Сатири плуг, як масло правду оре,
Нявчить котом розрізаний апломб.
На пасовиську хмар поетів море,
І з ложкою не менше за столом.

Упроголодь любов така нервова,
Поезія - дешева, наче гріш.
Устав із ліжка - каша же готова!

Днів осінніх, днів печальних
Загубилися сліди.
До моєї спочивальні
Ти усміхнена прийди.

І вростай у мене зрана,
Ніби квітка золота.
Хай розтуляться, мов рана,

Там,помежи хмарин,
Наче промінь надії-
Чистий аквамарин-
Боже небо синіє.

Поміж шалу юрби,
Де втопитися більш вірогідно,
Посміхнеться тобі

Глибока філософія на мілині


Як для мореплавця важлива
лоція,
так само архіважливо
не діяти під емоціями…

Тільки вийду за поріг –
попереду сто доріг,
а на кожнім перехресті
світлофор висить вгорі.
Має гарні кольори,
та всього їх лише три:
жовто-, зелено- червоні –
майорять для дітвори.

Пітьма казала: «Не плач, дитино.
Углиб не видно. Ховай огидне
У серця прірву.
Я там незримо. Воно не зрине.
Воно зі мною неначе рідне.
Ніхто не вирве.
Розправиш крила – лети угору.
А ми у серці, на самім денці,

Світ мене ловив, та не спіймав.
Не схотів. Такий я не потрібний
Світові, де очі всім застлав
Полиск грошей золотих та срібних.
Все моє багатство – голова,
Палиця й торбина за плечима.
А ученість світу – то слова,
Мудрість визначається не ними.

Мовчить вгодована Європа,
Лишень подекуди бурчить,
Тимчасом Раша-Азіопа
Не оминає жодну мить
Аби урвати якнайбільше
З пожару вкрадений покров.
Про це колись напишуть вірші,
Але сьогодні ллється кров.

Скреснула крига і луснув терпіння пухир!
Люди - увага! Attention! Вніманіє! Ahtung!
Нерест у лірика! З вирію линуть птахи,
Буслик дзьобатий націливсь на жабку булькату.

Отже, весна. Сумніваєшся? Ну і дарма,
В кицьки линяє потроху ковтунисте руно.

Поетці теж потрібно їсти.
Хітон із сала не спаса.
З парцели cунеться у місто,--
Пегас в кущах, жує маслак.

Не зупинилася в альтанці,
Пішла, як я її післав.
Осьо вона – несе рум’янці,

Тебе породили в Бедламі,
ти ріс у Бедламі, ти чах у Бедламі.
Ти бачив, як коси рвуть у Бедламі,
своє і твоє волосся рвуть,
свої і твої кістки заламують,
і сльози купують, і сміх продають
у Бедламі.

Туманяться поміж лісів пари.
Води лугівка напилася вдоста.
Іще сніги біліють до пори,
Але земелька вже уваги просить.

До сходу сонця встане хлібороб.
У руки візьме прапрадіда рало
І пролунає світанкове: «Цоб…» –

Не треба, друже, сумувати
За отією, що пішла, –
Котра дала тобі багато
Надій, натхнення і тепла.
Бо я, зістарений, вже знаю
І маю право говорить,
Що блискавиця не сіяє,
А лиш спалахує на мить…

Славослів"я звитяг...
Смерть героя - усім еталон.
- хто поверне життя,
Що в одвічноминуле пішло?..
...не повернуться зні-
жені таїни серцетепла,
Поцілунки рясні
На коханих дівочих тілах...

Не зогледівсь - промайнула осінь,
Через тиждень зиму вхопить грець.
Я ж люблю тебе, мов курка просо
Чи як січку тлустий кабанець.

Лине з неба музика органна,
Всотую душею кожен звук.
Бо живу лише одним коханням,

Мухи на стелі, як зорі на небі
Виснуть. Та мухи не мріють про вись.
Мухам для щастя багато не треба,
Досить їм того, що з'їли колись.

Не зазіхають на нашу свободу,
Не зловтішаються в бідах чужих.
Скромні трудяги, що завжди з народом –