Я знаю, що він виїв очі тобі,
не думай про нього більше.
Згубися веселкою в сірій юрбі,
пройми своє серце віршем.

- То, як же не думати?... важко зректись...
із плоті ми однієї.
З гіркого полину, сльози самоти,

що зробиш... вона не схильна до описової лірики,
її тривожать занурення в океани геніально-заглиблених істин,
яким заздрила, що вже написані та крутяться в її голові,
які шугають дзиґами, по русявій брові.
хотось приходить із небесної гори із своїм не

Я сам себе, нарешті, стрів,
З собою сам погомонів
І з’ясував, що я і я -
То буцімто одна сім’я.

Прощай, роздвоєння моє,
У мене я, нарешті, є...
І налива на брудершафт

До бабці з міста у село прибув онук на день.
Де гуси, кури, кіт і пес, дивитись він іде.
Малий подвір’я обійшов. Оглянув, що де є:
- А скільки, бабцю, молока корова ця дає?
Всміхнулась бабця. Що сказать? Для когось дивина:
- Та зовсім, хлопче, не да

Жити без жони на світі нудно,
І це правда, браття, а не жарт.
Карася ловити многотрудно,
А дружину - важче востократ.

Бо жінки шукають грошовитих,
І таких, що люблять як Ерот.
А у мене всох кохання гвинтик,

Шарую кожну мить...
Із власних відображень
Усе, що наболить,
Витрушую як сажу.

З усіх своїх дилем
Сприймаю лиш одненьку.
Якщо сучасних тем

Черешень грона так неспішно
Достигли в маминім саду.
За ними червоніють вишні
В солодкім веснянім меду.

У яблук рожевіють щоки,
З горіхів роси, як вода.
Мов пелюстки злітають роки...

Травневий вечір співає люлі,
Гойдає зорі в м'якій імлі.
Чиїсь рахує літа зозуля,
А в них любові, а в них жалі.

Вишневі квіти на вітах густо,
Неначе казка весняний сад.
Земля вдягнула вечірню хустку,

Пора ромашок і півоній,
Весняний дивний зорепад.
Моє лице в твоїх долонях:
Ніщо не вернеться назад.

Камін, вино і рідні руки
І теплий вечір на дворі.
Так тихо. Славно. А розлука

У кожного свій світ, своє життя,
Своя дорога і своя оселя.
І висота зринає з небуття,
Комусь до неба, а комусь до стелі.

Біжу назустріч вітру і тобі
І холоду від радості не чую.
Скажи мені, коханий мій, в журбі

Чи роки, чи щасливі наші дні,
Сьогодні тут зозуля накувала,
Хвалу любові і хвалу весні
Моя душа злетіла й заспівала.

Крізь гомін міста, тишу вечорів,
Вогонь кохання серце не забуде.
І кожен в цьому полум’ї горів,

Ні, не з історії я знаю
Ту найстрашнішу поки що із воєн.
Самому довелося бачить,
Як вели колони наших бранців,
Як ніс Дунаєць у Дніпро кров юдеїв,
Як начебто в качину зграю,
Регочучи фашисти цілились
В парашутистів на Букринськім плацдармі...

Ми не цупимо з казни
ні копійки просто...
Це - Господь нас борони -
формене геройство!

- Від наметів грошей нам
переймає подих,
ми ж - не вкрали ані грам,

Кому потрібні ці табу,
червоні лінії і вето?
Постійні виверти, секрети
нову спотворюють добу…

В житті я спробую усе,
щоб перед вічності порогом
без жалю стрінутися з богом

Зранку задихаюся від спеки,
Піт рясний стираючи з чола,
Бо дощі струмують десь далеко
Від цього нестерпного тепла.
Мов багаття, літо палахкоче
І безжально жаром обдає
Зморені мигтінням сяйним очі
Та лице обпечене моє.

У Верховній Раді є стронгмен,
Три попи і професійна хвойда.
Сполом пишуть мудрий документ,
Щоб здирати грошики з народу.

Не життя - суцільний парадиз!
Давиться громада щастям мовчки.
Удихнув повітря - заплати,