      а все нездійсненне – збулося.

      Так іти через біль,
      віддирати печаль налиплу,
      Щоб нараз –
      магдалинно –
      відплакати білі скроні...
      ...Це не дзвони, рідненький,
      це хлюпає носом скрипка...
      Так іти через гріх,
      щоб умерти в твоїх долонях.
      1999



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    97. ***
      ...Три трупи риб у баняку з водою -
      Шершаві спини зимні і масні…
      Не бий словами, бо розбудиш Трою,
      Або того, хто вчора був в мені.

      Списом докорів розриваєш тишу,
      Тупим мовчанням скреслиш білі дні…
      Не йди у ніч, бо налякаєш Мишу,
      Або того, хто плакав у мені.

      Тепло від рук нехай спряде серпанок,
      Печаль від губ нехай розтопить лід.
      …Три синіх риби оживуть на ранок –
      І хтось мені постукає в живіт.
      1999



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    98. Життєве...
      Втекти в слова – і обдурити долю.
      Хапатися руками за гріхи
      Як за печену чорну бараболю,
      Як за масні олійні тертюхи.

      А потім совість – запрану, облізлу,
      Розхристану азартом естафет,
      Ледь підсинити вервице-намистом,
      Пір’їну в капелюшок — і вперед!
      1999




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    99. Передсвятковий віршик про те, чого не буде (?)
      Вечірнє місто місить мокре тісто,
      Старій бруківці змащує суглоби…
      І буде слово (звісно, не навмисне),
      Малий князенко із зорею в лобі.

      І пес завиє…Білі батареї
      Холодним тілом залікують рани,
      І ти підеш від мене як до неї
      Одним звичайним березневим ранком.

      Далека зірка мругне по-котячи,
      З минулих бід хоч досвіду накреше…
      І я – уже за звичкою – заплачу,
      Якщо тобі від того справді легше…
      1998



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    100. Новорічна буколіка
      Я в’язатиму светр зеленавих, як рай, кольорів,
      Чорний кіт буде спати, згорнувшись на твоїх колінах,
      І летітиме сніг через плетиво пряжі і снів,
      Щоб пройшовши крізь тіло, розтанути в серці каміна.

      Це камінне мовчання печально-повчальне, як грек
      Стародавній. Задавнені сварки шкребуть на горищі,
      Ми поставим ялинку до стелі, нічний ім’ярек,
      А від того і стеля, і ми станем крапельку вищі.

      Віща ніч – наче човник. Довічне шукання Ітак,
      І ялинка – як щогла. І тепла зимова розмова,
      Де лежатиму голо між тілом і снігом – навзнак,
      І поротиму светр, аби вранці плести його знову.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    101. Новий рік – 1998

      І вже не диво – а просто димно.
      І вже не сльози, а спертий біль.
      Не серця протяг, а вітер зимний.
      Не ангел синій, а сіра міль.

      Червоні плями на скатертині,
      Бажання крику і холод рук.
      Ніхто не винен, ніхто не винен,
      Що плаче в кухні маленький Мук.

      Солений півник. Розбита чашка.
      Смішна ялинка дитячих мрій.
      І новорічна допита казка.
      І поруч в ліжку – вже хтось не мій.






      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    102. ***
      Холодний дотик змія і води...
      Солодкий присмак стертої помади...
      У цьому листопаді, моє ладо,
      закурить ладан всі твої сліди...

      У тих садах, де відспівали нас,
      так перегіркло, Господи, і віщо...
      ...і вітер свище у порожніх свищах
      на попелищах змовчаних образ...



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.36 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    103. ...Цей сніг старий...
      Цей сніг старий, немов єврейський Бог -
      Холодний, мовчазний і невситимий…
      В останню ніч завиємо удвох,
      Мій ніжний вовче з сірими очима

      Дуетом смертників… З ким ще отак утнеш -
      Судомно, сніжно, синьо, що є сили?
      По кабельному Місяця - the best -
      Як Каїн садить Авеля на вила.

      Над нами - сосни, вплетені в панно,
      І ми тілами сплетені під ними…
      Мого причастя золоте вино,
      Моє кохання, мій Єрусалиме…

      Ну притулись міцніше, Провідник,
      Від Мудрості вагітне моє лоно...
      Чому такий солодкий твій язик?
      Чому така сльоза моя солона?

      Разом по тих роках, як по гріхах,
      Де з неба манна чи омана крише…
      Ти правду вчив - найгірше в світі - страх…
      Не бійся, вовче, я тебе не лишу…



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    104. Розмова з Євою за філіжанкою кави в барі "Едвін"
      Кобіто Єво, майте чистий спокій –
      Допоки Рай муркоче котеням
      Вгамуйте свої сльози і заскоки,
      Коріться мужу на ім’я Адам.

      Варіть йому із ананасів зупу,
      Ревнуйте до минулої Ліліт,
      Дивіться на господаря крізь лупу,
      Цілуйте руки, ноги і живіт.

      Бо Ви – з ребра. Так сталося. Буває.
      І мертва глина хляпає з-під ніг...
      ...А Вас дістали харчпродукти Раю!
      ...А Вам уже однаково, що гріх...

      Сестричко Єво, прошу, без істерик,
      Це просто нерви, вічність і закон –
      Адамів доля – відкриття Америк,
      А Ваша – дві кімнати і балкон.

      Воно Вам треба?! Сльози і покора,
      Тупе чекання ніжної руки,
      Дурна надія, що от завтра, скоро
      Він прийде – не на ніч, а на віки.

      ...........
      Візьми собі в коханці кума Змія.
      Ти ж сильна! Вже не киця, але рись...
      Кохай, мала монашко чи повіє,
      І трунком, як цілунком, охрестись...




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.6 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    105. Одна із мрій...
      Хай буде дорога! – розкреслена лезом дорога,
      Червоне авто буде міряти ночі і дні,
      Вже буде не страшно – ні тиші,
      ні снігу,
      ні Бога,
      Бо в тому авто будем їхать усміхнені ми!

      І буде – я вірю, що буде ще! – бабине літо,
      І запах грибів лоскотатиме наші носи,
      Ми будем сміятись, а може, і мовчки радіти
      Від цього шаленства,
      безмежжя,
      безгрішшя краси!

      Ми будемо снідати завжди в ранкових кав’ярнях,
      На Віденській площі з руки годувать голубів,
      Уголос читати вірші про осіннє кохання,
      Кохання-втікання – від міста,
      моралі
      і слів.

      Хай буде дорога! Хай нас не чекають ніколи,
      Хай падають яблука на спорожнілий поріг,
      Хай зникнуть до біса будинки,
      тролейбуси,
      школи,
      Хай ми не побачим ніколи, як падає сніг!





      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    106. ***
      Розчавлене медуззя кленопаду —
      В калюжах крові – скибочки відрад.
      Вощане лоно з прожилками зради…
      – Чого ж ти хочеш, втомлений Пілат?

      Осінні вина згіркли від розпуки…
      Тваринна втома…Пий, мовчи і плач…
      І хризантеми жалять голі руки
      В оглухлих храмах мокро-сонних дач.

      Зміїна мудрість, випещена в зраді,
      Вповзе пітоном в шкаралупу днів…
      Блаженна тиша перших сльозопадів!
      – Не плач, Пілате. Він тебе простив.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    107. Істерика
      І біль удрузки, мов зелену пляшку!
      І кров у горлі тепла, аж пече!…
      Твої слова мене, як неваляшку,
      Навідмаш б’ють в заплакане лице.

      Істерика. Банальність епілогу.
      Стоока совість – реготом: “Не руш!!!”
      Звичайний нежить. Ожеледь. Дорога.
      Лише б не розревітися…бо туш…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    108. ***
      Від життя ми хочемо життя
      А від смерті хочемо безсмертя.
      “Баски”

      Ти ж знаєш – ми не помираєм…
      Сухих троянд замовклий щем.
      В дитинстві тішилися Раєм,
      А зараз тішимся дощем.

      Лінивий липень лиже лапи,
      Попереду ще довгі дні…
      …згоріла дірка на канапі…
      …два недокурки на столі…

      І є один коронний козир –
      Як в Книзі Книг – банальний міф –
      Що я раба, а ти – Володар.
      Ти – Соломон. Я – Суламіф.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 0

    109. Королівські лови
      В осінніх звабах, останніх ловах
      Упало листя і ліс змалів.
      Як олениця білоголова,
      У венах чую вищання псів.

      Вперед - у хащі - у небо синє-
      Врости у крони, у мокрий мох...
      Але сміється мені у спину
      Зеленоокий мисливський бог!

      Хорти регочуть і плачуть коні
      (найгірше - коням. вони - як я).
      Червоні лови - як гріх - червоні,
      І чорна-чорна - як ти - земля.

      Я пахну страхом, коханням, потом -
      Шалене танго крізь перший сніг...
      Шляхи Господні і повороти.
      Я - озирнулась.
      Ти - переміг.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    110. Відхід
      У човнику твоїх долонь гойдатись -
      Залюблено, залюляно пливти
      Крізь парки, арки, долі і мости,
      Де білі зими і зимовий ти -
      Пливти у сни - і вже не прокидатись.

      По тій воді, загуслій, наче кров,
      Ступлю на береги твої несміло -
      Посивіла, заплакана Сивіла,
      У білій сукні - від мовчання біла -
      Німа, як смерть, і смертна, як любов.

      Мене зустрінеш, поведеш у дим,
      У трем тополь, під віковічну браму,
      У ту хатину, що відснила нами,
      Де мертве лоно розцвіте синами,
      Дерева - жовтим, небо - голубим.

      Зозулі в дзигарях захрипнуть - січень,
      А час зійде на пси - і утече,
      І я втулюся у твоє плече,
      Зайдуся сміхом, а тоді плачем:
      Це сорок перший день.
      Уже навічно.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    111. ***
      Зим-зимовість. Слова минули.
      Шарфосонність. Тепло руки.
      Янгол з неба накрише булку.
      Чорний ворон склює гріхи.

      Сніг-сніжинність. Дверей одвертість.
      Кар-прокльонності віща мить…
      На, налий оковиту з перцем,
      Не мовчи лиш, бо це болить.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    112. ***
      Я їм вже слова умерли.
      Два холоди, наче шарфи,
      Лягли – і поклали руки
      на місце обрубків крил…
      Ангелику, милий, чуєш?
      Налий їм прощання кварту,
      Бо хтось ще когось чекає.
      І хтось вже когось згубив.

      А їм вже упало небо.
      Дві цівочки кавоболю,
      Кав’яренька-рукавичка
      (сюди не вміститись трьом).
      Ангелику, це все кара?
      Заплаканий, це все доля –
      Ділитися пиріжками,
      мов яблуко-смертним гріхом?




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.08 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    113. ***
      У Львові був дощ – і у Львові не було тебе…
      Брудних парасоль ластовиння іржаво-руде,
      В гондолі трамваю, прилиплі до своїх вікон –
      Я, кілька сновид і похмурий кондуктор Харон.

      І Лета по сірій бруківці витляє гадюкою,
      І хочеться кави гіркої з солодкою мукою,
      І мріється-мариться, та отверезлює страх –
      Ми в різних гондолах на різних крутих берегах.

      І докір регоче Цербером у три голови:
      “Куди ж ти у зливу поперлась, кобіто, куди?!
      Потонеш, вар’ятко, в холодних калюжах прозрінь!!!”
      У Львові був дощ. А у серці – веселка.
      Амінь.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    114. ***
      І дзвіниця захрипла на рання від пізніх дощів.
      Чорнобривна печаль пелюстки недопалені губить.
      За один телефонний дзвінок білий день почорнів...
      ....Він не любить тебе, мудра жінко,
      Не любить. Не любить...

      Відійшли всі плачі. Ти по нотах збираєш слова.
      Осінь дихає в руки міцним перегаром готелів.
      І слова, як по вервиці, лізуть у мозок – Сама....
      Він не хоче твоєї холодної, жінко, постелі...

      Крила спину натерли. В кімнаті вовтузиться мати.
      Чорні краплі, як груші схололі, прокрапали дзвінко...
      Пів на другу пробило, а ти все боїшся лягати...
      ...Це іще одна осінь минула, маленька жінко....




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.63 | Рейтинг "Майстерень": 6

    115. Спроба спокуси
      Твоя розмова втихла напівслові,
      По плечах пальці танцювали вальс,
      І чорний кіт, що був з тобою в змові,
      Дивився зацікавлено на нас.

      В порожній хаті причаїлась тиша,
      Німі бажання сплів в одне павук.
      Як кіт чекав зі шпарки свою мишу,
      Так я чекала твоїх сильних рук.

      Підводних течій вчаєне бажання
      Кидало нас в обійми пустоти...
      ...О Боже, як хотіла я кохання!
      ...Та на роботу спізнювався ти...



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    116. ***
      Камбалу калабань – на пательню пісної ночі,
      Жменю тертого болю – на зідраний пластир снів...
      Сніготиха печаль. Ліхтареві нехтиві очі –
      Вище стріх
      Вище верб
      Вище рук
      Вище впертих брів.
      Мандаринність небес –
      як в Гогенових синіх кронах,
      Де між тінями мрієм
      діктливо-прозорі ми
      Як Телесик колись? – на крейдяних сумних воронах
      Полетіти
      за руки
      в роззявлену пащу зими.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.1 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    117. ***
      Цей безконечний, наче дощ осінній,
      Цей недоречний, наче голка в сіні -
      Тягучий біль.
      Все, що було, на друзки розіб"ється,
      А що не було - криком надірветься
      Ста тисяч породіль.

      І чоловік з далекої дороги
      В моїх сльозах омиє босі ноги
      В священну мить.
      І Сонце зникне за щитом пророчим,
      І чоловік сліпі підніме очі,
      І ангел засурмить...

      Вогонь. Вода. Повітря. Порожнеча.
      А потім тихо підкрадеться вечір -
      А нас - нема.
      У трапезній небесного притулку
      Нам подадуть гріхів засохлу булку
      і піділлють вина.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    118. Жовтень
      Драглистий холодець брудних небес...
      Приблуда-жовтень, як вошивий пес,
      Відвивши вовком панахиди п"яні,
      Похмільний ранок хлепче з калабані.

      Сухотним кашлем харкають ворони,
      Як виразки - гіркі криваві грона,
      Ганчірки хмар на онучі роздерті...
      Кремують листя...
      Млосний запах смерті!

      До тіла доторкнутися несила -
      Це відьма-Осінь світ перемісила
      і кинула в баняк до ратиць -
      гріти -
      На холодець -
      для поминок -
      по літу.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    119. ***
      Я хочу в Місто, де живуть дощі –
      Протяжно-сірі, наче сни хасида,
      Щоб ми – за руки – мокрі, як хлющі –
      У цьому Львові, як у Атлантиді
      Згубились між водою і камінням…
      І наша хата поросла б корінням –
      Як лабіринт – ні вийти, ні зайти…
      Довічна осінь і пречистий ти.

      Стигмати тріщин встеляться по стелі
      І ми, обвившись тілом, як плющем,
      Від ніжності помремо у постелі
      У тій майстерні, що живе дощем
      І тліє листям, як правічна мова.
      Твоя любов – шовковиця шовкова:
      Тавро цих губ довіку не відтерти –
      Чорніших і від кави, і від смерти.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 5.88 | Рейтинг "Майстерень": 6
      Самооцінка: 6

    120. ***
      Привіт, покровитель німфеток!
      Вітаю, ти знову перший...
      Це, певно, до біса приємно –
      Немов дегустуєш вино:
      Ввігнатись, роздерти душу,
      А потім на грудях завмерти,
      Вловивши разючу різницю
      Між бантиками й порно.

      Ні-ні, помовчи, не треба
      Ні слів, ні дурних обіцянок –
      Лише ритуал посвяти,
      По чім переходиш на “Ви”...
      Ти знову ведеш на хату
      Нових малолітніх коханок,
      А потім із них виходять
      Чужі першокласні курви.

      Що маю тобі сказати?
      Що вічним є тільки небо,
      Життя – то цікава штука,
      Де фініш – по суті, старт...
      Я виросла. Я вагітна.
      На щастя, той раз не від тебе.
      Та ні, не шкодую зовсім.
      Він більше від тебе варт.

      Вокзал – то одвічний символ.
      Розкурим цигарку миру.
      Мій поїзд відходить в північ,
      Як з тіла відходить страх...
      Гумберте, беріть ще пляшку,
      А потім підем на пиво,
      І стрінемось, як і завжди,
      У наших нових життях.




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.6 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    121. ***
      Ти ще не знаєш – завтра впаде сніг,
      Я наворожу телефонну тишу
      І рафінад таємного гріха
      Накришу мовчазній вечірній Миші.

      А ти забув, які мої вуста,
      А ти не знаєш, як мені жилося,
      Що вже давно обрізана коса,
      Бо посіклися кінчики волосся.

      Ти ще не знаєш, що зажили рани,
      Що все життя – як привокзальний тир,
      Що кину інститут – і вийду заміж
      Або піду в жіночий монастир.



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.31 | Рейтинг "Майстерень": 5.63

    122. Памяті Хаміда Х.
      В медвяних ріках і руках медвяних
      Не злічених коханок некоханих –
      Бо ж безіменні – хто б їх полічив –
      Мигдалеоких гурій тонкостанних?
      Пливеш із ними у туман кальяну,
      Гіркий, як спів.

      Вони мовчать – і ти мовчиш між ними –
      Не перший, не коханий, не єдиний
      У тих садах.
      Цілує Вічність в губи – не забудеш
      Отих снігів, молочних, ніби груди –
      І слід прочах.

      Чотири річки плинуть в невідомість,
      Минає біль – і тихий сум натомість
      Згорить, як хмиз,
      Оближе губи язиком червоним,
      Здиміле небо розклюють ворони –
      Поглянь униз.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.67 | Рейтинг "Майстерень": 5.5
      Самооцінка: 5

    123. Пізня осінь

      Пізня осінь прогіркла – остання за день цигарка,
      Гострий запах зіпрілого листя і твого тіла,
      Домерзають, неначе Васильки, збоченці в парках,
      Ті, хто мали летіти, – ще в жовтні усі відлетіли.

      ЖЕКи спалюють листя, а цигелі псів – на мило,
      Час мине – і кремують мене, наче Рим Нерона,
      Заповім тобі тіло, що невміло тебе любило –
      Того разу в пуделку. Як добриво для вазона.

      Завтра впадуть сніги, літаки, курси гривні, планка,
      Мої діти народяться, вмруть і підуть до школи.
      Звично двері відчинить зима, як стара коханка,
      Як остання любов, що не скінчиться вже ніколи.





      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.42 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    124. ***
      Бо сказано було - це осінь.
      Це час долюбити.
      Дожити, дожати це жито
      і скласти в снопах...
      А я доганяю тебе,
      наче бабине літо,
      На гострих, як постріл,
      високих, як сміх,
      каблуках.

      Попасти у пастки, а потім
      у пастках пропасти
      Униз головою - зимою -
      зі мною - кортить?
      З гріхом за душею, із клеєм
      на склеєних ластах-
      Господнім баластом -
      за подих до щастя -
      за мить.

      Замерзнем в заметах,
      обнявши не серце,
      а тіло,
      Судомно вчепившись
      коріннями ніг за поріг.
      ...Душа павутинкою літа
      у Лету летіла...
      ...Метелику білий,
      склади свої крила-
      Це сніг...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.79 | Рейтинг "Майстерень": 5.75
      Самооцінка: 6

    125. ***
      І щось сказати не було вже сили...
      Ворони обклювали небеса.
      Мене твоє кохання розчавило,
      Немов КаМаз вночі старого пса.

      І були сни: драглисті і непевні,
      Немов летиш, аж млосно в животі...
      Ти памятаєш, як кохала в червні
      І як конала взимку на хресті,

      Як падав сніг з своєї високості,
      Як дотик пік розпеченим тавром,
      Як догми слів трощили мої кості,
      Залишивши у серці бурелом...

      Ранкове сонце освятило трасу
      І тіло пса відкинуто в кущі...
      Лиш ворони провадять дивну месу
      Над цим страшним пожарищем душі.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    126. Зимова муркоталка до Кицяна
      Кицесніже, білий Кицебоже!
      Ляж на місто теплим животом...
      Мудра діва принца приворожить -
      І на рання стане він котом.

      Коцю-коцю, бідний воркотале,
      Що минуло - те уже не гріх...
      Ніч - немов морозиво потале,
      Йди зігрійся діві коло ніг.

      Міражі минулого із вати,
      Молоко приємніше води...
      Сум лапатий йде до хати спати,
      То і ти, Кицянику, ходи...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5