Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олександр Олехо (1954)
Граматичні помилки були, є і будуть! За шкільні роки не написав жодного диктанту без хоча б однієї помилки. Каюсь, каюсь, каюсь...


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   Ніч гомоніла
    Ніч гомоніла про свої жалі
    І дріботіла по дахах і листю
  •   * * *
    Чогось нема… від слова зовсім.
    Чогось є повно… через край.
  •   * * *
    Ти можеш ловити осяяний вітер
    В червоні вітрила казкових човнів
  •   Ні хрю, ні гав, ні кукуріку...
    Ні хрю, ні гав, ні кукуріку.
    І писк мишей пішов на спад.
  •   Люди... такі хороші
    Люди... такі хороші.
    Задум – обіт добра.
  •   * * *
    Сумніви сію в полі
    Сірого дня насіння
  •   * * *
    Немає вічного ні в чому.
    На вістрі часу – суща мить.
  •   Місце гріха
    Місце гріха – душа
    Місто гріхів – планета
  •   * * *
    В країні У не родяться Мойсеї
    Маленькі дзвони кволі голоси
  •   По іншу сторону…
    По іншу сторону добра
    нема утіхи, тільки правда.
  •   Лінива осінь
    лінива осінь за вікном
    фарбує коси
  •   Дивлюсь у завтра
    Дивлюсь у завтра - парадигма мрій,
    єднання дивне суєти і тиші.
  •   маліють...
    маліють думи і уява
    нараз не пишуться вірші
  •   Весна прийшла...
    Весна прийшла і ліс зазеленів.
    У цяточках зелених сиві мрії.
  •   * * *
    О, моветон… убавте тон.
    Життя за планом чи без «плану»?
  •   * * *
    Сиджу один, мені дрімота в поміч.
    І думи не гадаю, пиво п’ю.
  •   * * *
    Сьогодні завжди з тобою,
    а завтра таке далеке –
  •   * * *
    Ще повітря не марить весною.
    Запах пороху і багна.
  •   Президентові, який не питатиме: Хто я?
    А хто ти є? Чи є кому різниця?
    Аби не шут на троні короля.
  •   * * *
    Природа, речі, ми і час…
    І бумеранг навколо долі.
  •   * * *
    Коли я думаю про все,
    процес виходить з-під контролю –
  •   * * *
    Куди іти у полі без дороги
    На сході тьма і спалахи грози
  •   * * *
    Не пізніше, не раніше,
    саме у цю мить
  •   * * *
    І знову ошуканець Рік Новий
    навішує локшину на ялинки.
  •   * * *
    Не спрямовує світ до Бога
    сущі справи свої і дні.
  •   * * *
    Ні слова про біду –
    війну, оману, владу.
  •   * * *
    Йому дарма все. Він іде,
    тече, біжить, летить, минає.
  •   * * *
    Умирає країна мрії,
    не побачивши білий світ.
  •   Східний гороскоп
    Наклавши купу на надії,
    свиня, порохкавши, іде
  •   Отут і сьогодні...
    Отут і сьогодні. А лячно не буде?
    А раптом невдача? Духовні Бермуди…
  •   * * *
    Шанували тіло й загубили душу…
    Я би і заплакав, та сміятись мушу.
  •   * * *
    Усі ми дурні… чи не так?
    Ну і розумні паралельно.
  •   * * *
    Ми сьогодні багаті журою.
    І зневірою ситі усі.
  •   * * *
    Життя у межах парадигми
    обсіли мрії, наче стигми,
  •   * * *
    Доле наша доле перекоти поле
    А у полі вітер та гіркий полин
  •   * * *
    Ми хочемо правди, обравши оману?
    Шеренги затятих гримлять в барабани…
  •   * * *
    Мені так дивно: див нема.
    Святі з усмішкою печалі.
  •   * * *
    Продати голос, яко брех.
    Украсти щастя на копійку.
  •   * * *
    У кожного в житті є листопад,
    що відшумів, а чи грозить вітрами…
  •   * * *
    коли нас не стане
    (ніде і ніколи)
  •   * * *
    Живе у мені критикан,
    і оптиміст, і істукан.
  •   Без пасиву
    Спинися, друже, і посидь.
    Склади хулу і оду віку.
  •   Ці кола...
    Ці кола… вужче, ширше, рівно.
    За роком рік минає час.
  •   ТИ ЧУЄШ, РОХКАЄ МАЙБУТНЄ...
    Ти чуєш, рохкає майбутнє
    і пахне виборчим лайном?
  •   * * *
    Минають дні, як навіжені.
    Із крана капає вода.
  •   Новорічна білі й берда.
    Неначе клік, минувся рік…
    На небі срібні амулети.
  •   * * *
    Традиція на Рік Новий бажати
    ошатного, щасливого життя
  •   * * *
    Життя-графіті уві сні,
    ілюзій формули і догми.
  •   * * *
    Усе своє? Свого не маю,
    бо це – ілюзія, обман,
  •   * * *
    Я так не вмію… та пусте,
    і поетичному взірцеві
  •   * * *
    Вмикаю ніч, натиснувши на вимикач.
    Вмикаю сон, залізши під перину.
  •   * * *
    Немає правди де подіти.
    Своєї правди перебір.
  •   * * *
    - Дайте точку опори!
    - Є лиш точка роси,
  •   * * *
    Пані у зеленому пальті
    Тінь весни в алеях листопаду
  •   * * *
    Відкоркую пляшку ночі,
    прийдуть випити охочі:
  •   Гармонія
    Гармонії бракує? Ач, біда…
    Армада днів прямує в сиву осінь.
  •   І лунко падає весна
    І лунко падає весна
    осяйним днем на біле поле,
  •   * * *
    У часі сутінь, поза ним пітьма.
    Сенс – волоцюга на шляху до Лети.
  •   Ти повертаєшся...
    Ти повертаєшся в нікуди,
    на прісно пам’ятні круги,
  •   * * *
    ще сніг лежить і день не гріє
    ще сива ніч у скельцях спить
  •   Війна і ми...
    Війна і мир. Війна і ми…
    Огненні подихи зими.
  •   ніхто ніяк ніщо ніде
    ніхто ніяк ніщо ніде
    життя – вистава без ілюзій
  •   Добігає час...
    Ну що, панове, добігає час
    і знову рік готується міняти
  •   Леми і теореми
    Ладнаю леми в теореми.
    Довіри мить у казку мрій.
  •   * * *
    А десь далеко… за вікном,
    чи може ближче… уві сні,
  •   В две строчки
    Я как то вышел утром ранним,
    а вечер поздний прямо в лоб…
  •   Хвора Муза
    У залі чорній кішка
    агатової масті –
  •   Ця осінь
    Ця осінь із нами на ти…
    І небо, Землі парасоля,
  •   АТО
    АТО завдовжки у війну.
    І кожен день – криваві муки.
  •   Минає осінь...
    Минає осінь. Зорепади
    югою вкриті. Дух імли
  •   Універсальне сито – пальці...
    Універсальне сито – пальці!
    Чого лише не утекло
  •   Ти поспішаєш, осене...
    Ти поспішаєш, осене... Куди?
    В дорозі літо бабине згубило.
  •   * * *
    Ховаюся від себе і людей.
    Від себе – у загальній колотнечі,
  •   Небо пливе у дощах...
    Небо пливе у дощах
    Пані сідає на потяг
  •   * * *
    одинокі галактики
    в океані Буття
  •   * * *
    Вино з вини
    Настояне роками
  •   котилось щастя
    котилось щастя по дорозі днів
    та істин у житті не зустрічало
  •   Осіння пані
    Осіння пані, Ви такі чарівні…
    Осяяні печаллю зайвих знань.
  •   * * *
    Егоцентричні кола днів,
    різновіддалені орбіти.
  •   Ще будуть дні веселі...
    Ще будуть дні веселі цугом
    орати кривду чорних днів.
  •   * * *
    у шторм поламане стерно
    і навігація до біса
  •   Сюжети снів
    Сюжети снів приходять уві сні.
    Іде вистава у порожній залі.
  •   Із днів осінніх позолота зійде
    Із днів осінніх позолота зійде,
    перетече відтінками у тло.
  •   приходить осінь...
    приходить осінь тиха зрима
    у спогляданні в почуттях
  •   Жартома і серйозно
    Я, певно, трохи помилився,
    наклавши вето не туди.
  •   Заосеніло барвами розлуки
    Заосеніло барвами розлуки,
    серпанками знетеплених порань.
  •   Героїні не мого роману
    Пиши есе, пліткуй про щастя.
    Якщо удасться, замани…
  •   Я - омега у вовчій зграї...
    Я – омега у вовчій зграї.
    Альфи й бети, як ті вороги.
  •   А що там вересень?...
    А що там вересень? Прийшов…
    І задощило після спеки.
  •   Якби та осінь...
    Якби та осінь в зиму не впадала –
    відразу до веснянок золотих
  •   * * *
    криву життя - у ряд Фур’є…
    хай казна-що але своє
  •   Час добігає у осінь...
    Час добігає у осінь. Вдихаю
    бабине літо і дідові сни,
  •   * * *
    Між нами – Я і Ти, суб’єкти і мірила,
    критерії провин, помилок, правоти;
  •   * * *
    Все суєта суєт… А як же вічні зорі?
    Жагучий бій сердець, вітрило біле в морі?
  •   В две строчки
    Если долго долго долго…
    то, конечно, устаёшь…
  •   Кане час у Лету
    Кане час у Лету – постаріє Сонце.
    Скільки тих мільярдів? Швидко промине…
  •   Поезія
    Поезія – це Інь, високості натхнення,
    із гамми почуттів і вічно юних літ,
  •   Майже сороміцьке
    Якби я знав, якби я міг,
    то був би юно-мудрим,
  •   Плацебо
    Усі перейдені світи
    живуть у галасі людському,
  •   Їжачок в тумані
    Я – ідіот?! А чом і ні?
    Із давньогрецької: особа,
  •   Минуле
    Стомився день і впав додолу
    тонкими тінями доріг.
  •   А я все бачив і мовчав
    А я все бачив і мовчав.
    А що казати, слів бракує.
  •   А скільки коштує олжа?...
    А скільки коштує олжа?
    На терезах у клептомана
  •   * * *
    Жінок, красивих і гарненьких
    (в природі інших не існує),
  •   Метафори і рими пасти
    Метафори і рими пасти
    зійшлися зорі на «нічне».
  •   заштормило...
    як у склянці вина не на жарт заштормило
    учинилася пря балачок і обмов
  •   * * *
    Ну, здрастуй, гожа дівчино Весна!
    Глядиш із неба хмарними очима –
  •   Поети і мамонти(жартома)
    Все було колись інакше – люди, звичаї, природа.
    В полі мамонти ходили – із печері видно добре.
  •   А юнь погибає...
    А юнь погибає у розквіті сил,
    а старість сумує і молить у Бога
  •   Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яка вона, дорога без вибоїн?
    Яке воно, життя без гіркоти?
  •   * * *
    Мені так легко гоже з Вами,
    коли між нами сива даль,
  •   * * *
    що мудрому печаль
    то іншому для сміху
  •   Нічого особистого
    Нічого особистого це бізнес
    І біль війни лиш паралель яви
  •   Я знаю...
    Я знаю, совсем не страшно
    идти на войну во сне –
  •   Була надія...
    Була надія – стане краще…
    Без ошуканства і мани
  •   Життя закотиться кудись
    Як жити далі у житті
    і поза ним як нам не жити?
  •   А що той світ
    А що той світ, в якому ходиш ти?
    А що той рух, що обертає зорі?
  •   Як тече вода… Як горить огонь…
    Як тече вода… Як горить огонь…
    Утікає час із земних долонь.
  •   Настане день
    Поволі обертаючись, Земля
    несе півкулю у весняну ласку,
  •   * * *
    мить навчає світ не боятися
    умираючи біля скронь
  •   Іде вистава
    Іде вистава і личин
    у ній не менше, ніж акторів:
  •   Проблема – час
    Проблема – час. Все інше є.
    Найбільше слів – ілюзій, луди…
  •   Два осколки
    Два осколки в серці, наче близнюки –
    посланці від смерті, чорної ріки.
  •   Заморожена ярість
    Заморожена ярість. В чорних вирвах зима.
    За туманами поле і просвіту нема.
  •   Оця біда
    Оця біда, війни криваве лихо,
    а чи звитягу принесе у дім?
  •   * * *
    Це небо таке високе,
    а сходи такі круті.
  •   Настроєве
    У тлумі, шумі, гамі – драма,
    а чи комедія життя?
  •   у небо падає земля
    на гілці неба висне хмара
    вагітна зоряним дощем
  •   Ще раз про бентегу
    Ач, бентего ти, бентего!
    Золота моя жура
  •   Кораблі і лелеки
    У нас немає іншої країни,
    окремої від людності землі,
  •   Вектор щастя
    Вектор щастя, ера сили,
    а душа… у тінь пішла.
  •   Непозбувна бентега
    Вряди-годи шукав бентегу,
    як непозбувну виглядав,
  •   Путі Господні...
    Путі Господні вище… далі…
    Прозорий замок угорі.
  •   Якщо печаль...
    Якщо печаль за горло стисне так,
    що обриває подих на півслові,
  •   Ми зачекалися героя
    Ми зачекалися героя,
    а може правого царя.
  •   Від кривавої мавпи до огняного півня
    Від кривавої мавпи до огняного півня
    вже рукою подати – червоній і гори,
  •   Ось добігло літо
    Ось добігло літо у рум'яну осінь,
    золотаву пані ліні і дощів.
  •   Життя – не лицар
    Життя – не лицар, не ламає списи,
    а тільки долі і земні шляхи,
  •   Світлій пам'яті Світлани Костюк
    На жаль, поети також помирають...
    й не тільки від сивіючих років.
  •   а рік як закільцьований трамвай
    а рік як закільцьований трамвай
    зупинка перша і остання
  •   А Рік Новий іде...
    А Рік Новий іде, як завше.
    Несе прийдешнє у сумі,
  •   Семь вещей
    Не люблю я семи вещей:
    семи пятниц пустой недели,
  •   І зрадниця у губи поцілує
    - А де отой, що говорив: я – Син?
    Ти був із ним, ти був йому слугою!
  •   Коли ілюзій кінчиться мара
    Коли ілюзій кінчиться мара –
    утрата сенсу(плакати, радіти)?
  •   Гріхи
    Чужі святі, чужі талмуди,
    зате гріхи таки свої.
  •   Що рік наступний нам готує?
    Що рік наступний нам готує?
    Якого щастя сурогат?
  •   Минає час і все хороше тане
    Минає час і все хороше тане,
    ховаючи люб’язне у ніщо.
  •   Чисто англійський вірш
    Існує думка, наче ми – лука*we*,
    у світі жаби – пишні спори*she*.
  •   між небом і землею
    між небом і землею
    між миром і війною
  •   парадокси хиби і ума
    носить ясновидець окуляри
    не вживає ліків рецептар
  •   Де твоя доля, друже?
    Де твоя правда, друже? Там, де чужа олжа
    ходить нага по світу, просить на хліб гроша.
  •   Немає часу
    - Немає часу – кажуть вчені.
    То все ілюзія, мара,
  •   Доля
    - Людино сонця і дощу,
    людино щастя і печалі,
  •   Ця гра кінчається...
    Ця гра кінчається… Якби
    із рукава туза дістати
  •   Так зримо мріється весна
    Так зримо мріється весна,
    її пронизливі парфуми,
  •   Епоха людськості
    Рельєфно виписані мрії.
    Мудрує мавпа угорі.
  •   йдемо ошукані до Бога
    актори візій – правда часу
    і шеляг ламаний олжі
  •   У сиву бороду зірок
    У сиву бороду зірок
    ховає Бог таїни світу.
  •   Осінні тіні – передзим’я
    Осінні тіні – передзим’я …
    Із краю зоряних снігів
  •   Амоку днів напишуть оди
    Амоку днів напишуть оди
    через розстріляні роки,
  •   Атланти підпирають неба зводи
    Атланти підпирають неба зводи.
    Таріль землі тримають три кити.
  •   Авианосец
    Я старый и больной авианосец,
    облезла краска на моих бортах.
  •   Немає вічного у митях
    Немає вічного у митях.
    Шепоче осінь жовтий сон.
  •   Азохен вей
    зальотні грища масті черви
    і тятива із сухожиль
  •   Прес-релізи
    І круть, і верть... І знову верть.
    Крутить корбу пані смерть.
  •   А путь далека...
    А путь далека… чи здається,
    але дорога до мети
  •   Перелий з порожнього в пусте...
    Перелий з порожнього в пусте –
    хай пусте наповниться порожнім.
  •   Штрихи, портрети, мізансцени…
    Штрихи, портрети, мізансцени…
    І дежавю, і статус-кво…
  •   Іншомовна поезія на два рядки...
    Я только с виду такой умный.
    Внутри – палата номер шесть…
  •   І приходить Іуда...
    І приходить Іуда, кожен раз, як Месія,
    і приносить Надію в рамці праведних слів,
  •   Гумореска
    Стівен Хокінг лякає: незабаром кінець…
    Цей оракул все знає, а бодай його грець!
  •   Мільярди списів
    Мільярди списів, ціль одна –
    убити вічного дракона.
  •   Злободенне...
    А осінь ходить поміж нас
    з обличчям сірим волоцюги,
  •   Життя країни і твоє...
    Життя країни і твоє,
    як суголосся й паралелі,
  •   * * *
    омріяні
    ніякі
  •   Ми хочемо жити...
    Ми хочемо жити у світі без милиць,
    де рівно і прямо, де радість і сміх,
  •   Титанік чи ні?
    Цей Титанік тоне… не спасти.
    І не треба, хай іде під воду.
  •   * * *
    Гріхи, замолені словами.
    Слова, заклеєні устами,
  •   Впрягає вік...
    Впрягає вік твою нужду у мари часу.
    Біжи, людино, від біди у біомасу.
  •   Зима-2
    Поволі тане сніг на тло,
    свою руйнуючи оселю.
  •   Кліо
    На фресках пам’яті – мазки.
    В архіві – течечки поснулі.
  •   Ось день сурка...
    Ось день сурка, бабак тре очі…
    Ще майже місяць до весни.
  •   Не все відразу
    Не все відразу. Крок за кроком
    приходить черга за всіма,
  •   Зима
    Могла би дозволити хаскі
    хапати сніжинки з небес.
  •   Почни із себе...
    Чавлю корупцію із себе.
    Щодня по краплі, та дарма –
  •   А хто ти є?...
    - А хто ти є? – себе питаю,
    коли утомою життя
  •   Замовляйте любов...
    Замовляйте любов, білу птаху у синьому небі.
    Нехай зорі очей надихають на ніжні слова.
  •   Як голосно чорніє сонна тиша…
    Як голосно чорніє сонна тиша…
    У чорному квадраті – чорні сни.
  •   І мапа долі - на столі...
    І мить, і день, і місяці…
    Роки, віки, тисячоліття…
  •   Один відсоток...
    Один відсоток на плечах тримає пів-землі –
    в доходах, акціях, скарбах… у "поті" на чолі.
  •   Координати
    Ми – нулики на площині буття,
    ми – цяточки у обширі блукання…
  •   Самоаналіз без Фрейда
    Хода по колу чи слідами
    своїх слідів з минулих днів,
  •   * * *
    У кожної суми достатньо лантухів,
    таких собі пустопорожніх мачо,
  •   Шукайте жінку...
    Шерше ля фам, шукайте жінку,
    чарівну жінку в диво-снах,
  •   Сон...
    Сон не мій. Вогні чужі.
    І чуже сум’яття.
  •   Я мислю… живу…
    Чи ми вибираєм, чи нас вибирають
    дороги від дому, шляхи у життя,
  •   Дуалізм...
    Концептуальна риса часу –
    відбув своє, давай: адью!
  •   Зима будує за вікном
    Зима будує за вікном
    засніжені дороги,
  •   Тримайсь...
    Усе було уже колись,
    а ні, то, певно, буде.
  •   Прокрустове ложе чеснот…
    Прокрустове ложе чеснот…
    Відрізати б хиби і вади –
  •   Круги
    У вічі та у спину – білі сни,
    розвіяні у ніч над голим полем.
  •   Роздача індульгенцій ворогам.
    Роздача індульгенцій ворогам.
    Ну а своїм – невідворотність кари,
  •   У жовтих снах зотліла осінь
    У жовтих снах зотліла осінь.
    Відтінки сірого на слух.
  •   Якщо десь осяння убуде
    Якщо десь осяння убуде,
    те місце накриє пітьма:
  •   Цей місяць без метелиць в голові
    Цей місяць без метелиць в голові.
    Одні лише тумани і тумани...
  •   Коли закінчиться зима
    Коли закінчиться зима
    і потепліють сни і доли,
  •   Мементо морі...
    «Мементо морі» – пам’ятаю…
    Своє покликання щодня
  •   Ти приходиш у світ...(трохи патетики)
    Ти приходиш у світ,
    народившись у муках – для щастя.
  •   На кінчику миті
    На кінчику миті, на відстані слова
    навколо країни танцює війна.
  •   * * *
    * * *
    Біжи, топ-кролику, біжи
  •   Сізіфе...
    Сізіфе, царику, держись.
    Ідуть віки, а ти невтомно
  •   Свята ідилія ...
    Немає щастя без нещастя.
    Немає правди без брехні.
  •   Акровірш СМЗ
    Смереково пахнуть зорі
    Вище неба, нижче мрій.
  •   Репортерам невидимого фронту присвята.
    На праведне діло собі окуляри
    начеплю «наобум», точніше на ніс.
  •   Ну де тебе віє...
    Ну де тебе віє, закоханий вітре?
    Вітрила мов груди столітніх жінок,
  •   * * *
    А де ті курви, що кричали: ми…
    усі разОм… вперед… до перемоги…
  •   * * *
    Немає сенсу зупиняти лет.
    Усе іде за планом і по колу.
  •   * * *
    Ніхто тобі не друг, ніхто тобі не ворог.
    У цьому світі сам за все відповідай.
  •   Гуркоче потяг
    Гуркоче потяг у чуже майбутнє.
    Минуле-жуйка липне до вікна.
  •   * * *
    Пожухло сонце, постаріла осінь.
    Імлою посивіли небеса.
  •   Скоро печалями стане
    Скоро печалями стане
    видиво днів золоте.
  •   А дудочка кличе
    А дудочка кличе, а дудочка грає…
    Позичимо заступ: життя – котлован.
  •   Цей світ...
    Цей світ… він знову котиться кудись.
    Усі віки, поки «єси», котився.
  •   Котилася торба...
    Котилася торба з високого гОрба,
    У ній торохтіла років коляда
  •   діти часу
    біжать секунди діти часу
    погратися у день і ніч
  •   Кораблик
    Зариблені рифи, залюднені речі…
    У кожного слова – своя голова.
  •   У колі жовтому круги
    У колі жовтому круги
    нанизані на вісь зітхання,
  •   Я єсть народ...
    Я єсть народ, я – рід, я аз воздам
    усім забродам, гнидам і іудам,
  •   люди гинуть...
    люди гинуть за драконів
    за ідею і метал
  •   медитація
    мало сущого
    в правді дужчого
  •   Я вас кохав...
    Я вас кохав: а чи кохання може
    Отак в душі розвіятись на дим?
  •   ін мундо нон датур гіатус
    ін мундо нон датур гіатус -
    крім того що з іменем казус
  •   Реферати... Трафарети...
    Реферати життя. Трафарети гріхів.
    Повернути назад – хто б того не волів.
  •   Данайці або історичний похід
    Ми ішли із дарами і миром.
    Надихав із небес Волопас.
  •   Осені
    крамуєш духом наче оселедцем
    соленим пряним прямо із діжі
  •   Чому не літа дні веселі
    Чому не літа дні веселі
    і не весни жагучий цвіт
  •   Арсений-моджахед
    Я есть Арсений-моджахед:
    усы, бородка, пистолет;
  •   У колі, поза колом, на кривій...
    У колі, поза колом, на кривій –
    варіативні пошуки удачі.
  •   Жартівливо-довільний переклад відомої поезії
    Я вас любив… або кохав, не знаю.
    Немовби сяйво вимкнули в душі -
  •   І знову осінь...
    І знову осінь… Не набридло, друже,
    із року в рік чекати на дива?
  •   Ліва нога
    Я маю ноги – праву, ліву.
    Ота, остання, вищий клас.
  •   У осені свої пріоритети
    У осені свої пріоритети –
    сховати за імлою обрій дня,
  •   Подяка небу!
    Подяка небу! Попустило…
    Хмарин імлистих табунець
  •   Купують мир
    І знову кров. Заради чого?
    Немає логіки війни.
  •   Панянка осінь
    Панянка осінь чимчикує,
    легке замріяне дівча.
  •   А правда, що осінь фригідна
    А правда, що осінь фригідна
    і бабине літо – обман?
  •   «Парус, порвали парус…»
    «Парус, порвали парус…»
    Вип’ємо ще вина.
  •   * * *
    Обрізані слова немов би іудеї
    І вибору нема коли нема ідеї
  •   Ось ти живеш...
    Ось ти живеш усталено роками,
    а десь у далині іде війна.
  •   * * *
    І знову смерть, триклята згуба,
    у дім комусь несе біду.
  •   По дорозі...
    По дорозі, вік за віком,
    перевальцем по прямій
  •   І шерех слів, і шепіт тиші
    І шерех слів, і шепіт тиші –
    осіннє шамкання життя.
  •   Інтимне
    Хамелеон і махаон з одного світу.
    Шукає кожен для життя собі кобіту.
  •   А чи є кола без кутів?
    А чи є кола без кутів?
    Усе овали і овали.
  •   Старий філософ Чень
    Старий філософ Чень-дивак,
    «неграмотний і безталанний»,
  •   Коли закінчиться війна
    Коли закінчиться війна
    на цьому світі чи на тому,
  •   Різне-3
    Стікає біль по лезу дня
    і гусне на дозвіллі
  •   На черзі осінь
    На черзі осінь. Літню спеку
    не остудили ще вітри,
  •   Душа радіє...
    Душа радіє, як зоріє
    у світі шоу хист її.
  •   Ховає ніч зірковий талісман
    Ховає ніч зірковий талісман
    в імлі думок захмареного неба.
  •   Сорок ртутного плюса
    Я дивлюся крізь пальці : утікає в пісок
    гравітація слова, вар ніяких думок.
  •   Клас!
    Тисячоліття до ума і вміння
    ішли угору і росли числом.
  •   І знову про час
    Володар час, зірковий майстер,
    митець, художник, кутюр’є,
  •   І буде свято...
    Минають терміни і люди,
    буття велике і мале.
  •   Чого ти маєшся...
    Чого ти маєшся душею?
    Чого бракує у житті?
  •   Пі...
    Криву життя ділю на вектор руху,
    а ще на вік, регалії, добро…
  •   Оберіг
    Стою на перехресті. Вітер свище,
    гойдає на стовпі ліхтар доріг.
  •   Покоси
    Небесні роси. Бог клепає коси
    косити Космос.
  •   Оте, що
    Оте, що «є», і те, що «має бути»,
    розведені на рингу по кутах.
  •   * * *
    Межа і міра – раціон,
    бо більше домислу, ніж правди.
  •   Хворіє час
    Хворіє час і аура мутна.
    Немовби тіні устають із хлані
  •   Півсвіту...
    Півсвіту плаче, півсвіту скаче.
    А що удієш? Таке життя.
  •   Влада...
    Не мудреці, учені та поети
    на троні світу. «Золота» орда
  •   * * *
    Усі ми ходимо під Богом,
    крім Бога, звісно. Він один
  •   Таке собі життя
    Таке собі життя – у просторі і часі,
    у сяйних кольорах, смерканні та імлі.
  •   Втрати і набутки
    Втрати і набутки, паралелі днів,
    у суму дорожню – це життя архів.
  •   Я – Волноваха! Я – уся країна…
    Я – Волноваха! Я – уся країна…
    У небі «тиші» каркають круки.
  •   У шерехах ночей...
    У шерехах ночей зимова сплячка
    весняної жаги і сподівань.
  •   Поет і муза
    Поет і муза. Ранок шкереберть.
    А так кортіло спати о четвертій,
  •   Час
    Лінивий час втікає у пісок
    і висихає на долонях мрії,
  •   Лот за мільйон - Світлана Козаченко
    Кровавый ход. Круша костей оскал.
    Терзали плоть… Мечем, ножом, зубами.
  •   Щоб ми були здорові і багаті
    В черговий раз виток навколо Сонця,
    кружляючи, завершує Земля.
  •   Чи я можу піти...
    Чи я можу піти трохи далі від того що бачу
    Треба бути святим і опертя шукати на дні
  •   * * *
    Омана мрії – полиновий мрець,
    та солодко устелені дороги
  •   * * *
    Окраєць початку. Немає кінця.
    Котел мега-часу - ні дна, ні вінця.
  •   Пародія на "Ненароком побачене"
    Втікаю крізь наморені ліси.
    Позаду звірина малину топче.
  •   Одного разу в Україні
    Одного разу в Україні…
    Чому одного? Кожен раз,
  •   в саду спокус
    в саду спокус негожий день сльота
    на кирзаках пудові гирі грязі
  •   Пародія на "Арифметика "
    Купивши яблук, я забув про сенс.
    І нічого відняти чи додати.
  •   Уже зима
    Уже зима – направду, без олжі.
    На голих вітах – білі еполети,
  •   Гумореска із серії: ой, гдє бил я вчєра
    Холодний ранок. Небо в сірих плямах.
    Іржавий кран – вмістилище води.
  •   Різне-2
    А я мовчав, коли ти говорила
    і говорив, коли казала: фас!
  •   Гумореска "Рима"
    А та рима, що любов,
    хоче крові і є кров
  •   Сліпа петля
    Морозна ніч і довго не світає.
    Немов андроїд , ця сліпа петля,
  •   А ось і грудень
    А ось і грудень. Вечоріє,
    а тільки п’ята на стіні,
  •   Уже сереет за окном
    Уже сереет за окном.
    Уходит прочь,
  •   «Як куля в лоб...
    «Як куля в лоб, то куля в лоб!
    Зате все справедливо!»
  •   У колі днів
    У колі днів сидить лукавий час,
    тасує й пропонує карти-мрії.
  •   Гра
    Червона кішка – марево багряне.
    Тече життя між пальцями епох.
  •   Пародія на "Непотріб"
    Сказала жінка: "Йди із хати!"
    І я пішов, бо я такий -
  •   * * *
    У тому східному лайні
    живуть і люди:
  •   Із циклу "Голодомор"
    Не приведи лихої долі
    за щастя мати в добрий смак
  •   Усе є вибір
    Усе є вибір – як в житті рости:
    у шир довкілля з епіцентром в пузі,
  •   Пам'яті Василя Стуса
    Як добре, що людина вище Смерті,
    бо та – ніщо, де честь поета – все,
  •   Ідея-фікс
    Ідея-фікс, що люди – браття.
    Тече і хлюпає ріка,
  •   Любов і кров
    Любов і кров – спокусливо близькі.
    Таврує час поношені обличчя,
  •   * * *
    Стаєш ти панацеєю, о смерте,
    коли до немочі похилої ідеш
  •   Різне
    Осіння ніч упала на погони,
    не листопадом – зорями війни.
  •   Із точки «еН»...
    Із точки «еН» у точку «еС» повік
    зі швидкістю земного часоплину
  •   Оце твоє...
    - Оце твоє, людино, – хліб у поті.
    І ношу цю у гніві не кляни.
  •   Листопад
    Листопад. Голе гілля. В тумани
    осінь млиста маскує лице.
  •   Гумореска "Іронічне"
    Відпочивай, захекана житухо.
    Я мрію розкладаю на склади –
  •   А ця війна...
    А ця війна – завжди голодна сука.
    Вишукує поживи день і ніч.
  •   * * *
    а десь в тумані снів
    земля обітована
  •   «купила мама коника...
    «купила мама коника
    а коник без ноги»
  •   О душе
    О душе, подорожня в мега-світі
    поезії, емоцій, чулих дум.
  •   То що, Росіє з Путіним укупі
    То що, Росіє з Путіним укупі,
    вподобала метаном торгувать?
  •   О, осене...
    О, осене, багатолика жрице,
    принади днів у золоті жури,
  •   Сон мне - переклад В.С.Висоцького
    В жовтім сні – печуть вогні,
    І хриплю у сні я:
  •   Честь шахової корони - В. Висоцький
    Я кричав: «Ви що там, очманіли?
    Загубили шаховий престиж!»
  •   Йдемо вибирати
    Йдемо укотре владу вибирати,
    йдемо у час осінньої сльоти.
  •   Ти знаєш, що таке війна?
    Ти знаєш, що таке війна?
    Не приведи, не треба, друже.
  •   А осінь різна...
    А осінь різна – молода,
    із полум’яними вустами,
  •   І знову осінь за вікном
    І знову осінь за вікном розмила далі,
    втікає настрій із душі у колір сталі.
  •   Повертайтесь живими...
    Повертайтесь живими, бо убиті мовчать.
    На вустах убієнних – слів гарячих печать.
  •   Будь-ласка, дайте руку...
    Коли на дно саме ти упадеш, коли
    зневіра і життя з'єднаються у муку,
  •   КаПе
    КаПе. Капе(ць!) мені наснився, а прозорий…,
    неначе тільки вимите вікно.
  •   свинка-глинка
    привид мрії тче безсоння
    ніч вмикає світло дня
  •   * * *
    Ілюзія щастя. За обрієм – тиша
    і сите марою життя.
  •   Рубаї
    Дурних утрат печаль, а ще людські турботи
    заповнили мій день, неначе в банці шпроти.
  •   Дурість гри
    Позираю на крісла згори,
    а людське виглядаю знизу.
  •   Померла весна
    Ледве чутними тихими кроками
    Обережними хвилями-рухами
  •   О, осене...
    О, осене, твої ясні мотиви
    звучать прозоро в синіх небесах.
  •   А свято буде?...
    А свято буде? Звісно, буде…
    на цій згорьованій землі –
  •   Гумореска на поетичну тему "Офеліє, о німфо..."
    Офеліє, о німфо… Ач, друзяко,
    наснилося таке у еро-сні:
  •   заштопані органи мислення
    нейронами нервами нИтками
    заштопані органи мислення
  •   Усе іде по колу
    Усе іде по колу. Замикає
    усяка мить свою минулу тінь.
  •   Вулиці міста вже плачуть дощами
    Вулиці міста вже плачуть дощами.
    В парку міському мокріє листва.
  •   А десь є місце на землі
    А десь є місце на землі, де тиша миру
    і бог війни зарив у схов свою сокиру.
  •   Дві яви
    Дві яви, немов паралельні світи.
    У першому – пиво, робота, кохання…
  •   Дорога
    Іду, бреду, буває – спотикаюсь,
    та огріхів дороги не ганю.
  •   Час
    Збігає час, як молоко з каструлі.
    А ще тече, немов іржавий кран.
  •   Ще раз Європа
    Кава у Відні. В Монако – Гран-прі.
    Бістро у Парижі. Берліна вогні.
  •   Європа
    Ну що, Європа, гей-паради,
    права, добробут і о-ле?
  •   Тебе не розстріляють...
    Тебе не розстріляють просто так,
    а лиш за те, що українська – рідна,
  •   Свинка
    Кому потрібна ця війна?
    Хіба не вбий – не актуально?
  •   Чи запізно у небо до раю
    чи запізно у небо до раю
    чи зарано у пекло до зла
  •   Промінчик - Домінік Луцюк
    с вершин высокого обмана
    из глубины молящих слов
  •   Уже скінчилася зима
    Уже скінчилася зима,
    а на душі весни нема…
  •   Пародія на "В двадцать одно..."
    шопинг в Жмеринке...
    на троих
  •   Чорне-біле життя
    * * *
    Життя, чаклун і біс, малює чорні кола.
  •   Усе минає
    Усе минає й це мине.
    Потвора жаху і пороку
  •   Тримай, мене...
    - Тримай мене, мій янголе, тримай.
    Не хочу помирати, хочу жити.
  •   Час живе у світах
    час живе у світах
    паралельно дотичних
  •   Черга за чимось
    Черга за чимось, чого вже нема,
    бо відстояли давно і дарма.
  •   То скільки коштує життя?
    То скільки коштує життя?
    Твоє, моє?
  •   Стальные яйца
    Китайцы едут, с ними китаянки,
    в Дальневосточье умножать народ,
  •   Мне бы...
    Мне бы толику от излишества,
    а от вечности – музы миг.
  •   Імперська манія
    Імперська манія. У шизи – два крила.
    Обидва повертають у минуле,
  •   Буває час
    Буває час, що ліпить в пересічне
    цеглинки пірамідних дивовиж,
  •   Є «до» і є «після»
    Є «до» і є «після». Живемо у «і».
    Ще «після» немає – палають вогні.
  •   Колись у дитинстві
    Колись у дитинстві ми грали у війни,
    де «наші» і «німці», де крики «Ура!»
  •   Думи і не думи Кобзаря
    Відшумів, відгомонів зелений гай.
    Чом болить вразливе серце – не питай.
  •   Я бачив маску
    Я бачив маску «праведного» гніву.
    Вона кричала яро: - Розіпни!
  •   У холодній північній столиці
    У холодній північній столиці,
    на далекій чужій стороні
  •   До 200-річчя народження Т. Г. Шевченка
    На наших українських сторінках
    історія писалась густо кров'ю,
  •   Коли війна постукає у двері
    Коли війна постукає у двері
    і ввійде смерть до сталості буття,
  •   Василь Стус - переклад.
    Господи, гнева пречистого
    прошу я – не шли за зло.
  •   Дивились очі...
    Дивились очі з глибини віків
    і зорепадом скочувались сльози:
  •   Наче хрестики, дні безтолкові
    Наче хрестики, дні безтолкові.
    Наче нулики, ночі без сну.
  •   Рушає сотня
    Небесна сотня – і уся земля
    у дні жалоби наче посивіла.
  •   Прострелені груди...
    Спочатку побили – натхненно, уміло
    і душу надії, і змучене тіло.
  •   Знову стріляють...
    Знову стріляють в прямому етері.
    Вибухи, гази, бруківка і біль
  •   Ярій, душе - Василь Стус
    Яри, душа. Яри, а не рыдай.
    В снегах студеных – солнце Украины.
  •   Пародія на "Така задуха..."
    Така задуха в лоні ночі,
    кобилка в парі з цвіркуном
  •   Де тлінний я...
    Де тлінний я і вічність круговерті,
    нема нічого, крім життя і смерті.
  •   Що ти туманієш біля рими?
    Що ти туманієш біля рими?
    Стимулом по карку – вйо, поет!
  •   Гумореска "У день святого Валентина"
    - Ну ти й пияк, ну ти й скотина! –
    Миколу лаяла дружина
  •   У колі недотичних величин
    У колі недотичних величин,
    попри усе, торкаюсь і не каюсь,
  •   Стихає і спалахує війна
    Стихає і спалахує війна,
    а мир стоїть на розі сподівання –
  •   * * *
    Коли мене не стане на землі –
    вуаль років ім’я у тлін сховає,
  •   Україна - не Руїна
    Україна – не Руїна. Україна – ненька.
    Має доню-берегиню, сина-козаченька.
  •   Чому цей світ такий непримиренний
    Чому цей світ такий непримиренний
    і Каїнів достатньо поміж нас?
  •   День гніву
    День гніву росте щодня,
    харчується каплями крові.
  •   Під Крутами...
    Під Крутами юга віє
    холодним, колючим снігом
  •   На часі час
    На часі час очиститись від бруду,
    від лихоліття в нашому житті,
  •   І немає таких віків
    І немає таких віків,
    де би зло не рожало опір.
  •   Рубікон
    Рубікон, Рубікон – це кривава ріка.
    Тоне доля у хвилях скажених
  •   Надію дістаю
    Надію дістаю з дірявої кишені,
    ховаю в тишу слів, нехай живе дитя,
  •   * * *
    Час Великої Смути настав.
    Я не відаю, як тебе звати –
  •   Услід героям дивляться віки
    Услід героям дивляться віки.
    На білих простиралах – чорні тіні.
  •   Сьогодні
    Спокій на всіх лже-кордонах
    дач палацових, квартир.
  •   Хрести нас, Боже
    Хрести нас, Боже, чистою водою,
    своєю благодаттю нас хрести,
  •   ПРинтер
    Схоже, принтер зовсім збожеволів
    і друкує на вимогу «Я»
  •   Глобальне потепління
    Глобальне потепління? Дещо знаю,
    бо визираю інколи у світ
  •   Що з тобою буде, Україно?
    Що з тобою буде, Україно?
    Бог в душі чи переможе зло,
  •   Повня або срібна маячня
    У час нічний я жду на срібну жінку,
    але приходить срібний чоловік.
  •   Є гуси
    Є гуси, з яких вода…
    Є хами, з яких ганьба…
  •   Життя - театр?
    Софіти, піт і маска лицедія.
    Іуда, Брут, Морозов, хто іще?
  •   Cтоять вожді
    Стоять вожді,
    як фалоси років,
  •   У лекалах душі
    У лекалах душі – паралелі,
    пересічні, дотичні, криві,
  •   * * *
    Коли грають у владу без правил
    і мірилом є страх та «зело»,
  •   Народжене під ясною зорею
    Народжене під ясною зорею,
    народжене постати проти зла,
  •   Побачимось у пеклі
    Побачимось у пеклі, друже мій.
    Гадаєш мо', що нам не по дорозі?
  •   Пані ейфорія
    Пані ейфорія, ви така солодка,
    начебто цукерки – ті, що трюфелі.
  •   * * *
    каяння Каїна в абрисах долі
    кров братовбивча освячує шлях
  •   Побажання
    У Новому Році – щасливої долі!
    Ще віри і честі, жаги перемог
  •   Найдовша ніч
    Найдовша ніч уже минула
    в оточенні кульгавих днів,
  •   Хто там ірже
    Хто там ірже за рогом сподівань?
    Крилатий кінь чи скалічила шкапа?
  •   Колись планида
    Колись планида зряче кине кості –
    хоч не існує, випаде зеро.
  •   З Новим Роком!
    З Новим Роком! З новим щастям!?
    А старе де діти?
  •   Резонатор життя
    Резонатор життя в детонаторах нашої долі –
    щось іде в забуття, щось освячено духом сваволі.
  •   Промайнула сльоза
    Промайнула сльоза по небритих щоках ню-століття
    і в оголені нерви вгризається бур перемін.
  •   * * *
    Хрещена Русь цариці у дарунок
    та ідолів потрощені кістки.
  •   Ідемо у завтра
    ІдЕмо у завтра на битви і гулі:
    керманичі наші (царі і вожді),
  •   Я не люблю - В.Висоцький
    Я не люблю фатальної кончини
    Жагою слів утішливо живу
  •   Остання барикада
    Стоїть остання барикада.
    А проти зріє чорна зрада.
  •   Україна, Бог і гідність в серці
    Україна, Бог і гідність в серці.
    Це не легко зрозуміти тим,
  •   У артеріях часу
    У артеріях часу: кров людська – не водиця.
    На іржаві дороги опадають сніги
  •   Ніколи нікому...
    Ніколи нікому ні крихи свободи,
    ні дріб’язку волі за так не віддай,
  •   Уйди подобру-поздорову
    Он думал: страна – автобаза
    и можно рулить, как захочет,
  •   Пане президенте
    Пане президенте(одруківка),
    пане кримінале(може так?),
  •   Кодекс честі
    Лежачого не б’ють! – це кодекс честі,
    але навідліг б’є по голові
  •   Варіант української долі(не дай, Боже)
    Московіє, о кревна доле,
    прийми на палю честь мою.
  •   * * *
    Кийком по плечам, голові
    усяк дістане.
  •   * * *
    Хімія щастя – натхнення три моля,
    означені цілі – зеро.
  •   На постаменті...
    На постаменті мріяних років,
    немов раба, закляла наша воля.
  •   Голодомор
    Голодомор. Затихли дзвони...
    - Я не люблю тебе, життя!
  •   Надія є...
    Чи марення, чи сон, чи, може, наяву –
    у чорному простОрі, у безмежжі,
  •   Збіги(самоіронія)
    Збігає час і збігами рясніє
    моя хода з анонсу в «делітЕ».
  •   Осіннє(оптимістичне і не зовсім)
    Іду я в осінь кожен рік
    крізь холоди, весну і літо.
  •   * * *
    Осінній вітер марить падолистом.
    За даллю днів ховається зима.
  •   Пам'ять
    У пам'яті-ріки – підмиті береги,
    тече мутна вода і тонуть чорні сни.
  •   Доля
    Куди грядеш, куди прямуєш, доле?
    У поле дике, де кровить життя,
  •   Ми плакали...
    Ми плакали за Леніним,
    ми плакали за Сталіним,
  •   Брошенный дом
    Разворочено, распотрошено
    и под ноги осколками брошено,
  •   Багряніють кущі на узліссі
    Багряніють кущі на узліссі.
    Спорожніло мовчить жовтий ліс.
  •   * * *
    Сідлає осінь ясного коня,
    несе за вітром срібні павутинки,
  •   Лихоманить сади...
    Лихоманить сади, лихоманить.
    В жовто-прілому подиху днів
  •   * * *
    По багряних, як сад, тротуарах,
    по алеях печальних зітхань,
  •   Дощ іде
    Дощ іде. Блукає мокра осінь
    у забутих Господом кутах,
  •   * * *
    Над лесом осень золотая
    роняет желтые огни.
  •   Гумореска "Дістав сопілку вересень"
    Дістав сопілку вересень, заграв осінній блюз.
    Наснилася мелодія і Пенелопа Крус.
  •   Цикл
    Ходить осінь, непомітний злодій.
    Жовте листя стелить по землі.
  •   У злі кохаюсь
    У злі кохаюсь, зла цураюсь...
    В отій роздвоєній душі
  •   Цикл
    Зітхає жовта пелена
    і губить лист
  •   Коротко про різне
    Учора вистругав хреста.
    Голгофу мати мусить кожний.
  •   * * *
    - Убийте дракона! Убийте дракона!
    Кричала медуза Горгона,
  •   Над хижим світом
    Над хижим світом – світ печалі,
    закони сили без моралі.
  •   Ненаписана реквієм-повість
    Ненаписана реквієм-повість
    про осінню жагу почуттів,
  •   У тіні осені душа не молодіє
    У тіні осені душа не молодіє.
    Мов сад багряний, тихо серце тліє
  •   Осіння абетка
    Алея. Аркада арок.
    Буяє багряний бузок.
  •   Провокаційне
    У сонця вистачить жаги, тепла і світла
    на наші зболені роки, серця і вікна.
  •   Вересню
    Ти напився п’янючого літа…
    У високій блакиті жаги
  •   Снова, дружище, осень
    Снова, дружище, осень.
    Падает мертвый лист.
  •   Час збирати каміння
    Час збирати каміння
    чи копати картоплю?
  •   Станція
    Потяг останній до станції «Осінь».
    Прошу, панове, проходьте вперед.
  •   То закінчилось літо...
    То закінчилось літо
    чи прийшла уже осінь?
  •   Матір Божа
    У прикрий час, у час біди,
    коли один лиш крок до зламу,
  •   Роззувайте, хлопці, бутси та й сідайте спочивать
    Роззувайте, хлопці, бутси та й сідайте спочивать,
    а я вийду на заміну перемогу здобувать.
  •   Поезія
    Поезія – це жінка без прикрас
    у образі прекрасної Мадонни.
  •   Не вір, не бійся, не проси...
    Нехай бояться вороги, а ти не бійся!
    Нехай жебрачать бідаки, ти не проси.
  •   Не призывай(переклад - довільний)
    Не прикликай. Без зову-клику
    Прийду в цей храм
  •   Отговорила роща золотая - С. Есенин
    Відгомоніла золота діброва
    березовим осіннім говірком.
  •   Гравітація слів
    Гравітація слів – не закони земного тяжіння,
    а канони душі, що у чарах безсоння живе.
  •   У чому сила, брате?
    У чому сила, брате?
    У голій правді, цій страшній потворі;
  •   Серпень-2
    Хазяйнує серпень, серпиком довкола
    накосив набуте, оросив світи.
  •   Серпень
    У серпанках стиглих сновидінь,
    мов п’яничка, туманіє ранок.
  •   Простити зло...
    Простити зло, немов себе простити,
    чи зуб за зуб, до третіх поколінь?
  •   Я придумав цей дім або Моя поезія(мінорна патетика)
    Я придумав цей дім, щоб ховатися в ньому від болю,
    коли правда гірка, наче повінь, затопить роки.
  •   Усе буде добре...
    Усе буде добре… усе буде добре…
    Немов заклинання у храмі жаги.
  •   Ріка тече
    Ріка тече. О скільки їх текло,
    отих потоків, ручаїв безликих ,
  •   Так палко, і тепло, і чисто...
    - Лесю, Лесенько, Лесуню, –
    батько доні промовляв.
  •   Гумореска на майже серйозну тему "П'яничка"
    - Віддайте ребро, заберіть собі жінку –
    у небо п’яничка натхненно волав.
  •   * * *
    Твоє, моє, а десь між ними – наше.
    Немов множини перетнулися нараз,
  •   На хвилях безсоння
    На хвилях безсоння, дорогою ночі
    приходить натхнення і думку лоскоче.
  •   * * *
    Можна упасти нижче
    найбільших морських глибин.
  •   Залиште кому...
    Де мало сонця, там правлять тіні,
    де мало праці, там царство ліні.
  •   Міжчасся
    Хтось пише про літо, яскраве, строкате,
    хтось пише про осінь, зажуру душі,
  •   Он не вернулся из боя - В. Висоцький
    І чому все не так, наче та же весна:
    Небо пахне теплом і війною,
  •   Кони привередливые - В. Висоцький
    Вздовж провалля, понад прірвою, по самому краю
    Я коней своїх нагайкою шмагаю, підганяю -
  •   * * *
    яблуко слова
    м’якоть мовчання
  •   Творимо - живем...
    Яке це стерво, зоряне натхнення!
    У срібну ніч, коли мигтять світи,
  •   Була би здобич
    Якщо є люди, то потрібна влада,
    щоб з виглядом поважним і святим
  •   про поетів людей і царів
    нам рости і рости із мізерії в зоряне більше
    із римованих слів та із ниці буденних думок
  •   У пам'яті людській є імена( Присвята І. Низовому)
    У пам'яті людській є імена,
    Чиї карби у часі не тьмяніють:
  •   Дамоклів меч...
    Дамоклів меч душі моєї – тіло,
    щодня висить на ниточці життя
  •   Екстраполяція життя
    Екстраполяція життя... Де ж ми
    на тій кривій, що тягне світ угору?
  •   Це життя...
    Це життя, як зболена судьба.
    Знову пересічні на узбіччі.
  •   Гумореска "Склероз"
    Впадає розум в каламуть склерозу.
    А може навпаки? Не пам’ята
  •   Скелет у шафі
    Скелет у шафі. Йдуть земні роки.
    Сивіє він, а з ним і я старію.
  •   Поет
    Поетом народитися не можна!
    Поетом вмерти? Доля шанс дає,
  •   Шону Маклеху
    Старче, ірландцю, в яку паралель
    спогадів плине колоїдний гель?
  •   Пародія на "Початок історії..."
    Усілись штори, наче птиці,
    і укривають нашу тінь,
  •   Пародія на "Заздрісний сусід"
    Ото, Емілю, вам не пощастило:
    сусід-нахаба зирить у вікно.
  •   Бридко і гидко
    Бридко і гидко. Гонору шал.
    Vip-технологія. Зради портал.
  •   Над прірвою
    Над прірвою, над вирвою
    ідуть на самоті
  •   Не смерть бентежить душу
    Не смерть бентежить душу, ні, не смерть,
    а вічність, що висить над головою.
  •   Там, де плаче душа...
    Там, де плаче душа, – чужина, чужина...
    Там, де серце болить, недостатньо й вина.
  •   Прости нас, мамо...
    Душа болить і відмирає
    гірке безплідне каяття.
  •   Байдужість раба
    На рівні генетичної пам’яті –
    незрушені долею камені,
  •   Гумореска на шахову тему
    Раз – у дамки! Шоколад…
    Королівство чорних зрад.
  •   Гумореска "Циганська Муза"
    Сиджу. Пишу. Поетику міркую.
    На Музу не чекаю – сам пишу.
  •   Мій перший вірш написаний в окопі - Ліна Костенко
    Мой первый стих написан был в окопе,
    на взрывами потрёпанной земле.
  •   Весняна повість
    Весняна повість Божого терпіння.
    Весняне свято віри та добра.
  •   Коли Ісус
    Коли Ісус, розіпнутий, вмирав,
    коли жахнулось й почорніло небо,
  •   Наснилась країна Утопія
    Наснилась країна Утопія,
    а збоку від марення-сну
  •   Я знову...
    Я знову перед кимось у боргу,
    бо є життя і є його дрібниці.
  •   „Лупайте сю скалу...”
    „Лупайте сю скалу...” Давно б уже злупили,
    була би міць в руках та трохи більше сили.
  •   Спустилась ніч
    Спустилась ніч. Між пелюстками цвіту
    розлилась тишею в весняному саду.
  •   КаПе
    І я, і ти, усі ми разом
    кладемо долю на ваги.
  •   Абетка душі
    Асоціація
    Із пам'яті життя спливає образ,
  •   тече весна
    тече весна у вікна тче проміння
    тепло цілюще в небо струменить
  •   Цикл
    На вустах кислий смак радіації.
    Зупинилось життя. Час прострації.
  •   Гумореска "Мені наснився сон"
    Мені наснився сон, страшніше не буває.
    Немовби я помер, а Бог мене питає:
  •   Чому...
    Чому, мій друже, так смердить у хаті,
    чом лицемірства плодиться печать,
  •   Гумореска "Сонечко пригріло..."
    Сонечко пригріло, потепліло
    і поетів зменшилось число.
  •   Наосліп до правди
    Наосліп до правди і зряче до зла –
    ми пишемо повість вершини і дна.
  •   Вибір
    Вибір – не вибір. Життя – роздоріжжя.
    Завтра – минуле. Сьогодні – узбіччя.
  •   Тиняючись сторінками ПееМ
    Тиняючись сторінками ПееМ,
    де день і ніч звучить невтомно ліра,
  •   Життя моє...
    Людське життя тече у руслі часу.
    Розбурхана чи тиха течія
  •   Життя плекає...
    Життя плекає в сховах таємниці
    і хай безсмертя поміж них нема,
  •   Івану Низовому
    Країна мрій. Терновий шлях. Гроза.
    «Стою внизу» – так ближче до народу,
  •   Там...
    Там, де сонце сходить над землею,
    де до світла тягнуться роки,
  •   Немочі пальці кістляві...
    Немочі пальці кістляві
    несила зібрати в кулак.
  •   Ми пам'ятаємо...
    Ми пам’ятаємо, все пам’ятаємо.
    Свічка не згасла на вістрі віків.
  •   Червона ніч
    Червона ніч. Блукають тіні
    поміж хатинами в селі.
  •   Голод.
    Голод! Голод! Голод!
    Б'є наковальню молот.
  •   Доволі печалей
    Доволі печалей. На струнах життя
    заграємо світлих мелодій.
  •   Усе заховано в мені.
    Усе заховано в мені:
    і слава днів, і прикрість долі,
  •   Чорний круг...
    Чорний круг – філософія смерті.
    Не досягнуть його почуттів
  •   Не знаємо звідки...
    Не знаємо звідки, не знаємо як –
    в очах божевільних божественний знак.
  •   Кара без суду.
    Кара без суду. Вічність без миті.
    Сльози завмерли. Плачуть убиті.
  •   Чи варто жити без покори(Прометей)
    - Чи варто жити без покори?
    Послухай, друже, хижі гори
  •   Світ божевілля
    Розтерзані мрії. Розвіяні сни.
    Над вічністю смерті літають вони.
  •   Роздуми на літеру "н".
    Навіщо нетлінні ниті
    нікчемну нанизують нудь?
  •   Ще не було...
    Ще не було жаги, а смерть вже чатувала,
    щоб виплеснути біль на перший крок життя,
  •   Весна.
    Опасистий і басистий
    навесні забутий грім
  •   Минув вже лютий.
    Минув вже лютий. Дотліває
    натхнення зоряне зими,
  •   Умирають майстри - Л. Костенко
    Умирают маэстро, оставляя нам памяти раны.
    В барельефах печаль высекает мгновения плеть.
  •   У черзі за словом...
    поетам, яким не судилось стати Поетами, присвята
  •   Лист матері - С. Єсєнін
    Чи жива ще ти, моя старенька?
    Я живий і шлю тобі привіт.

  • Огляди

    1. Ніч гомоніла
      Ніч гомоніла про свої жалі
      І дріботіла по дахах і листю
      У край далекий плили кораблі
      Крізь морок днів і золоті намиста
      А там в імлі невидимий портал
      Де сходяться усі спіралі часу
      В руці Земля і зоряний бокал
      І Бог ще не придумав першу фразу…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      Чогось нема… від слова зовсім.
      Чогось є повно… через край.
      Мине тепло, настане осінь
      і пожовтіє зелен-гай.
      Під небом сірим і холодним
      картина мокра і пуста.
      Шляхами болю ходить Одін,
      вдягнувши маску на вуста.
      О мудрагелю-воєводо,
      хіба наш розум – це війна?
      Якщо не так, якщо не згоден,
      чому ж душа тоді сумна?…

      А мо", журавлика бракує?
      Синиця щастя у руці…
      Немає сил в’язати всує
      усі початки і кінці.
      Тече потік чи кам’яніє
      ріка життя навколо нас,
      нічого, друже, ти не вдієш
      минає все, найбільше, час.

      03.2021



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Ти можеш ловити осяяний вітер
      В червоні вітрила казкових човнів
      Сонети складати із зоряних літер
      Ховати у посміх образу і гнів
      Ти можеш картати себе або інших
      Усюди ходити шляхами надій
      Зростати угору все вище і вище
      Куди вабить мрію повітряний змій
      Ти можеш тужити в годину негоди
      У миті щасливі забути жалі
      Та хлинуть потопи піднімуться води
      І змиють у Лету твої кораблі
      У вирі безмежжя мізерія долі
      Мазок на картині вселенського дня
      Життя наче ігри в бінарному колі
      Де хрестики-нулики... і метушня

      02.2021



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Ні хрю, ні гав, ні кукуріку...
      Ні хрю, ні гав, ні кукуріку.
      І писк мишей пішов на спад.
      А скільки рил у тому ліку?
      Дванадцять фізій – зоосад…
      І хай му-му іще далеко,
      та все гучніше рев ходи.
      Було б щодня те справжнє млеко,
      не як тепер, вряди-годи…
      Корово-віл – повільні рухи
      і розум трохи на гальмі,
      а ще гудять зелені мухи
      та шия ниє у ярмі.
      І хай в очах сонлива смута,
      але потуга – головне,
      коли є сил порвати пута,
      то й доля кращого сягне.

      Стрічаймо рік без віри в диво,
      але з надією на те,
      що буде щиро, не фальшиво,
      і ошук в Лету упаде…

      12.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Люди... такі хороші
      Люди... такі хороші.
      Задум – обіт добра.
      Але керують гроші.
      Інше – лукава гра.
      Влада – земна спокуса.
      Розум(імла гріхів)
      ще із часів улусу
      волю чавити хтів.
      Щоби вуста мовчали,
      очі дивились вниз,
      «Каюсь!» у світ кричали,
      як загориться хмиз.

      Миті, роки, епохи…
      Мрії, надії, крах…
      Добре, що ми не лохи
      у кольорових снах.

      21.12.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *

      Сумніви сію в полі
      Сірого дня насіння
      Мрії бракує долі
      Долі бракує вміння
      Водень кипить у пеклі
      Клавіші чорно-білі
      Ржаво співають петлі
      Кулі сягають цілі
      Добре коли є сонце
      Що зігріває миті
      Держить маля в долоньці
      Небо у цьому світі
      Люди єднайтесь купи
      Сила – блага затія
      В кожній земній халупі
      Все ще живе надія…

      07.12.2020




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Немає вічного ні в чому.
      На вістрі часу – суща мить.
      Заради неї ставлю кому.
      Що не потоне, то згорить.

      Хтось пише щиро і розлого.
      А хтось кахикне: срамота…
      На авансцені спіч німого.
      Глядач у залі – глухота.

      Шукаю літери і цифри,
      таємні знаки сподівань,
      як доленосні коди-шифри,
      як перехід за іншу грань.

      Діра від бублика в он-лайні –
      масні причесані слова.
      Їх зерна биті, неврожайні.
      Їх правда сита не нова.

      А ми не знаємо причини.
      - Прости нас, Боже, не карай!
      У неба досить злої глини,
      щоб переміг пекельний рай.

      У морі маються вітрила.
      Віки минають, та пливуть
      надії страченої крила
      у нелукаву каламуть…

      12.12.2020






      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Місце гріха
      Місце гріха – душа
      Місто гріхів – планета
      Ось допишу віршА
      Стану на шлях аскета…

      Окіл живе юрба
      Помстою і брехнею
      Лаю в душі раба
      Дряпаю ахінею

      Тануть лукаві дні
      Ангелом вже не бути
      Але печуть вогні
      Боляче… не заснути

      Вибору суєта
      Довго шукаю риму
      Липне до слів сльота
      Час добігає в зиму…

      11.2020




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      В країні У не родяться Мойсеї
      Маленькі дзвони кволі голоси
      Алеями зітхань гуляють геї
      І тихо скавулять безхатьки-пси

      І сосни виростають у містечках
      А баби... да... робітні до утіх
      У цьому році неврожай на гречку
      З Китаю привезуть одну на всіх

      Поніс і кинув голос я до урни
      Аж груди розпирає ач герой
      А ті що не пішли звичайно дурні
      А може ні це я – невдаха-гой…

      Хома спитає а навіщо браття
      Роки минають диво не гряде
      Ніхто уже не сходить на розп’яття
      І віри чудотворної не жде

      Часи недобрі як сум’яття долі
      Міняє пай порожнє на пусте
      В театрі слів лихий тасує ролі
      Гріховне видаючи за святе

      Ось прийде кирпа виправить горбатих
      Чи стануть рівні рівними в житті
      Тин нахилився до старої хати
      а там надії… віники в куті

      11.2020



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. По іншу сторону…
      По іншу сторону добра
      нема утіхи, тільки правда.
      Чи то наснилася мара,
      чи то життя таке насправді?

      Напевно так, а може й ні.
      Хрустіти пальцями – проблема.
      Осінні ночі, літні дні…
      Оце по-справжньому дилема.

      А я не звик, а я люблю.
      А я забув, про що розмова.
      Купив по акції DURU,
      а там, крім мила, ще й підкова

      На щастя, мабуть. Та нехай.
      Не відмовляюсь ні від чого.
      Колись давно лякав Бабай,
      тепер претензії гнідого.

      - Віддай копито – кінь ірже.
      - Без нього в полі я кульгаю.
      - Та забирай… не Фаберже.
      Піду опеньків назбираю.

      І парасольок кілька штук
      (без права, звісно, на помилку).
      Світ галасує, вимкну звук.
      ЗалИшу сюркати кобилку.

      По іншу сторону добра
      сократи істину шукають.
      Пірнають глибоко(до дна),
      і там живуть… не виринають.

      30.10.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Лінива осінь

      лінива осінь за вікном
      фарбує коси
      на стиглі трави лугові
      приносить роси
      у небі хмарка де-не-де
      тінь в океані
      під жовто-сонячним шатром
      пливе в нірвані
      усе як завжди марафон
      о шостій ранку
      біжить із хати теплий сон
      хита фіранку
      кружляють зоряні літа
      мов лист осінній
      що передчасно обірвав
      заброда іній
      пусте міняю на дарма
      лисиця зїла
      солодкі кетяги вина
      без них несила
      шукати істини на дні
      лиш на поверхні
      де багряніють вже вогні
      і думи шерхлі…
      22.09.20



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. Дивлюсь у завтра
      Дивлюсь у завтра - парадигма мрій,
      єднання дивне суєти і тиші.
      За видноколом нульових подій
      сидить мара на срібному узвишші…
      І п’є вино колишніх сподівань.
      В кисляк життя перебродила осінь.
      Із лігва неприкаяних бажань
      вона жагу у спомини відносить.
      Сховався світ під маревом-плащем.
      Туман дороги виїдає очі.
      Зайшов на гостювання жовтий щем
      і залишився… родич тамагочі.

      09.2019р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. маліють...
      маліють думи і уява
      нараз не пишуться вірші
      і не смакує кава ява
      немає дива у душі
      і час на дні земного плину
      туди де обрій ніч хова
      де сенс буття мішає глину
      ліпити зоряні дива
      ліпити всесвіти із мрії
      із порожнечі та імли
      заради смертної надії
      щоб ми хотіли і могли…
      07. 2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Весна прийшла...

      Весна прийшла і ліс зазеленів.
      У цяточках зелених сиві мрії.
      Коронавірус чисто знахабнів –
      потрощив епідемію надії.
      Якби не він, раділи би життю,
      бариг триклятих навесні саджали,
      а так пеня* і як вердикт: тю-тю…
      Стоять в чохлах переносні мангали.
      Заточене «тепер» на «виживай».
      Кінець епохи бідності – примара.
      О, Боже милий, віру не чіпай,
      бо все і зразу – це найліпша кара…

      пеня* - біда

      05.2020




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      О, моветон… убавте тон.
      Життя за планом чи без «плану»?
      Ось Віра грає в бадмінтон,
      Любові винесли догану.

      І лиш Надія, квочка мрій,
      збирає спогади докупи.
      Її у п'яти жалить Змій…
      бо не доріс іще до дупи.

      Рахує доля ворогів –
      усі свої колишні люди.
      Сьогодні час «в мішку котів»,
      а там такі поважні юди,

      що сміх бере, а страх ні-ні.
      У ніч тверезого похмілля
      душа ховається на дні
      коронавірусного зілля…

      2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      Сиджу один, мені дрімота в поміч.
      І думи не гадаю, пиво п’ю.
      Оце кицюня умостилась обіч,
      та я її шаную і люблю.
      Бо муркотить і не проха налити.
      В умовах ізоляції – це плюс.
      Бо є ліміт і як його ділити?
      Самому не стає. Ти згідна, Мусь?
      А та сидить і ліжко масажує,
      і безтурботно жмуриться у світ.
      Неначе каже: всі суєти всує
      (її то оповів фейсбучний кіт)…
      Хіба не так? Скажіть бо, що неправда
      і сенс життя в щоденній суєті:
      учора справи, нині теж і завтра…
      А я, туман, з котом на самоті,
      і наче випав з вічного процесу
      вселенської земної метушні.
      Кінчаються запаси пива й TESSy,
      а тут і далі карантинні дні…
      26.03.2020




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Сьогодні завжди з тобою,
      а завтра таке далеке –
      ховається за горою,
      за морем, в краю ацтеків.
      Сьогодні болить і плаче,
      та інколи і сміється,
      а завтра у думах скаче,
      а потім вина нап’ється.
      Тримайся за подих часу,
      за нитку, за пуповину…
      Немає від мрії спасу
      у жасну, як світ, годину.

      21.03.2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      Ще повітря не марить весною.
      Запах пороху і багна.
      Під ногами земля моквою.
      Трохи вище іде війна…

      Перемир’я – смертельна штука.
      Лиш учора убито трьох.
      Не стріляти – наказ… от сука!
      Кожен перший, виходить, лох.
      Кожен другий в літах(за сорок)
      бачив світ і чогось досяг,
      а навпроти уже не ворог
      синьо-жовтий зриває стяг…
      Кожен третій гендлює писком,
      приторговує на кровІ
      (в сіру зону повзе за зиском
      по холодній, як сніг, траві)…
      Кожний мертвий… за що загинув?
      І полинув у чорні сни?
      В незворотну сліпу годину
      злим відреченням від жаги…

      Ще повітря не марить весною.
      В ямах-вирвах поля і дні.
      Біль міжчасся тече рікою,
      берегами бредуть вогні…

      14.02.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Президентові, який не питатиме: Хто я?
      А хто ти є? Чи є кому різниця?
      Аби не шут на троні короля.
      Аби ума не погріб, а світлиця.
      Аби у даль від брата-москаля…

      А хто ти є, то тільки ти і знаєш,
      коли з душею сам на самоті,
      і короля на публіку не граєш,
      і мислями у щирій простоті.

      Узявсь за гуж, тягни з всієї сили.
      І піт важкий хай скрапує з чола.
      Тебе обрали – й на краю могили
      це пам'ятай… усе своє життя.

      Солодкі люди ставлять вподобайки.
      То все пусте, розтане, наче дим.
      І вітер часу підмете лушпайки,
      та змиє із душі масковий грим.

      Тебе згадають, добре чи погано –
      таке життя (не станеш в ласку всім),
      але не будь позірним і лукавим,
      а ще хрестись, а не чекай на грім…

      21.01.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Природа, речі, ми і час…
      І бумеранг навколо долі.
      Як мало доброго у нас,
      в театрі слів, де ситі ролі.
      Європа чиста і пуста.
      Надія вічно неумита.
      У нас зажурені вуста.
      Розрада суму – оковита…
      Десь усередині в душі
      надрив бажань, натуга всує,
      і графоманії вірші,
      і, навіть, мрія не смакує.
      Ми заблукали в час глухий.
      Кричи у пустку, хто почує?
      Вік повертає на круги,
      де шулер дурнями махлює.
      Немає Бога, можна все?
      Але ж божественне усюди…
      Воно нас терпить і везе,
      та утішає: добрі люди!
      А люди дивляться ефір,
      з думок будують власні вежі,
      і досягають чорних дір,
      пізнавши «правду» із мережі…

      21.01.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. * * *
      Коли я думаю про все,
      процес виходить з-під контролю –
      я переходжу на есе:
      пишу про вибір, час і долю.

      А потім згадую про сенс,
      святого вуйка із мотивом.
      Нема афекту – раптом: Бемс!...
      і я в ряду з щурячим рилом.

      А ще про цілі і мету
      (до них не близько ноги бити),
      і про свою… ач, правоту,
      щоби повчальників дражнити.

      А наостанок про святе,
      про душу, Бога і спокуси,
      і замовкаю. То таке –
      вагання хибного укуси.

      Отак, подумаєш про все,
      воно в ніщо тікає спішно,
      і те ніщо його несе
      туди де лячно, а не смішно…

      02.01.2020



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Куди іти у полі без дороги
      На сході тьма і спалахи грози
      На заході позбивані пороги
      І повені від ситої сльози
      Агов актори слуги трубадури
      Вилазьте із обридливих мереж
      Анумо разом будувати мури
      І варту виставляти біля веж
      Тримати будем щиру оборону
      Від тих данайців що несуть дари
      Поміж яких замацана корона
      І наше щастя на рахунок Три

      02.01.2020



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      Не пізніше, не раніше,
      саме у цю мить
      час твоє торкає серце
      і воно спішить
      по артеріях і венах
      гнати яру кров,
      щоб людина спромоглася
      на святу любов:
      до землі, до неба, гаю;
      до країни мрій,
      до життя… і я благаю:
      серденько, не стій.

      31.12.2019




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. * * *
      І знову ошуканець Рік Новий
      навішує локшину на ялинки.
      Ти хочеш щастя? Ось тобі, лови -
      класичне «Олів’є» і кусень шинки…

      31.12.2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *
      Не спрямовує світ до Бога
      сущі справи свої і дні.
      Йому мало любові слова.
      Його манять сліпі вогні.
      Назбирає для себе хмизу.
      Запалають усі сади,
      і постукає доля знизу,
      і покличе його туди.
      І у норах, де варять смоли,
      закипить і його душа,
      а Харон золоті оболи
      обміняє на три гроша.
      Глашатаї ума і неба,
      тихий глас у пустелі днів –
      усі знають, як жити треба,
      щоб не злити благих панів…

      І мовчатимуть лячно вівці.
      В сіроманців своя жура –
      бити вбогого по маківці
      і гарчати в окіл: Ура!...

      28.12.2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * *
      Ні слова про біду –
      війну, оману, владу.
      Стерильно опишу
      красоти зоосаду.
      Кому потрібна кров?
      Кому потрібні бахи?
      Вже краще про любов,
      про квіти, охи, ахи…
      Нехай слизька стезя
      від болю і негоди,
      немає у Отця
      поганої природи.
      Тому про рай душі
      (а пекло зачекає)
      пишу німі вірші,
      а дідько помагає…
      26.12.2019




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Йому дарма все. Він іде,
      тече, біжить, летить, минає.
      Він наче всюди і ніде.
      Руками мацаєш – немає.

      Він очевидець наших втрат,
      тріумфу, звершень і падіння.
      Адепт пізнань і ретроград,
      мірило поспіху й терпіння.

      Він вічний подих, суща мить
      і нерозривна павутина –
      пряде свою безмірну нить,
      у скронях гупає невпинно.

      Критерій правди і брехні,
      він пропонує аксіоми:
      гріхам життя казати ні,
      супроти зла не знати втоми.

      Він літописець і суддя.
      Він милосердя і покара.
      Він батько всього і дитя:
      отці його – хаос і мАра.

      Він крок між далями доріг
      і бумеранг земної долі.
      Він руху в завтра – оберіг
      і вітер мрії на роздоллі.

      Він сам в собі, як самота.
      Він продукує паралелі,
      межа яких лиш висота
      титанів, розуму й оселі…

      Він обертає світ вперед
      і повертає у минуле.
      І зрештою він ще й поет,
      коли вже ніч і всі поснули…

      Його бракує за життя,
      а поза ним його не треба.
      Він родом з вічного Буття,
      єднання урвища і неба…
      12.2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. * * *
      Умирає країна мрії,
      не побачивши білий світ.
      Білим куривом вітер віє.
      Під ногами нечистий лід.
      І по льоду у темінь ночі
      нам пророчать німі вуста
      не дорогу - незрячі очі,
      піку жалю у бік Христа…
      Нам не жити в країні мрії
      без ілюзій, що все гаразд.
      Розпинати свої надії -
      це у звичаї бідних газд.

      17.12.2019




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. Східний гороскоп
      Наклавши купу на надії,
      свиня, порохкавши, іде
      і по дорозі мантри сіє,
      що краще тут, аніж ніде…
      Що краще бути наготові,
      а раптом зміниться талан –
      усі щасливі та здорові,
      у вусі вата і банан.
      А на очах мара-облуда,
      а на вустах запір чуттів,
      і кожний перший – не іуда,
      і кожний другий поготів.

      Її за хвостик щур кусає:
      - Давай, ледащо, гоу геть!
      Бо він себе за мачо має.
      Як не послуха – буде смерть…
      Почни із себе – знак питання.
      Усяка влада від небес?
      І кожен раз любов остання –
      квичить кабан, брехав і пес.
      Король щурів і щуроловів,
      він об’єднає всіх підряд,
      і поведе песиголових
      мовчання слухати ягнят…

      У ті роки, що вже минули
      і у наступні, ач… – фак ю!
      Боги померли чи поснули
      після вечірки в стилі ню?
      У цьому східному бедламі
      щурів не менше, ніж свиней.
      Пошлю листівку далай-ламі,
      нехай розкаже про людей.
      А ще про сонце із артерій
      безперестанного Буття,
      про сон душі і крах імперій,
      і біль нестерпний як життя…

      11.12.2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Отут і сьогодні...

      Отут і сьогодні. А лячно не буде?
      А раптом невдача? Духовні Бермуди…
      Дорога до неба – пустелі і гори.
      Дорога до щастя – стезя до комори.

      Шукай на полиці, шукай у кишені.
      Воно таке тепле у жадібній жмені.
      А небо – то мрія, що вмерла в польоті.
      І як не смакуєш, не солодко в роті.

      Готовий до бою, кохання і пива?
      Хай бій зачекає, на вулиці злива.
      Усе так буденно і туга не зріє –
      отут і сьогодні зима перевіє…

      11.12.2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. * * *
      Шанували тіло й загубили душу…
      Я би і заплакав, та сміятись мушу.
      Без душі потішно – не бере ядуха.
      Дістаю локшину, вішаю на вуха.
      Світ стає навшпиньки і росте угору.
      Потім йде до храму випити кагору.
      У сусіда скрута, затуляю очі.
      А у мене лихо, той сусід регоче.
      Забирайте душу, не чіпайте тіло.
      Не гатіть на сполох, не моє це діло…

      23.11.2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. * * *

      Усі ми дурні… чи не так?
      Ну і розумні паралельно.
      А ще віщує зодіак,
      що ця дуальність не смертельна.
      Перерахуємо АйКью
      і відведемо всі підозри.
      Спочатку I, а потім You –
      старі, як світ, антиморфози…



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. * * *
      Ми сьогодні багаті журою.
      І зневірою ситі усі.
      Вкотре сонце сіда за горою
      у криваво-облудній красі.

      Ми не знаємо, що буде завтра
      і герої яких сподівань
      нам розкажуть про брехи і правду
      на шляху безкінечних блукань.

      Роздоріжжя думок, як утома.
      Як утеча з полону віків.
      Як повернення довге додому.
      Як любов до своїх ворогів…

      Біля неба паяци і гроші.
      Біля долі одні товстуни.
      Можуть Бога купити «святоші».
      Можуть неньку продати «сини».

      Закувала зозуля у лісі.
      Котить торбу здобутків ганьба.
      І стоїть в неутішній утісі
      край дороги плакуча верба…

      21.11.2019



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * *
      Життя у межах парадигми
      обсіли мрії, наче стигми,
      на тлі зелених сподівань
      після зневіри і блукань.
      За чистоту, за честь і цноту,
      за плідну для людей роботу
      нас закликає феномен,
      слуга народу й шоумен...
      Двадцять одне або блек-джек –
      міняю мозок на флеш бек.
      Кидаю голос у щілину.
      Рятуймо, браття, Україну!

      В руці два тузи… о-ба-на!
      Щастить нетямі з бодуна.
      Вже двадцять два і час настав:
      «кінець епохам» хтось казав.
      І замовчав, бо зуб незгідний –
      такий живий і дуже рідний,
      останній зуб в плеяді рота,
      тотем присяг від Саваота…

      25.04.2019



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      Доле наша доле перекоти поле
      А у полі вітер та гіркий полин
      Їдуть чумаченьки привезуть нам солі
      Сипати на рани вибивати клин
      А у небі зорі мерехтять як мрії
      Світить та не гріє сонмище вогнів
      Буде непогода мжичкою засіє
      Виросте осуда із минулих днів
      Поки що за паєм до факірів луди
      Станемо у чергу як не раз було
      Защемить у серці запече у груди
      Трохи затуманить думами чоло
      Нам би байду хліба та цинічних жартів
      Нам би віртуальну віру без жури
      Виграти у дідька ризики у карти
      І почати жити на рахунок три…

      23.04.2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. * * *
      Ми хочемо правди, обравши оману?
      Шеренги затятих гримлять в барабани…
      Ми хочемо ладу у дикому полі?
      На рани минулі насиплемо солі…
      Ми хочемо Бога в полоні безвір’я?
      У сонному небі погасли сузір’я…
      Ми хочемо пісні, джерельного слова?
      Шансон ріже вуха – така наша мова...
      Ми хочемо хліба, видовищ і жартів?
      Останніх є досить у слуг олігархів…

      Ми хочемо щастя. Чи є, хто не хоче?
      Зростили надію… а дідько регоче…

      17.04.2019



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * *
      Мені так дивно: див нема.
      Святі з усмішкою печалі.
      Чернечі посох і сума
      на поміч духу в райські далі.
      Життя – предтеча? Ява – сон?
      Дощі холодні, зорепади…
      Душа відступника – притон
      і не знаходить він відради.

      Немов заховані в кулак,
      і мла, і світло завше поруч.
      Дві сторони – один п’ятак.
      Між ними ранок, мрії обруч.
      І ми затиснуті у час,
      неначе слово в лоні речень.
      Біжить рядок і гонить нас
      шляхами віри, ваг і зречень…

      02.2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. * * *
      Продати голос, яко брех.
      Украсти щастя на копійку.
      А потім бідкатися: Ех,
      життя скотилося на двійку.
      І до, і після є резон,
      а мить вагання – то лукаве.
      Укотре дивлюсь ретро-сон,
      а там жага земної слави.
      А там жага людського «Я»,
      тотожність ситості і влади.
      До дідька лисого дурня,
      але шикуються в армади
      оті, що завше за народ,
      та проти луди і свавілля.
      Найбільша трута їх «чеснот» –
      зневіри лютої похмілля.

      Сичать, кусаються вужі.
      Не знають злагоди і миру.
      У чвані виросли мужі
      і разом вирили сокиру.
      І ми – штики у цій війні,
      мета якої топ-вершини.
      Спокусі важко мовить «ні»
      у час обідраної днини.

      Ми не раби… але раби –
      то наші давні побратими.
      Якби ми знали і могли,
      то не ховалися б за ними.
      А так зима і довгі сни,
      а ще ілюзії, омани…
      Обсіли обриси весни
      зими ядучої тумани.

      02.2018



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. * * *
      У кожного в житті є листопад,
      що відшумів, а чи грозить вітрами…
      - Шерше ля фам – шепоче пізній сад
      останніми тремтячими листками.

      Йому болить… осінню пектораль
      холодним вітром зірвано під ноги,
      і час дощу дописує в скрижаль
      зволожені алеї та дороги.

      Нудна пора у паузах сльоти
      дарує ніч погідного затишшя,
      і позирають зоряні світи
      на мокрі сни із чорного узвишшя.

      Марудна річ – шукати ту мадам
      (жіночого єства лукаву вроду)
      на втіху бісу, ребрам і рокам,
      зважаючи на ліньки і негоду…

      Зриває час-вітрило у житті
      амурне листя – марення-омани,
      і ті потиху ниють в забутті,
      а осінь мрій зализує лже-рани…

      11.2018



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. * * *
      коли нас не стане
      (ніде і ніколи)
      земля буде жити
      (міста і околи)
      і люди вже інші
      сумні чи веселі
      плекатимуть щастя
      у рідній оселі

      01.2019



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. * * *
      Живе у мені критикан,
      і оптиміст, і істукан.
      І купа іншого народу
      без племені, імен та роду.
      Я з ними бесіди веду
      та думку їх собі беру.
      А потім «Бац!» і десь озвучу –
      сувору лагідну ядучу…

      Хтось скаже: Ач, яка дурня!
      За рік зросла у нас платня.
      Ти на якому боці граєш?
      Мабуть, того і сам не знаєш…

      Хтось скаже: О, жива надія.
      У рік Бика чи може Змія
      все буде добре у людей,
      бо цар наш – з тямкою спудей…

      Хтось скаже гнівно: Баламут!
      В країні кожен п’ятий Брут.
      Навіщо кликати до бучі?
      Часи й без того злі, пекучі…

      А я то що? Я ні при чому.
      То оселенці через кому
      віщають різне зусебіч,
      а мій язик – то їхня річ…

      27.01.2019



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. Без пасиву
      Спинися, друже, і посидь.
      Склади хулу і оду віку.
      В одну торбину – що болить.
      У іншу – гожого без ліку.
      Лиш дрібка ліку? Не біда.
      Додай туди блаженні мрії.
      І ось вона вже не худа
      ноша своя, що добре гріє.
      А ту торбину, де лихе
      (її підняти стане сили?),
      пусти із горба, хай хе-хе…
      летить до біса, до могили.
      Тепер дивися: зла нема,
      а щирого достатньо міри.
      Як добре жити без ума,
      коли залатані всі діри!
      Вага набутків і невдач
      на користь щасного активу.
      Купи з горіхами калач,
      іди у завтра без пасиву…

      01.2019



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. Ці кола...
      Ці кола… вужче, ширше, рівно.
      За роком рік минає час.
      Життя духовне і комірне.
      Дві шістки в прикупі – я пас.

      Молюся, марю, медитую.
      Я повернуся за віки.
      Нагода буде – не спасую
      Два рази поспіль не з руки…

      07.01.2019



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ТИ ЧУЄШ, РОХКАЄ МАЙБУТНЄ...
      Ти чуєш, рохкає майбутнє
      і пахне виборчим лайном?
      То обіцяють гойні будні
      мужі звитяжні за столом.

      Там куций хвостик – символ вдачі,
      корито – щастя живота,
      престижне шмаття від Версачі
      і віра в Бога золота.

      Пухленькі щічки, сонні очі.
      Фізіологія «хапка».
      Стовпи державні жаба точить.
      У поміч їй «своя» рука.

      На часі тлусте і злодійське,
      пожадне чавкання зажер –
      болото рідне українське
      від перших днів і дотепер.

      В кінці зими повіє вітер,
      лютнево-звичний студенець.
      Впадуть ази собачих літер.
      Настане брехові кінець?

      Звичайно, ні. Років звіринець
      на нашій страдній стороні
      у сенсі луди – не чужинець,
      у сенсі бучі – на коні.

      Із матриць мрій до трафарету:
      паплюж усе, звелич себе,
      задій китайську естафету,
      хитай дорогу «цоб-цабе»…

      Дали надії-зміни маху.
      ілюзіон пустих вистав.
      Тепер свиня несе на плаху
      усе, що песик не украв:

      останні щирі сподівання,
      бажання миру і добра.
      Такі наївні уповання?
      Упали з кінчика пера…

      12.2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. * * *
      Минають дні, як навіжені.
      Із крана капає вода.
      - Немає часу – кажуть вчені.
      - Сьогодні що в нас? Середа…

      Хороша назва порожнечі.
      Жахна кумедна синемА.
      У світі явищ дивні речі:
      як час – ніщо, то й нас нема.

      А як же оберти планети,
      Чумацький шлях і сива даль?
      І наша подорож до Лети,
      і шлейф душі – земна печаль?

      Примара часу зримо тане.
      Рахую краплі уночі,
      і посипаю цукром рани –
      в безсоння теж є слухачі.

      Немає часу, ач халепа.
      Я розчиняюсь у зеро.
      А ніч глуха(ще та дурепа)
      сховала мишку і перо.

      Біжи, друзяко! Всесвіт плаче,
      росинка липне до щоки.
      Піймавши облизня в удачі,
      мить не народжує віки…

      12.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. Новорічна білі й берда.
      Неначе клік, минувся рік…
      На небі срібні амулети.
      В духовці паряться котлети.
      До стрілки стрілка – це любов.
      Анігіляція основ.
      Ось північ б’є чолом по вухах.
      На м'ясо зирить мумій- муха.
      Чому не «я»? Тому що він
      і моветон казать мумін.
      В кімнаті чавкання і сміх.
      Перед Різдвом ковбасний гріх.
      - Ату його, давай промову,
      де всі гаразди через кому.
      Сірко надворі скавулить.
      Йому каденція болить.
      Ще трохи часу й геть іти.
      Свиняче панство пре сюди.
      Звіринець влади. Е-хе-хе…
      За роком рік усе лихе.
      Вже й олів’є не так смакує,
      а через силу пузо дує.
      У тренді рідна колотнеча.
      На краще зміни? Де предтеча?
      Оті обіцянки про щастя?
      Червону нитку на зап’ястя –
      хай береже від вроків слова.
      Воно ж ядуче, як полова.
      Не має більшої огиди,
      аніж свої омани-гниди.

      Знайди щось гідне. Тисни лайк.
      У сірих буднях є клондайк.
      Копати скарб… і не скопати.
      Держак трухлявий до лопати.
      Пішов за обрій старець-рік.
      Йому у спину клац і клік.
      Стихають кроки по дорозі.
      У пастці часу, як в облозі,
      життя не зречень – божевілля.
      Чергове ранішнє похмілля.
      І знов любити білий світ.
      Усім ПееМщикам привіт!

      02.2019



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. * * *

      Традиція на Рік Новий бажати
      ошатного, щасливого життя
      іще жива. Ялинку-казку в хату
      чекає ще довірливе дитя.
      На носі свято – перехрестя часу.
      Услід старому дивиться нове.
      Кружляє сніг, лунають звуки джазу –
      танцюють пари в теле-кабаре.
      А ось і північ. Трафаретні фрази
      ігристих надихаючих промов:
      минуле йде, відносячи образи,
      грядущий рік – це згода і любов.
      Якби те гоже та й у Божі вуха!
      Якби збувались мрії через раз.
      Хоча й не маю, зняв би капелюха,
      і оду року сотворив нараз…
      А так дивлюся звично і буденно
      на цю вервечку днів, років, століть.
      Там є усе: ошатне і блаженне,
      і горе-муки чорних лихоліть.

      Минає час, і ми, на жаль, минаєм.
      За роком рік – коловорот буття.
      Сріблястий місяць визира над гаєм.
      Чатує казку зоряне дитя...

      30.12.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. * * *

      Життя-графіті уві сні,
      ілюзій формули і догми.
      Крива ховається на дні,
      маскує горб у ситі форми.

      А на поверхні сто ідей.
      І сто руїн – дорога зречень.
      Пустеля щастя без людей
      і дрібка хибних заперечень.

      А далі небо-висота.
      Світ затуляють чорні крила.
      Де скорбно стулені вуста,
      ідея вічності безсила.

      А вище неба тільки ми –
      чергова правда без омани.
      І гріш останній із суми.
      На свято кари, може, стане…

      12.2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    49. * * *

      Усе своє? Свого не маю,
      бо це – ілюзія, обман,
      що є своє, синонім паю,
      і ти йому господар, пан…
      Життя довіку хижооке,
      і загребуще, і цупке.
      Вага «свого» на дно глибоке
      людину вабить, кличе, зве…
      і обростаєш ти речами,
      своєю звичкою до них,
      де щастя міряють на грами
      оздоб на тіло золотих.

      Усе своє?... Візьмеш до Бога,
      коли загасне свічка днів?
      Чи донесеш? Важка дорога
      до царства яблук і вогнів…
      Дійдеш туди і голий босий
      постанеш правдою життя,
      вмокнувши ноги в чорні роси,
      перед таїнами буття…



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. * * *
      Я так не вмію… та пусте,
      і поетичному взірцеві
      не заздрю чорно. Біло теж.
      Зате подякую творцеві,
      що є душа, і слово є,
      та їх єднання на папері.
      Шаную вічне і своє –
      ошатний вхід і будні двері.

      12.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. * * *

      Вмикаю ніч, натиснувши на вимикач.
      Вмикаю сон, залізши під перину.
      Старий годинник цокає… стукач,
      рахуючи невиспану годину.

      А я слонів рахую. Гайна річ –
      немов скажені, не стоять на місці
      (ще й хлопають вухами увсебіч).
      А хом’ячок посопує у клітці.

      Приходить кітка, муркає «не спиш?»,
      живим теплом лягаючи на ноги.
      І огортає тямку чорна тиш.
      Я падаю в Морфеєві чертоги…

      05.12.2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. * * *
      Немає правди де подіти.
      Своєї правди перебір.
      Щодо чужої – вражі діти
      ведуть до суду на розбір.
      А там сліпа, як «день», Феміда
      і аргументів тонни дві.
      Французьку «знає» син сусіда:
      - Така ач, дядьку, селяві.
      Така, така, аби не гірша.
      Земля одна, планет аж дві.
      І я живу на тій, що більша,
      бо там є правди се ля ві…

      11.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. * * *
      - Дайте точку опори!
      - Є лиш точка роси,
      неповернення точка
      і три крапки краси...

      Напишу про кохання і про хімію тіл.
      Кода щастя – мовчання в епіцентрі всіх кіл.
      Затопило віршами – так багато води.
      У садку уповання недозрілі плоди.
      Їм би точку опори і три крапки краси.
      Їм би трохи Аврори, бо все інше єси…

      31.07.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. * * *
      Пані у зеленому пальті
      Тінь весни в алеях листопаду
      Затаїлась осінь у куті
      Запаливши зоряну лампаду
      Там їй добре і земна печаль
      Омиває зранку тьмяні трави
      В кожного на жаль є пам'ять-жаль
      Келишок вина і чашка кави
      Тінь життя марою промайне
      Чи було чи може так… наснилось
      Сподівання щастя чарівне
      Десь у колі часу загубилось
      Повертає осінь у чертог
      Холоду дощу у одинокість
      Пані Весно вип’ємо на трьох
      Я Жура і Ваша Випадковість

      17.10.2018



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    55. * * *
      Відкоркую пляшку ночі,
      прийдуть випити охочі:
      думи-тлуми, споминання,
      тиші чорної мовчання.
      Потім ранок – час похмілля.
      Наливає осінь зілля.
      Небо тихе і прозоре
      розчиняє сиві зорі.
      Листя падає під ноги.
      Пробудилися дороги.
      На гостину тепле сонце
      зазирає у віконце.
      Променистий усміх в шибу
      обігріє дім-колибу.
      Нічка канула в минуле.
      Негаразди теж поснули.
      Є надія – стане краще.
      Геть зі шляху, непутяще…
      Все, що сіре і понуре,
      забирай собі, зажуро.
      Нам залиш осінню втіху –
      бочку меду, ложку сміху.

      Суне нічка пересічна.
      Пам’ятаємо – не вічна…

      10.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. Гармонія
      Гармонії бракує? Ач, біда…
      Армада днів прямує в сиву осінь.
      Мені не часу, а ходи шкода,
      де кроки не лункі, а безголосі.
      У хаті тиша, повінь німоти.
      Дев’ятий вал висить собі на цвяшку.
      Десь в паралелях трощить він плоти,
      а тут затишшя. Відкриваю пляшку…
      Ні, не пивця – поляну квасову,
      столову лікувальну мінералку.
      Давай-но вип’єм, доле, мирову
      і замість валу вчепимо русалку.
      Нехай висить, телепає хвостом.
      В одному два – краса і майже риба.
      Бринить жага знадвору комаром.
      То крові зов, та заважає шиба.
      Усталений порядок і парад –
      людиною керують секс і юшка.
      Ось грантоїди викривають лад,
      а ось чинуша – голубий злодюжка…
      По Фрейду мисль, по Фрейду і життя.
      До Бога далечінь і трохи далі.
      Найголовніше «щире» каяття,
      а до і після – це уже деталі.

      Гармонії бракує. Ач, пусте…
      Мара душі – то золота омана.
      Мета ніщо, хода понад усе.
      Оце доп’ю і більше ані грама.

      03.04.2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. І лунко падає весна
      І лунко падає весна
      осяйним днем на біле поле,
      сніги пронизує до дна
      і вже за тиждень поле голе.
      І вже парує плоть землі,
      в повітрі запахи рожеві.
      Гніздо лаштують у дуплі
      шпаки крикливі… березневі.

      03.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. * * *
      У часі сутінь, поза ним пітьма.
      Сенс – волоцюга на шляху до Лети.
      Як не пручайся, вибору нема.
      Інакше би погинули поети…

      03.2018



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Ти повертаєшся...
      Ти повертаєшся в нікуди,
      на прісно пам’ятні круги,
      шляхами Ноя та Іуди
      на шальках судної ваги.

      Ти повертаєшся до болю
      із тягарем земних гріхів,
      і сподіваєшся: відмолю
      собі прощення у богів…

      Ти повертаєшся до крапки,
      до заперечення основ,
      де сила, влада, хіть і статки
      женуть по колу хижу кров.

      Ти повертаєшся до Бога,
      злякавшись мороку Ніщо.
      В кінці кінців… твоя дорога.
      І вибір теж – не абищо…

      Ти повертаєшся додому –
      до глини, пороху й землі,
      і залишаєш в Книзі кому
      та чарку з хлібом на столі…

      02.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. * * *
      ще сніг лежить і день не гріє
      ще сива ніч у скельцях спить
      та вже весни прозорі вії
      благословили на блакить

      погідне небо обрій тишу
      і настроєве у душі –
      плекай гармонію найвищу
      кохай жінок пиши вірші

      сніги пригнічені навколо
      з’явились цяточки землі
      горлає півень хрипле соло
      інистим ранком на селі

      «весна іде весні дорогу»
      і хай би як і хай би що
      маліє шал зими потроху
      і міць її – уже ніщо…

      03.2018



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. Війна і ми...
      Війна і мир. Війна і ми…
      Огненні подихи зими.
      Ось вибухає чорна ніч.
      Тремтять шибки і тіні свіч.
      Чотири роки – правда, лжа…
      І це не край, і не межа.
      Чи є земля, де все на ок!
      і гнів не тисне на курок?

      Війна і мир. Війна і ми…
      Обличчя світла і пітьми.
      І ракурс болю забуття
      та унормоване життя,
      в якому я(а може й ти)
      і розпорошені світи?
      Рушають люди назавжди.
      Хто крайній в черзі? Нам сюди?

      Війна і мир. Війна і ми…
      Сурми, провіснику, сурми!
      Ждемо не суду всі віки,
      а ласку Божої руки.
      Є невмируще "все мине".
      Журу міняють на сумне.
      І плине кача, і труна,
      а небом котиться луна…

      Війна і мир. Війна і ми…
      В полоні мрії та зими.

      02.2018



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    62. ніхто ніяк ніщо ніде
      ніхто ніяк ніщо ніде
      життя – вистава без ілюзій
      блідий зимовий день бреде
      по ліцензійно-чорній смузі

      зі сходу бреше жовтий пес
      він щиро вірить в силу гласу
      а час стікає із небес
      у все-минущу плинну масу

      сюжетна лінія зими
      із року в рік не так яскрава
      багаж років і сивини
      та нівельована забава

      на сторінках нічних есе
      у фоліантах супокою
      згадаю я про всіх і все
      і не погоджусь із собою

      ще будуть весни без кінця
      мільярди літ – хіба то мало
      вселенська мантія Отця
      ховає вічність у лекало

      у лабіринтах міражів
      у марах сонячного завтра
      існує правда без ножів
      і джокер мрій Господня карта

      і на кону – не доля-час
      а невмируще уповання
      що скаже зло здаюся пас
      і кануть в Лету всі страждання

      ніхто ніяк ніщо ніде
      притихли села вечорами
      а світ лукавий дива жде
      горить зоря над головАми…

      01.2018



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Добігає час...
      Ну що, панове, добігає час
      і знову рік готується міняти
      торішні думи у черговий раз
      і пропонує ліпшого бажати.

      Немов зупинка обігу життя.
      Позаду дні буденної наснаги.
      Попереду божественне дитя,
      як символ неодмінної звитяги.

      Не маєш віри? Що ж, ти не один.
      Але свята, традиції і серце…
      Кінчається остання із хвилин –
      вино ігристе на прозоре денце.

      А чуєш «Рри!»? Гарчить китайський пес.
      Не мопс, звичайно, але і не цербер.
      Луна летить, відбившись від небес,
      і губиться у схові п’ятих ребер.

      Як антитеза наших уповань,
      є віртуально-вічне «все минає»…
      Ось мить, ось крок… опівніч – зрима грань.
      За вічне щастя звичка наливає.

      Умовні знаки, дати, гороскоп
      штовхають пересічного у спину.
      Життя іде. Йому не скажеш «стоп»
      у щасну і утішливу годину.

      І не поквапиш, наче скакуна,
      подалі від негоди і халепи
      У літню днину – пісня цвіркуна,
      а на Різдво – колядки і вертепи.

      Хай буде так. Хай обертає час
      навколо сонця наші сподівання.
      І побажань нехай лунає глас,
      як символ невмирущого чекання,

      що в Рік Новий зірниці нагорі
      зійдуться в хороводі на удачу,
      а жовтий пес забреше у дворі
      про долю милосердну – не собачу…

      12.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. Леми і теореми
      Ладнаю леми в теореми.
      Довіри мить у казку мрій.
      То бі ор нот… – нема дилеми.
      Куди не глянь, усюди свій.
      Нема чужого на теренах.
      Нема панів і бідноти.
      І кров одна тече у венах.
      Єдине сонце з висоти.
      Під небом щастя вистачає.
      Ніхто нікого не везе.
      Мудрець дурницям не навчає,
      а дурень «мудре» не верзе.
      Нема насилля і безсилля.
      Нема наруги і ганьби.
      Навколо люди ходять милі
      і носять в серці «полюби…».
      Нема, нема… Коли ж то буде?
      У паралельному житті?
      Якщо лиш доля не забуде.
      Якщо народяться святі.
      А хочеш мрії без надії?
      Пиши листи в країну Оз.
      За вітром шли, нехай розвіє
      цей недолугий симбіоз.
      А хочеш правди без омани?
      Дивись погоду у вікні –
      додолу туляться тумани
      і зайчик сонця на стіні.
      Усе не так, як мрієш брате.
      Якої б долі не хотів,
      та в полі бехкають гармати
      і витікає з кров’ю гнів..
      Напівживі уяви Бога.
      І процвітає не любов –
      віками ходжена дорога
      та звук гартованих оков.
      Даремні пошуки едему,
      бо світ не краще, Аніж є.
      Тули благу до нього лему,
      а все не рай, а житіє…

      12.201



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. * * *
      А десь далеко… за вікном,
      чи може ближче… уві сні,
      ходила осінь з батогом
      і проганяла сяйні дні.

      А потім плакала у ніч
      і дріботіла по дахах –
      нема на небі зоре-свіч
      і відлетів останній птах.

      Зі злата одягу униз
      упали листя і вірші.
      В уяві ти... осінній приз.
      А поза нею муляжі…

      11.11.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. В две строчки
      Я как то вышел утром ранним,
      а вечер поздний прямо в лоб…

      Случайно сел не в свои сани,
      а после долго не мог сесть…

      Умны мы до, умны и после,
      а в промежутке… как-то нет…

      Давай тобол и топай лесом.
      Ты видишь, лодка дала течь…

      Давай, кончай – сказал насильник,
      уставши жертву ублажать…

      Внезапно было не однажды.
      Зато однажды было вдруг…

      Здесь были Ося, Киса, Мика…
      А где был ты? Ел колбасу?

      Давайте жить, не сомневаясь.
      Зачем третировать процесс?...

      Любовь – такая, братцы, штука!
      За штуку вымучит вконец…

      Я многое бы мог сказать,
      но многого, увы, не знаю…



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. Хвора Муза
      У залі чорній кішка
      агатової масті –
      старокитайська фішка
      у філософській казці.

      І нині стане вчора.
      І вчора кане в Лету.
      А Муза… чисто хвора,
      відмовила поету

      писати мозаїчне
      про зорі і епохи,
      про невмируще вічне
      і прозаїчне трохи.

      Про все, що зирить око,
      оте, що ліком третє.
      І лізуть рими боком,
      і сниться критик-йеті.

      Сновиди-поторочі,
      без висі і без лету,
      приходять серед ночі
      завадити поету.

      Та буде день і їжа,
      духовна і не тільки,
      прострочена і свіжа –
      яєчня, пиво, Рільке…

      Яєчня дасть наснаги.
      Марія напрям руху
      життєвої відваги:
      слоном назвати муху…

      Осанна без імення,
      представлення без п’єси...
      Поете без натхнення,
      єси ти чи не Єси?

      Стає у чергу завтра
      заримувати Лету,
      а Муза бає мантру:
      відмовити поету,
      відмовити поету,
      відмовити поету…

      03.11.2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Ця осінь
      Ця осінь із нами на ти…
      І небо, Землі парасоля,
      під ноги кидає світи,
      і лається вітер: неволя
      летіти у зоряні сни,
      шукати загублені мрії,
      бо треба чекати весни,
      а вітер чекати не вміє…

      Ця осінь нас вип’є до дна
      і келих чуттів спорожнілих
      розіб’є об лаги човна
      на щастя усім уцілілим
      у обертах нАвколо снів,
      у мандрах рікою ілюзій,
      де тепло-осяяних днів
      немає у списку інклюзів…

      04.11.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. АТО
      АТО завдовжки у війну.
      І кожен день – криваві муки.
      І править смерть собі ціну,
      даючи лиха в закаблуки.

      Уже недовго. Сивий час
      снігами вкриє поле бою,
      і запече, але не нас,
      сувій холодного покрою…

      В столиці гомін і метро
      щодня заковтує у пащу
      рух суєти. Його нутро,
      як анаконда. Тільки нащо

      оце буденне житіє,
      коли десь там, у паралелях,
      вмирає кожен за своє,
      немов за пана вірна челядь?…

      І дибом зводиться земля,
      коли приліт занадто близько.
      Це цар вітається з Кремля,
      а під ногами – слизько, слизько…

      Це кров, розлита на низи,
      з верхів лукавої трибуни.
      Вези біль, ослику, вези:
      важкі каліцтва, чорні труни…

      На сході ранок сонце п’є
      і день новий готує сили.
      Кого сьогодні доля вб’є,
      кого відверне від могили?

      АТО завдовжки у війну?
      Неначе сміх, якби не сльози.
      Хтось скаже сумно: не збагну…
      А хтось зітхне: метаморфози…

      05.11.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Минає осінь...
      Минає осінь. Зорепади
      югою вкриті. Дух імли
      заполонив поля, левади.
      У небі згинуло «курли».

      Минає осінь… пересічна.
      Невидатна, така як все.
      Минає знову, бо не вічна.
      Паде листва, її есе.

      А там жура і біль утрати,
      дочасна втома сяйних днів.
      І час життя біжить ввібрати
      метаморфозу почуттів…

      08.11.2017



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Універсальне сито – пальці...
      Універсальне сито – пальці!
      Чого лише не утекло
      крізь їхню діри: дні-скитальці,
      що розчинилися у тло;
      наснага тіла, сила духу,
      надії, помисли, діла;
      уміння вигнати сивуху,
      коли на шнапс ціна зросла…

      Крізь пальці сіялись хвилини,
      що гуртувались у години,
      а ті у дні, у місяці…
      Та мить усе була в руці.

      Скороминуща, невловима,
      вона крізь пальці не текла.
      Немов марниця, ще й незрима,
      зате від згуби берегла.
      За миттю мить - вервечка часу,
      і зупини хоча б одну,
      живій душі не буде спасу.
      Життя вселенське на кону…

      Дивлюсь на пальці й наче бачу
      ці миті вічної ріки.
      І сподіваюсь на удачу,
      щоби не меншало руки…

      07.11.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Ти поспішаєш, осене...
      Ти поспішаєш, осене... Куди?
      В дорозі літо бабине згубило.
      Невже холодні дощові кути
      ти більше за осоння полюбило?
      Утім, любов доречна? Мабуть, ні.
      Ти лиш пора життєвої моралі.
      Рахує світ свої курчата-дні.
      Вони ж у клітці жовтої печалі.
      Померзли бідні, меншають числом.
      Маліють суголосно з листопадом.
      Старий єврей вітається: Шалом!
      А сіра днина вештається садом.
      Своя, чужа – все глибше колія.
      Надів хомут? Тягни підводу щастя.
      А осінь насміхається: це я,
      ваш поводир до білого причастя…

      10.10.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. * * *
      Ховаюся від себе і людей.
      Від себе – у загальній колотнечі,
      де сонце-мрію котить скарабей,
      та наяву лиш кізяки овечі.

      А від людей ховаюся на дно
      своєї інтровертної породи,
      і розумію, суєта – лайно,
      а скарабеї – то святі народи…

      2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Небо пливе у дощах...
      Небо пливе у дощах
      Пані сідає на потяг
      Стики рахує шлях
      Осінь дарує одяг
      Із уповань і снів
      Із філософії мрії
      Сенс заперечує гнів
      Ангел цього не вміє
      Хмуриться ранок дня
      Вітер кидає листя
      Знову людська метушня
      Міста-авантюриста
      Там за вікном сто літ
      Не одиноких зовсім
      Але самотній світ
      Але чергова осінь…

      05.10.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. * * *
      одинокі галактики
      в океані Буття
      золоте древо практики
      в синім лоні життя

      в цьому космосі осмоси
      концентрація дір
      чумаченьками босими
      шлях солений до зір

      як утомою-спрагою
      час наповнить уми
      Бог відродиться сагою
      зі сліпої пітьми

      на Землі під сузір’ями
      подолаємо зло
      заколисані мріями
      в ніч на сьоме число

      ну хоча би в теорії
      поміж цяток вогнів
      де світи-алегорії
      із містерії снів…

      11.09.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. * * *
      Вино з вини
      Настояне роками
      Життя плесни
      Хай пам'ять-оріґамі
      Забуде все
      Хай згинуть хмарочоси
      Чужі есе
      Та їх акторські сльози
      Читай Талмуд
      Заучуй сунни веди
      Знання – фастфуд
      І тільки мрія – леді…
      Із року в рік
      Ця осінь не минає
      Вона – навік
      Вона молитву знає
      Про іншій світ
      Навиворіт від сонця
      І шлях побід
      Від столу до віконця…
      04.10.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. котилось щастя
      котилось щастя по дорозі днів
      та істин у житті не зустрічало
      лише мару оману кривду гнів
      усе це люди у бульйон кидали
      і вариво варили для снаги
      іти у бій за шлунок і корони
      егоцентричні вирви навкруги
      і безуму довічні перегони

      пристало щастя зоряне як сон
      присіло відпочити край дороги
      а мимо йшов із брані моветон
      за щастя зачепився й витер ноги
      немов од бруду у полин-траву
      і дорікнув сіромі розляглося
      ішло би краще на святу війну
      бо ворогів надміру завелося

      сльозу зронила щастя у відвіт
      не навчене я інших убивати
      якщо уб’ю то мій загине рід
      на кого будуть праведні чекати
      нехай ворожа але смерть усе ж
      нехай і правда на твоєму боці
      а чи по крові дійдеш ти до Веж
      а чи упАдеш на слизькому кроці
      нехай твоя незаперечна пря
      а вороги натхненні сатаною
      але убий лакузу чи царя
      я омину гуляння стороною
      спустошення духовно чорна річ
      чи ми з тобою однієї крові
      коли між нами непоборна січ
      і ворожда сильніша від любові

      війна війною щастя в стороні
      ще теплу кров налили у бокали
      за перемоги що на самім дні
      усі віки захмелені лежали

      02.10.2017




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Осіння пані
      Осіння пані, Ви такі чарівні…
      Осяяні печаллю зайвих знань.
      Під карими очима чорні тіні.
      Молитва-шепіт: - Боже, не порань
      моєї мрії зоряні висоти,
      моєї правди праведні шляхи.
      Я, наче Фенікс, оживаю всоте
      і знову повертаюсь на круги.
      Осіння пані, Ви такі звабливі…
      На довгій ніжці келишок вина.
      Десерт життя – солодко-кислі сливи,
      і дотик віку – перша сивина.
      В саду зітхань не всі зів’яли квіти,
      жіноче щастя ще чатує Вас.
      Навколо серця - сподівань орбіти,
      і сам еЛГе запрошує на вальс...

      27.09.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    79. * * *
      Егоцентричні кола днів,
      різновіддалені орбіти.
      Метелик на вогні летів.
      Він думав, що яскраві квіти…

      Із літа бабиного в сон,
      де жовто-пряні листопади
      та їх осінній марафон –
      лишилось трохи зачекати.

      А я загаявся, не встиг
      грішки замести з хати-дому,
      а ті лукаві – миг та миг,
      та не мені, а домовому.

      А той, невидимий, сидить,
      на пічці гріє сиві думи,
      бо незабаром гряне мить
      і налетять холодні тлуми.

      І буде осінь, як завжди,
      згасати тихо за порогом.
      Прохати зиму: підожди,
      ще маю сповідь перед Богом…

      26.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Ще будуть дні веселі...
      Ще будуть дні веселі цугом
      орати кривду чорних днів.
      Ітиме правдонька за плугом
      від мавзолею до хрестів.
      Дахи зриває вітер часу,
      устої нищить і мости.
      Ми живемо в полоні гласу.
      Тендітна дівчинко, рости…
      Рости з надії у НАДІЮ,
      без вороття у цей бедлам.
      Не стій на розі. За повію
      тебе сприйме дорожній хам.
      Тебе ще довго будуть гнати,
      немов ізгоя, звідусіль.
      А ти життю – остання мати,
      а ти душі земної – сіль…

      Ще будуть дні веселі… будуть.
      Але хіба у цьому суть?
      Надію стратять ще до суду,
      і крові змиють каламуть.

      24.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. * * *
      у шторм поламане стерно
      і навігація до біса
      все шкереберть але кіно
      механік п’яний от гульвіса
      ще крутить в час коли не п’є
      у трюмі наче в кінозалі
      вгорі борвій знамена рве
      а тут лунає «тралі-валі»
      закрити очі синемА
      і все це ніби не з тобою
      і сяйво слів а не імла
      у небі днів над головою
      сиджу у схові хай вітри
      приносять долю-поторочу
      як стане лячно раз два три
      на берег мужності зіскочу
      а там вирує балаган
      життя за правилами коки
      де Веди Біблія Коран
      та канонічні їх пророки
      де головний оратор По
      щодня повторює промови
      ми не країна Лімпопо
      і викривляє грізно брови
      де дев’яносто сім із ста
      не знають впливу аберацій
      та їх розверзені вуста
      не мають юридичних рацій
      свята земля без стусанів
      проста як пшик складна як ножик
      і голу правду без штанів
      кладе життя у ситий кошик
      за що загинули в борні
      за що і нині умирають
      як на замовлення одні
      а інші смерті потурають…
      що тут у схові унизу
      що там під буйними вітрами
      "to be чи ні" весь вік гризу
      я хитромудрими зубами…

      06.09.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Сюжети снів
      Сюжети снів приходять уві сні.
      Іде вистава у порожній залі.
      Герой один у марення на дні.
      Але який! У Божому кварталі
      рятує не індиго – цілий світ
      і, навіть, трохи більше… Забагато,
      як на одного, праведних побід:
      усі для миру, жодної – Ерато.

      22.09.2017



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Із днів осінніх позолота зійде
      Із днів осінніх позолота зійде,
      перетече відтінками у тло.
      Лиш міти жовті у саду деінде
      очам залишить сівер-помело.
      Родинні узи обриває осінь,
      і падають змертвілі голоси
      у тишу снів, де ходять душі босі
      і спокій стережуть зіркові пси…
      Навколо Сонця, за велінням часу,
      ховаючи невічне у живе,
      пливе Земля з ілюзіями гласу
      та індульгенцій від Буття не жде.
      Шукає нас й ошукує дорога,
      із року в рік знецінює мету –
      знайти у русі круговерть чи Бога,
      рутинне коло чи стезю святу…

      22.09.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. приходить осінь...

      приходить осінь тиха зрима
      у спогляданні в почуттях
      багряні па танцює прима
      кордебалет її звитяг
      але зволожені вітрила
      їх не напнеш не полетиш
      німа печаль разюча сила
      веде вагання в сонну тиш
      а там ріка така глибока
      неначе мрія без табу
      і ходить піфія стоока
      і хижа мудрість марабу

      04.09.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. Жартома і серйозно

      Я, певно, трохи помилився,
      наклавши вето не туди.
      Було не видко, я втомився.
      Прохав дружину: посвіти…

      Вона скривила гидко губи:
      - Мені до дупи цей феншуй.
      Напевно, вже мене не любить,
      бо дала знати – сам справуй…

      Ти знаєш, друже, трохи пахне,
      коли наклав і не туди.
      Дозвілля чакра, звісно, чахне.
      Ногою також не ступи.

      Усе життя – меню та вето,
      любові трішки поміж них…
      У Лету котиться планета,
      і два на тиждень вихідних…

      А це все мислі-депутати,
      а це все розум-президент!
      Єство не може зачекати.
      Хіба то вперше прецедент?

      Усі нараз і поодинці,
      а нас мільярдів вісім… Ні?
      Цивілізовані ординці,
      живем у ситому лайні.

      Поглянь на ріки, гори, доли.
      На землю, змучену сміттям.
      На ігри в право і престоли.
      На цей зажерливий бедлам.

      КладЕмо вето на природу,
      на майбуття своїх дітей.
      Нема нечистим переводу,
      але… все добре, все окей…

      Живем лиш раз і то сьогодні.
      На вік наш стане, не біда.
      А завтра буде день безодні.
      Четвер? Субота? Середа?...

      14.09.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Заосеніло барвами розлуки

      Заосеніло барвами розлуки,
      серпанками знетеплених порань.
      Стоять у черзі золоті понуки.
      Ти їм не скажеш: відійди, відстань…
      Вино жаги у виноградних гронах
      ще напувають сонце і вітри.
      І вальс БостОн живе у саксофонах,
      і ще не всі подерті прапори.
      Іще дощі не дріботять по листю
      занудливу симфонію там-там,
      і сиві ночі зоряні намиста
      ще не ховають у імлистий храм.
      Але життя – лиш половина суті.
      А іншу пів підбурюють жалі,
      і десь далеко, в культовій Калькутті,
      відкрила око гибелі КалІ…

      15.09.2017



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Героїні не мого роману

      Пиши есе, пліткуй про щастя.
      Якщо удасться, замани…
      Роздай на долю. Чирву-масті
      признач на козир. Обмани,
      в рукав ховаючи не туза,
      а легеня із мАри снів.
      Нехай за спину стане муза,
      щоб той наліво не хотів.
      Удень приходять птахолови,
      Вночі – перелюб і весна.
      Лишився місяць до покрови,
      а там вже зиркає зима.
      Отож віршуй, казки вигадуй,
      дістань героя з рукава,
      відтак за щастя світу ратуй,
      і зійде німб, а може й два…

      15.09.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Я - омега у вовчій зграї...

      Я – омега у вовчій зграї.
      Альфи й бети, як ті вороги.
      Здоровило мене кусає.
      Я гарчу на його сліди.
      Я останній на святі крові,
      підібгавши хвоста за крок,
      і хапаю сніги багрові –
      куцій вдачі з погонь оброк.
      Костомаха і трохи шкіри,
      рвані залишки сухожиль…
      Погуляли на славу звірі,
      узаконили хижий стиль.
      Сил немає супроти вітру,
      сніговіям і злим дощам.
      Я позаду усього світу,
      що шанує закони Гам!
      Я – омега в бою за простір,
      за найкращі шматки-куски.
      Сита їжа моя – це кості,
      гола правда моя – казки…

      12.09.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. А що там вересень?...

      А що там вересень? Прийшов…
      І задощило після спеки.
      Охолодив зело, покров,
      благословив на хадж до Мекки.
      А там лиш взимку крапля, дві…
      Скупе на сльози небо сходу.
      А в нас толока у траві.
      Осанна Богу і народу!
      Хіба не є, мов Божий сад,
      природа наша, гори, ріки?
      Серпанки ранішні левад
      і срібних рос цілющі ліки?
      Кулик, відомо, хвалить дім,
      але хіба не рай насправді
      наш рідний край? А ну ходім,
      знайдемо ще на геокарті,
      щоб пишно так цвіла земля,
      синіло небо в час розмаю,
      і сум осінній журавля:
      - Курли, курли… Я відлітаю!...
      Не змучуй ноги, не найдЕш.
      Тут навіть дим солодкий завше.
      Життя тече від веж до меж.
      Деінде теж, але інакше…
      А що там вересень? Стоїть
      і споглядає наші будні.
      Іде до школи дітвора,
      а може, в завтра… у майбутнє,
      де не тікають у світи,
      не покидають землі раю
      на крилах вічної нужди
      у пошуках масного паю…

      09.09.2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. Якби та осінь...
      Якби та осінь в зиму не впадала –
      відразу до веснянок золотих
      і березіль в останні сни впускала,
      до пагонів торкнувшись молодих.
      А так зима стрічає кволу осінь,
      студеним духом осягає вись,
      і жриця листопаду, гола й боса,
      дубіє у саду, упавши ниць.
      Холодна сила… Що їй до поетів,
      до витребеньок музи і ума?
      Її сніги, як білі еполети.
      На шибах – взір морозного письма.
      Якби та осінь, золота і сива,
      відразу проростала у зело,
      ми б не чекали, як пришестя, дива,
      коли весна народжує тепло…

      07.09.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. * * *

      криву життя - у ряд Фур’є…
      хай казна-що але своє
      кристалізую сон води
      у гості ходять три коти
      навіщо нявкати навзрид
      менталітет чи геноцид
      маліють члени у ряду
      я до гармонії бреду
      ось тане сало аш два о
      і голос сонячний алло
      ясніє небо все окей
      осанна долі - мавзолей
      крива кривою путь пряма
      у крапки титру… синемА
      прийшов сантехнік ач біда
      в облозі праці середа
      робити що і винен хто
      напевно я і пан Ніхто...

      28.08.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Час добігає у осінь...

      Час добігає у осінь. Вдихаю
      бабине літо і дідові сни,
      небо ілюзій і гибель розмаю…
      - Пані зажуро, надії плесни!
      Випити сонце із грон винограду
      і, захмелівши жагою життя,
      юність згадати у ніч зорепаду
      і розвінчати таїни Буття.
      Час обертає століття і ери.
      Може, не всує цей зоряний сон?
      Сонно жовтіють діброви і сквери.
      Шоста світання, біжи марафон…

      26.08.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    93. * * *
      Між нами – Я і Ти, суб’єкти і мірила,
      критерії провин, помилок, правоти;
      безсилля сподівань і звинувачень сила,
      а може навпаки – немає Я і Ти…

      29.03.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. * * *
      Все суєта суєт… А як же вічні зорі?
      Жагучий бій сердець, вітрило біле в морі?
      Розсипалася сіль – проекція на будні.
      Ласує шубу міль, стирає зуби кутні.

      А десь любов-ріка у пошуках кохання
      тече крізь диво-сни у водопад бажання.
      Пересихає час і оголяє русла.
      У твані тих доріг ти, душе, не загрузла?

      2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. В две строчки
      * * *
      Если долго долго долго…
      то, конечно, устаёшь…

      Если худо, если плохо,
      значит спёрли хорошо…

      Мы, конечно, не в Париже,
      но «шерше ляфам» не прочь…

      Не читаю толстых книжек.
      В них вопросы лишь ко мне…

      Если что-то под запретом,
      странно было б не хотеть…

      * * *
      Спешите жить, не напрягаясь.
      Напряг у копчик отдает…

      Сермяжной правды не ищите.
      Давно уж выцвело сукно…

      Любовь приходит и уходит.
      Ей надо дома ночевать…

      Пишите письма на деревню.
      Они в историю войдут…

      Ату его, лови поэта!
      Пусть реставрирует забор…

      03.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Кане час у Лету
      Кане час у Лету – постаріє Сонце.
      Скільки тих мільярдів? Швидко промине…
      Встанеш рано-вранці, глянеш у віконце:
      небо паленіє, плавиться земне.

      Роздобріє Сонце. Статусом гіганта
      козиряти зможе в колі інших зір.
      Подихом палючим, пальцями мутанта
      забреде наосліп у хазяйській двір.

      Стане трохи жарко, а точніше дуже.
      У сусіда-бевзя запалає дім.
      Висохне від палу глибочінь-калюжа,
      що посеред двору заважала всім.

      Ось такі прогнози нам дає наука.
      Поки ще не пізно, то робімо щось.
      Погребицю глибше рити є спонука.
      Авто-землерийку ще б позичив хтось…

      Зачинитись в льосі на велику клямку?
      Сонце погуляє й забереться геть?…
      У сузір’ї Овна вічність тягне лямку
      із живого раю у задуху-смерть.

      03.2017



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Поезія
      Поезія – це Інь, високості натхнення,
      із гамми почуттів і вічно юних літ,
      метафоричний шарм на тілі сьогодення
      і рими зорепад у прозаїчний світ.

      Поезія – це тиш: відлуння, що стихає
      у пошуках весни поміж осінніх дум.
      У мареві жаги над спорожнілим гаєм
      витає, наче сон, її утішний сум.

      Поезія – це Ян, маестро без докОру,
      оцінювач вірша на вагівниці СІ,
      отой, що музу дня веде на лису гору –
      у сумці коньячок і банка «Івасі»…

      Поезія – це вир, де боротьба емоцій
      (розтрощені щити та зоряні мечі),
      де безліч спотикань на необачнім кроці,
      а потім торжество і золото парчі.

      Поезія – це ми, із плоті, духу й мрії
      по рейтингу КаПе і по словах своїх.
      І хай в саду спокус іще кусають змії,
      але боятись їх – то необачний гріх…

      20.03.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Майже сороміцьке
      Якби я знав, якби я міг,
      то був би юно-мудрим,
      а так глузує сивий сніг
      над житієм осудним.

      Але утім… так завше є –
      чогось нема в комплекті.
      Лямур, дружище, – не твоє,
      бо ти в сімейній секті.

      Дивлюся й бачу та не йму –
      етичні перешкоди.
      Сиджу собі, у вус не дму
      у поетичній цноті.

      Але жага, немов багно,
      затягує у мрію.
      Ось монітор, у світ вікно,
      а там таке узрію…

      Навіщо ерос те утяв?
      Панянка майже гола!
      А хай би дідько та й узяв
      ці еротичні кола!

      У них блукати можна вік
      у пошуках мішені,
      а ти – звичайний чоловік
      без ліхтаря в кишені…

      Таке насниться на біду –
      дружина скаже: годі!
      Куди, скажіть, тоді піду
      у мнимій осолоді?...

      Ото ж бо є… а ще: еге ж –
      падіння із престолу.
      Шукаю спіднє між одеж
      на ту дівчину голу.

      03.03.2017



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Плацебо
      Усі перейдені світи
      живуть у галасі людському,
      де тінь земної суєти
      ще не відмовила нікому.

      А десь ілюзія весни,
      гармонії душі і слова.
      В саду бажань літають сни,
      і мліє пам'ять світанкова.

      Та що було, уже нема.
      Усяке суще не навіки.
      Одна бентежна давнина.
      Плацебо, кажуть, також ліки...

      18.03.2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Їжачок в тумані
      Я – ідіот?! А чом і ні?
      Із давньогрецької: особа,
      яка в свої приватні дні
      заради «Ми» не тратить лоба.

      Нехай усе побив би грець,
      ознаки тої не зрікаюсь.
      Це не діагноз, а гравець.
      А хто із мудрих скаже: каюсь?!...

      Багато з них давно в умі
      вознесли догми в постулати,
      живуть осяяні в пітьмі
      новонароджені пілати.

      Феміди слово є закон,
      а чи слухняне право-дишло,
      в якому правда – моветон:
      само собою якось вийшло…

      І нині маєм те, що є,
      що не згубили по дорозі,
      коли згрібали в міх своє,
      а ще чуже, хто був у змозі.

      Я не покину жур святих
      заради свята на омані.
      Із глини зліплю трьох дурних
      і їжачка, що у тумані…

      17.03.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Минуле
      Стомився день і впав додолу
      тонкими тінями доріг.
      Люд повертався із футболу
      і спотикався о поріг.

      Недільний вечір: пиво п'ється
      і галасує дітвора,
      хмільна стежина криво в'ється
      у межах рідного двора.

      А дома щастя: зла дружина
      і «Огонёк» за давній рік.
      На ньому глянцева світлина
      і молодий ще чоловік

      в юрбі(у касці і спецівці)
      вітає радісно когось,
      а той, ватаг(навколо вівці),
      віщує пафосно про щось…

      Про щось таке, у що й не вірить,
      але є статус і статут,
      є гастрономи із кефіром
      і секретар, отой, що Брут…

      Пройшли літа, як сон минули,
      усохла значимість життя.
      жилаві руки вже збагнули –
      не буде свята-вороття

      в оте минуле, що найкраще
      (брехня солодка і липка)…
      Стає із кожним роком важче
      іти з футболу без ціпка.

      І після пива(old tradition),
      як кажуть люди за бугром.
      Дружині – жменю чорних вишень,
      щоб солодилась за столом…

      16.03.2017



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. А я все бачив і мовчав
      А я все бачив і мовчав.
      А що казати, слів бракує.
      Заброда-пес у ніч гарчав
      на бліх своїх, та, мабуть, всує.

      А зорі падали на спід
      і зігрівали голу землю,
      і вишивався срібний слід –
      котився з неба через греблю.

      А хтось навпомацки ішов
      і віщував про путь Господній,
      хтось сипав сіль на рану-шов,
      не довіряв угоді жодній.

      На біле мовили брудне.
      На чорне правили осяйне.
      Казали, кара не мине
      і все потайне стане явне.

      Хтось спіднє дер на прапори
      і вішав ідолам на вуха,
      затято дерся догори,
      а на вікні… зуділа муха.

      І так товклися поміж меж,
      своїх, чужих і пересічних,
      що закортіло мені теж
      сягнути обріїв магічних.

      Та оголилась маячня
      уже при першій юдо-спробі
      і стало жаль святого дня
      у рясно-перченій утробі.

      Тож відійшов і став убік.
      Нехай вирує і клекоче
      війна питань, де ветхий вік
      не розуміє тамагочі…

      Без мене праведне життя
      на грішні теми поділили.
      Живу, мов кат, без каяття.
      Офіри ж вибачень просили.

      І я простив – собі і всім
      аж до кінця, на …надцять років.
      Моя фортеця – крайній дім,
      де до провалля кілька кроків.

      Бо я все бачив й розумів,
      та не віддав на осуд слова.
      Напевно, іншого хотів.
      Тепер сиджу, ламаю дрова…

      15.03.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. А скільки коштує олжа?...
      А скільки коштує олжа?
      На терезах у клептомана
      лежить оголена душа,
      сухий остаток дерибана.

      Доросла казочка, як є –
      де «більший меншого кусає»,
      а той останнє віддає
      і кров за пана проливає.

      Усе під крики: Ми – народ!
      Шануймося, бо тОго варті!
      Пряма дорога до свобод,
      лиш ноги ковзають по карті.

      Забули знову про багно,
      про височини і яруги,
      де люди падають на дно
      і дно замулює потуги.

      У лабіринті до мети
      остання рації не має.
      Ходи собі туди-сюди
      попід утіх над мертвим плаєм.

      А чи душа не вміє вже
      життя любити без омани,
      чи дідько долю стереже –
      де ті козачі отамани?

      І вільний дух, і мрії лет
      над золотавими полями?
      Лиш крап злодійських еполет,
      а ще вибоїни і ями…

      То скільки коштує олжа
      без вихваляння і овацій?
      Кишеню гріють два гроша,
      остача правди і дотацій.

      14.03.2017



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    104. * * *
      Жінок, красивих і гарненьких
      (в природі інших не існує),
      рудих, білявок і чорненьких
      хай благодать весни віншує!

      Ходіть здорові і щасливі,
      натхненні словом і коханням,
      і на життєвій щедрій ниві
      зростайте яблуком бажання…
      08.03.2017

      Те саме, жартуючи

      Жінкам, красивим і гарненьким
      (в природі інших не існує),
      мужчина гожий так пасує,
      коли той поруч, біля ніг.
      Даси команду – він побіг
      сміття виносити ще з рання
      чи вірш писати(привітання!).
      Команда інша – в магазин,
      а звідти торби сам один,
      неначе мул або ішак,
      додому тягне бідолах.
      На всі капризи каже: Єс
      (найбільше диво із чудес)!
      Такий розумний, яко пес.
      Жагучий Муз для поетес…

      Горнятко кави зранку в ліжко,
      і цьомки в носик, ручку, ніжку
      і цілий день такий чемненький,
      що хоч до рани прикладай…
      Матріархатний сон весни.
      Після кохання – мила, спи!
      А він посидить біля ложа,
      бо, крім статури, й совість гожа.
      Все мовчки робить – нітелень
      у цей жіночий псевдо-день…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Метафори і рими пасти
      Метафори і рими пасти
      зійшлися зорі на «нічне».
      Усе живе вляглося спати,
      одна жага лиш не засне.

      Натхнення біле і холодне,
      а ще весняної краси,
      а ще осінньої негоди
      в усі означені часи
      несе поету красне слово
      руслом незримої ріки –
      і прозріває ніч сліпого,
      і нівелюються роки…

      Де неутішне, де відрадне,
      де «йду на ви», де між рядків,
      де в чорний вхід, а де в парадне –
      пишноти дум і почуттів.
      І хтось напише дуже скупо,
      а хтось розложисте есе –
      одні в шерензі, інші цугом.
      Якщо прийшло, то вже несе…
      03.2017



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. заштормило...
      як у склянці вина не на жарт заштормило
      учинилася пря балачок і обмов
      навіжений кричав капітана на мило
      а цунамі в хмелю розтрощило любов
      і несла течія із провалля на гребінь
      а із висі жаги у замулене дно
      і міняло життя світлі лики на темінь
      оживало мари чорно-біле кіно

      чайки зоряних мрій кораблі закликали
      в тихі гавані слів без циклонів і бур
      та уламки образ і зарифлені жала
      переводили курс на вербальний сумбур

      філософія дна аксіом не шукала
      мушлю істинних дум колупала ножем
      і дістала б уже та хмільні аксакали
      утомились в борні за тверезий тотем
      все затихло під рань і зірки потьмяніли
      на скляних берегах непрозорі слова
      наче юдині сни вони душу обсіли
      і картала себе капітан-голова…

      28.02.2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. * * *
      Ну, здрастуй, гожа дівчино Весна!
      Глядиш із неба хмарними очима –
      у сірих шатах заспана краса…
      Та все одно, ти для надії – прима!

      І хай немає сонечка яси,
      але теплом осяйні перші днини.
      Іще завчасно надійшли плюси,
      полегшивши думки і одежини.

      Усяке суще нетерпляче жде
      твої вуста усміхнені і руки,
      палке жагуче: все в житті мине –
      і зайшле зло, і напади розпуки…

      01.03.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    108. Поети і мамонти(жартома)
      Все було колись інакше – люди, звичаї, природа.
      В полі мамонти ходили – із печері видно добре.
      На стіні висіли бивні. Старших вельми поважали
      і смачну цукрову кістку їм, беззубим, віддавали.
      А ті кістку не жували, а цілу за раз ковтали
      і від того лиш мудріли, і поетами ставали.
      А чого ще після ситі біля огнища робити,
      як наївшись маслаками, та й шедеври не творити?

      А тепер жада щезає, більше мамонтів не видно.
      Чи пішли у сиві гори, чи за клімат стало стидно?
      На стіні – шпалери-фото або просто голі діви.
      Тішать слух кумири року, не у моді чулі співи.
      І поети затаїлись, певно, кісточки бракує.
      Лиш мізерія затятих ще вірші римує всує.
      Ай-Ті світ заполонило, нема спасу від прогресу.
      Панахида за минулим у майбутнє править месу

      А гряде химерне завтра, чи поети повернуться?
      Генетичні клони часу із Ай-Кью машин зіткнуться.
      І усе тоді спочатку, ну, звичайно, що інакше.
      Десь у царині наживи віднайдуться ті, що натще
      гучно крикнуть в обшир висі: гей ви, мамонти зіркові,
      а слабО писати вірша на своїй прадавній мові!?
      А назад – могильна тиша, не зудить поезій муха,
      поетичні зуби-бивні ситно хрумкає ропуха.

      О, часи і люди в часі! О, поети без перуки!
      В полі мамонти не ходять, підупали і спонуки…

      23.02.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. А юнь погибає...
      А юнь погибає у розквіті сил,
      а старість сумує і молить у Бога
      не бачити ситі пащеки могил –
      сльозами просякла остання дорога.

      Життя алогічне порочне і зле.
      Інакше у мрії би виросли крила
      і кожне натхнення, велике й мале,
      напнуло б до щастя рожеві вітрила.

      А юнь помирає у грізні часи.
      Раніше і нині… коли колотнеча.
      Цей світ не рятує офіра краси
      і навіть любові розп’ятий предтеча.

      Життя, наче шокер у тисячі вольт,
      вражає майбутнє, покинувши тіло,
      а поруч стенання згорьованих доль,
      а поруч невтішне, яке посивіло.

      А юнь полягає на чорних полях
      безмірного, наче терпець, лихоліття
      і сниться їй небо в земних журавлях
      й осіннього саду оголене віття…

      26.02.2017




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Яка вона, дорога без вибоїн?
      Яка вона, дорога без вибоїн?
      Яке воно, життя без гіркоти?
      Приходить ніч і сниться світла воїн,
      який воює морок і світи.

      Але світи несхитні у гордині
      і мороку достатньо ще снаги
      бороти сяйво у душі людини,
      яке заповідали їй боги.

      Приходить день і марево інакше –
      навколо сонця ореол імли.
      Радіють ті, що вище і багатше,
      а бідні переймаються: коли

      постане той, що випрямить дороги,
      а з ними спотикання у ходу,
      і поведе до світлої знемоги,
      і прожене безумності орду?…

      25.02.2017



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. * * *
      Мені так легко гоже з Вами,
      коли між нами сива даль,
      роки, сповиті пеленами,
      і гіркоти медовий жаль.

      Ось тільки дотику бракує
      і філософії вини,
      коли наплине чорне «всує»
      із лона тихої луни…

      02.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. * * *
      що мудрому печаль
      то іншому для сміху
      а може навпаки – початок із кінця
      у суєті життя
      одна-єдина втіха
      не пити сум очей із щасного лиця

      у всесвіті зеро
      єдине і залишу
      із глибини віків летить стрілою мить
      і клацає затвор
      і розтинає тишу
      а сіромаха-світ іще кудись спішить

      а чи у срібну даль
      а чи у чорні діри
      у поторочу-тло без імені й облич
      летить предтеча-мить
      безпам’ятної віри
      несе земне ніщо у неозоре нич

      13.02.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Нічого особистого
      Нічого особистого це бізнес
      І біль війни лиш паралель яви
      Людина мрії гроші офіс фітнес
      І збурення загалу йду на ви…
      Та не пішов безпечніше чекати
      На сонці плями затулили світ
      Сичі і пуги влізли у дебати
      У медоносів одібрали мід
      Тепер от ділять порівну чи різно
      В пропорціях до сили і ваги
      Аби собі і челяді не пісно
      Аби було натхнення і снаги
      Кричати гучно що ми переможці
      На горло покараємо убивць
      І тут же поруч бариші торговці
      І статус лиха – пів-країни ниць
      Нічого особистого – до влади
      Приходять …мени ситі хитруни
      Маніпулятори життя і правди
      Жалібники лежачих у труні

      Пильнують пси людей і біомасу
      Витьохкує солодкий соловей
      Падіння слів з високого Парнасу
      Азохен вей міняють на окей…

      21.02.2017



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    114. Я знаю...
      Я знаю, совсем не страшно
      идти на войну во сне –
      под пулями, бесшабашно,
      и не гореть в огне.

      Я знаю, совсем не сложно
      делать всегда, как все.
      Мягко и осторожно,
      пуская в расход эссе.

      Я знаю, совсем не больно
      как бы нести вину.
      Местами даже прикольно –
      устану… и отдохну.

      Но всё же… потом, как прежде,
      отринув земную боль,
      голой душе, без одежды,
      уже не сыграть эту роль…

      02.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. Була надія...
      Була надія – стане краще…
      Без ошуканства і мани
      життя почнеться. Все інакше:
      закони, люди і шляхи.

      Але не сталось як гадалось…
      Із пішаків у королі
      чимало погані прорвалось
      і стало козирем у грі.

      Комусь війна, липка від болю,
      і Божий суд на небесах,
      а хтось чужу ґвалтує долю,
      cльозу пустивши: ох і ах…

      А ще фанфари топ-реляцій:
      ми віддаємо всі борги,
      підняли ціни – без дотацій
      лишились дуки й вороги…

      О дурисвітство, мати лиха…
      Дороговкази в нікуди:
      із пекла в ад – стежину тиху
      хитає час туди-сюди…

      Дорожній сум й сума дороги
      ведуть в руїни і біду.
      Уже подолані пороги,
      усілись згуби на роду.

      Із кожним роком люд маліє,
      неначе чиститься земля.
      В ім’я чого та згуба діє?
      Побачить Кліо із-здаля.

      Печаль осінню вітровії
      перекотили до зими.
      Людина мрії теж сивіє,
      допоки є у неї ми…

      03.02.2017



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Життя закотиться кудись
      Як жити далі у житті
      і поза ним як нам не жити?
      Ховати в марево путі
      і на удачу ворожити?

      Життя закінчиться колись,
      немов закотиться монета.
      Не маєш віри, не молись –
      над синім небом чорна Лета..

      В едемі благодать і сон
      На гіллі істини без ядер.
      А по периметру озон,
      а поза ним оаза-кратер.

      І вічні брехні, хто і з ким…
      І де течуть молочні ріки.
      А милостивий серафим
      у трьох кошах розносить ліки.

      А унизу своя рука,
      владика блуду і безсоння.
      На вістрі чорного крюка
      висить усміхнене осоння.

      Піариш «его», якщо встиг
      зайняти місце в казані ти.
      Інакше – муки «холодриг»,
      у пеклі палива ліміти…

      Така мана – то є, то ні…
      Душа, цнотлива і розпусна,
      іще катається в човні –
      іще сьогодні М’ясопусна...

      Життя закотиться кудись,
      скоріш за все, у сміхо-драму…
      А ти поплач і напиши
      на нього щиру епіграму.
      18.02.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. А що той світ
      А що той світ, в якому ходиш ти?
      А що той рух, що обертає зорі?
      Бог залишив безсмертя самоти,
      а люд на колотнечу вічно хворий.

      Позбавлені бентеги і сум’ять,
      ідуть угору не господні діти –
      уміють жити на звитяжні п’ять,
      у соромі ненавчені горіти.

      Усі віки ідуть в ура-похід
      і міріади зоряних імперій
      сумують срібно, дивлячись услід,
      як витікає сонце із артерій.

      Бог заповів покуту і любов,
      але убогі стільки натворили,
      що сам Господь стіну б не обійшов,
      якою небо від землі відгородили…

      У хащах блуду Істини нема,
      в юрбі суєт слабіє перше Слово.
      А може, це розпука і зима
      зустрілися у думах випадково?...

      17.02.2017



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    118. Як тече вода… Як горить огонь…
      Як тече вода… Як горить огонь…
      Утікає час із земних долонь.

      У пісок вода, а огонь у дим.
      Попелясте дно і життя під ним.

      Але ж є любов… і кохання є.
      Хочеш порівну? Забирай своє...

      Опустилась ніч, ходить під вікном –
      місяць-оберіг сяє над селом.

      А над містом тло з руху і тепла,
      мурашиний сон і нічні діла.

      А над лісом плач – то кричить пуга,
      туманіє жах і не спить яга.

      А над полем тиш і зірковий пес
      озирає світ з висоти небес.

      Та минає ніч – суєта суєт,
      і маліє пал, а за ним поет.

      Як тече вода, як горить огонь –
      думи для очей із жаги безсонь.

      Наче й воля є… і свобода є,
      тільки час-пияк сурогат не п’є…

      Утікає десь, як огонь-вода.
      Залишає хміль – горе не біда…

      15.02.2017




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Настане день
      Поволі обертаючись, Земля
      несе півкулю у весняну ласку,
      де в небі чути крики журавля,
      що повертає з далечі у казку

      своєї благодатної землі
      й такої незрадливої печалі,
      яка покличе знов у марні дні
      його летіти у чужинські далі.

      Поволі обертаючись, несе
      планета нас по колу часоплину,
      і пише хаос гибелі есе,
      а вічне заперечує: не згину…

      Іще зими феєрія жива,
      іще поля затаєні снігами,
      іще у піч вітрисько завива
      холодними нічними голосами,

      але поволі золота зоря,
      ота зоря, що нами Сонцем зветься,
      теплішає – листки календаря
      ведуть у час, коли земля проснеться:

      настане день, в якому голоси
      і журавля, і неба, і розмаю
      зіллються в хор весняної жаги
      оновлення надії, долі, краю…

      13.02.2017




      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    120. * * *
      мить навчає світ не боятися
      умираючи біля скронь
      життя першого чи дев’ятого
      утікаючи із долонь

      молитовного боже праведний
      царю вічності що єси
      в небесах святих наче каменем
      злою карою не виси

      не жаліє нас доля кожного
      чи не кожного через раз
      не знайти когось нетотожного
      що не відає горе-час

      дочекатися болю світлого
      і туман-сльозу на траву
      замести гріхи каянь мітлами
      і прокинутись наяву

      08.02.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    121. Іде вистава
      Іде вистава і личин
      у ній не менше, ніж акторів:
      і Вічний Жид, і сучий син,
      і топлес неба – юні зорі.

      Міняє ролі режисер:
      ось ти герой, а ось іуда,
      а ще ковбой, а ще тапер…
      За «Мурку» плата – два ескудо.

      Кишеню часу гріє зло.
      Світ поділили частоколи.
      Пливе Харон. Суши весло!
      У кого нині є оболи?

      Відтінки чорного на смак.
      Відтінки білого на дотик.
      На небо вішають собак.
      Із духу виліз нео-гностик.

      Іде вистава. Флеш юрби –
      "цепна" реакція загалу.
      Усе на "Біс!" було б, якби
      не вийшов дідько до фіналу…

      07.02.2017



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    122. Проблема – час
      Проблема – час. Все інше є.
      Найбільше слів – ілюзій, луди…
      У чергу втискуєш своє –
      поміж людей мудріше буде.

      Але тіснява – не урок,
      бо там усе – лукаве й бите.
      По колу ходить – кроком крок,
      цілеспрямоване і сите.

      У самоти – свій діалог.
      Кричи у пустку, хто почує?
      Громаддя зоряних епох
      ніч обертає небом всує.

      Або не всує…, але мрій
      завжди для візій вистачало.
      Хтось поучав, хтось йшов у бій,
      вписавши правду у лекало

      отих потрісканих дзеркал,
      де світло й тінь стоять навпроти,
      і нескінченний луно-зал –
      дитя їх спільної марноти.

      Проблема – час. Все інше є.
      І єврохіт, і караоке.
      Посеред ошуків – своє,
      таке вселюдно-одиноке…

      04.02.2017



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    123. Два осколки
      Два осколки в серці, наче близнюки –
      посланці від смерті, чорної ріки.

      Без кровинки, біле – юності чоло.
      Причитання сиве: Сину мій, за що!?

      Два оболи – плата. Два осколки – ні.
      Полежи ще трохи в трунному човні.

      Поховають завтра в рідному селі.
      На колінах люди… і Харон у млі.

      Два осколки – плата. Іншої нема
      Опустіла хата. У душі - зима…

      04.02.2017



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    124. Заморожена ярість
      Заморожена ярість. В чорних вирвах зима.
      За туманами поле і просвіту нема.
      І життя не блефує – тихий день в стороні,
      зі світанку й до рання не вщухають огні.
      Чорна стужа липуча. Чи то кров, чи мороз,
      але надто їдуче, але дуже всерйоз.
      З того боку безумці і дилема одна:
      мир заради омани чи ілюзій війна.
      Навпіл долі і люди. На межі двох епох –
      не віки сивочолі, а убивчий молох…

      - Хай гаразди ведуться усякчас в кожен дім!
      Ідол миру сміється: хай поб’є усе грім!
      Всепогодні умови – шаленіє війна,
      і копає могили уже третя зима…

      03.02.2017




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Оця біда
      Оця біда, війни криваве лихо,
      а чи звитягу принесе у дім?
      Лиш дзвони б'ють: набатом, рівно, тихо
      у ріднім краї, може, і в чужім…
      Не розумію марення людського –
      шукати долю дикої орди
      і плюндрувати єдності дорогу,
      щоб повернути, дідько зна куди…
      В минувшину, ілюзію, оману?
      У сите стійло з куснем ковбаси?
      Чи спокусились за чужим парканом
      на сучі брехи, луди голоси?
      Тепер війна із Богом і собою
      за Руський мир, в якому суть живих –
      це вічний зов над лютою юрбою
      ділити світ на наших і чужих…

      02.02.2017




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    126. * * *
      * * *
      Це небо таке високе,
      а сходи такі круті.
      Молитва – не караоке
      і наміри – не путі…

      * * *
      Доля земна, як синус –
      угору, узвишшя, спід.
      Тіло людське на винос,
      душу ведуть на звіт…

      * * *
      У поті чола, у поті…
      Часу нема на сон.
      Скніємо на роботі
      Слово святе – закон…

      * * *
      Чомусь униз не треба сили –
      закон тяжіння… чи жаги.
      А щоб угору – де ті крила,
      сріблясто-сяйні, без ваги?…

      * * *
      Прости, Спасителю, Іуді…
      Він лиш на уділ Твій вказав
      і сам себе у злій покуті
      за срібло зради покарав…

      * * *
      - Я з ним не був, його не знаю
      (скоріше вмру, а не зречусь).
      Де кров тече уверх до раю,
      я не боятися учусь…

      * * *
      За око – око, зуб за зуб.
      Рука відплати утомилась.
      Якби то згинув ярий згуб,
      душа від крові би умилась…

      01.02.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Настроєве
      У тлумі, шумі, гамі – драма,
      а чи комедія життя?
      Уїдлива до всього дама,
      а чи веселощів дитя?

      Буває, перша пустить сльози,
      в журу сповиє кожен кут,
      а іншій(сміх, вино і рози)
      немає часу для покут.

      Терплю обох, а що робити?
      Це настроєве. В різний час
      вони ідуть мене любити,
      а я, виходить – ловелас…

      2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    128. у небо падає земля
      на гілці неба висне хмара
      вагітна зоряним дощем
      ось упаде на плечі кара
      ось набіжить заброда-щем

      усім чогось в житті бракує
      то крові ближніх то добра
      молімось Богу щоб не всує
      хоча і сенс – це тільки гра

      а кольорова птаха щастя
      пір’їни губить не за так
      десь зачарує не удасться
      міняє долю на мідяк

      живі покоси срібні роси
      осіло сонце на траву
      повисихали Божі сльози
      у сні-омані й наяву

      тримай мене моя соломко
      мої дороги і поля
      час розриває там де тонко
      у небо падає земля…

      27.01.2017



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.75 | Рейтинг "Майстерень": 6

    129. Ще раз про бентегу
      Ач, бентего ти, бентего!
      Золота моя жура
      дотягнулася до неба…
      Проганяти вже пора
      марну долю в сиві гори,
      в сині доли і світи.
      Одним словом – в неозоре.
      Іншим словом: хоч куди!
      Хай голодна чупакабра
      з’їсть оту печаль-нуду.
      Я ж її зелені жабра
      на гілляці у саду
      почеплю, як засторогу
      надоїдливим чуттям,
      що освоїли немогу,
      наче пошту вісті-спам…

      26.01.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    130. Кораблі і лелеки
      У нас немає іншої країни,
      окремої від людності землі,
      окрім цієї райської руїни,
      в яку не повертають кораблі,

      що відпливають у краї далекі
      з надією на ситі береги,
      а поруч ходять змучені лелеки,
      чекаючи весняної жаги.

      Вони вертають і уламки щастя
      несуть сюди, щоб склеїти у пай
      великої родини… Чи удасться?
      Покаже час і наше вічне *хай!*...

      26.01.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Вектор щастя
      Вектор щастя, ера сили,
      а душа… у тінь пішла.
      Ми кохали, нас любили
      біля броду, джерела…

      А тепер інакші зорі
      (євро, долари, рублі)
      напоїли кізку Дорі,
      розважаються у злі.

      Час іде і нас минає,
      розпорошує на тло.
      Опадає листя в гаї.
      Муза стукає у скло:

      - Уставайте, годі скніти!
      Хто живий, камон… іди
      (у теплі не зле сидіти)
      світ за очі… у світи.

      Намальовані личини.
      Флеш і моб в театрі ню.
      Презентація гостини.
      Віртуози із меню.

      Кожен вік міняє вдачі,
      суті мислень і речей,
      і нав’язує задачі –
      непокоїти людей.

      Так, інакше, із ланцями,
      із ваганнями на дні,
      набігають дні-цунамі,
      п’яти лижуть пси-вогні.

      Миро висне над душею.
      Чи освячена вона?
      Йдуть дощі у Піренеях.
      Щастя випито сповна.

      А тепер – лихе похмілля,
      пів-народу на ножах.
      Заробітку труйне зілля
      посила країну нах…

      Тихше, тихше… Бог почує.
      Сміхоторбу котить сон.
      Скільки мук… аби не всує.
      Пий від болю цитрамон…

      23.01.2017



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Непозбувна бентега
      Вряди-годи шукав бентегу,
      як непозбувну виглядав,
      неначе альфу і омегу,
      яких раніше і не знав.

      І ось повісив на обличчя
      зніяковілі почуття
      і вираз тужного величчя
      у межах зніченого дня.

      Бентега-п’явка присмокталась,
      вже й не позбутися її.
      У фібри серця заховалась
      у позі лотоса-змії.

      Як утекти від злого щастя
      носити лик неправоти?
      Порадник *голос* каже: кайся
      у храмі духо-наготи,

      бо непозбувність – ось причина
      її липучості й нуди…
      А де моїх утіх личина,
      моїх веселощів труди?

      Я дістаю потішні мислі
      з-під тягаря порожніх дум,
      вдихаю глибше(треба кисню) –
      йогічний вдих, як радив кум.

      І так мене розвеселили
      відрадна мисль і самогон,
      що для сміливості налИли
      собі жура і моветон.

      Ну от і все… Прощай, бентего!
      Тебе позбувся, вері гуд.
      В сузір’ї Ліри сяє Вега.
      А дідько б взяв той умо-блуд…

      21.01.2017



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    133. Путі Господні...
      Путі Господні вище… далі…
      Прозорий замок угорі.
      Напій безсмертя із Грааля
      і посвіт срібної зорі.

      Уздовж надії перегони.
      Шукають щастя копачі.
      Талан поділено на зони.
      Терпке вино із аличі.

      Життя – графіті на бетоні,
      де потороча і мана.
      Герой останній на пероні
      чекає потяг Мир – Війна.

      Жертовних можна упізнати
      по блиску правди у очах.
      Вона для них – єдина мати
      не сьогодення… у віках.

      Путі Господні далі… мимо…
      По лезу миті світ іде.
      І кожен крок – буденне диво,
      що, апріорі, не святе.

      Усе минає. Неминуче
      засіло в горлі навіки,
      де вождь часів, геноссе й дуче
      міняють хліб на цигарки.

      Бюджети пишуть і сюжети
      про не наповнення суми,
      про бариші, вино, галети
      і зачаровані уми.

      У вишиванці ходить Кліо,
      перегортає сторінки.
      В архіві тліну тека *Діло*
      пережила живі роки.

      Путі Господні мимо… всує…
      Не знати де, коли і як
      біль німоти глухий почує
      і дасть на благо гріш-мідяк.

      Вже півень сів на огорожу
      і піє пісню ретро-сплін.
      Пильнує мир і рать ворожу,
      що із усіх грозить сторін.

      Іще живучі ідеали,
      і утопічні сняться сни.
      Якби-то люди втіху знали,
      то не шукали би вини.

      Місця порожні поруч з нами,
      а деколи і самі ми
      гриземо жадними зубами
      принади сяйної пітьми.

      Путі Господні всує… вище…
      Тут сон святої висоти.
      Ану, миряни, трохи тихше!
      Вам заборонено туди…

      20.01.2017



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. Якщо печаль...
      Якщо печаль за горло стисне так,
      що обриває подих на півслові,
      лишається сміятися усмак
      і жартувати при любій нагоді.

      Це наче божевілля й наче ні,
      бо сміх – не панацея, та лікує,
      коли печуть в душі журні огні,
      а сил на опір фатуму бракує.

      Не бійся бути щирим і смішним,
      осудним за спиною й поза очі.
      Ось час мине і все, що є за ним,
      розтане на прозорі поторочі.

      18.01.2017



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Ми зачекалися героя
      Ми зачекалися героя,
      а може правого царя.
      Стоїть у часі древня Троя,
      і кров тече із вівтаря.

      А ми лягаємо сп'янілі,
      щоб прокидатись у хмелЮ.
      Навколо свята - заметілі,
      шепоче лихо: я люблю,

      коли криваве у ажурі
      і полем дикої орди
      ідуть із Мордору похмурі
      пекельних кар земні ряди.

      У янтарі заклякле сонце
      ховає промінь у пітьму.
      В окопі шпаркою віконце -
      очима в стужу і війну.

      Комусь ще жити і кохати,
      комусь упасти на сніги
      і захололе слово *мамо*
      нести на зоряні круги.

      Та є надія, що не марно...
      І крізь погибель і вогонь
      настане світ, де мир і ладно,
      не свищуть кулі біля скронь.

      Ще ходять юди між героїв,
      шукають ірода-царя,
      а нам своє б… життя ізгоїв
      навік прогнати за моря.

      Щоб не верталися омани,
      і сум елегій оминав,
      а щасний день злікує рани
      і змиє біль червоних трав.

      17.01.2017



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Від кривавої мавпи до огняного півня
      Від кривавої мавпи до огняного півня
      вже рукою подати – червоній і гори,
      наше вічне, як зорі, лиховісне терпіння,
      що упало на плечі, як покара згори.
      Хай козацькому роду та й нема переводу,
      але й правди немає без їдкої брехні.
      На різдвяні колядки віє гаром зі сходу,
      то життя погибає на АТОшній війні.
      Не чекайте утіхи ані вчора, ні нині
      за свою неозору, поховальну журбу,
      бо у кожній сльозині потопають невинні
      і ніхто не спиняє цю безумну пальбу.
      Від немудрої мавпи до горлатого півня
      не минає печалі і так мало надій,
      що розтягнута в часі навіжена катівня
      остаточно програє окаянний свій бій.

      16.01.2017



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Ось добігло літо
      Ось добігло літо у рум'яну осінь,
      золотаву пані ліні і дощів.
      Налітає легіт: раювати досить!
      Наварю духмяних лісових борщів.

      Обірвавши листя, кинув на дорозі,
      і лежить приправа під ногами днів.
      Ще постій, осіннє, на кульгавім розі –
      поворот у колі до сліпих огнів.

      Ще поплач сльотою, помовчи журбою,
      обійди обійстя, де буяв розмай.
      Кажеш: одиноко… Хочеш, я з тобою?
      Тільки на підмогу ти надію дай,

      що земну дорогу у холодну зИму
      приховає обрій, а лихі вітри
      не завадять слову, не загублять риму,
      не зупинять серце на рахунок *три*.

      Як не стане віри, охолоне вічне,
      поміж буревіїв запече любов.
      Розминуться нуди на колючий січень
      і калини віти зронять мерзлу кров.

      15.01.2017



      Коментарі (28)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    138. Життя – не лицар
      Життя – не лицар, не ламає списи,
      а тільки долі і земні шляхи,
      стираючи свої імлисті риси,
      чіпляючи на груди реп’яхи.

      Зоріє світ, що й досі не загинув,
      бо кожну мить присвячував живим,
      народжував надію і дитину
      і зоставався вічно молодим.

      А ти, старий уїдливий писако,
      ази пізнавши азбучних діянь,
      із висоти широкого однако
      свою стезю життєвості не гань.

      Як не крути, вона – своя владика
      і п’ятий кут у колі суєти,
      мала у юні, а тепер велика.
      Обабіч неї – ідоли й хрести...

      Під сонцем веремії, при нагоді,
      для кожної пишноти є сума,
      і щасний лад ховається у зводі,
      і бал утіх освячує чума.

      Сопе і суне людності армада
      баюрами, могилами доріг.
      Попереду – огріхи і бравада,
      а ззаду – доброти лукавий сміх.

      Усе, що є, розписано на ролі
      песиголовців і казкових фей.
      У затінку судьби, планиди, долі
      сидить ніхто, чекаючи вістей.

      А ті ідуть звитяжними рядами,
      мов на параді сяйних перемог.
      Гендлюючи жагою і словами,
      напишуть елегійний епілог.

      У тому епілозі, як в облозі –
      дотації із пільгами нужди,
      стоять старці згорьовані на розі
      і молять Бога: Господи, прости…

      13.01.2017



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    139. Світлій пам'яті Світлани Костюк

      На жаль, поети також помирають...
      й не тільки від сивіючих років.
      Як та свіча, огнем жертовним тануть,
      і небо нахиляють до віршів.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. а рік як закільцьований трамвай
      а рік як закільцьований трамвай
      зупинка перша і остання
      яка твоя не обирай
      бо це життя а не змагання
      відчинять двері виходи
      а чи доїхав не питають
      нічого тільки не проси
      у кого просиш ті не знають
      а той хто відає живе
      на відстані земної долі
      лекало чорне і криве
      шифрує зоряні паролі
      твій код без імені і дат
      це наче гра із небом в кості
      де міріади зір і втрат
      згребли докупи на помості
      і прокладає макрос путь
      хоч колія одна та сама
      програма висне не забудь
      усе на світі – голограма
      вселенська тека файли дум
      і алгоритми на щодення
      спектральна радість вектор-сум
      і трохи вбогого натхнення
      біжать пейзажі за вікном
      і сонце хилиться додолу
      колише звичкою і сном
      за роком рік трамвай по колу
      не холодить і не пече
      не віртуальна і не пам'ять
      торкне хтось ззаду за плече
      а чи отут нещасних банять
      і я не проти доле бий
      за все недобре і гріховне
      але і ласкою умий
      життя трамвайне молитовне

      31.12.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. А Рік Новий іде...
      А Рік Новий іде, як завше.
      Несе прийдешнє у сумі,
      поміж дарами заховавши
      його сумні та сяйні дні.
      І ти, людино, не пручайся,
      як тільки бамкне часомір,
      зі сивиною дум прощайся.
      У двері стукає факір.
      Він дістає нараз індичку,
      рахат-лукум, кошерний харч,
      і олів’є, радянську звичку…
      А ми радіємо – багач!
      Ще атрибут – ігристе пійло,
      щоб в стелю корок і вино
      бульками в келихах шипіло
      і опускалося на дно.
      Нове укрите пеленами.
      Останні миті суєти.
      Сідай до столу, Року, з нами!
      Яким, цікаво, будеш ти?
      Лихим, уїдливо-болючим
      а чи предтечею тих змін,
      де гинуть недруги гадючі
      і наші чвари удогін?
      Та Рік мовчить. Хіба він знає,
      що буде з ним перегодя?
      Ялина лапами киває:
      - То Небо віда, Бог – суддя…
      Надія є – самі побачим
      і, попри біль, переживем
      дні окаянні, брех собачий,
      ядучих втрат щоденний щем.
      І тих років нових ще буде,
      допоки крутиться Земля,
      а на Землі існують люди,
      і кожне перше – вічне *Я*…

      30.12.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. Семь вещей
      Не люблю я семи вещей:
      семи пятниц пустой недели,
      когда каждый из косных дней –
      вожделение снов Емели.

      Опасаюсь семи ветров,
      когда солнце во мгле мерцает,
      ночь считает своих ослов,
      и ненастье в окно пугает.

      Не приемлю «семь раз отмерь» –
      с каждым разом всё уже… уже.
      Ржаво скрипнет чужая дверь,
      ты уже никому не нужен.

      Чёрт возьми эти семь грехов
      на короткой ноге со смертью,
      их оскаленных злобных ртов
      и загривков с короткой шерстью.

      Вовсе худо, когда семь бед
      поджидают удачу скопом,
      а за всё лишь один ответ…
      Грех седьмого вылазит боком.

      И от пядей семи во лбу
      отрекаюсь на благо плахи –
      ум, посеевший сон в толпу,
      никому не пошьёт рубахи.

      За печатями, коих семь,
      не хочу я искать ответы
      на вопросы чужих проблем
      грошовые давать советы.

      2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    143. І зрадниця у губи поцілує
      - А де отой, що говорив: я – Син?
      Ти був із ним, ти був йому слугою!
      - Не знаю я, про що ви. Я один.
      Ідіть собі, я хочу супокою.

      - Його розп’яли на ганьбу і сміх,
      а ти йому підтакував у слові.
      - То був не я, хіба таке б я міг…
      Я присягав єдиному Єгові.

      - Він – лжепророк, лукавець, єретик …
      А ти йому клонився, як святому.
      - Не був я з ним, я до Талмуду звик.
      Іду із молитов собі додому.

      - Минає ніч, вже півень кличе день,
      і я утретє зраджую Ісуса.
      Витьохкую оманливих пісень.
      Сказати правду, Господи, боюся…

      -----------------------------

      Бува, і ми, коли сягає жах,
      від свого відмовляємося… всує,
      бо піде мить і проспіває птах,
      і зрадниця у губи поцілує.
      26.12.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Коли ілюзій кінчиться мара
      Коли ілюзій кінчиться мара –
      утрата сенсу(плакати, радіти)?
      Я – Магомет(не йде моя гора).
      Я – поганин(замовкніть, неофіти).

      Не знаю я, чи сумніви сумні,
      а чи утіхи грішної принади
      рахують до життя в минулі дні
      усі здобутки, промахи і вади,

      але вага із світу не речей,
      із світу не тяжіючої далі,
      стискає карк до вивиху плечей
      або хребет ламає в ідеалі.

      Коли не вибір залишає крок,
      тоді і убивають, щоб любити,
      і на могилі зведений курок
      утішно клацне: ми з тобою квити…

      25.12.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Гріхи
      Чужі святі, чужі талмуди,
      зате гріхи таки свої.
      Хоч і волієш їх не чути,
      але голосять… солов’ї.
      Куди не глянь, вони усюди –
      помірні, так собі, малі…
      Одні печуть тавром у груди,
      усілись інші на чолі.
      Гріхи одверті і під спудом,
      усталені, як день і ніч,
      людьми прощенні, самосудом
      і покаянням біля свіч.
      Ходою тихою й галопом
      у веремії суєти
      поміж любов’ю і пороком
      блукаю я, а може, й ти…

      23.12.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Що рік наступний нам готує?
      Що рік наступний нам готує?
      Якого щастя сурогат?
      Бажання миру, ладу всує
      і неодмінний плагіат?

      Здоров’я щоб, а ще багатства…
      Казкова паличко, гряди!
      Вже на столі марніють яства.
      Гей, небожителі, сюди!

      Старий й новий роки зустрілись –
      рукостискання, неформал.
      У голу кістку пси вчепились,
      в театрі часу повен зал.

      Вистава йде, ось на екрані
      вузько-поштива голова
      у одежині від Армані
      віщає правильні слова,

      що тяжко нам, та ми встаємо
      і гідно виклик несемо.
      Дрібниця наче, а приємно.
      Давай, друзяко, поїмо,

      Бо наготовлено чимало,
      а вже годинник північ б’є.
      Ось олів’є, копчене сало
      і до сальця, звичайно, є.

      На пересіченні умовних
      і наслідкових величин
      у мить зеро роки жертовні
      штовхають люду часоплин

      у коло вічної гризоти
      і невмирущої мари,
      що кануть в Лету всі негоди,
      підніме щастя прапори

      отої славної країни,
      де все до ладу і гаразд,
      де нівельовані руїни,
      немає дук і повно ґазд.

      О люди, люди, небораки,
      ждемо на коду лже-вистав –
      на гору лізуть наші раки
      свистіти дружно: час настав…

      23.12.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    147. Минає час і все хороше тане
      Минає час і все хороше тане,
      ховаючи люб’язне у ніщо.
      Подяка Богу, якщо ниють рани,
      а не байдуже зиркає: а що?...

      Є ентропія фізики і щастя.
      На віки вічні втрачене тепло.
      Гаряче серце криють чорні масті,
      і горб росте, де в ангела крило.

      Життя іде, хороше і не дуже.
      - Налий-но, доле, ще раз на коня.
      - Ну, будь здоров і прощавай, мій друже.
      У голі п’яти колеться стерня…

      22.12.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Чисто англійський вірш
      Існує думка, наче ми – лука*we*,
      у світі жаби – пишні спори*she*.
      Нема на нас ні гласу, ні цуна*me*,
      а що той глас, однаково глу*he*…

      Добудем долю, ситу і бага*toо*,
      де щедре "на" вагоміше за "д*i*",
      і дідько в ребра жадібному га*do*,
      що поучав – у пазуху хо*why*…
      22.12.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    149. між небом і землею
      між небом і землею
      між миром і війною
      тече ріка до Бога
      і ти стаєш рікою
      накочують на берег
      хвилини думи хвилі
      а там своє болюче
      а там чужі могили

      між правдою і лжею
      між сущим і марою
      на чорно-білих нотах
      ранковою порою
      хтось грає полонези
      хтось марші трубадурів
      а безталанні долі
      ховаються до мурів

      чекати й дочекатись
      як зоре-світні далі
      піднявшись вище мрії
      розвіють всі печалі
      і вийти на окраєць
      дороги чи безпуття
      та перейти у диво
      із немочі в могуття

      20.12.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. парадокси хиби і ума
      носить ясновидець окуляри
      не вживає ліків рецептар
      кодекс честі написали лярви
      позичає на дурняк лихвар

      цоб цабе візниця наче цезар
      депутат на окрузі живе
      за роботу агітує ледар
      залізяччя по ріці пливе

      збіглися докупи всі незбіги
      у Сахарі під ногами твань
      визрівають у кишені фіги
      сутеніє доленосна рань

      як у цьому світі жити далі
      парадокси хиби і ума
      тисни череваню на педалі
      навіть якщо ровера нема

      20.12.2016



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Де твоя доля, друже?
      Де твоя правда, друже? Там, де чужа олжа
      ходить нага по світу, просить на хліб гроша.

      Де твоя втіха, друже? Там, де земна біда
      тоне у морі щастя без берегів і дна.

      Де твоя мрія, друже? Там, де весни розмай
      конику шепче палко: грай, мій скрипалю,грай!

      Де твоя воля, друже? Там, де свята любов
      поміж ганьби і воєн все ж обирає кров.

      Де твоя віра, друже? Там, де зоря небес
      мовить устами Бога: мужньо неси свій хрест.

      Де твоя доля, друже? Там, де земля батьків
      вкотре стає до бою з ігом лихих років.

      16.12.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Немає часу
      - Немає часу – кажуть вчені.
      То все ілюзія, мара,
      Ненаукові теревені –
      це усвідомити пора.

      Тоді і вічності немає,
      одна лиш мить і є жива,
      та хто у сіть її впіймає,
      коли ось є і вже нема.

      Я туманію в тиші ночі.
      - Не цокай, враже, на стіні!
      Ач, розвелося вас, неточних,
      у кожній хаті на селі.

      Та й у містах їх, галасливих,
      теж не бракує, вибір є.
      Нема на те альтернативи,
      хоч кожне тікає своє.

      Немає часу, то і добре.
      Залишусь вічно молодим.
      Мої літа такі хоробрі,
      але й бояться разом з тим…

      А крім усього, всі щасливі.
      Не помічають – ось секрет.
      І лиш годинники-дурила
      уранці будять на омлет.

      Встають із ліжка напівсонні
      і, позираючи на час,
      до праці люди, наче коні,
      рушають всюди й повсякчас.

      А часу байдуже до того,
      чи він є сущий чи фантом.
      У світі яви і живого
      злилися Хронос з Кайросом...

      16.12.2016




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. Доля
      - Людино сонця і дощу,
      людино щастя і печалі,
      тебе нікуди не пущу,
      забудь про візи в євро-далі.

      А нумо лізь на белебень,
      на видноті збудуєш хату,
      і скажеш світу «Добрий день!»,
      дістанеш сапу і лопату.

      І будеш лаштувати сад –
      саджати дерево, малину…
      В хліві розмістиш зоосад.
      У хаті вивісиш картину.

      Згадаєш потім про жінок
      і обереш собі кохану,
      щоб з нею мати діточок
      і у біді гоїти рану.

      І проживеш так цілий вік,
      в турботах, праці і нестатку,
      бо ти – звичайний чоловік,
      що збудував маленьку хатку.

      Тоді умреш на схилі дня
      чи на зірковому світанні,
      і небо дасть тобі коня
      до Бога їхати в мовчанні.

      Без євро бонусів і віз
      життя існує лиш сьогодні.
      Так що, давай, угору лізь,
      але завжди… напередодні.

      14.12.2016



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    154. Ця гра кінчається...
      Ця гра кінчається… Якби
      із рукава туза дістати
      і чечевицю на боби
      в пісному супі не міняти.

      Так мало джокерів у грі,
      зате шістки, як символ зради,
      і ненаситні упирі –
      в ім'я чогО і чОго ради?

      Піковий козир із бабла,
      червлено хрещена надія
      і голі бубни – кабала,
      як доленосна веремія.

      І апелюють до юрби
      людинолюбні фарисеї,
      слиняві свищики з гори,
      і непорочні добрі феї.

      А на кону – життя як є,
      і сон «якби» із диво-візій.
      Лукава доля роздає
      колоду мрій із брендом «шізі»…

      14.12.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    155. Так зримо мріється весна

      Так зримо мріється весна,
      її пронизливі парфуми,
      і бірюзова вишина,
      і ручаїв прозорих руни.

      Парує днина – дух землі
      з плечей отрушує зимове,
      і три води на киселі
      його несуть у синє море.

      А тільки грудень на дворі…
      Кульгає первісток до свята,
      де сяє провість від зорі,
      а на столі – кутя багата.

      Іще морозів і юги,
      іще колючих зорепадів,
      але так хочеться весни,
      її смарагдових парадів.

      12.12.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Епоха людськості
      Рельєфно виписані мрії.
      Мудрує мавпа угорі.
      Орач-надія зуби сіє
      на полі битви – зона- free.

      А десь виспівує когутик,
      тріпоче паленим пером.
      Дає про себе гучно чути -
      іде услід за пустуном.

      Такий звіринець в зоосаді,
      чи в коловерті східних рун,
      де пес Бровко сидить в засаді –
      гарчить на Півня: Ач, літун!

      Ще не пора, ще не дозріло,
      а ти пієш на цілий світ.
      Якби то вправно та уміло,
      а то лиш «у» без «кукурік»…

      Даруйте, браття наші менші,
      а рік Людини що, слабО,
      де ум за розум, слава, гейші
      і мода знаті на бобо?

      Та, певно, рано… чи запізно.
      У веремії сущих днів
      у кожнім домі віра різно
      від катавасії гріхів.

      Епоха людськості звірячо
      і хижо дивиться у світ.
      У тому світу людям лячно
      від банькуватих зирк-орбіт…

      11.12.2016




      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. йдемо ошукані до Бога
      актори візій – правда часу
      і шеляг ламаний олжі
      втікає гук у пустку гласу
      міняють ікла на ножі

      а ще подейкують що мало
      картає пам'ять – не забудь
      безбожжя Сина шматувало,
      а той хрипів: у добру путь…

      дорога світу в колі Сонця
      у хороводі сивих зір
      прозору тінь від охоронця
      ховає лігво чорних дір

      з нічного витоки сліпого
      у пріснопам’ятній порі
      приходив Юда до святого
      поводирем у сон зорі

      у цій вселенській веремії
      ми загубили і найшли
      чи винуваті ретро-змії
      що ми по-всякому жили

      шукали розкоші усюди
      блукали згарищами лих
      і ковдру з ближнього тягнули
      заради праху і живих

      і обіцяли гори-злато
      молочних рік медовий плин
      і було челяді багато
      учив їх благу Августин

      усе покоїться в любові
      ти тільки вибери її
      вона сотворена із крові
      вампіри пришлі і свої

      тече артеріями потяг
      зупинки серце і душа
      і чинне «я» у різних ролях
      не дасть на долю ні гроша

      в тунелях руху тромби часу
      зростає тиск у тисячі
      у мега-бомбу в біомасу
      людей збирають дукачі

      йдемо ошукані до Бога
      та наражаємось на тло
      на перешкоді вись порога
      а там занесене «бабло»…

      10.12.2016




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    158. У сиву бороду зірок
      У сиву бороду зірок
      ховає Бог таїни світу.
      Земля завершує виток,
      несе у ніч свою орбіту.
      Немає більшої краси,
      аніж Едему першоцвіти,
      прозорі перли із роси
      і яблуневі спілі віти.
      Там благодать у лоні дня,
      тотожність Істини і Слова,
      і не сідлає смерть коня,
      і не трапляється раптово.
      А тут криваве і криве
      штовхає вічне до загину
      і кожну мить нещадно рве
      єднальну з часом пуповину.

      07.12.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Осінні тіні – передзим’я
      Осінні тіні – передзим’я …
      Із краю зоряних снігів
      іде корова – біле вим’я,
      і почет срібних батогів.
      Жене корову напрям руху
      із року в рік по колу днів,
      а з нею – хугу-завірюху
      і тишу сяйних холодів.
      Змерзає ніч і голі віти
      хитає вітер цілі дні.
      Пожухлу правду ніде діти,
      хіба що гріти уві сні.
      А там рясне на сум обійстя,
      некрополь мар і поривань.
      Утім, зимі найдеться місце
      поміж довічних сподівань.

      08.12.2016



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    160. Амоку днів напишуть оди
      Амоку днів напишуть оди
      через розстріляні роки,
      на їх руїнах антиподи
      зійдуться ладити зірки.

      І не зупинять їх братання
      ні кров пролита, ані смерть.
      У арсеналі – лже-зітхання
      і все-минуща коловерть.

      Але даремно, бо ведеться,
      як спопеляються вогні,
      час зберігає біля серця
      палючу яр на підлі дні.

      06.12.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Атланти підпирають неба зводи
      Атланти підпирають неба зводи.
      Таріль землі тримають три кити.
      Я – думка чоловічої породи
      і ми с тобою, котику, брати.
      Лежи, старий філософе, на пічці
      та грій боки і звивини ума,
      а раптом час збунтується у річці
      і ти увійдеш двічі до ярма
      ілюзії, гармонії та хіті,
      де невблаганна істина живе,
      що світ людей заковує у сіті,
      а так скувавши, їх поволі рве,
      бо не у силі стримати печалі
      ще до зачаття грішного життя,
      де Яхве бог і самозванка Калі
      заплутались у пошуках пуття…

      05.12.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    162. Авианосец
      Я старый и больной авианосец,
      облезла краска на моих бортах.
      Но … «Надо, Кузя» - молвил венценосец,
      и я пошёл, дымя и впопыхах.

      Мой чёрный след заметен издалёка.
      Дорогу уступают корабли.
      Кряхтя, пыхтя, местами даже ёка,
      готов на всё, когда прикажут: Пли!

      А ты не смейся, глупая Европа,
      а вы пиндосы – вовсе дураки.
      Вот бахну сажей, всем наступит Попа…
      Но нет угля и бахать не с руки.

      Иду, ползу, узлом ни с кем не мерясь
      (а мне бы тихой гавани комфорт),
      но если что, буксирам я доверюсь.
      Они – наш настоящий грозный флот.

      И что, что самолётов нет в комплекте?
      Так это даже легче для котлов.
      Их посчитали лишними «у» смете,
      а госрасчёт не держит дураков.

      Вот доплыву до Сирии, как надо,
      Андреевским полоща полотном.
      Хоть передом, хоть, извините, задом.
      А там гори всё флагом и углём…

      11.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    163. Немає вічного у митях
      Немає вічного у митях.
      Шепоче осінь жовтий сон.
      Персона грата – тільки витяг
      із книги «Право і закон».

      Нелегко раціо шукати.
      Тече гармонія у тло.
      Сама картина – Божа мати
      і наша віра у добро.

      Чи волоцюги в сітях часу,
      якого кажуть, що нема,
      а чи ловці на правду ласу,
      що світло ліпше, ніж пітьма,

      але вітаємо систему
      та ідемо(бо рух – життя),
      не обираючи дилему,
      де тільки згин чи забуття.

      І хай розносять буревії
      у світі яви і зеро
      усяке суще... й мить надії,
      що Бог не виписав перо.

      02.11.2016



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Азохен вей
      зальотні грища масті черви
      і тятива із сухожиль
      а у запасі струни-нерви
      а у душі пекучий штиль

      в нічному небі зорепади
      як швидко котиться зоря
      лети згоряй чиясь загладо
      за ліс за гори за моря

      надія-гідра не вмирає
      бо стоголова як і ми
      потвора раю добре знає
      яса настане після тьми

      терпи і майся до розради
      зате запроданство своє
      не проживе як не украде
      і тричі збреше: не моє

      а ще мовчи осточортіло
      бо на «ганьба!» нема грошей
      єство життя осоловіло
      зітхає Бог: азохен вей...

      і дідько знає де шукати
      припаси щастя без жури
      у родоводі тільки анти
      аби хоч трохи німчури

      01.11.2016



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Прес-релізи
      І круть, і верть... І знову верть.
      Крутить корбу пані смерть.
      До поверхні уже близько.
      Кров розлита, трохи слизько.
      Світ – епохи і парсеки:
      черга смертників до Мекки;
      загребущі руки брата;
      суд юдеїв, хрест Пілата.
      Ніч закутана у шалі.
      Витікає зло печалі
      із усіх, найбільше, з «мудрих»
      владолюбців неосудних.
      Сльози, біль, страждання, муки.
      Щобла лиха - пси і суки.
      Гей, країно моя рідна,
      златоглава, знизу бідна.
      Розгрібай купину щастя,
      тільки вір: усе удасться!
      Сон в етері, картка візи.
      Усміхайтесь – прес-релізи…

      29.11.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. А путь далека...
      А путь далека… чи здається,
      але дорога до мети
      із чудасії в небо в’ється,
      або униз із суєти.

      Життя як сенс… і сенс незримий.
      На пересіченні доріг
      єдиноріг земної рими
      лежить і тане наче сніг.

      І ми розтанемо у часі.
      Вітрило думи рознесе.
      Піїт-мізерія у касі
      одержить плату за есе...

      11.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    167. Перелий з порожнього в пусте...
      Перелий з порожнього в пусте –
      хай пусте наповниться порожнім.
      Побалакай про ніщо і все
      з пересічним горе-подорожнім.

      Вік минає, шелестять вітри
      у діброві золотого часу.
      Напиши про вічне і зітри
      гомінкого слова гала-масу.

      Із ужитку виділи нове,
      із краплини – океани світу.
      Хай візьмуть за душу, за живе,
      спогади про Лети юне літо.

      Відпусти на волю голоси,
      ці рої марудного бажання,
      і нічого в Бога не проси
      за своє уїдливе мовчання.

      28.11.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. Штрихи, портрети, мізансцени…

      Штрихи, портрети, мізансцени…
      І дежавю, і статус-кво…
      і знову ріже Кліо вени,
      і метод обліку – ФІФО.

      У межах кола хаос руху
      формує числа суєти,
      блаженні всує мчать щодуху
      спрямляти луду і кути.

      Але загострення не стерти
      із аскетично-ласих лиць.
      Єдиний вихід – тихо вмерти,
      упасти в небо горілиць.

      Нащадки роду, думи й діти,
      єднають душі у ланцюг,
      де кожна ланка хоче жити
      життям імущих волоцюг…

      25.11.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Іншомовна поезія на два рядки...
      * * *
      Я только с виду такой умный.
      Внутри – палата номер шесть…

      * * *
      Вы так умны с утра сегодня.
      Вчера нам меньше повезло…

      * * *
      Я думал – выйду в белом фраке.
      А фрак не вышел, только я…

      * * *
      Не проходите, люди, мимо.
      Старайтесь в двери попадать…

      * * *
      Не в деньгах счастье, но однажды
      Вам в деньгах вновь не повезёт…

      * * *
      Не то чтоб очень уж красиво,
      Но глазу можно отдохнуть…

      * * *
      Я на диете две недели.
      Не скинул целых пять кило…

      * * *
      Будь осторожен, провод голый!
      А ты одетый, как назло…

      * * *
      А водка свежая, дружище?
      Намедни литру не донёс…

      * * *
      Не можешь врать? Иди, убогий.
      Другим оставь сей тяжкий крест…

      18.11.2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    170. І приходить Іуда...
      І приходить Іуда, кожен раз, як Месія,
      і приносить Надію в рамці праведних слів,
      уповзає в доВіру за канонами Змія
      і Любов, Божу ласку, обертає у Гнів…

      12.11.2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    171. Гумореска
      Стівен Хокінг лякає: незабаром кінець…
      Цей оракул все знає, а бодай його грець!
      А утім, вибачайте, він в парезі давно.
      Тільки водить очима та віщує одно:

      Ось натисне топ-дурень на жасну кнопку «Пуск»,
      Землю нашу рідненьку трафить ядерний луск.
      І розійдуться зшивки всіх умов для життя,
      і покотиться торба з вишини в небуття.

      Або інша проблема – вірус генних хвороб
      осідлає планету, мовить розуму: Стоп!
      Недолуга людина не врятує себе,
      бо геномні бацили – то великі Цабе.

      Або робот-залізка в тестуванні ума
      мудраків переплюне – купно всіх, зокрема.
      Ну а як він мудріший, то, людино, корись.
      А не хочеш служити, до загину котись.

      І стає дуже лячно, особливо вночі,
      коли темінь у вікна хилитає корчі.
      Ач, віщун-розумака нажахав цілий світ.
      Б’ється в шибу метелик, наче той зореліт.

      А ти знаєш, це вихід – скарб зібравши в суму,
      полетіти у Космос, ну хоча б на Луну.
      Вибачайте, на Місяць – от цей суржик дістав!
      Знав би, хто прочитає, то би так не писав.

      А ще краще у далі, де сусідів нема,
      і покоїться в пеклі непогрішна вина.
      Де життя одиноке, отже ризик – зеро.
      І щоб знову надія: Бог, палата, ребро…

      16.11.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Мільярди списів
      * * *
      Мільярди списів, ціль одна –
      убити вічного дракона.
      В театрі мрій іде війна –
      осінній хіт: падіння клона…

      Ніхто не буде без призів:
      роздача слоників на щастя,
      вуаль бажань із гожих слів,
      червона нитка на зап’ястя.

      А у дракона – сто життів,
      а може, декілька мільярдів,
      і кожне хоче поготів
      свою пробігти сотню ярдів.

      Нам не знайти, чия вина,
      допоки списи в інші бОки.
      Тому й не кається війна,
      і не вивчаються уроки…

      15.11.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. Злободенне...
      А осінь ходить поміж нас
      з обличчям сірим волоцюги,
      і вітер-френд віщує глас:
      Ідуть у гості завірюхи!

      Утім, вже нині нанесло,
      неначе в січні, перемети.
      У тиші ранку спить село,
      на вітах білі еполети.

      Ще не зима, але оскал
      її холодної породи
      листопад місяць налякав,
      заскливши в ніч сльотливі води.

      Звичайно, осінь на круги
      іще поверне млисте чтиво,
      але сьогодні: топ-сніги…
      Читай їх нариси поштиво.

      14.11.2016




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Життя країни і твоє...
      Життя країни і твоє,
      як суголосся й паралелі,
      де ніч безсоння муку п’є
      і зайчик сонячний на стелі.

      Такі часи: в руці АКа
      і вічні цінності Європи.
      Давно помер віщун Лука,
      ментів змінили чесні копи.

      Плетуть політики зими
      масне весняне павутиння
      і засівають між людьми
      рудиментарне ластовиння.

      У варіаціях душі
      так мало опції «прощаю»,
      коли вторгаються чужі…
      Нехай і ангели із раю.

      Коли високі хижаки
      гукають «Слава Україні!»,
      а підпирають їх круки,
      усівшись поруч, на драбині.

      Коли дволичності сини –
      поводирі у сни-тенета,
      де гинуть люди без вини
      і нівелюється вендета.

      Життя країни і твоє –
      мазок, Мазох… уже картина.
      Лукаву долю з кров’ю п’є
      ще не народжена дитина…

      02.03.2016



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. * * *
      омріяні
      ніякі
      запальні
      вирують
      і накочуються
      хвилі
      земних бажань
      щезають
      люди-дні
      байдужі
      непохитні
      і безсилі

      у спину віку
      дихають вогні
      і під ногами
      куриво прощання
      гарчить хрипить
      безсилля
      в злому сні
      лінчує душу
      зомбі-існування

      лякає сон
      де вічність
      не бринить
      і не зоріє
      срібними ночами
      а ефемерне
      обіцяє жить
      пророчими
      і хтивими
      устами

      антагоністи
      щастя і біда
      у щирому пориві –
      суща пара
      історія вихоплює
      з кубла
      чергового
      апостола піару

      життя іде
      слідами
      поколінь
      вкарбовуючи
      вічне
      «все минає»
      в сумирне
      і угодницьке
      «амінь»
      та істин
      поза нього
      не шукає…
      19.02.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    176. Ми хочемо жити...
      Ми хочемо жити у світі без милиць,
      де рівно і прямо, де радість і сміх,
      де Каїн – орач, а не братоубивець
      і ще зеленіє не скоєний гріх.
      Де тихо і сяйно, і гад підколодний
      не жалить у п’яти вселенську любов,
      не плаче безрідний, не просить голодний
      і право на щастя – основа основ.

      Ми хочемо жити у світі без болю,
      де мирні народи і лиха нема,
      де люди не гинуть за правду і долю
      і хіт раритету – остання тюрма.
      Де вольному воля, а страх потерпає,
      і сила насилля в опалі давно.
      Тапер задушевну мелодію грає –
      в театрі Амура йде чуле кіно.

      Та світ без пороків – парафія неба,
      а нам до гармоній – парсеки епох.
      Гадюча дорога – лякається кеба.
      Вибоїни, слизько і куриво-смог…
      І рідна країна – окрайок облуди,
      і люди усякі, і миру катма.
      Та іскра надії ще жевріє в грудях.
      А може, то просто… минає зима…

      18.02.2016




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Титанік чи ні?
      Цей Титанік тоне… не спасти.
      І не треба, хай іде під воду.
      Не судилось флагманом зрости,
      вести в бій за волю і свободу.

      Густо пишних слів у марноті
      і пліснявий пафос із кишені –
      винуваті дідьки і святі,
      тільки не оракул, не Арсеній.

      Слава Богу, що не куля в лоб…
      Нащо їй така ганебна доля?
      Цілий час з екрану: Гоп та гоп!
      Ген позаду «папєрєднік» Коля.

      А то був Титанік чи міраж
      з фейками дороги-перемоги?
      - Йду на ви! – погрожував кураж,
      утікали в паніці тривоги.

      Цей Титанік тоне… постели,
      айсбергу-народе, йому одри.
      Щоби не ікалося: Коли?
      Щоби не жахалося: Укотре!...
      18-00. 16.02.2016

      * * *
      Розіграли п’єсу от і до
      блазні української Коммори.
      На обличчях дивування «О!»
      (гонорари, оплески, актори…)...
      20-00. 16.02.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    178. * * *
      Гріхи, замолені словами.
      Слова, заклеєні устами,
      неначе латки на душі.
      Від марев дум до інкарнацій,
      народжених із моно-рацій.

      На зле підбурює лукавий
      єства людського доброту.
      Летять у небо чорні ґави
      терзати синю красоту.
      Немає віри без омани.
      Нема омани без чудес.
      Чорти у пеклі гоять рани.
      В раю гарчить на святість пес.

      Усяке всує перетліє
      у іншу сутність німоти,
      і засичать на зорі змії,
      і поповзуть із чорноти
      у світ живучого безбожжя
      жалити п’яти чи любов.
      На нечестивому підложжі
      будують дім для молитов.

      На роздоріжжі – мрії, долі…
      і псевдо-базиси весни.
      Учи устави і паролі
      до епохальної вини:
      від одержимих і нормальних,
      від пишномовних і німих,
      від ще живих і бездиханних –
      удач лихих і щасних лих.

      15.02.2016



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. Впрягає вік...
      Впрягає вік твою нужду у мари часу.
      Біжи, людино, від біди у біомасу.
      Хтось обертає плід бажань у сім'я страху
      і на засадах топ-брехні будує плаху.
      І не спитає, як ти жив і що накоїв.
      Відразу голову з плечей – у рать ізгоїв.
      А безголовому життя – суцільне щастя.
      Не варто думати за все, що не удасться.
      Сьогодні – мить, а завтра – ніч: усе спочатку.
      Лишень постав мобільник свій на підзарядку.
      Бо раптом прийде есемес «осанна миру!»,
      а ти тримаєш у руці свинцеву гирю.
      Життя на мапі і в житті – дві різні долі.
      Сидиш на кріслі у теплі і вчиш паролі,
      щоб увійти у світ речей і безголів’я.
      Міняю пуд залізних слів на грам довір’я…

      11.02.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Зима-2
      Поволі тане сніг на тло,
      свою руйнуючи оселю.
      - Не пий з плебеями вино,
      панянко зимо…, бійся хмелю.

      - Дозволиш раз спалити сон
      вологим подихом тепліні –
      і захитається твій трон,
      і почорніють білі тіні.

      Немов задавнена печаль,
      маліє обшир ареалу,
      де продається ще кришталь
      у касах зимного вокзалу.

      Була білявка на лиці,
      а потемніла, наче з горя,
      і лиш ранкові студенці –
      її остання непокора.

      07.02.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Кліо
      На фресках пам’яті – мазки.
      В архіві – течечки поснулі.
      Зразки тріумфу й не зразки…
      В кишені – пряники і дулі.

      Ховають величі гріхи
      нюанси часу копійчані,
      де щойно страчені круги
      і раритети бездоганні.

      Понабігали торгаші,
      рушають в путь єдинороги.
      Ґвалтують Кліо «калаші»
      і креатури перемоги.

      Ідуть віки, мар караван,
      уздовж дороги – мітки-гасла,
      де бронзовіє топ-бовван
      і тло діянь – безлика маса.

      05.02.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Ось день сурка...
      Ось день сурка, бабак тре очі…
      Ще майже місяць до весни.
      А він, неначе тамагочі :
      спочатку будять, потім – спи!
      Ану згадай, хто є вразливий,
      як серед ночі сниться жах,
      і прокидаєшся спітнілий
      (тріпоче серце, наче птах).
      І не заснуть у безтурботті
      уже до ранку(чи весни) –
      напівдрімотні муки плоті
      і не солодкі зовсім сни.
      Тож не будіть сурка, не треба…
      Усе в свій час і тінь свою
      бабак узріє, як у небі
      промовить сонце: I warm you…

      03.02.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Не все відразу
      Не все відразу. Крок за кроком
      приходить черга за всіма,
      і хтось з невивченим уроком
      іде у тартар: слів нема…

      Але ж були – палкі разючі,
      коловорот поснулих мрій.
      Як обіг часу: дні п’янючі,
      і подвиг вбивць, і честь повій.

      З колін устали? Зорепади,
      осколки ниці і мани…
      Усі навколо – юди, гади,
      пекельні діти сатани.

      Оце і є спасіння миру ?
      З похміллям вічним на лиці
      несе в кишені дурень гирю.
      За ним - безумці і мерці.

      Бояться в світі одержимих
      (чи Шікельгрубер, чи "Пуйло").
      Народ і вождь – альянси зримі:
      оглушне «Біс!» – кульгаве зло…

      02.02.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Зима
      * * *
      Могла би дозволити хаскі
      хапати сніжинки з небес.
      У обширах білої казки
      грайливо носився би пес.

      Могла би малечу катати
      на санях із міні-гори,
      і сніжки зі сміхом кидати,
      і кутати в сон явори.

      Могла би бентежити очі
      цнотою сліпучих снігів,
      намети, свої тамаґочі,
      поїти вином холодів.

      Могла би…, та жаль, що не може,
      бо сутність її – чорнота,
      і замість кури і пороші
      під ноги лягає сльота.

      31.01.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Почни із себе...
      Чавлю корупцію із себе.
      Щодня по краплі, та дарма –
      не витікає скотиняка…
      А мо’ її в мені нема?

      Не може бути! Має бути.
      - Почни із себе! – хто не чув?
      Сумління гупає у груди:
      Давай, чави… Ти що, заснув?

      Отож давлю, чавлю до поту
      з усіх усюд, клітин і дум.
      Не жду відзнаки за роботу,
      бо де є приз, там і бодун.

      Невдачі час, фіаско ролі
      в театрі тіней та ідей.
      Я – тінь прозора… Може, годі
      вдягати маски на людей?

      Почни із себе? Хід козирний!
      Маніпулятори-тузи…
      А проти – шістки, люд сумирний
      і перекроєні ази.

      28.01.2016



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    186. А хто ти є?...
      - А хто ти є? – себе питаю,
      коли утомою життя
      я перед небом уклякаю
      своє нещире каяття.

      - А що ти робиш на гостині
      розмаю щастя і біди?
      На цій замацаній картині
      й твої помічені сліди.

      - А ну давай, шукай-но паю
      серед чернеток і півкуль…
      Отак себе застерігаю
      від кепкувань і ласих дуль.

      Я знаю тільки, що не знаю
      речей відомих, бо вони –
      лиш світлотіні в темнім гаї,
      краплини в повені весни.

      Хто надто мудрий, глянь угору:
      твоєї мудрості – зеро
      на терезах, що важать Мору
      гріхи діянь і мрій добро.

      Твоє усталене завзяття
      розвіє час. Епоха слів
      горить у прах. В її багатті
      та й не один катрен зотлів.

      - А хто я є? – вже не питаю,
      а мимохідь, поміж суєт,
      дурне питання нагадаю
      і сам собі: може, поЄт?

      27.01.2016



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Замовляйте любов...
      Замовляйте любов, білу птаху у синьому небі.
      Нехай зорі очей надихають на ніжні слова.
      Відпустіть журавля, стане вам і маленького хеппі…
      У театрі весни знову кругом іде голова.

      Замовляйте любов і налийте вишневого соку,
      наче збурену кров, що бажанням кохати кипить.
      І смакуйте жагу, не зважайте на погляди збоку.
      Замовляйте любов, бо життя проминає як мить…

      25.01.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Як голосно чорніє сонна тиша…
      Як голосно чорніє сонна тиша…
      У чорному квадраті – чорні сни.
      І чорний кіт полює білі миші,
      чекаючи зеленої весни.
      Вона осяє ночі і квадрати,
      і визволить із темряви кота,
      і щезне сенс вухатого шукати,
      тим більше, як його уже нема.
      Усе навколо світлом подобріє,
      і посмішки осядуть на уста,
      і ясне коло, вочевидь, зігріє
      линялого від старості кота.

      22.01.2016



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. І мапа долі - на столі...
      І мить, і день, і місяці…
      Роки, віки, тисячоліття…
      Тримає всесвіт у руці
      осінній сум, весняне віття.
      Летить, кружляючи, Земля
      (танцює сонце «па» пінгвіна).
      Метафорично – міль кружля
      навколо лампи Аладіна.
      Ці міріади, прірва літ,
      і вектор сущої тривоги:
      а чи наш дім(ковчег і пліт)
      не ляже вічності під ноги?
      А чи у вирі чорноти
      та не погине слава світу?
      Там ходять люди(я і ти),
      учені діти заповіту.
      Сьогодні – мить, а завтра – день…
      Між ними ніч – межа і поле,
      і море траурних пісень,
      і метастази болю – горе…
      А також усміх уві сні:
      усе там лагідне і добре,
      не плачуть тонко голосні
      і дідько спить у міху-торбі.
      Летить, кружляє вік Землі
      у срібну ніч по колу часу,
      і мапа долі – на столі
      у доленосного спецназу.

      21.01.2016




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Один відсоток...
      Один відсоток на плечах тримає пів-землі –
      в доходах, акціях, скарбах… у "поті" на чолі.
      У руб’ї щирої душі виходять наперед
      свої багачики й чужі і пропонують мед
      єлейних слів з театру ню, де розкоші юрба
      тримає золото вогню, ховаючи раба
      у лик первісної жаги, у ненависть і зло,
      де перемішані боги і бісове число.
      Жадоба, тлуста говірка, віщує звідусіль,
      що доля ниці – не гірка і що солодка сіль,
      що завше так було і є, і буде до кінця –
      пелюстя ружі та шипи тернового вінця.
      Життя у сні і наяву: оргазм, іще оргазм…
      Вгорі чорніє паспарту, а там святий маразм.

      21.01.2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Координати
      Ми – нулики на площині буття,
      ми – цяточки у обширі блукання…
      А час іде і змінює щодня
      координати нашого бажання.

      І хай не рушиш з місця ти сідниць,
      але Земля… навколо днів кружляє,
      несе твоє стоїчне горілиць
      куди і доля, певно що, не знає.

      Бо і система сонячна сама
      мандрує у зіркових коридорах,
      і безвість, вочевидь – її сума,
      і невідомість – хоч якась опора.

      Куди прямує розуму жага
      у вимірах божественного Слова?
      Вночі кричить, лякаючи, пуга.
      Не клеїться із мудрістю розмова…

      20.01.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Самоаналіз без Фрейда
      Хода по колу чи слідами
      своїх слідів з минулих днів,
      посперечатися з богами
      хіба що мертвий не хотів
      (або хотів, та тлінь спиняла).
      А інші – в чергу до трибун…
      Живе у кожному міняйлі
      талановитий говорун.
      Один глагол на всю спільноту,
      одної мови дітлахи.
      Якщо не ту натиснув ноту,
      глуши її: кахи, кахи…
      Ховаєш слово у горлянку,
      пережуєш його натще
      і пальцем тикаєш морзянку
      в своє натхненне «трохи ще»…
      Ідуть роки, а ти тупцюєш
      і переконуєш себе,
      що твориш ти, а не римуєш
      своє понуре «цоб-цабе».
      Боги сидять на видноколі,
      нетлінне лускають униз,
      а ти у тому ж его-колі
      вірші збираєш, яко хмиз –
      палити мари, гріти Музу
      і утішатися слівцем,
      та сотий раз в діряву лузу
      ціляти києм-олівцем.

      15.01.2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    193. * * *
      У кожної суми достатньо лантухів,
      таких собі пустопорожніх мачо,
      де мало справ і діл, але багато слів
      і гонору, як дріб’язку на здачу.

      Як лантух із плечей – полегшення сумі
      і право відпочити на додачу,
      та мрії плодять сни, ті множаться в умі,
      малюючи в уяві кращих мачо.

      І знов суєтний плюс наповнює суму
      турботами про їжу і достаток,
      а лантух на плечі спокутує вину,
      обіцяне ховаючи в осадок.

      13.01.2016



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    194. Шукайте жінку...
      Шерше ля фам, шукайте жінку,
      чарівну жінку в диво-снах,
      що не здуває пиво-пінку,
      а залишає на устах.

      Розумну жінку, неповторну,
      що на футбол сама іде,
      дудить завзято у валторну
      і з усіма співа: оле…

      Таку шукайте берегиню,
      щоб, як наскочить хуліган,
      могла б йому набити «диню»,
      або ногою у «казан».

      А запалає десь пожежа,
      увійде в дім, огонь і дим,
      і плазму винесе й одежу,
      і чоловіка разом з тим.

      А рано-вранці – на покоси
      (було й таке у давнину),
      і, оросивши ніжки в роси,
      козі накосить полину.

      Шукайте жінку, щоб кохала
      такого мужа, яким є,
      у п’яний вечір не чекала
      руками в боки: де він п’є?...

      А ще таку, що вийде в море
      та й упіймає рибу-кит,
      піде з ночівлею у гори
      і нащось виучить іврит.

      Шукайте жінку-королеву,
      і перелюбку, і святу,
      немов би мрію кришталеву,
      неначе чашу золоту.

      А не знайдете, дідько з вами.
      Любіть таку, яке вже є.
      І не робіть із того драми –
      нехай не «фам», зате своє…

      14.01.2016



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Сон...
      Сон не мій. Вогні чужі.
      І чуже сум’яття.
      Лізе нервом до душі
      не моє прокляття.

      Сниться яро: все не так,
      із ніщо у більше…
      Дають гривню за п’ятак,
      а за гріш – пізніше.

      Вздовж дороги – вартові,
      ліхтарі розбиті.
      По коліна у кровІ
      миротворці ситі.

      Поле брані… кістяки
      у іржавих травах.
      Манячіють будяки,
      їм окрема слава.

      У кінці дороги – трон,
      орки і дракони,
      міні-гоблін, його клон
      і хрести-погони.

      Посипає край і люд
      небо білим снігом
      і рече з екрану Брут,
      пломеніє гнівом.

      Побороти «все не так»
      закликає красно.
      Аплодують щур і «хряк»,
      і радіють масно…

      Зайди, юди і брати –
      родичі та куми.
      Із олжею всі на «ти»,
      затівають тлуми.

      Кого вивезе крива
      у сухий остаток,
      де знецінені слова
      і на мир податок?

      Сон не мій, чужі вогні,
      як відлуння часу.
      Погибає світ у сні,
      муками, не зразу…

      13.01.2016



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Я мислю… живу…
      Чи ми вибираєм, чи нас вибирають
      дороги від дому, шляхи у життя,
      де кола пекельні, сягаючи раю,
      згрібають до купи роки і сміття.

      Це наче неволя, а поруч свобода,
      дроти неколючі… і лагідні пси.
      У кожної пісні завершення - кода,
      у кожної правди – свої голоси.

      Сенсорика щастя у вимірах неба,
      у хибах моралі, в моралі діянь.
      А нижче, в додатку – уживана кеба,
      дитя нерозумне порожніх пізнань.

      Життя в дуалізмі, як бути й не бути,
      і час розгалужень шукає криву,
      щоб перше дістати, а друге забути,
      і в душу хрипіти: я мислю… живу…
      12.01.2016



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    197. Дуалізм...
      Концептуальна риса часу –
      відбув своє, давай: адью!
      Зариють в землю тіло-масу,
      душа чекатиме суддю.

      А там закони-перепони.
      Передпокої, як сізо…
      Набилось люду: віп-персони,
      вощані ляльки від Тюссо,
      а ще убивці та злодюжки,
      і просто люди без облич,
      пани заможні, вбогі служки,
      а також ті, що зовсім нич.
      Усе те скиглить, ниє, плаче,
      хтось рве сорочку до пупА,
      кружляє дзи́ґою і скаче –
      шумує, піниться юрба.

      Але ж суддя… узяв відпустку.
      Іще не вечір, ще не час.
      Кричи, волай у сиву пустку,
      луною – тихий парастас.
      Чекають душі. Якось буде.
      Бо не було ще, щоб ніяк.
      У судний день турнуть у груди:
      - Іди до раю! Неборак…

      Душа блага почимчикує
      із перепусткою в руках:
      - Свят-отче Петре, я не всує
      томила святістю свій прах.
      Давай скоріше спальне ложе,
      вина, музик і файних баб,
      і щоб усе було так гоже,
      як за життя в комеді-клаб.
      Апостол гляне в перепустку:
      - Даруй-но, душе, ач, облом.
      Ти поки йшла, звістили чутку,
      що ти жила з одним крилом.
      У храмі Господу молилась,
      а потім дідьку пай несла,
      між білим й чорним вік крутилась,
      дитя побожності і зла.
      Тобі відмова… се помилка…
      Сама же знаєш, як бува –
      оце цвіркун, а там кобилка.
      Різниця є? А чи нема?
      Тож повертайся в лоно суду
      і дочекайся на вердикт.
      Що переможе – ноша блуду,
      а чи чеснот святих інстинкт?

      Душа похнюплена вертає
      (таке єси на небесах),
      але питання: що втрачає,
      усівшись знов на терезах,
      ота небіжка? Плюс і мінус,
      ясу і млу, війну і мир?
      В кишені – дуля «фіга-фікус»,
      а на устах смачний інжир.

      Усе, зачате в дуалізмі,
      немає піку висоти.
      Є водолази й альпіністи
      у морі-горах доброти.
      Хто не вставав, той і не падав,
      а хто не падав, не літав.
      Від Бога сяйво, тьма від Гада
      в одній душі. Кого пізнав?
      Отож, людино, не проймайся
      ні пеклом-раєм, дідько з ним.
      Живи люби твори кохайся
      собі на втіху і живим…

      08.01.2016



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Зима будує за вікном
      Зима будує за вікном
      засніжені дороги,
      і Морозенко б’є ціпком
      потоки і пороги.
      Шкребе у двері цілу ніч
      і дихає кошлато.
      І остигає грубка-піч,
      а з нею тепла хата.
      Зима як сон, зима як лик
      холодного покою,
      лиш іноді ворони крик
      зависне над тобою.
      Мороз втихає, вітру спів
      бере нараз відпустку,
      і посвіт сонячних вогнів
      вдягає сяйну хустку
      на крони саду і дахи,
      на конуру собачу,
      і зігріваються птахи,
      і кітка у додачу:
      лишає ямочки-сліди
      на зоряній перині,
      іде собі туди-сюди,
      радіє ясній днині.
      Зима живе своїм життям –
      хурделить і стихає,
      то стане плаксою-дитям,
      то тишу колихає.
      А нам своє – чекати, йти
      через сніги у літо.
      А що зима, а що вітри?
      Минає, як лібідо…

      05.01.2016



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    199. Тримайсь...
      Усе було уже колись,
      а ні, то, певно, буде.
      Хай світ летить, а ти держись
      за пазуху чи груди,
      де силікону, ач, нема –
      п’янке і тепле тіло,
      і хай навкіл зима- зима,
      кому до того діло…
      Ти маєш Музу, навіть дві
      (Ерато у додаток).
      Обидві діви в голові,
      жаги сухий остаток.
      До річки лине потічОк,
      до висі – сині гори.
      Сюрчання коника й стрибок –
      теж любощів узори.
      Усе колись уже було,
      як Бог дасть, й далі буде.
      В житті тримайсь не за бабло,
      а за жіночі груди.

      04.01.2016



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Прокрустове ложе чеснот…
      Прокрустове ложе чеснот…
      Відрізати б хиби і вади –
      хай ходить по світу народ,
      а повзають черви і гади.
      Моральна спільното, агов!
      В єднанні добра – яра сила.
      Етична і правильна кров
      тече переможно у жилах.
      І в серці – вселенська любов
      до Бога, людини, травинки…
      А вади хай тонуть, немов
      уражені бісами свинки.
      Ідилія повна, якби:
      сказати сім-сім та і годі –
      умерлі у бруді раби
      воскресли у чистій природі.
      Міфічний харцизнику, ач,
      й тебе умостили на ложе.
      І як не крути і не плач,
      відмовити долі не гоже.
      Наснилося ліжко чеснот,
      гармонія і панацея.
      Гріхам об’являю бойкот
      (рядок чи роман-епопея?...).

      02.01.2016



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Круги
      У вічі та у спину – білі сни,
      розвіяні у ніч над голим полем.
      Стирає мить старі й нові роки
      з минулим щастям і прийдешнім болем.

      Але надія… так вже повелось –
      куранти б’ють і побажання звичні
      озвучує душа, а інший Хтось
      малює у душі круги дотичні.

      У тих кругах ще крутиться Земля,
      і сподівання на усе удале
      жагу людську, як завше, окриля,
      аби лишень круги… не відлітали.

      30.12.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Роздача індульгенцій ворогам.
      Роздача індульгенцій ворогам.
      Ну а своїм – невідворотність кари,
      якщо той свій осуджує бедлам,
      в якому хазяйнують владні мари.
      В минулому кричали за одне:
      «Ганьба!» і «Геть!», але сьогодні знову
      оте затяте осоружне «Геть!» –
      промовисте і актуальне слово.

      Налий-но, друже, бойових сто грам –
      тверезому не зрозуміти щастя,
      коли тебе купують, наче крам,
      а потім продають. А хай їм трясця...

      29.12.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    203. У жовтих снах зотліла осінь
      У жовтих снах зотліла осінь.
      Відтінки сірого на слух.
      І дні короткі голі босі
      стоять у черзі в третій круг.

      А там усе по номіналу.
      Кладе життя на терези
      гріхи нужди і капіталу
      під пильним поглядом Кози.

      Баланс активу і пасиву.
      Роздача кульок і слонів.
      Уже друкує Мавпа ксиву,
      збирає кворум голосів.

      І ходить колом скотиняка,
      вдягає маски на роки.
      Минулий раз була коняка –
      вродили мрії-будяки.

      А нині кізочка-овечка,
      хай ме і бе, та все не те.
      Донизу гривня, вгору гречка.
      Їй в очі плюй – вона: святе…

      А на підході рік макаки
      з червоним задом на лиці.
      Єднайтесь в люди, небораки!
      Глухі обридли манівці.

      Живемо, наче в зоопарку,
      у клітці миру і війни.
      Сидить штукар на троні-карку,
      за вуха тягне гожі сни.

      За роком рік тупцює доля.
      Її утримує дракон
      (отой,що в кожному). Є воля,
      та заважає моветон.

      Іди, убоге, йди вже з миром,
      щоб в Лету канули часи,
      де ниций рай з щурячим сиром
      і духом псевдоковбаси.

      26.12.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    204. Якщо десь осяння убуде
      Якщо десь осяння убуде,
      те місце накриє пітьма:
      чи завтра, якого не буде.
      чи нині, тягуча зима…
      І люди із «богом» у серці
      і люди з тавром «не убий»
      стикаються знову у герці –
      хто більше за Папу святий.
      А святість спливає криваво,
      маліє у світі добро,
      в сухому остатку – не право,
      а правди своєї зеро.
      Та іншого шляху немає,
      допоки це гноїще «гнів»
      не витече горем із рани
      народів, кумирів, часів…

      23.12.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    205. Цей місяць без метелиць в голові
      Цей місяць без метелиць в голові.
      Одні лише тумани і тумани...
      Занедбані обійстя зимові,
      обсіли ґави древа і паркани.
      Агов, морозе, вітре і сніги,
      у паралелях норду заблукали?
      Чи повернули на чужі круги,
      щоб всує до Різдва не турбували?
      Міняє вектор часу на землі
      свої пріоритети і натхнення.
      Малює сни на чорному чолі
      безлике, як на зиму, сьогодення.

      22.12.2015



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Коли закінчиться зима
      Коли закінчиться зима
      і потепліють сни і доли,
      сіяч зрадіє – вже весна,
      орати піде чорне поле.

      А там засіяні плачі
      і ненароджених, і вбитих.
      Ржавіють сльози і мечі
      на небесах, любов’ю вмитих.

      У теплій хаті не пече
      морозом ярим. За стіною
      затятий світ своє рече.
      Стоять сізіфи під горою…

      Угору поступ… суєта…,
      а тупцювання – також кроки?
      І смолять байкою вуста
      скоробагатьки і пророки.

      І котять торбу з вишини
      назустріч долі і терпінню
      сини святої кабали.
      Найважчий бій – життя із тінню.

      Коли закінчиться зима,
      настане ера уповання,
      що щастя більшого нема,
      аніж війни ламке мовчання.

      21.12.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Мементо морі...
      «Мементо морі» – пам’ятаю…
      Своє покликання щодня
      я у театрі часу граю
      і не питаю, де платня.

      А глядачів(їх небагато)
      вже не цікавить бенефіс,
      пішла на пенсію ЕрАто,
      гуляє містом довгий «Ніс».

      Фотограф – вік, світлини – миті…
      Аналог щастя – сурогат
      із необжитої блакиті
      і цитаделі хатніх ґрат.

      Життя прекрасне і не дуже:
      багряне сонце гріє «іст»,
      а пересічний мово-суржик,
      не подолавши, палить міст.

      Що надихає ці вертепи,
      оту невтішну коловерть,
      де звіздарі – нагі поети,
      а ззаду них – чорти і смерть?

      16.12.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Ти приходиш у світ...(трохи патетики)
      Ти приходиш у світ,
      народившись у муках – для щастя.
      Життя каже: Привіт!
      Сподіваєшся? Віриш? Удасться?

      Сподівання живе,
      як і віра, у серці людини,
      а везіння сліпе
      ліпить успіх із білої глини.

      Нас – велике число,
      а теорія чисел віщує:
      міріадам на зло
      одиницям щастить… але всує.

      Бо везіння – то річ
      винятково-непевної суті:
      ідеал краси – кіч,
      коли інші шедеври – зіпсуті.

      Над усе – то борня
      за чергове «Зумію! Удасться!»
      В праці кожного дня
      є надія на крихітку щастя.

      12.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    209. На кінчику миті
      На кінчику миті, на відстані слова
      навколо країни танцює війна.
      Минулося віку, і знову тривога
      малює заграви на шибах вікна.

      Софітами небо і сцена – планета.
      У світі притомних достатньо жури.
      У світі без даху – жахіття балету
      і джокери люті смертельної гри.

      У вимірі часу, серцевого ритму,
      наповнена кров’ю аорта «любов»:
      за юшку пісненьку, за наволоч ситу,
      за золото чорне і царський остов.

      Танцює скажена сліпа балерина
      на кінчику жерла під «Біс!» сатани,
      а десь, поза кадрами, плаче дитина:
      овація болю в театрі війни.

      В руїни і попіл – півсвіту, півнеба…
      Тримайся за Бога, людино землі,
      бо вийдуть до сонця тарган і амеба,
      тебе залишивши в убивчій імлі…

      12.2015



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    210. * * *
      * * *
      Біжи, топ-кролику, біжи
      у чисте поле, світ широкий,
      а Нашу Грядку залиши.
      Вона тобі – не Караоке.
      Старих музик на інший лад
      обридло слухати до сказу,
      набив оскому бла-бла-клаб
      і трубадур із уні-джазу.

      * * *
      Пиляють бюджети у поті лиця
      трудяги незримого фронту -
      аж скапує долу. Немає кінця
      тим голубам ладу… і дронту.

      Гвинтівки би їм і послати у бій,
      та часу бракує на подвиг,
      бо пишуть сюжети(у кожного свій),
      жадливо тамуючи подих.

      12.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Сізіфе...
      Сізіфе, царику, держись.
      Ідуть віки, а ти невтомно
      мене викочуєш у вись…
      одноманітно і притомно.
      А потім кидаєш з гори,
      неначе міх в кінці дороги.
      Під улюлюкання юрби
      кочусь додолу я - під ноги.
      І все спочатку: бита путь,
      краплини поту і сопіння;
      і вище глузду тільки суть –
      твоє довершене терпіння.
      Хто вміє краще, аніж ти,
      пізнати шарварки нірвану?
      Твоїх зусиль не перейти
      ні геркулесу, ні титану...

      Де ти, там я – немов одне.
      І хай кепкують в очі трутні -
      їх кара неба не мине,
      а ми давно уже осудні.

      06.12.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Свята ідилія ...
      Немає щастя без нещастя.
      Немає правди без брехні.
      Червоно-чорні б’ються масті…
      Хто переможе у війні?
      Чия то карта нині бита
      на полі яви і чудес,
      де на кону червона свитка
      і опонент – лисавий пес.

      Свята ідилія покою:
      гудять із класики хрущі,
      і торбу кОтять над горою
      веселий вітер і дощі.
      А потім літо, сонця ватра,
      купає землю у теплі,
      і вічна мрія, сите завтра,
      живе у серці й на стеблі.
      Ще далі – осінь, листопади
      чужих корон, своїх надій…
      Таємні думи-ретрогради
      звіває жовтий буревій.

      Сивіє небо над землею.
      Земля чорніє у полях.
      Любов, сотворена із глею,
      тамує подих в диво-снах.
      А вище марень сіра осінь
      перетікає в зимо-град,
      імлою розстеляє коси
      і затуляє зорепад.

      02.12.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    213. Акровірш СМЗ
      Смереково пахнуть зорі
      Вище неба, нижче мрій.
      І тремтять світи прозорі
      Тонким лайком чорних вій.
      Лине в просторі і часі
      Абрис вічної жаги –
      На крилатому Пегасі
      Іскру слів везуть боги.

      Мить вагання, окрик мислі:
      - А навіщо це усе?!
      Йти із волі в рамки стислі?
      Їх Олімп весь час трясе…

      Золотять осінню втому
      Акровірша римо-сни.
      Легкокрилий шлях додому –
      Із суєт у сад весни.
      Заметіль, дощі, негода
      Не зупинять лет душі,
      Ясно-сяйну вроду слова,
      Красну долю на вірші.

      11.2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    214. Репортерам невидимого фронту присвята.
      На праведне діло собі окуляри
      начеплю «наобум», точніше на ніс.
      Здавайтеся чирви, ховайтеся лярви!
      Якого ще дідько піїта приніс?

      Ти з космосу наче – масштаби, контрасти…
      А де твоє слово для ясних умів?
      Тут істин, як гною. Немає де впасти
      трюізмам банальним, якби і хотів.

      Ті лярви, і чирви?... Мені по цимбалах,
      кого і навіщо повчати азам.
      Я б’ю «чьотким» словом по неук-профанах,
      їх беках і меках, і римам - "воздам".

      Мовчіть, мої зорі – мементо енд сорі.
      Сьогодні тверезий, а завтра хто зна:
      ось пані сивуха із кізкою Дорі
      зайдуть на гостину – вже Муза хмільна.

      25.11.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Ну де тебе віє...
      Ну де тебе віє, закоханий вітре?
      Вітрила мов груди столітніх жінок,
      а юнь промениста, із сонячних літер,
      у долю вплітає любові вінок.

      Тебе пам'ятати на дотик і ласку
      з роками трудніше – осіння пора.
      Кораблик без вітру дрейфує у казку,
      де фея-кохання чи відьма-мара…

      22.11.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. * * *
      А де ті курви, що кричали: ми…
      усі разОм… вперед… до перемоги…
      Вужами уповзли в людські уми,
      тепер об "гідність" витирають ноги.

      Два роки "честі", як коту під хвіст,
      І куля в лоба не сягнула цілі.
      Все глибше прірва… не будують міст,
      і курви на місцях – усі при ділі.
      21.11.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. * * *
      Немає сенсу зупиняти лет.
      Усе іде за планом і по колу.
      Політ нормальний. На столі – буклет.
      Питання лиш: угору чи додолу?

      Усюди ями – точковий ремонт.
      Казну повітря, звісно, розпиляли.
      Летить настрічу божевільний дронт.
      Додо! Додо! – розумники кричали.

      Іду на ви! – баяли ворогам,
      ішли з мечем звитягу здобувати.
      Пішли ви на… – уже казали нам,
      спиняючи лиш натяк на дебати.

      Політ нормальний. Дай сюди кермо!
      І ніс за вітром… Відчуваєш – пахне
      за розою вітрів земне лайно,
      аж ружа чайна у буклеті чахне.

      Немає сенсу і нема мети.
      Розвінчані усі великі цілі,
      та, літачку, ти все одно лети
      до альбіносів, де всі негри – білі.
      21.11.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    218. * * *
      Ніхто тобі не друг, ніхто тобі не ворог.
      У цьому світі сам за все відповідай.
      Лежать не терезах дороги дні і порох,
      а ще жага бажань, гадюче слово «дай!»
      Дай, Господи, життя, багате і рожеве...
      Здоров’я, Боже, дай і силу молоду…
      Полюй на дичину, шуліко, вовче, леве!
      А ти, людино мрій, вистежуй суєту…

      20.11.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Гуркоче потяг
      Гуркоче потяг у чуже майбутнє.
      Минуле-жуйка липне до вікна.
      А за вікном повзе у очі сутінь –
      густішає, росте… уже стіна.

      А за стіною – пам’ять бездоріжжя.
      Аорту рвуть закличні голоси.
      Нічийна каменюка у підніжжя –
      не можеш сам, Сізіфа попроси.

      А за стіною – обрій сподівання,
      і галас правди лине до небес.
      Відлуння тоне в золоті мовчання,
      хіба що гавкне одиноко пес.

      А за стіною – воля і пророки:
      упав у руки перестиглий плід,
      в саду надії не стихають кроки,
      збирається ватага у похід.

      А за стіною – звичне перепуття,
      чергова осінь в кольорах війни.
      Гуркоче потяг у чуже майбутнє,
      з минулого узявши наші сни.
      19.11.2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    220. * * *
      Пожухло сонце, постаріла осінь.
      Імлою посивіли небеса.
      На сході трави у іржавих росах.
      Багряний місяць низько нависа.

      Статистика – незаперечна штука:
      сімох убито вчора на АТО –
      гуляє кирпа, біснувата сука.
      Ну хто її пристрелить, Боже, хто?

      Життя-мара сидить на чемоданах,
      і кожна ніч – натягнута струна.
      Ось блисне небо, заяріє рана
      і змусить болю випити до дна.

      Пожухло сонце, помирає осінь.
      Немов пухлина множиться печаль.
      В уставі згуб немає слова ДОСИТЬ!
      Катам за нього не дають медаль…

      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Скоро печалями стане
      Скоро печалями стане
      видиво днів золоте.
      Осінь – старіюча пані.
      Щастя у неї пусте.

      Небо сльозу покотило
      із олов'яних очей,
      а починалося мило:
      не біснувався борей,

      ледь золотилась діброва,
      днина ясніла теплом,
      до поетичного слова
      прагнула ніч з пером.

      Але торкнулися сині
      роси імлистого дня,
      тужні ключі журавлині,
      каркання вороння.

      Холодно стало і сіро,
      зблякли садові вогні.
      Сонечко не зігріло
      сонно-пожухлі дні.

      Скоро печалями стане
      мокра алея зітхань.
      Осінь, старіюча пані,
      стратила час бажань.
      2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. А дудочка кличе
      А дудочка кличе, а дудочка грає…
      Позичимо заступ: життя – котлован.
      Смарагдове поле поволі вмирає.
      Мелодію Верді завчив барабан.
      Усе, як по нотах: оголені Музи,
      на Заході – геї, були і єси,
      на Сході – топ-скрепи, зґвалтовані узи,
      і кров із аорти – поразка краси.

      А дудочка кличе, а дудочка грає…
      Керовані душі. Палає свіча
      не надто високо – над маревом-плаєм,
      та нижче від кари – сліпого меча.
      Тут люди як люди і землі родючі,
      та обшири миру зійшли нанівець
      і тільки бажання, єлейно-гадюче,
      навіює тишу: А хай йому грець…

      А дудочка кличе, а дудочка грає…
      Побачити Бога раніше за всіх.
      Симфонія віри, мелодія раю –
      в чотири копитця, під куплений сміх.
      Задушливо-тісно у храмі надії.
      Із шістки – у шістки, побивши туза.
      Приходить потвора: зведіть мені вії,
      хай землю втішає жалоби сльоза.
      15.11.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    223. Цей світ...
      Цей світ… він знову котиться кудись.
      Усі віки, поки «єси», котився.
      Всі думали: у Божу небо-вись.
      На півдорозі, мабуть, зупинився.
      Є точка неповернення, коли
      усяке благо покидають суті,
      а потім дотлівають у золі
      чи тонуть у кривавій каламуті.

      14.11.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Котилася торба...
      Котилася торба з високого гОрба,
      У ній торохтіла років коляда
      Скрипуча іржава крутилася корба,
      не маючи щастя, бо щезла вода.
      Варилася юшка для всякого люду.
      Стояли у черзі старі і малі.
      Кухмістери пійла чекали на юду.
      Такі є повсюди – в країні, в селі…
      Стояли, мовчали, бо слава героям
      ще в серці не вмерла. Спеклися уста
      усім, хто не вийшов героєм із бою,
      усім, кому воля і справді свята.

      Лукавий базіка поділить помиї.
      Із пам’яті стерті Майдану вогні.
      Не куля у лобі – краватка на шиї,
      у білому фраку на білім коні.
      Помпезні промови – натхненно і яро,
      та очі порожні за скельцями слів.
      Зі сходу новини наповнені гаром,
      у серці мовчання наповнює гнів.

      Скотилася торба з високого горба.
      У торбі здобутки – лихе та лихе.
      А юшка смакує? Іди та посьорбай,
      і слухай як дідько кепкує: хе-хе…

      12.11.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    225. діти часу
      біжать секунди діти часу
      погратися у день і ніч
      і не було ще ані разу
      щоб гра не вартувала свіч
      не полічить на небозводі
      отих свічок пекельна тьма
      їх при ясній вночі погоді
      і жодної коли пітьма
      вони горять як диво-квіти
      заради чого хто би знав
      і лиш секунди часу діти
      не мають для вагань підстав
      вони летять у світлі сонця
      за обрій сяючих світил
      немов комахи до віконця
      без навігатора і крил
      долають зоряні заграви
      поклавши на земну вагу
      непересічної уяви
      свою божественну жагу
      летять секунди неупинно
      у руслі зоряної гри
      а люди мислячи рутинно
      прожиті злічують роки

      2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Кораблик
      Зариблені рифи, залюднені речі…
      У кожного слова – своя голова.
      Кораблик із доку: засмолені течі
      і курс – вільне море, де доля нова.

      Де риба і рифи – життя й небезпека,
      три фути під кілем соленого дня,
      майбутнє для нині – жива іпотека,
      на палубі рішень своя метушня.

      - Підняти всі кішки, напнути гранд-парус!
      Рушаємо браття за обрій надій.
      Беріть амулети, лишіть слово каюсь,
      Вперед із розпуки у вирій подій.

      Дісталися обрію -сонце низеньке
      і хвиля-убивця оказії жде.
      - А де оте щастя для матері-неньки?
      Лиш небо імлою і вітер реве.

      Команда бунтує – немає дублонів,
      запас провіанту іде до кінця.
      І котиться чутка: на мостику клони,
      у вільному морі бракує тунця.

      Куди і навіщо – зчинилася буча,
      поділена правда… своя і чужа.
      Одна – недолуга, а інша – ядуча.
      І ділиться навпіл сум’ятна душа.

      Вертаємо вліво, в рубінові ночі,
      де щастя єдине єднає усіх,
      де сито і п’яно , де лунко регоче
      пуга у верхів'ї та свище батіг.

      А може, управо, де мужні корсари
      із рабської ниці гартують ножі.
      Над ними імлою клубочаться мари,
      ідуть серед літа осінні дощі.

      А може, як вийде, хай течії-мрії
      несуть і кружляють по колу чудес,
      де кожен оратор – за фахом повія
      і кожен вельможа – базікало-пес.

      А може, у гавань, до тихої бухти.
      Спочинемо трохи від ярих вітрів.
      В пліснявому раю сповільнені рухи,
      у сонне затишшя заховано гнів.

      Чим далі, тим гірше – дістали пістолі.
      У кожного слова – свої вороги:
      зневірені люди, керманичі голі
      і чорної вдачі родимі круги.

      І поки вагались, куди і для чого,
      зчинилася буря по імені шторм.
      Усім неабияк дісталось від нього,
      а дехто й погинув – акулам на корм.

      Залюднені речі, задимлені далі –
      приваблює сяйвом порочна зоря,
      і рвуться назовні трагічні печалі,
      і холодом віють всі теплі моря.

      Дай, Боже, їм сили, ума і бажання
      усупереч хисту здолати лихе
      і разом підняти вітрила єднання.
      Дай, Боже, їм вдачі спинити себе...
      2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. У колі жовтому круги
      У колі жовтому круги
      нанизані на вісь зітхання,
      і липне осінь до ноги –
      не перший раз і не востаннє.

      У шерехах бліда печаль
      збирає сумніви докупи:
      - Хіба тобі мене не жаль?
      Живу від злуки до розлуки…

      І мокра ніч чорніє сном.
      У тьмяно-жовтому віконці
      на антресолях хатній гном
      весну тримає у долоньці.

      Він випустить її, коли
      крізь листопади і завії
      дзюрків почує голоси,
      а обід неба посиніє.

      07.11.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Я єсть народ...
      Я єсть народ, я – рід, я аз воздам
      усім забродам, гнидам і іудам,
      які хвалились збудувати храм,
      а спромоглись на вбогу халабуду.

      08.11.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    229. люди гинуть...
      люди гинуть за драконів
      за ідею і метал
      божевілля перегонів
      боротьбу за п’єдестал
      люди гинуть за свободу
      чи за пута хто за що
      і нема рятунку-споду
      заховатись у ніщо
      люди гинуть люди тонуть
      та приходять ще і ще
      чи офірою дракону
      чи тире між Не і Се
      люди гинуть ліс рубають
      на хрести і на тріски
      прощавай зелений гаю
      заселяються гробки
      люди гинуть війни пошесть
      а ще з дурі чи ума
      не усім повага й почесть
      але всім яса і тьма

      19.09.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    230. медитація
      мало сущого
      в правді дужчого
      пошук ліпшого
      серед іншого
      мало віщого
      в слові вищого
      хиби вужчого
      в неімущого
      мало золота
      осінь сколота
      друзки холоду
      ще ізмолоду
      мало рації
      в моно-акції
      час прострації
      адаптації

      12.09.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Я вас кохав...
      Я вас кохав: а чи кохання може
      Отак в душі розвіятись на дим?
      Але нехай воно вас не тривожить,
      Не хочу вас печалити нічим.
      Я вас кохав безмовно, без надії,
      І ревнував, і долі дорікав.
      Я вас кохав, ще спогад серце гріє,
      І дай вам Бог, щоб інший так кохав.

      17.09.2015



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. ін мундо нон датур гіатус
      ін мундо нон датур гіатус -
      крім того що з іменем казус
      немає різких перепадів
      крім настрою і водоспадів
      немає речей випадкових
      крім виявів наслідкових
      немає бажань необхідних
      крім суто буденних лібідних.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Реферати... Трафарети...
      Реферати життя. Трафарети гріхів.
      Повернути назад – хто б того не волів.
      Але слово і час – паралелі епох.
      Якщо куля летить, не зупинить і Бог.
      Не маліє ріка. Кожна мить – інша суть.
      Ковалі угорі пай-підкову кують.
      Тиражі молитов і оаза мари,
      у жагучих пісках тільки білі сніги.
      Не грішити – грішу, як і сонмище тих,
      хто читає до сну житіє не святих.
      У дорожній сумі ні каміння, ні слів,
      щоб кидати у тло чи леліяти гнів.
      Може щось і було, але міль і роки
      розпанахали шви, поробили дірки.
      От несу реферат у шаблони чуттів,
      де товчуться усі, хто летіти хотів.
      Не святі, і горнят має стати усім,
      а у разі чого, є козирне «Сім-сім…».

      13.09.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Данайці або історичний похід
      Ми ішли із дарами і миром.
      Надихав із небес Волопас.
      Та вели себе люди нещиро,
      негостинно стрічаючи нас.

      Ці данайці, казали, злодії
      і найгірші із тисяч поган.
      Вони підлі й підступні. Їх дії –
      то завчасно надуманий план.

      Їх дари – лиш омана лукава.
      Їхній усміх – зміїне жалО…
      Так у часі котилася слава,
      що данайці – облуда і зло.

      А найбільш віщувала Кассандра,
      ота відьма, що в Трої жила.
      Її криків нав’язлива мантра
      будь-кого ошукати могла.

      І відтоді ми стали лихими,
      попри гени благої душі.
      Поскидали личини і схими,
      тож тримайтеся, честі мужі.

      Ось збудуємо башту-коняку
      почнемо історичний похід,
      на крутійство і хитрість усяку
      обрікаючи віру і світ.
      12.09.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Осені
      крамуєш духом наче оселедцем
      соленим пряним прямо із діжі
      кохаєш палко мед-вустами й серцем
      і мовчки умліваєш у іржі
      за що тебе любити не любити
      у пестуванні золотих гріхів
      ти є найкраща і навчаєш жити
      тужливим криком переліт-птахів

      12.09.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Чому не літа дні веселі
      Чому не літа дні веселі
      і не весни жагучий цвіт
      до поетичної оселі
      несе утомлений піїт?

      Яка печальна насолода
      і не пояснена жура,
      коли тьмяніє пишна врода,
      приходить осені пора.

      Не перші дні і не останні.
      Ось лист пожух, та ще висить.
      Йому освідчилась в коханні
      земного часу мертва мить.

      Ще мить… До чого? Вітрогону,
      що серце вистудить до дна,
      зірве чуттів зів’ялих крону?
      Заплаче пугачем луна…

      Чи до безликого смирення,
      коли із далечі зима
      наллє у міхи сьогодення
      отруту білого вина?

      Чом у фаворі листопади,
      де руни літнього тепла
      у смерку жовтої лампади
      летять у ніч, в антитіла?

      Напевно, Муза осеніє
      і фібрам ревної душі
      вже не горить, а тільки тліє
      порив на сонячні віршІ.

      06.09.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    237. Арсений-моджахед
      Я есть Арсений-моджахед:
      усы, бородка, пистолет;
      и автомат, и пулемет;
      и сам Дудаев руку жмет.

      Шлю всем привет издалека.
      Так, покуражился слегка –
      не меньше сотни положил.
      Кровавый пастор затужил.

      Его поменьше счет пока.
      Отдача, блин – болит рука.
      Устал зарубки нарезать.
      Вот снова лезут… вашу мать.

      Вчера вот пленного пытал,
      носки свои под нос совал.
      Хотел трусы, но воин плох
      и от носков чуть не издох.

      Аллах велик и бог не мал.
      Намедни здешний аксакал
      мне рок фатальный предсказал,
      судьбу в миноре показал.

      Таись, мол, Арс, плохи дела.
      Россия – мерзкая страна.
      Пройдут года, ее спецы
      тебя узнают. Сбрей усы,

      меняй походку, бизнес-план,
      купи себе служебный дан.
      Потом продай, опять купи.
      Следы таи, ты понял, пи…

      Ну что сказать? Сошел с ума –
      вокруг такая кутерьма.
      В мои-то юные года
      всего полметра борода.

      Потом побрею, а пока…
      отдача, блин – болит рука.
      Вот снова лезут, вашу мать.
      Иду атаку отбивать.


      10.09.2015



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    238. У колі, поза колом, на кривій...
      У колі, поза колом, на кривій –
      варіативні пошуки удачі.
      Не маєш хисту? В епіцентрі стій:
      міняти мідяки, давати здачу.
      А на стиканні всіх координат
      лишень зеро і ні на йоту більше.
      Хіба що нуль, родимий дублікат,
      махне рукою: Не було би гірше…
      Під мушлями – замулені роки.
      Над мушлями – три вдихи до поверхні,
      де вік-акула сточує клики
      о протиріччя золота і черні.
      Міні-подія: ім’ярек-поет
      віршує слинотечею у вуха.
      Заходить юна Муза тет-а-тет,
      аби у голові джуміла муха.
      Сафарі, селфі, золотий батон –
      дрібні деталі марева величчя.
      І Каїн зарядив уже патрон
      стріляти брату у земне обличчя.
      Було би сили полюбити світ –
      віднести ту любов на депозити
      і, збагатившись на укосі літ,
      у мирі зі собою ще пожити.

      08.09.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    239. Жартівливо-довільний переклад відомої поезії
      Я вас любив… або кохав, не знаю.
      Немовби сяйво вимкнули в душі -
      а там чуття… їх в сутіні шукаю:
      стрибну у гречку, гляну у кущі.
      Якщо любив, то переважно мовчки.
      Якщо кохав – трусилася земля.
      А ви пішли без спідньої сорочки,
      хто вас таку полюбить так, як я.

      07.09.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. І знову осінь...
      І знову осінь… Не набридло, друже,
      із року в рік чекати на дива?
      У вальсі смерті лист покірно кружить,
      несе додолу золоті слова.
      А осені бракує зорепаду.
      Куди їй, жовтолицій, до небес.
      Отож, ґаздує у покровах саду,
      де у кущах скавчить заброда-пес.
      Ще молодий, і осінь ця є перша
      у череді наступних. Може й ні.
      Іржаве хутро, вочевидь – не векша,
      але і дні, немов на чужині.
      І знову осінь… Теплі та холодні
      її долоні на висках життя.
      Під пальцями пульсує час-сьогодні
      і песика тремке серцебиття.

      05.09.2015



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    241. Ліва нога
      Я маю ноги – праву, ліву.
      Ота, остання, вищий клас.
      Скажімо, текст пишу про діву,
      нога нервує: ловелас!

      І миттю ручку забирає:
      - Агей, писако, одійди.
      А тут і Муза прилітає.
      Наллє чарчину… не води.

      Та я не трачу сили всує.
      Лягаю спати – не біда.
      Нога і наголос пантрує,
      і образ-диво сповіда.

      І так напише солоденько,
      що хоч до лоба прикладай.
      Туди, де пал живе пісненько
      або шумить дубовий гай.

      Мо’ хто наклав на тяму вето?
      Сама не здатна до письма.
      Моя ти, ніженька-кебето,
      без тебе опусів нема.

      04.09.2015



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    242. У осені свої пріоритети
      У осені свої пріоритети –
      сховати за імлою обрій дня,
      рознести жовто-сяючі буклети,
      у сіру даль пришпорити коня.
      І задощити після перемоги
      над марами колишнього тепла,
      і плакати у вікна до знемоги,
      минувшину змиваючи зі скла.
      А нам своє – любити світлотіні,
      прийнявши суще, осені ходу.
      Вряди-годи пустити в душу ліні
      поцінувати джазову сльоту.
      Воно, осіннє, також не довічне.
      Ось догорить його зануда-сплін,
      завиє вітер в ретро-пересічне
      і засміється білий арлекін.

      03.09.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Подяка небу!
      Подяка небу! Попустило…
      Хмарин імлистих табунець
      у широчінь свою пустило
      і спека спала – хай їй грець.

      А завтра дощ, натхнення висі
      нести на землю диво-дар –
      поїти з Божої криниці
      задухи літній календар.

      Ти так палило, шаленіло,
      о сяйне літо бога РА,
      що охолоди прагне тіло
      а також поле, ліс, трава.

      Подяка небу. Акт осінній
      іде за літнім – часу зов.
      Сміється одяг над бікіні:
      - Пора тобі, устиде, в схов.

      03.09.2015




      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Купують мир
      І знову кров. Заради чого?
      Немає логіки війни.
      Шляхи до миру – свій на свОго
      і гинуть люди без вини.

      І гине віра… чи довіра.
      І плаче мати. Кожен раз
      граблі ті самі. Інша міра
      гемблює душу в той же паз.

      Блукає доля… чи недоля
      у лабіринті самоти.
      Сміється ворог: ось вам воля,
      дитя омани й марноти!

      І тане мрія. Буде світло
      в кінці дороги чи війна
      свинцем начинить юне тіло?
      Купують мир. Яка ціна?

      01.08.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Панянка осінь
      Панянка осінь чимчикує,
      легке замріяне дівча.
      Принади літа ще не всує
      у ритмі танцю ча-ча-ча.
      Прозорі зорі вересневі,
      серпанки білі у ріки.
      Звичайно, руни не липневі,
      але й корити не з руки.

      Минає час, вже пані зріла
      в оточенні своїх принад.
      Там остудила, тут зігріла
      і люляє багряний сад.
      І літо дідове запросить
      (ефірні залишки тепла)
      на вальс осінній. Сиві роси
      торкнуться сонного зела.

      Ще далі час – уже безсила,
      іде в убогому вбранні.
      Куди дівча поділось миле
      і амазонка на коні?
      Уста зів’ялі, очі-стріли
      нездатні вразити мішень.
      Холодні ночі зволожіли,
      кульгає служка, куций день.

      Усе минає - хто не знає,
      але щоразу, як огонь
      в жіночім серці запалає,
      то догорає біля скронь.

      30.08.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    246. А правда, що осінь фригідна
      А правда, що осінь фригідна
      і бабине літо – обман?
      Фліртує… На більше не згідна.
      Пологи псуватимуть стан.

      А хто залицяльники? Вітер –
      проноза, Спіноза, штукар.
      Шукає листочки для літер
      і в’ється, бабій, біля хмар.

      А ще стукачок, вуйко-дятел,
      зі струсом кебети на ти.
      Ну що із болящого взяти?
      Піднести гарбуза: лети!

      А може, у Ра, бога Сонця,
      до осені є інтерес?
      На огляд прислав охоронця
      і кілька земних поетес.

      А ще є… не варто гадати.
      У марах блукає вона.
      Тасує підпалені карти.
      куштує терпкого вина.

      29.08.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    247. «Парус, порвали парус…»
      «Парус, порвали парус…»
      Вип’ємо ще вина.
      Хто тепер скаже: каюсь?
      Навіть, якщо війна.

      Навіть, якщо Іуди,
      ідоли та мара,
      і божевільні люди
      вірять якомусь "Ра..."

      Ще не горять континенти,
      але вже тліє шнур.
      На ніч п’ємо абсенти.
      Душу терзає бур.

      Знову порвали парус.
      Зшиємо інший. Ні?
      Хто там рече: не каюсь…
      Добре йому на дні.

      28.08.2015



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    248. * * *
      Обрізані слова немов би іудеї
      І вибору нема коли нема ідеї
      Чи ода чи хула доречні і не дуже
      Не сип на рану сіль о красномовний муже
      Баюри без доріг на ягідних полянах
      Луна дитячий сміх і гоїться вже рана
      Тримай життя за ріг воно таке жадливе
      І юно-говірке і постаріло-сиве
      Навколо слів слова обрізані крилаті
      І для простих умів і для бучної знаті
      28.08.2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    249. Ось ти живеш...
      Ось ти живеш усталено роками,
      а десь у далині іде війна.
      Зриває ім’ярек себе у храмі –
      за вічний рай заплачена ціна.

      І гинуть безневинні, винні знову
      керують і наказують: Іди!
      Корися заповіту, владі, слову…
      Ще не біда, ще тільки півбіди.

      Але буття несе свої мотиви,
      чуже «болить» ховає в суєті.
      Копаєш бульбу, обриваєш сливи,
      і пишеш оди власній доброті.

      І забуваєш, що усе відносно:
      і спокій твій, і праця, і любов,
      бо біль живе із горем суголосно,
      щодня собі шукає свіжу кров.

      Рука війни, кістлява і пекуча,
      дістане мир і на твоїй землі,
      і тихий день розвіє чорна буча
      із Каїном на тлінному чолі.

      Тримаймо кулаки за Божу кару,
      яка колись збере лихе в одно
      та й упакує у нетлінну тару
      і відішле прямісінько на дно.

      У тартарі нехай себе мордує
      уся та негідь, покидьки і зло,
      Є інші люди, їм життя не всує.
      Чи буде так? Хотілося б зело…

      28.08.2015



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    250. * * *
      І знову смерть, триклята згуба,
      у дім комусь несе біду.
      Коли та «міль» уріже дуба?
      Коли вгамує Бог орду?

      Коли… коли? Нема одвіту.
      Читає пастир парастас.
      І плачуть діти заповіту.
      Сміється аспид водночас.
      27.08.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    251. По дорозі...
      По дорозі, вік за віком,
      перевальцем по прямій
      сунуть мрії – хто під ніком,
      хто ціпок ховає свій.
      А обабіч, при дорозі,
      розрослася хаща тьми.
      Блисне світло. Там, на розі,
      перевірка, хто є ми.
      У достатку, у халепі
      з вітром в полі, в голові –
      доганя обранців хепі,
      усіх інших се ля ві.
      Ідемо у ніч, за обрій,
      там, де сонце устає.
      Напереді сенс-добродій
      і позаду – не своє.
      Плевели і зерна биті,
      лиходії та святі
      миють ноги в море-житі,
      у прадавній чистоті.
      По дорозі, вік за віком,
      з правом судиться суддя.
      Хабарі і телефони –
      діти судного буття.
      У колонах – трубадури,
      скрепи, стяги і мара,
      чорна пустка квадратури,
      Магометова гора.
      Ідемо. Усе за планом:
      втіха, каяння, печаль.
      Хто босоніж, хто із крамом,
      що украв – лишати жаль.
      Є рівняння не тотожні
      і тотожні абияк.
      Дні пустотні чи порожні.
      Не вмовкає брех собак.
      Все патьохи та патьохи.
      Індекс щастя на чолі.
      Завелися воші, блохи
      від тяжіння до землі.
      Словом, ділом та віршАми
      виростає мрії птах –
      в небі змій летить під нами
      на семи людських гріхах.
      26.08.2015




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    252. І шерех слів, і шепіт тиші
      І шерех слів, і шепіт тиші –
      осіннє шамкання життя.
      Гору лоскочуть в нірці миші.
      Гора сміється як дитя.
      Над полем ніч зірками сяє,
      філософ-місяць їх пасе.
      Зашелестів зефір у гаї.
      Приніс новини: те та се...
      Жовтіє спід. Підліску хаща
      уже підпалена огнем.
      Час-Герострат і осінь-праща
      зело вражають пал-мечем.
      Притиш ходу і зупинися –
      маліє день на терезах,
      принади віку в синій висі
      сидять у колі по кутах.
      Слова і числа мелють жорна,
      принади падають з кутів.
      Ось юна, зріла, сиво-жовта…
      А ти якої би хотів?
      Скрегоче вісь Землі вертіння.
      Наводить стрілки Годинкар.
      Усе минає. Ера тління
      приспить жагу, заллє і жар.

      24.08.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Інтимне
      Хамелеон і махаон з одного світу.
      Шукає кожен для життя собі кобіту.
      А ще людина як дитя жаги і неба.
      Обидві статі рвуть плоди – чогось їм треба.
      У цьому хаосі бажань життя вирує,
      а вуйко сенс лежить собі, у вус не дує.
      Жива клітина від амеб і до людини
      з останніх сил долає путь на топ-вершини.
      І тільки дух переведе, як знову лізти.
      Я підбираю собі темп. А може…, злізти?...

      22.08.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    254. А чи є кола без кутів?
      А чи є кола без кутів?
      Усе овали і овали.
      Здається, йдеш куди хотів,
      а там тебе і не чекали.

      І повертаєшся назад,
      у геометрію безсоння,
      а там війна і бувший брат,
      убивця «завтра і сьогодні».

      І так захочеться життя,
      не імітації… не драми,
      коли скалічене дитя
      і бездиханне тіло мами.

      А ще є путь – стезею слів,
      де розіп’яті й невмирущі,
      поправши смерть, леліють гнів
      на сон мари і справи сущі.

      І там стіна, як мавзолей,
      і знак табу на лобі часу.
      Хранитель догми та ідей
      на святі у хмільного спасу.

      І ти ідеш у іншій бік –
      індиферентні межі, грані,
      тузи побиті, дама пік,
      козирка зоряної хлані.

      Де всі живуть у позі ню
      своєї дурості чи «дурі»
      і вигин лінії вогню
      не відчува на власній шкурі.

      Є ще дорога – в нікудИ,
      у майбуття за частоколи,
      у поки ще живі світи
      і не багряні видноколи.

      А там мана і містер "ікх"
      і променіють чорні маки,
      усе оцінено на фікс
      у рік азійської макаки.

      І крутиш гирю у боки,
      і наливаєш оковиту,
      щоби не ганити роки
      і королів, і їхню свиту.

      І що то є? Хіба не кут,
      сліпа дорога лабіринту?
      Сидиш у лазні, поруч Брут.
      Утерти піт дає хустинку.

      І ти подякуєш йому
      за ніж у схові, а не в серці.
      Міняєш соло на юрму,
      на автомат і мокрі берці…

      22.08.2015



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Старий філософ Чень
      Старий філософ Чень-дивак,
      «неграмотний і безталанний»,
      сидить на призьбі, п’є первак
      і пише вірші бездоганні –
      про кошт життєвої суми,
      про суть речей і речі суті,
      про сни пророчі і уми,
      які до скелі мар прикуті.
      Усе не просто у бутті,
      але на те він не зважає,
      шукає сенси і путі,
      із котиком у шахи грає.

      Старий філософ Чень від нас
      живе на сході в закуточку
      і кожний день у ранній час
      вдягає вишиту сорочку,
      щоби стрічали сонце дня
      стьожки і чорні, і червоні.
      Опісля ослика-коня
      веде в Пегасовій опоні.
      І об’їжджає все навкруг
      і оком ворона пильнує,
      аби крутився неба круг,
      аби все прісно і не всує.

      Старий філософ Чень-поет
      пасе отари слів і Слова.
      Його підпаски - Інтернет
      і українська рідна мова.

      21/08/2015



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    256. Коли закінчиться війна
      Коли закінчиться війна
      на цьому світі чи на тому,
      наллє судьба усім вина:
      - Кидай АКа, іди додому.

      І ти підеш крізь пелену
      своєї муки і чужої
      нести чи брати данинУ,
      а поруч вбиті, не герої...

      Коли закінчиться війна,
      така чужа у мирнім домі,
      то запече вночі ціна,
      а може, просто струмінь крові.

      А може, просто мари сну
      тебе візьмуть, липкі, за горло,
      штовхнуть униз – іди по дну,
      а там самотньо лячно голо...

      Коли закінчиться війна,
      не озирайся на руїну,
      щоб не вернулася вона
      на нашу землю, в Україну.

      Пройдуть літа і сивина,
      і нагороди, і печалі
      наллють тобі іще вина,
      щоб ти тесав свої скрижалі.
      Коли закінчиться війна...

      20.08.2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    257. Різне-3
      * * *
      Стікає біль по лезу дня
      і гусне на дозвіллі
      віршІв, мереж, коментаря –
      в дорозі і застіллі.

      Сумні чуття, тужні слова…
      Та час не повертає
      ту мить назад, де кров жива
      ще душу зігріває.

      Загибель перша – вияв зла.
      Всі інші – лік утрати.
      Їх розчиняє колір тла
      і звичка умирати.

      * * *
      І хто тепер не ганить цю війну?
      Хіба що недолугий чи лінивий.
      У маренні, при тямі, напівсну
      шепоче Муза: ти такий сміливий…

      По суті треба мало духу й сил,
      щоби кричати: ти, війно, є сука!
      Багато більше на краю могил ,
      коли горлянку стискує розпука.

      * * *
      І допоки живий, ти щасливий.
      Просто щастя несхоже у всіх.
      Хтось багатий і ликом красивий,
      хтось негоди збирає у міх.
      Все відносно у світі пізнання
      і до банку земних величин
      час кладе під процент зберігання
      хто є ангел, а хто сучий син.

      2015




      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    258. На черзі осінь
      На черзі осінь. Літню спеку
      не остудили ще вітри,
      але за чверть… Будує Мекку
      сонцеуклінна вись гори.
      На хадж ідуть холодні роси
      і перша жовта сивина.
      Лякають ночі чорні грози,
      напившись сонця і вина.
      У храмі часу – штурханина,
      товчуться дні та місяці.
      І вхід, і вихід – горловина
      для козенят і для вівці.
      Штовхає день собрата в спину
      у цій одвічно плинній грі.
      Мішає чорну й білу глину
      гончар зірковий угорі.
      Йде караван, на черзі осінь
      і звично вертиться Земля.
      Погоничі ще поки босі,
      та у стерні стоять поля.
      І нас несе кривою кола,
      хоча ріка уже не та
      і суєта, буденна й гола,
      роки міняє на літа.

      16.08.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Душа радіє...
      Душа радіє, як зоріє
      у світі шоу хист її.
      Тримає долу зваби-вії
      і рвійно гляне: Це – тобі!

      Читаєш, може й невмируще,
      не гра престолів – гра ума,
      де красотою сяє суще
      і хиби явної нема.

      Тож не щади свої коліна
      у храмі грацій і краси.
      Підуть чутки і зійде піна.
      В хоралі – чулі голоси.

      Але, о душе, в лоні слави
      така сумнівна зоре-мить.
      У гожий день, у ніч заграви
      вона однаково тремтить.

      Ти знаєш, душе, – війни, сльози,
      і нагла смерть, і трупний дим,
      останній путь, криваві рози
      не мають потягу до рим.

      А ще, о душе, все минає…
      Цю мудрість персня знає світ.
      І вершник-час летить над гаєм,
      несе подалі від софіт.

      А втім, як маєш голу босу
      свою затяту правоту,
      неси на суд (осанну? осуд?)
      надії вічної тату…

      2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Ховає ніч зірковий талісман
      Ховає ніч зірковий талісман
      в імлі думок захмареного неба.
      А може, все – ілюзія, обман
      і кожен лиш слуга, по суті, его?
      До вічного немає запитань,
      але до миті: бути чи не бути?...
      У сенсі невмирущих сподівань –
      шукають долю між «ніде» і «всюди».
      Не осягнути світлої мети,
      блукаючи у марах «перемоги».
      Безвихідь там, де люди і світи
      будують на чужій біді чертоги.

      2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Сорок ртутного плюса
      Я дивлюся крізь пальці : утікає в пісок
      гравітація слова, вар ніяких думок.
      Атрофія бажання не стискає кулак.
      Сорок ртутного плюса – є такий зодіак.
      Бедуїни-поганці – каравани жари
      з Аравійського краю привели як дари.
      Серпень – золото літа, пожовтіло зело.
      Спас медовий у храмі витирає чоло.
      Я дивлюся крізь пальці: капіляри жаги
      безтілесно-беззвучні і не мають ваги.

      14.08.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Клас!
      Тисячоліття до ума і вміння
      ішли угору і росли числом.
      Точили древо, кістяки, каміння.
      Учились жити між добром і злом.
      І ось тепер, фактично на вершині –
      люби себе і лайкай слово «Клас!».
      І що з того, що світ на волосині
      і унизу чекає «Фас!» фугас.

      13.08.2015



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. І знову про час
      Володар час, зірковий майстер,
      митець, художник, кутюр’є,
      малює світ, псує фломастер,
      та не біда – ще досить є.
      Невдало скраяв – у корзину.
      Така є кнопка «деліте».
      Чорніє час у злу годину
      і геть жене усе святе.
      Коли вдається, час осанну
      співає ладу і красі
      та днину, тиху, не захланну,
      купає в ранішній росі.
      В його творіннях ми – олія,
      живі мазки земного дня,
      якби іще не амнезія,
      не суєта, не біготня.
      Усе дороги і дороги,
      де перечепи, твань баюр.
      Отож всі погляди під ноги –
      там проза яви без купюр.

      А час не відає спочину.
      Сізіфа труд – то не його.
      Шукаю риму в цю хвилину
      і не находжу крім «Ого!».
      Оце Ого є дивування
      (ушир і вглиб кінця нема),
      німе питання споглядання
      і розпач бідного ума.
      В уяві цокає годинник,
      а час зоріє угорі –
      і, мов картяр, цей мега-чинник
      тасує світ у мега-грі.

      12.08.2015



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    264. І буде свято...
      Минають терміни і люди,
      буття велике і мале.
      І знов народжуються Юди
      і слово зраджують, але:
      минуться долі викрутаси,
      платня зросте у кілька раз,
      ярлик «народ» піде у маси
      і догорить російський газ.
      І буде свято без реклами,
      бо українська – то душа,
      коли за тином ознак драми,
      її це дуже потіша.

      08.2015



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Чого ти маєшся...
      Чого ти маєшся душею?
      Чого бракує у житті?
      Лелію ніжну орхідею.
      Стоїть у затінку в куті.

      Вар’ятка киця-м'ясоїдка
      смакує листя, пелюстки.
      Квартири обшир – то їй клітка.
      Отож не ганю, не з руки.

      Десь іншій вимір, інші люди
      і неповернення круги,
      свої Гертруди і Бермуди
      та пересмішники-боги.

      Чого ти маєшся? Рікою
      тече у вічність суща мить
      і кличе вік: пливи зі мною!
      Допоки в русі, не болить.

      І сни летять у срібні висі.
      Їх зупиняють сльози хмар.
      У сонне небо не дивися –
      розбився сонячний Ікар.

      А є, хто скаже: час і простір –
      це паралелі чи кути?
      Людське життя – безлюдний острів,
      де хатні муркають коти?

      Це не біда – чогось не знати.
      Є інша «кара» – знати все
      і всіх навколо пригощати
      своїми Его та Есе.

      07.08.2015



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    266. Пі...
      Криву життя ділю на вектор руху,
      а ще на вік, регалії, добро…
      Зусиллям тями завершив потугу,
      себе втішаю: частка – не зеро.

      Дивлюся – трійка, кома, одиниця,
      іще четвірка, далі довгий ряд.
      Сумбур ума, наука як чортиця –
      у осені ні ліку, ні курчат.

      Така вона – мозаїка дороги,
      де лабіринти, мури і кути.
      П’ядь толочити не шкодую ноги,
      питання лиш:навіщо і куди?

      І знову перехрестя. Вітер свище.
      Ліхтар життя моргає на стовпі.
      Я зрозумів, усі ті цифри вище –
      то не число, а просто слово: «Пі…»

      06.08.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    267. Оберіг
      Стою на перехресті. Вітер свище,
      гойдає на стовпі ліхтар доріг.
      Той оком зеленіє – тим, що нижче,
      і маковіє іншим. Оберіг?…

      Куди іти? В полоні злої втоми
      втолочена роками кожна п'ядь.
      Згадав юнацтво, шнур зіпсутий в домі.
      Тоді я вперше матюкнувся: «… лядь!».

      Усе колись буває з нами вперше
      і непорочне наживає гріх.
      Та менше з тим, а може з тим і менше –
      падіння юні навіває сміх.

      Себе утішу: то усе рефлекси,
      позасвідомі прояви чуття,
      коли напруги електричні «рекси»
      чинили замах на моє життя.

      Солену ниць накочує на берег
      брутальний вал – його причинна суть:
      погана звичка чи останній келех,
      або душі цинічна каламуть.

      Я лайку не возношу до пошани.
      Цей імбецил давно уже герой,
      але коли тілесні ниють рани,
      із уст злітає: «…лядь», а не «ой-ой…».
      04.08.2015



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    268. Покоси
      Небесні роси. Бог клепає коси
      косити Космос.
      Ще сад шумить і галасує світ,
      та тягнеться рука зірвати плід.
      Польоти уві сні і наяву.
      Тримай, людино, зранену зорю,
      щоб сонце не упало у покоси
      і не буяли в ніч криваві грози.
      Причина всіх знедолених часів
      не фатум долі і не Божий гнів –
      тварини закуток в людській душі,
      де хижаки, і рідні, і чужі.

      03.08.2015



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    269. Оте, що
      Оте, що «є», і те, що «має бути»,
      розведені на рингу по кутах.
      Одне снагою напинає груди,
      а інше на тремких стоїть ногах.

      Добро і зло – одної долі грані.
      Нові ворота та старі «козли».
      Липневі ночі зорями духмяні.
      Кому, за що, а головне, коли?

      Зійшлись у герці. «Є»…, ач, здоровило,
      за опонента більше у рази.
      Віками скрути жИло, не тужило,
      вкорінене у думи і ази.

      А «має бути» – недолуге й кволе,
      мана ілюзій, віри, сподівань.
      Бажання щирі, але тіло голе –
      об’єкт для пересічних кепкувань.

      Тримаю кулаки за «має бути».
      Надія ще жива у сущу мить.
      Скоріше би сконали Юди й Брути,
      бо те, що «є», у печінках сидить.

      25.07.15р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    270. * * *
      Межа і міра – раціон,
      бо більше домислу, ніж правди.
      Ідуть торги, аукціон
      ніяк не менше, аніж завжди.
      Не зброя – слово, але біль
      цілком реально дошкуляє.
      Мов у розпечену купіль
      душа оголена пірнає.
      Її б чуттям – бронежилет,
      щоб рикошетили образи;
      до рук – заточений стилет,
      разити погляди і фрази.
      А уночі душа живе
      у світі зоряної ласки,
      де перемир’я снігове
      ховає сон до міні-казки.
      Перетинаються шляхи,
      слова, бажання і надії,
      а крізь віки летять птахи
      послання миру від месії –
      любити інших, як себе
      (без благодійної подяки),
      якщо лиш в серці не цабе
      зарозумілої ознаки.

      16.02.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    271. Хворіє час
      Хворіє час і аура мутна.
      Немовби тіні устають із хлані
      (смердючої, разючої, без дна)
      і чорні руки тягнуть до гортані.

      І схлипує безсилля сліпоти,
      і хлюпає багно, лякає молох.
      Але... дорога і потрібно йти.
      І куриться услід до неба порох.

      Не осягнули вічності буття,
      та осягнули вміння убивати.
      Німіє час і навіть сам Суддя
      не відає, як лихо вгамувати.

      У зоряних очах ми – куца мить.
      До нас і після нас – безодня віку.
      Та тисне на курок безумна гидь
      (нещадних пішаків будь-де без ліку).

      У світі, де щоденно ллється кров,
      Грааля не знайти. А чи шукають?
      Ламаючи гуманності остов,
      бери АКа, добродію… Чекають…

      05.02.2015



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    272. Півсвіту...
      Півсвіту плаче, півсвіту скаче.
      А що удієш? Таке життя.
      Ось тут весілля, ось плине кАча.
      Дороги щастя і небуття.

      Пирують гулі, дзвенять бокали.
      І п’яний гомін, веселий сміх.
      А поруч горе. Його портали
      відкриті навстіж у білий сніг.

      Нечулі цифри. За ними долі.
      Ядуха раю чи біль земний?
      Насип на рану дещицю солі.
      Пектиме яро – іще живий…
      04.02.2015



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    1. Влада...
      Не мудреці, учені та поети
      на троні світу. «Золота» орда
      собі купує владні еполети,
      і це найбільша із усіх біда.

      Не ум благий, а фарисейські лікті,
      уміння «Я» творити із словес
      і розкидати ошуканства сіті –
      ось путь ординця до земних небес.

      Із тих висот лигають собі сили,
      щоб вічно панувати, як царі.
      А унизу криваво рвуться жили
      від спротиву до тих, що угорі.

      30.01.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      Усі ми ходимо під Богом,
      крім Бога, звісно. Він один
      пильнує все осудним оком
      із висі вічних величин.

      Якщо є віра, легше жити
      і суть – не страх, бо є душа,
      яка воліє світ любити,
      а не себе у світі зла.

      30.01.2015



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. Таке собі життя
      Таке собі життя – у просторі і часі,
      у сяйних кольорах, смерканні та імлі.
      Такі собі чуття – до світлотіні ласі,
      багатоликі діти: ніякі, добрі, злі.

      Зима із білих мрій. І «їнь» супроти неба.
      Байдужий погляд зір із далини віків.
      Коли прийде КоЗа, згорить найтонша клема
      гармонії надій і блуду язиків.

      А поки що лежи в руїнах, Вавилоне.
      Із пазурів кляття сочи у хижу кров.
      Усе було колись – майбутнє, Слово, клони
      із тезою війни: убий чужу любов…

      29.01.2015



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    4. Втрати і набутки
      Втрати і набутки, паралелі днів,
      у суму дорожню – це життя архів.
      Час минає швидко – важчає сума,
      і чогось бракує, і когось нема…
      За спиною вибір – множити на нуль,
      напереді ями – схованки від куль,
      тих, що не вбивають, та приносять страх:
      ось душа полине і зотліє прах.
      Втрати не вернути й надбання такі,
      що не розумієш, гожі чи гіркі.
      Далина дороги і мільйони ніг
      топчуть тротуари і кривавий сніг
      Над усім цим небо і зоріє світ.
      А якби спочатку і не рвати плід?
      І ходити вічно в пахощах садка,
      де немає болю тужного рядка.
      де Едем пакують у життя сувій,
      у кущах сумирно доживає Змій.
      Але так не сталось – запали свічу
      і подякуй Богу: Господи, живу…
      А навпроти «Князя» – чиєсь мирне «Я»,
      добігає ера синього Коня.
      Миротворців досить, миру лиш катма
      і ржавіє кров’ю друга вже зима.
      Веремія скону із сліпих вогнів –
      втрати і набутки у суму років.

      26.01.2015



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. Я – Волноваха! Я – уся країна…
      Я – Волноваха! Я – уся країна…
      У небі «тиші» каркають круки.
      Притомлені надіями роки
      накочує і стишує руїна.
      Було усяке: рабська ниць покори
      і дух стихії, де ярився гнів;
      поміж злоби, безумства і вогнів
      сходились у бою вода і гори.
      А потім знову опертя жевріло,
      щоб шалом смерті сколихнути світ
      у дев’ятнадцять заповзятих літ,
      поклавши за свободу душу й тіло.
      От і тепер смердюче поле битви
      отруює людину день за днем.
      Освячене жагою і вогнем,
      шматує час гаряче лезо бритви.
      Я – Україна! Волноваха – капля
      із повноводдя тужної ріки,
      де нагла гибель, чорнорота чапля,
      визбирує погаслі вже зірки.
      Я – Волноваха, Іловайськ і ДАП!
      Уся країна кровоточить болем
      і шви минулі розриває з боєм,
      а десь лютує в ярості сатрап…

      23.01.2015



      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    6. У шерехах ночей...
      У шерехах ночей зимова сплячка
      весняної жаги і сподівань.
      Небесна притомилася конячка
      А раптом у кінці чергова хлань?

      А шлях важкий – тремтять і круп, і ноги,
      судомою бере утома м’яз.
      Назовні – твердь, внизу – багно дороги
      і окрик «Вйо!», що ріже навпіл час.

      Не іскри з-під копит, а баговиння.
      І сухожилля, наче тятива.
      Іржаві плями – крові ластовиння.
      Скоріше би смарагдова трава.

      По ній уранці – босими ногами.
      Сріблясті роси, як купіль життя…
      Щоб не пекло убивчими вогнями,
      не плакало налякане дитя.

      Але не нині. Нині – мряка стужі,
      вологий сон, завожена постіль;
      яса вітрин, вино, японське суші…
      і сум душі, означений як біль.

      Життя вмирає сущими смертями
      і пахне гаром – догоряє степ.
      Одвічне небо оберта над нами
      добро і зло, магічний свій вертеп.

      Ворота сині. Стишує коняче
      і наостанку рже у марний світ.
      Тепер козлине, може і козляче,
      гонитиме по колу кодло бід.

      Сьогодні кров, а завтра миру тиша.
      І навпаки. Це круговерть мари.
      А десь шкребе в безодні долі миша,
      ховаючи до нірки сон гори.

      14.01.15



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. Поет і муза
      Поет і муза. Ранок шкереберть.
      А так кортіло спати о четвертій,
      але, поете: жіночку не сердь,
      якщо собі не хочеш римо-смерті.
      Отож терпи усяк її каприз,
      іди у ніч, як мачо на арену,
      своє робить. За те отримай приз –
      ошатне слово і жагу натхнену.

      23.12.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. Час
      Лінивий час втікає у пісок
      і висихає на долонях мрії,
      зове у тишу сонних подушок,
      бере в полон бажання, руки, вії.

      Цинічний час висміює усе
      і біле одягає в чорні шати
      та ниць душі на публіку несе,
      натільне шмаття виставляє з хати.

      Байдужий час минає біль і сум,
      не озирнеться на «Помилуй, Боже…»,
      бо є життя і є одвічний тлум,
      і хай справує кожен, хто як може.

      Панічний час боїться всіх і все
      і крик «Рятуйте!» носить у кишені.
      У білий день задвірками повзе,
      тамуючи від видиху легені.

      Лукавий час обмане, заведе
      і у багні спокушеного кине,
      діяння грішні видасть за святе
      запросить до неправди на гостини.

      Непевний час – ні віри, ні доріг;
      блукати, не знайти, не осягнути.
      Навколо ходить звір «багаторіг»
      у пошуках примарної спокути.

      Мінливий час – немов один за всіх
      і звідусіль лунають застороги:
      що вчора жменя, то сьогодні міх;
      що вчора лаз, сьогодні вже дороги.

      Разючий час – і розбрат, і війна,
      і зубожіння краю та родини.
      Убити Змія, далі – посівна
      зубами у ріллю людської днини.

      Злодійський час – безкарності вино
      смакує і наповнює бокали.
      Ясон і Ка поцупили руно
      і нинішні натхнення теж дістали.

      Дволикий час – багатий на жнива
      людських чеснот, що визріли у вади.
      Обіцянки наповнюють слова,
      а ті сідлають пафосні посади.

      А вічний час на персні мудреця
      свої гріховні зирить іпостасі
      і витирає маски із лиця,
      неначе дошку вчителька у класі.
      30.12.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. Лот за мільйон - Світлана Козаченко
      Кровавый ход. Круша костей оскал.
      Терзали плоть… Мечем, ножом, зубами.
      И веки тяжелели. Гул стоял,
      вползая в горло сгустками-глотками.

      Вдыхали вонь. Чужую жизнь и тлен.
      Мы всасывали тошный запах тины.
      Питались смертью.
      Спали на земле.
      И в засуху лизали воду глины.

      Ее мы добывали из глубин…
      Туда же трупы смрадные кидали –
      тела из струпьев и гнилых морщин
      не для еды: ножи не очищали

      от боли, пота и кровавых слез…
      От ярости и постаревшей злости…
      А кто не мог – между камнями полз.
      Мы к правде шли, непрошенные, в гости.

      Нас вел Никто. И стали мы Никем,
      в песках сыпучих потерявши сути –
      людей иль Бога?...
      И вопрос Зачем
      нас не терзал сомненьем на распутье.

      Бежали воды дерганой реки.
      И пахли медом-травами левады.
      Дрожали звезд узоры-узелки
      в лесных чащобах. Мрачные аркады

      уступами тянулись в чудный край,
      где на вершине озеро сверкает…

      Грязь.
      Злость.
      Пустыня.
      Кровь.
      Ползи… Пылай!

      "Слепые в раю". Художник С. Провидця.
      30.12.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. Щоб ми були здорові і багаті
      В черговий раз виток навколо Сонця,
      кружляючи, завершує Земля.
      Стоїть малюк очима до віконця
      і виглядає діда-москаля.

      Той сповиває калинОві зорі
      у стрічку колорадського жука,
      а ще є інший – той, що «айєм сорі»
      і на свята готує індика.

      Обидва, і Мороз, і Санта-Клаус –
      прихідці із чужої сторони.
      А ми шануймо, люди, Миколая:
      від лиха, чудотворцю, борони!

      Тож відійдіть, "Америки й Росії",
      бо України ожива душа
      і звичай давнини нехай зоріє,
      чужому духу давши відкоша.

      Щоб на Різдво у кожній щирій хаті
      на красне місце клали дідуха,
      щоб ми були здорові і багаті,
      і, бажано, на многії літа!

      30.12.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. Чи я можу піти...
      Чи я можу піти трохи далі від того що бачу
      Треба бути святим і опертя шукати на дні
      Обійти марноту полічити здобутків нестачу
      Відцуратись дарів запалити офірні вогні
      Все іде як іде і нема мені жодного діла
      Хто коли і за що чи з відомих лиш Богу причин
      Наближає своє конфесійне до грішного тіла
      І вливає єство у тіснину крутих величин
      Все буття наче міф про святе непорочне і щире
      А навколо сади із пороку спокус і бажань
      Є лиш правда одна у душі не шукаючи миру
      Не врятуєш себе від ілюзій пустих сподівань
      27.12.2014




      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      Омана мрії – полиновий мрець,
      та солодко устелені дороги
      поміж баюр до сяючих фортець.
      На брамі окрик – чуда-юда роги.
      Окремо Цербер – це заброда-пес:
      колись щеня прибилося до двору,
      тепер гарчить на землю із небес,
      перетворившись у гидку потвору.

      Шинок глагола – кожен п’є своє
      (борець за долю й раб чужої волі),
      а так, сп’янівши, чашу пійла б’є,
      бо все – ніщо і королі всі голі.
      А потім вже, з похмілля – каяття
      і Церберу цукрову кістку нести.
      Такі собі хаптурні почуття
      заради недосяжної фієсти.

      Триглавого за вуха потріпай,
      та стережися… спиною до нього,
      бо нині свято – ходить Миколай,
      а ти у руб’ї вийдеш до святого.

      19.12.2014



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    13. * * *
      Окраєць початку. Немає кінця.
      Котел мега-часу - ні дна, ні вінця.
      Бульйон(за рецептом «любов і тепло»)
      скипає жагою і піниться зло.
      І вариво мліє із місива душ,
      танцюють панянки з кафе «Мулен Руж».
      Стріляють, вбивають – то каїна слід,
      за нить павутинки чіпляється світ.
      І крізь, де воїтель, немає добра,
      і серце сумує. А, може, це гра
      між раєм і пеклом, де німб на кону
      і сонми лукавих на святість одну?
      Невже треба крові, щоб виграти сон,
      в якому обол вимагає Харон?
      Усюди – непевне, невідань літа,
      від роду до віку – суєт суєта.
      У безвість геєни, у вічний розмай.
      Є чорне і біле - тропу обирай...

      15.12.2014



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. Пародія на "Ненароком побачене"
      Втікаю крізь наморені ліси.
      Позаду звірина малину топче.
      У вуха лемент: брешеш, віддаси…
      О Господи, що ліс від мене хоче?

      Ага, сновиддя… Ну і хижаки.
      Моє таємне? Сонною водою
      стікаю у яруги і яри,
      шугою застигаю під горою.

      А щезники у вигині очей
      щезають навесні у схлипи-рани,
      та віється закоханий Борей
      вгамовує нестриманість нірвани.

      Хай ноги потлумила в маків цвіт,
      зате у ситі навчена носити –
      як забавку, до скону мега-літ,
      із Янусом укупі світ дурити.

      11.12.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. Одного разу в Україні
      Одного разу в Україні…
      Чому одного? Кожен раз,
      як витікало зло з Руїни,
      то повертав надії час.
      Поміж невіри думи-мрії
      справляли очі в небеса,
      але вожді, сліпці, повії
      на них цькували глумо-пса.
      І той гарчав і рвав в ошмаття
      жагу чергових сподівань,
      і гуртувалися прокляття,
      і переходив розум грань.
      І плакала тоді країна
      слізьми сиріт і матерів.
      Одного разу… Україна…
      і дежа вю лихих часів.

      15.12.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    16. в саду спокус
      в саду спокус негожий день сльота
      на кирзаках пудові гирі грязі
      пізнання путь завів у болота
      уже запізно з гирями у князі

      а хтось устиг без яблук і труда
      як на нічну останню електричку
      услід сичать спокушені літа
      до раю пропонуючи відмичку

      у погребі запаси із оман
      з надії і розвінчаної віри
      і приятель гранчастий істукан
      на схилі віку устаканив міри

      даруйте учорашні надбання
      червлені зорі і космічні кроки
      натще видіння випили зрання
      і кличуть у минуле лже-пророки

      туман у полі річкою імла
      і у душі гостює часто темінь
      життя мігрує в розпач із тепла
      терпцю щоразу попустивши ремінь

      утім усе кінчається колись
      і паски зотлівають в іго-часі
      нема месії яблуні молись
      і хай бояться боси на Парнасі

      14.12.2014



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. Пародія на "Арифметика "
      Купивши яблук, я забув про сенс.
      І нічого відняти чи додати.
      Усе би добре, але Джо Дассен
      із рання почина уже співати.

      Нема азарту, мотлохом ажур.
      Камінчик з Ялти береже від вроків.
      Котяра Мурчик муркає про Мур,
      вона мені: Не далі п’яти кроків!

      Лишатись, йти? Підкаже Купідон,
      але тоді… немов їда без БАДу.
      Колись на шхуні – нині не резон:
      ні піни, ні сирени, ні Синдбада.

      Отож терплю, куди її таку,
      з намистами і перлами-вустами.
      Ось копію повішу у кутку,
      під саму стелю поруч з образАми.

      На пледі крихи ранішніх гостин.
      У жирних плямах цифри і сатин.

      Дивлюсь у кут – біліє паспарту.
      Свята жона. До неї я росту.

      13.12.2014




      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. Уже зима
      Уже зима – направду, без олжі.
      На голих вітах – білі еполети,
      а по землі звиваються вужі,
      ховаючись у зоряні намети.

      Приходить ніч – у колі сновидінь
      знаходить тишу колотнеча руху
      і місяць срібний наганяє тінь
      на повів кур, майбутню завірюху.

      Похолодало – Цельсій йде униз
      шкалою перестудженої ртуті,
      а десь у лісі рудуватий лис
      шукає літа запахи забуті.

      Замкнулось коло – фаетон життя
      вертає на забілені дороги,
      де зверху чисто, а внизу сміття,
      що залишили попередні дроги.

      Уже зима. Така-то новина.
      Переживемо – мусимо узріти
      пришестя миру, щоб ота війна
      не опалила ще й весняні квіти.

      12.12.2014



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. Гумореска із серії: ой, гдє бил я вчєра
      Холодний ранок. Небо в сірих плямах.
      Іржавий кран – вмістилище води.
      Учора погуляв на фесті в Каннах
      в скафандрі із прозорої слюди.
      Кумач доріжки, мармур, позолота.
      У центрі я і Пенелопа Крус,
      і охоронців навіжених рота,
      а я тримаю у руках гарбуз.
      Якого дідька(сам того не знаю),
      пішов до кума, а попав сюди.
      Якби у фраку, ще я «понімаю»,
      а так в скафандрі із фольги-слюди.
      А там ті хлопці – всі такі веселі,
      на геї гей і геєм поганя.
      Закусок, правда, не худі тарелі,
      та тільки корм не у мого коня.
      Ось оселедець – це я розумію,
      але ж не лапки жаб’ячі хрусткі.
      Мізинець вбік і ла-ла-ла – не вмію:
      розмови бездуховні і пласкі.

      Гарбуз – то потім, а спочатку Лопу
      я умовляв, скажімо, тет-на-тет,
      хвалив її і ганив гей-Європу,
      представившись, як молодий поет.
      Вона, така дурепа, все мовчала,
      лиш інколи крізь зуб: Но пасаран…
      Аж раптом з декольте його дістала,
      ну, гарбуза, і каже: На, Іван!
      Який Іван? Я Федір із дитинства.
      І так мене заділо за живе,
      що їй сказав: Давай, свиньо, без свинства,
      бо не погляну на твоє "цабе".
      Піднявся кіпіш, як у нас у барі,
      куди на пиво з друзями ідем,
      на тарганів лаштуючи сафарі
      у перериві між «їмо» і «п’єм».

      Усе ішло до голубої крові,
      та тут з’явився кум із відкілясь
      й мене спинив практично на півслові,
      яке я думав перед тим, як – хрясь!
      - Ну ти і чудо, – кум до мене мовив.
      Я тільки відійшов у туалет,
      а ти уже готовченко-готовий,
      на гирі – целофановий пакет.
      Що то за жінка, на моєму місці,
      така страшна, як атомна війна?
      І що за звірі на столі у мисці,
      і де дві пляшки білого вина?

      Отак буває – в розпалі банкету
      приходить хтось і усьому кінець:
      твоїй охоті, Пенелопі, фесту;
      усе, чим марив, зводить нанівець.
      Прощайте, Канни! Куме, ти – потвора,
      тобі віддячу, трохи підожди.
      Холодний ранок… артистичне вчора.
      Іржавий кран… і хочеться води.

      10.12.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. Різне-2
      А я мовчав, коли ти говорила
      і говорив, коли казала: фас!
      За двійко тижнів песика навчила,
      а я чим гірше – в профіль і анфас?

      * * *
      Що правило, що винятку не має?
      Суворе вето? Видозмін табу?
      Іржавий сумнів догму роз'їдає,
      а там одне суцільне "марабу"!

      * * *
      Кохався у словах, шукаючи родзинки,
      і глибину шукань любив не менше слів.
      Ховав свої скарби до творчої торбинки,
      а якось зирк туди – вінок із реп'яхів.

      * * *
      Думати за себе – це нормально,
      думати за інших – привілей.
      Та останнє надто не реально,
      якщо ум – занедбаний спудей.

      * * *
      Умом Россию не понять
      и здравым смыслом не измерить.
      То может в ту Рассею-мать
      тем, кто с умом, не стоит верить?

      06.12.2014

      * * *
      Якщо вода не тече під камінь, а гора не йде до Магомета, то це їх проблеми: пліснявої каменюки і непереконливого Магомета. У мене особисто усе гаразд: зручний диван, нова сантехніка і слухняна жінка.

      Стукайте і вам відкриють – стукав, стукав, тільки сусідів розізлив. Знав, що ніхто не відчинить, але гіркота від загублених ключів вимагала хоч якоїсь дії.

      Те, що не убиває, робить нас сильнішими – після тижня непробудної пиятики відчув такий приплив сил, що одним махом сімох із ліжка змахнув. Посягнули такі собі зелененькі на мій особистий простір і галдять, галдять…

      Кесарю – кесареве, Богу – Богове.
      - А якщо я – атеїст і активіст тіньової економіки? Що, невже все моє?
      - Ач, губу розкотив, а Дах?

      Якщо побачив свою дружину у ліжку із чужим чоловіком не спіши говорити: Не вірю!
      А може вона тобі зраджує?

      Перший матюк озвучив невідомо хто, де і коли. Але на пам’ятник, певно, заслуговує. Міг би і каменюку метнути, як завжди, а так заснував засади компромісного спілкування.

      11-12.2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. Гумореска "Рима"
      А та рима, що любов,
      хоче крові і є кров
      всупереч естетиці естетів.
      На плечах несе поет
      заяложений сюжет,
      нерозлучну пару еполетів.

      Що робити, якщо знов
      уліза до тями кров,
      спокушає серце кроволюба.
      Як не є, натхнення є,
      і римую я своє,
      сам себе не скубаю за чуба.

      Зауваги поборов,
      все спихнув на тую кров,
      що в душі аматора бунтує.
      Глеки ліплять пресвяті –
      так буває у житті,
      як потребу підміняє всує.

      Від судилищ і обмов
      оберегом маю кров,
      може, зо п’ять літрів без стакана.
      П’явка пісної жаги
      склянку випила снаги
      і кровить уяви свіжа рана.

      До лікарні я пішов,
      у пробірку приснув кров.
      Добре є – аналізи у нормі!
      Маю довідку про це,
      користаю топ-слівце
      і тримаю так себе у формі.

      Як блукаю в хащі мов,
      то нечисту ганю кров
      і удачу кличу на підмогу.
      Але нетрі, сон і лінь
      насилають чорну тінь
      на мою лікнепівську дорогу.

      Ось зима – запас я дров.
      Диво-пічка гріє кров,
      щоб наснага не зробила драла.
      Цілий день сиджу в теплі,
      сил черпаю від землі,
      тільки би кебета не пропала.

      А весна – зело дібров.
      Забуяє яро кров
      і потягне в поетичні висі.
      Далі літо – жарота,
      для любові – ліпота,
      тільки трохи усихають мислі.

      Осінь – час для молитов.
      Очищають рідну кров
      каяння і увертюра посту.
      Мить прозріння – не моє.
      Хиба знов бере своє
      і стоїть на перепоні росту.

      У кінці – ядро основ:
      поетично-бідна кров
      у ярмо рефрену повертає.
      Я і далі би ішов,
      але годі, рима «кров»
      й так на троні блуду возсідає.

      08.12.2014



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. Сліпа петля
      Морозна ніч і довго не світає.
      Немов андроїд , ця сліпа петля,
      де біле тло ошматтям чорним сяє –
      від вибухів порепана земля.

      Іде війна і хоч зима на дворі,
      ніщо не може зупинити шал,
      з яким падуть із неба долі-зорі
      у незворотний для життя портал.

      Сліпа петля закручує спіралі
      у генотипні наслідки причин –
      конгломерат із копанок і сталі
      та ідоли мізерних величин.

      07.12.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. А ось і грудень
      А ось і грудень. Вечоріє,
      а тільки п’ята на стіні,
      де час в годиннику маліє
      і скніє тінню у вікні.

      І куций день кульгає тихо,
      приспавши люту заметіль.
      Юги дрімає біле лихо,
      пряде поземки у кужіль.

      Та прийде час – попустить узди
      і сніговії, пси-вітри,
      нагонять у намети тлусті
      із висі зронені сніги.

      Декада перша – увертюра
      холодним зорям уночі.
      Ще надокучить теплолюбам
      зиму лякати на печІ.

      08.12.2014




      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. Уже сереет за окном
      Уже сереет за окном.
      Уходит прочь,
      но как-то вяло и безвольно,
      старуха-ночь.
      Летит, клубится небом мгла –
      там царство туч,
      там заблудился белый день
      и солнца луч.
      В туманах влажных вся земля.
      Седой рассвет
      течет в расщелины души,
      которой нет.
      Постой немного у окна,
      пусть тишина
      пленяет чувств печальных бег.
      Идет зима...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. «Як куля в лоб...
      «Як куля в лоб, то куля в лоб!
      Зате все справедливо!»
      Навіщо кров? Для чого? Щоб
      лиш бідкатись тужливо.

      Минувся час, та й не один
      (актори, гасла, сцена),
      і у душі гірчить полин,
      душа немов перчена.

      Якщо не зараз, то коли,
      хоч дрібку для народу.
      Чи далі ми оті козли,
      що мекають зісподу?

      На полі мрій зросла снага,
      та косарі з косою
      її під корінь. Ми – трава
      з кривавою росою?

      Багато слів та мало діл –
      такі у нас печалі.
      Їх дев'ять є, пекельних кіл.
      Вже шість пройшли, а далі?

      Заплаче мати в котрий раз
      і знову кача плине.
      Стає щоразу менше нас –
      вмирає, їде, гине…

      У Ярославни сліз катма,
      немає і княгині.
      І зріє в юрмищі «Ганьба!»,
      уже не вчора – нині.

      Якщо так станеться і знов
      омана запанує,
      вже не кричи, що куля в лоб,
      бо то таке, почує…

      26.11.2014



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. У колі днів
      У колі днів сидить лукавий час,
      тасує й пропонує карти-мрії.
      Хто скаже "пас", а хто візьме на "раз" –
      у прикупі дві доленьки-повії.

      Одна марою затуманить ум,
      розкаже про пишноти цього світу,
      а інша заведе у чорний глум,
      де каянь нуль і безплідь заповіту.

      А час шепоче: це твоє, бери.
      Жагою заплідни його суцвіття.
      Що поза паєм – полум’ям гори.
      Нащо тобі ще сльози лихоліття?

      Гоню цей час лукавого життя,
      та він стоїть у шатах сьогодення.
      Свят-вечір буде і пісна кутя –
      чи не захоче Божого прощення?

      25.11.2014



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. Гра
      Червона кішка – марево багряне.
      Тече життя між пальцями епох.
      А чи надовго пальців часу стане?
      У небо слів росте чортополох.

      Стають навдибки ті, що менші ростом,
      або щаблями лізуть догори.
      Запалені жагою, а чи просто
      омріяні, вливаються до гри.

      - Лови удачу! – як одне із правил
      для юрмища позерів і личин:
      хто ставить на зеро, хто робить double,
      долаючи дорогу до вершин.

      Зірве топ-куш якийсь обранець долі
      і, з криком Єс! гасаючи півдня,
      впаде у транс, де мари напівголі
      уже сідлають білого коня.

      А інші до круп’є стають у чергу
      за долею, за фішкою, чи так.
      І той, що грища наглядає зверху,
      хто б що не думав, а усе ж мастак.

      Такою грою наділити глину,
      піддатливу, аморфну і м’яку…
      Кидаю жереб. Око часоплину
      буравить плоть до ребер кістяку.

      22.11.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. Пародія на "Непотріб"
      Сказала жінка: "Йди із хати!"
      І я пішов, бо я такий -
      із ликом вічного невдахи,
      насправді "парєнь" золотий.

      Хай вітер б’є мені у спину
      і нижче спини також б’є,
      піду до кума на гостину,
      бо кум казав: «Моє – твоє!»

      А там горілка і закуска,
      а ще кумася, о-го-го…,
      запечена із рання гуска,
      а кум поїхав десь. Хо-хо!

      А ти, жона, сиди у хаті
      зі своїм дахом за вікном.
      Непотріб я? Ще будеш знати,
      як розкидатися добром.

      23.11.2014



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    29. * * *
      У тому східному лайні
      живуть і люди:
      розумні, добрі, хитрі, злі –
      такі, як всюди.

      Та на усіх біда одна –
      Володя Путін.
      От не сказали ПеНеХа
      і мають сутінь.

      Не просто сутінь – РосТеБе:
      заб'є вам баки,
      що хунта ПСів у бій веде,
      за ними Псакі.

      Совок як фенікс не згора,
      допоки Раша
      в уяві донів як гора…
      Де факто – лажа.

      У тому східному лайні
      блукають люди.
      І на війні, як на війні –
      свої і юди.

      21.11.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. Із циклу "Голодомор"
      Не приведи лихої долі
      за щастя мати в добрий смак
      дари голодної неволі –
      гнилу картоплю і буряк.

      Епоха згину – тридцять третій,
      за пеленою пелена...
      А найстрашніше – дотик смерті,
      коли минулася зима.

      І наче сонце ніжно гріє,
      прозоре небо тішить дні,
      але життя холоне, тліє
      і тихо гасне уві сні.

      Убрало небо сльози, муки
      і вороння гортанний хор.
      Володар чорної розпуки,
      селом іде голодний Мор.

      Із архіву




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. Усе є вибір
      Усе є вибір – як в житті рости:
      у шир довкілля з епіцентром в пузі,
      а чи угору яблуні трясти,
      а чи униз, скоряючись недузі.

      Усе є вибір… Господи, прости.
      Забув про душу – от що серце крає.
      А їй куди, приземленій, рости,
      якщо вона у сні вже не літає.

      19.11.2014



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. Пам'яті Василя Стуса
      Як добре, що людина вище Смерті,
      бо та – ніщо, де честь поета – все,
      де вірша дух – не почуття затерті,
      але любов, що у віках живе.

      Як добре, що людина нижче Неба,
      бо є куди хрести свої нести
      і є кому, як вирина потреба,
      молитися, благаючи: прости…

      Як добре, що людина – рівня Слову,
      в якому біль, і радість, і печаль;
      надія повернутися додому
      і вдача, загартована у сталь.

      19.11.2014



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. Ідея-фікс
      Ідея-фікс, що люди – браття.
      Тече і хлюпає ріка,
      десь уночі горить багаття
      і чинить суд своя рука.

      Ріка, ріка… в ній тоне суще,
      плисти втомившись у воді.
      Галера. Мостик. Злоімуще.
      І нижній ярус – там «святі».

      Наглядачі, як ланка долі.
      Стікає піт з понурих днів.
      Обжився раб у звичній ролі –
      ну що за рай без стусанів?

      У колі ниці і багатства
      ідея-фікс не проживе.
      Хіба її у пута рабства?
      Хай бідолаха вік гребе.

      Багаття душу не зігріє,
      а тіло трохи, абияк.
      Жаринка щастя сонцем тліє,
      в блаватку рядиться будяк.

      Ніч у степу – безмежжя неба.
      Палахкотять примари мрій.
      Хтось утікає з того степу.
      Серед чужих давно він свій.

      Ідея-фікс згорає в часі
      і гріє помисли лихі.
      Шумує зло у біомасі.
      Чи біо винен? Мабуть, ні…

      Своя рука – своя владика.
      Поліно в оці – то дурняк.
      Краватка, гонор, сита пика.
      А що в душі? Живе слизняк.

      Мажорів їде авто-рота.
      Обличчя-мім, щілини уст.
      пихою сповнені істоти,
      зате в кишені «мані» хруст.

      Ідея-фікс на дні моралі:
      багно, почвара, сморід дня.
      Сідлає гнів у чорні далі
      свого огненного коня.

      Та залишилася надія,
      ця довгожителька життя –
      прийдЕ сіяч і сон посіє,
      а в ньому ера золота.

      18.11.2014



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. Любов і кров
      Любов і кров – спокусливо близькі.
      Таврує час поношені обличчя,
      личини слів, та рими ті слизькі
      мандрують із сторіччя у сторіччя.

      Ось Дилетант шукає слово «кров»
      в означеннях аматорського блуду
      і плутає бажання та любов
      у світі упередженого суду.

      А ось Митець згори хулить: Ганьба!
      Не гоже йти, де ходжена дорога,
      достойний путь – затаєна тропа,
      де хтось колись убив єдинорога.

      А може – вибирає кожен сам,
      блукаючи в гармоніях бедламу,
      бо є надія, що духовний храм
      оцінить сенс й уживаного краму.

      17.11.2014



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. * * *
      Стаєш ти панацеєю, о смерте,
      коли до немочі похилої ідеш
      і дозволяєш тілу просто вмерти,
      а душу до чистилища ведеш.

      І злом стаєш нещадним, як дитину,
      ще чисту, непорочну, без гріхів,
      немов ягнятко, тягнеш до загину,
      на тугу обрікаючи батьків.

      Лихою кров’ю пишеш ти картини –
      на половині віку і життя
      неждано підступаєш до людини,
      отрутою наповнюєш чуття.

      Навіщо, смерте, ти така жорстока?
      Якщо є вибір – не чини розбій.
      Хай мати часу, небо зореоке,
      не плаче уночі за упокій.

      Але ніхто не вирветься з полону
      земної долі, що би не робив.
      Нема такої зброї і патрона,
      щоб раз уцілив і… каргу убив.

      15.11.2014



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. Різне
      * * *
      Осіння ніч упала на погони,
      не листопадом – зорями війни.
      Біда і горе, наче перегони –
      кому рідніше демон із імли.

      * * *
      Надія умирає – після неї
      лишається ілюзія: жива!
      І ти радієш колиханню шлеї,
      вдихаючи натхнення у слова.

      * * *
      Допоки ти смієшся, зло безсиле
      втопити долю у лихе багно,
      яке сльозами горя наплодили,
      яке для духу – трясовинне дно.

      * * *
      Життя – театр. Люди – маски, ролі:
      герой, Іуда, неборак і воїн.
      На сцені – гра, а суті душ – паролі.
      Декодування show - it is going.

      * * *
      А монументи падають на спуд
      землі, довіри, сьогодення часу –
      колишній ідол, а направду Брут,
      що паював народ у біомасу.

      12.11.2014



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. Із точки «еН»...
      Із точки «еН» у точку «еС» повік
      зі швидкістю земного часоплину
      прямує потяг – як хуткий потік,
      усіх живих несе у цю хвилину.

      Усе, що має бути, так і є:
      дорога, пасажири і вокзали.
      Відповідає кожне за своє:
      вибоїни, порядок і портали.

      Чи кожен доїжджає до кінця,
      якого сподівався, сівши в потяг?
      Вам не знайти ні мага, ні жерця,
      що міг би угадати долі посаг.

      Дорога ця, мов у краю чудес,
      яву і згин єднає без пориву,
      бо кожен раз, як хтось зійде на «еС»,
      на «еН» сідає інший в мить щасливу.

      На цьому перегоні сон життя
      плекає і леліє щастя мрії,
      а ще несе у вічне каяття
      останнє, що тут є: земні надії…

      11.11.2014



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. Оце твоє...
      - Оце твоє, людино, – хліб у поті.
      І ношу цю у гніві не кляни.
      Живи в полоні вічної турботи,
      спокушена лукавством сатани.

      Народжена у муках – в них погинеш.
      А там мій суд – єдино правий суд:
      чи в небеса осяяні полинеш,
      а чи тебе в огненний кину спуд.

      Зате ти можеш ті плоди вживати,
      що я тобі забороняв колись
      і таїни усякі пізнавати,
      але пізнавши, скутку бережись.

      Не приведи тобі дійти до крапки,
      бо далі я – тріада, як одне,
      межа пізнань, де всі кінці й початки
      не ділені на грішне і святе.

      Отож трудись , людино, і учися.
      Хай розум не лиша тебе повік.
      У час сумнівний в небо подивися –
      твоєму «Я» там усебічний лік.

      09.11.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. Листопад
      Листопад. Голе гілля. В тумани
      осінь млиста маскує лице.
      І виносить вологі догани,
      колихає в саду деревце.

      Ледве чутно довкола ступає
      і малює на вікнах росу,
      в сіре олово даль одягає,
      нівелює колишню красу.

      Хоч людська одинокість – не диво,
      і в погоди є біль самоти.
      Пише осінь зажурене чтиво,
      епілоги ховає у сни.

      06.11.2014



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    40. Гумореска "Іронічне"
      Відпочивай, захекана житухо.
      Я мрію розкладаю на склади –
      і усмішка від вуха і до вуха,
      і погляд очманілий: то куди?

      Туди, дружок, де поспіху немає
      і хай би що та абияк усе,
      надія із кишені визирає
      і вимисли в реалії несе.

      Аби так жити, щоби не тужити,
      усяке лихо зводити в ніщо,
      і по землі без клопоту ходити,
      і не питати в талану: за що?

      Аби так жити, як у казці дурень –
      щоб на печі, в сметані карасі,
      цибуля, шинка, солонини кусень
      і оковита в ранішній росі.

      А ще красуня, що завжди під боком,
      її очей спокусливих жага –
      так цілий вік крокує рік за роком,
      а казочка і досі ця жива.

      Бо маячня ніколи не вмирає
      і дурнів не маліє топ-число.
      А може, так: ледащо спочиває,
      бо видумав для інших колесО?

      05.11.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. А ця війна...
      А ця війна – завжди голодна сука.
      Вишукує поживи день і ніч.
      Над полем бою – чорні кола крука
      і запах гару – прозаїчна річ.

      Пекучим болем йде вона по світу
      і стукає у двері: дома хто?
      Комусь – біду, для себе має втіху:
      чиїсь ридання виграла в лото.

      Шикуються у черги муки, рани
      і пільгова – пропалі та мерці.
      Живим війна розносить мітки-гани:
      ти пиво п'єш, а побратим в труні.

      А ще війна – безумна мати горя.
      Знак божевілля у її очах.
      Степи донецькі і окрайок моря
      стискає міцно у цупких руках.

      І чавить тишу, серце, мрію, ранок…
      Крізь пальці витікає сік журби.
      На східцях – котик. Уцілілий ганок.
      Де дім стояв, руїна від стрільби.

      Своїх дітей – і нЕнависть, і злобу,
      тілесний страх і відчай у душі –
      людьми годує і хова в утробу
      від забиття затуплені ножі.

      А ще війна – тріумф бездушшя часу.
      Прокльонами освячена любов.
      Заробітчани зла ідуть у касу
      одержати платню за «братську» кров.

      04.11.2014




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    42. * * *
      а десь в тумані снів
      земля обітована
      а тут огонь вогнів
      і ненависть і гана

      а десь цвітуть сади
      добром блаженні люди
      а тут брати-кати
      і кров людська усюди

      а десь життя без мук
      утіха сьогодення
      а тут і "град" і "бук"
      та інше вбивче ймення

      ти бачиш це не рай
      одна болюча рана
      але це рідний край
      твоя свята «нірвана»

      і мусимо іти
      по неживому полю
      шукати і знайти
      свою не райську долю…

      02.11.2014



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. «купила мама коника...
      «купила мама коника
      а коник без ноги»
      йому вчепила дзвоника
      ходи туди сюди
      а коник хоче гопати
      за обрій за межу
      та може тільки човгати
      і то для куражу
      а думали що сядемо
      нагай броня хорти
      та маємо що маємо
      алюр під три чорти
      юрбою дехто порізно
      усяк у різний бік
      де лагідно де болісно
      медяник і батіг
      а ті що пересмішники
      кепкують вйо назад
      там геї і потішники
      а тут великий брат
      а в того міць без розуму
      із ранньої весни
      бажає миру конику
      і плодить зло війни
      ой конику ой конику
      несе тебе лиха
      уже дивився в соннику
      а там сама шульга

      ось купить мама кізочку
      а може і вівцю
      чекаємо на зірочку
      повіримо слівцю
      овечка любить ласощі
      усякому своє
      сьогодні лиха радощі
      а завтра – СВЯТО Є!?

      30.10.2014



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    44. О душе
      О душе, подорожня в мега-світі
      поезії, емоцій, чулих дум.
      Чуже тепло залишила у літі,
      своє перевела в осінній сум.

      Під голим небом, в обширі і часі,
      шукає слід утрати між людей.
      Їх так багато. У безликій масі
      вона – одне: мисливець і трофей.

      За обрієм ховається надія.
      О душе, утікай з полону мар.
      Осінній вітер жовтим листям віє,
      а їй здається – догорає жар.

      30.10.2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. То що, Росіє з Путіним укупі
      То що, Росіє з Путіним укупі,
      вподобала метаном торгувать?
      Ще трохи зачекай – в глибокій дупі
      опиниться уся Кремлівська рать.

      Живем у часі, де усе відносно –
      імперська велич, нафта і Газпром.
      Одне та інше – буде суголосно
      в єднанні із охлялим капшуком?

      Андреа Россі – інженер від Бога
      і автор копійчаного тепла.
      Без газу жити є реальна змога.
      Першопрохідцю – слава і хвала!

      Холодний синтез? Розпад? – то деталі.
      Спромігся фатум для життя людей
      із чаші життєдайного Грааля
      пролитися дощем благих ідей.

      Ніхто ніколи не зламає ходу,
      бо як не є, ресурси – то регрес.
      Подяка долі, а найперше Богу,
      опікуну нужденних із небес.

      А що Росія з Путіним укупі?
      Сибірська неозора АЗееС…
      Сидітиме в морозяній шкарлупі,
      гарчатиме у небо ретро-пес.

      28.10.2014



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. О, осене...
      О, осене, багатолика жрице,
      принади днів у золоті жури,
      немов яса, казкова фея-птиця,
      поміж людей розносиш пряно ти.

      І хтось твої кохає тлінні чари,
      пускаючи у серце не красу,
      а неба напівсонного примари,
      в тумані дня засіяну росу.

      А хтось зітхає – на хитку дорогу
      ступає так, немов у судну путь,
      очікує на Гога і Магога,
      багряну і безжальну сиву суть.

      А хтось у тло, у непрозорі шори,
      ховає «Я» від криці жовтих ваб.
      Записує в нотаток сон покори,
      як неминучий у житті етап.

      О, осене, багатолика жрице,
      офірою означивши красу,
      на плаху до зіркової цариці
      ведеш себе. Чи може лиш косу?
      28.10.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. Сон мне - переклад В.С.Висоцького
      В жовтім сні – печуть вогні,
      І хриплю у сні я:
      - Даруй мені, пошли мені,
      Рання, розуміння!
      Та уранці також зле
      І туманить зілля:
      Або палиш так, натще,
      Або п’єш з похмілля.

      В кабаках – зелений штоф,
      Біла скатертина.
      Рай для блазнів і сіром,
      А мені – трутина.
      В церкві – сморід та імла,
      Дяки курять ладан,
      Ні, і в церкві все не так,
      В церкві теж омана.

      Я угору що є сил,
      Щоб чого не вийшло.
      На горі – кістяк могил,
      Під горою вишня.
      Хоч би схил заріс плющем,
      Й те мені розрада.
      І що-небудь би іще,
      Але все неправда.

      А я полем вздовж ріки.
      Сяйво тьми чи Бога?!
      А в чистім полі волошкИ
      І у даль дорога.
      Вздовж дороги – ліс густий,
      З бабами-ягами,
      А в кінці – кінець земний,
      Плаха з колунами.

      А десь коні скачуть в такт,
      Плавно і неквапно.
      Вздовж дороги все не так,
      А в кінці аж надто.
      І ні церква, ні кабак –
      Вже ніщо не свято!
      Ні, народе, все не так,
      Все не так, мій брате.

      2014



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. Честь шахової корони - В. Висоцький
      * * *
      Я кричав: «Ви що там, очманіли?
      Загубили шаховий престиж!»
      Тут гуртом на мене налетіли:
      «Дуже добре – ти і захистиш!

      Тільки знай, що Фішер мізкуватий.
      Спить на шахівниці – що то є!
      Вміє без упущень, чисто, грати…»
      Хай би що, мене так не узяти.
      Хід конем в запасі – ось моє.

      Ох, ви мускули зі сталі,
      Пальці навчені до гри!
      Гонорові дерев’яні
      Дві фарбовані турИ!

      Друг мій, футболіст, повчав: «Тримайся!
      Гарантую, тут йому – облом.
      За тили і центр не переймайся.
      Атакуй по краю – напролом!...»

      Я наліг на біг, на стометрівки,
      В бані употів і добре сплю,
      Ковзани узув, а ще кросівки…
      Після отакої перевірки –
      Я його без мату удавлю.

      Ох, натруджені долоні,
      М’яз широкої спини!
      Гей ви, коні, мої коні!
      Ох, треновані слони!

      «Не спіши, а головне, не горбся –
      Так боксер пояснював мені –
      Ближче не підходь, а бий у корпус.
      Пам’ятай, що козир твій – прямі».

      Ось корона шахова – на карті.
      Хай лише до неї підійдЕ!
      Ми зіграли з Талем десять партій –
      В преферанс, в очко і на більярді.
      Таль сказав: «Такий не підведе!»

      Ох, рельєф мускулатури!
      Дельтовидні – кавуни!
      Що мені його легкі фігури,
      Ті конячки і слони!

      І в буфеті, для чужих закритім,
      Кухар заспокоїв: «Все окей!
      Із таким чудовим апетитом
      Ти ковтнеш усіх його конЕй!

      І сідай, бо путь чекає дальній,
      Їжею наповни ще рюкзак.
      Ось тобі на двох пиріг пасхальний:
      Хай цей Шіфер, кажуть, геніальний –
      Та поїсти, певно, не дурак!»

      Ох, затяті ми горішки!
      Ми корону привезем!
      Пішаком туди я пішки,
      А назад уже ферзем!

      * * *
      Тільки прилетіли – зразу сіли.
      Фішки підготовлені стоять.
      Фоторепортери налетіли,
      І снують, і лейками мигтять.

      А мене і дома – хто здолає?
      Від нахаб я маю оберіг!
      Ще мені невміння посприяє:
      Нізащо той Фішер не узнає,
      Що за хід йому я приберіг.

      От задьорі випало ходити.
      Кажуть, що він білими мастак.
      Походив "є два" на "є чотири",
      Щось мені знайоме…чи не так!

      Хід за мною. Лячно. Нумо, Сєва!
      Уночі тайгою – еге-ге!
      Пам’ятаю – старша королева:
      Ходить як захоче, от холера,
      Ну а коні – літерою Ге.

      Добрим словом згадую друзяку –
      Показав, як ходять, як здають…
      З’ясувалось потім – з переляку
      Я класичний розіграв дебют!

      Бачу, він лаштує їсти вилку.
      Я би з’їв. Найліпше – то ферзя…
      Під таку закуску четвертинку,
      Тільки пити, знаєте: «Ніз-зя».

      Я голодний майже до нетями:
      Тут у них лиш кава і омлет.
      Вже клітинки маряться кругами,
      Королів я плутаю з тузами
      І з дебютом плутаю дуплет.

      Є прикмета – я і ризикую.
      Ще й удача зманює: ходи!
      Я його замучу, зашахую!
      Лиш би тільки дамку провести.

      Стежу я, щоб не було промашки ,
      Кухаря пригадую в журі.
      Пішу рать змінив би на «рюмашки»,
      Враз би прояснилось в голові!

      А у нього – ще оті фігури!
      Небезпечні ферзі і слони.
      А мої фігури – суто дури.
      Королеви тільки є і тури,
      Офіцери, ясно – не слони.

      Ні му-му, розм’якнув, наче вата.
      Щось би з’їсти? Певно, що пора.
      Бити чим? Турою страшнувато.
      Справа у щелепу?.. – ранувато,
      Бо незручно якось – це лиш перша гра.

      …Оборону він мою ламає
      Давнішню індійську у момент.
      В пам’яті нав’язливо зринає
      Індо-пакистанський інцидент.

      Та дарма він так із нашим братом,
      Відповідь я маю, навіть дві:
      Щойно він мене дістане матом,
      Я його через стегно захватом,
      Або хід – конем по голові!

      Я додав у мислях трохи руху –
      Дещо просвітліло на лиці.
      Як умієш, стане сил і духу
      З пішака прорватись у ферзі!

      Фішер став до хитрощів вдаватись,
      Встане, пробіжиться і назад.
      Баламутив турами мінятись –
      Ще б йому мене і не боятись,
      Лежачи я жму сто п'ятдесят!

      Краєм пре, по центру також тисне
      І коли він зважився на шах,
      Оголив я біцепс ненавмисне,
      Знявши для вагомості піджак.

      І у залі стало враз тихіше.
      Він помітив, що я устаю…
      Мабуть, йому стало не до фішок
      І хвалебний, одіозний Фішер
      У ту ж мить пристав на нічию.

      2014



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. Йдемо вибирати
      Йдемо укотре владу вибирати,
      йдемо у час осінньої сльоти.
      Не дай нам, Боже, опісля казати:
      - Хотіли краще, вийшло, як завжди…

      Зарано сніг упав на чорні плечі.
      Зима торкає землю і людей.
      Є форс-мажор і є буденні речі,
      що упованням рвуться із грудей.

      А що, наш рід – обранець у недолі?
      Чому весь вік усе у нас не так?
      Чи ми свої людські забули ролі
      і граємо в театрі казна-як?

      Аби та гречка розуму лишилась.
      А тих, що гречкосії – у дурдом!
      У міх жадоби не сховаєш шила,
      бо там уже перелік із котом.

      Так хочеться дороги-магістралі.
      Узбіччя не пасує козакам.
      Позичити би духу у Грааля
      та вдарити безчестя по зубам.

      Шануймося, народе, бо ми варті
      ні осуду, ні сміху – гордих днів.
      Постав сумління у душі на варті
      і буде так, як Бог усе хотів.

      24.10.2014



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. Ти знаєш, що таке війна?
      Ти знаєш, що таке війна?
      Не приведи, не треба, друже.
      Це тричі проклята карга.
      Її принади – плем’я суче.

      Це кров і піт, коли без сил,
      коли надія утікає,
      а привид смерті між могил
      для тебе спочиву шукає.

      Це очі вбитого бійця
      і жах стальними пазурами
      здирає шкіру із лиця,
      життя випалює вогнями.

      Це бруд і холод. Наче склеп –
      над головою шар накату.
      На сотні метрів – чорний степ
      від засівання залпів «Граду».

      А ще цигарка, що на двох.
      А ще плече і лікоть друга.
      І побажання, щоби здох
      великох…йлівський катюга.

      Ти знаєш, що таке війна?
      Не із книжок, з реалій яви?
      Не приведи… вона…вона
      зіркової не варта слави.

      Бо кожна слава – це герой,
      його оплакане безсмертя.
      Свіча горить – іде АТО,
      вбиває клин в живе осердя.

      21.10.2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. А осінь різна...
      А осінь різна – молода,
      із полум’яними вустами,
      п’янка, чарівна, золота
      гендлює жаром-почуттями.

      А осінь різна – в зрілий час
      ховає хіть у жовті ріки,
      кохає як в останній раз
      заради плотської утіхи.

      А осінь різна – в скло очей
      уже тікає ніч бажання
      і сад порожній – не трофей,
      а символ мертвого кохання.

      21.10.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    52. І знову осінь за вікном
      І знову осінь за вікном розмила далі,
      втікає настрій із душі у колір сталі.
      Пливе і крутиться Земля навколо Сонця.
      Малює дощ її круги на склі віконця.
      Комусь – зажура і печаль, комусь – відрада.
      Для когось осінь – листопад, для когось – зрада.
      Це навіжений Герострат утік із Риму
      і палить землю, небо, сад – чатує зиму.
      І певно вибору нема: сирі світанки –
      це не задуха в літню ніч, не жар коханки.
      Немає сили у вогні, немає палу –
      ану піди, а ну знайди жадану пару.
      І, осоромившись, мовчить душа піїта,
      ще на поверхні почуттів принади літа.
      Гуляє полем вітер мар, жагу розносить
      та заплітає в тихий шум змарнілі коси.
      І знову осінь за вікном – не дивне диво,
      ярами стелиться туман помпезно-сиво.

      19.10.2014



      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. Повертайтесь живими...
      Повертайтесь живими, бо убиті мовчать.
      На вустах убієнних – слів гарячих печать.
      Хто розкаже про свято на цій грішній землі,
      де у кожного ката персональні вогні?
      Хто розкаже про розпач тих кривавих ночей,
      де засіяна нива болем тисяч людей?
      Хто розкаже про миті, що заповнили світ,
      де живі, ще не вбиті, шлють з екрану привіт?
      Хто розкаже про правду без табу-деліте,
      де помпезне і пишне є насправді пусте?
      Повертайтесь живими! Вас чекає рідня,
      сонце ясного неба, праця мирного дня.

      29.09.2014



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    54. Будь-ласка, дайте руку...
      Коли на дно саме ти упадеш, коли
      зневіра і життя з'єднаються у муку,
      почуєш знизу стук і голос із імли:
      - А є хто угорі? Будь-ласка, дайте руку...

      28.09.2014



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. КаПе
      КаПе. Капе(ць!) мені наснився, а прозорий…,
      неначе тільки вимите вікно.
      А ще такий високий і здоровий –
      як не гляди, чистісінько Мурло.

      Бере мене за лацкан і питає:
      - Ну що, навчився просвітляти вірш?
      А то дивися – рейтинги упали,
      аби що-небудь не упало гірш.

      За те, що-небудь, я боюся більше –
      роблю обличчя, що усе гаразд.
      За тебе напишу, кажу я вірша
      і виставлю громаді на покАз.

      Капе скривився: - Годі тріпотіти…
      Не потерплю адептів я імли.
      Ото ж лікуй затемнення у вірші
      і пам’ятай, що разом сила ми.

      Шаную рух – угору по спіралі,
      поезії освоюю пласти.
      Назад дивлюся – щось таки здолав я,
      але КаПе ще мушу підтягти.

      22.09.2014



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. свинка-глинка
      привид мрії тче безсоння
      ніч вмикає світло дня
      ловить сонце підвіконня
      сито хрюкає свиня

      по хребті розріз-щілина
      я вкидаю щастя днів
      свинко-глинко ти не винна
      що із роду товстунів

      ти стоїш на підвіконні
      вже багато жирних літ
      протираєш очі сонні
      і чекаєш на обід

      не вгамую я сьогодні
      твій чудовий апетит
      бачиш осінь дні холодні
      і натхнення дефіцит

      2014



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    57. * * *
      Ілюзія щастя. За обрієм – тиша
      і сите марою життя.
      Сумління нічного уїдлива миша
      гризе червоточину дня.

      Час потерпає - утіха печалі
      наповнює згодою дні.
      Яблунь осінніх солодкі коралі
      вбирають ще сонця вогні.

      Серце поета вишукує слово
      осяяти тлінну любов,
      вигнану Богом із райського лона
      в розбурхану мрією кров.

      2011



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    58. Рубаї
      * * *
      Дурних утрат печаль, а ще людські турботи
      заповнили мій день, неначе в банці шпроти.
      Піти б у мудраки, та на таємний шлях
      чатує глибочінь, а не безпечні броди.

      * * *
      В людині бачу сенс, а чи людину бачу,
      і що в її очах я, неборака, значу?
      Можливо, лиш сміття, що їй, як поміч мли –
      не бачити того, як я від скалки плачу.

      * * *
      Людське торує путь, а людяне дорогу
      і кличе мудреців на поміч-допомогу.
      Як із путі зійти, щоб щиро перейти
      із висоти повчань до суто діалогу?

      * * *
      Нелегко від біди нам вберегти сідниці.
      Нелегко від сміття очистити зіниці.
      Зате в покути мить, цураючись гріха,
      довільно нам собі пробачити дурниці.

      * * *
      У світ несу я мир. Але буває лячно –
      а ну, хто нападе? То, мабуть, необачно
      ходити просто так. Отож язик точу
      і опір ним чиню. Чи ліпше? Однозначно!

      17.09.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. Дурість гри
      Позираю на крісла згори,
      а людське виглядаю знизу.
      Мабуть, дурість цієї гри
      до амебного щастя звикла.

      Під ногами зникає стезя.
      Ляк невідання ниє невпинно.
      У якому три-де вище «я»
      прийме думи мої гостинно?

      Бонзи слів і саме життя
      світ штовхають у різні бОки.
      Не одягну я того шиття,
      не засвою чужі уроки.

      15.09.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. Померла весна
      Ледве чутними тихими кроками
      Обережними хвилями-рухами
      Крізь тумани з ярами і хащами
      Хтось шукає померлу весну
      Відміряє невдачі уроками
      Вибухає вселенськими звуками
      І розкручений думами-пращами
      Повертається знов у війну

      де скривавлені зоряні обрії
      закодовані брехні і помисли
      між своїми ховаються недруги
      і лунає кирпатої сміх
      де при владі безликі не обрані
      і панують над явою домисли
      де торгують уроздріб вже мертвими
      хто раніше подумати міг

      14.09.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. О, осене...
      О, осене, твої ясні мотиви
      звучать прозоро в синіх небесах.
      А задощить – і куполи сонливі
      сховають сонце під вологий дах.

      І день за днем кульгає в узах часу,
      мов караван в пустелі міражів.
      Несе снагу, до позолоти ласу,
      і розкидає куриво вогнів.

      А потім тло жовтяве посіріє
      від погляду грядущої зими
      і стужа-круговерть крупу засіє,
      щоб щедро уродилися сніги.

      14.09.2014



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. А свято буде?...
      А свято буде? Звісно, буде…
      на цій згорьованій землі –
      єдиний Бог нас не забуде,
      слов’янські духи теж не злі.

      Та тільки люди – вовкодави.
      Оті, що грають Руський Мір
      у ненаписаній виставі
      в кривавім світлі фрезо-зір,

      в угарі п’яної свободи,
      коли дозволено усе,
      коли АКа шукає згоди,
      а не знайшовши, чергу шле.

      Закінчать демони гулянки –
      з вуалі диму і вогню
      устануть людяні світанки
      і правда часу в стилі «ню».

      І свято буде! Перебуде
      скорбота болю, ниці лик.
      Спаде з очей мошва облуди,
      а ще корона із владик.

      13.09.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    63. Гумореска на поетичну тему "Офеліє, о німфо..."
      Офеліє, о німфо… Ач, друзяко,
      наснилося таке у еро-сні:
      що не торкни – усюди тепло, м’яко;
      що не роби – то не почуєш «ні».

      З тієї мари вік би не виходив.
      Там стільки Муз, лишень би стало сил.
      Із того сну магічної свободи
      з’являється віслюк із двійком крил.

      І ти – не ім’ярек, а Санчо Панса,
      посібник у борні добра зі злом.
      А далі – Дон Кіхот, а може, Данко.
      Ну і з коханням, звісно, не облом.

      Офеліє, о німфо… Ач, проспався.
      Десь за вікном гуркоче потяг вдаль.
      Але-парад і акт, що не удався.
      Ти – не герой у п'єсі. А не жаль...

      12.09.2014



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. заштопані органи мислення
      нейронами нервами нИтками
      заштопані органи мислення
      приходять потвори із бИтками
      двоїчного бітного числення

      руками кінцівками цівками
      будуємо риємо зводимо
      окопи і доти з домівками
      ворожі фортеці обходимо

      ростемо уверх вертикалями
      ховаємо мрії за обрії
      померлих рубаємо шаблями
      заради осанни історії

      а потім утомлені славою
      жінками обідом увагою
      скріпляємо елі розвагою
      і спати рушаємо правою

      08.09.2014



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. Усе іде по колу
      Усе іде по колу. Замикає
      усяка мить свою минулу тінь.
      Опісля завмирає і чекає
      річного циклу неминучу тлінь.

      І знову коло. На скрижалі часу
      нанизані епохи і віки,
      і світ несе свою розумну масу
      за течією вічної ріки.

      Але ці миті, сущі гонорові,
      за тим, як відійти у небуття,
      таяться у бажанні, дії, слові
      і це ми називаємо «життя».

      08.09.2014



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. Вулиці міста вже плачуть дощами
      Вулиці міста вже плачуть дощами.
      В парку міському мокріє листва.
      Ніч огортає себе холодами,
      щоби заснути – рахує до ста.

      Не помагає – вогні і машини,
      кров суєти у артеріях сну.
      Десь аж під ранок, у пізні години,
      осінь відчує свою самоту.

      07.09.2014



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. А десь є місце на землі
      А десь є місце на землі, де тиша миру
      і бог війни зарив у схов свою сокиру.
      Там скачуть коні у степах, ковильно-сонних.
      В душі немає почуттів, лілово-чорних.
      І не шукають ворогів, бо їх так мало,
      що пальців на одній руці і то би стало.
      А у героїв без борні ржавіє зброя,
      і височіє у віках антична Троя.
      А десь є місце на землі(чи серце мріє?),
      де ходить янгол між людей і згоду сіє…

      06/09/2014



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. Дві яви
      Дві яви, немов паралельні світи.
      У першому – пиво, робота, кохання…
      А з іншого цинкові їдуть гроби,
      заховані решти земного страждання.

      У першому – миру комп'ютерна гра.
      Кому пощастило – тим бонуси долі.
      У іншому світі бракує добра,
      зате досхочу є лихої сваволі.

      У першому – тиша із сонячних днів
      і небо бездонне як зоряна мрія.
      У іншому – лики пекельних вогнів.
      І кулі убивчі – буденна подія.

      Дві яви, два боки одного життя,
      міняють уяву про вартісні суті.
      Неначе людина – небесне дитя,
      а Божі завіти безбожно забуті…

      05.09.2014



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. Дорога
      Іду, бреду, буває – спотикаюсь,
      та огріхів дороги не ганю.
      За ті баюри перед віком каюсь,
      б'ючи поклони шостому коню.

      Мільйони доль заучено топтали
      спокусами устелені путі
      і часто-густо в ями потрапляли,
      бо мали ноги, звісно, не святі.

      Як і усі, я дибаю у далі.
      Хай жалощі беруть мене в кільце,
      у душу не пускаю я печалі,
      від втоми утираю лиш лице.

      Як довго дріботіти ще? Не знаю.
      Та дбаю за дорогу, як мету,
      бо дару передбачення не маю,
      коли і що зупинить цю ходу.

      Отож іду – з надією, без неї.
      Волію не шукати вищу суть.
      Летять у небо чорні скарабеї
      і воскресіння сонячне несуть.

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. Час
      Збігає час, як молоко з каструлі.
      А ще тече, немов іржавий кран.
      А ще спішить, як молодість на гулі.
      А ще летить, немов аероплан.

      О всевидюще неоптичне око,
      без принципів, моралі і чеснот,
      ти механічно відміряєш кроки,
      униз падеш, піднявшись до висот.

      Твоє кліше безжалісно карбує
      монети сиві на людських висках .
      Ні слів мольби, ні стогону не чує
      хода твоя в реаліях-роках.

      Єство твоє – без духу і без плоті,
      та посох твій вражає і богів.
      Як ниць життя ховається в ілоті,
      так тулиться безсилля до років.

      Тобі дарма – що велети, пігмеї.
      Усяку сутність поглинаєш ти,
      лиш тінь бліду лишаючи від неї,
      зеро бажань колишньої жаги.

      Ніхто не може в серці зупинити
      наснагу часу навівати страх,
      але не варто милості просити,
      бо кожна ява перейде на прах...

      2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. Ще раз Європа
      Кава у Відні. В Монако – Гран-прі.
      Бістро у Парижі. Берліна вогні.
      Сито і зручно. Усе як завжди.
      Десь танки гуркочуть. Європо, не жди!

      Може минеться? А може і ні…
      Інші світанки та інші вогні.
      Золото тиші – дорога до зла.
      Шкода втрачати мільярди бабла.

      Де ви, гаранти? Невже дежавю?
      З вовком дружити – політика ню.
      Кров – не водиця, водиця – життя,
      що утікає у сон забуття.

      02.09.2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    72. Європа
      Ну що, Європа, гей-паради,
      права, добробут і о-ле?
      А чи у вас є казнокради?
      Своїх нема, то наші є…

      А ще є путінська Рассея…
      І як тобі отой царьок?
      Його безумна епопея,
      як не заучений урок?

      Занепокоєнням міркуєш,
      із кожним разом усе більш.
      Чи схаменешся, як відчуєш
      біля горлянки «руський» ніж?

      Тебе нічому не навчили
      ані єфрейтор-психопат,
      ані руїни і могили,
      в яких ховали всіх підряд.

      Ти хочеш жити у свободі
      поміж насилля і брехні.
      Не помічаєш, як на сході
      вже тліють Третьої вогні.

      Таки зажерлася Європа –
      не одностайна, не міцна.
      А може ти і справді попа,
      ерзац жаданого вина?

      Не станеш зараз на сторожі
      супроти ідолу війни –
      тоді прийдуть до тебе «рожі»,
      вояки з лігва сатани.

      І ти, зіщулена і лячна,
      вітати будеш Руський Мир,
      його культурі будеш "вдячна"
      за розмальований сортир.

      01.09.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    73. Тебе не розстріляють...
      Тебе не розстріляють просто так,
      а лиш за те, що українська – рідна,
      за те, що трИзуб – то не тільки знак
      і гама кольорів любові гідна.

      Тебе не розстріляють, друже мій,
      як донесеш на патріота краю –
      ще і пайок поповниш з того свій
      і доповзеш до зрадженого раю.

      А що життя? Конає за вікном.
      Молися, брате. Богу не однако,
      чи ти помреш іудою з баблом,
      а чи відмовиш нечисті зі знаком…

      31.08.2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Свинка
      Кому потрібна ця війна?
      Хіба не вбий – не актуально?
      Та має силу сатана –
      безумну силу, не моральну.

      Давно – мізерне і низьке…
      закомплексоване дитинство.
      Тепер – цинічне і слизьке…
      доросле і огидне свинство.

      Лжу хрюкає на цілий світ.
      Дивись, громадо, – чисте рило,
      і тишком риє чужий пліт.
      За тином щедро уродило.

      В чужий город, в чуже життя,
      з уставом права «хто сильніше»,
      несе усякого сміття
      і кожен день усе рясніше.

      Тих посіпак – орда і рать.
      На троні свинка – командором.
      Кому біда, їй – благодать
      зі всім її кнурячим двором.

      Така ось видиться дурня…
      А що город? Було б до столу,
      якби не хижа та свиня,
      а ще щурі зі свого роду.

      29/08/2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. Чи запізно у небо до раю
      чи запізно у небо до раю
      чи зарано у пекло до зла
      на чеснотах душі погадаю
      і можливо вгадаю хто зна
      а утім не удячна то справа
      своїх плюсів і мінусів рать
      шикувати і зліва і справа
      як гріхи і святу благодать
      хто відсіє лукаве й сумлінне
      може той що усюди й ніде
      він поділить на вічне і тлінне
      все живе заодно і мене

      28/08/2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. Промінчик - Домінік Луцюк
      с вершин высокого обмана
      из глубины молящих слов
      сочится кровью чувства рана
      что называется любовь…
      из дали той где смерть устала
      у мира отбирать свое
      таю я болью те начала
      что называются житье…
      из бездны где огонь ужасный
      где всех вина – моя вина
      я искупаю грех мой страшный
      что называется война…
      из непременного рассвета
      наитием стиха дыша
      несу я лучик мой - последний
      что называется душа…

      27.08.2014



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    77. Уже скінчилася зима
      Уже скінчилася зима,
      а на душі весни нема…

      Стоїть стіна великих планів,
      підперта вірою людей,
      а політична ера кланів
      рече жагою із грудей
      обмануто-непримиренних
      до слова мови, бо язик
      за ці віки чужої скверни
      до матюків буденних звик.
      Себе зганьбити миті стане,
      але замало для весни,
      яка колись таки настане.
      Одне питання лиш: коли?...

      Час плине болем, криком, гнівом:
      військова рать на рубежі –
      то руський «брат» гадючим чином
      шукає стежку до душі.
      До хати зайде в ніч лукаву
      у берцах кованих вояк
      і розіграє лже-виставу,
      який він лагідний добряк.
      І забере твою вечерю,
      дітей, дружину і коня.
      Залишить долю, злу гетеру,
      і чорне тло сліпого дня.

      То як в одне стулити віру?
      Чи всяка правда є свята?
      Чи знає лихо чашу-міру,
      чи треба випити до дна?
      Моральне наше діловодство
      ховає мінус до плюсів
      і має це як благородство
      живучих доньок і синів.
      Ще не світає. Хижі тіні
      чи утікають, чи грядуть
      і скалить зуби матір тліні –
      безумна смерть її зовуть.

      03 – 08. 2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. Пародія на "В двадцать одно..."
      шопинг в Жмеринке...
      на троих
      и утро с похмелья в Полтаве
      не пофартило
      бубны валет
      насмерть селедкой изгажен

      мутно в стакане
      глотком
      пыжится брызнуть
      с гортани
      все остальное
      потом…
      молодо-зелено
      грани

      ах двадцать два – перебор!
      кто вы – зверушки попойки?
      хочется за бугор
      Мир –
      а навстречу Я
      с койки…

      25.08.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. Чорне-біле життя
      * * *
      Життя, чаклун і біс, малює чорні кола.
      У них – чужа біда і правда чиясь гола.
      У них потвори зла поєднані ланцями
      і ненаситне «Я» владичить над умами.

      Життя, митець і Бог, малює білі кола.
      У них – свята любов без ниці і престолу.
      У них немає слів на війни і незгоди
      і преподобне «Ми» об’єднує народи.

      Життя таке як є, порочне і духовне,
      наповнене нічим та істинно змістовне.
      І ти, самітник мрій, блукаєш, наче в полі,
      у гамах кольорів, у тому диво-колі…

      * * *
      А життя, – така паскудна штука,
      розігнавши марево надій,
      вибирає для гостинця дрюка,
      учащає в хату на постій.

      Не скажу я : - Сука! То занадто.
      Є і час високих почуттів,
      але сподіватися не варто,
      що усе так буде, як хотів.

      А життя, – така чудова штука
      (хай і б’є ключем по голові),
      інколи відкине свого дрюка,
      тицьне в руки щастя: це тобі…

      Не скажу я: - Едем! То занадто.
      Чорні смуги не минають нас,
      але духом падати не варто,
      кожного очікує парнас.

      2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. Усе минає
      Усе минає й це мине.
      Потвора жаху і пороку
      щоночі чавкає мене
      і перетравлює потроху.

      Я відчуваю хруст кісток
      і серце падає у вирву.
      Немає сил зробити крок
      із гулу прі до тиші миру.

      Зробивши ставку на зеро,
      чужу зневаживши свободу,
      штампує лжець своє тавро
      на мрії іншого народу.

      Усе минає й це мине.
      Уже минулося півроку.
      Потвора чавкає мене,
      а чи не вдавиться… до строку?

      2014



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. Тримай, мене...
      - Тримай мене, мій янголе, тримай.
      Не хочу помирати, хочу жити.
      О Боже милосердний, зачекай.
      Свічу мою не поспішай гасити…

      Так шепотів хлопчина молодий,
      тримаючи руками інші руки –
      жалібниці. Та плакала навзрид,
      пускаючи у серце його муки.

      Коли було несила біль нести,
      юнак кусав оті дівочі руки.
      Біль відпускав – благав: прости, прости…
      і цілував
      покусані до крові її руки.

      Тримай його, соломинко, тримай.
      У грудях запеклося, клекотіло.
      Навколо смерті шаленів розмай
      і сконом напував безсиле тіло.

      Не довезли… Хвилину, може, дві
      забракло до останньої надії.
      У світ дивились очі неживі,
      їх спокій стерегли пухнасті вії.

      2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. Час живе у світах
      час живе у світах
      паралельно дотичних
      у осяяних снах
      на полянах суничних

      обірвали плоди
      у саду одкровень
      залишили ряди
      через дерево пень

      це задовго до нас
      трус робили в раю
      та нашли тільки глас
      ще гординю свою

      напоїли той глас
      і волав глашатай
      залишіть мені час
      заберіть собі рай

      подивись навкруги
      то вогні то ножі
      точать яро клинки
      на кривавій іржі

      ось минулася ніч
      але день не настав
      із огарками свіч
      демон з пекла постав

      і розмову веде
      за дорогу у храм
      за духовне святе
      все нашіптує нам

      я принишк і притих
      я ховаюсь у тінь
      я помер серед тих
      кому мріяти лінь

      я воскрес межи слів
      на поляні суниць
      де борні чорний гнів
      умирав горілиць

      і здається мені
      що немає війни
      то блищать не вогні
      а осяяні сни

      2014



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. Черга за чимось
      Черга за чимось, чого вже нема,
      бо відстояли давно і дарма.
      Бульбашка слова розбурханих днів
      поміж каміння розтрушує гнів.
      Ходять навколо і точать язик –
      хтось надихнеться, а хтось уже звик.
      Мислі вмирають на поприщі дум.
      Аура радощі – сльози і сум.
      Знову зневіри задушне кільце
      чавить наснаги хирляве тільце.
      Котиться гомін, луною іде:
      - Скоро вже, скоро месія прийде!
      Вийшли на беріг, а річки нема.
      Вийшли до моря, а море без дна.
      Звична пустеля, як вибір, як сон.
      Тягне додому, у звичний полон.
      Жменями щастя. Жага перемог.
      Душу безбожну сповідує Бог…

      2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    84. То скільки коштує життя?
      То скільки коштує життя?
      Твоє, моє?
      Ісуса, ще раніше?
      Я розумію, ряд цей недоречний
      із погляду на висоту персон.
      Але життя… воно у всіх одне.
      Небесне чи земне,
      воно як сон,
      в якому щастя сниться,
      а поруч острах, муки, біль,
      розчинені в буденній суєті,
      і мрій мара,
      зіщулившись калачиком на дні,
      ховається у морок сподівання.
      Приходять в сон не янголи святі,
      а Каїни зі зміями у душах.
      Ховаючи усмішку в чорних ружах,
      вони буянню зброю роздають,
      і пропонують «ворога» убити –
      духовну єдність, правду, брата.
      Курок натиснеш і немає ката...

      А може то офірою зійшло
      на ешафот, на плаху, на покару
      дитя невинне вічного бажання
      у мирі жити з усіма на світі?
      Згасають зорі і падуть униз
      із небосхилу світла в темінь ночі
      поранені, скалічені, убиті
      і їх страшні незрячі думи-очі
      зажмурились від пострілу у спину.
      Коли уперше, вічно пам’ятають
      і клятвою розпалюють вогонь,
      сльозами омивають мить розлуки.
      А потім, далі? Над землею – ворон
      і тисячі у прірві безіменних…

      То скільки коштує життя?
      Чого вартує цей дарунок Божий?
      В руках безумця гріш йому ціна.
      Бо скільки вже убито тих,
      що сподівались жити і любити,
      але у сон їх яро устелився
      той шлях до краю,
      де нема нічого –
      ні слів гарячих, ні вини, ні раю,
      де небо плаче: ні, не покараю,
      не відаю, не знаю, не шукаю…
      Убивці снів, весни, надії, сміху,
      породжені геєною безумці,
      і вас колись уб’ють
      розбудженому лиху на утіху.
      Диявол не заплатить і гроша,
      бо задарма і так йому душа
      належить братовбивці від зачаття.
      І сяє на чолі, як світоч у імлі,
      німе тавро прокляття.

      То скільки коштує життя?
      Біжать роки по колу
      вік за віком
      і першого убивці чорна кров
      тече у жилах всіх сучасних воєн
      і дар любові віє на полову
      у кожну сущу мить
      неспинно, знову й знову…
      16.05.14



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    85. Стальные яйца
      Китайцы едут, с ними китаянки,
      в Дальневосточье умножать народ,
      а в граде стольном скачут россиянки,
      как немки в прошлом веке: о майн гот!

      Стальные яйца – это то, что надо.
      Владимир Путин – их кумир и бог.
      Когда-то классик написал про стадо.
      У нынешних не складывается слог.

      История весома тем, что знает
      ответы на вопросы всех времен,
      но дурь безумства снова возвышает
      его владельца на имперский трон.

      Стальные яйца – это то, что надо
      могильщикам и воли, и свобод.
      Все ли путем, как кажется, ребята,
      коль вы – народ, а не покорный скот?

      22/03/2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. Мне бы...

      Мне бы толику от излишества,
      а от вечности – музы миг.
      Закатил бы я миру пиршество,
      сочинил бы я чудо-стих.
      Ну а так живу… в междометиях,
      между строками среди фиг
      и у этих дам – на примете я,
      мое пиршество и тот стих.

      2014



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. Імперська манія
      Імперська манія. У шизи – два крила.
      Обидва повертають у минуле,
      де Каїна печать, земна візитка зла,
      і «одобрямс» зомбовано-поснулих.

      Кричали очумілі: «Хайль!» або «Ура!»
      і ждала перемоги ниць убога.
      У паралелях днів блукає бліц-весна –
      у мандрах тих є лиш одна дорога:

      в клоаку осуду, де «карликів» відстій,
      де кожен лиходій вже має кару:
      за муки і за біль на цій землі святій
      пройти усі пекельні кола аду.

      16/03/2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. Буває час
      Буває час, що ліпить в пересічне
      цеглинки пірамідних дивовиж,
      кохається космічно у побічне,
      та сенс яви наказує: облиш…

      Буває час, що сам себе марнує,
      і мається, і тринькає, і тне,
      і довго над надіями збиткує,
      і свого плину на каблучці жде.

      Буває час, що не дає і миті
      іржавій суті самоїдських дум,
      якими нерішучі дні укриті,
      які ведуть здебільшого у тлум.

      Буває час, та більше… не буває –
      у посивілих, як і сам, світах
      безсонням недовіри проростає,
      ховаючись у мріях і сльозах.

      2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. Є «до» і є «після»
      Є «до» і є «після». Живемо у «і».
      Ще «після» немає – палають вогні.
      І кров ще не змита, і біль ще живе,
      і сотня небесна поповнення жде.
      А завтра - не «після», бо завтра – хтозна,
      армадою лиха увійде війна.
      І стануть буденними аспідні дні –
      розтягнуте в часі розбурхане «і».

      12.03.2014



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    90. Колись у дитинстві
      Колись у дитинстві ми грали у війни,
      де «наші» і «німці», де крики «Ура!»
      шаліли у горлі… і спори постійні,
      хто - наші герої, а хто – німчура.

      Не дай, Боже, долі, руїни устоям,
      в якій би дитяча з’явилася гра,
      де «наші» і «руські», і «Слава героям!»
      зійшлася в двобої із шалом «Ура!».

      11/03/2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. Думи і не думи Кобзаря
      Відшумів, відгомонів зелений гай.
      Чом болить вразливе серце – не питай.
      Зажурився, притомився рідний край.
      У хатинці оселився вбогий рай.
      Ой не рай у тій хатині, ой не рай.
      Грай, музико безталанний, грай.
      Походжає хтось, розпалює вогні
      для невинної душі у казані.
      Не чорти там ходять, то пани.
      Не пани там ходять – ми самі
      походжаєм то розумні, то дурні,
      один одному завидуєм в труні.

      Ті вогні!
      Як печуть оті кляті вогні,
      що й несила промовити ні
      сатані ...
      І розрада хмільна
      там, де море вина.
      Там щодня потопає
      та гине душа.
      І до Бога далеко...
      До царини його
      не донесе й могутнє крило.
      А без віри – зневіра і розпачу сум
      і нічне забуття із докучливих дум.

      - Гей, село, моє рідне село.
      Розкидало життя, рознесло.
      У холодній чужій стороні
      так самотньо і тоскно мені.

      Плаче тихо вкраїнське село.
      Обпікають ті сльози чоло:

      - Як полине до Всесвіту плач
      в сон приходять катюга й палач,
      щоб карати мене за гріхи,
      а вгорі лиш сміються боги:

      - Ти давно уже склав Заповіт,
      та опісля прожив стільки літ.
      Ти відплакав свій біль, віджалів
      і твій жаль на сміхи перетлів.
      Ти – старий одинак, без звитяг і відзнак.
      Чи не краще пропасти, чим так...

      - Але ж прагну я в чисте життя
      без лукавства та сліз каяття.
      Тільки щось не пускає мене
      і ніяк оте щось не мине.
      Світлий день мій давно потемнів,
      темна ніч чорним згарищем стала.
      Чи такого я щастя хотів,
      чи то воля моя загуляла?
      Молоді пам'ятаю роки,
      босоногу, обірвану долю
      і як вперше солені рядки
      народились з небесного болю.
      Я ту кривду до Бога носив
      не в молитвах – у мареннях мрії.
      Не для себе, для миру просив,
      бо ще вірив у святість надії.
      Я обличчя печалі ховав
      і на людях тягнувся до втіхи,
      в одинокості сміх забував
      та віршами кропив чорні віхи.
      Поміж влади братів не шукав,
      беріг згадку про славу козачу,
      до свободи людей закликав,
      підмовляв на бунтарську удачу.
      Я не крові хотів, а снаги
      поривати кайдани та пута,
      щоб погинули рабські віки
      та кормиги воскресла спокута.
      І за те поплатився й не раз.
      Записавшись у рекрути волі,
      в пустку долі кричав, але глас
      у тій пустці губився поволі.
      Так у серці пекло за цей світ.
      Не встигала рука за думками
      і лягав крик душі, Заповіт,
      на стежину життєвої драми.
      Потерпав, бідував, але знав
      на коліна не стану ніколи.
      Можновладців, царів проклинав,
      а найбільше – свавілля Миколи.
      І Голгофу свою у степах
      поливав рясно кров’ю та потом,
      гнав подалі непроханий страх
      та гнівився із Господом Богом.
      Де ж той рай, мій омріяний рай :
      Біла хатка, щаслива родина;
      тихий вечір, медовий розмай
      і звеличена духом людина?
      Все позаду. На попелі мрій
      я зготую прощальну гостину.
      Помолюсь за Вкраїну і свій
      біль пекучий у вогнище кину.
      Наостанку лиш крикну: живіть!
      Не вмирайте у братській любові.
      Прийде час і мене поминіть
      як кровинку прийдешньої ВОЛІ.

      Із архіву



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. Я бачив маску
      Я бачив маску «праведного» гніву.
      Вона кричала яро: - Розіпни!
      Під лють юрби, немов на гільйотину,
      вели когось уже у наші дні.

      Людину не міняють часоплини.
      Як і тоді, багато літ назад,
      на крові слова плинуть домовини,
      а осторонь стоїть «святий» Пілат.

      Це сон душі чи бісова утіха
      штовхає ум на «Розіпни! Убий!» –
      іще одна смертельна чорна віха,
      іще один зомбований живий…

      06/03/2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. У холодній північній столиці
      У холодній північній столиці,
      на далекій чужій стороні
      Україна так солодко сниться
      в ці останні Тарасові дні.

      Сниться щастя: добробут і воля,
      мов з небес перенесений рай,
      де у кожного праведна доля,
      де радіє оновлений край.

      Сняться кручі дніпровські та зорі
      на прадавніх чумацьких шляхах
      і простори ланів неозорі
      в тих примарних навіяних снах.

      Світом правлять владики жорстокі,
      та будують його мудреці.
      Поміж них і поети-пророки
      із печаллю років на лиці.

      Дар пророка – дивитись у вічність.
      Із портретів теперішніх днів
      споглядає Кобзар нам у вічі
      тихим сумом несказаних слів:

      - Помолися за мене, країно.
      Через товщу омріяних літ
      над усе я любив Україну
      та її поневолений рід.

      Обнімітесь, брати мої любі,
      не діліться на Захід і Схід.
      Нездоланні ви, поки укупі,
      споконвіку єдиний нарід.

      Обнімітесь, брати мої, прошу,
      не шукайте натхнення у злі.
      Хай здаля я побачити зможу
      світле свято на рідній землі...

      У холодній північній столиці,
      спопеливши себе у вогні,
      перестало страждати і битись
      палке серце в останньому сні.

      Із архіву



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. До 200-річчя народження Т. Г. Шевченка
      На наших українських сторінках
      історія писалась густо кров'ю,
      і попелом калатала в серцях,
      і утішалась владною любов'ю.

      Історія тулилась до журби,
      до генетичних витоків печалі
      і не цуралась чорної ганьби,
      народженої з рабської моралі.

      Та кожний раз, в критичний час доби,
      коли марніло сонце України,
      її сини, незборені сини,
      вставали із духовної руїни.

      Із тих синів найпершим є Тарас,
      наш геній слова, волі та свободи.
      З минулого звертаючись до нас,
      він знову кличе: уставай, народе!

      Той клич палкий лунає з давнини.
      В нім осуд страху і настава мужнім:
      - Боріте кривду, доньки і сини,
      а не живіте віком непробудним.
      Вставай, народе. Час вже сіячам
      засіяти своє, духовне й рідне,
      щоб не жилося вільно бур'янам,
      а коренилось українство гідне.
      Вставай, народе. Годі крайніх хат.
      Збирай героїв під свої знамена.
      Хай згинуть пута, що тягли назад,
      а вільний дух постане на теренах.

      -Пророче наш, вже досить сивих літ,
      як ти спочив у Канівській могилі,
      як повернувся в наш стражденний рід
      під синє небо в Україні милій.
      Тарасе, спи. Ми чуємо твій біль.
      Його відлуння аж до Бога лине.
      Хай зачерствіє хліб і згіркне сіль,
      якщо колись в безпам'ятстві він згине.
      Тарасе, спи. Надій твоїх жага,
      пройшовши часу неозорі далі,
      засіялась на вдобрені поля
      і вродиться світанком без печалі.
      Тарасе, спи. Ми справами життя
      розвіємо у часі рабську долю
      і на підмурках нового буття
      твою завітну вознесемо ВОЛЮ.

      Із архіву



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. Коли війна постукає у двері
      Коли війна постукає у двері
      і ввійде смерть до сталості буття,
      згадай минуле: велич всіх імперій
      залита кров’ю волі і життя.
      Та кров убитих проростає в пам'ять
      і вибухає у серцях живих –
      уламки болю тиранію ранять
      і та вмира… Росія не з таких?

      03/03/2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. Василь Стус - переклад.
      Господи, гнева пречистого
      прошу я – не шли за зло.
      Где б ни стоял я – выстою.
      Спасибо за то, что мало
      время мое. Упованием
      множу ему года.
      Думу-печаль – в изгнание,
      чтоб в жизни я был всегда
      таким, каким видеть хотела
      меня породившая мать.
      И славно, что не сумела
      беду от меня отогнать.

      01.03.2014



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. Дивились очі...
      Дивились очі з глибини віків
      і зорепадом скочувались сльози:
      - Народе мій, яких таких богів
      ти прогнівив,
      що у криваві постеливсь покоси?

      Тебе морили голодом земним,
      високе небо зачиняли в грати,
      щоб не з руки було твоїм святим
      катів життя із раю проклинати.

      Тебе палили в полум'ї війни.
      Шли на заклання цілі покоління
      і молох смерті, отрок сатани,
      відточував на них своє уміння.

      По всім ГУЛАГським землям-островам
      тебе дрібнили на малі шматочки,
      лишаючи сирітський біль синам
      в червоно-чорних хрестиках сорочки.

      Тебе душили в зашморгах чеснот,
      де проповідь читало лицемірство,
      де на шляху обіцяних свобод
      брехні вставало незліченне військо.

      Тебе женуть і зараз по світах
      насущний хліб свій тяжко заробляти,
      вклоняючись там пані і панам,
      навчаючись родину забувати...

      Від того болю затупилась б сталь.
      Свинцевий град не вибив мирну душу,
      та залишив таку сліпу печаль,
      таку нестерпну і колючу стужу.

      Дивились очі з глибини віків,
      в дощі збирали виплакані сльози:
      - Земля батьків, молись до всіх богів,
      щоб знов не ліг народ цей у покоси...

      Із архіву



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    98. Наче хрестики, дні безтолкові
      Наче хрестики, дні безтолкові.
      Наче нулики, ночі без сну.
      Тільки думи, таємні окови,
      провокують іти на війну.

      А там пря віковічних емоцій
      у полоні зашорених слів
      і душа на чутливому боці
      зігрівається в ярі вогнів.

      Ставлю крапку, подумавши – кому.
      Інтонації змінюю тон.
      Відпускаю на волю утому.
      Іду жити в омріяний сон.

      03/02/2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Рушає сотня
      Небесна сотня – і уся земля
      у дні жалоби наче посивіла.
      І падав дощ, і плакала свіча,
      і плакала, і … тугою горіла.

      Рушає сотня з нашого життя,
      обпалена вогнями і димами,
      із виру днів, де люта « беркутня»,
      і снайпери, і смерть під прапорами;
      де кожну мить викочувався гнів
      із іскри болю в полум’я відплати,
      де море сліз і не ставало слів
      для прощення, зупинки і розради;
      де кожен час із тисячі живих
      до лави мертвих гуртувалась черга,
      бо гідність, честь – це ореол для тих,
      чия наснага волі не померла.

      Рушає сотня в сині небеса,
      які їй стануть тим утішним домом,
      в якому кожна зронена сльоза
      залишиться у пам’ятті і з Богом.
      Потрібні сотні, тисячі звитяг,
      яким мерзота не прострелить горло
      у тих святих погибельних боях
      за майбуття, свободу, вільне слово.

      Рушає сотня і болить одне –
      чи ми, живі, за спинами героїв
      надію не зведемо на пусте,
      вертаючи з Майдану до покоїв;
      чи ті вожді, що звали уперед,
      не повернуть у лігво обіцянок,
      не перервуть відродження і злет,
      і не змарнують зоряний світанок…

      Рушає сотня, залишає біль.
      У світі з болем не звикати жити.
      У тому світі, де людина – ціль,
      яку так легко снайперу убити…

      24/02/2014



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. Прострелені груди...
      Спочатку побили – натхненно, уміло
      і душу надії, і змучене тіло.
      Лупили, бо знали, нічого не буде,
      а може і буде – медалька на груди.
      Кийком по макітрі, ногою по нирці.
      Якщо не скорився, то знову по пиці.
      А потім в додачу ще порцію «мата» –
      за пайку, за батю, нашивку і брата.
      Ну просто герої – на дошку пошани
      і зірочки срібні у повні стакани.
      А тих, кого били – за що і навіщо?
      Із вибитим оком - Бандера!? Так смішно…
      За те, що ходили, за вільне повітря.
      За те, що хотіли до правди, до світла.
      За те, що у стрічці означено вибір.
      За те, що сваволі не мовив: - Спасибі!
      За те, що людина – це гідно і гордо.
      За те, що обличчя – не пика, не морда.
      За те… можна довго, та все без причини.
      З пихатої висі – оскал мертвеччини.
      А потім до суду, побитих і крайніх,
      і всіх під копірку, і перших й останніх:
      як бидло до стайні – у камери тюрем
      і страшили лячно: - Надовго засудим!
      Так довго тягнули – і час, і волинку,
      і плакали слізно, згадавши ялинку.
      Тепер скаженіють і Бога не знають,
      в прямому етері стріляють, вбивають…
      Мільйон терористів – супроти закону?
      Одне лиш питання: закону якому?!
      Отому, щоб жити рабами смиренно,
      та силу зневаги терпіти щоденно?
      Не знаю, що стане – війна, перемир’я
      і плід перемоги чи знов межигір’я?
      Та знаю єдине: ніхто не забуде
      відірвані руки, прострелені груди.
      І прощення звіру ніколи не буде,
      бо нащо у хлопців… прострелені груди…

      19/02/2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. Знову стріляють...
      Знову стріляють в прямому етері.
      Вибухи, гази, бруківка і біль
      стукають в серце, у душу, у двері
      в рану заюшену сипати сіль.
      А чи поступиться влада поганська?
      Стільки украли – куди їм іти?...
      Хвиля народна і повінь повстанська
      змиють в клоаку злочинні сліди!

      18.02.2014



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. Ярій, душе - Василь Стус
      Яри, душа. Яри, а не рыдай.
      В снегах студеных – солнце Украины.
      А ты ищи – багряный след калины,
      на черных водах – тень ее узнай,
      где горстка нас. Игрушечный отряд
      лишь для молитвы вечной и надежды.
      Судьба остерегает, как и прежде,
      что кровь калины – все-таки густа,
      еще терпка, как та, что в наших жилах.
      В седых метелях белая печаль
      на гроздьях боли, уходящей в даль,
      на нас бедой своею ополчилась.

      17.02.2014



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    103. Пародія на "Така задуха..."
      Така задуха в лоні ночі,
      кобилка в парі з цвіркуном
      мій поетичний слух лоскоче,
      а я… уся із Павлюком.
      Встають світанки над землею,
      до праці звуть усіх людей,
      а я лечу у епопею
      і притискаю до грудей…
      та звісно Павлюка! Робота,
      вона – не вовк, не утече,
      а тут наринула охота
      і раз у раз своє рече.
      І схлипую за кожним вдихом,
      до неба тягнеться рука,
      щоб стоголосо, а він мигом…
      Ох, начиталась Павлюка.

      17.02.2014



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. Де тлінний я...
      Де тлінний я і вічність круговерті,
      нема нічого, крім життя і смерті.
      Між ними сенс, якого не збагнути
      і вибір дії – бути чи не бути?
      Ще крихи мрій, які я просипаю
      щодня на шлях від марення до раю.
      Одне болить – чи є той рай? Не знаю,
      я сумніви до щастя не збираю.
      Але вони, прийомні діти долі,
      в театрі днів найперші грають ролі.
      Летить у ніч і крутиться планета,
      над нею сутність – неосяжна Лета
      і срібне нерозгадане мовчання,
      де тоне сон земного сподівання.

      Я сам іду чи путь мені торує
      одна із глав безмірного буття,
      де в іменах, промовлених не всує, –
      скарбниця Духа, Слова і Життя?

      2014



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. Що ти туманієш біля рими?
      Що ти туманієш біля рими?
      Стимулом по карку – вйо, поет!
      Утікай, піїте, із гостини.
      Це тобі ні здоба, ані мед.

      Подзвони напроти, діва-муза
      еросом жагучим надихне -
      кулі позакочуються в лузи,
      увійде духовне у земне.

      Як не допоможе, то застрелься
      із нагана втраченого дня.
      Є ще вибір – думами на рельси,
      відв'язавши Клона і Коня.

      Попрасуєш білосніжні крила,
      полетиш до раю тет-а-тет,
      але, взрівши там чортячі рила,
      тричі себе зрадиш – не поет!!!

      2014



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. Гумореска "У день святого Валентина"
      - Ну ти й пияк, ну ти й скотина! –
      Миколу лаяла дружина
      у день святого Валентина.
      А той мовчав, хмільну провину
      на себе брав наполовину,
      а іншу, ту, де про скотину,
      валив на плечі і на спину
      тому товаришу-кретину,
      що щедру виставив гостину,
      бо мав ґаздиню Валентину.
      Чужу шануючи дружину,
      утявши …надцяту чарчину,
      Микола уявив картину,
      як квітів чималу корзину
      вітати пре свою Дарину.
      І так замріявся Микола,
      що пропустив ту чарупину,
      після якої путь-стежину
      в свою ріднесеньку хатину
      змінив на довгу плутанину.
      Ішов додому не годину,
      співав про долю і калину,
      а як затяв про бой-дівчину –
      упав в калюжу-трясовину
      і так загидив одежину,
      що став подібний на тварину.
      - Я - не пияк і не скотина!
      Я…теє, як то…я – людина.
      Брудна на мені одежина.
      Але ж то – форма, то – личина,
      під нею добра серцевина –
      у день святого Валентина
      так думав, лежачи, мужчина.

      То ж знайте, люблячі жінки:
      мужчини… всі вони такі –
      на почуття не говіркі.

      13.02.2014



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    107. У колі недотичних величин
      У колі недотичних величин,
      попри усе, торкаюсь і не каюсь,
      поміж уявних і живих причин
      я у ярмо покори не впрягаюсь.
      Куди веде дорога без мети,
      уздовж якої – розкіш і нестатки,
      а ще олжі осяяні хрести
      і на життя уставлені податки?
      І час, як пес, винюхує сліди,
      наздоганяє і гарчить у спину -
      із пащі слина капає біди
      на золоту надійну середину.
      Не заховати віру в сіре тло,
      хіба що тлу молитися до скону.
      На роздоріжжі, де добро і зло,
      шикуються знедолені в колону.

      12.02.2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    108. Стихає і спалахує війна
      Стихає і спалахує війна,
      а мир стоїть на розі сподівання –
      впаде колосу глиняна стіна
      чи кров’ю захлинеться ніч повстання.

      Ми умістились в часі перемін –
      уся країна, сита і убога.
      Душа плекає і воліє змін,
      та десь блукає суща перемога.

      Дволика мрія розмиває путь.
      Бруківка у руці, як пошук Бога,
      і кожен вбитий молить: не забудь,
      ще не уся розібрана дорога…

      2014



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    109. * * *
      Коли мене не стане на землі –
      вуаль років ім’я у тлін сховає,
      розчинена на атоми у млі,
      душа моя нестримно заридає.

      Та міріади інших душ у млі
      на неї цикнуть: досить голосити,
      ти бачиш – мало місця на землі,
      а ти, дурепо, вічно хочеш жити.

      Із тих країв, де сходяться світи,
      і точка неповернення – позаду,
      о, душе моя змучена, лети
      на вибір свій: у пекло чи до аду…

      08.02.2014



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    110. Україна - не Руїна
      Україна – не Руїна. Україна – ненька.
      Має доню-берегиню, сина-козаченька.
      Не холопи-посіпаки – роботящі люди,
      тільки лихо, чорне лихо, розтинає груди.
      З того розтину кровиці витікає сила
      і чорніє на кургані Кобзаря могила.
      « Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…»,
      та приходять лицеміри, несуть мертві квіти.
      Посивіли, постаріли заповітні думи,
      зажурилися, затихли доленосні сурми.
      Зневажає сите панство сіру біомасу,
      тільки гонор їх і пиха до пори, до часу,
      бо «…не вмерла України ні слава, ні воля» –
      берегині й козаченьки дбають іншу долю:
      - Ні царі, ні царедворці, ані грязь підніжжя,
      не торкайте синє небо й позолоту збіжжя!
      Вам до слави як до неба, до святого Бога.
      Ваша воля – людські муки і крива дорога.

      Україна – не Руїна і народ – не бидло.
      Плюньте лиху межи очі, а йому не стидно…

      01.02.2014



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    111. Чому цей світ такий непримиренний
      Чому цей світ такий непримиренний
      і Каїнів достатньо поміж нас?
      Невже життя – то вірус патогенний,
      в якому «Я» перемагає глас –
      надії глас на вічне, невмируще,
      божественне, небесне і святе;
      надії глас на суще і грядуще,
      на судний день, що кожного сягне.
      Навіщо тоді розум? Убивати
      і хитромудро плутати сліди?
      Поміж нужденних сито панувати,
      не знаючи для чого і куди?
      Приходить час, людські нормує біди
      у послух, у сумир’я, в дрімоту,
      будує глинобитні піраміди,
      але тепер вже на свою біду.
      Бо інший час підпалює протести,
      неначе повінь, розмиває мур
      і падають корони, трони, жезли…
      і холуї, і пані Помпадур.
      Відплати юшка заливає очі
      і лютощам немає перешкод.
      Вже й Каїна убити є охочі…
      А може то не Каїн, а наш код –
      код божевілля, вільного від Бога,
      благословення на земні гріхи.
      Поглянь назад: кровить людська дорога,
      усі її принади і віки.
      В одному серці – жертва і убивця,
      лже-проповідник, юда і герой,
      їх лицедійні і натхнені лиця,
      і дух любові, поки що ізгой.

      31/01/2014



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    112. День гніву
      День гніву росте щодня,
      харчується каплями крові.
      У завтрашній рік Коня –
      із тезою антилюбові.
      Ховали у очі зло,
      у посміх і рук вітання,
      ховали у сіре тло
      для хижого панування.

      Але дістали усіх,
      але згадали, що… люди.
      На білий невинний сніг –
      калинові грона всюди.
      А вічна жага життя
      дістала убивчу наснагу –
      дивитись у майбуття
      на мушці рушниць спецназу.

      День гніву росте щодня.
      На силу виходить сила.
      Сідлає герой коня,
      а то… ворона кобила.
      Вона цокотить по склу
      одвічного сподівання,
      героя несе в імлу
      на подвиги і страждання.

      30.01.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    113. Під Крутами...
      Під Крутами юга віє
      холодним, колючим снігом
      і кулі гарячі носить
      над чистим юнацьким віком.

      Зло бехкають пси-гармати...
      - Тримаймося, друже, брате!
      Щоб жила Україна-мати,
      потрібно нам тут стояти!

      Як легко героєм бути
      далеко від поля бою,
      як мало прийшло під Крути
      устати на бій з ордою.

      - Каму здєсь хахляндію нада?
      Криваво налиті очі.
      - Спасіть мене, мамо, тато,
      я жити, ще жити хочу.

      Під Крутами юга віє...
      Зів'яли принесені квіти.
      У пам'яті часу мерзнуть
      розстріляні в січні діти.

      Із архіву



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 0

    114. На часі час
      На часі час очиститись від бруду,
      від лихоліття в нашому житті,
      від сороміцтва, яничар і блуду
      та рідний дім тримати в чистоті.

      На часі час очиститись від скверни,
      від гонору всевладдя, від ганьби.
      Минулі помилки – колючі терни,
      що не дадуть приспати ці роки.

      На часі час відбутися народом
      і кожен день краплинами життя
      творити світ по імені „свобода”,
      щоб не пішла країна в забуття.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    115. І немає таких віків
      І немає таких віків,
      де би зло не рожало опір.
      А згадайте старих богів,
      що за око займали очі.

      А тут стільки уже очей
      і ненависть у кожнім оці,
      а тут стільки сліпих ночей
      і стріляють на кожнім кроці.

      Поціляють і ярий біль
      проливає не кров, а зерна,
      із яких виростає хміль –
      напувати людей і терни.

      24/01/2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    116. Рубікон
      Рубікон, Рубікон – це кривава ріка.
      Тоне доля у хвилях скажених
      і вітає ту смерть лже-гаранта рука.
      Їй потрібна країна смиренних.

      Повернути назад кров убитих не дасть,
      їхні болем затулені очі.
      Це не наші вожді, це від аспида «власть»,
      що в рабів обернути нас хоче.

      22.01.2014



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    117. Надію дістаю
      Надію дістаю з дірявої кишені,
      ховаю в тишу слів, нехай живе дитя,
      а сам у бій іду, наповнивши легені
      повітрям із димів засніженого дня.

      Бруківки вже нема – розібрана на зброю
      і барабанить час по вікнах і броні.
      Стомився Каменяр, стоїть перед стіною.
      Навколо суд очей і бісові вогні.

      Чекає ні мене, ні тисячі безсилих,
      ні маячню вимог, де кожен за своє –
      героїв сподівань, окрилено-сміливих,
      що переможуть зло, якщо воно десь є…

      21.01.2014



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    118. * * *
      Час Великої Смути настав.
      Я не відаю, як тебе звати –
      ти такої Вкраїни бажав,
      обивателю з крайньої хати?

      Своя хата – радіє душа.
      Своє щастя у ситій оселі.
      Та духовна могила чужа
      трохи вище від хатньої стелі.

      Остогидла система із лжи,
      із украдених пенсій, зарплати.
      Із довічного: буде все, жди,
      бідолахо із крайньої хати.

      Що зупинить стихію душі,
      цю анархію, мати порядку?
      Недолугі державні мужі,
      що жирують на святі достатку?

      Час Великої Смути настав…
      Чи ти зможеш на себе узяти
      оту кривду, якій присягав,
      винуватцю із крайньої хати?

      21.01.2014



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    119. Услід героям дивляться віки
      Услід героям дивляться віки.
      На білих простиралах – чорні тіні.
      То попелом усипані сніги,
      де гинули сміливці не уклінні.

      У вічності немає злих часів,
      є лиш байдужі та покірні люди.
      Заради них під гостроту ножів
      і під огонь ставали робінгуди.

      Коли ілюзій рушились мости,
      а волелюбству бракувало міцці,
      ішли на спротив гибельний вони,
      хто в зрілому, хто в молодому віці.

      Зриваючи окови та замки,
      поправши смертю „золоте” мовчання,
      несли вони свої й чужі хрести,
      приречені на муки і страждання.

      Услід героям дивляться віки...
      У пам'яті вселенської відваги
      є й України видатні сини
      найвищої жертовної наснаги.

      Із архіву



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    120. Сьогодні
      Спокій на всіх лже-кордонах
      дач палацових, квартир.
      Люди у масках й погонах
      їм забезпечують мир.

      Тільки сьогодні – не вчора.
      Завтра чекати дарма,
      Сила утрачена слова.
      На черзі уже війна?

      Пахне в повітрі снігами,
      опором і мечем.
      Зло не вступає. Вітрами
      носиться дим над вогнем.

      Легко стріляти у себе?
      Легко убити раба?
      Правду не скаже вам небо.
      Правда, як віра, сліпа.

      Яра артерія часу.
      Яра жага почуттів.
      Крила обріжуть Пегасу,
      щоб на війну не летів.

      20.01.2014



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.38 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    121. Хрести нас, Боже
      Хрести нас, Боже, чистою водою,
      своєю благодаттю нас хрести,
      щоб ми були народом, не юрбою,
      і це ім'я із гідністю несли.

      Хрести нас, Боже, подихом свободи,
      майданом Незалежності хрести,
      щоб перемоги жданої клейноди
      навік у добрі руки перейшли.

      Хрести нас, Боже, світочем пізнання,
      зірковою наснагою хрести,
      щоб в час лихий поетів віршування
      могли у бій за правду повести.

      Хрести нас, Боже, духом просвітління
      і щирим серцем, розумом думок,
      щоб в душах не селилось марнослів’я
      і сила не втікала у пісок.

      Хрести нас, Боже, милістю, любов'ю,
      неприйняттям жорстокості та зла,
      щоб з материнським молоком і кров'ю
      ввібрали ми окрилення добра.

      Хрести нас, Боже, Словом-Заповітом
      на щастя, на добробут, на життя
      і ми, хрещені, зринемо над світом,
      що сповідав мораль без каяття.

      Хрести нас, Боже, святом і трудами
      на благодатній батьківській землі
      і станемо ми сестрами й братами
      в одній великій праведній Рідні.

      Хрести нас, Боже, пам'яттю в минуле,
      де на щитах великі імена,
      де невмирущі Кобзареві думи
      й Каменяра не злуплена скала.

      Хрести нас, Боже, вірою в майбутнє,
      де кожний рід, шануючи своє,
      проріс би плоттю в древо самобутнє
      і древо те Вкраїною назве.

      Хрести нас, Боже, дзвоном-переспівом
      і золотом дозрілих колосків,
      у небі синім журавлиним клином
      і шепотом осінніх голосів.

      Хрести нас, Боже, степом і лісами,
      донецьким кряжем і старим Дніпром,
      Поліссям, Кримом, ще й Карпатським краєм,
      щоб ми були єдині й заодно.

      Хрести нас так, щоб вічно пам'ятали
      цей доленосний волелюбний час,
      коли країна із колін устала.
      Хрести нас, Боже, і помилуй нас.

      2005-2014



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    122. ПРинтер
      Схоже, принтер зовсім збожеволів
      і друкує на вимогу «Я»
      без тире, без крапок і паролів
      заборони й ляки для життя.

      Ну навіщо нам це божевілля
      поголів’я жирних баранів,
      що гуляють пашею свавілля,
      туляться до клану пастухів.

      Шаленіє принтер, шаленіє,
      видає «поняття» на гора.
      Іншого робити не уміє,
      як качати неука права.

      Ратичками тикають у кнопки.
      Благодаті піниться вода.
      Підмиває ратиці і попки,
      щоб сіяла зовні чистота.

      Скаженіє принтер, скаженіє.
      Мекає з трибуни на екран
      у краватці з вадами повії
      зеленню годований баран.

      17.01.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    123. Глобальне потепління
      Глобальне потепління? Дещо знаю,
      бо визираю інколи у світ
      і снігу первородного чекаю,
      але сльота хлюпоче з чорних віт.

      О зимо імлолиця, зимо сіра,
      чорніє не земля, а траур твій.
      Де ти поділа білий погляд звіра?
      Куди утік колючий сніговій?

      І ти така, нещасна і бідненька,
      немов сирітка, плачеш із небес,
      своє картаєш зоряне серденько:
      куди то Морозонько милий щез?

      Глобальне потепління тепло диха
      і злизує вологим язиком
      ранкові сни, де річці сниться крига
      і явори сивіють над ставком.

      16.21.2014



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    124. Що з тобою буде, Україно?
      Що з тобою буде, Україно?
      Бог в душі чи переможе зло,
      усміх долі чи остов Руїни,
      де кийки, іуди і «бабло»?

      Половина ходить у тумані
      і радіє: Схвалено бюджет!
      Інша половина на Майдані
      кров’ю пише опору сюжет.

      То куди рушаймо? На Голгофу
      розтікатись болем по землі,
      поклонятись ідолу і лоху,
      множитись в гадючому кублі?

      Ми – лиш люди, а не Божа сила.
      На Голгофі втратимо усе.
      Велетенський хрест, під ним могила.
      Хто спокуту небу понесе?

      Що тебе чекає, Україно?
      Верховодять клани і «братки».
      Осипає цвіт сумний калина.
      Древо її ділять на шматки.

      Тож укотре у якім сторіччі
      вибір пропонує нам шляхи,
      та закляли ноги на узбіччі –
      їх скували люди і гріхи.

      17/01/2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    125. Повня або срібна маячня
      У час нічний я жду на срібну жінку,
      але приходить срібний чоловік.
      На стіл кладе осяяну горілку
      і пропонує випити за вік.

      Йому то що – з’являється у повні,
      де уперед так само, як назад,
      а я в літах і рухи маю сонні,
      ще пам'ятаю місто Сталінград.

      - А де та жінка? – хитро так питаю
      і роблю вигляд, наче п'ю до дна.
      - А що за пані? - Почекай, згадаю.
      - Білявка повна, нібито Луна.

      - Ось ти про що… – тут Місяць підхопився
      і тінь хмаринки витер із чола.
      Крок у вікно і небом покотився,
      забувши пляшку взяти зі стола.

      Я придивився – біла оковита.
      А може то сивушний самогон?
      Яка різниця, чарка вже налита,
      мені як ліки на глибокий сон.

      А за вікном небесною жагою
      він і вона з’єдналися в одне.
      Заколисали срібною ясою
      зимову ніч, а заодно й мене.

      16.01.2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    126. Є гуси
      Є гуси, з яких вода…
      Є хами, з яких ганьба…
      Є мудрість, якої немає.
      Є дурість – її вистачає
      на владу, на нас і на мрію.
      Будуємо хепі-Руїну?

      Криком волай у пустку…
      Бабця зав’є у хустку
      своє мінімальне життя
      і свічечку на побиття
      отих, що ціною глузду
      хвалять ціну на капусту,
      отих, що гарчать на гоїв
      із висі своїх покоїв.

      Як їх не бити, люди,
      крихами на долоні?
      Кара яка остудить
      злодіїв у законі?
      Як їх не бити, люди,
      болем, ганьбою, гнівом?
      Вітер словами крутить,
      скоро замете снігом.
      Прикро – така країна,
      майже свята обитель,
      та в одного – торбина,
      інший – як небожитель.

      Є гуси, з яких вода…
      Є хами, з яких ганьба…
      Є мудрість, що болем зріє.
      Є дурість... що тверезіє.

      15.01.2014



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    127. Життя - театр?
      Софіти, піт і маска лицедія.
      Іуда, Брут, Морозов, хто іще?
      У колі Божім агентура Змія
      розносить заготовлені кліше.

      Блаженні всі, прихилені до Слова.
      Сльота осіння барабанить блюз.
      Час розпасів, а карта пре вістова
      і джокер голлівудський – Томі Круз.

      Шекспіри повмирали, все банально:
      оголений король і свита жаб;
      картина маслом, дико і реально;
      життя, як драма із комеді клаб.

      Ну от і все. Поклони без овацій,
      герой останній, хепі енд і глюк:
      четвірка ніжних білосніжних грацій
      і я у їх серцях – шалений стук.

      В душі скребуться лицедійні миші.
      Під машкарою рум’яніє ніс.
      Стається диво – в одіозній тиші
      пияк з гальорки крикнув: Браво! Біс!

      14.01.2014



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    128. Cтоять вожді
      Стоять вожді,
      як фалоси років,
      обіцянок, прожектів і надії.
      Деінде вже
      їх п’єдестал зітлів,
      як і, до речі, утопічні мрії.

      Із того світу
      все стоять вожді,
      у діянні своїм – криваво-сущі.
      І що їм голубИ,
      і сонце, і дощі?
      Вони давно вже – главо-неімущі.

      Час, як стріла,
      вражає наповал,
      та ці божки, ще за життя дволикі,
      вхід стережуть
      у бронзовий портал –
      де їх гріхи, химерні та великі.

      Інакше все:
      народи і портал
      (як плід ума і нано-революцій),
      та в камені
      стоїть донині шал
      із крові братовбивчої й полюцій.

      А динозаври
      із сучасних днів
      усе пильнують цю іржаву касту.
      Знамено їх
      у мареві вогнів
      ховає «святість», ситу і мордасту.

      13.01.2014



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    129. У лекалах душі
      У лекалах душі – паралелі,
      пересічні, дотичні, криві,
      що, немов міражі у пустелі,
      нереально реально живі.
      Геометрія думки і слова,
      теореми земних почуттів,
      де любові логічна будова
      і єднання небесних світів.




      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    130. * * *
      Коли грають у владу без правил
      і мірилом є страх та «зело»,
      стає прикро – у чехів був Гавел,
      а у нас кримінальне зеро.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    131. Народжене під ясною зорею
      Народжене під ясною зорею,
      народжене постати проти зла,
      земне дитятко з Божою душею
      Марія-мати в ясла принесла.

      Не було місця вільного при двОрі –
      Марію там не взяли на нічліг,
      та раптом заіскрились в небі зорі
      і долі перст осяяв їй поріг.

      За тим порогом радо привітали
      і матір, і малятко посланці.
      Прийшли вони зі сходу, їм вказали
      таємний шлях небесні манівці.

      Дари на царство: ладан, мирну, злато,
      вклоняючись, поклали до дитя
      і осягнули це як Боже свято,
      як перший крок до вічного життя.

      Уражені пророцтвом, що збулося,
      увірили й прозріли мудреці.
      Так вістка дивовижна рознеслося
      в усі уявні далі і кінці.

      Пройшли віки, жорстокі та лукаві.
      Поміж народів з часом повелось,
      що дійства ті Різдвяними назвали.
      Їх іменинник – сам Ісус Христос.

      Христос родився! – так в ці дні вітають.
      Славім його! – у відповідь луна.
      І люди вірять – янголи літають.
      І світ радіє – добра новинА.

      У кожнім щирім християнськім домі
      у цей Cвятвечір світочі горять
      і люди у родиннім теплім колі
      Різдвяну шану Господу творять.

      Христос родився! – з віри і надії.
      Славім його! – з любові над усе.
      Щасливі будьмо, хай здійсняться мрії,
      а все лихе назавжди відійде.

      З Різдвом Христовим! Миру нам й терпіння!
      Пливе Земля у вирі срібних свіч.
      Хай Божа ласка стане нам спасінням
      у цю казкову Богородну ніч.

      Із архіву



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    132. Побачимось у пеклі
      Побачимось у пеклі, друже мій.
      Гадаєш мо', що нам не по дорозі?
      Тоді бери костур дорожній свій
      і не стирчи на цім проклятім розі.

      Ти бачиш – три дороги звідціля.
      Усі добряче втоптані ногами
      і ниць душі пасує до лиця,
      і тло життя уквітчано гріхами.

      Одна веде прямісінько в тартар.
      Немає душ, невинно потерпілих,
      зате є безліч усіляких кар,
      а ще катів, у ремеслі умілих.

      Дорога, що наліво – то мара,
      ілюзія величчя і корони,
      немов ідеш, а все гора, гора
      і усміх божевільної Мадонни.

      Направо шлях устелений кістьми.
      Надії тут покояться у Бозі.
      У тих надіях ще живемо ми,
      мов скарабеї в кінському "навозі".

      А ти на перехресті небуття
      усе до раю вгадуєш лазівки –
      отак собі, без сліз і каяття,
      та з ореолом навкруги голівки.

      Побачимось у пеклі, друже мій,
      бо іншого путі цей світ не знає.
      Бери суму дорожню, посох свій
      і хай тобі недоля помагає.

      03.01.2014



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    133. Пані ейфорія
      Пані ейфорія, ви така солодка,
      начебто цукерки – ті, що трюфелі.
      А іще разюча, як російська «Водка»,
      що кидає мертво п’яних до землі.

      Ви немов із рАю – янгольська овечка,
      мов цнота повії у «робочий» час,
      наче пес-добряга, що лизне яєчка,
      а опісля лізе цілувати вас.

      Ви – розкошування его-міркування,
      де ковзає розум із вершини «глузд»
      і полонять серце гордощі мовчання,
      і порхають чвані з величавих уст.

      Одним словом, пані, ви така нікчема.
      Ваше фанаберство викликає сміх.
      Не терзайте душу, це не ваша тема,
      інше діло муза – молодість для всіх.

      02.01.2014



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    134. * * *
      каяння Каїна в абрисах долі
      кров братовбивча освячує шлях
      через зневагу народної волі
      в серце надії вбивається цвях

      знову плямують ваганнями мрію
      знов переводять довіру на крам
      хтось ще напише я щастя волію
      хтось ошуканцем увійде у храм

      яро на людях помолиться Богу
      вставши у позу святенника прі
      скаже про ризик і довгу дорогу
      і фальшування у «праведній» грі

      годі шукати означення права
      в діях у слові у крові вождів
      кін їх амбіцій – країна-застава
      вище їх ставки – народжений гнів.

      02/01/2014



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    135. Побажання
      У Новому Році – щасливої долі!
      Ще віри і честі, жаги перемог
      над силами ниці, безправ’я, сваволі,
      бо шлях України – це гідність і Бог.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    136. Найдовша ніч
      Найдовша ніч уже минула
      в оточенні кульгавих днів,
      але земля ще не заснула
      під спудом зоряних снігів.

      Усе змістилось в домі часу.
      У безталанної зими
      немає білого палацу,
      де б тусувалися вітри.

      Тьмяніє даль і мліє тиша
      у чорно-сірих кольорах.
      На антресолі скніють лижі
      і бачать сніг у теплих снах.

      30.12.2013



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    137. Хто там ірже
      Хто там ірже за рогом сподівань?
      Крилатий кінь чи скалічила шкапа?
      Ще на дворі така безумна рань,
      а хтось у двері знахабніло шкряпа.

      Нести ярмо, коли немає сил,
      і сухостоєм утішатись в яслах…
      Отож, не дивно, що наявність крил –
      це аномальність у природних пазлах.

      Без нас, конячко, знітиться весна,
      нектаром не наллються білі рози,
      у час зеро не кінчиться війна,
      і не минуть, розтавши, чорні грози.

      Хай на заваді архаїчний клан
      із газо-нафто-вугільної сталі,
      давай гуртом розорювати лан
      і наближати світозорі далі.

      Іржи, мій коне, піднімай людей.
      Ще так багато мусимо зробити.
      Ось лиш запірку зніму із дверей
      і рушимо у світ добро творити.

      24.12.2013



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    138. Колись планида
      Колись планида зряче кине кості –
      хоч не існує, випаде зеро.
      Я умощуся зручно на погості,
      узявши в Данте вимислу перо.

      Куди іти - до раю чи геєни?
      У райських пущах пильнувати сон?
      Піду до пекла, може там на мене
      чекає слів загублених притон.

      Всі дев’ять кіл не подолати, звісно.
      Ну, максимум, до шостого дійду.
      Там і без мене, безумовно, тісно
      від грішників, що стліли у гробу.

      Я перше коло промину без страху.
      Завіти Божі, як годиться, чту
      і добродійність не несу на плаху,
      я нею, по можливості, живу.

      На другому спіткнуся ледве-ледве,
      бо хто би що і як не говори,
      я задивлявся на дівочі перси,
      ще й до цієї дивлюся пори.

      А третє коло перейду скоренько -
      я не з породи жирних товстунів.
      Харчуюся у міру і пісненько,
      тож не боюся тамошніх вогнів.

      В четвертому немає що робити.
      І жадібність, і щедрість – не моє.
      Я необхідність можу накормити,
      а лишок - ні, бо кожному – своє.

      Ось п’яте коло – це уже питання…
      Буває спротив яро запече,
      ще утікає інколи бажання
      і лінь свята торкає за плече.

      У шостому моя, напевно, ніша.
      Скажу відверто, наче на духу,
      коли пишу я запального вірша,
      то копійчаним пафосом грішу.

      Люблю повчати там, де не потрібно,
      і тих, хто не бажає, теж учу.
      А сам себе веду не завше гідно,
      у час покути знічено мовчу.

      Та як би там, я далі не піднімусь,
      на вищий рівень ниці і гріхів,
      із карою своєю не зустрінусь
      поміж іуд, пророків і вождів.

      А взагалі, тут гірше, ніж я думав:
      огонь, плачі і ненависть сліпа.
      Ідемо, душе, я вже передумав –
      з моїм ярмом є ще одна тропа.

      Як важко досягнути миті щастя.
      Торкаючись, без умислу грішиш.
      Геть чорну ніч. Можливо, ще удасться
      і ти, небого, в пеклі не згориш.

      В чистилищі, передпокої раю,
      гріхи мої складуть на терези
      і може… сподіваюсь… точно знаю,
      залишать на свої уже круги.

      28.12.2013р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    139. З Новим Роком!
      З Новим Роком! З новим щастям!?
      А старе де діти?
      У його міцних обіймах
      можна й посивІти.

      Ні за себе, ні за кого,
      а за Україну
      попрохаймо Отця-Бога:
      - Відверни Руїну.

      «Щоб лани широкополі
      і Дніпро, і кручі»
      утішались добрій долі,
      а не кревній бучі.

      Щоб щезали вороженьки,
      як росисті мари,
      піднімали козаченьки
      не шаблі, а чари.

      Щоб у безвість поринали
      окаянні душі,
      а на зміну прибували
      правдиві і дужі.

      З Новим Роком! З новим щастям!
      А старе… до звалу.
      Все нам, друзі, все удасться,
      тримаймось загалу!

      Лине: «Слава Україні!»
      і «Героям слава!» –
      котить хвилю по країні
      волелюбність брава.

      27.12.2013



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    140. Резонатор життя
      Резонатор життя в детонаторах нашої долі –
      щось іде в забуття, щось освячено духом сваволі.
      Гіркотою пече. Невдоволені кривда і правда
      підставляють плече як місток від сьогодні у завтра.
      Якщо крок уперед, то навіщо ті миті вагання?
      Якщо порух назад, то непрощеним буде бажання.
      Скільки сказано слів по обидва боки барикади,
      розплескали на гнів і у серці немає розради.
      Пролягає межа – то ярами засіяне поле,
      і образа чужа в синє небо кричить: де ти, воле?!

      24/12/2013



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    141. Промайнула сльоза
      Промайнула сльоза по небритих щоках ню-століття
      і в оголені нерви вгризається бур перемін.
      За спиною шумлять божевільної провесні віття
      і здається, що час нас підняв із укляклих колін.

      Та лукавості суть ще наповнює думи по вінця
      і ячить у душі віче правди і кривди нараз.
      Я кидаю в огонь своє слово, жертовне полінце –
      хай горить сатана і його біснуватий спецназ.

      22.12.2013



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    142. * * *
      Хрещена Русь цариці у дарунок
      та ідолів потрощені кістки.
      Гареми геть! Кохання Анни – трунок
      і вогнище, що спалює містки.

      Шерше ля фам – оту чарівну жінку,
      єдину неповторну у житті.
      Мотає ера чорно-білу плівку,
      а там жінки, через одну, святі.

      21.12.2013




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    143. Ідемо у завтра
      ІдЕмо у завтра на битви і гулі:
      керманичі наші (царі і вожді),
      півцарства ніяких, герої поснулі,
      нащадки данайців і майже святі.

      Тупцюємо кволо, хитає калину
      і цвіт осипають зальотні вітри.
      Ще шарпає, смикає бідну людину
      усяке безчинство, найбільше згори.

      Ціна рівноваги – руйнація цілі
      і дружні обійми до чорних задух.
      Із мотлоху часу, пліснявої цвілі,
      ніщо не осяє зневажений дух.

      Приречене коло – служіння у жебрах.
      З братами простіше – немає братів.
      Наносимо крові в поливаних цебрах
      на свято померлих для добрих катів.

      Шануємо долю – на чинному троні
      так щиро моргає істота людська,
      а навкіл зігнулась, закляла в поклоні
      босота духовна, висока й низька.

      Та юнь проростає у зоряні висі
      і спадок терпіння скидає з плечей.
      Півцарства постало із сонної ниці,
      постало за гідність без блуду грошей.

      Яка наша воля, розсудять нащадки,
      бо очі у очі – сліпа пелена.
      У кожного права свої безпорядки,
      у кожної кривди – нічийна вина.

      Одне достеменно: негоже мовчати –
      тому що з мовчання зростають німі.
      Їх просто дурити і легко повчати,
      а спротив топити в п’янкому вині.

      20.12.2013



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    144. Я не люблю - В.Висоцький
      Я не люблю фатальної кончини
      Жагою слів утішливо живу
      І будь-якої не сприймаю днини
      Коли пісень веселих не пишу
      Я не люблю, коли товчуться глуми
      В захоплення не віру, а іще
      Коли чужий мої читає думи
      Вдивляючись у лист через плече
      Я не люблю, коли наполовину
      Або розмова точиться слизька
      Я не люблю, коли стріляють в спину
      А надто як вціляють із близька
      Я не люблю пліток позірних версій
      Іржу сумління, ошуканства гру
      Або коли постійно проти шерсті
      Або коли наждачкою по склу
      Я не люблю як випинають груди
      Хай ліпше вже заюшить серце кров
      А ще болить, що слово «честь» забуте
      У колі пересудів і обмов
      Коли я бачу перебиті крила
      Душа моя для співчуття пуста
      Я не люблю ні сили, ні безсилля
      Ось тільки жаль розп’ятого Христа.
      Я не люблю, коли боятись мушу
      Досадно ще, коли невинних б’ють
      Я не люблю, коли влізають в душу
      Тим більше як у душу ту плюють
      Я не люблю манежі і арени
      На них мільйон спускають по рублю
      І хай життя міняє мізансцени
      Ніколи я цього не полюблю

      19.12.2013



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    145. Остання барикада
      Стоїть остання барикада.
      А проти зріє чорна зрада.
      Ще треті півні не співали,
      як посіпакам знак подали.
      Ті, у шоломах і з кийками,
      увергли ніч у лоно драми.
      Лупили так, щоб не кортіло,
      а лиш кровило і боліло.

      Стоїть остання барикада?
      Убий у сОбі того гада,
      що так сичить натхненно з долу:
      - Кидай знамено, йди додому.
      Там діти, жінка і вечеря,
      а тут лиш «врємєні потєря».
      Ти нічогісінько не зміниш –
      не пощастить, то й сам загинеш.

      Уб’єш у сОбі цього гада,
      погине ниці чорна зрада
      і переможе барикада,
      твоя остання барикада…

      16.12.2013



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    146. Україна, Бог і гідність в серці
      Україна, Бог і гідність в серці.
      Це не легко зрозуміти тим,
      хто в криваво-силовому герці
      насилав покору молодим.

      Хан Батий пустошив наші землі,
      Катерина винищила Січ
      і віками, тихі і смиренні,
      ми дивились кривді віч у віч.

      А голодні непосильні ночі?
      А холодні сиві табори?
      І тепер лякати є охочі,
      та усе це, браття, до пори.

      Україна, Бог і гідність в серці –
      негасима свічка на вітрУ:
      (хай немало бід стоїть у черзі)
      - Я, мій роде, більше не згорю!

      15.12.2013



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": --

    147. У артеріях часу
      У артеріях часу: кров людська – не водиця.
      На іржаві дороги опадають сніги
      і на білій сторінці українська столиця
      як арена для битви, де свої – вороги.

      Не оковами гніву, духом правди сповита,
      на майданах країни «Ще не вмерла…» живе,
      а безлика істота, за щитами укрита,
      до покірного «щастя» у минуле зове.

      У артеріях часу: кров людська – не водиця
      і у гущі незгоди наш нескорений рід,
      наче повінь весняна, плине в серце столиці,
      щоб омити калини занапащений цвіт.

      12.12.2013р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    148. Ніколи нікому...
      Ніколи нікому ні крихи свободи,
      ні дріб’язку волі за так не віддай,
      бо хижі устої людської породи
      у пекло пекуче обернуть і рай.
      Незчуєшся – кривду долучать до влади,
      і право зневажать, на сміхи зведуть.
      В сирих казематах, де морок і грати,
      твоє волелюбство до скону замкнуть.
      Ніколи нікому не кланяйся в ноги,
      не йми на довіру солодкі слова.
      В житті є незмінне – Господні дороги
      і вічний порадник – своя голова.
      Ніколи нікого не май за кумира.
      У світі, крім неба, усе – суєта.
      Реляції сану чи глянець мундиру –
      удавана велич, нерідко пуста.
      Ти – боже натхнення, ти – плід його праці,
      то ж гордо до сонця обличчя тримай
      і потяг душі до божественних грацій
      за миску поливки, дивись, не продай.

      2013р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --

    149. Уйди подобру-поздорову
      Он думал: страна – автобаза
      и можно рулить, как захочет,
      а парни его из спецназа
      на землю любого положат.

      Но вышла(огромная, к слову)
      без страха народная масса:
      - Уйди подобру-поздорову,
      проФфессор-завгар из Донбасса!



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    150. Пане президенте
      Пане президенте(одруківка),
      пане кримінале(може так?),
      кров’ю вмита київська бруківка –
      Беркут ваш калічити мастак.

      Пане президенте(вибачаюсь),
      пане владолюбцю(вочевидь),
      не сказали покаянне «каюсь!» –
      совість закодована мовчить.

      Пане президенте(знову мимо),
      пане демагогу(чом і ні),
      тане час каденції незримо –
      де обітниць гори золоті?

      Пане президенте(це востаннє),
      пане богомольцю(жартома),
      залишилось ще одне питання –
      вірите у Бога задарма?

      03.12.2013р.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    151. Кодекс честі
      Лежачого не б’ють! – це кодекс честі,
      але навідліг б’є по голові
      за мирну ніч, за акції протестні
      жагучу юнь вояка у бронІ.

      Хіба ти беркут? Сученя погане!
      З такою люттю трощити кістки…
      Такий же яр колись тебе дістане,
      твоє трухло у місці, де мізки.

      Ногами не закОпаєш свободу,
      кийками не вгамуєш мар життя.
      Не захисник ти власному народу,
      а влади кримінальної слуга.

      А ще, «герою», пам’ятай про долю
      (усе вертає на круги своя):
      сьогодні б’єш, чужу калічиш волю,
      а завтра кров’ю вмиється твоя.

      03.12.2013р.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    152. Варіант української долі(не дай, Боже)
      Московіє, о кревна доле,
      прийми на палю честь мою.
      Душа повії, тіло голе –
      перед тобою я стою.

      Моє імення – Україна,
      окрайок щастя і землі.
      Чи гину я, чи то Руїна
      мені наснилась уві сні?

      Усе життя ішла до Бога,
      убога, грішна і свята,
      і довела крива дорога
      до богохульного хреста.

      Були сини, титани слова
      і долі вольної вітри.
      Зітліло сім'я, лиш полова
      все яро лине догори.

      Ще пересічні небораки
      та їх запроданці вожді,
      яким давно уже до сраки
      усе, що скніє у нужді.

      Московіє, як серце стигне
      від частоколу гострих паль!
      Тут не одна свобода згине
      етапом у сибірську даль.

      Немає світла, янгол ночі
      укрив імлою небокрай,
      а ясновидцям вибрав очі,
      щоб не шукали в небо плай.

      Московія – содухи мантра
      та хлані п’яної «авось».
      Було так, є і буде завтра.
      На древі літ – кривава брость.

      Ховає час в іржаві плями
      біль сокровенного життя.
      Лежать голодні в ситих ямах,
      уже ніхто їм не суддя.

      Ще Молох смерті – ясна стерті.
      Із жорен сиплеться трухло.
      Ідуть з війни живі та мертві,
      це вже кому як повезло.

      А табори, а людолови,
      а дріт колючий навкруги?
      Скотився жах у чорні води
      і до цих пір ідуть круги.

      Усе було, на гострій палі
      сконав не вік – любов земна.
      Вона із пісні, а не сталі,
      тому і захисту нема.

      І от стою я, Україна,
      перед воротами Кремля –
      не суверенності країна,
      а так, залюднена земля.

      Московіє, візьми до себе,
      у азіатську маячню.
      Рабою буду я для тебе
      у робі чорній, хочеш – ню.

      29-30.11.2013р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    153. * * *
      Кийком по плечам, голові
      усяк дістане.
      Студенти ходять у кровІ.
      - Вітаю! … Янек.
      - Я гарантую вам права
      свої, а ваші?
      Боліти стане голова –
      хіба не краще?

      30.11.2013р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    154. * * *
      Хімія щастя – натхнення три моля,
      означені цілі – зеро.
      Викинув кості і випала доля
      та райдуги мокре перо.

      Я озираюся: всесвіт пульсує
      копальнею срібних вогнів,
      в жовтому куриві осінь вальсує
      з марою осипаних слів.

      Я проливаюсь рікою печалі
      у море соленого дня.
      Всоте відшукую зламані грАблі
      гонити із ясел коня.

      Важко побачити абрис надії
      у юрмищі думо-вагань.
      Дух милосердя приходить і тліє
      жагою в золі сподівань.

      Маскою сміху ховаю не душу –
      чуттів перелатані сни,
      де не ужилися жаба і ружа
      в осипанім цвіті весни.

      Що під ногами? Провалля чи терни?
      Гармонія, звичка, бедлам?
      Звіє мізерію, лишаться зерна,
      безлюдні, як зоряний храм.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    155. На постаменті...
      На постаменті мріяних років,
      немов раба, закляла наша воля.
      Її звільнити хто лиш не волів,
      та, мабуть, не судилося – недоля.

      Внизу кровлять багряні мари-сни,
      що карбами вросли у покоління,
      де вісники жаданої весни
      не повторили дива воскресіння.

      Помолимось за тих, хто не чекав,
      коли зійдуться зорі на звитягу,
      а юно і безстрашно помирав,
      зіходячи офірою на плаху.

      Часи розсудять, чи потрібна кров,
      що висохла у пам’яті байдужих
      і чи зростуть герої духу знов
      із демосу смиренних і недужих.

      26.11.2012р.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    156. Голодомор
      Голодомор. Затихли дзвони...
      - Я не люблю тебе, життя!
      Ти чуєш, доле? Ці прокльони
      шепочуть висохлі вуста.

      Поникла сумно головою
      над немовлям у зимну ніч.
      Моя країно, що з тобою?
      Щодня згасають сотні свіч...

      Та ні, не сотні, а мільйони
      у пащі голоду сердець
      вмирали так. Доба сваволі
      їм лютий правила кінець.

      Заклякла над маленьким тілом,
      на плач не вистачає сил.
      Ще трохи часу – піде слідом
      у край чорніючих могил.

      І там земля не ляже пухом,
      а мерзлотою на чоло.
      Голодна смерть іде за плугом
      і оре злякане село.

      А у кремлівських кабінетах
      найбільший вождь усіх часів
      на сито-п'яному бенкеті
      повчав борні дрібних вождів.

      Він закликав до перемоги
      супроти клятих ворогів;
      про саботаж казав, про змови
      і українських куркулів.

      Що суть села – завада кроку
      у світлу яву майбуття
      і хто не став на цю дорогу,
      не має право на життя.

      Село, село – колиска мови,
      колиска чистої душі.
      Який там бунт, які там змови?
      Було б що їсти на столі!

      Та на знаменах – виклик світу.
      І оберталось колесо –
      комусь ще снився кусень хліба,
      комусь було вже все одно.

      Старі, малі вмирали перші,
      за ними ґазди і жінки.
      Таких масштабів, може, вперше
      злочинці владні досягли.

      Голодомор – німа сторінка
      на українському шляху,
      де кров’ю полита стежинка
      вела до „щастя” на біду.

      Ще не написані всі книги,
      ще світ жахнеться від наруг,
      а ми молімось тихо-тихо
      за вічний біль голодних мук...

      2008-2013рр.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    157. Надія є...
      Чи марення, чи сон, чи, може, наяву –
      у чорному простОрі, у безмежжі,
      без ліку душ і кожна з них свічу
      несе в руці, прямуючи до Вежі.
      Дорога та нерівна і слизька,
      мета ходи не досить зрозуміла –
      дійти туди, поки сія свіча,
      а потім відректися свого тіла.
      Ще й вітровій задмухує огонь.
      У кого згасло, ті падуть у безвість,
      а осторонь під куполом долонь
      могутній хтось ховає сивий Всесвіт.
      Як глиба часу, тисне височінь
      і навкруги ярить ріка безодні.
      На сяйво свіч паде вселенська тінь.
      Твоя горить? Радій життю сьогодні!
      А що тобі готує завтра Бог?
      Ти у дорозі чи дійшов до краю
      своїх поразок, може, перемог
      і ждеш подяки: введення до раю.
      Свіча горить – гріховне і святе.
      І хай іти трудніше з кожним кроком,
      надія є, що кожен з нас дійде
      вперед лицем, а не чортячим боком.

      2013р.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    158. Збіги(самоіронія)
      Збігає час і збігами рясніє
      моя хода з анонсу в «делітЕ».
      Жага душі, пристиджена, тьмяніє,
      а з нею і натхнення золоте.

      І знову збіги – смішно і тривожно.
      Суровий цензор грізно супить лоб:
      - Йому кажи, а він…, ну скільки можна.
      Пора ексцесам наказати: стоп!

      - Шановне товариство, щиро каюсь!
      Клянусь Пегасом, не моя вина.
      Хай скаже Муза, я таки стараюсь,
      але штрикає в ребра бісеня.

      Оце пишу, наприклад, «я кохаю»,
      а тут раптово сіпнеться рука –
      вже зайву «ка» до себе притуляю
      і «я(к к)охаю» лізе до рядка.

      Отак воно і(з з)бігами, буває…
      Буває сам, без дідька, насмічу.
      Хто без гріха, той хиб оцих не знає –
      у каянні я скромно помовчу.

      18 листопада 2013р.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    159. Осіннє(оптимістичне і не зовсім)
      Іду я в осінь кожен рік
      крізь холоди, весну і літо.
      Хода моя у зрілий вік
      жагою золота зігріта.

      Немов круги, цей обіг днів.
      Не журавлино, не тужливо,
      без непотрібних тоскних слів
      осінній час напне вітрило.

      Ще вітер дме в полотна справ,
      ще в'ється нить земної далі
      і я від долі не прийняв
      її відчужені вуалі.

      Нехай не літо – не біда!
      Гуркоче вдаль життєвий потяг,
      та стільки поту і труда
      таїть в собі багряний одяг.

      Той одяг – осені снага,
      коли душею ще не в смуті,
      коли тривають ще жнива
      і дні спокутою не скуті.

      Іду я в осінь кожен рік.
      Там достигають сни осінні,
      а ще плодів прозорий сік,
      а ще чуття, солодко-винні…

      * * *
      Осінні визріють чуття
      і розумієш – все минає:
      надії, мрії і життя,
      і серце щемом остигає.

      І губиш сенс, як ранній сон,
      коли ще ранок не світає,
      а дум гризотних ешелон
      в депо сумління прибуває.

      Усе хай буде так, як є.
      Це у крові, у генах часу,
      що підраховує своє:
      квадрат жаги на тлінну масу.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    160. * * *
      Осінній вітер марить падолистом.
      За даллю днів ховається зима.
      Із будяків надів на хвіст намисто
      старезний пес по кличці Колима.
      У нього почуття уже остигли
      і цінностей життєвих – мілкота.
      А, може, щастя в тім, що не убили
      за риже хутро в молоді літа?
      А ми, собрАти вищої породи,
      все тулимось до золотих оман
      і на вершині розбрату і згоди
      не одного очікує бовван.
      Куди його, сіамського кумира,
      що плоттю дум проріс у пишне «я»?
      Змінити на лукавого сатира
      чи на сідло крилатого коня?
      З оази днів у тлінну позолоту
      життя людське потиху перейде
      і неба плин оберне на скорботу
      усе земне, що скону свого жде.
      Осінній вітер марить падолистом
      і багряніє втомою зело.
      Час умістився між теплом і хистом
      ховатися в порепане чоло.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    161. Пам'ять
      У пам'яті-ріки – підмиті береги,
      тече мутна вода і тонуть чорні сни.
      Ти тисячу разів у вир цей поринаєш,
      у сивині часів минуле "я" шукаєш.
      Бліду знаходиш тінь, її тремтячі миті
      як вузлики життя на порохнявій ниті.
      Щось вмерло і мовчить, щось карбами уп'ялось
      у спогади твої, навіки там осталось.
      І радість, і печаль, і слава, і падіння –
      в калейдоскопі днів мертвіє їх коріння.
      Ця пам'ять, як ріка, в яку не ввійдеш двічі,
      бо не горять назад буття людського свічі.
      Видіння далини обернеться луною,
      чуття твої торкне і стихне над водою.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    162. Доля
      Куди грядеш, куди прямуєш, доле?
      У поле дике, де кровить життя,
      де вік тебе ганьбили і бороли
      та розчиняли в ріках забуття?

      А ще там схід і ясне сонце сходить,
      і простори минулих сподівань…
      та блуд ума по колу правду водить,
      відступників караючи на дань.

      А може, доле, ти ідеш за щастям
      до гонорових у правах божків?
      Знайти себе у приндах чи удасться,
      чи втиснеш біль у трафарет зразків?

      А ще там ніч, коли у нас ясніє,
      і кодекс честі, мов устав орди;
      безумних на розп’яття не маліє
      і без твоєї п’яної ходи.

      Скоріше, ні, нікуди ти не хочеш.
      Брудні століття на твоїх стезях.
      Є голова – її собі морочиш,
      морока та як пута на ногах.

      О доле, доле, мабуть, ти втомилась
      від словоблудства, ліні і вождів.
      Якби ти раз тай волею умилась,
      то не блукала б у полоні снів.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5 | Рейтинг "Майстерень": 5

    163. Ми плакали...
      Ми плакали за Леніним,
      ми плакали за Сталіним,
      ми плакали за Брежнєвим.
      Не всі, але було.

      Ми плакали за Крутами,
      за вмерлими від голоду,
      за тими, що розсіялись
      в пилюці таборів.
      Не всі, але було.

      Тепер ми правду ділимо
      та долю нашу змучену
      і на війну шикуємо
      своїх на ворогів.
      Не всі, але так є.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    164. Брошенный дом
      Разворочено, распотрошено
      и под ноги осколками брошено,
      лишь на окнах надежда сколочена
      с грязных досок чуть криво и скошено.
      С ржавых петель стекает оскомина
      по забытому, словно не жившему,
      дому старому времени Сталина
      сиротливо тоскливо застывшему.
      Дух былого живого обжитого
      давно выгнан ветрами холодными.
      Счастья прежнего, нитками шитого,
      не вернуть, ведь мы стали свободными.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    165. Багряніють кущі на узліссі
      Багряніють кущі на узліссі.
      Спорожніло мовчить жовтий ліс.
      Сум природи ховається в листі,
      опадає дощем із беріз.

      Шепіт часу біжить за ногами.
      У повітрі завмерла туга.
      Влітку крони шуміли вітрами,
      а тепер на порозі зима.

      Нам не стримати плин сивочолий –
      обриваючи миті життя,
      він єдна їх у сни одинокі,
      осипає в ріку забуття.

      Все мине, відгорить та відступить
      і прийдешнє, мов повінь весни,
      вмиє землю і пам'ять остудить,
      і минулі затопить шляхи.

      В круговерті живої природи
      тане сон на долонях Творця.
      Незворотного поступу води
      нас несуть до земного кінця.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    166. * * *
      Сідлає осінь ясного коня,
      несе за вітром срібні павутинки,
      плете із них тенета для тепла
      і пеленає сонячні стежинки.

      Сідлає осінь жовтого коня.
      У зелен-клен, зустрівши на узліссі,
      стріляє влучно. Золота стріла
      палахкотить, згораючи у листі.

      Сідлає осінь сірого коня
      і цілий день занудливо хлюпоче;
      назустріч їй уже іде зима
      і жмурить в ніч скляні холодні очі.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    167. Лихоманить сади...
      Лихоманить сади, лихоманить.
      В жовто-прілому подиху днів
      тепло-крила минулого пам'ять
      догорає у буйстві вогнів.

      Осипає ліси, осипає
      журавлинотужлива пора.
      В сонне царство ночей зазирає
      ще несміла і юна зима.

      Зазирає у сон, зазирає
      оповита снігами печаль
      і тремтіння останнє зриває,
      щоб сховати в застуджену даль.




      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    168. * * *
      По багряних, як сад, тротуарах,
      по алеях печальних зітхань,
      злата осінь духмяним узваром
      розчиняє напої бажань.

      І так добре у парку міському,
      де святкує свій вік листопад,
      долучитись у тишу казкову
      почуттями нездоланних втрат.

      Відгорять і осиплються крони,
      непомітно пожухне трава
      і небесні докучливі сльози
      у ніч зронить осіння жага.

      І до болю, фізичного болю,
      сповільнити захочеться час,
      у якому ховається доля,
      що багряно чатує всіх нас.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    169. Дощ іде
      Дощ іде. Блукає мокра осінь
      у забутих Господом кутах,
      і поля, і хати нудно росить,
      дріботить по листю і дахах.

      Хто сказав, що осінь – це прекрасно,
      той не бачив стомлену її,
      коли сірий день у вирій часу
      скаче на безсилому коні.

      А заплаче ніч у жовті вікна,
      вкриє небо млою, мов плащем,
      і здається, що замерзла вічність
      під холодним, як сама, дощем.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    170. * * *
      Над лесом осень золотая
      роняет желтые огни.
      Деревьев шум зеленый тает
      и тают солнечные дни.

      В цвета играют полутени.
      В листве, дрожащей на ветру,
      укрылся сон. Он скоро сменит
      простор небес на пелену.

      Мир одиночества унылый
      еще в природе не царит,
      но час, дождливый и постылый,
      уже набегами грозит.

      Придет пора и бог забвенья
      укроет мглою день и ночь
      и вид печальный запустенья
      веселый дух прогонит прочь.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    171. Гумореска "Дістав сопілку вересень"
      Дістав сопілку вересень, заграв осінній блюз.
      Наснилася мелодія і Пенелопа Крус.
      Та не струнка паняночка – дебела, наче дуб,
      чіплялася нав'язливо, торкалася до губ.
      Я відмахнувся з гонором: Іди, звідкіль прийшла,
      кеге зо двадцять скинула б, а потім вже «ла-ла».
      А може, дещо сплутав я, була то Наталі,
      ну та, що «Только я» співа і щось там «… від землі».
      Та, однозначно, снилося відоме на весь світ.
      В очах ховало бісики і шкірилось: Привіт!
      В душі скребло, у плоті теж – хотілося і ні,
      ще й Кант у сон уплутував моральність у собі.
      Це, мабуть, чари осені із пам'яті бажань
      підняли еро-настрої на сороміцьку грань.
      Дістав сопілку вересень і гаму почуттів
      свистить собі у дірочку… Чого б то я хотів?



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    172. Цикл
      * * *
      Ходить осінь, непомітний злодій.
      Жовте листя стелить по землі.
      Застеливши, п'є ранкові роси
      на вітрами схиленій траві.
      Ще журба не полонила небо
      сонним сіромахою-дощем,
      не висить вогким імлистим склепом
      над полями, лісом, озерцем.
      Чуєш, тиша розлилась навколо,
      затопивши звичні голоси.
      Ходить осінь, невмолимий злодій,
      в пошуках зеленої краси.

      * * *
      У небі синім гасне літо.
      Обличчя осені зігріте
      його теплом.
      Між першим сном
      і білим холодом зими
      натхненно-жовтої жаги
      достатньо днів.
      Ліричних слів
      на тихий шелест
      також досить.
      Осінній вітер
      рве та носить
      листа пожухлого тягар
      і той летить
      до сивих мар.

      * * *
      Гомонять осінні сни.
      Вітер носить голоси.
      Він шукає їх у полі,
      біля ставу, у діброві,
      між сухих полеглих трав,
      посередині галяв.
      Ось тремтячий баритон,
      то берези жовтий сон.
      Ось звучать глухі баси,
      то дубові мідні сни.
      Ось ламкий багряний звук,
      то заснув кремезний бук.
      Плачуть верби. У них сни
      нахилились до води.
      Їсть рясне червоне гроно,
      калиновий сон, ворона.
      Яблуневий сон мовчить,
      тільки гілля ворушить.
      Вітер носить голоси.
      Гомонять осінні сни.





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    173. У злі кохаюсь
      У злі кохаюсь, зла цураюсь...
      В отій роздвоєній душі
      я сороміцьким словом лаюсь
      і прощення молю собі.
      Ще проповідую свободи,
      а перед вищим спину гну.
      Зву до звитяжної роботи,
      у час трудящий довго сплю.
      Поміж лукавства благочестя
      вінок терновий одяга,
      вінчаю правду після лесток
      і тягну шию до ярма.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    174. Цикл
      Зітхає жовта пелена
      і губить лист
      з верхів'я сонячного дня
      у прілий низ.
      А десь тужливо, наче плач:
      - Курли, курли...
      Несе у вирій плинний час
      свої круги.

      * * *
      Ти приходиш, осене,
      із далеких снів
      по стежині з росами
      в колі тихих днів.
      Запалають вогнищем,
      затуманять даль
      твої жовті потяги,
      твій вінчальний жаль.
      Голим гіллям яблуні
      стукнеш у вікно
      і чуттями спогадів
      запітніє скло.

      * * *
      Жовтіє верх, жовтіє низ
      і сумно шелестить
      спалений в часі мертвий лист,
      коли з гори летить.
      Стріпнеться жовта пелена
      і золотим дощем
      стікає осені ріка,
      палаючи вогнем.
      Земля втомилась і мовчить,
      оголено-пуста.
      Душа її вже, мабуть, спить
      і сниться їй весна.

      * * *
      ВпадЕ роса до сходу сонця,
      а на світанку білим сном
      торкнеться жовтого віконця
      і розіллється над селом.
      Зволожить листя сад багряний,
      та потім сонячні вітри
      розвіють сивину туманів,
      обійстя ранньої роси.
      Закурить димом день осінній.
      В саду, де спалюють сміття,
      полине дим легкою тінню
      вже відшумілого життя.

      * * *
      Небо схилилось і плаче,
      нудячись в мокрих снах.
      День сіромахою скаче
      на спорожнілих полях.
      Вирветься раптом з контексту
      в синю ясну височінь
      схожа на мари гротеску
      осені пізньої лінь.
      Та схаменеться і знову
      знудять сльотою дощі,
      вкриють тумани дорогу,
      чорно змокріють кущі.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    175. Коротко про різне
      * * *
      Учора вистругав хреста.
      Голгофу мати мусить кожний.
      А як туди без тягаря,
      коли ти грішний і побожний?

      * * *
      Осінньо-польовий роман:
      лопата, сапа і стакан.
      Навіщо, скажете, стакан?
      А що, даруйте, барабан?

      * * *
      Щиро дякую каналу Ай Сі Ті Ві,
      бо його надзвичайні новини
      дають змогу дивитися відео,
      як первісно-печерні інстинкти
      їздять парком людського періоду.

      * * *
      Ніщо без сліду не щезає.
      Нізвідки також не береться.
      Один мільйоном приростає
      мільйонам дрібка не дається.

      * * *
      Без критиканства і моралі
      сідлаю день у світлі далі,
      та не проїхав і півдня,
      як звідкись взялася свиня.
      Підклали недруги під ноги,
      щоб не топтав чужі пороги.

      * * *
      Єлейними сльозами плаче світ,
      минула святість інде мироточить.
      Сучасний день несе до Бога звіт:
      у розділі «Святі» – нулі і прочерк.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    176. * * *
      - Убийте дракона! Убийте дракона!
      Кричала медуза Горгона,
      сховавшись у затінку трону.
      Убили дракона. Тепер біля трону
      ховається тіло пітона.
      - Убийте Горгону! Убийте Горгону!
      Натхненно шипить він із схрону.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    177. Над хижим світом
      Над хижим світом – світ печалі,
      закони сили без моралі.
      І розумієш: не святі
      будують «хатки» золоті.
      У будівничих ситі лиця
      і рай небесний їм не сниться.
      Навіщо їм святе багатство,
      коли є ми і наше рабство?


      * * *
      Над вільним світом – світ ума
      Законів совісті – імла.
      І розумієш: це святі
      будують царства золоті.
      У них – аскетів схудлі лиця
      і щастя їм громадське сниться.
      Нема свавілля, зла і панства,
      давно погнили пута рабства.

      Мабуть, так ліпше?



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    178. Ненаписана реквієм-повість
      Ненаписана реквієм-повість
      про осінню жагу почуттів,
      про гординю по імені «гордість»,
      не останню у списку гріхів.

      В полі сивому думи-дороги
      поведуть в неоплаканий жаль
      і небесного виру пороги
      рознесуть світом тоскну печаль.

      Хтось в полоні тієї печалі
      поведе свою правду на бій
      у минулі розтрачені далі,
      де могильники вічних надій.

      Хтось наївно згадає про вічне,
      невмируще, прекрасне й святе,
      тож закреслить своє пересічне,
      і у вірі спасіння знайде.

      Хтось заплаче з безсилля й зневіри,
      прокляне цей божественний світ,
      надихнувшись безумством без міри,
      піднебесся опустить на спід.

      Човен долі під срібним вітрилом.
      Ідол смерті над полем життя.
      Станьте в чергу: єдиним мірилом
      всього сущого є забуття.

      Той ланцюг із безпам'ятства й болю
      обіймає живих залюбки
      і, натхненний, впивається роллю
      деміурга усі ці віки.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    179. У тіні осені душа не молодіє
      У тіні осені душа не молодіє.
      Мов сад багряний, тихо серце тліє
      і падають навколішки роки,
      та вічність не простягне їм руки.
      Мовчить жага у темряві незнання,
      де лиш одні питання і питання,
      де коло зачарованих живе,
      а скін терпляче їх безсилля жде.
      У книзі Небуття час пише глави.
      В ній - біль епох, віки ганьби і слави,
      і молох плину пересічні долі
      стирає та розвіює поволі.
      У тіні осені міцнішає зажура.
      Їй не завадять постріли Амура,
      а миті, що зникають в далечінь,
      згущають і без того жовту тінь.
      В очах тьмяніє золото життя
      і повнить мла скарбницю забуття.




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    180. Осіння абетка
      Алея. Аркада арок.
      Буяє багряний бузок.
      Вітрисько, веселий варвар,
      гамселить галуззя гілок.

      Додому дійду духмяний.
      Екстрактно-ефірний едем
      єдвабним єством єднаю.
      Жоржина журчить: живем...

      Залізні зірву засови,
      ілюзій імлистих іржу.
      Їдка їзда їжакова.
      Ймовірність йотую йому.

      Квіткові клейноди кину,
      любові легкі личаки.
      Минуле, мою молитву,
      назад надішлю назавжди.

      Осінній осягну обшир.
      Під поглядом пильним пітьми
      розбавлю ранковий розчин
      соленим смаком самоти.

      Тактовно тугу таїти
      устами утішних уяв,
      Флюїдами фальш фонити –
      хитріше хіба хто ховав?

      Цькування цноти цупкате.
      Часопис чужинських чеснот.
      Шукаю шахрайські шати,
      щезаюче щастя щедрот.

      Юрбою юрить юнацтво,
      як явлений яру ярок.
      Алея аркадою арок.
      Багряно бубнить бузок.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    181. Провокаційне
      У сонця вистачить жаги, тепла і світла
      на наші зболені роки, серця і вікна.
      Летить, кружляючи, Земля – жива планета.
      Від тих кружлянь втрачає сон душа поета.
      Кого звеличуєш, піїте, що у шані?
      На тлі зіркових сподівань єлей в стакані?
      Напишеш щось про почуття, про честь і правду,
      і розставляєш навкіл слів почесну варту.
      Кого спасуть твої пісні і рими ночі,
      коли загроза загарчить в дитячі очі?
      Коли порушаться стовпи і вийде сила,
      в якої доблесть лиш одна – твоя могила?
      Вода під камінь не тече, а кров підточить
      усе громаддя на землі і смерть наврочить.
      Устане вище молитов одне бажання –
      змінити шал високих мов на дух мовчання.
      Усі ми бавимось в піар, а ще у вічність,
      бо переводимо себе в свою успішність.
      У сонця вистачить вогню на всі моління,
      і на рукописи твої, на хист і вміння.
      Вставай, поете, час дійшов уже до краю.
      Твоя зупинка, виходи – ворота раю.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    182. Вересню
      Ти напився п’янючого літа…
      У високій блакиті жаги
      срібно-крило полинув над світом
      і упав на земні береги.

      Доторкнувся до лона природи
      і засіяв багряні кущі,
      аномально порушив угоди,
      сіромашні заславши дощі.

      Потім знову і яро, і пишно
      зрілим сонцем зігрів самоту,
      одиноку на вигоні вишню,
      й біля хати сімейну чоту.

      Назбиравши у вересах меду,
      ти пішов туманіти у сни
      та приводити музи поету,
      щоб не спав у чеканні весни.



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    183. Снова, дружище, осень
      Снова, дружище, осень.
      Падает мертвый лист.
      Спесью зеленых сосен
      воздух лесной душист.

      Снова уныло небо
      стелется желтым сном.
      Мокрым рисует мелом
      осень холодный дом.

      Снова виток спирали
      в жизни земных дорог.
      Серые дни и дали –
      вехи людских тревог.

      Снова в душе поэта
      легких печалей груз.
      Где вы, весна и лето,
      время высоких муз?

      Снова, дружище, осень.
      Знаешь, я даже рад.
      Листья за ветром носит.
      Время считать цыплят.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    184. Час збирати каміння
      Час збирати каміння
      чи копати картоплю?
      Хто цю душу бідацьку
      зрозуміє нараз?
      Час іти на майдани
      чи курити коноплі?
      Час приходить наосліп,
      вибираючи нас.

      Хату скраю збудую,
      де би сісти й спочити
      і зібратися з духом,
      бо немає ніде
      того краю-безкраю,
      де би силу зростити
      і сховати від крука
      своє серце святе.

      Але звикну до хати,
      до вишневого саду,
      до приватного щастя
      усім бідам на зло
      і збирати каміння
      чи садити розсаду
      не постане як вибір –
      рідним стане зело.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    185. Станція
      Потяг останній до станції «Осінь».
      Прошу, панове, проходьте вперед.
      Хто без квиточка тут серпиком косить?
      Вийдіть, будь-ласка, це вовчий білет!

      Прошу, лаштуйтесь, усім стане місця.
      Вас так багато, що губиться зір.
      Щоб не міліло осіннє обійстя,
      я порахую, чи повний набір:

      Бабине літо і небо прозоре,
      сонечко тепле в обідній порі,
      ночі холодні, налякані зорі,
      дощик-нудота і мла угорі.
      Вітер-причепа, підпеньки й пеньочки,
      крони багряні, пожухла трава,
      жовті зітхання і мертві листочки,
      зустріч остання, дошкульні слова.
      Сад спорожнілий, сльота під ногами,
      перші сніжинки, морозець вночі,
      сонце низеньке, серпанки шляхами,
      крики ворони, гортанно-гучні.

      Наче на місці усі, слава Богу.
      Он зеленіє попереду гай.
      Нумо, колеги, у добру дорогу.
      Гей, машиністе, потиху рушай!

      Вересню, жовтню і ти, листопаде,
      добре пильнуйте, щоб хто не проспав
      вихід на сцену в осінньому граді,
      де так багато прощальних вистав.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    186. То закінчилось літо...
      То закінчилось літо
      чи прийшла уже осінь?
      Вони надто вже схожі
      на перетині днів.
      Їх об'єднує сонце,
      що у зоряні коси
      заплітає надвечір
      пасма жовтих вогнів.

      Час не знає утоми.
      В межах вічного плину
      обертає планета
      наші мари і дні.
      Ми – піщинки безкраю
      на долонях припливу.
      Ми живемо насправді
      чи в магічному сні?

      Час не відає болю
      і осінні зажури
      переповнюють тлінню
      цю ріку забуття,
      набігають на берег,
      підмиваючи мури
      постарілого в осінь
      золотого життя.

      Час не вміє додати,
      лиш відняти й забрати
      і розвіяти пилом
      у вселенських степах,
      де людина, як всесвіт –
      його можна впізнати
      по розкритих назустріч
      усім болям очах.

      Час приносить сум'яття
      в установлені рамки
      особистих уявлень
      про життя і про смерть.
      Вічність грає у мрії
      і проводить у дамки
      не блакитне безсмертя,
      а людську круговерть.

      То закінчилось літо
      чи прийшла уже осінь
      і багряними днями
      обрамляє наш путь,
      одягає світанок
      в чисті зоряні роси
      і курличе у небі
      про земну нашу суть?...



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    187. Матір Божа
      У прикрий час, у час біди,
      коли один лиш крок до зламу,
      ти душу змучену веди
      до Богородиці, до храму.

      А там у тиші помолись,
      щоб залишила мла тривожна
      і чистій силі поклонись.
      Тобі поможе Матір Божа.

      Тебе покине чорний біль
      і ти очистишся душею,
      бо вище всіх життєвих зіль
      та, що постала над землею.

      Та, що вернула віру в світ,
      по смерті прахом не спочила,
      а вознеслась за Сином вслід,
      у нього взявши білі крила.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    188. Роззувайте, хлопці, бутси та й сідайте спочивать
      Роззувайте, хлопці, бутси та й сідайте спочивать,
      а я вийду на заміну перемогу здобувать.

      Команда – раз, два, три!
      Феміда, – чорнявая дівчина,
      прапорець до рук взяла.

      Копав, копав козаченько по м’ячу та по ногах,
      а з трибун усе свистіли, чом рахунок по нулях.

      Команда – раз, два, три!
      Феміда, – чорнявая дівчина,
      поза грою підняла.

      Лівим краєм проривався, метушився, як умів.
      Там був захист, чисто дідько, ну хіба що без рогів.

      Команда – раз, два, три!
      Феміда, – чорнявая дівчина,
      та й до мене підійшла.

      Правим краєм теж достатньо я травички потоптав,
      та колеги – одні скнари, тож м’яча не діставав.

      Команда – раз, два, три!
      Феміда, – чорнявая дівчина,
      біля мене стояла.

      Я по центру, хтось прострелив, у макітру м’яч влучав
      та й відскочив у ворота, суддя гол зарахував.

      Команда – раз, два, три!
      Феміда, – чорнявая дівчина,
      посміхнулася мені.

      Привітайте, хлопці, з голом та й ідіть вже спочивать,
      бо скінчився час двобою, мені ж треба щось узнать.

      Команда – раз, два, три!
      Феміда, – чорнявая дівчина,
      телефон мені дала.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    189. Поезія
      Поезія – це жінка без прикрас
      у образі прекрасної Мадонни.
      І що їй перебіжний час? -
      у млі віків блищать її корони.

      Бо має хрест – любити світ людей
      та мріяти про речі досконалі,
      шукати світло в темряві очей
      і руйнувати помисли погані.

      Здіймаючи у височінь просте,
      вона царить над спраглими умами
      і дум її натхнення золоте
      осяяне ліричними словами.

      Поезія – це завжди крок вперед
      від суєти, буденної нудоти
      у стан душі, окриленої в лет
      до неба слів, до вільної свободи.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    190. Не вір, не бійся, не проси...
      Нехай бояться вороги, а ти не бійся!
      Нехай жебрачать бідаки, ти не проси.
      А ще не вір, коли усі кричать: довірся!
      і слово лжі до інших теж сам не носи.

      Чого боятися? Що час прийде умерти?
      Ти – мить, що з тіні переходить знов у тінь
      і право вічності – усе минуще стерти,
      щоби самій не перегнити в чорну тлінь.

      І бідність – не порок. Її ти не цурайся,
      не уважай на дурнів, що кричать: дурнІ!
      Живеш по честі, там і залишайся,
      бо правди не пізнаєш в ситі дні.

      А ще не довіряй тим маскам і личинам,
      що так натхненно грають у театрі слів.
      Дивись душею, серцем, не лишень очима,
      тоді і щире відрізниш від фальші днів.

      Не вір, не бійся, не проси – як кодекс честі
      в країні, де поети, люди і царі,
      де все зі скрипом, абияк і проти шерсті,
      де злидні ниці і маєтність угорі.

      Не вір, не бійся, не проси –
      наснились хтиві голоси.
      А може, то дуркують пси,
      пещені суки, ситі пси,
      що переїли ковбаси?
      А може, інші, злючі пси,
      що стережуть блошині сни
      без повідків і ковбаси?
      А може, то такі часи,
      де люди-пси і голоси...




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    191. Не призывай(переклад - довільний)
      Не прикликай. Без зову-клику
      Прийду в цей храм
      І поклонюся тихо-тихо
      Твоїм богам.

      І буду слухати мовчання
      У сяйві свіч.
      Чекати зоряне кохання
      В жагучу ніч.

      В твоїх обіймах – рай неволі
      І пекло зваб.
      Я не шукаю щастя долі
      Я - вічний раб.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    192. Отговорила роща золотая - С. Есенин
      Відгомоніла золота діброва
      березовим осіннім говірком.
      У небі синім журавлів підкова
      несе свій сум услід за вожаком.

      За ким жаліти? Кожен в світі гнанець.
      Прийде, зайде і знов покине дім.
      Всіх проводжає зоряний коханець,
      широкий місяць в сяйві золотім.

      Стою один між пустища земного,
      а журавлів відносить вітер в даль.
      Хвилює згадка юного й п'янкого,
      але ніщо з минулого не жаль.

      Не жаль жаги розтраченої днини,
      не жаль душі бузкову перецвіть.
      В саду горить багаття горобини,
      та неспроможне жодного зігріть.

      Не обгорять терпкі червоні віти
      і жовтим сном не вляжеться трава.
      Як пелюстки скидають ніжні квіти,
      так я гублю свої сумні слова.

      Якщо життя поміж імли сліпої
      їх назбирає у пустий клубок,
      тоді скажіть: діброви золотої
      відгомонів погідний говірок.




      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    193. Гравітація слів
      Гравітація слів – не закони земного тяжіння,
      а канони душі, що у чарах безсоння живе.
      У сувої ночей упаковане крихітне вміння
      не писати віршІ, коли муза до столу не зве.

      Знов осіння пора підмовляє до втечі без бою
      і шикує ряди переможців митецьких утіх.
      Повертайся у ніч, де на тебе чекають, ізгою,
      щонайперші слова, відшукати яких ти не міг.

      Там, де сон-небокрай, позліталися рими і птахи.
      Не впіймаєш одну, усіх інших загубиш навік.
      Одна мрія свята для маестро, поета й невдахи –
      осягнути той час, де миттєвість вартує як рік.

      В сіре марево дня устає над душею світанок.
      Гравітація слів, мов заточене лезо ножа.
      Не відводиш очей, зачаровує блиск обіцянок,
      а повіриш йому – потьмяніє й дає відкоша.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    194. У чому сила, брате?
      У чому сила, брате?
      У голій правді, цій страшній потворі;
      у совісті, останньому із сховів слабаків?
      Нехай у небі не засвітять зорі,
      якщо був час із праведних років.
      У силі завжди сила, більш ні в чому.
      Свята ідея не збудує світ
      і подорожній не здолає втому,
      як у душі безсилля зріє плід.
      Якщо ж до сили ще й ума додати,
      а Божого страху на мідний гріш,
      тоді й мораль вартує розіп’яти
      і правду підвести під гострий ніж.
      Коли ж на силу інша міць знайдеться,
      змагання їх нашле на землю млу
      і кров невинних ріками проллється
      на славу силі, на утіху злу.
      У силі завжди сила, більш ні в чому.
      Прийми цю вічну, брате, аксіому…



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    195. Серпень-2
      Хазяйнує серпень, серпиком довкола
      накосив набуте, оросив світи.
      Надихнувши небо на лелечі кола,
      споглядає гордо на свої сади.

      Чим багатий – радий, а чого немає –
      не проллє дарами у духмяну даль.
      Коник запізнілий ще сюїту грає,
      одягає Музу у прозору шаль.

      Притомився серпень, ліг стерном під ноги.
      У передосіннє сіє сон-траву.
      Зупинися, літо, зачекай ще трохи,
      не міняй на осінь сонячну жагу.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    196. Серпень
      У серпанках стиглих сновидінь,
      мов п’яничка, туманіє ранок.
      П’є земля росяну його лінь
      і готує тишу на сніданок.

      Молоді лелеки з кола гнізд
      розминають крила в колах неба.
      Час іде, вже незабаром піст
      і блідніють ярі перше зела.

      Знову літо завершає хід,
      депортує вертограду їства,
      соковитий яблуневий плід,
      на базари галасливі міста.




      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    197. Простити зло...
      Простити зло, немов себе простити,
      чи зуб за зуб, до третіх поколінь?
      Хіба це легко – ворога любити,
      хіба це важко – вбити його тінь?

      Хіба ми рівні тілом і душею
      і Божа милість падає на всіх?
      Хоча усі ми ходимо під нею
      і яро домагаємось утіх.

      Як подолати его, свого Змія,
      що відхідну нашіптує у сні:
      - Людське життя – спокуслива повія,
      бери усе, що любо в ній тобі.

      Простити зло? А як себе простити,
      коли заплачуть янголи ясні,
      що міг би помсту раз лише убити,
      а не щоразу, на святкові дні.



      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    198. Я придумав цей дім або Моя поезія(мінорна патетика)
      Я придумав цей дім, щоб ховатися в ньому від болю,
      коли правда гірка, наче повінь, затопить роки.
      Це фортеця моя, я її не полишу без бою,
      бо живе тут любов і прихильні до неї боги.

      Я придумав його, відкриваючи настіж всі двері,
      почуття не ділив бісектрисою жалісних слів,
      бо у цьому житті є щось вище від хатньої стелі,
      а ще більше того, що у ниці до никлих голів.

      Я придумав його, щоб образи чужі забувати
      і на чистих листах не збирати себе на війну,
      і душевну жагу, наче лот, на торги виставляти,
      і радіти тоді, як заплатять за неї ціну.

      Я покину цей дім, коли Всесвіт почне помирати
      у клітинах душі, крила слів несучи на вівтар.
      Я зруйную його, коли мрія не зможе літати
      і натхнення моє за борги перекупить трунар.



      Коментарі (20)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    199. Усе буде добре...
      Усе буде добре… усе буде добре…
      Немов заклинання у храмі жаги.
      Чого ти злякалося, серце хоробре?
      Замало відваги чи йдуть вороги?

      Не бійся нічого, усе буде добре…
      Нам шлях устеляють пелюстками роз.
      Не виросло жало у совісті-кобри,
      щоб плюнути щиро у ситий гіпноз.

      Усе буде добре? Не тут і не зараз,
      а потім, далеко, за обрієм чар.
      Омана надії – утішливий галас,
      а правду пильнує вороняче «Кар!»




      Коментарі (21)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    200. Ріка тече
      Ріка тече. О скільки їх текло,
      отих потоків, ручаїв безликих ,
      але вода, наситивши зело,
      завжди впадала до водойм великих.

      Тамуєш із ріки жагу, а смерть
      уже таїться у живій краплині.
      Її не бійся – це лиш круговерть:
      усі ми у житті, як на гостині.

      Ріка тече, та мудреці віків
      безсилі осягнути вічність часу,
      бо спрагу утішали з потічків,
      а з океану – жодного ще разу.




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    201. Так палко, і тепло, і чисто...
      - Лесю, Лесенько, Лесуню, –
      батько доні промовляв.
      І раділа би красуня,
      якби Бог здоров’я дав…

      Так палко, і тепло, і чисто
      горіла стражденна свіча,
      та днів хворобливих намиста
      торкнулося лезо меча.
      Торкнулося й темрява тиші
      розлилася смутком у світ.
      Заплакали янголи висі
      і плачуть уже сотню літ.
      Не Леся – душа України,
      бездонна квітуча незла,
      цієї серпневої днини
      до Бога на сповідь пішла.
      У лірі кохалася Мавка –
      живої краси оберіг,
      духовності нашої планка,
      щоб кожен тягнутися міг.
      Натруджена вічність мовчала,
      ховаючи пісню між зір,
      а пісня ще вище злітала
      і падала в зоряний клір.
      Безсмертя народжене словом
      і ним же укриті роки:
      ті перші, під батьківським кровом,
      і ті, що зросли у віки.

      01.08.2013р.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    202. Гумореска на майже серйозну тему "П'яничка"
      - Віддайте ребро, заберіть собі жінку –
      у небо п’яничка натхненно волав.
      - Учора зійшлися ми стінка на стінку
      і я оці гулі на лоба дістав.

      Бо стінка дружини – це сила і маса,
      це груди пудові і тулуб – колос,
      а я дрібнотілий, хоч зараз у НАСА:
      скафандр одягнути і гайда в космОс!

      А що? Це ідея! Ще б ящик горілки
      і пива по кухлю три рази на день,
      сім-картку новеньку також до мобілки
      і кілька застольних на картці пісень.

      А ти, Пінєлопо, не жди Одісея.
      Оце політаю навколо Землі,
      візьму собі ім’я космічного Грея,
      нехай лише гулі зійдуть на чолі.

      Я – парень, шо нада. Таких на дорозі
      і денно, і ніччю з вогнем не знайдеш.
      Учора полежав недовго на розі…
      Хіба я міг знати, що ти підійдеш?!

      А ти зразу в крики, ганьбити на людях.
      У спину штовхати і нижче спини.
      Хотів дати здачі, так там твої груди.
      Сховалась за ними, ну як підійти?

      Давай, Пінєлопо, давай дасвідання.
      Ти бачиш, що муж – кандидат намбе ван.
      Ну дай похмелитись, вставати же зрання.
      Куди ти поділа граньоний стакан?

      Ще довго п’яничка стояв біля тину,
      руками розмахував, довго кричав,
      що він поважає усяку людину,
      та ребра на жінку ніколи б не дав.

      А потім втомився і ліг відпочити
      під тином, під лазом, під чим то іще.
      Він – парень, шо нада, не треба лиш злити,
      коли хильне пляшку, ну майже, натще.




      Коментарі (17)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    203. * * *
      Твоє, моє, а десь між ними – наше.
      Немов множини перетнулися нараз,
      а потім розійшлися, кожна в краще:
      у казку снів, у доленосний час.

      Нехай твоє – це лицар в обладунках,
      нехай моє – принцеса на бобах.
      Нулі в множинах, пусто на рахунках
      і щастя – віртуальне, на словах.

      У Всесвіті думок кружляють мрії
      і мається блаженним не моє.
      Ну а твоє ховають сонні вії
      у царство мар, де кожному – своє.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    204. На хвилях безсоння
      На хвилях безсоння, дорогою ночі
      приходить натхнення і думку лоскоче.
      Я чхаю о першій і рима втікає,
      і муза поезій мене покидає.

      - О музо, о діво, святою жагою
      торкаючись неба, лечу за тобою.
      Цілком однозначно - я зовсім не хворий.
      Душевно, фізично й морально здоровий.
      Ну чхнув, вибачаюсь. Бацили зараза
      ну зовсім ж нікчемна – не тиф, не проказа.
      Куди ж ти втікаєш, прискіплива дамо.
      у мене в проекті – комедії драма.
      Он скільки сюжетів без рими сумує,
      а ти безголоса, в ти вередуєш.
      І що тобі варто назад повернути?
      Я так розпалився, однак не заснути.

      Та чую лиш шурхіт і наче пушинка
      зі стелі на столик злітає пір'їнка.
      І янгольський голос: - Добраніч, невдахо,
      а опус свій можеш віднести на плаху.



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    205. * * *
      Можна упасти нижче
      найбільших морських глибин.
      Можна піднятися вище
      найбільших гірських вершин.
      А можна залишити мрії
      на рівні суєтного дня,
      не осідлавши в дорогу
      трепетного коня.
      І тільки коли стемніє,
      у серці оселиться жаль:
      не справдилися надії
      і ближче не стала даль.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    206. Залиште кому...
      Де мало сонця, там правлять тіні,
      де мало праці, там царство ліні.
      Зайти за щастям у храм безбожний
      захоче грішник, мало не кожний.
      У молитвах тих немає правди –
      приходять хвойди, заходять зайди.
      Заплаче рабство в обіймах волі.
      Йому миліше життя в неволі.
      Дорога млиста, дорога сива.
      Вітри колючі, холодна злива.
      І гнуть додолу тягар і ноша,
      але найбільше немилість Божа.
      Смеркає рано. У час світання
      нема наснаги, нема бажання.
      А ще ж далеко, ще обрис ночі
      не скраяв серце, не виїв очі.
      Та чути голос крізь біль і втому:
      не ставте крапку, залиште кому…



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    207. Міжчасся
      Хтось пише про літо, яскраве, строкате,
      хтось пише про осінь, зажуру душі,
      а я про міжчасся, бундючно-пихате,
      в якому «жнивують» державні мужі.

      Таврують іржаве, що їсть нашу віру,
      приймають закони, покару за гріх,
      самі же таємно, не маючи міри,
      гребуть у калитку, а дехто й у міх.

      Там наше – не наше, там їхнє – в законі.
      Їм дуже байдуже до тих посіпак,
      що в рабстві покори, що досі в полоні
      щасливого вчора, де кожен – бідак.

      Амбіції, гонор і хвацька постава –
      в очах променіє натхнення і хист.
      Продажні актори, нікчемна вистава
      й глядач із гальорки – довічний статист.

      А було би добре: - Брати, обніміться!
      Єдиним загалом, без «ми» і «вони».
      Тут хтось засміється: хіба що насниться
      у снах божевільних такої ж весни.

      Бо доля – неволя, бо щастя – кормига,
      бо зріє байдужість у колі чеснот,
      бо наша ментальність – іронія лиха,
      симфонія глупства з омріяних нот.

      Хтось пише про літо, ласкаве і тепле,
      хтось пише про осінь, багряну жагу,
      а я про міжчасся, де ходять у жебрах,
      а ще у наперстки вшановують гру.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    208. Он не вернулся из боя - В. Висоцький
      І чому все не так, наче та же весна:
      Небо пахне теплом і війною,
      Той же ліс, те ж повітря і та же вода,
      Тільки він не вернувся із бою.

      Не збагну я тепер, хто був правий із нас
      В суперечках без сну і покою.
      Бракувати його мені стало нараз,
      Коли він не вернувся із бою.

      Він мовчав невпопад, і не в ноти співав,
      Він завжди жартував над собою.
      Спати всім не давав, на світанні вставав,
      Вчора лиш не вернувся із бою.

      Стало пусто тепер. Поміж втеч і погонь
      Зауважив я – нас було двоє.
      Наче вітром для мене задуло вогонь,
      Коли він не вернувся із бою.

      Нині вирвалась, мов із полону, весна
      Помилково окликнув його я:
      - Покурити залиш, – а назад німота.
      Вчора він не вернувся із бою.

      Наші мертві не лишать живих у біді,
      Наші вбиті стоять вартовими.
      Відбивається небо у талій воді
      І вітрами шумить голубими.

      Нам землянки ніколи не були тісні
      І час тиші ділився надвоє.
      Все одному тепер, та здається мені,
      Що це я не вернувся із бою.



      Коментарі (22)
      Народний рейтинг: 5.44 | Рейтинг "Майстерень": --

    209. Кони привередливые - В. Висоцький
      Вздовж провалля, понад прірвою, по самому краю
      Я коней своїх нагайкою шмагаю, підганяю -
      Щось повітря мені мало, вітер п’ю, туман ковтаю,
      Чую гибелі задуху – пропадаю, пропадаю!

      Ледь тихіше мої коні, ледь повільніше ви!
      І нагайки не слухайте свист!
      Та тільки коні лиш попались не покірні мені
      і дожити не встиг й доспівати не в хист.

      Я коней напою,
      Я куплет завершу
      І хоч трохи іще постою на краю!...

      Згину я, мене-піщинку ураган змете з долоні,
      У санках мене галопом понесуть по снігу рано.
      Ви на крок не надто скорий перейдіть прошу вас, коні!
      Хай лиш трохи, та продовжте шлях в останній мій притулок!

      Ледь тихіше мої коні, ледь повільніше ви!
      Не укажчики вам бич і хлист.
      Та тільки коні лиш попались не покірні мені,
      І дожити не зміг й доспівати не в хист.

      Я коней напою,
      Я куплет завершу
      І хоч трохи іще постою на краю!...

      Ми устигли – гості бога перед райськими вратами.
      Кого ж там ангели зовуть такими злими голосами?
      А можливо це дзвіночок захлинувся весь сльозами,
      Чи то я кричу коням, щоб не тягли так стрімко сани?

      Ледь тихіше мої коні, ледь повільніше ви!
      Я молю вас ускач не нестись!
      Та тільки коні лиш попались не покірні мені,
      Як дожити не встиг, доспівати би в хист!

      Я коней напою,
      Я куплет завершу
      І хоч трохи іще постою на краю!...



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    210. * * *
      яблуко слова
      м’якоть мовчання
      карта вістОва
      кровопускання

      оберти лімфи
      в обліках часу
      міряю тиски
      зважую масу

      сонячний вітер
      срібна засмага
      золото літер
      зламана драга

      душу обсіли
      лаври і квіти
      черга пороків
      де їх подіти

      воля як доля
      червами тиша
      спадок від троля
      йодиста миша

      подих бажання
      тіло спокуси
      чуєш гарчання
      ниють укуси

      всі ми під небом
      пеклом розп'яті
      так без потреби
      зайві на святі

      тихо на шпильках
      спрагою ночі
      Музи бретельки
      знімуть охочі

      пам'ять не мстива
      слава герою
      випити пива
      вийти із бою



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    211. Творимо - живем...
      Яке це стерво, зоряне натхнення!
      У срібну ніч, коли мигтять світи,
      його нема і рими одкровення
      не можуть місця у душі знайти.

      Та що там місце, рим самих бракує!
      Усе шаблон, ужиток, секонд-хенд.
      Душа від того, знудившись, сумує,
      а з нею гумор, комедійний бренд.

      А було б добре щось таке уткнути,
      щоби Парася пискнула: О, ВАВ!
      А потім не могла всю ніч заснути,
      втомивши ум від пародійних вправ.

      Немає Музи, діви для поезій,
      а з нею слів весняної жаги.
      Себе питаю: нащо пишеш, крейзі?
      Кому потрібні прісні пироги?

      І сам собі я відкоша рубаю:
      Від дум життя порепалось чоло.
      Я запишу їх, потім прочитаю –
      уже тих зморшок зменшиться число.

      Це як рецепт довіку не старіти.
      Якщо умерти, тільки молодим.
      Хіба не ліпше римами хворіти,
      аніж маразмом, а то і гірше чим.

      Я не один такий на цьому сайті.
      А ну спитай найстаршого з ПееМ:
      Чого ті дні, коли не пишеш, варті?
      Хіба не скаже: творимо – живем…



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    212. Була би здобич
      Якщо є люди, то потрібна влада,
      щоб з виглядом поважним і святим
      на шию сісти та й за себе дбати,
      народом тим керуючи німим.

      Якщо є воля, то потрібен зашморг,
      щоб волелюбні нищити чуття,
      привіллям називати пута рабства
      і підневільне славити життя.

      Якщо є щастя, то потрібні сльози,
      щоб розчиняти радість світлих днів,
      в душі збирати болі та погрози
      і спротиву ростити чорний гнів.

      Якщо є гроші, то потрібні руки,
      масні, нечистоплотні та цупкі,
      щоб гамувати спрагу до розпусти,
      плекати в серці прагнення пусті.

      Якщо є совість, то потрібні злидні,
      щоб спокушати міць людських чеснот,
      міняти правду на лукавство сите,
      возносити багатство до висот.

      Якщо є розум, то потрібні блазні,
      щоб викривляти мудрості слова,
      у балагані, в глупстві і в маразмі
      кричати посередності: хвала!

      Якщо є вічність, то потрібні війни,
      щоб розривати плин живих часів,
      на щит здіймати божевільні тіні
      та їх тримати за своїх богів.

      Була би здобич – зійдуться мисливці,
      щоб нацькувати кровожерних сук
      й різню вчинити, вкупі й поодинці
      стріляючи на порух і на звук.




      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    213. про поетів людей і царів
      нам рости і рости із мізерії в зоряне більше
      із римованих слів та із ниці буденних думок
      із вдоволено-ситих напудрених жалістю віршів
      до тих щирих вершин де відлунює вічності крок

      де життя – боротьба і не правий повік переможець
      на біду і на зло надруковано стільки грошей
      що втомився дохід рахувати в калитку торговець
      і бракує журби на розвіяних лихом людей

      хтось бідує в нужді а комусь усе мало і мало
      захлинається статком порожніх від істин чеснот
      бездоріжжя душі як воно уже глумом дістало
      тих терплячих рабів що заховані в слово народ

      нам рости і рости тільки в хащах лукавого слова
      неубита мара – сподівання на добрих царів
      то засіяна в ніч віковічної мрії полова
      а зерно перемог розікрала безкарність псарів

      страх торкає серця і стискає гармонію правди
      до амебних клітин до простого як зло ремесла –
      жити в хаті своїй хай товчуться палацами зайди
      хай горить все навкруг і згоряє до чорного тла

      є герої-борці і є просто німа середина
      як загал глядачів на хижацькі здобутки змагань
      не рулетки зеро а відрізана в кров пуповина
      що єднає життя у безсмертя земних сподівань

      нам рости і рости знемагаючи в труднощах росту
      нам би справжній талан не обскубану птаху надій
      та смиряти гріхи не чекаючи Божого посту
      бути просто людьми а не кметами царських повій

      12.07.2013 р.



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    214. У пам'яті людській є імена( Присвята І. Низовому)
      У пам'яті людській є імена,
      Чиї карби у часі не тьмяніють:
      Нехай Івана з нами вже нема,
      Його вірші від того не міліють.

      Із відео, із спогадів і книг
      Зринає голос тепло і душевно,
      Насамперед до рідних і до тих,
      Хто правду зберігає в серці ревно.

      Любив цей світ, далеко не святий,
      І так писав, неначе словом дихав.
      Душею щирий, духом молодий,
      Він до єднання Україну кликав.

      Земну печаль оманливих років
      І світлу втіху праведної днини
      Вливав пером у ручаї віршів,
      І ті впадали в океан людини.

      Безмірно вірив, що лихе мине
      І каменем наріжним ще постане
      Не блуд грошей, а чисте низове,
      Де Божий дар – життя багатогранне.

      Народний дух майбутніх поколінь
      Поета Низового не забуде,
      Бо не міняв високе він на тлінь
      І завжди знав, що «… як напишеш, так уже і буде».



      Коментарі (24)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    215. Дамоклів меч...
      Дамоклів меч душі моєї – тіло,
      щодня висить на ниточці життя
      і як би тіло жити не хотіло,
      та п'є усе ж із чаші забуття.
      Слабке та грішне, молить не пощади –
      бажає втіхи з Божого плеча.
      Собі прощає хиби, примхи, вади,
      бо суть його – професія меча.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    216. Екстраполяція життя
      Екстраполяція життя... Де ж ми
      на тій кривій, що тягне світ угору?
      Ми світочі, що нищать сили мли,
      чи вічні бранці в підземеллях Мору?
      Що нас чекає через сотні літ?
      Пізнання істин чорного мовчання
      у світлі негасимих зоряних софіт
      чи жалюгідне з острахом страждання?
      І що наш ум долучить до богів,
      до кола світобачення титанів,
      де розум духа вищий від чуттів,
      де правда вища величі обманів?
      Чи може шлях пружиною невдач
      відкине нас у дрімоту терпіння,
      де страх душі, її нечутний плач,
      утілиться в зневірене моління?
      Як мало істин в домислах буття!
      Ніч таємниці яблуко ховає
      і наша доля – завтрашнє життя,
      на тій кривій ще значення не має.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    217. Це життя...
      Це життя, як зболена судьба.
      Знову пересічні на узбіччі.
      Крутуватих уперед юрба
      мчить у двадцять першому сторіччі.

      Грязь летить в обличчя з-під копит,
      вибачайте, з-під коліс машини –
      авангард із челяді і свит
      навкіл вінценосної людини.

      Маячня, убогість і мара:
      що вони – державники країни
      і квітує «величі» пора
      у добу чергової Руїни.

      Недолуга храмова хода,
      калинОві під ногами віти.
      Рік котрий, мов дикунів орда,
      розпинають неньку її «діти».



      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    218. Гумореска "Склероз"
      Впадає розум в каламуть склерозу.
      А може навпаки? Не пам’ята
      ота півкуля головного мозку,
      що пише файли за мої літа.

      Оце сусідка запросила в гості
      (сто грам цукерок, пляшка коньяку?).
      Іще із ранку лоскотало в носі.
      Чи міг нагоду втратити таку?

      Вона мені уже не раз моргала
      одненьким оком, лівим, зокрема.
      Моя відвага еросу сказала:
      ідемо разом – виходу нема.

      Отож зібрався, вуса напомадив
      чи підкрутив - іще непам'ять та.
      Моїй півкулі знов склероз завадив:
      година – просвітління, дві – сльота.

      Усе було пристойно і достойно.
      Вона – конфетки, пляшку, звісно, я.
      Згадав би ще, але набігло щойно:
      і я не я і пам'ять не моя.

      І як тепер сусідку цю вітати?
      На ти, на ви чи просто «Добрий день!»
      Якби-то точно за учора знати,
      а так сиджу без тями, наче пень.

      Кого б спитати? Хтось, напевно, знає,
      але мовчить, похнюпившись униз.
      Йому то що? Він пані не вітає,
      а мій склероз всі спомини погриз.



      Коментарі (19)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    219. Скелет у шафі
      Скелет у шафі. Йдуть земні роки.
      Сивіє він, а з ним і я старію.
      Уже й ховати наче не з руки,
      але й на сміх дістати не волію.

      Колись пекло і сором душу їв.
      Тепер не їсть, напевно зуби втратив.
      Крізь велич битв і дрібноту боїв
      уяві честі я поволі зрадив.

      Нема у світі таємниць таких,
      що, оселившись в сороміцьку шафу,
      за кілька літ із мінусів людських
      не втілились в комедію-забаву.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    220. Поет
      Поетом народитися не можна!
      Поетом вмерти? Доля шанс дає,
      лиш би у серці римою тривожно
      таївся пульс – за світ, не за своє.

      * * *
      Поетом народитися не можна!
      Померти - так! І доля шанс дає,
      якщо у серці римою тривожно
      пульсує біль - за світ, не за своє.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    221. Шону Маклеху
      Старче, ірландцю, в яку паралель
      спогадів плине колоїдний гель?
      В сотах минулого – крові водиця.
      Що тобі, Шоне, у споминах сниться?
      Жовті лани і небесна блакить?
      Голод мільйонів, розстріляна мить?
      Хліб із зіпрілого в сховах зерна?
      Віра у правду, якої нема?

      Очі безумних – у небо святе:
      кара Господня чому не впаде
      на божевілля і морок епох?
      Чи безпорадний цей праведний Бог?

      Ночі воронячі, дріт таборів.
      Гавкіт собачий і лай матюків.
      Праця до згину – ГУЛАГівський пил.
      Долі неволя і тіло без сил.
      Вмерлих до вбитих – ростуть штабелі
      Марш трубадурів по рідній землі.

      Війни, як повінь бісівських утіх.
      Хто би сказати відвертіше міг:
      - Баби народять, «солдат не жалеть!».
      Віє по колу лиха круговерть.
      Гвинтики, гаєчки – січа життя.
      Шлях утолочений в млу небуття.
      Є у насилля, як анти-табу –
      бачити світ у вселенськім гробу.

      Край твій сасанським ділився мечем.
      Ворог відомий, немає проблем.
      Є лиш питання з далеких країв:
      Зранку – вівсянка на печиво слів?
      Зранку із мудрості – крихи на стіл,
      ще філософії давнішній кіл?
      Потім блаженство із денного сну –
      сили набратись та йти на війну?

      Смерть кострубата, як руки раба,
      сіє крізь Лету забуті слова.
      Дещо загине, зостанеться біль,
      випитий серцем калиновий хміль.
      Ворог чи спільник – північний сусід.
      Тліє насичений кривдою гніт.
      ІРА ослабла чи порох змокрів?
      Сонно посапує стомлений гнів.
      Є паралелі із тих порівнянь.
      Блискавки голос: - Народе, устань!

      Рабство у генах, у поті чола.
      Згадуєш, старче, було і УПА…
      Братська ядуха в обіймах міцних.
      Вип’ємо елю за мудрість старих.
      Вип’ємо знову за силу живих.
      Ще за убитих, завжди молодих.
      Дух забиває це зілля п’янке.
      Літо надворі строкате й лунке…

      В пам’яті нашій – пустеля з пустель,
      може цунамі, а може і сель…
      Топить, змітає, у вирій несе.
      Битий небитого вже не везе.
      Час підмиває основи основ.
      Гусне і гіркне безпам’ятства кров.
      Де наші клани чи батьківський рід?
      Хижо сміється за тином сусід.
      Вишкір імперський, як вишкіл віків:
      Що, малоросе, свободи захтів?

      П’ята колона між нами живе.
      Мат із шансоном до раю іде.
      Шоне, ірландцю, це батьківська кров
      в топку незгоди підкидує дров.
      Вийдуть із рабства до волі душі
      наших поетів забутих вірші
      Згине, полине, розтане у снах
      стан безнадії й нажаханий страх.
      Серце стікає у зоряну гель –
      там, в порівняннях, живе паралель.




      Коментарі (14)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    222. Пародія на "Початок історії..."
      Усілись штори, наче птиці,
      і укривають нашу тінь,
      а ти приніс відро кислиці –
      сподобав тую дріботінь.

      Нема на світі ще нічого
      і світ під знаком запитань.
      Тулюся плоттю до живого,
      а ти мені: - Ану, устань.

      - Навіщо, люб? А ти: - Кислиці
      учора, мабуть, переїв,
      завЕлись в череві журиці
      і я до двору захотів.

      - А як же гріх, а як дорога
      у райський сад, де плід висить?
      Та чую лиш: - Побійся Бога.
      Початок, чуєш, як бурчить.




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    223. Пародія на "Заздрісний сусід"
      Ото, Емілю, вам не пощастило:
      сусід-нахаба зирить у вікно.
      Щоби йому « глядєлки» покрутило,
      таке воно завидливе лайно.

      І що цікаво, лиш дістанеш гроші,
      скажімо євро, може, мідяки,
      як він свої встромляє нехороші,
      не очі – загребущі п'ятаки.

      Захочеш від дружини… трохи ласки,
      а він уже ліхтарик засвітив
      і так цноту вганяє в колір «краски»,
      немов у борг ваш ерос попросив.

      Живе за тином заздрісна підлота.
      Завидує вам, Емі, у вікно.
      Киває, що у вас навіть болото
      і то чорніше за його багно.

      Емілю, вам порада: дайте трохи
      йому в п’ятак хоч двійко тумаків.
      Глядиш, вже скули в заздрощах не зводить,
      лікує реноме від синяків.



      Коментарі (26)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    224. Бридко і гидко
      Бридко і гидко. Гонору шал.
      Vip-технологія. Зради портал.
      Совість – примара. Правда – брехня.
      Ходять незрячі в пошуках дня.
      Світло софітів. Пафос промов.
      Черга до тіла. Піниться кров.
      Свято для п'явок. Чистий четвер.
      Хто в цій країні ще не помер?
      Рідна безбожність – сила чужа.
      Діти покори. Плаче душа.
      Де ти, людино!? Тихне луна.
      Скоро світає. Скоро війна…



      Коментарі (18)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    225. Над прірвою
      Над прірвою, над вирвою
      ідуть на самоті
      душа із плоттю винною
      по чинному житті.

      Позаду – сміхи стеляться
      та клянчить щастя плач;
      гріхи, що добре мелються,
      і здобний з них калач.

      Попереду – прогалини
      із пустища надій.
      Парують у віддалині
      тумани вічних мрій.

      Із прірви мудрість нечисті
      нашіптує: живи
      в своїй незаперечності
      і раю не проси.

      Кричать небесні янголи
      душі: лети крізь млу!
      Та думи, зла сомнамбули,
      тримають за полу.

      Над прірвою, над вирвою,
      на холоді й вітрах,
      душа із плоттю винною
      блукають у віках.



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    226. Не смерть бентежить душу
      Не смерть бентежить душу, ні, не смерть,
      а вічність, що висить над головою.
      Її зіркова чорна круговерть
      людській уяві мариться святою.

      Напій життя – скороминущий дар.
      Його краплинам не втопити спрагу.
      В кінці реалій привиди примар
      зведуть тебе, безсилого, на плаху.

      Небесними щаблями зійдеш вниз.
      Багаття мли засліпить ярі очі.
      Вже хтось зібрав сухий колючий хмиз
      зігріти сон цієї злої ночі.

      І запече німа журба тебе.
      Печаль свічі оплаче твої строки.
      Впаде миттєвість і усе мине.
      У вічність увійшовши, стихнуть кроки.



      Коментарі (15)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    227. Там, де плаче душа...
      Там, де плаче душа, – чужина, чужина...
      Там, де серце болить, недостатньо й вина.
      Де обитель твоя, де твій сонячний дім?
      Розгубили роки, попалив чорний грім.
      Бур’янами заріс, притомився твій шлях
      і лягають думки тліном пам'яті в прах.
      А у пустищах слів не зростають сади
      і не падають в ніч їх солодкі плоди.
      І не знає душа молитов, молитов,
      щоб зігріти життя пересолену кров.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    228. Прости нас, мамо...
      Душа болить і відмирає
      гірке безплідне каяття.
      Ніхто цю чашу не минає,
      але минає сон життя.

      Життя назад не повернути.
      Минуле – сива далечінь,
      яку довіку не сягнути
      хоча і поруч її тінь.

      І вже нічого не поправиш,
      не переміниш, не зітреш.
      І святість гідно не прославиш,
      і в дім, де мати, не ввійдеш.

      Не проженеш і ті тривоги,
      турботи вічної чуття,
      що цілий вік уздовж дороги
      стелились в мамине життя.

      Прости нас, мамо, нерозумних.
      Не розвели, не рознесли
      твоїх печалей наші руки.
      Прости нас, матінко, прости...



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    229. Байдужість раба
      На рівні генетичної пам’яті –
      незрушені долею камені,
      мов зашморг невільницьких днів
      на шиї у вільних часів...

      Брудна рука раба стискає слово.
      Воно тріпоче, наче птаха в клітці.
      Солодкий гнів, мов муркотіння киці,
      згорнувся десь калачиком на дні
      дозволених свободою емоцій.

      Чуття, як пси, терзають здобич тіла,
      та терпить він, бо що йому за діло
      до тих затятих, що ішли вперед,
      а час свавілля їм ламав хребет.

      Він – частка „не”, приєднана до волі,
      він – тихий сон у виріях життя.
      Не бунтівник – приблудний пес недолі,
      що серце відлучив від каяття.

      Усе під Богом – воля і неволя.
      Вітає рівно радість і печаль.
      Він - як окраса замкненого кола,
      і тих, що поза ним, йому не жаль.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    230. Гумореска на шахову тему
      Раз – у дамки! Шоколад…
      Королівство чорних зрад.
      Очі чорні, очі жагучі,
      обіцяюче-пекучі.
      Словом: форум, майстер-клас -
      це гран-прі ПееМ у нас.
      Сів навпроти, очі в дошку,
      ще й дістав для чогось ложку.
      Бачу – свита, хоч куди:
      вісім служок, дві тури,
      ад’ютанти гонорові
      і конячки, будь здорові.
      Ще король, жіночий хвіст.
      Повний нуль, якби не ріст.
      Починається двобій.
      Перший хід, звичайно, мій.
      Я вперед, вона назустріч.
      Я туди, вона убік.
      Хто б удачу не урік.
      «Ход за мной - что делать?! Надо, Сева,
      наугад, как ночью по тайге».
      Є лишень одна дилема:
      - Схоже, друже, та не дуже.
      Там був Шіфер, тут вона,
      королева ГалинА.
      Чим цю даму спантеличить?
      Брови супити – не личить.
      М’язи пнути напоказ,
      так немає отих м’яз.
      Морщу лоба, так надійно:
      щиро, мудро, трохи мрійно.
      А очима луп та луп,
      медитую творчий згуб.
      Час іде, він не чекає.
      Через дірочку втікає.
      Тільки взявся за коня,
      голос зверху: - То дурня!
      Бач, укляк той кінь на ноги,
      не досягне перемоги.
      - Пішаки? - Ніяк не ліпше.
      Їх вона у мить порІшить.
      - А слони, мо’ , офіцери?
      - П’яні в дошку. В чужі двері
      лізуть нагло, як чолами
      у салати за столами.
      Що робити? Я упрів.
      Ну навіщо грати сів?
      Встав, чемненько уклонився:
      - Я здаюся, я втомився.
      Королева – стать, постава.
      Сіпа оком – тим, що справа:
      - Три ходи і ватерпас?
      Я таврую матом вас!
      Мат то мат, аби лиш дрюка
      не узяла в руки злюка.
      Я забув лиш попередить
      (Ося Бендер це підтвердить):
      що самІт мені, що саміт;
      що гамбіт мені, що гАмбіт,
      грав у шахи пару раз,
      як ходив у перший клас.
      Грати сів, бо думав, зможу
      розтопити ту вельможу.
      Та куди, сама холодність,
      а я повна неспроможність.
      Як не петраєш у шахах,
      то тренуйся на дівчатах.
      Я це правило забув,
      мало що не битий був.
      Прощавайте, королево.
      Вам є-два, мені налєво.
      Залишилася мораль:
      вона – ферзь, а я лиш «граль».



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    231. Гумореска "Циганська Муза"
      Сиджу. Пишу. Поетику міркую.
      На Музу не чекаю – сам пишу.
      Та краєм вуха все-таки пильную -
      якщо подзвонить, я її впущу.
      Дзвінок у двері. Хутко відкриваю.
      Циганка юна, як мара, стоїть:
      - Водички дай, зі спраги помираю.
      І по кутам очищами мигтить.
      Я запросив галантно, тобто чемно:
      - Яка вода? Я каву заварю.
      До кухні – раз, а за вікном вже темно...
      А я палаю, мало не горю.
      Яке то диво, ті циганські очі,
      немов тарелі ласої їди.
      А час іде. Уже він проти ночі.
      Мені б самому зимної води.
      Я упадав біля тієї гості,
      аж три цукерки виложив на стіл.
      Трусило тіло і ламало кості.
      Я ще ж… того, а не якійсь там віл.
      Таке бува – даремно сподівався.
      Кавусі чашку випила до дна.
      Цукерки їла, мало не злякався,
      як щелепа давала ходуна.
      Подякувала чемно. Уже пізно,
      а їй додому – ще… ого іти,
      а світ такий, що людям в ньому тісно.
      Зайде колись, як закортить води.
      Я охолов. Нічого не поробиш.
      - Адью мамзель, а може?.. Ні, то ні.
      Навіщо чари тільки переводиш
      і любощів розпалюєш вогні?
      Пішла вона, а я - бігом до столу
      (поки живі тілесні ще чуття)
      писати щось про невмирущу вроду
      і про свої високі почуття.
      Дивлюсь у стіл, а там грошей немає,
      лиш папірець із віршами лежить.
      Як свідок дій, усе він добре знає,
      але чомусь, пожмаканий, мовчить.
      Я думав – Муза. То ж дівча циганське,
      з якого боку тільки не крути.
      Чом зразу не второпав? Муза – панське,
      а це зайшло напитися води.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    232. Мій перший вірш написаний в окопі - Ліна Костенко
      Мой первый стих написан был в окопе,

      на взрывами потрёпанной земле.

      когда затмило звёзды в гороскопе

      моё больное детство на войне.

      Лилась пожаров огненная лава.

      В седых стояли кратерах сады.

      И захлебнулась кровью переправа

      под натисками вздыбленной воды.

      И белый свет казался ночью чёрной.

      Зарницы тьмы соперничали с днём.

      Окопчик тесный стал подводной лодкой

      средь моря чувств, растерзанных огнём.

      Не сказки мир с зайчишкой или волком –

      кровавый час, где плавилась земля.

      И я писала, чуть ли не осколком,

      большие буквы, как из букваря.

      Мне бы играть в считалки или прятки,

      летать во сне на крылышках страниц.

      А я стихи в замасленной тетрадке

      таила от осколочных убийц.

      Ужасна боль недетских впечатлений.

      Рубцы на сердце от её ножа.

      Вилась в плену страданий нить сомнений,

      не станет ли немой моя душа.

      Душа в словах – как море в перископе

      и память та – как блики на челе.

      Мой первый стих, написанный в окопе,

      печатался на раненой земле.
      Мій перший вірш написаний в окопі,

      на тій сипкій од вибухів стіні,

      коли згубило зорі в гороскопі

      моє дитинство, вбите на війні.

      Лилась пожежі вулканічна лава,

      стояли в сивих кратерах сади.

      І захлиналась наша переправа

      шаленим шквалом полум'я й води.

      Був білий світ не білий вже, а чорний.

      Вогненна ніч присвічувала дню.

      І той окопчик – як підводний човен

      у морі диму, жаху і вогню.

      Це вже було ні зайчиком, ні вовком –

      кривавий світ, обвуглена зоря!

      А я писала мало не осколком

      великі букви, щойно з букваря.

      Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

      в казки літать на крилах палітур.

      А я писала вірші про фугаси,

      а я вже смерть побачила впритул.

      О перший біль тих не дитячих вражень,

      який він слід на серці залиша!

      Як невимовне віршами не скажеш,

      чи не німою зробиться душа?!

      Душа в словах – як море в перископі,

      І спомин той – як відсвіт на чолі…

      Мій перший вірш написаний в окопі.

      Він друкувався просто на землі.




      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    233. Весняна повість
      Весняна повість Божого терпіння.
      Весняне свято віри та добра.
      Поправши смерть, у світ прийшло спасіння,
      зігріте сяйвом сонячного дня.

      Церковним дзвоном добра звістка лине:
      - Радійте, люди, ЧУДУ із чудес.
      Розп'ятий глумом Божий син не згинув.
      Христос воскрес! Воістину воскрес!

      Ціну життя не зміряти роками,
      коли воно мина у суєті.
      Пожертви день злітає над віками
      і майорить у гордій висоті.

      Вшануй цей день. На зоряних долонях
      твоя душа без віри пропаде.
      У чорний вирій на шалених конях
      її безвір'я з часом віднесе.

      Отож люби, і вір, і сподівайся.
      І не кляни своєї долі хрест.
      Поки живеш, надії поклоняйся:
      - Христос воскрес! Воістину воскрес!



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    234. Коли Ісус
      Коли Ісус, розіпнутий, вмирав,
      коли жахнулось й почорніло небо,
      з-за спин катів хтось хижо визирав
      і мстиво усміхався: - Так і треба ...

      В очах його лихий вогонь горів
      і рот смердів лукавими словами:
      - Ну що, Ісусе, ти ж того хотів,
      піднятись над юдейськими царями.
      А пам'ятаєш, я тебе просив:
      Дай руку, брате, будемо єдині.
      А ти все Бога, праведник, молив
      і що ж я бачу – ти вмираєш нині.
      Я цілий світ тобі віддати міг.
      Його утіхи, славу і натхнення
      я прихилити б міг тобі до ніг,
      та ти чекав небесного знамення.
      Ти думав, шлях, що вибрав ти, - взірець.
      Він приведе до Божої любові.
      То де ж той Бог, славетний твій Отець?
      Його любов замішана на крові.
      Ти зраджений нікчемними людьми.
      Поглянь навколо – до вистав охочі,
      коли ти йшов знесилений сюди,
      вони тобі сміялись просто в очі.
      Заради них, байдужих і сліпих,
      прийняв ти біль і муки всього світу.
      Життя ти змарнував заради тих,
      хто не сприймає твого заповіту.
      Твій час минув і ти уже ніхто.
      Тебе поволі стануть забувати.
      І будь таких, як ти, хоч цілих сто,
      та все одно, я буду панувати...

      Ісус мовчав, бо знав усі слова,
      що нечестивий міг ще говорити.
      Раз присягнувши Вірою добра,
      Христос вмирав, щоб Віру воскресити.
      Надії час, Він знав, ще не минув
      і каяттю належить ще настати.
      І зло вселенське світ не осягнув,
      а осягнувши – зможе подолати.
      І смерть його через віки життя
      ще надихне до вищої Любові.
      Тоді й зросте Господня доброта
      із кожної святої краплі крові.




      Коментарі (27)
      Народний рейтинг: 5.43 | Рейтинг "Майстерень": --

    235. Наснилась країна Утопія
      Наснилась країна Утопія,
      а збоку від марення-сну
      вже інша держава, – Болотія,
      у мареннях йшла на війну.

      Колони із тухлої темряви
      на світлі проспекти чеснот
      повзли кровожерними чернями
      і смерки несли у народ.

      І правду рівняли з оманою,
      в достатки возносили лесть,
      цнотУ називали путаною,
      топтали сплюндровану честь.

      І канула в безвість Утопія,
      земля зачарованих снів.
      Всесильна країна Болотія
      постала в реаліях днів.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    236. Я знову...
      Я знову перед кимось у боргу,
      бо є життя і є його дрібниці.
      Не знаю, що утрачу, що знайду –
      спів журавлинний чи перо жар-птиці.

      Не знаю я, де щире, де брехня
      і що душа поміж гризот шукає.
      Мені б тогО крилатого коня,
      що на Парнасі годівницю має.

      А ще би Музу зоряну - таку,
      щоб у очах темніло від бажання.
      Але це сон, це мара. Наяву –
      у суєті розчинене мовчання.

      У сон прийдуть господарі добра,
      наставники сумління і моралі,
      і викують вериги із пера
      та затаврують всі мої печалі.

      Не знаю, що утрачу, що знайду.
      І так уже засмічені зіниці.
      Я знову перед кимось у боргу.
      У журавля? Скоріше у синиці…



      Коментарі (11)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    237. „Лупайте сю скалу...”
      „Лупайте сю скалу...” Давно б уже злупили,
      була би міць в руках та трохи більше сили.
      А то спекотний жар і нестерпимий холод,
      і надто вже важкий Каменяревий молот.
      Минуло стільки літ, а з дикої долини
      не вийшов нарід наш, не вийшов і донині.
      З безмірності пустот не визволив він душу,
      зате не раз губив надії ніжну ружу.

      „Лупайте сю скалу...” Давно б уже злупили,
      якби не біль віків та не понурі спини.
      Якби покірність днів ярмо не прославляла
      та яничарське зло до влади не наймала.
      Аморфний стан життя: лукаве лицемірство,
      спотворена мораль і щире лицедійство...
      Найбільша мрія всіх – піднятись над рабами
      і стати, перш за все, самим погоничами.

      „Лупайте сю скалу...” Давно б уже злупили,
      якби поводирі та й горщики не били.
      Якби не пекло мрій, не чорна твердь спокуси,
      не розбрат наших дій ще з Київської РУси.
      Дивлюся навкруги – міцні стовбичать скелі,
      немає лиш ніде Мойсея та пустелі.
      Немає у богів для нас земного щастя -
      то живемо собі, як трафить, себто вдасться.



      Коментарі (23)
      Народний рейтинг: 5.33 | Рейтинг "Майстерень": --

    238. Спустилась ніч
      Спустилась ніч. Між пелюстками цвіту
      розлилась тишею в весняному саду.
      Над садом небо оберталось в Літу
      і кіт-самітник плакав на даху.

      Ніч шаленіла тепло і духмяно.
      Легенький вітер подих затаїв,
      торкався цвіту збуджено і п'яно
      та, схаменувшись, в далечінь летів.

      А я сидів на лаві біля вишні,
      гармонії черпаючи слова,
      у цій вселенській срібнокрилій тиші
      і сумував, шкодуючи кота.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    239. КаПе
      І я, і ти, усі ми разом
      кладемо долю на ваги.
      Вона укрита мідним тазом.
      То кара Божої руки.

      А янь та інь, як плюс і мінус,
      єднання хіті і цноти.
      Угору очі – бачу синус,
      колиску дум і суєти.

      Кричу: Ау! Де щезли рими?
      Луною …ими поверне.
      Хай дух гармонії загине,
      зате КаПе у вись іде.

      Стою на рівні одиниці
      у сні, неначе наяву.
      Моє минуле зріє з ниці,
      чи за собою не позву.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    240. Абетка душі
      Асоціація
      Із пам'яті життя спливає образ,
      Із паралелей – вишкір кривизни.
      В уяву цілить алегорій кобра,
      випльовує отруту новизни.

      Байдужість
      З безпам’ятства черпаєш забуття
      і, збудувавши свою хату скраю,
      терпляче ждеш, коли святе життя
      благословить твій хресний хід до раю.

      Батьки
      Кого ми любим, тих не має поруч.
      Їх вища сутність – праведність свята,
      крокує геть. За нею часу обруч
      ховає слід в площинах небуття.

      Брехня
      Солодка патока. Не знаю,
      чи правда це, але звикаю
      до проголошених свобод
      у колі зраджених чеснот.

      Вічність
      Це океан, в який щодня пірнаю.
      Це шлях кільця до зоряного раю.
      Що без початку – не закінчиться колись,
      лиш просить смерть: за мене йди помстись.

      Вибір
      Роздоріжжя. Три дороги.
      Ще й стежинок тридцять три.
      Завагались думи-ноги.
      В різні боки дмуть вітри.

      Вік
      До поєднання світла й тіні,
      в напій пекучої жаги
      я додаю солодкість ліні,
      щоб спіхом не ішли роки.

      Всесвіт
      Дивлюсь у небо. Міріади зір
      тяжіють сивиною над віками
      і часу віз гуркотить з чорних гір
      всесвітніми чумацькими шляхами.

      Герой
      Хай леза днів і темінь застороги,
      хай путь слизький і втома на плечах,
      та він іде, кидаючи під ноги,
      спокусу жити у рожевих снах.

      Горе
      Немов би в осад випала душа –
      так холодно і тоскно в порожнечі,
      де янгол смерті дістає меча
      і вщент руйнує непорушні речі.

      Дорога
      Іду не поспіхом, а так,
      переставляю ледве ноги
      і дослухаюсь: свисне рак
      на тій горі, що близь дороги?

      Духовність
      До світла тягнуться бажання та роки,
      де мудрий хтось з печальними очима
      немов стоїть на відстані руки
      за надважкими, як душа, дверима.

      Життя
      Народження. Дорога. Потім смерть.
      Нема нічого. Тільки втома шляху.
      Це звична для людини круговерть,
      де кожний день, як сходинка на плаху.

      Закатовані
      Якби ту кров не випили часи,
      якби життя не затягнуло рани,
      нам й досі б снились мертві голоси
      з надією, що судний день настане...

      Минуле
      Мимо проходжу. Позаду –
      сіамська потвора днів.
      Звично дивлюся на зраду
      дитинства намріяних снів.

      Надія
      Коли останній з армії років
      знесилений, поникне головою,
      в журливім хорі мертвих голосів
      почуєш ти: не бійся, я з тобою.

      Осінь
      Роздмухавши щоки, вітер
      у кожну шпаринку дме,
      натхнення багряних літер
      з абетки згасання рве.

      Пам'ять
      Стирає час у матрицях душі
      образи біль і щастя насолоди,
      стирає ненаписані вірші,
      мов жовтий тлін осінньої природи.

      Полювання
      Не яблук паперових серцевина,
      а біль життя приваблює стрільців.
      І смерть вовчиці – зоряна година
      для них самих та їх підручних – псів.

      Прірва
      Стоїмо на балконі.
      Мотузок під вагою білизни провис.
      За спиною голосом хриплим ліфтера
      янгол з неба: кому вверх, кому вниз?...

      Смерть
      У судний день, в останню мить розлуки
      попросиш тихо: Боже, не карай...
      Чиїсь холодні та байдужі руки
      тебе віднесуть у такий же рай.

      Сонце
      Доторкнеться лиш ніжно руками,
      враз загояться болі та рани.
      Надихнувшись флюїдами зірки,
      ми клонуємо муз із пробірки.

      Совість
      Заколисана, загодована,
      міцно спить вона, добре схована.
      Не дитя душі, не прозріння біль –
      завдовжки з життя оправдання хміль.

      Спокуса
      Розкішне тіло. Хтивий блиск очей.
      Цнота душі висить на волосині.
      Сідлай скоріше трепетних коней.
      Твої бажання... В чому вони винні?

      Таїна
      За паралелями світів
      я лезом мрії краю
      таємне сховище богів –
      дотичні кола раю.

      Щем
      Солений вітер забринить
      на віях, горем обважнілих.
      Сльоза порве тужливу нить
      із дум, у серці наболілих.

      Час
      Тече назад рікою мертвих митей,
      у даль струмить ручаями живих.
      В тій бистрині поміж бажань розлитих
      нема твоїх напоїв молодих.



      Коментарі (5)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    241. тече весна
      тече весна у вікна тче проміння
      тепло цілюще в небо струменить
      таврую гріх між поспіхом гоління
      та днем життя що наперед спішить

      торкнутись тіні мари чи натхнення
      тріада щастя поетичний птах
      торішній сніг на сонці сьогодення
      тремтить і тане у зіркових снах

      там де любов там вічна естафета
      тернистий шлях від серця до вірша
      тоді суддя не люди і не Лета
      те пекло мрій де плавиться душа

      тече весна у вікна тче проміння
      тепло розлоге без холодних тез
      триває бій між подихом і тлінню
      тікає смерть від духа що воскрес

      26 квітня 2013р.



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    242. Цикл
      * * *
      На вустах кислий смак радіації.
      Зупинилось життя. Час прострації.
      На зубах не пісок – скрегіт атомів,
      А з екранів луна: вжито заходів!
      Ми достойні сини медитації,
      Тож боятись чогось нема рації.

      * * *
      Ніч спотворених реалій,
      долі атомний розпад
      у квітневі теплі далі
      повертають зорепад.

      Сивий порох, чорний попіл
      над землею в ніч гріхів
      понесе по світу сокіл
      із чорнобильських лісів.

      Понесе їх вітер часу,
      всемогутній смертовій.
      Задоволену гримасу
      ізотопний скривить Вій:

      - Підніміть мені повіки,
      хай побачу чорний рай.
      Додасть сили, додасть віку
      цей колишній сад-розмай.

      Над болотом морок ночі
      відганяє світло дня.
      В хащах млистих хтось регоче,
      колом ходить чортівня.

      Спалахнула та й не згасла
      клітей атомних зоря,
      розкидала чорні пасма
      за поля і за моря...

      * * *
      Ще димить у пам'яті Чорнобиль,
      дичавіють пусткою поля.
      Ще чатують крУки мертву здобич,
      променіє вражена земля.

      На життєвих перехрестях долі,
      наче пір'я з чорного крила,
      осипає стільки літ поволі
      ситий біль листки календаря.

      На листках тих – імена і дати,
      поміж дат – та пам'ятна весна.
      Час нотує передчасні втрати
      і карбує нові імена.

      * * *
      Жевріє пам'ять. Стихлий біль
      судомою ще тліє.
      Розносить вітер чорний хміль,
      над попелищем віє.

      Наїлись слави, а ганьби
      лишили на солодке.
      Зі смертю перейшли на „ти”,
      однак життя коротке.

      Кидали в пащу всіх підряд
      без остраху й вагання.
      І ненароджених малят
      для їх же врятування.

      Один по одному вожді
      німіли в засторогах,
      а люди падали в рови
      обабіч від дороги.

      І їх, слухняних та сліпих,
      в герої охрестили
      і плакав час, своїх святих
      ховаючи в могили.

      * * *
      На небі іскрилися зорі ясні.
      Вже ранок намріявся десь вдалині.
      Вже ночі кінчався призначений строк.
      Під кнопкою „ПУСК” затаївся курок.
      Замкнулись контакти і хвиля вогню
      ударила в серце квітневу весну.
      Мов пекло зітхнуло і чорні дими,
      зірвавши дахівку, над світом зійшли.

      Пожежна частина. Тривоги гудок:
      - Чергові на виїзд! Пришвидшити крок!
      Туди, де скелетом горбатиться блок
      з розверзнутим дахом, туди марш-кидок.
      Туди, де сторука у тисячі рад
      невидима смерть всіх вражає підряд.

      Обов'язок мужніх – змагатись в бою
      і поки сил, залишатись в строю.

      Війна є війною і вже над плечем
      загроза нависла вогненним мечем.
      Вже чорная повінь торкнулась плеча,
      у полум'ї дикім згасала свіча.
      Ось перший спіткнувся та ледве не впав,
      і другий зігнувся, навколішки став.
      Незрима примара за горло стиска,
      впивається в мозок і бліднуть вуста.
      Скипає у венах іонами кров
      і серце з надривом розносить ту кров.

      - Товаришу, брате, за що нам таке...
      Гримасою болю скривилось лице.

      Із ряду тих мужніх відважних бійців,
      із ряду тих перших ніхто не вцілів.
      Лежать у могилах в обіймах весни
      твої, Україно, жертовні сини.
      Таке вже жорстоке це вічне життя –
      рятуючи інших, ідеш в небуття.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    243. Гумореска "Мені наснився сон"
      Мені наснився сон, страшніше не буває.
      Немовби я помер, а Бог мене питає:
      - То кажеш, ти – поет? Від мене чи від себе?
      І хто на тій землі ручається за тебе?
      Махнув рукою вбік і тека враз з’явилась,
      і двійка букв ПееМ, як назва, засвітилась.
      Кахикнув, погортав: - Олехо Олександре,
      ім'я собі ти взяв, на перший погляд, гарне
      А далі що? Овва… Збіговисько і(з з)бігів
      і значення КаПе нездужає без ліків.
      Метафори так-сяк та й образи невдалі.
      То ж думаєш, бідаче, що ти поет і далі?
      Моє імення ось ти всує споминаєш.
      Тобі зарано в рай. Як, друже, ти гадаєш?
      Рукою знов махнув – два янголи під пахи
      спустили мене вниз, де люди-сіромахи.
      Мені наснився сон, що гірше й не буває –
      душа у марах сну куди лиш не літає...

      24 квітня 2013р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    244. Чому...
      Чому, мій друже, так смердить у хаті,
      чом лицемірства плодиться печать,
      чому ми бідні, а вони багаті,
      ота хижацька загребуща рать?

      Чому ми вільно та й не вільні жити?
      Потвора днів зливається в роки.
      Де той дракон, якого треба вбити,
      щоб відродились совісті боги?

      Невже свобода – це бурхливе море,
      де білий парус тоне в далині,
      а сонце мрій ховається за гори,
      що виросли із втрат у наші дні?

      Багно грошей: духовна маргінальність,
      придворна челядь, ідоли краси,
      мажору торжествуюча тональність
      і вічне тло – народні голоси...





      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    245. Гумореска "Сонечко пригріло..."
      Сонечко пригріло, потепліло
      і поетів зменшилось число.
      Ось на дачі зграйка полетіла,
      інша подалася на село.

      Римування – річ вельми приємна,
      але зроду в нас так повелось,
      щоб життя прожити не даремно,
      треба посадити хоча б щось.

      І саджають, аж тріщать лопати.
      Сапки позлітали з держаків.
      Звідкіля поетам бідним знати,
      що ПееМ зосталась без віршів.

      Не питайсь, ПееМка: - Де поети?
      Сум-тугу за ними геть гони.
      Прийде осінь - за законом Лети,
      повернуться з вирію вони.

      І обсядуть всі твої сторінки,
      наче віття чорнії круки
      та й напишуть зоряні нетлінки
      мозолями (від лопат) руки.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    246. Наосліп до правди
      Наосліп до правди і зряче до зла –
      ми пишемо повість вершини і дна.
      Нам кревне сумління, наркотик добра,
      випалює думи до голого тла.
      Нам жадоби плоті приносять не жаль –
      чуттів гріховодних звабливу печаль.
      І де знайти сили невпинно іти,
      коли квітне зруб і немає мети.
      Хтось бачить далеке на тисячі літ,
      хтось вічність руйнує, ламаючи лід.
      Шляхами помилок, гріхів й каяття
      ми пишемо повість про наше життя.
      Надій паперових томи й тиражі
      щезають за нами, як снів міражі.
      Новітні спокуси від давніх лукавств
      ведуть людські долі до звичних митарств.
      І знову спочатку, і знову війна,
      де Бог велелюбний та злий Сатана.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    247. Вибір
      Вибір – не вибір. Життя – роздоріжжя.
      Завтра – минуле. Сьогодні – узбіччя.
      Поле дикунське. Небо похмуре.
      Посеред поля виросли мури.
      Стіни духовні. Чорне довкілля.
      Радяться гунни. Думи з похмілля.
      Бранці обставин. Колесо часу
      котиться вгору, мне сіру масу.
      Жертви й герої. Хроніки мрії.
      Гинуть пророки, вожді та надії.
      Треба терпіти. Мудрі поради.
      Знову збирають майдани для зради?...



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    248. Тиняючись сторінками ПееМ
      Тиняючись сторінками ПееМ,
      де день і ніч звучить невтомно ліра,
      я бачу, як із розмаїття тем
      ще визирає непоборна ВІРА.

      Там і НАДІЯ – світло вдалині:
      пройти шляхи, долаючи утому,
      згоріти вщент у творчому вогні
      і Феніксом вернутися додому.

      А ще ЛЮБОВ, дарована з небес.
      Жіночий погляд пломеніє всюди,
      тож не один загинув і воскрес,
      вдихаючи жагу на повні груди.

      Тиняючись сторінками ПееМ,
      у лабіринтах таїнства святого,
      я зрозумів: немає там богем,
      є тільки дотик – Бога до земного.

      18 квітня 2013р.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    249. Життя моє...
      Людське життя тече у руслі часу.
      Розбурхана чи тиха течія
      несе у даль фізичну біомасу.
      Набат у скронях: Господи, це ж я!

      Життя моє, ти зовсім знахабніло.
      Усе спішиш до вічних порожнин.
      Душа втомилась, тіло постаріло,
      а ти не знаєш жодної з провин.

      Сиджу собі та й мудрим туманію –
      про те, про се, найбільше про жінок
      і сам собі признатися не смію:
      - Куди тобі, друзяко, до дівок.

      Ось коньячок і житнього скоринка.
      Доп’ю до дна – за краще, за життя
      Воно – розмай: у полі – то травинка,
      у хаті – я, розумний плід буття.

      Життя моє, хіба тобі владика
      віддав наказ пришпорити коней?
      Чи то тебе нечиста кличе пика?
      У пеклі мрій забракло вже людей?…

      В оцю секунду, в мить оцю миттєву
      я ще живу і, навіть, щось пишу,
      а зробить Бог поправку несуттєву
      і я уже нікуди не спішу.

      Все - суєта, буденність метушлива.
      Їй не потрібно ні жаги, ні крил.
      Ріка життя, спокійна чи бурхлива,
      і я у ній, як човник без вітрил.

      17 квітня 2013р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    250. Життя плекає...
      Життя плекає в сховах таємниці
      і хай безсмертя поміж них нема,
      стоїть душа поета на полиці,
      немов би пляшка доброго вина.

      Хтось відкупорить думи паперові:
      земні чуття – страждання та любов,
      де лиходії та борці-герої
      щоденну битву починають знов.

      Та вибору нема у ясновидців.
      Не переможе ні життя, ні смерть.
      Натхненні думи – то лиш очевидці
      і біль поета – їхня круговерть.



      Коментарі (13)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    251. Івану Низовому
      Країна мрій. Терновий шлях. Гроза.
      «Стою внизу» – так ближче до народу,
      де кров і піт, де точиться сльоза
      із лихоліття на джерельну воду.

      «Я – Низовий!» Як гордо це звучить.
      Хай стане груддя лебединим пухом.
      Бувай, Іване. Час земний біжить,
      окрилений твоїм незламним духом.

      І ниць не там, де Низові живуть,
      а де зв'язки, посади та багатства,
      де із казни мільйонами крадуть –
      отам і ниць, смердюча втіха рабства.

      Прости усім, хто яро заважав
      тобі життя, як ти б хотів, прожити.
      Хто велич Слова між незгод пізнав,
      того уже нікому не згубити.

      З тієї висі, де твоя душа,
      поглянь у світ – там сходиться гостина:
      до дум живих, до таїнства вірша
      запрошує усіх твоя дитина.

      Пройдуть роки і тіні відійдуть,
      химери днів без племені та роду,
      а Низові – вони віки живуть,
      бо їх коріння із низів народу.

      * * *
      Я – подорожній на твоїх шляхах,
      де біль душі ламає на негоду.
      Зустрінемось колись у вічних снах,
      усі ми вийшли з низового роду.

      15.04. 2013р.




      Коментарі (39)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    252. Там...
      Там, де сонце сходить над землею,
      де до світла тягнуться роки,
      там душа вітається з душею:
      розкажи про себе, розкажи...

      Там ласкаві материнські руки,
      затишок родинного тепла,
      ще немає гіркоти розлуки
      та горить, не танучи, свіча.

      Там, де ніч під сивою зорею
      розливає чорний небокрай,
      там душа прощається з душею:
      пам'ятай про мене, пам'ятай...

      Там печаль зі спогадів прилине,
      забринить на віях тінь сльози,
      Раптом зрозумієш: у людини
      вік життя, мов літній сон роси.



      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    253. Немочі пальці кістляві...
      Немочі пальці кістляві
      несила зібрати в кулак.
      Думи холодні та мляві,
      серце – підстрелений птах.

      Якому молилась ти Богу
      у вечір зимового дня,
      коли, не осиливши втому,
      померла душа твоя?

      Маленьке та висохле тіло.
      У синіх студенцях вікно.
      Стражденне життя не зігріло
      його заморожене скло.

      Так де ж ти, прихована правда?
      Тремтять і згасають вогні.
      Багряного щастя слава
      голодні затьмарила дні.

      У сивих, як сон, лабіринтах
      ще довго блукатиме біль.
      Шукатиме в зоряних ситах
      безпам'ятства нашого хміль.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    254. Ми пам'ятаємо...
      Ми пам’ятаємо, все пам’ятаємо.
      Свічка не згасла на вістрі віків.
      Тугу сердечну, журу коливаємо
      з тих нещадимих тридцятих років.

      Скільки їх страчено, голодом зморено...
      Часу не стане злічити тих втрат!
      Душу безсмертну усе ж не поборено.
      Встань із колін, мій обдурений брат.

      Тихше, мовчіть, трубадури минулого.
      Вашої правди не гріють вогні.
      Вийшли з гіпнозу, зі стану поснулого
      наші святі та неправедні дні.

      Псевдополітики, вождики нації,
      чи вам болить закатованих плач?
      Ваших промов відшліфовані грації
      править доцільності ситий калач.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    255. Червона ніч
      Червона ніч. Блукають тіні
      поміж хатинами в селі.
      Із тридцять третього й понині
      вони все ходять по землі.

      Вони все ходять очманілі
      в своїх зруйнованих світах.
      І роботящі, і умілі,
      лиш присмерк голоду в очах.

      І тепла запашна хлібина
      до вузлуватих сильних рук
      уже не ляже. Вся родина
      не винесла голодних мук.

      Пішли за батьком поодинці
      в червону ніч, де ситий день
      убили нелюди-злочинці
      під марші пафосних пісень.

      Наїлась смерть людської плоті
      та, обважнівши, чорним сном
      у наспіх вириті могили
      лягла спочити за селом.

      Лежить і досі правда віку
      на нашій пам'яті кістьми,
      а душі мертвих просять хліба
      і тягнуть руки із пітьми.




      Коментарі (12)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    256. Голод.
      Голод! Голод! Голод!
      Б'є наковальню молот.
      Іде перековка душі
      по всій українській землі.

      Експропріації лупає ціп.
      Тіп-тіп! Тіп-тіп!
      Забрали останній сніп.
      Державі потрібен хліб!

      Голод – це дотик холодної ночі,
      це божевілля невидячі очі,
      це тепла хлібина у сні,
      це раю „совєцкого” дні.

      Хміліє застілля. Гудять голоси.
      Вечеряють в хаті чиїсь байстрюки.

      - А нюх у Миколи, неначе у пса.
      Як вправно знайшов він той лантух вівса!

      - А та Марусина як вхопить ціпка,
      та й мало не вбила за свого мішка.

      - Навіщо їй того гнилого зерна?
      Ні курки, ні гуски, от баба дурна.
      Ха-ха, ха-ха...

      Золоте зерно України
      попливло у інші країни.
      Нехай колосяться лани.
      Ми - не раби, раби - не ми.

      Якщо ворог не здається,
      його знищують!

      Так. Саме так.
      Стережися сільський кріпак.

      - Не хочеш віддати своє?
      Кажеш, краще нехай згниє?
      Ах ти, мать твою так і так...
      Ну ти й гад, чєловєчєскій брак...

      Тиша. Мертва тиша навколо.
      Безвиході замкнуте коло.
      І села на чорних дошках –
      видали план на прах. Жах!

      - Діду, діду, ти ще живий?
      Он їде Онисько кривий.
      Сідай на його підводу,
      відвезе тебе додому.

      - Додому не треба... Вези до могили...
      Жити не хочу... Немає вже сили...

      Ідеологія щастя вагітна на смерть.
      Закрутилась страшна круговерть.
      З'їли лушпиння і дерть.
      Смерть! Смерть. Смерть...

      - Який там голод? Ви про що?
      Здивована зморшка кривить чоло.
      - Ви бачили фільм „Кубанські козаки”?
      Ось правда про згадані вами роки.
      А голод – то вигадка й брех ворогів,
      фальшиве відлуння тих славних років.

      Ліс рубають – тріски летять...

      Тріски померли, тріски мовчать.
      Катам й посіпакам така благодать.
      Вгодовані, ситі сини комуналки
      дожили свій вік на хлібах „персоналки”.

      А ті, що мільйонами в землю лягли?
      У чому в житті провинились вони?
      Їх муки, їх сльози – приглушений дзвін.
      Десь тихо у пам'яті стелиться він.

      Голод! Голод! Голод!
      Змучився бити молот.
      Позаду змордовані дні.
      Чи прийдуть досвітні вогні?...




      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    257. Доволі печалей
      Доволі печалей. На струнах життя
      заграємо світлих мелодій.
      Хай радощів зріє солена сльоза
      та сміх – її зоряний злодій.

      Забракне наснаги, розлюбимо світ
      безсиллям сліпих музикантів.
      Купиною прийшлих згорьованих бід
      звеличимо сум дилетантів.

      Доволі печалей, доволі журби.
      Ще стелиться в далеч дорога.
      Одне лиш тривожить – те кляте якби,
      минулих шляхів засторога.

      Якби повернути, якби перейти
      до перших рядів із останніх.
      Та знову, спочатку, тим полем пройти,
      із сутінок вирвавшись ранніх.

      У нових лаштунках, по новій стезі
      із пам'яттю днів відшумілих,
      зі штучним суглобом на лівій нозі
      ходою чуттів задубілих.

      Та щастя далеко й омріяний рай
      ховається десь у безодні.
      То ж, музико вічна, розраду нам грай
      на митях веселих сьогодні.



      Коментарі (7)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    258. Усе заховано в мені.
      Усе заховано в мені:
      і слава днів, і прикрість долі,
      утіх осудливих вогні
      і сором чорної неволі.
      У пустку неба прокричи:
      - О, Боже праведний, ти з нами?
      Або у ніч глуху мовчи,
      накрившись мудрими словами.
      Горить свіча жагою дум
      і вік нанизує печалі
      на вістря слів, де править глум
      наперекір людській моралі.

      10 квітня 2013р.



      Коментарі (9)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    259. Чорний круг...
      Чорний круг – філософія смерті.
      Не досягнуть його почуттів
      ні божественна музика Верді,
      ні благання святих голосів.

      Болі світу зустрілися в серці
      розіп'ятої жахом душі.
      В чорний круг відчиняються дверці.
      Туди першими входять вірші.

      І коли на вселенських терезах
      сутність слів зважить зоряний час,
      тоді й пам'ять затвердне у тезах
      або згине мов пустища глас.

      Хтось ховає свої сподівання
      в манускриптах, які не горять.
      Хтось руйнує печалі мовчання
      і печалі уже не мовчать.

      Чорний круг – філософія смерті.
      Безкінечність – його антипод.
      Залишається музика Верді
      партитурою зоряних нот.

      Час покличе і річкою неба
      понесеться над світом життя
      запізнілого щастя потреба
      із натхнення вчорашнього дня.

      І на струнах забутих поезій
      хтось награє простенький мотив
      та й згадає далеких поетів,
      імена чиїх вік загубив.

      Чорний круг – не пристанище мертвих.
      То остання надія живих,
      непоступливих ліриків впертих,
      на ліричну когорту святих.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    260. Не знаємо звідки...
      Не знаємо звідки, не знаємо як –
      в очах божевільних божественний знак.
      Ми тягнемось в небо до вічних зірок,
      закони тяжіння сповільнюють крок.
      У сивих безоднях – таїна життя,
      Воно в сірих буднях – дитя забуття.
      Так хочеться істин, простих і зручних.
      У серці засилля ілюзій земних.
      Наш спокій терзає безодня вогнів.
      Над нею літають сомнамбули снів.
      Постане безумець над міццю основ
      і річкою щастя розіллється кров.
      Ногою на горлі своїх і чужих
      руйнується віра у правду святих.
      Їх крик здичавілий розтане, мов дим.
      Як легко раптово не стати живим.
      З ікон рукотворних дивитись у даль
      і сльози єлейні цідити в печаль.
      А з іншого часу, а з інших вершин,
      хтось потім віднайде сто вірних причин.
      Й нічого не скажеш, бо вирій небес
      вже тих не сприймає, хто в слові воскрес.
      В останню хвилину – осяяння знак:
      не знаємо звідки, не знаємо як...

      2008р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    261. Кара без суду.
      Кара без суду. Вічність без миті.
      Сльози завмерли. Плачуть убиті.
      Кожному щастю – море печалі.
      Б’ються на друзки зоряні далі.
      Грім барабанів. Коло пошани.
      Сонце багряне стигне над нами.
      Смерті відлуння – пам’ять убога.
      Хто не воскреснув, нижчий від Бога.
      Тягнуться руки зла доторкнутись.
      Пізно шукати. Вже не вернутись.
      Щось не зійшлося. Втомлену душу
      ділить довічне – не хочу і мушу..
      Знову спочатку. Знову надія.
      Господа Бога чи гаспида-Змія?..

      2008р.



      Коментарі (8)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    262. Чи варто жити без покори(Прометей)
      - Чи варто жити без покори?
      Послухай, друже, хижі гори
      нагробком стануть тут тобі
      в твоїх гордині та злобі.
      У Зевса слуги – сила, влада,
      і ти йому слабка завада.
      Змирись, титане. Зевс простить,
      бо дух нескорений горить
      лише на смерть. У прірву днів
      усе повергне божий гнів.

      - Велінням тих сліпих небес
      мене мій друг, мій брат Гефест,
      до скелі ланцем прикував.
      Йому так батько наказав.
      За що питаєш? Я не знаю,
      за що розіпнутий страждаю.
      Хіба за те, що не стерпів
      і жар божественних вогнів
      віддав людині для життя.
      Тепер від мене каяття
      ще й вимагають ці потвори.
      О як болить! Ці кляті гори…

      - То ж не підкоришся, титане?

      - Орел терзає мої рани.
      Пекуче сонце. Точить кров
      мою печаль, мою любов
      на шлях людський. Боги безсмертні
      погинуть в часі. Люди ж смертні
      піднесуть міць свою у вись
      і спом’януть мене колись.
      А що той біль? Звичайні рани…

      - Ти вибрав долю сам, титане.

      7 квітня 2013р.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    263. Світ божевілля
      Розтерзані мрії. Розвіяні сни.
      Над вічністю смерті літають вони.
      І сняться нам пекла квітучі сади
      та райського дому криваві кати.
      Там демони ночі в одежі весни,
      там ангели світла не знають краси.
      Там горе на радість і щастя на жаль,
      клинок паперовий розрубує сталь.
      Гармонія творень – потвора чуттів,
      а хаос розрухи – святиня вождів.
      Там дзеркало правди відлунює жах
      погибелі віри в безумних очах.
      Повітряні тверді – основа основ
      і мильна бульбашка – всесвітній остов.
      Там безлічі менші за нуль величин,
      а наслідки перші від давніх причин.
      Там сонячні ночі й захмарені дні,
      там спалює холод і студять вогні.
      Це світ божевілля, де Бога нема,
      де логіку страху несе Сатана.
      Спільнота байдужих жорстоких створінь
      кидає на Землю погибелі тінь.
      Над вічністю смерті – дорога життя.
      По ній в людське завтра прямує дитя.
      Хтось строго та пильно вдивляється вслід,
      караючи болем на тисячі літ.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    264. Роздуми на літеру "н".
      Навіщо нетлінні ниті
      нікчемну нанизують нудь?
      Ненависть натще налита,
      непотріб нам не наллють.
      Ніжне намисто ночі –
      небо наших надій.
      Нині найбільш непорочних
      нищить нужди напій.
      Неміч німого «нащо?»
      нишком наїсть нутро,
      навіть ніяк несмачно,
      ніби ніде й ніхто.
      Нетлі нічну нірвану
      неук найде навряд;
      ниці нарве нестяму –
      ноти нудять невлад.

      2011р.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": --

    265. Ще не було...
      Ще не було жаги, а смерть вже чатувала,
      щоб виплеснути біль на перший крок життя,
      Мовчазна і бліда, собою хизувалась,
      бо знала, що вона є прощення гріха.

      Ще не було спокус, а гріх уже таївся
      між неземних чеснот довірливих богів,
      із плоті визирав, кумирам зла молився
      і сіті розкидав над чередою днів.

      Ще не було думок, а сумніви вже знали,
      що досконалих форм гармонії нема,
      звивались у клубок, над відліком кружляли
      і брали у полон намічені діла.

      Ще не було біди, а сльози вже збирались,
      щоб розтопити сум непроханих страждань,
      до чистих почуттів нав'язливо чіплялись
      і понукали йти за незворотну грань.

      Ще не було вини, а кара вже стояла
      з сокирою в руці у божевільний час,
      порочність терезів сама в собі плекала
      і падала згори на всіх прийдешніх нас.



      Коментарі (10)
      Народний рейтинг: 0 | Рейтинг "Майстерень": 0

    266. Весна.
      Опасистий і басистий
      навесні забутий грім
      нагадає урочисто
      про небесний божий дім.

      Там накликали до столу
      гучномовних пустунів
      із титанського народу
      та із племені богів.

      - Нумо, браття, вище кубки
      за веселий рідний дім,
      за дівочі ніжні губки,
      щоб нам йшлося добре всім.

      - Щоб яріло і рясніло,
      і хотілось, і жилось.
      Після темряви ясніло
      та й до віку так велось.

      - Гей, наллємо, браття, кубки
      та й піднесемо ще раз,
      щоб насподі вдячні люди
      пам'ятали довго нас...

      І лилось вино рікою,
      гуркотіли небеса,
      темно-хмарною юрбою
      насувалася гроза.

      І життя, що почорніло
      за зимовий довгий сон,
      оживало, зеленіло
      і рясніло в унісон.

      В унісон із гультяями
      свято щирого тепла
      над полями і лісами
      на крилі несла весна.



      Коментарі (6)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    267. Минув вже лютий.
      Минув вже лютий. Дотліває
      натхнення зоряне зими,
      вітрами й снігом затихає.
      Чорніють, стелячись, шляхи.

      Яскраво світять сонця очі
      із моря синього небес.
      У скло ховають талі ночі
      сузір'я мрій – Південний Хрест.

      Останки снігу сірим пластом
      ще укривають сон землі,
      та дід Мороз з червоним паском
      вже відпустив холодні дні.

      І вуйко Березень крислатий
      ґаздує в полі, крутить вус,
      котів виманює із хати,
      своїх нічних весняних муз.

      З країв далеких на підмогу
      теплу вернулися граки.
      Весна іде! Весні дорогу! –
      кричать, обсівши сокирки.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": 5.25

    268. Умирають майстри - Л. Костенко
      Умирают маэстро, оставляя нам памяти раны.
      В барельефах печаль высекает мгновения плеть.
      Подмастерья еще не успели взрасти мастерами.
      А работа не ждет. Нужно многое в жизни успеть.

      Неизвестно откуда приходят безликие боссы.
      Потирая ручонки, берутся за всё и всегда.
      Пока гений стоит, утирая усталости слёзы,
      бесталанная рать засидела святые места.

      Очень странный пейзаж: косяками гуляют таланты.
      Свод священный небес наклоняет к себе суета.
      С мастерами все проще. Они – как земные Атланты.
      Держат небо века. И стоит оттого высота.



      Коментарі (4)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    269. У черзі за словом...
      поетам, яким не судилось стати Поетами, присвята


      У черзі за словом поетів юрба.
      Мелодія флейти журлива та зла.

      - Куди ти прямуєш, о душе, одна?

      - У маревах ночі дорога моя.
      Блукаю я краєм навіяних снів
      і вежу будую із знайдених слів.
      Ще молюся й каюсь, та прощення жду.
      Чи ж я дочекаюсь, чи грішною вмру?
      Заплачу над тінню. Святі почуття
      засліплені лінню осіннього дня.
      Весь вік жебракую і молю жаги,
      та мовби закляли натхнення боги...

      У мертвому колі розвінчаних мрій
      пиху спокушає зажерливий змій.
      У домі дитинства дорослі вітри
      зривають додолу казкові зірки.
      Дорога до раю. Там зоряний сон.
      Багряного щастя летить фаетон.
      Вже близько, вже скоро... Спочинок душі.
      У чорних палацах не пишуть вірші.
      На святі печалі вмирає любов.
      В бокалах холоне розбавлена кров.

      - Доволі, вже годі. Прадавній цей шлях.
      Він ходжений досить в минулих часах,
      де тисячі бранців топтали стезю,
      шукаючи музи квітучу весну.
      І гинули в кроці від вічних вершин,
      і падали в безвість німих порожнин...

      Останній і перший, між ними юрба
      мисливців за словом – метеликів дня.
      Їх поклик – шукати і хай не знайти,
      та шляхом надії невпинно іти.
      Їх доля – злетіти на крилах вітрів,
      а згодом упасти у прірву років.
      Хай попелом стануть їх творчі вогні,
      та хто кине камінь в розтрачені дні?

      - Куди ти прямуєш, о душе, одна?

      - У маревах серця дорога моя...



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    270. Лист матері - С. Єсєнін
      Чи жива ще ти, моя старенька?
      Я живий і шлю тобі привіт.
      Хай життя несе тобі, рідненька,
      ще багато негасимих літ.

      Знаю я – ховаючи тривогу,
      ти жалкуєш за мої літа
      і ще часто ходиш на дорогу,
      кинувши на плечі кожуха.

      Бачиш ти у темряві вечірній,
      ні, не сон, а марево скоріш,
      наче хтось мені у п'яній бійці
      застромив під серце фінський ніж.

      Я прошу, рідненька, зупинися,
      не пускай печаль в свої роки.
      Не такий пропащий я п'яниця
      щоб, тебе забувши, відійти.

      Я ж такий, як і раніше, ніжний
      й кожний день втішаюся у тім,
      що колись, у час свій не утішний,
      повернуся в наш старенький дім.

      Повернуся, як розкине віти
      наш весняний білосніжний сад,
      тільки ранком у духмяні квіти
      не буди, як вісім літ назад.

      Не буди того, що не збулося,
      не тривож, що з часом утекло,
      надто рано серцю довелося
      скуштувати втрат гірких вино.

      І молитви не навчай, не треба.
      У минуле вороття нема.
      Ти для мене і священне небо
      і єдина твердь моя земна.

      То ж покинь свою пусту тривогу,
      біль душі сльозами не кажи.
      Не ходи так часто на дорогу,
      не сумуй за мною, не тужи.



      Коментарі (16)
      Народний рейтинг: 5.25 | Рейтинг "Майстерень": --